Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

 

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Зміст

Вступ

1. Сутність інтерактивних методів навчання

2. Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках освітньої галузі «Людина і світ»

. Використання ігрових методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ

4. Поєднання інтерактивних методів з традиційними на уроках музичного мистецтва

5. Інтерактивні методи навчання на уроках музики з використанням інформаційних технологій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Утворення незалежної держави зумовило необхідність реформування системи освіти. Класно-урочна система, яка була прогресивною протягом тривалого часу, сьогодні, в умовах науково-технічного прогресу, перестала задовольняти потреби суспільства і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне і неминуче зростання обсягу знань, що підлягають обов'язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей інформацією.

Таким чином, класична дидактика з її закономірностями, принципами, формами та методами навчання не завжди відповідає вимогам часу, її використання не завжди дає змогу досягнути поставлених цілей та результатів у навчальному процесі. Оновлення освіти у новому тисячолітті вимагає розробки нових підходів до реалізації навчально-виховних завдань, що сприяють розвитку творчого та інтелектуального потенціалу особистості.

В освіті виникла проблема не просто передавати молодому поколінню знання, накопичені людством за всю свою історію (що навіть фізично вже неможливо), а вчити учнів думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції, вміти шукати потрібну інформацію і застосовувати її за конкретних умов. Навчальний процес на такому уроці повинен бути не стільки інформативним, скільки розвивальним; розвивати критичне мислення учнів, вміння аргументувати свої думки, прагнення пошуку оптимальних рішень тощо.

Отже, для підготовки учнів в навчальному процесі необхідно використовувати методи, що активізують пізнавальну діяльність, творчість учнів. Ця вимога закономірно веде до застосування в навчальному процесі інтерактивних форм і методів навчання, які спираються не тільки на процеси сприймання, пам'яті, уваги, а передусім на творче, продуктивне мислення, поведінку, спілкування.

Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів завжди була однією з найбільш актуальних в теорії і практиці навчання. Останнім часом інтерес педагогів спрямований на засвоєння активних та інтерактивних форм і методів навчання, заснованих на діяльнісних і діалогових формах пізнання. Як показує практика, навчання є ефективним і досягає значних позитивних результатів, якщо учні:

• відкриті для навчання і активно включаються у співробітництво з іншими учасниками навчального процесу;
• отримують можливість для аналізу своєї діяльності і реалізації власного потенціалу;
• вміють практично підготуватися до того, з чим можуть зустрітися в реальному житті;
• можуть бути самими собою, не боятися самовиражатися, помилятися, за умови, що вони не піддаватимуться за це осудженню і не одержать негативної оцінки.

Практично всі ці вимоги дотримуються, якщо використовуються інтерактивні методи навчання з поєднанням з традиційними.

1. Сутність інтерактивних методів навчання

Інтерактивними можна назвати ті методи, які стимулюють учнів до міжособистісної взаємодії, забезпечують їхню активну участь у навчальному процесі, занурення школярів у спілкування. Отже, провідною якістю інтерактивних методів навчання є їхня здатність забезпечувати активність учнів, що позитивно впливає на процес засвоєння навчального матеріалу. Така позиція характеризує наукові пошуки сучасних дослідників інтерактивних методів навчання О. Пометун, Л. Пироженко, які вважають, що сутність інтерактивних методів навчання полягає в організації навчального процесу таким чином, щоб практично всі учні були залученими до процесу пізнання, мали змогу дискутувати з приводу того, що знають і думають [5]. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен робить свій індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності, причому в атмосфері доброзичливості й взаємної підтримки, що дає змогу не лише здобувати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель-учень, учень-учень. При цьому учитель і учень рівноправні, рівнозначні субєкти навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу відповідної навчальної ситуації. Отже, інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія включає періодичне домінування одного учасника процесу над іншими, однієї думки на іншою. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

В історії України такі підходи до навчання використовувались ще в першому десятиріччі минулого століття й були поширені а педагогічній практиці української школи в 20-ті роки. Такі форми організації навчальної діяльності, як бригадно-лабораторний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії, практики стали передовим словом у радянській і світовій педагогіці тих часів. Хоча впровадження цих методів і форм навчання в окремих школах дають разючі результати, проте відсутність належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки призвели до виникнення певних проблем: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне використання навчального часу, недостатність мотивації учнів до таких форм навчання. Тому в 30-х роках XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методів навчання.

Подальшою розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова. Це стало підґрунтям для виникнення теорії й практики розвивального навчання. Проте ці методи були швидше винятком, аніж правилом у навчальному процесі.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості її становлення відбувається в процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

• створення позитивного настрою для навчання;
• відчуття рівного серед рівних;
• забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;
• усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;
• можливість вільно висловити свою думку й вислухати свого товариша;
• вчитель не є засобом похвали й покарання, а другом, порадником, старшим товаришем [23,119].

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносять до інноваційних.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних уроків спробуємо з'ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням.

Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання - урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О. Пометун, Л. Пироженко) моделі навчання й порівняємо їх.

1.Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає в ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі.

Таблиця 1.1

ПозитивніНегативні1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час. 2. Одночасно сприймають матеріал всі слухачі. 3. Витрачається мало часу на розповідь або пояснення1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем. 2. Не виконують ніяких завдань 3. вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу. 4. Відсутній контроль за знаннями. 5. Як правило, невисокий відсоток засвоєння знань

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати Монолог.

. Активна модель навчання

У цьому випадку вчитель й учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні й негативні сторони цієї моделі.

Таблиця 1.2

ПозитивніНегативні1. Високий рівень інформації (проблемний метод). 2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію. 3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий. 4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання. 5. Учитель може проконтролювати надані учням знання.1. Учні спілкуються тільки з учителем. 2. Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування. 3. учень перебуває в постійні напрузі - «спитає -не спитає». 4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.

Навчання за такою моделлю - активне. Таку модель можна назвати Діалог [8,5]

3.Інтерактивна модель навчання

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя із учнями, учнів Із учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати.

Перерахуємо позитивні та негативні сторони моделі.

Таблиця 1.3

ПозитивніНегативні1.Розширюються пізнавальні можливості учні (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел ). 2.Як правило, високий рівень засвоєння знань. 3.Читель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів. 4.Учитель має змогу розкритись як організатор, консультант. 5. Партнерство між учителем й учнями та в учнівському колективі.1. На вивчення певної інформації потрібен значний час. 2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів. 3.У вчителя відсутній досвід такого виду організації навчання. 4. Відсутні методичні розробки із різних предметів.

Подану модель можна назвати Полілог, вона є свідченням активного навчання.

Якщо порівняти ці моделі, то можна зробити висновки про те, що за наявності певних недоліків остання модель досить ефективна.

У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань виступатиме не тільки вчитель, а й комп'ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, вміти висловити особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.

Інтерактивне навчання - це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні - рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі [4,21].

Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожний член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Для роботи за інтерактивними технологіями вчителеві необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, а в учнів у такому разі повністю змінюється життя в класі. Тому для роботи за даними технологіями вчителеві необхідна певна підготовка (дидактична, моральна) та учням, як і вчителеві, треба звикнути до них. Свою роботу вчителеві слід починати з простих інтерактивних технологій: робота в парах, малих групах - і переходити до більш складних. Коли в учителя й учнів з'явиться досвід подібної роботи, то уроки проходитимуть набагато легше, цікавіше, а підготовка до них не забиратиме багато часу [5,89].

Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання й може застосовуватися на різних етапах навчання [8,39].

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, "Два - чотири - всі разом", "Карусель", роботу в малих групах, "Акваріум".

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т.д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається тощо [3,6].

До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорені їй проблеми у запільному колі (її застосовують з іншими технологіями): Мікрофон (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою Мікрофон), Мозковий штурм (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко, використовується для прийняття кількох рішень із конкретної проблеми), Навчаючи - вчуся, Дерево рішень та ін.

До технологій навчання в грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі - інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування й поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

• орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);
• підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);
• основна частина - проведення гри;
• обговорення [4,22].

Технології навчання в дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Досвід використання дискусії у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання, зокрема протилежні);
• не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;
• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби..? Чи були інші можливості, способи, дії?);
• усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;
• учитель має виправляти помилки й неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;
• усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?";
• дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками [21,119].

Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносять: Метод ПРЕС, Обери позицію, Зміни позицію, Безперервна шкала думок, Дискусія, Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, Дебати. Так, наприклад, технологію Метод ПРЕС можна запропонувати до будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:

висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я вважаю, що);

поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починаючи зі слів: оскільки);

наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також факти, що демонструють ваші докази (наприклад);

узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи з слів: Отже. таким чином ..).

На нашу думку, коли учні засвоять етапи ПРЕС методу, його можна використовувати на всіх уроках, оскільки це привчає учня до логічного висловлювання своєї думки [3,7] .

Взаємодія вчителя й учня - цілісна соціально-психологічна система, яка складається з єдності перцептивного (співсмідомість), комунікативного (спілкування) та інтерактивного (співробітництво, співтворчість) компонентів, які взаємно обумовлюють один одного: вчитель може зрозуміти внутрішній світ учня спілкуючись із ним, довіра й відкритість у спілкування виникає за умови розуміння вчителем внутрішнього світу учня, результат співпраці та співтворчості залежить від передбачення емоційних реакцій іншої людини в конкретних ситуаціях [26,55].

Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами - навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, результати навчання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів. Учні усвідомлюють, чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, уміють, як виражають своє емоційне ставлення до об'єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується (це обґрунтував видатний дидакт А. Хуторськой) на всіх його етапах.

• На першому етапі учень, використовуючи способи зізнання, вивчає певний об'єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструює суб'єктивні образи об'єктів, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.
• На другому етапі створюється, можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними продуктами людства в певній-галузі. З цією метою вчитель пропонує дітям на уроці різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка тощо).
• Третій етап є узагальнювальним: він дає змогу кожному учневі на основі даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного.

Визначальною умовою ефективного застосування інтерактивного навчання на уроках є сукупність чотирьох методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку.

2. Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках освітньої галузі Людина і світ

Кожен із зазначених вище інтерактивних методів навчання має певні переваги і недоліки. Ефективність їх застосування визначається специфікою конкретного процесу навчання. Універсальних рекомендацій щодо складу і застосування інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ не існує. Викладач самостійно приймає рішення про використання того чи іншого методу на основі свого власного досвіду, врахування особливостей учнівської аудиторії з метою максимальної ефективності процесу навчання.

Однак виділяють певні умови, дотримання яких сприятиме ефективності використання інтерактивних методів навчання.

• По-перше, слід пам'ятати, що вибір методів навчання повинен бути зумовленим: цілями навчання; змістом навчального матеріалу та специфікою предметної області; темпом та терміном процесу навчання; стилем навчання та рівнем педагогічної майстерності педагога; дидактичним та матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання; рівнем підготовки учнів.
• По-друге, при плануванні уроків освітньої галузі Людина і світ педагогу необхідно враховувати, що будь-який метод навчання має певною мірою забезпечувати:
• активну участь учнів у процесі навчання;
• встановлення зворотного зв'язку в системі педагог - учень;
• можливість застосування набутих навичок і знань в реальних життєвих та навчальних ситуаціях;
• розвиток цільових навичок поведінки (самостійної творчої діяльності, роботи в малих групах);
• мотивацію учнів до підвищення ефективності своєї діяльності на заняттях і в реальних ситуаціях;
• можливість отримувати знання на груповому та індивідуальному рівнях.

Враховуючи зазначені вище умови, при підготовці до заняття з використанням інтерактивних методів навчання вчитель повинен забезпечити ряд процесів, які є важливими умовами його ефективної організації:

• створення позитивного для навчання емоційного клімату і відповідного навчально-просторового середовища;
• керування діалоговою взаємодією всіх учасників навчального процесу;
• організацію продуктивної внутрішньої групової і міжгрупової навчальної діяльності;
• здійснення оберненого зв'язку з аудиторією, аналіз причин успіхів і невдач у спільній діяльності.

Розглянемо більш детально умови і методичні прийоми, які забезпечують ефективне здійснення зазначених вище процесів.

Створення позитивного психологічного клімату

В традиційній практиці навчання основна задача педагога полягає у виконанні навчальних цілей; при інтерактивному навчанні паралельно здійснюються два процеси: навчальний та комунікативний, і результати залежать від позитивного психологічного, емоційного мікроклімату в групі.

Психологічний клімат відображає якісний бік міжособистісних відносин і являє собою сукупність психологічних умов, що сприяють або, навпаки, перешкоджають продуктивній спільній діяльності (якщо симпатії, взаємодопомога, загальна зацікавленість в успіху сприяють продуктивності навчального процесу, то негативні емоції, навпаки, знижують працездатність учасників та ефективність навчальної діяльності).

Важливою умовою позитивної психологічної атмосфери на уроках освітньої галузі Людина і світ є кількість учнів в класі. Переповнення класу може призвести до неможливості ефективної реалізації активних та інтерактивних методів навчання. Ряд психологів і педагогів-практиків вважають, що оптимальна кількість учнів у класі при інтерактивному навчанні не повинна перевищувати 20 чоловік.

Бажано, щоб викладач забезпечив комфортабельну фізичну середу навчання: аудиторії для ігрових занять, дискусій, аутотренінгів, самостійної роботи. За таких умов організація навчального простору є важливим положенням, що обумовлює ефективність використання інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ. Так, наприклад, застосування ряду інтерактивних методів передбачає діалогову взаємодію, при якій співрозмовники знаходяться обличчям один до одного, тому меблі повинні бути розташовані таким чином, щоб була можливість візуального контакту учасників і вільного переміщення в аудиторії. Необхідно також забезпечити адекватне навчальне середовище, по можливості, з використанням комп'ютерної техніки і відповідної навчальної та наукової літератури, до якої учні можуть звернутися у разі необхідності.

У створенні доброзичливої атмосфери і позитивного емоційного фону на уроках освітньої галузі Людина і світ викладачу допоможуть персоніфіковане звертання до учнів, динамічне ведення уроку, використання міміки, жестів, усмішки, почуття гумору [33,18].

Уроки освітньої галузі Людина і світ рекомендується розпочинати зі своєрідної розминки - рухової, емоційної, інтелектуальної, комунікативної тощо. Наприклад, можна запропонувати учням коротко відповісти на питання, передаючи один одному деякий предмет як естафету. Питання повинні спиратися на наявні знання, отримані на минулих уроках, і спонукати до вивчення нової теми. Сприяють створенню потрібної атмосфери такі деталі навчання, як вибір епіграфу до теми уроку, застосування плакатів тощо. Ефективним в цьому плані є обговорення з учнями цілей і завдань уроку, сфери застосування отриманих знань і вмінь з даної дисципліни. Вчителю варто акцентувати увагу учнів на важливості, навіть привабливості даної теми, навести приклади використання.

Рекомендується обговорювати з учнями форми проведення занять та правила роботи по групах. Спеціалісти виділяють наступні форми поведінки в процесі групової взаємодії - правила кооперації і співробітництва:

• у спільній роботі немає акторів і глядачів, всі учні - учасники;
• кожен учасник взаємодії має право на те, щоб його вислухали, не перериваючи;
• слід зрозуміло висловлювати свої думки; висловлюватися безпосередньо по темі, уникаючи зайвої інформації;
• якщо висловлена інформація не зовсім зрозуміла, задають питання, тільки після цього слід робити висновки;
• критикувати потрібно ідеї, а не особистостей;
• мета спільної діяльності полягає не в перемозі певної точки зору, а в можливості знайти найкраще рішення, дізнатися різні думки з конкретного питання [33,19].

Слід зауважити, що в багатьох випадках психологічна атмосфера заняття на уроках освітньої галузі Людина і світ визначається не технічними прийомами, а пріоритетними професійно-особистісними цінностями і установками вчителя. Важливими є гуманістичні, особистісно-орієнтовані педагогічні пріоритети, які задають своєрідну систему координат для вибору тактики і конкретних способів діяльності, тобто визначають вибір інтерактивних методів навчання.

Організація міжособистісного діалогу

Керування діалоговою взаємодією всіх учасників навчального процесу є однією з умов забезпечення ефективного застосування інтерактивних методів навчання, оскільки в основі всього інтерактивного навчання - безпосередній діалог учнів з вчителем, один з одним тощо.

Діалогове спілкування як основний засіб пізнання людиною інших, самого себе і особистісних відношень обґрунтовано в гуманітарній психології (Б. Братусь, С. Братченко, Л. Воробьова).

Діалог являє собою специфічну освітню ситуацію (в широкому значенні - середовище), де відбувається розвиток учня в процесі встановлення ним ситуаційної спільноти зі світом, оточуючими і самим собою.

Діалог виникає на основі суб'єкт-об'єктних відносин, при рівних позиціях вчителя й учнів, і є необхідною умовою звільнення особистості від формалізованого традиційного процесу навчання. Діалогічна взаємодія в на уроках освітньої галузі Людина і світ передбачає встановлення контактів між учасниками на основі їх спільної навчальної діяльності, що включає обмін інформацією, розробку стратегії розв'язання проблемних завдань, взаємосприйняття і взаєморозуміння.

Доцільність використання діалогічної взаємодії зумовлена проявом у діалозі всіх сторін спілкування:

комунікації (обміном інформацією між учасниками діалогу);

інтеракції (взаємодії партнерів по діалогу);

перцепції (сприйняття учасників один одного).

Як зазначає С. Братченко, при цьому важливим є не тільки сам факт міжособистісної взаємодії і спілкування, але й ступінь особистісного залучення до нього, оскільки учень включається у діалог при обговоренні проблем, що мають для нього особистісне значення.

Процес розгортання діалогу починається з постановки проблеми (при на уроках освітньої галузі Людина і світ доцільно використовувати проблемну ситуацію). Далі учням надається можливість самостійного пошуку її розв'язання, виникає, як правило, ряд різноманітних гіпотез та варіантів. Загальне рішення визначається в колективній моделі, яка керується викладачем.

Таким чином, діалог починається тоді, коли виникає необхідність вирішити особистісно значиму для учнів проблему. Діалог володіє особливою цінністю, оскільки являє собою не тільки засіб розв'язання певних проблем, а й одну з важливих умов особистісного росту.

Зазначимо, що хоча основою будь-якого інтерактивного методу навчання є безконфліктність, але іноді виникають конфліктні ситуації, коли стикаються різні точки зору, протиріччя, які негативно впливають на відносини між учнями. Для усунення конфліктних ситуацій доцільно використовувати принцип взаємного підпорядкування, при якому кожен учень в певний момент є експертом, ведучим, а в інший момент, навпаки, підлеглим. Це дозволяє регулювати відносини між учнями, при цьому в одних задовольняючи і корегуючи лідерські домагання, в інших - розвиваючи навички організатора. При розв'язанні конфлікту важливо, щоб протилежні сторони зрозуміли претензії і позиції один одного. В цій ситуації важливою умовою є так зване активне вислуховування, сутність якого - переконатися в правильному розумінні думки протилежної сторони. Важлива роль при цьому належить неформальним засобам спілкування (жестам, міміці). Активному вислуховуванню допомагають: контакт очей; нахил голови в знак уваги; повертання обличчя до співрозмовника.

Не є ефективними при активному вислуховуванні:

негайне заперечення (Так, але...);

зневажливе висловлювання (А, да ну...);

неприйняття почуттів учня, що висловлюється (Ти це серйозно!);

докори (Як ти міг...);

спроби переконання (Краще зробити так...);

інтерпретації (Ти так говориш тому, що...) замість уточнення власних припущень (Тоді ти так висловився, мені здалося, що...);

погляд в бік, а не на співрозмовника;

заперечливе хитання головою;

схрещені перед собою руки.

Активне вислуховування спрямоване на подолання негативного емоційного сприйняття співрозмовника і більш повне сприйняття змісту розмови.

Отже, використання розглянутого принципу дає можливість більш об'єктивно оцінити і зрозуміти запропоновану ситуацію.

Таким чином, успіх і результативність діалогу як основи інтерактивного навчання й умови ефективності використання інтерактивних методів обумовлені:

• організацією простору для діалогу та дискусії;
• підготовчою роботою (підбір матеріалу, своєчасне оповіщення);
• готовністю настроїтися на актуальний стан співрозмовника (зрозуміти і прийняти його);
• нетрадиційною постановкою проблеми (проблемної ситуації);
• дотримання комунікативних прав особистості;
• дотримання позитивних прийомів спілкування (доброзичливих інтонацій, вміння задавати конструктивні запитання тощо);
• прагненням всіх сторін знайти найбільш оптимальне для даної ситуації рішення;
• навичками аналізу й самоаналізу, необхідними для розуміння проходження діалогу [33,20].

Організація групової навчальної діяльності

Використання інтерактивних методів навчання передбачає групову взаємодію (під взаємодією розуміють такі відносини між людьми, при яких вони в процесі розв'язання спільних завдань, впливаючи і доповнюючи один одного, успішно вирішують ці завдання), співпрацю, кооперацію в груповій спільній діяльності. При цьому активність викладача поступається активності учнів, а завданням викладача є створення умов для прояву і реалізації ініціативи учнів.

Дослідник І. Зимня доводить, що в порівнянні з індивідуальною роботою за схемою вчитель-учень міжгрупове співробітництво у розв'язанні тих самих завдань підвищує його ефективність не менше, ніж на 10%.

Сутність групової роботи полягає в тому, щоб учень, здобувши на заняттях у спеціально створених умовах досвід, зміг вдало застосовувати його на практиці (що відповідає сучасній парадигмі компетентності в освіті).

Використання інтерактивних методів передбачає організацію навчальної діяльності учнів в малих групах і мікрогрупах, тому викладачам важливо знати психологічні основи групових процесів. Адже знання особливостей і закономірностей дозволяє зробити роботу групи найбільш ефективною. Науковець К. Левін відзначав, що легше змінити індивідів, зібраних у групу, ніж змінити будь-якого з них окремо.

Поняття група є одним з центральних понять у соціальній психології, яке трактується як людська спільнота, виділена на основі певної ознаки (наявність або характер спільної діяльності, рівень розвитку міжособистісних відносин, особливості організації).

На уроках освітньої галузі Людина і світ учнів об'єднує спільна діяльність, вікові та психологічні особливості.

Інтерактивні методи вимагають певної організації діяльності навчальної групи, а також досить тривалої підготовки, як від учнів, так і від педагогів. Слід починати з поступового використання цих методів, якщо викладач чи учні з ними не знайомі. В цьому випадку доречно створити план поступового впровадження інтерактивних методів. Викладачу доцільно провести організаційне заняття з учнями і розробити разом з ними правила роботи в класі; налаштувати учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних уроків.

Групову роботу варто починати з мікрогруп з двох-трьох осіб. По мірі засвоєння правил роботи склад групи можна збільшувати до 5-7 учнів, розширюючи діапазон можливостей, досвіду і навичок учасників. Але слід враховувати, що при цьому зростає вірогідність виникнення неконструктивної поведінки, дезорганізації, конфліктів; деякі учні можуть залишитися поза увагою вчителя і стати лише спостерігачами на занятті. Зростання групи потребує значних вмінь від учасників, щоб надати кожному можливість висловитися і взяти участь у навчальній діяльності. Чим менше часу виділено на роботу в групі, тим менше повинен бути її розмір. Вчителю варто також пам'ятати: чим більше створено груп, тим більше часу потрібно на представлення результатів групової роботи.

Організація навчальної взаємодії може здійснюватися в мікрогрупах (2-3 учні) і в малих групах (4-7 учнів).

У групах з двох учнів високий рівень обміну інформацією і менше розбіжностей, але вища можливість виникнення напруженості. В групах з трьох учнів присутня небезпека пригнічення більш слабого члена групи. Не зважаючи на це, такі групи є найбільш стабільними, оскільки учасники можуть виступати посередниками, якщо в групі виникають протиріччя.

У групі з п'яти учнів достатня кількість учасників для висловлення різних думок і продуктивного обміну інформацією. В той же час при такій кількості учасників у всіх буде можливість внести свій вклад в роботу, вислухати іншого і бути почутим самому.

Таким чином, в групах з парною кількістю учнів протиріччя владнати складніше, ніж в групах, де кількість учасників непарна. Об'єднання учнів в групи може мати як відносно постійний (проблемна група, яка діє на протязі тривалого часу навчання), так і тимчасовий (група, організована на одне заняття) характер. Збереження стабільного складу групи протягом тривалого часу сприяє досягненню учнями майстерності в груповій роботі, високого рівня співпраці. Хоча у певних ситуаціях доцільно змінювати склад учасників у малій групі. При цьому зауважимо, що зміна кількісного складу групи призводить до зміни форм організації навчання, і, відповідно впливає на вибір інтерактивних методів навчання.

При розподілі учнів за групами рекомендується використовувати по-можливості різні варіанти і способи.

Варіанти розподілу:

• групи з різнорідним складом включають учнів різної успішності, різної статі, різного віку (сильних, середніх і слабких). У різнорідних групах стимулюються творче мислення і обмін ідеями. Учні витрачають більше часу на виклад своєї точки зору, можуть обговорити проблему більш детально і вчаться розглядати питання комплексно. У таких групах встановлюються більш конструктивні стосунки між учасниками, за умови правильного підбору неформального лідера;
• групи з однорідним складом формуються з учнів приблизно однакового рівня успішності (наприклад група тільки сильних учнів, група тільки середніх або слабких). Цей варіант дозволяє використовувати диференційовані за складністю завдання для кожної групи [33,21].

Способи розподілу учнів за групами:

• авторитарний (здійснюється педагогом);
• довільний (учні розраховуються на перший-другий...);
• за бажанням учнів;
• поєднання учнів, що сидять поруч, у групи.

Таким чином, при використанні інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ при груповій роботі слід враховувати наступні рекомендації:

• при створенні атмосфери навчального співробітництва необхідно враховувати, що досвід такої форми спілкування в учнів може бути недостатнім, або взагалі відсутній;
• для організації групової взаємодії доцільно підготувати для кожної групи карточки зі структурою робочого процесу, а також надати учасникам малих груп певні повноваження (обов'язки, ролі);
• застосовуючи інтерактивні методи навчання через нову форму співробітництва, необхідно давати її зразок;
• викладач має враховувати вікові особливості учнів і, контролюючи їх роботу, намагатися не нав'язувати своєї думки;
• в кінці заняття потрібно проаналізувати роботу груп; головний принцип - аналізувати не саму змістову помилку, а хід взаємодії, що призвів до помилки;
• при оцінці роботи груп варто підкреслювати не стільки наявний рівень знань (хоча це також досить важливо), скільки особистісні позитивні якості учнів: толерантність, доброзичливість, ввічливість, відвертість тощо; оцінювати слід тільки загальну роботу групи;
• викладачу важливо аналізувати свою професійну поведінку і свою діяльність під час проведення заняття;
• викладач має переконатися, що учні володіють знаннями й уміннями, необхідними для виконання групового завдання. Брак знань може дезорганізувати навчальний процес - учні не стануть докладати зусиль для виконання завдання;
• інструкції викладача повинні бути максимально чіткими;
• викладач повинен чітко контролювати час виконання завдань в групах (часу повинно бути достатньо для виконання поставленого завдання; продумати, чим зайняти групи, які виконають завдання раніше);
• групова робота має стати правилом, а не радикальним, одиничним відступом від традиційної практики застосування пасивних методів навчання. У той же час не слід використовувати методику роботи в малих групах в тих випадках, коли виконання завдання вимагає індивідуальної роботи.

Отже, найбільш ефективні результати навчання можна отримати при організації роботи учнів малими групами, оскільки за таких умов поліпшується не тільки запам'ятовування матеріалу, а і його ідентифікація, використання у повсякденному житті.

Рефлексивне підведення підсумків на уроках освітньої галузі Людина і світ, коли учні вже активно включаються в суспільну навчальну діяльність, важливо регулярно здійснювати рефлексію. Наскрізна й підсумкова рефлексія заняття є важливою складовою інтерактивного навчання і показником доцільності вибору та застосування інтерактивних методів навчання.

Під терміном рефлексія (від гр. reflexio - звертання назад, відображення) розуміють розумовий (раціональний) процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, стану, здібностей, характеру, відношення до себе оточуючих, своїх завдань, призначення.

В залежності від об'єкту аналізу розрізняють рефлексію групову (проводитися з приводу заняття в цілому, окремого етапу, з приводу діяльності мікрогрупи) та індивідуальну (аналіз своєї поведінки).

Рефлексія процесу навчальної діяльності й отриманого результату виконує ряд важливих функцій, допомагаючи: кожному учаснику - визначити його особистісний рівень; класу (зокрема, групі) - шляхом рефлексії покращити процес здобуття необхідних знань і вмінь, зробити спільну діяльність більш комфортною і продуктивною; викладачу - вдосконалити організацію власної діяльності.

Важливо проводити рефлексію на кожному занятті, і на початкових етапах залучати до неї всіх учнів. Тоді рефлексія буде виконувати функцію не тільки контролю з боку викладача, а й самооцінки, спонукаючи до самоаналізу.

З перших уроків для активізації учнів слід ввести правило трьох не можна:

• не можна говорити, що все вже сказано;
• не можна відмовлятися висловлювати свою думку в класі;
• не можна приховувати за висловлюваннями свій поганий настрій або ворожість до оточуючих [7,21].

Розглянемо позицію викладача при проведенні рефлексії. Зацікавлений в конструктивній і відвертій оцінці викладач повинен передбачати різні точки зору учнів. Іноді висловлюються негативні думки з приводу проведеного заняття (наприклад, неактуальної проблеми, винесеної на обговорення). Спроби припинити подібні висловлення в подальшому призводить до відмови учнів від участі і в аналізі, і в самій груповій роботі. В цьому випадку викладачу необхідно визначити джерело негативної оцінки - проаналізувати ситуацію, врахувавши емоційний стан невдоволеного учня, його вікові й психологічні особливості, а також свою власну діяльність (поведінку, організацію заняття, зокрема, зміст, вибір форми і методів навчання). На етапі рефлексії викладачу також потрібно враховувати, що учні в кінці заняття (особливо, якщо це 4 чи 5 урок робочого дня) втомлені, увага їх розсіюється, вони починають розмовляти між собою, створювати шум.

Завершує етап рефлексії завжди викладач, який, крім інструктивної критики, повинен відзначити позитивні моменти уроку.

Розглянемо приклади проведення експрес-рефлексії.

Попередні підсумки

За 15 хв. до кінця уроку згідно визначених аспектів аналізується пророблена робота. Можуть бути запропоновані, наприклад, наступні питання:

Чого я вже навчився (про що дізнався на уроці)?

Які в мене залишилися питання?

На що слід звернути увагу найближчого часу?

Слід більше...

Слід менше...

Я почував себе на уроці...

Після цього результати виносяться на загальне обговорення. Думки, з якими погодилися всі учні, фіксуються і враховуються викладачем при проведенні наступних уроків.

Примітка: подібне заняття стає не просто формальним, але й сприяє задоволенню інтересів учнів.

Груповий обмін думками

Для підведення підсумків учні збираються в збірні групи по одному від кожної групи (яка працювала на протязі уроку). Члени збірних груп розповідають про результати роботи своєї малої групи. Підведення підсумків завершується вираженням подяки всім учням за активне співробітництво.

Примітки:

• кожен учень повинен бути активним;
• задаються питання, на які відразу ж даються відповіді;
• хоча даний метод вирізняється високою інтенсивністю роботи, часу він потребує не більше, ніж звичайне загальне обговорення.

Таким чином, ефективність використання інтерактивних методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ залежить від емоційного клімату, організації діалогової взаємодії, продуктивної організації внутрішньої групової і міжгрупової навчальної діяльності, здійснення оберненого зв'язку з учнями. Дотримання зазначених умов, у свою чергу, ставить ряд вимог до особистісних та професійних якостей викладача та предметних знань і навичок учнів.

Отже, ефективне використання інтерактивних методів навчання передбачає врахування певних психолого-педагогічних умов і процесів, які знаходяться у тісному зв'язку як між собою, так і з елементами організації процесу інтерактивного навчання (метою, змістом, формами, методами, засобами, результатом), тим самим зумовлюючи його цілісність. Це доводить, що інтерактивні методи навчання доцільно розглядати як структурну одиницю цілісного навчального процесу і використовувати їх у взаємодії з іншими елементами цього процесу.

3. Використання ігрових методів навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ

Поява ігрового методу навчання обумовлена вимогами підвищення ефективності навчання за рахунок більш активного включення учнів у процес не тільки отримання знань, але й безпосереднього їх використання.

Деякі викладачі й учні вважають гру засобом відпочинку й розваги на заняттях, непродуктивним видом навчальної діяльності. Але цінність гри більшою мірою полягає не стільки в досягненні дидактичних цілей, скільки в соціально-психологічному впливі на учасників, які беруть участь в грі, і тих ефектів, які при цьому спостерігаються.

Отже, гра як інтерактивний метод навчання на уроках освітньої галузі Людина і світ дає можливість:

• сформувати мотивацію на уроках освітньої галузі Людина і світ (і тому може бути ефективна на початковій стадії навчання);
• оцінити рівень підготовленості учнів (і для цього може бути використана як на початковій стадії навчання - для вхідного контролю, так і на стадії завершення - для підсумкового контролю ефективності навчання);
• оцінити ступінь оволодіння матеріалом і перевести його з пасивного стану - знання в активне - вміння (і тому може бути ефективна як метод практичного відпрацьовування навичок відразу після обговорення теоретичного матеріалу);
• одержати учням власний досвід діяльності;
• активізувати саморозвиток учнів;
• формувати плюралізм думок і дій, багатоваріантність розумових операцій, інтерес до більш ефективної взаємодії;
• розвивати мислення, вміння аналізувати й прогнозувати.

Використання гри також дає ряд наступних додаткових ефектів (їх відзначають багато дослідників):

• волю: гра не завдання, не борг, не закон, а вільна розважальна дія. За наказом грати не можна, гра йде тільки добровільно;
• руйнування обридлої повсякденності з її утилітаризмом, монотонністю, твердою детермінацією способу життя. Гра - це неординарність;
• вихід в інший стан душі. Гра знімає напругу, в якій перебуває людина в реальному житті, і заміняє її добровільною й радісною мобілізацією духовних і фізичних сил;
• порядок. Система правил у грі абсолютна й безсумнівна. Неможливо порушувати правила й залишатися в грі;
• захопленість. У грі немає часткової вигоди. Вона інтенсивно втягує всю людину, активізує її здібності;
• можливість створити І згуртувати колектив. Привабливість гри настільки велика й ігровий контакт людей один з одним настільки повний і глибокий, що ігрові співдружності виявляють здатність зберігатися й після закінчення гри, поза її рамками;
• елемент невизначеності, що збуджує, активізує мислення, настроює на пошук оптимальних рішень;
• поняття про честь. Для гри не суттєво, хто саме переможе, але важливо, щоб перемога була здобута за всіма правилами й щоб у боротьбі були виявлені з максимальною повнотою мужність, розум, чесність і шляхетність;
• поняття про самообмеження й самопожертву на користь колективу, оскільки тільки «зіграний» колектив домагається успіху й досконалості в грі;
• компенсацію, нейтралізацію недоліків дійсності, протиставляючи світу реальності ілюзорний гармонічний мир - антипод. Гра дає романтизм;
• розвиток уяви, яких необхідно для створення нових ситуацій, правил гри;
• стійкий інтерес до знання, оскільки рольові й ділові ігри створюються методом його моделювання;
• можливість розвивати своє мислення, оскільки необхідно вибудувати інтригу й реалізувати її;
• розвиток психологічної пластичності. Це не одне лише змагання, але й театральне мистецтво, здатність уживатися в образ до кінця;
• радість спілкування з однодумцями. Вона являє собою спосіб групового виховання й утворення;
• орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, програючи їх неодноразово подумки;
• психологічну стійкість. Гра виробляє активне відношення до життя й цілеспрямованість у виконанні поставленої мети;
• право на помилку в процесі навчання, що, у свою чергу, дає можливість не допускати помилки в реальній практиці.

Ігрові методи є інтерактивними й інтегративними, оскільки містять у собі і елементи тренінгу, і розбір конкретних ситуацій, і дискусії - залежно від цілей гри.

У педагогічній літературі немає однозначно прийнятої класифікації навчальних ігор, але за типом процесів (характеристикам, часу проведення, формам і сферам моделювання, ролі ведучого гри, ступеня заданості ролей, формам вироблення рішення учасниками гри, системам оцінювання під час гри) ігри розділяють на три основні категорії:

• ділові ігри (ігри-імітації);
• рольові ігри (ігри-драматизації);
• організаційно-діяльнісні ігри - ОДІ (їх варіанти: організаційно-розумові, моделюючі й проектні ігри).

На уроках освітньої галузі Людина і світ найбільш ефективним є використання рольових ігор.

У цих іграх відпрацьовуються тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляється модель ситуації - п'єса; між учасниками розподіляються ролі з обов'язковим змістом.

Діловий театр. Інсценується поведінка людини в певній ситуації. При цьому учень повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ тієї або іншої особи, зрозуміти його дії, оцінити обстановку й знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання методу інсценування - удосконалювати вміння орієнтуватися в різних ситуаціях, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, установлювати з ними контакти, впливати на їх інтереси, потреби й діяльність, не застосовуючи формальних атрибутів влади, наказу.

Психодрама й соціодрама. Вони досить близькі до виконання ролей й ділового театру. Це також театр, але вже соціально-психологічний, в якому відпрацьовується вміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати, змінювати стан іншої людини й здатність увійти з нею у продуктивний контакт.

На відміну від традиційних методів навчання ділова гра має певні переваги, що характеризують її як метод активного й інтерактивного навчання.

• По-перше, модельовані суспільні відносини забезпечують залучення учня в ситуацію, яка імітується. Будучи суб'єктом соціальних відносин, він здобуває необхідні навички й уміння правильного розв'язання ситуацій, що сприяє інтенсивному розвитку свідомості.
• По-друге, емоційно-творчий пошуковий характер діяльності учнів служить дидактичним засобом розвитку творчого (теоретичного й практичного) мислення, що виражається в здатності до аналізу ситуацій, постановки, рішення й обґрунтування суб'єктивно нових для них завдань; розвиває вміння ефективно взаємодіяти з партнером.
• По-третє, ділова гра розкриває особистісний потенціал учня: кожен учень може оцінити свої власні можливості окремо й у спільній діяльності з іншими учнями. Ігровий метод дозволяє діагностувати не тільки здобуті на уроках освітньої галузі Людина і світ особисті якості учнів, але й типовий розвиток певних ситуацій. Подібні уроки стають своєрідною перевіркою прийомів і методів розв'язання ситуацій, викликають почуття задоволеності та впевненості в собі.

Слід зазначити, що ділову гру як інтерактивний метод навчання рекомендується використовувати лише в старших класах. Це зумовлено тим, що технологія проведення ділової гри передбачає практичну роботу з моделювання різних ситуацій. У широкому значенні під моделюванням розуміється заміна безпосереднього експериментування створенням і маніпулюванням об'єктами (макетами), що заміщають реальний об'єкт вивчення.

Ділова гра як метод містить у собі інші форми активного навчання. Наприклад, у процесі її підготовки й обговорення результатів використовують методи дискусії, аналізу конкретних ситуацій, дії за інструкцією тощо. Таким чином, на основі ділових ігор синтезуються різноманітні методи навчання, і при цьому ефект від використання названих прийомів у комплексі з ігровими засобами значно підвищується.

Спільна діяльність у діловій грі часто має характер рольової взаємодії, здійснюваного відповідно до запропонованими або прийнятими в ході самої гри правилами й нормами. У педагогіці будь-які ігри (ділові, рольові й ін.) пов'язані з певними правилами (умовами) для граючих. Рольова взаємодія в діловій грі робить її схожої на рольову гру.

Рольові ігри

Рольова гра як ігровий метод характеризується наявністю завдання або проблеми й розподілом ролей між учасниками для її рішення. Рольова гра (власне кажучи, гра-драматизація) - це процес, у якому учням пропонується зіграти іншу людину або розіграти певну проблемну ситуацію. Інакше кажучи, рольові ігри являють собою невеликі сценки спланованого або довільного характеру, що відбивають моделі життєвих ситуацій.

Роль і її прийняття є найбільш важливими складовими рольової гри. Виконання ролі являє собою точне, буквальне відтворення діяльності іншої людини (наприклад, учня, викладача, покупця, продавця тощо).

Прийняття ролі здійснюється на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях.

Згідно М. Форвергу, людина може приймати роль через:

присвоєння зовнішніх рис поведінки;

присвоєння норм поведінки;

присвоєння соціальних завдань, передбачених роллю.

Оскільки в рольовій грі учень виконує роль конкретного персонажа, а не свою власну, він може вільно експериментувати й не боятися, що його поведінка буде виглядати нерозумною або неадекватною.

Ознакою, що відрізняє рольові ігри від ділових, є відсутність системи оцінювання під час гри. У рольових іграх дії гравців стимулюються самим ігровим комплексом, у який включаються елементи середовища, зовнішні по відношенню до об'єкту моделювання. Гравці самостійно аналізують сформовану в ході гри ситуацію, за рахунок чого досягається самоорганізація учнів.

Керівник рольової гри, як правило, не є безпосереднім учасником ігрового комплексу. Він - особа за кадром, завдання якого полягає в створенні й підтримці умов, що репрезентують об'єктивну реальність за допомогою опосередкованих ігрових методів: театральних персонажів, газетних публікацій, листів, конференцій тощо.

Рольові ігри безперервні. Це означає, що гра не переривається для обговорення. У рольовій грі немає процедурних засобів, що впливають на гравців, таких, як думка експертів або ведучого. Все це забезпечує певну природність і максимальну заглибленість учасників в ігровий процес. На відміну від інших ігор у рольовій грі залежно від її цілей рішення можуть прийматися і колективно, і індивідуально.

Емоційний ефект рольової гри будується на проживанні учнями нового досвіду в ігровій обстановці, на свого роду відкриттях, які робить людина, беручи участь у грі.

Ігрові дії пов'язані із цільовим аспектом гри. Ці дії можуть задаватися сценарієм, ведучим гри (вчителем), законодавчими чи нормативними документами, а можуть бути сформульовані (обрані) гравцями відповідно до власного бачення ситуації.

Підготовка й проведення рольової гри

Вчителю при проведенні рольової гри важливо враховувати ряд принципів.

. Гра повинна бути значима для учнів. її значимість визначається відповідністю ситуації сфері інтересів учня або особистісному плану.

. Необхідно вибрати такі ситуації, які можуть бути вирішені в рамках уроку. Ці ситуації можна виділити за допомогою інтерв'ю або попередньої діагностики учнів.

. Важливо правильно підібрати осіб, які будуть брати участь у грі. Керувати грою повинен вчитель.

Механізм проведення рольової гри (гри-драматизації)

1. Вчитель повідомляє тему гри, знайомить з ігровою ситуацією, висвітлює значимість запропонованої ситуація.

. Дається інструкція про хід гри. При цьому слід переконатися, що всі розуміють її правильно, тому що свої невдачі учні часто пояснюють нечіткістю інструкції.

. Розподіляються ролі, іноді учні відмовляються від запропонованих ролей, для цього необхідно мати запасні варіанти. На початковому етапі застосування даного методу краще не пускати ситуацію на самоплив. Якщо залишаються незайняті в грі учні класу, то їм можна дати завдання: стежити за вербальною й невербальною поведінкою учасників рольової гри, спостерігати, як вони взаємодіють, як вирішують поставлене перед ними завдання.

. Ще раз формулюється проблема, яку потрібно вирішити. Після цього організується ситуація, розмічається простір і вводяться ролі. У рольових іграх учням надається можливість:

• показати існуючі стереотипи реагування в подібних ситуаціях;
• розробити й використати нові стратегії поведінки;
• усвідомити й перебороти свої внутрішні побоювання й проблеми.

Активні учні діють відповідно до своїх ролей і отриманої інформації.

В ході рольової гри спостерігачі, а також вчитель не втручаються в дії учасників, але ведуть записи для наступного коментування.

. Підведення підсумків проводиться на основі емоційно пережитих учнями суджень, фіксується реакція кожного з учасників. Вчитель викладає факти, відомості, зіставляючи їх з емоційними реакціями гравців.

Роль викладача в грі

У ході підготовки й проведення гри від педагога потрібно чимало власних зусиль, що виводять його за рамки звичайної учительської поведінки. Практика проведення ігор показує, що вчителю доводиться виступати як виконавець цілого ряду ролей. За аналогією зі спортивними іграми М. В. Кларин приводить деякі з них.

Інструктор. Роль, яка виконується на підготовчій стадії гри. Ціль - передача правил гри, прогнозування наслідків ігрових дій. Практика показує, що інструктування краще звести до мінімуму, оскільки більшість правил учні засвоюють лише в ході гри.

Рефері. Роль, що виконується і на підготовчій стадії, і під час гри. Ціль - підтримка гри через забезпечення дотримання ігрових правил.

Тренер. Роль, що бажано виконувати на підготовчій стадії. Ціль - тренування гравців до виконання ролей.

4. Поєднання інтерактивних методів з традиційними на уроках музичного мистецтва

Метод проектів не є принципово новим у педагогічній практиці, але, разом з тим, його сьогодні відносять до педагогічних технологій XXI століття як такий, що передбачає вміння адаптуватися у світі, що стрімко змінюється, постіндустріальному суспільству. «Кинутий уперед» - є точним перекладом слова «проект».

Робота за проектними технологіями дає неабиякий позитивний заряд енергії для розвитку творчих здібностей учнів, а ще - стимулює пошукову діяльність щодо реалізації особистості, яка намагається самостверджуватися.

Учитель має навчити учнів мислити, розмірковувати, досліджувати, робити висновки, обґрунтовувати та відстоювати свої думки. За таких умов найдоцільнішим та найактуальнішим є використання в навчанні та вихованні методу проектів, специфіка та особлива важливість якого полягає в підготовці особистості до реального життя, до співробітництва, до самостійного навчання, пошуку та використання інформації. Тобто школа повинна перестати бути лише підготовчою сходинкою до життя, вона мусить злитися з життям.

Сутність методу проектів можна було б висловити одним дуже влучним прислів'ям: скажи мені - і я забуду, покажи мені - і я запам'ятаю, залучи мене - і я навчуся, тобто, проектне навчання створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію до навчання, сприяє розвитку їх інтересів та інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з майбутнього самостійного життя, які проектують у навчанні [13,48].

Аналіз методу проектів як системи навчально-виховної роботи дає змогу стверджувати про те, що він відіграв і відіграє значну роль у розв'язанні проблеми оновлення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі.

Виниклий з ідеї вільного виховання на початку минулого сторіччя в США метод проектів увібрав у себе ідеї гуманістичного напрямку у філософії й освіті. Дж. Дьюї і його учень В.X. Кілпатрик запропонували будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня.

Російськими педагогами основи проектного навчання розроблялися практично паралельно з американськими. Невелика група педагогів-дослідників під керівництвом С.Т. Шацького працювала над проблемою впровадження проектного методу в практику навчання, уже починаючи з 1905 року. Особистий інтерес того, хто навчається, у даній діяльності, був необхідною умовою успішної роботи. Проблема мала бути з реального життя й бути знайомою і значимою для дитини. Для її вирішення необхідні як раніше отримані знання, так і ті, що тільки мають бути набуті. Учитель-консультант керує проектною роботою, спрямовуючи пошук учнів у потрібне русло й підказуючи джерела інформації Але в 1931 році цей метод був засуджений у нашій країні. У закордонній же школі він розвивався активно й досить успішно. Але й у нас, як відзначає в одній зі своїх статей заслужений учитель РФ Є.С. Абелюк, «проектна діяльність органічно розвивалася усередині педагогічного процесу задовго до того, як про неї заговорили офіційно. Коріння відродження дослідницьких проектів учнів йде у досвід гурткової роботи, що давала можливість втілити мрію творчо працюючого вчителя - викладати за власною програмою без суворої сітки годин, пробувати різні підходи й форми занять, відкидаючи те, що не задовольняє». Сьогодні ми повертаємося до методу проектів на новому етапі.

Отже, в основі методу проектів лежить креативність, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі й самостійно конструювати свої знання.

Діяльність учнів може бути індивідуальною, парною або груповою. Робота виконується протягом певного (заданого) відрізка часу й спрямована на розв'язання конкретної проблеми. Основні умови застосування методу проектів зводяться до такого:

. Існування значимої проблеми, що вимагає розв'язання шляхом дослідницького (творчого) пошуку й застосування інтегрованого знання.

. Значимість передбачуваних результатів (практична, теоретична, пізнавальна).

. Застосування дослідницьких (творчих) методів при проектуванні.

. Структурування етапів виконання проекту.

. Самостійна діяльність учнів у ситуації вибору.

Нині можна констатувати, що алгоритм проектної діяльності досить добре відпрацьований.

Розробці цього напрямку присвячені роботи М.Б. Павлової, Є.С. Полат, П.С. Лернера, В.Д. Симоненко, І.Д. Чечель, Ю.Л. Хотунцева, І.А. Сасової, М.Б. Романовської, Е.А. Фураєвої та ін.

При оволодінні вчителем методом проектів необхідно насамперед розуміння того, що проекти можуть бути різними. Типологія проектів (запропонована Є.С. Полат) може бути умовно визначена за такими ознаками (рис. 2.1.) [6,24].

Рис. 2.1 Типологічні ознаки проекту

інтерактивний міжособистісний інформаційний навчальний

За кількістю учасників проекти можуть бути індивідуальні, парні й групові. Проект може бути короткостроковим (розроблений на декількох уроках); середньостроковим (від тижня до місяця); довгостроковим (від одного до декількох місяців).

Проект може не займати всі уроки повністю. Усе визначає вчитель: структурує кожний свій урок відповідно до логіки пізнавальної діяльності й тематики, передбаченої програмою навчання. Тому певні етапи роботи над проектом можуть займати лише частину уроку. Якщо задумано великий, розрахований на тривалий проміжок часу проект, то, швидше за все, треба говорити про проект у позаурочній діяльності. Зрозуміло, частина проекту тематично й за змістом прив'язана до програмного матеріалу, може виконуватися на уроках. Більше того, обговорення методів дослідження, а також результатів, включаючи проміжні, рекомендується проводити саме на уроках.

Одним з найбільших ускладнень, що часто зустрічаються при застосуванні методу проектів є те, що вчителям не відразу стає зрозуміла ідея навчання через проектну діяльність. Багато хто виходить із того, що треба спочатку пройти всю програму, а потім мати спеціальний час на проект. Але іноді такого часу немає. У цьому випадку вчитель визначає ряд тем, які виносяться на самостійне вивчення в ході виконання проектів. Учні здійснюють пошук інформації зі своєї проблеми й у ході вироблення рішення самостійно освоюють ряд тем навчальної програми. Це відбувається нібито поволі, у ході практичної діяльності. Учитель - лише консультант. Однак досвід застосування такого підходу показує, що він може нести в собі небезпеку теоретичних вад у знаннях учнів, якщо не передбачається час на узагальнення й контроль самостійно пройдених тем. Якщо у випадку, коли ряд тем виноситься на самостійне вивчення в ході виконання проекту, не можна закінчувати курс лише захистом проектного завдання, обов'язково треба відводити час на узагальнювальне теоретичне заняття [8,55].

Проект є творчою роботою, але не всяка творча робота є проектом. Творча робота - більш вільний вид діяльності ніж проектування. Він не передбачає такої чіткої структури в роботі. На жаль, учителі плутають ці типи завдань. Наприклад, як керівники проектів, вони іноді випускають з уваги обов'язковий перший крок - визначення проблемного поля, виявлення якоїсь потреби, що повинна бути задоволена в результаті роботи. «Знайди потребу й задовольни її» - ось девіз проектної діяльності учня. Якщо у формулюванні теми проекту не позначена проблема, а просто дається завдання виготовити якийсь об'єкт, то наступний процес не можна вважати проектною діяльністю. Але це може бути самостійною творчою роботою. Виконання проектного завдання для школяра обов'язково повинне бути сполучене із самостійним розв'язанням проблеми й здійсненням обґрунтованого вибору з ряду альтернативних варіантів з наступною рефлексією. У цьому полягає принципова відмінність проекту від просто творчої роботи.

На основі психолого-педагогічного аналізу можна запропонувати наступну класифікацію проектів:

Таблиця 2.1

Пояснення: дослідницький тип - чітко продумана структура, визначення мети, актуальність проекту для всіх учасників проекту, соціальна значущість, продумані методи роботи; творчий тип - як правило не має чітко визначеної структури, він розвивається, підкоряється інтересам учнів в кінцевому результаті праці; ігровий тип - структура залишається відкритою до його закінчення, учасники беруть на себе певні ролі. Результат визначається або на початку, або в кінці проекту; інформаційний тип - збір інформації, аналіз і узагальнення фактів, чітка структуризація проекту, мета проекту, предмет інформаційного пошуку; проектно-орієнтований тип - чітко визначається результат діяльності, продумана структура з визначенням діяльності і функції кожного учня, координація діяльності, зовнішня оцінка проекту. У виконанні проекту виділяють три взаємопов'язані етапи: організаційно-підготовчий (передпроектний), пошуковий (власне проект), підсумковий (завершальний).

Важливим для створення проекту є вибір теми, при цьому треба враховувати: важливість і актуальність проблеми, зацікавленість учасників проекту, обґрунтованість практичного рішення.

Таблиця 2.2

Захист проекту. Рекомендується складати сценарій захисту. Зразкова схема захисту може виглядати так:

. Постановка проблеми, її актуальність.

. Висловлення гіпотези, аргументація її положень.

. Основна частина. Етапи роботи над проектом, отримані результати, їх короткий аналіз.

. Висновки. Результати рефлексивної оцінки проекту.

5. Відповіді на питання інших груп (дискусія).

Для захисту повинні бути розписані ролі учасників проекту.

Таблиця 2.3

Орієнтовний план уроку:

. Організаційний момент (2 хв.)

. Актуалізація знань і мотивація їх застосування в рішенні проектних завдань (8 хв.)

. Захист проекту (групи - 10-15 хв. - залежить від кількості груп)

. Відповіді на питання (дискусія) (по 5 хв. на кожний проект)

. Підбиття підсумків уроку, виставлення оцінок (10 хв.) Оцінювання проекту. Як справедливо зазначає П.С. Лернер, «оцінювання творчості завжди драматичне й суперечливе. У всякому випадку не варто абсолютизувати правильність оцінювання» [3, 32].

Звідси випливає як мінімум те, що оцінка проекту повинна бути інтегрованою. Вона складається з оцінок етапів виконання проекту (від формулювання проблеми до отриманого результату) і результатів захисту проекту.

Великою перевагою проектної діяльності є вміння, які набувають учні, а саме:

• планувати свою роботу, попередньо прораховуючи можливі результати;
• використовувати багато джерел інформації;
• самостійно збирати й накопичувати матеріал;
• аналізувати, зіставляти факти, аргументувати свою думку;
• приймати рішення;
• установлювати соціальні контакти (розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним);
• створювати «кінцевий продукт» - матеріальний носій проектної діяльності (доповідь, реферат, фільм, календар, журнал, проспект, сценарій), підготувати цикл занять з тем, які зацікавили б учнів середніх класів;
• представляти створене перед аудиторією, оцінювати себе та інших.

Проектна діяльність на уроках мистецьких дисциплін дозволяє учням зрозуміти зміст предмета, розкрити як теоретичні, так і практичні проблеми курсу.

Акцент у роботі учнів переноситься на розвиток творчого і критичного мислення, уміння працювати з інформаційними джерелами, різними видами проектної документації; формування в учнів навичок проектної діяльності, уміння здійснювати аналіз та оцінку виконаної роботи, свідомо обирати ті чи інші техніки виконання роботи, технічні засоби; уміння проводити аналіз і оцінку процесу й результату праці. Школярі беруть участь у різних видах діяльності: ігровій, навчально-пізнавальній, ціннісно-орієнтаційній, предметно-перетворювальній, трудовій, соціально-комунікативній [14,112].

Реалізація методу проектів на практиці веде до зміни позиції вчителя. Із носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх учнів. Змінюється психологічний клімат в класі, оскільки вчителю доводиться переорієнтовувати свою навчально-виховну роботу і роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності пошукового, дослідницького, творчого характеру.

5. Інтерактивні методи навчання на уроках музики з використанням інформаційних технологій

Докорінні зміни, що відбуваються нині в українському суспільстві, зокрема і в освіті, вимагають глибокої перебудови педагогічної та психологічної науки відповідно до нових реалій сучасного життя.

Характерною ознакою нашої епохи є перехід суспільства від індустріального стану розвитку до постіндустріального, а нині - до інформаційного. Запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних технологій відкриває нові шляхи й надає широкі можливості для подальшого загального та професійного навчання, всебічної активізації творчих, пошукових, особистісно зорієнтованих форм організації навчання.

Сучасні компютерні технології у мистецькій освіті учнів базуються на ідеї їх інтеграції з традиційними навчальними методиками.

Педагогічний досвід показує, що використання інформаційних технологій на уроках музики сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості дитини, насамперед розвитку її творчих здібностей. На уроках музики гармонійно поєднуються знання компютерної грамоти з музикою, образотворчим мистецтвом, літературою, і, як результат цього поєднання, створюються унікальні творчі направлення (компютерний малюнок, живопис, графіка, декоративний дизайн тощо).

Використання у процесі навчання методу проектів допомагає розкрити процес створення дитиною творчої роботи від задуму до втілення, є можливість побудувати нестандартний урок: урок-мандрівку, малювання в уяві образів, навіяних чарівною музикою та розповіддю педагога, виконання композицій з імпровізуванням, формою, обємом, трансформацією кольору, тону, графічного ритму.

Запровадження інформаційних технологій на уроках музики забезпечує вирішення завдань всебічного розвитку природних, творчих здібностей учнів, а саме:

• фантазії і художньої уяви;
• асоціативного сприйняття і мислення на основі художнього і музичного матеріалів;
• розуміння поняття ритму в природі і мистецтві;
• відчуття простору, форми, контрасту, динаміки, кольорової палітри.

Використання компютера на уроці створює можливості для розвитку зорової памяті, фантазії, формування у дітей естетично-гармонійного світосприйняття.

Сучасні інформаційні технології сприяють засвоєнню знань на основі моделі навчальної комунікації «учитель - компютер - учень», що є ще одним дидактичним засобом організації навчального процесу, підтверджує необхідність вивчення мистецьких дисциплін за допомогою методів алгоритмізації навчальних дій та інтеграції каналів передавання інформації, порядку навчальних дій на основі наочно-ілюстративної системи знань засобами технології мультимедіа. Цей підхід є надзвичайно ефективним у підготовці та проведенні уроків музики.

Використання інформаційних технологій дозволяє залучити учнів до такої діяльності:

• створення творчих робіт;
• пошукової роботи під час вивчення народної творчості, української музичної культури, творчості композиторів світу тощо;
• оформлення результатів своїх досліджень у вигляді методу проектів за певними темами [14,113].

У сучасній методиці вже наявні різні види розроблень, які рекомендовано до впровадження у процесі вивчення музики у школі (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4

Структура компютерних засобів, рекомендованих для використання на уроках музики

Найбільш зручним засобом для створення уроків з мультимедійним супроводом є програма Microsoft Power Point, особливо зручною вона є під час подання нового матеріалу. Наприклад, у процесі вивчення теми «Наші великі сучасники» значну допомогу і учням, і вчителям надають ресурси мережі Інтернет. Її використання дає можливість швидко знаходити й користуватися додатковою інформацією у підготовці до уроку. Зацікавлення у дітей викликає можливість взяти участь у зазначеному процесі. Одержання та опрацювання учнями різноманітної музичної інформації через Інтернет стає поширеним напрямом розвитку їх пізнавального інтересу до музики, а також однією із форм вивчення світового музичного мистецтва. Завдання для пошуку в Інтернеті є такими: прочитання статей, текстів, художніх творів, прослуховування музичних фрагментів. Мета такої роботи з учнями полягає в наступному: прослідкувати, в який спосіб мережа може сприяти розвитку дитячої уяви, і захопити школярів бажанням знаходити, працювати і насолоджуватися музичними творами.

Використання інформаційних технологій сприяє закріпленню інтегрованих знань та формуванню вмінь, набутих на уроках музики, образотворчого мистецтва, літератури, які надихають на створення власного творчого доробку, дозволяють учителю музики контролювати художньо-творчий розвиток учня, формувати спеціалізовані знання у процесі виховання особистості в музиці, реалізувати можливості сучасних засобів навчання.

Висновки

У курсовій роботі проаналізовано методику поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках в початковій школі. Для цього було подано змістову та структурну інтерпретацію понять метод навчання та інтерактивний метод навчання. У ході дослідження розглянуто особливості використання найбільш поширених інтерактивних методів та їх практичне застосування на прикладі уроків освітньої галузі Людина і світ та музичного мистецтва.

На основі проведеного дослідження було теоретично і практично обґрунтовано можливість ефективного поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними за певних психолого-педагогічних умов.

Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити наступні висновки:

. Розглянуті в курсовій роботі способи активізації пізнавальної діяльності учнів, які засновані на інтеракції, цілком співвідносяться з відомими педагогічними технологіями, наприклад, з колективним підходом в навчанні B.C. Дьяченка (всі навчають кожного і кожен навчає всіх), технологією заглиблення тощо. Тобто ідеї інтерактивного навчання вже знаходять своє втілення в педагогічній теорії і практиці, але вони ще не склалися у цілісний системний підхід і чіткий технологічний опис цілей, механізмів, оцінки результатів.

. Розглянуті методи інтерактивного навчання можуть бути значною мірою розширені. По-перше, застосування в різних формах навчання надає їм додаткові відтінки. По-друге, одні з них можуть виступати частиною інших. По-третє, багато з перерахованих методів та методик являють собою складний комплекс дій, і їх можна використовувати не тільки цілісно, але й частково.

. В роботі теоретично і практично обґрунтовано, що інтерактивні методи і методики можуть застосовуватися не лише на практичних заняттях, в експериментальних (інноваційних) програмах і курсах. Їх доцільно використовувати і в традиційному навчальному процесі з врахуванням певних психолого-педагогічних умов. На уроках освітньої галузі Людина і світ ці методи та їх елементи доречно включати в різноманітні форми занять: традиційні уроки доповнювати дискусіями, дебатами, роботою в мікрогрупах, ігровими методами, тренінговими вправами тощо.

Використання інтерактивних методів навчання наповнює новим змістом уроки в початковій школі оскільки вони відкривають широкий простір для творчості, самостійної роботи учнів, підвищення рівня їх соціалізації. Водночас слід зазначити, що нові інтерактивні методи навчання не можна абсолютизувати.

Інтерактивні методи навчання також мають свої вади. При використанні деяких з методів учитель практично не може контролювати рівень підготовки і глибину знань кожного учня, отже, не може точно оцінити зусилля кожного члена групи. Усвідомлення невідповідності затрачених зусиль отриманій оцінці, необов'язковості перевірки вчителем кожного виконаного завдання нівелює інтерес до роботи взагалі і групової роботи, зокрема. Немає впевненості і в тому, що кожен учень правильно зрозумів тему.

. Використання інтерактивних методів навчання змінює вимоги до роботи педагога як на етапі підготовки до заняття, коли потрібно підготувати велику кількість матеріалу (текстів, карток), так і під час самого заняття. Найбільш важливими якостями і вміннями викладача, який успішно працює в інтерактивному режимі, стають: комунікабельність, розвинуті комунікативні вміння, які дозволяють знайти підхід до кожного учня, зацікавлено і уважно вислухати його, бути природним, толерантним; вміння організовувати навчальне середовище, яке сприяє діалогу, вести діалог, аналізувати і коректувати хід обговорення в класі; використовувати підтримуючі прийоми спілкування; зберігаючи свій авторитет, допомагати учням не потрапляти під його залежність, яка сковує їх мислення, а проявляти самостійність в інтелектуальній поведінці; вміння створювати спеціальні ситуації, які сприяють інтеграції зусиль для рішення поставленої задачі тощо.

Володіння інтерактивними методами і формами роботи ефективне не тільки під час навчальних занять, але і безпосередньо в професійній діяльності самого вчителя. При використанні інтерактивних методів, основаних на навчанні через взаємодію, відтворюються ситуації, взаємовідносини і задачі, характерні для повсякденної діяльності спеціалістів, які працюють з людьми.

. На уроках має домінувати активна модель навчання. Це хоч і вимагає від учителя дуже високого рівня інтенсифікації праці та професіоналізму, проте дає можливість реально співпрацювати з кожною дитиною, використовуючи індивідуальний і диференційований підхід. Поєднання активної моделі навчання з елементами інтерактивної і пасивної дасть бажаний результат у досягненні оптимального рівня знань, умінь і навичок учнів.

Список використаних джерел

1. Гаркавенко Л., Станішевська Н. Джерела емоцій та почуттів // Початкова освіта, - 2010. - №3 - 26-27 с.
2. Гончаренко С.У.Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.
3. Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодших школярів засобами природи // Рідна школа - 2006. - №11. - с.46-49
4. Гуз К.Ж., Ільченко В.Р. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів // Рідна школа. - 2009. - Лютий. - № 2 (877). - С 11-13.
5. Гріневич І.І. Використання інтерактивних методів навчання на уроках галузі Людина і світ // Рідна школа. - 2006. - № 3. - С 11-13.
6. Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения / Вячеслав Валерьянович Гузеев. - М.: Народное образование, 2001.- 128 с.
7. Демченко О. Реалізація основних підходів, методів та форм організації самостійної роботи у сучасній педагогічній практиці // Рідна школа. - 2006. -Липень. - № 7 (918). - С 19-21.
8. Державний стандарт базової та повної середньої освіти (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 року №24) // Початкова освіта - 2006. - №2. - с.12-13
9. Дичківська І.В. Інноваційні педагогічні технології. - К., 2004. - 225 с.
10. Друзь З.В. Пізнавальні завдання з ознайомлення з навколишнім світом у 1-2 класах. - К., 2010. - С. 11-17.
11. Єремєєва В.М. Технологія вивчення основ дидактики: Методичні рекомендації для викладачів і студентів вищих педагогічних навчальних закладів. - Житомир: Житомирський педагогічний університет, 2008. - 52 с.
12. Ільченко В.Р., Гуз К.Ж., Ільченко О.Г., Водолазська Т.В. Викладання довкілля в початковій школі. Загальні питання. Посібник для вчителів. - Полтава: НМЦІЗО, 2012. - С.21-29.
13. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2004. - 304 с.
14. Кларин М.В. Интерактивное обучение - инструмент освоения нового опыта/ М.В. Кларин // Педагогика. - 2008.- №7 - С.12-19.
15. Клименко В.В. Розвиток почуттів // Рідна школа. - 2006. - №1-2, 3-4. - с.36-38
16. Комар О. Викладання за інтерактивними технологіями // Рідна школа: Наук. - педагогічний журнал. - 2006. - Жовтень. - №10 (921). - С 48-51.
17. Малявко В.О. Концепція виховання творчої особистості. -К.: Либідь, 2000.
18. Методичні рекомендації до використання інтерактивних методів // За матеріалами Україно-Британського проекту «Навчання діловій активності учнів ПТНЗ», досліджень у Центрі навчання діловій активності м. Донецька. - Житомир, 2009. - 13 с.
19. Миронов А.В. Методика изучения окружающего мира в начальных классах. - М., 2002. - 360 с.
20. Освітні інноваційні технології у процесі викладання навчальних дисциплін / За ред. О.А. Дубасенюк: Зб. наук.-метод. праць. - Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004.-261 с
21. Панина Т.С. Современные способы активизации обучения: Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений / Т.С. Панина, Л.Н. Вавилова; Под ред. Т.С. Паниной. - М.: Издательский центр «Академия», 2006. - 176 с.
22. Педагогический словарь / Под ред. Г.М. Воловникова и др. - В 2 т. Т.2. - М.: Академія педагогічних наук, 1960 - 768 с.
23. Педагогический энциклопедический словарь / [сост. Бим-Бад Б.М.].- М., 2002.- 528 с.
24. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2009. - Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.
25. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: / О.І. Пометун, Л.В. Пироженко.- К.: Видавництво А.С.К., 2008. - 192 с.
26. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О.А. Дубасенюк, А.В. Іванченка. - Житомир: Житомир, держ. пед. ун-т, 2012. - 483 с.
27. Проблеми методов обучения в современной обшеобразовательной школе/ Под ред. Бабанского Ю.К., Зверева И.Д., Моносзона Е.Й. - М.: Педагогика, 2000.
28. Психология. Словарь / Под общ.ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. И доп. - М.: Политздат, 1990. - 494 с.
29. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка, - К.: А.П.Н., 1999 - 216 с.
30. Симоненко В.Д. Современные педагогические технологии: уч. пособ. / В.Д. Симоненко, Н.В. Фомин. - Брянск: Издательство БГПУ, 2001. - 395 с.
31. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К., 2008. - С 121-189.
32. Шушара Т. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів - вимога сьогодення // Рідна школа. - 2007. - Лютий. - №2 (877). - С 11-13.
33. Яворенко Л.О. Перехід від інформаційного до інтерактивного навчання // Педагогічна Житомирщина. - 2006. - №2 (32). - С 18-21.

Додаток А

Урок узагальнення знань про пори року

Мета: закріпити і систематизувати знання учнів про пори року.

Обладнання: може бути використана та наочність, з якою вчитель працював протягом року. Обов'язково повинні бути на уроці календарі, діафільми «Рослини в різні пори року», «Тварини в різні пори року».

Хід уроку

І. Підбивання підсумків спостережень за травень місяць. Бесіда про зміни, які відбулися в природі у травні місяці, з'ясувати, чому вони відбулися. Перевірка знань учнів про літо

? За різними видами наочності учні розповідають про ознаки літа (високо на небі Сонце, жарко, дме ласкавий вітер, небо переважно безхмарне; дозрівають овочі, фрукти, хліба; тварини вигодовують малят; механізатори збирають урожай пшениці, жита, ячменю; тваринники заготовляють худобі корм на зиму).

IV. Систематизація та закріплення знань про пори року

? Про які пори року ви довідалися на уроках природознавства? Чому на зміну одній порі року приходить інша? Яка пора року була найхолоднішою? яка найтеплішою? В яку пору року було найбільше ясних днів? В яку - похмурих? Чому протягом року змінювались опади? В яку пору року днів з опадами було найбільше? Чому пізньої осені замерзли річки, озера, ґрунт? Чому навесні розтавав сніг? Ґрунт? На річках лід?

(Підводячи підсумки відповідей учнів, учитель зазначає, що зміни в неживій природі викликали зміни в рослинному і тваринному світі та праці людей.)

1. Перегляд діафільму «Рослини в різні пори року»

а) Бесіда за його змістом

? Як змінюються рослини, коли настає похолодання? А коли потепління? Як ви охороняли рослини?

. Перегляд діафільму «Тварини в різні пори року»

а) Бесіда за його змістом

? Як змінювалось життя комах, птахів, звірів протягом року? Що ви робили для охорони тварин?

(Після чого узагальнюються знання дітей про працю людей протягом року. )

? Чим займалося населення нашої місцевості протягом року в полях, садах, парках, на городах, луках, на тваринницьких фермах? Розкажіть про вашу допомогу дорослим протягом року.

V. Активний відпочинок дітей

. Відгадування загадок, перевірка спостережливості, уваги, кмітливості

? Відгадайте: «Впаде з неба - не розіб'ється, впаде у воду-розпливеться» (Сніг). «Мене частенько просять, ждуть, а тільки покажусь - ховатися почнуть» (Дощ).

2. Завдання на спостережливість

(Учитель демонструє таблицю, на якій зображено краєвид або репродукцію з картини із зображенням будь-якої пори року. Потім таблицю ховає, а учні повинні сказати, що на ній було зображено. Переможцем стане той, хто більше назве елементів.)

3. Гра «Хто зайвий»

(Учитель демонструє гербарні аркуші або гілочки кількох дерев і одну трав'янисту рослину. Хто буде уважний і помітить рослину іншої групи, той перемагає. Можна запропонувати тварин, активних узимку, і одну, що впадає в сплячку, показати зайця-біляка, ласку, лисицю і ховраха. На цьому уроці доцільно запропонувати хвилинку поезії. Учні розповідають вірші про ту чи іншу пору року. У цей час можна включити музику, яка б відображала дану пору року.)

VІ. Повідомлення домашнього завдання

? Продовжувати спостереження за ознаками літа, включатися в посильну працю по догляду за рослинами, взяти участь в операціях «Суничка», «Колосок», «Загартовувати свій організм».

Додаток Б

Предметний урок на тему «Рослини навесні»

Мета. Продовжити формування в учнів поняття «рослина - частина живої природи», показати залежність рослин від неживої природи, виховувати бережливе ставлення до рослин у природі.

Обладнання: гілки ранньоквітучих дерев, кущів (вільхи, верби, ліщини), трав'янисті рослини (кульбаба, мати-й-мачуха та ін.).

Таблиці: «Весна», «Ранньоквітучі рослини», роздавальні картки, ілюстрації з журналів, листівки.

Хід уроку

І. Актуалізація чуттєвого досвіду учнів

? Яка настала пора року? Які зміни ви спостерігали в неживій природі? Чому вони відбуваються? Які зміни відбулися з рослинами? Чому? Які ще зміни відбулися у живій природі? чому? (Відповіді учнів учитель уточнює під час бесіди і демонструє відповідні ілюстрації.)

ІІ. Мотивація навчання

? Чому навесні так дружно пробуджується природа? Чому над пахучими квітами кружляє безліч комах?

ІІІ. Повідомлення теми і завдань уроку

Вчитель звертає увагу учнів на те, що знання про зміни у рослин навесні допоможуть їм краще пізнати існуючі у природі взаємозв'язки і залежність рослин від таких факторів, як сонячне освітлення, потепління повітря, збільшення вологи в ґрунті та інше, а також краще пізнати рослинність рідного краю, відчути насолоду від її краси. Дає завдання під час прогулянок стежити за пробудженням рослин, намагатися якомога більше помічати змін, які відбуваються у рослинному світі. Це дасть змогу учням щодня «відкривати» для себе таємниці природи.

Рис. 1. Ранньоквітучі трав'янисті рослини: 1 - підсніжний; 2 - проліска; 3-анемона; 4 - медунка; 5 - ряст; 6 - сон; 7 - первоцвіт

ІV. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу

. Робота з натуральними об'єктами

? Назвіть рослини, які лежать на ваших партах. Розкладіть їх у такій послідовності: дерева, кущі, трав'янисті рослини. У якому стані перебувають рослини? Пригадайте екскурсію в природу взимку. Який вигляд ці рослини мали взимку? Чому відбулися такі зміни у рослин? Від яких умов залежить життя рослин? (Після цього увагу учнів переключають на вивчення зовнішньої будови спочатку дерев, а потім кущів і трав.)

? Знайдіть гілочку вільхи, підніміть її. За якими ознаками ви її відрізнили від інших рослин. Розкажіть про зовнішній вигляд гілочки вільхи. Які бруньки ще не розкриваються на гілочці? Що з них розів'ється пізніше? Розгляньте гілочку верби. Який вигляд мають суцвіття у цієї рослини? Порівняйте суцвіття вільхи і верби. Що між ними спільного? Чим вони відрізняються? Рано навесні зацвітають і трав'янисті рослини, розгляньте їх. Знайдіть рослину мати-й-мачуха, розкажіть про її зовнішній вигляд.

( Вчитель звертає увагу учнів на особливість листків, квітів, зібраних у суцвіття. Далі учні розглядають інші трав'янисті рослини. Порівнюють і знаходять між ними ознаки спільного і відмінного.)

2. Робота з таблицею «Ранньоквітучі рослини»

? З метою охорони ранньоквітучі трав'янисті рослини збирають без підземних органів. Під час вивчення крім роздавального матеріалу доцільно використовувати і таблицю, за якою діти зможуть ознайомитися із зовнішнім виглядом рослини. Діти розглядають і дізнаються з таблиці, що у мати-й-мачухи є підземне стебло - кореневище, у підсніжника - цибулина, а у рясту є бульба. Діти відмічають красу перших квітів.

.Розповідь вчителя

? Увага учнів звертається на те, що у всіх підземних органах рослин, які розглядали учні , на таблиці, влітку відбувається накопичення поживних речовин. Навесні пригріє сонечко, розтане сніг, вбере в себе воду, ґрунт і віддасть її корінцям рослин. Вода має чудову властивість розчиняти поживні речовини. Вони і є однією з умов, завдяки якій рослини швидко починають рости і розвиватися. Ось вони і зацвіли, хоч сніг не весь ще розтанув.

4. Робота з підручником

(Учням пропонується прочитати статтю і розглянути малюнок.)

V. Підсумок уроку

VII. Повідомлення домашнього завдання

? Підготуйте відповіді на запитання, спостерігаєте за змінами в природі.

Додаток В

Комбінований урок на тему «Тварини лісу. Охорона лісу»

Мета: продовжувати формувати в учнів поняття «ліс», «комахи», «птахи», «звірі», розширити знання про тварин лісу і значення лісу; виховувати гуманне ставлення до тварин і лісу, бережливе, економне ставлення до «дарів» лісу; розвивати логічне мислення, розуміння залежностей в природі. Обладнання: наочність попереднього уроку; таблиці, ілюстрації, роздавальні картки із зображенням тварин лісу; грамзапис «Голоси лісу»; колекції шкідливих комах; плакати, таблиці про охорону лісу; діафільм «Життя лісу».

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання

1. Бесіда за спостереженнями і перевірка зошитів

? Що можна сказати про погоду минулого тижня? А яка погода сьогодні? Який вигляд мають дерева і кущі? Чому? Що змінилося в поведінці птахів? Чому? Які роботи виконуються в сільському господарстві? А в лісі? Які групи рослин ростуть у наших лісах? Показати їх на таблиці. Серед наочності відібрати і назвати суттєві ознаки дерев, кущів, трав'янистих рослин, грибів. (До столу вчителя підходять по черзі учні, знаходять потрібні рослини і розповідають, за якими ознаками вони їх розпізнали.)

2. Гра «Хто тут зайвий?»

(На дошці вчитель закріпляє 4-5 малюнків або гербарних листів з рослинами лісу і малюнок овочевих або польових рослин. Учням пропонується знайти зайву рослину і вказати, чому вона тут зайва.)

? Як треба поводитись у лісі, збирати гриби, лікарські рослини?

II. Повідомлення теми і завдання уроку

III. Актуалізація знань учнів

? Яких тварин ви спостерігали в лісі? Які тварини живуть в наших лісах? Чому вони там оселилися? Що приваблює їх у лісі? (Названі учнями тварини вчитель демонструє перед класом і пропонує назвати суттєву (головну ознаку), за якою вони розпізнають тварину.). Вивчення нового матеріалу

. Робота з підручником

Завдання:

. Розглянути в статті «Тварини лісу» малюнки тварин і назвати, до яких груп вони належать. Чому?

. Уважно прочитати пам'ятку і розповісти, що про тварину треба знати.

. Читати по черзі зміст статті і після кожного абзацу дати можливість учню знайти тварину, про яку йшла мова в статті і розповісти про неї за пам'яткою.

. Вчити учнів порівнювати. Завдання: розгляньте їжака, назвіть його суттєві ознаки; розгляньте дятла. Порівняйте цих тварин. Чим вони відрізняються між собою? Розгляньте і порівняйте за зовнішнім виглядом і способом живлення кабана і лося. Що між ними спільного і чим вони відрізняються?

. Закріпити прийоми класифікації тварин на комах, птахів, звірів. На дошці вчитель прикріплює малюнки із зображенням різних тварин, а учні повинні розглянути їх, назвати .і сказати, до яких груп цих тварин треба віднести. Наприклад, даються малюнки тварин: лось, мурашка, їжак, бджола, зозуля, травневий хрущ. Учні класифікують. До звірів слід віднести: лося, їжака, тому що тіло їх вкрите шерстю (голками), народжують малят і вигодовують їх молоком. До птахів - зозулю, її тіло вкрите пір'ям, має дзьоб, крила. До комах - мурашку, бджолу, травневого хруща. Вони мають шість ніг. Можна організувати гру «Хто тут зайвий?»

. Розповідь вчителя про тварин, які занесені до Червоної книги. На малюнках учні розглядають: хохулю звичайну, їжака вухатого, кота лісового, тхора степового, соню садову, лелеку чорного, жовтопузика безногого, бражника-мертву голову.

. Читати статтю «Охорона лісу». Завдання. Дізнатись, чому ліс треба охороняти. Як люди дбають про ліс? Як учні допомагають дорослим у відтворенні і охороні лісів? Бесіда за завданнями і запитаннями до статті, яка проводиться з використанням таблиць, плакатів, кадрів діафільму «Життя лісу».

. Хвилинка активного відпочинку. Прослуховування учнями платівки «Голоси лісу». Після Прослуховування учні називають тварин, чиї голоси вони чули, знаходять цих тварин серед наочності. Відгадування загадок. Наприклад. «Літом наїдається, зимою висипається» (Ведмідь).

Червонясту шубку має.

Хоч мала вона на зріст,

По гілках вона стрибає.

Та великий має хвіст (Білка)

«Я співаю, як артист. Спів мій радісний усюди дуже люблять слухати люди» (Соловей). «Не кравець, а все життя з голками ходить» (Їжак). «Шість ніг без копит, ходить, а не стукотить, літає, а не птиця» (Комаха). «У лісі біля пня біготня, метушня, народ робочий весь день клопоче» (Мурашки).

V. Закріплення і систематизація знань

? Що таке ліс? Чому в лісах оселяються тварини? Які тварини живуть в наших лісах? Чому восени перелітні птахи залишають наші ліси? Які тварини лісу на зиму впадають у сплячку? Що б ви зробили для поліпшення наших лісів?

VI. Підсумки уроку

VII. Повідомлення домашнього завдання

? Читати статтю «Тварини лісу». Збирати ілюстрації тварин лісу для виготовлення книжки-розкладки, а також насіння і плоди дерев і кущів для передачі в лісництво.

Додаток Г

Урок музики та трудового навчання

клас, II семестр

Тема. «Плаче бандура, мов оживає...» (А. Метлинський)

Мета:

музика: поглибити знання молодших школярів про історію українського народу; познайомити учнів з українськими народними інструментами - кобзою та бандурою; розвивати аналітичні навички слухання музики; виховувати почуття гідності за свій народ, прагнення зберігати в пам'яті історію рідного краю;

трудове навчання: вчити дітей ліпити виріб із кількох частин, правильно поєднуючи їх в одне ціле; розвивати навички роботи з пластиліном, уміння передавати основні пропорції людини.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Вид уроку: бінарний урок.

Об'єкт праці: композиція з пластиліну.

Обладнання: фортепіано; магнітофон; касети із записом музики, що використовується під час уроку; репродукції картин художників; малюнки кобзи та бандури.

Приладдя, матеріали та інструменти: зразки виробів, підкладна дощечка, пластилін, клей ПВА, борошно, фарби, пензлик, стеки.

План уроку

I. Організаційний момент. Актуалізація опорних знань учнів. Оголошення теми і мети уроку. Розповідь учителя про кобзу та бандуру з елементами бесіди-аналізу музичних творів. Виконання з пластиліну композиції «Кобзар». Підсумок уроку. Повідомлення домашнього завдання

VIII. Прибирання робочих місць

Хід уроку

(Діти заходять до класу під музику. Звучить запис пісні-маршу «Засвистали козаченьки» з опери М.В. Лисенка «Тарас Бульба».)

І. Організація учнів до уроку

(Перевірка готовності школярів до уроку. Чергові перевіряють готовність учнів до практичної роботи. Музичне привітання.)

II. Актуалізація опорних знань учнів

?Діти, послухайте вірш В. Скомаровського «Кобзарі».

Рано-вранці на зорі

На Тарасовій горі

Посідали під вербою

Дідугани-кобзарі.

Мовив слово кожен з них,

Струн торкнувся голосних, -

І злетіла пісня вгору

Вище кленів мовчазних.

Нишком слухали її

Зачаровані гаї,

Навіть змовкли на хвилину

Невгамовні солов'ї.

? Про кого цей вірш? Кого називають кобзарями? Що ви про них знаєте? (Кобзарі - це мандрівні музиканти-співці. Вони були маленькою, але особливою часточкою нашого народу. Кобзарі не мали ласки від долі - майже всі були невидющі, тому їх водили білим світом хлопчики-поводирі. Тихою ходою йшов кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, й оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах-піснях. Де, бувало, не стрінеш кобзаря! І на великому ярмарку, і на майдані, і в курній убогій хаті, і в шинку, а то й просто серед поля. Скрізь і всюди знаходились йому слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні.)

? Чому так відбувалося? Послухаємо «Думу про козака Голоту».

(Звучить запис «Думи про козака Голоту». Вчитель вислуховує відповіді дітей.)

? На якому інструменті грали кобзарі? (Пісні кобзар виконував, граючи на кобзі.)

III. Оголошення теми і мети уроку

? Сьогодні ми познайомимося з цим інструментом. Подивіться на репродукцію картини К. Трутовського «Лірник у селянській хаті» і спробуйте описати цей інструмент.

(Учитель демонструє репродукцію картини К. Трутовського «Лірник у селянській хаті». Школярі описують кобзу. Вчитель показує малюнок кобзи.)

IV. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу

1.Розповідь учителя про кобзу та бандуру з елементами бесіди-аналізу музичних творів

? Кобза - стародавній струнний щипковий інструмент, який існував ще в Київській Русі, про що свідчить зображення музиканта на фресці Софійського собору в Києві. Цей музичний інструмент виготовляється з верби або клена. Кобза має різну кількість струн - від 20 до 30. (У давнину зустрічалися кобзи з 12 струнами.) У 80-х роках XVI ст. в Україні кобзу витіснила бандура, що була досконалішою і більшою за розмірами.

(Учитель показує малюнок бандури.)

? Проте назва кобза застосовується і до бандури. Любов до кобзи ми бачимо з українських народних пісень, в яких вона оспівується:

«Кобзо ж моя, дружина вірная,

Бандуро ж моя мальованая!»

- Діти, прислухайтеся до голосу цього інструмента.

? Про що проспіває і вам кобза?

(Звучить запис пісні Я.С. Степового «Думи мої» на слова Т.Г. Шевченка. Діти діляться своїми враженнями.)

? Особливо популярними були кобзарі на Запорізькій Січі. Багато їх супроводжували запорожців у походах, думами й піснями підносили бойовий дух війська, уславлюючи народних борців проти поневолення та гніту. Яку пісню про козацькі часи ми вивчили на одному з уроків? (Українську народну пісню «їхав козак на вітоньку») Заспіваймо її!

Діти виконують українську народну пісню «Їхав козак на війноньку». (Українська народна пісня)

Їхав козак на війноньку,

Сказав: «Прощай, дівчинонько,

Прощай, дівчино, чорнобровонько,

їду в чужу сторононьку.

Дай же, дівчино, хустину,

Може, я в бою загину,

Темної ночі накриють очі, -

Легше в могилі спочину».

Дала дівчина хустину,

Козак у бою загинув,

Темної ночі накрили очі, -

Легше в могилі спочинув.

Добрії люди насилу

Взяли хорошу дівчину.

Ген серед поля гнеться тополя

Та на козацьку могилу.

? Славне кобзарське мистецтво здолало всі життєві негаразди, воно пережило віки, і народ зберіг його до наших днів. Про це свідчать репродукції картин художників.

(Учитель демонструє репродукції, наприклад, таких картин: Д. Безперечний «Бандуристи», О. Сластіон «Гайдамаки слухають кобзаря», М. Божій «Думи мої, думи мої...», І. Їжакевич «Перебендя», К. Трутовський «Сліпий бандурист» тощо.)

V. Виконання з пластиліну композиції «Кобзар»

1. Пояснення вчителя щодо послідовності трудових дій

? Поділіть пластилін на 5 частин.

Із першої частини зліпіть тулуб, нижню частину його розріжте стекою і утворіть ноги. Пальцями перетисніть місце, де повинні бути чоботи.

Із другої частини зліпіть голову і з'єднайте з тулубом.

Із третьої частини зліпіть бандуру.

Четверту частину використайте як підставку під фігуру

П'яту - поділіть на дві рівні частини, зліпіть руки кобзаря. Окремо зліпіть чуб, вуса і приєднайте до голови. За допомогою стеки зробіть очі, пальці рук, струни.

Готову фігуру кобзаря можна розфарбувати гуашовими фарбами, додаючи до них клей ПВА і борошно.

2. Повторення правил безпеки та культури праці. Практична діяльність учнів. Робота в парах

(Учитель дає поради під час створення композиції кобзаря. Контролює дотримання учнями правил безпеки та культури праці.)

3. Складання виставки «Кобзар у нашому класі»

(На виставці демонструють усі композиції.)

4. Аналіз і оцінювання учнівських робіт

(Учитель пропонує дітям обрати оригінальні та естетично виготовлені композиції. Школярі з'ясовують, у чому їх оригінальність та естетичність. Учитель виставляє відповідні оцінки, враховуючи й думку дітей.)

VI. Підсумок уроку

? Чи зацікавив вас урок? Чи запам'ятаєте ви його? Музикантів, які грали на кобзі (бандурі), називають кобзарями. Т. Г. Шевченко випустив у світ збірку своїх творів - «Кобзар». Пантелеймон Куліш назвав «кобзою» українську літературу, звернувшись до неї такими словами:

Кобзо, ти наша відрада єдина,

Поки прокинеться сонна країна,

Поки діждеться своєї весни -

Ти нам по хатах убогих дзвени!

Стиха дзвени...

Давні пригоди ти нам спом'яни.

Хай братнє серце до серця озветься,

Як на бандурі струна до струни.

(Діти разом з учителями виконують українську народну пісню «Взяв би я бандуру».)

Взяв би я бандуру (Українська народна пісня)

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав;

Через ту бандуру бандуристом став. (Двічі)

А все через очі, коли б я їх мав,

За ті карі очі душу б я віддав. (Двічі)

Марусино, серце, пожалій мене,

Візьми моє серце, дай мені своє. (Двічі)

Де Крим за горами, де сонечко сяє,

Там моя голубка з жалю завмирає. (Двічі)

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав;

Через ту бандуру бандуристом став. (Двічі)

VII. Повідомлення домашнього завдання

? Підготувати повідомлення про кобзарів минулого або сучасного. Подумати, чому Т.Г. Шевченка називають Кобзарем?

VIII. Прибирання робочих місць

(Чергові контролюють прибирання учнями робочих місць. Матеріали та інструменти загального користування складають у шафу.

Учні виходять із класу під музику. Звучить запис української народної пісні «Од Києва до Лубен».)

Додаток до уроку

Звучання старосвітських бандури, кобзи, ліри - це ніби послання наших предків, які створили неперевершену спільноту кобзарства, а через багато років зазвучали голосами нинішніх кобзарів.

Починалося все з сокири й вербового стовбура, якому надавали потрібних форм і звучання. Цими древніми технологіями й нині володіють сучасні харківські митці, що входять до кобзарського цеху. Один із його лідерів, Кость Черемиський, переконує, що на створення справжньої бандури, якщо працювати щодня, потрібно витратити місяць, а то й два.

Століття тому Харківщина була одним із найбільших центрів традиційного кобзарства. Саме в Харкові відбувся XII археологічний з'їзд, після якого почали говорити про кобзарство як про духовний національний феномен. До того поліцмейстери, які вважали кобзарів за жебраків, не дозволяли їм навіть ходити центральними вулицями, а ремісники, які селилися на окраїнах, вважали кобзарів і лірників ледарями. Після з'їзду кобзарі, хоча й несміливо, почали з'являтися на центральних вулицях Харкова. Загалом, на початку XX століття кількість кобзарів, лірників, стихирників (виконували духовні й світські твори без музичного супроводу) на Слобожанщині перевищувала 150 осіб. Саме на основі гри, запозиченої від харківських кобзарів, Гнат Хоткевич створив академічний напрямок професійного бандурного виконавства, названий «харківською школою», і відкрив у Харківській консерваторії клас бандури.

Як духовний і мистецький стан кобзарство зникло в тридцяті роки після з'їзду, що мав зазначити шляхи розвитку кобзарства. Натомість, його учасники зазнали репресій.

Переосмислюючи кобзарську спадщину, опановуючи старосвітські інструменти, новітні аматори кобзарства знаходять нові цікаві форми втілення його набутку в сучасному житті.

Особливості поєднання інтерактивних методів навчання з традиційними на уроках у початковій школі

Больше работ по теме: