Особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

 















особливості соціальної роботи з Формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою (на прикладі Лутугінського обласного інтернату для дітей-сиріт)


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

1.1 Взаємозвязок рівня громадянськості з соціальним статусом підлітків

1.2 Девіантна поведінка підлітків як соціально-психологычна проблема

.3 Громадянськість як ціннісна основа в соціальній роботі з підлітками девіантної поведінки

РОЗДІЛ 2. Формування громадянськості як ціннісний зміст соціальної профілактико-корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.1 Громадянськість як інтегрована якість субєкта громадянського суспільства

2.2 Міжнародний досвід соціальної роботи з підлітками девіантної поведінки

2.3 Програма удосконалення соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків девіантної поведінки в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ В ЛУТУГІНСЬКОМУ ІНТЕРНАТІ ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП


Актуальність теми. Трансформація тоталітарного суспільства в Україні в громадянське з відповідним переосмисленням моральних цінностей стимулює посилення уваги до проблеми громадянського виховання підростаючого покоління. Свідома громадянськість повинна протистояти стереотипам мислення і поведінки, що склалися раніше - про це все частіше нагадують численні джерела, це починають розуміти різні прошарки суспільства. Громадянське суспільство і діюча демократія потребують активних і залучених громадян, яким притаманна громадянська культура, громадянська свідомість, потреба в суспільній діяльності, почуття обовязку, патріотизм, справедливість, уміння робити свідомий моральний вибір. Формування громадянськості є однією з умов становлення людей, що спроможні відновити суспільство і дух нації та розвинути ідею державності, спрямовану на людину.

Проте, зважаючи на повну відсутність позитивних орієнтацій в середовищі суспільства, молоде покоління стоїть перед проблемою вибору. І цей вибір став більш складним і непрогнозованим. «Сучасна світоглядна парадигма молодої людини може бути оцінена як маргінальна, де майже немає місця «старим орієнтаціям», а «нові» ще не зайняли свою нішу. Це зумовлює суперечливу модель світоглядних цінностей молодих людей, їх поведінки»[2,с.70].

Але ж саме підростаюче покоління несе в собі потенційну енергію подальшого розвитку. Від того, якою буде молодь сьогодні, які цінності становитимуть ядро її свідомості, від того, наскільки молоді люди будуть готові до нового типу соціальних відносин, залежить, яким буде майбутнє нашої країни.

Ускладнення соціальної ситуації, зростання негативних процесів та явищ у середовищі підлітків в Україні ? усе це потребує вирішення проблеми в контексті світового досвіду з соціальної роботи.

В Україні більшість теоретичних і практичних аспектів проблеми виховння підлітків, потребує сьогодні подальшого осмислення і теоретичної розробки. Особливої уваги заслуговує вивчення питання щодо формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Це підтверджується вивченням природи виникнення девіантної поведінки особистості, профілактики протиправної поведінки в роботах вчених різних галузей науки. Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито в працях В. Сухомлинського, С. Анісімова, О. Дробницького та ін.; педагогічні - досліджували В. Оржеховська, Г. Пустовіт, А. Сиротенко, М. Фіцула та ін.; правові аспекти вивчали Ю. Антонян, В. Кудрявцев, Г. Міньковський та ін.; психологічні - обґрунтовано в працях І. Беха, Б. Братуся, Я. Гілінського, О. Змановської та ін.; медичні аспекти проблеми досліджувалися А. Личко, А. Селецьким, С. Тарарухіним, Г. Фелінською та ін. Проблеми громадянського виховання підлітків з девіантною поведінкою теж вивчалися деякими вченими, серед них Т.Є.Мальцева, Г.Н.Филонов та ін., при цьому особливості соціальної роботи з формування громадянськості майже не розглядалися.

Актуальність, недостатня розробленість теоретичних аспектів проблеми, її практична значущість зумовили вибір теми дипломного дослідження - «Особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою».

Обєкт дослідження: соціальна робота з підлітками девіантної поведінки.

Предмет дослідження: особливості соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Мета дослідження: визначити ефективні соціально-педагогічні методи формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Завдання дослідження:

  • розкрити сутність девіантної поведінки та її звязок з низьким рівнем громадянськістю підлітків, її прояви в Україні та за рубежем;
  • дослідити психолого-педагогічну характеристику підлітків та наявний рівень громадянськості вихованців інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • розробити програму формування громадянських якостей у підлітків з девіантною поведінкою;
  • довести ефективність запропонованих методів соціальної роботи після їх впровадження у виховний процес інтернату для дітей-сиріт.

Гіпотеза дослідження: соціальна робота з формування громадянськості в підлітків з девіантною поведінкою в інтернаті для дітй-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, буде ефективною, якщо:

  • буде цілеспрямований соціальний супровід процесу формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою;
  • соціальним супроводом буде передбачена соціально-педагогічна програма з формування громадянськості підлітків;
  • програма з формування громадянськості буде здійснювати диференційні та індивідуальні підходи у відповідності до проявів девіантності у підлітків.

Для розвязання визначених мети та завдань використовувалися методи дослідження:

  • теоретичні: аналіз філософської, педагогічної, медичної, соціологічної, психологічної літератури, що дало змогу уточнити зміст двох понять - «громадянськість» і «девіантна поведінка»; порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних, за допомогою яких визначено сутність соціальної роботи та психолого-педагогічні методи ефективного здійснення процесу формування громадянськості у підлітків, що виховуються в інтернаті для дітей-сиріт;
  • емпіричні: діагностичні (анкетування, інтервювання, опитування, бесіди, тести, рольові та ділові ігри, мозкові штурми, аналіз проблемних ситуацій, метод спостереження, рейтинг); соціометричні, прогностичні (узагальнення незалежних характеристик тощо).

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що здійснено аналіз наукової літератури та міжнародного досвіду щодо визначення проблем підлітків з девіантною поведінкою; досліджено психолого-педагогічну характеристику підлітків з девіантною поведінкою та сформованість громадянськості вихованців інтернату для дітей-сиріт; виявлено методи формування громадянськості підлітків з девіантною поведінкою і дітей, позбавлених батьківського піклування; визначено ефективність запропонованих методів соціальної роботи після їх запровадження у виховний процес інтернату для дітей-сиріт.

Практична значущість дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів при підготовці волонтерів до роботи з кризовими категоріями дітей та впровадженні методів формування громадянськості вихованців у виховний процес закладів державного влаштування підлітків з девіантною поведінкою і дітей, позбавлених батьківського піклування; спеціалістів центрів соціальної реабілітації підлітків з девіантною поведінкою. Розроблена експериментальна програма з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою, яка може бути запроваджена в спеціальних соціально-виховних закладах для таких дітей.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до них, загальних висновків, 3 додатків на ___ сторінках, списку використаних джерел (___найменувань, з них ___ - англійською мовою). Робота містить ___ найменування схем, таблиць і рисунків. Загальний обсяг роботи ___ сторінок, обсяг основного тексту ___ сторінок.


Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціальної роботи з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою

суспільство покоління державність

1.1 Сутність та особливості девіантної поведінки


На сьогоднішній день сучасна соціальна ситуація набуває рис вираженої нестабільності, спостерігається руйнування державної системи суспільного виховання, ускладнення умов життєдіяльності, зміна моральних цінностей, послаблення виховання та духовної функції сім'ї тощо. Ці чинники призводять до поширення девіантної поведінки серед неповнолітніх, безпритульності, зростання дитячої злочинності та інших соціальних явищ. Проблема девіантної поведінки підлітків, насамперед набуває дуже актуального характеру та потребує особливої уваги.

Слід відзначити, що у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі розглядаються проблеми, які присвячені девіантній поведінці, пов'язані головним чином з важкими дітьми та підлітками, які являють собою групу підвищеного соціального ризику. Дослідження останніх десятиріч на Заході стосувалися найрізноманітніших аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх. Ці питання охоплюють психолого-педагогічну реабілітацію дітей з відхиленнями у поведінці, наркоманію, відхилення в інтелектуальному, фізичному, сексуальному розвитку, вивчення умов виховання дітей в сім'ї; роль шкільної психологічної служби попередженні відхилень у поведінці неповнолітніх. Серед наукових праць особлива увага приділяється проблемі попередження злочинності серед неповнолітніх з відхиленнями в поведінці [1; 4; 5; 6].

У педагогиці, психології та соціології існує кілька понять, які характеризують цю соціальну групу: важковиховувані, кризові, педагогічно запущені, дезадаптовані, асоціальні, аморальні підлітки. Підлітковий вік є достатньо складним кризовим періодом розвитку. На думку К. Левіна, підліток знаходиться в стані маргінальної особистості: він вже вийшов з дитячого віку, але ще не став дорослим [6]. У цьому віці підліток стикається з багатьма труднощами та не завжди при зустрічі з новою ситуацією може знайти адаптивні способи її вирішення.

Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, Т.Є. Мальцева, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.

Для встановлення соціальних і психологічних причин девіантної поведінки підлітків маємо розглянути сутність поняття девіантної поведінки та різноманітні фактори, які обумовлюють це явище.

Дєвіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості з девіантною поведінкою від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [5]. Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації людини та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми [6; 7]. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється в незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу морально-етичної культури або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає морально-етичної культури особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [1; 4; 5; 6].

Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові [33-35].

На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу морально-етичної культури або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [44, с. 163-171].

Тобто, звертаючи увагу на вище зазначене, можна сказати, що дєвіантна поведінка, з одного боку, це, перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим у суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням та порушує правові та культурні норми; з іншого ? поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу морально-етичної культури.

Існують різноманітні взаємопов'язані фактори, що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор, який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну та психологічну адаптацію індивіда. Педагогічний фактор, що виявляється в дефектах шкільного, сімейного та трудового виховання. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляться в активно-вибірковому ставленні індивіда до середовища, до норм та цінностей, до психолого-педагогічного впливу та саморегуляції своєї поведінки. Соціальний фактор визначається соціальними, економічними, політичними та іншими умовами існування суспільства. У соціально-психологічному підході розрізняють кілька наукових шкіл. Основною категорією тут є критерій здатності до адаптації. У цьому відношенні дєвіантна поведінка розглядається як внутрішній конфлікт, порушення самооцінки та деструкцію.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблема відхилень у поведінці неповнолітніх і, зокрема, проблема важковиховуваності дітей інтенсивно досліджувалась вченими протягом тривалого періоду часу. Незважаючи на значні здобутки у вивченні окремих аспектів, у цілому роботу над проблемою аж ніяк не можна вважати завершеною. Цікаво, що навіть сам термін «важковиховуваність», який увійшов у педагогічний вжиток більш, ніж 100 років тому, на сьогоднішній день все ще є недостатньо визначеним.

Таким чином, дєвіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками:

1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор);

) проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та морально-етичної культури індивіда (внутрішній фактор).

Причини девіантної поведінки підлітків також розподіляються на зовнішні (виявляються в недоліках сімейного та шкільного виховання) та внутрішні (пов'язані з наявністю певних характеристик індивіда, що ускладнюють процес його соціалізації). Внутрішні психологічні чинники включають наявність у людини психопатії або акцентуації окремих рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатіях, неврастеніях, межованих станах, що підвищують збудливість нервової системи і які обумовлюють неадекватні реакції [30; 33-35; 53; ].

У кожен період розвитку дитини формуються деякі психічні якості, особистісні риси та характер. Характерологічні підліткові реакції, такі як відмова, протест, групування, є, як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин. У разі несформованості системи етичних цінностей людини, сфера її інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну або споживчу спрямованість. Для таких людей характерний інфантилізм, примітивність у думках, переважання розважальних інтересів.

Егоцентрична позиція з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і прав іншої людини призводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично слабкішим одноліткам системи їх «поневолення», бравади кримінальною поведінкою, виправдання своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку [44].

Загалом до внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі:

  • психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);
  • духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);
  • порушення ціннісно-мотиваційної сфери ? несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність); переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;
  • емоційні проблеми ? тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;
  • низький рівень адаптивних можливостей;
  • викривлення у когнітивній сфері ? стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;
  • негативний життєвий досвід ? наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Серед усіх зазначених, на думку більшості дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. У результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.

Однак, існують і інші варіанти. Дуже часто особистість підлітка має негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї людей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутність механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання.

У результаті підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу [7; 8; 9; 12; 14].

Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники формування девіантної поведінки підлітків. У багатьох наукових дослідженнях (А.С. Белкін, Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити такі висновки:

1) порушення взаємовідносин дитини з навколишніми людьми ? наслідок певних умов життя;

) саме порушення взаємовідносин впливає на формування девіантної повдінки в дитини.

Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві [43, с.112-117]. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду [43, с.229-307].

Слід відзначити, що на формування девіантності підлітків вливає два основних чинника:

. Фактор, пов'язаний з педагогічною занедбаністю, коли батьки не приділяють уваги інтелектуальному, моральному розвитку дитини і вона виявляється інтелектуально-пасивною. Відсутність необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає «важкою» і для однолітків, і для вихователів.

. Девіантність як відповідь на несприятливі зовнішні дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.

Також існує точка зору, відносно якої саме оточення однолітків має той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування в сім'ї, відображає, як середовище впливає на розвиток особистості [41; 67]. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якій його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, на жаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контрнормативна шкала цінностей [4].

Отже, можна зробити висновок, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів).

Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.


1.2 Громадянськість як інтегрована якість субєкта громадянського суспільства


У старшому підлітковому віці відбувається потужна соціалізація особистості, визначення цінностей, формування планів на майбутнє, тому особливо важливо прищепити молодій людині громадянськість, у той час, коли вона ще вчиться в школі. Основними елементами громадянськості є моральна і правова культура, а проявами - почуття власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, повага та довіра до інших громадян і до державної влади, гармонійне поєднання патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів. Проблема громадянськості була й залишається актуальною незалежно від просторово-часових вимірів, але зміст понять, в яких фіксуються проблеми становлення громадянськості, необхідно істотно уточнити [10; 22; 28; 42; 61; 64]. Це викликано тим, що традиційні уявлення про громадянськість відбивають поки один, хоча й істотний бік поняття, - взаємовідносини громадян на вертикальному рівні (з державою), і вважається, що вони не можуть адекватно впливати на структуру і зміст відносин на горизонтальному рівні (між людьми). Ми ж погоджуємося з деякими вченими, що громадянськість у структурі особистості підлітків з девіантною поведінкою має позитивно вплинути на характер їх поведінки .

Головна складність процесу становлення громадянськості - це відсутність єдиного трактування й наукового обґрунтування терміну «громадянськість», який на повсякденному рівні всім зрозумілий [28; 38; 48; 64]. Складність цього процесу вимагає дослідження на трьох рівнях: історичному (розкриття змісту громадянськості в історії філософії); науково-пізнавальному (аналіз сутнісного й ціннісного сенсу громадянськості); теоретико-прикладному (вивчення актуальних соціокультурних проблем і можливостей їх вирішення).

Проблемою виховання громадянськості займались такі видатні педагоги як А. Макаренко, Г. Кершенштейнер, В. Бейлінсон, Я. Соколов. Справжній прояв сутності громадянина А. Макаренко бачив у єдності свідомості та поведінки. Витоки громадянського виховання, на його глибоке переконання, полягають в організації єдиного дитячого трудового колективу, прообразу єдиного колективу трудівників суспільства. Але при цьому громадянин повинен бути творчою індивідуальністю, щоб повною мірою реалізувати всі свої можливості і здібності [42, с. 256].

У «Тлумачному словнику великоруської мови» В. Даля «громадянськість» розглядається як «стан цивільної громади; поняття і ступінь освіти, необхідні для створення громадянського суспільства» [23].

Чимало різних підходів до розуміння категорії громадянськості існує у західній літературі. Наприклад, Ентоні Гідденс визначив громадянськість як «сукупність правил і ресурсів, що сприяють виробництву та відтворенню соціальних інститутів, «зафіксованих» у часі і просторі» [23]. Американський дослідник Дж. Зевін, розмірковуючи про звязок патріотизму і критичного мислення, дійшов висновку, що громадянськість - це здатність людини критично оцінювати як ситуацію в суспільстві, так і рішення уряду. Такий підхід передбачає можливість для особи робити свій вибір, заснований на знанні, освіченості, освіті. На докорінну відмінність розуміння даного слова західними та російськими науковцями звертають увагу Ю. Нікіфоров і А. Скаліна в роботі «Про поняття громадянськість» [48; с. 248-252]. У їх розумінні акцент робиться на духовно-моральні обєднуючі засади, у західному ж контексті громадянськість трактується як «освічений патріотизм», тобто пріоритет віддається знанням юридичних, політичних, моральних норм і їх застосуванню. Вище згадані вчені вважають одним із головних проявів громадянськості внутрішню готовність людини служити вищим цілям, бути джерелом і рушійною силою морального вдосконалення суспільства [48, с. 249].

Актуальність формування громадянськості школярів у сучасному суспільстві є предметом дослідження Л. Кузнєцової, А. Іоффе, Є. Симонової. Роботи вчених висвітлюють пошук оптимальних умов формування громадянськості школярів, які дозволять учневі відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною особою.

Для дослідження проблеми формування громадянськості учнів велике значення мають загальнотеоретичні роботи педагогів Н. Гончарова, Р. Гурової, Л. Кузнєцової, Б. Лихачова, в яких сформульовані цілі й завдання, принципи й методи, шляхи й засоби формування необхідних особистісних якостей громадянина.

Обґрунтуванню філософського та юридичного аспектів громадянськості (цивільних і правових функцій особистості) присвячені роботи таких філософів і соціологів, як Л. Архангельського, Л. Буїв, І. Кона, Г. Смирнова, А. Харчева. У працях Л. Божович, А. Ковальова, О. Леонтьєва, А. Петровського, С. Рубінштейна запропоновано психологічне обґрунтування проблем формування громадянина суспільства. Карпова Н. у роботі «Политическая культура в процессе становления гражданского общества» акцентує увагу на ідентичності понять «громадянськість» та «політична культура» [29, с. 42]. Обидва поняття визнаються політологами близькими за значенням, ідентичними, але в деяких випадках громадянськість розуміється як практична сторона політичної культури, або це поняття тлумачать як духовно-моральні якості людей.

У результаті теоретичного аналізу наукової літератури, можна зробити висновок, що процес формування громадянськості складний, та його має пройти, і проходить кожна поважаюча себе людина, тому що громадянськість дозволяє особі бути політично, морально, юридично, соціально дієздатною. Процес формування громадянськості включає в себе безліч методів і способів. Під час формування громадянськості необхідно виховати такі якості особистості: колективізм, дисциплінованість, відповідальність, цілеспрямованість, трудову активність, розвинуте почуття обовязку.

Виявлення сутності та особливостей процесу формування громадянськості залежить від аналізу наступних важливих елементів - громадянин і громадянськість. Поняття «громадянин» є предметом дослідження юридичних наук і являє собою юридичну категорію. Філософією й соціологією громадянська позиція розглядається у загальносоціальному плані. Психологія аналізує психічні процеси й якості, притаманні особистості громадянина на різних вікових етапах її розвитку. Педагогіка розглядає процес формування й формування підлітка як громадянина, вивчає необхідні для цього можливості шляхів і засобів. При цьому педагогіка враховує досягнення вищезгаданих областей знань, спирається на їх положення й рекомендації.

На основі розглянутих робіт західних та російських учених можна сформулювати таке визначення громадянськості - це сукупність переконань і поглядів, що припускає, з одного боку, високу ступінь незалежності й самостійності індивідуальних суджень про суспільство, з іншого - непорушну соціальну солідарність, виражається в участі людини у житті соціуму. У визначенні поняття «громадянськість», необхідно враховувати й те, що громадянськість опосередковується соціокультурною обстановкою, виявляється вона у вигляді індивідуальної поведінки, отже, може бути розвинена відповідно до зовнішньої волі.

Сьогодні поняття громадянськості поєднує в собі:

  • розуміння своїх прав і свобод та вміння користуватися ними на практиці. Реалізація особистістю своїх прав і свобод відбувається в межах поваги прав і свобод інших громадян;
  • особисту відповідальність за свій вибір і свою поведінку. Це у свою чергу вимагає від індивіда усвідомлення необхідних юридичних і моральних зобовязань перед суспільством та державою, а не тільки стосовно нього;
  • критичне ставлення до соціальної реальності на основі вільного вибору, моральних переконань і спонукань;
  • здатність вести позитивний діалог з владою, іншими громадянами та громадськими обєднаннями;
  • усвідомлення своєї громадянської ідентичності.

Самоідентифікація особистості, яка має кілька етапів; розуміння приналежності до країни, суспільства й держави, їх правового, культурного й мовного простору, сприяє становленню молодої людини як громадянина-патріота своєї держави і світа в цілому.

Для корекції девіантної поведінки суттєво, що поняття «громадянськість» з наступних компонентів: знання, якості, позиції, цінності, дії та включає наступні якості, що водночас є якостями субєкта громадянського суспільства. До таких громадянських якостей належать: громадянський обовязок; громадянська відповідальність; громадянська совість; громадянська активність; громадянська свідомість; здатність сприймати закони й готовність до їх виконання (повага до законів держави); почуття патріотизму та інтернаціоналізму; здатність особистості мати переконання (почуття особистої свободи); духовно-практична діяльність людини (політична культура); єдність громадянської свідомості та поведінки.

Але треба звернути увагу на те, що кожна з цих якостей розглядається через характерні ознаки. Так, громадянський обовязок - це усвідомлена система вимог суспільства й держави, викликаних потребами соціальної необхідності та конкретними цілями й завданнями історичного етапу розвитку. Громадянська відповідальність розглядається як властивість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі чи шкоди для суспільства, яка порівнює свої вчинки з вимогами суспільства, нормами, законами та співвідносить свої потреби з реальними можливостями. Здатність особистості до самоконтролю, що проявляється у вигляді усвідомлення, переживання особистістю свого ставлення до норм соціального середовища, суспільства й відповідності своїх вчинків цим нормам - це громадянська совість. Громадянська активність розглядається як міра участі людини у вирішенні суспільно значущих завдань, що виявляється у ставленні до суспільства, праці і власності, до інших людей, до самого себе; повага і прийняття прав та обовязків через призму громадянської свідомості, що є способом ставлення до обєктивної дійсності.

Можна виділити декілька важливих для корекції девіантної поведінки підлітків функцій громадянськості:

  • мобілізуюча, тобто формує в людей активне ставлення до дійсності (у її рамках і під її впливом формується громадянське суспільство);
  • спрямовуюча, повязана з цілепокладанням, додає стійкості діям особистості, громадських обєднань;
  • регулююча - визначає реакції на зовнішній вплив, на характер суспільних звязків та відносин.

Громадянськість - це стрижень особистості, навколо якого будуються всі її інші параметри. Для становлення особистості як громадянина, молодій людині необхідно отримати систему політичних цінностей, ідей, в які вона може вірити, й орієнтації в політичному середовищі, які дозволять їй адаптуватися в суспільстві.

Слід зазначити, що в сучасних умовах громадянськість виступає як синтез якостей особистості, що включає в себе цілий комплекс ідейно-політичних і моральних якостей. Громадянськість є інтегральною якістю особистості й виступає сукупністю особистісних знань громадянина, його переконань, намірів і дій у згоді й на благо суспільства, що характеризує загальний рівень громадянської вихованості особистості.

Практика доводить, що підліток формується як громадянин не просто завдяки зовнішнім впливам на нього, а за допомогою відносин з навколишнім світом, які зумовлюються різнобічною реакцією підлітка на навколишній світ і виявляються в діяльності відносно зовнішнього світу. В освітньому процесі відносини визначаються вихователем, обставинами, умовами, в яких живе й розвивається школяр.

Джерелом активності підлітка з девіантною поведінкою є його потреби, що активізуються у свідомості і проявляються в діяльності у формі різних мотивів. Та не будь-яка активність представляє для суспільства цінність, а тільки та, яка суспільно доцільна й суспільно корисна та це слід враховувати при характеристиці соціальної активності школярів. Педагогу-вихователю необхідно памятати про те, що діяльність школярів тільки тоді матиме суспільну значимість, коли вона, по-перше, здійснюватиметься сумлінно і свідомо, по-друге, приноситиме суспільно корисні результати і, по-третє, поєднуватиметься з позитивно-моральними шляхами досягнення цілей [28; 37].

Громадянська активність підлітка з девіантною поведінкою означає готовність і вміння на ділі доводити свої громадянські переконання, добровільно і творчо виконувати обовязки, проявляючи творчість, ініціативу та громадянську мужність. Формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою має відбуватися в системі, що включає в себе комплекс цілей і функцій з урахуванням можливостей засвоєння учнями загальногромадянських і загальнолюдських ідей. Цій системі притаманні протиріччя й «механізми» їх дозволу, що забезпечують ефективність виховного впливу, властиві також певні критерії громадянської вихованості. Процес формування громадянськості поєднує триєдину мету: освітню, що полягає в тому, щоб розкрити учням загальногромадянські, політичні цінності суспільства, озброїти їх уміннями політичного діалогу та культурного ведення дискусії; соціально-виховну - становлення громадянськості відбувається через включення школярів до посильної й доступної суспільно-громадянської діяльності, формування почуттів патріотизму й інтернаціоналізму, морально-політичної порядності у відносинах з людьми, а також свідомої дисциплінованості, відповідальності, здатності виправляти свої помилки; розвивальну - функція випливає з освітньої і виховної [37].

Цілі й функції формування громадянськості учнів досягаються та реалізуються завдяки багатому вмісту цілісного навчально-виховного процесу. У процесі громадянського формування провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється формуванням у дусі громадянськості [37, с. 35-45, с. 36]. Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського формування [37, с. 43]. Саме тому вчитель-предметник у ході становлення громадянськості відіграє важливу роль, поєднуючи свою роботу у цьому напрямку з діяльністю інших субєктів виховного процесу.

Отже, на підставі вищесказаного правомірно стверджувати, що формування громадянськості у школі - це процес формування та становлення учнів громадянами, який є свідомою й цілеспрямованою діяльністю школи та виховних впливів соціальних факторів за активної участі самих школярів, що сприяє заміні спонтанної та експериментальної поведінки на передбачувану, яка очікується, моделюється, регулюється. Громадянськість поєднує в собі упорядковане життя суспільства й держави, її загальні інтереси, індивідуальну, колективну та суспільну правосвідомість й духовні цінності. Громадянськість включає також творчість і самовираження особистості, її моральну позицію як субєкта громадянського суспільства та є цінністю соціальної роботи в формуванні громадянського суспільства. Необхідно подолати розпливчастість знань про цінності, ціннісні орієнтації і відносини, які є складовою інституціоналізації феномену громадянськості, що являє собою процес визначення й закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, що здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Розділ 2. Формування громадянськості як ціннісний зміст соціальної профілактико-корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки


.1 Взаємозвязок рівня громадянськості з поведінкою підлітків


Проблема дослідження полягала в тому, щоб вивчити взаємозв'язок громадянськості та поведінки підлітків. Природньо, що підлітки характеризуються нестабільною поведінкою, неврівноваженістю, невмінням себе контролювати і регулювати в міжособистих стосунках, самооцінка їх нестабільна і може бути завищеною чи заниженою в залежності від соціального статусу особистості в колективі. Але це може негативно впливати на розвиток особистості підлітка, його взаємини, психічну діяльність у цілому.

Серед підлітків виділені наступні види порушень поведінки дослідження: прогули уроків і окремих днів в школі, втечі з дому, крадіжки (бувають пограбування у вигляді вимагання грошей у слабких), дрібні спекуляції, участь в бійках, конфлікти в родинах, вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, зловживання снодійними і транквілізаторами, токсиматичні випадки, девіації сексуальної поведінки, схильність до суїцидальної поведінки тощо, що приводить до виникнення девіантною поведінки і деструктивної форми психічного розвитку [37].

Як показали дослідження Баранова В.В., Відєнєєва І.О., Похлібної І.О., Філонова П.Б., Ейдемілера Е.Г. та інших, що девіантна поведінка підлітка пов'язана з безвідповідальністю, порушенням норм моралі, етики, бажанням досягти цінностей шляхом негативних вчинків тощо [5; 19; 65]. Психологи пояснюють девіантну поведінку підлітка тим, що він не може задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина поведінкових порушень здійснюється підлітками в стані низького рівня розвитку психічної діяльності. А оскільки це так, то соціальну роботу необхідно організувати так, щоб сприяти підвищенню рівня розвитку психічної діяльності, психічних процесів, свідомості і самосвідомості, які найбільше проявляються в самооцінці підлітка та його соціальному статусі в колективі однолітків.

У нашому дослідженні була розроблена соціальна модель формування позитивних громадянських якостей особистості підлітка в умовах спілкування і взаємодії з дорослими й однолітками в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт. Ця модель була заснована на припущенні про те, що на розвиток громадянських якостей особистості підлітка, які є ядром Я-концепції підлітка з адекватною самооцінкою, впливає соціальне оточення, зокрема школа, родина, соціум, засоби масової інформації. Якщо у підлітка з девіантною поведінкою, що виховується в позитивних умовах соціального оточення його самооцінка критична, адекватна, соціальний статус досить високий, то в умовах негативного впливу розвивається неадекватна чи занижена, таким чином, існує взаємозв'язок громадянськості і соціального статусу підлітка, який позначається на формі поведінки підлітка та його взаєминах. Модель спирається на те, що громадянські якості є позитивною формою соціального впливу на поведінку підлітка, які спрямовані на те, щоб перевести зовнішні впливи на особистість підлітка у внутрішні мотиви соціально схваленої поведінки, сприяти активізації розвитку механізмів соціально регламентованої поведінки і стосунків підлітків в соціумі.

Важливою умовою формування саме такої поведінки ке сприяє встановлення гармонійного взаємозв'язку громадянських якостей підлітка з його соціальним статусом, що є важливим показником розвитку самосвідомості, «Я-концепції» підлітка. Але цей вид важливої форми діяльності в підлітковому віці, на жаль, мало використовується соціальними працівниками в практиці і не завжди виконує важливу функцію розвитку внутрішніх механізмів самоконтролю, саморегуляції поведінки підлітка і особистості в цілому.

У нашому дослідженні були поставлені наступні завдання: виявити рівні громадянськості та соціального статусу підлітків з девіантною поведінкою, визначити їх взаємозв'язки і розробити програму корекційної роботи з метою впровадження її в практику роботи школи-інтернат для дітей сиріт. У дослідженні були використані стандартизовані методики по визначенню коефіцієнту основних громадянських якостей, соціального статусу, бесіди для встановлення контактів з підлітками девіантної поведінки, спостереження за їх поведінкою тощо.


Діаграма 2.1 Рівень незахищеності особистості підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)


Проаналізуємо отримані результати: так, незахищеність особистості підлітка з девіантною поведінкою виявлено лише в 8%, середнього рівня 15%, а більша частина виявила відсутність такої якості особистості в 77% випадків (Діаграма 2.1)


Діаграма 2.2 Рівень тривожності особистості підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)

Тривожність - виявили високий рівень 40%, середній рівень - 20%, низьку тривожність виявили 40% підлітків з девіантною поведінкою (Діаграма 2.2); недовіру до себе за стандартизованими методиками виявили лише 22% підлітків з девіантною поведінкою, а 78% виявили самовпевненість, цінічне самоствердження в стосунках з однолітками, почуття неповноцінності притаманно було лише 26% підлітків з девіантною поведінкою, а відсутність цього показника була властива 74% підлітків з девіантною поведінкою; ворожість в стосунках з оточуючими людьми і однолітками високого рівня було виявлено у 20% підлітків з девіантною поведінкою, середнього - у 30% і низького рівня у 5%, тобто не завжди ворожість і агресивність підлітків з девіантною поведінкою може бути спрямовані зовні, а іноді ця спрямованість внутрішня (Діаграма 2.3).


Діаграма 2.3 Рівень ворожості в стосунках з оточуючими у підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)


Конфліктність підлітків з девіантною поведінкою досить висока і становить 76% випадків, важкість спілкування з оточуючими виражена так: високого рівня у 14% підлітків, середнього - 68% і низького - 38%, що свідчить про те, що дійсно спілкування у підлітків з девіантною поведінкою, примітивне, збіднене, характеризується наявністю бар'єрів, негативним фоном протікання. Депресивність, як емоційна характеристика особистості у підлітків з девіантною поведінкою виявлена у 34%, а 66% виявили низьку депресивність і навпаки схильність до підвищеного фону емоційних станів, які характеризувались бравадою, насмішкуватістю, вередливістю, афективністю.

Низький рівень громадянськості виявлено у 26% підлітків з девіантною поведінкою, середній, критичний рівень у 28%, завищений рівень громадянськості у 46 підлітків з девіантною поведінкою (Діаграма 2.4).


Діаграма 2.4 Рівень громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)


Соціальну адекватність поведінки виявили лише 16% підлітків з девіантною поведінкою, з високим соціальним статусом виявлено 30% підлітків з девіантною поведінкою, середнім статусом - 25% із низьким соціальним статусом - 45% підлітків (Діаграма 2.5).

Діаграма 2.5 Соціальний статус підлітків з девіантною поведінкою (до введення соціально-педагогічної програми, у %)



Усе це свідчить про те, що домінують серед підлітків з девіантною поведінкою підлітки, які мають низьку тривожність особистості, низький рівень недовіри до себе, десь середній рівень впевненості, високу конфліктність в міжособистих стосунках, низький рівень розвитку навичок спілкування, високу самооцінку і низький соціальний статус їх особистості. Таким підліткам притаманна висока агресивність, ворожість в стосунках, цинізм, висока ступінь прагнення до домінування, відгородженість від однолітків і інших людей, небажання спілкуватись з великою кількістю людей, порушення правил соціальних норм поведінки, неадекватність емоційних реагувань.

Так, нами були виділені наступні підгрупи підлітків з девіантною поведінкою за такими показниками: самооцінка, соціальний статус їх особистості та їх співвідношення, взаємозв'язок (коефіцієнт кореляції).

Перша підгрупа підлітків, які мають початкові форми девіантною поведінки, в певних ситуаціях соціального спілкування намагаються регулювати свою поведінку, можуть виявляти слухняність, але часто піддаються негативному впливу, поведінка нестабільна, хитлива, самооцінка середнього рівня, соціальний статус середнього рівня чи високого. Таких підлітків було виявлено 19%.

Друга підгрупа підлітків з девіантною поведінкою характеризувалась низькою самооцінкою і соціальним статусом особистості в колективі. Підлітки порушували правила поведінки, самосвідомість і самооцінка була слабо розвинуті, не критичні до себе. Таких підлітків було виявлено 20%.

До третьої підгрупи були віднесені девіантні підлітки, які свідомо і іноді брутально порушували правила поведінки, конфліктували з однолітками, самооцінка їх була завищена, соціальний статус нестабільний в колективі, може бути досить високий, оскільки ці учні негативно впливали на інших, підбивали інших підлітків на погані вчинки. Так було виявлено 30% таких підлітків.

До четвертої підгрупи нами було віднесено 24% підлітків з девіантною поведінкою, які проявляли високу агресивність, озлобленість, але і самооцінка і соціальний статус їх в колективі був досить низьким.

На основі кореляційного аналізу за Спірменом був визначений коефіцієнт рангової кореляції між самооцінкою підлітків з девіантною поведінкою і соціальним статусом в колективі, цей коефіцієнт становив 0,4, що показало на існування позитивного зв'язку між вказаними показниками.

Таким чином, тільки цілеспрямована і систематична соціально-профілактична та корекційна робота з підлітками може виступити гарантом їх здорового способу життя і поведінки і сприятиме гармонійному психічному розвитку їх особистості.


2.2 Соціально-педагогічні методи профілактики девіантної поведінки у підлітків


Питання про застосування методів і форм профілактики девіантної поведінки в педагогічному процесі досі залишається невирішеним з певних причин, найважливішими з яких є відсутність фахівців та цільових психолого-педагогічних програм роботи з профілактики девіантної поведінки.

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей - понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку - близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей - 3,4 млн.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття «діти групи ризику», що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Як уже йшлося раніше, підлітковий вік як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини - усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Ще в ранньому дитинстві розлади процесу становлення особистості можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній іншим власності, експансивність, жорстокість у ставленні до тварин. Розбіжності в рівні агресивності стають помітними вже у віці двох років. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.

Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості в соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо, проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обовязковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються в риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. На думку Е.Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб - самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу та ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню та самореалізації.

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з підлітками девіантної поведінки є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні громадянських когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Такий вплив може застосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, ігор з елементами навіювання і когнітивних дій, а також традиційних засобів формування, адекватних віку підлітків, з корекційними вправами, які відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї вікової групи. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей [3; 12], однак мають один суттєвий недолік - вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує асоціальної спрямованості своєї поведінки - паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Вважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки, може дати більш ефективний результат у її попердженні.

Девіантність проявляється в різних формах соціальної агресії, тривожності, дезадаптації, ворожості.

Розроблений нами комплексний підхід з урахуванням фундаментальних соціально-психологічних і педагогічних положень дозволив експериментально обґрунтувати можливості сполученого соціально-педагогічного і психологічного впливу на особистість підлітків з метою психопрофілактики й корекції девіантних форм поведінки, розвитку в них життєво важливих якостей, оптимізації емоційно-вольової сфери.

Розвиток особистості - це багатоскладовий і полідетермінований процес. Однією зі складових цього процесу є розвиток громадянської самосвідомості - уявлення про себе, про своє «Я» у його різноманітних проявах.

Допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного «Я ? громадянин», зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології [13; 20; 34; 57].

Головна мета в створенні соціально-педагогічної профілактичної програми є формування й розвиток особистості, яка здатна до здійснення творчого підходу у своїй діяльності, саморегуляції, що забезпечує досягнення поставленої мети, тобто виправлення особистісних рис, які сприяють формуванню девіантної поведінки.

Основою програми стала концепція розвитку впевненості підлітків у власних можливостях, що розуміється як настанова людини по відношенню до самої себе і до поведінки в соціальному оточенні; зняття психологічних обмежень розвитку; подолання вікового комплексу неповноцінності; розвиток комунікативних здібностей, когнітивної та емоційно-вольової сфер психіки. Мається на увазі, що впевненість у собі і власних можливостях в рівній мірі залежить від браку відчуття власної цінності й від ступеня залучення в соціальні відносини з однолітками й значущими дорослими (батьки, вчителі). Враховується також той факт, що в певних випадках підліткова свідомість містить окремі інтроективні компоненти стосовно власних можливостей і здібностей, що усвідомлені від навколишніх і відіграють роль настанови, яка обмежує розвиток (я не вмію; у мене не вийде; мені це не потрібно) [63; 67; 69].

У запропонованій програмі представлена спроба розвитку впевненості в собі і в своїх можливостях з використанням поведінкової, когнітивної, емоційної техніки, технік мовної психотерапії, НЛП, еріксонівського гіпнозу і сугестивного впливу. Включення в програму моделі регуляції впевненої поведінки необхідне для того, щоб показати підліткам різні взаємозвязки, які існують між когниціями, поведінкою й емоціями людини.

Передбачається, що принцип індивідуального підходу в роботі з дітьми й підлітками, що характеризуються різними формами девіантної поведінки, може бути реалізований, якщо враховувати особливості психодинамічних властивостей індивіда, що багато в чому генетично визначають формування його темпераменту й характеру. Достатньо ефективними, на наш погляд, можуть бути й засоби сугестивного впливу, що використовують елементи класичної педагогіки. Підлітковий вік характеризується високим сприйняттям навіювання. Цей факт робить підлітковий вік більш сприятливим для проведення сугестивного впливу або окремих сугестивних елементів.

У цілому, негативний сценарій вирішення вікових психосоціальних криз призводить у підлітковому віці до зниженої самоповаги, характерної для підлітків з девіантною поведінкою [17; с. 45-54.]. При цьому защемлена потреба в самоповазі призводить підлітка до пошуку виходу за механізмом гіперкомпенсації, виявляючись у вигляді девіантних форм поведінки.

Окремі компоненти тренінгу в нашій програмі обєднуються в ціле на основі єдиної моделі. Ця модель допомагає підліткам тренуватися одночасно як у площині поведінки, реальних дій, так і в когнітивній площині, використовуючи власний досвід, досвід інших людей (випадки з життя, літератури, засобів масової інформації) і досвід, який набувається у спілкуванні зі значущими дорослими.

Учасники групи, використовуючи сформульовані ними визначення впевненості в собі, виробляють реалістичну концепцію, яка допомагає їм конструктивно поводитися з самим собою і своїм оточенням.

Результатом роботи можна вважати ту впевнену поведінку, яка не обмежує права партнерів по спілкуванню й спрямована на врахування підлітками бажань і відчуттів один одного. Голослівне самоствердження, при якому підлітки, безумовно, досягають здійснення своїх інтересів, пригнічуючи інтереси інших, не входить до цільової галузі нашого тренінгу. У ході тренінгу підкріплюється не досягнення кінцевої мети, а впевнена участь у ситуації, здатність до успішного спілкування в будь-який час і з будь-яким соціальним партнером. Саме на це й спрямовані позитивні настанови, що створюються у кожного з учасників тренінгу.

Попередній аналіз результатів нашої роботи дозволяє зробити певні висновки. При визначенні девіантності ми вважаємо більш коректним застосовувати термін «підліток з передумовами формування девіантної поведінки». Це дозволяє уникнути стигматів, переносів та узагальнень стосовно дітей підліткового віку.

Девіантна поведінка не є стійким утворенням. При визначенні девіантності слід застосовувати термін «девіантний» стосовно конкретного вчинку, а не особистості підлітка в цілому.

Недостатній інтелектуальний розвиток сприяє виникненню напруженості, ворожості, агресивності, що стають передумовами прояву девіантних форм поведінки. Комплексний фізичний та інтелектуальний розвиток підлітка дозволяє зняти стани ворожості, відчуженості, агресивності, тобто психологічну напругу, що сприяє проявам девіантної поведінки.

Порівняльний аналіз результатів дослідження (pretest-posttest) за тестом Філліпса вказує на те, що більше піддаються корекційному впливові загальна шкільна тривожність (абсолютна розбіжність - 3,6) і фрустрація потреби досягнення успіху (абсолютна розбіжність - 2,8); найменш піддаються корекції проблеми та страхи у відносинах з учителями (абсолютна розбіжність - 0,5). Цей результат свідчить про те, що проблема формування стосунків підліток - учитель потребує додаткового дослідження.

Наша робота передбачає подальший пошук і ефективне застосування методів практичної психології, що дозволить через усвідомлення підлітками власних здібностей подолати передумови й негативні прояви, що сприяють формуванню та фіксації девіантної поведінки.

Результати нашого дослідження та розроблена соціально-педагогічна програма можуть бути використані в роботі соціальних педагогів, учителів, практичних психологів і батьків, що не байдужі до долі своїх дітей.


.3 Роль соціальної роботи в формуванні громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою


У громадянському вихованні сьогодні важлива роль відводиться субєктам соціальної роботи, так як сам процес формування громадянськості характеризується широкою соціально-педагогічною спрямованістю. Соціально-педагогічний компонент змісту громадянського виховання є домінуючим і становить його ядро.

Серед основоположних принципів громадянського виховання в соціальній роботі виділяються: науковість; гуманізм; демократизм; пріоритетність історичного, культурного спадщини України, її духовних цінностей і традицій; системність, наступність і безперервність у розвитку молоді, з урахуванням особливостей її різних категорій; різноманіття форм, методів і засобів, використовуваних в цілях забезпечення ефективності виховання; його спрямованість на розвиток можливостей, здібностей і якостей кожної особистості на основі індивідуального підходу; тісний і нерозривний зв'язок з іншими видами виховання [55; 61, с.69-76.].

Реалізація цих принципів в процесі громадянського виховання здійснюється соціальним педагогом за такими основними напрямками: [11, с.42].

Духовно-моральне - усвідомлення особистістю вищих цінностей, ідеалів і орієнтирів, соціально значущих процесів і явищ реального життя, здатність керуватися ними в якості визначальних принципів, позицій у практичній діяльності та поведінці. Воно включає: розвиток високої культури і освіченості, усвідомлення ідеї, в ім'я якої проявляється готовність до гідного служінню Батьківщині, формування високоморальних, професійно-етичних норм поведінки, відповідальності і колективізму.

Історичне - пізнання нашого коріння, усвідомлення неповторності Вітчизни, його долі, нерозривності з нею, гордості за причетність до діянь предків і сучасників та історичної відповідальності за події в суспільстві і державі. Воно включає: вивчення багатовікової історії Вітчизни, місця і ролі України у світовому історичному процесі, розуміння особливостей менталітету, моралі, звичаїв, вірувань і традицій наших народів, героїчного минулого різних поколінь, які боролися за незалежність і самостійність країни.

Політико-правове - формування глибокого розуміння конституційного обов'язку, політичних і правових подій і процесів в суспільстві та державі. Включає: знання основних законів держави, особливо прав і обов'язків громадянина України.

Патріотичне - виховання найважливіших духовно-моральних і культурно-історичних цінностей, що відбивають специфіку формування і розвитку нашого суспільства і держави, національної самосвідомості, способу життя, світорозуміння і долі росіян. Воно включає: безмежну любов і відданість своїй Вітчизні, гордість за приналежність до великого народу, до його звершень, випробувань і проблем, шанування національних святинь і символів, готовність до гідного і самовідданому служінню суспільству і державі.

Професійно-діяльнісне - формування сумлінного і відповідального ставлення до праці, пов'язаному зі служінням Батьківщині, прагнення до активного прояву професійно-трудових якостей в інтересах успішного виконання службових обов'язків і поставлених завдань. Воно включає: мотиви, цілі і завдання, ціннісні орієнтації професійно-діяльнісної самореалізації особистості, професійні домагання і націленість на досягнення високих результатів діяльності, здатність результативно і з високою ефективністю виконувати службові обов'язки і досягати конкретних цілей, уміння прогнозувати і реалізовувати плани свого професійного зростання.

Психологічне - формування у молоді високої психологічної стійкості, готовності до виконання складних і відповідальних завдань, найважливіших психологічних якостей, необхідних для успішного життя та діяльності в колективі. Воно включає: профілактику негативних явищ і проявів девіантної поведінки, зняття психологічної напруженості, подолання стресу, формування необхідних психологічних якостей з урахуванням особливостей різних категорій молоді, індивідуальних особливостей кожної особистості.

Усі ці напрямки органічно взаємопов'язані між собою, об'єднані в процесі практичної діяльності метою, завданнями, духовно-моральними і світоглядними основами, принципами, формами і методами виховання.

Організація і проведення соціально - педагогічної роботи передбачає використання цілого комплексу відповідних форм і методів.

Становлення і розвиток духовно-морального потенціалу при реалізується кількома шляхами:

. Через залучення молоді до мистецтва, живопису, музики, театру, а також до різних видів творчої діяльності.

. Через розвиток образно-емоційної сфери молодих людей у повсякденному житті. Гармонія людини з зовнішнім середовищем при цьому досягається через розвиток потреб, інтелектуальної, чуттєво-вольової та мотиваційної сфери, через стимулювання прискореного розвитку соціально значущих якостей особистості, комунікативних властивостей і через створення внутрішньоособистісного, міжособистісного психологічного комфорту.

. Через оцінку і самооцінку рівня розвитку знань, навичок і вмінь, які молодь отримує при вітагенном досвіді і при оволодінні навчальними предметами.

Критериями уровня оценки и самооценки духовно-нравственной воспитанности могут быть:

  • наявність у молодої людини наукового світогляду;
  • наявність почуття внутрішньої свободи, яке являє собою гармонію зі своїм внутрішнім світом, природою і соціумом;
  • прагнення до самореалізації;
  • успішність провідної діяльності;
  • адекватність самооцінки;
  • сформованість мотивів поведінки в згоді з вищими принципами моральності.

У формуванні громадянськості у молоді значущу роль відіграють інформаційно-роз'яснювальні методи. Провідне місце в процесі становлення громадянськості молоді займає зміст освіти, зокрема, таких предметів, як суспільствознавство, правознавство, історія, краєзнавство. Соціальний педагог, працюючи в руслі історичного та патріотичного спрямування, допомагає молодим людям розширити знання з цих предметів, отримані на уроках, застосовуючи такі форми роботи, як бесіди, вечори запитань і відповідей, «круглі столи» і т. д.

Громадянськість починає формуватися у людини з виникненням у нього почуття прихильності до тих місць, де він народився і виріс і з якими у нього пов'язані яскраві емоційні переживання [22].

Почуття прихильності до малої батьківщини міцніє, коли людина знайомиться з її історією, її прекрасною і різноманітною природою, її людьми. Знання історії свого краю збагачує духовно, розвиває почуття патріотизму, гордості за свій народ. У цьому напрямку соціальний педагог може організувати різноманітні заходи:

  • екскурсії в краєзнавчий музей;
  • уроки-знайомства з історико-архітектурними пам'ятками міста і краю;
  • вивчення декоративно-прикладного мистецтва: народного костюма, звичаїв і свят;конкурси малюнків, віршів, творів і проектів на тему «Мій край»;
  • екскурсії по мальовничих місцях краю;різноманітні вікторини та лекторії.

Істотною стороною розвитку громадянської свідомості молоді є засвоєння молодими людьми фактичного матеріалу про трагічну історію нашої країни. Соціальний педагог разом з педагогами навчальних закладів громадськими організаціями ветеранів, представниками Збройних Сил України організує роботу по вихованню поваги до минулого своєї країни, до людей, які віддали життя за її свободу, стали жертвами репресій і геноциду, трудилися на благо країни, забуваючи про свої особисті інтересах. Даний напрямок може включати в себе наступні заходи:

  1. Заходи з вшанування пам'яті полеглих у боротьбі за незалежність нашої Батьківщини.
  2. Проведення уроків мужності, зустрічей з ветеранами Великої Вітчизняної війни, локальних війн, ветеранами праці.
  3. Виступ з концертами перед ветеранами війни та праці мікрорайону, інтернату для ветеранів ВВВ і праці.
  4. Шефська допомога ветеранам.Збір матеріалу про долю своїх предків, родичів.
  5. Знайомство з сімейними реліквіями, які зберігають пам'ять про історичні події.
  6. Святкування пам'ятних дат, проведення виставок, вікторин, конкурсів, переглядів відеофільмів.
  7. Проведення конкурсів патріотичної пісні, спортивних змагань, концертів, присвячених великим святам.

У формуванні громадянськості у підростаючого покоління велика роль ветеранів Великої Вітчизняної війни та локальних війн, військовослужбовців, працівників правоохоронних органів. Тому соціальний педагог повинен організувати співпрацю між навчальним закладом та ветеранами ВВВ і праці, які проживають в мікрорайоні. Виступи ветеранів перед молоддю, їх розповіді про битви з ворогом, про подвиги бойових друзів часто служать поштовхом до початку або активізації пошукової роботи.

Працюючи в руслі політико-правового спрямування, соціальний педагог може використовувати такі форми роботи, як:

  • організація лекторію «Закон і порядок» (зустрічі з представниками правоохоронних органів, ГИБДД, суду і прокуратури);
  • робота з профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

У цій роботі зусилля соціального педагога спрямовані на зміну негативних умов життя неповнолітнього, які не сприяють процесу її соціалізації. Це попередження та подолання негативних явищ у сім'ї, школі, найближчому оточенні.

Дуже важливим у сучасних умовах є виховання у молоді толерантності до людей інших національностей, іншої віри, до людей з обмеженими можливостями здоров'я.

Виховання толерантності можливо тільки в умовах толерантною освітнього середовища, основними компонентами якої є: позитивний досвід толерантного взаємодії, співробітництво, демократичний стиль педагогічного керівництва, сприятлива атмосфера в колективі, психолого - педагогічна підтримка [11, с. 236]. Усі ці компоненти сприяють формуванню толерантної особистості вихованця. Соціальний педагог разом з психологічною службою сприяє формуванню толерантної виховного середовища.

Працюючи з підліткамі девіантної поведінкі, соціальний педагог отримали використовує дві основні технології роботи - профілактичну і реабілітацій.

Профілактика - це «сукупність державних, громадських, соціально-медичних та організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення або нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду соціальні відхилення в поведінці підлітків» [59, с 259].

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямована на формування особистісних якостей, значущих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, сприяють інтеграції їх у суспільство; на оволодіння необхідними вміннями та навичками з самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві ; на отримання необхідної освіти. [59, с. 279].

Молоді люди, схильні до девіантної поведінки, як правило, виявляються важкими у спілкуванні. Щоб встановити з ними контакт для будь подальшої роботи, соціальному педагогу потрібно докласти досить багато зусиль, він повинен володіти психологічними методами роботи, зокрема, методами проведення тренінгу спілкування. Психологічний напрям також дуже значимо в процесі формування громадянськості у молоді.

Професійну допомогу соціальному педагогу у проведенні тренінгу спілкування може надати методика контактної взаємодії Л. Б. Філонова [64, с. 95]. Контактна взаємодія - це модель ініціатора контакту, що викликає і підсилює в іншої людини потреба в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірчі відносини, позитивно пережите психічний стан, як інструмент дослідження, вивчення і корекції.

Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і саморозкриття особистості в процесі спілкування.

Взаємодія соціального педагога з девіантною підлітком відбувалося на шести етапах:

) розташування до спілкування;

) пошук загального інтересу;

) виявлення можливих для спілкування і демонстрованих якостей;

) виявлення небезпечних для спілкування і демонстрованих якостей;

) прагнення до позитивних установок у поведінці партнерів;

) встановлення оптимальних стосунків.

Комунікативні навички необхідні молоді для встановлення оптимальних взаємовідносин у колективі, для того, щоб відстоювати свою точку зору з того чи іншого питання, захищати свої права і права тих, хто не може з різних причин постояти за себе (діти, інваліди та ін.).

Складовою частиною громадянського виховання є робота в професійно діяльнісного напрямку, зокрема, профорієнтаційна робота.

Загальна мета профорієнтаційної роботи ? підготовка молоді до обгрунтованого вибору професії, що задовольняє як особисті інтереси, так і суспільні потреби [46, с. 172].

Успішна реалізація поставленої мети в значній мірі залежить від якості роботи за наступними напрямками.

. Професійне просвітництво, яке включає профінформації, профпропаганду і профагітацію.

. Попередня професійна діагностика, спрямована на виявлення інтересів і здібностей особистості до тієї чи іншої професії.

. Професійна консультація, націлена в основному на надання індивідуальної допомоги у виборі професії з боку фахівців - профконсультантів.

. Професійне виховання, яке ставить своєю метою формування в учнів почуття обов'язку, відповідальності, професійної честі та гідності.

Форми і методи профорієнтаційної роботи: розповіді про професії, бесіди, екскурсії на підприємствах, запрошення майстра - професіонала в якій-небудь області на вечір, конкурс, захід і т.д.

Таким чином, соціальна робота відіграє важливу роль у процесі формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою. Соціальний працівник організовує моральну, виховуючу середу в мікросоціумі; об'єднує зусилля усіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку молоді, при яких молоді люди зможуть усвідомити взаємозв'язок і взаємозалежність своїх потреб, прагнень до потреб суспільства, виростуть зрілими громадянами з розвиненим громадянським самосвідомістю.


Розділ 3. Дослідна робота з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою


.1 Соціально-педагогічна профілактична програма з формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою та аналіз результатів її введення в практику Лутугінського інтернату для дітей-сиріт


Сред громадянських якостей, притаманних людині, є такі, які визначають її поведінку. Адекватна самооцінка та уміння спілкуватися з іншими людьми, виражаючи адекватні емоції, безперчно, створюють для особистості підлітка певні умови в яких він самостверджується і стає бажаною людиною. Неадекватна самооцінка, агресія в спілкуванні, що найчастіше характерна для підлітків з девіантною поведінкою, витісняє їх з нормального середовища однолітків і спричиняє їх звязок з асоціальними угрупуваннями [16; 17; 58].

Для корекції самооцінки та взаємовідносин підлітків з девіантною повдінкою з оточуючими, зниження рівня агресії у поведінці в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, була запропонована програма комунікативного тренінгу, розрахована на 5 занять, яка реалізовувалася соціальним педагогом, практичним психологом і класним керівником за рахунок класних годин.

За характером направленості програму можна визначити як каузальну, тобто направлену на корекцію негативних проявів у взаємовідносинах, що впливають на самосприйняття особистості в соціальній групі; її зміст мав забезпечити позитивні особистісні зміни, стабілізацію міжособистісного спілкування, зниження рівня агресії у поведінці підлітків з девіантною повдінкою.

За характером управління впливами запропонована програма була не директивною; за терміном - короткою.

У програмі використані матеріали міжнародних молодіжних проектів «Рівний - рівному», «Діалог», «Стратегії розвязання конфліктів у спілкуванні» [45].

Головні цілі програми: формування позитивної Я-концепції підлітків з девіантною поведінкою, розвиток здібностей здійснювати значні зміни у власному житті, корекція самооцінки, комунікативних навичок та позиції в міжособистісному спілкуванні.

Програма спрямована на вирішення наступних завдань:

. Оволодіння конкретними психологічними знаннями.

. Розвиток здатності адекватно та найповніше пізнавати себе та інших людей.

. Забезпечення засобами самопізнання.

. Підвищення усвідомлення щодо власної значущості, цінності, зміцнення почуття власної гідності.

. Формування мотивації до самоформування та саморозвитку, стимулювання позитивних змін у поведінці.

. Корекція соціального статусу окремих учнів.

Програма

соціально-педагогічної роботи з формування громадянськості в Я-концепції підлітків з девіантною поведінкою в Лутугінському інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позавлених батьківського піклування


На уроціПозакласна та позашкільна роботаСтарший підліток з девіантною поведінкою являється субєктом, а не обєктом навчанняСубєктність діяльності старшого підлітка з девіантною поведінкою проявляється не тільки у вирішенні навчального завдання, але й охоплює крупні навчально-виховні цілі, різноманітну позанавчальну діяльність, поведінку в життєвих ситуаціях, планування життєвих стратегій, планівНавчання іде попереду розвитку, у зоні найближчого розвитку, стимулюючи й прискорюючи розвиток; пріоритет формування способів розумових дійПровідна роль громадянського виховання в розвитку виступає як усвідомлене з позицій засвоєного в навчанні досвіду випереджаюче управління особистістю своїм розвитком (побудова і реалізація програм громадянського самовдосконалення)Провідна роль теоретичного знання, мислення, що виражається у дедуктивному структуруванні навчального матеріалуПріоритет формування самоуправляючих механізмів особистості; провідна роль теоретичного засвоєння виражається в опануванні підлітком методологією своєї діяльності, поведінки, в усвідомленні ним дії механізмів самовихованняЦілеспрямована навчальна діяльність направлена лише на задоволення пізнавальної потреби, на зміну особистістю самої себе як субєкта пізнанняПовноважна цілеспрямована діяльність, що включає всі етапи (цілепокладання, планування і організацію, реалізацію мети і рефлексивний аналіз результатів), розвертається не тільки у процесі навчання, але й у всіх інших сферах життєдіяльності дітей і попадає під доречне соціально-педагогічне керівництвоМотивація - самовизначенняОсновна мотивація - громадянська самоактуалізація, самореалізація, активність через самовиховання, самовдосконалення. Поряд з пізнавальними мотивами у педагогічному процесі широко використовуються, стимулюються внутрішні соціальні, моральні, етично-правові мотиви громадянського самовдосконалення особистостіРобиться ставка на активізацію, «розкручування» пізнавального інтересу, потреби (метапредметні звязки, введення предмету «Громадянська освіта», спецкурсу «Я - громадянин»)Діяльність підлітка з девіантною поведінкою організується не тільки як задоволення пізнавальних потреб, але і цілого ряду інших потреб громадянського саморозвитку особистості (організація учнівського самоврядування, участь у міжнародному проекті Ради Європи «Громадянська освіта для демократії»: семінари, тренінги для батьків; програма «Стоп-наркотики!»; психокорекція; психологічна освіта; психотренінги; психоконсультування)ащено на Allbest.ru


Становлення особистості та її взаємодія з навколишнім світом - одна з надзвичайно актуальних проблем науки, якій присвячено немало філософсько-соціологічних та психолого-педагогічних досліджень. Однак залишається ще багато проблем з людинознавства, які потребують уваги вчених. До таких відноситься проблема формування Я-концепції особистості, яка досліджується багатьма вітчизняними і зарубіжними психологами: її структура, розвиток, чинники, що впливають на її формування, роль у житті людини тощо розглядають І.С.Кон, В.В.Столін, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, Р.В.Моляко, І.С.Булах, У. Джемс, Е. Еріксон, Розенберг, К.Роджерс, Р.Бернс та ін.

Відомо, що Я-концепція впливає на всі життєві прояви людини, відіграючи самостійну роль у її житті, починаючи з дитинства і до глибокої старості. Особистість сприймає навколишній світ, будує свої взаємини через призму власної Я-концепції, яка сприяє формуванню відчуття визначеності, узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

Даючи визначення Я-концепції, Р.Бернс зазначає, що вона окреслює не просто те, що собою являє індивід, а й що він про себе думає, як розглядає свої можливості в діяльності й розвитку в майбутньому [7, c.31].

У психології ще недостатньо досліджень, спрямованих на вивчення умов формування та інтеграції особливостей становлення й характеристик компонентів позитивної Я-концепції. У більшості випадків учені описують окремі критерії Я-концепції взагалі і позитивної ? зокрема. Недостатньо вивчений розвиток позитивної Я-концепції у дітей і підлітків. Глобалізація досліджень формування позитивної Я-концепції і її особливостей ставить перед дослідниками низку питань, на які необхідно шукати відповіді: в які вікові періоди найактивніше відбувається процес розвитку позитивної Я-концепції; які чинники стають визначальними у формуванні позитивної Я-концепції в різні вікові періоди; роль значущих дорослих і однолітків у становленні позитивної Я-концепції в підлітковому віці; критерії позитивної Я-концепції підлітка; умови формування позитивної Я-концепції в підлітковий період; закономірності розвитку цього складного динамічного особистісного психологічного утворення.

Про формування позитивної Я-концепції можна говорити, коли в особистості (у тому числі дітей різного віку) проявляється й закріплюється бажання й прагнення до самопізнання та саморегуляції власної поведінки.

Дослідження вимагає ще одна проблема - особливості Я-концепції підлітків з нормальною й девіантною поведінкою: в чому проявляються ці відмінності?; які особистісні характеристики найбільш властиві Я-концепції підлітків з поведінковими девіаціями (у порівнянні з особливостями Я-концепції підлітків з нормальною поведінкою)? тощо.

Для створення моделі розвитку позитивної Я-концепції підлітка з девіантною поведінкою ми взяли за основу вивчення її чинників та особливостей компонентів в контексті концепції особистісно орієнтованого формування (за І.Д.Бехом), що стверджує ідею розвитку високого рівня самосвідомості, який спрямує його на доброчинні дії, ставлення до себе через ставлення до інших, усвідомлення себе як особистості й самоцінності, вибір морального й духовного саморозвитку і самоутвердження в служінні іншим [8, с. 56-68].

Позитивну Я-концепцію прирівнюють до позитивного ставлення до себе, прийняття себе, до самоповаги, відчуття власної цінності. Така Я-концепція позначається трьома факторами: міцною впевненістю в імпонуванні іншим людям, упевненістю в наявності здібності до певного виду діяльності і почуттям власної значущості [65, с. 37; с. 27]. Критеріями позитивної Я-концепції підростаючої особистості (в т.ч. підлітка) є:

прагнення до схвалення з боку інших (батьків, учителів і ін.), що формує почуття власної значущості;

здатність досягти мети в діяльності - розвиває почуття впевненості у своїх силах, у власній компетентності;

почуття власної значущості - витікає з загальної оцінки самого індивіда на основі оцінювання двох перших моментів, наскільки він імпонує іншим, яка його компетентність.

Батьки, вчителі, однолітки в процесі спілкування і взаємодії можуть і повинні переконати підлітка, особливо невпевненого в собі, в тому, що: він потрібен; що подобається іншим; що може досягати успіху в діяльності, яку він обирає; що він значущий для них. Таке ставлення оточуючих до підлітка - важливий крок до формування його позитивної Я-концепції.

Наявність у індивіда Я-концепції можна констатувати, коли він, профільтрувавши чуттєву інформацію про себе, наповнив її особистісними значеннями щодо себе і навколишнього світу. Існування та спрямованість вказаних значень залежать від того, з яким знаком: + чи ? зміст Я-концепції, позитивний чи негативний бік переважає у структурі і змісті її компонентів.

Враховуючи, що Я-концепція особистості визначає особливості її поведінки, перед дослідниками постає ще одна актуальна проблема - формування позитивної Я-концепції у підлітка, яка б спрямовувала його активність на добродійні вчинки, на самопізнання й самоактивність, на бажання й прагнення творити своє життя, творити себе [57].

Отож, позитивна Я-концепція не виникає спонтанно під впливом оточуючих (сімї, вчителів, добре вихованих друзів). Її розвиток , змістовне наповнення позитивом її компонентів вимагає активності самого підлітка. Згідно концепції особистісно орієнтованого формування на певному етапі свого розвитку особистість сама формує власне «Я», проявляючи високу самосвідомість і волю, відповідальність за свою поведінку. Високий рівень самосвідомості спрямовує особистість підлітка не лише на вибір соціально значущої поведінки, а й на самовдосконалення, тобто самокорекцію, подолання негативних якостей у складі свого «Я». З досвіду виховної роботи вчителів з підлітками як з нормативною, так і з девіантною поведінкою та сімейного формування відомо, що позбавитись певних недоліків свого характеру чи негативних звичок у поведінці без прояву вольових рис, зусилля самого підлітка неможливо. Необхідна вольова саморегуляція поведінки, окремих дій і вчинків, встановлення перепон прояву негативних звичок, якостей, а також вправляння, тренування прояву позитивних. Для цього підлітку потрібні цілеспрямованість, працелюбність, наполегливість, сила волі, мужність, принциповість та інші вольові якості. Формування їх у підлітка значущими дорослими необхідно перевести на рівень самоформування, що розвиває відповідальність за себе, за досягнення поставлених перед собою цілей, закріплює впевненість у свої сили, почуття обовязку.

При вивченні особливостей Я-концепції підлітків з нормальною поведінкою та девіантною, нами проведена низка досліджень. Так, відповідаючи на питання: «Хто, як правило, впливає на вашу поведінку (на прийняття рішення здійснити той чи інший вчинок)», майже всі досліджувані девятикласники з обох вказаних груп одностайно зазначили, що це лише їхнє особисте рішення. Однак дві третини підлітків з нормальною поведінкою відмітили, що в тій чи іншій ситуації орієнтуються на те «що про це скаже тато (мама)», «як я потім подивлюся у вічі» родичам, учителям, знайомим, «я ж не покидьок» тощо. З поміж підліткв з девіантною поведінкою на подібні орієнтири вказала лише четверта частина опитаних. Це й не дивно. Як виявлено, для 71% опитаних з нормальною поведінкою характерна особистісна значимість моральних властивостей, і лише для 37% з девіантною поведінкою. Крім того, підлітки з девіантною поведінкою, що виховуються в інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мають можливості не тільки рівнятися на моральні якості своїх батьків, але й зазвичай повинні робити прямо протилежне від того, що скоїли їх батьки. Серед вихованців Лутугінського інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 96% дітей - соціальні сироти, а батьки ? або позбавлені батьківських прав за безпорадний, руйнуючий дитину, спосіб життя, або знаходяться в місцях позбавлення волі. Описуючи власне «Я», підлітки з нормальною поведінкою вказують також на значення особистісних якостей (46%), вольові характеристики (37 %), інтелектуальні (19 %) та емоцій (14 %) якості. Серед досліджуваних підлітків з девіантною поведінкою значимість особистісних якостей відмічають лише 23%, а інтелектуальні, вольові й емоційні якості вважають актуальними для себе (особливо на рівні саморозвитку, самоконтролю), відповідно 4,6 %, 3% та 3% опитаних, усі інші - не можуть визначитися.


Графік 3.1 Порівняння особистих визначень свого «Я» підлітками нормальної і девіантної поведінки (до проведення експерименту)


Проведення формуючого експерименту (тренінг з формування позитивної Я-концепції підлітків з девіантною поведінкою) виявив позитивну динаміку розумінні власного Я, значимості моральності поведінки та соціального її схвалення(58%), розвиток та вправляння вольових якостей особистості (52%), вправляння емоційними станами (тривожність, роздратованість, агресивність ) (40 %), значимість інтелектуальних якостей особистості (28, 5%). Як і до формувального експерименту, для з підлітків девіантною поведінкою актуальними залишились зовнішні ознаки власного Я (22%), а також збільшилась кількість досліджуваних( з 4,6 % до тренінгу до 16,5 % після тренінгу), які вбачають користь для власного вдосконалення в різних видах захоплень (в основному спортом).


Графік 3.2 Порівняння особистих визначень свого «Я» підлітками девіантної поведінки (до і після проведення експерименту)


Отже, аналіз наукової літератури та результати емпіричних досліджень дозволяють зробити певні висновки щодо умов розвитку позитивної Я-концепції та її компонентів у підлітків (зокрема з девіантною поведінкою).

Психологи приходять до висновку, що вирішальне значення для формування позитивної Я-концепції в підлітковому віці мають взаємодія і спілкування зі значущими іншими. Особливе місце серед них посідають батьки, оскільки саме вони в дитинстві закладають фундамент Я-концепції. Ця проблема ускладнюється тим, що в інтернаті для дітей-сиріт виховуються діти, які не мають можливості спілкуватися зі своїми батьками, навіть якщо вони є. А установки на себе, знання про себе, самооцінка в дитини формуються під впливом педагогів і однолітків у «замкнутому» просторі, під дією їх ставлення до дитини, оцінювання її вчинків і поведінки в цілому. Проте, спеціально організована соціальна профілактико-корекційна робота, спрямована на розвиток самопізнання і самовдосконалення власного «Я» підлітком, активізації його «само» може забезпечити продуктивне вирішення проблеми становлення особистості підлітка з девіантною поведінкою.


висновки


Аналіз філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної, наукової літератури дозволив розглянути девіантну поведінку підлітків як соціальну психолого-педагогічну проблему.

Виховання громадянина -? одне з наріжних завдань освітньої установи. Вирішуючи проблему громадянського виховання учнівської молоді, освітні установи, перш за все, зосереджують свої зусилля на формуванні у молоді ціннісного ставлення до явищ суспільного життя. Основна мета громадянського виховання, таким чином, полягає у формуванні громадянськості як інтегрованої якості особистості, що містить в собі внутрішню свободу і повагу до державної влади, любов до Батьківщини і прагнення до миру, почуття власної гідності і дисциплінованість, гармонійне прояв патріотичних почуттів.

Становлення громадянськості як якості особистості визначається як суб'єктивними зусиллями суб'єктів виховного процесу (педагоги освітніх установ, батьки, громадські організації, школярі і т. д.), так і об'єктивними умовами функціонування суспільства - особливостями державного устрою, рівнем правової, політичної, моральної культури суспільства.

Серед суб'єктів формування громадянськості у молоді соціальний педагог займає особливе місце, тому що є не тільки організатором роботи по громадянському вихованню, але і координатором зусиль усіх суб'єктів соціального виховання в цьому напрямі.

У діяльності соціального педагога з формування громадянськості молоді виділяються духовно-моральне, історичне, патріотичне, політико-правове, психологічне, професійно-діяльнісного напрямку. Працюючи в цих напрямках, соціальний педагог використовує різні форми і методи роботи. Він організовує моральну, виховуючу середу в мікросоціумі; об'єднує зусилля всіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку молоді, при яких молоді люди виростать зрілими громадянами з розвиненою громадянською самосвідомістю.

Якщо проблема формування громадянськості молоді не буде вирішуватися успішно, то в новому поколінні росіян відбудуться незворотні зміни, які поставлять під питання не тільки майбутнє молоді, а й майбутнє України.

Отже, до причин девіантної поведінки підлітків відносять:

. Внутрішні фактори: психологічні бар'єри, духовні проблеми, порушення ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, низький рівень адаптивних можливостей, негативний життєвий досвід та відсутність позитивного життєвого досвіду, особливості локусу контролю та рівень самоповаги тощо.

2. Зовнішні фактори, які розглядаються як зовнішні умови, які впливають на особистість, але відображаються в психіці та поведінки дитини, тому відносяться до психологічних. Вони включають: порушення взаємовідносин з оточенням; недостатня соціальна захищеність та невиконання виховних функцій сім'ї (сімейна занедбаність), що призводить до порушення адаптації підлітка; недостатність уваги з боку суспільства (соціальна занедбаність); ігнорування або неадекватні методи впливу та відсутність допомоги з боку вихователів (педагогічна занедбаність), що призводять до прогресування дезадаптивної поведінки підлітка; негативний вплив неформальної групи однолітків тощо. У результаті чого формується чітка позиція девіантності, яка сприймається підлітком вже як норма поведінки.

Серед громадянських якостей є ті, які суттєво можуть вплинути на поведінку підлітка: моральні, етичні норми, адекватна самооцінка, уміння спілкуватися без прояву характерної для цих підлітків агресії і т. ін.. Саме тому формування громадянськості - ціннісна основа профілактичної та корекційної роботи девіантної поведінки підлітків.

Аналіз результатів дослідження засвідчив, що ефективність процесу формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою в цілісній системі соціальної роботи інтернату для дітей-сиріт дає високу результативність за певних психолого-педагогічних умов: урахування індивідуальних здібностей і потреб підлітків; створення належних умов для соціальної адаптації та захисту інтересів і прав цих дітей; формування у підлітків з девіантною поведінкою стійкої мотивації на корисний спосіб життя та поведінку; цілеспрямований соціальний супровід процесу формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою.

Зіставлення даних дослідної роботи засвідчило, що в результаті реалізації програми дослідження в експериментальній групі підлітків з девіантною поведінкою, що брали участь в експериментальній програмі з формування громадянських якостей, відбулися позитивні зміни в поведінці. У контрольних групах ця тенденція виражена меншою мірою, суттєвих кількісних і якісних змін тут не відбулося.

Основним показником ефективності існування такої форми державної опіки над підлітками з девіантною поведінкою, як інтернат є те, що діти, позбавлені піклування власної родини, знаходять опіку, оточення однолітків, повертаються у природно необхідне для нормального розвитку особистості середовище.

Завдання, яке необхідно вирішити соціальним працівникам та вихователям щодо подальшої долі їх вихованців, - це формування гідного громадянина, здатного жити і працювати в українському суспільстві, примножувати його добробут і багатства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТРАТУРИ


  1. Авдуевская (Белинская) Е.П. Особенности социализации подростка в условиях быстрых социальных изменений / Е.П.Авдуевская (Белинская), С.А. Баклушинский // [Ценностно-нормативные ориентации старшеклассника: труды по социологии образования]. - Т. ІІІ. Выпуск IV. - М., 1995. - С.118-132.
  2. Алиева Л.В Детское движение ? субъект воспитания. Теория, история, практика / Л. В. Алиева. ? М.: ЦГЛ, АПК и ПРО, 2002. ? 195 с.
  3. Бабочкин П.И. Молодежь в структуре современного российского общества / П. И. Бабочкин // Методические проблемы исследования молодежи. ? М.: Сфера, 2004. С. 27 - 32.
  4. Баранов В.В. Дослідження автобіографії девіатного підлітка як один з прийомів виявлення його де соціалізації / В.В.Баранов, І.О. Похлебна // Практична психологія і соціальна робота. ? 2001. ? №9. - C. 45-49.
  5. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р.Бернс - М.: Прогресс, 1986.
  6. Бех И.Д. Формування особистості: у двох книгах / Бех И.Д. [Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади]. - К.: Либідь, 2003.
  7. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском воздасте / Л.И.Божович. ? М., 1985.
  8. Бойко И.Н. Формирование гражданственности будущего социального педагога / И. Н. Бойко - М.: Век, 2007. - 216 с.
  9. Болотина Т.В. Конвенция о правах ребенка и законодательство Российской Федерации в вопросах, ответах и комментариях / Т.В. Болотина. - М.: ЦГЛ, АПК и ПРО, 2003.- 173 с.
  10. Булах І.С. Концептуальна модель становлення моральної самосвідомості особистості у підлітковому віці / І.С. Булах // Психологія. [Збірник наукових праць]. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. ? Вип. 16. ? 2002.
  11. Булах І.С. Пріоритетні позиції у визначенні провідних компонентів та критеріїв розвитку особистості підлітка / Булах І.С. // Психологія. [Збірник наукових праць]. ? K: НПУ імені М.П.Драгоманова. ? Вип.12. ? 2001.
  12. Булах І.С. Психологія особистісного зростання / Булах І.С. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2003.
  13. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми / Бютнер К. - М.: Педагогіка, 1991.
  14. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога / Ю. В. Василькова. - М.: Академия, 2002.- 513 с.
  15. Видинеев И.А. Психология девиантного поведения: учебное пособие / И.А. Видинеев. ? Х., 1997.
  16. Волинська Л.В. Самосвідомість та Я-концепція особистості / Л.В.Волинська, О.В.Скрипченко, З.В.Огороднійчук та ін. // Загальна психологія. - К.,1999.
  17. Гидденс, Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. - 2-е изд. / Э. Гидденс. - М.: Академический Проект, 2005. - 528 с.
  18. Гревцева Г.Я. Гражданское воспитание школьников как фактор социализации / Г. Я. Гревцева. - СПб.: СМИО-Пресс, 2005. - 504 с.
  19. Даль, В. Тлумачний словник великоруської мови / В. Даль - [Електронний ресурс] - Режим доступу: //#"justify">Додаток А


    Начальникові управління освіти

    Луганської міської ради

    Кіяшко В.Г.

    В.о.начальника ВКМСД ГУМВСУ

    у Луганській області

    підполковнику міліції

    Меркелю В.В.

    ДОВІДКА-АНАЛІЗ

    дитячої злочинності м. Луганська

    за 2012/2011

    За 12 місяців 2012 року на території м. Луганська зареєстровано 107 (2011 р. - 173) (-38,2 %) злочинів скоєних неповнолітніми. По районах міста: Артемівський РВ - 30 (2011 - 47) (-36,2%); Кам'янобрідській РВ - 15 (2011-13) (15,4%); Ленінський РВ - 27 (2011 - 42) (-35,7%); Жовтневий РВ - 35 (2011 - 71) (-50,7%).

    За 12 місяців 2012 до кримінальної відповідальності притягнуто 97 (2011 - 112) (-13,4%) неповнолітніх осіб (Артемівський РВ - 26 (2011 - 32) (-18,8%); Кам'янобрідській РВ - 11 (2011-12) (-8,3%); Ленінський РВ - 26 (2011 - 21) (23,8%); Жовтневий РВ - 34 (2011 - 47) (-27,7%), з них за тяжкі та особливо тяжкі 38 (2011 - 49) (-22,4%) (Артемівський РВ - 9 (2011 -16) (-43,8%); Кам'янобрідській РВ - 6 (2011-8) (-25,0%); Ленінський РВ - 11 (2011 - 6) (83,3%); Жовтневий РВ - 12 (2011 - 19) (-36,8%):

    • школярів 34 (2011 - 33) (3.0%):
    • Жовтневий - 8 (2011 - 13) (-38,5%),
    • Артемівський РВ - 9 (2011 - 14) (-35,7%);
    • Кам'янобрідській РВ - 2 (2011 - 4) (-50,0);
    • Ленінський РВ - 15 (2011 - 2) (650)

    Додаток Б


    Соціологічні дослідження алкоголізму і наркоманії серед підлітків

    Вид злочинуУсьогоАртемівськийКам'янобрідській РВЛенінський РВЖовтневий РВ20112012%20112012%20112012%20112012%20112012%Вбивство1--100,0--0,0--0,0--0,01--100Розбої о/м103-70,021-50,0-10,051-80,03--100Зґвалтування4--100,0--0,0--0,04--100--0,0ТТУ-10,0--0,0--0,0--0,0-10,0Грабіж д/м110,01--100,0--0,0-10,0--0,0Грабіж о/м1811-38,963-50,0110,063-50,054- 20,0Тіл ушкодж.сер.тяж.--0,0--0,0--0,0--0,0--0,0Вимагання о/м--0,0--0,0--0,0--0,0--0,0Хуліганство2830012100-10,0-20,013200,0Крадіжки д/м75-28,631-66,7--0,01320031-66,9Крадіжки о/м9149-46,22516-36,01210-16,781137,54612-73,9В т.ч. з квартир125-58,362-66,72--10012100,031-66,7Незак. Заволод АМТ13200,0-10,0--0,0-10,0110,0Ст.305 - 32461066,712100,0-10,03--10027250,0

    За офіційними даними, на початку цього року на диспансерному обліку з діагнозом хронічний алкоголізм і «біла гарячка» (гострі алкогольні психози) перебувало трохи більше 600 тисяч осіб. І чверть від усіх алкоголіків складають молоді люди. Про це повідомив Ігор Лінський, заввідділом профілактики та лікування наркоманії Інституту неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України.

    «Серед дітей до 17 років у нас всього 39 осіб перебувають на обліку як хронічні алкоголіки, - зазначає він. - А молоді люди від 15 до 35 років - тут набагато гірше: 136 тисяч 476. Тобто, молоді люди складають чверть від усіх алкоголіків. 3034 тисячі осіб серед підлітків і дітей від 0 до 17 років так отруїлися, що потрапили на прийом до лікаря. А якщо візьмемо молодь від 15 до 35, то таких уже 50 тисяч. Це не значить, що вони алкоголіки, це просто люди, які в такому молодому віці дуже «перебрали».

    За неофіційними даними, додав Ігор Лінський, пивних алкоголіків серед загальної кількості хворих, у деяких областях налічується третина, а в деяких навіть половина.

    Пиво щодня

    За останніми соціологічними опитуваннями, 76% підлітків (віком від 14 до 16 років) мають досвід вживання слабоалкогольних напоїв. І найпопулярнішим є саме пиво. Про це розповів Радіо Свобода директор Українського науково-дослідного інституту соціальної судової психіатрії та наркології Станіслав Табачников.

    «За результатами досліджень, 22% школярів і студентів середніх та вищих навчальних закладів вживають спиртні напої практично щодня, або щонайменше кілька разів на тиждень, і в першу чергу це стосується пива та слабоалкогольних напоїв. Звичайно, останніми роками поширення пивного алкоголізму в нас різко збільшилось. Молоді люди звикають до пива, в якому є певний відсоток алкоголю і рано чи пізно від нього виникає залежність. Спочатку хочеться стати дорослим, а потім виникає бажання випити. І тому це шкодить молодому поколінню», - наголошує Табачников.

    Як правило, пивний алкоголізм - це хвороба молодих людей, підтверджує колишній міністр охорони здоровя України Микола Поліщук.

    «І характерно те, що ці люди не переходять на більш міцні напої, а стають алкоголіками саме від пива. Тому що, якщо ми візьмемо навіть 5-ти відсоткове пиво: на 1 літр пива - це 50 грам спирту, тобто 100 грамів горілки. Так що алкоголізм виникає, залежність виникає, дуже часто в молодих людей. І що характерно: пивний алкоголізм викликає грубі порушення діяльності мозку і ендокринних органів. У жінок, як правило, йде безпліддя, а в чоловіків це веде до імпотенції», - зазначив екс-міністр.

    «Тенденція призупинилася»

    За даними Всесвітньої організації охорони здоровя, три роки тому Україна стала лідером з-поміж 41 країни світу за кількістю підлітків, які регулярно вживають алкоголь. У чарку заглядали тоді 40 відсотків дітей. Сьогодні ситуація дещо покращилася, розповіла Радіо Свобода Ольга Балакірєва, яка проводила для ВООЗ це дослідження в Україні.

    «Раніше ми спостерігали все більше й більше споживання підлітками, - каже вона. - Але останнє дослідження нам показало: по-перше, що ця тенденція зупинилася. А по-друге, серед наймолодшої вікової групи трішки спало вживання алкоголю. Тут є кілька чинників. По-перше, викладання сьогодні в школах основ здоровя, яке починається з першого класу. По-друге, трішки зменшилась доступність алкогольних напоїв, суворіше контролюється їх продаж неповнолітнім. Крім того, заборонене розпивання пива в громадських місцях. І певна заборона реклами, яка пішла з білбордів, хоча й залишилася, на жаль, поки на телебаченні».

    За словами Ольги Балакірєвої, підлітки починають вживати алкогольні напої, по-перше, щоб відчувати себе дорослішими, а по-друге, тому що такий приклад подають їм дорослі.

    Суворіші обмеження

    Масштаби вживання пива українськими підлітками величезні, констатує уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко.

    «Не має бути такого, що після свят на 1 вересня, які відбувалися у містах, у селах нашої країни, потім на концертних майданчиках залишалися гори пивних пляшок, кількість яких щорічно зростає. Це за спостереженнями людей, які проводять дані заходи. Це сьогодні є велика проблема», - зазначив він.

    Слабоалкогольні напої і пиво з минулого року входять у категорію алкогольних. І їх заборонено продавати неповнолітнім. Проте продавці зізналися, що підлітки знаходять можливості купити алкоголь, зазвичай просять старших товаришів, які їм не відмовляють. Саме тому, за словами уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка, в першу чергу потрібно дотримуватися законодавства. А соціальні служби і правоохоронні органи мають належно контролювати його виконання.

    Серед основних причин поширення вживання пива фахівці називають доступність пива та вплив реклами. Серед можливих подальших кроків у боротьбі з підлітковим пияцтвом, може бути, по-перше, повна заборона реклами всіх алкогольних напоїв, по-друге, заборона спонсорської підтримки усіх спортивних і оздоровчих заходів цими компаніями-виробниками.


    Додаток В


    Дані про підлітків, які перебувають на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України, станом на 01.07.2011 року

    №ОбластьУсьогоз них:у віці:є учнями:підлітки з девіантною поведінкою та діти, позбавлені батьківського піклуваннядівчата6-10 років11-13 років14-18 роківЗНЗПТНЗ1АР Крим96206463163164581942Вінницька232017215976810283Волинська40023935920117411644Дніпропетровська1245972116457012252305Донецька1348162411091725623862126Житомирська351568278281708447Закарпатська92088460325148Запорізька1367244219224442041071379Івано-Франківська561113451649624207610Київська30413027320836113811Кіровоградська476544417217107216412Луганська58526103456497886412313Львівська62212695413821672810614Миколаївська24855518815296123015Одеська683838637428121428516Полтавська45454040925912488917Рівненська11006104961441718Сумська406525376194130175919Тернопільська11602114338131920Харківська1213422988738372395330221Херсонська29612027520640225922Хмельницька1792643110145349923Черкаська130210118121952724Чернівецька4512423781125Чернігівська1592101471342532726м.Київ9901089623792027м.Севастополь154310141133213313Всього12837211236110255733127396521887



    особливості соціальної роботи з Формування громадянськості у підлітків з девіантною поведінкою (на прикл

    Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ