Інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку та їх використання в Україні

 

Вступ


Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.

Головною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін. Грошово-кредитна політика полягає в зміні грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва (стабільне зростання), зайнятості і рівня цін.

З допомогою грошово-кредитного регулювання держава прагне пом'якшити економічні кризи, стримати зростання інфляції, з метою підтримання кон'юнктури держава використовує кредит для стимулювання капіталовкладень в різноманітні галузі економіки країни.

У звязку з цим дослідження питань використання інструментів грошово-кредитної політики центрального банку в Україні набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Обєктом дослідження є організаційно - економічні засади реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України.

Предметом дослідження - інструменти грошово-кредитної політики.

Методи дослідження системний підхід та економічний аналіз.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних основ організації, розкритті діючої практики з теми «Інструменти грошово-кредитної політики Центрального банку та їх використання в Україні», а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

-сутність та роль грошово-кредитної політики в економічній політиці держави;

-інструменти грошово-кредитної політики;

-аналіз реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України в 2010 році;

-аналіз валютно-курсової політики Національного банку України в 2010 році;

-шляхи підвищення ефективності грошово-кредитної політики центрального банку;

-грошово-кредитна політика як засіб подолання фінансово економічної кризи.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національним банком України, що знайшло своє відображення у Конституції України, Законах «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», Декреті Кабінету Міністрів України, «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положеннях та Постановах НБУ.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження В.І.Міщенка, А.М.Мороза, В.С. Стельмаха, В.В. Симонова.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих у роботі, дозволить підвищити ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики Центральним банком в Україні.


Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитної політики


1.1Сутність та роль грошово-кредитної політики в економічній політиці держави

грошовий кредитний банк криза

Чільне місце в економічній політиці держави відводять грошово-кредитній політиці. Широке коло завдань, які вирішують заходами грошово-кредитної політики, зумовило неоднозначне трактування її змісту та цілей. У Законі України "Про національний банк України" зазначено, що грошово-кредитна політика - це "комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості".

У сучасній економічній літературі визначилось декілька основних поглядів на грошово-кредитну політику, її зміст та цілі. У західній економічній науці грошово-кредитну політику переважно розглядають з концептуальних позицій, що вплинуло на погляди деяких українських економістів [28]. Так, І. Лютий головним у грошово-кредитній політиці вважає державне регулювання грошового обігу та кредитних відносин. Основна мета такої політики підпорядкована загальноекономічній політиці держави і спрямована на досягнення економічної стабільності та прогресу в умовах оптимального рівня макроекономічних показників [24]. Михасюк І. та інші науковці стверджують, що грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням до бюджетної політики, яка ґрунтується на низці переваг над фіскальною політикою [22].

Таким чином, спостерігається розмежування змісту грошово-кредитної політики, з одного боку, як дискреційної, що властиве кейнсіанству, з іншого - монетаристської за змістом. Інші автори акцентують увагу на ролі центрального банку в здійсненні грошово-кредитної політики. Так, А. Мороз під грошово-кредитною політикою розуміє "комплекс взаємопов'язаних і скоординованих дій для досягнення певних цілей щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк".

П. Нікіфоров трактує грошово-кредитну політику як сукупність заходів, спрямованих на забезпечення нормального функціонування грошового обігу, стійкості національної грошової одиниці, стабільності її купівельної спроможності, а також забезпечення рівноважного розвитку економіки загалом [36,32].

А. Гальчинський головний акцент робить на тому, що грошово-кредитна політика не є автоматичною. Вона, як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання економіки, спрямована на реалізацію його головних завдань. Остаточна мета такої політики збігається з головними цілями державної макроекономічної політики. Головним у грошово-кредитній політиці А. Гальчинський вважає визначення її як комплексу взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу, які проводить держава через центральний банк.

Важливим аспектом грошово-кредитної політики, на мій погляд, є її вплив на грошовий обіг та грошові системи, які, з одного боку, визначають стан монетарної сфери, а з іншого - є центральними ланками їхніх передавальних механізмів впливу на економічні процеси. Основою забезпечення макроекономічної стабільності та без інфляційного економічного зростання є стабільність грошової одиниці. Саме тому поділ грошово-кредитної політики є досить умовним і насамперед - засобом теоретичного аналізу. У практичній площині лише комплексний підхід дає змогу досягати поставлених цілей [19].

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін [4,15].

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в кон'юнктурну політику (рис. 1.1.).


Рис. 1.1 Зв'язок монетарної політики із загальноекономічною політикою держави


Головним завданням кон'юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон'юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно. Механізм взаємозв'язку монетарної та фіскальної політики як складових кон'юнктурної політики показано в додатку А [20].

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування [33].

Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики.

Подібний зв'язок можна виявити між механізмами взаємодії решти методів кожної цільової групи [54,123].

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;

законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позичкові кошти;

створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку [27].

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:

досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку - кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв'язку між відповідними ціновими індикаторами - ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

вільний доступ усіх комерційних банків на будь - який сектор грошового ринку;

наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку державних цінних паперів центральний банк може широко здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування та кредитування центральним банком комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і навпаки [16].

Монетарна політика - одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування.

Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це красномовно свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно - адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах [9].

Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави [15].


.2 Інструменти грошово-кредитної політики


Інструментами грошово-кредитної політики є такі величини, які безпосередньо контролюються центральним банком, зміни яких впливають як на тактичні, проміжні, так і на кінцеві цілі монетарної політики. Важливо, щоб величина таких змінних могла швидко змінюватись центральним банком, причому, доступність його впливу на зміну величини інструменту є обовязковою. Між інструментами, які використовує центральний банк, та грошово-політичними цілями має існувати тісний звязок, що дозволяє передбачати вплив кожного інструмента монетарної політики на величини грошового сектора у відповідний спосіб.

Хоча набір інструментів грошово-кредитної політики центрального банку обмежений, інколи він законодавчо встановлюється. Але особливість інструментів монетарної політики полягає в тому, що, використовуючи їх обмежений набір, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі, але й в реальному та зовнішньому секторі економіки (інколи навіть в бюджетному) [7,27].

Тепер розглянемо основні інструменти за допомогою яких центральний банк проводить свою політику по відношенню до комерційних банків. До них відносяться в першу чергу зміна ставки рефінансування, зміна норм обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку з цінними паперами і іноземною валютою, а також в деякій мірі ті, що носять жорсткий адміністративний характер.

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси [31,44].

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

визначення норм обов'язкових резервів;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

підтримання курсу національної валюти;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу [12].

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [30,18].

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу [2].

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків [14].

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів [43,7].

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [10].

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі - продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу [17,24].

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні [23].

Ще одним інструментом для проведення монетарної політики, що використовує Національний банк України є процентна політика. Вона полягає у зміні облікової ставки та інших процентних ставок за кредитами, що центральний банк надає комерційним банкам.

Процентна політика Національного банку України в 2010 році проводилася адекватно до макроекономічної ситуації і спрямовувалася на утримання вартості грошей на позитивному рівні щодо інфляції з метою стимулювання повернення вкладів у банківську систему, нівелювання девальваційного тиску та інфляційних ризиків [29].

З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та створення стимулів для поліпшення ситуації в реальному секторі економіки Національний банк України в січні - вересні 2010 року тричі знижував облікову ставку, яка є базовою щодо інших процентних ставок Національного банку України. З 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75%.

Відповідним чином коригувалися і ставки за активними та пасивними операціями Національного банку України. Середньозважена процентна ставка за операціями з рефінансування у січні - вересні 2010 року становила 11,8% і була нижчою, ніж середньозважена ставка рефінансування як в цілому за 2009 рік (16,7%), так і в будь - якому місяці минулого року. Середньозважена ставка за мобілізаційними операціями за цей період (3,2%) також була меншою, ніж середньозважена ставка за 2009 рік (6,6%). Незважаючи на активне проведення мобілізаційних операцій у ІІІ кварталі, середньозважена ставка за ними перебувала на рівні нижчому, ніж у попередні періоди. Так, у ІІІ кварталі середньозважена ставка за мобілізаційними операціями становила 0,9%, тоді як у І та ІІ кварталах - 5,72% та 4,85% відповідно [47].

За даними Департаменту монетарної політики Національного банку України в Монетарному огляді за ІІІ квартал 2010 р. відмічено, що для досягнення цілей щодо інфляції Національний банк України під час здійснення монетарної політики (у міру розвитку монетарного трансмісійного механізму) поступово переходитиме до переважного використання процентної ставки як основного інструменту монетарної політики та забезпечення гнучкості обмінного курсу. Прогнозні монетарні параметри, що були закладені в програму Стенд-бай», передбачали зростання монетарної бази в 2010 році на рівні 15,4%. Поряд з цим Національний банк України коригуватиме свою монетарну політику в разі появи тиску на інфляцію чи обмінний курс.

Наступним інструментом грошово-кредитної політики є встановлення мінімальних обовязкових резервів для банків. Регулювання норми обовязкових резервів полягає у встановленні обовязкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених коштів [57].

Обовязкові резерви є інструментом глибокої дії і виконують дві функції: по - перше, вони як ліквідні резерви слугують забезпеченням зобовязань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обовязкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації; по - друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні.

Спираючись на дослідження вітчизняних науковців з цього питання, можна зробити висновок, що НБУ на протязі 2007 - 2010 рр. проводячи політику обовязкового резервування, намагався досягти наступних цілей: стимулювати проведення депозитно-кредитних угод в національній валюті; зменшити операції банків в іноземній валюті, роблячи їх більш витратними для банків; зменшити валютний ризик; обмежити зовнішнє кредитування, яке відбувалось в іноземній валюті. Отже, НБУ реалізовував, стосовно гривневих коштів, насичення ринку, тобто проводив експансійну політику та, стосовно іноземних коштів, звязування на ринку, тобто рестрикційну політику [46].

Вітчизняна практика використання механізму мінімальних резервних вимог свідчить про зміну жорсткої політики Національного банку в застосуванні цього інструмента на більш помірковану та зважену. Вона виявляється у зменшенні норм обовязкового резервування в регулюванні ліквідності та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, рефінансування та процентної політики; постійному удосконаленні внутрішніх важелів регулювання механізму обовязкового резервування.


Розділ 2. Макроекономічні аспекти реалізації грошово-кредитної політики в умовах переходу до ринкової економіки


.1 Аналіз реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України в 2010 році


Реалізація грошово-кредитної політики у 2010 році відбувалася в умовах посткризового відновлення економіки. Основними її завданнями в цей період були стабілізація функціонування валютного ринку, зниження інфляційного тиску та посилення кредитної підтримки банками процесів відновлення економічного зростання. Водночас на економічний розвиток у звітному році значний вплив мали загальносвітові тенденції, пов'язані з наслідками фінансової кризи. За таких умов Національний банк України в цілому забезпечив виконання цілей та завдань, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2010 рік. При цьому разом із виконанням своєї основної конституційної функції - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - Національний банк України вживав заходів для сприяння якнайшвидшому виходу України з кризи та забезпеченню стійкості фінансової системи держави. Зокрема в цей період:

забезпечено подальше уповільнення споживчої інфляції - індекс споживчих цін у 2010 році знизився до 109.1 порівняно зі 112.3% у 2009 році;

забезпечено зовнішню стабільність грошової одиниці України - стабілізовано роботу валютного ринку;

дотримано кількісні критерії ефективності програми "Стенд - бай";

стабілізовано роботу банківської системи;

створено умови для відновлення банками кредитування реального сектору економіки [38].

Залежно від загальноекономічної ситуації і стану грошово-кредитного ринку якісні та кількісні характеристики операцій Національного банку України з регулювання рівня ліквідності оперативно та гнучко змінювалися. Закріплення позитивних тенденцій щодо зниження інфляційного тиску та стійкого домінування пропозиції над попитом на валютному ринку спонукали Національний банк України проводити з середини другого кварталу м'якшу грошово-кредитну політику, яка полягала насамперед у зменшенні обсягів мобілізаційних операцій та зниженні відсоткових ставок Національного банку. В цей період середньоденне значення вільної ліквідності банківської системи переважно зростало (з 12.4 млрд. грн. у січні до 30.7 млрд. грн. у липні) [18].

Прискорення цінової динаміки у серпні - вересні 2010 року, викликане підвищенням адміністративно регульованих цін та тарифів і диспропорціями на окремих товарних ринках, а також зміна ситуації на валютному ринку (сальдо інтервенцій Національного банку України на валютному ринку, починаючи з вересня, набуло від'ємних значень і становило 2.2 млрд. дол. США) змусило Національний банк України проводити стриманішу грошово-кредитну політику. Починаючи з серпня, середньоденний рівень вільної ліквідності мав тенденцію до зниження. У грудні 2010 року він становив 18.4 млрд. грн.

Поряд із регулюванням кількісних показників обсягу грошової пропозиції вплив на монетарні та фінансові процеси відбувався за рахунок проведення відповідної процентної політики, яка в міру зниження інфляційного тиску спрямовувалась на створення стимулів підвищення кредитної активності.

Заходи, що здійснювалися Національним банком України, сприяли збереженню стабільності національної валюти, закріпленню тенденції до збільшення депозитів як населення, так і юридичних осіб, що свідчило про відновлення довіри до банківської системи України, а також забезпечували загальну рівновагу на грошово-кредитному ринку.

Протягом 2010 року обов'язкові резерви використовувалися Національним банком України як один із монетарних інструментів для ефективного управління грошово-кредитним ринком та регулювання обсягів грошової маси в обігу [55].

Упродовж 2010 року нормативи формування банками обов'язкових резервів залишалися незмінними. За станом на 01.01.2011 р. нормативи формування банками обов'язкових резервів становили:

за строковими коштами юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті - 4.0%;

за коштами юридичних та фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу - 7.0%;

за коштами, які залучені банками від банків - нерезидентів та фінансових організацій - нерезидентів - 2.0%.

Нормативи формування обов'язкових резервів за строковими коштами та коштами на вимогу юридичних та фізичних осіб у національній валюті залишилися на нульовому рівні.

У 2010 році було посилено вимоги до формування банками обов'язкових резервів у частині перерахування їх повного обсягу на окремий рахунок у Національному банку України.

Починаючи з серпня 2009 року Національним банком України було запроваджено порядок щодо зберігання банками частини коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України, яка за станом на 01.01.2010 р. становила 50% від суми обов'язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування. Крім того, за станом на 01.01.2010 р. рівень обов'язкового резервування коштів, який щоденно на початок операційного дня зберігався на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, мав бути не меншим 90% від суми обов'язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування та зберігалися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України. Із 01.05.2010 р. Національний банк України зобов'язав банки формувати на окремому рахунку в Національному банку обов'язкові резерви у розмірі 100% від суми обов'язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування [39,27].

Протягом січня - квітня сума коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України коливалися від 5.6 млрд. грн. до 5.8 млрд. грн., протягом травня - грудня - від 7.1 млрд. грн. до 9.0 млрд. грн.

Для подальшого розвитку фондового ринку та стимулювання придбання банками державних облігацій України, починаючи з жовтня 2009 року, банкам було дозволено зараховувати для покриття обов'язкових резервів частину придбаних цільових облігацій внутрішніх державних позик України, випущених з метою залучення коштів для фінансування заходів, пов'язаних із підготовкою і проведенням чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні. За станом на 01.01.2010 р. такий розмір становив до 20% від суми обов'язкових резервів, що формувалися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, а з 01.05.2010 р. - 100% їх номінальної вартості, що пов'язано зі встановленням порядку формування банками обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України. Обсяг цільових ОВДП за номінальною вартістю, які були у власності банків, за станом на 01.01.2010 р. дорівнював 430.5 млн. грн., на 01.01.2011 р. - 5 482.0 млн. грн. [37,54].

Упродовж 2010 року Національний банк України на залишки коштів обов'язкових резервів, перерахованих банками на окремий рахунок у Національному банку України, нараховував і сплачував проценти в розмірі 30% від облікової ставки Національного банку України за умови дотримання банком порядку формування та зберігання обов'язкових резервів.

Середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування у 2010 році становив 2.1%, або зменшився з 2.2% у січні до 2.1% у грудні (за 2009 рік середній розрахунковий норматив обов'язкового резервування становив 2.2% і зменшився з 2.7% у січні до 2.2% у грудні).

Протягом 2010 року обсяг формування обов'язкових резервів згідно зі встановленими нормативами збільшився з 12.2 млрд. грн. у січні 2010 року до 12.4 млрд. грн. у грудні 2010 року. Середньоарифметичні залишки коштів на кореспондентських рахунках банків протягом січня - квітня коливалися від 16.5 млрд. грн. до 19.5 млрд. грн., протягом травня - грудня - від 18.4 млрд. грн. до 30.3 млрд. грн.

Процентна політика Національного банку упродовж 2010 року проводилася адекватно ситуації на грошово-кредитному ринку і спрямовувалася на відновлення процесів кредитування.

Протягом 2010 року середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування суттєво знизилася з 13.15% річних у січні до 10.42% річних у грудні, тобто на 2.73 процентного пункту, з 10.08.2010 р. - до 7.75% річних, у тому числі за:

кредитами овернайт - на 7.75 процентного пункту (з 17.0% річних у січні до 9.25% річних у грудні);

кредитами рефінансування, наданими шляхом проведення тендера - на 6.03 процентного пункту (з 16.48% річних у лютому до 10.45% річних у грудні);

за операціями прямого репо (розрахунково) - на 0.25 процентного пункту (з 9.50% річних у серпні до 9.25% річних у жовтні);

за стабілізаційними та іншими короткостроковими кредитами, які надавалися банкам під програми фінансового оздоровлення, - на 4.89 процентного пункту (з 13.14% річних у січні до 8.25% річних у вересні);

за довгостроковими кредитами - на 0.5 процентного пункту (з 11.0% річних у лютому до 10.5% річних у липні).

У цілому за рік середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування була позитивною відносно інфляції і становила 11.62% річних (за 2009 рік - 16.7% річних).

Упродовж 2010 року Національний банк України забезпечував підтримання ліквідності банків шляхом надання банкам кредитів овернайт через постійно діючу лінію рефінансування, кредитів рефінансування строком до 14 та 90 днів, стабілізаційних кредитів, операцій прямого репо, а також інших коротко - та довгострокових кредитів [11,45].

Загальний обсяг операцій із рефінансування банків у 2010 році становив 5.2 млрд. грн. Повернено за цей період кредитів на загальну суму 18.5 млрд. грн.

З метою зменшення негативного впливу фінансово - економічної кризи на діяльність банків України, забезпечення їх стабільної роботи і стимулювання кредитування економіки України було прийнято Положення "Про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам з метою стимулювання кредитування економіки України на період її виходу на докризові параметри" (набрало чинності з 21.02.2010 р.), Положення "Про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" (набрало чинності з 13.07.2010 р.) та Технічний порядок проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (набрав чинності з 30.09.2010 р.), згідно з якими:

визначено порядок надання Національним банком України банкам України стабілізаційного та стимулюючого кредиту і процедуру зміни умов кредитного договору з Національним банком України;

визначався порядок та умови надання Національним банком України стабілізаційного кредиту і процедура зміни умов кредитного договору, укладеного з Національним банком України (у зв'язку з прийняттям зазначених нормативних - правових документів попереднє положення втратило чинність) (додаток Б).

З метою забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку та попередження формування монетарних ризиків стабільності грошової одиниці України Національний банк України протягом 2010 року активно проводив операції з вилучення надлишкової ліквідності банків шляхом емісії депозитних сертифікатів Національного банку України та проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України. Загальний обсяг проведення депозитних операцій у 2010 році становив 248.1 млрд. грн. (у 2009 році - 96.7 млрд. грн.) [32].

Упродовж 2010 року було оголошено 575 тендерів, за результатами яких було розміщено депозитних сертифікатів номінальною вартістю 1 000 тис. грн. на загальну суму 246.1 млрд. грн. (у 2009 році - 96.7 млрд. грн.). Рівень процентних ставок за коштами, залученими шляхом емісії депозитних сертифікатів, встановлювався залежно від загальної ситуації на грошово-кредитному ринку та строку залучення коштів, а також з урахуванням розміру процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Середньозважена процентна ставка за випущеними в обіг депозитними сертифікатами у 2010 році становила 3.2% річних (у 2009 році - 6.6% річних).

Загальний обсяг залучення коштів банків шляхом проведення операцій зворотного репо з державними облігаціями України становив 2.0 млрд. грн., а середньозважена процентна ставка (розрахунково) була на рівні 2.1% річних.

З метою регулювання ліквідності банків у 2010 році було достроково погашено депозитних сертифікатів на суму 503.0 млн. грн.

У 2010 році Національний банк України згідно із законодавством України здійснював первинну емісію національної валюти у безготівковій формі через три канали: валютний, кредитний та фондовий. У структурі емісійних операцій 71% від загального обсягу здійсненої безготівкової емісії становила частка операцій через валютний канал (у 2009 році превалювало здійснення емісійних операцій через кредитний канал). Це пов'язано з проведенням Національним банком України інтервенцій на міжбанківському валютному ринку з метою згладжування коливань курсу національної валюти і поповнення міжнародних резервів (включаючи й операції з Державним казначейством України). Частка емісійних операцій, здійснених через кредитний канал, протягом 2010 року зменшилася майже у 13 разів, оскільки не було необхідності проведення Національним банком України операцій з рефінансування у значних обсягах в умовах профіциту ліквідності банківської системи, формування якого значною мірою здійснювалося через дію фіскальних чинників, збільшення обсягу депозитів у банках та операції Національного банку України з купівлі іноземної валюти.

У 2010 році Національним банком України випущено в обіг 128.6 млрд. грн., що на 12.6 млрд. грн., або 8.9% менше, ніж у 2009 році. Із них було спрямовано:

91.1 млрд. грн., або 70.9% безготівкової емісії на купівлю валюти для формування золотовалютного резерву (у 2009 р. - 29.4 млрд. грн.);

32.3 млрд. грн., або 25.1% на купівлю державних облігацій України на вторинному ринку (у 2009 р. - 47.4 млрд. грн.);

5.2 млрд. грн., або 4.0% на підтримку ліквідності банків (у 2009 р. - 64.4 млрд. грн.).

У 2010 році Національним банком України вилучено з обігу емісійних коштів обсягом 93.16 млрд. грн., що на 42.5 млрд. грн., або на 31.4% менше, ніж у 2009 році. Вилучення емісійних коштів здійснювалося шляхом:

продажу Національним банком України іноземної валюти в сумі 55.92 млрд. грн. (60.0%);

погашення Урядом України відповідно до Закону України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України" заборгованості за кредитами, наданими Національним банком України в 1994 - 1996 роках на фінансування дефіциту державного бюджету й операцій з погашення державних облігацій України на загальну суму 18.70 млрд. грн. (20.1%);

повернення банками кредитів рефінансування в сумі 18.54 млрд. грн. (19.9% від загальної суми вилучених коштів).

Обсяги чистої безготівкової емісії (різниця між коштами, випущеними в обіг та вилученими з обігу) у 2010 році становили 35.5 млрд. грн. і порівняно з 2009 роком збільшились на 29.9 млрд. грн., або в 6.4 рази.

За станом на 01.01.2011 р. обліковувалося безготівкової емісії Національного банку України в сумі 222.4 млрд. грн., що на 35.5 млрд. грн., або на 19.0% більше, ніж на 01.01.2010 р. [61]

У 2010 році відбувалося поступове відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, про що свідчив стабільний приріст коштів на рахунках у банках, насамперед у національній валюті.

У звітному році сформувалася тенденція до зростання грошової маси. За рік приріст М3 становив 22.7%, або 110.6 млрд. грн. (до 597.9 млрд. грн.), тоді як за підсумками 2009 року скорочення становило 5.5%.


Рис. 2.1 Динаміка грошової маси


Разом із поверненням депозитів у банківську систему на збільшення обсягу грошової маси впливала динаміка її іншої складової - готівки поза банками. Готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0) за рік зросли 16.5%, або на 26.0 млрд. грн. - до 183.0 млрд. грн. Разом з тим, з огляду на випереджувальну динаміку темпів зростання депозитів порівняно з готівкою, відбулося поліпшення структури грошової маси. Питома вага готівки в загальному обсязі грошового агрегату М3 скоротилася на 1.6 процентного пункту і на 01.01.2011 р. становила 30.6%.

Суттєве (на 24.0%) зростання грошового агрегату М1 у 2010 році (у 2009 році - на 3.8%) - до 289.9 млрд. грн. було зумовлене в основному збільшенням переказних депозитів у національній валюті на 39.3%.

На противагу попередньому року залишки коштів за грошовим агрегатом М2 зросли на 23.1% переважно за рахунок збільшення залишків за іншими коштами на 26.6%, у тому числі в національній валюті - на 37.3%.

На кінець грудня 2010 року обсяг грошової бази становив 225.7 млрд. грн. і збільшився за підсумками року на 15.8%.


Таблиця 2.1 Монетарні показники

ПоказникиЧастка в М3, %Зміна у річному обчисленні,%2009 рік2010 рік2009 рік2010 рікберезеньчервеньвересеньгруденьГотівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (М0)32.230,61,55,49,917,4 16,5Переказні депозити в національній валюті (М1- М0)15,817,99,022,923,738,539,3Грошовий агрегат М148,048,53,810,814,424,324,0Переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (М2-М1)51,551,3-12,73,612,119,122,3Грошовий агрегат М299,599,8-5,46,913,221,623,1Цінні папери, крім акцій (М3-М2)0,50,2-21,1-56,2-50,1-57,5-59,2Грошовий агрегат М3100,0100,0-5,56,612,921,222,7Внутрішній кредит--3,95,75,53,96,3Чисті вимоги до центральних органів державного управління, з них вимоги--106,3127,3102,071,765,5Вимоги до інших резидентів,---2,4-2,5-1,6-0,41,4з них за кредитами---2,1-2,6-1,9-0,50,9

Динаміка грошової бази у 2010 році формувалася за рахунок зростання на 29.6 млрд. грн. (на 17.3%) готівкових коштів, випущених в обіг, та збільшення на 1.2 млрд. грн. (на 5.3%) обсягу зобов'язань Національного банку України перед іншими депозитними корпораціями, що не включаються в грошовий агрегат М3 [30].

Обсяг коштів банків на кореспондентських рахунках у Національному банку України зменшився упродовж 2010 року на 3.9% - до 16.7 млрд. грн.

Незважаючи на зниження коштів на коррахунках банків, їх рівень був достатнім для забезпечення ними своєчасного здійснення поточних операцій і поступової активізації своєї кредитної активності.

Якісні та кількісні характеристики операцій Національного банку України з регулювання рівня ліквідності змінювалися залежно від спрямованості грошово-кредитної політики, що відповідним чином позначилося на ліквідності банківської системи.

Швидші темпи приросту грошової маси порівняно з монетарною базою забезпечувались активізацією дії механізму мультиплікації коштів. Значення грошового мультиплікатора збільшилося з 2.5 на 01.01.2010 р. до 2.7 на 01.01.2011р. (тоді як за 2009 рік він знизився із 2.8 до 2.5). Мультиплікативний ефект розширення грошової пропозиції банківською системою забезпечувався за рахунок швидшого приросту депозитної складової грошової маси порівняно з готівковою [51].

У 2010 році відновлення економічного зростання сприяло зростанню попиту на готівку. За станом на 01.01.2011 р. обсяг готівки в обігу становив 200.1 млрд. грн., у тому числі в позабанківському обігу знаходилося 183.0 млрд. грн., у касах банків залишки готівки становили 17.1 млрд. грн. За 2010 рік обсяг готівкових коштів в обігу поза банками зріс на 26.0 млрд. грн., або на 16.5% порівняно з 2.3 млрд. грн., або на 1.5% за 2009 рік. У І кварталі 2010 року відбулося вилучення готівки з поза банківського обігу на суму 1.9 млрд. грн.; у ІІ кварталі - випуск 13.2 млрд. грн.; у III кварталі - випуск 6.5 млрд. грн., у IV кварталі - випуск 8.2 млрд. грн. [59].

Відсоток осідання готівки в позабанківському обігу збільшився з 0.2% у 2009 році до 2.3% у 2010 році.

Питома вага готівкових коштів у грошовій масі мала позитивну тенденцію до скорочення - з 32.2% на кінець 2009 року до 30.6% на кінець 2010 року.

У 2010 році відбулося зростання як видачі готівки із кас банків, так і її надходжень.

Надходження готівки до кас банків за 2010 рік збільшилися на 15.6% (порівняно зі зменшенням на 4.4% у 2009 році). Приріст було забезпечено переважно за рахунок зростання надходжень торговельної виручки і виручки від усіх видів послуг (сумарно на 14.0%) та надходжень до кас банків на рахунки за вкладами фізичних осіб і за платіжними картками (сумарно на 22.6%).


Рис 2.2 Частка готівки (М0) у грошовій масі (М3)


Видача готівки із кас банків за 2010 рік збільшилася на 18.0% (за 2009 рік вона зменшилася на 8.1%). Найбільше зросла видача готівки за платіжними картками - на 27.5%. Виплати підприємствам поштового зв'язку збільшилися за 2010 рік на 11.8%.

За станом на 1 січня 2011 року в обігу знаходилося банкнот - 2 622.9 млн. шт., розмінних та обігових монет - 8 915.6 млн. шт., пам'ятних монет - 5.7 млн. шт. Кількість банкнот нового дизайну (зразка 2003 року та наступних років випуску) становила майже 95% від загальної їх кількості в обігу [46].

У розрахунку на одну особу на 01.01.2011 р. припадало по 57 шт. банкнот і по 186 шт. розмінних монет, що відповідно на 5 та 17 шт. більше, ніж на цю ж дату минулого року.

Протягом 2010 року Національний банк України забезпечував безперебійне та своєчасне задоволення потреб готівкового обігу країни в банкнотах і монетах усіх номіналів. У звітному році в цілому по країні спостерігався випуск готівки в обіг на загальну суму 29.6 млрд. грн. (у 2009 році - 3.0 млрд. грн.).

Видача готівки (банкнот і монет) для підкріплення операційних кас банків України порівняно з 2009 роком збільшилася на 23.7 млрд. грн., або в 1.3 рази. Одночасно повернулося готівки від банків України до грошових сховищ територіальних управлінь на суму 88.9 млрд. грн., або на 2.1% менше, ніж за відповідний період минулого року.

Протягом 2010 року здійснювався щоденний моніторинг стану готівкового обігу, залишків банкнот і монет у запасах готівки територіальних управлінь, проводилося своєчасне та повне підкріплення готівкою. З резервних фондів Національного банку України протягом 2010 року було видано банкнот і монет у сумі понад 80.7 млрд. грн., що у 2.5 рази більше порівняно з 2009 роком (32.8 млрд. грн.).

З метою підтримання у належному стані випущених в обіг банкнот зношена готівка вилучалася з обігу. За звітний рік з обігу було вилучено зношених банкнот у кількості 1.2 млрд. шт. порівняно з 1.0 млрд. шт. у 2009 році. Було утилізовано 1.26 млрд. шт. банкнот.

За результатами досліджень, проведених експертами системи Національного банку України протягом 2010 року, визнано підробленими та вилучено з обігу 11.4 тис. шт. підроблених банкнот національної валюти на суму 1.8 млн. грн. - переважно банкноти номіналами 200, 100, 50 і 20 гривень, що становило відповідно 57.8%, 9.3, 12.3 та 12.0% від обсягу виявлених в обігу підроблених банкнот. Майже всі (99.4%) підроблені банкноти гривні було виготовлено за допомогою комп'ютерної та копіювальної техніки [22,94].

У звітному році з обігу вилучено підроблених 702 шт. банкнот доларів США на суму 67.9 тис. дол. США, 80 шт. банкнот євро на суму 10.2 тис. євро та 134 шт. російських рублів на суму 185.5 тис. рублів. Більшість вилучених підроблених банкнот доларів США (92.8%) та євро (91.2%) було виготовлено друкарським способом. Вилучені підроблені російські рублі було виготовлено з використанням лазерних (17.9%) та струменевих (81.3%) принтерів.

Відповідно до Плану випуску пам'ятних монет України та сувенірної продукції протягом 2010 року було введено в обіг 39 видів (33 найменування) пам'ятних монет України, у тому числі 22 срібні, 4 золоті та 13 монет із недорогоцінних металів загальним тиражем 721.5 тис. штук.

За звітний рік реалізовано 594.6 тис. шт. монет на загальну суму 73.7 млн. грн. Плановий показник доходу від продажу пам'ятних монет і сувенірної продукції за 2010 рік виконаний на 102.6% і становив 59.5 млн. грн.

За результатами Четвертого міжнародного конкурсу пам'ятних монет "Монетне сузір'я - 2010" у м. Санкт-Петербург (Росія), в якому взяли участь 24 країни світу, монетою року визнано монету Національного банку України "За твором Миколи Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки". У номінації "Срібна монета року" диплом отримала монета - "Міжнародний рік астрономії".

У рамках реалізації Концепції вдосконалення організації роботи з готівкою в Україні на 2008 - 2012 роки (далі - Концепція), компанією "Productivity Systems International, Inc." розроблено Комплексну програму виконання завдань, визначених Концепцією, яка визнана Експертною комісією Національного банку України і рекомендована до прийняття Національним банком України [47].

Проект Комплексної програми включає в себе визначення й опис необхідних заходів, проектів та дій, спрямованих на ефективне управління комплексом робіт з готівкою від її виготовлення та випуску в обіг до вилучення з обігу і знищення.

З метою впорядкування готівкового обігу, детінізації грошових потоків в межах законодавства України затверджено зміни до Положення "Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".

Зокрема передбачено поширення обмеження за сумою готівкового розрахунку (10 000 грн.) на розрахунки підприємств (підприємців) готівкою під час закупівлі ними сільськогосподарської продукції та за спожиту електроенергію. Внесено зміни до "Інструкції з організації роботи з цінностями в Центральному сховищі Національного банку України", до Положення "Про проведення щорічного конкурсу "Краща монета року України".


.2 Аналіз валютно-курсової політики Національного банку України в 2010 році


У 2010 році динаміка ринкового курсу гривні перебувала під впливом пропозиції іноземної валюти і попиту на неї на внутрішньому ринку. Коливання обмінного курсу гривні до долара США протягом 2010 року були помірнішими, ніж у попередньому році (додаток В).

За звітний рік гривня на міжбанківському валютному ринку зміцнилася відносно долара СІЛА та 0.38% - до 796.17 грн. Відносно китайського юаня 100 дол. СІЛА. Офіційний курс гривні зріс офіційний курс гривні знизився у 2010 відносно долара СІЛА на 0.3%, тоді як у році на 3.10%, у 2009 році - на 3.85, у 2009 році відбулося його зниження на 3.7%. 2008 році - на 62.93%.


Таблиця 2.2 Офіційний курс гривні до іноземних валют

(за 100 одиниць валюти, номінальні та реальні зміни: «-» - зниження, «+» - зростання)Курс гривні до іноземних валют (на кінець року):2010 рікДовідково: 2009 рік- до долара США номінальна зміна (%) реальна зміна (з урахуванням різниці у рівнях інфляції,%)796,2 0,3 7,9798,6 -3,7 3,8- до євро номінальна зміна (%) реальна зміна (з урахуванням різниці у рівнях інфляції,%)1 057,3 7,7 18,71 144,89 -5,5 -2,4- до російського рубля номінальна зміна (%) реальна зміна (з урахуванням різниці у рівнях інфляції,%) Довідково: Індекс споживчих цін, порівняно з груднем попереднього року (%)26,124 1,1 3,5 109,126,402 -0,7 4,5 112,3

Відповідно до умов Меморандуму про економічну і фінансову політику в рамках фінансової програми "Стенд - бай" Національний банк України встановлював офіційний курс гривні до долара США на рівні середньозваженого курсу продавців і покупців на міжбанківському валютному ринку України за попередній робочий день з можливим відхиленням ±2% [47].

Динаміка курсу гривні до інших світових валют віддзеркалювала кон'юнктуру міжнародних ринків, на яких зокрема спостерігалося посилення долара США відносно євро. Відповідно до цих тенденцій, офіційний курс гривні у 2010 році зміцнився до євро на 7.7%, а до російського рубля - на 1.1% (додаток Г).

У 2010 році приріст реального ефективного обмінного курсу гривні відносно грудня 2009 року становив 8.7%. Це було зумовлено як посиленням номінального ефективного обмінного курсу (НЕОК) гривні (на 4.9%), так і перевищенням інфляції в Україні її зваженого показника за країнами - основними торговельними партнерами (на 3.8 процентного пункту).

Зміни у динаміці НЕОК гривні відбулися внаслідок її зміцнення відносно більшості валют. Зокрема, упродовж року гривня зміцнилася відносно долара США на 0.3%, відносно євро - на 7.7%, англійського фунта стерлінгів - на 2.9%, польського злотого - на 3.9%, угорського форинта - на 9.9% тощо [54].

Динаміка показників валютного ринку в 2010 році була різноспрямованою. Сезонне скорочення надходжень іноземної валюти до країни на початку року створювало девальваційний тиск на гривню та вимагало від Національного банку України проведення регулярних інтервенцій із продажу іноземної валюти, завдяки яким вдалося певним чином компенсувати недостатність пропозиції іноземної валюти на ринку та значною мірою задовольнити попит на неї.


Рис. 2.3 Окремі показники міжбанківського валютного ринку України, 2009 - 2010 роки


Натомість уже із середини лютого і до вересня на міжбанківському валютному ринку спостерігалося суттєве збільшення валютної пропозиції завдяки зростанню обсягів надходжень іноземної валюти на рахунки резидентів. Це дало можливість Національному банку України поповнювати міжнародні резерви.

У вересні ситуація на валютному ринку знову змінилася. Протягом чотирьох останніх місяців року на ньому стійко домінував попит на іноземну валюту. За цих умов дефіцит іноземної валюти нівелювався як інтервенціями Національного банку України, так і курсовими коливаннями гривні.

Найсуттєвішими чинниками, які впливали на стан валютного ринку в 2010 році, були:

збільшення обсягів надходжень іноземної валюти від нерезидентів на 20.1% порівняно з попереднім роком;

формування чистого припливу іноземної валюти на рахунки резидентів із зовні (10.6 млрд. дол. США) порівняно з її чистим відпливом роком раніше (4.2 млрд. дол. США);

розширення міжбанківського валютного ринку - обсяг його операцій збільшився порівняно з 2009 роком на 13.1%;

активне придбання ОВДП на первинному ринку та відповідне зростання попиту на гривню - вартість придбаних банками ОВДП під час їх первинного розміщення перевищила 40.4 млрд. грн.;

зацікавленість нерезидентів у ОВДП;

підвищення міжнародних рейтингів України в іноземній валюті: за шкалою Fitch Ratings - від В - до В, а за шкалою Standard&Poors - від ССС+ до В+;

зменшення відповідних ризиків кредитування України: індекс ЕМВІ+ Україна знизився з 1002 на 31.12.2009 р. до 436 за станом на 31.12.2010 р.

З метою врівноваження валютного ринку Національний банк України проводив на ньому політику активних інтервенцій, виступаючи як продавцем, так і покупцем іноземної валюти. При цьому сальдо інтервенцій Національного банку України за рік було додатним - понад 1.3 млрд. дол. США (в еквіваленті), ставши одним із чинників відновлення втрачених протягом кризи міжнародних резервів [44,16].

Завдяки стабілізації ситуації на валютному ринку та зменшенню різниці між офіційним і міжбанківським курсом гривні до долара США з березня звітного року Національний банк України призупинив проведення цільових аукціонів з продажу іноземної валюти для задоволення потреб клієнтів банків - фізичних осіб з метою погашення ними заборгованості за валютними кредитами. На початку року було проведено десять таких аукціонів, на яких продано 65.6 млн. дол. США, 0.2 млн. євро та 2.4 млн. швейцарських франків. [50]

Як і в попередні роки, у 2010 році переважна більшість операцій із купівлі та продажу іноземної валюти здійснювалась у безготівковій формі. При цьому частка операцій з іноземною готівкою в загальному обсязі операцій на валютному ринку країни залишилася майже незмінною порівняно з 2009 роком і становила 19.3%.


Таблиця 2.3 Структура операцій з купівлі ц продажу іноземної валюти, 2004 - 2010 роки,%

РікБезготівкова іноземна валютаГотівкова іноземна валюта200481,118,9200578,421,6200673,326,7200770,829,2200875,924,1200980,419,6201080,719,3

На міжбанківському валютному ринку відбулося зменшення частки операцій із доларами США (на 2.9 процентного пункту - до 68.2%) та євро (на 6.1 процентного пункту - до 15.8%). Натомість збільшилася питома вага операцій із російськими рублями з 5.2 до 5.9% та іншими валютами - з 1.8 до 10.1%.

На готівковому сегменті валютного ринку в звітному році спостерігалося помітне збільшення середньоденного річного обсягу операцій (на 21%) на тлі випереджаючого підвищення пропозиції іноземної валюти: обсяг її купівлі банками підвищився на 22.6%, а продажу - на 20.1%. У цілому в 2010 році попит на іноземну готівку перевищив її пропозицію на 9.7 млрд. дол. США (в еквіваленті) порівняно з 8.4 млрд. дол. США у 2009 році. Попри зазначене, середньозважений курс гривні за операціями з продажу банками готівкових доларів у 2010 році зміцнився на 0.66% і становив на кінець року 799.47 грн. за 100 дол. США (додаток Д).


Таблиця 2.4 Валютна структура операцій з купівлі й продажу іноземної валюти, 2004 - 2010 роки

РікЗагальний обсяг операцій, млрд. дол. США (у доларовому еквіваленті)Структура за видами валют,%долари СШАєвроросійські рубліінші валютиБезготівкова іноземна валюта200477,779,111,55,93,5200591,480,612,55,81,12006102,477,714,16,81,42007148,073,716,46,93,02008208,877,714,26,02,12009144,971,121,95,21,82010178,968,215,85,910,1Готівкова іноземна валюта200418,180,812,94,81,5200525,279,614,04,71,7200637,382,012,14,21,7200761,178,715,24,51,6200866,271,022,05,41,6200935,471,922,05,20,8201042,973,319,06,11,6

Основним завданням системи валютного регулювання в 2010 році була стабілізація валютного ринку України, поліпшення очікувань на ньому, сприяння розвитку міжнародних розрахунків та зниження рівня інфляції.

Для оптимізації торгівлі безготівковою іноземною валютою з 20 вересня 2010 року збільшено на 1 годину часові межі функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України, що дало змогу уповноваженим банкам здійснювати купівлю - продаж безготівкової іноземної валюти як за дорученням клієнтів банків, так і з метою виконання власних зобов'язань з 10.00 до 17.00 години за київським часом [19].

Зважаючи на певну стабілізацію, що спостерігалася на міжбанківському валютному ринку України в 2010 році, Правлінням Національного банку України прийнято рішення:

  1. Із 25.08.2010 р. скасувати вимоги щодо утримання банками, яким було надано кредитну підтримку, середньозваженого курсу гривні до долара США за безготівковими операціями його купівлі - продажу на міжбанківському валютному ринку України, а також додержання середнього курсу гривні до долара США за операціями його купівлі - продажу на готівковому валютному ринку;
  2. Із 28.12.2010 р. відновити режим функціонування кореспондентських рахунків банків - нерезидентів у гривнях, встановлений розділом 4 Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків - резидентів та нерезидентів у іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків - нерезидентів у гривнях, тобто банкам - нерезидентам повернуто право здійснювати:

розміщення міжбанківських депозитів у гривнях в уповноважених банках;

власні операції з перерахування гривень на інший кореспондентський рахунок цього ж банку - нерезидента, відкритий в іншому уповноваженому банку;

міжбанківські операції з іншими банками - нерезидентами через їх кореспондентські рахунки, відкриті в уповноважених банках.

З огляду на позитивні тенденції на міжбанківському валютному ринку України та враховуючи зобов'язання України за Меморандумом про економічну і фінансову політику з МВФ від 16 липня 2010 року Національний банк України оптимізував регуляторні норми, які мають вплив на операції на валютному ринку

встановлено право Національного банку України проводити інтервенції на міжбанківському валютному ринку України шляхом проведення з уповноваженими банками операцій купівлі - продажу безготівкової іноземної валюти на умовах "своп"строком до трьох місяців. Запровадження такого заходу надасть можливість як клієнтам уповноважених банків, так і самим банкам здійснювати хеджування валютних ризиків;

відновлено норму щодо використання купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти (або обміняної на іншу іноземну валюту) не пізніш як за десять робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок клієнта;

відновлено норму, скасовану на початку 2009 року під час розгортання в Україні фінансової кризи, щодо можливості здійснювати купівлю безготівкової іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для забезпечення виконання операцій, право на проведення яких надано індивідуальною ліцензією Національного банку України;

скасовано вимогу щодо пред'явлення з метою купівлі безготівкової іноземної валюти акта цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, якщо загальна вартість послуг (робіт, прав інтелектуальної власності) за зовнішньоекономічним договором перевищує 100 000 євро;

конкретизовано перелік документів, на підставі яких фізичні особи - нерезиденти здійснюють підтвердження джерел походження національної валюти з метою купівлі іноземної валюти за рахунок коштів на поточному рахунку в національній валюті;

закріплено норму щодо здійснення обміну іноземної валюти в межах однієї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів далі - Класифікатор (ця норма діяла на підставі тимчасової Постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 р. №413 "Про окремі питання діяльності банків"). Зазначене обмеження не поширюється на операції, що здійснюються на міжбанківському валютному ринку та на міжнародних валютних ринках для забезпечення виконання договорів з імпорту, а також на міжнародних валютних ринках з купівлі іноземної валюти І групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора [13].

У 2010 році Національним банком України було застосовано превентивний захід для обмеження припливу в банківську систему мінливого короткострокового капіталу. Для цього відновлено вимогу щодо 20 - процентного резервування банками у Національному банку України коштів нерезидентів в іноземній валюті, розміщених у банках у вигляді кредитів, депозитів зі строками до 6 місяців (вимога не поширюється на кошти, що залучаються на строк не більше одного робочого дня або під державні гарантії чи від міжнародних фінансових організацій, членом яких є Україна), згідно з Правилами резервування коштів за залученими уповноваженим банком депозитами і кредитами (позиками) в іноземній валюті від нерезидентів [14].

У комплексі заходів щодо сприяння кредитній підтримці реального сектору економіки України Національний банк України погодився із пропозицією Міжнародної фінансової корпорації (МФК) про запровадження нею на території України програми з надання резидентам кредитів та гарантій у гривнях. У зв'язку з цим Постановою Правління Національного банку України від 22.11.2010 р. №504 "Про порядок проведення окремих операцій за кредитами, позиками, гарантіями в гривнях між резидентами України та Міжнародною фінансовою корпорацією (пілотний проект)" було врегульовано питання щодо порядку проведення через уповноважені банки розрахунків у гривнях між МФК та резидентами за договорами кредитування, гарантії.

З метою подальшого впровадження заходів щодо створення сприятливого інвестиційного клімату й активізації інвестиційної діяльності в Україні, Правлінням Національного банку України 22.12.2010 р. було затверджено Постанову №572 "Про врегулювання питань щодо здійснення деяких валютних операцій", якою передбачається комплексне внесення змін до нормативної бази регулювання валютних операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю іноземних інвесторів на території України, для подальшого вдосконалення порядку проведення таких операцій, а також приведення нормативних приписів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування" [53,18].

Зазначеною постановою зокрема передбачено:

скасування вимоги щодо обов'язкового (п'ятиденного) строку розміщення на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку банку коштів клієнта, які використовуються для здійснення купівлі іноземної валюти (передбачено планом заходів з лібералізації валютного ринку в рамках реалізації програми "Стенд - бай" між Україною та МВФ);

максимальне спрощення вимог до пакета документів, який вимагається при репатріації дивідендів іноземним інвесторам;

удосконалення порядку повернення іноземних інвестицій за операціями щодо купівлі - продажу цінних паперів на українських фондових біржах.

У 2010 році міжнародні (золотовалютні) резерви України (далі - міжнародні резерви) зросли на 8.1 млрд. дол. США, або на 30.5%, і на 01.01.2011 р. становили 34.6 млрд. дол. США.

Основними факторами збільшення міжнародних резервів були купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на суму, еквівалентну 8.7 млрд. дол. США та надходження у червні кредиту на суму 2.0 млрд. дол. США й у вересні коштів від розміщення ОЗДП на суму 2.0 млрд. дол. США на користь Державного казначейства України. Також одним із джерел поповнення міжнародних резервів було надходження в серпні та грудні чергових траншів від Міжнародного валютного фонду на суму, еквівалентну 3.4 млрд. дол. США.

У звітному році Національним банком України було продано іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України в обсязі 7.4 млрд. дол. США (в доларовому еквіваленті)


Рис. 2.4 Міжнародні резерви та інтервенції Національного банку України


Основною метою управління міжнародними резервами було забезпечення оптимального співвідношення рівнів захищеності, ліквідності й дохідності, яке забезпечувало виконання функцій Національного банку України, визначених чинним законодавством України.

Управління міжнародними резервами здійснювалось відповідно до Інвестиційної декларації міжнародних (золотовалютних) резервів України на 2010 рік.

У 2010 році міжнародні резерви зберігались на рахунках банків - кореспондентів, а також у фінансових інструментах із довгостроковим кредитним рейтингом не нижчим, ніж рівень "А". Контроль за кредитним ризиком забезпечувався шляхом встановлення кредитних лімітів банкам - контрагентам. Оптимальний рівень валютного та процентного ризиків забезпечувався шляхом диверсифікації міжнародних резервів. Більша частина коштів міжнародних резервів зберігалась у державних цінних паперах та на депозитних рахунках [9].

Усі зобов'язання банків - контрагентів перед Національним банком України за депозитами та операціями з цінними паперами було виконано вчасно та в повному обсязі.

Ліквідність міжнародних резервів визначалася рівнем ліквідності вільно конвертованих валют, фінансових інструментів або фінансового ринку.

У процесі управління міжнародними резервами Національним банком України використовувались такі основні фінансові інструменти, як цінні папери нерезидентів та короткострокові депозити в іноземних банках.

Переважна частка монетарного золота Національного банку України зберігалася в сховищі Державної скарбниці, решту було розміщено в довгострокові депозити [10].

За 2010 рік Національним банком України отримано 433.3 млн. дол. США доходів від управління міжнародними резервами.

Загальна середня дохідність операцій з управління міжнародними резервами за 2010 рік становила 1.4%.


Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитної політики на сучасному етапі розвитку економіки України


3.1 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитної політики центрального банку


Основні заходи здійснення грошово-кредитної політики центрального банку враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

У 2009 році грошово-кредитна політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовувалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку [57].

Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі - 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 рази, а приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями, який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх чистий відплив у поточному (- 4,5 млрд. дол.).

Перевищення бюджетних видатків над отриманими доходами за перше півріччя зросло до 9,6 млрд. гривень. Інфляція залишається на високому рівні - за сім місяців індекс споживчих цін зріс на 8,5%.

Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи [18].

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку необхідно відзначити активну політику інтервенцій, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро - рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення міжнародних резервів Національного банку.

Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення. Як наслідок за результатами семи місяців ц.р. обсяг чистої кредитної емісії порівняно з початком року лишився майже незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса скоротилася на 8,5% [23,16].

Після різких девальваційних сплесків у січні та лютому, протягом березня - квітня коливання ринкового курсу гривні були не значними, а в травні навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня поступово відновилися тенденції стосовно знецінення гривні щодо долара США.

У другій половині 2009 року відємне зведене сальдо платіжного балансу залишалося досить суттєвим (понад 5 млрд. дол.), зберігався загальний девальваційний тиск на гривню. Водночас зменшення негативного впливу зовнішніх чинників і стабілізація банківської системи сприяли поступовому відновленню ділової активності та нормалізації економічних звязків у реальному секторі.

У 2010 році макроекономічні умови здійснення грошово-кредитної політики знаходилися під впливом загальносвітових тенденцій, повязаних із наслідками фінансової кризи 2008 - 2009 рр. За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка 2010р. помірно зростала, що повязується з результатами вживання в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю. Зростання світової економіки на рівні 2,5% [15].

Такі очікування створюють для України умови поступового відновлення зовнішнього попиту на продукцію вітчизняного експорту. Найбільш небезпечним може виявилася несприятлива конюнктура на світових ринках за основними товарними групами українського експорту.

Суттєво вплинуло на коливання попиту та пропозиції на ринку рівень збалансованості державного бюджету, визначення особливостей його видаткової частини, джерел фінансування бюджетного дефіциту.

Зовнішні умови вимагали від економіки країни диверсифікації основних чинників формування ВВП, спрямованої насамперед на стимулювання розвитку внутрішнього ринку переважно у напрямах, повязаних з діяльністю в агропромисловому комплексі [48].

Стабілізація фінансового ринку та очікувана активізація розвитку внутрішнього ринку створили умови для поступового відновлення інвестиційних процесів із підвищенням ролі внутрішніх інвестицій у стимулюванні розвитку реального сектору економіки.

Вплив на внутрішні ціни суттєвої девальвації обмінного курсу гривні, яка відбулася упродовж кризового періоду, компенсувалися збільшенням насиченості внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва та зменшенням рівня доходів населення, що спостерігалося у 2009 році. Сукупна дія зазначених чинників обумовила помірні темпи інфляції.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2011 році та надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення [19,36].

У середньостроковій перспективі внутрішні аспекти стабільності гривні розглядатимуться в контексті сприяння забезпеченню цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Водночас це завдання передбачає не тільки досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й створення фундаментальних передумов для підтримання стабільного низько інфляційного середовища на довгостроковій основі та забезпечення стійкості грошової одиниці до впливу різноманітних дестабілізуючих чинників.

Національний банк у межах наявних повноважень вживатиме заходів щодо забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовуватимуться надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе субєкти господарювання та держава в цілому [10,43].

Одночасно створюватимуться превентивні механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Зокрема, значна увага буде приділена участі у розбудові системи макропруденційного нагляду за фінансовим ринком, що є системою відстеження та аналізу ризиків стабільності фінансового сектору як в цілому, так і за окремими сегментами. На підставі цього в межах власної компетенції Національний банк вживатиме заходів щодо покращення функціонування фінансового сектору, нівелювання ризиків та адекватного реагування на внутрішні та зовнішні шоки, напрацювання механізмів роботи у разі виникнення надзвичайних умов. Для забезпечення ефективної роботи з питань сприяння фінансовій стабільності та забезпечення фінансової стійкості Національній банк України на основі вивчення міжнародного досвіду у цій сфері у співпраці з Урядом ініціюватиме внесення відповідних змін до законодавства.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед спиратиметься на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозвязку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів [54].

Застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовлюватиме необхідність підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання. Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься станом фондового ринку (який є ключовим елементом процентного каналу трансмісійного механізму грошово-кредитної політики) та темпами його посткризового відновлення.


3.2 Грошово-кредитна політика як засіб подолання фінансово-економічної кризи


На сьогодні завдання подолання наслідків фінансової кризи є очевидним. Походження і розвиток фінансової кризи дає змогу зрозуміти, що грошово-кредитна політика центрального банку є однією з головних, хоча і не єдиним важелем впливу на протидію кризи і її наслідкам.

Аналізуючи літературні джерела з означеної теми, необхідно зазначити, що В. Міщенко звертає увагу на виникнення фінансово - економічної кризи, охарактеризував ризики розвитку економіки України в умовах глобальної нестабільності й обґрунтовує основні напрями реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України; О. Барановський аналізує найпоширеніші антикризові заходи, досліджує підходи до подолання фінансово-економічної кризи у багатьох країнах світу а також можливість використання досвіду в Україні; О. Молдаван аналізує динаміку та стан розвитку основних галузей промисловості України, також пропонує шляхи виходу з цієї ситуації [13,48].

Однією з першопричин виникнення глобальної фінансової кризи стало погіршення ситуації на іпотечному ринку США. Внаслідок проведення значно активної експансивної політики банком США збільшилася ліквідність, що, своєю чергою, призвело до збільшення пропозиції кредитних ресурсів. Інвестували вони ці кредитні ресурси переважно в іпотеку. Кризові явища, які розпочалися в США, поволі розповсюдились і на весь світ. Зниження ділової активності на фондових біржах, спад виробництва торкнувся і України з її експортно-орієнтованою економікою. Зниження попиту на продукцію експортно-орієнтованих галузей (металургійної, хімічної та ін.) вплинули на скорочення обсягів промислового виробництва. Така ситуація, яка сталася на зовнішніх ринках, була досить неочікуваною для українських експортерів [49,13].

Як наслідок, за підсумками першого півріччя 2009 р., українські підприємства гірничо-металургійного комплексу скоротили виробництво чавуну, сталі і прокату на 34 - 39%, порівняно з аналогічним періодом 2008 р., ЗРС - на 22 - 35%. При цьому виробництво готового прокату за шість місяців скоротилося на 34% - до 12,354 млн. т, сталі - на 39% до 13,615 млн. т, чавуну - на 35% до 11,976 млн. т, виробництво труб знизилося на 43% - до 728 тис. т, метизів - на 50% до 99 тис. т, коксу - на 26% до 8,280 млн. т. У щомісячній динаміці відбулася стабілізація падіння виробництва сталі (у натуральному вимірі) на рівні 60% від до кризових обсягів.

Зважаючи на високе зниження у 2009 р. темпів виробництва, зростання безробіття та збільшення сумнівної і безнадійної заборгованості за кредитами як фізичних, так і юридичних осіб, ситуація на фінансовому ринку теж значно ускладнилась. Ускладнення доступу до дешевих грошей на світових ринках, стрімке звуження ресурсної бази всередині країни, спровоковане панікою вкладників, призвело до того, що вітчизняні банки практично заморозили кредитування як сектору домогосподарств, так і сектору не фінансових корпорацій [51].

Необхідно зазначити, що поряд із зовнішніми негативними чинниками, які сприяли кризі, були ще і внутрішні чинники. Основними з них були: зростання зовнішньої заборгованості, зростання споживчого кредитування, відплив спекулятивного капіталу з України, що мало наслідком різку девальвацію гривні. Враховуючи, що понад 50% кредитів у національній економіці було видано в іноземній валюті, це збільшило величину боргу та вартість його обслуговування. та ін.

Криза набула чіткого фінансового вираження і для її подолання, поряд з іншими структурними заходами держави, мають застосовуватися ефективні інструменти грошово-кредитної політики.

Криза в банківській системі в Україні значно підірвала довіру громадян до неї. Масове вилучення коштів із банківської системи і спрямування їх на внутрішній валютний ринок спричинило знецінення гривні. За таких умов можна без вагань стверджувати, що довіра до гривні, до її стабільності, повинна бути наріжним каменем стратегії економічного розвитку та грошово-кредитного регулювання у будь-яких умовах і особливо у кризовий період [55].

Головним завданням грошово-кредитної політики є підтримання стабільності грошової системи і банківського сектору країни.

Необхідно зазначити, що НБУ активно намагався зі свого боку впливати на стабілізаційні чинники гривні. Так ним було:

встановлено обмеження на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку (постанова №319 від 11.10.2008 р; лист від 30.10.2008 р., №13 - 117/4609 - 14971; лист від 31.10.2008 р., №13 - 117/4927 - 15056; лист від 03.11.2008 р., №13 - 121/4971 - 15216; постанова №353 від 05.11.2008 р.; постанова №356 від 07.11.2008 р.);

зобов'язано уповноважені банки після здійснення операцій з купівлі іноземної валюти у Національного банку надавати до 12.00 наступного робочого дня департаменту валютного регулювання інформацію щодо розподілу фактично купленої у Національного банку іноземної валюти з метою виконання заявок і доручень клієнтів та за операціями самого банку, зокрема в межах лімітів відкритої валютної позиції банку (лист №13 - 117/494415078 від 31.10.2008 р.);

заборонено стягнення уповноваженими банками комісійної винагороди підчас здійснення операцій з купівлі - продажу готівкової іноземної валюти (лист від 29.12.2008 р., №13121/6230 - 18709);

підтримано ліквідність банків, зокрема через постійно діючу лінію рефінансування (надання кредитів "овернайт") залежно від щоденної ситуації, яка складається на грошовому ринку, та прийняття рішення щодо задоволення заявки кожного окремого банку з урахуванням стану його ліквідності, кредитної активності й участі на міжбанківському кредитному ринку;

запроваджено механізм валютних аукціонів.

Також необхідно зазначити співпрацю НБУ з Міжнародним валютним фондом. Така співпраця значно сприяла стабілізації фінансового ринку. У ході переговорів було досягнуто використання кредиту "стенд - бай" 11,0 млрд. дол., разом з тим держава взяла на себе зобов'язання дотримуватися таких умов:

запровадження режиму гнучкого обмінного курсу;

визначення основною метою грошово-кредитної політики утримання інфляції на кінець 2009 р. на рівні до 17%;

переорієнтація монетарної політики в середньо терміновій перспективі на режим інфляційного таргетування;

відновлення довіри та стабільності;

розроблення комплексної стратегії вирішення проблем із банками, визначення критеріїв ефективності діяльності банків та ін.

Можна цілком погодитися з О. Барановським щодо заходів, які найчастіше застосовували у світовій практиці подолання кризи:

запровадження нових програм кредитування,

створення спеціальних фондів (держкредитів; викупу поганих банківських активів; підтримки проблемних компаній; викупу акцій національних виробників і похідних цінних паперів, забезпечених іпотечним кредитом, а також довготермінових казначейських облігацій; перепідготовки кадрів з числа тих, хто втратив роботу, тощо);

гарантування міжбанківських кредитів, позичок для малого і середнього бізнесу, підтримки компаній, які не можуть залучити необхідне фінансування через проблеми в банківському секторі;

націоналізація компаній;

зниження центральними банками облікової ставки;

зміна механізму ціноутворення на аукціонах РЕПО;

розширення переліку активів, що приймаються центральними банками як застава за кредитами;

зниження нормативів мінімальних резервних вимог для комерційних банків;

субсидування банкам відсоткових ставок за кредитами, наданими населенню для придбання вітчизняних товарів;

компенсація банкам частини збитків (витрат), які виникають у них за здійсненими упродовж зазначеного періоду угодами з іншими кредитними організаціями, у яких було відкликано ліцензію на здійснення банківських операцій; відокремлення поганих банківських активів від хороших шляхом створення спеціальних установ;

збільшення обсягу державних гарантій на банківські вклади;

уведення тимчасових адміністрацій і кураторів центробанків у банківських установах;

викуп у інвесторів дефолтних облігацій; реструктуризація суб'єктів господарювання (лише через механізм контрольованого "розвалу");

секвестр бюджетних видатків;

короткотермінове збільшення бюджетного дефіциту; зниження податків і обов'язкових платежів;

податкові пільги для покупців житла і нових автомобілів;

реалізація масштабних інфраструктурних проектів;

використання субсидій на операційну діяльність чи на капіталовкладення та пільгових умов фінансування;

надання суб'єктам господарювання монопольних повноважень;

розміщення вигідних державних замовлень;

запровадження сприятливих режимів регулювання;

обмеження тарифів;

застосування механізму державно - приватного партнерства.

підвищення фінансової дисципліни [59].

Аналізуючи заходи подолання кризи, можна підсумувати, що для нормального механізму взаємодії всіх економічних агентів і забезпечення нормального функціонування економіки країни є необхідність стабільності грошової одиниці. Потрібно оптимізувати грошово-кредитну політику. Передусім необхідно запровадити на певний період дію валютного коридору, це надасть чіткий сигнал усім економічним агентам про тверді наміри центрального банку обмежити діапазон змін обмінного курсу. Заявивши чітку позицію про незмінність головного орієнтира монетарної політики, спрямованої на підтримання валютного курсу на стабільному рівні. Забезпечити збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку і скорочення попиту на неї [28,18].

Проте доки не буде вжито активних заходів щодо зниження рівня доларизації національного господарства, а динаміка інфляційних процесів не набуде важливішого значення, ніж валютний курс (як чинник довіри до національної грошової одиниці), доти потрібно і надалі всіма можливими засобами обмежувати рівень волатильності обмінного курсу гривні щодо долара США.

Потрібно наголосити, що саме інструменти грошово-кредитної політики як економічної, так і адміністративної дії мають забезпечувати найбільший вплив на ситуацію. Фінансовий сектор повинен розглядатися як єдиний об'єкт регулювання і він потребує тісної координації дій грошово-кредитної політики НБУ і фіскальної політики країнами. Тільки у злагоджених відносинах можна швидко подолати негативні тенденції кризи.

Грошово-кредитна політика - один із найдієвіших засобів макроекономічного регулювання. Попри те, що головні рушії останньої економічної та фінансової кризи містилися поза монетарною сферою, саме монетарні засоби та методи відігравали одну з провідних ролей у стратегії й тактиці подолання кризових явищ. І це однаковою мірою стосувалося як економічно розвинутих країн світу, такі країн з економікою перехідного типу,до яких належить і Україна. Різниця полягала лише в напрямах та акцентах застосування монетарних важелів, які визначалися, виходячи з особливостей перебігу кризових процесів у тих чи інших країнах. При цьому спільною рисою дій практично всіх центральних банків світу було впровадження надзвичайних механізмів підтримки ліквідності банківських систем. Адже якби банки через втрату ліквідності припинили виконувати свою основну функцію - платіжно-розрахункову, - це призвело б до цілковитого паралічу економічної діяльності. І питання інфляції та відсоткових ставок у цьому разі вже нікого б не цікавили. Утім, криза вже позаду. І центральні банки наразі активно вибудовують та реалізовують так звані стратегії виходу . Вони передбачають поступове згортання надзвичайних механізмів, перехід до звичайного режиму проведення грошово-кредитної політики, а також - адекватне до нових економічних умов коригування її цілей та завдань. Не винятком є і Національний банк України. При цьому, на відміну від більшості інших країн, нові підходи до проведення грошово-кредитної політики в Україні здійснюються під впливом зміни не лише економічних, а й правових умов [54,25].

Зміни, внесені до Закону України Про Національний банк України , чітко визначили досягнення та підтримку цінової стабільності в державі пріоритетом грошово-кредитної політики. Інфляційній меті підпорядковано всі інші її цілі та завдання.

Правові зміни фактично ознаменували перехід до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Нагадаємо, що таке завдання було поставлене ще в Основних засадах грошово-кредитної політики на2009 рік. Однак в умовах загострення економічної та фінансової кризи термін його виконання було вирішено перенести. При цьому бралося до уваги те, що:

монетарний режим, який базується на ціновій стабільності, може бути ефективним лише за умови наявності стійкої фінансової системи,чого в період загострення кризи не спостерігалося;

в умовах фінансової кризи, коли банки починають відчувати проблеми із платоспроможністю, суттєво зростає потреба у підтримці їх ліквідності, що може суперечити меті досягнення цінової стабільності шляхом випуску в обіг значної кількості додаткових грошей. Уникнути значної підтримки ліквідності банків в умовах кризи було неможливо через те, що ризики краху фінансової системи вбачалися більш вагомими для суспільства порівняно з перевищенням інфляцією певних цільових значень.

З урахуванням цього завдання щодо запровадження монетарного режиму, який базується на ціновій стабільності, не знайшло відображення в основних засадах грошово-кредитної політики на 2010 рік. Стратегію грошово-кредитної політики в умовах кризи фактично було побудовано не на засадах примату інфляційної цілі, аз урахуванням необхідності забезпечення стійкості фінансової системи. На сьогодні зміна економічних та правових умов здійснення грошово-кредитної політики знову робить актуальним розгляд питання щодо реалізації грошово-кредитної політики із використанням монетарного режиму,що базується на ціновій стабільності. Слід зазначити, що такий режим має певні концептуальні відмінності від режиму інфляційного таргетування, який упродовж передкризових років набув значного поширення в світі, однак повністю не довів своєї ефективності - в багатьох країнах, які його застосували, кризові прояви виявилися більш відчутними, ніж у середньому по групі країн з аналогічним рівнем розвитку (наприклад - Ісландія, Угорщина). Такі відмінності, зокрема, полягають у:

можливості монетарного впливу на цінову динаміку та ступені відповідальності центрального банку за досягнення інфляційних цілей - концепція інфляційного таргетування передбачає повну чи майже повну лібералізацію цін, в результаті чого монетарний чинник починає відігравати провідну роль у формуванні цінової динаміки. В Україні багато цін і тарифів, питома вага яких у споживчому кошику є суттєвою, на сьогодні не лібералізовані, що зумовлює значний вплив немонетарних чинників на інфляцію. За таких умов Національний банк України не може брати на себе цілковиту відповідальність за утримання інфляції у визначених межах і має тісно координувати свою діяльність з урядом;

виборі ключових інструментів та проміжних цілей грошово-кредитної політики. Концепція інфляційного таргетування передбачає використання як операційної цілі та головного інструменту грошово-кредитної політики відсоткової ставки. Однак для ефективного впливу відсоткової ставки на перебіг макроекономічних процесів необхідний дієвий механізм монетарної трансмісії, що передусім спирається на розвинутий фінансовий ринок. З огляду на це в Україні монетарна політика може орієнтуватися на переважне використання процентної ставки лише в міру розвитку фінансового ринку;

підходах до курсоутворення - концепція інфляційного таргетування в класичному розумінні передбачає використання повністю гнучкого режиму обмінного курсу. Проте в нинішніх умовах використання в Україні абсолютної гнучкості обмінного курсу є проблематичним [59].

Отже, наявні вагомі концептуальні відмінності між класичним режимом інфляційного таргетування та режимом, що базується на ціновій стабільності. За нинішніх умов досягнення інфляційних цілей має передбачати тісну координацію дій Національного банку та уряду. В контексті переходу до нового монетарного режиму,про який ішлося вище, ще в 2010 році було схвалено відповідний Спільний план Кабінету Міністрів України та Національного банку України. Цим документом, зокрема, передбачено запровадження заходів щодо: визначення середньострокових орієнтирів інфляції, створення високоліквідного та високоефективного фінансового ринку, збалансування державних фінансів, проведення виваженої соціальної політики та подальшої лібералізації процесів ціноутворення. Наразі заходи, передбачені цим планом,перебувають на стадії практичного впровадження.

Застосування режиму, що базується на ціновій стабільності, передбачає визначення конкретних інфляційних цілей, досягненню яких має сприяти грошово-кредитна політика. При цьому слід враховувати,що після внесення змін до Закону України Про Національний банк України поняття цінова стабільність передбачає утримання низьких і стабільних темпів інфляції, які вимірюються індексом споживчих цін, у середньостроковій перспективі(від 3 до 5 років). З огляду на це кількісна ціль щодо інфляції має визначатися насамперед на середньострокову перспективу.

Як показав перебіг останньої економічної та фінансової кризи, стабільні ціни є необхідною, проте недостатньою монетарно-фінансовою умовою успішного функціонування економіки. Стабільні ціни самі пособі не убезпечують від виникнення фінансових криз. У свою чергу, фінансові кризи провокують нестабільність грошової одиниці. З огляду на це центральні банки провідних країн світу упродовж останнього десятиріччя значну увагу приділяють сприянню забезпечення фінансової стабільності та розвитку фінансових ринків. Якщо на початку цієї тенденції роль центральних банків обмежувалася переважно моніторингом ринків та формулюванням порад для урядів, то останнім часом, особливо після останньої світової кризи, роль центральних банків у сфері забезпечення фінансової стабільності та розвитку фінансових ринків значно посилилася. Переважна більшість із них лише здійснює моніторингову та дорадчу функцію, а й активно впливає на відповідні процеси шляхом застосування наявного у них інструментарію.

Слід зазначити, що функції забезпечення фінансової стабільності та розвитку фінансових ринків належать до складових не монетарної, а фінансової політики, яка традиційно є сферою відповідальності урядів. Однак і центральний банк завдяки своїм інструментам має змогу суттєво сприяти цим процесам. Утім, навіть не це вважається основним каталізатором розширення ролі та функцій центральних банків. Головним резоном такої трансформації стало те, що центральні банки, на відміну від урядів, є аполітичними інституціями, і на їх рішення значно меншою мірою впливають політичні міркування. Інакше кажучи, центральні банки мають значно більше можливостей вживати за потреби непопулярних заходів. У більшості економічно розвинутих країн світу функція сприяння фінансовій стабільності вже закріплена за центральними банками законодавчо. Основними засадами грошово-кредитної політики на 2010 рік забезпечення стійкості фінансової системи було визначено як пріоритет грошово-кредитної політики. В умовах загострення економічної та фінансової кризи головна увага Національного банку України в цьому напрямку концентрувалася переважно довкола питань убезпечення банківської системи від краху та якомога швидшого відновлення її нормальної роботи з виконання усіх притаманних їй функцій [57].

За нормалізації ситуації у фінансовій сфері та стабілізації роботи банківської системи головні акценти в сприянні забезпеченню стійкості фінансової системи перемістилися в площину запобігання накопиченню ризиків та передумов, які призвели до фінансової кризи у 2008 - 2009 роках. Змінами, внесеними до Закону України Про Національний банк України , ціль щодо сприяння стабільності банківської системи визначена як друга за пріоритетністю. І хоча питання стабільності банківської системи є вужчим за фінансову стабільність, це все ж дає Національному банку України змогу активніше діяти у цьому напрямку. На наш погляд, належну увагу в цій царині слід приділяти не лише кількісним параметрам (обчисленню різноманітних показників та коефіцієнтів,які свідчать про загрозу для фінансової стійкості), а й якісним аспектам (визначенню, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси в економіці, як працюють фінансові ринки). Оскільки це питання значною мірою перебуває на межі грошово-кредитної та фінансової політики, ефективне виконання відповідних завдань можливе лише в тісній співпраці з урядом.[18]

Як свідчить світова практика, перед центральними банками,окрім досягнення визначених цілей щодо забезпечення стабільності грошової одиниці, ставиться також завдання щодо підтримки економічного зростання. Наприклад, Федеральна резервна система США має сприяти максимальній зайнятості; Європейський Центральний банк - досягненню цілей загальноекономічної політики Європейського Союзу щодо підтримання високого рівня зайнятості та стійкого не інфляційного зростання (якщо це не загрожує меті щодо цінової стабільності).

Не є винятком і Національний банк України: відповідно до законодавства його третьою за пріоритетністю ціллю є сприяння додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики уряду [13,48].

Зазначене завдання виконується Національним банком у межах наявних у нього можливостей. Зокрема, повернення економіки України на шлях економічного зростання у 2010 році не в останню чергу відбулося завдяки оперативному та виваженому використанню засобів грошово-кредитного регулювання. Грошово-кредитна політика має відігравати суттєву роль у сприянні економічному зростанню і в подальшому. Акцент при цьому слід ставити на стимулюванні процесів саме інвестиційного кредитування. Зокрема, таке стимулювання може відбуватися за рахунок здійснюваної процентної політики, виважених заходів щодо управління поточним рівнем ліквідності, стимулювання довгострокових залучень банків за допомогою механізму обовязкового резервування, ініціювання законодавчих змін щодо поліпшення середовища здійснення кредитної діяльності. Звичайно, реалізація заходів зі стимулювання економічного зростання можлива лише в тому випадку, якщо не перешкоджатиме досягненню інших цілей грошово-кредитної політики. Також слід пам'ятати, що стійке зростання реального сектору неможливо забезпечити лише за рахунок монетарних методів. Ключову роль у цьому мають відігравати інституційні та структурні реформи, спрямовані на сприяння детінізації економіки, розвиток внутрішнього ринку, малого та середнього бізнесу тощо.


Вступ Грошово-кредитна політика має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефек

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ