Підвищення ефективності самостійної роботи студентів, як проблема вищої школи

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет психології та педагогіки

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Педагогіка вищої школи»

на тему: «Підвищення ефективності самостійної роботи студентів, як проблема вищої школи»

Київ - 2012

Зміст

Вступ

1. Самостійна робота студентів

2. Формування позитивної мотивації студентів до виконання самостійної роботи

3. Керування пізнавальною діяльністю студентів

. Стимули активізації пізнавальної діяльності студентів

. Інші аспекти проблеми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В даній роботі розглянута така проблема вищої школи, як самостійна робота студентів. Самостійна робота студента є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час. Тому підвищення ефективності самостійної роботи студентів є актуальною в процесі формування знання, навичок і умінь.

Обєкт дослідження - самостійна робота студентів, предмет дослідження - підвищення ефективності цієї роботи.

Ціль даної роботи представити основні аспекти проблематики, та загальні методи підвищення ефективності самостійної роботи студентів.

1. Самостійна робота студентів

Головна задача педагога - організація самостійної роботи студентів з обмірковування основ теорії формування вмінь практичного застосування теоретичних знань [1].

У теоретичному плані проблема організації самостійної роботи студентів знайшла відображення в роботах багатьох педагогів та психологів (П.І. Під-касистого, А.М. Алексюка, С.Г. Заскалєти, Л.В. Онучак, Н.С. Журавської, С.М. Кустовського, М.І. Смирнової, Б.П. Єсипова, В. Володько та ін). Ці автори розкривають сутність самостійної роботи, її види і форми, дидактичні та лінгводидактичні принципи, визначають роль та функції у загальній системі підготовки спеціалістів.

Але аналіз стану проблеми на практиці показує, що на сьогодні самостійна робота студентів в умовах кредитно-модульної системи навчання організована не належним чином, оскільки не має чіткого визначення обсягів та видів навчальних завдань для самостійної роботи, у студентів недостатньо сформовані навички самостійної роботи тощо. Внаслідок цього переважає невисока результативність та відсутність інтересу до завдань для самостійного опрацювання [2].

У сучасній науковій літературі існують різні підходи до визначення самостійної роботи. Деякі автори (С. Гончаренко, Р. Назімов) характеризують її як специфічний вид навчально-пізнавальної діяльності, яка проводиться індивідуально чи по групах протягом аудиторних занять або вдома за завданням педагога, за його методичними вказівками, але без його безпосередньої участі.

Б. Єсипов вважає, що самостійна робота, яка входить до складу процесу навчання - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі педагога, але з виконання його завдання у спеціально відведений для цього час. Причому субєкти навчання ,,свідомо прагнуть досягнути поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля та виражаючи в певній формі результати своїх розумових або фізичних (або тих чи інших) дій) [3].

Самостійна робота студента (СРС) є основним засобом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.

Самостійна робота студента включає:

1.опрацювання навчального матеріалу,

2.виконання індивідуальних завдань,

.науково-дослідну роботу тощо [1].

П. Підкасистий виокремлює такі типи самостійної роботи:

самостійна робота за зразком (робота виконується на основі зразка, докладної інструкції, тому рівень пізнавальної активності та самостійності не виходить за межі репродуктивної діяльності);

реконструктивна самостійна робота (інтелектуальні та практичні дії студентів на реконструювання, перетворення навчальних текстів та наявного досвіду вирішення завдань, що пропонуються для самостійного виконання);

самостійна робота варіативного типу (пізнавальна діяльність та самостійність студентів виражається у виконанні узагальнень під час аналізу проблемної ситуації, у відмежуванні суттєвого від другорядного; під час виконання роботи такого типу відбувається накопичення нового досвіду діяльності);

творча самостійна робота (пізнавальна активність та самостійність студента досягає найвищого рівня, студент отримує принципово нові для нього знання, цінності матеріальної та духовної культури) [4].

З принципу доступності ми отримуємо, що доступність не означає легкість навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, і функція викладача полягає зовсім не в тому, щоб нескінченно полегшувати працю студентів по самостійному добуванню, осмисленню і засвоєнню знань: допомогти, направити, незрозуміле розкрити через зрозуміле, дати кінчик нитки для самостійного аналізу, підбадьорити ? це і є буденність доступного навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> [1].

Процес самостійної роботи студента залежить, перш за все, від його готовності до цього виду діяльності. Мотиваційний фактор є одним з найважливіших аспектів проблеми самостійної роботи. Навчання протікає більш успішно, якщо у студента сформована позитивна мотивація, пізнавальний інтерес (пізнавальна діяльність), потреба в здобутті знань, почуття обовязку, відповідальність та інші мотиви.

2. Формування позитивної мотивації студентів до виконання самостійної роботи

Формуванню позитивної мотивації студентів до виконання самостійної роботи сприяють такі фактори [2]:

Чітка організація процесу самостійної роботи студентів - програма самостійної пізнавальної діяльності, її навчально-методичне та організаційно-педагогічне забезпечення.

Зміст завдань і способи їх виконання - Не варто давати студенту надто складне завдання. Разом з тим воно має бути не занадто легким, адже робота, яка не вимагає певних інтелектуальних зусиль, не викликає інтересу і знижує рівень мотивації. Задоволення ж, яке одержує студент від процесу подолання труднощів інтелектуального порядку, сприяє становленню високого рівня внутрішньої мотивації. Отже, самостійне завдання має бути цікавим, зрозумілим і посильним для студента, але не занадто легким [5,6].

Одним з найважливіших мотивів студентів є інтерес до майбутньої професії, прагнення відповідати високому рівню вимог, що висуває суспільство перед молодими фахівцями. Отже, мотивуючим чинником самостійної роботи є орієнтація змісту навчального матеріалу на життєві потреби студентства, їхні інтереси, уподобання, використання професійно орієнтованого та практично спрямованого матеріалу.

Необхідна умова для створення у студентів інтересу до змісту навчання - можливість проявляти в навчанні розумову самостійність та ініціативу. Цьому сприяє використання таких питань і завдань, рішення яких вимагає від студентів активної пошукової діяльності. За допомогою проблемних ситуацій забезпечується розвиток теоретичного мислення, пізнавальний інтерес до змісту дисципліни, формування спостережливості, вміння критично аналізувати інформацію, здатність підходити до роботи нестандартно і знаходити ефективне розвязання проблеми.

З метою підвищення ефективності самостійної роботи, що стимулюватиме інтелектуальний розвиток студентів, доцільно застосовувати сучасні педагогічні технології, що поєднують науково обґрунтовані індивідуальні й колективні форми роботи.

Використання таких форм індивідуальної роботи, як самостійна робота студентів з оригінальними джерелами інформації (текстами за фахом, газетними статтями), написання ділових листів, підготовка рефератів, виступи з науковими доповідями на конференції сприяє поглибленню й розширенню знань студентів, активізує пізнавальну діяльність, створює належні умови для самореалізації студента як особистості, що дозволяє йому самому визначити додаткові навчальні цілі, спонукає його до подальшої систематичної роботи в позааудиторний час [2].

Колективні форми самостійної роботи (дискусії, ділові ігри) розвивають навички мовлення та фахового спілкування, сприяють формуванню власної думки студентів. Процес творчого колективного розвязання проблем, що стосуються майбутньої професійної діяльності, заохочення ініціативності, існування чітко визначеного предмета обговорення за умови достатньої обізнаності студентів з лексичним матеріалом сприяє зростанню продуктивної самостійної роботи й забезпечує умови для професійного зростання майбутніх фахівців.

Однією з сучасних форм групової роботи є створення проектів. Суть методу проекту - досягнення дидактичної мети через детальну розробку навчальної проблеми, яка повинна завершитися практичним результатом (проектом).

Стимулювання контролюючої функції - Контроль виконання самостійної роботи студентів є невідємним складником навчального процесу, служить однією з основ організації управління та підвищення його ефективності. Впроваджуючи форму контролю, викладач повинен дотримуватися педагогічних вимог: обєктивності перевірки та оцінки, індивідуального характеру, систематичності, регулярності, всебічності та диференційованості перевірки.

Оцінювання повинно бути прозорим і зрозумілим для студентів. Студенти мають бути ознайомлені з критеріями оцінювання до початку навчання. Стимулювання контролюючої діяльності студентів забезпечує використання комунікативно спрямованих перевірочних завдань, тестів, елементів змагання (хто скоріше, хто краще виконає роботу); взаємоперевірки; можливості самостійно виправити помилки (самоконтроль).

Інструментом підвищення мотивації та ефективної організації самостійної роботи є самооцінювання. Вміння самому поставити мету власної діяльності, співвіднести її з зі своїми потребами і прийняти рішення про її виконання має найвище мотивуюче значення [5,6].

Усунення деструктивних факторів - Найбільш важливі з них: це авторитарний стиль педагогічного спілкування, який сприяє формуванню мотиву „ уникнення невдач : ще нічого не зробивши, студент вже чекає на неприємності і думає, як їх уникнути; перевантаження завдань самостійної роботи, непосильні вимоги до студентів. Зменшення впливу цих факторів сприяє формуванню внутрішньої мотивації навчання.

Деструктивні фактори можуть бути усунені шляхом їхньої заміни на стимулюючі:

Якщо зі студентом встановити партнерські стосунки (на противагу авторитарному спілкуванню), він стає субєктом власної діяльності, а у викладачі бачить наставника, консультанта, який допомагає йому подолати труднощі.

Створення викладачем ситуації успіху, яке полягає в цілеспрямованому з боку педагога виборі комплексу зовнішніх умов, що сприяють отриманню студентами задоволення, прояву спектрів позитивних емоцій і відчуттів. Успіх розглядається як мотив до розвитку, самовдосконалення. Для створення ситуації успіху використовуються різноманітні педагогічні засоби, насамперед - позитивність та оптимістичність оцінювання. Це вміння педагога при оцінюванні діяльності студента підкреслити цінність, значущість досягнутого результату, індивідуальних досягнень особи, прагнення відзначити та підкреслити позитивні зміни в розвитку студента. Це потреба педагога підтримати (але ніяк не принизити) людську гідність студента, неприпустимість порівняння досягнень одного студента з досягненнями іншого [2].

Якщо студент буде сприймати контроль як фактор, що інформує його і викладача про стан засвоєння матеріалу (адже будь-який фактор зовнішнього середовища сприймається людиною або як інформуючий, або як контролюючий), то наявність контролю самостійної роботи сприятиме формуванню внутрішньої мотивації студента, а сама перевірка перетвориться з деструктивного на стимулюючий фактор.

Значну роль у формуванні самостійності й активності відіграє навчання студентів загальним прийомам організації своєї діяльності, що дає змогу полегшити їх самостійну роботу, сконцентрувати увагу на змісті завдань, а не на подоланні неістотних труднощів, що виникають у роботі. До таких прийомів і вмінь належать уміння працювати з книгою, словником, технічними засобами, вміння раціонально планувати свою самоосвітню діяльність, аналізувати завдання, класифікувати, порівнювати, узагальнювати тощо. Велике значення має володіння методикою виконання різних завдань: вміння реферування, переказу тексту, написання доповіді, резюме, ділових листів тощо [2].

3. Керування пізнавальною діяльністю студентів

Керування пізнавальною діяльністю студентів є однією з найголовніших проблем, що стоїть перед викладачем. Ця проблема, містить у собі і задачі стимулювання пізнавального і професійного інтересу в студентів, і активізацію роботи студентів на самій лекції, керування цією роботою, і, нарешті, організація самостійної роботи студентів за матеріалами лекції. Усі ці задачі вирішуються за допомогою цілого комплексу методичних прийомів [1].

Методи активізації пізнавальної діяльності

1)Метод проблемних ситуацій. Проблемна ситуація визначається в літературі як психічний стан розумової взаємодії суб'єкта (студента) з об'єктом пізнання, стан, що характеризується потребою і зусиллями студента знайти, "відкрити" і засвоїти нове, ще невідоме для нього знання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, необхідне для вирішення навчальної проблеми.

Проблемна ситуація має логічну форму пізнавальної задачі, що фіксує деяке протиріччя в її умовах і завершуються питанням (питаннями), що це протиріччя фіксує. Невідомим є відповідь на питання, що розвязує протиріччя, яке студент переживає як інтелектуальне ускладнення. Прилучення студентів до історії і логіки розвязання цих протиріч є прекрасною школою розвитку самостійного, творчого мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> студентів, активізації пізнавальної діяльності, розвитку пізнавального інтересу [5,6].

2)Метод активізуючих питань. Для активізації мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> студентів, зосередження їхньої уваги, лектор може ставити перед аудиторією активізуючи і риторичні питання. Після деякої паузи викладач залучає для відповідей на активізуючи питання студентів, за бажанням чи викликає персонально конкретного студента. Запрошення за бажанням більш доцільне, тому що при цьому імовірність одержання правильної і повної відповіді вища, та й метод є більш демократичним. Виклик конкретного студента, як правило, пов'язаний із виховним аспектом. Викладачу варто прокоментувати відповіді, крім того, необхідно обов'язково домогтися правильних відповідей, у крайньому разі ? відповісти самому на поставлене питання.

На риторичні „запитання (це так звана риторична фігура, прийом і ніщо інше, як твердження у формі питання, мета якого ? мобілізувати увагу аудиторії, прикрасити мову) викладач після короткої паузи відповідає сам.

3)Метод діалогу. Діалог на лекції, як обмін думками між викладачем і аудиторією, заснований на використанні проміжної, викладеної на деякому етапі лекції навчальної інформації. Організація діалогу ґрунтується, як правило, на трьох питаннях:

• яку інформацію ми вже одержали?;
• до чого ми прагнемо у своїх діях, чи досить наявної інформації для досягнення мети?
• яким чином можна використовувати отримані результати, щоб досягти мети?

Організовуючи діалог, необхідно забезпечити повну довіру, варто створити ситуацію, коли кожен студент хоче поділитися своєю думкою з викладачем, не боячись висловити навіть невірне судження. Адже головне в діалозі ? збудити інтерес до даної проблеми, увімкнути механізми мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, а, домігшись цього, викладачу легко виправити неправильні відповіді студентів у короткому резюме і, якщо потрібно, додатково пояснити матеріал [5,6].

4)Навмисна помилка. Досвідчені викладачі для посилення прагнення студентів до навчальної інформації рекомендують зрідка застосовувати навмисні помилки. Навмисні помилки не мають нічого спільного з помилками, пов'язаними з недостатнім володінням викладачем навчальним матеріалом чи через неуважність.

Навмисні помилки можна розділити на два типи:

·помилки, що активізують, створюються з метою включення механізму мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> студентів для переробки навчальної інформації в процесі спільного відшукання помилки. Така "помилка" повинна ретельно готуватися і продумуватися. Отже, "помилка" створена. Далі викладач повинний залучити всю аудиторію до її пошуку. Не викладач шукає "помилку" і студенти спостерігають за його діями, а навпаки. Для цього лектор звертається до аудиторії за "допомогою" у пошуку помилки. Студенти, як правило, активно включаються в "надання допомоги професору", тим самим вирішуючи поставлені викладачем завдання активізації пізнавальної діяльності студентів. Звичайно, цей прийом припустимо використовувати рідко, однак, з його допомогою іноді можна обіграти і випадково допущену помилку, наприклад, при висновку чи в формулі.

·помилки, які акцентують увагу на головному: у формулі, визначенні. Наприклад, у визначенні пропустити ключове слово (аргумент функції декількох перемінних), а потім вибачитися і змусити вписати це слово (аргумент), та ще і підкреслити.

5)Міркування вголос. Проблема формування навичок самостійного добування нової інформації є дуже важливою проблемою навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>. Одним зі способів формування цієї навички <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> є метод, коли лектор пояснює нову навчальну інформацію ніби "міркуючи вголос". При цьому лектор зобов'язаний показати студенту весь хід логічних міркувань, що ведуть до рішення тієї чи іншої задачі, проблеми. Завдяки цьому студент опановує логікою міркування викладача і здобуває щось більш важливе, ніж сама навчальна інформація.

6)Ігрова ситуація. Ігрова ситуація на лекції ? це методичний прийом активізації механізму мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>. Сутність цього методу полягає у постановці перед аудиторією питання, і організації гри-змагання додатковим стимулом: Хто швидше зміркує? Хто оригінальніше придумає рішення? У лекційному потоці можна організувати змагання між навчальними групами, з огляду на їхнє повсякчасне суперництво. Це фактично діалог з елементами змагання, як у телевізійному клубі знавців.

7)Метод візуалізації. Основними каналами прийому інформації в навчальному процесі є зоровий та слуховий канали. Відповідно основними формами представлення інформації є вербальна та візуальна. Основа вербальної форми є мова, слово, з допомогою яких викладач кодує інформацію і передає її слухачу.

Психологічні дослідження <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> щодо засвоєння та запам'ятовування інформації виявили, що частка засвоєної навчальної інформації залежить каналу надходження навчальної інформації. Слухач запам'ятовує лише 20% інформації, глядач - 30%. Найбільш ефективне сприйняття <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> інформації забезпечує поєднання вербальної та візуальної форми її подання. Це одна з головних форм, оскільки мова служить основним засобом спілкування. Однак це не найпродуктивніша форма подання навчального матеріалу. Візуальна форма представлення інформації є набагато продуктивнішою, оскільки пропускна здатність зорового каналу прийняття інформації є набагато вищою за пропускну здатність слухового каналу (приблизно в 7,5 рази). Це пояснюється тим, що з 4 млн. нервових закінчень, які передають інформацію в людському організмі, близько 2 млн. припадає на зір і лише 60 тис. - на слух.

Отже, метод візуалізації реалізує принцип наочності навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>. Наочність сприяє не лише більш успішному сприйняттю і запам'ятовуванню навчального матеріалу, але і дозволяє активізувати розумову діяльність <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> студентів, глибше проникнути в сутність досліджуваних явищ. Можна довго розповідати про характер якихось залежностей, якихось форм і пристроїв, якихось речей і т.п., але досить глянути на графік цієї залежності, на малюнок, чи схему, фотографію об'єкта, на гістограму замість таблиці даних і все стає зрозумілим.

Вивчення закономірностей візуального мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> показує його зв'язок із творчими процесами прийняття рішень. Метод візуалізації сприяє формуванню процесу мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> за рахунок систематизації, концентрації і виділення найбільш істотних елементів аналізованої інформації.

Візуальна інформація може пред'являтися студентам як демонстрація <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> явища, реального чи об'єкта макета, малюнка, графіка, фотографії, схеми, гістограми, фільму, мультиплікації й ін. Візуальна інформація може створюватися викладачем чи на дошці пред'являтися за допомогою плакатів і з використанням різних технічних засобів [1].

студент самостійний навчання лекція

4. Стимули активізації пізнавальної діяльності студентів

При організації активного навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> недостатньо лише використовувати той чи інший методичний прийом. Викладачу необхідно створити таку ситуацію, таку обстановку, в якій у студентів з'явилося б бажання діяти, взяти участь у рішенні проблемної ситуації, відповісти на поставлене запитання, виконати щось самостійно. Іншими словами, у процесі використання методів активізації пізнавальної діяльності студентів, необхідно стимулювати їх активність, щоб той чи інший методичний прийом сприймався учнем як його власне прагнення [1].

У числі таких стимулів активізації процесу мислення <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> можна відзначити: довіру, інтерес, пріоритет, важливість, професію, час і швидкість, контроль, оцінку відповідальність та ін. [5,6].

а) Стимул довіри

Стимул довіри є одним із ефективних. У ситуаціях, коли студенту довіряють висловити свою думку на рівні викладача, довіряють робити самостійні висновки, виникає загальний позитивний настрій і довіра між викладачем і студентом. Застосування в навчальному процесі методів створення проблемних ситуацій і діалогу можливе лише у тому випадку, коли студент відчує, що його думка, його судження дійсно цікавлять викладача, тобто фактично цілком засновано на атмосфері довіри. На жаль, викладачі іноді переоцінюють інформаційне значення лекції і недооцінюють прагнення студентів до самостійності під час лекцій, не довіряють студентам і цим створюють таку обстановку, коли студенти окрім конспектування більше ніяк не беруть участь у лекції.

У ряді випадків атмосфера довіри може бути створена викладачем такими простими прийомами, як звертанням до аудиторії: "Правильно я написав?", "Стежте, щоб я не помилився!", "Тепер ви самі можете закінчити висновок формули". "Допоможіть мені, будь ласка", "Підкажіть, будь ласка", "Давайте подумаємо разом", "Давайте разом сформулюємо висновки".

б) Стимул інтересу

Інтерес до пізнання, пізнавальна мотивація <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> є однією з найважливіших умов підвищення ефективності пізнавальної діяльності. Пізнавальний інтерес забезпечує вибір студентами більш важких завдань, приводить до помітного зменшення помилок, знижує втому в процесі роботи, у тому числі і розумової. Ситуації, що стимулюють інтерес, можуть бути створені:

·проблемним питанням;

·вказівкою на складність поставленої проблеми, питання;

·показом новизни досліджуваного питання;

·формуванням атмосфери чекання незвичайного, оригінального, нового.

в) Стимул пріоритету

Цей стимул можливий лише при колективному навчанні. Стимул викликається ігровими ситуаціями, що ініційовані викладачем, такими словами: "Хто відповість швидше?", "Хто висловить більш оригінальну гіпотезу?" і т.п. Стимул пріоритету може підсилюватися, якщо підкріпити його стимулом оцінки, тобто виставлянням студенту високої поточної оцінки, підвищенням його рейтингового балу при використанні рейтингового методу та ін. Використання стимулів пріоритету і оцінки більш характерне для групових практичних і семінарських занять.

г) Стимул важливості

Усі основні моменти лекції, результати і висновки повинні бути обов'язково виділені не лише структурно, інформативно, голосом, продиктовані та ін., але і конкретною вказівкою на їхню важливість короткими фразами типу: "Переходимо до найважливішого у цьому питанні!", "Підкресліть цю формулу, вона має вирішальне значення", "Цей висновок є принципово важливим" і т.п. У лекції повинно бути не більше 3-4 важливих положень і одне дуже важливе.

Стимул важливості часто сполучається з указівкою на професійну необхідність засвоєння визначеної навчальної інформації. Це, безсумнівно, активізує дії студента, сприяє міцному запам'ятовуванню навчального матеріалу.

д) Стимул професії

Цей стимул є найбільш ефективним. Вказівка викладача на конкретні професійні задачі, для рішення яких використовується розглянутий на занятті метод, теорія <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> значною мірою підвищує увагу, інтерес студентів. Сюди ж можна віднести наведення прикладів з реальної професійної діяльності у відповідній спеціальності і науковій практиці.

е) Стимул контролю

На відміну від раніше розглянутих стимулів, що мають позитивну спрямованість, стимул контролю створює ситуацію, що загрожує, і, тим самим, стимулює систематичну роботу над навчальним матеріалом, збуджує і концентрує увагу студентів. Стимулом контролю потрібно користуватися обережно. Часте застосування може привести до зворотного результату, зменшенню продуктивності, виникненню негативних емоцій, падінню бажання вчитися. Стимул контролю ініціюється фразами: "Це питання увійде до найближчого рейтинг ? контролю", "Незнання цього питання неприпустимо на іспиті", "Додаткові питання на іспиті будуть переважно з цієї теми" та ін. [1].

5. Інші аспекти проблеми

Окрім мотиваційного фактору підвищення ефективності самостійної роботи студентів, існують інші аспекти проблеми [7]:

)правильність викладання лекційного матеріалу;

)практичне заняття;

)організація семінарських занять;

)групова консультація;

)самостійна робота студентів під керівництвом викладача на занятті;

)дистанційне навчання;

)організуюча функція

)поточний контроль

)технологія <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> програмованого навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам [8]:

·бути на сучасному рівні розвитку науки;

· мати закінчений характер (висвітлення певної теми);

·бути внутрішньо переконливою (аргументація);

·викликати інтерес у студентів до науки;

· містити добре продумані ілюстративні приклади;

·спрямовувати студентів на самостійну роботу;

·бути доступною і зрозумілою.

У заключній частині лекції необхідно зробити висновки, підбити підсумок того, про що студенти довідалися на даній лекції; дати вказівку студентам для самостійної роботу з доробки, розширенню і поглибленню матеріалу лекції, на підготовку до практичних і семінарських занять за матеріалами лекції; дати орієнтування з теми наступної лекції і відповісти на запитання студентів.

Практичне заняття важливо організувати так, щоб кожен студент працював самостійно та на грані своїх можливостей. Студенти повинні постійно відчувати підвищення складності виконуваних завдань, що призводить до переживання власного успіху у навчанні та позитивно мотивує студента. Якщо ж студенти відчувають "топтання на місці", рівень мотивації істотно знижується [9].

Методика <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> проведення практичних занять може бути різної залежно від поставлених цілей та досвіду викладача. Важливо, щоб ця методика <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> сприяла оволодінню знання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>ми, розвитку самостійності студентів, формуванню усталених умінь і навичок. Викладач повинен проводити практичні заняття так, щоб всі студенти були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Кожен студент повинен одержати можливість розкритися, виявити свої здібності; тому при розробці плану занять й індивідуальних завдань викладач враховує підготовку та інтереси кожного студента. Викладач при цьому повинен виступати в ролі консультанта, який управляє роботою всього колективу студентів, який спостерігає за роботою кожного студента та здатного вчасно надати необхідну допомогу, не придушуючи самостійності та ініціативи студента [7,10].

Загальним для всіх практичних занять є використання індивідуальної та групової діяльності. Важливою є також робота в парах (статичні та динамічні пари), де по одній і тій же проблемі студентові дається можливість перевірити себе, попрацювавши зі студентами з різним рівнем підготовки. Обов'язковими методами є метод тимчасових обмежень та колективних обговорень у сукупності з іншими методами.

Обов'язковими прийомами для використання при груповій діяльності є: організація успіху, упевненості у власних силах; організація взаємної відповідальності; забезпечення довіри; експертний аналіз <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, питання до викладача.

1.Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок - самостійного вивчення студентом програмного матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Вони вчать працювати самостійно, формують навички роботи з літературою, розвивають інтерес до предмету, вчать аргументувати відповідь, сприяють зв'язку теорії і практики [7].

2.Групова консультація проводиться в таких випадках:

·При необхідності детально розглянути практичні питання, які були недостатньо висвітленні в лекціях або практичних, лабораторних, самостійних та інших формах занять.

·З метою допомогти слухачам у самостійній роботі, при підготовці до лабораторних, практичних, написанні рефератів, курсових, складанні заліку або екзамену.

·Студент самостійно, без проведення лекцій та інших видів занять, вивчає ті чи інші документи, інструкції, положення або методики.

Самостійна робота студентів під керівництвом викладача на занятті повинна забезпечити підвищення вимог до інформаційної ємкості змісту навчальних предметів, до творчої самостійної діяльності студентів.

Під час використання цієї педагогічної технології вводиться система модульного контролю. Модульний контроль та визначення рейтингу студентів використовується для того, щоб стимулювати систематичну та самостійну роботи студентів, підвищити об'єктивність оцінювання їхніх знань, створення здорової конкуренції між ними в навчанні, виявлення і створення творчих здібностей.

Дистанційне навчання - сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку студенту основного обсягу матеріалу, інтерактивну взаємодію студентів та викладачів в процесі навчання, надання студентам можливості самостійної роботи по засвоєнню матеріалу, а також оцінку їхніх знань та навиків в процесі навчання.

Організуюча функція забезпечує систематичність та планомірність навчальної роботи студентів, активізує їх самостійну роботу. Організуюча функція починає діяти задовго до підсумкового контролю, із самого початку навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, коли викладач дає установки та висуває вимоги, які будуть пред'явлені при тому або іншому виду контролю. У якості засобів і форм, що реалізують цю функцію, варто підготувати систему питань згідно з програмним матеріалом, організувати систему консультацій і т.д. [8,9].

Поточний контроль проводиться викладачем на всіх видах аудиторних занять. Основним завданням поточного контролю є перевірка рівня підготовки студентів до виконання конкретної, запланованої роботи. Поточний контроль необхідний також для діагностування ходу дидактичного процесу, виявлення його динаміки, зіставлення реально досягнутих на окремих етапах результатів із запроектованими. Крім власне прогностичної функції поточний контроль стимулює навчальну роботу учнів, сприяє своєчасному визначенню прогалин у засвоєнні матеріалу, підвищенню загальної продуктивності навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>. Метою поточного контролю є забезпечення оперативного зворотного зв'язку між викладачем і студентами в процесі навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> та мотивації досягнення у студентів. Інформація, яку отримують при поточному контролі, використовується як викладачем ? для корекції методів і способів навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm>, так і студентами ? для планування самостійної роботи. Отже, поточний контроль виконує коригувальні, організуючі та виховні функції [10].

Технологія <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> програмованого навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> ? це відносно самостійне і індивідуальне засвоєння знань <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> і умінь за навчальною програмою за допомогою спеціальних засобів (програмованого підручника, ПЕОМ). Суть технології програмованого навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> полягає в тому, що весь навчальний матеріал подається в чітко алгоритмічній (логічно послідовній) послідовності порівняно невеликими порціями навчальної інформації, забезпечується покроковий контроль якості засвоєння і управління процесом навчання <mk:@MSITStore:C:Documents and SettingsАдминистраторРабочий столlec.chm::/Vocabulary.htm> залежно від результатів цього контролю [7].

Висновки

Аналіз стану проблеми на практиці показує, що на сьогодні самостійна робота студентів в умовах кредитно-модульної системи навчання організована не належним чином, оскільки не має чіткого визначення обсягів та видів навчальних завдань для самостійної роботи, у студентів недостатньо сформовані навички самостійної роботи тощо. Внаслідок цього переважає невисока результативність та відсутність інтересу до завдань для самостійного опрацювання.

Процес самостійної роботи студента залежить, перш за все, від його готовності до цього виду діяльності. Мотиваційний фактор є одним з найважливіших аспектів проблеми самостійної роботи. Навчання протікає більш успішно, якщо у студента сформована позитивна мотивація, пізнавальний інтерес (пізнавальна діяльність), стимул активізації пізнавальної діяльності, потреба в здобутті знань, почуття обовязку, відповідальність та інші мотиви.

Важливо також звертати увагу й на інші аспекти проблеми, покращення яких може призвести до збільшення ефективності самостійної роботи. Це такі аспекти як : правильність викладення лекційного матеріалу, проведення практичних, семінарський робіт, групових консультацій, самосійної роботи під керівництвом викладача. А також застосування дистанційного, програмного навчання, та правильно організований процес контролю.

Список використаної літератури

1.Головенкін В.П. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій, КПІ, 2007.

2.<#"justify">.Єсипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. - М.: Гос. Учпедиз, 1961. - С. 15.

.Пидкасистый П.И. Организация учебно-познавательной деятельности студентов. Учебное пособие. - М.: Педаг. Общ-во России, 2004. - 112 с.

5.Мелецинек А. Практика передачи технических знаний. - М.: МАД(ТУ), 1998. -173 с.

.Подласный И.П. Педагогика. Новый крс: Учебник для студ. пед. Вузов; В 2 кн. -М.: ВЛАДОС, 2000.

.Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ, 2003. - 316 с.

8.Козаков В.А. Самостоятельная робота студентов и ее информационно-методическое обеспечение. - К.: Вища школа, 1990.

9.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989.

10.Андреев А.А. Педагогика высшей школы М.: Московский международный институт эконометрики, информатики, финансов и права, 2002.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» Факультет п

Больше работ по теме: