Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності

 












Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності


Вступ


У період побудови незалежної суверенної самостійної держави ключовим завданням є розвиток духовності особистості, громадянина. Особливо це актуальним є для підростаючого покоління та молоді. У цьому контексті організація дозвілля учнівської молоді є складною і суперечливою проблемою. З одного боку, маючи можливість вибирати заняття на дозвіллі за власним бажанням, школярі часто не готові до свідомого вибору видів діяльності, які сприяли б повноцінному формуванню особистості. З іншого боку, учні загальноосвітньої школи, прагнучи до самостійності у виборі форм дозвілля, обмежені певними соціальними ролями порівняно зі своїми старшими друзями. Отож, не маючи стійких інтересів щодо організації вільного часу, школярі охоче переймають від дорослих його зразки та моделі, до того ж не завжди позитивні й відповідні рівню їх психічного та фізичного розвитку, потребам та інтересам. А це породжує пасивність при залученні до духовних цінностей.

Як наслідок, сьогодні очевидним є зниження моральних цінностей, низький рівень загальної культури як населення в цілому, так і підростаючого покоління зокрема. Саме тому актуальною нині є проблема виховання культури поведінки особистості. Ця проблема є багатоаспектною і від її успішного розвязання залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, справжнього духовного багатства.

Філософи і психологи, педагоги і соціологи, культурно-освітні працівники досліджують сутність та особливості цілеспрямованої організації культури поведінки школярів. У вітчизняній системі освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління. Одним із напрямів у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

У соціально-педагогічній науці є вже чималі доробки з проблеми формування культури поведінки молодшого школяра. Так, зокрема з таких проблем як: морально-етичне виховання молодших школярів: А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакова; виховання культури поведінки учнів: В.Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова.; етики взаємин у шкільному колективі: В.Білоусова, О. Матвієнко.

Однак, питання виховання культури поведінки сучасного школяра є важливим не лише в аспекті дослідження шкільного навчально-виховного процесу, але й у дозвіллєвій діяльності, оскільки шкільна молодь багато часу проводить поза школою (в позашкільних установах, культурно-естетичних закладах), взагалі на вулиці, спілкуючись з друзями.

Дуже часто в організації вільного часу учнівської молоді трапляються суттєві педагогічні помилки, професійна некомпетентність, а також небажання організаторів брати на себе відповідальність. Далеко не поодинокі випадки, коли організація вільного часу школярів зводиться або до окремих розважальних заходів, або до перенесення в сферу дозвілля методів і форм навчальної діяльності. Отже, учнів вабить те, де може і не бути соціально корисної, цікавої для них справи, але є реальний ризик, можливість проявити себе, хай навіть у сумнівних вчинках.

За багато попередніх років діяльність соціальних інститутів дозвілля в нашій державі мала політизований, заорганізований характер. Їх діяльність дуже часто була відірвана від реальних дозвільних інтересів шкільної молоді. Вони не стимулювали у неї соціально-культурну творчість, не формували справжньої культури дозвілля.

Здійснений нами аналіз наукових соціально-педагогічних досліджень та стану практичної роботи свідчить про недосконалість цілісної виховної системи формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Актуальність та недостатній рівень розробки визначеної проблеми в педагогічній теорії та шкільній практиці зумовили вибір нами теми дипломного дослідження - «Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності».

Обєкт дослідження: формування культури поведінки особистості.

Предмет дослідження: зміст, форми і методи формування культури поведінки у сучасних школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні того, що формування культури поведінки в сучасних школярів буде ефективним за таких умов:

врахування в організації дозвіллєвої діяльності вікових та індивідуальних особливостей учнів;

системна організація дозвіллєвої діяльності (зміст, нові методики) відповідно до інтересів учнів і їхнього досвіду;

єдність вимог зі сторони педагогічного колективу, батьків, родини, близького оточення;

систематичність і системність виховної роботи в школі та поза школою;

культура поведінки педагогів і батьків.

Гіпотеза конкретизується в процесі вирішення таких завдань:

. Проаналізувати стан дослідження проблеми в соціально-педагогічній літературі; визначити особливості формування культури поведінки сучасних школярів.

. Обґрунтувати педагогічні умови формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності.

. Описати та обґрунтувати методику експериментального дослідження.

. Проаналізувати експериментальні дані та запропонувати методичні рекомендації щодо оптимізації процесу формування культури поведінки школярів.

Методи дослідження: теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, систематизація, класифікація та узагальнення даних соціально-педагогічної літератури з проблеми дослідження, вивчення та узагальнення досвіду роботи педагогів; емпіричні методи дослідження: бесіди, анкетування, спостереження, аналіз та узагальнення незалежних експертних характеристик, що сприяли вивченню реального стану проблеми у сучасній освіті; педагогічний експеримент, статистична та аналітична обробка даних дослідження.

База дослідження: дослідження проводилось на базі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня с. Смолярі, Старовижівського району, Волинської області.

Практичне значення здобутих результатів: на основі матеріалів дослідження були розроблені методичні рекомендації для соціальних педагогів щодо оптимізації роботи по формуванню культури поведінки молодших школярів.


1. Теоретичні основи формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності


1.1 Аналіз соціально-педагогічної літератури з проблеми дослідження


Проблема формування культури поведінки в дозвіллєвій діяльності особистості хвилює не лише педагогів, але й учених з інших наукових галузей. Філософи і психологи, педагоги і соціологи, вчителі, вихователі й культурно-освітні працівники досліджують сутність та особливості цілеспрямованої організації культури поведінки підростаючого покоління в дозвіллєвій діяльності.

Для більш глибокого розкриття досліджуваної проблеми доцільно, на нашу думку, зупинитись на теоретичних засадах сутності двох важливих питань: по-перше, поняття дозвілля та дозвіллєвої діяльності; по-друге, культури поведінки як результату виховання, особистісного становлення.

Як свідчить аналіз різних наукових джерел, проблема формування культури дозвілля не нова. У світі філософії, психолого-педагогічної теорії та практики вона привертала увагу з давніх-давен, наприклад, з часів афінської системи виховання. Ідеї давньогрецьких мислителів (Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита та ін.) про необхідність формувати не лише тіло, а й душу, залишаються актуальними й сьогодні. Змінилися лише зміст, форми, методи формування культури дозвілля людини, а ідеї, висловлені кілька тисячоліть тому, продовжують розвиватися. Вони мали великий вплив на формування педагогічної теорії та практики [11].

Інтерес до проблем вільного часу на Заході зявився в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена «Теорія бездіяльного часу» (1899 р.). Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-ті роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США.

Сьогодні дієвою є так звана соціально-культурна концепція вільного часу, яка в розумінні його сутності трактує дозвілля вже як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, повязуючи цей процес з певним рівнем культури проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності. Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

У соціально-педагогічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

-адміністративний або авторитарний, тобто такий, який ґрунтується на примусі, зовнішньому авторитеті, навязаний людині ззовні, навіть якщо бажання чи інтереси людини суперечать тому, що від неї вимагають;

-стимулюючий, за якого ззовні навязана людині діяльність поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність, яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це своєрідний «соціальний контроль», який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;

мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

В контексті нашого дослідження важливою є думка про те, що саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованості здібності до організації свого часу.

Сьогодні соціальний обовязок молодої людини виявляється в її здатності до творчого засвоєння цінностей культури, до постійного культурного самовдосконалення, до свідомого переборювання внутрішньої душевної інерції. В. Андрущенко слушно зауважив, що людина повинна замислитися над своїм життям і навчитися володіти собою в імя культурного саморозвитку [1].

Дозвіллєва діяльність вимагає розуміння її необхідності і змісту. Особистий зміст діяльності молоді полягає у створенні і усвідомленні молодою людиною системи власних, індивідуальних цінностей. Як стверджує І.Д. Бех, «ціннісна система людини розуміється як складно побудований регулятор людської життєдіяльності, якій відображує у своїй структурній організації і змісті особливості обєктивної дійсності, що охоплює і зовнішній для людини світ, і саме людину в усіх її обєктивних характеристиках» [3, 4].

В міру того, як індивідуальний фонд вільного часу збільшується, відчувається настійна потреба в науково обґрунтованій, осмисленій організації дозвілля.

Науковці А.Г. Єфтєєва і Е.В. Соколов порушують проблему раціоналізації діяльності на дозвіллі. Під цим вони розуміють максимальне використання ресурсів організму, психіки відповідно до природних ритмів життєдіяльності [16].

Раціональна діяльність на дозвіллi включає гармонійне співвідношення рекреаційних і розвиваючих занять. При цьому відпочинок і розваги стають змістовними, продуктивними і конструктивними. Ця ж раціоналізація діяльності на дозвіллі вимагає від людини свідомого ставлення до вільного часу, вміння його планувати, мотивувати вибір того чи іншого заняття.

Виховання раціонального стилю використання вільного часу повязане з виробленням таких особистісних властивостей, як цілеспрямованість, систематичність, активність, увага, вміння швидко переключатися з відпочинку на інші заняття, діяти відповідно до поставленої мети.

Один з головних напрямів раціоналізації діяльності на дозвіллі - орієнтація на розвиток творчості. Однак Е. Соколов тут же додає, що якісь частки дозвілля чи аспекти його повинні уникнути раціоналізації. Інакше дозвілля нічим не відрізнятиметься від праці.

Психолог О. Кронік, порушуючи питання про оптимальне сполучення форм занять на дозвіллі, акцентує увагу на мірі напруженості переживання часу, що властива тій чи іншій людині. При цьому дослідник вирізняє людей двох протилежних типів: одні завжди поспішають, у них багато справ, весь день розписаний по хвилинах, час минає дуже швидко, організовано (висока міра напруженості переживання часу); у інших - час минає одноманітно, повільно, неорганізовано (низька міра напруженості переживання). Тут О. Кронік пропонує такі стратегії організації вільного часу: в першому разі - «розрядку», тобто добір занять для зняття втоми, надмірної напруги, стресового стану; в другому - «зарядку», що передбачає активізацію особистості. Заняття на дозвіллі типу «розрядка» - це сімейні вечори, жартівливі конкурси й олімпіади, використання ігрового спілкування, вечори-мрії, колекціонування тощо.

Проблема організації дозвіллєвої діяльності особистості знайшла також відображення в працях таких відомих науковців як: В. Барвінок, Л. Білоножко, Л. Виготський, О. Дейс, Д. Ельконін, С. Рубінштейн, Н. Флегонтові, Г. Цусіна та ін.

На думку багатьох вчених, позашкільні навчально-виховні заклади дають додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь та навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій саморегуляції та організації змістовного дозвілля.

У контексті нашого дослідження значний інтерес мають праці вчених, зокрема, з таких проблем: морально-етичне виховання молодших школярів: А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакові; виховання культури поведінки учнів: В. Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова та ін.; етики взаємин у шкільному колективі: В. Білоусова, О. Матвієнко.

У процесі дослідження нами встановлено, що заклади культурно-дозвіллєвої сфери та позашкільні заклади одночасно можуть вирішувати подвійне завдання: по-перше, допомагати формувати культуру вільного часу тих школярів, які стали їх учасниками; по-друге, разом з іншими виховними установами створювати в регіоні соціально-культурне середовище для використання вільного часу. Вирішення таких завдань має виняткове значення для формування культури поведінки сучасних школярів.

На нашу думку, формування культури поведінки школярів має стати першочерговим завданням всієї системи навчально-виховного процесу як у школі, так і поза її межами: в сімї, на вулиці, і розпочинатися цей процес має з раннього дитинства. З огляду на це, важливими є міркування В. Сухомлинського, який писав: «виховання - це багатогранний процес постійного духовного збагачення і відновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує» [50, с. 172, 178]. Василь Сухомлинський вважав, що все починається з дитинства, що моральне обличчя людини залежить від того, як виховувалась вона в дитинстві.

Наголошував на необхідності розвитку культури поведінки особистості К. Ушинський, який у вихованості дитини бачив результат усього виховання. Моральне виховання дитини, на думку педагога, слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів: патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності й правдивості, почуття обов'язку і відповідальності, власної гідності та громадського обов'язку, скромності, твердості волі й характеру та ін. Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є переконання, заохочення і покарання (але звичайно ж в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим навчання тощо.

Педагог А.С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина хороша, добра, то цим вона теж зобов'язана вихованню, своєму дитинству. Ніяких компромісів, ніяких середин не може бути. Особливо прикро та обурливо, якщо люди, яким було довірене виховання дітей, не тільки не захотіли скористатися цією великою могутністю педагогіки, але й обмежилися простим спостереженням та вивченням дитини, поділом усіх дітей на розряди, на окремі біологічні групи. Особистість погана тільки в тому випадку, якщо вона знаходилася в поганій соціальній структурі, в поганих умовах [33, с. 96].

На основі аналізу соціально-педагогічної, психологічної та соціологічної літератури ми зробили висновок, що культура поведінки є результатом виховання і формується не лише в процесі навчання та виховання в школі, але й під час дозвіллєвої діяльності. Саме ефективна організація дозвілля сучасної молоді є важливим фактором виховання культури поведінки підростаючого покоління.

Вільний час є важливим чинником виховання особистості, її духовного становлення і збагачення, зокрема на кращих зразках світової культури, народній художній спадщині, традиціях, звичаях та обрядах українського й інших народів, що живуть на теренах України.

У Законі України «Про освіту» зазначається, що мета державної системи позашкільної освіти з її широкою мережею культурно-дозвіллєвих закладів різних типів має забезпечити духовний, інтелектуальний та фізичний розвиток підростаючого покоління, задовольнити творчі та освітні потреби дітей у сфері дозвілля.

Вивчення різних аспектів організації дитячого дозвілля засвідчило, що це час для духовного розвитку учнів, воно дає їм широку можливість для вибору суспільно значущих ролей, забезпечує умови діяльності з раціонального використання своїх можливостей.

Моральні якості, які й лежать в основі поведінки школяра, формуються за умов тренування їх у процесі діяльності. Дозвілля стає сферою всебічного і морального розвитку лише тоді, коли відзначається цілеспрямованістю, організованістю, правильним чергуванням різних видів діяльності, позитивним спілкуванням. Деякі дослідники вважають, що дозвілля - це сфера життєдіяльності, яка реалізує гармонійний розвиток усіх здібностей людини.

Під дозвіллям розуміється сукупність занять, за допомогою яких відбувається відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини. Але саме час дозвілля - це і час всебічного розвитку особистості [26, с. 18].

Для школярів дозвілля є необхідною умовою опанування культурних цінностей, задоволення потреб, оволодіння навичками й уміннями дозвіллєвої діяльності. Дуже важливо, щоб ця діяльність відповідала духовному розвитку учнів, їхнім розумовим потребам та інтересам. Необхідно, щоб вона була привабливою, невимушено спонукала до набуття нових знань.

Деякі дослідники розглядають дозвілля як об'єкт педагогічних і виховних зусиль різних соціальних інститутів. Зокрема, дозвілля школярів забезпечується системою культурно-дозвіллєвих закладів, включаючи Будинки творчості, дитячі Будинки культури, спеціалізовані позашкільні заходи. Вони можуть повсякденно і суттєво доповнювати вплив школи та інших виховних закладів, використовуючи свій арсенал засобів, методів, форм культурно-просвітницької діяльності.

Значною мірою формуванню особистості, а саме її культури поведінки, сприяють різні форми і методи позашкільної роботи державних, приватних, громадських організацій, поєднання масової, групової та індивідуальної діяльності.

Формування особистості розглядається сучасною наукою як керований процес. При цьому враховується, що керованим є не лише сам процес формування особистості, а й ті суттєві фактори, що його визначають, тобто діяльність і спілкування як найважливіші соціальні форми життя людини. Середовище впливає на свідомість і поведінку особистості через діяльність, до якої вона залучена. Фундаментальне положення психології і педагогіки щодо формування людини, в тому числі і школяра, в діяльності стало принципом виховання в школі, сім'ї та позашкільних закладах зокрема [17, с. 14].

У повсякденному житті вихованість особистості оцінюється за різними ознаками і властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися.

Найчастіше вихованість особистості визначається гуманізмом, здійсненими добрими справами, вчинками. Саме тому завданням морального виховання завжди було виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині в біді, здатність співчувати, виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі, послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства, формувати позитивний моральний досвід самих дітей, спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і реалізацію моралі суспільства, формувати моральне обличчя особистості і як члена суспільства.

Саме в школі дитина має оволодіти великим обсягом знань про основні правила культури поведінки і навчитися усвідомлено виконувати їх. У житті завжди може виникнути така ситуація, в якій дитина виявилася вперше. Саме тому важливо навчити школярів не тільки правилам поведінки, але й умінню діяти та знаходити правильний спосіб поведінки в незнайомій ситуації на основі вже відомих правил. А тому в роботі з дітьми (починаючи з початкової школи) потрібно вчити їх виконанню правил культури поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони можуть зустрітися: в школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому правила можуть повторюватися, для того щоб, дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах.

Особливо важливо пам'ятати, що для молодшого школяра перенесення знань з однієї ситуації в іншу є досить складним. Ось наприклад, дитина знає, що в школі потрібно вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласники досить швидко це опановують. У школі вони завжди вітаються з усіма вчителями та батьками. А ось за стінами школи, на вулиці дитина може не виконувати дане правило. І зовсім не тому, що не хоче чи не памятає, а просто учень не знає, що, зустрівши на вулиці, в магазині, у транспорті знайомого (вчителя, маму чи тата свого товариша) потрібно з ним обов'язково привітатися. Наведемо інший приклад. Діти навчилися поступатися місцем старшим у автобусі, тролейбусі. Вони роблять це завжди, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть. І учень навіть не здогадається запропонувати їй присісти, оскільки дитина навчена поступатися місцем старшим людям тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв'язана з нормами моральності. Так, у багатьох правилах ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманізм, колективізм, товариськість, дружелюбність, відповідальність за свої вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Завжди бути ввічливим, чемним, усміхненим, товариським [8, с. 31].

Отже, усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом педагога, батьків, старших друзів, під впливом суспільної думки колективу. Під час навчально-виховного процесу, позакласних виховних заходів, дома, в спілкуванні з дорослими, батьками, друзями, під час гри, діти постійно засвоюють основні компоненти культури поведінки. А тому організація дозвіллєвої діяльності має бути такою, щоб вона дійсно стала позитивним фактором в особистісному становленні підростаючого покоління.


1.2 Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності


Культура поведінки особистості - це складова частина культури людини, яка виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу, це сукупність форм поведінки людини, праці, побуту, спілкування з іншими людьми, де знаходять зовнішнє відображення моральної та естетичні норми поведінки [17, с. 14].

Вся організація навчально-виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі спрямована на виховання культури поведінки і навичок свідомої дисципліни; на розвиток моральних уявлень і почуттів, виховання таких якостей як справедливість, чесність, патріотизм.

Ми зупинимось детальніше на специфіці організації дозвіллєвої діяльності шкільної молоді, закцентувавши увагу на молодших школярах.

На основі аналізу соціально-педагогічної літератури нами зясовано, що, організовуючи вільний час школярів, насамперед важливо звернути увагу на цілеспрямоване створення позитивних оточуючих обставин у дозвіллєвих закладах, в школі, сімї (йдеться про морально-психологічну атмосферу й розвиваюче виховне середовища). Зокрема, розвиток традицій співпраці, співдружності учнів, учителів, батьків; створення активного дозвіллєвого середовища; включення батьків у активну підтримку дозвіллєвої діяльності учнів у період шкільних канікул, у дні свят, залучення батьків до проведення туристичних походів, екскурсій тощо; спільний пошук дітей і дорослих цінностей, норм і правил життя, спільну творчу колективну дозвіллєву діяльність, знаходження стимулів активності учнів у просторі вільного часу, розширення особистісних свобод саме дорослих і дітей.

Дозвіллєва діяльність, як ніяка інша діяльність, надає можливість школяреві усвідомити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлювати себе частиною колективних спільнот. Водночас, дозвілля захищає право учня на приватне життя.

Досліджуючи проблему дипломної роботи ми встановили, що організоване дозвілля збагачує особистість учня та допомагає:

відкрити світ духовно значущого дозвілля культури;

дає можливість почувати себе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та суспільному житті, прилучатися до творчості;

зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітками, учителями, батьками;

допомагає знайти захист від негативних явищ у сімї.

Організоване дозвілля навчає учнів:

цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті;

бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем;

жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні звязки.

Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнів шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.

У ході дослідження ми встановили, що культура поведінки повязана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, з загальноприйнятими звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру, змушуючи людину бути витриманою, внутрішньо зібраною, вміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно навчити дітей знати правила культури поведінки та навичкам їх виконання [4, с. 201].

Як свідчить аналіз теоретичних джерел і практичної частини дослідження, особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний і вона часто може бути нечемною лише в силу незнання того, коли, де і як треба себе поводити. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій є необхідною умовою формування суспільно-корисних навичок і звичок моральних норм поведінки.

Потрібно відзначити, що в багатьох школярів недостатньо вироблені навички культурної поведінки, хоча вони і знайомі з відповідними правилами. Тому в роботі з учнями необхідно звертати увагу насамперед на вироблення навичок і звичок культурної поведінки. Досягається це систематичним вимаганням від школярів виконання правил. Для цього необхідна така організація життя не тільки в школі, але й тоді, коли дитина проводить своє дозвілля, щоб учні постійно нагромаджували досвід правильних моральних відносин.

В роботі зі школярами можливе проведення і спеціальних вправ для вироблення окремих навичок культури поведінки. Але вправа це не тільки просте повторення. Для того, щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення колективу, товаришів. Особливо важливо те, щоб сама дитина активно прагнула до одержання визначеного результату у своїх діях, щоб сама вона прагнула поводитись правильно. Іншими словами, виховання повинне бути зв'язане із самовихованням [19, с. 65].

Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній беруть участь усі вчителі, класні керівники, організатори виховної роботи, керівники гуртків, секцій, батьки. Зусилля одного вчителя чи матері учня, не можуть дати стійкого позитивного результату. Діти, виходячи за стіни своєї школи, будинку будуть постійно зустрічатися з іншими школярами, дорослими, від яких не вимагають виконання необхідних правил культури поведінки.

Пред'явлення однакових вимог до поведінки учнів складає обов'язкову умову в роботі з виховання культури поведінки. «…Там, де вихователі не з'єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу» [5, с. 32].

Важливо проводити відкриті заняття з формування культури поведінки, обговорювати методичні аспекти їх колективного проведення, знаходити найбільш дієві форми роботи з дітьми.

Діяльність з виховання культури поведінки в учнів буде ефективною, якщо вона проводитиметься систематично, не від випадку до випадку, а у визначеній цілісній системі, що повинна сформувати в дітей культуру поведінки, корисні звички, набуття моральних якостей.

Велике значення для успіху в організації дозвіллєвої роботи має обстановка в дозвіллєвих закладах, у школі, йдеться насамперед про чистоту та порядок, естетично оформлені класні приміщення, зі смаком оформлені інтер'єри.

Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання до інших вчителів, батьків, учнів мають досить вирішальне значення у формуванні вихованості школяра. Учитель має бути тим зразком поведінки, яким би він хотів бачити учня. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з дітьми, безтактні зауваження, безумовно, утрудняють виховання культури поведінки. Правила ввічливості, культура мови, точність, обов'язковість формуються набагато швидше, якщо в школі створена загальна атмосфера дружелюбності, уваги один до одного, товариській допомозі і дбайливості [7, с. 26].

Ефективність виховної роботи з формування культури поведінки особистості школяра залежить від узгодженої роботи педагогічного колективу школи, позашкільних закладів і родини. Батьки повинні знати, які вимоги пред'являються до поведінки дітей, які манери в них виховуються, і, що найважливіше, в цьому ж напрямі вести виховну й у родині.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури ми також зясували, що важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи, основним показником результативності якої є, на нашу думку, загальний розвиток особистості сучасного школяра, рівень його вихованості, манери поведінки, сформованість естетичних смаків, знання і дотримання правил етикету, повсякденна поведінка.

Педагоги і батьки мають систематично стежити за тим, як змінюється поведінка дітей, як вони поводяться без їх постійного контролю, наскільки стійкими є набуті позитивні звички повсякденної поведінки.

Аналізуючи специфіку формування культури поведінки школярів, зокрема молодших, доцільно наголосити на важливій ролі організації та проведення рольових ігор, наприклад, «У лікарні», «Ми їдемо в автобусі», «Я - мамина помічниця», «Ми у театрі», «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо [8, с. 31].

Отже, саме чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення, роблять ці вимоги важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а на ділі.

До основних правил культури поведінки школярів можна віднести:

1. Правила особистої гігієни й охайності:

щодня вставати у той самий час, провітрювати кімнату і робити зарядку;

зранку потрібно умиватися, чистити зуби, мити вуха і шию;

перед сном потрібно вмиватися, добре провітрити кімнату;

завжди мити руки перед їжею, після роботи і після відвідування туалету;

користуватися носовою хустинкою;

при кашлі відвертатися, прикриваючи рот носовою хустинкою;

тримати у порядку волосся: воно повинно бути акуратно підстриженим і причесаним або заплетеним у косу;

потрібно навчитися самому: красиво застеляти ліжко, пришивати комірець, прати та прасувати його, пришивати ґудзика, чистити черевики;

уміти накривати на стіл, правильно сидіти за столом, користуватися столовим прибором, правильно та культурно їсти;

бути завжди акуратно й охайно одягненим;

у школі потрібно бути в шкільній формі, в будинку переодягтися в домашній одяг, у гості необхідно вдягатися особливо охайно, святково, ошатно;

ідучи з будинку, подивитися на себе в дзеркало, чи все в порядку;

потрібно дбайливо відноситися до свого одягу і взуття, самому стежити за їх чистотою;

навчися красиво носити свій одяг;

тримати у порядку свої домашні і шкільні речі;

підтримувати на своєму робочому столі порядок, книги і зошити після занять укладати завжди на те саме місце;

будь-яку річ покласти на її постійне місце;

верхні речі завжди вішати на свою вішалку, не кидати їх на стілець;

домашній одяг лежить на своєму місці;

іграшки тримати в порядку у відведеному для них місці.

. Правила ввічливості і культури мови:

ввічлива людина не заподіює іншому неприємностей і образ;

ввічлива людина завжди здоровається і прощається;

якщо сидиш, а в кімнату ввійшов дорослий, встань, щоб з ним привітатися;

з дорослим потрібно вітатися першим, але самому протягати руку не можна; здороваючись, треба дивитися в обличчя тому, з ким здороваєшся;

бути ввічливим зі своїми товаришами: не давати їм прізвиськ і кличок, розмовляючи, не кричати, не забувати говорити «чарівні слова» («дякую», «будь - ласка»);

в іграх не бути грубим, не кричати; не сперечатися з товаришами через дрібниці, не сваритися, намагатися працювати і гратись дружно;

ввічлива людина не відповідає на брутальність брутальністю;

ввічлива людина привітна й уважна до інших; якщо її про щось запитують чи просять зробити якусь послугу (щось принести, подати, комусь допомогти і т.д.), вона завжди зробить це охоче;

потрібно бути ввічливим у словах, у тоні, у жестах, у діях; ввічливі слова («будь-ласка», «дякую», «будьте ласкаві»), сказані грубим голосом, неприємним тоном, перестають бути ввічливими.

. Правила поведінки в школі:

у школу варто приходити акуратно одягненим, у добре відпрасованій формі, причесаним, у начищеному взутті;

всі шкільні речі повинні бути в порядку, акуратно покладені в сумку;

у школу необхідно приходити вчасно, без запізнень.

хлопчики при вході в школу знімають шапки;

коли входити в клас, спочатку треба привітатися з учителем, а потім з товаришами;

якщо учень спізнився на урок і заходить в клас після дзвоника, треба запитати дозволу вчителя;

якщо в клас входить дорослий (учитель, директор, батько та ін.), всі дружно встають, вітаючись з тим, хто ввійшов;

під час уроку сидіти потрібно рівно; руки лежать на парті, оглядатися, дивитися по сторонах і розмовляти на уроці не можна;

якщо вчитель задає запитання класу, а учень хоче відповісти, потрібно підняти руку;

звертаючись з проханням до вчителя чи товаришів, потрібно вживати ввічливі слова: «будь ласка», «дякую»;

треба берегти класні та шкільні меблі;

виходити на перерву можна тільки після того, як дозволить вчитель;

після слів учителя: «Урок закінчений» усі по черзі виходять із класу, не штовхаючись у дверях і не намагаючись пройти перед учителем;

у коридорі необхідно намагатися ходити по правій стороні, не можна бігати, кричати, тримати руки в кишенях, тулитися до стінки, затівати бійку;

під час перерв можна грати в різні ігри;

необхідно вітатися з усіма дорослими і з черговими по школі, яких зустрічаєш перший раз у цей день;

якщо в дверях зустрівся дорослий (учитель, батько), треба поступитися йому дорогою;

- у бібліотеці книги варто повертати в зазначений термін.

. Правила поведінки в гостях:

подякувати, якщо запрошують у гості;

спочатку запитати дозволу у батьків, а потім вже дати відповідь;

на день народження прийнято приходити з подарунками; в подарунку головне не його вартість, а увага до людини;

у гостях бути привітним і радісним; не сміятися занадто голосно, не кричати і не бешкетувати;

йдучи додому від гостей, сказати «дякую»;

якщо прийдуть гості, то необхідно подумати заздалегідь, які ігри і розваги можна їм запропонувати [15, с. 3; 55, с. 38].

У ході дипломного дослідження ми встановили, що важливо домогтися того, щоб вимоги, пов'язані з виконанням правил культурної поведінки, йшли не тільки від дорослих, але і від самих школярів. Деякі підлітки вважають, що можна бути хорошим громадянином, не виконуючи правил культурної поведінки. Під впливом таких учнів і молодші школярі перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості, боячись бути висміяними. Подолання такої думки і є важливою задачею вчителя, вихователів усіх навчальних та дозвіллєвих закладів [19, с. 65].

Однією із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки є недотримання цих правил оточуючими дитину людьми. Справа в тім, що дорослі далеко не завжди є зразком поведінки в громадських місцях, дома, на вулиці. Вони бувають нервовими і грубими, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таку поведінку, що різко засуджується в дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки в дітей, самі дорослі повинні постійно стежити за своєю поведінкою, бути зразком для них. Це одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і інших вихователів. Часто діти не виконують правила культури поведінки й тому, що дорослі не дотримують єдності в тих вимогах, що пред'являють дітям. Різнобій у вимогах буває значним. Наприклад, не однакові вимоги пред'являє школа і родина. Всередині навчальних закладів не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають різними в батька і матері, бабусь і дідусів і в інших членів родини. Тому дитина не завжди виконує обов'язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У цьому випадку дома школяр може бути ввічливим, а в школі грубим, і навпаки.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків і вчителів. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, вчинками, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, дотримуються свого слова, то звичайно і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно важче виховувати навички і звички культурної поведінки, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а вдома не дотримуються чистоти і порядку.

Отже, можна зробити висновок, що виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки, родина, школа, позашкільні установи, дозвіллєві заклади, де школяр проводить досить багато свого часу, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей, і інтегровано впливають на школяра, виховуючи його.


1.3 Зміст, форми і методи формування культури поведінки у школярів


Дозвілля школяра є часом вільного вибору ним занять, розваг, друзів. Проведення вільного часу і ціннісні орієнтації в сфері дозвілля свідчать про спрямованість поведінки людини.

Для учнів вільним є позаурочний час, який вони можуть використати для поглиблення знань з навчальних предметів, задоволення і розвитку інтересів, запитів і нахилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Використовується він за власним бажанням учня. Головним при цьому є те, наскільки раціонально і корисно він витрачається.

Раціональне використання вільного часу охоплює певну сукупність занять, спрямованих на формування суспільне корисних установок, всебічний розвиток особистості. Йдеться про затрати часу на самоосвіту, громадсько-корисну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги. Нераціональними можна вважати дії у вільний час, які призводять до деградації особистості або є порушенням суспільних правил.

Вільний час школярів має свою специфіку. Передусім на його структуру, обєм та зміст впливає правове становище учня, який за своїм правовим статусом є неповнолітнім (заборона відвідувати деякі кінофільми, продаж тютюну та алкоголю, особливе регулювання перебування у громадських місцях). Він повинен бути під контролем сім'ї, школи, спрямовуватися ними [26, с. 18].

Регулювання вільного часу школярів не передбачає жорстке його програмування. Привабливість вільного часу полягає у відносній свободі, самостійності школяра у виборі варіантів поведінки.

У ході дипломного дослідження ми встановили, що організація дозвілля передбачає індивідуальний підхід, попередню роботу з формування потреб, звичок, уміння розумно проводити дозвілля. Вдосконалення цієї роботи означає урізноманітнення самодіяльності школярів, їх занять за інтересами, розширення форм позаурочної та позашкільної роботи, заповнення вільного часу корисною справою.

Для раціонального проведення вільного часу важливо формувати у школяра самостійність. Не привчена до самостійності дитина звикає, що все за неї зроблять і повинні зробити дорослі. Відсутність самостійних навичок відпочинку не дає їм змоги правильно планувати свій час. Поки дитина не стане активним учасником організації власного вільного часу, не вкладе в нього свою працю, фантазію, він буде для неї тягарем.

Учні мають чітко уявити, що відпочинок у вільний час не повинен бути пов'язаним із пасивним станом організму. Ним можуть бути й активна робота, руховий режим.

Форми проведення учнями свого дозвілля залежать від об'єктивних умов і від суб'єктивних факторів (рівня розвитку, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій особистості). Однак багато школярів витрачають вільний час на заняття, які не потребують високого культурного рівня розвитку і не сприяють цьому.

Між способом використання вільного часу і всебічним розвитком особистості людини існує тісний зв'язок. Інтелектуально розвинені люди використовують вільний час для підвищення свого рівня, а низький рівень розвитку зумовлює спрощені, примітивні потреби.

Школярі, як правило, вільний час проводять за місцем проживання. Перебування їх у колі ровесників дає змогу відчути свою належність до них, утвердити себе через подібність з ними.

Організація вільного часу школяра не має зводитися до беззмістовного проведення його на вулиці. Саме тому останнім часом увійшли у вжиток різноманітні спеціальні терміни («індустрія дозвілля», «інфраструктура дозвілля», «культура відпочинку»), які свідчать про непересічну важливість цієї проблематики. На Заході навіть існують різноманітні навчальні програми, посібники, рекомендації щодо проведення відпочинку, організовано підготовку педагогів дозвілля [25, с. 102].

Змістовий аспект організації дозвіллєвої діяльності школярів передбачає наповнення змісту насамперед цікавими, творчими справами, виконання яких передбачає певний результат. Важливим принципом в організації дозвілля школярів є створення ситуацій успіху, що активізує їхню діяльність. Заходи мають носити проблемний характер, бути наповненими соціально-моральним, етично-естетичним змістом. Головна задача етичної освіти полягає в розумінні та формуванні в учнів таких понять як доброзичливість, справедливість, гуманність, дружба, товариськість та ін.

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від оптимального вибору методів і форм роботи зі школярами. Головними методами в організації дозвіллєвої діяльності є привчання школярів виконувати правила культури поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі. При роз'ясненні правил культури поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків [45, с. 10]. Так, важливим засобом у формуванні культури поведінки учнів є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Ось наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як потрібно поводитись в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, навчаються поводити себе правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша і саме тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих діяти, відповідно до відомим їм правилам. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він визначає ті помилки, що діти роблять, і те, правильне в їхніх вчинках, на що можна звернути увагу в подальшій роботі [29, с. 6].

Виконання суспільних доручень потребує від дітей не тільки уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначених правил поведінки. Ось наприклад, четвертокласники допомагають першокласникам, граються з дошкільниками, чергують на своєму поверсі. При цьому діти спілкуються з дорослими, молодшими і старшими школярами, своїми однолітками.

Спілкування з ними потребує від школярів знання багатьох правил культури поведінки. Уміння використовувати правила культури поведінки у повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам'ятати те, що вони вивчають на додаткових заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки.

У системі роботи вчителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних з правилами культури поведінки. Методи роз'яснення існують різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда за прочитаною книгою, оповіданням, оформлення стендів по культурі поведінки.

Серед методів роз'яснення правил поведінки провідне місце має зайняти бесіда вчителя з дітьми. Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (хоч і невеликому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Думки, відповіді учнів дозволяють вчителеві судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі взагалі. Вислухавши дітей, вчитель підбиває підсумок розмови, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловлюваннях.

Ефективним прийомом роз'яснення учням правил культурної поведінки можна вважати використання літературних творів, тобто розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні вчинки. У роботі зі школярами потрібно широко використовувати гумор. Важливо показувати дітям, у смішному вигляді героїв їхні здобутки та те, що вони також не всі уміють та не хочуть виконувати правила культури поведінки. Наприклад, хорошим матеріалом для цієї роботи є вірші автора А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», «Рукавички», «Нечупара» та ін. До цих віршів можна поставити невеликі сценки, задіяти в них учнів. Однак учитель має дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід пов'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити свою поведінку, а навпаки ображаються, замикаються в собі, а іноді починають вчиняти на зло вчителю [54, с. 76].

Важливою умовою ефективного формування вміння раціонально організовувати свій вільний час є поєднання керівництва боку дорослих з ініціативою і самостійністю учнів. Надмірна опіка у цій справі дорослих викликає супротив у школярів. Головне, щоб дитина вчилася цікаво проводити вільний час наодинці, що сприяє розвитку індивідуальності.

Цікавою формою проведення дозвілля школярів є так звані позакласні гурткові заняття, метою яких і є формування культури поведінки учнів. Проведення такої роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо учням по даній темі, які правила вони вміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати сценку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою заняття. Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість пов'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події гурткового життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити.

Зазвичай заняття починається з бесіди вчителя, який називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Було б добре, коли б у складанні правил поведінки брали участь самі учні. Не потрібно боятися дитячих формулювань, які б не тактовні вони не були. Непогано, коли правила оформлені у вигляді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, сценка. Заняття проводиться один раз у тиждень. Воно продовжується 45-60 хвилин.

Нагромадження досвіду правильної поведінки проходить у повсякденному житті школярів: на уроках, під час перерви, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життєдіяльності учнів, яка давала б можливість проявитись їхній поведінці. Якщо учні добре знають правила культури поведінки, то тоді легше контролюється їхня поведінка не тільки з боку вчителя, але і дитячого колективу [40, с. 50].

Таким чином, організація роботи з учнями класу є головним завданням вчителя. Однак, необхідно проводити не тільки групову роботу по формуванню культури поведінки, але й індивідуальну роботу з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості й умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться не тільки з учнем, але й з батьками учня [46, с. 12].

Процес формування культури поведінки має приваблювати учнів своєю змістовністю та емоційністю, викликати інтерес і активність, заохочувати до аналізу своїх позитивних якостей та недоліків. Лише тоді він набуде дійового характеру в плані особистісного становлення школяра, його морального розвитку.

Моральне виховання має органічно поєднуватися трудовим вихованням, з розумовим, фізичним і естетичним розвитком особистості. Але існують певні педагогічні умови, без дотримання яких неможливе формування культури поведінки молодшого школяра.

Необхідною умовою формування культури поведінки школярів є взаємодія всіх учителів, що працюють у школі, громадських організацій, позашкільних установ, культурно-просвітницьких закладів, батьків. Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і педагоги здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

Дуже важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи. Основним показником її успішності є загальний і моральний розвиток школярів, рівень вихованості.

Вчитель систематично повинен стежити за тим, як змінюється поведінка дітей, як вони поводяться без його постійного контролю, наскільки стійкими є набуті позитивні звички, як розвивається та формується відповідальність школярів, їхня свідомість [40, с. 50].

Отже, процес виховання культури поведінки школярів дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом різноманітних форм і методів. Необхідна також «мобільність» засобів виховання, їх постійне коригування. Педагог повинен уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Спостереження дають змогу виявити у кожної дитини її інтереси, відносини з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в свою чергу, служить основою для діагностики реального стану сформованості культури поведінки школярів, його коригування та планування майбутнього виховного процесу.


2. Експериментальне дослідження формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності


.1 Методика експериментального дослідження


Для експериментального діагностування реального стану рівня вихованості учнів нами під час проходження переддипломної практики (березень-травень 2011 р.) було проведено експериментальне дослідження з застосуванням низки методик.

. Методика «Визначення рівня вихованості учнів» (за П. Третьяковим) (опитано 54 учні 5-7 класів).

Дитині пропонується дати відповіді на запитання анкети. Методика складається із шести шкал, кожна шкала дає певне визначення:

допитливість;

cтаранність, ставлення до навчання;

ставлення до природи;

я і школа;

прекрасне в моєму житті;

ставлення до самого себе.

Оцінювання результатів:

Система оцінювання у даній методиці проводиться за пятибальною шкалою:

5 - це є завжди,

- часто,

- ніколи,

- у мене інша позиція.

Учню необхідно було вибрати даний бал, який на його думку відповідає його відношенню до запитання.

Інтерпретація результатів:

Якщо середній бал дорівнює:

5 - 4,5 - високий рівень вихованості - учень ввічливий, привітний, доброзичливий, готовий прийти на допомогу, чуйно, уважно ставиться до старших і молодших, своєчасно і точно виконує свої обов'язки, будь-яке доручення, сумлінний, відзначається зразковою поведінкою, володіє почуттям самоконтролю, показує позитивний приклад, виразно, чітко висловлює свої думки, вживає ввічливі слова, вміє уважно слухати співрозмовника, охайний, акуратний в одязі й зачісці.

4,4 - 4,0 - вище середнього - учень намагається бути привітним, ввічливим, але в деяких ситуаціях у нього не все виходить, іноді може не проявити себе як зразковий учень, намагається вчитися добре, не завжди уважно слухає співрозмовників, іноді може відволікатися, охайний, має хороший смак.

3,9 - 2,9 - середній рівень - учень не завжди ввічливий, привітний, може допомогти, якщо його попросять, виявляє чуйність, якщо просять про якусь послугу, виконує лише ті доручення, які його цікавлять, намагається добре поводитись у школі й вдома, дисциплінований, але не вимагає цього від інших, виявляє позитивне ставлення до праці, причому воно має вибірковий характер, залежно від рівня привабливості, засуджує негативне ставлення до праці, чітко висловлює свої думки, але не вміє слухати співрозмовника, перебиває його, акуратний в одязі і зачісці, але не завжди зібраний, має хороший смак.

,8 - 2,0 - низький рівень - учень ввічливий, але інколи грубо поводиться, допомагає лише за підказкою вчителя або товариша, поведінка учня задовільна, не завжди виявляє дисциплінованість, на зауваження реагує позитивно, працює лише під контролем вчителя, слабко виявляються трудові навички, думки висловлює не чітко, плутано, не вміє слухати співрозмовника, учневі слід періодично нагадувати про культуру зовнішнього вигляду, чистоту одягу, зачіски.

На основі діагностування ми отримали такі дані:

учнів показали високий рівень розвитку вихованості - (16,6%);

школярів показали вище середнього рівня розвитку вихованості -

(20,3%);

учень показали середній рівень розвитку вихованості - (38,3%);

осіб - низький рівень розвитку вихованості (24,3%).

Дані проведеного експериментального дослідження подамо у вигляді таблиці 2.1.


Таблиця 2.1. Рівень вихованості учнів

Кількість учнівВисокийВище середньогоСереднійНизький5416,6%20,3%38,8%24%

Дані таблиці засвідчують, що переважають школярі з середнім та низьким рівнем вихованості, а з високим та вище середнього - лише незначна їх частина.

Найбільше балів учні набрали по шкалі:

ставлення до природи;

- я і школа;

ставлення до самого себе.

. На наступному етапі ми продіагностували педагогів за допомогою анкети для вчителів - кількість опитуваних 10 осіб (Додаток). За допомогою даної методики можна визначити, на якому рівні педагоги проводять виховну роботу з формування культури поведінки, у чому вони вбачають труднощі при формуванні культури поведінки, яка система заходів забезпечить ефективне формування культури поведінки.

Проведене нами опитування вчителів носило діагностичний характер, його результати допомогли нам визначити труднощі у формуванні культури поведінки учнів та способи вирішення проблеми.

Результати анкетування вчителів ми подали у вигляді таблиці 2.2.


Таблиця 2.2. Труднощі, що гальмують формування культури поведінки школярів

Зміст судження вчителівКількісні показникиРізні рівні вихованості учнів, що приходять до школи70%ЗМІ не завжди позитивно впливають на виховання дітей80%Не завжди задовільна сфера виховання в сімї50%Негативний вплив товаришів з вулиці під час спілкування, ігор80%Відповідно до свого характеру дитина боїться показатися слабкою, тому є подразником різних вчинків.40%

У цій же анкеті вчителі визначили найбільш дієві, на їхню думку, педагогічні заходи для забезпечення ефективного формування культури поведінки сучасних школярів. Дані подано в таблиці 2.3.


Таблиця 2.3. Педагогічні заходи забезпечення ефективного формування культури поведінки школярів

Зміст судження педагогівКількісні показники (%)Бесіди з учнями на формування культури поведінки100%Сюжетно - рольові ігри50%Заходи з трудового виховання, колективні справи60%Родинні свята у школі30%Спільна робота з батьками70%

Отже, за результатами анкетування вчителів, можна зрозуміти, на чому необхідно зосередити увагу для покращення культури поведінки учнів з метою організації системної виховної діяльності з учнями та батьками учнів.

На основі матеріалів дослідження ми можемо побудувати діаграму, в якій показано труднощі, що гальмують формування культури поведінки в учнів та педагогічні заходи забезпечення ефективного формування культури поведінки школярів.

Рис. 2.1. Розподіл визначених педагогами труднощів, які гальмують формування культури поведінки школярів


. Анкета моральної вихованості учнів (за методикою В. Білоусової).

Метою даної анкети є визначення рівня моральної вихованості учнів.

Кількість опитуваних - 53 учні.

Система оцінювання у даному анкетуванні проводиться за відповідями учнів, визначається те, наскільки учні розуміються в поняттях культури поведінки, доброти, правил ввічливості, правил поведінки на уроці, в громадських місцях.

Інтерпретація результатів:

Проведене нами опитування учнів мало діагностичний характер. Аналіз його результатів дав нам можливість визначити рівні розвитку вихованості.

В своїх експериментальних дослідженнях ми визначали критерії вихованості культури поведінки.

Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості учнів.

Так, високий рівень моральної вихованості характеризується:

учень ввічливий, привітний, доброзичливий, готовий прийти на допомогу;

чуйно, уважно ставиться до старших і молодших;

своєчасно і точно виконує свої обов'язки, будь-яке доручення, сумлінний;

відзначається зразковою поведінкою, володіє почуттям самоконтролю, показує позитивний приклад;

відчуває потребу в праці, вміє трудитися, виявляє риси колективізму і взаємодопомоги;

виразно, чітко висловлює свої думки, вживає ввічливі слова, вміє уважно слухати співрозмовника;

охайний, акуратний в одязі й зачісці.

середній рівень:

учень не завжди ввічливий, привітний, може допомогти якщо його попросять;

виявляє чуйність, якщо просять про якусь послугу;

виконує лише ті доручення, які його цікавлять, вчиться добре;

дисциплінований, але не вимагає цього від інших;

виявляє позитивне ставлення до праці, причому воно має вибірковий характер залежно від рівня привабливості, засуджує несумісне ставлення до праці;

чітко висловлює свої думки, але не вміє слухати співрозмовника, перебиває його;

акуратний в одязі і зачісці, але не завжди зібраний, має хороший смак.

низький рівень:

учень ввічливий, але інколи грубо поводиться;

допомагає лише за підказкою вчителя або товариша;

поведінка учня задовільна, не завжди виявляє дисциплінованість, на зауваження реагує позитивно;

працює лише під контролем вчителя, слабко виявляються трудові навички;

думки висловлює не чітко, плутано, не вміє слухати співрозмовника;

учневі слід періодично нагадувати про культуру зовнішнього вигляду, чистоту одягу, зачіски.

На основі діагностування ми отримали такі дані:

осіб показали високий рівень розвитку моральної вихованості;

осіб показали середній рівень розвитку моральної вихованості;

особа - низький рівень розвитку моральної вихованості.

Результати визначення рівня вихованості учнів представлені нами у таблиці 2.4.


Таблиця 2.4. Рівень моральної вихованості школярів

Кількість учнівВисокийСереднійНизький5328,3%32%39,6%

Отже, аналіз одержаних у дослідженні результатів вказує на те, що переважають школярі з низьким та середнім рівнем вихованості. Тому можна зробити висновок, що проблема формування культури поведінки, яка є результатом всієї системи виховання і одним із визначників вихованості школярів дуже актуальна і потребує її практичного науково-педагогічного розвязання.

. Методика «Неіснуюча тварина» - кількість досліджуваних - 54 школярі.

Ця методика побудована на теорії психомоторного звязку. Для реєстрації стану психіки використовується дослідження моторики домінуючої руки, що виконує малюнок. Ця методика відноситься до експресивного виду проективних методик.

Уявлення, що викликають страх, стимулюють напруження у мязах, що необхідні при самозахисті (вдарити чи затулитися) і це напруження залишається у вигляді графічного сліду на малюнку (сильний натиск).

Інструкція: придумайте і намалюйте неіснуючу тварину та дайте їй назву. При малюванні слід спостерігати за дитиною і відмічати: послідовність малювання, паузи більші 15 сек., витирання деталей, спонтанні коментарі.

Після малювання у співбесіді попросити розповісти про всі незрозумілі деталі.

За допомогою цієї методики можна визначити багато факторів в розвитку особистості, як позитивних так і негативних, для подальшої їх корекції. Серед найголовніших, які ми будемо визначати, з них можна виділити такі: імпульсивність, легковажність, агресія, замкненість, страх, нерішучість, відсутність цілеспрямованості, завищена самооцінка, занижена самооцінка, прагнення визнання з боку оточуючих, байдужість до думки оточуючих.

Інтерпретація результатів:

. Ознаками агресії є: чітко відокремлені роги, кігті, щетина, використання великої кількості гострих кутів на малюнку, використання переважно ліній з натиском.

. Ознаками імпульсивності, легковажності є: зображення ніг, лапи розглядаються у співвідношенні до всієї фігури занадто малі.

. Про замкнутість свідчить: зображення круга на малюнку майже нічим не заповненим, натиск ліній, зафарбовування лініями зверху вниз Такі малюнки зазвичай дають досить мало інформації для аналізу.

. Ознаками страху є: чітко промальована радужка очей переважання чорного кольору на малюнку.

. На нерішучість, відсутність цілеспрямованості вказує: голова повернута вліво.

. На завищену самооцінку та прагнення визнання з боку оточуючих вказує: розташування малюнка на аркуші вверху.

. На занижену самооцінку, байдужість до думки оточуючих вказує: розташування малюнка на аркуші знизу.

На основі діагностування були отримані такі результати:

У 22 учнів виявлено агресію, а це становить - 40,7%;

особи схильні до імпульсивності, легковажності - 42,5%;

26 школярам притаманна замкнутість в собі - 48, 1%;

17 особам властиве відчуття страху - 31,4%;

26 осіб виявили нерішучість, відсутність цілеспрямованості - 48, 1%;

18 дітей виявили завищену самооцінку та прагнення визнання з боку оточуючих - 33,3%;

В 30 школярів виявлено занижену самооцінку, байдужість до думки оточуючих - 55, 6%.

Отримані дані ми помістили в таблицю 2.5.


Таблиця 2.5. Результати методики «Неіснуюча тварина»

Характеристика за малюнком школяраКількість %Агресія40,7%Імпульсивність, легковажність42,5%Замкнутість48,1%Страх31,4%Нерішучість, відсутність цілеспрямованості48,1%Завищена самооцінка та прагнення визнання з боку оточуючих33,3%Занижена самооцінка, байдужість до думки оточуючих68, 5%

Отже, як ми бачимо з результатів даної методики, практично кожна досліджувана дитина має певні проблеми чи відхилення від норми, саме в емоційному та психологічному розвитку, що звичайно, в свою чергу має величезний вплив на освоєння нею правил культури поведінки.

Аналізуючи загалом отримані дані за всіма методиками, проведеними для учнів, можна зробити висновок, що у більшості досліджуваних переважає середній та низький рівень сформованості розвитку культури поведінки. Причинами цього, за результатами анкетування вчителів, були визначені: недостатня увага з боку батьків стосовно даної проблеми, негативний вплив товаришів з вулиці під час спілкування, різні рівні вихованості учнів, що приходять до школи, відсутність правильно організованої системи роботи, ЗМІ не завжди позитивно впливають на виховання дітей, а також відповідно до свого характеру школяр боїться показатися слабким, тому є подразником різних вчинків.

Отже, проблема формування культури поведінки особистості сучасного школяра є надто гострою і складною, над розвязанням якої має бути зосереджена вся педагогічна громадськість, учені, батьки.


2.2 Аналіз результатів дослідно-експериментальної частини роботи та методичні рекомендації соціальним педагогам щодо оптимізації процесу формування культури поведінки школярів

школяр поведінка культура дозвіллєвий

На основі аналізу соціально-педагогічної літератури та результатів експериментального дослідження нами встановлено, що для школярів характерна недостатня сформованість правил культури поведінки, недостатній розвиток комунікативних здібностей, адекватної оцінки свого місця в світі дорослих; недостатня сформованість умінь управління емоційними станами і саморегуляції. Досить розповсюдженими в наш час виявлені такі проблеми в учнів як: імпульсивність, легковажність, агресія, замкненість, страх, нерішучість, відсутність цілеспрямованості, завищена самооцінка, занижена самооцінка, байдужість до думки оточуючих.

Для успішної виховної роботи з даної проблеми ми розробили систему виховних, так званих дозвіллєвих занять для учнів 3-5-х класів, яка складається з 10 занять, кожне з яких містить 6 вправ. Тривалість кожного заняття складає 40 - 50 хв.

З урахуванням виявлених індивідуальних особливостей учнів тривалість, структура, обєм і зміст занять можуть змінюватися в залежності від можливостей і здібностей дітей, пристосовуючись до конкретної ситуації.

Метою дозвіллєвих занять є:

формування культури поведінки;

розвиток культури мови;

засвоєння школярами знань про моральні норми;

спрямування учнів на самовиховання;

розвиток комунікативних здібностей школярів;

розвиток впевненості в собі, вміння взаємодіяти в колективі; навчитись контролювати свої емоції; подолання страхів; подолання агресії та імпульсивності;

розвиток самостійності школярів;

навчитись контролювати свої емоції.

Заняття №1.

Вправа 1. «Привітання»

Мета: Створення позитивного клімату в групі, налаштування учнів на подальшу роботу.

Завдання:

. Створення невимушеної, позитивної атмосфери.

. Згуртування дітей навколо спільної діяльності.

. Формування позитивного ставлення учнів до подальшого заняття.

. Налаштування дітей на співпрацю між собою та з соціальним педагогом.

Учням пояснюють мету занять, розповідають, як ці заняття будуть проходити, які елементарні правила поведінки у групі.

Хід проведення: Учасник, кидає м'ячик будь-якому члену групи, той називає своє ім'я і кидає м'яч комусь за власним вибором. Наступного разу учасник уже називає не тільки своє ім'я, а й ім'я того, кому кидає м'яча.

Вправа 2 «Розминка»

Мета: Покращення настрою, створення довірливої атмосфери та взаємосприйняття.

Завдання:

. Розвиток згуртованості у групі.

. Покращення настрою.

. Створення атмосфери довіри.

. Розвиток вміння уважно слухати один одного.

Хід проведення: Діти стають у коло. Ведучий пропонує кожному показати рух зі словами: «Я, … (імя) люблю робити отак (показує рух руками, ногами чи головою). Усі діти повторюють:… (імя) любить робити отак (показують).

Вправа 3 «Правила культури поведінки»

Мета: Активізувати знання учасників про моральні норми.

Завдання:

. Навчити взаємодіяти в групі.

. Навчитись використовувати правила культури поведінки в повсякденній діяльності.

. Розвиток вміння уважно слухати один одного.

. Розвиток уваги.

Хід проведення: Проводиться гра на тему «Чи обізнаний ти з правилами дорожнього руху». Учасники розподіляються на 2 групи по троє, а інші - експерти. У кожній групі конкурсантам пропонують три запитання, наприклад:

«Що означає цей дорожній знак?», «Які правила поведінки у транспорті ти знаєш?», «Яка крайня допустима швидкість у місті?» і т. п. Гра закінчується бесідою, наприклад, на тему: «Які ти знаєш правила регулюють, що регулюють людську поведінку?». Ведучий пропонує висловлюватися і наводити приклади, що ілюструють найпростіші норми. Наприклад: допомагай більш слабкому, поступайся місцем у транспорті, не ходи по газонах та інше.

Вправа 4 «Яка норма поведінки»

Мета: Формування правил культури поведінки.

Завдання:

. Навчитись використовувати правила культури поведінки.

. Навчити взаємодіяти в групі.

. Навчитись спільно обговорювати ситуацію, проблему.

. Вміння висловлювати свою думку.

Хід проведення: Учасників розподіляють на дві групи. Кожна отримує аркуш, де описана ситуація, яку, потрібно інсценувати. Завданням глядачів - визначити норму, що порушив той чи інший учасник з описаної ситуації. Орієнтовані ситуації: а) літня жінка несе важку сумку, поряд підстрибує хлопчик…; б) Слизько, впала дівчинка, розбила коліно, розсипались з сумки яблука, за нею йде група школярів…; в) на озері купаються діти, мяч упав у воду, маленький хлопчик стрибає за мячем, на березі відпочивають старшокласники….

Бесіда присвячується обговоренню цих ситуацій. Ведучий запитує, чи можна обєднати загальною формулою дії, описані вище. Якщо так, то якою?

Пропонується навести приклади поведінки, що свідчить про порушення норм. Конкретизуючи різні прояви негативної поведінки, школярі самі формулюють правила достойної поведінки. Наприклад, «Не бий, не набридай, не псуй чужих речей, допоможи слабшому, допоможи старшій людині!».

Вправа 5 «Правила доброго тону»

Основна частина. Бесіда «Культура поведінки в гостях»

Мета: формування культури поведінки.

Завдання:

. Розвиток культури поведінки.

. Розвиток навичок спілкування.

. Розвиток уважності.

. Мотивація учнів на самовиховання.

Хід проведення: Учням пропонується розповісти найголовніші, на їхню думку, правила культури поведінки в гостях, по черзі (бажано, щоб кожен висловив свою думку), а потім разом склали список найбільш важливих.

Після того, як буде складено список, ведучий розповідає ті правила культури поведінки, які школярам ще не зовсім відомі. Наприклад, коли і як роздивлятись подарунок, як дякувати, як користуватися різними столовими приборами тощо.

Учні нові правила занотовують.

Вправа 6 «Сонячний зайчик»

Мета: Зняття психоемоційного напруження, ауторелаксація.

Завдання:

1. Створення позитивної атмосфери.

. Підвищення впевненості в собі.

. Зняття напруженості.

. Формування позитивного відношення до подальшої співпраці.

Хід проведення: Учні сидять по колу на стільцях, ведучий пропонує заплющити учням очі та спробувати розслабитися, далі пропонує послухати слова, які буде промовляти ведучий та повторити дії, які він учням запропонує: квіти, роса, спів птахів, дзюрчання води, веселка на небі…

Завершення заняття має заспокоювати та налаштувати на гарний настрій. Обрана форма закінчення занять залишається незмінною й перетворюється на ритуал.

Зміст інших девяти занять подано нами в додатку Б.

Після проведення описаних занять ми провели повторне опитування школярів за тими ж методиками і на тій самій вибірці.

. Методика визначення рівня вихованості учнів (за П. Третьяковим)

На основі повторного дослідження ми отримали такі дані. Якщо до проведення системи виховних занять у нас було виявлено 9 (16,6%) осіб з високим рівнем розвитку вихованості, то після виховних занять покращився результат і 15 (27,7%) учнів показали високий рівень вихованості.

Якщо до початку занять 11 (38,8%) учнів мали вище середнього рівня вихованості, то після занять значно покращився результат і 17 (31,4%) учнів мають вище середнього рівня розвитку вихованості. Також якщо, до виховної роботи 21 (20,3%) школяр мав середній рівень вихованості, то після проведення системи занять кількість таких учнів зменшилась і лише 13 (24%) учнів з середнім рівнем вихованості. Якщо низький рівень вихованості до початку занять мали 13 (24%) учнів, то після таких занять лише 9 (16,6%) учнів мають низький рівень вихованості.

Результати визначення рівня вихованості учнів до і після проведення виховних занять подані у таблиці 2.6.


Таблиця 2.6

Рівні вихованості школярів до початку занять (%)Рівні вихованості школярів після закінчення занять (%)ВисокийВище середньогоСередній НизькийВисокийВище середньогоСереднійНизький16,6%20,3%38,8%24%27,7%31,4%24%16,6%Отже, дані таблиці засвідчують, що учні після проведення системи занять значно покращили свій рівень розвитку вихованості, переважають учні з високим та вище середнього рівнем вихованості, а з середнім та низьким лише незначна їх частина. Найбільше балів учні набрали, як до, так і після системи занять по шкалі: ставлення до природи; я і школа; ставлення до самого себе.

2. Анкета «Моральної вихованості учнів»

На основі діагностування ми отримали такі дані: якщо до початку занять у нас було виявлено 15 (28,3%) учнів з високим рівнем розвитку моральної вихованості, то після виховних занять результат покращився і 18 (33,9%) осіб показали високий рівень розвитку моральної вихованості. Якщо до системи занять 17 (32%) учнів мали середній рівень розвитку, то після завершення виховних занять 21 учень показав середній рівень розвитку моральної вихованості. Низький рівень розвитку моральної вихованості до початку занять мали 21 (39,6%) учень, після занять - 14 (26,4%) учнів, що показує позитивний результат у покращенні рівня розвитку моральної вихованості.

Результати дослідження рівня моральної вихованості учнів до виховних занять та після їх завершення ми подаємо в таблиці 2.7.


Таблиця 2.7. Рівні моральної вихованості школярів

Рівні моральної вихованості учнів до початку занять (%)Рівні моральної вихованості учнів після закінчення занять (%)ВисокийСереднійНизькийВисокийСереднійНизький28,3%32%39,6%33,9%39,6%26,4%

Отже, вище подані результати вказують на те, що після проведення системи занять в учнівському середовищі переважаючим став високий та середній рівень моральної вихованості. Тому, можна зробити висновок, що школярі після проведення виховної програми стали більш обізнані з правилами поведінки, застосовують їх у спілкуванні з однолітками та старшими.

. Методика «Неіснуюча тварина».

На основі діагностування були отримані такі результати:

Якщо до реалізації занять ми виявили 22 (40,7) дитини з агресивними проявами в поведінці, то після їх залишилось лише 14 (30%). Схильні до імпульсивності, легковажності до корекції 23 особи (42,5%), то після занять виявлено 19 осіб (35,1%). Притаманна замкнутість в собі була в 26 учнів (48, 1%) до занять та в 17 (31, 4%) учнів після системи занять.

Якщо властиве відчуття страху було притаманне 17 (31,4%) учням до початку занять, то після занять їх залишилось лише 9 (16,6%).

Виявлено нерішучість, відсутність цілеспрямованості до корекції в 26 учнів (48, 1%), то після занять - в18 учнів (33, 3%).

Виявлено завищену самооцінку та прагнення визнання з боку оточуючих до системи занять спостерігалось у 18 учнів (33,3%), то після корекційних занять - в 11 учнів (20,3%); відповідно занижена самооцінка, байдужість до думки оточуючих до виховних занять спостерігалось у 30 осіб (55, 6%), то після системи занять - у 17 (31,4%) учнів.

Результати за методикою «Неіснуюча тварина» до та після виховних занять ми помістили в таблицю 2.8.


Таблиця 2.8

Характеристика поведінки школярівВиявлено до початку системи виховних занять (у%)Виявлено після завершення системи виховних занять (у %)Агресія40,7%30%Імпульсивність, легковажність42,5%35,1%Замкнутість48,1%31,4%Страх31,4%16,6%Нерішучість, відсутність цілеспрямованості48,1%33,3%Завищена самооцінка та прагнення визнання з боку оточуючих33,3%20,3%Занижена самооцінка, байдужість до думки оточуючих68, 5%31, 4%

Отже, за повторними результатам по даній методиці кількість негативних особистісних проявів у школярів відчутно зменшилась після проведення системи виховних занять.

Кількість досліджуваних, що мають занижену самооцінку та байдужість до думки оточуючих знизилась на 24,2%, завищена самооцінка та прагнення визнання з боку оточуючих впала на 13%, нерішучість, відсутність цілеспрямованості та відчуття страху знизились на 15%, замкнутість понизилась на 17%, схильність до імпульсивності та легковажності знизилась на 7,4% та рівень агресії знизився на 11%.

Отже, теоретичний аналіз соціально-педагогічної літератури та результатів експериментального дослідження дає змогу нам визначити такі поради соціальним педагогам по формуванню культури поведінки учнів сучасних загальноосвітніх шкіл:

1.Систематично вивчати соціально - психологічні характеристики сімей для визначення умов формування особистості школяра в родині, акцентувати увагу на сформованість відносин у сімї, рівень культури батьків, інших членів родини.

2.Здійснювати психологічно-емоційний супровід учнів,

звертати особливу увагу на етапи кризи, впроваджувати в практику активні форми роботи зі школярами, показувати приклад у міжособистісному спілкуванні, дотримання правил етикету в повсякденній життєдіяльності.

3.Пріоритетним напрямом діяльності соціального педагога

вважати цілеспрямовану, планомірну і систематичну роботу над всебічним розвитком особистості школяра. З цією метою здійснювати:

-діагностику індивідуальних особливостей школяра, його характерні риси, темперамент, позиційне ставлення, внутрішню конфліктність, сформованість комунікативності тощо;

-психолого-педагогічну корекцію неадекватної поведінки;

психолого-педагогічну підтримку в подоланні психотравмуючих ситуацій.

4.Орієнтувати учнів на здоровий спосіб життя шляхом:

-реалізації різних оздоровчих і спортивних програм;

-впровадження факультативних курсів по розвитку культури поведінки;

організація позакласної та позашкільної дозвіллєвої діяльності з урахуванням інтересів учнів, їх творчості та індивідуальних можливостей.

Оскільки ефективність процесу формування культури поведінки учнів забезпечується субєкт - субєктною взаємодією педагога та учнів на основі діалогічного міжособистісного спілкування, то провідне місце у ньому має належати розвитку та саморозвитку вихованця, створенню умов для вільного волевиявлення, можливості вибору. Важливе значення тут повинна мати творча здатність індивіда вибирати самостійно лінію поведінки і приймати рішення виходячи з обовязку і сумління.

Формування культури поведінки школярів буде, на нашу думку, ефективним, якщо будуть реалізовані такі педагогічні умови, як:

-демократизація всього шкільного життя, забезпечення самостійності, ініціативності, свободи вибору й відповідальності на основі оновлення форм самоврядування учнів;

-опора на індивідуально-особистісний підхід у плануванні виховної діяльності, в тому числі й позакласної та позашкільної;

формування потреб в емоційному контакті, розуміння іншої людини, повазі її гідності, у самоповазі;

насичення дозвіллєвої діяльності самодіяльними творчими справами, заснованими на прогресивних інтерактивних методиках вирішення творчих групових справ;

забезпечення єдності школи, сімї та громадськості у вихованні моральних, етичних і естетичних норм і правил поведінки школярів;

організація життєдіяльності школи, позашкільних закладів, культурно-просвітницьких установ, сімї (тобто їх змістове наповнення, методичне забезпечення, управління процесом) є прикладом культурної поведінки та високої моралі для школярів.


Висновки


Під час написання дипломної роботи було детально проаналізовано стан вивчення проблеми формування культури поведінки школярів у науковій літературі. Було відмічено, що проблема організації вільного часу особистості є проблемою багатоаспектною і складною. Особливо актуалізується ця проблема, коли мова йде про формування культури поведінки особистості сучасного школяра саме в дозвіллєвій діяльності.

Нами встановлено, що дозвіллєва діяльність підростаючого покоління ґрунтується на соціально-культурній концепції вільного часу, яка трактує дозвілля як осмислений компонент змістовної та високоефективної зайнятості для всебічного та творчого розвитку особистості, повязуючи цей процес з певним рівнем культури проведення вільного часу як інтегративної культурної діяльності.

Оволодіння цією культурою починає входити складовим елементом в соціальне виховання особистості.

На основі аналізу різних соціально-педагогічних джерел ми визначили, що культура поведінки особистості - це складова частина базової культури людини, яка виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу. Культура поведінки - це сукупність форм поведінки людини, праці, побуту, спілкування з іншими людьми, де знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки.

В широкому розумінні поняття культура поведінки обєднує всі сфери зовнішньої і внутрішньої культури людини, куди входить:

етикет, правила поводження з людьми і поведінки в громадських місцях;

культура побуту, що включає характер особистих потреб та інтересів, відносин людей поза навчанням, роботою, організація особистого часу, гігієну, естетичні смаки у вигоді предметів споживання, естетику виразу обличчя, рук і тіла;

культура мови - вміння грамотно, якісно і красиво висловлювати думки, не вживаючи вульгарних виразів та інше.

Отже, формування культури поведінки школярів у дозвіллєвій діяльності є складним процесом, ефективність реалізації якого залежить від змісту організації дозвілля молоді, форм і методів цієї діяльності, а також єдності спільних зусиль школи, позашкільних установ і родини. Робота по формуванню культури поведінки учнів має бути системною, систематичною, неперервною та інтегрованою.

Дослідно-експериментальна частина дипломної роботи здійснювалась з метою виявлення реального стану культури поведінки сучасних школярів та визначення умов активізації процесу формування культури поведінки в дозвіллєвій діяльності. Нами експериментально перевірялася дієвість запропонованої системи виховних позаурочних занять з формування культури поведінки школярів.

У дослідженні визначено, що основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність формування культури поведінки школярів у дозвіллєвій діяльності є:

- цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з обовязковим урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів та обовязковою результативністю її та створенням ситуацій успіху в ній;

- єдність вимог до вихованця у виховному процесі зі сторони педагогічного колективу школи, сімї, позашкільних закладів, культурно-просвітницьких установ, засобів духовного впливу, засобів масової інформації, неформального середовища;

культура поведінки особистості педагогів, вихователів, батьків, друзів;

опора на життєвий досвід учнів;

оновлення змісту дозвіллєвої діяльності та вибір методів її організації (в поєднанні традиційних і нових), спрямовані на формування моральних якостей школярів, формування їхніх естетичних смаків, ідеалів, переконань.

Важливим фактором у формуванні культури поведінки є духовний вплив на особистість школяра, зокрема, музика, образотворче мистецтво, художня література, фольклор.

Особливу роль у формуванні культури поведінки учнів має живе міжособистісне спілкування, яке має стати основою в організації їхнього дозвілля.


Список джерел


1.Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навчальний посібник/ Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. - Львів: Світ, 2004. - 344 с.

2.Акимова М.К., Козлова В.Т. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход. - М.: Знание, 1992. - 89 с.

3.Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. - М., 1986

4.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 201 с.

5.Барандій М. Культура поведінки. - Л.: 1997. - 32 с.

6.Білоусова В.О., Говорун Г.В., Кисельова Н.Й. Виховання культури поведінки учнів. - К.: Рад.школа., 1986. - 345 с.

.Богданова О.С. и Петрова В.И. Методика воспитательной работы в начальных классах. - М., 1975. - 26 с.

.Богданова О.С., Петрова В.І. Воспитание культуры поведения учащихся I-III классов. - М., 1998. - 31 с.

.Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / Скрипченко, О.В.Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 456 с.

.Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2002. -110-113 с.

.Волченко Л.Б. Культура поведения, етикет, мораль. - М., 1992. - 420 с.

12.Воронов В.В. Технология воспитания.. - М.: Школьная Пресса, 2000. - 96 с.

13.Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. Собр.соч., Т.4. - М.: педагогика, 1984. - 432 с.

14.Гамезо М.В., Герасимова В.С., Орлова М.М. Старший дошкольник и младший школьник. Психодиагностика и коррекция развития - М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК»», 1988 - 256 с.

15.Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. - Київ, 1983. 3-25 с.

16.Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. - К.: Т-во «Знання», №7, 1988. - 48 с.

.Гуменкова. Т.Р. «Першооснови моральної культури». Формування особистості школяра. // Початкова школа. - 2000. - 13-20 червня. - с. 14-15.

.Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. - М.: Педагогіка, 1972. - 423 с.

.Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для класних керівників, вихователів і вчителів / Авт. - укл. Демиденко В.А. - К.: ІСДО, 1995. - 65 с.

.Дубасенюк О.А., Іванченко А.В. Практикум з педагогіки. - Київ, 1996. 266-275 с.

.Збандуто С.Ф. Педагогіка. - К., 1965. - С. 23-41.

.Зверєва І.Д., Коваль Л.Г., Фролов П.Д. Діагностика моральної вихованості школярів: Навч. посібник. - К.: ІСДО, 1995. - С. 76-91.

.Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. - Київ: Рад. шк., 1995. - 136 с.

24.Козлова С.А. Мой мир.: Приобщение ребенка к социальному миру. - М. «Ланка - Песс», 2000. - 107 с.

25.Коноваленко С. Коммуникативные способности и социализация детей 5-9 лет. - М: Изд. Эксмо, 200. - 102 с.

26.Кононенко Н.А. Особливості формування культур поведінки молодших школярів в умовах дозвіллєвої діяльності, 2002. - 18 с.

.Коробко С., Коробко О. «Робота психолога з молодшими школярами»: Методичний посібник - К.: Літера ЛТД, 2006. - 416 с.

.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - 608 с.

.Критерії морального виховання молодших школярів / За ред. І.Д. Беха, С.Д. Максименка. - К.: Рад.шк., 1989. - С. 6-30.

30.Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. - Ярославль: «Академия розвития», 1996. - 208 с.

31.Кулашка И.Ю. Возрастная психология. - М.: Издательство ПОІ, - 1996. - 275 с.

32.Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1977. - 224 с.

.Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. Минск. Нар. Асвета, - 1978. - 96 с.

.Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. - Твори в 7 Т. - Т.5. - К., 1954. - 85 с.

.Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.: НДПУ, 1990. - 239 с.

.Менчинская Н.А., Моро М.И. Вопросы методики и обучения в начальных классах. - М.: Просвещение, 1965. - С. 23-51.

.Мойсеєв Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1999. - 350 с.

.Немежанська О.А. Це чарівне слово «гра». - К.: Молодь, 2004. - 184 с. Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник. - К.: «Академвидав», 2005. - 560 с.

.Обухова И.Ф. Возрастная психология. - М.: Просвещение, 1996. - 372 с.

.Павленко Л.П. Почитай подумай. Виховання школяра. // Рідна школа. - 2005. - 4 січня. - 50-51 с.

.Практична психологія і соціальна робота №1. - 2005. - 69 с.

.Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа, - 2001. - 296 с.



Особливості формування культури поведінки школярів в умовах дозвіллєвої діяльності Вступ У період побу

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ