Нові підходи до управління активів і пасивів банків в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні

 

ВСТУП


Нестабільність економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових підходів до ефективного управління структурою активів і пасивів банків з метою зниження ризику фінансової нездатності й підвищення рівня чистого прибутку. Не дивлячись на важливість питання ефективного управління структурою активів і пасивів комерційних банків, проблема знаходження оптимальної структури активів і пасивів банку далека від кінцевого рішення. Потрібна розробка нових підходів, здатних зробити управління структурою активів і пасивів банку більш науково обґрунтованим, більшою мірою відповідним потребі забезпечення високої прибутковості банківської діяльності з дотриманням вимог фінансової стійкості.

Актуальність теми дослідження. За роки незалежності банківська система України розвивалася швидкими темпами, докорінні зміни торкнулися не лише кількості, структури банківських установ, а і якості, різноманітності банківських послуг. Обєктивна необхідність інтеграції у світові економічні процеси поряд із труднощами перехідного процесу для подальшого стабільного розвитку банківської системи потребують розвязання таких проблем: нарощування капітальної бази для виконання вимог світових стандартів до банківського капіталу, збільшення частки довгострокового кредитування, запровадження систем управління ризиками, підвищення рівня кваліфікації банківських спеціалістів.

В останні роки спостерігається тенденція зростання уваги до ризиків, притаманних банківській діяльності. Якщо оцінка кожного виду ризику дозволяє визначити ймовірні збитки, які понесе банк за несприятливих подій, то загальна оцінка профілю ризику банку не є простою сумою всіх наявних ризиків і повязана з можливими варіантами управління активами і пасивами банку. Складність і багатогранність пасивам управління комерційним банком потребує комплексного підходу, що передбачає нерозривну єдність активів і пасивів, доходів і витрат, які є взаємозалежні та взаємообумовлені. Запровадження такого підходу потребує розробки методології та інструментарію комплексного управління активами і пасивами. Інтегрований підхід до оцінки бізнес-процесів сприяє удосконаленню інформаційно-аналітичної системи комерційного банку, створенню цілісної внутрішньої нормативної бази, логічній завершеності організаційної структури банківської установи.

Таким чином, актуальність теми випускної роботи визначається необхідністю удосконалення процесу управління активами і пасивами комерційним банком для підвищення надійності, ефективності його діяльності, зміцнення конкурентоспроможності.

Мета і завдання, дослідження. Метою дипломної роботи є обґрунтування та розробка науково-методичних основ комплексного управління активами і пасивами комерційного банку в умовах ринкової трансформації економіки, розкриття змісту управління фінансовими потоками для реалізації комплексного управління активами і пасивами з урахуванням необхідних передумов для його впровадження.

Відповідно до даної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні основні завдання:

визначено поняття й основні елементи управління активами й пасивами комерційного банку;

проведений аналіз якості структури активів і пасивів Банку «Південний»;

запропоновані шляхи удосконалення управлінням активами та пасивами в Банку «Південний».

Об'єкт дослідження - діяльність комерційного банку з приводу формування й розміщення ресурсів.

Предмет дослідження - методи управління структурою активів і пасивів комерційних банків, що дозволяють забезпечити оптимальну комбінацію «прибутковість - ліквідність - ризик».

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є системний підхід до процесу управління активами і пасивами комерційного банку, використаний при визначенні змісту, побудові методики управління активами і пасивами, визначенні профілю ризику комерційного банку, розробці рекомендацій щодо удосконалення інформаційно-аналітичної системи й організаційної структури банку. Для виконання завдань дослідження та досягнення поставленої мети були використані методи спостережень, групування та порівняння.

Інформаційною базою дослідження були - статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України, Держфінпослуг України. При написанні роботи також користувалися законами та нормативними актами, постановами та положеннями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Національного банку України, підвідомчими актами, науковими монографіями. Для написання роботи були додатково використані статистичні та аналітичні матеріали Банку «Південний».

Прогнозування та планування фінансового стану банку може здійснюватись з використанням фінансової моделі, яка дозволяє прораховувати альтернативні сценарії щодо залучення та розміщення коштів, можливих змін процентних ставок. Планування обсягів процентних доходів і витрат може проводитись на основі методу грошових потоків з використанням умов договорів та на основі заборгованості на звітну дату.

Розроблені практичні рекомендації щодо створення аналітичної системи банку можуть бути корисні при побудові систем підтримки прийняття рішень. Реалізація пропозицій щодо удосконалення організаційної структури банку сприятиме інформаційній і структурній цілісності пассивам управління банком, моніторингу відповідності фактичних показників діяльності плановим та побудови сценаріїв майбутнього розвитку банку.


РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади управління активами і пасивами комерційного банку


.1 Економічна сутність, різновиди та класифікація активів і пасивів банку


В економічній літературі, в теорії та на практиці знаходимо різні визначення термінів «Актив» та «Пасив». Якщо термін «Актив» у більшості країн має майже однозначне визначення, то термін «Пасив» (хоча при складанні балансу в усіх випадках використовується) у більшості країн та літературних джерелах не визначається.

У світовій практиці найбільш поширеним визначенням активів є наступне: «активи - це ресурси (від фр. слова resource - засоби, запаси, можливості, джерела чогось), які отримані підприємством в результаті минулих подій та тепер контрольовані ним, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому».

Вивчення та аналіз літературних джерел дозволяє синтезувати різні визначення пасивів, за якими: «Пасиви - це капітал - визначене у вартості (грошах) боргове зобов'язання підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи) по відношенню до іншого підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи)». У будь-якому випадку пасиви (капітал) (боргові зобов'язання) показують джерело утворення активів - майна підприємства або громадянина, тобто показують, кому винно підприємство (юридична) або громадянин (фізична особа), за усе майно, яке воно (або він) має у своєму розпорядженні. Пасиви, таким чином, - це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних (підприємств) або фізичних осіб, які передали це майно у використання - це право власності.

Важливим компонентом банківського менеджменту є управління активами та пасивами. Суть управління активами полягає у формуванні стратегії та здійсненні заходів, що змінюють структуру балансу банку відповідно до його стратегічних програм щодо напрямів і порядку розміщення власних і залучених коштів. У процесі його здійснення переважно вирішується подвійне завдання: забезпечення прибутковості роботи за дотримання, як мінімум, зовнішніх нормативів і внутрішніх стандартів ліквідності й ризиків.

Активи банків - не частина бухгалтерського балансу, що характеризує" розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку. На думку інших вчених - активи будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право контролю закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:

дає дохід банківській установі;

може бути обмінений на інший об'єкт, котрий, у свою чергу,даватиме дохід банківській установі.

Отже, активи - це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку.

Сутність пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів послуг своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Для виконання цих завдань, банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із річних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому. Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.

В різній економічній літературі можна знайти різне тлумачення суті пасивів. Так, за словами доктора економічних наук, професора О.Л. Кириченка, пасиви - частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку.

Відомий економіст Мащеряков вважає, що пасиви комерційних банків - це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції.

В економічній літературі можна знайти ще й таке визначення пасивів: залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.

Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються під 1:10 до 1:100.

Відповідно, особливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів - основних засобів тощо - і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги - різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки, якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.

Сутність активів і пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із річних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів» як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із річних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому.

Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.

Структура активів комерційного банку аналізується за різними класифікаційними ознаками, але в основі лежить вертикальний аналіз. Так, Кириченко О.А. структуру класифікував виходячи з їх ступеня ліквідності, що означає швидкість їх трансформації в готівку для негайного виконання своїх зобов'язань перед кредиторами. Виходячи з цієї позиції всі активи поділяються на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, наданні банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси активів розглядає за ступенем їх ліквідності (рис. 1.1).

На мою думку більш доцільну структуру активів подає Парасій-Вергуненко І.М.. Вона аналізує структуру активів банку за різними класифікаційними ознаками:

за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

за ліквідністю та за ризикованістю.


Рис. 1.1 Розподіл активів за ступенем ліквідності.


До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. Отже, до них відносять :

банкноти та монети в касі банку;

платіжні документи в процесі інкасування;

кошти на кореспондентських рахунках в центральному банку;

кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках;

обов'язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви банків є малоприбутковими активами, і більшість банків бажають скоротити їх частки в структурі активів з метою максимізації прибутку. Проте зниження можливе лише до певного рівня, оскільки коштів в касі повинно вистачати для видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків - кореспондентів, для розміну грошей. Необхідний розмір готівкових коштів в касі визначається на основі структури пасивів. Планування руху готівки в касі банку є одним із найважливіших завдань, що розв'язують при управлінні активами банку.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у центральному та комерційних банках.

Достатність коштів на цих рахунках для виконання платежів виступає їх діяльність по управлінню поточною ліквідністю банку. Відповідно до вимог НБУ комерційні банки повинні зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках, які знаходяться в НБУ.

Вторинні резерви - це група активів банку, які в досить короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банками. Основне призначення вторинних резервів полягає в поповненні первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку. До групи вторинних резервів відносять:

вкладення в державні цінні папери (ОВДП);

вкладення в короткострокові ліквідні цінні папери;

міжбанківські кредити на термін до 7 днів.

Створюючи портфель цінних паперів комерційні банки ставлять перед собою ряд таких цілей : одержання прибутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований на вторинному ринку, а також придбання інструментів, які можуть слугувати заставою.

Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи - позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці групи активів відрізняються від резервів значно нижчим ступенем ліквідності, проте банки для забезпечення рентабельної роботи прагнуть до збільшення цих груп в активах банку. Частка кредитів в активах банків коливається від 20-80%, а частка портфеля цінних паперів сягає 25-30%.

Вкладення в основні засоби - це найдовгостроковіші активи банку, без яких він не може нормально функціонувати. Комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби як і будь-якій організації. Ця група активів не дає банку ніякого прибутку, але без них неможливе створення та функціонування банку відповідно до закону України «Про банки та банківську діяльність».

Незважаючи на загальну тенденцію структури активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить від їх якості. Якість активів більшість банків визначають за допомогою їх ліквідності, ризиковості, часткою критичних і неповноцінних активів, а також обсягом активів, які дають прибуток.

Всі активи банку поділяються на групи за ступенем ліквідності залежно від терміну погашення. Вони поділяються на високоліквідні активи або миттєвої ліквідності, ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

Активи миттєвої ліквідності - готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунку в НБУ. Ці кошти відносять до цієї групи, тому що вони підлягають негайному вилученню, у разі потреби, з обороту банку.

Всі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за економічною природою, термінами залучення і суб'єктами.

За економічною природою пасиви банку розподіляються на власні, залучені та запозичені кошти банку.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервуй фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації підприємства. Комерційний банк утворюється у формі публічного акціонерного товариства (ПАТ) відкритого типу, і статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції.

Мінімальний розмір статутного фонду визначається нормативними документами органів контролю, в першу чергу - центральними (національними) банками, а також засновниками банку, залежно від завдань, які поставлені перед новою кредитно-фінансовою установою. Проблема достатності капіталів гостро стоїть перед комерційними банками України та інших країн СНД, що прагнуть вийти на міжнародну арену.

Розміром статутного фонду банку визначається багато основних параметрів діяльності банку, такі, як розмір залучених коштів, розмір кредитного портфеля банку, розмір ризику на одного позичальника і вкладника. Отже, від розміру капіталу залежить і характер клієнтури, яку в змозі обслуговувати банк. Банк у пошуках "свого" клієнта, а клієнт - банку прагнуть до відповідності можливостей першого щодо задоволення обґрунтованих потреб другого в кредитних коштах; клієнт же, визначаючи міру ризику, який він може прийняти щодо банку при збереженні тимчасово вільних коштів на поточних і депозитних рахунках у цьому банку, в першу чергу орієнтується на розмір, його капіталу.

Таким чином, комерційні банки, що прагнуть до обслуговування значної корпоративної клієнтури з великими оборотами і постійною потребою в поповненні оборотних коштів за рахунок банківських кредитів, потребують капіталу більшого розміру, ніж банки, орієнтовані на роботу з дрібними й середніми клієнтами, які лише зрідка вдаються до запозичень.

Значення власних коштів банку полягає в тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні кошти покривають першочергові видатки (земля, будинок, устаткування, зарплата), без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні їм резерви. Власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.

Залучені кошти банків - понад 90% усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, насамперед кредитних. На відміну від власних коштів, що не можуть бути вилучені акціонерами або пайовиками, поки існує банк, наявність залучених коштів у банку має тимчасовий характер. За нормальної, прибуткової роботи банку, коли не потрібно спрямовувати частину прибутку або резервів на покриття збитків, що їх зазнає банк при проведенні активних операцій, власні кошти банку мають постійну тенденцію до зростання, яке відбувається в першу чергу за рахунок прибутку, або ще не розподіленого або спрямованого за рішенням акціонерів у фонди банку. Розмір же залучених коштів, з огляду на їхню тимчасову природу, може коливатися під впливом різноманітних чинників, як зовнішніх, так і пов'язаних із діяльністю банку.

Запозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.

За термінами залучення пасиви банку поділяються на постійні, строкові й до запитання. До першої групи належать власні кошти банків.

До строкових слід віднести строкові депозити, що, у свою чергу розподіляються на депозити на певний строк і з попереднім повідомленням про вилучення. Ці депозити, на відміну від поточних вкладів, мають більш тривалі строки. Як правило, вони приймаються на строк не менше одного місяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладання грошей міститься в отриманні більш високих процентів. Банк, зі свого боку, також може розраховувати на ці кошти більш тривалий час і відповідно збільшити доходи від процентів. В основному строкові вклади не використовуються для здійснення платежів, як це відбувається з коштами на поточних рахунках.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових, бюджетних та інших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить низький процент, а нерідко за ними зовсім не виплачується винагорода. Депозити до запитання призначені в першу чергу для здійснення поточних розрахунків.

Основний недолік депозитів до запитання для банка - необхідність мати більш високий оперативний резерв для підтримки ліквідності (через потенційну можливість вилучення грошей з рахунків до запитання). У більшості комерційних банків вклади до запитання займають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. Це, як правило, саме дешеве джерело утворення банківських ресурсів. У зв'язку з високою мобільністю коштів залишок на рахунках до запитання не постійний. Можливість власника рахунку в будь-який момент вилучити кошти потребує наявності в обороті банка підвищеної долі високоліквідних активів (залишку коштів в касі, на кореспондентському рахунку та інш.) за рахунок скорочення частки менш ліквідних активів, які приносять значні доходи. Через ці причини за залишками на рахунках до запитання банки виплачують власникам досить низький процент чи зовсім не нараховують за ними ніякого доходу.


.2 Сутність та загальна характеристика методів управління активами і пасивами банку


Оскільки банк одночасно здійснює активні і пасивні операції, це означає наявність додаткових чинників, які створюють поле ризиків, що зміни в одній частині балансу впливають на іншу та інтегровані характеристики діяльності банку. Зазначається, що ризик-менеджмент є невід'ємною складовою комплексного управління активами і пасивами і безпосередньо стосується тих видів ризиків, які розглядаються як результат взаємодії активів і пасивів. Зазвичай при висвітленні ризиків, притаманних діяльності банків, робиться спроба відштовхуватись від виду ризику для співвіднесення його з певними видами активів і пасивів (операціями, інструментами), яким він притаманний. При розгляді окремих видів ризику втрачається єдність у викладенні всього поля ризиків банку, яке є наслідком різноманітних, взаємопов'язаних операцій комерційного банку. У рамках концепції управління активами та пасивами банку ризик розглядає як похідне поняття від кола операцій, які здійснює банк. Такий підхід дозволяє не лише відстежувати вплив конкретних банківських операцій на рівень ризику, а й робити свідомий вибір у межах прийнятої стратегії. При комплексному управлінні активами і пасивами необхідно зосередити увагу на управлінні ризиками ліквідності, процентної ставки, валютному, достатності капіталу.

Так, за умови, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, відсотковий ризик став головним банківським ризиком. Теоретично відсоткового ризику можна уникнути, лише коли активи повністю збалансовані з пасивами, як до строків, так і до обсягів. На практиці такої збалансованості досягти майже неможливо, тому банки завжди наражаються на відсотковий ризик. Головною ознакою відсоткового ризику є невідповідність структури банківських активів та зобов'язань. Основним параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку.

Узгодження строків розміщення активів і зобов'язань - це один із методів, за допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки, змінюються з однаковою швидкістю та в одному напрямі.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Даний прийом стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок на ринку. Використання даного підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку.

Сутність даного методу зводиться до структурного балансування активів і пасивів як до строків, так і до обсягів залучених та розміщенних коштів. Такий метод притаманний вітчизняним банкам, адже він є простим та доступним.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовується щодо найбільших за обсягами операцій.

Цьому методу притаманні такі недоліки : недостатня гнучкість, браку простоти для маневрування, необхідність проведення реструктуризації балансу зі змінами відсоткових ставок. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

Для управління таким параметром, як обсяги активів і зобов'язань банку, використовується метод ГЕПу.

У процесі управління активами та зобов'язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чутливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими моментами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтервалу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:

дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу;

строк погашення настає в цьому інтервалі;

термін проміжної або часткової виплати основної суми міститься в розглядуваному інтервалі;

зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

Нечутливі активи та зобов'язання - доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

ГЕП (GAP - розрив) визначається як різниця між величиною чутливих активів у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираженні.

ГЕП може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий ГЕП. При нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотковий ризик - мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний ГЕП дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового ГЕПу.

Головна ідея методу управління ГЕПом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) ГЕПу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:

якщо ГЕП додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

якщо ГЕП від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки. Головне - щоб ГЕП відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За наявності ГЕПу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовірність одержати додаткові прибутки.

ГЕП - це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний ГЕП має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) ГЕПу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака ГЕПу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від величини зміни відсоткових ставок, так і від розміру ГЕПу. Якщо прогнозується зниження ставок, то менеджментові банку необхідно змінити структуру балансу і перейти від додатного ГЕПу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Перехід від нульового до від'ємного.

ГЕПу в разі зниження ставок забезпечить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління ГЕПом - досягти відповідності між видом ГЕПу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність економічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового ГЕПу, значно знизивши завдяки цьому відсотковий ризик.

Показники ГЕПу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, використовуваного при формуванні активів та зобов'язань банку. ГЕП дозволяє контролювати розмір відсоткового ризику протягом розглядуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

Розрахунок кумулятивного ГЕПу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчислюється розмір ГЕПу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) ГЕПів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) ГЕП. Отже, кумулятивний ГЕП - це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний ГЕП - інтегральний показник, що відбиває ступінь ризику відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт ГЕПу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт ГЕПу як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань.

Якщо коефіцієнт ГЕПу більший за одиницю, то це означає, що ГЕП додатний, якщо менший - то ГЕП від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то ГЕП нульовий.

Але ні абсолютна величина кумулятивного ГЕПу, ні коефіцієнт ГЕПу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Тому наступним кроком у застосуванні методу є обчислення індексу відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику ІВР дорівнює відношенню кумулятивного ГЕПу в кожному з періодів до розміру робочих активів і виражається у відсотках.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (якщо ГЕП додатний) чи пасивів (якщо ГЕП від'ємний) наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу відсоткового ризику, банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Інший напрямок використання методу кумулятивного ГЕПу полягає в тому, щоб наближено обчислити, як очікувані коливання відсоткових ставок

?r вплинуть на рівень маржі банку. Абсолютна величина зміни маржі (прибутку) ?Р визначається базовим співвідношенням:


Р= ?r кGАР.


Здебільшого при розрахунках зміни рівнів відсоткових ставок ?r подаються в базисних пунктах. Узявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «-» показників ?r та кGАР, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ?Р вкаже на збільшення прибутку і буде результатом підвищення ставок при додатному ГЕПі або зниження ставок при від'ємному ГЕПі. Від'ємне значення ?Р означатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від'ємному ГЕПі або їх зниженням при додатному ГЕПі.

Метод кумулятивного ГЕПу дає змогу виконувати не лише основне завдання - зважено управляти активами та зобов'язаннями з метою максимізації прибутку за допустимого рівня ризику, а й контролювати рівень ризику ліквідності.

Ліквідність є однією з важливих проблем, яка потребує постійної уваги керівництва банку. Для здійснення моніторингу за станом ліквідності можна скористатися ідеєю методу кумулятивного ГЕПу. Рівень ліквідності визначається співвідношенням активів та зобов'язань банку, термін дії яких закінчується протягом одного й того самого проміжку часу. Якщо активи та зобов'язання згруповані за термінами виконання, то додатне значення кумулятивного ГЕПу покаже, що ризик ліквідності відсутній у розглядуваному періоді. Від'ємний ГЕП означає, що зобов'язання, термін виконання яких настає в цьому періоді, перевищують розмір активів, які будуть повернені до банку в той самий час. Через це можуть додатково знадобитися ліквідні кошти, а отже, підвищитися рівень ризику ліквідності. Застосування методу кумулятивного ГЕПу допоможе менеджментові банку прийняти виважені рішення щодо управління ліквідністю.

У практичній роботі банків ГЕП-менеджмент має базуватися на використанні обчислювальної техніки, що дає змогу точніше добирати та зменшувати тривалість часових інтервалів, виконувати точні розрахунки в будь-який час та прогнозувати майбутню діяльність.

Також, одним із методів управління активами та пасивами є управління інвестиційним горизонтом фінансових інструментів. Таке управління покладено в основу методу зниження відсоткового ризику, як портфельна імунізація.

Оскільки методика портфельної імунізації передбачає зниження чутливості фінансових інструментів до впливу відсоткового ризику, то виникає потреба у вимірюванні такої характеристики як чутливість. Показником, який найчастіше застосовується для цього, є середньозважений строк погашення фінансового інструмента - дюрація.

Дюрація фінансових інструментів обчислюється за формулою Ф. Макуолі, тобто це - відношенням приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів за фінансовим інструментом, зважених за часом надходження, до його ринкової ціни. Практична реалізація методики імунізації передбачає розрахунок дюрації всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними операціями банку, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку.

Оскільки вартість активів перевищує вартість зобов'язань на величину капіталу банку, то співвідношення між дюрацією активів та зобов'язань банку описується за допомогою моделі:


= DL*L/А


Де: DA - зважений за вартістю надходжень строк погашення (дюрація) активів;- дюрація зобов'язань; L - загальний обсяг зобов'язань; А - обсяг активів.

Відношення зобов'язань до активів має бути меншим за одиницю, тому із співвідношення випливає, що дюрація портфеля активів має бути коротшою за дюрацію портфеля зобов'язань. Звідси випливає, що незалежно від напряму зміни відсоткових ставок активи банку мають переоцінюватися швидше, ніж зобов'язання.

Отже, метою імунізації є захист балансу банку від будь-яких змін ринкових відсоткових ставок протягом певного зафіксованого періоду.

На практиці всі методи мають свої переваги та недоліки, тому банк повинен сам обирати свій метод зменшення банківського ризику.


.3 Державне регулювання окремих видів активних і пасивних операцій Національного банку України


Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі та на коррахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням:

їх обсягів;

строковості;

валюти платежів;

забезпечення потрібного співвідношення між власними та залученими коштами;

необхідності формування оптимальної структури активів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Усі активи банку за ступенем ліквідності поділяють на шість груп:

високо ліквідні активи (кошти в касі, в НБУ та інших банках, банківські метали, кошти на вимогу в НБУ, інших банках, строкові депозити в НБУ);

ліквідні активи (всі активи, які приносять банкам доходи, всі надані кредити, депозити в інших банках, цінні папери, вкладені в асоційовані та дочірні компанії);

низько ліквідні активи - пролонгована дебіторська заборгованість;

неліквідні активи (прострочена і сумнівна заборгованість за кредитами);

недохідні активи (основні засоби та нематеріальні активи, товарно-матеріальні цінності, капітальні вкладення);

квазіактиви - нараховані доходи.

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (ЗБп.р.):


Н4 = (Каса + Коррах)/ЗБп.р.*100.


Оптимальне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховують вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної (Ап.л.) та вторинної (Авт.л.) ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання (ЗБстр.вик.):


Н5 = ( Ап.л. + Авт.л.)/ ЗБстр.вик.*100.


До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку України та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку України та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

боргові цінні папери, емітовані Національним банком України в портфелі банку на продаж та у портфелі банку на погашення;

надані кредити.

До зобов'язань з відповідними строками виконання належать:

кошти на вимогу;

короткострокові та довгострокові кредити, одержані під Національного банку України та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, пору к, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Оптимальне значення нормативу Н5 мас бути не менше ніж 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виковувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношенні ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов'язань (КЗ):


Н6= Ал/ КЗ*100.


До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках та відкриті в Національному банку України та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку України та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти на вимогу;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку України та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів:

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Оптимальне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 60%.

Однак крім коефіцієнтного аналізу ліквідності, що укладається в розрахунку співвідношень залишків ліквідних активів і зобов'язань банку, може застосовуватися методика, пов'язана з аналізом грошових потоків з розрахунку прогнозу всіх вхідних і вихідних платіжних потоків на певні дати. Метод з використанням граничних показників ліквідності на звітні дати в практичній діяльності застосувати досить важко, якщо взагалі можливо, тому що справжнє значення ліквідності банку значно відрізняється від офіційних значень. Це відбувається з кількох причин:

? система показників банку базується на формальному угрупованні по рахунках. У той час як навіть однорідні активи можуть мати різну ліквідність;

? система показників банку недосконала сама по собі;

? розрахунок проводиться на звітну дату й не враховує стан ліквідності усередині строку.

Таким чином, через неможливість використання в повному обсязі методу в практичній діяльності по управлінню ліквідністю банку необхідно мати власну методику як по визначенню граничних і оптимальних показників ліквідності, так і по встановленню особливого плану по підтримці ліквідності в банку при виникненні кризової ситуації.

Діяльність Центрального банку країни по розвитку й зміцненню банківської системи, регулюванню її ліквідності необхідно розглядати в взаємозвязку зі здійсненням НБУ розробленої у взаємодії з Урядом грошово-кредитної політики, спрямованої на досягнення макроекономічної стабілізації, зниження темпів інфляції, зміцнення курсу національної валюти.

Національний банк України розробив для банків рекомендації з організації ефективного управління й контролю за ліквідністю й рекомендації з оцінки впливу ліквідності на фінансовий стан банку. Згідно з даними рекомендаціями кожний банк повинен розробити й письмово зафіксувати політику в сфері керування й контролю за станом ліквідності, визначити органи, відповідальні за розробку й проведення відповідної політики, прийняття рішень по управлінню ліквідності.

Досягнення оптимального рівня ліквідності забезпечується нацбанком через надання або вилучення ресурсів у банків. Надання ресурсів при виникненні в банків дефіциту ліквідності реалізується через систему рефінансування.

Останнім часом НБУ прагне стимулювати кредитні вкладення банків у реальний сектор економіки й для підтримки ліквідності даних банків він розробив нові форми рефінансування, засновані на переобліку векселів підприємств-експортерів і наданні кредитів, забезпечених заставою векселів промислових підприємств, поступкою права вимоги по кредитних договорах даних підприємств і поручительствами.

Певний вплив на стан ліквідності банків НБУ робить через норми обов'язкового резервування. Даний інструмент регулювання грошової маси НБУ використає для надлишкової ліквідності, коли вона негативно впливає на стан ринків.

Умовою ефективного управління ліквідністю є наявність у кредитній організації затвердженого (схваленого) і при необхідності переглянутого керівним органом кредитної організації (зборами акціонерів, Радою директорів) документа про політику в сфері управління й контролю за станом ліквідності. Зазначений документ повинен містити систему вимог до організації роботи з управління ліквідністю. Його положення повинні суворо дотримуватися всіма підрозділами кредитної організації, рішення яких впливають на стан ліквідності. У документі повинне бути передбачене, що керівні органи кредитної організації, насамперед Рада директорів, одержують інформацію про стан ліквідності кредитної організації регулярно, а у випадку істотних погіршень поточного або прогнозованого стану ліквідності кредитної організації - негайно.

Таким чином, арсенал коштів центральних банків для підтримки ліквідності кредитних організацій досить широкий - від удосконалювання пруденційованих норм до надання різних видів кредитів. Однак поряд з мірками монетарної влади (центральний банк, міністерство фінансів, спеціалізовані фонди) для підтримки ліквідності банківської системи першорядне значення має якість управління ліквідністю й у самих кредитних організаціях. Це стосується питань удосконалювання внутрішнього контролю, а також розробки застосування власних моделей управління ліквідністю.



РОЗДІЛ 2. Аналіз політики управління активами та пасивами Банку «Південний»


.1 Характеристика і загальний аналіз діяльності Банку «Південний»


ПАТ АБ «Південний» був заснований у 1993 році і наразі входить до II групи банків згідно класифікації НБУ та займає стабільні позиції в банківській системі України.

За переліком видів послуг, які надаються, та груп клієнтів, що нині користуються, а також сферами застосування власного капіталу та, відповідно до статуту, ПАТ АБ «Південний» є універсальною фінансово - кредитною установою. Банк є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (реєстраційне свідоцтво №16 від 16 жовтня 2012 р.), що діє відповідно до Закону №4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ›› від 23 лютого 2012 року (зі змінами).

Банк здійснює діяльність на всій території України, у структурі банку станом на травень 2012 року 152 філії та відділення. Крім того, "Південний" володіє 77,6% акцій Регіонального інвестиційного банку (Латвія). Показники останнього входять до зведеного балансу банківської групи Банк «Південний» і не будуть розглядатися у подальших дослідженнях, тому що банк не несе відповідальності за зобовязання Регіонального інвестиційного банку (Латвія).

ПАТ АБ «Південний» виконує довгострокові стратегічні завдання, спрямовані на комплексний та динамічний розвиток бізнесу, збільшення клієнтської бази, розширення спектру банківських продуктів і послуг для максимального задоволення потреб клієнтів.

Для загальної характеристики діяльності ПАТ АБ «Південний» було розглянуто показники динаміки та структури його активів і пасивів. Основним фінансовим документом, Що дає змогу визначити фінансовий стан банку, є його баланс та звіт про фінансові результати [47], які наведені у Додатку А, Додатку Б, Додатку В, Додатку Г.

В таблиці 2.1. наведені дані активів, зобов'язань та власного капіталу за період з 01.01.2010 року по 01.01.2013 року.


Таблиця 2.1

Активи, зобовязання та власний капітал ПАТ АБ «Південний» за період з

.01.2010 року по 01.01.2013 року

Показники01.01.2010 р.01.01.2011 р.01.01.2012 р.01.01.2013р.Активи млн. грн.10703,010276310208310013,6Зобовязання млн. грн.9245,98771,58620,38377,1Капітал млн. грн.1457,11504,81588,01636,5Мультиплікатор капіталу7,39,86,46,1

З таблиці 2.1. видно, що за останні чотири роки відбулось зниження активів банку на 6,4%, водночас із зниженням зобовязань на 9,4%. При цьому власний капітал банку виріс на 12,3%. Зменшення активів за чотири року відбулось на 689,4 млн. грн., зменшення зобовязань 868,8 млн. грн. Зменшення активів, з одночасним зменшення зобовязань та збільшення власного капіталу банку звісно збільшило його фінансову стійкість, але водночас мультиплікатор капіталу за цей період зменшився на 16,4%. Найбільш значні темпи зменшення активів та зобовязань припадають на 2010 рік, коли за рік активи зменшились на 4,0%, а зобовязання на 5,1%. Таким чином, банк на протязі останніх чотирьох років повільно втрачає свої ринковіпозиції.

Було проведено аналіз змін в структурі зобовязань ПАТ АБ «Південний» за 2011 - 2013 роки, питома вага яких по відношенню до загальної суми зобовязань наведена у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Аналіз змін в структурі зобов'язань ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

ПоказникиПитома вага, %Частка в загальному обсязі змін, %31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013 р.Кошти банків9,812,820,7223,9Кошти клієнтів83,481,974,5-275,1Інші залучені кошти2,81,41,5-30,7Зобовязання щодо поточного податку на прибутку 0,00,10,10,7Відстрочені податкові зобовязання0,50,10,1-10,2Резерви за зобовязаннями0,30,10,0-4,7Інші фінансові зобовязання0,71,90,7-1,9Інші зобовязання0,10,10,35,0Субординований борг2,41,72,2-7,2Усього зобовязань100100100100

Як видно з даних, наведених у таблиці за останні три роки в структурі зобов'язань банку відбувалось поступове зменшення коштів клієнтів банку та водночас збільшення коштів банків. Такі зміни можливі високою вартістю залучення ресурсів на депозити у громадян та підприємств та порівняно низкою вартістю залучення вільних коштів інших банків. Зміни за останні три роки в обсягах залучених коштів банків та коштів клієнтів склали 51,2% від загального зменшення зобовязань банку. Майже третина загального зниження зобов'язань відбулося за рахунок зменшення обсягів інших залучених коштів.

Розглянемо динаміку показників ефективності використання ресурсної бази ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки наведену у таблиці 2.3.


Таблиця 2.3

Динаміка показників ефективності використання ресурсної бази ПАТ АБ «Південний» за 2011 - 2013 роки

Показники Показники31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013 р.Рекомендовані значенняПлатні активи, млн. грн..7 803,27 930,17 162,1-Платні пасиви, млн. грн..6 368,17 184,87 561,9-Коефіцієнт використання платних пасивів, %1,231,100,95>0,90Коефіцієнт використання зобов'язань, %0,890,920,85>0,75

За даними таблиці 2.3. бачимо, що ефективність використання платних, пасивів знизились за три роки з 1,23 до 0,95 тобто на 28%. Це ж стосується і ступеня використання всіх зобовязань - 0,89 в 2011 р. і 0,85 в 2013 р., тобто зменшився на 4%. Однак, варто зазначити, що дані показники находяться вище доступних норм, що свідчить про ще ефективне використання банком в господарському обороті сукупних зобовязань. Однак, це означає, що банку необхідно звернути увагу на доцільність додаткового залучення ресурсів за умови недостатньо повного та ефективного їх розміщення.

Фінансовий потенціал банку характеризується обсягом і структурою його активів, що формуються за рахунок власних та залучених ресурсів, та фіксується у звітності на певний момент часу.

В таблиці 2.4. наведені дані про зміни в структурі активів ПАТ АБ «Південний» за період 2011 - 2013 роки.


Таблиця 2.4

Аналіз структури активів ПАТ АБ «Південний» за 20101-2013 роки

ПоказникиПитома вага, %Частка в загальному обсязі змін, %31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013 р.Грошові кошти та їх еквіваленти 10,49,111,116,9Кошти в інших банках5,65,35,5-10,4Кредити та заборгованість клієнтів 75,977,771,5-10,4Цінні папери в портфелі банку на продаж0,20,22,277,1Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії1,21,22,653,2Відстрочений податковий актив0,00,00,0-1,8Основні засоби та нематеріальні активи5,85,85,85,1Інші фінансові активи0,60,20,215,1Інші активи0,30,60,26,0Усього активів100100100100

Наведені в таблиці дані показують, що протягом 2011-2013 рр. відбулось значне зниження заборгованості клієнтів за кредитами. Сума зниження майже 2,5 рази перевищила загальний обсяг зменшення активів. Таке зменшення було компенсоване збільшенням цінних паперів та інвестиціями в асоційовані та дочірні компанії, тобто в Регіональний інвестиційний банк (Латвія), та за рахунок збільшення інших фінансових активів та основних засобів.

Було розглянуто фінансові результати роботи банку за 2011-2012 роки, які наведені у таблиці 2.5.


Таблиця 2.5

Фінансові результати роботи ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

(млн. грн.)

Показники2011р.2012р.2013р.Зміни 2011р. відносно 2011 р., %Зміни 2012р. відносно 2012 р., %Процентні доходи1140,81074,51037,994,296,6Процентні витрати830,0624,9691,075,3110,6Комісійні доходи218,1263,2268,1120,6101,9Комісійні витрати40,260,678,3150,7129,2Резерви під заборгованість за кредитами104,8133,97,7127,85,7Адміністративні та інші операційні витрати332,3774,4531,7233,068,7Чистий прибуток/(збиток) банку42,653,255,6124,9104,4

Данні наведені у таблиці 2.5. показують падіння процентних доходів банку за останні три роки на 9,0%, водночас скоротились процентні витрати на 16,7%. Ці зміни цілком логічні, вони відбулись у зв'язку з скороченням обсягів платних активів і з заміщенням більш дорогих депозитів населення більш дешевими ресурсами інших банків. Це призвело до збільшення маржі на 36,1 млн. грн. Комісійні доходи за останні три роки зросли на 22,9%, але водночас зросли Комісійні витрати на 94,7%, що призвело до збільшення прибутку від комісійних операцій на 11,9 млн. грн. у 2013 році порівняно з 2011 роком.

В табл. 2.6. наведені дані показників ефективності ПАТ АБ «Південний» за 2011-20123 роки.


Таблиця 2.6

Динаміка показників ефективності ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

Показники2011 р.2012 р.2013 р.Рентабельність капіталу, %2,833,543,39Рентабельність активів, %0,410,520,55Чистий спред, %1,594,855,35

Дані, наведені у табл. 2.6. показують, що не зважаючи на скорочення активів та зобовязань в ПАТ АБ «Південний» на протязі 2011-2012 років зросла ефективність використання ресурсів за рахунок залучення більш дешевих ресурсів. В 2011-2012 роках чистий спред перевищує середнє значення чистого спреду по банківській системі України, який складає 3-4%.

На основі проведених досліджень можна зробити висновок, що ПАТ АБ «Південний» в цілому є фінансово стійкою банківською установою, який

з одного боку частково втратив свої ринкові позиції та скоротив обсяги активів та зобовязань, але з іншого боку, банк покращив ефективність використання наявних ресурсів. Таким чином, банку необхідно закріпити позитивний досвід управління активами та пасивами та зупинити скорочення активів та зобов'язань.


.2 Аналіз структури та динаміки пасивів та активів комерційного Банку «Південний»


Стабільна та прибуткова діяльність ПАТ АБ «Південний» значним чином залежить від ефективності наявної системи управління активами і пасивами, що передбачає виявлення, оцінку, безперервний аналіз та своєчасність прийняття рішень щодо мінімізації ризиків, що генеруються ними, а також контроль за дотриманням відповідних процесів і процедур передбачених нормативними документами.

У рамках управління активами і пасивами банку основна увага приділяється управлінню такими фінансовими ризиками, як процентний, валютний та ризик ліквідності, адже їх контроль забезпечує раціональність олітики управління фінансовими потоками, а також підтримання атоспроможності банку з одночасним збереженням доходності фінансової установи.

Зміни процентних ставок на грошових ринках протягом певного періоду часу в майбутньому впливають на активність економічних агентів, визначаючи ринкову позицію банку та його можливості щодо впливу на них. Тому вважаємо за доцільне детальніше розглянути даний ризик.

Процедури оцінки процентного ризику здійснюються на постійній основі та включають розміри і тенденції змін чистої процентної маржі, обсяги чутливих до змін процентних ставок активів і пасивів з урахуванням прогнозу руху коштів, вплив очікуваних змін процентних ставок на процентну маржу.

Основними методами оцінки рівня процентного ризику є використання концепції чистої процентної маржі, геп-аналіз та стрес-тестування.

Спочатку проведемо оцінку розмірів та тенденцій змін чистої процентної маржі.

В табл. 2.7. наведені дані динаміки процентних доходів, витрат, середніх активів та чистої процентної маржі ПАТ АБ «Південний» за 2011 - 2013 рр.


Таблиця 2.7

Динаміка процентних доходів, витрат, середніх активів та чистої процентної маржі ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 рр.

Показники2011 р.2012 р.2013 р.Процентні доходи, млн. грн.1140,81074,51037,9Процентні витрати, млн. грн.830,0624,9691,0Середні активи, млн. грн.10145,010242310111,0Чиста процентна маржа, %3,14,43,4актив банк ліквідність витрата

Протягом аналізуємого періоду динаміка чистої процентної маржі була неоднозначна. Найбільший відсоток чистої процентної маржі становило в 2012р. і це було досягнуто за рахунок зменшення процентних витрат. Аналізуючи 2013 р. ми бачимо деяке зменшення процентних доходів на 36,6 млн. грн. і збільшення витрат на 66,1 млн. грн., тому чиста процентна маржа зменшилась.

Базовою методикою аналізу процентного ризику є геп-аналіз чистих розривів за процентними ставками, результати якого наведені у таблиці 2.8. у вигляді розрахунку чистих розривів за процентними ставками на кінець 2012 та 2013 років.

Ці данні показують процентні доходи та витрати за активами та пасивами банку в залежності від строків залучення ресурсів банку, та відповідно строків розміщення цих ресурсів. Геп аналіз чистих розривів за процентними ставками дає змогу оцінити наскільки доходи банку збалансовані за строками залучення та розміщення коштів, та спрогнозувати доходи чи втрати банку у разі зміни ринкової кон'юктури на фінансовому ринку.


Таблиця 2.8

Дані чистих розривів за процентними ставками ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 рр. на кінець 2012 та 2013 року

(млн. грн.)

ПоказникНа вимогу та менше 1 міс.Від 1 до 3 міс.Від 3 до 12 міс.Понад один рікНемонетарніУсього31 грудня 2012р.Активи2174, 71524,52923,72309,513,78946,1Пасиви(3391,7)(943,7)(2538,1)(1246,6)-(8120,1)Чиста невідповідність процентних ставок на 31 грудня 2012 р.(1216,9)580,8385,61062,913,7826,131 ГРУДНЯ 2013 р.Активи2299,92018,92491,11960,9229,28999,9Пасиви(4552,5)(942,2)(2336,6)(471,3)-(8302,5)Чиста невідповідність процентних ставок на 31 грудня 2012 р.(2252,6)1076,7154,61489,6229,2697,4

Дані, наведені у табл. 2.8., показують наявність розривів по процентним ставкам по короткостроковим ресурсам на вимогу не менше 1 місяця в кінці 2013 року порівняно з 31 грудня 2012 року цей розрив збільшився на 1035,7 млн. грн., або на 85,1%. Банк збільшує поточні виплати по короткостроковим ресурсам, але більшість його доходів пов'язана з довгостроковими ресурсами. Таким чином, при погіршенні ситуації на ринку кредитних ресурсів та збільшенні вартості короткострокових грошей чиста процентна маржа банку може суттєво знизитися.

Одним із аспектів управління активами та пасивами є підтримання платоспроможності банку.

Контроль платоспроможності банк здійснює за допомогою введеного Національним банком України економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу. Значення цього нормативу має бути не менше 10%.

Станом на 31.12.2012 року цей показник становив 17,63%. На 31.12.2013 року адекватність регулятивного капіталу була на рівні 21%. Це характеризує банк як платоспроможний та такий, що має достатньо капіталу для покриття кредитного ризику та ризику неповернення розміщених активів.

Для того, щоб досягти високого рівня платоспроможності, банк постійно виконує вимоги нормативно-правових документів та слідкує за якістю своїх активів.

Поряд з показником адекватності регулятивного капіталу для досягнення високого рівня платоспроможності банк повинен виконувати нормативи ліквідності, встановлені нормативними документами Національного Банку України та внутрішніми нормативними документами банку.

Ліквідність забезпечується здатністю банку своєчасно виконувати свої зобов'язання, що визначається збалансованістю між строками та сумами погашення розміщених активів та строками та сумами виконання взятих на себе зобовязань. З цією метою банк здійснює контроль миттєвої, поточної та короткострокової здатності виконувати власні зобов'язання на певні звітні дати.

Дані, які свідчать про виконання ПАТ АБ «Південний» нормативів ліквідності у 2012 та 2013 рр., наведені у табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Дотримання ПАТ АБ «Південний» нормативів ліквідності на кінець 2012 та 2013 років

Нормативи ліквідності банкуСтаном на 31.12.2012 р.Станом на 31.12.2013 р.Норматив миттєвої ліквідності (норматив не менше 20%) Н426,8742,4Норматив поточної ліквідності (норматив не менше40%) Н559,3640,65Норматив короткострокової ліквідності (норматив не менше 60%) Н696,7783,09

Миттєва ліквідність забезпечується здатністю покрити грошові зобовязання за рахунок високоліквідних активів банку. Національний банк України визначив мінімально допустиме значення даного нормативу на рівні 20%. Станом на 31.12.2012 року норматив миттєвої ліквідності банку становив 26,87%, станом на 31.12.2013 року він дорівнював 42,4%.

Поточна ліквідність свідчить про збалансованість строків та сум ліквідних активів та зобовязань банку. При мінімально необхідному значенні 40%, банк має достатню поточну ліквідність, оскільки станом на 31.12.2012 року даний показник дорівнював 59,36%, а на 31.12.2013 року він становив 40,65%.

Короткострокова ліквідність забезпечується здатністю банку своєчасно виконати короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Для забезпечення платоспроможності банк має дотримувати даний норматив на рівні не менше 60%. Станом на 31.12.2013 року короткострокова ліквідність складала 83.09 %.

Але використання тільки показників ліквідності не дає змогу збалансувати активи та пасиви банку у режимі реального часу і може бути ситуація, коли при хороших показниках ліквідності банк не буде мати коштів для виконання своїх зобов'язань у певний момент часу.

Показником, який дозволяє спланувати та збалансувати активи та зобов'язання банку, є ГЕП аналіз розривів ліквідності, тобто різниці між сумою надходжень і сумою використаних коштів. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатковий розрив ліквідності (ГЕП > 0). Це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності (ГЕП < 0) і перед ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Кожен банк в своєї фінансової звітності обов'язково наводить дані аналізу фінансових активів на основі очікуваних строків погашення, але ці дані складають досить довгі періоди і дозволяють спланувати фінансові потоки банку лише з певною точністю. Для більш точного планування ліпше використовувати менші періоди.

Суми, які натоплюються і дозволяють перекривати подальші розриви ліквідності, формують кумулятивний ГЕП.

Звісно, цей метод не дає гарантію високої ліквідності банку навіть при повної відповідності активів та зобов'язань за строками, тому що у разі панування панічного настрою серед вкладників, пов'язаного з очікуваннями кризи банківської системи, неповерненням банками вкладів, труднощів з підтриманням ліквідності як окремих банків, так і банківської системи в цілому, може настати масовий відтік коштів з банку.

В табл. 2.10. наведені дані аналізу фінансових активів та зобовязань за строками погашення на основі очікуваних строків погашення ПАТ АБ «Південний» на 2013 рік.



Таблиця 2.10

Аналіз фінансових активів та зобов'язань за строками погашення на основі очікуваних строків погашення за 2012-2013 рік

(млн. грн.)

Найменування статтіНа вимогу та менше 1 міс.Від 1 до 3 міс.Від 3 до 12 міс.Від 12 міс. До 5 роківПонад 5 роківНевизначений строкУсьогоСтаном на 31.12.2012 р.Активи2174,71524,52923,71921,9387,613,78946,1Зобовязання3383,4943,72392,11239,9161,00,08120,0Чистий розрив ліквідності-1208,6580,8531,6682,1226,613,7826,1Кумулятивний розрив ліквідності-1208,6-627,896,3-585,8812,4826,10,0Станом на 31.12.2013 р.Активи2299,92018,92491,11623,6337,3229,28999,9Зобовязання4548,3942,22264,6507,639,90,08302,5Чистий розрив ліквідності-2248,41076,7226,51116,0297,5229,2697,4Кумулятивний розрив ліквідності-2248,4-1171,7-945,2170,8468,3697,40,0

На основі даних аналізу відповідності строків активів та зобов'язань за період з 31.12.2012 по 31.12.2013 наведених у таблиці 2.10., банк має кумулятивну невідповідність строків активів та зобов'язань строком до 12 місяців. Ця невідповідність ліквідності виникає внаслідок того, що важливим джерелом фінансування Банку станом на 31 грудня 2013 року та 31 грудня 2012 року були кошти клієнтів і міжбанківські депозити до запитання та зі строком погашення до 12 місяців. Незважаючи на те, що значна частина коштів клієнтів і міжбанківських депозитів представлена рахунками до запитання та зі строком погашення до 12 місяців, диверсифікація цих рахунків і минулий досвід Банку дозволяє стверджувати, що ці депозити являють собою довгострокове та стабільне джерело фінансування.

Наступним буде аналіз валютного ризику в управлінні активами та пасивами.

Управління валютним ризиком базується на обраній стратегії менеджменту валютного ризику, яка включає у себе наступні елементи: централізацію управління валютним ризиком, використання усіх можливих заходів уникнення ризику, що призводить до значних збитків, контроль та мінімізація сум збитків, якщо не існує можливості уникнення ризику, хеджування валютного ризику за умов неможливості його уникнення. Основним інструментом управління валютним ризиком у банку є лімітування. Банк застосовує цей інструмент шляхом встановлення лімітів: на загальну відкриту валютну позицію по банку в цілому; ліміти валютної позиції у розрізі валют; ліміти валютних позицій у розрізі бізнес-підрозділів та операцій; на казначейські операції (арбітражні конверсійні операції, казначейські неторговельні операції із готівковою іноземною валютою); ліміти stop-loss та take-profit. Система внутрішніх лімітів дозволяє комплексно та адекватно управляти величиною валютного ризику з допомогою прийнятих у банку принципів ризик-менеджменту.

Казначейство щоденно проводить моніторинг відкритої валютної позиції банку з метою виконання вимог Національного банку України.

Дані аналізу валютного ризику на 31.12.2012 та 31.12.2013 рр. наведені у табл. 2.11.



Таблиця 2.11

Аналіз валютного ризику ПАТ АБ «Південний»

(млн. грн.)

Найменування валютиНа 31.12.2012 рокуНа 31.12.2013 рокуМонетарні активиМонетарні зобовязанняЧиста позиціяМонетарні активиМонетарні зобовязанняЧиста позиціяУкраїнські гривні5150,2-3683,81139,64195,4-3166,6697,1Долари США3199,8-3 841,3-335,94087,5-4404,0-241,6ЄВРО538,9-554,65,0 439,3-688,56,5Інші46,3-39,86,5-46,940,66,4Усього893 5,2-8119,5815,28769,28299,6(468,3)

Аналізуючи вищенаведені дані, можна зробити наступні висновки щодо валютної позиції ПАТ АБ "Південний" у період з 31.12.2012р. по 31.12.2013 р.

Валютна позиція банку є відкритою. Українська гривня, євро та інша валюта знаходяться у довгій валютній позиції.

На кінець 2013 року валютна позиція по українській гривні, у порівнянні з 2012 роком зменшилась на 442,5 млн. грн., тобто становила відповідно 1139,6 млн. грн. та 697,1 млн. грн.

Валютна позиція по євро зросла за цей період: в 2012 році становила 5,0 млн. грн., а в 2013 році - 6,5 млн. грн., тобто відбулось збільшення на 1,5 млн. грн.

По іншій валюті спостерігається зменшення на 100 тис. грн.

Щодо доларів США, то тут, за період 2012 року та 2013 року визначається відкрита коротка валютна позиція, що складає 335,9 та 241,6 млн. грн., відповідно.



Таблиця 2.12

Зміна фінансового результату та власного капіталу В результаті можливих змін обмінних курсів, що встановлені на звітну дату, за умови, що всі інші змінні характеристики залишаються фіксованими.

(тис. грн.)

Найменування статтіНа31.12.2012 р.На 31.12.2013 р.Вплив на прибуток/ (збиток)Вплив на власний капіталВплив на прибуток/ (збиток)Вплив на власний капіталЗміцнення долара США на 5%(16 794)(16 794)(12 082)(12 082)Послаблення долара США на 5%16 79416 79412 08212 082Зміцнення євро на 10%495495646646Послаблення євро на 10%(495)(495)(646)(646)Зміцнення інших валют на 10%650650638638Послаблення інших валют на 10%(650)(650)(638)(638)

В табл. 2.12. наведено результати прогнозу впливу змін фінансового результату та власного капіталу в результаті можливих змін обмінних курсів, що встановлені на звітну дату, за умови, що всі інші змінні характеристики залишаються фіксованими. При створенні цього розрахунку АБ «Південний» використовував метод, що полягає у розрахунку грошових потоків, які деноміновані в іноземній валюті із застосовуванням курсу обміну валют, який наближається до фактичного курсу.

Дані таблиці показують, що незважаючи на відємну чисту валютну позицію по доларам США, ПАТ АБ «Південний » на початок 2013 року знизив ризики від зміни обмінного курсу іноземної валюти порівняно з початком 2012 року.

Таким чином, на основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Якість управління активами та пасивами ПАТ АБ «Південний» протягом періоду дослідження, в цілому, дозволяла забезпечувати банку необхідний рівень ліквідності, прибутковості, зменшення валютних та процентних ризиків.

Основним завданням банку при управлінні активами та зобов'язаннями є зниження рівня ризику ліквідності та ринкових ризиків, на які наражається банк, і максимізація прибутковості. Політика ПАТ АБ «Південний» передбачає забезпечення такої структури активів та зобовязань, що дозволяє оптимізувати фінансові доходи як у довгостроковій, так і у короткостроковій перспективі при постійному рівні доходу.

Банк дотримується стратегії розвитку, заснованої на принципах максимального задоволення потреб клієнтів, що включає систему мінімізації ризиків і націленої на одержання максимального прибутку. Ця стратегія сприяє подальшому росту банку й підвищенню його конкурентоспроможності на фінансових ринках.

Однією з умов збереження стабільності банку є підвищення його капіталізації, у зв'язку із чим, протягом усього досліджуваного періоду 2010-2013 роки своєї діяльності банк першорядне значення приділяє нарощуванню власних коштів (капіталу).

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій.

Банк проводить політику пріоритетного обслуговування як найбільше фізичних та юридичних осіб. Стратегічна мета банку - стати до 2015 року лідером по охопленню обслуговування населення України і юридичних осіб, маючи показники прибутковості й надійності самі найкращі серед найбільших банків країни.



РОЗДІЛ 3. Напрямки удосконалення політики управління активами і пасивами банків України


.1 Міжнародна практика управління активами і пасивами банку


Балансування між рівнем прибутковості та рівнем ризику, пошук їх оптимального співвідношення є основним завданням управління банківським портфелем. У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зобов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Сутність управління активами і пасивами полягає у координуванні управлінських рішень щодо проведення активних і пасивних банківських операцій так, що це приводить структуру динамічного банківського балансу у відповідність до обраної банком стратегії і тактики. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками, координувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності інтегроване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління фінансовою діяльністю комерційного банку. Перевагою інтегрованого підходу є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (RОЕ). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності є процентний прибуток, чиста процентна маржа чи прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі ГЕПу, імунізації балансу, валютного метчингу. Необхідною умовою їх ефективного застосування є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін.

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів. Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і пасивів базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, отримані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, залучені з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.

Стратегії захисту від процентного ризику, однією з яких є методика управління ГЕПом (аналіз різниці, управління дисбалансом, GAP-менеджмент), яка у світі найпоширеніша. Поняття "ГЕП" походить від англ. "gap", що в перекладі означає "розрив, дисбаланс" і характеризує різницю між величиною активів і пасивів, чутливу до змін процентних ставок на ринку, яка підлягає переоцінці або погашенню до фіксованого строку, а управління ГЕПом - це головний блок управління активами і пасивами банку, в основу якого покладено встановлення цієї різниці. Відправною точкою процесу управління ГЕПом є визначення горизонту планування (терміну дії) ризику зміни процентних ставок. Наприклад, керівництво банку може оцінити вплив процентного ризику протягом одного кварталу або лише одного місяця. Таким чином, оцінка різниці між чутливими активами й пасивами визначатиметься безпосередньо горизонтом планування. Але при цьому виникає одна важлива проблема: чим триваліший період обирається для аналізу цієї різниці, тим більшу частину активів і пасивів, на які впливає згаданий вище ризик, треба аналізувати. Водночас при збільшенні планового горизонту зменшується точність аналізу через те, що не враховуються незначні коливання. Тому необхідно визначити так звану золоту середину - оптимальний горизонт планування для певного банку. Найчастіше на практиці групування чутливих до змін процентних ставок активів і пасивів за часовими інтервалами проводяться: до 7 днів; від 8 до 31 дня; від 32 до 92 днів; від 93 до 183 днів; від 184 днів до одного року; понад один рік. Визначивши горизонт планування у процесі аналізу активів і пасивів для встановлення контролю над процентним ризиком, їх необхідно поділити на чутливі й нечутливі до змін процентних ставок, що і є другим етапом процесу управління ГЕПом банку. Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, якщо відповідають таким вимогам:

дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко визначеного інтервалу в часі й строк погашення активу чи зобов'язання настає у цьому ж інтервалі;

термін проміжної або часткової виплати основної суми перебуває в межах чітко визначеного інтервалу;

зміна базової ставки, покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. Операції та послуги банків за чутливими активами й пасивами відображені в таблиці 3.1.


Таблиця 3.1

Перелік операцій та послуг за чутливими активами і пасивами банку

Послуги й операції за RSAПослуги й операції за ИБІ-Кредитування фізичних і юридичних осібДепозити, залучені від фізичних і юридичних осібПридбання банком цінних паперів на продаж іЕмісія банком власних цінних паперів і боргових зобов'язаньНадання міжбанківських кредитівОтримані міжбанківські кредитиКупівля банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів-, РЕПО тощо.Продаж банком процентних ф'ючерсів, опціонів, свопів, РЕПО тощо.

Відповідно до нечутливих активів і пасивів слід віднести доходи і витрати, які не залежать від зміни процентах ставок на ринку протягом аналізованого періоду, а також основні засоби й власний капітал банку. Особливістю процесу управління ГЕПом у межах цього етапу є те, що при розрахунку використовується тільки та частина балансу, яка чутлива до змін ринкових процентних ставок.

На підставі визначених даних про горизонт планування ризику та обсяги активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок, починається третій етап (розрахунок ГЕПу):


= RSA - RSL


де RSA - активи, чутливі до змін процентних ставок; RSL - пасиви, чутливі до змін процентних ставок. У контексті управління ГЕПом треба розрізняти такі три класи ситуацій: нульовий ГЕП, додатний ГЕП, від'ємний ГЕП. Вартість активів чутливих до зміни % ставки RSA - RSL = 0, або (RSA/RSL) = 1. Додатний ГЕП: (RSA - RSL) > 0, або (RSA/RSL) > 1. Від'ємний ГЕП (RSA - RSL) < 0, або (RSA/RSL) < 1. Таким чином, при нульовому ГЕПі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань процентних ставок, а процентний ризик - мінімальним, проте отримати високий прибуток у результаті сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим. Можливість отримати більшу маржу і, відповідно, більший прибуток дають дві ситуації - додатний або від'ємний ГЕП. Для тих банків, діяльність яких переважно не пов'язана із залученням коштів на поточні й депозитні рахунки, випуском цінних паперів власного боргу, характерний додатний ГЕП, оскільки активи цих установ переоцінюються швидше, ніж пасиви. А якщо ресурсний потенціал банківських установ багато в чому залежить від залучення коштів фізичних і юридичних осіб, у цій ситуації характерним буде від'ємний ГЕП, поява якого викликана тим, що пасиви цих установ формуються здебільшого за рахунок депозитів фізичних осіб. Розрахувати абсолютну суму ГЕПу не важко, коли відомі характеристики грошових потоків для кожної операції банку з формування активів чи пасивів. Крім того, при розрахунку суми ГЕПу треба визначити необхідний для цього проміжок часу.

Але слід мати на увазі, що при застосуванні у банківській практиці цієї моделі управління активами й пасивами не достатньо визначити лише напрямок різниці (додатна чи від'ємна), оскільки ще треба визначити її абсолютну величину. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу і передбачуваність ситуації на ринку банківських послуг. Для того, щоб зробити ці розрахунки, необхідно використати такий показник, як кумулятивний ГЕП. За допомогою цього показника можна проаналізувати можливу зміну прибутку банку залежно від динаміки ринкових ставок у кожному з періодів, на які поділений аналізований часовий горизонт.


ПР = КГ (гр - г),


де ПР - прибуток (збиток), одержаний у результаті зміни ринкової ставки процента; КГ - кумулятивний ГЕП; гр, г - прогнозована та поточна ринкові ставки.

Додатне значення ПР свідчить про збільшення прибутку банку в результаті підвищення процентних ставок при додатному ГЕПі чи зниження їх при від'ємному ГЕПі. Якщо ж значення ПР від'ємне, це свідчить про зниження процентної маржі банку через підвищення ставок при від'ємному ГЕПі чи зниження їх при додатному ГЕПі. Таким чином, застосування моделі ГЕПу в банківській діяльності базується на кількох принципах. Перший: зміна процентного доходу у разі зміни процентних ставок характеризує різницю між узгодженими активами й пасивами і залежить від величини ГЕПу. Другий: ГЕП безпосередньо пов'язаний передусім зі строками переоцінювання або погашення активів і пасивів банку, чутливих до змін процентної ставки. Третій: значення ГЕПу залежить від характеру діяльності банку та операцій, які він виконує, чи послуг, які надає своїм клієнтам. Четвертий: якщо значення ГЕПу від'ємне (GAP < 0), то в разі зростання процентних ставок дохід банку зменшується, а в разі зниження - підвищується. І навпаки: при додатному ГЕПі (GAP > 0), у разі зростання процентних ставок, дохід банку збільшується, а при зниженні - зменшується.

.2 Шляхи вдосконалення управління активами і пасивами Банку «Південний»


Суть управління активами і пасивами припускає формування стратегій і проведення операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до вибраної політики. Відповідно до цього підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань і капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, направлений на досягнення загальної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємозв'язані і значною мірою впливають один на іншого.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком процентних ставок і ризиком ліквідності методом координування рішень щодо джерел фінансування і напрямів розміщення засобів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків і зростання ризикованої діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найбільш ефективний підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків в 80-і роки була мінливість процентних ставок і, як наслідок, збільшення процентного ризику банків. Якщо раніше головним ризиком для банків був кредитний, то починаючи з 80-х рр. ризиком номер один в банківській сфері став ризик зміни процентної ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який переважає нині в світовій банківській практиці.

Суть збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в отриманні високого прибутку при прийнятному рівні ризику. Загальне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу і створення захисту від ризиків, викликаних значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту - координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, лише б досягти високих результатів, максимально контролюючи об'єми, структуру, доходи і витрати як по активних, так і по пасивних операціях банку. Контроль керівництва банку над активами повинен координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише у такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності і завдяки цьому максимізувати відмінність між доходами і витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції або послуги повинна перекрити витрати банку на її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно якому весь дохід банку генерують активи - кредити і інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня процентного ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія вимагає застосування багатьох складних методів і прийомів і високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, який часто перешкоджає її впровадженню в практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою отримання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати і прогнозувати зміни напряму, величини і швидкості руху процентних ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною і економічною ситуацією прогнозувати процентні ставки майже неможливо, а завдяки цьому і використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається із створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет по управлінню активами і пасивами (КУАП або ALKO).

Комітети по управлінню активами і пасивами - це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, представники кредитних і інвестиційних підрозділів, підрозділів економічного аналізу і прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філіалів.

Управління активами і пасивами, перш за все, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане з щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль і управління фінансовими ризиками, перш за все ризиком процентних ставок і ризиком незбалансованої ліквідності.

Інструментарій управління активами і пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди і спеціальні звіти. Тому, окрім оперативного компоненту, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк у напрямі досягнення довгострокової мети. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (ROA) і прибутку на капітал (ROE).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці за допомогою застосування спеціальних підходів. Найбільш поширений серед них метод управління розривом (ГЕП-менеджмент), метод середньозваженого терміну погашення (дюрація) і операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на терміновому ринку з метою хеджування ризиків.

Незалежно від того, якого підходу до управління активами і пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче виникає важливе питання: чи має величина і структура зобов'язань здатність впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до рішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Відповідно до такого методу управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, всі засоби розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів, які розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами і зобов'язаннями не враховуються. Прагнучи вибрати найбільш прибуткові напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою вірогідністю приводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення засобів, то йому доведеться відмовитися від отримання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на діленні джерел фінансування. Суть методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок непостійних джерел, таких як внески до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», може вкладатися в короткострокові кредити і цінні папери. Засоби, одержані щодо стабільних джерел, таких як термінові внески, депозити, можуть бути направлені на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод ділення джерел фінансування, менеджмент банку може ретельно стежити за розмірами сум і термінами різних видів зобов'язань і приводити у відповідність з ними структуру активів. Враховуючи потребу постійно балансувати між структурою пасивів і активів вказаний метод стає вельми трудомістким, і таким чином ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, викликане відмовою від прибуткового вкладення засобів якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага даного методу полягає в зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод ділення джерел фінансування придбав значне практичне розповсюдження в період управління банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою і стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу відповідно до потреб проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу ділення джерел, що полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні засоби на міжбанківському ринку.

У останні десятиліття в міжнародній банківській практиці застосовується інтегральний метод управління, який включає методи об'єднання і ділення джерел фінансування і забезпечує велику гнучкість при управлінні активами і зобов'язаннями банку.

Ефективна діяльність будь-якого комерційного банку значною мірою залежить від системи управління його фінансами, ведуче місце в яких займають пасивні операції, необхідні для формування кредитних ресурсів комерційного банку і активні, які відображають напрями використання цих ресурсів. Тому від ефективності фінансового менеджменту пасивів і активів ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» залежить і результат діяльності банку в цілому.

Аналізуючи діяльність ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ», можна дійти висновку, що українські банки закладають дуже велику маржу між залученням і розміщенням ресурсів. Якщо в Англії середня маржа складає 1,5%, то в Україні - 15%. Це пов'язано в тим, що українські банки схильні брати на себе великі ризики, тоді як іноземні прагнуть відкидати ризиковані проекти, задовольняючись невеликою, але надійною маржею (різницею).

Різниця (спред) - це різниця між середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року) прибутковості активів і середньозваженою процентною ставкою (приведеною до року), що виплачується за зобов'язаннями (пасивам).

Оптимальна маржа повинна:

покривати операційні витрати;

оплачувати податки;

покривати кредитні збитки і збитки на цінних паперах;

забезпечувати виплату дивідендів акціонерам;

забезпечувати зростання нерозподіленого прибутку.

Для того, щоб збільшити різницю (маржу) банку необхідно інвестувати в більш ризиковані цінні папери; інвестувати в більш ризиковані кредити; перерозподіляти активи - від наявних і інших активів, що не приносять дохід, - до кредитів і цінних паперів; обмежувати портфель високодохідними інвестиціями і низько затратними пасивами.

Комерційні банки України в гонитві за «швидкими грошима» продовжують здійснювати ризиковані проекти, надаючи кредити торгово-посередницьким структурам дуже часто без належного аналізу їх фінансового стану. Як результат - криза поточної ліквідності комерційних банків.

Основна причина цього - низькоякісний кредитний портфель.

Для зниження кредитного ризику ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» фінансовим менеджерам слід серйозніше підходити до оцінки фінансового стану клієнтів, не обмежуючись тільки балансом і звітом про фінансові результати. Крім того, менеджерам банку слід об'єктивніше оцінювати закладене майно клієнтів, яким за статистичними даними забезпечується до 90% короткострокових кредитів.

Один з основних напрямів сучасного розвитку вітчизняних банків - підвищення якості послуг і кількості банківських продуктів, їх наближення до клієнтів. Підтвердженням цьому є швидке зростання філіальної мережі ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» у всіх регіонах України. Для стабільної діяльності будь-якого банку важливе значення має структура його активів і пасивів, а саме узгодженість термінів їх погашення. Як свідчить практика, досягти абсолютної відповідності цих термінів практично неможливо. Тому ефективне управління процесами залучення ресурсів є однією з найважливіших складових діяльності вітчизняних банків.

Серед основних джерел банківських ресурсів - депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Згідно вартості цих ресурсів найдинамічнішою є ціна міжбанківських кредитів. Операції по короткостроковій позиці на міжбанківському ринку здійснюються оперативно - як правило, на терміни овернайт, на тиждень (1w), два тижні (2w), три тижні (3w) і місяць (1m). Чим більший термін розміщення ресурсів, тим вища їх вартість. Працюючи на ринку, дилери на власне переконання ухвалюють рішення щодо суми і термінів позик, інтуїтивно регулюють співвідношення «коротких» і «довгих грошей». А визначальним чинником для них в основному є ціна ресурсу. Такий підхід не завжди виправданий. Привертати «короткі» гроші за низькою ціною правда вигідно, але у такому разі виникає процентний ризик втрати прибутковості у разі подорожчання ресурсів. Залучення «довгих» грошей забезпечує гарантований процентний прибуток по активних операціях, але вартість засобів, які залучаються, підвищується. Така дилемма виникає при покупці завжди.

Практика доводить, що тільки інтуїції дилера не достатньо для оптимального співвідношення залучення банком засобів, перш за все по термінах і за обсягами.

Банку для щоденної підтримки ліквідності необхідні пасиви певного сумарного значення. При збільшенні терміну, який прогнозується, потреба в ресурсах (у мірі повернення раніше привернутих грошей) збільшується і, наприклад, через тиждень 1w їх дефіцит досягає значення S. Його можна покрити за рахунок ресурсів, привернутих на термін овернайт, і комбінації ресурсів, запозичених на 1w, 2w, 3w, 1m (S1). Оскільки гроші на термін овернайт відіграють в основному регулюючу функцію, далі вони не розглядатимуться.

За умови беззбиткової роботи банку сумарні витрати на засоби, які притягуються, не повинні перевищувати прибуток, що надходить від активів, які покриваються цими ресурсами. Так, за період T=1w сумарні витрати C1 на ресурси, які притягуються на термін 1w, 2w, 3w, 1m не повинні перевищувати прибуток від активів, які відповідають величині S1. Тому справедливим є таке співвідношення:

+ C2w + C3w + C1m < C1, (3.1)


де C1w, C2w, C3w, C1m - витрати за період T = 1w на ресурси, які притягуються відповідно на термін 1w, 2w, 3w, 1m.

Значення C1 можна обчислити за формулою:


= (S1 * T * P1)/36500 (3.2)


де P1 - середньозважена процентна ставка, по якій «працюють» активи на тимчасовому проміжку T = 1w.

Окрім прибутковості здійснюваних операцій, для банку важливе значення має заощадження на безпечному рівні величини процентного ризику. Беручи це до уваги, встановлюємо додаткові обмеження по сумі, терміну і вартості ресурсів, які притягуються. Так, на термін T = 1w банк може, як виражаються фахівці, привернути ресурси S1 по ставці, не вище P1, а на 2w, 3w, 1m - об'ємами S2, S3, S4 по ставках відповідно не вищим P2, P3, P4.

Цільова функція будується з розрахунку залучення максимального об'єму «довгих» ресурсів. Для цього підсумовуємо ресурси, які залучаються, з урахуванням часу їх запозичення. У нашому випадку дефіцит ресурсів через 1w покривається засобами, привернутими на 1w, 2w, 3w, 1m. Через 2w - на 2w, 3w, 1m; через 3w - на 3w, 1m; через 1m - на 1m.

Введемо такі позначення:, Ps2, Ps3, Ps4 - вартість ресурсів на грошовому ринку відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;, X2, X3, X4 - кількість лотів ресурсів, які притягуються відповідно на 1w, 2w, 3w, 1m;- мінімальна сума (лот), починаючи з якої банки готові здійснювати операції на грошовому ринку;- цільова функція.

Приклад розрахунку:


= 15%;= 20%;= 22%;= 25%;= 19%;= 27%;= 27%;= 26%;= 20 млн. грн.;= 5 млн. грн.;= 2 млн. грн;= 1 млн. грн.;= 0,5 млн. грн.;= 30;= 6;= 2;= 2.


Згідно з результатами розрахунку банк повинен привернути на ринку ресурсів міжбанківські кредити на 1w об'ємом 15 млн. грн., на 2w - 3 млн. грн., на 3w - 1 млн. грн., на 1m - 1 млн. грн.

Запропонована оптимізаційна модель дозволяє підвищувати ефективність роботи банків в умовах жвавого ринку ресурсів. На основі значень X1, X2, X3, X4, одержаних розрахунковим шляхом, банківські фахівці можуть вибирати прийнятний для їх установи варіант залучення ресурсів.

Аналіз структури активів банківської системи України свідчить, що більше третини з них припадає на кредитний портфель. Кредитні операції банку вважаються найпрогресивнішими серед інших операцій як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів.

Робота ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» по управлінню і аналізу кредитного портфеля є високо ефективним засобом, що дає можливість банку оперативно використовувати дані про стан кредитного портфеля для ухвалення управлінських рішень з питання координації кредитної діяльності.

Актуальною проблемою в кредитній діяльності комерційних банків є значна частина проблемної заборгованості в кредитному портфелі. Беручи до уваги той факт, що кожному виданому кредиту прийнятний певний ризик не повернення кредиту або невиплати відсотків внаслідок певних обставин, зрозумілим є прагнення банку кредитувати перевірених позичальників. Проте в умовах нестабільності економіки таких клієнтів дуже мало, і обмежуватися тільки ними означає поставити під сумніви діяльність банку як кредитної організації.

Тому доцільніше не втрачати можливості нарощувати об'єм кредитних операцій і за рахунок тих клієнтів, яким властивий кредитний ризик. Саме їм властива найбільша прибутковість в порівнянні із слаборизиковими. Зв'язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком в спрощеному варіанті можна виразити прямолінійною залежністю.

Беручи до уваги існування пропорційної залежності між величиною ризику і прибутковістю кредитних операцій, кожен банк в центр кредитної політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю і обережністю. Дуже великий (не виправданий ризик) підсилює падіння прибутковості банку унаслідок не повернення боргів або ж невиплати відсотків за кредити, а завищена обережність знову таки не дає можливості використовувати певну кількість прибуткових можливостей.

Ризик ніколи не може дорівнювати нулю, але банк все-таки повинен визначити його об'ємні характеристики. Головне не перевищити величину ризику, після якої вже з'являється небезпека тільки зазнати збитки.

Схожі проблеми виникають в багатьох країнах Західної Європи.

До основних завдань ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» у сфері кредитної політики повинно відноситися не тільки підвищення своєї прибутковості від кредитних операцій, але і зменшення витрат клієнтів. Інтереси клієнтів банк, на мою думку, повинен ставити на перше місце. Від того, як банк відноситься до клієнта, багато в чому залежатиме його подальша репутація.

Необхідно зупинитися також на проблемі, пов'язаній з проведенням незалежної експертної оцінки.

Клієнт звертається в ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» з проханням про видачу кредиту. Банк, провівши певну роботу з клієнтом, вивчивши його фінансовий стан, вимагає від клієнта оцінку заставного майна під кредит. Оцінку нерухомого майна здійснює незалежний експерт. Витрати, пов'язані з проведенням цієї оцінки, повністю покладені на плечі клієнта-позичальника. Банк не одержує ніякого доходу, а тільки претензії з боку свого клієнта. На мою думку, банку, прагнучому скоротити витрати своїх клієнтів і тим самим привернути їх якомога більше, необхідно мати в своєму складі свого експерта. Для цього ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» повинен навчити свого працівника, який, одержавши сертифікат, зможе робити незалежну експертну оцінку. Це скоротить витрати клієнта.

Одним з основних джерел ресурсної бази ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» є залишки на поточних рахунках клієнтів. Враховуючи, що клієнт може мати декілька поточних рахунків в різних банках, відбувається розпилювання грошових потоків. Пониження процентної ставки за кредит за умови перекладу всіх грошових потоків в банк - кредитор, дасть можливість ПриватБанку заповнити втрату процентних доходів за рахунок приросту ресурсів.

Електронні розрахунки за допомогою Інтернету підвищують оперативність обслуговування клієнтів, покращують контроль за рухом засобів і прискорюють розрахунки. Крім того, банківські послуги в електронному вигляді стають доступними в якій завгодно година впродовж всього дня, а банк дістає можливість стежити за поведінкою клієнта в мережі і проводити на цій підставі маркетингові дослідження.

Здійснення клієнтських розрахунків через Інтернет також дає можливість банку зменшити кількість операціоністів і скоротити штат працівників. Використання глобальної мережі Інтернет в порівнянні з іншими системами електронних розрахунків привабливіше для користувачів, оскільки воно не вимагає дорогого спеціалізованого програмного забезпечення, як в системах «клієнт - банк», яке необхідно постійно розвивати і удосконалювати.

Для розрахунків в Інтернеті використовується дуже поширене стандартне клієнтське програмне забезпечення, і часто безкоштовне. Для банку актуальна тільки підтримка свого WEB - сервера і забезпечення заходів безпеки сеансів електронного зв'язку з своїми клієнтами.

В Україні, де розширення Інтернету поки що не значне, банківське обслуговування в мережі не може розглядатися як поточна діяльність. Але слід зазначити, що потенціал української банківської системи, яка за короткий час розробила і упровадила найбільш бездоганну серед країн СНД і деяких країн світу СЕП, вельми великий.

В даний час в Україні йде жорстка боротьба серед банків за своїх клієнтів. І тому в існуючих умовах для того, щоб не вийти з цієї конкурентної боротьби програвши, ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» необхідно проводити гнучку кредитну і процентну політику, в максимально короткі терміни розглядати заявки клієнтів на отримання кредиту.

Тільки проводячи політику жорсткої конкуренції, ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ» може вижити і продовжити розвиватися.



3.3 Рекомендації з вдосконаленням нормативно-правової бази управління активами і пасивами банків України


Необхідність поглиблення реформ у банківській сфері України зумовлена цілою низкою об'єктивних причин.

Зміцнення банківської системи України та підвищення її стійкості як щодо внутрішніх, так i зовнішніх негараздів - питання вкрай актуальне. З гляду на це уряд України повинен вжити низку заходів, спрямованих на оздоровлення проблемних банків.

Метою збереження позитивної економічної динаміки, забезпечення подальшого розвитку банківського сектору та недопущення дій, які можуть дестабілізувати банківську систему, необхідно передусім внести зміни до Закону « Про банки i банківську діяльність», що стосуються:

вдосконалення практики корпоративного управління, зокрема, посилити вимоги щодо оцінки ефективності роботи спостережних рад i служб внутрішнього аудиту ;

удосконалення процедури розгляду ділової репутації, освіти, стажу роботи керівників банку i його структурних підрозділів при призначенні на посаду та в процесі здійснення ними функцій ;

надання більших повноважень Національному банку щодо визначення власників банків - фізичних ociб та походження джерел коштів, спрямованих на придбання акцій (часток) банків;

спрощення процедур ліцензування з одночасним підвищенням вимог щодо виконання операцій та визначення підстав для відкликання банківської ліцензії;

скасування заборони щодо надання безпроцентних кредитів;

уведення норми щодо визначення кредитної угоди недійсною за наявності документального підтвердження факту отримання кредиту позичальником;

отримання працівниками служби банківського нагляду інформації під час перевірок банків від ycix керівників, у тому числі i ради банку, що перевіряється;

розширення переліку подій, які підлягають повідомленню службі банківського нагляду.

Станом на 01.01.2012 р. зi 189 діючих банків України 134 - відкриті у формі акціонерного товариства. Постає питання - на яких біржах можна купити їхні акції? I як можна їхній капітал облікувати за номіналом, вважаючи, що це справедлива оцінка, яка відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку.

Серйозне стурбування викликав відставання темпів приросту капіталу від приросту активів банку. За словами директора Центру наукових досліджень НБУ: "Важко назвати нормальною ситуацію, коли обсяги депозитів зростають у 1,5-2 рази, а капітал за цей же час - усього на 10-20%. Якщо такий розрив зберігатиметься ще декілька років, то рано чи пізно це призведе до вибуху i невідповідності. Я переконаний, що ця невідповідність є вже сьогодні - не відповідають між розмірами банківського сектору та потребами економіки.". Дану ситуацію ми можемо спостерігати сьогодні.

Але, як зазначив, головний спеціаліст Центру наукових досліджень НБУ, навіть якби темпи приросту капіталу банків України були адекватними зростанню банківських активів, заспокоюватися не варто. Бо в умовах нинішнього "шаленого" приросту активів та зобов'язань банків їх конкурентоспроможність у перспективі визначатиметься в основному двома факторами: готовністю банків до можливих проблем з ліквідністю та якістю активів. Безпосереднім амортизатором можливих коливань якості активів покликаний стати не капітал банку, а спеціальні резерви під активні операції. Роль банківського капіталу як фінансової бази повинна бути лише потенційною, оскільки його використання для покриття банківських прорахунків часто передує краху самого банку.

Таким чином, структура власного капіталу чинить значний вплив на довгостроковий конкурентний потенціал банківської установи. Не можна не зауважити також прямої залежності між обсягом капіталу та привабливості до нього вкладників. Так, на 01.07.2013 р. понад 62% коштів громадян та підприємницького сектору було сконцентровано у 14 провідних банках, що становить 9,2% від загальної кількості діючих банків України. Тобто населения та підприємці часто не керуються жодними корпоративними інтересами та надають перевагу банкам, які володіють великим капіталом. Це, в свою чергу, позитивно впливає на конкурентний потенціал банків.

У результаті економічного зростання зростає довіра громадян до банків, що проявляється у збільшенні обсягів банківських вкладів населення. Фінансова система демонструє оздоровлення, сформовані банками резерви є достатніми, а рівень капіталізації відповідає вимогам чинних правових актів. Але постає друге питання - виграш від довіри мають не тільки банки i навіть не настільки банки, оскільки економіка в цілому i передусім її реальний сектор.

Основними шляхами вирішення цієї проблеми є:

Налагодження високоефективного, дієвого банківського нагляду, контролю i аудиту за діяльністю комерційних банків, щоб i сам механізм контролю, i його результати були прозорими, регулярно доводилися до відома всього населения.

Законодавчо захистити спочатку банк, його правові i матеріальні інтереси, та кредитора.

Закон про гарантування вкладів населення працює неефективно, скажіть солідному вкладнику, скільки йому гарантують за вкладами, i він швидко забере свої гроші і піде з банку.

На сьогодні у банків немає в необхідних для економіки обсягах довгострокових пасивів, щоб надавати кредити на тривалий строк. У структурі зобов'язань банківської системи (за термінами погашення) довгострокові зобов'язання (понад рік) становлять лише 8,6 відсотка. Терміни, на які залучаються кошти, унеможливлюють використання їх для довгострокового кредитування. Мотивацій для формування власного капіталу не так вже й багато (наприклад, неприйнятність дивідендної політики), отже вихід на міжнародні ринки, де багато дешевих «довгих» грошей, - один з засобів зробити ресурси дешевшими. Але він досить складний для наших позичальників зважаючи на невисокі кредитні рейтинги».

Необхідно також наголосити на необхідності законодавчого визначення можливості відчуження банком у свій актив заставного майна в разі невиконання позичальником зобов'язань, а також механізму оперативного списання безнадійної заборгованості..

Заслуговують на увагу i пропозиції щодо змін до Кримінального кодексу України, які стосуються введення норм відповідальності фізичних осіб за свідоме надання неправдивої інформації з метою одержання кредиту, за здійснення дій з метою самовільного продажу або пошкодження предмету застави, за ухилення від сплати боргу.

Повертаючись до кредитування економіки, треба зауважити, що тільки великі банки мають достатній потенціал для масштабного кредитування, інвестицій, шляхом вкладення коштів у модернізацію діючих виробництв. Надання кредитів на відновлення виробництва потребує значних коштів, а це зумовлює необхідність збільшення концентрації банківського капіталу. Незначні кошти, розпорошені по великій кількості банків, не здатні швидко вивести економіку з економічного занепаду.

Сьогодні для банківської системи України характерною є тенденція до зниження показника достатності капіталу, оскільки активи комерційних банків зростають швидше, ніж капітал. Так, підсумок роботи банків за 9 місяців 2012 року підтверджує цю тенденцію: темпи росту капіталу (+1,54 рази) відстають від темпу росту активів (+1,94 рази).

На сьогодні досить поширеною є думка, що ситуацію в інвестиційній сфері можна виправити створенням спеціального інвестиційного банку, оскільки навіть досить значні банки є малопотужними для фінансування великих інвестиційних проектів. Досвід роботи Промінвестбанку, який нині виступає в ролі провідного організатора в галузі інвестицій, свідчить про інше. Вітчизняні комерційні банки можуть бути інвесторами власної економіки. Однак вони стоять перед проблемами, породженими неврегульованістю правового простору держави, які перешкоджають розвитку економіки та стримують спрямування коштів на активізацію діяльності українських підприємств.

Відсутність підтримки інвестиційного кредитування на державному рівні не сприяє збільшенню обсягів надання довгострокових кредитів комерційними банками. Банкам, що кредитують визначені пріоритетні галузі та напрями, які забезпечують розвиток повязаних з ними виробництв, не надаються пільги, не запроваджені механізми зацікавлення шляхом введення спеціального режиму оподаткування. Внаслідок не виваженої державної політики в питаннях функціонування фінансово - кредитної системи банки не мають на сьогодні в достатніх обсягах довгострокових ресурсів, насамперед через низький рівень заощаджень фізичних та юридичних осіб.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату та стимулювання здійснення вітчизняними банками вкладень в економіку України необхідно:

вжити заходів щодо зміцнення банківської системи України;

підвищити вимоги до економічних нормативів комерційних банків та обсягу їx регулятивного капіталу;

зменшити податковий тягар на інвестиційні операції, в тому числі й шляхом створення спеціального режиму оподаткування доходів банків, отриманих в результаті спрямування коштів на інвестиційне кредитування;

створити фонд довгострокового кредитування за рахунок цільових бюджетних коштів i ресурсів Національного банку України;

забезпечити формування poзміру облікової ставки НБУ на економічно обґрунтованих засадах, виважено та поєднуючи інтереси вкладників, позичальників i банків;

відмінити практику розголошення контролюючими органами банківської таємниці;

відмінити ідентифікацію ociб у разі здійснення операцій з цінними паперами на пред'явника, що дасть змогу запобігти відтоку коштів з банківських установ до тіньового сектору економіки та створить сприятливі умови для вкладання населенням коштів у банківську систему України;

звільнити від оподаткування доходи держателів ощадних сертифікатів на пред'явника;

запровадити механізм, який регулював би передачу землі сільськогосподарського призначення в приватну власність, оскільки незавершеність земельної реформи негативно впливає на залучення інвестищй в агропромисловий комплекс.

Здійснення запропонованих кроків у комплексі безумовно сприятиме покращенню інвестиційного клімату в Україні відродженню національної економіки. Необхідно також зазначити, що перед банківською системою України постає ще одна важлива задача - розвиток іпотечного кредитування та впровадження цих програм в життя.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває нові фінансові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, започатковується новий механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами i галузями економіки, виникає новий імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на ocнові появи нових іпотечних цінних паперів. Іпотечне кредитування може стати потужним фінансовим стимулом для подальшого розвитку вітчизняної економіки. Зауважимо, що перспективи іпотечного кредитування зумовлюються загальним поліпшенням ситуації на фінансових ринках країни. Іпотечне кредитування як зaci6 інвестування безпосередньо взаємодіє iз системою фінансових ринків.

Головною умовою становлення іпотечного кредиту є право на заставу землі та нерухомості. Нерухомість у банківській практиці традиційно вважається досить надійною заставою. Важливо зазначити, що іпотечний кредит не є простим різновидом довгострокового банківського кредиту, хоча спроби подати його зміст саме таким чином мають місце. Іпотечний кредит - окрема й важлива форма кредиту, яка перетинається з банківським кредитом, але не підпорядкована йому.

На жаль, серйозні загрози пов'язані iз перспективою тінізації іпотечного ринку, що формується. Іпотечні операції, без сумніву, стануть одним з найпривабливіших видів "бізнесу" для вітчизняного тіньового капіталу. Необхідно вже сьогодні планувати заходи щодо витіснення тіньової складової з вітчизняного ринку іпотеки.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Житло - це дорогий товар, його купівля, як правило, не може здійснюватися за рахунок поточних доходів споживачів чи їx нагромаджень. Треба бути реалістами: в найближчі роки найшвидшими темпами i найбільш інтенсивно в Украйні буде розвиватися саме житлова іпотека.

Перспективи іпотечного житлового кредитування безпосередньо пов'язані зi створенням системи накопичувальних вкладів населення в банках - поступовим нагромадженням коштів на первинний внесок для отримання іпотечного кредиту на житлове будівництво. До системи іпотечного житлового кредитування слід залучити переважну більшість населення, яке має потребу в житлі. Важливе значення у цьому плані має використання досвіду німецьких «Будощадкас вашрагказзе», які створюються банками або діють незалежно від банків. Як відомо, останнім часом досвід роботи Будощадкас широко використовується в країнах Східної Європи.

Окремою i надзвичайно важливою є проблема розвитку так званої промислової іпотеки, тобто іпотеки підприємств. Дійсно, не слід применшувати перспективи використання іпотечного кредиту у промисловості. Іпотечне кредитування найбільші перспективи має у фондомістких галузях промисловості - металургії, добувній промисловості та важкому машинобудуванні. Іпотечний кредит під заставу виробничої нерухомості міг би ефективно використовуватися для будівництва i перепланування виробничих споруд i приміщень, реконструкції технологічних систем тощо.

Слід передбачити прийняття окремого Закону "Про іпотеку підприємств як майнового комплексу". Насамперед на законодавчому рівні потрібно вирішити проблему застави корпоративних прав, адже неможливою є застава нерухомості (майна) підприємств, в статутному фонді яких 25 i більше відсотків становить державна власність. Інша справа, що тут потрібно бути дуже уважним, щоб цей захід не призвів до появи чергового джерела збагачення тіньового капіталу за рахунок державної власності.

Для успішного запровадження іпотечного кредитування в Україні необхідна чітка правова регламентація всіх проблем іпотеки, включаючи насамперед питання цивільного, банківського законодавства, законодавства про виконавче судочинство, про ринок цінних паперів. Надійна правова база дасть змогу захистити права кредитора i позичальника за іпотечним кредитом, знизити потенційні ризики, створити умови для повноцінного використання сучасних стандартів іпотеки тощо.

Для становлення іпотечного кредитування та його ефективного розвитку недостатнъо створення певних фiнaнcoвo-кpeдитниx інститутів, необхідне застосування дієвої системи інструментів іпотечного ринку. Серед економічних інструментів регулювання ринку іпотечних кредитів слід зазначити стандарти, гарантії, страхування, реєстрацію, оцінку, аналіз, контроль, оподаткування та ін.



РОЗДІЛ 4. Охорона праці в Банку «Південний»


Охорона праці в банку регулюється наступними законодавчими актами, а саме : Кодексом законів про працю, законами Про охорону праці та Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Про пожежну безпеку, Про забезпечення санітарно- епідемічного благополуччя населення, Про об'єкти підвищеної небезпеки. Типовим положенням про службу охорони праці, наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 26.03.2010 р. №65 Про затвердження Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, та іншими нормативно- правовими актами та інструкціями, що регулюють умови праці працівників та виконання охорони праці.

Основні загальні положення з охороні праці визначені законом України Про охорону праці від 14.10.1992 року №2694-ХІІ. Закон на державному рівні регламентує основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці на всіх рівнях управління тощо.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці на підприємстві здійснюються відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) України від 26.01.2005 року №15.

Навчання і перевірка знань з питань пожежної безпеки на підприємстві здійснюються відповідно до вимог Типового положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29.09.2003 №368 [49].

Не можна допускати до роботи осіб, що в установленому порядку не пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці, пожежної безпеки та цих Правил.

На підприємстві, де експлуатуються електронно-обчислювальні машини, створюється служба охорони праці згідно з Типовим положенням про службу охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 15.11.2004 року №255.

На підприємстві, де експлуатуються електронне-обчислювальні машини, розробляється інструкція з охорони праці відповідно до Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 29.01.98 №9.

Повинна бути затверджені керівником банківської установи інструкція З охорони праці для працівника банку при виконанні столярних, слюсарних та монтажних робіт та Первинний інструктаж з питань охорони праці і пожежної безпеки для співробітників відділу. Окрім того, у колективному договорі існує розділ з охорони праці, що регламентує основні положення по охороні праці при взяті працівника на роботу.

Вимоги стосовно освітлення, оптимальних умов мікроклімату, ергономічних характеристик основних елементів робочого місця, рівнів шуму, вібрації, електромагнітного, ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання та електростатичного поля викладено у Державних Санітарних Правилах і Нормах (ДСанПіН) 3.3.2-007-98.

Виробничі об'єкти повинні відповідати проектній документації, затвердженій в установленому порядку.

Під час експлуатації будівель та споруд, де розміщені робочі місця операторів, повинні забезпечуватись вимоги:

а) положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд. затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці у краяни від 27.11.97 року №32/288.

б) правил обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27.11.97 р. №32/288.

Електробезпека будівель та приміщень, де розміщені робочі місця операторів, повинна відповідати вимогам Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 09.01.98 року № 4.

Вимоги щодо пожежної безпеки будівель та приміщень, де розміщені робочі місця, обладнані електронно-обчислювальними машинами, повинні відповідати вимогам, встановленим:

а) Державними будівельними нормами Пожежна безпека об'єктів будівництва, затвердженими наказом Держбуду України від 03.12.2002 року №88 (далі - ДБН В.1.1.7-2002);

б) ГОСТ 12.1.004-91 Система стандартів безпеки праці (ССБП). Пожежна безпека. Загальні вимоги безпеки";

в) Правилами пожежної безпеки України, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19.10.2004 року №126 (далі - НАПБ А.01.001-2004).

Будівлі та приміщення, де розміщені робочі місця операторів, повинні відповідати вимогам нормативно-технічної та експлуатаційної документації виробника електронно-обчислювальних машин, чинних санітарних норм, санітарних норм і правил, вказаних у ДСанПіН 3.3.2-007-98.

Для всіх будівель і приміщень, де знаходяться робочі місця операторів електронно-обчислювальних машин, повинно бути визначено клас зони згідно з НПАОП 40.1-1.01-97. Відповідне позначення повинно бути нанесено на вхідних дверях кожного приміщення згідно з ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ. Кольори сигнальні і знаки безпеки .

Будівлі та приміщення, де розміщені робочі місця операторів, мають бути не нижче ІІ ступеня вогнестійкості згідно з ДБН В.1.1.7-2002.

Неприпустимим є розташування приміщень категорій А і Б, а також виробництв з мокрими технологічними процесами поряд з приміщеннями, де розташовуються електронно-обчислювальні машини, а також над ними чи під ними.

У приміщеннях з джерелами шкідливих виробничих факторів робочі місця операторів мають розміщуватися в ізольованих кабінах, які обладнані повітрообміном.

Згідно з ДСанПіН 3.3.2-007-98 не дозволяється розташування приміщень з робочими місцями операторів у підвалах і цокольних поверхах.

Площу та об'єм для одного робочого місця оператора визначають згідно з вимогами ДСанПіН .33.2-007-98 . Площа має бути не менше 6,0 кв.м, об'єм - не менше 20,0 куб.м..

Заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях, де розміщені робочі місця операторів (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном), мають бути надійно захищені діелектричними щитками або сітками з метою недопущення потрапляння працівника під напругу.

Приміщення, де розміщені робочі місця операторів, крім приміщень, у яких розміщені робочі місця операторів великих електронуо-обчислювальних машин загального призначення (сервер), мають бути оснащені системою автоматичної пожежної сигналізації відповідно до вимог:

а) переліку однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22.08.2005 р. №161 (далі - НАПБ Б.06.004- 2005);

б) державних будівельних норм "Інженерне обладнання будинків і споруд. Пожежна автоматика будинків і споруд", затверджених наказом Держбуду України від 28.10.98 №247 (далі - ДБН В.2.5-13 - 98), з димовими пожежними сповіщувачами та переносними вуглекислотними вогнегасниками.

В інших приміщеннях допускається встановлювати теплові пожежні сповіщувачі.

Приміщення, де розміщені робочі місця операторів, крім приміщень, у яких розміщені робочі місця операторів великих електронно- обчислювапьних машин загального призначення (сервер), мають бути оснащені вогнегасниками, кількість яких визначається згідно з вимогами типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 року №151 і з урахуванням граничнодопустимих концентрацій вогнегасної рідини відповідно до вимог НАПБ А.01.001-2004 року.

Приміщення, в яких розміщуються робочі місця операторів сервера загального призначення, обладнуються системою автоматичної пожежної сигналізації та засобами пожежогасіння відповідно до вимог НАПБ Б.06.004- 2005, ДБН В.2.5-13-98, НАПБ А.01.001-2004 і вимог нормативно-технічної а експлуатаційної документації виробника.

Проходи до засобів пожежогасіння мають бути вільними.

Електронно-обчислювальнї машини, інше устаткування (апарати управління, контрольно-вимірювальні прилади, світильники), електропроводи та кабелі за виконанням і ступенем захисту мають відповідати класу зони за НПАОП 40.1-1.01-97, мати апаратуру захисту від струму короткого замикання та інших аварійних режимів.

Під час монтажу та експлуатації ліній електромережі необхідно повністю унеможливити виникнення електричного джерела загоряння внаслідок короткого замикання та перевантаження проводів, обмежувати чястосування проводів з легкозаймистою ізоляцією і, за можливості, застосовувати негорючу ізоляцію.

Під час ремонту ліній електромережі шляхом зварювання, паяння та з використанням відкритого вогню необхідно дотримуватися НАПБ А.01.001- 2004.

Лінія електромережі для живлення електронне-обчислювальних машин виконується як окрема групова трипровідна мережа шляхом прокладання фазового, нульового робочого та нульового захисного провідників. Нульовий захисний провідник використовується для заземлення (занулення) електроприймачів. Не допускається використовувати нульовий робочий провідник як нульовий захисний провідник.

Нульовий захисний провідник прокладається від стійки групового розподільного щита, розподільного пункту до розеток електроживлення. Не допускається підключати на щиті до одного контактного затискача нульовий робочий та нульовий захисний провідники.

Площа перерізу нульового робочого та нульового захисного провідника в груповій трипровідній мережі має бути не менше площі перерізу фазового провідника. Усі провідники мають відповідати номінальним параметрам мережі та навантаження, умовам навколишнього середовища, умовам розподілу провідників, температурному режиму та типам апаратури захисту, вимогам НПАОП 40.1-1.01-97.

У приміщенні, де одночасно експлуатуються понад п'ять електронно- обчислювальних машин, на помітному та доступному місці встановлюється аварійний резервний вимикач, який може повністю вимкнути електричне живлення приміщення, крім освітлення.

Електронно-обчислювальні машини повинні підключатися до електромережі тільки за допомогою справних штепсельних з'єднань і електророзеток Заводського виготовлення. У штепсельних з'єднаннях та електророзетках, крім контактів фазового та нульового робочого провідників, мають бути спеціальні контакти для підключення нульового захисного провідника. Їхня конструкція має бути такою, щоб приєднання нульового захисного провідника відбувалося раніше, ніж приєднання фазового та нульового робочого провідників. Порядок роз'єднання при відключенні має бути зворотним.

Не допускається підключати електронно-обчислювальних машин до звичайної двопровідної електромережі, в тому числі - з використанням перехідних пристроїв.

Електромережі штепсельних з'єднань та електророзеток для живлення електронно-обчислювальних машин потрібно виконувати за магістрального схемою, по 3-6 з'єднань або електророзеток в одному колі. Штепсельні з'єднання та електророзетки для напруги 12 В та 42 В за своєю конструкцією мають відрізнятися від штепсельних з'єднань для напруги 127 В та 220 В. Штепсельні з'єднання та електророзетки, розраховані на напругу 12 В та 42 в, мають візуально (за кольором) відрізнятися від кольору штепсельних з'єднань, розрахованих на напругу 127 В та 220 В.

Індивідуальні та групові штепсельні з'єднання та електророзетки необхідно монтувати на негорючих або важкогорючих пластинах з урахуванням вимог НПАОП 40.1-1.01-97 та НАПБ А.01.001-2004.

Електромережу штепсельних розеток для живлення електронно- обчислювальних машин при розташуванні їх уздовж стін приміщення прокладають по підлозі поруч зі стінами приміщення, як правило, в металевих трубах і гнучких металевих рукавах, а також у пластикових коробах і пластмасових рукавах з відводами відповідно до затвердженого плану розміщення обладнання та технічних характеристик обладнання. При розміщенні в приміщенні до п'яти електронне-обчислювальних машин допускається прокладання трипровідникового захищеного проводу або кабелю в оболонці з негорючого чи важкогорючого матеріалу по периметру " приміщення без металевих труб та гнучких металевих рукавів. Не допускається в одній трубі прокладати ланцюги до 42 В та вище 42 В.

При організації робочих місць операторів електромережу штепсельних розеток для живлення електроно-обчислювальних машин у центрі приміщення прокладають у каналах або під знімною підлогою в металевих трубах або гнучких металевих рукавах. При цьому не допускається застосовувати провід і кабель в ізоляції з вулканізованої гуми та інші матеріали, які містять сірку.

Електронно-обчисїповальні машини мають відповідати вимогам чинних в Україні стандартів, цих Правил і пройти державну санітарно- епідеміологічну експертизу згідно з Порядком проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000 №247 (у редакції наказу МОЗ від 14.03.2006 №120).

Електронне-обчислювальні машини закордонного виробництва повинні відповідати вимогам національних стандартів держав-виробників мати відповідну позначку на корпусі, в паспорті або в іншій експлуатаційній документації.

За способом захисту людини від ураження електричним струмом електронно-обчислювальні машини мають відповідати І класу захисту згідно з ГОСТ 12.2.007.0-75 ССБП Вироби електротехнічні. Загальні вимоги безпеки та ГОСТ 25861-83 Машини обчислювальні і системи обробки даних. Вимоги по електричної і механічної безпеки і методи випробувань" або мають бути заземлені відповідно до вимог НПАОП 40.1-1.32-01 Неприпустиме використання клем функціонального заземлення для підключення захисного заземлення.

Відповідно до вимог Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2005 №54, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.05.2005 за №552/ 10832 (ОСПУ-2005), потужність поглиненої дози в повітрі за рахунок супутнього невикористовуваного рентгенівського випромінювання не повинна перевищувати -1 0,1 мкГр. год на відстані 0,1 м від поверхні пристрою, під час роботи якого воно виникає.

Організація робочого місця оператора повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032-78 ССБП. Робоче місце при виконанні робіт сидячи. Загальні ергономічні вимоги.

Відстань від екрана до ока працівника визначається згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2.007-98.

Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість екрана, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2.007-98.

Під матричні принтери потрібно підкладати вібраційні килимки для гасіння вібрації та шуму.

За потреби особливої концентрації уваги під час виконання робіт суміжні робочі місця операторів необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5 - 2 м.

При організації робочого місця, яке передбачає роботу з електронно- обчислювальними машинами для керування технологічним обладнанням (станки з програмним управлінням, роботизовані технологічні комплекси, обладнання для гнучкого автоматизованого виробництва тощо), слід передбачати: достатній простір для оператора електронно-обчислювальних машин; вільну досяжність органів ручного керування В зоні моторного поля (відстань по висоті - 900-1330 мм, по глибині - 400-500 мм); розташування екрана у робочій зоні, яке буде забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +-30 град. від лінії зору оператора, а також зручність використання ВДТ під час коригування керуючих програм одночасно з виконанням основних виробничих операцій; можливість повертання екрана ВДТ навколо горизонтальної та вертикальної осей.

Щодня перед початком роботи необхідно очищати екран ВДТ від пилу та інших забруднень. Після закінчення роботи електронно-обчислювальні машини повинні бути відключені від електричної мережі. У разі виникнення аварійної ситуації необхідно негайно відключити електронно-обчислювальні машини від електричної мережі.

При використанні пристроїв, сконструйованих на основі лазерів, потрібно дотримуватись вимог Санітарних норм та правил устрою та експлуатації лазерів, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря СРСР від 31.07.91 року №5804-91 (СанПіН 5804-91).

Не допускається: виконувати обслуговування, ремонт та налагодження електронно-обчислювальних машин безпосередньо на робочому місці оператора; зберігати біля електронно-обчислювальних машин папір, дискети, інші носії інформації, запасні блоки, деталі тощо, якщо вони не використовуються для поточної роботи; відключати захисні пристрої, самочинно проводити зміни у конструкції та електронно-обчислювальних машин або їх технічне налагодження; працювати з ВДТ, у яких під час роботи з'являються нехарактерні сигнали, нестабільне зображення на екрані тощо; працювати з матричним принтером за відсутності вібраційного килимка та зі знятою (піднятою) верхньою кришкою.

Згідно з ДСанПіН 3.3.2.007-98 для забезпечення захисту оператора та досягнення нормованих рівнів випромінювань електронно-обчислювальних машин рекомендовано застосування екранних фільтрів, локальних світлофільтрів (засоби індивідуального захисту очей) та інших засобів захисту, які пройшли випробування в акредитованих лабораторіях та отримали позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Профілактичні заходи для зниження нервово-емоційного напруження викладено у ДСанПіН 3.3.2.007-98.

Безпека праці в банківських установах обовязково повинна включати в себе технічні методи підвищення безпеки роботи за комп'ютером. Для якісного зображення, запобігання стомлювання очей та зменшення помітного блимання екрану частота кадрової розгортки звичайного монітора з роздільною здатністю 1024х768 повинна бути не менш 75 Гц.

З метою захисту від електромагнітного випромінювання доцільно замінити найбільш поширені, але, на жаль, вже морально застарілі монітори, які містять електронно-променеву трубку, на більш ергономічні рідкокристалічні та органічно-епектролюмінісцентні дисплеї, які характеризуються високою якістю відеовідтворення та сучасним дизайном.

Для захисту від електромагнітних випромінювань слід встановити захисті фільтри для моніторів. З метою зменшення шуму та вібрації під матричні принтери доцільно підкласти гумові килимки.

Ремонт та заміну картриджів струминних та лазерних принтерів повинні здійснювати технічні працівники у спеціальних приміщеннях. У випадку, якщо виробниче приміщення банку розраховане на багато комп'ютерних робочих місць, то всі вони повинні мати ізольовані перегородки або кабіни.

Всі пристрої комп'ютера повинні відповідати вимогам пожежної та електробезпеки. При ввімкненому компютері заборонено торкатись задніх частин пристроїв, з'єднувати та від'єднувати кабелі зєднання.

Не рекомендується розташовувати комп'ютери задніми частинами моніторів один до одного.

Слід приділити належну увагу правильному і ергономічному обладнанню компютерних робочих місць працівників. Працівник банківської установи повинен сидіти за робочим місцем правильно, з рівною спиною.

Оптимальна відстань від очей до монітора - 50-70 см. При роботі за монітором доречно робити такі профілактичні заходи: частіше моргати,періодично відволікатися (дивитися у вікно, в далечінь), робити гімнастику для очей.

Потрібно забезпечити оптимальний мікроклімат виробничих приміщень банку, де знаходиться комп'ютерна техніка. Так, відносна вологість повітря повинна становити 40-60 %, швидкість руху повітря - 0,1 м/с. температура повітря а +22-24°С. Приміщення банку також повинні мати оптимальне освітлення, відсутність шкідливих речовин у повітрі, а технічні та електронні засоби е низький рівень шуму і вібрації, мінімальні електромагнітні поля та випромінювання.

У звязку з тим, що комп'ютерні електростатичні поля здатні притягувати пил, бруд, інші шкідливі домішки, які є в приміщенні банківської установи, необхідно обов'язково проводити щоденне вологе прибирання приміщення. Приміщення банківської установи, де знаходяться комп'ютери, необхідно через кожну годину роботи провітрювати.

Працівникам, які працювали з комп'ютерною технікою, по закінченні робочого дня рекомендується вимити руки теплою водою з милом.

Банківським працівникам через кожну годину роботи за компютером варто робити перерву на 10-15 хвилин, а тривалість безперервної роботи без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 години. Під час перерви потрібно залишити приміщення, де знаходяться компютери. У приміщеннях, де знаходиться комп'ютерна техніка, приймати їжу категорично заборонено.

Не допускається поряд з робочим комп'ютерним місцем наявності пожежо - та вибухонебезпечних речовин. В банківській установі о6овязково повинні бути аптечки першої медичної допомоги. Працівники повинні вміти надавати першу медичну допомогу та взаємодопомогу у разі ураження та травм.

Вагітним жінкам взагалі не рекомендується виконувати роботу, повязану з використанням компютерної техніки.

Працівники банківських установ, які будуть працювати з компютерною технікою, обовязково повинні пройти попередній, а подальшому періодичний медичний огляд, вступний та первинний інструктажі з охорони праці, перевірку знань з питань охорони праці, електро- та пожежної безпеки. Повторний інструктаж для працівників банківських установ, які працюють з комп'ютерними технологіями, слід пповопити один раз на шість місяців, а періодичні медичні огляди - один раз на два роки.

Керівництву банківських установ рекомендується організувати спеціальні кімнати для фізичних профілактичних вправ та психологічного розвантаження для працівників, які працюють з компютерними технологіями.



ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ


В процесі дослідження управління активами та пасивами банку було зроблено наступні висновки.

Управління активами і пасивами банку здійснюється на стратегічному, тактичному та оперативному рівнях. В банківській практиці при управлінні активами та пасивами банку застосовуються різні методи, підходи до управління. При цьому, банки обирають ті, які є найбільш оптимальним до напрямів їх діяльності, рівня розвитку, можливостей.

Актуальною проблемою управління активами та пасивами є питання управління ліквідністю. Від ефективного планування, аналізу та контролю залежить стан ліквідності, дотримання нормативів, загальний економічний ефект банку, його конкурентоспроможність на ринку.

На сьогоднішній день вітчизняні банки повинні використовувати сучасні методи управління активами та пасивами, серед яких комплексний підхід є найбільш прийнятним та оптимальним. Система комплексного управління активами і пасивами пропонує банкірам узгоджені правила, які використовуються на всіх рівнях банку, для формування благополуччя акціонерів і управління ризиками. Доцільно зазначити, що управління активами і пасивами залишається головним пріоритетом фінансових інститутів та інституційних інв.+есторів. Зростання складності фінансових ринків висуває вищі вимоги до управління активами і пасивами. Інвестори та менеджери банку повинні оцінювати багато факторів, серед яких ризик змінипроцентних ставок, ризик деривативів, складні інвестиційні інструменти, ліквідність тощо.

Система комплексного управління активами і пасивами банку передбачає реалізацію таких основних цілей як: збільшення доходів за акціями, тобто підвищення вартості банку для його акціонерів; покращення майбутнього для фінансових потоків, і як наслідок одержання більш високого рейтингу; підтримка достатнього рівня прибутковості; дотримання вимог щодо розміру власного капіталу не в збиток банку; підтримка ліквідності банку на необхідному рівні; управління ризиками.

До основних складових комплексного управління активами і пасивами банку відносяться: управління активами, зобовязаннями і власним капіталом; управління ліквідністю, дохідністю та ризик-менеджмент. Загальна система управління активами та пасивами банку включає: планування активів та пасивів, використання активів та пасивів, аналіз активів та пасивів, внутрішній контроль управління активами та пасивами, розробку шляхів та напрямів удосконалення активів та пасивів банку.

Організаційне управління активами та пасивами банку здійснюється на трьох рівнях управління: стратегічному, тактичному та оперативному. Інформаційне забезпечення управління активами та пасивами банку включає інформаційну базу, сформовану із зовнішніх та внутрішніх джерел.

В роботі досліджується управління активами та пасивами ПАТ АБ «Південний». Загальна економічна характеристика ПАТ АБ «Південний» показала, що:

досліджуваний банк працює багато років на ринку України;

ПАТ АБ «Південний» здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативно-законодавчими актами України;

відповідно до результатів аналізу показників діяльності ПАТ АБ «Південний» можна зробити висновок, що в 2011-2013 рр. банк отримав прибутки, не зважаючи на фінансову кризу та скорочення активів і пасивів. Джерелом прибутку були доходи як від процентних операцій так і комісійні операції;

Зовнішнє інформаційне забезпечення управління активами і пасивами банку складається з інформації щодо розвитку банківського ринку, банківських нормативів, розвитку фінансового ринку, показники розвитку економіки тощо. Внутрішнє інформаційне забезпечення управління активами і пасивами банку складає: фінансова звітність; внутрішні аналітичні документи щодо стану, структури, ефективності управління та використання активів та пасивів; внутрішні розпорядчі документи щодо управління активами та пасивами: інструкції, накази; результати моніторингу банківського ринку: маркетингово-аналітичні звіти щодо стану ринку та місця банку на ньому (рейтингу).

На вищому стратегічному рівні рішення щодо управління активами та пасивами в ПАТ « Південний» здійснює Спостережна Рада, на тактичному рівні їй підпорядковується Комітет з питань управління активами та пасивами, який безпосередньо керує Казначейством. А на оперативному рівні управлінням активами та пасивами займаються Фронт-офіс, Мідл-офіс, Бек- офіс. Основне управління із трансформації стратегічних керівних рішень та формування тактичних та оперативних в банку виконує Комітет з управління активами та пасивами (КУАП). Методичне забезпечення управління активами та пасивами в ПАТ «Південний» включає: метод управління активами та пасивами, метод планування активів та пасивів, метод аналізу активів та пасивів, нормативні законодавчі акти щодо регулювання активів та пасивів.

При управлінні активами та пасивами ПАТ АБ «Південний» використовується системний підхід, при якому банківський баланс розглядається як структурна модель, що описує фінансовий стан банку в бухгалтерських оцінках. При цьому пріоритетне значення має вивчення властивостей балансу як генератора доходів та витрат банку. В плануванні використовується метод бюджетування.

Оцінка активів та пасивів виконується за допомогою системного (системне дослідження показників за аналогічні періоди), порівняльного методу (здійснення порівняльних оцінок стану активів, пасивів), методу коефіцієнтів (розрахунок показників ефективності використання активів, пасивів банку).

Оцінка показників ефективності управління та використання активів ПАТ АБ «Південний» за станом на 2012 - 2013 рр. показала, що:

в 2012 році коефіцієнт миттєвої ліквідності відповідав нормативу, а в 2013 році В два рази перевищував норматив, коефіцієнт поточної ліквідності в 2011 році був вище норми, але знизився до нормативу у 2012 році, це свідчить про можливість банку покрити миттєві та поточні зобов'язання;

коефіцієнт короткострокової ліквідності був значно вище норми, що є позитивним і свідчить про можливість банку забезпечити покриття короткострокових зобовязань.

Аналіз показників ефективності управління та використання пасивів ПАТ АБ «Південний» за станом на 01.01.2011 р. - 01.01.2014 р. показав, що всі досліджувані показники в 2011-2013 рр. мали тенденцію до поліпшення: рентабельність капіталу зросла с 2,83% до 3,39%, рентабельність активів с 0,41% до 0,55%, а чистий спред з 1,59% до 5,35 %.

Організацією внутрішнього контролю в управлінні активами та пасивами в ПАТ АБ «Південний» займається Комітет з управління активами та пасивами . Контроль за виконанням фінансового плану активів та пасивів, а також управління при відхиленнях здійснюються за допомогою звітів про виконання, які складаються планово-аналітичним підрозділом і надаються менеджеру, відповідальному за прийняття відповідних рішень.

Для управління ризиками, що генеруються активами і пасивами, в банку розроблена комплексна система, що включає оцінку ризику, лімітування його параметрів, моніторинг величини ризику, стрес-тестування, оцінку та оперативний моніторинг низки показників, що характеризують рівень ризиків, до яких схильний банк. Для збільшення маси прибутку, банку слід оптимізувати управління процентними ставками. В діяльності ПАТ АБ «Південний» методи управління активами та пасивами орієнтуються переважно тільки на окремі ізольовані критерії, параметри або об'єкти управління, без врахування їх взаємозв'язків. Для управління активами і пасивами доцільно використання принципу інтегрованого управління всіма ризиками, оскільки управлінські рішення повинні прийматися з урахуванням і на основі взаємозв'язку ризиків активів і пасивів (ризиків доходів і витрат) між собою.

Зміна структури активів та пасивів дозволить оптимізувати структуру балансу банку, покращуючи фінансові результати його роботи, залишаючи прийнятний рівень ризику. Реалізація розроблених в дипломній роботі практичних рекомендацій дозволить підвищити ефективність управління активами та пасивами ПАТ АБ «Південний» та в цілому діяльністю банку.

Наші пропозиції зводяться до наступного:

) банку треба припинити тенденцію скорочення активів та зобовязань;

) звернути увагу на зростання у двічі на кінець 2013 року порівняно з кінцем 2012 року розриву ліквідності по активам та зобовязанням на вимогу, та строком менше місяця;

) впровадити електронні системи прогнозування активів і пасивів банку в режимі реального часу;

) НБУ регулярно проводити стрес-тестування як на рівні банківського сектору, так і на рівні банків самими банками;

) для поліпшення якості кредитного портфеля банку варто реалізовувати проблемні борги третій стороні (факторинговій чи колекторській компаніям);

) активізувати діяльність банку по залученню депозитних коштів населення, не розраховуючи лише на ринок міжбанківських кредитів;

) активний випуск банком боргових цінних паперів для залучення тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб.

Крім цього, в умовах кризи ПАТ АБ «Південний» може обмежити здійснення активних операцій в обсягах, досягнутих на кожну окрему дату, забезпечити постійний щоденний моніторинг за дотриманням встановлених нормативними документами обмежень. Наведені пропозиції та рекомендації можуть бути використані у практичній діяльності ПАТ АБ «Південний» та дозволять банку оптимізувати роботу з управління активами та пасивами.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. - К.: Центр наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. - 504 с.

Банківськи операції. Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 3110. - (Вища освіта ХХІ століття).

Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М. та ін.: Облік і аудит у банках: Навч. посіб. / За заг. ред. О.В. Васюренка. - К.: Знання, 2006. - 595 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

Вовчак ОД., Рушишин Н.М., Андрейків Т.Я. Кредит і банківська справа: Підручник. - К.: Знання, 2008. - 564 с.

Волошин І. прогнозування численності роздрібних вкладників банку // Банківська справа. - 2008. - № - С.63-67.

Герасимович А.М., Кіндрацька Л.М., Кривовяз Т.В. та ін.: Облік і аудит у банках: Підручник/ За заг. ред. проф. А.М. Герасимовича. Вид. 2- ге, без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 536 с.

Гринько О., Хохлов В. Прогнозування ресурсів банківських установ // Вісник НБУ. - 2008. - М98 - С.30-36.

Горбунов А.Р. Управление активними операциями банков: метод имитационных моделей [Электронный ресурс]. - Режим доступу: #"justify">Деревська О. Активно-пасивні операції та управління ліквідністю банківської установи // Вісник НБУ, №7. - 2008. - С.44-50.

Дзюблюк О. Глобалізаційні процеси та участь іноземного капіталу у розвитку вітчизняної банківської системи // Банківська справа. - 2008. - №2 - С.37-45.

Дзюблюк О. Розвиток банківського сектору в умовах деформації світового фінансового простору // Вісник НБУ. - ППО. - 2011 - С.76-83.

Закон України Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 №2121-ІІІ / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">ДОДАТОК А


Структура зобовязень ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

(тис. грн..)

РядокНайменування статті31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013. р.ЗОБОВЯЗАННЯ1.Кошти банків855 7561 105 8051 729 8832. Кошти клієнтів7 317 5817 060 5976 243 7373.Боргові ЦП, емітованим банком у тому числі:3 987--4.Інші залучені кошти244 276124 166124 3945. Зобовязання щодо поточного податок на прибуток3 5208 2806 3116.Відстроченні податкові зобовязання44 3214 9224 6067.Резерви за зобовязаннями21 9294 527 3 6978. Інші фінансові зобовязання63 181 160 75555 9549.Інші зобовязання6 6227 52226 95410.Суборденований борг210 310143 727182 31111.Усього зобовязань 8 771 4838 620 3018 377 121Джерело: дані НБУ



ДОДАТОК Б


Структура активів ПАТ АБ «Півленний» за 2011-2013 роки

(тич. грн.)

РядокНайменування статті31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013. р.АКТИВИ1.Грошові кошти та іх еквіваленти1 067 478927 1791 111 9422. Торгові ЦП---3.Кошти в інших банках579 314536 273552 1264.Кредити за заборгованість клієнтів7 803 1587 930 1067 162 0835. ЦП в портфелі банку на продаж18 30816 757220 9136.Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії118 805118 805258 6477.Дебіторська заборгованість щодо поточного податку2 2292 0266448. Відстрочений податковий актив--3 1009.Основні засоби та нематеріальні активи593 569587 096580 22510.Інші фінансові активи59 45224 24019 80311.Інші активи33 97965 85818 18512.Необоротні активи, утримані для продажу та активи групи вибуття--85 96613.Усього активів10 276 29210 208 34010 013 635Джерело: дані НБУ



ДОДАТОК В


Структура власного ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

( тис. грн..)

РядокНайменування статті31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013. р.ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ1.Статутний капітал1 253 6651 292 4581 292 4582. Нерозподілений прибуток ( непокритий збиток)42 60753 20093 5023.Резерви та інші фонди банку208 536242 380250 5544.Усього власного капіталу1 504 8081 588 038 1 636 514Джерело: дані НБУ



ДОДАТОК Г


Фінансові результати роботи ПАТ АБ «Південний» за 2011-2013 роки

(тис. грн.)

РядокНайменування статті31.12.2011 р.31.12.2012 р.31.12.2013. р.1.Чистий процентний дохід/(Чисті процентні витрита)310 837449 620346 9061.1Процентні доходи1 140 7891 074 5331 037 8941.2. Процентні витрати(829 952)(624 913)(690 988)2.1.Комісійні доходи218 140263 173268 1262.2.Комісійні витрати(40 206)(60 602)(78 281)3.Результат від переоцінки іноземної валюти8 3146656804.Резерв під заборгованість за кредитами104 790133 9437 6515.Знецінення ЦП у портфелі банку на продаж(1 363)(165)(287)6.Результат від продажу ЦП у портфелі банку на продаж3645067.Резерви за зобовязаннями(13 237)17 7188178.Інші операційні доходи4 838280 87643 9539.Адміністративні та інші операційні витрати(332 252)(774 378)(5 311 728)10.Прибуток до оподаткування70 53664 53474 95311.Витрати на податок на прибуток(27 928)(11 334)(19 402)12.Чистий прибуток42 60753 20055 551Джерело: дані НБУ



ДОДАТОК Д


Звіт про фінансовий стан за 2013 року

Найменування статтіЗвітний періодПопередній період123АКТИВИГрошові кошти та їх еквіваленти757 294850 714Кошти обовязкових резервів банку в Національному банку426 789261 228Кошти в інших банках, у тому числі:167 123525 535в іноземній валюті161 343525 535резерви під знецінення коштів в інших банках(11 907)(12 035)Кредити та заборгованість клієнтів, у тому числі:7 979 4217 162 083кредити та заборгованість юридичних осіб, у томучислі:7 674 8756 815 018в іноземній валюті3 736 7693 074 029резерви під знецінення кредитів та заборгованості клієнтів(543 255)(452 795)кредити та заборгованість фізичних осіб, у тому числі:304 546347 065в іноземній валюті203 006280 591Резерви під знецінення кредитів та заборгованості клієнтів(64 295)(67 310)Цінні папери в портфелі банку на продаж, у тому числі379 044220 913резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж(1 836)(1 788)Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії258 647258 647Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток19 456644Відстрочений податковий актив4 3793100Основні засоби та нематеріальні активи589 095580 225Інші фінансові активи, у тому числі503 16819 803резерви під інші фінансові активи(119)(76)Інші активи, у тому числі17 65318 186резерви під інші активи(960)(945)Необоротні активи, утримувані для продажу, та активи групи вибуття64 28485 966Наданий субординований борг73 04626 591Усього активів, у тому числі:11 239 39910 013 635в іноземній валюті5 213 2024 635 821ЗОБОВЯЗАННЯКошти банків, у тому числі:2 577 0851 729 883В іноземній валюті2 296 2161 420 890Кошти клієнтів, у тому числі:6 131 1706 243 737кошти юридичних осіб, у тому числі:1 894 9852 313 183в іноземній валюті567 971831 237кошти юридичних осіб на вимогу, у тому числі:1 199 4381 318 108в іноземній валюті302 240416 678кошти фізичних осіб, у тому числі:4 363 3553 930 554в іноземній валюті2 508 3772 540 307кошти фізичних осіб на вимогу, у тому числі:1 164 6561 049 919в іноземній валюті665 725613 419Інші залучені кошти74 629124 394Зобовязання щодо поточного податку на прибуток17 3026 311Відстрочені податкові зобовязання1 1494 606Резерви за зобовязаннями4 5083 697Інші фінансові зобовязання508 19055 954Інші зобовязання37 58526 228Субординований борг197 053182 311Усього зобовязань, у тому числі:9 548 6718 377 121в іноземній валюті6 129 3365 135 163ВЛАСНИЙ КАПІТАЛСтатутний капітал956 894956 894Емісійні різниці335 564335 564Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)147 81393 502Резерви та інші фонди банку130 516127 739Резерви переоцінки119 941122 815Усього власного капіталу1 690 7281 636 514Усього пасивів11 239 39910 013 635


Звіт про фінансовий стан 2012 року (тис. грн.)РядокНайменування статтіЗвітний періодПопередній період1234АКТИВИ1Грошові кошти та їх еквіваленти850 714721 8942Кошти обовязкових резервів банку в Національному банку261 228205 2853Кошти в інших банках, у тому числі:525 535487 9153.1в іноземній валюті525 535487 9154резерви під знецінення коштів в інших банках(12 035)(1 927)5Кредити та заборгованість клієнтів, у тому числі:7 162 0837 930 1065.1кредити та заборгованість юридичних осіб, у тому числі:6 815 0187 407 2155.1.1в іноземній валюті3 074 0292 831 6165.1.2резерви під знецінення кредитів та заборгованості клієнтів(452 795)(475 731)5.2кредити та заборгованість фізичних осіб, у тому числі:347 065522 8915.2.1в іноземній валюті280 591445 1876Резерви під знецінення кредитів та заборгованості клієнтів(67 310)(118 158)7Цінні папери в портфелі банку на продаж, у тому числі220 91316 7578резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж(1 788)(1 501)9Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії258 647118 80510Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток6442 02611Відстрочений податковий актив3 100-12Основні засоби та нематеріальні активи580 225587 09613Інші фінансові активи, у тому числі19 80324 24014резерви під інші фінансові активи(76)(1 124)15Інші активи, у тому числі18 18630 60715.1резерви під інші активи(945)(519)16Необоротні активи, утримувані для продажу, та активи групи вибуття85 96635 25017Наданий субординований борг26 59148 35818Усього активів, у тому числі:10 013 63510 208 33918.1в іноземній валюті4 635 8214 253 264ЗОБОВЯЗАННЯ19Кошти банків, у тому числі:1 729 8831 105 80519.1В іноземній валюті1 420 890684 78620Кошти клієнтів, у тому числі:6 243 7377 060 59720.1кошти юридичних осіб, у тому числі:2 313 1832 936 91520.1.1в іноземній валюті831 237789 79820.1.2кошти юридичних осіб на вимогу, у тому числі:1 044 4761 298 00120.1.2.1в іноземній валюті156 317387 55420.2кошти фізичних осіб, у тому числі:3 930 5544 123 68220.2.1в іноземній валюті2 540 3072 672 78720.2.2кошти фізичних осіб на вимогу, у тому числі:1 049 9191 000 01520.2.2.1в іноземній валюті613 419594 04321Інші залучені кошти124 394124 16622Зобовязання щодо поточного податку на прибуток6 3118 51723Відстрочені податкові зобовязання4 6064 92224Резерви за зобовязаннями3 6974 52725Інші фінансові зобовязання55 954160 75526Інші зобовязання26 2287 52327Субординований борг182 311143 72728Усього зобовязань, у тому числі:8 377 1218 620 53928.1в іноземній валюті5 135 1634 558 171ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ29Статутний капітал956 894956 89430Емісійні різниці335 564335 56431Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)93 50252 96232Резерви та інші фонди банку127 739124 73933Резерви переоцінки122 815117 64134Усього власного капіталу1 636 5141 587 80035Усього пасивів10 013 63510 208 339


ВСТУП Нестабільність економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових підходів до ефективного управління структурою активів і пасиві

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ