Обмеження виборчих прав громадян

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Виборчі права громадян

.1 Сутність виборчих прав

1.2 Загальна характеристика прав обирати та бути обраним

Розділ II. Загальна характеристика обмежень виборчих прав

2.1 Поняття обмежень виборчих прав

.2 Конституційне і законодавче обмеження активного виборчого права

.3 Обмеження пасивного виборчого права.30

.4 Виборчі цензи

Розділ III. Правозастовча практика та проблеми обмежень виборчих прав.

.1 Проблеми обмежень виборчих прав в Україні

.2 Рішення Європейського Суду з прав людини у справах, що стосуються обмежень виборчих прав

Висновки

Список використаних джерел

обмеження виборче право

Вступ

Виборче право становить органічну частину сучасного Конституційного права України, пов'язану із здійсненням народовладдя, і є, на думку деяких вчених, найбільш розвиненим його інститутом.

Виборче право і супутнє йому законодавство в даний час набувають особливого соціально-політичного статусу і як наслідок, претендує на самостійне місце у вітчизняній публічно-правовій системі. Все це пояснює підвищений інтерес, який привертає до себе виборча проблематика. З питань принципів виборчого права, організації виборів, правового порівняння виборчих систем існує чимало наукових праць, публіцистичних статей, дані проблеми викликають гострі дискусії в суспільстві. Однак багато важливих аспектів виборчого права залишаються без потрібної уваги.

Темою цього дослідження обрана одна з найбільш маловивчених проблем вітчизняного виборчого права - обмеження виборчих прав громадян.

Актуальність обраної теми дослідження не викликає сумнівів. Обмеження виборчих прав, будучи своєрідними правовими «фільтрами», визначають контингент і чисельність виборців. А значить, багато в чому від характеру обмежень залежить ступінь демократичності виборчого права, і відповідно і механізму державної влади. А у зв'язку з тим, що сучасна виборча система України перебуває в стані перманентного реформування, якісне дослідження обмежень виборчих прав має характер гострої необхідності. Законодавець в обраній стратегії розвитку виборчої системи не може не враховувати національний досвід закріплення та застосування обмежень виборчих прав, звертаючись до історичних аналогій, роблячи аналітичні висновки, і приймаючи відповідно до них зважені, продумані рішення, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства .

На жаль, у науковій літературі даній проблемі приділяється недостатньо уваги. І безперечним доказом цьому є відсутність комплексного науково-правового дослідження.

Метою дипломного дослідження є проведення комплексного загальнотеоретичного аналізу обмежень виборчих прав громадян , проблем які виникають у процесі та в результаті їх міжнародно-правового і національного обмежування.

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні та обмеженні права обирати і бути обраним.

Предмет аналізу становлять обмеження виборчих прав громадян, виборчі цензи як фіксатори складу та чисельності виборчого корпусу.

Джерельна база.

Для досягнення обраної мети необхідно виконати такі завдання:

встановити сутність виборчих прав і призначення їх обмежень та виборчих цензів;

розглянути вплив обмежень виборчих прав на розвиток суспільних відносин;

здійснити аналіз законодавчої практики їх закріплення;

виявити перспективи розвитку у даному напрямку.

При вирішенні поставлених завдань знайшли своє відображення погляди А.С.Автономова, М.В.Баглая, В.Н.Белоновського, Л.В.Бориславського, В.М.Гессена, А.В.Іванченка, І.А.Іонова, Ю.Б. Ключковського, О.В.Марцеляка, Н.А.Новиковой, І.М.Панкевича, В.Ф.Погорілка, Н.А.Селунской, О.В.Скрипнюка, М.І.Ставнійчука, О.І.Сушинського, В.А.Туманова та інших правознавців. Окрім наукових джерел в дослідженні були використані також нормативні джерела, причому як діючі, так і ті які мають історичний характер. В цілому, дана робота є загальною характеристикою обмежень виборчих прав, та спробою аналізу проблем обмежень виборчих прав крізь призму різних наукових підходів.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає - 82 сторінки.

Розділ I. Виборчі права громадян

.1 Сутність виборчих прав громадян

Виборче право - є правом громадянина, яий має статус виборця чи є кандидатом на виборну посаду, на участь у виборах. Відмінності виборця і кандидата на виборну посаду зумовлюють відмінності між правом голосу на виборах, котре визначають як активне виборче право, і правом бути обраним на виборах або пасивним виборчим правом. У XVIII ст. якість природного права визнавалась правом голосу. Пізніше право голосу і загалом виборче право стали визначати як політичне право. Цим зверталася увага на те, що тільки виборче право безпосередньо повязане із здійсненням влади, формуванням представницьких органів і заміщенням певних посад які уповноважені здійснювати цю владу. Виборче право прямо та безпосередньо повязане з реалізацією принципу народного суверенітету, тому виборче право можна охарактеризувати як «первинне політичне право». Ключовим елементом у виборчому праві є право голосу. Виборче право не одразу набуло сучасного вигляду. На початках виборчим правом володіли тільки чоловіки, що досягли певного віку і мали певну власність, рівень освіти, були одруженими.

На сьогодні виборчі права громадян - це важлива частина їх політичних прав. У сучасних демократіях визнається, що вони належать кожному громадянину без будь-якої дискримінації, тобто незалежно від статі, раси, мови, релігійних і політичних переконань, майнового і суспільного стану. Не користуються виборчими правами особи, визнані рішенням суду недієздатними (наприклад психічно хворі), також обмежені виборчі права громадян, які відбувають покарання за скоєні злочини.

Виборчі права громадян України - це гарантовані Конституцією України їх права на участь у виборах і референдумах, які проводяться в Україні.

Право обирати і бути обраними стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто носить владоутворуючий характер. Загальні вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також референдуми надають народові унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів аж до повної їх заміни. Право обирати і бути обраним (виборчі права) найбільшою мірою дає відчуття приналежності громадянина до своєї держави і демократизму цієї держави.Свобода вибору є найважливішим чинником інтелектуального вдосконалення людини, нормального духовного і морального розвитку кожної особистості. ибоpчі праBа є базовими елементами, які формують консTитуційний cтатус oсоби. У сучасному демократичному суспільстві в якому посилюється роль міжнародних інститутів виборчого права, виборчі права перестають бути надбаннями громадян певної держави. Проявляється це у формуванні міждержавних представницьких органів та законодавчому закріпленні за іноземцями активного та пасивного виборчого права на місцевих виборах. Виборчі права охоплюють не лише конституційну можливість обирати та бути обраним, вони включають і цілу низку повязаних між собою особистих, соціально-економічних, політичних, політичних, та інших прав.

Попри всю гостроту даної проблеми, питання сутності виборчих прав які є джерелом демократизації української державності, є мало дослідженими. Всі права і свободи тісно повязані між собою, і втрата одного права найчастіше тягне за собою втрату інших можливостей обирати міру своєї поведінки. Участь у виборах на місцевому та всеукраїнському референдумі можлива лише за умови, якщо особа є громадянином України, досягла віку 18 років і яка не визнана судом недієздатною, мається на увазі, що реалізовано право на громадянство, дотриманим є віковий ценз і наявна кваліфікація правової дієздатності . Система прав і свобод людини та громадянина з одного боку, передбачає «цілісність і єдність даного явища, а з другого- внутрішню структурну диференціацію складових його частин, їх відокремленість від цілого» .

Традиційним у конституційному праві є виділення двох видів субєктивного виборчого права - активного і пасивного. Проте на думку Ю.Б. Ключковського потрібно виділяти і третій вид - номінаційцне виборче право. Номінаційцне виборче право - це право висувати кандидатів, воно не збігається із здійсненням активного і пасивного виборчого права, і як наслідок вимагає забезпечення й гарантування як виду субєктивного виборчого права.

Термін «виборчі права» вживається у множині, тому, що охоплює комплекс самостійних, проте, одночасно взаємоповязаних між собою прав та свобод. Протиправне посягання на одне з них автоматично створюватиме посягання на конституційне право громадянина обирати та бути обраним, зокрема: активне виборче право, пасивне виборче право, номінаційне виборче право, право на участь у спостережені за проведенням виборів, право на фінансування виборчих кампаній, право брати участь в інших заходах, повязаних із виборами. Даний перелік не є вичерпним та має відкритий характер. Поряд з активним та пасивним виборчим правом були перелічені похідні права від виборчого права, вони здійснюються упорядку, встановленому законом, і закон може встановлювати обмеження відносно здійснення цих прав певними категоріями громадян .

У залежності від субєкта, що володіє, виборчими правами прийнято вважати їх правами громадян відповідної держави, проте, простежується тенденція за якою іноземців наділяють окремими політичними правами (Великобританія, Швеція, Данія, та ін) у звзку з цим можна погодитись із твердженням М.В. Баглая і В.А. Туманова, що відмінність «прав людини» і «прав громадянина» втрачає чітке розмежування .

Виборцям гарантується вільне волевиявлення, при цьому, на думку О. Лавриновича, вибори можна вважати реальним забезпеченням здійснення народовладдя тільки в тому разі, коли вони проводяться відповідно до конституційних засад. З юридичної точки зору, неприйнятним буде примусове здійснення активного, а тим більше, пасивного виборчого права. На виборця ніхто не має права впливати з метою примушування його участі чи неучасті у виборах. Виборчі права є різновидом основних прав і свобод людини та громадянина тому вони мають риси характерні, як усім субєктивним правам загалом.

Виборчим правам характерні особливі конституційні ознаки. Вони опосередковують відносини і звязки громадян із державою. Особливими конституційними ознаками виборчих прав громадян України є :

) виборчі права виступають елементом конституційного ладу, тому, що при їх реалізайії відбувається формування органів державної влади, а принцип демократичного порядку формування є найважливішим у будівництві органів державної влади ;

) виборчі права будучи різновидом конституційних прав визначають напрямок і зміст діяльності державних органів. З метою утвердження і функціонування прав та свобод людини та громадянина функціонує система виборчх комісій які забезпечують належне та своєчасне здійснення виборчих процедур.;

) виборчі права мають невідємний характер. Реалізація виборчого права можлива лише особою, яка є громадянином України, досягла відповідного віку і не визнана судом недієздатною, а це значить що виборчі права є індивідуальними, та їх реалізація не передбачає можливості видати доручення, щоб інша особа проголосувала чи заповнила підписні тощо, у деяких передбачених законом випадках, виборцю може надаватись допомога для заповнення виборчого бюлетеня, однак це не буде порушенням принципу особистого голосування;

) виборчі права громадян мають вищу юридичну силу, оскільки встановлюються Конституцією України, яка володіє такою юридичною властивістю, однак поточне виборче законодавство не обовязково має бути тотожним конституційним положенням, а має відповідати та не суперечити в принципі правам, які закріплені в Основному Законі;

) виборчі права громадян, що реалізуються в конкретному правовідношенні, не припиняють своєї дії та не виникають знову, вони існують постійно та мають однаковий обсяг та зміст для усіх громадян.

Законодавство України про вибори, є найважливішою гарантією здійснення виборчих прав громадян, і повинне бути зорієнтованим на створення належних юридичних передумов реалізації та їх захисту. Виборчі права громадян є комплексним явищем, воно залучає до правового забезпечення різноманітні за природою і методами, механізмами їх юридичної регламентації відносини, які регулюються різними галузями права.

Поняття «виборчі права громадян» охоплює досить складний комплекс конституційних та похідних від них інших прав і свобод людини та громадянина, це забезпечує вільний характер виборів до місцевого самоврядування та в органи державної влади

Активне виборче право і процес формування певного державного органу, чітко не розмежовуються, внаслідок цього виникає неоднозначність у віднесенні права обирати до певної категорії конституційних прав залежно від кількісного складу носія права. Проблемним є співвідношення колективних та індивідуальних прав, ця проблема не може бути вирішена однозначно, і варто підтримати позицію, про те, що активне виборче слід відносити до індивідуальних, однак воно може бути реалізоване колективно.

У системі індивідуальних та колективних прав, результатом реалізації пасивного виборчого права є обрання громадянина до певного державного органу або органу місцевого самоврядування. Підставою набуття громадянином повноважень представника певного органу є його обрання, навіть той, що балотувався на виборну посаду у складі виборчого блоку, отримує певні повноваження індивідуально, проте, саме обрання, залежить не тільки від його волі. Обрати претендента можна, після того як відбудуться вибори, коли у його користь проголосує більшість виборців, і коли це волевиявлення буде справді вільним. Під час процесу реалізації права бути обраним бере участь велика кількість осіб, без цієї участі бути обраним неможливо, однак пасивному виборчому праві притаманна певна специфіка, воно може бути реалізоване особою самостійно, шляхом самовисуванням кандидата чи шляхом висування кандидата політичною партією. Те, що пасивне виборче право може бути реалізоване шляхом висування кандидата партією, ще не дає підстави для того, щоб відносити його до колективного, це обумовлено тим, що для реєстрації кандидата від партії обовязковою є згода особи яка балотуватиметься кандидатом від даної партії, так, конституційне пасивне виборче право є індивідуальним як і активне, проте, є зумовленим реалізацією активного виборчого права.

Виборчі права є важливим елементом правового статусу громадянина та представляють закріплені в актах національного законодавства і міжнародно-правових актах, як конституційні так і похідні від них юридичні можливості повнолітніх громадян держави, безпосередньо брати участь в управлінні державними справами і вирішенні питань місцевого значення за допомогою своїх представників, які обираються шляхом індивідуального волевиявлення.

1.2 Загальна характеристика прав обирати та бути обраним

Активне виборче право є правом громадян України вільно обирати Президента України, народних депутатів України, АРК, представників місцевих рад, сільських, селищних, та міських голів. Згідно Конституції України та Закону України «Про вибори народних депутатів України» та низки інших законодавчих актів, право обирати мають громадяни України, які станом на день проведення виборів досягли 18 років. Реалізація громадянами України свого права обирати та права бути обраними, ніяк не перебуває у залежності із расою, кольором шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним чи соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, з мовною чи з інших ознакою. Активним і псивним виборчим правом не володіють громадяни які у судовому порядку були визнані недієздатними. Виборчі права осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі - зупиняються на період перебування їх у цих місцях.

Активне виборче право характеризується рядом активних дій по вибору того чи іншого кандидата і настає з 18 років, при умові, що такий громадянин має право голосу, тобто судом не визнаний не дієздатним.

Стаття 3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачає, що правом голосу на місцевих виборах належить громадянам України, які є членами відповідних територіальних громад, та на день виборів досягли 18 років. Активне виборче право на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають виборці, які проживають на території АРК. Права голосу на місцевих виборах не мають громадяни України, які у сдовому порядку визнані недієздатними, а також громадяни України, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком суду .

До критеріїв наявності або відсутності у особи активного виборчого права згідно із положеннями статті 3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» є: наявність громадянства України, досягнення встановленого віку, дієздатність і місце проживання, тобто приналежність до відповідної територіальної громади.

Активне виборче право є не тільки правом прийти на виборчу дільницю у день виборів, взяти і заповнити виборчий бюлетень, та кинути його у скриньку. Поняття активного виборчого права є значно ширшим за своїм обсягом. Скориставшись ним повною мірою виборець буде непросто стороннім спостерігачем виборчого шоу, яке «розкручуюється» партіями і кандидатами. Нерідко електорат перебуваючи у стані соціальної апатії думаючи: «Незалежно від мого волевиявлення виберуть того, кого хочуть обрати». Такий насрій у суспільстві потрібно переборювати, тому, що вибори є не просто якимось видовищем у якому громадянину відведена роль глядача. Вибори є політичним процесом який визначає на кілька років політичний курс країни і людей, в яких руках буде знаходитися кермо і кошти.

Конституція України не дає можливості чітко окреслити коло субєктів, які мають активне виборче право на усіх видах виборів чи на кожному виді виборів зокрема. Так, ст. 38 Конституції гарантує кожному громадянину право на участь в управлінні державними справами, всеукраїнському і місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. А ч.1 ст. 141 Конституції надає лише перелік субєктів, які мають активне виборче право на місцевих виборах депутатів сільських, селищних та міських голів, залишивши неврегульованим питання про те, який субєкт володітиме активним виборчим правом на виборах депутатів до районних і обласних рад. Також слід звернути увагу на те, що термін „житель не тотожний терміну „виборець, „громадянин, його зміст є незрозумілим. Для прикладу, чи буде вважатися жителем тільки особа, яка зареєстрована за своїм постійним місцем проживання у межах певної території, та особа, яка має у власності нерухоме майно у межах певної адміністративно-територіальної одиниці та постійно проживає у ньому, хоч вона і її місце проживання зареєстроване в іншій адміністративно-територіальній одиниці.

Пасивне Bиборче право є правом громадянина бути обраним до органів державної Bлади і місцевого самоBрядуBання. Умови набуття пасивного виборчого права є різними і залежать від посади, що заміщується за результатами виборів, тобто це право є відносним, залежним залежним від типу виорів, на відміну від активного виборчого права, яке сприймається як складова правового статусу індивіда, тобто має абсолютний характер, незалежний від типу виборів. Це право залежить від виду виборів і виникає : на виборах депутатів місцевих рад і сільських, селищних та міських голів - з досягненням 18 років (у містах Києві та Севастополі - з досягненням 21 року); на виборах народних депутатів України - з досягненням 21 року, на виборах Президента України - по досягненню 35років. Зазначені вимоги повязані з тим, що для перебування у складі законодавчого органу країни та зайняття посади голови держави необхідний певний життєвий досвід. До кандидата ставиться ряд вимог такі, як час постійного проживання в Україні (для кандидата у депутати Верховної Ради становить 5 років перед виборами, відносно кандидата на посаду Президента термін становить 10 років). Указані вимоги обумовлені тим, що громадянин, який обирається на дані посади, повинен добре знати життя в країні, потреби громадян, законодавство країни тощо.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України, депутатом та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 18 років і володіє активним виборчим правом відповідно до статті 70 Конституції України. У ч.2 цієї ж статті передбачено, що депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не знята або не погашена у встановленому Законом порядку. У свою чергу, ст. 70 Конституції визначає, що право голосу на виборах і референдумах надається громадянам України, яких не визнано у судовому порядку недієздатними, і які досягли 18 років на день проведення виборів. До критеріїв, які визначають наявність або відсутність права бути обраним, є: громадянство, вік, дієздатність та наявність або відсутність судимості за вчинення умисного злочину. Виходить приналежність до територіальної громади та місце постійного проживання громадянина не відноситься до факторів, які визначають його пасивне виборче право. Даний висновок випливає з аналізу інших положень Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», таких статтей як - 47 та 48, якими визначено підстави за яких може бути відмовлено у реєстрації кандидата і підстави скасування рішень про реєстрацію кандидатів. Вказані статті Закону не визначають як підставу відмови у реєстрації та скасування реєстрації неналежність кандидата до відповідної територіальної громади. З цього випливає, що кандидатами у депутати та на посаду сільського, селищного, міського голови можуть обиратись громадяни, які не належать до відповідної територіальної громади , внаслідок чого, не мають права обирати на місцевих виборах. Ця ситуація приводить до певних парадоксів - депутатами, сільськими, селищними та міськими головами можуть бути обрані військовослужбовці строкової служби, коли вони взагалі не мають права на отримання виборчих бюлетенів на всіх видах місцевих виборів. Також депутатами сільської ради можуть стати жителі іншого міста та навпаки. Склад обласної ради можна сформувати із депутатів, які проживають в іншій області на іншій стороні країни. Через це, у Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» необхідно прямо передбачити, що обратись депутатом, сільським, селищним, міським головою може лише громадянин, який на досяг 18 років на день проведення виборів та має право обирати на відповідних місцевих виборах.

Також необхідно згадати про п?авову позицію Конституційного Суду України у сп?аві про вибо?и депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів . Уповноважений Верховної Ради України з прав людини будучи субєктом права на конституційне подання - порушив питання щодо відповідності Конституції України положенням ч.3 ст.30 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», відповідно до якого реєстрація кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів, які самовисунулися, має місце лише за умови їх проживання чи роботи на території виборчого округу у якому вони реєструються. Розглянувши дану справу, Конституційний Суд дійшов висновку про те, що зазначені положення ст.30 Закону суперечать Конституції України, але не тому, що вони обмежують конституційне право громадянина бути обраним, а тільки через те, що відповідні умови реалізації права бути обраним (проживання чи робота на території відповідного виборчого округу) не були встановлені для громадян, які були висунуті в іншому, ніж передбачено для самовисування порядку. Визнавши цю норму неконституційною, Конституційний Суд України насамперед прагнув забезпечити рівність субєктів виборчого процесу у реалізації ними своїх виборчих прав, і не допустити ніяких обмежень пасивного виборчого права. Конституційний Суд не заперечив можливості встановлення умови набуття пасивного виборчого права на місцевих виборах, проживання чи роботу у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, передбачивши тільки обовязковість застосування таких вимог до усіх кандидатів, незважаючи на спосіб їхнього висування. Це можна вважати як додатковий правовий аргумент у користь встановлення умови висування кандидатури на місцевих виборах, наявності у кандидата права обирати на відповідних виборах (згідно приналежності до відповідної територіальної громади чи проживання на її території). Аналогічні вимоги до кандидатів є закріпленими у законодавстві більшості держав Європи.

Розділ II .Загальна характеристика обмежень виборчих прав

.1 Поняття обмежень виборчих прав

Завоюванням демократичного суспільства є загальне виборче право. У сучасній Україні це є реалізацією вимоги статті 5 Конституції: носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є її багатонаціональний народ.

Із аналізу Конституції України можна зробити висновок про те, що впливати на державну політику може кожен. Проте в суспільстві існує категорія осіб, які через свій природній чи правовий стан не можуть висловлювати свої політичні інтереси і тому повинні бути усунені від права керування та обрання керівників.

Обмеження виборчих прав громадян необхідно розглядати в аспекті загального інституту обмеження конституційних прав і свобод. Як відомо, цьому присвячена стаття 64 Конституції України, де встановлюється, що права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією, тільки в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

Ті обмеження, які будуть накладатися для досягнення цих цілей, повинні виражатися і у виборчому праві. І це стосується обмежень, викладених як у Конституції, так і в поточному законодавстві.

Частково це правило дотримується. Якщо припустити, що держава дозволить недієздатним громадянам формувати свої партії і, тим самим, брати участь у державній політиці, то й сама «держава стане недієздатною» і безпека, моральність, про які йдеться в Конституції, поставляться у небезпеку.

У науковій літературі поняття «обмеження виборчих прав» замінюються поняттям «цензи у виборчому праві». Але на мій погляд, поняття «цензи» переважно використовується в історичному плані, а на сучасному етапі необхідно говорити саме про обмеження виборчих прав.

Зважаючи на наукову нерозробленість усього виборчого права, говорити про обмеження виборчих прав слід тільки на основі законодавства і власного аналізу.

Вище згадана 64 стаття Конституції України вживає поняття «обмеження» прав і свобод, і це відноситься як до загальних конституційних прав, так і до виборчих прав. До речі, ніякі інші поняття в аспекті завуження прав людини Конституція не вживає. З аналізу загальної статті Конституції (ст.64) і спеціально присвяченій виборчим правам (ст.70), обмеження виборчих прав - це тимчасове не надання права обирати і бути обраним окремих категорій осіб. З даного визначення випливає, що:

Обмеження виборчих прав є тимчасовим.

Обмеження виборчих прав поширюється на заздалегідь не визначене коло осіб.

Тимчасовий характер означає, що в сучасній правовій системі України немає можливості позбавлення (на постійній основі) виборчих прав.

Позбавлення виборчих прав - це спеціальна міра, яка передбачається в конституціях або виборчих законах деяких сучасних країн. Подібна міра застосовується за рішенням виборчих комісій і означає неможливість для відповідних осіб реалізувати активне чи пасивне виборче право. Таку міру правомочні застосовували і суди в якості додаткової міри кримінального покарання. В історії Радянської держави відомі періоди, коли подібна міра застосовувалася з класово-політичних мотивів. Так, передбачалося позбавлення права обирати і бути обраними осіб, що вдаються до найманої праці з метою отримання прибутку, а також живуть на нетрудові доходи (відсотки з капіталу, доходи з підприємств та ін), приватних торговців, торгових і комерційних посередників, ченців і духовних служителів церкви, служителів і агентів колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень, засуджених за корисливі та порочать злочину та ін. Згодом всі ці обмеження загального виборчого права були скасовані, хоча де-юре подібна міра залишалася як захід кримінального покарання аж до 1958 р. до прийняття нового КК, який набрав чинності в 1961 р.

Обмеження пов'язане з конкретними обставинами, по спливу яких виборчі права повертаються. Відсутність конкретного кола осіб, щодо яких застосовувались би обмеження виборчих прав, також є заслугою сучасного правового регулювання. На відміну від колишніх часів, у кримінально-карній системі не присутнє покарання у вигляді позбавлення (обмеження) виборчих прав громадян. Так, особа, засуджена до позбавлення волі, обмежується і у виборчих правах, але це не спеціальне покарання виборчого характеру.

Поняття обмеження виборчих прав вживається лише в конституційно-виборчому законодавстві. У науці більше використовуються поняття «позбавлення виборчих прав» і «цензи у виборчому праві». При цьому більшість вчених підтверджує думку, що ці поняття рівнооб'ємні в логічному сенсі. Однак, це неоднорідні поняття. Під позбавленням, на відміну від обмеження слід розуміти безстрокове постійне відібрання виборчих прав. Тобто, на відміну від обмеження, позбавлення як правило, має конкретне коло учасників дії і необмежений часом характер. Поняття позбавлення виборчих прав має історичний характер. В цьому аспекті інститут позбавлення виборчих прав мав тимчасовий характер і поширювався на формально невизначене коло осіб. Однак, на відміну від вищесказаного, хоча б на радянському прикладі, позбавлення виборчого права було не причиною кримінального засудження, а як окремий вид покарання за КК РРФСР 1925 (в ред., 1929). На мій погляд, введення поняття «обмеження виборчих прав» є заслугою демократичних перетворень і тому воно скасовує поняття «позбавлення виборчих прав». Чого не можна сказати про «ценз» виборчого права. Дане поняття не співпадає з поняттям «обмеження виборчих прав громадян» і ось чому. Виборчий ценз - це встановлені Конституцією або законом умови для отримання і (або) здійснення виборчого права. Як видно, ценз - це не обмеження виборчих прав, а встановлення попередніх умов отримання виборчих прав. При цьому не має значення, про який вид цензу йде мова: майновим, віковим і т.д. Поняття «ценз», на мій погляд, можна використовувати при обмеженні пасивних виборчих прав. У даній роботі я говорю про обмеження конституційних виборчих прав, але можливо говорити і про обмеження у виборчому праві. Наприклад, обмеження членів виборчих комісій з вирішальними голосами, які не можуть бути депутатами, кандидатами і родичами і т.д. Але дипломна робота в більшості присвячена обмеженню виборчих прав громадян.

.2 Конституційне і законодавче обмеження активного виборчого права

Одним з недоліків Конституції України є відсутність спеціальної виборчої глави присвяченої обмеженю виборчих прав громадян. Однак Конституція все ж таки не відсторонюється від участі в регулюванні виборчих відносин. Так, ст.70 Конституції України, встановлюючи загальні форми демократії, звертає свою увагу і на питання обмеження виборчих прав. Відповідно до неї: - «не мають права обирати і бути обраними громадяни, визнані судом недієздатними».

По-перше, хочу звернути увагу на те, що таке конституційне формулювання відповідає тим двом ознаками обмеження виборчих прав, які викладені мною вище: тимчасовий характер і невизначене коло розповсюдження даних обмежень. Тому потрібно говорити, що Конституція України встановлює не цензи, а саме обмеження.

По-друге, треба чітко визначити цю групу осіб. Говорячи про недієздатних осіб, всі коментатори посилаються на розробки цивілістів в теорії дієздатності. Це наштовхує на питання про можливість формування спеціальної конституційної або навіть виборчої дієздатності.

Цивільний Кодекс встановлює, що дієздатність виникає з 18 років. Однак у ЦК встановлено інститут «дострокового» надання дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини і т.д. Виникає знову питання: чи надаються виборчі права при такому достроковому наданні дієздатності? На мій погляд, якщо ми взяли цивільно-правові напрацювання, то дійсно при достроковому придбанні дієздатності виникають і виборчі права.

Чи є ці конституційні обмеження винятковими або можуть змінюватися в поточному законодавстві? Винятковість цих обмежень полягає в тому, що поточне законодавство не може скасувати дані обмеження, але може їх доповнити. Однак, на мій погляд, статтю 64 Конституції україни неможливо так тлумачити, тому що вона встановлює правила обмеження, викладені в поточному законодавстві, і не поширюється на ті права і свободи, обмеження яких встановлено в Конституції. Тобто, якщо сама Конституція встановлює обмеження виборчих прав, то поточне законодавство вже не має можливості встановлювати нові обмеження. Це, на мій погляд, підтверджує і розглянута стаття 70 «Не мають права голосу громадяни яких визнано судом недієздатними», що не робить посилання ні на 64-у статтю, ні на поточне законодавство. Тим самим підтверджується неможливість розширення обмежень виборчих прав. Таким чином, моя остаточна думка полягає в тому, що в Конституції України можливі лише ті обмеження виборчих прав, які встановлені у статті 70 Конституції. Нею визначаються спеціальні умови (виборчі кваліфікації) для отримання на виборах активного виборчого права:

) віковий ценз - згідно якого, активне виборче право набуває громадянин України, який станом на день виборів досяг 18 років;

) ценз дієздатності - згідно якого, не мають права обирати громадяни, які визнані у судовому порядку недієздатними.

Передбачений у Конституції України 18-річний вік виборця повинен бути підтверджений визначеними документами, до них Закон України «Про вибори народних депутатів» у ч. 2 ст. 2 відносить: паспорт громадянина України, закордонний паспорт громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, військовий квиток, тимчасове посвідчення громадянина України, картка або довідка установи кримінально-виконавчої системи, в якій повинно бути зазначено - прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи - для тих осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Згідно ЦК України недієздатним визнається г?омадянин, який внаслідок психічної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Дана вимога визнання громадянина недієздатним тільки судом, спрямовується на те, щоб зміцнити гарантії виборчих прав громадян. А це значить, що коли громадянин тяжко хворий і навіть коли він перебуває на обліку у певній психіатричній чи медичній установі, то самі ці обставини не можуть бути як підстава для усунення його від участі у виборах. Тільки суд може на підставі дослідження та вивчення медичного висновку дійти до, що даного громадянина слід визнати недієздатним, тобто таким, що не може ні обирати, ні бути обраним. Відносно самої п?оцедури визнання г?омадянина недієздатним, вона визначена у ЦПК України. Згідно ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем п?оживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі, то за місцем знаходження цього закладу. Така заява може бути подана членами сім'ї фізичної особи, близькими родичами, незалежно від їх спільного п?оживання, органом опіки й піклування, психіат?ичним закладом. У заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про х?онічний, стійкий психічний ?озлад, внаслідок чого особа не є здатною усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд при наявності достатньої кількості даних про психічний ?озлад здоров'я фізичної особи п?изначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експе?тизу.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили, надсилається до органу опіки та піклування. Це рішення є підставою для ухвалення рішення виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у містах ради про невключення даного громадянина в загальний список виборців, чи виключити його з цього списку і виключення його зі списку виборців на виборчій дільниці.

Таке рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване у разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану, що здійснюється за рішенням суду на підставі висновку судово-психіатричної експертизи по заяві опікуна, о?гану опіки та піклування.

Рішення суду про поновлення громадянина в дієздатності є підставою для включення його до загального списку виборців і до списку виборців на виборчій дільниці;

) ценз осілості передбачено у проведенні місцевих виборів у депутати сільських, селищних, міських рад на посади сільського, селищного, міського голови. Вони обираються громадянами України, які належать до даних територіальних громад. Депутати районних та обласних рад обираються громадянами України, які належать до даних територіальних громад в межах району та області. Депутати ВР АРК обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим. У Конституції та виборчому законодавстві України не передбачено інших виборчих цензів відносно активного виборчого права на виборах Президента України та народних депутатів. Правом обирати володіють громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєнні злочину тощо. Проте, проаналізувавши ч. 6 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» можна дійти до висновоку, що громадяни України, які проживають чи перебувають в період підготовки та проведення виборів поза межами України та перетнули кордон України на підставах, які не можуть бути визнані законними не можуть реалізувати своє виборче право голосу на виборах народних депутатів України.

Очевидним є те, що до такої категорії осіб слід відносити громадян, які виїхали за межі України із порушенням встановленого порядку, визначеного Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. Відповідно ст.1 зазначеного Закону України на громадян України, які звернулись із клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами, зокрема правом обирати, та несуть встановлені законодавством обов'язки. Такі громадяни отримують документи, які дають право на виїзд поза межі України та посвідчують громадянство особи під час її перебування за межами України. До них документів відноситься: закордонний паспорт громадянина України, посвідчення особи моряка чи посвідчення члену екіпажу. Тільки з наявністю вказаних документів громадянин України вноситься до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних чи інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном;

) на місцевих виборах встановлені ще дві кваліфікації - проходження строкової військової служби та ценз судимості. Так, не мають активного виборчого права на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби а також громадяни України, котрі за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі це передбачено ст. З Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Дане обмеження обумовлене тим, що вказаніні особи не можуть бути віднесені до відповідної територіальної громади.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» - активним виборчим правом на місцевих виборах володіють громадяни України, котрі належать до відповідних територіальних громад, тобто, є зареєстрованими за місцем проживання на території цієї громади, які станом на день проведення виборів досягли 18 років. З ч.6 цієї ж статті - не мають права голосу на виборах громадяни, визнані судом недієздатними, та які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. У світлі положень статей 38 та 76 Конституції та правової позиції Конституційного Суду яка згадувалась вище, позбавлення активного виборчого права на місцевих виборах громадян, які перебувають у місцях позбавлення волі, можна тлумачити таким, що не відповідає Конституції, через те, що Основний Закон прямо не позбавляє відповідної категорії громадян активного виборчого права на виборах до обласних і районних рад.

Також Законом не дається прямої відповіді на питання, чи мають право голосу на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби. З одного боку, у світлі положень ч.6 ст. 3 Закону, яка встановлює вичерпний перелік винятків з принципу загального виборчого права, випливає, що службовцям строкової служби прямо не забороняється голосувати на місцевих виборах та балотуватись кандидатами на місцевих виборах. У той же час вони не зможуть реалізувати активне виборче право через те, що не є зареєстрованими за місцем проживання в межах села, селища, міста.

Для вирішення зазначених проблем, слід виходити із того, що місцеве самоврядування є правом жителів виключно села, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, якими представляються спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. І хоча Конституція України прямо не передбачає засад на яких повинні обиратися депутати обласних та районних рад, очевидним є те, що формування цих рад повинне здійснюватись у порядку, передбаченому ч.1 і ч.2 ст. 141 Конституції, тобто - тільки мешканцями села, селища та міста. Військовослужбовці ст?окової служби, особи, які відбувають пока?ання в місцях позбавлення волі, та особи, які проживають поза межами сіл, селищ та міст - не є жителями сіл, селищ, міст, тому вони позбавлені активного виборчого права на місцевих виборах депутатів та голів. Для уникнення таких двозначних тлумачень таку заборону необхідно прямо зазначити у Законі.

Також слід звернути увагу і на те, що Закон не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи мають виборці, які проживають на території села, селища, міста, які входять до складу іншого міста, право голосу на виборах депутатів міської ради та міського голови міста, котре включає у себе такі населені пункти. На мій погляд, таке право повинно бути за ними закріплене.

Ще одним питанням, що потребує дослідження є - чи володіють іноземні громадяни активним виборчим правом на місцевих виборах. Конституцією України така можливість не виключається, тому, що іноземець у принципі може вважатись „жителем села, селища чи міста. Проте таких прав іноземцям не надає Закон „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, котрий закріплює право голосу на виборах виключно за громадянами України.

У Європі на сьогодні застосовується інший підхід. Для прикладу, Конвенцією Ради Європи про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні, ?екомендується надавати право голосу на місцевих виборах іноземцям, які постійно проживають в межах терито?ії відповідної адміністративно-те?иторіальної одиниці протягом певного терміну. Варто звернути увагу на той факт, що Венеціанська комісія, здійснюючи п?авовий аналіз положень виборчого законодавства окремих країн, наголошує про такий недолік аналізованих законів, як відсутність у іноземних громадян права голосу на місцевих виборах. Хоч питання стосовно надання іноземним громадянам права голосу на місцевих виборах сьогодні в Україні не стоїть у найближчій черзі, проте, у перспективі законодавство стосовно місцевих виборів потрібно було б доповнити відповідними демократичними нормами.

2.3 Обмеження пасивного виборчого права

У попередньому розділі розкривалися питання які стосувалися обмежень активних виборчих прав. Але законодавство встановлює деякі обмеження і пасивних виборчих прав. При цьому по відношенню до них не можна стверджувати, що вони можуть встановлюватися лише Конституцією України. З огляду на те, що Конституція України регулює не всі виборчі процеси, більше того, обмеження виборчих прав не має настільки масового характеру, пасивні виборчі права можуть обмежуватися як Конституцією, так і поточним законодавством. У відношенні пасивних виборчих прав також може використовуватися поняття «ценз». При цьому можна виділяти цензи за віком та територією (цензи осілості).

Пасивне виборче право є частиною загального виборчого права, котре надає виборцю право бути обраним до певних виборних органів, або на виборну посаду. Набуття громадянином України права бути обраним тісно повязане з наявністю у нього активного виборчого права, а також з іншими додатковими умовами та виборчими цензами, які безпосередньо випливають з положень ст. 76 Конституції України:

По-перше - підвищений віковий ценз із 18 років до 21 року на виборах народних депутатів України та до 35 років, для виборів Президента України. Пояснюється це тим, що діяльність глави держави чи парламентаря вимагає наявності достатнього життєвого досвіду, належного освітнього рівня, вміння вирішення політичних, економічних, правових, та соціальних проблем, які турбують державу і суспільство, а це досягається на думку законодавця по досягненні відповідного віку.

По-друге - ценз осілості який встановлений на виборах Президента України та народних депутатів України, вимагає від громадянина України для одержання пасивного виборчого права проживання в України протягом десяти останніх років перед днем виборів, від народного депутата вимагається прожити на території України п'ять років. Таке обмеження зумовлюється тим, що Президент та парламентар повинні бути обізнаним із суспільним життям країни та проблемами які у ньому існують. Відносно терміну «проживання в Україні» згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України» означає:

проживання на території в межах державного кордону України;

перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

перебування громадян України в установленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України,міжнародних організаціях та їхніх органах;

перебування на полярних станціях України;

перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

перебування громадян України за межами України відповідно до міжнародних договорів України;

По-третє встановлений мовний ценз стосовно виборів Президента України. Так, для того, щоб громадянина України обрали на посаду Президента України він повинен володіти державною мовою (ст. 103 Конституції України);

) передбаченим також є обмеження права бути обраним для осіб, котрі мають непогашену або незняту у встановленому законом порядку судимість за учинення умисного злочину. Поняття умислу розкриваєтьсяте у ст. 24 Кримінального кодексу України - це така форма вини, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Відносно громадян, котрі хоч і утримуються під вартою та звинувачені у вчиненні умисного злочину, однак не визнані в судовому порядку винними у його вчиненні, обмеження права бути обраним на виборах народних депутатів їх не стосується.

Поряд із вищенаведеними обмеженнями слід звернути увагу на грошову заставу котру на думку О.В.Гейди, все-таки потрібно відносити до обмежень пасивного виборчого права. Особливе місце належить політичним правам серед прав та свобод людини та громадянина, котрі закріплені у Конституції України, а саме - активне та пасивне виборче право стосовно виборів Президента, народних депутатів та місцевих виборів. Жодна держава яка вважається демократичною не зможе існувати без періодичних, вільних та справедливих виборів, які є атрибутами демократичного суспільства. Завдяки виборам здійснюється легітимація владних інститутів.

Однією із обовязкових умов, що вимагається для участі у виборах до органів державної влади є - грошова застава. Термін «грошова застава» є не зовсім некоректним і дещо юридично неправильним. Попри це Конституційного Суд звертає увагу на тому, що грошова застава що застосовується на виборах та застава як спосіб забезпечення зобовязань у цивільному праві аж ніяк не можна ототожнювати, бо вони за своєю правовою природою є різними. З цим варто погодитись оскільки застава насправді є цивільно-правовою категорією. У ст.1 Закону України «Про заставу» дається визначення застави. Застава - це такий спосіб забезпечення зобовязань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобовязання з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Основною рисою застави в цивільному праві є те, що предмет застави відчужується у заставодавця коли ним не виконано взятих на себе зобовязань. В деякій мірі ця риса присутня і у виборчій заставі. Як відомо, грошова застава повертається кандидатам на пост Президента України, котрі подолали барєр у 7%, а також партіям які пройшли через 3-відсотковий барєр на парламентських виборах України. Всі громадяни мають рівні права і свободи та не можуть бути обмежені у своїх правах, тому таке положення, що передбачене у законі є не тільки незаконним, воно є ще й неправомірним - ним порушується рівність прав учасників виборчого процесу яка закріплена Конституцією України.

Для народних депутатів України грошова застава складає 2 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати, а для кандидатів на пост Президента України вона становить 500 тисяч гривень. Абсурдною є думка Конституційного Суду України про те, що грошова застава не може розглядатися як майновий ценз, тому що вони мають різну правову природу. Конституційним Суд України мотивую таке твердження тим, що виборча застава виконує стимулює до зваженого прийняття рішення відносно реалізації громадянами свого права бути обраним, виборча застава попереджає непотрібні витрати з державних коштів, що в основному скадаються з податків які сплачують громадяни. Майновий виборчий ценз нерозривно звязаний із майновим станом особи, він характеризується сукупністю рухомого та нерухомого майна, певним доходом, що отримує громадянин, саме це визначає його як власника.

Позиція яку зайняв Конституційного Суд є спірною через декілька причин. Коли виносилось це рішення чинним був Закон «Про вибори народних депутатів України» у попередній редакції, у якому розмір грошової застави розмежовувався. Так, для політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, застава складала - 255 тис. гривень. Кандидат у депутати по одномандатному виборчому окрузі, змушений був сплатити грошову заставу у розмірі - 1020 гривень. Громадянин із середньою заробітною платнею міг без особливих труднощів внести заставу 1020 гривень та реалізувати своє пасивне виборче право. Коли Конституційний Суд виніс своє рішення діяв Закон України «Про вибори Президента України» у якому про грошову заставу не було зазначено. У редакції вказаного вище Закону від 2004 року закріплено положення згідно якого, грошова застава вноситься партією (блоком), котра висунула свого кандидата на пост Президента України, чи самим кандидатом в розмірі - 500 тисяч гривень. Встановний законом такий розмір застави сміло можна розглядати як майновий ценз, адже аналізуючи положення закону замітно, що законодавець ніяк не розмежовує розмір застави у залежності із субєктом котрий висувається на пост Президента.

Застава, що вноситься партією, за свого кандидата на пост Президента є цілком прийнятною, через те, що фінансування партій здійснюється кількома джерелами, включно з державним фінансуванням. Коли кандидат самовисувається на пост Президента України досить сумнівним є те, що пересічний громадянин зможе самостійно внести виборчу заставу у розмірі 500 тисяч гривень, враховуючи середню та мінімальну заробітню плату в Україні. Через це пасивним виборчим правом не можуть скористатися більшість громадян України, це обмежує їх пасивне виборче право не тільки за майновою, а ще й за соціальною ознакою.

Грошова застава на виборах Президента України у вигляді в якому вона зараз існує є не умовою реєстрації кандидата, а майновим цензом, дія якого є грубим порушенням пасивного виборчого права громадян України.

2.4 Виборчі цензи

Обмеження виборчого права, як раніше було встановлено, здійснюється з певними умовами. Ці умови визначаються правовою наукою як виборчі цензи. Відносно ж позбавлення виборчого права, питання залишається дискусійним. Одні вчені (В.І. Червонюк) не вважають, що позбавлення суб'єктивного виборчого права також відбувається із застосуванням цензу, інші ж (В.Н. Белоновський), включають позбавлення в обсяг поняття обмеження виборчого права.

Термін «ценз» (la. census від la. Censeo - роблю опис, перепис) як такий має декілька значень і бере своє первісне походження з Давнього Риму. Під цим словом мавася на увазі періодичний перепис громадян з оцінкою їх майна з метою розділення їх на соціально-політичні, військові та інші розряди. Сучасне значення терміну може позначати будь-які обмежувальні умови.

В теперішній час цензи присутні в значних обсягах в Конституційному праві та є необхідними атрибутами реалізації громадянами їх деяких соціально-економічних і політичних прав. Найбільший інтерес для правової науки і найбільше значення для державно-громадського розвитку мають цензи у виборчому праві. Проблеми виборчих цензів у дослідженні інститутів електорального права в вітчизняній літературі недостатньо опрацьовані. Переважним є примітивне розуміння виборчих цензів, коли в цензах бачать тільки обмеження, пов'язані з реалізацією виборчих прав. Такої точки зору дотримувалися, наприклад, провідні фахівці з виборчого права початку XX століття В. Григорєв, В.М. Гессен. Але, як видається, вони не зовсім мали рацію. Виборчі цензи не слід розглядати як щось однозначно негативне. Безумовно, історичний розвиток інституту прав і свобод людини і громадянина був далеко не простим. І багато прав з числа проголошених в якості загальних на практиці обмежувалися за допомогою іноді навіть вкрай дискримінаційнних цензів. Однак якщо виборчі цензи носять природний характер (наприклад, надання права брати участь у виборах по досягненню певного віку), то вони цілком укладаються в конституційні рамки здійснення праві свобод людини і громадянина. Керуючись цим і низкою інших аргументів, багато правознавців (такі, як М.В. Баглай, В.А. Туманов, А.С. Автономов, Н.А. Новикова) дають найбільш науково обгрунтоване визначення цензів у виборчому праві. Вони визначають виборчі цензи як встановлювані конституцією чи виборчим законом умови (вимоги) для отримання і (або) здійснення виборчого права. Слід зазначити, що поряд з поняттям «виборчих цензів» існує поняття «цензові кваліфікації». У юридичній науці вони, як правило, розглядаються як синоніми.

Система виборчих цензів покликана забезпечити якісне формування, повноцінну функціональність, професіоналізм виборних органів влади та посадових осіб. Виборчі цензи, не допускають до виборів осіб, які не володіють дієздатністю, що становлять підвищену суспільну небезпеку для суспільства і державної влади, сприяють вдосконаленню механізму державного управління та стабільності політичної обстановки. Однак сутність виборчих цензів може значно спотворюватися окремими політичними режимами, які використовують їх як правове прикриття для розправи над політичними супротивниками, боротьби з опозицією. Таким чином, поряд з позитивним, стабілізуючим призначенням виборчі цензи можуть стати ефективним інструментом політичного маніпулювання. Виходячи з двоякого розуміння виборчих цензів, неоднозначної законодавчої практики, фахівці у галузі виборчого права відзначають дві основні їх функції в системі регламентації суб'єктивних виборчих прав:

кваліфікаційну, яка виражається у фіксації електорального корпусу на основі закріплення умов придбання виборчого права;

правообмежувальну, яка полягає в обмеженні складу електорально- рального корпусу. Функції виборчих цензів виражають найбільш суттєві риси розглянутих кваліфікацій і представляють основні напрями впливу цензового права на регульовані суспільні відносини. Таким чином, виборче право, формально проголошене загальним, фактично обмежено участю у виборах тільки так званого «вибіркового корпусу», тобто сукупності громадян, що володіють правом голосу за законом. Іншими словами, цивільна правоздатність автоматично не тягне за собою право на участь виборах, необхідно відповідати ще низці вимог визначених як виборчі цензи.

Отже, виборчі цензи (кваліфікації) - це встановлювані конституцією чи виборчим законом умови (вимоги) для отримання або здійснення активного і пасивного виборчого права. Законодавчій практиці різних країн відомо безліч видів виборчих цензів. Більшість з них мають історичний характер, тобто вже не застосовуються в більшості сучасних країн. Наприклад, такі цензи, як династійний, класовий, партійний, расовий і багато інших. Деякі цензові кваліфікації діють досі і є неодмінною умовою для отримання та здійснення суб'єктивного виборчого права. Наприклад, такі, як віковий ценз, ценз громадянства, ценз осілості.

Віковий ценз - це вимога законодавства, згідно з якою право обирати і (або) бути обраним на певні державні посади надається лише після досягнення певного віку. З одного боку, введення вікового цензу виправдано тим, що виборець може усвідомлено зробити свій вибір лише в тому випадку, якщо він вже в цілому сформувався як доросла особистість, має досить стійкі політичні переконання, засновані на певному рівні знань і хоча б на мінімальному життєвому досвіді. У даній ситуації віковий ценз розглядається як природній, що не суперечить принципу загальності виборчого права. З іншого боку, штучне завищення вікового цензу є недемократичним, оскільки необгрунтовано звужує виборчий корпус. Наявність завищеного цензу пояснюється тим, що громадяни молодого віку (у більшості студенти) нерідко є збудниками спокою для верхівки влади, радикальними прихильниками опозиції.

На початку XX століття вікові цензи в різних державах були різні: від 17 років (у деяких кантонах Швейцарії) до 30 років (Данія) . Надання активного виборчого права з вісімнадцятирічного віку передбачено і діючою Конституцією. В даний час спостерігається стійка тенденція у всьому світі до зниження вікового цензу при активному виборчому праві. За даними дослідження Міжпарламентського союзу, проведеного в 1992 р., більш ніж у 100 державах активне виборче право визнається за особами старше 18 років, а в 4 державах - Бразилії, Кубі, Ірані, Нікарагуа - правом голосу користуються громадяни з 16 років, з 20 років - в Японії, Швейцарії, Фінляндіі. Законодавство окремих країн визначає умови, підпадаючи під які, особа може одержати суб'єктивне виборче право і раніше встановленого віку. Так в Індонезії молодим громадянам, що перебувають у шлюбі, надається виборче право і до досягнення встановленого законом 17-річного віку.

Зазвичай для отримання активного виборчого права потрібно досягнення певного віку на день виборів як, наприклад, в Російській Федерації. У Австрії, у свою чергу, виборче право надається особам, які досягли 19 років до початку виборчої кампанії, в Індонезії особам, які досягли 17 - річного віку до моменту реєстрації виборців. Таким чином, визначення моменту, по настанню якого особі встановленого законом віку надаєтся виборче право визначається законодавцем виходячи із практики і політичних традицій. Для пасивного виборчого права віковий ценз встановлюється, як правило, вище. Наприклад, в Італії, щоб бути обраним до Палати депутатів, громадянин повинен досягти віку 25 років, в Сенат - 40 років; щоб бути обраним президентом - 50 років. Проте в Нідерландах, як і в деяких інших країнах пасивним, як і активним, виборчим правом на парламентських виборах володіють громадяни, які досягли 18-річного віку. В Україні чинне законодавство встановлює такі вікові цензи щодо пасивного виборчого права: для кандидата на посаду Президента - 35 років (в даному випадку встановлено більш високий віковий ценз, визначається важливістю завдань, покладених на главу держави). Більш високий віковий ценз для заняття цієї посади передбачений і Конституціями інших країн. Так, Конституцією США встановлено, що Президентом США може бути обрана особа, яка досягла 37-річного віку) ; для кандидатів у депутати ВРУ- 21 рік; вік кандидатів у депутати законодавчих органів влади не повинен бути менше 21 року; вік для кандидатів на посади голів муніципальних утворень і кандидатів у депутати представницьких органів муніципального освіти не повинен бути менше 18 років.Верхня вікова межа щодо пасивного виборчого права, як правило, в демократичних державах не встановлюється. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що віковий ценз має повсюдне поширення і міцні правові гарантії.

Ценз громадянства є вимогою закону, згідно з яким особа для володіння активним і пасивним виборчим правом має бути громадянином відповідної держави. Володіння громадянством є передумовою повного поширення на дану особу всіх прав (в тому числі і виборчих) і свобод, визнавати не тільки всередині країни, а й за її межами. У радянських конституціях 1924р, 1936 р. і 1977 р, такими виборчими правами користувалися тільки громадяни СРСР.

У теперішній час виборче право належить до категорії політичних прав, обов'язковою умовою наявності та користування якими є приналежність до громадянства. При цьому не має значення для можливості використання виборчих прав підстави і порядок придбання громадянства. Відповідно до Конституції України громадянство є рівним, незалежно від підстав його придбання. Конституція не встановлює яких-небудь термінів набуття громадянства для того, щоб громадянин міг реалізувати активне і пасивне виборче право. Таким чином, виходить, що виборчим правом можуть користуватися всі громадяни України, які мають її громадянство на день виборів. Однак в інших країнах придбання пасивного виборчого права може бути обумовлено терміном громадянства. Наприклад, згідно з Конституцією США 1787 членом палати представників Конгресу США може бути обрана особа, яка у громадянстві не менше 7 років, а сенатором - не менше 9 років. В Аргентині натуралізовані громадяни отримують право голосу через 3 роки після отримання громадянства, в Тунісі - після 5 років. У США, Фінляндії, Білорусі, Казахстані кандидату на пост президента необхідно бути громадянином за народженням. Що стосується кандидата на пост Президента України, то Конституція не вимагає, щоб він був громадянином України за народженням. Але, виходячи з того, що для кандидата на пост Президента України встановлений ценз осілості, що дорівнює 10 рокам, виходить, що кандидат повинен мати громадянство України не менше 10 років. Громадянин України, який проживає за її межами, користується всією повнотою виборчих прав.

В Україні на підставі міжнародних договорів іноземні громадяни, які постійно проживають на території відповідного муніципального утворення, не мають мають права обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування на тих же умовах, що і громадяни України, що є на мою думку неправильним . Суб'єктивне виборче право надається іноземним громадянам на рівні місцевого самоврядування у низці інших європейських держав (Швеція, Нідерланди, деякі кантони Швейцарії). При наділенні виборчою правоздатністю осіб, які не є громадянами даної держави, необхідно виходити з того, що постійно проживаючі іноземні громадяни фактично включені в життєдіяльність місцевого населення, рішення, що приймаються на місцевому рівні, реально торкаються, у тому числі їх інтересів. Органи місцевого самоврядування не вирішують загальних завдань, не входять до системи органів державної влади, тому немає серйозних підстав побоюватися закордонного впливу на забезпечення загальних інтересів через згаданих іноземних громадян. Тим не менш, незважаючи на надання суб'єктивного виборчого права іноземним громадянам у ряді країн, більшість сучасних держав пов'язує активне і пасивне виборче право зі статусом громадянина.

Громадяни України, які виїхали з України з порушенням законного порядку виїзду за кордон позбавлені виборчого права, хоча ст. 70 Конституції України не передбачає обмеження права голосу залежно від підстав (законних чи незаконних) перебування громадянина України за межами України.

Ценз осілості - це передбачена законом умова реалізації пасивного виборчого права, пропонована деяким кандидатам на виборні посади. Суть його полягає в тому, що при проведенні виборів певного рівня для обрання на виборну посаду закон вимагає від кандидата проживати в місцевості, де проводяться вибори протягом певного періоду. Дане поняття цензу осілості, визначається тільки відносно пасивного виборчого права. Це пояснюється тим, що в сучасному Українському законодавстві цензу осілості щодо активного виборчого права не існує. У світовій практиці виборчого законодавства ценз осілості припускає, що після того, як особа проживе в даній країні або на даній місцевості певний час за ним визнається як активне, так і пасивне виборче право. Наприклад, у Франції для участі у загальних виборах встановлений ценз осілості, рівний 6 місяцям, які необхідно прожити в низовій територійльній одиниці - комуні, у Новій Зеландії - 3 місяці, які потрібно прожити на території виборчого округу. У США даний ценз також широко закріплений в електоральному законодавстві. Термін проживання за цензом осідлості становить в різні штатах від трьох місяців до одного року. У ряді країн ценз осілості не деталізується і зводиться до загальної вимоги мати постійне проживання, в деяких він виражається в непрямій формі.

У відношенні пасивного виборчого права, як правило, встановлюються більш тривалі терміни проживання. Так, наприклад, в США президентом може бути обраний громадянин, який не менше 14 років проживає на території США. Радянські Конституції не передбачали даної цензовой кваліфікації. Згідно з сучасним законодавством активним виборчим правом володіє громадянин України, який постійно або переважно проживає у межах виборчого округу. Перебування громадянина України поза його місцем проживання під час проведення в окрузі, в якому розташоване його місце проживання, на час виборів не може служити підставою для ненадання йому виборчого права. Обмеження пасивного виборчого права, пов'язані з постійним або переважним проживанням на певній території, включаючи вимоги до тривалості і терміну проживання, можуть встановлюватися тільки Конституцією, ніякі інші обмеження не допускаються. В Україні бути обраним народним депутатом може той, хто проживає в Україні протягом останніх пяти років, а Президентом України - хто проживає в Україні протягом десяти останніх років перед днем виборів.

Ставлення правової науки до цензу осілості, що застосовується до активного виборчого права є досить негативним. Даний ценз виключає зі складу електоральнорального корпусу значну частину населення, як правило, її складають сезонні робітники, селяни, що йдуть на відхідні промисли, безробітні, які займаються пошуком роботи. У США внаслідок застосування даного цензу від участі у виборах виключаються в середньому 5,5 млн. чоловік. Стосовно ж пасивного виборчого права, ценз осілості сприймається не так негативно і є найважливішою умовою здійснення права бути обраним. В даний час розглянута цензовая кваліфікація виявляє загальносвітову тенденцію до скорочення і зникнення, принаймні, на всезагальних виборах.

Ценз дієздатності. У більшості держав світу з моменту зародження виборчого права не мають права обирати і бути обраними особи певного фізичного чи психічного стану - визнані судом недієздатними. Необхідність наявності даних обмежень виборчого права не викликає в юридичній науці ніяких сумнівів. Навіть самі різкі критики будь-яких обмежень виборчої правоздатності визнавали об'єктивність даної вимоги.

Виключення даної категорії громадян зі складу електорального корпусу, несе природний характер. Виборці на виборах визначають хто, як і якими методами здійснюватиме публічну владу від їх імені. І було б, принаймні, нерозумно допускати до виборів осіб, нездатних усвідомлювати свої дії та нести відповідальність за прийняті рішення.. Окреслена умова обмеження активного і пасивного виборчого права визнана більшістю держав як невід'ємна. Різниця існує лише в різноманітних формах недієздатності, якою повинна влодіти громадянин щоб підпасти під дану цензовую квафікацію.

Крім вищенаведених цензових кваліфікацій в законодавчій практиці держав зустрічалися (у деяких країнах зустрічаються і в сучасний період) інші виборчі цензи. Так досить широко використовувався як умова обмеження права обирати і бути обраним на ранніх етапах розвитку виборчого права майновий ценз. Майновий ценз - це вимога виборчого закону, згідно з якю виборче право (активне чи пасивне) надається тільки громадянину, який володіє майном певної вартості або вносить податки не нижче певної суми. Прихильники даного цензу стверджують, що матеріальний достаток забезпечує людині якісну освіту, усвідомлене розуміння нею політичних питань, незалежність соціального стану, необхідного для вироблення політичних переконань і свободу від зовнішніх впливів. Ці доводи представляються не зовсім переконливими і піддаються різкій критиці представників найрізноманітніших політичних напрямів. Майновий добробут не завжди припускає високий ступінь інтелектуального розвитку особистості.

Незалежність політичних переконань також не пов'язана з матеріальною складовою, це є швидше показником рівня правової культури, економічна спроможність у свою чергу в багатьох випадках веде людину до підпорядкування вузьким корпоративним поглядам таких же заможних людей, а не до незалежності його соціального стану. Майновий ценз був визнаний фахівцями в галузі виборчого права дискримінаційним, що суперечить принципу рівноправності громадян. Дана умова обмеження виборчого права в XX ст. практично повсюдно було скасована.

Цензовому праву також відомий ценз грамотності та освітній ценз. На жаль, дані цензи часто ототожнюються, розглядаються як аналогічні. Однак насправді, це не відповідає дійсності. Ценз грамотності передбачає вміння читати і писати на офіційній мові (або однією з офіційних мов), а в деяких випадках розуміти і тлумачити конституцію країни. Даний ценз історично мав дві форми. Або він був доповненням до майнового цензу, або ж існував самостійно. В даний час обмеження активного виборчого права посередством цензу грамотності зустрічається вкрай рідко. Для розвинених країн наявність або відсутність даного цензу є неактуальним, бо в них з масовою неписьменністю практично покінчено. У країнах, що розвиваються, навпаки, обмеження виборчого права у зв'язку з наявністю розглянутого цензу становить істотну проблему. Однак і в більшості з них під тиском демократичних сил дана цензова кваліфікація була скасована або значномодифікована.

Так Конституція Еквадору 1977 визначає голосування обов'язковим для розуміючих читати і писати і факультативним для неграмотних. У деяких країнах (Наприклад, Японія) закон формально не встановлює ценз грамотності, однак вимагає, щоб виборець власноруч вписав у бюлетень ім'я того кандидата, за якого він голосує. Така вимога є не що інше, як замаскований ценз грамотності. У відношенні пасивного виборчого права дана умова обмеження виборчого права до цих пір широко поширена, особливо в країнах що розвиваються. Наприклад, згідно зі ст. 14 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 не можуть бути обраними неграмотні.

Освітній ценз передбачає, що виборче право (активне або пасивне) надається тільки тим громадянам, які мають певний (Зафіксований відповідним документом) рівень освіти. Раніше він досить широко використовувався, проте до теперішнього часу із законодавства більшості країн дана вимога повністю вилучена. Значення цензу грамотності та освітнього цензу пояснюється тим, що участь у політичному житті вимагає від громадянина певного обсягу знань. Вітчизняне законодавство не знало даних цензів. Можливо тому, що грамотність, як умову обмеження виборчого права, доцільно вводити лише там, де не існує загальна, обов'язкова і безкоштовна початкова освіта. Введення ж такого цензу в Україні, де не було обов'язкової початкової освіти у XIX-XX століття, призвело б до відсторонення від участі у виборах величезної кількості населення. Якісний розвиток системи освіти в наступні десятиліття призвели до повсюдного поширення грамотності, проте вітчизняне законодавство на виборах також не передбачало розглянутих цензів.

Сучасне українське виборче законодавство не містить вимог наявності грамотності або певного рівня освіти для отримання та здійснення пасивного або активного виборчого права.

Непрямим чином з наведеними вище «розумовими» цензами пов'язаний мовний ценз. Мовний ценз це вимога закону, згідно з яким для володіння суб'єктивним виборчим правом необхідно знати офіційну (державну) мову (або одну з офіційних мов, або всі офіційні мови) відповідної держави. У деяких державах крім загального встановлюється розмаїття мовного цензу. Так, згідно з Конституцією Казахстану президентом республіки може бути обраний громадянин Казахстану, що досконало володіє державною мовою, тоді як від кандидата на пост віце-президента потрібно лише простого знання. Конституція Російської Федерації у ч. 2 ст. 19 забороняє будь-які форми обмеження прав громадян (у тому числі і виборчих) за цією ознакою. А в Україні даний ценз присутній і застосовуються до громадян які обираються на посаду Президента України, так відповідно до ст. 103 Конституції України кандидат повинен володіти державною мовою…

Особливу групу цензових кваліфікацій утворюють так звані «моральні цензи ». Морально-етичний ценз - це норма виборчого закону, згідно з якою для володіння активним і (або) пасивним виборчим правом необхідно «мати високі моральні якості», «вести гідний спосіб життя ». Наприклад, в Ісландії для володіння суб'єктивним виборчим правом від особи вимагається, вести пристойний спосіб життя і володіти «добрим норовом », в Мексиці не мають права обирати особи, що зловживають наркотиками, у Нідерландах - позбавлені батьківських прав. Однак детальна класифікація моральних цензів в законодавствах відповідних держав, як правило, відсутня, що дає можливість для зловживань і довільного трактування даних вимог. Моральні цензи були відомі за часів Катерини Великої. В системі цензового права існують, хоча в законодавчій практиці держав зустрічаються рідко, релігійні та сімейні цензи. Релігійний ценз передбачає приналежність виборця до певної релігії. Цей ценз характерний в основному для країн Сходу. Наприклад, в іранський парламент можуть бути обрані лише особи, які сповідують іслам, в Індонезії - особи, віруючі в єдиного бога.

Установлення сімейного цензу означає, що виборчою правоздатністю не наділяються особи, що не мають сім'ї. Причому в законодавстві в якості обов'язкової умови для участі у виборах може бути передбачено наявність дітей. Даний ценз характерний для країн що розвиваються.

Важливе місце серед цензових кваліфікацій займає ценз статі. Данний ценз передбачає недопущення до участі у виборах жінок. Спочатку виборче право було суто «чоловічим» і абсолютно не поширювалося на жінок. Ценз статі довгі роки був одним з найбільш міцних і стійких обмежень виборчого права. Відомий правознавець початку XX століття Гессен знаходив пояснення даного політичного безправ'я жінок в силі історичної інерції - в тих скам'янілих забобонах, які, на його думку, складаючись століттями, жили в політичних нормах і звичаях суспільства. Дана цензова кваліфікація до кінця XIX ст. існувала майже у всіх державах. Однак у міру розвитку політичних процесів у світі, зростання суспільної самосвідомості жінок, втягування їх у соціально-економічне життя та активізації боротьби за свої права на початку XX століття, а особливо в період після другої світової війни, ценз статі був скасований в більшості країн. Великобританія надала виборчі права жінці в 1918 році, США в 1920 році, Франція - у 1944, Італія - ??у 1945, Греція - в 1956, Швейцарія - в 1971 році. В даний час особливі обмеження права голосу для жінок встановлені лише в декількох невеликих державах Латинської Америки, деяких арабських країнах. Перша Конституція УРСР 1918 (ст.64) скасовувала позначене обмеження і встановлювала, що виборчими правами користуються особи чоловічої і жіночої статі. Це положення встановлює і чинна Конституція України.

Ценз національності - це вимога закону, згідно з яким для володіння активним і (або) пасивним виборчим правом необхідно належати до певної національності. Активне виборче право за допомогою національного цензу в даний час практично не обмежується, проте збереглися окремі випадки щодо пасивного виборчого права. Так, відповідно Конституції Сирії 1973 президентом цієї держави може бути тільки особа арабської національності, а Конституція Туркменістану 1992 р. допускає обрання президентом країни тільки туркмена. Однак, необхідно мати на увазі, що конституції деяких держав термінологічно ототожнюють національність з громадянством: Основний закон ФРН, кажучи про «німців», має на увазі всіх громадян німецької держави незалежно від їх етнічного похождення.

Близьким за змістом до національного цензу є расовий ценз. Расовий ценз є вимогою закону, згідно з якою виборчі права надаються тільки громадянам певної раси. В останні десятиліття у світовій практиці він зустрічався вкрай рідко, останній був скасований в ПАР у 1993р. Для більшості держав у минулому був характерний класовий ценз. Так у XVIII столітті після губернської реформи Катерини II на виборах до місцевих органів влади виборчі права не давали селянам, духовенству, нижчим верствам міського населення. На виборах в першу Державну Думу Російської Імперії правом обирати і бути обраними не володіли промислові працівники. У перші роки радянської влади широке коло осіб позбавлявся виборчого права за класовими мотивами. В даний час, у зв'язку з якісним і широким розвитком демократичних традицій та інститутів, даний ценз практично повсюдно був виключений. Він вступає в серйозні протиріччя із загальновизнаними нормами і принципами рівності всіх громадян. Традиційно в багатьох державах відсторонюють від участі у виборах військовослужбовців. Дане обмеження у світовій практиці пояснюється загальновідомою концепцією «армія - поза політикою».

У ряді держав з однопартійними системами встановлюється партійний ценз. Під ним розуміється вимога, згідно з яким пасивним виборчим правом володіють тільки члени правлячої політичної партіії.В окремих державах партійний ценз поширюється і на активне виборче право. Так в Індонезії за законом «Про загальні вибори» 1969 члени забороненої Комуністичної Партії Індонезії, включаючи її масові організації, що не вносяться у виборчі списки. Крім розглянутих в даній роботі цензів у світовій електоральнії практиці існували й інші цензові кваліфікації. Найчастіше вони були характерні для певних нетривалих історичних періодів, носили дискримінаційний характер і були пов'язані з бажанням за допомогою виборчих кваліфікацій усунути від участі у виборах категорії громадян які є несприятливими чинній владі. Так, цензовому праву в радянський період були відомі цензи найму, династійний, службовий, торгово-посередницький, підслідний та інші цензи.

Від виборчих цензів необхідно відрізняти особливі обмеження пасивного виборчого права. Їх складають несумісність і невиборність.

Несумісність полягає в тому, що не підлягає обранню особа яка займала певну посаду (якщо вона має намір і далі її обіймати), маючи який небудь виборний мандат (якщо дана особа має намір і далі його зберігати) або яке-небудь певне заняття (якщо особа має намір і далі його здійснювати) . Так, наприклад, в Україні дані обмеження в широкому обсязі встановлені для депутата ВРУ.

Невиборність - це неможливість для особи балотуватися в кандидати на певну посаду. Невиборність пов'язана зі спеціальними обмеженнями для певних осіб чи категорій осіб. Так, відповідно до Конституції України одна і та ж особа не може займати посаду Президента України більше двох термінів поспіль. Таким чином, виборче право включає в себе безліч різновидів виборчих цензів. Проте їх різноманітність не означає, що всі вони закріплені у виборчих законодавствах держав як діючі. Більшість з них в результаті боротьби за закріплення принципу загальності виборчого права практично повсюдно були скасовані.

РОЗДІЛ III. Правозастосовча практика та проблеми обмежень виборчих прав

.1 Проблеми обмеження виборчих прав в Україні

Одним із складних питань що стосується обмежень виборчих прав в Україні є обмеження активного виборчого права на місцевих виборах деяких категорій осіб. Згідно положень Конституції України та виборчого законодавства : активним виборчим правом на місцевих виборах не володіють військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, особи які у судовому порядку визнані визнані недієздатними, а також громадяни України, котрі за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, оскільки вони не належать до жодної територіальної громади.

Дискусійним є питання чи потрібно надавати активне виборче право на місцевих виборах засудженим котрі відбувають покарання на території певної територіальної громади. Цікавим є звернення президента «Асоціації захисту прав увязнених та їх родин», в якому доводилось, що неучасть засуджених, та осіб що перебувають у місцях позбавлення волі, у місцевих виборах є порушенням їх конституційних прав наданих положеннями Конституції. На думку «асоціації захисту прав увязнених та їх родин», положеня Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»" - «Зневажають права осіб котрі відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Такими є положення п.6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» де йдеться про те, що громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать ні до якої територіальної громади і не мають право голосу на місцевих виборах. Зазначене положення Закону, на думку асоціації, є неконституційним, оскільки ст. 70 Конституції України надає право голосу на виборах повнолітнім громадянам України. У свою чергу ст. 141 Конституції України говорить про те, що до місцевих рад входять депутати, які обираються жителями територіальної громади. Всі місця позбавлення волі фактично перебувають на території тієї чи іншої громади, прямо і побічно контактуючи між собою. У свою чергу особи, що перебувають в місцях позбавлення волі, фактично проживають на території тієї чи іншої громади, в силу чого мають право виявляти свою думку щодо процесів, що відбуваються в громаді. Враховуючи неможливість голосування на місцевих виборах, особи, які відбувають покарання, не можуть обрати депутата тої чи іншої місцевої ради, який би міг представляти їх інтереси в громаді, як мешканців даної громади. Хотілося б відзначити, що в даний момент в місцях позбавлення волі по всій Україні знаходяться близько 150 тис. осіб, саме стільки людей безпідставно позбавили голосу, голосу бути почутого через представника. А якщо взяти до уваги окремі регіони, наприклад, Луганська область 12 тис. ув'язнених або ще глибше р. Петрівське Луганської області, де дана категорія громадян досягає 10 - 20% від загального числа жителів.

Зазначене вище твердження «Асоціації захисту прав увязнених та їх родин» про те, що «Всі місця позбавлення свободи фактично знаходяться на території територіальної громади і прямо контактують між собою і те, що особи котрі перебувають у місцях позбавлення волі фактично проживають на території відповідної територіальної громади надає їм право впливати на процеси які відбуваються у громаді» можна вважати суперечливим і з правової точки зору необґрунтованим. У правовій літературі та законодавстві поняття територіальної громади та її кваліфікуючі ознаки розкриваються по різному. Діюча Конституція України і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» під територіальною громадою розуміють сукупність жителів, обєднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне обєднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Засуджені постійно в колонії не проживають, оскільки Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає місце проживання як - адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Відносно осіб, котрі за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі,то їх свобода пересування обмежується вільний вибір їх місця проживання також обмежений.

Перебуваючи у колонії засуджені відбувають заслужене покарання, а не проживають. Саме тому їх реєстрація за адресою колонії не проводиться. І ч6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», чітко це підтверджує, так відповідно до неї громадяни України, котрі перебувають у місцях позбавлення волі за рішеням суду не належать до жодної територіальної громади і не мають права голосу на місцевих виборах».

Важливим є те, що Кримінально-виконавчий кодекс України, у ч. 2 ст.7 закріпив положеня згіно якого «засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду». А Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» закріпив саме таке обмеження їх виборчих прав.

Приблизно 30% засуджених осіб не проживали у межах адміністративно-територіальної одиниці до відбуваня свого покарання на її території, більше того вони навіть не були у межах відповідної області в якій знаходиться територіальна громада. Можливості впливати таких осіб на вирішення проблем територіальних громад може призвести до прийняття рішень, що негативно вплинуть на територіальну громаду.

У ч.2 ст.64 Конституції України дано вичерпний перелік прав людини та громадянина, котрі не можуть бути обмежені чи скасовані за будь-яких обставин, право на участь у місцевих виборах до них не належить. Таке обмеження введене законодавцем є необхідним та обґрунтованим і вести мову про неконституційність положень ч.6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів - не можна.

Обмеження пасивного виборчого права в Україні на даний момент є заплутаним та суперечливим. Діючий Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" істотно поміняв правила проведення місцевих виборів, залишивши незмінними критерії яким повинен відповідати кандидат для обрання на місцевих виборах. Ст. 70 Конституції України зазначає, що право голосу на виборах та референдумі надається громадянам України, котрих не визнано у судовому порядку недієздатними і які на день проведення виборів досягли повноліття.Також ч. 2 ст. 9 Закону визначає, що "депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку".

Саме поняття "пасивного виборчого права" доречно розкривати через поняття "право голосу". Згідно загального правила правом голосу на виборах депутатів до місцевих рад, виборах сільського, селищного, міського голови наділяють дієздатних громадян України, котрі належать до територіальних громад в яких балотуються і яким на день виборів виповнилося 18 років. Дане положення фактично визначає додатковий критерій, а саме належність до територіальної громади. На превеликий жаль, цього положеня немає у ст. 9 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», яке є базовим для права бути обраним та обмежуючись критеріями що визначені у ст. 70 Конституції України. Таким чином у майбутньому громадянин, що буде балатуватись у депутати місцевої ради чи на посаду сільського, селищного, міського голови може не належати до цієї територіальної громади. У звязку з цим на практиці виникають ситуації коли в раду одної області входитимуть депутати які не проживають на її території, або взагалі вся рада сформується з депутатів іншої області. Слід підкреслити, що в Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у своєму конституційному поданні до Конституційного Суду України від 04.03.2002 р. підкреслював, що обмеження реалізації права громадян бути обраними через таку умову як належність самовисуванців до території відповідного виборчого округу для їх реєстрації є неконституційним.У цій справі Конституційний Суд України прийшов висновку, що дійсно, така вимога до кандидатів суперечить Конституції, проте, не через те, що вона обмежує конституційне пасивне виборче право, а тільки через те, що такі умов реалізації права бути обраним не були встановлені для тих кандидатів, що висувались в іншому порядку. Конституційний Суд України виходив з принципу рівності субєктів виборчого процесу і неможливість обмеження права бути обраним у залежності від способів реалізації такого права. Цим самим Конституційний Суд України не заперечує набуття пасивного виборчого права за умови проживання або роботи у межах виборчого округу де висувається кандидат на місцевих виборах, а тільки зазначив на обовязковості застосування такої умови відносно всіх кандидатів.

Такий висновок даний Конституціним Судом України не є цілком доцільним і обґрунтованим, бо саме звязок із фактом належності до відповідної територіальної громади повністю розкриває суть та зміст функціонування органів місцевого самоврядування. Як будуть вирішуватись питання місцевого значення радою з депутатів які не є членами громади і не знають проблем та специфіки адміністративно-територіальної одиниці де вони були обрані? Очевидною є неефективність такої схеми. Також, право бути обраним реалізується процедурою висування кандидатів, вона визначається у ст. 10 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» де йдеться про те, що "право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу. Реалізація цього права громадянами України відбувається через республіканські в Автономній Республіці Крим, обласні, районні, міські, районні у містах організації політичних партій чи шляхом самовисування кандидата.

Проаналізувавши положення розділу 6 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» випливає, що самовисуватися можуть лише кандидати у депутати сільських, селищних рад та кандидати на посаду сільського, селищного голови. На посаду депутата Верховної Ради АРК, обласної, районної, міської, районної в місті ради чи посаду міського голови, громадянин України самовисунутись не може і реалізувати своє пасивне виборче право він може лише через місцеві організації політичної партії.

Таке положення у законодавстві запроваджує додатковий критерій, з наявністю якого особа може реалізувати своє пасивне виборче право на місцевих виборах. Мова йде саме про партійну приналежність кандидата. Такий критерій ставить кандидатів у залежність від партії цим самим створючи нерівні умови доступу громадян до управління державними справами та звужує можливість громадян реалізувати своє пасивне виборче право.

Слід зазначити, що ч.1 і ч.2 ст. 24 Конституції гарантують громадянам рівні конституційні права і свободи, рівність перед законом і відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ратифікувавши Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 р., № 2148-VIII Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Україна цим сами узяла зобовязання поважати і забезпечувати всім особам перебувають під її юрисдикцією, права, зазначені у цьому Пакті.

У підпункт b ст. 25 Пакту визначено те, що кожен громадянин повинен мати, без будь-яких згаданих вище видів дискримінації і без необґрунтованих обмежень, право і можливість, зокрема, бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

Положення Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обмежують реалізацію громадянами України права бути обраним за ознакою політичних переконань, а це суперечить Конституції України і не узгоджується з міжнародними стандартами. Законодавець, встановлюючи критерії, за відповідності яким особа має право бути обраною на місцевих виборах, змістив акцент на політичну приналежність кандидатів, що є прямим обмеженням виборчого права. Законодавством України не встановлено вимог до кандидатів на місцевих виборах таких як приналежність до відповідної територіальної громади чи проживання на її території. На відміну від України такі вимоги закріплені в закондавсі більшость держав Європи.

Невирішеною залишається проблема відносно громадян України, що перебувають за кордоном. Право голосувати за партії їм надане, проте, вони не можуть проголосувати за мажоритарних кандидатів. Одна невелика прогалина у законі, коли Конституційний суд заборонив, а депутати не заповнили цю прогалину, позбавляє мільйони громадян за кордоном можливості реалізувати своє активне виборче право. За кордоном перебуває величезна кількість українських громадян. Тільки в Італії приблизно 450 тис. трудових мігрантів з України. Італія входить у десятку держав, куди найчастіше мігрують українці. На закордонних виборчих дільницях українських громадян чекає законодавча пастка. Виборці за межами України мають лише половину голосу, котрий надається громадянам усередині держави. За межами України громадяни можуть проголосувати лише за партії, проте не можуть за мажоритарних кандидатів. Конституційний суд пояснив своє рішення тим, що виборцям пропонували лише столичних кандидатів, а не з інших міст через це голосування за київських депутатів визнано неконституційним, іншого способу запропоновано не було. Така ситуація суперечить ст.24 Конституції України: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану , місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Центральна виборча комісія до якої найчастіше скаржаться, цієї проблеми вирішити неможе, оскільки вона є правозастосовним органом котрий лише виконує вимоги що ставляться законодавством. Вирішити цю проблему може лишк Верховна Рада України. Політологи вважають, що така дискримінація громадян Україїни, що перебувають за кордоном є наслідком виборчих маневрів влади та опозиції. Юристи ж бачать у цій прогалині законодавства серйозні юридичні ризики. Це загрожує зверненнями до Європейського суду з прав людини тих виборців кого торкнулась ця прогалина яка обмежила їх активне виборче право. Такі порушення впливають не тільки на реалізацію громадянами свого активного і пасивного виборчого права, а ще й на легітимність того органу, що обирається. Такі судові позови уже готуються, адже від українського громадянства ніхто з цих громадян не відмовлявся. Дивним є те, що українських політиків мало цікавить думка тих людей які є найбільшими інвесторами України. Вкрай важливим є заповнення цієї прогалини до наступних виборів.

Ще один недолік виборчого права України пов'язаний з цензом громадянства, а точніше виключенням з нього. Закон України «Про вибори депутатів ВРУ, АРК, місцевих рад та сільських,селищних, міських голів» не дозволяє іноземним громадянам брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування. Необхідним є прийняття спеціального закону, що регулюватиме право іноземних громадян на участь у місцевих виборах, як це зроблено, наприклад, у Швеції, Великобританії, Данії та інших країнах, та приєднання до Європейської конвенція про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні від 5 лютого 1992 р., підписана у Страсбурзі Її основна мета - сприяти залученню постійних мешканців-іноземців у життя суспільства на місцевому рівні.

Зокрема, передбачається, що держава повинна забезпечити іноземцям, що проживають на законних підставах, на тих самих умовах, що і власним громадянам, «класичні права» - свободи слова, обєднання та асоціації, що можуть виступати як дорадчі органи. Також передбачається можливість надавати іноземцям право обирати та бути обраним до органів місцевого самоврядування, що на законних підставах проживають на території держави понад пять років. Станом на грудень 2010 р. цю конвенцію підписали тільки 13 країн - членів Ради Європи, а ратифікували лише вісім. Оскільки Україна є членом Ради Європи, її приєднання до зазначеної конвенції є лише питанням часу. Дані правові кроки усунуть всі перепони в реалізації наданого виборчого права іноземним громадянам і внесуть ясність у порядок його здійснення. Крім того, слід, як це передбачає і Конвенція, прирівняти в даному випадку до іноземних громадян і осіб без громадянства. Це має особливу актуальність в умовах реформування місцевого самоврядування, спрямованого на ще більше наближення місцевих органів публічної влади до населення. Адже якщо особи, які не є громадянами, складаючи значну частину населення якого-небудь муніципального утворення не будуть на нього впливати, нормальна організація суспільного життя на місцевому рівні без їх участі буде просто неможлива.

3.2 Рішення Європейського Суду з прав людини у справах, що стосуються обмежень виборчих прав

Виборче законодавство України розвивається у бік максимального наближення до європейських демократичних стандартів, здійснюється це завдяки співпраці з такими інституціями, як Венеціанська Комісія і Бюро з демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ. Використання судової практики ЄСПЛ в процесі вдосконалення українського виборчого законодавства є неповним. Україна хоч і виконує рішення ЄСПЛ відносно України, однак правові позиції ЄСПЛ відносно інших держав залишає поза увагою. Окремі позиції ЄСПЛ є важливими для розуміння змісту положень Конвенції. Правові позиції Суду потрібно розглядати як принципові доктринальні положення, котрі можуть істотно вплинути на тлумачення міжнародних документів і законодавства України.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачається адаптація законодавства Українидо до вимог Конвенції із урахуванням судової практики ЄСПЛ. Ця вимога закону порушує проблему внутрішнього контролю законодавства України відносно його відповідності Конвенції за аналогією з контролем щодо його конституційності .

Україна не приділяє достатньої уваги ст. 3 Першого протоколу до Конвенції, у якій зазначається що «Високі Договірні Сторони зобовязуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу». Попри диспозицію статті, яка адресованована державам-учасницям, ЄСПЛ у 1987 р. у справі Матє-Моєн і Клерфейт проти Бельгії визначив, що стаття 3 Першого протоколу захищає такі субєктивні права як право голосу та право бути кандидатом на виборах органу законодавчої влади. Пасивне виборче право формулюється Судом як - право бути кандидатом на виборах органу законодавчої влади. Узагальнені твердження ЄСПЛ зазвичай, стосуються основних принципів демократичних виборів, і у цьому полягає їх цінність для України.

Так, У справах Метьюз проти Сполученого Королівства та Азіз проти Кіпру Суд кілька разів висловлювався відносно позбавлення або обмеження активного виборчого права у своєму висновку він визнав порушенням ст. 3 Першого протоколу і дискримінацією виключення зі списків виборців за територіальною ознакою - місцем проживання і за ознакою належності до меншини. Україні цікавим є перший аспект адже хоча за критерієм місця проживання повного позбавлення активного виборчого права Українське виборче законодавство не знає, однак раніше був зареєстрований законопроект згідно якого кожний виборець в Україні міг проголосувати як за політичну партію, так і за конкретного кандидата, але виборці, які перебувають за кордоном, можуть голосувати лише за політичну партію до розгляду законопроекту не дійшло, однак Венеціанська Комісія у своєму висновку щодо цього законопроекту не вказала на цю проблему .

У справі Лабіта проти Італії (2000) ЄСПЛ було розглянуто проблему автоматичного обмеження права голосу унаслідок затримання осіб ще до розгляду справи судом за підозрою у належності до злочинного угруповання. ЄСПЛ було висловлено дивну позицію, про те, що «що тимчасове позбавлення виборчих прав осіб, проти яких є докази причетності до мафії, має законну мету». Без встановлення факту належності особи до злочинного угруповування такий захід буде порушенням презумпції невинуватості судом, тут має місце пояснити таку позицію ЄСПЛ можна лише з огляду на визнання ним широкого поля розсуду держав.

ЄСПЛ у справі Герст проти Сполученого Королівства 2004р. була розглянута проблема обмеження виборчих прав увязнених, він вказав, що наявність обмежень виборчих прав увязнених та підстави їх застосування повинні бути закріплені у законодавстві, а саме застосування таких обмежень має бути прямо передбачене вироком суду по конкретній справі . Україною ця проблема була вирішена рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 р. № 1-рп/98 у яком було визнано неконституційним автоматичне обмеження активного виборчого права осіб, котрі відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. На думку Ю.Б. Ключковського актуальним має стати закріплення в законодавстві можливості встановлення такого кримінального покарання як тимчасове позбавлення винної особи активного виборчого права. Однак думки науковців з цього приводу розходяться опоненти вважають, що таке обмеження є неприпустимим, оскільки не передбачене Конституцією України. Конституція України у ст.38 таких обмежень права громадян на участь в управлінні державними справами не передбачає, тільки Кримінальний кодекс України встановлює санкцію у вигляді заборони обіймати певні посади. Конституція передбачає, що засуджені користуються усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом, і встановлені вироком суду, це останнє формулювання цілком узгоджується з позицією суду.

Були і рішення ЄСПЛ присвячені обмеженню пасивного виборчого права. У таких справах як - Ґітонас та інші проти Греції (1997) та Ахмед та інші проти Сполученого Королівства (1998) . Ці справи були про обмеження права бути кандидатом на виборах муніципальних службовців. У рішенні стосовно справи Ґітонас та інші проти Греції ЄСПЛ зазначив, що не виборність як інститут, відомий багатьом державам - членам Ради Європи, він сприяє функціонуванню та зміцненню демократичного ладу, для того, щоб кандидати різних орієнтацій мали рівні можливості впливу на виборців, з огляду на те, що державні посадовці в певних випадках мають переваги відносно інших кандидатів, а також цей інститут захищає виборчий корпус від тиску посадових осіб. ЄСПЛ вказує, що в основі цього критерію лежить загальна турбота про незалежність членів парламенту і вільне волевиявлення електорату . Це твердження є важливим для України, оскільки ці положення які встановлюють незалежність народних депутатів і вільне волевиявлення електорату є конституційними, але залишаються проблемними у реалізації.

В українському конституційному праві немає вимог невиборності, натомість українське виборче законодавство обмежує одне із похідних виборчих прав - право на участь у передвиборній агітації стосовно посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів у п 2, 3 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Іншої природи обмеження права бути обраним було розглянуто ЄСПЛ рішенням у справі Подкользіна проти Латвії (2002) . Заявниця була обмежена у висуванні власної кандидатури через недостатнє володіння державною мовою. Судом було визнано законним інтерес держави забезпечити нормальне функціонування власної інституційної системи у такий спосіб, Тому ця вимога володіння офіційною мовою кандидатом є законною. Способи встановлення достатнього володіння мовою, а також статус органу, який буде встановлювати такі факти, повинні визначатись законом. Своєрідний ценз грамотності в Україні встановлений стосовно кандидата на пост Президента України у ст. 103 Конституції України, відносно інших кандидатів така вимога відсутня. На думку законодавця володіти державною решті кандидатів у парламентарі непотрібно. Відсутність законодавчого регулювання вимог сформульованих ЄСПЛ може спровокувати серйозні проблеми у майбутньому яке не так далеко, з огляду на ситуацію яка склалась в Україні.

На сьогодні є три рішення Європейського суду з прав людини проти України, зокрема це справи які стосуються ст. 3 Першого протоколу: Суховецький 2006р - скарга відхилена, Ковач 2008р. скарга задоволена і добре відома справа Мельниченка 2004р. - скарга задоволена. Справа Суховецький проти України стосувалася виборчої застави. Цей інститут є досить спірним і про нього було згадано у другому розділі роботи. Застава є поширеною у багатьох демократичних державах і зустрічається з різними оцінками. ЄСПЛ у цій справі наголосив на тому, що будь-яке виборче законодавство повинно оцінюватися у світлі політичного розвитку конкретної держави, оскільки риси, що були неприйнятними в контексті однієї системи, можуть бути виправданими у контексті іншої а також, що будь-яке відхилення від принципу загального виборчого права породжує ризик підриву демократичної легітимності обраного таким чином законодавчого органу та законів, які він приймає. Виборча застава на думку ЄСПЛ переслідує законну мету гарантію права на ефективне, добре налагоджене представництво, підвищує відповідальність та обмежує вибори серйозними кандидатами. Сам по собі інститут застави ніяк не суперечить ст.3 Першого протоколу. Втрата застави у випадку поразки на виборах є відносно рідкісною нормою і Суд визнав її прийнятною через відносно невисокий розмір.

Справа Мельниченко проти України 2004р. є неординарною. М. Мельниченко, у 2000 р. виїхав з України та отримав політичний притулок у США. На виборах 2002 року він був включений до виборчого списку кандидатів соціалістичної партії України, але ЦВК за підставами порушення ст.76 Конституції України, було встановлено ценз осілості який вимагає проживання в Україні на протязі 4років перед виборами. Це рішення ЦВК оскаржувалось до ВСУ, який також визнав факт тривалого перебування Мельниченка за кордоном.

Судом було розглянуто відповідність цензу осілості ст. 3 Першого протоколу. У висновку Суд вказав, що вимога щодо проживання для голосування може бути виправдана, зокрема, на підставі припущення, що громадянин-нерезидент менш прямо чи безпосередньо зацікавлений та менше знає про повсякденні проблеми держави. Також було підкреслено, що право стати кандидатом на виборах, що гарантується ст.3 Першого протоколу, є суттєвим правом в концепції реального демократичного устрою, яке буде ілюзією, коли комусь можна буде відмовити у цьому праві в будь-який момент. Згідно принципу, що право має бути ефективним, процедура надання права повинна містити достатні гарантії для запобігання свавільним рішенням. Судом було встановлено, що Мельнеченко перебуваючи декілька років у США, насправді проживав в Україні, доказом цього стала прописка Мельниченка у Києві. ЄСПЛ не звернув уваги на Рішення КСУ від 14 .07. 2001 р. № 15 у якій було визнано неконституційним дозвільний характер прописки, а вибір місця проживання повязувався із свободою пересування особи. Отож, місце проживання не визначається пропискою. Так само зауважив суддя Лукайдес в окремій думці, «прописка не може вважатися вирішальним доказом проживання особи в Україні коли у подальшому становлено, що фактично особа проживає поза межами України». Подібна ситуація більше не повинна повторюватись в Україні. З 2003 р. діє Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який усунув проблему інституту прописки. Під час виконання рішення ЄСПЛ у справі Мельниченка зявились нові цікаві обставини. Базуючись на Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини» , представники Мельниченка поставили перед судом, а потім перед ВСУ, вимогу для поновлення ситуації, в якій М. Мельниченко перебував до визнаного Судом порушення Конвенції. Неможливість виконати це по спливу 3 років після проведення виборів показав М. Мельник .

Підсумовуючи огляд вище згаданих справ, слід наголосити на важливій ролі правових позицій і рішень в цілому Європейського суду з прав людини у становленні і розвитку виборчого права. На превеликий жаль, правові позиції Суду стосовно ст. 3 Першого протоколу не стали частиною української доктрини виборчого права. Актуальним є видання в українському перекладі збірки рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються - виборчих прав, це буде важливим кроком України європейських демократичних стандартів.

Висновки

Досконалої виборчої системи не існує. Проте кожна виборча система може бути певною мірою удосконалена, пристосована до конкретних суспільно-політичних умов. Україна поки що не знайшла оптимального рішення щодо організації та проведення виборів.

Сучасне виборче право України грунтується на принципі загальності, проте принцип загальності не означає, що у виборчому праві не існує ніяких обмежень. Існування певних обмежень прав і свобод має обєктивний характер. Реалізація їх для кожного індивіда здійснюється в умовах встановленого правопорядку і повязана з правами і свободами інших осіб. Тому проблемою є не сам факт встановлення таких обмежень, а форма їх юридичного закріплення. Формулювання в основних законах таких підстав для можливого обмеження виборчих прав і свобод, як «необхідність захисту вільного і демократичного ладу», «збереження суспільного добробуту, моралі і здоровя інших осіб» тощо, мають надто загальне значення і припускають надмірно широке їх тлумачення. Результатом цього може бути порушення прав і свобод інших осіб.

Обмеження виборчих прав громадян безпосередньо повязане з індикатором народовладдя (демократією). Тому законодавче регулювання і наукове дослідження має важливе значення. Необхідно чітко розділяти поняття «позбавлення виборчих прав», «обмеження виборчих прав» і «цензи вибочих прав».

Обмеження пов'язане з конкретними обставинами, по спливу яких виборчі права повертаються. Відсутність конкретного кола осіб, щодо яких застосовувались би обмеження виборчих прав, також є заслугою сучасного правового регулювання. На відміну від колишніх часів, у кримінально-карній системі не присутнє покарання у вигляді позбавлення (обмеження) виборчих прав громадян. Так, особа, засуджена до позбавлення волі, обмежується і у виборчих правах, але це не спеціальне покарання виборчого характеру. ». В Україні можливі лише ті обмеження які викладені у Конституції України.

Саме по собі існування обмежень виборчих прав не означає, що виборче право є недемократичним. Важливо, якими є ці обмеження і який масштаб їх застосування.

В одних випадках «ценз» має позитивне значення, природний характер і служить необхідною умовою для володіння виборчим правом. Так наявність вікового цензу, цензу громадянства, осілості слід вважати розумним. Відноно висока планка для кандидатів на виборні посади зумовлена тим, що владні повноваження повинні знаходитися в руках тих, хто досяг достатнього віку і накопичив певний життєвий досвід. Розумним слід вважати і те, що участь в управлінні державою обумовлено наявністю громадянства. Що стосується цензу осілості, то його наявність дає можливість громадянам обрати того представника, який добре знайомий з проблемами відповідної території, сприймає їх як частину власних.

Однак, якщо виборче право містить обмеження майнового характеру, за ознакою статі, раси, етнічної чи релігійної приналежності, ідейних переконань, то тоді це ставить під сумнів його загальний характер. Саме подібні цензи, руйнують демократичну державу, так як, по суті, знищують його основу - рівність прав і обов'язків громадян, роблять неможливим формування в державі належної політичної та правової культури, перешкоджають становленню громадянського суспільства.

Таким чином, сутність обмежень виборчих прав полягає в тому, що вони являють собою певні вимоги, умови, які пред'являються особі для набуття нею виборчої правоздатності, є фіксаторами електорального корпусу. Система виборчих обмежень покликана забезпечити якісне формування, повноцінну функціональність, професіоналізм виборних органів влади і посадових осіб. Але разом з тим виборчі обмеження можуть стати ефективним легальним інструментом у руках окремих політичних режимів в їх боротьбі з опозицією. Історичний розвиток виборчого права мав декілька етапів, і проходив через подолання цензових обмежень виборчих прав виборців шляхом лібералізації цензового бар'єру і прямого скасування цілої низки цензів в якості вимушених кроків у результаті політичної боротьби і подальшої демократизації виборчого права. У сучасний період більшість цензових кваліфікацій не застосовується або їх кількість значно скорочено, а виборче право визнано загальним. Таким чином, наявність виборчих цензів не дає підстав вважати виборчу систему в тій чи іншій країні недемократичною. Водночас слід визнати, що надмірне або непродумане введення різних обмежень прав виборців, безумовно, звужує демократизм виборчого права.

В сучасній Україні протягом усього періоду становлення її державності неодноразово змінювався коло «володарів» виборчих прав. Але недивлячись на істотні зміни які вібулися в обмеженні виборчих прав, спірних і проблемних питань, пов'язаних з їх застосуванням, залишається чимало.

Разом з тим, досвід проведення виборів показав ряд суттєвих недоліків прийнятої виборчої системи та механізму проведення виборів у цілому. Для вирішення виявлених проблем на часі є розвязання наступних завдань.

Це, по-перше, уніфікація виборчих процедур, кодифікація всього виборчого законодавства України шляхом прийняття Кодексу України про вибори і референдуми.

По-друге, безперечним пріоритетом розвитку виборчого законодавства України є створення цілісної системи гарантування конституційних виборчих прав громадян України відповідно до системи міжнародних стандартів виборчого права.

Запровадження грошової застави при проведенні виборів не слід розглядати як порушення конституційного принципу рівності громадян перед законом і рівності їхніх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом. Застава навпаки має засвідчувати серйозність намірів кандидата та політичних сил, які його підтримують, але при цьому вона не повинна ставати штучним фінансовим барєром, тобто має бути встановлена в межах можливого. Разом з тим грошова застава на виборах Президента України у вигляді в якому вона зараз існує є не умовою реєстрації кандидата, а майновим цензом, дія якого є грубим порушенням пасивного виборчого права громадян України .

Також потрібно конкретизувати перелік субєктів, які мають активне виборче право на місцевих виборах та не мають відповідного права. До останніх субєктів слід віднести військовослужбовців строкової служби. В перспективі слід розширити перелік субєктів виборчого права на місцевих виборах за рахунок іноземців, як це впроваджено в ряді зарубіжних країн.

В Україні слід виділити як інститут цензове право, яке являло б собою найважливіший правовий інститут виборчого права, подальший розвиток якого, буде тісно пов'язаний з розвитком виборчих правовідносин в українському суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно - правові акти

Конституція України //Офіційний вісник України від 01.10.2010 - 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 11, стаття 2598

Конституция СССР. Утв. Постановлением Чрезвычайного VIII съезда Советов СССР от 5.12.1936 г. // Известия ЦИК СССР и ВЦИК.-1936.-№283

Закон України «Про вибори Президента України»// Відомості Верховної Ради України від 09.04.1999 - 1999 р., № 14, стаття 81

Закон України «Про вибори народних депутатів України»//Відомості Верховної Ради України від 09.07.2004 - 2004 р., / 27-28 /, стор. 1098, стаття 366

Закон України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»//Відомості Верховної Ради України від 10.09.2010 - 2010 р., № 35

, / № 35-36 /, стор. 1220, стаття 491

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»// Відомості Верховної Ради України від 25.06.1997 - 1997 р., № 24, стаття 170

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»// Відомості Верховної Ради України від 03.05.1994 - 1994 р., № 18, стаття 101

Закон України «Про заставу»//Відомості Верховної Ради України від 24.11.1992 - 1992 р., № 47, стаття 642

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»// Відомості Верховної Ради України від 28.07.2006 - 2006 р., № 30, стор. 1114, стаття 260

Закон України«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» //Відомості Верховної Ради України від 09.04.2004 - 2004 р., № 15, стаття 232

Кримінально-виконавчий кодекс України// Відомості Верховної Ради України від 23.01.2004 - 2004 р., № 3, стаття 21

Кримінальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001 - 2001 р., № 25, стаття 131

Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003 - 2003 р., № 40, стаття 356

Цивільний процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України від 08.10.2004 - 2004 р., № 40, / 40-42 /, стор. 1530, стаття 492

Спеціальна література

Автономов А.С. Конституционное право зарубежных стран.- М., 2007.-497с.

Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник. - М., ИНФРА М, 1998. - 643с.

Бальцій Ю. Актуальні питання підвищення якості виборчого законодавства стосовно виборів сільських, селищних та міських голів // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2007. - № 3(9). - С. 65-68.

Бориславський Л.В. Законодавство про вибори до органів місцевого самоврядування в Україні та проблеми його вдосконалення / Л.В. Бориславський // Правові і теоретичні аспекти розвитку місцевого самоврядування в Польщі і Україні. Наукові записки №8. Перемишль.2002. - 193с.

Белоновский В.Н. Цензовые квалификации в избирательном праве дореволюционной России // Закон и право. - 2005. - №12. - 145с.

Виборче право України : навч. посібник / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького ; ред. В. Ф. Погорілко, М. І. Ставнійчук. - К. : Парламентське видавництво, 2003. - 383 с.

Виборче законодавство України: історія становлення та перспективи розвитку // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Вибори - 98: Досвід. Проблеми. Перспективи, проведена 18-20 листопада 1998 року Центральною виборчою комісією. Київ. 1999. - 441с.

Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : учеб. пособие //Воеводин Л. Д. ; [отв. ред. Н. А. Богданова]. - М. : Изд-во МГУ, ИНФРА-М, НОРМА, 1997. - 304 с.

Григорьев В. Избирательное право и организация выборов. - С-П., 1905 - 256с.

Журавель Я. Особливості правового закріплення вимог до кандидатів на посаду сіль- ського, селищного, міського голови // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 2(12). - С. 76-78.

Избирательное право и выборы. Сборник статей. / Отв. ред. Ю.А. Юдин.- М.: Наука, 1990. - 566с.

Ионов И.А. Правовая культура сквозь призму избирательных прав // Культура: Управление, Экономика, Право. - 2004. - №2. - 479с.

Ключковський Ю. Б. Гарантії виборчих прав громадян та механізми їх реалізації / Ю. Б. Ключковський // Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом : зб. матеріалів наук.-практ. конф., (м. Київ, 24 червня 2003 р.). - К. : Міленіум, 2003. - 467c

Ключковський Ю. Правові позиції Європейського Суду з прав людини та вітчизняне виборче законодавство//Право України. - 2011. - №7. - С.23-32.

Ключковський Ю.Б Принцип загального виборчого права в контексті місцевих виборів.І.Активне виборче право// Вибори та демократія. - 2010. - № 4(26). - С.11-22.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть / Рук. авт. колл. и отв. ред. Б.А. Страшун. - 4-е изд., обновл. и дораб. - М.: Норма, 2005. - 896 с.

Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України / [за ред. В. Ф. Погорілка]. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 356 с.

Конституционные права и обязанности советских граждан / [Таранов А. П., Тимченко И. А., Чангули Г. И., Шуклина Н. Г.]. - К. : Наукова думка, 1985. - 248 с.

Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов/Под общ.ред. М.В.Баглая, Ю.И.Леёбо, Л.М.Энтина. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА,1999.- 632с.

Конституционное право России: энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.И.Червонюка. - М.: Юридическая литература,2002. - 496 с.

Корнєєв А., Шаповал Т. Конституційно-правовий інститут виборів і субєктивні виборчі права громадян (можливості удосконалення) // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - № 4(14). - 173с.

Кравченко В.В., Пітцик М.В. Муніципальне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2003. - 672 с.

Лавринович О. В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення : автореф. дис. на здобуття наук. канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Лавринович. - К., 2001. - 16 с.

Ленгер Я.І. Виборчі права громадян та правова реформа в Україні // Вибори-2006: До- свід. Проблеми. Перспективи: Збірник матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 31 жовтня - 1 лис- топада 2006 року) / Ред. кол.: Я.В. Давидович та ін. - К.: Атіка, 2007. - С. 247-252.

Марцеляк О. Виборче право: сучасне розуміння і сутність // Публічне право. - 2011. - № 2. - 264с.

Марцеляк О.В. Вибори народних депутатів України: історія, теорія, практика: Навч. по- сібник. - Харків: Прометей-Прес, 2008. - 636 с.

Мельник М. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельниченко проти України» : правові проблеми виконання // Вибори та демократія. - 2005. - № 4 (6). - С. 47-51.

Науково-практичний коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / [за. ред. Ю. Б. Ключковського]. - К. : Парламентське вид-во, 2006. - 680 с.

Основні положення та особливості Закону Про вибори Президента України. // Матеріали семінару Регіональні мас-медіа та президентські вибори в Україні, проведений 22-23 квітня 1999 року Центром політичних досліджень та інформаційних технологій Демократія і розвиток. Київ. - 1999. - 132с.

Писаренко А. Захист виборчих прав громадян, які балотуються у кандидати на поса- ду сільських, селищних, міських голів // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 1(3). - С. 48-49.

Погорілко В. Обєкти конституційного права України : поняття, ознаки та види / В. Погорілко, В. Федоренко // Право України. - 2004. - № 2. - 158c.

Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика : монографія / [відп. ред. В. Ф. Погорілко]. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; А.С.К., 2003. - 652 с.

Реформа виборчої системи і Парламент України // Право України. - 2000. - №1. - 186с.

Співак В. Проблемні питання щодо виборчих прав громадян та гарантії їх здійснення, система виборчих комісій та принципи їх формування / В. Співак // Гарантії виборчих прав громадян та демократичного характеру управління виборчим процесом : матеріали Наук.-практ. конф. (м. Київ, 24 червня 2003 р.). - К. : Міленіум, 2003. - 98c.

Ставнійчук М. І. Уніфікація юридичних процедур як актуальна проблема сучасного розвитку законодавства України про вибори і референдуми / М. І. Ставнійчук // Держава і право. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. - Вип. 21. - 174c. I., Zasady prawa wyborczego Ukrainy. Monografie naukowe WSEI, Innovatio Press Wydawnictwo Naukowe Wy?szej Szko?y Ekonomii i Innowacji, Lublin 2008, 362 с.

Сухарев, А.Я.; Богуславский, М.М.; Козырь, М.И. и др.: Юридический энциклопедический словарь //1984 г.; М.: Советская Энциклопедия - 416с.

Ставнійчук, М.І. «Деякі проблеми реалізації права голосу громадян України під час голосування та підрахунку голосів на виборах і референдумах в Україні» // Держава і право. - 2001. - Вип.11. - 159с.

Рабінович С. Відповідність національного законодавства Конституції та міжнародним договорам України : деякі колізійні аспекти контролю // Вибори та демократія. - 2009. - № 1 (19). - 128с.

Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм//Монографія.-К.: Юридична фірма Салком; Юрінком Інтер, 2005 - 560 с.

Шукліна Н.Г. Право обирати і бути обраними - пріоритетне політичне право громадян України // Вибори Президента України - 2004: проблеми теорії та практики: Збірник матер. між- нар. наук.-практ. конф. (Київ, 9-10 червня 2005 року). - К.: Атіка, 2005. - С. 292-300.

Судова практика

Гитонас (Gitonas) и другие против Греции // Европейский суд по правам человека. Избранные решения : в 2 т. / пред. ред. кол. В. А. Туманов. - М., 2000. - Т. 2. - 678с.

Європейський Суд, рішення у справі Жданок проти Латвії від 16 березня 2006 року , Заява № 58278/00

Європейський Суд, рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004, заява № 17707/02

Європейський Суд, рішення у справі Суховецький проти України від 28 березня 2006 року, Заява N 13716/02

Лабіта проти Італії//"Юридичний вісник України", N 37 (325), 15-21.09.2001.

Рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 р. № 1-рп/98 (справа про вибори народних депутатів України) // Конституційний Суд України : Рішення. Висновки. 1997-2001 : у 2 кн. / відп. ред. П. Б. Євграфов. - К., 2001. - Кн. 1. - 579с.

Рішення Конституційного Суду України від 30 січ. 2002 р. № 2 - рп/2002 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 6. - 280с.

Рішення Конституційного Суду України від 23 жовтня 2003 року № 17-рп/2003 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (справа про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) // Офіційний вісник України. - 2003. - № 46. - 236с.of Aziz vs Cyprus. ? Judgment of 22 june 2004 // Judgments and decisions. - Series A no.69949/01of Ahmed and others vs the United Kingdom . - Judgement of 2 September 1998// Judgments and decisions. - Series A no 22954/93of Hirst vs the United Kingdom. ? Judgment of 30 March 2004. // Judgments and decisions. - Series A no. 74025/01of Matthews vs the United Kingdom . ? Judgment of 18 february 1999 // Judgments and decisions. - Series A no. 24833/94

Саse of Podkolzina vs Latvia Kingdom . - Judgement of 9 April 2002// Judgments and decisions. - Series A no 46726/99

Електронні ресурси

Гессен В.М. Основы конституционного права. - Петроград.1918[Електронный ресурс]. - Режим доступу. #"justify">Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади від 16.11.2009 року [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_946/print1364073363970043

Ключковський Ю.Б. Правові позиції Європейського суду з прав людини та вітчизняне виборче законодавство [Електронний ресурс]. - Режим доступу. <http://www.info-pressa.com/article-1096.html>

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [Електронний ресурс]. - Режим доступу. <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043>

« Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні» [Електронний ресурс]. - Режим доступу. <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_318/conv/print1364073363970043>

Онлайн журнал про вибори [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. http://izbiratel.ru/izbiratelnoe/2006/10/17/izbiratpravo.html

Рекомендація № R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським Судом з прав людини» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nred=994_175

Указ президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Міжнародного пакту про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права[Електронний ресурс]. ? Режим доступу. <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2148-08>Opinion on the Draft Law No. 3366 about Elections to the Parliament of Ukraine by the Venice Commission and the OSCE/ODIHR (CDL-AD(2009)028) adopted by the Council for Democratic Elections at its 29th meeting (Venice, 11 June 2009) and by the Venice Commission at its 79th Plenary Session (Venice, 12-13 June 2009) [Електронний ресурс]. - Режим доступу. http://www.osce.org/odihr/elections/ukraine/38082

Юридична енциклопедія [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. <http://student-lib.net/law_encyclopedia_ua.php?letter=%E0&word_id=210>

Юридична енциклопедія [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: <http://constitutional_law.academic.ru/606/ЛИШЕНИЕ_ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ_ПРАВ>

Юридичний словник [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. //dic.academic.ru/dic.nsf/lower/15019

ЗМІСТ Вступ Розділ I. Виборчі права громадян .1 Сутність виборчих прав 1.2 Загальна характеристика прав обирати та бути обраним Розділ II. За

Больше работ по теме: