Основні напрямки реалізації видатків державного бюджету України

 

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра фінансів

Курсова робота

з курсу: Бюджетна система України

на тему: „ Основні напрямки реалізації видатків державного бюджету України

.

Київ 2011

Зміст

Вступ

1.Суть, значення та роль бюджету в сучасній економіці України

2.Аналіз видатків бюджету країни на здійснення соціальних програм за 2007 - 2010

.Аналіз видатків бюджету країни на здійснення економічних програм за 2007 - 2010р

.Міжнародний досвід фінансування соціально-економічних програм

.Основні шляхи вдосконалення видатків бюджету на реалізацію соціально-економічних програм

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Актуальність обраної для дослідження теми курсової роботи має неабияке значення, адже в умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку державний бюджет є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно його побудовано залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин. Формування ефективної бюджетної системи - невід'ємна складова процесу розбудови прогресивної держави, ринкової економіки і відкритого суспільства, бюджетна політика разом із грошово-кредитною політикою забезпечують найважливіші економічні функції держави.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Метою дослідження курсової роботи є науково-теоретичне обґрунтування заходів та вироблення рекомендацій щодо розподілу видатків бюджету нашої країни на реалізацію соціально-економічних програм, а також безпосередньо характеристика соціальних та економічних програм, що плануються та здійснюються урядом в Державі.

Виходячи з поставленої мети завданням курсової роботи є детальне та поетапне розкриття наступних питань:

Ä Охарактеризувати значення бюджету в сучасній економіці України, призначення і особливості його функціонування;

Ä Проаналізувати видатки бюджету країни на здійснення соціальних програм за 2007-2010 роки;

Ä Дати аналіз видатків бюджету країни на здійснення економічних програм за 2007-2010 роки;

Ä Визначити основні шляхи вдосконалення видатків бюджету на реалізацію соціально-економічних програм.

Об'єктом дослідження є бюджетна система та бюджетна політика, за допомогою якої державні органи здійснюють управління у бюджетній сфері.

Предмет дослідження виступають процеси, що відбуваються в Державі, щодо впровадження соціально-економічних програм.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі використовуватиметься система загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, таких як системний підхід, аналіз, синтез, економіко-статистичні методи. На основі системно-аналітичного методу зроблене теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем державного бюджету та ефективності його видаткової частини. За допомогою статистичного аналізу досліджена динаміка і ефективність впливу на макроекономічні показники інструментів коригування. Застосовувались також методи: економіко-математичний, комплексного системного аналізу та інші.

1.Суть та значення бюджету в сучасній економіці України

Перехід до ринкової економіки визначив нові напрямки у фінансовій політиці України та посилення ролі державного бюджету у вирішенні задач соціально - економічного розвитку держави.

Необхідно зазначити, що державний бюджет відображає соціально - економічну ситуацію в державі. У період економічного зростання більше людей мають роботу. Держава в значних обсягах може фінансувати соціальні програми, запозичення зменшуються. Інша річ, коли настає фаза економічного спаду: збільшуються витрати на підтримку економіки, зростає державний борг і дефіцит бюджету.

Найважливішим інструментом, за допомогою якого держава регулює економічні процеси, розв'язує соціальні, політичні, виробничі, економічні проблеми, є бюджет, адже саме через нього, через перерозподіл валового внутрішнього продукту й національного доходу держава може акумулювати достатньо коштів для розв'язання цих проблем, тобто проблема формування дохідної і видаткової частин бюджету потребує зваженого підходу, що особливо важливо у стратегічному контексті, коли йдеться про механізми стимулювання економічного зростання.

Бюджет держави є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві. Розкриваючи поняття „бюджет, доцільно розглянути такі його найважливіші характеристики:

ð за сутністю економічної категорії;

ð за правовим характером;

ð за формою;

ð за матеріальним змістом.

Передусім слід підкреслити, що бюджет є самостійною економічною категорією: ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. До цих особливостей відносять:

) Бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, пов'язаних з відокремленням частини ВВП у руках держави і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства й окремих адміністративно-територіальних формувань;

) За допомогою бюджету відбувається перерозподіл валового внутрішнього продукту, рідше - національного багатства, між окремими галузями економіки, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

) Пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

) Сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим положенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Отже, специфічне суспільне призначення бюджету - забезпечити розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефективності економіки та добробуту громадян.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансові відносини, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами називаються бюджетними. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій, таких як управління суспільством, оборона країни, економічна і соціальна.

Крім того, держава, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, здійснює підприємницьку діяльність і відповідно є одним із суб'єктів створення і розподілу ВВП. Як доводить світовий досвід, роль держави у розподільних процесах із розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому аспекті є найдосконалішим засобом для здійснення перерозподілу фінансових ресурсів зокрема і національного багатства в цілому.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання.

Такими факторами є:

а) економічні;

б) соціальні;

в) політичні.

а). Економічні фактори в значній мірі пов¢язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.2

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш ціленаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.

б). Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни в цілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров¢я, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.

в) Політичні фактори безпосередньо пов¢язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він спрямовує фінансову діяльність держави, визначає її фінансові можливості та пріоритети.

За матеріальним змістом бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.

Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави стверджувати, що в наступні роки через бюджет повинно перерозподілятися не менш як 30% ВВП. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлене соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей господарства.3

Державний бюджет виконує чотири основні функції:

Ü фіскальну;

Üрегулюючу;

Üстратегічно структурну;

Üстимулюючу.

Фіскальна полягає у фінансовому забезпеченні виконання державою основних функцій, які належать до сфери її відповідальності.

Ü Регулююча спирається на фіскальне спрямування частини ресурсних потоків відповідно до встановлених законом про державний бюджет орієнтирів.

Ü Стратегічно структурна функція бюджету визначається структурою державного споживання та державних інвестицій і реалізується через вплив держави на міжгалузевий і міжрегіональний перерозподіл ресурсів усередині країни відповідно до поставлених довгострокових стратегічних пріоритетів.

Ü Стимулююча функція проявляється через вплив заходів бюджетної політики на активізацію економічних процесів.

Три останні функції бюджету є непрямими стосовно бюджету як фінансового плану держави, їхня реалізація виходить далеко за межі одного року, на який зазвичай планується бюджет, але саме засобами фіскальної функції бюджету. Тому ефективність виконання державним бюджетом цих функцій може бути визначена при аналізі виконання річного бюджету лише частково. Реалізація регулювальної, стратегічно структурної та стимулюючої функцій надає бюджетному процесу властивостей політики, тому саме крізь їхню призму слід розглядати питання оцінки ефективності бюджетної політики в країні.

З огляду на конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію і наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу валового внутрішнього продукту держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.

Формування ефективної бюджетної системи - невід'ємна складова процесу розбудови прогресивної держави, ринкової економіки і відкритого суспільства. Бюджетна політика разом із грошово-кредитною політикою забезпечують найважливіші економічні функції держави.

Державний бюджет відіграє важливу роль у перерозподілі ресурсів відповідно до суспільних інтересів. В умовах недосконалої ринкової системи для ефективнішого розміщення ресурсів застосовується, як правило, високий ступінь перерозподілу коштів, у той час як у досконалій ринковій системі практикується зменшення рівня оподаткування підприємств. За допомогою бюджетної політики здійснюється цільове спрямування коштів, яке неможливе з точки зору міркувань поточної економічної ефективності, але має стратегічне значення для суспільства: витрати на державні органи, оборону, соціальний захист, науку і освіту, неприбуткові стратегічно важливі виробництва тощо.

Сучасна держава, окрім виконання своїх безпосередніх владних і соціальних функцій, несе на собі відповідальність за ефективне функціонування ринкової економіки, що, зрештою, забезпечує національну конкурентоспроможність. Тому державою здійснюється стимулювання економічного розвитку, формування структури ринку капіталів, товарів і послуг. Відтак державний бюджет є не лише кошторисом надходжень і витрат, а й насамперед - засобом забезпечення макроекономічного збалансування та економічного зростання, фінансовим планом, який, крім іншого, передбачає відтворення умов для власного фінансування у довгостроковому періоді. Словом, бюджетні ресурси повинні розглядатися як невід'ємна частина загальних інвестиційних ресурсів усієї системи суспільного відтворення.

Як висновок можна відзначити, що найважливіше призначення бюджету - це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Отже, підбиваючи підсумок всього вище сказаного, я б хотіла зауважити, що бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. На сьогодні надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету повязано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Про співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом свідчать дані, наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом у 2007 - 2010 роках, млн. грн.

Показники2007200820092010*Валовий внутрішній продукт 220900264241332752387300Доходи зведеного бюджету 60812,172659,586981,5103000,1Видатки зведеного бюджету 59085,271512,085823,2102000,0Дефіцит бюджету +1726,9+1147,5+1158,3+1000,1Питома вага у ВВП, %Доходів бюджету 27,527,526,126,6Видатків бюджету 26,427,125,826,3Дефіциту бюджету +1,1+0,4+0,3+0,3*Примітка: Орієнтири бюджету

Джерело: [18, с. 10; 21, с. 7; 22, с. 8]

2. Аналіз видатків бюджету країни на здійснення соціальних програм за 2007-2010 роки

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота - питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов'язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід'ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених його верств.

Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави.

Таблиця 2.1.

Витрати зведеного бюджету України на соціально-культурні заходи, (млн. грн.).

2007200820092010ВВП220900264241332752387300Доходи60812,172659,586981,5103000,1Видатки (за офіційною звітністю)59085,271512,085823,2102000,0Видатки на соціально-культурні заходи і науку8449,210726,813045,115708,0У тому числі:освіта2599,73361,14205,34794,0наука236,3357,6343,3510,1охорона здоров'я2067,92574,43003,83570,0фізична культура118,2143,0171,6204,5соціальний захист населення3131,53861,64806,15814,0культура і засоби масової інформації295,4429,1514,9816,0*Джерело: [18, с. 12; 21, с. 9]

Рис. 2.1. Витрати зведеного бюджету України на соціально - культурні заходи, % ВВП

*Джерело [www.minfin.gov.ua]

Як видно з таблиці 2.1., та рисунку 2.1., в останні роки немає місця тенденція до чіткого зростання чи зниження ролі держави в розподільчих і перерозподільчих процесах. Частка видатків зведеного бюджету України у ВВП у період із 2007 по 2010 рік коливається і становить у кожному році відповідно - 26,7%, 27,1%, 25,8%, та 26,3% в 2005 році і це при постійному збільшенні реального обсягу ВВП, що може бути ознакою того, що уряд України намагається дати більшу свободу ринковим силам у встановленні рівноваги на ринку.

Динаміка видатків на соціально - культурні заходи не повністю відповідає змінам, що спостерігаються у загальній сумі видатків зведеного бюджету України. Адже, в цей період видатки на соціально-культурну сферу постійно підвищувалися від 14,3% ВВП у 2010 році до 15,4% у 2007 році.

Зауважмо, що більша їх частина фінансувалася з місцевих бюджетів. Цей показник за період із 2007 по 2010 роки становить у середньому 75,1%. Таке розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки місцеві органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольної їм території.

Крім наведених у таблиці 2.1., та рисунку 2.1. даних варто зазначити, що соціальне спрямування мають і такі статті бюджету, як "Видатки, пов'язані з поверненням депортованих народів", "Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення", "Видатки Пенсійного фонду".[4]

Аналізуючи видатки бюджету на здійснення соціальних програм слід зазначити, що їх доцільно більш детально розглянути до 2010 року, тобто проаналізувати здійснені програми та проаналізувати безпосередньо проект бюджету на 2010 рік, щоб дати характеристику програмам, що матимуть місце в поточному році.

Отже, протягом на зростання частки видатків на соціально - культурні заходи у загальній сумі видатків у 2007-2010 роках вплинуло зростання в бюджету видатків на Освіту. Якщо у 2007 і 2008 роках вона становила 39,4% й 36,3% відповідно, то в 2009 році - вже 46,5%. Номінальне зростання за цим напрямом у 2009 році становило 844,2 млн. грн. порівняно з 2008 роком та 1605,6 млн. грн порівняно з 2007 р., при збільшенні фінансування усіх складових цієї сфери.

У структурі видатків на соціально - культурні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захист населення Найбільшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. У середньому в період із 2007 по 2009 роки на них припадало 34,3%, що відповідає 5,5% ВВП. Їх значення у відсотках до ВВП коливалося у діапазоні від 5,3% (2007 рік) до 5,6% (2009 рік). Видатки за цим напрямом із 2007 по 2009 роки збільшилися не лише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на суму 944,5 млн. грн. порівняно з 2008 роком та 1674,6 млн. грн в порівнянні з 2007 р.).

Друге місце посідають видатки на освіту.

Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень їх фінансування у період із 2007 по 2009 роки становив 21,7% від загальної суми видатків зведеного бюджету України за ці періоди, при збільшенні фінансування цієї галузі в 2009 році порівняно з 2008 роком на суму 429,4 млн. грн., частка цих видатків у структурі видатків майже не змінилася, при одночасному зниженні питомої ваги видатків на охорону здоров'я у ВВП з 3,6% до 3,5%.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки державного бюджету порівняно з планом у 2009 році, становив 87,3%. При цьому видатки за розділами культури і мистецтва були профінансовані лише на 58,8%, фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу - на 66,4%, що значно нижче за середній рівень по державному бюджету.

Що стосується аналізу проекту бюджету 2010 року, то він передбачає підвищення рівня інвестування у людський капітал територій шляхом збільшення видатків на освіту та охорону здоров'я як пріоритетних галузей, у тому числі через удосконалення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів.

Найбільш важливим питанням є забезпечення підвищення рівня мінімальної заробітної плати, розмір якої у наступному році має становити 262 грн. на місяць, забезпечивши при цьому збереження міжпосадових та міжкваліфікаційних співвідношень з початку року.

Такий захід оцінюється досить позитивно, оскільки він:

¯ підвищить доходи населення;

¯ поліпшить наповнюваність дохідної частини місцевих бюджетів;

¯ матиме позитивний економічний ефект. Саме тому на його реалізацію для місцевих бюджетів передбачається спрямувати 3,3 млрд. гривень. При розрахунку витримана структура фонду оплати праці у розрізі відповідних галузей з урахуванням категорій працівників.

Забезпечено приріст розрахункового фонду заробітної плати з нарахуваннями до 2004 року (з урахуванням внесених змін) на 23,7 відсотка; приріст до фонду при мінімальній заробітній платі 237 грн. у розрахунку на повний рік (вводиться з 1 вересня 2004 року.) становитиме 10,5 відсотка.При формуванні показників на 2010 рік

Міністерством фінансів проаналізовано видатки місцевих бюджетів на інші статті, та винайдено кошти на їх збільшення, а саме:

& Забезпечення медикаментами установ охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти - 150 млн. грн.

& Продуктами харчування - навчальних та лікувально - профілактичних закладів та інші першочергові видатки - 296,1 млн. грн.

На цю мету для місцевих бюджетів додатково враховано в обсязі трансферту з державного бюджету майже 450 млн. гривень. Вказані видатки було розподілено між галузями соціально - культурної сфери:

& Для Освіти додатково враховано на видатки із забезпечення продуктами харчування дітей дошкільного віку та дітей - сиріт у сумі 196,1 млн. грн., що становить більше 35 відсотків затвердженого обсягу таких видатків у поточному році місцевими радами;

& Для Охорони здоровя в цілому - 100 млн. грн., що становить майже 35 відсотків затверджених місцевими радами рівня поточного року.

Тільки додаткові кошти на медикаменти становили 25 відсотків обсягу видатків цього року, з яких для закладів охорони здоровя - 1,45,7 млн. грн., решта для установ освіти, соціального забезпечення та фізичної культури і спорту.

Крім того, вперше для поліпшення матеріальної бази бюджетних установ враховано додаткові кошти на поточні і капітальні ремонти - 200 млн. грн.

Підготовка проекту державного бюджету на 2005 рік здійснювалась виходячи із необхідності вирішення найважливіших соціальних питань:

ØЗбільшення на 20,6 % фонду оплати праці працівників бюджетних установ з метою запровадження з 1 січня 2010 року мінімальної заробітної плати працівників бюджетних установ у розмірі 262 гривні із збереженням міжпосадових співвідношень - 5 млрд. гривень.[6].

ØВведення з 1 січня 2010 року в дію нових відповідних норм Закону України від 9 липня 2008 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - понад 2 млрд. гривень (щодо компенсації для сільсько господарських підприємств та дострокового виходу на пенсію шахтарів).

ØПоетапного врегулювання питання пенсійного забезпечення військовослужбовців - 0,9 млрд. грн, на першому етапі більше ніж удвічі зростає пенсія осіб рядового та начальницького складу;

ØПідвищення в 2,3 раза з 1 липня 2009 року стипендій студентам вищих навчальних закладів та учням професійно-технічних навчальних закладів - понад 0,5 млрд. гривень;

ØПідвищення вдвічі соціальних гарантій ветеранам війни і праці, а саме: підвищення розмірів щорічної допомоги до Дня Перемоги, збільшення витрат на санаторно - курортне лікування та інші, перед бачені Законом України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» пільги, запровадження державних довічних стипендій особам, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною - 0,3 млрд. гривень;

ØЗбільшення в півтора раза розрахункового розміру, що застосовується при визначенні обсягу державної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» - 150 грн. проти 100 грн. у 2009 році.

Збільшення рівня забезпеченості прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги непрацездатним особам та інвалідам відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям»: для непрацездатних осіб - 120 грн. проти 110 грн. у 2004 році та інвалідів - 130 грн. проти 115 гривень у 2009 році.

ØВведення в дію норм законодавства в частині соціальних гарантій (безкоштовного харчування учнів 1-4 класів, заробітної плати педагогам, працівникам музеїв, разових виплат науковцям та допомоги дітям-сиротам), які щорічно призупинялися Законом про Державний бюджет України - близько 1 млрд. гривень;

ØІнші пріоритетні видатки відповідно до законодавства.

Підтвердженням позитивних змін у реалізації державної політики у частині оплати праці працівників бюджетної сфери є такі кількісні та якісні показники та їх характеристики:

за останні роки суттєво збільшено обсяги видатків на оплату праці працівників бюджетної сфери. Щорічно ці обсяги зростають більш ніж на 20%;

у 2010 році з метою підвищення рівня оплати праці працівників установ і органів, що фінансуються за рахунок бюджету, обсяги видатків на оплату їх праці передбачено збільшити порівняно з відповідними обсягами 2007 року майже у 2 рази;

сталим є підвищення мінімальних гарантій в оплаті праці. Мінімальна заробітна плата, яка з грудня 2008 року становить 205 грн., становить 44,3% від її середнього рівня по економіці за 2008 рік - 462,33 грн. (за 7 місяців 2009 року - 607,97 грн. ), що відповідає європейським підходам (у країнах, що входять до Європейського співтовариства, частка мінімальної заробітної плати у середньому становить від 40% до 60%). Зазначена вище державна гарантія мінімальної заробітної плати у доларовому еквіваленті є найвищою серед країн СНД - сталими темпами зростає номінальна і реальна заробітна плата працюючих. У 2008 році номінальна заробітна плата в цілому по економіці зросла на 22,8% і становила за рік 462,33 грн., а за 8 місяців 2009 року індекс росту мінімальної заробітної плати до відповідного місяця попереднього року сягнув 24,2%;[9].

Підвищення розміру мінімальної заробітної плати є одним із факторів, що безпосередньо впливає на забезпечення зростання життєвого рівня населення.

З 1 березня поточного року посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників бюджетної сфери підвищено на 10,8 відсотка, що дало можливість уникнути невиправданого зближення в оплаті некваліфікованої праці та праці фахівців.

З прийняттям Закону України від 17.06.2004 № 1801-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» видатки на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, збільшено на 1,1 млрд. гривень, що дало можливість наблизити термін запровадження мінімальної заробітної плати 237 гривень до 1 вересня замість 1 листопада 2004 року із збереженням співвідношень в оплаті праці зазначених працівників.

У 2010 році з 1 січня передбачається запровадити мінімальну заробітну плату в розмірі 262 грн. із збереженням співвідношень в оплаті праці. Порівняно з 2005 p., темпи росту мінімальної заробітної плати перевищують темпи зростання валового внутрішнього продукту та доходів зведеного бюджету. Передбачається, що в 2010 році розмір мінімальної заробітної плати зросте у 3,54 раза, тоді як обсяг валового внутрішнього продукту - у 3 рази та доходи зведеного бюджету -у 3,4 раза.

Положеннями Програми діяльності Кабінету Міністрів України передбачено забезпечити поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та поступове досягнення у 2012 році 100 відсотків прожиткового мінімуму.

Головним пріоритетом бюджету залишається фінансове забезпечення заходів по вирішенню найбільш нагальних соціальних проблем і програм, спрямованих на підвищення добробуту населення.

Не дивлячись на обмеженість ресурсів бюджету, видатки на соціальний захист населення та соціальне забезпечення на наступний рік збільшуються проти 2009 року і складають 36 відсотків загальних видатків державного бюджету.

З нагоди відзначення у наступному році 60-ї річниці визволення України від фашистських загарбників 2010 рік передбачається оголосити роком ветеранів. У зв'язку з цим, а також з метою посилення соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, у наступному році передбачається збільшити видатки державного бюджету на окремі програми соціального захисту ветеранів війни.

Крім того, в розрахунках загального обсягу субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на наступний рік збільшено обсяг видатків на надання передбачених чинним законодавством ряду пільг та компенсацій ветеранам війни, а саме: для забезпечення санаторно - курортним лікуванням ветеранів війни та на виплату компенсацій за самостійне санаторно - курортне лікування, проведення капітального ремонту жилих будинків, виплату компенсацій на бензин особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною тощо.

Всього на зазначену мету в розрахунках до проекту бюджету враховано кошти у сумі 150 млн. грн., що майже на 30 відсотків більше проти затверджених у поточному році в місцевих бюджетах видатків на цю мету.

У 2010 році планується на 492,5 млн. грн. збільшити витрати на надання пільг і субсидій населенню, які фінансуються за рахунок цільових субвенцій з державного бюджету. З них майже на 300 млн. грн. збільшено видатки на надання пільг та субсидій населенню на придбання твердого палива та скрапленого газу.

При розрахунку обсягу видатків на державну допомогу сім'ям з дітьми до проекту Державного бюджету України на 2010 рік враховано, що допомога у зв'язку із вагітністю і пологами, одноразова допомога при народженні дитини, допомога на дітей одиноким матерям будуть надаватися у розмірах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а саме:

F мінімальний розмір допомоги у зв'язку із вагітністю та пологами незастрахованим особам, що становить 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць, враховано у сумі 429,45 грн. (проти 406,07 грн. у 2010 році);

F розмір одноразової допомоги при народженні дитини незастрахованим особам (подвійний розмір прожиткового мінімуму на одну особу) - 764 грн. проти 724,46 грн. у 2009 році;

F допомога на дітей одиноким матерям (10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) - 33,5 грн., або 42,2 грн. проти 32,4 грн. та 40,5 грн., відповідно, у 2009 році.

В проекті бюджету передбачено кошти на додаткові заходи щодо соціального захисту багатодітних сімей, шляхом підвищення рівня забезпечення прожитковою мінімуму для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається) на 20 відсотків.

Збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму дасть можливість підвищити розміри державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в середньому на 20-30 відсотків.

На 2010 рік продовжено тенденцію концентрації ресурсів на розв'язанні проблеми забезпечення в повному обсязі ресурсами державного бюджету потреби в коштах для реалізації тих положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що передбачають виплату допомог і компенсацій постраждалому населенню.

Витрати на соціальний захист громадян,, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2010 році планується збільшити, порівняно з 2009 роком, на 253,2 млн. грн., або на 20,5 відсотка.

По програмах, пов'язаних із виплатами допомог і компенсацій окремим категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на наступний рік передбачається збільшити, у порівняти з 2009 роком, видатки:

{ на щомісячну грошову допомогу у зв'язку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва - на 36,4 млн. грн., або на 8,4 відсотка;

{ на доплати за роботу на радіоактивно забруднених територіях, виплати підвищених стипендій та надання додаткової відпустки - на 33,8 млн. грн., або на 20 відсотків;

{ на компенсації сім'ям з дітьми та видатки на безоплатне харчування дітей - на 20 млн. грн., або на 6,5 відсотка.

Одним з основних напрямків соціальної політики держави стосовно інвалідів визначено реабілітацію як систему заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відмовлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство.

Проектом бюджету - 2010 передбачається концентрація ресурсів на розв'язанні найбільш нагальних проблем соціального захисту сім'ї та молоді, включаючи підтримку творчих ініціатив молодих громадян нашої держави: оздоровлення і відпочинок влітку 2010 року дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також обдарованих дітей - 30 млн. грн., або із зростанням у 1,5 раза проти 2009 року. З врахуванням положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність»- щодо оздоровлення протягом 2010 року 50 відсотків дітей шкільного віку ці кошти в наступному році будуть спрямовані на організацію оздоровчої кампанії;

Рис. 2.2. Дані про обсяги коштів на соціальний захист сімї та молоді

*Джерело: [18, с. 13]

ð здійснення державними органами централізованих заходів з питань дітей, молоді, жінок та сім'ї - 19,1 млн. грн., або із зростанням проти 2009 року на 85,4 відсотка. Ці кошти в наступному році будуть спрямовані на надання 60 грантів Президента України для обдарованої молоді (у 2009 році -ЗО грантів), у обсягах збільшених з 50 до 75 тисяч за кожний грант; виплату 60 премій Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави; реалізацію національних, загальнодержавних, державних, комплексних програм з питань сім'ї, жінок, молоді та дітей;[13].

ð надання сім'ям пакунків малюка при народженні дитини - 43 млн. грн., або із зростанням проти показників минулого року майже у 3 рази, що дасть змогу у наступному році забезпечити 430 тис. сімей пакунками малюка при народженні дитини;

ð вперше в державному бюджеті передбачені видатки на пільговий проїзд залізничним транспортом дітей віком від 6 до 14 років в сумі 22 млн. грн. Ці кошти в наступному році будуть спрямовані на компенсацію Укрзалізниці втрат, пов'язаних з пільговим проїздом дітей, що дасть можливість протягом 2010 року перевезти майже 11 млн. дітей за пільговим тарифом - 75% вартості дорослого квитка;

ð реалізацію програм і заходів Державною службою сім'ї, дітей та молоді - 12,8 млн. грн, які у наступному році будуть спрямовані на надання соціальних послуг різним категоріям громадян; завершення формування мережі центрів соціально-психологічної допомоги.

Протягом останніх років в Україні спостерігається стале економічне зростання, яке позитивно вплинуло на пенсійне забезпечення громадян, підвищення їх добробуту. Щорічний ріст на 20-25 відсотків розміру середньої заробітної плати сприяв збільшенню відрахувань до Державного бюджету України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що в свою чергу дало можливість підвищувати пенсійні виплати та збільшувати обсяги бюджетних призначень на пенсійне забезпечення.

Так, у проекті Державного бюджету України на 2010 рік загальний обсяг видатків на виплату пенсій та допомог становить 5078,9 млн. грн., проти 2484,3 млн. грн. передбачених на 2009 рік, тобто більш як в 2 рази перевищує видатки поточного року.

Починаючи з 1997 року в Державному бюджеті України щороку передбачаються видатки на здійснення компенсаційних виплат за знеціненими грошовими заощадженнями, договорами страхування та погашення цінних паперів. Кабінет Міністрів України відповідними постановами на початку кожного року затверджує порядок виплати компенсацій за грошовими заощадженнями. У 2010 році зазначений обсяг асигнувань становитиме 6,5 млрд. грн.

При формуванні проекту бюджету на освіту основну увагу було зосереджено на реалізації положень Законів України „Про освіту, „Про вищу освіту, „Про професійно-технічну освіту, „Про загальну середню освіту, „Про позашкільну освіту.

Враховані в проекті бюджету видатки на освіту дозволять забезпечити надання послуг з отримання повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної, позашкільної освіти.

За розрахунками обсяги видатків на освітянські послуги визначені у сумі 23282,9 млн. грн., у тому числі по державному бюджету - 9991,1 млн. грн., місцевому - 13291,8 млн. грн., проти розрахункового показника 2004 року обсяг видатків на освіту перевищує на 6709,8 млн. гривень.

Видатки зведеного бюджету України на охорону здоров'я у 2010 році зростуть проти показників 2009 року на 18%. Обсяг коштів, що спрямовується у наступному році для потреб галузі, у порівнянні з 2005 роком зросте на 7,7 млрд. грн., або у 2,6 раза.

Видатки Державного бюджету України на охорону здоров'я на 2010 рік перевищать показники 2005 року в 5 разів, або на 2 885,4 млн. гривень. По загальному фонду державного бюджету видатки на охорону здоров'я зростуть проти звітних показників за 2008 рік в 1,7раза та у порівнянні з планом 2009 року на 9 відсотків і становитимуть 3044,5 млн. гривень.

У розрахунках до проекту зведеного бюджету на 2010 рік обсяги видатків на культуру і мистецтво та засобі масової інформації по загальному та спеціальному фон дах визначені в сумі 1966,3 млн. грн., що на 26,8 відсотка більше від асигнувань на зазначену мету, передбачених у 2009 році.

Обсяги коштів, направлених на культуру і мистецтв та засоби масової інформації у наступному році зростають проти звітних показників за 2005 рік на 1118,1 млі грн., або у 2,3 раза.[18].

Видатки зведеного бюджету України на фізичну культуру і спорт у 2010 році зростуть проти показників 2009 року на 18,5 відсотка, а в порівнянні з 2005 роком, зростуть на 365,6 млн. грн., або більше як у 2,5 раза, і становлять 597,2 млн. гривень.

3. Аналіз видатків бюджету країни на здійснення економічних програм за 2007-2010 роки

В умовах переходу до ринкових відносин державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки є виправданим. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, є галузі, які без державної допомоги в умовах трансформації економіки не мають достатніх фінансових можливостей для розвитку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, агропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, при переході до ринку тільки за державної підтримки можуть розвиватися наукомісткі й технологічно складні виробництва.

Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена ще й тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надміру інтегрований і не являв собою у значній своїй частині технологічно замкнутого виробництва. Крім того, структура галузей економіки не відповідала потребам України, а була зорієнтована на потреби колишнього Союзу. Якщо до цього додати високий рівень мілітаризації тодішньої економіки, то значні асигнування, що виділяються з бюджету на розвиток народного господарства, стануть здебільшого виправданими.

Частка видатків на розвиток економіки у валовому внутрішньому продукті й у зведеному бюджеті за 2003 - 2010 роки характеризується даними, наведеними у рис 3.1.[8].

Варто зазначити, що до 2003 року бюджетні видатки на фінансову підтримку підприємств не обмежуються спрямуванням витрат за тодішньою бюджетною класифікацією "на народне господарство". Крім цього, необхідно враховувати такі групи бюджетних витрат, як: фінансування заходів щодо державного регулювання цін; кредити на закупівлю сільськогосподарської продукції; кредити підприємствам, що зазнають тимчасових труднощів; витрати на реструктуризацію вугільної промисловості; витрати на технічне переустаткування підприємств паливно-енергетичного комплексу тощо.

Рис. 3.1. Частка видатків на розвиток економіки

*Джерело: [8, с. 394; 18, с. 14]

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на розвиток економіки включають такі групи витрат:

? промисловість та енергетика;

? будівництво;

? сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство;

? транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика;

? інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

Форми фінансової підтримки галузей економіки та окремих підприємницьких структур постійно розвиваються. Так, фінансова підтримка державних та інших підприємств, у майні яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, здійснюється з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаватимуться як державна підтримка, під бізнес-плани й проекти санації цих підприємств.

Порядок надання підтримки визначається Кабінетом Міністрів і Національним банком, які затверджують Положення про надання підтримки з бюджету. У ньому визначається порядок підготовки, розгляду і затвердження проектів використання коштів, що надаватимуться як державна підтримка, бізнес-планів і проектів санації цих підприємств, відповідальність сторін за недодержання умов надання фінансової підтримки та вичерпний перелік випадків, коли така підтримка надається на безповоротній основі.

Джерелами фінансової підтримки можуть бути кредити Національного банку й кредитні ресурси, самостійно залучені комерційними банками.

Кредитування підприємств і організацій здійснюється через уповноважені комерційні банки, перелік яких визначає Кабінет Міністрів за погодженням із Національним банком.[18].

Надання підтримки не поширюється на підприємства, яким згідно з планом економічного й соціального розвитку і Державним бюджетом України на відповідний рік передбачено асигнування на фінансування капітальних вкладень, заходів, пов'язаних із конверсією, тощо.

Фінансова підтримка підприємств з бюджету надається відповідно до рішень Кабінету Міністрів України на поворотній або безповоротній основі з метою запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового стану підприємств, забезпечення їхньої ефективної господарської діяльності й підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг).

Фінансова підтримка за строками її надання може мати коротко - і довгостроковий характер.

Короткострокову фінансову підтримку надають підприємству протягом одного року і з урахуванням можливостей її ефективного використання розподіляють на визначені розрахунками частини. Для цього складають план-графік надання коштів. Довгострокову фінансову підтримку надають протягом 2-5 років окремим підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається:

Ë якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених чинним законодавством про обов'язкове страхування;

Ë для відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, коли чинним законодавством встановлено умови

Ë господарювання, за яких не забезпечується відшкодування витрат на виробництво товарів (робіт, послуг), що може призвести до їхнього банкрутства;

Ë для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними інтересами.

У всіх інших випадках фінансова підтримка надається лише на поворотній основі.

Органи, уповноважені управляти державним майном, на ; основі даних, одержаних у результаті аналізу фінансово-господарського стану підприємств, який здійснюється відповідно до Положення про порядок проведення санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, визначають підприємства, які потребують фінансової підтримки. Основні критерії відбору підприємств для надання фінансової підтримки такі:

Æ потенційна прибутковість;

Æ достатня підготовленість управлінського персоналу;

Æ наявність ринків збуту на продукцію підприємства в Україні та за ЇЇ межами;

Æ конкурентоспроможність продукції;

Æфінансовий стан підприємства на момент розгляду та в перспективі;

Æвідповідність продукції, що випускається підприємством, державним пріоритетам.

Підприємства, які потребують фінансової підтримки для запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового стану, складають проекти використання коштів у вигляді проекту санації та бізнес-плану. В інших випадках проекти використання коштів складають у вигляді бізнес-плану.

Органи, уповноважені управляти державним майном:

È розглядають і затверджують проекти використання коштів, несуть повну відповідальність за правильність поданих підприємствами розрахункових обсягів фінансової підтримки та її цільове використання;

Æ подають зазначені проекти, погоджені з Міністерством економіки, на розгляд Міжвідомчої комісії з питань санації державних підприємств разом із проектами відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Міжвідомча комісія з питань санації державних підприємств розглядає підготовлені матеріали і з урахуванням можливостей Державного бюджету України приймає рішення про подання Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо надання фінансової підтримки та її обсягів.

Фінансову підтримку у вигляді бюджетної позики надає Міністерство фінансів на договірній основі.[14].

Умовами договору мають передбачатися зобов'язання сторін стосовно обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також розміри і порядок сплати процентів за використання бюджетних позик.

Застосовуються такі форми надання фінансової підтримки галузей економіки і підприємств:

¯ надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету;

¯ списання і реструктуризація податкової заборгованості;

¯ звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств, використання спеціальних режимів оподаткування.

Особливе значення має надання пільг за окремими видами податків, зборів, обов'язкових платежів.

За своєю економічною суттю такі пільги - це система внутрішнього перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. З економічної точки зору надання пільг є формою державного регулювання економічного і соціального розвитку. Пільги щодо оподаткування - явище об'єктивне, зумовлене самим ходом економічного розвитку. Суть питання в тому, що держава відповідно до чинного законодавства повинна забезпечувати регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки.

В економічному житті держави нерідко трапляються випадки, коли для підтримки окремих виробництв доцільніше знизити розмір сплачуваних податків, ніж покривати збитки і здійснювати виплати із бюджету на соціальні цілі. Можна стверджувати, що виплати дотацій збитковим підприємствам можуть бути значно більшими, ніж втрати бюджету у зв'язку з наданням пільг за податками. До позитивних аспектів пільгового оподаткування слід віднести ще й те, що господарські структури, одержавши пільги, можуть зміцнювати свій фінансовий стан, оновлювати виробництво, підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції.

Негативним аспектом пільгового оподаткування є порушення принципу нейтральності оподаткування і, що найважливіше, його справедливості. Надання значних пільг окремим групам платників зумовлює неможливість зниження податкового навантаження в цілому. Крім того, надання пільг сприяє зростанню тіньового сектору економіки, бо породжує бажання платників податків, які не мають пільг, уникнути оподаткування. Загалом надання пільг є порушенням ринкового механізму розподілу ресурсів. Прикладом цього може бути надання пільг при створенні вільних економічних зон.

Рішення про створення подібних зон приймалися без аналізу діяльності вже наявних вільних економічних зон, не кажучи вже про те, що не враховувався реальний стан економіки. В умовах відсутності чіткої правової бази, яка має регулювати функціонування вільних економічних зон та їхні господарські відносини з іншими територіями, і зважаючи на складну ситуацію з наповненням дохідної частини бюджету, можна очікувати подальшого розмивання і значного звуження бази оподаткування. Для залучення в Україну інвестицій необхідні не лише особливий режим оподаткування, а й його стабільність, а також чіткі й зрозумілі правила ведення підприємницької діяльності. Надання податкових пільг, регламентованих Постановою Кабінету Міністрів України "Про режим іноземних інвестицій" від 20 травня 1993 року, відповідно до якої підприємства з кваліфікованою іноземною інвестицією протягом 5 років звільнялися від податку на прибуток, а в подальшому скасування пільги до закінчення терміну дії постанови, значно впливають на зниження інвестиційної привабливості України. [8].

Пільги щодо оподаткування можна поділити на три групи:

è пільги соціальні, тобто пільги, які надаються окремим юридичним і фізичним особам, котрі не можуть рівноправно конкурувати в ринковому середовищі при виробництві тієї чи іншої продукції. Тут йдеться про підприємства, на яких зайняті громадяни з обмеженими фізичними можливостями;

è пільги окремим підприємствам, які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробників. Йдеться про виробництва, які мають важливе значення для економіки держави, але перебувають у несприятливих економічних, природних та інших умовах, що не дають їм можливості рівноправно конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це підприємства гірничодобувної промисловості, військово-промислового комплексу тощо;

è пільги підприємствам, які тимчасово перебувають у несприятливих економічних умовах і мають нестійкий фінансовий стан, що виник не з їхньої вини, наприклад, із причини стихійного лиха, підвищених транспортних витрат, застарілих технологій;

è пільги, що не мають достатнього економічного обгрунтування і їх надання посилює кризові явища в економіці. До таких пільг можна віднести ті, які надані згідно з лобістськими діями окремих владних структур і угруповань як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Сюди можна віднести й пільги, надані окремим платникам на засадах протекціонізму.

У 2007-2009 роках пільги з оподаткування отримали майже 320 тисяч платників податків, що становлять 38% їх загальної кількості. Загальна сума наданих пільг становила 89,7 млрд. грн., у тому числі за платежами до державного бюджету - 55,7 млрд. грн., до місцевих бюджетів - 14,0 млрд. грн. Обсяги наданих пільг за платежами до державного бюджету щорічно зростають.

Найвагомішими в абсолютних сумах були пільги, надані платникам податку на додану вартість, що становили, як і в попередні роки, майже 85 відсотків загального обсягу пільг, або 33,7 млрд. грн., з яких 14,2 млрд. грн. - прямі втрати бюджету. Незважаючи на зростання втрат бюджету через надання пільг з оподаткування і проголошені наміри уряду щодо їх обмеження, позитивних зрушень не відбулося і в 2009 році. Станом на 01.10.2009 року сума фактично отриманих пільг становила 39 295,1 млн. грн. Обсяги пільг з оподаткування у 2009 році порівняно з 2008 роком зросли на 2106,9 млн. грн. і становили 58,1 млрд. грн., з них з державного бюджету було надано пільг на суму 54,7 млрд. грн.

Аналіз податкових пільг дає підставу зробити висновки і внести деякі пропозиції.

На сьогодні надмірне надання пільг, а також відстрочок, розстрочок, податкових кредитів тощо не сприяє досягненню фінансової стабілізації в державі, рівномірному розподілу податкового навантаження на платників податків, призводить до необгрунтованого перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами господарської діяльності.

Надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що формується нині. Відтак основою стратегічного курсу держави, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Щороку обсяг видатків на розвиток таких галузей, як вугільна, сільське господарство, транспорт має тенденцію до зростання, хоча в цілому видатки на економічну діяльність держави зменшуються (у зв'язку із скороченням державного сектору).

Основною метою державної промислової політики визначається створення сучасного інтегрованого у світове виробництво промислово-технологічного комплексу України, який забезпечує внутрішні потреби, конкурентоспроможний експорт, збільшення обсягів наукоємної продукції як основи для інноваційного розвитку інших секторів економіки, а також розвиток мінерально-сировинної бази для забезпечення приросту запасів корисних копалин. На зазначену мету у проекті бюджету передбачено 1152,1 млн. грн.

Основною метою державної політики, спрямованої на розвиток мінерально-сировинної бази, є забезпечення приросту запасів корисних копалин, у першу чергу, нафти, газу, вугілля та тих видів мінеральної сировини, промисловий видобуток яких знаходиться на стадії розвитку, але які є гостродефіцитними для держави (золото, хром, свинець, цинк, мідь, кобальт, молібден та інші).

Використання у народному господарстві власної сировини здешевлює вартість продукції та дає можливість збільшити експортний потенціал держави у 1,5 - 2 рази. Щорічний економічний ефект від переведення народного господарства України на використання вітчизняних мінерально-сировинних ресурсів оцінюється у 5-6 млрд. доларів США.

Видатки аграрного сектора на 2005 рік плануються у сумі 8,2 млрд. гривень, що на 3,1 млрд. гривень, або в 1,6 раза більше від плану на 2009 рік з урахуванням змін.[14].

Фінансова політика держави враховує специфіку галузі сільського господарства з його високим ризиком для кредиторів та погодно-кліматичною залежністю і специфічністю в циклах затрат на виробництво продукції і тому здійснює всі можливі заходи щодо надання підтримки його розвитку із залученням коштів Державного бюджету України.

У проекті Державного бюджету України на 2010 рік для формування Державного продовольчого резерву аграрним фондом передбачено асигнування в обсязі 600 млн. грн, які надійдуть в рахунок погашення заборгованості минулих років суб'єктів підприємницької діяльності, основним видом діяльності яких є сільське господарство, мисливство та пов'язані з ним послуги з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, за бюджетними позичками та кредитами, наданими під гарантію Кабінету Міністрів України.

На комплексне вирішення питання технічного і технологічного оновлення агропромислового комплексу, створення умов для запровадження сучасної системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, удосконалення практики фінансового лізингу, узгодження дій між Урядом, споживачами та постачальниками матеріальних ресурсів для сільського господарства НАК „Украгролізинг заплановано 420,0 млн. гривень.

Успішне вирішення завдань соціально - економічного розвитку значною мірою залежить від подальшого обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої. При цьому вирішального значення набуває дотримання принципу бездефіцитності державного бюджету.[18].

4. Міжнародний досвід фінансування соціально - економічних програм

У багатьох працях зарубіжних вчених другої половини ХХ століття (Еспінг-Андерсен, Косрнен, Шарп, Гоф та ін.) підкреслюються соціальні проблеми, які постали перед соціал-демократичними та консервативно-корпоратиськими державами Європи внаслідок глобалізації світової економіки. Серед них:

Ø зростання безробіття в результаті переміщення капіталу з регіонів і країн з високим рівнем податків (кошти від яких призначені для соціальних цілей);

Ø приховування доходів від оподаткування на всіх рівнях;

Ø нестача коштів для реалізації пенсійних програм тощо.

У деяких соціал-демократичних державах добробуту (наприклад, у Швеції) були спроби зберегти вірність політиці добробуту через створення робочих місць у державному секторі, але в довготривалому періоді ефективність подібної політики викликає дуже великі сумніви. В той же час ліберальні держави добробуту енергійно розпочали регуляцію і практику зменшення заробітної плати, щоб залучити глобальні інвестиції у створення робочих місць з низькою оплатою праці. Прихильником цієї стратегії виступають США, які відкрили свої кордони для низькооплачуваних працівників з країн третього світу. У консервативно-корпоратистських режимах (наприклад, у Німеччині) ліквідували робочі місця у непродуктивних секторах і фактично обрали стратегію безробіття і зростання, за якої кошти інвестують у високопродуктивні фірми. Це, природно, призводить до розшарування суспільства. Подібні процеси будуть характерними і для України при її вступі до Світової Організації Торгівлі (СОТ), оскільки значне безробіття очікується передусім у вугільній промисловості та сільському господарстві. Ці галузі є найменш конкурентоздатними через низьку продуктивність праці і поки захищаються надвисокими ввізними митами, які Україні доведеться відмінити при вступі до СОТ. [29].

Виходом із вказаної ситуації, на думку зарубіжних дослідників, можуть бути два варіанти дій або стратегій. Перший - це дотримання стратегії низьких ставок зарплатні, низьких соціальних витрат та нерівності. Другий - це інвестування у політику добробуту, яка дасть виграш у продуктивності, але призведе до значного безробіття. Ймовірним результатом обох буде розшарування робочої сили як у світовому масштабі, так і в межах однієї країни. Тому предметом серйозних дискусій у розвинутих країнах останніми роками стали альтернативні стратегії соціальної політики у сфері підтримання рівня доходів. Разом з тим, як вважають багато провідних вчених Заходу, глобалізація світової економіки назавжди поклала край тим умовам, які породили всезагальні соціал-демократичні або консервативно - корпоратистські держави добробуту. За даними досліджень російськими вченими динаміки розвитку провідних економік світу наприкінці ХХ - початку ХХI століття перспективу в майбутньому матимуть країни з ліберальною моделлю економіки, де кожний громадянин (а не держава) самостійно відповідатиме за рівень свого добробуту. Ця модель дозволяє скоротити державні витрати і збільшити фінансові ресурси підприємницьких структур, чого поки, на жаль, не спостерігається в Україні. Крім того, як свідчать дані контролюючих структур, державні видатки у нашій країні використовуються недостатньо ефективно.[27].

В цілому, треба памятати, що національну соціальну політику дедалі більше визначають глобальна економічна конкуренція та міжнародні організації. По своїй суті національна політика набуває виразніших транснаціональних ознак, і тепер її слід розглядати як глобальний перерозподіл ресурсів, соціальне регулювання, соціальне забезпечення нових можливостей.

В Конституції України соціальний захист громадян визначено як головну функцію держави. За умов економічного спаду система соціального забезпечення, яку було створено ще за радянських часів виявилась неспроможною захистити найбідніші прошарки населення. Досягти головної мети українського суспільства - побудови орієнтованої на соціальні потреби ринкової економіки - не можливо без докорінного поліпшення системи соціального захисту. Адже навіть для того, щоб стати асоційованим членом ЄС, країна повинна відповідати певним економічним та соціальним вимогам. А на даний етап в Україні існує багато гострих соціальних проблем - безробіття, бідність тощо. Врахування досвіду країн Європейського Союзу може позитивно вплинути на розробку ефективної соціальної політики в нашій державі.

Дослідженням соціальної сфери в зарубіжних країнах займаються ряд таких вчених, як Новиков В., Демуш О., Кошеле-ва Г, Крютченко В., Пападаскалопулос А., Коррес Дж., Поліхронопулос Дж. та інші.

Метою даної характеристики є узагальнення досвіду країн Європейського Союзу щодо соціальної підтримки населення.

Досвід здійснення соціальної політики в Європейському Союзі показав, що ці країни пройшли шлях від благодійності у соціальній підтримці населення до формування "держави добробуту", яка гарантує для своїх громадян оптимальну систему соціальної безпеки і соціального захисту.

В сучасних умовах вирішальний вплив на розвиток соціальної політики в країнах ЄС справляють чотири основні тенденції:

È значні демографічні зміни, суть яких полягає в загальному старінні населення в державах - членах Європейського Союзу і зростання чисельності людей похилого віку;

È активізація участі жінок на ринку праці і зміни в тендерному балансі;

È існування досить високого рівня безробіття, особливо серед людей старшого віку;

È більш швидке зростання кількості домогосподарств порівняно із зростанням населення, зокрема збільшення кількості домогосподарств без працюючих осіб.

Стратегія соціальної політики держав - членів Європейського Союзу спрямована на забезпечення сталого рівня життя населення, підвищення рівня зайнятості, зменшення нерівності у доходах, посилення соціального захисту населення і подолання бідності. Зайнятість та подолання безробіття, як правило, є головною метою будь - якої політики, спрямованої проти бідності, бо у країнах з перехідною економікою ризик бідності перебуває в дуже тісному звязку з безробіттям.[26].

Європейський Союз розробив основні орієнтири національної політики в соціальній сфері. Державам-членам ЄС рекомендується:

? поліпшувати перспективи зайнятості населення завдяки збільшенню інвестицій в професійну підготовку, здійснювати програми безперервного навчання протягом всього життя і забезпечувати доступ до навчання кожному;

? сприяти більш інтенсивному впливу на економічне зростання, використовуючи: гнучку організацію праці, що відповідає потребам виробництва і є прийнятною для працівників; політику оплати праці, яка сприяла б вкладенню інвестицій в створення нових робочих місць (рівень зростання заробітної плати не повинен перевищувати рівень зростання продуктивності праці); створення робочих місць, особливо на регіональному та місцевому рівнях;

? знижувати побічні витрати, пов'язані з некваліфікованою працею;

? здійснювати ефективнішу політику на ринку праці за рахунок удосконалення служб зайнятості;

? вживати заходів щодо запобігання безробіттю серед окремих соціальних груп, наприклад, молоді (завдяки наданню робочих місць або можливостей отримання професійної освіти). Ці орієнтири визначають шляхи реалізації положень Хартії основних соціальних прав робітників (1989 р.). В ній перераховано основні права робочої сили на ринку праці: право на отримання допомоги з безробіття, робота в будь - якій країні - члені ЄС на рівних умовах, право на професійну підготовку тощо. Наднаціональні органи беруть на себе виконання ряду соціальних функцій; вони покликані, по - перше, гармонізувати і координувати соціальну політику держав - членів Союзу, а по - друге, використовувати наявні фінансові ресурси для фінансування спільних соціальних програм. Зазначимо, що вперше за час європейської інтеграції до переліку основних напрямів діяльності урядів було включено соціальну політику (в Маастрихтському договорі 1992 року). Одинадцять держав підписали як додаток до договору Протокол і Угоду про соціальну політику. А в 1997 році у підписаний і переглянутий варіант Договору про Європейський Союз було включено розділ XI - "Соціальна політика: освіта, професійне навчання, молодь". На фінансування програм з професійного навчання і працевлаштування молоді віком до 20-ти років, підтримку на ринку праці найбільш вразливих категорій населення, забезпечення робітників рівними можливостями на ринку праці, допомогу з адаптації до структурних змін в промисловості було виділено декілька мільярдів екю. У листопаді 1997 р. Радою Європи була започаткована Стратегія підвищення рівня зайнятості в країнах - членах Європейського Союзу. Рада Європи особливо акцентувала увагу на важливості узгодженої європейської стратегії підвищення рівня зайнятості. Пріоритетними напрямами в галузі зайнятості є створення нових робочих місць на малих та середніх підприємствах. При цьому застосовуються як пасивні (заходи соціального, захисту), так і активні (перепідготовка, дотації підприємствам, які беруть на себе зобов'язання підтримувати певний рівень зайнятості) програми політики зайнятості. Проте, пасивні програми зайнятості зараз витісняються активними. Умови надання соціальної допомоги стали більш жорсткими. Наприклад, коли безробітний відмовився від роботи, яку йому пропонували, чи відмовився від перепідготовки то в Австрії, Нідерландах, Великобританії, Швеції до нього застосовуються певні фінансові санкції. В Німеччині введено правило, що передбачає щомісячну реєстрацію безробітних в агентстві зайнятості. В Англії з жовтня 1996 року допомога з безробіття залежить від наданого безробітними звіту в адміністративні органи про те, як вони шукали робоче місце. Варто зазначити, що формулюючи стратегічні завдання у сфері ринку праці та зайнятості населення, які є спільними для всіх країн - членів Європейського Союзу, Рада Європи виходить з необхідності урахування ситуації на ринку праці в кожній конкретній країні. У Європейському Союзі за останні два десятиліття досягнуто значних успіхів на ринку праці, у сфері зайнятості, в створенні нових робочих місць. Рівень безробіття в ЄС скоротився з 9,1% у 2010 році до 8,2% у 2011 році. Число безробітних при цьому зменшилось на 1,5 млн. осіб. Характерною є та обставина, що більш ніж 60% робочих місць упродовж 2006-2010 рр. було створено у високотехнологічних та наукомістких секторах економіки.

Варто зазначити, що водночас ринки праці країн Європейського Союзу ще не подолали цілу низку труднощів, структурних недоліків. Незважаючи на успіхи у сфері зайнятості, безробіття продовжує залишатися досить високим. З метою розв'язання проблем у сфері зайнятості, на ринку праці; а також втілення інших пріоритетів соціальної політики у червні 2005 року країнами Європейського Союзу була прийнята нова Соціальна програма. В цій програмі поставлено завдання підвищення рівня зайнятості та запровадження комплексного підходу до проведення політики зайнятості. Програма передбачає, що цілі політики зайнятості мають бути зосереджені не лише на збільшенні кількості робочих місць, а й на якості праці. Розроблення більш ефективної політики зайнятості передбачає також отримання справедливої винагороди за виконану роботу, організацію роботи, що відповідає потребам компаній та окремих людей. Підвищення рівня зайнятості має базуватися на високій кваліфікації праці, гідному рівні охорони праці та сприяти мобільності робочої сили на ринку праці.

До засобів забезпечення соціальної програми у сфері зайнятості віднесено:

Ë підвищення кваліфікації людей, інвестування у навчальний процес (навчання протягом всього життя), використання найновіших технологій;

Ë сприяння підприємництву як засобу створення нових робочих місць за допомогою формування сприятливих умов для започаткування і розвитку нових видів підприємництва, особливо середніх та малих підприємств;

Ë створення сприятливих умов для розвитку бізнесу у сфері послуг;

Ë акцентування на рівних можливостях для всіх;

Ë проведення економічної реформи, спрямованої на економічне зростання;

Ë розвиток системи освіти.

У Франції розпочалось реформування ринку праці - знижено податки на заробітну плату деяких категорій робітників, в Іспанії введено механізм індексації заробітної плати. Колективні договори і сьогодні є основним інструментом регулювання заробітної плати, тому наднаціональні органи Європейського Союзу саме в рамках соціального партнерства намагаються впливати на рівень заробітної плати. Соціальними партнерами в ЄС є Європейська конфедерація профспілок, об'єднання підприємців і організація робітників державних підприємств, а також Європейський союз малих та середніх підприємств. У сфері освіти європейські країни досягли загального охоплення населення середньою освітою і на сьогодні розширюють доступ до вищої та безперервної освіти. Франція та Середземноморські країни централізовано керують національною системою освіти, німецькомовні країни та Бельгія - здійснюють управління на регіональному рівні, а скандинавські країни запровадили місцевий контроль. У Великій Британії повноваження щодо організації навчання передані приватному сектору, проте центральний уряд залишає значні важелі впливу в управлінні системою освіти.

Європейські країни також розвивають так звану безперервну освіту, що трактує підвищення професійно - освітнього рівня як економічно доцільну діяльність людини упродовж всього життя. Європейська Комісія впровадила низку ініціатив щодо інтернаціоналізації надання та отримання вищої освіти. Проте, зростання рівня видатків за іншими соціальними програмами обмежили бюджети на освіту, що змусило країни підвищувати ефективність використання бюджетних коштів.

Як відомо, системи фінансування охорони здоров'я в Європі поділяються на два основних типи:

Ø фінансування за рахунок коштів бюджету і надання послуг державними медичними закладами (Велика Британія, скандинавські та південно-європейські країни);

Ø фінансування за рахунок фондів медичного страхування і надання послуг як державними, так і приватними закладами (Франція та Німеччина).

Італія та Іспанія, зокрема, на початку 1970-х років реформували системи державного медичного страхування, запровадивши в неї приватні елементи.

Водночас усі європейські країни стикаються з проблемою зростання витрат, зумовлених старінням населення, технологічним прогресом та зростанням громадських очікувань. Проте шляхи розв'язання зазначеної проблеми у різних типах систем охорони здоров'я різні. Витрати в державних медичних закладах стримуються шляхом ненадання медичних послуг вищого рівня і утворення черг на проведення медичних заходів. Системи медичного страхування мають меншу здатність опиратися підвищенню вартості лікування, тому що страхові фонди укладають угоди з асоціаціями лікарів і медичними закладами. Тому способом розв'язання проблеми є встановлення верхньої межі витрат і плати за медичні послуги, а також активізація конкуренції серед їх надавачів.[27].

У загальній системі соціального захисту та в забезпеченні стимулів до праці особливу роль відіграє пенсійне забезпечення. В усіх країнах ЄС існують державні пенсії та додаткові гарантовані доходи у похилому віці, хоча їхній рівень широко диференціюється поміж різних країн ЄС Уряди країн ЄС надали перевагу частковим реформам, включно із заміною залежності пенсійних виплат від валового на чистий заробіток, зростання пенсійного віку, запровадження накопичувального елементу, та, що є особливо цікавим, перехід від системи "визначених витрат" до системи "визначених внесків".

Більшість країн Європейського Союзу мають на сьогодні програми соціальної допомоги, яка утворює національну мережу соціальної безпеки. Варто зазначити, що уряди європейських країн прагнуть зменшити рівень виплат, особливо для безробітних, та зберегти стимули до праці. Незважаючи на існування складної системи соціального захисту, надання допомоги різних типів, домінуючою нормою в країнах ЄС є те, що молодь та населення середнього віку, а останнім часом також жінки, для одержання допомоги повинні бути активними на ринку праці. Вищий рівень допомоги і більша тривалість виплати зменшують бажання у працівників шукати роботу чи прийняти пропозицію працювати, а це не прискорює скорочення числа безробітних. Таким чином, заохочення зайнятості в офіційній економіці - це основа будь - якої стратегії боротьби з бідністю в Україні. Ця стратегія повинна сконцентруватися і на переміщенні робочих місць із тіньової економіки до офіційної, й на створенні нових робочих місць у легальній економіці. Важливо наголосити, що будь - який репресивний елемент (поліція, податкові органи тощо) має відігравати другорядну роль у цій стратегії. Основне завдання стратегії - зробити створення робочих місць привабливішим. Зазвичай цієї мети можна досягти, використовуючи комбінації таких елементів:

Ü зміни в податковій політиці в напрямку зменшення податків;

Ü стимули для участі в офіційній економіці;

Ü ліберальне регуляторне середовище, зокрема трудове законодавство тощо.

Проте, варто зазначити, що уряд України, не може підтримувати такий рівень оподаткування, який існує в країнах Європейського Союзу, та водночас високі темпи зростання, необхідні для зменшення бідності. Тому, слід уникати застосування універсальних систем соціального забезпечення такого типу, що існують у багатьох західноєвропейських країнах.

На думку вчених, відпрацьованого, єдиного шляху розв'язання проблем безробіття та подолання бідності не існує. Все залежить від конкретної економічної ситуації в країні та визначених пріоритетів розвитку, історії та менталітету народу. А вивчати досвід країн - членів ЄС потрібно для того, щоб окреслити уроки побудови та провести реформи схем соціального захисту в нашій державі. Адже, метою державної політики країн - членів ЄС є не лише економічне зростання та ефективність; політика, яку вони проводять, стосується вирівнювання життєвих можливостей, соціальної справедливості, соціального захисту, єдності та стабільності.[27].

Узагальнення і вивчення європейського досвіду для України полягає в тому, що при розробці соціальної політики не варто спрямовувати зусилля виключно на надання соціальної допомоги. Адже проста і доступність цих виплат може викликати ефект пропозиції, коли право особи на соціальний захист негативно впливає на працюючих, які повинні сплачувати вищий розмір внесків у системі соціального захисту. Механізм соціального захисту повинен уникнути встановлення занадто щедрої та пасивної системи внесків і виплат.

У Законі «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено обсяг доходів 106,1 млрд.грн. і видатків 114,1 млрд. грн., тоді як у бюджеті, затвердженому 24 грудня 2009 року, доходи й видатки становили відповідно 89,1 млрд. грн. і 97,7 млрд. грн. при дефіциті бюджету 8,6 млрд. грн. У державному бюджеті на 2010 рік, в результаті внесених змін, дефіцит становить 6,8%. Значну частину коштів передбачено виділити в соціальний сектор економіки, де відбулася помітна соціально - економічна перебудова, що зумовило значне зростання економічно активного населення.[2].

В умовах постіндустріальної стадії розвитку країни перше місце посідає особистий чинник. Освіченістю, знаннями, рівнем культури визначається не лише економічний стан виробництва, а й потенційні можливості його подальшого розвитку. Останніми роками помітно змінилося ставлення до нематеріальної сфери виробництва, яка вважається непродуктивною галуззю і тому до неї було відповідне ставлення. Вона непродуктивна лише на перший погляд. Насправді фінансування освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення характеризується як головне джерело економічного зростання держави. Соціальна сфера, як і матеріальна, бере участь у створенні суспільного продукту не прямо, а опосередковано. Підтвердженням цього є дедалі більша кількість зайнятих працівників у галузі, яка в низці країн навіть перевищує кількість робітників, зайнятих у матеріальному виробництві. Зарубіжні держави не шкодують коштів на її подальший розвиток. Вони давно зрозуміли, що попередити захворювання значно дешевше, аніж лікувати хворого.[28].

Політика розвитку інтелектуального капіталу в сучасних умовах розвитку науково - технічного прогресу включає не лише реформування соціальної сфери, а й здійснення довгострокових інвестицій у цю важливу галузь економіки. Фінансування освіти, охорони здоровя слід розглядати в новій політичній парадигмі, як засіб зростання інтелектуального капіталу. За рівнем економічного ефекту асигнування освіти, як свідчить дослідження, прирівнюються до НДДКР, і тому розвинені країни приділяють цій галузі першочергову увагу.

Збільшення інтелектуального капіталу як фінансового, полягає в тому, що його використовують країни, які мають високий загальний рівень життя. В умовах жорсткої конкуренції капітал прямує туди, де високі ставки і відповідний рівень життя населення. В індустріальному суспільстві головною формою багатства є основний капітал. Відмінність інтелектуального капіталу від основного капіталу визначається лагом отримання прибутку. Інтелектуальний капітал став безпосередньою й головною продуктивною силою розвитку суспільства.[24].

Україна, як суверенна держава, проголосила людину, її життя та здоровя найвищою соціальною цінністю. Зусилля держави й уряду спрямовані на розвязання край важливих проблем, серед яких центральною є подолання бідності, хоча остаточно подолати її неможливо, оскільки вона обєктивна і тому притаманна будь-якому суспільству - чи то індустріальному, чи постіндустріальному.

Сучасна соціально - економічна програма уряду спрямована на підвищення економічної активності населення, зростання заробітної плати, стипендії студентам тощо. Найперше уряд ставить завдання змінити на краще демографічну ситуацію в країні. Для цього у бюджеті на 2010 рік передбачено допомогу матері при народженні дитини в розмірі 8500 грн. Замість 764 грн. У 2009 році, визначена допомога матерям - одиначкам на дитину від 6 років у розмірі 139 грн., або більше ніж учетверо. Дітям - інвалідам від 6 до 18 років вона становить 470 грн. Проти 285 грн. Підвищено таклж державні стипендії учням ПТУ, студентам I - II, III - IV рівнів акредитації на 16,8%.[27].

Постіндустріальні країни здійснюють фінансування соціальної сфери в значних обсягах, особливо це стосується охорони здоровя, завдяки чому тривалість життя у них значно довша, ніж у постсоціалістичних країнах. У США вона становить 76,9 року; Японії - 81,3; Канаді - 79,2. США на охорону здоровя виділяють 12% від ВВП, а країни ЄС - близько 9%, у тому числі Франція - 7,3%, Бельгія - 8,8;%. Щодо України, то вона на охорону здоровя виділяє 3.7% від ВВП, тривалість життя становить 68,9 року, або на 4 роки більше, ніж у Росії і значно менше, ніж у європейських країнах.

Соціальна спрямованість бюджету України є однією із складових бюджетної політики. Головна її мета - підвищення добробуту членів суспільства, забезпечення соціальної справедливості та соціально - економічної стабільності країни. Витрати держави на утримання соціальної сфери наведено у таблиці 5.1.[26].

Таблиця 5.1.

Динаміка видатків бюджету на утримання соціально - культурної сфери.

20062007200820092010млн. грн.у % до ВВПмлн. грн.у % до ВВПмлн. грн.у % до ВВПмлн. грн.у % до ВВПмлн. грн.у % до ВВПВидатки на соціально - культурні заходи УСЬОГО: 19060,5 11,2 25519,6 12,5 33868,7 15,0 39684,4 15,0 52487,2 15,2У тому числі: Освіта 7085,5 4,2 9557,1 4,7 12269,0 5,43 14977,7 5,6 18333,2 5,3Охорона здоровя 4888,2 2,87 6238,9 3,0 7537,9 3,33 9708,2 3,7 12159,4 3,5Соціальний захист і соціальне забезпечення 5985,2 3,5 8332,8 4,1 12643,9 5,6 12953,2 4,9 19310,5 5,6Культура і мистецтво 634,0 0,37 830,2 0,4 804,7 0,35 1162,9 0,4 1471,2 0,4* Джерело: «Фінанси України»№11 2010p. с.27

З наведених даних видно, що питома вага витрат на соціально-культурні заходи хоча й підвищується, але залишається незначною, особливо на охорону здоровя. Соціальний стан пенсіонерів залежить від економічного стану країни, обсягу ВВП. Формування Пенсійного фонду України поставлено у пряму залежність від фонду оплати праці. Варто зазначити, що останніми роками в Україні темпи зростання заробітної плати випереджають темпи ВВП, якщо у 2008 році середня заробітна плата зросла на 18,4%, то ВВП - лише на 4,1%, а у 2009 році вони становили відповідно 27,5% і 12,1%. Однак і за цих умов у Пенсійному фонді відчувається брак фінансових ресурсів для виплати пенсій, що повязано з невідрегульованністю заробітної плати. Зауважимо, що у 2009 році мінімальна заробітна плата була меншою від мінімальної пенсії на 47 грн. Такого не знає жодна країна.

Починаючи з 1 - го січня мінімальна заробітна плата й мінімальна пенсія зрівняються і становитимуть 332 грн. на місяць. У бюджеті на 2010 рік передбачено зміцнення Пенсійного фонду за рахунок випереджального рівня зростання мінімальної заробітної плати щодо пенсій. При цьому мінімальна заробітна плата зростатиме на 40%, а заробітна плата у бюджетній сфері - на 57%.

В Україні діє налагоджений соціальний захист населення, який є комплексом заходів законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує держава окремим верствам населення, а також певних економічних умов для усіх членів суспільства. Особливість його полягає у тому, що він має адресну спрямованість і надається громадянам, які його потребують, й у визначених обсягах. Система соціального захисту населення інтегрує фонди: соціального страхування, соціальної допомоги і соціальних гарантій.

В Україні спостерігаються наближення обсягу соціальної допомоги до рівня заробітної плати. Питома вага Пенсійного фонду до фонду заробітної плати, станом на 1 січня 2010 року, становила 60%. Такого немає в жодній іншій країні. У бюджеті (після уточнення) 2010 рік його питома вага становитиме 48%. Ситуацію, що склалася, можна пояснити наявністю численних пільг, допомог, встановлених різними верствами населення у попередні роки. Нині їх налічується понад 20 видів. Кількість громадян, які користуються пільгами, досить динамічна, що утруднює формування в бюджеті соціальної спрямованості. Потрібно звернути увагу й на те, що кількість учасників Великої Вітчизняної війни становить 3972 тис. осіб, у тому числі учасників бойових дій - 352 тис., інвалідів війни 277 тис. Кількість громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 2647 тис.осіб.

Особливість соціальної сфери виявляється ще й у тому, що вона досить гостро реагує на коливання гривні як у бік зниження її вартості, так і навпаки - у бік підвищення. За оцінкою банкірів гроші «люблять» тишу. Тому інформація, з яких би джерел вона не надходила, про стан курсу валюти, породжує невпевненість юридичних і фізичних вкладників банків. Необґрунтована заява державних чиновників, а також ЗМІ про падіння курсу долара зумовила шалений відплив грошей. За кілька днів листопада з рахунків було знято близько 2 млрд. грн. Деякі експерти падіння курсу долара повязують з проведенням фінансової спекуляції - купівля долара упродовж 2009 року за максимальним курсом, а його продаж - за мінімальним курсом. Аналітики - експерти оцінюють ситуацію по-іншому. Вони вважають, що на ситуацію вплинуло різке зміцнення гривні. Офіційний курс долара у 2009 році становив 531, 92 грн. Зростання цін у середньому за 2009 рік становило 9,0%, яке відбулося в останньому місяці третього й упродовж усього четвертого кварталу. За ці чотири місяці інфляція сягнула 7,7%, а збитки банків від знецінення гривні, за даними Президента АУБ О. Сугоняка, становили 1,2 млрд. грн. Значних втрат зазнали також владники банків, особливо власники валютних депозитів. Адже вклади населення у банках нині становлять у національній валюті понад 24 млрд. грн. і 16 млрд. Грн. В іноземній валюті. 4

У квітні 2010 року обсяг валютних вкладень зменшився на 353 млн. грн., а депозити юридичних осіб у гривні - на 1,8 млрд.грн. Діаметрально інша ситуація на кредитному ринку - населення схильне отримувати кредити у валюті, а підприємства переважно у гривнях. Такий стан пояснюється дестабілізацією на валютному ринку, яка розпочалася торік. Зміцнення гривні зумовило зростання надходжень коштів на рахунки банків. Клієнти почали активно здобувати іноземну валюту.

Уряд України передбачає здійснити реформування соціально захисту населення країни. При цьому фінансові ресурси, мають бути спрямовані на розвиток інфраструктури села, що сприятиме зайнятості населення, підвищенню його добробуту. Склалася парадоксальна ситуація - робітники галузі, яка забезпечує населення харчовими продуктами, мають найнижчу заробітну плату - 295 грн. Потенційні можливості цієї галузі дуже значні, їх слід цілком використовувати. Можна звернути увагу на підсистему - буряківництва, завдяки якій Україна у минулі роки входила до найкращих виробників світу. Для цього треба використати потенціал вирощування цієї продукції не на 15 - 20%, як нині, а на рівні найближчого сусіда Польщі - 40 - 50%. Є низка й інших резервів, використання яких стане протягом, що зрушить з місця всю економіку країни. Для цього уряд повинен мати чітку й реальну програму виходу з кризи, а не працювати над тим, де дешевше купити харчові продукти, аби задовольнити потребу ринку. Оскільки орієнтири на те, що приватний сектор повністю забезпечить країну харчовими продуктами виявилися міфом, слід надалі використовувати потенційні можливості сільськогосподарського виробництва.

Сьогодні будь - яка держава не може розбагатіти ні за рахунок нафти, газу, ні завдяки експорту металопродукції або деревини, ні за рахунок видобутку золота. Лишається одне джерело - впровадження інноваційної технології. У постіндустріальному світі, як зазначають західноєвропейські вчені, «люди працюють мозком замість рук… комунікаційні технології створюють глобальну конкуренцію,… інвестиції вкладаються радше в нові концепції або засоби їх створення, ніж у нові машини,… і постійними є лише швидкі зміни».

5. Основні шляхи вдосконалення видатків бюджету на реалізацію соціально-економічних програм

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані.

Водночас треба запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії уже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.[10].

Актуальним завданням уряду є раціоналізація мережі закладів та установ, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості послуг, що надаються громадянам, виконання у повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Програми та заходи, що не належать до пріоритетних, мають бути призупинені або переведені на фінансування за рахунок не бюджетних ресурсів.

Ключовим завданням бюджетної політики має стати подальше посилення соціальної спрямованості бюджету. На реалізацію програм соціальної спрямованості має бути зосереджено не менше 50 відсотків видатків зведеного бюджету.

Пріоритетними напрямами бюджетної політики у соціальній сфері є:

¶ поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, підвищення її розмірів не менш як до 237 грн. на місяць;

¶ остаточне розмежування пенсійних виплат з бюджету і Пенсійного фонду, збільшення середнього розміру пенсійних виплат не менш як на 25 відсотків;

¶ індексація грошових доходів працівників бюджетної сфери відповідно до чинного законодавства;

¶ раціоналізація системи соціальних пільг через запровадження з 1 січня 2004 року надання адресних пільг і субсидій населенню виключно у грошовій формі;

¶ забезпечення у повному обсязі виплати допомог малозабезпеченим громадянам та сім'ям з дітьми, повне погашення заборгованості із соціальних виплат;

¶ погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

¶ підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери та стипендій студентам не менш як на 30 відсотків;

¶ визначення додаткових механізмів погашення знецінених грошових заощаджень громадян в установах Ощадного банку і страхових внесків до колишнього Укрдержстраху.

Відповідальним завданням уряду є істотне поліпшення системи фінансування загальноосвітньої школи, виконання у повному обсязі положень ст. 57 Закону України "Про освіту", подальший розвиток Інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризація сільських шкіл та інше.

При формуванні державного бюджету слід передбачити видатки на оборону відповідно до Закону України "Про оборону" та з урахуванням реалізації програми реформування та розвитку Збройних сил України.

Потрібно передбачити бюджетні видатки на реалізацію програми адміністративної реформи, а також на проведення судової реформи в Україні.

Необхідні принципово нові підходи до політики капітальних видатків держави. Вони мають скласти основу бюджету розвитку.[17].

До бюджету розвитку мають бути включені передбачені у бюджеті централізовані капітальні вкладення, видатки на науку, галузеві програми розвитку та інші капітальні видатки. Бюджет розвитку має складатися за програмно-цільовим підходом та подаватися разом з проектом державного бюджету як складова частина програми економічного і соціального розвитку.

Потребує перегляду існуючий порядок розподілу та використання капітальних вкладень. Їх обсяг має бути не менше за 1 відсоток видатків загального фонду державного бюджету і спрямовуватись на вирішення загальнодержавних і регіональних соціально-економічних проблем, пов'язаних з енергозбереженням, реформуванням земельних відносин, створенням державної інформаційно-аналітичної системи, будівництвом об'єктів комунальної та виробничої інфраструктури, соціального призначення, газо- та водопроводів, запобіганням екологічним катастрофам тощо. На фінансування об'єктів виробничого призначення має спрямовуватися частина надходжень від приватизації державного майна, яка має використовуватись на кредитній основі виключно на структурну перебудову, інноваційне оновлення, модернізацію виробництв та технологічний розвиток підприємств.

. Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямованих на стимулювання соціально - економічного розвитку держави.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшені податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики м визначатися не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

. Буде посилено інвестиційну складову державно і місцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації оновленні основних фондів та інвестуванні економії удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку,

. Важливим елементом фінансової реформи м стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

Æ ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

Æ запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства штучної збитковості;

Æ створити прозорий механізм відшкодування ПДВ який би максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

Æ підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

Æ підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

. Оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов'язань держави.

. Необхідно поглибити середньо- і довгострокове бюджетне прогнозування як вагомі складові системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

. Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.[11].

. Реформування фінансової системи України бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економік світовий економічний простір.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки - необхідна умова подальшого економічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектору економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи повинні забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Важливу роль відіграють видатки бюджету на загальнодержавні функції, зокрема на державне управління, фундаментальні дослідження, обслуговування державного боргу.

На нинішньому етапі суспільного розвитку вкрай необхідним завданням є створення ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою, забезпечувати верховенство права, неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади. Важливим наступним завданням є проведення конституційної реформи. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою.

Видатки бюджету на державне управління повинні узгоджуватись із завданнями адміністративної, конституційної реформ.[12].

Висновки

В результаті написання курсової роботи можна зробити наступні висновки:

Найважливішим інструментом, за допомогою якого держава регулює економічні процеси, розв'язує соціальні, політичні, виробничі, економічні проблеми, є бюджет, адже саме через нього, через перерозподіл валового внутрішнього продукту й національного доходу держава може акумулювати достатньо коштів для розв'язання цих проблем.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Найважливіше призначення бюджету - це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надміру інтегрований і не являв собою у значній своїй частині технологічно замкнутого виробництва.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на розвиток економіки включають такі групи витрат:

1) промисловість та енергетика;

) будівництво;

) сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство;

)транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика;

) інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

Підготовка проекту державного бюджету на 2010 рік здійснювалась виходячи із необхідності вирішення найважливіших соціальних питань - збільшення на 20,6% фонду оплати праці працівників бюджетних установ, підвищення в 2,3 раза з 1 липня 2009 року стипендій, підвищення вдвічі соціальних гарантій ветеранам війни і праці, збільшення рівня забезпеченості прожиткового мінімуму тощо.

Основною метою державної промислової політики визначається створення сучасного інтегрованого у світове виробництво промислово-технологічного комплексу України, який забезпечує внутрішні потреби, конкурентоспроможний експорт, збільшення обсягів наукоємної продукції як основи для інноваційного розвитку інших секторів економіки, а також розвиток мінерально-сировинної бази для забезпечення приросту запасів корисних копалин.

В цілому ж на сьогодні одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно - законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямованих на стимулювання соціально - економічного розвитку держави.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки - необхідна умова подальшого економічного зростання.

державний бюджет соціальний економічний

Список використаної літератури

1.ЗУ „Про державний бюджет України

2.ЗУ „Про державний бюджет України на 2010 рік // Фінанси України, №2 - 2010 с. 3-68

.Бак А. Регулювання міжбюджетних відносин як складова бюджетного регулювання // Фінанси України, №5- 2005 с. 78-82

.Бюджет 2004 р.: друге читання // Урядовий курєр, №222 - 2008 с. 1, 6-8

.Бюджетна система України / За ред. Булгакова С. - К.: КНТЕУ, 2008 -288с.

.Бюджетна система України: опорний конспект лекцій / За ред. Булгакова С. - К.: КНТЕУ, 2008 - 114 с.

.Бюджетна сфера: нормативна база / За ред. Маргорська Н. - Х.:Фактор, 2003 - 208с.

.Василик О. Бюджетна система України / К.: ЦУЛ, 3..2009 - 544 с.

.Василик О. Державні фінанси України / К.: ЦНЛ, 2008 - 606 с.

.Вегера С. А. Засади формування соціальної складової державної бюджетної політики // Актуальні проблеми економіки, №8(26) - 2009 с. 174-192

.Державні Фінанси України / Під ред. Василик О. Д., Павлюк К. В., К - 2009, 608 с.

.Добровольська Л. М. Соціальні видатки бюджету // Фінанси України, №2 - 2008 с. 13-18

.Карпінський Б. Збалансування фінансової системи країни // Економіка, фінанси і право, №10 - 2007 с. 16-18

.Короленко А. Бюджетний процес та бюджетний календар // Фінанси України, №5- 2007 с. 74-77

.Крижанівська О. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації // Фінанси України, №6- 2008 с. 26-29

.Кулик В. В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків // Фінанси України, №4 - 2010 с. 44-53

.Куценко Т. Бюджетно-податкова політика / К.: КНТЕУ, 2005 -256 с.

.Орієнтири бюджету 2010 року // Урядовий курєр, №180 - 2009 с. 9-16

.Павлюк К. В. Оцінка виконання бюджетних програм: результативні показники // Фінанси України, №2 - 2010 с. 70-78

.Плужников І. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави // Економіст, №2 - 2008 с. 25-29

.Про Державний бюджет на 2009 р. // Урядовий курєр, №228 - 2008 с.5-12

.Про Державний бюджет України на 2008 рік // Урядовий курєр, №4 - 2008 с. 7-12

.Романенко О. Р. Фінанси / К - 2008, 312с.

.Формування і функціонування бюджетної системи України / За ред. Мазаракі А. А., Булгакова С. О. - К.: Книга, 2008 -344 с.

.Черный В. Итоги исполнения государственного бюджета Украины в 2002 году // Финансовые риски, №1(32 ) - 2008 с. 12-16.

.Полозенко Д.В. Бюджет 2010 - новий етап соціального розвитку//Фінанси України №11 - 2010 с.25 - 31.

.Ірина Білоус Досвід країн ЄС у сфері соціальної підтримки населення // Світ фінансів. Випуск 4(9), грудень 2011. с. 165 - 169.

.Л.И. Якобсон Перспективы социальной политики. //Общественные науки и современность, №2 - 2011 с. 53 - 63.

.Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2009. - 384с.

.Старостенко Г.Г., Булгаков Ю.В. // Бюджетна система: Навч.посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2011. - 240с.

Міністерство освіти і науки України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра фінансів

Больше работ по теме: