Оцінка і узагальнення інформації щодо використання методів прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень та визначення шляхів оптимізації їх використання

 














ДИПЛОМНА РОБОТА

Оцінка і узагальнення інформації щодо використання методів прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень, та визначення шляхів оптимізації їх використання



ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження методів прогнозування та прийняття управлінських

.1 Характеристика змісту, форми і алгоритму прийняття управлінських рішень

.2 Сутність, різновиди та функції прогнозування при прийнятті управлінських рішень

.3 Методи прогнозування та прийняття управлінських рішень

Розділ 2. Бухгалтерський облік у системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

.1 Нормативне регулювання бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

.2 Методика ведення бухгалтерського обліку для прийняття управлінських рішень

.3 Організація бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

Розділ 3. Економічний аналіз у системі розробки та прийняття управлінських рішень

.1 Економічний аналіз як невідємна складова управління діяльністю підприємства

.2 Теоретичні аспекти аналізу, прийняття та реалізації управлінських рішень

.3 Аналіз ступеня обґрунтованості системи прийняття управлінських рішень

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

Додатки


Вступ


Існування людства невідємно повязано з розробкою, прийняттям та реалізацією управлінських рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Вони повязані як з бізнесом та управлінням, так і з особистими і суспільними потребами. У давнину люди приймали рішення, покладаючись на інтуїтивні почуття, прогнози астрологів. Оскільки люди самі створюють історію, вони завжди прагнуть знати результати своєї діяльності та передбачити майбутнє. На різних етапах, управлінці намагаються з'ясувати та передбачити перспективи розвитку підприємств, які вони очолюють.

Актуальність дослідження прогнозування в прийнятті управлінських рішень обумовлена змінними процесами у світовій економіці, що призвели до погіршення її соціально-економічного розвитку, зменшення обсягів виробництва і споживання продукції, зниження ефективності діяльності підприємств. Ринок регулює економічні відносини на короткий період. Для здійснення функцій регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення у теперішньому. Тому прогнозування необхідне на всіх ієрархічних рівнях управління, особливо в прийнятті управлінських рішень. Важливе значення на даний час в умовах загальної світової фінансово-економічної кризи має управлінський фактор, зокрема підвищення обґрунтованості та ефективності управлінських рішень. Про що свідчить підвищений попит на антикризових менеджерів, що мають навички управління та прийняття ефективних рішень в умовах обмеженості наявних ресурсів. При прийнятті управлінських рішень завжди важливо враховувати ризик. Ризик - це рівень визначеності, з якою можна прогнозувати результат. У ході оцінки альтернатив і прийнятті рішення менеджер повинен прогнозувати можливі результати в різних обставинах. Ці обставини традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику або невизначеності. Майбутнє можна зрозуміти, тільки проаналізувавши минуле і сучасне, оскільки воно зявляється на основі їх діалектичної зміни.

Бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональними і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обовязків перед державою. Бухгалтерський облік повинен всебічно і повно охоплювати та систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного підприємства, обєднання, забезпечувати управління інформацією, здатною контролювати і оцінювати їх господарську діяльність. Чітка побудова бухгалтерського обліку підвищує роль його як основного засобу контролю за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення прогнозованої ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів зявляється завдяки раціонально організованому обліку та аналізу всіх процесів на підприємстві.

Питаннями управлінського обліку займаються провідні вітчизняні вчені, серед яких Чумаченко М. Г. «Економічний аналіз», Цвєткова Н. І. «Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень», Хміль Ф.І. «Основи менеджменту», Сопко В.В. «Бухгалтерський облік», Балченко С . «Економічне прогнозування і планування», Рудницький В. «Методологія і організація управлінського обліку», Мних Є. В. «Економічний аналіз», Кривовязюк І. В. «Антикризове управління підприємством», Зубілевич С. Я., Голов С. Ф. «Основи управлінського обліку», Коблянська О.І. «Фінансовий облік», Головко В.І., Шаманська В.М. «Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека», В.Г. Швеця «Теорія бухгалтерського обліку», Савицька Г.В. «Економічний аналіз діяльності підприємства», «Теорія економічного аналізу» Купалова Г.І., Засадний Б.А., Гура Н.О., Дорош Н.І., Дрозд І.К., Шарманська В. М., Голубнича Г. П., Базилевич В.Д., Єщенко П.С., Ільїн В.В., Чухно А.А. ін..

Дослідження проведено, зважаючи на досвід та практичні рекомендації вітчизняних науковців, доповнені методологічним аналізом діючої практики організації облікового процесу в господарстві, реального стану розвитку управлінського обліку, а також вивчення проблем формування та удосконалення основних положень цього процесу.

Головні питання які ми спробуємо розвязати в даній магістерській роботі, - полягають в неузгодженості між нагальною суспільною потребою в прийнятті якісних управлінських рішень, що ускладнено в умовах одночасної дії багатьох суперечливих факторів та необхідності аналізу великих обсягів інформації, що швидко змінюється та втрачає свою актуальність. Тому що низька якість великої частини управлінських рішень, призводить до небажаних наслідків в результаті їх прийняття, або, іншими словами, до розриву між очікуваним результатом та реальним і прийнятті якісних управлінських рішень в операційній, інноваційній, інвестиційній, фінансовій, маркетинговій, кадровій, інформаційно-телекомунікаційній і зовнішньоекономічній системах, що діють в умовах ринкової економіки, дає можливість створення умов для ефективного функціонування і розвитку будь-якого підприємства. Менеджерська діяльність базується на підготовці та здійсненні необхідного управлінського рішення на основі його економічного обґрунтування і подальшій послідовній систематизації дій або висновків, спрямованих на одержання прибутку. Ця діяльність має ґрунтуватися на безперервному зародженні менеджерських ідей, економічному обґрунтуванні стратегічної оцінки ідей в цілому, в тому числі визначенні реальності впровадження менеджерських ідей в практику, з урахуванням своїх можливостей та в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій.

Метою дослідження є оцінка і узагальнення інформації щодо використання методів прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень, та визначення шляхів оптимізації їх використання.

Завданнями дослідження є:

-визначення понять «управлінське рішення» і «методи прогнозування»;

-розглянути прогнозування як предмет досліджень у різних галузях науки;

розглянути принципи і методи дослідження прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

-розглянути сутність, різновиди та функції прогнозування;

-розглянути методи прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

визначити зміст і форми, алгоритм прийняття управлінського рішення;

визначити роль та основні проблеми прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

винайти шляхи оптимізації прогнозування в прийнятті управлінських рішень.

Одним із шляхів удосконалення організації прогнозування в прийнятті управлінських рішень є запровадження прогресивних методів обліку і аналізу діяльності підприємства, які покликані забезпечити надійний контроль за формуванням правильного управління і сприяти підвищенню ефективності виробництва.

Предметом є вплив методів прогнозування на прийняття управлінських рішень.

Основна гіпотеза полягає в тому, що методи прогнозування в процесі прийняття управлінського рішення дають можливість спрогнозувати вплив та різні можливі наслідки після його реалізації, а також передбачити дійсно це рішення потребує реалізації, чи ні. Від результатів прогнозу залежить рівень обґрунтованості та якості в майбутньому прийнятих рішень. Чим точніше буде зроблено прогноз, тим якісніше буде прийняте рішення. На етапі вибору альтернатив за допомогою прогнозування можливо спрогнозувати кінцевий результат, що дасть змогу визначити плюси та мінуси кожної альтернативи, та обрати оптимальну з них. Памятаючи, що взагалі будь яке управлінське рішення є прогнозним, тому що завжди націлене на досягнення мети, кінцевий результат якого прогнозується, в багатьох випадках допоможе управлінцям запобігти прийняттю не якісних та не ефективних рішень, тим самим зберегти свій час, та затрати на їх виконання.

Обєкт дослідження є процес прийняття управлінських рішень та їх вплив на облікову діяльність бухгалтерії.

У магістерській роботі використовувались такі методи як системний аналіз - для деталізації і розчленування обєкта дослідження на окремі важливіші складові елементи; синтез - для узагальнення розрізнених аспектів методики формування витрат; аналогія - для дослідження відповідності вітчизняної системи обліку і характерної для зарубіжної практики; інформаційне моделювання - для забезпечення дослідження нормативно-довідковими матеріалами; конкретизація - для обґрунтування змісту форм облікового забезпечення; порівняння - для зіставлення даних підприємства у динаміці; групування - для визначення залежностей одних показників від інших; графічний - для наочного зображення результатів дослідження.

Інформаційною базою для проведення дослідження є законодавчі акти і нормативні документи (Закони України, П(С)БО, постанови та накази КМУ, МФУ), монографічна література, підручники, статистичні довідники, журнальні статті з організації обліку.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, бібліографічного списку літератури із 95 найменувань.

У вступі обґрунтовується актуальність теми роботи та вказуються її місце в сучасних дослідженнях, описується рівень наукової розробки теми та вказується перелік відомих вчених економістів і їх роботи за темою дослідження, а також, формулюються мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження.

Перший розділ містить загальну характеристику методів прогнозування в прийнятті управлінських рішень, значення їх в діяльності підприємства з подальшою їх класифікацію та групуванням а також висвітлення самої суті управлінських рішень.

В другому розділі детально розглядається бухгалтерський облік у системі прогнозування та прийняття управлінських рішень, методологія та організація управлінського обліку. Наведено шляхи удосконалення бухгалтерського обліку.

В третьому розділі подано методологію та організацію економічного аналізу у системі розробки та прийняття управлінських рішень. На основі визначення та структуризації процедур аналізу вибудовано шляхи удосконалення методів та процедур впливу на управління підприємством.

У висновках подано узагальнення результатів дослідження, а також висвітлено пропозиції щодо вдосконалення обліку та аналізу в прийнятті управлінських рішень.

Загальний обсяг роботи складає 113 сторінок друкованого тексту, 5 таблиць, 11 рисунків, список використаних джерел, що включає 95 найменування на 8 сторінках, 8 додатків на 6 сторінках.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ В ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ


.1 Характеристика змісту, форми і алгоритму прийняття управлінських рішень


Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Для менеджера прийняття рішення - це постійна, досить відповідальна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

Потреба у прийнятті рішення виникає у звязку з зовнішніми та внутрішніми обставинами. Рішення - це відповідна реакція на внутрішні та зовнішні впливи, які спрямовані на розвязання проблем і максимальне наближення до заданої мети. Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується шляхом прийняття і виконання багатьох рішень [72].

Отже, Чуйкін А.М. формулює рішення у вузькому сенсі слова - це вибір альтернативи певного варіанту дій для досягнення мети. Рішення в широкому сенсі слова включають створення представлення завдання, формулювання альтернатив, їх оцінку, вибір і реалізацію вибраної альтернативи. А управлінськими рішеннями вважає організаційні рішення [90, 9].

За визначенням Хміля Ф.І. [87, 231]: Управлінське рішення - вольовий акт втручання субєкта управління в діяльність обєкта управління для виходу із певної виробничо-господарської чи іншої ситуації. Управлінське рішення є сукупним результатом творчого пошуку субєктом управління шляхів, напрямів, засобів виходу з виробничо-господарської ситуації, а також відповідних дій колективу обєкта управління.

Шишкова Г.А. Управлінськими рішеннями називає ті рішення, які приймаються керівником у соціальній системі. Управлінське рішення є центром усього управлінського циклу [92,29].

Термін «управлінське рішення» в літературі з управління і менеджменту має різні визначення. Управлінське рішення може включати положення як загальної теорії прийняття рішень, так і окремі аспекти організаційного, соціального і психологічного характеру і мати такі визначення, як:

Продукт управлінської праці, організаційна реакція на виниклу проблему;

-Вибір певного курсу дій із можливих варіантів;

Вибір заздалегідь осмисленої мети, засобів і методів її досягнення;

Вибір способу дій, що гарантує позитивний результат тієї або іншої операції .

Найбільш часто термін «управлінське рішення» вживається в двох основних значеннях:

У одному випадку під ним мається на увазі фіксований результат управлінської діяльності, прийнятий план дій, постанов тощо.

У іншому випадку - процес розроблення і прийняття найкращого варіанту плану дій для вирішення назрілої проблеми або виниклого завдання [92,32].

Під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи; акт, спрямований на вирішення проблемної ситуації. Зрештою управлінське рішення представляється як результат управлінської діяльності. У ширшому розумінні управлінське рішенні розглядають як основний (вид) вигляд управлінської праці, сукупність взаємоповязаних, цілеспрямованих і логічно-послідовних управлінських дій, що забезпечують реалізацію управлінських завдань [53,194].

Фатхутдинов Р.А. розглядає управлінське рішення - як результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи із багатьох варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту [85,16]. Та вважає, що імпульсом управлінського рішення є необхідність ліквідації, зменшення актуальності чи вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів обєкта (явища) до бажаних, прогнозних.

Управлінське рішення - рішення, що приймається в сфері управління, та спрямоване на вирішення проблеми та досягнення певної мети, для реалізації якого потрібно обрати такий варіант дій та спосіб їх виконання за допомогою якого, результат до якого ми прагнемо стане реальним.

Прогноз (від гр. Prognosis - передбачення) означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Це ймовірний опис можливого або бажаного [26].

Прогнозування - це процес розробки науково-обґрунтованих рекомендацій стосовно можливих варіантів розвитку політичних, соціальних економічних подій, альтернативних термінів їх здійснення та визначення конкретних рекомендацій для практичної діяльності.

Термін «метод» походить від грецького «methodos», що в перекладі означає «шлях до чогось», тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно розвязувати ті чи інші завдання. В прогнознозуванні, метод - складний прийом, упорядкована сукупність простих прийомів направлених на розробку прогнозу в цілому [18;21].

У більш ширшому розумінні методи прогнозування можна визначити, як упорядкована сукупність конкретних форм теоретичного або практичного підходу до розробки прогнозу, одна чи декілька математичних або логічних операцій спрямованих на отримання конкретного результату в процесі розробки прогнозів.

Методи прогнозування - це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати майбутній його розвиток [27].

Методи прогнозування - методи, що забезпечують науково обґрунтовані прогнози майбутнього [29].

У різній літературі методи прогнозування визначаються по різному, але в них є спільна риса, всі визначення трактуються як певні дії, що направленні на передбачення майбутнього. Методи прогнозування - це прийоми і способи, що виникли в результаті аналізу минулого і сучасного, при виявленні певних закономірностей за допомогою яких проаналізувавши минуле, люди намагаються передбачити майбутнє.

Отже, управлінське рішення можна розглядати як вид діяльності, яка відбувається в керованій підсистемі й пов'язана з підготовкою, вибором та прийняттям певних варіантів дій, тобто це вид роботи в самому апараті управління, певний етап процесу управління. В іншому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи щодо керованої. А методи за допомогою яких здійснюється передбачення, і є методами прогнозування.

Зміст і форма (за філософським словником) - категорії матеріалістичної діалектики, що відображають діалектичну єдність суттєвих сторін явищ дійсності як певних систем у процесі їхнього функціонування й розвитку, сукупності елементів і процесів притаманних системі, та способу їхньої організації. Зміст і форма обєктивно не існують ізольовано, безвідносно до їхнього взаємозвязку в певній системі. Елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто лише як такі, що існують у певній формі ( поза формою ці елементи і процеси не є змістом), а форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім виразом ( відповідно виступаючи як внутрішня і зовнішня форма). Єдність змісту і форми є відношенням їхнього взаємопроникнення. Але сторони цього взаємовідношення не рівноправні. У діалектичній єдності змісту і форми визначальним є зміст. Форма не приєднується до змісту якимось зовнішнім чином, а являє собою продукт саморозвитку змісту, його певний аспект. Водночас вона не є і простим наслідком змісту, не пасивна щодо нього. Як організація змісту, форма в певному розумінні створює зміст. Ця обєктивна суперечність змісту і форми, їхньої взаємозумовленності, взаємопокладання теоретично розвязується з позиції розгляду змісту форми не як застиглих сторін явищ поза їхнім розвитком, а моментів їхнього історичного становлення як певних систем тлумачення відповідних категорій як щаблів пізнання цього процесу, тобто з позиції діалектико матеріалістичної методології. Зміст і форма кожного явища - історичний продукт його утворення як даної системи з певної конкретної підстави, елементарної внутрішньо недиференційованої цілісності. Внаслідок диференціації цієї підстави за загальними законами розвитку виникають елементи змісту, які, будучи інтегровані (завдяки процесам взаємодії) в єдине ціле, утворюють внутрішню структуру, тобто зміст. Отже, зміст і внутрішня форма - взаємоповязані сторони єдиного процесу само формування змісту, що переходять одна в одну. Зовнішня форма є продуктом подвійної детермінації - процесу самоформування змісту даної системи та її взаємодії з умовами. Як сформований зміст структура, внутрішня форма стає законом функціонування системи, певним регулятором її дальшого розвитку, тобто справляє зворотний вплив на зміст. У цьому процесі форма відіграє подвійну роль: як відносно стійкіша сторона вона протистоїть безперервним змінам змісту і водночас втілює в собі ці зміни, створюючи умови для розвитку змісту. Але здатність форми втілювати зміни змісту має міру, порушення якої призводить до виникнення невідповідності між змістом і формою і в кінцевому підсумку до їхньої несумісності, що зумовлює зміну форми. Загальні закономірності взаємовідношення змісту і форми специфічно проявляється в різних сферах дійсності ( в природі, суспільної діяльності, людському мисленні). Тому застосування загальних принципів до аналізу конкретних явищ - творчий процес. Проте в цьому процесі створена за допомогою діалектичного методу ідеальна модель загальних закономірностей дає правильний логічний орієнтир для розвязання конкретних проблем. Категорії змісту і форми виконують важливу методологічну функцію в пізнанні і перетворенні дійсності [85, 212].

Відповідно визначити зміст управлінського рішення - означає визначити внутрішню структуру управлінського рішення. А визначити форму, означає, визначити продукт саморозвитку змісту, його певний аспект, під формою мається на увазі зовнішній тривимірний вигляд.

На перший погляд може здатися, що управлінські рішення за своїм специфічним змістом абсолютно не схожі один на одного. Рішення можуть прийматися не тільки по різним, з точки зору, важкості і складу проблем, але й на різних ієрархічних рівнях. Однак виявляється, що вивчення багатьох рішень під певним кутом зору дозволяє виявити істотні загальні властивості. Перш за все - це єдність внутрішньої побудови управлінського рішення.

Структура управлінського рішення, як і його форма, визначається змістом. Структура управлінського рішення - сукупність відносно стійких елементів, що входять в зміст даного рішення. В цій структурі ряд елементів включає в себе специфічну змістовність рішення - мета, засоби, ресурси, завдання, способи їх виконання. Вони складають змістовну частину рішення. Інші елементи відображають організаційні питання діяльності колективу керованої системи. Це організаційна частина управлінського рішення. Всяким рішенням є певний вигляд інформації. Воно обовязково включає описову та іншу інформацію[91, 37]

За змістом рішення бувають економічні, організаційні та соціальні, технічні, політичні. Економічні рішення повязані з підвищенням якості виробництва, удосконаленням діяльності підприємства. Соціальні рішення спрямовані на поліпшення умов праці та відпочинку членів колективу тощо. Технічні рішення приймаються для удосконалення технічної політики і технології виробництва, скорочення вживання ручної праці. Організаційні рішення спрямовані на покращення організації праці робітників [52, 69].

Форма прийняття управлінського рішення вказує кількість осіб, що здійснюють вибір з наявних альтернатив кінцевого рішення. Якщо це одна людина то рішення буде одноособовим. Оскільки в сучасній практиці менеджменту частіше зустрічаються складні ситуації та проблеми, що потребують багатостороннього комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів, фахівців, то зявляються групові або колективні рішення,що називаються колегіальними [91,71].

За формою прийняття управлінські рішення розподіляються на письмові, кодовані, усні [52,37]. Фіксуються рішення у вигляді плану, наказу, розпорядження. Наказ - найбільш категорична форма управлінського рішення, що забовязує підлеглих виконувати рішення у встановлений термін. Розпорядження - різновид наказу, спрямований на вирішення приватних питань, витікаючи не лише від керівника, але й від інших осіб в межах їх компетенції [94, 17].

Одним із показників діяльності менеджера є його здібність приймати правильні рішення. Так як менеджери виконують чотири функції управління вони мають справу з постійним потоком рішень по кожній із них, тобто планування, організація, мотивація і контроль. Розробка та прийняття рішень - це творчий процес в діяльності керівників. Він як правило включає в себе ряд стадій: розробку і постановку мети, вивчення проблеми, вибір і обґрунтовування критеріїв якості і можливих наслідків прийнятих рішень, розгляд варіантів рішень, вибір і кінцеве формулювання рішень, прийняття рішень, доведення рішення до виконавців, контроль за виконанням рішення [52,193].

Алгоритм - це логічна послідовність виконуваних дій що призводять до логічного завершення.

В процесі прийняття рішення менеджер повинен дати відповіді на такі запитання: що робити, як робити, кому доручити роботу, для кого робити, де робити, строк виконання роботи, що це дає?

Процес прийняття рішень важкий та має багато різних сторін. Він включає в себе цілий ряд стадій та операцій. Питання про те, скільки і які стадії повинен пройти кожен процес прийняття рішень, яка конкретна змістовність кожної із них, - суперечливі і неоднаково вирішуються менеджерами. Це залежить від кваліфікації керівника, ситуації, стиля керівництва і культури організації. Важливо щоб кожен менеджер розумів сильні сторони та обмеження кожного підходу і процедури прийняття рішення і вмів обрати кращий варіант з обліком ситуації і власного стиля управління [52, 197].

Підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконанні обов'язкових дій, що призводить до логічного завершення цих дій.

У витоків будь-якого рішення знаходиться проблемна ситуація, що потребує свого вирішення. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто в виявленні симптомів «хвороби», у вивченні положення справ і цілей, попередньому формулюванню критеріїв рішення.

Таким чином процес постановки проблеми складається з виявлення цієї проблеми та її оцінки.

Виявлення проблеми - усвідомлення того, що виникло відхилення від спочатку встановлених планів. Джерела, з яких менеджер може дізнатися про існування проблеми, включають особистий огляд і аналіз інформації, суспільну думку тощо.

Думка інших менеджерів і підлеглих також є важливим джерелом при виявленні проблеми.

Оцінка проблеми - встановлення її масштабів і природи тоді, коли проблема виявлена. Визначення масштабів не означає знаходження причини і джерела проблеми. Йдеться лише про оцінку розміру засобів для її вирішення і ступеня її серйозності.

.Виявлення обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути сили, що знаходяться за межами організації (зовнішнє середовище), які менеджер не в силах змінити.

2.Такі обмеження звужують можливості прийняття оптимальних рішень. Для цього необхідно виявити джерело и сутність обмежень, та намітити можливі альтернативи. Тобто доцільно виявити всі можливі дії, що усувають причину проблеми.

.Прийняття рішення. На цьому етапі розробляються альтернативні рішення, дається їх оцінка та відбирається альтернатива з найбільш сприятливими загальними наслідками.

.Реалізація рішення. Процес не закінчується вибором альтернативи. На стадії реалізації приймаються міри для конкретизації рішення та доведення його до виконавців. Тобто цінність рішення полягає в його здійсненні(реалізації)

.Контроль за виконанням рішення. В процесі контролю виявляються відхилення та вносяться поправки, що допомагають реалізувати рішення до кінця. За допомогою контролю встановлюється зворотній зв'язок між керуючою і керованою системами [52, 197-198].

Управлінські рішення класифікують за багатьма ознаками. Класифікація дає змогу визначити не тільки зміст і форму, а й роль, місце кожного рішення в управлінні організацією та обрати тип рішення відповідно до ситуації, якої воно стосується. А алгоритм прийняття управлінського рішення дає змогу особам що приймають рішення послідовно підготовити, розробити, оцінити, проконтролювати та реалізувати рішення.

управлінський рішення бухгалтерський економічний

1.2 Сутність, різновиди та функції прогнозування при прийнятті управлінських рішень


Категорія «сутність» (за філ. словником) виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми звязками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення [85, 679].

Отже, визначити сутність прогнозування, означає виразити головне основне, визначальне, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми звязками й тенденціями розвитку.

Прогнозування - це метод, у якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку цілком можна використовувати як основу для планування.

Прогнозування - це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей, виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Що передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне - псевдо передбачення).

Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне - на передчуттях людини; повсякденне - на так званому життєвому досвіді, повязаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в природні сили, забобони та інше [84,179].

Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах.

Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.

Субєктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

цілеспрямованість - змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

системність - побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

наукова обґрунтованість - усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

багаторівневий опис - опис обєкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

адекватність об'єктивним закономірностям розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

послідовне вирішення невизначеності - ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

альтернативність - виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень [60,5].

Існують такі різновиди прогнозування, їх класифікують:

За масштабами: глобальні, макроекономічні, структурні (галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні),галузеві.

За часовим випередженням: оперативні (до одного місяця), короткострокові ( від одного місяця до одного року), середньострокові ( від одного до пяти років), довгострокові (від 5 до 15 років).

За елементами та напрямами відтворення: первинних факторів виробництва (природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, тощо), суспільних потреб (загальнодержавних, особистих, виробничих, споживчих тощо)

За функціями прогнози можуть бути: пошукові та нормативні(цільові) [60, 8] Також виділяють різновиди прогнозів, що часто використовуються в поєднанні з плануванням діяльності організації. Результати цих прогнозів включаються в цілі організації, що визначаються керівництвом.

.Економічне прогнозування використовується для передбачення загального стану економіки і об'єму збуту для конкретної компанії або по конкретному продукту.

2.Прогнозування розвитку технологій дозволяє передбачити, розробки яких нових технологій можна очікувати, коли це може статися, наскільки економічно прийнятні вони можуть бути.

.Прогнозування розвитку конкуренції дозволяє передбачити стратегію і тактику конкурентів.

.Прогнози на основі опитування та досліджень дають можливість передбачити, що станеться в складних ситуаціях, використовуючи дані багатьох областей знання. Наприклад, майбутній автомобільний ринок можна оцінити тільки з обліком зміни стану економіки, що насувається, суспільних цінностей, політичної обстановки, технології і стандартів по захисту довкілля від забруднень.

.Соціальне прогнозування, яким у теперішній час займається декілька крупних організацій, використовується для передбачення змін в соціальних установках людей і стану суспільства. Очевидно, фірма, що зуміла правильно передбачити відношення людей до таких питань, як прагнення до комфорту, схильність до матеріалізму або патріотизму або спрогнозувати, як зміниться якість життя або медичне обслуговування, може мати перевагу перед конкурентами, плануючи випуск нових товарів і надання нових послуг. Прогнозування такого роду може бути корисним в управлінні, особливо стосовно мотивації працівників [65,240].

Виходячи з того, що прогнозування поєднує в собі два елементи - передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози. Пошуковий прогноз носить здебільшого пізнавальний (науково дослідницький характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку субєктів управління. Його завдання - зясувати, як буде розвиватися досліджуваний обєкт при збереженні існуючих тенденцій. В свою чергу, нормативний прогноз носить управлінський характер, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).

З вище вказаного видно, що основними функціями прогнозування є: пізнавальна і цільова.

Також до функцій прогнозування відносять:

1)науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;

2)дослідження об'єктивних зв'язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;

)оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;

)виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень[27,52].

Функції також поділяють на:

.Нормативні функції:

у прогнозі завжди дотримуються певних показників і норм;

-дають можливість реалізувати прогностичну модель;

застерігають орган управління від субєктивізму в його діяльності

2.Орієнтаційні функції:

виражаються у визначенні субєктом управління цілей розвитку суспільства;

-більш реалістичному напрямі й вибірковому підході до інформації.

3.Попереджувальні функції:

інформують орган управління про можливі й реальні відхилення обєкта від прогностичної моделі;

-дають можливість аналізувати фактори й причини, які обумовлюють дію керівної системи, і своєчасно вживати заходів до їх стабілізації [27,55].

Отже, прогнозування сьогодні - це спеціалізована область з підрозділами. Існують організації, що займаються прогнозуванням тільки в конкретних сферах діяльності. Багато фірм і підприємств проводять хитромудрий аналіз ринку, прагнучи спрогнозувати відношення споживачів до запланованих нових видів продукції. Інші спеціалізуються на зборі і аналізі інформації, що дозволяє прогнозувати переваги і результати різних політичних і соціальних процесів.


1.3 Методи прогнозування в прийнятті управлінських рішень


В прийнятті управлінських рішень для виявлення альтернатив і їх ймовірності використовуються кількісні методи прогнозування, до яких належать аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання, та якісні методи під якими розуміють думку журі, сукупний погляд збутовиків та метод експертних оцінок.

Кількісні методи застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Їх можна використати для прогнозування, коли діяльність фірми в минулому мала певні тенденції, які можна і необхідно продовжити в майбутньому, а інформації для виявлення тенденцій в періоді прогнозування, що розглядається недостатньо.Крім того, керівник повинен знати, як використовувати кількісну модель, і памятати, що користь від прийняття більш ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування - це аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання.

Аналіз часових рядів.Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось в минулому дає достатньо добре наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх в майбутнє. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом нанесення на координатну сітку точок, відповідних подіям минулого. Даний метод аналізу часто використовується для оцінки попиту на товари й послуги, оцінки потреби в запасах, прогнозування структури збиту, який характеризується сезонними коливаннями, або потреби в кадрах. Чим більш достовірне припущення про схожість майбутнього минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.

Метод причинно-наслідкового моделювання є найскладнішим з точки зору математики. Він використовується в ситуаціях з більш ніж одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання - це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної залежності між фактором що розглядається й іншими змінними.

З усіх причинно-наслідкових методів найскладнішими являються економетричні моделі, розроблені з ціллю прогнозування динаміки економіки. До таких відноситься Уортонівська модель Центра прогнозування Пенсільванського університету. Такі моделі являють собою тисячі рівнянь, які вирішуються тільки за допомогою застосування потужних ЕОМ. Вартість моделей настільки висока, що навіть великі підприємства віддають перевагу використанню результатів досліджень з застосуванням економетричної моделі, а не розробляти свої власні моделі. Не дивлячись на складність, причинно-наслідкові моделі дають не завжди правильні результати, про що говорить неспроможність федерального керівництва точно передбачити вплив різних своїх дій на економіку [65, 241-242].

Коли кількість інформації недостатня або керівництво не розуміє складний метод, або коли кількісна модель виявляється дуже дорогою, керівництво може використати якісні моделі прогнозування. При цьому прогнозування майбутнього здійснюється експертами, до яких звертаються за допомогою. Також якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи. Чотири найбільш розповсюджених якісних методи прогнозування - це думка журі, сукупний погляд збутовиків, модель очікування споживача і метод експертних оцінок.

Думка журі. Цей метод прогнозування полягає в поєднанні та усередненні думок експертів в релевантних сферах. Неформальним різновидом цього методу являється мозковийштурм, під час якого учасники з початку намагаються генерувати як можна більше ідей. Тільки після закінчення процесу генерування деякі ідеї підлягають оцінці. Цей метод може віднімати багато часу, але часто дає корисні результати, особливо коли організація потребує багато нових ідей та альтернатив.

Сукупний погляд збутовиків. Досвідчені торгові агенти часто дуже добре передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами і можуть прийняти в розрахунок їх минулі дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Крім того, добрий торговий агент на визначеному часовому інтервалі часто «відчуває» ринок точніше, ніж кількісні моделі.

Модель очікування споживача. Як можна судити з назви, модель очікування споживача являється прогнозом, основаним на результатах опитувань клієнтів організації. Їх просять оцінити власні потреби в майбутньому, а також нові потреби. Зібравши всі отримані таким шляхом дані і зробивши корегування на пере - або недооцінку, виходячи з власного досвіду, керівник часто опиняється в стані точно передбачити сукупний попит.

Метод експертних оцінок. Він являється більш формалізованим варіантом методу колективного погляду. Першочергово метод був розроблений фірмою «РендКорпорейшн» для прогнозування подій, які цікавили воєнних. Метод експертних оцінок являє собою процедуру, яка дозволяє групі експертів дійти до згоди. Експерти, які заповнюють докладний опитувальний лист з приводу проблеми, що розглядається. Вони записують також свої погляди на неї. Кожний експерт потім отримує результати відповідей інших експертів, і його просять знову розглянути свій прогноз, і якщо він не співпадає з прогнозами інших, просять пояснити, чому це так. Процедура повторюється три або чотири рази, доки експерти не дійдуть до єдиного рішення.[65, 243].

Існують ще неформальні методи прогнозування. До них відносять:

- прогнозування на базі словесної (вербальної) інформації, отриманої з допомогою радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо;

прогнозування на засадах письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах тощо;

прогнозування за результатами промислового шпіонажу.

Кожен з вище вказаних методів прогнозування може використовуватися на таких етапах як постановка проблеми, виявлення обмежень і вибір альтернатив, прийняття рішення тощо. Але менеджери у своїй управлінській діяльності застосовують ті методи прогнозування, які є найпридатнішими для використання за умов існуючих обмежень і відповідають ситуації, що склалася на підприємстві. Який метод застосовувати - залежить від реального змісту проблеми, а не від знань, бажання і уміння керівника або особи, що приймає рішення.Краще взагалі не починати справу, ніж приймати невигідні, а те і недозволені методи лише на тій основі, що вони добре відомі, зручні або когось влаштовують.

Отже, прогнозування створює фундаментальну основу підприємницької та менеджерської діяльності в будь-якій сфері при виконанні різних притаманних їм функцій. Прогнозування відбувається в інтересах розвитку організаційно-виробничої системи в умовах визначеності, невизначеності або випадковості. Прогнозист повинен в результаті перед прогнозних досліджень структурувати інформацію про обєкт прогнозування, проаналізувати її і прийняти рішення про те, який з методів відповідає конкретним умовам прогнозу. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання та сприяє прийняттю якісних управлінських рішень. Результати прогнозування включаються в цілі організації, що визначаються керівництвом.


Розділ 2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У СИСТЕМІ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ


.1 Нормативне регулювання бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень


Необхідність ведення управлінського обліку не визначається жодним законодавчим актом. Тим не менше, його роль в управлінні підприємством постійно зростає. Виникнення та етапи розвитку управлінського обліку підтверджують той факт, що на підприємстві він виконує функцію обслуговування інформаційних запитів різних груп користувачів.

Історично, роль управлінського обліку була пов'язана з підготовкою різноманітних звітів, що використовувалися для інформаційного забезпечення процесу вибору між конкуруючими альтернативами у процесі прийняття стратегічних, тактичних та поточних управлінських рішень.

Управлінське рішення є концентрованим вираженням процесу управління. При цьому керівник обирає альтернативу в межах своєї компетенції та повноважень. Вибір виступає як певна формула управлінського впливу на об'єкт управління і визначає дії, необхідні для зміни його стану.

При цьому оцінка затрат і вигод, калькулювання собівартості продукції, розподіл ресурсів, оцінка і контроль результатів діяльності підприємства є основою для вирішення завдань прогнозування його діяльності, розробки довгострокових планів і стратегій, аналізу інформації для прийняття короткострокових та довгострокових управлінських рішень.

Названі завдання управлінського обліку вирішуються в межах єдиної інформаційної системи підприємства, а прийняття управлінських рішень спрямоване на досягнення мети його діяльності.

Процес прийняття рішень відбувається на всіх рівнях управління підприємством від керівника структурного підрозділу до власника (інвестора) підприємства. Прийняття рішення є заключною стадією управління та полягає у виборі конкретного рішення із кількох альтернатив. Такий вибір здійснюється на основі аналізу результатів діяльності структурного підрозділу або підприємства в цілому за допомогою попередньо встановлених показників, значення яких оцінюються з огляду прийнятності для конкретних умов господарювання.

Наявність альтернатив при прийнятті управлінських рішень повязана з широкою інформаційною базою, можливістю застосування різних алгоритмів розрахунку показників і, одночасно, невизначеністю або недостатністю інформації про обєкт управління і оточуюче середовище. З іншої сторони, сама діяльність управлінського персоналу, хоча і обмежена певним рівнем управління, має непередбачуваний або ситуативний характер. Застосування методів і інструментів управлінського обліку покликано максимально зменшити вплив невизначеності щодо фінансового стану і результатів діяльності підприємства. За умови відсутності більш достовірних джерел інформації розрахункові показники фінансових та інших форм звітності вважаються найбільш корисними для аналізу ситуації та прийняття управлінських рішень.

Так, наприклад, при визначені ціни на товари підприємство обовязково враховує рівень ринкових цін на відповідну групу товарів та купівельну спроможність покупців. Але на прийняття рішення про доцільність спеціалізації на даній товарній групі впливає розрахунок цін продажуза обліковими даними про первісну вартість таких товарів, мінімальний рівень торгової націнки за даними обліку[30].

Отже, дані обліку визнаються такою інформацією, що є корисною для менеджерів і найбільш важливою у порівнянні з іншими джерелами інформації.

Система управлінського обліку як основне джерело необхідної інформації для прийняття управлінських рішень складається з необмеженої сукупності елементів. Залежно від складу елементів та вирішуваних завдань виділяють кілька рівнів системи управлінського обліку.

Система показників, яка формується в управлінському обліку, повністю відповідає конкретним завданням управління на підприємстві. З цією метою додатково до стандартних фінансових звітів складаються різноманітні форми обліку та аналітичні звіти:

üМета: прийняття коригувальних (ситуаційних) рішень.

üМета: прийняття поточних (тактичних) рішень.

üМета: прийняття довгострокових (стратегічних) рішень.

Система обліку:

üДобре структуровані системи (кількісні елементи).

üСлабо структуровані системи (кількісні та якісні елементи).

üНе структуровані системи (якісні елементи).

üФормування інформації про фактичну діяльність підприємства.

üФормування інформації про фактичну та планову діяльність підприємства.

üФормування інформації про майбутню діяльність підприємства.

üПоточне планування, перегляд планів.

üКороткострокове прогнозування та коригування.

üДовгострокове прогнозування та коригування


Рис. 2.1. Рівні системи управлінського обліку [65]


Отже, облікова інформація, що необхідна для вирішення певного економічного завдання, може виявитися недостатньою або, навіть, непотрібною для іншого завдання. Природа рішення потребує релевантної інформації. Процес прийняття управлінських рішень є послідовністю кількох логічних кроків. Роль облікової інформація у процесі прийняття управлінських рішень безумовно різна. Так, вона може бути використана для виявлення або ідентифікації проблеми, що потребує вирішення, або визначення припустимих варіантів дій (2-й крок).Однак роль данихуправлінського обліку на етапі вимірювання або розрахунку можливого ефекту реалізації кожного варіанту дій (3-й крок) є, незаперечно, основною. Звідси випливають специфічні вимоги до управлінського обліку, що повинні відповідати загальносистемним принципам його здійснення.

.Ідентифікація проблеми.

.Визначення припустимих варіантів дій.

.Вимірювання або розрахунок можливого ефекту реалізації кожного варіанту дій.

.Порівняння можливих наслідки кожного варіанту дій.

.Вибір варіанту дій, який найкраще відповідає поставленій цілі.

Таким чином, управлінський облік можна розглядати як інформаційну базу підтримки прийняття управлінських рішень. Умовою використання даних обліку є належна його організація з врахуванням поставленої мети та завдань управління, специфіки діяльності конкретного підприємства. Процес прийняття управлінських рішень відображено на малюнку 2.2.


Рис. 2.2 Процес прийняття управлінських рішень[65]


Облік - це, здійснюваний під час управлінської діяльності, процес здобування, обробки та систематизації відомостей про результати функціонування системи й реалізації виконавцями управлінських рішень та доручених їм завдань, виражених, як правило, кількісними показниками [30].

Поняття облік дуже широке і використовується у різних сферах діяльності, у т. ч. і управлінні, де найчастіше під цією категорією розуміють статистичний, бухгалтерський та оперативно-технічний облік.

Статистичний облік - це процес збору та узагальнення показників щодо кількості характеристик суспільних явищ та процесів, тобто збираються та у встановленому порядку обробляються дані про стан системи. Бухгалтерський облік це здобування даних про кругообіг, рух фінансових засобів, а також матеріалів і людських ресурсів у грошовому вираженні. Незважаючи на різноманітність обєктів, що підлягають урахуванню, зазначений облік дає можливість формалізувати інформацію, перетворити її у форму чисел, таблиць, відомостей, тобто у співставимий вигляд.

Оперативно-технічний облік це здобування даних для поточних та безпосередніх потреб управління про стан ресурсів, проблемні питання, стан виконання управлінських рішень тощо. Даний вид обліку дає інформацію про оперативний стан системи на кожний зазначений момент, і чим безперервніше та високоякісніше він здійснюватиметься, тим ефективніше використовуватимуться функції управління.

Оперативно-технічний облік постійно здійснюється у межах компетенції всіма органами ДПС України та їх структурними підрозділами. Разом з тим, найважливішими його складовими є:

оперативний облік податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів;

-облік платників податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів.

Оперативний облік податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів передбачає:

üотримання податкових документів для проведення нарахувань податків та інших платежів у картках особових рахунків;

üвідкриття особових рахунків платників податків;

üоблік нарахувань податків та інших платежів;

üоблік авансових платежів;

üоблік надходжень податків та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

üавтоматизований облік сплати податків і зборів;

üавтоматизована обробка реєстрів кредитових документів установ банків відносно особових рахунків платників податків;

üзабезпечення формування щоденних звітів про стан надходження платежів;

üоблік відстрочок, розстрочок та скасування з податків та інших платежів;

üоблік пільг щодо сплати податків і інших платежів;

üоблік донарахованих сум за результатами документальних перевірок;

üоблік фінансових санкцій, недоїмки та переплат, взаємозаліків, адміністративних штрафів;

üоблік нарахування, сплати та стягнення пені;

üузгодження даних щодо надходження платежів до бюджетів та державних цільових фондів з фінорганами, відділеннями казначейства.

Процес управління передбачає своєчасне отримання менеджером достовірної інформації, необхідної для прийняття оптимальних рішень. Формування та надання такої інформації є головним завданням управлінського обліку, виникнення і розвиток якого повязані саме з потребами менеджменту та вирішення якого є функціональною передумовою.

На певному етапі економічного розвитку традиційний бухгалтерський облік (рахівництво) вже не задовольняє ускладнені потреби управління компанії.

З рештою, виник новий напрям діяльності облікових працівників, що являє собою синтез рахівництва, калькулювання, аналізу, прогнозування, економіко-математичних та інших методів, де бухгалтер став повноправним і шановним членом управлінської команди. Такий бухгалтер має вміти використовувати облікові дані для планування та контролю діяльності будь-якої компанії, інтерпретувати інформацію залежно від характеру та сутності управлінських рішень, що приймаються на її основі [31].

В кожній компанії успіх її бізнесу залежить від ефективного використання в процесі надання послуг наявних ресурсів. Відтак, успішна діяльність компанії залежить від успіху у трьох складових:

) в операційній,

) фінансовій,

) інвестиційній діяльності.

Для узгодження цих видів діяльності і існує специфічна функція управління. Управління забезпечує планування, прогнозування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності.

Планування охоплює встановлення мети діяльності, визначення необхідних ресурсів і шляхів досягнення мети.

Досягнення будь-якої мети можливе тільки в разі плідної праці колективу. Тому необхідно організувати діяльність персоналу, узгодити його зусилля та врахувавши інтереси людей, заохотити їх. Контроль забезпечує порівняння досягнутих результатів із запланованими. В разі виявлення значних розбіжностей здійснюють регулювання, тобто вносять відповідні корективи в організацію або плани - залежно від причин відхилень.

Для нормального виконання розглянутих функцій управління необхідна інформація. Таку інформацію має надавати, насамперед, система бухгалтерського обліку, яка виявляє і систематизує дані про діяльність компаній. Ту частину системи бухгалтерського обліку, що забезпечує потреби управління в інформації, називають управлінським обліком. Бухгалтер відіграє важливу роль на всіх етапах управління. В процесі планування діяльності бухгалтер бере участь в складанні й узгодженні бюджетів, розробленні стандартів витрат, надає інформацію про минулі події й розраховує можливі наслідки майбутніх подій. Роль бухгалтера в процесі контролю полягає втому, що він здійснює зіставлення фактичних даних про діяльність з планами або бюджетами, розраховує, аналізує й інтерпретує відхилення. Для забезпечення прийняття рішень на різних стадіях та рівнях управління бухгалтер узагальнює, систематизує і надає необхідну інформацію, готує рекомендації щодо можливих наслідків обраного напряму дії [40].

Отже, функції, що їх виконує бухгалтер, який обслуговує керівників всередині компанії, значно ширші, ніж бухгалтера, який тільки реєструє господарські операції у системі рахунків методом подвійного запису. Тому, бухгалтера, котрий здійснює інформаційне забезпечення системи управління компанії, називають бухгалтером, аналітиком або управлінським бухгалтером. Інформація, яку надає управлінський облік, зорієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і поточного управління, на оптимізацію використання ресурсів, забезпечення обєктивної оцінки діяльності підрозділів та окремих менеджерів компанії. Тобто управлінський облік є складовою процесу управління, він надає інформацію,важливу для:

üвизначення стратегії та планування майбутніх операцій компаній;

üконтролювання її поточної діяльності;

üоптимізації використання ресурсів;

üоцінки ефективності діяльності;

üзниження рівня субєктивності в процесі прийняття рішень.

Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву у досягненні стратегічної мети Тому управлінський облік є необхідним для функціонування системи управлінського контролю. Управлінський контроль - це процес впливу керівництва на членів організацій з метою здійснення стратегії.Між фінансовим та управлінським обліком існує взаємозвязок та відмінності.


Таблиця № 2.1*

Взаємозвязок та відмінності між фінансовим та управлінським обліком

ОзнакиУправлінський облікФінансовий облікОсновні користувачіМенеджериЗовнішні користувачіОбмеженняЗіставлення системи витрат і вигодЗагальноприйняті принципи (стандарти)ЗастосуванняВпливає на дії менеджерівДає змогу оцінити економічний стан компанійСпрямованість в часіПогляд у майбутнєПогляд у минулеПеріодичність звітуванняГнучкаМенш гнучкаЗвітиДетальніУзагальненіВідкритість данихКомерційна таємницяШирокий доступ*Розроблена автором.


Перша відмінність - це споживачі інформації. Фінансова звітність призначена, насамперед, для зовнішніх споживачів (кредиторів, акціонерів тощо), хоча використовується і керівництвом.

Але для управління компанією необхідна детальніша інформація, котра враховує технологію й організацію самої компанії.

По-друге, на відміну від фінансового обліку, що ведеться з дотриманням певних офіційних регламентів (стандартів, інструкцій тощо), встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів та правил.

По-третє, вплив на дії менеджерів оперативного та стратегічного характеру при використанні інформації управлінського обліку, та загальна оцінка фінансового стану при фінансовому обліку.

Крім того, у випадку інформації з управлінського обліку ми маємо можливість прогнозувати, тобто заглядати в майбутнє, оперуючись більш гнучкою, детальнішою системою звітності, яка є, до речі, комерційною таємницею, приймати відповідні оптимальні рішення та оцінювати їх наслідки Та інформація фінансового обліку,яка відображається у грошовому вимірнику має широкий доступ та не дає подібних можливостей керівництву щодо оперативного та стратегічного ефективного управління.


2.2 Методика ведення бухгалтерського обліку для прийняття управлінських рішень


Поступовий перехід України до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку вимагає докорінного перегляду традиційного відношення до фінансової інформації як ретроспективного, так і стратегічного (прогнозного) характеру. Однією з причин глибокої економічної кризи у нашій державі є неспроможність старих управлінських кадрів ефективно працювати в ринкових умовах, використовуючи бухгалтерський облік, економічний аналіз і контроль не тільки як потужні важелі інтенсифікації поточної господарської діяльності, але й у якості засобів оцінки перспектив бізнесу. Для досягнення конкурентних переваг, формування позитивного іміджу підприємства, завоювання довіри з боку кредиторів, інвесторів і партнерів керівництво повинно мати повноцінну інформацію стратегічного характеру.

Бухгалтерський облік, який традиційно нагромаджував інформацію про господарські факти та явища, що вже відбулися, тобто мав виключно ретроспективний характер, починаючи з другої половини ХІХ ст. поступово почав розширювати свій часовий горизонт.

Не зупиняючись на аналізі численних передумов використання балансів та інших облікових даних для потреб прогнозування і планування, відзначимо лише, що часовий горизонт бухгалтерського обліку почав розширюватися у напрямі майбутнього тоді, коли почали розроблятися і використовуватися в управлінні кошториси (бюджети). У цих документах відображалася планова інформація, і це було першим кроком як на шляху розширення прогностичної функції бухгалтерського обліку, так і на шляху поступової інтеграції обліку, планування і контролю[30].

Ряд провідних європейських вчених ще у минулому столітті усвідомлювали і визнавали необхідність прогнозування майбутнього на основі даних бухгалтерського обліку. Зокрема, наприкінці XIX ст. відомий італійський бухгалтер К. Гіділья писав: «Хоча неможливо відвернути шкідливі події або викликати чи прискорити події, корисні для господарства, однак необхідно передбачати ті й інші для того, щоб вживати заходів для послаблення впливу шкідливих фактів і робити все можливе для появи корисних».

Спочатку, прогностична функція обліку базувалася на простій екстраполяції балансових даних за минулі роки у наступні часові періоди. Ця тенденція протрималася досить довго до початку 70-х років ХХ ст., коли вчені почали обговорювати інші наукові підходи до прогнозування і планування, пов'язані з виникненням філософії стратегічного управління. Наприклад, у середині ХХ ст. французький вчений Шарль Ханон де Луве вважав можливим визначення тенденцій розвитку підприємства та передбачення майбутніх ситуацій за допомогою даних балансів, розташованих послідовно, за роками[65],[74].

За деякий час М.К. Уелсом в теорії обліку було виділено сім парадигм:

) антропологічна традиційний підхід до бухгалтерського обліку, коли практика облікових працівників визначає теорію бухгалтерського обліку, тобто рахівництво визначає рахунковедення;

) кон'юнктурна теорія обліку формується виходячи з потреб економіки ринку;

) орієнтована на події (ситуаційна) вбачає мету обліку не у реєстрації фактів господарського життя, а у розвитку прогностичної функції обліку;

) процесуальна зосереджена на вивченні процесів господарської діяльності і прийнятті управлінських рішень;

) ідеалізована зводить теорію обліку до вимірювання результатів господарської діяльності;

) інформаційна підпорядкована оцінці інформації про факти господарського життя;

) біховерістична вивчає поведінку осіб, що приймають управлінські рішення.

Серед перерахованих парадигм була так звана ситуаційна бухгалтерія з прогностичною спрямованістю і дотриманням таких умов:

) метою обліку є представлення інформації про всі суттєві події, які можуть бути використані у множині моделей прийняття рішень;

) функцією обліку є не пряме надання даних для моделі прийняття рішень, а нагромадження максимально можливого обсягу даних, з яких користувач (адміністратор) міг би з урахуванням індивідуальних особливостей його моделі прийняття рішень вибрати необхідну йому інформацію;

) завданням обліку є максимально точне прогнозування майбутніх подій за даними про зміни у зовнішньому середовищі підприємства.

Більшість прихильників ситуаційної бухгалтерії вважають основним методом отримання прогнозів екстраполяцію і спрямовують свої зусилля на досягнення точності прогнозованих показників. Звичайно, екстраполяція є необхідним елементом процесу розробки будь-якого економічного прогнозу, але її результати є надто неточними. Тому прогнозування виключно на основі екстраполяції є досить примітивним і неефективним.За останні двадцять-тридцять років відбулися важливі зрушення у методології та забезпеченні прогностичної функції обліку. В умовах поширення персональних комп'ютерів стало можливим практичне впровадження нових форм обліку, які за допомогою спеціального програмного забезпечення дозволяли нагромаджувати і відображати не тільки ретроспективну, але й прогнозну інформацію. Однією з таких форм бухгалтерського обліку була константна форма, розроблена Ф. Гюглі, яка, за словами проф. В.Ф. Палія, «була великим, неоціненним досі, внеском в теорію і практику форм рахівництва. Тут вперше вказувалася можливість враховувати не тільки те, що вже відбулося, але й те, що ще повинно відбутися, тобто реєстрації очікуваних фактів господарського життя». На даний час, прогностична функція бухгалтерського обліку поступово реалізується в межах різних програмних засобів, починаючи від так званих домашніх бухгалтерій на зразок CashFly або К2 Фінанси до потужних інтегрованих управлінських інформаційних систем R/3 та Triton, які підтримують функцію планування майбутніх операцій. Звичайно, можливості кожної автоматизованої інформаційної системи є різними, але мета переслідується одна інформаційно-експертна підтримка прийняття стратегічних управлінських рішень.

У країнах, де прийнято поділяти бухгалтерський облік на фінансовий (для зовнішніх по відношенню до підприємства користувачів) і управлінський (для внутрішніх користувачів), прогностична функція очікується від останнього. Для того, щоб зрозуміти зміст і спрямованість системи сучасного бухгалтерського обліку, його можна представити у своєрідній системі координат (рис.1.3.), утвореній з допомогою двох пар різноспрямованих векторів. Одна пара векторів позначає часове спрямування обліку, інша орієнтацію на користувачів.

Дві пари векторів поділяють поле на чотири сектори. У 1-му секторі позиціонується фінансовий облік; його характерною рисою є спрямованість у минуле, а основними користувачами інформації, представленої у формі публічної фінансової звітності, акціонери, інвестори, державні статистичні та фіскальні органи тощо.

-й і 3-й сектори призначені для управлінського обліку. У науковій економічній літературі ряд авторитетних вчених, таких як професори Е.А. Мізіковський та Я.В. Соколов, поділяють управлінський облік на дві частини систематичний і проблемний облік. Цю думку підтримують також інші автори.


Рис. 2.3. "Система координат" обліку*

* Розробник Костянтин Редченко, к.е.н., доцент Львівської комерційної академії


Систематичний облік значною мірою відповідає суті виробничого обліку, доповненого спрощеним статистико-математичним апаратом аналізу даних. В той же час у проблемному управлінському обліку поєднуються функції прогнозування, планування, калькуляційного обліку, контролю, програмування, системного економічного аналізу, математичних методів імітаційного моделювання тощо.

Отже, сектори № 1-3 на рис.1.3 на сьогоднішній день заповнені. Під питанням залишається лише 4-й сектор, але, незважаючи на те, що традиційні бухгалтерські звіти стосуються подій минулого (ретроспективи) і ця тенденція, найімовірніше, збережеться і надалі, перед бухгалтерами та аудиторами майбутнього може постати завдання підтвердження обгрунтованості прогнозів, оцінок і планових показників діяльності для зовнішніх користувачів.

На міжнародному рівні це питання піднімалося вже не раз. Наприклад, у доповіді про корпорації, представленій Комітетом з управління бухгалтерськими стандартами (ASSC) ще у 1975 р., було розглянуто можливість складання звіту про перспективи розвитку. Автори доповіді визнали труднощі, пов'язані зі складанням звітів про перспективи розвитку: нерозуміння користувачами природи прогнозів (які за своїм змістом не можуть бути абсолютно точними); можливе заниження керівництвом фірми своїх цілей для того, щоб прогнозні показники легко досягалися; ситуація, коли оприлюднення прогнозів організаціями, що відчувають фінансові ускладнення, лише прискорить розвиток проблем, яких керівництво хотіло би уникнути.

В той же час автори Доповіді про корпорації рекомендували, щоб звітність фірм містила заяву про перспективи розвитку як мінімум на наступний рік (сюди входять відомості про майбутні прибутки, рівень зайнятості й обсяги інвестицій). Також пропонувалося подавати пояснювальну записку, що розкривала би основні припущення, використані під час складання заяви.

Ці пропозиції не отримали належної підтримки як на законодавчому, так і на професійному рівні: було визнано, що впровадження звіту про перспективи розвитку є передчасним. Разом з тим у майбутньому така звітність, очевидно, все ж таки складатиметься, прогностичний облік відокремиться і виділиться в самостійний вид.

Можна вважати, що прогностичний облік це одне з найважливіших джерел інформації для прийняття рішень в епоху інформаційних технологій, оскільки сучасний бухгалтерський облік, що має ретроспективний характер, далеко не завжди може надавати своєчасну та актуальну інформацію для системи управління. Водночас ми розуміємо, що практичне запровадження повноцінного прогностичного обліку на сучасному етапі є майже нереальним, оскільки це під силу лише добре організованим і потужним компаніям. Тому головна увага має приділятися запровадженню і розвитку проблемного управлінського обліку, який спрямовується на вирішення найважливіших для підприємства планово-аналітичних завдань.

Методологія і методика проблемного управлінського обліку має ряд специфічних рис, які не є властивими для традиційного бухгалтерського обліку. Проблемний облік оперує даними, які стосуються майбутніх подій і фактів, що обумовлює необхідність врахування фактора невизначеності. Спеціаліст з обліку не може точно вказати дату і суму майбутньої (очікуваної) господарської операції, але здатний приблизно передбачити нижню і верхню межі грошової суми або період здійснення операції. Таким чином, для відображення деяких реквізитів (наприклад, дати і суми господарської операції) доцільно відмовитися від детермінованих чисел і застосувати довірчі інтервали або нечіткі числа[91].

Порівняння способів відображення господарських операцій у фінансовому і проблемному управлінському обліку (рис. 2.4) дозволяє зробити висновок про необхідність застосування специфічної техніки для відображення очікуваних подій і фактів.

Кожен з прямокутників, якими зображені на рис.2.5 господарські операції C і D (сфера проблемного управлінського обліку), вимагає реєстрації координат усіх чотирьох кутів, що збільшує обсяг облікової інформації в чотири рази порівняно з операціями А і В (сфера фінансового обліку).

У системі проблемного обліку передбачається застосування декількох специфічних способів коригування прогнозної інформації: зміна довірчих інтервалів та імовірностей, введення додаткових реквізитів та ін. Наприклад, довірчі інтервали для таких реквізитів господарських операцій, як дата або сума, з часом, як правило, зменшуються: чим менший часовий інтервал між поточною датою і терміном здійснення операції, тим менші довірчі інтервали, і навпаки. Це пов'язано із збільшенням кількості та якості інформації про наступні події і процеси у міру наближення до них. Звичайно, можуть виникнути нетипові ситуації, пов'язані з необхідністю перенесення термінів здійснення очікуваних господарських операцій або з їх переоцінкою, але одним з головних завдань проблемного управлінського обліку є нагромадження, аналіз і уточнення зафіксованих раніше прогнозів та оцінок.


Рис. 2.4. Сфери фінансового і проблемного управлінського обліку: відмінності у відображенні реальних і очікуваних господарських операцій *

* Розробник Костянтин Редченко, к.е.н., доцент Львівської комерційної академії


Процедура зменшення довірчих інтервалів, які характеризують окремі реквізити очікуваних господарських операцій, зображена на рис.2.5. У лівій частині рисунку (поточна дата 1.01) операції С і D зображені прямокутниками, виділеними темним кольором. Ці прямокутники значно зменшуються, коли поточна дата змінюється і наближається до прогнозованого терміну здійснення господарських операцій C і D.


Рис. 2.5. Коригування довірчих інтервалів у системі проблемного управлінського обліку тісно пов'язане з визначенням та коригуванням імовірностей, які характеризують очікувані операції, явища і процеси*

* Розробник Костянтин Редченко, к.е.н., доцент Львівської комерційної академії


Кожна гіпотетична господарська операція, яка відображається у проблемному обліку, характеризується певною імовірністю вона може відбутися у майбутньому, а може не відбутися. Крім того, кожен прямокутник, який відображає очікувану господарську операцію, у більшості випадків повинен бути умовно поділений на декілька частин. Наприклад, часовий інтервал можна поділити на дві або більше частини, враховуючи різні імовірності здійснення господарської операції в кожному з них. Аналогічно грошовий інтервал господарської операції також можна поділити на декілька частин, оскільки існують різні імовірності для кожної з них. У деяких випадках доцільно внести уточнення або перейти від інтервалів до нечітких чисел (наприклад, трійки чисел).

Ряд очікуваних господарських операцій може бути відображений в проблемному управлінському обліку з допомогою спеціальних конструкцій на кшталт ЯКЩО ТО, а також таблиць імовірностей. Для однієї очікуваної операції розробляють декілька таблиць імовірностей (рис. 2.6), кожна з яких є результатом тієї чи іншої умови.


Рис.2.6. Приклад відображення перспективних господарських операцій в системі проблемного управлінського обліку*

* Розробник Костянтин Редченко, к.е.н., доцент Львівської комерційної академії


Припустимо, що для деякої очікуваної господарської операції (наприклад, продажу верстата) існує дві умови її здійснення. Кожна умова може бути сформульована під впливом найрізноманітніших факторів, але для прикладу візьмемо наявність двох альтернативних покупців. Ми не знаємо достеменно, коли продамо верстат, і не знаємо конкретну суму, яку за нього отримаємо.

Таким чином, ми керуємося бухгалтерськими оцінками і прогнозами, які дозволяють визначити, що продати верстат 1-му покупцеві реально протягом двох місяців ( в період з 1.03 до 30.04 ), а другому протягом одного місяця (з 1.06 до 30.06). Очікувана вартість продажу складає: для 1-го покупця 1000, 1250 або 1500 ум. од., для 2-го 800, 1000 або 1200 ум. од. У даному прикладі ми свідомо абстрагуємося від того, яким чином отримані вказані цифри, це предмет окремого дослідження. Скажемо лише, що можуть використовуватися дані про аналогічні факти продажу і поточні ціни на верстати, або експертні оцінки.

Врахувавши фактор невизначеності щодо періоду і вартості продажу верстату, необхідно також врахувати імовірність сплати різних грошових сум у різних періодах кожним з потенційних покупців. Відомо, що співвідношення попиту і пропозиції на продукцію, товари і послуги (в тому числі й на верстати) постійно коливається і може виникнути ситуація, коли покупець у квітні не захоче платити за верстат стільки, скільки був готовий заплатити в березні.

Очікувані господарські операції в принципі обліковуються без таблиць імовірностей і навіть без врахування різних умов їх здійснення. В такому випадку, звичайно, цінність даних проблемного управлінського обліку зменшується, але може залишатися задовільною для потреб системи управління. Єдиною вимогою, яка має бути дотримана, є наявність жорсткого фільтра для відбору релевантних очікуваних господарських операцій на етапі облікової реєстрації. Ведення проблемного управлінського обліку значно полегшує здійснення різноманітних аналітичних розрахунків, пов'язаних зі складанням проформ фінансових звітів та проектованих звітів. За кордоном розроблено досить багато способів прогнозування балансу, варіантів звіту про доходи (фінансові результати), звіту про рух грошових коштів тощо. Майже всі вони містять ряд умовних припущень, широко застосовують метод абстрагування і, відповідно, часто мають неточності.

Незважаючи на свою недосконалість, основні прийоми складання прогнозних фінансових документів набули розповсюдження у фінансовій і кредитній сферах багатьох зарубіжних країн. Це пов'язано з тим, що провідні менеджери, працівники банківських, страхових та інших фінансово-кредитних структур воліють мати хоча би приблизну інформацію, ніж не мати її взагалі. Фінансові прогнози у більшості випадків навіть якщо точно не передбачають кількісних результатів, то дозволяють визначити очікувані тенденції, імовірності виникнення тих чи інших подій, оцінити альтернативні проекти і вибрати оптимальний.

Фінансова звітність, побудована на основі даних проблемного управлінського обліку, має значно більше шансів бути визнаною менеджерами підприємства або інвесторами. Прогнозні фінансові документи і розрахунки, складені на основі екстраполяції на наступний період тенденцій, які склалися у минулому, потребують суттєвого уточнення. На практиці це досягається з допомогою трьох методів: бюджетування; експертних оцінок; проблемного управлінського обліку. Останній метод є найменш суб'єктивним, оскільки передбачає певну системність у відображенні очікуваних господарських операцій, дозволяє краще структуризувати дані і використовувати найкращі способи прогнозування.

Таким чином, проблемний управлінський облік дозволяє не тільки сконцентрувати інформацію, пов'язану з очікуваними господарськими операціями, але й створити передумови для проведення стратегічного аналізу й аудиту. Його цінність для системи управління підприємством визначається кількістю та якістю прогнозів, які дозволяють приймати управлінські рішення в умовах невизначеності.

Завершуючи дослідження сутності проблемного управлінського обліку, спробуємо сформулювати його особливості:

Проблемний управлінський облік створюється там, де виникає потреба, і не є обов'язковим.

Проблемний управлінський облік фіксує очікувані господарські операції, події і факти, які характеризуються достатньо високою імовірністю здійснення у майбутньому. Очікувані господарські операції реєструються в момент отримання достовірного прогнозу щодо можливості їх здійснення у майбутньому. Організація і методологія проблемного управлінського обліку передбачають обов'язкове застосування сучасної комп'ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення. У системі проблемного управлінського обліку очікувані господарські операції можуть бути відображені у декількох варіантах, кожен з яких має свою імовірність. В облікових записах застосовуються, поряд з детермінованими числами, довірчі інтервали або нечіткі числа.

Проблемний управлінський облік повинен закладати надійну інформаційну основу для формування фінансових планів або окремих їх частин.


2.3 Організація бухгалтерського обліку в системі прийняття та прогнозування управлінських рішень


У сучасній ринковій економіці бухгалтерський облік усе більш поділяється на дві галузі: фінансовий облік і управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми взаємин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і особливо публічна фінансова звітність регламентуються міжнародними і національними стандартами, що забезпечують інтереси зовнішніх користувачів (кореспондентів) інформації. Управлінський облік складається із систематичного традиційного обліку і проблемного обліку, спрямованого на вироблення управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації підприємства.

Для кращого розуміння суті управлінського обліку можемо дати його визначення, взявши його інтерпретацію в українського фахівця з управлінського обліку Голова С.Ф.

Управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передання інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів[49].

За деякий час М.К. Уелсом в теорії обліку було виділено сім парадигм:

) антропологічна - традиційний підхід до бухгалтерського обліку, коли практика облікових працівників визначає теорію бухгалтерського обліку, тобто рахівництво визначає рахунковедення;

) кон'юнктурна - теорія обліку формується виходячи з потреб економіки ринку;

) орієнтована на події (ситуаційна) - вбачає мету обліку не у реєстрації фактів господарського життя, а у розвитку прогностичної функції обліку;

) процесуальна - зосереджена на вивченні процесів господарської діяльності і прийнятті управлінських рішень;

) ідеалізована - зводить теорію обліку до вимірювання результатів господарської діяльності;

) інформаційна - підпорядкована оцінці інформації про факти господарського життя;

) біховерістична - вивчає поведінку осіб, що приймають управлінські рішення.

Серед перерахованих парадигм була, так звана, ситуаційна бухгалтерія з прогностичною спрямованістю і дотриманням таких умов:

Метою обліку є представлення інформації про всі суттєві події, які можуть бути використані у множені моделей прийняття рішень.

Функцією обліку є не пряме надання даних для моделі надання даних, а нагромадження максимально можливого обсягу даних, з яких користувач (адміністратор) міг би з урахуванням індивідуальних особливостей прийняти його моделі прийняття рішень, вибрати необхідну йому інформацію.

Завданням обліку є максимально точне прогнозування майбутніх подій, за даними про зміни у зовнішньому середовищі підприємства. Більшість прихильників ситуаційної бухгалтерії вважають основним методом отримання прогнозів екстраполяції і спрямовують свої зусилля на досягнення точності прогнозних показників. Звичайно, екстраполяція є необхідним елементом процесу розробки будь-якого економічного прогнозу, але її результати є надто неточними. Тому прогнозування виключно на основі екстраполяції є досить примітивним та неефективним. За останні двадцять-тридцять років відбулися важливі зрушення у методології та забезпеченні прогностичної функції обліку. В умовах поширення персональних компютерів стало можливим практичне впровадження нових форм обліку, які за допомогою спеціального програмного забезпечення дозволяли нагромаджувати і відображати не тільки ретроспективну, але й прогнозну інформацію. В якості приклада, у нас, в Україні, можна провести розробку і впровадження програмного забезпечення корпорації "Галактика".

В науковій економічній літературі ряд авторитетних вчених, таких як професори Е.А. Мізіковський та Я.В. Соколов, поділяють управлінський облік на дві частини - систематичний і проблемний облік. Цю думку підтримують також інші автори.

Систематичний облік значною мірою відповідає суті виробничого(операційного) обліку, доповненого спрощеним статистико-математичним апаратом аналізу даних. В той же час, у проблемному управлінському обліку поєднуються функції прогнозування, планування, калькуляційного обліку, контролю, програмування, системного економічного аналізу, математичних методів імітаційного моделювання тощо.

Розглядаючи різні концепції управлінського обліку за інформацією викладеною в публікації Міжнародної федерації бухгалтерів "Концепції управлінського обліку" можна зазначити наступні чотири категорії:

üКонцепції, повязані з функцією;

üКонцепції, повязані з використанням результатів;

üКонцепції, повязані процесом та технологією;

üКонцепції, повязані з потенціалом функції.

Узагальнюючи, можна відмітити, що всі ці концепції безпосередньо повязані з різними школами стратегій розвитку компаній. Таким чином, мета і сутність управлінського обліку зводиться для обслуговування у релевантній інформації менеджерів щодо прийняття управлінських рішень.

Управлінський облік розглядає три основні аспекти класифікації витрат за різними ознаками щодо складання фінансової звітності, прийняття рішень та контролю за їх виконанням. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати.

Класифікація витрат:

üВичерпні та невичерпні витрати та витрати періоду;

üПрямі та непрямі;

üОсновні та накладні;

üРелевантні та нерелевантні,

üПостійні та змінні;

üМаржинальні та середні;

üДійсні та альтернативні;

üКонтрольовані та не контрольовані.

У прийнятті рішень, ми маємо розділення витрат на релевантні та нерелевантні, постійні та змінні, маржинальні та середні, дійсні та альтернативні.

Релевантні витрати - це витрати, що можуть змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішень. Дійсні витрати - це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Альтернативні витрати - це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Щоб управляти витратами , важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними. Змінні витрати - це ті, що залежать від обсягу реалізації і ,навпаки, постійні це ті, що не залежать від нього. Потрібно відмітити, що цей розподіл існує незмінним протягом якогось релевантного діапозону часу, потім його потрібно переглядати. При контролі витрат існують такі, що менеджер може безпосередньо контролювати (зарплата), вони називаються контрольованими витратами, а витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (наприклад, амортизація компютерного обладнання) називають неконтрольованими витратами. Витрати, як і люди, поводяться по різному. Під поведінкою витрат ми розуміємо характер реагування витрат на зміни в діяльності. Діяльність, яка впливає на витрати називається фактором витрат.. Прикладами факторів витрат для різних функцій бізнесу наведені нижче.

Таблиця № 2.2.

Приклади факторів витрат*

Функції бізнесуФактори витрат компаніїДослідження і розробкиКількість проектів, технічна складність проектівПроектування та ліцензування нових видів діяльностіКількість видівСтрахування та перестрахуванняОбсяги зборів, виплати винагород посередникам, виплати відшкодуваньМаркетингКількість рекламних обяв, кількість агентів, виручкаДопоміжні послуги (СТО, медичні послуги)Кількість клієнтівОбслуговування клієнтівКількість клієнтів, час обслуговуванняУправлінняКількість клієнтів, кількість персоналу*Розроблена автором.


Визначаючи витрати, можна зазначити, що вони можуть бути змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні, змішані.

Змінні витрати - це ті витрати, що змінюються прямопропорційно до зміни обсягу діяльності, або іншого фактора витрат. Постійні витрати - це витрати, що не змінюються в разі зміни обсягу діяльності, або іншого фактору витрат. Напівзмінні та напівпостійні витрати - це витрати, які змінюються, але не прямопропорційно, ступінчасто. Змішані витрати - це ті витрати, які мають характер, як постійних так і змінних. Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент величина їх може бути знижена без зміни обсягу діяльності.

Таким чином, розуміння характеру поведінки витрат спонукає менеджері не тільки до оцінки та класифікації витрат, а і до контролю та якісного керування ними.

Калькулювання - це процес визначення собівартості певного обєкту витрат.

Обєктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання повязаних з ним витрат.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати"[8].

Отже, слід зазначити, що системи і методи калькулювання витрат задають певний вплив на оцінку ефективності, порівняно одного виду страхування з іншим, та у порівнянні з іншими страховими компаніями, а також мають важливе значення щодо прийняття управлінських рішень.

Аналіз взаємозвязку "витрати-обсяг-прибуток" здійснюють за допомогою різних методів (таблиця № 2.3).


Таблиця № 2.3

Методи аналізу "Витрати-обсяг-прибуток"*

Математичні методиГрафічні методиМетод порівнянняГрафік беззбитковостіМаржинальний методГрафік взаємозвязку "обсяг-прибуток"Графік маржинального доходу*Розроблена автором.


Важливим елементом аналізу взаємозвязку "витрати-обсяг-прибуток" є аналіз беззбитковості.

. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватись як довгострокових перспектив розвитку так і поточних проблем, що виникають у процесі операційної діяльності. Типовими для довгострокових або стратегічних рішень можуть бути інвестиції, розробка та впровадження нових видів, опанування нових ринків тощо. Короткостроковими або поточними є рішення щодо використання ресурсів, обсягів відповідальності, тарифів, розширення або скорочення діяльності.

Процес підготовки і прийняття рішення містить пятьєтапів:

Вибір мети (постановка проблеми);

Визначення можливих варіантів дій;

Збирання даних про альтернативи;

Аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

Прийняття рішення.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною, достовірною.

Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає в своєчасному забезпеченні менеджера достовірною та релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних. Наприклад, для визначення тарифної політики слід зібрати інформацію про тарифи конкурентів, попит на ці послуги, витрати на ведення справи.

Оскільки, значна частина рішень у страховій компанії повязана з аналізом витрат і доходів, йдеться, насамперед, про релевантні витрати і доходи. Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розвязання будь якої проблеми стосується лише майбутніх витрат чи доходів. В таблиці № 2.4 наведені критерії релевантності витрат і доходів, використовуючи які, ми можемо за цими ознаками віднести до тих релевантних або нерелевантних доходів і витрат.


Таблиця № 2.4.

Критерії релевантності доходів і витрат*

Релевантні доходи і витратиНерелевантні доходи і витрати1. Доходи і витрати можуть мати місце в майбутньому, різні для альтернативних рішень1. Доходи і витрати вже мали місце в минулому та однакові для альтернативних рішень2.Доходи і витрати можуть бути змінені внаслідок рішення2. Доходи і витрати не можуть бути змінені внаслідок рішення*Розроблена автором.


Витрати й доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами відповідно.

При аналізі релевантної інформації для прийняття управлінських рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати - витрати, потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах мірою їх виникнення.Альтернативні витрати - вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Таким чином, аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень є запорукою знаходження оптимальної альтернативи повязаної з визначенням доходів та витрат[87].

Запорукою успіху компанії є правильна обрана стратегія та ефективна система контролю щодо її втілення.


Розділ 3. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ У СИСТЕМІРОЗРОБКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ


.1 Економічний аналіз як невідємна складова управління діяльністю підприємства


Управлінський облік не регламентується державою, його організація і методи визначаються керівником підприємства, у ньому на перший план у діяльності бухгалтера висуваються управлінські задачі, що вимагають для свого рішення не тільки знань традиційної бухгалтерії, особливо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції і послуг, але і техніко-економічного планування, статистики, аналізу господарської діяльності, розвитого математичного апарата і сучасної обчислювальної техніки. При такім розумінні управлінського бухгалтерського обліку власне бухгалтерський облік, планування, статистика й аналіз господарської діяльності розглядаються як єдине ціле. Управлінський бухгалтерський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тобто зв'язку між обличчями, що працюють на самім підприємстві (агентами), тому управлінський облік називають внутрішнім на відміну від фінансового - зовнішнього.

Управлінський аналіз включає у свою систему не тільки виробничий, але і фінансовий аналіз, без якого керівництво підприємства не може здійснювати свою фінансову стратегію. Причому можливості керівництва в питаннях фінансового аналізу знов-таки ширше, ніж у зовнішніх користувачів інформації. У техніко-економічних обґрунтуваннях будь - якої комерційної справи (бізнес-планах) використовуються методи як виробничого, так і фінансового аналізу. Так називаний маркетинговий аналіз також передбачає використання методів як виробничого, так і фінансового аналізу в системі маркетингу, тобто в керуванні виробництвом і реалізацією продукції, орієнтованому на ринок.

Рис. 3.1.Схема підпорядкування на підприємстві*

*Розроблена автором.


На схемі суцільними лініями показані взаємодії безпосереднього підпорядкування, крапками функціональні взаємозвязки, що носять непрямий, рекомендаційний характер.Повноваження установчих зборів і директора товариства визначаються статутом товариства. До функцій технічного директора відносяться:

. Він є заступником генерального директора;

. Контроль над дотриманням техніки безпеки і вимог до охорони праці на підприємстві;

. Контроль над станом устаткування, забезпечення своєчасного ремонту і профілактичних робіт;

. Контроль якості матеріалів, моніторинг запасів матеріалів, своєчасна доставка запасів зі складу.

До функцій економіста маркетолога відносяться:

. Є заступником головного бухгалтера;

. Моніторинг, аналіз і планування поточної діяльності підприємства;

. Проведення маркетингових досліджень з можливим залученням фахівців на тимчасову роботу;

. Планування і керування запасами підприємства;

. Надання щорічного звіту в органи правління товариства.

До функцій головного бухгалтера відносяться:

. Ведення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до національних стандартів і нормативних актів, що діють на Україні;

. Надання податкової, фінансової і статистичної звітності в терміни й органи, установлені чинним законодавством;

. Надання щорічного звіту в органи правління товариства.

Аналіз (від грец. - analіsіs) буквально означає розчленовування, розкладання досліджуваного об'єкта на частини, елементи, на внутрішньому властивому цьому об'єкту складові (уявні чи реальні)[84].

Аналіз виступає в діалектичній, суперечливій єдності з поняттям "синтез" (від грец. - sіnthesіs) - з'єднання раніше розчленованих елементів досліджуваного об'єкта в єдине ціле.

Діалектичний тандем "analіsіs-sіnthesіs", аналіз-синтез, розуміється як синонім усякого наукового дослідження. У будь-якій галузі наукових знань, у будь-якій сфері людської діяльності (політичної, міжнаціональної, суспільної, соціальної, екологічної, культурно-побутовий і ін.) обійтися без аналізу-синтезу неможливо.

Предметом економічного аналізу є вся доступна досліднику реальність, прийнята в сукупності предметів і явищ, що знаходяться в тих чи інших зв'язках один з одним і постійним рухом і розвитку.

Також під предметом економічного аналізу розуміються господарські процеси підприємств, об'єднань, асоціацій, соціально-економічна ефективність і кінцеві фінансові результати їхньої діяльності, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, що одержують відображення через систему економічної інформації.

Значенням, змістом і предметом економічного аналізу визначаються і завдання, що стоять перед ним. До числа найважливіших з них варто віднести:

) підвищення науково-економічної обґрунтованості бізнес-планів і нормативів (у процесі їхньої розробки);

) об'єктивне і всебічне дослідження виконання бізнес-планів і дотримання нормативів (за даними обліку і звітності);

) визначення економічної ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів (окремо й у сукупності);

) контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку (у його повній і незавершеній формі);

) виявлення і вимір внутрішніх резервів (на всіх стадіях виробничого процесу);

) іспит оптимальності управлінських рішень (на всіх ступінях ієрархічної градації).

Деякі вчені обґрунтовано зв'язують виникнення аналізу зі становленням бухгалтерського обліку , з балансоведенням.

Бухгалтерський облік був і є основним "постачальником" економічної інформації про господарську діяльність підприємств. Частка економічної інформації, одержуваної через систему бухгалтерського облік , досягає на підприємствах і в об'єднаннях 70% і більш. Бухгалтерський облік відбиває господарські операції в первинній документації, записі їхній у регістрах синтетичного й аналітичного обліку й у складанні бухгалтерської звітності. Те, що саме бухгалтери першими стали аналізувати господарсько-фінансову діяльність підприємств, цілком природно. Кожен бухгалтер, склавши баланс, цікавиться станом господарських засобів і джерел їхнього утворення, з'ясує , чи всі резерви використані підприємством для збільшення прибутку, які недоліки гальмували господарську діяльність у минулому звітному періоді. Аналізувати баланс і звітність бухгалтерів змушувало саме життя [87].

За останні роки кількість інформації, яку треба використовувати для керування, зросло настільки, що будь-який керівник без підтримки технічних засобів збереження й обробки інформації не може тримати у своїй свідомості всі наявні в нього ресурси, зв'язки й обмеження. Він не може також обґрунтовано вибрати критерій оптимізації і тому прийняті їм рішення власне кажучи виявляються випадковими. Отже, необхідні інші, науково обґрунтовані, математичні методи керування.

Виходячи із загальної теорії керування - керування підприємством полягає в цілеспрямованому впливі керуючої системи на керований об'єкт для досягнення поставленої мети. У сфері керування закономірності виявляються статистично, іншими словами, розрахункові значення виявляються вірними не в кожному окремому випадку, а тільки в середньому, при багаторазовому повторенні з тими самими вихідними даними. Більш того, математичні вираження, що використовуються для виконання розрахунків при рішенні задач керування, - це не точні формули, а математичні моделі, що відбивають досліджувані явища лише приблизно з якоюсь точністю (звичайно невисокої) і вірогідністю (надійністю). Отриманим результатам не можна вірити однозначно, тому що математична модель, навіть дуже вдала і точна для якихось визначених умов, виявляється непридатною для інших умов, що змінилися [89].

Розробка спеціальних методів економічного аналізу базується на науково обґрунтованій класифікації його видів, обумовленої потребами практики керування. В основі класифікації видів економічного аналізу лежить класифікація функцій керування, оскільки економічний аналіз є необхідним елементом виконання кожної функції керування економікою.

Розвинена ринкова економіка породжує потребу в диференціації аналізу на внутрішній управлінський і зовнішній фінансовий аналіз. Внутрішній управлінський аналіз - складова частина управлінського обліку , тобто інформаційно-аналітичного забезпечення адміністрації, керівництва підприємства.

Зовнішній фінансовий аналіз - складова частина фінансового обліку, що обслуговує зовнішніх користувачів інформації про підприємство, що виступають самостійними суб'єктами економічного аналізу за даними, як правило, публічної фінансової звітності.

Загальні, головні функції економічного керування, чи, як їх іноді називають, основні функції економічної діяльності, можна визначити так:

) інформаційне забезпечення керування (збір, обробка, упорядкування інформації про економічні явища і процеси) ;

)аналіз (аналіз результатів економічної діяльності, оцінка її успішності і можливостей удосконалювання на підставі науково обґрунтованих критеріїв);

) планування (прогнозування, перспективне і поточне планування економічної системи);

) організація керування (організація ефективного функціонування тих чи інших елементів господарського механізму з метою оптимізації використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів економічної системи);

) контроль (контроль за ходом виконання бізнес-планів і управлінських рішень).

Перші дві загальні функції відбивають технологічні етапи керування, що зводяться до інформаційного й аналітичного забезпечення процесу прийняття рішень. Саме прийняття рішень здійснюється у виді функцій керування, що відбивають тимчасові етапи керування: планування, організації керування і контролю. Отже, економічний аналіз і інші види управлінської діяльності, що відбивають першу функцію (бухгалтерський облік, статистика) , є такими функціями керування, що притаманні всім іншим загальним і специфічним функціям керування [30].

По змісту процесу керування виділяють: перспективний (прогнозний, попередній) аналіз, оперативний аналіз, ретроспективний аналіз за підсумками діяльності за той чи інший період. Така класифікація економічного аналізу відповідає змісту основних функцій, що відбивають тимчасові етапи керування:

) етап попереднього керування (функція планування);

) етап оперативного керування (функція організації керування);

) заключний етап керування (функція контролю).

Усі ці три види аналізу присутні в процесах керування господарськими об'єктами. Найбільший розвиток одержав поточний аналіз, особливо в первинних госпрозрахункових ланках народного господарства (підприємствах, виробничих об'єднаннях).

У спеціальній літературі класифікація видів економічного аналізу не обмежується двома головними ознаками по змісту процесу й об'єктам керування. У роботах А.Д. Шеремета пропонується класифікувати види економічного аналізу, крім того, по:

суб'єктах, тобто, хто проводить аналіз ( керівництво й економічні служби, власники й органи господарського керування, постачальники. покупці, аудиторські фірми, кредитні, фінансові органи );

періодичності (періодичний річний, квартальний, місячний, декадний, щоденний, змінний аналіз і разовий, неперіодичний аналіз);

змісту і повноті досліджуваних питань (повний аналіз усієї господарської діяльності, локальний аналіз діяльності окремих підрозділів, тематичний аналіз окремих питань економіки);

методам вивчення об'єкта (комплексний, системний аналіз, функціонально-вартісної, порівняльний, суцільний і вибірковий, кореляційний аналіз і т.д.);

ступеня механізації й автоматизації обчислювальних робіт (аналіз в умовах електронної обробки даних із застосуванням лічильно-перфораційної техніки, лічильно-клавішних машин).

Ці ознаки, практично, враховують усі сторони даного предмета дослідження. Однак з позицій системного підходу необхідно дану класифікацію ознак трохи видозмінити. Найбільш важливими ознаками розподілу аналізу по видах, на думку С.А. Воєводіна є:

) цільова спрямованість аналізу;

) час його проведення;

) методика проведення.

З точки зору предметної спрямованості можна виділити наступні види аналізу:

а)технологічного способу виробництва;

б)продукції;

в)організації.

Останній вид аналізу може підрозділятися, в залежності від місця організації в ієрархічній структурі керування - робоче місце, ділянка, цех, служба, підприємство і т.д.

Виходячи з методики проведення аналізу, його можна розділити на три види:

) системний аналіз (головна умова - цілеспрямованість);

) комплексний (охоплює всі сторони господарської діяльності);

) тематичний (вивчення того чи іншого явища, закономірності).

Важливе значення має принцип класифікації по суб'єктах керування тобто по суб'єктах керуючої системи.

У роботі І.С. Мацкевичюса і Г.Л. Кальчинська відзначається, що дані бухгалтерського обліку складають близько 70% загальної кількості економічних даних промислових підприємств. По деяких джерелах, із загального обсягу даних у суміжних функціях керування підприємствами використовується не більш 15-20%. У той же час облікова інформація промислових підприємств далеко не цілком задовільняє потреби керування. У першу чергу, це відноситься до громісткої і неефективної системи обліку й аналізу [81].

Управлінський облік не регламентується державою, його організація і методи визначаються керівником підприємства, у ньому на перший план у діяльності бухгалтера висуваються управлінські задачі, що вимагають для свого рішення не тільки знань традиційної бухгалтерії, особливо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції і послуг, але і техніко-економічного планування, статистики, аналізу господарської діяльності, розвитого математичного апарата і сучасної обчислювальної техніки. При такім розумінні управлінського бухгалтерського обліку власне бухгалтерський облік, планування, статистика й аналіз господарської діяльності розглядаються як єдине ціле. Управлінський бухгалтерський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тобто зв'язку між обличчями, що працюють на самім підприємстві (агентами), тому управлінський облік називають внутрішнім на відміну від фінансового - зовнішнього.

В економічному аналізі показники підприємства досить часто порівнюють із середніми показниками аналогічних структур, тобто застосовують метод угруповань (структурних і аналітичних).

Місце аналізу в системі керування й існуючий господарський механізм визначають його цільову спрямованість. Оскільки аналіз бере участь в усіх підсистемах керування, то і його мета, в залежності від області застосування, будуть змінюватися. Наприклад, у процесі планування - це виявлення можливостей поліпшення планових показників, оцінка напруженості планових завдань; при організації виробництва - виявлення важливості проблем, визначення фактичної ефективності керуючих впливів, оцінка господарської діяльності організацій; у ході оперативного керування виробництвом - попередження керівника про виникаючі відхиленнях від планового завданні (мети), виявлення причин цих відхилень і визначення найбільш важливих проблем, що вимагають першочергового рішення. Таким чином, складність і розмаїтість застосовуваних методів аналізу залежать від рівня керування системою. Чим нижче сходинки ієрархічної градації керування, тим проблем менше і час їхньої дії коротший, тому тут потрібні прості методи аналізу. На рівні підприємства, галузі аналіз може ускладнюватися, ставати більш різнобічним. Особливо це відноситься до підготовки рішень, зв'язаних із плановим завданням і зміною структури системи. Помилки в цьому випадку діють довгочасно, а отже, і втрати незмірно зростають.

Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень теорії графів, ігор, масового обслуговування, світового планування і управління. Методи економічного аналізу відображені на малюнку 3.2.


Рис.3.2 Методи економічного аналізу*

*Розроблено автором.


Мета складання фінансової звітності надати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень. Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;

участі в капіталі підприємства;

оцінювання якості управління;

оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобовязання;

забезпеченості зобовязань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

прийняття інших рішень.

Аналітична робота це постійна, дослідна діяльність (функція процесу управління), що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів для вивчення і оцінки інформації про стан дотримання податкового законодавства, результати практичної діяльності з виконанням поставлених перед ними завдань, а також про умови, у яких ці завдання виконуються.

Аналітична робота полягає у:

üвивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на діяльність;

üвикористанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективної діяльності.

Аналітична робота є невідємною і найважливішою складовою управлінської діяльності, не епізодичним, короткочасним актом, що виконує спеціально призначений працівник, а функцією усіх ланок системи, що здійснюється постійно. Значення аналітичної роботи в управлінській діяльності усіх рівнів визначається тим, що її результатом повинно бути не тільки виявлення основних проблем і недоліків системи, але й встановлення конкретних шляхів їх усунення на основі наявних та вишуканих можливостей. Основними вимогами до аналітичної роботи є:достовірність, повнота, суттєвість, своєчасність, зрозумілість, нейтральність, співставимість результатів; системність і плановість; комплексне використання методів аналізу.

Перед аналітичною роботою ставиться основна мета:

Øзабезпечення безперервного спостереження за результатами службової діяльності;

Øсистематичне інформування органів влади й управління, керівництва про фактичний стан дотримання податкового законодавства щодо посилення контролю за його виконанням, особливо у частині надходження доходів до бюджету;

Øсвоєчасне застосування заходів щодо посилення боротьби з порушенням податкового законодавства (щоденне реагування);

Øпідвищення якісного рівня боротьби з порушенням податкового законодавства шляхом своєчасного і цілеспрямованого прийняття управлінських рішень ;

Øпідготовка змістовних матеріалів та пропозицій, на підставі яких можливе прийняття ефективних законодавчих актів з боку владних структур.

Із вищезгаданого можна зробити висновок, що провідне місце в аналітичній роботі посідає аналіз і оцінка факторів зовнішнього та внутрішнього середовища України, які визначають основні умови їх функціонування. Існує два напрями діяльності щодо аналізу й оцінки зовнішнього та внутрішнього середовища комплексний (загальний) та вибірковий (частковий) аналіз. Комплексний аналіз передбачає дослідження всього комплексу причин та умов, які впливають або можуть впливати на конкретний обєкт або явище, а також методів і шляхів ефективного впливу на нього. Вибірковий аналіз полягає у дослідженні окремих проблем контролю за дотриманням податкового законодавства. Проте поняття вибірковості дещо умовне і означає його відношення до комплексного аналізу. Тут треба мати на увазі, що дослідження окремої, вибіркової проблеми теж носить, певною мірою, комплексний характер з точки зору вивчення всього спектра причин та умов, які можуть впливати на дане явище.

Такі проблеми найчастіше виявляються у ході комплексного аналізу або формулюються субєктами управління більш високого рівня, а нерідко виникають у ході повсякденної діяльності. Прикладом вибіркового аналізу у масштабі держави може бути вивчення ситуацій, що виникають у звязку з несплатою окремих видів податків або появою та зникненням фірм-одноденок.

Залежно від періоду дослідження виділяють 4 види аналізу:

за минулий період ( більше року ), що проводиться з метою вивчення тенденцій у результатах діяльності податкових органів та тенденцій щодо дотримання податкового законодавства факторів, що їх обумовлюють для одержання прогностичних висновків про можливі зміни цих тенденцій, опрацювання перспективних заходів щодо удосконалення діяльності, а також посилення контролю за дотриманням податкового законодавства;

за звітний період ( квартал, півріччя, 9 місяців, рік ), протягом якого у сфері діяльності оцінюється повний обсяг інформації. Висновки аналізу складають основу для планування роботи.

Залежно від періодичності проведення аналіз розподіляють на три види:

Øпоточний (безперервний) аналіз обстановки на основі оцінки добової, тижневої (декадної) та місячної інформації. Служить потребам оперативного керівництва органом з метою своєчасного внесення корективів у плани роботи та цілеспрямованого вжиття відповідних заходів;

Øперіодичний аналіз, який проводиться на основі оцінки інформації про хід виконання певної програми, завдання після завершення конкретних їх етапів;

Øпозачерговий аналіз здійснюється у випадку виникнення надзвичайних обставин, передбачити які заздалегідь було неможливо ( різка зміна економічних або політичних умов, виявлення значних порушень податкового законодавства, стихійне лихо тощо).

Ефективність будь-якого аналізу прямо залежить від вміння працювати з інформацією. Субєкт аналізу повинен вміти та мати можливість користуватись усіма доступними джерелами інформації і забезпечувати своєчасне та оптимальне їх використання у ході аналізу.

Конкретне аналітичне дослідження передбачає такі етапи:

. Визначення мети аналітичної роботи.

. Вибір обєктів і складання плану (програми) дослідження (перелік питань, які вивчаються).

. Вибір (розробка) методики дослідження.

. Складання плану організаційних питань.

. Перевірка методики дослідження.

. Збирання матеріалу.

. Аналіз зібраного матеріалу, його узагальнення, формулювання висновків.

. Перевірка висновків, їх аналіз на практиці.

. Підготовка пропозицій за результатами аналізу.

Збір інформації для проведення аналітичної роботи здійснюється із застосуванням основних методів (вивчення документів, опитування, спостереження, експерименту).

. Вивчення документів підбір і аналіз текстів з тематики аналізу, вивчення нормативних актів, звітної документації, довідок, поточного листування, матеріалів конкретних справ, заяв, пропозицій громадян, публікацій у пресі.

. Опитування проводиться, як правило, у вигляді анкетування та інтервювання.

Управлінське рішення це рішення відповідного керівника, засноване на законах та підзаконних актах, аналізі та оцінці оперативної обстановки, яке містить постановку цілі (мети), обґрунтування засобів їх здійснення, та прийняте в установленому порядку, що забезпечує організаційну стабільність та вдосконалення діяльності органів для виконання завдань ДПС України відповідно до чинного законодавства.

Управлінське рішення завжди повязане з визначенням мети. Тому цілі конкретних управлінських рішень органів повинні розглядатись у контексті цілей загальнодержавної політики у сфері дотримання податкового законодавства.

Управлінські рішення слід розглядати як засіб втілення в життя директивних установок у сфері контролю за дотриманням податкового законодавства, з одного боку, та як засіб організації діяльності цих органів, а також їх підрозділів з метою реалізації цих установок з іншого. Одночасно ці рішення повинні забезпечувати організаційну стабільність та розвиток системи.

Теорія і практика управління накопили доволі багатий арсенал методів підготовки управлінських рішень. Насамперед, це методи аналізу, моделювання, вимірів, розрахунків, експертних оцінок, соціологічних досліджень і ряд інших.

Для керівників та інших працівників, які беруть участь у розробці управлінських рішень, важливим положенням є системне бачення управлінських рішень. Це дає змогу оцінювати пріоритети в умовах конкретної ситуації вже на початкових стадіях розробки рішення, відшукувати не тільки проблеми, а й засоби їх розвязання, тобто діяти цілеспрямовано, забезпечувати послідовність і наступність рішень, ритмічність і планомірність процесу їх розробки та прийняття, дозволяє розглядати кожне з них як ланку у загальному ланцюгу постановки і реалізації цілей діяльності.

Це може бути досягнуто лише при використанні системного підходу як методологічної бази розробки управлінських рішень. Суть його полягає у наявності:

Øясного бачення мети дослідження: у кожному управлінському рішенні повинен чітко простежуватись звязок між метою управління, ситуацією та проблемою, що виникла;

Øповної і цінної інформації, яка використовується для вироблення та реалізації рішення;

Øповного розкриття якісних та кількісних аспектів з конкретизацією його певних сторін. Залежно від характеру управлінських рішень можливий акцент на тій чи іншій стороні рішення;

Øоцінки результатів здійснення та ефективності рішення;

Øретельного аналізу проблемної ситуації, конкретних умов та існуючих можливостей розробки і реалізації рішення;

Øчітких вказівок у рішенні про порядок дій, виконавців, терміни та порядок контролю за виконанням даного рішення;

Øобліку та оцінки можливих наслідків здійснення управлінських рішень, у т. ч. і негативних у суміжних сферах керованої системи.

Складність і різноманітність завдань та функцій зумовлює необхідність прийняття безлічі управлінських рішень. Чим більше завдань доводиться розробляти й виконувати одночасно, тим більшою є потреба виконувати їх у взаємній погодженості.

Уся сукупність управлінських рішень, що приймаються та виконуються, створює систему управлінських рішень, тобто всі рішення, що приймаються, повинні розглядатись у єдиному комплексі. Комплексність у даному випадку означає єдність головної мети у сфері боротьби з порушеннями у сфері оподаткування, забезпечення дотримання податкового законодавства, а також повязаних з цим основних напрямів діяльності, форм та методів їх реалізації. У цьому комплексі повинні бути поєднані організаційні, правові, тактичні, методичні та інші аспекти.

В умовах дії різнохарактерних управлінських рішень великого практичного та гносеологічного значення набуває їх класифікація, яка дає можливість виділити основні види рішень, описати та упорядкувати їх комплекс, забезпечити швидкість пошуку і прийняття нових рішень з урахуванням діючих, а також контроль за їх виконанням, виключити повторне (дублююче) прийняття рішення з одних і тих же питань, удосконалити потоки документації та визначити шляхи усунення недоробок і прорахунків у частині прийняття та виконання рішень.

Класифікація управлінських рішень здійснюється за наступними ознаками.

. За цільовим призначенням:

стратегічні (концептуальні) плани роботи на рік і більше, установчі, концепції розвитку, програми (комплексні, цільові) удосконалення діяльності у частині окремих проблем боротьби з ухиленням від сплати податків та інших обовязкових платежів;

тактичні (ситуаційні) накази, вказівки, рішення колегії або оперативної наради, а також плани, що складаються у процесі управління. Такі управлінські рішення призначені стабілізувати діяльність шляхом своєчасного внесення коректив у роботу та усунення відхилень від стратегічних рішень.

. За масштабами впливу:

загальні (комплексні) управлінські рішення, що стосуються всієї або значної частини системи управління;

часткові (локальні) управлінські рішення, що стосуються окремих завдань, підрозділів служб та напрямів роботи.

. За глибиною впливу:

багаторівневі управлінські рішення, які стосуються всіх рівнів системи або однієї служби на всіх рівнях І);

однорівневі управлінські рішення, що стосуються одного рівня системи повністю або одного чи декількох структурних підрозділів, служб одного рівня, тобто у межах конкретної податкової адміністрації або інспекції.

. За спрямованістю впливу:

зовнішні управлінські рішення, спрямовані на реалізацію основних функцій системи, тобто тих, заради яких і створена система. Вони забезпечують координацію і взаємодію податкової служби з іншими органами державного управління, а також з іншими підприємствами, організаціями та установами;

внутрішні управлінські рішення, які призначені для забезпечення внутрішньої організаційної роботи в системі податкової служби, спрямованої на належну структуризацію системи, на оптимальну організацію процесу її функціонування, поліпшення планування, контролю, підготовки кадрів, ресурсогозабезпечення.

. За способом прийняття:

одноособові управлінські рішення, що приймаються конкретною посадовою особою (керівником податкового органу, його структурного підрозділу);

колективні управлінські рішення, що приймаються колективно. Можуть використовуватись переважно у навчальних закладах, громадських організаціях;

колегіальні (приймаються спеціально уповноваженими органами колегіями державних податкових адміністрацій та іншими органами).

. За юридичними властивостями:

нормативні управлінські рішення, що нормативно закріплюють основи організації і тим самим забезпечують їх організаційну сталість. Такі рішення розраховані на багатократне, тривале використання;

індивідуальні управлінські рішення, що мають одноразове призначення і після виконання припиняють свою дію (накази про призначення на посаду та звільнення з неї, про присвоєння спеціального звання працівникові податкової служби тощо).

. За джерелами виникнення:

рішення на виконання розпоряджень органів більш високого рівня управлінські рішення на виконання директивних вказівок центральних і місцевих органів влади, на виконання вимог наказів, вказівок;

ініціативні управлінські рішення, що приймаються з власної ініціативи, його структурного підрозділу тощо на основі виявлених проблем, виходячи з характеру обстановки та виникаючих завдань. З числа ініціативних рішень виділяють додатково так звані ситуаційні управлінські рішення оперативного реагування на швидкі зміни обставин через непередбачені події або факти.

. За способом фіксації: усні та письмові.

. За можливостями використання:

багаторазові (типові) управлінські рішення, дія яких розрахована на час до їх відміни або на конкретний термін (накази, розпорядження, інструкції, дія яких припиняється у разі відміни або у звязку із закінченням точно встановленого терміну використання);

одноразові управлінські рішення, що розраховані для конкретної ситуації (наприклад, індивідуальні), після реалізації якої вони припиняють свою дію (накази, розпорядження щодо зарахування або звільнення з посади, матеріального стимулювання тощо).

. За ознакою початку або кінця завдання:

вихідні (початкові) управлінські рішення, що означають необхідність проведення процесу чи виконання якихось завдань (проведення перевірок щодо дотримання податкового законодавства, доведення планових та спеціальних завдань до підпорядкованих органів тощо);

підсумкові управлінські рішення, що розглядають наслідки виконання завдання (накази про результати роботи податкового органу або його структурного підрозділу за квартал, півріччя, рік, а також про виконання планів, програм тощо).

. За часом дії (тривалістю):

короткострокові управлінські рішення, термін виконання яких не перевищує місяць;

довгострокові управлінські рішення, термін виконання яких більше місяця.

Перерахований перелік управлінських рішень не є вичерпним, не всі вони однаковою мірою використовуються на практиці. Проте така класифікація потрібна в першу чергу для того, щоб краще зрозуміти саму природу управлінських рішень.

Умови ефективності управлінських рішень. Як показує практика, не всі рішення однаково успішно виконуються. На хід виконання їх впливає ряд факторів:

. Наукова обґрунтованість рішення повинно базуватись на всебічному пізнанні причинно-наслідкових звязків соціально-правової сфери життя і діяльності, на матеріалах ретельного аналізу оперативної обстановки. Іншими словами, воно повинне передбачати, враховувати і прогнозувати перебіг подій, наслідки та результати.

. Належне інформаційне забезпечення дає можливість обґрунтувати мету, шляхи та засоби її досягнення, оперативно регулювати процес реалізації рішення. Рішення буде результативним, якщо процес його підготовки, прийняття та виконання забезпечується необхідним обсягом інформації.

. Законність відповідність не тільки букві закону, а й духу законодавства, це відповідність державним та відомчим нормативним актам, наказам, нормативам, інструкціям.

. Повноважність та владність субєкт управління, що приймає управлінське рішення, повинен бути наділений певним обсягом повноважень. Дотримання даної вимоги надає рішенню сили, здатної впливати на субєкт управління і застосовувати примус у вигляді санкцій.

. Компетентність управлінське рішення повинне прийматись органом, що має таке право. Різко знижується компетентність, коли певним органом підмінюються функції нижчих, особливо підпорядкованих йому органів.

. Своєчасність та актуальність управлінські рішення повинні бути прийняті для розвязання найбільш важливих проблем в оптимальні для цього терміни.

. Гнучкість співвідношення управлінського рішення із субєктивними особливостями виконавців та особливостями умов, за яких управлінське рішення буде реалізовуватись. Ефективним є управлінське рішення, що залишає простір для виявлення ініціативи.

. Розвязання проблеми повністю або на тривалий термін повторні рішення з одного і того ж питання потребують великих затрат часу, енергії, сил і одночасно послаблюють виконавську дисципліну.

. Адаптація управлінського рішення до виконавського рівня управлінське рішення повинно бути реальним, посильним, збалансованим, оскільки у протилежному випадку підривається віра виконавців у власні можливості, падає ініціатива та активність, проте, з іншого боку, явно полегшені завдання розслаблюють співробітників.

. Наступність і несуперечливість управлінське рішення повинно бути логічним продовженням прийнятих раніше стратегічних рішень.

. Виконавська дисципліна управлінського персоналу юридична відповідальність працівників за ретельність або неналежне виконання обовязків, а також неприйняття необхідних управлінських рішень на своєму рівні та у межах своєї компетенції.

. Суспільна мотивація та інтереси справи співробітники мають знати, якими мотивами керувався керівник, приймаючи управлінське рішення, і які цілі будуть досягнуті в результаті його виконання. Відомчі нормативні акти основа системи управлінських рішень. У загальному вигляді систему управлінських рішень можна представити як таку, що складається з планів та відомчих нормативних актів. Оскільки планування буде розглядатися дещо пізніше, зупинимося на відомчих нормативних актах (організаційно-розпорядчих документах).

До складу організаційно-розпорядчих документів входять:

нормативні наказ, розпорядження, положення, інструкція, настанова, статут, правила, директива, інструктивний лист;

не нормативні вказівка, посадова інструкція, припис, протокол (рішення) оперативної наради, резолюція[59],[66],[79],[90].


3.2 Теоретичні аспекти аналізу, прийняття та реалізації управлінських рішень


Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються тільки за умови дотримання певної послідовності їх підготовки, прийняття та реалізації. Для цього встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збиранням, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих виконавців, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання певних завдань.

Підготовка та прийняття рішень у державному управлінні, складність завдань управління вимагає застосування системного підходу до підготовки і реалізації управлінських рішень, який передбачає:

розгляд керованого об'єкта, як системи;

віднесення проблеми, що розглядається, до компетенції окремого рівня управління, який виступає складовою загальної системи управління;

локалізацію ситуації в межах системи, що розглядається;

типізацію процесу прийняття рішень (з окресленням у ньому загального для вирішення завдань у рамках досліджуваної системи).

У цілому, процес підготовки, прийняття і реалізації управлінського рішення включає такі етапи і стадії.

Етап підготовки управлінського рішення об'єднує:

) визначення цілі (сукупності цілей);

) збір і аналіз інформації про завдання, яке підлягає вирішенню;

) визначення, прогнозування розвитку ситуації і формування проблем;

) генерування варіантів можливих управлінських рішень;

) формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень.

Етап прийняття і реалізації управлінського рішення охоплює:

) прийняття рішення (вибір одного, найбільш ефективного варіанта дій);

) доведення управлінських рішень до виконавців;

) складання плану реалізації управлінських рішень;

) організацію виконання управлінських рішень;

) контроль за виконанням управлінського рішення.

Безумовно, такий поділ є умовним. За характером проміжного результату цей процес можна поділити на три етапи: виявлення цілей, розробка і прийняття рішень, організація виконання і контроль.

Управлінські рішення мають певні спрямованість та класифікацію (див. рисунок 3.3.).


Рис. 3.3. Класифікація управлінських рішень*

*Розроблено автором.


Вибір цілі відповідальна стадія процесу розробки управлінського рішення, в основі якої лежать аналіз стану керованої системи, виявлення тенденцій її розвитку і бажаного стану в майбутньому. Намічену ціль порівнюють і погоджують з цілями розвитку інших об'єктів управління, які реалізуються різними суб'єктами управління у вертикальному і горизонтальному плані. При цьому встановлюють, наскільки дана ціль відповідає досягненню цілей вищого порядку. На цій стадії доцільно розробити «дерево цілей», що дасть змогу виробити струнку схему послідовного здійснення заходів у конкретній ситуації.

Для оцінювання ситуації і підготовки рішення орган управління має бути забезпечений повною і своєчасною інформацією. Зміст процесу управління полягає у перетворенні інформації зворотного зв'язку на інформацію управлінських рішень. Для прийняття рішення потрібна наукова (ноу-хау), нормативна, інструктивна, правова, статистична, планова та інша інформація, яка має:

ØАналіз (процесу).

ØПрогноз (процесу).

ØВиявлення проблемної ситуації Формування цілей.

ØПошук та формування альтернативних рішень.

ØПостановка завдання.

ØПогодження і затвердження рішення.

ØВибір рішення.

ØФормування та коригування плану реалізації рішення.

ØОблік, контроль та аналіз реалізації рішення.

ØКоординація виконання рішення.

Підготовка та прийняття рішень у державному управлінні повинна відповідати вимогам актуальності, достовірності, достатності, доступності та автентичності.

Джерелами інформації для прийняття управлінських рішень можуть бути:

а) норми законодавчих та інших актів;

б) звернення громадян до державних органів щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав;

в) обов'язкові вказівки вищих за організаційно-правовим статусом органів державної влади, які підлягають виконанню нижчими за цим статусом органами і забезпечують реальність державного управління;

г) факти, відносини, виявлені у процесі контролю, які відображають стан керованих об'єктів;

д) проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації, що потребують оперативного і активного втручання державних органів;

е) опитування експертів тощо.

Про підготовку рішення говориться тільки в тому випадку, якщо для досягнення цілі продумано різноманітні варіанти, є різні шляхи і засоби, між якими можна зробити вибір. Альтернативи потрібно визначати з урахуванням конкретного місця (рівня управління) і часу (тривалості періоду реалізації рішення). Виявлення і вироблення повної сукупності альтернатив, які містять всі допустимі варіанти дій для досягнення поставленої цілі, належать до найбільш складних проблем державного управління [59].

Використання об'єктивних критеріїв оцінювання варіантів рішення дає змогу порівняти варіанти і вибрати найкращий. При підготовці рішень у державному управлінні принципово важливо висунути і застосувати по можливості не суперечливі критерії внутрішньої (з погляду даної організації, органу) і кінцевої (суспільної, економічної тощо) доцільності тих чи інших дій керованої системи. Тому значна увага на даному етапі має бути приділена узгодженню державних і відомчих інтересів. В принципі, ефективність внутрішнього функціонування керованого об'єкта має «працювати» на ефективність суспільної життєдіяльності. Саме ті параметри, які збігаються, мають братися за критерії управлінських рішень.

Вибір критеріїв управлінських рішень у державному управлінні має здійснюватись виходячи з того, як кінцевий результат управлінського рішення вписується в запит суспільства і задовольняє суспільний розвиток, Це вимагає при порівнянні альтернатив управлінських рішень використовувати комплекс економічних, соціальних, політичних, організаційних критеріїв. За основу необхідно взяти критерії загальної соціальної та спеціальної соціальної ефективності державного управління [90].

Системний підхід до підготовки і реалізації управлінських рішень вимагає не тільки структуризації цього етапу процесу управління, типізації відповідних робіт і операцій, умов їх здійснення, а й комплексного його забезпечення стосовно змісту. Основними складовими такого комплексу є: правове, інформаційне і документальне, організаційне, технічне, психологічне, консультативно-дорадче забезпечення. Правове забезпечення передбачає всебічне використання засобів і форм юридичного впливу на суб'єкт і об'єкт управління з метою забезпечення високої якості підготовки і реалізації управлінського рішення. Підготовка та прийняття рішень у процесі вироблення і реалізації рішення включає підготовку пропозиції про зміну чинних чи застарілих і фактично таких, що втратили силу нормативних актів, які стримують якісне вирішення проблеми; укладання необхідних угод з різними організаціями, які залучаються до розробки і реалізації рішень; документальне оформлення результатів реалізації рішень[79].


3.3 Аналіз ступеня обґрунтованості системи прийняття управлінських рішень


Науковий напрям Економічне обґрунтування управлінських рішень на сьогодні є новим і недослідженим, тому методи цього дослідження є актуальні.

Однією із невирішених раніше частин загальної проблеми, якій присвячується робота, є необхідність реформування політики прийняття управлінських рішень на підприємствах з визначенням того, що така необхідність, насамперед, базується на принципах прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень і їх оптимальних варіантів на рівні, достатньому для їх упровадження, в тому числі на державному, а також забезпечення обовязковості їх реалізації з недопущенням проявів дискримінації щодо реалізації на міжнародному ринку товарів вітчизняного виробництва. В автоматизованій системі управління джерела формування масиву інформації нових управлінських рішень базуються на:

використанні результатів науково-дослідних структур на взаємовигідних умовах, незалежних експертних оцінок висококваліфікованих менеджерів, які здатні чітко висловлювати свої думки і вміють ефективно вирішувати управлінські конкретні проблеми, проводити аналіз і достовірну, незалежну оцінку товарного ринку, регіональних та структурних диспропорцій у системі суспільного виробництва на товарному ринку, ринку капіталу і ринку праці, а також досягнень науки та техніки, нових можливостей використання нового товару, товару конкурентів [87];

вміють опитувати споживачів і аналізувати інформацію про незадоволені проблеми, вести розмову з торговельним персоналом, який безпосередньо контактує з покупцем, з постачальниками продукції, посередниками-менеджерами з реалізації продукції; маркетингових дослідженнях діючих підприємств, рекламних агентств та інших підприємств.

Для стратегічного прогнозування, економічного обґрунтування управлінських рішень також необхідно мати достовірну інформацію стосовно того, що коли будь-яка ланка управлінської діяльності стане збитковою для підприємства і виникне необхідність пошуку перспективних, ефективних ланок управління бізнесом, при можливому посиленні конкуренції чи встановленні недосконалої правової бази з введення різних обмежень на реалізацію продукції. Це робить дану ланку діяльності недоцільною для подальшого випуску не конкуренто захищеної продукції [91].

Економічне обґрунтування управлінських рішень, повязане з виявленням співвідношення між попитом та пропозицією на товар, політикою цін, прогнозними розрахунками капіталовкладень, податковими відрахуваннями, одержанням прибутку і розрахунком критичної межі беззбитковості, визначенням можливостей обсягу виробництва та реалізації конкурентоспроможної продукції і потреб систем матеріально-технічного забезпечення та управління збутом продукції в системі матеріально-технічних запасів споживання, в операційній інфраструктурі підприємства (управління ремонтними, інструментальними, енергетичними, транспортними і складськими господарствами), з високою якістю продукції (послуг) і управлінням конкурентною стратегією підприємства на перспективу 10 і більше років. Методика економічного обґрунтування управлінських рішень, що стосуються менеджменту операційної (виробничої) системи підприємства, базується на прийнятті управлінських рішень у виробничій діяльності підприємства, в управлінні системою планування, в системі матеріально-технічного забезпечення та управлінні збутом продукції (послугами), в системі матеріально-технічних запасів, в операційній інфраструктурі підприємства, а також в управлінні якістю продукції, перспективним конкурентним захистом продукції (послуг) авіаційного підприємства [84].

Економічне обґрунтування управлінських рішень, повязаних з фінансовим менеджментом підприємства, визначає основні функції та управлінські структурні відносини підприємства з визначення потреб у фінансових ресурсах; управління основними видами фінансування, джерелами фінансування та особливостями їх отримання (зовнішнє, акціонерне, кредитне, довгострокове фінансування, фінансування за допомогою облігацій, акцій, середньо короткострокове фінансування; кредити під заставу обладнання, відсоткова ставка); управління формуванням капіталу підприємства .

Стратегія економічного обґрунтування управлінських рішень спрямована на залучення фінансових коштів стосовно розподілу та використання фондів підприємства, основного (основні фонди, дострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи) і оборотного капіталу (готівка, кошти боржників і складські запаси) та управління процесами формування фінансового плану підприємства основного бюджету і його структур з урахуванням дій комерційного ризику та виникнення небезпеки кризових явищ і ситуацій на підприємстві.

Рис. 3.4. Процес підготовки і прийняття рішення*

*Розроблено автором.


Економічне обґрунтування управлінських рішень в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій повязане з бізнесом і тими подіями, настання яких може призвести до втрат великих фінансових коштів, якщо менеджер не передбачить вірогідності тих чи інших ризиків. Економічне обґрунтування управлінських рішень щодо зниження ступеня підприємницького ризику і небезпеки кризових явищ і ситуацій спонукає менеджера протидіяти виникненню економічних криз, кризових явищ та ситуацій і сприяє подоланню їх наслідків шляхом ефективного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю і працею персоналу, особливостями стратегічного прогнозування і бюджетного планування, стимулюванням, мотивацією та ін.[87].

Для економічного обґрунтування управлінських рішень, повязаних з менеджментом зовнішньоекономічної діяльності підприємства, необхідно формувати масив достовірної техніко-економічної інформації на підприємстві як обєкт дослідження про наступне:

управління організацією експортно-імпортних операцій (організація експортних та імпортних операцій торговельно-посередницькі операції - торговельні, комісійні, агентські, брокерські фірми); управління валютним регулюванням (внутрішні властивості валютного ринку, механізми - обєкти - інструменти валютного регулювання);

управління стимулюванням та захистом іноземних інвесторів (залучення інвестицій, доступ до нових технологій, передових методів управління, зарубіжних ринків, досвіду щодо приватизації та перебудови економіки, податки, що не повязані з доходами, міжнародні аспекти податкових стимулів);

управління розвитком вільних економічних зон (експортно-виробничі зони, зони операційних систем і зовнішньої торгівлі, науково-технічні парки США, технополіси Японії); участь в управлінні міжнародними фінансовими підприємствами (міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантій інвестицій (МАГІ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР);

участь в управлінні міжнародними товарними ринками (міжнародні товарні біржі, міжнародні товарні аукціони і торги, міжнародні ярмарки та виставки);

стратегічний менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства (планування ринкової стратегії підприємства, управління маркетинговими дослідженнями на зовнішньому ринку вивчення обєкта дослідження, товару, покупця, ринку, середовища міжнародного маркетингу, системи міжнародної торгівлі, економічної, політико-правової, культурної і спеціалізованих сторін системи підприємства);

укладення контрактів у зовнішньоекономічній діяльності і управління контрактною діяльністю в цій діяльності (специфіка умов зовнішньоторгового контракту, ціна товару, умови платежу, підготовка до укладання контракту, вибір контрагента та ін.);

управління ціновою політикою на зовнішньому ринку (цінова стратегія підприємства, ціни зовнішньоторговельних контрактів, способи фіксації цін, техніко-комерційні поправки); управління механізмом розрахунків у зовнішньоторговельних операціях (платіж готівкою, авансовий платіж, платіж у кредит, інкасова форма розрахунків і відкритий рахунок);

управління транспортним забезпеченням зовнішньої торгівлі (морські, залізничні, повітряні, автомобільні перевезення); управління страховим захистом зовнішньоекономічних операцій підприємства (страхування зовнішньоекономічного ризику експортних кредитів страхування від валютного та кредитного ризиків під час здійснення зовнішньоекономічних контрактів);

стратегічний менеджмент міжнародних підприємницьких проектів (бізнес-план, фінансовий план, інвестиційний, фінансовий аналіз проектів, залучення кредитних ресурсів для впровадження міжнародних підприємницьких проектів);

оцінку ефективності економічного обґрунтування управлінських рішень, повязаних з менеджментом зовнішньоекономічної діяльності підприємства з урахуванням подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій.

Для економічного обґрунтування управлінських рішень, які приймаються керівництвом підприємства з метою вибору оптимальних (ефективних) варіантів, для їх впровадження в ту чи іншу систему операційної або іншої структури підприємства необхідно зібрати показники (достовірну статистичну техніко-економічну інформацію) управлінської діяльності підприємства, використовуючи експертні оцінки менеджерів високої фахової кваліфікації [94].

На основі сформованого масиву достовірної техніко-економічної інформації будується статистична оптимізаційна економіко-математична модель показників економічного обґрунтування управлінських рішень на підприємстві. Така модель є набором параметрів, обєднаних в єдине ціле регресійними рівняннями. Для отримання статистичних економіко-математичних моделей показників економічного обґрунтування управлінських рішень, їх оптимальних кількісних показників загальна методика проведення дослідження включає такі основні етапи:

формування техніко-економічних параметрів підприємства з розподілом їх на: вихідні (показник економічного обґрунтування управлінських рішень ) і вхідні, що дає можливість вибрати основні ознаки і визначити фактори їх майбутньої моделі;

дослідження підприємства, оцінка точності вимірів і реєстрація його техніко-економічних параметрів;

обґрунтування обсягу вхідної статистичної інформації з метою отримання достовірних даних для дослідження підприємства;

проведення дослідницько-статистичного експерименту зі збирання техніко-економічної інформації про обєкт дослідження;

статистичний аналіз одержаної інформації (побудова гістограм полігонів розподілу, перевірка гіпотези про нормальність емпіричного розподілу параметрів процесу дослідження та ін.);

оцінка форми звязку;

проведення багатофакторного регресійного аналізу (визначення коефіцієнтів регресії, залишкової дисперсії, відкидання незначних параметрів рівняння регресії, використовуючи багатоступеневий аналіз часткових коефіцієнтів кореляції і коефіцієнта багатофакторної кореляції, перевіряючи при цьому значущість коефіцієнтів регресії за Т-критеріями, адекватність рівняння регресії та ін.);

одержання оптимальних значень показників від впровадження управлінських рішень на основі реалізації алгоритмів визначення оптимальних варіантів на компютерній техніці за економіко-математичною моделлю;

одержання реальних (прогнозних) оцінок приросту, що стосуються прибутку (обсяги виробництва продукції, її собівартості, послуг та ін.), з урахуванням якісних показників продукції в результаті впровадження на авіаційному підприємстві економічно обґрунтованих управлінських рішень в умовах подолання авіаційним підприємством економічних ризиків і небезпеки виникнення кризових явищ і ситуацій [94], [89].

З дослідження випливають висновки про те, що впровадження методології прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень на певному підприємстві створює умови для одержання максимального прибутку в результаті оптимізації комплексного механізму прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень, що і є на сьогодні основним завданням господарювання в Україні. При цьому необхідно активно впроваджувати механізми реалізації продукції не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному ринку.

У процесі визначення перспективи подальшого розвитку у даному напрямі встановлено, що державна стратегія має бути спрямована на вирішення проблеми прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень, що передбачає збільшення витрат на розвиток стратегічних галузей економіки, зміцнення недержавних форм власності, а також реформування оплати праці і податкової системи.

Управлінське рішення це соціальний акт, в якому в логічній формі (текстуальна модель) висловлені впливи управлінських ланок на суспільну систему (керовані об'єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні.

Державні управлінські рішення це управлінські рішення, що приймаються вищими та центральними органами (та їх керівниками) з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій держави, державної політики, організації державної влади, вирішення інших проблем державного рівня та які задовольняють певним, наведеним далі ознакам.

Державно-управлінське рішення це:

)Усвідомлено зроблений суб'єктом державного управління вибір цілеспрямованого впливу на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі.

)Владна воля держави, що набуває офіційно вираженої форми завдяки закріпленню її в державних актах, які видаються державним органом чи посадовою особою у відповідності з його компетенцією і в межах наданих повноважень.

Особливості управлінських рішень:

правова форма;

розробка на достовірній фактологічній основі;

відповідність компетенції органу;

несуперечливість приписів, що складають зміст рішення;

ресурсне забезпечення завдань;

адресність;

можливість оцінки виконання визначених завдань тощо.

Етап прийняття і реалізації управлінського рішення охоплює:

прийняття рішення (вибір одного, найбільш ефективного варіанта дій);

доведення управлінських рішень до виконавців;

складання плану реалізації управлінських рішень;

організацію виконання управлінських рішень;

контроль за виконанням управлінського рішення.

Управлінські рішення приймаються в установленому порядку, базуються на аналізі та оцінці можливих альтернатив, мають директивний (обов'язковий) характер; подібно до обміну інформацією рішення виступає як складова частина кожної з функцій управління; тому процес прийняття і здійснення рішень розглядаються як "наскрізний", що пронизує та об'єднує всі функції, як один із важливих звязуючи процесів в управлінні соціальною системою.

Основою вироблення і прийняття управлінських рішень є інформаційні процеси - пошук, передача і перетворення інформації в різних ланках системи управління. Від якості прийнятих рішень великою мірою залежить ефективність управління і діяльності організації в цілому

Ознаками високої якості управлінського рішення є:

своєчасність (швидкість прийняття),

надійність (обґрунтованість),

економічність (мінімальна кількість ресурсів, що споживаються),

кількісна визначеність,

можливість чіткого контролю.

Основні функції управлінського рішення:

спрямовуюча,

забезпечуюча,

організаційна,

координуюча,

стимулююча.


Табл. 3.1.

Етапи в процесі планування управлінського рішення*

ЕтапЗмістЕтап 1Цілепокладання (формування цілей). Чого саме ви хочете досягти? Це найважчий етап. Його не можна формалізувати. Особистість менеджера, керівника, управлінця, державного службовця проявляється в залежності від змісту цілей, які він реалізує.Етап 2Підбір, аналіз і оцінка способів досягнення поставлених цілей. Взагалі то можна діяти будь-якими способами. Проте, який з них виявиться найкращим, а які відкинуті як недоцільніЕтап 3Складання переліку необхідних дій. Що конкретно треба зробити, щоб здійснити вибраний на попередньому етапі варіант досягнення поставлених цілей?Етап 4Складання програми робіт (плану заходів). В якому порядку краще всього виконувати намічені на попередньому етапі дії, враховуючи, що багато з них повязані між собою.Етап 5Аналіз ресурсів. Які матеріальні, фінансові інформаційні, кадрові ресурси знадобляться для реалізації плану? Скільки часу піде на його виконання ?Етап 6Аналіз розробленого варіанту плану. Чи вирішує розроблений план поставлені на попередньому етапі «завдання»? Чи витрата ресурсів влаштовує? Чи є пропозиції до поліпшення плану? Можливо варто повернутись до першого, другого чи інших етапів?Етап 7Підготовка детального плану дій. Необхідно деталізувати розроблений на попередніх етапах план, вибрати погоджені між собою терміни виконання окремих робіт, розрахувати необхідні ресурси. Хто буде відповідати за окремі ділянки роботи?Етап 8Контроль за виконанням плану, внесення необхідних змін. Контроль розглянемо окремим питанням*Розроблено автором.


Для того, щоб бути ефективним (оптимальним або раціональним) , досягти якихось поставлених цілей, рішення має відповідати таким вимогам:

бути реальним;

містити механізм реалізації;

готуватись, ухвалюватись та виконуватись в реальному масштабі часу;

бути реалізованим;

бути гнучким;

передбачати можливості верифікації (перевірки істинності) і контроль за виконанням.

Вироблення і прийняття рішень один із найбільш важливих і складних процесів управлінської діяльності, в якому від кожного керівника в системі державного управління вимагається компетентність, висока оперативність, знання та навики використання методів і технологій управління.

При прийнятті управлінського рішення необхідно враховувати об'єктивно діючі закони управління, а саме:

) залежність організаційних форм і методів управління від структури державного устрою, матеріально-технічної бази та умов управління;

) збереження пропорційності й оптимального співвідношення всіх елементів системи державного (регіонального) управління;

)єдності організаційно-методологічних основ на всіх рівнях державного управління;

)єдності й підлеглості критеріїв ефективності, які застосовуються у процесах управління;

)відповідності потрібного часу та часу, наявного в розпорядженні підчас вирішення завдань управління;

)залежності ефективності вирішення завдань управління від обсягу та об'єктивності використаної інформації.

На основі прийнятого рішення керівник формулює конкретні завдання підлеглим (підрозділам), що беруть участь у досягненні мети. Виконання поставлених завдань здійснюється в процесі діяльності за безпосередньої участі керівника управління реалізацією рішення, в результаті чого у нього нагромаджується необхідний досвід, здійснюється вплив на ситуацію (якщо це можливо), що приводить до змін в елементах внутрішнього або зовнішнього середовища, а також вдосконалюється структура сил і засобів, покращуються їх якісні й кількісні характеристики.Виходячи із визначеної моделі формування управлінського рішення як варіант пропонується така послідовність вироблення раціонального рішення (див. рис 3.5).


Рис. 3.5 Процес вироблення раціональних рішень*

*Розроблено автором.


Для прийняття управлінських рішень застосовується диференціальний аналіз, як аналіз альтернативних варіантів. Концепція диференціальних витрат і доходів альтернативна концепції повних витрат і повної собівартості. Використовують цю концепцію при вирішенні тимчасових проблем (проблем альтернативного вибору), коли керівник змушений вибрати кращу з декількох можливих альтернативних моделей поведінки.

Для вибору кращого варіанта, як правило, порівнюють витрати і доходи та визначають прибуток (або збиток), що його забезпечує прийняття того або іншого варіанта рішення. Досвід показує, що при цьому немає необхідності порівнювати всі доходи і витрати кожного варіанта, адже частина з них будуть однаковими у всіх варіантах і не змінять загальної оцінки, а лише збільшать обсяг розрахунків. Тому для аналізу альтернативних варіантів рішення доцільно брати лише релевантні доходи і витрати, тобто такі, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Зміненими ж можуть бути лише доходи і виграти, які стосуються майбутнього, а ті, що мали місце в минулому, вже ніякими управлінськими рішеннями не можна змінити. Отже, минулі витрати не можуть бути релевантними[91], [94].

Прикладами релевантних витрат можуть бути:

а) майбутні маржинальні витрати;

б)приростні витрати різниця між витратами різних варіантів дій. Їх ще називають «додаткові», «диференціальні» або «інкрементні» витрати;

в) альтернативні витрати це втрачена вигода при виборі одного варіанта і відмові від іншого.Їх ще називають «можливі» витрати.

Диференціальними називають такі витрати і доходи, які становлять різницю між альтернативними варіантами. Але термін «диференціальні витрати» не завжди має те ж значення, що і термін «змінні витрати», хоча вони часто і збігаються. Диференціальні витрати можуть включати і деякі статті постійних витрат.

Маржинальні витрати завжди збігаються з поняттям «змінні витрати», а інколи з поняттям «диференціальні витрати». Терміни «приростні» та «релевантні» витрати звичайно означають те, що і «диференціальні витрати».

Між повними і диференціальними витратами є три важливих відмінності:

) повна собівартість це сума всіх прямих та відповідної частки накладним витрат, що припадають на даний об'єкт калькулювання, а диференціальні витрати це лише ті елементи собівартості, які є різними в різних варіантах;

) інформація про повні витрати забезпечується безпосередньо обліком собівартості, який і створено для визначення таких витрат в системному порядку на документальній основі. Для збирання ж даних про диференціальні витрати спеціальної системи обліку на регулярній основі немає, а їх рівень визначається розрахунковим шляхом аналізу ситуації, що може скластися прирізних варіантах рішень;

) система обліку повної собівартості збирає і обробляє інформацію про минулі витрати, які вже понесені. Диференціальні витрати завжди відносяться до майбутнього і показують,якими можуть бути витрати при прийнятті того або іншого управлінського рішення.

Аналіз диференціальних витрат застосовують, як правило, при виборі альтернативного варіанта рішення.

Альтернативний вибір означає наявність декількох можливих варіантів поведінки, з яких керівник обирає той, який, на його думку, є кращим. У багатьох випадках такий вибір робиться інтуїтивно, на підставі власної ерудиції, досвіду, так званого «здорового глузду», без кількісного вимірювання і оцінки переваг та недоліків окремих варіантів. У той же час у багатьох випадках можна передбачити окремі наслідки кожної альтернативи, привести їх до кількісного виразу та порівняти одержані числові характеристики, що дає можливість об'єктивно оцінити кожен з варіантів та обрати кращий.

Аналіз більшості проблем альтернативного вибору включає такі етапи:

) визначення проблеми (постановка задачі);

) відбір можливих варіантів вирішення даної проблеми;

) вимірювання і оцінка кількісних наслідків для кожного варіанту;

) виявлення та дослідження наслідків, які не можуть бути виміряні кількісно, їх оцінка стосовно один одного та стосовно тих наслідків,що виражені кількісно.

ВИСНОВКИ

З дослідження випливають висновки про те, що впровадження методології прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень на певному підприємстві створює умови для одержання максимального прибутку в результаті оптимізації комплексного механізму прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень, що і є на сьогодні основним завданням господарювання в Україні. При цьому необхідно активно впроваджувати механізми реалізації продукції не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному ринку.

Прийняття рішень є самою важливою справою в роботі керівника. Тому вчитися приймати рішення потрібно ще в процесі навчання, а не тоді, коли від керівника вже залежить доля підприємства. Тому зараз можна вчитися не тільки на власних помилках, але і на досвіді інших людей і організацій. Приймаючи рішення, потрібно усвідомлювати, що керівник розпоряджається не тільки своєю долею, але і долями працюючих у нього людей.

. Управлінське рішення - це соціальний акт, в якому в логічній формі (текстуальна модель) висловлені впливи управлінських ланок на суспільну систему (керовані об'єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні. Деякі рішення є багаторазово повторюваними і мають характер рутинної роботи, перетворюються в процедури з відпрацьованим алгоритмом, тоді як стратегічні рішення мають унікальний характер і вимагають істотної підготовки керівника, нестандартності в підході до вивчення проблемної ситуації, організації роботи груп експертів.

Один із загальних алгоритмів прийняття управлінського рішення може виглядати так: 1)ідентифікація проблеми, 2) визначення варіантів дій, 3) розрахунок можливого ефекту кожного з варіантів дій, 4) порівняння можливих наслідків кожного з варіантів дій, 5) вибір варіанту дій, який найбільш відповідає заданій цілі.

2. Прогноз - конкретний прогноз, думка про стан якого-небудь явища в майбутньому на основі спеціально наукового дослідження. Отже, прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку - твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин.

Спонукальна функція прогнозування зумовлює таку його особливість, як ефект впливу прогнозу на вихідні передумови передбачення. Ефект передбачення може бути як позитивним і прискорювати здійснення прогнозу, так і негативним, що гальмує його реалізацію, а іноді може супроводжуватися самознищенням прогнозу. Це зумовлено тим, що досягнення цілей прогнозу перебуває в прямій залежності від об'єктивних умов його здійснення. Якщо прогноз відповідає умовам розвитку об'єкта, то його реалізація на практиці буде успішною. І навпаки, невідповідність прогнозу цим умовам негативно вплине на його реалізацію. Таким чином, на взаємозв'язок умов здійснення прогнозу і його цілей впливає взаємозв'язок прогнозування і прийняття рішень. Рішення, як правило, приймаються на підставі даних прогнозування. У свою чергу, прийняті рішення впливають на результати здійснення прогнозів. Ось чому, щоб уникнути розбіжностей між прогнозуванням і прийняттям рішень, необхідне систематичне коригування прогнозу, в тому числі шляхом його порівняння з цілями розвитку об'єкта прогнозування та їх здійсненням.

3. Методи прогнозування - це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку економіки чи суспільства в цілому.

Для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників. Об'єктами прогнозування є економіка, показники, витрати тощо. Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.

4. Необхідність ведення управлінського обліку не визначається жодним законодавчим актом. Тим не менше, його роль в управлінні підприємством постійно зростає. Виникнення та етапи розвитку управлінського обліку підтверджують той факт, що на підприємстві він виконує функцію обслуговування інформаційних запитів різних груп користувачів.

Історично, роль управлінського обліку була пов'язана з підготовкою різноманітних звітів, що використовувалися для інформаційного забезпечення процесу вибору між конкуруючими альтернативами у процесі прийняття стратегічних, тактичних та поточних управлінських рішень.

. Ряд провідних європейських вчених ще у минулому столітті усвідомлювали і визнавали необхідність прогнозування майбутнього на основі даних бухгалтерського обліку. Зокрема, наприкінці XIX ст. відомий італійський бухгалтер К. Гіділья писав: «Хоча неможливо відвернути шкідливі події або викликати чи прискорити події, корисні для господарства, однак необхідно передбачати ті й інші для того, щоб вживати заходів для послаблення впливу шкідливих фактів і робити все можливе для появи корисних».

За деякий час М.К. Уелсом в теорії обліку було виділено сім парадигм одна з яких ситуаційна, вбачає мету обліку не у реєстрації фактів господарського життя, а у розвитку прогностичної функції обліку. Метою якої є представлення інформації про всі суттєві події, які можуть бути використані у множині моделей прийняття рішень.

. У сучасній ринковій економіці бухгалтерський облік усе більш поділяється на дві галузі: фінансовий облік і управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми взаємин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства.

Фінансовий облік і особливо публічна фінансова звітність регламентуються міжнародними і національними стандартами, що забезпечують інтереси зовнішніх користувачів (кореспондентів) інформації. Управлінський облік складається із систематичного традиційного обліку і проблемного обліку, спрямованого на вироблення управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації підприємства.

. Управлінський аналіз включає у свою систему економічний аналіз, без якого керівництво підприємства не може здійснювати свою фінансову стратегію. Причому можливості керівництва в питаннях фінансового аналізу знов-таки ширше, ніж у зовнішніх користувачів інформації.

У техніко-економічних обґрунтуваннях будь - якої комерційної справи (бізнес-планах) використовуються методи як виробничого, так і фінансового аналізу. Так називаний маркетинговий аналіз також передбачає використання методів як виробничого, так і фінансового аналізу в системі маркетингу, тобто в керуванні виробництвом і реалізацією продукції, орієнтованому на ринок.

8. Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються тільки за умови дотримання певної послідовності їх підготовки, прийняття та реалізації. Для цього встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збиранням, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих виконавців, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання певних завдань.

Підготовка та прийняття рішень в управлінні, складність завдань управління вимагає застосування системного підходу до підготовки і реалізації управлінських рішень. У цілому, процес підготовки, прийняття і реалізації управлінського рішення включає такі три етапи: виявлення цілей, розробка і прийняття рішень, організація виконання і контроль.

. Однією із невирішених раніше частин загальної проблеми, якій присвячується робота, є необхідність реформування політики прийняття управлінських рішень на підприємствах з визначенням того, що така необхідність, насамперед, базується на принципах прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень і їх оптимальних варіантів на рівні, достатньому для їх упровадження.

Управлінські рішення приймаються в установленому порядку, базуються на аналізі та оцінці можливих альтернатив, мають директивний (обов'язковий) характер; подібно до обміну інформацією рішення виступає як складова частина кожної з функцій управління; тому процес прийняття і здійснення рішень розглядаються як "наскрізний", що пронизує та об'єднує всі функції, як один із важливих звязуючи процесів в управлінні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


.Конституція України. Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (зі змінами та доповненнями).

.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями).

.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV(зі змінами та доповненнями).

.Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999р. № 966-ХІV (зі змінами та доповненнями).

.Податковий кодекс України, прийнятий Верховною Радою України від 2 грудня 2010 року № 2756 ? VI.

6.План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.

7.Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291.

.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р., №242; Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №750/4043).

.Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. Бухгалтерський облік: облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит". / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - 3-є вид. перероб. і доп. - Житомир: ПП "Рута", 2001.-512с.

.Наказ Міністерства статистики України Про затвердження типових форм первинного обліку від 29 грудня 1995 року № 352.

.Наказ Міністерства фінансів України Про затвердження Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку від 29 грудня 2000 року № 356.

.Порядок застосування типових форм первинного обліку обєктів права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 листопада 2004 року № 732.

. Бухгалтерський облік в бюджетних установах : Підручник // За заг. ред. КМЕУ , Київ 2003, за ред. Професора Р. Т. Джоги К.: КНЕУ, 2003, 483 с.

14.Абрамов В. І., Арутюнов В. Х. Методологія системного підходу та наукових досліджень (дослідницькі та інноваційні процеси в державній службі): Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2005. - 178 с

15.Головко В.І., Шаманська В.М. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека. - К.: Центр навчальної літератури, 2009.

.Теорія економічного аналізу : навч.посібник / Г. І. Купалова. -К.: Знання, 2008. - 639 с.

.Аудит Монтгомери: Пер. с англ. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. - 542 с.

18.Бестужев-Лада И.В.; «Рабочая книга по прогнозированию»/Редкол.: (отв. ред.). -М.: Мысль, 1982. - 430 с.

19.Біла О. Г. Фінансове планування і прогнозування - Львів: Каменяр, 2011. - 312 с.

.Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії. Навчальний посібник. - 2-ге вид. - К.: Знання-Прес, 2008.

.Базилевича В.Д. Економічна теорія: політекономія: практикум: навч. посіб. - К.: Знання, 2010.

.Білуха М. Т. Курс бухгалтерського обліку. - К.: 2000.- 692с.

.Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. - Житомир: ЖІТІ, 2000: 608 с.

.Бутинець Ф. Ф., Усач Б. Ф. та ін. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. - Житомир: ПП «Рута», 2001. - 416 с

25.Википедия [Електронний ресурс], - Режим доступу <#"justify">26.Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд. -М.: Экономистъ, 2003.-528с.

27.Воронкова В.Г. Соціально-економічне прогнозування: навчальний посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2009. - 288с.

.Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2001. 413с.

29.Глоссарий.ru [Електронний ресурс] Режим доступу: <#"justify">30.Голов С, Зубілевич С. Система професійної підготовки бухгалтерів і аудиторів у Великобританії // Бухгалтерський облік і аудит. - 2001. -. С 13-16.

.Городянська Л.В. Відтворення основних засобів на підприємствах України: теорія і практика обліку та аналізу: [монографія] / Городянська Л.В. ? К: КНЕУ, 2008. ? 224 с.

.Грабовецький Б. Є. Економічне прогнозування і планування . Навчальний посібник . К. : Центр навчальних літератур 2003, -- 188 с.,

33.Грабовський Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 188 с.

34.Гуцайлюк З.В . Облік фінансових результатів // Бухгалтерський облік і аудит. 2010.-С 13-16.

.Данилевский Ю. А. Аудит: Вопросы и ответы. - М.: Бухгалтерский учёт, 2007.-112 с.

.Данилевский Ю. А. Практика управлінського обліку: Учебное пособие. - М: Финансовая газета, 2004.-96 с.

.Додж Р. Краткое руководство по стандартам и нормам аудита: Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, ЮНИТИ, 2008. - 240 с.

38.Економічна бібліотека [Електронній ресурс] Режим доступу: #"justify">39.Жила В. Г. Облік і аудит: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 96 с.

.Завгородній В. Організація АРМ бухгалтера з обліку і аудиту готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аудит. - 2001.-№5.-С 21-24.

.Завгородній В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. - К.: А.С.К., 2000.-639 с.

.Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. - 3-тє вид., випр. та доп. - К.: Знання. - 2004. - С. 587.

.Загородній А. Г., Партии Г. О. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: «Знання», КОО, 2003.

.Загородній А. Г., Партии Г. О. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: «Знання», КОО, 2003.

.Заруба А. Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 2000. - 224 с

.За ред. В.Д. Базилевича.Экономическая теория: политэкономия: Учебник / - М.: Рыбари; К.: Знання, 2009.

.Зубілевич С. Аудиторська діяльність в Україні: Проблеми становлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. - С 1-18.

.Шарманська В.М. Бухгалтерський облік і судово-бухгалтерська експертиза Навчально-методичний посібник. - К.: Геопринт, 2006.

.Зубілевич С. Я., Голов С. Ф. Основи управлінського обліку. - К.: Ділова Україна, 2009. - 374 с

50.Иванов А.И. Малявина А.В. Разработкауправленческихрешений. - М.: МАЭП, 2000.т.5,7,8,10,14.

51.Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків: Затверджено постановою № 69 Правління Національного банку України від 19.02.2001.

52.Кабушкин. Н.И. Основыменеджмента: Учеб. Пособие/- 5-е изд., стереотип. - Мн.: Новоезнание, 2002. - 336 с.

53.Савицька Г.В., Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. вид. «Знання», 2005. - 668с.

54.Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. Посіб. - К.: Знання-Прес, 2008. - 535 с.

.Касьяненко В. О., Старченко Моделювання та прогнозування економічних процесів // Конспект лекцій : Навчальний посібник , 2006; с. 185.

56.Кім Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: [навч. посіб.] / Кім Г., Кім Ю.Г., Сопко В.В. ? вид. 2-ге, перероб. та допов. ? К.: Центр навчальної літератури, 2010. ? 480 с.

57.Коблянська О.І. Фінансовий облік : Навч. посіб. - 2-е вид., випр. і допов. - К.: Знання, 2007. - 471 с.

58.Колпаков В. М. Теория и практика принятияуправленческихрешений: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: МАУП, 2004. -504 с.: ил. - Библиогр.: с. 247-251.

59.Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К.: Знання, 2000.

60.Кравченко Ю.И., Цыба Т. Е. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Уч. пособие - Кременчуг, 2002. - 189 с.

61.Кривовязюк І. В. Антикризове управління підприємством : Навчальний посібник для студентів ВНЗ К.: Кондор, 2008; 366 с.

.Кузьминский А. Н. и др. Практические решения: Практическое пособие. - К.: Учетинформ, 2002.-283 с.

.Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік Навчальний посібник . --- Київ : Видавництво, Центр навчальної літератури, 2004; 254 с.

64.Мисака Г.В. Бухгалтерські та податкові аспекти фінансового лізингу. // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. - 2007. - Випуск 12. - С.369-380.

65.Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 2012. - 704 с.

.Мних Є. В. Економічний аналіз. - К., 2003.

.Мусіяка Т. Проблеми становлення грошово-кредитної системи України // Банківська справа. 2000. - №5.

68.Наукова бібліотека «Буковина» [електронний ресурс] - Режим доступу:#"justify">69.Новіков Б. В., Сініок Г. Ф., Круш П. В. Основи адміністративного менеджменту : Навчальний посібник К., Центр навчальної літератури, 2004, -560 с.

70.Організація бухгалтерського обліку: [навч. посіб.] / За ред. В. С. Леня ? К.: Центр учбової літератури, 2008. ? 696 с.

71.Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник, для студентів вищих навчальних закладів. - К.: «Кондор», 2003 [Електронний ресурс] Режим доступу: <#"justify">72.Пашута М. Т. , Калина А. В. Прогнозування та макроекономічне планування : Навчальний посібник, К: МАУП, - 2005. -№ 2. - с. 127-192.

Режим доступу: <#"justify">73.Робертсон Джек К. Учет: Пер. с. англ. - М.: «Контакт», 2011. - 496 с.

.Рудницький В. Методологія і організація управлінського обліку. - Тернопіль: «Економмічна думка», 2004. - 192 с.

.Савченко В. Облік використання активів і фінансово-господарських операцій // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008.

.Симановский А.Ю. О направлениях и инструментах денежной политики // Деньги и кредит. 2004. - № 12.

.Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навч. пос. - К.: КНЕУ, 2000. - 578 с

.Сопко В., Балченко С . Економічне прогнозування і планування Навч. пос. - К.: КНЕУ, 2000. - 578 с

.Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. - Л.: ЛБІ НБУ, 2000.

.Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: [підруч.] / Ткаченко Н. М. ? 3-тє вид. допов. і перероб. ? К.: Алеута, 2010. ? 926 с.

81.Український центр політичного менеджменту [Електронний ресурс] Режим доступу: <#"justify">82.Усач Б. Ф. Контроль і ревізія: Навч. посібник. - К: Знання-Прес, 2001.

83.Учет основних средств SAP: [Електронний ресурс] // <#"justify">84.Фатхутдинов Р.А. Разработка управленческого решения: Учебник для вузов. - 2-е изд., доп. - М.: З А О «Бизнес-школа» «Интел-Синтез» 2001. - 272 с.

85.Філософський словник/ За ред. В.І. Шинкарука. - 2. вид., перероб. І доп. -К.: Голов. ред. УРЕ, 1986.- 800с.

86.Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2005. - 608 с.

87.Цвєткова Н. І. Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень // Бухгалтерський облік і аудит , -- 2008, К.: Знання, с. 14-31.

88.Чацкіс Ю. Д. Організація бухгалтерського обліку: [навч. посіб.] / Ю. Д. Чацкіс, О. А. Гейєр, О. А. Наманчук, І. О. Власова ? К.: Центр учбової літератури, 2011. ? 564 с.

89.Чуйкин А.М. Разработкауправленческихрешений: Учебноепособие / Калинингр. ун-т. - Калининград, 2009. - 150 с.

90.Чумаченко М. Г. Економічний аналіз. - К.: КНЕУ, 2001.

91.Шишкова Г.А. Менеджмент (Управленческиерешения): учебно-методический модуль/ Министерство образования РФ. Российский государственный гуманитарный университет. Факультет управления; М.: ИздательствоИпполитова, 2002. -352 с.

92.Шурпенкова P. K. Бухгалтерський облік у галузях народного господарства: Навч. посібник. - Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2003.

.Шурпенкова P. K. Бухгалтерський облік у галузях народного господарства: Навч. посібник. - Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2003.

94.Юкаева В.С. Управленческие решения. - М.: Изд. Дом « Дашков и К», 2010. - 658 с.

95.Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні.К.: Скарби,1998. - 288с.


Додатки


Додаток А




Додаток Б


Структура управління на підприємстві (приклад №1)


Додаток В


Структура управління на підприємстві (приклад №2)



Додаток Г




Додаток Д




Додаток Е



Додаток Є



Додаток Ж



ДИПЛОМНА РОБОТА Оцінка і узагальнення інформації щодо використання методів прогнозування в процесі прийня

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ