Облікова політика приватного підприємства "Граніт-Агро" Семенівського району Полтавської області

 

ВСТУП

На стабільність економічного розвитку держави позитивно впливає налагодження тісних господарських звязків між субєктами господарювання. У цьому контексті важливо забезпечити високу фінансову стійкість субєктів ринку, що сприятиме мінімізації фінансових ризиків для всіх учасників розрахунків, скороченню неплатежів, активізації кредитних відносин і, врешті, підвищенню ефективності економічних процесів у господарському обороті України, суттєву роль у якому відіграє аграрний сектор економіки. Підприємства цього сектору особливо чутливі до сезонних коливань у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, відтак обєктивною умовою підтвердження їх ефективної діяльності протягом року є дотримання показників фінансової стійкості, основні з яких розраховуються на підставі балансу.

Для забезпечення оперативного керівництва діяльністю підприємства необхідна достовірна інформація про наявні у господарстві ресурси, їхній склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану у відповідному порядку, одержують за допомогою бухгалтерського балансу.

За балансом як формою фінансової звітності зовнішні і внутрішні користувачі мають змогу оцінити стан ресурсів підприємства та джерела їх формування, а також ступінь фінансової незалежності.

Метою курсової роботи є :

визначити склад та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладання (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового обліку;

прослідити на скільки своєчасно та повно відображається виготовлена продукція, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих обєктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

дослідити встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

прослідити формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Обєктом дослідження є процес організації бухгалтерського обліку та облікова політика субєктів господарювання України на прикладі приватного підприємства «Граніт-Агро» Семенівського району Полтавської області.

облік документ продукція

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

.1 Економічний зміст та завдання обліку виробництва продукції тваринництва

Отримання доходу безпосередньо пов'язано з витратами певних видів активів, грошових коштів, запасів тощо. Для раціонального управління підприємством, визначенням обсягу оптимального виробництва продукції та її продажу необхідно володіти інформацією про витрати, які несе підприємство.

Дохід є наслідком виробництва і реалізації продукції, на виготовлення якої були понесені витрати. При цьому склад витрат визначається направленістю обліку, так інформація про витрати відображається для складання фінансової та податкової звітності, оперативного та стратегічного управління виробництвом. Умови визнання та оцінки доходу визначає П(С)БО № 15 «Доходи», а умови визнання, класифікації витрат відображаються в П(С)БО № 16 «Витрати».

В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції. З економічної точки зору існує багато класифікацій витрат постійні, змінні, умовні, натуральні, уречевлені, нематеріальні і т.д.

Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обліку слід відмітити, що це - зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).

В Україні встановлений такий склад елементів витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші витрати.

Витрати мають комплексний характер та складаються з елементів витрат - сукупність економічно однорідних витрат. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витрати виробництва як фактор забезпечення ефективності господарювання повинні досліджуватися з позиції активного та своєчасного впливу на них з метою зниження рівня непродуктивних витрат, зниження впливу факторів, які негативно впливають на ефективність робити підприємства.

Витрати, які неможливо прямо повязати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Тваринництво в залежності від видів вирощуваних тварин має ряд самостійних галузей: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво і т. д. У свою чергу, кожна з цих галузей може включати конкретні виробництва зі спеціалізацією на випуску окремих видів продукції: галузь великої рогатої худоби - молочне тваринництво і вирощування худоби на м'ясо; птахівництво - виробництво яєць і м'яса, і т. д. Отже, витрати у тваринництві розмежовуються по галузях і видах виробництва.

У тваринництві, як і в інших галузях, вироблені витрати неоднорідні. Вони включають різні конкретні матеріальні витрати (корми, біопрепарати, медикаменти, різні матеріали і т. д.), витрачена праця, амортизацію основних засобів і т. п. Бухгалтерський облік у тваринництві має, отже, забезпечити суворе поділ витрат за їх видами. У цілому побудова обліку витрат у тваринництві має ряд відмінностей, що визначається особливостями галузі.

Оскільки в тваринництві, як правило, не існує тривалих розривів у строках вкладень коштів і виходу продукції, вважається, що всі витрати даного календарного року відносяться до виробництва продукції цього року. Отже, в бухгалтерському обліку немає необхідності розмежовувати витрати тваринництва по суміжних років. Всі витрати в тваринництві відображаються на рахунках з обліку витрат під продукцію поточного року.

У тваринництві немає великої різноманітності виконуваних робіт. Технологічний процес виробництва тут характеризується однорідністю виконуваних операцій: годування і догляд за худобою, отримання продукції.

1.2 Визначення та класифікація витрат та оцінка видів продукції тваринництва

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60 - 80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, що виробляється, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

. Витрати на управління виробництвом:

оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо;

відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями;

витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.

. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Витрати, повязані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

витрати на звязок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обовязкові платежі (крім податків, зборів та обовязкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, повязані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

витрати на ремонт тари;

оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

витрати на передпродажну підготовку товарів;

витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, повязаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, повязані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

інші витрати, повязані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат включаються:

витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, повязаних з їх реалізацією;

сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобовязаннями, що повязані з операційною діяльністю підприємства);

втрати від знецінення запасів;

нестачі й втрати від псування цінностей;

визнані штрафи, пеня, неустойка;

витрати на утримання обєктів соціально-культурного призначення;

інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

сировини й основних матеріалів;

купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

палива й енергії;

будівельних матеріалів;

запасних частин;

тари й тарних матеріалів;

допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні затрати». До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:

відрахування на пенсійне забезпечення;

відрахування на соціальне страхування;

страхові внески на випадок безробіття;

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп. 22 - 25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги звязку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, повязані із залученням позикового капіталу.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не повязані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, повязані з реалізацією фінансових інвестицій);

собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, повязані з реалізацією необоротних активів); собівартість реалізованих майнових комплексів;

втрати від неопераційних курсових різниць;

сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту). Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати;

склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;

склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

1.3 Нормативне забезпечення обліку виробництва продукції тваринництва

Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П(С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендації по плануванню, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2002 р. № 132 для підприємств промислової політики в п.15 зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, повязані з функцією виробництва продукції.

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати - це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної ) діяльності та повязані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати - це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати - це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок про те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01.01.2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування.

Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П(С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05.12.2005 р. набранням чинності з 01.01.2007 р. В розяснення застосування П(С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29.12.2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П(С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П(С)БО (Наказ № 1176 від 11.12.2006 р.).

Основні зміни, що вносяться П(С)БО 30 «Біологічні активи» в організацію обліку сільськогосподарської діяльності по рослинництву до: обєктів обліку; плану рахунків; оцінки активів.

Суть цих нововведень не в механічній зміні назв обєктів обліку, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в обліку і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації обліку.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФУНКЦІРНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Організаційно-правові аспекти функціонування підприємства

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» питання організації обліку відноситься до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства й установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення відображення фактів здійснення всіх господарських операцій в первинних документах, зберігання й обробки документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку (але не менше 3-х років) несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно з чинним законодавством і установчими документами.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно вибирає форми його організації.

Організаційна побудова апарату бухгалтерської служби - це форма поділу та кооперування праці, яка передбачає розподіл усього комплексу облікових, контрольних та аналітичних робіт між виконавцями. Є дві форми організаційної побудови апарату облікової служби: централізована і децентралізована.

Розрізняють три типи організаційних структур апарату бухгалтерського обліку, контролю та аналізу господарської діяльності: лінійну або просту лінійно-штабну, або ступінчасту і комбіновану, або багатогранну.

Лінійна організація передбачає безпосереднє підпорядкування всіх виконавців керівникові - головному бухгалтеру (головному економісту). Така організаційна побудова характерна для невеликих господарств.

Безпосередньо завдання і функції бухгалтерії викладено в Положенні про бухгалтерський облік та звітність в Україні, а також у кваліфікаційному довіднику посад службовців.

Основою розробки положення про службу бухгалтерського обліку є положення про підприємства, організації, виробничі обєднання та ін. Крім того, використовують типові загальногалузеві положення про відділи управління. Положення про службу (відділ) бухгалтерського обліку підприємства розробляються на основі Положення про бухгалтерський облік і звітність в Україні та інших нормативних актів. Приклад Положення про бухгалтерію наведено у додатку Г.

Положення про відділ має складатися з таких розділів: загальні положення; цілі; організаційна структура; завдання і функції; права; відповідальність; взаємовідносини з іншими підрозділами апарату управління; порядок розширення, реорганізації, ліквідації, висновок.

Приватне підприємство «Граніт-Агро» Семенівського району (далі ПП «Граніт-Агро») - засноване на приватній власності громадянина України з правом найму робочої сили.

Підприємство створене на необмежений строк, засновником і власників якого являється Писанка Олег Іванович.

ПП «Граніт-Агро» розташоване в селі Степанівка Семенівського району Полтавської області.

ПП «Граніт-Агро» створене 25.02.2005 року і діє відповідно до Законів України «Про власність», «Про підприємство», «Про оренду землі» та інших чинних нормативних актів.

Форма власності - приватна.

Підприємство є юридичною особою, може від свого імені набувати права і нести обовязки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Підприємство має печатку і штампи зі своїм найменуванням, самостійний баланс, розрахунковий і валютний рахунки в установах банку, фірмовий бланк, емблему, а також знаки товарів і послуг.

Видом економічної діяльності є виробництво та реалізація сільськогосподарської продукції.

Підприємство здійснює самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність з метою одержання прибутку та досягнення економічних і соціальних результатів.

Згідно статуту основними видами діяльності ПП «Граніт-Агро» є:

Виробництво та реалізація культур.

Виробництво та реалізація цукрових буряків.

Вирощування с/г тварин.

Підприємство проводить ревізію своєї господарської діяльності не менше одного разу на рік. Здійснення позачергових ревізій господарської діяльності проводиться ревізійною комісією (ревізором) за вимогою керівника або за власною ініціативою.

Виконавчим органом Підприємства, що здійснює управління його поточною діяльністю є Директор.

До основних завдань та обов'язків директора можна віднести:

визначає, формулює, планує, здійснює і координує всі види діяльності підприємства;

визначає напрями розвитку підприємства у формуванні фінансової, цінової, кредитно-банківської, податкової та страхової політики, соціальної та зовнішньо-економічної діяльності;

направляє діяльність персоналу на досягнення високих економічних та фінансових результатів;

забезпечує виконання підприємством планів капітального будівництва, обов'язків перед бюджеттом, постачальниками, замовниками і банками;

вживає заходів щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, найкращого використання знань та досвіду працівників, створення безпечних і сприятливих умов праці, додержання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

здійснює заходи з соціального розвитку колективу підприємства, забезпечує розроблення, укладання і виконання колективного договору; проводить роботу щодо зміцнення трудової і виробничої дисципліни, сприяє розвитку творчої ініціативи і трудової активності працівників;

вирішує всі питання в межах наданих йому прав, доручає виконання окремих організаційно-господарських функцій іншим посадовим особам: заступникам директора, керівникам виробничих підрозділів, функціональних підрозділів підприємства.

2.2 Побудова облікового апарату та облікова політика підприємства

Фінансова звітність в Україні подається в типових формах, установлених наказами Міністерства фінансів України. Уніфікованість типових форм фінансової звітності вимагає такої ж уніфікованості в підготовці інформації для заповнення таких форм, що є передумовою до її однозначного тлумачення користувачами фінансової звітності.

Тому підприємству з різноманіття принципів, методів та процедур необхідно скласти систему обліку, що дозволить відобразити у фінансовій звітності конкретного підприємства інформацію, що відповідає встановленим якісним характеристикам.

Згідно ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства.

Саме облікова політика має на меті створити на кожному конкретному таку систему бухгалтерського обліку, яка б дозволила показати у фінансовій звітності інформацію, що однозначно тлумачиться, складену з урахуванням особливостей кожного конкретного підприємства.

Визначення терміну «облікова політика» дається в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і в п.3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: «облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

Отже, головна мета облікової політики - це складання фінансової звітності, що відповідає встановленим П(С)БО 1 якісним характеристикам.

Облікова політика підприємства згідно з п.п. 25.1 П(С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Облікову політику має бути оформлено в розпорядчому документі - наказі про облікову політику (додаток А).

Облікову політику, як і інші внутрішні питання конкретного підприємства, має бути оформлено в одному з його розпорядчих документів - наказі про облікову політику.

У загальному випадку наказ - це внутрішній правовий акт, що видається керівником підприємства для вирішення найважливіших питань діяльності підприємства. Цей документ застосовується виключно в межах конкретного підприємства, у зв`язку з чим має містити такі реквізити: найменування підприємства, дату і номер, назву виду документа, текст і підпис керівника, відповідальних за виконання осіб.

За загальним правилом наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не зазначено в ньому самому.

Керівник підприємства видає кремий наказ з розпорядженням затвердити Положення про облікову політику.

Наказ про облікову політику - це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно - керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються. Наказ про облікову політику містить опис методів оцінок, які використовуватимуться підприємством при складанні фінансових звітів, а також конкретних аспектів облікової політики щодо окремих обєктів і статей обліку. Причому дублювати в цьому наказі вимоги та норми, чітко встановлені Законом про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ПСБ(О), немає потреби.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

На вибір облікової політики підприємства впливають наступні фактори:

форма власності та організаційно-правова форма (державна, приватна, колективна; ТзОВ, ВАТ, ЗАТ, виробничий кооператив тощо);

галузь або вид діяльності (промисловість, будівництво, торгівля тощо);

система оподаткування (ставки податків, пільги з оподаткування);

ступінь свободи дій в умовах переходу до ринку (можливість самостійного прийняття рішень з питань ціноутворення, вибору партнерів);

стратегія фінансово-господарського розвитку;

наявність матеріальної бази (забезпеченість комп'ютерною технікою та іншими засобами оргтехніки, програмно-методичне забезпечення тощо);

система інформаційного забезпечення підприємства (за напрямами, необхідними для його ефективної діяльності).

У звязку з тим, що облікова політика підприємства розробляється і затверджується на тривалу перспективу та змінюється тільки у випадках, встановлених розділом 3 П(С)БО 6 «Виправлення помилок у фінансових звітах», наказ про облікову політику не обовязково видавати щороку. Закріплені в ньому напрямки облікової політики мають застосовуватись підприємством постійно, тобто воно має керуватися принципом послідовності.

Зміни до наказу про облікову політику може вносити лише керівник підприємства. Підстави для зміни облікової політики можуть мати місце лише у трьох випадках:

змінилися статутні вимоги підприємства (до статуту внесено зміни, що зачіпають сферу фінансового обліку на підприємстві);

змінилися вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (йдеться про зміни до П(С)БО, які вимагають доповнення або зміни прийнятої облікової політики);

якщо такі зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.

Якщо існує хоча б одна з цих підстав, то підприємство може вибрати один із таких шляхів унесення змін і доповнень до наказу про облікову політику:

Внести зміни та доповнення до вихідного наказу. У цьому випадку керівник має затвердити «наказ про внесення змін та/або доповнень до наказу про облікову політику» та ознайомити з ним відповідальних осіб.

Видати наказ про облікову політику в новій редакції з урахуванням моментів, що не знайшли відображення в попередньому його варіанті або зазнали змін.

Причому в межах таких змін варто звернути увагу на один важливий момент. Чинне законодавство не містить обмежень щодо термінів та періодичності змін облікової політики та не регламентує періодичність видання наказів про встановлення або зміну (доповнення) облікової політики підприємства. Отже, змінювати облікову політику можна в будь-який момент, не лише з 1 січня нового року. Так унесення змін до наказу про облікову політику можу бути зумовлено запровадженням нових П(С)БО, унесенням змін і доповнень до чинних П(С)БО, а також прагненням самого підприємства забезпечити достовірність відображення подій чи операцій у фінансовій звітності.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення.

Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Принципи - це основні, базові положення цієї політики, те, на основі чого будується політика.

Методи - це способи вирішення конкретних завдань, які постають перед підприємством при веденні бухгалтерського обліку.

Як система прийомів практичного освоєння дійсності, метод бухгалтерського обліку полягає в первинному спостереженні (документування і інвентаризація), вартісному вимірі (оцінка і калькулювання), поточному групуванні (рахунки і подвійний запис), підсумковому узагальненні (баланс і звітність).

Формування облікової політики полягає в тому, що з усієї сукупності способів реалізації названих прийомів обираються придатні на даний момент за конкретних умов. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку повинні забезпечувати обліковий процес, в результаті якого формується повна і достовірна картина майнового і фінансового стану підприємства.

До способів ведення бухгалтерського обліку належать способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, відшкодування вартості майна, що амортизується, організація документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку, системи регістрів бухгалтерського обліку, обробки інформації та інші відповідні способи та прийоми.

Процедура - встановлений порядок (технологія) ведення бухгалтерського обліку.

При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, принципам превалювання сутності над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим принципам, передбаченим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватися на діючі стандарти та інші нормативні акти.

Перелік питань, що необхідно висвітлювати в Наказі про облікову політику, представлено нижче:

. Теорія - включає принципи обліку, законодавчі акти, наукові положення конструювання підсистем обліку. Основним змістом цього розділу є визначення теоретичних основ бухгалтерського обліку (предмет, методи, правила складання документів, регістрів, звітності), положення та нормативні акти з питань організації обліку в Україні.

. Організація - визначає структуру бухгалтерії (централізовану, децентралізовану, змішану систему обробки інформації), розробку інструкцій, внутрішніх стандартів, спосіб ведення обліку, взаємодію бухгалтерії з управлінськими службами та інші аспекти діяльності облікового апарату.

Методологія - включає принципи та правила отримання, обробки, фіксації, передачі інформації, оцінки, ведення рахунків, критеріїв розмежування основних засобів та МШП, нарахування амортизації, обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, визначення обсягу реалізації продукції, встановлення резерву сумнівних та безнадійних боргів, обліку та розподілу накладних витрат і включення їх до собівартості, утворення статутного (акціонерного, додаткового, резервного) капіталу, визначення результатів діяльності (щомісяця, щокварталу, раз в рік), фондів спеціального призначення тощо.

. Технологія - передбачає використання наступних елементів:

системи рахунків для обліку господарських операцій, яка може деталізуватись, залежно від потреб отриманої інформації;

форми бухгалтерського обліку як певної система регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей діяльності та технології обробки облікових даних;

системи та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, включаючи форми самостійно створених підприємством облікових документів, необхідних для накопичення та обробки управлінської інформації;

документообігу і технології обробки облікової інформації;

порядку проведення інвентаризації майна та зобов'язань, тощо.

Технологію облікового процесу складають методика й техніка (спостереження, вимірювання та реєстрації, нагромадження й зберігання) збирання інформації за допомогою найрізноманітніших групувань у регістрах обліку в умовах ручної бухгалтерської праці, а при автоматизованому обліку - на спеціальних носіях (магнітних стрічках, дисках тощо).

Техніка обліку - найбільш трудомістка частина облікового процесу, що втілює в основній своїй частині інформаційний аспект, тобто функції збору, обробки і узагальнення облікової інформації, що відокремлюється від бухгалтерії. Вона поступово перетворюється на самостійну інформаційну службу з відокремленим апаратом працівників, що діє і розвивається за своїми принципами і закономірностями.

Найбільшу частку в бухгалтерській роботі складають облікові процеси, що поділяються за об'єктами обліку (основні засоби, виробничі запаси тощо); за комплексами облікових операцій (облік оприбуткування, витрачання тощо).

Під операцією розуміють сукупність елементарних дій, пов'язаних єдністю цілі або змістом об'єкту праці. Так, приймання документів від матеріально відповідальних осіб має об'єктом певну сукупність документів, а метою - уточнення необхідних для відображення в обліку даних і перевірку їх оформлення за всіма правилами; розноска в картки аналітичного обліку має об'єктом праці певний комплект карток, а метою - систематизацію облікових даних.

Згідно з чинним законодавством підприємство самостійно визначає форму обліку, про що зазначається в Наказі про облікову політику. В якості первинного критерію при визначенні форми обліку виступають базові методологічні принципи: умови праці бухгалтера, поширення обліку, його регламентація тощо.

До документів, якими оформлюють облікову політику, належать не лише накази і розпорядження керівника підприємства, але й різноманітні внутрішні правила, інструкції, положення, регламенти і процедури, рішення власників (загальних зборів акціонерів) тощо. Вибір конкретного типу документу залежить від внутрішнього розпорядку підприємства і характеру питання облікової політики.

Велике значення для оформлення облікової політики мають проектні матеріали з організації бухгалтерського обліку, серед яких - графіки документообігу, план організації бухгалтерського обліку, робочі проекти автоматизованого ведення обліку, посадові інструкції тощо. Мета їх видання - оформити порядок застосування тих чи інших способів ведення обліку, обраних підприємством; визначити, як технічно повинні використовуватися різні елементи облікової політики.

Таким чином, у загальнотеоретичному плані облікову політику слід розглядати в чотирьох основних аспектах, а саме: теоретичному, методологічному, технологічному і організаційному.

Теоретичні аспекти облікової політики розробляються в основному бухгалтерами-дослідниками. Теоретичні дослідження облікової політики у різних її аспектах є основою для розробки її методологічного, технологічного і організаційного забезпечення.

Методологічна основа облікової політики в Україні - Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які затверджуються Міністерством фінансів України.

Технологічні елементи облікової політики у загальному плані визначаються також Міністерством фінансів України шляхом затвердження Національного плану рахунків та інструкції про його застосування, а в конкретному - підприємством.

Організаційні аспекти облікової політики визначаються виключно господарюючим субєктом.

Отже, під обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку прийняту підприємством - первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя. Облікова політика є важливим інструментом організації бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Облікова політика, по-перше, надає інформацію про особливості бухгалтерського обліку на кожному конкретному підприємстві. По-друге, облікова політика дозволяє групи підрозділів (осіб) підприємства, які здійснюють облікові процедури, дотримуватися єдиних правил бухгалтерського обліку, в яких враховано особливості господарської діяльності підприємства.

У формуванні облікової політики визначальна роль належить керівнику і головному бухгалтеру. Від їх компетенції та взаємостосунків залежить успішне здійснення (провадження) облікової політики підприємства.

Документи з моменту їх складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях. Відомо, що первинні документи містять інформацію про факти господарського життя, і ця інформація належним чином опрацьовується, узагальнюється й накопичується з метою одержання підсумкових даних у балансі та звітності. Своєчасний і якісний облік забезпечується певним порядком організації складання й опрацювання документів, або документооборотом.

Документооборотом називаються порядок і шляхи руху документів з моменту їх складання або надходження до моменту здачі в архів.

Головне завдання документообороту - прискорення руху документів, і чим коротше і швидше буде організовано цей процес, тим він буде ефективнішим, і користувачі зможуть вчасно отримати інформацію для прийняття рішень.

Кожне підприємство, враховуючи специфіку своєї господарської діяльності та структури управління, визначає напрями й обсяги документів. Організує документооборот на підприємстві головний бухгалтер чи бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформації. Ця технологія визначає основні етапи проходження документів: складання первинних документів або реєстрація тих, що надійшли зі сторони, облікова обробка та реєстрація документів; передача документів на зберігання до архіву.

Організаційно перелічені етапи документопотоку відображаються у спеціальному документі, який називається план (графік) документообороту. Він має визначати здійснення систематичного контролю складання і строків проходження первинних, зведених документів між окремими структурними підрозділами, передачі їх у бухгалтерію.

Вимоги головного бухгалтера щодо порядку складання і подання до бухгалтерії та опрацювання документів є обов'язковими для'всіх підрозділів і служб підприємства.

Документи, як правило, складаються оперативними працівниками підприємства (касирами, рахівниками цехів, комірниками, майстрами та ін.) або надходять зі сторони через канцелярію з обов'язковою реєстрацією (рахунки, акти, листи, повідомлення тощо). Кожному виконавцю видають виписку з плану (графіка) документообороту, в якій наводиться перелік документів, що відносяться до функціональних обов'язків виконавця, термін їх подання і перелік служб (підрозділів) підприємства, в які передаються ці документи. При надходженні документів до бухгалтерії проводять їх перевірку:

за формою (формальна перевірка заповнення всіх реквізитів, відповідності стандарту і формі документа, своєчасності складення документа і подання до бухгалтерії);

за змістом (змістовна перевірка правильності відображення господарської операції, її відповідність законодавчим та нормативним вимогам);

арифметична (перевірка правильності проставлених цін і тарифів, розрахованих сум і підсумків).

Основні етапи документообігу:

) складання й оформлення документа;

) прийняття документа бухгалтерією (обліковим центром підприємства);

) рух документів по відділах і робочих місцях до бухгалтерії, їх обробка і використання для бухгалтерських записів;

) передача документів на засоби обчислювальної техніки (машинно-облікові станції) і повернення їх назад (при ручному веденні бухгалтерського обліку);

) передача документів до архіву.

Порядок документообігу залежить від характеру й особливостей господарських операцій та їх облікового оформлення, а також від структури підприємства і його облікового апарату. Графік документообігу наведено у додатку Д.

Керівник підприємства з метою упорядкування документальної фіксації господарської діяльності затверджує перелік посадових осіб, яких він наділяє правом видачі дозволу (підпису первинних документів) на проведення господарських операцій, пов'язаних з відпуском (витратою) коштів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів тощо; а також конкретних посадових осіб, які мають право підписувати документи на видачу бланків суворої звітності. Кількість таких осіб повинна бути обмеженою.

Для кожного виду або роду документів розробляється особлива схема документообігу у формі графіка руху документів. У графіку, зазначаються строки оформлення документів або одержання таких документів від інших підприємств, організацій, час перебування документів у різних підрозділах або службах підприємства, крайні строки передачі первинних документів для обробки, до бухгалтерської служби.

Графік документообігу може бути оформлений у вигляді схеми або переліку робіт зі створення, перевірки та обробки документів, що здійснюються кожним підрозділом підприємства, а також кожним виконавцем, із зазначенням їх взаємозв'язку і термінів виконання робіт. Він має забезпечити оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через яких проходить конкретний первинний документ, визначити мінімальний термін його перебування у підрозділах, а також сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку.

Перевірені бухгалтерією документи проходять облікову реєстрацію. Процес обробки в бухгалтерії прийнятих від виконавців бухгалтерських документів включає три етапи: розцінка (таксування), групування і бухгалтерське проведення (проводка).

Розцінка (таксування) документів полягає у проставленні у відповідних графах документа ціни і суми, тобто переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий здійснюється в самому документі шляхом множення показника на ціну. Ця операція характерна для документів, якими оформлюють рух матеріальних цінностей (вимоги-накладні, лімітно-забірні карти тощо), оскільки в момент їх складання записують тільки кількісні показники. У результаті розцінки здійснюється оцінка господарської операції у грошовому вимірнику.

Групування документів полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у групи з метою підготовки зведених даних (за складами, цехами, замовленнями, касами тощо) і спрощення ведення первинного обліку. Документи, згруповані за певними ознаками однорідності в накопичувальні та групувальні відомості, істотно скорочують подальші реєстраційні операції.

Бухгалтерське проведення (проводка) передбачає вказування у первинних або згрупованих документах (відомостях) бухгалтерської проводки (кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку), яку в майбутньому буде відображено в регістрах бухгалтерського обліку, а потім у звітності.

Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовують для подальшого відображення господарських операцій, що в них містяться, у регістрах синтетичного й аналітичного обліку. На цьому практично завершується облікова робота з первинними бухгалтерськими документами. Первинні документи, виконавши свою обліково-аналітичну функцію, підлягають передачі в архів.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

.1 Організація документування та розробка робочих інструкцій первинних документів з обліку виробництва продукції тваринництва

Складання первинних документів проходить стадії прийому, обробки і здачі в бухгалтерію господарства для зберігання у встановленому порядку. Проходження кожної форми первинного документа з моменту його складання до здачі в архів називається документообігом.

Правильність організації документування в кожному господарстві представляє собою важливу частину складання всього облікового процесу. Від того наскільки точно і ефективно побудований контроль за проходженням первинних документів, залежить не тільки своєчасне одержання інформації для потреб управління виробництвом, але і збереження раціонального використання власності господарства.

Розрізняють чотири основні стадії документообігу:

складання первинних документів і реєстрація первинної інформації;

прийом складених, підписаних і затверджених у встановленому порядку первинних документів;

обробка інформації, яка міститься в первинних документах і переведення її в результативну інформацію;

підготовка і здача в архів первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку.

Перед первинним обліком продукції власного виробництва в сільському господарстві стоять наступні задачі:

а) забезпечення своєчасності і повноти оприбуткування продукції;

б) правильне зясування її натуральної кількості і якості;

в) правильний розподіл обліку виходу продукції по окремих галузях, структурним підрозділам і виконавцями;

г) належне документальне оформлення надходження і закладки на зберігання готової продукції;

д) своєчасне представлення інформації про хід випуску і підробки продукції.

Для виконання цих задач необхідна правильна постановка і раціональна організація первинного обліку : спеціальна підготовка посадових осіб, повязаних з оформленням первинних документів і обліком продукції , забезпечення їх необхідною документацією, складання продуманого графіка документообігу, систематичний оперативний контроль зі сторони бухгалтерії господарства за оприбуткуванням і обліком продукції, що відпускається, застосування прогресивних методів обробки первинної інформації.

Порядок документального оформлення операцій по виробництву продукції тваринництва

Облік тварин здійснюється відповідно до Інструкції з обліку молодняку тварин, птиці та тварин на відгодівлі, затвердженої наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України від 15.01.97 № 7 (Інструкція № 7). Також у бухгалтерському обліку відображення інформації про тварин проводиться відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до Інструкції № 7 при одержанні приплоду завідувач фермою (бригадир) чи зоотехнік складають у двох примірниках «Акт на оприбуткування приплоду тварин» (с.-г. ф. № 95). Дані акта щодня записують у «Книгу обліку руху тварин і птиці» (с.-г. ф. № 34), а також використовують для ведення зоотехнічного обліку і нарахування заробітної плати працівникам ферми.

Обидва примірники акта передаються в бухгалтерію: один - наступного дня після його складання, а другий - наприкінці місяця разом зі «Звітом про рух худоби і птиці на фермі» (с.-г. ф. № 102) після того, як на його підставі будуть зроблені записи в реєстрах зоотехнічного обліку. Запис в акті здійснюють індивідуально за кожною головою приплоду великої рогатої худоби, по інших тваринах - у цілому за статево-віковою групою.

Телята оприбутковуються на підставі «Акта на оприбуткування приплоду тварин» у день народження за плановою (а наприкінці року - за фактичною) собівартістю 60 кормоднів утримання великої рогатої худоби.

Тварини, придбані в інших сільськогосподарських підприємствах, племінних об'єднаннях тощо, оприбутковуються на підставі товарно-транспортних накладних і рахунків-фактур; при придбанні племінних тварин заповнюється також «Племінне свідоцтво».

Тварини, що надійшли в порядку безоплатної передачі від інших підприємств як їх частина пайової участі, обліковується на підставі рахунків-фактур і «Товарно-транспортних накладних на відпуск-прийом тварин і птиці» (спеціалізована ф. № 1 с.-г.).

Прийом худоби від населення (відповідно до договору) з метою постановки її на дорощування і відгодівлю проводить комісія в складі керівника підрозділу, зоотехніка, ветпрацівника і працівника, якому будуть передані тварини для подальшого вирощування і відгодівлі, та в присутності особи, яка здає тварин. При цьому складається «Акт на закупівлю тварин у населення» (с.-г. ф. № 956), який затверджує керівник сільськогосподарського підприємства. Один примірник акта вручається особі, яка передає тварин. При постановці тварин на вирощування і відгодівлю їм присвоюють інвентарний номер. Головний бухгалтер перевіряє правильність розрахунку вартості куплених тварин у «Акті на закупівлю худоби в населення», виписує видатковий касовий ордер і передає його разом з актом у касу для оплати.

В усіх випадках переведення молодняку тварин з однієї статево-вікової групи в іншу (включаючи і переведення тварин до основного стада), а також відлучення молодняку звірів і кролів складають «Акт на переведення тварин із групи в групу» (с.-г. ф. № 97). Акти заповнює зоотехнік (завідувач фермою) у день переведення тварин і птиці, відлучення звірів і кролів. Даний документ підписують також працівники, які передали і які прийняли худобу і птицю на подальше утримання, затверджує його керівник підприємства.

На кожен випадок загибелі, вимушеного забою чи падежу тварин від стихійного лиха складається «Акт на вибуття худоби і птиці» (с.-г. ф. № 100). В акті повинні бути докладно зазначені причини й обставини вибуття тварин і птиці, а також можливе використання продукції (у їжу, на корм худобі, на знищення тощо). Акт складає в день вибуття (забою) комісія у складі зоотехніка, ветеринарного лікаря, завідувача фермою і особи, за якою була закріплена тварина. Після оформлення акт передається керівникові підприємства на розгляд і затвердження. Після затвердження акта роблять запис про вибуття поголів'я в «Книзі обліку руху тварин і птиці» (с.-г. ф. № 34) і його разом із «Звітом про рух худоби і птиці на фермі» (с.-г. ф. № 102) представляють у бухгалтерію.

У випадку падежу, загибелі поголів'я з вини окремих осіб його вартість стягується з них у встановленому порядку.

Інвентаризація молодняку тварин, худоби на відгодівлі проводиться щомісяця. Наприкінці року молодняк тварин і тварин на відгодівлі до-оцінюється виходячи з їхньої живої ваги і діючих на 31 грудня договірних цін на відповідні види і групи з урахуванням вгодованості, а племінних тварин - за договірними цінами на них.

Для систематизації показників первинних документів на фермі по надходженню і вибуттю тварин ведуть «Книгу обліку руху тварин і птиці» (с.-г. ф. № 34). Книга є підставою для складання щомісячного «Звіту про рух тварин і птиці на фермі» (с.-г. ф. № 102), де відображається наявність тварин на початок і кінець звітного періоду, їхнє надходження і вибуття (голів і живої ваги) за видами по кожній обліковій групі. Разом з первинними документами «Звіт про рух тварин і птиці на фермі» передається в бухгалтерію. Після перевірки звітів здійснюють оцінку з надходження і вибуття звірів і птахів, тварин, бджолосімей, а також худоби, вибракуваної з основного стада, тварин, прийнятих від населення для реалізації згідно з П(С)БО 9 «Запаси», П(С)БО 16 «Витрати», П(С)БО 7 «Основні засоби».

Запис у Книзі відповідальні особи повинні робити щодня, реєструючи дані окремих документів, і визначати кількість поголів'я на початок наступного дня. Ці дані переносять у «Відомість витрат кормів» (с.-г. ф. № 94), де на підставі затверджених раціонів визначають потребу в кормах на день.

Наприкінці місяця підсумки Книги використовують для заповнення «Звіту про рух тварин і птиці на фермі» (с.-г. ф. № 102), де записують наявність тварин на початок і кінець звітного періоду, їхнє надходження і вибуття (поголів'я і жива вага).

Звіт складається зоотехніком, завідувачем ферм чи бригадиром у двох екземплярах і у встановлений термін разом з первинними документами з надходження і вибуття тварин і птиці представляється в бухгалтерію для перевірки і бухгалтерського обліку руху поголів'я.

3.2 Організація синтетичного та аналітичного обліку та обробки бухгалтерської інформації щодо виробництва продукції тваринництва

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві має забезпечувати оперативне, достовірне й повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції за підприємством загалом та за окремими його структурними підрозділами (бригадами, цехами, фермами тощо). За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати (загальновиробничі витрати) та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік на рахунку 23 здійснюють за встановленими обєктами обліку витрат, зокрема видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можуть здійснювати за підрозділами підприємства й центрами витрат і відповідальності.

Для обліку виходу продукції тваринництва застосовують такі первинні документи: Журнал обліку надоїв молока, Відомість руху молока; Щоденник надходження і відправки вовни на заготівельні пункти; Щоденник надходження сільськогосподарської продукції; Акт настригу та приймання вовни (для спеціалізованих підприємств); Акт на оприбуткування приплоду тварин; Накопичувальний акт на оприбуткування приплоду звірів; Акт про хід окоту; Відомість зважування тварин. Їх складають на тваринницьких фермах у момент одержання продукції або в терміни, передбачені графіком документообігу. Надходження інших видів продукції тваринництва (мед, риба тощо) оформляють накладними або відображають у щоденниках надходження сільськогосподарської продукції. Їх оформляють члени комісії, створеної для приймання цих видів продукції. Операції із забою худоби й птиці відображають в Акті на вибуття тварин. Під час оприбуткування продукції, одержаної від населення для реалізації, складають Приймально-розрахункову відомість у двох примірниках.

Облік витрат і виходу продукції тваринництва ведуть на рахунку 23, субрахунок 2 «Тваринництво». За дебетом рахунка записують витрати на утримання й догляд за худобою і птицею, за кредитом - вихід продукції за плановою собівартістю. Залишок на субрахунку впродовж року не виводять, замість нього відображають дебетовий і кредитовий обороти наростаючим підсумком. Наприкінці року залишок відбиватиме витрати незавершеного виробництва. Аналітичний облік витрат та виходу продукції тваринництва здійснюють у Виробничому звіті з тваринництва, який заповнюють у виробничих підрозділах згідно з наведеними первинними й накопичувальними документами, і передають до бухгалтерії наприкінці місяця разом із первинними документами.

Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі враховують витрати, згруповані за статтями витрат за кожним обєктом обліку; в другому - одержану продукцію (молоко, приплід, приріст живої маси, вовна тощо) за місяць та від початку року; у третьому розділі суми, враховані у другому розділі, групують за кореспондуючими рахунками.

Згруповані дані первинних документів записують у другому розділі Виробничого звіту, де за кожним обєктом обліку й госпрозрахунковим підрозділом указують кількість одержаної продукції за видами та її планову собівартість за місяць і від початку року. У третьому розділі Виробничого звіту дані другого розділу відображають за дебетом рахунків: 27 - одержана продукція тваринництва; 07 - приплід і приріст живої маси тварин; 23, субрахунок «Рослинництво» - на суму одержаного й вивезеного у поле гною і витрат бджільництва, віднесених на запилювані культури, тощо.

Для обліку витрат у тваринництві можна використовувати Книги обліку витрат, правильність ведення обліку в яких перевіряють за допомогою оборотної відомості.

Для обліку витрат виробництва використовують журнали-ордери № 10/1 с. г., № 10/2 с. г. і № 10/3 с. г.

У Журналі-ордері 10.1 с. г. узагальнюють за місяць у розрізі синтетичних рахунків (субрахунків) дані про наявність і рух матеріальних цінностей у грошовому вираженні за місцями зберігання (матеріально відповідальними особами).

Журнал-ордер № 10/2 с. г. використовують для обліку нарахованої оплати праці й повязаних із нею сум відрахувань на соціальні заходи, резервів наступних періодів, а також амортизаційних відрахувань, браку й втрат від псування цінностей.

Виробничі звіти складають з метою обліку основних і допоміжних виробництв, витрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання, обліку капітальних інвестицій, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут. Підсумки виробничих звітів із деталізацією сум за синтетичними рахунками (субрахунками) переносять до Журналу-ордеру № 10/3 с. г., в якому здійснюють зведений облік витрат і виходу продукції сільського господарства. У Журналі-ордері № 10/3 с. г. відображають кредитові обороти з виходу продукції, робіт і послуг (списання для відповідних споживачів) із кредиту рахунків 23 «Виробництво» (за видами виробництв), 24 «Брак у виробництві», 39 «Витрати майбутніх періодів», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут».

Тваринництво характеризується рівномірним понесенням витрат виробництва і одержанням продукції. Тому бухгалтерський облік повинен забезпечувати аналітичний облік витрат за основними видами виробництв і групами тварин, за основними статтями витрат, а також за внутрішньогосподарськими підрозділами.

Обєктом бухгалтерського обліку біологічного перетворення біологічних активів тваринництва можуть бути види тварин або однорідні групи біологічних активів, які складаються з певних статевовікових (технологічних) груп (корови і бики-плідники основного стада, тварини на вирощуванні та відгодівлі тощо).

3.3 Калькулювання собівартості продукції тваринництва

У сучасних умовах калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), будучи частиною внутрішньогосподарського (управлінського) обліку підприємства, дає можливість приймати його власникам та керівникам ряд рішень при здійсненні господарської діяльності, і насамперед - з питань, пов'язаних із ціноутворенням.

Основними документами, що регламентують порядок формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) для всіх підприємств незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності, у тому числі тих, що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, є П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, зі змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 16), та розроблені на його підставі галузеві методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг).

Так, пункт 11 П(С)БО 16 передбачає формування двох видів собівартості:

) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі витрати і постійні розподілені загальновиробничі витрати;

) собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), що складається з:

виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

наднормативних виробничих витрат.

Поняття собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) ширше, ніж поняття виробничої собівартості, оскільки включає не лише власне виробничу собівартість випущеної підприємством продукції (робіт, послуг) та реалізованої протягом звітного періоду, а й інші визначені витрати.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині витрат на управління (накладних витрат) - лише загальновиробничі змінні та постійні розподілені.

Нерозподілені загальновиробничі витрати не відносяться до виробничої собівартості, а збільшують собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). У свою чергу непрямі (накладні) витрати, не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, виконанням робіт, наданням послуг, також не включаються до складу виробничої собівартості і, отже, не розподіляються на кожну одиницю об'єкта калькулювання. До таких витрат згідно з п. 17 П(С)БО 16 відносяться адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати операційної діяльності підприємства.

Незважаючи на те що в умовах дії міжнародних принципів бухгалтерського обліку, закріплених у національних П(С)БО, змінився підхід до формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), він не передбачає принципової зміни загального складу прямих витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Слід зауважити, що нові правила формування собівартості продукції (робіт, послуг) (згідно з П(С)БО 16) підвищують достовірність даних бухгалтерського обліку, але знижують цінність цих даних для економічної роботи й аналізу собівартості продукції (робіт, послуг). Вони не передбачають визначення «повної» собівартості (з урахуванням адміністративно-збутових витрат).

Принципів бухгалтерського обліку згідно з Типовим положенням з планування, обліку та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженим постановою КМУ від 26.04.96 р. № 473, обчислювалася собівартість:

виробнича (заводська), що включає витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) (з урахуванням загальногосподарських (адміністративних) витрат);

повна, що включає витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг).

Собiвартiсть 1 ц приросту живої ваги визначається діленням загальної суми витрат на утримання вiдповiдної групи худоби (без вартостi побiчної продукцiї) - кiлькiсть центнерiв приросту живої ваги.

Собiвартiсть живої ваги молодняку тварин i тварин на вiдгодiвлi всiх вiкових груп визначається виходячи з витрат на їх вирощування i вiдгодiвлю в поточному році (без вартостi побiчної продукцiї), вартостi худоби , що були в групi на початок року та надiйшли з основного стада чи з iнших груп, ферм i пiдприємств, та вартостi приплоду (без вартостi загиблих тварин). Кiлькiсть живої ваги становитиме вагу тварин, що реалiзованi, забитi, переведенi в iншi групи та залишенi на кінець року.

Собівартiсть 1 ц живої ваги худоби визначається дiленням їх вартостi на кiлькiсть центнерiв живої ваги (без ваги тварин, що загинули).

На пiдставi розрахованої собiвартостi 1 ц живої ваги обчислюється фактична собiвартiсть худоби, яка реалiзована, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася в пiдприємствi на кінець року. Вартiсть худоби, що загинула з рiзних причин, в кiнцi року не уточнюється. Сiльськогосподарськi підприємства мають право визначати собiвартiсть живої ваги тварин у розрiзi партії (реалiзованих, переведених в старшу вiкову групу, забитих тощо) на пiдставi даних про вартiсть тварин, одержаних вiд приплоду, переведених з молодших груп, придбаних тощо, та про вартiсть приросту ваги тварин цiєї партiї.

У молочному скотарствi розраховується собiвартiсть 1 ц молока i однiєї голови приплоду. Собiвартiсть однiєї голови приплоду розраховується за вартiстю 60 кормоднiв утримання корови. Собiвартiсть одного кормодня розраховується дiленням усiєї суми витрат на утримання основного стада корiв на кiлькiсть кормоднiв. Для визначення собiвартостi 1 ц молока необхiдно загальну суму витрат на утримання корiв (без вартості приплоду та побiчної продукцiї) роздiлити на кiлькiсть центнерiв одержаного молока.

Собiвартiсть приросту ваги та живої ваги молодняку великої рогатої худоби i тварин, вибракуваних з основного стада, в молочному скотарстві розраховується аналогічно. У м'ясному скотарствi собiвартiсть приросту живої ваги телят до 8-мiсячного вiку (включаючи масу одержаного приплоду) складається iз витрат на утримання корiв i нетелiв (останнi за 2 мiсяцi до розтелення переводяться в основне стадо) i телят до 8 мiсячного вiку (без вартостi побiчної продукцiї та молока, яке оцінюється за реалiзацiйними цiнами).

Собiвартiсть 1 ц живої ваги визначається діленням суми витрат, вiднесених на приплiд i прирiст живої ваги телят до 8 мiсячного вiку, i балансової вартостi телят, що були в цiй групi на початок року та надiйшли в групу протягом року, на загальну живу вагу телят до 8 мiсяцiв, вiдлучених вiд маток (без ваги тварин, що загинули), і тих, що залишилися пiд матками на кінець року. Розрахована собiвартiсть 1 ц використовується для оцiнки телят, що залишилися пiд матками на кінець року та переведенi в старшi групи.

3.4 Розробка посадової інструкції бухгалтера з обліку виробництва продукції тваринництва

Інструкція - це правовий документ, яким визначаються правила, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні аспекти діяльності установ, організацій, підприємств (їхніх підрозділів і служб), посадових осіб та громадян.

Посадова інструкція - документ, що видається з метою регламентації організаційно-правового статусу працівника, його конкретних завдань та обов'язків, прав, відповідальності, забезпечує умови для його ефективної роботи. Посадова інструкція бухгалтера по тваринництву по ПП «Граніт-Агро» наведена у додатку Б.

Посадові інструкції для керівників, професіоналів та фахівців розробляються згідно з вимогами чинного законодавства України і на основі випусків та розділів Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, зокрема, випуску 1, затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 29.12.2004 р. № 336 з урахуванням особливостей штатного розпису підприємства, а також, за наявності, положень про структурні підрозділи.

Довідник кваліфікаційних характеристик є нормативним документом, обовязковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності.

Під час розроблення посадових (робочих) інструкцій має бути забезпечено єдиний підхід до викладення змісту, структури розділів, побудови і послідовності їх розташування. Усі терміни мають бути чітко визначеними.

У заголовку посадової (робочої) інструкції зазначається назва посади (професії) відповідно до Класифікатора професій ДК 003:2005, який набрав чинності з 1 квітня 2006 р., згідно наказу Державного Комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 р. № 375.

Загальні вимоги до змісту та форми посадових інструкцій передбачені пунктами 6 та 7 Довідника кваліфікаційних характеристик.

Ось ці вимоги:

) інструкції повинні відображати повний перелік завдань та обовязків працівника, його повноважень і відповідальності;

) посадові інструкції розробляються на основі Довідника кваліфікаційних характеристик, ураховуючи специфіку підприємства (штатний розпис та інше), при цьому завдання та обовязки, що включені до типової кваліфікаційної характеристики тієї або іншої посади, можуть бути розподілені між окремими виконавцями або коло завдань та обовязків окремих працівників може бути розширене з дорученням їм робіт, передбачених для різних груп посад, рівних за складністю, виконання яких не потребує іншої спеціальності, кваліфікації;

) усі посадові інструкції повинні бути взаємоповязаними, аби не допускати дублювання в роботі працівників (ця вимога зазвичай не виконується).

Посадові інструкції затверджуються наказом керівника. Доцільно одним наказом затверджувати одразу усі посадові інструкції. При цьому у правому верхньому куті першої сторінки посадової інструкції розташовується слово «Затверджено», підпис керівника про її затвердження, вказується посада, ініціали та прізвище керівника, а також дата затвердження.

Зміни та доповнення до посадових інструкцій вносяться також наказом керівника, причому зміни такі допускаються лише за згодою працівника, інакше це вважатиметься односторонньою зміною умов трудового договору та примусовою працею з боку керівництва. Виняток з останнього правила - це зміна істотних умов праці в процесі змін в організації виробництва і праці, але запровадження таких змін можливе лише з дотриманням передбаченої законодавством процедури (одним з етапів такої процедури є попередження працівника про зміни, що запроваджуються, не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Не потребує згоди працівника внесення до посадової інструкції змін, обумовлених зміною назви підприємства, структурного підрозділу або посади.

Посадові інструкції складаються для працівників усіх посад, що зазначені в штатному розписі.

Обов'язковими реквізитами посадової інструкції є: найменування установи, дата, заголовок до тексту, візи узгодження, підпис, гриф затвердження.

У заголовку посадової інструкції наводиться повна назва посади в давальному відмінку та повна назва структурного підрозділу.

Текст посадової інструкції, як правило, складається з наступних розділів:

Загальні положення.

Завдання та обов'язки.

Права.

Відповідальність.

Взаємовідносини ( звязки ) за посадою.

Розділ Загальні положення включає:

а) найменування посади із зазначенням структурного підрозділу та основну мету діяльності працівника;

б) підпорядкованість працівника (вказується посада посадової особи, якій безпосередньо підпорядковується працівник);

в) порядок призначення на посаду та припинення виконання посадових обовязків;

г) перелік нормативних, методичних та інших документів, якими керується працівник, що займає дану посаду;

д) кваліфікаційні вимоги (рівень освітньої підготовки, рівень кваліфікації, фах, необхідний стаж роботи за фахом, відповідний стаж, інші вимоги);

е) вимоги до спеціальних знань і навичок (зазначається, що працівник повинен вміти працювати на компютері та знати програмні засоби, знати законодавство з питань охорони праці, правила техніки безпеки та пожежної безпеки, гігієни праці).

У цьому ж розділі рекомендується мати пункт про те, кого відповідальний працівник заміщує на час відсутності з поважних причин (відпустка, хвороба тощо), а також хто заміщує його.

У розділі Завдання та обов'язки встановлюється конкретний зміст діяльності працівника, зокрема зазначається:

відносно самостійна ділянка роботи відповідно до положення про підрозділ.

перелік видів робіт, з яких складаються функції, що виконуються.

При встановленні видів робіт слід визначати їх за організаційно-юридичними ознаками;

Завдання та обов'язки працівника мають відповідати завданням і функціям підрозділу та вимогам професійно-кваліфікаційної характеристики відповідної посади.

При переліку обов'язків їх слід розбити на групи:

обов'язки з розробки, підготовки або участі в складанні документів з конкретних питань, що знаходяться в компетенції працівника (наказів, інструкцій і т.п.);

обов'язки зі своєчасного і якісного збору, обробки, аналізу і використанню інформації (узагальнень, звітів, правок, усної інформації і т.п.);

обов'язки з використання працівником організаційних, методичних, інструкторських, контрольно-інспекційних та інших форм роботи (виїзди на місця скликання нарад або участь у них, проведення семінарів і т.п.);

обов'язки з дотримання термінів виконання конкретних завдань.

Також у цьому розділі зазначається, що працівник зобовязаний дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку. Виконує інші доручення керівника структурного підрозділу.

У розділі Права визначаються засоби, за допомогою яких працівник має забезпечувати у процесі своєї діяльності виконання покладених на нього завдань та обов'язків. Наприклад, вносити пропозиції керівнику з відповідних питань та покращення роботи, приймати певні рішення, узгоджувати проекти документів, візувати у межах своєї компетенції окремі документи, виконувати обов'язки представництва підрозділу з певних питань, брати участь у нарадах і проводити їх, проводити у межах своєї компетенції перевірки, готувати інформаційні матеріали, отримувати необхідну для виконання своїх завдань та функцій інформацію від відповідних установ і підрозділів, долучати до роботи спеціалістів, необхідних для виконання поставленого завдання.

У розділі Відповідальність зазначаються критерії оцінки роботи і ступінь персональної відповідальності працівника. Критеріями оцінки є об'єктивні показники, що характеризують якість і своєчасність виконання роботи, використання наданих прав.

У розділі Взаємовідносини (звязки) за посадою зазначається від кого, в які терміни і яку інформацію одержує працівник; кому, яку і в які терміни представляє; з ким погоджує проекти документів, що готуються; з ким спільно готує документи, а також розглядаються інші питання інформаційних взаємозв'язків працівника з підрозділами, особами, організаціями, установами.

Датою введення в дію посадової інструкції є дата її затвердження. Посадову інструкцію після її затвердження слід обовязково довести до працівника під розпис. Після затвердження посадова інструкція передається працівнику, який проставляє на ній: «З інструкцією ознайомлений», дата, підпис.

Посадові інструкції повинні бути замінені і зананово затверджені в наступних випадках: при зміні назви установи, (організації, підприємства) або структурного підрозділу, а також при зміні назви посади.

Посадова інструкція бухгалтера по тваринництву ПП «Граніт-Агро» наведена в додатку .

Затверджена посадова інструкція (оригінал) зберігається в кадровій службі відповідно до установленого порядку діловодства. Копії посадової інструкції, засвідченої в установленому порядку, видаються працівникові та керівнику відповідного структурного підрозділу.

Посадові інструкції мають містити повний перелік завдань і обов'язків, повноважень, відповідальності, зокрема щодо охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки, в разі потреби - відповідні пояснення. Як інструмент для оцінки результатів діяльності, посадові інструкції використовуються при атестації спеціалістів, посадових переміщеннях, формуванні резерву, висуненні на керівні посади, заохоченні.

Посадові інструкції, маючи статус нормативного документа, чітко визначають вимоги до певних посадових осіб, забезпечують раціональний розподіл обов'язків між працівниками, уможливлюють об'єктивне оцінювання діяльності працівників, є нормативною основою для застосування до них заходів впливу. Вимоги посадових інструкцій враховуються під час прийняття працівників на роботу, їх атестації, притягнення до дисциплінарної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

3.5 Технологічна картка бухгалтера з обліку виробництва продукції тваринництва

Для раціональної організації виробництва окремих видів продукції тваринництва складають технологічні карти по виготовленню продукції тваринництва.

Технологічна карта - це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат на виготовлення тієї чи іншої продукції тваринництва. Такі карти складають для кожного виду продукції і по окремих видах незавершеного виробництва. У них слід передбачати раціональні й прогресивні технології для умов конкретного підприємства. Технологічна карта бухгалтера по тваринництву наведена у додатку В.

Дуже важливо обґрунтувати найраціональніший склад машинно-тракторного агрегату для виконання кожної роботи з метою повного використання потужності тракторів і досягнення високої якості роботи. Діленням обсягу робіт на норму виробітку визначають кількість нормо-змін, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 год. - затрати праці в людино-годинах.

У технологічних картах планують витрати на виробництво продукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множенням тарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників за категоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій), амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонт сільськогосподарської техніки, витрати кормів. Передбачають також послуги допоміжних галузей (автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо).

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ОБЛІКОВОГО ПЕРСОНАЛУ

У звязку із застосуванням персональних компютерів, створенням АРМ бухгалтера створюється система «людина (бухгалтер) - машина (ПК) - середовище (ЛМС), що потребує вирішення комплексу проблем різних аспектів: психологічних, фізіологічних, технічних і т. ін. Реалізуються вони за допомогою ергономічного забезпечення, яке являє собою сукупність методів, методик, інструкцій, стандартів, нормативних і довідкових документів щодо виконання вимог ергономіки в бухгалтерії.

Насамперед АРМ мають бути так розподілені між підрозділами, де здійснюється облік, щоб охопити автоматизацією весь обліковий процес і, крім того, максимально врахувати особливості виконуваних робіт, психологічних і фізичних можливостей працівника. З огляду на це ПК слід розраховувати не на одного працівника, а на кількох, наприклад одну ПК на сектор (з обліку матеріалів, заробітної плати та ін.). При цьому ПК обслуговуватиме не один працівник, а кілька по черзі за встановленим графіком. Це важливо не тільки з позиції продуктивності праці, економічності використання ПК, а й здоровя бухгалтера. Це дає змогу також враховувати вимоги антропометрії і біомеханіки при визначенні робочих зон бухгалтера, розташуванні елементів робочого місця, конструкції робочого сидіння.

Для того щоб обліковий працівник ефективно працював на ПК в умовах значного підвищення рівня технічної і творчої діяльності, високої відповідальності за виконувані роботи, велику увагу слід приділяти навичкам швидкості руху рук, роботи наосліп, умінню працювати на ПК (добре знати «меню», файлову систему, спеціальні програмні засоби для управління файлами).

У свою чергу, ефективність праці на ПК значною мірою залежить від якісного рівня компютера, засобів і систем відображення інформації. Звичайно, що такі технічні дані в ПК різного класу неоднакові. Вихідну облікову інформацію (відеограми, машинограми) слід формувати так, аби вона, по-перше, була оптимальною за складом і відповідала не лише вимогам власне обліку, а й планування, контролю та аналізу.

Відображувана вихідна інформація має бути такою, щоб її легко можна було читати. Це не завжди вдається, коли формують складні таблиці, особливо якщо їх механічно переносять на ручні реєстри журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку.

Слід ширше практикувати видачу інформації за запитом і тим самим менше завантажувати ПК.

За умов використання ПК ергономічне забезпечення висуває такі додаткові вимоги:

розподіл функцій між бухгалтером і ПК;

оптимальний розподіл функцій між бухгалтером і колективом;

розробка послідовності дій роботи бухгалтера, оптимальної за показниками, надійної та якісної діяльності;

раціональне розміщення технічних засобів на робочому місці бухгалтера.

У разі використання ПК слід враховувати:

інформація на екрані має бути у зручному для сприйняття вигляді;

діалог із системою будують так, аби для відповіді користувача треба було натискувати менше клавіш;

повідомлення системи мають супроводжуватися короткими звуковими сигналами, а особливо важливі - довгими.

У розподілі функцій між бухгалтерами необхідно розробити режими праці і відпочинку, чергування видів діяльності, оптимальні психологічні показники праці.

Під час розробки послідовності дій (алгоритму) діяльності бухгалтера враховують, що «середній» працівник за визначений час виконує функції, необхідні для його діяльності. При цьому слід ураховувати, як змінюватиметься ймовірність виконання функцій в разі збільшення часу, відведеного на виконання функції. Для вирішення питання реального розташування технічних засобів на робочих місцях бухгалтера слід ураховувати такі принципи:

відповідність робочого місця можливостям бухгалтера (технічні засоби слід розміщувати у зонах, оптимальних за показниками досяжності працівника);

значущість - потребує розміщення важливих технічних засобів поблизу бухгалтера;

облік частості використання технічних засобів (розташовувати засоби, які найчастіше використовуються, у зоні досяжності працівника);

функціональне групування потребує розташування (зберігання) робочих матеріалів за функціональними характеристиками.

У разі розташування ПК на робочому столі слід додержувати таких вимог:

клавіатура має бути перед відеотерміналом під визначеним кутом (відповідно до індивідуальних звичних даних працівника);

архівні й еталонні дискети треба зберігати окремо від дискет, які використовують щодня;

забезпечувати дискети супровідними ярликами, де зазначають назву інформації, дату запису та ін.

Важливою ергономічною вимогою, виконання якої забезпечує високий рівень обліку, контролю та аналізу, є оптимізація параметрів середовища. Основними такими параметрами є рівень освітлення приміщення бухгалтерії, інтелектуальне і зорове навантаження, естетичний рівень світлокольорової композиції в робочій зоні, рівень дисципліни праці та ін.

Бухгалтерію слід розміщувати поблизу основного виробництва і в одній будівлі з іншими службами управління. У разі невеликої чисельності облікового апарату (7 - 8 осіб) всіх працівників краще зосереджувати в одній великій кімнаті на першому поверсі. Розміщувати працівників бухгалтерії в окремих кімнатах не слід, оскільки це порушує поточність роботи, звязок між підрозділами і виконавцями, знижує контроль за ходом праці і трудовою дисципліною. В окремих кімнатах розміщують осіб, які приймають відвідувачів (головний бухгалтер, касир). Оскільки в розумовій праці важлива роль належить зору, робочі місця освітлюють з урахуванням контрастності обєкта і фону. Освітлення може бути природним і штучним.

На продуктивність розумової праці впливає і кольорове оформлення інтерєру - стін, меблів, панелей. У приміщеннях з вікнами на північ стіни фарбують у теплий жовтий колір, оскільки він створює ілюзію освітлення сонячними променями. Голубий і світло-зелений кольори, навпаки, вважають холодними, тому їх використовують у приміщеннях з вікнами на південь.

Одним з факторів, які впливають на підвищення продуктивності розумової праці, є тиша. Щоб створити нормальні робочі умови в службових приміщеннях, необхідно вжити комплекс адміністративних, будівельних і організаційно-технічних заходів.

Важливими факторами умов праці є температура і вологість повітря. Температуру в приміщенні для розумової праці слід підтримувати 18…20 °С.

Негативно впливають на продуктивність праці підвищена вологість повітря (більш як 60%), а також його забрудненість. З підвищенням температури і вологості повітря в літні місяці ефективність праці різко знижується. В цьому випадку виправдовує себе система кондиціонування повітря.

Нормальні умови повітряного середовища можна забезпечити лише тоді, коли на одного працівника припадатиме не менш як 20 м3 обєму приміщення. Інтенсивність вентиляції визначають з розрахунку на кожного працюючого близько 30 м3 свіжого повітря за годину, а в приміщеннях, де на одну людину припадає 20…40 м3, не менш як 20 м3/год. У приміщенні допускається не більш як 20 мг/л складу окису вуглецю і 2 - 4 мг/м3 пилу.

Важливим фактором, який поліпшує склад повітря, знижує нервово-психологічну і зорову втому, є озеленення приміщення з урахуванням географічних умов. У невеликих приміщеннях рослини розміщують на стінах, у великих (за достатньої освітленості) - на підлозі.

Архітектурно-планувальне вирішення інтерєру приміщень має забезпечувати обємно-просторову єдність виробничого середовища. Мета естетизації - підвищити змістовність, культуру обліково-аналітичної праці. Естетизація робочих місць має свої особливості, які відрізняються новим підходом до формування виробничого середовища. При цьому слід враховувати естетичні потреби обліковців. Для виконання роботи з естетизації запрошують спеціалістів вищої кваліфікації - художників-конструкторів, ергономіків і психологів.

Реалізація ергономічних вимог дасть змогу забезпечити оптимізацію створення і функціонування системи автоматизованого обліку. Впровадження ергономічних вимог, норм і показників для створення і функціонування системи обліку здійснюється за допомогою розглянутих раніше методів, методик, інструкцій та інших нормативно-технічних документів. Такими документами є як загальні, так і галузеві стандарти з ергономіки, нормативно-довідкові документи з питань роботи з компютером (наприклад, робочі інструкції).

За умов масового використання ПК питання ергономічного забезпечення набувають великого значення, оскільки від вирішення їх значною мірою залежать не тільки продуктивність праці, якість обліку, контролю та аналізу, а й здоровя обліковців.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Теоретичну та інформаційну базу роботи становлять: законодавчі акти України та нормативні документи з питань бухгалтерського обліку; роботи вітчизняних та зарубіжних вчених з теорії бухгалтерського обліку та методик аналізу фінансової стійкості; звітна інформація досліджуваного підприємства.

Проаналізувавши дану тему, можна зробити висновок, що для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів, такими даними є фінансова звітність. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Перед складанням річної фінансової звітності, яка базується на даних бухгалтерського обліку, підприємства всіх форм власності зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно вибирає форми його організації. Організаційна побудова апарату бухгалтерської служби - це форма поділу та кооперування праці, яка передбачає розподіл усього комплексу облікових, контрольних та аналітичних робіт між виконавцями.

Положення про службу (відділ) бухгалтерського обліку підприємства розробляються на основі Положення про бухгалтерський облік і звітність в Україні та інших нормативних актів.

Виконання поставлених перед бухгалтерським обліком завдань із забезпечення зовнішніх користувачів інформацією про майновий та фінансовий стан підприємства вимагає встановлення загальновизначеної сукупності принципів та правил, які використовуються в бухгалтерському обліку при формуванні та відображенні інформації. Разом з тим, жорстке нормативне регулювання бухгалтерського обліку, яке мало місце в плановій економіці, позбавляє його можливостей оперативно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. Облікова політика підприємства є тим важливим засобом, завдяки якому існує можливість розумного поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства в питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства.

Саме облікова політика має на меті створити на кожному конкретному таку систему бухгалтерського обліку, яка б дозволила показати у фінансовій звітності інформацію, що однозначно тлумачиться, складену з урахуванням особливостей кожного конкретного підприємства.

Головна мета облікової політики - це складання фінансової звітності, що відповідає встановленим П(С)БО 1 якісним характеристикам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16 липня 1999 року зі змінами та доповненнями.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991року, №1577 - ХХ (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991. - № 49, С. 683.

Закон України «Про внесення змін до Закону України про охорону праці» // Пост. ВРУ від 21.11.2002 р. - № 229 - ІV.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 «Про затвердження порядку подання фінансової звітності».

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.1999р. № 291 // Баланс . - 2007. - № 4. - 22 січня. - С. 12-23.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.

Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. №69 зі змінами, внесеними наказами МФ України №268 від 05.12.97 р., №115 від 26.05.2000 р. (у тексті - Інструкція №69).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом МФУ від 31.03.1999р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Затвердженого Наказом МФУ від 31.03.1999р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затв.наказом МФУ від 28.05.1999 року № 137.

Положення про навчання з питань охорони праці наказ № 15 від 26.01.2005 року // Пост. ВРУ від 21.11.2004 р. - № 229 - ІV.

Класифікатор професій ДК 003:2005 від 1 квітня 2006 р., згідно нак. Державного Комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 р. № 375.

Звітність підприємств. Навч. посібник для студентів вузів спеціальності «Облік і аудит» освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст і магістр / За ред. професора Вериги Ю.А. - К.: Видавництво «Кондор», 2004. - 544 с.

Звітність підприємств. Навч. посібник / За ред. професора Вериги Ю.А. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 656 с.

Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП «Рута», 2002.

Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине: учебник для студентов вузов. - К.: Издательство А.С.К., 2003.

Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. - К.: Видавництво «Центр навчальної літератури», 2003.

Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.

Чабанова Н.В., Ю.А. Василенко Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002.

Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - К.: Знання, 2004. - 447 с.

Архівна справа. Спецвипуск // Все про бухгалтерський облік. - 2007. - 16 травня.

Замазій С. Облікова політика в бюджетних установах // Податки та бухгалтерський облік. - 2005. - № 100(867). - С. 36-41.

Кирилов С. Наказ про облікову політику // Податки та бухгалтерський облік. - 2005. - № 100(867). - С. 29-36.

Сук Л.К. Організація документування господарських операцій та документообігу // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2007. - № 18. -С. 6-52.

Риндя А. Своя політика в обліку // Податки та бухгалтерський облік. - 2005. - № 100(867). - С. 23-28.

Облік у сільському господарстві. Спецвипуск // Все про бухгалтерський облік. - 2008. - 13 жовтня. - С. 16-26.

ВСТУП На стабільність економічного розвитку держави позитивно впливає налагодження тісних господарських звязків між субєктами господарювання. У цьому кон

Больше работ по теме: