Особливості спільної діяльності школи і сім'ї у вихованні особистості молодшого школяра

 

Форма № Н-6.01

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА МЕТОДИКИ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

ОСОБЛИВОСТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ І СІМЇ У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Курсова робота

Чернівці - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ШКОЛИ І СІМЇ ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

.1 Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи і сімї

.2 Теоретико-методологічні засади спільної роботи школи і сімї

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І СІМЇ У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯ

.1 Співпраця педагогів та батьків в оптимізації виховання сучасних молодших школярів

.2 Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні сучасних молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. У Законі України «Про освіту» говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].

Соціальне, сімейне і шкільне виховання повинно здійснюватися у нерозривній єдності.

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з дітьми є співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сімями учнів регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього документу називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу [1], оскільки без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів у навчанні та вихованні обдарованих дітей. Проте, іноді в шкільному та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та сімї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи. Школа і сімя покликані спільними зусиллями сприяти всебічному розвиткові підростаючих поколінь.

Зазначені недоліки сімейного виховання дітей пояснюються недостатньою освіченістю батьків та браком у них необхідного досвіду виховання. Допомогти батькам відшукати правильні підходи у вихованні - одне із провідних завдань сучасної початкової школи.

Стан дослідження проблеми. Про стосунки між батьками і дітьми і про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я. Коменський, Ж. Руссо, Г. Песталоцці та ін.Важливого значення даній проблемі надавали Я. Корчак, О. Барвінський, М. Барановський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, М. Стельмахович. Серед сучасних дослідників варто відзначити В. Костіва, Б. Нікітіна та Л. Нікітіну, Л. Орбан, М. Стельмаховича, та ін.

Однак майже не знаходимо досліджень з проблеми родинного виховання, зокрема, шляхів оптимізації взаємодії школи і родини учня не аналізується вплив сімї на підготовку дитини до школи. Деякі автори визначають фізичну готовність дитини до школи (О. Анищенко, Т. Доронова, Т. Комарова, Б. Нікітін, Л. Нікітіна), психічну готовність (Л. Артемова, Л. Божович, Б. Бране, В. Котирло, Е. Кравцова, С. Штребел та ін.) та навчальну (І. Барташнікова, О. Барташніков та ін.).

Отже, актуальність окресленої проблеми в педагогічній науці, загальна потреба шкільної практики визначили вибір теми курсового дослідження «Особливості спільної діяльності школи і сімї у вихованні особистості молодшого школяра».

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей співпраці родини і школи у вихованні молодшого школяра.

Відповідно до мети було визначено задачі дослідження:

проаналізувати стан пробеми родинного виховання в педагогічній теорії і практиці;

обгрунтувати значення взаємодії сімї та школи у вихованні особистості;

визначити форми взаємозвязку школи та сімї у системі виховання сучасних молодших школярів.

Обєкт дослідження - спільна діяльність школи і сімї у вихованні особистості.

Предмет дослідження - особливості взаємозвязку школи та сімї у системі виховання учнів початкових класів.

Теоретичне значення полягає у виявленні та систематизації знань про родинне виховання, особливості ефективної співпраці родини та школи в процесах підготовки дитини до навчання в школі та організації навчально-виховного процесу.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю пробеми та ступенем опрацювання і полягає в тому, що розробені напрямки взаємодії сімї та школи можуть використовувати батьки, вчителі початкових класів та студенти педагогічних спеціальностей.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. СПІЛЬНА РОБОТА ШКОЛИ І СІМЇ ЯК ВАЖЛИВА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1Історико-педагогічний аналіз проблеми співпраці школи та сім'ї

Аналіз науково-педагогічної літератури показав, що проблема співпраці школи та сім'ї не є новою і вивчається уже впродовж тривалого часу видатними педагогами та вчителями-практиками. Як показали результати нашого дослідження, одним з перших педагогів, які займалися докладною розробкою питань співпраці сімї і школи був відомий чеський педагог Я. А. Коменський [22, с. 143]. За переконанням вченого, саме сімя повинна готувати дитину до подальшого навчання в школі. У своїх педагогічних доробках Я. А. Коменський для дітей від народження до шести років визначав материнську школу, під якою мав на увазі не суспільну установу, а своєрідну форму виховання. Зокрема материнській школі педагог присвятив значний розділ своєї «Великої дидактики» і спеціальний твір під назвою «Материнська школа» [22, c. 150]. Цьому рівню виховання він надавав дуже великого значення, розглядаючи його як першу і найважливішу частину всієї розробленої ним системи виховання і становлення підростаючого покоління.

На думку вченого, у материнській школі повинні закладатися основи фізичного, етичного і розумового розвитку дітей. При цьому, Я. А. Коменський нагадував, що фізичні і духовні сили дитини розвиваються поступово. Він закликав батьків досвідченіше піклуватися з найбільшою ретельністю про здоров'я своєї дитини і давав конкретні вказівки щодо догляду за малюком, а саме: яким повинне бути його харчування, одяг, режим. Дуже важливою була вимога Я. А. Коменського до годування немовлят неодмінно молоком матері. Окрім того, сім'я має забезпечити дітям як можна більше рухів давати їм можливість бігати, гратися, пустувати. Він вимагав, щоб батьки не заважали дитячій грі, а самі брали в ній участь, направляючи дітей в правильне русло.

До засобів морального виховання на думку Я. А. Коменського належать розумні повчання і вправи дітей в позитивних, з точки зору моральності, вчинках, а також позитивний приклад дорослих. У той час як в практиці виховання дітей в сімї широко застосовувалися фізичні покарання, він пропонував впливати на дітей у разі їх поганої поведінки або провини передусім умовлянням і осудом, вдаючись до покарань лише в самих крайніх випадках.

У області розумового виховання Я. А. Коменський ставив перед материнською школою завдання сприяти накопиченню дітьми за допомогою органів чуттів можливо більшого запасу конкретних уявлень про навколишній світ, розвивати їх мислення і мову, з тим щоб підготувати їх до подальшого систематичного навчання в школі [22, c. 111].

Педагог приділяв багато уваги підготовці дітей до школи рідної мови. Він рекомендував батькам завчасно збуджувати у дитини любов і інтерес до школи, високо підіймати в його очах авторитет майбутнього вчителя. З цією метою він радив роз'яснювати дітям, як важливо вчитися в школі, познайомивши їх з учителем ще до початку занять. Вчення Я.Коменського про материнську школу являє собою першу спробу створити теорію і методику виховання, визначити мету, зміст, основні завдання і методи, запропонувати ретельно продуману і чітко організовану систему роботи з маленькими дітьми відповідно до їх вікових можливостей.

«Материнська школа» фактично була першою в світі програмою виховання дітей в сім'ї. У ній висвітлені основні напрями виховної роботи: фізичне, моральне, розумове, трудове і естетичне виховання, розвиток мови і підготовка до школи [23, c. 111].

Відомий французький педагог, Ж. Ж. Руссо, звертаючись до батьків і вихователів, закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності [22, c. 119].

Якщо дитина плаче, Ж. Ж. Руссо пропонував батькам і вихователям не вдаватися до загроз, а, навпаки, терпляче і настирливо вивчати дійсні причини дитячого плачу. Він справедливо попереджав, що дитячі сльози при відсутності належного розуміння потреб, якими вони викликаються, і внаслідок безмірних послуг батьків можуть породжувати щось що суперечить моралі і природі.

Ж. Ж. Руссо рекомендує поволі впливати на дітей, керувати ними, не ущемляючи їх свободи і не застосовуючи заходів прямого силування, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати із задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань. Цього батьки можуть навчитися спілкуючись з вчителем своєї дитини. Адже вчитель проводить більше часу з дітьми і йому легше зрозуміти чого дитини хоче і до чого прагне [22, c. 98].

На думку видатного швейцарського педагога-демократа, одного з основоположників народної школи Й. Г. Песталоцці, щоб уникнути прорахунків виховання, слід якнайраніше прилучати дітей до праці, до книжки, до самостійної пізнавальної діяльності, до самостійного мислення. Усе, що може дитина зробити сама, все, що їй під силу, вона повинна робити. «Найкраща допомога - зроби сам», - каже народна приповідка. Але приклад мають подати самі батьки, як відомо діти наслідують дорослих.

За переконанням вченого, проводячи бесіди з батьками, вчителі та керівники шкіл мають спиратися на наукові праці з фізіології людини, педагогіки, психології [23, c. 75].

Ще здавна відомо, що заохочувати дитину до навчання мають не лише вчителі, а й батьки. Коли вони будуть діяти злагоджено і цілеспрямовано то дитина буде ще більше прагнути досягти високого рівня знань і пізнавати навколишній світ. Надаючи виняткового значення сім'ї у підготовці дитини до життя, К.Ушинський не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як суспільний обов'язок кожного з них. Найпершим обов'язком сім'ї є виховання особистості, корисної для суспільства. У статті «Про моральний елемент у руському вихованні» [11, c. 113] К.Ушинський розглядає виховання дітей в селянських і дворянських сім'ях. Говорячи про виховання в родинах селян, він дещо ідеалізує це виховання, покладаючи, зокрема, свої надії у цій справі на виховну діяльність держави і церкви. Розкриваючи негативні сторони дворянського родинного виховання, педагог робить цілком правильні критичні висновки.

Так, К.Ушинський пише, що про батьків цих сімей не можна сказати, нібито вони не займаються вихованням своїх дітей. «Навпаки, - підкреслює К.Ушинський, - в більшій частині дворянських сімей виховання становить головну турботу батьків, мету їхнього життя, перед якою часто схиляються всі інші цілі і мотиви» [11, c. 114].

Отже, батьки є для своїх дітей завжди і в усьому зразком - вони повинні бути винятково тактовними, справедливими, щирими, чесними, витриманими. Адже діти люблять наслідувати дорослих. Найкращою вихователькою в родині К.Ушинський вважав матір. Багато сторінок у своїх творах видатний педагог присвятив жінці, матері-виховательці. Саме через матір успіхи цивілізації проникають в сімейний побут, а через нього і в життя народу. К.Ушинський пише, що основи людського характеру закладаються в перші роки життя, коли дитина перебуває під безпосереднім впливом матері, отже й формування характеру дитини багато в чому залежить насамперед від неї, і коли в жінки народжується дитина, то вона вже не живе для себе, а повністю віддається вихованню маленької істоти.

Видатний педагог висловив багато цікавих думок і з приводу того, як саме треба виховувати дітей в сім'ї. К.Ушинський вважав, що батьки обов'язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може дуже допомогти педагогічна література. Він дуже чітко підкреслює, чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей. Виховати справжню людину можна тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання [7, c. 115].

К. Ушинський звертає увагу батьків і на необхідність виховувати у дітей з раннього віку міцні, сталі навички. У творі «Людина як предмет виховання» підкреслюється велике практичне значення виховання добрих навичок. Педагог називає їх моральним капіталом, який безнастанно зростає і процентами від якого людина користується все своє життя. Він пише, як саме батьки можуть виховати в дітях добрі навички. На його думку це треба робити не механічно, а поступово, шляхом систематичних вправ, з урахуванням вікових особливостей дітей. Особливу увагу батьків К.Ушинський звертав на виховання у дітей навичок культурної поведінки. Однак, виховуючи у дітей ці навички, педагог радив стежити за тим, щоб моральні правила, ставши звичною нормою поведінки дитини, не приглушували живої душі, щирості й безпосередності. К.Ушинський давав батькам конкретні поради і з приводу того, як викорінювати погані звички. Для цього потрібно знати причини виникнення поганих звичок у дітей, а потім уже займатися їх усуненням [11, c. 130].

Важливі думки висловлював К.Ушинський і з приводу того, як треба здійснювати естетичне виховання в сім'ї. Необхідно з раннього дитинства пробуджувати в дітях любов до прекрасного - читати їм дитячі книжки, виводити на природу, показувати різні картинки, навчати різноманітних пісеньок. Але для цього, підкреслював педагог, потрібно, щоб самі батьки були естетично освіченими людьми [11, c. 120].

Великого значення надавав cпівпраці школи та сімї польський вчений М.Барановський, який, зокрема, писав: «Школа і дім повинні як найчастіше порозумітися і нараджуватися над станом здоровля і питоменностями духа і успособлінєм дітвори, над завданєм виховання домового і шкільного, над средствами виховавчими, над працею дітвори і т. д. До того послужать безпосередні зносини родичів з учителями, шкільні повідомленя і взагалі' кореспонденция межи домом і школою, шкільні торжества, порушуваня сеї справи в публичних письмах, відчити та дбалість учителів і про дім родинний» [9, c. 14].

Проблема сім'ї і школи зайняла особливе місце в теоретико-педагогічних працях А. Макаренка другої половини 30-х років. Питанням сімейного виховання він присвятив «Книгу для батьків».

«Виховання є процес соціальний в самому широкому значенні, - нагадує А.Макаренко в першому розділі «Книги для батьків». - Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше усього - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги». «Діти - «квіти життя», - проти цієї відомої метафори А.Макаренко не заперечує. Але він застерігає від уподібнення «кольорів життя» розкішному декоративному букету, яким милуються, випускаючи сентиментальні ахи і охи. «Ні, наші діти зовсім не такі квіти... - переконано вигукує А.Макаренко, - це не букет, це прекрасний яблуневий сад... Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко йому не радіти, але ще важче не працювати в такому саду». І тому, закінчує свою думку А.Макаренко, «давайте будемо садівниками» [27, c. 6].

«Книга для батьків» - твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій дотих або інших педагогічних проблем.

Але було б невірно розглядати «Книгу для батьків» як деяке зведення педагогічних правил, як підручник, що пропонує вичерпні відповіді на завиванні складні питання сімейного виховання. «… Важко сподіватися, - говорив Макаренко на одній із зустрічей зі своїми читачами, - що по книзі можна навчитися виховувати, але навчитися мислити, увійти в сферу думок про виховання, мені здається, можна. Я тільки на те і розраховував, що ця книга допоможе читачам самим, на прикладах, задуматися над питаннями виховання і прийти до тих або інших рішень» [27, c. 6].

«Сімя - перше джерело, з якого починається велика ріка почуттів і переконань» - так зазначав В.Сухомлинський. На його думку, «справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сімя: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності» [37, c. 72].

В.Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: «Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, - то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, - то нещастя ваше». Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступити через біду ближнього в ім'я власних гараздів [38, c. 94].

«Які книги зібрані у вашій хатній бібліотеці? Яку службу вони несуть? Чи вони є просто прикрасою і натяком на високий культурний рівень сім'ї? Чи читаєте ви, батьки, книги разом з дітьми? Чи обговорюєте з ними прочитані книги? - замислитися над цими питаннями мають усі батьки», зазначав В.Сухомлинський. Сімейне зібрання книг педагог називав «Золотою бібліотекою Дитинства і Юності» і заповідав: «Найживотворніше джерело, яке живить родинний струмок культури, - книга... Найбезціннішим духовним багатством кожної родини є сімейна бібліотека... Стало традицією передавати бібліотеку в спадщину - батьки передають книжки синам і дочкам як найбезцінніший скарб... Книга, яка ввійшла в духовне життя сім'ї, - то ніби промінь, який освітлює майбутнє і батькам, і дітям» [38, c. 111].

Г.Щукіна у своїх дослідженнях зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбачав «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань... і являє собою природженої якості». Він - наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі - стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [37, c. 94].

Таким чином, проблема співпраці сім'ї та школи досліджується уже впродовж тривалого часу в працях педагогів класиків і не втрачає своєї актуальності сьогодні.

1.2Теоретико-методологічні засади співпраці школи та сім'ї

педагогічний молодший школяр виховання

Співдружність школи з сімєю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже обєктивна необхідність взаємодії школи і сімї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який повязаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сімї. Якщо сімя зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сімя, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.

Школа і сімя - два суспільних інститути, на яких покладено обовязок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у вихованні особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її вихованн: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу [27, c. 33].

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Сімя - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сімї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки .

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сімї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів [42, c. 12].

Сьогодення вплинуло на зміст взаємодії батьків з дітьми. Ринкові відносини, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті та професійному самовизначенні. З огляду на це загострюється увага та зацікавленість батьків до шкільної діяльності дітей

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сімї у розвитку особистості школяра.

Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно памятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що не на стільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сімї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів [33].

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Отже, зрозуміло, що в умовах сімї дітей виховують не лише батько й мати, але й інші члени сімї. Тому що сімя, як первинний колектив суспільства в цілому впливає на формування і розвиток дітей.

Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сімї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сімї і школи, батьків і учителів [15].

Вчені надають великого значення такому засобу розвитку характеру, як наслідування. Про це мають завжди памятати дорослі - батьки, вихователі, вчителі, які хочуть того чи ні, але виступають для дітей взірцями поведінки. Батькам також важливо використовувати виховний вплив на дітей через літературних героїв, персонажів кінофільмів, постаті видатних діячів науки, техніки, культури.

Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження - це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.

Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.

Ось чому поведінка батьків - це основний вирішальний засіб виховання дітей в сімї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, а самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків [15]. Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. «Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя» [36].

Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Одним із шляхів оптимізації взаємодії двох провідних інституцій виховання є підвищення провідної ролі школи у розвитку особистості молодшого школяра. Це сприятиме озброєнню учнів глибоким багажем знань, виробленню практичних навиків та вмінь [41, c. 18].

Проте школа - не єдине місце, де виховується і навчається молоде покоління. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед - у сімї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа в нашій країні, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально-творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сімї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сімї - необхідна умова успішного виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота школи і правильно організовано виховання дітей у сімї.

Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сімї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до обєднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сімї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І СІМЇ У ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

2.1 Співпраця педагогів та батьків в оптимізації виховання сучасних молодших школярів

В умовах перетворень у суспільстві в цілому і в системі освіти зокрема взаємодія педагога з сім'ями учнів набуває нового змісту. Відповідальність батьків за виконання своїх обов'язків значно підвищується. Проте не кожна сім'я розуміє, далеко не всі батьки реалізують усі можливості сімейного виховання повною мірою. Причин тут багато, але одна з них дуже істотна - відсутність системи роботи освітнього закладу з батьками учнів. Школа, позашкільний заклад покликані забезпечити єдність зусиль педагогів і батьків, вони зобов'язані допомогти сім'ї кожного учня максимально реалізувати свій виховний потенціал.

Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив освітніх закладів, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сім'я не в змозі забезпечити в новому обсязі виховання активної, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності. У випадках, коли особистість позбавлена такого розвитку, в дитячому середовищіз'являються наркотики, алкоголь, відбувається небезпечне згаяння часу [8].

У суспільстві посилилася небезпечна соціальна тенденція самоусунення батьків від розв'язання питань виховання та особистісного розвитку дитини. Батьки, не володіючи належною мірою знаннями щодо вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей, почасти здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно, що, як правило, не дає позитивних результатів. У таких сім'ях відсутні міцні міжособистісні взаємини між батьками та дітьми, як наслідок, авторитет переходить від батьків до зовнішнього негативного оточення, що спровоковує «відхід» дитини від впливу родини.

Водночас далеко не всі освітні заклади приділяють належну увагу вдосконаленню виховного процесу, налагодженню взаємини з родиною учнів. Як наслідок - відчуження сім'ї від освітнього закладу, педагогів - від батьків, родини - від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.

Діяльність батьків і педагогів зарадити інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її у різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці. Важливими завданнями у діяльності педагогів є налагодження партнерських взаємин і спільних інтересів з родиною кожного учня, створення атмосфери довіри, взаєморозуміння, взаємодопомоги,співтворчості у вихованні та навчанні підростаючого покоління [42, c. 65].

Сім'я сьогодні значною мірою втратила свої, притаманні лише їй, функції, і процес відтворення основної з них - виховної - йде досить повільно. Сім'я повноцінно виконуватиме свої виховні завдання лише у тому випадку, коли це буде колектив однодумців.

Сім'я, як і школа, - це своєрідний посередник між особистістю, яка формується, і суспільством. Отже, батьки повинні мати уявлення про мету і завдання, кінцевий результат процесу виховання, що допоможе їм у вихованні власної дитини. Процес сімейного виховання має підготувати до життя і праці у суспільстві, забезпечити формування громадянина, інтегрованого у сучасне йому суспільство[43].

Завдання батьків - проектування тих особистісних якостей дитини, які їй знадобляться для майбутнього життя.

Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Педагоги і батьки, намагаючись спільно віднайти найбільш ефективні засоби розв'язання цієї проблеми, долучаються до педагогічної просвіти, визначають зміст і оптимальні форми цієї роботи, яку слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

-довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;

-сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;

активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Кожна зустріч педагога з батьками, кожне заняття повинно виконувати кілька взаємопов'язаних функцій:

-освітню (озброєння батьків певним комплексом психолого-педагогічних знань);

-оцінну (здійснення об'єктивного оцінювання реального досвіду сімейного виховання);

стимулюючу (стимулювання батьків до вдосконалення власного педагогічного досвіду);

виховну (виховання у батьків якостей, ставлень і вмінь, необхідних для удосконалення їхньої виховної практики);

аналітичну (розвиток здібностей батьків для аналізу власного педагогічного досвіду);

діагностичну (виявлення змін у стані педагогічної культури батьків і позитивних зрушень у практиці сімейного виховання) [41, c. 15].

Педагог, який працює з батьками учнів, має виходити з особливостей сучасної сім'ї, враховувати її типологію.

Для організації педагогічної просвіти батьків можна орієнтовно визначити наступні типи сімей [35, c. 26]:

І тип - соціально здорова і благополучна у виховному сенсі родина.

Проте це не означає, що вона не потребує педагогічних рекомендацій. Педагогу слід звернути увагу на перспективи виховної діяльності родини даного типу[35, c. 37]:

створення умов для всебічного розвитку дитини і формування її творчої індивідуальності;

визначення її життєвих цілей;

зміни в характері сімейного виховання у зв'язку із віковими особливостями особистісного розвитку дитини.

Педагогічні рекомендації стосовно даного типу сім'ї повинні мати випереджувальний характер, попереджати батьків щодо можливих помилок і похибок у виховному процесі, допомагати їм у виправлянні окремих особистісних недоліків і хиб у поведінці дитини.

ІІ тип- соціально здорова, однак не благополучна у виховному сенсі родина. Вона потребує психолого-педагогічних рекомендацій, які допоможуть їй змінити несприятливу виховну ситуацію, зумовлену протиріччям у внутрішньосімейних взаєминах. Педагог може допомогти кожному з батьків усвідомити свою роль і відповідальність у зміцненні внутрішньосімейних взаємин, накреслити разом з подружжям шляхи згуртування сім'ї як колективу, здатного створити необхідні умови для розвитку дитини, основні напрямки підвищення педагогічної культури членів родини.

ІІІ тип- у виховному сенсі родина. Працюючи з батьками із родини 3-го типу, педагог не повинен обмежуватися лише педагогічними рекомендаціями. Великого значення набуває вплив на мікроклімат у сім'ї, підвищення відповідальності за виховання дітей. Тільки на тлі всебічних впливів на сім'ю можна вести мову про підвищення педагогічної культури батьків і сподіватися на успіх просвітницької роботи з ними.

ІV тип- у виховному сенсі родина. Така родина, навіть, за умов зовнішнього благополуччя, є найбільш складним об'єктом для педагогічного впливу. В ній перевалюють викривлені уявлення про родинні виховні функції:батьки свідомо виховують індивідуальні риси особистості дитини, прищеплюють їй викривленні уявлення щодо життєвих цінностей, надаючи першорядне значення матеріальним набуткам. До будь-яких педагогічних рекомендацій батьки з сімей цього типу ставляться негативно, тому від педагога щодо такої сім'ї очікуються дії з докорінної перебудови родинної психології, і насамперед її світоглядних установок. Відповідно до цього педагогічні рекомендації слід спрямовувати на перебудову свідомості і світогляду, розкриття життєвих цілей і перспектив як учня, так і власне батьків.

Зрозуміло, що в організації взаємодії батьків і педагогів важливіша роль належить останнім, а оскільки не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співпраці - не виявляють належної зацікавленості в об'єднанні зусиль у вихованні своєї дитини, то вчитель має виявити терплячість і цілеспрямовано шукати розв'язання цієї актуальної педагогічної проблеми, викликаючи авторитаризм, менторство.

Практика вдосконалення сімейного виховання передбачає формування у батьків загольнопедагогічних, організаторських умінь, умінь педагогічної техніки і умінь прикладного характеру[29].

Загальнопедагогічні уміння - це уміння:

-визначити цілі і конкретні завдання щодо виховання дитини на даному конкретному етапі вікового та індивідуального розвитку;

-спроектувати віддалений у часі результат сімейного виховання;

здійснити добір засобів, необхідних для досягнення запланованого результату сімейного виховання;

розробити план власних дій;

узгоджувати власні дії з навчальним закладом, порадами і рекомендаціями педагогів, досягти спільного успіху.

Організаторські уміння - це уміння:

-організовувати життєдіяльність родини як дружного колективу, який спільно вирішує життєві проблеми дорослих і дітей;

-організувати сімейне виховання;

розподіляти і погоджувати функції членів родини у вихованні дітей;

організовувати режим дитини в сім'ї, який би розумно поєднував навчання, працю і відпочинок.

Уміння педагогічноїтехніки - це уміння:

-висувати вимоги до дитини і досягати їх виконання;

-розмовляти з дитиною, переконуючи її;

толерантно ставитися до помилок, промахів, недоліків у поведінці дитини;

стимулювати позитивні прояви у діях і вчинках дитини;

застосовувати заохочення і покарання, розумно і вміло поєднуючи їх.

Прикладні уміння:

художня творчість - співи, танці, гра на музичних інструментах, малювання, фотографування щодо;

-технічна творчість - конструювання, моделювання тощо;

сільськогосподарське дослідництво - садівництво, квітникарство, бджільництво тощо;

спортивні уміння за видами спорту.

Звичайно, в поданому переліку умінь репрезентовані лише найважливіші. Творчий підхід до виявлення практичної підготовленості батьків до реалізації науково-методичних рекомендацій допоможе педагогам збагатити зміст поданих умінь. Проводячи заняття з батьками, педагогам необхідновраховувати характер навчального закладу, тип сім'ї, місцеві умови, можливості педагогічного колективу та інші фактори[35, c. 40].

Засновуючись на нормативних правових документах, педагогічний колектив кожного навчального закладу прагне до свого становлення як відкритої соціально-педагогічної системи, готової до розширення і зміцнення взаємодії з усіма соціальними інститутами і насамперед з сім'єю. Величезне значення у роботі з батьками учнів має заздалегідь продумана і чітко організована система взаємодії: спонтанні і погано організовані зустрічі та заняття нічого, крім недовіри і тривоги, не додадуть у взаєминах з батьками.

Безумовно, педагог самостійно не в змозі впоратися з цією проблемою. До психолого-педагогічного просвітництва, яке є найважливішою формою взаємодії з сім'єю, слід долучати різнопрофільних спеціалістів: лікарів, юристів, правоохоронців, шкільних психологів, науковців-педагогів, соціальних педагогів, представників громадських організацій, вчителів-предметників, враховуючи, що від ступеня їх компетентності, ерудиції, комунікабельності значно залежить міра довіри батьків до керівника.

Необхідно враховувати, що робота з батьками повинна мати яскраво виражений випереджальний характер, особливо дітей молодшого шкільного віку, під час переходу на старший рівень навчання, до якого батьків треба спеціально готувати, як і до у психолого-фізіологічному розвитку дітей молодшого підліткового віку. Про все це з батьками слід вести мову заздалегідь, попереджаючи проблеми, які виникнуть у майбутньому процесі сімейного виховання[26, c. 42].

Аби психолого-педагогічне просвітництво викликало інтерес у батьків, педагог має не лише пропонувати теми для обговорення в ході батьківських зборів, а й обов'язково враховувати побажання і зауваження батьків, добираючи тематику психолого-педагогічної просвіти.

Бажано доповнювати теоретичний матеріал для роботи з батьками демонструванням відеоматеріалів, слайдів, статистичними даними, які зроблять психолого-педагогічну просвіту більш наочною, достовірною і переконливою. Все це дасть можливість батькам побачити себе та інших в обговорюваній проблемі, порівняти зразки власної і чужої поведінки, практичні підходи до вирішення сімейного виховання, а також зробити відповідні висновки[25].

Отже, одним із головних завдань педагога є співпраця і взаємодія з сім'ями учнів, мета яких - розширення поля позитивного спілкування в сім'ї, реалізація планів з організації спільних справ батьків і дітей.

Основними напрямами організації взаємодії навчального закладу з сім'ями учнів є[15]:

·складання характеристик сімей учнів (склад батьків, сфера їхзайнятості, освітній, соціальний і моральний рівень дорослих, тип сім'ї);

·рівень благополуччя (неблагополуччя) сім'ї, морально-психологічний клімат тощо);

·організація діагностичної роботи з вивчення сім'ї (з використанням оптимальних форм та методів у диференційованій, груповій та індивідуальній роботі з сім'єю);

·організація психолого-педагогічної просвіти батьків, створення системи масових заходів з батьками, робота з організації спільної суспільно значущої діяльності і дозвілля батьків і дітей;

·виявлення і використання у практичній діяльності позитивного досвіду сімейного виховання;

·впровадження у практику сімейного виховання традицій народноїпедагогіки;

·надання допомоги батькам у формуванні морального способу життя родини, у профілактиці та діагностиці сімейного насилля, алкоголізму, наркоманії та попередження інших негативних проявів у батьків і дітей;

·використання різноманітних форм співпраці і взаємодії окремо з батьками і матерями, залучення їх до спільної з дітьми творчої соціально значущої діяльності, спрямованої на підвищення їхнього авторитету;

·створення умов для забезпечення прав батьків на участь в управлінні освітнім закладом, організації навчально-виховного процесу, організації діяльності громадських батьківських спільнот;

·активне залучення до роботи з сім'єю психолога, соціальних педагогів,бібліотекаря, керівників гуртків, вчителів, вихователів;

·надання допомоги батькам у розвитку в дітей соціального досвіду, комунікативних навичок і вмінь тощо;

·тематичне оформлення для роботи з сім'єю залу, куточка для батьків, музею сімейних традицій, сімейної світлиці.

Для організації взаємодії між педагогом і батьками важливо розглядати колектив учнів як єдине ціле, як велику родину, яка формується і цікаво розвивається лише у випадку, якщо організована спільна діяльність педагогів, батьків і дітей. Класоводу найчастіше доводиться миритися з існуючою ситуацією сімейного мікроклімату конкретного учня, допомагати дітям і дорослим у вирішенні особистих проблем на основі педагогічної підтримки, залучення дитини до спільної діяльності, надавати допомогу в реалізації її запитів, потреб, інтересів[34].

Отже, корисно і доречно значну частину виховного процесу організувати спільно з учнями та їхніми батьками, а завдання і проблеми, які неодмінно виникають, вирішувати спільно аби дійти згоди, не утискаючи інтересів один одного, об'єднуючи зусилля для досягнення більш високих результатів.

2.2 Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні сучасних молодших школярів

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних форм роботи [28].

Форми роботи педагогів з батьками - це способи організації спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: організаційна робота школи із сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків.

В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи [15].

Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

Відвідування батьків вдома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім'ї. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі[42, c. 105].

Запрошення батьків до школи.У разі необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини[6, c. 115].

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність. Можна повідомити про певні труднощі дитини, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за гарне виховання дитини. Лист передають батькам через дитину, попередньо ознайомивши її зі змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками у них удома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

До груповихформ роботи належать засідання батьківського комітету, робота з групами батьків тощо.

Батьківський комітет 1-го класу обирається на батьківських зборах у серпні-вересні. Зазвичай він складається з 3-5 осіб. Створюють батьківський комітет з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я - школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Комітет діє відповідно до положення про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи. Батьківський комітет обирається на весь термін навчання учнів у початковій школі. Залежно від потреб класу, він змінюється: чи за кількістю, чи за розподілом обов'язків. Класний керівник скеровує діяльність батьківського комітету на розв'язаннянавчально-виховних завдань, що стоять перед класом. Члени батьківського комітету встановлюють контакт з громадськими організаціями, беруть участь в організації дозвілля дітей (прогулянок, екскурсій, походів у театри та кіно), допомагають класному керівникові проводити педагогічну пропаганду тощо[9, c. 156].

Роботу з групами батьків вчителю доцільно починати зі спостереження за навчанням та поведінкою учнів та вивчення їхніх сімей. Застосування методів анкетування, опитування, вивчення шкільної документації, спостереження дозволить вчителю отримати потрібну інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, за помилками батьків у сімейному вихованні, за проблемами учня, що виникають у навчанні, спілкуванні з товаришами тощо). Деякі батьки можуть входити до кількох груп. Соціально-педагогічна робота вчителя з групами батьків сприяє активнішій участі батьків у взаємодії зі школою [42].

Основними колективними формами роботи з батьками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні свята в класі («День матері», «Бабусина скарбничка» тощо).

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1-2 рази на чверть. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів [10, c. 12].

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями [10, c. 18].

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді. Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання.Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання (Трудове виховання, Найкоротший шлях до добра - через прекрасне тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом. День відчинених дверей. Головна мета - показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Масові форми роботи: загальношкільні батьківські збори, збори батьків учнів І-4-х класів, випускників;тижні сім'ї у школі (вечорниці, сімейні естафети, концерти, твори про свою сім'ю та ін.); дні відкритих дверей; конференції тощо.

День відкритих дверей для батьківу школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щочверті, в інших - щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування [35].

Загальношкільні батьківські збори - проводяться два рази на рік. Мета - знайомство з нормативно-правовими документами про школу, основними напрямами, задачами, підсумками роботи.

Загальношкільні батьківські збори проводяться, як правило, не більше двох разів на рік. Тематика таких зборів має характер звіту про роботу школи за визначений період часу. На них виступають директор, його заступники, звітує пророботу батьківський комітет школи. Наприклад, навчальний заклад пройшов атестацію і хоче познайомити колектив батьків з досягнутими результатами [10, c. 23].

Загальношкільні батьківські збори можна використовувати для демонстрації позитивного досвіду виховання в родині. Так, наприкінці навчального року можливе нагородження родин із позитивним досвідом виховання дітей.

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників [33; 10 ]:

. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками - перший крок до співпраці з ними.

. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Отже, ефективність всієї виховної системи освітнього закладу характеризується і забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками учнів, утвердженням батьків, усіх дорослих членів родини в якості субєктів цілісного виховного процесу, формуванням у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом впровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти.

Висновки

Результати проведеного дослідження дають підстави сформулювати такі висновки:

) Аналіз педагогічної, психологічної літератури, української літературної та педагогічної спадщини показує, що проблемою спільної діяльності вчителя з батьками у вихованні особистості писали ще Я. Коменський, Ж. Руссо, Г. Песталоцці. Важливого значення даній проблемі надавали М. Барановський, А. Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський.

) Реалізація ефективної підготовки дитини до навчального процесу в школі здійснюється за таких умов: співпраця родини і вчителів у визначенні напрямків, форм, методів і прийомів підготовки дитини до школи;систематичність і послідовність у підборі форм, методів і прийомів роботи з дітьми;

знання батьками їх дітей, бажання знати як позитивні, так і негативні особливості їх всебічного розвитку;особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків;стимулювання навчально-пізнавальної активності дітей;педагогічна культура батьків.

) Відносини в системі «вчитель-батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними. Відповідальність за моральні відносини, що складаються в системі «вчитель - батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.

) У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Однак варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі.

Отже, вчителі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам: у керівництві навчально-виховною роботою дітей у домашніх умовах; у визначенні методів і прийомів виховання, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання дітей, їх участі у суспільній і трудовій діяльності; спонукати батьків до педагогічної самоосвіти, залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі; за необхідністю коректувати виховні зусилля сім'ї, нейтралізувати негативні її впливи.

Список використаних джерел

1.Закон України «Про освіту» від 23.03.1996 р. // Освіта 21 серпня 1996 - С. 6-11.

.Закон України «Про загальну середню освіту» // Освіта України, №25, 23 червня 1999

.Концепція народної освіти України : Проект / Світ молоді. - 1990. - 15 грудня. - С. 16-23.

.Концепція національного виховання / Рідна школа, 1995. - №6. - С.18-25.

.Акименко Ю. Заочний тренінг батьківської ефективності / Ю. Акименко// Журнал для батьків. - 2000. - №3. - С. 17-19.

.Андрощук І.В. Методика виховної роботи : навч. посібник / І.В. Андрощук, І.П. Андрощук. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. - 320 с.

.Аристотель. Политика / Аристотель // История зарубежной дошкольной педагогики. - М.: 1994. - С.25-27.

.Бажкова Н. Ю. Доля дітей у батьківських руках : тренінг для батьків / Н. Ю. Бажкова // Класному керівнику. Усе для роботи . - 2010. - № 6. С. 25 - ( Батьки і школа ).

.Барановський М. Педагогіка: для семинарий учительских і учителів шкіл народних / М. Барановський - М.: Руска Школа, 1991. - 234 с.

.Баришполь С. В. Батьківські збори - на 12! Посібник класного керівни - ка 1- 4 класів / С. В. Баришполь - Х. : Вид. група «Основа», 2012. - 240 c.

.Борисова З.Н. Історія педагогіки. Хрестоматія / З. Н. Борисова, В. З. Смаль. - К.: Видавниче обєднання Вища школа, 1974. - 423 с.

.Боришевський М. Сімейне виховання, гарант морального становлення особистості / М. Боришевський // Початкова школа. - 2005. - №4. - С. 17-19

.Виховна діяльність сучасної сімї: зб. Статей. - К.: Пед. думка, 2001

.Гарбера Н. Ф. Як стати авторитетом для своєї дитини: (заняття батьківського університету ) /Н. Ф. Гарбера //Виховна робота в школі. - 2012. № 7. - С.6 -11.

.Горбач І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з батьками / І.Горбач // Рідна школа. - 2000. - №2. - С.71 - 73.

.Грищук О. П. Оптимізація самоставлення особистості в умовах учбової діяльності // Практична психологія та соціальна робота. - № 8. - 2000. - С. 19 - 25.

.Діалогові ігри з батьками // Позакласний час. -2012.- № 23-24. - С. 83 - 86.

.Додукіна О. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім'ї / О.Додукіна // Початкова школа. - 2007. - №6. - С.6-12.

.Дерев'янко Н. Формування громадської культури сімянина у педагогічній спадщині М. Стельмаховича // Сподвижник української етнопедагогіки: Серія «Педагогіка, етнопедагогіка». - Івано-Франківськ, 1999. - Вип. 25. С.157-160.

.Журавлев В.И. Учимся дома // Семья и школа. - 2000. - №11. - С. 8

.Заєць В. І. Вчимося батьківської майстерності : (практиктичні поради ) / В. І. Заєць //Виховна робота в школі .- 2011. - № 6. -С. 36 - 40.

.Коменский Я. А. Избранные педагогические сочинения. / Коменський Я.М // [Под ред. А.И. Пискунова и др]. - М.: Педагогика, 1982. - 656 с.

.Коменский А.Я. Педагогическое наследие / Я. А.Коменский , Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци И.Г. [cост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский] - М.: Педагогика, 1987. - 416 с.

.Кононенко П. Концепція української національної школи-родини / П. Кононенко. - К. : Школяр, 1992. - С. 122-132.

.Корнієнко С.Сім'я і школа-одна родина:(збори -практикум з елементами дискусіі) / Софія Корнієнко // Початкова школа. - 2012. - №1.- С. 52-53.

.Кравченко Т.В. Допомога батькам у вихованні дітей / Т. В. Кравченко, І. М. Трубавіна : К.: ДЦССМ, 2004. - 100с.

.Макаренко А. С Книга для батьків: Лекції про виховання дітей / А. С. Макаренко- К. : Радянська школа, 1973. - 336 с.

.Мартиненко С.Особливості співпраці вчителя початкових класів з родинами учнів / Світлана Мартиненко //Початкова школа.-2010.-№3.-С.59-61.- (Школа і родина ).

.Мезенцева Г. Формування діалогічних взаємин:батьки учителі, куратори та учні:батьківські збори/Ганна Мезенцева,Тетяна Бутурим//Школа.-2012.-№11.-С.94-95.

.Мельник Є. Стилі виховання в родині : тренінг для батьків / Євгенія Мельник // Школа. - 2012.- С.86 - 89.

.Омеляненко В. Л. Теорія і методика виховання: Навч. посіб. / В. Л. Омеляненко, А. І. Кузьмінський. - К., 2008. - 415 с.

.Педагогічний батьківський ліцей // Рідна школа. - 1998. - №3. - С.63-65.

.Пивоварова Ю.М.Навчаємо та виховуємо разом :(педагогічно-батьківськиій проект)/ Ю. М. Пивоварова // Виховна робота в школі. - 2011.-№7(лип.).-С.29-30.-(Досвід виховання).

.Програма формування педагогічної культури батьків / за ред. В. Г. Постового. - К.: ДЦССМ, 2003

.Рибальченко І.М. Взаємодія з батьками / І.М. Рибальченко. - Х. : Основа, 2007. - 208 с.

.Родине виховання: школа і сімя - виховуємо разом [Текст] / упоряд. О. Хромова, Т. Бишова. - К.: шкільний світ, 2007

.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський - К. : Радянська школа. - 1978. - 263 с.

.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський- К. : Радянська школа, 1997. - С.72-79.

.Фалькович Т. А. Нетрадиционые формы работы с родителями: для кл. руковод. / Т. А. Фалькович, Н. С. Толстоухова, Л. А. - М.: 5 за знания, 2005

.Фіцула М. М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М. М. Фіцула. -Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 192 с.

.Хромова О. Л. Вчимося виховувати: Метод.рек. для занять з батьками учнів загальноосвітніх шкіл / О. Л. Хромова, Т. В. Кравченко. - К.: Пед. думка, 1996. - 36 с.

.Шквир О. Л. Методика роботи класного керівника : навч. посібник для вчителів початкової школи, студентів і викладачів факультетів підготовки майбутніх учителів початкових класів вищих педагогічних навчальних закладів / О. Л. Шквир [за ред. докт. пед. наук О.А.Дубасенюк] - Хмельницький: ХГПІ, 2002. - 134 с.

.Щербакова К. Й. У сімї росте дитина : родина і становлення особистості / К. Й. Щербакова , Г. І. Григоренко.- К. : Неопалима купина, 2006. - 240 с.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

Батьківські збори-знайомство.

ТЕМА: У сім'ї з'явився школяр.

МЕТА: ознайомити батьків з особливостями розвитку дітей-шестирічок, з рівнем адаптації їхніх дітей до навчання і школи; познайомити батьків один з одним та розпочати створення єдиного батьківського колективу, батьківської родини.

ОБЛАДНАННЯ: анкети для дітей, пам'ятка для батьків.

ХІД ЗБОРІВ

. Знайомство.

Доброго дня! Ці батьківські збори у такому складі - перші, і з них розпочнеться наша робота протягом чотирьох років.

Дехто з вас має досвід відвідування батьківських зборів, дехто це робить уперше, так, як роблять перші кроки ваші діти-першокласники.

Сьогоднішню зустріч розпочнемо зі знайомства. Ви можете сказати, що знаєте один одного, бо дітки ходили разом до дитячого садка, ви сусіди чи просто були знайомі раніше. Але познайомитися ближче, дізнатися про людину більше ніколи завадить. Ви почали формувати єдиний колектив, єдину класну сім'ю. А члени сім'ї мають знати один про одного якомога більше.

Розпочнемо знайомство розповіддю про себе: кажіть, як вас звати, і продовжуйте: «Я цікава(ий) тим, що...».

Ось ми з вами і познайомилися, дізналися один про одного таких, якими ми є на цей момент.

. Спогади дитинства.

А тепер спробуємо згадати себе у шкільні роки.

Що ви пам'ятаєте про шкільне життя?

Які випадки вам запам'яталися найбільше?

Можливо, хтось із вас пригадає якийсь випадок саме з першого класу. (Розповіді батьків.)

Ви щойно пригадали різні ситуації, випадки. Вони дають можливість уявити ваше шкільне життя, емоційний стан, стосунки в колективі. Наскільки комфортно ви почувалися в школі, класному колективі, настільки вдалим у вас був адаптаційний період. У кожної людини неодноразово змінюються умови життя, і щоразу їй доводиться долати адаптаційний період.

. Особливості адаптації (характеристика адаптаційного періоду).

Шестирічні хлопчики й дівчатка йдуть до першого класу дуже охоче, їх приваблює «дорослий» статус школяра. Ця віха у розвитку особистості дитини дуже важлива. Змінюється й ставлення батьків до «новоспеченого» учня.

Особливу увагу, якою оточують дорослі першокласника у більшості сімей, певно, можна порівняти хіба що з клопотами навколо новонародженого.

У перші дні й місяці навчального року ви часто буваєте в школі, вдома щодня переглядаєте зошити, а нерівні палички засмучують вас більше, ніж самих учнів. Проте мине час, і вже на кінець року становище першокласника перестане бути незвичним і для учня, і для батьків. Діти звикають до навчання, поступово призвичаюються до нових обов'язків, замість паличок у зошитах з'являються спершу літери, потім слова, цифри...

Звичайно, деякі невдачі та неуспіхи завдають батькам і матерям прикрощів, за них ви починаєте дітей лаяти, карати. Але потрібно зрозуміти, чому дитина погано сприймає або запам'ятовує навчальний матеріал, у чому причина її неуважності, чому в неї інтерес слабший, ніж у інших дітей, у чому особливості її розумової діяльності.

Ваші діти долають черговий період адаптації, який розпочався з 1 вересня і триває в кожної дитини по-різному - від трьох тижнів до трьох місяців.

Тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів:

вік дитини;

стан здоров'я та розумовий розвиток дитини;

індивідуальні особливості дитини (поведінка значною мірою залежить від типу нервової системи;

рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитячому садку, умови життя);

досвід спілкування з дорослими та ровесниками (позитивне ставлення до вимог дорослих, адекватне спілкування з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до шкільних умов проходить по-різному. Є діти, для яких характерна «легка адаптація», «адаптація середньої важкості», «важка адаптація».

У будь-якому випадку будуть корисними наступні заходи.

Дуже важливо до найдрібніших деталей продумати розпорядок дня школяра. На необхідність дотримання режиму дня вказують психологи, лікарі, адже це важливий засіб збереження нормальної працездатності учня. Режим дня значно залежить від індивідуальних особливостей дитини, умов життя.

Навчіть дитину правильно відпочивати. Зміна діяльності є основою раціонального відпочинку. Для дитини 6 - 9-ти років колективна гра - це також вид діяльності. Але не кожен вміє весело та цікаво гратися. Інша крайність - під час відпочинку діти надто мало рухаються. Тому загальна стратегія відпочинку - зміна діяльності, зняття втоми за певний проміжок часу, позитивні емоції.

У цьому бурхливому житті нас часто спіткають невпевненість, труднощі,невдачі, помилки, незаслужені звинувачення, образи, конфлікти. І, як у мореплавців, кожному потерпілому в цих життєвих аваріях потрібна допомога.

У наш час існує багато засобів психологічного захисту. Але найбільш доцільними для учнів молодшого шкільного віку є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з чотириногим другом, живопис, художнє слово, позитивні емоції музика та спілкування з природою.

Найкращим способом усунути нервове напруження є фізичне навантаження - фізична культура і фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, футбол, волейбол, теніс. Добре усуває психічне напруження робота на городі, в саду, на клумбі.

Дитина повинна знати: якщо їй дуже важко в емоційному плані, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй.

Кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

Вважають, що театр має магічну силу впливу на психіку.

Здавна відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження.

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою.

. Ознайомлення батьків з результатами анкетування дітей.

Рекомендації:

розвиток дрібної моторики рук (ліплення, вирізування, складання моделей з дрібних деталей конструкторів);

розвиток спостережливості, уваги, пам'яті (ігри, бесіди);

дотримання режиму дня;

забезпечення раціонального харчування.

. Висновок.

Шановні батьки! Дозвольте закінчити нашу теплу зустріч щирим зиченням добра вашим родинам і залишити на згадку «Пам'ятку для батьків».

Хай будуть ваші руки сильними, а душі гарячими!

Хай поруч з мамою завжди буде тато!

Хай кожна людина має люблячих і мудрих батьків!

ДОДАТОК Б

Тренінгове заняття

ТЕМА: Батьки і діти: шляхи взаємодії.

МЕТА: познайомити учасників; з'ясувати сподівання і побоювання батьків; допомогти усвідомити різницю між «світом» дитини і дорослого, емоційні переживання, мотивацію поведінки; формувати навички аналізу причин поведінки дитини з огляду на її позицію; ознайомити з поняттям «прийняття» дитини, особливостями батьків, які приймають і не приймають дитину, впливом негативних установок; визначити правила «мови прийняття» і «мови неприйняття».

ХІД ЗАНЯТТЯ

. Привітання батьків.

. Презентація мети заняття.

. Вправа-знайомство «Аматорське фото - сімейний фотоальбом».

Мета: познайомити учасників, сприяти згуртуванню групи, створенню позитивної комфортної атмосфери.

Батьки виконують малюнок «Моя сім'я», використовуючи різні асоціації.

. Вправа «Дерево сподівань».

Мета: одержати інформацію, що стосується сподівань учасників тренінгу.

Учасники на аркушах записують свої очікування від заняття.

. Інформаційна частина «Особливості дитячого світу».

Ми часто вважаємо, що діти мають нас і навколишній світ розуміти так само, як дорослі, але це - найбільша омана. Діти роблять свої висновки з огляду не тільки на те, що ми їм говоримо, а й на те, що ми при цьому робимо, як поводимося з іншими людьми. Наш особистий приклад виховує більше, ніж усі слова.

Особливості дитячого світу порівняно зі світом дорослих:

відсутність сформованих поглядів;

швидкість перевтілення;

емоційність;

висока мінливість;

необтяженість побутовими турботами;

відкритість;

імпульсивність;

злиття із зовнішнім світом;

життя реальними подіями;

повнота світовідчуття.

Часто батькам здається, що дитина погано поводиться навмисно, однак так буває далеко не завжди. В основі будь-якої небажаної негативної поведінки дитини можуть бути:

вимога впливу або комфорту;

бажання показати свою владу або демонстративну непокору;

помста, відплата.

6. Вправа «Білль про права».

Учасники діляться на 2 групи («Діти» і «Батьки»).

Мета кожної групи - скласти список своїх прав. Потім вони почергово називають ці права один одному. При цьому кожне право може бути внесене в остаточний список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожна сторона може відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий має право «вето» на припинення обговорення, він виносить прийняті обома сторонами права на обговорення.

. Аналіз анкет. Інформація про дві території.

«Я маю знати про дитину все...», «У нього (неї) не може бути жодних таємниць від мене», - так вважають багато батьків. За результатами ваших анкет, рівень контролю за дитиною досить високий. З чим це пов'язано?

Розглянемо на малюнках дві території - дорослу й дитячу. Найкраще ця модель може бути продемонстрована на прикладі «території матері».

Але подальші події розгортаються таким чином, що дитина все частіше й частіше починає виходити з поля зору матері, і, зрештою, метою її розвитку стає самостійність.

Звичайно, цей процес поступовий та індивідуальний, з постійною передачею прав і відповідальності в міру готовності дитини діяти незалежно від матері, однак уся проблема в тому, наскільки батьки готові надати ці права. Іноді на цих «територіях» можуть відбуватися справжні «битви» - дитині доводиться боротися за свою самостійність, або, навпаки, ситуація «маминого крильця» дуже влаштовує, зате маму значно обтяжує соціальна неспроможність дорослої дитини.

. Вправа «Риси моєї дитини».

№Що мене засмучує в моїй дитині?Що мене тішить у моїй дитині?12

. Вправа «Мова «прийняття/неприйняття».

Дуже часто ми чуємо про безумовне прийняття дитини у всіх її проявах. Цілком зрозуміло, що це викликає в батьків подив і навіть протест. Усі батьки ставлять перед собою виховну мету: виховати самостійність, відповідальність, навчити дитину бути акуратною, контролювати свою агресивність. Часто батьки, які намагаються демонструвати своє безумовне прийняття, не можуть виявити ці риси, і в результаті мають справу з досить егоцентричною особистістю дитини.

Е. Фромм ще в 50-ті роки XX ст. писав про важливість як безумовної, так і умовної любові. Так, батьки мають право любити дитину за щось, показуючи їй важливість якихось її рис. Якщо раніше можна було говорити, що носієм безумовної любові (або любові до безумовних понять) є мати, а умовної - батько, то зараз кожний з батьків може виконувати обидві ці функції. Хоча в конкретній родині ситуація може складатися по-різному, загалом любов батька все одно більш умовна, а у формуванні ставлення до дитини з боку матері велику роль відіграє її перший досвід спілкування з малюком. Саме в перші роки життя дитині необхідна велика любов, її безумовне прийняття, що формує довіру до світу й почуття впевненості в собі. Недарма в багатьох народів дитині до 5-6-ти років дозволяють багато, а потім настає період навчання соціальних вимог і заборон. Якщо мати виховує дитину одна, їй доводиться поєднувати в собі різні риси.

Насправді людина живе у світі, де їй щось подобається, а щось - ні, вона переживає різні почуття й щодо своєї дитини: позитивні і негативні.

Одним з критеріїв діагностики прийняття дитини може стати те, наскільки швидко і легко батьки заповнювали графу «Що мене засмучує в моїй дитині?». Якщо легко вписували «-», але важко «+», навряд чи такі батьки приймають свою дитину такою, якою вона є. Однак навіть батьки, які вважають, що приймають свою дитину такою, якою вона є, далеко не завжди можуть показати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже важливо навчитися говорити «Мовою прийняття», не використовуючи негативних установок.

Ознаки мови прийняття.

Оцінка вчинку, а не особистості, похвала, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.

Ознаки мови неприйняття

Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зауваження щодо невідповідності батьківським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцептування на невдачі, образа, погрожування, покарання, сердита міміка, загрозливі пози, негативні інтонації.

. Вправа «Дерево підсумків».

На намальованих яблуках батьки записують свої враження від заняття.

. Легенда В. Сухомлинського «Хто найкращий майстер на землі».

Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата і жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю усі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мереживо, скатертини, одяг...

У призначений день усі дівчата і жінки прийшли на майдан, принесли безліч цікавих речей. У старих, які повинні були назвати найкращих майстринь, очі розбігалися.

Дружини й дочки багатіїв принесли вишиті золотом покривала, тонкі мережані фіранки, на яких були вив'язані дивовижні птахи. Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережив. Хоча все це чудово вміла робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся. А він приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева, приклав жайворонка до губ, і той защебетав, як живий. Усі завмерли, ніхто не поворухнувся. Всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав живий жайворонок, якого привабив спів із землі...

. Слова-побажання батькам.

Пам'ятайте, що дитина - це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце, так і в дітях відображається духовне багатство мами і тата. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей було прекрасним. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і вашим дітям!

ДОДАТОК В

Семінар-практикум

ТЕМА: Заняття - спілкування.

МЕТА: поглибити знання батьків з питань морального виховання; ознайомити з технікою активного слухання; навчити формувати свої висловлювання до дітей через «Я-повідомлення»; дати батькам можливість поділитися досвідом сімейного виховання і підвести їх до аналізу особистого педагогічного досвіду.

ХІД СЕМІНАРУ

Розминка-гра.

Відгадайте, про які моральні поняття йдеться у висловах знаменитих людей.

«Заздрість ніколи не знає свята» (Бекон, англійський філософ).

«Найбільше людину принижує брехня - вада груба, низька, вада рабів, шпигунів, підлих людей» (Сеттембрині, італійський письменник).

«Час цінний, але правда цінніша за час» (Дізраелі, англійський письменник).

«Найкраща прикраса - чиста совість» (Цицерон, римський оратор, письменник).

«Працювати найбільше, але найменше говорити про себе» (Саллюстій, римський історик).

«Дай вільно виговоритися, коли хочеш почути правду» (Римський поет).

Всі батьки хочуть, щоб їхні діти жили в сім'ї щасливо і мирно. Ніхто не бажає тримати дитину в страху, виховувати її замкнутою, безвідповідальною, впертою. Але часто з роками діти набувають небажаних рис характеру, не маючи віри в свої сили, поваги до себе й навколишніх.

Ми хочемо, щоб наші діти були ввічливими, а вони грубі. Ми хочемо, щоб вони були охайними, а вони постійно в щось вимазані. Ми хочемо, щоб вони вірили в себе, а вони нервові і неспокійні.

Сьогодні ми поговоримо про прості речі, з якими зустрічаємося щоденно й іноді не надаємо їм відповідного значення. Хоча ці дрібнички заважають виховувати наших дітей.

«Щастя дається тільки обізнаним». Ці слова І. Буніна можна застосувати до батьків. Любити дітей мало, потрібно знати їх, а цього необхідно вчитися.

Я хочу ознайомити вас із одним загальним принципом, без виконання якого всі бажання налагодити взаємини з дитиною будуть безрезультатними. Що це?

Безумовно приймати дитину - означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник, а просто так, просто за те, що вона є!

Нерідко можна почути від батьків таке звернення до дитини: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком, я тебе любитиму» чи «Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш... (лінуватись, битись, грубіянити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати вдома, слухатись)».

Дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, любитимуть умовно, люблять «тільки якщо...».

Причина такого ставлення до дітей - у вірі, що нагороди і покарання - головні у вихованні. Похвалиш дитину - і в ній закріпиться добро, покараєш - зло. Але от біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це не дресура.

Дитина потребує, щоб їй весь час говорили: «Як добре, що ти у мене є», «Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Мені добре, коли ми разом».

Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день. Кажуть, що чотири обійми необхідно кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно обійняти дитину не менш як вісім разів! Якщо дитина не отримує цього, з'являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці.

Багатьох батьків, як грім серед ясного неба, вражає поведінка дітей у підлітковому віці: усе нібито було нормально, і раптом палить, грубіянить, стукає, грюкає дверима.

В. Сухомлинський писав, що такі батьки схожі на садівника, який, не знаючи, яке насіння кинув у землю, через кілька років прийшов подивитися і дуже здивувався, що замість троянди виріс будяк. «І ще смішніше, - додає В. Сухомлинський, - було б бачити маніпуляції садівника, якби він почав підфарбовувати, розмальовувати квітку будяка, намагаючись зробити з неї троянду...»

Моральність підлітка залежить від того, як його виховали в роки дитинства, що заклали в душу від народження до 10-11 років.

Для успішного виховання важливі не тільки любов до дитини, а й загальний мікроклімат сім'ї. Від нього залежать і міцність сім'ї, і душевні якості дитини, і навіть наше довголіття.

Чим частіше батьки сердяться на дитину, кричать, критикують, тим швидше вона доходить висновку: «Мене не люблять». Слів батьків «Я про тебе піклуюсь» чи «Заради твого ж добра» діти не сприймають. Тон важливіший за слова, і якщо він різкий, сердитий чи просто суворий, то завжди висновок один: «Мене не люблять, не приймають».

Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

Можна засудити дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Якщо вони у неї виникли, для цього є причини. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.

Завдання 1. Зрозумійте, наскільки вам вдається приймати свою дитину. Для цього спробуйте підрахувати, скільки разів ви звернулись до неї з емоційно позитивними висловами (радісним привітанням, підтримкою, похвалою) і скільки - з негативними (критикою, зауваженнями, докорами). Якщо кількість позитивних і негативних звернень однакова чи негатив переважає, то зі спілкуванням у вас не все гаразд.

Завдання 2. Заплющіть очі і уявіть, що ви зустрічаєте свого найкращого друга (чи подругу). Як ви покажете, що раді йому, що він вам дорогий і близький? А тепер уявіть, що це ваша дитина: ось вона приходить додому зі школи і ви показуєте, що раді її бачити. Уявили? Тепер вам легше буде зробити це насправді.

Завдання 3. Обнімайте вашу дитину не менш ніж чотири рази на день (звичайні ранкові привітання і поцілунки на ніч не рахуються). Непогано те саме робити і щодо дорослих членів сім'ї.

Бктьки для дитини - камертон: як вони прозвучать, так вона і відгукнеться. Якщо ми погано ставилися, наприклад, до своїх батьків, того ж потрібно чекати і від власних дітей. Давня притча каже: «Син схопив старенького батька і потяг його згодувати крокодилам. Його син побіг за ним. «Навіщо?» - запитав батько. «Щоб знати дорогу, котрою доведеться тягти тебе...»

У повсякденному житті ми найчастіше страждаємо через відсутність культури в людях, і справа навіть не у ввічливості, тому що це - зовнішній вияв культури. Йдеться про брак культури внутрішньої. Дивлячись на дитину, можна уявити собі, які в неї батьки, як і про що вони говорять між

собою, який мікроклімат у сім'ї. Недарма слово «культурний» має синонім «вихований».

Запитання до батьків: як можна пояснити поняття «культурна сім'я»?

Підсумовуючи висловлювання батьків, можна сказати, що в культурній сім'ї ніхто ніколи ні на кого не кричить, навіть не підвищує голосу, бо кожен бачить в іншому особистість.

Крик - ознака знервованості, некультурності людини, особливо сильно він діє на дітей. Дитина думає, що її не люблять, не мають за Людину. А головне - той, хто кричить, опускається в її очах. Культура дитини зароджується в сім'ї, її не зможуть прищепити ані в дитячому садку, ані у школі, якщо вдома - постійна грубість.

Виховувати людину зі світлим ясним поглядом на світ - завдання не з простих. Ось чому дитина постійно повинна бачити навколо себе добро і красу.

Завдання 4. Ігрова сценка: «Всі ми трішки бабусі» (з книги В. Леві).

За обіднім столом п'ятирічний Антон, тато, бабуся. Антон погано їсть, грається виделкою. Бабуся сердиться, хоче щоб Антон їв «як потрібно». Тато слухає і їсть. Син запитує: «Тату, а чому бабуся така нудна і буркотлива?» Далі прослухайте варіанти відповідей і скажіть, який з них підходить для відповіді сина або що б ви відповіли на місці тата.

Варіант 1. Бачищ, сину, всі бабусі трішки бурчать і нудні, а також усі ми в деякій мірі бабусі - трішки бурчимо. Ось зараз і я побуркочу на тебе за те, що поставив мені таке нудне запитання. Коли мені було п'ять років і у мене була бабуся, я ніколи не ставив своєму татусеві таких запитань, тому що у татка був великий-превеликий ремінець, дуже нудний...

Варіант 2. Розумієш, Антоне, людина стає нудною від того, що їй нудно і ніхто не грається з нею, ти згоден? Ти теж нудний і буркотливий, коли я з тобою не граюся, так? («Угу...») Ну ось, а якщо будеш з бабусею гратися й іноді слухатися, побачиш, вона стане веселою-веселою, чи не так, Ганно Петрівно? (Бабуся розгублено киває.) А виделку я б на твоєму місці з носа вийняв.

Ви скажете, легко робити, коли все добре. А якщо дитина робить «не те», не слухається. Як бути в таких випадках?

Уявіть картину: дитина зайнята мозаїкою.Їй не все вдається, як треба, як вам хочеться. Ви хочете втрутитися, показати, навчити: «Почекай! Треба не так, а ось як». А дитина відповідає: «Не треба, я сам!»

Діти реагують по-різному: засмучуються, бунтують. Згадайте себе... Подивіться на однорічну дитину, коли вона робить перші кроки. Мало кому хочеться сказати: «Хіба так ходять? Подивись, як треба». Також смішні й інші критичні зауваження.

Аякже навчити, якщо не вказати на помилку? Вказувати треба з обережністю. Не варто помічати кожну помилку. Краще обговорити це потім, у спокійній атмосфері, а не в той момент; коли дитина захоплена своєю справою. Зауваження треба робити на фоні загального схвалення.

Діти задоволені тим, що їм щось вдається. Якщо критикуватимете - відіб'єте бажання у дитини робити щось своїми руками. Не втручайтесь у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомогти.

Завдання 5.

. Складіть перелік справ, з якими ваша дитина може впоратися самостійно, хоча не завжди ідеально.

. Для початку виберіть з цього кола кілька справ і намагайтеся не втручатися в їх виконання. В кінці похваліть старання дитини, незважаючи на результат.

. Запам'ятайте 2-3 помилки. Знайдіть час і тон, щоб поговорити про них. Інша справа, якщо дитина має проблему, з якою вона не може впоратися. Тоді позиція невтручання не годиться.

Якщо дитині важко і вона готова прийняти допомогу, обов'язково допоможіть: «Спробуймо разом!» Дитина розвиватиметься швидше, почуватиметься впевненіше. І коли вона просить «Пограй зі мною...», - хай

відповідь буде: «Так!».

Запам'ятайте, що ви можете:

. Взяти на себе тільки те, що дитина не може виконати сама, а решту нехай зробить самостійно.

. У міру засвоєння дитиною нових дій поступово дозволяйте їй робити

це самій.

. Вказівки потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною.

. Разом - значить на рівних, а не над дитиною.

. Особистість і здібності розвиваються тільки в тій діяльності, якою займається дитина за своєю волею, за своїм бажанням.

Правила бесіди в засобах активного слухання

. Поверніться до дитини обличчям, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

. Ваші відповіді повинні звучати в стверджувальній формі.

Наприклад:

Дитина: Не буду більше гратися з Петром!

Мати: Ти на нього розсердився.

Можливі некоректні репліки:

А що трапилось?

Ти що, на нього образився?

Вираз, оформлений як запитання, не свідчить про співчуття.

. «Тримайте паузу». Після кожної репліки краще помовчати. Цей час належить дитині; не робіть зауважень. Пауза допоможе дитині розібратись у своєму переживанні і відчути, що ви поруч.

. Позначте її почуття.

Наприклад:

Дитина: Не буду гратися з Петром!

Мати: Не бажаєш з ним дружити. (Повторили почуте.)

Дитина: Так, не хочу...

Мати (після паузи): Ти на нього образився... (Позначили почуття.)

Результати активного слухання.

. Дитина уникає негативного переживання.

. Дитина почне розповідати про себе.

. Дитина сама вирішує свої проблеми.

Спробуймо навчитися позначати почуття дитини і добирати відповідь.

Розгляньте таблицю і заповніть її.

Ситуація і слова дитиниПочуття дитиниВаша відповідь1. Сьогодні, коли я виходила зі школи, хлопчик-бешкетник вибив у мене портфель, і з нього все висипалось.Образа, засмучення.Ти дуже засмутилася і образилася2. Дитині зробили укол, вона плаче: «Лікар поганий!»3. Старший син - мамі: «Ти завжди її захищаєш, говориш «маленька, маленька», а мене ніколи не жалієш».4. Дитина розбиває чашку: «Ой!!! Моя ча-а-шечка!»5. Влітає в двері: «Мамо, ти знаєш, я сьогодні першим зробив роботу».6. «Це ж треба, я забула увімкнути телевізор, а там було продовження мультфільму».

Контрольні відповіді:

Тобі боляче, ти розсердився на лікаря.

Тобі хочеться, щоб я тебе теж захищала.

Ти злякалась, і чашку дуже шкода.

Чудово! Я бачу, ти дуже радий.

Дуже шкода...

Почніть те саме робити в повсякденному житті у спілкуванні з дитиною: помічайте моменти її переживань, коли вона засмучена, боїться, стомилась, радісна... І називайте їх у спілкуванні з дитиною. Не забувайте про стверджувальну форму вашої репліки і про паузу після ваших слів.

А зараз знову виконаємо завдання, де ми змогли б навчитись слухати дитину. Спробуйте визначити, до якого типу помилкових висловів належать відповіді батьків. Візьміть аркуші із завданням і аркуші, на яких написані всі 12 правил « Що заважає нам слухати дитину»:

Дочка: Ніколи не піду до зубного лікаря!

Мати: Не вигадуй, на завтра у нас талончик, треба полікувати зуб. (1)

Дочка: Я більше не витримаю. Знаєш, як боляче!

Мати: Не вмерла ж. У житті часто доводиться терпіти. Якщо ти не лікуватимеш, залишишся без зубів.

Дочка: Тобі добре казати тобі так не робили! І взагалі, ти мене не любиш!

Син: Уявляєш, я пропустив два тренування і тренер протримав мене сьогодні в запасі.

Мати: Ну, що ж, комусь там теж треба сидіти, не ти, то інший хлопчик; а взагалі - сам винен. (3)

Син: Хай інший сидить, а я не хочу. Це ж несправедливо: Петров слабший за мене, а його випустили грати!

Мати: Звідки ти знаєш, що він слабший? (4)

Син: Знаю! Я один з найкращих у команді.

Мати: Я б на твоєму місці так не хизувалася, треба бути скромнішим. (5)

Син: Що з тобою говорити, ти не розумієш...

Дівчинка (п'яти років): Подивись, що він зробив з моєю лялькою! Нога висить, відірвана.

Тато: Так, справді. А як це трапилось? (6)

Дівчинка: Звідки я знаю? Моя лялька!

Тато: Ну заспокойся. Давай щось придумаємо. (7)

Дівчинка: Не можу.

Тато: Я придумав! Уяви собі, що вона потрапила в аварію і стала симпатичним інвалідом (усміхаючись). (8)

Дівчинка: Не хочу уявляти. Не смійся. Наступного разу я тебе вб'ю.

Тато: Що ти сказала? Щоб я це чув востаннє! (9)

Дівчинка: Ти поганий, я піду до мами.

Спробуйте вдома провести один день без слів критики чи докору на адресу вашого сина чи доньки. Замініть їх фразами схвалення з будь-якого приводу чи без нього. Подивіться на реакцію дитини.

Ну, а якщо дитина щось зробила не так, хіба нам треба мовчати? Ні.

Якщо дитина своєю поведінкою спричиняє негативні емоції, переживання у вас, сповістіть їй про це.

Як же це сказати? Коли ви кажете про свої почуття дитині, кажіть від першої особи. Сповістіть про себе, про свої переживання, а не про дитину, її поведінку.

Наприклад.

. Ви зустріли брудного сина:

Я не люблю, коли діти ходять брудні, і мені соромно перед сусідами.

. Ви збираєтеся на роботу, а син увесь, час плутається у вас під ногами:

Мені важко збиратись на робота коли під ногами хтось повзає, і я весь час шпортаюся.

. У кімнаті гучна грає музика:

Мене дуже стомлює гучна музика.

Всі речення містять займенники: «я», «мене», «мені». Тому вислови з ними називаються «Я-повідомлення».

Хтось із батьків міг би сказати по-іншому:

Ну що в тебе за вигляд!

Припини тут повзати, ти мені заважаєш!

Ти не міг би тихіше?

Це вже «Ти-повідомлення». Саме воно діє на дитину образливо, критикує, загрожує.

Наприклад:

Коли ти, нарешті, почнеш прибирати свою кімнату? (Звинувачення.)

Ну досить, тату. Це ж моя кімната.

Як ти зі мною розмовляєш? (Осуд, погроза.)

А що я сказав?

Переваги «Я-повідомлення»

. Можна висловлювати свої негативні почуття в необхідній формі.

. Діти ближче вивчають батьків, пізнаючи їхні емоції, почуття.

. Коли ми відкриті у вираженні своїх почуттів, діти теж.

. Висловлюючи почуття без наказу чи догани, ми за дітьми залишаємо право самим прийняти рішення.

Навчіться не закінчувати «Я-повідомленням» «Ти-повідомленням». Наприклад: «Мені не подобається, що ти така брудна».

Слід змінити «Ти-повідомлення» на безособове речення: «Мене дратує, коли діти брудні».

А зараз спробуємо навчитись використовувати «Я-повідомлення». Виберіть із відповідей батьків ті, які більше відповідають «Я-повідомленню».

Ситуація І. Ви кличете доньку до столу. Вона відповідає: «Зараз», - і продовжує займатись своєю справою. Ви почали сердитись. Ваші слова:

. Скільки разів тобі треба казати!

. Я починаю сердитись, коли доводиться повторювати одне і те саме.

. Мене сердить, коли ти не чуєш.

Правильна відповідь 2.

Ситуація 2. У вас важлива розмова з другом. Дитина постійно заважає вам розмовляти. Ваші слова:

. Мені важко розмовляти, коли мені заважають.

. Не заважай розмовляти.

. Ти не можеш зайнятися чимось іншим, поки я розмовляю?

Правильна відповідь 1.

Для виконання наступного завдання згадаємо, що використовуючи «Я-повідомлення», важливо називати почуття, яке ви зараз відчуваєте. Це не так просто: ми звикли думати про слова, які треба казати дитині, а не про наші почуття, які заганяємо всередину. В цьому завданні ви маєте послухати себе. Спочатку не думайте, що відповісти дитині, а спробуйте відповісти собі, що ви пережили в кожному випадку. Спочатку заповніть другий стовпчик.

СитуаціяВаше почуття«Я - по-відомлення»1. Дитина гралася за столом і, незважаючи на попередження, розлила молоко.Засмутилась, розсердилась2. Ваша доросла дочка закохалася.3. Ви входите до кімнати (9-й поверх) і бачите вашого сина, дошкільника, який сидить на підвіконні.4. Ви чекаєте гостей. Дочка відрізала і з'їла шматок торта, який ви приготували до свята.5. Ви вимили підлогу, син пройшов і залишив брудні сліди.6. 3 роботи має прийти чоловік, ви просите дочку збігати по хліб, вона відмовляється.А зараз, використовуючи назви тих почуттів, які ви записали навпроти кожної ситуації, напишіть у третьому стовпчику ваше «Я-повідомлення».

Наприклад, у першій ситуації ваш вираз може бути таким: «Мене дратує, коли діти не слухають, що їм говорять!» Нагадую, що слово «діти»

тут використовують, щоб не казати «ти».

Домашнє завдання: використовувати «Я-повідомлення» в розмовах з вашою дитиною. Успіх обов'язково прийде. Спочатку визначте, у кого зараз проблема.

Вас переповнило почуття? Тоді назвіть його самому собі. Тепер скажіть про нього дитині. І ніколи не забувайте головного правила:

Форма № Н-6.01 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІ

Больше работ по теме: