Інститут третіх осіб

 

Вступ


Інститут третіх осіб має дуже давню історію, у наш час не треба ніяких обґрунтувань у його необхідності. Розвинений інститут третіх осіб являє собою ознаку демократичної держави. Але виходячи з того що у кожній державі інститут третіх осіб має свої особливості, постає питання у якої із існуючих систем більш розвинений інститут третіх осіб. У моїй роботі я хочу підняти такі питання як: що таке інститут третіх осіб, яку роль він відіграє у сучасному правовому житті, чому інститут третіх осіб у різних країнах має свої особливості, які нашій державі треба перейняти а від яких відмовитись. Метою мого дослідження являється порівняльно-правовий аналіз інституту третіх осіб, для виявлення та впровадження необхідних змін у законодавство нашої країни. особа судочинство законодавство

Основною задачою цієї роботи являється порівняльно-правовий аналіз сучасного стану інституту третіх осіб у вітчизняному законодавстві та юридичній практиці і законодавстві та практиці зарубіжних країн, таких як - США, Росія та деякі країни Європейского Союзу.

Важливе значення для сучасного сприйняття третіх осіб у цивільному процесі в Україні мають праці науковців: В. М. Аргунова, Ю. В. Білоусова, С. В. Васильєва, Є. В. Васьковського, О. В. Гетманцева, О. В. Дзери, І. О. Дзери, Я. П. Зейкана, М. М. Ільїнської, В. В. Комарова, С. М. Коссака, Д. Д. Луспеника, І. А. Приходька, Д. М. Сибільова, В. І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, Л. К. Радзієвської, С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, М. С. Шакарян, М. Й. Штефана, В. В. Яркова та ін

Слід також звернути увагу на те, що треті особи в цивільному судочинстві, захищаючи власні права та інтереси, відіграють значну і позитивну роль у обєктивному розгляді справи, а також сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Участь третіх осіб у цивільній справі дає змогу скоротити час розгляду взаємоповязаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розвязати. Однак на даний час ця думка не підтверджується усіма науковцями в області права, тому по нині проблема відношення до інституту третіх осіб мається не тільки на законодавчому та правозастосовчому рівні але і на теоритичному, що підтверджується узагльненою думкою багатьох правозастувачів у судах загальної юрисдикції: У сучасних умовах участь у ділі третіх осіб без самостійних вимог може істотно затруднити отримання судового захисту, при цьому особою необхідності в такої участі немає.

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю обраної теми, необхідністю надати правам та інтересам третіх осіб у процесуальних відносинах чіткості, послідовності у їх сприйнятті та однозначності у реалізації завдяки порівнянню та аналізу вітчизняного інституту та зарубіжних. Відтак мета даного дослідження така: виробити обґрунтований науково-практичний підхід до розвязання проблем охорони і захисту прав третіх осіб у цивільному процесі.

Досягнення мети потребує вирішення комплексу завдань:

проаналізувати всі законодавчі підходи до розкриття поняття «третя особа» та її статусу в цивільному процесі з метою вироблення обєктивної позиції у тих чи інших правових ситуаціях;

на підставі проведеного аналізу виробити власні позиції з теорії цивільного процесу в контексті захисту прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб;

- виявити причини, що призводять до порушення прав третіх осіб у цивільному судочинстві;

узагальнити юридичну практику, повязану з даною тематикою, а також виробити пропозиції щодо її вдосконалення і реалізації отриманих результатів у практичну діяльність суду;

на підставі узагальнення теорії та практики реалізації третіми особами їх прав виробити рекомендації щодо вдосконалення відповідного інституту цивільного процесу.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, повязані з охороною і захистом прав осіб, які у цивільному процесі набувають статусу третіх осіб.

Предмет дослідження становить система цивільно-процесуальних відносин, проблеми забезпечення охорони та захисту порушених чи оспорюваних прав третіх осіб у цивільному процесі України та зарубіжних країн.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якої інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю важливим зробити невеликий історичний аналіз юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часу Стародавнього Рима.

Як і інші інститути цивільно - процесуального права, інститут третіх осіб у своєму розвитку пройшов довгий та не простий шлях. На кожному єтапі свого становлення та подальшого розвитку, безумовно, були свої особливості. Та як показує аналіз цивільної процесуальної літератури та процесуального законодавства, ці особливості знаходяться у прямій залежності від тої єкономічної та політичної ситуації, котра складалась у державі у різні історичні періоди. Та виходячи із цього положення, неодназначним був підхід к юридичному положенню третіх осіб у цивільному судочинстві.

Наприклад, у підтвердження цього висновку необхідно звернути увагу на ту обставину що у цивільно-процесуальній літературі Росії та зарубіжних країн пильну увагу приділяли вивченню юридичного положення третіх осіб. Підставою таких досліджень, безумовно, являється науковий інтерес к тим процесуальним правам, котрі були представленні третім особам.

З Стародавнього часу розвитку права юридичне положення третіх осіб характеризувалося різними юридичним положенням , тобто постійно проходив етап розширення об'єму процесуальних прав та обов'язків третіх осіб. На якомусь етапі інститут третіх осіб розвивався. Але з часом коли життя почало ускладнюватись все швидше та швидше інститут третіх осіб не міг не слідувати за цією тенденцією.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якій інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю почати свою роботу з невеликого історичного аналізу юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часів Стародавнього Риму.



Історія розвитку інституту третіх осіб у світі


Положення третіх осіб у судочинстві Стародавнього Риму


Інститут третіх осіб у цивільному процесі був відомий вже на ранніх етапа становлення права. Вітчизною виникнення інституту третіх осіб, безумовно, слід вважати римський цивільний процес.

Як відмічав відомий вчений-процесуаліст Д. С Флекор : Норми римського права, присвячені юридичного положення третіх осіб у римському цивільному процесі, відрізняються надто мізерним змістом Причина, що зумовлює це явище, знаходиться у строго формальному устрою римського процесу, тобто наслідки його представлялись результатом особистого договору сторін (duasis-contractus), який не пускав до стороннього втручання у цивільну справу. Тільки у самому началі процесу можливо було приєднання третьої особи до позивача або до відповідача. Таке суворе використання принципу невтручання третіх осіб у процес під час судочинства повинно було у деяких випадках надто несприятливо відображатись як на економії процесуальних мір та і на успіху самого судового розгляду. Тому римське право було вимушено установити деякі заборони у здійсненні принципу невтручання у справу третіх осіб.

Римське право, проте, не установило подібно сучасним законодавствам спеціальний інститут залучення третіх осіб у цивільний процес. Римські юристи обмежились одним лише розширенням інституту співучасті. Співучасть допускалась, коли особа мала юридичний інтерес в участі у цивільній справі. Також дана особа могла прийняти участь як у перших так і в апеляційній інстанції. Заява яких би то самостійних вимог під час провадження по справі не допускалось.

Римський процес ретельно усував принцип втручання третіх осіб у цивільну справу від час провадження та не допускав тим більше підстави після того як справа була вирішена судом. Ця підстава виражала найважливіший юридичний принцип римського права : законна сила судових рішень розповсюджується лише на осіб, приймавших участь у справі, та оскарження судового рішення із сторони третіх осіб було неможливим. Но все ж, третім особам давалось право подачі самостійного позову. Наприклад, римський Юрист Марциан відмічав, що третя особа, що не приймала участь у справі, могла наряду с предявленним самостійним позовом прибігнути подібно сторонами процесу і к апеляції, розуміється, в особо поважних випадках. Но таки випадки не були зафіксовані у римському праві.

Як ми бачимо, інститут третіх почав своє зафіксоване існування у стародавньому Римі. З одного боку це був великий крок уперед у захисті громадянських прав. Але можна помітити, що вже у той час держава зіткнулась з проблемою нераціонального обмеження прав третіх осіб, яка потребувала розширення прав. Що призвело до поступку до третіх сторін з боку законодавства, яку виразив Марціан. Слід звернути увагу у його фразі на те, що треті особи могли отримати право подати апеляцію тільки у особо поважних випадках, тобто це з одного боку шаг вперед з іншого боку шаг у сторону від реального вирішення проблеми. На що вказує той факт, що випадки прибігнення третіх осіб до апеляції зафіксовано не було, остаточно сказати тяжко, може такі випадки не були дуже гучними справами, а може їх навіть і не було зовсім. Але тоді постає питання, звідки Марціан узяв свою думку, це було узагальнення його власного досвіду, чи висловлювання вже існуючого зафіксованого правила? Як можна буде побачити із наступних глав моєї роботи інститут третіх осіб буде балансувати на такому же рівні ще десь тисячу років.


Середньовічний французький цивільний процесс


Особливий вплив на французький процес зробив римський цивільний процес. Інтереси і права третіх осіб точно так само не знаходили собі спеціальних засобів судового захисту, від їх порушення рішенням по іншій цивільній справі. Але вже з ХVI в починається виділення в особливий інститут всіх заходів судової захисту, направлених до розширення прав третіх осіб. Особливо це торкнулося виконавчого провадження, так як саме тут стикалися права та інтереси третіх осіб з правами, які були визнані судовим рішенням, за однією зі сторін процесу. У 1539 році був виданий королівський закон, що мав на меті встановлення правильних способів виконання судових рішень і усунення всіх виникаючих при цьому суперечок і домагань з боку сторонніх осіб. У цьому законі вперше згадується про вступ третіх осіб у процес виконавчого провадження, процес же допуску вирішувалося на попередньому судовому розгляді. Французький цивільний процес встановлював і санкції за незаконне втручання у виконавче виробництво у вигляді "грошової відповідальності". Якщо проаналізувати все вищевказанне, можна задатися наступними питаннями, що спровадило короля розширити можливості третіх осіб, єкономічні інтереси? Можливо король хотів таким чином розширити королівську казну опираючись на часті суперечки у виконавчому провадженні. А Франциск I дуже славився своїми єкстраордінарними джерелами розширення казни, задля компенсації чотирьох війн. Можливо розширення прав є наслідком кланової, дружньої послуги, бо повз всього Франциск І славився ще і рицарською люб'язністю. Комусь з наближеного кола, можливо навіть комусь із родичів. Встає питання, ну а хіба не можна було винести необхідне оточенню короля рішення не змінюючи для цього законодавство. Можливо було, але це б призвело до погіршення авторитету Франциска, це він не міг допустити, так як був людиною честолюбною, як вказують біографічні помітки.


Середньовічний німецький цивільний процесс


Значний крок вперед у визначенні юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі представляють вчення канонічного права і середньовічний цивільний процес. У цей період, широкого поширення так званої бенефіціальної практики, особливо рельєфно виділяється поняття про таку участь у справі третіх осіб, при якому вони заявляють незалежно від сторін процесу свої особливі самостійні права на спірне майно. Саме пред'явлення подібних прав отримує в цей час точне юридичне визначення на увазі особливого процесуального інституту під технічною назвою intervention principal is.

Середньовічний німецький цивільний процес, як і римський процес, не допускав оскарження судових рішень, що набрали законної сили, третіми особами. Інтереси і права третіх осіб були в достатній мірі огороджені, з одного боку, наданим їм правом участі у справі до його остаточного дозволу, і з другої - повною можливістю пред'явлення самостійного позову в тому випадку, якщо судове рішення, що порушує їх права, набуло законної сили. Дане положення з канонічного права в подальшому визначило зміст відповідних процесуальних норм німецького Статуту цивільного судочинства 1877. Наприклад, Статут цивільного судочинства (УГС) 1877г. вперше поділяв третіх осіб, що не були учасниками процесу. Юридична становище даних осіб було зовсім не равнозначно так як УГС Німеччини не дається права оскарження остаточних судових рішень з боку третіх осіб, що не беруть участь у справі. У той же час на законодавчому рівні було визначено порядок вступу третіх осіб у цивільний процес з самостійними вимогами (параграф 61 УГС). У зв'язку з таким довгим процесом розвинення інституту третіх осіб, постає питання, чому німецький цивільний процес не давав права третім особам, що не брали участь у справі оскаржити рішення, хоч у кодексі вже появився такий термін? Це не було необхідним, у той час життя не було настільки складне, тобто не настільки многоаспектне? Може це було дотримання традицій римського права, чи вираженням відношення до людей у той час, начебто всі повстання селян вже були, вже Мартін Лютер прийшов зі своєю гуманістичною ідіелогією, але все ж таки чогось не догледіли.

Як ми бачимо процес розвинення інституту третіх осіб мало місце у Европі десь у XVI-XIX вв. Це обумовлено переходом від католицизму до протестантизму. На перший погляд це дві речі не зв'язанні між собою, але, на противагу католицькому вченню про протиставлення мирського і духовного, у протестантизмі вважалось, що і в мирському житті на професійній ниві здійснюється Божа благодать. Бог призначає людей до того чи іншого виду діяльності, вкладаючи в них різні таланти чи здібності, і борг людини старанно працювати, виконуючи своє покликання. В очах Бога немає праці благородної або ганебної. Філософія Мартіна Лютера була у тому що кожна людина може бути посередником Божої волі на землі, а не тільки церков як було прийнято вважати у той час, це було товчком у розширенні прав людей та змінення ставлення до них усіх гілок влади , а крок у бок розширення прав третіх осіб є безумовно кроком до більш мінливого та уважливого ставлення до людини судом.


Історія розвитку інститута третіх осіб у цивільному процесі Росії з XVI- XIX вв


Цікаво відмітити, що якщо провести аналогію із сучасними проблемами участі в цивільному судочинстві третіх осіб, то ми можемо виявити деяку схожість. Зокрема, ці проблеми стосувалися процесуального порядку залучення та вступу у справу третіх осіб; можливості розгляду основного регресного позову; границь розповсюдження законої сили судового рішення на третіх осіб.

Само поняття третіх осіб було відомо руському цивільному процесу вже с початку XV в. Завдяки широкому розповсюдження існтитуту сумісної поземельної власності: кожний із співвласників сумісного нерухомого майна мав самостійне право судового захисту, будучи третьою особою відносно судових рішень, що зачіпають інтереси спільної сумісної власності.

Наприклад, у Новогородскьої та Псковської судових грамотах мають місце спеціальні постанови, що стосуються процесуального положення, так званих шабров (Нов. Суд. Грамота, ст. 124) або сябров (Псков. Суд. Грамота ст. 106) - співвласників спільної поземельної власності котрі могли з являтися на суд у якості співвласників тяжби, по виклику сторін процесу або з власної ініциативи або у якості правопередатчиків, от котрих спірне право перейшло к той або другій стороні процесу.

У звязку з цим, являється справедливим висновок професора Л. В Туманової . . . участь третіх осіб у процесі по російському цивільному цивільному процесуальному праву було встановлено як доповнення та корректива первісної співучасті.

В Новогородскій судній грамоті ставиться розмежування між понятіями формальної та матеріальної сторони процесу. Вказується на те, що особа, яка подавала позовні вимоги, далеко не завжди являється у дійсності матеріальнім суб' єктом спірного правовідношення. Як і в римському праві, ставилися принцип обовязковості судового рішення для осіб, приймавших участь у справі. Проте на відміну від римського цивільного процесу в древньоруському цивільному процесі допускалося вступ третіх осіб до кінцевого вирішення його судом з метою запобігання винесення рішення яке б порушувало права та законні інтереси третіх осіб. Це право «вступу третіх осіб у процес» розповсюджувалося і на апеляційне провадження. Тому треті особи, не прибігаючи до самостійного позову, могли нарівні із сторонами процесу, оскаржувати судове рішення, яке порушувало їх права.

Виділення засобів судового захисту, наданих третім особам, у особливий процесуальній інститут явилось результатом Судової реформи 1864 році. Особливе вплив на розвиток інституту третіх осіб у цивільному судочинстві Росії здійснило французьке законодавство. Але все ж таки юридичне положення третіх осіб сформувалось у 1863 році, у так званий період дискусій по прийняттю Статуту цивільного судочинства у Россії 1864 році. Наприклад, у 1863 році в проект УГС вносились пропозиції оскарження всіх судових рішень третіми особами, але це положення залежало від можливості оскарження судового рішення в апеляційному порядку. Якщо судове рішення ще не було остаточним, передбачалось надати третім особам право апеляції нарівні із сторонами процесу.

Як ми бачимо із вищевказаного, інститут третіх осіб має свою історію виникнення і розвитку, та ця історія обчислюється навіть не століттями а тисячоліттями. Тому поширена думка авторів про те що інститут третіх осіб являється зайвим, не підтверджується часом.


Треті особи у цивільному процесі у СРСР


У розгляді цивільно-правових спора можуть бути зацікавленні, наряду зі сторонами, інші особи, котрих називають третіми. Характер зацікавленності третіх осіб у процесі по спору між іншими особами може буди неоднаковий, з чим звязана відмінність в їх процесуальному положенні. Згідно з цим закон розділяє два самостійних інституту : а) треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору. б) треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору (так звані треті особи з побічною участю).

Кожний із цих інститутів передбачений у ЦПК союзних республік самостійною нормою. У якості третіх осіб можуть вступати в процес як громадяни так і організації.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги вступає у вже розпочатий між позивачем та відповідачем цивільний процес для захисту своїх своїх самостійних прав на предмет спору.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, вступає в процес тому що вважає, що спірне право належить йому, а не позивачу або відповідачу. Третя особа вступає у справу завдяки подачі позову на сумісних підставах, тобто із дотриманням спільного порядку предявлення позову. Третя особа предявляє позов, як правило до обох сторін; можливо предявлення позову тільки до позивача.

Стаття 107 ЦПК УСРР передбачає можливість предявлення позову як до однієї так і до обох сторін.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, користується усіма правами та несе всі обов' язки позивача в процесі.

Як правило, тертя особа, що заявляє самостійні вимоги, вступає в процес з власної ініціативи, зокрема і в тому разі, якщо суд повідомить його о справі, в результаті якого воно може бути зацікавлене.

Треті особи, що заявляють самостійні вимоги, може вступити у процес під час усього провадження в суді перших інстанції до постановлення рішення по справі, практично - до видалення суду у радчу кімнату. Вирішуя питання про допущення у справу тертю особу, суддя або суд виносить ухвалу. ЦПК союзних республік, крім Такджиського ССР, не вирішую питання про можливість оскарження такої ухвали. По смислу ст. 315 ЦПК ухвала о допущенні третьої особи до участі у справі не може бути оскаржене чи опротестовано. Ухвала судді або суду о відмові в допущенні до участі у справі третьої особи, може бути їм оскаржене або опротестовано прокурором, тому що така відмова равнозначна відмові в прийняті позовної заяви. Таке правило прямо передбачено ч ІІ. ст. 104 ЦПК Такджиської ССР.

Не вступивши у процес третя особа, яка має самостійні вимоги, не позбавлено права предявити позов окремо.

Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги (треті особи з побічною участю). Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - це особа, що бере участь у справі на стороні позивача або відповідача у звязку з тим, що рішення по справі може вирішити його права та обов' язки відносно однієї із сторін. (ст. 27 Основ. ст. 38 ГПК). Такий вплив може бути пов'язан з правом регресу або з іншим інтересом третьої особи або одної із сторін.

В судовій практиці зустрічаються випадки залучення до житлових справ про примусовий обмін у якості третіх осіб на стороні позивача наймачів жилого приміщення, на котре буде обмінюватись приміщення сторін по справі. Треті особи залучаються в практиці також по справам про розділ житлового приміщення та паю в будівлях, що належать ЖБК та ДБК.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог, можуть вступати у процес по власній ініціативі, а також залучатися до участі у справі по клопотанню сторін, прокурора або за власній ініціативі суду. (ст. 27 Основ. ст. 38 та п. 3 ст. 141 ЦПК)

Їх вступ (або залучення) допускається під час всього часу провадження по справі, до постанови рішення судом першої інстанції. Рішення питання про залучення або допуск третіх осіб до участі у справі оформляється ухвалою.

Ухвала судді або суду про допуск (залучення) у процес третьої особи або відмова у цьому не може бути оскаржена або опротестовано, оскільки воно не перегороджує руху справи. (ст. 315 ЦПК)




Сучасне правове положення третіх осіб у цивільному процессі України


Основний зміст інституту


Почнемо з створювання теоритичного погляду на явище третіх осіб.

Крім суб'єктів, що беруть участь в цивільному процесі як позивачів (співпозивачів) і відповідачів(співвідповідачів), у вирішенні спору між ними можуть бути зацікавлені і інші особи. Цю особу процесуальний закон називає третьою. Вона має самостійний, особливий інтерес. Цей інтерес полягає в тому, що рішення суду по спору між позивачем і відповідачем, так чи інакше, впливає на права третьої особи. Щоб захистити свої права, третя особа повинна взяти участь у процесі.

Закон встановлює, що для захисту свого самостійного вимоги на предмет спору, що знаходиться вже на розгляді суду, інша особа має право вступити в процес, що почався в якості третьої особи з самостійними вимогами.

Однак не завжди особа, зацікавлена ??в справі, має самостійні вимоги на предмет спору. Вона може бути зацікавлена в результаті процесу тому, що рішення щодо спору між сторонами може мати попереднє вирішення (преюдиціальне) правовідносин між такою особою і однією з сторін у процесі. Тому закон встановлює можливість участі в чужому процесі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Така особа може вступити в процес, що почався на стороні позивача або відповідача за власною ініціативою або може бути залучено з ініціативи суду і осіб, які беруть участь у справі.

Закон надає будь-якому громадянину або юридичній особі, чиї права і законні інтереси порушені або оспорені, право на судовий захист. Такий захист може бути здійснений як шляхом порушення цивільної справи в суді та участі зацікавлених осіб як сторін (співучасників) у справі, так і шляхом вступу (залучення) зацікавленої особи у вже розпочатий процес і участі в ньому в якості третьої особи. Третя особа з самостійними вимогами і третя особа без самостійних вимог є передбачуваними учасниками іншого матеріального правовідносини, пов'язаного з правовідносинами між сторонами. Крім забезпечення судового захисту суб'єкту, яка не є стороною у справі, участь третіх осіб сприяє економії процесу, запобігає винесення судом суперечливих рішень.

Треті особи - передбачувані суб'єкти матеріальних правовідносин, взаємопов'язаних зі спірним правовідносинами, що є предметом судового розгляду, що вступають або залучені у вде почавшийся між первинними сторонами процес з метою захисту своїх суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до постановлення судового рішення. Ознаками третіх осіб даного виду є те, що вони:

а) вступають у вже розпочатий процес;

б) втручаються у вже виникнений спір між сторонами;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а отже їх юридична зацікавленість носить особистий характер;

е) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

Як і сторони, треті особи зацікавлені в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, який пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед зацікавлені в результатах його розгляду, але зацікавленість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків, водій буде зобов'язаний відшкодувати заводу присуджене позивачеві. Зацікавленість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, який входить до складу спадкового майна, і який він не повернув.

Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постанови судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі, треті особи спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом, об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем, або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони будуть намагатися, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

У залежності від вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, треті особи, які не заявляють самостійних вимог.

Найбільш поширений випадок участі третьої особи - третя особа вступає у вже розпочатий процес, щоб досягти винесення рішення на свою користь. Наприклад, С. пред'явив позов до Г. про повернення мотоцикла. Дізнавшись про це, Ф. вступив у справу зі своїм власним вимогою про передачу мотоцикла йому, так як саме він, а не позивач або відповідач, є власником спірного майна.

У судовій практиці у цивільних справах зустрічаються спори, коли третя особа бере участь у справі, щоб зберегти вже присуджене йому. Так, наприклад, якщо друга дружина висуває позов до чоловіка про стягнення аліментів на двох дітей, до участі в справі слід залучити в якості третьої особи першу дружину відповідача, - яка вже отримує аліменти на трьох дітей. Якщо пред'явлений позов буде задоволений, розмір сум, що стягуються на дітей від першого шлюбу, зменшиться. А якщо перша дружина доведе, що сторони спільно виховують і утримують дітей, тобто що позов є фіктивним, він буде відхилений і одержувані третьою особою суми за виконавчим листом залишаться без змін.

Таким чином, треті особи завжди зацікавлені в результаті справи, але їх інтереси лише іноді збігаються з інтересами однієї сторони (звичайно відповідача).

Якщо повернутися до наведеного вище прикладу, де Ф. вимагає, щоб мотоцикл був переданий йому, то мова йде про третю особу, яка заявила самостійну вимогу на предмет спору. Треті особи із самостійними позовними вимогами характерні тільки для «абсолютних» правовідносин, тобто таких, в яких суб'єкт права захищається проти зазіхань з боку будь-якої особи.

Зрозуміло, вимога третьої особи повинна стосуватися саме того права, спір про яке вже передано на розгляд суду. Якщо суд визнає, що позов третьої особи не відноситься до даної справи, він виносить ухвалу про відхилення клопотання третьої особи про розгляд позову спільно з первісним. У такому разі ця особа не позбавляється права пред'явити самостійний позов. Ухвала суду про відхилення клопотання третьої особи про розгляд його позову спільно з первісним може бути оскаржено одночасно з оскарженням рішення суду.

Третя особа-з самостійними вимогами може вступити в процес на будь-якій стадії (але до ухвалення судом рішення) шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін. Такі треті особи мають всі права і обов'язки позивачів. Вони подають позовні заяви, сплачують судовий збір на загальних підставах, можуть відмовитися від своїх позовних вимог, оскаржити судові рішення і т. д.

Зустрічаються випадки, коли третя особа з самостійними вимогами претендує лише на частину спірного обєкту. Так, третя особа може претендувати на те, щоб його визнали співвласником спірного домоволодіння або співавтором спірного винаходу.

Зазвичай треті особи виступають проти обох сторін. Проте буває й так, що третя особа пред'являє свої вимоги лише щодо однієї з сторін. Наприклад, жінка, що будувала будинок разом з дочкою і зятем, вступає в процес між ними про розподіл домоволодіння і просить зменшити частку зятя, не згадуючи зі зрозумілих причин про частку дочки.

Третіх осіб з самостійними позовними вимогами необхідно відрізняти від співпозивачів. Співпозивач завжди пред'являє позов лише до відповідача. У третьої особи з самостійними позовними вимогами, як уже згадувалося, інше положення. Вона зазвичай сперечається з обома сторонами, її інтереси носять самостійний характер, вони протистоять інтересам сторін.

Оскільки третя особа з самостійними позовними вимогами фактично створює самостійне виробництво, залишення первісного позову без розгляду або припинення справи за будь-яких мотивів не поширюється на вимоги третьої особи. Позов цієї особи повинен бути розглянут по суті. Але після припинення справи між первинними сторонами третя особа стає звичайним позивачем.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору типові для відносних правовідносин. У таких правовідносинах є дві сторони, які захищаються один проти одного. Третя особа без самостійних вимог може лише виступати на стороні позивача або відповідача.

Однак слід зазначити, що бувають випадки, коли важко вирішити, на чиїй стороні виступає третя особа. Візьмемо той самий приклад про стягнення аліментів. Наприклад: перша жінка входить у справу на стороні другої дружини, що подає позов про стягнення аліментів. На чиїй стороні вона виступає, кому допомагає? Формально - відповідачу, а по суті самій собі, хоча і не пред'являє, самостійних вимог.

Про вступ у справу третя особа подає заяву, в якій зазначає, з яких мотивів і до якої сторони вона приєднується. Копії заяви повинні бути вручені обом сторонам. Треті особи без самостійних вимог можуть залучатися до участі у справі за клопотанням сторін, інших зацікавлених в результаті справи осіб або за ініціативою суду.

Відповідне особа може не брати участь у справі. Однак у такому випадку наступають невигідні наслідки. Якщо, наприклад, покупцеві пред'явлений віндикаційний позов, він повинен залучити продавця в якості третьої особи. Продавець зобов'язаний запобігти задоволення позову, відчуження проданої речі. Мова йде про відчуження на підставах, що виникли до продажу. Якщо продавець (третя особа) не впорається з цим завданням, він зобов'язаний відшкодувати покупцеві збитки.

Не притягнення покупцем продавця до участі в справі, звільняє другого від відповідальності перед першим, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню проданого товару у покупця. Продавець, притягнений покупцем до участі у справі, але не узяв в ньому участі, позбавляється права доводити неправильність ведення справи покупцем.

У разі якщо третя особа не виконала свою роль, не допомогла відповідачу виграти справу, вона сама може перетворитися на відповідача, а відповідач за первісним позовом - у позивача.

Треті особи без самостійних вимог користуються правами і обов'язками сторони, в інтересах якої вони виступають, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову, визнання позову або укладення мирової угоди, вимога примусового виконання судової рішення. Зрозуміло, що в даному процесі не виноситься рішення, яким б безпосередньо задовольнялися або відхилялися вимоги третьої особи.

Порядок залучення до справи третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору, регулюється ЦПК. Сторона, у якої в результаті винесення рішення виникає право вимоги до такого третій особі або до якої у такому випадку може пред'явити вимогу саме третя особа, зобов'язана сповістити цю особу про порушення справи і заявити суду клопотання про залучення його до участі у справі. З цією метою відповідна сторона подає суду мотивовану заяву, копія якої негайно вручається третій особі з роз'ясненням їй права вступити у справу.


Третя особа, що заявляє самостійні вимоги


Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до ухвалення судом рішення. Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Це означає, що треті особи мають всім комплексом, процесуальні права, властиві сторонам, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні наслідки рішення, яке вступило в законну силу.

Для вступу до справи третю особу із самостійними вимогами повинна мати право на пред'явлення позову і дотриматися встановленого законом порядку його пред'явлення. Підстава, за якими можлива відмова у прийомі позовної заяви, поширюється і на третіх осіб з самостійними вимогами.

Таким чином, якщо громадянин чи юридична особа висловили бажання на участь у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами, якщо є необхідні передумови на пред'явлення позову та дотриманий встановлений законом порядок його пред'явлення, то суд повинен прийняти позовну заяву третьої особи. У той же час суд не може залучити третю особу для участі у справі, якщо воно не дасть своєї згоди і не пред'являє самостійних вимог на предмет спору до первинних сторін.

Однак третя особа може і не знати про розгляд справи в суді. Тому, якщо в процесі підготовки справи до судового розгляду суддя встановлює, що заявлений позов зачіпає інтереси третьої особи, він повинен сповістити його про що знаходиться у провадженні суду справі і часу його розгляду, роз'яснивши право на участь у ньому.

Незалежно від моменту вступу третьої особи у справу (до судового розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити йому рівні процесуальні можливості з початковими сторонами для захисту суб'єктивного права.

У випадку, якщо позовна заява третьої особи залишається без руху, суддя зобов'язаний надати йому строк для виправлення недоліків.

У разі відмови у прийомі позовної заяви третьої особи суддя виносить про це мотивовану ухвалу. Відповідно до цивільного процесуального законодавства ухвала може бути оскаржена окремо від судового рішення у випадках, прямо передбачених законом, а також коли вона перешкоджає можливості подальшого руху справи.

Пред'являючи самостійні вимоги на предмет спору, третя особа, як правило, зачіпає права та інтереси як позивача, так і відповідача, тому відповідачами за його позовом в більшості випадків можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений і до однієї з сторін.

Процесуальне становище третьої особи з самостійними вимогами дуже схоже на процесуальне становище співпозивачі, тому дуже важливо відрізняти третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору від співпозивачів, важливо визначити їх відмінні ознаки. Таких ознак дві:

) у співпозивачів збігаються інтереси; інтереси третьої особи протилежні як правила інтересам і позивача і відповідача.

) співпозивачі протистоїть відповідач; третій особі як правило протистоїть і позивач і відповідач.

У наведеному раніше прикладі про розподіл спільного сумісного майна подружжя позивач і відповідач є суб'єктами правовідносин, що випливають з права спільної сумісної власності на домоволодіння; особа, яка вступила у справу в якості третьої особи, - передбачуваний суб'єкт правовідносин, що випливають з права спільної часткової власності на домоволодіння. Різні за своїм змістом правовідносини пов'язані між собою тим, що склалися з приводу одного і того ж об'єкта або його частини.

Професор Треушников М. К. вважає, що «оскільки суб'єктивне матеріальне право розкривається у формулі «право на що», предметом спору, на який третя особа пред'являє свої самостійні вимоги, слід вважати той матеріальний предмет або ті блага, які є об'єктами спірного матеріального правовідносини між сторонами. Тому більш правильне найменування третіх осіб-треті особи з самостійними вимогами на предмет спору»

Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті права чи охоронювані законом інтереси.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заява самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі. Так, третьою особою буде організація, яка вступила у справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на це майно, оскільки його спадкодавцем за заповітом було залишено за організацією. У справах сільськогосподарських підприємств до матеріально відповідальним особам про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу - пред'явити позов проти тієї із сторін, яка, отримавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Треті особи не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки у них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим отримання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і затвердить право за ними. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти винесенню судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, у якому поряд з іншими реквізитами, необхідно викласти обставини, які обґрунтовують вимоги на предмет спору між сторонами. Таким чином, підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю або частково вимикаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах - спільний предмет, оскільки він визначається одним і тим же об'єктом матеріального спору. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна поєднуватися з початковою.

А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи і права на предмет спору.

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується судовим збором за загальними правилами передбаченими ЦПК. Цивільний процес в їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державного управління, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках.

Пред'явлення позову третіми особами можливе в суді першої інстанції до судових дебатів. Постанова суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржені поданням окремої скарги, оскільки такі дії суду не перешкоджають подальшому продовженню справи. Але, ці постанови підпадають під касаційне оскарження.

По процесуальному становищу треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно їх зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження у справі, а третя особа - вступає у вже розпочату справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач» було б неправильно. Назва третьої особи суто процесуальне - вони вступають у справу між двома сторонами, тому і отримали назву третіх осіб.

Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між третьою особою і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкоджає третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження.

Відмінність правового становища третіх осіб, що заявляють самостійне вимогу, і які не заявляють самостійну вимогу:

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Одна і та ж сама особа може брати участь у справі як третя особа, тільки з боку однієї сторони. На боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін. Вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову, визнання позову або укладення мирової угоди, на вимогу примусового виконання судового рішення.

Вступ у справу позивача на стороні позивача або відповідача не створює для третіх осіб положення сторони (співучасника) по спору між позивачем і відповідачем. Третя особа не є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального правовідносини і не пред'являє ніяких вимог на об'єкт спору. Тому закон і не надає третій особі, яка не заявляє самостійних вимог, повний обсяг прав і обов'язків сторони. Однак, оскільки треті особи беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача, вони, отже, сприяють захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів сторін.

Одночасно закон визначає, що третя особа може взяти участь у процесі тільки в тому випадку, якщо судове рішення у справі може вплинути на її права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін. В іншому випадку у громадянина або організації немає підстав для вступу у справу, а в суду - для залучення його в якості третьої особи. Значить, крім процесуального інтересу - вирішення спору на користь однієї зі сторін - третя особа має ще й суб'єктивний, матеріально-правовий інтерес до справи, який обумовлений впливом судового рішення на її права та обов'язки. Вони відрізняються від третіх осіб із самостійними вимогами характером зацікавленості - не в предметі спору, а в певному результаті його розгляду.

Наприклад, при задоволенні віндикаційного позову, пред'явленого власником майна до фактичного власника, який придбав майно у третьої особи, покупець має право вимагати від продавця відшкодування всіх збитків. Точно так само при задоволенні позову про відшкодування шкоди, пред'явленого до власника джерела підвищеної небезпеки, останній має право вимагати від особи, безпосередньо винного в заподіянні шкоди, відшкодування збитків. Оскільки підстави первісного позову і можливого регресного позову взаємопов'язані, участь у процесі продавця або особи, що керує джерелом підвищеної небезпеки і безпосередньо винного в заподіянні шкоди, набуває важливого значення для забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду позову.

Участь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, забезпечує виконання цілого комплексу процесуальних завдань:

по-перше, захист матеріально-правових інтересів громадян, організацій, які виступають у процесі в якості третьої особи;

по-друге, сприяння в захисті суб'єктивних прав громадян і організацій, що виступають у ролі сторін у справі;

по-третє, всебічне і повне встановлення всіх обставин у справі;

по-четверте, економію часу і сил суду.

Розглянемо відміну третіх осіб заявляють самостійну вимогу від третіх осіб не заявляють самостійних вимог.

Третя особа без самостійних вимог суб'єктом спірного матеріального правовідносини не є, тому на нього судовим рішенням не може бути покладено який-небудь обов'язок. За загальним правилом матеріально-правові наслідки судового рішення на третіх осіб поширюватися не можуть. Але це не означає, що вплив судового рішення на права і обов'язки третіх осіб полягає тільки в тому, що воно служить формальною підставою для пред'явлення регресного або іншого аналогічного позову. Такий позов в залежності від волевиявлення зацікавленої особи в одних випадках може бути пред'явлений, а в інших - ні. Вплив судового рішення на права і обов'язки третіх осіб слід розуміти в тому сенсі, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті чи інші правовідносини, поширюється на третіх осіб внаслідок такої його властивості, як преюдиціальність. У процесі з регресним позовом не можуть бути оскарженні факти і правовідносини, встановлені рішенням, винесеним за участю третіх осіб. Отже, юридичний інтерес третьої особи без самостійних вимог у процесі за чужим спором полягає у встановленні юридичних фактів, підстав виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем. Цьому юридичному інтересу, який має матеріально-правовий характер, надається безпосередньо судовий захист, тобто він охороняється законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - це передбачуваний учасник матеріальних правовідносин, взаємопов'язаних зі спірним правовідносинами, що є предметом судового розгляду, що вступає або залучений у процес між первинними сторонами з метою захисту свого охоронюваного законом інтересу.

Закон широко визначає випадки участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог, інтерес яких залежить від дозволу вступу на бік однієї зі сторін. Вони можуть заявити про своє бажання взяти в процесі участь або можуть бути залучені у справу за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду. Суд зобов'язаний винести з цього питання визначення.

Заява про вступ і залучення третьої особи має містити точні вказівки на підстави, за якими вона може бути допущена або залучена у процес.

Під підставами вступу (залучення) третьої особи в процес розуміються об'єктивні дані про становище суб'єкта в системі матеріальних правовідносин. Це, перш за все, відомості про наявність матеріальних правовідносин між третьою особою і однією із сторін у справі, а також юридичні факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує зміну, припинення даних правовідносин або виникнення нових. Це положення можна сформулювати наступним чином:підставою для вступу (залучення) у справу третьої особи служить можливість пред'явлення позову до третьої особи або виникнення права на пред'явлення позову у третьої особи, обумовлена ??взаємним зв'язком основних, спірних правовідносин між однією зі сторін і третьою особою

Найбільш типовим підставою є виникнення регресного позову до третьої особи, а також можливість пред'явлення позову, що випливає з права на зміну розміру аліментів.

Аналіз судової практики дозволяє виділити ряд підстав для участі в справі третіх осіб без самостійних вимог: можливість виникнення позову до кооперативу (третій особі) про надання в користування члену ЖБК житлової площі відповідно до його частки паю-у справах про розподіл паю і житлової площі в ЖБК між колишнім подружжям; можливість виникнення позову до третьої особи про розірвання договору позики або зберігання, забезпеченого заставою, - у справах про звільнення майна від арешту та ін.

Також законодавством передбачається підстави для звільнення від доказування (ст.61 ЦПК).

У зв'язку з цим у ч. 2 ст. 61 підкреслюється, що факти, встановлені рішенням суду, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, якщо беруть участь ті самі особи. Це означає, що в новому процесі має бути тотожність осіб, тобто сторін або третіх осіб. Для осіб, не залучених у процес, подібні факти не мають преюдиціальне значення. Отже, ці особи можуть в новому процесі спростовувати факти, встановлені судом за раніше розглянутій справі.

При звільненні від доведення фактів, встановлених рішенням суду, має враховуватися чинник суб'єктивних меж законної сили рішення. Від доведення фактів звільняються особи в цивільному процесі за умови, що вони брали участь у процесі як сторін, третіх осіб, тобто могли змагатися у встановленні дійсних обставин у справі.

У будь-якому цивільному процесі позначені Пояснення сторін і третіх осіб (ст.68). Ці підстави є одним із засобів доказування в цивільному процесі. Під поясненнями сторін і третіх осіб розуміються також пояснення заявників у справах окремого провадження, у справах, що виникають з публічних правовідносин. При оцінці даного виду доказів необхідно враховувати, що сторони, треті особи, заявники є юридично зацікавленими в результаті справи особами.

Третя особа, що вступає або залучена до процесу, має право вчиняти всі процесуальні дії, передбачені законом: клопотати про допит свідків, про призначення експертизи, заявляти відводи, представляти докази та інше. Вона самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами і не пов'язана при цьому з волею сторони, посібником якої є.

Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, які беруть участь у справі на стороні відповідача, не слід вважати співвідповідачами, так як вони не є суб'єктами спірних правовідносин. Співвідповідач, як і будь-який відповідач, безпосередньо відповідає за пред'явленим позовом первісного позивача, з яким він перебуває у певних правовідносинах.

За характером юридичної заінтересованості у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відрізняються від органів державного управління, які беруть участь у справі для дачі висновку. Якщо юридичний інтерес по справі органу державного управління випливає з його функцій з державного управління, то юридичний інтерес третьої особи заснований на його особистому (суб'єктивному) матеріально-правовому інтересі. Третя особа завжди зацікавлена у вирішенні спору судом на користь тої сторони, помічником якої вона є. Органи державного управління, що дають висновок по справі, зацікавлені в постанові такого судового рішення у спорі, яке найбільш повно забезпечить інтереси держави в цілому.

Цивільне процесуальне законодавство, як правило, не допускає одночасного розгляду та вирішення основного і регресного позовів при участі в процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. З цього загального правила є виняток у справах про поновлення на роботі або на попередній посаді незаконно звільнених або переведених працівників. Суд може за названими справами залучити в якості третьої особи на сторону відповідача (установи, підприємства, організації) посадову особу, за розпорядженням якої були зроблені звільнення або перевід. Встановивши, що звільнення або переведення були здійснені з явним порушенням закону, суд повинен у тому ж процесі покласти на винну посадову особу обов'язок відшкодувати організації збиток, заподіяний у зв'язку з оплатою за час вимушеного прогулу або за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Розмір присуджуються в таких випадках з посадових осіб, сума визначається законодавством про працю.

Позитивно вирішивши питання про залучення третьої особи у цих справах і встановивши, що звільнення працівника або його переклад були проведені з явним порушенням законодавства, суд у цьому ж процесі повинен покласти на винну посадову особу обов'язок відшкодувати відповідачу шкоду, заподіяну оплатою за час вимушеного прогулу, або за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі, передбаченому законодавством про працю. Оскільки «явне порушення законодавства» - це оцінна категорія, суди на свій розсуд повинні визначати, коли покладати таку відповідальність на посадову особу. У судовій практиці це роблять зазвичай тоді, коли звільнення працівника проведено без згоди профспілкового комітету, у випадках звільнення вагітних жінок, неповнолітніх і т. п. Іноді, як явне порушення, розцінюють випадки неодноразового порушення трудового законодавства цією посадовою особою.

Зазначена норма завжди викликала труднощі в судовій практиці, але не тому, що в ній прямо вказувалося на можливість розгляду і вирішення в одній справі основного і регресного позовів, а в силу прямого припису суду «покласти відповідальність», що не могло відповідати виконанню судом завдання з здійсненню правосуддя у цивільних справах за допомогою розгляду та вирішення справ у спорах про право.

Вирішуючи спір про право, суд у публічній формі, шляхом винесення спеціального акта - судового рішення, дає відповідь по суті вимог позивача про захист порушеного або права, що оскаржується. Тому без заявленої вимоги не може бути ніякого судового розгляду і судового рішення.

Якщо ж третя особа, яка бере участь у справі на стороні позивача або відповідача, заявить вимогу про захист свого права або інтересу або, навпаки, позивач або відповідач заявить такі вимоги до третьої особи, то єдиною перешкодою до їх спільного розгляду може бути тільки доцільність їх спільного розв'язання , зумовлена ??складністю справи. При цьому суд може вжити заходів до забезпечення заявленого вимоги.

Отже, розгляд в одній справі прямого і регресного (зворотного) позову цілком допустимо і навіть бажано з метою процесуальної економії, звичайно, якщо це допускають умови матеріального правовідносини і заяви такого позову. Але про це потрібно спеціально вказати в законі, оскільки формулювання прав і обов'язків третьої особи на стороні позивача або відповідача не надає йому повноважень щодо розпорядження позовними вимогами.

Юридична зацікавленість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом по такій справі рішення може свідомо вирішити наслідки взаємовідносин між третіми особами і сторонами - вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. А це можливо у випадку, якщо між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини.


Основні проблеми та недоліки


Правовий статус третіх осіб, які не заявляють самостійної вимоги щодо предмета пору, описаний багатьма авторами. Утім поза увагою залишилися недоліки статей 35 та 36 ЦПК та недоліки практики їх застосування.

Третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, є одним із учасників цивільного судового процесу. При цьому в деяких категоріях справ її присутність стала звичним явищем. Так, майже у кожній спадковій справі третьою особою були приватний нотаріус або державна нотаріальна контора.

Їх викликали в суд у справах про встановлення факту проживання однією сімєю чи факту родинних відносин, про усунення від права на прийняття спадщини, надання додаткового строку для прийняття спадщини, поділ спадщини тощо. Присутність нотаріуса як третьої особи у спадкових справах один із адвокатів пояснив так:

«Нотаріус повинен видати свідоцтво про право на спадщину»!

Траплялося, що до участі у спадкових справах були залучені навіть районні управління юстиції.

Якщо позивач вимагав визнання права власності на нерухомість чи визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, третьою особою у багатьох випадках було Бюро технічної інвентаризації. У позовній заяві про зменшення суми заборгованості за спожитий газ третьою особою було названо управління соціального захисту населення. У спорі щодо дітей третьою особою нерідко фігурував орган опіки та піклування, хоча його статус в цивільному процесі як органу, якому закон надав право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, чітко визначений у ст. 45 ЦПК. Тобто існує різний правовий статус на практиці та у законодавстві.

Рішення одного з районних судів апеляційний суд скасував з тієї причини, що він не залучив дільничного лікаря-педіатра як третю особу у спорі між батьками про місце проживання дитини.

Така практика засвідчує нехтування законодавчими нормами, що стосуються третьої особи в цивільному процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦПК, третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на її права або обовязки щодо однієї зі сторін.

Слово «може» у цій правовій нормі зазначено двічі недарма.

Насамперед, воно стосується передумови наділення статусом третьої особи. Нею є гіпотетичний, евентуальний вплив майбутнього рішення суду на права та обовязки цієї особи щодо однієї зі сторін.

Відсутність щонайменшої підстави для моделювання такого впливу мала б стати перешкодою для отримання статусу третьої особи. Однак практика пішла іншим шляхом.

У зазначених вище справах ні лікар, ні орган опіки та піклування, ні інші органи виконавчої влади не мали щонайменшої підстави припускати, що рішення суду могло б вплинути на їхні права та обовязки. Цього, до речі, ніхто й не старався зясувати.

В одній зі справ міститься така відповідь районного БТІ на виклик до суду як третьої особи: «БТІ не має власного інтересу в цій справі, беззастережно виконає рішення суду будь-якого змісту». Так само міг би зреагувати й нотаріус: рішення суду, наприклад, про визнання права на спадкування зумовить у нього посадовий обовязок видати позивачеві свідоцтво про право на спадщину. Але цей визначений законом посадовий обовязок нотаріуса не можна вважати його цивільним (приватним) обовязком щодо позивача, про який власне і йдеться у названій вище правовій нормі. Про безпідставність залучення нотаріусів до участі у багатьох спадкових справах було наголошено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. , однак це кардинально не вплинуло на ситуацію.

Р. оспорив заповіт, вважаючи, що в момент його нотаріального посвідчення Л. незрозуміла значення своїх дій, оскільки щойно вийшла зі стану наркозу після проведеної операції. У цьому разі були підстави для залучення нотаріуса як третьої особи, оскільки у разі визнання заповіту недійсним до нього може бути предявлено вимогу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Третя особа має бути «привязана» до позивача або відповідача, тобто до того, стосовно кого вона може отримати права чи обовязки. Траплялося, що особа, яка бажала вступити в справу, не могла пояснити суду на боці кого вона виступає. Це мало б засвідчити, що можливість її участі у цивільній справі є вельми проблематичною. Слід водночас звернути увагу на неточність, що міститься у ч. 1 ст. 6 ЦПК:

«Сторона, в якої за рішенням суду виникне право…». Оскільки вступити у процес третя особа має до ухвалення судом рішення, позивач у момент подання позовної заяви не може ще достеменно ЦПК. Допоки це станеться, суд має брати до уваги розумну норму, яка міститься у ч. 1 ст. 35 ЦПК.

Слова «може вступити у справу» означає, що хтось «третій» має право сам зініціювати свою участь у розпочатому уже судовому процесі.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ЦПК, треті особи можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Слово «також» у цій нормі здатне збити з пантелику, оскільки у ч. 1 цієї статті йдеться про допуск, а не про залучення.

Сенс ч. 2 цієї статті полягає у визначенні кола тих, хто має право заявити клопотання про залучення когось іншого як третьої особи. Це право надано передусім цьому він може зробити це під час прийняття позовної заяви, досудового чи судового розгляду. Однак цей наче імператив - «залучає» не може нівелювати необхідності згоди особи на участь у справі.

У ч. 1 ст. 36 ЦПК на сторони покладено обовязок повідомити суд про третю особу. Нова редакція ч. 2 ст. 35 ЦПК дає підставу стверджувати, що обовязок пошуку третьої, тобто заінтересованої особи покладено на суд.

Є низка ситуацій, коли бажаність залучення певної особи як третьої є очевидною.

Зокрема:

) до участі у справі про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеноїнебезпеки, третьою особою варто залучити водія, який керував автомобілем, що належить іншій особі;

) у разі подання до покупця позову про витребування товару, покупець, як зазначено у ст. 660 ЦК, повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі;

) до участі у справі про відшкодування шкоди у звязку з ненаданням медичної допомоги бажано б залучити конкретного лікаря, оскільки лікарня, відшкодувавши шкоду, матиме право регресу до нього;

) до участі у справі про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул бажано залучати керівника, який видав наказ про звільнення, оскільки з нього можуть бути стягнуті завдані збитки;

) до участі у справі про визнання особи членом сімї спадкодавця слід залучити спадкоємців за законом, які мають право на спадкування;

) у справі про позбавлення батьківських прав одного з батьків бажано залучити другого з батьків, діда, бабу, оскільки вони можуть згодом заявити вимогу про передання дитини їм на виховання.

Згідно з практикою, що склалася, батьки відповідача не залучаються до справ про встановлення батьківства, про стягнення аліментів на дитину. Утім в разі задоволення позову у них відразу виникне статус діда та баби зі всіма правами та обовязками, про що вони, безумовно, повинні знати.

Під час розгляду справи про стягнення аліментів на дитину суд викликав як свідка С. , матір відповідача, щоб зясувати місце його фактичного проживання. Однак С. не назвала його адреси, оскільки, з її слів, зі сином не спілкується. І лише тоді, коли суддя зачитала ст. 265 СК, згідно з якою баба зобовязана утримувати внука, якщо мати, батько дитини не можуть з поважних причин надавати їй належного утримання, С. надала суду відповідну інформацію.

Залучення діда і баби як третіх осіб на боці відповідача в усіх справах щодо дітей могло б стати вагомим засобом психологічного впливу на нього, сприяти справедливому залагодженню спору.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд, згідно з ч. 6 ст. 36 ЦПК, постановляє ухвалу. Це дає підставу стверджувати, що для допуску як третьої особи самостійної ініціативи замало, як і недостатньо волевиявлення сторони для залучення когось іншого як третьої особи. Остаточне рішення з цього приводу належить суду.

На практиці ж все відбувається інакше: третю особу визначає у позовній заяві сам позивач, точніше, адвокат, який надає йому юридичну допомогу. Часто це робиться на всяк випадок: краще назвати когось зайвого, ніж упустити необхідного.

Згідно з поширеною серед практичних працівників думкою, визначення у позовній заяві третьої особи - це прерогатива позивача, тому й в процесі це питання не є предметом розгляду. Водночас вважається, що позивач має право заперечити щодо клопотання відповідача про виклик когось як третьої особи.

Втім такий неоднаковий підхід до прав позивача та відповідача в судовому процесі суперечить принципу рівності сторін.

Аналіз статей 35 та 36 ЦПК міг би створити підставу для того, щоб вважати зазначену вище адвокатську практику процесуальним самоуправством, якби не ч. 1 ст. 120

ЦПК, у якій позивача зобовязано додати до позовної заяви її копії для третіх осіб.

У результаті можна стверджувати, що законодавче регулювання процедури залучення третьої особи не має належного наукового підґрунтя.

Позивач, який бажає залучити когось як третю особу, повинен додати до позовної заяви письмову про це заяву. Після її одержання суд, як зазначено у ч. 3 ст. 36 ЦПК, направляє цьому «комусь» копію цієї заяви і розяснює його право заявити про свою участь у справі.

І лише після одержання позитивної відповіді суд має підстави для постановлення ухвали про залучення його до участі в справі. У разі ненадходження відповіді у розумний строк або одержання незгоди є підстави вважати, що він відхилив цю пропозицію, тому суд має постановити ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача.

Суд має так само відреагувати і на аналогічне клопотання відповідача.

Якщо виклик до суду як третьої особи ініціює сам суд, відповідна ухвала суду є, по суті, лише пропозицією суду взяти участь у судовому процесі і не створює жодного процесуального обовязку [3]. Суд надає певному субєктові лише можливість (право) спостерігати за розвитком подій в цивільному процесі і впливати на нього усіма передбаченими у ЦПК процесуальними засобами.

Тому в ухвалі суду замість категоричних слів: «Залучити до участі у справі» має бути зазначено інакше: «Запропонувати… взяти участь у справі… як третьої особи». Якщо адресат не відреагував на цю пропозицію протягом розумного строку, значить він не прийняв її. Тому в подальших процесуальних документах його імя не може фігурувати як третя особа.

Саме таке вирішення проблеми відповідатиме принципу добровільності, диспозитивності у здійсненні своїх процесуальних можливостей.

Згодом, у разі появи інтересу до справи, той, хто не прийняв пропозицію суду, може сам ініціювати свою участь у судовому процесі. Але часу для роздумів у нього не так й багато: до ухвалення судом рішення.

Процесуальні права третьої особи визначені у ст. 27 ЦПК. У ній, до речі, не зазначено, що третя особа має право визнати чи не визнати позов. Тому практика окремих судів, які зясовують у третьої особи чи визнає вона позов і включають цю інформацію у текст рішення, не заснована на законі. Визнавати чи не визнавати позов

виключне право відповідача.

Один із районних судів у рішенні в спадковій справі так відреагував на неявку представника управління юстиції: «Свого представника не направило, заперечень не подало».

Процесуальним засобом охорони третьою особою свого інтересу є активна участь у збиранні та дослідженні доказів, які підтверджують позовну вимогу чи спростовують її.

Для виправлення ситуації, що склалася з третіми особами, потрібно, щоб надалі:

) суд призначав строк для усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено імя третьої особи, оскільки позивач не має права наділяти когось цим процесуальним статусом;

) позивач, відповідач, які бажають залучити когось як третю особу, подавали суду окрему письмову заяву про це;

) потреба участі третьої особи в судовому процесі була належно обґрунтована

) суд постановляв ухвалу про залучення певної особи як третьої лише за наявності її письмової згоди.

Чи можна оскаржити ухвалу суду, якою суд не задовольнив заяву про залучення третьої особи? У ст. 293 ЦПК такої ухвали у числі тих, які можуть бути оскаржені, немає. Отже, є формальні підстави для того, щоб таку відмову вважати остаточною. Та чи це правильно?

У ч. 4 ст. 35 ЦПК встановлено загальне правило, згідно з яким вступ у

справу третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку. Чи означає цей фразеологізм «не тягне» абсолютну неможливість розгляду справи спочатку?

Видається, що в особливих випадках, зокрема, в разі приховування позивачем наявності заінтересованої особи, суд може постановити ухвалу про розгляд справи спочатку.

Щоби уникнути двозначних трактувань закону, його норми мають містити чіткий припис, а мовні фразеологізми поступитися діловій мові.

Якщо певний субєкт не взяв участі у розгляді справи як третя особа, рішення суду не може мати щодо нього преюдиційного значення.

Зворотній ж бік цього висновку такий: у разі участі в судовому процесі цього субєкта обставини, визнані в рішенні суду, що набрав чинності, мають обовязкову силу для всіх і кожного і не можуть бути «переустановлені» іншим судом.

Тож чи є сенс брати участь у цивільному процесі як третьої особи? Відповісти на це запитання без допомоги адвоката не кожен зможе.



Сучасне положення інституту третіх осіб у зарубіжних країнах


Треті особи у цивільному процесі РФ


Зараз я приведу витяг з чинного, під час написання своєї роботи, ЦПК РФ:

Статья 42. Третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора

. Третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора, могут вступить в дело до принятия судебного постановления судом первой инстанции. Они пользуются всеми правами и несут все обязанности истца.

В отношении лиц, заявляющих самостоятельные требования относительно предмета спора, судья выносит определение о признании их третьими лицами в рассматриваемом деле или об отказе в признании их третьими лицами, на которое может быть подана частная жалоба.

. При вступлении в дело третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора, рассмотрение дела производится с самого начала.

Статья 43. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора

1. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора, могут вступить в дело на стороне истца или ответчика до принятия судом первой инстанции судебного постановления по делу, если оно может повлиять на их права или обязанности по отношению к одной из сторон. Они могут быть привлечены к участию в деле также по ходатайству лиц, участвующих в деле, или по инициативе суда. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора, пользуются процессуальными правами и несут процессуальные обязанности стороны, за исключением права на изменение основания или предмета иска, увеличение или уменьшение размера исковых требований, отказ от иска, признание иска или заключение мирового соглашения, а также на предъявление встречного иска и требование принудительного исполнения решения суда.

О вступлении в дело третьих лиц, не заявляющих самостоятельных требований относительно предмета спора, выносится определение суда.

. При вступлении в процесс третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований относительно предмета спора, рассмотрение дела в суде производится с самого начала. "

А це діючі норми про третіх осіб у ЦПК України:

"Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку. "

Як ми бачимо у російському ЦПК біль детальніше виражений правовий статус третіх осіб що не заявляють самостійних вимог. Також можна помітити уточнення щодо оскарження визнання чи відмови у визнанні третьою особою. Найбільшим розходженням вітчизняного та російського законодавства у тому, що відмову у визнанні третьою особою неможливо оскаржити у апеляційному порядку, хоч український ЦПК, як і російський вказує на той факт що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (виділено при цитуванні), мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково", але у переліку судових ухвал першої інстанції не має визнання або відмови у визнанні у якості третьої особи.

До цього ж у вітчизняному законодавстві мається обмеження строку подачі заяви про перегляд справи за нововиявленними обставинами у звязку з тим що стали відомі істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, тобто річ йде і про третіх осіб які не були залученні до справи. Подобна позиція законодавця зрозуміла, виконання судових рішень повинно бути стабільним, але виходить наступна картина, суд дізнаватися про круг усіх третіх осіб не зобовязан, сторони не несуть кримінальної відповідальності за навмисне замовчування про наявність третіх осіб, якщо ж третій особі пощастило

дізнатися про справу, їй може бути відмовлено тому що суд сам вирішує коли його рішення може вплинути на права та обов' язки особи а коли ні, оскаржити у апеляційному порядку відмову не можливо, потрібно чекати коли пройде апеляційний розгляд, але і в касаційному провадженні суд може відмовити у визнанні третьою особою, та більше йти ні куди.

розходження російського законодавства в тому що після вступу третьої особи до процесу розгляд справи починається з початку. Це також стосується третіх осіб що заявляють самостійні вимоги, тому що у російському законодавстві не має ніяких уточнень щодо подачі клопотання про розгляд справи з початку, можна зробити висновок що суд це робить у автоматичному режимі. Також ми бачимо, що у вітчизняному ЦПК на відміну від російського мається уточнений порядок вступу третіх осіб що заявляють самостійні вимоги, а саме через подачу позову до обох чи однієї з сторін.

Також є нез' ясованним час до якого треті особи що заявляють самостійні вимоги можуть подати свій позов. В українському ЦПК мається стаття 193 Судові дебати де у частині 9 вказується що:

Позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. " У російському законодавстві точний час не визначений але виходячи із наукових робіт можна зробити висновок, що все ж таки третя особа має право подати позов у будь-який час до прийняття судом першої інстанції рішення по справі. Позиція українскього законодавця у цьому аспекті зрозуміла - економія часу, але постає важливе питання, наскільки ця економія часу дійсно виправдана?

Можливість залучення третіх осіб у процес по конкретним категоріям цивільних справ дуже зумовлено нормами матеріального права, так наприклад, у цивільному кодексі РФ передбачає в окремих випадках по визначенним видам договорів залучення третіх осіб до участі у справі.

Так, наприклад, по договору купівлі-продажу продавець зобовязан захищати покупця товару від претензій, котрі можуть виникнути у постороніх (других) осіб на продане їм майно, виключати можливість притягнення до відповідальності зі сторони третіх осіб

Якщо ж брати сімейно-правовим спорам то думка вчених та процедурні особливості не відрізняються тому що:

Згідно із вітчизняним законодавством, а саме Пленуму Верховного Суда України від 12 . 06. 98 р. про застосування судами деяких норм Кодексу про брак та сім'ю України, вказує що суд розглядая справу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, повинен провірити, чи виконує відповідач передбачений законом обов' язок по утриманню дітей та чи є дійсно причина предявленні позову невиконнаня цього обовязку, а не намір в обхід закону зменшити розмір аліментів котрі виплачуються відповідачем на дітей від другої матері, чи розмір відчислення із заробітной плати на користь фізичних чи юридичних осіб.

Нині діюча Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1. 05. 2205 р. Про застосування судами деяких норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, що торкаються батьківства, материнства та стягнення аліментів в п. 23 прямо вказує на необхідність залучення у подібних сітуаціях у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог відносно предмету спора, одержувачів аліментів.

Те ж саме э й у юридичній практиці цивільного процесу у РФ: У справах про стягнення аліментів на дітей в тих випадках, коли відповідач вже сплачує аліменти на дітей, народжених в іншому шлюбі (на підставі судового рішення), суд повинен залучити до справи одержувачкою аліментів у якості третьої особи, так як в разі задоволення позову розмір стягуються аліментів буде зменшений.

Те що стосується справ про притягнення третіх осіб у конкретних випадках ЦК України та ЦК РФ теж не далеко відійшли від друг друга. Наприклад ЦК України у статті 1172 вказує що: Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. "

Майже подібну норму має ЦК РФ у статті 1068, але с деякими уточненнями:

1. Юридическое лицо либо гражданин возмещает вред, причиненный его работником при исполнении трудовых (служебных, должностных) обязанностей.

Применительно к правилам, предусмотренным настоящей главой, работниками признаются граждане, выполняющие работу на основании трудового договора (контракта), а также граждане, выполняющие работу по гражданско-правовому договору, если при этом они действовали или должны были действовать по заданию соответствующего юридического лица или

гражданина и под его контролем за безопасным ведением работ.

2. Хозяйственные товарищества и производственные кооперативы возмещают вред, причиненный их участниками (членами) при осуществлении последними предпринимательской, производственной или иной деятельности товарищества или кооператива. "

Як ми бачимо вже не в перший раз, россійське законодавство має більш зручну структуру, тому що у ЦК РФ зразу дається відповідь на те хто є працівником, у той самий час визначення терміну працівник вітчизняний законодавець дає відповідь тільки у податковому кодексі та у деяких не увійшовших до трудового кодексу законів. В українському законодавстві чомусь мається уточнення щодо відповідальності замовника перед особою якій був спричинено шкоду підрядником, тому що якщо виходити із визначення терміну працівника яке дається у податковому кодексі то підрядник підходе під нього, та це уточнення можна вважати зайвим.

Щодо теоритичного погляду на третіх осіб то цивілісти обох країн бачать функції цього інституту однаково: Метою участі у цивільному процесі третіх осіб є забезпечення і концентрація в одній справі всього доказового матеріалу, що дозволяє досягти істинного знання . . . Участь третіх осіб у процесі сприяє більш швидкому розгляду і вирішення цивільних справ з урахуванням прав інших зацікавлених осіб. І нарешті, участь третіх осіб допомагає усунути можливість винесення суперечливих судових рішень .

Цієї ж думки додержується вітчизняні цивілісти: Участь у процесі третіх осіб забезпечує найбільш повне дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, сприяє швидкому та ефективному розгляду та вирішенню спору, дозволяє належно визначити права та обов'язки інших учасників процесу та захистити їх інтереси у процесі розгляду справи, ухвалити законне та обгрунтоване рішення. "




Інститут третіх осіб в цивільному процесі ФРГ


Участь третіх осіб в цивільному процесі ФРН врегульована §§ 64-70 ЦПК, якими передбачено вступ в процес третьої особи, яка заявляє самостійну вимогу, та вступ в процес третьої особи без самостійних вимог:

№64. Вступ третіх осіб у процес, що заявляє самостійні вимоги.

Особа, яка заявляє повністю або в частині вимоги на річ або право, за яким на розгляді суду перебуває спір між іншими особами, вправі до вирішення з законною силою цього спору заявити свою вимогу в порядку позову, який спрямований проти обох сторін, в той суд, який прийняв зазначений спір до провадження в першій інстанції.

Вступ у процес такої третьої особи можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення судом рішення по цьому спору.

Як ми бачимо, на поверхні все має основні риси третіх осіб котрі можна зустріти в багатьох інших країнах. Норми яка б створювала більш чіткі межі за якими третій особі неможливо було б подати свій позов, знайдено не було. Тобто вступ у процес такої третьої особи можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення судом рішення по цьому спору. Не має жодних вказівок про те що процес розгляду справи повинен розглядатися спочатку.

№ 66 Вступ процес третьої особи без самостійних вимог.

Особа, у суперечці між іншими особами юридично зацікавлена перемозі одного боку, може приєднатися до цієї сторони з метою її підтримки. Вступ у процес третьої особи без самостійних вимог можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення суду по цієї справі.

Термін юридична зацікавленість можна розуміти як зацікавленість у захисті своїх прав та обов'язків, що не суперечить вітчизняному законодавству.

№67 Правове становище третьої особи, що вступає в процес без самостійних вимог.

Особа яка вступає процес без самостійних вимог, має вжити спір на тій стадії його розгляду, якому він знаходиться в момент вступу; ця особа має право використовувати засоби судового нападу і судового захисту дієво здійснювати всі процесуальні дії, якщо її пояснення та дії не суперечать поясненням і діям основної сторони.

Тобто тут мається уточнення щодо якого я писав раніше, суд не повинен починати процес з самого початку лише на тому факті що у нього увійшла третя особа. Давайте подивимось на те, до чого подібне правило може привести: судовий процес не буде затягуватись із-за періодичного вступу третіх осіб у нього, зі всіма витікаючими наслідками для первісних сторін процесу. З іншого боку треті особи також постають у не найвигіднішому стані, тому що знову залежать від добросовісності сторін.

№ 68 Дія вступу в процес третьої особи без самостійних вимог

Особа, що вступає в процес без самостійних вимог, щодо основної сторони не може стверджувати, що суперечка у тому вигляді, в якому вона перебувала на розгляді судді, була вирішена неправильно. Затвердження, що основна сторона вела спір з недоліками, заслуховується лише остільки, оскільки положення спору, що існувало в момент його вступу в процес, або пояснення і дії основної сторони перешкодили використанню засобів судового нападу або судового захисту, або, оскільки, засоби судового нападу або судового захисту, не були їй відомими, не були використані основною стороною навмисно або з грубої помилки.

Тобто мається на увазі те, що третя особа не має права на ніякі претензії щодо неправильного ведення процесу, тобто знову не має право повертати процес на колишні стадії. Крім випадків коли дії основної сторони, тобто тої на боці якого виступає третя особа, перешкоджали здійсненню нею свої процесуальних можливостей.

№ 69 Вступ в процес третьої особи яка не заявляє самостійні вимоги.

Оскільки відповідно до приписів цивільного права законна сила рішення винесеного в основному процесі, діє відносно правовідносини між третьою особою, що вступила у процес без самостійних вимог, і супротивником, вказана третя особа вважається в сенсі № 61 процесуальним співучасником основної сторони.

Тобто, у відповідності з правилом цивільного права законна сила рішення, винесеного в основному процесі (тобто між сторонами), діє стосовно право-відношення між третьою особою без самостійних вимог і противником, і така третя особа вважається процесуальним співучасником основної сторони.

№70 Порядок вступу у процес третьою особою без самостійних вимог.

Вступ у процес третьої особи без самостійних вимог проводиться за допомогою представлення процесуального документа до суду, і якщо він пов'язан використанням засобу оскарження, за допомогою представлення процесуального документа до суду, розглядається засіб оскарження. Вказівки процесуального документу повинні бути доставлені обом сторонам

Для вступу в процес третя особа без самостійних вимог подає до суду, який веде процес, процесуальний документ, в якому повинно бути зазначено: назва сторін і спору (справи); вказівка на правовий інтерес особи, яка вступає в процес без самостійних вимог; заява про вступ у процес. Зазначений процесуальний документ повинен бути надісланий сторонам по спірній справі.


Французький інститут третіх осіб


За ЦПК Франції треті особи можуть вступати в цивільний процес по справі із самостійними і без самостійних вимог на боці позивача і відповідача за власною ініціативою у всіх випадках за наявності у них заінтересованості в участі у процесі (статті 339-341). Для вступу в процес треті особи із самостійними вимогами звертаються до суду через призначеного ними судового повіреного у будь-якому стані справи, але щоб їх вступ не міг затримати провадження в справі, яке пройшло вже певний розвиток. Суд може відхилити заяву про вступ у процес третьої особи. Треті особи із самостійними вимогами користуються правами позивача, перебувають у самостійному становищі і не залежать від процесуального становища сторін.

Залучення третіх осіб на бік позивача чи відповідача можливе за їх ініціативою, коли вони заінтересовані, щоб винесене судове рішення поширило свою чинність на третіх осіб і позбавило їх можливості оспорювати його правильність. Для залучення третіх осіб у процес їм надсилається повістка про виклик до суду. Суд за власною ініціативою може залучити третіх осіб для участі в процесі на боці позивача чи відповідача. Вступ і залучення третіх осіб у процес можливий також при першому розгляді справи в апеляційному суді.

При участі третіх осіб на стороні позивача чи відповідача їх процесуальне становище наближене до таких осіб, але вони не можуть розпоряджатися об'єктом спору і процесу, висувати нові міркування, подавати докази. Разом зі стороною вони вибувають з процесу.

Ось витяг з ЦПК Франції :

Титул ІХ. Вступ третіх осіб у справу.

Стаття 325.

Вступ у справу третіх осіб допускається лише у тому випадку коли такий вступ має достатній зв'язок з позовними вимогами сторін.

Стаття 326

Якщо вступ у справу третьої особи пов'язан з ризиком надмірного затримання розгляду справи у цілому, суддя спочатку виносить рішення по основному позову, а вже потім розглядає позов третьої особи.

Стаття 327

Вступ третьої особи у справу, розглядається по першій або апеляційній інстанції, може бути добровільним або примусовим.

У касаційному суді підлягає розгляду лише допоміжні заяви про добровільний вступу третіх осіб.

У статті 326 Франція підтверджує той факт що необхідність економії часу судового процесу це одна з найпріорітетних цілей яку переслідує законодавець. Однак постає питання, чи не являється ця ціль на першому місті? Чи не затьмарює вона найголовнішу ціль кожного нормативного акту - створення найкращих умов для справедливого рішення?. Так як мені не відомі інші тонкощі Французького цивільного процесу, я не буду давати остаточну відповідь на це запитання, але вважаю що воно актуально в нашій державі також.

Глава І. Добровільний вступ третіх осіб у справу.

Стаття 328.

Заява про добровільний вступ третьої особи у справу може бути самостійною або допоміжною.

Стаття 329.

Заява про вступ у справу особи являється самостійною, коли вона має вимогу на користь заявника.

Вона підлягає розгляду лише у випадку, коли заявник має право на позов відносно цієї вимоги.

Стаття 330

Заява про вступ у справу третьої особи являється допоміжною, коли вона подається в підтримку позовних вимог сторони.

Вона підлягає розгляду, якщо заявник, у цілях збереження своїх прав, зацікавлен в підтримці цієї сторони.

Заявник, вступивши в справу на основі допоміжної заяви, має право відмовитись від подальшої участі у справі в односторонньому порядку.

Глава ІІ. Залучення до справи третьої особи у примусовому порядку.

Розділ І. Положення що стосуються всіх випадків залучення до справи третіх осіб.

Стаття 331.

Третя сторона може бути залучена до справи кожною стороною, котра зацікавлена у тому, щоб судове рішення поширювалось і на третю сторону.

Залучення третьої сторони повинно бути своєчасним з тим, щоб вона могла представити свої зауваження проти позовних вимог.

Стаття 332.

Суддя має право запропонувати сторонам залучити до справи будь-яких зацікавлених осіб, чия присутність представляється їм необхідним для вирішення спору.

По справам окремого провадження він може розпорядитися про залучення до справи осіб, чиї права та обов'язки можуть бути порушені майбутньою судовою постановою.

Стаття 333

Третя особа, залучена до справи, зобов'язана вступити у процес у суді, який прийняв до провадження первісний позов, при цьому вона не може відмовитись від територіальній підсудності справи цьому суду, навіть посилаючись на обмовку про підсудність. - обмовка про підсудність це обмовка у договорі про передачі справи на розгляд суду котрому цей спір, по загальному правилу, являється непідсудним ні по предметному ні по територіальному обґрунтуванню.

Що ж стосується апеляційного оскарження то Французький ЦПК має такі статі:

Стаття 542. Апеляційне оскарження має на меті скасування чи зміну судом рішення, винесеного судом першої інстанції.

Стаття 543. У відсутності положенні про іншому, в апеляційній інстанції можуть бути оскаржені всі рішення суду першої інстанції, включаючи справи окремого провадження.

Тобто на даний час Україна виходить за рамки прийнятої практики у апеляційному оскаржені. Нагадаю, що в українському ЦПК відсутня можливість оскаржити відмову або визнання особи у якості третьої особи.

А ось стаття, яка більш стосується взагалі цивільного процесу, а не тільки третіх осіб, но яку слід перейняти нашому законодавству, при розумних підготовчих діях:

Стаття 555. У разі коли, основна апеляційна скарга подається з наміром затримки процесу у справі або зловживанні правом, заявника може бути стягнуто штраф у цивільному порядку в розмірі від 15 до 1500 євро, що не виключає можливості стягнення з нього завданих збитків

Над механізмом впровадження такої міри слід поміркувати, і звичайно при недобросовісності суддів вона може стати проти правосуддя, але все ж таки у сучасній практиці вважаю кожний чесний юрист буде не проти такої норми.

А ось який розділ мається у ЦПК Франції у субтитулі ІІІ « Надзвичайний порядок оскарження » - Скарга третьої особи, що не брала участь у справі.

Цьому розділу присвячено цілих десять статей, після яких вітчизняні три статейки видаються чимось незакінченим.

Статя 582. Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, має ціль перегляд або зміну рішення суду на користь цієї особи.

Вона порушує, в частині, що стосується заявника розгляд вирішених питань, котрі заявник оскаржує, з ціллю винесення судом повторного рішення по справі посилаючись на факти та норми права.

Стаття 583. Право на оскарження у якості третьої особи, що не брала участь у справі, належить кожній особі, що має в цьому інтерес, за умовою, що вона не брала участь у справі у якості сторони та не мала свого представника у справі, рішення по якому вона оскаржує.

Однак кредитори та інші правонаступники сторони можуть подати скаргу третьої особи, не приймавшої участь у справі, на рішення , котре було винесено в результаті навмисного порушення їх прав, або у випадку, якщо вони посилаються на доводи, зв'язанні безпосередньо з ними самими.

По справам окремого провадження скарга третьої особи може бути подана лише тими третіми особами, котрі не були повідомлені про судове засідання, що відбулося. Вона може бути також подана відносно рішень суду, що було винесено останньою інстанцією, навіть у випадку повідомлення цих осіб.

Стаття 584.

У випадку, коли оскаржується рішення про неподільне стягнення відносно кількох осіб, скарга третьої особи, що не брала участь у справі, підлягає розгляду лише у випадку, коли до справи залучаються всі ці сторони

Стаття 585.

Кожне рішення суду може бути оскаржене третьою особою, що не брала участь у справі, якщо законом не передбачено іншого

Стаття 585.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, може бути подана у якості основної в період тридцяти років (виділено мною при цитуванні) з дня винесення судового рішення, якщо законом не передбачено іншого.

Оскарження не обмежується у часі, коли скарга подається відносно рішення, що було пред'явлене в процесі по іншій справі, особою, проти котрої таке рішення направлено.

Однак по справам окремого провадження, при подачі такої скарги третьою особою, котра була повідомлена про рішення суду, що відбулося, вона підлягає розгляду лише у срок в 2 місяці з дня повідомлення, за умовою, що у останньому чітко вказується срок та порядок можливого оскарження. Це ж правило використовується до справ окремого провадження у випадку, коли особа була повідомлена про винесене у останній інстанції судове рішення.

Стаття 587.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, заявлена у якості основної, подається у суд, який виніс оскаржуване рішення.

Судова постанова може бути винесена тими ж суддями.

Коли скаргою третьої особи, що не брала участь у справі, оскаржується рішення суду по справі окремого провадження, вона подається, підготовлюється до судового провадження та розглядається відповідно правилам, що використовуються до справ позовного провадження.

Стаття 588.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, котра пред'являється в процесі розгляду спору судом, вирішується цим останнім, якщо він являється вищестоящою інстанцією відносно суду, який виніс рішення, та якщо він являється судом тої ж інстанції, за умовою, що такому вирішенню не перешкоджає будь-яке правило публічно-правової підсудності. Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, в такому разі подається у такому ж порядку, що і позови, що заявляються в процесі розгляду справи.

В інших випадках скарга третьої особи, що не брала участь у справі, заявляється в процесі розгляду справи, та подається в порядку основного позову у суд, котрий виніс рішення.

Стаття 589.

Суд, котрому пред'являється оскражуване рішення, вправі, відповідно обставинам, продовжити або відложити розгляд справи.

Стаття 590.

Суддя, що розглядає заяву третьої особи, що не брала участь у справі, котра була подана у якості основної та заявлена в процесі розгляду справи, має право відкласти виконання оскаржуваного рішення.

Стаття 591.

Судова постанова, що задовольняє скаргу третьої особи, що не брала участь у справі переглядає або змінює рішення що оскаржується, лише в тій його частині, котра ущемляє інтереси цієї особи. Відносно сторін первісне рішення суду зберігає свою силу навіть і в своїй скасованій частині.

Однак судова постанова, що була винесена по скарзі третьої особи, що не брала участь у справі, поширюється на всі сторони, котрі були залучені до справи відносно статі 584.

Стаття 592.

Судове рішення, що було прийнято по скарзі третьої особи, що не брала участь у справі, може бути оскаржена в такому ж порядку, як і постанова суду, від якого це рішення походить.

С приводу всіх цих статей можна сказати що, порівняно з українським законодавством, ЦПК Франції більш скурпульозно відноситься до прав осіб що не приймали участь у справі, але права та обовязки яких були затронуті. Постає питання, навіщо було зроблено такий по справді великий окремий розділ? Якщо ж розуміти, що кожний закон це відповідь на вже існуючі чи передбачувані проблеми, то яку саме проблему вирішували ці статті? Що мається на увазі, під «навмисного порушення їх (кредиторів та ін. правоприїмників) прав» у статті 583? Мабуть йдеться річ про навмисне замовчування наявності цих осіб. Раз таку норму прийняли то мабуть ця проблема мала яскравий характер. Чи може впровадження такої норми змінити щось у нашому законодавстві? Для цього необхідно впроваджити всі необхідні подальші умови. На жаль, на даний час не має ніякої мови, та ніякого закону який би недозволяє обходити його зміст, який законодавець в нього вкладав.

Якщо ж говорити про інші країни то правове регулювання участі третіх осіб у цивільному процесі в окремих країнах СНД позначається деякими особливостями в питанні конкретизації такої участі і не має принципового характеру.

У країнах Східної Европи участь третіх осіб в цивільному процесі має також істотні особливості.

Так, в цивільному процесі Болгарії беруть участь контролюючі й сприяючі сторони - треті особи, які не заявляють самостійних вимог, тобто додаткові сторони. Контролюючою стороною може виступати Міністерство фінансів у всіх справах з участю державних організацій на захист їх прав, коли другою стороною є недержавна організація або громадянин (ст. 19 ЦПК).

Участь третіх осіб як сприяючої сторони спрямована на одержання сприятливого рішення для однієї з головних сторін.

За ЦПК Угорщини участь третіх осіб в цивільному процесі характеризується їх юридичною заінтересованістю в наслідках цивільного спору між сторонами і сприянням його вирішенню на користь сторони з тотожніми інтересами. (§ 54).

За законодавством інших іноземних держав третіми особами є ті, які вступають у цивільний процес по справі за власною ініціативою або залучаються до участі однією із сторін у своїх інтересах. Вступати у процес по справі треті особи можуть пред'явленням своїх самостійних вимог стосовно предмета матеріального спору між сторонами або для участі на боці однієї із сторін. Такий вступ в іноземній процесуальній літературі називається інтервенцією (interventio), третіх осіб із самостійними вимогами - головним вступом, головною інтервенцією (interventioprincipales), третіх осіб без самостійних вимог - побічним, додатковим вступом або участю, побічною інтервенцією (interventio accessoria). Третіх осіб називають ще пособниками, оскільки вони в цивільному процесі допомагають захищати права сторони, з якою перебувають у правовідносинах. Але така допомога не є метою участі третьої особи в процесі, а підпорядкована виконанню головного завдання - захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Правовою підставою для участі третіх осіб у цивільному процесі Англії є нормативне правило, за яким судові надається право допускати до участі в процесі по справі особу, котру необхідно допустити, або ту особу, участь якої в процесі була б необхідною для сприяння судові вирішити ефективно і повно питання, що виникають по справі (розділ 16, II Правил верховного суду). Але в англійському цивільному процесі вступ третіх осіб із самостійною вимогою і залучення третіх осіб для участі в процесі можливі лише в конкретно визначених судовою практикою випадках.

Вступ третіх осіб із самостійними вимогами в процес допускається:

) якщо спірна справа між сторонами безпосередньо впливає на її право власності; власника придбаних для продажу товарів, виготовлених відповідно до патенту чи товарного знака у справу, розпочату проти патентодержателя або особи, яка користується спірним товарним знаком; власника вантажу, який несе відповідальність за оплату фрахту за перевезення вантажу, у справі між власником судна проти одержувача вантажу, розпочату за вимогою про накладення арешту на вантаж для забезпечення оплати фрахту;

) у справу, порушену пред'явленням групового позову з посиланням на незадовільне ведення процесу позивача (груповий позов - це позов, пред'явлений однією чи кількома особами в інтересах групи осіб, зокрема, всіх акціонерів);

) у справу, предметом позову якої є передбачене договором виконання в натурі, особи, заінтересованої в способі виконання.

У морських справах особа, яка не зазначена в наказі про явку до суду, може вступити у справу і взяти в ній участь як третя особа за умови подання заяви, що посвідчує її заінтересованість у предметі спору, на який накладено арешт, або на грошові суми, що перебувають на депозиті суду.

В судовій практиці із зазначених справ треті особи із самостійними вимогами розглядаються як позивачі з наданням прав таких осіб.

Залучення третіх осіб у цивільний процес по справі можливе з дозволу суду тільки на стороні відповідача в таких випадках: якщо відповідач має право вимагати від третьої особи, щоб вона частково чи повністю відшкодувала йому при винесенні проти нього рішення грошові суми з предмета позову; якщо відповідач має право вимагати від третьої особи такого ж по суті задоволення, якого від відповідача вимагає позивач згідно з пред'явленим позовом; якщо питання, які виникнуть по справі між позивачем і відповідачем є, по суті, тими ж самими, з якими пов'язані відносини між відповідачем і третьою особою. Для залучення третьої особи в процес відповідач надсилає такій особі повідомлення із запрошенням з'явитися до суду протягом встановленого строку. Неявка третьої особи до суду і відмова взяти участь у процесі вважається, що вона бере на себе відповідальність за пред'явленим позовом і зобов'язання по винесеному рішенню.

Третя особа може залучити на свою сторону четверту особу тощо.

У США Федеральними правилами цивільного процесу надано право третім особам вступити в процес по справі із самостійними вимогами і передбачена можливість вступити із самостійними вимогами з дозволу суду. Треті особи мають право вступити в процес із самостійними вимогами, а суд повинен допустити до участі у випадках: якщо право безумовного вступу третьої особи у справу передбачено законодавством США; якщо охорона інтересів третіх осіб у процесі сторонами, які беруть в ньому участь, є недостатньою, а винесене судом рішення у справі буде для третьої особи обов'язковим; якщо для третьої особи можуть мати небажані наслідки постановлення суду з приводу майна, стосовно якого було вжито заходів охоронного порядку (п. А ст. 24 Правил).

Суд може допустити вступ третіх осіб у процес по справі із самостійними вимогами: якщо на підставі законодавства США вступ третіх осіб у процес має умовний характер; якщо вимоги, що можуть бути висунуті третьою особою, або захист, який треті особи можуть використати, включають питання права або факту, загальні з позовом, що розглядається судом між сторонами.

Для вступу в процес із самостійними вимогами треті особи надсилають відповідне повідомлення сторонам у процесі з належним обґрунтуванням свого намагання, їх прохання про вступ у процес розглядається судом з участю сторін.

Залучення третіх осіб до участі в процесі на стороні відповідача допускається за умови наявності у них відповідальності перед позивачем, характер і обсяг якої в нормативному порядку не визначається. Звернення до суду з проханням про залучення третьої особи може бути заявлено відповідачем до і після подання своїх пояснень на позов і розглядається судом без повідомлення про це позивача і без виклику сторін. Залученій до участі в процесі третій особі надається право використовувати всі передбачені процесуальні засоби захисту, в тому числі й пред'явлення до позивача вимог, які випливають зі спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду між сторонами в даному процесі. І, навпаки, до таких третіх осіб позивач може пред'явити позов. Залучення третіх осіб позивачем на свій бік можливе тоді, коли до позивача пред'явлений зустрічний позов, за яким третя особа має бути відповідачем. Як ми бачимо, інститут третіх осіб, хоч і має різні вираження, але дійсно, якщо ж проаналізувати всі ті норми, що маються у цій роботі, то можна прийти висновку що інститут розвивався у декількох напрямках:

Треті особи, мають рівні чи наближенні до рівня прав сторін (Франція, Німеччина, Росія)

Треті особи мають занижені права, порівняно з правами сторін. (Україна)



Висновки


Закон надає будь-якому громадянину або юридичній особі , чиї права і законні інтереси порушені або оспорені , право на судовий захист. Такий захист може бути здійснена як шляхом порушення цивільної справи в суді і участі зацікавлених осіб як сторін ( співучасників ) у справі , так і шляхом вступу ( залучення ) зацікавленої особи до вже почався процес і участі в ньому в якості третьої особи. Третя особа з самостійними вимогами і третя особа без самостійних вимог є передбачуваними учасниками іншого матеріальних правовідносини, пов'язаних з правовідносинами між сторонами. Крім забезпечення судового захисту суб'єкту , яка не є стороною у справі , участь третіх осіб дозволяє об'єднати в одній справі всі докази , сприяє економії процесу , запобігає винесення судом суперечливих рішень .

Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані в допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

Проаналізувавши інститут третіх осіб починаючи з Стародавнього Риму та до нашіх часів ми можемо прийти до кількох висновків:

По-перше, інститут третіх осіб починаючи своє зафіксоване існування у Древньому Римі мав дуже формальний вигляд. До нього було ставлення як до більш як до вимушенного явища. Це не дивує якщо ж помятати про рабовласницький строй Стародавнього Риму.

По-друге, подібне відношення до інституту третіх осіб в корінні не змінювалось десь ще тисячу років і вже у 16-18 ст. під впливом реформації у Німечинні та по не дуже зрозумілим мотивам у Франції інститут третіх осіб все ж таки почав набувати демократичних якостей, хоч і не дуже змінювавших ситуацію, але все ж таки!

По-трете, правове положення третіх осіб придбало чи мало чіткості у радянські часи. Хоча цей період не можна назвати самим демократичним, та деякі його аспекти були «гіршими» ніж у Древньому Римі проте, той факт що інституту третіх осіб віддавали стільки уваги, вже говорить про те що його важливість, як невідємного соціального фактору стала очевидністю.

По-четверте, подальший розвиток інституту, вже на територіях минулого Радяньскього Союзу, був не однозначним. З одного боку, визнання або не визнання третьою особою міг оскаржити тільки прокурор, це вже шаг уперед, але це не наші часи, де оскаржити може сама особа. Такий порядок безумовно є відображенням тої концепції державного устрою, його не можливо назвати найдемократичнішим, у сучасному розумінні.

По-пяте, цивільний процес України все ж таки має свою специфіку регулювання прав та обовязків третіх осіб, але на даний час як ми бачимо він потребує деяких змін. Наприклад, необхідно, щоб суд постановляв ухвалу про залучення певної особи як третьої лише за наявності її письмової згоди.

По-шосте, на відміну від українського, німецький ЦПК має більш деталізований характер регулювання прав та обовязків третіх осіб.

Якщо ж відібрати форму та глянути на саму суть то інститут третіх осіб у ФРН має дуже близький до вітчизняного характер. Вважаю, що впровадити з нього в цивільно-процесуальний кодекс України статтю 68 в якої дається розяснення, після чого третя особа може вимагати поновлення судового розгляду зпочатку.

По-сьоме, французький цивільний процес відображає саме детальне та саме уважливе ставлення до інституту третіх осіб. В ньому міститься що найменше двадцять статей регулюючих питання прав та обовязків третіх осіб. Вважаю, що з цивільного процесу Франції нам необхідно впровадити статтю 555, в якої йдеться річ про штрафні санкції до тих осіб які своїми апеляційними скаргами навмисно затягують процес, тому що на даний час та зловмисна практика може здійснюватись і серед третіх осіб. Але таке впровадження необхідно зробити тільки після того коли суд в нашій країні дійсно стане неупередженим та справедливим.

Щодо, норм які стосуються самих третіх осіб, то вважаю, що необхідну увагу слід приділити до можливості третіх осіб, та скоріше не тільки їх оскаржувати визнання або відмову у визнанні третьої особи в апеляційному проваджені. Зробити прогнозування можливих перегород до такого розширення прав, та порівняти наскільки це впровадження буде оправдано засобами.

Тобто на даний час можна констатувати, що інститут третіх осіб не знайшов свого ідеального законодавчого закріплення. Хоча основа усюди однакова, але те що лягає на цю основу іноді дуже відрізняється.



Список використаної літератури


1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141

. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної ради України. - 2003. - N 41-44. - Ст. З60.

. Цивільний процесуальний кодекс України. За заг. ред. Голови Верховного Суду України, к. ю. н. В. Т. Маляренка. К. , Юрінком Інтер. - 2004.

. Аверин А. Права и обязанности сторон в суде // Советекая юстиция. - 1993.

. Аліев В. Д. Лица, участвующие в делах особого производства. В кн. : Вопросы гражданского права и процесса. М. , 1977.

. Аргунов В. Н. некоторые вопросы развития института участия третьих лиц в советеком гражданском процессе//Проблемы применения и совершенетвования Гражданского процессуального кодекса РСФСР. Калинин: Издательство Калининского университета,1984. - С- 212.

. Аргунов В. Участие в гражданском процессе третьих лиц с самостоятельными требованиями // Сов. юстиция. 1978.

. Белоконев В. Розподіл обов'язків по докауванню в цивільному процесі // Право України. - 1996.

. Бичкова С. С. Цивільний процес. К. , "Атіка". - 2006. 1 і . Білоусов Ю. В. Цивільниц процес. К. ,Прецедент. - 2005.

. Бобровник О. В. . Треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за чинним та новим ЦПК України. / Держава і право: Юридичні і політичні науки. - 2005. - вип. 29.

. Бобровник О. Процесуальні особливості участі третіх осіб у цивільному процесі // Нотаріат. Адвокатура. Суд. - 2005. - No 2(16). 14. Бобровник О. Новий погляд на інститут "третіх осіб" у цивільному процесі // Юриспруденція: Теорія і практика. - 2005.

. Бобровник О. Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору в справі, що зумовлена посвідченням договору купівлі-продажу // Нотаріат. Адвокатура. Суд. - 2005. -

. Боннер А. Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права: Учебное пособие. - М. : ВЮЗИ. 1987 17. Васьковський Е. В. Учебник гражданского процесса. - М. : изд. бр. Башмаковык, 1917.

. Гапєєв В. Н. , Джаникян М. В. Третьи лица без самостоятельних требований и их участие в гражданском процессе // Реализация процессуальных норм органами гражданской юрисдикции. Свердловек:Изд-во Свердловского юридического института. - 1988.

. Гетманцев О. В. Громадяни як сторони в цивільному процесі України: Автореф. дис. к. ю. н. - Київ: 1997.

. Гурвіч М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. - М. :ВЮЗИ, 1950.

. Гурвіч М. А. Общеобязательность и законная сила судебного решения // Труды ВЮЗИ, т. XVII. - М. ,1971.

. Голубцова О. О. Інститут третіх осіб в цивільному процесі України (порівняльно-правовий і історичний аспекти) / Актуальні проблеми політики. Збірник науковик праць. - Вип. 19.

. Горелов В. М Третьи лица в гражданском процессе: из глубины веков. » Максим Владимироваич Горелов// Арбитражный гражданский процесс*. Научно-практи. и информ. Издание 2012 №2 2 - С. 41-43.

. Гражданское право .Том I Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1998. -816с.

. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. д. ю. н. , проф. А. Г. Коваленко, д. ю. н. проф. А. А. Мохова, д. ю. н. , проф. П. М. Филиппова. М. , 2008. С. 223.

. Гражданский процесс Учебник Издание третье, переработанное и дополненное. // Под ред В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. - М. , ПБОЮЛ Гриженко, 2001. - 544 с.

. Гражданский процесс: Учебник / Под. Ред. Треушникова М. К. - "Городец-издат",2003 .

. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь, - Минск: "Амалфея" - 2001. 26. Гражданский процессуальный кодекс УССР. - М. : Гос. изд-во юридической литературы. - 1950.

. Гражданский процесс : Учебник для юридических вузов / Под. ред. М. К. Треушникова. - 2-е изд. ,испр. и доп. М. : Новый Юрист,1999. № 10

. Гражданское уложение Германии. Перевод с немецкого. 3-е издание, переработанное. - М.: Волтерс Клувер, 2008. -896 с.

. Германское право. Ч. I. / Под ред. проф. В.В. Залесского. М., 1996

. Добровольський А. А. 0 третьих лицах с самостоятельными требованиями / Советская юстиция. - 1959.

. Добровольский А. А. , Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. - М. : Изд-во Московского университета. 1979.

. Джалилов Д. Р. Лица, участвующие в гражданских делах искового производства. - Душанбе:Ирфон. 1965. 3 1 . Єлізаров В. Обязанность доказывания и представления доказательств // Советская юстиция. - 1969.

. Захаров В. Н. Гражданские процессуальные гарантии субъективных прав сторон и третьих лиц при рассмотрении и разрешении гражданских дел: Автореф. дисс. д. ю. к. - Саратов: 1990.

. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. К. : Юридична практика. - 2006.

. Ільїнська И. М. цчастие третьих лиц в гражданском процессе. - М. ,1962. 34. Клейнман А. Ф. Тезисы доклада на межвузовской конференции МГУ. - М. 1959.

. Книшин В. Треушников М. Залучення в процесі третіх осіб у справах про поновлення на роботі / / Сов.Юстіція, 1982, № 14-с.24

. Комаров В. В. , Радченко П. І. Участь третіх осіб та прокурора у цивільному судочинстві: Текст лекції. - Харків: Юридичний інститут. 1991.

. Комаров В. В. Правовое положение субъектов в гражданском процессуальном правоотношении // Проблемы правоведения. - 1979. - Вып.

. Мамницький Ю. В. Участие сторон в производстве по делу в суде первой инстанции как элемент содержания принципа состязательности в гражданском судопроизводстве. // Проблеми законності. Тези міжвідом. наук. Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Національна юридична академія України. - 1998.

. Мухамедшин Р. К. Изменение иска в гражданском судопроизводстве: Автореф.

38. Мохова, д. ю. н. , проф. П. М. Филиппова. М. , 2008. С. 278 № 22

. Новий цивільно процесуальний кодекс Франції. Пер. з франц. В. Захватаєв/ Передмова: А. Довгерт, В. Захватаєв. / Отв. ред. А. Довгерт - К: Істина, 2004 р. дисс. к. ю. н. - М. : 1981.

. Нова істория стран Європы та Америки. XVI - XIX віку. В 3 ч. Під ред. Родригеса А. М. , Пономарева М. В. Ч. 3 - 2008, 420с.

41. Новгородская Судная грамота //Российское законодательство X-XX веков. Т. 1. М. , 1984. С. 304-308.

.Осокіна Г.Л. Цивільна процесуальна право-і дієздатність. / / Відомості Верховної Ради, 1997, N 5.

.Осокіна Г.Л. Цивільний процес. Загальна частина. М. МАУП .2003.

.Осокіна Г.Л. Курс цивільного судочинства Росії. Загальна частина. Томськ, 2002.

45. Псковская судная грамота. Язык оригинала: древнерусский. - Опубл. : 1467. Источник: // Исторические записки. - Том 6. - 1940 .

. Сібільов Д. М. Участь третіх осіб у цивільному судочинстві: Автореф. дис. к. ю. н. - Харків: 1998.

. Тарусина Н. Н. О взаимодействии частных и публичных начал в сфере защиты субъективных семейных норм и интересов // Проблемы защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. трудов. Ярославль, 2000. С. 21.

. М.К. Тєрєшков-2-е вид. Цивільний процесуальний підручник для вузів, 2005 року.

49. Решетніков І.В., Ярков В. В. Цивільний процес.: Курс лекцій-3-е вид. Перероб .- М.: Норма <http://ua-referat.com/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0>, 2005.


. В. Треушников Н. Залучення в процесі третіх осіб по справах про поновлення на роботі// Сов. Юстіція, 1982, № 14-с. 24

51. М. К. Треушніков. Цивільний процес. Підручник для вузі -2-е вид. Испр. І доп. -М: В«СпаркВ», 1998. -с. 91

.Шак Х. Міжнародне цивільне процесуальне право <http://ua-referat.com/%D0%A6%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE>: Підручник <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA> / Пер, з нем.-М., 2001.

. М. Й. Штефан. Цивільний процес - видання 2-ге, перероб. та доп. , 2001 Видавничий Дім «Інтер Юре», 2001

. Штефан О. О та Логінов О. А. , 1975. Цивільний процес України: навчальний посібник. Юрінком Інтер.

. Яблочков Т. М. Учебник русского гражданского судопроизводства. Ярославль, 1912. С. 84.



Вступ Інститут третіх осіб має дуже давню історію, у наш час не треба ніяких обґрунтувань у його необхідності. Розвинений інститут третіх осіб являє собо

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ