Інноваційні процеси як шлях динамічного розвитку підприємства

 














Курсова робота

з навчальної дисципліни: Економіка підприємства

з теми: ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ШЛЯХ ДИНАМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА


Зміст


Вступ

. Характеристика інноваційних процесів

.1 Поняття інноваційних процесів

.2 Класифікація інновацій та інноваційних процесів

.3 Оцінювання ефективності інноваційних нововведень

.4 Фінансова підтримка інновацій, їх впровадження на підприємстві

. Державне регулювання інноваційної діяльності

.1 Методи державного регулювання інновацій

.2 Система державного регулювання нововведень

.3 Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

інноваційний господарювання виробництво нововведення

Перехід економіки України до ринкового типу вимагає докорінних змін структури та якості праці, основного та оборотного капіталу, системи фінансів і напрямів капіталовкладень. Ринкова економіка базується на пріоритеті економічної свободи людини, лібералізації її виробничої діяльності, передбачуваної державної економічної, бюджетної і грошової політики, посилення конкуренції між виробниками. Конкурентоспроможність продукції виробника стає чи не найважливішим критерієм його діяльності, оскільки вона забезпечує йому міцні позиції на ринку, стабільні доходи і прибутки. У свою чергу високий рівень конкурентоспроможності виробник може досягти лише постійними якісними змінами праці, технічних засобів виробництва, технологій, тобто оновлення виробництва і продукції. Стає очевидним, що ринок спонукає виробників здійснювати інновації задля збереження конкурентоспроможності їхньої продукції і послуг.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних результатів повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Актуальність теми дослідження. Складні ринкові перетворення української економіки потребують подолання інноваційної інертності господарських субєктів усіх форм власності шляхом розвитку їх інноваційного потенціалу. Запроваджувана інноваційна модель розвитку економіки України ґрунтується передусім на стимулюванні розвитку інноваційних процесів.

Ринкові перетворення в економіці, освіті та інших сферах діяльності в Україні потребують інноваційного підходу, оскільки Україна належить до технологічно відсталих країн.

Обєктом дослідження є розвиток інноваційних процесів на підприємстві за ринкових умов господарювання.

Предметом дослідження є комплекс теоретико-методологічних та прикладних питань щодо оцінки та фінансово-інвестиційного забезпечення розвитку інноваційного потенціалу підприємства.

Мета роботи. Дослідити основні проблеми інноваційного розвитку в Україні на сучасному етапі та запропонувати напрямки активізації інноваційної діяльності, що дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва. Оцінити ефективність інноваційної діяльності підприємства та фінансові чинники розвитку інноваційної системи.

Для досягнення зазначеної мети поставлено та вирішено такі завдання:

1)визначити сутність інноваційних процесів;

2)оцінити ефективність впровадження інновацій;

3)проаналізувати позитивні та негативні результати фінансової підтримки інновацій та їх державного регулювання на сучасному етапі.

4)зазначити пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні.

Вирішення поставлених завдань прямо залежить від структури роботи, яка включає в себе такі питання:

1)характеристика інноваційних процесів;

2)оцінювання ефективності нововведень;

3)фінансова підтримка інновацій;

4)державне регулювання інноваційної діяльності та пріоритетні напрями її розвитку.

1. Характеристика інноваційних процесів


.1 Поняття інноваційних процесів


У ринкових умовах господарювання інноваційні процеси (явища) в розвитку економіки будь-якої галузі народного господарства мають вирішальне значення. Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються в виробничій сфері господарювання, умовно поділяють на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси і явища, що відбуваються в виробничій діяльності, характеризують звичайне функціонування підприємств і галузей народного господарства країни, а інноваційні - розвиток на якісно новому рівні.

Маючи в достатній кількості відповідні природно-сировинні ресурси, протягом тривалого часу економіка розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, тобто постійного зростаючого обсягу суспільних ресурсів - основних виробничих фондів, чисельності виробничого персоналу. У виробництві домінували традиційні еволюційні процеси і явища. Однак з часом екстенсивні фактори поступово практично себе вичерпали, а в багатьох випадках стали економічно невигідними. У зв'язку з цим розвиток сучасного виробництва і його інтенсифікація мають базуватися переважно на нових рішеннях щодо нової техніки, технології, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і складають зміст інноваційних процесів [3]. Будь-які інноваційні явища не можливі без безперервного взаємозумовленого процесу розвитку науки і техніки, постійного створення нових і вдосконалення застосування технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки, тобто науково-технічного прогресу.

Науково-технічному прогресу властиві такі класичні форми:

1)еволюційна - постійне поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів або технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки;

2)революційна ? зміна поколінь техніки і кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь, техніки в провідних галузях виробництва [13].

Загальні напрями науково-технічного прогресу відображено на рис. 1.1.


Рис. 1.1 ? Загальні напрями науково-технічного прогресу [20]


У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю якісно нових прогресивних змін, що постійно відбуваються у часі та просторі.

У нинішній період ринкових відносин науково-технічної революції інноваційні процеси стали основою розвитку будь-якої галузі народного господарства. Вони є передумовою розвитку економіки в майбутньому.

Інноваційні процеси є результатом наукових досліджень і розробок певними галузями науки. В Україні також здійснюються науково-технічні роботи. Обсяг цих робіт показано у табл. 1.1 [16].

Таблиця 1.1 ? Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт в

Україні

Всього, у фактичних цінахУ тому числіПитома вага обсягу викон. наук. і наук.-тех. робіт у ВВПФундаментальні дослідженняПрикладні дослідженняРозробкиНаук.-тех. послуги Млн. грн.%20001978,4266,6436,71106,3168,81,1620012275353,3304,91317,2299,61,1120022496,8424,9343,61386,6341,71,1120033319,8491,2429,81900,2498,61,2420044112,4629,7573,722146951,1920054818,6902,1708,92406,9800,71,0920065354,61141841,52741,6630,50,9820076700,715041132,63303,17610,9320088538,91927,41545,74088,2977,70,920098653,71916,614124215,91109,20,95

Згідно цих даних спостерігається збільшення затрат на виконання наукових робіт протягом 2000-2009 років. У 2009 році всі витрати збільшилися у 4,37 разів порівняно з 2000 роком. Найбільшу питому вагу у затратах займають розробки (у 2009 році - це 48,7% від загальної маси). Цікавим є зменшення обсягу виконаних наукових робіт у загальному обсязі ВВП держави. Однією з причин цього є нераціональне використання результатів цих робіт у процесі суспільного виробництва.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України «Про інвестиційну діяльність» (1560-12 <javascript:OpenDoc('1560-12');>), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1977-12 <javascript:OpenDoc('1977-12');>), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (51/95-ВР <javascript:OpenDoc('51/95-вр');>), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків».

Прийняття парламентом України нового Кодексу про податкову систему та пакета законодавчих актів з виробничо-фінансової діяльності підприємств дасть змогу швидкими темпами впроваджувати і реалізовувати найновіші досягнення в науці, техніці й технології, що сприятиме швидкому зростанню економіки і всіх галузей народного господарства [15].

Локальні і глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати оптимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, що вони системно, комплексно і гармонійно використовуються підприємствами. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на ефективність діяльності підприємства справляють технічні й організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (за допомогою ефективності нових технічних і організаційних рішень).


1.2 Класифікація інновацій та інноваційних процесів


Інноваційні процеси є результатом наукових досліджень і розробок певними галузями науки, а завершуються вони впровадженням у виробництво новин, сприяючи прогресивним змінам останнього.

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року №40-IV, інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [6]. Значення терміну "інновація" залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об'єкта. У зв'язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

1)товарна інновація - введення нового продукту;

2)технологічна інновація - введення нового методу виробництва;

3)ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;

4)маркетингова інновація - освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

5)екологічна інновація - впровадження заходів для охорони навколишнього середовища [6]

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Об'єкти інноваційної діяльності зображено на рис. 1.2.


Рис. 1.2 ? Основні об'єкти інноваційної діяльності [2]


Інновація є новою для ринку, коли підприємство, що впровадило інновацію першим виводить її на свій ринок. Під ринком розуміють уявлення самого підприємства про ринок, де воно діє, і який може складатися з власне підприємства, що звітує та його конкурентів.

Інноваційна діяльність ? це творча діяльність, її рушійною силою виступає людський капітал, а саме його інтелектуальна складова. За визначенням В. Коновалова, зростання економіки забезпечує "вільний мозок" [8]. Творче поєднання наукового знання, комерційної вигоди і розумної організації приводить до технологічних проривів, які створюють нові можливості для економічного зростання.

Але поки що цей бік інфраструктурного забезпечення не відповідає навіть сьогоденним потребам, не говорячи про перспективу.

Інновації підлягають класифікації за певними ознаками, що зображено на рис. 1.3.


Рис. 1.3 ? Класифікація інновацій [5]


Інноваційні процеси ? сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Характеристика окремих видів і груп нововведень:

1)технічні - виявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів);

2)організаційні - охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства та інших ланок суспільного виробництва

(організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва та колективної праці тощо);

)економічні ? методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності;

)соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; поліпшення умов праці; створення комфортних умов життя);

5)юридичні ? нові та змінені закони, різні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств;

)локальні - внутрішньовиробничі чи внутрішньо регіональні новини, які зумовлюють переважно еволюційні перетворення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвитку підприємств;

)глобальні - великомасштабні (загальнодержавні, міжнародні) новини, що є у більшості своїй революційними, та які здатні кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва [2].

Технічні новини зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємства.

Усі локальні й глобальні нововведення можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво, якщо вони використовуються підприємствами постійно чи комплексно. Найбільший вплив на результативність господарювання справляють технічні й організаційні нововведення.


1.3 Оцінювання ефективності інноваційних нововведень


Впровадження в виробництво досягнень науково-технічного прогресу вимагає інвестування значних коштів. При вирішенні питання про доцільність впровадження заходів з підвищення рівня виробництва спочатку керівництво підприємства глибоко аналізує попит на певну продукцію і її ліквідність, а також питання оцінювання економічної ефективності.

До групи технічних новин і нововведень, стосовно яких визначається і оцінюється економічна та інші види ефективності, належать: створення, виробництво та використання нових або модернізація наявних засобів і предметів праці та споживання, технологічних процесів, включаючи винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Отже, критерієм, який характеризує доцільність інвестування виробництва, є ефективність. Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи інновацій є економічний ефект, який характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних фактичних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Він в основному виражається певною грошовою сумою (чиста продукція або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

Ефект від впровадження інновацій може бути позитивним (економія затрат) і негативним (збитковим). Обидва види ефекту враховуються в виробничій діяльності і взаємопов'язані. Вживається також поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП [11].

Таким чином, розрахунок абсолютної ефективності завершує процес вибору найефективнішого варіанта заходів нововведень.

Залежно від кола вирішуваних завдань, величина економічного ефекту має обчислюватись в одній з двох форм вартісних показників:

1)народногосподарського економічного ефекту (загального ефекту за умовами використання нововведень);

2)внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту (ефекту, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень) [7].

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки, інших нововведень і усіх витрат на її розробку, виробництво і споживання. Він показує ефективність тієї або іншої групи нововведень з погляду їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях "життєвого циклу" нововведень (стадії розробки, виробництва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність технічних новин з врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств виробників і споживачів.

Сумарний економічний ефект вираховують за формулою (1.1) [20. c. 145].


(1.1)


Де: nj - народногосподарський індекс;

- вартісна оцінка результатів від здійснення заходів нововведень (НТП) за розрахунковий період;

- вартісна оцінка здійснення заходів нововведень (НТП) за розрахунковий період.

Оскільки розрахунковий період має певну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто за допомогою спеціального коефіцієнта приведення.

Цей коефіцієнт обчислюється за формулою (1.2) [20. c. 145].


(1.2)


Де: En - норматив приведення різночасових витрат і результатів (Еn=0,1: 0,15 залежно від галузі, де він застосовується);p - розрахунковий рік;- рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект технічних нововведень (Et) визначається за формулою (1.3) [13. c. 230].


(1.3)


Де: Pt -Bt - вартісна оцінка відповідного результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду;n, tk - відповідно початковий і кінцевий рік розрахункового періоду.

Початком розрахункового періоду вважають рік початку фінансування розробки технічних новин, включаючи проведення наукових досліджень.

Кінцевим роком розрахункового періоду - момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення.

Оцінка внутрішньовиробничого (комерційного) економічного ефекту звичайно здійснюється з використанням показників:

1)прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства;

2)похідних вимірників - коефіцієнта ефективності капітальних витрат (внутрішньої норми ефективності, терміну окупності капітальних витрат).

Загальні результати технічних нововведень визначається як сума основних і супровідних результатів.

Оцінювання основних результатів здійснюється за формулами

) для нових засобів праці тривалого користування (1.4) [3. c. 445].


(1.4).


Де: - ціна одиниці продукції, виробленої з використанням нових засобів праці; - обсяг використання нових засобів праці;

- продуктивність засобів праці.

) для нових предметів праці (1.5) [5. c. 346].

(1.5)


Де: - витрати предметів праці на одиницю продукції, виготовленої з їх використанням.

До супровідних результатів належать додаткові економічні результати у різних сферах народного господарства.

Сумарні витрати на реалізацію технічних нововведень за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції тобто.

При цьому витрати на виробництво і використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції) обчислюються однаково за формулою (1.6) [5. c. 347]


(1.6)


Де: C- поточні витрати на виробництво (використання) продукції без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію;

K - одночасні витрати на виробництво (використання) продукції;

L - залишкова вартість (ліквідне сальдо) основних фондів, що вибувають.

В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового, організаційного характеру постають на шляху масової реалізації інновацій.

Із загальної кількості підприємств, що займалися різними видами інноваційної діяльності, інноваційні види продукції впроваджувало 359 підприємств, або майже кожне третє підприємство.

Інформація про інноваційну активність підприємств всіх галузей народного господарства в Україні наведено у табл. 1.2 [9].

Аналізуючи дані таблиці можна сказати, що основна маса витрат пов'язаних з впровадженням інновацій припадає на придбання машин та обладнання, що пов'язані з впровадженням інновацій. Ця тенденція зберігається протягом 2000-2009 рр. Так у 2009 році вони становили 62,6% від всіх витрат повязаних з інноваціями.

У ринкових умовах розвитку соціально орієнтованої економіки виникає необхідність і можливість принципово нового підходу до визначення ефективності технічних новин і нововведень з урахуванням пріоритетності критерію соціальної ефективності та екологічної безпеки.

При цьому процедурний механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних новин і нововведень здійснюється у певній послідовності.

По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва і використання об'єктів технічних новин і нововведень. До вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги до екологічної безпеки. До нижчого - механізацію економічної ефективності.

По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що зафіксовані в наявних державних і міжнародних стандартах та цільових нормативах соціального характеру; якщо вони не відповідають таким цілям і вимогам, то мають бути відхилені незалежно від рівня їх економічної ефективності.



Таблиця 1.2 ? Інноваційна активність підприємств за напрямками впровадження інновацій

Питома вага підприємств, що займалися інноваціямиЗагальна сума витратУ тому числі за напрямамиДослідження і розробкиУ тому числіПридбання нових технологійПідготовка виробництва для впровадження інноваційПридбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інноваційІнші витратиВнутрішні НДРЗовнішні НДР %млн. грн.2000181760,1266,2ХХ72,8163,91074,5182,7200116,51979,4171,4ХХ125183,81249,4249,82002183018,3270,1ХХ149,7325,21865,6407,7200315,13059,8312,9ХХ95,9527,31873,7250200413,74534,6445,3ХХ143,5808,52717,5419,8200511,95751,6612,3ХХ243,4991,73149,6754,6200611,26160992,9ХХ159,5954,73489,2563,7200714,210850,9986,5793,6192,9328,4Х7471,12064,920081311994,21243,6958,8284,8421,8Х7664,82664200912,87949,9846,7633,3213,4115,9Х4974,72012,6


По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння і вибору мають розглядатися лише соціально і екологічно допустимі (і в цьому розумінні ефективні) варіанти об'єктів технічних новин чи нововведень; найкращий з них визначається за економічним критерієм [17].

Такий принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень дає змогу врахувати всі особливості нової техніки, їх позитивні й негативні сторони, вплив на соціальні умови праці й навколишнє середовище. Це дає можливість поставити соціальні проблеми працівників, що працюють на будь-якому виробництві, на чільне місце.

Хоча частка технічних нововведень у загальних обсягах реалізації науково-технічних нововведень є значною, не менш важливими є й організаційні нововведення. Вони не вимагають великих витрат, але можуть мати ефективність на рівні з науково-технічними нововведеннями.

З огляду на особливості оцінювання ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно поділити на дві групи.

1)організаційні нововведення, які потребують додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень).

2)нововведення, що не потребують додаткових витрат (інвестицій) [10].

Визначення й оцінювання економічної ефективності організаційних нововведень першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв, концентрація виробництва на діючому підприємстві, викликана необхідністю розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюється в такій самій формі, як нових технічних рішень.

Економічну ефективність безвтратних нових організаційних рішень визначають на основі обчислення економії поточних витрат. У кожному конкретному випадку потрібно точно визначити коло показників для оцінювання ефективності тієї чи іншої групи безвтратних організаційних рішень.

Важливою особливістю оцінювання ефективності організаційних нововведень має бути методика визначення соціального ефекту від реалізації конкретного нововведення.


1.4 Фінансова підтримка інновацій, їх впровадження на

підприємстві


Інноваційна діяльність в умовах ринкової економіки поєднує співпрацю наукових установ і виробничих підприємств та створює окремий національно-господарський комплекс.

Інновації з погляду фінансування являють собою здійснення капіталовкладень, тобто фінансування розробки і впровадження нових технічних засобів виробництва та продукції, що є предметом програм і проектів. Попит на інновації завжди існує, однак завжди існує і проблема фінансування інновацій.

Фінансування інновацій - формування грошових та інших ресурсів з метою здійснення капітальних вкладень у нові технічні засоби виробництва, технології і види продукції [18].

Отже, основною проблемою проведення інноваційної діяльності є пошук коштів і цільове (інноваційне) їх використання.

Інноваційна діяльність супроводжується залученням капіталовкладень, розміри яких визначаються змістом і масштабом інноваційних проектів [12].

Нагромадження грошових і матеріальних ресурсів для здійснення інноваційних капіталовкладень вимагає використання різних доступних новаторові джерел на рис. 1.4.


Рис. 1.4 ? Загальна схема джерел інноваційних капіталовкладень [2]


Можна простежити зміни у фінансуванні інноваційної діяльності, що зображено на рис 1.5.


Рис. 1.5 ? Динаміка фінансування інноваційної діяльності [4]


Обсяг і структур інноваційних капіталовкладень цілком залежить від наявною обсягів власних грошових ресурсів.

Фінансування інноваційних проектів тісно пов'язане з обґрунтуванням як видів джерел, так і інвесторів. Річ у тому, що за грошові і матеріальні ресурси підприємство мусить платити своїм кредиторам. Навіть за власні ресурси у формі дивідендів акціонерам.

Що стосується фінансових методів стимулювання інноваційної діяльності, то їх поділяють на два основних типи: державні та недержавні на рис. 1.6.

Рис. 1.6 ? Основні фінансові методи стимулювання інноваційної

діяльності [8]


У світовій практиці особливо важливе місце відводиться податковим формам непрямих методів стимулювання інноваційної діяльності, які реалізуються здебільшого у вигляді податкового кредиту, податкових канікул і податкових знижок. Сутність останніх полягає в тому, що підприємству дозволяють вилучити з бази оподаткування певний відсоток від суми, яку воно витратило на інноваційну діяльність.


2. Державне регулювання інноваційної діяльності


.1 Методи державного регулювання інновацій


Успішна трансформація української економіки до ринкового типу потребує активної ролі держави у формуванні і реалізації інноваційних проектів. Держава має законодавчі й адміністративні важелі мобілізації необхідних ресурсів, визначення інноваційних пріоритетів, створення правових та фінансових можливостей впровадження новацій в економіку.

Конкурентоспроможність підприємств і країни загалом в умовах вільної конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках визначається рівнем використання нових технологій.

Головними показниками для держави мають бути:

1)активізація інноваційних капіталовкладень у вітчизняну науку;

2)економічне зростання, реструктуризація галузей економіки національного продукту, зростання доходів виробників, населення і держави;

3)стабільний рівень цін, інфляція не більше 1-2% на рік, збалансована зовнішня торгівля, соціальна стабільність, фінансова і національна безпека [18].

Ці економічні і соціальні ознаки оновленої економіки мають бути пріоритетними для української держави. Саме вони є результатом функціонування економіки за інноваційним типом, і держава зобов'язана використовувати свої владні повноваження інноваційно-інвестиційних процесів.

Насамперед держава має забезпечити:

1)правову базу й інституційні структури та надати їм функції задля прискорення підприємництва і бізнесу з використанням інноваційних технологій;

2)податкову і кредитну системи, які стимулюють підприємництво та інноваційну діяльність [12].

Задекларована в Україні політика євроінтеграції є практично єдиним стратегічним економічним курсом, що передбачає відповідні реформи та економічні пріоритети, реалізація яких має наблизити українську економіку і соціальну сферу до євро стандартів.

В Україні є велика потреба створення і функціонування ринку капіталів, фондової біржі, яка б забезпечувала рух інноваційного капіталу. Держава повинна сприяти розвиткові функціональної інфраструктури ринку інноваційних капіталів, системи страхування ризиків інновацій. Особливої уваги потребує активізація держави

Інноваційні капіталовкладення позитивно впливатимуть на продуктивну та ефективну функцію праці і капіталу, збалансованість галузей економіки, фінансової системи, національного продукту до потреб виробництва і населення.

Досвід ринкових країн засвідчує, що методи регулювання інновацій можна звести щонайменше у чотири групи, що зображено на рис. 2.1.


Рис. 2.1 ? Методи державного регулювання інноваційної

діяльності [8]


В Україні розроблені і реалізуються ряд економічних та соціальних програм загального характеру. Це так звані цільові комплексні програми. Зокрема: Програма розвитку України як транзитної держави, Програма розвитку малого бізнесу, Державна програма ресурсозабезпечення, Програма боротьби з бідністю, Програма розвитку промислово-фінансових груп та транснаціональних комплексів, Програма комплексної реструктуризації промисловості, Державна програма інформаційного забезпечення економіки та освіти.

Найбільш ефективною організаційно-економічною формою інтеграції науки і виробництва в усьому світі, як і в Україні, за останні роки стали територіально-виробничі та наукові комплекси ? технопарки. Такі інституції є зонами економічної активності, які поєднують потенціал університетів, науково-дослідних структур, промислових та інфраструктурних організацій.

В Україні система технологічних парків є позитивним прикладом дієвості механізму, що забезпечує реалізацію державної інноваційної політики. Формування даної системи розпочалося у 2000 році. Станом на 2009 рік загальна чисельність технопарків становить шістнадцять, із яких зареєстровано дванадцять: Інститут монокристалів, Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона, Вуглемаш, Напівпровідники, Інститут технічної теплофізики, Укрінфотех, Київська політехніка, Інтелектуальні інформаційні технології, Текстиль, Агротехнопарк, Яворів, Машинобудівні технології. Ще 4 технопарки проходять процедуру реєстрації [10].

Технопарки можна розглядати з декількох точок зору. По-перше, як особливий вид вільної економічної зони, у якій розробляється наукомістка продукція та формуються нові кадри. З цього боку технопарк відповідає вимогам до основних процесів, що відбуваються в світовій економіці.

По-друге, наука дає стимул розвитку бізнесу, головним чином малого, що дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки малого підприємництва, розвиток якого дозволяє вийти на якісно нову ступінь суспільного відтворення.

По-третє, саме в технопарках наука отримує фінансові та інші додаткові можливості для проведення фундаментальних і прикладних пошуків і стає менш залежною від держави [8].

Створення технопарків в Україні - проходження по шляху, який створили високорозвинені країни, що віддали свій технологічний розвиток у руки високоінтелектуального венчурного бізнесу. З прийняттям Закону України, яким визначені правові та економічні норми інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків, дана легальна свобода інвестиційної й інноваційної діяльності технопарків в Україні. Але негайних результатів діяльності наукових парків у нашій державі, безумовно, очікувати не можна. Технопарки лише створюють основи нової наукомісткої економіки, умови для прориву на світовий ринок високих технологій. Необхідно ще грамотно

Результати діяльності Технологічних парків зображено на рис. 2.2.


Рис. 2.2 ? Показники діяльності Технологічних парків [16].


Інноваційна діяльність тісно пов'язана із транснаціональним рухом товарів та капіталів, у тому числі інноваційних. Україні потрібно проводити політику імпорту нових технологій та експорту готової інноваційної продукції. Для успішного вирішення цих питань державі необхідно запроваджувати заходи регулювання митних податків, які здебільшого встановлюються на імпортні, а у деяких випадках і на експортні товари.


2.2 Система державного регулювання нововведень


В Україні Верховна Рада ухвалила Закон "Про інноваційну діяльність", який визначає напрями розвитку інновацій. За цим законом державі необхідно вирішувати найважливіші завдання у сфері інновацій, а саме:

1)визначати й підтримувати пріоритетні напрями інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

2)сформувати й реалізовувати державні, галузеві, регіональні та місцеві програми; створювати нормативно-правову базу та економічні механізми для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

3)здійснювати фінансову підтримку виконання інноваційних проектів; встановлювати пільгове оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

4)підтримувати функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури [1].

Сума видатків державного бюджету України на розвиток інноваційної діяльності показано на рис. 2.3.


Рис. 2.3 ? Видатки державного бюджету на розвиток інновацій в

Україні [14]


Ці дані прямо протилежні принципам держаної інноваційної політики, що записані в Законі Україні «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 №40-IV.

1)орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

2)визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

3)фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

4)сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури.

Закон України « Про інноваційну діяльність» визначає й функції органів державної влади у сфері інновації.

1)створювати законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;

2)затверджувати пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі діяльності Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля;

3)визначати в межах Державного бюджету України обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності [19].

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інновацій повинен:

1)здійснювати заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

2)готувати й подавати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм та щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

3)координувати роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

4)визначати свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації [18].


2.3 Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні


Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні - науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Стратегічні пріоритетні напряли інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менш як десять років); найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох - п'яти років: напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукомістких товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках [10].

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в межах стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави. За своїми масштабами, спрямуванням та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Верховна Рада України визначає такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки:

1)модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

2)машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

3)нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації;

4)вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

5)високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

6)транспортні системи: будівництво і реконструкція;

7)охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища;

8)розвиток інноваційної культури суспільства [1].

В Україні схвалена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку, в якій зазначено, що національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Швидко втрачаються можливості розвивати належним чином наукові дослідження, оперативно впроваджувати їх результати у практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення й ефективно використовувати їх у національних інтересах, Значна частина вітчизняних товарів не відповідає рівню сучасного наукового та технологічного забезпечення, що зумовлює їх не конкурентоспроможність як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.

Державні науково-технічні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів.

Перспективним напрямом розв'язання проблем у цій сфері є перехід вітчизняного виробництва на інноваційний шлях розвитку.

Сконцентрувати увагу потрібно на інноваційному розвитку реального сектору економіки, причому починати потрібно з державних підприємств даного сектору. Саме через державний сектор економіки уряд може успішно реалізувати свої інноваційні програми.

Державний сектор слугує специфічним інструментом впливу на економіку.

Інноваційна активність державних підприємств не поступається приватним, а в деяких випадках є навіть вищою. Це пояснюється тим, що, окрім бажання до нововведень, тут ще наявні необхідні фінансові ресурси.

Масштаби впровадження інновацій промисловими підприємствами показано у табл. 2.1 [16].

Головними цілями науково-технологічного та інноваційного розвитку України визначаються:

1)підвищення ролі наукових і технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання;

2)створення ефективних механізмів збереження, ефективного використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу;

3)технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому і внутрішньому ринках;

4)збільшення експортного потенціалу за рахунок наукомістких галузей виробництва, зменшення залежності економіки України від імпорту;

5)органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного використання природних ресурсів, сприяння створенню в економіці достатньої кількості робочих місць [16].



Таблиця 2.1 ? Впровадження інновацій на промислових підприємствах

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації. %Впроваджено нових технологічних процесів, процесівУ т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючіОсвоєно виробництво нових видів продукції, найменуваньЗ них нові види технікиПитома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової,%200014,8140343015323631 200114,31421469194846106,8200214,61142430228475207200311,5148260674167105,6200410172764539787695,820058,2180869031526576,5200610114542424087866,7200711,5141963425268816,7200810,8164768024467585,9200910,7189375326856414,8


Пріоритетними напрямами науково-технологічного та інноваційного розвитку у сфері виробництва мають стати:

1)формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо);

2)створення конкурентоспроможних переробних виробництв;

3)технологічне і технічне оновлення базових галузей економіки держави;

4)впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва й тенденціях його розвитку [10].


Висновки


Інноваційні процеси набирають дедалі більшого значення, яке генерується інноваціями, дозволяє піднести рівень життя населення, нововведення нерідко сприяють вирішенню проблем зайнятості за рахунок створення нових високооплачуваних робочих місць. Вплив інноваційних процесів на соціальну стабільність в українському суспільстві сумнів не викликає.

На сучасному етапі глибина інтеграційних процесів у світі залежить від випереджаючого розвитку інновацій. Кооперація різних країн в інноваційній сфері має широкий спектр форм - таких, як:

об'єднання ресурсів з метою одержання нових науково-технічних результатів;

міжнародний трансфер технологій у матеріалізованій та в інших формах;

створення світової науково-інноваційної інфраструктури;

здійснення інновацій, що мають глобальний характер.

При сучасних масштабах НТП багато які з інноваційних проектів не спроможна здійснити одна, навіть найрозвинутіша країна. Активізація міжнародного науково-технічного співробітництва істотно підвищує загальнодержавне значення інноваційних процесів. Повноцінна інтеграція у світові інноваційні процеси не можлива без наявності у країни адекватної науково-технологічної бази, а також механізмів, які б забезпечували сприйняття інновацій з-за кордону. Інновації продукують залежність глобальної конкурентоспроможності національної економіки від рівня розвитку інноваційних процесів.

Інноваційна політика неминуче зазнає впливу загальноекономічної стратегії. Міра втручання держави в інноваційні процеси істотно залежить від загальних механізмів економічного регулювання. Державні пріоритети у галузі нововведень детермінують напрямами державної економічної політики в цілому. Інституціональна економічна політика визначає соціально-економічне поле інноваційних процесів. Регулювання та стимулювання інновацій самі стають одним з найважливіших аспектів державної економічної політики.

Необхідність державного регулювання інноваційних процесів викликана, насамперед, їх зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Сьогодні економічне зростання базується на сполученні екстенсивних та інтенсивних факторів. У сучасних умовах можливості зростання випуску продукції та послуг за рахунок більшої зайнятості населення і залучення до економічного обороту нових природних ресурсів стають дедалі обмеженішими.

Істотним фактором зростання загальнодержавного значення інновацій є їх вирішальний вплив на макроекономічні показники.

Інновації змінюють і економічну організацію суспільства. Інноваційна політика неминуче зазнає впливу загальноекономічної стратегії.

Регулювання та стимулювання інновацій стають одним з найважливіших аспектів державної економічної політики.

Перед державою постає завдання визначити загальні стратегічні орієнтири інноваційних процесів. З метою їх досягнення держава сприяє кооперації та взаємодії різноманітних інститутів у здійсненні інновацій. Державні структури формують єдиний технологічний простір, який забезпечує сумісність нововведень.

Центральне місце займають заохочення конкуренції, різноманітні фінансові субсидії та пільги учасникам інноваційних процесів. Велике значення має часткове або повне державне страхування інноваційних ризиків.

В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, право-організаційного характеру постають на шляху масової реалізації інновацій. Процеси ж створення нових інноваційних структур, які здатні реалізувати цілком комерційні проекти, мають стихійний характер.

Реалізація програми активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати наявні ресурси на інноваційну діяльність.


Список використаних джерел


1.Алексєєва К.І. Державні механізми стимулювання інноваційного розвитку / К.І. Алексєєва // Економіка та держава. - 2009. - №3. - С. 74-76.

2.Блонська В.І. Економіка підприємства. Теорія і практикум / В.І. Блонська, Т.Г. Васильців / - Львів : Магнолія 2006, 2008. - 288с.

.Бойчик І.М. Економіка підприємства: навчальний посібник / І.М. Бойчик. - К. : Атіка, 2002. - 480 с.

.Джерела фінансування інноваційної діяльності [Електронний ресурс]. Режим доступу #"justify">.Заблоцький Б.Ф. Економіка й організація інноваційної діяльності : навчальний посібник / Б.Ф. Заблоцький. - Львів: Новій Світ, 2000. - 456 с.

.Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 року №40-IV [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16.01.2003 року №433-IV [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Іваноньків О.О. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні та перспективи прямого іноземного інвестування / О.О. Іваноньків // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №11. - С. 13-17.

.Інноваційна активність промислових підприємств [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">10.Космидайло І. В. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення / І. В. Космидайло // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №2. - С. 20-26.

11.Кузьмін О.Є. Кластери як чинник розвитку підприємстві територіальних утворень/ О.Є. Кузьмін // Економіка України. - 2010. - №2. - С. 14-20.

.Кузьмін О.Є Фінансова складова в розвитку й функціонуванні національної інноваційної системи / О.Є. Кузьмін, І.М. Шотік // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 21-30.

.Манів З.О. Економіка підприємства : навчальний посібник / З.О. Манів, І.М. Луцький / Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: Знання, 2006. - 580с.

.Науково-технічна діяльність [Електронний ресурс]. Режим доступу :

.#"justify">.Некифоров А.Є. Податкове стимулювання інноваційної діяльності / А.Є. Некифоров, В.М. Диба, В.О. Парнюк // Фінанси України. - 2009. - №5. -С. 78-86.

.Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.1999 року №916-XIV [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» від 05.08.2002 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень зі статистики науки та інновацій. Інструкція від 28.11.2005 року №382 [Електронний ресурс]. Режим доступу: #"justify">.Шваб Л.І. Економіка підприємства: підручник / Л.І. Шваб. - К.: Каравела, 2007. - 584 с.


Курсова робота з навчальної дисципліни: Економіка підприємства з теми: ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ШЛЯХ ДИН

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ