Особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції

 

Вступ

агресивний поведінка курсант міліція

Актуальність теми. Однією з характерних особливостей соціальної взаємодії людей у сучасному суспільстві є підвищена конфліктність та агресивність. Це повязано з впливом цілого ряду факторів що ускладнюють життєдіяльність і є джерелом роздратування, психічної напруги.

З огляду на це є актуальними будь-які дослідження деструктивних проявів особистості у різноманітних галузях діяльності людини. Особливу практичну значимість вони мають в умовах специфічної діяльності органів внутрішніх справ взагалі і в процесі підготовки курсантів у вищих закладах освіти системи МВС зокрема.

Вивчення агресивних проявів у майбутніх офіцерів виходить за межі традиційних напрямків психологічних досліджень у вищій військовій школі, як правило, орієнтованих на виявлення закономірностей змін, розвитку та формування професійно значимих якостей. Однак, такі дослідження не можуть відтворити повну картину розвитку особистості майбутнього офіцера, якщо не враховувати, що різноманітні деструктивні особистісні прояви також впливають на її становлення.

Серед них важливе місце належить агресивності, яка обєктивно може виступати дестабілізуючим фактором у підготовці курсантів, впливати на здатність контролювати і регулювати ними власні психічні стани та поведінкові реакції, що необхідно для забезпечення нормальної та ефективної навчальної і службової діяльності. Крім того, враховуючи, що курсанти належать до категорії психічно здорових осіб, прояви ними агресивності можуть бути свідченням відсутності оптимальних психолого-педагогічних умов їх підготовки. Неможливо допустити прояви агресивності у майбутній службовій діяльності офіцера як субєкта професійного спілкування.

Багато відомих українських науковців внесли вагомий вклад у дослідження сутності агресії (Н.В. Алікіна, О.М. Бандурка, В.І. Барко, А.Ф. Зелінський, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.М. Синьов, О.В. Тімченко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.І. Яковенко та ін.).

Загальні аспекти агресивної поведінки людини, її сутність та витоки глибоко досліджені вітчизняними і зарубіжними вченими (Л.М. Аболін, А. Ассінгер, А. Бандура, Л. Берковіц, Р. Берон, Ф.Б. Березін, О.О. Бодальов, І.Б. Бойко, Л.Ф. Бурлачук, В.В. Горінов, І.В. Горшков, Д.М. Давидов, Є.Г. Дозорцева, М.О. Качаєва, Є. Керрол, С.Л. Кравчук, І.В. Крук, К. Лоренц, Л.О. Пережогін, Ф. Ріман, Д. Річардсон, О.М. Столяренко, Б.В. Шостакович та ін.).

Правові аспекти агресивності й агресії, що повязані з психологічними особливостями особистості, специфікою діяльності працівників ОВС, знайшли своє відображення у дослідженнях В.Г. Андросюка, Л.М. Балабанової, В.О. Лефтерова, Т.Р. Морозової, О.В. Тімченка й ін.

Актуальність дослідження агресивності майбутніх офіцерів полягає також і в тому, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у ній певної долі агресивності, що й робить її соціально адаптованою і корисною (наприклад, для подолання життєвих перешкод), у протилежному випадку відбувається втрата індивідуальності, субєкт стає пасивним, конформним, знижується його соціальний статус (Ю.М. Антонян, 1995), що не сприяє ефективній професійній діяльності офіцера.

Обєктом даного дослідження виступає поведінка.

Предметом - агресивна поведінка.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

) Здійснити теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми агресивності;

2) Визначити особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції;

) Вивчити особливості комунікативної агресивності курсантів та працівників міліції

Методи дослідження:

теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження,

здійснення емпіричного дослідження із застосуванням діагностичних методик:

) Тест «Руки» Вагнера.

2) Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки».

3) Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко).

4) Математико-статистичні методи, які здійснюються на принципах порівняльного аналізу в навчальному дослідженні (t-критерії Стюдента, ?-критерій Фішера).

У дослідженні брали участь 100 осіб, з них 50 курсантів 4 курсу ХНУВС та 50 працівників Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, серед яких 25 працівників патрульно-постової служби (ППСМ), віком від 20 до 40 років, та 25 працівників сектору карного розшуку, віком від 22 до 40 років, всі чоловіки.

Структура дипломної роботи: два розділи (теоретичний та практичний), вступ, висновки, додатки, список літератури.



1. Теоретичні підходи дослідження агресивності


.1 Загальні поняття про агресивність та напрямки її дослідження у психологічній літературі


Вся історія людства переконливо доводить, що агресія є невід'ємною частиною життя особи і суспільства. У перекладі з латинської мови «агресія» означає «напад» В даний час термін «агресія» уживається надзвичайно широко. Даний феномен пов'язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) і деструктивними діями.

По своїй внутрішній суті і зовнішнім проявам агресію можна розглядати як поведінковий прояв. Поведінка, з погляду одного з великих необихевиористов Кларка Халла, починається із стимулу із зовні або із стану потреби і закінчується реакцією. Але основною детерминантой поведінки Халл вважав потребу, що викликає активність організму, його поведінку. Агресивність, на його думку, стала благоприобретенной формою поведінки. Вона визначається тим, що людина прагнути добитися максимальної переваги для себе серед собі подібних. Когнітивні моделі агресії акцентують емоційні і пізнавальні процеси в прояві агресивної поведінки. Дані теорії достатньо оптимістичні в плані можливості контролю агресії, оскільки вони припускають, що людину можна навчити бути менш агресивною. Але, з іншого боку, самі ж автори цих теорій не виключають можливість прояву імпульсної агресії, не підвладної свідомості і розуму.

Погляди Фрейда на витоки і природу агресії украй песимістичні. Це поведінка не тільки природжене, таке, що бере початок з «вбудованого» в людині інстинкту смерті, але також і неминуче, оскільки, якщо енергія Танатоса не буде обернена зовні, це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію, може викликати розрядку руйнівної енергії і, таким чином, зменшити вірогідність появи небезпечніших дій. Тобто катарсис - здійснення експресивних дій, що не супроводжуються руйнуванням, може бути ефективним засобом запобігання небезпечнішим вчинкам. Іншими словами, з погляду З. Фрейда агресія має біологічну (інстинктивну) природу і подолати її неможливо, окрім як частково регулювати соціальними нормами, додаючи їй більш менш нешкідливі форми. [37, с. 117].

Еволюційний підхід до розвитку людської агресивності спирається, в першу чергу, на теорію До. Лоренця, розроблену в результаті вивчення поведінки тварин. Погляди К. Лоренца достатньо близькі до поглядів З. Фрейда. Згідно концепції К. Лоренца агресія бере свій початок з природженого інстинкту боротьби за виживання. Цей інстинкт розвинувся в ході еволюції і виконує три важливі функції: 1) боротьба розсіює представників видів на широкому географічному просторі, 2) агресія допомагає поліпшити генетичний фонд вигляду за рахунок того, що залишають потомство тільки найбільш сильні і енергійні, 3) сильні тварини краще захищаються і забезпечують виживання свого потомства. [17, С. 92]. Проте, в застосуванні до людини, швидше потрібно констатувати негативну роль другого пункту. Енергія агресії генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Чим більше кількість агресивної енергії є в даний момент, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія «виплеснулася» зовні. Це так звана «психогідравлічна модель» агресії, створена на основі дослідження агресії тварин.

З позиції аналітичної психології До. Юнга, проблема агресії і агресивності представляється як психічна енергія, яка може виявлятися у формі сексуальності. Або ж можна сказати, що психічна енергія виявляється агресією, різноманітною і вектори, у тому числі і либидиозную. Агресивність як психічна енергія має своє коріння філогенезу і онтогенетичних, яке виявляється як в особистому, так і колективному несвідомому. Проте, з позиції індивідуальної психології А. Адлера головне джерело поведінки агресії лежить в могутньому прагненні до досягнення переваги і досконалості, яка розвивається у людини у відповідь на свою непристосованість в природі як біологічної істоти і неповноцінності окремих своїх органів. [33, с. 84].

Одним з підходів до розуміння суті людської агресивності є антропоэкологический підхід. Агресія і агресивність, зло і насильство, війна і руйнування і так далі і тому подібне всіма дослідниками людини безперечно відносяться до негативних, аномальних, не бажаних явищ. Проте вже багато тисяч років ці явища зберігаються на всіх етапах природного відбору і, так званою, геннокультурной еволюції виду Homo Sapiens. Природно припустити, що агресивність і агресивна поведінка, виниклі на певних етапах еволюції, мають еволюційний сенс.

Одна з точок зору в сучасній психології розглядає агресивність як відносно стійку межу особи. Рівень агресивності, будучи біологічно детермінованим, в людському середовищі піддається певним видозмінам і визначається як ступенем соціалізації, так і етнокультуральними нормами, вимогами, установками.

Агресивність людини виявляється як в тваринно-біологічній формі на рівні індивіда (вбивства) або колективу (конфлікти, війни), так і в социализированной формі, виявляючись в соціально-психологічних і інших взаєминах людей (утиски, тиск, обмеження, погрози, зневага і так далі).

Хекхаузен Х. показав, що агресія знаходиться під безумовним контролем соціальних норм і функцій. Культура формує і задає норму, яка визначає тип і частоту агресивних форм поведінки. Цей факт підтверджується спостереженнями за дітьми, які до віку 10 - 11 років, фактично, залишаються «поза культурою» і проявляють однакові форми і частоту агресивної поведінки. Будь-яка культура декларує і санкціонує свої специфічні норми і критерії, тим самим, зумовлюючи, що можна вирішувати, що забороняти і що заохочувати. [9, С. 83].

У побутовому, буденному розумінні слово «агресія» означає дію, направлену на порушення фізичної і психічної цілісності людини (або групи людей), що веде до знищення; як спричинення матеріального збитку. Як видно з такого розуміння, основним змістом його є антисоціальний відтінок. Формою агресивні дії можуть бути самими різними. Це і дитячі витівки і ігри, це і підліткові бійки і конфлікти; сюди ж відносяться зіткнення у дорослих - війни, вбивства, образи, насильства і згвалтування, тероризм і апартеїд. Мотиваційно-психологічний аналіз форм діяльності людини, у тому числі і агресивного, показує, що вони відмінні по генезу, але завжди обумовлені тією або іншою ситуацією, маючи з нею складний мотиваційно-причинний зв'язок. Як підкреслює Хекхаузен Х. «коли мова йде про агресивних діях, з'ясування умов їх здійснення є особливо складним завданням». Проявляючи агресію, чоловік, як правило, не просто реагує на яку-небудь обставину середовища і ситуації, але виявляється включеним в складну передісторію розвитку подій, що примушує його оцінити наміри інших людей і наслідки власних вчинків.

Поняття aggredi (агресивний) походить від слова adgradi, яке в буквальному розумінні означає gradus - крок, ad - на, тобто виходить щось подібне до «рухатися на», «наступати». У первинному сенсі бути агресивним означало щось ніби «рухатися у напрямі мети без зволікання, без страху і сумніву». [12, С. 308].

У сучасній психології поняття «Агресивність людини» має декілька значень. Розрізняють агресію як наслідок фрустрації; інструментальну агресію - спосіб досягнення значущої мети; ситуативну агресію - людина, що кинулася захищати дівчину від хуліганів, іноді вимушена діяти агресивно; агресивність як властивість особи, схильність людини здійснювати акти фізичної або вербальної агресії, направленої проти інших людей. Сфера дії моральної оцінки не розповсюджується на так званих зовні моральні дії. Агресивність розуміється як риса вдачі, як одна з найважливіших характеристик дій і вчинків, які визначають і встановлюють взаємини між людьми; а також як дія індивідуума, особи.

З. Фрейд виділяв наступні види агресивності: імпульсна жорстокість, садизм, деструктивність. Імпульсна жорстокість виникає незалежно від сексуальності і базується на інстинктах самозбереження. Їх мета - усвідомлювати реальні небезпеки і захищатися від їх намірів. Така агресивність направлена на захист того, що необхідне для виживання або захист від загрози життєво важливим інтересам. У своєму уявленні про садизм Фрейд убачав єдину форму деструктивності, для якої вожделенны акти руйнування, примушення, муки. [9, С. 65].

У одній з перших монографій, що зачіпають проблеми агресії, «Фрустрація і агресія» під авторством Дж. Долларда і співавторів, агресія визначається як «акт, цільовою реакцією якого є нанесення шкоди організму». Це визначення виявилося таким, що визначає для багатьох подальших досліджень. Багато авторів розглядають агресію як реакцію ворожості на створену іншим фрустрацію, незалежно від того, наскільки ця фрустрація має ворожі наміри.

Більшість авторів, як відзначають Берон Р. і Річардсон Д., визнає сьогодні наступне визначення агресії: це будь-яка форма поведінки, націлена на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, не охочій подібного звернення. Агресивність розглядається авторами як модель поведінки, а не як емоція, мотив або установка. [9, С. 91].

Автори розглядають агресивність як людський прояв, з одного боку, і як форму соціальної поведінки, з іншою; і критерій «наміру» розглядають як обов'язковий для визначення агресії, що виключає будь-яку випадкову дію, що супроводжується пошкодженням. З іншого боку, сюди не підпадають дії хірургів, травматологів, стоматологів, педагогів і батьків, що карають дітей в дисциплінарних цілях. Їх визначення терміну агресія припускає дії, за допомогою яких агресор навмисно заподіює збиток своїй жертві. Агресія має місце, якщо результатом дій є які-небудь негативні наслідки.

Для опису агресії Басс запропонував концептуальну рамку, що включає три шкали: фізична - вербальна, активна - пасивна, пряма - непряма. Він визнає агресивними лише ті дії, які заподіюють шкоду живим істотам; а також ті дії, коли реципієнт або жертва прагне уникнути подібного звернення. Такий підхід, подібні «умови» виключають фактично садомазохізм, деякі форми деструктивної поведінки. То ж відноситься і до суїциду.

Берон Р. і Річардсон Д. виділяють наступні види агресії: ворожа агресія, яка має на меті спричинення жертві страждань, і інструментальна агресія, коли напад на інших не має на меті спричинення шкоди. Зілман замість цих термінів вважає за краще говорити про агресію «обумовленою подразником» (дії, направлені на усунення неприємної ситуації) і «обумовленою спонукою» (дії, що робляться з метою досягнення різних зовнішніх вигод). Хекхаузен Х. розрізняє реактивну і спонтанну агресію. Деякими авторами агресивність розглядається в трьох вимірюваннях: агресивність як нормальна реакція, агресивність як функціональна реакція і агресивність як реакція насильства. [45, С. 67].

Всі перераховані вище дослідники підкреслюють ситуаційну обумовленість агресивної поведінки. Погоджуючись з ними, не слід випускати з уваги роль індивідуальних чинників і особливостей, які формують відмінності в проявах агресії в одних і тих же умовах.

Е. Фромм виділяє п'ять основних типів людської агресії: доброякісну, злоякісну, інструментальну, псевдо-агресію (ненавмисна, ігрова, самоствердження), оборонну (напад, втеча, опір, конформізм). Він розрізняє агресію біологічно адаптативну, сприяючу підтримці життя, доброякісну, і злоякісну агресію, не пов'язану із збереженням життя. Біологічно адаптативна агресивність - це реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда; вона закладена у філогенезі і властива як тваринам, так і людям. Вона носить вибуховий характер і виникає спонтанно як реакція на загрозу; а наслідок її - усунення або самої загрози, або її причини. Біологічно не адаптативна агресія - це злоякісна агресивність, тобто деструктивність і жорстокість. Вона не є захистом від нападу або загрози; вона закладена у філогенезі і є специфічно людським феноменом; вона приносить біологічну шкоду і соціальне руйнування. Головні її прояви - жорстоке катування або вбивство - не мають ніякого іншій меті, окрім отримання задоволення, причому вони шкідливі і жертві і агресорові. У основі її лежить якийсь людський потенціал, що йде корінням в умови самого існування людини.

Дія, в результаті якої може бути завданий збитку, але яким не передували злі наміри, Е. Фромм відносить до псевдо-агресії. Він розрізняє наступні підвиди псевдо-агресії: ненавмисна псевдо-агресія (як приклад він розглядає випадковий постріл з пораненням людини); ігрова псевдо-агресія (виявляється в учбових тренінгах на майстерність, спритність, швидкість реакцій); псевдо-агресія як самоствердження. Концепція псевдо-агресії як самоствердження знаходить підтвердження в спостереженнях за зв'язком між дією чоловічих статевих гормонів і агресивною поведінкою. Сексуальна здатність чоловіків має велике значення для продовження життя роду. Тому і природа спорядила самця особливо високим потенціалом агресивності. Як відомо, гормони викликають агресивність [48].

За ситуації, коли виникає загроза життю, здоров'ю, свободі або власності виявляється так звана оборонна агресія. Вивчення літератури з проблеми агресивності людини і тварин, приводить до однозначного виводу, що агресивна поведінка є захисною реакцією на будь-яку загрозу життю - як загрозу самому життю, так і загрозу потребам в їжі, сексі і так далі По Ч. Дарвіну це філогенетично закладена агресія, що зустрічається у людей і тварин, є не що інше, як пристосовна захисна реакція.

Аналізуючи деструктивність, як прояв злоякісної агресії, Е. Фромм виділяє дві форми - спонтанна агресивність і агресивність, пов'язана із структурою особи. Причиною породження спонтанної агресивності (деструктивності) є екстремальні умови - війни, релігійні і політичні конфлікти, потреба і відчуття знедоленості, а також - суб'єктивні причини, такі як груповий нарцисизм на національному і релігійному грунті.

Агресивність, пов'язана із структурою особи, властива їй (особи) завжди і виявляється у всіх формах його життєдіяльності.

Конкретним проявом соціальної агресивності є вбивства - це комплексне віддзеркалення людської агресії з мультіфакторною біологічною і соціокультурною обумовленістю. Самогубство також є формою прояву агресії.

Агресія має і свою сублімовану форму прояву, позитивну, творчу і конструктивну форму - любов. В першу чергу, любов породжує протилежні агресії відчуття і відношення.


1.2 Основні теорії агресивності


Поняття «агресія» використовується в різних значеннях. Згідно з теорією інстинктів і потягів (В. Мак-Дугалл, 3. Фройд, К. Лоренц) агресія - природна внутрішня властивість людини; форма поведінки, яка визначається вродженими інстинктами й потягами. У зв'язку з цим агресивна енергія періодично накопичується у індивіда й потребує виходу або трансформації. 3. Фрейд у межах психоаналітичного підходу поряд із інстинктом життя (Ерос) виявив другий інстинкт - інстинкт смерті (Танатос). Отож, щоб уникнути саморуйнації, людина повинна позбутися деструктивної енергії, пов'язаної з цим, другим, інстинктом. На думку 3. Фрейда, агресивна поведінка спрямовує в певне річище деструктивну енергію, знижуючи таким чином напруження. К. Лоренц, на відміну від Фрейда, розглядав агресію не як саморуйнівну поведінку, а як адаптивну. Агресії приписується роль функції, яка обслуговує вид. Вона, за К. Лоренцом, з'явившись у результаті природного добору, збільшує шанси виживання і збереження роду. Зрештою, і Фрейд, і Лоренц одностайні в тому, шо агресивна енергія має інстинктивну природу й що агресія неминуча. Щоправда, теорія агресії як інстинкту в наш час вважається застарілим історичним явищем.

Фрустраційні теорії агресії (Д. Доллард, Л. Берковіц та ін.) розглядають агресію як наслідок фрустрації, тобто перешкоди, що виникає на шляху цілеспрямованої дії людини або досягнення індивідом цільового стану. Л. Берковіц, відповідаючи на запитання про причини агресії, між поняттями фрустрації і агресії ставить проміжне - поняття відповідних умов середовища (або сигналів), що викликають агресію. Отже, фрустрація не завжди й не відразу призводить до агресії, вона пробуджує в людини стан емоційної активації, а саме гнів, який готує підґрунтя для агресивної поведінки. Водночас ця поведінка можлива тільки тоді, коли в ситуації будуть наявні сигнальні стимули, котрі мають агресивне забарвлення. Таким чином, акт агресії має два джерела: гнів, що виник у індивіда, та сигнали. Л. Берковіц разом з колегами провів цілу низку експериментів, один з яких отримав назву ефекту зброї. Йдеться про те, що в результаті життєвого досвіду окремі об'єкти (сигнали агресії) асоціюються в людини з агресією. Таким об'єктом може слугувати зброя, яка не лише провокує агресію, а й створює психологічну дистанцію між жертвою та агресором. Можна сформулювати такі основні висновки експериментальних досліджень у рамках фрустраційної теорії агресії:

агресія є важливою, але не єдиною відповіддю індивіда на фрустрацію; такі чинники, як культура, звичаї, виховання, регулюють агресивну поведінку; агресивна енергія не виробляється автоматично, шляхом внутрішнього процесу, а є наслідком певної події, якоїсь невдачі; покарання і агресія - взаємопов'язані елементи: покарання в одних випадках може посилити, а в інших послабити чи взагалі не вплинути на прояв агресії.

Згідно з теорією соціального научіння (А. Бандура та ін.), агресія, подібно до інших форм поведінки, набувається в результаті індивідуального досвіду взаємодії. А. Бандура вважає, що ми навчаємося агресії не лише тому, що це може бути корисним, а й переймаємо її як модель поведінки, спостерігаючи за іншими людьми. Тобто зрозуміти й дослідити агресію можна, якщо підійти до неї не з погляду фрустраційних умов і покарань, а з погляду заохочувальних її наслідків. Отже, сутність теорії соціального научіння стосовно агресії полягає в тому, що людина засвоює агресивну манеру поведінки так само, як і більшість соціальних навичок, спостерігаючи за діями оточення, імітуючи ці дії, зауважуючи наслідки цих дій, під впливом винагород і покарань. Агресивній поведінці можна навчитися шляхом інструментального обумовлювання й моделювання, перебуваючи під впливом випадкового оточення.

У своїх дослідженнях А. Бандура разом з колегами припустив, що першим кроком до засвоєння нової форми агресивної поведінки є процес моделювання, тобто людина, спостерігаючи за поведінкою інших людей, засвоює її. Відомий його експеримент з моделювання, під час якого діти, переглядаючи фільм, спостерігали поведінку дорослого щодо певних іграшок: агресивну і неагресивну. При цьому кожна модель поведінки мала два різних варіанти наслідків: покарання і винагородження. Отже, різні групи дітей спостерігали одну з чотирьох моделей поведінки дорослого: агресію, яка винагороджувалася; агресію, котру карали; неагресивну поведінку, яка винагороджувалася; неагресивну поведінку, котра каралася. Отримано такі результати: діти, котрі спостерігали за агресивною моделлю, були у своїх вчинках агресивніші, ніж їхні однолітки, які переглянули фільм із протилежною моделлю поведінки дорослого;

діти, котрі спостерігали за агресією, що винагороджувалася, проявляли її частіше, ніж ті діти, які спостерігали за покараною агресією; покарана агресія дорослого відтворювалася дітьми в іграх з подібними іграшками.

Важливим у цих спостереженнях є те, що вони мають наукову, соціальну й педагогічну цінність, адже дають змогу побачити підвалини соціальної агресії; намітити як шляхи її профілактики, так і формування неагресивної моделі поведінки.

У контексті розгляду трьох підходів (теорій) до проблеми агресії у міжособистісній взаємодії важливою є проблема чинників, котрі провокують вияв соціальної агресії. Передусім цікавим є питання, чи призводить демонстрування насилля на телеекрані до агресивної поведінки. Так, польові й лабораторні дослідження показали, що в більшості випадків спостерігається короткочасний вплив насилля в засобах масової інформації на схильність до агресії. У ході інших лонґітюдних досліджень дійшли висновку, про наявність взаємозв'язку між переглядом телепередач, які демонструють агресивні дії і сцени насилля, і агресивною поведінкою. Зокрема, тестування індивідів у віці восьми, а потім 18 років виявило, що відносно висока агресивність у вісімнадцятирічних співвідносилася з частими переглядами фільмів із сценами насилля у віці 8 років. Ці дані наводять на роздуми про авторитетну для дітей і дорослих соціальну модель поведінки, яку несе телебачення. Сцени насилля, за якими ми спостерігаємо з телевізійних екранів, можуть слугувати моделлю власної поведінки навіть тоді, коли за агресивну поведінку карають. Однак найнебезпечнішим прийомом, з погляду виховання, є агресія, яка винагороджується. Серед інших чинників, що провокують прояв агресивної поведінки, називають такі: норма відплати (вендети, кровні війни та ін., тобто у відповідній культурі агресія, ворожість стосовно іншого може бути нормою), ефект зброї (якщо людина має зброю, то вона шукатиме можливість її застосувати, адже наявність зброї збільшує схильність індивіда до агресивної дії), страх покарання (небезпека бути спійманим і покараним у цілому знижує агресивність, натомість на рецидивістів загроза покарання належним чином не впливає), самоствердження (за допомогою агресивних вчинків, приниження іншої людини).

Розгляд чинників наводить на роздуми про те, як можна звести агресію до мінімуму. Є чимало рекомендацій з цього приводу. Зокрема, вважається, що мовчки стримувати свою агресію так само неефективно, як і зривати свій гнів на оточенні. Відомі неагресивні способи виявити власні почуття й повідомити інших, як їхня поведінка вплинула на вас: перебудування «ти-висловлювання» на «я-висловлювання», тобто подається почуття таким чином, що іншій людині стає легше відреагувати на нього позитивно, схвально чи принаймні нейтрально. А. Маслоу пропонував такі джерела боротьби зі злом: рух до зрілості (самоактуалізація) і правильно організовані соціальні інституції. З позицій теорії соціального научіння, необхідно заохочувати в дітях кооперативність і неагре-сивну поведінку, зміцнювати її, адже в експериментах було показано, що діти ставали менш агресивними, коли їхню агресивну поведінку ігнорували, а неагресивні дії підтримували.


1.3 Умови формування агресивної поведінки особистості


Ми виходимо з гіпотези, що агресивність людини і його схильність до агресивної поведінки суттєво детермінуються особливостями його індивідуального розвитку. У появі агресивної поведінки беруть участь багато факторів, у тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні й соціальні умови. Наприклад, потенціювати агресивність цілком можуть такі зовнішні обставини, як шум, жара, тіснота, екологічні проблеми тощо. Але вирішальну роль у формуванні агресивної поведінки особистості, на думку більшості дослідників даного питання, відіграє її безпосереднє соціальне оточення. Розглянемо деякі, на наш погляд фактори, що ведуть, викликають або підтримують агресивну поведінку особистості.

Характер агресивної поведінки багато в чому визначається віковими особливостями людини. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку й висуває певні вимоги до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Так, у самому ранньому віці діти, як видомо, демонструють агресію: якщо часто, голосно й вимогливо плачуть; якщо в них відсутня посмішка; якщо вони не вступають у контакт. Психоаналітичні дослідження свідчать про величезну кількість гніву, переживаному дітьми, особливо в ситуаціях, коли їх потреби недостатньо враховуються. Також добре відомий той факт, що маленькі діти, бажаючи зберегти материнську любов, схильні проявляти жорстокість стосовно немовлят (братові або сестрі)[48].

Адаптуючись до вимог дитячого садка, малята можуть обзиватися, щипатися, плюватися, битися, кусатися й навіть поглинати неїстівне. Причому ці дії відбуваються, що називається, «не перебираючи» - імпульсивно, неусвідомлено й відкрите. Пасивним проявом агресії в цьому віці вважається негативізм, упертість, відмови (говорити, їсти), кусання нігтів (губ). Слід помітити, що поведінка дитини дошкільного віку суттєво залежить від емоційного клімату в родині, а дитяча група, у свою чергу, стає дзеркальним відбиттям внутрішнього стану вихователя. Якщо ті або інші проявляють агресію, діти з великою ймовірністю будуть її відтворювати.

У цілому дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності. Якщо дитина почуває себе незахищеною (наприклад, коли її потреби в безпеці й любові не одержують задоволення), у її душі народжуються численні страхи.

У молодшому шкільному віці агресія частіше проявляється стосовно більш слабших («обраній жертві») учням у формі глузувань, тиску, лайок, бійок. Прояв агресивної поведінки школярів один до одного в ряді випадків є серйозною проблемою. Різка негативна реакція вчителів і батьків на подібну поведінку найчастіше не тільки не зменшує агресивність дітей, але, навпаки, підсилює її, оскільки є непрямим доказом сили й незалежності останніх. Проте, саме вчитель, його авторитет і вміння відкрито виражати своє відношення до агресивної поведінки спонукує дітей вибирати більш соціально схвалювані форми поведінки.

Специфічною особливістю агресивної поведінки в підлітковому віці є залежність від групи однолітків на тлі авторитету дорослих. У даному віці бути агресивним часто означає «бути сильним». Будь-яка підліткова група має свої ритуали й міфи, підтримувані лідером. Наприклад, широко поширені ритуали присвяти в члени групи (або випробування новачків). Ритуали підсилюють почуття приналежності до групи й дають підліткам відчуття безпеки, а міфи стають ідейною основою її життєдіяльності. Міфи широко використовуються групою для виправдання її внутрігрупової й зовнішньої агресії. Так, наприклад, будь-який прояв насильства стосовно «не членів групи» виправдовується завіреннями типу - «вони зрадники... ми повинні захищати своїх... ми повинні змусити всіх поважати нас». Насильство, «одухотворене» груповим міфом, переживається підлітками як твердження своєї сили, як героїзм і відданість групі. У той же час в окремих випадках ініціаторами агресивної поведінки можуть бути окремі підлітки-аутсайдери, дезадаптировані в силу різних причин спроби, що й уживають, самоствердитися за допомогою агресії.

Таким чином, агресивна поведінка достатня звичайне явище для дитячого й підліткового віку. Більше того, у процесі соціалізації особистості агресивна поведінка виконує ряд важливих функцій. У нормі воно звільняє від страху, допомагає відстоювати свої інтереси, захищає від зовнішньої погрози, сприяє адаптації. У зв'язку із цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивну й деструктивно-дезадаптивну [4].

У дорослих людей прояви агресивної поведінки більш різноманітні, оскільки визначаються переважно їхніми індивідуальними особливостями. У якості індивідуально-особистісних характеристик, що потенціюють агресивну поведінку, звичайно розглядають такі риси, як острах суспільного несхвалення, дратівливість, підозрілість, забобони (наприклад, національні), а також схильність випробовувати почуття сорому замість провини.

Можна говорити про особливу категорію людей - екстремістів, що проявляють агресію або часто, або в крайніх формах. Екстремісти, у свою чергу, чітко підрозділяються на дві групи: із зниженим і підвищеним самоконтролем. Перші в силу слабко розвинених стримуючих механізмів схильні до постійного прояву агресії, другі - здатні довгостроково втримуватися навіть від сильних провокацій, але проявляти крайні форми агресії ( аж до брутальних), коли внутрішні ресурси вже висихають.

Іншою особливістю, що впливає на агресивну поведінку особистості, є її здатність переносити фрустрацію. Як відомо, під фрустрацією розуміють стан, викликане перешкодою на шляху задоволення потреби або досягнення мети. Деякі автори розглядають фрустрацію як одну із провідних причин агресивної поведінки. У цілому фрустрація - досить розповсюджене явище, і люди суттєво різняться по здатності справлятися з нею. Якщо ж агресивна поведінка успішна сприяє усуненню фрустрації, то вона з великою ймовірністю підсилюється відповідно до законів научіння. До того ж проблеми можуть виникати в тому випадку, якщо людина має підвищену чутливість до фрустрації, а також, якщо в нього не вироблені соціально прийнятні способи подолання фрустрації.

Якщо оцінювати вплив іншого - полового (гендерного) фактора, - то чоловіки (хлопчики) демонструють більш високі рівні прямої і фізичної агресії, а жінки (дівчинки) - непрямої й вербальної. У цілому чоловічій статі приписується більша схильність до фізичного насильства, у той час як жінки частіше й успішніше прибігають до його психологічного варіанта.

При всій важливості вікового, гендерного й індивідуального факторів, що має значення у формуванні агресивної поведінки, на думку більшості дослідників, мають соціальні умови розвитку особистості.

Одним з найбільше дискутируємих питань можна вважати вплив засобів масової інформації на агресивну поведінку особистості. Прихильники негативного впливу ЗМІ виходять із того факту, що люди вчаться поводитися агресивно, насамперед спостерігаючи за чужою агресією. М. Хьюсманн із групою дослідників відслідковували кореляцію між переглядом телепередач і агресивністю протягом 20 років [4, с. 115]. Вони виявили, що вага зроблених злочинів у віці 30 років відповідає перевагам у телепередачах у віці 8 років. Механізм формування агресивної поведінки за допомогою телебачення може виглядати в такий спосіб: надмірне захоплення телепередачами - агресивні фантазії - ототожнення себе з персонажем - засвоєння агресивного способу вирішення проблем і впливу на 4 людей - повторення агресивних дій - використання агресії для дозволу проблем у міжособистісних відносинах - підкріплення - агресивні звички - нерозвинені соціальні й навчальні вміння - фрустрація - надмірний перегляд телепередачі тощо.

Формування агресивної поведінки через спостереження можливо при виконанні декількох умов. По-перше, побачене повинне виглядати реально й захоплювати. По-друге, побачене повинне сприйматися саме як агресія. По-третє, агресія переймає, коли глядач ототожнює себе з агресором, а потенційний об'єкт агресії для конкретної особистості асоціюється з жертвою агресії у фільмі. Наступною принциповою умовою научіння є те, що в результаті агресії герой досягає мети або одержує задоволення, вагоме для глядача.

У цілому перегляд агресивних сцен, очевидно, не виявляє передбачуваного прямого негативного впливу на більшість дорослих людей, оскільки саме сприйняття визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов. Реакції людей на сцени насильства можуть бути всілякими: відраза, неприйняття, віртуалізація (сприйняття зображуваних подій як нереальних), тільки в деяких випадках - замилування або прагнення наслідувати. Проте, негативний вплив ЗМІ на розвиток дітей і підлітків викликає слушні побоювання й вимагає спеціального вивчення. У той час як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не цілком зрозумілим, родина в цей час залишається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки. Добре відомо, що агресія проявляється не тільки до ворогів, незнайомих людей або конкурентів. Психологічне або фізичне насильство аж ніяк не рідкість для багатьох родин. Форми прояву агресії в родині різноманітні. Це можуть бути пряме фізичне або сексуальне насильство, холодність, образи, негативні оцінки, придушення особистості, емоційне неприйняття дитину. Члени родини можуть демонструвати агресивна поведінка самі або можуть підкріплювати небажані дії дитини, наприклад виражаючи гордість його перемогою в бійці.

1.4 Аналіз статистики неправомірної агресії працівників ОВС


Протизаконне фізичне та психічне насильство у діяльності міліції - явище латентне, тобто приховане. Воно приховане від безпосереднього спостереження науковцями, від статистичного обліку, від поглядів неупереджених свідків, а отже - і від виваженої оцінки, яка базується на достовірній інформації, з боку держави та громадськості. Саме тому ледь не єдиний спосіб пізнати латентне соціальне явище - це різнобічне наукове дослідження.

Аналіз сутності агресії, особливостей агресивних проявів залежно від ситуаційних та індивідуально-особистісних детермінант дає можливість зрозуміти психологічні особливості агресивної поведінки особистості, сприяє прогнозуванню проявів агресії у конфліктних обставинах, а також розробці ефективних засобів попередження неправомірної агресії особистості. Неправомірна агресія працівників ОВС призводить до перевищення влади або посадових повноважень. Так, у 1999 році стосовно працівників ОВС порушено 207 кримінальних справ, у 2000 році - 217. З урахуванням залишку минулих років, у провадженні органів прокуратури та судів (станом на 10.06.2001 р.) знаходилося 468 кримінальних справ відносно 491 працівника ОВС, з яких 448 - заарештовано. У тому числі за перевищення влади - 171 кримінальна справа відносно 196 осіб, зловживання владою - 71/70 (перша цифра - 1999 р., друга - 2000 р.), хабарництво - 50/64, вбивство - 12/12, нанесення тілесних ушкоджень - 12/16, хуліганство - 8/8, грабіж - 5/8 і т.д.

Досвід європейських країн, які не прийняли ані американської, ні британської моделі розвитку поліції, свідчить на те, що основною проблемою в роботі поліції є не тільки агресивне виконання обов»язків, але й її автономність та зловживання владними повноваженнями з боку поліцейського персоналу. У Нідерландах, наприклад, є непоодинокими випадки, коли комісари поліції чинять активний опір реалізації адміністративних та політичних рішень стосовно правоохоронних органів, порушуючи усі встановлені правила субординації. Секретар нідерландского міністерства юстиції так охарактеризував цю проблему: «Поліція більш не слухає владу. Вона стала незалежною». Британці, спрямувавши основні зусилля на реорганізацію поліцейських сил, намагаються надати діяльності поліції не стільки карального, скільки превентивно-сервісного характеру, поклавши задачу боротьби із злочинністю на суспільство в цілому, а не лише на поліцію. В останній час суттєво підвищився рівень громадського контролю за діями поліції. Нова стратегія боротьби із злочинністю, викладена в «Акті про злочинність та безпорядки» 1998 р., не розглядає більше поліцію як центральну організацію, що має монополію та автономію у сфері охорони правопорядку. Розширені повноваження муніципалітетів дозволяють тепер в кожному окремому випадку звертатися за допомогою у підтриманні правопорядку до інших організацій, якщо останні можуть запропонувати більш вигідні правоохоронні послуги, аніж державна поліція.

Розглянуті положення не тільки дають змогу порівняти наведені показники з їх аналогами української правоохоронної статистики, але й дозволяють наблизитися до усвідомлення того, що при обранні тієї чи іншої концептуальної моделі правоохоронних органів у діяльності української міліції завжди буде актуальною як проблема визначення детермінант правопорушень з боку особового складу, так й проблема їх превенції [2].

Історичний аналіз розвитку наукових і колективних уявлень про санкціоноване і нелегітимне насильство дає підстави стверджувати наступне:

. Насильство є соціальним явищем на відміну від біологічно-природних явищ - агресії, войовничості, плотолюбності. Насильство є одним із способів, що забезпечує панування, владу однієї людини над іншою, однієї соціальної групи над іншою, однієї нації над іншою.

. На всіх етапах розвитку цивілізації точилися затяті світоглядні, ідеологічні, політичні й правові дискусії про природу соціального насильства і його місце в суспільному житті. Можна сказати, що починаючи з часів грецьких міст-держав до другої половини ХVІІІ століття у Західній Європі ідеологічно обґрунтовувалося і відбувалося поширення легітимного права держави на застосування насильства і особливо такого його виду, як катування. Дії держави стосовно своїх підлеглих можуть бути більш гуманними або антигуманними, але, якщо вони базуються на соціальних нормах, які визнаються суспільством, вони є легітимними, тобто правовими.

. Протягом кінця ХVІІІ ст. і до кінця ХХ ст. спостерігається теоретичне обґрунтування і законодавче обмеження можливостей держави у сфері застосування примусу і насильства. Обумовлюються право державних установ щодо обмеження прав людини і особливо його прав на життя, гідність, гуманне поводження тощо. Діяльність сучасної держави щодо застосування насильства, примусу досить ретельно обґрунтовано у міжнародних деклараціях, пактах, а також у національних законодавствах.

. Насильство, його спрямованість, масштаби безпосередньо повязані з духовними основами політики, яку сповідають державні установи. Особливо загрозливою є ситуація, коли керівники держави у сфері політики дотримуються не принципу визнання плюралізму, особливих індивідуальних і групових інтересів, різних концепцій колективної волі, свободи відстоювання своїх інтересів і переконань, а тримаються орієнтації, яка відкидає законність приватних інтересів і відмінностей у розумінні загального блага, і робить наголос на тотальній перебудові суспільства політичними засобами. Так, бажання більшовиків та їх послідовників впровадити у життя трансцендентні ідеї шляхом використання політичного насильства, відмова від права і правосуддя призвели не до настання «царства свободи, рівності й братерства», а руйнації духовності суспільства, реанімації феодальних (колгоспи і радгоспи) і рабовласницьких відносин (ГУЛАГ, «хіміки», залізничні, будівельні батальйони тощо), до загибелі мільйонів ні у чому не винних людей.

. Протягом ХVІІІ-ХХ ст.ст. приймається низка національних законодавств і міжнародних пактів щодо основних прав і свобод, спрямованих на звуження сфери легітимних насильницьких дій з боку державних установ та їх службовців стосовно особистості. Але реальні факти, статистичні дані й соціологічні дослідження дають підстави припустити, що законодавчий тиск на звуження сфери легітимного насильства ще не гарантує, що відповідно знижується питома вага нелегітимного, латентного насильства відносно особистості з боку державних установ і, зокрема, правоохоронних органів.

. Практика діяльності правоохоронних органів дає чимало прикладів використання латентних форм насильства, у тому числі катувань, з боку їх працівників стосовно затриманих або увязнених. У звязку з цим виникає потреба в ідентифікації, класифікації, діагностиці видів протиправного насильства. За ознаками обєкта, мети, мотивів, форми вини протизаконне насильство можна кваліфікувати за такими видами: вбивство; порушення закону про недоторканність людини; незаконне затримання і арешт; незаконний привід у міліцію й обшук; створення нелюдяних (антигуманних) умов у приміщеннях для затриманих і увязнених; жорстоке поводження із затриманими; застосування тортур або зґвалтування. Названі види протизаконного насильства можна аналізувати за ознаками суспільної небезпеки, заподіяної шкоди.

. Кожен із названих вище видів протизаконного насильства слід вивчати за специфічними ознаками, що дозволить більш професійно проводити профілактичну роботу в підрозділах міліції.

Огляд діяльності поліції деяких розвинених країн щодо поширеності та характеру жорстокого поводження з громадянами дозволив дійти наступних висновків.

. Проблема насильства у діяльності правоохоронних структур має універсальний характер, незалежно від національної приналежності поліцейських та ступеня економічного розвитку тієї чи іншої країни. Зловживання силою з боку поліцейських та грубе, агресивне виконання ними службових функцій є значно поширеним міжнародним феноменом, що тісно повязаний із кримінальною та корупційною діяльністю у поліції.

. У поліцейських підрозділах США спостерігається максимально широкий спектр агресивно-насильницьких правопорушень щодо пересічних громадян - це факти грубості, свавілля, перевищення владних повноважень, зґвалтування та катування затриманих. Не менш актуальною проблемою для американської поліції є поширеність у родинах поліцейських фактів домашнього насильства.

Досвід європейських країн свідчить, що навіть після низки прогресивних реформ у діяльності сучасної поліції найболючішими проблемами є зловживання владними повноваженнями та прагнення до поширення відомчої автономії.

З жорстоким поводженням та катуванням під час слідства, за оцінкою омбудсмана Російської Федерації та працівників суду, стикаються від 50 до 80 відсотків усіх підозрюваних громадян. Практично кожен четвертий засуджений з числа колишніх працівників ОВС РФ вказує на факти фізичної розправи, насильства, незаконного застосування спецзасобів, катування та жорстокості з боку працівників міліції.

. За порівняльними даними США та Великобританії, поширеність випадків агресивного та жорстокого поводження з громадянами складає приблизно 30-34% від загальної кількості поліцейських правопорушень. Питома вага злочинів серед працівників поліції дорівнює близько 2 злочинів на 1 тис. особового складу у Великобританії та 4,8 злочину на 1 тис. поліцейських у США.

. Ціна поліцейської агресивної злочинності для суспільства проявляється досить наочно - щорічно 14 обстежених Human Rights Watch муніципалітетів США сплачують потерпілим громадянам компенсаційну суму у 63,5 млн. доларів США. Громадяни будь-якої країни, таким чином, фактично двічі сплачують за утримання поліції: коли їх податки йдуть на зарплату поліцейських та коли ці ж податки витрачаються для сплати компенсацій жертвам поліцейського свавілля.

. Факти жорстокого поводження поліції з громадянами мають високу латентність, рівень якої сягає 80%. Причинами цього виступають обєктивні умови оперативно-розшукової діяльності поліції - відсутність свідків, протиправні дії затриманого, можливість замаскувати незаконні дії щодо громадян під виглядом здійснення процесуальних дій затримання, обшуку та ін. Вміння поліцейських приховувати власні злочини, негативна корпоративність та корупція у підрозділах, небажання суду активно переслідувати кримінальні справи стосовно поліцейських, недостатній розвиток форм громадського контролю - усе це також сприяє латентності поліцейської злочинності у суспільстві.

Аналіз відомчої статистики МВС України і матеріалів службових розслідувань засвідчив:

. Найбільш віктимною з погляду застосування насильства і катувань є категорія затриманих за підозрою у вчиненні злочину (причому в період до 72 годин від моменту затримання). Вочевидь, це повязано зі статусом підозрюваного і можливістю приховати факти жорстокого поводження згодом. Наприклад, найчастіше людей доставляють у райвідділ без складання протоколу про затримання (ст.ст. 106, 115 КПК), і лише одержавши зізнання, дописують усі необхідні документи.

. Разом із кадровими змінами в ОВС України відбуваються і зміни в характері злочинів, вчинених працівниками ОВС. Можна констатувати, що протягом останнього десятиліття вони стали все частіше використовувати владні повноваження не за призначенням, а зловживати ними.

. Слід відзначити, що як би не рапортувало періодично керівництво МВС України, злочини і порушення дисципліни у лавах міліції усе ще мають досить велику поширеність. На жаль, цей стан додатково посилюється тією обставиною, що статистика МВС України далека від обєктивності, і може давати лише приблизну картину того, що відбувається насправді. Сьогодні існує ціла система своєрідного «очищення» даних, що призводить до значних перекручень даних про реальну картину справ. Додатковим доказом цього є різкі зміни багатьох показників при зміні керівництва МВС України. Крім того, особливо важливим є той факт, що випадки катувань не реєструються зовсім, або не кваліфікуються як такі.

Соціологічне опитування людей, які мали досвід затримання працівниками міліції і перебування у райвідділі, ІТТ або СІЗО, а також поглиблені інтервю з потерпілими від протизаконного насильства, довели:

. Існує висока вірогідність (суттєво більша за 50 відсотків) того, що особа, затримана співробітниками міліції за підозрою у скоєнні кримінального злочину, зазнає протизаконного насильства у різних формах на тих чи інших етапах кримінального процесу.

. За даними опитування безпосередньо у момент затримання психологічне насильство застосовується до абсолютної більшості осіб (84%). Дещо меншим є показник фізичного насильства, на загал 64% затриманих свідчать про ці факти. Більшість оперативних працівників не розрізняють чітко ситуації, де насильство може бути виправдане з огляду на обставини та загрози з боку злочинця, а де - ні. Фактично протизаконне психічне і фізичне насильство стає звичкою під час затримання.

Аналіз окремих випадків, репрезентованих якісними інтервю, доводить: міліція не володіє типізованими формами діяльності, які перебували б чітко у межах українських законів, не порушували б громадянські права і не принижували людської гідності. Формалізація діяльності, повязана з людьми, навіть якщо ті й підозрюються у вчиненні протиправних дій, є назрілим напрямком професіоналізації міліції.

У цій справі є два аспекти: (1) створення типів поведінки, адекватних ситуації та особистості підозрюваного, відпрацювання власне дій та лексики правоохоронців з урахуванням вимог закону і пріоритету прав людини; (2) навчання відповідним типам поведінки особового складу практичних підрозділів міліції.

. Практика українських правоохоронців є такою, що в більшості випадків існує значний часовий лаг поміж фізичним затриманням та юридичним визначенням цього акту. Саме тут виникає так звана «яма невизначеності», куди, образно кажучи, доволі часто потрапляють затримані, і де людина втрачає свій звичний статус, але не набуває нового, передбаченого КПК України. Цими обставинами вміло користуються недобросовісні оперативники й слідчі, які умисно створюють цю «яму», не реєструючи затриманого протягом кількох годин або й доби. Саме на цей період припадає левова частка неправомірних дій з боку працівників міліції: відбувається інтенсивна психічна й фізична обробка затриманих з використанням знарядь катування. Усупереч закону, у багатьох випадках реєстрація так і не відбувається, після зриву «оперативних планів» або за згодою затриманих платити данину, останніх відпускають додому. Отже, рішуча боротьба за дотримання «букви закону», ліквідація самої можливості існування «ями невизначеності», у тому числі складання протоколу безпосередньо під час затримання з врученням копій затриманому і прокурору, як того вимагає КПК України, реєстрація затриманого у відповідних журналах органів міліції - усе це є важливими засобами боротьби з протизаконним насильством у правоохоронних органах.

. Суттєво порушуються вимоги закону і в питаннях розміщення затриманих, яких надто часто допровадять не до ізоляторів тимчасового тримання, а до непередбачених для цього приміщень, де з порушенням процесуальних норм здійснюють допит. В абсолютній більшості випадків норма, згідно з якою затриманого треба помістити протягом трьох годин до ІТТ або СІЗО, порушується. За даним опитуванням - на прикладах респондентів, які затримувалися і перебували на досудовому слідстві, - встановлена норма виконувалася лише у 16% випадків. Але фактично така ж за обсягом частка респондентів свідчить, що їх тримали у підрозділах міліції понад три доби. Такі порушення створюють сприятливі умови для протизаконного насильства, оскільки особа не проходить медичного обстеження, їй не надаються передбачені законом права щодо власного захисту.

. Різні форми фізичного й психічного насильства широко застосовуються для «вибивання» зізнання слідчим апаратом. Більше половини опитаних вказують на те, що під час слідства їх били руками або ногами. 13% - вказали на застосування проти них тортур з використанням спецзасобів та особливих прийомів (надягання протигазів, поліетиленових пакутів, застосування електроструму тощо). Поряд з цим використовуються різні методи психічного насильства, серед яких найбільш небезпечним є позбавлення сну, що на собі зазнали 34% опитаних, яких було свого часу попередньо увязнено.

. Дослідження доводить, що вірогідність протизаконного застосування насильства корелюється з кількома чинниками. По-перше, важливу роль відіграє основний соціальний статус затриманого. Чим нижчим він є, на думку оперативників, тим вони почуваються вільнішими, отже, значно зростає вірогідність насильства. По-друге, є кілька психологічних типів оперативників і слідчих. На цій шкалі крайні позиції займають особи зі стійкими професійними деформаціями та особи із садистичними нахилами. Зазначені категорії сприймають побиття затриманих та знущання над ними як рутинну річ та невідємну рису власної професії або як засіб задоволення темних боків власної психіки. По-третє, негативну роль відіграють «спеціальні» обставини: чиєсь замовлення, мотиви помсти, тиск з боку начальства із вимогою за будь-яку ціну швидко розкрити злочин, вимагання хабара або примус платити данину.

Результати широкомасштабних соціологічних опитувань у пяти регіонах, які структурно репрезентують населення України, свідчать:

. Практика протизаконного насильства в діяльності української міліції є дуже поширеною, 7% опитаних випробували його на собі, причому 3,3% респондентів постраждали від протизаконного насильства протягом останнього року. За приблизними оцінками (у перерахунку до всього дорослого населення України) кількість потерпілих від протизаконного насильства з боку працівників міліції протягом останнього року може складати 1 млн. 241 тис. осіб. У найближчому оточенні кожного десятого опитаного є як мінімум одна людина, яка потерпіла від насильства.

. Соціальні уявлення різних груп населення адекватно відбивають картину значної поширеності цієї практики. 61% респондентів вважають практику тортур і протизаконного насильства поширеною або значно поширеною, 14% - не поширеною або дуже рідкою, чверть опитаних не змогли визначитися з чіткою відповіддю.

. Майже половина опитаних виправдовують застосування протизаконного насильства в деяких рідкісних випадках або стосовно певних груп чи категорій затриманих, але в жодній мірі не для поліпшення показників діяльності міліції. Друга половина опитаних вважають протизаконне насильство недопустимим у діяльності міліції.

. Протизаконне насильство не розглядається населенням серед головних вад у роботі міліції. Навіть тяганина та бюрократизм здається населенню більш значною вадою, ніж протизаконне насильство та тортури.

Вивчення громадської думки за допомогою якісних методів, зокрема, фокус-групові інтервю з «експертами», дозволили зробити ряд висновків стосовно особливостей формування ставлення суспільства до застосування міліцією протизаконного насильства та значення громадської думки для попередження цього явища:

. Соціальні уявлення про допустимість протизаконного насильства у діяльності міліції формуються в українському суспільстві під впливом двох чинників - побоювань як злочинності, так і самої міліції. При цьому населення не обманюється щодо нинішнього, далеко не благополучного стану справ у міліції та її низьких можливостей законними способами протистояти злочинності. Крім того, люди ясно усвідомлювали, що мало хто з представників влади, тих, хто може вплинути на міліцію, щиро зацікавлений у позитивних змінах у ній, а не просто в маскуванні вад і проблем, приховуванні зловживань владою й корупції, блокуванні обнародування правдивих громадських оцінок роботи міліції. Переважна більшість населення були переконані, що викорінити протизаконне насильство в діяльності міліції протягом найближчих років не вдасться. Напевно, саме тому населення мовчазно погодилося з такими протизаконними формами роботи міліції як з даністю, яку можна тільки приймати, виправдовуючи, або тихцем не приймати, але вплинути на неї жодним чином не можна.

. Побоювання злочинності з одного боку, відсутність можливості вплинути на діяльність міліції, усвідомлення свого безсилля і неможливості вирішити проблему протизаконного насильства - з другого, надмірна жорстокість самого суспільства, що переживає болючі для людей трансформації, з третього, - усе це створило ситуацію, коли половина населення допускає і виправдовує застосування міліцією протизаконного насильства у виняткових випадках і щодо деяких груп або категорій людей. При цьому для збереження психологічно комфортного стану люди намагаються не думати про ті безневинні жертви, які можуть постраждати, потрапивши у жорна розкриття і розслідування злочинів. Люди (особливо ті, у кого серед близьких немає тих, хто найчастіше стає жертвою протизаконного насильства з боку міліції) витісняють зі своєї свідомості думки про такі жертви боротьби зі злочинністю заради власної безпеки, культивуючи і підтримуючи у своїй свідомості ілюзії, міфи, чутки, що допомагають «не бачити» або виправдовувати страждання людей. Таким чином, при розумінні проблеми протизаконного насильства у діяльності міліції емоції та побоювання у значної частини населення домінують над раціональністю.

. За такої ситуації саме суспільство не протидіє процвітанню практики протизаконного насильства, не стримує її, а часом навіть створює благодатний ґрунт для її розвитку. Попри достатню сформованість соціальних уявлень про протизаконне насильство в діяльності міліції та часті обговорення цієї теми в міжособистісному спілкуванні, більш-менш послідовної громадської думки з цієї проблеми все-таки не існує. Громадська думка у її сучасному розумінні є діалогом субєктів, які складають громадянське суспільство, з носіями влади на предмет способів вирішення якоїсь суспільно значимої проблеми. Саме такої громадської думки стосовно протизаконного насильства поки що не існує в Україні, оскільки:

не сформований сильний, впливовий і здатний бути почутим субєкт такої суспільної думки;

люди не вірять у серйозні позитивні зміни в діяльності міліції;

проблема не усвідомлюється як суспільно значуща в першу чергу тому, що справжню суспільну значущість вона здобуває під час суспільних дискусій, спрямованих на пошук оптимальних і найбільш прийнятних способів вирішення цієї проблеми;

немає можливостей та інституціалізованих каналів діалогу громадськості з владою з приводу проблеми протизаконного насильства;

громадська думка не могла бути сприйнятою владою, зокрема, через нездоланний розрив між цінностями, способом життя і думками представників влади і звичайних громадян.

. Спільні соціальні уявлення, які створюються під час комунікації на основі спільності соціальних позицій та інтересів, формують соціальні групи, додають їм згуртованості. Стосовно протизаконного насильства у діяльності міліції комунікація сприяє згуртованості звичайних громадян не «задля вирішення проблеми», а «проти влади і, зокрема, міліції» та «для передачі людського досвіду стосовно того, що можна очікувати від міліції та як себе убезпечити від насильства». Така ситуація, яка кожного дня збільшує розрив між владою і громадянами, є дуже небезпечною для майбутнього української держави та суспільства.

. Проблема протизаконного насильства не є внутрішньою проблемою діяльності органів внутрішніх справ. Якими б щирими та рішучими не були спроби керівництва ОВС викорінити протизаконне насильство у діяльності міліції, ця проблема навряд чи може бути вирішена без формування у громадській думці одностайного неприйняття та вкрай негативної оцінки таких методів розкриття та розслідування злочинів, без поєднання зусиль населення та тих працівників міліції, хто насправді бажає очистити свої лави й покращити роботу міліції, у наглядових радах, громадських комітетах тощо. Саме для цього треба розробити та провести інформаційну кампанію, яка має базуватися на найсучасніших світових соціальних технологіях формування громадської думки та залучення громадськості, що адаптовані до українських реалій.

Аналіз правових та інституціональних засад попередження тортур на міжнародному, європейському та національному рівні дозволив запропонувати для виправлення ситуації такі заходи:

. Слід погодитися з тими вченими, які вважають, що катування не є злочином проти здоровя особи, а саме так його тлумачить національний законодавець, розмістивши ст. 127 в розділі II «Злочини проти життя та здоровя особи» КК України. Так, А. Савченко зазначає, що «катування є злочином проти системи правосуддя (оскільки катування здійснюються під час допиту, утримання під вартою, арешту або тюремного увязнення)». Тому доцільним було б перенести ст. 127 до розділу VІІІ КК України «Злочини проти правосуддя», виклавши її в нової редакції.

. Вважаємо за необхідне визначити субєкта вчинення катувань. У чинному КК України встановлено, що катування може бути вчинене будь-яким субєктом. Необхідно виділити спеціальний субєкт - державних службових осіб, або за їх участю. Тим більше, що у ст. 1 Конвенції ООН 1984 р. визначено, що субєктами можуть бути державні особи або інші посадові особи в офіційній якості. Відповідальність передбачається й у тому разі, коли вказаними особами не здійснюються конкретні дії, але має місце з їх боку підбурювання, мовчазна згода або обізнаність.

. Катування слід розглядати не як тяжкий, як це передбачено чинним КК України, а як особливо тяжкий злочин, одне з найбрутальніших порушень прав людини. Саме тому необхідно посилити ступінь покарання за здійснення цього злочину.

. Більше уваги необхідно приділити імплементації в Україні положень ст. 10 Конвенції ООН проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання, в якій проголошується: кожна держава-учасниця забезпечує, щоб навчальні матеріали та інформація відносно заборони катувань у повній мірі включалася до навчальних програм підготовки персоналу правозахисних органів, громадського (цивільного) або військового медичного персоналу, державних посадових та інших осіб, які можуть мати стосунок до утримання під вартою й допиту осіб, що підлягають будь-якій формі арешту, затриманню або увязненню.

З цієї метою слід внести пропозиції щодо збільшення уваги до проблеми заборони катувань у навчальних програмах підготовки фахівців правоохоронних органів та при перепідготовці й підвищенні кваліфікації співробітників ОВС.

. Суттєвою проблемою є відсутність знань та інформації у багатьох людей про те, якими правами та процесуальними гарантіями вони можуть користуватися під час та після затримання. Тому важливим напрямком є інформаційна політика, яка передбачала б розповсюдження інформації з осудом фактів тортур та жорстокого поводження, а також навчання правовим засобам попередження таких явищ і боротьбі з ними.

. На думку багатьох українських правознавців, механізмом, який би міг реально та результативно обмежити порочну практику зневаги до основних конституційних прав людини та брутального порушення конституційних засад правосуддя, є належним чином закріплені правила допустимості доказів, які слугуватимуть категоричним зверненням до суддів «відбраковувати» доказовий матеріал, одержаний усупереч встановленим у цих правилах вимогам. У звязку з цим судам під час розгляду кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винуватість особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Аналіз існуючої системи профілактики протизаконного насильства і негуманного поводження з громадянами в ОВС став підставою для формулювання наступних пропозицій:

. Керуючись положеннями Закону України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави», вважаємо за необхідне забезпечити якнайшвидше впровадження такої форми громадського контролю, як створення спеціальних наглядових комісій із розгляду скарг громадян на дії посадових осіб міліції. Враховуючи міжнародний досвід, пропонується створити такі комісії як незалежний орган у складі муніципалітетів, що мають повноваження на перегляд результатів службових розслідувань та право на їх опротестування в органах прокуратури. Формувати комісії слід з представників місцевих органів самоврядування, громадських організацій, правоохоронних органів, засобів масової інформації, цивільних спеціалістів.

. Для вдосконалення форм взаємодії міліції з населенням та підвищення рівня громадського контролю запровадити:

присутність у чергових частинах представників правозахисних організацій як незалежних спостерігачів;

обладнання чергових частин засобами відеоконтролю для фіксації усіх осіб, що прибувають у приміщення підрозділу;

створення на постійній основі в кожній області мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод громадян у діяльності органів внутрішніх справ.

. Як один із максимально ефективних засобів превенції правопорушень серед особового складу рекомендується організацію спеціальних курсів навчання з питань дотримання прав людини для різних категорій працівників міліції. На окрему увагу заслуговує обовязкове проходження такого навчання керівниками всіх ланок та підрозділів. Успішність навчання має бути одним із критеріїв, що враховується під час призначення на посади в органи внутрішніх справ.

. Для призначення осіб на посади керівників підрозділів міліції запровадити відбірково-атестаційні комісії у складі представників ОВС, місцевих органів влади, представників громадськості. Додатково розробити програму та процедуру атестаційних іспитів, які мають складатися з низки письмових завдань, психологічного тестування, співбесіди з розгляду проблемних оперативних ситуацій.

. Вжити невідкладних заходів щодо правового, процесуального та організаційно-управлінського забезпечення таких прав затриманої особи, як право негайного доступу до адвоката та лікаря, право постати перед судом або прокурором у найкоротший термін після затримання.

Отже, протизаконне насильство в органах міліції - багатогранний соціокультурний феномен, який має розгалужене коріння причин та дуже негативні наслідки для суспільства. Ця проблема є складною, але вона потребує негайного вирішення. Інакше тріада відносин держава - поліція - людина ризикує перетворитися у «бермудський трикутник», у якому, разом з правами людини, зникають надії на благополучне життя у справедливій правовій державі [39].



2.Особливості прояву агресії у працівників ОВС


.1 Загальна характеристика груп досліджуваних та методів дослідження


У дослідженні брали участь 100 чоловік, з них 50 курсантів 4 курсу ХНУВС та 50 працівників Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, серед яких 25 працівників патрульно-постової служби (ППСМ), віком від 20 до 40 років, та 25 працівників сектору карного розшуку, віком від 22 до 40 років, серед яких всі чоловіки.

Обєктом даного дослідження виступає поведінка.

Предметом - агресивна поведінка.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1) Визначити особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції;

) Вивчити особливості комунікативної агресивності курсантів та працівників міліції

Метод дослідження: здійснення емпіричного дослідження із застосуванням діагностичних методик:

) Тест «Руки» Вагнера.

2) Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки».

3) Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко).

4) Математико-статистичні методи, які здійснюються на принципах порівняльного аналізу в навчальному дослідженні (t-критерії Стюдента, ?-критерій Фішера).

Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса й А. Дарки»

Створений американськими психологами А. Бассом і А. Дарки в 1957 р. однойменний опитувач, - одна з найбільше часто застосовуваних методик для дослідження рівня агресивності.

Опитувальник А. Басса - А. Дарки дозволяє визначити наступні види агресії:

1.Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

2.Непряма агресія - у цій шкалі під терміном розуміють як агресію, яка манівцем спрямована на інша особу, - злісні плітки, жарти, так і агресію, яка ні на кого не спрямована, - вибух люті, що проявляється в лементі, тупанні ногами, биття куркулями по столу і т.д. Ці вибухи характеризуються відсутністю спрямованості й невпорядкованістю.

.Схильність до роздратування - готовність ( при найменшім порушенні) до прояву запальності, різкості, брутальності.

.Негативізм - опозиційна форма поведінки, спрямована звичайно проти авторитету або керівництва; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти звичаїв, що встановилися, і законів.

.Образа - заздрість або ненависть до навколишнім, обумовлені почуттям гіркоти, гніву на увесь світ за дійсні або уявні страждання.

.Підозрілість - недовіра й обережність стосовно людей, засновані на переконанні, що навколишні мають намір заподіяти шкода.

.Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (погроза, проклін, лайка).

.Почуття провини - ця шкала виражає можливе переконання людини в тому, що він - поганий, надходить зло й свідчить про наявність у нього каяттів совісті.

Для визначення особливостей прояву агресивної поведінки у курсантів і працівників ОВС в нашому дослідженні була використана проективна методика дослідження особистості - Тест «Руки».

Стімульний матеріал складається з дев'яти стандартних зображень кистей рук і однієї порожньої картки. Десять карток пред'являються обстежуваному в певній послідовності в конкретній фіксованій позиції з наступною інструкцією: «що, на вашу думку, робить ця рука?».

Якщо обстежуваний утрудняє з відповіддю, йому пропонується наступне питання: «що, як Ви думаєте, робить людина, якій належить ця рука? Назвіть всі варіанти, які Ви можете представити?».

Десята карта (порожня) пред'являється з інструкцією: «спочатку уявіть собі яку-небудь руку, а потім опишіть ті дії, які вона може виконувати».

Будь-які відповіді зустрічаються схвальною підтримкою. У разі неточної або двозначної відповіді людини просять пояснити його зміст. При цьому необхідно уникати нав'язування яких-небудь специфічних відповідей.

Картку дозволяється повертати і тримати при відповіді в будь-якій позиції, вибраній в будь-якій позиції, вибраній обстежуваним. Наголошується латентний час реакції на картки стимульного набору, що пред'являються.

Обробка результатів.

Підраховується загальна кількість відповідей, даних обстежуваним. Здійснюється формалізація відповідей обстежуваного через віднесення кожної відповіді до однієї з 14 оцінних категорій. Підраховується загальна кількість відповідей кожної категорії.

. Агресія (Agg) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як домінуюча, пануюча, наносяча пошкодження, нападаюча або активно хапаюча іншу людину або який або об'єкт. Несвідома мета «Agg» поведінки - покарання і спокутування.

2. Директивність (Dir) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як керівна, направляюча, управляюча, перечащая, що заважає або якимсь іншим способом активно впливаюча на іншу людину. Сюди ж потрапляють відповіді, в яких рука здається направленою на комунікацію, але ця спрямованість є вторинною по відношенню до наміру активно впливати на поведінку іншої людини (читання проповідей, нотацій).

3. Афектація (Aff) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як виражаюча прихильність, любов, емоційне позитивне, доброзичливе відношення до інших. До цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука пропонує дружбу або допомогу іншим. До цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука пропонує допомогу або дружбу іншим.

4. Комунікація (Com) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука спілкується або намагається спілкуватися з кимось. При цьому спілкування пов'язано з відчуттям рівності або підлеглості спілкується по відношенню до тієї особи, з якою він спілкується. В цих відповідях абсолютно очевидно, що коммуникатор потребує зворотного зв'язку і ухвалення, хоче бути понятим своєю аудиторією, хоче поділитися інформацією. Умовно цей показник можна назвати показником «ділового» спілкування, тоді як попередню категорію «Aff» - показником «модальністного» або «емоційного» спілкування.

. Залежність (Dep) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука сприймається як шукаюча допомога або підтримку друг їх людей. Можливість вчинити яке або дія залежить в даному випадку від доброзичливого відношення інших людей, від їх бажання допомогти. В цю ж категорію входять відповіді, в яких рука сприймається як що підкоряється іншим.

6. Страх (F) - ця категорія включає відповіді, що відображають страх у відповідь перед ударом, агресією з боку інших людей, в таких відповідях рука може виступати як жертва чиїх - то агресивних проявів або прагне захиститься від фізичних дій і пошкоджень. До категорії «F» відносяться не «істинні» тенденції до дії, а захисні реакції на інших людей.

7. Ексгібіціонізм (Ех) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука бере участь в діяльності, зв'язаній розвагами, самовираженням, демонстративністю.

8. Калечность (Crip). Ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як хвора, покалічена, деформована або якимсь чином пошкоджена. Ці відповіді відображають відчуття фізичної неадекватності: боязнь власної немічності або яких-небудь фізичних недоліків.

. Опис (Des) - ця категорія включає відповіді, що є фізичним описом руки, при цьому не фіксується і не мається на увазі яка-небудь тенденція до дії і наявність енергії. Рука як би намальована, відбувається опис настрою без проектування тенденції до дії.

10. Напруга (Теn) - до цієї категорії відносяться відповіді, в яких рука затрачує певну енергію, але практично нічого не досягає. Енергія може додаватися для того, щоб підтримати себе. Для цих відповідей характерні переживання тривоги, напруги, дискомфорту.

. Активні безособові відповіді (Act) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як скоююча яку-небудь дію, виконання якої не вимагає присутності іншої особи. Всі тенденції до безособової дії, в яких рука міняє своє фізичне положення або протидіє силі тяжкості, оцінюється по цій категорії.

. Пасивні безособові відповіді (Pas) - ця категорія включає відповіді, в яких рука сприймається як скоююча пасивні дії, що не вимагають присутність іншої особи. Безособові дії, в яких рука не міняє свого фізичного положення і не чинить опір силі тяжкості, оцінюється по цій категорії.

13. Галюцинації (Bas) - до цієї категорії відносяться відповіді галюцинаторного, неймовірного, незвичайного змісту. В цих відповідях контури малюнка ігноруються.

.Відмова від відповіді (Fall) - людина не може дати відповідь на картку.

Стімульний матеріал складається з 9-ти стандартних зображень грон рук і однієї порожньої картки. Десять карток пред'являються обстежуваному в певній послідовності в конкретній фіксованій позиції з наступною інструкцією: «Що, на вашу думку, робить ця рука?».

Якщо обстежуваний утрудняє з відповіддю, йому пропонується наступне питання: «Що, як Ви думаєте, робить людина, якій належить ця рука? Назвіть всі варіанти, які Ви можете представити.»

Десята (порожня) карта пред'являється з інструкцією: «Спочатку уявіть собі яку-небудь руку, а потім опишіть ті дії, які вона може виконувати».

Будь-які відповіді зустрічаються схвальною підтримкою. У разі неточної або двозначної відповіді людини просять пояснити його зміст. При цьому необхідно уникати нав'язування яких-небудь специфічних відповідей.

Курточку дозволяється повертати і тримати при відповіді в будь-якій позиції, вибраній обстежуваним. Наголошується латентний час реакції на картки стимульного набору, що пред'являються.

Підраховується загальна кількість відповідей, даних обстежуваним.

Здійснюється формалізація відповідей обстежуваного через віднесення кожної відповіді до однієї з чотирнадцяти оцінних категорій. Підраховується загальна кількість відповідей кожної категорії.

Підраховується відсоток відповідей кожної категорії по відношенню до загальної кількості відповідей.

Головною детермінантою відкритої агресивної поведінки є недорозвиненість установок соціального співробітництва. Тому, важливо не просто оцінити, скільки у людини відповідей «Agg» + «Dir», а що цьому протистоїть. Відповідно, схильність до відкритої агресивної поведінки оцінюється шляхом порівняння тенденцій, які відображають готовність до агресивної поведінки, та тенденцій, які припускають кооперацію:


I = (Agg + Dir) - (Aff + Com + Dep)


Схильність до відкритої агресивної поведінки підраховується в балах. Якщо I = 0, то можна припустити, що людина схильна до агресії з тими, кого більше знає. Чужі люди ніби «натискають на кнопку» механізму самоконтролю, й людина успішно справляється (контролює) з агресією. З близькими людьми цей контроль слабшає, людина відчуває важкість в підтримці контролю над своєю поведінкою.

Починаючи з I = +1 можна казати про реальну вірогідність прояву агресії, та чим вище бал, тим вище вірогідність відкритої агресивної поведінки.

Якщо I = -1,тоді вірогідність прояву агресії існує, але тільки в багато значущих для людини ситуаціях. Чим більше абсолютна величина «I», тим меньше вірогідність відкритої агресії навіть в особливо значущих ситуаціях.

Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко). Методика дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потреба в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності.

Методика визначає наступні інтегральні форми комунікативної агресивності:

. Мимовільність агресії.

. Нездатність гальмувати агресію.

. Невміння переключати агресію на діяльність або на істоти.

. Анонімна агресія.

. Провокування агресії в оточуючих.

. Схильність до відображеної агресії.

. Аутоагресія.

. Ритуалізація агресії.

. Задоволення від агресії.

. Розплата за агресію.

Обробка даних дозволяє вивезти «індекс агресії» з урахуванням 10 параметрів, кожний з яких оцінюється окремо в інтервалі від нуля до п'яти балів. За кожну відповідь, що відповідає ключу, нараховується один бал; чим вища оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності. Крім того, результати методики дозволяють зробити висновки про зміст мотиваційної сфери дитини, так як вибір способів поведінки з числа звичних для суб'єкта форм реагування пов'язаний з реально діючими смислотвірними мотивами.

Відсутність або дуже низький рівень агресії (від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії (від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерним для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Дуже високий рівень агресії (41 і більше балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх.


2.2 Особливості прояву агресивності у працівників і курсантів ОВС


Для визначення особливостей прояву агресивної поведінки у працівників і курсантів ОВС в нашому дослідженні була використана проективна методика дослідження особистості - Тест «Руки». Дана методика проводилася індивідуально з кожним курсантом і працівником, що давала можливість в ході діагностики проводити співбесіди для уточнення отриманих даних, а саме вразі нечіткої або двозначної відповіді ми прохали пояснення. В середньому годину на виповнення тесту складав 10-20 хвилин та особливих труднощів у працівників і курсантів з не викликав.

При аналізі отриманих результатів значна увага приділялась 5 категоріям: агресія (Agg), директивність (Dir), афектація (Aff), комунікація (Com) та залежність (Dep). Данії факт можна пояснити тим, що головним детермінантом відкритої агресивної поведінки є недорозвинення установок соціальної співпраці, а не наявність розвинених агресивних тенденцій. Отже, важливо не просте оцінити, скільки у людини відповідей "Agg" + "Dir", а що цьому протистоїть. Відповідно, схильність до відкритої агресивної поведінки оцінювалась шляхом порівняння тенденцій, що відображають готовність до агресивної поведінки, і тенденцій, що припускають кооперацію.

Перш ніж говорити про рівень готовності курсантів і співробітників до відкритої агресивної поведінки, проаналізуємо деякі оцінні категорії (таблиця 2.1)


Таблиця 2.1. Узагальнення інтерпретацій відповідей досліджуваних за тестом «Рука»

КатегоріїПрацівники, %Курсанти,%РАгресія3283,150,01Директивність18101,160,05Афектація6283,10,01Комунікація28240,460,05Залежність16301,680,05

Так, працівники міліції одержали більш високий бал по категорії агресія (32%), ніж курсанти (8%).

Причиною може служити як властива співробітникам особова якість, так і специфіка діяльності ОВС, а саме робота направлена на постійне спілкування з різними категоріями громадян (потерпілими, свідками, підозрюваними, підобліковими тощо), які якщо не проявляють фізичну або вербальну агресію, то знаходяться в безпорадному стані і страху, тобто негативному емоційному стані. Крім того, при проведенні слідчо-оперативних дії, проведенні допиту підозрюваних нерідко працівникам правоохоронних органів доводиться поводитися домінуючим, пануючим, нападаючим для того, щоб вивести з «рівноваги» затриманих і одержати достовірну інформацію. Також важливу роль грає останнім часом імідж співробітника ОВС серед населення.

По категорії директивність спостерігається перевага даного показника серед співробітників правоохоронних органів, а саме: у працівників ОВС ця категорія зустрічається у 18% випадків, тоді як у курсантів- лише у 10%. Причиною такого результату в першу чергу є те, що співробітники ОВС в основному посідають керівні посади (що було згадане раннє), що має на увазі керівництво і управління підлеглими, напрям в потрібне русло роботи або іншим способом активний вплив на особовий склад. Відповіді даної категорії і відображають установку переваги над іншими людьми. Також це може бути повязано з їх намірами постійно активно впливати на поведінку інших людей (починаючи з проведенням психопрофілактичних робіт з неповнолітніми, з неблагополучних сімей і закінчуючи роботою з підозрюваними в здійсненні злочину) і підвищену готовність використовувати інших людей в своїх інтересах (а саме в інтересах роботи, наприклад, агентурна робота).

По категорії відповідей комунікація кількість відповідей майже однакова (28% та 24 %). Причиною може служити те, що з часом роботи, яка спричиняє за собою розширення круга контактів, зв'язків, розвиваються і комунікативні здібності людини, співробітники з часом переходять від «модальнісного» або «емоційного» спілкування на «ділове». Крім того, необхідно відзначити, що одними з необхідних особових здібностей співробітників ОВС (особливо для оперативних працівників) є комунікативні здібності, що приводить до встановлення контакту з будь-якою людиною і отримання необхідної інформації.

Незначність відповідей категорії афектація серед працівників ОВС вказує на певний формалізм у взаємостосунках, відсутність «здорової упередженості», що і вимагалося ще раз підтвердити наше припущення.

Однієї з останніх оцінних категорій, яка є складовою в прогнозі відкритої агресивної поведінки, є залежність. Курсанти у 30 % випадків продемонстрували цю якість. Працівники міліції - у 16%. Причиною може служити по-перше система ОВС, оскільки це військова організація і підкорення вищестоящому керівництво є невід'ємною частиною діяльності, крім того підтримка з боку своїх же колег по роботі проста необхідна навіть найдосвідченішому співробітнику. Те що цей показник у курсантів виявився вищим, ніж у працівників є цілком закономірним, бо це пояснюється обмеженням особистісного простору, постійністю, одноманітністю та щільністю взаємодії курсантів в умовах казарменого побуту.

Дані таблиці 2.1 знайшли своє відображення у рисунку 2.1.


Рис. 2.1. Особливості прояву агресивної поведінки у курсантів і працівників ОВС


Проаналізувавши кожний оцінний критерій по трьох досліджуваних групах, подивимося на рівень схильності до відкритої агресивної поведінки у співробітників і курсантів (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Порівняльна характеристика (в балах) схильності до відкритої агресивної поведінки працівників ОВС і цивільного населення

КритерійПрацівники ОВСКурсантиtРI0-11,72-

де: I - схильність до відкритої агресивної поведінки;- вираз різниці між порівнюваними величинами;

р - рівень погрішності.


Таким чином, можна припустити, що вірогідність прояву агресії серед курсантів існує, але тільки в багато значущих для них ситуаціях, які у свою чергу, для кожної особи індивідуальні (оскільки система цінностей у кожної людини своя). Можна припустити, що досліджувані працівники ОВС схильні до агресії з тими, кого більше знають, тобто з незнайомими людьми вони контролюють свою агресію, але з близькими людьми цей контроль слабшає, в результаті людина випробовує складнощі в підтримці контролю над своєю поведінкою. Проте вищенаведене порівняння базувалася на балах, для більш достовірного результату застосували один з методів математичної обробки - t-критерий Стьюдента (таблиця 2.2). Далі для реалізації поставлених в дослідженні завдань опрацьовано результати, які було отримано внаслідок тестування досліджуваних за допомогою тесту Басса-Дарки. Тест направлений на виявлення ведучих праявів агресивної поведінки. Результати дослідження за даною методикою представлені в таблиці 2.3 та рисунку 2.2.


Таблиця 2.3. Особливості прояву агресивної поведінки курсантами і працівниками органів внутрішніх справ за результатами методики Басса-Дарки (%)

№Форми прояву агресивностіПрацівники ОВСКурсантиР1Фізична агресія17,114,80.25-2Непряма агресія68,648,11,60,053Роздратування14,322,20.81-4Негативізм31,47,42,360,015Образа2,93,70.21-6Підозрілість17,114,0.25-7Вербальна агресія37,17,430,018Почуття провини2,97,40.73-

Дивлячись на результати, які вказано в таблиці 2.3 ми бачимо, що між досліджуваними нами групами виявлені достовірні відмінності за двома факторами, а також бачимо що результати співставлення результатів за шкалою фізичної агресі, роздратування, образа, підозрілість, почуття провини знаходяться в зоні невизначеності. Отже між працівниками міліції та курсантами є статистично значимі достовірні відмінності за показниками шкали негативізму (р?0.01).Такі результати не є дивними, адже працівники ОВС, в значно більшій мірі, ніж курсанти стикаються при виконанні повсякденних завдань з негативними емоціями, агресивною поведінкою правопорушників у свій бік, що призводить до виникнення негативного емоційного стану, роздратування та критики ситуації яка склалася. Можна зробити висновок, що працівники міліції при виникненні конфліктних ситуацій в більш активно вступають в оборону своїх позицій та надають перевагу наступальній позиції вирішення проблем. Також слід звернути увагу на те, що працівники ОВС проявляють високі показники за шкалою вербальної агресії, дивлячись на результати таблиці 2.3 ми бачимо, що існують статистично значущі відмінності між двома вибірками (р?0.01). Такий результат, на нашу думку, викликаний специфікою завдань, які виконують працівники міліції. Порівнюючи умови служби, тривалість робочого дня, завдання які ставляться перед працівниками ОВС можна зробити висновок, що службова діяльність вимагає від них набагато більше вмінь та навиків, витримки, та професіоналізму. Не всім вистачає терпіння та витривалості стримувати в собі негативні емоції та незадоволення умовами праці та неймовірно складними завданнями. Також бачимо і те що результати за шкалою непрямої агресії знаходяться в зоні невизначеності (р?0.05). Можливо при іншій кількості досліджуваних було б видно або статистично значимі або не значимі відмінності між вибірками.

Важливими показниками агресивності у курсантів є «роздратування» і «непряма агресія» як наслідок одноманітних взаємин і як реакція на авторитарний стиль управління деяких командирів, використання ними у вихованні системи додаткових обмежень. Збільшується непряма агресія як результат соціалізації агресивних проявів, а також «фізична агресія» як результат зниження соціального контролю.


Рис.2.2.Особливості прояву агресивної поведінки укурсантів і працівників ОВС за методикою Басса-Дарки

І-Фізична агресія, ІІ - Непряма агресія, ІІІ - Роздратування, ІV-Негативізм,Образа, VI - Підозрілість, VII - Вербальна агресія, VIII - Почуття провини


Таким чіном, провідне місце в агресивному поведінковому патерні посідає непряма агресія, далі йде вербальна. Особливістю вербальної та непрямої агресії є те, що їх прояви характеризуються тенденцією до постійного зростання, що повязано з процесом соціалізації та особливостями соціокультурного середовища.

Фізична агресія дещо зменшена, що є результатом підвищення соціального контролю. В умовах сформованості особистісних норм майбутніх офіцерів і дійсних працівників ОВС, широкої професіоналізації і зменшення соціальної депривації, знижуються показники агресивності - такі, як «образа», «підозра», «почуття провини».


2.3 Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності курсантів і працівників ОВС


Вивчення особливостей комуникативної агресії у курсантів і працівників ОВС дозволило виділити чотири рівні її прояву: низький, невисокий, середній та підвищений. Однак домінуючим виявився низький рівень (див.табл. 2.4 і рис. 2.3).


Таблиця 2.4. Особливості комунікативної агресивності працівників ОВС по методиці В.В.Бойко (%)

Рівні комунікативної агресивностіПрацівники ОВСКурсанти?РНизький42400,2-Невисокий14160,3-Середній20220,2-Підвищений14120,3-Високий1010--

По результатам таблиці 3.4 ми можемо бачити, що як і у курсантів, так і у працівників ОВС найбільш виражені показники по низькому рівню комунікативної агресивності (42% і 40% відповідно). Але й спостерігається у і середній рівень комунікативної агресії - 20 % і 22%. Можливо припустити, що працівники і курсанти ОВС виражають агресію в соціально прийнятних формах.

Рис. 2.3.Рівні прояву комуникативної агресивності.


І-Низький рівень агресії, ІІ - Невисокий рівень агресії, ІІІ -Середній рівень агресії,

ІV-Підвищенний рівень агресії, V- Високийрівень агресії.


Таким чином вивчення особливостей комуникативної агресивності у працівників і курсантів ОВС дозволило виділити 5 рівнів її прояву: низький, невисокий, середній, підвищенний та високий . Однак домінуючим виявився низький рівень.



Висновки


В даний час термін «агресія» вживається надзвичайно широко. Даний феномен пов'язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) і руйнівними діями. У психології під агресією розуміють тенденцію (прагнення), що виявляється в реальній поведінці чи фантазуванні, з метою підкорити собі інших або домінувати над ними.

Існує дві полярних точки зору на проблему джерел агресивності.

. Агресія є щось уроджене, біологічно обумовлене, існує у формі потягу, інстинкту. Отже, агресивність як форма прояву активності споконвічно притаманна організму і передається в спадщину. Людині дані від народження як мотивація, так і форма реакцій. Основні теорії, які підтримують цю точку зору: а) фрейдизм і теорія катарсису. За 3. Фрейдом, агресія - ірраціональна ворожість, властива природі людини. Однак, як з'ясували вчені, успадковується не властивість, а схильність реагувати певним чином; б) такий науковий напрямок, як «соціальна етологія»; його представники стверджують, що агресія - не що інше як атавізм, успадкований від тварин інстинкт; в) нейрофізіологічна концепція.

. Агресія - результат научіння, виховання, єдине її джерело - зовнішні умови. Теорії, що підтримують цю точку зору: а) агресія є реакцією на фрустрацію (Е. Аронсон та ін.). б) необіхевіористи (Дж. Міллер, Дж. Доллард) пов'язують агресію з поведінкою, реакціями на ситуацію; в) теорія соціального научіння (А. Бандурка).

У появі агресивної поведінки беруть участь багато факторів, у тому числі вік, індивідуальні особливості, зовнішні фізичні і соціальні умови. Агресивна поведінка досить звичайне явище для дитячого і підліткового віку. Більш того, у процесі соціалізації особистості агресивна поведінка виконує ряд важливих функцій. У нормі вона звільняє від страху, допомагає відстоювати свої інтереси, захищає від зовнішньої загрози, сприяє адаптації. У зв'язку з цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивну і деструктивно-дезадаптивну.

Формування агресивної поведінки через спостереження можливо при виконанні декількох умов. По-перше, побачене повинно виглядати реально і захоплювати. По-друге, побачене повинно сприйматися саме як агресія. По-третє, агресія переймається, коли глядач ототожнює себе з агресором, а потенційний об'єкт агресії для конкретної особистості асоціюється з жертвою агресії у фільмі. У той час як вплив засобів масової інформації на поведінку особистості залишається не цілком зрозумілим, родина в даний час визнається основним соціальним джерелом формування агресивної поведінки. Форми прояву агресії в родині різноманітні. Це можуть бути пряме фізичне чи сексуальне насильство, холодність, образи, негативні оцінки, пригнічення особистості, емоційне неприйняття дитини.

Можна припустити, що вірогідність прояву агресії серед курсантів існує, але тільки в багато значущих для них ситуаціях, які у свою чергу, для кожної особи індивідуальні (оскільки система цінностей у кожної людини своя). Можна припустити, що досліджувані працівники ОВС схильні до агресії з тими, кого більше знають, тобто з незнайомими людьми вони контролюють свою агресію, але з близькими людьми цей контроль слабшає, в результаті людина випробовує складнощі в підтримці контролю над своєю поведінкою.

Провідне місце в агресивному поведінковому патерні курсантів системи МВС посідає непряма агресія, далі йде вербальна. Особливістю вербальної та непрямої агресії є те, що їх прояви характеризуються тенденцією до постійного зростання, що повязано з процесом соціалізації та особливостями соціокультурного середовища.

Фізична агресія дещо зменшена, що є результатом підвищення соціального контролю. В умовах сформованості особистісних норм майбутніх офіцерів і дійсних працівників ОВС, широкої професіоналізації і зменшення соціальної депривації, знижуються показники агресивності - такі, як «образа», «підозра», «почуття провини».

Таким чином вивчення особливостей комуникативної агресивності у працівників і курсантів ОВС дозволило виділити домінуючий низький рівень прояву комуникативної агресивності.

Проте потрібно звернути увагу на те, що в опитувальниках достатню кількість питань носять відкритий характер, тому досліджувані могли з легкістю давати соціально нормативні відповіді.

Практичні рекомендації

  1. З метою оптимізації психолого-педагогічних умов підготовки курсантів у вищих навчальних закладах системи МВС пропонуються рекомендації з профілактики деструктивних проявів агресивності, які передбачають організаційні та виховні заходи як на рівні курсової та університетської ланок, так і на рівні відділів виховної роботи.
  2. У період адаптації курсантів першого курсу повинна бути організована своєчасна психологічна допомога курсантам, які відчувають складнощі у контролі за проявами негативних переживань, демонструють надмірне роздратування та агресивність.
  3. У процесі організації життєдіяльності курсантів на різних етапах підготовки необхідно передбачити можливість зниження умов соціальної депривації як найважливішого фактора підвищення агресивності майбутніх офіцерів.


Список літератури


.Алфимова, М.Б. Психогенетика агрессивности : учебное пособие / М.Б. Алфимова. - СПб.: Питер, 2003. - 418 с.

.Алберс М.М. Тенденции развития преступности и уголовной юстиции в Нидерландах// М.М. Аалберс, Х.Г. Ван де Бунт, П.Х. Ван дер Лаан Криминологические исследования в мире. М.:Манускрипт, 1995, 194 с.

.Тимченко О.В. Аутоагресивна поведінка працівників органів внутрішніх справ України (соціально-психологічні детермінанти виникнення, методи превенції та профілактики) : Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.06 / О.В. Тимченко; МВС України. Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2003. - 18 с. - укp.

.Бабушкин А.Н. Современные концепции естествознания Санкт-Петербург Лань 2000г 2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1988.2. Бреслав Г.Э. Психологическая коррекция детской и подростковой агрессивности : учеб. пособие для специалистов и дилетантов / Г.Э. Бреслав. - СПб. : Речь, 2004

.Бандура А. Уолтерс Р. Подростковая агрессия. М., 1999

.Берковиц, Л. Агрессия. Причины, последствия и контроль : учебное пособие / Л. Берковиц. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. - 512 с.

.Бэрон, Р. Агрессия : учебное пособие / Р. Бэрон. - СПб.: Питер, 2003. - 464 с.

.Базыма Б.А.- Психология агрессивного поведения // власть и насилие//. - Х, : УВД,- 1997,- с. 134-146.

.Бютнер, К. Жить с агрессивными детьми : учебное пособие / К. Бютнер. - М.: Педагогика, 2005. - 241 с.

.Бутовская М.Л. Агрессия и примирение как проявление социальности у приматов и человека //Общественные науки и современность. ? 1998. ? №6. ? С.149-160.

.Гришина Н.В. Если возникает конфликт: Психология управления. - Л.,1983, - с. 49-57.

.Губарєва О.С. Стадії розвитку професійної компетентності працівників ОВС. // Наше право. - 2005. - № 3. - С. 34-39.

.Дмитриев А. В., Запрудский Ю. Г., Казимирчук В. П. Основы конфликтологии: Учеб. Пособие. - М.: Юрист, 1997 - с.200-209.

.Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологический словарь-справочник. - Мн.: Харвест, 2001. - 576 с.

.Заваржин, С.А. Агрессивные фантазии в детском и подростковом возрасте : учебное пособие / С.А. Заваржин. - Харьков, 2004. - 204 с. - 213 с. .

.Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины : учебное пособие / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

.Исаенко О.С. Современные исследования агрессии: проблема метапозиции и метаязыка //Наука і освіта, 2004. ? №8-9. ? С.90?93.

.Каган, В.Е. Когнитивные и эмоциональные аспекты гендерных установок у детей 3-7 лет [ : учебное пособие / В.Е. Каган. - М.: Просвещение, 2003. - 305 с12 Каширская, И.К. Социально-психологический анализ основных источников информации и процесс гендерной социализации] : учебное пособие / И.К. Каширская. - СПб.: Питер, 2003. - 262 с

.Клецина И.С. Гендерная социализация : учебное пособие /И.С. Клецина. - СПб.: Питер, 2006. - 334 с. -

.Козырева Е.В. Влияние маскулинности - фемининности на проявление ауто- и гетероагрессии: учебное пособие /Е.В. Козырева. - СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. - 302 с.

.Копейко Я.Ю. Гендерные аспекты агрессивности : учебное пособие / Я.Ю. Копейко. - СПб.: Алетейя, 2005. - 217 с.

.Крайг, Г. Психология развития : учебник / Г. Крайг. - СПб.: Питер, 2007. - 992 с.

.Кэмпбелл Р. Как управляться с гневом ребенка : учебное пособие / Р. Кэмпбелл. - СПб.: Мирт, 2006. - 197 с.

.Краткий психологический словарь /Под ред. Петровского А.В., Ярошевского М.Г. ? М.: Политиздат, 1985. ? 431 с.

.Ковалев А. Г. Коллектив и соціально - психологичекские проблемы руководства. - М. , 1978. - Гл. 5. - с. 129-148.

.Лебединская, К.С. Подростки с нарушениями в аффективной сфере : учебное пособие / К.С. Лебединская. - М.: Педагогика, 2003. - 165 с.

.Левитов Н.Д. От фрустрации к агрессии //Психологический журнал, 1990. - № 5.

.Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло»). ? М.: Амфора, 2001. ? 349 с.

.Лютова Е.К. Тренинг эффективного взаимодействия с детьми: учебное пособие / Е.К. Лютова. - СПб.: Речь, 2003. - 190 с

.Мартинеко О.А. Стан дотримання законності у діяльності британської поліції// Вісник НУВС, 2004 р. - № 26.

.Матюхіна Н.П. Поліція Великобританії: сучасні тенденції розвитку та управління. За заг.ред. О.М.Бандурки. - Харків: Консум, 2001. - 131с.

.Мелоян А.Є. Аналіз феномена агресії в психологічних дослідженнях: Вісник ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Вип. 7. - Х., 2001. - С. 126-130.

.Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения : учебное пособие / В.Д. Менделевич. - М.: МЕДпресс, 2004. - 432 с.

.Можгинский Ю.Б. Агрессия подростков : учебное пособие / Ю.Б. Можгинский. - М.: МЕДпресс, 2006. - 128 с. - Паренс, Г.А. Агрессия наших детей : учебное пособие / Г.А. Паренс. - М.: Форум, 2007. - 152с.

.Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ. Соціологічний та історіко-правовий аналіз.» - Національний університет внутрішніх справ (Харків), Харківська правозахисна група, Харківський інститут соціальних досліджень, 2005 р.

.Реан А.А. Социализация агрессии// Реан АА., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб., 1999.4. Peaн А.А. Изучение агрессивности личности// Реан АА. Психология изучения личности. - СПб, 1999.5. Роберт Берон, Дебора Ричардсон «АГРЕССИЯ» ПИТЕР, Санкт-Петербург 1999г

.Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал, 1996. ? Т.17. ? №5. ? С.37-49.

.Реан А.А. Психология человека от рождения до смерти. ? СПб.: ЕВРОЗНАК, 2002. ? 656 с.

.Рождественская Н.А. Негармоничные стили семейного воспитания и воспитания родителями своих детей: [Данные психол. исслед.]/ Н.А. Рождественская, А.В. Разумова // Вестн. Моск. университета. Сер.14, Психология. -2001. -№2. - С 48-50.

.Румянцева Т.Г. Понятие агрессивности в современной зарубежной психологии //Вопросы психологии, 1991. ? №1. ? С.82-88.

.Савина В.С. Особенности агрессивного поведения у детей младшего школьного возраста : учебное пособие / В.С. Савина. - СПб.: Речь, 2004. - 449 с.

.Семенюк Л.М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. М., 1996

.Смирнова Е.О., Хузеева Г.Р. Психологические особенности и варианты детской агрессивности //Вопросы психологии, 2002. ? №1. ? С.17-26.

.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: Просвещение, 1994.

.Шебанова В.І. Експрес-діагностика агресивного типу реагування молодших школярів у ситуаціях фрустрації //Практична психологія та соціальна робота, 2002. ? №3. ? С.4-7.

.Чеботарева Н.В. Армия и силовые структуры как путь по блокировке и сублимации агрессии // Наукові записки. Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія - Харків: ХВУ, 1999 - Вип. II. - С. 50-55.


Вступ агресивний поведінка курсант міліція Актуальність теми. Однією з характерних особливостей соціальної взаємодії людей у сучасному суспільстві є підви

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ