Поведінка особистості у конфліктній ситуації

 

ВСТУП

Конфліктологічна проблематика осмислюється дуже давно. Де є людина, мають місце проблеми її буття, стосунків, життєдіяльності, там є ціла низка проблем і передконфліктних ситуацій. Тому і не дивно, що проблеми, конфліктність мають місце майже в кожній науковій теорії, знаходимо її навіть у міфології, а тим більше у суспільному бутті.

Будь-яка група людей (родина, організація, трудовий колектив або група студентів) постійно перебуває у стані динамічного розвитку, реагує на сприятливі можливості та уникає небезпечних ситуацій. Зовнішнє середовище, в якому організація, група чи родина функціонує, є не стабільною комбінацією факторів впливу на її діяльність, а хаотичним нагромадженням складових, що постійно перебувають у русі, змінюють свої значення і мають, як правило, різновекторну спрямованість. Сукупність ресурсів, які дана група людей використовує у своїй діяльності, теж постійно трансформується, видозмінюється, морально старіє, набуває нових форм та інших кількісних чи якісних параметрів.

Всі ці процеси та явища зумовлюють виникнення неординарних ситуацій, які раніше не зустрічалися і потребують нагального вирішення. Оскільки психологія має справу з людьми (родичами, знайомими, працівниками, співробітниками, діловими партнерами та ін.), то необхідно враховувати також і зміни у запитах, потребах, особливості людських стосунків, зважати на мету, цілі, завдання, інтереси сторін чи окремих груп та особистостей в колективі та поза його межами.

Міжособистісні конфлікти бувають різних типів, вони виникають через розмаїття причин. Конструктивні і стабілізуючі конфлікти відіграють інтегративну роль в оптимізації організаційної структури колективу. Стабілізуючий конфлікт спрямований на усунення відхилень від прийнятих колективом норм, правил поведінки, таких типостворюючих ціннісних ознак, як задоволення потреб, забезпечення формальної ролі членів колективу, досягнення влади тощо [25, с. 34]. Неконструктивні конфлікти викликаються такими діями, коли один з опонентів прагне психологічно, словесно натиснути на партнера, дискредитувати його в очах оточуючих. Такі прийоми викликають гнів, шалений опір.

Для попередження цих негативних явищ, перед усім необхідно добре розуміти причини виникнення міжособистісних конфліктів, вміти діагностувати їх за певними ознаками, розбиратись в динаміці конфлікту.

Обєкт дослідження - поведінка особистості у конфліктній ситуації.

Предмет - особливості стратегії поведінки особистості в конфліктній ситуації.

Метою дослідження є аналіз наукової літератури щодо проблематики міжособистісних конфліктів, особливості стратегії поведінки особистості в конфліктній ситуації.

Гіпотеза дослідження: вибір стилю поведінки у міжособистісному конфлікті залежить від особистісних якостей.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури щодо проблематики міжособистісних конфліктів.
2. Теоретично обґрунтувати особливості поведінки і прояв різних стилів поведінки у міжособистісному конфлікті.
3. Емпірично дослідити особливості поведінки і прояв різних стилів поведінки у міжособистісному конфлікті.
4. Здійснити статистичний аналіз результатів емпіричного дослідження.
5. Розробити практичні рекомендації щодо вибору і дотримання оптимального стилю поведінки у міжособистісному конфлікті.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТІ

1.1 Особливості конфліктної поведінки підлітків

В повсякденній мові слово „конфлікт застосовується здебільшого в широкому колі явищ - від озброєних сутичок і протиставлення різних соціальних груп до службових або подружніх неузгоджень. Ми називаємо конфліктом подружню сварку, військові дії, дискусії в парламенті, зіткнення внутрішніх мотивів, боротьбу власних бажань та багато іншого.

Слово „конфлікт походить від латинського conflictus - зіткнення і практично в незмінній формі входить в інші мови (conflict - англ., konflikt - нім., conflit - франц.). Аналіз визначень конфлікту, прийнятих в різних сучасних неспеціальних енциклопедіях, знаходить їх схожість. Як правило, зміст поняття конфлікту відкривається через наступні значення:

. Стан відкритої, частіше довготривалої боротьби, війни.

. Стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями або інтересами; зіткнення різних статей.

. Психічна боротьба, яка виникла як результат одночасного функціювання взаємовиключаючих імпульсів, бажань або тенденцій.

. Протиставлення характерів або сил в літературному творі, особливо головна опозиція, на якій будується сюжет.

З інших видань до цього можливо доповнити ще одне значення: емоційна напруга (хвилювання, неспокій), яке виникає в силу зіткнення різних за характером імпульсів або від нездатності узгодити, примирити внутрішні імпульси з реальністю або моральними відгородженнями.

На думку засновників „Grolier Multimedia Encyclopedia (1988), загальний синонімічний ряд понять „конфлікт включає конфлікт, суперечку, суперництво, протиборство, боротьбу, скандал. Суперництво відноситься як до дружніх змагань, так і до ворожої боротьби за ради досягнення мети; протиборство, як правило, застосовується, коли мова йде про ворожий конфлікт; боротьба частіше всього означає зіткнення індивідуальних суперників; скандал являє собою публічне зіткнення або прилюдну суперечку. В свою чергу, „Comptons Interactive Encyclopedia (1996) дає наступне пояснення цього синонімічного ряду: конфлікт відноситься до гострого неузгодження, зіткнення інтересів або ідей і швидше підкреслює процес, ніж результат; боротьба - це найбільш загальне слово для будь-якої суперечки, боротьби, що підкреслює фізичне або рукопашне протиборство; боротьба являє собою значні зусилля або жорстокі проявлення фізичного або будь-якого іншого характеру (наприклад, „боротьба за виживання); суперечка найбільш частіше застосується в запеклій вербальній ссорі або диспуту; суперництво відноситься до боротьби - як дружньої, так і ворожої - за кращий результат в будь-якій справі. В якості антонімів пропонуються поняття згоди і гармонії. На ряду інших видань згадується також поняття консенсус.

Навіть серед соціологів, які рухаються до пошуку обєктивних детермінант соціальних процесів, існує реальне співпадіння позицій відносно переважно психологічної природи змінних, повязаних з переходом від неконфліктного (або передконфліктного) стану відношення до явного конфлікту. Класичні дослідники конфлікту в своїх судженнях не допускали того, що конфлікт наступає автоматично, в наслідок внутрішніх протиріч, у звязку з чим стверджували необхідність зясування факторів, здатних здолати інерцію теперішніх відносин (Тернер) і породити конфлікт. Для прихильників діалектичної теорії конфлікту Маркса і Дорендорфа детермінант переходу до конфлікту є усвідомлення групою своїх інтересів. Для Козера цей сумнів законний положенням відносин, які склалися. Соціологи використовують і інші терміни, загальним признаком який обєднує їх являється не менш сприйняття ситуації, яка склалася як конфліктної.

Таким чином, виникненню конфлікту передусім допомагає субєктне відображення характеристик соціальної взаємодії. Саме сприйняття ситуації як конфліктної робить конфлікт - запускає для субєкта необхідність реагування у вигляді вибору даних стратегій конфліктної взаємодії (або уникнення його) і його наступного розвитку. Субєктивність в походженні конфлікту проявляється в неможливості одностайно повязати його виникнення з конкретним набором обєктивних факторів. Кожен з нас може привести приклади з ситуацій, коли конфлікт розвивається, здавалось б, без явних причин. З іншої сторони, наявність цілого ряду обєктивно конфліктогенних факторів може і не привести до виникнення конфлікту.

Тому конфлікти досить поширене явище серед підлітків, зумовлене в першу чергу особливостями особистісних змін в період переживання підліткової кризи. Їх можна вважати невідємною складовою девіацій підлітків.

1.2 Особливості конфліктної ситуації як динамічної складової конфлікту

Поняття конфлікту належить як повсякденній свідомості, так і науці, яка поповнює його своїм специфічним сенсом. Свій внесок в розробку проблеми конфліктів зробили вчені - представники психоаналізу, соціологічної школи. Вони запропонували значний арсенал методів розпізнавання, опису і дослідження конфліктів. Результатом стала констатація цікавих фактів, розробка методик, використання яких і сьогодні дає можливість вивчати різні сторони цього явища.

За останні роки ставлення до конфліктів істотно змінилося. Західні психологи провадять велику роботу по психотехнічному озброєнню широкого кола людей, в першу чергу управлінців і педагогів. У США створено кілька національних центрів по вивченню конфліктів. Теорію і практику їх попередження викладають у коледжах й університетах США.

Сьогодні спостерігається зміна негативного ставлення до конфліктів на позитивне. Велике значення має сприйняття самою людиною ситуації як конфліктної чи ні. Завдяки тому, що конфліктною вважають ситуацію, в якій сторони, не звертаючись до відвертих зіткнень, сварок чи сутичок, виявляють схильність до суперечок, можна вважати, що конфлікт є одним із видів особливо значущих ситуацій у спілкуванні.

Спостереження свідчать про те, що в умовах конфлікту його учасники не зважають один на одного, не хочуть вислухати, не ведуть потрібного діалогу. Все це стає причиною подальшого загострення ситуації, коли сторони виявляють роздратованість, неповагу одна до одної, яка переростає в агресивність. Спостерігається підхід до вирішення конфлікту на особистісному, а не на діловому рівні. Чим швидше поглиблюється конфліктна ситуація, тим неспроможніші сторони вислухати одна одну. Відсутність взаєморозуміння підвищує неприйняття одне одного. Почуття гніву підкріплюється думкою про те, що помиляється тільки інша особа.

Кожен з нас інтуїтивно розуміє, що таке конфлікт, але від цього визначення його зміст не стає більш простішим.

В повсякденній мові слово „конфлікт застосовується здебільшого в широкому колі явищ - від озброєних сутичок і протиставлення різних соціальних груп до ділових чи подружніх неузгоджень. [9, с. 21]. Ми називаємо конфліктом подружню сварку, військові дії, дискусії в парламенті, зіткнення внутрішніх мотивів, боротьбу власних бажань та багато іншого.

На думку засновників „Grolier Multimedia Encyclopedia (1988), загальний синонімічний ряд понять „конфлікт включає конфлікт, суперечку, суперництво, протиборство, боротьбу, скандал. Суперництво відноситься як до дружніх змагань, так і до ворожої боротьби за ради досягнення мети; протиборство, як правило, застосовується, коли мова йде про ворожий конфлікт; боротьба частіше всього означає зіткнення індивідуальних суперників; скандал являє собою публічне зіткнення або прелюдну суперечку. В свою чергу, „Comptons Interactive Encyclopedia (1996) дає наступне пояснення цього синонімічного ряду: конфлікт відноситься до гострого неузгодження, зіткнення інтересів чи ідей і швидше підкреслює процес, ніж результат; боротьба - це найбільш загальне слово для будь-якої суперечки, боротьби, що підкреслює фізичне або рукопашне протиборство; боротьба являє собою значні зусилля або жорстокі проявлення фізичного чи будь-якого іншого характеру (наприклад, „боротьба за виживання); суперечка найбільш частіше застосується в запеклій вербальній сорі чи диспуту; суперництво відноситься до боротьби - як дружньої, так і ворожої - за кращий результат в будь-якій справі. В якості антонімів пропонуються поняття згоди і гармонії. На ряду інших видань згадується також поняття консенсус.

Аналіз розглянутих синонімічних рядів показує, що практично незмінним компонентом значення поняття „конфлікт є зіткнення опозиційних начал, найчастіше - двох. Очевидно, що для опису межі проблемного поля конфліктних явищ цього очевидно загального компоненту не досить.

Знайомство з науковою літературою також не принесло ніякого результату. Поняття конфлікту набуло статус терміну порівняно пізно: так, у виданому на початку століття відомому тритомному Словнику філософії та психології під редакцією Дж. Болдуїна приводиться тільки поняття конфлікт законів. В майбутньому проблемне поле поняття інтенсивно поширюється. Наприклад, в Соціологічному словнику, який вийшов у ФРГ в період активного розвитку конфліктології [39, с. 23-29], термін конфлікт означав парламентські дискусії і громадянська війна, мирні тарифні переговори і страйки... В якості різних форм конфлікту починають розглядати зіткнення окремих особистостей, внутрішньо сімейні негаразди, конкурентна боротьба монополій, громадянські війни, військові перевороти, усі типи міжнародних конфліктів, незалежно від їх характеру [12, с. 56].

В психології поняття конфлікту також застосовується досить широко, фактично звертаючись до різносторонніх явищ. Наприклад, конфлікт використовується для опису поведінки груп, які ведуть одна проти одної, суперництво між індивідами та субєктивної нестійкості у внутрішньому середовищі індивіда. Аналіз джерел першої вітчизняної психологічної конференції по конфліктам показує, що конфліктом називають міжособистісні труднощі і внутрішньо особистісні переживання та явища кризи, предмет психотерапевтичної роботи і зіткнення алгоритмів вирішення учбових задач у дитини та ін. Таким чином, одним і тим же поняттям конфлікту є широкий спектр явищ [16, с. 28].

В структурі конфлікту виділяють:

Інциндент зіткнення, з якого розпочався конфлікт.

Конфліктна ситуація - основа конфлікту, що передує йому і складається з обєкту та різноспрямованих учасників ситуації. Конфліктні ситуації можуть виникати як з ініціативи учасників, так і незалежно від їх бажань та волі.

Бородкін Ф.М. і Коряк Н.М. запропонували класифікувати конфліктні ситуації і інциденти за параметрами субєктивність - обєктивність і цілеспрямованість - нецілеспрямованість на 4 типи: обєктивні цілеспрямовані, субєктивні цілеспрямовані, та обєктивні нецілеспрямовані, субєктивні нецілеспрямовані [18 с.67]. Для більш глибокого розуміння суті конфлікту доцільно виявити справжні інтереси опонентів.

Інтереси виражають життєву спрямованість людей і тому інколи даремно переконувати опонентів відмовлятися від їх інтересів. Інтерес є надто складним станом свідомості, який повязаний з багатьма характеристиками нашої особистості та багатьма іншими станами ( увагою, уявою, думками, почуттями, волею тощо). Інтерес виникає завдяки постановці мети і конкретизується у процесі її досягнення.

Інтереси потрібно відрізняти від вимог, цілей, потреб, бо їх часто ототожнюють, зіставляють. Потреби задають загальний тон у формуванні інтересів. Ціль формується на основі потреб. Предметом вимоги буде те, що хоче отримати опонент у конфлікті, активно виділяючи, потребуючи своє. Інтереси можуть бути узгоджені, яким би чином вони не співвідносилися (несумісні, протилежні, суперечливі), саме ця можливість вказує загальний напрямок, як уникнути конфлікту, як з нього вийти, тобто узгодити інтереси. Тому можемо прийти до висновку, що інтерес посідає центральне місце при аналізі суті конфлікту, його розвязанні та попередженні.

Розглядаючи структуру конфлікту, доцільно визначитися з поняттями субєкт та обєкт конфлікту.

Субєкт конфлікту - різноспрямовані соціальні сили, що намагаються реалізувати свої інтереси в умовах суперечності. Суспільні конфлікти, відповідно до рівня організованості сторін, поділяються на три великі групи: 1) міжіндивідуальні; 2)міжгрупові; 3) міжорганізаційні. У звязку з цим в якості субєктів конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи, формальні інеформальні організації. Конфліктні відносини між ними можуть виникати в економічній, політичній, культурній, релігійній та інших сферах. Субєкти конфлікту можуть реалізуватися у вигляді політизованих, соціальних, економічних та політичних груп тиску, злочинних угруповань, що усвідомлюють і допомагаються своєї мети.

Таким чином, діапазон субєктів конфлікту досить широкий: в одному випадку це індивіди, а в іншому - це групи чи колективи.

Обєкт конфлікту - те, через що виникає конфлікт між опонентами, на що претендує кожний з його учасників. Обєкт конфлікту може бути матеріальним (наприклад, яка-небудь річ, престижний обєкт, у дитячих конфліктах - іграшках) та ідеальним (напрклад, статус в колективі, правила, закони, норми та ін.). Наявність обєкту конфлікту свідчить про можливість виникненя конфлікту. Разом з опонентами (учасниками конфлікту) і з усіма їх відношеннями та характеристиками, обєкт конфлікту складає конфліктну ситуацію, яка завжди передує власне конфліктну і може існувати задовго до його виникнення, не проявляючись. Щоб конфлікт відбувся потрібні дії хоча б одного з опонентів ( ініціатора конфлікту), спрямовані на оволодіння обєктом конфлікту. Тоді конфліктна ситуація перейде в конфлікт - прямо відкрите зіткнення опонентів, які претендують на один і той же самий обєкт. Вирішення конфлікту може бути остаточним тільки в тому випадку, якщо вичерпана конфліктна ситуація навколо обєкту конфлікту.

Мотивація конфлікту - система мотивів, що призводять до виникнення внутрішньоособистісного конфлікту, міжособистісних, міжгрупових та інших типів конфліктів. В структурі мотивації конфлікту мотиви можуть мати різний зміст і форми прояву. Вони можуть бути більш чи менш усвідомленими. За вагомістю впливу на конфлікт вони поділяються на провідні (центральні) та другорядні (перефирійні). Мотивація конфлікту являє собою складну динамічну систему, яка в залежності від обєктивних і субєктивних умов зазнає певних змін і трансформацій. Так напрклад, мотивами міжособового конфлікту є наслідування певних негативних форм поведінки, спілкування (грубість, зневажливість), прагнення відстояти свої власні інтереси, мету, позицію, реалізувати цінності, які не співпадають з метою, цінностями опонентів, інших людей конкуренція, суперництво при досягненні сторонами конфлікту однієї і тієї ж мети; осуд засобів та методів досягнення кінцевої мети сумісної діяльності та інше. До конфронтації інколи спонукає і конфліктність, як стійка риса особистості, що сформувалась за певних умов життєдіяльності того чи іншого індивіда в сімї або в колективі, де довгий час працював індивід і перебував під впливом конфліктогенних факторів [15, с. 64].

Мотивами міжгрупового конфлікту можуть виступати несумісні цілі діяльності окремих груп, конкуренція, суперництво,боротьба за лідерство тощо.

Передує виникненню конфліктів загострення проблем протиріч, які стимулюють конфліктну ситуацію.

Конфліктна ситуація - це основа конфлікту, що передує йому і складається з обєкту та учасників конфлікту різної спрямованності. Конфліктні відносини між учасниками ще не усвідомлюються і не приводять до переходу ситуації у конфлікт. Конфліктні ситуації можуть виникати або з ініціативи учасників, або обєктивно, незалежно від їх волі і бажання. За характером виникнення конфліктні ситуації поділяють на чотири типи: обєктивні цілеспрямовані, субєктивні цілеспрямовані, обєктивні нецілеспрямовані, субєктивні нецілеспрямовані. Аналіз конфліктної ситуації розпочинається з вивчення проблем, що мають місце в процесі спілкування або суспільних дій чи змін.

У найзагальнішому розумінні конфліктна проблема - це проблема узгодження інтересів, реалізація яких виявилася у вигляді конфлікту. Проблема - це перешкода при реалізації мети особистості або суспільної цілі. З проблемою повязані інтереси та побоювання. Суть будь-якої проблеми в конфлікті виражає перешкода. Перешкода реалізації інтересів лежить в основі конфліктної проблеми. Починається проблема з відчуття небажання або бажання чогось, когось, що мають місце в процесі життєдіяльності.

Найбільш характерні ознаки конфліктної ситуації:

• ухилення від виконання вказівок, розпоряджень безпосередніх начальників;
• висловлювання невдоволення на адресу товаришів;
• різка зміна ставлення до служби і товаришів, служби;
• негативні судження про оточення, життя і діяльність посадових осіб;
• відлюдкуватість, пригніченість окремих осіб;
• факти приниження особистої гідності особистості за офіційних (неофіційних) обставин, на людях тощо.

Якщо ці протиріччя не помічені власно - вони ведуть до наступного етапу розвитку конфлікту: посилення конфліктної напруженості, загострення протиріччя. Тут у військовослужбовця простежується неврівноваженість внутрішньої психологічної структури, посилення дратівливості, негативній реакції на слова, речі, явища, товаришів по службі.

Розлад у психологічній структурі особистості викликає психологічний стан коли достатньо незначного впливу щоб виник конфлікт.

Конфлікт необхідно попередити хоча б на цьому останньому етапі.

Головне - виявити причини конфліктної ситуації і їх наслідки. Причин конфліктної ситуації можна розділити на 3 групи.

1. Причини соціально-психологічного характеру (наявність соціально-назрілих осіб, відсутність свідомої регуляції, низька мотивація до виконання, негативні риси характеру окремих членів конфлікту, дезорганізованість колективу відсутність найпростіших знань з психології, негативні звички що формувались раніше зовні, психологічна несумісність).
2. Причини організаційного характеру (недоліки в організації життєдіяльності, недостатня підготовленість, брак досвіду окремих керівників, невідповідність стилю керування рівню розвитку групи, невдалий розподіл особового складу за посадами, недоліки виховання, недоліки постачання).
3. Причини морально-етичні (брак морально-етичного виховання, брутальність, неправдивість, зневага до загально-людських цінностей приниження власної гідності особистості, негативні асоціальні звички, хибне розуміння товариства, пияцтво, низький рівень культури мовлення).

Існує бачення конфліктної ситуації як негативного явища у суспільстві. Інша наукова традиція розглядає конфлікт як необхідний компонент соціальних відносин (Аристотель, Гегель, Маркс, Дарендорф та інші).

1.3 Стилі поведінки в конфлікті

Якщо уважно придивитись до стилю спілкування у конфліктних ситуаціях, то можна побачити типологію такої поведінки: одні частіше поступаються, відмовившись від свого бажання і точки зору. Інші протиставляють свою точку зору. Це протилежні типи.

Для одного типу характерним гаслом поведінки є твердження: Кращий захист-напад (що властиво в поведінці особистості Практика).

Для другого типу характерне гасло: Краще поганий мир, чим хороша війна (що частіше проявляється в поведінці співрозмовника).

Для третього:Нехай думає, що він переміг (що характерно в поведінці мислителя).

Більш детальний аналіз характерологічних особливостей представників трьох типів поведінки в конфлікті дозволив назначити їх мислителем, співрозмовником і практиком. Загальна коротка характеристика типів особистості з різними орієнтаціями наступна:

·для мислителя саме суттєве в житті - процес пізнання навколишнього світу і свого особистого;

·співрозмовник надає перевагу усьому спілкуванню з іншими людьми;

·для практика саме важливе - перетворення світу і завершеність любих дій.

Співрозмовник більш поверхові в відношеннях, круг знайомств і друзів у них достатньо великий і близькі відносини у них можуть таким чином компенсуватися. Вони тому і не здатні на затяжне протистояння позицій в конфлікті. По іншому протікає конфлікт у мислителя і практика. Зануреність у себе, повільність мислителя сприяє затяжному стану напруженості відносин.

Дієвість практичного типу також збільшує тривалість конфлікту. Самі небезпечні для ділових і особистих взаємовідносин - затяжні конфлікти. Так як вони не дають вияснити відносини в спілкуванні. Конфліктуючі особистості закріплюють, при затяжній напрузі, свій негативний стан, практичний тип особистості компенсує складності відносин орієнтацією або на діяльність або на пошук інших контактів.

Мислитель будує складну мислительну систему доказів власної правоти і неправоти свого опонента. І тільки змінившіся життєві обставини або третій соучасник - арбітр може вивести конфліктуючі сторони з тупика.

Співрозмовник вміє так вирішити конфлікт щоб менше торкатись глибинних почуттів особистості. Вони хочуть згладити виникнувші протиріччя з самого початку. Вони більш чуттєві до змін настрою партнера і своєчасно намагаються згладити непорозуміння напруженість у відносинах.

Практик в силу дієвості своїх побуджень, мотивів, потреб, здатен недооцінювати наслідки. Тому факт виникнувшого конфлікту демонструє бульшу глибину порушення їх відносин.

Мислитель більш обережний у діях, він більш обдумує логіку своєї поведінки, хоча і менш чуттєвий у відносинах, чим співрозмовник. Мислитель на виробництві, в широкому колі спілкування більш дистантний у відношеннях, тому йому складніше потрапити в конфліктну ситуацію, але він більш чуттєвий в близьких, особистих відносинах. У цій сфері глибина конфлікту і ступінь включеності буде великою.

Конфлікт протікає по різному в залежності від типів втягнутих у нього особистостостей. Рідше усього вступають у конфлікт співрозмовники, так як їх орієнтація на спілкування, комунікативні здібності своєчасно знімають напруженість відношень. Цей тип особистості більш відкритий для прийняття позиції другого і він не дуже старається поміняти позицію партнера. Інша справа "практик". Його потреба перетворення зовнішньго оточення і в тому числі позицій інших людей, може приводити до різноманітних зіткнень, напруженності у відношеннях. Зрозуміло, що вступаючи навіть в поверхневий контакт, два таких однакових типа особистості будуть відчувати міжособистісну напруженість. А якщо їм прийдеться вирішувати задачу типу відносин керівництва - підлеглості, які не задані офіціальною інструкцією?! Конфлікту у такому випадку практично не уникнути.

Специфічні взаємовідносини двох і більше мислителів. В силу своєї орієнтації на себе і поганої керованості з зовні, вони будуть співробітничати малоефективно, так як їх міжособистісна дистанція взаємна і, в наслідок цього, вони будуть більше діяти самостійно. Конфлікт мислителів специфічний і тим, що для них дуже важливо інтенсивне спілкування в цей момент. Воно дозволяє краще зрозуміти причину, обставини, позицію сторін. Без цього розуміння і вербалізації їм дуже важко розібратись в тому, що відбувається в відношеннях.

Для співрозмовників проблема відношень менш значуща, так як вони з самого початку надають перевагу любому співробітництву і, головне, вміють у нього включатися. Практики надають перевагу взаємодію офіціальну, яка регламентує позиції лідер - відомий , коли він або легко з задоволенням керує іншим, або покірно приймає обставини, які принуджують його підкоритися.

Типи особистості по-різному чуттєві до протиріч і конфліктів, які торкаються різноманітних сфер особистості. Так, мислителі більш всьго чуттєві до протиріч в сфері духовних цінностей, ідейного рідства . Зіткнення по цій причині більш суттєво задівають їх. Практику важливо єдинство практичних ісходів, мети спільної діяльності. Якщо у сфері практичних ісходів і засобів діяльності, впливів і управління виникають протиріччя - вони більш швидко вступають у конфлікт.[26.С.117].

Більш благоприємна позиція співрозмовника. На нього, як правило, випадає роль арбітра в конфліктних ситуаціях. Невипадково неофіційними емоційно-ісповідними лідерами в колективі стають ці особистості. Вони просто необхідні в любій групі. Правда, і вони мають уязвиме місце і занадто чуттєві до оцінки їх емоційно- комунікативних здібностей. Їх менш турбує оцінка інтелектуальних здібностей і практичності, на відміну від мислителя, для котрого основною ціністю є його інтелектуальний , духовний світ. Також і практик чуттєвий до оцінки його працездатності, пунктуальності, успішності діяльності. Чуттєвість до оцінки цих сфер особистості може послаблюватися, якщо відповідні типи особистості успішні і задоволені досягненями практичних, інтелектуальних, ефективно-комунікативних цілей. Навпаки, чуттєвість зростає, якщо на шляху задоволення особистісно значимих потреб і цілей є перепони.

В процесі діагностики конфліктів важливо: вчасно проаналізувати конфліктну ситуацію, вивчаючи причини, умови, проблемні ситуації навколо обєкту конфлікту, дати оцінки конфліктуючих сторін, процесу управління конфліктною ситуацією, соціально-психологічним наслідком конфлікту, мати аналітику зняття конфлікту тощо [ 20 ].

Дослідники конфліктів Р.Блейк і Д.Мутон виділили 5 стилей міжособистісних вирішень конфліктних ситуацій: відхилення, згладжування, примус, компроміс та розвязання проблеми.

В науці конфліктології виділяють пять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях: 1) конкуренції, 2) ухилення, 3) пристосування, 4) співробітництва, 5) компромісу. Кожен із них є ефективним лише при певних умовах, і кожен з них не можна розглядати апріорі як найкращий. [ 12 ].

Стиль конкуренції (протиборства). Людина, що використовує стиль конкуренції, звичайно, досить активна і віддає перевагу розвязанню конфлікту своїм визначеним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, проте здатна на вольові рішення. Стиль конкуренції ефективний у тому випадку, коли начальник володіє певною владою і впевнений, що його рішення в даній ситуації вірне. Але це не той стиль, який слід було б застосовувати в особистих відносинах, коли хочуть мати добрі стосунки з людьми, бо він може викликати в інших відчуття відчуження. Надаючи перевагу цьому стилю поведінки в ситуації, коли начальник не має реальної влади є ризик оступитися. Цей підхід дозволяє завоювати прихильників, якщо він дає позитивні результати.

Стиль уникнення (ухилення). Стиль уникнення (ухилення) реалізується тоді, коли начальник не відстоює свої права. Не співробітничає ні з ким для вироблення способу вирішення проблеми, а просто ухиляється від розвязання конфлікту. Він є прийнятим, коли начальник не хоче витрачати сили на розвязання проблеми, коли вона особисто для нього не дуже важлива, коли він відчуває у безнадійному стані. Стиль ухилення рекомендується застосовувати також в тих випадках, коли начальник відчуває свою неправоту і віддає перевагу правоті опонента, або коли він має більшу владу, ніж начальник Начальник може змінити тему розмови, вийти із кімнати (кабінету) чи зробити щось таке, що ліквідує або відстрочить конфлікт.

Цей підхід буває корисним, коли приймати рішення зразу ж немає необхідності, коли воно не визріло. Інколи його застосовують, коли для вирішення немає достатньої інформації.

Хоч стиль уникнення індентифікується з втечею від проблеми і відповідальності і не розглядається як ефективний спосіб розвязання конфліктів, в дійсності ухиленя чи відстрочка є цілком конструктивна і хороша реакція на конфліктну ситуацію. Цілком вірогідно, що якщо ви спробуєте проігнорувати її, не виражати до неї своє відношення, відійти від вирішення, змінити тему розмови або перенести свою увагу на що-небудь інше, то конфлікт розвяжеться сам по собі. Якщо ж цього не відбудеться, то начальник зможе зайнятися ним пізніше, коли буде до цього краще підготовлений.

Стиль пристосування (компромісу). Стиль пристосування доцільний, коли військовослужбовець діючи одночасно з протилежною стороною, не намагається відстоювати свої власні інтереси. Він хороший тоді, коли результат справи надзвичайно важливий для опонента і не дуже важливий для офіцера або коли офіцер не може отримати верх через володіння незначною владою. Таким чином, офіцер поступається, примирається з тим, що хоче ваш опонент. Якщо офіцер відчуває, що поступається чим важливим для себе і відчуває в звязку з цим незадоволеність собою, то стиль пристосування недоречний. Він буде недоречним і в тому випадку, коли офіцер відчуває, що опонент, в свою чергу, не збирається нічим поступатися, або він не оцінить належним чином зроблені офіцером поступки.

Цей стиль доцільний тоді, коли офіцер, небагато поступаючись. Мало що при цьому втрачає. До цієї стратегії слід звертатися, коли в даний момент слід помякшити обстановку, а пізніше офіцер планує повернутися до цього питання і відстояти свою позицію. В цьому відношенні стиль пристосування схожий зі стилем ухилення. Але відміність полягає в тому що ви дієте разом з опонентом, тоді як у випадку використання ухилення не робиться нічого для задоволення інтересів іншої сторони.

Стиль співробітництва. Діючи у відповідності з стилем співробітництва, ви активно берете участь у розвязанні конфлікту і відстоюєте свої інтереси, але прагнете при цьому і співробітничати з опонентом. Цей стиль вимагає більш продуктивної роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, так як ви спочатку немов би "вставляєте на стіл" потреби, інтереси, прагнення обох сторін, а потім спільно обговорюєте їх. При наявності часу і важливості результату це хороший спосіб пошуку вигідного обом сторонам результату і задоволення інтересів обох сторін.

Стиль співробітництва особливо ефективний, коли сторони мають різні приховані потреби і існують труднощі у встановленні джерела незадоволеності. Якщо впливати лише на поверхові прояви, то це буде подібно до зовнішнього косметичного ремонту, низька ефективність якого проявиться з часом, оскільки проблеми залишаються. Людина почне працювати швидше, але буде застусовувати, наприклад, неусвідомлюваний саботаж, влаштовуючи додаткові перерви чи використовуючи робоче обладнання в особистих цілях, вважаючи, що має на це право через низьку оцінку і оплату своєї праці.

Стиль же співробітництва спонукає кожну із сторін до відкритого обговорення їх потреб і бажань. Службовець прямо повинен заявити, що потребує вищої оцінки своєї праці, а командир (начальник) - піти йому на зустріч. Таким чином, якщо обидві сторони розуміють, в чому полягає істинна причина конфлікту, то завжди знайдеться можливість шукати спільно нові альтернативи і виробляти вирішення, що задовольняють обидві сторони.

Стиль компромісу. Стратегія стилю компромісу передбачає часткове задоволення інтересів обох сторін шляхом взаємних постіпок, зважуючи всі за та проти. Такі дії певною мірою нагадують стиль співробітництва, але компроміс звичайно досягається на більш поверхневому рівні: ви поступаєтесь в чомусь, аналогічно діє і протилежна сторона. Ви не шукаєте приховані потреби та інтереси, як у випадку стилю співробітництва, а розглядаєте лише те, що говорите один одному про свої бажання. Стиль компромісу найбільш ефективний, коли обидві сторони хочуть одного і того ж, але знають, що одночасно вони не зможуть досягти однієї і тієї ж мети.

Метою співробітництва є вироблення довгострокового взаємовигідного вирішення, в той час як в випадку компромісу це може бути тимчасовий варіант, що влаштовує обох.[32,с.48]

Компроміс часто слугує вдалим відстіпом або навіть останьою можливістю прийти до якого-небудь вирішення. Як правило компроміс дає кращий результат для тієї сторони, що має більшу владу. Коли хочуть прийти до компромісного вирішення, спочатку прояснюють інтереси і бажання обох сторін, а потім позначають область співпадання інтересів.

Висновки до розділу

Слово „конфлікт походить від латинського conflictus - зіткнення і практично в незмінній формі входить в інші мови (conflict - англ., konflikt - нім., conflit - франц.). Аналіз визначень конфлікту, прийнятих в різних сучасних неспеціальних енциклопедіях, знаходить їх схожість. Як правило, зміст поняття конфлікту відкривається через наступні значення: 1. Стан відкритої, частіше довготривалої боротьби; війна. 2. Стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями чи інтересами; зіткнення різних статей. 3. Психічна боротьба, яка виникла як результат одночасного функціонування взаємовиключаючих імпульсів, бажань чи тенденцій. 4. Протиставлення характерів чи сил в літературному творі, особливо головна опозиція, на якій будується сюжет. Конфліктом називають міжособистісні труднощі і внутрішньо особистісні переживання та явища кризи, предмет психотерапевтичної роботи і зіткнення алгоритмів вирішення учбових задач у дитини та ін. Конфліктна ситуація - це основа конфлікту, що передує йому і складається з обєкту та учасників конфлікту різної спрямованності. Конфліктні відносини між учасниками ще не усвідомлюються і не приводять до переходу ситуації у конфлікт. Конфліктні ситуації можуть виникати або з ініціативи учасників, або обєктивно, незалежно від їх волі і бажання. За характером виникнення конфліктні ситуації поділяють на чотири типи: обєктивні цілеспрямовані, субєктивні цілеспрямовані, обєктивні нецілеспрямовані, субєктивні нецілеспрямовані. Аналіз конфліктної ситуації розпочинається з вивчення проблем, що мають місце в процесі спілкування або суспільних дій чи змін. Конструктивні функції конфлікту: Конфлікт усуває повністю чи частково протиріччя. Він висвітлює вузькі місця, помилки управління тощо; дозволяє глибше оцінити індивідуальні властивості учасників, їх ціннісні орієнтації, відносну силу їх мотивів, їх спрямованість: на діяльність, на себе чи на взаємовідносини, виявляє стресостійкість тощо. Конфлікт є джерелом розвитку особистості, міжособистісних взаємовідносин. Міжособистісні конфлікти відбиваючи протиріччя процесу соціалізації є одним з засобів самоствердження особистості, формування її активної позиції у взаємодії з соціумом. Попри конструктивні, конфлікт має і деструктивні наслідки: Більшість конфліктів негативно впливають на психічний стан учасників. Конфлікти можуть супроводжуватись психічним та фізичним насильством, травмуванням партнерів. Конфлікти можуть негативно відбиватися на ефективності діяльності опонентів. Учасники конфлікту звертають менше уваги на якість виконання обовязків, роботи та по закінченні конфлікту не завжди можуть працювати з звичною продуктивністю.

міжособистісний конфлікт стиль поведінка

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТАКТИКИ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТІ

.1 Організація та методика дослідження

Дослідження проводилося на вибірці школярів 10 класу в кількості 30 юнаків, вік досліджуваних - 16-17 років. Дослідження проводилось на базі середньої школи № 262 м. Києва. В дослідженні використовувались методики Т.Лірі, Стефансона, Томаса.

.2 Аналіз результатів дослідження

За методикою діагностики міжособистих відносин Т. Лірі отримано наступний розподіл результатів.

Таблиця 2.1 Розподіл результатів за методикою Т. Лірі

типсередній балкількість осібАвторитарний13,75Егоїстичний9,44Агресивний8,455Підозрілий6,784Покірливий14,33Залежний11,343Дружелюбний13,244Альтруїстичний11,32

Таким чином, з таблиці 1 та діаграми ми можемо спостерігати кількісний розподіл осіб, що обирають певний тип поведінки в конфлікті. найбільш актуальними при цьому є: авторитарний - 5 осіб, егоїстичний - 4 осіб, агресивний - 5 осіб, дружелюбний - 4 осіб, інші стилі менш проявлені.

Розподіл результатів за методикою Т. Лірі

За методикою діагностики основних тенденцій поведінки в реальній групі і уявлень про себе В. Стефансона наступний розподіл результатів.

Таблиця 2.2 Розподіл результатів за методикою Стефансона

типсередній балкількість осібЗалежність8,33Незалежність7,17Товариськість6,36Нетовариськість8,66Прийняття боротьби8,436Уникання боротьби7,52

Розподіл результатів за методикою Стефансона

Як ми можемо спостерігати за результатами - у вибірці спостерігається та сама тенденція - домінують на рівні незалежність - 7 осіб, товариськість - 6 осіб, нетовариськість - 6 осіб, прийняття боротьби - 6 осіб, що показує таку саму тенденцію як і попередня методика.

Таблиця 2.3 Розподіл результатів за методикою К. Томаса

типсередній балкількість осібзмагання8,48пристосування9,457компроміс9,564уникнення9,54співробітництво8,237

Для юнаків найбільш характерними є змагання -8 осіб, пристосування - 7 осіб, та співробітництво - 7 осіб. Розподіл результатів за методикою К. Томаса

Методики показують особливості поведінки особистості в конфлікті.

Отже в результаті дослідження підтверджено висунуту гіпотезу дослідження.

2.3 Рекомендації подолання конфліктів

Стиль розвязання проблеми складається з вивчення причин, які утворюють конфліктну базу. Він передбачає: а) вивчення проблем, які можуть трапитись на шляху досягнення мети; б) вибір рішення, яке задовольняє обидві конфліктуючі сторони; в) зосередження уваги не на проблемі, а на особистісних якостях опонентів; г) створення сприятливих умов, в яких відбувається обговорення проблеми.

Проте як через обєктивні, так і субєктивні причини не завжди вдається визначити початок конфлікту. У випадку, коли конфлікт уже виник, викладачу необхідно:

üвиконати роботу для попередження конфліктної ситуації;

üвжити заходів, які виключають нанесення моральних або матеріальних збитків, можливих антисуспільних дій як з боку однієї, так із обох протидіючих сторін;

üпровести розбір (особистий, діловий, загальний) щодо змісту міжособистісного конфлікту;

üдобитися фактичного усунення гострих протиріч, застосовуючи передусім педагогічні, а якщо необхідно, то й адміністративні засоби.

На даному етапі викладач успішно може застосовувати перевірені практикою методи, за допомогою яких вдається успішно вирішити конфлікт.

Сам по собі конфлікт не підсилює й не робить слабшою організацію. Виділяються кілька ефективних способів керування конфліктною ситуацією. Їх поділяють на дві категорії: структурні та міжособистісні.

До структурних способів належать:

üРозяснення вимог до роботи. Тут мають бути чітко встановлені такі параметри, як рівень результатів, що повинні бути досягнуті, хто дає і одержує різноманітну інформацію, повноважень і відповідальності, а також чітко визначена політика, процедури й правила.

üЗагальні комплексні цілі організації. Завдання вищих цілей - спрямувати зусилля усіх учасників на досягнення загальної мети.

üСтруктура системи винагород. Особи, які роблять свій внесок у досягнення загальних цілей, допомагають іншим групам, старанно підходять до комплексного вирішення проблеми, мають отримати винагороду премією, визнання.

До міжособистісних способів розвязання конфліктів належать:

üУхилення. Цей стиль означає, що особа намагається уникнути конфлікту.

üЗгладжування. Цей стиль поведінки зумовлюється переконанням, що не слід сердитись тому, що всі ми - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човна. Згладжувач намагається не випустити назовні ознаки конфлікту, не мати жорстокості, апелюючи до необхідності в солідарності. На жаль, вони часто зовсім забувають про проблему, яка лежить в основі конфлікту. Внаслідок цього може настати мир і гармонія, а проблема зостанеться, залишаючись невирішеною.

üПримушення. При цьому стилі люди намагаються прийняти чи утвердити свою точку зору будь-якою ціною. Ті , що намагаються так робити, не цікавляться думкою інших людей. Цей стиль може бути ефективним лише у тих ситуаціях, де керівник має незаперечну владу над підлеглими. Недоліком цього стилю є те, що він стримує ініціативу підлеглих, робить їх пасивними.

üКомпроміс. Здатність до компромісу високо цінується в управлінні, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко розвязати конфлікт. Однак використання компромісу на ранніх стадіях конфлікту, який виник з важливого рішення, може завадити діагнозуваню проблеми та скоротити час пошуку альтернатив.

üРозвязання проблеми. Цей стиль є визнання існування різних думок, готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту, знайти ефективні дії, прийнятні для всіх сторін. Той, хто користується таким стилем, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших осіб, а швидше шукає найкращий варіант вирішення проблеми.

Висновки до розділу

Дослідження проводилося на вибірці школярів 10 класу в кількості 30 юнаків, вік досліджуваних - 16-17 років. В дослідженні використовувались методики Т.Лірі, Стефансона, Томаса. За методикою діагностики міжособистих відносин Т. Лірі отримано наступний розподіл результатів. З таблиці 1 та діаграми ми можемо спостерігати кількісний розподіл осіб, що обирають певний тип поведінки в конфлікті, найбільш актуальними при цьому є: авторитарний - 5 осіб, егоїстичний - 4 осіб, агресивний - 5 осіб, дружелюбний - 4 осіб, інші стилі менш проявлені. За методикою діагностики основних тенденцій поведінки в реальній групі і уявлень про себе В. Стефансона можемо спостерігати за результатами - у вибірці спостерігається та сама тенденція - домінують на рівні незалежність - 7 осіб, товариськість - 6 осіб, нетовариськість - 6 осіб, прийняття боротьби - 6 осіб, що показує таку саму тенденцію як і попередня методика. Розподіл результатів за методикою К. Томаса показав, що для юнаків найбільш характерними є змагання -8 осіб, пристосування - 7 осіб, та співробітництво - 7 осіб. Методики показують особливості поведінки особистості в конфлікті. Отже в результаті дослідження підтверджено висунуту гіпотезу дослідження.

Наведено рекомендації конструктивного вирішення конфліктів.

ВИСНОВКИ

Проведено теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури щодо проблематики конфліктів.

Слово „конфлікт походить від латинського conflictus - зіткнення і практично в незмінній формі входить в інші мови (conflict - англ., konflikt - нім., conflit - франц.). Аналіз визначень конфлікту, прийнятих в різних сучасних неспеціальних енциклопедіях, знаходить їх схожість. Як правило, зміст поняття конфлікту відкривається через наступні значення:

. Стан відкритої, частіше довготривалої боротьби; війна.

. Стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями чи інтересами; зіткнення різних статей.

. Психічна боротьба, яка виникла як результат одночасного функціонування взаємовиключаючих імпульсів, бажань чи тенденцій.

. Протиставлення характерів чи сил в літературному творі, особливо головна опозиція, на якій будується сюжет.

Конфліктом називають міжособистісні труднощі і внутрішньо особистісні переживання та явища кризи, предмет психотерапевтичної роботи і зіткнення алгоритмів вирішення учбових задач у дитини та ін. Конфліктна ситуація - це основа конфлікту, що передує йому і складається з обєкту та учасників конфлікту різної спрямованності. Конфліктні відносини між учасниками ще не усвідомлюються і не приводять до переходу ситуації у конфлікт. Конфліктні ситуації можуть виникати або з ініціативи учасників, або обєктивно, незалежно від їх волі і бажання. За характером виникнення конфліктні ситуації поділяють на чотири типи: обєктивні цілеспрямовані, субєктивні цілеспрямовані, обєктивні нецілеспрямовані, субєктивні нецілеспрямовані.

Аналіз конфліктної ситуації розпочинається з вивчення проблем, що мають місце в процесі спілкування або суспільних дій чи змін. Конструктивні функції конфлікту: Конфлікт усуває повністю чи частково протиріччя.

Він висвітлює вузькі місця, помилки управління тощо; дозволяє глибше оцінити індивідуальні властивості учасників, їх ціннісні орієнтації, відносну силу їх мотивів, їх спрямованість: на діяльність, на себе чи на взаємовідносини, виявляє стресостійкість тощо. Конфлікт є джерелом розвитку особистості, міжособистісних взаємовідносин. Міжособистісні конфлікти відбиваючи протиріччя процесу соціалізації є одним з засобів самоствердження особистості, формування її активної позиції у взаємодії з соціумом. Попри конструктивні, конфлікт має і деструктивні наслідки: Більшість конфліктів негативно впливають на психічний стан учасників. Конфлікти можуть супроводжуватись психічним та фізичним насильством, травмуванням партнерів. Конфлікти можуть негативно відбиватися на ефективності діяльності опонентів. Учасники конфлікту звертають менше уваги на якість виконання обовязків, роботи та по закінченні конфлікту не завжди можуть працювати з звичною продуктивністю.

Емпірично досліджено особливості поведінки особистості у міжособистісному конфлікті. Дослідження проводилося на вибірці школярів 10 класу в кількості 30 юнаків, вік досліджуваних - 16-17 років. Дослідження проводилось на базі середньої школи № 262 м. Києва. В дослідженні використовувались методики Т.Лірі, Стефансона, Томаса.

За методикою діагностики міжособистих відносин Т. Лірі отримано наступний розподіл результатів. З таблиці 1 та діаграми ми можемо спостерігати кількісний розподіл осіб, що обирають певний тип поведінки в конфлікті, найбільш актуальними при цьому є: авторитарний - 5 осіб, егоїстичний - 4 осіб, агресивний - 5 осіб, дружелюбний - 4 осіб, інші стилі менш проявлені. За методикою діагностики основних тенденцій поведінки в реальній групі і уявлень про себе В. Стефансона можемо спостерігати за результатами - у вибірці спостерігається та сама тенденція - домінують на рівні незалежність - 7 осіб, товариськість - 6 осіб, нетовариськість - 6 осіб, прийняття боротьби - 6 осіб, що показує таку саму тенденцію як і попередня методика.

Розподіл результатів за методикою К. Томаса показав, що для юнаків найбільш характерними є змагання -8 осіб, пристосування - 7 осіб, та співробітництво - 7 осіб. Методики показують особливості поведінки особистості в конфлікті.

Отже в результаті дослідження підтверджено висунуту гіпотезу дослідження. Наведено рекомендації конструктивного вирішення конфліктів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ

1.Гірник А.М. Основи психопедагогіки: Навчальний посібник для адюнтів (аспірантів), слухачів ФПК, викладачів вузів, рекомендований Міністерством освіти України. - К,:КВГІ, 1996. - 136с.

2.Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2001 - 464 С.

3.Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», 2000 - 320 С.

4.Донцов А.И. Психология коллектива (методические проблемы исследования): Учебное пособие.-М.: Издательство МГУ, 1984- 208с.

5.Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие. - М.: Гардарика, 2000 - 320 С.

6.Дубчак Г.Н. Внутрішньоособистісні конфлікти студентів у період навчання у вузі: Дис… канд. психол. наук: Чернівецький держ. ун-т ім.
Ю. Федьковича. - Чернівці, 2000. - 226 с.
7.Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на протязі ХХI століття /матеріали п'тої Міжнародної науково-практичної конференції частина II/ К,-4,22-25 травня 1997р, -605с.

8.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. 2-е изд., перераб. - СПб.: Питер, 2001 - 400 С.

9.Ішмуратов А.Т. Конфлікт і злагода.Основи когнітивної теорії конфліктів.-К.,1996.-384с.

10.Зайцев А.К. Социальный конфликт - М.: Academi, 2000 - 464 С.

11.Козер Л. Функции социального конфликта. Пер. с англ. О.А. Назаровой. - М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000-208 С

12.Збірник наукових праць 2 /7/ /98 К., КВГІ - 1998.-.С.71.

13.Коллектив. Личность. Общение: Словарь социально-психологических понятий / Под ред. Е.С. Кузьмина, В.Е. Семёнова. - Л.: Лениздат, 1987.

.Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник.-К., 1995 - 304с.

.Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика. / Тези III Міжнародної науково-практичної конференції/ К.-4,-17-20. Травня 1995р,476с.

16.Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний. -М., 1984.

17.Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.,1982.

.Леонтьев Д.А. Психология смысла. Природа, структура и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл, 1999.

19.Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник - 2-е вид. - К., 1997 - 212с.

20.Психология индивидуальных различий. Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я.Романова. -М: ЧеРо, 2000.

21.Психологія. За редакцією члена-кореспондента АПН України Ю.Л. Трофімова. -К.: "Либідь", 1999.

22.Обозов Н.Н., Щукин Г.В. Психология работы с людьми (советы руководителю) К.: Издательство политической литературы.

23.Основи конфліктології. Навчально-методичний посібник.(Укл. Пірен М.І.) К.: КВГІ; 1997. - 92с.

.Основи конфліктології /навчально-методичний посібник. К., КВГІ,-1997,-92с.

.Пірен М.І. Основи конфліктології: Навчальний посібник - 2-е вид. - К., 1997 - 212с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі.

Текст анкети:

Поставте знак + напроти тих визначень, що відповідають Вашій уяві про себе (якщо немає повної впевненості, знак + не ставте).

1.Інші думають про нього приязноІ2.Робить враження на навколишніх3.Уміє розпоряджатися, наказувати4.Уміє наполягти на своєму5.Має почуття власної гідностіII6.Незалежний7.Здатний сам подбати про себе8.Може виявити байдужність9.Здатний бути суворимIII10.Суворий, але справедливий11.Може бути щирим12.Критичний до інших13.Любить поплакатисяIV14.Часто сумний15.Здатний виявити недовіру16.Часто розчаровується17.Здатний бути критичним до себеV18.Здатний визнати свою неправоту19.Охоче підкоряється20.Поступливий21.Шляхетний (благородний)VI22.Такий, що захоплюється і схильний до наслідування23.Поважний24.Шукаючий схвалення25.Здатний до співробітництваVII26.Прагне ужитися з іншими27.Дружелюбний, доброзичливий28.Уважний і лагідний29.ДелікатнийVIII30.Схвалюючий31.Чуйний до закликів про допомогу32.Безкорисливий33.Здатний викликати захопленняI34.Користається повагою в інших35.Має талант керівника36.Любить відповідальність37.Упевнений у собіII38.Самовпевнений і наполегливий39.Діловитий і практичний40.Любить змагатися41.Суворий і крутий, де потрібноIII42.Невблаганний, але неупереджений43.Дратівливий44.Відкритий і прямолінійний45.Не терпить, щоб ним командувалиIV46.Скептичний47.На нього важко справити враження48.Образливий, педантичний49.Легко бентежитьсяV50.Невпевнений у собі51.Поступливий52.Скромний53.Часто вдається до допомоги іншихVI54.Дуже шанує авторитети55.Охоче приймає поради56.Довірливий і прагне радувати інших57.Завжди люб'язний в обходженніVII58.Цінує думку оточуючих59.Товариський і поступливий60.Добросердий61.Добрий, що вселяє впевненістьVIII62.Ніжний і м'якосердий63.Любить піклуватися про інших64.Безкорисливий, щедрий65.Любить давати порадиI66.Робить враження значимості67.Владно - керівний68.Владний69.ХвалькуватийII70.Гордовитий і самовдоволений71.Думає тільки про себе72.Хитрий і розважливий73.Нетерпимий до помилок іншихIII74.Своєкорисливий75.Відвертий76.Часто недружелюбний77.ОзлобленийIV78.Скаржник79.Ревнивий80.Довго пам'ятає образи81.Схильний до самобичуванняV82.Соромязливий83.Безініціативний84.Лагідний85.Залежний, несамостійнийVI86.Любить підкорятися87.Надає іншим приймати рішення88.Легко попадає в просак89.Легко попадає під вплив друзівVII90.Готовий довіритися будь-кому91.Прихильний до усіх без розбору92.Усім симпатизує93.Прощає всіхVIII94.Переповнений надмірним співчуттям95.Великодушний і терпимий до недоліків96.Прагне покровительствувати97.Прагне до успіхуI98.Очікує захоплення від кожного99.Розпоряджається іншими100.Деспотичний101.Сноб (судить про людей за рангом і статком, а не за особистими якостями)II102.Марнолюбний (тщеславный)103.Егоїстичний104.холодний, черствий105.Уїдливий, глузливийIII106.Злісний, жорстокий107.Часто гнівається108.Байдужий109.Злопам'ятнийIV110.Проникнутий духом протиріччя111.Упертий112.Недовірливий і підозрілий113.БоязкийV114.Соромязливий115.Відрізняється надмірною готовністю підкорятися116.М'якотілий117.Майже ніколи нікому не заперечуєVI118.Ненав'язливий119.Любить, щоб його опікували120.Надмірно довірливий121.Прагне здобути прихильність кожногоVII122.З усіма погоджується123.Завжди дружелюбний124.Усіх любить125.Занадто поблажливий до навколишніхVIII126.Намагається утішити кожного127.Піклується про інших на шкоду собі128.Псує людей надмірною добротою

Додаток Б

Опросник Стефансона

Текст опросника

. Критичен к окружающим товарищам.

. Возникает тревога, когда в группе начинается конфликт.

. Склонен следовать советам лидера.

. Не склонен к слишком близким отношениям с товарищами.

. Нравится дружественность в группе.

. Склонен противоречить лидеру.

. Испытывает симпатии к одному-двум членам группы.

. Избегает встреч и собраний в группе.

. Нравится похвала лидера.

. Независим в суждениях и манере поведения.

. Готов встать на чью-либо сторону в споре.

. Склонен руководить товарищами.

. Радуется общению с одним-двумя друзьями.

. Внешне спокоен при проявлении враждебности со стороны членов группы.

. Склонен поддерживать настроение своей группы.

. Не придает значения личным качествам членов группы.

. Склонен отвлекать группу от ее целей.

. Испытывает удовлетворение, противопоставляя себя лидеру.

. Хотел бы сблизиться с некоторыми членами группы.

. Предпочитает оставаться нейтральным в споре.

. Нравится, когда лидер активен и хорошо руководит.

. Предпочитает хладнокровно обсуждать разногласия.

. Недостаточно сдержан в выражении чувств.

. Стремится сплотить вокруг себя единомышленников.

. Недоволен слишком формальными отношениями.

. Когда обвиняют - теряется и молчит.

. Предпочитает соглашаться с основными направлениями в группе.

. Привязан к группе в целом больше, чем к определенным товарищам.

. Склонен затягивать и обострять спор.

. Стремится быть в центре внимания.

. Хотел бы быть членом более узкой группировки.

. Склонен к компромиссам.

. Испытывает внутреннее беспокойство, когда лидер поступает вопреки его ожиданиям.

. Болезненно относится к замечаниям товарищей.

. Может быть коварным и вкрадчивым.

. Склонен принять на себя руководство в группе.

. Откровенен в группе.

. Возникает нервное беспокойство во время группового разногласия.

. Предпочитает, чтобы лидер брал на себя ответственность при планировании работ.

. Не склонен отвечать на проявление дружелюбия.

. Склонен сердиться на товарищей.

. Пытается вести других против лидера.

. Легко находит знакомства за пределами группы.

. Старается избегать быть втянутым в спор.

. Легко соглашается с предложениями других членов группы.

. Оказывает сопротивление образованию группировок в группе.

. Насмешлив и ироничен, когда раздражен.

. Возникает неприязнь к тем, кто пытается выделиться.

. Предпочитает меньшую, но более интимную группу.

. Пытается не показывать свои истинные чувства.

. Становится на сторону лидера при групповых разногла
сиях.
. Инициативен в установлении контактов в общении.

. Избегает критиковать товарищей.

. Предпочитает обращаться к лидеру чаще, чем к другим.

. Не нравится, что отношения в группе слишком фамильярны.

. Любит затевать споры.

. Стремится удерживать свое высокое положение в группе.

. Склонен вмешиваться в контакты товарищей и нарушать их.

. Склонен к перепалкам, задиристый.

. Склонен выражать недовольство лидером.

Ключ

1Зависимость3, 9, 15, 21, 27, 33, 39, 45, 51, 542.Независимость6, 12, 18, 24, 30, 36, 42, 48, 57, 603.Общительность5, 7, 13, 19, 25, 31, 37, 43, 49, 524Необщительность4, 10, 16, 22, 28, 34, 40, 46, 55, 585Принятие борьбы1, 11, 17, 23, 29, 35, 41, 47, 56, 596.Избегание борьбы2, 8, 14, 20, 26, 32, 38, 44, 50, 53

Додаток В

Тест К. Томаса

Текст опросника:

. А. Иногда я представляю возможность другим взять на себя от ветственность за решение спорного вопроса.

Б. Чем обсуждать то, в чем мы расходимся, я стараюсь обратить внимание на то, с чем мы оба согласны.

. А. Я стараюсь найти компромиссное решение.

Б. Я пытаюсь уладить дело с учетом интересов другого и моих собственных.

. А. Обычно я настойчиво стремлюсь добиться своего.

Б. Я стараюсь успокоить другого и, главным образом, сохранить наши отношения.

. А. Я стараюсь найти компромиссное решение.

Б. Иногда я жертвую своими собственными интересами ради интересов другого человека.

. А. Улаживая спорную ситуацию, я все время стараюсь найти поддержку у другого.

Б. Я стараюсь сделать все, чтобы избежать бесполезной напряженности.

. А. Я пытаюсь избежать возникновения неприятностей для себя. Б. Я стараюсь добиться своего.

. А. Я стараюсь отложить решение спорного вопроса с тем, чтобы со временем решить его окончательно.

Б. Я считаю возможным в чем-то уступить, чтобы в другом добиться своего.

. А. Обычно я настойчиво стремлюсь добиться своего.

Б. Я первым стараюсь ясно определить то, в чем состоят все затронутые интересы и вопросы.

. А. Думаю, что не всегда стоит волноваться из-за каких-то возникающих разногласий.

Б. Я предпринимаю усилия, чтобы добиться своего.

. А.Я твердо стремлюсь достичь своего.

Б.Я пытаюсь найти компромиссное решение.

. А.Первым делом я стараюсь ясно определить то, в чем состоят все затронутые интересы и вопросы.

Б.Я стараюсь успокоить другого и главным образом сохранить наши отношения.

. А.Зачастую я избегаю позиции, которая может вызвать споры.

Б.Я даю возможность другому в чем-то остаться при своем мнении, если он также идет мне навстречу.

. А.Я предлагаю среднюю позицию.

Б.Я настаиваю, чтобы было сделано по-моему.

. А.Я сообщаю другому свою точку зрения и спрашиваю о его взглядах.

Б.Я пытаюсь показать другому логику и преимущество моих взглядов.

. А.Я стараюсь успокоить другого и главным образом сохранить наши отношения.

Б.Я стараюсь сделать все необходимое, чтобы избежать напряженности.

. А.Я стараюсь не задевать чувств другого.

Б.Я стараюсь убедить другого в преимуществах моей позиции.

. А. Обычно я настойчиво стараюсь добиться своего.

Б.Я стараюсь сделать все, чтобы избежать бесполезной напряженности.

. А. Если это сделает другого счастливым, я дам ему возможность настоять на своем.

Б.Я даю другому возможность в чем-то остаться при своем мнение, если он также идет мне навстречу.

. А.Первым делом я стараюсь ясно определить то, в чем состоят все затронутые интересы и вопросы.

Б.Я стараюсь отложить решение спорного вопроса с тем, чтобы со временем решить его окончательно.

. А.Я пытаюсь немедленно преодолеть наши разногласия.

Б.Я стараюсь найти лучшее сочетание выгод и потерь для нас обоих

. А Ведя переговоры, я стараюсь быть внимательным к желаниям другого.

Б.Я всегда склоняюсь к прямому обсуждению проблемы.

. А.Я пытаюсь найти позицию, которая находится посредине между моей позицией и точкой зрения другого человека.

Б.Я отстаиваю свои желания.

. А.Как правило, я озабочен тем, чтобы удовлетворить желания каждого из нас.

Б. Иногда я предоставляю возможность другим взять на себя ответственность за решение спорного вопроса.

. А.Если позиция другого кажется ему очень важной, я постараюсь пойти навстречу его желаниям.

Б.Я стараюсь убедить другого прийти к компромиссу.

. а.Я пытаюсь показать другому логику и преимущество моих взглядов.

Б. Ведя переговоры, я стараюсь быть внимательным к желаниям другого.

. А.Я предлагаю среднюю позицию.

Б.Я почти всегда озабочен тем, чтобы удовлетворить желания каждого из нас.

. А. Зачастую я избегаю занимать позицию, которая может вызвать споры.

Б.Если это сделает другого счастливым, я дам ему возможность настоять на своем.

. А.Обычно я настойчиво стремлюсь добиться своего.

Б. Улаживая ситуацию, я обычно стараюсь найти поддержку у другого .

. А Я предлагаю среднюю позицию.

Б Думаю, что не всегда стоит волноваться из-за каких-то возникающих разногласий.

. А.Я стараюсь не задевать чувства другого.

Б Я всегда занимаю такую позицию в спорном вопросе, чтобы ни совместно с другим заинтересованным человеком могли добиться успеха

Таблица подсчета результатов

N ппСоперничествоСотрудничествоКомпромиссИзбеганиеПриспособление1АБ2БА3АБ4АБ5АБ6БА7БА8АБ9БА10АБ11АБ12БА13БА14БА15БА16БА17АБ18БА19АБ20АБ21БА22БА23АБ24БА25АБ26БА27Б28АБ29АБ30БАСУММА

ВСТУП Конфліктологічна проблематика осмислюється дуже давно. Де є людина, мають місце проблеми її буття, стосунків, життєдіяльності, там є ціла низка про

Больше работ по теме: