Поняття та форми співучасті

 

Київський професійно - педагогічний коледж імені Антона Макаренка

Методична комісія юридичних дисциплін













КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Кримінальне право"

на тему: "Поняття та форми співучасті"




Студентки IV курсу 48ю 4/9 групи Мединської Т.Ю

галузь знань 0304 "Право"

спеціальності 5.03040101 "Правознавство"

Керівник викладач ІІ категорії Мойсієнко М. І.






м. Київ 2013 рік

План


Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки співучасті у злочині

.1 Поняття співучасті

.2 Ознаки співучасті

Розділ 2. Форми та види співучасті

.1 Проста форма співучасті

.2 Складна форма співучасті

.3 Група осіб без попередньої змови

.4 Група осіб за попередньою змовою

.5 Організована група

.6 Злочинна організація

Розділ 3. Види співучасників у злочині

.1 Виконавець

.2 Організатор

.3 Підбурювач

.4 Пособник

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визначення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як правило, є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримінальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК "злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину".

Наведене поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину:

) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

) це діяння вчинене суб'єктом злочину;

) воно є винним;

) вказане діяння є суспільно небезпечним;

) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також

) кримінальна караність.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

Хоча переважна більшість злочинів є аморальними діяннями, проте аморальність не є обов'язковою ознакою злочину: поряд з аморальними КК може передбачати як злочини діяння, що є нейтральними до моралі.

Отже, як зазначалося раніше, злочин - це суспільно небезпечне винне діяння. Також, як нам відомо, значна частина злочинів вчинюється декількома особами (субєктами злочину), тобто у співучасті.

На мій погляд питання співучасті сьогодні дуже актуальне (через постійний зріст організованої злочинності) і потребує ретельного розгляду.


Розділ 1. Поняття та ознаки співучасті у злочині


1.1 Поняття співучасті


Співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду діяльність має свої правові особливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка полягає у тому, що:

а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;

б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані у статті Особливої частини КК. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягнення винних до відповідальності.

Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.


1.2 Ознаки співучасті

співучасть злочин кримінальний

Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки:

1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

2) спільність їх участі у злочині;

) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права прийнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.

Першою об'єктивною ознакою співучасті є множинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Таким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав її як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що дозволяло визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленість злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, вносячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного співучасника за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою - необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного, посягання.

Найбільш значний елемент спільності вчинення злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотно викликає його, З вказаного зв'язку за часом випливає, що субєкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть.

Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяльності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:

  1. наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності);
  2. наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;
  3. єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той же злочин;
  4. єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату.

У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які відносяться до усіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадання їх мотивів: злочинна діяльність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, на придбання чи збут таких предметів, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій є не лише юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, але й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину.

Вид умислу частково залежить і від ролі субєкта в спільно вчинюваному злочині. Організатор і підмовник діють, як правило, з прямим умислом; виконавець і пособник можуть діяти і з непрямим умислом.


Розділ 2. Форми та види співучасті


Форма співучасті передбачає специфіку об'єднання співучасників, яка обумовлюється змістом об'єктивних і суб'єктивних ознак спільної участі кількох суб'єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії співучасників і наявність та характер змови між ними.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину, співучасть поділяють також на просту і складну.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дозволяє обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.


2.1 Проста форма співучасті


Проста співучасть (співвиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен із них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Різновидами такої форми співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою. Ця форма співучасті характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону злочину; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом ролей, виконують лише частину об'єктивної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках злочинні наслідки настають у результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб, котрі хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.


.2 Складна форма співучасті


Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо). Складна співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності як організована група і злочинна організація.

На практиці форми й види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача й пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для визначення характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК) передбачає чотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.


.3 Група осіб без попередньої змови


Група осіб без попередньої змови - це два або більше виконавців, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК). Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до початку виконання об'єктивної сторони складу злочину не домовлялися про його вчинення, про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне об'єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпосередньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не знайомими між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпочинати виконання об'єктивної сторони злочину або долучатися до злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем уже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погодженими стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби й знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т. ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 293, 294, 296 КК. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку (ч. 3 ст.152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч.2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. 3 ст. 405, ч. 3 ст. 406 КК). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак, якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.


.4 Група осіб за попередньою змовою


Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК). Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а також в процесі замаху на злочин. Вона повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї безпосередньо при вчиненні вбивства, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.


2.5 Організована група


Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:

  1. наявність декількох осіб (трьох або більше);
  2. попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів;
  3. стійкість такого об'єднання;
  4. об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану;
  5. обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою:

) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою);

) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена для вчинення і одного злочину);

3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Загально відома схема організованої злочинної групи - це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник загонів ("капітани, бригадири"), керівники груп ("лейтенанти"), рядові члени ("бики", "торпеди). Ієрархічність побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки, як правило, проявляються у наявності: постійних сильних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу й прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не співпадати між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т. ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами так і з допомогою сторонніх осіб (у т. ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.


2.6 Злочинна організація


Згідно з ч. 4 ст. 28 КК злочинною організацією визнається об'єднання осіб (суб'єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об'єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої (діяльності) є а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об'єднання: 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об'єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об'єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані), чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво, чи координацію злочинної діяльності, чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об'єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об'єднання його керівнику(ам) (у т. ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв'язки між вищими та нижніми структурами об'єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об'єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об'єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Разом із тим, спрямованість на вчинення членами об'єднання, поряд з тяжкими (особливо тяжкими), також злочинів середньої (невеликої) тяжкості, не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією.

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об'єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст. 28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією й у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об'єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т. ч. від притягнення учасників таких об'єднань до кримінальної відповідальності тощо.

Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації.


Розділ 3. Види співучасників у злочині


Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Указана класифікація співучасників ґрунтується на тій функціональній ролі, яку виконує конкретний суб'єкт при спільному вчиненні злочину. У свою чергу роль кожного суб'єкта визначається його вкладом у досягнення загального результату, характером виконуваних дій (бездіяльності), їх інтенсивності.

Ступінь участі - це інтенсивність діяння кожної із осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі у вчиненні злочину. характер участі визначав функціональну роль кожного співучасника в спільному злочину. Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підбурювача і пособника слід вважати характер дій, які вчиняв кожен із них.


.1 Виконавець


Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину.

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об'єктивної сторони злочину. Наприклад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред'явив вимогу про передачу майна, а і той, хто додав до неї відповідну погрозу.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб'єктами злочину означає, що виконавець, вчиняючи злочин, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб'єктами злочину, виконують роль організатора, пособника, підбурювача чи співвиконавця.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. В останньому випадку має місце так зване посереднє вчинення злочину: виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або усі такі дії виконують інші особи, які в силу певних, передбачених законом обставин, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Указаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі - через неосудність особи (ч. 2 ст. 19 КК) чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК) або б) за вчинення даного злочину - якщо це злочин зі спеціальним суб'єктом. Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні норми - ч. 2 ст. 111,ч.2ст. 114КК).

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину: співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається суб'єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами злочину.

Якщо для виконання об'єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який він вчинив за її допомогою, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 КК, як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.


.2 Організатор


Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій:

1) організувала вчинення злочину (злочинів);

2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням;

3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;

4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;

5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації;

6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. З ст. 27 КК).

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії по організації злочину полягають, зокрема, у:

а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів;

б) розподілі обов'язків між ними;

в) визначенні об'єкта (предмету) посягання;

г) розробці плану вчинення злочину.

Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, - спрямувати, об'єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме, на:

а) підшукування або пристосування засобів чи знарядь;

б) підшукування співучасників;

в) замовлення вчинення злочину;

г) усунення перешкод;

д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо. У разі, коли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення документів, викрадення чи зберігання зброї, давання хабара тощо), його дії потребують додаткової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у:

а) наданні настанов конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують виконання таких дій;

б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення);

в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед самим його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виключають участі організатора у виконанні об'єктивної сторони злочину, тобто участі його у злочині як виконавця. За таких обставин дії організатора слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст. 27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому - як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії у кожному разі повинні одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочинної організації - сукупність дій по організації (формуванню, заснуванню, створенню) стійкого об'єднання у формі організованої групи чи злочинної організації для вчинення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близькими до дій по організації злочину (підшукування відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль, визначення загальних правил поведінки членів групи або організації тощо). Однак, основне завдання, яке стоїть перед організатором у цьому випадку, є іншим - створити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусилля для зайняття злочинною діяльністю. Налагодження функціонування стійкого злочинного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників об'єднання та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання. Створення такого об'єднання є необхідною умовою для досягнення визначених організатором цілей такої діяльності. Для визнання особи організатором злочину за ознакою утворення організованої групи чи злочинної організації слід встановити наявність суб'єктивного моменту, а саме - усвідомлення нею ознак вказаних стійких об'єднань співучасників.

Керування організованою групою чи злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління процесом підтримання функціонування (забезпечення існування та збереження організованості) організованої групи чи злочинної організації як стійкого об'єднання осіб та/або здійснення ними злочинної діяльності.

Управління процесом підтримання функціонування організованої групи чи злочинної організації як стійких організованих об'єднань передбачає:

а) забезпечення дотримання загальних правил поведінки, підтримання дисципліни;

б) вербування нових членів таких об'єднань;

в) розподіл (перерозподіл) функціональних обов'язків їх членів;

г) планування вчинення конкретних злочинів, зокрема, та/або здійснення злочинної діяльності загалом;

д) удосконалення організаційної структури об'єднання;

е) організацію заходів щодо прикриття діяльності об'єднання.

Управління процесом здійснення організованою групою чи злочинною організацією злочинної діяльності (вчинення конкретних злочинів) включає в себе:

а) визначення мети і напрямів такої діяльності, конкретних завдань, які висуваються перед групою чи організацією, їх структурними частинами чи окремими учасниками;

б) ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів, визначення їх об'єкту, способу вчинення;

в) об'єднання і координацію дій окремих учасників, структурних частин об'єднань тощо.

Керування організованою групою чи злочинною організацією може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, доручень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийнятті рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення прийнятих у ньому правил поведінки.

У випадках, коли конкретні дії організаційного характеру (організація стійкого злочинного об'єднання або керування ним) утворюють самостійний склад злочину, особу, яка утворила таке об'єднання чи керувала ним, слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (зокрема, за ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 4 ст. 258, ч. ч. 1, 2 і 3 ст. 260, ч. 4 ст. 303, ст. 392).

Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - це забезпечення організованої групи чи злочинної організації коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті. Таке забезпечення передбачає як організацію винним постачання зазначеним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Воно може спрямовуватись на фінансування як забезпечення функціонування організованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна, оренду чи придбання приміщень, видачу коштів членам таких об'єднань як плату за виконання ними відповідних функцій, підкуп представників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і як вчинення конкретного злочину (придбання та пристосування знарядь та засобів вчинення злочину, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність, виплата винагороди виконавцям та іншим співучасникам злочину тощо).

Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може виразитись в організації:

а) легалізації доходів, отриманих таким об'єднанням злочинним шляхом;

б) підкупу працівників органів державної влади з метою неприйняття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності;

в) проникнення учасників таких об'єднань до органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення "даху" для злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації;

г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни;

д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом;

е) маскування слідів злочину;

є) знищення знарядь та засобів вчинення злочинів;

ж) фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчинених злочинним об'єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, знищення чи пошкодження майна, вбивство, давання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, тощо) і це охоплювалось умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще й як організація відповідного злочину.


.3 Підбурювач


Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК). Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у законі йдеться про схиляння "іншого співучасника", то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому розумінні. У разі виконання останньою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману, для того щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті.

Закон (ч. 4 ст. 27 КК) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:

1) умовляння;

2) підкуп;

3) погроза;

4) примус;

5) схиляння іншим чином.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп - це надання або обіцянка надати особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза - залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці, тощо.

Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41.

Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до КК містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до зайняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК)). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину.

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Суб'єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.

У разі, якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303 КК)).


.4 Пособник


Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, - а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключені сигналізації чи невключені її, виведені з ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчинення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберіганні грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажі майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо унаслідок систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст.ст. 198 та 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 3 ст. 243 КК).

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншим співучасникам (наприклад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелектуальне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обіцянки переховувати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у приховуванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод (у тому числі і шляхом бездіяльності).


Висновки


На завершення своєї роботи я хочу ще раз коротко відмітити її зміст та значення для правильності кваліфікації злочинів як курсантами так і практичними працівниками органів слідства.

Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки:

  1. наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;
  2. спільність їх участі у злочині;
  3. умисний характер діяльності співучасників.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити такі форми співучасті:

  1. співучасть без попередньої змови;
  2. співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на:

  1. співвиконавство;
  2. співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину, співучасть поділяють також на просту і складну.

Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК) передбачає чотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КК співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину.

Організатором злочину є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: 1) організувала вчинення злочину (злочинів); 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. З ст. 27 КК).

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК).

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усуненням перешкод, - а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.


Список використаної літератури


  1. Конституція України, 1996 р.
  2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, К-2002
  3. Збірник Постанови Пленуму Верховного Суду України К.-2000р.
  4. Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б.В., Гальфер М.А. Гришаев П.И., и др. -М.: Юрид. лит. 1982-440с.
  5. Кримінальне право України (Загальна частина) під редакцією Кондратьєва Я.Ю. Київ-2002р.
  6. Коржанский М.И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. -К.: Наукова думка, 1996-336 с.
  7. Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники /Под ред. Кригера Г.А., Кузнецовой И.Ф., Ю.М. Ткачевского, -2е изд., доп. и перераб. -М.: Изд МГУ, 1998. -386с.
  8. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л.С. Матишевського. -К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с.
  9. Фріс П.Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.
  10. Фріс П.Л. Конспект лекцій з кримінального права.
  11. Фріс П.Л. Кримінально - правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів. Франківськ - Коломия, 1997. -190с.

Київський професійно - педагогічний коледж імені Антона Макаренка Методична комісія юридичних дисциплін КУ

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ