Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей

 

Вступ

В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема формування особистості дитини, а особливо школярів, їх соціалізації, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя. На сьогодні в Україні спостерігаються негативні тенденції в усіх сферах життєдіяльності людини: високий рівень безробіття, деградація моральних цінностей, соціальна дезадаптація, низька правова захищеність дітей та їх сімей, що призводить до низького рівня соціальної компетентності дітей та розвитку в них внутрішньоособистісного конфлікту.

З огляду на те, що сімя - основний осередок виховання та формування особистості дитини неможливо не враховувати її специфічні соціальні обставини. За останні роки спостерігається тенденція до зростання розлучень, позашлюбних народжень, смертності населення, що збільшує кількість неповних сімей. За даними Державної статистики про становище сімей в Україні, неповні сімї складають 24,8%, переважна більшість яких є материнськими.

Сім'я, будучи першим і найважливішим інститутом розвитку особистості та соціалізації дитини, впливає на характер протікання внутрішньоособистісних конфліктів.

Розгляду особливостей сімейних відносин і ролі сім'ї у формуванні особистості дитини присвячені роботи О.М. Волкової, І.В. Гребеннікова, С В. Ковальова, М.М. Обозова, І.В. Малярова, В.А. Сисенко, Е. Ейдеміллера, В. Юстицкого, В. Сатір, В. Мінушиної та ін.. Вони розглядають сімейні відносини як систему передачі установок, цінностей, способів поведінки від батьків до дитини, підкреслюючи важливість в цьому процесі таких факторів, як склад сім'ї, рівень благополуччя або неблагополуччя сімейних відносин, наявність сприятливого або несприятливого клімату в сім'ї, стилю взаємин батьків з дітьми.

Психологи Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.А. Гур'єва, І.С. Кон, В.А. Крутецький, А.Е. Личко, Е.В. Первишева, Е. Еріксон, зазначали що, розвиток особистості в шкільному віці обумовлено наявністю протиріч між зростаючими можливостями дитини і способами їх задоволення що виражається в особливостях протікання внутрішньоособистісних конфліктів. Зміст, поняття та механізми внутрішньоособистісних конфліктів розглядаються в роботах Б. Братуся, Ф. Василюка, Б. Зейгарник, В. Мерліна, Е. Фанталової, К. Хорні, З. Фрейда, К. Роджерса, Р. Левіна, як протиріччя між бажаним і дійсним, між "Я - реальним" і "Я - ідеальним", між цінністю та доступністю важливих життєвих сфер і т.д.

Виховання в неповній сімї є джерелом розвитку внутрішньоособистісних конфліктів у дітей, що можуть призвести до втрати впевненості в своїх силах, формуванню стійкого комплексу неповноцінності, а іноді й до втрати сенсу життя. Також внутрішньоособистісні конфлікти можуть бути причиною підвищеної агресивності, тривожності, дратівливості в спілкуванні. За таких умов визначення особливостей внутрішньо особистісного конфлікту дітей саме з неповних сімей є актуальною проблемою.

На сьогодні в наукових дослідженнях недостатньо уваги ще приділяється питанню визначення особливостей внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповних сімей. Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість, потреби практики обумовили вибір нами теми дослідження: "Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей".

Обєктом нашого дослідження є: групова специфіка переживання внутрішньоособистісних конфліктів.

Предметом дослідження є: особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповній сімї.

Мета: дослідити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Гіпотеза: Ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Для досягнення мети дослідження і перевірки висунутої гіпотези нами були поставлені наступні завдання:

ØТеоретично обґрунтувати проблему особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

ØВивчити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

ØСформувати систему методик, спрямованих на вивчення внутрішньоособистісних конфліктів.

ØПровести діагностику внутрішньоособистісних конфліктів у дітей шкільного віку, які проживають в неповних сімях.

ØНа основі емпіричного дослідження виявити особливості та динаміку внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

ØМетоди дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.

ØТеоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення.

ØЕмпіричні методи: добір і застосування психодіагностичних методик, придатних для розвязання завдань дослідження, зокрема методика Е.Б.Фанталової "Рівень співвідношення "цінності" і "доступності" в різних життєвих сферах" спрямована, на виявлення домінуючих цінностей і конфліктів.

ØТеоретичне значення роботи полягає в уточненні, узагальненні і подальшій розробці проблеми щодо психологічної природи внутрішньоособистісних конфліктів, розширення знань про джерела їх виникнення у шкільному віці; виділенні особливостей внутрішньоособистісних конфліктів на підставі суперечностей, що лежать в їх основі.

ØПрактичне значення Полягає у виявленні психологічних механізмів виникнення та функціонування внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповних сімях, що відкриває можливість створення системи методів і прийомів, використання яких дозволяє ефективно діагностувати внутрішньо особистісні конфлікти.

ØСтруктура роботи: робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списка літератури, додатків. Загальний обсяг роботи складає 74 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми внутрішньоособистісних конфліктів

1.1Загальна характеристика поняття внутрішньоособистісний конфлікт

Феномен існування і протистояння в людині суперечливих тенденцій і, відповідно, прагнення до внутрішньої гармонії цікавили науку з давніх часів. У психології ці питання повязані з поняттям внутрішньоособистісного конфлікту.

Внутрішньоособистісний конфлікт один із найскладніших конфліктів, який відбувається безпосередньо у внутрішньому світі людини. Життя нормальної людини - це внутрішній конфлікт, від якого нікуди не дітися. Для психічно здорової людини внутрішньоконфліктна ситуація, яка не виходить за рамки норми вважається природною. Ситуація внутрішньої напруги і протиріч не тільки природна, але й необхідна для розвитку і самовдосконалення особистості. Будь-який розвиток особистості не може здійснюватися без внутрішніх протиріч, а там де є протиріччя, там є конфлікт. Якщо такий конфлікт в рамках норми, то він є дійсно необхідним, тому що незадоволення собою, критичне відношення до власного „Я", як важливий внутрішній двигун, заставляє людину йти по шляху самовдосконалення тим самим наповнюючи змістом не тільки своє власне життя, але й вдосконалюючи світ в цілому. Такі конфлікти умовно можна назвати як „конфлікти між тим, що є і тим, що хотілося б мати", або „між тим, що ви хочете і тим чого не хочете", „між тим, хто ви є і тим, ким хотіли би бути"[22] .

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів) [3].

Е. Шостром визначає внутрішньоособистісний конфлікт як гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень. [28]

Внутрішньоособистісний конфлікт досить специфічний, його специфічні особливості полягають в наступному:

- невідповідність структурі конфлікту (немає субєктів конфлікту в лиці окремих особистостей чи груп);

специфічність форм протікання і прояву (протікає у формі тяжких переживань, супроводжується страхом, депресією, стресом, спричиняє невроз);

латентність (його не завжди легко визначити, часто людина навіть сама не знає, що перебуває в стані конфлікту).

Вчені виділяють наступні характеристики внутрішньоособистісного конфлікту:

. Внутрішньоособистісний конфлікт проявляється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості;

. Сторонами внутрішньоособистісного конфлікту виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які одночасно існують в структурі особистості;

. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість, є рівновеликі. В іншому випадку людина із двох бід вибере меншу, із двох благ - більше, надасть перевагу винагороді перед покаранням.

. Будь-який внутрішній конфлікт супроводжується негативними емоціями [28].

У сучасній конфліктології виділяють три рівні розвитку внутрішнього психологічного протиріччя:

психологічну рівновагу внутрішнього світу конкретної особистості;

порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів здійснюваної діяльності, проекція внутрішнього психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточуючими, зовнішній світ в цілому;

неможливість реалізації власних планів і розроблених програм, розрив життя, неможливість виконувати свої життєві функції до тих пір, поки не вирішиться життєву кризу [10].

Поняття внутрішньоособистісного конфлікту визначається по-різному: як ситуації зіткнення в поведінці двох сильних, але протилежно спрямованих тенденцій; результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів та ставлень особистості; суперечності між уродженими потягами та поведінковими стандартами і моральними цінностями; суперечності між бажаними та наявними оцінками Я-образу; когнітивний дисонанс - суперечливість уявлень, думок, установок, ставлень в межах когнітивного поля тощо. Основу внутрішньоособистісної конфліктності утворює криза гармонізації особистості, яка є суперечністю у системі Я-реального і Я-ідеального, розугодженість ідеального і реального образів світу [4].

E.Ф.Василюк зазначає, якщо спробувати знайти дефініцію, яка би не суперечила жодному з наявних поглядів на конфлікт вона би звучала досить незмістовно - це зіткнення чогось із чимось. При цьому що саме вступає у конфліктні стосунки різні автори визначають по-різному [8].

Проте існує нечіткість щодо розуміння внутрішнього конфлікту як стану, ситуації, чи то результату суперечностей.

Так, одні вчені - В.С.Мерлін, наголошують на тому, що внутрішні конфлікти є станом внутрішньої структури особистості, яка характеризується загостренням внутрішніх суперечностей, інші - В.М.Мясищев, О.М. Леонтьєв - результатом зіткнення суперечностей. Ф.Є.Василюк, О.Л.Лурія, З. Фрейд, М.Д.Левітов визначають внутрішній конфлікт переважно як ситуацію зіткнення (протистояння, боротьби) суперечностей, К Левін - ситуацією, коли на індивіда одночасно впливають протилежно спрямовані сили [19; 20; 21].

Такі психологи як В.С.Мерлін, К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл вважають внутрішньоособистісний конфлікт результатом гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів особистості. Деякі автори, зокрема О.Я.Анцупов, А.І. Шипілов інтерпретують внутрішньособистісний конфлікт, насамперед, як глибокі переживання, що викликані внутрішньоособистісними суперечностями [4].

Не існує однозначності і щодо характеру стосунків між конфліктними сторонами. Одні автори наголошують на тому, що вони протилежно спрямовані, інші акцентують увагу на їх несумісності, взаємовиключності. Єдине, з чим погоджуються майже всі дослідники це те, що суперечливі сторони повинні мати приблизно рівну силу і високу значущість [19; 43].

Щодо відображення сутності внутрішньооконфліктного протистояння у самосвідомості особистості вчені виділяють дві основні форми конфліктів.

Перша група повязана із розумінням конфлікту як зіткнення, опозиції між внутрішніми елементами особистості (конфлікти-опозиції). Такі конфлікти є варіантами фрустрації актуальних і значущих для особистості потреб і мотивів внутрішніми, особистісного характеру обставинами. Схематично їх можна представити як "Хочу (повинен) - Не здатен", або як розугодженість "Бажаного - Дійсного".

Інша група конфліктів стосується вибору між двома тенденціями. Такі конфлікти-ділеми виникають коли людина не може вибрати, наприклад, між двома однаковими за силою, але протилежно спрямованими бажаннями або визначитись у ставленні до чогось або когось. Яскравим прикладом таких конфліктів є мотиваційні конфлікти описані К.Левіним [19; 22].

З огляду на те, що не існує загальноприйнятого визначення внутрішньоособистісного конфлікту, а також того, що цей термін часто ототожнюють з поняттями внутрішній, інтрапсихічний, психологічний конфлікт вчені дійшли висновку, що цей феномен може бути осмислений як в широкому так і вузькому значенні.

У широкому розумінні внутрішньоособистісний конфлікт є психічним (внутрішнім, інтрапсихічним) конфліктом, що характеризується безперервним зіткненням потягів, бажань, психічних систем і сфер особистості. Як форма переживання суперечностей внутрішньо-зовнішньої дійсності він є постійним елементом душевного життя людини. Такий конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших людей, предметів і світу в цілому [31].

В усьому спектрі внутрішніх конфліктів ті з них, які відрізняються глибокою внутрішньоособистісною спрямованістю і характеризуються зіткненням альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе можна вважати внутрішньоособистісними конфліктами у вузькому розумінні. За таких конфліктів основною темою переживань стає власне Я особистості. У конфліктному полі перебувають Я-структурні елементи, які впливають на відчуття особистісної сили і цінності. Зазвичай вони відображаються проблемами самоставлення і самоцінності, а проявляються негативною чи суперечливою самооцінкою, невпевненістю у собі, різноманітними внутрішніми комплексами, зневірою, підвищеним рівнем тривоги, депресіями, відчуттям спустошеності тощо [31].

У таких конфліктах почуття самоцінності, самоповаги, сили Я може змінюватися на

§Відчуття себе як поганого, негідного (переживання вини і самозвинувачення у ситуації моральних конфліктів);

§Відчуття нікчемності (переживання неможливості існування без підтримки і любові інших, тривожного смутку і розчарування у конфліктах Я-залежності);

§Відчуття безпорадності, безнадії, спустошеності, як крайній випадок втрати сенсу життя (переживання відсутності сил і ресурсів, як реакція на перенавантаження, виснаження в адаптаційних конфліктах);

§Відчуття нікчемності, невідповідності бажаним досягненням (переживання сорому і самозвинувачень у конфліктах нарцистичного ураження) [10].

Науковцями виділені наступні показники внутрішньоособистісних конфліктів:

1. Когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка прийняття рішення, глибокі сумніви в істинності принципів. Якими ви раніше керувалися;

2. Емоційна сфера: психоемоційне напруження, часті і значні негативні переживання;

3. Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативний емоційний фон спілкування;

4. Інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу [3].

Внутрішньоособистісні конфлікти, як складні за структурою системні явища, часто повязані між собою. Так проблеми у сфері самоставлення можуть викликати амбівалентне ставлення до іншої людини і навпаки, хоча, в більшості випадків, саме внутрішньоособистісні конфлікти у вузькому розумінні цього поняття спричиняють або впливають на виникнення інших внутрішніх конфліктів [8].

Таким чином, внутрішні конфлікти є невідємним аспектом життєдіяльності людини і становлення її як особистості. Їх виникнення обумовлене обєктивно наявними суперечностями між особистістю та суспільним світом.

У широкому розумінні внутрішньособистісний (внутрішній, інтрапсихічний) конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших і світу в цілому. Вони можуть як усвідомлюватися особистістю (бути відкритим) так і не усвідомлюватися (мати прихований, глибинний характер); можуть виступати у вигляді конфліктів-опозицій (протистояння або несумісності ідей і поглядів), або конфліктів-ділем (ситуацій вибору між значущими альтернативами).

Аспект інтрапсихічного конфлікту, який відображає протистояння у системі уявлень, ставлень і дій людини щодо самої себе, може бути означений як безпосередньо внутрішньоособистісний конфлікт. Останній має глибоке особистісноорієнтоване спрямування, основною темою переживань стає власне Я особистості, відчуття самоцінності, самоставлення й внутрішньої сили.

1.2Історичні підходи до вивчення внутрішньоособистісних конфліктів

Психологічні конфлікти внутрішнього світу людини досліджуються в рамках проблематики психології особистості. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає на основі свідомості та самосвідомості, до структури якого входить протистояння двох або кількох рівносильних мотивацій, що сприймається і усвідомлюється як особистісна проблема, що вимагає необхідності свого вирішення та подолання.

Задовго до наукового пояснення внутрішньоособистісних конфліктів великий внесок у його опис і розуміння внесла філософська та художня літератури. Так, в роботах відомого російського письменника Ф.М. Достоєвського, герої розвиваються шляхом самоаналізу, розриваючись між різними сторонами своїх почуттів і свідомості, перебуваючи в тяжкій ситуації вибору стоїть перед ними. Письменник виокремлює яскраві картини вищого висловлювання внутрішньоособистісних конфлікту аж до роздвоєння особистості; конфлікту, який пожирає саму особу і прирікає її на нестерпні страждання [21].

Вітчизняні дослідники поділяють всі концепції, які описують механізм внутрішньоособистісних конфліктів за визначенням предмета зіткнення (або за критерієм зв'язку із зовнішнім середовищем):

1.Психоаналітична модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні.

2.Когнітивна модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є Л. Фестінгер, А. Елліс.

3.Екзистенціайно-гуманістична модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є Р.Мей, І. Ялом, Ф. Перлз, К.Роджерс, А. Маслоу, В.Франкл.

4.Соціально-психологічна модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є А.Леонтьев, В. Мерлин, А. Сухарьов.

5.Мотиваційно-смислова и функціонально-динамічна моделі внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками яких є В. Мерлін, В. Мясищев, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Л. Божович [17].

Психоаналітична модель внутрішньоособистісного конфлікту

Згідно трикомпонентної структури особистості (Ід, Его, Супер-Его), розробленої 3. Фрейдом, між інстанцією Ід як джерелом біологічних несвідомих мотивів, що підкоряються принципу задоволення (лібідо) і інстанцією Супер-Его, як інтерналізованих версії соціалізації особистості (засвоєнні суспільних норм, цінностей, стандартів поведінки), виникає непримиримий конфлікт, який має вирішити інстанція Его, контролююча психічну напругу. Конфлікт може виникати також між іншими структурами, наприклад, між Ід і Его. Внутрішній конфлікт знаходиться в сфері безсвідомого і тому погано піддається усвідомленню. Він супроводжується посиленням тривоги і активізацією механізмів психологічних захистів (витіснення, придушення, заперечення, регресія і т.д.). Відповідно до положень психоаналізу внутрішньоособистісний конфлікт інтерпретується як інтерперсональний, що виникає на ранніх стадіях дитячо-батьківських відносин [41].

У рамках психоаналізу теорію внутрішньоособистісних конфліктів розробляли також К. Юнг, К. Хорні та ін Якщо для 3. Фрейда джерело конфлікту, з якого витікає тривога - це протидіючі сили Ід, Его, Супер-Его, то для А. Адлера - це комплекс неповноцінності, що протистоїть прагненню до досконалості; для К. Юнга - непереборні протиріччя між інстинктом і духом; для Г. Саллівен - конфліктуючі вимоги складних міжособистісних зв'язків; для Е. Еріксона - психосоціальні кризи, що виникають у процесі формування ідентичності особистості [1;17].

У стадіальної концепції життєвого шляху соціально орієнтований психоаналітик Е. Еріксон робив акцент на розвиток Его-особистості, виділив вісім кризових стадій психосоціального розвитку особистості. Розширення сфери міжособистісних відносин в кризові періоди життя, на його думку, створює більш високу вразливість Его, основною функцією якого є психологічна адаптація в процесі життєдіяльності. В момент переходу від однієї стадії до іншої втрачається колишня ідентичність (тотожність самому собі) і виникає внутрішньоособистісний конфлікт, який може вирішитися в результаті самоусвідомлення і набуття нової ідентичності (появі почуття тотожності самому собі). Криза (втрата ідентичності) може вказувати, за Е. Еріксоном, як на недостатність адаптаційних можливостей, так і на потенційне джерело розвитку особистості [17].

Представник психоаналізу Е. Фромм у своїй соціально-орієнтованої концепції внутрішнього конфлікту, висловив думку, що для людини цивілізованого, ринкового світу існує конфлікт, який полягає у труднощі одночасного переживання двох мотиваційних тенденцій - свободи та безпеки: люди прагнуть до свободи та автономії , втрачаючи при цьому почуття власної безпеки, що, в кінцевому рахунку, призводить до відчуження від суспільства. Згідно Е. Фромму, пізнаючи своє "Я", люди з острахом біжать від свободи, втрачаючи свою індивидуальність, повністю підкоряючись вимогам культури, референтної соціальної групи. При цьому відбувається заміна почуття "бути" на почуття "мати", яка неминуче призводить до психологічного конфлікту і зниження адаптаційних ресурсів [42].

К. Хорні, вважала тривогу головною складовою внутрішнього конфлікту особистості. Тривога, на її думку, виникає внаслідок втрати почуття безпеки в міжособистісних відносинах; якщо це почуття не виникає в дитинстві, то фіксується "базальна тривога". Вона виділила стратегії компенсації базальної тривоги: орієнтація на людей (поступливий тип); орієнтація від людей (відокремлений тип); орієнтація проти людей (ворожий тип). Як у здорової, так і у невротичної особистості ці три стратегії перебувають у конфлікті між собою [43].

Великий внесок у вивчення проблеми внутрішньоособистісних конфліктів вніс німецький психолог Курт Левін, який визначив його як ситуацію, у якій на індивіда одночасно діють протилежно-спрямовані сили рівної величини. У зв'язку з цим він виділив три типи конфліктної ситуації.

1.Людина перебуває між двома позитивними силами приблизно рівної величини.

2.Людина перебуває між двома приблизно рівними негативними силами. Характерний приклад - ситуація покарання.

3.На людину одночасно діють дві різноспрямовані сили приблизно рівної величини і в одному і тому ж місці.

В кожному із зазначених видів конфліктів, особистісний вибір супроводжується появою почуттів тривоги і загрози, що і створює конфліктну ситуацію. Для аналізу психологічного конфлікту К. Левіним була введена класифікація внутрішніх бар'єрів, що заважають "вийти з ситуації": фізичні та соціально-психологічні. Причому останній, на думку дослідника, так само реальний, як і фізичний [19].

Спираючись на концепцію польового поведінки К. Левіна і поняття "градієнта цілі", Н. Міллер сформулював ряд положень, які описують динаміку внутрішнього конфлікту:

. Тенденція прагнення тим сильніша, чим ближче мета;

. Тенденція уникнення тим сильніша, чим ближче "відстань" до стимулу;

. Градієнт уникнення зростає швидше, ніж градієнт прагнення;

. При конфлікті між двома несумісними реакціями, перемагає більш сильна;

. Висота градієнта прагнення або уникнення залежить від сили захоплення, на якому ґрунтується той і інший.

У "точці", де тенденції уникнення і прагнення (наближення) рівні, поведінка набуває коливальний характер і в структурі особистості виникає внутрішній конфлікт. Зміни співвідношень сил поля призводить до виходу з конфлікту [33].

Когнітивна модель внутрішньоособистісного конфлікту

Когнітивні теорії відображають визнання того, що когнітивна оцінка ситуації формує психологічну реальність: мотивацію, емоції, смисли. Когнітивні процеси забезпечують здатність предбачення (антиципації) загрозливих стимулів, що служить фактором виникнення внутрішньоособистісного конфлікту [17].

Один з представників когнітивно-орієнтованого напрямку в психології Л. Фестінгер, що запропонував концепцію когнітивного дисонансу, він вважав, що в основі внутрішнього конфлікту лежить зіткнення несумісних (взаємовиключних) уявлень, знань, поглядів, особистості. На його думку, людина завжди прагне до несуперечності, узгодження своєї внутрішньої системи переконань, цінностей, зменшення неприємного стану напруги, викликаного загрозою і відчуває фрустрацію, дискомфорт у разі виникаючих протиріч. Протиріччя являє собою когнітивний дисонанс, в результаті якого спрацьовують механізми психологічного захисту (раціоналізація, фільтрація зовнішньої інформації, самокорекція та ін.) Когнітивний дисонанс також може виникнути внаслідок прийнятого рішення, якщо людина відчуває невпевненість в його правильності [37].

В раціонально-емотивній концепції А. Елліса внутрішньоособистісні конфлікти розглядалися через призму наявних у особистості ключових ірраціональних ідей, переконань, установок. В якості таких ідей, він виділив установки повинності, максималістські вимоги до себе та іншим. Ці особистісні установки, очевидно, служать фактором, який впливає на дезадаптивні процеси [33].

Екзистенційно - гуманістична модель внутрішньо особистісного конфлікту

Один з представників даного напрямку Р. Мей вважає, що втрата вітальної цінності і сенсу життя призводить до виникнення екзистенцій тривоги. Ця тривога є реакцією особистості на загрозу існування цінностей, ідентифікованим з усією життям в цілому, і розглядається в якості ключового феномена внутрішнього конфлікту особистості.

Екзистенційні конфлікти, на думку іншого представника даного підходу І. Ялома, виникають завдяки неминучій конфронтації людей з даностями буття: смерть, свобода, відповідальність, ізоляція, безглуздість. Він вважає страх перед ними важливою ознакою внутрішньоособистісних конфліктів. Екзистенціальна тривога суттєво підриває віру людини в себе, знижуючи особистісні можливості (потенціал) з подоланням життєвих труднощів [17].

Одним з різновидів екзистенціальної консультативної психології є концепція гештальттерапії, розроблена Ф. Перлзом. Згідно даної концепції, внутрішній конфлікт представлений у свідомості людини як проблема втрати безперервного усвідомлення своїх глибинних думок і переживань справжнього "Я". Ф. Перлз бачить прояв конфлікту в суб'єктивному переживанні почуття "глухого кута", коли активність особистості паралізована. При цьому людина може бути зовні спокійною, а внутрішньо - розірваною на частини протилежними силами. Порушення внутрішнього діалогу між суперечливими тенденціями особистості є значною ознакою внутрішнього конфлікту [31].

Карл Роджерс, один із засновників гуманістичної психології, фундаментальним компонентом структури особистості вважав "Я-концепцію". "Я-концепція" - уявлення особистості про саму себе, образ власного "Я", що формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем. На основі "Я-концепції" відбувається саморегуляція поведінки людини. Але "Я-концепція" часто не збігається з уявленням про ідеальне "Я". Між ними може відбуватися неузгодженість. Цей дисонанс між "Я-концепцією", з одного боку, і ідеальним "Я" - з іншого, і виступає як внутрішньоособистісний конфлікт, який може призвести до важкого психічного захворювання [30].

Широку популярність здобула концепція внутрішньоособистісних конфліктів одного з провідних представників гуманістичної психології американського психолога Абрахама Маслоу. Згідно Маслоу, мотиваційну структуру особистості утворює ряд ієрархічно організованих потреб:

1) фізіологічні потреби;

2) потреба в безпеці;

3) потреба в любові;

4) потреба в повазі;

5) потреба в самоактуалізації.

Сама вища - потреба в самоактуалізації, тобто в реалізації потенцій, здібностей і талантів людини. Вона виражається в тому, що людина прагне бути тим, ким він може стати. Але це йому не завжди вдається. Самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у меншості вона є доконаний, реалізованою. Цей розрив між прагненням до самоактуалізації і реальним результатом і лежить в основі внутрішньоособистісних конфліктів [23].

Відповідно до концепції австрійського психолога і психіатра Віктора Франкла, головною рушійною силою життя кожної людини є пошук їм сенсу життя і боротьба за нього. Але знайти сенс життя вдається лише небагатьом. Відсутність же його породжує у людини стан, який він називає екзистенціальним вакуумом, або почуттям безцільності і порожнечі. Саме екзистенційний вакуум і породжує в широких масштабах внутрішньоособистісні конфлікти, що виражаються з найбільшою силою в "ноогенних (смислових) неврозах".

На думку Франкла, внутрішньоособистісний конфлікт у вигляді ноогенного неврозу виникає через духовних проблем і пов'язаний з розладом "духовного ядра особистості", в якому локалізовані смисли і цінності людського існування, що грають визначальну роль у поведінці особистості. Таким чином, ноогенного невроз - це розлад внутрішньої структури особистості, викликане екзистенціальним вакуумом, відсутністю у людини сенсу життя [40].

Соціально - психологічна модель внутрішньоособистісного конфлікту

Соціально-психологічний підхід передбачає розгляд особистісного зв'язку з соціальними групами. Вступаючи у взаємодію з іншими людьми, людина виконує певні ролі, має певний статус. Одна і тож людина може виконувати одночасно кілька ролей. Оточуючі люди очікують від осіб з певною роллю тих чи інших дій, тобто мають рольові очікування (експектації). Індівідні особливості особистості виявляються у своєрідності рольової поведінки, які в соціальній психології розглядається як функція двох основних змінних: соціальної ролі та Я. Успішність інтеріоризації вимог до соціальної ролі залежить від Я-концепції особистості] Однак, А.Н. Леонтьєв вважає, що зводити особистість тільки до сукупності ролей неприпустимо.

Відповідно до поглядів А.Н. Леонтьєва, зміст і сутність внутрішньоособистісних конфліктів обумовлені характером структури самої особистості. Ця структура у свою чергу детермінована об'єктивно суперечливими відносинами, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності [18]. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої структури особистості полягає в тому, що будь-яка людина, що навіть має провідний мотив поведінки та основну мету в житті, не може жити тільки однією будь-якою метою або мотивом. Мотиваційна сфера людини, на думку О.М. Леонтьєва, навіть у найвищому її розвитку ніколи не нагадує застиглу піраміду.

У різні періоди життя, у різних сферах людського буття і в різних ситуаціях у особистості виникає безліч інших, крім ведучого, мотивів, що утворюють мотиваційну сферу або мотиваційний полі.

Леонтьєв вважав, що "спрямованість особистості" неповно описується тому, що навіть при наявності у людини виразною провідною лінії життя вона не може залишатися єдиною. Служіння обраної мети, ідеалу зовсім не виключає і не поглинає інших життєвих відносин людини, які, у свою чергу, формують змістотворних мотиви. Образно кажучи, мотиваційна сфера особистості завжди є многовершінной. Суперечливе взаємодія цих "вершин" мотиваційної сфери, різних мотивів особистості і утворює внутрішньоособистісний конфлікт [18].

А.Л. Свенцицький вважає, що будь-яка роль існує окремо від особистості, яка виконує її. Інтереси і установки особистості вносять відповідні зміни в рольову поведінку. Проблема співвідношення психічних властивостей особистості та її рольової поведінки (як особистість впливає на роль і як і роль впливає на особистість) складна і мало вивчена.

Н.В. Гришина та А.Л. Свенцицький розрізняють на особистісному рівні два види рольових конфліктів:

Конфлікт "Я - роль" (в рамках однієї ролі): мають місце протиріччя між вимогами ролі та можливостями, потребами особистості. Такий вид конфлікту називають особистісно-рольові;

Міжрольовий конфлікт, коли у однієї і тієї ж особи є протиріччя, зіткнення кількох взаємовиключних рольових пoзицій [35].

Інтеракціоніська школа в особі Т. Шибутані розглядає внутрішній конфлікт "Я - роль", як результат неузгодженості експектації і рольових можливостей особистості. У свідомості особистості представлені, з одного боку, вимоги та очікування інших щодо її рольової поведінки, а з іншого - функціональні можливості особистості для виконання даної ролі. Неузгодженість їх у свідомості приводить до виникнення внутрішнього конфлікту [17].

Внутрішні конфлікти досліджуються також у зв'язку з проблемою соціалізації. Так, соціалізація в одній референтній групі не означає соціалізацію в інший і якщо цінності, прийняті в цих групах, не узгоджені, це може приводити до психологічних конфліктів.

Розглядаючи проблему самосвідомості, У. Джеймс висунув ідею, що в рольову структуру Я-концепції включається приналежність до всіх соціальних груп. На підставі цього Г. Теджфел і Дж. Тернер вважали, що приналежність до групи, будучи частиною самосвідомості, може підвищувати або знижувати самооцінку. Ідентифікація з групою, низький статус в групі, призводить до внутрішньоособистісних конфліктів [17].

Мотиваційно - смислова і функціонально - динамічна моделі внутрішньоособистісного конфлікту

У вітчизняній психології послідовна система поглядів на психологічні конфлікти представлена ??в роботах B.C. Мерліна. В концепції інтегральної індивідуальності він розглядав внутрішньоособистісній конфлікт як стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості [24].

Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що "задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу [24]. Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д. Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С. Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту - це суб'єктивна нерозв'язність ситуації [24].

В.Н. Мясищев розглядав внутрішні конфлікти як джерело патогенезу невротичних захворювань. Переживання особистості, згідно з його поглядами, являють собою похідну від особливостей його особистості. Внутрішні конфлікти являють собою невідповідність між потребами і можливостями їх безпосереднього задоволення, і можуть служити як джерело розвитку особистості так і фактором патогенезу. Важливою ознакою невротичного внутрішнього конфлікту вчений також вважав суб'єктивну невирішеність ситуації: у особистості відсутні здібності та вміння знайти раціональний вихід; суб'єкт не може, ні підкоритися дійсності, ні підпорядкувати дійсність своїм вимогам, ні відмовитися від того й іншого.

В.Н. Мясищев виділив три типи невротичних конфліктів:

істеричний - перевищення вимог до оточуючих над вимогливістю до себе;

обсесивно - психастенічний - боротьба між бажанням і обов'язком, моральними принципами;

невростенічний - протиріччя між своїми можливостями і домаганнями.

Функціонально - динамічний підхід, заснований школою С.Л. Ру-бінштейна, передбачає вивчення і дослідження функціонування особистості, як суб'єкта життєдіяльності. Безсуб'єктність особистості, низька вольова регуляція - є джерело і головна ознака внутрішнього конфлікту, який проявляється у відході від активного життєвої позиції, від розширення соціального досвіду і зв'язків. Внутрішньоособистісні конфлікти вивчаються, як структури індивідуальної свідомості, в якому цінності представлені в різній усвідомлюваній і неусвідомлюваній якості [33].

Внутрішні конфлікти розглядаються в роботах Л.В. Виготського у зв'язку з кризами вікового розвитку. Конфлікт між "хочу" і "треба" ставить особистість перед необхідністю вибору, що створює амбівалентні стану (неадекватну соціальну поведінку, дратівливість, примхливість, міжособистісну конфліктність) [17].

Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт, іманентно властивий внутрішній структурі особистості, - нормальне явище. У цілому ж, всі концепції, що описують механізми та чинники виникнення внутрішньоособистісного конфлікту. Незважаючи на методологічні розбіжності, всі перераховані вище концепції об'єднує розуміння внутрішньоособистісних конфліктів як гострого негативного переживання, викликаного боротьбою різних структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв'язку з соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень

1.3Види, причини та наслідки внутрішньоособистісних конфліктів

У більшості теоретичних концепцій поданий один чи декілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості, а також між потребами і соціальними нормами. У інтеракціонізмі аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається велика кількість інших внутрішньоособистісних конфліктів. Для того щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідна підстава, відповідно до якої можна обєднати цю різноманітність внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є ціннісно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини повязана її внутрішня конфліктність, тому що саме вона відображає різноманітні звязки і відносини особистості з навколишнім світом.

З огляду на це, Н. Грішина виділяє наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт.

. Мотиви, які відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям "хочу" ("Я хочу").

. Цінності, які втілюють у собі суспільні норми і виступають завдяки цьому як еталони належного. Мається на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, які не приймаються нею, але через їх суспільну чи іншу важливість особистість змушена наслідувати їх. Тому вони позначаються як "треба" ("Я повинна").

. Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним збудником її активності, поведінки. Виражається як "можу" чи "не можу" ("Я є") [10 ].

Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів подана в роботах А. Анцупова та А. Шипилова, які запропонували взяти за основу класифікації ціннісно-мотиваційну сферу особистості. В залежності від того, які сторони внутрішнього світу особи вступають в конфлікт, вони виділяють наступні види конфліктів:

) Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями - класична дилема "буріданового осла" - віслюк, який знаходиться між двома рівними копицями сіна і помирає з голоду (К. Левін), чи як зіткнення різних мотивів [41].

) Моральний конфлікт. В етичних вченнях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом. Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності наслідувати його [25].

) Конфлікт нереалізованого бажання, або комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями особистості і дійсністю, яка блокує їх задоволення. Інколи його називають як конфлікт між „хочу бути таким, як вони" і неможливістю це бажання реалізувати. Він може виникнути в результаті фізичної неможливості людини здійснити своє бажання. Це конфлікти, які виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутрішньоособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології [13].

) Рольовий конфлікт. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних із неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутрішньоособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями чи сенсами життя. Прикладом між рольового внутрішньоособистісного конфлікту може бути такий: як працівник співробітник повинен виконувати свою роботу добре і тому затримується на роботі допізна, а як батько має виконувати його роль і тому повинен приходити до дому вчасно [13].

) Адаптаційний конфлікт. В широкому розумінні - це конфлікт, який виник на основі порушення рівноваги між субєктом і оточуючим середовищем, в вузькому - як такий, що виникає при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами, які висувають до особи дійсність і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психологічними) [4].

) Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відношення до успіхів і невдач. Розбіжність між претензіями і оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникають підвищена тривожність, емоційні зриви та ін (А. Петровський, М. Ярошевський). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою і усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити домагання, щоб здобути максимальний успіх і знизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д . Хекхаузен) [4].

7) Невротичний конфлікт. Це результат внутрішньоособистісного конфлікту, який тривалий проміжок часу проходить в середині психічного світу особистості. Його характеризує висока напруга, протистояння внутрішніх сил і мотивів [4].

Подібно до того, як існує багато класифікацій конфліктів, є різні підходи до класифікації видів внутрішньоособистісних конфліктів. М.Робер та Ф.Тильман у книзі „Психологія індивіда і групи" виділяють три типи:

) конфлікт потреб. Його сутність полягає у тому, що особистісні потреби протистояти один одному і спонукати їх до різних дій, а інколи ми хочемо одночасно притирічливих речей і тому не можемо діяти.

) конфлікт між потребою і соціальною нормою. Дуже сильна потреба може зіткнутися в середині нас з соціальним табу. Незалежно від того, чи поступимося ми цій потребі чи ні, ситуація стає конфліктною. Приклади таких конфліктів полягають у протиріччях між Воно і Супер-Его (за Фрейдом). Тобто, коли Воно як поєднання сліпих інстинктів (сексуальних, агресивних), які необхідно реалізувати вже зараз, проте Супер-Его включає моральні норми, заборони, які особистість вже засвоїла.

) конфлікт соціальних норм. Його суть полягає у тому, що людина відчуває тиск двох протилежних соціальних норм. Конфліктна ситуація для віруючого дворянина ХХ ст. полягала у тому, що дуелі суворо заборонялися церквою, але в суспільстві існував єдиний признаний спосіб відновити свою честь - за допомогою дуелі [10].

Названі види конфліктів не вичерпують повністю їх класифікацію. Існують ще деякі класифікації конфліктів. Зокрема:

) конфлікт між мораллю і совістю, між потрібним і необхідним, між моральним ідеалом і дійсністю (Ф.Достоєвський);

) конфлікт, зумовлений необхідністю вибору між силами рівної величини, які діють на особу (К. Левін);

) конфлікт між „Я-концепцією" і ідеальним Я (К. Роджерс);

) конфлікт між прагненням до самореалізації і реальним результатом (А. Маслоу);

) конфлікт між елементами внутрішньої структури особистості, між її мотивами (А.Леонтьєв) [19; 20].

Основні причини внутрішньоособистісних конфліктів.

Всі причини, які сприяють виникненню конфлікту всередині особистості можна поділяють на три види:

. Внутрішні причини, які спричинені самою особистістю.

. Зовнішні причини, які обумовлені положенням особистості в соціальній групі.

. Зовнішні причини, які зумовлені положенням особистості в суспільстві.

Серед основних внутрішніх протиріч науковці виділяють наступні:

протиріччя між потребою і соціальною нормою;

протиріччя мотивів, інтересів і потреб (і на дискотеку хочеться і до семінарів треба підготуватися);

протиріччя соціальних ролей;

протиріччя соціальних цінностей і норм [27].

Для того, щоб виник внутрішній конфлікт необхідно, щоб вказані протиріччя набули глибокого особистісного змісту, якщо цього не буде, то людина просто не придасть їм суттєвого значення.

Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, які зумовлені положенням особистості в групі можуть бути різними. Існує чотири види ситуацій, які викликають конфлікт:

) фізичні перешкоди, які не дають можливості задовольнити основні потреби;

) відсутність обєкту, який необхідний для задоволення потреби;

) біологічні обмеження;

) соціальні умови [35].

Коли потреби людини в повазі не зустрічають розуміння, коли немає свободи, або властиве почуття чужих у певній компанії через відносини до неї інших - вона знаходимося в стані фрустрації - переживання невдачі, блокування цілеспрямованої поведінки.

На рівні організації зовнішні причини, які викликають конфлікт представлені такими видами протиріч:

) протиріччя між високою відповідальністю і недостатніми правами для її реалізації;

) протиріччя між жорсткими вимогами по строкам і якості виконання завдання і поганими умовами праці;

) протиріччя між виробничими вимогами, нормами і традиціями в організації з однієї сторони і особистісними цінностями з іншої;

) протиріччя між прагненнями до творчості, карєри, самоствердження і можливостями реалізації цього в рамках організації;

) протиріччя між прагненням до отримання прибутків і моральними нормами [10].

Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, що обумовлені положенням особистості в суспільстві повязані із макросистемою і коріняться в характері суспільного устрою, соціальної структури суспільства, його політичного, економічного життя. Зокрема:

) протиріччя між стимулюванням наших потреб і фактичними перепонами на шляху до їх задоволення;

) протиріччя між проголошеною свободою людини і всіма її фактичними обмеженнями [13]

Наслідки внутрішньоособистісних конфліктів.

Внутрішньоособистісний конфлікт може бути по своїм наслідкам як конструктивним (функціональним, продуктивним), так і деструктивним (дисфункціональних, непродуктивним). Перший має своїм результатом позитивні наслідки, а другий негативні.

Негативні наслідки, які стосуються самої особистості:

призупинка розвитку особистості, початок її деградації;

психічна і фізіологічна дезорганізація особистості;

зниження активності і ефективності діяльності;

стан сумніву, психічної подавленості, тривожності, залежності людини від інших людей і обставин, загальна депресія;

прояв агресії чи навпаки покірливості в поведінці людини;

поява невпевненості в своїх силах, почуття неповноцінності і нікчемності;

руйнування життєвих цінностей і втрата самого смислу життя.

Негативні наслідки, які стосуються взаємодії особистості з іншими людьми в групі:

деструкція існуючих міжособистісних відносин;

відчуження особистості в групі, мовчання відсутність захоплення;

підвищена чутливість до критики;

сварливість, демонстрація своїх переваг;

девіантна поведінка і неадекватні реакції на поведінку інших;

жорсткий формалізм, буквоїдство, слідкування за іншими;

пошук винних [4]

Якщо внутрішній конфлікт вчасно не буде розвязаним, то він може призвести до більш тяжких наслідків, а саме: стресу, фрустрації, неврозу.

Позитивні наслідки внутрішньоособистісних конфліктів полягають у тому, що вони є досить важливим способом розвитку особистості. Таким чином відбувається становлення характеру, волі і всього психічного життя особистості. Основні позитивні наслідки конфлікту всередині особистості є такими:

) сприяють мобілізації ресурсів особистості з метою подолання існуючих перепон її розвитку;

) допомагають самопізнанню особистості і вироблення адекватної самооцінки;

) закаляє волю і укріпляє психіку людини;

) це засіб і спосіб саморозвитку і самоактуалізації особистості;

) подолання конфліктів дають особистості відчуття повноти життя, роблять її внутрішньо багатшою, та повноціннішою.

У цьому плані конфлікти в середині власної особистості дають можливість насолодитися перемогою над самим собою, тоді, коли особа своє реальне „Я" хоча б трішки наблизила до свого ідеального „Я" [10].

1.4 Психологічні умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів

Подолання означає переборювання різних труднощів. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності [33].

Серед робіт присвячених питанням подолання внутрішньоосбистісних конфліктів достатньо вагомими є роботи В.С.Василюка, в яких подолання конфлікту повязується із процесом його переживання. Саме у переживанні внутрішньоособистісного конфлікту, як специфічній формі активності, усвідомлюються суперечності і йде процес їх вирішення на субєктивному рівні. В.С.Василюк виділяє декілька напрямів діяльності людини у подоланні внутрішньоособистісного конфлікту [8].

У гедоністичному типі ігноруються факти наявності критичної ситуації. Людина внутрішньо викривлює і заперечує її. В подальшому людина формує і підтримує ілюзію благополуччя і збереження порушеної сутності життя. За суттю - це захисна реакція інфантильної свідомості.

Реалістичне переживання, або реалістичний тип подолання базується на принципі реальності. В його основі лежить механізм терпіння, тверезого ставлення до того, що відбувається. Людина в кінцевому рахунку приймає реальність того, що трапилось, пристосовує свої потреби і інтереси до нового сенсу життя. При цьому попередній зміст життя, яке стало неможливим, відкидається. Людина в такому випадку має минуле, але втрачає історію.

Ціннісний тип переживання критичних ситуацій визнає наявність критичної ситуації, яка порушує перебіг і сенс життя, але відхиляє пасивне прийняття удару долі. Насправді будується новий зміст життя, досягається більш високе розуміння сенсу життя. Людина при цьому осмислює життя, розпізнає то, що дійсно значимо, набуває життєвої мудрості. Саме вона дає змогу людині зберегти вірність цінності всупереч абсурдності і безнадійності такої позиції. Прикладом ціннісного типу подолання критичних ситуацій може слугувати власні моральні принципи, а не зовнішні обставини, якими б жорсткими вони не були.

Іншим типом подолання є творчий, або поведінка вольової особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо і самостійно шукати вихід з критичної ситуації, завдяки соціальному досвіду. Результатами такої поведінки може бути відновлення перерваного кризою життя, її відродження, або переродження її в інше по суті життя. У будь-якому випадку це переродження власного дієвого життя, самобудування.

Усі описані типи подолання критичних ситуацій по суті є ідеальними, і в звичайному житті у чистому вигляді трапляються рідко. Реальний процес подолання найчастіше включає у себе декілька типів чи варіантів. При цьому ступінь збереження особистості залежить від того, який із них домінує. Таким чином, В.С.Василюк повязує подолання внутрішньоособистісних конфліктів із специфікою особистісного розвитку, ціннісними пріоритетами особистості і її можливостями. Воно може бути спрямоване як на ефективне вирішення, слугувати подальшому розвитку особистості, так і обмежуватися захисним характером, консервуванням внутрішніх проблем задля відновлення внутрішньої гармонії. Подолання у процесі переживання відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень, яка може означати як зміну ієрархії цінностей, так і зміну самої системи цінностей [8].

Ґрунтовний аналіз проблеми подолання внутрішніх конфліктів знаходимо у роботах К.Хорні. Автор наголошує на передумовах, які визначають ефективність даного процесу. До таких вона відносить:

§усвідомлення обєкту наших бажань і почуттів;

§наявність власної, критично осмисленої системи цінностей;

§здатність робити вибір і нести за нього відповідальність [43].

До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів в психології відносять і високий рівень диференціації системи цінностей. В.Франкл з цього приводу пише, що система цінностей, яка має ієрархічну структуру дозволяє особистості уникати внутрішнього конфлікту вибору між, на перший погляд, суперечливими цінностям . Особливого значення у розвитку особистості, а отже подоланні внутрішніх конфліктів В.Франкл надає духовному (не обов'язково в релігійному значенні) виміру особистості, повязаному з такими аспектами як совість, любов, свобода і відповідальність. Відповідальність співвідноситься із свідомістю через совість. Бути людиною - значить бути свідомим і бути відповідальним. Також В.Франкл наголошує на відповідальності людини, щодо актуалізації цінностей, які утворюють стрижень сенсу життя. Адже одним із етапів що передує прийняттю правильного рішення є саме визначення субєктивної значущості інформації. По своїй суті цінності є "провідниками" сенсу, оскільки вони допомагають людині сенсово організувати своє життя. Сере трьох груп цінностей він виділяє цінності переживання, цінності творчості, які актуалізуються у процесі діяльності та цінності особистих життєвих установок або ставлення до себе, подій і життя [39].

Ф.В.Березін та ін. наголошують на розвитку рефлексивних навичок людини. Слабка розвиненість рефлексивних навичок, низький рівень інтроспекції і самопізнання позначається на розумінні того, що відбувається, усвідомленні причин внутрішньособистісних проблем [8]. Рефлексивні акти є основним інструментом розвитку і підтримання цілісності Я. Вони лежать в основі психічних процесів, які приймають участь у формуванні "Я": самопізнання - відображенні у свідомості субєкта його власних властивостей і якостей; самовідчуття - переживання свого існування; саморегуляції - контролю над своїми психічними і фізичними проявами [16].

До факторів, що заважають подоланню внутрішніх конфліктів відносять психічну ригідність, небажання змінювати щось у собі. Серед особистісних властивостей, що зумовлюють патологічний вплив внутрішніх конфліктів на здоровя людини відносять відсутність навичок саморегуляції негативних емоційних станів і зняття психоемоційної напруги. Такі особливості особистості сприяють емоційному застряганню і процесу психосоматизації особистості [43].

Наявність знань, навичок, компетенцій у вирішенні внутрішньоособистісних проблем підкреслюють також А.І. Анцупов, М.Я. Дворецька .

Так, М.Я. Дворецька до умов вирішення внутрішніх конфліктів відносить:

§навички саморегуляції негативних емоційних станів;

§варіативність і розвиненість способів вирішення проблемних ситуацій, здатність вибирати ефективні способи досягнення цілей;

§наявність реалістичної диференційованої часової перспективи;

§здатність приймати нові цінності і установки;

§гнучку і динамічну систему цінностей;

§розвиненість особистісних якостей, необхідних для успішної соціальної адаптації і особистісного росту;

§оптимістичну картина світу;

§сформовану потребу в самореалізації;

§розвинуті рефлексивні навички;

§вміння ставити і корегувати цілі;

§реалістичне сполучення екстернального й інтернального локусу контролю [11].

Отже, головним шляхом і умовою подолання внутрішньособистісних конфліктів є саморозвиток і самозміни особистості. Це і формування власної, критично осмисленої системи цінностей, і розуміння власних бажань і потреб, і підвищення самоефективності в різних сферах життєдіяльності, і досягнення впевненості, гнучкість і реалістичність мислення і рівня домагань, розвиток саморефлексії і навичок вирішення внутрішньо-зовнішніх проблем.

Таким чином, подолання внутрішньоособистісних конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності. Воно ініціюється в процесі переживання внутрішньоосбистісних конфліктів, яке є особливою формою внутрішньої активності особистості, спрямованої на вирішення суперечностей. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень і може проявлятися як в зміні ієрархії цінностей, так і зміні самої системи цінностей.

Розділ 2. Теоретичний аналіз проблеми неповної сімї та ї вплив на розвиток особистості дитини

2.1 Дослідження проблематики неповної сімї у психологічній науці

внутрішньоособистісний конфлікт неповний сім'я

Проблеми психологічного характеру у період з V тис. до р. х. до І ст. н.е. вирішували священнослужителі, які неухильно керувались жорсткими релігійними приписами щодо сімейних взаємин. Європейські мислителі доби середньовіччя також тлумачили феноменологію сімї на основі відповідних християнських канонів і догм. В епоху Відродження та Реформації (ХІV - ХVІ ст. ст.) починається поступовий перехід від таких загальних релігійно-настановчих трактувань до визначення конкретних психологічних проблем сімї та пошуку підходів до їх вирішення. У ХХ ст. утворилась відносно потужна система психологічної допомоги сімї, яка у розвинених країнах активно функціонує і прогресує [34].

Представники усіх потужних напрямів сучасної психології досліджують проблематику сімї з метою гармонізації сімейних взаємин, створення оптимальних умов соціалізації особистості, забезпечення належного рівня психологічного консультування та психотерапії сімї. На сьогоднішній день існує декілька фундаментальних підходів до психологічного консультування та психотерапії сімї: психоаналітичний напрям (З. Фройд, А. Фройд, Е. Еріксон та ін.), гуманістичний (Е. Фромм та ін.), транзактно-аналітичний (Е. Берн та ін.), індивідуально-терапевтичного (А. Адлер та ін.) [1, 41].

Серед українських вчених психологічну проблематику сімї глибоко досліджували: О. Балакірєва, В. Бочарова, О. Бондарчук, М. Голубенко, Т.Гончаренко, І. Гребеннікова, В. Заслуженюк, Л. Карамушка, З. Кісарчук, Т. Кравченко, О. Ліщинська, О. Максимович, Р. Овчарова, О. Петрунько, Л. Повалій, В. Постовий, В. Семиченко, С. Собкова, Т. Титаренко, Г. Федоришин, О. Федоренко та Д. Федоренко та ін. Розробки проблематики сімї вітчизняними вченими здебільшого базуються на досягненнях зарубіжних дослідників сімейних відносин і на порівняльному аналізі багатих сімейних традицій українського народу [15].

Овчарова Р. батьківство розглядає як складний, багатогранний, поліфункціональний феномен, який інтегрує переконання, погляди, налаштування, очікування подружніх партнерів щодо виховання дітей. Початкові етапи формування констеляцій батьківства у психіці особистості припадають на дошлюбний період, - тоді закладаються основи його когнітивної, емоційної та поведінкової складових. На наступному етапі цього процесу відбувається узгодження уявлень про батьківство обох подружніх партнерів та реалізація їхніх ролей на практиці [26].

Мати відіграє значну роль у формуванні здатності до емоційної привязаності та розвитку соціального інтересу дитини. Для дівчинки вона є зразком до статево-рольової ідентифікації - засвоєння паттернів, моделей поведінки жінки, дружини, матері; для хлопчика - прообразом його майбутньої дружини, створює модель рольової взаємодії в сімї.

Батько оптимізує когнітивний та соціально-практичний розвиток дітей, становлення їхньої емоційної незалежності. Для синів батько виступає зразком статево-рольової ідентифікації, ідеалом чоловічої мужності та поведінки, сприяє розвитку жіночності дочок.

Взаємини між батьком і матірю у сімї чинять суттєвий вплив на емоційний розвиток дітей, формування їх "життєвого сценарію", життєвої стратегії [1].

Проблематика психологічної допомоги сімї є обєктом пильної уваги українських дослідників (О.І. Бондарчук, В.І. Брутман, А.Я. Варга, С.Н. Єніколопов, Т.С. Зелінська, А.Й. Капська, Т.І. Науменко, В.Г. Постовий, І.Ю. Хамітова та ін.). Активно досліджуються особливості змін у функціонуванні сімей в сучасному кризовому соціумі, розробці нових методів та методик психотерапевтичної і консультативної роботи з ними тощо. Створюються школи для молодих батьків, центри соціально-психологічної та психолого-педагогічної допомоги сімям, підготовки батьків до народження та виховання дитини і т. ін. [9].

2.2 Неповна сімя та її основні психологічні характеристики

Неповною називається така сімя, яка складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми [28].

Т.С. Зубкова вважає, що неповна сімя - мала соціальна група, спільно мешкаючих одного з батьків і його дітей (дитини), що утворилася в результаті розлучення, смерті чоловіка або жінки, народження або всиновлення дитини поза шлюбом, у якій відповідальність за виховання й соціалізацію дітей несе, як правило, один з батьків.

Існування неповних сімей обумовлюється в основному наступними причинами:

а) смертю чоловіка або жінки;

б) відносно широко розповсюдженою позашлюбною народжуваністю;

в) розпадом шлюбів [14].

У зв'язку із цим розрізняють наступні різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розлучена, яка розпалася. Залежно від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: материнські й батьківські неповні сімї. По кількості поколінь у сімї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або декількома дітьми й неповна розширену - мати (батько) з одним або декількома дітьми й іншими родичами. Останні становлять абсолютну більшість серед неповних сімей [14].

Осиротіла неповна сімя - утвориться в результаті смерті одного з батьків. Незважаючи на те що втрата близької людини - це страшний удар для сімї, її члени, які залишилися здатні згуртуватися й підтримати цілісність сімейної групи. Родинні зв'язки в таких сімях не руйнуються: зберігаються взаємини з усіма родичами, які продовжують залишатися членами сімї.

Неповна розлучена сімя - сімя в якій батьки з якоїсь причини на захотіли або не змогли жити разом. Дитина, яка виросла в такій сімї, одержує психологічну травму, спричиняється появи почуття неповноцінності, страху, сорому. Тому природні бажання, особливо маленьких дітей, надія на возз'єднання, відновлення шлюбних відносин між батьком і матір'ю.

Позашлюбна сімя (самотня мати) має свої особливості. У силу яких або обставин жінка приймає рішення мати дитину не одружуючись. Це може бути бажання скрасити самітність, прагнення задовольнити потребу в материнстві або залишити дитину як нагадування про людину, яку вона жагуче любила та інші причини.

Позашлюбна народжуваність займає більше значне місце в появі неповних сімей, вона підтримується ростом позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяють культурологічні зміни, ослаблення контролю в міських умовах з боку батьківських родин і недоробки в області статевого виховання. [14]

І. Дементьєва вважає, що неповна сімя, яка виникає в результаті розлучення, є найбільш уразливою з погляду її виховного потенціалу. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері виявляється досить незначною. Це пов'язане з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступають у повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає дійсним батьком [12].

Особливості сучасної неповної сімї багато в чому обумовлені змінами в співвідношенні тих або інших функцій, їх перегрупуванням і визначаються своєрідністю укладу життя, відносин, властивій кожній конкретній сімї.

Так неповна сімя має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить.

Провідна роль сімї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу. [12]

А.Д. Андреєва вважає, що згідно даних вітчизняних дослідників, реалізація функцій родини в умовах виховання дітей у неповній сімї має наступні особливості:

а) утруднена економічна підтримка неповнолітніх членів сімї, тому що часто неповна сімя - малозабезпечена або нужденна; середній щиросердечний доход у неповній сімї нижче, ніж у повні. Матеріальні утруднення можуть привести до порушення фізичного здоров'я дітей з неповної сімї в силу неповноцінного харчування, відсутності необхідного одягу й взуття й викликати труднощів у відновленні здоров'я дитини, її лікуванні;

б) зниження можливості реалізації репродуктивної функції, не задовольняється потреби батьків у дітях, дітей - у братах і сестрах;

в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);

г) "подвійна" відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;

д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;

е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;

ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями [2].

Неповна сімя, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сімя більш ніж у два рази частіше виступає "постачальником" неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сімєю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сімї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [34]

С.А. Корольова вважає, що у неповній сімї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сімях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень [15].

Виховні можливості в неповній сімї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав "охоронне" материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сімї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сімї. [15]

І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сімї - задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сімя задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сімї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.

В неповній сімї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини [9].

Репродуктивна функція сімї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сімї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сімях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.

З економічною функцією тісно звязана проблема керування сімєю, тобто питання верховенства в сімї. В сімї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сімї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сімї.

Комунікативна функція сімї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сімї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сімї на різноманітні звязки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сімї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сімя робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сімя виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сімї, культурні цінності суспільства споживаються через сімю, пізнавання інших людей починається з сімї. Діапазон впливу сімя на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сімї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сімї дана функція не виконується в повною мірою.

Таким чином, неповні сімї негативно впливають на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка, яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування чоловічих рис характеру та поведінки.

2.3 Особливості психологічного розвитку особистості дитини у неповній сімї

На розвиток особистості дитини впливають багато факторів. Один з основних ? клімат у родині, атмосфера сімейних відносин, якими дихає дитина. У взаєминах з батьками вона знаходить досвід спілкування з людьми. Дитина сприймає сімейні цінності, намагається відповідати певним умовностям, вдачам і традиціям, що затвердилися в сімї її батьків.

Діти дуже чуйно й швидко вловлюють навіть найменші нюанси у відносинах батьків між собою. Взаємини матері й батька для дитини поступово стають зразком для наслідування. Якщо батьки між собою доброзичливі, дружні, допомагають один одному, то подібні відносини в них формуються й з дітьми, які у свою чергу так само будуть ставитися до всіх оточуючих їх людей. Якщо батьки ворогують, постійно сваряться за лідерство в сімї, то й діти, як правило, поводяться так само [7].

Коли батько владний і строгий, а мати лагідна й добра, то зразком для наслідування може стати "чоловічий ідеал". Особливо це відноситься до хлопчиків. Однак у наш час при рівноправності між статями і дівчата цілком можуть додержуватися чоловічого зразка поводження. Взаємини між членами родини ? це та підстава, на якій найчастіше базується в людини вибір її власного життєвого стилю. Найбільш загальні характерні риси дітей однієї сімї є відбиттям тієї атмосфери, що панувала в їхньому рідному домі. Хоча, діти однієї й тієї ж сімї зовсім не подібні один на одного. Найчастіше вони бувають зовсім різними. [7]

У дітей з неповних сімей, на відміну від дітей з повних сімей, дещо більш виражені такі якості, як збудливість, покірність, м'якосердність, чутливість, пригніченість, тривожність, вони менш безтурботні. Частенько вони демонструють більшу незадоволеність сімейною ситуацією. Самі себе вони вважають менш сміливими, радісними, спокійними.

Вчені відзначають зниження пізнавальних установок у дітей після розлучення, низьку успішність і слабку вираженість прагнення до досягнень.

Медико-біологічні дослідження показали, що у дітей без батьків частіше бувають затримки розвитку мови. Виявлено, що такі діти більш нестійкі психічно і більш вперті.

У неблагополучній неповній сім'ї дитина фактично безнаглядна і, отже, на неї впливають негативні приклади. Найчастіше в неповних сім'ях відсутня єдина тверда лінія виховання, це те, що зазвичай породжує слабохарактерність, розпещеність дитини. "Недостатня вимогливість до підлітка, застосування фізичних покарань - все це призводить до виникнення брехливості, боягузтва. Відсутність чіткого режиму дня в неповній сім'ї викликає у дітей безладність, неуважність, неакуратність " [44].

Переважна більшість психологічних та соціальних характеристик дітей, що переживають розлучення батьків, свідчить, на жаль, про негативний характер його наслідків на особистість дитини. Відзначається високий рівень тривожності, властивий дітям розлучення, тому що: - по-перше, тривожність дітей як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сімї і, по-друге, особисті проблеми дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Перший зріз включає наступні показники: тривога дитини через фінансові труднощі сімї, занепокоєння через здоров'я рідних, через конфліктні відносини між батькам [38].

Загострене занепокоєння дітей, які пережили розлучення родителів про здоров'я близьких порозумівається їхніми побоюваннями втратити єдиного з батьків, який залишився з ними. Це тривожне почуття формується в дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сімї і супроводжує їх до знаходження повної соціальної і матеріальної самостійності. Логічно з'ясовано також наявність більш високої конфліктності відносин між батьками у повних сімях і загасання конфліктів між батьками в родині після розлучення. Звідси - ослаблення тривожності дітей розлучення з цього приводу і відносно високий рівень занепокоєння з цієї причини в дітей з повних сімей. Друга група причин тривожності дітей зв'язана з їхніми особистісними проблемами.

Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з батьками, а також через труднощі засвоєння шкільної програми. Розлучення у сімї значно підвищує частоту конфліктів дитини з батьками. Формується висока тривожність, зв'язана з необхідністю будувати відносини з кожним з батьків окремо, не вступати в конфлікт лояльності (тобто не демонструвати своїх переваг того чи іншого родителя). Розлучення родителів породжує в душі дитини ворожість до батька, який покинув його, а також і до матері, що дозволила батьку піти. Формується і виявляється в поводженні агресія стосовно обох батьків, особливо до матері, якій висувається обвинувачення за те що батько покинув сімю [26].

Тривога старшокласників із приводу не успіхів у навчанні зв'язана з перспективною ситуацією. Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки з боку сімї і більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів.

Необхідно також звертати особливу увагу на підвищену уразливість хлопчиків у неповній сімї і наявність у них додаткових причин для тривожності. У зв'язку з відсутністю в неповній сімї чоловічого еталона ідентифікації, самотня мати намагається компенсувати сину цей недолік зміною своєї батьківської ролі. Однак ця зміна стратегії відносин із сином приводить до драматичних результатів: жінка не в змозі сполучати материнську функцію любові, терпимості і теплоти з батьківською, заснованою на чоловічій строгості, вимогливості й авторитарності. У результаті хлопчик позбавляється не тільки батька, але і частково матері. Емоційний стан хлопчиків у неповній сімї більш низький, ніж дівчат, і пов'язаний з відчуттям особистісної ізоляції. Хлопчики в неповній сімї частіше відчувають почуття самітності і труднощі в спілкуванні, ніж дівчата або діти з повних сімей.

Атмосфера в неповній сім'ї істотно впливає на формування особистості дитини. Напружена атмосфера всередині та навколо сім'ї в зв'язку із загостренням стосунків між батьками, сварками, взаємними звинуваченнями, а також у зв'язку з проявом безтактної допитливості з боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації, соціальній деформації дитини, послаблюють авторитет батьків, формують у неї відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до інших тощо. Відсутність одного з батьків порушує гармонійність розвитку дитини, робить її потенційно більш вразливою для розвитку різного роду девіацій, психологічних комплексів та проблем. Хоч, інколи, наявність повної родини ще не гарантує гармонійний розвиток особистості, проте створює кращі передумови для цього [6].

Дослідження засвідчують, що хлопці, що виросли без батька, є більш агресивними, менш контактними, несхильні визнавати авторитет жінки, раніше починають статеве життя, схильні до частої зміни партнерів в силу нездатності до стійких стосунків з особами протилежної статі, мають труднощі із статевою ідентифікацією та пошуком власної ідентичності. Дівчата, що виросли без батька, мають викривлені уявлення про шлюб, сімейні відносини та чоловіків, мають проблеми із встановленням контактів з представниками протилежної статі, схильні до раннього статевого життя та нерозбірливі у виборі статевого і шлюбного партнерів [6]. Батьківська любов сприяє формуванню відчуття жіночності у дівчинки. За висловом відомої російської феміністки М. Арбатової, "впевненою в собі дівчину роблять люблячі очі батька". Дівчинка, яка недоотримала батьківської ласки та тепла, буде завжди їх шукати у чужих чоловіків. Жінки, які в дитинстві недоотримали ласки та турботи батьків, зокрема, від матері, в свою чергу, схильні використовувати каральні засоби виховання та зривати свій гнів на дітях. Діти, що виросли без батька, мають знижений рівень домагань, підвищену тривожність, мають занижену самооцінку та невротичні прояви. Хоча, можливо, ці особливості пов'язані із втратою, а не з вихованням у неповній сім'ї [15].

Дж.Буолбі зазначає, що відсутність матері, а саме материнської турботи майже завжди призводить до затримки психосоціального та інтелектуального розвитку дитини, а також до появи симптомів фізичних та психічних захворювань. Великий вплив на формування ціннісних орієнтацій підлітка відіграє рівень освіченості матері [31].

М.І. Лисина простежила розвиток самосвідомості дітей в залежності від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в сім'ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні та розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, ніж у більшості однолітків; прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто заохочують, але не подарунками; карають, в основному, відмова від спілкування. Діти із заниженим уявленням про себе ростуть у сім'ях, в яких із ними не займаються, але вимагають послуху; низько оцінюють, часто дорікають, карають, іноді - при сторонніх; не очікують від них успіхів у школі і значних досягнень у подальшому житті. Стиль ставлення дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але і на психічне здоров'я дітей; так, невпевненість дитини у позитивному ставленні до себе дорослого чи, навпаки, впевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у нього стану збентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує непевність останнього в позитивному ставленні до нього дорослих взагалі, викликає почуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе та інших, але і зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрощі та радості як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що він також потребує визнання оточуючих людей [36].

"Зрушення в установках батьків по відношенню до дитини залежно від статі" - нерідко таке ставлення батьків до підлітка обумовлюється не реальними якостями дитини, а тими, які батько приписує його статі - "взагалі чоловікам" або "взагалі жінкам". Тоді при наявності переваги, наприклад, жіночих якостей спостерігається неусвідомлене неприйняття дитини чоловічої статі, і навпаки. Це неприйняття відчувається дитиною і може вести до порушень статеворольової ідентифікації, використанню неадекватних захисних механізмів, невротичних реакцій [45].

Американські вчені Б. Артур і М. Кеммі відзначають у дітей, які втратили одного з батьків емоційні труднощі. Серед емоційних проблем відзначаються різні розлади і реакції: фобії, порушення сну і сни з важкими сновидіннями, ознаки вираженої печалі після події. Внутрішній світ таких дітей - почуття самотності, втрати та емоційної порожнечі [45].

Діти з неповних сімей замкнуті, сором'язливі, менш емоційні, вони не впевнені у своїх силах, а деякі навіть не вірять у свої можливості. Вони дуже часто перебувають на самоті, і їх це влаштовує. Діти з неповних сімей раніше стають самостійними. У перший час після відходу одного з батьків у дітей найчастіше спостерігається сильний страх розлуки з дорослими, у них можуть бути проблеми зі сном, агресивність, дратівливість або інший тип деструктивної поведінки, що привертає до себе увагу, замкнутість і прагнення до ізоляції, смуток, туга , почуття втрати, болісні спогади і фантазії. Емоційний фон діяльності і спілкування у дітей з неповних сімей знижений у порівнянні з дітьми із повних сімей. Дітям з неповної сім'ї важче адаптуватися до життя, але вони прагнуть до встановлення теплих емоційно насичених відносин з однолітками. У дітей з неповних сімей складається особливе ставлення до матері, внаслідок відсутності батька. При цьому вивчення материнського ставлення до дітей з даного типу сімей не виявило значущих відмінностей з батьками з повних сімей. Тобто всі батьки люблять своїх дітей і намагаються забезпечити гарну сімейну атмосферу в сім'ї, але діти з неповних сімей вимагають особливих відносин з матір'ю, братами і сестрами. Також вони самі ставляться до своїх близьких більш трепетно, боячись їх втратити, втратити їх любов, ласку, турботу, втратити можливість любити їх [5].

Психологічний дискомфорт дітей з неповних сімей виявляється: по-перше, в тривожності дітей (тривожність як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сім'ї) і, по-друге, в особистих проблемах дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Для дітей з неповних сімей характерно загострене турбота про здоров'я близьких, яке пояснюється їх побоюваннями втратити єдиного, що залишився з ними батька. Це тривожне почуття формується у дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сім'ї і супроводжує їх до здобуття повної соціальної та матеріальної самостійності. Логічно пояснити також наявність більш високої конфліктності стосунків подружжя у повних сім'ях і затухання конфліктів між батьками в сім'ї що розлучилася. Друга група причин тривожності дітей пов'язана з їх особистісними проблемами. Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з батьками, а також через труднощі засвоєння шкільної програми [7].

Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки з боку сім'ї та більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів [38].

Отже, відсутність одного з батьків призводить до порушення гармонійного розвитку особистості і, відповідно, до ускладнення механізмів формування соціально компетентної особистості. Притаманними для дітей, що зростають в неповній родині, серед несприятливих характеристик стають: постійне відчуття себе нещасливими, невпевненість у майбутньому, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії.

Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей

3.1 Аналіз методів дослідження та їх загальна характеристика

Метою нашого дослідження є дослідження особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Виходячи з мети дослідження, ми висунули гіпотезу: ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Для перевірки цього припущення нами були поставлені наступні завдання:

1)Підбір методик для вивчення особливостей внутрішньоособистісних конфліктів у школярів;

2)Діагностичне дослідження і аналіз особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів в повних та неповних сімях.

Дослідження було проведено на базі навчально-виховного комплексу с. Дорогінка та гімназії ім. С. Васильченка м. Ічня.

Всього в експерименті взяли участь 50 школярів, віком 13-15 років. Нами була сформована експериментальна (25 дітей, що виховуються в неповній сімї) та контрольна групи експерименту (25 дітей, що виховуються в повній сімї) .

Дослідження проходило у чотири етапи:

ØНа першому етапі було здійснено теоретичний аналіз проблеми особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

ØНа другому етапі було сформовано дві вибірки. До першої вибірки увійшли школярі, які проживають в неповних сімях, у другій - знаходились школярі, які проживають в повній сімї.

ØНа третьому етапі була розроблена і здійснена програма емпіричного дослідження.

ØНа четвертому етапі проводилася обробка та інтерпретація отриманих даних, підведення підсумків дослідження.

В досліджуванні нами використовувалася методика: "Рівень співвідношення"цінності" і "доступності" в різних життєвих сферах" (Є. Б. Фанталової) [35].

Методика "Рівень співвідношення" цінності "і" доступності "в різних життєвих сферах" (Є. Б. Фанталової)

Дана методика спрямована на діагностику неузгодженості, дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері, ступеня незадоволеності поточної життєвою ситуацією, внутрішньої конфліктності, блокади основних потреб, а також рівня самореалізації, інтегрованості, гармонії.

Дана методика розглядає 12 основних загальнолюдських цінностей і виявляє співвідношення таких психологічних параметрів, як "Цінність" (Ц) і "Доступність" (Д) для людини кожної з цих цінностей. Для будь-який життєво важливої ??сфери можна виділити кілька типових варіантів взаємозв'язку Ц і Д, а саме:

) Ц і Д повністю збігаються;

) Ц і Д значною мірою збігаються;

) Ц і Д значною мірою розходяться, і така розбіжність має два варіанти: Ц перевищує Д (Ц> Д), Д перевищує Ц (Д> Ц);

) Ц і Д повністю розходяться.

Таким чином, основний психометрической характеристикою даного тесту є показник "Цінність-Доступність" (Ц-Д), що відображає ступінь неузгодженості, дезінтеграції в мотиваційно - особистісної сфері. Остання, у свою чергу, свідчить про ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, внутрішньої конфліктності, блокади основних потреб з одного боку, а також про рівень самореалізації, інтегрованості, гармонії з іншого боку.

R =? ?Ц i - Д i ?

ІНДЕКС РОЗБІЖНОСТІ ЦІННІСТЬ - ДОСТУПНІСТЬ

При n = 12 теоретичні кордону індексу розбіжності "Ц-Д" будуть знаходитися в межах 0 - 72, де 0 - означає повний збіг "Цінності" і "Доступності" і вказує на однозначність того й іншого для особистості. 72 - максимальна розбіжність "цінності" і "доступності" згідно верхній межі методики. Воно вказує на повне неспівпадіння "бажаного" і "реального" у поточній життєвій ситуації. Суб'єктивні формули, тобто оцінки того, що відбувається "зсередини", для 0 і 72 будуть наступні: 0 - "Цінна" - одне і теж для мене, що "доступне", і, навпаки, "доступне" - одне і теж, що "цінне".

72 - Того, що для мене цінне, немає, а те, що є, мені не потрібно.

Об'єктивно, виходячи зі змісту, теоретико-методологічного понятійного апарату психології, індекс розбіжності "Ц - Д" (R) - це показник неузгодженості, дезінтеграції в мотиваційно - особистісної сфері, свідчить про ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, блокади основних потреб, внутрішнього дискомфорту, внутрішньої конфліктності, а також - про рівень самореалізації, внутрішньої ідентичності, інтегрованості, гармонії.

Є такі показники індексу розбіжності "Ц - Д" (R) у нормі: (М ? m)

Чоловіки 33,07 + - 1,7 (n = 43 особи)

Жінки 37,02 + - 1,6 (n = 46 осіб)

За величиною індексу "Ц - Д" можна виділити три рівні дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері:

Від 0 до НОРМИ (33 у чоловіків, 37 у жінок) - низький рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

Від НОРМИ до 50 - середній рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

- 72 - високий рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

ВК - внутрішній конфлікт (ступінь розбіжності між тим, що "є", і тим, що "має бути", між "хочу" і "маю", а також між "хочу" і "можу").

ВВ - внутрішній вакуум (внутрішньої спустошеність, зниження мотивів).

НЗ - нейтральна зона-це вся сукупність показників, де немає помітних "внутрішніх конфліктів" і "внутрішніх вакуумів".

Зразок опитувальника (див. додаток А)

2.2 Аналіз отриманих результатів

В ході проведеної нами методики "Рівень співвідношення „цінності" та „доступності" в різних життєвих сферах" Є.Б. Фанталової нами були виявлені ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, а також внутрішню конфліктність у дітей, що виховуються у повних та неповних сімях.

Зокрема, ми встановили, що діти з неповних сімей мають середній рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері, а діти, що виховуються в повних сімях мають низький рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері. Це в свою чергу свідчить про те, що підлітки, які виховуються в неповній сімї в більшій мірі незадоволені своєю поточною життєвою ситуацією, відчувають внутрішній дискомфорт та внутрішню конфліктність (кількісні показники розміщені в табл. № 1 та малюнку 1, 2).

Табл. № 1 Рівень співвідношення "цінності - доступності" дітей з повних та неповних сімей.

Групи досліджуванихІндекс розбіжності цінність-доступність (R)А40Б27

Мал.1 Показники рівня співвідношення "цінності-доступності" індексу дезінтеграції дітей з неповних сімей.

Мал.2 Показники рівня співвідношення "цінності-доступності"індексу дезінтеграції дітей з повних сімей.

Аналіз отриманих результатів свідчить про наявність внутрішньоособистісних конфліктів у дітей, що виховуються у повних та неповних сімях в різних сферах життєдіяльності. За загальними показниками внутрішніх конфліктів виявлено, що для підлітків з неповних сімей порівняно з підлітками, що проживають в повних сімях є характерним підвищений показник внутрішнього конфлікту і знижений показник нейтральної зони (сфери, де потреби бажаного і можливості їх задоволення співпадають). Це свідчить, що дітям з неповної сімї порівняно з дітьми з повної сімї більшою мірою притаманний стан "розриву" між цінностями та їх наявністю (між тим, що є, і тим, що повинно бути, між "хочу" і "маю").

Виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються внутрішньоособистісні конфлікти, є любов, наявність друзів, впевненість в собі, щасливе сімейне життя. Були отримані наступні дані, які розміщені в табл. № 2.

Табл. №2 Відсоткові частки школярів, з повних та неповних сімей, які мають внутрішньо особистісні конфлікти в різних життєвих сферах.

Життєві сфери Групи досліджуванихАБ1.Активне діяльнісне життя16%12%2.Здоровя20%12%3.Цікава робота20%12%4.Краса природи та мистецтва8%8%5.Любов64%4%6.Матеріально-забезпечене життя56%40%7.Наявність хороших і вірних друзів20%8%8.Впевненість в собі32%0%9.Пізнання12%0%10.Свобода як незалежність у вчинках та діях52%28%11.Щасливе сімейне життя80%4%12.Творчість8%12%

В першій групі досліджуваних підлітків з неповних сімей, які відчувають внутрішньоособистісний конфлікт, найбільш значимими виступають наступні цінності: щасливе сімейне життя, любов, матеріально забезпечене життя, свобода як незалежність у вчинках та діях, впевненість в собі. До найменш значимих життєвих сфер вони віднесли: активне діяльнісне життя, пізнання, творчість, краса природи та мистецтва. При цьому найбільш доступними сферами в середовищі дітей даної групи являються: пізнання, творчість, здоровя, активне діяльнісне життя. Менш доступні: щасливе сімейне життя, любов, матеріальна забезпеченість, свобода. Для групи підлітків з повних сімей значимими виступають такі сфери життя, в яких спостерігається внутрішньоособистісний конфлікт як матеріально-забезпечене життя, свобода , творчість , активне діяльнісне життя. До менш значимих життєвих сфер можна віднести: щасливе сімейне життя, любов, впевненість в собі, пізнання. Найбільш доступними сферами є любов, щасливе сімейне життя, впевненість в собі. Таким чином, ми бачимо, що в групі де досліджуваними були діти з неповних сімей, спостерігається розбіжність між цінностями, які є важливими для них і ступінню їх досягнення. Цим і пояснюється наявність у них переживання внутрішньо особистісного конфлікту. Наочно дані представлені на мал. 3

Отримані нами результати свідчать про те, що гендерні відмінності між дітьми позначаються на їх внутрішньоособистісній конфліктності. Так ми виявили, що група дівчат з неповної сімї має вищі показники внутрішнього конфлікту ніж хлопці з цієї ж групи. Також, аналіз результатів, дає підстави стверджувати, що даний вид конфліктів має значно вищі показники у підлітків, що виховуються у неповній сімї, а ніж у тих підлітків, що зростають у повній сімї. А саме у дівчаток з неповних сімей найвищий відсоток внутрішньоособистісних конфліктів прослідковується у таких життєвих сферах як щасливе сімейне життя (24%), любов(24%), впевненість в собі (16%), в той час як у дівчаток з повних сімей найвищі результати, що свідчать про внутрішню конфліктність, отримані у сферах матеріально забезпечене життя (16%), творчість ( 12%), свобода (12%). При цьому у дівчаток першої групи даний конфлікт є відсутнім у сфері творчість, а у дівчаток другої групи у сферах любов, впевненість в собі та краса природи та мистецтва. Детальні дані розміщені в табл.№ 3 та малюнку 4.

Мал. 3 Відсоткові частки школярів, з повних та неповних сімей, які мають внутрішньоособистісні конфлікти в різних життєвих сферах.

Мал.4 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у дівчат підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Табл. № 3 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у дівчат підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Життєві сфериГрупи досліджуванихАБ1.Активне діяльнісне життя8%12%2.Здоровя12%8%3.Цікава робота8%4%4.Краса природи та мистецтва8%0%5.Любов40%0%6.Матеріально-забезпечене життя32%16%7.Наявність хороших і вірних друзів16%8%8.Впевненість в собі16%0%9.Пізнання12%0%10.Свобода як незалежність у вчинках та діях36%12%11.Щасливе сімейне життя56%4%12.Творчість0%12%

У хлопчиків з неповної сімї найбільше значення внутрішнього конфлікту ми виявили в наступних сферах: любов (24%), матеріально забезпечене життя (24%), щасливе сімейне життя (24%) та свобода (16%). Відсутність даного виду конфлікту ми бачимо у сферах краса природи та мистецтва, а також пізнання. Хлопчики з повної сімї мають найвищі показники конфліктності у життєвих сферах, таких як матеріально-забезпечене життя (16%), творчість (12%), свобода (12%). При цьому у сферах любов, впевненість в собі, пізнання, активне діяльнісне життя та краса природи та мистецтва внутрішній конфлікт відсутній. Детальні дані розміщені в табл.№ 4 та мал. 5.

Мал.5 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у хлопців підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Табл. № 4 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у хлопців підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Життєві сфериГрупи досліджуванихАБ1.Активне діяльнісне життя8%0%2.Здоровя8%8%3.Цікава робота12%4%4.Краса природи та мистецтва0%05.Любов24%06.Матеріально-забезпечене життя24%16%7.Наявність хороших і вірних друзів4%8%8.Впевненість в собі16%09.Пізнання0%010.Свобода як незалежність у вчинках та діях16%12%11.Щасливе сімейне життя24%4%12.Творчість8%12%

Порівнявши середні значення внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах дітей експериментальної та контрольної групах, ми виявили, що даний вид конфліктів є характерним для дітей обох груп і це дає нам підстави стверджувати, що внутрішньоособистісні конфлікти є нормальним явищем в розвитку особистості і важливим способом її розвитку. Зокрема в даних досліджуваних групах внутрішньоособистісні конфлікти найбільш яскраво виражені в таких життєвих сферах: щасливе сімейне життя, впевненість в собі, свобода, любов, матеріально забезпечене життя. В таких сферах як активне, діяльне життя, наявність хороших і вірних друзів, пізнання внутрішньоособистісні конфлікти виражені в меншій мірі. Проте в експериментальній групі, до якої належали діти, які виховуються в неповних сімях, показники внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах є вищими за показники дітей з повної сімї, які належали до контрольної групи. Це свідчить про те, що склад сімї впливає на внутрішній особистісний стан дитини і загострює у неї ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів. Більш детально кількісні результати представлені в таблиці №5 .

Табл. №5 Середні значення кількісних індикаторів внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності дітей з повних та неповних сімей.

Життєві сфери Групи досліджуваних 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12А4,34,84,54,75,35,64,65,245,55,84Б4,74,74,3444,74004,244

Наочно дані представлені на малюнку № 6.

Мал. № 6 Показники середніх вибіркових значень кількісного вираження внутрішньоособистісних конфлікту в різних сферах життєдіяльності дітей з повних та неповних сімей.

Ми також порівняли середні значення внутрішньоособистісного конфлікту в різних життєвих сферах життєдіяльності за гендерними відмінностями в обох групах. Нами було виявлено, те, що дівчата в експериментальній і контрольній групі мають вищі показники внутрішньоособистісного конфлікту ніж хлопці в даних групах. Також отримані результати свідчать про те, що хлопці з неповної сімї мають досить високі показники внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах, в той час як показники внутрішньоособистісних конфліктів хлопців з повних сімей є значно нижчими. Це в свою чергу свідчить про те, що емоційний стан хлопчиків у неповній сімї більш низький ніж у хлопчиків з повної сімї, тому, хлопчики, що виховуються в неповній родині частіше відчувають почуття самотності і труднощі у спілкуванні. Кількісні показники представлені в табл. №6 і №7 та графічно зображені на мал. № 7 і мал.№8.

Табл. № 6 Середні значення внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності дівчат з повних та неповних сімей.

Життєві сфери Групи досліджуваних 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12А4,54,74,555,45,54,3645,360Б444,5445,50004,300Примітки: В таблиці арабськими цифрами позначено наступні життєві сфери: 1 - активне, діяльне життя; 2 - здоровя; 3 - цікава робота; 4 - краса природи і мистецтва; 5 - любов; 6 - матеріально забезпечене життя; 7 - наявність хороших і вірних друзів; 8 - впевненість в собі; 9 - пізнання; 10 - свобода як незалежність у вчинках і діях; 11 - щасливе сімейне життя; 12 - творчість. А - група дівчат з неповних сімей; Б - група дівчат з повних сімей;

Табл. № 7 Середні значення внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності хлопців з повних та неповних сімей.

Життєві сфери Групи досліджуваних 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12А4,34,84,755,25,25445,55,54Б044004,5400444Примітки: В таблиці арабськими цифрами позначено наступні життєві сфери: 1 - активне, діяльне життя; 2 - здоровя; 3 - цікава робота; 4 - краса природи і мистецтва; 5 - любов; 6 - матеріально забезпечене життя; 7 - наявність хороших і вірних друзів; 8 - впевненість в собі; 9 - пізнання; 10 - свобода як незалежність у вчинках і діях; 11 - щасливе сімейне життя; 12 - творчість. А - група хлопців з неповних сімей; Б - група хлопців з повних сімей.

Мал. № 7 Показники середніх вибіркових значень кількісного вираження внутрішньоособистісного конфлікту в різних сферах життєдіяльності дівчат з повних та неповних сімей.

Мал. № 8 Показники середніх вибіркових значень кількісного вираження внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності хлопців з повних та неповних сімей.

Надійність і достовірність отриманих результатів забезпечується аналізом вітчизняних і зарубіжних наукових робіт з даної проблематики; вибором схеми емпіричного дослідження, адекватної його завданням; застосування прийнятих у науці методик отримання емпіричних даних, загальновизнаних методів математично-статестичної обробки результатів, співвіднесенням результатів кількісної і якісної оброки.

Більш узагальнені дані перевірки достовірності отриманих результатів подані у таблиці № 8 .

Табл.№ 8 Значення t-критерію Стюдента, отримані при співставлені середніх вибіркових значень кількісних індикаторів внутрішніх конфліктів в різних життєвих сферах в групах дітей, які виховуються в повних та неповних сімях.

Життєві сфери Група досліджуваних1236710А - Б1,581,661,200,950,892,26*Примітки: В таблиці арабськими цифрами позначено наступні життєві сфери: 1 - активне, діяльне життя; 2 - здоровя; 3 - цікава робота; 6 - матеріально забезпечене життя; 7 - наявність хороших і вірних друзів; 10 - свобода як незалежність у вчинках і діях. А - група підлітків з неповних сімей; Б - група підлітків з повних сімей.

* р <0,05

Отже, на основі кількісного аналізу відмінності в досліджених групах виявлені за ступенем вираженості внутрішньоособистісних конфліктів у сфері свобода як незалежність у вчинках та діях.

Таким чином, аналіз отриманих результатів свідчить про те, що наша гіпотеза підтвердилася: ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Висновки

У процесі теоретичного аналізу літератури з проблеми особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей та в результаті проведеного емпіричного дослідження, ми дійшли наступних висновків:

. Внутрішньоособистісний конфлікт - це гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі звязки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень. Він виникає на основі свідомості та самосвідомості, до структури якого входить протистояння двох або кількох рівносильних мотивацій, що сприймається і усвідомлюється як особистісна проблема, що вимагає необхідності свого вирішення та подолання.

. Внутрішньоособистісні конфлікти мають специфічні інтегральні показники, такі як погіршення механізму адаптації, посилення стресу, зокрема в когнітивній сфері - зниження самооцінки, затримка прийняття рішень; в емоційній сфері - психоемоційне напруження, часті негативні переживання; в поведінковій сфері - зниження якості та інтенсивності діяльності, негативно емоційний фон спілкування.

. У процесі дослідження ми встановили, що внутрішньоособистісний конфлікт досить специфічний і згідно з вивченою літературою нами були виділені його особливості:

Особливість структури конфлікту - відсутність субєктів конфліктного протистояння в якості окремих особистостей чи груп, сторонами конфлікту стають різні внутрішньо особистісні утворення;

Специфічність форм протікання і проявів - даний вид конфліктів протікає у формі тяжких внутрішніх переживань, супроводжуються специфічними станами - страхом, депресіями, стресом, може перерости в невроз або психоз;

Латентність протікання як для оточуючих, так і для самої особистості.

. Типологія внутрішньоособистісних конфліктів доволі різноманітна. В залежності від того, які сторони внутрішнього світу особи вступають в конфлікт, в нашому дослідженні ми виділили наступні види конфліктів: мотиваційний; моральний; конфлікт нереалізованого бажання, або комплексу неповноцінності; рольовий; адаптаційний; конфлікт неадекватної самооцінки; невротичний конфлікт.

. У процесі дослідження нами були виявлені внутрішні та зовнішні причини внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей. Згідно вивченій літературі та емпіричному дослідженню, ми можемо стверджувати, що до внутрішніх причин, які спричинені самою особистістю можна віднести:

протиріччя між потребою та соціальною нормою;

протиріччя мотивів, інтересів і потреб;

протиріччя соціальних ролей;

протиріччя соціальних цінностей і норм.

. Зовнішні причини внутрішньо особистісного конфлікту зумовлені положенням особистості в групі можуть бути різними:

фізичні перешкоди, які не дають можливості задовольнити основні потреби;

відсутність обєкту, який необхідний для задоволення потреби;

біологічні обмеження;

соціальні умови.

. Нам вдалося зясувати, що основним інститутом соціалізації і особистісного розвитку дитини являється сімя, тому для нормального гармонійного розвитку дитини важливим є склад сімї, рівень благополуччя сімейних відносин, наявність сприятливого сімейного клімату в якому вона зростає. В неповній сімї родинні функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини та загострює в неї внутрішньоособистісні конфлікти.

. Для підтвердження теоретичних відомостей нами було проведено емпіричне дослідження, у процесі якого ми зясували, що показники рівня дезінтеграції між „цінностями" та їх „наявністю" в різних життєвих сферах експериментальної та контрольної груп різняться майже в два рази. Зокрема школярі з неповних сімей мають середній рівень дезінтеграції ( 40 балів), а рівень дезінтеграції школярі з повних сімей є низьким (27 балів). Це в свою чергу свідчить про те, що підлітки, які виховуються в неповній сімї в більшій мірі незадоволені своєю поточною життєвою ситуацією, відчувають внутрішній дискомфорт та внутрішню конфліктність. В той час як у підлітків з повних сімей при низькому рівні дезінтеграції в мотиваційно - особистіснісній сфері можливість виникнення внутрішніх конфліктів знижується.

. Якісний аналіз отриманих результатів свідчить про:

а) наявність внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності у досліджуваних обох груп. За загальними показниками внутрішніх конфліктів виявлено, що для підлітків з неповних сімей порівняно з підлітками, що проживають в повних сімях є характерним підвищений показник внутрішньоособистісного конфлікту і знижений показник нейтральної зони (сфери, де потреби бажаного і можливості їх задоволення співпадають). Це свідчить, що дітям з неповної сімї порівняно з дітьми з повної сімї більшою мірою притаманний стан "розриву" між цінностями та їх наявністю (між тим, що є, і тим, що повинно бути, між "хочу" і "маю").

б) виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються внутрішньоособистісні конфлікти школярів з неповних сімей є щасливе сімейне життя, любов, матеріальне забезпечення, свобода, впевненість в собі. Проміжне місце в структурі внутрішніх конфліктів посідають такі сфери: здоровя, цікава робота, наявність друзі, активне життя. Найменш конфліктними є сфери: пізнання, краса природи та мистецтва, творчість.

На підставі емпіричного дослідження та аналізу суперечностей, що лежать в основі внутрішньоособистісних конфліктів здійснено їх ранжування для дітей, що зростають в неповній сімї за ступенем конфліктності: особистісно-сімейні конфлікти (любов, сімейне життя); конфлікти, зумовлені матеріальними труднощами; конфлікти, зумовлені станом здоровя (фізичного та психічного); конфлікти, зумовлені проблемами практичної діяльності; конфлікти, спричинені проблемами соціальної взаємодії (впевненість у собі, наявність друзів, можливість ведення активного діяльного життя, свобода як незалежність у діях і вчинках); конфлікти, повязані з прагненням до духовного самовдосконалення (можливість пізнання, творчості, сприймання краси природи та мистецтва).

в) існують гендерні відмінності між дітьми щодо ступеня вираженості внутрішньоособистісних конфліктів. Цей висновок ґрунтується на тому, що у дівчаток показники внутрішнього конфлікту за різними сферами життєдіяльності є вищим ніж у хлопчиків і вони повязані з відчуттям особистісної ізоляції.

. Кількісний аналіз показав відмінності в досліджених групах виявлені за ступенем вираженості внутрішньоособистісних конфліктів у сфері свобода як незалежність у вчинках та діях. Так у підлітків з неповних сімей показники за цим параметром є вищими.

Отже, проаналізувавши психолого-педагогічну літературу та здійснивши емпіричне дослідження, ми дійшли висновку, що ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Список використаної літератури

1. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер. - СПб.: Гуманитарное агентство "Академический проект", 1997. - 256 с.

. Андреева А.Д. Как помочь ребенку пережить горе: Психол. консультация / Андреева А.Д. // Вопр. психол. - 1991. - №2. - с. 87-96.

. Анцупов А.Я. Словарь конфликтолога: 2-е изд. / А.Я. Анцупов, А.И.Шипилов. - СПб.: Питер, 2006. - 528 с.

. Анцупов А.Я. Проблема конфликта: аналитический обзор, междисциплинарный библиографический указатель / А.Я. Анцупов, А.И.Шипилов.. - М.: ГАВС, 1992. - 230 с.

5. Березовська Т.П. Емоційний розвиток особистості старшокласників / Березовська Т.П. - Мн.: БДПУ, 2003. - 25 с.

. Бондарчук О. Сім'я, як осередок соціалізації дитини / Бондарчук О. // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. - К.: АЛД, 1998. - 186 с

. Бурбо Л. Отношения родитель - ребенок / Бурбо Л. - Киев, 2002. - 456 с.

8. Василюк Е.Ф. Психология переживаний (анализ преодоления критических ситуацій) / Е.Ф. Василюк. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - 200 с.

. Гребенников И. В. Основы семейной жизни / Гребенников И. В. - М.: Просвещение, 1991. - 234 с.

. Гришина Н.В. "Психологія конфлікту" 2-е вид. / Гришина Н.В. - СПб.: Пітер, 2008. - 464 с.

11. Дворецкая М.Я. Взаимосвязь жизненного и профессионального самоопределения у разных социальных групп. Автореф. канд. Дисс. / Дворецкая М.Я. - СПб. - 2003.

. Дементьева И. Негативные факторы воспитания детей в неполной семье // Соц. исслед. / Дементьева И.- М., 2001. - №11. - С. 108-118.

13. Донченко Е.А. Личность: конфликт, гармонія / Е.А. Донченко, Т.М.Титаренко. - К.: Политиздат, 1989. - 175 с.

. Зубкова Т.С. Неполные семьи//Организация и содержание работы по социальной защите женщин, детей и семей: Учеб. пособ. Студ / Зубкова Т.С. - М., 2003. - С. 75-80.

. Ковалев А.Г. Психология семейного воспитания / Ковалев А.Г. - Минск: Народная освита, 1998. - 264 с.

16. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание / Кон И.С. - М. - 1984. - 335 с.

17. Красильников И.А. Внутриличностный конфликт и психологическая адаптация: Учеб. пособие к спецкурсу для студентов факультета философии и психологии, специальности "Психология" / Красильников И.А. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2007.-110 с.

18. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. - М.: Политиздат, 1975. - 304 с.

19. Левин К. Теория поля в социальных науках: Пер. с англ. / К. Левин. - СПб. :Ювента, 2000. - 406 с.

20. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека / Н.Д. Левитов. - М.: Просвещение, 1964. - 343 с.

21. Лурия А.Р. Экспериментальные конфликты у человека / А.Р. Лурия //Проблемы современной психологи /Под.ред. К.Н.Корнилова. - М.-Л., 1930. - С.97-137.

22. Маланьїна Т.М. Проблема внутрішньо особистісного конфлікту в психології / Маланьїна Т.М. // Вісник психології і соціальної педагогіки. Збірник наук. праць. 2010. - № 2. С. 12-24.

. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. - СПб: Евразия, 1999. - 478 с.

24. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности / В.С. Мерлин. - М.: Педагогика, 1986. - 256 с.

25. Мясищев В.Н. Личность и неврозы / В.Н. Мясищев. - Л.: ЛГУ, 1960. - 589 с.

. Оклендер В. Окна в мир ребенка: Руководство по детской психотерапии: Пер. с англ. / Оклендер В. - М., 1997. - 303 с.

. Общая психология /под редакцией В.В. Богословского, А.Г. Ковалева, А.А. Степанова-М. : Просвещение, 1998. - 159 с.

. Психологічний Словник. Під ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського. М.: Політвидав, 1990. - 356с.

29. Психология подростка. Полное руководство / Под общей редакцией А. А. Реана. - СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2008. - 504 с.

30. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К.Роджерс. - М.: Прогресс "Универс", 1994. - 480 с.

. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой / Сарджвеладзе Н.И. - Тбилиси: "Мецниереба", 1999. -145с

32. Столин В.В. Самосознание личности / В.В. Столин. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 284 с.

33. Тайсон Ф., Тайсон Р. Психоаналитические теории развития. Когито-Центр / Тайсон Ф., Тайсон Р. - Серия: Университетское образование. - 2006. - 407 с.

. Титаренко В.Я. Семья и формирование личности / Титаренко В.Я. - М.: Мысль, 1987. - 321с.

. Фанталова Е. Б. Диагностика и психотерапия внутреннего конфликта. - Самара: Издательский дом Бахрах-м, 2001. - 128 с.

36. Фельдштейн Д. И. Проблемы возрастной и педагогической психологии / Фельдштейн Д. И. - М., 1995. - 284 с.

37. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса / Л. Фестингер. - СПб.: Речь, 2000 - 318 с.

. Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой / Фигдор Г. - М., 1995. - 195 с.

39. Франкл В. Пошук сенсу життя и логотерапия. / Франкл В. // Психология личности. Тексты. - М. МГУ. 1982. - С. 121

40. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Франкл. - М.: Прогресс, 1990. - 395 с.

41. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции / З. Фрейд. - М.: Наука, 1989. - 381 с.

42. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Є. Фромм. - М.: Республика, 1994. - 447 с.

43. Хорни К. Невротическая личность нашего времени / К. Хорни. - М.: Прогресс: Универс, 1993. - 480 с.

. Юрченко І.В. Функціонально неповна сімя: характерні риси та проблеми // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія / Юрченко І.В. - Івано-Франківськ: ВЦВ ЦІТ, 2008. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 207.

. Юрченко І.В., Психологічна характеристика неповної сімї // Альманах студентського наукового товариства "Актуальні питання психологічної науки" Юрченко І.В . - Рівне: РДГУ, 2008. - Вип. 1. - С. 119.

Вступ В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема формування особистості дитини, а особливо школярів, їх соціалізації, щ

Больше работ по теме: