Інтерпретація відношення ідентифікації в сучасній лінгвістичній науці

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ВІДНОШЕННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ

Висловлення на зразок: Коли батя одержав від тебе [Володьки] листівку, оту, що з хвилями океану, з пальмами,.. як дитина, радів; Той, кого Володька вважав батьком хрещеним, хто висунув його на керівну посаду, слухати не міг, коли заходила мова про собор (із творів О.Т.Гончара); Це ж який Вінкельман? - враз стрепенувся дід Утюжок, радий, що й він може тут знадобиться. - Може, той, що в районі комендантом при фашистах був?(П.А.Загребельний) кваліфікують як конструкції з відношенням ідентифікації. Для позначення цього явища у лінгвістичній науці широко застосовуються такі поняття: "денотативна тотожність" (Н.Д.Арутюнова, Н.Г.Горголюк), "одинична (означена) референція" (Дж.Р.Сьорл, К.С.Донелан), "ідентифікуюча (одинична) референція" (П.Ф.Стросон).

Певний час відношення ідентифікації розглядалося як семантичний різновид відношення тотожності (у широкому розумінні цього значення). У тлумачному словнику української мови (Х., 2005) наводяться такі синоніми поняття ідентифікації, як ототожнення, прирівнювання, уподібнення, а у словнику української мови за редакцією І.К.Білодіда (К., 1971-1980) зазначається, що ідентифікувати - це те саме, що ототожнювати, тобто встановлювати цілковиту схожість чого-небудь, подібність одного до іншого за своєю суттю й зовнішніми ознаками та виявом [5]. Для виділення диференційних ознак цих відношень необхідно звернутися до загального поняття тотожності.

Проблема тотожності повязана з двома концепціями - лінгвістичною і гносеологічною (філософською). За філософською концепцією, тотожність - це відношення, в основі якого лежить уявлення чи судження про те, що таке "той самий" предмет реальності, сприйняття, думки. Основний принцип полягає в тому, що "обєкт, який існує у певний період часу є тотожним самому собі в інший період часу" [10, с.312], тобто незмінним у часі і просторі.

Прихильником лінгвістичної концепції був Г.Фреге, який виявив особливий інтерес до поняття тотожності у статті "Смисл і денотат" ("Sinn und Bedeutung", 1957). За цією концепцією тотожність розглядається по-різному: як рефлексивне відношення між обєктами-речами (онтологічна тотожність) чи властивостями (тотожність модусів), або як відношення (=) між знаками (іменами), які вказують на те саме позначуване.

Оскільки речення тотожності знаходяться на двох комунікативно-семантичних полюсах [9], то речення на зразок: Мовознавство - це лінгвістика (мовознавство = лінгвістика) кваліфікують як конструкції з відношенням тотожності, а речення Мовознавство - це лінгвістика, а не літературознавство - як конструкції з відношенням ідентифікації.

На одному полюсі знаходяться речення, показник тотожності ("звязка" тотожності) яких перебуває в комунікативному фокусі, тобто у таких реченнях власне тотожності основні члени - тема і рема - не несуть нової інформації, новим є лише це відношення. Показник тотожності акцентно і лінійно виділений. Важливою умовою реалізації є семантична і комунікативна рівноправність компонентів (термів Х і У). Схематично це виглядає так: Х є У; Х=У (а не ?).

На іншому ж полюсі знаходяться речення, показник тотожності яких виступає у нульовій формі, оскільки в комунікативному фокусі перебуває один із обєктних компонентів Х є У (а не Z), тобто необхідний обєкт є тотожним якомусь із ряду подібних, але невідомо, якому саме.

У реченнях тотожності (у широкому розумінні цього значення) обидва компонента належать до конкретного обєкта, тому вони референтні. Схематично це можна подати так: Х є У. Метою таких висловлень є вказівка на те, що ці іменні показники стосуються одного й того ж обєкта (відношення власне тотожності - Х є У; Х=У (а не ?)) або виділення певного обєкта з ряду подібних (відношення ідентифікації - Х є У (а не Z)).

Основним завданням статті є окреслення диференційних ознак висловлень із відношенням ідентифікації та з відношенням власне тотожності.

Для уточнення відмінних рис відношення ідентифікації та тотожності наведемо порівняльну схему

ідентифікація речення лінгвістичний тотожність

ТОТОЖНІСТЬ

ВЛАСНЕ ТОТОЖНІСТЬІДЕНТИФІКАЦІЯХ є У; Х=У (а не ?)схемаХ є У (а не Z)у комунікативному фокусі: Тулій - це Цицерон (оскільки комунікантам відомі і тема і рема, то новим є саме це відношення, а звязка знаходиться в комунікативному фокусі) звязкау нульовій формі: Цицерон - Тулій (невідоме осмислюється через відоме)немає, один обєкт: Павло - це Савл альтернативанеобхідна, оскільки обєкт вибирається із ряду подібних: Яке вікно, який балкон? Може, отой, де чиїсь вудки стирчать?уподібнення, прирівнювання: Гелікоптер - це вертоліт сутьвпізнання, виділення: Нарешті пригадав: це той посполитий, що торік утік з Полтавщинирівноправні: Мій вчитель математики і Андрій Петрович - це одна і та ж особа терминерівноправні: Проси ще! - казав Гаврило, одбираючи випрохані гроші. - Біжи он за тією панею, що на голові пірячко теліпаєтьсяможлива, оскільки основні члени (тема і рема) не несуть нової інформації, новим є лише це відношення: Мовознавство - лінгвістика = Лінгвістика - мовознавствоперестановка термівнеможлива, тому що невідоме осмислюється через відоме: Лінгвістика - це мовознавство (коли невідомо, що таке лінгвістика)будь-яка особа або предмет, задіяний у мовленнєвій ситуації, напр.: Хто сьогодні на силосі вилами орудує - тому шана й хвала за трудові мозолі…(мовець не виділяє певну особу, повідомлення стосується того (або тих), хто працює на силосі). актант певна (конкретна) особа (предмет) зі специфічними, властивими тільки їй ознаками, напр.: Він [Платон] до Наталки поїхав, - уточнив Васько, - до тієї, що на карточці…(серед усіх відомих Платону дівчат з іменем Наталка мовець має на увазі лише ту, що на карточці).позачасові: Хто здатен був зрадити, той сюди не потрапивчасрізночасові, обєкт порівнюється з відомим (раніше): Навколо купи мертвих, а між ними, певно, і Василь. Той, який колись найбільше пестив Володьку, той, який колись, коли Володькові вдарив кінь у око, казав: «Ну, все було б добре, тільки кепсько, що так знівечило нашого Володика»1) дейксис (займенники той, той же, цей, той же самий): Зевс - це те ж саме, що Юпітер; 2) предикати (ідентичний, тотожний, один і той же): Коріум і дерма - це одне і те ж. засоби вираження1)речення ототожнення, у яких ідентифікація виведена в рему: Купив квіти Михайло; 2) обєднання дейксису і дескриптивних предикатів, (ідентифікуюча дескрипція): Купив би їй Данило жовтого портфеля, як у того чоловіка, що приїздив торік вчити чабанів стригти овець; 3) дієслово впізнати: Станішевський пізнав у ньому того самого парубка, який кинув йому межи очі цукерки, і оскаженіло потяг його канчуком раз і вдруге.

Якщо в попередній граматичній традиції (Н.Д.Арутюнова) поняття "тотожність" і "ідентифікація" кваліфікувалися як тотожність у широкому розумінні цього значення, то на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки окреслилися обставини, що підтверджують необхідність їх розмежування.

На відміну від відношення тотожності сутність відношення ідентифікації полягає в тому, що мовець повідомляє слухачу про можливість зміни висловлення Х, референт якого є йому ще невідомим (принаймні так вважає мовець) на висловлення У, референт якого передбачається відомим; у подальшому ці висловлення можуть бути використані для позначення одного і того ж обєкта [4].

Відношення ідентифікації реалізується за такими принципами (аксіомами) [7]:

. Принцип існування: повинно існувати те, до чого звернена референція.

. Принцип тотожності полягає в істинності предиката. Якщо предикат є істинним відносно деякого обєкта, то він є істинним і для будь-якого обєкта, тотожного відомому, не залежно від того, які засоби вираження використані для референції цього обєкта.

. Принцип ідентифікації. Якщо мовець здійснює референцію обєкта, то він ідентифікує або, за потребою, здатен ідентифікувати цей обєкт слухачу, виділивши його серед усіх інших обєктів.

У реченні на зразок: Крім Баглая - молодшого, є ще Баглай - старший, що за свій темперамент та задиркуватість раніше був знаний на селищах як Іван - дикий, Іван - рудий, а з певного часу відомий більше як «отой Баглай, що в Індії», або просто Віруньчин Іван (О.Т.Гончар) відомо, що існують кілька чоловіків із прізвищем Баглай (принцип 1 і 3), однак мовець має на увазі лише того Баглая, що перебуває в Індії (принцип 2).

Отже, поняття відношення ідентифікації включає, як істотний елемент, припущення мовця про наявність у слухача ідентифікуючого знання, а саме: існуючий обєкт виділений серед інших за певними ознаками. Мовець апелює до відповідної частини ідентифікуючого знання слухача для того, щоб допомогти визначити, якому з обєктів належить у цьому висловленні інформація [6]. Тому основною ознакою досліджуваних речень із відношенням ідентифікації є комунікативна нерівноцінність двох висловлень, які прирівнюються, оскільки невідоме встановлюється через відоме.

У мовознавчій науці чітко окреслено три ступені формування "ідентифікуючого знання", що відповідають трьом етапам пізнання предметів [1]:

. Вичленовування. Для ідентифікуючих назв характерні риси універсалізму у виборі номінатів. Ідентифікуючі значення автономні, взаємонезалежні. На цій стадії виділяються певні відношення:

партитивні, тобто відношення цілого і його частин: На прохання Леверьє астроном Іоган Галлі пильно спостерігав той сектор неба, на який йому вказав математик (Г.В.Железняк);

координаційні, коли ієрархія орієнтована не на ціле, а на основний елемент: Дівчата - горожанки, особливо ті, що з фіолетовими віями, стрижені під лобуря, позиркували на Єльчині босоніжки критично, принаймні так їй здавалося, але помічала вона й інше, оті зблискітки жіночої заздрості в очах, коли горожанки окидали Єльчину тонкостанну постать, гордовиту шию, смагле, самим сонцем мальоване лице!.. (О.Т.Гончар);

посесивні, що вказують на приналежність:

Годвінсон (до Едіти)

Я жалкую, що покарав Господь

побожну матір нечестивим сином,

але вже я не можу зоставатись

в тім домі, де господарем ваш син (ЛесяУкраїнка);

локальні, які характеризують предмет за його просторовим положенням: Про домову книгу знов було кинуте слово. Це на Зачіплянці, де всі свої, то поки що не чіпляються, а он у тих квартирах, що на проспекті, спробував би хто переночувати без паспорта - одразу ж і виглядай дільничного з двірником, прийдуть, поцікавляться…(О.Т.Гончар).

. Ототожнення, тобто встановлення ідентичності предмета самому собі: Той, кого Володька вважав батьком хрещеним, хто висунув його на керівну посаду, слухати не міг, коли заходила мова про собор; Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу. Той, хто бачить це, може, не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки й куди? (із творів О.Т.Гончара).

. Класифікація, тобто зведення предметів у класи більшого або меншого обсягу, проведення меж референції назви: Дашенька перейняла від батька залюбленість у безмовний тваринний світ і тому серед майбутніх зоотехніків у академії була одною з тих небагатьох, хто вибрав собі фах за покликанням, хоч ніхто їй і не вірив так само, як ніхто не вірив попервах у Веселоярську (П.А.Загребельний).

Відношення ідентифікації відбувається за двох умов: наміру ідентифікувати одиничний предмет і здатності це здійснити (завершена чи успішна референція) [7]. При успішній референції обєкт не може бути однозначно визначеним для слухача, хоча мовець здатен зробити необхідні уточнення за вимогою. Наприклад, у висловленні на зразок: Чоловік, що напав на мене, був одягнений у джинсовий костюм темно-синього кольору (розмовне мовлення) неможливо відразу ідентифікувати злочинця, необхідно ще, крім одягу, визначити такі ознаки, як зовнішність, зріст, індивідуальні прикмети (татуювання, шрами). Завершена ж референція - це така, за якої обєкт недвозначно ідентифікується для слухача, напр.:

Схаменися, Томашику. Час спати, - умовляє його стара, - вдосвіта треба ж вставати: не виспимось.

Виспимось, - бадьоро відповідає Томаш. - От тільки трішечки засиплю. Чим я не мірошник! Домелю! Ще й, як той Антін, поховаю Мертвяка з усіма панами.

Який Антін? - питає стара.

А той, що рибалка розказував (З.М.Тулуб).

Для виділення обєкта слухачем необхідно, щоб

-висловлення містило предикати, справедливі лише для одного обєкта;

-висловлення разом із контекстом використано з метою наголошення на цьому обєкті;

висловлення обєднало дейктичні показники і дескриптивні терми. Наприклад, у реченні Це, мабуть, той, що по радіо Тоню вітав, - приколисуючи дитину, сказала Корнієва молодиця і потім звернулась до льотчика: - Ціла ж тут історія в нас, Петре…(О.Т.Гончар) відношення ідентифікації реалізується через використання не лише вказівного займенника той ("дейктичного показника"), а й ідентифікуючої видільної дескрипції -"дескриптивного терму" ( по радіо Тоню вітав).

Речення з відношенням ідентифікації можуть встановлювати:

-тотожність назв щодо денотата: Моноцикл - одноколісний велосипед; Деметра - Церероя (зі словника);

-тотожність денотата (обєкта) самому собі. Акт ідентифікації встановлює тотожність обєкта самому собі шляхом зіставлення ознак, фактів, названих у безпосередньому спостереженні або відомими з фонду знань: До Маряни, он тої, що перекопує, значить, свою четвертинку, - повів очима в бік молодиці (М.Стельмах);

тотожність назв щодо позначеного ними поняття: Сема - семантичний множник (зі словника);

тотожність понять: Епістемологія - те саме, що й гносеологія (зі словника) [2, с.306-307].

Формою реалізації висловлень, побудованих за моделлю Х є У може бути синтаксична одиниця: проста і складна, зокрема К.Берка виділяє два типи речень [3]:

) тип, що будується двома власними назвами (Павло є Савл);

) тип, що будується за допомогою власної назви і дескрипції (Берклі - родоначальник англійського субєктивного ідеалізму).

Однак, залежно від змісту повідомлення (того, що саме хоче сказати мовець), ці два типи речень можуть позначати як відношення ідентифікації, так і відношення власне тотожності. Наприклад, у реченні Павло є Савл "мова йде про тотожність різних виразів щодо одного й того ж предмета обєктивної дійсності, який лише позначений різним чином" [3, с.171], тому їх кваліфікують як конструкції з відношенням тотожності. А у реченні Павло є Савл конкретний субєкт виділяється серед йому подібних (наприклад, серед усіх осіб чоловічої статі з імям Павло мовець має на увазі лише Савла, а не будь-кого іншого), тому такі конструкції називають реченнями з відношенням ідентифікації.

При використанні речень із відношенням власне ідентифікації обєкт, актуалізований у попередньому тексті або ситуації, є тотожним одному з більшості обєктів, що входять в поле зору мовця й адресата, однак адресат не знає, кому саме. Вказівка на цей обєкт і становить мету висловлень із відношенням ідентифікації. Ознакою речень із відношенням ідентифікації є неоднорідність, нерівноправність складових компонентів: 1-й компонент (тема - Х) позначає частковий аспект обєкта (просторово-часовий або атрибутивний), 2-й компонент (рема - У) стосується постійного, незмінного. У реченнях ідентифікації ідентифікуючий концепт обирається із низки альтернативних (будь-яка інформація передбачає можливість того чи іншого, тобто альтернативи), напр.: Котрий із них брат? Чи отой, що сидить, стулившись, і, притримуючи ліву руку, хитається, як завідна лялька, чи отой, що витягнувся під марлею, як мертвяк? (Г.М.Тютюнник).

Отже, речення з відношенням ідентифікації близькі до речень із відношенням тотожності: обидва компонента належать до конкретного обєкта. Однак, метою висловлень із відношенням тотожності є вказівка на те, що ці іменні показники стосуються одного й того ж обєкта, а виділення певного обєкта з ряду подібних є ознакою відношення ідентифікації.

Література

1. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. - М.: Наука, 1980. - С. 156-249.

. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. - М.: Наука, 1976. - 383 с.

. Берка К. Функция глагола быть с точки зрения современной формальной логики. "Логико-грамматические очерки". - М., 1961.

. Вайс Д. Высказывание тождества в русском языке: опыт их отграничения от высказываний других типов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.15. - М.: Прогресс, 1985. - С. 434-463.

. Словник української мови: В 11-ти т. - К.: Наук. думка, 1971 - 1980.

. Стросон П.Ф. Идентифицирующая референция и истинное значение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.13. - М.: Прогресс, 1982. - С. 109-133.

. Сьорл Дж.Р. Референция как речевой акт // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.13. - М.: Прогресс, 1982. - С. 179-202.

. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф.Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г.Панов. - М.: Сов. энциклопедия, 1983. - 840с.

9. Шатуновський І.Б. Тождество и его виды // Тождество и подобие. Сравнение и идентификация / под ред. Н.Д. Арутюновой. - М., 1990. - С.52-67.

10. Юм Д. Трактат о человеческой природе // Сочинения в 2-х т. - Т.І. - М, 1965.

Больше работ по теме: