Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти

 

На тему:

«Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти»

Зміст

Вступ

.Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій

.1Історія розвитку проблеми здоровязбереження

.2Поняття здоровязберігаючі технології, їх класифікації та функції

.Здоровязбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід

.1Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоровязбереження

.2Зарубіжний досвід здоровязбережувальної діяльності

.Педагогічна діяльність в умовах впровадження здоровязберігальних технологій

.1Педагогічний колектив та форми методичної діяльності

.2Технологічні засади підготовки педагога до використання здоровязбережувальних освітніх технологій

.3Педагогічне забезпечення формування здорового способу життя

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Освіта та здоровий спосіб життя в ХХІ ст. повинні домінувати серед важливих факторів створення безпечного життя кожної людини. Роль і значення культури здорового способу життя як основи якості життя молоді у вихованні нової генерації громадян обумовлена, насамперед, потребами збереження здоровя людини як найвищої суспільної цінності, а також визначається загрозливою тенденцією швидкого погіршення стану здоровя населення України, зокрема здоровя молодого покоління. Ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності молоді, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими.

Актуальність досліджуваної проблеми зростає в рамках проголошення Національною доктриною розвитку освіти XXI ст. пріоритетними напрямками: збереження та зміцнення здоровя учнівської молоді; формування свідомої мотивації щодо здорового способу життя, навичок дбайливого ставлення до власного здоровя та життя інших; уміння своєчасно приймати відповідальні рішення для запобігання шкідливим звичкам (палінню, вживанню алкоголю та наркотиків, раннім статевим стосункам тощо). Однак система освіти, що склалася, не достатньо зорієнтована на сприяння виконанню цієї програми. Ефективне розвязання поставлених завдань вимагає вибору нових соціальних і педагогічних технологій, які б сприяли формуванню у молоді стійкої спрямованості на здоровий спосіб життя, виховували б у неї позитивні морально-ціннісні орієнтації. При цьому, навчально-виховні заходи мають спиратися на формування практичних умінь і навичок, сприятливих для здоровя.

І нарешті, актуальність дослідження цієї теми зумовлена зростанням вимог середовища до молодої людини, а вона, в свою чергу, вимогливіша до власного фізичного, духовного і матеріального рівня розвитку, а також констатуванням того, що тільки здоровий може бути успішним, тільки здоровий здатний швидко просуватися карєрними сходами, тільки здоровий може народити здорове дитя, тільки здоровий здатний якісно і довго жити в умовах нового інформаційного високорозвиненого техногенного соціуму. Але далеко не в усіх людей присутня така мотивація до здорового способу життя, а тому дослідження особливостей цього процесу є завданням нагальним і актуальним. Розвязання проблем формування здорового способу життя повинно стати підґрунтям сучасних наукових розробок та досліджень.

Слід зазначити, що проблема здоровя носить глобальний характер і визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична, психологічна і педагогічна категорії. А тому зростає інтерес учених до вивчення теоретико-методологічних засад саме соціально-психологічного здоровя населення, яке виражається в оптимальній здатності індивіда вступати в соціальні звязки, високій мотивації до здоровязбереження, глибокій усвідомленості суспільної значущості здоровязберігаючого виховання.

Аналіз напрямків формування культури здорового способу життя як основи майбутнього молоді постає як проблема невідкладна і практично значуща. Зарубіжні дослідження акцентують увагу на психологічній та психічній складових здоровя (З.Фрейд, К. Юнг, Є. Еріксон, А. Адлер, Є. Фром, Р. Кеттела, Б. Скіннер, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.). Серед вітчизняних теоретиків у цьому руслі працювали: О. Алексєєв (настрій і здоровя); В. Ананьєв (психологія здоровя), М. Боришевський (психологія самоактивності та субєктного розвитку особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи); Л. Козак (структурно-інформаційна складова психічної компоненти здоровя людини); М. Корольчук, В. Крайнюк, А. Косенко, Т. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоровя); Ю. Тарнавський (мистецтво бути здоровим); Д. Федотов (збереження психічного здоровя); О. Хухлаєва (особливості психічного здоровя студентів); О. Чебикін (проблема емоційної стійкості).

Формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в педагогічних, соціальних, психологічних та методичних наукових працях (М. Миколайський, Г. Юрах, М. Мицкан, Л. Сущенко, Д. Венедиктов, А. Чернух, Ю. Лисицин, С. Лапаєнко та ін.). У цих та інших наукових працях і знайшла своє відображення проблематика підготовки педагогів до формування здорового способу життя молодого покоління.

Однак, незважаючи на вагомий пласт наукової літератури, в останні роки науковці до цієї теми практично не зверталися, а тому проблему формування культури здорового способу життя в освітніх навчальних закладах не можна вважати дослідженою. Існує низка неопрацьованих питань: по-перше, потребує створення належних умов підготовки педагогів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоровя населення України; по-друге, питання значення педагогічних технологій профілактики захворювання молоді у системі стратегічних завдань сучасної освіти та гуманітарної політики держави.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних основ педагогічних умов формування культури здорового способу життя молоді в освітніх навчальних закладах.

Для досягнення поставленої мети дослідження визначено такі основні завдання:

. Здійснити аналіз монографічної, періодичної літератури, дисертаційних фондів та електронних джерел інформації, окреслити основні напрями подальших досліджень проблеми та уточнити суть, зміст та структуру здоровязберігальних технологій.

. Проаналізувати документальне супроводження впровадження здоровязберігальних технологій.

. Дослідити зарубіжний досвід здоровязбережувальної діяльності.

. Розглянути технологічні засади підготовки педагогів до використання здоровязбережувальних технологій.

. Обґрунтувати педагогічне забезпечення формування здорового способу життя.

Обєкт дослідження - процес організації педагогічної діяльності в умовах впровадження здоровязберігаючих технологій.

Предмет дослідження - здоров'язберігальні технології у навчально-виховному процесі закладу освіти.

У дослідженні використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу - для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції здоровязберігальних технологій; генетичний метод - для встановлення стадіальних відмінностей розвитку теорії здоровязбереження; традиційний аналіз документів - для аналізу законодавчої бази стосовно впровадження здоровязберігальних технологій в Україні.

.Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій

1.1Історія розвитку проблеми здоровязбереження

Створення теоретичного фундаменту дослідження процесів формування здоровязбережувальної компетенції педагогів актуалізує уточнення термінів і визначень, які є засадничими у галузі наукових сфер, дотичних до проблем здоровя та підготовки людини до ведення здорового способу життя з метою здоровязбереження. Суттєвою перешкодою становлення вітчизняної health education (освіти, спрямованої на здоровятворення, збереження здоровя, формування культури здорового способу життя) виявилося неоднозначне трактування концептуальних основ інтегральної науки про здоровя, яка зародилася на стику екології, біології, медицини, психології, педагогіки, фізичного виховання та інших. Наявність спільної науково-професійної мови значно полегшить взаємодію фахівців, котрі в освітній системі вищої школи знаходять підходи до взаєморозуміння та співробітництва в розвитку валеологічного світогляду молоді, формування у них життєвого пріоритету здоровя, культури здорового способу життя. Кінцевою метою такої освіти має стати формування здоровязберігаючої компетентності як невідємної складової професійної компетентності педагогів.

Поняття здоров'я виникло давно, натомість у зв'язку з постійним погіршенням стану здоров'я молоді проблема здоров'язбереження, незважаючи на науково-технічний прогрес, є актуальною і в наш час. Відтак виникає потреба звернутися до історії розвитку проблеми здоров'язбереження, простежити її розв'язання на різних етапах розвитку суспільства. Проблеми здоров'язбереження молодих людей у процесі навчання, які найбільший відсоток добового часу проводять у навчальному закладі та за комп'ютером, почали досліджуватися не так давно. Актуальними сьогодні стали школи сприяння здоров'ю. Водночас поза увагою залишається здоров'я молоді, яке під час їхнього навчання у закладах освіти погіршується і потребує збереження. Початок розв'язання проблеми здоров'язбереження вбачаємо в аналізі її розвитку за різних історичних умов. Отже, розкриємо історичні аспекти розвитку проблеми здоров'язбереження молоді [1].

Ще у первісносуспільний період, коли все було підпорядковане одній меті - забезпеченню умов існування та виживання в природних умовах - діяльність людей мала здоров'язберігаючий характер. Стан свого здоров'я, успіхи й невдачі під час полювання, ловлення риби люди пов'язували з певними богами, амулетом тощо. Знання про здоров'язбереження передавалися від покоління до покоління у вигляді розповідей, основні з яких стосувалися траволікування.

В епоху рабовласницького ладу (IV тисячоліття до н.е. - V століття н.е.) було започатковано першу систематизацію знань про здоров'язбереження людини. Лікарі, філософи активно шукали способи збереження здоров'я людини. Підтвердженням того є посібник зі здоров'я, що дійшов до нас, - китайська книга „Кун-фу; пам'ятка індійської маловідомої епохи - збірник трактатів „Аюр-Веда-Гараки; праці давньогрецького лікаря Гіппократа і видатного лікаря Сходу, філософа й поета Ібн-Сіни (Авіценни).

Так, у Стародавній Греції цінували гарне здорове, вправне тіло та фізичну красу. Основними засобами здоров'язбереження людини були фізичні вправи, харчові обмеження, постійне тренування волі і характеру, що було обумовлено потребою держави в сильних, здорових воїнах, здатних воювати та перемагати. Дух змагання і перемоги греків сприяв виникненню у 776 р. до н.е. Олімпійських ігор, які проводяться і в наш час.

Відтак, в Афінах формування збереження здоров'я здійснювалося під впливом гуманістичних ідеалів, культу краси людського тіла, а у Спарті - було громадським обов'язком, вимогою наслідування запитам і цілям войовничої країни, де перемагає найсильніший та найздоровіший.

Християнство характеризується гармонійним розвитком людини, що передбачало її духовне і фізичне оздоровлення.

У часи Середньовіччя - епоху лицарства - погляди на формування духовного і фізичного стану людини як єдиного цілого її здоров'я почали руйнуватися: духовенство піклувалося духовним збагаченням людини, а образ лицаря асоціювався з фізичною силою та красою. Середньовіччя ліквідувало стародавню цивілізацію, тому рівень культури, особливо фізичної, став значно нижчим від античної, оскільки всі сторони суспільного буття контролювалися духовенством. У житті простого народу - селян і міщан - побутували народні засоби фізичної культури: народні ігри, забави, ігри з м'ячем, танці, масові купання, фехтування, стрільба з лука, метання каміння, боротьба, а лицарі обов'язково володіли сімома лицарськими доблестями, а саме: їздити верхи, плавати, володіти мечем, списом, щитом, фехтувати, полювати, грати в шахи, складати вірші та співати на честь дами серця.

У ХIV-ХVI ст. - в епоху Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інші) - зроблено значний вклад у поєднання краси тіла і духу особистості як взаємопов'язаних складових здоров'я людини на основі вивчення пропорцій тіла і механіки її рухів. Так, біомеханічні винаходи Леонардо да Вінчі стали підставою для вивчення будови і функцій організму. Провідними ідеями того часу були такі: людина починала відчувати себе частиною природи; хвороба все менше розглядалася як Божа кара, а як те, з чим може владнати людина.

У ХVII-ХVIII ст., тобто в епоху Просвітництва, в Європі з'явилися нові підходи до розв'язання проблеми здоров'язбереження, запропоновані Д. Локком і Ж.-Ж. Руссо. Так, англійський педагог Д.Локк розробив систему підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового компонентів здоров'я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.

Ж.-Ж. Руссо висунув теорію природного виховання (загартування, обмеження в їжі), яка також відіграла прогресивну роль у здоров'язбереженні тогочасного покоління. Отже, філософія тих часів остаточно зарахувала людину до природного світу й довела, що саме розум допоможе їй піклуватися про здоров'я.

Історія розвитку вітчизняної педагогіки свідчить про те, що ще у період Київської Русі ставилися вимоги до фізичної працездатності і здоров'я людини, оскільки вона повинна була вправно виконувати господарські обов'язки й розв'язувати військові проблеми держави. Основними напрямами здоров'язбереження були такі: фізичне виховання в сім'ї; військово-фізичне виховання в побуті та в освітніх закладах. Народна фізична культура слов'ян зосереджена в рухливих іграх, забавах, розвагах, танцях, змаганнях і підпорядкована побутово-релігійному календарю, що наближує людину до природи і сприяє її оздоровленню.

За часів Запорозької Січі було створено досить ефективну систему здоров'язбереження, в основі якої - не тільки фізичний, а й духовний розвиток людини за допомогою формування і збереження таких цінностей, як шанування засад честі, справедливості, лицарських чеснот, родових традицій шляхетності, здорового способу буття. Основними засобами здоров'язбереження були фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання, саморозвиток, тілесне і психофізичне вдосконалення.

Друга половина XVIII століття - час діяльності російського вченого М. Ломоносова, - який акцентував увагу на першочерговій важливості руху у здоров'язбереженні; ним розроблено вказівки до регламенту Московської та Академічної гімназій з організації правильного режиму харчування та його повноцінності, розкладу дня і занять, медичної допомоги тим, хто навчається. О.Суворов розробив військово-педагогічну систему, що сприяла здоров'язбереженню воїнів; її основним засобом були фізичні вправи та загартовування.

Наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. проблема здоров'язбереження набула особливого значення. Науковці з анатомії, фізіології та гігієни людини розпочали наукові дослідження цієї проблеми, оскільки цьому сприяла зростаюча соціальна цінність здоров'я людини.

Питання здоров'язбереження знайшло своє втілення і у працях класиків педагогіки. Наприклад, збереження здоров'я юного покоління посідало чільне місце в педагогічній діяльності А. Макаренка. Формулюючи мету виховання, він виокремив три основоположні завдання освіти: виростити дитину здоровою, сформувати в неї вміння працювати, сприяти її моральному становленню. У своїх працях видатний педагог приділяв значну увагу питанням режиму навчання і праці, особистої гігієни, санітарно-гігієнічним аспектам трудового виховання, психогігієни тощо.

Великого значення збереженню здоров'я молоді надавав В. Сухомлинський, який у своїх роботах розглядав такі засоби збереження та зміцнення здоров'я молоді, як ранкова гімнастика, рухова активність, ходьба босоніж, походи, праця взимку на свіжому повітрі, купання у відкритих водоймищах, режим харчування (застосування продуктів, багатих на вітаміни). Його увага акцентувалася на принципах збереження здоров'я молоді за допомогою профілактики, ранньої діагностики, ліквідації проблем зі здоров'ям, що виникають, раціонального харчування та зміни поведінки в аспекті збереження здоров'я. Здорове середовище у процесі навчання педагог пов'язував із гігієнічною та комфортною психологічною атмосферою, безпекою навчання. Вчений підкреслював, що здоров'я його вихованців залежить від виховного впливу на них учителів, способу життя молоді, валеологічного наповнення навчально-виховного процесу навчального закладу [1].

Конструктивний підхід до здоровя людини дозволив уперше сформулювати активну стратегію формування здоровя. Так, у 1980 році І. Брехманом була започаткована «здоровязнавча» наука з вивчення індивідуального здоровя людини - валеологія. Семантика цього латинізму з самого спочатку не відповідала глобальному задуму створення всеохоплюючої науки по здоровя, хоча і замисел, і становлення нової наукової галузі були діалектично та історично закономірними. Почала зароджуватися наука про здорове буття, або здоровий спосіб життя. Валеологічна сутність здоровязнавства полягає у пошуку шляхів і способів формування індивідуального здоровя, що набуло особливо бурхливого розвитку серед педагогічних наук.

Всесвітня Асамблея здоровязбереження на ХІІІ сесії у 1977 році поставила перед урядами всіх країн основне соціальне завдання на період до кінця ХХ століття: досягнення людьми планети такого рівня здоровя, який дозволить їм вести продуктивний у соціальному та економічному аспекті спосіб життя. Мета виявилася недосяжною у всесвітньому масштабі. Однією з причин було те, що розуміння терміну «здоровязбереження» передбачало тільки охорону здоровя населення. Примноження здоровя здорових людей залишилося абстрактним поняттям і зводило всі програми до попередження та лікування хвороб.

Зокрема, в Україні дослідження здоровязбережувального змісту очолив Г. Апанасенко, котрий розглядає здоровя як динамічний стан людини, що «визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою прояву біологічних (виживання - збереження особи, репродукція - продовження роду) і соціальних функцій. Чим вище здатність індивіда реалізувати свої біологічні й соціальні функції, тим вище рівень його здоровя [2].

Натепер, на жаль, не існує масової роботи з молоддю щодо налаштованості на збереження здоров'я, значно зменшилася кількість спортивних шкіл, фізкультурно-оздоровчих клубів та, відповідно, скоротилася кількість залученої до занять в них молоді, що поступово призводить до погіршення стану її фізичного, психічного і духовного здоров'я. Сьогодні перед науковцями постає актуальна проблема забезпечення високого рівня фізичного, морального і психічного здоров'я молоді засобами і методами фізичного виховання з широким застосуванням національних традицій українського народу (козацькі забави, розваги та інші).

Окрім цього, значну увагу сучасні науковці приділяють психічному і духовному здоров'ю молоді, наприклад, визначаються способи забезпечення високого рівня психічного та абсолютного фізичного здоров'я людини за допомогою традиційних і нетрадиційних засобів оздоровлення; акцентується увага на визначенні і розвитку екстрасенсорних здібностей особистості, захисті себе і своїх близьких від фізичного і психічного нападу, профілактиці та лікуванню сексуальних порушень; виокремлюються і актуалізуються аспекти, що суттєво впливають на здоров'я: правильне харчування, здоровий спосіб життя, служіння іншим людям, прагнення жити за Божими заповідями. Таким чином, сучасна система фізичного виховання молоді може стати універсальним засобом гармонізації та оздоровлення, виявлення і розвитку закладених Богом в людині її потенційних можливостей: духовних, психічних і тілесних. Проблему здоров'язбереження науковці розглядають у різних галузях наук: у сучасній філософії з'явилася так звана філософія здоров'я, в педагогіці - педагогіка щастя або валеологія сім'ї, яка розкриває проблеми мотивації та сексуальності молоді, підготовки її до сімейного життя, до народження дитини та її виховання, проблеми харчування, гігієни житла і домашньої медицини.

У теперішніх умовах розгляд проблеми здоров'язбереження розпочинається з визначення поняття "здоров'я"; у науковій літературі пропонується понад 200 дефініцій цього поняття [3, с. 158]; дискусія щодо його визначення триває і натепер. Проблема здоров'я розглядається не тільки науковцями у галузі медицини, а й філософами, соціологами, психологами, педагогами та іншими фахівцями. Здоров'я, за визначенням у новому тлумачному словнику української мови, це стан організму, при якому нормально функціонують усі його органи [4].

За визначенням В.Соболевського, здоров'я - це запас міцності організму, тобто відношення максимальної безпечної потужності організму до робочого процесу [5, с. 49]. Г. Зайцев, А. Зайцев визначають здоров'я як важливу складову професійної готовності особистості до діяльності [6, с. 201]. Системне розуміння здоров'я як динамічного процесу рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем, за якого всі закладені в біологічній і соціальній сутності людини здатності проявляються найбільш повно, пропонує Д. Венедиктов. Він стверджує, що здоров'я - такий стан організму, що дає можливість зберігати здоров'я і є довгостроковим збереженням здатності до відновлення після хімічних, фізичних, інфекційних, психологічних або соціальних впливів [7, с. 102-103].

За визначенням Є. Сталькова, В. Паніна, здоров'я є поєднанням біологічного (генетична програма, спадковість і конституція), фізіологічного (функціонування і характер адаптації органів і систем), психічного (емоційні реакції) та соціального (орієнтація у суспільстві) формування організму [8, с. 134]. Е. Буліч, І. Муравов визначають здоров'я як динамічний стан найбільшого фізичного й психоемоційного добробуту, в основі якого знаходиться гармонійне співвідношення взаємопов'язаних функцій і структур, що забезпечують високий енергетичний рівень організму за найменшої вартості його адаптації до умов життєдіяльності [9, с. 301].

Здоров'я також розглядається як результат самопізнання, оскільки від стану здоров'я залежить зміст відповідей на запитання про роль особистості у світі та суспільстві, а також ставлення до власного тіла, знання законів функціонування організму та ступінь їх вольової регуляції, ставлення до хвороби як ступеня здатності до пошуку, наявності особистісних настанов під час одужування [10, с. 175].

Відтак, аналіз літературних джерел не сприяв виявленню однозначного підходу до визначення поняття здоров'я, що створює труднощі у доборі засобів управління здоров'ям. Отже, здоров'я - це власна цінність людини, що дозволяє повноцінно проявляти себе за допомогою стійкого біологічного, соціального, психологічного станів у будь-якому виді діяльності (навчальній, професійній, спортивній тощо). Тому поняття "здоров'язбереження молоді" трактуємо як цілеспрямовану, усвідомлену, мотивовану діяльність молоді щодо збереження свого фізичного, психічного, духовного і соціального здоров'я як ціннісної основи для самореалізації у професійній діяльності. Здоров'язбереження молоді є тим специфічним соціальним явищем, що спрямоване на створення умов для успішної освітньої діяльності без шкоди для здоров'я учасників цього процесу. Сьогодні, на жаль, не існує масової стимулюючої роботи з молоддю щодо налаштованості на здоров'язбереження, що, вважаємо, поступово призводить до погіршення стану здоров'я молодих людей, оскільки основну частину свого дозвілля молодь проводить біля комп'ютера або телевізора як основних джерел інформації.

Отже, історичний аспект розвитку проблеми здоров'язбереження молоді свідчить, що в періоди розвитку людства, які характеризуються спрямованістю на єдність духу і тіла людини, система здоров'язбереження була високоефективною. У наш час необхідно реформувати систему фізичного виховання молоді в такий спосіб, щоб визначити нові засоби заохочення і стимулювання її фізичної активності, які б допомогли зупинити регресування і погіршення стану її здоров'я, що неможливо без формування у молоді культури здоров'язбереження як світоглядної орієнтації.

1.2Поняття здоровязберігаючі технології, їх класифікація та функції

Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є обєктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку молоді.

Поняття технологія в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином технологія виступає як алгоритм за допомогою якого отримується запланований результат.

У кінці 70-х років минулого століття збільшується увага до педагогічної технології і на Україні. Однак і на сьогодні стосовно поняття педагогічна технологія єдиної думки науковців поки що не існує. У науковій літературі зустрічається понад 300 тлумачень цього поняття в залежності від того як автор уявляє собі структуру й складові освітнього технологічного процесу. Але їх обєднує те, що всі автори єдині у визначенні мети педагогічної технології - це підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення учнями запланованих результатів навчання.

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти.

Будь яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Однак, необхідно розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоровю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоровя учасників навчально-виховного процесу. А це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і виховання на основі здоровязбереження.

Відповідно до Словника основних термінів і понять з превентивного виховання наведемо такі поняття технологій [11]:

Технології педагогічні - комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і методи організації діяльності для реалізації проблем, що охоплюють основні аспекти навчання і виховання.

Технологія виховна - обґрунтований вибір характеру операційного впливу під час взаємоспілкування вчителя з дітьми, з метою максимального розвитку особистості як субєкта; як система знань, необхідних вчителеві для реалізації стратегій, тактики, процедури виховання.

Технологія соціальна - упорядкована система процедур та операцій, за допомогою яких реалізується певний соціальний проект або конкретна цілеспрямована ідея перетворення (реорганізації, модернізації або вдосконалення) соціальної роботи.

Технологія превентивної роботи - сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються педагогами, психологами, соціальними, медичними працівниками, правоохоронними органами з метою досягнення успіху превентивного виховання.

Технології інтерактивні - це взаємодія партнерів, у спілкуванні яких інтерпретується ситуація і конструюються особистісні дії.

Технології навчання спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки.

Технології навчання здоров'ю - це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [12].

Поняття здоровязберігаючі технології обєднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоровя учнів.

Під здоровязберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

-сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

-оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

-повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоровязберігаючих освітніх технологій повязано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоровязберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоровязберігаючих та здоровяформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоровя, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоровя і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної вартості, поліпшення якості життя субєктів освітнього середовища [13].

Аналіз класифікацій існуючих здоровязберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи [14]:

·здоровязберігаючі - технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;

·оздоровчі - технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоровя учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоровя: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

·технології навчання здоровю - гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;

·виховання культури здоровя - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоровя, формуванню уявлень про здоровя як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоровя, здоровя родини.

Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоровязберігаючих освітніх технологій. Однак слід зазначити, що поняття здоровязберігаюча можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоровя основних субєктів освітнього процесу - учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоровязберігаючою.

Основними компонентами здоровязберігальної технології виступають:

-аксіологічний, що виявляється в усвідомленні учнів вищої цінності свого здоровя, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дозволяє якнайповніше здійснити намічені цілі, використати свої розумові і фізичні можливості;

-гносеологічний, повязаний з придбанням необхідних для процесу здоровязбереження знань і вмінь, пізнанням себе, своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до питань власного здоровя, до вивчення літератури з даного питання, різних методик щодо оздоровлення і зміцнення організму;

-здоровязберігальний, що містить у собі систему цінностей і установок, які формують систему гігієнічних навичок і умінь, необхідних для нормального функціонування організму, а також систему вправ, направлених на вдосконалення навичок і умінь по догляду як за самим собою, так і навколишнім середовищем;

-емоційно-вольовий, який включає прояв психологічних механізмів - емоційних і вольових. Необхідною умовою збереження здоровя є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства;

-екологічний, такий, що враховує те, що людина як біологічний вид існує в природному середовищі, яке забезпечує людську особу певними біологічними, економічними і виробничими ресурсами, формує її фізичне здоровя і духовний розвиток;

-фізкультурно-оздоровчий компонент припускає оволодіння способами діяльності, направленими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії і спрямований на засвоєння особистісно-важливих життєвих якостей, які підвищують загальну працездатність, а також навичок особистої і суспільної гігієни.

Наведені вище компоненти здоровязберігальної технології дозволяють перейти до розгляду її функціональних складових. Найчастіше під функціями здоровязберігальної технології розуміють такі, як:

-формувальна (здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, основою формування якої постають спадкові якості, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості);

-інформативно-комунікативна (забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоровя, цінності людського життя);

-діагностична (полягає в моніторингу розвитку учнів на основі прогностичного контролю, що дозволяє порівняти зусилля і спрямованість дій педагога відповідно до природних можливостей дитини, забезпечує інструментальний вивірений аналіз передумов і чинників перспективного розвитку педагогічного процесу, індивідуальне проходження освітнього маршруту кожною дитиною);

-адаптивна (передбачає виховання у учнів спрямованості, здоровий спосіб життя, оптимізувати стан власного організму і підвищити стійкість стресогенним чинникам природного і соціального середовища);

-рефлексивна (полягає в переосмисленні попереднього особистого досвіду, в збереженні і примноженні здоровя, що дозволяє порівняти реально досягнуті результати з перспективами);

-інтеграційна, що обєднує народний досвід, різні наукові концепції і системи виховання, направляючи їх по шляху збереження здоровя підростаючого покоління.

Здоров'язберігаючі технології створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в навчальному закладі, а також вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини.

До конкретних методів належать:

диспансеризація учнів;

профілактичні щеплення;

забезпечення рухової активності;

вітамінізація, організація здорового харчування (в тому числі дієтичне);

заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями та грипом [12].

Мета усіх здоров'язберігаючих технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [12]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [15].

Аналіз здоров'язберігаючої діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

створення умов для зміцнення здоров'я молоді та її гармонійного розвитку;

організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;

корекція порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку учнів;

функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності; гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

організація збалансованого харчування учнів у навчальному закладі [12].

Знання, володіння і застосування здоровязберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозвязку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоровя дітей, спроможні створити здоровязберігаюче освітнє середовище, центром якого буде - Школа сприяння здоровю [16].

Можливості реалізації оздоровчої функції освіти багатогранні. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчальний процес [15].

. Здоровязбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід

.1 Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоровязбереження

Проблема здоровя є актуальною у сьогоденні, адже головною справою України, що повязана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоровя дітей. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої.

Актуальність проблеми формування здоровя нації знайшла відображення у прийнятих законах України «Про охорону дитинства», в указах Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», «Про Національну доктрину розвитку освіти», Цільову комплексну програму «Фізичне виховання - здоровя нації» [17].

Проте проблема забезпечення здоровя молоді не є розвязаною в повній мірі і в нашому повсякденні. Для збереження здоров'я необхідно як розширення уявлень про здоров'я і хвороби, так і уміле використання всього спектра чинників, що впливають на різні складові здоров'я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загально зміцнювальними методами і технологіями, формування настанови на здоровий спосіб життя.

В умовах реформування освітньої системи основна мета сучасного навчального закладу полягає у формуванні фізично та духовно здорової особистості. Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасний навчальний заклад, є здоровя дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання дитини в школі. У Законі України «Про загальну середню освіту» [18] в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів. А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті [19] передбачає вирішення таких проблем: виховання морально та фізично здорової людини; формування в учнів наукового світогляду, уявлення і розуміння наукової картини світу живої природи на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв'язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування свого життя та інших. Здоровя дитини, її соціально-психологічна адаптація, зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Здоровя - це єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоровя, а не лише відсутність хвороб та фізичних вад. Вирішення окреслених завдань можливе за умовами запровадження здоровязбережувальних технологій в усі ланки освітньо-виховного середовища.

Під здоровязбережувальними технологіями вчені виділяють: сприятливі умови навчання дитини у школі, оптимальну організацію навчального процесу,повноцінний та раціонально організований руховий режим [14, с. 3].

Навчальні заклади використовують різні підходи до здоровязбереження:

дидактичний, коли більше уваги приділяється навчальним програмам та урокам здоров'я, фізичного виховання,

подієвий, коли основна увага приділяється конкурсам на тему здоров'я і агітації здорового способу життя,

проблемний, коли всі зусилля школи спрямовані на вирішення конкретної задачі: харчування, рухової активності, профілактики перевтоми, індивідуальний, коли концентруються зусилля на врахуванні особливостей кожного учня.

Але тільки підчас комплексного використання вищеназваних підходів, можна вирішити проблему збереження здоровя учнів. У відповідності з Державним стандартом освіти наразі змінена програма викладання навчальної дисципліни «Основи здоровя» у напрямі формування у дітей практичних навичок здорового способу життя, що потребує корінних змін у виборі технологій і методів навчання.

В Конституції України (ст. 3) визначено: «Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...». Держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобовязана забезпечити їх реалізацію. А найбільша цінність для кожної людини - це її життя і здоровя. Сьогодні кожен має усвідомити, що «здоровя - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад», - як визначено в Статуті Всесвітньої організації охорони здоровя.

«Конвенція ООН про права дитини», яка набула чинності в Україні 27.09.1991 року, «Всесвітня декларація виживання, захисту і розвитку дітей» вимагають цілеспрямованих дій нашої держави, суспільства щодо створення сприятливих умов розвитку особистості дитини, таких, як:

- пробудження її творчих можливостей;

- вдосконалення природних здібностей;

- гуманізація способу мислення;

- інтелектуальний розвиток дитини.

Відповідно до Концепції Міжнародного проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоровю» (ЄМШСЗ), «Кожна дитина та підліток в Європі має право та повинен мати можливість отримати освіту в школі сприяння здоровю». Тому потребує посиленої роботи координація та інтеграція зусиль держави і громадськості по забезпеченню умов та механізмів щодо діяльності Школи сприяння здоровю на базі кожного навчального закладу, соціального становлення і розвитку здорового підростаючого покоління, реалізації його конституційних прав та свобод.

рік було проголошено Роком спорту та здорового способу життя (розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року за №360-р «Про заходи щодо підготовки та проведення в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя»). 2012 рік рішенням депутатів десятої сесії обласної ради VІ скликання від 28 грудня 2011 року визначений Роком охорони здоровя в областях України.

У січні 2012 року розпочався четвертий Всеукраїнський конкурс-захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоровю».

Відповідно до статті 56 Закону України «Про освіту» та на виконання:

постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 №14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоровя нації» на 2002-2011 роки»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №731-р. «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009-2013 рр.»;

рішення обласних рад від 25.10.2002 №56-ХХІУ «Про затвердження обласної комплексної програми «Здоровя» на 2002-2014 роки»;

наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України:

від 20.07.2011 №828 «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс - захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоровю» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.08.2011 за №3950/19688

від 07.11.2011 №1260 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоровю» та утворення журі»;

наказу управління освіти і науки облдержадміністрацій від 18 жовтня 2011 р. № 447-ОД «Про організацію та проведення обласного етапу Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоровю»

В областях України протягом січня - квітня 2013 року пройшли районні, міські та обласні етапи Всеукраїнського конкурсу - захисту сучасної моделі навчального закладу (дошкільного, загальноосвітнього, позашкільного та професійно-технічного) «Школи сприяння здоровю» (відповідно до Положення про Всеукраїнський конкурс - захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоровю»). Конкурс проводиться Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Конкурс проводиться з метою:

- реалізації державної політики щодо зміцнення здоровя дітей і учнівської молоді,

- подальшого розвитку мережі Шкіл сприяння здоровю;

- залучення батьківської громадськості, представників медичної галузі, органів місцевого самоврядування, громадських організацій до проведення превентивних заходів щодо профілактики негативних проявів у дитячому та молодіжному середовищі, формування культури здоровя у підростаючого покоління.

Неодмінною складовою Школи сприяння здоровю є створення системи педагогічної підтримки дитини, оптимального педагогічного клімату в шкільному колективі, гуманного, освітньо-виховуючого середовища життєтворчості, комфортних умов ефективного розвитку особистості, здорового середовища проживання, спрямованого на зміцнення здоровя дітей, їх фізичного розвитку, соціальної адаптації і духовного зростання. Дуже важливим є аспект соціально-правового захисту життя, здоровя дитини, створення демократизованого правового простору атмосфери шкільного життя, впровадження принципів толерантності та поваги, довіри, ствердження людської гідності.

Основними напрямками діяльності сучасного навчального закладу є:

. Створення психолого-педагогічних і організаційно-педагогічних умов, які забезпечують психічне здоровя і комфорт учнів за допомогою гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу на засадах: фізкультурно-спортивної активності; обґрунтованої відповідності навчального навантаження обсягові інформації, психофізичним можливостям її засвоєння; переведення традиційної інформаційно-обємної системи навчання на систему, яка навчає учнів самостійно здобувати знання, вільно мислити, застосовувати отриману інформацію на практиці.

. Реалізація наукової організації навчальної праці, харчування та відпочинку учнів.

. Створення максимально можливих санітарно-гігієнічних умов.

. Формування культури здорового способу життя учнів як у навчальний, так і позаурочний час. Введення в навчальний процес гуманітарних курсів «Основи здоровя», «ОБЖ», «Етика». Активне залучення учнів до здоровязберігаючого навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоровя, пропаганди ідей здорового способу життя.

. Забезпечення психологічного і медичного супроводу освіти, соціального захисту дітей, об'єднання зусиль усіх підрозділів навчального закладу, закладів медицини та фізичної культури, громадськості.

6. Створення системи оздоровлення учнів в умовах літніх таборів.

. Створення інформаційно-компютерного забезпечення оздоровчої системи.

. Відкриття в навчальному закладі консультативно-оздоровчих центрів здорового способу життя для учнів, батьків і вчителів.

9. Створення системи підготовки кадрів з проблем здоровязбереження. Забезпечення програмного і навчально-методичного обладнання.

.Створення в навчальному закладі системи управління Школою сприяння здоровю та моніторингу стану здоровя учасників навчально-виховного процесу.

.Створення умов для дослідницько-експериментальної і науково-пошукової роботи з проблем моделювання й апробації здоровязберігаючих освітніх технологій.

Школи сприяння здоровю зосереджують увагу на таких актуальних питаннях:

забезпечення умов та механізмів щодо діяльності Школи сприяння здоровю відповідно до нормативно-правових актів, документів, на виконання яких спрямована районна/міська Програма розвитку мережі навчальних закладів - Шкіл сприяння здоровю;

- формування суспільної думки щодо пріоритету захисту здоровя (фізичного, психічного, соціального, духовного) дитини;

- взаємозвязок школа - родина - державні установи - громада - соціокультурні системи;

- обєднання та координація зусиль державних та громадських організацій, обєднань, фондів, дітей та родин, соціокультурних систем з метою узгодження та сплочення дій щодо вирішення питань стосовно здоровя дітей;

- створення умов по забезпеченню здорового середовища проживання, спрямованого на зміцнення здоровя дітей, їх фізичного розвитку, соціальної адаптації, духовного зростання, підвищення культури стосунків у соціумі; участь у реалізації міжнародних програм ЄМШСЗ «Забезпечити здорове середовище життя для дітей - забезпечити краще майбутнє»;

- забезпечення повноцінного медичного обслуговування, впровадження новітніх технологій медичного забезпечення;

- здійснення соціально-правового захисту життя, здоровя дитини, від насилля, експлуатації;

- здійснення профілактики соціального неблагополуччя дитини та надання їй допомоги;

- активізація пропагандистсько-просвітницької діяльності в громаді, руху «Громада за здоровя», «Жінки - за тверезу громаду»;

- мобілізація місцевих ресурсів щодо реалізації розбудови Школи сприяння здоровю, створення сприятливого життєвого простору буття дитини;

- розбудова Школи сприяння здоровю на засадах етнокультури та традицій, найповніше використання соціуму;

- здійснення моніторингу діяльності Школи сприяння здоровю, фізичного, психічного і морального здоровя дітей. Адаптація до навчального закладу моніторингу та оцінки роботи навчального закладу-Школи сприяння здоровю згідно визначених критеріїв, відповідно до стратегічних завдань державного курсу, принципів Європейської політики «Здоровя для всіх у ХХІ столітті»;

забезпечення гласності роботи Школи сприяння здоровю;

- впровадження цілісної системи соціальної підтримки здорового способу життя, яка стимулює молодь зберігати і зміцнювати власне здоровя;

- підтримка яскравих, енергійних національних та місцевих ініціатив щодо розбудови та розвитку Школи сприяння здоровю.

Програма розвитку Школи сприяння здоровю передбачає перехід на більш високий рівень культури життєдіяльності школи та освітніх процесів у школі, збільшення якості навчання та виховання, гуманності, демократичності, культуроємності.

Партнерство вчителів, учнів, батьків та громадськості, міжсекторальна взаємодія (державних структур, комерційних підприємств і некомерційних організацій, громадян, дитячих і молодіжних організацій, органів учнівського самоврядування) з опорою на місцеві ресурси забезпечить створення здоровяформуючого середовища, сприятливих умов виховання здорового молодого покоління, збереження їх фізичного, психічного і духовного здоровя; розвитку життєстійкості та життєздатності дітей, молоді, включення їх до соціальної практики та соціального проектування, розвитку соціальної компетентності; залучення їх до процесів здорового самотворення й упорядкування здорового середовища власної життєдіяльності.

Найважливіша справа будь-якої школи - турбота про здоров`я учнів. Від здоровя, гарного самопочуття і бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світосприйняття, розумовий розвиток, рівень навчальних досягнень, віра в свої сили. Навчання учнів здоровому способу життя повинне бути системним і сприяти гармонійному розвиткові психофізичних здібностей.

Керівники навчальних закладів, на яких покладена відповідальна місія, мають забезпечити системне управління створення і розвитку Школи сприяння здоровю в інтересах дітей та створення кращого світу для них, розбудову такого науково-освітнього, навчально-виховного обєднання культури здоровя, яке сприяло б збереженню та зміцненню здоровя, як фізичного, духовного і соціального благополуччя, на засадах партнерства вчителів, учнів, батьків та громадськості.

2.2Зарубіжний досвід здоровязбережувальної діяльності

У зарубіжних країнах збереженню здоровя учнів в умовах навчання приділяється значна увага. Традиційно широко використовуються гігієнічне навчання, програми первинної профілактики, спрямовані на запобігання ризикам [20, 23]. Особливо розповсюджені програми раціонального харчування, профілактики хвороб зубів, попередження травматизму на дорогах [22].

Найбільшу популярність мають підходи, які враховують останні дослідження щодо здоровя як феномену із одночасно біологічною, соціальною та психічною сутністю. Сучасні програми зміцнення здоровя в закордонних школах засновані на соціальній моделі здоровя і найчастіше реалізовані у системі шкіл сприяння здоровю.

Перші спроби реалізації педагогічних підходів збереження здоровя учнів здійснили у США, де на початку XX століття була створена трикомпонентна модель школи здоровя. Така педагогічна модель здоровязбереження обєднувала: інструкції щодо здоровя, включені у спеціальний навчальний курс (прообраз сучасних валеологічних освітніх програм); шкільну медичну службу здоровя, що займалася профілактикою і корекцією здоровя учнів; формування здорового фізичного і психологічного середовища освітньої установи, службу харчування. Ця модель, створена на початку минулого століття, діяла до 1980-х років і стала основою багатьох програм здоровязбереження в різних країнах світу.

Як підкреслюють Д. Аленсворт і Л. Коулб (D. D. Allensworth, L. J. Kolbe), у 80-х роках XX століття відбулося значне розширення і ускладнення традиційної моделі школи здоровя [24]. Автори визначили вісім компонентів школи здоровя: шкільна програма у галузі здоровя; шкільна програма фізичного виховання учнів; шкільна медична служба (профілактика хвороб, надання невідкладної допомоги); служба харчування; служба здоровя персоналу школи; психологічні, соціальні служби, а також структури соціального забезпечення, що базуються в школі; здорове фізичне і психологічне середовище в школі; залучення батьків і громадськості до діяльності зі зміцнення здоровя учнів.

У США існують інші моделі сприяння здоровю дітей у процесі навчання. Г. Валас (Н. М. Wallace) описує модель Комплексної програми сприяння здоровя в школі, яку Департамент здоровя у штаті Іллінойс розвиває як частину довгострокового плану збереження здоровя учнів [28]. Іллінойська модель школи здоровя включає шість елементів: керівництво, сприяння здоровю і освіта у сфері здоровя, шкільна служба здоровя, здорове середовище, інтеграція шкільних і соціальних програм, спеціалізовані служби для учнів зі спеціальними потребами. Особливими характеристиками цієї моделі є визначення керівництва як важливого елемента в координації й інтеграції інших складників; особлива увага звертається на задоволення потреб окремих груп учнів.

У 90-і роки ХХ століття ВООЗ спільно з Європейською комісією і Радою Європи розробили нову ініціативу щодо створення мережі шкіл, що сприяють зміцненню здоровя учнів [23, 27]. Це - багатофакторний підхід, що охоплює такі напрями діяльності, як набуття знань і навичок у галузі охорони здоровя на шкільних заняттях, зміна соціального і фізичного середовища в школах і розвиток звязків із суспільством загалом. Нині ця мережа охоплює понад 40 країн Європейського регіону. Д. Аленсворт (D. Allensworth) підкреслює, що, окрім європейського проекту, існують програми шкіл зміцнення здоровя, які інвестуються ВООЗ, і на інших континентах [25, с. 7]. Цей проект спрямований на створення такої моделі освітньої установи, в якій учні можуть здобути освіту в повній відповідності з державним освітнім стандартом і реалізувати свої здібності, сформувати ціннісні орієнтації на здоровий спосіб життя.

Восьмикомпонентна модель комплексної програми у США і багатьох європейських країнах є найбільш популярною, проте існують інші підходи до обговорення зазначеної проблеми. Адже школа - тільки одна ділянка на широкому полі діяльності, що має відношення до здоровя і освіти. У цю діяльність залучені різні фахівці в школі і поза нею. У моделі підкреслюється, що школа, суспільство, родина/друзі - це три важливі системи підтримки статусу здоровя дітей і успіхів у навчанні. Також медіа-системи, що включають освітні електронні і друковані видання, відіграють важливу роль як частина соціальної системи у формуванні поведінки, спрямованої на здоровя.

Відповідно до цієї моделі, перші кроки в створенні комплексної програми шкіл, орієнтованих на здоровя, повинні бути спрямовані на встановлення соціальних звязків і забезпечення необхідних ресурсних витрат. Тоді подальші кроки приведуть до впровадження у школі служби здоровя, педагогіки здоровя і здорового шкільного середовища. Пріоритетне місце у моделі займає організація режиму навчання, формування цінностей у дітей, орієнтація на здоровя, сімю, товариство, а також створення умов, за яких школа ставала б координатором суспільних програм щодо забезпечення здоровя школярів.

Г. Валас (Н. М. Wallace) відзначає, що міжнародні моделі часто розглядають шкільні програми здоровя як частину первинної системи охорони здоровя, яка існує в певній країні [28]. Хоча в кожній країні підходи до первинного збереження здоровя можуть варіювати, проте шкільні програми здоровя зазвичай включають компоненти превентивної, лікувальної й реабілітаційної служб. Іншою характерною ознакою в багатьох країнах, у тому числі і в Україні, є серйозна співпраця шкільної медичної сестри або лікаря з іншими професіоналами у галузі здоровя, що працюють у школах на повну або неповну ставку [22, с. 184].

Дж. Драйфус (J. G. Dryfoos) вважає, що попередні визначення і моделі приходять до своєї кульмінації у школах повного обслуговування [26]. Така школа є центром, в якому розташовані служби здоровя, психічного здоровя, соціальні і сімейні служби в єдиному комплексі. Конфігурація служб і ресурсів може варіювати у окремих містах і регіонах, проте ці служби повинні відповідати унікальним потребам кожної особистості у школі і громад.

Згідно з цією моделлю, школа повного обслуговування забезпечує кваліфіковану освіту для учнів, яка включає: індивідуальні інструкції, командне навчання, здоровий шкільний клімат, альтернативні форми навчання, залучення батьків і ефективну дисципліну. Школа і суспільні установи здійснюють комплексну освіту у галузі збереження здоровя, набуття соціальних навичок і підготовки до «світу праці». Відмінною рисою цієї моделі є широкий спектр служб, забезпечених на базі школи соціальними установами.

Наведемо декілька прикладів таких служб.

- Органи охорони здоровя: медичні огляди, зокрема огляд порожнини рота, контроль харчування, моніторинг росту та ваги і медичне обслуговування дитини.

- Служба психічного здоровя: індивідуальне консультування, втручання при кризах, лікування, реабілітація і підтримка жертв насильства.

- Сімейне благополуччя і соціальні служби: планування сімї, грамотність батьків з питань здоровя, професійна перепідготовка, юридичні служби, основні комунальні служби, їжа і одяг, приміщення для культурної діяльності.

Загалом успішними є тривалі й комплексні програмами, що передбачають участь усієї школи у пропаганді здорового способу життя серед школярів [23].

Розглянемо функціонування шкіл сприяння здоровю на прикладі Данії. У цій країні навчання здоровю є наскрізним і проходить через усі обовязкові предмети девятирічної програми навчання [21, с. 152]. Як наслідок, учні «... розвивають здатність до дій, індивідуально або з іншими, що сприяє їхньому особистому здоровю або здоровю інших» [26, с. 174]. Усі школи Данської мережі залучені до розроблення й реалізації проектів міждисциплінарного характеру, які діють за такими принципами: формування групи міждисциплінарного проекту охоплює вчителів із соціальних, природничих і гуманітарних наук; участь у групі бере шкільна медична сестра; кожна група проекту обирає координатора; шкільний проект повинен розвивати здатність учнів упливати на умови проживання і спосіб життя; співпрацювати з громадою; інтегруватися до міжнародного освітнього простору.

У Данії значну увагу приділяють підтримці шкіл сприяння здоровя на місцевому рівні, багато ресурсів укладені в підготовку фахівців на робочому місці. Як приклад, 10-12 викладачів із кожної такої школи пройшли підготовку на робочому місці (60 годин) [21, с. 160]. Дуже важливо, що час, витрачений на підготовку на робочому місці, включено в робочий план вчителя. У останні роки навчання для вчителів щодо організації здоровязберігальної діяльності учнів стає ще більш поширеним.

Важливою умовою успіху данських шкіл сприяння здоровю є ефективна координація їхньої діяльності. При Центрі дослідження довкілля і навчання щодо здоровя в школі було створено Центр Національної Підтримки. Члени робочої групи цього Центру залучені в дослідження і оцінку, а також у тренування вчителів на робочому місці. Мета робочої групи - розвивати концепцію «Шкіл сприяння здоровю» в тісному співробітництві із шкільними групами Проекту.

У Данії існує система моніторингу й оцінки діяльності шкіл сприяння здоровю та проектів, які в них реалізуються. Цю роботу також проводить Центр Національної Підтримки. Важливим, на нашу думку, є те, що ця діяльність має наукове підґрунтя та наукову і методичну підтримку з боку фахівців. Окреслені ними перспективи мають життєво важливе значення для оцінки навчання здоровю. Наприклад, вимірювання рівня здоровязберігальної компетентності учнів стосується різних видів діяльності, починаючи з уміння виміряти кровяний тиск і до теоретичних знань про шкідливість паління [21, с. 154]. Важливим завданням для викладачів і дослідників Данської мережі є розробка стратегії і методів адекватної оцінки.

Іншою цікавою ознакою данських шкіл є те, що у своїй здоровязберігальній діяльності вони тісно співпрацюють із місцевою громадою, що приводить до підвищення діяльнісної компетентності і сприяє більш плідному навчанню здоровю і його підтримці. Це співробітництво є корисним і для школи, і для місцевої спільноти.

У тому, що могло б бути визначене як модель діалогу, школа відіграє роль соціального агента в місцевій спільноті. Саме тут криється ключ до накопичення знань і досвіду людей у місцевій спільноті, де школа і учні намагаються впливати на умови, які, як свідчить їхній досвід, становлять загрозу для здоровя мешканців спільності.

Важливо, що якщо раніше світова практика здоровязбереження ґрунтувалася на медичній моделі здоровя, то сьогодні основою всіх проектів і стратегій у світі є соціальна модель здоровя. Моделі здоровязбереження в освіті, які були створені та ефективно працюють за кордоном, відповідають вимогам системності, цілісності, гнучкі, стратегічно зорієнтовані на підтримку розвитку дитини, на майбутнє, на адекватну відповідь на виклики глобалізації. Вони базуються на сучасних уявленнях про феномен здоровя, враховують не тільки медичні, але й соціальні та психологічні детермінанти, всю практичну діяльність щодо збереження здоровя реалізують у контексті здоровязбережувальної соціалізації учнів, мають чітко окреслені регіональні пріоритети, враховують етнічні та конфесійні особливості, традиції виховання здорової дитини. Проте, на думку багатьох авторів, серйозним недоліком описаних вище моделей є недостатня повага з боку їх творців до власне педагогічного аспекту діяльності шкіл, у першу чергу, до організації навчально-виховного процесу, до особистості вчителя і рівня його підготовленості до здоровязбережувальної діяльності, до технологій навчання, від яких багато в чому залежить здоровя учнів [29].

Таким чином, сучасний досвід діяльності шкіл сприяння здоровю за кордоном має важливі особливості, які потрібно враховувати у професійної підготовці майбутніх учителів до збереження здоровя в загальноосвітніх навчальних закладах. У першу чергу, педагогічна діяльність щодо збереження здоровя базується на серйозному переході від «старої» біомедичної, індивідуальної моделі здоровя до «нової» цілісної, соціоекологічної моделі здоровя. По-друге, у суспільстві зростає роль школи у формуванні навичок здоровязбережувальної діяльності учнів, а отже, у формуванні здорової нації. По-третє, таке «місце», як середовище, у якому зростає дитина, включає шкільну спільноту (батьки, школярі, персонал) і соціальні звязки, які існують між цими зацікавленими особами й інституціями, навчання і навчальне середовище (включаючи фізичне середовище і методи функціонування школи); організацію навчання, навчальні програми та інші. По-четверте, особливо підтримується активність дітей щодо участі у здоровязберігальних видах діяльності у школі, громаді, суспільстві. Оволодіваючи навичками здорового способу життя, в яких робиться наголос на прийнятті рішень, участі спільноти, діти і дорослі можуть однаково розуміти між ними різницю. Здорове шкільне середовище досягається завдяки пристосуванню до соціального і/або фізичного оточення способом, який зберігає і примножує здоровя і благополуччя учнів та персоналу. Розгляд міжнародного досвіду діяльності шкіл сприяння здоровю виявляє значну актуальність цього питання для української школи та окреслює низку важливих питань щодо професійної підготовки майбутніх учителів до організації здоровязбереження учнів у системі освіти.

.

.Педагогічна діяльність в умовах впровадження здоровязберігальних технологій

.1 Педагогічний колектив та форми методичної діяльності

Педагогічний колектив - це творча співдружність однодумців, в якій кожен робить свій індивідуальний внесок у колективну творчість, кожен збагачується духовно завдяки творчості колективу, і в той же час духовно збагачує своїх товаришів.

В.О. Сухомлинський вважав педагогічний колектив спадкоємцем та хранителем духовних цінностей, який живе вічно - стільки, скільки живе школа. Він називав його колективом однодумців, обєднаних єдиною педагогічною ідеєю. "Педагогічна ідея, писав він, - це крила, на яких підноситься колективна творчість. Ідея надихає колектив, і починається найцікавіше й найпотрібніше в шкільному житті - колективна дослідницька робота". Бо творчість - це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особливий взаємозвязок між інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній діяльності [30].

Колективна творчість організовується й підтримується адміністрацією і, перш за все, директором навчального закладу. Мистецтво керівництва навчальним закладом в тому й полягає, щоб усі його працівники обєднували єдині педагогічні переконання, щоб індивідуальна творчість - а без неї немислимий творчий колектив, - образно кажучи, текла невичерпними струмками в єдиний потік колективної майстерності, колективного досвіду, колективного піклування про знання учнів. Передавання інтересу до визначеної проблеми з навчально-виховної роботи і є, за твердим переконанням видатного педагога, найголовніше в керівництві закладом освіти.

На його думку, адміністрація закладу покликана бути посередником між педагогічною наукою та практикою. В.О. Сухомлинський вбачає три джерела в керівництві творчою працею педагогічного колективу: науку, майстерність, мистецтво.

Майстерність колективу - це педагогічні ідеї, але ідеї без конкретних справ перетворюються на пустоцвіт. Щоб ідея перейшла з практики одного закладу в практику іншого, потрібна індивідуальна творчість, що ґрунтується на колективних переконаннях. Багаторічний досвід переконує, що самою суттю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, повязана з тисячами повсякденних явищ.

На думку В.О. Сухомлинського гармонійного, всебічного розвитку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти - усього цього людина досягає за умов, коли поряд з інтелектуальною, моральною, естетичною культурою вона досягає високого ступеня культури праці, трудової творчості. Гармонійне злиття цих двох функцій педагогічної праці, вміння думати про різні речі й аналізувати складний процес навчання з різних боків - це одна з тих найтонших сфер педагогічної майстерності, проникнення в які, за глибоким переконанням видатного педагога, дає нам щастя творчості [30].

Методична робота - це цілісна система взаємопов'язаних дій і заходів яка ґрунтується на досягненнях науки, передового досвіду й конкретному аналізі діяльності педагогів та спрямована на всебічне підвищення професійної майстерності кожного педагогічного працівника, на збагачення й розвиток творчого потенціалу педагогічного колективу закладу, досягнення оптимальних результатів освіти, виховання й розвитку майбутнього громадянина. Форми методичної роботи поділяють на традиційні та нетрадиційні. Розглянемо їх докладніше.

Традиційні форми методичної роботи:

Масові форми - забезпечують удосконалення знань педагогів, сприяють виробленню єдиної педагогічної позиції щодо педагогічних систем. Для них характерні наявність постійного складу педагогів, певна спланованість і періодичність у роботі.

Цільові семінари організовуються з урахуванням потреб педагогічних працівників в ознайомленні з досягненнями науки й передового досвіду. Вони розраховані на глибоке вивчення актуальних і важливих проблем як у теоретичному, так і практичному плані. На семінарах проводяться дискусії, диспути, ділові ігри, що є школою набуття педагогами досвіду творчої роботи.

Педагогічні читання проводять з метою удосконалення й поширення передового педагогічного досвіду. Шкільні читання є першим етапом районних, обласних, всеукраїнських читань. Педагогічні читання на рівні закладу проводяться також з метою підбиття підсумків роботи закладу над методичною проблемою.

Нарада - колективне обговорення окремих питань групою осіб, які мають безпосереднє відношення до їх вирішення. Наради можуть бути періодичні і спрямовані на вирішення поточних проблем методичної роботи; короткі і тривалі.

Педагогічна рада - постійний орган управління навчальним закладом, призначений для розгляду основних питань навчально-виховної роботи. Головним завданням педагогічної ради є об'єднання зусиль педагогічного колективу закладу на піднесення рівня навчально-виховної роботи, упровадження в практику досягнень педагогічної науки й передового педагогічного досвіду.

Оперативно-методична нарада - колективна форма підвищення наукового рівня педагогічної роботи, попередження можливих помилок, виправлення допущених недоліків у роботі. На оперативно-методичній нараді розглядаються питання, які неможливо передбачити та спланувати заздалегідь. Такі наради проводяться з керівниками установ, педагогічними працівниками та методистами з метою оперативного обговорення окремих методичних питань, постановки поточних навчально-виховних завдань, поточного інструктування педагогів. За характером і змістом роботи їх можна поділити на три типи: інформаційні, інструктивні, звітні.

Семінар - форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації в процесі обговорення проблемних питань, доповідей, виступів, відвіданих навчально-виховних заходів. Семінар - форма методичної роботи, завданням якої є методична підготовка педагогічних кадрів; інформування вчителів з питань педагогічної теорії, досягнень сучасної науки, техніки та культури; знайомство з подальшими перспективами розвитку психолого-педагогічної науки та її практичного застосування; розширення й поглиблення знань слухачів з проблем педагогіки та психології, методики викладання предмета за фахом.

Проблемний семінар - групове обговорення однієї особливо важливої та складної проблеми; організаційна форма методичної роботи з педагогічними кадрами, які об'єднані спільним інтересом до конкретних питань діяльності школи і прагненням до вдосконалення існуючої практики відповідно до рекомендацій психолого-педагогічної науки; забезпечує всебічне вивчення відповідної наукової проблеми і формує особисту позицію та практичну готовність учасників до використання результатів наукових досліджень.

Психолого-педагогічний семінар - форма методичної роботи, яка полягає в ознайомленні педагогів з новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки і передового досвіду на основі обговорення слухачами повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними за результатами досліджень, проведених самостійно чи під керівництвом спеціалістів у даній галузі.

Групові форми - мобільні об'єднання педагогів за інтересами з метою створення оптимальних умов для творчих дискусій, обміну досвідом, виконання практичних завдань.

Методичні об'єднання - найпоширеніша форма підвищення кваліфікації шляхом залучення педагогічних працівників до дискусій, диспутів, вирішення проблемних ситуацій, моделювання фрагментів занять з вихованцями на основі ідей педагогічної науки й передового педагогічного досвіду. Методичні об'єднання організовуються за територіальною ознакою (в межах закладу, міські, районні); за типами навчальних закладів, навчальними предметами чи їх циклами.

Діяльність методичних об'єднань багатопланова й різноманітна за змістом, напрямками й формами. Це проведення відкритих уроків, їх самоаналіз і аналіз, конструювання й захист конспектів уроків, ділові ігри, громадські огляди діяльності і звіти вчителів, огляди літератури, презентації ідей, методичні консультації досвідчених учителів і керівників з певних тем, розробка і захист програми власної діяльності з визначеного питання, обговорення результатів контрольних робіт та ін. Існує Положення про шкільне методичне об'єднання, яке має на меті активізувати й систематизувати роботу методичних об'єднань, визначити зміст, напрямки роботи і функції його членів.

Зміст роботи методичного об'єднання:

. Забезпечення виконання навчальних програм. Розробка й апробація інноваційних програм. З цією метою методичне об'єднання:

а) обґрунтовує необхідні зміни в змісті й методиках викладання навчальних дисциплін;

б) затверджує зміст авторських варіантів навчальних програм і плани їх реалізації;

в) за результатами моніторингу вносить рекомендації щодо змін у навчальних програмах.

. Організація контролю за результатами навчально-виховного процесу.

. Координація й стимулювання роботи з розвитку пізнавальної активності учнів у позакласній роботі з предметів.

.1. Здійснення керівництва предметним об'єднанням школярів, яке входить до наукового товариства школи.

Предметне об'єднання реалізує свою діяльність через такі форми:

а) предметні гуртки, керовані вчителями;

б) круглі столи;

в) лекторії;

г) вечори запитань і відповідей;

ґ) предметні тижні (декади, місячники);

д) олімпіади;

е) вікторини;

є) випуск предметних газет, стендів.

.2 Методичне об'єднання затверджує план позакласної діяльності із заохочення учнів до поглибленого вивчення предмета, популяризації наукових знань.

. Організація дослідницької роботи учнів.

. Виявлення учнів, які мають здібності до поглибленого вивчення навчальних предметів.

. Залучення вчителів і учнів до елективних курсів.

. Організація дослідницько-інноваційної діяльності педагогів.

Творча (динамична) група. Для неї характерні зацікавленість, високий рівень пошукової, дослідницької діяльності.

Творчі групи - це організовані невеликі колективи досвідчених працівників освіти, які поглиблено вивчають розв'язувану певну наукову проблему і забезпечують творче впровадження в практику закладів висновків і положень психолого-педагогічної науки; своєрідна форма залучення педагогів і керівників закладів до творчої діяльності із упровадження в практику роботи досягнень педагогічної науки та передового педагогічного досвіду.

Ініціативні групи - об'єднання педагогів, які утворюються на час підготовки та проведення важливих методичних заходів (засідання педагогічної ради, науково-педагогічна конференція, педагогічні читання тощо). У період підготовки засідання педагогічної ради або здійснення інших організаційних або підсумкових заходів ініціативна група педагогів вивчає стан актуальних проблем навчально-виховної та методичної роботи, відвідуючи навчальні заняття й масові заходи, проводить бесіди з педагогами, анкетування, узагальнює думки та побажання щодо вдосконалення певної ділянки роботи. Під час засідання педагогічної ради або проведення інших організаційно-методичних заходів ініціативна група організовує дискусію, полеміку з обговорюваних питань.

Мікрогрупа - одна з форм колективної методичної роботи, у якій, на відміну від методичних обєднань, за визначальний критерій узято взаємну симпатію і, головне, інтерес до єдиної педагогічної ідеї. Вона створюється на добровільних засадах у складі 5-7 педагогів. Кожен учасник спочатку самостійно вивчає проблему, певний її аспект, потім доповідає колегам про результати. Після обміну думками педагоги спрямовують свою діяльність на практичну реалізацію ідеї: проводять відкриті заняття, організовують взаємовідвідування занять, масових заходів тощо. Розв`язавши проблему, група розпадається або ж визначає нове завдання.

Діяльність творчих мобільних груп. Новацією в управлінській і методичній роботі стає створення мобільних творчих груп. Мобільність забезпечується вільним переходом педагогів з однієї групи до іншої в тому разі, коли вони відчули зростання своєї фахової майстерності. Робота в мобільній творчій групі дає педагогові можливість займатися дослідженням цікавої теми, реалізувати себе, поділитися досвідом з іншими, іти шляхом удосконалення й росту, а керівництву - можливість стежити за зростанням майстерності педагогів. Групи створюються на добровільних засадах. Для поділу на групи в колективі застосовується діагностика психологічної готовності педагога до опанування нового в професійній діяльності, дані діагностичної карти закладу, різноманітні тести. Можливість вільного переходу з однієї групи до іншої забезпечує психологічний комфорт членів групи, бажання творчо працювати. Кожна група окреслює для себе коло питань, над якими бажає працювати, далі йде поділ на мікро-групи, які працюють на базі методичних об'єднань. Спостерігаючи за пересуванням кадрів у рамках творчих груп, можна бачити зростання творчості й підвищення професіоналізму педагогів. Робота в мобільних творчих групах є ефективним доповненням до інших форм науково-методичної роботи з колективом, тому що вона:

·орієнтована на розвиток особистості педагога;

·сприяє мотивації членів груп до професійної діяльності;

·допомагає педагогічним працівникам активно набувати власного досвіду на рефлексивній основі та інтенсивно навчатися на досвіді інших членів групи в процесі спільної роботи;

·дозволяє педагогам бачити підсумки своєї праці.

Ефективність використання методу роботи в мобільних творчих групах для підвищення рівня професійної компетентності педагогів пояснюється тим, що в процесі реалізації своїх творчих здібностей, знань, свого професіоналізму кожен педагог досягає конкретної важливої для себе мети. Це створює «ситуацію успіху». Успіх творчої групи стає важливим мотиваційним чинником для всіх членів колективу. Водночас у процесі діяльності педагога в мобільній творчій групі досягаються й віддалені цілі, поступовий рух до яких здійснюється протягом усієї професійної діяльності педагога: підвищується рівень ерудованості, розширюється діапазон педагогічних методів, прийомів, технологій, що використовуються.

Школа молодого педагога - форма підвищення кваліфікації молодих спеціалістів, які мають педагогічний стаж роботи до 3-х років; покликана формувати педагогічну майстерність, творчу індивідуальність молодих педагогів. Школа молодого педагога є тим центром, де молодий або малодосвідчений працівник має змогу формувати свій індивідуальний стиль педагогічної діяльності, отримує допомогу в побудові навчально-виховного процесу на основі науки й перспективного досвіду, відчуває радість від трудової діяльності, виховує в собі дисциплінованість і почуття відповідальності. У Школі молодого педагога ми розкриваємо і планомірно виховуємо індивідуальні педагогічні особливості, духовні сили педагога-початківця. Школа молодого педагога допомагає колективу педагогів узгодити свої методичні, психологічні й педагогічні позиції, зміцнює товариські зв'язки між колегами, робить молодого колегу володарем секретів майстерності, накопиченої поколіннями педагогічних працівників. Учитель народжується від учителя. І від того, якою увагою і турботою огорне колектив закладу молодого спеціаліста, багато в чому буде залежати його подальша доля - чи загориться він бажанням оволодіти педагогічною майстерністю, чи так і не пізнає всієї глибини труднощів і радощів педагогічної праці, а перша ж поразка змусить його опустити руки. Тому план роботи Школи молодого педагога включає в себе бесіди, різні практикуми, науково-теоретичні семінари, цілеспрямоване відвідування занять досвідчених педагогів і молодих спеціалістів, знайомство з новинками методичної літератури і літератури зі змісту й технологій предмета. За традицією в кінці навчального року відбувається презентація молодих педагогічних працівників, де молоді спеціалісти демонструють свої доробки, показують, що вміють, чого навчились. Перші успіхи окриляють і надихають.

Школи передового досвіду об'єднують невеликі групи колег навколо кваліфікованого педагога. у такій Школі молоді педагоги знайомляться з творчою лабораторією свого наставника, що сприяє їхньому професійному зростанню. Крім відвідування й аналізу занять, у Школах передового досвіду практикується спільна колективна розробка окремих тем, проводяться практикуми, співбесіди з теоретичних і методичних питань.

Школи педагогічної майстерності обєднують педагогів із високою творчою активністю. Проведення теоретичних дискусій, колективні розробки окремих педагогічних проблем забезпечують включення великої кількості педагогів у творчий пошук.

Ділова гра - метод навчання професійної діяльності шляхом її моделювання, близького до реальних умов, обов'язково з динамічним розвитком ситуації, завдання чи проблеми, що вирішується, у процесі ділової гри відбувається діалог на професійному рівні, зіткнення думок і позицій, взаємна критика гіпотез і пропозицій, їх обґрунтування і зміцнення, що зумовлює появу нових знань, сприяє набуттю досвіду вирішення професійних завдань і психолого-педагогічних ситуацій.

Тренінг - це групове заняття під керівництвом ведучого, спрямоване на відпрацьовування особистісних навичок, краще розуміння себе й інших. Будь-який тренінг має яскраво виражений інтерактивний характер, тому що розрахований на активну суб'єктну реакцію учасників (інтелектуальну, емоційну, дієво-практичну). Саме така технологія набуває вирішального значення при формуванні основ проектування у вихованців та педагогів. Тренінг насамперед орієнтований на проблему і пошук її рішень, розвиває творчі й дослідницькі навички учасників. Знання не повідомляються в готовому вигляді, а є продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги - самостійне навчання учасників та їх інтенсивна взаємодія. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання цілком охоплюють весь потенціал людини: рівень і якість її компетентності, здібність до прийняття рішень, творчого перетворення своєї діяльності. Метою педагогічного тренінгу може стати: інформування учасників; освоєння нових педагогічних технологій; набуття нових навичок і умінь учасниками; зміна погляду на проблему; створення нової моделі процесів різних рівнів; пошук ефективних шляхів вирішення виявлених проблем шляхом об'єднання фахівців різних профілів; підвищення самооцінки учасників, ефективності спілкування з колегами.

Індивідуальні форми - надання адресної практичної допомоги педагогові у розвитку його професійної програми підвищення кваліфікації з урахуванням рівня його компетентності, потреб і зацікавленості.

Наставництво як форма методичної роботи полягає в тому, що досвідчені педагоги ведуть індивідуальну роботу з молодими, малодосвідченими працівниками, передаючи їм досвід, практично допомагають у виконанні завдань (у підготовці до деяких занять чи заходів, плануванні роботи, оформленні відповідної документації). Ця допомога здійснюється шляхом порад, ознайомлення з практикою роботи наставника, технікою виконання окремих завдань.

Консультування - надання допомоги в самостійному вивченні будь-якого складного питання. За змістом консультації можуть бути як теоретичними, так і практичними. Консультування вчителів входить в обовязок насамперед керівників закладу й керівників методичного об'єднання.

Самоосвіта - це процес, тісно пов'язаний із повсякденною індивідуальною діяльністю. Рушійною силою самоосвітньої діяльності є суб'єктивне усвідомлення педагогом об'єктивної потреби в узагальненні своєї професійної діяльності. Організація самоосвіти педагога залежить від рівня підготовки, цілей удосконалення його педагогічної майстерності й передбачає визначення проблеми, вибір раціональних форм і способів усвідомлення матеріалу, опанування методики аналізу і способів узагальнення власного і колективного досвіду, залучення до методів дослідницького характеру.

Індивідуальна науково-методична робота - усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та неперервна робота педагогів з удосконалення їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності.

Бесіда - з'ясування й погодження позицій, вияв незадоволення діями працівника, обговорення результатів контролю, переконання в чому-небудь.

Доповідь або повідомлення - оформлений письмово, але призначений для усного повідомлення виклад суті проблеми обговорення.

Реферат - одна з форм письмового представлення результатів індивідуальної роботи педагога над обраною науково-методичною темою (проблемою).

Методичні рекомендації - комплекс пропозицій і вказівок, які сприяють упровадженню найефективніших методів і форм роботи для вирішення якої-не-будь проблеми.

Нетрадиційні форми методичної роботи визначаються за методикою колективної творчості:

·ярмарок педагогічної творчості;

·фестиваль педагогічних ідей і знахідок;

·методичний фестиваль - багатопланова разова форма методичної роботи з великою аудиторією педагогів та методистів, що передбачає пропаганду перспективного педагогічного досвіду, обмін досвідом роботи з упровадження нових педагогічних знахідок. На фестивалі ознайомлюються з кращими зразками педагогічного досвіду, нестандартними формами проведення занять та іншими формами навчально-виховної роботи, які виходять за межі традицій та загальних стереотипів;

·методичний міст - найактивніша форма методичної роботи, яка проводиться для розвитку практичних навичок з проблем навчання й виховання (наприклад, реалізація принципу демократизації в навчально-виховному процесі). Для участі в ній залучають педагогів різних закладів, керівників методобєднань, батьків, вихованців. Роль ведучого виконує методист. Методичний міст - різновид дискусії, яка відрізняється складом учасників;

·творчий звіт педагога - форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду передового педагогічного досвіду, а також діяльності всього педагогічного колективу з питань нових технологій організації навчально-виховної та методичної роботи в закладах освіти;

·панорама методичних знахідок;

·«педагогічні розсипи»;

·клуби творчих педагогів;

·методичні вернісажі;

·творчі портрети.

Спрямовують педагогів на активну діяльність:

·педагогічний консиліум;

·передовий досвід - навчально-виховна чи організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати в розв'язанні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання або завдяки інтеграції вже відомих форм, методів, прийомів і засобів організації навчально-виховного процесу;

·методичний ринг - форма роботи з педагогічними працівниками, спрямована на пошук, розвиток, підтримку перспективного педагогічного досвіду або пошук нових ідей, шляхів вирішення актуальних проблем освіти. Методичний ринг сприяє вдосконаленню знань педагогів, виявляє їхню ерудицію. Його проводять у разі виникнення суперечностей, альтернативних точок зору, діаметрально протилежних думок. Його підготовка й проведення складаються з кількох етап перший етап - готуються групи опонентів, кожна з яких має групу підтримки; другий етап - вибір методичної проблеми, визначення завдання методичного рингу; третій етап - захист методичної ідеї. Паузи заповнюють ігровими завданнями, педагогічними ситуаціями; четвертий етап - підбиття підсумків, журі оцінює рівень захисту певної думки, підготовку опонентів;

·методичний аукціон - форма творчого «продажу» - «купівлі» певних ідей, думок, винаходів з метою засвоєння певних понять з певної теми, проблеми, конкретного предмета, стимулювання педагогів до пошукової роботи; поширення творчих ідей педагогів-практиків, досвіду їхньої роботи з певної проблеми;

·«розумовий штурм» - короткотермінове разове об'єднання групи педагогів з метою оволодіння конкретною методичною ідеєю, прийомом або пошуку нових шляхів розв'язання складної навчально-методичної проблеми (наприклад, який ланцюжок дій формування умінь та навичок ви б запропонували для успішного функціонування процесу розвивального навчання). Особливістю «розумового штурму» є максимальна концентрація уваги учасників на обраній проблемі, найбільш стислий термін її вирішення, активна участь усіх педагогів-учасників. Для реалізації цих завдань психологи рекомендують відрив від звичайних умов, спілкування тільки у відібраній групі педагогів з метою заглиблення в проблему.

Посилюють наукову спрямованість роботи:

·проблемний семінар;

·творча група;

·творча наукова дискусія - колективне обговорення питання, яке викликає суперечки, обмін думками, ідеями між кількома учасниками;

·дебати - обговорення будь-якого питання, обмін думками, полеміка, дебатування, суперечки, дискусія. Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття і відстоювання своїх рішень. Дебати вчать критично мислити, досліджувати різні теми переконливо викладати свої погляди аудиторії, у дебатах беруть участь дві команди: одна команда стверджує певну позицію, інша - заперечує;

·навчальний семінар;

·педагогічна ситуація - сукупність умов і обставин, які вимагають швидкого прийняття педагогічно правильного рішення.

Стимулюють спрямованість роботи:

·консультації;

·практикуми;

·навчальний семінар на базі відкритих знань;

·школа педагога-початківця;

·методичні сесії;

·вирішення педагогічних і проблемних завдань.

Поєднують традиційні форми роботи з дозвіллям:

·мала академія народної педагогіки;

·педагогічні «посиденьки»;

·вечорниці;

·урок-панорама;

·презентація;

·педагогічний портрет творчого колективу.

На сучасному етапі в закладах освіти повинні створюватися сприятливі умови для розвитку педагогічної творчості педагогів і підвищення на цій основі результативності навчально-виховного процесу. Усе це ставить принципово нові вимоги перед керівниками навчальних закладів щодо розвитку творчого потенціалу педагогічних колективів взагалі і кожного педагога зокрема [30].

Таким чином, слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і самореалізація педагога можливі тоді, коли діяльність закладу будується з урахуванням особистості педагога, його ініціативи та здібностей, на колегіальній роботі педагогічних працівників, на їх відповідальності за наслідки навчально-виховної роботи з вихованцями. Бо цілком зрозуміло, що основне завдання творчо працюючого педагога - розвивати творчу особистість вихованця, запроваджувати основні засади особистісно-орієнтованого навчання і виховання.

Отже, зростання соціальних вимог до закладів освіти вимагає підвищення професійного рівня педагога. Педагог сучасного навчального закладу повинен не просто вчити чи виховувати, він повинен формувати світосприйняття і світорозуміння, світогляд і волю, ідеали, поняття моральності й краси; формувати духовно-інтелектуальну, творчу особистість, адаптовану до нових умов, різнобічно розвинену, соціально зрілу, яка успішно засвоює ціннісно-нормативний досвід поколінь, виробляючи свій власний досвід діяльності, творчості, спілкування. Тому особливого значення набуває розвиток педагогічної творчості, створення колективу однодумців, які б усвідомили значення своєї ролі у суспільстві і на основі цього безперервно самовдосконалювались та розвивали власний творчий потенціал.

здоровязбереження педагог освітний технологія

3.2 Технологічні засади підготовки педагога до використання здоровязбережувальних освітніх технологій

Основні принципи впровадження технологій здоровязбереження у навчальному закладі полягають у їх комплексному використанні з урахуванням структури навчального процесу, умов навчання молоді; безперервності проведення здоровязберігальних заходів протягом року; максимальному залученні до збереження здоровя всіх учнів; інтеграції новітніх оздоровчих технологій у навчально-виховний процес; застосування простих і доступних здоровязберігальних методик [32, с. 4-5].

У ході розробки основ організації здоровязберігального навчально-виховного процесу доцільно спиратися на праці І.А. Аршавського, А.Г. Асмолова, М.Я. Віленського, Л.А. Громової, В.І. Ільїнича. У цьому контексті для реалізації здоровязберігальної спрямованості навчального закладу В.А. Петьковим і О.М. Кобцевою виокремлено види діяльності, які передбачають створення авторських програм із навчальних предметів, орієнтованих на поглиблене вивчення основ здоровязбереження; підсилення здоровязберігального компонента в системі занять фізичною культурою і спортом, позааудиторною спортивною діяльністю учнів, їхнім дозвіллям; переорієнтацію змісту діяльності служб супроводу навчального процесу на розробку технологій здоровязберігального напряму зі студентами (перехід на новий режим навчання, адекватний потребам учнів протягом семестру, навчального року; організацію раціонального, збалансованого харчування з урахуванням вікових та фізіологічних особливостей, комплексні оздоровчі процедури в системі медико-гігієнічного забезпечення та інші); доцільне використання матеріально-технічних ресурсів і фінансових затрат зі здоровязберігальною метою та додаткове забезпечення оздоровчої діяльності; формування професійної готовності педагогів на основі їхніх здоровязберігальних компетенцій [35, с. 67-70].

Для активізації здоровязбереження, ціннісного ставлення до власного здоровя, удосконалення культури здоровя молоді та ведення здорового способу життя О.Г. Гладощук пропонує здійснити такі заходи: ознайомлення з ефективними технологіями самооздоровлення з подолання негативних наслідків стресових, екстремальних та кризових ситуацій; корекцію неадекватних установок і уявлень про здоровя; психологічне просвітництво та допомогу в процесі соціальної адаптації та самовизначення; організацію груп взаємодопомоги, клубів і обєднань на основі ідеології здорового способу життя; проведення тренінгів, семінарів з метою особистісного зростання; трансляцію основних принципів самопізнання, здоровязбереження [32, с. 8-11].

Здійснення професійної підготовки педагогів, з точки зору М.Р. Максиняєвої, необхідно використовувати здоровязберігальні освітні технології як комплексну дисципліну, оскільки в ній мають інтегруватися психолого-педагогічні, медико-біологічні і правові акцентиздоровя. Тому педагог повинен знати сутність мотивацій здоровя і здорового способу життя; зміст традиційних і нетрадиційних методів оздоровлення; фактори ризику й організаційні підходи до проведення профілактичних заходів; основи активного способу життя з попередження захворювань і зміцнення здоровя.

Окрім того, педагог повинен уміти створювати оптимальні умови навчального процесу, враховуючи гігієнічні норми, критичні періоди розвитку, вікові, статеві й індивідуальні особливості дітей; використовувати методичні прийоми і технології з позиції здоровязбереження; оцінювати функціональний стан, працездатність учнів. Водночас педагог повинен володіти навичками організації і методичними підходами до контролю здоровя учнів у навчальному закладі; досвідом організації і впровадження здоровязберігальних рухливих ігор, змагань, розваг, активного відпочинку в режимі навчального дня; навичкою контролю за режимом рухової діяльності і вмінням своєчасного внесення коректив з її безпеки та ефективності; досвідом проведення поза шкільних заходів, спрямованих на збереження і підтримання здоровя учнів засобами фізичної культури і спорту [34, с. 57-58].

Теоретична частина ознайомлення зі здоровязберігальними технологіями повинна презентуватися на лекціях із використанням сучасних методів навчання (електронних навчальних матеріалів, компютерних програм, наочних посібників). Кожен новий медичний термін чи поняття вводиться через контекст характеристики проблемної ситуації чи пояснення сутності тих чи інших здоровязберігальних дій. У ході практичних занять учні знайомляться з прийомами, способами виконання здоровязберігальних дій; проводиться контроль викладачем за використанням і засвоєнням учнями методик збереження здоровя; здійснюється проектування здоровязберігальних освітніх технологій у процес фізичного виховання молоді.

Крім практичних занять, рекомендується проводити семінари, на яких заслуховуються й обговорюються виступи учнів за тематикою самостійних реферативних робіт. Отри мані результати дозволяють виробити гігієнічні рекомендації з корекції умов навчання й організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі. На основі таких форм роботи учні починають усвідомлювати турботу про своє здоровя.

З метою впровадження здоровязберігальної діяльності в навчально-виховний процес доцільно організовувати впровадження спецкурсів, що розкривають сутність самоорганізації здорового способу життя, основи здоровязбереження під час навчання. До спецкурсу мають входити оздоровчі засоби фізичної культури: загартувальні процедури і здоровязберігальні технології, системи фізичних вправ (дихальна гімнастика О. Стрельнікової, йоги, хатха-йоги та ін.); корекційна робота з учнями, що мають вади психофізичного розвитку, а також засоби попередження різноманітних захворювань учнів. Доцільним у цьому плані є використання фітотерапії, музикотерапії, ароматерапії [31, с. 113-114].

Результативність організаційно-педагогічного супроводу діяльності педагога залежить від грамотного планування, поетапної розробки програми, послідовної її реалізації, проведення аналізу даної діяльності. Така програма повинна містити розділи з формування теоретичних основ здоровя, удосконалення умінь і навичок здоровязберігальної діяльності, моделювання ситуацій оздоровлення [36, с. 8].

На думку практиків для впровадження здоровязберігаючих технологій у навчально-виховний процес потрібні наступні умови:

підвищити свою кваліфікацію з питань здоров'я, здоров'язберігаючих технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

проаналізувати свій методичний арсенал на предмет їх відповідності принципам здоров'язберігаючої педагогіки, внести корективи;

враховувати природні біоритми, індивідуальні особливості учнів при організації навчального процесу;

забезпечити оптимальне співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

планувати обґрунтовані, з точки зору збереження здоров'я, кількість та види методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

забезпечити оперативний прямий та зворотній зв'язок в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації від вчителя до учня, уміння стимулювати мотивацію учнів;

включати елементи здоров'язберігаючої педагогіки у зміст уроку;

використовувати з максимальною можливістю методи активного навчання; стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу [38].

На думку Совєтової Є.В., для організації використання здоров'язберігаючих технологій необхідні такі умови:

відношення співпраці і взаємодопомоги;

широкий обмін новою інформацією між учасниками навчального процесу;

зустрічний процес, ставлення учнів до дій вчителя;

співпереживання в радості пізнання;

співучасть у вирішенні проблемних питань і пізнавальних завдань;

формування екологічного простору, який пов'язаний з дією всієї сукупності средовищних чинників, що впливають в школі на учнів і педагогів;

урахування психолого-педагогічних чинників, що включають емоційно-психологічний клімат в школі, стилі взаємин і поведінки учасників освітнього процесу, здоров'язберігаючу організацію навчального процесу: використання здоров'язберігаючих освітніх технологій;

позаурочну виховну роботу: естетичне, духовно-етичне і фізичне виховання учнів [37].

Вибір здоровязбережувальних технологій залежить від програми діяльності навчального закладу, пріоритетних навчально-виховних завдань, стану здоровя учнів, їх інтересів та уподобань, врахування спрямованості засобів оздоровлення на вдосконалення основних показників фізичного розвитку дітей, наявного кадрового потенціалу (актуальним є питання психологічної готовності вчителів до перебудови власної професійної діяльності, впровадження інноваційних технологій, самовдосконалення, рівень усвідомлення відповідальності за власне здоровя та здоровя своїх учнів), матеріально технічного забезпечення (наявність окремого приміщення для проведення фізкультурно-оздоровчих заходів, спортивних майданчиків, фізкультурних куточків в групових кімнатах, фізіотерапевтичного кабінету, фіто-кімнати тощо), екологічних факторів (екологічна ситуація в країні, регіоні, відповідність санітарно-гігієнічним та санітарно-технічним вимогам), наявного рівня співпраці з батьками учнів, усвідомлення ними значущості цілеспрямованої роботи із збереження та зміцнення здоровя дітей (батьки мають бути прикладом для власних дітей), можливостей ефективно здійснювати моніторинг результативності запроваджуваних технологій [39].

Педагогу необхідно правильно та раціонально використовувати методи та прийоми щодо застосування здоровязбережувальних технологій, оскільки дитина повністю покладається на дорослого, адже для неї він є авторитетом. У процесі використання здоровязбережувальних технологій майбутньому педагогу слід працювати не тільки на результативність, а й не забувати, що аудиторія для якої використовуються методи і прийоми в повному обсязі не сприймає навчально-виховний процес, тому необхідно планувати свою діяльність з урахуванням ігрових моментів, що буде сприяти створенню необхідної атмосфери, збереженню зацікавленості, зосередженню уваги та бажанню виконувати оздоровчі вправи.

Педагог також має знати, що процес навчання в умовах здоров'язбережувальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики [14].

Перший етап - етап початкового ознайомлення з основними поняттями та уявленнями. Його мета - сформувати в учнів елементарні уявлення про основні поняття здорового способу життя. Основними завданнями цього етапу є: сформувати уявлення про елементарні правила збереження здоров'я; досягти виконання елементарних правил здоров'язбереження (на рівні первісного вміння); створити мотивацію до ведення здорового способу життя.

Другий етап - етап поглибленого вивчення. Його мета - сформувати повноцінне розуміння основ здорового способу життя. Основними завданнями цього етапу є: уточнити уявлення про елементарні правила здоров'язбереження; досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров'я; сформувати практичні знання, уміння, навички, необхідні у повсякденному житті.

Третій етап - етап закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров'я та їх подальшого вдосконалення. Мета - вміння зберігати здоров'я та перевести це в навичку, що буде використовуватися в повсякденному житті. Основними завданнями цього етапу є: досягти стабільності та автоматизму при застосуванні правил збереження здоров'я; досягти виконання правил збереження здоров'я відповідно до вимог їх практичного виконання; забезпечити варіативне використання правил здорового способу життя в залежності від конкретних практичних умов.

Завдання кожного з означених етапів можуть вирішуватися як одночасно, так і послідовно, оскільки вони всі тісно взаємопов'язані. З погляду позитивного впливу на здоров'я учнів найбільш доцільними є наступні технології.

. Здоровязбережувальні технології для формування життєвих навичок, що сприяють фізичному здоровю. До них належать такі методи як футбол-гімнастика та степ-аеробіка.

Фітбол-гімнастика ? включає виконання певних гімнастичних вправ. Вони допомагають створити позитивну емоційну атмосферу, викликати у дітей інтерес до виконання фізичних вправ і рухів. Спільна робота рухового, вестибулярного, зорового і тактильного аналізаторів, що включаються при виконанні вправ з мячем, підсилює якість виконання рухів. Рухові дії зміцнюють мязи спини й черевного пресу, але головне, формують навички правильної постави та рухової активності. Крім того, така діяльність сприяє вдосконаленню функцій рівноваги і рухового контролю, а також зміцненню та розслабленню мязів і можуть бути використані для тренування серцево-судинної та дихальної систем.

Степ-аеробіка - тренування, в основу якого покладено різні способи спуску та підйому на спеціальну степ-платформу. Під час цих занять покращується вентиляція легенів, поступово формуються навички правильного дихання під час рухів. Ці заняття підходять для дітей різних вікових груп і різного рівня підготовленості. При регулярному виконанні вправ фітбол-гімнастики та степ-аеробіки у учнів формуються навички рухової активності, вміння чергувати розумову та фізичну активність, позитивне ставлення до занять активними видами діяльності тощо.

. Здоровязбережувальні технології для формування життєвих навичок, що сприяють соціальному здоровю. При впровадженні цього виду технологій доцільно скористатися таким методом як казкотерапія. У казкових сюжетах відображаються особистісні та суспільні конфлікти людей, гармонійно поєднується реальне і фантастичне. Казкотерапія спонукає дітей проводити паралелі між казковими ситуаціями і реальним життям людей, аналізувати проблеми казкових героїв і шукати способи їх розвязання. Сюжети пропонованих казок передбачають можливість зміни поведінки героїв у кращій бік, а також наявність ситуацій вибору, які потребують від них правильного рішення. Через казку дитина вчиться бачити та розуміти свої проблеми і, перевтілюючись у казкового героя, розповідати про власні почуття та переживання. Використання у роботі з учнями елементів казкотерапії сприяє формуванню у них уміння слухати, чітко висловлювати свої думки, співчувати, допомагати іншим, розвязувати конфлікти, адекватно реагувати на життєві ситуації, налагоджувати соціальні контакти тощо. Це має величезний вплив на формування у дітей компетентності у сфері соціального здоровя.

. Здоровязбережувальні технології для формування життєвих навичок, що сприяють духовному та психічному здоровю. Серед методів цієї технології виокремлюють кольоротерапію та сміхотерапію.

Кольоротерапія - ефективний метод впливу кольором на організм людини з метою відновлення і збереження його нормальної життєдіяльності. Яскраві кольори приваблюють учнів. Вони дають можливість почувати себе комфортно. Кожний колір випромінює свою енергію і впливає на розумовий, духовний і фізичний стан дітей. Під час проведення кольоротерапії у дітей формується уявлення про оздоровчий вплив кольорів на організм, створюються умови для використання на практиці отриманих знань.

Сміхотерапія ? сприяє виникненню позитивних емоцій, зміцненню імунної системи, внутрішніх органів та системи кровообігу, покращенню кровопостачання мозку. Сміх є своєрідним механізмом захисту мозку учня від стресів. Він допомагає зняти напруження з 80 груп мязів, підняти настрій, позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Сміх рівнозначний прогулянці лісом чи кисневому коктейлю. У процесі сміхотерапії, під час проведення «хвилинок-веселинок», веселих розваг, гуморин, свят сміху, які викликають позитивні емоції, діти усвідомлюють, що сміх ? це здоровя. Елементи сміхотерапії корисно застосовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз, на перервах між заняттями, на прогулянках тощо.

Використання в навчанні елементів кольоротерапії та сміхотерапії сприяє формуванню в дітей позитивного ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив та ситуацій; умінню правильно виражати свої почуття, контролювати прояви гніву; зосереджуватися на досягненні мети [40].

Значна роль у цій діяльності належить педагогу, який має розуміти, що найважливішою метою впровадження здоровязбережувальних освітніх технологій в освітній процес є формування, збереження і зміцнення здоровя учнів. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля навчальних закладів, завданням яких перш за все має бути забезпечити кожному учню високий рівень здоровя, сформувати в нього здоровязбережувальні компетентності.

3.3Педагогічне забезпечення формування здорового способу життя

Сучасні дослідники відзначають, що спроби реанімувати фізкультурно-оздоровчу і спортивно-масову діяльність у навчальному закладі старими організаційними формами, як правило, не дають бажаних результатів. Широке використання в навчальному процесі таких форм, як консультації, спецкурси, лекції, підвищення кваліфікації, додаткова освіта, що орієнтують студента на здоровий спосіб життя практично не здійснюється. Вчені пропонують створювати такі програми і технологічні моделі формування здорового способу життя, які б суттєво змінили проблемну ситуацію, ставлення учня до здорового способу життя. Коректувати існуючий спосіб життя, формувати здоровий спосіб життя учня можливо за допомогою спеціального педагогічного забезпечення.

Педагогічне забезпечення - «сукупність факторів і умов розгортання за допомогою спеціальних педагогічних форм, методів, процедур і прийомів (технологій)» [42]. Проблему формування здорового способу життя учня Н. Краснопьорова пропонує реалізувати за допомогою педагогічної стратегії орієнтування на здоровий спосіб життя. Дана стратегія як діяльнісно-цільовий компонент педагогічного забезпечення передбачає наявність мети, педагогічних умов, методів, прийомів і засобів досягнення етапів і передбачає здійснення певних педагогічних дій, що сприяють розумінню учнем значущості діяльності, спрямованої на самозбереження і самореалізацію в різних галузях, усвідомлення цінності здорового способу життя збагачення досвіду здоровязберігаючої діяльності.

Орієнтування учня на здоровий спосіб життя як педагогічну стратегію можна включати в педагогічне забезпечення освітнього процесу навчального закладу, який повинен бути пронизаний ідеями формування в учня норм і правил здорового способу поведінки.

З різноманіття педагогічних стратегій ми виокремили стратегію запропоновану доктором педагогічних наук, професором В. Ігнатовою, а саме стратегію орієнтування [41]. Дана стратегія адекватна реальній ситуації розвитку особистості учня, не суперечить основним освітніх потребам учня, торкається основних сфер особистості (пізнавальної, емоційно-мотиваційної, діяльнісної) і передбачає комплекс заходів ознайомчого, рекомендаційного, підтримуючого характеру, спрямованого на досягнення мети, певний результат. За допомогою даної стратегії розгортаються основні педагогічні засоби орієнтування: ознайомлення, звернення уваги, направленість, допомога, підтримка, активізація, адекватне оцінювання. В результаті реалізації цієї стратегії відбувається усвідомлений вибір ціннісних орієнтацій, напрямку становлення особистості, самореалізації в політичному, економічному, професійному та культурному житті. Таким чином, особливості учнівського віку і сутнісні характеристики педагогічної стратегії орієнтування дозволяють розглядати цю стратегію в контексті здорового способу життя і включати учня як субєкта в здоровязберігаючу діяльність. Н. Краснопьоровою розроблена блок-схема орієнтування учнів на здоровий спосіб життя в освітньому процесі вузу, яка відображає суть даної стратегії.

Педагогічна стратегія орієнтування учня на здоровий спосіб життя включає в себе дії педагога ознайомчого, рекомендаційного, підтримуючого характеру, спрямовані на інформування учня про здоровий спосіб життя, адекватне оцінювання свого способу життя, актуалізацію емоційно-ціннісного ставлення, активізацію здоровязберігаючої діяльності, збагачення досвіду здорового способу життя. Вона передбачає оволодіння особистістю певними способами здоровязберігаючої діяльності, придбання і розвиток необхідних якостей, які сприяють організації та веденню здорового способу життя. Метою даної стратегії є орієнтування учня на здоровий спосіб життя, обумовлений реальністю сучасного періоду розвитку суспільства і визначений як розвиток і становлення соціально адаптованої, здорової особистості, здатної до активної перетворюючої діяльності. Практичне досягнення мети цієї стратегії Н. Краснопьорова вважає можливим за умови послідовного здійснення, тобто орієнтуючи учня на здоровий спосіб життя поетапно. Кожен етап стратегії включає: рішення педагогом певних завдань, здійснення педагогічних дій, використання відповідних форм і методів, а також результат, самої діяльності учня.

Стратегія орієнтування учня на здоровий спосіб життя передбачає реалізацію низки педагогічних умов. Про необхідність створення педагогічних умов при реалізації освітніх технологій писали І. Ісаєв, С. Кульневич, В. Сластьонін, Е. Шиянов та інші вчені. Умови враховуються або створюються для використання у виховних цілях і розглядаються як комплекс передумов, які організовують педагогічну діяльність. В педагогічних дослідженнях умови постають як: обставини, що забезпечують розвиток і становлення особистості; вимоги до організації виховного процесу; порядок дій; середовище, у якому відбувається процес вирішення педагогічних завдань; наявність правил і відносин, що забезпечують реалізацію мети педагогічного впливу.

Нами виділені наступні педагогічні умови реалізації даної стратегії в умовах навчального закладу в Україні: по-перше, інформування учня про здоровий спосіб життя (організація інформаційного забезпечення); по-друге, актуалізація його емоційно-ціннісного ставлення до здорового способу життя (організація моделювання студентом здорового способу життя); по-третє, збагачення досвіду здорового способу життя учня (включення в здоровязберігаючу діяльність). Реалізація виділених педагогічних умов орієнтування учня на здоровий спосіб життя сприяє отриманню ним знань з теорії і практики формування здорового способу життя, позитивному ставленню до створення власного здорового способу життя, творчому підходу до реалізації здорової життєдіяльності.

Аналіз наукових джерел показав, що формування здорового способу життя молоді в Україні частіше повязують з фізичною культурою. У широкому сенсі фізична культура у навчальному закладі розуміється вченими-педагогами, культурологами як спосіб залучення людини до фізичної культури, в процесі якої учень опановує систему знань про здоровий спосіб життя, актуалізує ціннісне ставлення до нього, проявляє активність в збереженні здоровя (В. Бальсевич, В. Видрін, В. Запорожанов, Л. Лубишева, Ю. Миколаїв, А. Новіков, В. Пономарьов, В. Столяров, І. Сулейманов). Тому реалізація педагогічних умов орієнтування учня на здоровий спосіб життя у навчальних закладах України здійснюється в рамках фізичної культури. Навчальна дисципліна «фізична культура» може сприяти інформаційному орієнтуванню учня на здоровий спосіб життя за рахунок: поєднання двох тематичних компонентів - обовязкового (базового) і варіативного (для вирішення окремих завдань) і активного використання варіативного компоненту у теоретичному розділі програми; посилення освітньої спрямованості фізичної культури з метою інформування учня про здоровий спосіб життя; використання різноманітних форм і методів, які сприяють залученню учня до здорового способу життя; вдосконалення організаційно-педагогічної діяльності викладача. Осмислення, усвідомлення та набуття особистісних значень в будь якій сфері життєдіяльності, на думку педагогів і психологів, істотно змінюється завдяки цілеспрямованій роботі з інформацією [34].

Формувати здоровий спосіб життя у учнів, вважає О. Ошина, можливо за допомогою навчальних матеріалів, що подаються у вигляді спецкурсу «Основи здорового способу життя», у якому відображається теоретична і практична спрямованість на здоровий спосіб життя. Логіка інформаційного руху в теоретичній частині спецкурсу побудована у напрямку від визначення основних понять («здоровя», «здоровий спосіб життя») до розуміння їх змісту та усвідомлення значущості здоровя і здорового способу життя в житті людини, відображає певну мету і має методичне забезпечення у вигляді різноманітних форм і методів активізації сприйняття інформації учнем.

Інформування учнів про здоровий спосіб життя здійснюється за допомогою методів кооперативного (спільного) навчання, спрямованого на перехід від пасивної форми сприйняття інформації до активної і забезпечуються субєктивним характером взаємодії викладача та учня: лекцій, лекцій-бесід, диспути, зустрічі, валеологічні конференцій і олімпіади. Використання цих методів дозволяє залучити базові характеристики особистості учня: здатність до пізнання і самопізнання, ціннісні відносини. Крім того, вони сприяють переоцінці учнями значення власної життєдіяльності, здійснення потреби в досягненні, визнанні, реалізації своїх різноманітних здібностей, у тому числі щодо зміни способу життя.

Паралельно здійснюється, на думку О. Ошиної, підготовка учнів до реалізації практично орієнтованої частини спецкурсу, оскільки актуальним в орієнтуванні учня на здоровий спосіб життя є його емоційно-ціннісне прийняття на особистісному рівні як необхідної основу для самоорганізації здорової життєдіяльності. Актуалізація емоційно-ціннісного ставлення учня до здорового способу життя розглядається педагогами як реалізація педагогічної стратегії орієнтування його на здоровий спосіб життя.

Актуалізація емоційно-ціннісного ставлення учня до здорового способу життя являє собою цілеспрямовану педагогічну діяльність, спрямовану на ціннісні валеологічні орієнтири (думки, погляди, переконанння, установки, переживання, здібності) з потенційного стану в реальне і усвідомлення їх значущості у життєдіяльності людини. Ця умова співвідноситься з другим етапом реалізації даної стратегії - етапом актуалізації.

Цінність отримує своє актуальне існування в діяльності, коли субєкт, вступаючи у взаємодію з обєктом, формує ставлення. Ціннісним воно стає, коли властивості обєкта задовольняють потреби субєкта, задіюють емоційну сферу і породжують особистісний сенс, формуючи внутрішню позицію особистості. Під впливом реальної життєвої практики, при наявності внутрішньої активності людини виникає ціннісне ставлення [43].

Методичне забезпечення реалізації другої педагогічної умови здійснюється за допомогою використання дискусійних методів організації навчально-пізнавальної діяльності учня (діалоги, бесіди, дискусії), що сприяють активізації емоційної сфери особистості, а також завдяки моделюванню інтерактивних методик, самостійних, індивідуальних і спільних форм роботи, що забезпечують діяльнісний аспект.

Особливу увагу на етапі актуалізації О. Ошина звертає на метод моделювання, який бере свій початок з часів Піфагора й передбачає побудову зразка, аналога, моделі явища або процесу, що відображає основні характеристики досліджуваного обєкта. Модель виконує функцію відтворення і примноження знань про оригінал, будує його нові властивості, управляє ними і його розвитком. Створення моделі являє собою проміжний етап, на якому здійснюється підготовка до реалізації у діяльності. Моделююча діяльність дозволяє використовувати інтегровані знання учнів про здоровий спосіб життя, задіяти ціннісні пріоритети, конкретизувати «здоровязберігальні задуми», отримати первинний досвід конструювання такої діяльності. З цією метою доречно організовувати майстер-класи, програма роботи яких побудована на основі інтерактивних методик (метод номінальних груп, спілкування, спільна діяльність, проектування, презентація, розминка, зворотний звязок, особистий приклад, валео-хвилинки). Як результат активної взаємодії педагог-учень, учень-учень передбачається створення моделі здорового способу життя як діяльнісного орієнтира. Робота в майстер-класі дозволяє учням зорієнтуватися в проблемі, отримати досвід моделювання в процесі спільної діяльності та спілкування.

Створення індивідуальної моделі здорового способу життя учня з урахуванням його особистісних особливостей може бути наступним важливим кроком у самоорганізації здорового способу життя. Цю модель, на думку В. Ігнатової, учень самостійно розробляє і демонструє викладачу як самостійну роботу. Дана модель орієнтує учня на здоровий спосіб життя, передбачає збагачення досвіду здоровязберігальної діяльності, вибір відповідних педагогічних дій, способів організації діяльності студента. Збагачення досвіду здорового способу життя студента сприймається як сукупність педагогічних дій з оволодіння ним різноманітних способів формування та ведення здорового способу життя і включення їх у свій загальний спосіб життя.

В. Ігнатовою були виділені ресурси підтримання здорового способу життя учня у навчальному закладі [41]:

. Адміністративний ресурс (розробка відповідних програм, планування здоровязберігальних заходів, реклама здорового способу життя, підтримка, фінансування, контроль).

. Ресурси навчально-виховного процесу (введення спецкурсу зі здорового способу життя, використання можливостей фізичної культури, організація фізкультурно-оздоровчих заходів, культурно-масові форми роботи); використання можливостей регламентованого (форми навчальних занять) і нерегламентованого освітнього простору (різні форми позанавчальної роботи) спільної діяльності субєктів освітнього процесу навчального закладу.

. Медичне забезпечення (медичний огляд учнів, діагностика стану їх здоровя, профілактика, медичний супровід). Педагог інформує учнів про можливості навчального закладу в даному напрямку, бере участь з ними в різних заходах, підтримує їх у реалізації здорового способу життя. Вибір форм і методів організації діяльності учнів на етапі збагачення відповідними знаннями включає консультації педагога, участь учнів у фізкультурно-оздоровчих, культурно-масових заходах, що сприяють їх залученню до здоровязберігальної діяльності, збагачення креативно-діяльнісного досвіду, вияву активності і самостійності в організації власного здорового способу життя.

Орієнтування учня на здоровий спосіб життя через реалізацію сукупності педагогічних умов, методів, прийомів і засобів інформаційно-пізнавального, емоційно-ціннісного та креативно-діяльнісного характеру може здійснюватися в освітньому процесі навчального закладу і сприяти вирішенню проблеми формування здорового способу життя учня.

Висновки

Інтенсифікація сучасного українського суспільства висуває нові вимоги до людини та її здоровя. Зростає значущість і цінність здорового способу життя особистості в контексті формування культури здоровя всієї нації. Особлива увага приділяється здоровю дітей. Проблемі формування здорового способу життя присвячено більше 10 державних програм в Україні. Нині проблема збереження та зміцнення здоровя дітей під час навчання в закладах освіти стає особливо важливою в умовах негативної медико-демографічної ситуації в Україні. Для її вирішення спрямовано науковий і педагогічний потенціал освіти. До основної функції освіти ХХІ століття - давати знання - приєднується оздоровча функція, яка передбачає передусім створення здоровязбережувального освітнього середовища. У звязку із цим особливої уваги потребує аналіз складання розкладу уроків у загальноосвітньому закладі як важливого елементу освітньо-виховного напряму здоровязберігальних технологій, адже від того, як складено розклад уроків, залежить збереження, зміцнення та розвиток здоровя в процесі навчальної діяльності учнів і вчителів.

Сьогодні більшість педагогічних колективів переорієнтовує організацію навчально-виховного процесу на формування гармонійно розвиненої особистості, становлення її фізичного, психічного, духовного і соціального здоровя, формування культури здоровя і потреби здорового способу життя. Для багатьох навчальних закладів оздоровлення починається із впровадження здоровязберігаючої педагогіки. Створюються різні моделі шкіл сприяння здоровю, які забезпечують необхідні умови для успішного впровадження інноваційних педагогічних технологій, спрямованих на збереження і зміцнення здоровя учнів, серед яких останнім часом виокремилась нова група - здоровязберігаючі технології.

Сутність здоровязберігаючих та здоровяформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан здоровя учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоровя, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоровя і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегуючі, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної "вартості", поліпшення якості життя субєктів освітнього середовища.

Список використаних джерел

1.Пилипишин О.І. Історія розвитку проблеми здоровязбереження молоді / О.І. Пилипишин // Філософія, методологія, психолого-педагогічні аспекти формування культури здоровязбереження : збірник тез науково-методологічного семінару кафедри філософії та суспільних дисциплін ТДМУ імені І. Я. Горбачевського. - Тернопіль : Вектор, 2013. - С. 43-49.

.Мельничук І.М. Теоретичні основи здоровязбереження / І.М. Мельничук // Філософія, методологія, психолого-педагогічні аспекти формування культури здоровязбереження : збірник тез науково-методологічного семінару кафедри філософії та суспільних дисциплін ТДМУ імені І. Я. Горбачевського. - Тернопіль : Вектор, 2013. - С. 5-7.

.Булич Е.Г. Теоретические основы валеологии / Е.Г.Булич, И.В.Муравов. - К.: ІЗМН, 1997. - 224 с.

.Новий тлумачний словник української мови. Том 1 (А-К) / уклад. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К. : Аконіт, 2001. - 928 с.

.Соболевский В.В. Азбука здоровья: правила эксплуатации организма / В.В.Соболевский. - Днепропетровск : Монолит, 2003. - 95 с.

.Зайцев Г.К. Валеология. Культура здоровья / Г.К. Зайцев, А.Г. Зайцев. -Самара : Издат. дом „Бахрах-М", 2003. - 272 с.

.Венедиктов Д.Д. Глобальные проблемы здравоохранения и пути их решения / Д.Д. Венедиктов, А.И. Чернух, Ю.П. Лисицын, В.И. Кричагин // Вопр. философии. - 1979. - № 7. - С. 102-113.

.Стальков Е.А. Валеология / Е.А. Стальков, В.А. Панин. - Калининград : ФГУИПП „Янтар. сказ", 2001. - 284 с.

.Булич Е.Г. Здоровье человека: Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в её стимуляции / Е.Г. Булич, И.В. Муравов. - К. : Олимпийская литература, 2003. - 414 с.

.Сластенин В.А. Введение в педагогическую аксиологию : учеб. пособие [для студ. высш. пед. учеб. заведений] / В.А. Сластенин, Г.И. Чижакова. - М. : Академия, 2003. - 192 с.

.Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / Під заг. ред. доктора пед. наук, професора Оржеховської В.М. / ТзОВ Терно-граф, Тернопіль. - 2007. - 200 с.

.Свириденко С. Навчаємо бути здоровими: позакласна робота: 5-9 кл. / С. Свириденко. - К.: Шк. Світ, 2007. - С. 107-111.

.Бойченко Т. Валеологія - мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоровя та фізична культура. - 2005. - №2. - С. 1-4.

.Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоровязберігаючих технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоровя та фізична культура. - 2006. - №8. - С. 1-6.

.Чернишов О.І. Стратегічні напрямки здоровязбереження в освіті / О.І. Чернишов // Здоровя через освіту. Матеріали міжгалузевої регіональної науково-практичної конференції, 22 квітня 2009 року. - Т. 1. - С. 13.

.Демінська Л.О. Аналіз змісту і умов використання здоровязберігаючих технологій у системі загальноосвітніх шкіл / Л.О. Демінська // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2010. - № 11. - С. 23-26.

.Постанови та розпорядження кабінету міністрів України 45/2006 від 8-15 листопада 2006 р. № 1594 - К.: Український інформаційно-правовий центр, 2006. - №1. - С. 51-74.

.Закон України Про освіту // Зібрання законодавства України. Звід законів України. - К.: Український інформаційно-нравовий центр, 2000. - №3. - С. 35-73.

.Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Педагогічна газета. - 2001. - № 7.

.Вишневский В.А. Здоровьесбережение в школе: педагогические стратегии и технологии / В.А. Вишневский. - М. : Теория и практика физической культуры, 2002. - 270 с.

.Дженсен Б. Б. Школи сприяння здоровю в Данії: дійовий компетентний підхід до навчання здоровю / Б. Б. Дженсен // Екологічне громадське здоровя: від теорії до практики / Переклад: Кунгурцев О. В., Мартинюк О. І., Солоненко Н. Д. та ін. - Камянець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. - С. 152-161.

.Ирхин В.Н. Педагогическая система школы здоровья: генезис, принципы и закономерности развития / В.Н. Ирхин : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01. - Барнаул, 2002. - 374 с.

.Макдональд Х. Європейські школи в довкіллі, що змінюється: не втратити можливостей сприяння здоровю / Макдональд Х., Зігпю Е. // Екологічне громадське здоровя: від теорії до практики / Переклад: Кунгурцев О.В., Мартинюк О.І., Солоненко Н.Д. та ін. - Камянець-Подільський : Абетка-НОВА, 2002. - С. 170-176.

.Allensworth D. D. Comprehensive School Health Program: Exploring an Expanded Concept / Allensworth D. D., Kolbe L. J. // J. Sch. Health. - 1987. - 57(10). - P. 409-411.

.Defining a Comprehensive School Health Program / [Allensworth D., Wyche J., Lawson E. et. al.] // An Interim Statement National Academy Press. - Washington D.C, 1995. - P. 6-7.

.Dryfus J. G. Full-Service Schools: A Revolutions in Health and Social Services for Children, Youth, and Families. - San Francisco, Calif: Jossey-Bass, Inc., 1994. - 220 p.

.Models of Health Promoting Schools in Europe. - Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ, 2002. - 85 с.

.Principles and Practices of Student Health. V. 2. / [Wallace H. M., Patrik K., Parcel G. S., Igoe J. B.] // School Health. - Oakland Calif Tihrd Party Publishing Company, 1992.

.Єфімова В. Здоровязбережувальна діяльність у школах здоровя: зарубіжний досвід / В. Єфімова // Порівняльно-педагогічні студії. - 2012. - № 3 (13). - С. 98-103.

.Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / В.О. Сухомлинський // Педагогіка: хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омеляненко. - К. : 2003. - 700 c.

.Витун Е.В. Здоровьесберегающие технологи в процессе физического воспитания студентов / Е.В. Витун, В.Г. Витун // Вестник Оренбургского государственного универ ситета. - 2005. - №11. - С. 111-114.

.Гладощук О.Г. Педагогічні умови вдосконалення культури зміцнення здоровя студентів всистемі фізичного виховання у вищому навчальному закладі: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Гладощук О.Г. // Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - Київ, 2008. - С. 8-11.

.Иванова С.Ю. Влияние физкультурно-оздоровительной деятельности вуза на формирование потребности студентов в здоровом образе жизни : автореф. дисс. ... канд.пед.наук: 13.00.01 / Иванова С.Ю. // Кемеровский государственный университет. - Кемерово, 2007. - 23 с.

.Максиняева М.Р. Методики, повышающие эффективность применения здоровьесберегающих технологий / М.Р. Максиняева // Материалы межрегиональной научно-исследовательской конференции «Менеджмент здоровьесберегающих технологий в образовательном пространстве вуза». - М. : Современная гуманитарная академия. - 2008. - С. 57-58.

.Петьков В.А. Проектирование здоровье-сберегающей деятельности образовательного учреждения / В.А. Петьков, О.Н. Кобцева // Культура и физическое здоровье. - 2009. - №6. - С. 67-70.

.Романова С.П. Организационно-педагогическое сопровождение здоровьесберегающей деятельности учителя физической культуры : автореф. дисс. канд.пед.наук: 13.00.08 / Романова С.П. // Кемеровский государственный университет. - Кемерово, 2010. - С. 7-8.

.Советова Е.В. Оздоровительные технологии в школе / Е.В. Советова - Ростов н/Д : Феникс, 2006. - С. 5-26.

.Челах Г.Є. Організація здоровязберігаючого освітнього простору / Г.Є. Челах //Здоровя через освіту. Матеріали міжгалузевої регіональної науково-практичної конференції, 22 квітня 2009 року. - Т. 1. - С. 41-43.

.Мельник О. Системний підхід до формування культури здоров`я учасників навчально-виховного процесу / О. Мельник. // Початкова школа. - 2005. - №4. - С. 57-62.

.Ващенко О.М. Організація навчально-виховного процесу з «Основ здоров`я в 1-4 класах»: Навч. метод. посібник / О.М. Ващенко. - Кам`янець-Подільський ФОП Сисин О.В., 2010. - С. 217-223.

.Игнатова В.В. Педагогические стратегии в контексте профессионально-культурного становления личности студента вуза / В.В. Игнатова, О.А. Шушерина // Сибирский педагогический журнал. - 2004.- № 1. - С. 105-113.

.Красноперова Н.А. Педагогическое обезпечение формирования здорового образа жизни / Н.А. Красноперова // Научно-теоретический журнал. - 2005. - №6. - С. 32-38.

.Ошина О.В. Образовательная система підготовки студентов вузов к здоровому образу жизни: автореф. дис. на ученою степень канд. пед. наук: 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования»/ О.В. Ошина. - Санкт-Петербург, 2006. - 22 с.

.Швець Н. Педагогічне забезпечення формування здорового способу життя студентської молоді у Росії / Н. Швець // Витоки педагогічної майстерності. - 2012. - № 10. - С. 329-334.

На тему: «Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних

Больше работ по теме: