Принцип дії міжнародної валютної системи : Курсовая работа (т) по Банковское дело

Принцип дії міжнародної валютної системи

ВСТУП

валютний курс світовий ринок

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини - складова частина і одна з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них фокусуються проблеми національної і світової економіки, розвиток яких історично йде паралельно і тісно переплітаючись. У міру інтернаціоналізації господарських зв'язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів.

Великий вплив на міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини надають провідні промислово-розвинені країни (особливо «сімка»), які виступають як партнери-суперники. Останні десятиліття відзначені активізацією країн, що розвиваються в цій сфері. В даний час лише деякі країни не використовують переваги міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперації. Зростаюча інтернаціоналізація виробництва змушує економічних суб'єктів (підприємства, банки, фізичних осіб і т.д.) активно виходити на світовий ринок.

Принципи роботи економічного суб'єкта на зовнішньому ринку істотно відрізняються від принципів роботи на ринку внутрішньому. Саме тому при виході на міжнародний ринок необхідно враховувати величезну кількість економічних і політичних обставин. Зокрема, на міжнародному ринку підприємство стикається з великою кількістю валют, необхідністю платити за своїми зобов'язаннями прийнятними платіжними засобами, оцінювати всілякі види ризиків, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, а також слідувати вимогам і рекомендаціям міжнародних інститутів, конвенцій і договорів. Тому що всі ці операції можуть мати суттєвий вплив на загальну ефективність діяльності економічних суб'єктів, необхідне всебічне вивчення міжнародних валютно-кредитних відносин. Під впливом багатьох факторів функціонування міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин ускладнилося і характеризується частими змінами. Тому вивчення світового досвіду представляє велику важливість і великий інтерес для що складається в Росії та інших країнах СНД ринкової економіки. Поступова інтеграція Росії у світове співтовариство, вступ у Міжнародний валютний фонд (МВФ) і групу Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) вимагають знання загальноприйнятого цивілізованого кодексу поведінки на світових ринках валют, кредитів, цінних паперів, золота.

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

.1 Поняття валютного курсу

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, яка властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками та світовим ринком. Учасники обміну валют валютний курс розглядають як коефіцієнт для перерахунку однієї валюти в іншу на підставі визначеного співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Тобто це економічна категорія товарного виробництва, яка відображає виробничі відносини між товаровиробниками різних країн на світовому ринку, де продукти національної суспільної праці набувають форми інтернаціональної вартості, а в кінцевому рахунку - і світової ціни.

Як і будь-яка ціна валютний курс відхиляється від вартісної основи. Стан валютного курсу залежить від:

. співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку у кожному конкретному випадку;

. стану платіжного балансу держави;

. різниці процентних ставок у різних країнах;

. ступеня довіри до даної національної валюти на світових валютних ринках;

. міждержавної й соціальної стабільності держави, напряму її зовнішньополітичного курсу, міжнародного авторитету.

При цьому розрізняють кон´юнктурні й структурні чинники. Зокрема, кон´юнктурні чинники викликають коливання валютного курсу і пов´язані з нестабільністю ділової активності, політичною ситуацією, чутками і прогнозами. Структурними факторами, які впливають на динаміку валютного курсу як довготривалі тенденції, є: зростання національного доходу, що зумовлює підвищення попиту на іноземні товари та інші вказані вище чинники.

Рисунок 1.1 Види валютних курсів

Детальніше види валютних курсів і способів їх моделювання можна розглянути в таблиці:

Таблиця 1.1Моделі валютних курсів

Види валютних курсівСпосіб фіксації курсу1. Фіксовані курси, в тому числі: Фіксований курс за класичною схемою; Договірні фіксовані курси; Фіксований курс, що коригується; Змінно-фіксований курс.1. Система наявності офіційних валютних паритетів: Офіційні курси, що базуються на золотому паритеті; Курси, що базуються на договірній основі. Фіксація передбачає регулярний перегляд або встановлення межі можливих відхилень; Курс, що змінюється за певною, заздалегідь визначеною схемою за участю держави з урахуванням інфляції.2. Плаваючі курси, в тому числі: Вільно плаваючий курс; Керований плаваючий курс.2. Система, за якою у валют немає офіційного паритету: Курси, що самостійно формуються на ринку під впливом попиту та пропозиції; Курс валют, прив´язаний до валютного кошика чи провідної валюти.

Офіційний валютний курс встановлюється урядом країни у вигляді постійно зафіксованої пропозиції обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Ринковий курс формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, а змішаний - контрольований курс, що застосовується для експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Як економічній категорії, валютному курсові властиві такі функції:

.2 Валютне котирування та купівельна спроможність

Вартісну основу величини валютного курсу будь-якої національної валюти визначає паритет купівельної спроможності.

Купівельна спроможність валюти - це сукупність товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валюти. Він визначається на основі порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої за формулою:

Р= S1/S0

де Р - паритет купівельної спроможності валюти даної країни; S1 - купівельна спроможність валюти даної країни за відповідний період; S0 - купівельна спроможність валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння.

Встановлення курсу називають котируванням валюти. Розрізняють пряме котирування, якщо розрахунок здійснюється шляхом вираження іноземної валюти певною кількістю одиниць національної, та непряме - якщо національну валюту прирівнюють до певної кількості одиниць чужоземної валюти. Числове значення валютного курсу, як правило, визначають з точністю до 1/10000, тобто до четвертого знака після коми.. Далі він публікується офіційно в періодичних виданнях і використовується як довідкова інформація учасниками ділових угод.

Ринкове котирування чужоземних валют, що здійснюється комерційними банками, передбачає публікацію курсу покупця і продавця для угод з різними умовами і термінами (готівкові - спот, строкові - форвард).

Правильне визначення валютного курсу відіграє вирішальну роль у забезпеченні еквівалентності і взаємної вигоди у відносинах економічних суб´єктів різних країн. Якщо в умовах золотого стандарту рівень валютних курсів грошових одиниць різних країн визначався співвідношенням їхнього золотого вмісту, то в сучасних умовах в основі валютних курсів лежить співвідношення їх купівельних спроможностей. Суттєво впливати на валютний курс здатні зміни попиту і пропозиції іноземної валюти, стан платіжного балансу країни, економічна і політична ситуація в країні, рівень довіри до національної валюти тощо.

Чинники, що визначають стан валютного курсу:

. Співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку;

. Стан платіжного балансу;

. Рівень інфляції;

. Різниці процентних ставок у різних країнах;

. Ступінь довіри до національної валюти на світових валютних ринках;

. Міждержавна та соціальна стабільність держави, напрям її зовнішньополітичного курсу та міжнародного авторитету.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практикою, що склалася. Котирування валют здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США, марки ФРН і деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного засобу. Зміцнення позиції марки ФРН пояснюється також її становищем як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних відносин більш вузького кола суб'єктів, набір валют, що котируються, може бути, звичайно, іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їх часток.

При непрямому (зворотному) методі валютного котирування, який традиційно використовується Велика Британією та деякими державами - колишніми її колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування англійського фунта стерлінгів сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою, частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 році до 80 %. На сьогодні, крім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування використовують такі валюти: ірландський фунт стерлінгів, австрійський і новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 р. введене зворотне котирування долара США стосовно більшості валют, крім англійського та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування" (валюта, що котирується). Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, яка визнана по всьому світу. Однак інколи, з історичних причин, базовою валютою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на тс, що останній має більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов'язково слід враховувати методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки даної країни купують іноземну валюту (курс покупця - bid rate - BR) а також курси, за якими ці банки продають іноземну валюту (курс про давця - ask rate - АR). Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців становить прибуток балку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця), називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR-BR), так і відносну маржу (спред):

Спред, або маржа, повинен покривати операційні витрати банку і забезпечувати йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є своєрідною "платою'' за надані банком форе кепі (безготівкові) послуги. При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних валют та різних клієнтів і в залежності від обсягу операцій може суттєво різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими оперує валютний відділ банку, є не що інше, як залишки на рахунках в іноземній валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переказу з одного рахунку на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що, в свою чергу, призводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін - внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові - на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають в зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866-1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Розраховуватись цей показник повинен на базі середньозважених товарних цін і використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк займаються зіставленнями показників виробництва продуктів надушу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу.

До 1992 р. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначений відносно стабільний набір споживчих благ, їх ваги в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. д. Таким чином складається "натуральний", або "природний", курс валюти.

Саме завдяки цьому були переборені різні кон'юнктурні коливання і перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і внести суттєві корективи у співставлення і прогнози, які колись базувалися на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, які розвиваються, у всесвітньому валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних за 1992 р. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився з валовим продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованих на основі натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 1.2. Дані про обсяг ВВП у деяких країнах світу за 2009-2010 рр.

№ДержаваВеличина ВВП країни в 2009-2010 pр., млрд дол. США1США683832Китай349973Японія280374Німеччина164495Індія122256Франція112767Італія113068Велика Британія120979Індонезія751610Мексика637611Канада643912Росія582813Бразилія5883

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст, або вага, чистого золота в грошовій одиниці країни встановлювався державою і законодавчо фіксувався.

При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався шляхом фіксації ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота під якою мається на увазі сума паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота - грам, унція і т. д. У США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 р., мав золотий вміст 1,603 77 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий стандарт від 1900 р. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте, світова економічна криза 1929-1933 рр. підірвала позиції долара і США у 1933 р. змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з "Актом про золотий резерв" 1934 р., була проведена девальвація долара і його золотий вміст було знижено до 0,888 671 г; або на 41 % шляхом підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888 671 г). Ця ціна існувала до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 р.), коли ціна на золото була підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818 513 г. чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото, а в лютому 1973 р. США девальвували свою валюту ще на 10 % і 1 долар став вміщувати 0,736 736 г. Це була остання офіційна ціна на золото.

Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежувалося лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично таке відхилення не перевищувало одного відсотка від паритету в кожний бік).

Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету мінус витрати на перевезення золота відповідала мінімальному курсу валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота точка ще носила назву імпортної.

Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти і дорівнювала величині валютного паритету плюс витрати на перевезення золота. За цих обставин починався експорт золота і точка носила назву експортної. Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий паритет, як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їх купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої вартості, часто знецінюються, їх купівельна спроможність падає. А оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам валютний паритет змінюється. Таким чином, якщо в умовах дії системи золотомонетного стандарту основа валютних курсів - золотий паритет був величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця основа сама постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань валютних курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого валютного кошика визначаються курси СПЗ, євро та деяких інших валют.

Оскільки "кошик" включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют. Все ж амплітуда коливань валютних курсів Європейського Союзу, наприклад, зросла за роки після заснування Європейської валютної системи (1979 р.) з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 р. до ±30 %.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, тоді з невідворотністю приходить момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних курсів.

Взаємозв'язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих коливань валюти показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Можливі межі відхилення валютного курсу від валютного паритету

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін, як основи визначення валютного паритету, але і від стану платіжного балансу країни, вартості кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та перспектив політичного розвитку в країні й в світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:

довгострокові (структурні), які формують основні вартісні характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей. Це - продуктивність праці, довгострокові темпи росту національного доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі і вивозі капіталу. Вказані фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою масою і товарами та послугами, тобто формують реальну купівельну спроможність валюти даної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники функціонування господарського комплексу країни;

середньострокові (стан платіжного балансу країни, відносний рівень процентних ставок, різницю в темпах зростання цін);

короткочасні (кон'юнктурні) фактори складають в основному психологічні моменти, які безпосередньо впливають на валютні курси. Це насамперед компетентна думка провідних банкірів, валютних дилерів, керуючих валютними відділами транснаціональних корпорацій про найближчі перспективи ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до даних прогнозних оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів із одних валют у інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і валютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі, присвяченому аналізу сучасних методів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш суттєвий вплив на валютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то і курс валюти має тенденцію до підвищення і, навпаки, якщо, наприклад, дана країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це значить, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція даної валюти країни на світових ринках зросте і коли перевищить попит, ЇХ курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. З його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств з цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін та ін.

Так, зниження курсу національної валюти вигідно експортерам, дозволяючи їм поставляти товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими від середньосвітових, але здорожує імпорт. Це призводить до зростання цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів і спаду рівня споживання. За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості.

І, навпаки, при підвищенні курсу національної валюти, знижується ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що стосується імпорту, то він збільшується, зростає притік у країну з-за кордону капіталів.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими державами тієї частки їх сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування - це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн, коли встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для виразу змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад 1 дол. = 5,34 грн.). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн. = 0,02 дол.). Валютний курс виконує важливі економічні функції. Валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин. На основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів. За допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента - суспільно необхідних світових витрат. Механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами - членами зовнішньоекономічних зв'язків. Вирізняють курси продавця, за якими банки продають іноземну валюту, і курси покупця, за якими банки купують іноземну валюту. За умови прямого котирування курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсами продавця та покупця становить банківський прибуток. За видами платіжних документів існують: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют - це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП - загальним.

.3 Методи визначення валютного курсу

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в цій валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення і визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 доларів (береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 франц. франків, 700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необхідно визначити курс долара, то одержимо: 1 долар = = (600/400) 1,5 марки; (2000/400) 5,0 франка; (700/ 400) 1,75 фунта стерлінгів; (50 000/400) 125 єн.

До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти, аби більш-менш точно виразити валютні курси.

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої минулі монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно невеликих кількостях, порівняно з колосальною кількістю інших товарів на світових ринках. Тому суб'єкти міжнародних валютно-грошових відносин дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні його ціни на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак абсолютизувати роль золота при визначенні валютних курсів сьогодні уже не має ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня ціп стандартного набору товарів та послуг (так званого "споживчого кошика"). При даному методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така ж, як і за попередніх методів, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний, оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю, оскільки, у свою чергу, базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає глибинні та найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

інтернаціоналізації грошових відносин;

зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

перерозподілу національного продукту між країнами.

Існує кілька методик обчислення РРР.

. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика):

РРР= (8.1)

де Pd - індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; Pf - індекс цін іноземної економіки порівняно з базисним періодом. Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів по країнах дає різні результати. Отже, необхідним є обґрунтування «товарного кошика». На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Іг), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР використовується формула

РРР= (8.2)

Такий паритет називається відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності в поточному періоді валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб'єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, які зайняті в різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв'язків; діяльність Національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції. Важливим індикатором стану національної економіки є ВВП. Зі зростанням ВВП підвищується платоспроможний попит суб'єктів ринку, конкурентоспроможність вітчизняних товарів, пожвавлюється приплив іноземних інвестицій тощо. Все це сприяє зростанню попиту на національну валюту та її зміцненню. У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані; гнучкі; змішані. Фіксований валютний курс передбачає наявність зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Зазначений курс може бути: а) справді фіксованим - базується на золотому паритеті і можливий за умови золотого стандарту; б) договірно фіксованим - базується на одній, кількох валютах або умовно встановленій «офіційній» ціні золота. За умови гнучких курсів у валют немає офіційних валютних паритетів. Вирізняють: а) плаваючий валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту й пропозиції; б) керовано плаваючий валютний курс, який також змінюється під впливом попиту й пропозиції, але прив'язується до валютних «кошиків» і корегується валютними інтервенціями Національно го банку з метою зменшити різкі курсові коливання. Треба відзначити, що плаваючі валютні курси ускладнюють зовнішньоекономічні розрахунки, тому деякі країни об'єднуються у валютні союзи і встановлюють фіксовані співвідношення між своїми валютами. Валютний «кошик» дозволяє визначити зміну курсу валюти відносно багатьох грошових одиниць і являє собою набір національних валют. Змішаний валютний курс є за своєю сутністю контрольованим плаваючим курсом. Держава вибирає валютний режим виходячи з конкретної економічної ситуації. Формою змішаного курсу є валютний коридор, коли встановлюється мінімальне і максимальне значення відхилення валютного курсу. Вирізняють також крос-курси - це котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської єни і євро до національної валюти, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс єни до євро. Залежно від видів валютних угод існують спот-курси (поточні) і форвардні курси (термінові). Спот-курс указує, наскільки високо оцінюється національна валюта на момент проведення зовнішньоекономічної операції. Це валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни на момент укладання угоди. Форвард-курс, на відміну від спот-курсу, характеризує вартість валюти через певний період часу (понад три дні після узгодження). Під час укладання поточних валютних угод обмін валюти здійснюється за попередньо встановленим форвардним курсом. Для аналізу динаміки валютних курсів враховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу. Номінальний валютний курс - це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки. Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховується за формулою

Ер=Еn (8.3)

де ер, ен - реальний та номінальний валютні курси; - «внутрішній» рівень цін (дефлятор національної економіки); Р/- індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.

Індекси цін співвідносяться за один базовий рік. Реальний валютний курс відображує сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує погіршання чи покращання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов'язані з інфляцією.

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ

2.1 Поняття та основи функціонування національного та світового валютного ринку

Одним з найважливіших елементів будь-якої валютної системи є валютний курс, який показує ціну валюти однієї країни, виражену у валюті іншої. Існують два режими встановлення валютних курсів: система фіксованих курсів валют; система плаваючих курсів валют.

Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародним договором. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлюється в пропорціях до його золотому змісту.

Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не співпадають з їх валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не знаходиться в рівновазі. При активному платіжному балансі курси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у випадку, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами та організаціями здійснюються по вільному курсу. Хоча золото і перестало бути основою міжнародної валютної системи, як і національних валютних систем, фіксований курс валюти не став надбанням історії. Виходячи з національних економічних інтересів країна може підтримувати курс своєї валюти на рівні фіксованих паритетів (від лат. Parity-рівність). При фіксованому курсі Центральний банк країни бере на себе зобов'язання продавати і купувати валюту за встановленим курсом. Одним з основних інструментів підтримки фіксованого курсу є валютна інтервенція, купівля-продаж іноземної валюти Центральним банком країни на валютних ринках.

У більшості країн світу починаючи з 70-х років фіксовані курси валют поступилися місцем плаваючим, ця обставина й дало підставу говорити про перехід до третього етапу розвитку світової валютної системи. В умовах плаваючих курсів валютний курс, як і всяка інша ціна, визначається ринковими силами попиту і пропозиції. Значні коливання під впливом попиту та пропозиції характерні для валютних курсів як сильних, так і слабких валют. Проілюструвати встановлення валютного курсу можна за допомогою відомого графіка, що відображає взаємодію попиту і пропозиції. Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів, різного роду платежами, які зобов'язана проводити країна, і т.п. Розміри пропозиції валюти будуть визначатися обсягами експорту країни, позиками, які країна отримує, і т.п. Зрозуміло, констатація того факту, що курс валюти формується під впливом попиту та пропозиції, сама по собі мало що говорить про реальні процеси, що впливають на курсові співвідношення. На попит і пропозиція іноземної валюти, а отже, на валютний курс прямо або побічно впливає вся сукупність економічних відносин країни, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Форми валютного курсу

· Коливний - вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції і заснований на використанні ринкового механізму. · Плаваючий - різновид валютного курсу, який коливається, що зумовлено використанням механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, які викликають неприємні наслідки валютно-фінансових і економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних взаємних коливань валютного курсу. · Фіксований - офіційно встановлене відношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в обумовлених межах (близько одного відсотка).

Міжнародний обмін

Нью-Йорк - один з фінансових центрів свіnу

Міжнародна торгівля ведеться в грошових одиницях. У кожній країні функціонує своя валюта. Перед тим як купити товари, послуги або фінансові активи за кордоном, необхідно купити або обміняти валюту своєї країни на потрібну на валютному ринку. Основні маси валюти для міжнародної торгівлі обмінюються в найбільших фінансових центрах світу. Курси, за якими обмінюються валюти, визначаються попитом і пропозицією валют. Наприклад, на початку 1986 року американський долар обмінювався на 10 французьких франків, два роки опісля він коштував вже 6 франків. У міру зміни обмінних курсів валют змінюються ціни на товари цих країн, які імпортуються та експортуються

Метод встановлення курсу

Основним поняттям, використовуваним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ППС (purchasing power parity - РРР), для формулювання якого зазвичай застосовують так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні, а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

Офіційні курси валют ЦБ України На 06.06.2010 | На 09.06.2011 Валюта Номінал Курс, грн..Зміна, грн.Зміна% Долар США (USD) 1 798.7700-0.137 -0.55 Євро (EUR) 1 1048.86490.153 0.42 Австралійський долар (AUD) 1 821.4151-0.058 -0.07 Білоруський рубль (BYR) 1000 0.0100-0.069 -0.55 Канадський долар (CAD) 1 801.0271-0.185 -0.80 Швейцарський франк (CHF) 1 872.74500.058 0.03 Ісландська крона (ISK) 100 6.31090.485 1.46 Японська ієна (JPY) 100 98.4757 -0.243 -1.08 Казахстанський тенге (KZT) 100 5.4037-0.1024 -0.52 Норвезька крона (NOK) 10 138.75310.352 0.77 Шведська крона (SEK) 10 118.35800.208 0.51 Сінгапурський долар (SGD) 1 639.1231-0.739 -0.42 Турецька ліра (TRY) 1 445.0000-0.906 -0.99 Російський рубль (RUB)10 2.7088-0.691 -0.54

2.2 Методи регулювання валютних курсів на світовому ринку

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти. Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею. Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Для валютного демпінгу характерне: 1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за серед-ньосвітові; 2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте; 3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів. Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості. Однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх реекспорту іноземними контрагентами. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло припливу у країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни. Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації - зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання з метою створення умов для валютного демпінгу. Після Другої світової війни протягом 1946-1973 pp. було проведено понад 500 девальвацій і тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що були, наприклад, у 1949 p., наприкінці 60-х - початку 70-х років. До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація - підвищенням. За умов "плаваючих" валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін "девальвація" у сучасному розумінні означає також відносно тривале зниження ринкового курсу валюти. У межах ЄВС з початку 80-х років 11 разів офіційно проводилися девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки ФРН, голландського гульдена та ін.). У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку. Режим валютного курсу в Україні. Курсова політика є невід'ємною складовою урядової програми економічного розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів та реальні можливості щодо її реалізації. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 17 лютого 1993р. установлення валютного курсу національної валюти належить до спільної компетенції НБУ та Кабміну. Питання про визначення режиму валютного курсу є складними та дискусійними, бо валютному курсу належить основне місце у всьому комплексі інтернаціоналізації економічних зв'язків. З його допомогою рівні національних товарних цін, оплати праці, а також багато інших вартісних показників зіставляються з аналогічними показниками зарубіжних країн. На цій основі визначаються ефективність експортно-імпортних операцій, доцільність виробництва тих чи інших товарів та ін. Україна використовувала кілька режимів валютного курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 p., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративне фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий ). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996 та першої половини 1997р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору. Наприкінці 1997р. змінилася міжнародна кон'юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997р. приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі ін.) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997р. та впродовж 1998 р. на цей обсяг - еквівалентний припливу коштів у попередні роки плюс нараховані проценти - зріс сукупний попит. Крім того, у 1998 р. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 1207 млн дол., на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, а сукупна пропозиція зменшилась приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд міждержавних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору з 1,7-1,9грн./дол. до кінця 1997 р. до 3,3-3,6 грн. / дол. протягом 1999 р. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив про перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалося умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р. З огляду на них з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного, курсу та ін. НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць. Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994р. в Україні офіційний валютний курс до долара СІЛА встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара СІЛА як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times". Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв'язку курсовий .режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики.

.3 Валютний ринок України та його головні субєкти

Валютний ринок в Україні - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів),

Суб'єктами валютного ринку є: продавці валюти; покупці валюти; посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб'єкти:

Національний банк України;

комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки);

інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку;

юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку на право організації торгівлі іноземною валютою.Центральним банком нашої держави є Національний банк України (НБУ), який було утворено у березні 1991 р. відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Національний банк України виконує такі основні функції:

здійснює зберігання і використання золотовалютних резервів України та інших державних цінностей, а також забезпечує платоспроможність держави;

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

здійснює обмін і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними резервами, які надаються в його розпорядження;

регулює курс національної валюти до грошових одиниць інших держав.

Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

НБУ за досить незначний час перетворився на справжній поважний центральний банк держави. Він опанував керівництво грошовим обігом, впровадив низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком цінних паперів. Технологія створеної та впровадженої власними силами системи електронних розрахунків, за оцінками незалежних експертів, стала найпередовішою серед країн Центральної та Східної Європи.

За роки своєї діяльності колективом Національного банку України була розроблена і втілена в життя специфічна, притаманна Україні стратегія і тактика його поведінки залежно від змін соціально-економічної ситуації в державі.Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалежною Україною, в діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи.

Перший етап припадає на 1991 - жовтень 1994 р., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

Другий етап, який розпочався після проголошення у промові Президента України Л.Д. Кучми (жовтень 1994 р.) програми макроекономічної стабілізації, охоплює часовий проміжок з жовтня 1994 р, до серпня 1996 р. Це був період суто прагматичних реформ, коли були створені і запущені в дію нові монетарні механізми, притаманні сучасній соціальне орієнтованій економіці.

Третій етап розпочався з вересня 1996 р., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Особлива роль НБУ як центрального банку держави яскраво виявилася після сумнозвісних подій у Росії 17 серпня 1998 р., коли було успішно реалізовано вироблену стратегію діяльності на валютному ринку й ефективне використання валютних резервів НБУ.

Отже, успішна діяльність Національного банку як головного суб'єкта валютного ринку України цілком закономірно є результатом колосальної праці і таланту конкретних людей, що виявилося в утвердженні стійкої національної валюти держави як одного з найвагоміших компонентів її незалежності. Тому справедливо, що за рейтингом західних засобів масової інформації НБУ був визначений у числі 25центральних банків світу, які проводять здорову грошову політику.Отже, найважчий іспит на виживання держави було успішно складено. Утвердження України як самостійної і незалежної держави, зміцнення її авторитету як у світі, так і в очах власних громадян є і продовжує залишатися основним завданням діяльності її центрального банку.

Серед комерційних банків найміцніші позиції на валютному ринку України займає Промінвестбанк, де створена також унікальна електронна система, що дає змогу здійснювати розрахунки з єдиного кореспондентського рахунка. Всього 24 хвилини потрібно, щоб провести банківську операцію у будь-якій точці України, де є кореспондентський рахунок Промінвестбанку. На сьогодні це найбільший банк України, фінансовий капітал якого, включаючи власний, становить 1/3 від усього банківського капіталу України. Практично в усіх великих містах банк має свої відділення, а в Росії, наприклад, відкрито 272 кореспондентські рахунки у 125 банках.

Для того щоб захистити грошові кошти своїх клієнтів, Промінвестбанк став у 1994 р. засновником першого російсько-українського кредитного банку - Кредитімпекс Банку, який сьогодні проводить 80% усіх рубльових розрахунків між Україною і Росією і є одним із клірингових банків Української міжбанківської валютної біржі.

Опрацьована і впроваджена фахівцями Промінвестбанку і Кредитімпекс Банку технологія проведення платежів дала змогу скоротити терміни їх проходження втричі. Тривалість конвертації російських рублів в українські карбованці для підприємств-експортерів України скоротилася до двох днів. Співробітництво з Кредитімпекс Банком удосконалюється шляхом взаємних операцій з векселями у національних валютах України і Росії, депозитними сертифікатами, облігаціями та іншими цінними паперами.

Головними напрямами співробітництва Промінвестбанку з Кредитімпекс Банком є:

захист активів банку від змін валютних курсів на валютному ринку, а також від можливого банкрутства банків-кореспондентів;

ефективне використання тимчасово вільних коштів;

підвищення ефективності й швидкості виконання валютних операцій;

збільшення кола і підвищення якості операцій для важливих клієнтів, повсюдне активне залучення їх до обслуговування установами Промінвестбанку;

зміцнення репутації Промінвестбанку України в світовій фінансово-банківській сфері.

Промінвестбанк працює також з "Дойчебанком", "Комерц-банком", "Банком оф Нью-Йорк", "Айнджибанком" та ін. Платежі у твердій валюті банк проводить через систему СВІФТ.

Загалом, за даними Національного банку України, на валютному ринку в 1996 р. здійснювали операції 203 банки, розмір оплаченого статутного фонду яких станом на 1 січня 1996 р. становив: 4 банки - понад 5 млн. ЕКЮ кожний;

банків - від 1 до 5 млн. ЕКЮ; 45 банків -від 0,5 до 1 млн. ЕКЮ; 87 банків - від 100 до 500 млн. ЕКЮ; 38 банків -до 100 тис. ЕКЮ.

Станом на 1 вересня 1998 р. в Україні було зареєстровано вже 219 комерційних банків, з яких діючих - 185, а інші 34 перебувають у стадії закриття, санації або об'єднання. За участю іноземного капіталу створено 27 банків (14%), причому вісім із них мають 100% іноземний капітал.

У зв'язку з функціонуванням на валютному ринку України значної кількості малих та середніх банків останнім часом все чіткіше проявляється тенденція до зменшення їх кількості за рахунок злиття. Цьому процесу сприяє прийнятий Верховною Радою Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 1 лютого 1996 р., де зазначено, що з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків мінімальний розмір статутного фонду встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком.

Постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону доручено Національному банку України встановити мінімальний розмір статутного фонду комерційних банків з участю іноземного капіталу у сумі, збільшеній не менш як у три рази від суми, передбаченої для комерційних банків без участі іноземного капіталу, а для комерційних банків із 100% іноземним капіталом - не менш як у п'ять раз.

З 1 січня 1998 р. у випадках, якщо розмір внесеного статутного фонду комерційного банку станом на 1 березня кожного року становитиме суму, еквівалентну менш як 1 млн. ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України, Національний банк України повинен скасувати дозвіл на створення комерційного банку і відкликати ліцензії на виконання банківських операцій.

Згідно з чинним законодавством національна валюта України гривня - єдиний законний засіб платежу на території нашої держави. Лише в окремих випадках НБУ дозволяє проводити на території України торгівлю і надавати послуги резидентам та нерезидентам за вільно конвертовану валюту, в основному згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ.

Суб'єкти господарської діяльності мажуть мати у своїй касі готівкову іноземну валюту в межах ліміту залишку іноземної валюти*. Ці ліміти встановлюються установами уповноваженого банку як у номіналі, так і в гривневому еквіваленті на підставі клопотань підприємств з докладною аргументацією необхідності такого ліміту. Готівкова іноземна валюта, що втримується із установ уповноважених банків, використовується виключно на цілі, на які вона отримана.Нормативними документами НБУ і Держмиткому України передбачається порядок переміщення національної та іноземної валюти через митний кордон України громадянами нашої держави, іноземними громадянами і особами без громадянства. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.

Валюту України сьогодні можна вивозити у кількості:

резидентам України - 10 та нерезидентам України - 5 неоподатковуваних мінімумів.Іноземну валюту дозволено вивозити у мінімальній сумі (1000 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованій за курсом, встановленим НБУ) без пояснення джерел її надходження; більшу суму -на підставі дозволу уповноваженого банку (підставою для пропуску за кордон іноземної валюти є спеціальний дозвіл на вивезення іноземної валюти).

Громадяни резиденти, які виїжджають за кордон з метою туризму або у приватних справах, можуть також вивозити дорожні чеки й інші платіжні

документи.Короткотермінове відрядження працівника за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи та організації після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном, а також обов'язковий кошторис витрат. Готівка видається згідно з розрахунками на проведення витрат (добові, витрати на проживання, транспорт) за нормами, встановленими Мінфіном і НБУ.

Перетинаючи митний кордон України, всі громадяни, в тому числі й ті, хто прямує через Україну транзитом, зобов'язані задекларувати в митній декларації іноземну

*Так, уже з 1 вересня 1995 р. відповідно до Указу Президента України було припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки за рік до запровадження гривні.

валюту незалежно від суми, а також чеки, ощадні книжки, платіжні документи та інші цінні папери.Резиденти України мають право на здійснення інвестицій за кордоном з метою отримання прибутку (дивідендів). У зв'язку з цим виникає проблема декларування резидентами валютних цінностей та майна за межами України.Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у НБУ. НБУ гарантує таємницю цієї інформації Декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за спеціальною формою в обласному управлінні НБУ і державних податкових адміністраціях за місцем знаходження підприємств. Декларування здійснюється щокварталу відповіднодо термінів подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Про проведення декларування обласними управліннями НБУ і державними податковими адміністраціями суб'єктам підприємницької діяльності надається

довідка. Ця довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення операцій з валютними цінностями банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Обмінні пункти відкриваються уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами, що одержали ліцензію НБУ, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали агентську угоду з уповноваженим банком.Для відкриття обмінного пункту потрібно забезпечити виконання таких умов:

) забезпечення належного зберігання валютних цінностей;

) наявність необхідної оргтехніки, бланків для обліку валютних операцій;

) забезпеченість кваліфікованими працівниками для проведення валютних операцій тощо.

Крім валютно-обмінних операцій обмінний пункт може здійснювати також інші операції, зокрема:

) прийом на експертизу грошових знаків іноземних держав і платіжних документів в іноземній валюти, справжність яких викликає сумнів;

) обмін (конверсію) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої держави;

) розмін платіжного грошового знаку іноземної держави на платіжні грошові знаки тієї самої держави;

) купівлю і продаж платіжних документів в іноземній валюті за готівкові гривні; 5) продаж і оплату платіжних документів в іноземній валюті за готівкову іноземну валюту. До платіжних документів в іноземній валюті належать дорожні чеки, іменні чеки і грошові акредитиви, виражені в іноземній валюті.

3. ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ПРОБЛЕМИ ПЕРЕХОДУ ДО ЕКОНОМІЧНОГО ВАЛЮТНОГО СОЮЗУ

3.1 Європейська валютна система та проблеми переходу до Економічного і Валютного союзу

Найбільш високорозвиненою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Економічний і Валютний союз (ЕВС) (раніше Європейська валютна система - ЄВС).

На початку 70-х років за умов зростаючої амплітуди коливань курсу американського долара розпочалися активні пошуки виходу із своєрідного критичного стану, передусім країн - членів Європейського економічного співтовариства ("Спільного ринку"), з метою створення власної регіональної валютної системи. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979 р., тобто через рік після набуття чинності Кінгстонської угоди, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему -Європейську валютну систему (ЄВС). У ній беруть участь країни -члени ЄЕС.

Отже, однією з особливостей сучасних валютних відносин було і є існування поряд із міжнародною валютного системою регіонального валютного угруповання, що мало назву Європейська валютна система (згодом економічний і Валютний союз).

Європейська валютна система являла собою певні правила розрахунків між країнами, що входили до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Європейська валютна система - специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув'язку. Європейська валютна система функціонувала за принципом кошика, в якому змішані курси національних грошових одиниць залежно від котирування тієї чи іншої валюти. Вона також має назву "валютна змія". Перевага її полягає в тому, що сама "змія" в цілому більш стійка, ніж кожна з її складових. Саме на цій основі будується паритетна сітка двосторонніх курсів валют та визначається межа їх відхилення. Так, фіксована межа їх відхилення становила на початку ±2,25% для всіх країн, за винятком Італії і Іспанії, для яких ця межа була більш широка (для Італії, наприклад, вона становила ±6%). Пізніше вона була розширена до ±15%, а згодом ±30%. Метою створення ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка перебувала б в обороті ЄЕС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розробка та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн - членів Європейської валютної системи. У зовнішньому плані - це створення західноєвропейського валютного полюса у поліцентричній валютній системі.Створення ЄВС диктувалося насамперед прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності і стабільності за рахунок послаблення прив'язки європейських валют до долара, що давало змогу не тільки уникнути втрат за рахунок періодичних криз цієї валюти, а й більш успішно протистояти заокеанській конкуренції.

Європейська валютна система включала три складові:

зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, в тому числі через підтримку коливань ринкового курсу валют у звужених кордонах;

механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічаються з фінансовими труднощами при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок коштів спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн. ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовуються для короткострокового (від 3 до 6 місяців) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;

спеціальна європейська розрахункова одиниця - ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на базі "валютного кошика" національних валют країн -членів ЄВС з урахуванням їхньої частки у сукупному валовому національному продукті ЕКЮ існувала у вигляді безготівкових записів на рахунках країн - учасниць ЄВС в Європейському валютному інституті. На відміну від СДР ЕКЮ забезпечується не тільки солідними зобов'язаннями групи країн, а й фактичними активами (заставою) у формі золота і доларів США (20% золотих і 20% валютних резервів країн-учасниць). Під це забезпечення країни ЄЕС мали спеціальні

* Напередодні створення Економічного і Валютного союзу ЕКЮ була заморожена у 1994 р., тому до складу "кошика" все ще входять валюти дванадцяти, а не п'ятнадцяти країн - членів ЄС.

рахунки в ЕКЮ.Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні передумови для формування Економічного і Валютного союзу.Найбільш чітко думка про те, що це має бути саме валютно-фінансовий союз, прозвучала в доповіді, яка була підготовлена тодішнім головою Комісії Європейських співтовариств Жаком Делором у 1989 р., де вперше було запропоновано триетапний, розрахований на кілька років, перехід до такого союзу. Стратегічною метою союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку дванадцяти.

Перший етап розпочався з 1 червня 1990 р., коли в більшості країн "Спільного ринку" були зняті обмеження на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку.Другий етап бере свій початок 1 січня 1994 р. При цьому було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і створено європейську систему центральних банків("Єврофед").

Третій етап (1 січня 1997 р.) завершився введенням єдиної валюти - ЄВРО, чому передувало заснування єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду "наднаціонального диригента" валютно-фінансової політики всього Співтовариства (згідно з Маастрихтською угодою).

Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служила в основному як засіб міжнародних розрахунків і існувала тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн - членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва.У середині грудня 1996 р. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС - ЄВРО (колишня ЕКЮ) через заміну в обігу 15 національних грошових одиниць однією.За підрахунками фахівців, впровадження ЄВРО дасть змогу щорічно заощаджувати приблизно 100 млрд. французьких франків - суму, в яку сьогодні обходиться країнам і громадянам ЄС різниця при розрахунках у валютних курсах. Єдина валюта надасть імпульс розвитку взаємної торгівлі в рамках ЄС, зміцнить його економічну стабільність, знизить інфляцію і зробить ЄВРО конкурентоспроможною валютою на міжнародних валютних ринках. Впровадження ЄВРО і створення Центрального банку ЄС стало найбільшим досягненням Економічного і Валютного союзу. В перспективі ЄВРО може перетворитися на могутню валюту.

У Мадриді було розроблено новий перспективний план переходу до Економічного і Валютного союзу через поетапне введення ЄВРО і паралельне створення структур Європейського центрального банку:

початок 1998 р. (підготовка):

а) кваліфікація країн за економічними результатами 1996-1997 рр. і прийняття рішення про входження даної країни в Європейський Союз;

б) заснування Європейського центрального банку і мережі національних центральних банків;1 січня 1999 р. (початок):

а) встановлення "незмінного" обмінного курсу національних валют по відношенню до ЄВРО;

б) початок використання ЄВРО Центральним банком, міжнародними банками і валютними біржами;

в) опублікування "нового" державного боргу кожної країни - члена ЄС у європейській валюті;

1 січня 2002 р. (завершення):

а) випуск євробанкнот і монет у ЄВРО;

б) переведення системи роздрібних платежів у євровалюту;

1 липня 2002 р.:

а) відміна попередніх валют держав - членів ЄС;

б) ЄВРО стає єдиним законним платіжним засобом. Загалом ЄС відрізняється дуже чітким плануванням переходу до Європейського Союзу. Однак у реальному житті процес просування до валютного союзу виявився не таким уже й простим. По-перше, Франція розглядає валютно-фінансовий союз насамперед як логічний і дійовий засіб закріплення основ єдиного внутрішнього ринку ЄС та радикальний аргумент у протистоянні американському долару в Європі. Німеччина, в цілому підтримуючи ідею єдиного валютного союзу, разом з тим не дуже поспішала з реалізацією плану злиття центральних банків, оскільки, маючи найсильнішу валюту, їй довелося фактично багато в чому нести безпосередню відповідальність за стан справ у спільному валютно-фінансовому союзі. По-друге, помітно відрізняється від позиції Франції і Німеччини точка зору Великої Британії у питанні передачі частини національного суверенітету у валютно-фінансовій сфері наднаціональним органам ЄС. Існує побоювання офіційного Лондона, що зміщення центра фінансової активності в зону ЄС призведе до втрати Великою Британією Її" особливого статусу у зв'язках із Сполученими Штатами Америки. Особливо непохитна позиція щодо впровадження єдиної валюти ЄВРО. Створення єдиної грошової одиниці може послабити позиції Великої Британії в Європі, які вона мала за рахунок особливих стосунків із США. Приєднавшись досить пізно до ЄВС, Велика Британія погодилась лише на паралельний обіг ЄВРО з фунтом стерлінгів. З приходом уряду лейбористів ця жорстка позиція дещо послабилася. По-третє, такі країни, як Іспанія, Португалія, Італія і Греція, не можуть поки що обходитися без періодичних девальвацій своїх валют і не в змозі також негайно ліквідувати існуючі бюджетні дефіцити. Тому їх просування до валютного союзу є дещо повільнішим порівняно з країнами так званої авангардної групи, до якої належать Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Ірландія і Данія. По-четверте, відміна всяких перешкод на шляху конкуренції іноземних компаній в рамках союзу може призвести до витіснення деяких місцевих виробників. Тому, зрозуміло, що ідея створення валютно-фінансового союзу знайшла підтримку насамперед у найбільш конкурентоспроможних фірм.І нарешті, впровадження механізму зростаючої конкуренції в рамках ЄС приводить до опосередкування життєвих стандартів. Всіляке намагання нівелювати національні рівні заробітної плати можуть призвести до загострення проблеми безробіття, особливо у бідних районах Італії, Іспанії, Португалії і Греції, тоді як процеси нівелювання життєвих рівнів у рамках ЄС - до програшу населення країн з традиційно більш високим життєвим рівнем. І все-таки завдяки тому, що при вирішенні багатьох практичних завдань для всіх членів ЄС характерними є прагматичний підхід, орієнтація на обгрунтовані конкретні програми, традиційно зберігається високий рівень консолідації країн у рамках ЄС. Щоразу при розв'язанні кардинальних питань в основі лежать критерії самозбереження союзу, який максимально враховує не тільки ступінь невідкладності того чи іншого завдання, а й реальний рівень взаємної згоди країн. Тому при всій складності поставлених перед ЄС проблем позитивний чинник безумовно переважає негативні сторони, про що красномовно свідчать створення Європейського цен- трального банку (ЄЦБ) та успішне впровадження з 1 січня 1999 р. єдиної валюти - ЄВРО. Європейський центральний банк розпочав роботу на початку липня 1998 р. у Франкфурті-на-Майні (ФРН).

Рада ЄЦБ складається із президентів національних центральних банків, президента ЄЦБ, його заступника та ще чотирьох членів правління. Перший склад правління Європейського центрального банку у складі шести осіб було призначено на зустрічі у верхах країн - членів ЄС у Брюсселі на початку травня 1998 р-Першим президентом ЄЦБ став голландець Вім Даїзенберг. Як зазначалося в Маастрихтському договорі, строк повноважень президента ЄЦБ - вісім років. Однак Вім ДаЇзенберг заявив, що обійматиме цю посаду до моменту видання нових купюр та монет ЄВРО, а статися це має у період між 1 січня та 1 лютого 2002 р. Його наступником буде президент Центрального банку Франції Жан Клод Тріше. Першим віце-президентом ЄЦБ та заступником Даїзенберга став француз Крістіан Нойє.

Серед інших чотирьох членів правління ЄЦБ головний економіст Федерального банку Німеччини Отмар Іссінг, якого призначено на вісім років; італієць Томасо Падоа Шіоппа (на сім років), іспанець Євгеніо Домінго Соланса (на шість років), Сіркку Гемелейнен із Фінляндії (на п'ять років).Було погоджено, що при наступному призначенні членами правління ЄЦБ повинні стати представники тих країн, які не мали свого делегата у першому складі правління. Президенти національних центральних банків у Європі, що входять до Ради ЄЦБ, призначаються на п'ять років, при цьому допускається повторне призначення. Усі члени Ради Європейського центрального банку мають однакові права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. Якщо голоси поділяться порівну, вирішує голос президента.

ЄЦБ користується повною незалежністю від політичних вказівок національних урядів. Характерно, що Європейський центральний банк було створено на базі Європейського валютного інституту, що функціонував у Франкфурті-на-Майні з 1994 р. Вирішальним кроком у діяльності Європейського центрального банку стала жорстка фіксація обмінних курсів євро-валют по відношенню до ЄВРО, що відбулася 31 грудня 1998 р. Завдяки цьому з 1 січня 1999 року одинадцять з п'ятнадцяти країн - членів ЄС ввели нову грошову одиницю - ЄВРО, яка поки що використовується лише в безготівковій формі, а також для проведення котирування на біржах та в інших фінансових операціях. Уже сьогодні європейські валютні біржі, натхненні успіхами ЄВРО, об'єднують зусилля та готуються до поступового злиття. Так, Паризька і Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій

* З 1 січня 1999 р. ЄЦБ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти ЄВРО, а також за політику відсоткових ставок і грошової маси у просторі ЄВРО.

На ринку акцій та облігацій. З 1999 р. вони стали членами єдиної "партнерської біржі", яка влітку цього року перейшла на сучасну максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій.

Європейська комісія встановила правила, за якими євро-угоди, як і інші послуги (переведення рахунків на ЄВРО, виплати і внески, обмін банкнот), не оподатковуватимуться. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не можуть на підставі європереходу змінити чи закрити угоди.

Готівкові ЄВРО з'являться 2002 р. у вигляді семи нових банкнот номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 ЄВРО. Курс ЄВРО до ЕКЮ визначений 1:1

За попередніми розрахунками орієнтовні курси ЄВРО становитимуть:

до американського долара - 1,17 $,

до японської єни - 145,43 єни;

до німецької марки - 1,95 БМ;

до української гривні - 3,99 грн.

Дбаючи про надійність спільної валюти, країни - члени Європейського Союзу поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися ЄВРО:

дефіцит держбюджету не може перевищувати 3%

сукупний державний борг має становити не більш як 60% від ВВП;

річна інфляція не може бути вищою від середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,3%) більш як на 1,5%;

середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не має перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найстабільнішими цінами (приблизно 9%);

країни, що переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Головним критерієм готовності переходу до єдиної валюти на першому етапі була стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів і капіталів між країнами - членами ЄС.

Саме тому на порядку денному стоїть питання виходу ЄВРО на валютний ринок України та відповідне формування валютних резервів Національного банку.

ВИСНОВОК

Світова валютна система з моменту введення золотого стандарту в 1867 році зазнала достатньо серйозних змін. Золото було демонетаризовано і в даний момент грає усе меншу роль у світовому грошовому обігу, замінюючись на валюти різноманітних країн. Причому останні роки усе більше оголюють тенденцію до багатовалютної системи (замість пережитків Бреттонвудської системи у вигляді єдиної резервної валюти - долара США). Усе більше сучасні замінники світових грошей стають схожими на звичайні внутрішньодержавні гроші. Проте, як уже відзначалося, СДР ще далекі від відповідності вимогам, запропонованим до світових грошей: самі по собі вони поза МВФ практично не використовуються (та й у рамках МВФ в основному в якості засобів перерахунку) і, що головне, їхнє використання приватними особами практично взагалі не зустрічається. У меншому ступені страждають цією хибою ЕКЮ - їхнє використання приватними особами набагато ширше (може бути фізичні особи і не бережуть заощадження в ЕКЮ, але банки вже прийшли до утримання авуарів у цій валюті). ЕКЮ ще в багатьох відношеннях перевершують СДР, хоча і не позбавлені хиб.

Можна відзначити, що гідності ЕКЮ як міжнаціональної валюти обумовлені принципами, що використовувалися при закладанні основ ЄВС: нове політичне мислення, подолання ідеології і політики націоналізму і роз'єднаності, що відразу ставить ЕКЮ на порядок ближче до світових грошей. На мій погляд ідеальною являється ситуація, коли взагалі відсутня валюта кожної окремої країни, а в усім господарському світовому просторі використовується єдина валюта (ідеалізм, звичайно, але приємний) - тоді ми набуваємо безлічі переваг: до повної стабільності світової економічної системи, відсутності криз зниження ризику у валютних операціях, що сприяло б більш широкому розвитку міжнародної торгівлі і поділу праці.

Необхідно визнання, що економічна інтеграція, господарська взаємозалежність держав вигідніше, чим протекціонізм, роз'єднаність і автаркія. Характерно, що взаємна торгівля країн ЄЕС збільшилася з 49% загального обсягу їхньої торгівлі в 1970 р. до 60% на початку 90-х років - от приклад дії інтеграції і зростання поділу праці. Необхідні компромісні рішення для подолання протиріч (принцип згоди), і реальне делегування частини суверенних прав наднаціональним органам. Проти цього, звісно будуть заперечувати США - адже саме вони за рахунок переважного повоєнного положення одержали найбільші вигоди в міжнародній валютній системі і, зрозуміло, не захочуть повною мірою віддавати повноваження міжнародним органам.

Таким чином, можна зробити висновок: сучасна валютна система далеко не ідеальна, але надалі (із зміною світового розставляння сил на користь відносного ослаблення США) можливі поступка і прихід до системи, більш задовільної, ніж нині існуюча.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні // том 11 від 30.10.96 р
Б.А. Колтынюк Ценные бумаги :Учебик// С.-Пт.:Издательсто Михайлова В.А. , 2010 г.- 302 с.
В.Е. Есипов Ценообразование на финансовом ринке // С - Пб. Изд. Питер, 2000 г. - 170 ст.
Ф.Г. Панкратов, Серьогина Т.Комерчиская деятельность: Учебник для вузов Изд. 2-е.// М.:Маркетинг. -1996 г. -328 с.
Н. Миклашевская : // МэиМО - 2008р ст 68-80.
А.Г. Загородній «Гроші .Валюта. Валютні цінності: Термінологічний словник» Київ 2002 р 247ст.
Ю.Н. Грачев Внешнеэкономическая деятельность .Организация и тхника внешнеторговых операций :Учебно-практическое пособие // М.: Интел-Синтез, 2000 г. -544 с
А. Гальчинський «Теорія грошей» Київ 2008р 457ст.
А.І. Кредісов «Управління зовнішньо-економічною діяльністю» Київ 1998р 159 ст.
В.А. Антонова «Мировая валютная система и международныэ расчети», М ТЕИС .2000 193ст.
В.Г. Шлятенко «Эвро:Две стороны одной монеты.» Москва 2002р 120ст.
В.П. Федько, Федько Н.Г. Инфраструктура товарного рынка :Учебное пособие Ростов на Дону:Феникс. -2010 г. -509 с.
К.А. Семенов «Международные валютные и финансовые отношения» Москва 1999г 209ст.
Л.П. Дашков, Пахбухчиянц В. Комерция и технология торговли :Учебное пособие // М.:Издательский дом Дашков и К.-1999 г.-448 с.
М.А. Бункина «Деньги ,банки ,валюта.» Харьков 2012р ст 230ст.
М.О. Солодкий «Біржовий ринок» Львів 2002р 310ст.
О.А. Костюченко «Банкывське право» к. КНЕУ 1999р 259ст.
О.П. Гриценко «Гроші та грошово-кредитна політика» Харків 1999р 287ст.
С.О. Булгонової «Фінанси » к. КНТУ,.2009р 293ст.
С.О. Маслова Ополова О.А. Фінансовий ринок. Київ 2002р 167ст.
С.С. Носорогова «Економическая теория» Москва 2000р 380 ст.
С.Я. Боринець «Міжнародно валютно-фінансові відносини» Київ 2001р 272ст.
Т.Б. Кушнір «Економіка та організація Біржової торгівлі» Харків2003р 225ст.

Больше работ по теме:

Принципы организации медицинского страхования
Курсовая работа (т)
Принципы функционирования рынка производных ценных бумаг
Курсовая работа (т)
Проблемы и прикладные аспекты ипотечного кредитования предприятий
Курсовая работа (т)
Проблемы и перспективы развития потребительского кредитования в Российской Федерации
Курсовая работа (т)
Разработка инвестиционной стратегии Сбербанка
Курсовая работа (т)

Предмет: Банковское дело

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

Российский государственный социальный университет реорганизует сеть своих филиалов
22 Июля 2016 16:26
Более 70 представителей крупных вузов АСЕАН подтвердили участие в форуме во Владивостоке
22 Июля 2016 12:51
Абызов: публикация первичных статсведений снизит бюрократическую нагрузку на школы
22 Июля 2016 11:53
В Чечне свыше 200 школьников сдали ЕГЭ с результатом свыше 90 баллов - министр
22 Июля 2016 05:36
Замглавы Минобрнауки РФ: задача сократить число людей с высшим образованием не стоит
21 Июля 2016 20:19

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ