Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства

 

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Кафедра світового господарства та міжнародної економічної інтеграції

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни економіка підприємства

на тему: «Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства»

студентки 2 курсу 1 групи

напряму підготовки міжнародна економіка

Тимцюрак І.С.

Керівник ст.викладач Цесаренко С.І.

м. КИЇВ - 2013рік

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика інноваційних процесів в господарській діяльності підприємства

1.1 Поняття інноваційних процесів та значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства

.2 Джерела, класифікація і взаємозвязок інноваційних процесів

1.3 Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку7

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Оцінка інноваційної діяльності та інноваційних процесів в Україні

.1 Основні проблеми інноваційного розвитку в Україні

.2 Аналіз інноваційної діяльності вітчизняних підприємств

2.3 Порівняльний аналіз розвитку інноваційної діяльності в Україні на світовій практиці( за даними міжнародних рейтингів)

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні та напрями її активізації

3.1 Основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності

3.2 Напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств

3.3 Шляхи вдосконалення оцінки ефективності інноваційної діяльності

Висновки до розділу 3

Висновки

Список джерел посилань

Додаток А

ВСТУП

Розвиток економіки України багато в чому залежить від рівня ефективності інноваційних процесів. Інновації необхідні, вони дають можливість збільшити, одержуваний прибуток, шляхом зниження витрат, підвищують конкурентоспроможність підприємства, що життєво необхідно для виживання в умовах ринку.

У сучасних умовах можливість фінансування інноваційних процесів суттєво обмежені. Пов'язано це із застарілою галузевою інфраструктурою, нестабільною законодавчою базою, з жорсткими умовами надання позикових фінансових ресурсів, високим рівнем невизначеності і ризику. Всі ці чинники обумовлюють низьку мотивацію щодо фінансування і подальшого впровадження інновацій. З іншого боку, науково-господарський комплекс володіє достатніми для розвитку ресурсами: науковими і технічними. Тим більше, що важливість набуває питання удосконалення стратегічного управління інноваціями. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що відбувається на світовому ринку, має свій особливий вплив на сутність усіх економічних процесів на підприємстві. Перехід української економіки до ринкових умов функціонування супроводжується зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинених країн, але вітчизняний народно-господарчий комплекс має для розвитку достатній науковий і технічний потенціал. Один із основних недоліків у розвитку інноваційної сфери підприємств полягає у відсутності ефективної методики управління зазначеними процесами, що відповідала б національним особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Ефективна дієва система управління інноваційною діяльністю необхідна не тільки для суб'єктів господарської діяльності, що тільки створюються, але, перш за все, для вже діючих.

Метою є дослідження та аналіз інноваційних процесів та інноваційної діяльності в господарській діяльності підприємства.

Відповідно з поставленою метою були сформовані наступні завдання:

охарактеризувати інноваційні процеси в господарській діяльності;

зясувати значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства;

розробити методику оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку та шляхи її вдосконалення;

визначити основні проблеми інноваційного розвитку в Україні;

проаналізувати інноваційну діяльность вітчизняних підприємств та порівняти її на світовій практиці;

розробити основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності;

визначити напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств та

Обєкт дослідження - інноваційна діяльність промислових підприємств.

Предмет дослідження - процеси управління інноваційною діяльністю на підприємствах. Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі. Сприйняття інноваційного розвитку як основоположного чинника економічного підйому знайшло своє відображення у фундаментальних дослідженнях зарубіжних учених: Р. Акоффа, П. Друкера, Ф. Портера, Б. Санто, Б. Твісса, Я. Ван Дайну, І. Мілендорфу, С. Дорогунцову, А. Ка-занцеві. Активно розвивається українська школа стратегічного менеджменту інновацій, до складу якої входять провідні економісти-теоретики та практики: А.В.Гриньов, Б.М.Данилишин, В.Я.Заруба, Ю.Б.Іванов, С.М.Ілляшенко, Є.В.Крикавський, В.І.Ландик, П.А.Орлов, П.Г.Перерва, А.А.Садєков, А.І.Яковлєв, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Онищенко, М. Чумаченко, Л. Яременко та інші.

РОЗДІЛ 1.Загальна характеристика інноваційних процесів в господарській діяльності підприємства

1.1 Поняття інноваційних процесів та значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів - персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни [2,с.34].

Поняття "інноваційний процес" еволюціонувало протягом півстоліття. У 50-60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок - вторинним елементом. Це так звані моделі "технологічного поштовху" та "рушійної сили ринку". При цьому у другій моделі збуту продукції приділялося більше уваги. З розвитком нових технологій було розроблено модель, яка збалансовувала відносини наукових досліджень і ринку, - так звана поєднальна модель. В її рамках передбачалося, що технічні інновації повинні супроводжуватись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту, виробництва. Останніми десятиріччями переважаючою стала "інтегрована модель" з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт, організації виробництва продукції та просування її на ринок.

Інноваційна діяльність в умовах переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку набуває особливого значення. Охопивши різні аспекти ринкових відносин інноваційний процес сприяє зростанню промислового виробництва, дає змогу підвищувати продуктивність праці, залучати до виробничої сфери нові резерви.

В економічній літературі, присвяченій аналізу інноваційного процесу, інноваційна діяльність розглядається, як правило, у тісному взаємозв'язку з інноваціями. Унаслідок цього, дослідження економічної сутності інноваційної діяльності підприємства доцільно почати з визначення терміна "інновація". Слід зазначити, що як вітчизняними, так і зарубіжними авторами досить широко представлені визначення даного терміна, запропонована різнохарактерна типологія процесів, пов'язаних з цим явищем [2,с.36].

Аналіз різних визначень терміна "інновація" дозволяє зробити висновок, що цей термін трактується в залежності від мети, об'єкта і предмета конкретного дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій [1,с.227].

Найбільш універсальною вважається дефініція, відповідно до якої під інновацією (англ. innovation - нововведення, новаторство) розуміється "інвестиція в новацію" як результат практичного освоєння нового процесу, продукту або послуги. При цьому новація (лат. novation - зміна, відновлення) розглядається як нововведення, якого не було раніше: нове явище, відкриття, винахід, новий метод задоволення суспільних потреб .

У Законі України «Про інноваційну діяльність» наведене наступне визначення терміну «інновація» - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентспроможності технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [10].

Наразі в розумінні інноваційної діяльності відсутня єдність поглядів. У результаті аналізу літератури з проблем інноватики можна виділити декілька підходів щодо теоретичних поглядів на поняття "інноваційна діяльність".

Перший підхід - під інноваційною діяльністю вважається діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури і поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалення технології виготовлення з подальшим впровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Схоже визначення подається у Законі України «Про інноваційну діяльність».

Другий підхід - під інноваційною діяльністю розуміється процес, спрямований на розробку і реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або удосконалений продукт, реалізований на ринку; у новий або удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також пов'язаніз цим додаткові наукові дослідження і розробки.

У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу [9]. Ця діяльність охоплює:

) випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

) фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

) розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.

Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях.

Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів.

Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним підприємництвом. Такий ризик обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату.

Як самостійний вид діяльності інноваційна діяльність має такі особливості:

) у ході реалізації інновацій відбувається зміна об'єкта управління: змінюється специфіка продукту, предмети праці, технологія;

) управління інноваційною діяльністю, на відміну від традиційного управління підприємством, характеризується високою нестабільністю і мінливістю всіх елементів системи управління і високим ризиком;

) управління інноваціями нерідко мотивується зовнішніми економічними факторами. При цьому досить часто інноваційні проекти мають іміджеву або соціальну спрямованість. Традиційні фінансові підходи обґрунтування економічної ефективності інноваційних рішень не завжди адекватно враховують вплив інновацій на внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства, недооцінюється позитивний ефект інновацій;

) управління інноваціями припускає не тільки організаційно-технічні аспекти, але і координацію діяльності [12,с.359].

До інноваційної діяльності відноситься вся діяльність підприємства у рамках інноваційного процесу, а також маркетингові дослідження ринків збуту і пошук нових споживачів, інформаційне забезпечення можливого конкурентного середовища і споживчих властивостей товарів конкуруючих фірм, пошуки новаторських ідей і рішень; партнерів із впровадження і фінансування інноваційного проекту.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України та іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Головне завдання інноваційної діяльності - це реструктуризація виробництва, спрямована на досягнення конкурентних переваг вітчизняних виробів на світовому ринку на основі наукових досягнень і передового досвіду. Це важливо не тільки з позиції розвитку експортного потенціалу, але особливо необхідно і для утримання внутрішнього ринку. Вихід на такий рівень конкурентоспроможності означає активізацію інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність підприємства базується на таких принципах:

) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

) економічність інноваційного виробництва (досягнення комерційного успіху);

) гнучкість (під нову ідею створюється самостійна інноваційна структура, що може бути абсолютно непридатною для вирішення інших проблем);

) комплексність (кардинальна інновація, як правило, викликає появу цілої сукупності супутніх їй більш незначних нововведень).

Прояви інноваційної діяльності підприємства можуть бути найрізноманітнішими, що обумовлено багатозначністю поняття "інновація". В залежності від цього основними типами інноваційної діяльності є:

) виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

) упровадження нових засобів виробництва;

) освоєння нового ринку збуту;

) залучення нових джерел сировини, комплектуючих і напівфабрикатів;

) уведення нових організаційних інституційних форм (приватизація, нова система управління й ін.);

) зміни інфраструктури.

Інноваційна діяльність залежить від різноманітних чинників, які систематично можна поділити на чинники, що стримують інноваційну діяльність та чинники, що сприяють розвитку інноваційну діяльність.

1.2 Джерела, класифікація і взаємозвязок інноваційних процесів

Перед підприємцями стоїть завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичній основі. Систематична інновація полягає в цілеспрямованому, організованому пошуку змін і в систематичному аналізі тих можливостей, які ці зміни можуть дати для економічних або соціальних нововведень.

Виділяють такі зміни, або джерела інновацій:

·Несподівана подія, яким може бути несподіваний успіх, несподівана невдача;

·Невідповідність між реальністю, такою, якою вона є, і її відображенням в думках і в оцінках людей;

·Зміна потреб виробничого процесу;

·Зміни в структурі галузі або ринку;

·Демографічні зміни;

·Зміни в сприйнятті і в ціннісних установках;

·Нові знання, наукові і ненаукові.

Кордони між цими джерелами інноваційних ідей розмиті, більше того, ці джерела часто перекривають один одного. Разом з тим, кожен з названих джерел володіє своїми власними характеристиками, тому аналізувати їх слід окремо [16,с.96].

Несподівана подія.

Несподіваний успіх. Не було області, яка пропонувала б більш багаті можливості для успішної інновації, ніж несподіваний успіх. Не було області, в якій інноваційні можливості були б пов'язані з меншим ризиком, а здійснення інновацій було б менш трудомістким. Однак несподіваним успіхом найчастіше нехтують, навіть гірше, керівництво схильне його енергійно відштовхувати. Справа в тому, що керівництву важко примиритися з несподіваним успіхом.

Несподіваний успіх - не просто сприятлива можливість для нововведень, він сам викликає необхідність цих нововведень.

Несподівана невдача. Невдачі, на відміну від успіхів, не можуть бути відкинутими і рідко проходять непоміченими. Але як джерело інноваційних можливостей вони сприймаються ще рідше. Звичайно, більшість невдач - всього лише результат грубих помилок, жадібності, некомпетентності в плануванні або виконанні. Але якщо проект зазнає невдачі, незважаючи на ретельне планування та сумлінне виконання, - така невдача вказує на необхідність змін, тобто на приховані інноваційні можливості.

Невідповідність між реальністю і її відображенням.

Як і несподівані події, невідповідності є вірною ознакою інновацій: або тих, які вже відбулися, або тих, які можна викликати.

Невідповідності, як правило, не виявляються в цифрах і звітах, одержуваних керівниками, тобто в них більше якісного, а не кількісного аспекту.

Розрізняють такі види невідповідностей:

·невідповідність між економічними реаліями суспільства;

·невідповідність між реальним становищем у галузі та планами;

·невідповідність між орієнтацією галузі та цінностями споживачів її продукції;

·внутрішнє невідповідність у ритмі чи в логіці технологічних процесів.

Потреби виробничого процесу.

Для втілення в життя інноваційних рішень, що грунтуються на потреби виробничого процесу, потрібна наявність п'яти основних критеріїв:

· автономний процес;

· одне "слабке" або "відсутнє" ланка в ньому;

· чітке визначення мети; · конкретизація рішення;

· широке розуміння користі пропозиції.

Існує також три основних обмежують фактора, без яких здійснення такої інновації не буде можливо:

· необхідно розібратися в суті потреби. а не просто інтуїтивно відчути її;

· необхідні якісь нові знання, щоб не тільки розбиратися в процесі, а й знати, як діяти.

· рішення має відповідати звичкам і орієнтаціям потенційних споживачів.

Галузеві та ринкові структури.

При ринкових чи галузевих структурах провідні виробники залишають без належної уваги найбільш швидко зростаючі сегменти ринку. Виниклі в новій ситуації можливості зростання рідко вписуються в існуючу ринкову політику. Тому інноваційно налаштовані компанії отримують широке поле діяльності.

Можна вказати три надійних, добре помітних показника прийдешніх змін у галузевій структурі:

. Швидке зростання галузі. Якщо галузь зростає значно швидше, ніж чисельність населення або економіка в цілому, то можна з високою вірогідністю передбачити, що її структура різко зміниться - найпізніше в той момент, коли обсяг випуску в цій галузі подвоїться.

. На той час, коли зростаюча галузь подвоює свій обсяг виробництва, вона, як правило, перестає адекватно розуміти і обслуговувати свій ринок. Традиційне розподіл ринку на сегменти більше не відображає реальності, воно відображає лише історію. Однак багато хто бачить галузь такою, якою вона була завжди, без урахування часу і відбуваються. У цьому - пояснення успіху багатьох новаторів.

. Галузь готова розпочати корінні структурні зміни, якщо інтенсивно змінюється напрям діяльності в ній.

Демографічні чинники.

Під демографічними змінами розуміються зміни чисельності населення, його вікової структури, складу, зайнятості, рівня освіти і доходів. Такі зміни зазвичай однозначні і мають легко передбачувані наслідки.

Важливість демографічних чинників визнавали завжди, але і до цього дня їх рідко враховують у повсякденній діяльності. Демографічні показники вельми нестабільні, характеристики населення міняються дуже швидко і несподівано.

Таким чином, демографічні <#"justify">·продуктові інновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів.

·процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку інновації діляться на:

·нові для галузі у світі;

·нові для галузі в країні;

·нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити:

·інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.);

·інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);

·інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації:

·радикальні (базові);

·що покращують;

·модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються інновації:

·технологічні,

·соціальні,

·торгові,

·в області керування,

·виробничі.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи:

·локальні (поодинокі, окремі);

·глобальні (великомасштабні).

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, щ правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання - промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення [2,с.52].

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти - інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій.

промисловий інноваційний економічний оцінка

1.3 Методи оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності в умовах ринку

При здійсненні оцінки інноваційних процесів виникають аспекти, повязані між собою, які треба розглядати окремо. До них належать: оцінка науково-інформаційного рівня підприємства, оцінка технічного рівня підприємства і, оцінка техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Позитивний висновок щодо перших двох аспектів є важливою базою для отримання високих кінцевих результатів.

Перший аспект передбачає оцінку науково-інформаційного рівня забезпеченості підприємства. При цьому до критеріїв оцінки інноваційної діяльності, тобто тих характеристик, які найбільшою мірою впливають на її ефективність, належать: науковий рівень підприємства, рівень інформаційного забезпечення і конкурентоспроможність розробок, що забезпечують можливість досягнення поставленої підприємством мети.

Проведені дослідження і вивчення досвіду зарубіжних вчених дають змогу зробити висновок про те, що на багатьох підприємствах, котрі ефективно працюють, як джерело інноваційних ідей найактивніше використовують персонал. В Україні працівники підприємства беруть незначну участь у формуванні інноваційних ідей, що видно з таблиці 1.

Таблиця 1. Структура інформаційних джерел формування інноваційних ідей

Джерело інформаціїЧастка в загальній структурі, %Споживачі11,5Власні та сторонні науково-технічні кадри76,5Діяльність конкурентів8,0Торговельні посередники1,0Консультаційні фірми0,5Працівники підприємства2,5

Це в умовах ринкових відносин є негативним моментом у діяльності підприємства, оскільки саме високий рівень внутрішньої активності забезпечує певні переваги для підприємства. Так, висока частка виконання і впровадження власних науково-дослідних розробок у виробництво може забезпечувати підприємству за його рішенням на певний час чи назавжди монополізм у даній сфері діяльності. Цим і пояснюється важливість даного критерію для оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств.

При використанні даного методу найдоцільнішим є визначення коефіцієнта наукомісткості виробництва, котрий доцільно визначати як співвідношення витрат на науку (інновації) до загальної суми витрат виробництва, тобто за формулою

(1)

де - коефіцієнт наукомісткості виробництва; Вн - обсяг витрат на інноваційну діяльність (науку); Вз - загальна сума витрат виробництва.

Крім цього, інноваційну діяльність підприємства можна оцінювати за коефіцієнтом використання власних розробок, який визначають за формулою

,(2)

де - коефіцієнт використання власних розробок; - кількість упроваджених власних розробок, од.; - загальна кількість власних розробок, од.

Дану формулу можна використовувати для обґрунтування ефективності власних розробок підприємства, тут її користь очевидна. Використання формули дає відповідь на запитання, наскільки високий рівень власного наукового забезпечення інноваційної діяльності [15,с.73].

Іншим показником, на основі якого можна здійснювати оцінку наукового рівня забезпеченості інноваційної діяльності підприємства, є коефіцієнт використання результатів придбаних розробок, який розраховують за формулою

,(3)

де- коефіцієнт використання результатів придбаних розробок; - кількість упроваджених придбаних розробок, од.; - загальна кількість придбаних розробок, од.

Цей показник дає змогу визначити ефективність використання придбаних науково-дослідних розробок сторонніх організацій. Суть формули у тому, що вона дає можливість побачити, яким є вклад у забезпечення ефективності інноваційної діяльності ззовні.

При оцінці рівня інноваційної діяльності підприємства важливим є забезпечення раціонального співвідношення між власними і придбаними розробками. Для аналізу тут можна використати коефіцієнт співвідношення (), котрий розраховується як співвідношення загальної кількості власних розробок до кількості придбаних

(4)

За даним показником можна судити про темпи здійснення прикладних досліджень на підприємстві [16,с.101]. При цьому оцінку рівня активності в інноваційній (науковій) діяльності передбачається проводити за шкалою, що відображає три рівні (див. табл. 2).

Таблиця 2. Шкала для встановлення рівня активності в інноваційній діяльності

Рівні активностіКоефіцієнт співвідношенняНизькийМенший за 1СереднійБлизький до 1ВисокийБільший за 1

Стосовно цього багатий досвід українські підприємці можуть почерпнути з практики господарювання зарубіжних фірм. Так, у США забезпечення наукового рівня підприємства відбувається переважно першим шляхом, тобто за рахунок активізації процесів виконання і впровадження власних науково-дослідних розробок. Це дає змогу країні контролювати 43% світового ринку інтелектуальної власності.

Іншим аспектом, котрий необхідно враховувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності підприємства, є проведення аналізу його технічного рівня. При цьому критерієм оцінки інноваційної діяльності є відповідність існуючої організаційної структури управління і технології. До головних показників оцінки інноваційної діяльності згідно з даним критерієм, на нашу думку, належать:

коефіцієнт оновлення продукції

,(5)

де - коефіцієнт оновлення продукції; - обсяг випуску нової продукції, грн.;- обсяг випуску товарної продукції, грн.

Важливість розрахунку даного показника для оцінки інноваційної діяльності підприємства пояснюється тим, що на його основі можна зробити висновок про доцільність її фінансування, адже нова продукція, як правило, є конкурентоспроможною і проблем з її збутом немає, особливо за умов, коли високоефективно працює його маркетингова служба.

коефіцієнт оновлення технології:

(6)

де - коефіцієнт оновлення технології; . - кількість впроваджених нових технологічних процесів; . - загальна кількість технологічних процесів.

Формулу можна використовувати для обґрунтування спроможності підприємства випускати продукцію при використанні передової техніки і технології виробництва, що забезпечує такий важливий параметр, як якість.

частка конкурентоспроможної продукції підприємства

(7)

де - питома вага конкурентоспроможної продукції, %; - обсяг продукції, що наднормово залежується на складах підприємства, грн.

Даний показник може перебувати в межах від 0 до 100%. Якщо цей показник близький до нуля, то це свідчення того, що продукція підприємства неконкурентоспроможна. Рівень конкурентоспроможності продукції зростає в міру наближення до 100 %.

Найважливішим критерієм комплексної оцінки інноваційної діяльності підприємства є визначення техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Необхідно вказати, що в науковій і методичній літературі проблемі визначення економічної ефективності інноваційних проектів приділяли завжди багато уваги [19,с.176].

Свідченням цього є велика кількість розроблених методик визначення економічної ефективності нової техніки. До них належать методики, розроблені ще в умовах директивної економіки. Проте більшість з них містили лише загальні положення з визначення економічної ефективності, що передбачали безпосередній звязок економічної ефективності нової техніки з проблемами комплексної оцінки ефективності капітальних вкладень.

Досконалішою була методика, розроблена в 1977 р. Вона передбачала розрахунок порівняльної й абсолютної ефективності нововведень (засобів і предметів праці), давала змогу враховувати при цьому чинник часу. Як критерій порівняльної економічної ефективності впровадження нової техніки в методиці використано мінімум приведених витрат. Відомо, що приведені витрати визначаються за формулою

,(8)

де - приведені витрати на виробництво продукції, грн./ рік; - собівартість річного випуску продукції за і-тим варіантом капіталовкладень, грн./рік; - нормативний коефіцієнт економічної ефективності, 1/рік; - капітальні вкладення за і-тим варіантом, грн.

Однак цю формулу можна використовувати лише тоді, коли всі порівнювані варіанти інновацій передбачають однаковий річний обсяг випуску нової техніки.

При порівнянні варіантів, що передбачають різні обсяги виробництва, доцільно здійснювати розрахунок на одиницю продукції. При цьому замість собівартості річного випуску продукції підставляють собівартість одиниці продукції, а замість капіталовкладень - питомі капітальні вкладення (), котрі визначають за формулою

,(9)

де - річний обсяг випуску продукції по і-тому варіанту, од.

Оцінка ефективності і доцільності капітальних вкладень, котра б нівелювала вплив чинника часу, ґрунтується на приведенні цих витрат до одного моменту часу шляхом їх дисконтування. У процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні в інноваційні проекти і поверненні прийнято використовувати два основних поняття - майбутньої і теперішньої вартості грошей.

Майбутня вартість грошей - це вартість інвестованих в інноваційні процеси коштів через визначений період часу з урахуванням ставки позичкового процента.

Теперішня вартість грошей - сума майбутніх грошових надходжень, приведених до теперішнього часу з урахуванням ставки процента. Ця вартість є основою для визначення прибутковості різних проектів за певний період часу. Визначення теперішньої вартості грошей, вкладених в інноваційні процеси, також повязане з процесом дисконтування цієї вартості.

Дисконтна ставка - це процентна ставка, котра враховує ризик, повязаний з чинником часу. Процентні ставки можуть бути простими таскладними. Слід зазначити, що використання так званих простих дисконтних ставок є виправданим при їх застосуванні до однієї і тієї ж початкової суми інвестицій. У разі довготермінових проектів використовують складні дисконтні ставки, тобто ті, котрі застосовують до суми вкладень з урахованими в попередньому періоді процентами [20,с.179].

У випадку використання простого відсотка майбутню вартість можна обчислити за

(10)

де S - майбутня вартість грошей, грн.; P - теперішня вартість грошей, грн.; r - річна відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; n - термін позики у роках.

Величина ( 1 + r * n ) - множник нарощення.

Теперішню вартість майбутніх грошових потоків при використанні простої процентної ставки визначають за формулою:

(11)

У випадку використання складних процентних ставок мають місце наступні залежності:

для майбутньої вартості

(12)

- для теперішньої вартості

(13)

Найдосконалішою була методика визначення економічної ефективності інноваційних процесів, прийнята в 1988 р. - Методичні рекомендації щодо комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення НТП" [15,с.92]. Оскільки питання про період, за який доцільно розраховувати економічний ефект (річний економічний ефект чи ефект за весь термін служби), тривалий час залишалося риторичним, то цінність даної методики в тому, що згідно з її положеннями економічний ефект інновацій розраховується на всіх етапах реалізації за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісними оцінками результатів і сукупних витрат.

Слід зазначити, що зараз більшість вітчизняних і зарубіжних авторів є прихильниками розрахунку економічного ефекту за весь термін служби нововведення. Ще в період директивної економіки серед науковців зявилися обґрунтовані думки щодо доцільності такого підходу до оцінки економічної ефективності нововведень.

Варто погодитися з ними щодо того, що підхід до оцінки технічних нововведень, котрий базується на теорії порівняльної ефективності капітальних вкладень, в умовах ринку не може використовуватися, бо його розрахунки не збігаються з метою господарюючих субєктів. Крім цього, приведені витрати не дають змоги реально побачити економічну ефективність принципово нової техніки. Для обєктивної оцінки потрібно використовувати не один, а кілька показників. Згідно з міркуваннями нівелювати появу цих логічних та економічних помилок можна, використовуючи для оцінки економічної ефективності інноваційних процесів методику, що дає можливість адекватно розрахувати економічний ефект не тільки у сфері виробництва, а й у сфері споживання. Так, С. Ф. Покропивний, А. В. Савченко та А. А. Сладков пропонують здійснювати оцінку ефективності інноваційних процесів на основі методики визначення інтегрального економічного ефекту в сферах виробництва чи споживання [12,с.465]. При цьому перший метод передбачає розрахунок інтегрального економічного ефекту як дисконтованої суми різниці верхньої граничної ціни нової техніки та приведених витрат на її виготовлення

,(14)

де T - період виробництва нової техніки; n - кількість сфер використання техніки у році t; - кількість одиниць нової техніки, що використовується в і-тій сфері у t-му році; - верхня гранична ціна нової техніки для і-тої сфери використання; - приведені витрати на одиницю нової техніки в t-му році; - коефіцієнт приведення економічного ефекту t-го року до теперішньої вартості.

Другий метод полягає у тому, що інтегральний ефект розраховується лише у сфері споживання як дисконтована сума різниці приведених витрат на виготовлення продукції за весь термін виготовлення і використання нової техніки за формулою

,(15)

де - розрахунковий період використання нової техніки; , - приведені витрати на виготовлення продукції базовою і новою технікою відповідно; - річний обсяг виробництва продукції, що виготовляється новою технікою в t- му році.

Ця методика визначення інтегрального економічного ефекту не дає змоги розрахувати ефект виробника і споживача, а отже - виявити чинники, що в найбільшій мірі можуть вплинути на ефективність інноваційної діяльності [].

Згідно з обраним методом при визначенні економічної ефективності нововведень користуємося показниками сумарного економічного ефекту, терміну окупності, коефіцієнтом ефективності.

Сумарний економічний ефект, розрахований за весь термін служби, обчислюється за формулою

,(16)

де - сумарний ефект; - економічний ефект на витратах виробництва; - економічний ефект на витратах експлуатації.

Про економічну ефективність інновації розмірковують на основі зіставлення ефектів на витратах виробництва та експлуатації. При цьому можливі наступні варіанти. При першому варіанті інновація є високоефективною і не вимагає додаткових витрат при виробництві. В умовах другого варіанта - нова техніка не є ефективною, оскільки в сумі матимемо збитки. У третьому варіанті для визначення ефективності необхідно додатково розрахувати коефіцієнт економічної ефективності або термін окупності.

При оцінці економічної ефективності інноваційних процесів майже всі показники розраховуються як порівняльні величини. У звязку з цим оцінку техніко-економічного рівня новинок доцільно проводити у такій послідовності:

вибір бази порівняння - аналога;

проведення порівняльної оцінки;

формування висновків про техніко-економічний рівень новинки;

оцінка конкурентоспроможності продукції.

Величина цих показників залежатиме від того, з чим порівнювати, тобто, який виріб вибрано за базу порівняння - аналог. Вибір аналога залежить від мети здійснення порівняння: виявлення технічного рівня нової техніки, наближений розрахунок собівартості на ранніх етапах проектування чи розрахунок економічної ефективності у виробництві та експлуатації.

Ця методика вибору варіанта здійснення інноваційного процесу повинна бути побудована таким чином, щоб вона дала змогу встановлювати не тільки прямий звязок між технічними та економічними параметрами новинки, а враховувала і зворотний звязок, тобто забезпечувала розробку оптимальної конструкції виробу.

Для визначення економічної ефективності інноваційної діяльності в тому випадку, коли сумарний ефект більший за 0, а економічний ефект за рахунок зміни витрат виробництва відємний, необхідно додатково розраховувати термін окупності за формулою

(17)

або коефіцієнт економічної ефективності за формулою

(18)

Якщо розрахований таким чином термін окупності додаткових витрат менший або дорівнює нормативному для галузі використання даних виробів, то інноваційні процеси є ефективними, і навпаки, якщо термін окупності більший від нормативного - неефективні. Коли розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності менший від нормативного, то впровадження нової техніки неефективне; якщо ж розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності більший або дорівнює нормативному, то впровадження нової техніки доцільне.

Далі перейдемо до розгляду методів розрахунку ефектів на витратах виробництва й експлуатації, тобто ефектів у виробника і споживача.

Розрахунок ефекту на витратах виробництва здійснюватимемо за формулою

,(19)

де Ца, Цн - ціна аналога і нової техніки відповідно, грн.

Використання ціни для розрахунку економічного ефекту на витратах виробництва пояснюється тим, що його потрібно розраховувати на основі суспільно необхідних, а не індивідуальних витрат виробництва. Ось чому показник собівартості не можна використовувати для розрахунку економічного ефекту у виробника. Розрахунок ціни новинок, котрий необхідно проводити на ранніх етапах проектування (технічної пропозиції, ескізного і технічного проекту), є доволі складним завданням. Тут виникає потреба в розрахунку економічних показників, більшість з яких повязані з фінансовими аспектами.

Економічний ефект на витратах експлуатації необхідно розраховувати за рахунок зміни всіх експлуатаційних витрат через добуток річного економічного ефекту і терміну служби. Для визначення економічного ефекту на витратах експлуатації скористаємося формулою

,(20)

де - річний економічний ефект на витратах експлуатації; Тсл - термін служби нової техніки.

Як відомо, термін служби нової техніки з достатньою для економічних розрахунків точністю можна визначити за формулою

,(21)

де Нам - норма амортизації нової техніки, %.

Річний економічний ефект на витратах експлуатації (у споживача) визначають за формулою

,(22)

де m - кількість експлуатаційних параметрів нової техніки, які поліпшуються порівняно з аналогом; Ері - річний економічний ефект від поліпшення і-го експлуатаційного параметра.

Оскільки показник ефективності визначають як порівняльну величину, то при розрахунку коефіцієнта економічної ефективності впровадження нової техніки необхідно розраховувати у споживача до і після її впровадження за тими складовими, котрі змінюються у результаті впровадження в експлуатацію. Всі інші параметри, що не змінилися порівняно з аналогом, не вплинуть на витрати експлуатації і тому ефект від них дорівнюватиме 0.

Висновок до розділу 1

Інноваційний процес є досить широким поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов'язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і такі, що з'являються або можуть з'явитися. Американський економіст Д. Брайт зазначав, що це - єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

Інноваційна діяльність - досить нове поняття як у науково-теоретичній сфері, так і в українській практиці господарювання. Інноваційна діяльність є особливого роду підприємництвом, спрямованим на використання нових знань, одержання технологічно нових або поліпшених продуктів (процесів) з метою одержання прибутку.

Реалізації інноваційної діяльності підприємств у значній мірі сприяє інноваційна політика держави, що насамперед базується на створенні сприятливого інвестиційного клімату, а також формуванні дієвих структур для її реалізації і налагодження ефективного механізму взаємодії між ними, тобто формування сприятливих умов для функціонування суб'єктів інноваційної діяльності та розвитку підприємництва в інноваційній сфері.

Загалом для досліджуваних підприємств характерні два джерела інновації: зовнішні (зумовлені, наприклад, запитами клієнтів або діяльністю постачальників) та внутрішні (частіше це дії керівництва). Перша група джерел є вагомішою, ніж внутрішньо-організаційні чинники. Аналізовані підприємства найчастіше діставали імпульс до інноваційних заходів від свого оточення. Особливо істотне значення мали зміни економічної системи та ті, що паралельно відбувалися на окремих ринках. Саме вони, поєднані з політикою зміни форм власності державних підприємств, були основним макроімпульсом, який дістали керівні кадри.

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

Способи і методи оцінки ефективності інноваційної діяльності широко описані в економічній літературі. Практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат (коефіцієнт економічної ефективності або його зворотна величина - термін окупності додаткових витрат) з подальшим їх порівнянням з нормативною величиною. Але кінцевий результат може досягатися різними шляхами. Кількість і сукупність показників, котрі доцільно використовувати при комплексній оцінці інноваційної діяльності, здебільшого залежать від обсягу виробництва підприємницької структури.

РОЗДІЛ 2.Оцінка інноваційної діяльності та інноваційних процесів в Україні

2.1 Основні проблеми інноваційного розвитку в Україні

Сучасна економічна ситуація в українській економіці склалася під впливом світової економічної кризи, яка потребує прийняття своєчасних та радикальних рішень щодо її приборкання та подолання негативних наслідків у виробничій та соціальній сферах. Основою швидкого виходу із скрутної економічної сфери може стати перехід від застарілої технологічної бази до новітніх інноваційних технологій, заснованих на різноманітних передових ідеях [16,с.131].

Якщо раніше інноваційна діяльність розглядалась як наслідок науково-технічного прогресу, то в сучасних умовах інновації - найважливіший фактор ефективного функціонування організаційної, виробничої, фінансової, наукової сфер, бо саме в комплексі вони приносять бажаний ефективний результат. Досвід більшості країн світу доводить, що активна інноваційна діяльність визначає темпи економічного розвитку, структуру сучасного виробництва, життєвий рівень в країні та головне - визначає напрямок подальшого економічного розвитку країни.

У розвинутих країнах інноваційна діяльність є одним з найважливіших засобів збагачення країни. Кількість інноваційно активних промислових підприємств у цих країнах досягає 70 - 80%, в Україні цей показник постійно зменшується. На світовому ринку високих технологій частка продукції США становить 32%, Німеччини - 18%, вітчизняна продукція займає менше одного відсотка [5].

За межами Європи також є чимало потужних регіональних комплексів: Силіконова Долина в США, провінція Онтаріо в Канаді. Міжнародна практика свідчить, якщо у ВВП країни частка інноваційної продукції складає менше 20%, то національна продукція втрачає конкурентоспроможність. Потрібно зауважити, що середньоєвропейський показник складає 25 - 35%, а в Китаї сягнув 40%. В Україні зростання ВВП на основі нових технологій сягає лише 0,7% [6].

Таблиця 3. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт [6]

Всього, у фактичних цінахУ тому числіПитома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВПФундаментальні дослідженняПрикладні дослідженняРозробкиНауково-технічні послугимлн.грн%20001978,4266,6436,71106,3168,81,1620012275,0353,3304,91317,2299,61,1120022496,8424,9343,61386,6341,71,1120033319,8491,2429,81900,2498,61,2420044112,4629,7573,72214,0695,01,920054818,6902,1708,92406,9800,71,0920065354,61141,0841,52741,6630,50,9820076700,71504,01132,63303,1761,00,9320088538,91927,41545,74088,2977,70,9020098653,71916,61412,04215,91109,20,9520109867,12188,41617,15037,01024,60,90201110349,92205,81866,74985,91291,50,79

Стримування інноваційної діяльності промислових підприємств України пояснюється, насамперед, обмеженістю джерел її фінансування, що повязано з фінансово-економічною нестабільністю в державі та кризовим станом більшості підприємств, які змушені реалізовувати інноваційні процеси за рахунок власних коштів. Відсутність власних коштів у підприємств для фінансування інновацій доповнюється іншими чинниками - високими кредитними ставками та неспроможністю отримання довготермінових кредитів, теперішнім масовим банкрутством банків.

Таблиця 4. Джерела фінансування інноваційної діяльності [4]

загальна сума витрату тому числівласнихдержавного бюджетуіноземних інвесторівінші джереламлн.грн.20001757,11399,37,7133,1217,020011971,41654,055,858,5203,120023013,82141,845,5264,1562,420033059,82148,493,0130,0688,420044534,63501,563,4112,4857,320055751,65045,428,1157,9520,220066160,05211,4114,4176,2658,0200710850,97999,6144,8321,82384,7200811994,27264,0336,9115,44277,920097949,95169,4127,01512,91140,620108045,54775,287,02411,4771,9201114333,97585,6149,256,96542,2

Недостатньо використовуються в Україні непрямі заходи стимулювання впровадження інновацій.

Таблиця 5. Впровадження інновацій на промислових підприємствах [3]

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %Впроваджено нових технологічних процесівУ т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючіОсвоєно виробництво інноваційних видів продукції, найменуваньЗ них нові види технікиПитома вага реалізованої продукції в обсязі промислової, %200014,8140343015323631200114,31421469194846106,8200214,61142430228475207,0200311,5148260674167105,6200410,0172764539787695,820058,2180869031526576,5200610,0114542424087866,7200711,5141963425268816,7200810,8164768024467585,9200910,7189375326856414,8201011,5204347924086633,8201112,8251051732388973,8

Величезною перешкодою на шляху розвитку інноваційної діяльності в Україні є безпосередньо законодавча база. Вагомим недоліком законодавства України є нескоординованість законодавчих актів між собою та їх невідповідність економічній ситуації в країні [3]. Шляхом до створення конкурентоспроможної економіки є активне використання наявної науково - технологічної бази у промисловості, тобто тісний звязок між науковими досягненнями та впровадженням створених нових технологій у виробництві.

Ще одне найгостріше питання - формування інженерно-технічних і робочих кадрів. Підготувати кваліфікованого фахівця без тісного контакту з виробництвом неможливо. У більшості діючих підприємств немає бажання й можливостей займатися адаптацією студентів до виробничих умов, усі хочуть мати готових фахівців.

Впровадження інновацій на підприємствах характеризується нерівномірністю та великими перервами. Більшість з них усвідомлює необхідність інноваційної політики, але успішному її здійсненню заважають різного роду перешкоди, зокрема фінансові.

У більшості випадків інновації зазнають краху через помилки у розрахунках, плануванні та через некомпетентність осіб, які займаються впровадженням наукових розробок, але все одно інноваційний потенціал підприємства залишатиметься високим за умови правильної реалізації інноваційних можливостей.

Основними пріоритетами розвитку інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств на рівні держави на майбутнє мають стати:

cтворення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

держзамовлення на інноваційну продукцію;

створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;

цілеспрямована підготовка кадрів, менеджерів інноваційної діяльності;

ставлення до науки як першочергової умови цілеспрямованої і послідовної роботи з формування національної інноваційної системи;

використання в першу чергу наукових розробок вітчизняних науковців;

активне співробітництво органів влади як між собою, так і з підприємницькими, науковими і бізнес - освітніми секторами економіки;

активне використання ринку в якості ефективного інструменту координації діяльності учасників інноваційного циклу „наукові дослідження, розробки- виробництво - збут - обслуговування;

створення умов для розвитку різноманітних форм підприємництва у сфері науки, виробництва і обороту [3].

2.2 Аналіз інноваційної діяльності вітчизняних підприємств

Держава до сьогодні ще не сформувала чіткого ставлення до наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Одним із основних напрямків покращання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні є удосконалення законодавства та вирішення державою наступних проблемних питань:

·спростити закони та нормативно-правові акти щодо науково-технічної та інноваційної діяльності та гарантувати їх виконання;

·забезпечити соціальний захист дослідників і вчених;

·покращити законодавство щодо інтелектуальної власності та цільових державних програм;

·поліпшити систему оподаткування для підприємців, особливо інноваційних (як потенційних клієнтів та користувачів результатів наукових досліджень);

·забезпечити фінансування пріоритетних напрямків науки та техніки;

·передбачити законодавче стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

·забезпечити виконання та дотримання законів, гармонізувати законодавство з метою створення єдиного цілеспрямованого механізму стимулювання та забезпечення інноваційного розвитку.

Протягом 2008-2011рр. частка інноваційно активних підприємств порівняно з попереднім періодом зросла на 3,0 в.п. в основному за рахунок збільшення частки підприємств, які займалися організаційними та маркетинговими інноваціями.

Таблиця 6. Розподіл підприємств України за типами інноваційної діяльності (% до загальної кількості підприємств)

20082011Інноваційні підприємства18,021,0Здійснювали продуктові інновації2,41,6Здійснювали процесові інновації3,33,4Здійснювали продуктові та процесові інновації5,14,2Мали продовжувані та перервані інновації0,80,6Здійснювали лише маркетингові та організаційні інновації6,411,2Неінноваційні підприємства82,079,0

Із загальної кількості обстежених підприємств 4,5% займалися лише технологічними інноваціями, 11,2% - лише організаційними та маркетинговими інноваціями (нетехнологічними інноваціями), 5,3% - технологічними й нетехнологічними інноваціями. Разом з тим частка підприємств із технологічними інноваціями зменшилася на 1,8 в.п.

Таблиця 7. Розподіл підприємств і організацій за типами інновацій (у % до загальної кількості підприємств)

20082011Загальна кількість підприємств і організацій100,0100,0Інноваційно активні18,021,0Займалися технологічними інноваціями11,69,8Займалися продуктивними інноваціями7,55,8Займалися процесорами інноваціями8,47,6Займалися маркетинговими інноваціями10,512,5Займалися організаційними інноваціями8,110,2Не займалися жодною з інновацій82,079,0

Згідно з даними обстеження 2008-2011рр. рівень інноваційної активності підприємств усіх видів економічної діяльності, зокрема, впровадження технологічних інновацій, помітно зріс: частка інноваційних підприємств у сфері інформатизації зросла з 21,7% до 31,8%, у фінансовій діяльності - з 19,7% до 25,6%, інших послугах - з 16,0% до 19,9%.

Таблиця 8. Інноваційна активність [5]

Питома вага підприємств, що займалися інноваціямиЗагальна сума витратУ тому числі за напрямамиДослідження і розробкиУ тому числіПридбання інших зовнішніх знаньПідготовка виробництв для впровадження інноваційПридбання машин обладнання та програмного забезпеченняІнші витратиВнутрішні НДРЗовнішні НДР%млн.грн200018,01760,1266,2ХХ72,8163,91074,5182,7200116,51979,4171,4ХХ125,0183,81249,4249,8200218,03018,3270,1ХХ149,7325,21865,6407,7200315,13059,8312,9ХХ95,9527,31873,7250,0200413,74534,6445,3ХХ143,5808,52717,5419,8200511,95751,6612,3ХХ243,4991,73149,6754,6200611,26160,0992,9ХХ159,5954,73489,2563,7200714,210850,9986,5793,6192,9328,4Х7471,12064,9200813,011994,21243,6958,8284,8421,8Х7664,82664,0200912,87949,9846,7633,3213,4115,9Х4974,72012,0201013,88045,5996,4818,5177,9141,6Х5051,71855,8201116,214333,91079,9833,3246,6324,7Х10489,12440,2

Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств України полягав насамперед у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів і послуг, про що повідомили майже три чверті підприємств із технологічними інноваціями. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та підготовку персоналу для розроблення і/або впровадження ними нових або значно вдосконалених продуктів і процесів, здійснювала ринкове запровадження інноваційних продуктів та послуг, уключаючи ринкове дослідження і проведення рекламної кампанії, здійснювала процедури та технічну підготовку до запровадження нових або значно вдосконалених продуктів і процесів, які ще не були ніде представлені, виконувала науково-дослідні роботи (НДР). При цьому укладанням договорів про придбання результатів їх виконання в інших компаній (уключаючи підприємства їхньої групи підприємств), державних або приватних науково-дослідних організацій і придбанням інших зовнішніх знань (придбання або ліцензування патентів і непатентованих винаходів, ноу-хау та інших типів знань у інших організацій) було зайнято біля 11% підприємств із технологічними інноваціями.

Рис.1. Розподіл інноваційних підприємств за видами інноваційної діяльності [7]

У 2011р. інноваційні підприємства спрямували на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення понад третину загального обсягу витрат, що є найвищим показником серед інших видів витрат. На виконання внутрішніх НДР і для придбання інших зовнішніх знань було спрямовано по 10,1% витрат, хоча власні НДР уключають не лише заробітну плату дослідницького персоналу та повязані з нею витрати, а й капітальні витрати на споруди та спеціальне обладнання для їх виконання. Набагато менше, ніж на виконання внутрішніх НДР, використано коштів для придбання зовнішніх НДР, що стратегічно може бути краще для тих підприємств, які підтримують виконання власних НДР.

В Україні протягом 2008-2011рр. 22,5% підприємств із технологічними інноваціями співпрацювали з іншими підприємствами й організаціями. Оскільки завданням держави є посилення взаємозвязків між підприємницьким сектором і двома іншими секторами (державним і сектором вищої освіти), отримані результати досить цікаві.

Рис.2. Розподіл підприємств із технологічними інноваціями, які здійснювали інноваційне співробітництво, за типами співробітництва протягом 2008-2011 років, % [7]

Найважливішими партнерами по співробітництву інноваційних підприємств є насамперед постачальники обладнання, матеріалів, компонентів або програмного забезпечення (17,1%), а також клієнти або споживачі (9,9%). Ці форми співпраці спрощені завдяки вже існуючим комерційним звязкам між задіяними у спільному виробництві партнерами. Те ж саме можна сказати і про партнерів, які визначаються як "підприємства в межах вашої групи підприємств", яких 3,3%. Три типи партнерів, діяльність яких насамперед спрямована на розробку нових продуктів або процесів (консультанти, комерційні лабораторії або приватні НДІ, університети та інші вищі навчальні заклади, державні НДІ), зазначили від 6,0% до 3,4% підприємств. При цьому установи державного сектору знаходяться серед тих партнерів, які найменше використовуються для співробітництва, і звязок підприємств із державним сектором і сектором вищої освіти видається досить слабким.

Таблиця 9. Частка підприємств із будь-яким типом співробітництва протягом 2008-2010 років у загальній кількості підприємств із технологічними інноваціями (% підприємств з технологічними інноваціями відповідного виду діяльності)

Партнери, які знаходятьсяВ УкраїніУ країнах ЄвропиУ СШАУ Китаї та ІндіїВ інших країнах світуЗ нихУ РосіїУ країнах СНДУсього20,56,80,91,15,14,32,1Промисловість20,08,31,01,46,05,02,7Добувна промисловість29,811,43,7-3,63,6-Переробна промисловість19,88,60,91,56,35,22,9Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води20,61,8--1,81,8-Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі14,63,20,40,41,41,20,6Діяльність транспорту та звязку14,53,40,81,23,02,10,7Фінансова діяльність26,912,72,8-6,16,11,4Діяльність у сфері інформатизації34,25,22,51,99,69,62,7Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії35,92,30,40,43,83,41,3Технічні випробування та дослідження7,17,1--7,17,1-

Здійснювати інновації підприємствам перешкоджали численні фактори. Було запропоновано чотири групи чинників для оцінки їх впливу. У таблиці представлено частку підприємств, які вважали, що ці фактори суттєво впливали на їхнє рішення розвивати інноваційні проекти або стримували здійснення інноваційної діяльності протягом трьох років.

Перші три з них є фінансовими: занадто високі інноваційні витрати, недостатність коштів у межах організації або групи підприємств і поза її межами. У більшості випадків інновація є дорогим заходом і підприємства, що виконують НДР, повинні вкладати кошти в технічне обладнання та заробітну плату висококваліфікованого персоналу. Ці витрати є досить високими і не гарантують швидку окупність. Наступні чотири - це фактори, які взаємоповязані зі співробітництвом та інформацією, а також із наявністю кваліфікованого персоналу. Ще два фактори відносяться до ринкових чинників: домінування певних підприємств (сильні конкуренти), невизначений попит на інноваційні товари або послуги. На багатьох ринках дуже жорстка конкуренція і цикл виробництва скорочується.

Таблиця 10. Розподіл підприємств за найбільш суттєвими чинниками, що перешкоджали здійсненню інновацій (% від загальної кількості обстежених підприємств)

Інноваційні підприємстваНеінноваційні підприємстваЦінові чинникиВідсутність коштів у межах підприємства або групи підприємств7,816,3Відсутність фінансування за межами підприємства4,68,7Занадто високі витрати на інноваційну діяльність6,212,0Інформаційні чинникиВідсутність кваліфікованого персоналу1,53,4Відсутність інформації про технології1,02,1Відсутність інформації про ринки0,81,9Труднощі знаходження партнерів інноваційної діяльності2,45,3Ринкові чинникиНа ринку домінують певні підприємства3,97,1Незначний попит на інноваційні товари чи послуги1,94,2Причини інноваційної бездіяльностіНемає необхідності у звязку з попередньою інноваційною діяльністю на підприємстві1,12,0Непотрібно у звязку з невизначеним попитом або немає попиту на інновації1,85,7

Необхідно прийняти до уваги, що ці результати оцінені в цілому по Україні та показують лише тенденції, що склалися. Ситуація може дещо відрізнятися на рівні виду діяльності й навіть на рівні підприємств, а також з огляду на те, що перелік і значущість перешкоджаючих факторів може залежати від віку, розміру, галузі та інноваційності підприємства.

2.3 Порівняльний аналіз розвитку інноваційної діяльності в Україні та світовій практиці( за даними міжнародних рейтингів)

На сьогодні фіксується значне відставання України від Європейських країн за показниками обсягів фінансування інноваційних проектів, використання інноваційного потенціалу тощо.

Міжнародна бізнес-школа INSEAD і Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization, WIPO) представили аналітичну доповідь «Глобальний індекс інновацій 2012» (Global Innovation Index 2012). У цьому році Україна зайняла 63 місце в списку зі 141 країни (Додаток А) [17].

Дослідження проводиться з 2007 року і на даний момент представляє найбільш повний комплекс показників інноваційного розвитку по різних країнах світу. У 2012 році дослідження охоплює 141 країну, які в сукупності виробляють 99,4% світового ВВП і в яких проживає 94,9% населення планети. Глобальний індекс інновацій складений з 80 різних змінних, які детально характеризують інноваційний розвиток країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Автори дослідження вважають, що успішність економіки пов'язана, як з наявністю інноваційного потенціалу, так і умов для його втілення. Тому Індекс розраховується як зважена сума оцінок двох груп показників:

·Розташовувані ресурси та умови для проведення інновацій (Innovation Input).

·Досягнуті практичні результати здійснення інновацій (Innovation Output).

Таким чином, підсумковий Індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об'єктивно оцінити ефективність зусиль щодо розвитку інновацій в тій чи іншій країні. У цьому році список параметрів, за якими оцінюються країни, розширився на дві групи: творчість населення країн в Інтернеті (Online Creativity) і екологічна стійкість (Environmental Sustainability).

Список десяти світових лідерів в області інновацій практично не змінився в порівнянні з минулим роком. У рейтингу країн світу за рівнем інноваційних можливостей і результатів 2012 лідирує Швейцарія. У трійку лідерів як і раніше входять Швеція і Сінгапур. За ними слідують Фінляндія, Великобританія, Нідерланди, Данія, Гонконг, Ірландія і Сполучені Штати. Єдиною країною, яка залишила за останній рік десятки кращих, стала Канада. Це відбулося через ослаблення позицій Канади за всіма основними індикаторами Індексу. Сполучені Штати продовжують залишатися інноваційним лідером, однак демонструють відносне послаблення показників у таких областях, як освіта, підготовка кадрів і розвиток інновацій. У результаті рейтинг США в цьому році був знижений. Регіональними лідерами в області інновацій в цьому році стали наступні країни: Швейцарія в Європі, Сполучені Штати в Північній Америці, Сінгапур в Південно-Східній Азії та Океанії, Ізраїль в Північній Африці і Західній Азії, Чилі в Латинській Америці і Карибському басейні, Індія в Центральній та Південної Азії, Маврикій в Африці на південь від Сахари. Серед країн з низьким рівнем доходу лідером стала Кенія. Серед країн колишнього СРСР лідирує Естонія.

Глобальний індекс інноваційної ефективності, що доповнює загальний Глобальний індекс інновацій, показує, які країни краще інших втілюють інноваційні ідеї в практичні результати. У цьому списку перші місця займають країни, що мають добрі результати інноваційної діяльності, незважаючи на спочатку більш слабкі інноваційне середовище та інноваційні ідеї. Перші два місця серед десяти лідерів глобальної інноваційної ефективності займають Китай та Індія. Цікаво, що чотири з десяти лідерів цього списку - країни з низьким або середнім рівнем доходу. Нижче представлена десятка лідерів глобальної інноваційної ефективності: Китай, Індія, Молдова, Мальта, Швейцарія, Парагвай, Сербія, Естонія, Нідерланди, Шрі-Ланка.

Кожна країна може прагнути до того, щоб мати інноваційну економіку. Чим більш обмеженими ресурсами розпорядженні економіка, тим більше в дійсності в неї може бути стимулів для розвитку інновацій. Важливо відзначити, що інновації мають на увазі підвищення рівня життя кожної людини і націлені на більш швидке і сталий розвиток в інтересах усіх громадян. Розвинені країни повинні продовжувати процес зміцнення зв'язків з усіма, хто зацікавлений в інноваціях. Лише в цьому випадку вони залишаться лідерами в стратегічних областях [17].

Згідно з дослідженням, у світі виникає нова динаміка інновацій, незважаючи на збереження глибокого і стійкого нерівності в цій області між різними країнами і регіонами. Найбільш значний розрив у інноваціях існує між країнами, розташованими на різних етапах економічного розвитку. В середньому країни з високим рівнем доходу на душу населення набагато випереджають країни з більш низьким доходом по всьому інноваційним параметрам. Зберігається глибоке нерівність у сфері інновацій між різними географічними регіонами, особливо якщо порівняти середні показники країн з високим рівнем доходу з показниками країн в інших регіонах світу, таких як Африка і багато районів Азії та Латинської Америки. Європейські країни продовжують розвиватися з різною швидкістю, лідирують в інноваціях країни Північної і Західної Європи, їх доганяють країни Східної Європи і Прибалтики, а відстають за цими показниками країни Південної Європи.

При порівнянні загальних показників Індексу інновацій та рівня ВВП на душу населення в звіті виділяються три групи держав:У першу групу «лідерів інновацій» входять країни з високим рівнем доходу, такі як Швейцарія, Скандинавські країни, Сінгапур, Великобританія, Нідерланди, Гонконг, Ірландія, США, Люксембург, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Мальта, Ізраїль, Естонія, Бельгія, Південна Корея, Франція, Японія, Словенія, Чехія та Угорщина. Ці країни успішно побудували інноваційні екосистеми, в яких інвестиції в людський капітал процвітають в родючій і стабільної інноваційній інфраструктурі, що створює сприятливі умови для підвищення рівня знань, вдосконалення технологій і розвитку творчості.

У другу групу «новаторів-учнів» входять країни з середнім рівнем доходу, такі як Латвія, Малайзія, Китай, Чорногорія, Сербія, Молдова, Йорданія, Україна, Індія, Монголія, Вірменія, Грузія, Намібія, В'єтнам, Свазіленд, Парагвай, Гана і Сенегал. З країн з низьким рівнем доходу в цю групу входять Кенія і Зімбабве. Ця група держав з середнім та низьким рівнем доходу демонструють зростання інноваційних досягнень в результаті вдосконалення інституційної структури, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення інноваційної інфраструктури, глибокої інтеграції з глобальними фінансовими та іншими ринками і розвитку ділового співтовариства, навіть якщо прогрес у цих вимірах не є рівномірним по всіх сегментах в даній країні.

У третю групу «відстаючих» входять країни, що відрізняються слабкістю своїх інноваційних систем. У цій групі можна зустріти країни як з високим, так і з середнім рівнем доходу.

Висновок до розділу 2

Запровадження інноваційних технологій на підприємствах регіонів на сьогоднішній день відіграє надзвичайно важливе значення в економічному розвитку регіонів, в конкурентоспроможності в порівнянні з іншими регіонами. Проте необхідно враховувати низку проблем, що стримують їх інноваційний розвиток.

Аналіз інноваційної діяльності підприємств України показав низький рівень інноваційної активності, зменшення за 11 років більше ніж в шість разів кількості впроваджених технологічних процесів, оновлення продукції переважно споживчого характеру. Цей стан зумовлений не тільки нездатністю забезпечити кредитно-фінансову підтримку процесів оновлення основних засобів та впровадження нових технологій, а й відсутністю ефективного управління інноваційною діяльністю.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкої віддачі інвестованого капіталу. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення. На світовому ринку інновацій частка вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1%.

РОЗДІЛ 3.Перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні та напрями її активізації

3.1 Основні загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу [18,c.176].

Для визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя була створена «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки» [11].

Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а за кращих умов - до групи країн «послідовників».

Тобто головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом.

Виходячи з того, що інноваційний розвиток є органічною складовою макроекономічних, соціальних, політичних та інших сучасних процесів, та враховуючи попередній, в цілому негативний досвід України у спробах перейти реально на інноваційний шлях економічного розвитку, а також накопичення глибинних системних негативних наслідків від проведення неоліберальних економічних реформ, які стали нездоланними перепонами на шляху утвердження інноваційної моделі розвитку України, основними передумовами успішного досягнення визначеної Стратегією мети є:

Øзміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в ринковій економіці;

Øструктурна перебудова економіки, в першу чергу промисловості;

Øподолання кризової економічної нерівності населення;

Øвідновлення довіри населення до держави і влади.

Серед загальносвітових тенденцій розвитку інноваційної діяльності є також нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років - «Європа 2020: стратегія розумного, сталого і всеосяжного росту».

Одним із трьох основних факторів зміцнення економіки є розумне зростання - економіка, заснована на знаннях та інноваціях.

Розумне зростання в розумінні ЄС означає посилення взаємодії наукових знань, досліджень та інновацій з економічним зростанням і розвитком ЄС. Цей фактор зміцнення економіки включає в себе підвищення якості освіти, підвищення якості проведення досліджень, підтримка поширення інноваційних технологій і знань по всьому ЄС, збільшуючи доступу до інформації та технологіям спілкування, а також гарантуючи, що інноваційні технології будуть використовуватися в цілях досягнення глобальних соціальних цілей.

Дії у цьому напрямку відкриють інноваційні можливості європейських держав, покращать результати освітнього процесу, допоможуть у розвитку економічних та соціальних переваг цифрового суспільства. Всі процеси повинні здійснюватися на рівні ЄС, національному, регіональному та місцевих рівнях.

Пріоритетним напрямом діяльності є «Інноваційний Союз». Завдання цього напрямку - перенацілити дослідження, розробки та інновації на сьогоднішні основні проблеми суспільства, такі як зміна клімату, доцільне використання енергії та ресурсів, демографічні проблеми та проблеми охорони здоров'я.

На рівні ЄС Європейська Комісія буде працювати в наступних напрямках:

Завершити створення Європейського Простору для Досліджень та Інновацій, розробити стратегічний план з досліджень в галузі збереження енергії, транспорту, зміни клімату, доцільного використання ресурсів, здоров'я, старіння, виробництва екологічно чистих продуктів, управління земельними ресурсами, посилити співпрацю з державами-членами та регіонами ЄС;

Покращити основні умови для бізнесу та інновацій (створити Єдиний Патентне Бюро ЄС, спеціалізований Патентний Суд, модернізувати загальні положення про авторське право і товарні знаки, збільшити можливість використання захисту інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, прискорити прийняття взаємопов'язаних стандартів);

Задіяти «Європейські Інноваційні Партнерства» між ЄС та державами-членами ЄС для прискорення розвитку і перерозподілу технологій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Це включає в себе «побудова біо-економічного середовища-2020», «задіювання технологій, щоб сформувати європейське промислове майбутнє», «технології, що дозволяють людям в пенсійному віці незалежно існувати і активно брати участь в житті суспільства»;

Посилити і надалі розвивати політичні інструменти ЄС в цілях підтримки розвитку та інновацій (структурні фонди, фонди підтримки розвитку, рамкова програма по дослідження і розробок), включаючи тісну співпрацю з Європейським Інвестиційним Банком, спрощення адміністративних процедур для отримання фінансування, особливо для середніх і малих підприємств і в області стимулюючих інноваційних механізмів, що відносяться до ринку вугільної промисловості.

Просувати наукові партнерства і посилювати взаємодію освіти, бізнесу, досліджень та інновацій, підтримувати нещодавно створені компанії з розробки інноваційних технологій.

На національному рівні держави-члени ЄС будуть працювати в наступних напрямках:

Реформувати національну та регіональну системи досліджень, розробок та інновацій, впровадити спільне створення програм і збільшити кооперацію з іншими країнами ЄС з питань фінансування, гарантувати поширення технологій по всьому ЄС;

Гарантувати достатню підтримку випускників наукових, математичних та інженерних факультетів, змінити навчальний план шкільних занять відповідно до принципів розвитку творчих здібностей, інновацій та підприємництва;- Зробити пріоритетним розвиток наукових знань, використовуючи податкові важелі та інші фінансові інструменти для збільшення інвестування досліджень, розробок та інновацій [13].

3.2 Напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств

Попри те, що в Україні зберігся масштабний науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають в тому, що:

·темпи розвитку й структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки;

·пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій;

·у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.

Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на вирішення проблем інноваційного розвитку інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, у тому числі у сфері інтелектуальної праці [11].

Причинами виникнення проблем є:

скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери.

неефективність системи бюджетного фінансування української науки:

Øсистема не налаштована на одержання кінцевого прикладного результату;

Øкошти розпорошуються між 36 головними розпорядниками бюджетних коштів, науковими структурами, частина з яких працює неефективно;

- законодавчі обмеження, що ускладнюють фінансування наукової сфери:

Øчерез ускладнену процедуру обслуговування Державним казначейством спецрахунків, з яких фінансується діяльність державних наукових установ і вищих навчальних закладів, замовники, у тому числі іноземні, часто відмовляються співпрацювати з ними;

Øдержавні замовники науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), на додаток до конкурсного добору, вимушені застосовувати процедуру конкурсних торгів при здійсненні закупівель за держані кошти;

відсутність економічних стимулів у суб'єктів господарської діяльності здійснювати технологічну модернізацію шляхом запровадження нових науково-технічних розробок.

Для досягнення активізації інноваційних процесів в економіці поставлені такі завдання:

·підвищити конкурентоспроможність сектору наукових досліджень і розробок, забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідницький простір;

·підвищити ефективність бюджетного фінансування наукової сфери;

·спрямувати вітчизняний науково-технічний потенціал на забезпечення реальних потреб інноваційного розвитку економіки України й організацію виробництва високотехнологічних товарів і послуг;

·здійснити першочергові заходи з підвищення ефективності національної інноваційної системи.

Необхідні кроки:

. Посилення конкурентоспроможності сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення його інтеграції в Європейський дослідницький простір шляхом:

üзбільшення фінансування на оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів;

üрозширення програм надання грантів молодим ученим і викладачам для проведення досліджень, підготовка українських учених до ефективної конкурентної боротьби за гранти Рамкової програми ЄС;

üпроведення переговорів з Європейською Комісією щодо визначення умов приєднання України до Європейського дослідницького простору (ЄДП)10

2. Підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової та інноваційної сфери шляхом:

üоптимізації системи бюджетних наукових установ на основі об'єктивних критеріїв оцінювання результативності їхньої науково-технічної діяльності;

üнарощування частки бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування фундаментальної науки та прикладних наукових і технічних розробок;

üпріоритетного спрямування бюджетного фінансування науки на виконання за конкурсними принципами державних цільових наукових, науково-технічних програм, державного замовлення у сфері науки та інноваційної продукції, а також фінансування грантів Державного фонду фундаментальних досліджень;

üзастосування спрощених процедур закупівлі (на підставах, передбачених законом про державні закупівлі) для фінансування за рахунок державних коштів НДДКР, виконавці яких визначаються на конкурсній основі у встановленому законодавством порядку;

üпідвищення рівня фінансової автономії наукових установ і ВНЗ у розпорядженні коштами, отриманими від замовників різних форм власності за виконання НДДКР.

3. Спрямування вітчизняного науково-технічного потенціалу на забезпечення потреб інноваційного розвитку економіки України й організацію виробництва високотехнологічної продукції шляхом:

üзапровадження державно-приватного партнерства в науково-технічній та інноваційній сферах;

üрозробки та впровадження інструментів державної підтримки інноваційної діяльності.

4. Підвищення ефективності національної інноваційної системи через:

üрозвиток інноваційної інфраструктури (бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій тощо);

üприведення законодавства України у сфері інтелектуальної власності у відповідність до законодавства Європейського Союзу;

üудосконалення державного регулювання й економічного стимулювання суб'єктів господарювання у сфері трансферу технологій.

3.3 Шляхи вдосконалення оцінки ефективності інноваційної діяльності

Дуже важливим є етап обґрунтування управлінського рішення про доцільність інновацій, який має дати відповідь про міру їх ефективності з урахуванням особливостей як підприємства, так і зовнішнього середовища. На цьому шляху можуть виникати серйозні проблеми, основні з яких спробуємо розвязати на прикладі роботи поліграфічного підприємства.

Для визначення переваг впровадження нововведень проводиться їх техніко-економічне обґрунтування, а кількісна оцінка ефективності нової техніки та технології знаходить своє відображення в системі показників обєму, праці, фінансових показників, а також ефективності капіталовкладень[11,с.106].

Техніко-економічне обґрунтування впровадження нової техніки та технології проводять за методом варіантів, сутність якого складається в проведенні порівняльного аналізу декількох варіантів та виборі найкращого з них.

При порівнянні варіантів необхідно забезпечувати зі ставність результатів шляхом приведення їх до однакових одиниць виміру продукції, а також враховувати вплив нововведення на суміжні стадії виробництва.

Основними вихідними даними для проведення ТЕО ефективності впровадження нової техніки та технології є:

річний обсяг випуску продукції чи річна продуктивність обладнання за порівнюваними варіантами;

планові ціни на продукцію чи послуги;

годинні тарифні ставки, які прийняті на підприємстві;

встановлені законодавством норми відрахувань на соціальні заходи;

норми витрачання матеріалів на виробничі потреби;

планові простої обладнання на ремонтах, оглядах та технологічних зупинках;

встановлена потужність струмоприймачів;

ціни на поліграфічні матеріали, обладнання, електроенергію, послуги підрядників;

обсяг стартових інвестицій та вимоги до їх дохідності.

Ефективність інноваційних заходів знаходить вияв в економії витрат на виробництво продукції. Економія на витратах може бути забезпечена шляхом скорочення матеріальних витрат, яке досягається за рахунок зміни номенклатури та видів матеріалів, зміни норм витрачання матеріалів, зміни цін на матеріали, скорочення норм технологічних відходів, багатократного використання матеріалів (формних пластин, хімічних реактивів, тощо), застосування принципово нових видів енергії, а також енергозберігаючих технологій[15,с.114].

Порівняння витрат дозволяє визначити абсолютну, а не відносну вигідність інвестицій, внаслідок чого даний метод може застосовуватися лише для порівняння подібних альтернатив. Окрім того, має бути гарантовано, що сума виручки не залежить від вибору альтернатив.

На відміну від минулих часів, зараз єдині нормативні коефіцієнти ефективності не обґрунтовуються та не затверджуються. В ринкових умовах підприємство самостійно визначає коефіцієнт ефективності витрат, з урахуванням його фінансово-економічного стану, мети, підприємницьких ризиків. Наприклад, якщо рівень рентабельності виробничих фондів діючого підприємства задовольняє власників та керівників підприємства, то на такому ж рівні можна прийняти нормативний коефіцієнт ефективності. Він може бути нижче рівня рентабельності виробничих фондів, якщо при цьому інвестиційний проект забезпечує зростання маси прибутку підприємства. В інших випадках його величина може бути вище рівня рентабельності виробничих фондів, якщо остання достатньо низька.

Необхідно зауважити, що показники поточних витрат обліковуються до оподаткування, а прибуток - після оподаткування, тобто нормативний прибуток збільшує базу оподаткування, а поточні витрати - ні. Окрім того, капіталовкладення мають життєвий цикл протягом строку експлуатації обладнання, і їх величина поступово повертається шляхом амортизації.

Критерій рентабельності має розраховуватися за всім капіталом. Оскільки виконується умова досконалого ринку, рентабельність розглядається за всім капіталом, при цьому відсоток на звязаний капітал, на відміну від методу порівняння за прибутком, не вираховується з прибутку. Рентабельність визначається як відношення середнього прибутку за період до звязаного капіталу[15,с.117].

Вище наведені традиційні підходи оцінки інновацій мають такі серйозні недоліки.

По-перше, в оцінках ефективності інколи зустрічаються не порівнювані параметри виручка та витрат як «до та після оподаткування». По-друге, ці методики не враховують вплив довгострокових, знакових факторів зовнішнього середовища і не наводять способи його врахування.

Загальний підхід до розроблення комплексних показників порівняльної ефективності інновацій: цифрової та фотоскладальної техніки базується на таких принципах.

По-перше, техніка виведення інформації має довготривалий характер і є ремонтопридатною, частина її техніко-експлуатаційних параметрів має імовірнісний характер.

По-друге, результатний показник порівняльної комплексної ефективності інновацій визначається математичним очікуванням результатного показника - кількості виведеної інформації, що приходиться на одиницю часу експлуатації до сумарних витрат.

Такий критерій оцінки інновацій відноситься до статичних і має як переваги так і недоліки. До переваг відноситься простота, зручність, зрозумілість та чітка формалізація критерію, який враховує технічні та економічні параметри.

Водночас, запропонований підхід має суттєві обмеження у використанні, бо дає інформацію лише про порівняльну, а не загальну ефективність, не враховує ринкові вимоги, тенденції та фінансові можливості друкарні.

Слід взяти до уваги, що, по-перше, висока порівняльна ефективність інвестицій у техніку ще не гарантує ефективність її використання в конкретних умовах.

По-друге, не продумане врахування одночасних первісних витрат та поточних, повязаних з експлуатацією техніки; ігнорується фактор часу, зміна цінності грошей у часі.

Насамкінець, результатний показник базується на технічних параметрах, ігнорує вимоги та тенденції ринку поліграфічної продукції. Кількість виведення біт/с - суто технічний параметр, він опосередковано свідчить про результат для споживача. Споживача цікавить можливість отримати якісне, дешеве та швидке зображення, оцінка якого бітами не вимірюється.

Розвязати проблему врахування довгострокових факторів та тенденцій в оцінці інновацій можна за допомогою економіко-математичного моделювання з використанням теорії ігор. Для цього залучають матриці з можливими станами природи та стратегіями інвестицій (інновацій). Якщо ймовірнісний розподіл, який відповідає станам природи, невизначений або не може бути визначеним, цю нестачу інформації враховують критерії прийняття рішень Лапласа, мінімаксного, Севіджа, Гурвіца[19,с.103].

Теорія ігор має справу з «поведінковою невизначеністю» коли є два чи більше «розумних супротивники» - гравці, кожен з яких прагне оптимізувати власні рішення за рахунок інших.

Якщо імовірнісний стан «природи» визначений та не змінюється у часі (стаціонарний), обирають інвестиційне рішення, яке дає найбільше математичне очікування виграшу.

Якщо розподіл ймовірностей майбутніх станів «природи» не визначений, вся інформація про «природу» зводиться до переліку її можливих станів.

Згідно з критерієм Гурвіца, треба врахувати можливість як найгіршого так і найкращого розвитку подій шляхом ступеня оптимізму і фактично звести до ймовірнісного сценарію подій.

За критерієм Севіджа, поряд з матрицею виграшів будується матриця ризиків, які визначаються втратами гравця в результаті обрання неоптимального варіанту рішення.

Врахувати в оцінці інновацій основні фактори зовнішнього середовища зручно за допомогою теорії прийняття рішень в умовах невизначеності, коли інформація подається у вигляді матриці, яка поєднує альтернативи здійснення інвестицій у технічний розвиток друкарні та «стани природи».

Приклад використання теорії ігор для аналізу впливу зовнішнього середовища на інвестиційний проект наводить В.П. Попков, який як стан природи розглядає ситуацію відсутності попиту, середній попит та високий попит і дві стратегії: оснащення лінією малої та великої потужності. В комірках матриці фіксують значення результатного показника ефективності інвестицій (NPV) в залежності від стану природи та обраної стратегії.

Висновки до розділу 3

Модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами та між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія як така, що за визначенням веде до підвищення рівня прибутковості національних підприємств, може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.

В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю.

Можна виділити такі основні шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки:

üрозробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;

üпоширення практики надання інноваційним підприємств середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залученні зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

Впровадження ефективних інноваційних технологій дозволяє, з одного боку, підприємству отримати суттєві переваги: покращити конкурентну позицію, фінансовий стан, підвищити виробничий та кадровий потенціал тощо, а з іншого - вимагає значного витрачання часу та ресурсів щоб забезпечити необхідну ефективність інноваційних заходів. Специфіка інновацій - високий ступінь ризику та невизначеності майбутніх параметрів господарської системи - має знайти відображення в методах оцінки їх ефективності.

Висновки

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Так недостатньо опрацьовані вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

Ефективність інноваційної діяльності підприємства визначається насамперед узгодженням систем інвестування, оподаткування, кредитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розробок.

Аналіз світового досвіду, показує, що джерела фінансування інноваційного розвитку можуть бути різноманітними. Це залежить від характеру інновацій та їх фінансової ємності. Існують різні класифікації джерел фінансування інноваційної діяльності. Так, існує класифікація цих ресурсів як державних ресурсів та ресурсів організацій.

На сьогоднішній день вітчизняний бізнес має практично повний комплект мотиваційних важелів для інноваційного прориву: накопичено значний інвестиційний ресурс, старіння основних фондів досягло критичної оцінки, визначені часові рамки необхідної модернізації, бо згодом конкурентна боротьба з іноземними компаніями ще більше загостриться. Однак на практиці зробити це не так просто. Існуючі зараз в Україні джерела фінансування інновацій практично на будь-якій стадії їхнього виникнення і розвитку не є адекватними та не відрізняються розмаїтістю. Основним джерелом фінансування інновацій у промисловості були і залишаються власні кошти підприємств.

Підприємці повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.

Список джерел посилань

1.Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 480с.

2.Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Економіка та організації інноваційної діяльності. - К.: ЦУЛ, 2007. -175с.

3.Державний комітет статистики України. Впровадження інновацій на промислових підприємствах. [Електронний ресурс]-Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua <#"justify">Додаток А

Рейтинг країн світу за Індексом інновацій 2012

рейтингкраїнаіндекс1Швейцарія68,22Швеція64,83Сінгапур63,54Фінляндія61,85Великобританія61,26Нідерланди60,57Данія59,98Гонконг58,78Ірландія58,710США57,710Люксембург57,712Канада56,913Нова Зеландія56,614Норвегія56,415Німеччина56,216Мальта56,117Ізраїль56,018Ісландія55,719Естонія55,320Бельгія54,321Південна Корея53,922Австрія53,123Австралія51,924Франція51,825Японія51,726Словенія49,927Чехія49,728Кіпр47,929Іспанія47,230Латвія47,031Угорщина46,532Малайзія45,933Катар45,534Китай45,435Португалія45,336Італія44,537ОАЕ44,438Литва44,039Чилі42,740Словенія41,441Бахрейн41,142Хорватія40,742Болгарія40,744Польща40,445Чорногорія40,146Сербія40,047Оман39,548Саудівська Аравія39,349Маврикій39,249Молдова39,251Росія37,952Румунія37,853Бруней37,754Південна Африка37,455Кувейт37,256Йорданія37,157Таїланд36,958Бразилія36,659Туніс36,560Коста Ріка36,361Ліван36,261Македонія36,263Україна36,164Індія35,765Колумбія35,566Греція35,367Уругвай35,168Монголія35,069Арменія34,570Аргентина34,471Грузія34,372Боснія і Герцеговина34,273Намібі34,173Турція34,173Перу34,176Вєтнам33,977Гайана33,778Білорусь32,978Мексика32,980Беліз32,580Тринідад і Тобаго32,582Свазіленд32,083Казахстан31,984Парагвай31,685Ботсвана31,486Домінікана30,986Панама30,988Марокко30,789Азербайджан30,489Албанія30,491Ямайка30,292Гана29,693Сальвадор29,594Шрі-Ланка29,195Філіппіни29,096Кенія28,997СЕНЕГАЛ28,898Еквадор28,599Гватемала28,4100Індонезія28,1101Фіджі27,9101Руанда27,9101Єгипет27,9104Іран27,3105Нікарагуа26,7106Габон26,5107Замбія26,4107Таджикистан26,4107Киргизстан26,4110Мозамбік26,3110Гондурас26,3112Бангладеш26,1113Непал26,0114Болівія25,8115Зімбабве25,7115Лесото25,7117Уганда25,6118Венесуела25,4118Малі25,4118Малаві25,4121Камерун25,0122Буркіна Фасо24,6122Нігерія24,6124Алжир24,4124Бенін24,4126Мадагаскар24,2127Узбекистан23,9127Танзанія23,9129Камбоджа23,4130Гамбія23,3130Ефіопія23,3132Сирія23,1132Пакистан23,1134Кот-Івуар22,6135Ангола22,2136Того20,5136Бурунді20,5138Лаос20,2139Ємен19,2140Нігер18,6141Судан16,8

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ Кафедра світового господарства та міжнародної економічної інтеграції

Больше работ по теме: