Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку : Курсовая работа (т) по Педагогика

Рубрикатор

Педагогика

Курсовые работы (т)

Особливості впливу сімейного виховання на розвиток дитини молодшого шкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми внутрішньо-сімейної взаємодії

1.1 Образ Я молодшого школяра

1.2Вплив сімейного виховання на особистість дитини

1.2.1Сімя, її функції та завдання у соціалізації дитини

1.2.2Типи й стилі сімейних відносин

1.2.3 Сімейні фактори впливу на розвиток дитини

1.3 Дезадаптуючі види сімейного виховання

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей впливу стилю виховання на розвиток дитини

2.1Характеристика методів дослідження

2.2Характеристика вибірки та процедури дослідження

2.3 Аналіз отриманих результатів

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Дана робота присвячена вивченню взаємозв'язку стилів сімейних відносин та психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку. Необхідність в проведенні досліджень на вказану тему обумовлюється, на наш погляд, цілою низкою причин.

По-перше, в теперішній час проблема дитячо-батьківських відносин як фактора психічного благополуччя дітей в умовах сім'ї набуває особливої актуальності, так як являється однією із найважливіших складових державної політики збереження здоров'я нації.

По-друге, актуальність даної роботи обумовлює складна ситуація в сучаснім суспільстві, яка аж ніяк не ідеальна. У світі багато жорстокості, зла, байдужності людей до навколишніх, а часом навіть до своїх рідних і близьким. Злочинність росте з кожним днем. І все це, найчастіше, результат неправильного виховання, результат насильства в родині, результат прояву агресії батьків стосовно дітей, або проста байдужність.

По-третє, сім'я, на думку вчених, єдиний соціальний інститут, який забезпечує ефективне виховання дітей.

Таким чином,обрана тема має велику практичну значущість.

Об'єктом дослідження виступають психічні особливості сімейного виховання.

Предметом дослідження є взаємозв'язок внутрішньо сімейних відносин та психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Метою дослідження є вивчення стилів сімейного виховання та взаємозв'язок міжособистісних відносин у сім'ях та розвитку особистості дитини.

Гіпотези дослідження:

1.У більшості сімей переважає такий стиль виховання як «прийняття».

2.Оцінки дітей щодо використовуваного стилю виховання збігається з оцінками батьків.

Згідно з поставленою метою та висуненими гіпотезами були визначено основні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз сімейних відносин, їх типів і стилів, а також їх вплив на формування особистості молодшого школяра.

. Організація і проведення емпіричного дослідження по вивченню залежності особистості дитини від умов внутрішньо сімейного виховання.

3. Проведення статистичного та якісного аналізу отриманих результатів

4. Розробка практичних рекомендацій.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є положення великих мислителів минулого (Платона, Аристотеля, Я.А. Каменського, Ж.-Ж. Руссо) щодо сім'ї, яка розглядалась як фактор виховання й впливу на розвиток дитини; оцінки ролі родини в становленні як особистості й подальшого життя кожної людини; вивченням цієї проблеми займалися й російські вчені (Н.І. Новиков, А. Н. Радищев, В.Ф. Одоєвський, А.І. Герцен, Н.І. Пирогов, Н.А. Добролюбов, К.Д. Ушинский, Л.Н. Толстой, A.C. Макаренко, В.А. Сухомлинский); та концептуальні положення українських дослідників (М.І. Бешкетників, Д.Н. Добрович, С.В. Ковальов, Н.У Бондаренко, І.В. Гребенников-Гребенщиков, В.Я. Титаренко) щодо особливостей формування особистості дитини.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані такі методи: аналіз та узагальнення науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, проведення психо-діагностичних вимірювань (за допомогою опитувальників та проективних методик), методи первинного математико-статистичного аналізу .

Наукове і практичне значення результатів полягає в аналізі соціально-психологічного стану сім'ї, і взаємовідношенні батьків і дітей; у розкритті процесів оптимізації сімейного виховання шляхом вироблення рекомендацій для батьків в умовах виявлення взаємозв'язків стилю виховання з особистісними якостями дітей.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури (28 джерел), додатків. У першому розділі наведено характеристика особистості молодшого школяра, поняття сім'ї, види і типи сімейних відносин, фактори, що впливають на розвиток дитини та негативний вплив внутрішньо-сімейних відносин на особистість дитини. У другому розділі наведена характеристика методів, вибірки та процедури емпіричного дослідження, отримані результати. Загальний обсяг роботи - 60 сторінок.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми дитячо-батьківських відносин

.1 Особистість молодшого школяра

Як пише В.В. Давидов [15,74], молодший шкільний вік - це особливий період у житті дитини, який виділився історично порівняно недавно. Його не було в тих дітей, хто взагалі не відвідував школу, його не було й у тих, для кого початкова школа була першим і останнім щаблем освіти. Поява цього віку пов'язана із введенням системи загальної й обов'язкової неповної й повної середньої освіти. Зміст середньої освіти і її завдання ще остаточно не визначилися, тому психологічні особливості молодшого шкільного віку як початкової ланки шкільного дитинства також не можна вважати остаточними й незмінними. На думку В.В. Давидова, можна говорити лише про найбільш характерні риси цього віку [15].

Особистість - це зовнішнє проявлення індивідуальності, як людина впливає на навколишнє і як ним сприймається. Особистість значною мірою формується реакціями навколишніх на поведінку даного індивіда [16].

Особистість - людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку. У процесі самопізнання починається сприйняття й переживання самого себе як єдине ціле, відмінне від інших людей, що й виражається в понятті "Я" [7].

1) "Я - реальне", у цьому віці, складається з наступних домінант:

"Я вже дорослий";

"Я успішний" (відношення до своєї роботи - до навчання);

"Я вмію спілкуватися";

"Я вже багато чого знаю".

Батьківські позиції й відношення до дітей у цьому віці може позитивно або негативно вплинути на їхні установки. Підкріплення батьками даних позицій дитини будуть сприяти розвитку сильної й упевненої в собі особистості. Батьки, які звертають увагу на успіхи дитини, позитивно підкріплюють його досягнення - виховають успішну особистість. Прищеплюючи інтерес до нового, приділяючи дитині стільки уваги, скільки їй потрібно в цьому віці й, не перешкоджаючи її спілкуванню з однолітками, батьки виховають у дитині пізнавальний інтерес, комунікативність, уміння спілкуватися. Дуже важливо, у цьому віці, радитися з дитиною, вирішувати разом якісь питання, вислухувати її думку із приводу цього, тому що це підтвердження її дорослості й значимості для батьків.

Відношення батьків також може викликати й зворотний результат. Якщо не помічати успіхів дитини, а тільки лаяти її за провини, загострювати увагу тільки на помилках, дитина втратить інтерес до своєї діяльності, у неї пропаде бажання виправляти свої помилки. Виникне острах нового - дитина не захоче робити щось, пояснюючи це тим, що вона не зможе зробити цього, що в неї однаково нічого не вийде. Так формується непевність у собі, яка, швидше за все, буде супроводжувати дитину все її життя [1].

2) "Я - ідеальне" у цьому віці складається з фантастичних образів "Я" (Є. Єріксон) - це те, про що дитина мріє, якою прагне бачити себе в майбутньому. Тут теж дуже важливо правильно віднестися до фантазій дитини й не пересікти на корені її, нехай поки навіть несерйозні, але все-таки цілі, які, згодом перетворяться в реальні й цілком здійсненні [1].

У процесі близьких взаємин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й іншими родичами в дитини з перших днів життя формується структура її особистості. Вона входить у світ своїх рідних, переймає норми їх поведінки. Тому батьки в житті дитини відіграють більшу й відповідальну роль. Вони дають перші зразки поведінки. Дитина наслідує, і прагне бути схожою на матір і батька. Коли батьки розуміють, що багато в чому від них самих залежить формування особистості дитини, то вони поводяться так, що всі їх вчинки й поведінка в цілому сприяють формуванню в дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони прагнуть їй передати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійний контроль над своєю поведінкою, за відношення до інших людей, увага до організації сімейного життя дозволяє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяють їхньому всебічному й гармонічному розвитку.

Отже, у розвитку особистості молодшого школяра дуже велику роль відіграють його батьки й близькі люди. Також, від родини залежить: засвоєння норм і форм поведінки дитиною, прояв моральних якостей особистості в спілкуванні, поява соціальних мотивів, прагнення до самоствердження, орієнтація на думки оточуючих людей.

1.2 Сімейні відносини як показник формування особистості дитини.

.2.1 Поняття родини й сімейних відносин

Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо її значення в її житті.

Сім'я як визначена соціальна спільність хвилювала розуми філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сім'я», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші)[1,153].

У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сім'ї: «Сім'я - заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сім'ї відносини обумовлені розходженням статті і статтєвою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин» [7].

На думку Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна, «сім'я - це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена» [5].

Традиційно головним інститутом виховання особистості дитини є родина. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього наступного життя. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу в школу вона уже більш ніж наполовину сформувалася як особистість[1].

На думку дослідників, що займаються проблемами сім'ї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші) [6,121], сім'я може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини. Позитивний плив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім'ї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім'я.

Відомо, що сім'я як мала соціальна група є найкращим виховним середовищем. Однак, деякі фактори, пов'язані зі складом родини, станом її внутрішніх взаємин або виховно-невірними позиціями батьків, можуть викликати зниження виховної здатності родини. Ці фактори можуть приводити до порушень у поведінці дітей і навіть до негативних явищ у формуванні їх особистості.

Одним з факторів, що порушують виконання виховних функцій родини, можуть бути зміни в її складі. Родина є такою малою групою, яка постійно розвивається й видозмінюється.

У виконанні виховної функції стосовно дітей головну роль відіграє подружня пара - батько й мати. У зв'язку із цим говорять про повну родину й неповну, коли відсутній один з батьків. Стабільність сімейного середовища є важливим чинником для емоційної рівноваги й психічного здоров'я дитини. Розпад родини, викликаний розлученням або роздільним проживанням батьків, завжди приносить глибоке потрясіння й залишає в дитині міцну образу, яку можна лише зм'якшити.

Розлука з одним із батьків може привести до появи в дитини почуття страху, депресії й ряду інших симптомів неврозу.

Атмосфера напруженості й конфліктних сімейних ситуацій діє на дитину різко негативно. Будинок перестає бути для неї опорою, вона втрачає почуття безпеки, зникає те джерело, яким була для неї родина, коли в ній панував емоційний зв'язок батьків, коли вони світ їх цінностей були прикладом для наслідування. Порушення такої стабільності сімейної системи може привести дитину, особливо в молодшому шкільному й підлітковому віці, до пошуків опори поза будинком. У такому стані діти легше піддаються зовнішнім впливам, тому що прагнуть до розрядки внутрішнього напруження.

Треба пам'ятати, що чим триваліші за часом розбіжності в родині, тим сильніше їх негативний вплив на дитину [2].

Осіпова A.A. у своїй праці «Загальна психокорекція» виділяє основні функції та завдання сім'ї [12, 442]:

1.Виховна функція сім'ї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківстві у контактах з дітьми і їхнім вихованням.

2.Господарсько-побутова функція сім'ї складається в задоволенні матеріальних потреб сім'ї й у сприянні збереження їхнього здоров'я.

.Емоційна функція сім'ї полягає в тім, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

4.Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.

Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами родини соціальних норм.
Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб родини.

Функції сім'ї згодом перетерплюють визначені зміни: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов, треті-змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сім'ї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утрудняється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, визначені умови життя сім'ї.

Завдання сім'ї полягають у тому, щоб:

створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

-передати досвід створення і збереження сімї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;

навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;

виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я».

Сімейне виховання повинне ґрунтуватися на визначених принципах і мати визначений зміст, що спрямовано на розвиток усіх сторін особистості дитини:

гуманність і милосердя до зростаючої людини;

залучення дітей у життєдіяльність сімї як її рівноправних учасників;

-відкритість і довірчість відносин з дітьми;

оптимістичність взаємин у сімї;

послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);

надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання [24,504].

Отже метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, що допоможуть гідно перебороти труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне і естетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров'я дітей, їхнє щастя - усе це залежить від сімї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання.

1.2.2 Типи й стилі сімейних взаємин

Розглядаючи основні типи сімейних відносин, необхідно мати на увазі вплив кожного з них на формування поведінки й певних рис особистості дитини.

У кожній родині об'єктивно складається певна, далеко не завжди усвідомлена, система виховання. Тут мається на увазі й розуміння цілей виховання, і формулювання його завдань, і більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, урахування того, що можна й чого не можна допустити відносно дитини. Психологами виділено 4 тактики виховання в родині, та відповідаючі їм 4 типи сімейних взаємовідносин, що є й передумовою й результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

Диктат у родині проявляється в систематичному придушенні (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності іншого [4].

Батьки, зрозуміло, можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально оправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам впливу наказ і насильство, зустрічаються з опором дитини, яка відповідає на натиск, примус, погрози своїми контрзаходами: лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляється зломленим, разом з ним виявляються зломленими й багато цінних якостей особистості: самостійність, почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе й у свої можливості. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення її права голосу при вирішенні питань, до нього стосовних, - усе це гарантія серйозних невдач формування його особистості.

Гіперопіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, обгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, ухвалюючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до зіткнення з реальністю за порогом рідного будинку. Саме ці діти виявляються найбільш непристосованими до життя в колективі [4].

На визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, будуватися тактика "невтручання". При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Співробітництво як тип взаємовідносин у сім'ї припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними [4].

Можна виділити чотири стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, попустительский, ліберальний [8].

Демократичний стиль (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності. Це стиль "згоди".

При авторитарному виховному стилі (в основі - тактика диктату) батьками нав'язується своя думка дитині - стиль "придушення".

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім'ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім'я для неї - лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

У своїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні критерії батьківських відносин:

.«Прийняття - відкидання»

Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.

Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині випробують до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.

. «Кооперація» - батьки зацікавлені у справах і планах дитини,намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінюють її інтелектуальні ітворчі здібності, випробують почуття гордості за неї.

. «Симбіоз» - батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.

. «Авторитарна гіперсоціалізація» - батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав'язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.

. «Маленький невдаха» - у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії [25, 47].

Молодший школяр бачить себе очами близьких дорослих, що виховують його. Якщо оцінки й очікування в родині не відповідають віковим і індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе стають викривленими.

М.І. Лисіна [6] простежила розвиток самосвідомості й особистості молодших школярів залежно від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в родинах, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їхні фізичні й розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, чим у більшості однолітків, прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто позитивно заохочують, а карають, в основному, відмовою від спілкування.

Діти із заниженим уявленням про себе ростуть в родинах, у яких з ними не займаються, але вимагають слухняності; низько оцінюють їхні здатності, часто дорікають, карають, іноді - при сторонніх, що є дуже хворобливим для дитини. Батьки не очікують від них успіхів у школі й значних досягнень у подальшім житті. Вони не впевнені в силах свого чада. Діти почувають це й ухвалюють як належне, це стає установкою їх подальшого життя. Що є перешкодою в спілкуванні з оточуючими людьми (батьками, учителями й однолітками) та в постановці й досягненні яких-небудь цілей.

Від умов виховання в родині залежить адекватна й неадекватна поведінка дитини. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в родині, де батьки постійно гудять дитину, або ставлять перед нею завищені завдання. Дитина почуває, що вона не відповідає вимогам батьків.

Неадекватність також може проявлятися із завищеною самооцінкою. Це відбувається в родині, де дитину часто хвалять, і за дріб'язки й досягнення дарують подарунки (вона звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимоги дуже м'яка.

Адекватне уявлення - тут потрібна гнучка система покарання й похвали. Рідко даруються подарунки за вчинки. Не використовуються крайні тверді покарання. У сім'ях, де ростуть діти з високою, але не із завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (його інтересам, смакам, відносинам із друзями) сполучаються з достатньою вимогливістю. Тут не прибігають до принизливих покарань і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти із зниженою самооцінкою користуються вдома великою волею, але ця воля, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного [6].

Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих і однолітків. Відношення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті якості, які найбільше турбують його батьків - підтримка престижу (вдома задаються питання: "А хто ще одержав п'ятірку?"), слухняність ("Тебе сьогодні не сварили?") і т.д.

У самосвідомості маленького школяра зміщуються акценти, коли батьків хвилюють не навчальні, а побутові моменти в його шкільнім житті ("У класі з вікон не дме?", "Що вам давали на сніданок?"), або взагалі мало що хвилює - шкільне життя не обговорюється або обговорюється формально. Досить байдужі питання батьків, наприклад, "Що було сьогодні в школі?", рано або пізно приведе до відповідної відповіді: "Нічого особливого", "Все нормально".

Батьки задають і вихідний рівень домагань дитини - те, на що вона претендує в навчальній діяльності й міжособистісних відносинах. Діти з високим рівнем домагань, завищеною самооцінкою й престижною мотивацією розраховують тільки на успіх. їхні представлення про майбутнє настільки ж високі й оптимістичні. Але, коли такі діти зустрічаються з перешкодами й труднощами на своєму шляху, реакція їх може бути непередбачена - від депресії до нервового зриву. Такі діти часто переоцінюють свої можливості й намагаються досягти недосяжного.

Діти з низьким рівнем домагань і низькою самооцінкою не претендують на багато чого ні в майбутньому, ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко змиряються з тим рівнем успішності, який складається на початку навчання. Вони не впевнені в собі - це заважає їхній соціалізації й досягненню поставлених цілей. Такі діти часто замикаються в собі, у них з'являється безліч комплексів, від яких їм дуже складно позбуватися, а самостійно, практично неможливо.

Крайні, самі несприятливі для розвитку дитини випадки - твердий, тотальний контроль при авторитарнім вихованні й майже повна відсутність контролю, коли дитина виявляється наданим самому собі, бездоглядним.

Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, що описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське відношення по своїй природі суперечливо. Є.О.Смирнова та М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання і т.д.) та умовний (об'єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання визначених якостей) [8].

Таким чином взаємини в сімї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сімї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сімї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

1.2.3 Сім'я як фактор розвитку дитини

Численні психологічні дослідження показують, що на сприйняття й відношення до дитини впливають безліч факторів, серед яких тільки деякі безпосередньо пов'язані з рисами самого хлопчика або дівчинки. Отже, на відношення батьків до дитини впливають:

Дитячий досвід самих батьків. Люди, ставши дорослими, найчастіше у своїй власній родині не усвідомлено формують відносини, які склалися в родині батьків, а також відтворюють ті проблеми, які вони не змогли розв'язати в дитинстві. Наприклад, якщо людина у дитинстві мала молодшого брата або сестру, ", що забрав" усю любов і увагу батьків, то весь період дорослішання може оцінюватися нею як "нещасливий" період життя, при цьому радість і безтурботність молодшого віку можуть, навпаки, ідеалізуватися. Найімовірніше, така людина буде не усвідомлено гальмувати дорослішання своєї дитини, вважати її "ще занадто малою", ігноруючи зростаючу потребу в самостійності [14].
Нереалізовані потреби батьків. Для деяких батьків (особливо матерів) виховання може стати основною діяльності й навіть основним сенсом життя. Тоді сама дитина стає єдиним об'єктом задоволення цієї потреби. В результаті, з віком діти природно трохи віддаляються від батьків, у їхньому житті починають відігравати більшу роль інші люди. Подібні наслідки дорослішання сприймаються такими батьками як погроза власного благополуччя, внаслідок чого, вони можуть не усвідомлено перешкоджати встановленню дитиною тісних контактів поза родиною, прагнути брати участь у всіх сферах життя сина (дочки), сильно засмучуватися при наявності в нього (її) думок або почуттів, якими той не прагне ділитися, тобто фактично не визнавати права дитини на свій внутрішній мир [9].

Інша потреба, що впливає на відношення до дитини, це потреба батьків в досягненнях. Тут, можливі два сценарії. Перший, це коли один з батьків прагне, щоб дитина добилася багато чого, особливо того, чого з якихось причин не зміг досягти сам. Негативним результатом реалізації такої потреби іноді стає вибір сфери досягнення, яка не відповідає реальним можливостям і схильностям дитини. Так татусі й мами можуть вибирати, наприклад, тип школи або види розвиваючих кружків і секцій, виходячи не з бажань, здатностей і потреб своєї дитини, а з бажання, щоб вона досягла того, що вони вважають важливим, але що їм самим не вдалося. Дитина втрачає необхідної незалежності, спотворюється сприйняття властивих їй задатків, сформованих особистісних якостей.

Зазвичай до уваги не беруться можливості, інтереси, здатності дитини, які відмінні від тих, що зв'язані із запрограмованими цілями. Дитина стає перед вибором. Вона може втиснути себе в рамки далеких їй батьківських ідеалів тільки заради того, щоб забезпечити любов і почуття задоволеності батьків. У цьому випадку вона піде неправильним шляхом, що не відповідають її особистості й здатностям, який часто закінчується повним фіаско. Але дитина може й повстати проти далеких їй вимог, викликаючи тим самим розчарування батьків із-за невиправданих надій, і в результаті виникають глибокі конфлікти у відносинах між дитиною й батьками. Така ситуація виявляється досить часто в процесі консультування батьків, хоча їх дійсні мотиви можуть ховатися під самими різними міркуваннями про перспективність і корисність цієї діяльності для дитини.

Другий варіант потреби в досягненнях теж нерідкий у сучасному світі, де соціальна успішність і конкурентоспроможність є найчастіше чи не мірилом людської цінності. Подібні відносини нерідко вибудовуються в родинах успішних, що багато працюють і звикли досягати своїх цілей. Такі батьки будуть вимагати від дитини досягнення цілей, доведення справ до кінця, дратуватися на прояви ліні й непослідовність свого сина або дочки. Ціль їх виховання - прищепити організованість і цілеспрямованість - безумовно, блага. Однак та наполегливість, з якої вони її домагаються, а також ігнорування вікових особливостей дитини й пред'явлення до неї завищених вимог можуть негативно позначатися на відносинах у родині й сіяти вічне невдоволення своїм сином (дочкою).

Одна з базових людських потреб у прив'язаності, особливим образом може проявлятися у відносинах батьків з дітьми. Якщо дорослий випробовує занадто сильну потребу в емоційній прив'язаності до нього з боку дитини, то за цим може стояти або страх самітності (особливо при відсутності інших тісних відносин, наприклад із чоловіком), або власна дитяча недостатньо вдоволена потреба в прив'язаності, у якійсь мірі "злитті" з матір'ю. Результатами такої потреби у відносинах з дитиною можуть стати підвищена опіка з боку батька, потреба ділитися всіма своїми переживаннями з дитиною й очікуванням того ж від неї. Відповідно, поведінка сина (дочки) буде сприйматися як позитивна або негативна залежно від того, чи забезпечує вона батькам відчуття міцного емоційного зв'язку.

3) Особистісні особливості батьків. Напевно, дію цього фактора відстежити найскладніше, для багатьох батьків, однак при деякій навичці або за допомогою фахівця цілком можливо усвідомити наявність у себе тих або інших рис і їх вплив на сприйняття дитини [2].

Так, наприклад, можна простежити зв'язок між тривожністю одного з батьків, її проявом (у вигляді, опікуючої й оберігаючої поведінки) і її наслідком - придушенням розвитку активності й самостійності дитину.

Нерідко доводиться зустрічатися й з такою ситуацією: один з батьків вважає своїми недоліками якісь риси характеру або звички, негативно до них ставиться. Тому, якщо він зустрічає їхній прояв у своєї дитини, то реагує на них дуже емоційно й починає вести боротьбу із цими недоліками з подвоєною силою. Однак описаний випадок не самий складний. Гірше, якщо батьки не усвідомлюють або не визнають існування якихось негативних рис у собі, а приписують своїй дитині (іноді зовсім невиправдано) і ведуть "воєнні дії" на чужій території. Крайнім наслідком цієї боротьби може стати навіть емоційне відторгнення дитини (батько не здатний упокоритися з наявністю недоліків, а тому ніколи не ухвалює дитину такою, якою вона є, намагаючись її постійно "поліпшувати").

Негнучкість поведінки й мислення батьків, звичка діяти в різних ситуаціях по одній схемі, може приводити до конфліктів у дитячо-батьківських відносинах. Це викликає необхідність "підлаштовуватися" під новий етап вікового розвитку дитини в міру її росту. Таким батькам може видатися, що їх діти стали гірші, впертіші, егоїстичніші, просто тому, що колишні методи у відносинах з ними вже не годяться, а нові виробити складно, це й викликає в батьків напругу, роздратування від необхідності змін.

Стосунки із батьком (матір'ю) дитини [2]. Якщо щось у дитині нагадує того, кого хотілося б стерти з пам'яті, хто наніс душевну рану, то природно, що в цьому випадку, батько (мати) зовсім інакше буде сприймати ті характеристики дитини, які вона успадкувала від другого біологічного батька. На жаль, описане явище досить часто лежить в основі невдоволення дитиною розведеним батьком (матір'ю), однак дорослим із труднощами усвідомлюється дійсна причина цього неприйняття. У подібних ситуаціях дуже важливо усвідомлювати, що "перевиховуючи" дитину, "борючись" з її недоліками, ви головним чином ведете незриму війну у відносинах з колишнім чоловіком (жінкою), але робите це на території дитини, яка нітрохи не винувата у тому, що ви вибрали їй такого батька (або мати).
Обставини народження дитини. Якщо батьки сприймають свою дитину як "хворобливу", "тендітну" або "беззахисну", то корисно згадати при яких обставинах з'явилося на світ їх маля. Нерідко страх втратити дитину, що приводить до описаного викривлення сприйняття, з'являється в батьків при наявності таких проблем, як довге лікування безплідності, важкі пологи і їх наслідки, перенесення дитиною серйозного захворювання в ранньому дитинстві, або ж, навпаки, небажаність появи дитини, невідповідність її статі очікуваній або бажаній, ускладнення в особистім житті з появою маляти й т.п., можуть приводити до емоційного відкидання дитини [26].

Звичайно, перераховані аспекти аж ніяк не вичерпують усю різноманітність факторів, що впливають на відношення батьків до дитини. Однак їх досить для того, щоб зрозуміти, як складні ці відносини й з яких різних компонентів вони складаються.

1.3 Негативний вплив внутрішньо-сімейних відносин на особистість дитини

Створення гармонічних відносин, благополучного психологічно комфортного клімату в родині повинне стати першим завданням подружжя й батьків, тому що без цього неможливе формування здорової повноцінної особистості дитини. Відхилення в сімейних відносинах негативно впливають на формування особистості дитини, її характеру, самооцінки й інших психічних якостей; у таких дітей можуть виникати різні проблеми: стан підвищеної тривожності, погіршення успішності в школі, труднощі у спілкуванні й багато іншого.

Потреба в спілкуванні з'являється у дитини з перших днів життя. Без достатнього задоволення цієї потреби збитковим стає не тільки його психічний, але й фізичний розвиток.

Припинення дитячо-батьківського контакту на тривалий час порушує природне формування багатьох якостей дітей.

Істотний вплив на дитину виявляє злагодженість або навпаки дезорганізованість подружніх відносин (і перше, і друге може бути властиве будь-якому типу сім'ї). Є дані, згідно з якими неблагополучна сім'я негативно впливає на пізнавальну діяльність дитини, на її мовний, інтелектуальний, особистісний розвиток. Установлена закономірність, згідно з якою діти, виховані в конфліктній родині, виявляються погано підготовленими до сімейного життя, а шлюби, укладені вихідцями з них, розпадаються набагато частіше [26].

Конфліктна атмосфера в сім'ї пояснює ту парадоксальну ситуацію, коли "важкі" діти ростуть у родинах з гарними матеріальними умовами й відносно високою культурою батьків (у тому числі й педагогічної) і, навпаки, коли в погано забезпечених родинах у батьків з низьким утвором ростуть гарні діти. Ні матеріальні умови, ні культура, ні педагогічні знання батьків найчастіше не здатні компенсувати виховну неповноцінність стресової, напруженої атмосфери сім'ї.

Аномалії в психічному й моральному розвитку дитини, виникаючі в умовах неблагополучних сімейних відносин, не є тільки їх наслідком. Вони можуть виникати під впливом цілого ряду побічних, супроводжуючих соціальних явищ, які нерідко стають причиною самої конфліктності або діють на неї як каталізатори (негативні орієнтації батьків, їх низька духовна культура, егоїзм, пияцтво й т.п.).

Емоційний стан батьків гостро сприймають діти будь-якого віку. Там, де взаємини батьків викривлені, розвиток дітей іде з відхиленням від норми. У таких умовах захмарюються або навіть втрачаються представлення про світлі ідеали любові й дружби, які людина засвоює в ранньому віці на прикладі самих близьких людей - батька й матері. Крім того, конфліктні ситуації ведуть до важких психічних травм. У сім'ях з ненормальними відносинами подружжя, більш ніж у два рази частіше зустрічаються діти з аномаліями психіки. В осіб, що виховувалися в сім'ях, де батьки конфліктували між собою, помітно зростає масивність невротичних реакцій. Духовний розвиток дитини багато в чому залежить від контактів, які встановлюються між батьками й дітьми. Вплив відносин батьків до дітей на особливості їх розвитку носить різноманітний характер. Отримано досить багато переконливих доказів того, що в родинах з міцними, теплими контактами, поважним відношенням до дітей у них активніше формуються такі якості, як доброзичливість, здатність до співпереживання, уміння вирішувати конфліктні ситуації й т.п. їм властиво більш адекватне усвідомлення образа "Я", його цілісність, а, отже, і більш розвинене почуття людської гідності. Усе це робить їх комунікабельними, забезпечуючи високий престиж у групі однолітків.

Існують варіанти взаємин, що заважають нормальному розвитку особистості дитини:

1. Авторитарне відношення батьків до дітей, при якім формування потрібних якостей утруднюється й спотворюється [17].

Багато дослідників доходять висновку, що особливості взаємозв'язку батьків і дітей закріплюються в їхній власній поведінці й стають моделлю в їхніх подальших контактах з навколишніми.

Відношення батьків з негативним емоційним відтінком, ранить і озлобляє дитину. Оскільки дитяча свідомість схильна до однобічних висновків і узагальненням у силу обмеженості життєвого досвіду, то в дитини виникають викривлені судження про людей, помилкові критерії їх взаємин. Брутальність або байдужість батьків дають дитині підстава вважати, що чужа людина заподіє йому ще більше страждань. Так виникають почуття ворожості й підозрілості, страх перед іншими людьми.

Формування особистості дитини відбувається як під безпосереднім впливом об'єктивних умов її життя в сім'ї (сімейних відносин, структури й чисельності родини, прикладу батьків і т.д.), так і під впливом цілеспрямованого виховання з боку дорослих. Виховання активізує процес освоєння дитиною суспільно необхідних норм поведінки, впливає на її здатність до сприйняття стихійних впливів навколишнього середовища, стимулює засвоєння позитивного прикладу.

Успіх свідомої виховної діяльності дорослих залежить від багатьох обставин. Вона стає ефективною в тому випадку, якщо здійснюється не у відриві від реального життя батьків, а знаходить своє підтвердження в ній. На сімейне виховання впливає духовна культура батьків, їх досвід соціального спілкування, сімейні традиції.

Особистісною особливістю молодших школярів може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкість при постійнім невдоволенні навчанням з боку батьків. Допустимо, дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко включитися в процес навчання. Якщо її тимчасові труднощі дратують дорослих, якщо батьки увесь час говорять дитині про те, що вона не зможе надолужити упущену програму, у дитини виникає тривожність, страх відстати від однокласників, залишитися на повторне навчання, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина вчиться досить успішно, але батьки очікують більшого й пред'являють нереально - завищені вимоги.

Через наростання тривожності й пов'язаної з нею низької самооцінки знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Непевність у собі приводить до ряду інших особливостей:

бажанню бездумно додержуватися вказівок дорослого;
діяти тільки по зразках і шаблонам;
страх виявити ініціативу;
формальному засвоєнню знань і способів дій;
страх іти до чогось нового;
братися за нове діло;
ставити перед собою які-небудь цілі й домагатися їх.

Дорослі, незадоволені падаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, усе більше й більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт.

Виходить замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію навколишніх, а ця негативна реакція у свою чергу, підсилює сформовані в дитини особливості. Розірвати це коло можна, змінивши установки й оцінки батьків. Батьки, концентруючи увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи його за окремі недоліки, знижують рівень його тривожності й цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

2. Демонстративність - особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе навколишніх. Джерелом демонстративності звичайно стає недолік уваги дорослих до дітей, які почувають себе в родині занедбаними, "недолюбленими" [6]. Але буває, що дитині приділяється достатня увага, а вона її не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах. Завищені вимоги до дорослих пред'являються не бездоглядними, а навпаки, найбільш розпещеними дітьми. Така дитина буде домагатися уваги, навіть порушуючи правила поведінки ("Краще нехай лають, чим не помічають"). Завдання дорослих - обходитися без нотацій і повчань. Як можна менш емоційно робити зауваження, не звертати увагу на легкі провини й карати за великі (скажемо, відмовою від запланованого походу в цирк). Це значно важче для дорослого, чим дбайливе відношення до тривожної дитини.

Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема - постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини - недолік похвали.

3. "Відхід від реальності" [6]. Спостерігається в тих випадках, коли в дітей демонстративність сполучається із тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізувати її не можуть завдяки своїй тривожності. Вони мало помітні, побоюються викликати несхвалення своєю поведінкою, прагнуть до виконання вимог дорослих. Незадоволена потреба в увазі приводить до наростання ще більшої пасивності, непомітності, що утруднює й так недостатні контакти. При заохоченні дорослими активності дітей, прояві уваги до результатів їх навчальної діяльності й пошуках шляхів творчої самореалізації досягається відносно легка корекція їх розвитку.

П.Ф. Лесгафт виділив шість позицій батьків стосовно дітей, що впливають на поводження дитини:

1. Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект чи затримка розумового розвитку.

2. Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.

. Гармонічні відносини, побудовані на любові і повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.

4. Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і гудять її. Дитина росте дратівливою, емоційно хитливою.

5. Батьки надмірно балують і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.

6. Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. їхні діти ростуть з песимістичним відношенням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні [28, 105].

У кризовому стані майже завжди здається, що нічого не можна змінити. Навіть якщо це дійсно так, то все одне вихід є - людина здатна змінити своє відношення до того, що трапилося.

Оскільки успіх у розв'язку складної життєвої ситуації залежить насамперед, від самої людини. Розглянемо відносини її до власних можливостей розв'язати конфлікт, подолати напруженість, зменшити тривогу. Насамперед , визначимося з розумінням поняття "самореабілітація".

Реабілітація в особистісному контексті - це активізація функцій конструктивно-позитивного пристосування до соціуму після подолання складної життєвої ситуації. Це відновлення на більш високому якісному рівні, якщо людей стає здатним конструктивніше долати труднощі, чим до початку психолого-реабілітаційних впливів.

На відміну від реабілітації як професійної допомоги людині, яка потрапила в життєву кризову ситуацію, самореабілітація спрямована на самостійну роботу людини із собою в складних життєвих обставинах, які не можна назвати ще кризовими. Самореабілітація - це самодопомога в продуктивнім подоланні внутрішніх і зовнішніх перешкод, виході зі скрутного стану, повернення в тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху [12].

Така психологічна допомога сприяє розкриттю суб'єктивного потенціалу людини, стимулює самостійні пошуки внутрішньої цілісності, гармонійності, нових можливостей саморозвитку, самоздійснення, полегшує розробку індивідуальних стратегій перетворення проблемної ситуації, застарівшого, хронічного конфлікту, хворобливого стану на етапі особистісного дорослішання, наближення до себе, до власної сутності.

Отже можна зробити такий висновок: у житті кожної людини його батьки відіграють одну з головних ролей. Від типу сім'ї, позиції, що займають дорослі, стилю відносин та ролі, що вони відводять дитині в сім'ї залежить процес формування її особистості. Світогляд, становлення характеру, моральні основи, відношення до духовних і матеріальних цінностей у першу чергу виховуються в дітей батьками. А залежить цей процес багато в чому від того, як задовольняються в родині основні потреби дитини, наскільки правильно з погляду її розвитку й виховання проявляються батьківські позиції.

сімейний виховання особистість школяр

Розділ 2. Емпіричне дослідження взаємозв'язку сімейних відносин та розвитку особистості дитини

.1 Характеристика методів дослідження

В емпіричному дослідженні ми використали наступні методики: «Малюнок сім'ї», «Неіснуюча тварина», опитувальник «ОБС», розроблений В.В. Століним та А.Я. Варга (Додаток 1).

Перші дві методики є проективними, оскільки, на відміну від більшості інших тестів, саме проективні методики можуть використовуватися багаторазово і практично без обмежень щодо частоти проведення та вікового діапазону досліджуваних. Застосування малюнкових тестів для дослідження особистісних особливостей людини базується на принципі проекції (звідки і назва «проективні методики»), тобто на перенесенні своїх переживань, уявлень, прагнень на папір. Для діагностичного використання малюнків дуже важливим є те, що вони відображують в першу чергу не свідомі установки людини, а її несвідомі імпульси та переживання. Саме тому малюнкові тести важко «підробити», уявляючи себе в них не таким, яким ти є в дійсності (як один з варіантів - «ефект соціальної бажаності»), тобто ми можемо бути більш впевненими у достовірності результатів. У нашому випадку ще однією перевагою проективних методик є те, що вони найоптимальніші для досліджуваних дошкільного та молодшого шкільного віку: їм краще і легше малювати, аніж відповідати на запитання тестових методик (малювання сприймається дітьми більше як елемент гри або розваги, а не як прагнення дорослих «розпитати їх») .

Методика «Малюнок сім'ї», спрямована на з'ясування особливостей сімейних взаємин (у сприйняття дитини). Під час аналізу оцінюються розмір постатей, особливості їх розміщення на малюнку, послідовність зображення, поза, вираз облич, деталізованість малюнків. Порівнюється склад намальованої та реальної сім'ї дитини. Показниками сприятливої сімейної ситуації є: зображення всіх членів сім і', спільна діяльність членів сім'ї або контакт між ними (руки стискаються), адекватне співвідношення між ними за розміром (дитина менша за батьків, але різниця не дуже велика). В інших випадках може інтерпретуватися: конфліктність в сім'ї, почуття неповноцінності в сімейній ситуації, ворожість в сімейній ситуації, тривожність дитини по відношенню до стосунків у сімї.

Методика «Неіснуюча тварина» спрямована на дослідження особистісних особливостей людини, в основному - емоційно-вольової сфери. Показники інтерпретації: розташування малюнку на аркуші, центральна частині фігури, частина фігури, на яку вона спирається, частина фігури, що піднімається над її рівнем, хвіст, контури фігури, загальна енергія (кількість зображених деталей), оцінка характеру ліній, назва. Головні симптомокомплекси, що визначаються за допомогою цієї методики: тривожність, виснаженість, агресивність.

«Опитувальник батьківського ставлення» спрямований на виявлення ставлення батьків до своєї дитини (використовується для опитування батьків). Автори даної методики розуміють ставлення батьків до своєї дитини як систему різноманітних емоцій та почуттів, паттернів поведінки з дитиною, особливостей сприйняття та розуміння характері дитини та її вчинків. Опитувальник містить 61 питання, які в свою чергу складають п'ять шкал: прийняття - відторгнення, кооперація, симбіоз, авторитарна гіперсоціалізація, «маленький невдаха». Високі показники по цим шкалам інтерпретуються відповідно як: відторгнення, соціальна бажаність, симбіоз, авторитарна гіперсоціалізація, інфантилізація (інвалідизація).

2.2 Характеристика вибірки та процедури дослідження

У нашому дослідження приймали участь діти старшої групи (5-6 років) Чернігівського ДНЗ №61 та ДНЗ №4, батьки. Загальна кількість досліджуваних: ЗО дітей, серед яких 15 хлопців та 15 дівчат, та ЗО батьків.

Дослідження проводилося в 2 етапи:

) психологічна діагностика дітей (лютий);

) опитування батьків(березень).

.3 Аналіз отриманих результатів

При обробці результатів методики «ОБС», розробленої А.Я. Варга В.В. Століним, ми отримали наступні результати:

Таблиця 1

Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «прийняття»

РівніРозподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п =15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВисокий6,76,76,7Середній93,373,383,3Низький02010

) високий результат за шкалою прийняття виявлено тільки в двох випадках, тобто тільки в двох сім'ях (приблизно7%) батьки приймають дитину такою як вона є, поважають її потреби та її думку, схвалюють її інтереси. Низький рівень виявлено у 10% (трьох сім'ях), де, скоріше за все, дорослі не прислухаються до думки дитини, відчувають до неї переважно негативні емоції: злість, роздратованість. В 83% випадках (25 сімей) спостерігаємо середній рівень вираженості типу виховання «прийняття». Можливо, в таких сім'ях ставлення до дитини залежить від ситуації, що може пояснюватися нестійкістю та мінливістю настрою у батьків або непослідовністю їх виховання (в одних ситуаціях вони поважають дитину, а в інших - ні) (Таблиця 1). Як видно з таблиці стосовно дівчат(20%) в сім'ї частіше батьки використовують «неприйняття» - відчуження. Можемо припустити, що цей факт пояснюється тим, що дівчаток не сприймають такими, якими вони є, тобто батьки до них більш вимогливі, прагнуть їх переробити. Або ж саме в сім'ях, де діти - дівчата, батьки мають невирішені внутрішньо-особистісні проблеми або конфлікти, які не дозволяють їм ставитися до дитини з повагою та розумінням. Стосовно хлопців низький рівень не виявлено.

Таблиця 2

Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «кооперація»

Рівні проявуРозподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВисокий10086,793,3Середній013,46,7Низький000

) більшість батьків оцінили свій стиль виховання як «кооперація» -93,3% сімей (28 випадків) з високим рівнем прояву типу виховання «кооперація». Що вказує на те, що батьки високо оцінюють здібності своєї дитини, схвалюють її самостійність та ініціативність. У 6,7% (двох сім'ях) спостерігаємо середній рівень прояву цього типу виховання (Таблиця 2). Стосовно дівчат, в порівнянні з хлопчиками, батьки рідше на 13,3% використовують стиль виховання «кооперація». Тобто знову ж таки спостерігаємо вищі вимоги до дівчат, можливо, більший контроль щодо їх виховання, у них не настільки, як у хлопців, схвалюється самостійність та ініціативність. Можливо, що пов'язане з певними тендерними стереотипами у вихованні: дівчата повинні бути слухняними, виконувати всі поставлені вимоги та завдання. Але, враховуючи, що у нас таких випадків лише 2, то серйозних висновків ми робити не можемо.

) Високий рівень по шкалі «симбіоз» отримали 20% батьків (6 сімей), що дозволяє зробити висновок, що ці батьки не встановлюють психологічної дистанції між собою та дитиною, намагаються вдовольнити всі її потреби та захистити від неприємностей.

Таблиця З

Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «симбіоз»

Рівні проявуРозподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВисокий04020Середній86,746,766,7Низький13,313,313,3

Більшість же (майже 70%) має середній рівень прояву особливостей виховання за типом «симбіоз», тобто вони не схильні до цілковитого психологічного злиття зі своєю дитиною, в певних ситуаціях дають дитину свободу (Таблиця 3). Як видно з таблиці стосовно дівчат(40%) батьки виявляються більш поблажливими, тобто прагнуть бути більш близькими до них, не відсторонюються, можна ототожнити цей стиль зі стилем виховання «кумир» сім'ї за іншою класифікацією. При такому стилі виховання зазвичай спостерігаємо захоплення дитиною, прагнення задовольнити всі її забаганки (саме забаганки, а не потреби). Результати розподілу за цим типом виховання щодо дівчаток дещо суперечать результатам за іншими стилями виховання, але, можливо, що це різні сім'ї: тобто в одних сім'ях дівчат більше контролюють, висувають суворіші вимоги, а в і інших - навпаки, спостерігається більш поблажливе ставлення.

Таблиця 4

Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «авторитарна гіперсоціалізація»

Рівні проявуРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВисокий000Середній73,333,340Низький26,766,760

4) У 60%) (18 сім'ях) спостерігається відсутність контролю за діями дитини з боку дорослих. Це є не дуже конструктивно для навчання та виховання дитини, адже діти знаходяться самі, їх ніхто не контролює, не схвалює та не сварить як наслідок може не розвиватися довільна поведінка, контроль за своїми діями. Оптимальнішим варіантом оцінки батьків за цією шкалою є 3-5 балів - середній рівень, який характерний для 40%) (12 сімей). Це найкращий варіант: відсутній жорсткий постійний контроль, у дитини є можливість проявляти самостійність і в той же час в потрібні моменти батьки завжди поруч, готові підтримати, виправити, похвалити. Авторитарного стилю виховання не дотримуються в жодній з опитаних сімей (Таблиця 4). Стосовно дівчат знову ж таки спостерігаємо менший контроль ніж в сім'ях де виховують хлопців, їм надається можливість більшої самостійності. Можливо, внаслідок того, що вони більш слухняні й спокійні.

Таблиця 5

Розподіл за рівнями прояву стилю виховання «маленький невдаха»

Рівні проявуРозподіл у %(від загальноїРозподіл у %кількості опитуваних, п=15)(від загальноїХлопчикиДівчаткакількості опитуваних, п=30)Високий000Середній000Низький100100100

) Щодо останньої шкали в цьому тесті - «маленький невдаха», яка діагностує ставлення батьків до успіхів і невдач дитини, то можемо сказати, що всі батьки (100% сімей) вірять у своїх дітей, у їх здібності, а невдачі вважають випадковими (низький рівень за цією шкалою) (Таблиця 5).

За оцінкою самих дітей (методика «Малюнок сімї») ми виявили наступні результати щодо того, як діти сприймають тип виховання в сім'ї, стосунки в сім'ї :

Таблиця 6

Розподіл за рівнями прояву типу виховання «сприятлива ситуація в сім'ї»

РівніРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВиражений46,78063,3Невиражений53,32036,7

) домінування типу виховання «сприятлива ситуація в сім'ї» характерна для 63% (19 сімей). Тобто діти в цих сім'ях почувають себе комфортно, впевнено, вони відчувають любов та повагу з боку батьків. В інших 37% (11 випадках) атмосфера для дітей не є сприятливою, тобто їм не приділяють належної уваги, або, навпаки, дуже сильно контролюють (Таблиця 6). Про сприятливу ситуацію в сім'ї свідчать такі особливості малюнку: загальна діяльність всіх членів родини, домінування людей на малюнку, зображення всіх членів сім'ї, відсутність ізольованих членів родини, відсутність штриховки, адекватний розподіл людей на малюнку. Як бачимо 80% дівчат оцінили ситуацію в сім'ї як більш сприятливу, що, в принципі, відповідає оцінкам батьків стилю виховання. Тобто якщо батьки більш поблажливо ставляться до дівчат, враховують їх бажання, задовольняють їх бажання, то звісно, що дівчата будуть оцінювати ситуацію в сім'ї як сприятливу.

Таблиця 7

Розподіл за рівнями прояву типу виховання «тривожність в сім'ї»

РівніРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВиражений26,72023,3Невиражений73,38076,7

) В 23%о (7 сім'ях) панує атмосфера тривоги, тобто діти почувають себе невпевнено, не вірять у себе ,у свої сили, що може бути пов'язане з невірою в них батьків, або з тривожністю батьків (ситуативна тривожність зазвичай передається і дитині - заражає її, діти наслідують батькам, копіюють їх стилі поведінки) (Таблиця 7). Особливості малюнків дітей з тривожних сімей: штриховка, лінія основи - підлога, є лінія над малюнком, лінія з сильним натиском, сліди від стирання, надмірна увага до деталей, домінування рече, подвійні лінії або лінії, що перериваються. Виражених відмінностей за статтю не виявлено.

Таблиця 8

Розподіл за рівнями прояву типу виховання «конфліктність в сім'ї»

РівніРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВиражений26,713,320Невиражений73,386,780

Конфліктність в сім і спостерігається в 20% (6 сім'ях), за оцінкою дітей. Причому конфліктність може бути як між батьками, так і між одним з батьків та дитиною (Таблиця 8). Конфліктність діагностується за допомогою наступних показників малюнку: бар'єри між фігурами, стирання окремих фігур, відсутність частин тіла у деяких людей, виокремлення певних фігур, ізоляція окремих фігур, неадекватна величина окремих фігур, домінування речей, відсутність на малюнку членів деяких родини. Спостерігається невелика відмінність у оцінках дівчат(13,3%) і хлопців(26,7%) стосовно конфліктної ситуації в сімї: хлопчики частіше вказують на її наявність. Можливе це також пов'язане з ти, що хлопчики більш неслухняні, непосидючі, активні, тобто завдають більше клопоту батькам, і якщо роблять щось неправильно, то їх сварять, карають.

4) Тільки п'ять дітей (34%) почувають себе в сім і* неповноцінними, тобто батьки ставляться до них з недовірою, не вірять в них, їх здібності, не хвалять, а тільки сварять (Таблиця 9). Особливості малюнків: автор малюнку непропорційно маленький, розташування фігур на нижній частині аркушу, лінія слабка, переривається, ізоляція автора від інших, маленькі фігури, відсутність автора, автор стоїть спиною. Значних статевих відмінностей не виявлено.

Таблиця 9

Розподіл за рівнями прояву типу виховання «неповноцінність в сім'ї»

РівніРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВиражений2013,316,6Невиражений8086,783,4

Таблиця 10

Розподіл за рівнями прояву типу виховання «ворожість в сім'ї»

РівніРозподіл у %(від загальної кількості опитуваних, п=15)Розподіл у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)ХлопчикиДівчаткаВиражений6,76,76,7Невиражений93,393,393.3

) Атмосферу ворожості в сім'ї спостерігаємо тільки у 6,7% (двох родинах). В таких родинах члени сім'ї зазвичай протиставляють себе один одному, відсутня довіра, повага та щирість у стосунках, ніхто ні до кого не прислухається, не враховуються потреби та бажання інших (Таблиця 10). Особливості малюнків, що дозволяють діагностувати такий стиль виховання: агресивна позиція фігури, закреслена фігура, деформована фігура, обернений профіль, пальці довгі, підкреслені, руки розведені в сторони. Статевих відмінностей не виявлено.

Методика «Неіснуюча тварина» передбачає якісний аналіз. При аналізі її результатів можна виділити наступні симптомокомплекси у дитини: тривожність, виснаженість, агресивність, а також можна виявити: креативність, тенденцію до діяльності, тенденцію до рефлексії, зацікавленість в думці оточуючих про себе, зацікавленість у захопленості оточуючими (зовнішньою красою), егоцентризм та самооцінку.

Для того, щоб виявити, як впливає стиль виховання на розвиток особистості дитини, ми порівняли показники методики «Неіснуюча тварина» при низьких і високих рівнях прояву кожного стилю виховання.

Проаналізувавши показники розвитку за оцінкою дітьми сприятливого клімату в сім'ї, ми отримали наступні результати (Таблиця 11).

Таблиця 11

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «сприятливий клімат в сім'ї»

Показники розвиткуНесприятливий клімат в сім'ї у % (від загальної кількості опитуваних, n=30)Сприятливий клімат в сім'ї у % (від загальної кількості опитуваних, n=30)Тенденція до діяльностіВідсутня81,878,9Є18,221,1Тенденція до рефлексіїВідсутня54,563,2Є45,536,8КреативністьНизький р.36,415,8Середній р.27,326,3Високий р.36,457,9Значення думки оточуючихНезначима81,242,1Значима18,257,9Значення захопленості оточуючимиНезначима90,989,5Значима9,110,5ЕгоцентризмВідсутній54,557,9Є45,542,1СамооцінкаНизька45,55,3Адекватна18,236,8Висока36,457,9ТривожністьНизький р.18,242,1Середній р.18,242,1Високий р.63,615,8ВиснаженістьНизький р.45,531,6Середній р.36,431,6Високий р.18,236,8АгресивністьНизький р.27,347,4Середній р.9,136,8Високий р.63,615,8

Виражені відмінності виявлено за такими показниками, як креативність, значення думки оточуючих, самооцінка, тривожність, агресивність. Тобто при сприятливій атмосфері в сім'ї у дітей спостерігаються: вищий рівень креативності, для них більш значуща думка оточуючих, адекватна та висока самооцінка серед таких дітей зустрічається частіше, ніж низька, тривожність і агресивність у них здебільшого на низькому та середньому рівні, в той час як при відсутності сприятливого клімату в родині спостерігаємо переважно високий рівень тривожності та агресивності. Отже, ми можемо зробити такий висновок, що якщо дитина відчуває, що її люблять в сім'ї, поважають, враховують її думку, бажання та потреби, то:

) в неї краще розвивають творчі здібності, оскільки батьки їй довіряють і надають їй певну самостійність, а творчість та креативність можуть розвиватися тільки при умові самостійності;

) такі діти більше орієнтовані на оточення, оскільки їм потрібно схвалення інших, до якого вони звикли в родині;

) у таких дітей майже не зустрічається низька самооцінка, оскільки її підтримують в сім'ї, підтримують її ініціативність та активність;

) такі впевнені в собі та не використовують агресію як захисний механізм, оскільки їм нема від чого захищатися, в сім'ї їх навчили довіряти батькам та оточуючим.

Проаналізувавши показники методики «Неіснуюча тварина» при різних рівнях прояву типу виховання «тривожність в сім'ї» ми отримали наступні результати (Таблиця 12).

Таблиця 12

Аналіз показників особистісного розвитку дітей за рівнем прояву типу виховання «тривожність в сім'ї»

Показники розвиткуТривожна ситуація в сім'ї у % (від загальної кількості опитуваних, n=30)Не тривожна ситуація в сім'ї у % (від загальної кількості опитуваних, n=30)Тенденція до діяльностіВідсутня57,187,0Є42,913,0Тенденція до рефлексіїВідсутня71,460,9Є28,639,1КреативністьНизький р.57,113,0Середній р.034,8Високий р.28,652,2Значення думки оточуючихНезначима57,156,5Значима42,943,5Значення захопленості оточуючимиНезначима10087.0Значима013ЕгоцентризмВідсутній57,152,2Є42,947,8СамооцінкаНизька14,321,7Адекватна57,121,7Висока28,656,6ТривожністьНизький р.14,339,1Середній р.42,930,4Високий р.42,930,4ВиснаженістьНизький р.14,343,5Середній р.043,5Високий р.85,713,0АгресивністьНизький р.57,134,8Середній р.28,626,1Високий р.14,339.1

Як видно з таблиці виражені відмінності є за такими показниками, як: тенденція до діяльності, креативність та виснаженість. Тобто якщо дитина почувається в сім'ї невпевнено, до нею висувають непослідовні вимоги, тобто батьки своє ставлення змінюють відповідно до свого настрою, дитину не підтримують, не схвалюють прояви її активності, у дитини спостерігається:

) низька тенденція до діяльності, тобто дитина сама не прагне бути активною, самостійною, ініціативною, адже за це її не хвалять, а, можливо, навіть навпаки: карають;

) креативність здебільшого у такої дитини на низькому рівні;

) на високому рівні виснаженість дитини, тобто її астенічність, що є відповідним низькій тенденції до діяльності.

Проаналізувавши показники особистісного розвитку дитини в залежності від рівня прояву типу виховання «конфліктність в сім і'», ми отримали наступні результати (Таблиця 13).

Таблиця 13

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояв у типу виховання «конфліктність в сім'ї»

Показники розвиткуКонфліктна ситуація в сім'ї у %(від загальної кількості опитуваних, п=30)Неконфліктна ситуація в сім'ї у % (від загальної кількості опитуваних, п=30)Тенденція до діяльностіВідсутня66,783,3Є33,316,7Тенденція до рефлексіїВідсутня83,358,3Є16,741,7КреативністьНизький р.33,437,5Середній р.33,325Високий р.33,337,5Значення думки оточуючихНезначима83,350Значима16,750Значення захопленості оточуючимиНезначима10087,5Значима012,5ЕгоцентризмВідсутній16,762,5Є66,737,5СамооцінкаНизька66,712,5Адекватна037,5Висока33,350ТривожністьНизький р.16,737,5Середній р.16,737,5Високий р.66,725ВиснаженістьНизький р.33,337,5Середній р.33,333,3Високий р.33,329,2АгресивністьНизький р.33,341,7Середній р.16,729,2Високий р.5029,2

Серед дітей, які оцінили ситуацію в сім'ї як конфліктну (тобто можливі сварки між батьками або конфлікти між одним з батьків та дитиною), частіше

зустрічається: 1) наявність егоцентризму, тобто такі діти не вміють враховувати думки та бажання оточуючих, думати не тільки про себе, оскільки в їх сім'ях їх такому не навчили: діти наслідують поведінку батьків та їх ставлення один до одного, до оточуючих, до самої дитини. А оскільки батьки конфліктують, скоріше за все, тому що думають тільки про себе, а не про сім'ю, то і дитина буде ставитися до них і до оточуючих так само.

Проаналізувавши показники особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «неповноцінність в сім'ї», ми отримали наступні результати (Таблиця 14).

Таблиця 14

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «неповноцінність в сім'ї»

Показники розвиткуПочуття неповноцінності в сім'ї у %(від загальної кількості опитуваних, п=30)Відсутнє у %(від загальної кількості опитуваних, п=30)Тенденція до діяльностіВідсутня8080Є2020Тенденція до рефлексіїВідсутня2068Є8032КреативністьНизький р.4036Середній р.2028Високий р.4036Значення думки оточуючихНезначима8052Значима2048Значення захопленості оточуючимиНезначима8092Значима208ЕгоцентризмВідсутній10044Є056СамооцінкаНизька4020Адекватна4028Висока2052ТривожністьНизький р.4032Середній р.2036Високий р.4032ВиснаженістьНизький р.6032Середній р.4032Високий р.036АгресивністьНизький р.2044Середній р.032Високий р.8024

У дітей, які почувають в сім'ї невпевнено, до яких батьки ставляться ніби звисока, бажання, потреби, а тим паче думку яких ніхто не враховує, спостерігаються:

) повна відсутність егоцентризму, що не є конструктивним моментом у розвитку особистості, скільки дитина, яка вміє піклуватися про себе, думати про себе, враховувати свої потреби сама, буде піддаватися чужому впливу, її будуть використовувати оточуючі для реалізації своїх цілей, а все тому, що батьки зневажали дитину і вона звикла до такого ставлення і іншого не очікує;

) висока агресивність, швидше за все, в якості захисного механізму, аби все ж таки не допустити з боку оточуючих такого ж ставлення до себе як з боку батьків.

Ворожість в сім'ї серед нашої вибірки зустрічалася всього 2 рази (6,7%), тож порівнювати показники розвитку особистості дитини при наявності та відсутності ворожості в сім'ї недоцільно.

За оцінками батьків стилю виховання в сім'ї ми розділили сім'ї на три групи по кожному стилю виховання: з високим рівнем прояву, низьким і середнім і проаналізували показники розвитку дітей при різних рівнях прояву того чи іншого стилю виховання.

Проаналізувавши показники особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «прийняття», ми отримали наступні результати (Таблиця 15).

Таблиця 15

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «прийняття»

ПоказникиРозвиткуНизький рівеньСереднійВисокийТенденція до діяльностіВідсутня10076100Є0240Тенденція до рефлексіїВідсутня10052100Є0480КреативністьНизький р.100320Середній р.024100Високий р.0440Значення думки оточуючихНезначима0680Значима10032100Значення захопленості оточуючимиНезначима1009250Значима0850ЕгоцентризмВідсутній09650Є100450СамооцінкаНизька0280Адекватна0360Висока10036100ТривожністьНизький р.10020100Середній р.0400Високий р.0400ВиснаженістьНизький р.1002850Середній р.03650Високий р.0360АгресивністьНизький р.04050Середній р.100200Високий р.0400

Якщо батьки оцінюють свій стиль виховання як «прийняття» (90%), тобто спрямовані приймати дитину такою, якою вона є, підтримувати її, то діти в таких сім'ях (при середньому та високому рівні прояву, в порівнянні з низьким) характеризуються: 1) в більшості своїй середнім та високим рівнем розвитку креативності, тобто вони більш творчі, прагнуть до пізнання оточуючого світу, придумуючи свої способи пізнання, оскільки знають (або ж відчувають), що їх прояви активності та діяльності завжди знайдуть схвалення та підтримку в родині. За іншими показниками відмінності неоднозначні.

У 28 сім'ях із ЗО (93,3%)спостерігаємо високий рівень кооперації, тож порівнювати за рівнем прояву недоцільно.

Проаналізувавши показники особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «симбіоз», ми отримали такі результати (Таблиця 16).

Таблиця 16

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «симбіоз»

ПоказникиРозвиткуНизький рівеньСереднійВисокийТенденція до діяльностіВідсутня1008066,7Є02033,3Тенденція до рефлексійВідсутня060100Є100400КреативністьНизький р.253550Середній р.25350Високий р.503050Значення думки оточуючихНезначима50750Значима5025100Значення захопленості оточуючимиНезначима7590100Значима25100ЕгоцентризмВідсутній1005033,3Є05066,7СамооцінкаНизька50250Адекватна03533,3Висока504066,7ТривожністьНизький р.03550Середній р.502550Високий р.50400ВиснаженістьНизький р.502566,7Середній р.50400Високий р.03533,3АгресивністьНизький р.254533,3Середній р02550Високий р.753016,7

Якщо дитина з батьками (або з одним із батьків) знаходиться в ситуації психологічного злиття, тобто батьки не відокремлюють себе від дитини, прагнуть задовольнити всі бажання та забаганки дитини, то дитина в такій сім і* характеризується

) вищою тенденцією до діяльності, але відсутністю тенденції до рефлексії, тобто при підтримці дорослих вона може бути активною, спрямованою на діяльність, ініціативною, але вона не вміє і не навчається співвідносити власні вчинки та їх результати, не здатна до аналізу поведінки своєї та батьків;

) проявом егоцентризму, тобто така дитина характеризується зацикленістю на власній особі, адже батьки, які задовольняють всі її забаганки, не навчають її піклуватися про інших;

) самооцінка у такої дитини, в основному, адекватна або висока, адже схвалення батьками призводить до впевненості в собі, в своїх можливостях, здібностях, іноді, навіть, до самовпевненості;

) тривожність та агресивність у такої дитини може бути на середньому або низькому рівні, адже впевненій в собі дитині непотрібно хвилюватися та переживати з приводу того, що вона щось не зможе зробити, та не треба захищатися, «атакуючи».

Проаналізувавши показники особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «авторитарна гіперсоціалізація», причому порівнювали ми тільки низький і середній рівні, оскільки високого нами не було виявлено, ми отримали наступні результати (Таблиця 17).

Таблиця 17

Аналіз показників особистісного розвитку за рівнем прояву типу виховання «авторитарна гіперсоціалізація»

Показники розвиткуНизький рівеньСереднійТенденція до діяльностіВідсутня88,966,7Є11,133,3Тенденція до рефлексіїВідсутня55,666,7Є44,433,3КреативністьНизький р.38,933,3Середній р.33,316,7Високий р.27,850Значення думки оточуючихНезначима61,150Значима38,950Значення захопленості оточуючимиНезначима88,991,7Значима11,18,3ЕгоцентризмВідсутній44,466,7Є55,633.3СамооцінкаНизька27,816,7Адекватна16,750Висока55,633,3ТривожністьНизький р.27,841,7Середній р.33,333,3Високий р.38,925ВиснаженістьНизький р.38,933,3Середній р.44,416,7Високий р.16,750АгресивністьНизький р.27,858,3Середній р.27,825Високий р.44,416,7

Дуже цікавим є той факт, що майже за всіма показниками особистісного розвитку діти мають оптимальний рівень при середньому рівні прояву даного типу виховання, що говорить про те, що дитину треба вміти контролювати. Тобто не нав'язувати їй своїй думки та бажання, не слідкувати за кожним її кроком та діями, а надавати певний простір для самостійності та ініціативності, коригуючи певні помилки дитини, пояснюючи чому потрібно робити саме так, а не інакше.

Так, за при середньому рівні прояву типу виховання «авторитарна гіперсоціалізація» спостерігаємо у дітей вищий рівень креативності, нижчий рівень егоцентризму, у більшості адекватну самооцінку, більш низький рівень тривожності та агресивності, але більш високий рівень виснаженості, астенічності (діти не прагнуть до активності поведінки та діяльності, ініціативності та самостійності).

В 30 сім'ях (100%) виявлено низький рівень прояву стилю виховання «маленький невдаха», тож порівнювати немає можливості.

Таким чином, в результаті проведеного емпіричного дослідження ми можемо зробити наступні висновки:

. Найбільш поширений серед нашої вибірки стиль виховання (за оцінками батьків) - кооперація(93,3%). Тобто для більшості сімей характерна співпраця між дитиною та батьками, розуміння та повага до дитини з боку батьків, врахування її думки та бажань при прийнятті рішення стосовно її долі.

. За оцінками дітей найбільш виражений тип виховання «сприятлива ситуація в сім'ї» (близько 64 %), що, в принципі, відповідає оцінкам батьків. Тобто більшість дітей відчувають любов, увагу та піклування з боку батьків, відчувають, що їх розуміють, поважають та підтримують.

. Також ми виявили, що стосовно дівчат батьки у вихованні більш поблажливі та надають їм більше можливостей бути самостійними, адже дівчата зазвичай більш слухняні та спокійні, ніж хлопці.

.При порівнянні показників особистісного розвитку при різних рівнях вираження того чи іншого стилю виховання, ми виявили, що при сприятливій обстановці в сім'ї (за оцінками) дітей у них краще розвивається креативність, вони більш впевнені в собі, в своїх можливостях, тобто їм не притаманні тривожність, агресивність та низька самооцінка, також, наслідуючи батьків, дитина навчається спілкуватися з оточуючими, поважати їх, тобто в неї не розвиваються егоцентричні якості. В той час як при інших ситуаціях в сім'ї: ворожості, тривожності, конфліктності, неповноцінності у дитини може в більшій мірі розвиватися тривожність, агресивність, але в меншій мірі креативність та адекватна самооцінка.

5.За оцінками батьків, найбільш сприятливим для особистісного розвитку дитини стилем виховання є «прийняття» та помірний рівень використання ними контролюючих методів. Тобто, якщо батьки приймають дитину такою, як вона, враховують її потреби, думку, поважають її, але при цьому вміло контролюють та коригують її поведінку, то у дитини, за результатами нашого емпіричного дослідження, спостерігаємо найоптимальніші показники особистісного розвитку.

Висновки

Теоретичний аналіз та емпіричне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

. Сім'я як мала соціальна група є найкращим виховним середовищем.

. Виділяють такі основні функції сім'ї: виховна, господарсько-побутова, емоційна, функція духовного (культурного) спілкування, функція первинного соціального контролю, сексуально-еротична функція.

. Завданням сім'ї є:

створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;

-забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;

передати досвід створення і збереження сім'ї, виховання в ній дітей;

виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «я».

6.Виділяють наступні тактики виховання в родині, і відповідні їм 4 типи сімейних взаємовідносин: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво.

. Існують чотири стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, попустительский, ліберальний.

. Виділяють такі критерії батьківських відносин: «прийняття -відкидання», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна гіперсоціалізація»,«маленький невдаха».

. На відношення батьків до дитини впливають такі фактори:

а)Дитячий досвід самих батьків, (частіше у своїй власній родині не усвідомлено формують відносини, які склалися в родині батьків, а також відтворюють ті проблеми, які вони не змогли розв'язати в дитинстві).

б)Нереалізовані потреби батьків (для деяких батьків виховання може стати основною діяльності й навіть основним сенсом життя. Тоді сама дитина стає єдиним об'єктом задоволення цієї потреби. Інша потреба батьків в досягненнях, коли один з батьків прагне, щоб дитина добилася багато чого, особливо того, чого з якихось причин не зміг досягти сам).

в)Особистісні особливості батьків (можна простежити зв'язок між тривожністю одного з батьків, її проявом (у вигляді опікуючої поведінки) і її наслідком - придушенням розвитку активності й самостійності дитини).

г)Стосунки із батьком (чи матір'ю) дитини(якщо щось у дитині нагадує того, хто наніс душевну рану, то батько (мати) зовсім інакше буде сприймати ті характеристики дитини, які вона успадкувала від другого біологічного батька).

д)Обставини народження дитини (нерідко страх втратити дитину, або ж, навпаки, небажаність появи дитини, невідповідність її статі очікуваній або бажаній, ускладнення в особистім житті з появою маляти й т.п., можуть приводити до емоційного відкидання дитини).

9. Існують варіанти взаємин, що заважають нормальному розвитку особистості дитини:

а)Авторитарне відношення батьків до дітей, при якім формування потрібних якостей утруднюється й спотворюється.

б)Демонстративність - підвищена потреба в успіху й увазі до себе навколишніх. Джерелом демонстративності стає недолік уваги дорослих до дітей, які почувають себе в родині занедбаними, "недолюбленими".

в)"Відхід від реальності" спостерігається в тих випадках, коли в дітей демонстративність сполучається із тривожністю. Діти мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізувати її не можуть завдяки своїй тривожності.

10. В результаті проведеного емпіричного дослідження можна зробити наступні висновки:

2.З оцінками дітей найбільш виражений тип виховання «сприятлива ситуація в сім'ї»(близько 64%), що, в принципі, відповідає оцінкам батьків. Тобто більшість дітей відчувають любов, увагу та піклування з боку батьків, відчувають, що їх розуміють, поважають та підтримують.

3.Також ми виявили, що стосовно дівчат батьки у вихованні більш поблажливі та надають їм більше можливостей бути самостійними, адже дівчата зазвичай більш слухняні та спокійні, ніж хлопці.

.При порівнянні показників особистісного розвитку при різних рівнях вираження того чи іншого стилю виховання, ми виявили, що при сприятливій обстановці в сім і" (за оцінками) дітей у них краще розвивається креативність, вони більш впевнені в собі, в своїх можливостях, тобто їм не притаманні тривожність, агресивність та низька самооцінка, також, наслідуючи батьків, дитина навчається спілкуватися з оточуючими, поважати їх, тобто в неї не розвиваються егоцентричні якості. В той час як при інших ситуаціях в сім'ї: ворожості, тривожності, конфліктності, неповноцінності у дитини може в більшій мірі розвиватися тривожність, агресивність, але в меншій мірі креативність та адекватна самооцінка.

.За оцінками батьків, найбільш сприятливим для особистісного розвитку дитини стилем виховання є «прийняття» та помірний рівень використання ними контролюючих методів. Тобто, якщо батьки приймають дитину такою, як вона, враховують її потреби, думку, поважають її, але при цьому вміло контролюють та коригують її поведінку, то у дитини, за результатами нашого емпіричного дослідження, спостерігаємо найоптимальніші показники особистісного розвитку.

Перша гіпотеза про те, що у більшості сімей переважає такий стиль виховання як «прийняття», не знайшла свого підтвердження. Друга гіпотеза про те, що оцінки дітей щодо використовуваного стилю виховання збігається з оцінками батьків, повністю підтвердилась.

Список литературы

Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов.- М.: Академический Проект, 2011.- 479с.
Баркан А.И. Практическая психология для родителей, или как научиться понимать своего ребенка. - М.: АСТ-ПРЕСС, 1999.- 246с
Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. - М.: Тривола, 1995. -360 с.
Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М.: Просвещение, 1988.- 207с.
Столяренко Л.Д., Самигин С.И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. Ростова-на-Дона: Феникс, 2009.-344 с.
Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении детей. - М.: Педагогика, 1993.- 127 с.
Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. -2-е узд-е. - М.: Педагогика-Пресс, 1998.- 440 с.
Земская М. Семья и личность: Пер. с польск. Васильева Л.В.: Из-во «Прогресс», 1986.-285 с.

9. Нартова-Бочавер С. Психология личности и межличностныхотношений. - М.: Из-во ЭКСМО-Пресс, 2011.- 324 с.

10.Маркова Т.А. Воспитание дошкольника в семье /Под ред.Т.А. Маркова, М.: Просвещение, 1979. - 318 с.

Марковская И.М. Опросник для изучения взаимодействия родителей с детьми // Семейная психология и семейная терапия. - 1999. - №2. - С. 17.
Осипова A.A. Общая психокоррекция: Пособие для студентов вузов.- М.: ТЦ «Сфера», 2010.- 512 с.
Овчарова Р.В. Практическая психология - М.: Т.Ц. «Сфера», 1996.-278 с.
Петровский А.В. Дети и тактика семейного воспитания - М.: Знание. 1981.- С. 95.
Психология младших школьников / Под ред. В.В. Давыдова - М.: Просвещение, 1990.- 163 с.
Психология личности: Словарь-справочник / Под редакцией П.П. Горностая и Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2009. - 320 с.
Популярная психология для родителей / Под ред. Спиваковской A.C. -СПб.: СОЮЗ, 1997.- 160 с.
Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. - М.: ВЛАДОС, 1996.-210 с.
Спиваковская А. Психотерапия: игра, детство, семья - ООО Апрель Пресс, ЗАО Изд-во ЭКСМО - Пресс, 2000.-170 с.
Фромм А. Азбука для родителей или как помочь ребенку в трудной ситуации, - Екатеринбург: Изд-во АРД ЛТД., 1997.- 200 с.
Формирование взаимоотношение дошкольников в детском саду и семье. /Под ред. В.К. Котырло. М.: Педагогика, 1987. - 342 с.
Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста: пер. с англ. -СПб.: Ювента, 2009.- 310с.
Шоттенлоэр Г. Рисунок и образ в терапии. С-Пб.: Ювента, 2001.-194с.

24. Немов P.C. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб.заведений. В 3 кн. Кн. 1. Общая основа психологии. - 2е изд. - М.:Просвещение: Владос, 1995. - 576 с.

25. Бодалев A.A., Столин В.В. Общая психодиагностика.- Спб: Изд- во«Речь»,2000.- 440 с.

26.Корытова Г.С. Психологические особенности внутрисемейных отношений и их влияние на проявление школьной дезадаптации.- Спб: Изд-во «Речь», 1998.- 166 с.

Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. -СПб.: Питер, 2009.-656 с.
Лесгафт П.Ф. Как помочь ребенку в обучении, в школе и семье. М.: Просвещение, 1995.-220 с.

Додаток 1

Методика диагностики родительского отношения А.Я. Варга, В.В. Столина

Инструкция: внимательно прочитайте утверждения, напротив каждого поставьте ответ «верно», если оно совпадет с вашим мнением, или «неверно», если не совпадет.

Я всегда сочувствую своему ребенку.
Я считаю своим долгом знать все, о чем думает мой ребенок.
Мне кажется, что поведение моего ребенка значительно отклоняется от нормы.
Нужно подольше держать ребенка в стороне от реальных жизненных проблем, если они его травмируют.
Я испытываю к ребенку чувство симпатии.
Я уважаю своего ребенка.
Хорошие родители ограждают ребенка от трудностей жизни.
Мой ребенок часто мне неприятен.
Я всегда стараюсь помочь своему ребенку.

10.Бывают случаи, когда недоброе отношение к ребенку приносит ему пользу.

По отношению к своему ребенку я испытываю досаду.
Мой ребенок ничего не добьется в жизни.
Мне кажется, что друга? дети потешаются над моим ребенком.

14.Мой ребенок часто совершает такие поступки, которые заслуживают осуждения.

15.Мой ребенок отстает в психологическом развитии и для свого возраста выглядит недостаточно развитым.

Мой ребенок специально ведет себя плохо, чтобы досадить мне.
Мой ребенок, как губка, впитывает в себя все самое плохое.

18.При всем старании моего ребенка трудно научить хорошим манерам.

19.Ребенка с детства следует держать в жестких рамках, только тога из него вырастет хороший человек.

Я люблю, когда друзья моего ребенка приходят к нам в дом.
Я всегда принимаю участие в играх и делах ребенка.
К моему ребенку постоянно «липнет» все дурное.
Мой ребенок не добьется успехов в жизни.

24.Когда в компании говорят о детях, мне становится стыдно, что мой ребенок не такой умный и способный, как другие дети.

25.Я жалею своего ребенка.

Когда я сравниваю своего ребенка со сверстниками, то они кажутся мне воспитаннее и разумнее, чем мой ребенок.
Я с удовольствием провожу с ребенком свое свободное время.
Я часто жалею о том, что мой ребенок взрослеет, и с нежностью вспоминаю то время, когда он был еще совсем маленьким.
Я часто ловлю себя на том, что с неприязнью и враждебно отношусь к ребенку.
Я мечтаю о том, чтобы мой ребенок достиг того, что лично мне не удалось в жизни.
Родители должны не только требовать от ребенка, но и сами приспосабливаться к нему, относиться к нему с уважением, как к личности.
Я стараюсь выполнять все просьбы и пожелания моего ребенка.
При принятии решений в семье следует учитывать мнение ребенка.
Я очень интересуюсь жизнью своего ребенка.

35.Я часто признаю, что в своих требованиях и претензиях ребенок по-своему прав.

Дети рано узнают о том, что родители могут ошибаться.
Я всегда считаюсь с ребенком.
Я испытываю дружеские чувства по отношению к ребенку.
Основная причина капризов моего ребенка - это эгоизм, лень и упрямство.
Если проводить отпуск с ребенком, то невозможно нормально отдохнуть.
Самое главное - чтобы у ребенка было спокойное, беззаботное детство.
Иногда мне кажется, что мой ребенок не способен ни на что хорошее.
Я разделяю увлечения моего ребенка.
Мой ребенок кого угодно может вывести из себя.
Огорчения моего ребенка мне всегда близки и понятны.
Мой ребенок часто меня раздражает.
Воспитание ребенка - это сплошная нервотрепка.
Строгая дисциплина в детстве развивает сильный характер.
Я не доверяю своему ребенку.
За строгое воспитание дети потом благодарят своих родителей.
Иногда мне кажется, что я ненавижу своего ребенка.
В моем ребенке больше недостатков, чем достоинств.
Мне близки интересы моего ребенка, я их разделяю.
Мой ребенок не в состоянии сделать что-либо самостоятельно, и если он это делает, то обязательно получается не так, как нужно.
Мой ребенок вырастет не приспособленным к жизни.
Мой ребенок нравится мне таким, какой он есть.
Я тщательно слежу за состоянием здоровья моего ребенка.
Я восхищаюсь своим ребенком.
Ребенок не должен иметь секретов от родителей.
Я невысокого мнения о способностях моего ребенка и не скрываю этого от него.

61.Ребенок должен дружить с теми детьми, которые нравятся его родителям.

Ключи к опроснику

Принятие-отвержение: 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 24, 26, 27, 29, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 52, 53, 55, 56, 60.
Образ социальной желательности поведения: 6, 9, 21, 25,31,34,35,36.
Симбиоз: 1, 5, 7, 28, 32, 41,58.
Авторитарная гиперсоциализация: 2, 19, 30, 48, 50,57,59.
"Маленький неудачник": 9, 11, 13, 17, 22, 28, 54, 61.

Больше работ по теме:

Особливості організації туристсько-краєзнавчої учнівської молоді в Україні
Курсовая работа (т)
Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі
Курсовая работа (т)
Педагогические условия трудового воспитания детей
Курсовая работа (т)
Особливості розвитку лексичної системи мовлення у дітей із загальним недорозвиненням мовлення
Курсовая работа (т)
Особливості розвитку мовлення у дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору
Курсовая работа (т)

Предмет: Педагогика

Тип работы: Курсовая работа (т)

Новости образования

Российский государственный социальный университет реорганизует сеть своих филиалов
22 Июля 2016 16:26
Более 70 представителей крупных вузов АСЕАН подтвердили участие в форуме во Владивостоке
22 Июля 2016 12:51
Абызов: публикация первичных статсведений снизит бюрократическую нагрузку на школы
22 Июля 2016 11:53
В Чечне свыше 200 школьников сдали ЕГЭ с результатом свыше 90 баллов - министр
22 Июля 2016 05:36
Замглавы Минобрнауки РФ: задача сократить число людей с высшим образованием не стоит
21 Июля 2016 20:19

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ