Міжнародний досвід протидії корупції

 

Вступ

Актуальність теми. На думку багатьох міжнародних та вітчизняних науковців та експертів корупція у світі є найважливішою проблемою, більш того, головною загрозою розвитку суспільства. В умовах тотальної корумпованості всіх галузей влади на всіх рівнях, особливо у країнах третього світу, неможливо вирішити жодної соціальної, економічної, політичної проблеми.

Негативні наслідки, породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальному розвитку суспільства, але й являють серйозну загрозу інтересам національної безпеки країни.

Найбільш проблемною характеристикою явища корупції, стало те, що вона почала сприйматись на повсякденному рівні як суспільна норма, хоча на рівні вербальних висловлень більшість населення декларативно підтримує думку про небезпечність цього явища.

Незважаючи на багатоаспектність природи виникнення та поширення корупційних проявів у кожній окремій державі, до основних факторів, що сприяють їх поширенню, можна віднести, з одного боку, зростаюче зубожіння широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків, відсутність системи соціального захисту в одних країнах, а з іншого - нарощування економічного потенціалу та щорічне збільшення фінансових надходжень у вигляді іноземних інвестицій - в інших країнах. Корупція у більшості держав Центральної та Східної Європи, а також у країнах, які виникли на пострадянському просторі, тісно повязана з тим, що вони знаходяться в стані економічної та суспільної трансформації.

За підсумками 2009 р. у світі немає жодної країни, в якій би зовсім не було корупції, найкраща ситуація у Нової Зеландії, рейтинг якої складає 9,4 (за 10-бальною шкалою, від «0» до «10», де «0» - найвищий рівень корупції, а «10» - найнижчий), найгірша - в Сомалі 1,1. Україна з результатом 2,2 бали посіла на 153 місці серед 180 країн світу за рівнем корупції.

Актуальність дослідження зумовлюється також необхідністю виявлення недоліків у правоохоронній системі, системі законодавчої влади, етичної поведінки працівників державного апарату та інших чиновників всіх ешелонів та рангів, впровадження нових підходів щодо недопущення скоєння корупційних діянь саме ними.

Боротьба з корупцією, як і самі прояви корупції, котрі кожен раз стають більш складнішими, вимагають від органів правопорядку появи нових форм і методик протидії, удосконалення попередніх для підвищення ефективності цієї діяльності, а також підвищення рівня працівників таких органів.

Мета і завдання дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення, аналізу й узагальнення новітнього законодавства у сфері протидії корупції, думок з приводу цієї проблематики вчених, міжнародно - правових стандартів показати способи протидії корупції у різних державах, їх сильні та слабкі сторони, методи та способи вирішення данної проблеми правоохоронними органами та іншими органами державної влади.

Для досягнення мети були поставлені та вирішені такі завдання:

окреслити поняття корупції, підходи до розуміння данного терміну із боку украънського законодавства та законодавства окремих країн;

охарактеризувати субєктів запобігання та протидії корупції;

охарактеризувати статус субєктів відповідальності за корупційні правопорушення;

охарактеризувати заходи запобігання та протидії корупції, які використовуються в різних країнах;

узагальнити міжнародний досвід запобігання та протидії корупції.

Обєктом дослідження дипломної роботи є явище корупції на міжнародному рівні та на рівні законодавства України, шляхи його подолання.

Предмет дослідження дипломної роботи становить адміністративно правовий аспект протидії корупції у міжнародному праві та Українському законодавстві.

Методи дослідження. У дипломній роботі використано сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально - юридичних методів наукового пізнання.

Провідним філософський методом, який був використаний у ході написання дипломної роботи, став діалектичний, що дозволив сформулювати поняття, висести підходи до протидії корупції.

Серед загальнонаукових методів у дослідження використовувалися метод аналізу, аналогії, системного аналізу. За їх допомогою вдалось узагальнити юридичну природу субєктів відповідальності за корупційні діяння.

Серед спеціально - юридичних методів провідне місце у дипломній роботі по праву належить порівняльно - правовому методу, який дозволив порівняти чиннне законодавство іноземних держав, законодавства України та виявити схожості та розбіжності.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

1. Теоретико-правові основи протидії корупції

.1 Історіографія протидії корупції в світі

Корупція супроводжує людство з найдавніших часів. Соціальні та історичні корені виникнення корупції сягають часів появи суспільства. Історичні передумови для цього зявилися в давнині, коли людина прагнула виокремитися з-поміж інших дорогим подарунком. У первісних суспільствах плата жерцю, вождю або воєначальнику за особисте прохання про допомогу розглядалось як універсальна норма.

На ранніх етапах античних громад, коли ще не було професіональних державних чиновників, корупції майже не було. Вона мала побутовий характер і проявлялась як псування їжі й питної води. Пізніше корупцією стали називати деякі прояви у судовій практиці, занепад моралі, розбещеність молоді, порушення громадського порядку. В античній Греції це поняття мало і соціальний зміст - занепад моралі, безлад.

Надалі, чим більш централізованою ставала держава, тим більш вона обмежувала самостійність своїх громадян, провокуючи чиновників нижчого та вищого кругів до таємного порушення закону на користь підданих, бажаючих позбутися суворого нагляду. Показові покарання корумпованих чиновників зазвичай не давали ніяких результатів, тому що на місце ліквідованих (страчених або звільнених) зявлялись нові вимагателі хабарів. Оскільки у центральної влади зазвичай не вистачало сил для контролю за діяльністю чиновників, вона задовольнялась підтримкою певної «граничної норми» корупції, запобігаючи лише самим небезпечним її проявам.

Корінний перелом у ставленні суспільства до особистих доходів державних чиновників відбувся лише у Західній Європі епохи Нового часу. Ідеологія громадської домовленості проголошувала, що піддані платять податки державі в обмін на те, що вона розумно виробляє закони і суворо стежить за їх неухильним виконанням.

Особисті відносини стали поступатися місцем чисто службовим, а тому отримання чиновником особистого доходу, крім призначеній йому платні, почали трактувати як кричуще порушення суспільної моралі та норм закону. Крім того, обґрунтована вченими ідеологія економічної свободи вимагала, щоб держава надала людям самим робити свої справи і надала справам йти своїм ходом. Якщо у чиновників зменшувалися можливості для регулюючого втручання, то падали і їх можливості вимагати хабарі.

У централізованих державах Нового часу корупція чиновників хоча і не зникла, але різко скоротилася. Новим етапом в еволюції корупції в розвинених країнах став рубіж XIX і ХХ ст. З одного боку, почався новий підйом заходів державного регулювання і, відповідно, влади чиновників. З іншого, народжувався великий бізнес, який в конкурентній боротьбі став вдаватися до «скупки держави» - вже не до епізодичного підкупу окремих дрібних державних службовців, а до прямого підпорядкування діяльності політиків і вищих чиновників справі захисту інтересів капіталу.

У міру зростання значення партій у розвинених країнах (особливо, в країнах Західної Європи після Другої світової війни) отримала розвиток партійна корупція, коли за лобіювання своїх інтересів великі компанії платили не особисто політикам, а в партійну касу. Крупні політики стали все частіше розглядати своє становище як джерело особистих доходів.

У 2-ій половині ХХ в., після появи великої кількості політично самостійних країн «третього світу», їх державний апарат, як правило, з самого початку виявився сильно схильний до системної корупції.

Наприклад, президент Індонезії Сухарто був відомий як «Містер 10 відсотків», оскільки всім чинним в цій країні закордонним корпораціям пропонувалося платити чітко визначений хабар президенту і членам його сімейного клану. Типовою була корупція «знизу вгору», коли начальник міг звалити всю провину на нижчестоящих громадян, але зустрічалася і корупція «зверху вниз».

В «третьому світі» з'явилися режими (на Філіппінах, в Парагваї, на Гаїті, в більшості африканських країн), де корупція тотально пронизувала всі види соціально-економічних відносин, і без хабара просто нічого не робилося.

Зростання світових господарських відносин також стимулювало розвиток корупції. При укладанні контрактів із зарубіжними покупцями великі транснаціональні корпорації стали навіть легально включати у витрати переговорів витрати на «подарунки».

Ще більш актуальнішою проблема стала в 1990-ті, коли постсоціалістичні країни продемонстрували розмах корупції, порівнянний з ситуацією в країнах, що розвиваються.

Часто виникала парадоксальна ситуація, коли одна й та само особа одночасно займала важливі пости і в державних, і в комерційних секторах економіки.

У результаті багато чиновників зловживало своїм становищем, навіть не беручи хабарів, а безпосередньо захищаючи свої особисті комерційні інтереси.

Перша міжнародна конференція з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією відбулася ще у 1982 році у Вашингтоні. З того часу з інтервалом в два - три роки такі форуми проводяться систематично. Ці питання неодноразово розглядались також на самітах глав розвинутих країн світу (вісімки).

У 1989 р. в Гаазі (Нідерланди) під егідою ООН відбувся міжнародний семінар з проблем корупції у сфері державного управління, результати якого стали передумовою розгляду цієї проблеми на Восьмому конгресі ООН. Підсумками його проведення стали рекомендації щодо подолання корупції, які полягають у тому, що всім державам необхідно:

здійснити перегляд норм кримінального законодавства, які регламентують відповідальність та санкції за корупційні дії;

для запобігання корупції в органах державної влади розробити ефективні механізми адміністративного впливу;

розробити процедури, які б дозволили вчасно виявляти корумпованих посадових осіб, а також створили умови притягнення їх до відповідальності;

сформувати правові норми, які б регламентували дії щодо конфіскації майна і фінансових ресурсів, здобутих у результаті корупційних злочинів;

застосовувати економічні санкції до підприємств, що мають причетність до корупційних дій.

Секретаріат ООН підготував рекомендації «Практичні методи боротьби з корупцією» та прийняв резолюцію «Корупція у сфері державного управління», в якій зазначається, що корупція згубно впливає на економіку країн, підриває ефективність урядових рішень, завдає шкоди моралі, підриває довіру громадян до влади, порушує принцип правового та неупередженого правосуддя. До цих проблем привернуто увагу інших міжнародних організацій, зокрема Ради Організації економічного співробітництва та розвитку (ОСЕР). На виконання програми ООН з міжнародного контролю за наркобізнесом у Преторії (Південна Африка) відбувся Форум із проблем боротьби з корупцією та Семінар країн Східної та Центральної Африки в Ентебе (Уганда), на якому розглядалося питання щодо проникнення корупції у міжнародні економічні та господарчі структури. Проблеми боротьби з корупцією стали однією з найважливіших тем на ІХ Конгресі ООН (Каїр, 1995 р.), де, окрім комплексу інших питань, обговорювали проект міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб.

При сприянні Організації американських держав у 1994 р. була прийнята Міжамериканська конвенція проти корупції, яка містить статті, що створюють зобовязання і мають обовязкову силу за міжнародним правом, а також принципи боротьби з корупцією. Конвенція передбачає інституційний розвиток і здійснення антикорупційних заходів, у тому числі проголошення поза законом точно визначених актів корупції і встановлює процедури екстрадиції, конфіскації майна, взаємного правового сприяння і технічної допомоги Держав - учасниць. Крім того, у відповідності з Конституцією кожної з Держав - учасниць та фундаментальними принципами її правової системи, Конвенція вимагає від урядів проголосити поза законом хабарництво іноземних урядових чиновників. Конвенція також містить «превентивні заходи», встановлення яких Держави - учасниці погоджуються розглянути, щоб відвернути корупцію, у тому числі в урядових системах поставок і закупівель, щоб забезпечити відкритість, справедливість і ефективність таких систем.

У вересні 1997 р. у столиці Перу Лімі відбулася УІІ Міжнародна конференція проти корупції, в якій взяли участь представники 93 країн, у тому числі України. Конференція визначила завдання для міжнародних організацій: Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Світової організації торгівлі, міжнародної асоціації прокурорів та міжнародної адвокатської асоціації, а також антикорупційні заходи - завдання для держав-учасниць.

На цій конференції визначено положення, які є основою для подальшої роботи у подоланні корупції, зокрема такі, що обумовили роботу в цій сфері міжнародних організацій та держав-учасниць:

-Світовому банку та Міжнародному валютному фонду - розробити політику боротьби з корупцією, припинити надання кредитів урядам, які не докладають зусиль для подолання корупції;

-Європейському Союзу - пришвидшити реалізацію антикорупційної політики, рекомендованої Комісією європейських товариств у 1997 році, держави - члени повинні ратифікувати Конвенцію проти корупції, держави - члени Ради Європи повинні консолідувати зусилля для ефективної діяльності міждисциплінарної групи щодо боротьби з корупцією;

-Світовій організації торгівлі - реалізація програм щодо національної доброчесності у бізнесі, вимога щодо забезпечення прозорості міжнародних і урядових програм;

-Міжнародній асоціації прокурорів, Міжнародній адвокатській асоціації - розробити проекти законодавства, з огляду на те, щоб розслідування справ щодо проявів корупції у різних юридичних системах відбувалося без надмірного ускладнення і відповідно міжнародним нормам із захисту прав людини

-Міжнародній асоціації бухгалтерів та аудиторів, міжнародній асоціації регуляторів безпеки - розробити універсальні та адаптовані до міжнародних норм бухгалтерську стандарти.

Держави, що підписали цю Конвенцію, повинні виконувати такі вимоги:

діяльність урядів повинна бути прозорою та підзвітною на всіх рівнях;

важливо, щоб суспільство мало максимальний доступ до інформації;

забезпечити відкритість для публічного перегляду державних рахунків.

Значну увагу на питання посилення боротьби з корупцією звертає Співдружність європейських країн та Рада Європи. Лише в останні роки їх розглядали на багатьох європейських форумах. Зокрема, девятнадцята Європейська конференція міністрів юстиції затвердила рекомендації щодо посилення боротьби з корупцією (Мальта, 1994 р.); Комітет Міністрів Ради Європи на своїй 101-й зустрічі затвердив 20 головних принципів у сфері боротьби з корупцією та створив Комісію з питань запобігання корупції (Страсбург, 1997 р.); Друга нарада керівників держав та урядів Ради Європи також обговорювала причини постійного зростання корупції та організованої злочинності і прийняла рішення щодо зміцнення взаємодії у викоріненні цього явища (Страсбург, 1997 р.).

Боротьбі з корупцією була присвячена конференція міністрів юстиції 40 держав-членів Ради Європи (РЄ), яка відбулася у Празі у червні 1997 р. Учасники конференції звернули особливу увагу на посилення протидії зростанню мафіозних структур в державних органах, проникнення кримінальних елементів у банківську сферу тощо.

Комплекс проблем подолання корупції обговорювали 13-14 березня 1996 р. на симпозіумі у Парижі, де визнано за необхідне організувати боротьбу з корупцією у двох основних напрямах. Перший - удосконалення національного законодавства, передбачення в ньому норм щодо ліквідації причин та умов для корупційних правопорушень і відповідних норм кримінального покарання за їх здійснення. Другий - це розробка міжнародних актів, які повинні стати основою для національного законодавства. Крім того, визнано доцільним організувати обмін досвідом і на ґрунті його аналізу та узагальнення підготувати практичні посібники з типових моделей закону.

Створена Радою Європи так звана міждисциплінарна група із протидії корупції (МГК) працює під керівництвом Європейського комітету з кримінальних проблем. Саме ця група разом з Європейським союзом розробила програму «Восьминіг», в якій беруть участь 16 східноєвропейських країн, у тому числі Росія і Україна. Ця Програма є першою спробою реального протистояння корупції у Центральній та Східній Європі.

У травні 1999 року створено організацію «Група країн проти корупції» (GRECO), що діє в межах Ради Європи. ЇЇ метою є оцінка рівня корупції в державах-членах організації, виявлення недоліків у національних механізмах боротьби з корупцією, підтримка в проведенні необхідних законодавчих та інституційних реформ у цій сфері, здійснення контролю за виконанням угод і правових документів, прийнятих Радою Європи відповідно до програми дій проти корупції.

Найважливішими серед останніх документів прийнятих в межах Європейського Союзу у сфері боротьби з корупцією є Комюніке Європейської комісії від 28 травня 2003 р. щодо комплексної політики Європейського Союзу з протидії корупції, в якій визначено основні засади боротьби з цим негативним явищем в Євросоюзі та окреслено принципи вдосконалення протидії корупції в нових країнах-членах, країнах-кандидатах і третіх країнах, а також Рамкове рішення Ради Європейського Союзу №568 від 22 липня 2003 р. «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі», в якому визначається поняття «активної» та «пасивної» корупції і встановлюються санкції стосовно осіб, у тому числі юридичних, за вчинення такого роду злочинів.

У 1996 р. в Латинській Америці прийнято Міжамериканську конвенцію проти корупції. Ініціатором її підписання була Організація американських держав, яка налічує 33 держави-учасниці (у тому числі США), яка у 2001 р. розробила механізм взаємної експертизи для контролю над її дотриманням.

На теренах Азії прийнято пакт проти корупції, який підписали представники 21 держави Азійсько-Тихоокеанського регіону; крім того, Азійський банк розвитку і організації економічного співробітництва розробив План боротьби з корупцією. Важливим кроком у згуртуванні сил для подолання корупції був прийнятий у 2004 р. «Антикорупційний курс дій».

На африканському континенті також ведеться активна боротьба з корупцією. У 2003 р. на саміті Африканського союзу прийнято Конвенцію Африканського союзу про запобігання корупції та боротьбу з нею. Перед тим, у 2001 р. підписано Протокол Південноафриканської співдружності розвитку проти корупції.

Країни Ближнього Сходу дотримуються у подоланні корупції Конвенції ООН проти корупції і, крім того, працюють через регіональну мережу «Сумлінне управління в цілях розвитку» для підтримки реформ, що сприяють економічному і соціальному розвитку.

Розглянемо деякі приклади найдієвішої боротьби з корупцією у зарубіжних країнах.

Ізраїль є однією з досить вільних від корупції країн. Антикорупційна атмосфера забезпечується, зокрема, системою «певного дублювання моніторингу» за можливими корупційними діями. Моніторинг здійснюють урядові організації і спеціальні підрозділи поліції, відомство Державного контролера, що є незалежним від міністерств і державних відомств, і громадські організації типу «Відомства за чистоту уряду». Ці організації досліджують можливі джерела корупції, а у разі їх виявлення інформують органи розслідування. Отриману інформацію обовязково оприлюднюють. Дуже важливо, що ці організації не залежать від міністерств і відомств, чиновники яких можуть бути причетні до корупції. На управління боротьби з корупцією, яке входить до Адміністрації премєр-міністра, покладено обовязок щодо навчання чиновників методам запобігання можливим корупційним діянням і координації роботи різних внутрішніх служб з питань боротьби за чистоту державних органів. Важливу роль також відіграють засоби масової інформації. Опублікування в них обвинувачень у корупції, як правило, містить пряму небезпеку карєрі політика. Слід зазначити, що в Ізраїлі завдяки значним соціальним пільгам для чиновників і безжалісному покаранню у разі виявлення корупційних діянь корупція на нижчих щаблях управління практично відсутня. Доведених до суду справ щодо корупційних злочинів у Ізраїлі не більше 5%, проте репутація людини, причетної до корупційного скандалу, вкрай небажана.

Прикладом комплексної боротьби проти корупції є антикорупційна стратегія Нідерландів. Вона передбачає такі процедурні та інвестиційні заходи:

постійна звітність та гласність у питаннях виявлення корупції та обговорення наслідків покарань за корупційні діяння. Щорічно міністр внутрішніх справ цієї країни представляє доповідь парламенту про виявлені факти корупції та прийняті заходи щодо покарання осіб, які причетні до корупції;

розробка системи моніторингу можливих точок виникнення корупційних дій у державних та суспільних організаціях та строгого контролю за діяльністю осіб, які перебувають у цих точках;

створення системи прав і обовязків посадових осіб з визначенням їх відповідальності за порушення посадової етики, зокрема корупцію. Ця система вказує також на правила поведінки щодо виправлення допущених порушень;

основною мірою покарання за корупційну дію є заборона працювати у державних організаціях та втрата соціальних пільг, котрі мають державні службовці, наприклад, пенсійного та соціального обслуговування. До шкали покарань входять також штрафи та усунення від виконання обовязків;

у всіх значущих організаціях, наприклад, у міністерствах є служби внутрішньої безпеки, зобовязані виявляти та реєструвати помилки чиновників, їх навмисні та випадкові порушення чинних правил та наслідки таких порушень. Державні організації намагаються заохочувати позитивні дії посадових осіб. Система заохочень спрямована на те, щоб чиновнику було і матеріально, і морально вигідно працювати чесно й ефективно.;

організована система підбору осіб на посади, небезпечні з точки зору корупції;

- матеріали, повязані з корупційними діями, якщо вони не стосуються системи національної безпеки, в обовязковому порядку стають доступними для громадськості;

- кожен чиновник має право ознайомитися з інформацією, що характеризує його і позитивно, і негативно;

існує спеціальна система навчання чиновників, що розяснює, зокрема, політичну та суспільну шкоду корупції і можливі наслідки участі в ній;

створена система державної безпеки для боротьби з корупцією типу спеціальної поліції, що має значні повноваження виявлення випадків корупції;

чиновники усіх рівнів зобовязані реєструвати відомі їм випадки корупції, і ця інформація відповідними каналами передається до міністерства внутрішніх справ та юстиції;

важливу роль у боротьбі з корупцією відіграють засоби масової інформації, котрі обнародують випадки корупції і часто проводять незалежні розслідування.

Антикорупційна політика Сінгапуру вражає своїми успіхами. її центральною ланкою є постійно діючий спеціалізований орган боротьби з корупцією - Бюро розслідування випадків корупції, яке має політичну і функціональну самостійність. Цей незалежний орган розслідує і прагне запобігати випадкам корупції в державному і приватному секторах економіки Сінгапуру. Бюро перевіряє випадки зловживань серед державних чиновників і повідомляє про них відповідні органи для вжиття необхідних заходів, вивчає методи роботи потенційно схильних до корупції державних органів з метою виявлення можливих слабкостей в системі управління та у разі необхідності рекомендує вжити відповідних заходів керівникам цих органів.

Головна ідея антикорупційної політики Сінгапуру полягає в прагненні мінімізувати умови, що створюють як стимул, так і можливість здійснення корумпованих дій або уникнути їх. Це досягається шляхом дотримання цілої низки антикорупційних принципів, зокрема:

оплати праці державних службовців згідно з формулою, що ґрунтується на показниках середньої заробітної плати осіб, які успішно працюють у приватному секторі;

контрольованої щорічної звітності державних посадовців про їх майно, активи і борги;

прокурор має право перевіряти будь-які банківські, акціонерні та розрахункові рахунки осіб, підозрюваних в порушенні Акта про запобігання корупції;

великої строгості в справах про корупцію саме стосовно високопоставлених урядовців для підтримки морального авторитету непідкупних політичних лідерів;

ліквідації зайвих адміністративних барєрів для розвитку економіки.

Боротьбу з корупцією недаремно вважають одним із ключових чинників економічного успіху Сінгапуру.

Кожна з проведених міжнародних і регіональних конференцій зробила свій внесок у нарощування зусиль у боротьбі з корупцією і використанню у цій діяльності досвіду окремих країн, зміцнення міждержавної взаємодії, оскільки, крім практичної потреби в проведенні розслідування за межами національної території з метою пошуку доказів протиправної діяльності, затриманні і передачі злочинців органам правосуддя, необхідна також співпраця між країнами для виявлення незаконних доходів, власності сумнівного походження, механізмів господарювання, повязаних зі злочинними діяннями.

Сьогодні кримінальні елементи певною мірою змінюють форми і методи протиправної діяльності, дедалі частіше спрямовують свої зусилля на встановлення контролю над найбільш прибутковими сферами економічних відносин, залучають до реалізації корисливих задумів корумпованих представників органів влади, намагаються проникнути до управлінських структур різних рівнів для лобіювання власних інтересів. Значна частина кримінальних формувань має тісні міжрегіональні та міжнародні звязки.

Саме тому однією з головних складових формування і реалізації ефективної системи боротьби з корупцією є чітка взаємодія держав, насамперед їх правоохоронних органів, на регіональному і міжнародному рівнях, участь у заходах боротьби з цим негативним явищем, запроваджених у межах Організації Обєднаних Націй, Радою Європи, Інтерполом, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними інституціями.

1.2 Поняття корупції: основні підходи до розкриття його змісту в зарубіжних країнах

корупція адміністративний правовий

Одним з найбільш небезпечних видів злочину стала корупція, яка в концентрованому вигляді вбирає в себе різні злочини і веде, що є найбільш небезпечним з точки зору політичної та економічної безпеки, до деформації державного апарату, його криміналізації. Корупція є найбільш небезпечною сферою нелегальних відносин у суспільстві. Через механізм корупції кримінальні елементи впливають на чиновників, втягуючи їх у систему протизаконних дій, а криміналізовані чиновники, користуючись недосконалим законодавством, вимагають грошові кошти у легальних суб'єктів економіки.

Корупція сприймається як даність в багатьох країнах світу. Як соціальне явище вона привертає зростаючий інтерес в останні десятиліття. Що ж до поточного десятиліття, то воно відзначено вибухом інтересу до корупції. Природа корупції, її причини та наслідки, антикорупційні заходи є предметом численних дискусій. Періоди реформ економічних і соціальних відносин відрізняє підвищений суспільний інтерес до корупції. У такі періоди з'являється безліч журналістських публікацій, що доставляють багатий фактичний та історичний матеріал. Водночас інтерес може виникати і в самих соціальних науках, коли корупція виявляється в полі зору вчених як атрибут основного предмета дослідження або супутнє йому соціальне явище.

Виділяють кілька варіантів походження терміну «корупція». Частина лінгвістів вважає, що цей термін походить від сполучення латинських слів «correi» (кілька учасників зобовязальних відносин з приводу одного предмета) та «rumpere» (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати). В результаті утворився самостійний термін «corrumpere», який означає спільну діяльність кількох осіб, метою якої є перешкоджання нормальному ходу судового процесу або процесу управління суспільними справами. Іноді цей термін повязують з латинським словом «corruptio», яке тлумачиться як «підкуп, продажність громадських і політичних діячів, а також посадових осіб».

Висловлювання авторів щодо предмету сутності поняття «корупція» різнобічні, оскільки вони оцінюють це суспільне явище за різними критеріями. Однак спільним є те, що за макроекономічного підходу його оцінюють з точки зору державних інтересів, розглядаючи корупцію як суспільну небезпеку. Проте з позицій особистості й сімї корупція приносить додатковий прибуток, що і є спонукальним мотивом у вчиненні цього діяння. Водночас, на мікрорівні визначення корупції у різних авторів можна класифікувати за сферами суспільного життя.

Так, на думку В.І. Попова, корупція знаходить своє відображення у трьох аспектах: політичному, соціально-економічному і правовому.

Основні дослідження корупції показують, що у різних країнах її політичний аспект виражається у позбавленні апарату управління можливості проводити державну політику. Тоді громадянин залежить не від законів, які регламентують державні відносини, а від свавілля корумпованого чиновника.

В сучасній юридичній науці основні підходи до розкриття змісту поняття «корупція» можна звести до таких:

) під корупцією розуміється підкуп (продажність) осіб, уповноважених на виконання функцій держави;

) як корупція визначається зловживання владою або посадовим становищем, здійснене для задоволення особистих інтересів або інтересів третіх осіб;

) корупція розглядається як елемент (або ознака) організованої злочинності.

У цьому ж ключі визначають корупцію і міжнародні організації. Наприклад, у Кодексі поведінки посадової особи з підтримання правопорядку, корупція визначена як «зловживання службовим становищем для досягнення особистої чи групової вигоди, а також незаконне отримання державними службовцями вигоди в зв'язку з займаним службовим становищем».

Існують чотири основні підходи до дослідження корупції. Перший - це традиційний, «ідеалістично - філософський», відомий також як «моралізаторський» або «конвенціональний». Представником цього напряму був К. Фрідріх, внесок якого в дослідження даного питання іноді вислизає від уваги дослідників. Він розглядав корупцію як поведінку, що відхиляється від переважаючих в політичній сфері норм і обумовлене мотивацією отримання особистої вигоди за громадський рахунок. Особиста вигода не обов'язково має грошово-фінансовий характер. Вона може бути пов'язана з просуванням по службі самого корупціонера, членів його групи підтримки чи іншими перевагами для членів його сім'ї та наближених. К. Фрідріх пов'язував ступінь корумпованості влади з контекстом її здійснення, ступенем консенсусу, досягнутого в суспільстві, а чинниками, стримуючими корупцію, вважав опозиційні влади руху і вільну пресу. Для К. Фридриха корупція - явище майже однозначно негативне, «патологія політики», при якій «псування» зачіпає і державних чиновників, і владні інститути, хоча він і визнає її функціональність до певної межі. Слід підкреслити і ще один важливий момент у поглядах К. Фридриха на корупцію. Він вважає її однією з неодмінних супутників політики і остаточна перемога над корупцією для нього - завдання утопічне. Проте, їй потрібно давати енергійний відсіч, щоб хвороботворні зародки не поширювалися і не руйнували політичну систему.

Традицію аналізу корупції - як девіації еліт продовжують Д. Саймон і Д. Ейтцен. Свій підхід вони обгрунтовують тим, що термін «білокомірцева злочинність» не адекватний суті явища - інституціоналізації аморальності, аморальності та скандалізації країни, а також тим, що в США проблема злочинності насправді корениться в системі, в якій злочинність нижчих класів, мафія, корумпований публічний сектор і злочинні співтовариства об'єднуються заради вигоди і влади. Тому вони виходять з припущення, що злочинність і девіація соціально обумовлені, задані на рівні суспільства. Це означає, що певні соціологічні чинники обумовлюють вчинення злочинів як індивідами, так і організаціями. Серед найбільш важливих з факторів корупції в американському суспільстві вони називають владну структуру як таку.

Другий напрямок - «ревізіоністська» школа аналізу корупції. Ця школа пов'язана з роботами дослідників проблем країн третього світу. Більшість політологів і соціологів вважають корупцію хворобою товариств, що розвиваються, результатом, наслідком або проявом незавершеною модернізації та бідності. Представники цієї школи Хосе Абуева, Девід Бейлі, Натаніель Лефф, Колін Лейес виступали проти односторонньо - негативістського підходу до корупції як суспільного патології. Навпаки, вони стверджували, що корупція може виконувати позитивні функції в плані інтеграції, розвитку та модернізації суспільств «третього світу».

Поширення ринкових відносин, з одного боку, і бюрократизація влади й управління, з іншого, руйнують зв'язок патримоніального панування, традиційні форми групової солідарності, характерні для доіндустріальних товариств. Однак у розвинених країнах це більш тривалий процес, і, що ще важливіше, в західних країнах замість особистої залежності між індивідами встановилися по перевазі договірні відносини, що регулюються правом, що стало результатом тривалого пошуку цивільних форм захисту та солідарності. У суспільствах, які форсують модернізацію, а також у тих, де стан перехідності з різних причин набуває характеру «залежного розвитку» та історично сильні державні початки в суспільному житті, утруднено формування інститутів, властивих модернізованим товариствам, або їх існування є дисфункціональним. Відносини типу «патрон - клієнт», будучи природною формою захисту індивіда в традиційному суспільстві, мають всі шанси зберегтися і в період модернізації. Вони можуть проявлятися по-різному і нерідко сприймаються як корупційні. Що стосується розвинених країн, що успішно і давно здійснили модернізацію, то збереження різних форм особистої залежності і панування в публічній сфері, які реалізуються, зокрема, в актах обміну індивідів і представників державної влади, означає корупцію інститутів.

Економічні, ринково - центристські підходи до вивчення корупції розглядають її як форму соціального обміну, а корупційні платежі - як частина трансакційних витрат. Серед дослідників, що працюють в цьому руслі, найчастіше називають С. Роуз - Аккерман. У рамках цього підходу корупція зв'язується з надмірним втручанням держави в економічні процеси. Корупція може бути цілком функціональна, оскільки є противагою зайвої бюрократизації. Вона виступає засобом прискорення процесів прийняття управлінських рішень та сприяє ефективному господарюванню. Слід зазначити, що ці положення спочатку були сформульовані для країн з централізовано - керованою економікою, до яких належав Союз Радянських Соціалістичних Республік і Росія, а також країни третього світу. Надалі розробники даного напрямку аналогічним чином підходили до аналізу корупції в розвинених країнах з ринковою економікою, виступаючи проти розширення державної участі. У рамках цього підходу розглядає корупцію автор відомої теорії колективних благ М. Олсон.

У доповненні до російського видання одержала широку популярність і визнання книги «Піднесення і занепад народів: Економічне зростання, стагфляція, соціальний склероз» він так формулює свою точку зору: «Суть нашої позиції полягає в тому, що будь-яке законодавство або обмеження, що вводить «ринок навпаки», створить практично у всіх учасників спонукальні мотиви до порушення закону і, швидше за все, призведе до зростання злочинності та корупції в рядах урядових чиновників. Таким чином, одна з причин, по яких багато суспільств серйозно вражені корупцією держапарату, полягає в тому, що майже всі приватні підприємці мають спонукальні мотиви до порушення закону, при цьому майже ні у кого не виникає стимулу повідомляти про такі порушення владі. Не тільки сукупний спонукальний мотив приватного сектора штовхає його обійти закон, а й усі спонукальні мотиви, характерні для приватного сектора, виявляються на стороні тих, хто порушує правила і постанови. Коли таких постанов і обмежень стає занадто багато, рано чи пізно приватний сектор (оскільки всі або майже всі його представники мають спонукальні мотиви до порушення антиринкових установок або до підкупу чиновників) робить уряд корумпованим і неефективним».

Нарешті, ортодоксальний марксистський підхід, в рамках якого корупція розглядалася як основний порок капіталізму, втратив своє значення внаслідок краху комуністичних режимів і загального визнання факту поширення у них корупції. Тепер відомі концепції, які, навпаки, стверджують, що корупція була важливою характеристикою в повсякденному житті соціалістичних країн, структурним елементом їх економічної і політичної системи. Таким чином, цей підхід скоріше примикає до третього з розглянутих напрямків.

Отже звернемося до основних міжнародних актів, які б дали нам повну картину поняття корупції.

Аналіз зазначених міжнародних документів, спрямованих на протидію корупції, засвідчує наявність різних підходів щодо її розуміння. Відповідно до Довідкового документа ООН про міжнародну боротьбу з корупцією: «Корупція - це зловживання державною владою з метою отримання вигоди в особистих цілях». З цього визначення випливає, що корупція виходить за межі хабарництва. В інших міжнародно - правових документах корупція водить до підкупу посадових осіб. «Хоча поняття корупції, - говориться в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р. - повинно визначатися національним правом, слід розуміти, що воно охоплює вчинення або не вчинення будь-якого діяння при виконанні обовязків або через ці обовязки в результаті вимагання або отримання подарунків, обіцянок або стимулів чи їх незаконне одержання кожного разу, коли має місце така дія або бездіяльність».

Міждисциплінарна група з корупції Ради Європи дала ще більш широке визначення: «…корупція є хабарництвом і будь-якою ішною поведінкою осіб, яким доручено виконання певних обовязків у державному або приватному секторі, що призводить до порушення обовязків, покладених на них за статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента або іншого роду відносин і має за мету отримання будь-яких незаконних вигід (зисків) для себе та інших». Міжнародні експерти Європейського Союзу визначають загальне поняття корупції як зловживання державними службовцями політичною владою з метою збагачення.

Визначення корупції міститься і в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року. У цьому документі корупція розуміється як «обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій особі, вимагання або прийняття публічною посадовою особою, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або чи інших фізичної або юридичної осіб з метою вчинення посадовою особою будь-якого діяння або бездіяльності при виконанні своїх посадових обовязків».

У Конвенції ради Європи від 4 листопада 1999 року у контексті цивільного права корупцію визначено як «прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обовязку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду або поведінку такої особи».

Можна констатувати, що через свою багатогранність корупція є одним із тих явищ, за час історичного існування якого застосовувалися різні наукові підходи до його правового та наукового визначення, розуміння його сутності. Це пояснюється особливостями правової культури різних країн світу, розвитку законодавства, а також різним сприйняттям того самого діяння суспільствами певних країн, залежно від ментальності, традиції, рівня демократизації та розвитку громадянського суспільства. Але протягом усього свого існування це явище має характерні особливості - воно шкідливе в правовому, соціальному та інших аспектах.

Таким чином, корупція - це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти, економічного, політичного та соціального стану. Вона характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються у державі та суспільстві, у ній відображено найбільш актуальні для держави та суспільства проблеми. Вона є одним із головних чинників поділу суспільства на дві соціальні підсистеми, які співіснують паралельно: одна з них зорієнтована на правові та моральні норми, інша - на використання протиправних засобів.

На фоні масштабних трансформаційних змін за останні десятиліття корупція стала досить поширеним соціальним явищем, що, по суті, перетворилося на усталену норму взаємовідносин у всіх сферах суспільства. Україна, на жаль, належить до країн із ендемічною формою корупції, тобто нею вражені всі сфери діяльності в нашій державі.

1.3 Адміністративно-правові засади протидії корупції в Україні

Становлення і розвиток в Україні правової держави неможливий без подолання проблеми корупції, що, безперечно, є однією з найбільш резонансних проблем у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Юридичні норми щодо запобігання і протидії корупції знайшли своє формальне вираження у багатьох галузях права, але найбільший вплив на врегулювання суспільних відносин щодо запобігання та протидії корупції забезпечують норми адміністративного права.

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у тому, що вона: підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату; суттєво обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави; порушує принцип верховенства права; призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього і малого підприємництва, а також надходження іноземних інвестицій; грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур правового сектора; надає незаконні привілеї корумпованим угрупуванням і кланам, підпорядковує державну владу їхнім інтересам; сприяє криміналізації та тонізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною умовою її існування; порушує принцип соціальної справедливості, невідворотності покарання; нищить духовні, моральні та суспільні цінності; ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює надання іноземної допомоги.

Поняття «корупція» має важливе методологічне значення не тільки для визначення усього кола дій, які вважаються корупційними, але й для аналізу організованої злочинності в політиці, економіці, судочинстві, соціальній сфері. Визначення змісту і пізнавальних функцій поняття «корупція» є відправним пунктом в законотворчій діяльності, оскільки закон буде дієвим, коли охопить явище в системній, структурно-функціональній формі. Корупція - це унікальне за своїм втримуванням, багатопланове, асоціальне явище, що носить протиправний, аморальний і корисливий характер.

Згідно Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» поняття корупції розкривається так: корупція - це використання особою, наданих їй службових повноважень та повязаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та повязаних із цим можливостей.

На мою думку, законодавець повинен був визначити також поняття протидії корупції, як процесу реалізації основних принципів протидії корупції, діяльність та виконання уповноваженими органами своїх прямих прав та обовязків щодо протидії корупції, діяльність громадських організацій, а також простих громадян.

Поняття протидії корупції можна охарактеризувати так: протидія корупції - це скерована діяльність уповноважених, спеціально визначених субєктів публічної адміністрації проти будь-яких корупційних проявів.

Протидія корупції в Україні ґрунтується на принципах верховенства права, законності, комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних заходів, невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів, забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційними правопорушеннями.

Кожен з цих принципів має важливу роль у здійсненні заходів, які протидіють корупційним проявам.

Принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. На підставі Конституції України гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина. Верховенство права - це панування права в суспільстві, у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільнот, груп, обєднань, зрештою - усіх людей. Неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоча і можуть виявитися результативними, суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства.

Принцип законності - характеризується обовязком державних органів, посадових осіб, громадян і різних обєднань дотримуватися законів і підзаконних правових актів та наявністю науково обґрунтованої правової бази. Підзаконні нормативно-правові акти потрібно видавати на основі законів, у відповідності із законами і на виконання законів. Законність - це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права й закону в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з правопорушеннями і свавіллям у діяльності посадових осіб та забезпеченні порядку й організованості.

Принцип комплексного здійснення правових, політичних, соціально - економічних, інформаційних та інших заходів - передбачає органічне поєднання стратегічних і тактичних завдань, профілактичних (соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру), оперативно-розшукових, заходів процесуального примусу та інших, що здійснюються у суспільних сферах різними субєктами, з визначенням пріоритету профілактичних заходів.

Принцип невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень означає, що жодне прапорушення не повинно залишатися без покарання, якщо немає передбачених у законі підстав для звільнення особи, що його вчинила, від відповідальності.

Принцип відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування передбачає можливість взаємодії громадян, їхніх обєднань, юридичних осіб з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування під час формування і реалізації державної політики, впливу на рішення та діяльність цих органів, доступу до повної, обєктивної, достовірної інформації про їх діяльність. Відкритість і прозорість діяльності органів місцевого самоврядування забезпечується через можливість доступу членів територіальної громади до повної, обєктивної, достовірної інформації про цю діяльність в обсягах та у порядку, встановлених законом.

Принцип участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів, означає, що підтримка суспільства, як свідчить закордонний досвід, є основною передумовою подолання корупції.

Принцип забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням, полягає у встановленні наслідків злочинної діяльності, захисті прав і законних інтересів потерпілих осіб (як фізичних, так і юридичних).

До субєктів публічної адміністрації, які покликані протидіяти корупції можна віднести: Президента України, Верховну Раду України, органи прокуратури України, як спеціально уповноважений субєкт у сфері протидії корупції, поряд зі спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, а також Кабінет Міністрів України, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори, Національний антикорупційний комітет при Президенті України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Визначення Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України субєктами протидії корупції, повязане із тим, що саме зазначені субєкти наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.

Крім того, координація і контроль за реалізацією заходів щодо запобігання та протидії корупції здійснюється Кабінетом Міністрів України, а формування державної антикорупційної політики, реалізація антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координація діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснюється спеціально уповноваженим органом (особою) з питань антикорупційної політики.

На сьогоднішній день таким органом є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. До його основних завдань відповідно до Положення про нього, зокрема віднесено: розроблення і внесення Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо визначення основних напрямів державної антикорупційної політики, забезпечення ефективної взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, обєднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики, проведення системного аналізу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції із здійсненням комплексу заходів щодо їх узгодженої роботи у зазначеній сфері тощо.

Спеціальним підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства Внутрішніх справ є Департамент державної служби боротьби з економічної злочинністю.

Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України є самостійним структурним підрозділом у складі кримінальної міліції апарату МВС України, який безпосередньо підпорядковується Міністрові внутрішніх справ України або уповноваженому ним заступникові та згідно із законодавством України організовує і здійснює оперативно-розшукову діяльність.

Основними завданнями Департаменту є:

-участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері боротьби із злочинністю, захисту економіки та обєктів права власності.

-своєчасне припинення злочинів у сфері економіки та запобігання їм.

-аналіз, прогнозування криміногенних процесів у сфері економічної діяльності та своєчасне інформування про них керівництва МВС України та інших органів виконавчої влади.

-виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності.

-виявлення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень у сфері економіки, та вжиття заходів щодо їх усунення.

Працівники Департаменту мають право:

-викликати громадян і службових осіб у звязку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні;

-вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення по фактах порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції Департаменту;

-входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

-перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;

-одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та обєднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю.

-порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

-за рішенням суду в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, витребувати і вилучати оригінали документів, що свідчать про правопорушення, зразки сировини і продукції, а до ухвалення такого рішення суду - в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, вивчати документи, що свідчать про правопорушення, за рахунок відповідного органу міліції робити з них копії із залишенням особам, щодо яких проводиться перевірка, опису документів, з яких виготовлено копії, опечатувати каси, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі;

-вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;

-відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;

-використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

-проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь;

-брати участь у розкритті кримінальних правопорушень.

Спеціальним органом при Службі безпеки України є Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України.

Завданнями Головного управління та підпорядкованих йому Головних відділів (Управлінь) у регіонах є:

-організація, здійснення та координація оперативно - розшукових заходів з викриття та розробці корумпованих посадових осіб в структурах державної влади, управління та контролюючих органах;

-у взаємодії з органами прокуратури здійснення оперативно - розшукових заходів щодо забезпечення розслідування кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованій формі, зловживаннях корумпованих посадових осіб органів виконавчої, законодавчої та судової влади, правоохоронних та контролюючих органів;

-припинення і попередження протиправних дій з боку суб'єктів корупційних діянь;

-організація та здійснення оперативно - розшукової роботи з виявлення, попередження та припинення діяльності організованих злочинних угрупувань, що діють у сфері економіки та фінансовій системі, боротьба з проявами корупції, легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом, використанням організованими злочинними угрупованнями у своїх інтересах комерційних структур у сфері валютно - грошового обігу;

-розробка і здійснення оперативно - розшукових заходів, спрямованих на попередження збитків державі у кредитно - банківській, фінансовій та економічній сферах;

-організація виявлення, попередження, локалізації та припинення діяльності міжрегіональних організованих злочинних угруповань, які використовують методи насильства;

-організація та здійснення оперативно - розшукових заходів щодо попередження, виявлення та припинення контрабандної діяльності, оперативної розробки міжрегіональних контрабандних формувань;

-виявлення та припинення незаконного переміщення через кордон сировинних і матеріальних ресурсів, товарів народного споживання, валютних, історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних і вибухових речовин, зброї та боєприпасів;

-організація, здійснення та координація оперативно - розшукових заходів щодо попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності організованих наркоугруповань.

Згідно із Законами України за вчинення корупційних правопорушень особи можуть притягуватися до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової (матеріальної) та дисциплінарної відповідальності. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

На зараз в Україні діє Національна антикорупційна стратегія 2011-2015 роки, яка схвалена Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001/2011.

Національна антикорупційна стратегія розроблена на основі аналізу ситуації, пов'язаної з різними проявами корупції в державі, з використанням світового досвіду та рекомендацій міжнародних організацій за результатами моніторингу й оцінки стану запобігання і протидії корупції в Україні.

Реалізація Національної антикорупційної стратегії дасть змогу забезпечити:

- розвиток вітчизняного законодавства у контексті відповідності світовим антикорупційним стандартам, передбаченим Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти корупції, Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією, Додатковим протоколом до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Цивільною конвенцією про боротьбу з корупцією, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, рекомендаціями Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та інших міжнародних інституцій;

-підвищення ефективності системи запобігання і протидії корупції;

-зниження рівня корупції у системі правоохоронних органів, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

-скорочення обсягів тіньової економіки;

-формування у громадськості активної позиції із запобігання і протидії корупції.

Оцінка ефективності реалізації Національної антикорупційної стратегії грунтуватиметься на результатах виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, позиції України у міжнародних рейтингах (економічна свобода, інвестиційна привабливість, прозорість тощо), результатах моніторингу України з боку міжнародних організацій, соціологічних дослідженнях, опитуваннях громадської думки.

2. Міжнародний досвід протидії корупції

.1 Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині

Німеччина посіла 15 місце в списку з 178 країн в успішніх боротьбі с корупцією.

У Німеччині прийнято наступне визначення корупції:

зловживання державною посадою, політичним впливом або положенням у сфері торгівлі чи промисловості;

надання переваг третій особі;

корупція здійснюється з метою отримання будь-якої вигоди посадовою особою або третьою особою;

корупція завдає шкоди суспільству (якщо йдеться про державну або політичну фігуру) або компанії (якщо мова йде про особу, що займає посаду в області комерції).

В Німеччині в основу боротьби з корупцією покладено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскаційним (конфіскація майна) і створенням належної правової бази для унеможливлення «відмивання брудних грошей». Особливо слід виділити обовязок банківських установ надавати правоохоронним органам інформацію про операції зі значними сумами грошей за умов, що цю інформацію буде використано лише для розслідування. Законом закріплено правило: якщо громадянин робить внесок у банк у розмірі, більшому ніж встановлена сума, він зобовязаний предявити посвідчення особи. Генеральна лінія німецького уряду у сфері запобігання корупції полягає в тому, щоб у результаті законодавчих, організаційних, кадрових та інших заходів унеможливити зловживання державним службовцем своїм посадовим становищем.

Антикорупційна система Німеччини базується на 10 основних принципах:

·охороняти державну скарбницю і конкуренцію за допомогою регістра корупції;

·створювати стимули для нової етики підприємництва;

·забороняти посадовим особам, звільненим зі служби за надання протекції, протягом 5 років мати відношення до підприємництва;

·ліквідувати прогалини в законах;

·вести санкціонований контроль за телефонними розмовами;

·врегулювати становище головного свідка за допомогою пом'якшення покарання;

·покращувати кримінальне переслідування шляхом створення центрів по боротьбі з корупцією;

·забезпечувати широку гласність своєї діяльності;

·створити «телефон довіри»;

·посилити контроль з метою попередження самозбагачення, і зловживання суб'єктивним правом.

Слід зазначити, що для протидії корупції в Німеччині було вжито заходів законодавчого та адміністративного характеру.

У 1997 р. вступив в силу Закон про боротьбу з корупцією з одночасним внесенням змін до Кримінального кодексу (КК) Німеччини. Було розширено перелік корупційних злочинів:

·отримання вигоди;

·одержання хабара за порушення службового обов'язку;

·обіцянка, пропозиція вигоди, хабарі;

·дача хабара за порушення службового обов'язку;

·отримання та давання хабара в господарському обороті;

·обмежувальні конкуренцію угоди при конкурсах.

У КК Німеччини була внесена стаття про давання та отримування хабара в приватно-правовому обороті, яка раніше містилася в Законі проти невирішеної конкуренції (підкуп службовця).

Як організаційно - правова міра міністерствам і федеральним органам управління був представлений пакет документів, який отримав назву «Директива федерального уряду про боротьбу з корупцією у федеральних органах управління».

У Директиві містяться положення, спрямовані на попередження корупції:

·визначення переліку посад, найбільш схильних до корупції;

·посилення внутрівідомчого контролю у формі ревізій;

·особливо ретельний підхід при призначенні осіб на посади, виконання яких допускає можливість здійснення корупційних дій;

·навчання та підвищення кваліфікації співробітників для неприйняття ними дій, що підпадають під склад корупційних злочинів;

·посилення службового нагляду керівництвом федерального органу;

·ротація персоналу, що займає посади, найбільш схильних до корупції;

·суворе дотримання приписаних процедур при виділенні і оформленні державних замовлень;

·чіткий поділ етапів, пов'язаних з плануванням, виділенням і розрахунками при оформленні державних замовлень;

·виключення з конкурсу учасників аукціону у разі серйозного порушення встановлених правил.

Одночасно з Директивою були розроблені Рекомендації щодо дотримання «Кодексу антикорупційної поведінки». До Рекомендацій додавалося «Керівництво до дії», призначене для керівників, оскільки ефективність заходів впливу та попередження корупції в першу чергу залежить, на думку німецьких законодавців, від керівних осіб державної служби.

У відповідності з цими документами державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю особисто або через довірених осіб, в тому числі брати участь в діяльності правління, наглядової ради або в іншому органі товариства, товариства або підприємства будь-якої іншої правової форми.

Для всякої іншої роботи, крім служби, службовець зобов'язаний отримати попередній дозвіл вищої службової інстанції. Дозвіл не потрібен для: прийняття опікунства, догляду за хворим або немічним, виконання обов'язків за заповітом, відправлення «вільної» професії, управління власним майном, діяльності, пов'язаної з навчанням і дослідженнями в наукових інститутах і установах.

Серед заходів, спрямованих на протидію корупції, слід зазначити порядок працевлаштування осіб, що пішли з високих державних постів. Протягом встановленого терміну вони повинні отримати дозвіл уряду на роботу в приватному секторі або заняття комерційною діяльністю, якщо вони до неї мали відношення. Інакше їх поведінка може розглядатися як корупційна.

У Німеччині службовець і після закінчення терміну служби повинен тримати в таємниці відомості і факти, що стали йому відомі в процесі службової діяльності. Без дозволу службовець не має права давати показання або робити заяви з відомими йому фактами по справах навіть у суді. Дозвіл такого роду дає керівник служби або, якщо службові відносини припинені, останній керівник служби. Відомості для преси вправі оголошувати тільки правління установи або уповноважений ним службовець.

Підвищені вимоги та обмеження, пов'язані з державною службою, компенсуються в Німеччині відповідною державною платнею та іншими виплатами, гарантіями, що забезпечують стабільність робочого місця і просування по службі, а також гідний рівень життя. Все це сприяє ефективності антикорупційної стратегії ФРН.

Як стверджує професор, виконавчий директор Мюнхенського інституту східноєвропейського права Герберт Кюппер, всі ці вимоги дотримується не тільки на папері, а й у реальності: «Достатньо тільки поглянути на рішення судів. Коли чиновник бере хабар - його відразу ж звільняють зі служби».

Нещодавно Вищий апеляційний суд Баварії розглядав справу, в якій фігурував наглядач в'язниці. Останній протягом довгих років приймав подарунки у вигляді грошових підношень від увязнених (їх загальна сума склала 6000 євро). До того часу, коли почався розгляд, він вже вийшов на пенсію, але все одно був покараний: його пенсію скоротили на 25%.

Ще один недавній випадок став предметом бурхливого обговорення в Німеччині. Професор університету Ганновера ставив високі оцінки і рекомендував роботи своїх аспірантів до захисту в обмін на подарунки і сексуальні послуги. У результаті він був звільнений зі служби і засуджений до тюремного ув'язнення за кримінальний злочин.

Окрім того, в ФРН паралельно з кримінальним переслідуванням відкривається і дисциплінарне провадження. Для держслужбовця дисциплінарне розслідування куди небезпечніше адміністративної процедури. У кримінальному процесі суддя може взяти до уваги багато особистих обставин, і покарання буде досить м'яким. Дисциплінарне провадження обов'язково призведе до скорочення зарплатні або звільненню. І це страшніше, ніж штраф або умовне покарання, призначене судом.

Ефективність «битви» з корупцією в країні останнім часом істотно зросла. Посприяло цьому формування гарячих телефонних ліній, призначених для анонімних повідомлень, збільшення штатів в прокуратурі і поліції, а також тісна співпраця податкової та кримінальної поліції. Не варто забувати ще й про те, що наука зробила серйозну допомогу. Зараз вчені набагато більше розбираються в умовах, які породжують корупцію, і методиках тих, кого підкуповують і хто підкуповує.

Наприклад, в ході дослідження було встановлено, що готовність чиновника брати хабарі зростає після пари років перебування на одній посаді. Відповідно, тепер в більшості комунальних та міських органів влади намагаються якомога частіше міняти співробітників, які відповідають за видачу значущих дозволів або розподіл серйозних замовлень.

Ще вчені дійшли висновку, що в Німеччині кожен учасник корупційної угоди відмінно знає один одного. Іншими словами, спонтанні рішення дати хабар з'являються дуже рідко. На сьогоднішній день практично неможливо знайти автомобіліста, який спробує запропонувати грошей поліцейському, який пише протокол з приводу перевищення швидкості.

Взагалі, в Німеччині випадків корупції в різних органах місцевого та державного управління (35% від всієї кількості) набагато менше, ніж у приватному бізнесі (близько 57%). На судові і правоохоронні органи припадає приблизно 8%, на політиків всіляких рівнів - тільки 1%.

Вчені пояснюють непідкупність багатьох місцевих чиновників тим, що вони бояться втратити численні пільги і залишитися без пенсії. Що стосується бізнесменів, які дають хабарі, то вони вкрай рідко сприймають власні дії як протиправні.

На думку німецьких слідчих, підприємці, спіймані на місці злочину, постійно виправдовуються тим, що просто прагнули забезпечити замовлення компанії і роботу персоналу. А ті регулярно покривають начальство. Найрідше сигнали від інсайдерів йдуть з таких галузей економіки, як фармацевтика та будівництво.

2.2 Аналіз досвіду протидії корупції у США

У США накопичено практично найбільший досвід боротьби з корупцією. США веде розгалужену боротьбу проти корупції у межах своєї держави та міжнародному рівні. Вони були ініціаторами прийняття низки міжнародних документів у протидії корупції.

Питання корупції та організованої злочинності вперше постала у США же у 1929 році. З тих пір ця проблема постійно знаходиться у центрі уваги різних комісій, комітетів та підкомітетів, що створювались до сьогодення з рішення Конгресу та президента, які в результаті довгого та ретельного вивчення різних аспектів боротьби з організованою злочинністю та корупцією розробили рекомендації, що стали основою федеральних законів.

В законодавстві США поняття корупції посадовців визначено достатньо широко. У ньому визначено низку протиправних діянь, передбачених в основному в чотирьох главах розділу 18 Кодексу законів:

) «Хабарництво, нечесні доходи і зловживання своїм становищем публічними посадовцями»;

) «Посадовці і наймані службовці»;

) «Здирство і погрози»;

) «Вибори і політична діяльність».

При цьому субєктами злочинів, відповідальність за які передбачено у перелічених вище пунктах, є:

посадові особи органів державного управління;

посадові особи і працівники департаментів та їх представництв, на підставі дій яких відбулося зловживання службовим становищем із корисливою метою чи у випадку отримання необґрунтованої винагороди;

федеральні посадові особи;

особи, що були причетні до зловживань під час виборчого процесу

Кримінального переслідування за хабарництво в США занають не тільки ті, хто одержує хабарі, але й ті, хто їх дає. В Кодексі законів детально вказано, які категорії посадовців є особами, що одержують хабарі. До відповідальності за дачу хабара притягають усіх, хто дає, пропонує, обіцяє що - небудь цінне публічному посадовц або кандидату на цю посаду з протиправною метою. Важливо, що покарання за хабарництво передбачено не тільки для службовця, який нині працює, але й для його попередника і наступника.

Зазвичай американці повязують корупцію насамперед із державною службою. Дійсно, державні службовці володіють значним обсягом дискреційних повноважень, найчастіше діють безконтрольно, мають усі можливості використовувати посадове становище у своїх інтересах, а отже, всупереч інтересам держави. Законодавство про державну службу в США мало відрізняється від відповідного законодавства європейських країн і передбачає стандартні заборони та обмеження, що містяться в законах усіх демократичних держав. Так, 17 жовтня 1990 р. був підписаний виконавчий наказ Президента США №12731. Наказ підтвердив ухвалені раніше, але модернізовані акти, за допомогою яких набули чинності обовязкові для всіх чиновників виконавчої влади США загальні принципи етичної поведінки членів уряду і державних службовців. Власне такі принципи є досить конкретними юридичними і морально-етичними вимогами щодо чиновників вищого рангу і рядових державних службовців. Американським службовцям категорично забороняється приймати подарунки у будь-якій формі від будь-якої особи чи групи осіб, які домагаються від них офіційних дій або мають з ними будь-які спільні справи чи провадять діяльність, що регулюється органом, у якому працюють ці службовці. Не дозволяється також приймати подарунки від осіб, інтереси яких значною мірою залежать від виконання чи невиконання цими службовцями своїх посадових обовязків.

Боротьба за подолання корупції у США полегшується тим, що відсутні імунітети, за допомогою яких державні службовці можуть уникнути покарання. Для притягнення до відповідальності їх попередньо усувають від виконання обовязків. Кожна Палата Конгресу США може позбавити статусу депутата будь-якого члена Конгресу, якщо за таке рішення проголосує дві третини її членів.

Існує практика у Конгресі США створювати для розслідування корупційних скандалів комітети з етики - the Select Committee on Ethic on the Senate and the Committee on Standarts of Conduct of the House of Representatives (Спеціальний Комітет з Етики в Сенаті і Комітети по Стандартах Поведінки Палати Представників).

Щодо корупційних дій, які вчиняють службовці приватних компаній, то у 37 штатах за них настає кримінальна відповідальність лише за федеральним законодавством, у інших штатах такі дії класифікуються як шахрайство.

Важливим заходом, який допоміг здійснювати боротьбу з організованою злочинністю, в тому числі і з корупцією, було прийняття Федеральної програми захисту свідків (Federal Witness Security Program) і Програми допомоги свідкам у випадку крайньої необхідності (Emergency Witness Assistance Program). Основна функція цих документів полягає у захисті тих, хто дає свідчення проти злочинців на судових розслідуваннях. За приписами цих документів, особі (разом із сімєю) надається на певний час охорона, свідка з родиною пересиляють в інше місце, роблять їм нові документи, допомагають знайти роботу, і все це - за державні кошти.

У судовій практиці США дозволяється зняти обвинувачення з особи, яка вчинила незначне правопорушення, взамін на допомогу в розкритті фактів корупції і дачі свідчень. Крім того, можуть бути зняті звинувачення з фізичної особи, яка дала свідчення проти себе.

Керівну роль у діяльності щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією відіграє Міністерство юстиції США, яке розробляє національну стратегію боротьби із злочинністю країні та здійснює методичне керівництво цією роботою. Його очолює Генеральний атторей США.

Головним підрозділом Міністерства юстиції. На яке безпосередньо покладена боротьба з організованою злочинністю та корупцією є Федеральне бюро розслідувань (ФБР). ФБР було започатковано ще 26 липня 1908 року як організація Спеціальних агентів за ініціативою Генерального прокурора Чарльза Джозефа Бонапарта при президенті Теодорі Рузвельті. Місія ФБР полягає у розвідуванні даних, забезпеченні національної безпеки, захист Сполучених Штатів від терористичних і зовнішніх загроз розвідки, підтримування і застосовування кримінальних законів США, і в забезпеченні керівництва та кримінального правосуддя послугами федеральних, державних, муніципальних та міжнародних агентств і партнерів. За звітами на 31 жовтня 2013 року у ФБР нараховувалось 35 344 співробітників. Це включало в себе 13 598 спеціальних агентів та фахівців різних напрямів, таких як аналітики розвідки, фахівці в області інформаційних технологій та інші. Окрім цього ФБР має досить розгалужену систему. ФБР працює буквально по всьому світу. Поряд із штаб-квартирою у Вашингтоні, округ Колумбія, у ФБР є 56 підрозділів на місцях, розташованих у великих містах по всій території США, близько 380 невеликих офісів так звані місцеві установи в містах і селищах по всій країні, і більше 60 міжнародних офісів, які називаються «юридичні аташе» в посольствах США по всьому світу.

До складу Міністерства юстиції США входять ще три служби, які мають безпосереднє відношення до організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією:

Служба міграції та натуралізації, яка здійснює заходи щодо попередження незаконного ввезення в країну наркотиків та наркотичних засобів

Служба судових виконавців США, або Служба Маршалів, що здійснює захист свідків та членів їх сімей під час розслідування справ

Служба юридичної допомоги, досліджень та статистики, що координує роботу Національного інституту юстиції, який є головною організацією міністерства юстиції у галузі фундаментальних та прикладних досліджень проблем злочинності, причин криміногенної поведінки особистості та розробки заходів попередження злочинності.

Крім того, у правоохоронній структурі існують внутрішні служби нагляду, які слідкують за недопущенням фактів корупції серед її працівників. Також існує практика перевірки працівників відділів і ФБР, закрема на поліграфі.

У США законодавча система складається з двох рівнір - федерального рівня і рівня штатів, тому спостерігається відмінність між функціями правоохоронних органів. Ішним аспектом є те, що кожен штат здійснює свою політику протидії корупції, яка деколи супроводжується дублюванням функцій органів федерації і штату. Відмінність полягає у тому, що органи федерації виконуються обовязки у тому разі, якщо в корупційних діях обєктом є кошти федерації або залучені до протиправних дій представники двох або більше штатів. На місцевому рівні розслідуваннями фактів корупції займається поліція штату.

У кожній державі, а також у США, є три гілки влади: законодача, виконавча та судова, а протягом останнього часу почали говорити про четверту - засоби масової інформації (ЗМІ).

Сьогодні до комплексу американських ЗМІ належать загальнонаціональні канали ABC, CBS, NBC, CNN, сотні кабельних каналів і телемережа «Фокс», 10 тис. комерційних радіостанцій, 1,5 тис. щоденних газет, а також надзвичайно велика кількість інтернет - ресурсів. Усі ці ЗМІ мають величезний вплив на суспільство, адже Конституцією США гарантована свобода слова, а це, у свою чергу, дозволяє висвітлювати будь-яку інформацію. У результаті вони мають силу зруйнувати карєру політиків, які підозрюються у корупційних діях або вчинили їх. Потрапивши під приціл інформаційних агентств, можна позбутися карєри назавжди.

У 2002 році у США було запропоновано індекс оцінювання рівня корупції у штатах (Індекс BGA), який полягав у детальному аналізуванні законів США про свободу інформації, захист свідків та інформаторів, фінансових законів, а також законів, що регламентують отримання подарунків та гонорарів, здійснення поїздок, і тих, які зачіпають сторони конфлікту інтересів. Для ліпшого розуміння ситуації у всіх штатах варто брати і іх географічне положення. За рівнем корупції самим корумпованим штатом є Каліфорнія, а найменш корумпованим є Міссісіпі.

Дослідження індексу корупції у штатах має певні особливості і специфіку. Так, наприклад, у штаті Вашингтон спостерігається значний рівень корупції у звязку з тим, що там зосереджені найвищі органи державного управління, а вони, як відомо, найчастіше фігурують у корупційних схемах. А от у штаті Іллінойс причиною корупційних дій є той факт, що політична та урядова ситуація надзвичайно схожа на порядки Дикого Заходу, які характеризуються недопрацьованим законодавством, що практично втратило чинність. Саме це і створює передумови для напрацювання комплексного підходу до протидії корупції на загальнодержавному рівні, з огляду на особливості кожного штату.

рік у США був результативним у формуванні національного антикорупційного законодавства. У цьому році було прийнято й такі важливі документи, як Кодекс етичної поведінки членів Сенату Конгресу США і Кодекс етичної поведінки членів Сенату Конгресу США і Кодекс етичної поведінки членів Палати Представників Конгресу США. За цими документами, усі сенатори чи кандидати, що балатуються у Сенат, посадовці Сенату повинні подавати декларацію про свій фінансовий стан, у якій зазначати доходи від:

заробітної плати;

операцій з цінними паперами;

банківських операцій;

операцій на ринку нерухомості;

творчої діяльності;

участі у неурядових організаціях;

фінансування їхніх поїздок фізичними чи юридичними особами;

отримання дорогих подарунків;

домовленості з іншими організаціями про можливість подальшої роботи в них.

Вони повинні також подати список організацій, з якими мають справу їхні дружини чи діти, і вказати кредитну історію своєї сімї. Інколи виникають ситуації, у яких просять подати іншу додаткову інформацію, можуть викликати посадовців на бесіду для зясування окремих питань. Цікавою практикою США є обовязкова перевірка посадових осіб високого державного рівня на поліграфі, якщо ж вони відмовляються від проходження такої перевірки, то з ними можуть розірвати договір.

На міжнародному рівні США також активно протидіє корупції, співпрацюючи з неурядовими організаціями та іншими державами світу. США були ініціатором прийняття низки міжнародних документів, зокрема Міжнародної конвенції з протидії корупції, Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних державних посадових осіб у міжнародних комерційних відносинах. У 2000 році США підписали Кримінально - правову конвенцію Ради Європи, а також 46 двосторонніх договорів про взаємну юридичну допомогу.

США за посередництвом Агентсва з міжнародного розвитку підтримують, розробляють та реалузіють антикорупційні програми у різних куточках світу. За допомогою цього агентства здійснюється підтримка фінансовими ресурсами діяльності міжнародної неурядової організації Трансперенсі Інтернешнл (Transparency International).

У кінці 1960-х років працівниками ФБР було здійснено операцію «Шейх і бджола». Її суть полягала у тому, що під вигядом представників арабських власників великих компаній, попередньо увійшовши їм у довіру, провокували державних службовців і конгресменів на лобіювання їхніх інтересів за значну винагороду. У результаті таких дій декілька сотень державних службовців було звільнено і притягнуто до відповідальності.

Однією з найвагоміших причин для таких дій був широкомасштабний корупційний скандал на фоні діяльності американської компанії «Локхід» у Японії. Окрім цього випадку, було виявлено ще й інші, в яких фігурувало понад 400 американських компаній, а корупційні суми коливалися в межах до 300 млн дол. США. Результатом таких корупційних вчинків було звільнення уряду Японії. Цей факт став підґрунтям для прийняття у 1977 р. Закону США «Про міжнародну корупційну практику» (Foreign Corrupt Practices Act), який заборонив підкуп іноземних посадовців американськими громадянами і компаніями. Прийняття цього документа викликало неоднозначну реакцію американського суспільства. Проти норм цього закону виступили представники бізнесових структур, які провадили діяльність за кордоном. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що в деяких державах світу економіка зазнає надмірного впливу органів державного управління, які є настільки корумпованими, що, не даючи їм хабарі, фірми не можуть працювати. Як наслідок, за інформацією Департаменту торгівлі США, компанії США зазнали катастрофічних втрат, розмір яких сягав 35-45 млрд дол. США. У перші роки дії цього закону були спроби навіть призупинити його чинність для компаній, які провадили діяльність у країнах третього світу, в яких неможливо без корупції. Доходило до абсурдів, коли компанії, складаючи фінансову звітність, вносили до неї суми хабарів, тобто класифікували їх як витрати, яких не можна уникнути, і сплачували з цих сум податки.

Позиції Сполучених Штатів Америки впродовж останніх років тримаються практично на одному і тому ж рівні, а станом на 2010 р. держава перебувала на 22 місці за Індексом сприйняття корупції.

2.3 Аналіз досвіду протидії корупції у Японії

Японський досвід боротьби з корупцією доводить, що відсутність єдиного кодифікованого акту, направленого на боротьбу з корупцією, не перешкоджає ефективному вирішенню проблеми.

Норми антикорупційного характеру містяться в багатьох національних законах. Особливе значення японський законодавець додає заборонам відносно політиків, державних і муніципальних службовців. Вони, зокрема, торкаються численних заходів, які політично нейтралізують японського чиновника відносно приватного бізнесу як під час служби, так і після звільнення.

Японський законодавець встановлює суворі обмеження фінансування виборчих кампаній, партій і інших політичних організацій, вводить жорсткорегламентований порядок здійснення пожертвувань на користь кандидатів на виборах, політичних фондів, встановлює суворий порядок фінансової звітності.

Порушення положень закону тягне за собою застосування санкцій. Японський законодавець кваліфікує як кримінальний злочин дії політиків, що пробивають за винагороду від зацікавленої особи вигідне для неї рішення шляхом впливу на державних, муніципальних службовців, а також юридичних осіб з 50% капіталу держави або місцевого самоврядування.

В Японії, як і в багатьох країнах, одним з найголовніших напрямів боротьби з корупцією є кадрова політика. Японським державним службовцям гарантована гідна оплата праці. Велику увагу японський законодавець приділяє етичній поведінці політиків і службовців. Так, з квітня 2000 р. в країні діє Закон «Про етику державних службовців», а так само затверджені урядовим указом етичні правила державного службовця і норми адміністративних покарань за їх порушення. В етичних правилах державного службовця даються визначення «зацікавленої особи» і докладний перелік неетичних дій, що виключає довільне тлумачення вимог закону.

В квітні 2001 р. в Японії набув чинності Закон «Про розкриття інформації». Цей акт гарантує громадянам право на доступ до офіційної інформації, що є у урядових установах, і можливість подати апеляцію в Раду з контролю за розкриттям інформації в тому випадку, якщо уряд вирішить не розкривати певну інформацію. Ці умови дозволили громадським організаціям викрити декілька випадків корупції.

Таким чином, в Японії пріоритетними у сфері боротьби з корупцією стали:

заходи політичної економії (підзвітність політичного керівництва, реформа фінансування політичних партій і кампаній);

реформа державної служби (гідна оплата праці, система стимулів);

забезпечення громадських свобод (система соціально-правового контролю і моральної дії на політиків з боку громадського суспільства).

Існує досить поширена думка, що корупцію можна перемогти за допомогою сильної держави, диктатури, репресій. Проте досвід Японії, де показові розстріли урядовців, що прокралися, давно стали «справою звичайною», підтверджує зворотне. Репресивні заходи при уявній ефективності навряд чи дадуть бажаний результат - хабарників, якщо і зменшиться, то не набагато, а суми хабарів автоматично злетять до небес як платня за підвищений ризик. В усякому разі, в Японії справа йде саме так - всіх не перестріляєш. Крім того, репресивні заходи можуть привести до різкого посилення одній з «корпорацій чиновництва» - правоохоронних органів, які отримають монопольне право вирішувати, кого страчувати, а кого милувати, зі всіма витікаючими звідси наслідками.

Демократичний режим хоча і не гарантує свободу від корупції взагалі та хабарництва, зокрема, але, принаймні, забезпечує більше можливостей для боротьби з нею. По-перше, конкуренція партій викриває корупцію правлячої верхівки. По-друге, свобода слова дозволяє пресі контролювати державних службовців. Громадянське суспільство, як інститут властивий демократичному режиму, здатний підвищити ефективність діяльності незалежних комісій по боротьбі з корупцією.

Досвід японської антикорупційної політики цікавий тим, що в цій країні випробувано великий набір способів попередження корупції. Японці активно вивчають історичний досвід і новації боротьби з корупцією в країнах з глибокими демократичними традиціями, нерідко визнаючи їх більш ефективними, ніж власні. В останні роки очевидними стали досягнення японської антикорупційної політики. Подібний успіх пояснюється цілою системою державних заходів попередження та припинення корупції, яка періодично переглядається і адаптується до віянь часу.

У Японії відсутній єдиний комплексний акт, спрямований на боротьбу з корупцією. Норми такого характеру містяться в різних законах: «Про вибори громадських посадових осіб» (1950 р.), «Про парламент» (1950 р.), «Про регулювання політичних фондів» (1948 р.), «Про державних службовців» (1948 р.), «Про місцеве самоврядування» (1947 р.). Кожен з цих законів безперервно коригується з урахуванням дієвості застосування його положень і зберігає свою як силу, так і актуальність дотепер.

Об'єктом японського антикорупційного законодавства є дві категорії осіб, які займають дійсно владне становище. До першої категорії відносять політиків - це депутати парламенту, частина з яких стають членами кабінету міністрів, їх заступниками та політичними радниками, а також голови місцевих адміністрацій (губернатори, мери міст), депутати місцевих зборів. Друга категорія - урядові і місцеві службовці.

У першому випадку попередження корупції зводиться, зокрема, до встановлення заборон. У Японії чиновник політично нейтральний або відсторонений від приватного бізнесу. Закон не дозволяє державному і муніципальному службовцю бути одночасно керівною особою, радником, членом ради компанії та іншої організації, вести власне комерційне підприємство з метою отримання прибутку в торговельній, промисловій та фінансовій сферах. І після відходу зі служби відставному чиновникові не дозволяється протягом двох років обіймати посади в комерційному підприємстві тієї області, яку він курирував останні п'ять років служби. Рада у справах персоналу може зажадати від службовця звіту про володіння акціями у сфері, до якої чиновник має відношення.

Наполягаючи на концентрації зусиль чиновника на виконанні покладених на нього обов'язків, закон не допускає сумісництва, за винятком спеціально обумовлених законами та урядовими указами випадків, а при сумісництві не дозволяє отримувати грошову компенсацію за додаткову роботу.

Особлива увага приділяється контролю за фінансуванням виборчих кампаній. Закон зобов'язує кандидатів на виборах усіх рівнів ретельно вести облік надходжень і витрат всіх грошових коштів, встановлює порядок звітності по них. Кандидатам заборонено отримувати пожертвування від підприємств, що працюють за контрактами з державою та органами місцевого самоврядування, а також від компаній, що мають пряме відношення до кандидатів.

Разом з тим Закон про вибори передбачає можливості для кандидатів та політичних партій вишукувати джерела асигнувань на виборні кампанії. Так, зокрема, допускається використання за громадський рахунок радіо і телебачення, газетної реклами, громадських приміщень для зустрічей з виборцями. Одночасно встановлено кількісні обмеження на поширення виборних агітаційних матеріалів усіх можливих видів, ліміти на відкриття опорних пунктів кандидатів. Стримуванню виборних витрат служать і положення закону, що визначають тривалість виборних кампаній. Наприклад, на вибори палати представників відводиться всього 12 днів. Крім того, Закон про вибори визначає і конкретні покарання тим, хто його порушує. Вибори палати представників Японії здійснюються по одномандатних округах. Це полегшує змінюваність влади і знижує витрати на вибори, що в свою чергу сприяє викоренню корупції.

Закон Про регулювання політичних фондів регламентує фінансування партій та інших політичних організацій. Він детально визначає порядок звітності про вступників і витрачених грошових коштах та публікації щорічних доповідей про фінанси політичних організацій. Протягом трьох наступних років така доповідь може бути затребуванна будь-якою особою для ознайомлення і перевірки. Встановлено кількісні обмеження політичних пожертвувань, тобто річні межі для фізичних та юридичних осіб, профспілок, інших організацій. Існують і якісні обмеження: заборона на пожертвування від юридичних осіб, які користуються дотаціями або капіталом держави та органів місцевого самоврядування, від компаній, що несуть збитки протягом трьох років, з іноземних джерел. Порушення положень закону тягне для порушників застосування санкцій (штрафу або тюремного ув'язнення), що поширюють свою дію на відповідальних осіб які представлють, і отримують політичні пожертвування, а також і на посередників між ними. Одним з покарань за порушення Закону Про регулювання політичних фондів є тимчасове (на п'ять років) призупинення права на участь у виборах для тих, хто визнаний по суду винним.

Існують в Японії і державні дотації політичним партіям на їх діяльність. На думку законодавців, це сприяє «здоровому розвитку» партій і демократії в цілому, допомагає запобіганню корупції. Однак, міжнародний досвід, зокрема італійський, говорить про те, що державне фінансування передвиборної кампанії не обов'язково призводить до зниження рівня корупції та політичного підкупу.

Подібні заходи спрямовані не тільки на створення атмосфери здорової конкуренції в політиці, але і на формування чистого законотворчого процесу.

Кримінальний кодекс Японії 1907 року, який діє в редакції 1995 року, містить окрему главу 25, присвячену хабарництву й іншим зловживанням владою службовцями державних і громадських установ. Незважаючи на важливість боротьби з корупцією, Кримінальний Кодекс встановлює тверді правові гарантії захисту від неправдивих звинувачень у хабарництві - активний підкуп карається так само суворо, як і прийняття посадовою особою (навіть майбутньою) хабара (ст. 198 КК) - каторга до трьох років або грошовий штраф. Строго карається помилковий донос або скарга з метою порушення не тільки кримінального, але навіть і дисциплінарного переслідування - каторга на термін від трьох місяців до десяти років. За зловживання посадовими повноваженнями службовцями державної і громадської установи передбачена каторга або тюремне ув'язнення на строк до двох років (ст. 193 КК Японії). Таким чином, японський законодавець з одного боку, виявляє турботу про те, щоб ніхто не створював перешкоди в належної діяльності публічних органів, встановлюючи кримінальну відповідальність за такі посягання. З іншого боку, різними нормами спонукає самих службовців піклуватися про збереження свого обличчя, яке може служити громадянам уявленням про весь державним апарат.

У листопаді 2000 року був прийнятий закон, що передбачає кримінальне покарання за корупцію. Згідно з новим законом, визнаються злочинними і підлягають покаранню (тюремного ув'язнення до одного року або штрафу до 2,5 млн. йен) дії політиків, що пробивають за винагороду від зацікавленої особи вигідне для нього рішення шляхом впливу на державних, муніципальних службовців, а також службовців юридичних осіб з 50%-ним капіталом держави або місцевого самоврядування.

Крім практики правоохоронних органів, які борються з корупцією за допомогою чисто кримінально-правових норм, в Японії (як і в США) розвинена система соціально - правового контролю та морального впливу на поведінку політиків. У ній здійснюється регламентована законом реєстрація осіб, проти яких висунуто звинувачення в причетності до організованої злочинності та корупції. Факт такої реєстрації зазвичай доводиться до відома громадськості через засоби масової інформації і є правовою підставою для встановлення контролю за поведінкою конкретної особи, джерелами його доходів і може спричинити застосування до нього ряду правообмежень, що перешкоджають здійсненню правопорушень, легалізації і витрачанню коштів, здобутих злочинним шляхом, в тому числі одержаних у вигляді хабарів.

Створення системи громадського контролю сприяє зобов'язання декларувати і публікувати відомості про майнове становище членів кабінету міністрів, членів їх сімей, парламентських заступників міністрів, депутатів парламенту і префектуральних зібрань, губернаторів префектур. Крім того, вони зобов'язані інформувати про заняття оплачуваних посад в будь-яку юридичну особу.

Таким чином, широкий комплекс заходів, спрямований на попередження корупційної практики серед політиків, забезпечує стримуючий ефект завдяки силі громадянського протесту.

Одним з найголовніших напрямів боротьби з корупцією в Японії є кадрова політика. Справедливе проведення кадрової політики та захист інтересів службовців покладено на Раду у справах персоналу, яка підзвітна кабінету міністрів, але формується главою уряду за згодою обох палат парламенту.

Японська держава створила достатні умови для забезпечення стабільності становища державного службовця, йому не загрожує втрата місця через політичні потрясіння, а якщо він не допускає грубого порушення своїх обов'язків, то має реальну можливість просування по службі відповідно з діловими якостями.

Державні і муніципальні службовці не відчувають себе ущемленими в матеріальному плані в порівнянні з працівниками приватного сектору. Рада у справах персоналу щорічно доповідає парламенту і уряду про національні тенденції в оплаті праці. При виявленні помітного зростання оплати праці в приватному секторі (не менше, ніж на 5%) Рада зобов'язана вносити рекомендації про відповідні зміни та рівня зарплати службовців, які парламент зазвичай стверджує.

Японський законодавець велику увагу приділяє етичній поведінці політиків і службовців при виконанні ними своїх обов'язків. Закон «Про парламент» містить главу про «політичну етику». На депутатів парламенту покладено обов'язок суворо дотримуватися Програми політичної етики та Правил поведінки. Для розслідування порушень цих правил у кожній з палат засновані спеціальні комісії, які формуються з членів усіх партійних фракцій пропорційно їх чисельності.

З квітня 2000 року в Японії діють Закон «Про етику державних службовців», а також затверджені урядовим указом етичні правила державного службовця і норми адміністративних покарань за їх порушення.

Закон «Про етику державних службовців» встановлює конкретні положення, що містять заборони та обмеження на отримання подарунків і послуг від підприємців, що мають відношення до професійної діяльності службовців, крім того, визначає строгий порядок контролю за дотриманням цих правил і норм. Так, службовці від помічника начальника відділу і вище зобов'язані кожні три місяці доповідати главі міністерства чи управління про всі випадки прийому послуг та подарунків від підприємців на суму 5 тисяч ієн і більше. Високопоставлені чиновники зобов'язані доповідати начальству про свій дохід за попередній рік, ці відомості повинні бути відкритими для громадськості. Для попередження саботажу зазначених заходів всередині відомств було засновано Комітет з етичних розслідувань як свого роду третейський орган формований у складі Ради у справах персоналу. Комітет має право проводити розслідування і накладати адміністративні стягнення.

У етичних правилах державного службовця додається розгорнуте визначення «зацікавленої особи» і докладний перелік неетичних дій, що виключає довільне тлумачення вимог закона. Всі випадки порушення етики державних службовців підлягають адміністративним стягненням: попередження, зниження заробітної плати, тимчасове відсторонення від служби, звільнення.

У Японії визнають, що Закон «Про етику державних службовців» залишає лазівки для зловживань. Так, даний закон не поширюється на політиків - депутатів парламенту, які призначаються на урядові пости. У цьому зв'язку в японській пресі помічають, що об'єктом аналогічного закону, прийнятого в 1978 році в США, є всі без винятку урядові посадові особи. З іншого боку, серед чиновників вимоги закону вважаються занадто жорсткими і заважають здійсненню їх обов'язків, зокрема, «збирати потрібну інформацію в неофіційній обстановці».

В даний час в Японії планується адміністративна реформа, спрямована на різке скорочення сфери та об'єктів державного та місцевого регулювання. Це має зменшити можливості чиновників зловживати службовим становищем при ліцензуванні, контролі та іншої роботи з приватним бізнесом.

У квітні 2001 року в Японії набув чинності Закон Про розкриття інформації. Цей акт гарантує громадянам право на доступ до офіційної інформації, наявної у урядових установах, і можливість подати апеляцію в Раду з контролю за розкриттям інформації в тому випадку, якщо уряд вирішить не розкривати певні відомості. Ці умови дозволили суспільним групам викрити кілька випадків корупції.

Про успіхи Японії у сфері боротьби з корупцією свідчить ІВК - 2002, рівний 7,1, а також програма «Міжнародний Огляд Жертв Злочинності», яка досліджує кількість практичних зіткнень громадян конкретної країни з корупцією урядових посадових осіб. За даними на 1999 рік Японія і США мають мінімальні, найкращі показники.

Японський досвід наочно свідчить про важливість ще на стадії становлення демократичної системи управління вжити заходів з попередження корупції як серед політиків, так і чиновників, створити надійний заслін, що спирається на єдині, діють по всій країні закони і підкріплений народним контролем і вихованням громадської нетерпимості до порушень морально - етичних норм.

Проведений аналіз особливостей боротьби з корупційними злочинами Японії дозволяє сформувати уявлення про основи передової національної антикорупційної стратегії, розвиток якої необхідний в сьогоденні України:

. Сильна політична воля вищого керівництва держави до боротьби з корупцією і сформована на її основі єдина державна політика в області боротьби з корупцією, яка б включала комплекс заходів державного, політичного, економічного, соціального і правового характеру. Ні законодавчі, ні адміністративні, ні будь-які інші заходи, що направлені на протидію корупції не можуть бути ефективними, якщо немає політичної волі на всіх рівнях влади.

. Організований соціальний контроль з боку громадянського суспільства за всією системою державного адміністрування (неодмінною умовою для цього є створення атмосфери прозорості) і забезпечена можливість порушення в цих рамках кримінального переслідування правопорушників. Важливу роль тут відіграють дійсно незалежні засоби масової інформації.

. Незалежність судової влади

. Жорстка підзвітність осіб, які наділені владними повноваженнями, перед реально незалежним органом, що здійснює моніторинг чистоти діяльності державних службовців, а також наділений повноваженнями по притягненню до відповідальності посадовців незалежно від їх місця в ієрархічній структурі влади.

Висновок

Реалізуючи поставлені в дипломній роботі завдання я дійшла таких висновків.

Корупція є скадним не тільки правовим, але й соціальним явищем. Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.

За умов масштабної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами. Так для правових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно використання в законодавстві терміну «боротьба» - законодавці закладають в нормативно-правовому акті принципи попередження правопорушень, які стосуються певної сфери діяльності.

Проведений аналіз особливостей боротьби з корупційними злочинами в країнах Європейського Союзу, Японії, США, Німеччини та інших країнах дозволяє сформувати уявлення про основи передової національної антикорупційної стратегії, який б допоміг України у вирішенні цієї проблеми.

По-перше, це сильна політична воля вищого керівництва держави до боротьби з корупцією корупцією і сформована на її основі єдина державна політика в області боротьби з корупцією, яка б включала комплекс заходів державного, політичного, економічного, соціального і правового характеру. Ні законодавчі, ні адміністративні, ні будь-які інші заходи, що направлені на протидію корупції не можуть бути ефективними, якщо немає політичної волі на всіх рівнях влади.

По-друге, організований соціальний контроль з боку громадянського суспільства за всією системою державного адміністрування (неодмінною умовою для цього є створення атмосфери прозорості) і забезпечена можливість порушення в цих рамках кримінального переслідування правопорушників. Важливу роль тут відіграють дійсно незалежні засоби масової інформації.

По - третє, незалежність судової влади. Такий підхід всебічно ілюструє правоохоронна система Італії, США, Великобританії, Франції та інших країн.

По-четверте, жорстка підзвітність осіб, які наділені владними повноваженнями, перед реально незалежним органом, що здійснює моніторинг чистоти діяльності державних службовців, а також наділений повноваженнями по притягненню до відповідальності посадовців незалежно від їх місця в ієрархічній структурі влади.

Також можна простежити схожу політику різних держав у сфері кадрового забезпечення державного апарату. В багатьох країнах кандидат на посаду повинен пройти саму жорстку переріку не тільки себе, а й членів своєї сімї, дітей близьких родичів, подати повну фінансову звітність до відділу кадрового забезпечення.

Також у політиці забезпечення державних службовців простежується надання з боку держави реальних гарантій роботи, соціального та матерального забезпеченя державного службовця та членів його сімї. Таким чином держава максимум забезпечуючи державного службовця зменшує ризик його «лояльності» до корупції та її проявів.

Можна відмітити ще одну схожу особливість. Багато держав в останні часи практикують створення єдиних реєстрів корумпованих фірм, їх засновників, субєктів, які вчинили корупційні правопорушення. Це є вагомим внеском у протидію корупції, тому що держава може слідкувати за подальшою діяльністю таких угруповань, щільно пильнувати за їх діяльністю та, якщо треба вводити санкції.

Необхідно відмітити величезний вклад недержавних організацій та засобів масової інформації (ЗМІ), які постійно та безперервно боряться із організованою злочинністю, корупцією, іноді навіть шляхом власних життів, майна виявляють найгучніші випадки проявів правопорушень. Треба сказати, що на данний час вони мають не аби який вплив на громадян, вони формують загальну думку і про державу, і про державну політику і про державних службовців, які її очолюють та реалізують її функції.

На мою думку, покарання за корупційні правопорушення повинні бути як найбільш жорсткіші, для того щоб ні у кого не виявлялося бажання піддатися на провокацію дачі, вимагання чи прийняття хабара, особливо в неправомірних цілях, заради власної вигоди чи будь - кого ще.

За своїми наслідками корупція всеохоплююча, адже вона впливає на всі сфери життя суспільства: економіки, соціальну сферу, політику. Негативні наслідки породжувані цим явищем, не тільки перешкоджають прогресивному, поступальному розвитку суспільства, але і являють серйозну загрозу для інтересів національної безпеки країни.

Причинами поширення корупції більшість експертів називають причини, що лежать в економіці, насамперед, монополізм у всіх видах, еволюція ринку, що на очах змінюється.

До числа антикорупційних мір можна віднести максимальне скорочення обсягу управлінських рішень, що залежать від розсуду державного службовця, обмеження його компетенції формалізованими функціями, обмеження влади бюрократії, різне скорочення прав державних службовців по «регулюванню» економіки, освіти, науки, формування громадянського суспільства, скорочення управлінського апарату, підвищення вимогливості до державних службовців за правопорушення і злочини по службі, забезпечення незалежності суддів (суду), максимальна прозорість діяльсності влади для громадськості, ЗМІ, наявність реальної, а не декларативної політичної волі по здійсненню цих і інших мір.

Спосок використаної літератури

1. Бадалова О.С. Загальні історико-правові аспекти боротьби з корупцією // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2011. - №11. - С. 149-153.

. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію/ За ред. Б.В. Романюка, М.І. Камлика. - К.: Школяр, 1999. - 480 с.

. Довідковий документ про міжнародну боротьбу з корупцією, підготовлений Секретаріатом ООН. - Каїр, 1995. - С. 69.

4. Государственная политика и управление. Учебник. В 2-х ч./ Под ред. Л.В. Сморгунова. М.: РОССПЭН, 2006-2007

. Чубенко І. Зарубіжний досвід боротьби з корупцією в органах виконавчої влади / І. Чубенко // Вісник державної служби України. - 2003. - №1. 6. Максимов С.В. Корупція. Закон. Відповідальність. М., 2000.

. Статут групи держав у боротьбі з корупцією (GRECO). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Конвенція Африканського союзу про недопущення корупції та боротьбу з нею, прийнята на другій черговій сесії Асамблеї африканського Союзу в Мапуто, Мозамбік, 11 липня 2003 року [Електронний ресурс]. - режим доступу: #"justify">9. Foreign Corrupt Practices Act. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //www.transparency.org/working_papers/ country/ us_paper.html.

10. The Convention of the Council of Europe on civil legal responsibility for corruption dated November 04, 1999 [Konventsija Soveta Evropy o grazhdansko - pravovoj otvetstvennosti za korruptsiju ot 4 nojabrja 1999 goda].Moscow: 2012.

11. Попов В.И. Проявление коррупции в современных условиях / В.И. Попов // Корупция в Росии: состояние и проблемы: материалы конф. - М.: Инст. МВД России, 1996. - С. 55-57.

12. Запобігання та боротьба з корупцією: політичні декларації замість реальних заходів та дій. - К.: Центр

громадської експертизи, 2009. - 72 с. - Бібліографія: с. 2.

13. Резолюция 34/169 Генеральной ассамблеи Организации Объединенных Наций, 17 декабря 1979 г.

14. Киселев И.Ю. Политическая элита: Ее сущность и психология (по материалам исследований американских ученых). Ярославль: Ярославский государственныйуниверситет, 1995.

15. Friedrich C.J. The Pathology of Politics: Violence, Betrayal, Corruption, Secrecy, and Propaganda. N.Y.: Harper & Row, 1972.

. Simon D., Eitzen D. Elite Deviance. 3rd ed. Boston etc.: Allyn and Bacon, 1990

7. Abueva J.V. The Contribution of Nepotism, Spoils and Graft to Political Development // East-West Center Review. 1966. №3.

8. Rose-Ackerman S. Corruption: A Study in Political Economy. N.Y.: Academic Press, 1978.

19. Олсон М. Возвышение и упадок народов: Экономический рост, стагфляция, социальный склероз. Новосибирск: ЭКОР, 1998.

20. Лунєєв В.В. Корупция учтенная и фактическая/ В.В. Лунеев/ Гос-то и право. - 1996. - №8.-С. 78-90.

. Міжнародне право: навч. посіб./ за ред. М.В. Буроменського.-К.:Юринком Інтер, 2005. - 336 с.

. Civil Law Convention on Corrution (ETS No 174) //Combating Corruption/ Anti-corruption instrument of the Council of Europe. - 2007. - №3. - Р.31-40

. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (укр/рос)
ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 15.11.2000 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Дедекаєв В.А. Економічна злочинність - небезпека №1 / В.А, Дедекаєв // Діло. - 2001. - №28.-С. 12.

. Дедекаєв В.А. Корупція - червоточина держави / В.А. Дедекаєв // Міліцейський курєр. - 1998. - №52-С. 6

26. Законодавство України про контроль та перевірки /За ред. В.С. Ковалевського. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 4-5.

. Камлик М.І. Кримінологічний аналіз економічної злочинності в Україні і деякі прогностичні оцінки її розвитку/ М.І. Камлик, Л.С. Сміян // Злочинність в Україні. - К., 1994._ №2.-С. 38-51

. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 №3206-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Оболенський О.Ю. Державна служба України: концептуальні аспекти розвитку // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: В 2 ч. / За заг. ред. В. І. Лугового, В.М. Князева - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 2. - Ч. 2. - С. 6-16.

30. Мельник М. І. Корупція: сутність і поняття, заходи протидії. К.: 2001 // Право України. - 2000. - №11.

31. Войтович С. Система та право міжнародних економічних організацій // Український часопис міжнародного права. - 2002. - №1.

. Наказ МВС України «Про оргазіназію діяльності підрозділів державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України» від 03.09.2012 №769 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">33. Закон України «Про загальну структуру та чисельність Служби безпеки України» від від 20.10.2005 №3014-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Підсумковий звіт за результатами громадського моніторингу роботи єдиних дозвільних центрів. - Івано-Франківськ: ГО «Агентство з розвитку призваної ініціативи», 2009. - С. 49.

. Банненберг Б. Корупція в Німеччині / Брітта Банненберг. - Мюнхен: Бек, 2004. - 227 с.

. Мельник М. І. Німеччина на шляху боротьби з корупцією / М. І. Мельник // Право України. - 1997. - №11. - С. 111-115.

38. Демидов Ю.н., васин Ю.г. О некоторых аспектах противодействия коррупции. Сборник научных статей. 2007.

. Брун Р.Г. Оцінка корупції в поліції, юстиції та митниці: Загальний дослі-дницький проект Федерального управління кримінальної поліції і поліцейської академії / Р.Г. Брун, Г. Хюбнер. - Вісбаден, 2000.

. Конституционное развитие в Германии в 2011-2013 годах: конец демократии все еще за горами, но горы стали чуть ниже / Герберт Кюппер // 41. Сравнительное конституционное обозрение. - 2013. - №5 (96). - С. 44-66.

Законодательство Германии о конкуренции. Антикоррупционные меры. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. World Bank. Report on Corruption in Central Europe, 2000.

43. Іванов В.М., Стовповець В.Г. Антикорупційне законодавство в країнах розвинутої демократії: порівняльно-правовий аналіз // Економічні злочини: попе-редження і боротьба з ними. - К., 2001.

44. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">. Ваганян Г. Системотехника управления социально-экономическими процессами /System Engineering of Management of Socio-Economic Processes. В кн. «Системотехника». Под ред. проф. А. Гусакова, Москва, фонд «Новое тысячелетие», 2002

. Standing orders of the Senate [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">47. Center for International Private Enterprise (CIPE) 1155 Fifteenth Street NW, Suite 700, Washington, DC 20005, USA.

48. [Електронний ресурс]. - Режим доступу.#"justify">49. Иванов А.М. Организованная преступность и борьба с ней в Японии / А.М. Иванов.: дис. канд. юрид. наук. Владивосток, 2000. - 181 с.

. Морозов Н.А. злочинство й боротьби з нею Японії - СПб.: «Юридичний центр Пресс». 2003. - 215 с.

. Corruption Perceptions Index 2009. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.transparency.org/policy_research/surveys _indices/2009 - Назва з екрану.

Вступ Актуальність теми. На думку багатьох міжнародних та вітчизняних науковців та експертів корупція у світі є найважливішою проблемою, більш того, голо

Больше работ по теме: