Монополія: ринкова влада, соціально-економічні наслідки

 

ПЛАН


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНОПОЛІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

.1 Економічна сутність,причини та мікроекономічна модель монополії

.2 Соціально-економічні наслідки монополії та ринкова влада

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ МОНОПОЛІЇ

.1 Аналіз ціноутворення в умовах монополії

.2 Аналіз пропозиції монополії

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАСЛІДКІВ МОНОПОЛІЇ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Економічний розвиток будь-якої країни пов'язаний з виникненням, існуванням і трансформацією монополій. Оскільки будь-яка монополія є загрозливою з погляду виникнення застійних явищ у суспільно-економічному житті, то у більшості країн світу діє законодавство, яке запобігає утворенню монополій або регулює їх діяльність. Дієвість і ефективність такого законодавства значною мірою залежить від того, наскільки при його розробленні осмислювалось саме поняття монополії та відслідковувалися причини виникнення стану монополії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми,спирається на виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на, здавалося б, усталене розуміння змісту поняття «монополія», існуючі на сьогодні трактування суті цього терміну суттєво відрізняються. Словник іншомовних слів визначає монополію (наголошуючи на грецькому походженні складових: monos - один і роlео - продаю) як виключне право на володіння будь-чим або здійснення якихось заходів [16, 446-447]. З правом пов'язується трактування монополії й групою авторів фінансового словника, де монополізм визначається як тип економічних відносин, який забезпечує будь-кому з учасників цих відносин (особі чи групі осіб, підприємству, галузі, державі) виключне право виробництва або реалізації певних видів продукції, товарів, послуг [4, 275].

Очевидно, що ототожнення монополії лише з певним виключним правом суттєво обмежує зміст цього поняття, оскільки надання якогось виключного права - це причина монополії (чи одна з причин), а не її сутність. На нашу думку, більш обґрунтованими є ті трактування монополії, в яких наголошується на тому, що монополія - це коли на певному ринку функціонує лише один виробник чи постачальник певної продукції. З огляду на сказане, заслуговує на увагу визначення поняття монополії в «Універсальному словнику-енциклопедії» (УСЕ), де зазначено, що монополія - це структура ринку, на якому виступає лише один постачальник певних товарів і послуг [7, 866].

Метою дослідження є визначення теоретичних положень та розробка методико-практичних рекомендацій щодо діяльності монополій. Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

дослідити причини виникнення та існування монополії у виробництві;

оцінити монопольну владу та її наслідки;

оцінити соціально-економічні наслідки монополії.

Об'єктом дослідження є процес діяльності монополій :ринкової влади,соціально-економічні наслідки.

Предмет дослідження - теоретичні засади та прикладні аспекти удосконалення діяльності монополій.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНОПОЛІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ


.1 Економічна сутність, причини та мікроекономічна модель монополії


Монополія - це окремі крупні підприємства, обєднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку - конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до мистецтва наживати майно. Він зазначав, що вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном.

Проте в обох цих випадках поява монополій повязувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку.

Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Взаємоповязаність цих двох явищ - криз та монополій - показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково тогочасна економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям: діти криз[10, с 177].

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або обєднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [9, с 68].

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, повязаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі навязувати іншим субєктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок обєктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, звязок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони обєднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський субєкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини повязані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. [10,с 179]

За формою об'єднання капіталу

За формою об'єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них - це картель Організації країн експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Складніші форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому разі виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та iн. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополії в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу, коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то організація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій, «системи участі». На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий концерн. Останній є об'єднанням десятків i навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90 % існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5 % серед цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії - до 30-50 галузей. У 60-ті роки у США i деяких інших країнах почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Причини виникнення та існування монополій

З одного боку, причина існування природної монополії нібито є законодавчою, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з точки зору суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер. Інша справа, що доцільність законодавчого надання прав природної монополії обґрунтовується саме тим, що в іншому випадку належної концентрації виробництва не відбудеться і, відповідно, не буде умов для виникнення економічного ефекту. Очевидно, що незважаючи на існування цілої множини можливих варіантів подолання конкретної монопольної ситуації, які характеризуються поєднанням витрат часу та коштів, завжди існуватиме оптимальний варіант.


1.2 Соціально-економічні наслідки монополії та ринкова влада


Соціально-економічні наслідки монополії

Монополізація виробництва призводить до виникнення суспільних втрат:

за інших рівних умов монополія порівняно з конкурентною галуззю завжди виробляє менший обсяг продукції і встановлює вищі ціни;

монополія не досягає виробничої ефективності, оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди;

монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску P> MC.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію є однаковою як для конкурентної галузі, так і для монополії; витрати виробництва для монополії ті ж самі, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стани їх довгострокової рівноваги (рис. 9.8).

Якби попит на дану продукцію забезпечувала конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння: Рівновага досягається в точці з параметрами рівноваги,. В той же час крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача, а крива пропонування - галузевою кривою граничних витрат виробника.

Рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність:, отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів, тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, а рівність означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільно ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені ефективно.

Якщо конкурентна галузь монополізується, то рівновага фірми - монополіста відповідає точці, монопольна ціна -, а обсяг -. Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди, монополія не досягає виробничої ефективності, а оскільки, не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Якби монополія перетворилася на конкурентну галузь, то суспільство виграло б від розширення виробництва до рівня конкурентної рівноваги. Величину цього виграшу або суспільних втрат від монопольної влади ми можемо визначити, порівнюючи величини споживчого та виробничого надлишків, які виникають, коли товар продається в умовах конкурентної рівноваги, з величинами цих надлишків за умов монопольної рівноваги.

В умовах конкурентного ринку надлишок споживача максимальний. Він вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни, кривою попиту і віссю ординат. В умовах монополії через зростання ціни споживачі втрачають частину надлишку в сумі, заданій прямокутником. Крім того, монополія обмежує рівень виробництва. Через це частина споживачів, які могли б купити цю продукцію за конкурентною ціною, але не можуть купити за монопольною, втрачають надлишок в сумі, заданій трикутником. Отже, сумарна втрата споживачів від монополії дорівнює сумі площ.

Водночас виробники в умовах конкурентного ринку мають надлишок, що вимірюється площею фігури, розміщеної між лінією ринкової ціни, кривою граничних витрат і віссю ординат. Якщо виробник - монополіст, він захоплює частину надлишку споживача, що відповідає прямокутнику, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку виробника, що відповідає трикутнику, який він міг би одержати, якби продавав стільки ж, як конкурентна галузь за конкурентною ціною. Отже, сумарна різниця для монополіста становить. Загалом чиста втрата надлишку для суспільства становить суму площ трикутників і. Величина, задана трикутниками є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок монопольної влади. Це та ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією.

Монопольна влада та її наслідки.

Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія - це концентрація виробництва, обєднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Отже, монополія - шкода чи благо?

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх обєднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої монопольні прибутки така фірма вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх гріхів є значно довшим. І перший серед них - практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною даниною на свою користь. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: це економічне та соціальне зло.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ МОНОПОЛІЇ


.1 Аналіз ціноутворення в умовах монополії


Особливості ціноутворення монополії.

У розглянутих моделях максимізації прибутку монополією свідомо виключений такий важливий елемент економічний реальності, як підприємництво. На практиці будь-яка фірма, що одержує чистий економічний прибуток, приверне увагу конкурентів.

На практиці найчастіше використовуються такі стратегії ціноутворення на довгостроковому тимчасовому інтервалі:

.максимально можливі ціни;

. лімітуюче ціноутворення;

. цінова дискримінація.

В умовах відкритої монополії застосовується дві стратегії ціноутворення:

збільшення ціни до рівня, що забезпечує одержання короткострокового максимального прибутку й одержання чистого економічного прибутку доти, поки ціни знову не впадуть. У випадку удачі, до моменту повного зникнення чистого економічного прибутку дослідницький відділ запропонує який-небудь новий вид продукції, що знову дозволить фірмі мати тимчасовий монопольний прибуток. Нерідко надія навіть на короткостроковий монопольний прибуток стає могутнім двигуном інноваційного прогресу.

встановлення меншої ціни. У цьому випадку прибуток буде помірний, проте ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів. Така стратегія називається лімітуючим ціноутворенням - обмеження короткострокового прибутку з метою утруднення входу в галузь можливих конкурентів. І найбільш приваблива для монополістів, що мають переваги перед можливими конкурентами в сфері витрат. Володіючи такою перевагою у витратах, фірма-лідер може одержати чистий економічний прибуток при невисокій ціні, що практично виключає небезпеку появи нових фірм у галузі.

У реальній економічній дійсності, економічному прибутку в умовах закритої монополії загрожують наступні фактори:

Розробка товарів-субститутів і нових їхніх різновидів при збільшенні ціни на продукцію монополіста з метою одержання максимально можливого прибутку в короткостроковому періоді.

Можливість опротестувати обґрунтованість юридичних бар'єрів, що стоять на шляху конкуренції на конкретному ринку. Закриття монополії на ринку захищені законом. Якщо закрита монополія одержує чистий економічний прибуток, то юристи і лобісти в цих умовах стають дуже привабливим об'єктом для капіталовкладень з боку потенційних конкурентів. Отже, фірма-монополіст буде змушена вкладати гроші у власних юристів і лобістів.

Модель простої монополії побудована виходячи з припущення, що всі одиниці продукції, що продаються протягом визначеного періоду часу, реалізуються по однієї і тій же ціні.

Однак не усі фірми змушені продавати всі одиниці продукції по одній ціні. Є фірми, що встановлюють різні ціни для різних покупців на той самий продукт. Якщо різні ціни, встановлені для різних покупців, не відображаються на витратах фірми, пов'язаних з індивідуальним підходом до обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію.

Так, театр, встановлює ціну на квиток у 50 гривень для дорослих і 30 гривень для дітей, здійснює цінову дискримінацію, оскільки витрати театру однакові для всіх посадочних місць.

Цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості при даних витратах за різними цінами різним покупцям.

Цінову дискримінацію можуть здійснювати тільки монополії,тому що вони встановлюють і контролюють ціни. В умовах досконалої конкуренції утвориться єдина ціна на благо і фірма не контролює ціну, а приймає неї як дану. Тому цінова дискримінація не виникає. Монополісти здійснюють цінову дискримінацією в тому випадку, якщо за допомогою неї збільшують свій прибуток. Дискримінаційні ціни можуть використовуватися для розширення виробництва, забезпечуючи тим самим економію від масштабу виробництва.

Найбільш сприятливі умови для проведення цінової дискримінації маються в сфері послуг, оскільки вони, як правило, не можуть перепродуватися (наприклад, медичні послуги: якщо вам зробили операцію по видаленню апендициту, ви не зможете перепродати неї своєму другові по більш високій ціні).

Для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

. Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний - більш низька.

. Відсутність можливості перепродажу купленої продукції

Блага не можуть бути перепродані покупцями або продавцями одного ринку покупцям або продавцям іншого ринку, тому що при вільному пересуванні благ з одного ринку на іншій утвориться єдина ціна і виключається можливість цінової дискримінації.

Електростанція, що призначає різні ціни для населення і для промислових підприємств, являє собою монополію, що здійснює цінову дискримінацію. Авіаційна компанія, що бере з туристів і бізнесменів різну плату за квитки, робить те ж саме. Нарешті, ресторан, що обслуговує окремих клієнтів за цінами зі знижкою, поступає аналогічно. У ситуації рівноваги фірма-монополіст, максимізуючи прибуток і проводячи стратегію цінової дискримінації, установлює більш високу ціну для тих споживачів, попит яких на її продукцію менш еластичний.


Види цінової дискримінації

. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

Цінова дискримінація першого ступеня представлена на Рис.1


Рис. 1 - Досконала цінова дискримінація


Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E1. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P2.

Площа P2 AL - надлишок споживача.

Площа СP2 LE2 - надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий при об'ємі Q2 при досконалої конкуренції був би присвоєний покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

. Цінова дискримінація другого ступеня має місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє Рис 2.


Рис. 2 - Цінова дискримінація другого ступеня


Аналіз ціноутворення на монопольному ринку в Україні

Високий рівень монополізації успадкований українською економікою від колишньої командно-адміністративної системи. Незважаючи на всі заходи конкурентної політики, усі роки незалежності вітчизняна економіка залишається високо-монополізованою. Форми прояву цієї монополізації надзвичайно різноманітні, і, на жаль, повною мірою економічною наукою вони ще не виявлені й не досліджені.

Світовий досвід свідчить, що найбільш небезпечним є поєднання економічного монополізму з політичною та адміністративною централізацією. Біля витоків монополістичних структур у колишньому СРСР стояла держава. Однак і сьогодні монополістична поведінка багатьох вітчизняних підприємств прямо або опосередковано пов'язана із діяльністю владних структур. Монополії володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантовані ринки збуту, а, отже, й гарантовані доходи. Така ситуація різко посилює їхню роль і значення у політичній сфері українського суспільства [23].

Традиційно основною формою прояву монополізму вважається концентрація ринків із боку продавців-виробників. Однак це далеко не єдиний параметр, до того ж, багато в чому він є формальним. Неефективною є надлишкова економічна концентрація, яка вже не забезпечує зменшення витрат виробництва, але супроводжується істотним ефектом монополізації.

Принципово нові риси в поведінці монополій на ринку виникають в умовах тіньової економіки. У зв'язку із широким розвитком в Україні тіньових економічних відносин вивчення вітчизняних монополій і рівня монополізації зустрічається із значними теоретичними й практичними труднощами.

З точки зору економічного зростання важливе значення має забезпечення добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України, включаючи захист від надмірного та неякісного імпорту. На вітчизняному ринку багато прикладів недобросовісної конкуренції і фальсифікації товарів. Органи сертифікації недостатньо контролюють правильність використання сертифікатів. Типовою формою антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування на внутрішньому ринку є обмеження вивезення виробленої продукції за межі "довірених" їм територій (області, району, міста).

Отже, в Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.

. Цінова стратегія підприємства. Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Стратегія ціноутворення - це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т. д. Фахівці вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти стратегію ціноутворення. Три групи:

Існує багато цінових стратегій, які можна обєднати в три групи:

стратегія низьких цін;

стратегія високих цін;

стратегія нейтральних(середніх)цін.

Кожна з перелічених груп обєднує різні види конкретних стратегій. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення реалізації і на цій основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат, підприємство має спиратись на низькі ціни в надії на позитивну реакцію покупців. Іншими словами, щоб вижити, необхідно йти на цінові знижки і відповідно на зменшення величини прибутку. Але така стратегія не може бути довгостроковою. Для того, щоб відійти від неї, необхідно зміцнити своє становище на ринку, але досягти цього тільки за допомогою цін неможливо. Тому підприємству необхідно проводити активну інвестиційну політику, яка спрямована на технічне переозброєння виробництва і розроблення нових конкурентоспроможних варіантів продукції. У кінцевому підсумку така стратегія не виключає можливість часткового або повного перепрофілювання підприємства з метою виходу на сприятливіші ринки. Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство, коли в нього зявилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів. Ефективність стратегії низьких цін залежить від трьох чинників. По-перше,від еластичності попиту. Чим вище його еластичність, тим у більшій мірі негативний ефект від зниження ціни буде компенсуватися позитивним впливом ефекту масштабу. Іншими словами, успішна реалізація стратегії низьких цін залежить від наявності значної кількості потенційних покупців, які згодні купити товар за нижчою ціною. По-друге, від структури витрат на виробництво та реалізацію продукції. Стратегія низьких цін найдоцільніша за умов, коли в ціні товару частка змінних витрат незначна, а її основу складає маржинальних дохід. Завдяки значній величині питомого маржинального доходу, для компенсації втрат доходу від зменшення ціни потрібен відносно незначний приріст обсягу продажу. Для обґрунтування цього положення формулу запишемо дещо по-іншому:


,


а потім абсолютні величини замінимо їхніми відносними значеннями:


,


де D ЦВ - зміна ціни виробу, %. Далі припустимо, що в ціні нашого виробу (40 грн) частка маржинального доходу становить 80 %, а змінних витрат - відповідно 20 %. Тоді для компенсації втрат доходу від зменшення ціни, наприклад, на 10 % потрібно збільшити кількість проданих товарів лише на 14,3 %



або на 2,1 тис. шт. (рис. 1.1)


Рис. 3 - Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови,що частка маржинального доходу в її складі дорівнює 80 %


Іншими словами, якщо зменшення ціни на 10 % призведе до збільшення клієнтури фірми більш ніж на 14,3 %, то дохід від такої зміни ціни навіть зросте.

На основі визначення беззбитковості обсягів продажу при різних частках маржинального доходу в ціні за умови її зниження на 10 % побудуємо відповідний графік (рис.).

Як свідчить графік, чим більша частка питомого маржинального доходу в ціні, тим менший приріст продажу необхідний, щоб виправдати зменшення ціни на ту ж саму величину.

По-третє, ефективність стратегії низьких цін залежить від рівня конкуренції. Успішність стратегії низьких цін може бути забезпечена лише, коли конкуренти з певних причин не зможуть відповісти аналогічним зменшенням ціни на свою продукцію. До таких причин можна віднести:

значну перевагу лідера в можливостях зменшення ціни, що стримує конкурентів вступати з ним у «цінову війну»;

небажання конкурентів реагувати на зменшення ціни, унаслідок незначних розмірів сегмента ринку, де діє така ціна;

відсутність на ринку значної конкуренції.


Рис. 4 - Досягнення беззбитковості при зменшенні ціни на 10 %


Крім того, позитивною стороною стратегії є те, що низькі ціни непривабливі для існуючих та потенційних конкурентів.

Водночас проведення стратегії, що спрямована на завоювання ринку, повязане з певною небезпекою. Вона виникає в тому випадку, коли попит на новий товар, що зявився на ринку, значно перевищує виробничі можливості підприємства. У цьому разі воно не зможе повністю задовольнити попит, що викличе появу на ринку аналогічних товарів конкуруючих фірм навіть за меншу ціну.

Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання вершків» та стратегія лідерства за якістю товару.

Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.

Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це дає можливість йому випереджати конкурентів у виробництві нової високоякісної продукції. У таких умовах встановлення підприємством високих цін на свої товари зумовлюється необхідністю відшкодування значних витрат, які повязані з проведенням науково-дослідних і конструкторських розробок.

Ефективність стратегії високих цін також залежить від трьох чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.

Дана стратегія ефективна, якщо товар орієнтований на такий ринок, де, як правило, попит нееластичний. Це ринок багатих покупців, котрих більше цікавить унікальність та якість продукції, ніж її ціна.

Тому вони згодні заплатити за товар ціну, яка більша, ніж ринкова.

Другий чинник - це витрати.

Стратегія високих цін найефективніша відносно товарів, у цінах яких основну частку складають змінні витрати. У цьому випадку навіть незначне підвищення ціни веде до істотного збільшення маржинального доходу, який буде компенсувати втрати доходу від падіння обсягів продажу.

Так, якщо в ціні товару (40 грн) частка змінних витрат становить 80 %, а маржинального доходу - 20 %, то підвищення ціни лише на 10 % (ефект ціни) зможе компенсувати втрати доходу від зменшення обсягів продажу (ефект масштабу) на одну третину.

Беззбитковість падіння обсягів реалізації в цьому випадку дорівнює 33,3 %



або 5,0 тис. шт. (рис. 5)


Рис. 5 - Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови,що частка маржинального доходу в її складі дорівнює 20 %


Це означає, що якщо при підвищенні ціни на 10 % фірма зможе зберегти більш ніж 66,7 % своїх попередніх клієнтів, то вона навіть виграє від такого зростання ціни.

За вказаних умов графік залежності беззбиткового обсягу продажу від частки маржинального доходу в ціні при її підвищенні на 10 % має такий вигляд (рис. 6).


Рис. 6 - Досягнення беззбитковості при збільшенні ціни на 10 %


З графіка видно, що чим менша частка питомого маржинального доходу в ціні, тим більшим буде падіння обсягів продажу, що компенсується збільшенням ціни на ту ж саму величину.

Третьою умовою ефективності стратегії високих цін є наявність у підприємства певних захисних барєрів, які не дають змогу конкурентам проникнути на його сегмент ринку. До основних стримуючих барєрів належать:

захист товарів патентами;

обмеженість можливостей у конкурентів для розроблення та освоєння аналогічної продукції;

висока репутація фірми;

володіння ефективнішими каналами збуту.

Установлення високого первісного рівня цін має також для підприємства дві важливі переваги. По-перше, у випадках допущення помилок у розрахунках завжди можна зменшити завищену ціну, по-друге, стратегія високих цін створює в покупців образ товару високого ґатунку.

До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну. З іншого боку, якщо підприємство новачок і тільки вийшло на певний ринок, то воно не завжди може застосувати стратегію цінового прориву. Реалізація продукції незнайомої фірми за низькою ціною, з одного боку, може бути сприйнята покупцями як свідчення невисокої якості товару, а з іншого, неодмінно викличе негативні дії конкурентів проти неї. Таким чином, нейтральне ціноутворення є вимушеною стратегією для підприємства, яке працює на ринку, де попит істотно залежить від рівня цін, а конкуренти готові застосувати проти нього засоби «цінової війни».

Деякі особливості існують при розробленні цінової стратегії на певні асортиментні групи виробів, які можна поділити на взаємозамінні та взаємодоповнюючі. Взаємозамінні товари, як правило, входять до параметричного ряду, тобто конструктивно однорідних виробів, які мають однакове функціональне призначення, але різняться між собою рівнем споживчих властивостей (наприклад, фотоапарати, телевізори, холодильники тощо). При встановленні цін на такі товари виникають дві проблеми. Перша - це необхідність диференційованого визначення цін на однорідні вироби, що відрізняються між собою якимись додатковими властивостями, а друга - урахування впливу зміни ціни будь-якої продукції параметричного ряду на інші товари даної асортиментної групи.

Для встановлення цін на групу однорідної продукції певного рівня якості доцільно використовувати цінові лінії, які дають змогу визначити діапазон цін, а також конкретні значення цін у межах цього діапазону. Розглянемо ситуацію, коли потрібно визначити ціни на фотоапарати, які відрізняються між собою певними якісними характеристиками (якістю оптики, автоматикою перемотування плівки, дизайном і т.д.). Припустимо, що є 10 тис. фотоапаратів, які можна продати по 25 грн за штуку незалежно від рівня їхніх споживчих властивостей. Якщо підняти ціну до 27 грн, то для групи камер невисокої якості вона буде надто значною, що призведе до зниження попиту, наприклад, наполовину.

Це означає, що 5 тис. фотоапаратів найнижчої якості можна продати за ціною 25 грн за штуку, а на якісніші вироби її можна підвищити.

Вивчаючи реакцію покупців на збільшення ціни, встановлюємо, що її підвищення до 40 грн вони сприйматимуть спокійно і не зменшать попит. Це пояснюється тим, що споживачі вважають: якщо вже підвищили ціну до 27 грн, то можна її підняти і до 40 грн, тобто вони не бачать різниці між такими цінами. Тому точка ціни фотоапаратів більш високої якості має дорівнювати 40 грн, оскільки ця ціна забезпечує той самий обсяг продажу, що і ціни в межах 27-40 грн.

Таким чином ми визначили першу сходинку для найнизькоякісніших фотоапаратів, яка показує різницю в цінах між ними та виробами з більш високими споживчими властивостями (рис. 7).


Рис. 7


2.2 Аналіз пропозиції монополії


Рішення монополіста щодо обсягу виробництва:


Рис. 8 - Графік максимізації прибутку при рівності граничного доходу граничним витратам


Яка кількість товару повинен виробляти монополіст? Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам. У цьому - вирішення проблеми і для монополіста.

На рис. 8 крива ринкового попиту D є кривої середнього доходу монополіста.

Ціна одиниці продукції, яку отримає монополіст, є функцією обсягу виробництва. Тут також показані крива граничного доходу МR і криві середніх та граничних витрат - АС і МС. Граничний дохід і граничні витрати збігаються при випуску обсягу Q *. За допомогою кривої попиту ми можемо визначити ціну Р *, яка відповідає даному кількості продукції Q*.

Як ми можемо перевірити, що Q * - обсяг виробництва, що максимізує прибуток? Припустимо, монополіст виробляє меншу кількість продукції - Q1 і відповідно отримує більш високу ціну Р1. Як показує рис.1, в такому випадку граничний дохід монополіста перевищує граничні витрати, і якщо б він виробляв більшу кількість продукції, ніж Q1, він отримав би додатковий прибуток (МR - МС), тобто збільшив би свою сукупний прибуток. Фактично монополіст може збільшувати обсяг виробництва, підвищуючи свою сукупний прибуток аж до обсягу виробництва Q*, При якому додаткова прибуток, одержуваний від випуску ще однієї одиниці продукції, дорівнює нулю. Тому меншу кількість продукції Q1 не максимізує прибуток, хоча і дозволяє монополісту встановити більш високу ціну. При обсязі виробництва Q1 замість Q * сукупна прибуток монополіста буде менше на величину, рівну заштрихованої площі між кривою МR і кривий МС, між Q1 і Q *. На рис.1 більший обсяг виробництва Q2 також не є максимизирующим прибуток. При даному обсязі граничні витрати перевищують граничний дохід, і якщо б монополіст виробляв меншу кількість, ніж Q2, він збільшив би сукупний прибуток (на МС - МR). Монополіст міг би збільшити прибуток ще більше, скорочуючи обсяг виробництва до Q *.

Збільшення прибутку за рахунок зниження обсягу виробництва Q * замість Q2 дано площею нижче кривої МС і вище кривої МR, між Q * і Q

. Ми також можемо показати алгебраїчно, що обсяг виробництва Q * максимізує прибуток. Прибуток дорівнює різниці між доходом і витратами, які являють собою функцію від Q:

(Q) = TR(Q) - TC(Q).


У міру того як Q зростає, починаючи з нуля, прибуток буде зростати до тих пір, поки не досягне максимуму, а потім стане знижуватися. Таким чином,обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли прирощення прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю (тобто Dp / DQ = 0). Тоді



Але DTR / DQ є граничним доходом, а DC / DQ - граничними витратами, і тому умовою максимізації прибутку є

- MC = 0 або MR = MC.


Правило "великого пальця" для ціноутворення

Ми знаємо, що ціна й обсяг виробництва повинні бути такими, щоб граничний дохід дорівнював граничним витратам, але як може практично керівник фірми правильно визначити відповідні ціну та обсяг виробництва?

Більшість керівників розташовують обмеженою інформацією про кривих середніх і граничних доходів, з якими стикаються їх фірми. Вони також мають інформації про граничних витратах фірми лише для змінних в певних межах обсягів виробництва. Ми, отже, хочемо перевести умова рівності граничного доходу та граничних витрат в універсальне правило, яким легше користуватися на практиці.

Щоб зробити це, ми повинні переписати формулу граничного доходу наступним чином:

= DTR / DQ = D (PQ) / DQ.


Відзначимо, що додатковий дохід, що отримується в результаті випуску додаткової одиниці продукції, D (PQ) / DQ володіє двома властивостями. Зробивши одну додаткову одиницю продукції і продаючи її за ціною Р, ми отримаємо дохід: (1) (Р) = Р.

Але фірма зіштовхується з кривою попиту, що має нахил вниз, і тому виробництво та продаж цієї додаткової одиниці приводять до невеликого зниження в ціні DP / DQ, яке зменшує дохід від усієї проданої продукції (тобто зміна доходу Q [DP / DQ]).

Таким чином:



Праву частину формули ми отримали, помноживши вираз Q (DP / DQ) на Р, а потім розділивши його на Р.

Згадаймо, що еластичність попиту виражається як


Еd = (P / Q) (DQ / DP)


Таким чином, (Q / P) (DP / DQ) є вираз, зворотне еластичності попиту 1/Еd отже, при обсязі виробництва,максимізує прибуток, можна записати:



Тепер, так як метою фірми є максимізація прибутку, ми можемо прирівняти граничний дохід до граничних витрат:


P + P (1/Ed) = MC,

(1)


Ця формула є правило "великого пальця" для ціноутворення. Ліва частина рівняння (P - MC) / P висловлює перевищення ціни

над граничними витратами як відсоток від ціни. Рівняння показує, що дане перевищення дорівнює величині, зворотній еластичності попиту, взятої з негативним знаком. Точно так само ми можемо переписати це рівняння, щоб висловити ціну через граничні витрати:


(2)


Наприклад, якщо еластичність попиту дорівнює -4, а граничні витрати 9 дол на одиницю продукції, ціна повинна скласти: 9 / (1 - 1/4) = 9/0, 75 = 12дол за одиницю.

Як порівняти ціну, встановлену монополістом, з ціною в умовах вільної конкуренції? На скоєному конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам.

Монополіст призначає ціну, що перевищує граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Як показує рівняння (1), якщо попит надзвичайно еластичний, Еd являє собою велику негативну величину, а ціна буде близька до граничних витрат і, таким чином, монополізований ринок буде дуже схожий на ринок вільної конкуренції.

Фактично, коли попит дуже еластичний, монополісту дістається незначна прибуток.

Вплив податку

Податок на обсяг виробництва також впливає на монополіста інакше, ніж на галузь з конкуруючими виробниками. Введення податку на одиницю продукції в галузі з конкуруючими виробниками призводить до збільшення ринкової ціни на величину, яка дещо менше податку, і що тягар податку несуть як виробники, так і споживачі. При монополії, однак, ціна може зростати на величину, що перевищує розмір податку.


Рис. 9 - Графік зміни витрат виробництва при введенні податку на обсяг виробництва монополістичної фірми


Проаналізувати вплив податку на монополіста нескладно. Припустимо,кожна одиниця продукції обкладається певним податку yt дол,так що монополіст повинен платити уряду t дол за кожну продану одиницю продукції. Отже, граничні (і середні) витрати фірми зросли на величину податку t. Якщо початкові витрати фірми становили МС, її рішення по оптимальному обсягом виробництва тепер виглядає так: МК=МС+t На графіку ми зміщуємо криву граничних витрат вгору на величину t і виявляємо нову точку перетину з кривою граничного доходу (рис.3). Тут Q0 і Р0 - відповідно обсяг виробництва і ціна до оподаткування податком, а Q1 і Р1 - обсяг випуску і ціна після введення податку. Зсув кривої граничних витрат вгору призводить до зменшення обсягу виробництва та підвищенню ціни. Іноді ціна зростає на величину менше податку,але далеко не завжди (на рис.3 ціна піднялася вище розмірів податку). Це було б неможливо на конкурентному ринку, але може статися на монопольному ринку,так як в останньому випадку відношення ціни до граничних витрат залежить від еластичності попиту. Припустимо, наприклад, що монополіст стикається зі попитом з постійною еластичністю -2. Тоді відповідно до рівняння (2) ціна буде дорівнює подвійним граничним витратам. При податок t граничні витрати збільшуються до МС + t і ціна зростає до 2 (МС + t) = 2 МС + 2t, тобто зростає на подвоєну величину податку.


РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАСЛІДКІВ МОНОПОЛІЇ


Ринок, його функції і структура

Ринок, його функції структура. Конкуренція як ринковий фактор. Підприємництво - особлива ринкова діяльність.

Ринок - це сфера, в якій здійснюються акти купівлі-продажу. Товарно-грошові відносини проявляються лише на ринку.

Ринок виник на зорі людського суспільства разом з первісними формами товарного обміну. В процесі його еволюційного розвитку розширюється ринкова сфера, вдосконалюються його механізми.

Ринок виконує три основні функції.

Перша. Він зв'язує продавців з покупцями через попит і пропозицію. Притому проявляється постійна тенденція до встановлення ринкової рівноваги між ними. В свою чергу, ринкова рівновага відображає внутрішню збалансованість економічної системи - виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Друга. Невід'ємною складовою ринку є конкурентне середовище, на основі якого ринок виконує свою стимулюючу функцію, чим забезпечує розвиток економічної системи в цілому.

Третя. На ринку зустрічаються економічні інтереси його суб'єктів. Ринок - це сфера, функція якої полягає в досягненні компромісу інтересів (продавців, покупців, виробників, споживачів тощо).

Одна з найістотніших особливостей ринку полягає у його здатності до саморегулювання і саморозвитку. Ця особливість реалізується через ринкові механізми, головним з яких є механізм ціноутворення. Через коливання цін встановлюється рівновага попиту і пропозиції, формується структура економіки, встановлюється співвідношення між її складовими. Здатність до саморозвитку проявляється також в удосконаленні ринкових механізмів, в їхній еволюції. Нарешті, в еволюції ринкової системи чітко проявляється тенденція переходу від вільного ринку до регульованого.

Головна особливість вільного ринку полягає в тому, що ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку діють без втручання держави, і взагалі в умовах вільного ринку втручання держави в економіку носить обмежений характер.

Внаслідок розвитку економічної системи та її продуктивних сил виникли об'єктивні умови, за яких вільний ринок вичерпав свої можливості, що спричинило зростання економічних І соціальних втрат від стихійності, створило загрозу самому існуванню суспільству, заснованому на ринковій економіці. Виникла система в якій ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку органічно зв'язані з державним регулюванням, що дозволило зробити дію цих механізмів більш ефективною і цілеспрямованою. (Питання про взаємовідносини держави і економіки в сучасній ринковій системі розглядатиметься в одній з наступних тем).

Сучасний регульований ринок являє собою систему, яка включає ряд ринків. Причому вся система і кожний з її ринків функціонують на основі своєї і загально-ринкової інфраструктури.

Центральне місце в системі займає ринок товарів і послуг. Елементами інфраструктури цього ринку є магазини, бази, товарні біржі тощо.

Ринок робочої сили функціонує через біржі пращ, поряд з ними елементами інфраструктури цього ринку є організації для допомоги безробітним, а також установи для їх навчання і перенавчання.

Грошовий ринок і ринок кредиту функціонують через діяльність центрального і комерційних банків, страхових компаній і фінансових ланок держави. На ринку цінних паперів особливе значення має діяльність фондових бірж.

Ринок землі і нерухомості функціонує головним чином через посередницькі підприємства та іпотечні банки.

Слід відзначити, що загальними елементами ринкової Інфраструктури є транспорт, зв'язок і система інформації.

Всі ринки взаємозв'язані і утворюють єдину функціонуючу систему. Але вся система замкнена на ринок товарів і послуг. Саме цей ринок безпосередньо відповідає на сукупний попит суспільства. Зміна попиту відбивається на всіх ринках, а ринкова рівновага у широкому розумінні охоплює ринкову систему в цілому, всі її складові. Істотна особливість сучасної ринкової економіки полягає в системному підході до її регулювання, який надає державному регулюванню цілеспрямований характер.

Конкуренція як ринковий фактор

Ринкові механізми (в першу чергу ціновий механізм) функціонують лише в конкурентному середовищі.

Конкуренція - це боротьба між суб'єктами ринкових відносин (в першу чергу - господарськими суб'єктами). По суті - це змагання в його найбільш дійовій формі. Перемога в конкуренції тотожна успіху в господарській діяльності. Поразка ж у конкурентній боротьбі може означати не тільки втрату прибутку (доходу), але й втрату самого капіталу, внаслідок чого підприємство перестає існувати як господарський суб'єкт.

Конкурентне середовище має вирішальне значення для формування стимулів і спонукальних мотивів. Завдяки конкуренції господарські суб'єкти намагаються збільшувати пропозицію товарів, послуг, поліпшувати умови продажу, вишукувати найвигідніші сфери для інвестицій, раціонально використовувати ресурси тощо.

З другого боку, наявність конкурентного середовища дає покупцям (клієнтам) реальну можливість вибору (товарів, послуг, умов збереження заощаджень, умов одержання позик тощо).

Конкуренція - багатогранне явище. В залежності під зв'язку з ринковими механізмами ціноутворення розрізняють внутрігалузеву і міжгалузеву конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція - це конкуренція, внаслідок якої утворюються ціни товарів (або послуг) даної галузі. Результати цієї конкуренції проявляються у відхиленнях індивідуальних витрат від суспільне необхідних. Виграють господарські суб'єкти, індивідуальні витрати яких менші порівняно з ціною, яка встановилась на ринку товарів (послуг) цієї галузі. Навпаки, суб'єкти, індивідуальні витрати яких вищі за галузеві ціни, зазнають поразки, втрачають прибуток або навіть капітал.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція за вигідне застосування капіталу. По суті це теж цінова конкуренція, оскільки ціни в різних галузях можуть давати неоднаковий прибуток (доход). Наслідком міжгалузевої конкуренції є вирівнювання норм прибутку і утворення середньої норми прибутку як найбільш типової для всіх сфер застосування капіталу.

Конкуренція відрізняється характеристиками конкурентного середовища. За цією ознакою слід відрізняти досконалу і недосконалу конкуренцію.

Досконалою, або «чистою», конкуренцією називається така, яка здійснюється у конкурентному середовищі, що складається з великої кількості учасників, кожний з яких здійснює свою діяльність в однакових об'єктивних умовах (має однаковий доступ до ресурсів, покупців, клієнтів, інформації тощо). В умовах «чистої» конкуренції ніхто з учасників не може вплинути на ринкові ціни. По відношенню до окремих учасників «чиста» конкуренція нікому не дає переваг, водночас ні до кого з них не може бути дискримінації. По суті «чиста» конкуренція - це бажаний ідеальний стандарт конкуренції, ідеальні умови для функціонування ринкових механізмів.

Для реальних умов більш типовою є недосконала конкуренція, її істотна особливість - відсутність рівних умов для учасників конкуренції, наявність у конкурентному середовищі частини підприємств, які мають кращий доступ до ресурсів, реклами, інформації тощо. Таким чином, частина учасників конкуренції отримує додаткові шанси для перемоги в конкуренції. Наприклад, вони здатні здійснювати вирішальний вплив на продажні або закупочні ціни, на умови одержання кредитів тощо. Як правило, таке конкурентне середовище складається внаслідок монополізму в його різних формах.

Різновидом недосконалої конкуренції може бути нечесна конкуренція з кримінальним змістом, її ознаками є застосування по відношенню до конкурентів заборонених законами методів, жорстоких агресивних дій, рекету.

Слід також відзначити, що в реальних умовах ринкової економіки можлива нецінова конкуренція. Як правило, це конкуренція в умовах монополізму. Монополії конкурують не за покупця (клієнта), а за вплив на державний апарат, на законодавчу і виконавчу владу з метою одержання для себе пільг і привілеїв, наприклад, щоб загальмувати доступ на ринок своїм конкурентам, або одержали незаконні субсидії тощо. Нецінова конкуренція так само має кримінальну сторону - підкуп представників державної влади.

Однією з постійних функцій держави в ринковій економіці є антимонопольна політика, її головна мета - підтримання конкурентного середовища, протидія недосконалій конкуренції, особливо в її кримінальних формах, боротьба проти зрощування державного апарату з монопольними структурами.

Підприємництво - особлива ринкова діяльність

Функціонування ринку і його механізмів нерозривно зв'язано з підприємництвом. Підприємництво - це діяльність суб'єктів ринкових відносин по створенню підприємств і в зв'язку з їх функціонуванням. Внаслідок підприємницької діяльності суб'єкти ринкових відносин стають також і господарськими суб'єктами (тобто такими, що здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку, або доходу).

Слід відзначити, що підприємництво як діяльність самостійних суб'єктів притаманна лише ринковій економіці. В планово-директивній системі право створювати підприємства є виключною монополією держави.

Для ринкової економіки підприємництво - це спосіб її існування. Саме через підприємницьку діяльність реалізуються всі функції ринку. Через підприємницьку діяльність ринковий попит зв'язується з пропозицією і між ними встановлюється відносна збалансованість. У підприємництві реалізуються ринкові стимули і спонукальні мотиви. Діючи в конкурентному середовищі, підприємець постійно шукає партнерів, співробітництво з якими взаємовигідне. Отже, через підприємництво ринок здійснює і таку функцію, як досягнення компромісу інтересів.

Соціально-економічною основою підприємництва є недержавна (приватна - індивідуальна і групова) власність. Причому підприємницька діяльність може бути відокремленою від власності. Власник засобів і коштів - не обов'язково підприємець. З другого боку, підприємець може не бути власником капіталу, а лише менеджером (управителем), який працює за наймом. В цьому відношенні істотні відмінності склалися між великим бізнесом і малими (середніми) підприємствами.

Для великих підприємств типовою формою підприємства є акціонерні компанії, в яких у найбільш виразній формі спостерігається відокремлення підприємницької діяльності від власності. В малому і середньому бізнесі найчастіше підприємець - власник підприємства виконує функції менеджера.

Підприємницька діяльність охоплює всю ринкову економіку. При чому відповідно до характеру підприємницької діяльності можна виділити три основні сфери підприємництва.

Сферою підприємницької діяльності є, насамперед, виробництво товарів і послуг. Підприємства створюються не тільки для виробництва засобів споживання, або засобів виробництва. Вони можуть створюватись і в сфері побутових послуг, у вигляді платних навчальних і оздоровчих закладів тощо.

Другою сферою підприємництва є комерційна діяльність. Це підприємства, які займаються оптовою і роздрібною торгівлею, купівлею і продажем товарів. Це також широкий діапазон підприємств. Причому деякі з них поєднують комерційну діяльність з виробничою.

Сферою підприємницької діяльності може бути також комерційне посередництво. Це, насамперед, маклерські контори, які займаються посередницькими функціями на ринку землі і нерухомості. Посередницькі підприємства можуть створюватись також на ринку послуг (наприклад, у зв'язку з організацією відпочинку, туризму тощо).

В ринковій економіці співвідношення між різними сферами підприємництва складається (як і інші співвідношення) на основі ринкових механізмів. Причому на це співвідношення впливають встановлені державою норми і правила, в першу чергу в податковій і кредитній сфері.

Зокрема, необґрунтовано високий рівень податків, як правило, приводить до відтоку капіталів з виробничої сфери і розбухання комерційного підприємництва. Але при цьому треба розуміти, що деформації в структурі підприємницької діяльності залежать не від злої волі людей, які прагнуть «легкого хліба», а від тих норм і правил, що їх встановлює держава. Розвиток підприємницької діяльності - запорука нормального функціонування ринкової економіки. В сучасних умовах державі треба не тільки створювати сприятливі економічні умови для підприємництва (особливо в податковій системі і кредитній сфері), але і здійснювати заходи, які б сприяли формуванню підприємців як особливої соціальної групи населення. Підприємцям завжди були необхідні професійні знання в сфері їх діяльності. Велике значення для успішної підприємницької діяльності мають такі людські якості, як здатність до ініціативи, до прийняття нестандартних рішень, здатність діяти в умовах неповної інформації, тобто ризикувати. Крім того, в сучасних умовах зростаюче значення має оволодіння науковими методами підприємництва - маркетингом і менеджментом.

Ринкові структури

Цінова політика суттєво впливає на результати діяльності будь-якого підприємства. Від неї значною мірою залежить успішність фірми або й виживання у довгостроковому періоді, за допомогою цін споживачі формують перше враження від продукції. Що таке цінова політика фірми? Це - комплекс заходів щодо визначення ціни, знижок, умов оплати з метою задоволення потреб споживачів та отримання прибутку.

Обидва статистичних дослідження показали, наскільки великим є значення цін в економічній поведінці як фірм, так і споживачів. Це означає, що як і фактором конкуренції, цінами ще дуже рано нехтувати, навіть на високорозвинутих європейських ринках. Цінова політика фірми як засіб завоювання споживача та конкурентної боротьби буде і в майбутньому відігравати величезну роль. Тим більш цікавим є це питання для розвитку підприємницької діяльності в Україні.

Визначення цілей

При формуванні цінової політики одним з першочергових завдань підприємства є визначення і постановка цілей. Саме цілеспрямованість цінової політики відчутно дисциплінує підприємство, змушує його якомога чіткіше й оперативніше вирішувати свої далекосяжні стратегічні завдання, аби в кінцевому підсумку забезпечити собі володіння певною часткою ринку і досягти запланованого обсягу прибутку. Саме воно, підприємство, за таких умов здатне встановлювати на продукцію відповідні ціни і варіювати ними. Звичайно, відповідно до прийнятої на підприємстві цінової політики, при визначенні цілей ціноутворення необхідно враховувати низку факторів. Головними з них слід вважати:

місце та роль ціни в стратегії маркетингової діяльності підприємства;

методи розрахунку ціни;

рівень попиту та пропозиції;

особливості входження на ринок нової продукції та політика її реалізації;

особливості посередницьких і транспортних послуг;

наявність обмежень з боку держави на прибуток, ціну та свободу її змінювання.

Значне місце у даному процесі належить і факторам побічного впливу. Серед них можна виділити обсяг виробництва, особливості ринкової орієнтації підприємства, стадії життєвого циклу товару та деякі інші.

Всі існуючі цілі ринкового ціноутворення можна згрупувати у три основні напрями: орієнтовані на збут, на прибуток чи фактичне становище фірми. При цьому роль та функції ціни у кожному конкретному випадку визначаються з обов'язковим урахуванням того, довгостроковим чи короткостроковим є підхід в досягненні цілі, яку ставить перед собою фірма.

У першому випадку це зумовлено особливостями стратегії цінової політики, у другому - її цінової тактики.

Довгострокові цілі цінової політики пов'язані, звичайно, з такими показниками роботи підприємства, як прибутковість і частка завойованого ринку, де реалізується його продукція. Якщо підприємство планує використовувати ціну як стратегічну комерційну зброю, то більше уваги доведеться приділяти питанням ціноутворення на довгострокову перспективу. При використанні ж ціни лише як тактичного засобу для одержання визначених комерційних результатів на ринку цілі визначаються тільки на короткострокову перспективу.

До низки найважливіших цілей цінової політики, які зустрічаються в підприємницькій діяльності, варто віднести такі:орієнтація на довго- або короткострокове одержання максимального прибутку;максимальний обсяг збуту продукції;збереження існуючого лідерства в цінах;обмеження потенційної конкуренції;домінування на ринку;привернення уваги та інтересу споживачів до продукції за допомогою цін;стимулювання продажу тих товарів, які займають слабкі позиції на ринку;розширення попиту та прискорення його зростання;зниження чутливості споживача до цін;підвищення іміджу підприємства та продукції.

У процесі аналізу та обґрунтування цілей цінової політики важливим є визначення місця ціни серед засобів конкурентної боротьби в кожному секторі ринку. Це дає можливість об'єктивно осмислити процес формування ринкової ціни, враховуючи при цьому особливості діяльності підприємства в умовах конкуренції. А це, у свою чергу, дає всі підстави реально оцінити потенційні його можливості щодо ведення активної "цінової війни" з ринковими лідерами. Надалі, маючи добре розроблену цінову політику, підприємство час від часу вдається лише до підправлення ціни пропозиції з урахуванням ситуації на ринку.

Перш ніж розглядати методики ціноутворення, потрібно звернути увагу на загальні моделі різних типів ринків, оскільки фірми не існують самі по собі і цінова політика фірми залежить саме від типу ринку, на якому вона функціонує. Структура ринку визначається кількістю та розмірами фірм, характером продукції, доступністю інформації та легкістю входу на ринок і виходу з нього. Економісти виділяють чотири основні типи ринкових структур: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія.

У будь-якій ринковій структурі фірма повинна забезпечити такий рівень виробництва, який дозволяє їй максимізувати прибутки або мінімізувати збитки. Цей процес називається аналізом рівноваги. Проводять аналіз коротко- та довгострокової рівноваги.

Проаналізувавши фактори, що визначають структуру ринку, можна з'ясувати, яким чином фірма приймає рішення стосовно обсягів виробництва та ціноутворення з врахуванням досягнення ринкової рівноваги.

Досконала конкуренція

За висловом П. Самуельсона "досконалим конкурентом є той, хто може продати все, що забажає за існуючої ринкової ціни, але не спроможний помітно впливати на неї..." [9, с.188]. Прикладом ринків такого типу є ринки зернових, цінних паперів, валют.

Більш формально досконалу конкуренцію можна визначити наступним чином. Ринок називається досконало конкурентним, якщо:

складається з багатьох продавців, що продають уніфіковану продукцію;

існує багато дрібних покупців, яким байдуже, у кого купувати продукцію;

кожна фірма має невелику питому частку ринку;

окремо взятий агент не справляє значного впливу на рівень поточних ринкових цін;

фірма приймає ринкові ціни та регулює обсяг поставок продукції;

фірми не вважають рішення конкурентів загрозою для своєї частки на ринку;

існує достатній рівень поінформованості про ціни, технології, витрати тощо (вважається, що при ідеальній конкуренції рівень поінформованості абсолютний);

економічні ресурси мають високу рухливість;

вхід на ринок та вихід з нього вільні.

На ринку з досконалою конкуренцією задача фірми полягає у максимізації прибутку або мінімізації збитків при заданій функції витрат та ціні, яка встановлюється ринком. Оскільки фірмі немає сенсу реалізовувати продукцію за ціною вищою або нижчою від рівноважної (за якої можна реалізувати будь-який бажаний обсяг), то крива попиту досконало конкурентної фірми є горизонтальною лінією, що встановлюється на рівні рівноважної ціни. Також це означає, що попит є абсолютно еластичним.

Оптимум фірми в умовах досконалої конкуренції у короткостроковому періоді досягається за умови рівності граничних витрат та граничного доходу, який одночасно дорівнює середньому доходу та ціні.


Рис. 10 - Ціна та обсяги виробництва, що максимізують прибуток конкурентної фірми


При збільшенні пропозиції та зниженні цін прибуток чи збитки залежать від того, де порівняно з кривими змінних та сукупних витрат встановлюється ціна. При встановленні ціни на рівні Р1 фірма продовжуватиме працювати для покриття всіх змінних витрат та частини постійних витрат, що дозволяє мінімізувати збитки, а за ціни Р2, яка нижча від мінімальних середніх змінних витрат фірми, фірма повинна закритися, оскільки при продовженні роботи вона втратить всі постійні витрати та частину змінних.

На рисунку 10 б точка А - це точка беззбитковості, а точка М - точка закриття.

Крива короткострокової пропозиції фірми збігається з її кривою граничних витрат від точки закриття фірми (точки М у нашому випадку) і вище.

Довгострокова рівновага. Для того, щоб зрозуміти процес досягнення довгострокової рівноваги, варто згадати, що модель досконалої конкуренції припускає відсутність бар'єрів, які перешкоджають входженню на ринок нових фірм чи виходу з ринку фірм, що бажають його залишити. Ті фірми, що хочуть тривалий час працювати на даному ринку, повинні так відрегулювати процес виробництва, щоб досягти максимальної довгострокової ефективності. При зниженні витрат до мінімуму ці більш ефективні фірми зможуть вижити за будь-яких умов, якщо збережеться сам ринок.

У галузі з досконалою конкуренцією фірми можуть отримувати прибуток лише певний час. У довгостроковому періоді жодна з фірм не може отримати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток зменшиться до нуля зі входом до галузі нових фірм. Це парадокс прибутку - економічний прибуток приводить у дію механізм перерозподілу прибутків, який врешті-решт зведе його до нуля. Проте це також означає, що збитки також є тимчасовими.

Ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати так:

ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

угоди укладаються у широкому діапазоні цін;

встановлюючи ціни, продавці намагаються виділитися за неціновими ознаками;

товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм;

ринок не має бар'єрів для входу та виходу.

Прикладом цих ринків є ринки одягу, взуття, ювелірних виробів.

Як бачимо, монополістична конкуренція має ознаки як монополії (контроль за ціною свого товару та диференціація продукції), так і досконалої конкуренції (велика кількість фірм та деяка взаємозамінність товарів). Для того, щоб відрізнятися від конкурентів чимось, окрім ціни, продавці розробляють різні пропозиції для різних сегментів споживачів і широко використовують практику використання марок, рекламу та методи особистих продажів.

Задача максимізації прибутку в короткостроковому періоді розв'язується аналогічно до випадку із монополією. Умови беззбитковості та закриття також аналогічні попереднім двом структурам (P = min ATC та P < min AVC, відповідно). У довгостроковому періоді прибуток фірми при монополістичній конкуренції дорівнює нулеві через відкритість галузі для нових фірм, тобто спрацьовує конкурентний механізм. Проте довгострокова монополістично конкурентна ціна перевищує досконало конкурентну у зв'язку з нижчою її ефективністю (що пов'язано з додатковими витратами на диференціацію).

Олігополія

Олігополія - це такий тип ринкової структури, де:

на ринку діє декілька продавців, чутливих до дій один одного;

товари можуть бути і стандартизованими (наприклад сталь чи алюміній), і диференційованими (автомобілі, техніка);

існують певні бар'єри для входу в ринок;

виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

існує повна поінформованість відносно цін та обсягів. Найважливішою рисою олігополії є стратегічна поведінка продавців - будь-яка стратегія і політика має розроблятися із огляду на конкурентів і їх потенційні дії.

Пропонується багато різних моделей олігополії, серед яких: модель цінового лідерства, модель ламаної кривої попиту, картель, модель домінуючої фірми, модель ринкової частки та інші, проте аналіз їх проводитися не буде, оскільки це не входить в мету дослідження; просто обмежимося короткими висновками.

Поведінка фірм при олігополії досить різноманітна і виходить з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірм - способів конкурентної боротьби та взаємодії в умовах прагнення до максимальних прибутків. Визначення короткострокової рівноваги залежить від виду олігополії. У довгостроковому періоді фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (або ж незбитковість) навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо у галузі очікується прибуток, то у разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм і галузь перестане бути олігополістичною.

Щодо усіх зазначених моделей можна зробити той самий висновок: олігополісти змушені призначати однакові чи майже однакові ціни на взаємозамінні продукти, незалежно від їх структури витрат і ринкової частки.


ВИСНОВОК

монополія конкуренція ціноутворення пропозиція

Проблеми конкуренції і монополії є складовою частиною теми "Ринок".

Актуальність цих проблем в сучасному житті як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою (монополія - феномен, що зустрічається і в ринковій, і в командній економіці) вимагає їхнього більш докладного аналізу в окремій темі.

За умов відсутності окремого курсу "Теорія конкуренції" є сенс ознайомитися з особливостями сучасної стратегії конкурентної боротьби.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об'єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування - це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Монополістична конкуренція відноситься до галузей, в яких діє відносно велике число фірм, що не беруть участь у змовах і виробляють диференційовану продукцію, за умови легких входу і виходу з галузі.

Протягом короткострокового періоду монополістична конкурентна фірма буде максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, виробляючи продукцію, для якої граничні доходи дорівнюють граничним витратам.

Протягом довгострокового періоду легкі вхід і вихід з галузі призводять до того, що монополістично конкурентні фірми отримують тільки нормальний прибуток.

Рівноважний випуск картини світу в довгостроковому періоді такий, що ціна перевищує граничні витрати (це вказує на недостатнє виділення ресурсів для виробництва) і ціна перевищує мінімальні середні загальні витрати (це має на увазі, що споживачі не отримують продукцію за мінімально можливою ціною).

Дослідивши ціноутворення в різних системах ринку, можна зробити наступні висновки:

. Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним.

. В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції. У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.

. Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції - це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

. Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови існування монополії, зветься чистою монополією. Чиста монополія - це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

. Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

. Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.

. Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.

. Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка.

. Проте на практиці фірмі - монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії.

. В Україні існують різні системи ринку, встановлення ціни на товар на яких здійснюється згідно основних економічних законів, але з урахуванням особливостей економічного розвитку та специфіки української економіки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.

.Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 2008. - Т.1 - 608 с., Т.2 - 750 с.

.Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор 2003. - 400 с.

.Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. - СПб.: СПбГУЭФ, 2007.

.Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2007. - 581 с.

.Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. - Д., 1994.

.Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 208 с.

.Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 416 с.

.Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. - К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.

.Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 2009.

.Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1984.

.Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. - М., 1980. - Т. 1.

.Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - 518 с.

.Савицкая Е.В. Курс лекций по микроэкономике. - М., 2002.

.Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция - революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 1995.

.Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986.

.Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. - СПб.: Экон. шк., 2008.

.Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. - М.: Экономика, 1996. - 351 с.

.Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1982.

.Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. - СПб.: Спец. литература, 1990.

.Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. - М.: АКАЛИС, 2009.



ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МОНОПОЛІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ .1 Економічна сутність,причини та мікроекономічна модель монополії

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ