Окреме провадження у структурі цивільного процесу

Есе на тему «Окреме провадження у структурі цивільного процесу»

провадження шлюб юрисдикція заява

Окреме провадження є видом цивільного судочинства. Процеси нормотворення у справах окремого провадження постійно перебувають у центрі уваги науки цивільного процесуального права, зважаючи на повязаність цих справах із матеріальним правом, досліджуються й іншими галузями юридичної науки (цивільного, сімейного, земельного та ін.).

В українській науці цивільного процесуального права загальні теоретичні та прикладні питання окремого провадження, а також особливості розгляду та вирішення таких справ були предметом досліджень таких учених, як О. Грабовської (Особливості судочинства про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України, 2005), Н. Сакари (Проблеми доступності правосуддя у цивільних справах, 2006), Н. Бондаренко-Зелінської (Підготовка цивільних справ до судового розгляду як стадія цивільного процесу, 2007) та ін.

Виходячи зі змісту актів цивільного процесуального права, справи окремого провадження, що підлягають під цивільну юрисдикцію суду, можна поділити на три групи:

) справи, порядок розгляду і вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством (ч. 2 ст. 234 ЦПК України. Так, у ч. 2 ст. 234 ЦПК України перелічено одинадцять категорій цивільних справ, особливості порядку розгляду і вирішення яких закріплено у главах 2-12 розділ ІV ЦПК України.

) справи, що тільки поіменовані у ЦПК України, а особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства (ч. 3 с. 234 ЦПК).

) інші справи у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 234 ЦПК України). Відповідно ж до ч. 3 ст. 234 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також й інші справи. Крім того, згідно зі ст. 256 ЦПК України, в якій визначаються конкретні справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 указаної статті).

Важливим моментом для інституту окремого стало прийняття і набрання чинності законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань міжнародного приватного права» від 21 січня 2010 р., «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р., «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р., якими було уточнено коло справ, які виникають із сімейних правовідносин, і розглядаються в порядку окремого провадження, субєктний склад осіб, які беруть участь у деяких категоріях справ окремого провадження, та зміст рішень судів, які ухвалюються за результатами розгляду деяких категорій справ окремого провадження.

Реформування цивільного процесуального законодавства України породжує неоднозначність розуміння законодавчих положень, а саме невичерпність переліку справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, закріплених у ч. 3 ст. 234, ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у звязку з чим виникають проблеми при їх застосуванні на практиці, а також наукові дискурси у науці цивільного процесуального права. І хоча сутність окремого провадження або певної категорії цивільних справ, що розглядаються в його порядку, у своїх працях досліджували, зокрема такі науковці, як: Ю.В. Білоусов, В.В. Блажеєв, В.Г. Бобко, О.О. Борисова, С.В. Васильєв, В.П. Воложанін, Г.О. Жилін, Ю.О. Заіка, Р.Ф. Каллістратова, В.В. Комаров, В.М. Кравчук, І.М. Пятілетов, І.В. Решетнікова, Г.О. Світлична, В.І. Тертишніков, О.І. Угриновська, І.В. Удальцова, Є.І. Фурса, С.Я. Фурса, Ю.С. Червоний, М.Й. Штефан, В.В. Ярков, дані проблеми залишаються нерозвязаними.

Після реформування цивільно-процесуального законодавства переважна більшість нових категорій справ окремого провадження запроваджена у звязку із проведенням кодифікації цивільного законодавства і відповідно, переглядом механізму правового регулювання цивільних відносин. Крім того, із набранням чинності ЦПК України із переліку справ окремого провадження вилучено справи про встановлення неправильності запису в актах громадянського (цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні.

Група справ окремого провадження, а саме справи, які тільки перераховані (поіменовані) у ЦПК України, на них поширюють свою дію загальні правила про порядок розгляду справ окремого провадження. До цієї групи належать справи про6 надання права на шлюб; розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей; поновлення шлюбу після його розірвання; встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

Справи про надання права на шлюб. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку, але в окремих випадках за рішенням суду такого права може набувати і неповнолітня особа.

Дана категорія має наступні особливості. Заявником у справах про надання права на шлюб є фізична особа у віці від чотирнадцяти до сімнадцяти років (для жінок) і до вісімнадцяти років (для чоловіків).

У цій справі проблемним видається можливість застосування інститут процесуального представництва інтересів такої неповнолітньої особи (законного чи договірного). Проте воно є неможливим, не можна залучати законних представників при вирішенні питання про надання права на шлюб, зважаючи на те, що у сімейних правовідносинах особи, які досягли чотирнадцяти років, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦПК України, ч. 1 ст. 18 СК України мають достатню цивільну процесуальну дієздатність для самостійної участі у розгляді цієї справи. Тому договірне представництво не може застосовуватись зважаючи на те, що вступ у шлюб є дією, яка не може бути вчинена через представника. Тож заява про надання права на шлюб не може бути подана через представника. Але це не виключає залучення для юридичного консультування щодо реалізації цивільних процесуальних прав та виконання обовязків заявника особи, яка надає правову допомогу (ст. 56 ЦПК України). У заяві про надання права на шлюб мають бути викладені обставини, які обґрунтовують відповідність укладення шлюбу інтересам неповнолітньої особи, а також відомості про особу, з якою заявник бажає зареєструвати шлюб.

При розгляді справи суд повинен залучати до участі у ній як заінтересованих осіб батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, оскільки вони зобовязані захищати права неповнолітньої особи, а також органи опіки та піклування. Як заінтересована особа може бути залучена до участі у справі й особа, з якою заявник бажає укласти шлюб.

Справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей. Сімейним законодавством передбачено можливість розірвання судом шлюбу між подружжям, яке має дітей, у спрощеному порядку за наявності таких умов у сукупності:

) подружжя має спільне бажання розірвати шлюб, яке виражається у поданій до суду відповідній спільній заяві;

) між подружжям вирішенні всі питання, повязані з місцем проживання дітей, забезпеченням умов їх життя, а також їх виконання;

) після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя, а також права їх дітей.

Заявником у цій справ є тільки подружжя - особи, які перебувають в в офіційно зареєстрованому шлюбі (ст. 21 СК України). До суду подається спільна заява подружжя про розірвання подружжя, до якої має бути доданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їх життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Законодавець передбачив обовязкову нотаріально посвідчену форму для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину (ч. 2 ст. 109 СК України).

При розгляді справи суд вирішує питання про залучення до справи дітей. Це питання повинно визначатися судом з урахуванням доцільності участі дітей у судових засіданнях, зважаючи на їх вік, психічний стан та інші фактори, що мають значення. Участь дітей у справі про розірвання шлюбу спрямована не на встановлення питань, повязаних із шлюбними відносинами, та можливості чи доцільності їх збереження, а для вирішення питання про їх місце проживання та обсяг утримання. Для забезпечення дітей обовязковою є участь у справі органів опіки та піклування.

Справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя. У сімейному законодавстві існує інститут роздільного проживання - сепарація (ст. 119 СК України). Він може бути встановлений у судовому порядку з ініціативи як обох із подружжя, так і одного з них.

Однак у порядку окремого провадження вирішується лише питання щодо встановлення окремого проживання за спільною заявою подружжя, тобто у разі, коли існує обопільне бажання жінки і чоловіка встановити такий режим правовідносин між ними. Справи про встановлення режиму окремого проживання за ініціативою одного із подружжя розглядаються виключно у порядку позовного провадження, оскільки передбачають наявність спору. Заявниками у справі про встановлення режиму окремого проживання є подружжя, причому до суду їм потрібно подати спільну заяву. Не виключена можливість подання заяви через представника. Під час судового розгляду необхідно встановити обставини неможливості чи небажання дружини та (або) чоловіка проживати спільно. окреме провадження шлюб

Судове засідання проводиться за участю заявників та заінтересованих осіб, серед яких, наприклад, можуть бути діти. Дітей можна залучати до участі у справі, коли потрібно вирішити питання з приводу того, з ким із подружжя вони проживатимуть, яким чином батьки будуть їх утримувати і виховувати (особливо той із батьків, який не проживатиме із дітьми.

Інститут окремого проживання подружжя не передбачає необхідності попередньо домовлятися дружині та чоловікові щодо утримання і місця проживання дітей. Хоча у літературі пропонується суду відкладати розгляд справи до вирішення подружжям цього питання. Питання про місце проживання дітей, порядок їх утримання і виховання вирішуються подружжям (батьками дітей) окремо і можуть стати предметом окремого судового розгляду, але вже в порядку позовного, а не окремого провадження.

При розгляді питання про окреме провадження важливим є визначення складу осіб, які беруть участь у справах окремого провадження. Як випливає з ч. 2, 3 ст. 26, ч. 1 ст. 38, ч. 4 ст. 235 ЦПК України, такими особами є:

) заявник - особа, в інтересах якої відкрито окреме провадження у цивільній справі;

) інші заінтересовані особи. Таке поняття має збірний характер і охоплює всіх осіб, прав, свобод та інтересів яких тією чи іншою мірою може стосуватися ухвалене у справі окремого провадження рішення. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у звязку з обставинами, що підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обовязки;

) органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Такі органи та особи, згідно із ч. 2 ст. 26, ст. 45 ЦПК України, можуть брати участь у будь-яких цивільних справах за наявності визначених у законі підстав. Наприклад, у справах окремого провадження, під час розгляду і вирішення яких зачіпаються інтереси малолітніх і неповнолітніх фізичних осіб, мають право брати участь органи опіки та піклування;

) представники заявника, інших заінтересованих осіб, а також органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У ч. 1 ст. 38 ЦПК України, ч. 1 ст. 223 СК України встановлено єдиний виняток щодо можливості представництва у цивільних справах, а саме - щодо справ про усиновлення. Це означає, що в усіх інших справах окремого провадження, які виникають із сімейних правовідносин, заявники та інші заінтересовані особи, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть брати участь особисто або через представника.

Доречним було б сказати, що цивільне процесуальне законодавство не повинно обмежуватися виключно закріпленням переліку справ, які повинні розглядатися у порядку окремого провадження, а визначати процесуальні особливості розгляду та вирішення цих справ. Зміни у матеріальному законодавстві, законодавець повинен ці процеси синхронізувати, адже у протилежному випадку це може призводити до формування розвиненої судової практики, порушення судами норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, що у подальшому можуть призводити до скасування судових рішень.

Також доречними критичні зауваження заслуговує положення ч.3 ст. 234 ЦПК України, в якому визначаються, що у порядку цього виду судочинства можуть розглядатися й інші справи, якщо відповідно до актів законодавства вони підпадають під цивільну юрисдикцію суду. Однак особливості розгляду та вирішення таких справ не визначені ЦПК України, тим паче вони навіть у ньому не поіменовані. Віднесення цих справ до окремого провадження має бути розглянута та чи інша справа у суді. Тому зясування належності тієї чи іншої справи до цієї групи може здійснюватися за ознаками, визначеними поняттям і суттю окремого провадження (ч. 1 ст. 234 ЦПК України). Як приклади таких справ у літературі наводяться справи про надання права на побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав (ст. 168 СК України), про зміну мети установи (ст. 103 ЦК України). Ця ситуація взагалі не можу бути визнана як сприйнятна в аспекті розмежування норм матеріального та процесуального права.

Література

Комаров В. В. Окреме провадження : монографія / В. В. Комаров, Г. О. Світлична, І. В. Удальцова / За ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - 312 с.

Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / [С. А. Алехина, А. Т. Боннер, В. В. Блажеев и др.] ; отв. ред. М. С. Шакарян. - М. : ТК Велби, Издво «Проспект», 2003. - 752 с.

Бичкова С.С., Чурпіта Г.В. Визначення складу осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, що виникають із сімейних правовідносин // Юридична наука. - 2011. - № 4-5. - с. 57-62.

Білоусов Ю.В. Структура прав окремого провадження за новим Цивільним процесуальним кодексом України // Університетські наукові записи. - 2007. - № 1(21). - с. 84-89.

Больше работ по теме: