Особливості комунікативної сфери особистості працівників ОВС

 

Содержание


Вступ

Розділ 1 Роль комунікації в професійній діяльності ОВС

1.1 Загальна характеристика спілкування

1.1.1 Комунікативна сторона спілкування

1.1.2 Інтерактивна сторона спілкування

1.1.3 Перцептивна сторона спілкування

1.1.4 Характеристика комунікативної компетентності

1.2 Особливості комунікативної підготовки у підрозділах МВС

1.2.1 Роль спілкування у професійній діяльності правоохоронців

1.2.2 Розвиток навичок професійного спілкування

1.2.3 Психологічні особливості спілкування в криміналістичній тактиці

Розділ 2. Психологічні особливості спілкування працівників ОВС

2.1 Загальна характеристика груп обстежуваних і методів дослідження

2.2 Особливості комунікативно-соціальної компетенції працівників ОВС

2.3 Комунікативно-характерологічні тенденції особистості працівників ОВС

2.4 Особливості комунікативних і організаторських здібностей працівників ОВС

2.5 Специфіка психологічних барєрів в спілкуванні працівників ОВС

Висновки

Практичні рекомендації з розвитку комунікативної компетентності працівників ОВС

Список використаної літератури

Вступ


Проблема, комунікативних особливостей працівників органів внутрішніх справ, актуальна на сьогоднішній день, так як вона стосується ефективної взаємодії людей, як в особистому аспекті, так і в діловому. Ми намагаємося виявити комунікативні особливості у працівників ОВС.

Серед факторів, які формують особистість, в психології виділяють працю, спілкування i свідомість. Вникнувши на світанку людської iстоpiї, соціальне спілкування людей пройшло довгий шлях розвитку від примітивних форм в доісторичний період до сучасного спілкування культурних народів, які використовують в своїх контактах різноманітні наукові i технічні засоби зв'язку, письменність, мови, телефон, телеграф, телебачення та інше.

Незважаючи на потужний вплив науково-технічної революції i підвищення міжособистісних контактів, психологічні закономірності спілкування по суті залишаються стійкими, що дозволяє спілкуватись людям різного вiку i рівня культурного розвитку.

Спілкування є складним багатогранним процесом встановлення і розвитку контактів між людьми. Воно включає в себе сприйняття і розуміння людини людиною, а також взаємодію. Багато вчених займалися цією проблемою (Агеєв В, Бодальов О, Єжова Н, Поліщук Д, Попова Г, Стефаненко Т, Андрєєва Г.). Кожен з них підіймає своє проблемне питання в цій сфері. Наприклад, Г.М. Андрєєва виділила три сторони в спілкуванні: комунікативну, інтерактивну, перцептивну [3].О.М. Леонтьєв, в свою чергу, займався функціями спілкування. Він виділив три групи таких функцій: інформаційно-комунікативна, регулятивно-комунікативна, афективно-комунікативна [25].

Барєри, які виникають під час спілкування, перешкоджають йому, роблять його складним, а інколи неможливим. Кожна людина намагається захищатися, а барєри і є та своєрідна форма прояву цього захисту. Істотні труднощі у спілкуванні виникають через те, що правоохоронець змушений вступати у спілкування, незважаючи на своє часто негативне ставлення до співбесідника, на свій стан, небажання спілкуватися.

Правоохоронець повинен обов'язково враховувати особливості спілкування у злочинному середовищі - наявність злочинного жаргону і татуювань, як специфічних засобів спілкування у такому середовищі їх знання є корисними і необхідними для вирішення деяких оперативно-службових завдань. Тому службова діяльність правоохоронців не уявляється без комунікативних зв'язків. Спілкування виконує роль регулятора відносин між правоохоронцем і громадянами. Особливості правоохоронної діяльності передбачають високий рівень комунікативної компетентності працівників ОВС, складовими якої є певна сукупність якостей, що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу.

Попова Г.В., Лозова С.М. розробили технологію побудови тренінгової програми "професійна комунікація слідчого (на прикладі очної ставки)" та результати її застосування в учбовому процесі на базі Харківського національного університету внутрішніх справ.

Для розвитку комунікативної компетентності у працівників правоохоронних органів психологи практичних підрозділів використовують спеціально розроблені для цього тренінги.

Однак, є необхідність приділити особливу увагу цьому напряму роботи, оскільки часто можливості його використовуються недостатньо ефективно.

Обєкт дослідження: комунікативна сфера особистості.

Предмет дослідження: комунікативні особливості особистості працівників ОВС.

Мета дослідження: дослідити особливості комунікативної сфери особистості працівників ОВС.

На основі поставленої мети визначилися задачі дослідження:

комунікативний психологічний компетентність спілкування

1.Узагальнити уявлення про місце комунікативних особливостей в професійній діяльності працівників ОВС.

2.Виявити особливості комунікативно - соціальної компетенції працівників ОВС.

.Дослідити комунікативно - характерологічні тенденції особистості працівників ОВС.

.Виявити особливості комунікативних і організаторських здібностей працівників ОВС.

.Дослідити специфіку психологічних барєрів у спілкуванні працівників ОВС.

Методи дослідження: методика емоційних барєрів в міжособистісному спілкуванні (В.В. Бойко); методика діагностики міжособистісних відносин (Т. Лірі); методика діагностики рівня емпатичних здібностей (В.В. Бойко); методика виявлення "Комунікативних і організаційних здібностей" (КОС-2); методика визначення інтегральних форм комунікативної агресії (В.В. Бойко); методика "Діагностика комунікативної соціальної компетентності" (КСК); математичні методи (? - критерій Фішера).

В дослідженні приймали участь 152 особи, які працюють в системі професійної направленості "людина - людина". Дослідження проводилося в м. Суми та Сумській обл. Всіх досліджуваних було поділено на три групи:

Перша група - працівники ОВС, а саме слідства та дізнання (60 працівників);

Друга група - працівники судової системи, а саме судді (50 досліджуваних);

Третя група - вчителі (42 особи).

Результати дипломного дослідження викладені на 100 сторінках друкованого тексту, емпіричні дані відображені в 15 таблицях та одній рисунку (у вигляді діаграми). Дипломна робота має наступну структуру: вступ, 2 розділи, висновки, заключення, практичні рекомендації, список використаної літератури (46 джерел).

Розділ 1 Роль комунікації в професійній діяльності ОВС


1.1 Загальна характеристика спілкування


Однією із характерних властивостей людини як суспільної істоти є потреба в спілкуванні і взаємодії з іншими людьми. О.В. Землянська вважає, що спілкування є головною умовою соціалізації особистості, тому що в онтогенезі саме в процесі спілкування відбувається засвоєння людиною суспільного досвіду, норм моральності і формування законослухняної поведінки.

Спілкування в буденному розумінні - це вчорашня розмова по телефону, бесіда з зовсім невідомою особою, вечір спогадів, проведений з однокласниками, та багато іншого. Меж у цього поняття не існує. Як говорив Л.С. Виготський, обєм поняття прямує до безкінечності, його зміст йде до нуля [5].

Вивченням спілкування займаються різні науки: філософія, психіатрія, психологія, етологія, соціологія, інформатика. Кожна з наук розуміє це поняття по-своєму, для них не має єдиного визначення.

Спілкування - це встановлення і розвиток контактів між людьми, породжуваних їхньою потребою в спільній діяльності. Спілкування містить у собі такі аспекти:

  • обмін інформацією між суб'єктами діяльності, співробітниками в групах і організаціях, а також між колективами;
  • вироблення спільної стратегії діяльності;
  • сприйняття і розуміння людьми одне одного в процесі виконання спільної діяльності [30].

Як і кожен вид діяльності, спілкування має свою специфічну психологічну структуру і включає в себе такі сторони: комунікативну (виявляється у процесі обміну інформацією між суб'єктами спілкування); інтерактивну (обмін діями); перцептивну (реалізовується у процесі сприйняття партнерами по спілкуванню один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Повнота розвитку, реалізації цих елементів істотно впливає на стан людини під час спілкування. Так, можливість повністю передати у спілкуванні всю бажану інформацію, наявність сигналу про її отримання та розуміння викликають стан задоволення, ще більш активізують подальший процес спілкування [7].

М. Лісіна розглядає три класи функцій спілкування: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Комунікативна функція характеризує здатність суб'єкта спілкування виділяти головне і здійснювати спілкування в. широкому діапазоні джерел інформації. Комунікабельність - це необхідна риса працівника правоохоронних органів, характеристика його професійної сторони, вміння розуміти інформацію, цілеспрямовано використовувати її для підтримання спілкування та вирішення практичних завдань доказування в кримінальному процесі.

Інтерактивна функція в криміналістичному аспекті характеризується ступенем взаємодії суб'єктів при організації та здійсненні спільної діяльності в; процесі спілкування. При цьому така взаємодія може приймати форми співдружності, конкуренції та конфлікту.

Перцептивна функція характеризує і підкреслює роль психологічної сторони суб'єкта спілкування, його здатність розуміти інших учасників спілкування. Роль перцелтивної функції в психології знаходить свій прояв у специфічних прийомах: ідентифікації, стереотипізації, рефлексії та зворотному зв'язку. Ці прийоми не позбавлені значення й у криміналістичній тактиці (О. Ратінов, В. Коновалова, О. Дулов та ін.).

Функції спілкування детерміновані йото сутністю, метою діяльності суб'єктів, спрямованою на задоволення життєвих чи професійних потреб [3].

Спілкування завжди підкорено практичній реалізації уявної моделі якоїсь взаємодії як засобу досягнення мети. Тому одержання навої інформації як переходу суб'єкта від незнання до знання є однією з головних функцій спілкування. Поряд з метою функціональну роль відіграє тип спілкування. У зв'язку з цим прийнято розрізняти безпосереднє і опосередковане спілкування, ділове і емоційне, короткочасне і тривале, індивідуальне і групове, закінчене і незакінчене тощо [15].

Спілкування як форма взаємодії реалізується в досягненні певного результату, задоволенні індивідуальної чи суспільної потреби суб'єкта. Тому один з провідних соціо-психологів сучасності Б. Ломов вбачає функцію спілкування в подоланні обмеженості індивідуального досвіду, наданні можливостей суб'єкту засвоїти нагромаджений життєвий досвід і, таким чином, забезпечити формування спільності індивідів, що виконують спільну діяльність.Г.М. Андрєєва виділила три сторони в спілкуванні: комунікативну, інтерактивну, перцептивну [3].


1.1.1 Комунікативна сторона спілкування

Коли говорять про комунікації у вузькому змісті слова, то насамперед мають на увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються між собою різними поданнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками й ін. Спочатку цей процес був безпосередньо включений у спільну діяльність, і лише пізніше відбулося його "виділення" - так називана психологічна специфікація. Набір відомостей, якими люди обмінюються між собою, Андрєєва Г.М. розглядала як інформацію, і тоді сам процес комунікації може бути зрозумілий як процес обміну інформацією. Звідси вона робила наступний крок й інтерпретувала весь процес людської комунікації в термінах теорії інформації, що й робиться в ряді систем соціально-психологічного знання. Однак такий підхід, на думку Андрєєвої Г.М., не є методологічно коректним, тому що в ньому опускаються деякі найважливіші характеристики саме людської комунікації, що не зводиться тільки до процесу передачі інформації. Не говорячи вже про те, що при такому підході фіксується в основному лише один напрямок потоку інформації, а саме від комунікатора до реципієнта (введення поняття "зворотний зв'язок" не змінює суті справи), тут виникає й ще один істотний недогляд. При всякому розгляді людської комунікації з погляду теорії інформації фіксується лише формальна сторона справи: як інформація передається, у той час як в умовах людського спілкування інформація не тільки передається, але й формується, уточнюється, розвивається [3].

Комунікативна сторона спілкування охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї сторони спілкування має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень ? передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та інше. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження ? неузгодження, порівняння поглядів тощо.) [7]. За допомогою спілкування люди передають один одному різні відомості, накази, діляться своїми ідеями, планами. На відмінну від технічних систем, в системах "людина - людина інформація не тільки передається але і піддається кількісним і якісним змінам, приймається і інтерпретується різними людьми по різному, згідно з їхньою мотивацією, досвідом, рівнем інтелектуального і правового розвитку і іншими властивостями їх психіки. При цьому:

відбувається оцінка отриманої інформації, так як вона завжди отримує якусь конкретну особистісну значущість і зміст;

-в процесі спілкування партнери завжди намагаються вплинути один на одного, тобто обмін інформацією завжди передбачає вплив на поведінку партнера. Ефективність комунікації зазвичай визначається саме тим, на скільки вийшов такий вплив, а це означає можливість зміни самого типу відносин між учасниками комунікації;

успішність інформаційно-комунікативного спілкування забезпечується присутністю "тезауруса, який вказує на всю систему значень, які приймаються всіма учасниками спілкування. Крім того, навіть якщо люди знають значення слів, вони можуть розуміти їх по різному в наслідок своїх вікових, професійних, політичних, моральних властивостей. Тому субєкти спілкування повинні мати не тільки ідентичні лексичні системи, але і однаково розуміти ситуацію спілкування. Не дотримання цих умов веде до міжособистісних конфліктів, конфліктним відносинам особистості і групи, особистості й суспільства [4]. Для адекватного розуміння будь-якого повідомлення необхідна певна спільність "тезаурусів відправника інформації і адресата. Під ним розуміється "уявлення про світ вся сукупність інформації, якою володіє дана людина. Ця узгодженість тезаурусів може існувати на різній основі. Представники одного покоління розуміють один одного краще, ніж "батьки і діти [3];

в умовах спілкування можуть виникати різні барєри, які носять соціальний або особистісний характер. Такі барєри можуть бути наслідком відсутності спільної мови і спільного розуміння ситуації, а також соціальних, політичних, релігійних та інших відмінностей, які можуть породжувати зовсім різну інтерпретацію одних і тих же ситуацій, різноманітний світогляд, світорозуміння. Такі барєри зумовлені в основному соціальними причинами і їх прояв особливо чітко виступає при включенні спілкування в більш широкий контекст суспільних відносин. Проте процес комунікації може здійснюватися і з цими барєрами. Навіть військові супротивники (чи, наприклад, співробітники правоохоронних органів і група терористів) можуть вступати в переговори, проте вся ситуація комунікації при цьому значно ускладнюється системах [8].

Комунікативні барєри можуть мати і інший, чисто психологічний характер. Вони можуть виникати або в силу індивідуальних особливостей партнерів (наприклад, через надмірну соромязливість, скритність, некомунікабельності і т.д.), або через неприязні відношення, які склались між партнерами. В цьому випадку особливо наочно виступає звязок, що існує між спілкуванням і особистісними відносинами [45]. З одного боку, людина природно повинна захищатися від будь-яких наслідків, що загрожують неприємностями чи підозрілої інформації, а з іншого боку, повинна не пропустити, не відштовхнути, шукати "хорошу інформацію. А отже, вона повинна вміти якимось чином відрізняти "хорошу інформацію від "поганої, "пропускати першу і "зупиняти другу [22].

Цікаве і оригінальне розуміння тих соціально-психологічних механізмів які створюють барєри на шляху комунікативного впливу, запропонував видатний радянський вчений, історик і психолог Б.Ф. Поршнєв. Вивчаючи джерела людського спілкування і взаємодії, субстратом яких є мова, Б.Ф. Поршнєв прийшов до висновку, що в своїй початковій сутності мова була засобом навіювання чи сугестія, най могутнім і могутнішим із засобів впливу, що є в арсеналі людини. Пряме навіювання небезпечне - воно може привести людину до не властивих, чужим її думкам і вчинкам, зробити зброєю того хто володіє цією зброєю. Захищаючись, людина "відпускає" іншим довіру дуже обережно [8]. Тому будь-яке словесне навіювання того хто говорить не завжди застосовується, як таке бо в більшості випадків на зовні проявляється зустрічна психологічна активність, що називається контрсугестія, "проти навіювання, що містить в собі засоби захисту від нестримної дії мови. Тому контрсугестія і є головною причиною виникнення барєрів, які виникають на шляху комунікації.

Б.Ф. Поршнєв, розглядаючи механізм контрсугестії, виділив такі її види, як "уникання, "нерозуміння" і "авторитет. Уникання і авторитет - це захист від "джерела" комунікації, а нерозуміння - від самого повідомлення [22].

Оскільки контрсугестія - це захист від навіювання, а навіювання можливе тільки при наявності довіри до того хто навіює, то, по суті справи, вся контрсугестія - це захист від довіри (чи довірливості).

Уникання - це ухилення від контактів з партнером, джерелом впливу при якому будь-яке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в будь-якому відношенні "чужого, "ворога, "недоброзичливого, людина просто уникає спілкування з ним або, якщо зовсім уникнути не можливо, прикладає всі зусилля, щоб не сприймати його повідомлення [45]. Уникнення, як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні людей, але і в ухиленні від певних ситуацій, таких, в яких може виникнути небезпека "шкідливого впливу.

Дія авторитету, як виду контрсугестії, полягає в тому, що розділив всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям надається повна довіра і по відношенню до їх мови контрсугестія "не працює. Проте до решти, кому в авторитетності відмовлено, довіри нема ніякої, і звідси, те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра і недовіра ніби персоніфіцируються, вони "залежать не від особливостей інформації, що передається, а від того, хто говорить. Гіпнотична сила мови, сугестія ніби каналізується, затискується в жорсткі рамки, а все, що випадає з цих рамок, автоматично підлягає дії контрсугестії і не сприймається [22].

Дуже важно знати звідки береться авторитет і від чого залежить його присвоєння конкретній людині. Тут можна знайти дуже багато різних причин. Це може бути і соціальний статус партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, належність даного партнера до реальної "авторитетної соціальної групи, чи його привабливість в певних ситуаціях, гарне відношення до адресата впливу, належність до тих уявних, але важливих для нього груп, яким він безумовно довіряє. В загалі і в цілому всі ті схеми, які "запускають механізм соціальної стереотипізації можуть сприяти авторитетності людини. Механізм стереотипізації призначений для відокремлення "гарних і важливих людей від "поганих і не важливих. Але причини для цього у кожного свої, і визначаються вони власним положенням в системі суспільних відношень, власною історією і основними цінностями [8].

Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і таким чином захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми взагалі і в цілому довіряємо. В цьому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - за результатом це теж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місті. Б.Ф. Поршнєв виділяє чотири рівня нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний [45].

Перший рівень нерозуміння - фонетичний. Дійсно, якщо з нами розмовляють на незрозумілій для нас мові, на іноземній, наприклад, ми можемо бути спокійними - навіювання нам не загрожує. Ми нічого не розуміємо так як слухач в цьому випадку володіє не тим набором фонем чим розповідач і те, що вимовляється зливається для нього в незрозумілий потік. Фонетичне нерозуміння має діапазон від незначного (наприклад, в вимові деяких слів) до повного і може мати різні джерела. Не повне розуміння буде не тільки тоді, коли говорять незрозуміло, але і тоді коли говорять швидко, нечітко, з акцентом, коли використовуються незнайомі чи невідповідні контексту жести чи жестикулювання досить активне і швидке. Фонетичні барєри використовують маленькі діти, коли створюють свої таємні мови, зрозумілі тільки їм. Ці барєри працюють автоматично, адже їхня дія - це нерозуміння фонетично незвичної мови, що і є захистом [22].

В семантичному рівні автоматично спрацьовує захист від впливу і в тому випадку, якщо комунікація відбувається, здавалося б на нашій мові, в усякому випадку фонетично він "наш, але за переданим змістом "чужий. В цьому випадку фіксується не чужа фонетика, а чужа семантика, тому можна говорити про семантичне нерозуміння. Існування цього барєру на шляху розуміння визначається самим фактом багатозначності слів будь-якої мови. Будь-яке слово, дія, зазвичай мають не одне значення і в залежності від контексту вживання включає в себе багато понять. "Понятійні поля слів в різних людей різні, і, звідси одні і ті ж (на перший погляд) слова і дії можуть по різним причинам мати різні поняття для різних людей. Дуже добре це видно на прикладі використання жаргонів чи таємних мов. В таких мовах відомі всім звичні слова "наділяються" зовсім новими значеннями, завдяки чому непосвячена людина не в змозі будь-що зрозуміти. Часто семантичний рівень нерозуміння виникає в спілкуванні дітей і дорослих, хоча вони і розмовляють на одній мові, але у дітей спостерігається, як правило, урізане семантичне поле слів, і тому нема повного взаєморозуміння [8]. Дія семантичного рівня нерозуміння приводить до дуже різкого зниження ефективності спілкування. Це повязано не тільки з тим, що якісь наші переживання "не дійдуть" до партнера, семантичний барєр може не просто затримати незрозуміле, але і перебудувати його, на місце одного поняття слова, незрозумілого за причинами семантичних відмінностей, підставляється інше поняття, замість однієї емоції бачиться інша, в результаті виникає не просто відмова, а інше розуміння причому неочікуване. Інакше кажучи, ефект спілкування є, а ефективність низька [22].

Наступним рівнем нерозуміння є стилістичний, який може бути причиною труднощів в спілкуванні і його низькій ефективності. Людина повинна зрозуміти і, а звідси, і відобразити в якійсь відповіді або дії тільки те словесне звертання, яке підкорено встановленій граматичній структурі. В іншому випадку він вправі трактувати людину, яка звертається, як нахабу або іноземця, а в випадку грубого порушення граматики не знаходити смислу в його словах і, звідси виходить, що він змушений ігнорувати їх. Не тільки очне порушення граматики викликає реакцію нерозуміння, але і очне порушення стилю, деякого співвідношення між формою і змістом повідомлення. До нерозуміння може призвести і стильове ускладнення, кили рідна мова сприймається майже як іноземна. Важливо відмітити, що стиль - це не тільки спосіб словесних повідомлень, але і спосіб досягнення відповідності форми і змісту в комунікації. Можлива також невідповідальність обраної словесної форми тому емоційному змісту, який передається [45].

Ще однією причиною неефективності спілкування може бути логічний рівень нерозуміння, який викликається неприйманням одним із учасників спілкування логіки і аргументів іншого. Якщо людина, з нашої точки зору, розповідає чи робить щось, що суперечить правилам логіки, то ми його не тільки відмовляємося розуміти,, але і емоційно сприймаємо його негативно. При цьому невірно передбачаємо, що логіка є тільки одна - вірна, тобто наша [22]

Важливо підкреслити, що всі перераховані барєри можна охарактеризувати як зовнішні, бо вони включають фільтр недовіри, що не пропускає вплив "всередину" людини, вони оберігають світ людини з зовні. Найкращим прикладом досягнення великого ефективного впливу однієї людини на іншу є гіпноз. Він можливий тільки при наявності довіри гіпнотизуємого до гіпнотизера [45]. Природно, що всі зовнішні барєри в такій ситуації не працюють, і вплив гіпнотизера неймовірно великий. За допомогою гіпнозу можна змінити фізіологічний стан організму людини, зняти болі, стрес, напругу, допустимо також керування її психологічними процесами - памяттю, мисленням, сприйманням і керування її поведінкою. Але навіть в гіпнозі можливий захист в тих випадках, коли те, що навіюється, вимагає якихось глибоких змін у внутрішньому світі людини. Навіть у випадку глибокого гіпнотичного стану досліджуваний не втрачає деякого контролю над ситуацією і неможливо змусити його здійснювати дії які йому неприємні. Ймовірно, що, крім зовнішніх барєрів існує і внутрішній захист, який визначає відношення людини до вже прийнятої і зрозумілої, але в той же час неприємної, небезпечної інформації [22]. Зрозуміло, що інформація, яка дійсно загрожує перебудові уявлення про світ, зустрічає опір. Її модна або "викинути або "дискваліфікувати, тобто надати їй інше значення. Отже, навіть якщо комунікація відбувається на фоні довіри до співрозмовника, контрсугестія все рівно може мати місце, але вже не як зовнішній барєр, а як засіб зниження значимості неприємної інформації. Якщо "небезпечна інформація буде накопичуватись то поступово буде розхитуватися та частина уявлень, до яких вона відноситься, і в кінці кінців може відбутися її перебудова [8].

Комунікативна сторона спілкування тісно повязана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії.

Спілкування - це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним субєктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки обєкта інформації (іншого субєкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації, прагнення сприйняти її загальний зміст [3]. Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами [5].

Е. Аронсон вважає, що поширення інформації в суспільстві відбувається через своєрідний фільтр "довіри" й "недовіри". Цей фільтр діє так, що абсолютно щира інформація може виявитися неприйнятої, а помилкова - прийнятої. Психологічно надто важливо з'ясувати, при яких обставинах той або інший канал інформації може бути блокований цим фільтром, а також виявити засоби, що допомагають прийняттю інформації й послабляють дії фільтрів. Сукупність цих засобів називається фасцинациєю, що включає в себе різні супутні засоби, що виконують роль супровідника інформації, що створюють деяке додаткове тло, на якому основна інформація виграє, оскільки тло частково переборює фільтр недовіри. Прикладом фасцинації може бути музичний, просторовий або колірний супровід її [9]. Сама по собі інформація, що виходить від коммуникатора, може бути двох типів: спонукальна й що констатує. Спонукальна інформація виражається в наказі, раді, проханні. Вона розрахована на те, щоб стимулювати якась дія. Стимуляція у свою чергу може бути різної. Насамперед, це може бути активізація, тобто спонукання до дії в заданому напрямку. Далі, це може бути інтердикція, тобто спонукання, що не допускає, навпаки, певних дій, заборона небажаних видів діяльності. Нарешті, це може бути дестабілізація - неузгодженість або порушення деяких автономних форм поводження або діяльності [14]. Інформація, що констатує, виступає у формі повідомлення, вона має місце в різних освітніх системах і не припускає безпосередньої зміни поводження, хоча побічно сприяє цьому. Сам характер повідомлення може бути різним: міра об'єктивності може варіювати від нарочито "байдужного" тону викладу до включення в текст повідомлення досить явних елементів переконання. У сучасній педагогіці існує дискусія на тему про те, якою мірою характер інформації, повідомлюваної вчителем, повинен включати елементи переконання. Важливо, що варіант повідомлення задається комунікатором, тобто тією особою, від якого виходить інформація [5].

Аналіз засобів комунікації. Передача інформації (ділової, керівної, особистої) здійснюється за допомогою знакових систем. В міжособистісному спілкуванню, відповідно до виду використовуваних знаків, має місце вербальне та невербальне спілкування [14].

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти. [16]

Вербальна комунікація - це використання людьми звукової і письмової мови, за допомогою якої можлива найбільш повна передача семантичної інформації - смислу повідомлень. За допомогою мови здійснюються кодування й декодування інформації: коммуникатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує інформацію. Способом кодування інформації за допомогою мови є текст. З погляду відносини до тексту можна виділити два процеси: "говоріння" й "слухання" (терміни введені І.О. Зимовою як позначення психологічних компонентів вербальної комунікації) [17]. Однак взаєморозуміння партнерів досягається тільки при умовах, що вони приблизно однаково оцінюють ситуацію спілкування і використовують один вербальний код (словник). В процесі діалогу одна людина - комунікатор - будує повідомлення (доповідь), кодуючи семантичну інформацію за допомогою мовних знаків, а людина (група), яка отримує повідомлення, декодує його, вилучаючи певний смисл. Точність розуміння слухаючого змісту висловлення може стати очевидної для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна "комунікативних ролей", тобто коли реципієнт перетвориться в комунікатора й своїм висловленням повідомляє про те, як він розкрив зміст прийнятої інформації. Діалог, або діалогічна мова, як специфічний вид "розмови" являє собою послідовну зміну комунікативних ролей, у ході якої виявляється зміст мовного повідомлення, тобто відбувається те явище, що було позначено як "збагачення, розвиток інформації" [16].

Важливим інструментом цього процесу є зворотний зв'язок - це інформаційно-комунікативний прийом, сутність якого полягає в безперервному одержанні адресатом інформації про те, який вплив він справив на партнера, з яким спілкувався, та прийнятті рішень щодо коректування стратегії спілкування. Таким чином, функції спілкування дають змогу цілеспрямовано реалізувати пізнавально-перетворюючу діяльність слідчого, зробити її більш планомірною, організованою та ефективною [40]. Мова є ведучим, спеціально людським засобом спілкування, який дозволяє кожній людині в процесі онтогенезу засвоювати соціальний опит, вироблені соціумом норми правової поведінки, розвивати свій інтелект, здійснювати самовираження своїх життєвих переконань, світогляд, організовувати контакти з іншими людьми, проникати в їхній субєктивний світ [14].

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. За допомогою мови не просто "рухається інформація", але учасники комунікації, особливим способом впливаючи один на одного, орієнтують один одного в предметі обговорення й прагнуть тим самим досягти певного зміні поводження. Існують два різні завдання в орієнтації партнера по спілкуванню, які А.А. Леонтьев пропонує позначати як особистісно-мовна орієнтація (ОМО) і соціально-мовна орієнтація (СМО) [25], що відбиває не стільки розходження адресатів повідомлення, скільки переважну тематику, зміст комунікації. Сам же вплив може бути зрозуміле по-різному: воно може носити характер маніпуляції іншою людиною, тобто прямого нав'язування йому якоїсь позиції, а може сприяти актуалізації партнера, тобто розкриттю в ньому і їм самим якихось нових можливостей.

Спілкування включає також певні способи комунікативної дії індивідів один на одного. Виділяють такі способи дії: зараження, навіювання, переконання, наслідування [10].

Зараження - особливий спосіб дії, що певним чином інтегрує великі маси людей, особливо у зв'язку з виникненням таких явищ, як масові заворушення, релігійний екстаз, масові психози і т.д. У найзагальнішому вигляді зараження можна визначити як несвідому, мимовільну схильність індивіда до певних психічних станів. Вона виявляється через передачу певного емоційного стану. Оскільки цей стан виникає у масі людей, діє механізм багатократного взаємного посилення емоційних дій людей, що спілкуються [15].

Навіювання - це спосіб комунікативної дії, розрахований на некритичне сприйняття повідомлень, у яких щось затверджується або заперечується без доказів. Навіювання ґрунтується на впевненості, яка сформувалася без логічних доказів, і переноситься або, точніше, автоматично розповсюджується від індивіда до індивіда, від колективу до особи і навпаки [9]. Мимоволі піддавшись переконуючій дії, людина починає не усвідомлено діяти під її впливом.

Переконання - це дія на свідомість, відчуття і волю людей за допомогою спілкування, роз'яснення і доказу правильності того або іншого положення, погляду, вчинку або їх неприпустимості з метою зміни існуючих поглядів, установок, позицій.

Акт вербальної комунікації - це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом такої науки, як риторики і викладається в спеціальній дисципліні - ораторське мистецтво. Достатніми навиками слухати володіють небагато людей. Слухання - активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування [10].

Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвий вплив на характер міжособистісних стосунків [24].

Невербальна комунікація - це обмін інформацією по засобам дій, які виражають емоційний стан (міміка і пантоміміка), жести (поклін, привітання і інше), використання предметів, які мають сигнальне значення: знаки дорожнього руху, формений одяг, знаки відмінності, нагороди і інше. Засоби невербальної комунікації значно розширяють можливості спілкування, часто дуже виразні і лаконічні. І формальні, і неформальні (вчасності, асоціальні групи) прагнуть знайти символіку, зрозумілу тільки для посвячених: покрою одягу, татуювання, зачіска і інше [3]. Невербальне спілкування відбувається, як правило, не усвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання. Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія - здатність до співпереживання) [14]. У сучасній соціальній психології пропонується повна схема всіх знакових систем, використовуваних у невербальній комунікації [24]. Основні з них наступні:

) оптико-кінетична;

) пара - і екстралінгвістична;

) організація простору й часу комунікативного процесу;

) візуальний контакт. Сукупність цих засобів покликана виконувати наступні функції: доповнення мови, заміщення мови, репрезентація емоційних станів партнерів по комунікативному процесі [22].

Оптико-кінетична система знаків містить у собі жести, міміку, пантоміміку. Ці експресивні реакції під час спілкування виконують інформативну функцію Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (рухи м'язів обличчя, які виражають психічні процеси, що відбуваються в людині) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоції. Розрізняють мимовільну (рефлекторну) міміку, та осмислену (керовану), яку суб'єкт нерідко використовує як один із засобів спілкування [23].

Інтерпретація емоцій повязана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль, туга, гнів, погризи, задоволення. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого - міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання [14]. Жестикуляція являє собою виразні рухи частин тіла людини: рук, ніг, голови, пальців рук та їй., які виражають психічний стан або смисловий зміст предмета спілкування. Пантоміміка ж це виразні рухи тіла людини в цілому, які відбивають технічний стан, емоції та якісь-то дії (діяльність). У цілому оптико-кінетична система з'являється як більш-менш чітко сприйнята властивість загальної моторики різних частин тіла [3]. Значимість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що в цей час виділилася особлива область досліджень - кінесика, що спеціально має справу із цими проблемами.

Паралінгвістика - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Ці характеристики голосу сприяють вираженню емоційного стану комунікатора (гнів супроводжується збільшенням сили й висоти голосу; сум, навпроти, - спадом сили, висоти, дзвінкості голосу), а також деяких характеристик його особистості (енергійності, рішучості або непевності). Тембр голосу часто асоціюється із симпатичністю, освіченістю людини [23].

Екстралінгвістика - включення в мову пауз, інших вкраплень, наприклад, плачу, сміху, сам темп мови. Паузи, наприклад, підкреслюють особливу значущість пропонованого тексту. Прояв цих знакових систем важко піддається контролю, тому допускають різні інтерпретації, зокрема, у випадку неузгодженості названих механізмів зі звучною мовою, що використається при дослідженнях неправди [16].

Організація простору й часу комунікативного процесу несе значне навантаження як компонент комунікативної ситуації. Так, наприклад, прихід вчасно до початку дипломатичних переговорів символізує ввічливість стосовно співрозмовника, навпроти, запізнення витлумачується як прояв неповаги.

Проксеміка як спеціальна область, що займається нормами просторової й тимчасової організації спілкування. Засновник проксеміки Е. Хол, що називає її "просторовою психологією" [23].

Міжособистісний простір - дистанція, яка не усвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим чистіші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. "найближче" спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття [25]. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Останнім часом у психологічних дослідженнях звертається увага на комунікативне значення дистанції між суб'єктами спілкування і залежність ефективності спілкування від розміщення партнерів. Виділяють чотири дистанції між суб'єктами спілкування: інтимну (від 0 до 0,5 м); особисту (0,5 - 1,5 м); соціальну (1,5-3 н); публічну (3 м та більше) [4].

Наступна специфічна знакова система, використовувана в комунікативному процесі, - це "контакт очей", або візуальне спілкування Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини - обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна зясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва [3]. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Посмішка означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, однак форма вияву цих реакцій - коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати - залежить від національних, соціокультурних особливостей [30]. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції - чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є губи людини, її брови. Рухи мязів у нижній частині обличчя.

Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає [24]. Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:

)комунікативні жести - замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання та прощання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони; стверджувальні, заперечу вальні, подячні; брутальні й дратівливі.

2)підкреслюючи жести - супроводжують мовлення людини й посилюють мовний контекст;

)модальні жести - виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страждання, роздумів, зосередженості, розпачу, відрази, здивування, незадоволення тощо. [3]


1.1.2 Інтерактивна сторона спілкування

Спілкування - це не тільки обмін інформацією, знаками, але і організація спільної діяльності. Воно завжди передбачає досягнення деяких результатів. Таким результатом звичайно є зміна поведінки і діяльності інших людей. Спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, або інтеракція, як сукупність звязків і взаємовплив людей, які складаються в їх спільній діяльності. В ході спілкування його учасникам потрібно не тільки брати участь в комунікації, але і організувати обмін діями, спланувати взаємну діяльність, виробити форми і норми спільних дій. Інтерактивною стороною спілкування можна показати як послідовність реакцій людей на дії один одного. [42]

Ця сторона спілкування підкреслює аспекти, повязані з безпосередньою організацією спільної діяльності людей, їхньою взаємодією. Її найважливіша характеристика - спільне прийняття та реалізація рішення. [1]

Психологічний зміст процесу обміну діями містить у собі три моменти:

а) облік планів, "які дозріли у голові іншого", і зіставлення їх із власними;

б) аналіз "внесків" кожного учасника взаємодії;

в) осмислення міри включення у взаємодію кожного з партнерів.

Спостерігаючи за процесом спілкування, можна виділити цілий ряд причин або, як кажуть психологи, мотивів, які побуджають людину взаємодіяти з навколишніми. Частіше всього люди обєднуються заради покращення, полегшення або підвищення ефективності діяльності [4].

При цьому можуть складатися різні типи взаємодії. Одним із них є кооперація, тобто позначення організації спільної діяльності на основі взаємодопомоги людей, їх співпраці. В середині кооперації можуть виникати змагання, як такий вид взаємодії, який не носить антагоністичного характеру і навіть включає елементи взаємодопомоги [3]. Наступний вид взаємодії співробітництво - партнери по взаємодії допомагають один одному, активно сприяють досягненню спільної мети. Далі - протиборство, яке полягає в тому, що партнери протидіють, заважають один одному в досягненні індивідуальної мети кожного. Можливо також односпрямоване сприяння, коли один з учасників взаємодії впливає на досягнення індивідуальної мети іншого, а другий ухиляється від взаємодії з ним [9].

Ще один вид взаємодії отримав назву "контрастна взаємодія, один з учасників намагається сприяти іншому, а другий активно йому протидіє. Інколи зустрічається компромісна взаємодія, коли партнери проявляють окремі елементи як взаємодії, так і протидії [4]. Наступним видом є конкуренція, яка в тій чи іншій мірі ускладнює спільну діяльність. Проте конкуренцію не можна розглядати тільки як негативне явище, бо в певних умовах така взаємодія може виявляти стимулюючий ефект. В умовах конкуренції підвищується ймовірність виникнення конфліктних ситуацій [3]. Для розуміння взаємодії в спілкуванні важливо не тільки розуміти ситуацію, але вміти співвідносити дії і ситуацію. Кожна дія - це і результат розуміння ситуації, і її розвиток в певному напрямку. При цьому очевидно, що одна і та ж ситуація може бути по різному "прочитана" партнерами і відповідно їх дії в одній і тій же ситуації можуть бути різними. Мало того, вони можуть бути правильними і неправильним, єдино можливими чи бути одним з можливих варіантів [13].

Кожна ситуація диктує свій стиль поведінки та дій: у кожній з них людина по-різному "подає" себе, а якщо ця самоподача не адекватна, взаємодія ускладнюється. Якщо стиль сформований на основі дій у якійсь конкретній ситуації, а потім механічно перенесений на іншу, то, природно,що успіх не може бути гарантованим. Розрізняють три основних стилі дій: ритуальний, маніпулятивний і гуманістичний [11].

Ритуальний стиль звичайно заданий деякою культурою. Його ціль - не змінити іншого в спілкуванні, а просто підтвердити свою присутність у даній культурі, у даній ситуації, заявити про свою компетентність в ній: наприклад, стиль вітань, питань, що задають при зустрічі, характер очікуваних відповідей [2].

Ціль маніпулятивного стилю знаходиться в намірі управляти, навчати, впливати, нав'язувати свою позицію. Заради здійснення маніпуляції застосовується широке коло засобів, таких, як відволікання уваги, перехоплення ініціативи, "експлуатація" особистих якостей об'єкта маніпуляції. Широко відомий феномен "ноги-у-дверях", коли вплив на партнера оказується порціями: спочатку йому пропонується піти на невелику поступку, а потім непомітно підкорити його нав'язаній думці [26]. Уміння протистояти маніпулятивному стилю залежить від цілого ряду факторів: досить високої самооцінки, твердості сформованих переконань, уміння протистояти чужій думці й т.п. [30].

Гуманістичний стиль проявляється тоді, коли ціль взаємодії - не зміна іншого, а зміна уявлень обох партнерів щодо об'єкта взаємодії. Відносно ж один одного цілю виступає взаємна підтримка. Гуманістичний стиль припускає відповідне усвідомлення й навіть переживання ситуації взаємодії. Особлива увага дослідженню цього стилю приділяється в гуманістичній психології, зокрема, у роботах К. Роджерса [13].

При використанні кожного стилю застосовуються різні прийоми самоподачі - від прагнення сподобатися до залякування. Не можна однозначно сказати, який з названих стилів "гарний" або "поганий": у різних ситуаціях і при різних позиціях учасників взаємодії можливі різноманітні комбінації стилів поведінки. Самим же головним для ефективної взаємодії залишається адекватне узгодження всіх трьох компонентів - позиції, ситуації й стилю [14].

Відомий радянський філософ М.С. Каган аналізуючи спілкування на основі визначення субєкта спілкування, виділяє наступні чотири основних види спілкування: спілкування реального субєкта з реальним партнером; спілкування реального субєкта з субєктивованим обєктом, як ілюзорним партнером; спілкування реального субєкта з уявним партнером (квазісуб´єктом); спілкування уявних партнерів [3]. Завдання ситуації спілкування по параметру мети також дає можливість визначити складові спілкування і зміст дій учасників. Розглядаючи функціональні ситуації спілкування М.С. Каган приходить до висновку, що їх може бути тільки чотири: мета спілкування знаходиться поза взаємодією субєктів; мета спілкування в ній самій; мета спілкування складається в залученні партнера до досвіду і цінностей ініціатора спілкування; мета спілкування є залучення самого ініціатора до цінностей партнера. В відповідності з цими функціональними ситуаціями виділяються наступні види спілкування: як обслуговування предметної діяльності заради спілкування, як залучення іншого до своїх цінностей і як залучення до цінностей іншого. Таким чином, підкреслюючи мету, знаємо засоби. [43]

А. О Леонтьєв виділяє три види спілкування: соціально-орієнтовний, предметно-орієнтовний і особистісно-орієнтовний. Під першим мається на увазі спілкування, спрямоване на зміну психологічних характеристик групи людей в бік або уніфікації, або розбіжностей [2]. Таке спілкування відбувається між людьми, що представляють соціальні групи. Предметно-орієнтовне спілкування спрямовано на врегулювання спільної діяльності людей. Особистісно-орієнтовне - на зміну окремої особистості. Таким чином, основою цієї класифікації також є цільові характеристики [25]. Слід також звернути увагу на те, що в спілкуванні важливе не тільки мета і засоби, але і та якість, в якій виступають учасники спілкування - чи як члени групи, чи як окремі особистості, чи по відношенню до мети спільної діяльності [2].

Відношення до партнера по спілкуванню - ще одна можлива основа класифікації видів спілкування.В.Н. Саратовський виділяє наступні рівні спілкування:

рівень маніпулювання - один партнер розглядає іншого як засіб чи перешкоду по відношенню до проекту своєї діяльності, як "обєкт особливого роду ("зброя, що говорить);

-рівень "рефлексивної гри" - одна людина в проекті своєї діяльності враховує "контр-проект іншого, але не визнає за ним самоцінності і прямує до "виграшу, до реалізації свого проекту і блокування чужого;

рівень правового спілкування - субєкти визнають право на існування проектів діяльності один одного, намагаються узгодити їх і напрацьовують обовязкові для взаємодіючих сторін норми такої угоди;

рівень морального спілкування - це вищий рівень субєкт - субєктивних відношень, на якому партнери внутрішньо приймають загальний проект взаємної діяльності, як результат добровільного узгодження проектів діяльності один одного [10].

Кожна нова дія створює нову ситуацію, яка може продовжуватися, а може і змінювати її. При чому, вміння правильно діяти полягає в умінні таким чином пізнавати і вести себе в ситуації, щоб в найбільшому ступені задовольнити свої головні (а не однохвилинні) потреби [21]. Саме для цього дуже важливо вміти розпізнавати смисл дій партнера і знати як можна діяти самому. Невірне визначення ситуації і неправильний її розвиток можуть привести до невдачі в спілкуванні [6].


1.1.3 Перцептивна сторона спілкування

Взаєморозуміння між партнерами в процесі спілкування може бути витлумачене по-різному: або як розуміння цілей, мотивів, установок партнера по взаємодії, або як не тільки розуміння, але й прийняття, поділ цих цілей, мотивів, установок. Однак й у тім й в іншому випадку велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами і умовно може бути названий перцептивною стороною спілкування [3].

На відміну від загальної психології, у соціальній психології існує поняття "соціальної перцепції", яке означає сприймання соціальних об'єктів, інших людей, соціальних груп, великих соціальних спільнот. Термін "соціальна перцепція" вперше був введений Дж. Брунером в 1947 р [4].

Сприймання людьми один одного в соціально-психологічному плані має ряд специфічних рис. Насамперед тут відбувається не тільки сприймання самого образу, але і розуміння, пізнання іншої людини. Тому перцептивна сторона спілкування зводиться не тільки до сприймання, але завжди містить у собі ряд інших когнітивних процесів: розумові операції, пам'ять, емоції. Прагнучи пізнати іншу людину, суб'єкт спілкування прагне скласти уявлення про його думки, наміри, здібності, переживання, а також про ті відносини, які зв'язують їх як партнерів. У цей складний процес включаються також властивості особистості суб'єкта спілкування: його минулий досвід, установки, мотивацію, у зв'язку з чим образ, який формується, проходить певну селекцію (В.В. Бодальов) [7]. Взаєморозуміння людей в процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів. Процес спілкування включає в себе, як мінімум, взаємодію двох активних суб'єктів, кожний з яких є індивідуальністю, а також прагнення уподібнювати себе іншому. При побудові стратегії взаємодії кожному потрібно приймати до розрахунку не тільки мотиви і установки іншої людини, але і те, як ця людина розуміє мої мотиви і установки. Тому усвідомлення себе через іншу людину включає в себе два процеси: ідентифікацію й рефлексію [3].

Ідентифікація (уподібнення) - один із механізмів взаєморозуміння. Люди користуються цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будуються на спробі поставити себе на його місце. Ідентифікація може поєднуватися з емпатією - здатністю до співпереживання, емоційною реакцією на проблеми іншої людини. У психології ідентифікація розглядається як самоототожнення особистості з певним зразком, людиною, групою, як формування власної ідентичності, індивідуальності, а також як фундаментальний механізм не тільки когнітивної, а й афективної та регуляторної сфер психіки, особистості загалом. Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжособистісного відображення в онтогенезі, можна виділити імітацію як перший рівень, етап ідентифікації [33]. Сутність імітації Полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках стосунків Між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною - це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні дії й просувається в пізнанні інших людей. У дошкільному віці імітація ускладнюється перетворенням засвоюваного змісту. У шкільному віці вона стає більш свідомою, але неусвідомлювані її елементи зберігаються протягом тривалого часу [34].

Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясуванні соціально прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою становлення цього рівня виступає перехід від імітації зовнішніх виявів поведінки дорослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які Пізнаються опосередковано. Домінуючою тут є функція оцінювання. Формування еталонів та стереотипів поведінки забезпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та взаємне пізнання. Особливість оцінної функції полягає в тому, що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-змістового характеру. Роль прогностичної функції обмежена, а у спробах її реалізації в нестандартних ситуаціях адекватність незначна [35]. Потреба в інтерпретації поведінки виступає на передній план, коли ми контактуємо з незнайомими людьми, стикаємося з новими формами поведінки, незвичними вчинками добре знайомих нам людей. Виникає потреба в переструктуруванні проблемної ситуації, яка не має аналогів однозначного тлумачення [16]. Тому неусвідомлюваний нами в іншій діяльності механізм інтерпретації починає виступати як розумове завдання, що виходить за межі оцінювання. І тоді для адекватної інтерпретації поведінки інших людей потрібний перехід від оцінювання до суто розуміння, ефективність якого забезпечується сформованістю наступного рівня ідентифікації [14]. Цей рівень характеризується висуванням на передній план прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійснюється завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини. Це зумовлює необхідність бачити в іншій людині не стільки об'єкт управління, скільки суб'єкт, з яким здійснюється взаємодія. Особливо важливим є формування такого вміння для виконання управлінської та виховної функцій, що дає змогу оптимізувати ділові та міжособистісні стосунки, ефективно розв'язувати конфліктні ситуації [3].

Рефлексія в соціально-психологічному плані є механізм усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це складний процес взаємосприйняття і побудування стратегій поведінки, виходячи з розуміння того, як кожний з партнерів сприймається іншим. У розумінні іншої людини важливу роль відкрає ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії, як ідентифікації, розгортається на кількох рівнях (В.В. Бодальов) [7].

На першому рівні рефлексії уява мас пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування [25]. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. її головна ознака - виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини [3]. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування. О. Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко вступають у контакт з іншими людьми, уява може "працювати" недостатньо контекстною, що призводить до неадекватного оцінювання внутрішніх станів тих, з ким вони взаємодіють [7]. Для формування третього рівня рефлексії велике значення мас інтуїція - здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття [14].

Процес міжособистісного розуміння тісно пов'язаний з емоційною сферою. Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватному розумінню інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного відгуку - необхідний компонент спілкування та специфічний засіб пізнання людини людиною. Цей феномен має у психології назву емпатія [12].

Емоційна природа емпатїї виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини не стільки "продумується", скільки "відчувається". Але без емпатії навряд чи можливе адекватне розумним. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія - це ключовий фактор успіху в таких видах діяльності, як педагогіка, мистецтво, медицина, управління [29]. Прояв емпатії в спілкуванні свідчить про загальну установку не стільки на розуміння формального боку спілкування, скільки на входження в його прихований зміст, психічний стан іншої людини, що відображається передусім невербальними засобами - інтонацією, жестами, позами. Відмінність між почуттями і змістом спілкування не завжди можна простежити. Розуміння та адекватна відповідь на емоційні вияви важливі тому, що в спілкуванні люди, як правило, обмінюються тим, що має для особистості смисл, що найбільш суттєве. Адекватно відображаючи почуття іншої людини, ми сигналізуємо їй, наскільки розуміємо її внутрішній стан. Продуктивність спілкування і розуміння залежить у таких випадках не тільки від фактичної інформації, а й від установок, почуттів, емоційних виявів [19].

І. Юсудав зазначає, що емпатійні якості розвиваються тим інтенсивніше, чим багатшими й різноманітнішими є уявлення про інших людей. Розуміння інших пов'язане з розумінням самого себе. Прагнучи пізнати себе, мотиви своїх вчинків, людина вдасться до аналогій. Крім того, подібні вчинки інших людей викликають різні переживання та емоційні вияви. Безпосереднє використання особистого досвіду для пояснення поведінки інших людей призводить до атрибутивних помилок в інтерпретації міжособистісної взаємодії [29].

Емпатійні тенденції є в кожної людини, але їхній розвиток залежить значною мірою від умов виховання та соціального оточення. Формуючи образ свого "Я", дитина нерідко адресує вчинки собі, так, як це робили щодо неї дорослі. Вона програє соціальні ролі інших, переносячи власне "Я" в об'єкти своєї уяви. Така децентрація "Я" дедалі частіше здійснюється у внутрішньому плані [19]. Кожна людина має власний репертуар ролей, ситуацій міжособистісної взаємодії. Репертуар ролей тим ширший, чим багатший соціальний та емоційний досвід особистості. Схильність до переживань розвивається відповідно до низки відомих соціальних ролей. Зіткнення з подібними ситуаціями актуалізує ті уявлення, які суб'єктивно нібито відповідають певному партнеру по спілкуванню. Емпатійність особистості визначає не тільки її орієнтацію в соціальному середовищі, а й значущість засобів впливу на людей [12].

Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить не стільки від кола взаємодії з іншими людьми, скільки від суб'єктивної значущості цих осіб для особистості, тобто зумовлений кількістю осіб, яких вона по-справжньому цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити в жорстокість [29]. Для організації продуктивного взаєморозуміння і спілкування важливо враховувати ряд специфічних ефектів міжособистісного сприймання.

Ефект установки відіграє значну роль при формуванні першого враження про незнайому людину. Ефект "ореола" полягає в тенденції переносити попередньо отриману сприятливу або несприятливу інформацію про яку-небудь людину на реальне його сприйняття. Сприйняті риси як би накладаються на той образ, що вже був створений заздалегідь [3]. Той образ, що раніше існував, і виконує роль ореола, що заважає бачити дійсні прояви об'єкта сприйняття. Ефект ореола проявляється в тім, що загальне сприятливе враження приведе до позитивних оцінок і невідомих якостей сприйнятого, і навпаки, загальне несприятливе враження сприяє перевазі негативних оцінок. В експериментальних дослідженнях установлено, що ефект ореола найбільше явно проявляється тоді, коли сприймаючий має мінімальну інформацію про об'єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей [4]. Ця тенденція затемнити певні характеристики та висвітити інші й відіграє роль своєрідного ореола в сприйнятті людини людиною. Ефект "первинності й новизни" також множить труднощі міжособистісної перцепції. Він стосується значимості певного порядку пред'явлення інформації про людину для складання уявлення про неї: раніше пред'явлена інформація розглядається як "первинна", а пізніше пред'явлена як "нова" [3]. У більш широкому плані різноманітні ефекти сприймання партнерами один одного можливо розглядати в рамках більш загального процесу стереотипізації, тобто формування стійкого образу - стереотипу, яким користуються як шаблоном при взаємодії з певним типом людей на основі обмеженого досвіду спілкування й прагненні будувати висновки, коли кількість інформації обмежено [22]. При цьому деякі професіональні риси сприймання в умовах спілкування з окремими представниками певної професії переносяться на всіх її представників [3]. Тому порушення професійної етики окремими представниками правоохоронної діяльності (наприклад, факти корупції) кладуться в основу при формуванні в громадян негативної оцінки всієї системи в цілому. Стереотипізація в одних випадках приводить до полегшення процесу пізнання людьми один одного. В інших випадках стереотипізація приводить до формування упередження [22]. Якщо сприйняття людини будується на минулому досвіді, і цей досвід був негативним, то всі послідуючі сприймання людей тієї ж групи можуть забарвлюватися ворожістю, наносячи шкоду взаємодії людей. Так, при загостренні етнічних конфліктів у сучасних умовах дуже розповсюдженими серед населення є етнічні стереотипи, коли на основі обмеженої інформації по окремим представникам яких-небудь етнічних груп будуються упереджених висновки відносно всієї групи [17].

1.1.4 Характеристика комунікативної компетентності

Комунікативна компетентність - це система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у визначеному колі ситуацій особистісної взаємодії. Компетентність у спілкуванні має безсумнівно інваріантні загальнолюдські характеристики, в той же час ці характеристики історично і культурно обумовлені [14].

Розвиток компетентного спілкування в сучасних умовах припускає ряд принципових напрямків його гармонізації. При цьому для практики розвитку комунікативної компетентності, важливо підкреслити такі види спілкування, як службово-ділове або рольове й інтимно-особистісне. Підстава для розходження є звичайно психологічна дистанція між партнерами, це "я - ти" контакт. Отут інша людина здобуває статус ближнього, а спілкування стає довірчим у глибокому змісті, оскільки мова йде про довіру партнерові собі, свого внутрішнього світу, а не тільки "зовнішніх" зведень [30].

Компетентність у спілкуванні припускає готовність і уміння будувати контакт на різній психологічній дистанції і відстороненої і близької. У цілому компетентність у спілкуванні звичайно зв'язана з оволодінням не якою-небудь одною позицією в якості найкращої, а з адекватним прилученням до їхнього спектра [26]. Гнучкість в адекватній зміні психологічних позицій - один з істотних показників компетентного спілкування. Компетентність у всіх видах спілкування полягає в досягненні трьох рівнів адекватності партнерів - комунікативної, інтерактивної і перцептивної. Отже, можна говорити про різні види компетентності в спілкуванні. Реалізація особистістю своєї суб'єктивності в спілкуванні зв'язана з наявністю в неї необхідного рівня комунікативної компетентності [15].

Комунікативна компетентність складається з таких здібностей:

. Давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, у якій має бути спілкуватися;

. Психологічно програмувати процес спілкування, спираючи на своєрідність комунікативної ситуації;

. Здійснювати соціально-психологічне керування процесами спілкування в комунікативній ситуації.

Прогноз формується в процесі аналізу комунікативної ситуації на рівні комунікативних установок. Комунікативна установка партнера це своєрідна програма поведінку особистості в процесі спілкування. Рівень установки може прогнозуватися в ході виявлення: предметно-тематичних інтересів партнера, емоційно-оцінних відносин до різних подій, відношення до форми спілкування, включеності партнерів у систему комунікативної взаємодії. При такому підході до характеристики комунікативної компетентності доцільно розглянути спілкування як системно-інтегруючий процес, що має наступні складові:

1.Комунікативно-діагностичну (діагностика соціально-психологічної ситуації в умові майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних інших протиріч, з якими можливо має бути зштовхнутися особистості в спілкуванні)

2.Комунікативно-програмуюча (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилеві, позиції і дистанції спілкування).

3.Комунікативно-організаційну (організація уваги партнерів по спілкуванню, стимулювання їхньої комунікативної активності і т.д.).

4.Комунікативно-виконавську (діагноз комунікативної ситуації, у якій розвертається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, здійснюваний по заздалегідь осмисленій індивідуальній програмі спілкування) [30].

Комунікативно-виконавська майстерність особистості виявляється як дві взаємозалежних і все-таки щодо самостійні уміння знайти адекватну темі спілкування комунікативну структури, що відповідає мети спілкування, і уміння реалізувати комунікативний задум безпосередньо в спілкуванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавську техніку спілкування [14]. У комунікативно-виконавській майстерності особистості виявляються багато хто її навички і насамперед навички емоційно-психологічного саморегулювання як керування своєю психофізичною органікою, у результаті чого особистість досягає адекватної комунікативно-виконавської діяльності психологічного стану. Емоційно-психологічна саморегуляція створює настрой на спілкування у відповідних ситуаціях, емоційне налаштування на ситуацію спілкування, означає насамперед переклад повсякденних емоцій людини в тональність, що відповідає ситуації взаємодії [30].

У процесі емоційно-психологічної саморегуляції варто розрізняти три фази: тривале емоційне "зараження" проблемою, темою і матеріалами майбутньої ситуації спілкування; емоційно-психологічну ідентифікацію на стадії розробки моделі свого поведінку і програми майбутнього спілкування; оперативну емоційно-психологічну перебудову в обстановці спілкування [10]. Емоційно-психологічна саморегуляція здобуває характер цілісного і довершеного акта в єдності з перцептивними й експресивними навичками, що також складають необхідну частину комунікативно-виконавської майстерності. Вона виявляється в умінні гостро, активно реагувати на зміни обстановки спілкування, перешикувати спілкування з урахуванням зміни емоційного налаштування партнерів. Психологічне самопочуття, емоційний настрій особистості прямо залежати від змісту і результативності спілкування [19]. Перцептивні навички особистості виявляються в умінні керувати своїм сприйняттям і організовувати його: вірно оцінювати соціально-психологічний настрій партнерів по спілкуванню; установлювати необхідний контакт; по першому враженню прогнозувати "хід" спілкування [30].

Експресивні навички комунікативно-виконавської діяльності прийнято розглядати як систему умінь, що створюють єдність голосових, мімічних, візуальних і моторнофізіолого-психологічних процесів. По своїй суті це навички самоврядування виразною сферою комунікативно-виконавської діяльності [3]. Комунікативна компетентність як знання норм і правил спілкування, володіння його технологією, є складовою частиною більш широкого поняття "комунікативний потенціал особистості".

Комунікативний потенціал - це характеристика можливостей людини, що визначають якість його спілкування. Він включає на ряду з компетентністю в спілкуванні ще дві складові: комунікативні властивості особистості, відношення до способу спілкування і комунікативні здібності - здатність володіти ініціативою в спілкуванні, здатність виявити активність, емоційно відгукуватися на стан партнерів спілкування, сформулювати і реалізувати власну індивідуальну програму спілкування, здатність до самостимуляції і до взаємної стимуляції в спілкуванні [30].

Комунікативна компетентність, не виникає на порожньому місці, вона формується. Основу її формування складає досвід людського спілкування. Основними джерелами придбання комунікативної компетентності є: соціонормативний досвід народної культури; знання мов спілкування, використовуваних народною культурою; досвід міжособистісного спілкування; досвід сприйняття мистецтва [22].

Соціонормативний досвід - це основа когнітивного компонента комунікативної компетентності особистості. Досвід спілкування займає особливе місце в структурі комунікативної компетентності особистості. З одного боку, він соціальний і включає норми і цінності культури, з іншого - індивідуальний, оскільки ґрунтується на індивідуальних комунікативних здібностях і психологічних подіях, зв'язаних зі спілкуванням у житті особистості. Динамічний аспект цього досвіду складає процеси соціалізації й індивідуалізації, що забезпечують соціальний розвиток людини, а також адекватність його реакцій на ситуацію спілкування і їхня своєрідність [16].

Володіючи визначеним рівнем комунікативної компетентності, особистість вступає в спілкування, маючи визначений рівень самоповаги і самосвідомості. Таким чином комунікативна компетентність є необхідною умовою успішної реалізації особистості [30].


1.2 Особливості комунікативної підготовки у підрозділах МВС


1.2.1 Роль спілкування у професійній діяльності правоохоронців

Спілкування - одна з форм взаємодії людей. Будучи процесом обміну повідомленнями, в яких містяться результати відображення людьми дійсності, спілкування є невід'ємною частиною їх соціальною буття і засобом формування та функціонування їх свідомості - індивідуальної і суспільної. За допомогою спілкування відбувається організація взаємодії людей у їх спільній діяльності, передача досвіду, трудових і побутових навиків, прояв і задоволення духовних потреб [3]. При спілкуванні з населенням правоохоронці вирішують службові завдання і цілком природно, що від їх умінь спілкуватися з людьми, встановлювати психологічний контакт залежатиме зрештою й ефективність їх діяльності. Комунікативні якості с найбільш важливим елементом у структурі професійної майстерності правоохоронців [22].

Спілкування - це процес встановлення цілеспрямованого, прямого або опосередкованого тими або іншими засобами контакту ніж людьми, так чи інакше пов'язаними один з одним у психологічному відношенні [3]. Цей контакт впливає на колективну (сумісну) діяльність через узгодження "індивідуальних" діяльностей за тими чи іншими параметрами або навпаки, внаслідок розділення функцій цілеспрямовано впливає на формування і зміну окремої особистості у процесі колективної або індивідуальної, соціально опосередкованої діяльності. Службова діяльність правоохоронців не уявляється без комунікативних зв'язків [38]. Спілкування виконує роль регулятора взаємин між правоохоронцем і громадянами. На важливість цього процесу постійно звертається увага в різних нормативних документах. Президент України В. Ющенко під час виступу на колегії МВС у серпні 2005 р. зауважував, що повсякденна діяльність міліції протікає на очах у населення й авторитет міліції багато в чому залежить від поведінки її працівників при спілкуванні з людьми. Дуже важливо, щоб кожен правоохоронець був ввічливий і тактовний у поводженні з громадянами, чуйно ставився до їх прохань і заяв, справедливо оцінював їх поведінку, а також щоб стежив за своїм зовнішнім виглядом [39].

Характеризуючи правоохоронну діяльність, яка є головним видом діяльності працівників органів внутрішніх справ, фахівці зазначають, що вона є комунікативною за змістом та гуманістичною за своєю сутністю [38]. Крім цього необхідно враховувати те, що комунікативна діяльність правоохоронців є доволі своєрідною. Вона має низку психологічних особливостей, які, з одного боку, роблять її специфічною, з іншого - можуть її ускладнювати. Ці особливості правоохоронної діяльності передбачають високий рівень комунікативної культури працівників органів внутрішніх справ, складовими якої є певна сукупність знань та умінь, що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу [46]. Здатність працівників органів внутрішніх справ установлювати, підтримувати та розвивати необхідні контакти з іншими людьми, плідно співробітничати з ними, з гідністю поводитись у конфліктних ситуаціях і таке інше має значення як для виконання ними безпосередніх службових обов'язків, так і для ефективної взаємодії на внутрішньо-організаційному рівні, від цього значною мірою залежить імідж органів внутрішніх справ як цілісної організації [27].

Рівень комунікативної компетенції працівників органів внутрішніх справ знаходиться у прямій залежності від їх загального розвитку, широти світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. На останнє звертаємо особливу увагу, бо, перебуваючи на передньому краю боротьби зі злочинністю, працівники органів внутрішніх справ повинні виконувати роль морального еталону, бути зразком для наслідування у додержанні соціальних та етичних норм [42]. Враховуючи. це, МВС України неодноразово підкреслювало необхідність підвищення якості роботи з персоналом органів внутрішніх справ, виховання співробітників у дусі шанобливого ставлення до закону, норм моралі, підвищення рівня їх загальної та професійної культури, службової етики, гострого та принципового реагування на прояви грубощів та інші негативні випадки [28].

Мазурик О. В розглядає засоби спілкування і способи комунікативної дії, що впливають на розвиток навиків професійного спілкування та вміння встановлювати психологічний контакт офіцерами МВС при вирішенні службового завдання. Однією з найважливіших психологічних особливостей спілкування в органах внутрішніх справ є його професійна спрямованість, пов'язана з необхідністю встановлювати осіб, що скоїли злочини, свідків, потерпілих та інших, тобто існує певна заданість параметрів спілкування [27]. З боку правоохоронців це встановлення істини, а з боку злочинців приховування обставин злочину, прагнення уникнути відповідальності, дати хибну інформацію. Характерною особливістю спілкування правоохоронців за таких умов є нормативність. Наприклад, спілкування слідчого з підслідним регламентоване нормами процесуального законодавства [31].

Істотні труднощі у спілкуванні виникають через те, що правоохоронець змушений вступати у спілкування, незважаючи на своє часто негативне ставлення до співбесідника, на свій стан, небажання спілкуватися і т.д. Спілкування - невідємна частина його діяльності. Сам об'єкт спілкування специфічний, як правило, це не кращі представники нашого суспільства, з якими правоохоронцю спілкуватися нелегко [27]. Спілкування ускладнене наявністю психологічних барєрів, пов'язаних з багатьма чинниками: страхом входити у контакт з людиною у міліцейській формі, нерозумінням один одного, неправильними поясненнями намірів сторін, недовірою і т.п. Крім того ж ці бар'єри можуть створюватися штучно і призводити до загострення взаємин, виникнення конфліктів [31]. І нарешті, правоохоронець повинен обов'язково враховувати особливості спілкування у злочинному середовищі - наявність злочинного жаргону і татуювань, як специфічних засобів спілкування у такому середовищі. їх знання є корисними і необхідними для вирішення деяких оперативно-службових завдань [28].

Дуже важливо, щоб правоохоронець володів такими необхідними комунікативними якостями, як уміння: швидко встановлювати психологічний контакт з незнайомими людьми і викликати їх прихильність до себе; слухати інших людей; здійснювати психологічний вплив на людей при виконанні службових завдань; долати психологічні бар'єри у спілкуванні; рольові уміння [39]. Щодня правоохоронець зустрічається у різноманітних ситуаціях з безліччю людей, з якими він спілкується, і від того, наскільки вміло він входить з ними у контакт, наскільки швидко й ефективно це робить, залежатиме й кінцевий результат його діяльності. Уміння викликати до себе прихильність людини, завоювати її довіру дозволяє встановити довірчі взаємини, одержати від неї оперативно значущу інформацію [28]. Фахівці в області спілкування вважають, що однією з найбільш важливих якостей, яка сприяє підвищенню ефективності процесу спілкування, є уміння вислуховувати інших. Коли людина уважно слухає свого співбесідника, вона таким чином демонструє свою зацікавленість у тому, що він говорить, проявляє повагу до нього. І це обов'язково полегшуватиме встановлення психологічного контакту. Звертаючись до правоохоронця, людина очікує, що її уважно вислухають, з'ясують її питання і допоможуть у вирішенні проблем. Уміння вислуховувати людину дозволяє правоохоронцю викликати її прихильність до себе, зняти психологічне напруження, яке, як правило, має місце на початковій стадії спілкування [27]. Для правоохоронця важливо не тільки правильно спілкуватися з людьми, але й уміти здійснювати психологічний вплив на них: схиляти їх до своєї точки зору, переконувати. стимулювати позитивні прояви в їх поведінці примушувати давати правдиву інформацію і т. н Завжди необхідно пам'ятати, що правоохоронець спілкується не тому, що його просто цікавить ця людина, а для того, щоб змінити її позицію. І саме психологічний вплив у процесі спілкування з нею дозволяє цього добитися [38]. Усе це й пояснює необхідність комунікативної підготовки правоохоронців - тривалого і складного процесу. Важливо, щоб правоохоронець під час комунікативної підготовки отримав уявлення про найбільш значущі психологічні закономірності спілкування [28].


1.2.2 Розвиток навичок професійного спілкування

Важливою складовою частиною професійної майстерності правоохоронців, що здебільшого визначає успішність реалізації покладених на них функцій, є навички професійного спілкування, уміння встановлювати психологічний контакт із громадянами при вирішенні оперативно - службових завдань [38]. Встановлення психологічного контакту є цілеспрямована, планована діяльність щодо створення умов, які забезпечують розвиток спілкування у потрібному напрямку і досягнення його мети [3]. Психологічний контакт, що встановлюється правоохоронцями з громадянами під час вирішення оперативно-службових завдань, є важливим параметром оперативно-службової діяльності й істотно відрізняється від психологічних контактів, що встановлюються між людьми у буденному житті. Головна ж його відмінність, зазначена у низці нормативних документів МВС України, полягає у тому, що успішне досягнення психологічного контакту правоохоронцями нерозривно пов'язане з отриманням значущої інформації і зміною ліні поведінки громадян у діапазоні від протидії до сприяння і співпраці [42]. У встановленні психологічного контакту виділяють кілька етапів, які включають частину загального процесу розвитку спілкування:

1.Прогнозування майбутнього спілкування. Для оптимального досягнення мети при встановленні психологічного контакту доцільно мати попередній план дій, спрогнозувати майбутнє спілкування. Для цього необхідні попередні дані про особу, з якою належить спілкуватися. Є психічні властивості особи, що полегшують встановлення з нею контакту відвертість, допитливість, товариськість, ввічливість, тактовність [28]. Разом з цим с властивості особи, які ускладнюють встановлення контакту: підвищена дратівливість, запальність, агресивність, підозрілість, скритність озлобленість.

2. Створення зовнішніх умов, що пояснюють встановлення контакту. У кожному конкретному випадку зовнішні умови мають ідеально відповідати тій соціальній ролі, яку необхідно проявити у процесі спілкування. Ніщо не повинне, заважати спілкуванню, відволікати вашого співбесідника. Обстановка має сприяти довірливій бесіді.

3. Прояв зовнішніх комунікабельних якостей, накопичення згоди. Усмішка, привітні жести, міміка привертають співбесідника до вас, викликають у нього позитивні емоції, що має значення для процесу встановлення психологічного контакту. Як уже зазначалося вище, правоохоронцю у процесі спілкування з громадянами дуже часто доводиться долати психологічні бар'єри [38]. З цією метою необхідне накопичення згоди із співбесідником на початковому етапі спілкування. Тут не має значення те, з приводу чого досягнуто згоди, важливою є кількість згод. Потрібно вміти так ставити питання, щоб людина не могла не погодитися з вами.

4. Пошук загальних і нейтральних інтересів. На початковій стадії спілкування важливо викликати до себе прихильність людини, порозумітися з нею. Досягненню цієї мети допомагає виявлення загальних і водночас нейтральних інтересів (це може бути хобі). Загальні інтереси та їх пошук завжди викликають позитивні емоції, й ініціатор контакту у такому випадку є джерелом цих емоцій. Саме по собі спілкування за інтересом зближує співбесідників, створює групу. Крім того, нейтральні інтереси завжди зменшують відмінність в інтересах і статусі [18].

5. Дії щодо ліквідації перешкод у спілкуванні. У процесі розвитку психологічного контакту з людиною необхідно звертати увагу і вживати необхідних заходів щодо ліквідації перешкод у спілкуванні, до яких можна віднести такі: негативне ставлення до майбутнього спілкування; наявність психічних станів, що ускладнюють чи роблять неможливим розвиток спілкування; втручання сторонніх осіб тощо. Усунення всіх перешкод - обов'язковий етап встановлення психологічного контакту [37].

6. Індивідуальна дія. Завершувати встановлення психологічного контакту правоохоронець повинен індивідуальним впливом на особистість співбесідника. Мета такого вітливу - отримання від співбесідника довірливої інформації. При цьому можуть вироблятися якісь загальні норми довірчих відносин на майбутнє [18].


1.2.3 Психологічні особливості спілкування в криміналістичній тактиці

Термін "спілкування" досить часто зустрічається в судовій і загальній психології, розмовній практиці для позначення широкого кола явищ та взаємодій. В судово-слідчій практиці спілкування найчастіше інтерпретують в інформаційному аспекті як одержання інформації в пізнавальній діяльності. При цьому під суб'єктами спілкування розуміються головним чином люди, а під засобами одержання і передачі інформації - інтелектуальна діяльність людини, її іманентні властивості, перш за все мовлення [31]. В загальній теорії криміналістики про спілкування як спеціалізоване міждисциплінарне поняття не згадується. Ця прогалина усунута останнім часом українськими криміналістами, які обґрунтували окрему криміналістичну теорію спілкування і запропонували увести її в структуру загальної теорії криміналістики, а поняття "спілкування" - в мову науки криміналістики [15]. Розслідування в кримінальному судочинстві прийнято пояснювати як спеціальне пізнання, що здійснюється уповноваженими на це особами в формі кримінально-процесуального доказування. Цей процес носить діяльний, активний характер і відрізняється тим, що, пізнаючи подію злочину, суб'єкт (слідчий, прокурор, суддя) здійснює перехід від незнання до знання шляхом спілкування з матеріальним і соціальним середовищем і тим самим змінює відносини людей та речей [5]. Різноманітність об'єктів, які беруть участь у спілкуванні, дає змогу побудувати можливі структури процедур спілкування, яких може бути дві: перша - "суб'єкт - суб'єкт", друга "суб'єкт - предмет".

Спілкування за першою схемою здійснюється інтелектуальними і аналітико-вербальннми засобами, головним чином мовними і органами чуттів. Спілкування здійснюється безконтактно в формі мовного впливу або предметно-знакового обміну інформацією. Більшість слідчих дій і оперативно-розшукових заходів становлять собою процедуру спілкування "суб'єкт - суб'єкт" [31]. Спілкування за другою схемою здійснюється органолептичними або інтелектуально-вербальними засобами. Спілкування може бути безпосереднім або опосередкованим. В разі безпосереднього спілкування суб'єкт органами чуттів здійснює вплив на досліджуваний об'єкт і таким чином одержує від нього інформацію [5]. Тому справедливо підкреслюється, що сутністю огляду місця події є безпосереднє сприйняття, тобто дослідження, матеріальної "картини". В разі опосередкованого спілкування суб'єкт для розширення діапазону чуттєвості органолептичних засобів використовує технічні засоби виявлення, фіксації, дослідження та передачі інформації, що вилучається із матеріальних джерел. Аналізуючи структуру судово-слідчої діяльності, нескладно побачити, що спілкування є необхідним компонентом будь-якої слідчої дії та слідчої діяльності взагалі. Викладене дає змогу стверджувати, що спілкування - це нова криміналістична категорія, яка має методологічне значення для криміналістичної тактики тому її слід інтерпретувати як окрему теорію науки криміналістики [31].

У криміналістиці спілкування слід розуміти як сферу індивідуального буття суб'єкта, пов'язану з іншими формами його життєдіяльності. Спілкування - це динамічна категорія процесу особистісних відносин, умова створення соціально-психологічних наслідків. Тому спілкування інтерпретують як комунікативний процес, сутність якого полягає в обміні інформацією. Спілкування в цьому аспекті можна розуміти як інструмент пізнання, воно слугує пізнанню, а не навпаки. Нарешті, спілкування доцільно розуміти як спонукання до діяльності, самовираження суб'єкта і досягнення певної мети [15]. Отже, спілкування є новим багатоплановим криміналістичним поняттям, яке становить, з одного боку, філософсько-психологічну категорію загально методологічного рівня, а з другого - назву окремої криміналістичної теорії, учення про принципи (загальні начала, положення), прийоми спілкування в судово-слідчій діяльності взагалі і криміналістичній методиці та практиці зокрема [31]. Спілкування - як нове криміналістичне поняття можливо характеризувати за допомогою специфічних властивостей і ознак, до яких відносяться динамічність, доцільність, індивідуальність, конкретність, результативність, вплив (примушування) [3]. Динамічність характеризує спілкування як один із видів людської діяльності, специфічну форму прояву суб'єкта із зовні. Уся слідча і судова діяльність хоча й здійснюється в рамках кримінально-процесуального закону, але є глибоко суб'єктивною, оскільки здійснює її суб'єкт [46]. Саме специфічно-суб'єктивні якості суб'єкт проявляє в діяльності. Разом з тим спілкування не можна зводити тільки до діяльності, оскільки перше є спонукальною причиною, потребою людини, а друге - одна із форм спілкування. Мета спілкування визначає вид ситуації, вона може бути конфліктною і безконфліктною, складною і простою та ін [37]. Конкретність розкриває унікальність спілкування з суб'єктивної сторони. В ній знаходить овій прояв єдність діяльності та взаємодії як єдиної сутності спілкування. Разом з тим конкретність характеризує невідворотність взаємодії і появу результатів спілкування. Результативність являє собою структурну властивість процесу спілкування, який завжди завершується конкретним і остаточним результатом - відображенням взаємодії. При вербальному спілкуванні результат - це уявний образ, слід пам'яті у суб'єктів, що спілкувалися, наприклад, при допиті у слідчого і допитуваного [31].

У соціометрії результати вербального спілкування вимірюються такими поняттями, як "досягнення взаєморозуміння", "встановлення психологічного контакту", "зняття стресу", "створення соціальної спільності", "розв'язання комунікативного завдання" та ін. При невербальній формі спілкування ("суб'єкт - предмет") утворюються як ідеальні, так і матеріальні відображення. Найбільше значення надається матеріальним слідам їв найширшому їх розумінні. Матеріальні сліди можуть бути виміряні за допомогою точних методів, а їх ознаки представлені якісно-кількісними параметрами [24]. Вплив у життєвому контексті означає процес функціонування об'єктів у складний системі, коли взаємодіючі об'єкти і (об'єкти) впливають один на одного і управляють процесом спілкування. У криміналістиці термін "вплив" застосовується в слідчій тактиці в зв'язку з використанням прийомів, методів та засобів збирання і дослідження доказів, джерелами яких є люди і речі [5].

У сучасній криміналістиці термін "вплив" є важливим у мові науки криміналістики і досліджується в двох напрямках:

1) в окремому криміналістичному вченні "Слідознавство", де вплив найбільш досліджений та інтерпретується як робота слідоутворюючого об'єкта (предмета), що породжує утворення слідів, а рівні "елементарного" відображення (копіювання одного об'єкта матеріальною структурою іншого);

) впив як психологічне поняття використовується в криміналістичній тактиці як взаємодія суб'єкта кримінального процесу при збиранні, дослідженні та використанні доказів на рівні суспільно-психічного відображення, утворення особистісних (ідеальних) джерел - слідів пам'яті [31]. У зв'язку з цим уявляється своєчасним віднести поняття "вплив" до методологічних категорій окремої криміналістичної теорії спілкування і дослідити його в криміналістичній тактиці. Такими є деякі загальні положення спілкування в сучасній криміналістиці. Не менш проблематичними залишаються структура, види та суб'єкти спілкування [15].

Спілкування є багатопланове явище, зміст і структура якого в різних галузях знань інтерпретуються по-різному. В криміналістичному плані на спілкування вперше звернув увагу В. Лукашевич. Він розглядав його в якості засобу криміналістичної тактики в найбільш загальному його розумінні як сутність пошуково-пізнавальної діяльності. Оскільки спілкування - це єдиний процес діяльності взаємодії, остільки його структуру слід розглядати як різновид моделі соціальної діяльності взагалі, котра включає до себе чотири елементи: суб'єкт ? засіб ? предмет ? результат (продукт).

1. Суб'єктами спілкування в розслідуванні злочинів є учасники кримінального процесу: слідчий, прокурор, суд, обвинувачений, потерпілий, свідок, експерт, спеціаліст, захисник та ін. Функції та завдання учасників кримінального судочинства жорстко обмежені процесуальною формою доказування, здійснювати яку можуть лише уповноважені на те державою особи.

. Засоби спілкування - це знаряддя розумової та фізичної праці людини. Вони опосередковані суб'єктом діяльності та їх завданнями, тому засоби спілкування поділяють на: інтелектуальні, мовні, динамічні, предметно-знакові та технічні:

а) Інтелектуальні засоби слід розуміти як іманентні властивості суб'єкта, що відносяться до психічного життя людини, її розумовий розвиток, пізнавальні та творчі здібності, що застосовуються як специфічний "інструментарій" у спілкуванні взагалі і судово-слідчому спілкуванні зокрема.

б) Мовні засоби являють собою мовлення суб'єкта, за допомогою якого він здійснює пізнавальну діяльність і взаємодію в матеріальному середовищі.

в) Динамічні (поведінкові) засоби - це виразні рухи тіла людини, які несуть повне смислове (інформаційне) навантаження щодо предмета спілкування. Серед них розрізняють міміку, жестикуляцію та пантоміміку.

г) Предметно-знакові засоби становлять собою матеріальні об'єкти, які несуть певне семантичне (змістовне) навантаження. Це предмети-знаки, рисунки, письмо графічне.

д) Технічні засоби - це різні пристрої, що дають змогу спілкуватися на відстані за допомогою засобів зв'язку, транспорту, переміщати предмети-знаки спілкування тощо [31].

Предмет спілкування слід розуміти як матеріальні та ідеальні джерела інформації, які використовуються у доказуванні в кримінальних справах, а також явища, події, стан людей і речей, що використовуються в розслідуванні злочинів [3].

Результат (продукт) спілкування слід розуміти в широкому плані як будь-яку зміну в матеріальному і соціальному середовищі, яка виникає внаслідок взаємодії людей і речей. Результат слідчої діяльності - це розкритий злочин, викриття та покарання, злочинця, попередження злочину, відновлення порушеного права громадянина та ін. Кожна слідча дія, оперативний захід мають кінцевий результат, який для суб'єкта спілкування є одержаною шляхом порівнянна результату з. поставленою метою мірою спілкування [5].

У діяльності правоохоронців використання мовних засобів спілкування відіграє дуже важливу роль. Від уміння правильно формулювати свої думки, грамотно їх висловлювати під час безпосереднього спілкування або складання різного рід документів здебільшого залежить ефективність службової діяльності [15].

Розділ 2. Психологічні особливості спілкування працівників ОВС


2.1 Загальна характеристика груп обстежуваних і методів дослідження


В дослідженні приймало участь 152 особи, які працюють в системі "людина - людина".

Для того, щоб виявити особливості психологічні особливості спілкування працівників ОВС ми створюємо три групи: основну (працівники ОВС, а саме представники слідства та дізнання) та дві групи порівняння (судді та вчителі).

Першу групу склали працівники слідства та дізнання органів внутрішніх справ м. Суми та Сумської обл., віком від 24 до 46 років, які мають неповну або повну вищу освіту і стажем роботи від 4 до 25 років роботи в правоохоронних органах. Загальна кількість працівників склала 60 осіб, серед яких 10 жінок і 50 чоловіків. В дослідженні приймали участь працівники з 8 райвідділів та 4 міськвідділів УМВС м. Суми та Сумської обл.

До другої групи увійшли працівники судової системи, а саме судді м. Суми та Сумської обл., віком від 34 до 52 років, які мають повну вищу освіту, і стажем роботи від 6 до 25 років роботи в органах внутрішніх справ. Загальна кількість працівників склала 50 осіб, серед яких 2 жінки та 48 чоловіки. В дослідженні приймали участь працівники з 14 районних, 1 обласного та 1 апеляційного суду м. Суми та Сумської обл.

Третю групу склали вчителі трьох шкіл І - ІІІ ступенів м. Суми, віком від 24 до 45 років, стажем роботи від 2 до 23 років. Загальна кількість вчителів склала 42 особи, серед яких 14 жінок та 28 чоловіків.

Таким чином, досліджувані групи склали:

Перша група - 60 працівників ОВС (слідства та дізнання);

Друга група - 50 працівників судової системи (судді);

Третя група - 42 вчителя.

Комунікативні особливості включають в себе не тільки вміння гарно спілкуватися і вислухати співрозмовника, а й наявність або відсутність комунікативних і організаторських здібностей, міжособистісні відносини, а також на спілкування впливають присутність емоційних барєрів, що його ускладнюють, правильний вибір стратегії психологічного захисту, наявність емпатичних здібностей. Тому для дослідження комунікативних особливостей співробітників ОВС, використали такі методики:

1.Методика "діагностики емоційних барєрів в міжособистісному спілкуванні" (В.В. Бойко).

Вона призначена для діагностики рівня емоційних барєрів та їх видів.

За її допомогою ми можемо визначити такі категорії емоційних перешкод, як то:

не уміння керувати своїми емоціями, дозувати їх;

не адекватний прояв емоцій;

не гнучкість, не розвиненість, не вразливість емоцій;

домінування негативних емоцій;

не бажання зближатися з людьми на емоційній основі.

Методика дозволяє визначити також, різний рівень вираження перешкод у повсякденному житті: 1 рівень - коли емоції не заважають в повній мірі спілкуватися з партнерами; 2 рівень (низький) - тут існують деякі можливі перешкоди в спілкуванні з навколишніми; 3 рівень (середній) - коли емоції "на кожний день" в деякій мірі ускладнюють взаємодію з партнерами; 4 рівень (високий) - тут емоції явно заважають встановлювати контакти з оточуючими людьми [19];

2.Методика дослідження комунікативних і організаторських здібностей "КОС-2".

Вона призначена для виявлення рівня комунікативних і організаторських здібностей особистості (уміння чітко й швидко встановлювати ділові і товариські контакти, брати участь у групових заходах, вміння впливати на людей, прагнення проявляти ініціативу і т. д). За допомогою даної методики можна виявити низький, середній та високий рівень їх розвитку [36];

3.Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресії (В.В. Бойко).

Вона призначена для виявлення рівня та форм комунікативної агресії.

За її допомогою ми можемо визначити по-перше, такі форми вираження агресивності, як:

спонтанність агресії;

-не вміння стримувати агресію;

не вміння переключати агресію на діяльність або на предмети;

анонімна агресія;

провокація агресії у навколишніх;

здатність до відбиваючої агресії;

ауто агресія;

ритуалізація агресії;

здатність заражатися агресією натовпу;

задоволення від агресії;

розплата за агресію.

По-друге, визначити рівень агресивного зараження: високий, середній та високий [44];

4.Методика "Діагностика комунікативної соціальної компетентності" (КСК).

Методика призначена для отримання більш повного уявлення про особистість, зіставлення ймовірного прогнозу успішності її професійної діяльності. Опитувальник включає в себе 100 тверджень, які розташовані в циклічному порядку. Для кожного питання передбачені три альтернативні відповіді. В даній методиці існує 8 факторів:

. фактор "А" - бажання спілкуватись, доброта - замкнутість, відчуженість;

. фактор "В" - низький інтелект (обмежене мислення) - високий інтелект (кмітливість);

. фактор "С" - емоційна стабільність - неврівноваженість;

. фактор Д - життєрадісний, веселий, безпечний - мовчазний, серйозний;

. фактор К - чутливий, з художнім мисленням - покладається на себе, реалістичний, раціональний;

. фактор М - приймає власні рішення - залежний від групи, слідує за думкою багатьох;

. фактор Н - контролює себе, вміє підчиняти себе правилам - імпульсивний, неорганізований;

. фактор П - здатність до антисоціальної поведінки.

За допомогою даної методики можна виявити низький, середній та високий рівень розвитку даних факторів. Даний опитувальник дозволяє виявити здатність до антисоціальної поведінки, що може характеризуватися недотриманням норм, які прийняті в суспільстві, моральних та етичних цінностей, встановлених правил поведінки та звичаїв [44];

5.Методика "дослідження рівня емпатичних здібностей " (В.В. Бойко).

Методика дозволяє по-перше, визначити рівень емпатії, як: високий, середній, занижений і низький; по-друге, визначає провідний канал емпатії:

) раціональний канал емпатії;

) емоційний канал емпатії;

) інтуїтивний канал емпатії;

) становки, які сприяють емпатії;

) проникаюча здатність в емпатії;

) ідентифікація в емпатії [19];

6.Методика "дослідження міжособистісних відносин" (Т. Лірі).

Методика призначена для дослідження уявлень досліджуваного про себе і ідеальне "Я", а також для дослідження взаємовідносин в малих грипах.

За допомогою даної методики визначається домінуючий тип відносин до людей в самооцінці і двохсторонній оцінці. Методика складається з оціночних суджень. Визначаються такі тенденції:

І. Тенденція (домінантність - власність - деспотичність);

ІІ. Тенденція (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість);

ІІІ. Тенденція (вимогливість - непримиримість - жорстокість);

ІV. Тенденція (скептицизм - впертість - негативізм);. Тенденція (поступливість - кроткість - пасивна підпорядкованість);І. Тенденція (довірливість - послушність - залежність);ІІ. Тенденція (добросердечність - несамостійність - надмірний конформізм);ІІІ. Тенденція (відзивчивий - безкорисність - принесення в жертву).

Кожна характерологічна тенденція має три рівня вираження. Перший рівень представляє собою адаптивний варіант вираженої риси характеру по відношенню до інших людей. Другий рівень - проміжний варіант. Третій рівень - свідчить про дезадаптивність тенденцій характеру [37];

7.Методи математичної статистики (методика кутового перетворювання Фішера).

Критерій Фішера призначений для зіставлення двох вибірок по частоті зуcтрічаємості ефекту, що цікавить дослідника. Критерій оцінює достовірність розходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект, який нас зацікавив. Для підрахування критерію необхідно визначити величини ?, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями, а також підрахувати емпіричне значення ? за формулою:


? емп = (?1 - ?2) × ? n1 × n2 ? n1 + n2


де ?1 - кут, відповідний більшої % частки;

?2 - кут відповідно меншої % частки;

n1 - кількість спостережень у вибірці 1;

n2 - кількість спостережень у вибірці 2.

Встановити критичне значення ?кр відповідно до прийнятих в психології рівнів статистичної значущості: p < 0,05 і p < 0,01. При збільшенні розбіжності між кутами ?1 і ?2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ?*, тим більше мабуть, що розходження достовірні [41].


2.2 Особливості комунікативно-соціальної компетенції працівників ОВС


Особливості комунікативно-соціальної компетенції ми виявили за допомогою методики КСК (комунікативна соціальна компетенція). Отримані результати містяться в наведеній нижче таблиці 2.1.

В ході поведеного дослідження було виявлено, що при розгляді результатів, отриманих в першій групі (в яку входять працівники слідства та дізнання) фактор "А" (бажання спілкуватись, доброта - замкненість, відчуженість) у 50,0 % працівників знаходиться на високому рівні, у 43,4 % - на середньому і лише у 6,6 % - на низькому. Тобто, ми можемо припустити що у більшість працівників добре розвиненими комунікативні здібності.

При дослідженні фактора "В" (рівень розвитку інтелекту) було виявлено, що 50,0 % працівників мають середній рівень його розвитку, 36,7 % - високий рівень і лише 13,3 % - низький рівень. Отже, з картини, яка склалася ми бачимо, що інтелектуальні здібності у працівників слідства та дізнання знаходяться на достатньому рівні розвитку. Більша частина досліджуваних мають добре розвинене логічне мислення та кмітливість.

При аналізі фактор "С" (емоційна стабільність - неврівноваженість) було помічено, що 63,3 % працівників мають високий рівень його розвитку, 35,0 % - середній рівень і тільки 1,7 % - низький рівень. Тобто, більшість досліджуваних є емоційно стабільними.

В ході розгляду фактора "Д" (життєрадісність, безпечність - мовчазливість, серйозність) було виявлено, що у 52,7 % працівників середній рівень, у 37,3 % - домінує високий рівень, і лише 10,0 % - мають низький рівень. Отже, у більшості працівників домінують життєрадісні тенденції.

При дослідженні фактора "К" (чутливість, художнє мислення - покладається на себе, реалістичність, раціональність) було виявлено, що у 58,3 % працівників домінує середній рівень даного фактора, у 30,0 % - низький рівень, і тільки 11,7 % - мають високий рівень. Отже, більшість досліджуваних покладаються тільки на власні сили, реалістичні та раціональні.


Таблиця 2.1

Особливості комунікативно - соціальної компетенції у досліджуваних (в %)

Фак-ториРівень розвитку факторівГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Фактор "А"Низький6,64,00,00,612,61,95-0,010,05Середній43,442,036,31,110,731,73--0,05Високий50,054,063,70,841,642,11-0,050,05Фактор "В"Низький13,316,013,70,390,10,31---Середній50,072,077,22,372,890,550,010,01-Високий36,712,09,13,13,470,450,010,01-Фактор "С"Низький1,78,018,21,623,111,48-0,01-Середній35,066,063,63,32,920,250,010,01-Високий63,326,018,24,014,830,910,010,01-Фактор "Д"Низький10,07,016,30,360,860, 48---Середній52,756,050,00,340,270,58---Високий37,337,033,70,120,550,49---Фактор "К"Низький30,06,00,02,685,843,110,010,010,01Середній58,374,040,91,731,763,30,050,050,01Високий11,720,059,11,655,324,50,050,010,01Фактор "М"Низький20,314,019,12,733,10,45---Середній56,762,059,10,560,250,28---Високий23,024,021,82,052,790,61---Фактор "Н"Низький3,02,00,00,871,271,37---Середній31,734,027,31,330,481,69---Високий65,364,072,70,981,011,89---Фактор "П"Нормальна поведінка100,094,0100,02,580,02,490,01-0,01Здатність до асоціальної поведінки0,06,00,02,580,02,490,01-0,01

Примітка: фактор "А" - бажання спілкуватись, доброта - замкнутість, відчуженість;

фактор "В" - низький інтелект (обмежене мислення) - високий інтелект (кмітливість);

фактор "С" - емоційна стабільність - неврівноваженість;

фактор Д - життєрадісний, веселий, безпечний - мовчазний, серйозний;

фактор К - чутливий, з художнім мисленням - покладається на себе, реалістичний, раціональний;

фактор М - приймає власні рішення - залежний від групи, слідує за думкою багатьох;

фактор Н - контролює себе, вміє підчиняти себе правилам - імпульсивний, неорганізований;

фактор П - здатність до асоціальної поведінки.

Аналізуючи фактор "М" (віддання переваги прийняттю власних рішень, незалежність, орієнтир на себе - залежність від групи, наслідування думки багатьох) було помічено, що у 56,7 % працівників домінує середній рівень даного фактора, у 20,3 % - низький рівень, і лише 23,0 % - високий рівень. Отже, більшість досліджуваних як приймають власні рішення так і орієнтуються на думку інших.

В ході розгляду фактора "Н" (контроль своїх дій, вчинків, вміння підпорядковувати себе правилам - імпульсивність, неорганізованість) було помічено, що 65,3 % працівників мають високий рівень їх розвитку, 31,7 % - середній рівень і лише 3,0 % - низький рівень. Тобто, більшість досліджуваних вміють добре контролювати свої вчинки, дії та підпорядкувати себе прийнятим правилам.

Досліджуючи фактор "П" (схильність до асоціальної поведінки) було помічено, що всі працівники слідства та дізнання не мають схильності до асоціальної поведінки.

При подальшому розгляді результатів в другій групі (в яку входять працівники судової системи, а саме судді) фактора "А" у 54,0 % - суддів знаходиться на високому рівні розвитку, у 42,0 % - на середньому рівні і лише 4,0 % - на низький рівень. Отже, як ми бачимо комунікативні здібності у досліджуваних знаходяться на нормальному рівні.

При дослідженні фактора "В" було виявлено, що 72,0 % працівників мають середній рівень його розвитку, 16,0 % - низький рівень і лише 12,0 % - високий рівень. Отже, з картини яка склалася ми бачимо, що інтелектуальні здібності у суддів знаходяться на достатньому рівні розвитку.

При аналізі фактор "С" було помічено, що 66,0 % працівників мають середній рівень його розвитку, 26,0 % - високий рівень і тільки 8,0 % - низький рівень. Тобто, з усього вище сказаного ми можемо припустити, що більшість досліджуваних є в середньому емоційно стабільними.

В ході розгляду фактора "Д" було виявлено, що у 56,0 % працівників середній рівень, у 37,0 % - домінує високий рівень, і лише 7,0 % - мають низький рівень. Отже, як ми бачимо, що у більшості працівників домінують життєрадісні тенденції.

При дослідженні фактора "К" було виявлено, що у 74,0 % працівників домінує середній рівень даного фактора, у 20,0 % - високий рівень і тільки 6,0 % - низький рівень. Звідси ми бачимо, що більшість досліджуваних покладаються тільки на власні сили, реалістичні та раціональні.

Аналізуючи фактор "М" було помічено, що у 62,0 % працівників домінує середній рівень даного фактора, у 24,0 % - високий рівень, і лише 14,0 % - низький рівень. Отже більшість досліджуваних приймають власні рішення і не залежать від думки оточуючих.

В ході розгляду фактора "Н" було помічено, що 64,0 % працівників мають високий рівень їх розвитку, 34,0 % - середній рівень і лише 2,0 % - низький рівень. Тобто, більшість досліджуваних вміють добре контролювати свої вчинки, дії та підпорядкувати себе прийнятим правилам.

Досліджуючи фактор "П" було помічено, що 94,0 % суддів не мають схильності до асоціальної поведінки і лише 6,0 % - виявилися схильними.

Аналізуючи результати третьої групи (вчителі шкіл) було виявлено, що фактор "А" у 63,7 % знаходиться на високому рівні розвитку, у 36,3 % - на середньому рівні і ніхто з них не має низького рівня. Отже, як ми бачимо комунікативні здібності у досліджуваних є добре розвиненими.

При дослідженні фактора "В" було виявлено, що 77,2 % вчителів мають середній рівень його розвитку, 13,7 % - низький рівень і лише 9,1 % - високий рівень. Тобто, у більшості вчителів інтелектуальні здібності знаходяться на достатньому рівні розвитку.

При аналізі фактор "С" було помічено, що у 63,6 % вчителів домінує середній рівень розвитку фактору, у 18,2 % - високий рівень і стільки ж має низький рівень. Отже, з усього вище сказаного ми можемо припустити, що більшість досліджуваних є в середньому емоційно стабільними.

В ході розгляду фактора "Д" було виявлено, що у 50,0 % вчителів середній рівень, у 16,3 % - домінує високий рівень, і лише 33,7 % - мають низький рівень. Тобто, як ми бачимо, що у більшості працівників домінують життєрадісні тенденції.

При дослідженні фактора "К" було виявлено, що у 59,1 % вчителів домінує високий рівень даного фактора і 40,9 % - середній рівень, низький рівень відсутній. Звідси ми бачимо, що більшість досліджуваних покладаються тільки на власні сили, реалістичні та раціональні.

Аналізуючи фактор "М" було помічено, що у 59,1 % вчителів домінує середній рівень даного фактора, у 21,8 % - високий рівень, і лише 19,1 % - низький рівень. Отже, більшість досліджуваних приймають власні рішення і не залежать від думки оточуючих.

В ході розгляду фактора "Н" було помічено, що 72,7 % вчителів мають високий рівень їх розвитку, 27,3 % - середній рівень, низький рівень відсутній, тобто більшість досліджуваних вміють добре контролювати свої вчинки, дії та підпорядкувати себе прийнятим правилам.

Досліджуючи фактор "П" було помічено, що всі вчителі шкіл не мають схильності до асоціальної поведінки

При порівняльному аналізі особливостей комунікативно - соціальної компетенції у всіх групах (див. табл.2.1) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що статистично достовірними (р ? 0,05) відмінності по фактор "А" між групою працівників слідства і дізнання та вчителями шкіл, а також між суддями та вчителями. Різниця між працівниками слідства і дізнання та суддями виявлена не була.

При порівнянні результатів по фактору "В", статистично значимими (р ? 0,01) виявилися показники між І - ІІ та І - ІІІ групами. Між ІІ та ІІІ групами відмінностей виявлено не було. Аналізуючи результати фактора "С", статистично значимими (р ? 0,01) виявилися показники між працівниками слідства і дізнання та суддями та працівниками слідства і дізнання та вчителями. Між суддями та вчителями шкіл відмінностей виявлено не було.

Порівнюючи результати по фактору "К", статистично значимими (р ? 0,05) виявилися показники між І - ІІ та І - ІІІ групами, (р ? 0,01) між ІІ - ІІІ групами. Аналізуючи результати фактора "С", статистично значимими (р ? 0,01) виявилися показники між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІІ відмінностей виявлено не було. Розглядаючи фактори "М", "Д" та "Н", між групами статистично значимих відмінностей виявлено не було.

Отже, з усього вище сказаного ми можемо припустити, що вчителі шкіл є більш відкритими, комунікативними ніж судді та працівники слідства і дізнання, хоча вони є теж досить комунікативними. Це може бути повязано з особливостями та умовами праці та специфіці роботи в органах внутрішніх справ і судової системи. Інтелектуальні здібності у всіх трьох групах знаходяться на нормальному рівні розвитку, але все ж таки у працівників слідства та дізнання вони розвинені гірше ніж в інших. Це може бути повязано рівнем обізнаності, з тим, що працівники слідства та дізнання в більшості випадків працюють з антисоціальною структурою суспільства і при втручанні часу та профдеформації вони починають мислити, як правопорушники, копіювати їх поведінку, звички, жаргон. Працівники судової системи та вчителі постійно підвищують свою обізнаність, начитаність, збільшуючи тим самим свій світогляд.

Працівники слідства та дізнання є більш емоційно урівноваженими ніж вчителі і судді. Це може бути повязано з специфікою роботи слідства. Для того, щоб отримати від підозрюваного, свідка, який дає неправдиві показання саме ту інформацію, яку потрібно або при використанні різних капканів при допиті працівник не повинен видавати своїх емоцій, тобто він повинен бути емоційно врівноваженим. Від суддів та вчителів їх професія цього не вимагає.

По результатам дослідження судді на відмінну від працівників слідства і дізнання та вчителів є більш реалістичні, раціональні і покладаються тільки на власні сили. Це може бути повязано з тим, що для того, щоб правильно провести судове засідання потрібно вміти його правильно організувати. Для того, щоб правильно розвязати суперечки не обійтися без раціональне мислення. І при винесенні рішення суддя покладається тільки на власну думку і закон. Здатність до асоціальної поведінки присутня тільки в невеликої кількості суддів, що може бути повязаним з тим, що їм приходиться вирішувати долю багатьох людей, тобто правопорушників і не завжди це можна зробити обєктивно. Рішення судді не повинно суперечити сутності закону, а винесення вердикту завжди повинно виноситися згідно до вимог закону. Працівники слідства і дізнання, вчителі та судді вміють гарно контролювати свою поведінку, підчиняти себе правилам, приймати власні рішення так і поважати думку оточуючих, мають життєрадісний настрій.

Особливості емпатичних здібностей ми досліджували за допомогою методики В.В. Бойко "Діагностика рівня емпатичних здібностей".

Отримані результати по рівням емпатичних здібностей містяться в наведеній таблиці 2.2.


Таблиця 2.2

Рівні емпатичних здібностей у досліджуваних (в %)

Рівні емпатичних здібностейГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Низький28,334,013,60,72.312,37-0,010,01Занижений66,760,027,30,724,083,25-0,010,01Середній5,06,059,10,236,566,09-0,010,01Високий0,00,00,00,00,00,0---

В ході поведеного дослідження було виявлено, що при розгляді результатів, отриманих в першій групі емпатичні здібності у 66,7 % досліджуваних на заниженому рівні їх розвитку, у 28,3 % - на низькому рівні, у 5,0 % - на середньому рівні. Високого рівня розвитку емпатичних здібностей не має в жодного із працівників слідства та дізнання.

При розгляді результатів в другій групі, виявили, що 60,0 % суддів мають занижений рівень емпатичних здібностей, 34,0 % - низький рівень і лише 6,0 % - середній рівень. Високого рівня розвитку емпатичних здібностей не має в жодного із досліджуваних.

При розгляді результатів в третій групі, виявили, що 59,1% вчителів мають середній рівень емпатичних здібностей, 27,3 % - занижений рівень і лише 13,6 % - низький рівень. Високого рівня розвитку емпатичних здібностей не має в жодного із досліджуваних.

При порівняльному аналізі особливостей емпатичних здібностей у всіх групах (див. табл.2.2) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності по низькому, заниженому та середньому рівні в І - ІІІ та ІІ - ІІІ групах, а між І - ІІ відмінностей виявлено не було. На високому рівні різниці між групами виявлено не було.

Отже з усього вище сказаного, ми можемо припустити, що емпатичні здібності краще розвинені у вчителів ніж у працівників слідства, дізнання та суддів. Ця особливість може бути повязана з специфікою роботи в правоохоронних органах. Через працівників міліції і суддів проходить велика кількість людей, як законослухняних так і правопорушників, і співпереживати кожному просто неможливо. Дані працівники ніби відсторонюються від емоційної сфери.

Ця особливість є також ознакою професійної деформації. Домінуючий занижений рівень емпатії дозволяє працівникам міліції та суддям точно формулювати та раціонально приймати рішення. Емоційні проявлення у вчинках навколишніх інколи здаються їм незрозумілими і позбавленими смислу. Вчителям же навпаки для кращого розуміння учнів особливо підлітків потрібні краще розвинені емпатичні здібності. Домінування середнього рівня їх розвитку дозволяє в міжособистісних відносинах судити про інших по їх вчинках ніж по особистих враженнях. Емоційні прояви в більшості випадків знаходяться під самоконтролем. В спілкуванні уважні та намагаються зрозуміти більше, ніж сказано словами.

Отримані результати по особливостям прояву каналів емпатії містяться в наведеній таблиці 2.3.


Таблиця 2.3

Особливості прояву каналів емпатії у досліджуваних (в %)

Канали емпатіїГрупи?емпРПершаДругаПерша1.21.32.31.21.32.3Раціональний11,76,04,51,051,360,36---Емоційний24,030,027,31,591,530,28---Інтуїтивний8,322,045,52,044,52,440,050,010,01Установки, які сприяють емпатії28,322,018,20,71,160,45---Проникаюча здатність в емпатії46,742,018,20,493,142,56-0,010,01Ідентифікація в емпатії5,08,013,60,641,530,88---

При аналізі отриманих результатів в першій групі по каналам емпатії виявили, що у 46,7 % працівників домінуючим каналом є проникаюча здатність в емпатії, 28,3 % - обирають установки, які сприяють емпатії, 24,0 % - емоційний канал, 11,7 % - раціональний канал, 8,3 % - інтуїтивний канал і лише 5,0 % - надають перевагу ідентифікації в емпатії.

При безпосередньому розгляді каналів емпатії в другій групі виявили, що домінуючою серед них є проникаюча здатність в емпатії, яка складає 42,0 % працівників. Емоційний канал обирають 30,0 % суддів, установки, які сприяють емпатії і інтуїтивний канал - 22,0 %, ідентифікацію в емпатії - 8,0 % і лише 6,0 % - раціональний канал.

Домінуючим каналом в третій групі, виступає, інтуїтивний канал, який складає 45,5 % від усіх досліджуваних, 27,3 % обирають інтуїтивний канал, по 18,2 % - установки, які сприяють емпатії та проникаючу здатність в емпатії, 13,6 % - ідентифікацію в емпатії і лише 4,5 % - раціональний канал.

При порівняльному аналізі особливостей каналів емпатичних здібностей (див. табл.2.3) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що при розгляді інтуїтивного каналу статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, (р ? 0,05) між І - ІІ групами.

Аналізуючи результати по такому каналу, як проникаюча здатність в емпатії було виявлено, що статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами відмінностей виявлено не було.

По таким каналам емпатії, як раціональний, емоційний, установки, які сприяють емпатії, ідентифікація в емпатії статистично достовірних відмінностей виявлено не було. Отже, при підведенні підсумків ми можемо припустити, що для вчителів більш характерним є вираження інтуїтивного каналу емпатії, а для працівників міліції та суддів - проникаюча здатність в емпатії. Ці особливості можуть бути повязані з специфікою роботи як вчителів так і правоохоронців. Для того, щоб працювати з дітьми та підлітками потрібно, щоб була гарно розвинена інтуїція. Інтуїтивний канал емпатії дозволяє вчителям передбачити поведінку учнів, діяти в умовах дефіциту початкової інформації про них, опираючись на опит, який зберігається в підсвідомості. На рівні інтуїції замикаються та узагальнюються різні відомості про учнів.

Працівники слідства і дізнання та судді в більшості випадків обирають проникаючу здатність в емпатії, яка допомагає їм при виконанні їх функціональних обовязків. При проведенні допиту, очної ставки, обшуку та іншого слідчих дій та при проведенні судового засідання необхідно не тільки створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності, що сприяє встановленню психологічного контакту з співрозмовником, а і він також посилює вмінні отримати необхідну інформацію від співрозмовника. Даний канал дозволяє, як працівникам міліції так і суддям встановити істину по справі, виявити правдиві і неправдиві свідчення, та вивести злочинця як кажуть на "чисту воду". Тобто, ми можемо сказати, що емпатичні здібності і канали емпатії залежать від виду діяльності, яким займається особа.

Отримані результати по кількісним характеристикам каналів емпатії містяться в наведеній таблиці 2.3.


Таблиця 2.4

Кількісна характеристика емпатичних каналів у досліджуваних (в %)

Кількість емпатичних каналів на одну особуГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.31 емпатичний канал85,074,072,71,431,530,14---2 і більше емпатичних каналів15,026,027,30,941,540,6---

При аналізі отриманих результатів в першій групі було виявлено, що один канал емпатії, який є домінуючим, обирають 85,0 % досліджуваних інші ж 15,0 % керуються двома каналами. В другій групі один канал емпатії, який є домінуючим, обирають 74,0 % суддів інші ж 26,0 % керуються двома каналами. В третій групі було виявлено, що один канал емпатії, який є домінуючим, обирають 72,7 % досліджуваних інші ж 27,3 % керуються двома каналами. При порівняльному аналізі кількості емпатичних каналів на одну особу (див. табл.2.4) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що достовірної відмінності між групами виявлено не було. Отже, кількість каналів емпатії не залежить від професійної діяльності, якою займається особа.


2.3 Комунікативно-характерологічні тенденції особистості працівників ОВС


Особливості вибору типу міжособистісних відносин ми виявили за допомогою методики Т. Лірі "діагностика міжособистісних відносин".

Отримані результати по домінуючим тенденціям міжособистісних відносин занесені до таблиць 2.5.

Таблиця 2.5

Домінуючі тенденції міжособистісних відносин у досліджуваних (в %)

ТенденціїГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Домінантність48,346,018,20,243,32,95-0,010,01Впевненість в собі13,30,09,13,90,672,970,01-0,01Вимогливість11,76,013,61,050,281,25---Скептицизм3,30,04,51,90,322,070,05-0,05Поступливість8,62,09,11,620,091,59---Довірливість5,06,013,60,231,531,26---Дружелюбність23,331,023,30,790,470,29---Альтруїзм10,037,054,03,574,671,640,010,010,05

При більш детальному розгляді самих тенденцій в першій групі було виявлено, що у 48,3 % працівників слідства та дізнання домінуючою є І тенденція, у 23,3 % - VІІ тенденція, у 13,3 % - ІІ тенденція, у 11,7 % - ІІІ тенденція, у 10,0 % - VІІІ тенденція, у 8,6 % - V тенденція, у 5,0 % - VІ тенденція і лише 3,3 - ІV тенденція.

В другій групі було виявлено, що у 46,0 % суддів домінуючою є І тенденція, у 37,0 % - VІІІ тенденція, у 31,0 % - VІІ тенденція, у 6,0 % - VІ та ІІІ тенденції, у 2,0 % - V тенденція. VІ та ІІ тенденції, як домінуючі не були виявлені у жодного із суддів.

В третій групі було виявлено, що у 54,0 % вчителів домінуючою тенденцію є VІІІ, у 23,3 % - VІІ тенденція, у 18,2 % - І тенденція,

по 13,6 % - VІ та ІІІ тенденції, по 9,1 % - V та ІІ тенденції, у 4,5 % - ІV тенденція.

При порівняльному аналізі домінуючих тенденції міжособистісних відносин (див. табл.2.5) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що при розгляді І тенденції (домінантність - власність - деспотичність) статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами відмінностей виявлено не було. Розглядаючи ІІ тенденцію (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість) статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між працівниками слідства, дізнання та суддями, між суддями та вчителями. Між працівниками слідства, дізнання та вчителями відмінностей виявлено не було. Аналізуючи ІV тенденцію (скептицизм - впертість - негативізм) статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами. Між І - ІІІ групами відмінностей виявлено не було. Розглядаючи VІІІ тенденцію (альтруїстичні тенденції) статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між працівниками слідства, дізнання та вчителями та між працівниками слідства, дізнання та суддями, (р ? 0,05) між суддями та вчителями. По тенденціям ІІ, V, VІ, VІІ статистично достовірних відмінностей виявлено не було. Отже, з усього вище сказаного, видно, що більшість працівників слідства, дізнання та суддів мають домінуючою І тенденцію, тобто, домінантні, власні тенденції. Вчителя ж навпаки домінуючою тенденцією мають VІІІ тенденцію, тобто альтруїстичні тенденції. Ці відмінності можуть бути повязані з особливостями правоохоронної діяльності. В цій сфері для гарної організації слідчої чи судової діяльності потрібні добре розвинені організаторські, домінантні, власні тенденції. І навпаки для того, щоб хоч чомусь навчити учнів, потрібно повністю з альтруїзмом посвящати себе їм. Для того, щоб навчити потрібно віддавати частинку себе, вкладати душу в те що викладаєш.

Отримані результати особливостям міжособистісних відносин занесені до таблиць 2.6.


Таблиця 2.6

Особливості міжособистісних відносин у досліджуваних (в %)

Тен-денціїРівень розвитку тенденційГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3ІАдаптивний21,722,077,30,042,652,67-0,010,01Проміжний51,642,018,21,012,733,57-0,010,01Дезадаптивний26,736,04,51,043,314,15-0,010,01ІІАдаптивний15,042,063,72,524,62,110,010,010,05Проміжний75,058,036,31,643,472,110,050,010,05Дезадаптивний10,00,00,03,363,250,00,010,01-ІІІАдаптивний15,016,04,50,152,312,36-0,010,01Проміжний80,078,095,50,252,522,65-0,010,01Дезадаптивний5,06,00,00,232,312,39-0,010,01ІVАдаптивний70,072,050,00,232,342,36-0,010,01Проміжний23,328,050,00,562,842,3-0,010,01Дезадаптивний6,70,00,02,732,640,00,010,01-VАдаптивний71,764,059,11,321,340,49---Проміжний25,030,031,81,560,760,17---Дезадаптивний3,36,09,10,681,250,57---VбІАдаптивний43,340,040,90,340,240,09---Проміжний53,458,054,60,480,120,33---Дезадаптивний3,32,04,50,420,310,69---VІІАдаптивний23,316,013,61,591,270,53---Проміжний65,074,072,81,020,850,13---Дезадаптивний11,710,013,60,650,290,33---VІІІАдаптивний26,722,09,10,572,381,75-0,010,05Проміжний61,650,031,81,223,061,81-0,010,05Дезадаптивний11,728,059,12,185,323,090,050,010,01

Тенденції І. тенденція (домінантність - власність - деспотичність);

ІІ. тенденція (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість);

ІІІ. тенденція (вимогливість - непримиримість - жорстокість);

ІV. тенденція (скептицизм - впертість - негативізм);. тенденція (поступливість - кроткість - пасивна підпорядкованість);І. тенденція (довірливість - недовірливість);ІІ. тенденція (добросердечність - несамостійність - надмірний конформізм);ІІІ. тенденція (альтруїстичні тенденції).

В результаті аналізу даної методики, було виявлено, що у досліджуваних першій групи у 51,6 % працівників І тенденція (домінантність - власність - деспотичність) знаходиться на проміжному рівні розвитку, у 26,7 % - на дезадаптивному і лише у 21,7 % - на адаптивному.

ІІ тенденція (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість) знаходиться у 75,0 % досліджуваних на проміжному рівні розвитку, у 15,0 % - на адекватному і лише у 10,0 % - на дезадаптивному.

Розглядаючи ІІІ тенденцію (вимогливість - непримиримість - жорстокість) помітили, що в основному вона складає проміжний рівень - 80,0 %, адекватний - 15,0 % і лише 5,0 % - дезадаптивний.

ІV тенденція (скептицизм - впертість - негативізм) в основному знаходиться на адаптивному рівні 70,0 %, на проміжному - 23,3 % і лише 6,7 % - на дезадаптивному.

Розглядаючи V тенденцію (поступливість - кроткість - пасивна підпорядкованість) було виявлено, що у 71,7 % працівників вона знаходиться на адаптивному рівні розвитку, у 25,0 % - на проміжному і лише у 3,3 % - на дезадаптивному.І тенденція (довірливість - недовірливість) у 53,4 % знаходиться на проміжному рівні розвитку, у 43,3 % - на адекватному і лише у 3,3 % - на дезадаптивному.ІІ тенденція (добросердечність - несамостійність - надмірний конформізм) в основному знаходиться на проміжному рівні розвитку - 65,0 % досліджуваних, на адекватному - 23,3 % і лише 11,7 % - на дезадаптивному.

По результатам працівників по VІІІ тенденції (альтруїстичні тенденції) було виявлено, що більшість досліджуваних мають проміжний рівень - 61,6 %, адаптивний - 26,7 % і лише 11,7 % - дезадаптивний.

При аналізі результатів отриманих в другій групі було виявлено, що у 42,0 % працівників І тенденція (домінантність - власність - деспотичність) знаходиться на проміжному рівні розвитку, у 36,0 % - на дезадаптивному і лише у 22,0 % - на адаптивному.

ІІ тенденція (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість) знаходиться у 58,0 % досліджуваних на проміжному рівні розвитку, у 42,0 % - на адекватному. Дезадаптивний рівень не виявлений у жодного із суддів.

Розглядаючи ІІІ тенденцію (вимогливість - непримиримість - жорстокість) помітили, що в основному вона складає проміжний рівень - 78,0 %, адекватний - 16,0 % і лише 6,0 % - дезадаптивний.

ІV тенденція (скептицизм - впертість - негативізм) в основному знаходиться на адаптивному рівні 72,0 %, на проміжному - 28,0 %. Дезадаптивний рівень не виявлений у жодного із суддів.

Розглядаючи V тенденцію (поступливість - кроткість - пасивна підпорядкованість) було виявлено, що у 64,0 % працівників вона знаходиться на адаптивному рівні розвитку, у 30,0 % - на проміжному і лише у 6,0 % - на дезадаптивному.І тенденція (довірливість - недовірливість) у 58,0 % знаходиться на проміжному рівні розвитку, у 40,0 % - на адекватному і лише у 2,0 % - на дезадаптивному.ІІ тенденція (добросердечність - несамостійність - надмірний конформізм) в основному знаходиться на проміжному рівні розвитку - 74,0 % досліджуваних, на адекватному - 16,0 % і лише 10,0 % - на дезадаптивному.

По результатам працівників по VІІІ тенденції (альтруїстичні тенденції) було виявлено, що більшість досліджуваних мають проміжний рівень - 50,0 %, дезадаптивний - 28,0 % і лише 22,0 % - адаптивний.

При аналізі результатів отриманих в третій групі було виявлено, що у 77,3 % працівників І тенденція (домінантність - власність - деспотичність) знаходиться на адаптивному рівні розвитку, у 18,2 % - на проміжному і лише у 4,5 % - на дезадаптивному.

ІІ тенденція (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість) знаходиться у 63,7 % досліджуваних на адекватному рівні розвитку, у 36,3 % - на проміжному. Дезадаптивний рівень не виявлений у жодного із вчителів.

Розглядаючи ІІІ тенденцію (вимогливість - непримиримість - жорстокість) помітили, що в основному вона складає проміжний рівень - 95,5 %, адекватний - 4,5 %. Дезадаптивний рівень не виявлений у жодного із вчителів.

ІV тенденція (скептицизм - впертість - негативізм) у 50,0 % досліджуваних знаходиться на адаптивному рівні і стільки ж на проміжному. Дезадаптивний рівень не виявлений.

Розглядаючи V тенденцію (поступливість - кроткість - пасивна підпорядкованість) було виявлено, що у 59,1 % працівників вона знаходиться на адаптивному рівні розвитку, у 31,8 % - на проміжному і лише у 9,1 % - на дезадаптивному.І тенденція (довірливість - недовірливість) у 54,6 % знаходиться на проміжному рівні розвитку, у 40,9 % - на адекватному і лише у 4,5 % - на дезадаптивному.ІІ тенденція (добросердечність - несамостійність - надмірний конформізм) в основному знаходиться на проміжному рівні розвитку - 72,8 % досліджуваних, на адаптивному і дезадекватному - по 13,6 %.

По результатам працівників по VІІІ тенденції (альтруїстичні тенденції) було виявлено, що більшість досліджуваних мають дезадаптивний рівень - 59,1 %, проміжний - 31,8 % і лише 9,1 % - адаптивний.

При порівняльному аналізі особливостей міжособистісних відносин (див. табл.2.6) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що при розгляді І тенденції (домінантність - власність - деспотичність) на адаптивному, проміжному та дезадаптивному статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами різниці виявлено не було.

Аналізуючи рівні ІІ тенденції (впевненість в собі - самовпевненість - самозакоханість) на адаптивному рівні статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІ та І - ІІІ, (р ? 0,05) між ІІ - ІІІ групами, на проміжному - (р ? 0,01) результати є значимими між І - ІІІ та (р ? 0,05) між ІІ - ІІІ групами, на дезадаптивному - (р ? 0,01) відмінності статистично достовірні між І - ІІ та І - ІІІ групами.

При розгляді ІІІ тенденції (вимогливість - непримиримість - жорстокість) на всіх рівнях результати є статистично достовірними (р ? 0,01) між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами різниці виявлено не було.

При аналізі ІV тенденції (скептицизм - впертість - негативізм) на адекватному та проміжному рівні статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами різниці виявлено не було. На дезадаптивному - статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІ та І - ІІІ групами, між ІІ - ІІІ різниці виявлено не було.

Розглядаючи VІІІ тенденцію (альтруїстичні тенденції) на адекватному та проміжному рівні статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та (р ? 0,05) між ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами різниці виявлено не було. На дезадаптивному - статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ, ІІ - ІІІ та (р ? 0,05) між І - ІІ групами.

По тенденціям V, VІ, VІІ статистично достовірних відмінностей виявлено не було.

При підсумку всіх результатів ми бачимо, що у більшості як працівників слідства і дізнання так і суддів домінуючими є прагнення до домінування, власності, незалежності, здатність брати на себе відповідальність, непримиримість, самовпевненість та скептицизм, а у вчителів - домінантність, впевненість в собі, впертість чи скептицизм та альтруїстичні тенденції, тобто ніжність, прагнення турбуватися про інших, а також терпимість до недоліків та вміння прощати.

Ці особливості міжособистісних відносин у працівників правоохоронної системи можуть бути повязані з специфікою роботи, впливом рівня професійної деформації, віку, строку служби. Дані якості допомагають їм правильно організувати ведення слідчих чи оперативних дій та судового процесу, що виявляється в виявленні сутності по справі чи прийнятті законного, справедливого рішення, тобто винесенні вироку.

Отримані результати по кількісним характеристикам тенденцій міжособистісних відносин занесені до таблиць 2.7.

Таблиця 2.7

Кількісна характеристика тенденції міжособистісних відносин у досліджуваних (в %)

Кількість домінуючих тенденцій на одну особуГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.31 тенденція78,372,070,70,761,610,87---2 тенденції20,028,027,30,980,870,07---3 і більше тенденції1,70,02,01,361,772,9---

Аналізуючи кількісну характеристику тенденції міжособистісних відносин в першій групі помітили, що у 78,3 % домінуючою є одна тенденція, у 20,0 % - дві і лише у 1,7 % - три і більше.

В другій групі було помічено, що 72,0% досліджуваних мають домінуючою одну тенденцію і лише 28,0 % - дві.

В третій групі було помічено, у що 70,7 % домінуючою є одна тенденція, 27,3 - дві і лише 2,0 % - три і більше.

При порівняльному аналізі кількості домінуючих тенденцій на одну особу (див. табл.2.7) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що достовірної відмінності між групами виявлено не було. Отже, кількість домінуючих тенденцій не залежить від професійної діяльності, якою займається особа.


.4 Особливості комунікативних і організаторських здібностей працівників ОВС


Рівень динаміки комунікативних і організаторських здібностей ми виявили за допомогою методики виявлення "комунікативних і організаторських здібностей "КОС-2".

Отримані результати по розвитку комунікативних і організаторських здібностей занесені до таблиці 2.8.


Таблиця 2.8

Розвиненість комунікативних і організаторських здібностей у досліджуваних (в %)

Розвиненість комунікативних і організаторських здібностейГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3КЗ >ОЗ16,74,018,22,290,22,310,05-0,01КЗ < ОЗ13,332,036,32,382,750,440,010,01-КЗ = ОЗ70,064,045,50,662,521,81-0,010,05

Примітка: КЗ - комунікативні здібності,

ОЗ - організаторські здібності.

При розгляді результатів даної методики було виявлено, що в першій групі у 70,0 % гарно розвинені як організаторські так і комунікативні здібності, у 16,7 % - краще розвинені комунікативні здібності, а у 13,3 % - організаторські здібності.

Аналізуючи результати другої групи було виявлено, що у 64,0 % гарно розвинені як організаторські так і комунікативні здібності, у 32,0 % - краще розвинені організаторські здібності, а у 4,0 % - комунікативні.

Розглядаючи результати третьої групи помітили, що у 45,5 % вчителів гарно розвинені як організаторські так і комунікативні здібності, у 36,3 % - краще розвинені організаторські здібності, а у 18,2 % - комунікативні.

При порівняльному аналізі розвиненості комунікативних і організаторських здібностей (див. табл.2.8) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що при розгляді розвиненості комунікативних здібностей статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ та (р ? 0,01) ІІ - ІІІ групами, між І - ІІІ різниці виявлено не було. Аналізуючи розвиненість організаторських здібностей статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІ та І - ІІІ групами, між ІІ - ІІІ різниці виявлено не було. Розглядаючи загальну розвиненість як комунікативних, так і організаторських здібностей статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та (р ? 0,05) між ІІ - ІІІ групами.

Отже, ми можемо припустити, що у більшості працівників правоохоронної системи гарно розвинені як комунікативні, так і організаторські здібності.


Таблиця 2.9

Рівні комунікативних і організаторських здібностей у досліджуваних (в %)

Рівні здібностейГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Комунікативні здібностіНизький10,020,018,21,481, 190,22---Середній23,330,045,50,792,391,69-0,010,05Високий66,750,036,31,993,111,640,050,010,05Організаторські здібностіНизький6,76,018,20,151,791,87-0,050,05Середній31,314,036,32,260,312,340,05-0,05Високий62,080,045,52,311,642,420,010,050,01

При безпосередньому розгляді комунікативних здібностей в першій групі виявлено, що 66,7 % досліджуваних мають високий рівень їх розвитку; 23,3 % - середній рівень і лише 10,0 % - низький. Якщо ж розглянути організаторські здібності, то високий рівень мають 62,0 % працівників, 31,3 середній рівень і лише 6,7 % низький.

В другій групі виявлено, що у 50,0 % досліджуваних домінує високий рівень їх розвитку; у 30,0 % - середній рівень і лише 20,0 % - низький. Якщо ж, розглянути організаторські здібності, то високий рівень мають 80,0 % працівників, 14,0 % середній рівень і лише 6,0 % низький.

В третій групі у 45,5 % досліджуваних домінує середній рівень їх розвитку; у 36,3 % - високий рівень і лише 18,2 % - низький. Якщо ж розглянути організаторські здібності, то високий рівень мають 45,5 % працівників, 36,3 % середній рівень і лише 18,2 % низький.

При порівняльному аналізі рівнів комунікативних і організаторських здібностей (див. табл.2.9) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що при розгляді комунікативних здібностей на високому рівні статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами, (р ? 0,05) між І - ІІІ групами.

На середньому рівні статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між ІІ - ІІІ групами, (р ? 0,05) між І - ІІІ групами, між І - ІІ різниці виявлено не було. На низькому рівні статистично достовірних відмінностей не має.

Аналізуючи організаторські здібності було виявлено, що на низькому рівні статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ різниці виявлено не було.

На високому статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІ та ІІ - ІІІ і (р ? 0,05) між І - ІІІ групами. На середньому рівні статистично достовірні (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІІ різниці виявлено не було.

Отже, з усього вище сказаного ми бачимо, що як у слідчих так і у суддів комунікативні здібності краще розвинені ніж у вчителів. Організаторські ж здібності є більш розвиненими у суддів, хоча у інших вони теж є гарно розвиненими.

Це може бути повязане з тим, що специфіка роботи суддів змушує їх бути більш організованими, приймати більш відповідальні рішення, чітко планувати свій робочий день, вміти правильно організувати роботу підлеглих або проведення судового засідання чи слідчих дій, а ще і те, що, не рідко, в руках правоохоронця чи судді знаходиться доля іншої людини, і приймаючи те чи інше рішення міліціонер чи суддя звалює на себе великий тягар відповідальності.

Комунікативні здібності також дуже залежать від специфіки виконуваної роботи. Що судді, що слідчі та дізнавачи постійно спілкуються з населенням, підзахисними, обвинуваченими, свідками та іншими учасниками справи і для того, щоб витягнути необхідну для слідства інформацію їм потрібні гарно розвинена комунікація, а також знання її сутності, нюансів та специфіки.


2.5 Специфіка психологічних барєрів в спілкуванні працівників ОВС


Рівень динаміки емоційних барєрів ми виявили за допомогою методики В.В. Бойко "Діагностика емоційних барєрів у міжособистісному спілкуванні".

В ході поведеного дослідження було виявлено, що при розгляді рисунка 2.1 та таблиці 2.10. в першій групі емоційні барєри мають 51,7 % працівників. У 48,3 % таких барєрів виявлено не було.

В другій групі 80,0 % суддів мають емоційні барєри і лише в 20,0 % їх виявлено не було.

В третій групі для 72,7 % вчителів є притаманними емоційні барєри, і лише у 27,3 % їх виявлено не було.


Рис.2.1 Наявність емоційних барєрів у досліджуваних (в %)


Таблиця 2.10

Кількісна характеристика емоційних барєрів у досліджуваних (в %)

Кількість барєрів на одну особуГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.31 емоційний барєр61,352,562,20,930,120,97---2 емоційних барєрів22,632,525,01,160,280,80---3 емоційних барєрів12,912,512,50,060,060,0---4 і більше емоційних барєрів3,22,50,00,221,811,54---Мають емоційні барєри51,780,072,73,182, 200,830,010,05-Не мають емоційних барєрів48,320,027,33,182, 200,830,010,05-

Аналізуючи кількісну характеристику емоційних перешкод в першій групі 61,3 % досліджуваних мають по одній емоційній перешкоді, 22,6 % - по дві, 12,9 % по три і лише 3,2 % - по чотири і більше.

В другій групі 52,5% суддів мають по одному емоційному барєру, 32,5 % - по два, 12,5 % - по три і лише 2,5 % - по чотири і більше.

В третій групі 62,2 % вчителів мають по одній емоційній перешкоді, 25,0 % - по два і лише 12,5 % - по три.

При порівняльному аналізі кількісної характеристики емоційних барєрів (див. табл.2.10) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що достовірної відмінності між групами виявлено не було.

Отже, кількість домінуючих емоційних перешкод не залежить від професійної діяльності, якою займається особа.

При аналізі присутності чи відсутності емоційних перешкод, було виявлено, що статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІ та (р ? 0,05) між І - ІІІ групами, між ІІ - ІІІ різниці виявлено не було.

Тобто, як ми бачимо з таблиці 2.10. емоційних перешкод більше у суддів ніж у працівників слідства, дізнання та вчителів. Це може бути повязано з різним стажем роботи. Отже, можемо припустити, що присутність чи відсутність емоційних перешкод може бути повязана з стажем роботи на займаній посаді.

Отримані результати по рівням емоційних барєрів у досліджуваних містяться в таблиці 2.11.


Таблиця 2.11

Рівні емоційних барєрів у досліджуваних (в %)

Рівень емоційних барєрівГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Низький5,018,047,62,092,872,990,050,010,01Середній38,454,011,81,641,942,330,050,050,01Високий8,38,013,30,10,820,94---

При розгляді співробітників, у яких були виявлені емоційні барєри, помітили, що в першій групі домінуючим рівнем є середній, який становить 38,4 % від загальної кількості, 5,0 % - середній рівень і 8,3 % - високий.

Розглядаючи емоційних барєрів в другій групі домінуючим також став середній рівень, який склав 54,0 % досліджуваних, 18,0 % - мають середній і лише 8,0 % - високий.

При аналізі результатів по третій групі було виявлено, що 47,6 % вчителів мають низький рівень їх розвитку, 11,8 % - середній і лише 13,3 % - високий.

При порівняльному аналізі рівнів емоційних барєрів (див. табл.2.11) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що на низькому рівні статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ, (р ? 0,05) між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами. На середньому - статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІ та І - ІІІ, (р ? 0,05) між ІІ - ІІІ групами. На високому рівні значимих відмінностей не виявлено.

Отже, з вищесказаного видно, що більшість суддів та працівників слідства і дізнання мають середній рівень розвитку емоційних перешкод, а вчителя - низький. У суддів більше розвинений середній рівень ніж у працівників міліції. Ці особливості можуть бути повязаними з строком служби в правоохоронних органах чи стажем роботи в школах. Ми можемо припустити, що зі збільшенням тривалості роботи збільшується і рівень вираження барєрів, а також на це може впливати і та сфера діяльності, якою займається людина. У працівників міліції присутня своя специфіка роботи. Вони в основному працюють із специфічним контингентом, тобто правопорушниками, у яких свої закони, правила та принципи. На них також постійно впливають дезорганізуючі фактори, реакції або стани, тобто екстремальні ситуації в яких постійно знаходяться працівники міліції, постійне напруження, стреси, психологічні особливості використання заходів фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, постійний розвиток профдеформації, емоційного, професійного та психологічного вигорання.

На суддів також впливають всі вище перераховані обставини. Відміності між рівнями у працівників ОВС і суддів можна пояснити тим, що для того, щоб людина могла працювати суддею потрібно мати 3 роки юридичної практики, отже в дослідженні приймали участь працівники суду, які мають стаж роботи в правоохоронних органах більше 3 років.

Вчителя ж в основному працюють із дітьми, як молодшого віку так і підлітками. Тут також своя специфіка роботи але вона повязана більше з виховним процесом, а не з виправним, як у суддів та слідчих.

Отримані результати по видам емоційних барєрів у досліджуваних містяться в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Домінуючі емоційні барєри у досліджуваних (в %)

Емоційні барєри Групи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Не уміння керувати емоціями та дозувати їх38,727,568,81,253,094,12-0,010,01Неадекватний прояв емоцій38,722,512,51,853,121,280,050,01-Не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій38,755,018,81,712,253,750,050,050,01Домінування негативних емоцій19,427,512,51,000,951,84--0,05Небажання зближуватися з людьми на емоційній основі35,842,547,50,761,270,51---

При аналізі отриманих результатів по видам барєрів, в першій групі, було виявлено, що по 38,7 % мають такі перешкоди, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх, неадекватний прояв емоцій, та не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій, у 35,8 % працівників переважає такий барєр, як небажання зближуватися з людьми на емоційній основі і лише у 19,4 % - присутнє домінування негативних емоцій,

В другій групі у 55,0 % суддів відмічається домінування такої перешкоди, як не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій, у 42,5% - небажання зближуватися з людьми на емоційній основі, по 27,5 % мають такі барєри, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх та домінування негативних емоцій, у 22,5 % - відмічається неадекватний прояв емоцій

В третій групі у 68,8 % вчителів відмічається домінування такої перешкоди, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх, у 47,5 % - виникає небажання зближуватися з людьми на емоційній основі, у 18,8 % - відзначається не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій і лише по 12,5 % - присутнє домінування негативних емоцій та неадекватний їх прояв.

При порівняльному аналізі видових особливостей емоційних барєрів (див. табл.2.12) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що по такому барєру, як "не уміння керувати емоціями та дозувати їх" статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ різниці виявлено не було.

По перешкоді "неадекватний прояв емоцій" статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та (р ? 0,05) між І - ІІ групами, між ІІ - ІІІ різниці виявлено не було.

По барєру "не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій" статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між ІІ - ІІІ та (р ? 0,05) між І - ІІ та І - ІІІ групами.

По перешкоді "Домінування негативних емоцій" статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ та І - ІІІ різниці виявлено не було.

По барєру "небажання зближуватися з людьми на емоційній основі" статистично достовірних відмінностей між групами виявлено не було.

Отже, при розгляді таблиці 2.12 ми виявили, що для кожної із груп є характерними свої види перешкод. У працівників слідства та дізнання домінують такі види перешкод, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх, неадекватний прояв емоцій, не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій та небажання зближуватися з людьми на емоційній основі.

Всі ці барєри можуть бути повязані з особливостями професійної діяльності, стажем роботи, віком, емоційним перевантаженням.

Дані перешкоди можуть проявлятися у слідчих та дізнавачів при допитах підозрюваних, коли вони інколи не можуть стримати свої емоції та виплескують на допитуваних. Також, вони говорять про розвиток професійної деформації та емоційного, професійного та психологічного вигорання. З збільшенням віку та стажу роботи дані перешкоди починають вкорінюватися та ускладнюють спілкування. З віком невдачі, які відбуваються сприймаються гостріше і глибше, а також посилюється побоювання перед майбутніми змінами, що може виявлятися в виплеску на зовні негативних емоцій.

До неадекватного вияву емоцій може призвести зміни в образі "Я", підвищення самооцінки, ставлення до критики та самоконтролю, як до некоректних і тих які заважають роботі.

У суддів домінуючими перешкодами виступають не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій та небажання зближуватися з людьми на емоційній основі. Ці особливості також, повязані з професійною діяльність. При постійному вирішенні багатьох справ або можна сказати доль обвинувачених суддя ніби становиться емоційно байдужим до всього, що не підпадає під рамки законності. Адже не можливо постійно пропускати через себе емоційні переживання за кожного із правопорушників.

У вчителів зовсім інша картина, тут є домінуючим такий барєр, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх.

Це може бути повязано з тим, що вчителя в основному працюють із підлітками, які мають свою специфіку. В даному віці воно прагнуть до самоствердження та самостійності, інколи неадекватно себе поводять, що і відображається на поведінці вчителів.

Особливості комунікативної агресії досліджували за допомогою методики В.В. Бойко "Інтегральні форми комунікативної агресії".

Отримані результати по рівням комунікативної агресії містяться в таблиці 2.13.


Таблиця 2.13

Рівні комунікативної агресії у досліджуваних (в %)

Рівні комунікативної агресіїГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Низький61,758,095,50,423,493,75-0,010,01Середній35,034,04,50,123,122,88-0,010,05Високий3,38,00,01,091,842,8-0,050,01

При розгляді результатів, отриманих в першій групі було виявлено, що 61,7 % працівників слідства та дізнання мають низький рівень комунікативної агресії, 35,0 % - середній і лише 3,3 % - високий.

Аналізуючи дані другої групи було помічено, що 58,0 % суддів мають також низький рівень комунікативної агресії, 34,0 % - середній і лише 8,0 % - високий.

Результати третьої групи наступні: 95,5 % вчителів мають низький рівень комунікативної агресії, а інші 4, 5 % - середній. Високий рівень не було виявлено у жодного із досліджуваних.

При порівняльному аналізі рівнів комунікативної агресії (див. табл.2.13.) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що на низькому рівні статистично достовірними (р ? 0,01) є відмінності між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами відмінностей виявлено не було.

На середньому рівні значимі відмінності (р ? 0,01) виявилися між І - ІІІ та (р ? 0,01) між ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ групами різниці виявлено не було.

На високому рівні статистично достовірними (р ? 0,05) є відмінності між І - ІІІ та (р ? 0,01) між ІІ - ІІІ, між І - ІІ групами різниці виявлено не було. Отже, як ми бачимо, у працівників слідства, дізнання та суддів рівень комунікативної агресії більший ніж у вчителів.

Це може бути повязано з тим, що працівники правоохоронних органів та судді працюють із специфічним контингентом, тобто правопорушниками, у яких свої закони, правила поведінки, принципи, рівні стратифікації, а особливо, якщо злочинцем є рецидивіст, який є носієм кримінальної субкультури. На даний контингент потрібно натиснути, щоб отримати дійсну, не перекручену інформацію.

На рівень комунікативної агресії у працівників правоохоронних органів можуть впливати екстремальні ситуації, постійне напруження, втома, стреси, недостатній відпочинок, не вміння стримувати свої емоції (не уміння керувати емоціями та дозувати їх, неадекватний їх прояв), імпульсивність, не вміння правильно подолати психічні перенапруження, контролювати рівень агресії, конфліктні ситуації учасником чи провокатором яких дуже часто становиться працівник для отримання необхідної інформації, невміння переключати агресію на діяльність або на предмети, не розвиненість емпатійних здібностей, непримиримість, самовпевненість та скептицизм, а також психологічні особливості застосування заходів фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, постійний розвиток профдеформації, емоційного, професійного та психологічного вигорання.

Отримані результати по інтегральним формам комунікативної агресії містяться в таблиці 2.14.


Таблиця 2.14

Інтегральні форми комунікативної агресії у досліджуваних (в %)

Форми комунікативної агресіїГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Спонтанність агресії3,314,04,52,120,321,640,05-0,05Не вміння стримувати агресію5,02,00,00,872,271,37-0,05-Невміння переключати агресію на діяльність або на предмети50,056,045,40,631, 191,32---Анонімна агресія3,32,00,00,391,841,37-0,05-Провокація агресії у навколишніх3,339,04,52,80,312,60,01-0,01Здатність до відбиваючої агресії15,022,015,20,940,910,04---Ауто агресія8,316,010,61,240,860,33---Ритуалізація агресії5,02,04,50,870,120,69---Здатність заражатися агресією натовпу5,04,00,00,252,271,95-0,050,05Задоволення від агресії5,04,04,50,250,120,12---Розплата за агресію6,712,04,50,950,481,35---

При більш детальному аналізі форм комунікативної агресії в першій групі помічено, що у 50,0 % працівників відмічається домінування такої форми, як невміння переключати агресію на діяльність або на предмети, у 15,0 % - здатність до відбиваючої агресії, у 8,3 % - ауто агресія, у 6,7 % - розплата за агресію. По 5,0 % досліджуваних мають такі форми, як ритуалізація агресії, зараження агресією від натовпу, задоволення від агресії та не вміння стримувати агресію, по 3,3 % - отримали наступні форми: спонтанність агресії, анонімна агресія та провокація агресії у інших.

В другій групі у 56,0 % працівників відмічається домінування такої форми, як невміння переключати агресію на діяльність або на предмети, у 39,0 % - провокація агресії у навколишніх, у 22,0 % - здатність до відбиваючої агресії, у 16,0 % - ауто агресія, у 14,0 % - спонтанність агресії, 12,0 % - розплата за агресію. По 4,0 % досліджуваних мають такі форми, як зараження агресією від натовпу та задоволення від агресії, по 2,0 % - отримали наступні форми: ритуалізація агресії, не вміння стримувати агресію та анонімна агресія.

В третій групі у 45,4 % працівників відмічається домінування такої форми, як невміння переключати агресію на діяльність або на предмети, у 15,2 % - здатність до відбиваючої агресії, у 10,6 % - ауто агресія. По 4,5 % досліджуваних мають наступні форми: розплата за агресію, задоволення від агресії, ритуалізація агресії, провокація агресії у навколишніх та спонтанність агресії. Такі форми, як зараження агресією від натовпу, не вміння стримувати агресію та анонімна агресія не були виявлені у жодного із досліджуваних.

При порівняльному аналізі домінуючих інтегральних форми комунікативної агресії (див. табл.2.14.) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що така форма комунікативної агресії, як спонтанність агресії є статистично достовірною (р ? 0,05) між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІІ групами відмінностей виявлено не було.

Розглядаючи наступну інтегральну форму "не вміння стримувати агресію" є статистично достовірною (р ? 0,05) лише між І - ІІІ групами, між І - ІІ та ІІ - ІІІ різниці не виявлено.

Аналізуючи анонімну агресію значимі відмінності (р ? 0,05) виявлені лише між І - ІІІ групами, між І - ІІ та ІІ - ІІІ різниці не виявлено.

Провокація агресії у навколишніх є статистично достовірною (р ? 0,01) між І - ІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІІ групами відмінностей виявлено не було.

Розглядаючи здатність заражатися агресією натовпу значимі відмінності (р ? 0,05) виявлені між І - ІІІ та ІІ - ІІІ групами, між І - ІІ різниці виявлено не було.

Аналізуючи такі форми, як невміння переключати агресію на діяльність або на предмети, здатність до відбиваючої агресії, ауто агресію, ритуалізацію агресії, задоволення від агресії та розплату за агресію значимих відмінностей не виявлено у жодної з групи.

Отже, з усього вище сказаного видно, що у всіх трьох групах домінуючими інтегральними формами комунікативної агресії є не вміння переключати агресію на діяльність або на предмети, але суддям є притаманною ще і провокація агресії у навколишніх. Всі ці особливості можуть бути повязані з тим, що всі досліджувані працюють в системи професійної направленості "людина - людина".

Суддям потрібна провокація агресії, для виявлення істини по справі. Під час вираження агресивних тенденцій людина часто не замислюється на своїми словами і під час такого словесного вираження агресії може проговоритися та сказати правду. Граючи на амбіціях людей, зіштовхуючи їх, як кажуть "лобами" судді часто добиваються того ефекту який необхідний для встановлення істини.

Отримані результати по кількісним характеристикам інтегральних форм комунікативної агресії містяться в таблиці 2.15.


Таблиця 2.15

Кількісна характеристика інтегральних форм комунікативної агресії у досліджуваних (в %)

Кількість інтегральних форм комунікативної агресії на одну особуГрупи?емпРПершаДругаТретя1.21.32.31.21.32.3Не має домінуючої форми26,720,027,40,830,080,88---1 домінуюча форма51,752,059,10,030,750,69---2 домінуючі форми10,08,09,00,370,180,17---3 домінуючі форми5,08,04,50,640,120,71---4 і більше домінуючі форми6,612,05,40,982,63,42---

При кількісному аналізі форм комунікативної агресії в першій групі 51,7 % працівників мають одну домінуючу форму, 26,7 % - не мають жодної з форми, 10,0 % - по дві, 6,6 % - по чотири і більше і лише 5,0 % - по три.

В другій групі 52,0 % працівників мають одну домінуючу форму, 20,0 % - не мають жодної з домінуючої форми, 12,0 % - по чотири і більше і лише по 8,0 % - по дві та три.

В третій групі 59,1 % працівників мають одну домінуючу форму, 27,4 % - не мають жодної з домінуючої форми, 9,0 % - по дві, 5,4 % - по чотири і лише 4,5 % - по три.

При порівняльному аналізі кількісної характеристики інтегральних форм комунікативної агресії (див. табл.2.15) за допомогою математичного критерію кутового перетворювання Фішера було виявлено, що достовірної відмінності між групами виявлено не було. Отже, кількість домінуючих інтегральних форм комунікативної агресії не залежить від професійної діяльності, якою займається особа.

Висновки


Комунікативна сфера працівників правоохоронних органів має свої специфічні особливості в порівнянні з суддями та вчителями.

Отримані емпіричні дані дозволяють нам зробити наступні висновки:

1.При проведенні даного дослідження ми узагальнили уявлення про місце комунікативних особливостей в професійній діяльності співробітників ОВС. Службова діяльність правоохоронців не уявляється без комунікативних зв'язків. Спілкування виконує роль регулятора відносин між правоохоронцем і громадянами. Рівень комунікативної компетенції працівників ОВС знаходиться у прямій залежності від їх загального розвитку, широти світогляду, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів. На останнє звертаємо особливу увагу, бо, перебуваючи на передньому краю боротьби зі злочинністю, працівники ОВС повинні виконувати роль морального еталону, бути зразком для наслідування у додержанні соціальних та етичних норм.

2.Досліджуючи комунікативно - соціальної компетенції в досліджуваних групах виявили, що вчителі шкіл є більш відкритими, комунікабельними ніж судді та працівники слідства і дізнання. Інтелектуальні здібності у всіх трьох групах знаходяться на достатньому рівні розвитку, але у працівників слідства та дізнання вони розвинені гірше ніж в інших. Працівники слідства та дізнання є більш емоційно урівноваженими ніж вчителі і судді. Судді на відмінну від працівників слідства і дізнання та вчителів є більш реалістичні, раціональні і покладаються тільки на власні сили. Здатність до асоціальної поведінки присутня тільки в невеликої кількості суддів, що може бути повязаним з тим, що вони мусять постійно вирішувати долю багатьох людей, тобто правопорушників і не завжди це можна зробити обєктивно. Працівники слідства і дізнання, вчителі та судді вміють гарно контролювати свою поведінку, підчиняти себе правилам, приймати власні рішення так і поважати думку оточуючих, мають життєрадісні тенденції.

Отже, більшість працівників слідства та дізнання комунікабельні, емоційну стабільні, покладаються на себе, реалістичні, раціональні, вміють контролювати свою поведінку та підпорядковуватися правилам.

Емпатичні здібності краще розвинені у вчителів ніж у працівників слідства, дізнання та суддів. Працівники слідства і дізнання та судді в більшості випадків обирають проникаючу здатність в емпатії, яка допомагає їм при виконанні їх функціональних обовязків, а для вчителів більш характерним є вираження інтуїтивного каналу емпатії

3.Досліджуючи комунікативно - характерологічні тенденції особистості в досліджуваних групах виявили, що більшість працівників слідства, дізнання та суддів мають домінуючими прагнення до домінування, власності, незалежності, здатність брати на себе відповідальність, непримиримість, самовпевненість та скептицизм. Вчителям є притаманними домінантність, впевненість в собі, впертість чи скептицизм та альтруїстичні тенденції, тобто ніжність, прагнення турбуватися про інших, а також терпимість до недоліків та вміння прощати.

4.Досліджуючи особливості комунікативних і організаторських здібностей працівників ОВС виявили, що більшості із них мають гарно розвинені, як комунікативні так і організаторські здібності. У працівників слідства, дізнання та суддів комунікативні здібності краще розвинені ніж у вчителів. Організаторські ж здібності є більш розвиненими у суддів ніж у інших.

5.Досліджуючи специфіку психологічних барєрів у спілкуванні у досліджуваних групах виявили, що більшість суддів та працівників слідства і дізнання мають середній рівень розвитку емоційних перешкод, а вчителі - низький. Для кожної із груп є характерними свої види перешкод. У працівників слідства та дізнання домінують такі види перешкод, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх, неадекватний прояв емоцій, не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій та небажання зближуватися з людьми на емоційній основі. Судді мають слідуючи емоційні барєри, як не гнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій та небажання зближуватися з людьми на емоційній основі. У вчителів зовсім інша картина, тут є домінуючим такий барєр, як не уміння керувати емоціями та дозувати їх.

Розглядаючи рівні комунікативної агресії ми виявили, що у працівників слідства, дізнання та суддів рівень її розвитку більший ніж у вчителів. У всіх трьох групах домінуючими інтегральними формами комунікативної агресії є не вміння переключати агресію на діяльність або на предмети, але суддям є притаманною ще і провокація агресії у навколишніх.


Практичні рекомендації з розвитку комунікативної компетентності працівників ОВС


З усього вище сказаного, для покращення співпраці і роботи з людьми працівників правоохоронних органів, ми можемо дати психологам ЦПП наступні практичні рекомендації для розробки тренінгових програм.

Звертайте увагу на розвиток наступних якостей комунікативної сторони:

По-перше - розвивайте вміння слухати кожного. У кожному випадку міліціонер повинен потурбуватися про те, щоб вислухати кожну сторону. Часто можна чути вираз "зберігайте спокій" після того як хтось вже розшаленівся і про спокій говорити вже пізно. Важливо пам'ятати, що правоохоронець повинен примиряти, а не залишати після себе загострення пристрасті. Кожній людині притаманні певні особливості, які впливають на її поведінку у різних ситуаціях. Так, наприклад, людина мовчазного характеру, із схрещеними на груді руками, яка спирається на стіну, може багато розповісти. Однак правоохоронець ніколи не дізнається про це, якщо не звернеться до неї і не викличе на розмову. Можливо ніхто навіть не намагався почути її. Декотрі люди просто соромляться представників влади. Вони можуть бути незрозумілими або "гадати", що вони надокучливі, або, що ніхто не бажає вислухати те, що їм потрібно розповісти. Однак така людина може мати в руках ключ від вирішення питання або навіть саме рішення. Таким чином, звертайтесь до кожного учасника конфлікту, або, принаймні, давайте йому можливість висловитися.

По-друге - розвивайте вміння не наполягати. Хоча правоохоронці часто впливають на ситуацію, спрямовуючи розмову у необхідне русло, краще не вирішувати щось негайно. Те, що здається незв'язним, часто вміщує крупиці важливої інформації. Крім того, не завжди людям, які хотіли би поговорити з правоохоронцем, хватає впевненості у собі. Часто вони хвилюються, намагаючись щось розповісти міліції. Якщо правоохоронець обриває їх, вони можуть залишити важливу інформацію при собі. Важливо враховувати і той факт, що громадянин, з яким Ви сьогодні розмовляєте, може завтра прийти Вам на допомогу і бути одним із тих, хто подзвонить до міліції і викличе допомогу, побачивши як Ви боретесь за своє життя.

По-третє - розвивайте вміння виробляти неупередженість. Це важкий момент, але він, може бути вирішальним. Дозволяючи людям проявляти своє роздратування, ми підлягаємо словесній атаці. Коли контакт громадянина з правоохоронцем вміщує в себе елемент роздратування, останньому важко уявити, що лайка не має персональної спрямованості. Але це, зрозуміло не так. Для громадян Він тільки людина у формі. Ви є представником одного із органів влади, який повинен у тяжкому періоді їх життя. Громадянин часто переносить своє роздратування на співробітника міліції. Стійко та терпляче ставтесь до неприємного потоку прізвиськ, це краще ніж валятися на землі. Як тільки людина виговориться, можна продовжити розмову у спокійній манері. Правоохоронець буде більшою мірою володіти ситуацією, якщо завоює повагу до себе з боку учасників конфлікту, завдяки своєму терпінню та самоконтролю.

По-четверте - розвивайте вміння не проявляти невігластво. Інколи бувають ситуації, коли ніхто із учасників конфлікту не бажає говорити. Це може статися на місті події, коли ні одна із сторін не відчуває себе комфортно у присутності правоохоронців. У таких випадках уміння слухати повинно включати в себе здібність "розговорити" співрозмовників. Один із варіантів полягає у тому, щоб зобразити невігластво (або неосвіченість). Багато міліцейських відчувають із-за цього дискомфорт. Бо необізнаність суперечить іміджу абсолютної влади. На жаль, якщо громадяни гадають, що міліцейський вже все знає, вони не будуть нічого добавляти. Цінні відомості можуть бути загублені. Зробить вигляд, що ви нічого не знаєте. Запитуйте. Продемонструйте, що Ви цінуєте точку зору громадянина. Кожна людина має особисту думку, однак не завжди впевнена, що хтось забажає її вислухати. Прояв зацікавленості до чужої думки пов'язаний із збільшенням обсягу інформації.

В пяте - розвивайте вміння використовувати мову тіла. При розмові зверніть увагу на свою позу. Замість того, щоб схрестити руки на груді (це небезпечна позиція, яка залишає міліцейського відкритим для фізичного нападу), він повинен тримати рухи по бокам. Будьте доступні у спілкуванні та уважні. Якщо Ви сидите, схилитесь вперед. Схиліть голову у відповідний момент. Намагайтесь дивитися прямо на співрозмовника і всіма засобами уникайте поглядати на годинник

В шосте - розвивайте вміння не відхилятись. Зрозуміло, що взаємовідносини на вулиці не завжди відбуваються в ідеальних умовах. Однак, якщо громадянин дає інформацію, потрібно зробити все, щоб ні що не відвертало його від цього. Якщо можливо, відведіть людину, яка втягнута у домашню суперечку, від дітей, що кричать на підлозі. Якщо ведеться розмова з громадянином про злочин, потрібно зменшити гучність радіопередача. Це дрібниці, але чим більше Ви будете спроможні зосередити увагу співрозмовника, тим більш успішним будуть результати розмови. Спроби дізнатися як можна більше будуть оцінені свідком, який зрозуміє, наскільки важливою є його інформація.

В сьоме - розвивайте вміння спочатку слухати. Існує тенденція у ході бесіди формулювати відповіді і вступати у діалог із співрозмовником. Поки ми не зрозуміємо що-небудь з того, що бачимо або чуємо, наш розум повинен збирати інформацію. Буває, що як тільки співрозмовник зупинився, щоб перевести дух, ми одразу починаємо коментувати те, що почули. Це призводить до того, що співрозмовник вже не може закінчити своє повідомлення і зв'язати в єдине шле те, про що він збирався розповісти з тим, що вже говорив. В результаті вся інформація загублена тому що ми думали, а не слухали. Як тільки Ви починаєте коментарі, вся подальша інформація стає перекрученою або не почутою.

В восьме - розвивайте вміння "прикусити язика". Бувають моменті, коли те, що Ви тільки почули викликає необдумане зауваження. Коментарі стимулюють емоційну реакцію співрозмовника і наводять на певні роздуми. Прикусить язика. Ваше зауваження може призвести до того, що співрозмовник займе оборонну або агресивну позицію або зовсім може замовкнути. У будь-якому випадку з цього моменту Ви не отримаєте більше корисної інформації [14, 17, 30].

Також для розвитку комунікативних здібностей доречно застосовувати спеціальний тренінг "тренінг комунікативної компетентності", який дозволяє розвинути навички ділового спілкування чи окремі його тренінгові вправи.

Безумовно, використання тренінгів комунікативної компетентності не є абсолютно новим в системі підготовки працівників правоохоронних органів і займає певне місце в навчальному процесі ХНУВС, а також в роботі психологів практичних підрозділів. Однак, є необхідність приділити особливу увагу цьому напряму роботи, оскільки часто можливості його використовуються недостатньо ефективно. Проводити тренінг повинен тільки професіонально підготовлений тренер. При виборі психологом тренінгових вправ для розвитку комунікативних здібностей у працівника міліції, потрібно звертати увагу на розвиток:

. При встановленні контакту з людиною - вміти зрозуміти її, а також поводитися згідно до ситуації, слідкувати за тим що і як говорити даній особі, уміти розкріпачити, розговорити, створити у неї, позитивний, конструктивний настрій на майбутню розмову. Уміння взяти на себе ініціативу початку діалогу і його ведення.

. При розмові з людиною - уміння, уважно слухати її повідомлення, та одночасно спостерігати і враховувати особливості вербальної та невербальної поведінки. Уміння зрозуміти психічні особливості співрозмовника, визначити його бажання або небажання продовжувати розмову, його здатність (готовність) змінити свою позицію, тощо.

. У процесі розмови - уміння виділити найбільш істотні інколи приховані, наміри і цілі.

. При спілкуванні з людиною, що знаходиться в стані зайвого, емоційного збудження, що заважає конструктивній взаємодії - уміння скорегувати цей стан до іншого рівня, не викликаючи у співрозмовника агресії. Уміння скоректувати поведінку співрозмовника; наприклад, сказати йому комплімент.

. При переконанні людини - уміння з'ясувати його позицію і відношення до теми, мети, обставин та інших аспектів розмови; знайти ті аргументи і доводи, які переконливі саме для даної конкретної людини; отримати її принципову згоду; переконливо відмовити співрозмовнику.

. Уміння досягати запланованої мети діалогу таким чином, щоб у співрозмовника збереглося бажання продовжувати співпрацю; уміння управляти ходом діалогу і закінчити його в потрібний момент,

Спеціальна частина тренінгу повинна містити вправи та ігри, що включають матеріал професійної діяльності учасників групи. Це може бути формулювання розшукових версій, складання психологічного портрету злочинця за описом матеріалів справи, моделювання та викриття неправдивого алібі тощо [32].

Таким чином, практичні можливості психології дозволяють покращити реальність правоохоронної діяльності та практики за рахунок цілеспрямованих заходів з психологічного забезпечення, вдосконалення роботи персоналу різних підрозділів системи МВС [46].

Список використаної літератури


1. Агеєв В.С. Міжгрупова взаємодія. - М: МГУ, 1990. - 158 с.

. Агеєв В.С. Психологія міжгрупових відносин. - М: МГУ, 1983. - 280 с.

. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія: Підручник для ВНЗ - 5-те видання. - М: Аспект Пресс, 2003. - 376 с.

4. Андреева Г.М. Принцип деятельности и исследование общения // Общение и деятельность. На рус. и чешек, яз. Прага, 1981. - 345 с.

5. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянська Е.В. юридическая психология: Учебник - Х.: Изд-во Нац. Ун-та внутр. Дел., 2001. - 640 с.

. Бодалев А.А. Сприйняття і розуміння людини людиною. - М.: МГУ, 1982. - 186 с.

. Бодалев А.А. Психологическое общение. - М.: Изд-во "Институт практической психологии", Воронеж: Н.П. О, "Модек", 1996. - 256с.

8. Бодалев А.А., Ковалев Г.А. Психологические трудности общения и их преодоление // Педагогика. 1992. №5-6.

9. Берн 3. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры - М., 1988 - 104 с

10. Брудний А.А. До теорії комунікативного впливу. // Теоретичні та методологічні проблеми в соціальній психології. - 1977. - №2. - с.18 - 25.

. Бгажноков Б. X. Коммуникативное поведение и культура: (К определению предмета этнографии общения) // Советская этнография - 1978. - № 5 - с.20 - 24.

12. Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. - М.: Просвіта, 1987. - 324 с.

13. Данилин К.Е. Формирование внутригрупповых установок и рефлексивной структуры группы // Межличностное восприятие в группе.М., 1981 - 265 с.

14. Ежова Н.Н. Научись общаться!: комуникативный тренінги. - Ростов н/д: Деникс, 2005. - 249. [1] с. - (психологоческий практикум).

. Еникеев М.И. Юридическая психология. - СПб.: Питер, 2005. - 480 с.: ил. - (Серия "Учебник для вузов").

. Емельянов Ю.Н. Активное социально - психологическое обучение. - Издат Лен. Гос. Ун., 1985. - 162с

. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Соловьёва О.В. Введение в практическую и социальную психологию. М.: Смысл, 1996. - 373с.

18. Иванская Л.Н. О воссоздании лица человека по представлению // Проблемы психологии общения и познания людьми друг друга. Краснодар, 1979. - 244 с.

. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. - СПб: Питер, 2001. - 752 с.: ил. - (Серия "Мастера психологии").

20. Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная психология. Тексты.М., 1984. - 422 с.

21. Кроник А.А. Міжособистісне оцінювання в малих групах. - К.: Наукова думка, 1982. - 168 с.

. Крижанська Ю.С., Третяков В.П. Граматика спілкування. - М: Сенс, СПб: Пітер, 2005. - 280 с.

. Куницина В.Н., Казаринова Н.В. Межличносное общение. - СПб: Питер, 2000. - 420 с.

. Лабунська В.А. Невербальное поведение - Ростов-на - Дону: РГУ, 1986. - 256 с.

. Леонтьєв А.А. Психологія спілкування. - М.: Тарту, 1997. - 420 с.

. Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии. // Методологічні проблеми соціальної психології. - 1975. - №8. - с.34 - 37.

. Мазурик О.В. Соціально-психологічні проблеми культури професійного спілкування офіцерів // Вісник одеського інституту ВС. - 1998 - №2. - с.144 - 147.

. Мороз Л.І. Розвиток комунікативних умінь у працівників міліції. // Практична психологія та соціальна робота. - 2004. - №12. - с.51 - 54.

. Пашукова Т.И. О механизмах эмпатии и некоторых ее психических коррелятах // Вопросы межличностного познания. - Краснодар, 1983. - 267 с.

. Петровська Л.А. Компетентність в спілкуванні. - М.: МГУ, 1989. - 162с.

. Поліщук Д.А. Психолоические особенности общения при допросе // Прокурорська и следовательская практика. - 2002. - с. 199 - 215.

32. Попова Г.В., Лозова С.М. Технологія побудови тренінгової програми "професійна комунікація слідчого (на прикладі очної ставки)" та результати її застосування в учбовому процесі. // Право і безпека 2005 №2, ХНУВС, 2002. - с. 190 - 194.

. Психологія. За редакцією члена-кореспондента АПН України Ю.Л. Трофімова; / Київ "Либідь", 2001р - 340.

. Психология общения / Е.И. Рогов - М.: Гуманитар. Изд. Центр ВЛАДОС, 2005 - 335 с.

35. Психологія спілкування / Методичні рекомендації / Уклад. С.В. Харченко - Харків: Харківський університет внутрішніх справ, 2007. - 28 с.

. Прикладна социальная психология / Под ред.А.Н. Сухова и А.А. Деркача - М.: Изд-во "Институт практической психологии"; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЕК", 1998. - 688 с.

37. Райгородский Д.Я. (редактор - составитель). Практическая психодіагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. - Самара: Издательский Дом "БАХРАХ-М", 2002. - 672 с.

. Родомський І.П. Особливості комунікативної підготовки у підрозділах МВС. // Честь і закон. - 2005. - №4. - с.44 - 48.

. Солтевський М. Проблеми спілкування в криміналістичній тактиці // Вісник академії правових наук України. - 1998. - №3. - с 104 - 113.

. Соловйова О.В. Зворотний звязок в міжособистісному спілкуванні. - М.: МГУ, 1992. - 246с.

41. Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии / Е.В. Сидоренко. - СПб.: Речь, 2002. - 254 с.

. Стефаненко Т.Г. Социальные стереотипы и межличностные отношения // Общение и оптимизация совместной деятельности. М., 1987. - 354 с.

43. Обозов Н.Н. Психологія міжособистісних відносин. - М: Думка, 1990. - 310 с.

. Фетискин Н.П. Козлов В.В. Мануйлов Р.М. Соціально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. - М., Изд-во Института Психотерапии. 2002. - 490 с.

45. Фещенко О.М. Класифікація комунікативних барєрів. // Аспірант та спостерігач, 2003. - №2. - с.35 - 38.

. Харченко С.В. До проблеми підвищення ефективності професійно діяльності персоналу ОВС. // Право і безпека. - 2004. - №4, ХНУВС, 2002. - с.229 - 231.


Содержание Вступ Розділ 1 Роль комунікації в професійній діяльності ОВС 1.1 Загальна характеристика спілкування 1.1.1 Комунікативна сторона спіл

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ