Обґрунтування проблеми агресивності молодших школярів
Зміст
Вступ
Розділ 1. Проблема подолання внутрішніх конфліктів та агресивної поведінки у молодшому шкільному віці
.1 Сутність внутрішнього конфлікту і психологічні механізми агресивної поведінки у наукових дослідженнях
.2 Психологічні особливості молодших школярів
.3 Корекційна робота, спрямована на подолання агресії
Розділ 2. Процес психологічної підтримки молодших школярів та корекції їх агресивної поведінки
.1 Вивчення рівня тривожності та його впливу на прояви агресії молодших школярів
.2 Розробка програми корекції агресивності молодших школярів
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження. Соціально-кризові процеси, які відбуваються у сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжують тривожність, напруженість, жорстокість і насильство. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх із девіантною поведінкою, яка проявляється в асоціальних діях. Серед неповнолітніх посилилася демонстративна та брутальна стосовно дорослих поведінка; спостерігаються крайні форми вияву жорстокості й агресивності.
Досить гостро постає проблема агресивної поведінки у шкільному віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості. З різних причин (асоціальні сімї, недостатня сформованість емоційно-вольової сфери дитини тощо) проблема агресивної поведінки стає актуальною для учасників навчально-виховного процесу в шкільному середовищі.
Наукові дослідження та ознайомлення з досвідом роботи практичного психолога навчального закладу дає змогу зробити висновок, що в багатьох педагогів, батьків є запити щодо подолання проявів деструктивної агресії в дітей. І тому дуже важливо впроваджувати корекційну роботу, спрямовану на подолання агресії. Бо дитина, схильна до агресії, насамперед потребує розуміння і підтримки дорослих.
Як вітчизняними, так і закордонними дослідниками вивчались особливості агресивної поведінки осіб різних вікових груп (Г. Андрєєва, К. Бютнер, О. Гордякова, М. Дерешкявічус, С. Завражин, Л. Йовайша, І. Маковська, О. Осницький, Л. Семенюк, Л. Славіна, І. Фурманов та ін.), проблеми агресивної поведінки у зв'язку з конфліктами (Г. Васильєва, В. Ковальов, М. Левітов, В. Мерлін, М. Неймарк, Є. Романін та ін.), емоціями (В. Вілюнас, Т. Дембо, Д. Зільман, К. Ізард, Я. Рейковський та ін.), фрустрацією (А. Бандура, Д. Доллард, Л. Колчина, М. Мауєр, І. Міллер, Р. Сіере та ін.). Низку праць присвячено дослідженню взаємозв'язку внутрішніх конфліктів агресивної поведінки з тривожністю, невротизмом, окремими властивостями нервової системи людини, а також вивченню агресивних проявів в осіб з патопсихологічними відхиленнями (М. Буянов, І. Жданова, О. Кенберг, Л. Пожар, О. Серебритська та ін.) й агресивних дій криміногенного характеру (Н. Алікіна, І. Бойко, В. Знаков, С. Єніколопов, Е. Квятковська-Тохович, С. Кудрявцев та ін.). Водночас проведені дослідження залежності між рівнем агресивності та окремими індивідуально-психологічними характеристиками особистості не вичерпують питання про механізм детермінації агресивних проявів, тому що агресивна поведінка викликається цілим комплексом внутрішніх та зовнішніх факторів.
Сучасна педагогічна практика свідчить про те, що агресивні прояви у поведінці дітей спостерігаються вже у початковій школі і навіть у і дитячому садку. Проте, більшу кількість наукових праць присвячено вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків, тоді як діти молодшого шкільного віку найчастіше вважаються більш слухняними і їх агресивні реакції нерідко залишаються поза увагою дослідників. Недостатньо висвітленою у науковій літературі є проблема впливу внутрішніх конфліктів на емоційний стан дитини.
Актуальною є проблема впливу внутрішнього конфлікту на появу агресивної поведінки у молодших школярів, а також недостатня дослідженість особливостей та способів психологічної корекції агресивних реакцій молодших школярів, що зумовило вибір теми курсової роботи: «Подолання агресивної поведінки як прояву тривожності молодших школярів»
Мета роботи: теоретичне обґрунтування проблеми агресивності молодших школярів.
Об'єкт дослідження - агресивна поведінка молодших школярів.
Предмет - процес психологічної корекції агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку.
Гіпотеза дослідження:
. Психологічним фактором агресивної поведінки молодшого школяра є шкільна тривожність, спричинена внутрішнім конфліктом.
. Психокорекція шкільної тривожності засобами тренінгової роботи сприятиме зменшенню агресивних проявів у поведінці молодших школярів.
У відповідності з поставленою метою і гіпотезою дослідження були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми внутрішньо-особистісного конфлікту і його впливу на поведінку молодших школярів.
. Зясувати фактори агресивної поведінки молодших школярів.
3. Розробити програму корекції агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку.
4. Впровадити корекційну програму і визначити її ефективність.
Методи дослідження: аналіз психологічно-педагогічної літератури, систематизація та узагальнення матеріалу, констатувальний експеримент (модифікований опитувальник Басса - Дарки, адаптований варіант тесту особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна), формувальний експеримент, математична статистика.
Розділ 1. Проблема подолання внутрішніх конфліктів та агресивної поведінки у молодшому шкільному віці
1.1 Сутність внутрішнього конфлікту і психологічні механізми агресивної поведінки у наукових дослідженнях
Підвищена агресивність дітей є однією з найбільших проблем у дитячому колективі. Ті чи інші форми агресії характерні для більшості дошкільнят, але із засвоєнням правил і норм поведінки ці безпосередні вияви дитячої агресивності поступаються місцем просоціальним формам поведінки. Але в певної категорії дітей агресія не тільки зберігається, а й розвивається, трансформується в стійкі риси особистості. В результаті знижується продуктивний потенціал дитини, деформується її особистий розвиток.
Агресивні дошкільники мало від своїх ровесників. Так, рівень розвитку інтелекту агресивних дітей у середньому відповідає віковим нормам, а в деяких навіть переважає їх. У багатьох з них зафіксований досить високий соціальний інтелект. Показники розвитку довільності в групі агресивних дітей цілому дещо нижчі; але деякі агресивні діти мають добре розвинуту довільність. Спостереження показують, що деякі агресивні діти володіють добре розвиненою ігровою діяльністю і можуть організувати цікаву гру. Тому рівень розвитку ігрової діяльності, як і рівень розвитку інтелекту, не можна вважати головною причиною агресивної поведінки. Дослідження показують, що середній рівень самооцінки агресивних дітей мало відрізняє їх від останніх, але існують суттєві розходження між їх самооцінкою і очікуваною оцінкою з боку ровесників. За своїм соціальним статусом у групі ровесників агресивні діти мало відрізняються від інших: серед них є ті, яким віддають перевагу, якими нехтують, і навіть лідери. Головною відмінною рисою є їх ставлення до ровесників. Інша дитина є для них конкурентом, перешкодою, яку треба прибрати. Головні проблеми агресивних дітей лежать у сфері відносин з ровесниками.
Але всіх агресивних дітей обєднує спільна властивість - нездатність бачити і розуміти іншого.
У психологічному словнику-довіднику авторів М.І. Дьяченко і А.А. Кандибович внутрішній конфлікт визначається як зіткнення протилежних ціннісних орієнтацій особистості, її потреб, інтересів, поривань. Основними причинами внутрішнього конфлікту є труднощі у виборі рішення, неадекватне уявлення про себе, непомірні претензії, протилежно спрямовані мотиви самоствердження.
Внутрішнім конфліктом називають також невідповідність між високою самооцінкою особистості і низькою її оцінкою оточуючими її людьми, між потребами і не можливістю їх задоволення, між високими вимогами у навчанні, роботі і недостатньо розвинутими для успіху особистісними якостями (розумовими, вольовими та ін.).
У довіднику зазначено, що внутрішній конфлікт долається за допомогою перегляду ієрархії ціннісних орієнтацій, розвитком самокритичного ставлення до себе, адекватної оцінки своїх можливостей і здібностей, розумінням заслуг і можливостей інших.
Розвязання внутрішнього конфлікту вивільнює енергію, приносить радість та почуття задоволення.
Психологічний словник визначає конфлікт як протиріччя, що важко вирішити, повязане з гострими емоційними переживаннями. При цьому в якості його форм виділяються: внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові конфлікти. Внутрішньо-особистісний конфлікт один із найскладніших конфліктів, який відбувається безпосередньо у внутрішньому світі людини. Життя нормальної людини - це внутрішній конфлікт, від якого нікуди не дітися. Для психічно здорової людини внутрішньо-конфліктна ситуація, яка не виходить за рамки норми вважається природною. Ситуація внутрішньої напруги і протиріч не тільки природна, але й необхідна для розвитку і самовдосконалення особистості. Будь-який розвиток особистості не може здійснюватися без внутрішніх протиріч, а там де є протиріччя, там є конфлікт. Якщо такий конфлікт в рамках норми, то він є дійсно необхідним, тому що незадоволення собою, критичне відношення до власного «Я», як важливий внутрішній двигун, змушує людину йти по шляху самовдосконалення тим самим наповнюючи змістом не тільки своє власне життя, але й вдосконалюючи світ в цілому.
Внутрішньо особистісний конфлікт. крім усього іншого, сприяє самоаналізу особистості, самоосмисленню своїх потреб, інтересів, виокремленню найбільш пріоритетних, усвідомленню своїх взаємостосунків з людьми, самовдосконаленню особистості (на основі почуття невдоволення собою).
Внутрішній конфлікт - це незгода із самим собою, наша реакція на необхідність вибору із двох чи більше варіантів бажань, мотивів, інтересів, цілей. Якщо людина робить вибір між власними потребами, ідеалами та зовнішніми вимогами, вона ставить себе перед внутрішнім конфліктом. Наприклад, учень не може вирішити - палити чи ні, адже його друг вважає, що відмовлятися від сигарети в товаристві, де всі палять, значить образити оточуючих. Для багатьох людей їхня свідомість є полем битви, на якому ведуть свої баталії, борються за владу різні внутрішні голоси. Важко уявити людину, якій невідомий внутрішній конфлікт. Внутрішні конфлікти бувають: конструктивними та деструктивними. Деструктивний - це тривалий конфлікт, стан, що заважає нормальному спілкуванню, провокує поганий настрій.
Проблеми внутрішніх конфліктів особливо цікавили К. Хорні, яка присвятила їм низку основоположних досліджень («Наші внутрішні конфлікти», «Невротична особистість нашого часу» та ін.). Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними можливостями, позиціями переконаннями тощо; здійснюючи його, людина розвязує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий: внутрішні суперечності поглинають людину, не залишають їй вибору, роблять її безпомічною. Невротик не просто втрачає здатність розібратися в собі й своїх бажаннях, він стає нездатним вирішити свої внутрішні проблеми, що і є, за Хорні, основним джерелом конфліктів. Три основні типи соціальної спрямованості - «рух до людей», «рух від людей», «рух проти людей» - наявні в кожній людині і виявляються залежно від ситуації: здатність співпрацювати з людьми, віддалятися від них, боротися з ними. У невротика ці типи відносин виявляються несумісними, якийсь із типів стає домінуючим, придушуючи інші. Таким чином, міжособистісні конфлікти є скоріше проявами внутрішньоособистісної тенденції, яку Хорні називає «рух проти людей» і яка фактично перетворюється на «базову» установку стосовно інших і себе і певну філософію життя. Описуючи таку людину, Хорні характеризує її так: «Коли вона рухається проти людей, вона бачить само собою зрозумілу ворожість навколо себе і приймає, свідомо чи несвідомо, рішення боротися. Вона не довіряє почуттям та інтенціям інших щодо себе. Вона протидіє іншим усіма засобами, які їй доступні. Вона хоче бути сильнішою і завдати їм поразки задля власного захисту.
Фрейд визначив внутрішній конфлікт особистості необхідним виявом руху та динаміки душевного життя. Внутрішньоособистісний конфлікт сприяє розвитку особистості. Однак у зіткненні протилежних сил неможливо однозначно визначити наслідки цього зіткнення. Тому стається й так, що особистість може йти шляхом їх пригнічення. У такому разі замість гармонізації динамічних сил настане розбалансування процесів; особистість може зануритися в безодню душевної боротьби, втягнувши своїх близьких у конфліктні стосунки. Якщо ж особистість, яка причетна до влади, перебуває у стані внутрішньоособистісного конфлікту, то вона може підштовхнути маси людей до агресивної поведінки (Гітлер, Сталін), знаходячи в цьому джерело задоволення своїх деспотичних амбіцій та погамування своїх страхів. Цього вчить нас історія.
В основі людської поведінки лежать потреби, які неможливо усунути. Ця теза дуже важлива в системі З. Фрейда. Він обґрунтовано стверджував: потяг неможливо заборонити, його слід визнати і знайти йому відповідну форму задоволення.
Протягом життя людина осягає властивість світорозуміння через моральні засади, бо світ ділиться на добро і зло, красиве й потворне, справедливе й несправедливе. Моральне повинно бути пошановане, а хибне - покаране, відкинуте. Так за Фрейдом формується совість особистості.
Будь-який вчинок людини не можна розглядати відокремлено від певних обставин, завдяки яким він визнається доречним, своєчасним, або навпаки. Тобто багатьом життєвим подіям притаманна так звана амбівалентність: двоїстість, суперечливість окремих смислів, які особистість приписує фактам, явищам й особливо власним мотивам. Певна подія, вчинок часто стають для людини позитивними при проекції на них одного мотиву і набувають негативного відтінку, поєднуючись з іншим мотивом.
Подекуди людина, яка переживає внутрішній конфлікт, дискомфорт, цілковито заглиблюється в якесь заняття або діяльність. Такий спосіб захисту в помірних межах зветься компенсацією, а в тому разі, коли це заглиблення унеможливлює інші види діяльності, - надкомпенсацією (гіперкомпенсацією). Неподілені почуття, невпевненість у собі, недостатнє визнання з боку оточення, дефіцит тепла і близькості в стосунках із рідними та друзями можуть спричинити повне занурення в заняття, яке є для людини надцінним. Психологи давно помітили, що великі перетворювачі суспільства, революціонери, генії науки, мистецтва найчастіше були нещасливі в особистому житті через зовнішні обставини або через власний характер. І саме надкомпенсація, повне занурення у відповідний вид діяльності, віддання йому всіх життєвих сил, енергії, інтелекту, почуттів, відмова від життєвого комфорту, кохання, родинного щастя, виховання дітей забезпечували досягнення великих успіхів «заради всього людства» або «заради ідеї».
Є чимало підлітків, для яких таку гіперкомпенсаторну роль відіграє музика. Так, підліток, який відчуває труднощі у спілкуванні з батьками, конфліктує з друзями, неспроможний налагодити стосунки з учителями, може зачинятися в кімнаті й цілодобово слухати гучну музику, доводячи до розпачу дорослих. Засобом гіперкомпенсації можуть бути і читання «до очманіння» детективних романів, і компютерні ігри, тощо.
Ще один цікавий вид захисту - конверсія (зміна, перевтілення). Конверсія - це виникнення нового значення, наприклад, слово в певному контексті набуває зовсім іншого смислу. Прийом конверсії (надання додаткових смислів загальновідомим словам) активно використовують підлітки для розробки спеціальної («кодової») мови, зрозумілої лише у своєму колі. В цьому виявляється захист від зазіхань на внутрішню незалежність, можливість поглибити психологічну дистанцію спілкування з одними людьми і водночас зменшити з іншими.
Цей прийом особистість часто використовує для захисту своєї «Я-концепції» від можливої критики. Адже одну й ту саму якість можна описати за допомогою різних термінів, що й дає можливість маніпулювати цими описами. Наприклад, такі якості, як «пасивність» і «поступливість», мають зовсім інше значення, якщо їх описати в термінах «делікатність» та «увага до інших». Байдужість може бути перетворена в самостійність і незалежність, агресивність - у силу і впевненість у собі, наполегливість і цілеспрямованість. Спробуйте звинуватити людину в жадібності - найшвидше вона обуриться і почне заперечувати: «Ні, я не жадібний, я обережний і ощадливий, не кидаюсь у всілякі авантюри, не роблю невиважених вчинків». Людина морально невихована розглядає себе як таку, що схильна до захоплення, тобто за допомогою конверсії вона використовує можливість неприємні риси свого характеру, поведінки виявити через соціально привабливі еквіваленти.
Раціоналізація - використання інтелекту для виправдання дій або відмови від них. Першим раціоналізатором можна вважати лисицю з байки Езопа, яка, не дотягнувшись до винограду, зневажливо сказала: «Та він же зелений». Людина, яка зазнала невдачі, щоб зберегти самооцінку, заспокоїти себе, своє честолюбство, часто також знижує цінність обєкта, до якого прагнула.
Раціоналізація дає змогу також перекласти провину на обставини або вплив додаткових чинників. Раціоналізацією людина виправдовує себе, щоб приглушити сумління, зняти необхідність оцінити себе в негативному ракурсі. Ю. Орлов справедливо вказує, що до раціоналізації своєї поведінки ми звертаємося значно частіше, ніж підозрюємо: «Курець виправдовує своє самоотруєння й отруєння близьких тим, що занижує шкоду від куріння; ледар і нероба стверджує, що той рід занять, який він виконує, не гідний його; черства людина, маніпулюючи людьми, схильна приписувати собі мотиви надання їм блага; заздрісник, який напускається з критикою на свого друга, вважає, що турбується про нього і хоче його виправити; підліток свій паразитизм і нещадність до батьків виправдовує тим, що вони начебто повинні піклуватися про нього за традиціями своєї сімї або з обовязку.
Ще одним поширеним засобом психологічного захисту є фантазії, продукт нашої уяви. Учень, який отримав неприємне зауваження, дивиться на вчителя й подумки уявляє, як під тим ламається стілець. Зручність такого засобу захисту в тому, що в людини формується відчуття контролю над ситуацією, буцімто саме вона керує нею, причому не треба враховувати можливі дії «суперника» або реальні труднощі. Це робить фантазію важливим засобом зняття напруги (через уявне завершення тих розпочатих актів, які в інший спосіб було б важко або взагалі неможливо завершити). Тому уявні події, вчинки сприяють підтримці слабких надій, помякшенню почуття меншовартості, послабленню якихось реальних образ. Людина, яка відчуває справедливе ставлення навколишніх, може уявити себе героєм, страждальцем, який зазнає нестатків заради благородної мети, і це надає їй сил для подолання нових труднощів. Механізми психологічного захисту спрацьовують тоді, коли під загрозою виявляються «Я-концепція», окремий «Я-образ», самооцінка особистості. Адже добре відомо, що багато людей відчувають невдоволеність собою, власну недосконалість, при цьому що вищий інтелектуальний рівень людини, то гострішими можуть бути і незадоволеність, і відчуття власного безсилля.
І.С. Кон в дослідженні психології ранньої юності зауважує: «Рефлексивна самокритика творчої особистості й занижена самоповага невротика схожі тим, що в обох випадках присутнє прагнення до досконалості і вибір настільки високого взірця, що порівняно з ним наявні досягнення і властивості «Я» здаються незначними. Проте в першому випадку конфлікт реального й ідеального «Я» розвязується в діяльності, чи це навчання, чи праця, чи самовиховання. Цей конфлікт розгортається на основі сильного «Я», яке може ставити собі складні завдання, і в цьому виявляється ступінь самоповаги. Навпаки, типова риса невротика - слабке «Я». Невротична рефлексія залишається на рівні пасивного самоспоглядання, вироджується в «самозадоволене нянькання індивідуума зі своїми йому одному дорогими особливостями». Визнання і навіть гіпертрофія власних недоліків слугує тут не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності аж до «виключення з реального світу» [Кон И.С. Психология ранней юности. - М., 1989.- С. 103.].
У психічному розвитку школяра основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної дорослості - це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві дорослих в якості його повноправного члена. Соціальна незрілість дитини, його залежність від дорослих визначає його становище соціальної нерівності у відносинах з дорослими, їх ставлення до підлітка як до «маленького».
У взаємовідносинах з дитиною дорослі мають ряд переваг:
1)мають право вимагати слухняності і підпорядкованості;
)мають право змушувати, забороняти, карати.
Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із дітьми шкільного віку, як з іншим дорослим - дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Школяр чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити школяра у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.
До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:
1)співпраця як оптимальний для розвитку особистості школяра тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;
2)саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити школяру більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;
)засвоєні школярем норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль все більше стає для школяра неприйнятною.
Провідним типом діяльності школяра стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.
Аналіз методів дослідження агресивної поведінки показав, що на сучасному етапі розвитку, для визначення конфлікту, агресії використовують методи: експериментальні, спостереження, тестування та ін. особливо поширеними є тести опитувальників, зокрема тест на визначення самооцінки, стратегій поведінки, агресії та напруження. Методика Томаса-Кілмена - визначає 5 типів стратегій: стиль конкуренції, стиль відхилення, стиль пристосованості, стиль співробітництва і стиль компромісу.
Методика Басса-Дарки - дозволяє проаналізувати частоти прояву поведінки у учнів, і виділяє 8 типів агресії: фізична; побічна; роздратування; негативізм; образа; підозра; вербальна і почуття провини. Методика по визначенню самооцінки - встановлює самоусвідомлення, ступені адекватності.
Превенція агресивних проявів виступає одним із пріоритетних завдань освітнього закладу, зумовлених особливостями сучасного соціально-економічного розвитку суспільства. Превентивні і корекційні заходи щодо зниження рівня тривожності та агресивності вихованців сприяють ефективній інтеграції дітей у суспільство, допомагають розвитку самоствердження та самозахисту в процесі власного життєздійснення.
Феномен агресії перебуває у взаємозвязку з іншими явищами, такими, як тривога, стрес, фрустрація, депресія та ін. Виходячи з аналізу наукової літератури, який доводить, що соціальну форму взаємодії особистість обирає в міру сформованості в неї навичок контролю, моделювання власної поведінки та здатності використати їх у подальшому житті, педагогами і психологами повинні застосовуватись спеціальні тренінгові програми і її форми, які будуть сприяти успішному превентивному вихованню дітей шкільного віку, а також корекції їх агресивної поведінки. Оскільки у молодших школярів немає достатнього життєвого досвіду для самоконтролю та позитивної спрямованості у процесі спілкування, такі програми мають спричинювати підвищений інтерес дітей до позитивного спілкування, та взаємодії з однолітками.
Теорію агресії розглядали багато вчених: З. Фрейд, Берковіц, Зільман, А. Бандура, Р. Уолтер, О. Кермберг, А. Басса та інші. Науковцями доведено, що попередження деструктивних проявів у поведінці є складною і важливою проблемою освіти.
Процес превенції та корекції агресивності довготривалий і нелегкий як для школярів та і для педагогічних працівників. У процесі педагогічного впливу на дитину важливо висвітлювати її позитивні якості та здібності, формувати здатність адекватно оцінювати соціальну ситуацію в колективі дітей.
У психологічній літературі термін «агресивна поведінка» тлумачиться по-різному.
Агресивна поведінка - індивідуальна або колективна поведінка або дія, спрямована на нанесення фізичної або психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини або групи [7, 9].
Потрібно розділяти агресію й агресивність. Агресія - це поведінка (індивідуальна або колективна), спрямована на нанесення фізичної, або психологічної шкоди чи збитку. Агресивність - відносно стійка риса особистості, що виражається в готовності до агресії, схильності сприймати й інтерпретувати поведінку іншого як ворожість. У силу своєї стійкості й входження в структуру особистості, агресивність здатна визначати загальну тенденцію поведінки [7, 9].
В даному дослідженні агресивність розглядається як особистісна риса, що формується під впливом соціально-психологічних факторів. Агресивна поведінка - це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію - спроба перебороти перешкоду на шляху до задоволення потреб, досягненню задоволення й емоційної рівноваги.
Різними психологами було запропоновано безліч визначень агресивної поведінки: сильна активність, прагнення до самоствердження (Веndеr L.); акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збитку особистості або суспільству (Delgado H.); реакція, у результаті якої інший організм одержує болючі стимули (Вuss А.); фізична дія або погроза такої дії з боку однієї особистості, що зменшують волю або генетичну пристосованість іншої особистості (Uilson) [21, 6]; злісне, неприємне у поведінці, що заподіює біль навколишнім [27, 12].
Із цієї безлічі визначень агресії жодне не є вичерпним і загальновживаним.
Наявні визначення можна умовно розділити на 2 групи: Уявлення про агресію як про мотивовані дії, що порушують норми й правила, що заподіюють біль і страждання. У цьому плані розрізняються навмисна й інструментальна агресія. Інструментальна агресія проявляється тоді, коли людина не ставила своєю метою діяти агресивно, але «так довелося», або «було необхідно діяти». У цьому випадку мотив існує, але він не усвідомлюється.
Навмисна агресія - це ті дії, які мають усвідомлений мотив - заподіяння шкоди або збитку.
Ю.М. Антонян вважає, що причиною агресії є тривожність. Ця властивість формується в ранньому дитинстві. Як наслідок порушення емоційних зв'язків з матір'ю, тобто депривація. Тривожність створює захисну поведінку, спричиняє знижену самооцінку, у індивіда різко знижується межа сприйняття конфліктної ситуації як загрозливої, розширюється діапазон ситуацій.
Агресія як акт ворожості й руйнування (поведінкова складова).
Р. Берон і Д. Ричардсон [3; 56] дають таке визначення: агресія - це будь-яка форма поведінки, націлена на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного відношення. Іншими словами: агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві; як агресія може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди або збитку живим організмам; жертва повинна мати мотивацію запобігання подібного відношення до себе.
Велике значення для успішного навчання молодших школярів в школі має психічне здоров'я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності молодшого шкільного віку є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді. У цей період відбувається інтенсивне встановлення дружніх контактів. Придбання навичок соціальної взаємодії із групою однолітків і вміння заводити друзів є одним із важливих завдань розвитку на цьому віковому етапі. Молодший школяр переживає за те, як його оцінять однолітки, за те, що сказати батькам тощо, а це викликає тривожність [29, 37].
Тривожність може викликати значну частину мотиваційних властивостей всіх вторинних мотивів. Роль, яку грає тривожність у створенні мотиваційної складової, велика. І якщо тривожність пов'язана з погрозою фізичного болю й позбавленням винагороди, то в батьків є багато додаткових засобів для виховання дитини й контролю за її поведінкою [1, 13].
Тривога - емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей, як при затримці приємних ситуацій, так і, частіше, при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно, і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність [12, 27-32].
Серія досліджень, проведених К.Е. Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).
Згідно висновків К.Е. Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [12; 60].
Отже, вчителям, психологам та батькам варто зрозуміти, що молодший школяр у стані тривоги переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.
Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки - висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих. На думку Л.А. Лєпіхової, виникнення тривожності - результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [3, 138].
Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість учених уважає, що в молодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні дитино - батьківських відносин.
Б.І. Кочубей і Є.В. Новикова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
Експериментальна групаКонтрольна групаРівень агресивностіВідносна кількість агресивності учнів (%)Рівень агресивностіВідносна кількість агресивності учнів (%)низький10низький15середній20середній20високий70високий65
Експериментальна група.Контрольна група.Рівень тривожностіВідносна кількість тривожних учнів (%)Рівень тривожностіВідносна кількість тривожних учнів (%)низький10низький-середній10середній15високий80високий85
- Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.
Предмет корекції: особистісний розвиток молодших школярів.
Доцільними формами і методами роботи за програмою є ігротерапія, проективний малюнок, психогімнастика. методи поведінкової корекції, які комплексно сприяють розвитку стійких навичок конструктивної поведінки під час спілкування, адекватній самооцінці молодших школярів та розвитку вміння контролювати агресивні прояви своєї поведінки. Засоби психокорекції: ігри, вправи, бесіди, прийоми неігрового типу, спрямовані на зниження рівня тривожності.
Очікувані результати: зниження рівня тривожності та агресивної поведінки, гармонізація самооцінки, розвиток комунікативних здібностей. Етапи психокорекції:
ІІІ. Корекційний.
IV. Етап оцінки ефективності корекційного впливу.
Розробка програми психокорекції проводилася на базі Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру в кілька етапів.
Просвітницький етап - проведення бесід з молодшими школярами. Цей етап включає три заняття; мета: дати подання учням про тривожність та агресію, агресивну поведінку, причини подібних станів та дій, способи «боротьби» з агресивними проявами в поведінці.
Завдання: 1) знайомство молодших школярів з особливостями формування типів людської особистості; 2) знайомство молодших школярів з особливостями тривожних станів та агресивної поведінки; факторами, що впливають на формування тривожності та агресивної поведінки, способами «боротьби» з агресією. Бесіди з школярами визначили подальший напрямок роботи в розробці програми.
Наступний етап - підбір ігор, вправ на зниження рівня тривожності та агресивної поведінки. Мета цього етапу - корекція даних психологічних особливостей особистості молодшого школяра.
Завдання: 1) зниження емоційної напруги, тривожності; 2) зниження рівня агресивності; 3) розвиток розуміння емоційного стану іншої людини й уміння адекватно виразити свій; 4) навчання ефективним способам спілкування; 5) корекція емоційної та особистісних сфер молодшого школяра; 6) формування у молодших школярів моральних якостей; 7) навчання авторелаксації.
Термін реалізації програми з 01.12.2009 р. по 15.03.2010 р.
Програма корекції психологічних особливостей особистості агресивних підлітків містить у собі 25 занять (додаток Д).
Тривалість одного заняття - 40 хвилин.
Частота проведення занять - 2 рази на тиждень.
Тематичний план представлений у таблиці 2.2.1.
Таблиця 2.2.1. Тематичний план програми психокорекції агресивної поведінки молодших школярів
№Назва заняттяМета заняттяЧас проведення1М'ячик.Формування в дітей довіри до навколишнього світу; сприяння підвищенню самоповаги дітей.402Прожени Бабу-Ягу.Сприяння символічному знищенню тривожності дітей; допомога дітям виявити їхню агресію в конструктивних цілях.303Цирк.Сприяння зниженню в дітей надмірного контролю за проявом гніву.204Конкурс художників.Руйнування стереотипного сприйняття агресивних персонажів казок і фільмів.405Чому побилися хлопчики.Розвиток в дітей рефлексії (здатності аналізувати причини й наслідки) своєї агресивної поведінки.156Я можу захистити...Формування в дітей здатності використовувати агресивні дії в соціально бажаних цілях.407Три подвиги Андрія.Формування в дітей здатності використовувати агресивні дії в соціально бажаних цілях.308Я не впаду.Формування в дітей довіри до навколишнього світу.259Мишарик.Надання дітям можливості відреагувати свої агресивні почуття; формування в дітей довіри до навколишнього світу.3510Півнячий бій.Стимулювання прояву агресії в дітей зі страхами, афективна стимуляція дитини.3011Конкурс "острахів".Надання дітям можливості актуалізувати свій страх і поговорити про нього.1512Чужі малюнки.Надання дітям можливості обговорити свої й чужі страхи.3413Закінчи речення.Надання дітям можливості актуалізувати свій страх і поговорити про нього.3014Дуже страшне.Надання дітям можливості актуалізувати свій страх і поговорити про нього.4015Перетворися в іграшку.Надання дітям можливості виявити реальні почуття.2016Книга моїх подвигів.Сприяти підвищенню самооцінки дітей.1517Одягни страшилку.Забезпечення можливості дітей попрацювати із предметом свого страху.1518Домалюй страшного.Допомога дітям у прояві почуттів стосовно предмета страху.ЗО19Школа лякання. Урок 1. «Злякаємо різними способами». Урок 2. «Малюнок чогось дуже страшного». Урок 3. «Страшна маска». Урок 4. «Страшна рука». Урок 5. «Страшний малюнок на підлозі». Урок 6. «Страшний ляльковий театр»Надання дітям можливості актуалізувати почуття страху й відреагувати свої агресивні почуття.4020Планети.Надання дітям можливості відреагувати агресивні почуття й сприяти розвитку в них навички самоконтролю.3021Маленькі чоловічки.Сприяння зниженню в дітей надмірного контролю за проявом гніву.2022Малювання шматочками.Надання дітям можливості прояву реальних почуттів.2523Будинок жахів.Надання дитині можливості для актуалізації свого страху.4024Перукарня.Зниження ступеня страху через додання об'єктам страху невластивих їм, незвичних характеристик.3025Лабіринт страхів.Надання дитині можливості для актуалізації свого страху.40
Всі заняття мають однакову структуру, при цьому, можна міняти місцями або опускати окремі компоненти, виходячи з більш конкретних цілей, завдань кожного заняття. У загальному виді заняття складаються з:
Діагностична робота виявила, що відносна більшість членів експериментальної та контрольної групи мають високий рівень агресивності, який зафіксований у 70% членів експериментальної групи (4 дітей) та 65% членів контрольної групи (3 дітей). Середній рівень агресивності мають 20% членів експериментальної групи (2 учня) та 20% членів контрольної групи (2 учня). Низький рівень агресивності виявлений у 10% членів експериментальної групи (1 учень) та 15% членів контрольної групи (2 учня).
Проведення тесту особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна виявило, що відносна більшість членів експериментальної та контрольної групи мають високий рівень особистісної тривожності, який зафіксований у 80% членів експериментальної групи (5 дітей) та 85% членів контрольної групи (5 дітей). Середній рівень особистісної тривожності зафіксований у 10 членів експериментальної групи (1 дитина) та 15% членів контрольної групи (2 дітей). Низький рівень особистісної тривожності зафіксований у 10% членів експериментальної групи (1 дитина) та 0% членів контрольної групи. У графічному вигляді результати тестування особистісної тривожності молодших школярів (тест особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - ЮЛ. Ханіна) за результатами первинної діагностики наводяться в додатку Г (додаток Г).
Було встановлено, що між рівнем тривожності молодших школярів та ступенем прояву агресивної поведінки існують закономірні взаємозв'язки. Отже, зниження тривожності сприятиме зниженню агресивної поведінки молодших школярів, і навпаки.
Отримані результати вказують на необхідність розробки ефективної програми щодо психокорекції агресивної поведінки у молодших школярів засобами зниження тривожності, яка надасть змогу навчити їх ефективним способам взаємодії та взаєморозуміння. Доцільними складовими цієї програми виступають поведінкові методи, ігрові вправи, дидактичні ігри, малювання, фантазування, інсценування, бесіди, розгляд проблемних ситуацій, диспути, рухливі ігри та тренінгові заняття-вправи, що комплексно сприяють розвитку стійких навичок конструктивної поведінки під час спілкування школярів, дають змогу створити атмосферу доброзичливого спілкування.
Отже, мета дослідження досягнута, а гіпотеза - підтверджена.
Висновки
Значні зміни, що відбуваються у сучасному суспільному житті, відбиваються не лише у економічних, політичних, соціальних труднощах, айв етико-психологічних викривленнях. Гострі проблеми стосуються особистісного розвитку підростаючого покоління. За останні роки зросли показники підліткової і, що найбільш тривожно, дитячої злочинності, а також відхилень в емоційному здоров'ї школярів. Багато дітей і підлітків відзначаються підвищеною нервозністю, надмірною чутливістю та гарячковістю, вразливістю та емоційною неврівноваженістю. Але найбільш непокоять батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників, громадськість такі поведінкові прояви дітей і підлітків, як агресивність, жорстокість, цинізм, відчуженість, духовна спустошеність. Стрімке зростання рівня агресивної поведінки молодших школярів - одна з актуальних проблем сьогодення.
Психологічний аналіз наукової літератури з теми дослідження виявив, що на даний момент не існує загальноприйнятого розуміння понять «агресія», «агресивна поведінка», «тривожність». Під агресивною поведінкою особистості маються на увазі будь-які дії з вираженим мотивом домінування. При цьому виражену соціально-негативну оцінку мають, перш за все, ті форми агресивної поведінки, які спрямовані на приниження та нанесення шкоди іншій живій істоті, яка не бажає такого ставлення. Одним з важливих внутрішніх факторів агресивної поведінки є тривожність. Під тривожністю в психології розуміють схильність індивіда до переживання тривоги; стан психічного та м'язового напруження, пов'язаний з суб'єктивним відчуттям небезпеки. В стані підвищеної тривожності дитина може бути схильною до агресивних проявів, що суб'єктивно оцінюватимуся нею як акти самозахисту.
Формування агресивної поведінки молодших школярів обумовлюється їх віковими психологічними особливостями. Молодші школярі попадають в абсолютно нову соціальну ситуацію розвитку й знаходять новий соціальний статус «школяра». Вступ до школи висуває до дітей нові складні вимоги. Перехід до використання вчителем оцінок, необхідність відповідати перед всім класом, зауваження за неправильно виконану роботу сприяють розвитку тривожності дітей. Молодших школярів характеризує схильність до афекті в, недостатня сформованість навичок самоконтролю та довільності психічних процесів, імпульсивність, нестійкість настрою, вразливість. Це зумовлює такі поведінкові прояви деяких молодших школярів, як зухвалість, схильність до образ та бійок тощо. Дані реакції молодших школярів свідчать про необхідність проведення з ними цілеспрямованої роботи щодо психокорекції агресивної поведінки.
Корекція агресивної поведінки передбачає систему загальних та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організації: правовому, суспільному, економічному, педагогічному, соціально-психологічному.
Умовами успішної корекційної роботи вважають її комплексність, послідовність, диференційованість та своєчасність. Крім того, підґрунтям ефективної психокорекції є її побудова на результатах психодіагностичної роботи.
З метою визначення рівню агресивної поведінки молодших школярів та виявлення її психологічних факторів були впроваджені наступні діагностичні методики:
-Модифікований опитувальник Басса - Даркі.
Адаптований варіант тесту особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна. школяр агресія психологічний конфлікт
Базою експериментального дослідження була 1 та 9 виховні групи ХНРБЦ. В ньому брали участь 14 дітей - 7 членів експериментальної групи, 7 -контрольної групи.
Аналіз результатів опитувальника Басса - Даркі виявив, що значний відсоток молодших школярів, а саме: 70% учнів в експериментальній групі, 65% - в контрольній групі має високий рівень схильності до агресивної поведінки; середній рівень агресивності мають 20% членів експериментальної групи та 20% членів контрольної групи; низький рівень агресивності виявлений у 10% членів експериментальної групи та 15% членів контрольної групи.
За результатами проведення тесту особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера - Ю.Л. Ханіна, значний відсоток молодших школярів, а саме: 80% членів експериментальної групи, 85% членів контрольної групи має високий рівень особистісної тривожності; середній рівень особистісної тривожності зафіксований у 10 членів експериментальної групи та 15% членів контрольної групи; низький рівень особистісної тривожності зафіксований у 10% членів експериментальної групи та 0% членів контрольної групи.
Для психокорекції агресивної поведінки молодших школярів була розроблена спеціальна програма тренінгових занять. Мета програми - зниження тривожності молодших школярів та їх схильності до агресивної поведінки. Психокорекційна програма складається з 25 корекційно-розвивальних занять. Тривалість одного заняття - 40 хвилин. В експерименті взяли участь 7 молодших школярів, членів експериментальної групи.
Було встановлено, що розвязання внутрішніх конфліктів спричинює появу агресивності дітей. Між рівнем тривожності молодших школярів та ступенем прояву агресивної поведінки існують закономірні взаємозв'язки. Отже, зниження тривожності сприятиме зниженню агресивної поведінки молодших школярів, і навпаки.
Отже, мета дослідження досягнута, а гіпотеза - підтверджена.
Дане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. У подальшій дослідницькій роботі більш глибоко буде розкриватися динаміка і технологія подолання агресивних проявів поведінки школярів та сприяння більш успішній взаємодії дітей один з одним.
Список використаних джерел
Додаток А
Список вихованців Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру, які прийняли участь в експерименті
КласПрізвище, ім'яЕкспериментальна групаКонтрольна групаПерший класБондар ОлександраГончаров ІлляПерший класБутенко ВікторіяРезніченко СофіяПерший класГолота ВадимРоманченко НазарПерший класЗайцев КирилоРудакова КристинаПерший класКовальчук ЗаринаСуслікова ЮліяПерший класМатвійченко СергійЧеснокова ЕміліяПерший класМельниченко СергійВідоменко Владислав
Додаток Б
Диагностика состояния агрессии с помощью опросника Басса-Дарки
Создавая свой опросник, дифференцирующий проявления агрессии и враждебности, А. Басс и А. Дарки выделили следующие виды реакций:
При составлении опросника использовались следующие принципы:
Опросник состоит из 75 утверждений, на которые испытуемый отвечает "да" или "нет".
Тестовый материал
Ключ к тесту
Ответы оцениваются по восьми шкалам следующим образом:
1. Физическая агрессия:
"да" = 1, "нет" = 0 : 1,25, 33,48, 55, 62, 68;
"нет" = 1, "да" = 0 : 9, 17, 41.
2. Косвенная агрессия:
"да" = 1, "нет" = 0 : 2,18, 34,42, 56, 63;
"нет" = 1,"да" = 0 : 10,26,49.
. Раздражение:
"да" = 1, "нет" = 0 : 3, 19, 27,43, 50, 57, 64, 72;
"нет" = 1,"да" = 0 : 11, 35, 69.
4. Негативизм:
"да" = 1, "нет" = 0 : 4, 12, 20, 23, 36;
5. Обида:
"да"= 1, "нет" = 0 : 5, 13, 21,29, 37, 51, 58.
"нет" = 1,"да" = 0 : 44.
6. Подозрительность:
"да" = 1, "нет" = 0: 6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59;
"нет" = 1,"да" = 0 : 65,70.
. Вербальная агрессия:
"да" = 1, "нет" - 0 : 7, 15, 28, 31, 46, 53, 60, 71, 73;
"нет" = 1, "да" = 0 : 39, 66, 74, 75.
8. Чувство вины:
"да" = 1, "нет" - 0 : 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.
Индекс враждебности включает в себя 5 и 6 шкалу, а индекс агрессивности (как прямой, так и мотивационной) включает в себя шкалы 1, 3, 7.
Враждебность = Обида + Подозрительность;
Агрессивность = Физическая агрессия + Раздражение + Вербальная агрессия.
Интерпретация результатов теста
Нормой агрессивности является величина ее индекса, равная 21 ± 4, а враждебности - 6-7 ± 3.
Источник: Дерманова И.Б. Диагностика состояния агрессии (опросник Басса-Дарки) / Диагностика змоционально-нравственного развития. - СПб.: «Союз», 2002 г. с. 80-84.
Додаток В
Адаптированный вариант теста личностной тревожности Ч.Д. Спилбергера . - Ю.Л. Ханина
Данный тест является надежным и информативным способом самооценки уровня тревожности в данный момент (реактивная тревожность, как состояние) и личностной тревожности (как устойчивая характеристика человека). Разработан Ч.Д. Спилбергером (США) и адаптирован Ю.Л. Ханиным.
Личностная тревожность характеризует устойчивую склонность воспринимать большой круг ситуаций как угрожающие, реагировать на такие ситуации состоянием тревоги. Реактивная тревожность характеризуется напряжением, беспокойством, нервозностью. Очень высокая реактивная тревожность вызывает нарушения внимания, иногда нарушение тонкой координации. Очень высокая личностная тревожность прямо коррелирует с наличием невротического конфликта, с эмоциональными и невротическими срывами и с психоматическими заболеваниями.
Но тревожность не является изначально негативной чертой. Определенный уровень тревожности - естественная и обязательная особенность активной личности. При этом существует оптимальный индивидуальный уровень "полезной тревоги".
Шкала самооценки состоит из двух частей, раздельно оценивающих реактивную и личностную тревожность.
Ключ к тесту
Оценка результатов: до 30 - низкая тревожность
-45 - умеренная тревожность
и более - высокая тревожность
Значительные отклонения от уровня умеренной тревожности требуют особого внимания, высокая тревожность предполагает склонность к появлению состояния тревоги у человека в ситуациях оценки его компетентности. В этом случае следует снизить субъективную значимость ситуации и задач и перенести акцент на осмысление деятельности и формировании чувства уверенности в успехе.
Низкая тревожность, наоборот, требует повышения внимания к мотивам деятельности и повышения чувства ответственности. Но иногда очень низкая тревожность в показателях теста является результатом активного вытеснения личностью высокой тревоги с целью показать себя в "лучшем свете".
Шкалу можно успешно использовать в целях саморегуляции в целях руководства и психокоррекционной деятельности.
Для оценки динамики состояния тревоги (например, до занятий аутотренингом и после курса аутотренинга) можно использовать первую половину шкалы (опросник реактивной тревожности).
Додаток Г
Рис. 2.1.2. Гістограма рівня особистісної тривожності молодших школярів за результатами первинної діагностики (тест особистісної тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна)
Додаток Д
Програма психокорекції на зниження рівня агресивної поведінки молодших школярів засобами зниження рівня тривожності.
Мета програми: зниження в учнів рівня тривожності до стану норми з метою психокорекції схильності молодших школярів до агресивної поведінки. Завдання психокорекційної роботи:
Вправи, спрямовані на зниження в дітей агресивності й тривожності. (Матеріал узятий із книги відомого психолога О. В. Хухлаєвої "Практичні матеріали для роботи з дітьми 6-9 років". Книга випущена московським видавництвом "Генезис" в 2003 році).
Заняття 1. «М'ячик»
Мета: формувати в дітей довіру до навколишнього світу; сприяти підвищенню самоповаги дітей.
Оскільки в агресивних дітей найчастіше відсутня довіра до навколишнього світу на тлі зниженої самоповаги, їм буде корисна наступна вправа. Дитина сідає навпочіпки, голову притискаючи до колін. Дорослий «ліпить» з неї м'ячик, погладжуючи його з різних сторін. Якщо дитина легка, «м'ячик» можна підняти кілька разів нагору. Якщо присутні двоє дорослих, «м'ячик» можна покидати один одному.
Заняття 2. «Прожени Бабу-Ягу»
Мета: сприяти символічному знищенню тривожності дітей; допомогти дітям виявити їхню агресію в конструктивних цілях.
Дитину просять уявити, що в стілець залізла Баба-Яга, треба обов'язково прогнати її звідти. Вона дуже боїться голосних криків і шумів. Дитині пропонується прогнати Бабу-Ягу, для цього треба покричати й постукати по стільцю порожніми пластмасовими пляшками.
Заняття 3. «Цирк»
Мета: сприяти зниженню в дітей надмірного контролю за проявом гніву.
Ведучий зображує дресирувальника, а діти - дресированих собачок, коней, потім - тигрів. Тварини не завжди слухаються дресирувальника, а тигри навіть ричать на нього. Вони не бажають слухатися дресирувальника, але він змушує їх робити це. Потім діти й дорослий міняються ролями, роль дресирувальника вони виконують по черзі.
Заняття 4. «Конкурс художників»
Мета: зруйнувати стереотипне сприйняття агресивних персонажів казок і фільмів.
Ведучий заздалегідь готовить чорно-білі малюнки якого-небудь казкового агресивного персонажа. Дітям пропонується пограти в художників, які зможуть зробити цей малюнок добрим. Всім дітям даються заздалегідь приготовлені малюнки, до яких вони домальовують «добрі деталі»: пухнатий хвіст, яскравий капелюшок, гарні іграшки й т.п. При цьому можна влаштувати конкурс - чий персонаж виглядає добріше всіх?
Заняття 5. «Чому побилися хлопчики»
Мета: розвивати в дітей рефлексію (здатність аналізувати причини й наслідки) своєї агресивної поведінки.
Ведучий заздалегідь готовить малюнок, на якому зображені хлопчики, що б'ються. Показує цей малюнок і пропонує придумати, чому хлопці побилися, чим закінчиться бійка, чи будуть вони жалкувати про те, що побилися, і як можна було б зробити по-іншому. На наступних заняттях можна розглядати інші аналогічні малюнки, задаючи ті ж питання.
Заняття 6. «Я можу захистити...»
Мета: формувати в дітей здатність використовувати агресивні дії в соціально бажаних цілях.
Діти й ведучий перекидаються м'ячиком. Той, у кого в руках м'ячик, закінчує фразу «Я можу захистити...». Якщо діти досить дорослі, можна використати фразу «Я можу захистити..., тому що...».
Заняття 7. «Три подвиги Андрія»
Мета: формувати в дітей здатність використовувати агресивні дії в соціально бажаних цілях.
Вправу можна виконувати індивідуально або в групі, у якій одна дитина на час стає основною діючою особою, а інші спостерігають за тим, що відбувається. Ведучий розповідає історію про хлопчика Андрія, який часто бився.
Одного разу він побився на вулиці з незнайомим хлопчиком і побив його. Але виявилося, що це був не хлопчик, а чарівник. Він розсердився на Андрія й закинув його на фантастичну планету. Вибратися звідти додому Андрій зможе тільки тоді, коли зробить три подвиги, дуже важких і небезпечних.
Далі діти разом з ведучим придумують і програють ці подвиги, наприклад, як Андрій позбавив місто від величезного злого дракона або врятував маленьку дівчинку від нещадного бандита. Інші діти при цьому грають супутні ролі, наприклад, ролі дракона, замка, у якому він жив, дерев у дрімучому лісі по дорозі до замка й т.п. Кожний подвиг може розігруватися на окремому занятті.
Заняття 8. «Я не впаду»
Мета: формувати в дітей довіру до навколишнього світу.
На підлозі ведучий розкладає канат (товсту мотузку) приблизно двометрової довжини, так, щоб вийшла яка-небудь мудра фігура. Одна дитина знімає взуття й стає на край каната двома ногами (п'яточка однієї ноги касається пальців іншої). їй зав'язують очі. Потім дорослий, страхуючи дитину, дає команди, що сприяють її пересуванню по канату («крок уперед», «крок уліво», «крок вправо» і т.п.). Дитині необхідно, не зійшовши з каната, пройти його весь - з початку до кінця. Цю вправу виконують по черзі всі діти. Вправу можна повторювати кілька разів, поступово ускладнюючи траєкторію шляху - починати із простих фігур з каната, потім ускладнювати їх.
Заняття 9. «Мишарик»
Мета: надати дітям можливість відреагувати на свої агресивні почуття; формувати в дітей довіру до навколишнього світу.
Ведучий розповідає дітям казку й при цьому робить одному з дітей масаж. Дитина лягає на матрац (можна на вчительський стіл), а дорослий розповідає казку, руками зображуючи дії персонажів на спині дитини. «Жив-був маленький мишарик, от якось вирішив він оселитися на спині в (Каті, Вані...) біля шиї (ведучий бігає пальцями по спині дитини, потім "лягає спати" біля його шиї). Але хитрий заєць вирішив з'їсти мишарика, він прискакав на спину до (Каті, Вані...) (пальці ведучого скакають по спині дитини). Знайшов заєць мишарика й давай його зубами кусати (ведучий пощипує спину дитини). Але мишарик розсердився й з'їв зайця (ведучий захоплює зайця своєю долонею)». Далі на спину дитини приходять олень, вовк, ведмідь, слон.
Ведучий грає на спині дитини бої цих тварин з мишариком. Щоразу мишарик здобуває перемогу. Потім ведучий говорить, що від такої кількості з'їденого в ми шарика заболів живіт, він іде в туалет (ведучий на якийсь час стискає свою руку в кулак й притискає його до спини дитини), а потім знову весело гуляє по спині дитини (ведучий бігає пальцями по спині дитини).
Заняття 10. «Півнячий бій»
Мета: стимулювати прояв агресії в дітей зі страхами, афективна стимуляція дитини.
Діти зі страхами часто мають труднощі в прояві агресії, тому їм буде корисна наступна вправа. Двоє дітей - півників, - стрибаючи на одній нозі, б'ються подушками. При цьому вони намагаються зробити так, щоб суперник наступив другою ногою на підлогу, що означає його програш.
Заняття 11. «Конкурс "острахів"»
Мета: надати дітям можливість актуалізувати свій страх і поговорити про нього.
Діти швидко передають один одному м'ячик. Отримавши його повинен назвати будь-який страх людини, наприклад, острах темряви, острах одному залишатися в будинку, острах вампірів і т.п. Виглядає це так: дитина, що одержала м'яч, називає який-небудь страх, наприклад. «Діти бояться залишатися одні», після чого передає м'яч іншій дитині. Той говорить свою фразу, наприклад: «Діти бояться спати одні», і передає м'яч наступний і т.п. Повторюватися не можна. Хто не може швидко придумати страх, вибуває із гри. Наприкінці визначається переможець конкурсу - це дитина, що назве якнайбільше «острахів».
Заняття 12. «Чужі малюнки»
Мета: надати дітям можливість обговорити свої й чужі страхи.
Дітям показують намальовані іншими дітьми «страхи». Дивлячись на ці малюнки, діти повинні розповісти, чого, на їхню думку, боялися автори малюнків і як їм можна було б допомогти.
Заняття 13. «Закінчи речення»
Мета: надати дітям можливість актуалізувати свій страх і поговорити про нього.
Дітям пропонується по черзі закінчити речення: «Діти звичайно бояться...», «Дорослі звичайно бояться...», «Мами звичайно бояться...», «Вчителі (вихователі) звичайно бояться...». Під час обговорення робиться висновок про те, що іноді страх притаманний всім людям й це зовсім не соромно. Причому часто буває так, що деякі страхи з віком зникають, наприклад, жоден дорослий уже не боїться залишатися один у будинку, а підлітки навіть люблять бути одні й закривають двері своєї кімнати.
Заняття 14. «Дуже страшне»
Мета: надати дітям можливість актуалізувати свій страх і поговорити про нього.
Кожному з дітей пропонується намалювати малюнок на тему: «Щось дуже страшне», а потім розповісти про нього.
Заняття 15. «Перетворися в іграшку»
Мета: надати дітям можливість виявити реальні почуття.
Кожна дитина вибирає з купи маленьких пластмасових іграшок, що зображують агресивних персонажів, ту, у яку вона хотіла або могла би перетворитися. Потім від імені цієї іграшки складає розповідь. Зрозуміло, що в розповіді присутні власні конфлікти й бажання.
Заняття 16. «Книга моїх подвигів»
Мета: сприяти підвищенню самооцінки дітей.
Спочатку ведучий разом з дітьми придумує історію про те, як дитина робить подвиг - перемагає яку-небудь злу істоту. Потім ведучий разом з одним з дітей грає цю ситуацію, інші діти спостерігають за тим, як це відбувається. Після цього кожна дитина придумує й малює «свій власний подвиг». Після того, як малюнки готові, діти показують їх групі й розповідають про зображене.
Заняття 17. «Одягни страшилку»
Мета: дати дітям можливість попрацювати із предметом свого страху.
Ведучий заздалегідь готовить чорно-білі малюнки якого-небудь страшного персонажа: Баби-Яги, примари й т.п. Кожна дитина одержує екземпляр малюнка. Вона повинна «одягти його» за допомогою пластиліну. Дитина вибирає пластилін потрібного кольору, відриває маленькі шматочки й розмазує їх усередині контуру страшилки. Коли діти «одягнуть» свої страшилки, вони розповідають про них групі. Ведучий стимулює розповіді своїми питаннями. Наприклад: що цей персонаж любить і не любить, кого боїться, хто боїться його? І т.п.
Заняття 18. «Домалюй страшного»
Мета: допомогти дітям у прояві почуттів стосовно предмета страху.
Ведучий заздалегідь готовить незавершені чорно-білі малюнки страшного персонажа: кістяка, примари й т.п. На занятті він роздає ці малюнки дітям і просить домалювати їх. Потім діти показують свої малюнки й розповідають історії про них.
Заняття 19. «Школа лякання»
Мета: надати дітям можливість актуалізувати почуття страху й відреагувати свої агресивні почуття; розвивати в дітей рефлексію агресивної поведінки й навчати їх контролювати свої дії в загрозливих ситуаціях.
Дорослий пропонує дітям піти в незвичайну школу - школу лякання. На уроках у цій школі учні вчаться лякати один одного різними способами.
Урок 1. «Злякаємо різними способами»
Діти повинні придумати різні способи того, як можна злякати людину (дорослий їх записує). Якщо діти утрудняються словесно виразити свої варіанти, дорослий допомагає їм. Як правило, діти можуть говорити, що людину можна злякати криком, гучним стукотом, страшними словами, страшним сміхом, страшною особою або картинкою. Після цього дорослий видає одному з дітей завдання злякати інших тим або іншим способом зі складеного раніше списку.
За кожне виконане завдання в спеціальному щоденнику ставляться плюси. При цьому дорослий звертає увагу кожної дитини на те, щоб вона строго додержувалася запропонованого завдання, наприклад: «Злякати тільки малюнком, але мовчачи», або «...тільки шумом». Можна запропонувати дитині підійти до дзеркала й переконатися в тому, що страшний шум або страшні слова не супроводжуються змінами міміки. У цьому випадку дитина вчиться усвідомлювати й контролювати свої дії.
Наприкінці уроку ведучий домовляється з дітьми, що все «вивчене» у цій незвичайній школі повинне залишитися таємницею, щоб ніхто про це не довідався. Це необхідно для того, щоб діти не почали застосовувати «отримані знання» на практиці в класі або в групі дитячого садка. Заняття повинне закінчуватися розслабленням дітей. Можна запропонувати їм зручно влаштуватися в кріслах, закрити очі й послухати звуки в кімнаті, у коридорі, на вулиці. При цьому ведучий сам закриває очі, слухає звуки й деякі тихесенько називає, щоб звернути до них увагу дітей.
Урок 2. «Малюнок чогось дуже страшного»
Дітям пропонується намалювати щось «...таке страшне, чого можна злякатися». Потім один або кілька малюнків «пожвавлюються» або інсценуються для того, щоб дати дітям можливість відкрито виявити почуття страху.
Урок 3. «Страшна маска»
Кожній дитині пропонується, використовуючи маленькі шматочки пластиліну, зробити на папері маску якого-небудь страшного персонажа. При цьому дорослий стежить за тим, щоб шматочки ретельно розмазувалися на папері, і за допомогою питань «Де він живе? Що він любить?» і т.п. спонукує дитину розповідати про свого персонажа.
Особлива увага приділяється тому, щоб дитина ретельно зобразила очі, по можливості описала словами погляд персонажа. Дуже важливо, щоб у масці були присутні засоби прояву агресії (ікла, зуби, отрутна слина, роги й т.п.), а також свідчення її прояву (наприклад, кров).
Після того як маска буде готова, дитина вирізає її, приміряє й розглядає себе в дзеркалі. Можна запропонувати побути у ролі цього персонажа, вимовити які-небудь страшні звуки, налякати кого-небудь. Потім маску надягає ведучий або інший учасник і лякає дитину, яка повинна показати переляк як можна виразніше.
Урок 4. «Страшна рука»
Пропонується тим же способом, що й на попередньому уроці, за допомогою пластиліну зобразити на папері руку страшного персонажа. Для цього кожна дитина спочатку обводить свою руку, потім обмазує її пластиліном так, щоб вона стала «дуже страшною». Потім можна запропонувати бажаючим скласти розповідь, у якій головним героєм була б створена страшна рука.
Урок 5. «Страшний малюнок на підлозі»
Для виконання цієї вправи необхідний шматок шпалер або паперу на зріст дитини. Вправу можна виконувати індивідуально або в групі, у якій одна дитина на час стає основною діючою особою, а інші спостерігають за тим, що відбувається.
Ведучий пропонує цій дитині намалювати портрет якого-небудь страшного казкового персонажа в повний зріст. Для цього на підлогу кладеться шматок шпалер або паперу, дитина на нього лягає, а дорослий обводить контури її тіла. Потім сама дитина, інші учасники й дорослий разом розфарбовують отриманий контур так, щоб він був схожий на обраний дитиною образ. Якщо на попередніх заняттях дитина малювала страшну маску, можна відразу ж покласти її на контур тіла. Виходить дуже страшний портрет дуже страшного героя.
Урок 6. «Страшний ляльковий театр»
Так само, як і попередню, цю вправу можна виконувати індивідуально або в групі, у якій одна дитина на час стає основною діючою особою, а інші спостерігають. На цьому занятті дитина спочатку вирізає по контуру фігуру дуже страшного казкового героя. Потім пропонується збудувати ляльковий театр. Два зіставлених разом стільці закривають шматком тканини (краще чорної). Це - ширма, зверху кладуть вирізану фігуру.
Дорослі й інші діти, що виконують роль глядачів, ляскають, як перед початком спектаклю. Дитина сідає навпочіпки за ширму й складає розповідь від імені цього казкового героя - розповідає про те, де він жив раніше, що він любить зараз, і т.п. Потім дорослий і дитина міняються ролями.
Дитина стає глядачем, а дорослий - страшним персонажем. При цьому дорослий видозмінює розповідь дитини: його персонаж раніше був нормальною гарною людиною, але його зачарувала зла відьма. Тепер же він хоч і робить злі справи, але йому смутно й самотньо. Він просить глядачів зняти злі чари. Дитина спасає страшного героя, а потім знову йде за ширму й складає свою розповідь, по можливості схожу на розповідь дорослого.
Дорослий знімає з дитини злі чари і пропонує в майбутньому захищати дітей і дорослих від таких самих страшних героїв. Фактично вся процедура являє собою серію вправ. Вони можуть виконуватися послідовно або ж у вільному порядку, в індивідуальній роботі або в групі.
Заняття 20. «Планети»
Мета: надати дітям можливість відреагувати на агресивні почуття й сприяти розвитку в них навички самоконтролю.
Дітям пропонується подорож по різних планетах, які вони повинні придумати самі. Дорослий розкладає на столі вирізані з паперу кола різного розміру - планети - просить дітей придумати їм назви й уявити собі людей, які на цих планетах будуть жити.
Далі діти разом з дорослим подорожують по планетах, взаємодіють із істотами, які їх населяють. Кожний з дітей є хазяїном однієї планети. Він визначає характер її мешканців, основні конфлікти на планеті й т.п. Коли всі діти «прибувають» на його планету, він відіграє роль місцевих жителів, які або вступають у контакт із гостями, або конфліктують з ними, змушуючи увесь час учитися або працювати і т.п.
Заняття 21. «Маленькі чоловічки»
Мета: сприяти зниженню в дітей надмірного контролю за проявом гніву.
Для проведення вправи ведучий заздалегідь готовить вирізаних із щільного паперу маленьких чоловічків: чоловіка й жінку . Дітям пропонується розфарбувати їх, придумати їм ім'я, а потім розіграти яку-небудь історію, у якій би були присутні злі люди.
Заняття 22. «Малювання шматочками»
Мета: надати дітям можливість прояву реальних почуттів.
Це вправа корисна дітям з деструктивною агресивністю, що бере свій початок у ранньому віці (від року до трьох років. Такі діти люблять будь-які процеси руйнування - рвати, ламати, різати й т.п. У той же час вони можуть зазнавати труднощів у малюванні через страх зробити помилку. Дітям пропонується спочатку розрізати аркуші кольорового паперу на дрібні шматочки, а потім зробити з них будь-яку аплікацію на чистому аркуші. Після цього можна скласти розповідь по виконаній аплікації.
Заняття 23. «Будинок жахів»
Мета: надати дитині можливість для актуалізації свого страху.
Дітям пропонується уявити й намалювати будинок жахів і його мешканців. Потім діти по черзі показують групі свої малюнки. Вибирається один найстрашніший будинок жахів, цей малюнок «пожвавлюється». Мається на увазі, що з одного або декількох учасників дитина - автор малюнка, «будує» будинок жахів. Інші грають ролі його мешканців і за завданням автора малюнка виконують ті або інші дії.
Заняття 24. «Перукарня»
Мета: знизити ступінь страху через додання об'єктам страху невластивих їм, незвичних характеристик.
Ведучий просить дітей закрити очі й уявити собі яку-небудь страшну істоту, яку звичайно бояться всі діти. Потім вони малюють те, що уявили. Після цього дорослий розповідає, що ця істота - дівчина, що збирається вийти заміж. Тому їй необхідно відвідати перукарню, де їй зроблять гарну зачіску. Дитина виступає в ролі перукаря, а потім візажиста, тобто малює їй гарну зачіску, підфарбовує очі. Якщо ця істота чоловічої статі, то можна зробити гарну стрижку, намалювати модну краватку, піджак і т.п.
Заняття 25. «Лабіринт страхів»
Мета: надати дитині можливість для актуалізації свого страху.
Дітям дається малюнок, на якому зображений порожній лабіринт. Пропонується «заселити» його страшними персонажами. Після виконання завдання діти показують роботи групі, розповідають про них. Ведучий намагається зробити так, щоб роботи викликали неагресивний сміх дітей.
Больше работ по теме:
Предмет: Психология
Тип работы: Курсовая работа (т)
Новости образования
КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]
Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение
ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ