Основні теорії прибутку

 













КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з Політекономії

на тему: Основні теорії прибутку

Зміст


Вступ

Розділ 1. Прибуток як економічна категорія :сутність,види,розподіл

.1 Показники рентабельності

.2 Теорії «утримання», «чекання», «ризику»

Розділ 2 Теорія трудового доходу

.1 Сучасна політекономія

.2 Джерела формування прибутку

.3 Напрямки розподілу прибутку

Розділ 3. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку

.1 Умови максимального прибутку

.2 Підприємницький прибуток

.3 Монопольний прибуток

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Прибу?ток (англ. <#"85" src="doc_zip1.jpg" />

[4, с.5; 8, с.43]


Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша - ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група - це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, конюнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент - це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу - М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:



При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8-10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції*2. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.

Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

Другий варіант - це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних вироб ничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.

Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий - характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

величину маси прибутку;

структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.

У загальному виді формулу прибутку можна виразити в такому вигляді:


P = W - (З + Н + Ш),


Де Р - прибуток підприємства, грн./рік,- виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;

З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн./рік;

Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн./рік;

Ш - штрафні санкції, грн./рік.

Виторг від реалізації визначається по формулі:



Де Ni - кількість зробленої і реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;- ціна реалізації продукції, грн.;


Основні теоретичні погляди на природу прибутку

Основні теоретичні погляди щодо природи прибутку та його джерел змінювались протягом тривалого історичного процесу під впливом виникнення різних економічних шкіл та течій.


На Мал. 4 зображені основні економісти, які мали різні погляди щодо природи прибутку та власне терміну прибуток. У той час як більшість економістів не прийшли до одностайної думки щодо концептуальних основ природи та утворення прибутку, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку - яскравий доказ регресу й соціальної напруженості. Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності, досить багатогранна і важко переоцінима [20].

В економіці існують різні погляди щодо суті підприємницького доходу. Наприклад німецький економіст Йоганн Тюнен визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом підприємницький дохід він розглядав як плату за прийняття на себе ризиків.

Французький економіст Анн Тюрго стверджував, що прибуток на капітал, тобто надлишок над витратами виробництва, розпадається на підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику - земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.

Адам Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Цей економіст вважав, що першоджерело прибутку знаходиться у виробництві. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі Адам Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Він казав, що цей прибуток не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Прибуток виступає як винагорода капіталіста за працю і ризик [5, c. 134]. На думку Адама Сміта, заробітна плата, прибуток і рента є трьома першоджерелами будь-якого доходу. Головним надбанням цього економіста є створення теорії додаткової вартості [15, c. 157-158].

Продовжив розробку теорій Адама Сміта англійський економіст Давид Рікардо. Наукова заслуга цього економіста перед суспільством полягає в спробі дати пояснення процесу розподілу виходячи з єдиної основи - трудової теорії вартості[15, c. 157-158]. Він ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця. Давид Рікардо, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного, тобто зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується [19]. Він писав: «Підвищення вартості праці є неможливим без відповідного падіння прибутку. Давид Рікардо вважав, на відміну від Адама Сміта, що прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими вартості, що створюється лише працею [15, c. 157].

Теорії Адама Сміта і Давида Рікардо стали основою концепції продуктивності капіталу, в основі якої лежить твердження, що прибуток є результатом заміни людської праці капіталом (засобами виробництва) та виконання ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Ці економісти прирівнювали підприємця до капіталіста, бо в ті часи власники і керуючі фірмами в більшості випадків були одними й тими ж самими людьми. Проте це твердження не є достовірним [5, c. 134]. Основним недоліком цієї теорії було те, що засоби виробництва самі по собі прибутку не створюють, оскільки прибуток створюється лише при поєднанні капіталу з найманою працею, коли створюється синергетичний ефект. Синергетичний ефект - це ефект подвійної дії капіталу та праці при їх техніко-економічному злитті [15, c. 157-158].

Джон Мілль у теорії трудового доходу прибуток підприємця розглядав як:

плату за ризик

винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу

плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати та є оплатою підприємницької функції. Цю теорію поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Фредерік Батіста, Джон Мак-Куллох, Альфред Маршалл та інші [19].

Карл Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. Карл Маркс поглиблює трудову теорію додаткової вартості Адама Сміта та Давида Рікардо. Згідно з теорією Карла Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість, тобто прибуток. Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію [16].

Представник прагматичної економіки французький науковець Жан Батист Сей був популяризатором ідей Сміта на європейському континенті. Він ввів в науковий обіг окремий термін «підприємець», який означав відмінного від капіталіста учасника економічного процесу. Цей економіст розробив теорію, у якій вперше підкреслив роль підприємця як особи, яка вміло комбінує фактори виробництва. Згідно з теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. Він писав, що дія виробничих фондів надає користі продуктам, ця користь дає продуктам цінність, а цінність дає дохід власникам виробничих фондів [15, c. 158]. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за «продуктивну послугу» у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток - це дохід, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата - дохід власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля [19].

Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер розробив наукову концепцію, в якій вперше вводиться поняття новатора, винахідника, який впроваджує «базисні інновації».

На думку цього економіста, вони включають:

революційні зміни в техніці та технології виготовлення нових товарів;

освоєння нових джерел сировини;

вихід на нові ринки;

організаційно-управлінські нововведення [15, c. 158].

Він також у своїй теорії вперше зауважив, що підприємець не обовязково є власником капіталу. Таке руйнування тотожності понять власника капіталу і підприємця насамперед було зумовлене розвитком кредитних відносин у суспільстві, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу, оскільки одна частина капіталу банку представлена його власним капіталом, а інша - залученим. Корпоративна форма підприємницької діяльності чітко відображає відокремлення одна від одної функцій підприємництва і власності, причому слід відзначити, що функція власності дедалі з часом стає пасивнішою, а активна роль переходить до організації та управління [1, c. 256]. Йозеф Шумпетер вважав, що після введення інновацій підприємство стає на вищий рівень, ніж спочатку, та відповідно отримує вищий прибуток. Цей науковець так характеризував своє бачення підприємця і прибутку: «Підприємець - це людина особливого роду. Прибуток для нього лише символ успіху. Головне - ступити на незвіданий шлях, далекий від усталених рішень» [1, c. 253].

У своїй теорії економіст А. Бабо виводить 3 види прибутку: заробленому завдяки ініціативі, одержаному за сприятливих обставин, одержання якого є можливим за рахунок його визнання суспільними інститутами.

Сучасні західні економісти, розвивають теорії прибутку економістів ХІХ - го початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприємців за підприємницьку діяльність;

теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.

Проте ці теорії удосконалили та внесли в них ряд нововведень:

прибуток повязують із нововведеннями, тобто досягненнями науково-технічного прогресу

прибуток зумовлений ризиком та невпевненістю в майбутніх доходах

прибуток трактується як трудовий дохід, тобто різновид заробітної плати

прибуток повязаний з монопольним доходом, тобто його можуть отримувати лише ті товаровиробники, які мають певні переваги над іншими

рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб [19].

Сучасні економісти трактують прибуток як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на закладений капітал, різницю між загальною виручкою від реалізації, тобто валовим доходом, та сукупними витратами фірми. Він визначається за формулою:

=TR-TC,


де PR - прибуток фірми, TR - виручка від реалізації, TC - сукупні затрати [1, c. 286].

Отже, в цьому розділі було розглянуто основні теоретичні концепції про джерела та означення прибутку. Велике різноманіття поглядів щодо розуміння економічної категорії прибуток повязане з великою кількістю економічних шкіл і течій, що сформувалися в процесі історичного розвитку.


1.1 Показники рентабельності


Показники рентабельності можна обєднати в декілька груп:

Показники, які базуються на витратному підході, рівень яких визначається відношенням прибутку до затрат:

рентабельність окремих видів продукції;

рентабельність операційної діяльності;

рентабельність інвестиційної діяльності та окремих інвестиційних проектів

рентабельність звичайної діяльності.

Показники, які характеризують прибутковість продаж, рівень яких визначається відношенням прибутку до виторгу від реалізації продукції:

рентабельність продаж окремих видів продукції;

загальна рентабельність продаж.

Показники, в основі яких лежить ресурсний підхід, рівень яких визначається відношенням прибутку до загальної суми або до окремих частин авансованого капіталу:

рентабельність сукупних активів (загальна рентабельність);

рентабельність операційного капіталу;

рентабельність основного капіталу;

рентабельність власного капіталу [11, с. 5-11].

Ріст валового доходу та прибутків сприяє зростанню рентабельності підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, тому що високу рентабельність забезпечують, здійснюючи підприємницьку діяльність з високим рівнем ризику. Цей ризик може призвести до збитків підприємства або, якщо не зреагувати на цю ситуацію вірно і вчасно, до банкрутства.

В умовах нестабільної економіки та поглиблення кризових явищ малий та середній бізнес, які не потребують великого вкладання коштів, можуть розвязувати проблеми монополізації ринку, поповнити коштами державний бюджет за рахунок сплати податків та стимулювати розвиток доброякісної конкуренції [12, c. 66-77]. Недарма на малий та середній бізнес в економіці розвинутих країн припадає 90-95% усіх підприємств та до 40-60% виробництва валового національного продукту [7, с. 221].

Проте, не зважаючи на високий потенціал, сучасний розвиток малого та середнього підприємництва перебуває на низькому рівні та не відіграє важливої ролі в економіці країни. Починаючи з вересня 2008 року відбувається сповільнення темпів зростання фінансового результату підприємств. Основними причинами цього стали скорочення внутрішнього попиту через зниження реальних доходів населення та заробітної плати, а також через погіршення економічних умов внаслідок високої залежності від конюнктури на зовнішніх ринках.


Рис. 5 - Фінансові результати діяльності підприємств [18, c. 25]


За 2008 рік результати фінансової діяльності підприємств України до оподаткування скоротились на 55,5% та дорівнювали 57,9 млрд. грн., порівняно зі зростанням на 72,9% у 2007 році до 121,4 млрд. грн. Прибутки підприємств від звичайної діяльності до оподаткування становили 140,9 млрд. грн., а збитки 83 млрд. грн. Підприємства всіх видів економічної діяльності, окрім промислової та фінансової, починаючи з жовтня 2008 року мали відємний фінансовий результат діяльності [18, с. 24-26].

Сучасні ринкові відносини вимагають як від приватних підприємців, так і від держави правильної оцінки ситуації на внутрішньому ринку країни, добре налагодженої та прозорої системи оподаткування, прогнозування розвитку підприємств та уникання кризових явищ в економіці країни. Високий рівень оподаткування, нестабільна економічна ситуація на внутрішньому ринку призвели до того, що досить велика частка підприємств відійшла в тіньову економіку.

Слід також відзначити, що розвиток підприємництва гальмує надзвичайно високий рівень корупції в державі, порівняно з іншими державами, що розвиваються та долають наслідки світової кризи. Міжнародна правозахисна організація Transparency International оприлюднила черговий звіт щодо рівня корупції у світі "Барометр глобальної корупції - 2009", в якому Україна посіла останню сходинку серед "нових незалежних країн". Це дослідження показувало громадську думку щодо рівня корупції у країні та проводилось у 69 країнах з жовтня 2008 року до лютого 2009 року. В його рамках було опитано 73 тисячі 132 людини. Оцінки виставлялися за 5-бальною шкалою, де 1 бал - "найнижчий рівень корумпованості", а 5 - "найвищий". Рівень корупції в Україні оцінили у 4,3 бали - це найбільший, тобто найгірший бал серед "нових незалежних країн" і всіх інших країн взагалі. За даними дослідження, майже кожен десятий з опитаних давав хабара за минулий рік, що можна порівняти з результатами 2005 року. Крім того, четверо з десяти, хто давав хабара, віддали майже 10% свого річного доходу. В Україні найбільш корумпованими назвали державні установи - 28%, парламент - 25%, юстицію - 21%. Рівень корумпованості у бізнесі оцінили в 11%, медіа - 2%. За рівнем корупції бали розподілилися наступним чином: державні чиновники, юстиція та парламент - 4,5 бали, політичні партії - 4,4. Корупція в бізнесі - 4,3, медіа - 3,8 бали. Згідно з дослідженням, 21% з опитаних українців або їхніх близьких давали протягом останнього року хабара. Неефективною боротьбу української влади з корупцією вважають 73% опитаних українці, ніякою - 19% і 7% - ефективною [17]. Це дослідження показує, наскільки важко малому та середньому бізнесу розпочати свою справу, залучати інвестиції. В цій ситуації, що склалася в країні, підприємці не можуть не тільки планувати свою діяльність і розраховувати на прибуток, а й утриматися в сфері суспільного виробництва та послуг.

Розглянемо проблему забезпечення рентабельності в українській економіці на прикладі галузі будівництва. Внаслідок кризових явищ в українській економіці, замороженого кредитування галузі банками та відтоку іноземних інвестицій відбулося різке скорочення обємів будівництва. Згідно з фінансовим звітом Національного банку України за 2008 рік, обсяги виробництва скоротились на 15.8 %


Рис. 6 - Виконання будівельних робіт [18, c. 20]


Багато в чому ситуація в будівництві викликана кредитним бумом 2007-2008 років, коли банки видавали кредити під великі відсотки, практично без яких-небудь зобов'язань з боку позичальників, розраховуючи на швидкий прибуток. За даними Держкомстату, в період з січня по серпень 2009 року українські компанії виконали робіт вартістю 21,5 млрд. грн. що склало всього 46,4% об'єму будівництва за аналогічний період попереднього року. Згідно дослідженням аналітиків компанії «Альянс-Нерухомість», в 2006-2008 роках не менше, ніж 30% всіх інвесторів купували нове житло винятково для перепродажу. Нині, оцінивши безперспективність ринку, вони стали терміново позбавлятися від квартир, викликавши тим самим різке збільшення пропозиції на ринку та зменшення потенційної купівельної можливості покупців. Внаслідок цього, сьогодні в Україні існує велика кількість недобудов, в які інвестори вклали кошти. А шанси отримати прибуток чи хоча б повернути свої вклади в будівництво мізерні. Тривалий процес отримання узгоджень створює ідеальне підґрунтя для поширення корупції. За неофіційними даними, собівартість квадратного метра за рахунок хабарів зростає як мінімум на 20%.

Падіння інвестиційної діяльності в галузі будівництва було зумовлене несприятливою конюнктурою на світових ринках та зменшенням заощаджень населення. У 2008 році в будівельну промисловість було вкладено 233.1 млрд. грн. інвестицій, що 2.6% менше, ніж в попередньому році. Причому основними джерелами капіталовкладень були власні кошти підприємств та кредити банків, що становили 74% від загального обсягу капіталовкладень в цю галузь. [4, с.60]


Рис. 7 - Динаміка приросту інвестицій в основний капітал [18, c. 20]


Якщо системні проблеми в будівельній галузі не будуть вирішені, проблеми загрожують економіці в цілому: відсутність наповнення бюджету, тисячі безробітних фахівців, а найголовніше - занепад галузей, пов'язаних з будівництвом, а це і транспортні перевезення, і гірничодобувна галузь, і виробництво будівельних матеріалів, устаткування, машин, механізмів, енергетичний комплекс, ЖКГ і багато що інше [9].

Розглянемо вплив несподіваних чинників, які іноді можуть давати над збитки або надприбутки, на прикладі фармацевтичної промисловості. На тлі несподіваної епідемії свинячого грипу та спричиненої від цього масової паніки населення, прибутки фармацевтичних компаній зросли в рази. Як розповів Андрій Миронюк, комерційний директор фармфірми "Дарниця", за весь вересень українці купили тисячу тубів оксолінової мазі, а зараз беруть по 90 тисяч тубів на добу. Тобто об'єм продажів збільшився у 2700 разів.

Проте поряд із надприбутками фармацевтичних підприємств, приватний бізнес поніс великі збитки, спричинені заборонами масових зборів людей та панікою. Насамперед, збитки понесла сфера обслуговування, тобто кінотеатри, готелі, магазини, розважальні центри, а також майже всі види транспорту. Тому несподівані та не прогнозовані чинники можуть призвести до надприбутків підприємств однієї з галузей економіки та до збитків інших, оскільки під час панічних настроїв населення попит на необхідні товари зростає на порядок.

Отже, проблеми рентабельності підприємств в українській економіці можуть бути вирішені завдяки використанню світового економічного досвіду та продуманому використанню дії економічних законів. Також необхідно враховувати український менталітет та особливості економіки нашої держави, адже світовий досвід може виявитись недієвим без попередньої його адаптації.


.2 Теорії утримання, чекання, ризику


Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині ХІХ ст. англійський економіст Н. Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д, і завдяки цьому отримують прибуток.

За умов недосконалої конкуренції прибуток набуває форми "ненульової", "чистої", "диференціальної", "чистої економічної" та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий економічний прибуток виникає за умов наявності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина залежить від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару, його ціною та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про незначні розміри чистого економічного прибутку.

Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція "ризикового" прибутку, автором якої є американський економіст Ф. Найт. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються витратами страхування) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні фактори. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження в компанії передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію "функціонального прибутку" американського вченого Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає у випадку впровадження нововведень конкурентами. Але його джерело пов'язується з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості[6, c. 189-192].

2. Теорія трудового доходу


Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати[8, c. 155-156].


.1 Сучасна політекономія


Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їх використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим особам і самі в економічній діяльності не приймають участі. Мова йде про нетрудові доходи, одержувані законним шляхом.

Польський економіст Михайло Калецький запропонував свою теорію прибутку.

Основні роботи М. Калецького вийшли в 1930-1950-х роках у виді розрізнених статей і були перевидані вже після Другої світової війни у виді двох трохи дублюючих один одного збірників: "Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні і довгострокові зміни в капіталістичній економіці". ["Theory of Economіc Dynamіcs. An Essay on Cyclіcal and Long-Run Changes іn Capіtalіst Economy"] (1956); "Обрані нариси з приводу динаміки капіталістичної економіки. 1933 - 1970". ["Selected Essays on the Dynamіcs of the Capіtalіst Economy. 1933 - 1970"] (1971).

У ряді своїх робіт, частина яких була опублікована ще в 1930-і роки, польський економіст М. Калецький незалежно від Дж. М. Кейнса прийшов багато в чому до аналогічних висновків, а в окремих аспектах його аналіз виявився значно глибше. Тому разом із Дж. М. Кейнсом М. Калецького можна розглядати як засновника макроекономіки в цілому і єретичній макроекономіці зокрема (і насамперед , посткейнсіанської макроекономічної теорії)[3, c. 141-142].

М. Калецький запропонував оригінальну теорію прибутку. Ця теорія описується в такий спосіб.

= Cп + Сw + І. (1)= П + W. (2)


Формули (1) і (2) є відомими макроекономічними формулами визначення ВВП відповідно по витратах і по доходах. З одного боку, ВВП дорівнює сумі споживання (а воно, у свою чергу, підрозділяється на споживання підприємців (капіталістів), Cп, і робітників, Cw) і інвестицій. З іншого боку, він дорівнює сумі доходів - прибутку і заробітної плати.

Далі М. Калецький вводить спрощуєче (але не дуже нереалістичне) допущення, відповідно до якого робітники не зберігають. Це означає рівність заробітній платі і споживанню робітників:

= Cw.(3)

Звідси випливає, що


П = Cп + І. (4)


М. Калецький дав крилатий опис двох останніх формул: "Робітники витрачають те, що одержують; капіталісти одержують те, що витрачають".

Споживання підприємців, у свою чергу, залежить від наступних факторів:

п = Ca + lп, (5)

де Ca - споживання капіталістів, що не залежить від їхнього прибутку, а l - константа (0 < l < 1). З врахуванням (4) і (5) формулу функції прибутку можна записати в такий спосіб:


П = Ca + lп + І = (Ca + І/1 - l). (6)


З огляду на, що l - константа, а Ca навряд чи відрізняється сильною мінливістю, можна прийти до висновку, відповідно до якого прибуток капіталістів визначається насамперед їхньою інвестиційною активністю.

Таким чином, радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: якщо ж у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, то в Калецкого - з макроекономічною обстановкою, і насамперед , з інвестиційною активністю (таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки").

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих працівників, які мають певну кількість акцій і брали участь у нововведеннях. Проблеми ціноутворення в Україні. В Україні на зміну адміністративним цінам за часів існування СРСР прийшла система вільних ринкових (лібералізованих) цін. Так, у 2000 р. у нашій країні регулювалося лише 8 % цін, тоді як у США 20 %, в Японії - до 40 %. Необґрунтованість майже тотальної лібералізації цін є ще більш вражаючою, якщо взяти до уваги такий факт, що в окремих країнах (наприклад, Швейцарії) під час кризи здійснюється регулювання усіх цін, тоді як в Україні у 1998 р. регулювалось лише 11 % цін. Крім того, ступінь державного регулювання цін має коригуватися з питомою вагою державного сектору економіки.

Загалом в Україні впродовж 90-х рр. XX ст. і на початку XXI ст. була відсутня науково обґрунтована політика цін. Свідченням цього є такі цінові диспропорції, як наближення цін на товари і послуги до рівня світових за одночасного штучного зниження ціни на робочу силу до рівня найменш розвинених країн Африки; значний диспаритет цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію; невиконання цінами своєї функції та ін.

Стосовно прибутку, то внаслідок наявної системи цін в Україні спостерігається перекачування додаткової вартості і навіть частини необхідного продукту із сільського господарства в руки посередницьких структур, у т. ч. банків, прибутків з державних підприємств до приватних фірм; вилучення до 80 % доходів підприємств у державний бюджет через механізм оподаткування, масове вивезення прибутків компрадорською буржуазією за кордон, привласнення значної частки прибутків іноземними фірмами і компаніями зі спільних підприємств тощо. Так, іноземці вклали в такі підприємства у 1999 р. лише 0,1 % активів, а привласнили 24 % прибутків. Це вимагає ефективного державного регулювання цих процесів[2, c. 135-137].

2.2 Джерела формування прибутку


Загальна величина прибутку підприємства від: реалізації продукції (робіт, послуг), реалізації матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій, від володіння корпоративними правами та процентів до одержання.

Прибуток від реалізації продукції є основною складової загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного здору) та її повною собівартістю.

Прибуток від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.

Прибуток від іншої реалізації представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів та іншого майна підприємства, відходів, нематеріальних активів тощо. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації і витратами на цю реалізацію. При визначенні прибутку від реалізації основних фондів та іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів, майна. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу.

Доходи від позареалізаційних операцій включають:

доходи, отримані від участі в діяльності інших господарюючих суб'єктів;

доходи від здачі майна в оренду;

доходи від дооцінки виробничих запасів і готової продукції;

присуджені або визнані боржником штрафи, пені інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також доходи від повернення відшкодувань, спричинених збитків;

прибуток минулих років, що виявлений у звітному році;

позитивні курсові різниці по валютних рахунках, а також операціям в іноземній валюті;

суми коштів, які не підлягають поверненню, що отримані від інших підприємств;

інші доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

На схемі №1 відображено формування чистого прибутку підприємства, який підлягає розподілу.

Схема №1 Схема формування чистого прибутку підприємства



.3 Напрямки розподілу прибутку


В умовах багатоукладної економіки не існує єдиної схеми розподілу прибутку. Безумовно, є відмінності розподілу прибутку на приватному підприємстві та в кооперативних і державних підприємствах. Однак для всіх учасників виробництва є загальні засади щодо здійснення цієї процедури.

Насамперед, з прибутку вираховують податки до державного бюджету. Величина, що залишається після сплати податку називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на частини.

Частина прибутку вилучається на орендну плату (за користування землею, будівлями, які знаходяться в розпорядженні інших власників). Підприємства за рахунок прибутку сплачують відсотки за позичені кошти банківським установам.

Із прибутку створюються благодійні та інші фонди. В Законі України "Про благодійництво та благодійницькі організації" визначені основні напрями благодійництва і благодійної діяльності. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами.

Кошти, що залишаються після перелічених відрахувань, утворюють чистий прибуток. З нього здійснюється нагромадження (тобто розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення).

За рахунок прибутку забезпечуються охорона навколишнього середовища, підготовка кадрів, створюються соціальні фонди.

Частина прибутку може розподілятися за власним бажанням підприємця. Зауважимо, що нормальний прибуток, який становить матеріальну винагороду підприємця, вже вилучений з облікового (бухгалтерського) прибутку, і є частиною витрат виробництва. Проте певна частина Економічного прибутку може розподілятися на різні цілі за бажанням підприємця.

У кожній країні є певні особливості розподілу прибутку. Наприклад, якщо в Україні відсотки за кредит сплачуються за рахунок валового прибутку, то у США вони входять до складу витрат виробництва. Для підприємців такий порядок більш вигідний. По суті за користування позикою платять покупці товарів і послуг. Крім того, витрати виробництва - більш надійна матеріальна база для сплати відсотків за кредит. Як відомо, прибуток є тоді, коли виручка від реалізації продукції за ринковими цінами перевищує витрати виробництва. Якщо ринкові ціни різко знизяться, то прибуток зменшується або ж його немає зовсім. У цьому разі платити за кредит важко або зовсім неможливо.

Соціальні фонди, порядок їх формування у різних країнах також відрізняється.

В сучасних умовах господарювання підприємство самостійно визначає напрямки використання прибутку, якщо інше не обумовлено статутом.

Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.

Розподілення прибутку акціонерного товариства може представити у вигляді схеми №2.

Резервний фонд створюється підприємством на випадок припинення його діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Він є обов'язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.

Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплати процентів по облігаціям і дивідендам на привілейовані акції у випадках коли прибутку для цих цілей недостатньо. [7, с.44; 18, с.109]

Схема №2


.


Відрахування у резервний фонд та інші аналогічні за призначенням фонди проводяться до досягнення розмірів цих фондів, що встановлені у засновницьких документах, але не менше 15% (для акціонерних товариств).

Фонди накопичення і фонди споживання - це фонди соціального призначення. Фонд накопичення являє собою джерело коштів господарюючого суб'єкту, що акумулює прибуток, та інші джерела для створення нового майна, придбання нових основних фондів, оборотних засобів тощо. Фонд накопичення показує величину зростання майнового стану підприємства, збільшення власних його коштів. Фонд накопичення зменшується у випадках:

списання витрат, пов'язаних з утворенням нового майна (на підготовку експлуатаційних кадрів для роботи на новомупідприємстві, набудівництво об'єктіву порядку пайовоїучасті тощо);

розподілення його між юридичними особами учасниками;

погашення збитків підприємства, що виявлені за результатами роботи за рік.

Фонд споживання являє собою джерело коштів підприємства, що зарезервований для здійснення заходів по соціальному розвитку (крім капітальних вкладень) і матеріальне заохочування колективу.

Прибуток, що розподіляється, використовується на:

збільшення статутного фонду;

виробничий розвиток;

соціальний розвиток та заохочування;

виплату дивідендів;

вилучення виручки;

поповнення оборотних коштів;

інші цілі.

3. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку


Першими з тих, хто трактував прибуток були меркантилісти, що вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, у зовнішній торгівлі, у результаті продажу по більш високій ціні. Фізіократи вважали, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив сил природи призводить до зростання споживчих вартостей понад витрати виробництва. А. Сміт і Д. Рікард обгрунтували ідею створення додаткової вартості в галузях матеріального виробництва.

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге - як результат функціонування капіталу.

Д. Рікард вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним із головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка зростаючи,, зумовлює зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом , прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість Т - це функція змінного капіталу Ї(У), який авансується на роботу силу (тобто V): Т = і (V) . Прибуток Р - це функція авансованого капіталу: Р = Г (с+У), де с - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як дохід від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняється від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів виробництва, К. Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Однак, при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічної оснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючості землі зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості.

Величина прибутку за Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.


Мр = РК,


де м - маса прибутку; р - норма прибутку, Ад - розмір авансованого капіталу.

Щодо прибуткової дохідності підприємства, слід відрізняти , по-перше, прибутковість усього підприємства, як отримання доходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва (собівартість для виготовлення цієї кількості продукції (відсоткове відношення прибутку до собівартості).

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р- щ різниця між ціною і собівартістю, Ад - авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою:


р'=Р/К -100


Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розглядалась як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 відсотків. Згідно з цим здійснювалось ціноутворення на практиці. У 60-ті роки в централізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 відсотків.

В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головним орієнтиром і водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.

У такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.

Прибуток - це результат дії багатьох факторів сфери виробництва, розподілу і обігу. В умовах вільної конкуренції при незмінній нормі додаткової вартості норма прибутку може знижуватись або підвищуватись залежно від будови капіталу, швидкості його обороту та економії на постійному капіталі. Фактори, що впливають на норму прибутку (з позиції трудової теорії вартості), розглянуто в І відділі III "Капіталу" К. Маркса. Однак треба звернути увагу на деякі нові аспекти факторів, що впливають на величину прибутку.

Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростання норми прибутку. За вивченням Й. Шумпера, підприємці - це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучасних умовах щорічно норма прибутку промислових корпорацій у США становить 11-13 відсотків. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток є практично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівартості.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах

досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечить однаковий граничний дохід і граничні витрати.

В економіці України є специфічні фактори, що впливають на рівень прибутку. Передусім це високий ступінь монополізму: близько 96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належать державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство мають подолати зумовлені цим негативні явища. Чинником підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці.

В економічній науці XX століття можна виділити основні теорії:

продуктивного капіталу (прибуток є результат капіталу як обов'язкового чинника будь-якого виробництва);

утримання, де прибуток - винагорода капіталіста за відстрочку особистого споживання власного капіталу, за ризик у чеканні ефекту від вкладених у виробництво коштів;

прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності в усіх її виглядах;

прибутку як результату існування монополій.

Загальною ознакою зазначених теорій є визнання джерелом прибутки творчої діяльності підприємця. [10, с.38; 3, с.93]


3.1 Умови максимального прибутку


За економічним підходом , коли прибуток є різницею між виручкою від реалізації і витратами втрачених можливостей , фірма прагне максимізувати різницю між загальним прибутком і загальними витратами. Проте треба врахувати, що виробництво кожної додаткової одиниці продукції одночасно збільшує загальні витрати (на величину МС граничних витрат) і підвищує загальну виручку на величину граничної виручки МК.

Якщо фірма збільшує обсяг виробництва , загальний прибуток підвищується, але до визначеної межі, доки гранична виручка більше граничних витрат. Коли граничні витрати починають перевищувати граничну виручку, прибуток зменшується. Отже, перша умова прибутку: гранична виручка дорівнює граничним витратам:


МК=МС


Порівнюємо поведінку фірм, що максимізують прибуток в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії. Різниця в поведінці фірм (навіть заумо^и однакових функцій витрат) пов'язана з різноманітним характером функцій попиту, а отже, і прибутку.

В умовах досконалої конкуренції ціна попиту є для фірми заданою величиною. Причому фірма може (або вважає , що може) продати по цій ціні будь-яку кількість одиниць товару. Крива попиту з погляду фірми виглядає наступним чином:


Будь-яка кількість товару може бути продана по одній і тій же ціні. Величина середньої виручки також буде незмінна і дорівнює цій же ціні. Більш того, кожна наступна одиниця товару буде продана по тій же ціні, що і попередня. У цьому випадку ціна Р дорівнює середній величині виручки АК. і дорівнює граничній величині виручки МК, що очевидно з рис. 2.

Співставимо на одному графіку криві виручки і витрат (рис. 3). Фірма максимізує прибуток в точці перетину Е кривих граничної виручки МК. і граничних витрат МС. Мова йде про перетин кривої граничного прибутку з висхідною гілкою кривої граничних витрат. Розглянемо випадок, коли крива МК перетинає криву МС два рази: в точках К і Е


(мал. 4).


У точці К граничні витрати знижуються, отже, прибуток зростає. Фірма буде збільшувати випуск продукції до точки Е. Ця умова максимізації прибутку називається умовою другого порядку. Максимальний прибуток повинен бути невід'ємною величиною, якщо ні (коли ціна менше середніх витрат), то фірма не буде випускати даний товар, що очевидно з рис. 5.

Проте ціна вище середніх переміщених витрат АУС хоча і нижче середніх загальних витрат АС, фірма усе ж буде випускати товар (рис. 6).

Це пояснюється тим, що фірма не може зменшувати суму своїх постійних витрат (розглядається нетривалий період) і змушена здійснювати виробництво, якщо виручку покривають хоча б перемінні витрати і частково тим самим забезпечує себе коштами, що необхідні для відшкодування постійних витрат.

У більш тривалому періоді таке положення неможливо, деякі фірми будуть змушені покинути галузь, що призведе до підвищення ціни попиту для фірм, що залишилися в галузі. Цей процес буде продовжуватися доти, поки ціна не буде покривати середні "витрати фірм, що залишилися в галузі, тобто Р=АС. Якщо вихід фірм із галузі буде продовжуватися і далі, то зростання ціни призведе до перевищення ціни над середніми витратами, фірми, що залишилися, будуть одержувати економічний прибуток, який залучить у галузь нові фірми. Приплив нових фірм у галузь обумовить збільшення пропозицій і зниження ціни товару, прибуток фірм буде знижуватися, коли ціна буде покривати середні витрати, тобто Р-АС. В умовах досконалої конкуренції в тривалому періоді вхід і вихід фірм у галузь визначається рівністю між ціною і величиною середніх витрат (гіпотеза про нульовий чистий економічний прибуток), тобто


Р=МК=МС=:АС


В умовах чистої монополії ціна не є заданою величиною. Стикаючись з сукупним ринковим попитом, виробник усвідомить: чим більше продукції він зробив, тим менше буде ціна реалізації. Крива попиту (і середньої виручки) для монополіста має від'ємний нахил) (рис. 7).

У розглянутому випадку гранична виручка буде увесь час нижче середньої. В умовах монополії криві середньої граничної виручки не збігаються, причому МК.<АК. Монополіст максимізує свій прибуток за МК -МС, але МК<Р на відміну від фірми, що функціонує в умовах досконалої конкуренції.

Який же обсяг виробництва забезпечує фірмі - монополісту максимальний прибуток? На рис. 8 наведений цей обсяг виробництва О.

Рис. 7. Рис.8.


Проте гіпотезу нульового прибутку для галузі з досконалою конкуренцією , яка розглянута вище, не прийнята для монополіста, який у коротко-, так і в довгостроковому періоді може одержувати позитивний чистий прибуток (монопольний надприбуток) завдяки наявним бар'єрам для входу у галузь нових фірм. Головна причина утворення прибутку -можливість монопольного виробника обмежити випуск у порівнянні з випуском в умовах досконалої конкуренції і , отже, реалізувати товар по більш високій ціні.

Аналіз наведених графіків показує, по-перше, що фірма, яка максимізує прибуток в умовах досконалої конкуренції, може контролювати тільки один параметр - обсяг випуску продукції. По-друге, фірма , що максимізує прибуток в умовах чистої монополії, визначає одночасно два параметри:

обсяг випуску і ціну (форма може враховувати вигляд своєї функції витрат і кривої попиту з від'ємним нахилом). Фірма - монополіст може виробляти меншу кількість продукції і продавати по більш високій ціні, може істотно знизити витрати за рахунок збільшення масштабу виробництва і знизити ціну.


3.2 Підприємницький прибуток


Підприємницький прибуток потрібно розглядати , з одного боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства, з іншого боку - як винагороду за виявлені підприємницькі здібності.

Під підприємницьким прибутком спочатку розуміли частину прибутку, що залишається в розпорядженні функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позичку капітал. З розвитком кредитної системи розподіл прибутку на відсоток і підприємницький прибуток набув загального характеру, незалежно від того, отриманий він від використання власного або позикового капіталу. На відміну від позичкового відсотка, підприємницький прибуток не є наперед заданою величиною і залежить від того, як конкретний підприємець господарює.

Кількісно підприємницький прибуток утворюється , як залишок після відрахування з валового прибутку позичкового відсотка, податків та інших платежів у бюджет.

Підприємницький прибуток функціонуючих підприємців є різним за величиною, методами одержання, напрямками використання. Так, на підприємствах різних форм власності формування підприємницького прибутку здійснюється по-різному у зв'язку з розмежуванням капіталу функцій і капіталу-власності. Коли власник капіталу одночасно виступає в ролі підприємця власного виробництва, підприємницький прибуток формується за зазначеною вище схемою. Якщо власник капіталу і підприємець - різні особи, то можливими є два варіанти. Власник капіталу передає функцію керування виробництвом і збутом менеджерам і визначає їм платню. Прибуток підприємця виступає як плата за монополію власності та капітал.

Менеджер здійснює капітал-функцію і відповідає за функціонування підприємства. Власник капіталу може віддавати капітал під визначений відсоток (звичайно вище банківського) підприємцю для організації їм власної справи. Як правило, у даній ситуації підприємницький прибуток вище в силу реалізації особистого інтересу підприємця. У даному випадку він виступає у вигляді винагороди за прояв ініціативи у функціонуванні виробництва впровадження інновацій, виробництво нового продукту, прийняття рішень щодо керування фірмою і відповідальності за ризик.

Підприємницький прибуток містить у собі:

По-перше, нормальний прибуток, тобто нормальна винагорода підприємцю , необхідна для того, щоб залучити й утримати його в межах даного напрямку діяльності. Нормальний прибуток входить у внутрішні витрати фірми. Якщо нормальна винагорода не забезпечує сталість фірми, то підприємець переорієнтує свої зусилля на більш прибутковий напрямок бізнесу або відмовиться від ролі підприємця заради заробітної плати в іншій фірмі. З позиції конкурентноспроможного підприємця нормальний прибуток залежить від нормальної віддачі на капітал і норми підприємницького прибутку. По економічній природі він представляє ціну вибору виробництва саме даного товару або послуг. Вона повинна бути не менше втраченого прибутку, що підприємець міг би одержати , якби вклав власний капітал, засоби виробництва, здібності в інше виробництво.

По-друге, прибуток отриманий понад нормальний прибуток, тобто економічний (чистий) прибуток дорівнював би нулю. Під статистичною економікою розуміється економіка, що не піддається змінам, у якій показники витрат дані про пропозицію ресурсів, попит і прибуток ж постійними. У цьому випадку економічна політика цін і виробництва передбачена, інноваційні зміни не проводяться. В умовах чистої конкуренції чистий прибуток , що споконвічне міг існувати в різноманітних галузях, зникає в тривалому періоді з відтоком фірм. У результаті явні і тимчасові витрати в довгостроковому періоді цілком відшкодовуються, не залишаючи підприємцю ніякого залишку у вигляді чистого прибутку. В умовах чистої конкуренції підприємці будуть виробляти товар тільки до тієї точки, в якій ціна і граничні витрати зрівнюються.

В динамічній економіці походження чистого прибутку пов'язано з невизначеністю, з ризиком, що не страхується. Останнє обумовлене непередбаченими змінами у попиті (прибутку) і пропозиції (витратах) фірми, у споживчих смаках. Ризик, що не застрахований виникає і через циклічні зміни, структурні зсуви в економіці. Ці види невизначеності є зовнішніми чинниками і не можуть контролюватися фірмою. Але проти великі корпорації прагнути уникнути ризику у зв'язку з невизначеністю ринкової ситуації шляхом вертикальної інтеграції структур з метою гарантованого забезпечення джерелами сировини, фінансування капіталовкладень з метою зменшення впливу коливань ринку капіталів, збільшення видатків на рекламу. Для пом'якшення наслідків економічних коливань використовується державна антициклічна політика. Все це свідчить про те, що підприємницький прибуток істотно залежить від зовнішніх чинників.

Внутрішнім чинником, що викликає коливання підприємницького прибутку є невизначеність, пов'язана з ініціативою підприємця у сфері інновацій. Впровадження нових методів виробництва, технологій, джерел сировини завжди ризиковане, не гарантує зниження витрат і приросту прибутку і підприємницького доходу. В умовах конкуренції на ринках збуту , капіталу, сировини, недосконалості законів про патенти, інноваційна складова підприємницького прибутку може носити тимчасовий характер. Проте це джерело одержання прибутку, доходу є економічно необхідним.


.3 Монопольний прибуток


Підприємець одержує монопольний прибуток, якщо є монополістом і може контролювати ринок, не допускати конкурентів або обмежувати виробництво продукції при підвищенні ціни (див. рис. 9). Ціна, що фірма-монополіст установлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту (а не висотою кривої граничного прибутку в точці випуску, що дає максимальний прибуток). Основою монопольного прибутку є скорочення обсягу виробництва понад конкурентні ціни і перерозподіл ресурсів. Причому в умовах недосконалої конкуренції може мати місце обмеження пропозиції чинників. Прибуток, одержують у результаті створення навмисного штучного дефіциту чинників, також можна віднести до монопольного прибутку.



Дуже складна проблема одержання монопольного прибутку в довгостроковому інтервалі, коли можливе безперешкодне корегування величини постійних витрат, попит на будь-який продукт високоеластичний. Причому якщо в короткостроковому тимчасовому інтервалі фірма може мати чисті втрати (дедвейт-збитки), то в довгостроковому інтервалі фірма повинна функціонувати беззбитково. Вона повинна буде піти з ринку, якщо протягом тривалого часуне компенсує середні витрати.

Довгострокова рівновага досягається за умови випуску продукції нижче (вище) мінімуму кривої довгострокових середніх витрат. Починаючи з точки довгострокової рівноваги фірма-монополіст може тимчасово збільшувати прибуток, піднімаючи ціни, скорочуючи випуск продукції, зміщуючись вгору уздовж лінії еластичної кривої короткострокового попиту.

Споживач, зіштовхнувшись з підвищенням ціни, зменшує попит до рівня кривої довгостроковому попиту, при більш високих цінах прибуток монополіста буде менше, ніж при вихідній ціні довгострокової рівноваги.

У випадку відкритої монополії ситуація ускладнюється. Фірма не захищена від конкурентів так як в природній монополії (перевагами витрат) або закритій монополії (законодавчими, панентними і іншими бар'єрами. Вона може використовувати такі стратегії одержання монопольного прибутку:

. Одержати короткочасний максимальний прибуток, встановити надвисоку ціну, продаючи товари доти, поки не впаде попит і треба буде знижувати ціни. Може уповільнити процес зменшення прибутку, ковзаючись униз уздовж кривої попиту в міру того, як нові фірми виходять на даний ринок з аналогічними товарами.

. Примиритися з можливою появою конкурентів на даному ринку після запровадження нею нового товару. У цьому випадку установлюється висока стартова ціна на новий товар, і одночасно починається розробка нового товару, готового до виходу на ринок до моменту зменшення чистого прибутку від старого товару. Тут монопольний прибуток від зовнішньої ціни є безпосереднім двигуном інноваційного процесу.

. Свідомо встановити помірну ціну, недостатню для максимізації короткострокового прибутку з метою обмеження появи потенціальних конкурентів.

. Вжити заходів для злому закритої монополії, свідомо йдучи на значні витрати (вони додаються до виробничих витрат при визначенні прибутку). Це забезпечує чистий прибуток , що перевищує альтернативні витрати виробництва фірм-конкурентів. В економічній теорії деякі економісти називають цей хід монопольного прибутку рентою.

. Використовувати цінову дискримінацію, тобто встановлення різних цін на одиницю того самого продукту, невиправдані ніякими різницями у витратах, засновані лише на можливості поділу потенційних споживачів у залежності від еластичності запропонованого ними попиту.

. Створювати монопольний прибуток поза монополією, шляхом установлення низьких цін на вихідну сировину, а також організації виробництва в інших країнах із більш низькою вартістю робочої сили.

Присвоєння монопольного прибутку здійснюється через:

монопольну ціну, за допомогою якої реалізується значна частина вартості, створеної за межею, на монополізованих підприємствах галузі;

держбюджет. Отримання монопольного прибутку відбувається шляхом податкових пільг, пільгових тарифів, державних субсидій, низькопроцентних позик тощо;

фінансову систему. Монопольний прибуток одержується шляхом відрахування прибутків від засновництва, купівлі-продажу паперів, контрольних пакетів акцій, що дозволяють контролювати діяльність акціонерного товариства і засоби розподілу прибутку. [9, с.56; 2, с.45]



Висновки


Провівши дослідження природи прибутку можна зробити наступні висновки. Прибуток нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, у практичному ж плані прибуток представляє собою різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупними витратами. Адам Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста. Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи.

Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу. К. Маркс у "Капіталі" визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність.

К.Маркс зазначав, що в багатьох виробництвах, особливо в сільському господарстві, рік складає природний виробничий період, після закінчення якого виробництво починається заново. Тому установився звичай обчислювати норму прибутку у виді відносин всієї кількості річного прибутку до кількості капіталу, витраченого протягом того ж року на виробництво. Норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості. Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу. Вартісну структуру капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, К.Маркс називав органічною структурою капіталу. Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, він називав капіталами вищої структури.

Оригінальну теорію прибутку запропонував польський вчений М.Калецький. Радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, у Калецького - з макроекономічною обстановкою, і насамперед, з інвестиційною активністю. Таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки".


Список використаної літератури


1. Балабанов І. Т. Основи финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.; Финансьі и статистика, 1995.

. Балабанов І. Т. Основьі финансового менеджмента. Учебное пособие. - М.:

Финансыі й статистика, 2009.

. Балабанов І. Т. Финансовьій менеджмент. Учебное пособие. - М.:

Финансьі и статистика, 1994.

. Бєлінський П. І. Зайцев Ю. К. Основи економіки в запитаннях та відповідях. В 2-х частинах. - Чернівці, 2008.

. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К.: Либідь, 1995.

. Бланк Й. А. Стратегия и тактика управлення финансами. К.: УФИМБ, 1996.

. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка та макроекономіка:

Підручник. - К.: Основи, 2008

. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Основи економічної теорії: Підручник. -К.,1995.

. Головний С. Ф. Оценка результатов хозяйственной деятельности

промьішленного предприятия.- М.: Финансьі и статистика, 1995. ІО.Дзюбик С. Основи економічної теорії: Підручник. - К., 1994.

. Зкономика: Учебник / Под ред. А. Булатов. - М.: Изд-во БЕК, 1994.

. Зкономика й бизнес / Под ред. В. Д. Камаева. - М.: Изд-во МГТУ, 2010.

. Зкономика й бизнес: Теория й практика предпринимательства / Под ред. В. Д. Камаева. - М.: Изд-во Моск. Ун-те, 1993.

.Економіка і теоретичні основи. Підручник. - Тернопіль, 2007.

15.Н.Климко Г., Нестеренко В. Основи економічної теорії: політекономічний

асйект. - К.: Вища школа, 1994.

Іб.Ковалев А. М.Финансьі в управлений предприятием. - М.: Финансьі и статистика. - 1995.

. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Климко Г., Нестеренко В. К.: Вища школа, 2009.

. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вузів (Ю. Ніколенко


КУРСОВИЙ ПРОЕКТ з Політекономії на тему: Основні теорії прибутку Зміст Вступ Розділ 1. Прибут

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ