Припинення діяльності суб’єктів господарювання
Міністерство освіти і науки
Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра комерційного права
Курсова робота
на тему
Припинення діяльності субєктів господарювання
Київ - 2010р.
ВСТУП
Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.
Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, Про господарські товариства, Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.
Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1)господарські організації - юридичні особи, створені відпо-іпно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, пере-дання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.
Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.
Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.
Об'єктом дослідження даної теми є безпосередньо припинення діяльності субєктів господарювання .
Предметом дослідження даної теми є поняття, підстави припинення діяльності господарювання, банкрутство та державна реєстрація припинення субєктів господарювання.
Метою даної курсової роботи є розробка теоретичних положень дослідження припинення діяльності субєктів господарювання.
PОЗДІЛ І. Поняття та підстави припинення суб'єктів господарювання
.1 Реорганізація суб'єктів господарювання
Новелою нового ЦК України є те, що він не містить терміну реорганізація як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси, як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст.104). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що при виділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК, ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст.59 ГК України однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Це пов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання. Слід наголосити також на тому, що, на відміну від ЦК, ГК України розширив форми припинення діяльності суб'єкта господарювання. Так, у ст.59 ГК України поряд із поділом називається і така форма реорганізації, як виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання. Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього. А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України Про господарські товариства, в ст.33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Якщо розглядати в широкому розумінні термін реорганізація як узагальнююче поняття, то під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізації суб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому до цього (реорганізації), так би мовити успадковуються - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як у випадку з приєднанням) утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі.
Відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України, ст.33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ст.22 Закону України Про господарські товариства юридичні особи вважаються такими, що припинилися, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, який здійснюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Цей закон співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст.33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст.46 Закону не містить такого поняття, як реорганізація. Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження).
Чинне законодавство, як вже зазначалося раніше, дещо різниться за кількістю форм реорганізації суб'єкта господарювання. Так, зокрема, ГК України та Закон України Про господарські товариства виділяє п'ять форм: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення.
Що стосується ЦК України (ст.109) та Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ст.32), то відповідно до зазначених законів законодавець визначає виділення як один із видів створення юридичної особи, а тому згідно з ЦК України (ст.ст.104, 106, 107, 108) та Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ст. 33) можна стверджувати, що існує чотири форми припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.
Злиття має місце тоді, коли дві або декілька юридичних осіб припиняють своє існування, а всі майнові права й обов'язки кожного з них стають правами й обов'язками нового (єдиного) суб'єкта, який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб'єктів. Організаційно-правова форма новоутвореного суб'єкта може відрізнятися від колишніх форм суб'єктів господарювання, які злилися.
Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого із втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто основною відмінністю від злиття є те, що всі майнові права й обов'язки стають правами й обов'язками не нового суб'єкта господарювання, а того, який раніше вже існував і продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворених внаслідок приєднання. Слід наголосити також на тому, що майнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктів господарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопе-редників. Активи і пасиви юридичних осіб, які припинили своє існування в процесі реорганізації, переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку саме універсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджується тим, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарювання (пов'язані з їх припиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходом усіх майнових прав і обов'язків.
Звідси випливає, що правонаступник суб'єктів господарювання, який утворився внаслідок злиття або приєднання, вправі стягувати з усіх їх дебіторів заборгованість, вимагати виконання від контрагентів цих суб'єктів зобов'язань за договорами або іншими угодами. З іншого боку, той же правонаступник зобов'язаний цілком виконати всі зобов'язання за угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у повному обсязі за їх боргами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, що перейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів.
Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання, то лише для акціонерних товариств діє Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від З0 грудня 1998 р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу. З урахуванням конкретних особливостей він може використовуватися (застосовуватись за аналогією) у випадках реорганізації шляхом злиття або припинення суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднання суб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації, оскільки в результаті цього можуть збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, можливе укрупнення суб'єкта підприємництва. У ринковій економіці приєднання може розцінюватися як одна із форм поглинання конкурента. Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринків конкретних товариств і послуг, територій, обмеження конкуренції.
Тому однією з умов здійснення злиття і приєднання суб'єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. З ст.20 Закону України Про Антимонопольний комітет України).
При поділі припиняється один суб'єкт господарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька нових суб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, що реорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов'язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктів господарювання лише у відповідних частинах, не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли до нього разом з частиною зобов'язань. Обсяг прав та обов'язків кожного з новоутворених в результаті поділу суб'єктів господарювання фіксується в розподільчому акті (балансі). При цьому зовсім не обов'язково, що перехід обов'язків має відбутися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення визначається власником майна або іншою особою, уповноваженою до затвердження розподільчого акта (балансу). Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків.
При виділенні юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта (суб'єктів) переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст.32 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.
Перетворення - це припинення суб'єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.
Чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст.150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Моментом переходу прав та обов'язків до суб'єктів господарювання - правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передаточного чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію. Стаття 107 ЦК України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, дана стаття закріпила правило, відповідно до якого кредитор юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має право припинення або дострокового виконання зобов'язань. ЦК не встановлює, які саме зобов'язання можуть бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується як виконання грошових зобов'язань, так і припинення договору оренди, дострокового виконання робіт чи послуг тощо. Але кредитор зобов'язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з припинення у строк, визначений у повідомленні про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовольняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Цей акт повинен бути затверджений органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Після проведення роботи комісії з виявлення вимог кредиторів, а також їх розгляду, задоволення чи відхилення учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, затверджуються передавальний акт чи розподільчий баланс. Після його затвердження потрібно засвідчити нотаріально копії цих актів і передати органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Порушення положень ч.2 та ч.3 ст.107 ЦК України є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників. Для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру відповідно до ст.35 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи-правонаступника.
Що ж стосується реорганізації окремих суб'єктів господарювання, то слід звернути увагу на таке. Порядок реорганізації казенного підприємства регламентується ч.2 ст.76 ГК України. Оскільки особливістю створення зазначеного суб'єкта є те, що він створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, реорганізація його проводиться відповідно до вимог даного Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Частина 10 ст. 81 ГК України та ст. 25 Закону України Про господарські товариства встановлюють можливість акціонерного товариства перетворюватись шляхом реорганізації в передбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Відбувається це шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства. Перетворення акціонерного товариства з відкритого на закрите вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, які не згодні з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.
Відповідно до ч. 1 ст.109 ГК України виробничі кооперативи (у випадку добровільної реорганізації) за рішенням загальних зборів членів кооперативу можуть бути реорганізовані у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу та відповідно до загальних вимог ст. 59 ГК України.
Що стосується реорганізації об'єднань підприємств, то це питання регламентується частинами 3, 4 ст.124 ГК України, зокрема, реорганізація зазначеного суб'єкта здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, визначаються їх установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству. Зазначена норма міститься в п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств. Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішення загальними зборами учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів. Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Реорганізація промислово-фінансової групи відповідно - це зміна головного підприємства промислово-фінансової групи, перезатвердження переліку кінцевої продукції промислово-фінансової групи та (або) перезатвердження складу учасників промислово-фінансової групи, що потребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. Виключення (вихід) із складу промислово-фінансової групи головного підприємства тягне за собою реорганізацію промислово-фінансової групи та її нову реєстрацію відповідно до закону. Реорганізацію промислово-фінансової групи шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи Кабінет Міністрів України може здійснювати у випадках, передбачених законом. Передбачають наступні три підстави для реорганізації промислово-фінансової групи:
за поданням органів державної податкової служби;
- за постановою або законом;
у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.
1.2 Ліквідація суб'єктів господарювання
Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст.104 ЦК та ст.59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство - відповідно до положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Чинний ГК України містить термін ліквідація суб'єкта господарювання (ст.60), але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації - юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва).
Відповідно до ст.110 ЦК України юридична особа може бути ліквідована у добровільному порядку на підставі рішення учасників (повне та командитне товариство), або органів управління юридичної особи, уповноважених на це установчими документами (загальних зборів акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійних організацій, кооперативів), в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також у інших випадках, передбачених установчими документами. Що ж до примусового порядку ліквідації юридичної особи, то підстави такої ліквідації встановлено як ЦК України, так і іншими законодавчими актами.
ЦК України встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:
визнання судом недійсною державну реєстрацію юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч.1 ст.110);
у випадку, коли у повному та командитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить таке товариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з учасників товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи;
учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у статутному фонді;
у разі вибуття всіх вкладників із командитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять таке товариство у повне товариство;
якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду;
Стаття 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлює такі підстави для примусової ліквідації юридичних осіб у судовому порядку:
визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.
Стаття 59 ГК України визначає, що юридична особа ліквідується:
за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством України, - за рішенням суду:
у зв'язку із закінченням строку, на який вона створювалась, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;
у разі визнання її в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Організація також може бути ліквідована при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження або припинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодавства про охорону навколишнього середовища). При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом державного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припинення діяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крім випадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання її банкрутом і відсутності - після задоволення вимог кредиторів - майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства. За рішенням суду організація ліквідується й у разі систематичного здійснення діяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами, забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також у зв'язку з неодноразовими грубими порушеннями законодавчих приписів.
Релігійні організації можуть бути ліквідовані у судовому порядку у таких випадках:
вчинення релігійною організацію таких дій: примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії; участь релігійних організацій у діяльності політичних партій і надання політичним партіям фінансової підтримки, висунення кандидатів до органів державної влади, ведення агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів; втручання релігійної організації у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань; недодержання вимог чинного законодавства і правопорядку; самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна;
поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.
Позовну заяву про ліквідацію має право пред'являти до суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Інші державні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не мають права подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
Окремо слід розглянути ліквідацію об'єднань підприємств. Так, відповідно до ч.5 ст.124 ГК України рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах. Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству. Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" визначила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання господарським судом, то останній зобов'язує власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства - його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію.
Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст.60 ГК та ст.105 ЦК України Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом який проводить ліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження. Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесі банкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за так званою ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст.ст.22-34) Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена на орган управління суб'єкта що ліквідується. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами суб'єкта господарювання. Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган що прийняв рішення про припинення юридичної особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у про цесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, не пов'язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного держав ного реєстру запису про судове рішення. Таке повідомлення робиться для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, або суду щодо припинення юридичної особи.
Відповідно до ст.34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу шодо припинення юридичної особи;
документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.
Припинення юридичної особи здійснюється комісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи. Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації. Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців таке погодження здійснюється у випадку прийняття документів органом державної реєстрації, які подаються при внесенні до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи. Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2-х робочих днів з дати надходження до державного реєстратора таких документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо). У разі якщо заявник не звернувся до державного реєстратора в строк, встановлений у ч. 9 ст. 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державний реєстратор не пізніше 3 робочих днів з дати надходження документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, зобов'язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) відповідне повідомлення.
З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:
проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;
внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;
проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.
З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. У даному випадку йдеться про перехід до комісії з припинення (ліквідації) прав виконавчого органу або учасників (повного та командитного товариства) щодо ведення справ. Що стосується вищих органів управління, які не виконують виконавчі функції, то вони можуть діяти й надалі.
В разі ліквідації юридичної особи його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів із закриття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додаткових рахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводить інвентаризацію майна юридичної особи для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічне повідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ч.3 ст.60 ГК, ч.6 ст.105 ЦК України). Новелою чинного законодавства є те, що вперше визначено перелік видань, до яких слід подавати повідомлення. Так, відповідно до ч.10 ст.58 та ч.8 ст.59 ГК України оголошення, зокрема щодо ліквідації суб'єкта господарювання, підлягає опублікуванню у спеціальному додатку до газети Урядовий кур'єр або офіційному друкованому виданні органу державної влади (яким, зокрема, є газета Верховної Ради України Голос України) або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта, що ліквідується (зокрема, це є друковані видання відповідної обласної ради), протягом 10 днів з дня припинення діяльності юридичної особи. Відповідно до ст.22 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про:
найменування юридичної особи;
ідентифікаційний код юридичної особи;
місцезнаходження юридичної особи;
підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;
місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом при припинення юридичної особи;
дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);
порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється. Строк для заяв та претензій кредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи (ч.4 ст.105 ЦК, ч.2 ст.60 ГК України).
Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п.4 ст.60 ГК України). Кодексом не визначаються необхідні способи виявлення і стягнення дебіторської заборгованості ліквідованого суб'єкта господарювання і вимог кредиторів до нього. Тому ліквідаційна комісія повинна застосувати для цього всілякі розумні способи і методи, шо забезпечують реальний результат пошуку і виявлення кредиторів і боржників.
Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелік пред'явлених кредиторами вимог (найменування кредитора, підстава виникнення вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч.5 ст.60 ГК, ст.111 ЦК України). Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. До затвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не можна проводити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх задоволення. Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвердженого проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст.112 ЦК та ст.61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Особливість правового статусу деяких юридичних осіб обумовлює можливість задоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих осіб, а й їх засновників. Наприклад, відповідно до ст.124 ГК України у разі недостатності у повного товариства його майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі його учасники солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повних учасників командитного товариства (ст.135 ГК України). Через недостатність майна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несуть субсидіар-ну відповідальність перед кредиторами своїм майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства (ст.151 ГК України).
До майна юридичної особи, за рахунок якого здійснюється задоволення вимог кредиторів, належать речі, предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки, сукупність речей, грошові кошти, а також майнові права та обов'язки. Порядок задоволення вимог кредиторів визначається залежно від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єкта господарювання. Якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів (тобто юридична особа неплатоспроможна), то ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Ним же встановлено й черговість задоволення кредиторських вимог. Оскільки ліквідаційна комісія може відхилити вимоги кредиторів або зволікати з їх розглядом, кредиторам надано право у таких випадках звертатися з позовом до суду до затвердження ліквідаційного балансу. Хоча в ч.2 ст.112 ЦК України зазначено, що такий позов пред'являється до ліквідаційної комісії, але відповідачем у такій справі є юридична особа, оскільки ліквідаційна комісія лише має право вести справи від імені юридичної особи (ст.105 ЦК України) і не може самостійно бути відповідачем та позивачем, оскільки не є юридичної особою. Крім того, повноваження ліквідаційної комісії може бути покладено на органи управління юридичної особи. Вимоги кредиторів, які заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією і який був зазначений у повідомленні про ліквідацію юридичної особи (ч 4 ст.105 ЦК України), задовольняються тільки з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, які не порушили цей строк, але до розрахунків з учасниками юридичної особи, які згідно із законодавством та установчими документами мають на це право (ч.3 ст.112 ЦК України).
Якщо кредитор не скористався наданим законом правом оскаржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії у визнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом без задоволення, вимоги кредитора вважаються погашеними (ч.4 ст.112 ЦК, ч.3 ст.60 ГК України). Те саме стосується й претензій кредиторів, що залишилися не задоволеними внаслідок недостатності майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, що затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч.3 ст.111 ЦК, ч.5 ст.60 ГК України). Частина 5 ст.60 ГК України передбачає обов'язкову наявність того, щоб достовірність та повнота ліквідаційного балансу були перевірені у встановленому законодавством порядку. Але щодо цього слід зазначити, що на сьогоднішній день такий порядок визначений лише для господарських товариств. Згідно зі ст.20 Закону України Про господарські товариства достовірність і повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом, меншим ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимоги щодо аудиторського висновку визначені відповідними нормативами, які затверджені Аудиторською палатою України. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) подає аудиторський висновок власнику або органу, шо прийняв відповідне рішення. Вона також подає аудиторський висновок до податкової інспекції не пізніше 10 днів після закінчення аудиторської перевірки. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника (ч.4 ст.61 ГК України), хоча ч.4 ст.111 ЦК України передбачає передання майна, що залишилось, її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами чи законом Так від повідно до ст.21 Закону України Про господарські товариства таке майно розподіляється між учасниками відповідно до установчих документів товариства. Стаття 21 Закону України Про об'єднання громадян встановлює, що кошти та інше майно об'єднань громадян які ліквідуються, не можуть перерозподілятися між їх членами і використовуватися для виконання статутних завдань або на благодшш цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави
Якщо вартості майна юридичної особи буде недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом. В разі незадоволення всіх вимог кредиторів має порушуватись справа про банкрутство.
За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволен ня вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника який ліквідується власником, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в останнього ліцензії.
Але в разі невиконання вказаних вимог орган реєстрації повинен відмовити у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Законодавець з метою захисту прав кредиторів закріпив положення, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, керівник ліквідаційної комісії несуть солідарну відповідальність за незадо-воленими вимогами в грошових зобов'язаннях та зобов'язаннях щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
У разі незгоди юридичної особи з рішенням про його ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним до моменту виключення його з державного реєстру. При цьому господарський суд має вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що підприємство ліквідоване, то господарський суд на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого суб'єкта господарювання, а у разі, якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що юридична особа-відповідач ліквідована - припинити провадження у справі.
Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
PОЗДІЛ ІІ. Банкрутство як правовий інститут
.1 Поняття, сторони та учасники процедури банкрутства
Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття банкрутство. В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.
Згідно зі ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Статтею 6 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-х місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником без-спірних вимог кредиторів.
Відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу але які можуть з'явитися, в разі виконання зобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина зобов'язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника.
Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання Порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із Виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду.
Сторонами у банкрутстві згідно зі ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Прийняття в 1999 р. нової редакції Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом розширило коло суб'єктів банкрутства. За Законом суб'єктом банкрутства не можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи юридичної особи - філії, представництва, відділення та казенні підприємства. Суб'єктами банкрутства за чинним законодавством визнаються юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду, та фізичні особи-підприємці. Проте законом передбачені випадки, коли неможливе застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств.
Згаданою ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Після встановлення факту неплатоспроможності боржника він постановою суду визнається банкрутом.
Кредиторами у процедурі банкрутства можуть виступати юридичні і фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, може звернутися із заявою до господарського суду тільки на суму, яка не забезпечена заставою, або на суму, яка дорівнює різниці між повною сумою боргу та виручкою, що може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги відповідно до ст.11 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Крім кредитора та боржника, при провадженні справ про банкрутство до числа учасників процедури банкрутства Законом віднесені арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, наприклад Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.
Особлива роль в процедурі банкрутства належить арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Залежно від стадії провадження справи про банкрутство він має різні права та обов'язки, але слід зазначити, що в процесі розгляду справи арбітражний керуючий є ключовою фігурою, яка наділена широким колом прав та обов'язків, які він виконує під контролем суду, в межах, установлених законодавством, і несе персональну відповідальність за вчинені дії в рамках процедури банкрутства. Залежно від стадії процедури банкрутства він має повноваження з розпорядження і контролю за майном боржника, керує фінансовим оздоровленням підприємства або безпосередньо організує продаж майна банкрута, особисто очолює ліквідаційну комісію. Арбітражний керуючий здійснює контроль за діями керівника боржника або навіть очолює орган управління боржника залежно від виду процедур. Арбітражний керуючий призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру арбітражного керуючого, яка відповідає вимогам, що передбачені Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) визнається фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. В разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого в установленому Законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього. Закон визначає, що арбітражним керуючим може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.
2.2 Провадження у справах про банкрутство
Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначає, що провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами за місцем знаходження боржника.
Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора або боржника. Кредитор може порушити справу про банкрутство у разі незадоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати. Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником).
Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у випадку його неплатоспроможності і коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат. Господарський суд, до якого надійшла заява про порушення справи про банкрутство, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено. Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України. Під час проведення підготовчого засідання, яке має відбутись не пізніше тридцяти днів з дня подання заяви, суд визначає розмір вимог кредитора (кредиторів), що ініціювали процедуру банкрутства, розглядає обгрунтованість заперечень боржника, призначає розпорядника майна боржника, якщо він не був призначений раніше, зобов'язує кредитора-ініціатора подати в 10-денний строк оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів. Поряд з вказаними заходами господарський суд має винести рішення про проведення аудиту боржника за рахунок останнього, але за відсутності коштів, необхідних для проведення аудиту, він може бути проведений за рахунок кредиторів.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала. На виконання ухвали господарського суду особа, що порушила справу про банкрутство, подає оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів. Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд може винести ухвалу про включення грошових вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Виконання зобов'язань боржником у процедурі розпорядження майном можливе лише за умови задоволення одночасно пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.
Фізичні особи та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника.
Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства.
Протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів, які проводяться за місцезнаходженням боржника. В подальшому збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів. Дані про створення та склад комітету кредиторів направляються до господарського суду.
У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника та при необхідності - представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, що мають кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру, кратній тисячі гривень. В наступному засіданні господарський суд розглядає клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації боржника, за умови прийняття відповідного рішення на зборах кредиторів, і відкриває процедуру санації боржника, призначаючи для безпосереднього здійснення цієї процедури арбітражного керуючого, який у цій стадії провадження називається керуючим санацією. Після завершення процедури санації боржника керуючий санацією подає до господарського суду звіт за результатами процедури санації боржника та протокол зборів кредиторів, на якому він був розглянутий. У разі затвердження вказаного звіту суд припиняє провадження у справі про банкрутство боржника.
У разі, коли кредитори боржника на зборах винесли рішення про визнання боржника банкрутом, або процедура санації не призвела до відновлення платоспроможності боржника, господарський суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, призначаючи ліквідатора. Проте світовий досвід засвідчує, що лише 10% підприємств-боржників задовольняють всі вимоги кредиторів, а в більшості випадків при повній ліквідації підприємств кредитори можуть задовольнити свої вимоги лише на 30%. На будь-якій стадії процедури банкрутства сторони можуть укласти мирову угоду, в разі затвердження якої суд припиняє провадження у справі про банкрутство.
2.3 Ліквідаційне провадження
Ліквідаційне провадження відкривається з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та строк якої не може перевищувати 12 місяців, але за наявності поважних обставин строк може бути подовженим на 6 місяців. Для окремих суб'єктів банкрутства законом передбачені більш тривалі строки проведення ліквідаційної процедури.
Стаття 23 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом визначає, що з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних із відсудженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому для здійснення ліквідаційної процедури; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань банкрута здійснюється в порядку проведення ліквідаційної процедури.
З дня винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління підприємством та розпорядження майном, якщо цього не було зроблено раніше.
Ліквідаційну процедуру здійснює ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому порядку. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та керуючого санацією. Ліквідатор очолює ліквідаційну комісію, яка призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при її проведенні, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Кошти, одержані від продажу майна банкрутства, спямовується на задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленному ст.31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
У першу чергу задовольняюься:
) вимоги, забезпечені заставою;
) виплата вихідної допомоги звільненням працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, що був отриманий на такі цілі;
) витрати, повязані з провадженням у спаві про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх
коштів;
витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси.
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, розмір яких визначається Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затв. постановою Кабінету Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; також вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.
У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до державного бюджету України.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: дані інвентаризації ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у банкрута не залишилося майна, судом виноситься ухвала про його ліквідацію, на підставі якої банкрут виключається із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли вартість майнових активів, що залишилися у банкрута, менша ніж та, що вимагається для його функціонування згідно із законодавством.
реорганізація ліквідація підприємницький банкрутство
2.4 Припинення провадження у справах про банкрутство
Не розглядаючи особливості провадження справ про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, слід зазначити, що відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються розділом VI Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, який визначає особливості провадження справ про банкрутство вказаних суб'єктів. Проте в цілому процедури банкрутства зазначених суб'єктів підприємницької діяльності базуються на положеннях, які розглянуто вище, і припинення провадження у справах про банкрутство здійснюється на загальних підставах. З підстав, передбачених законодавством (ст. 40 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом), господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;
затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;
затверджено мирову угоду;
затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому Законом;
боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;
кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Законодавець, визначаючи підстави припинення провадження у справах про банкрутство, зазначив, що якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи або якщо затверджено мирову угоду, господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство незалежно від стадії розгляду. У разі наявності в провадженні господарського суду справи про банкрутство того ж боржника, затвердження звіту керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому законодавством, виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами, у разі, коли кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника, провадження у справі про банкрутство припиняється до визнання боржника банкрутом. Також припиняється провадження у справах про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора.
PОЗДІЛ ІІІ. Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання
Порядок державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) регламентується, насамперед, Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та іншими підзаконними актами. На відміну від законів та нормативних актів, що регулювали порядок державної реєстрації до набуття чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, останній не містить поняття скасування державної реєстрації. Натомість зазначений закон містить термін державна реєстрація припинення юридичної особи (щодо юридичної особи) та державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (щодо фізичної особи).
Державна реєстрація припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (далі - Єдиний державний реєстр). Залежно від форм припинення юридичної особи (реорганізації чи ліквідації) Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначає окремий порядок для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
Відповідно до ст.36 цього закону для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;
свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
оригінал установчих документів;
акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який затверджено рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;
довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;
довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку;
довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до законодавства підлягають довгостроковому зберіганню.
Крім документів, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти ліквідаційного балансу. Підписи на ліквідаційному балансі повинні бути нотаріально посвідчені. Державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті п ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.
Стаття 37 визначає порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення (реорганізації). Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;
) свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
) оригінал установчих документів;
) нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється у разі поділу;
) довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до законодавства підлягають довгостроковому зберіганню;
) документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби;
) довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;
) довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
) довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
У випадках, що встановлені законом, крім зазначених документів, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.
У разі державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення державному реєстратору подаються лише:
) заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті перетворення;
) свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
) оригінал установчих документів;
) нотаріально посвідчену копію передавального акта.
Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення, здійснюється у порядку, який встановлено ст.ст.24-27 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.
Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації таких змін до установчих документів та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання.
Державна реєстрація юридичної особи, яка утворена в результаті злиття або поділу, здійснюється у порядку, встановленому ст.ст.24-27 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб.
Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи.
Відповідно до ч. 9 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за відсутності підстав, передбачених ч. 7 ст.37 Закону, для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Строк державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня здати державної реєстрації припинення юридичної особи повинен видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) голові комісії з припинення або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів і свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, які мають спеціальну відмітку про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Така відмітка робиться державним реєстратором також на примірнику оригіналу установчих документів юридичної особи, який залишається у реєстраційній справі.
Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (надалі - припинення фізичної особи) передбачена розділом VI Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Для того, щоб фізичній особі-підприємцю подати в установленому порядку документи, необхідні для державної реєстрації припинення діяльності останньої, вона має спочатку пройти процедуру фіксування самого факту прийняття рішення. Так, відповідно до ст.47 для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа-підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем;
документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою-підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Якщо ці документи подаються заявником особисто, то державному реєстратору додатково пред'являється паспорт. Зазначені документи приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів. Дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор розглядає надані документи та за відсутності підстав для залишення цих документів без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення фізичною особою підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
Стаття 48 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлює порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у разі її смерті, оголошення її померлою або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою. У разі смерті фізичної особи-підприємця третя особа, зокрема спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів цивільного стану про смерть фізичної особи.
Суд, який постановив рішення про оголошення фізичної особи-підприємця померлою або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця. У судовому рішенні про оголошення фізичної особи-підприємця померлою або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою вказується особа, яка призначена управителем майна фізичної особи-підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом.
Дата надходження документів для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання фізичної особи-підприємця безвісно відсутньою заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з її смертю або оголошенням її померлою, або визнанням її безвісно відсутньою та внести до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем у зв'язку з її смертю або оголошенням її померлою, або визнанням її безвісно відсутньою. Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється ст.51 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
При державній реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця закон встановлює наступний порядок.
Суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
У разі, якщо підставою для постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності, у судовому рішенні щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця в зв'язку з визнанням фізичної особи-підприємця недієздатною або обмеженням її цивільної дієздатності суд може вказати особу, яка призначена управителем майна фізичної особи-підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом. Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу-підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
При державній реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи-підприємця банкрутом, відповідно до ст.50 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд, який постановив рішення щодо визнання фізичної особи-підприємця банкрутом, у день набрання ним законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем державної реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо визнання Фізичної особи-підприємця банкрутом внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо визнання фізичної особи-підприємця банкрутом та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, а також фізичну особу-підприємця, щодо якої було прийнято рішення суду, про внесення такого запису.
У разі, якщо після завершення процедури банкрутства відповідно до законодавства судом постановлене рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом, суд, що постановив відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення відповідного запису. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом заповнити реєстраційну картку про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом.
Порядок надання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування встановлюється ст.51 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. При надходженні до державного реєстратора свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця державний реєстратор зобов'язаний зробити на свідоцтві відмітку про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та видати (надіслати рекомендованим листом) його за місцем проживання фізичної особи-підприємця, щодо якої була проведена державна реєстрація припинення.
У разі, якщо після завершення процедури банкрутства, яка встановлена законом, судом прийнято рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство, суд, що постановив відповідне рішення, в день набрання ним законної сили направляє його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство.
Дата надходження судового рішення щодо припинення провадження у справі про банкрутство вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство внести до Єдиного державного реєстру запис про припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для взяття фізичної особи-підприємця на облік.
Зняття з обліку фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності як платника податків здійснюється в порядку, аналогічному для платників податків - юридичних осіб, з урахуванням того, що після прийняття фізичною особою рішення про ліквідацію вона подає до органу державної податкової служби, в якому вона зареєстрована як платник податків, такі документи:
заяву про зняття з обліку платника податків за ф. № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі;
оригінали документів, що видаються органами державної податкової служби платнику податків (свідоцтва, патенти, довідки за формою № 4-ОПП, інші довідки тощо) і підлягають поверненню до органу державної податкової служби, а також завірені органом державної податкової служби копії цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби.
Крім того, у зв'язку зі смертю фізична особа знімається з обліку за наявності довідки, одержаної від органів реєстрації актів цивільного стану про смерть фізичної особи - платника податків або про визнання її померлою, безвісно відсутньою чи недієздатною згідно із законодавством, за умови відсутності в такої особи відкритих рахунків в установах банків та податкового боргу або визнання податкового боргу безнадійним у порядку, передбаченому законодавством. (п. 8.9 Інструкції про порядок обліку платників податків).
Що ж до зняття фізичної особи-підприємця з обліку в органах Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, то інструкції, що регламентують відповідний порядок зняття з обліку юридичних осіб, не відокремлюють порядок зняття окремо для юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а тому для останніх порядок зняття з обліку є таким само, як і для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, властивих фізичній особі (підстави припинення підприємницької діяльності тощо). В тому ж порядку, який встановлено для юридичної особи, здають печатку та штампи фізичні особи-підприємці. Порядок закриття рахунків в установах банку фізичними особами-підприємцями визначений, як і для юридичних осіб, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.
Відповідно до п. 20.1 зазначеної Інструкції поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема:
на підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію суб'єкта господарювання;
у разі смерті власника рахунку - фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців).
За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації фізичної особи-підприємця, чи оголошення фізичної особи померлою, або визнання її безвісно відсутньою банк закриває рахунки цих осіб в такому ж порядку, що існує для юридичних осіб.
З дати внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи або запису про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем реєстраційна справа повинна зберігатися у державного реєстратора протягом трьох років.
Після закінчення цього строку державний реєстратор повинен передати реєстраційну справу на зберігання до державної архівної установи в порядку, який встановлено законом (ст.15 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
ВИСНОВОК
Результати дослідження даної курсової роботи на тему: Припинення діяльності субєктів господарювання дають змогу зробити висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є:
Припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за:
рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;
досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;
закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи (ч.15 ст.58, ч.1 ст.59 ГК України, ст.33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
В примусовому порядку припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) у разі:
визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством);
неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст.58 ГК України, ст.38 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:
прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;
постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав:
) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;
) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;
) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст.46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.
Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття банкрутство. В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.
Згідно зі ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Державна реєстрація припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року
2.Цивільний кодекс Ураїни: - К.: Істина, 2005. - 368 с.
.Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.
.Закон України від 19 вересня 1991 р. Про господарські товариства
.Закон України від 14 травня 1992 р. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
.Закон України від 15 травня 2003 р. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців
.Закон України від 16 червня 1992 р. Про обєднання громадян
.Закон України від 22 квітня 1993 р. Про аудиторську діяльність
.Закон України від 23 квітня 1991р. Про свободу совісті та релігійні організації
.Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. Про державне мито
.Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. Про деякі питання практики застосування Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
.Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України
.Підприємницьке право: Навч. посібник./ За ред. О.В. Старцева - К.: Істина, 2006 р.
.Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева / 2-ге вид., - К.:Істина, 2007 р.
.Підприємницьке право: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2008 р.
.Науково практичний коментар Господарського кодексу України: За ред. Мамутов В.К./ К., 2008 р.
.Цивільне право України: Підручник / Дзера О. В., Боброва Д. В., Довгерт А. С., Кузнєцова Н. С. / К.: Юрінком Інтер, 2007 р.
Больше работ по теме:
Курсовая работа (т)
Проблема подсудности гражданских дел
Курсовая работа (т)
Проблеми захисту ділової репутації суб'єктів господарювання
Курсовая работа (т)
Проблемы активизации местного населения в решении местных вопросов
Курсовая работа (т)
Проблемы пересмотра судебных актов по вновь открывшимся обстоятельствам
Курсовая работа (т)
Предмет: Основы права
Тип работы: Курсовая работа (т)
Новости образования
22 Июля 2016 16:26
Более 70 представителей крупных вузов АСЕАН подтвердили участие в форуме во Владивостоке
22 Июля 2016 12:51
Абызов: публикация первичных статсведений снизит бюрократическую нагрузку на школы
22 Июля 2016 11:53
В Чечне свыше 200 школьников сдали ЕГЭ с результатом свыше 90 баллов - министр
22 Июля 2016 05:36
Замглавы Минобрнауки РФ: задача сократить число людей с высшим образованием не стоит
21 Июля 2016 20:19
КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]
Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ