Особливості формування інформаційного ринку України в сучасних умовах

 

Зміст


Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні засади функціонування інформаційного ринку

1.1 Сутність та специфіка інформаційного ринку

1.2 Характеристика структури та основних процесів на ринку інформаційних послуг

Розділ ІІ. Нормативні засади формування інформаційного ринку України в сучасних умовах

2.1 Характеристика процесів формування інформаційного ринку в Україні

2.2 Структура вітчизняного ринку інформаційних послуг

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку інформаційного ринку України

3.1 Основні проблеми розвитку ринку інформаційних послуг в Україні

3.2 Стратегічні та методичні перспективи розвитку інформаційного ринку

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки


Вступ


На сучасному етапі розвитку суспільства, коли інформаційна діяльність стала невідємною складовою всіх соціальних, економічних та виробничих процесів, питання дослідження інформаційного ринку набуває особливої актуальності.

Дослідження показують, що сьогодні інформація посідає лідируючі позиції в економіці і з часом її роль та значення будуть лише зростати. Процеси обміну інформацією давно перейшли на новий рівень - рівень самостійного інформаційного ринку, який розвивається за власними законами. Без ґрунтовних досліджень законів і закономірностей функціонування інформаційного ринку неможливе ефективне управління економікою. Новим рівнем економічних процесів в сучасному суспільстві має стати інформаційна економіка. Інформаційна економіка спрямована на використання інформаційних ресурсів і створення інформаційних товарів, послуг, що, у свою чергу, суттєво змінює економічні відносини, організацію виробництва, обміну, розподілу, споживання та впливає на розробку стратегії економічного розвитку країни.

Метою дипломного дослідження є вивчення особливостей функціонування такого утворення інформаційної економіки як інформаційний ринок.

Відповідно до мети дипломного дослідження, були сформовані такі завдання на дипломний проект:

-узагальнено теоретичні підходи до тлумачення суті поняття інформаційний ринок;

-дослідити інфраструктуру та функції інформаційного ринку;

проаналізувати нормативні засади формування інформаційного ринку в сучасних умовах;

охарактеризувати сучасний стан та дослідити проблеми українського інформаційного ринку;

дослідити шляхи розвитку інформаційного ринку України.

Обєкт дослідження - інформаційний ринок як соціоекономічне утворення.

Предмет дослідження - теоретико-методичні основи розвитку та функціонування інформаційного ринку.

Теоретико-методологічну та інформаційну базу дослідження склали наукові дослідження, публікації вітчизняних та закордонних науковців, законодавчі та нормативно-правові акти України, повязані з формуванням і розвитком інформаційного простору.

Огляд наукової літератури, проведений під час роботи над дипломним проектом показав, що питання функціонування інформаційного ринку стали предметом дослідження багатьох вітчизняних та іноземних науковців, зокрема свої праці цій темі присвятили Д. Белл, А. Гончаренко, Г. Калітич, А. Демін, В. Кузьменко, В. Пархоменко, Е. Тоффлер та багато інших. Проте, не зважаючи на ґрунтовність наукових праць цих дослідників, інформаційний ринок розвивається, а отже, існує потреба в дослідженні особливостей розвитку цього ринку в нових реаліях.

Наявність значної кількості вчених, які зосередили увагу на сутності й ролі інформації, визначенні її впливу на економічний розвиток і конкурентоспроможність економіки, свідчить про актуальність і важливість даної проблеми.

Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань, були застосовані загальнонаукові та емпіричні методи наукового дослідження. Основні із них: методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, компаративний мето, а також автором було використано системний підхід.

Структурно дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, висновків, переліку використаних джерел та додатків.


Розділ І. Теоретико-методологічні засади функціонування інформаційного ринку


1.1 Сутність та специфіка інформаційного ринку


Увага до питань, повязаних з функціонуванням інформаційного ринку, зумовлена тим, що ринок інформаційних послуг стає над галузевим утворенням. На сьогодні, від того наскільки функціональним і правильно організованим буде інформаційний ринок, залежить доля економіки, політики, соціального укладу в планетарному масштабі.

Феномен інформаційного ринку цікавить науковців протягом десятиліть і за цей час була розроблена значна теоретична база, яка описує сутність такого виду ринку, його структуру, особливості і задачі. Нажаль, на сьогоднішній день у вітчизняній науці не існує єдиного концептуального підходу до розуміння сутності ринку інформації. Для того, щоб скласти комплексне уявлення про інформаційний ринок, проаналізуємо основні теоретичні підходи до описання цього поняття.

У найбільш узагальненому розумінні, ринок інформаційних послуг - це система економічних, правових та організаційних відносин з торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі.

Відповідно до Закону України "Про науково-технічну інформацію", інформаційний ринок: "Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг".

Інформаційний ринок - це відносини між виробниками і фізичними або юридичними особами з питань купівлі-продажу інформаційних товарів і послуг.

Ринок інформації - це складне макроекономічне явище і водночас універсальний сигнальний механізм, що виражає собою інформаційне середовище, стан інформаційно-комунікаційних технологій та широкий комплекс відносин, націлених допомагати суб'єктам господарювання, підприємництва та бізнесу:

а) планувати свою діяльність відповідно до назрілих економічних реалій;

б) обирати найбільш адекватну лінію поведінки і, таким чином, узгоджувати свої потреби й інтереси у рамках певних ринкових ніш;

в) забезпечувати стратегію виживання в умовах жорсткої конкурентної боротьби, шляхом формування мережевої системи конкурентних звязків;

г) виступати важливим інтеграційним комунікатором для національного господарства, який сприяє утвердженню рівноправних міждержавних (глобалізаційних) стосунків.

Ринок інформації виник в той момент, коли людство усвідомило, що інформація - цей ресурс. Проте, слід зазначити, що цей ресурс має ряд специфічних ознак.

В індустріальному суспільстві, де велика частина зусиль спрямована на матеріальне виробництво, відомо декілька основних видів ресурсів, що стали вже класичними економічними категоріями:

матеріальні ресурси - сукупність предметів праці, призначених для використання в процесі виробництва суспільного продукту, наприклад сировина, матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі і т.д.;

природні ресурси - об'єкти, процеси, умови природи, використовувані суспільством для задоволення матеріальних і духовних потреб людей;

трудові ресурси - люди, що володіють загальноосвітніми та професійними знаннями для роботи в суспільстві;

фінансові ресурси - грошові кошти, що знаходяться у розпорядженні державної або комерційної структури;

енергетичні ресурси - носії енергії, наприклад вугілля, нафта, нафтопродукти, газ, гідроенергія, електроенергія і т.д.

В інформаційному суспільстві акцент уваги і значущості зміщується з традиційних видів ресурсів на інформаційний ресурс, який, хоча завжди існував, не розглядалося ні як економічна, ні як інша категорія; ніхто спеціально про нього не говорив і тим більше не вводив ніяких визначень.

Важливість інформації складає одну із характеристик сучасної постіндустріальної епохи. При цьому визначальною її особливістю є корисність для споживачів, зокрема при розробці та впровадженні організаційно-розпорядчих рішень. Фактична корисність (релевантність) інформації безпосереднім користувачам дозволяє відрізняти її від даних, які є просто відомостями про різні об'єкти, подані в формалізованому вигляді, придатному для обробки автоматичними засобами при можливій участі людини.

Тому економісти розглядають інформацію як один із видів ресурсів, який використовується людиною в трудовій діяльності і побуті. Як ресурс, інформація має всі властивості товару: її можна продавати, купувати тощо.

Інформаційний ресурс - це особливий вид ресурсу, заснований на ідеях і знаннях, накопичених в результаті науково-технічної діяльності людей, і поданий у формі, придатній для накопичення, реалізації та відтворення.

Характерними особливостями інформаційного ресурсу, на відміну від інших (матеріальних) ресурсів, є: його невичерпність; з розвитком суспільства і ростом обсягу використання знань його запаси не зменшуються, а навпаки - зростають. Застосування нового інформаційного ресурсу замість застарілого потенційно може привести до дій радикального характеру, зокрема, в багато разів підвищити продуктивність праці, поліпшити використання інших ресурсів і т. п.

У найбільш узагальненому значенні, інформаційні ресурси - окремі документи і окремі масиви документів, документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних системах).

Інформаційні ресурси суспільства, якщо їх розуміти як знання, відчужені від тих людей, які їх накопичували, узагальнювали, аналізували, створювали і т.п. Ці знання матеріалізувалися у вигляді документів, баз даних, баз знань, алгоритмів, комп'ютерних програм, а також творів мистецтва, літератури, науки.

В даний час не розроблено методологію кількісної та якісної оцінки інформаційних ресурсів, а також прогнозування потреб суспільства в них. Це знижує ефективність інформації, що накопичується у вигляді інформаційних ресурсів, і збільшує тривалість перехідного періоду від індустріального до інформаційного суспільства. Крім того, невідомо, який обсяг трудових ресурсів має бути задіяний у сфері виробництва і розповсюдження інформаційних ресурсів в інформаційному суспільстві. Безсумнівно, у майбутньому ці проблеми будуть вирішені.

Інформаційні ресурси країни, регіону, організації повинні розглядатися як стратегічні ресурси, аналогічні по значимості запасам сировини, енергії, копалин та інших ресурсів.

Розвиток світових інформаційних ресурсів дозволив:

перетворити діяльність з надання інформаційних послуг в глобальну людську діяльність;

сформувати світовий та внутрішньодержавний ринок інформаційних послуг;

утворити бази даних ресурсів регіонів і держав, до яких можливий порівняно недорогий доступ;

підвищити обґрунтованість і оперативність прийнятих рішень у фірмах, банках, біржах, промисловості, торгівлі та ін. за рахунок своєчасного використання необхідної інформації.

В наш час інформаційні ресурси за значимістю аналогічні матеріальним, сировинним, енергетичним, трудовим, фінансовим ресурсам. Інформаційні ресурси зараз розглядаються як стратегічні. Однак існує одна принципова відмінність між матеріальними та інформаційними ресурсами: матеріальний ресурс після використання зникає (наприклад, паливо спалюється, фінанси витрачаються), а інформаційний ресурс залишається, копіюється без обмежень, його можна багаторазово використовувати. У міру використання інформаційний ресурс має тенденцію збільшуватися, так як його використання рідко носить пасивний характер, частіше до нього додається додаткова інформація. Інформаційний ресурс не є самостійним. Сам по собі він має лише потенційне значення. Інформаційний ресурс реалізується як що - то матеріальне тільки при з'єднанні з іншими ресурсами (технікою, енергією, сировиною).

Будь-яка класифікація інформаційних ресурсів є неповною. В основу класифікації можна покласти такі принципи:

. Галузевий принцип: по виду науки, промисловості, соціальної сфери;

. Форма подання: по виду носіїв, за ступенем формалізованності, по наявності додаткового опису.

Усередині кожного класу можна проводити більш детальне поділ: наприклад, ресурси мережі Інтернет можна розділити за призначенням та за формами подання (сервісна інформація, програмне забезпечення, бібліографічна інформація, відео).

Найбільшою категорією інформаційних ресурсів є національні інформаційні ресурси. Це поняття сформувалося на початку 1980 - х років у зв'язку зі зростаючою залежністю розвинених країн від обсягів інформації, від рівня розвитку засобів передачі та обробки інформації.

Можливий спосіб класифікації національних інформаційних ресурсів:

. Бібліотечні ресурси;

. Архівні ресурси;

. Науково - технічна інформація;

. Правова інформація;

. Інформація державних структур;

. Галузева інформація;

. Фінансова та економічна інформація;

. Інформація про природні ресурси;

. Інформація підприємств та установ і інше.

У розвинених країнах величезна кількість інформаційних ресурсів знаходиться в бібліотеках. Переважає паперова форма їх подання, однак все більша кількість бібліотечних ресурсів переводиться в цифрову форму.

В архівах знаходяться матеріали, пов'язані з історією та культурою країни. Обсяги архівних матеріалів величезні. Часто швидкість їх накопичення перевищує швидкість обробки.

У розвинених країнах існують спеціалізовані системи науково - технічної інформації. Вони включають в себе спеціалізовані видання, патентні служби та інше. Така інформація часто є дорогим товаром.

Жодна держава не може існувати без зведень законів, кодексів, нормативних актів та інших видів правової інформації.

Свої галузеві інформаційні ресурси є у кожної сфери суспільства: соціальної, аграрної, промислової та інших. Величезні інформаційні ресурси у сфері військово - промислового комплексу і системі освіти.

Крім національних інформаційних ресурсів можна виділити інформаційні ресурси підприємства, інформаційні ресурси приватної особи та інше. Ці категорії вже не володіють такою спільністю. Вони залежать від виду організації, від спеціальності конкретної особи, її інтересів та іншого.

Інформація невіддільна від процесу інформування користувачів, тому відомості стають інформативними, тобто перетворюються в інформацію лише за умови їх новизни, коли вони зменшують невизначеність з того чи іншого питання. На шляху від джерела до користувача інформація зазнає ряд перетворень, в яких змістові аспекти повідомлень відходять на другий план.

Інформація може бути записана на будь-якому носії і заблокована свідомо чи несвідомо на певний час чи просто знищена. Інформація, яка не використовується, не є економічним ресурсом для тих, хто про неї не знає.

Внаслідок створення і використання інформації та її похідних виникає новий вид діяльності - інформаційна діяльність. Інформаційна діяльність є складовою суспільного виробництва, повязаного із підготовкою інформаційних товарів та послуг, спрямованих на задоволення суспільних потреб. Ця діяльність передбачає виконання наступних функцій: збір інформації, її опрацювання, формування інформаційних масивів, зберігання та поширення інформаційних товарів та послуг.

Жодна галузь промисловості або сфери послуг не може ігнорувати важливість і значення інформаційного продукту, оскільки індустрія збору, переробки, виробництва, реалізації інформації включає обчислювальну техніку, зв'язок і телекомунікації, Інтернет, інформаційне наповнення.

Унаслідок розглянутих вище процесів, праця перетворюється з одноманітної рутини на творчу діяльність, засновану на знанні. Інформаційна діяльність стає вирішальною складовою як виробництва, так і споживання, її можна розглядати як єдину субстанцію, що об'єднує предмети, засоби і продукти праці. Виробники прагнуть заздалегідь дослідити кон'юнктуру ринку, готові заплатити великі гроші за відомості про продукцію конкурентів, витрачають значні кошти на рекламу тощо.

Види інформаційної діяльності - виробництво інформації, розподіл і розповсюдження інформації, споживання інформації, обслуговування інформаційної діяльності.

Як і при використанні традиційних видів ресурсів і продуктів, люди повинні знати: де знаходяться інформаційні ресурси, скільки вони коштують, хто ними володіє, хто їх потребує, наскільки вони доступні.

Відповіді на ці питання можна отримати, якщо існує ринок інформаційних продуктів і послуг.

Отже, ринок інформаційних продуктів і послуг (інформаційні ринок) - система економічних, правових та організаційних відносин з торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі, основна мета якого - поєднання виробника інформації зі споживачем.

Ринок інформації не є жорстко структурованим явищем. Як макроекономічна категорія - це складний, інтегративний сигнальний механізм, який, по-перше, допомагає суб'єктам розмаїтих економічних відносин визначити й узгодити ключові потреби й інтереси та вибрати і підлаштувати їх під певні ринкові ніші; по-друге, наявність та функціонування даної категорії відчутно зменшує загрозу макроекономічних ризиків; по-третє, дана система ринкових відносин зумовлює певний рівень оптимізації мотивів, напрямів та стратегічних цілей ведення економічної діяльності; по-четверте, виступає важливим інтеграційним комунікатором, що прориває національні кордони, змушує поєднувати міждержавні зусилля і таким чином адекватно реагувати на глобальні тренди.

Класифікаційними ознаками, які визначають категоріальну сутність ринку інформації є:

а) дихотомія невідчутності, невагомості, перманентності, нескінченності й невичерпності інформації;

б) багатомірність та обов'язкова фіксація в системі макроекономічних потреб, а звідси можливість перманентного наповнення (збагачення) і водночас оновлення економічної інформації;

в) не суб'єктивована фіксація систематизованих інформаційних потоків, які є основою хеджування макроекономічних ризиків;

г) мережева композиційність, яка реалізує себе як специфічна "нервова система" національного господарства, здатна до самоконтролю та самозахисту;

Класифікаційною ознакою також виступає та очевидність, що ринок інформації є цивілізаційним здобутком, який постійно генерує інтеграційні посили в умовах, коли світ породжує нові виклики, ризики й загрози, що випливають із "зіткнення регіональних локальностей" та їх інтересів. Зазначені класифікаційні ознаки переконливо демонструють важливу функціональну роль ринку інформації, замінити яку не в стані жоден з макроекономічних інструментів. Отже, інституційно оформлений ринок інформації - є ключовою категорією для вироблення стратегічних парадигм розвитку національного господарства.

Поняття інформаційного ринку входить в більш широку систему - поняття про «інформаційну індустрію». Поява поняття інформаційна індустрія пов'язана з поширенням концепції постіндустріального суспільства, з якої випливає, що основні ресурси розвинених країн сьогодні залучені до інформаційного сектора економіки. Інформаційні послуги та інформація стають одним із найважливіших продуктів суспільного виробництва, а сучасна економіка стає інформаційною.

Ринок інформації - товарний ринок, оскільки інформація, що обертається на ринку, є товаром, але дуже специфічним товаром. Ця специфічність полягає у способі виробництва, обробки, передачі, зберігання і продажу інформації. Термін виробництво для інформації не завжди точний, оскільки часто вона є побічним продуктом, що супроводжує які-небудь дії, зміни зовні і усередині суб'єктів ринкової економіки. Про виробництво інформації можна говорити, якщо мова йде про технології, ноу-хау та ін. Оскільки між цими двома видами інформації є істотна різниця, інформаційний ринок можна розділити на дві частини: ринок інформаційних продуктів і послуг та ринок технологій і ноу-хау.

Інформаційні ресурси є базою для створення інформаційних продуктів. Будь-який інформаційний продукт відбиває інформаційну модель його виробника і втілює його власне уявлення про конкретної предметної області, для якої він створений. Інформаційний продукт, будучи результатом інтелектуальної діяльності людини, повинен бути зафіксований на матеріальному носії будь-якої фізичної властивості у вигляді документів, статей, оглядів, програм, книг і т.д.

Інформаційний продукт - сукупність даних, сформована виробником для поширення в речовій або нематеріальній формі.

Інформаційний продукт може розповсюджуватися такими ж способами, як і будь-який інший матеріальний продукт, за допомогою послуг.

Послуга - результат невиробничої діяльності підприємства або особи, спрямований на задоволення потреби людини або організації у використанні різних продуктів.

Інформаційна послуга - отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів.

У вузькому сенсі інформаційна послуга часто сприймається як послуга, що отримується за допомогою комп'ютерів, хоча насправді це поняття набагато ширше.

При наданні послуги укладається угода (договір) між двома сторонами - надає і використовує послугу. У договорі вказуються термін її використання і відповідне цьому винагороду.

Перелік послуг визначається обсягом, якістю, предметної орієнтацією по сфері використання інформаційних ресурсів і створюваних на їх основі інформаційних продуктів.

Інформаційний ринок характеризується певною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. На відміну від торгівлі звичайними товарами, що мають матеріально-речову форму, тут в якості предмета продажу або обміну виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, ноу-хау, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.

Основним джерелом інформації для інформаційного обслуговування в сучасному суспільстві є бази даних. Вони інтегрують в собі постачальників і споживачів інформаційних послуг, зв'язки і відносини між ними, порядок і умови продажу і купівлі інформаційних послуг.

Постачальниками інформаційних продуктів і послуг можуть бути:

центри, де створюються і зберігаються бази даних, а також проводиться постійне накопичення та редагування в них інформації;

центри, що розподіляють інформацію на основі різних баз даних;

служби телекомунікації та передачі даних;

спеціальні служби, куди стікається інформація з конкретній сфері діяльності для її аналізу, узагальнення, прогнозування, наприклад консалтингові фірми, банки, біржі;

комерційні фірми;

інформаційні брокери.

Споживачами інформаційних продуктів і послуг можуть бути різні юридичні та фізичні особи, які вирішують завдання.

Аналіз функціонування ринку інформаційних товарів та послуг в системі ринкових відносин трансформаційного суспільства дав змогу виявити такі характерні особливості: інформація в умовах ринкових відносин стає товаром незалежно від того, за які кошти вона була вироблена; отримуючи інформаційний продукт споживач водночас сплачує і за інформаційну послугу; приватний сектор, виробляючи інформаційні товари та послуги, постає перед проблемою захисту прав на інформаційні продукти; до теперішнього часу існують штучні обмеження на вільний продаж інформаційних товарів та послуг, що повязано з політичними, правовими, економічними питаннями та державною таємницею; відповідно виникає потреба державного регулювання інформаційної діяльності, зокрема, встановлення оптимальної пропорції між платними та безкоштовними інформаційними продуктами і визначення єдиних правил функціонування інформаційного ринку.

Сучасний інформаційний ринок надає широкий спектр інформаційних товарів та послуг: консультації з питань інформатизації, створення програмного забезпечення, оброблення даних, робота з базами даних, технічне обслуговування й ремонт офісної та компютерної техніки, що, безумовно, впливає на якість створення нових товарів та послуг на основі інформаційного продукту.

Саме інформаційний ринок визначальною мірою зумовлює стале розширення макроінноваційної сфери, тобто перманентно відтворюваної системи наукоємних знань, інноваційних технологій, наукомісткого виробництва і водночас призводить до високого організаційно-управлінського забезпечення їх прикладного ефекту.


1.2 Характеристика структури та основних процесів на ринку інформаційних послуг


Як і інші види економічних ринків, ринок інформаційних послуг має свою структуру. Інфраструктура інформаційного ринку - сукупність секторів, кожен з яких об'єднує групу людей або організації, що пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги.

На сьогоднішній день в науковій літературі не існує єдиного підходу до описання інфраструктури інформаційного ринку. Що викликано складністю та багатоаспектністю цього поняття.

Деякі науковці пропонують ділити інформаційний ринок на пять секторів:

-науково-технічна продукція у вигляді проектних, технологічних, методичних розробок з різних галузей;

-об'єкти художньої культури у вигляді текстової, візуальної та аудіопродукції;

послуги освіти - всі види навчання;

управлінські дані та повідомлення: політична та господарська інформація, статистичні дані, дані про ринкову ситуацію, рекламні повідомлення, оцінки і рекомендації щодо прийняття рішень;

побутова інформація: повідомлення загального характеру, відомості про споживчому ринку, відомості про ринок праці.

У цій інфраструктурі відсутні три основні аспекти, характерних для інформаційного суспільства:

технічний - вся апаратно-технічна база інформатики;

програмний - всі програмні продукти інформатики;

комунікаційний - всі види комп'ютерних мереж та їх можливості з передачі інформації, всі види телефонного та факсимільного зв'язку.

Крім того, існує думка щодо поділу на сектори ринку дистанційних інформаційних послуг:

високомонополізований професійний ринок, що надає користувачеві інформацію по його сфері діяльності;

послуги для забезпечення управлінських рішень, які дозволяють використовувати у фірмі інформацію про стан зовнішніх по відношенню до неї систем;

домашній ринок, що надає послуги побутового характеру, наприклад для електронних платіжних операцій і покупок.

Ще одна точка зору пропонує розглядати інформаційний ринок як такий, що включає три взаємодіючих області:

інформацію;

електронні угоди;

електронні комунікації.

В області електронних угод ринок інформації виступає не посереднім елементом ринкової інфраструктури, область електронної комунікації знаходиться на стику з галуззю зв'язку, а інформація, відноситься до нематеріального виробництва.

Ринок електронних угод (операцій, transactions) включає системи резервування квитків і місць у готелях, замовлення, продажу й обміну товарів і послуг, банківських і розрахункових операцій.

На ринку електронних комунікацій можна виділити різні системи сучасних засобів зв'язку і людського спілкування: мережі передачі даних, електронну пошту, телеконференції, електронні дошки оголошень і бюлетені, мережі і системи вилученого діалогового доступу до баз даних і т.п.

На світовому ринку інформації прийнято розрізняти наступні основні сектори, що також характерні і для України:

. Сектор ділової інформації;

. Сектор інформації для фахівців;

. Сектор масової, споживчої інформації.

Найбільш обґрунтована структура інформаційного ринку на наш погляд зображена в додатку Г.

Сектор ділової інформації представлений такими видами і джерелами, як:

.1. Біржова і фінансова інформація - інформація про котирування цінних паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринки товарів і капіталів, інвестиціях, цінах. Джерелами такої інформації є біржі й обслуговуючі їх спеціальні служби біржової і фінансової інформації. Головним фактором, що забезпечує комерційну цінність такої інформації, є її повнота, точність і оперативність.

.2. Економічна і статистична інформація - числова економічна, демографічна і соціальна інформація. Надається органами керування економікою і службами Статистики (державними і недержавними) у виді динамічних рядів, звітів, оцінок, прогнозів і т.п. Поряд з такими факторами, що забезпечують комерційну цінність інформації, як повнота, точність і оперативність, особливе значення має приступність (не засекреченість) її споживачу.

.3. Комерційна інформація - адресно-реквізітні дані про галузі, підприємства і їхніх відповідальних співробітників (включаючи дані про напрямки діяльності, асортименті продукції, що випускається, цінах і т.п.). Джерела її - державні і цілий ряд недержавних організацій.

Багато добірок комерційної інформації, пропоновані на інформаційному ринку як самостійні продукти, є вторинною переробкою інформації, що збирається різними державними (звичайно відповідають за реєстрацію, ліцензування і/чи перевірку різних аспектів діяльності підприємств і організацій різних форм власності). Головним фактором, що визначає товарну цінність інформації, є повнота і точність (адекватність змінам, що відбуваються,) даних.

.4 Інформація з комерційних пропозицій надходить від спеціалізованих фірм - інформаційних торгових посередників. У найпростіших випадках (наприклад, при дослідженнях ринку, що не припускають як невід'ємну частину негайної купівлі-продажу) досить тільки інформації про товари і ціни. У більшості ж комерційно значимих випадках потенційних продавців і покупців цікавлять ще й адресно-реквізітні даних контрагентів, без яких контакт меж ними і, отже, угода просто не відбудуться. Сьогодні невід'ємною частиною послуг, зв'язаних з наданням такої інформації, стає можливість негайного висновку угоди за результатами пошуку/добору даних. Якість цієї супутньої послуги визначає успіх у цьому секторі інформаційного ринку.

.5. Політичні, економічні, військові і т.п. новини, що цікавлять представників різних соціальних груп, зокрема, підприємців. Головним фактором успіху тут служить оперативність (завтрашні дані повинні бути опубліковані вчора"), точність (відповідність фактам, відсутність перекручувань) і вірогідність прогнозної складової.

. Сектор юридичної (нормативної) інформації з підрозділами по видах законодавчих і підзаконних (відомчих) документів по різних аспектах господарської діяльності;

.1. Загальногосподарські акти (цивільне, арбітражне, податкове право).

.2. Акти, що регламентують окремі види діяльності (наприклад, зовнішньоекономічне, торгове, банківське, біржову, ліцензування різних видів діяльності, митні проблеми, захист авторських прав і т.п. ).

.3. Акти, що регламентують перетворення прав власності в перехідний період (приватизація засобів виробництва, землі і т.п.).

.4. Нормативні і рекомендуючі документи по стандартизації, включаючи порядок сертифікації виробів, проблеми відповідальності за недотримання стандартів і проблеми, зв'язані зі збільшенням попиту на ті товари, якість яких сертифіковано належним чином і т.п.

Головні фактори у всіх підрозділах даного сектора - це:

можливість одержати не тільки метадані (дані про зміст, і місцезнаходженні даних, що цікавлять споживача, наприклад, бібліографію), але і самі тексти відповідних актів,

відстеження постачальниками даних численних змін, поповнень до змін і виправлень до доповнень;

можливість одержати зведений документ, у який внесені всі діючі модифікації документа;

відстеження не тільки законодавчих, але і відомчих актів, що не доводяться до зведення тих, кого карають за їхнє порушення.

. Сектор інформації для фахівців (бібліографія і першоджерела). Відмінність її від ділової і нормативної інформації, що відповідає на питання хто, що, де, коли і на яких умовах полягає в тому, що вона відповідає на питання навіщо, як і що буде, якщо і призначена не для підприємців і працівників комерційних служб, а для співробітників функціональних (у тому числі - інженерних і науково - дослідницьких ) служб.

. Сектор соціально-побутової (сервісної) інформації призначений (на відміну від попередніх видів) обслуговувати особистісні потреби людей.

. Сектор технічних і програмних засобів для автоматизації офісної й управлінської діяльності (збору, обробки і використання даних) упритул примикає до чотирьох вищевказаного.

Варто враховувати, що користувачу потрібна не метаінформація з даними про тім, де і як він може сам знайти і зібрати необхідні йому дані), а інформація, зібрана і перероблена виконавцем (часто обсяг побажань досягає рівня інформаційно-маркетингового дослідження).

Згідно з таким підходом можна провести систематизацію властивостей інформації як системи упорядкованих знань, що суперечить набутим в процесі виробництва властивостями, яка має ознаки суспільного і приватного блага. Саме ця суперечність гальмує розвиток інформаційного сектору в трансформаційній економіці. Інформація не зникає у разі споживання, а може застосовуватися багаторазово. Інформаційні продукти зберігають інформацію, яка в них міститься, незалежно від того, яку кількість була використана. Інформація з часом підлягає моральному зносу, оскільки цінність інформації характеризується такими характеристиками, як своєчасність, важливість, корисність, повнота розкриття, достовірність, доступність. Виробництво інформації, на відміну від матеріальних благ, потребує докладання значних витрат у момент створення. Копіювання (тиражування) інформації вимагає менших витрат, ніж виробництво інших благ.

Ціноутворення на інформаційні продукти, як і на інші товари, залежить від попиту і пропозиції. Попит на інформаційні продукти визначається переважно неціновими факторами, такими як ризик, новизна, достовірність, повнота. Оскільки інформаційні продукти є індивідуалізованими для кожного окремого споживача, отже, ціна, яку він готовий платити за інформацію, буде різною, залежно від таких чинників, як швидкість отримання, корисність, конфіденційність.

Аналіз світової практики розвитку інформаційного ринку свідчить, що лідирує на ньому науково-технічна інформація (сектор науково-професійної інформації), а також економічна, фінансова, біржова, комерційна (сектор ділової інформації).

Впровадження інформації в усі сфери життєдіяльності суспільства обумовило розвиток ринку інформаційних послуг, що, разом з ринком інформації, становить основу процесу інформаційного забезпечення.

У процесі аналізу нами виявлено специфіку формування інформаційного продукту. Особливість виявляється в тім, що відбувається: збільшення частки інтелектуального продукту в інформаційних товарах та послугах; індивідуалізація формування інформаційних продуктів відповідно до постійно зростаючих вимог користувачів; перехід від задоволення споживчих потреб до вирішення ділових завдань; оновлення інформаційних продуктів згідно з вимогами часу і розвитку науково-технічного прогресу; урізноманітнення видів надання і зберігання інформаційного продукту, що повязано із посилюючою диверсифікацією матеріальних носіїв.

Аналіз ефективності функціонування ринку інформаційних товарів та послуг дає підстави стверджувати, що, незважаючи на активне зростання національного ринку, нинішній стан справ в інформаційній індустрії не відповідає потенційним можливостям, про що свідчить неповне використання перспектив і переваг нової галузі.

Стає очевидним, що для підтримання стабільності розвитку інформаційного ринку і створення оптимальних умов функціонування останнього необхідне державне регулювання. Потреба в участі держави на ринку інформаційних товарів та послуг пояснюється такими чинниками: наявністю трансформаційних процесів, в основі яких лежать суперечності старих і нових форм господарювання; двоїстим характером інформації; різницею у цільових установках і стимулах інформаційного обслуговування державного та приватного секторів; збитковістю підготовки інформації та, навпаки, прибутковістю її розподілу і споживання; регіональним розвитком інформаційного ринку.

Ринкові відносини кардинально змінюють умови конкурентоспроможності: підвищується роль інформації, інновацій і нових технологій. На прикладі високорозвинених країн світу доведено, що інтенсивність перетворення інформаційних продуктів на нові товари, послуги, технології забезпечує стійкі темпи економічного розвитку і зосереджує зусилля на пріоритетних напрямах науково-технічного та соціально-економічного розвитку, що позитивно впливає на рівень конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність визначають як здатність залучати та використовувати інформацію в напрямку формування інформаційної економіки.

Таким чином, економіка розвивається під впливом інтенсифікації обміну інформаційними продуктами. Складаються нові конкурентні умови, які змінюють загальний вектор конкуренції і базуються на інформації та інноваціях.

ринок інформація національний


Розділ ІІ. Нормативні засади формування інформаційного ринку України в сучасних умовах


2.1 Характеристика процесів формування інформаційного ринку в Україні


Сучасний етап прискорення науково-технічного прогресу викликає трансформацію всіх соціально-економічних процесів, зокрема зміни у способах і формах суспільного відтворення, модифікацію продуктивних сил і виробничих відносин. За умови сьогодення складним уявляється економічне зростання будь-якої країни без поглиблення інформатизації, посилення ролі інформації в господарсько-економічних процесах, що потребує поширення науково-технологічного обміну і міжнародного трансферту технологій в рамках реалізації інноваційної стратегії економічного розвитку.

В останні роки, коли потреба створення умов переходу до інноваційної моделі розвитку набула актуальності, за даними Держкомстату України, витрати на фінансування науково-технічних робіт в Україні у 2012 р. складали 1-1,3% ВВП, з яких: державний бюджет - 30-35%; власні кошти учасників науково-технічної діяльності - 5-8%; кошти вітчизняних замовників - 32-34%; кошти іноземних замовників - 20-22%; інші джерела - 5-7%. Ці показники обумовлені трансформацією структури національної економіки, що відбувається на тлі сучасного історичного етапу соціально-економічний розвитку, підйому продуктивних сил, постійного зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, які базуються на науково-технічному прогресі (НТП), для прискорення якого чимале значення має удосконалення структури наукового потенціалу національної економіки і процесу обміну результатами науково-технічної діяльності. Ці процеси спричинили появу такого економічного феномена сучасності як ринок науково-технічної інформації (РНТІ), перетворення якого в важливий фактор економічного зростання країни обумовлює потребу осмислення його місця і ролі в структурі національної економіки з урахуванням макро- і мікроекономічних аспектів функціонування, результатів наукової, дослідницької і технологічно-підприємницької діяльності людини.

Розвиток інформаційно-економічних відносин, заснованих на інноваційних процесах, який поширюється в сучасних світогосподарських зв'язках, приводить, з одного боку, до доцільності вживання своєчасних заходів щодо розширення українського національного сегменту ринку науково-технічного обміну як органічної складової міжнародного РНТІ, а, з іншого боку, вимагає розробки механізму захисту національних інтересів країни і забезпечення її соціально-економічної й інформаційної безпеки.

Динаміка будь-якого ринку формується під впливом багатьох факторів, однак найголовнішим з них є стратегічний та тактичний. Стратегічний фактор - це фактор довгострокової дії. Стратегічним ефектом для інформаційного суспільства може бути формування людини нового типу як творця. Саме такий підхід і породжує проблему вибору критеріїв ефективності функціонування інформаційного суспільства. На думку автора, важливим показником ефективного формування творчого працівника інформаційного суспільства є використання доходів різних країн як частки світового доходу на забезпечення необхідного освітнього рівня населення в сфері інформаційних технологій, сприяння оптимальному перерозподілу світового доходу на користь тих країн, які в результаті нерівномірності економічного розвитку мають проблеми із інформаційним забезпеченням населення.

У цьому разі світовий дохід виступає як показник глобального виміру господарської діяльності, як стратегічна мотивація включення до світових відтворювальних циклів і, нарешті, як зміцнюючий каркас функціонування всієї геоекономічної системи в цілому. Критерієм ефективності функціонування світової економіки в інформаційному суспільстві може служити і такий показник як рівень інформатизації, який автор пропонує визначати через відношення обсягів угод у грошовому вимірі до кількості зайнятих у цій сфері. Тактичний фактор діє у короткостроковому періоді та відображає мінливість конюнктурних змін на інформаційному ринку.

Отже, розглянувши фактори, можемо виділити такі закономірності розвитку інформаційного ринку в глобальному аспекті:

глобальний характер динамічного поширення інформації та нових знань формують якісно новий освітній і культурний потенціал суспільства, в якому домінуючою стратегією розвитку стає ідея розвитку людського інтелекту та пріоритетність інвестицій у розвиток знань;

інформація як продукт має найвищу цінність в момент її актуальності за умов прискореного морального старіння;

домінуючою стратегією розвитку суспільства стають розвиток людського інтелекту та пріоритетність інвестицій у знання;

зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються у виробництво, а також істотна модифікація традиційної соціальної структури в умовах зниження ролі матеріального виробництва і розвитку сектора послуг та інформації;

інформаційний розрив, що полягає у інформаційній та цифровій нерівності, а саме в обмеженні доступу до новітніх інформаційно-компютерних технологій для малозабезпечених верств населення;

вирішення проблеми усунення інформаційно-соціальної нерівності змінює характер реалізації, що полягає у заміщенні площини забезпечення фактичної рівності, на площину забезпечення потенційної рівності в доступі до можливостей реалізації своїх потреб, рівень і якість яких визначається суб'єктом цих потреб;

пошук та вибір критеріїв ефективності функціонування інформаційного ринку;

формування категорії світового доходу.

На локальному рівні для розвитку інформаційного ринку характерні такі закономірності як: розвиток мереж, розвиток мобільного звязку, витіснення фіксованого звязку мобільним, розвиток широкополосних каналів звязку, розвиток оптоволоконних, супутникових та безпровідних технологій, популяризація мобільного стилю життя, зношення та скорочення строків морального старіння техніки. Як ми можемо бачити, усі закономірності мають у собі фактор часу, як особливу умову. Цей фактор відіграє провідну роль у всіх змінах і формуваннях, тому і автор використовує його у моделі ціноутворення на інформаційному ринку.

Інформаційний ринок сформувався поступово, пройшовши кілька складних і важливих етапів.

Інформація як фактор розвитку суспільства почала розглядатись у наукових працях з 50-60-х років XX ст. Д. Беллом, який започаткував концепцію постіндустріального суспільства. З виникненням цієї теорії розпочинається новий етап у наукових дослідженнях, присвячених вивченню і обґрунтуванню інформації як основного фактора суспільного розвитку.

Передумовами виникнення інформаційного ринку можна вважати злиття телефонних і компютерних систем, заміну електронними системами засобів оброблення і зберігання інформації, збільшення кількості користувачів серед домогосподарств, збереження інформації на базі компютера, надання послуг у сфері дистанційної освіти.

Якісних змін ринок інформаційних послуг зазнав у середині 1960-х рр.. з появою обчислювальної техніки та її використанням у галузі обробки і передачі інформації. У цей період основними джерелами інформації були державні інформаційні служби, навчальні заклади, різні громадські організації, що займаються збором інформації в певній галузі, бібліотеки.

Користувачам - фахівцям у різних галузях науки і техніки - надавалася бібліографія, реферативна та аналітична інформація. Користувач міг звернутися за інформацією до бібліотеки або за запитом отримати копію першоджерела. Обслуговування вироблялося, як правило, на некомерційній основі.

Перші автоматизовані інформаційні системи отримали назву «Інформаційно-пошукові системи» (ІПС). У зв'язку з вкрай обмеженими можливостями перших ЕОМ - малий об'єм пам'яті, послідовний перегляд записів на магнітних стрічках - у ІПС зберігалися вторинні документи - пошукові зразки документів. Первинні документи зберігалися як і раніше в бібліотеках та архівах. В результаті пошуку у вторинних документах видавався адресу зберігання первинного документа, тобто його місце в сховищі. Такі системи працювали в двох режимах: виборчого поширення інформації та ретроспективного пошуку. При виборчому поширенні інформації забезпечувалися періодичні пошуки в масиві нових надходжень у відповідності з постійно діючими запитами і сповіщення користувача про знайдених документах. При ретроспективному пошуку здійснювався перегляд усього масиву за разовим запитом.

При впровадженні ІПС була автоматизована лише частина функцій інформаційного обслуговування. Хоча корінних змін у якості обслуговування користувача не сталося, інформаційно-пошукові системи зіграли свою позитивну роль в якості бази для подальшого розвитку автоматизації інформаційних процесів.

Наступним кроком, який став можливим у зв'язку з розвитком обчислювальної техніки, зростанням обсягів пам'яті і швидкодії, стало виникнення фактографічних інформаційних систем. Ці системи містили вже формалізовану інформацію у вигляді значень властивостей різних об'єктів (осіб, організацій, подій і т. д.).

Користувач таких систем міг отримати відповідь на своє питання, не звертаючись до першоджерел. Інформація в фактографічних системах організовувалася у вигляді баз даних. У цих базах могли зберігатися також бібліографічні описи документів і рефератів.

Становлення ринку електронної інформації супроводжувалося також спеціалізацією (поділом праці) організацій, що займаються інформаційним обслуговуванням. Сформувалося три групи інформаційних служб:

центри-генератори (виробники інформації). - спеціалізуються на видобутку інформації, формуванні баз даних і підтримці їх в актуальному стані;

центри розподілу (постачальники інформації, так звані вендори) - займаються інформаційним обслуговуванням користувачів на основі баз даних, що поставляються їм на комерційній основі центрами-генераторами;

інформаційні агентства - крім функції збору інформації, формування та ведення баз даних здійснюють і функції обслуговування користувачів.

До кінця 2000 р. в світі функції центрів-генераторів виконували 3520 компаній, а функції центрів-постачальників - 4220 компаній.

Великий вплив на розвиток сфери інформаційних послуг зробило створення національних і світових мереж передачі даних. Ця обставина, поряд з ростом можливостей обчислювальної техніки, породило виникнення принципово нових інформаційних технологій, що в свою чергу забезпечило докорінне поліпшення якості інформаційного обслуговування. Одне з головних досягнень у цій сфері - поява можливості діалогового доступу користувачів до віддалених баз даних (режим on-line). Новітні інформаційні технології та розширення номенклатури і якості інформаційних послуг підвищили продуктивність праці в інформаційній сфері. Перехід до застосування комп'ютерів при підготовці друкованих видань дозволив різко скоротити витрати на формування баз даних з використанням цих джерел.

Необхідно відзначити, що першопричиною стрибка в розвитку сфери інформаційного обслуговування з'явився різке зростання потреб користувачів, пов'язаний із зростанням виробництва і розвитком науки і техніки. Дана обставина визначило вигідність вкладення коштів у цю галузь і створення понад 7500 великих інформаційних корпорацій.

Постіндустріальне суспільство охоплює більш тривалий період становлення, у той час як інформаційне суспільство повязане з періодом інформатизації. Процес розвитку інформаційного суспільства може відбуватись без заміщення постіндустріального суспільства. Зміни в економічній і соціальній сферах потребують переосмислення значення інформаційної економіки під час створення суспільного продукту. Інформація посіла домінуюче місце в постіндустріальному суспільстві чим сприяє формуванню інформаційної економіки.

В інформаційній економіці суспільна цінність блага визначається властивістю інформації, яка підлягає обробці, споживається і являє собою кінцевий продукт, якому притаманна корисність, що одержує споживач в результаті використання інформації. Інформація, незважаючи на її характеристики як суспільного блага, розглядається як благо унікальне: 1) інформація як благо не має властивості рідкісності, яку мають матеріальні блага;

) інформація, яка створюється в умовах товарного виробництва, може виступати обєктом власності й обміну, в цій якості може обмежуватись правами власності на неї.

На тому ж рівні, на якому існує нескінченність можливостей виявлення фактів реальної дійсності, можна спостерігати появу інформації про такі факти. Результатом прикладання людської праці, за теорією Маркса-Рікардо, є товар. Таким чином, у процесі виробництва інформаційного продукту формується нова властивість товару - рідкісність. Це означає, що інформація в процесі виробництва стає повноцінним товаром із споживною і міновою вартістю.

В основі процесу усуспільнення та інтернаціоналізації в інформаційній діяльності, ініційованого державою, покладено зростання значення статистичної та демографічної інформації. Центри статистичної інформації надавали інформаційні послуги в національному, а потім і в міжнародному масштабах. Даний вид інформації та послуг став першим об'єктом широкої міжнародної кооперації на міждержавному рівні спочатку усередині колоніальної системи окремої країни, потім груп країн, а потім континентів і світу в цілому. Загострення проблеми реалізації, глобальні економічні кризи та перехід до організації бізнесу на принципах маркетингової концепції, що почався в першій половині XX століття, підсилили роль спеціальної статистичної і демографічної інформації як основного джерела об'єктивної інформації про ринок. Еволюція інформаційних потреб бізнесу викликала зміни в секторах ринку інформаційних послуг і продуктів, пов'язаних з інформацією для фахівців, де традиційно домінувала держава. Зародження ринку інформації сприяло зміні державної політики в області інформації і зростанню державних витрат в цій сфері.

Аналіз еволюції інформаційного ринку дозволив виділити роль держави в розвитку інформаційних служб і систем патентної інформації. При цьому, у зв'язку із початковою комерційною суттю патентного методу захисту інтелектуальної власності, державна система патентування відразу ж працювала частково на комерційних засадах, стягуючи мита з патентователів та власників (утримувачів або володарів) патентів. Держава взяла на себе функцію захисту споживачів, сформувавши систему стандартизації. Тому на даному сегменті ринку інформаційних послуг і продуктів роль держави була істотно нижча, ніж в сегменті патентної, ділової і комерційної інформації, але вище, ніж в секторі інформації для фахівців.

У більшості розвинених країн на ринку представлені інформаційні організації всіх трьох типів власності - державний, суспільний, приватний. Співвідношення часток ринку, освоєних інформаційними організаціями, що базуються на цих трьох типах власності, істотно розрізняється в залежності від країни та області інформаційного ринку.

Форми власності, що домінують, в інформаційній діяльності визначають не лише особливості її організації, але і пріоритети в основних напрямах роботи з точки зору охоплюваних видів інформації та інформаційних послуг. Дуалізм комерційної і некомерційної інформаційної діяльності зумовив особливості процесів усуспільнення та інтернаціоналізації в даному секторі ринку.

Аналіз досвіду розвинених країн показує, що виключно на ринкових принципах не працює інформаційна інфраструктура в жодній країні. Причини полягають в тому, що на сьогодні платоспроможний попит на інформаційні послуги не лише не забезпечує ресурси, необхідні для саморозвитку інформаційної інфраструктури в цілому, але і не покриває повністю витрати на її функціонування.

Зростання використання Інтернет сприяло зміні підходів до ведення інформаційного бізнесу. Мережа Інтернет вчинила вплив на ринок інформаційних послуг та продуктів, зробила інформаційний ринок дійсно глобальним; доповнила існуючу структуру ринку інформаційних послуг і продуктів; запропонувала інформаційній діяльності нову модель бізнесу, засновану на безкоштовних послугах; створила умови для розвитку сектора ділової і комерційної інформації, надала ринку характер масового; відкрила нові напрями розвитку ринку інформаційних послуг і продуктів.

Глобалізація зв'язку в світовому масштабі ставить Україну в особливе положення. Знаходячись на стику цивілізацій, між Заходом та Сходом, Україна стає найбільшим транзитним телекомунікаційним вузлом між найважливішими економічними регіонами Європи, Азії, Північної Америки. Український ринок інформації розвивається в тому ж напрямі, що і світовий ринок.

Формування інформаційної економіки - це результат обєктивної необхідності переходу до нової постіндустріальної організації соціально-економічної системи на основі використання сучасних інформаційних, телекомунікаційних і інтелектуальних можливостей з метою підвищення ефективності порівняно з матеріальним виробництвом індустріального суспільства.

Формування інформаційної економіки географічно відбувається вкрай нерівномірно. Інформаційна складова стала основою процесу економічно розвинутих країн, що посилює їхні позиції у світі і водночас поглиблює інформаційну нерівність між країнами. Нерівномірний розвиток інформаційної економіки в різних країнах призводить до явища, яке в наукових доробках дістало назву «цифровий розрив». «Цифровий розрив» - це наслідок соціально-економічної нерівності всередині окремих країн і між різними країнами, що пов'язано з нерівномірним доступом до інформаційно-комунікаційних технологій.

Процес становлення нової економічної системи залежить і від трансформації продуктивних сил. Інформаційно-комунікаційні технології охоплюють всі види людської діяльності, під впливом яких значно змінюється процес функціонування економічних субєктів, що призводить до трансформації соціально-економічних інститутів.

Значення знань у сучасному суспільстві за останні роки підвищилося. Знання є визначальним фактором інформаційного суспільства. Отже, держава повинна вживати відповідні заходи зі стимулювання і генерування знань для окремих субєктів на основі прав інтелектуальної власності, надавати субсидії, а також повністю або частково фінансувати науково-дослідні та дослідницько-конструкторські роботи.

У майбутньому людство не зможе забезпечувати сталий розвиток суспільства без високого рівня інформатизації. Перехід до інформаційного суспільства передбачає суттєву зміну всієї економічної системи суспільства і держави, оскільки інформаційний сектор набуває дедалі більшого значення. Важливість розвитку інформаційного сектору для національних господарств підтверджується тим, що європейські країни на даний час реалізують комплексну і масштабну програму «Європейське інформаційне суспільство», метою якої є вирішення проблем зайнятості за рахунок створення нових робочих місць у секторах інформаційних послуг, електронної промисловості, інформаційно-комунікаційних технологій. Одним із ключових моментів такого розвитку стають інвестиції в інформаційну економіку.

Розглянувши показники, які впливають на рівень прогресу інформаційної економіки, можна зазначити, що ці дані розраховуються з урахуванням технологічного розвитку країн. Політика держави має бути спрямована на зменшення «цифрового розриву» між забезпеченими регіонами інформаційно-комунікаційними технологіями і незабезпеченими, а також між групами населення за рівнем дохідності.

Попит на інформаційні продукти визначається такими неціновими факторами, як ризик, новизна, достовірність, повнота. Оскільки інформаційні продукти є індивідуалізовані для кожного окремого споживача, ціна, яку він готовий платити за інформацію, буде різною залежно від таких факторів, як швидкість отримання, корисність, конфіденційність. На ринку інформаційних товарів і послуг споживачами керує бажання знизити ризики невизначеності, підвищити можливість самостійно приймати рішення, тоді як торгівці ринку ставлять за мету відшкодувати витрати на створення інформації й отримати прибуток. У звязку з цим ціну інформації визначають як економічну ренту, оскільки кількісно економічна рента є різницею між реальною ціною рідкісного ресурсу (інформації) і тією мінімальною ціною, яку необхідно сплатити, щоб спонукати власника інформації продати її.

Нова інформаційна галузь економіки починає набирати темпів розвитку, однак ще відносно повільних у порівнянні з країнами із високорозвиненою економікою. Слід зазначити, що величина сумарних витрат на інформаційні продукти має велике значення, що характеризується позитивним зростанням використаних інформаційних ресурсів: збільшується частка нових інформаційних товарів та послуг у структурі ВВП; прискореними темпами відбувається розвиток інформаційно-комунікаційних технологій; збільшується чисельність абонентів світової мережі Інтернет; інтенсивно розширюється національна мережа звязку, яка використовує супутникові канали; майже всі галузі економіки збільшують масштаби використання інформаційних товарів та послуг; сучасне суспільство усвідомило невідкладну потребу у формуванні та розвитку інформаційної економіки.

Отже, можна стверджувати, що інформаційний продукт є ідеальним продуктом, який набуває статусу стратегічного фактору економічного піднесення, що впливає на загальний вектор розвитку економіки країни та на започаткування якісно нового типу суспільно-економічного розвитку - інформаційного суспільства.

В результаті проведеного аналізу формування ринку інформаційних товарів та послуг виявлено комплекс обєктивних факторів впливу, які сприяли процесу виокремлення ринку інформаційних товарів та послуг. До них віднесено: підвищення ролі інформації в економічному житті; урізноманітнення форм власності; визнання інформації як товару; збільшення частки використання наукоємних послуг; розвиток інформаційно-комунікаційних технологій; конкуренція; синергетичний ефект.

Інформаційна індустрія України формується, однак ще недостатньою мірою впливає на створення ВНП країни, як це успішно відбувається в розвинених країнах світу. Їхній досвід доводить, що одним із важливих питань розвитку економіки є просування країни в напрямку впровадження, використання інформаційного продукту та формування інформаційної економіки. Надприбутки мають країни, які виготовляють й експортують сучасні технології та нові інформаційні товари, послуги. За ними йдуть держави, що виробляють товари. Найменші доходи відповідно мають країни, які спеціалізуються на експорті сировини.

Стає очевидним, що основною задачею сьогодення є створення базових засад для формування й розвитку інформаційної економіки та інформаційного суспільства. Ключовим завданням має бути прискорений розвиток ринку інформаційних товарів та послуг і, як результат - формування конкурентно-ефективної економіки, без чого всі спроби створити повноцінне інформаційне суспільство приречені на невдачу.


2.2 Структура вітчизняного ринку інформаційних послуг


Нині відбувається процес глобалізації, який, постійно змінюючи свої форми, протікає нерівномірно і впливає на світову економіку. Цей вплив повязаний із поширенням інформаційних технологій, безперервним упровадженням інновацій у світовому масштабі.

Уже наприкінці ХХ ст. почали відбуватися якісні і принципові зміни у практиці промислової економіки: поряд із негативними екологічними наслідками промислова економіка залишає після себе накопичений у величезних розмірах науково-технічний і матеріально-економічний потенціал, який зумовив виникнення радикальних технологічних нововведень. Одночасно інформація перетворюється на головний економічний ресурс, а інвестиції починають набувати переважно інноваційного характеру. Для економічної дійсності розвинутих країн світу стає характерною поява і подальше стрімке зростання інформаційної економіки.

За своїми властивостями інформаційна економіка має глобальний характер і стає основою для формування і розвитку інформаційного суспільства, в якому щорічно подвоюється обсяг інформації різного роду, що циркулює. В умовах інформаційного суспільства будь-який індивід для того, щоб встигнути засвоїти цей постійно зростаючий обсяг і не відставати від темпів науково-технічного і економічного життя всього суспільства в цілому, повинен мати можливість безперервно оновлювати свої знання. А така можливість перетворюється на реальність, якщо працюють основні принципи інформатизації, склалися висока інформаційна культура і розгалужений інформаційний ринок.

Проголошення незалежності України, початок трансформаційних реформ, як результат відмови від адміністративно-командного управління економікою й орієнтація на ринкові механізми функціонування національної економіки, викликали безліч проблем, призвели до необхідності переструктурування національного виробництва на новій основі. Україна намагається ввійти до світового економічного співтовариства, що потребує здійснення комплексу заходів щодо реформування її економічної системи. На жаль, стан справ у всіх галузях національної економіки далекий від досконалості. З огляду на світові тенденції, стає очевидним, що жодні реформаторські зусилля не дадуть реального результату без інтенсивного застосування таких категорій, як інформація, інформаційний ринок, інформаційно-телекомунікаційні технології тощо. При цьому, незважаючи на те, що розвиток технічної

бази є дуже важливим, усе ж таки головні проблеми інформатизації кореняться не в технологічній, а в соціальній сфері. Важливим серед них є розвиток інформаційного ринку, як головного фактора процесу інформатизації суспільства.

Учені відзначають незаперечну роль науково-технічної інформації у різних сферах життєдіяльності сучасної людини.

Розвиток національної економіки на основі розширеного відтворення уявляється неможливим без прогресу технічної думки і втілення її у виробничий процес. У свою чергу результати науково-технічних досліджень викладаються у вигляді відповідної документації і науково-технічної інформації, яку матеріалізовано у всіх компонентах системи продуктивних сил суспільства. Вона є складовою кожної ланки процесу праці, тобто предметом і засобом труда, і елементом живої праці. Багатофункціональність науково-технічної інформації й можливість її швидкого перевтілення з одних моментів процесу виробництва в інші забезпечують їй одну з ведучих ролей у розвитку системи продуктивних сил сучасного суспільства. В останні десятиріччя в світовому господарстві стрімко зростає частка трудових процесів, в яких предметом труда є інформація, і це обумовлює прискорення НТП.

Структура ринку науково-технічної інформації зображена в додатку А.

Взаємовплив НТП і структурної економічної політики держави історично еволюціонує. І основні проблеми участі країни в міжнародному технологічному обміні засновані на внутрішніх проблемах, до яких в українській економічній політиці можна віднести наступні:

доцільність зростання фінансових вкладень у науку, освіту і охорону здоров'я;

відродження винахідницького і раціоналізаторського рухів на підприємствах;

надання підтримки державою процесу патентування вітчизняних винаходів за рубежем;

створення адекватного законодавства в області інтелектуальної власності;

підвищення пільг в оподаткуванні прибутку, що інвестується у розвиток виробництва й досліджень;

проведення широкомасштабної кампанії по залученню молодих кадрів у науково-дослідну сферу технологічного виробництва і реальну підтримку з боку держави, яка забезпечує повномасштабну присутність нашої країни на світовому ринку технологій, що відповідає накопиченому досвіду і якості наукових знань шляхом лобіювання інтересів національних виробників у міжнародних організаціях.

Ринок науково-технічної інформації є складовою інформаційного ринку, який становить єдність виробництва, розподілу, обміну і споживання інформації. Структуру інформаційного ринку визначають основні економічні категорії: ринок товарів, форма власності, конкуренція, ціна, прибуток. Стан інформаційного ринку визначається співвідношенням функціонування ринкового механізму, ступенем державного втручання і станом культури, суспільної свідомості, наявності виробників і споживачів інформації. Характерними для ринкової економіки варіантами інформаційного ринку є монополістична і олігополістична конкуренція.

У загальному вигляді серед суб'єктів ринку науково-технічної інформації можна виділити такі:

власників представлено науково-дослідними інститутами й іншими суб'єктами, які здійснюють науково-дослідні і досвідно-конструкторські розробки (НДДКР) і одержують в результаті нову інформацію шляхом зіставлення і конгломерації існуючих знань;

посередниками є ті, що копіюють, перепродають інформацію і сприяють налагодженню зв'язку «власник (продавець) - покупець»;

продавці можуть бути власниками або посередниками;

користувачі є некомерційними споживачами науково-технічних інформаційних продуктів і послуг, що задовольняють свої потреби в підвищенні технологічності виробництва на підставі впровадження нової науково-технічної інформації;

покупці інформації є юридичними і фізичними особами, що сплатили певну ціну за право користування інформацією з метою зниження ступеню ризику в процесі здійснення господарсько-економічної діяльності;

держава є суб'єктом ринку, який контролює, регулює його функціонування, і одночасно споживає науково-технічну інформацію;

уповноважені органи та установи представлені приватними і державними підприємствами та фірмами, що надають послуги патентування і ліцензування, сприяють обміну ліцензіями, а також контролюють і реєструють науково-технічну інформацію;

транснаціональні корпорації (ТНК) відокремлено у звязку з тим, що вони є найбільш крупними споживачами і виробниками науково-технічної інформації.

Взаємодія субєктів ринку науково-технічної інформації здійснюється у межах державного і всесвітнього інформаційного простору під впливом їх особливостей через участь у потоці науково-технічної інформації з приводу обміну і надання доступу до інформації.

Дослідження ринку науково-технічної інформації як чиннику інноваційного розвитку країни довело, що, по-перше, РНТІ можна розглядати як складовий елемент інноваційного процесу. По-друге, відносини ринкового обміну на РНТІ ускладнюються завдяки наявності суперечностей, серед яких можна виділити спірність аспектів, пов'язаних з інтелектуальною власністю, і труднощі, що виникають при відтворенні інновації. По-третє, ринок науково-технічної інформації знаходиться під безпосереднім впливом невизначеності і суперечності природи самого інноваційного процесу. і функціонування РНТІ знаходяться під безпосереднім впливом різноманітних соціально-економічних і інституційних чинників, які створюють середовище функціонування РНТІ, і залежать від ступеня їх розвинення.

До соціально-економічних чинників віднесено сфери виробництва, ринку і підприємництва. Інституціональне середовище, яке є органічною складовою соціально-економічної сфери, складається зі взаємодії держави, сфери освіти і науки, соціальної сфери і культури. Схема впливу чинників соціально-економічного і інституційного середовища на функціонування і розвиток РНТІ представлена в додатку Б.

Інформаційний ринок, незважаючи на різні концепції і думки щодо його інфраструктури, існує і розвивається, а значить, можна говорити про бізнес інформаційних продуктів, послуг, під яким розуміється не тільки торгівля і посередництво, а й виробництво.

Основні функції ринку інформаційних послуг:

Управління фінансами та ведення обліку;

Управління кадрами;

Матеріально-технічне постачання;

Організація виробництва;

Маркетингові дослідження;

Лізингові операції;

Консультаційне обслуговування;

Страхування майна та інформації;

Організація служби інформаційної безпеки;

Сервісне обслуговування.

В наш час в Україні швидкими темпами йде формування ринку інформаційних продуктів і послуг. За оцінками фахівців в Україні:

Темпи зростання в середньому по ринку відносно 2004 року склали від 27 до 40%;

Частка інформаційно-комунікаційних технологій у ВВП України склала в 2011 році 7% (у 2004 році - 4,8%);

Середній щорічний приріст ринку інформаційних послуг складе 25,4%, а його обсяг до 2014 року досягне 5,8 млрд. доларів;

Щорічний приріст послуг зі створення рішень для управління інформаційно-технологічної інфраструктурою в середньому складе 27,4%, їх загальний обсяг досягне 1,3 млрд. доларів або 23% від усього ринку інформаційних послуг.

Україна увійшла до десятки країн СНД, які в найближчі два роки стануть основними постачальниками інформаційних продуктів і послуг.

Важливим напрямком ринку інформаційних послуг це введення систем управління підприємством. Такі системи як ERP (система управління ресурсами підприємства) і SCM (система управління поставками) набувають все більший інтерес особливо у великих виробників. Проблеми по введенню даних систем на українських підприємствах полягають у тому, що, по-перше - для управління даною системою потрібні досвідчені фахівці, а по-друге, організації не завжди звертають увагу на оцінку конкретних бізнес-вигод від інвестицій в дані системи. І одна проблема часто породжує іншу, оскільки менеджери не розглядають інформаційно-технологічні проекти з точки зору принесених ними цінності для бізнесу.

Незважаючи на тенденцію зниження цін на багато видів інформаційних товарів і послуг, інформаційний бізнес зростає швидкими темпами, що свідчить про значний потенціал попиту на продукцію інформаційного сектора.

Різноманіття видів інформації зумовлює широке коло споживачів інформаційних товарів і послуг. У силу того що на інформацію і споживчий і виробничий попит, вона є предметом як індивідуального, так і виробничого споживання. Але сьогодні основну масу інформаційних продуктів споживають саме фірми, а не індивідуальні користувачі.

У процесі формування цін на інформаційні товари та послуги кожен виробник вирішує цілий ряд питань: наскільки унікальні дані товари та послуги, яка платоспроможність споживачів, яка структура ринку даного продукту і т. д. Інформаційні служби часто роблять ставку на унікальність продукту. Наприклад, на ринку баз даних багато з них не мають аналогів, що, природно, дає перевагу при визначенні рівня цін.

Цінність інформаційного продукту характеризується десятками властивостей, таких, як значущість, корисність, застосовність, повнота, своєчасність, доступність, форма подачі, достовірність, якість, передбачуваної кількості продажів і т. д. Це якісне різноманітність інформаційних продуктів зумовлює таку особливість ціноутворення на ринку інформації, як широке використання договірних цін, націнок за новизну, уцінок, знижок, цінових пільг, тобто всіх доступних способів додання гнучкості цінами.

Останнім часом споживачі інформаційних технологій оцінюють європейських постачальників нижче американських і азіатських по конкурентоспроможності цін, співвідношенню ціни і якості та інноваційності рішень. Покупці інформаційних продуктів вважають європейських постачальників менш привабливими за ціновим показником.

Взагалі дуже складно простежити якісь загальні положення формування ціни на ринку інформаційних послуг. Складнощі формування ціни інформаційного продукту або послуги, пояснюється наступними обставинами.

По-перше, вартість інформації та ув'язнених у ній знань досить важко виміряти кількісно. У зв'язку з цим складно побудувати необхідні для вивчення та аналізу ринку криві попиту та пропозиції. Оскільки цінність конкретного програмного продукту можна виміряти тільки після застосування його користувачем, то попит на нього буде залежати від уявлень користувача про корисності (цінності) купованого продукту. Дані уявлення характеризуються великою різноманітністю, оскільки часто грунтуються на уривчастих, неповних, а часто і суб'єктивних відомостях.

По-друге, труднощі розрахунку витрат створення програмних продуктів пов'язана з тим, що вони є, як правило, супутнім товаром і пропонуються користувачам в рамках конкретної технології реалізації нововведень, де відбувається поступове наповнення навичок і практичного досвіду, що становлять особливу цінність як для користувачів, так і розробників. Однією з особливостей програмних продуктів комерційної спрямованості є їх створення не для внутрішнього застосування, а для реалізації на ринку. З цієї точки зору ставлення до товару-продукту не відрізняється від збуту матеріальної продукції. Проте в відміну від продажу матеріальної продукції, реалізація інформаційної продукції може бути ускладнена у зв'язку з технічними, організаційними і економічними факторами, в тому числі:

Непідготовленістю користувачів і їх апаратної та програмної середовищ;

Відсутністю навичок у рекламуванні і продажу програмних продуктів;

Високою початковою ціною продукту і відсутністю належного супроводу та ін.

Як вже говорилося виробництво інформації, на відміну від виробництва матеріальних товарів, вимагає значних витрат у порівнянні з витратами на тиражування. З цим виникає одна з найбільших проблем ринку інформаційних послуг - це незаконне копіювання та розповсюдження інформації. Особливо це стосується програмного забезпечення. Рівень контрафактної продукції досяг величезних масштабів. Більшість програм і всі ігри для ПК мають нелегальні копії і вільно поширюються в магазинах.

Важливу проблему розвитку українського інформаційного ринку становить недосконалість інституційної структури цього ринку.

Інституційна структура - це певний упорядкований набір інститутів, що створюють матриці економічної поведінки, що визначають обмеження для господарюючих суб'єктів, які формуються в рамках тієї чи іншої системи координації господарської діяльності. Для інформаційного ринку такими інститутами є: правова база інформаційного ринку, спеціальності, пов'язані з інформаційним ринком, освітня база. Ці елементи показують, що інформаційний ринок зміцнився на загальній економічній картині світу.

Правова база інформаційного ринку.

Розвиток ринкових відносин в інформаційній діяльності поставив питання про захист інформації як об'єкта інтелектуальної власності та майнових прав на неї. В Україні прийнято низку указів, постанов, законів, таких, як:

«Про інформацію»;

«Про науково-технічну інформацію»;

«Про авторське право і суміжні права».

Прийняття цих законів відкриває шлях до прийняття додаткових нормативних законодавчих актів для успішного розвитку інформаційного суспільства. З їх допомогою вдалося частково вирішити питання правового регулювання на інформаційному ринку низки проблем: захисту прав і свобод особистості від загроз і шкоди, пов'язаних із спотворенням, псуванням, знищенням "персональної" інформації.

У цих документах визначено мету та основні напрями державної політики у сфері інформатизації. Інформатизація визначається як важливе нове стратегічний напрямок діяльності держави. Зазначено, що держава повинна займатися формуванням і реалізацією єдиної державної науково-технічної та промислової політики у сфері інформатизації.

Закони створюють умови для включення України в міжнародний інформаційний обмін, запобігають безгосподарному ставленню до інформаційних ресурсів та інформатизації, забезпечують інформаційну безпеку і права юридичних і фізичних осіб на інформацію. У них визначається комплексне вирішення проблеми організації інформаційних ресурсів, правові положення щодо їх використання і пропонується розглядати інформаційні ресурси в двох аспектах:

Як матеріальний продукт, що можна купувати і продавати;

Як інтелектуальний продукт, на який поширюється право інтелектуальної власності, авторське право.

Зазначені закони закладають юридичні основи гарантій прав громадян на інформацію. Вони спрямовані на врегулювання найважливішого питання економічної реформи форми, права та механізму реалізації власності на накопичені інформаційні ресурси та технологічні досягнення. Ними забезпечено захист власності у сфері інформаційних систем і технологій, що сприяє формуванню цивілізованого ринку інформаційних ресурсів, послуг, систем, технологій, засобів їх забезпечення.

Введення дії законів, забезпечує виконання їх положень гарантують, що держава отримає значну економію коштів і необхідні умови для більш стійкого розвитку економіки і побудова демократичного суспільства в Україні.

У нас за ринкових умов досі неринкові правила. Це відбивається і на ринку професій. Люди дезорієнтовані. Вони віддають чимало років навчанню, отримують диплом спеціаліста, а потім або не можуть знайти роботу за спеціальності, або, знайшовши, не можуть працювати успішно, бо не відповідають сучасним вимогам. Причина: наша освітня система орієнтована на підготовку ерудованих фахівців, але не на формування у них універсальної здатності розвитку ресурсів, затребуваних на ринку праці. Адже майбутній клієнт стане платити не за науковий ступінь, а за якість роботи.

Так що, вийшовши на ринок, і не визначивши правила гри на ньому, програє все суспільство в цілому. Гігантські людські ресурси не використовуються, і навіть не ставиться питання про це. У відносинах до ринку професій ми відстаємо навіть від країн «третього світу».

Україна входить у світовий інформаційний співтовариство не бізнесом, а освітньою сферою, тому в нашій країні з'являються нові професії і спеціальності: «менеджер з інформаційних технологій», «фахівець з управління інформаційними ресурсами »,« інформаційний менеджер », «аналітик консолідованої інформації» тощо.

Реальна потреба організацій, що бажають увійти в світовий бізнес (і використовують для цього інформаційні технології як засобу підтримки), породжує і буде породжувати попит на фахівців міжнародного стандарту.

За прогнозами розвитку ринку інформаційно-технологічного персоналу до 2015 одних лише технічних навичок для фахівця буде вже недостатньо. Як простим робітником інформаційно-технологічної сфери, так та їх керівникам потрібно постійно розширювати свій професійний кругозір. У 2015 році, як припускають деякі аналітики ринок інформаційних послуг розділитися на чотири великі галузі: технології, інформація, процеси і відносини. І тільки лише 60% з нинішніх фахівців зможуть адаптуватися до нових бізнес умовам. Ще 10-15% працівників потраплять під скорочення через підвищується рівня автоматизації.

Перешкодою впровадження інформаційних технологій є низький рівень освіти, не відповідає вимогам до кваліфікації робочої сили. Так, навіть у Японії в 80-ті роки майже 2/3 промислових робітників не були здатні освоїти нові інформаційні технології і потребували грунтовної перепідготовки.

Недостатність бюджетних коштів, що виділяються з метою підвищення якості людського капіталу, є ще однією перепоною на шляху розвитку ринку інформаційних послуг. Саме внаслідок невідповідного новим вимогам інформаційного суспільства рівня кваліфікації в розвинених країнах з кінця 90-х років особливу увагу стало приділятися державній реформі освіти. Так, у ФРН в 2000 р. в цій сфері створено 60 тис. нових робочих місць. На навчання фахівців з бюджету було виділено більше 1 млрд. DM. У Японії держава виділяє кошти на підключення всіх шкіл до Інтернету. Вже в 2000 р. один ПК тут припадав на двох школярів (у ФРН - на 10, в Києві - на 300). У США на ці цілі з бюджету виділено десятки мільярдів доларів.

Управління людськими ресурсами стає основою конкурентної боротьби між фірмами, конкурентоспроможності в новій економіці. При цьому всі велику цінність набуває різноманітна інформація і вміння використовувати її. У цьому зв'язку головним завданням навчання є освоєння навичок пошуку й аналізу інформації. Дана робота вимагає високого рівня інтелекту не тільки у виконавців, але, в першу чергу, у менеджерів, відповідальних за підбір і розстановку фахівців, - менеджерів з людських ресурсів.

За останні 10-15 років ряд країн (Ірландія, Ізраїль, Індія, Малайзія, Китай та інші) домоглися істотного розвитку галузі ІТ за рахунок орієнтації на експорт продуктів і послуг, а також залучення міжнародних компаній, що відкривають на їх території свої виробничі, науково-дослідні або обслуговуючі підрозділи. Використання такого підходу дозволить обійтися відносно невеликими вкладеннями держави, розвинути відсутні знання за рахунок зарубіжного досвіду, а також за короткий час значно поліпшити імідж України як високотехнологічної країни.

За умови використання та розвитку своїх конкурентних переваг Україна може зайняти гідне місце на міжнародному ринку ІТ, збільшивши обсяг експорту продуктів і послуг ІТ до 2020 року в кілька разів.

Однак тільки розвитку експорту для вирішення завдань подвоєння ВВП і ліквідації сировинної залежності української економіки недостатньо. Необхідно розвивати внутрішній ринок ІТ, стимулюючи попит населення, впровадження інформаційних технологій у бізнес і в державне управління. Це дозволить підвищити продуктивність праці в усіх галузях економіки і прискорити їх темпи зростання.

Інформація - одна із пріоритетних категорій філософських категорій. З точки зору економічної теорії, інформація розглядається перш за все як продукт, який в умовах товарного виробництва перетворюється на товар у матеріальній або нематеріальній формах.

Як товар інформація має споживчу вартість (здатність задовольнити інформаційні потреби суспільства) і вартість (кількісне відношення, в якому інформація може обмінюватися на інші товари). Собівартість інформаційного продукту складається з витрат на отримання інформації, її запис на матеріальний носій, розміщення цього запису. Найважливішим параметром для споживача інформації є її зміст, корисність і здатність допомогти вирішити певну економічну проблему.

На певному етапі розвитку суспільства виникають економічні відносини з приводу забезпечення інформаційної взаємодії між людьми, що згодом приводить до появи інформаційного ринку. Розглядаючи виникнення й розвиток інформаційного ринку, ми зважаємо на те, що, попри всі особливості інформації як товару, розвиток інформаційного ринку підпорядкований дії загальних закономірностей розвитку економічної системи в цілому та її окремих частин. Це передусім стосується застосування історичного підходу до розвитку економічних систем, зокрема теорії довгих хвиль та технологічного детермінізму (в частині поділу історії розвитку світової економіки на доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну стадії). Саме на індустріальній стадії розвитку людства інформаційний ринок остаточно набув завершеності як відносно відокремлений сектор економіки та самостійний вид підприємницької діяльності. При цьому науковці доходять висновку про двоїстість інформаційних відносин (з одного боку, задовольняти суспільні потреби людей у спілкуванні, а з другого - одночасно забезпечувати відтворення економічних умов функціонування й розвитку інформаційного ринку як відносно самостійної підсистеми в економічній системі суспільства), яка в міру розвитку ринкових відносин взагалі тільки підсилюється.

З переходом до постіндустріального суспільства інформація, не перестаючи бути продуктом економічної (і не тільки) діяльності, набуває ролі виробничого ресурсу, причому в умовах формування інформаційного суспільства ця роль подвоюється: з одного боку, інформація є безпосереднім (прямим) ресурсом у виробничій діяльності господарських одиниць інформаційного сектора, а з іншого боку - виступає опосередкованим (непрямим) ресурсом діяльності всіх інших господарських одиниць. Кінець кінцем, у межах етапу постіндустріального суспільства формується інформаційна економіка.

Таким чином, у процесі суспільно-економічного розвитку здійснюється поступове та невпинне збагачення економічного змісту інформації. Із допоміжного засобу спілкування між людьми, через первісний свій розвиток як продукту виробничої діяльності, вона в сучасних умовах одночасно набула властивості найважливішого виробничого ресурсу. В умовах сформованого інформаційного ринку, який має тенденцію перетворюватись на провідну сферу створення ВНП та зайнятості (в найбільш розвинутих країнах), виробництво, розповсюдження та використання інформації є не тільки окремою сферою підприємницької діяльності, яка здійснюється на професійній основі, але й одночасно є невідємним елементом будь-якого виду діяльності, умовою її здйснення та найважливішим чинником отримання належних суспільних результатів її здійснення.

Така загальна логіка розвитку інформаційного ринку діє в будь-якій економічній системі. Проте це не відміняє певної специфіки формування й розвитку інформаційного ринку в перехідній економіці, яка полягає, головним чином, в інверсійному характері його становлення. Ця інверсійність, зокрема, призводить до того, що інформаційний ринок може бути як каталізатором руху у напрямі до ринкової економіки, так і його гальмом.

В інверсійній економіці процес формування інформаційного ринку не має принципових відмінностей від того, як це відбувалось у розвинених країнах. У будь-якій економічній системі інформаційні потреби суспільства задовольняються інформаційними підприємствами - інститутами особливого виду, в яких завдяки певній організаційно-правовій формі взаємодіють працівники, що на постійній основі забезпечують на ньому специфічний виробничий процес. Водночас саме інформаційні підприємства мають сукупність переваг (вирішальне значення інтелектуального капіталу порівняно з матеріально-речовим; відсутність жорсткого закріплення робітників за місцезнаходженням фірми; підвищена мобільність структури послуг, що надаються; відсутність жорсткої адміністративної ієрархії; творча свобода робітників), завдяки яким забезпечується сталість їх довгострокової економічної динаміки в перехідній економічній системі, на відміну від діяльності підприємств у більшості інших секторів перехідної економіки (в тому числі української).

Інформаційний ринок являє собою єдність виробництва, розподілу, обміну і споживання інформації. Його складовими стали інформація як товар або послуга (обєкт), покупці та споживачі інформації (субєкти) та механізм взаємодії виробників і споживачів інформації. Основні економічні категорії, що визначають його функціонування та динаміку - ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток. Стан інформаційного ринку визначається співвідношенням дії ринкового механізму, державного втручання, рівня і стану культури в суспільстві, суспільної свідомості, наявності виробників і споживачів інформації, відповідної інфраструктури.

Головними ознаками, які характеризують особливості становлення інформаційного ринку в перехідній економіці, є: найбільш динамічні темпи зростання порівняно з іншими ринками; визначальний вплив на динаміку всієї національної економіки, її ринкове реформування та інтеграцію до світової економіки; низький рівень структурованості; надмірна політизованість механізму державного регулювання. Ці особливості визначають як його потенційні можливості, так і обмеження для ефективного розвитку.

Дія ринкового механізму на інформаційному ринку проявляється у взаємодії попиту (форма вираження потреби суспільства в інформації) і пропозиції (інформаційна продукція, яка наявна на ринку та/або в будь-який час може бути на нього доставлена). Попит на інформацію постійно збільшується, тому завдання виробника (постачальника) полягає в постійному і повному обсязі його задоволення. Задля цього діяльність інформаційного підприємства має бути скоординована з залученням ринкової і управлінської координації дій.

Визначення вартості інформації може базуватися на підходах трудової теорії вартості, теорії граничної корисності, теорії попиту і пропозиції.

Інформаційний ринок одночасно може бути одним із товарних і ресурсних ринків. Щодо ресурсного, то його особливістю, порівняно із товарним, є обмеженість попиту інформації виробничою технологією, попитом на кінцевий продукт, вартістю ресурсів. Ціноутворення на інформацію на обох видах інформаційного ринку відбувається на однакових засадах.

На пропозицію інформації впливає звичайна мета діяльності інформаційного підприємства - отримання прибутку. Підприємство буде займатися інформаційною діяльністю, поки вона приноситиме йому прибуток, що визначається як різниця між доходом, отриманим після реалізації інформації і сукупними витратами на її виробництво.

На діяльність інформаційного підприємства впливають чинники його внутрішнього (матеріально-фінансова база; структура кадрів; співпраця; процес виробництва інформації; реалізація інформації, специфічні фактори, що стосуються саме специфічного товару - інформація) і зовнішнього (політико-правові, економічні, соціальні, технологічні чинники; конкуренти; постачальники; споживачі) середовища. Залежно від дії цих факторів інформаційне підприємство обирає власну стратегію поведінки (захисну, наступальну, іншу).

Сучасна інформаційна інфраструктура складається із систем накопичення і збереження, виробництва, доставки до споживачів інформаційних продуктів, сервісного обслуговування елементів інфраструктури, підготовки кадрів. Основними видами інформаційних підприємств на світовому ринку є: агентства економічної інформації; документаційні установи; інформаційні брокери; інститути досліджень ринку; консультанти підприємств; економічні довідкові бюро; видавництва фірмової інформації, економічних газет і часописів, економічних книг; виробники банків і баз даних.

Особливість сучасної економіки - набуття нею глобальних масштабів.

Інформатизація суспільства як закономірний, глобальний процес розвитку цивілізації, який складається з інструментально-технологічних та людських компонентів, а їхня взаємодія має привести до вирішення глобальних проблем, що постали перед людством, і до переходу до нової парадигми стійкого і безпечного розвитку в рамках вже побудованого інформаційного суспільства, стає передумовою формування інформаційного суспільства. Основний фактор інформатизації суспільства - розвинутий інформаційний ринок.

У сучасних умовах функціонування інформаційного ринку неможливе без регулюючої діяльності держави. Специфікою практично всіх перехідних економічних систем є те, що сфера розповсюдження інформації сильно політизована, тому дія економічних механізмів у ній нерідко викривлюється внаслідок впливу неекономічних чинників. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, саме ця сфера здатна бути каталізатором докорінних структурних зрушень у напрямі створення ринкової економіки, а з іншого - внаслідок кланового характеру політичної влади може на тривалий час стати головним чинником гальмування як процесу демократизації суспільства, так і розгортання ринкових механізмів. Тому дослідження процесу формування інформаційного ринку передбачає необхідність розкриття конкретних напрямів та заходів щодо такого формування з метою запобігання розвитку негативних тенденцій.

На етапі становлення ринку інформаційних послуг зростання кожного окремо сегмента в значній мірі забезпечує підтримку і стимулює зростання інших її. Таким чином, на нинішньому етапі розвитку ринку інформаційних послуг в Україні формування специфічних стимулів для окремих сегментів ринку представляється передчасним.

Відповідно, заходи з державного стимулювання внутрішнього ринку інформаційних технологій доцільно проводити для всього ринку в цілому. Наприклад, програми підвищення комп'ютерної грамотності населення в цілому призведуть до зростання попиту і на апаратно-технічне, і програмне забезпечення, і на інформаційні послуги, а крім того, підвищать число грамотних користувачів ІТ в бізнесі і в органах державної влади, що також сприятиме зростанню попиту. Таким чином, для розвитку внутрішнього ринку необхідно, в першу чергу, стимулювати попит, а також усунути бар'єри, що перешкоджають зростанню пропозиції.

Попит підприємств на інформаційні технології зростає разом із загальним зростанням управлінської культури та поліпшенням бізнес-клімату. Зростання управлінської культури призводить до того, що підприємства починають активно шукати можливості збільшення виручки і кращого використання ресурсів, чому і сприяють державні проекти створення інформаційних систем. У результаті поліпшення бізнес-клімату підприємства охочіше вкладають кошти в тривалі інвестиційні проекти, якими зазвичай є інформаційно-технологічні проекти. Розвиток експорту інформаційних продуктів і послуг з України

Дана концепція передбачає два основних напрямки збільшення попиту:

Підвищення конкурентоспроможності українських компаній на експортних ринках і

Залучення в Україну центрів розробки програмного забезпечення та надання інформаційних послуг великих зарубіжних компаній.

Залучення таких компаній має розглядатися не тільки як джерело підвищення обсягу експорту, а й як важливий інструмент запозичення Україною передового досвіду в інформаційних технологіях і в управлінні процесами їх розробки. До перспективних належать напрямки, в яких українські компанії можуть ефективно використовувати свої конкурентні переваги: відносно недорогі трудові ресурси, наявність висококваліфікованих фахівців з досвідом вирішення складних нестандартних завдань, близькість до низки експортних ринків. Виходячи з цих переваг, найбільш перспективним напрямком є надання інформаційних послуг на експорт в сегменті розробки замовного програмного забезпечення.

Перспективним напрямком є також розробка вбудованого програмного забезпечення та дизайн обладнання на базі власних центрів зарубіжних інформаційних компаній в Україні. Крім того, є деякі перспективи у прикладних і розважальних програмних додатків для населення та дрібного бізнесу, де розмір компанії та бар'єри для входу на ринок не грають великої ролі.

У розвитку експорту інформаційних товарів і послуг в Україні немає значних конкурентних переваг на світовому ринку. Крім того, в цьому сегменті довелося б конкурувати з одного боку, з великими західними компаніями, а з іншого - з дешевими виробництвами в Південно-Східній Азії.

В якості замовників робіт по замовленому програмуванню на першому етапі будуть превалювати інформаційні компанії, що працюють в сегментах з зменшуваної прибутковістю бізнесу - до таких належать системні інтегратори, а також розробники замовного програмного забезпечення. У Відповідно до цієї схеми роботи, українські компанії будуть виступати в якості субпідрядників при виконанні робіт.

ринок інформація національний


Розділ ІІІ. Перспективи розвитку інформаційного ринку України


3.1 Основні проблеми розвитку ринку інформаційних послуг в Україні


Розгортання нового етапу суспільного розвитку, який дістав назву інформаційного суспільства, набуло глобального характеру і ґрунтується на інформатизації всіх сфер суспільного життя, модернізації виробничої бази, використанні документно-інформаційних ресурсів в системі суспільного виробництва. В рамках нової інформаційно-когнітивної парадигми, яка представлена різними рівнями розвитку економіки, політики та культури, сьогодні розвивається й Україна. Інформаційне суспільство створює метасистемні умови перетворень у всіх сферах суспільного життя.

Дослідження передумов формування ринку інформації дало можливість констатувати, що розвиток бізнесу зумовив нові потреби в діловій і комерційній інформації.

Проблема соціальної значущості й відповідності інформаційного ринку реаліям інформаційного суспільства з його глобальними преференціями є однією з основних у сучасній науці. Інноваційні зміни, які за часів сьогодення відбуваються в інформаційних структурах, уповільнюються через невирішеність технологічних, організаційних і правових питань, і це посилює нестабільність розвитку інформаційних організацій, викликає дисфункції в самій системі управління. Управлінська криза, що характеризується відсутністю науково-методологічної бази формування стратегії розвитку інформаційних організацій на різних рівнях їх системного функціонування, гальмує прогресивну динаміку інформаційної діяльності, демонструє неадекватність управління інформаційним соціальним інститутом вимогам часу, а також закономірним тенденціям розвитку інформаційного суспільства. За таких умов розробка науково-теоретичних засад управління інноваційним розвитком інформаційних структур є своєчасною і необхідною. Інноваційна політика інтегрує процеси модернізації й інформатизації інформаційної діяльності, створює умови та форми входження інформаційних установ до єдиного інформаційного простору, сприяє визначенню ролі та місця інформаційних установ України як субєктів інформаційного ринку, складової інформаційної інфраструктури суспільства і дозволяє сформувати стратегічне бачення сутності процесів розвитку в інформаційному суспільстві та їх трансформацій під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Дослідження макроекономічних аспектів функціонування і розвитку ринку науково-технічної інформації надало змогу виявити, що на його ефективність комплексно впливають світогосподарські і національні соціально-економічні трансформації, які відбуваються за умов розвитку інноваційних систем. Український сегмент РНТІ відстає від міжнародних тенденцій прискорення науково-технічного виробництва і обміну, оскільки він слабо фінансується і залежить від нестабільності державного регулювання науково-технічної і інноваційної сфери, що в свою чергу знижує рівень інтелектуального потенціалу, кількість і якість НДДКР, винаходів і науково-технічних розробок, тобто обєкти РНТІ. Крім того, РНТІ знаходиться під впливом національного виробництва і ринкових відносин, які трансформуються в рамках загально світових процесів інтеграції, регіоналізації, поглиблення МРП і прискорення НТП.

В умовах переходу до ринкової моделі розвитку інформаційної діяльності пряме державне бюджетне фінансування повинне скорочуватися і одночасно повинна збільшуватися частка фінансування з недержавних джерел. Це, одночасно, скорочує роль державного адміністративного управління інформаційною інфраструктурою і вимагає реформування державної політики в області інформації. Разом з тим в руках держави в особі органів державної влади і управління, як і раніше, залишаються законодавчі важелі, які можуть цілеспрямовано формувати правові і економічні умови функціонування інформаційної інфраструктури, що забезпечують її рух і розвиток в необхідному напрямі. Комплексний розгляд цих процесів, що відбуваються в інформаційній сфері суспільства, сучасних методів її державного регулювання вельми актуально для України, оскільки в цій області держава не має стратегії. Наявні спроби написання концепцій інформаційного простору лише частково вирішують проблему, оскільки власне простір формується вже не стільки державою, скільки ринком і новими комерційним структурами. Нормативна база, що діє зараз у сфері інформаційно-комп'ютерних технологій в Україні, на жаль, не повністю відповідає запитам суспільства і вимагає подальшої розробки і реформування. У чинному законодавстві практично не зачіпаються питання захисту інформації. В той же час наявна необхідність подібних засобів захисту і важливість законодавчого закріплення загальних правил роботи з інформаційними засобами.

Формування національної інформаційної інфраструктури, що працює на ринкових принципах, багато в чому залежить від регулюючої діяльності держави у напрямі збереження як державного сектора найбільш критичної з погляду національної безпеки частки національних інформаційних ресурсів, а також у напрямі створення правових і організаційно-економічних механізмів, які в найбільшій мірі сприяють залученню недержавних інвестицій до інформаційної інфраструктури.

Не дивлячись на те, що роль держави в становленні комерційних інформаційних мереж була мінімальною, власне цей розвиток став можливим, перш за все, завдяки залученню до комерційного обігу державних інформаційних ресурсів, а також за рахунок того, що телекомунікаційна інфраструктура, яка створена за рахунок бюджетних коштів, була відкрита для комерційного використання.

Сучасний етап світогосподарського розвитку характеризується динамічними процесами інформатизації всіх сфер суспільно-економічного життя країн. Сьогодні кожна людина, незалежно від країни проживання, національності, віку тощо, може стати громадянином світу, торгуючи, спілкуючись або отримуючи інформацію з будь-якої точки світу. Необмежені можливості діалогу в мережі Інтернет змінюють менталітет, відкривають нові економічні можливості, стають чинниками соціальних і політичних змін у суспільстві.

Однак процеси інформатизації в глобальному середовищі проходять вкрай нерівномірно, спостерігаються значні асиметричні відхилення у рівнях застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) між старим і молодим населенням, чоловіками і жінками, жителями міст та сіл, малим і великим бізнесом, між країнами та регіонами. З одного боку, швидкими темпами формується інформаційне суспільство у розвинених країнах, з іншого - посилюється відставання менш розвинених країн за рівнями впровадження сучасних ІКТ в цілях економічного зростання і розвитку. Явище міжнародного цифрового розриву стає інформативним показником нерівномірності розвитку країн, зростання якого загрожує поглибленням міжнародних соціально-економічних, наукових, технологічних асиметрій. Україна відстає за темпами розбудови інформаційного суспільства від розвинених країн, однак володіє значним потенціалом скорочення цифрового розриву та повноцінної інтеграції до світового інформаційно-економічного простору, що вимагає особливої уваги до цієї проблеми представників як урядових, так і бізнес-структур, а також науковців.

Асиметричний розвиток глобального інформаційного суспільства в сучасних умовах значною мірою зумовлений та посилюється загрозливою тенденцією до поглиблення відмінностей у рівнях інформатизації країн світу, кількісним вимірником яких слугує показник міжнародного цифрового розриву. Систематизація різних поглядів на причини виникнення міжнародних асиметрій процесів інформатизації дала змогу стверджувати, що економічна природа цифрового розриву відображає обєктивний процес дуалізації рівнів соціально-економічного розвитку країн світу, глибинна причина яких полягає у значному розриві у знаннях та масштабах інноваційної діяльності між країнами-лідерами та країнами-аутсайдерами, зокрема, у сфері сучасних цифрових технологій, що зумовлює подальшу неспроможність аутсайдерів ефективно застосовувати ІКТ у цілях економічного зростання і розвитку.

Важливим напрямком розвитку інформаційного ринку України є розширення можливостей використання мережі Інтернет всіма верствами українського населення.

Головними причинами відставання Інтернет-ринку України є низька платоспроможність потенційних користувачів Інтернет; застаріла телекомунікаційна інфраструктура країни, яка належить операторам зв'язку і обумовлює високу вартість оренди первинних каналів зв'язку; дефіцит інвестиційних ресурсів в економіці країни; значна різниця рівня інформатизації окремих регіонів України; низький рівень інформатизації більшості галузей економіки і бюджетних організацій; загальне зниження суспільної цінності інформаційного і інтелектуального продукту; недостатня нормативно-правова база інформатизації суспільства.

Доцільність і неминучість активного використання та наукового вживання даного цивілізаційного утворення обумовлюється такими концептуальними чинниками. По-перше, сучасний розвиток зумовив потребу в пошуку терміну, здатного адекватно відображати і характеризувати ті якісні й системні зміни, що інтенсивно відбуваються в його базовій складовій - економіці. По-друге, вступ ринково розвинутих країн в інформаційну епоху означає не просто активний розвиток комп'ютерних технологій та Інтернет-комунікацій, а і застосування таких інтелектуальних здобутків, які висувають на чільне місце глобалізаційні пріоритети економічних прагнень й устремлінь. По-третє, виходячи з наростаючої тенденції збільшення кількості інформаційно-насичених продуктів та послуг, що ретранслюються електронним способом, активно формується нова парадигма відносин в економічній системі, що актуалізує суто інноваційні джерела оновлення мікро- і макроекономічних процесів. По-четверте, визначальну роль у сучасних товарно-грошових відносинах відіграє не стільки право розпоряджатися чи скористатися відповідним набором економічної інформації, скільки здатність своєчасно ("на випередження") її отримати. По-п'яте, ринок інформації першочергово відіграє практично-прикладну роль, тобто виступає найбільш суттєвим підґрунтям при виробленні й прийнятті регулятивно-управлінських рішень практично в усіх галузях та сферах національної економіки. Ці ж обставини актуалізують потребу у розробці та практичному здійсненні державної стратегії щодо формування дієвої інституційної системи, яка матиме на меті створення високопродуктивного інформаційного середовища, у тому числі першочергово здійснюватиме реальну підтримку ринку економічної інформації. У кінцевому підсумку, ринок інформації націлений першочергово (так має бути) виконувати інструментально-прикладні завдання заради ефективного розвитку національного господарства, які усе більшою мірою вписуються в цивілізаційні критерії та стандарти.

На міжнародній арені Україна посідає невисоку позицію, що негативно впливає на розвиток і використання інформаційних продуктів, а відтак і на формування засад інформаційної економіки й інформаційного суспільства.

Аналіз позицій України у світовому рейтингу готовності країн до ефективного використання сучасних мереж ІКТ у цілях економічного зростання і розвитку засвідчив значне відставання відносно розвинених країн: з-поміж 134 економік світу Україна посідає 62 позицію у рейтингу Індексу мережевої готовності, особливо складною є ситуація з розвитком сприятливого для впровадження ІКТ ринкового (90 місце) та політико-регуляторного середовища (95 місце), що унеможливлює ефективний розвиток як вітчизняного сектору ІКТ, так і розвиток вітчизняного бізнесу загалом. У загальноєвропейському масштабі Україна знаходиться у трійці аутсайдерів, поряд із Польщею та Болгарією. Останнє місце України у рейтингу європейських країн за обсягом витрат на ІКТ з розрахунку на одного зайнятого є індикатором недостатньої інтегрованості сучасних технологій у діяльність ключових галузей економіки, низького ступеня їх модернізованості, інноваційного потенціалу та інвестиційної привабливості. Мізерні рівні інвестицій у НДДКР відображаються найнижчим у Європі показником України за рівнем витрат на ІКТ на душу населення - 292,08 дол./душу нас. Надзвичайно гостро стоїть проблема внутрішнього цифрового розриву в Україні, що полягає у нерівномірному доступі до сучасних ІКТ та їх застосуванні населенням різних соціально-економічних прошарків.

Виявлені ознаки засвідчили неефективне використання наявних передумов для розбудови інформаційного суспільства в Україні, відсутність на державному рівні чіткого бачення ролі ІКТ у стимулюванні економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності країни, та зумовили проведення детального аналізу сильних і слабких сторін мережевої готовності України.

Якісний процес впровадження інформації та інформаційних продуктів впливає на розвиток економічних показників, а зворотний процес призводить до економічної рецесії.

Існуюча економічна ситуація пов'язана із такими чинниками: збереженням високої ресурсо- та енерговитратності економіки; залежністю економіки від конюнктури ринків сировини та енергоносіїв; відсутністю мотивації у підприємств щодо здійснення інноваційної діяльності; зниженням попиту на інноваційні продукти; поглибленням деформації у структурі промисловості; недостатністю розвитку ринкових інститутів; обмеженістю фінансового забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики; нерівномірністю розвитку регіонів і наявністю галузевих дисбалансів.

Основою сучасної національної моделі конкурентоспроможності країни має бути реалізація конкурентних переваг на інформаційній та інноваційній основах. Поєднання двох компонент дозволить підвищити роль інформації, максимально реалізувати потенціал інформаційних товарів та послуг, налагодити процес інформатизації суспільства і тим самим підвищити можливість накопичення й використання інформації з метою прогресивного розвитку економіки і подальшого формування інноваційної складової.

Відповідно постає ряд обєктивних завдань: сформувати інформаційно-інноваційну політику, структурно перебудувати промисловість, розвинути ринок інформаційних товарів та послуг, створити механізм захисту національних виробників.

Стає очевидним, що основним завданням має бути створення і підтримання інформаційного та інноваційного напрямів в економіці країни. Це має стимулювати конкурентоспроможність пропозиції національного продукту на світовому ринку інформаційних товарів та послуг, сприяти підтримці прогресивних форм і методів використання інформаційних продуктів, посиленню співробітництва у здійсненні політики як у сфері інформаційних товарів та послуг, так і в інноваційній сфері.


3.2 Стратегічні та методичні перспективи розвитку інформаційного ринку


Соціально-політичні зміни, які відбуваються у найбільш розвинених країнах світу характеризуються як перехід до якісно нового етапу суспільного прогресу, який отримав назву постіндустріального або постекономічного суспільства. Цей етап звязуються з інформатизацією суспільства, перетворенням інформації на найважливіший ресурс розвитку сучасно і економіки, суспільства та цивілізації в цілому. Зростання географії ринків, створення національних, регіональних та світового ринків також викликали процеси усуспільнення та інтернаціоналізації в даному сегменті інформаційної діяльності та ринка інформаційних послуг та продуктів. Інформаційній діяльності, як ніякій іншій, властивий інтернаціональний характер та високий рівень глобалізації.

Процеси побудови інформаційного суспільства в Україні вимагають безперервного, зваженого і всебічного державного управління. Разом з тим, процеси державного управління сферою інформаційних послуг, підвищення їх ролі в суспільному виробництві, визначення державної стратегії на ринку вивчені недостатньо, що призводить до уповільнення економічного росту, темпів науково-технічного прогресу.

Інноваційний характер економічної політики держави є необхідною умовою для формування нашого інформаційного ринку на сучасних засадах ефективності та конкурентоспроможності. Разом із тим, саме посилення інноваційного характеру економічної політики перетворюється у вирішальний напрям формування інформаційного ринку. Це повязано зі зростанням ступеня відкритості нашої економіки та невідворотністю її інтеграції у світову.

Використовуючи одну із кращих сучасних моделей конкурентоспроможності національної економіки - модель М. Портера, за якою конкурентні переваги певної країни мають пряму залежність від результатів міжнародної діяльності її підприємств, вирішальним фактором цього стає їх здатність до ефективного використання наявних внутрішніх ресурсів країни. А фактором, що гарантує стабільну перевагу певної країни на світовому ринку, є володіння новітніми технологіями, тобто системою інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

Економіка України - неконкурентоспроможна в цілому: виявляється несумісність технологій, структурно-галузева, інституційна, соціально-культурна невідповідності до міжнародного рівня. Можна виділити чотири групи факторів (загальноекономічні, інфраструктурні, управлінські, правові), які впливають на розвиток національної економіки (Додаток Д).

Нині Україна здатна конкурувати з іншими країнами тільки на ресурсних світових ринках. Тому необхідна державна політика досягнення конкурентоздатності національної економіки України, а особлива увага в ній має бути приділена розвиткові науки і освіти - генераторам науково-технічних інновацій.

Головні ознаки початкового етапу становлення інформаційного ринку:

проголошення права здійснювати підприємницьку діяльність, поява низки законів спричинили початок трансформації економічної системи України взагалі та виділення і розвиток національного інформаційного ринку, який став прикладом ринку з найдинамічнішими темпами розвитку, зокрема;

поява попиту на інформаційні товари і послуги в українському суспільстві, зокрема з боку підприємців, особливий попит має юридична інформація, аналітичні огляди різних ринків і галузей економіки;

відокремлення видів економічної діяльності, повязаних зі збиранням, накопиченням, обробкою, наданням інформації або доступу до неї;

основними субєктами інформаційного ринку стали: органи державного управління; Торгово-промислова палата України; Держкомстат; центри науково-технічної інформації; науково-дослідні інститути; бібліотечна мережа; видавці довідників щодо українських підприємств; підприємства, що займаються створенням БД, впровадженням інформаційно-телекомунікаційних технологій, наданням телекомунікаційних послуг; підприємства, що здійснюють консалтингову, маркетингову діяльності;

стрімкий розвиток Інтернет-бізнесу (електронної комерції), поява українських Інтернет-магазинів, що класифікуються залежно від їх товарного асортименту на магазини, які пропонують книги, аудіо- і відеокасети, CD, DVD; компютерну, побутову техніку, мобільні телефони; універсальні та спеціалізовані магазини;

недостатність державної підтримки, яка б забезпечила, наприклад, розвиток універсальних послуг по задоволенню широкого кола можливостей для всіх громадян; підтримку приватному секторові у розвитку інформаційних мереж і нових інформаційних послуг; надання відповідної потребам часу освіти громадянам та ін.;

необхідність здійснення певних заходів у рамках національної інформаційної політики, серед яких: формування і забезпечення подальшого розвитку інформаційного середовища суспільства; організація системи розповсюдження і використання інформаційних ресурсів; створення інформаційного ринку;

удосконалення і розвиток індустрії інформаційного обслуговування населення; системи інформаційного впливу на суспільну свідомість, основу якої складають ЗМІ; створення правових і організаційних основ системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільний доступ; розповсюдження і використання інформації.

Це свідчить, що здатність самого інформацйійного ринку адекватно реагувати на державний вплив зумовлює необхідність формування відповідної інфраструктури. Без розвинутої інфраструктури інформаційний ринок не може вважатися повноцінним утворенням. Тому в системі пріоритетів його становлення цей напрям повинен бути одним із найперших.

Комплексний розгляд процесів, що відбуваються в інформаційній сфері суспільства, вивчення сучасних методів її державного регулювання актуальне для України, оскільки в цій області держава не має стратегії. У зв'язку з цим, завдання дослідження і розвитку сучасного стану інформаційної діяльності і ринку інформаційних послуг в Україні, його місця в світових інтеграційних процесах і глобалізації в умовах інформатизації суспільства, що розвертається, стають актуальними з точки зору державного управління.

Сьогоднішня економічна реальність змусила менеджерів всіх ланок по новому розглядати структуру свого бізнесу, зайнятися пошуком шляхів оптимізації бізнес-процесів. Мету кожного керівника можна сформулювати як прагнення зробити своє підприємство більш конкурентоспроможним, утримувати і збільшувати власну частку на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для досягнення цієї мети існує кілька шляхів, серед яких можна виділити мобілізацію внутрішніх резервів підприємства, залучення зовнішніх інвестицій для впровадження новітніх технологій у виробництво. У свою чергу, динамічний розвиток бізнесу, відносна стабілізація політекономічного фону в країні і сприятлива ситуація на світовому ринку надають керівникам підприємств можливість для інтегрованого підходу до вирішення цих завдань.

За різних підходів до організації управлінської діяльності сфера застосування інформаційних систем (ІС) також буде різною. Виконуючи ті самі функції на підприємствах з різноманітними організаційними структурами, передбачається, що ІС мають різні точки входу і виходу. Така особливість пояснюється цільовим призначенням і потребами користувачів. Залежно від моделі організаційного управління ІС може мати певні властивості і характеристики, які запропоновано класифікувати в такий спосіб: класична, системна, ситуаційна, біхевіористська.

Аналіз проблем втілення науково-технічної інформації у національне виробництва надав змоги зазначити, що темпи і ефективність впровадження науково-технічних розробок у виробництво безпосередньо залежать від інформаційно-управлінської системи підприємства, яка має струнку і логічну структуру і засновується на процесі перетворення даних через інформацію і знання в прийняття управлінських рішень, які впливають на наступні дії, що впроваджуватимуся. У свою чергу застосування інформаційних систем залежить від особливостей стратегії управління і спрямованості окремо взятої компанії в рамках концепцій управління. Однак незалежно від підходу до управління виробничо-господарськими процесами, кожне підприємство функціонує в рамках єдиного інформаційного середовища, що дозволяє впроваджувати і використовувати інформаційні системи, які є адекватними організаційним потребам.

Аналіз виробництва науково-технічної інформації свідчить про те, що в сучасній науково-технічній сфері України спостерігаються дублювання наукових розробок за незалежним інформаційним забезпеченням наукової сфери; низький попит на нові наукові розробки з боку господарюючих субєктів за причиною недостатності коштів; певний розрив між рівнем, кількістю і спрямованістю розробок і практичними потребами виробництва; недостатній рівень розвинутості ринку науково-технічної інформації, який покликаний сприяти полегшенню придбання і втілення наукових розробок і знижувати транзакційні витрати торгівлі результатами науково-технічної діяльності; слабка і нестабільна законодавча база, яка регулює відносини з приводу трансферту результатів НТП.

Необхідність комплексного задоволення потреб бізнесу в інформації призвела до появи служб, які інтегрують надання спеціалізованої інформації. Ці організації для збереження і забезпечення незалежності отримують пряму і непряму підтримку з боку держави яка розглядає їх як необхідний елемент державної машини, оскільки з її застосуванням вирішувалися безпосередньо завдання держави.

Державна інформаційна політика повинна сприяти залученню недержавних організацій-виробників інформаційних ресурсів до єдиного інформаційного простору як суб'єктів інформаційних стосунків. До її функцій належить надання можливості недержавним структурам діставати санкціонований доступ до державних інформаційних ресурсів у встановленому порядку. Ще одне завдання політики полягає у розширенні сфери платних інформаційних послуг. Структура державної політики інформатизації зображена в додатку

Окрім стратегічної цілі інформатизації доцільно виділити підцілі - забезпечення сумісності і взаємодії систем інформатизації на базі сучасних інформаційних технологій, впровадження міжнародних стандартів і загальноукраїнської системи класифікації і кодування інформації; визначення державних замовників, відповідальних за створення інформаційних систем і ресурсів, та за їх ефективне функціонування в єдиному інформаційному просторі; визначення державних органів, відповідальних за ведення окремих інформаційних ресурсів; ефективне використання державними і недержавними організаціями, а також громадянами інформаційних ресурсів; створення ефективної системи сертифікації та ліцензування інформаційної діяльності для забезпечення необхідної якості інформаційних ресурсів.

Державне економічне регулювання ринку інформації повинне здійснюватися шляхом обґрунтування і проведення комплексу цілеспрямованих рішень і заходів, що спираються на фінансову, інвестиційну, податкову, амортизаційну і цінову політику і враховують хід розвитку і результати ринкових стосунків.

Аналіз методів управління ринком інформації показав, що держава більшою мірою діє прямими методами, беручи на себе витрати по підготовці і наданню тих видів інформаційних послуг і продуктів, які є політично або соціально важливими, але на даному етапі не є привабливими для приватного бізнесу; розробляючи національні і міжнародні програми державної підтримки для окремих, що вважаються пріоритетними, секторів і видів послуг, а також вкладаючи бюджетні кошти в розширення видів і кількість джерел інформації. Непрямі методи регулювання також використовуються і є не заборонними або обмежуючими, а навпаки стимулюючими.

Для реалізації стратегії розвитку інформаційного ринку необхідно здійснити такі кроки:

-надання приватним підприємствам, вищим учбовим закладам, науковим центрам і лабораторіям можливості участі в державних програмах;

-на основі досвіду багаторічної практики розвинених країн Інтернет-технології пропонується концентрувати головним чином в університетах, з одного боку, а з іншого - серед дрібних фірм;

удосконалення системи стандартизації і сертифікації.

Істотна складність, що виникає при оцінці якості інформаційних продуктів і послуг їх сертифікації, пов'язана із недостатнім забезпеченням цього виду продукції нормативами.

Для практичної реалізації інформаційного потенціалу у рамках національного господарства держава має поставити перед економічним блоком виконавчої влади (а ця остання успішно виконати) такі завдання: по-перше, провести системний аналіз концепцій та програм інформатизації суспільства в цілому; по-друге, систематизувати наявні теоретичні (наукові) здобутки, практична реалізація яких реально сприятиме формуванню виробничих відносин, що будуватимуться на новітній базі - інформаційно-інноваційних технологіях; по-третє, запровадити регулятивні механізми, що дисциплінують "інформаційну турбулентність" і, таким чином, забезпечуватимуть інституціональну гнучкість економічної нової політики, враховуватимуть особливості регіонального розвитку.

Переорієнтація стратегічного потенціалу національної економіки з вузькотехнічної, побутової спрямованості на інноваційну інфраструктуру, є найвідмітнішою ознакою утвердження ринку інформації, ефективне застосування якого передбачає такі умови:

а) актуальність, повноту, своєчасність та вірогідність інформації, що використовується;

б) недопущення несанкціонованого розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації;

в) виключення негативних наслідків практичного застосування інформаційних технологій у відповідних галузях та сферах національного господарства

г) опора на теоретичні узагальнення та наукові обґрунтування, які реально сприятимуть прискореному й рівномірному розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Стратегія державного впливу має бути націлена на створення сприятливого клімату, який з одного боку, підвищує конкуренцію серед його учасників - виконавців державних замовлень, а з іншого - стимулює прискорення науково-технічного прогресу і розвиток нових інформаційних технологій в країні.

З метою реалізації стратегії в державному менеджменті інформаційного ринку необхідно:

в системі органів державної влади сформувати єдину структуру, функцією якої є проведення державної інформаційної політики. Ця структура повинна охоплювати всі гілки і рівні державної влади і включати як спеціалізовані органи влади, що забезпечують регулювання інформаційної сфери, так і підрозділи в інших органах влади, що відповідатимуть за інформаційні аспекти діяльності в межах їх компетенції;

забезпечити державне управління інформаційною сферою фінансовими і матеріальними ресурсами за рахунок бюджетного фінансування по статті витрат на державне управління;

координувати з єдиного центру на рівні вищого керівництва країни (за персональною відповідальністю за виконання цього завдання однієї із вищих посадових осіб держави) проведення державної інформаційної політики.

Завданнями державної інформаційної політики мають стати: створення умов для залучення інвестицій в галузі, що обслуговують інформатизацію; підтримка національних наукових шкіл; проведення відкритих конкурсів на виконання державних замовлень по створенню і модернізації інформаційно-телекомунікаційних систем; сертифікація продукції вітчизняних розробників і виробників; підтримка і розвиток державної системи підготовки наукових кадрів, кадрів розробників і виробників різних засобів інформатизації.

Інформатизація суспільства, формування ринку інформаційних послуг повинно базуватися на науково-обгрунтованій правовій основі, створення якої є функцію держави.

Формування інформаційної економіки - це результат обєктивної необхідності переходу до нової постіндустріальної організації соціально-економічної системи на основі використання сучасних інформаційних, телекомунікаційних і інтелектуальних можливостей з метою підвищення ефективності порівняно з матеріальним виробництвом індустріального суспільства.


Висновки


Рівень розвитку інформаційної діяльності і ринку інформаційних технологій обумовлює ступінь зрілості ринкових відносин на шляху побудови ринкової економічної системи та є чинником формування постіндустріального суспільства. Інформаційній діяльності притаманний високий рівень інтернаціоналізації та високий рівень глобалізації. Ці процеси з точки зору державного управління вивчено недостатньо і потребують формулювання стратегії держави на національному ринку і інтегрування у глобальну інформаційно-комунікаційну інфраструктуру.

Резюмуючи дані, отримані нами під час написання дипломної роботи, зазначимо, що ринок інформаційних продуктів послуг у загальних рисах являє собою систему економічних, правових та організаційних відносин з торгівлі інформаційними продуктами, номенклатура інформаційних продуктів і послуг, умови і механізми їх надання, ціни.

Інформаційний ринок - це відносини між виробниками і фізичними або юридичними особами з питань купівлі-продажу інформаційних товарів і послуг.

Основні функції ринку інформаційних послуг: управління фінансами та ведення обліку; управління кадрами; матеріально-технічне постачання; організація виробництва; маркетингові дослідження; лізингові операції; консультаційне обслуговування; страхування майна та інформації; організація служби інформаційної безпеки; сервісне обслуговування.

Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, ноу-хау, інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг. Споживачі інформаційних продуктів і послуг це юридичні та фізичні особи.

Постачальниками інформаційних продуктів і послуг виступають:

підприємства з виробництва обчислювальної техніки, засобів передачі та обробки інформації;

організації, зайняті розробкою програмного забезпечення, створенням, зберіганням та експлуатації баз даних;

служби телекомунікації, передачі та електронної обробки даних.

До функцій інформаційного ринку належить управління фінансами та ведення обліку, управління кадрами, матеріально-технічне постачання, організація виробництва, маркетингові дослідження, лізингові операції, консультаційне обслуговування, страхування майна та інформації, організація служби інформаційної безпеки, сервісне обслуговування.

Ринок інформаційних послуг один з найновіших і такий, який розвивається найшвидшими темпами.

Найбільшою особливістю ринку інформаційних послуг це те, що він оперує інформацією, а інформація, як відомо жевріє при споживанні і може бути використана неодноразово, при цьому вона схильна моральному зносу. Ще однією особливістю інформаційного ринку є те, що виробництво інформації обходиться у багато разів дорожче, ніж її тиражування.

Ринок інформаційних послуг постійно розвивається і за прогнозами аналітиків він тільки набирає обертів. З кожним роком він стає все більше і все швидше прогресує.

Національний і міжнародний аспекти усуспільнення індустрії інформації знаходяться в діалектичному взаємозв'язку. Умовою успіху на шляху захисту національного ринку є наявність чітко сформульованих національних інтересів і стратегії розвитку інформаційної діяльності і ринку інформаційних послуг і продуктів національних виробників, а також державної політики, що забезпечує захист інтересів національних споживачів.

Інструментом реалізації державної стратегії є інформаційна політика, яка повинна розроблятися і реалізуватися на п'яти рівнях: державному, галузевому, регіональному, окремо господарюючого суб'єкта, індивідуальному.

Сьогодні можна виділити ряд факторів, які позитивно впливатимуть на соціально-економічний розвиток в умовах становлення інформаційної економіки, а саме: нормативно-правові, що забезпечують правове регулювання інформаційного ринку, формування бази регулювання відносин в інформаційній сфері; технологічні - розвиток інформаційної інфраструктури, зникнення залежності інформаційного ринку від імпорту інформаційних товарів і послуг; соціальні - еволюція людського потенціалу, створення умов для розвитку підприємств.

Вирішення стратегічних для України завдань досягнення рівня високорозвиненої країни та включення у світові економічні і, зокрема, зовнішньоторговельні процеси в якості рівноправного партнера ставить на порядок денний питання широкомасштабної розбудови інформаційної сфери. Активного розвитку потребують, перш за все, процеси інформатизації суспільства, національні інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура держави, тобто інформаційно-технологічна база для запровадження ефективних механізмів інформаційного забезпечення вітчизняних виробників.


Перелік використаних джерел


1.Закон України "Про науково-технічну інформацію"// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 33, ст.345

2.Аналіз динаміки міжнародного цифрового розриву: конвергенція чи дивергенція? / Л.С. Данильченко // Наука молода. - 2009. - № 11. - С. 57-65

3.Андреева И.А. Информационный бизнес и Интернет // ИРР, N5, 2008

.Аспекти розвитку українського інформаційного простору // Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні звязки: Зб. наук. пр. Вип. 4. / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Харків: Константа, 2000. - С. 362-364

5.Бобко В.В. Концептуальна модель ринкової маркетингової інформаційної системи // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць Київського національного ун-ту ім. Шевченка. - 2006 р. - Випуск №11

.Бобко В.В. Ринок інформаційних послуг та державна політика уникнення ринкового дисбалансу. // Вісник ТАНГ. - 2005р. - №5-2

7.Годин, В.В., Корнеев, И.К. Управление информационными ресурсами/В.В. Годин, И.К. Корнеев. - Инфра,1999.-с.404

8.Готт В.С., Семенюк Э.П., Уршул А.Д. Социальная роль информатики - М.: Знание, 1999 - 429 с. - ISBN 5 - 75965 - 308 - 4

9.Григорьева С. Управление ресурсами и безопасностью ИТ/С. Григорьева. - Экономика и жизнь. - 2006. - №11. - с.34

10.Громов Р.Г. Национальные информационные ресурсы. Проблемы промышленного использования - М.: Наука, 2002 - 364 с. - ISBN 5 - 64037 - 836 - 7

11.Давидова І.О. Державне регулювання ринкової діяльності інформаційних структур / І.О. Давидова // Вісн. Кн. палати. - 2001. - № 9. - С. 31-35

.Данильченко Л.С. Нерівномірність поширення сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та природа цифрового розриву / Л. С. Данильченко // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2008. - № 12/2 (34). - С. 91-97

.Деякі тенденції формування інформаційного суспільства в Україні // Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., 24-25 січ. 2002 р. / Харк. держ. акад. культури. - Харків: ХДАК, 2002. - С. 80-82

14.Душков В.И., Пенькова И.В. Роль и место Украины в технологическом обмене / В.И. Душков, И.В. Пенькова // Праці ДонНТУ. - Серія: Економічна. - Д.: ДонНТУ, 2004. - Випуск 84. - С.47-51

15.Інформаційна економіка в суспільно-економічних відносинах України / М.П. Тищенко // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Материалы VI Междунар. науч.-практ. конф. (Алушта, 4-6 октября 2007). - Симферополь, 2007. - С. 58

.Інформаційна економіка як ресурс формування нового типу виробництва і обміну / М.П. Тищенко // Теорії мікро-макроекономіки : зб. наук. праць проф.-викл. складу і аспірантів Академії муніципального управління. Вип. 27. - К. : Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2007. - С. 208-212

.Інформаційне забезпечення глобалізаційних трансформацій та їх вплив на розвиток фінансово-економічної системи України / Є.І.Марко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка.- 2010.- Випуск 115.- С. 52-55

18.Інформаційне суспільство і концепція його розвитку / Ніколенко Ю., Луцик Ю. // Науковий вісник, Серія Економіка : зб. наук. праць. - Вип. 3. - К.: АМУ, 2007. - С. 54-59

.Інформаційний маркетинг : прогр. курсу / Уклад.: І.О. Давидова. - Х. : ХДАК, 2003. -12 с.

20.Інформаційний ринок: проблеми застосування у фінансовій системі України //Банківська справа.-2010.-№ 1.- С. 53-58

.Інформація як економічна категорія / Ю. Луцик // Теорії мікро-макроекономіки : зб. наук. праць. - Вип. 26. - К. : АМУ, 2007

22.КPMG: Европейские ИТ-продукты слишком дороги….-Секрет фирмы.-2006.-№8.-с.68

23.Кастельс М.П. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура - М.: Высшая Школа Экономики, 2005 - 526 с. - ISBN 5 - 28507 - 537 - 3

24.Костелье, М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура/М.Костелье.-М.: Дашков и Ко, 2000.-608

.Луцик Ю. Інформаційне суспільство і концепція його розвитку / Ніколенко Ю., Луцик Ю. // Науковий вісник, Серія Економіка : зб. наук. праць. - Вип. 3. - К. : АМУ, 2007. - С. 54-59

26.Майоров С.І. Інформаційний бізнес: комерційне поширення і маркетинг. - с.64.

.Марко Є.І. Інформаційний ринок у національному господарстві України.- Економіка і управління / Є.І.Марко // 2009.- № 4.- С. 49-54

28.Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. - М.: МГУ, 2006 - 530 с.

29.Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. - М.: МГУ, 2006 - 530 с.

30.Методологические подходы к определению места информатизации в структуре экономики // Сучасні проблеми управління: 3 Міжнар. наук. - практ. конф., 29-30 листопада 2005р. - К.: ВТП ВПК Політехніка, 2005.- С. 84

31.Мовсесян, А. Современные тенденции становления информационного общества в мировой экономике и России/А.Мовесян.- общество и экономика.-2001.-№6.-с.32-46

32.Научно-техническая информация как фактор обеспечения эффективности инновационной деятельности / В.И. Душков // Материалы четвертой всеукраинской научно-практической конференции «Менеджмент предпринимательской деятельности». Тези доп. (26-28 квітня 2006 р.) / Отв. ред. М.Н. Нагорская. - Симферополь: ТНУ им. В.И. Вернадського. - 2006. - С. 18-20

.Научно-техническая политика в Украине: доклад академика НАНУ Б. Гринёва. - Алушта, 2012

.Необхідність і проблеми формування інформаційного ринку: глобалізаційний вимір / Є.І.Марко // Актуальні проблеми економіки.- 2009.- № 12.- С. 19-25

.Огляд ринку інформаційних технологій у 2012 році//Новий економічний погляд. - № 4 (12) 2012

36.Основы информационной культуры в современном обществе. - М., 2011. - С. 23

37.Основы информационной культуры. - М., 2011. - С. 315

.Особливості функціонування інформаційної індустрії України в умовах ринкових перетворень // Економічний вісник університету : зб. наук. праць. - Вип. 9-10. - Переяслав-Хмельницький : ДВНЗ, 2009. - С. 235-242

39.Пенькова И.В. Взаимосвязь НТП и экономической политики государства / В.И. Душков, И.В. Пенькова // Менеджер. - Д.: ДонДУУ, 2004 - №4(30). - С.26-32

.Перспективи розвитку ринку інформаційних послуг // Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє : наук.-практ. конф., 11-13 жовт. 2007 р. : тези доп. - К., 2007. - С. 277-278

.Петенко И.В. Государственный поход к информационным услугам в условиях глобализации рынка информации // Прометей. - 2007.- № 2 (20). - С. 191-195

.Петенко И.В. Формулирование задач государства на рынке информационных услуг и продуктов // Державне управління конкурентним інноваційним розвитком. Сер. Державне управління: Зб. наук. праць. - Т. 5, вип. 58: - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - С. 20-26

43.Попов, А. Апостериори бизнес-науки .- Эксперт сибирь.-№8,2006.-18стр

.Проблеми розвитку електронного бізнесу в країнах, що розвиваються / Л.С. Данильченко // Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації : міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, 26-27 лют. 2009 р. : тези доповіді. - Тернопіль : ТНЕУ, 2009. - С. 39-41

45.Родионов И.И. Информационные ресурсы для предпринимателей. - М.: Электронные знания, 2007. - 173 с.

46.Розвиток національного ринку інформаційних послуг як обєкта державного регулювання / Ю. Луцик // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - Вип. 240, Т. 4. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. - С. 1005-1012

.Рынок научно-технической информации как фактор инновационного развития / В.И. Душков // Культура народов Причерноморья. - 2006. - №80. - С. 40-43

.Скулимовский Р.Л. Национальные интересы Украины в отношении защиты информации // Управління соціально-економічним розвитком територій та підприємств. Сер. Державне управління: Зб. наук. праць - Т. 7, вип. 64. - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - С. 20-25

.Скулимовский Р.Л. Перспективы национального рынка информационных услуг и продуктов при вступлении в ВТО // Державна політика в сфері управління. Сер. Державне управління: Зб. наук. праць. - Т. 6, вип. 55. - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - С. 200-208

.Соболєв В.М., Щербініна Ю.С. Тенденції становлення інформаційного ринку та особливості формування інформаційного суспільства в Україні // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія економічна. - Вип. 564. - Харків, 2002. - С. 38-44

.Тищенко М.П. Державне регулювання інформаційного сектору / М.П. Тищенко // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнародною участю, 10 квітня 2009 р. - К. : Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2009. - C. 241-242

.Тищенко М.П. Суть та теоретичні концепції інформаційної економіки / М. П. Тищенко // Наук. вісник Академії муніципального управління. - (Серія «Економіка»). Вип. 5. Ч. 2: Інноваційні стратегії розвитку. - К. : Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2008. - С. 241-251

53.Уткин В.Б. Информационные системы в экономике. - М.: Издательский центр «Академия», 2004, 645 с

54.Щербініна Ю.С. Етапи формування iнформацiйного ринку // Вестник Национального технического университета Харьковский политехнический институт. Серия: Технический прогресс и эффективность производства. - Вып. 24. - Харьков: НТУ ХПИ, 2001. - Ч. 3. - С. 31-36


Додатки


Додаток А


Структура ринку науково-технічної інформації


Додаток Б


Схема впливу чинників соціально-економічного і інституційного середовища на функціонування і розвиток РНТІ



Додаток В


Державна політика інформатизації


Додаток Г


Структура інформаційного ринку

Додаток Д


Фактори, що впливають на розвиток національної української економіки

ФакториЗагальноекономічніІнфраструктурніУправлінськіПравові12345Такі, що стимулюють1.Вигідне географіч-но-транспортне поло-ження у центрі Євро-пи, значна площа. 2. Відносне економіч-не пожвавлення і під-йом, що спостеріга-ється з 2000 р. 3. Розширення внутрішнього ринку, за рахунок, зокрема, появи нових спожи-вачів. 4. Підвищення рівня монетизації економіки. 5.Обєктивна потреба національних підпри-ємств до підвищення ефективності господ-дарської діяльності. 6.Покращення фінан-сового стану підпри-ємств, перш за все в експорто-зорієнтованих галузях за рахунок покращення конюнктури світових ринків енергоносіїв і сировини. 7.Поява нових влас-ників, зацікавлених у підвищенні ефектив-ності бізнесу. 1. Високі темпи розвитку користувачів мережею Інтернет. 2. Поступовий процес компютерізації. 3.Значний інте-лектуальний по-тенціал.1. Поступове якісне під-вищення рівня менеджменту на під-приємствах, керівники яких зацікав-лені у трива-лому терміні розвитку свого бізнесу.1.Законо-давчо зак-ріплений дозвіл здій-снювати підприєм-ницьку діяльність.Такі, що стримують1. Нестабільність еко-номічної ситуації про-тягом багатьох років. 2. Надвисока частка тіньового сектору еко-номіки. 3. Високий рівень мо-нополізації промис-ловості, звязку, тран-спорту. 4.Значна роль особис-тих відносин і персо-нальної зацікавленос-ті, корумпованість посадових осіб. 5.Надвисокі податко-ві ставки. 6.Неоптимальне ви-користання наявних ресурсів. 7. Низький рівень жи-вих грошей у загаль-ній структурі взаєморозрахунків. 8.Несприятливий ін-вестиційний клімат.1.Незначний рі-вень розвитку ін-формаційних тех-нологій, особливо у сільській місце-вості. 2. Недостатньо розвинуті теле-комунікаційні мережі.1.У цілому низька ефек-тивність кор.-поративного управління. 2. Інерційніс ть у сприйнятті прин-ципово нових підходів до ведення гос-подарських справ керівниками попе-редньої, ра-дянської формації. 3. Недовіра до інструме-нтів ведення бізнесу, не-апробованих в Україні.1. Велика кількість законів, указів, роз-поряджень тощо, які здатні де-зорієнту-вати, а та-кож часом суперечать один одному. 2. Постійна зміна правил ділової гри.


Зміст Вступ Розділ І. Теоретико-методологічні засади функціонування інформаційного ринку 1.1 Сутність та специфіка інформаційного ринку 1.2 Хара

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ