Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

 

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика судової (криміналістичної) фотографії

.1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотографії

.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Розділ 2.Методи судово-оперативної фотографії

.1 Панорамна фотозйомка

.2 Вимірювальна фотозйомка

.3 Сигналітична( впізнавальна) фотозйомка

.4 Стереоскопічна фотозйомка

.5 Репродукційна фотозйомка

Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

.1 Макрофотозйомка

.2 Мікрофотозйомка

.3 Конрастуюча та кольоророздільна фотозйомка

.4 Фотозйомка в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра

Розділ 4. Процесуальне оформлення зйомки при проведенні слідчих дій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу слугує успішному розкриттю суспільно небезпечних діянь.

Як відомо, розкриття злочинів, особливо важких, на сучасному періоді розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини.

В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.

Існує думка, що слідчий лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому мається на увазі, що криміналістична техніка - сфера знань спеціаліста.

Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних заходів може привести до втрати і невизнання судом в якості доказового матеріалу.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові методи пізнання (методи системного та структурно-функціонального аналізу, статистичні методи), а також науково-технічні методи (вивчення технічних даних та спостереження).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний системний аналіз інституту оперативної та дослідницької судової фотографії.

Судова фотографія - це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш обєктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

У загальному значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш обєктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

Об'єктом дослідження є сучасна практика фотографічного супроводу процесу <#"232" src="doc_zip1.jpg" />

Рис. 1.1. Камера-обскура.

Опис і малюнки камери-обскури можна знайти в рукописах Леонардо да Вінчі (1452-1519) та в книжці Гемма Фрізіуса, голландського математика, який у 1544 р. за допомогою камери-обскури спостерігав сонячне затемнення. Не одне сторіччя вчені, а потім і художники використовували зображення, утворені за допомогою камери-обскури. З часом камера-обскура вдосконалювалась. Крім того, людська думка працювала над тим, щоб повністю механізувати процес одержання зображень, які діставали в камері-обскурі, надійно фіксуючи їх хімічним способом. Паралельно з удосконаленням оптичного зображення, утвореного за допомогою камери-обскури, були зроблені нові відкриття в галузі вивчення здатності деяких речовин змінюватись під дією світла. Із багатьох світлочутливих речовин, дослідників найбільше цікавили солі срібла, проте пояснити справжню причину їхньої світлочутливості вони не могли, вважаючи, що ці речовини змінюють свій колір під дією повітря, а не світла. І тільки у 1614 р. італійський лікар А. Сала вперше зробив припущення, що нітрат срібла чорніє під дією сонячного світла. Через 80 років (1694 р.) німецький адвокат В. Гомберг встановив, що кістка, просочена розчином срібла в азотній кислоті, під дією світла чорніє. Факт світлочутливості солей срібла було доведено дослідним шляхом, але ні А. Сала, ні В. Гомберг, ні їх сучасники практично не застосували це явище. У 1725 р. відомий російський державний діяч, хімік-аматор А.П. Бестужев-Рюмін виявив здатність розчину хлорного заліза змінювати свій колір під дією світла, а в 1727 р. німецький вчений Й. Шульце встановив, що крейда, просочена розчином срібла в азотній кислоті, змінює колір тільки в тих місцях, де на неї впливало сонячне світло. Досліди Шульце продовжив англійський вчений Т. Веджвуд, який одержував світлописні зображення на папері і шкірі, покритих розчином нітрату срібла. При цьому забарвлення шкіри або паперу, змочених розчином азотнокислого срібла, змінювалось лише в тих місцях, на які падало світло. Веджвуду першому спало на думку, що світлочутливі речовини можна застосовувати для фіксування на них світлописного зображення в камері-обскурі. Він поставив численні досліди з копіювання цих зображень, але вони не дали позитивних результатів, хоч і були дуже близькі до відкриття. Дослідження Веджвуда продовжив англійський вчений Г. Деві, який встановив, що хлористе срібло має більшу світлочутливість, ніж азотнокисле. Він робив спробу використати його для утворення зображення за допомогою камери-обскури, проте не зміг знайти спосіб фіксації утвореного зображення, щоб зберегти його на світу[5].

Результати експериментів Т. Веджвуда і Г. Деві використав англійський вчений Т. Юнг, який, просочивши папір солями срібла, дістав на ньому за допомогою сонячного мікроскопа зображення кілець Ньютона. Проте Т. Юнг цікавився вивченням природи світла і не намагався вдосконалити процес фіксації зображення на світлочутливому матеріалі. Перше стійке світлописне зображення дістав француз Жозеф Нісефор Ньєпс (1765-1833), який у 1816 р. розпочав досліди з утворення зображень на папері, покритому хлористим сріблом, хлорним залізом та ін-шими сполуками. У 1822 р. він встановив, що асфальт під дією світла змінював колір і не розчинявся у лавандовій олії. Це явище і використав Ньєпс: на металеву пластинку з нанесеним на неї тонким шаром розчи-ну асфальту в лавандовій олії в камері-обскурі падало світло. В освітлених місцях асфальт втрачав здатність розчинятися. Потім пластинку занурювали в розчин лавандової олії. Шар асфальту, на який не діяло світло, розчинявся, оголюючи металеву поверхню. При наступній обробці поверхні пластинки азотною кислотою метал частково розчинявся. Після зняття спиртом решток асфальту на пластинці залишалося рельєфне зображення, з якого можна було дістати друкарські відбитки на папері. Цей спосіб утворення стійких зображень на світлочутливому матеріалі Ньєпс у 1824 р. назвав геліографією (сонце писання). У 1829 р. було укладено договір про спільну роботу між Ж.Н. Ньєпсом і Луї Жаком Манде Дагером (1787-1851) - французьким художником, який, користуючись камерою-обскурою, кілька років шукав спосіб хімічної фіксації утворених в ній зображень. Виконавши ряд експериментів разом з Ньєпсом, Дагер намагався покращити процес і багато уваги приділяв дослідам з йодидом срібла. Нарешті, у 1835 р. він зробив ве-лике відкриття: пластини, покриті шаром йодиду срібла і проекспоновані в камері-обскурі, під дією пари ртуті показали чітке зображення, яке відтворювало найдрібніші деталі обєкта. 7 січня 1839 р. на засіданні Паризької Академії наук фізик Л. Араго доповів про можливість фіксації світлового зображення за допомо-гою методу, відкритого художником і винахідником Л.Ж.М. Дагером.

Рис. 1.2. Схематичне зображення фотоапарата Л.Дагера.

Відразу ж після цього повідомлення про свою першість у відкритті заявив англійський вчений Вільям Генрі Фокс Тальбот (1800-1877), який розробив двоступінчастий фотографічний процес, що є основою всієї сучасної фотографії. Метод Тальбота давав можливість одержувати в камері на світлочутливому папері негативне зображення, з якого контактним способом виготовляли позитиви. 30 січня 1839 р. Тальбот робить доповідь у Королівському товаристві в Лондоні, в якій описує свій метод одержання зображення на папері, покритому хлоридом (спочатку він просочував папір нітратом кухон-ної солі, висушував, а потім покривав його нітратом срібла. Після експонування в камері-обскурі зображення фіксувалось у концентрованому розчині кухонної солі, а з березня 1839 р. за рекомендацією Джона Гер-шеля - в розчині тіосульфату натрію). Позитивні копії Тальбот виготовляв за допомогою копіювання негативного зображення на такий самий папір. 20 вересня 1839 р. Тальбот виявив приховане зображення в світлочутливому шарі, який експонувався короткий час. Таке зображення потім можна було проявити, тобто підсилити в багато разів. Цей процес Та-льбот назвав калотипією (від грецького слова калос - прекрасний) і запатентував у 1841 р. Якщо порівняти методи Дагера і Тальбота, то виявиться, що вони зовсім різні. Тальбот продовжив роботи своїх співвітчизників Веджвуда і Деві; Дагер розвивав ідеї свого співвітчизника Ж.Н. Ньєпса. Таким чином, успіхи в розвитку фізики і хімії на початку XIX ст. створили передумови для здійснення мрії про фіксування і збереження зображення, яке утворювалося в камері-обскурі. У 1839 p., майже одночасно і незалежно один від одного, Л.Ж.М. Дагер і У.Г.Ф. Тальбот дістали стійке світлописне зображення за допомогою двох методів, які після вдосконалення і додаткових досліджень лягли в основу методики сучасної фотографії. IX Міжнародний конгрес наукової і прикладної фотографії, що відбувся в 1935 p., ухвалив вважати днем винайдення фотографії 7 січня 1839 p., а винахідником - Л.Ж.М. Дагера. Основні періоди розвитку фотографії Перший період розвитку фотографії (1839-1851) розпочався після одержання стійких зображень. Цей спосіб було названо дагеротипією. Суть його полягає в тому, що срібна полірована пластина взаємодіяла з парою йоду в спеціальному ящику, в якому металічний йод підігрівався. На поверхні пластини, внаслідок реакції срібла з парою йоду, утворювався тонкий світлочутливий шар йодиду срібла 2Ag + J2?2AgJ. Цю світлочутливу пластину вміщували в камеру-обскуру і фотографували освітлені предмети. Після ек-спонування на пластині зявлялося слабке зображення: в тих місцях, на які падало світло, утворювалося металічне срібло. Це зображення підсилювали (проявляли) в ящику, де у спеціальній посудині підігрівали ртуть. Пара ртуті, вступаючи в реакцію з металічним сріблом у тих місцях, де падало світло, утворювала речовину білого кольору - амальгаму срібла. Йодид срібла, на який не діяло світло, видаляли з пластини в теплому розчині кухонної солі (пізніше для цього використовували тіосульфат натрію). Поєднання відтінків амальгами срібла і металічного срібла пластини, яке при певному куті падіння світла має темний вигляд, і створювало позитивне зображення предмета. Проте спосіб дагеротипії мав недоліки: слабкість світлочутли-вого шару, дзеркальність зображення, необхідність тривалої видержки, неможливість розмножування, дорожнеча і шкідливість процесу. Тому винахідники працювали над спрощенням цього способу і можливістю підвищення світлочутливості фотографічного матеріалу. Другий період розвитку фотографії розпочався в 1851 p., коли англійський скульптор і дослідник Ф.С. Арчер відкрив мокрий колодійний процес фотографії. Колодій використовували як вязку прозору речовину, що добре зчіплюється із скляною основою. У колодій вводили розчин йодистих і бромистих солей, і цією сумішшю поливали скляну пластинку. Після застигання колодію пластинку занурювали в розчин нітрату срібла. При цьому на її поверхні, вна-слідок хімічних реакцій, утворювались кристали галогенідів срібла AgN08 + KJ ? AgJ + KN03. Потім мокру пластинку експонували в фотокамері. Проявляли пластинку в розчині пірогалової кислоти, закріплювали - в розчині тіосульфату натрію. Зображення, яке діставали цим способом на прозорій (скляній) основі, складалося з найдрібніших частинок металічного срібла. Тому ті місця, на які падало світло, мали чорний колір, тобто зображення було негативним. Оскільки основа зображення була прозорою, то з нього можна було легко зробити необмежену кількість позитивних фотокопій. Основною перевагою цього способу порівняно з дагеротипним є більша світлочутливість фотопластинок, завдяки чому його почали ши-роко застосовувати. При колодійному способі необхідно було використовувати мокру пластинку, так як через сухий колодій розчини не проникали. У цьому його недолік, оскільки фотограф того часу повинен був мати громіздку ла-бораторію, та й сам процес оперативного виготовлення фотопластинок, експонування та їх обробки був дуже трудомістким. Усе це не давало можливості фотографу вільно пересуватися з фотоапаратом. Для виготовлення знімків необхідно було винайти більш досконалі фотоматеріал і процеси його обробки. У 1871 р. їх було розроблено. Для одержання фотографічного зображення використали сухий желатиновий шар. Перші спроби використання желатини як зєднувального матеріалу для солей срібла було зроблено ще в 1849-1850 pp. (А. Годін, Т. Саттон).

У 1868 р. англійський вчений Д. Гаррісон опублікував статтю Філософія сухих пластин, в якій описав свої експерименти з желатиною та йодивто-бромистим сріблом. Зображення на такому фотографічному ша-рі утворювалося швидко і мало нормальну контрастність, але поверхня пластини була грубою і шорсткою. Тому Гаррісон припинив свої досліди, вважаючи їх невдалими. 1871 р. є початком третього періоду розвитку фотографії. Справжнім винахідником використання сухих емульсій на склі був англійський лікар Р.Л. Медокс. Восени 1871 р. він опублікував статтю Експери-мент з броможелатиною, в якій запропонував практичний спосіб виготовлення бромосрібної желатинової емульсії. До водного розчину желатини додавались розчини нітрату срібла і бромистої солі. Все це добре перемішували. У желатиновому середовищі відбувалася реакція утворення світлочутливих кристалів бромі-ду срібла, які, перебуваючи в завислому стані, рівномірно розподілялися в усьому обємі желатини: AgNO3 + KBr ? AgBr + KNO3. Цим розчином поливали скляну пластинку і висушували її. Виготовлені таким способом пластини, вна-слідок властивостей желатини мали підвищену світлочутливість. До того ж явище набухання желатини в обробних розчинах сприяло протіканню хімічних реакцій всередині шару. Цей спосіб, але значно вдосконалений, і лежить в основі сучасної фотографії[5].

.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Фотографія у судочинстві є одним з найбільш універсальних, обєктивних, оперативних і точних способів фіксації, збереження, одержання і передачі інформації.

Протягом тривалого часу фотографія в юриспруденції застосовувалася в основному у карному судочинстві в діяльності слідчого. В наш час фотографія широко застосовується в діяльності суду при вирішенні кримінальних і цивільних справ, для профілактики злочинів, у міжнародно-правових відносинах.

Фотографія в криміналістиці відрізняється від загальної фотографії і наукової фотографії своїми обєктами, цілями, умовами застосування та оформлення, методами і прийомами.

Основоположник вітчизняної судової фотографії С.М. Потапов ще в 1926 р. у посібнику Судова фотографія сформулював її поняття так: Судовою фотографією називається система науково вироблених способів фотографічної зйомки, що застосовується з метою розкриття злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу.

Практично це визначення не змінилося й у наступних двох виданнях за винятком уточнення поняття способи фотографічної зйомки. Якщо в першому виданні способи зйомки адресувалися органам дізнання, слідства, суду, прокуратури, правозаступникам і експертам, то в останньому академічному виданні способи фотографічної зйомки розуміються як методи фотографічної зйомки. Це спричинило зміну предмета судо- вої фотографії, що був визначений як система вироблених методів фотографічної зйомки, що застосовуються з метою розкриття злочинів і надання суду наочно-доказового матеріалу.

Судова фотографія як система науково вироблених методів зйомки, що використовуються при розслідуванні, розкритті і попередженні злочинів, виникла на основі загальної фотографії, її загальних методів і способів одержання фотохімічним шляхом зображень обєктів.

Разом з тим судову фотографію, методи і засоби, цілі і задачі - не можна ототожнювати з загальною фотографією (аматорською). Фотограф-аматор може зняти, наприклад, слід взуття, але за його знімком не завжди можна встановити відображені ознаки злочинця, оскільки знімок виготовлений не за правилами судової фотографії.

Судова фотографія відрізняється від загальної фотографії насамперед тим, що вона являє собою сукупність науково обґрунтованих методів і способів фотографічної фіксації, що утворює галузь криміналістичної техніки. Відомо, що в основі одержання фотографічного зображення лежать обєктивні закономірності геометричної оптики, світлочутливості негативного і позитивного матеріалу, а також закони сучасних фізико- хімічних процесів. Разом з тим не всі загальні способи і прийоми одержання фотографічного зображення придатні для судової зйомки, наприклад, людей. Загальним методом портретної зйомки можна виготовити якісний портрет обвинувачуваного, але він буде непридатним для криміналістичних цілей, наприклад, постановки на криміналістичний облік, складання орієнтування для розшуку або ототожнення особи за фотознімками. Судова фотографія на підставі загальних закономірностей одержання фотографічного зображення розробляє спеціальні методи і засоби виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації при проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, у ході розслідування і попередження злочинів.

Судова фотографія як система спеціальних методів і засобів фотографічної фіксації відрізняється від за- гальної фотографії своєю дослідницькою функцією і в цьому плані є окремо науковим методом дослідження та здобуття інформації з матеріальних джерел у ході слідчих дій або оперативно-розшукових заходів. Спеціальні прийоми зйомки дозволяють виявляти невидимі неозброєним оком сліди злочинів, роздільно сприймати те, що не бачить око, наприклад, дописки в документах, сліди травлення, підчищення, а також фіксувати швидкоплинні процеси: політ кулі, руйнування перешкоди, зіткнення транспортних засобів тощо.

Останнім часом судову фотографію стали називати криміналістичною і визначати її предмет так: Криміналістична фотографія - це самостійна галузь криміналістичної техніки, що вивчає методи фотографічної зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих дій, оперативних заходів і криміналістичних експертиз з метою фіксації фактичних даних, встановлюваних в ході розслідування кримінальних справ і надання суду наочного доказового матеріалу.

Зустрічаються й інші визначення. Так, Н.А. Селиванов наводить таке: Судова фотографія - це галузь криміналістичної техніки, що являє собою систему наукових положень і відповідних ним технічних засобів і методів зйомки криміналістичних обєктів з метою розкриття злочинів. В даному визначенні задачі судової фотографії трохи звужені і стосуються тільки розкриття злочинів. Якщо розуміти розкриття як процес виявлення, збирання і дослідження доказової інформації, то це визначення представляється одним з найбільш ємних і доступних для практики. Зустрічаються і розгорнуті визначення. Приведемо одне з них, Н.П. Яблокова: Судова фотографія є галуззю криміналістичної техніки і являє собою науково розроблену систему загальних і спеціальних методів фотографування при проведенні слідчих дій, а також при дослідженні речових доказів.

Зіставлення наведених визначень (судова фотографія, криміналістична фотографія) дозволяє стверджувати, що вони сформульовані на основі визначення С.М. Потапова і мають однакові: а) предмет дослідження, тобто спеціально розроблену систему методів фотографічної фіксації (зйомки); б) задачі - фіксація і дослідження джерел доказової інформації. Криміналістична фотографія - цей засіб виявлення, дослідження і фіксації, що робить наочними результати дослідження джерел доказової інформації.); в) цілі - швидке розкриття, попередження, розслідування злочинів і викриття злочинців.

Оскільки судова фотографія і криміналістична фотографія мають однаковий предмет дослідження, задачі і цілі, то ці поняття можна інтерпретувати як синоніми, тобто рівнозначні. Разом з тим зміст визначень, що зіставляються, неоднаковий і має потребу в уточненні. Так, у визначенні криміналістичної фотог-рафії Н.П. Яблоковим названі процесуальні форми застосування методів фотографічної фіксації (слідчі дії і дослідження речових доказів). Хоча відомо, що фотографічні прийоми і методи застосовуються в профілактичній і оперативно-розшуковій діяльності, що знаходяться за рамками процесуальних дій. Попереднє дослідження джерел доказової інформації засобами і методами криміналістичної фотографії в даний час займає не останнє місце в стадії порушення кримінальної справи. Враховуючи висловлені зауваження пропонується таке визначення криміналістичної (судової) фотографії.

Судова фотографія як один з розділів криміналістичної техніки, являє собою систему наукових поло-жень і розроблених на її основі фотографічних методів, прийомів і засобів, що використовуються для фіксації і дослідження криміналістичних обєктів з метою розкриття і розслідування злочинів.

Криміналістична фотографія як система включає в себе фотографічні методи, прийоми та види зйомок.

Методи криміналістичної оперативної фотографії - це сукупність правил і рекомендацій по вибору фотографічних засобів, умов зйомки та обробки експонованих фотоматеріалів для одержання фотографічних зображень, що відповідають цілям і вимогам фіксації та дослідження речових доказів. Сукупність пра-вил і рекомендацій фотографування, що визначають зміст фотографічного знімку, розуміється як вид зйомки. Розроблена в криміналістиці система включає в себе чотири види зйомки: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Прийоми зйомки - це сукупність правил і рекомендацій по правильному вибору точок зйомки, напрямку і відстані фотографування стосовно кожного обєкта зйомки.

До фотографічних засобів відноситься знімальна і проекційна апаратура, приналежності і реактиви для обробки експонованої плівки і паперу, а також матеріали для одержання фотографічних зображень.

Фотознімки у кримінальній справі відрізняються від інших своїм призначенням і цілями. Криміналістична цінність знімка залежить від точного дотримання правил судової фотографії, процесуального оформ-лення самої зйомки та її результатів. Знімки, виготовлені з порушенням процесуальних норм і криміналістичних рекомендацій, не мають доказового значення та у кримінальних справах фігурувати не можуть.

Фотографічний спосіб фіксації має ряд властивостей, що відрізняють його, наприклад, від протоколю-вання, складання планів, схем, креслень, виконання замальовок, які широко використовуються у слідчій практиці. Він вирізняється значно більшою наочністю, точністю відтворення і світлочутливістю, обєктивністю і швидкістю фіксації. Фотознімки роблять відповідно до обєктивних законів геометричної оптики і перспективи, тому достатньо адекватно й образно передають форму, розміри і просторове розмі-щення предметів.

При розслідуванні кримінальних справ за допомогою фотографування швидко і документально точно фіксується картина місця події, виявлені сліди злочинця, знаряддя і предмети злочинного посягання. Знімки передають і такі особливості обєкта, що буває важко описати в протоколі.

Конкретні фотографічні методи обираються з урахуванням специфіки розвязуваних криміналістичних задач, виду й особливостей обєкта зйомки. У будь-якому випадку фотозйомка повинна передувати всім іншим способам фіксації криміналістичної інформації і виконуватися у відповідності з виробленими криміналістикою рекомендаціями. Так, здійснюючи фотозйомку, необхідно стежити, щоб на обєктах не було глибоких тіней, що ховають частину зображення. Тіні можна ліквідувати підсвічуванням чи зміною точки зйомки. Виправлення фотографічних зображень за допомогою ретуші або інших подібних прийомів не допускається.

Фотознімки широко використовуються в криміналістичних обліках людей, що зникли безвісти, непізнаних трупів, куль, гільз, вогнепальної зброї. За ними проводиться розшук і впізнання злочинців, що переховуються, і зниклих безвісно людей. Фотографії є надійним засобом фіксації ходу і результатів проведення слідчих дій, наприклад предявлення для впізнання, обшуку, огляду тощо.

Фотографічні методи дослідження документів, слідів та інших криміналістичних обєктів дозволяють одержувати важливі докази при проведенні судових експертиз. Цими методами відновлюють згаслі і знищені тексти, виявляють сліди дописок, підчищень та інших виправлень у документах, виявляють накладення мікрочастинок, що перейшли з обєктів, що взаємодіяли в процесі злочинної події. Знімки служать ще й надійним засобом доведення отриманої експертом інформації до слідчого і суду.

Немаловажне значення фотографії й у попередженні злочинів. Так, фотоавтомати стежать на вулицях міст і автомагістралей за дотриманням водіями правил дорожнього руху. При перевищенні, наприклад, встановленої швидкості фотокамера автоматично фіксує номерний знак і фактичну швидкість транспортного засобу, а знімок стає документом для притягнення порушника (водія) до відповідальності. Фотокамери нерідко є елементами охоронних систем, спрацьовування яких включає фотографічну фіксацію злочинця і його дій на охоронюваному обєкті. В останні роки замість фото ставлять відеокамери, що фіксують усе це в динаміці. Такі засоби допомагають розкривати і попереджувати небезпечні злочини.

Фотографію, що використовується для реалізації цілей розкриття і розслідування злочинів, називають криміналістичною, оскільки задачі і прийоми, методи і засоби, що застосовуються слідчим, чи експертом оперативним працівником, відрізняються від відомих із загальної фотографії. Наприклад, фіксація слідів пальців рук проводиться фотографуванням у наскрізному світлі (що проходить крізь обєкт), навскісному освітленні, у темному полі, масштабним способом, у натуральну величину з використанням подовжуваль-них кілець чи спеціальних насадок. Специфічна фотозйомка місця події, людей з метою впізнання та обліку, слідів застосування вибухових речовин, отрут, знарядь зламу й інструментів, а також інших обєктів, які мають інтерес для слідства.

Криміналістично грамотні фотографічні знімки повинні дати слідству і суду можливість візуально вивчити ці обєкти, визначити, у якому звязку вони знаходяться і чи мають відношення до обставин і умов вчинення злочину, а також, що являє собою кожен криміналістичний обєкт, які його зовнішні ознаки та відмінні риси.

Ці загальні задачі криміналістичного фотографування оцінюються по-різному. В одних випадках усі вони зважуються одночасно. Тоді серія знімків наглядно відображає обстановку, в якій знаходився криміналістичний обєкт (наприклад, труп) у момент його виявлення та огляду, несуть достатню інформацію не тільки про його зовнішні дані, але і про окремі важливі деталі. В інших випадках достатньо одержати зображення, що дозволяє проаналізувати конкретний криміналістичний обєкт поза його звязком з навколишнім оточенням. Іноді важлива окрема деталь обєкта, що містить інформацію, яку необхідно надати суду у наглядній формі. Усе це й обумовило важливе практичне значення криміналістичної фотографії в кримінальному судочинстві.

Система криміналістичної фотографії складається з двох частин: оперативної і дослідницької, дифе-ренційованих за сферами застосування. Засоби і методи першої використовуються в слідчій практиці для відображення обстановки, в якій проводиться слідча дія, і виявлених доказів, для попереднього дослідження криміналістичних обєктів, організації розшуку злочинців, викрадених речей та в інших напрямах.

Криміналістична оперативна фотографія - це система наукових положень, видів і методів зйомки, що застосовуються при проведенні слідчих дій і розшукових заходів.

Криміналістична оперативна фотографія є засобом образної фіксації слідів, речових доказів та інших криміналістичних обєктів, зовнішні особливості і місце розташування яких мають значення для розкриття і розслідування злочинів. Фотознімки являють собою наочний матеріал, що дозволяє точно сприйняти описане в протоколі, візуально судити про форму, розміри і розташування обєктів.

Надзвичайно важливо передати інформацію про криміналістичні обєкти у тому вигляді, в якому їх спостерігав слідчий. Знімки повинні відтворювати обєкти без перспективних викривлень, що виникають вна-слідок неправильної установки фотоапарата при зйомці. Не кожний знімок, виготовлений у ході розсліду-вання, відповідає криміналістичним вимогам, навіть якщо в технічному відношенні він бездоганний.

Типовими обєктами криміналістичної оперативної фотографії є: різні сліди, що несуть інформацію про подію злочину та особу злочинця; обстановка на місці вчинення злочину чи виявлення його слідів; загальний вигляд, ознаки і властивості знарядь злочинного посягання та предметів, причинно звязаних з ним; ознаки зовнішності людини для її впізнання, розшуку і реєстрації; слідчі дії. Обєктами можуть бути й інші предмети та явища, що представляють криміналістичний інтерес для розслідуваної кримінальної справи.

Криміналістична дослідницька фотографія, що включає в себе макрозйомку, репродукційну і мікрозйомку, контрастуючу фотозйомку, фотографування в невидимих променях спектра, а також кольорофотог-рафічні методи дослідження криміналістичних обєктів, використовується в експертній діяльності. Експертиза за допомогою фотографічних засобів і методів дозволяє виявити слабопомітні і невидимі ознаки криміналістичних обєктів, їх розходження за кольором та яскравістю, механізм утворення мікронакладань. Фото-графічні засоби та методи використовуються і з метою дослідження фотознімків, фотоматеріалів і хімічних реактивів, фотоапаратури для зйомки та друкування позитивів при проведенні судово-фототехнічної експертизи.

Методи і прийоми криміналістичної дослідницької фотографії дозволяють виявляти та аналізувати дрібні ознаки обєктів, відновлювати за попелом зміст спалених документів, читати витравлені, змиті, залиті барвником тексти, вирішувати багато інших експертних задач. Основу для цього складають праці вчених-криміналістів, що освоїли сучасні досягнення природничих і технічних наук, спеціальну аналітичну апаратуру. За допомогою дослідницької зйомки експерт одержує нові докази і фіксує їх у спеціальному документі - висновку.

Типовими обєктами криміналістичної дослідницької фотографії є приховані, неочевидні властивості й ознаки слідів і речових доказів (наприклад, мікротраси на гільзі, деталі почерку, штрихи попередньої підготовки при виконанні підробленого підпису тощо). Дослідницька фотозйомка нерідко проводиться фотокамерою, приєднаною до спеціального приладу: мікроскопу, спектрографу, профілографу-профілометру, електронно-оптичному перетворювачу. Крім того, освітлення при зйомці також часто буває спеціальним, із застосуванням інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенівських, бета- і гамма-променів, а зйомка здійсню-ється на спеціальні матеріали. Фотографічні зображення досліджуваних криміналістичних обєктів додаються до висновків експертів, обґрунтовують та ілюструють їхні висновки за результатами досліджень.

Криміналістичний відеозапис можна визначити як систему наукових положень, методів, прийомів і технічних засобів, що використовуються при виготовленні відеоматеріалів у ході розкриття і розслідування злочинів. Наукові положення криміналістичного відеозапису мають пряме відношення до роботи із судовми доказами, фіксації образної і звукової інформації динамічного характеру на магнітній стрічці чи дискеті.

Технічними засобами відеозапису є відповідна знімальна і відтворююча апаратура, магнітна стрічка, різні приналежності, що необхідні для виготовлення і демонстрації відеофільму. Під методами і прийомами криміналістичного відеозапису розуміють ряд правил і рекомендацій, що передбачають застосування названих технічних засобів з метою виготовлення судових відеоматеріалів у ході розслідування злочинів.

Роль криміналістичного відеозапису в слідчій практиці й оперативно-розшуковій діяльності полягає у властивих йому принципово новітніх можливостях фіксації подій і обєктів у динаміці, що дозволяє успішно вирішувати дуже складні задачі.

Це фіксація з документальною точністю матеріальної обстановки і розслідуваних подій у їхньому розвитку, зміні; збереження зафіксованої інформації та її оцінка в будь-який момент досудового слідства і судового розгляду; реєстрація малодоступних людському сприйняттю швидкоплинних процесів і наступне детальне їх вивчення як у цілому, так і по окремим складовим періодам; точне встановлення часу, протягом якого відбувалася зафіксована подія, та ін[5].

Розділ 2. Методи судово- оперативної фотографії

.1 Панормна фотозйомка

Панорамна фотозйомка - метод одержання фотографічного знімка із зміною звичайного співвідношення між сторонами фотографічного кадру за рахунок збільшення його в довжину.

Панорамним називають зображення, що охоплює все коло або значний сектор місцевості по горизонту (іноді по вертикали). Панорамування дозволяє розширити межі простору зйомки.

Панорамна фотозйомка полягає в тому, що обєкт фотографують частинами так, щоб кожний наступний кадр був продовженням попереднього. Для цього на кожному наступному знімку захоплюється невелика частина попереднього кадру, тобто на сусідніх знімках двічі фіксується один і той самий орієнтир. Такі сполучені орієнтиром знімки просто і зручно монтуються у фотографічну панораму. В результаті виходить розгорнутий фотознімок, на якому обєкт відбитий повністю і в достатньо великому масштабі.

Необхідність в панорамуванні виникає в тих випадках, коли: 1) потрібно зафіксувати великий простір, в межах якого знаходяться обєкти, що мають важливе криміналістичне значення (наприклад, місце катастрофи залізничного потяга, падіння вертольота); 2) при фотографуванні не можна обрати точку зйомки, з якої весь обєкт поміщався би в одному кадрі (наприклад, труп потерпілого, що лежить у каналізаційній трубі); 3) обєкт необхідно сфотографувати так, щоб усі його особливості були зафіксовані в достатньо великому масштабі. Панорамний, тобто скомпонований з декількох, знімок не тільки дає загальний вигляд обєкта, але й дозволить сприймати всі його криміналістично значимі деталі, які не сприймаються на фотографії, видрукуваній з одиночного кадру.

Виділяють три основні різновиди панорамної зйомки.

Лінійна панорама. Цим методом фотографують такі криміналістичні обєкти, які мають значні лінійні розміри або розташовуються по лінії відносно один одного.

Кругова панорама. В слідчій практиці часто виникає необхідність сфотографувати криміналістичні обєкти, розташовані в просторі на великій відстані. В таких ситуаціях вдаються до виготовлення кругової панорами. Тут так само знімають серію фотографічних кадрів, однак на відміну від лінійної панорами, точка зйомки залишається незмінною, а кожний наступний кадр фіксує після повороту камери на певний кут в горизонтальній площини. В результаті монтажу виходить розгорнутий панорамний знімок обєктів, розташованих по дузі окружності. Кут повороту фотокамери контролюється за видошукачем з урахуванням деякої відмінності полів зору його (видошукача) та обєктива при виборі секторів, дублюючих один одного на сусідніх кадрах і полегшуючих монтаж кругової панорами.

Ярусна (східчаста) панорама. В практиці розслідування злочинів існують випадки, коли криміналістичні обєкти розташовуються в просторі не по прямій лінії і не по дузі окружності, а на різних рівнях або зміщені по відношенню один до одного в сторони. Самим простим прикладом тут може служити доріжка слідів ніг людини. При ходьбі чи бігові кожний наступний слід зсунутий у бік, хоча відбитки підметок взуття мають вигляд загальної лінійної доріжки. Іноді фотографують такі сліди методом лінійної панорами, розміщуючи в кадрі по крайній мірі одну пару слідів (правої і лівої ноги). Однак при цьому неминучі просторові викривлення. Фотозйомку доріжки слідів ніг криміналістично грамотно виконувати у вигляді східчастої чи ярусної панорами, коли кожний слід фіксується окремо. Це дозволяє одержати зображення слідів у великому масштабі, а в результаті відобразити усі особливості підошов взуття, видимі в слідах. При зйомці кожний слід рекомендується помітити номером так, щоб він попадав в кадр при фотографуванні наступного сліду. По такій фотографічній панорамі можна визначити усі характерні загальні ознаки доріжки слідів ніг людини.

.2 Вимірювальна фотозйомка

Вимірювальна (метрична) зйомка - це система рекомендацій про прийоми фотографування і технічні засоби, що застосовуються для одержання знімків, які дозволяють встановити справжні розміри обєктів зйомки. По знімкам, виконаним вимірювальним методом, можна скласти масштабний план місця події, визначити відстані між обєктами і розміри кожного з них. Це можливо тому, що оптичне зображення фотографічного знімка будується за законами оптики і проективної геометрії. На знімку відтворюється не тільки форма обєктів, їх взаємне розташування, ступінь яркості чи колірні відтінки, але й розміри, які можуть бути дійсними, зменшеними або збільшеними.

Масштаб фотографічного зображення залежить від відстані, що розділяє обєкт зйомки та фотокамеру, а також від величини головної фокусної відстані її обєктива. Знання цих параметрів і властивостей оптики дозволяє по знімку знайти фотографічний масштаб зображення та шляхом математичних розрахунків визначити дійсні розміри обєктів, а також відстані між ними. Одержання інформації про розміри обєктів і відстані між ними по фотографічному знімку нерідко стає найважливішим, а в деяких випадках єдиним джерелом таких відомостей.

Вимірювальна фотографія в слідчій практиці для фіксації обстановки місця події, різних етапів проведення слідчого експерименту тощо. Вона також використовується при дослідженні речових доказів, а саме при проведенні криміналістичних експертиз.

Вимірювальну фотозйомку доцільно застосовувати в таких випадках:

при фіксації місця події, обстановка якої характеризується великим розмаїттям предметів, слідів і речових доказів, захаращеністю і хаотичністю їх розташування;

коли в процесі огляду місця події незрозуміло, які відомості просторового розташування обєктів, які характеристики та яких саме предметів будуть необхідні при подальшому розслідуванні;

при обмеженому часі огляду місця події;

коли необхідне встановлення розмірів, розташування та інших даних про предмети, доступ до яких обмежений або неможливий з будь-яких причин.

Найбільш розповсюдженими прийомами вимірювальної фотографії є: 1) фотозйомка з лінійним масштабом; 2) зйомка з глибинним масштабом; 3) фотозйомка з квадратним масштабом; 4) перспективна зйомка спеціальним фотоапаратом ФСМ.

.3 Сигналітична (впізнавальна) фотозйомка

Впізнавальною є фотографія, що призначена для фіксації зовнішності людини з метою її реєстрації, розшуку та ототожнення.

За правилами впізнавальної зйомки фотографуються:

заарештовані та засуджені за вчинення злочинів, для перевірки їх особи на стадії досудового розслідування, судового розгляду та в місцях відбування покарання, а також для розшуку у випадку втечі;

затримані за підозрою у вчиненні злочинів - для обліку цих осіб з метою наступного предявлення фотознімків для впізнання потерпілим;

невпізнані трупи - з метою встановлення особи загиблих.

У порівнянні з іншими фотознімками людини (художніми, аматорськими, для документів), сигналетичні знімки найбільш повно і точно відтворюють зовнішній вигляд людини. В сигналетичній фотографії це дося- гається дотриманням правил і рекомендацій, що ставляться до умов зйомки і виготовлення знімків.

При сигналетичній зйомці живих осіб послідовно виготовляються чотири знімки: три погрудних - правий профіль, анфас і з поворотом голови праворуч (напівпрофіль), а також знімок анфас у повний зріст. Для одержання найбільш точного відображення рис зовнішності голова особи при зйомці в анфас і в профіль повинна займати вертикальне положення. Положення голови необхідно вважати вертикальним, якщо при зйомці в профіль лінія, що проходить через козелок та зовнішній кут ока, утворює з лінією горизонту, що проходить через козелок кут, рівний 15°; при зйомці анфас - медіальна лінія обличчя вертикальна, зінична - горизонтальна, а козелкова - розташовується на рівні нижніх країв орбіт .

При зйомці напівпрофілю голова особи повинна бути трохи піднята і повернута праворуч так, щоб можна було чітко побачити ліву вушну раковину. Зйомка проводиться з так званої нормальної точки. Під нормальною точкою зйомки розуміється таке положення фотоапарату, за якого утворюються найменші перспективні викривлення обєкту. При фотографуванні голови (портретна зйомка) такою точкою буде розташування фотоапарата на рівні очей особи, по пояс - на рівні її підборіддя, у повний зріст - на рівні поясу.

При зміщенні фотоапарату з нормальної точки зйомки, а також при нахилі голови вбік апарата або відхиленні її назад, на зображенні виникають перспективні викривлення обличчя, що істотно ускладнює правильне судження про зовнішність сфотографованих і використання знімків з метою впізнання. З тієї ж причини не можна фотографувати з дуже близької відстані - в такому випадку неминуче порушення пропорцій обличчя (явище ракурсу): елементи обличчя, розташовані ближче до апарата, здаються надмірно великими, а більш віддалені від апарата - надто малими.

На знімках в профіль та анфас особа повинна бути зображена зі звичайним виразом обличчя, без головного убору та інших предметів одягу, що можуть приховувати які-небудь прикмети; волосся повинне бути причесане (у жінок волосся не повинне закривати вушну раковину). На знімках з поворотом голови та у повний зріст особа зображується в тому вигляді, в якому вона була затримана (у головному уборі, окулярах тощо.). Ці зображення призначені в основному для предявлення потерпілим і свідкам з метою впізнання, тому на них повинні бути відбиті такі важливі ознаки, як вигляд і стан верхнього одягу, манера носити головний убір тощо. Сигналетична зйомка проводиться при освітленні, що дозволяє найбільш повно виявити рельєф обличчя та його особливості. Як правило, застосовується комбіноване освітлення, що складається з одного достатньо інтенсивного джерела світла та екрана з білої тканини або паперу. Джерело розташовують на відстані 1,5-2 м від особи, попереду та ліворуч від неї, дещо вище рівня голови . Більш точно місцезнаходження джерела світла визначається по зображенню особи, яка фотографується в профіль. Вирішальним моментом при цьому є правильне висвітлення вушної раковини: на знімку повинні чітко відобразитися всі її особливості.

Екран розташовують праворуч від обєкта зйомки так, щоб відбиті промені повно висвітлювали затінені частини обличчя. Замість екрана може бути використане інше, менш інтенсивне джерело світла для того, щоб характер освітленості обличчя при цьому був аналогічний освітленості, одержуваній в умовах описаного варіанту. При такому освітленні фотознімки відображають всі основні ідентифікаційні ознаки обличчя аж до дрібних зморщок та інших особливостей шкіри. При будь-якому варіанті освітлення зображення не повинно мати великих різко затінених ділянок, що заважають достовірному судженню про прикмети. При зйомці необхідно використовувати рівний, відносно світлий нейтральний фон.

2.4 Стереоскопічна фотозйомка

Стереофотографією називають метод одержання фотографічних знімків, що дозволяє сприймати обємність знятих предметів. Цей метод фотозйомки застосовується для фіксації і дослідження просторових властивостей обємних обєктів. По стереознімкам легше усвідомити будову і взаємне розташування предметів.

В слідчій практиці стереофотографія, як правило, використовується для фіксації складної обстановки місця події, наприклад при дорожньо-транспортній пригоді, аварії на виробництві, при проведенні слідчого експерименту, коли важливо зясувати чи показати взаємне розташування обєктів. Застосовувати стереозйомку особливо доцільно, коли обстановка місця події швидко змінюється. В експертній діяльності до стереозйомки доцільно вдаватися при фіксації пристроїв і взаємного розташування деталей різних механізмів, для фіксації взаємодії частин обєктів в ході експерименту.

За звичайними фотографічними знімками можна судити про розміри і розміщення предметів в глибину по закриванню (перекриванню) одних предметів іншими, по зменшенню розмірів більш віддалених предме- тів та іншим непрямим ознакам. Якщо ж одержати два фотографічних зображення одного і того самого обєкта з точок зору, що відповідають позиціям лівого і правого очей, а потім ці зображення розглядати так, щоб ліве око бачило тільки той кадр, який знятий з позиції лівого ока, а правий - правого, то зявиться відчуття обємності і просторової глибини сфотографованих обєктів. Це явище носить назву штучного бінокулярного стереоефекта.

Фотографічні знімки з двох позицій можна одержати за допомогою спеціальної стереокамери, що дозволяє одночасно знімати два кадри, або звичайним фотоапаратом, переміщаючи його чи предмет зйомки так, щоб два знімка були зроблені з різних позицій . В результаті стереозйомки виходять два фотозні-мка - стереопара. Спеціальні стереоскопічні фотоапарати оснащені двома однаковими обєктивами, розставленими по го-ризонталі на величину базису. Це забезпечує одночасність фіксації обох зображень і дає можли-вість робити стереозйомку нерухомих і рухомих обєктів, а також різних процесів. Оптичні вісі обєктивів у таких стереофотоапаратів паралельні, а величина базису фотографування постійна і дорівнює 65 мм. Стереозйомку можна здійснювати звичайною малоформатною камерою за допомогою спеціальної стерео насадки. Стереонасадка являє собою оптичну систему, яка жорстко зєднується зі звичайною однообєктивною камерою і забезпечує одержання двох зображень обєкта на одному стандартному кадрі 24*36 мм. Тому розмір кожного зображення виходить рівним 18*24 мм. Стереонасадки розраховуються для певного базису (рівного середньому базису очей - 65 мм), формату кадру, фокусної відстані і світло-сили обєктива. Вони можуть використовуватися тільки з певним обєктивом, яким є основний обєктив камери відповідного типу. Існують призматичні і дзеркальні стереонасадки. До комплектів стереонасадок входять спеціальний ви-дошукач і стереоскоп для розглядання отриманого зображення. Призматичні насадки, що випускаються промисловістю для фотоапарата Зоркий, можуть бути використані і для камер типу Зеніт.

Стереонасадки різних конструкцій прості і зручні у використанні. Мінімальна дистанція, з якої можна здійснювати стереозйомку камерами Зоркий, Зеніт з насадкою, складає 1,5 м, а з камерою Київ зі сте-реонасадкою - 1 м. Таким чином, ці стереонасадки не дозволяють одержувати крупномасштабні стереозображення.

.5 Репродукційна фотозйомка

Репродукційна зйомка - зйомка плоских оригіналів (креслень, малюнків, текстових документів тощо) з метою одержання їх копій (репродукцій).

Репродукція - зображення рисунка, креслення, картини, фотознімка, документа тощо, відтворене фотографічним або поліграфічним способом, а також сам процес одержання (в тому числі розмноження) зображення.

До репродукційної зйомки відносяться всі види оперативного копіювання з використанням методів і засобів звичайної фотографії, діазотипії, електрофотографії, термографії, що поєднуються одним загальним терміном - репрографія.

Репрографія - узагальнена назва усієї сукупності копіювально-множних процесів одержання копій зі штрихових або напівтонових оригіналів (текстів, креслень, малюнків тощо) фотографічним чи іншими способами, не повязаними (на відміну від поліграфії) з виготовленням і застосуванням друкарських форм.

Сукупність рекомендацій про прийоми зйомки текстів, малюнків, схем, креслень та інших плоских зображень для одержання фотокопій називається репродукційним методом.

Діяльність правоохоронних органів неможлива без реєстрації і тиражування інформації, без копіювання і розмноження документів. Репродукційний метод застосовується з метою виготовлення фотокопій різних документів, що знаходяться в кримінальній справі, розмноження фотознімків при розшуку злочинця, документування злочинної діяльності в ході оперативно-розшукової роботи. Репродукційна фотографія широко застосовується в експертно-криміналістичній практиці при проведенні почеркознавчих, дактилоскопічних, портретних експертиз, а також в судово-технічній експертизі документів. Так, при дослідженні відбитків печаток і штампів, машинописних і рукописних текстів вона дає уявлення про індивідуальні особливості відбитків, почерку особи, що виконала текст тощо. У сукупності з іншими методам вона дозволяє виявляти витравлені, змиті, залиті або закреслені записи в документах, встановлювати факт внесення змін в їх зміст.

Фотознімки, виконані репродукційним методом з лінійним масштабом, дозволяють за ними визначати справжні розміри документів і окремих його фрагментів.

Під документами в даному випадку розуміються рукописи, машинописні і виготовлені поліграфічним способом тексти, схеми, плани, рисунки, фотознімки, картини та інші плоскі обєкти, з яких одержують копії - репродукції.

В експертно-криміналістичній практиці здебільшого репродукції одержують фотографічним копіюванням. Воно дає достатньо високу якість репродукцій, вирізняється відносною швидкістю процесу, дозволяє зробити збільшені чи зменшені фотокопії практично з будь-яких оригіналів, а в ряді випадків є засобом виявлення доказової інформації при розслідуванні кримінальних справ.

Таким чином, репродукційна фотографія - це відтворення фотографічним шляхом документів, малюнків, схем, фотознімків, рукописних і машинописних текстів та інших плоских обєктів для фіксації їх зовнішнього вигляду і змісту, розмноження в натуральну величину, зі зменшенням або збільшенням.

За призначенням репродукційну фотографію поділяють на загальну і спеціальну. Загальна вивчає питання розмноження оригіналів. Її основним завданням є точне відтворення документа на світлочутливому матеріалі. Спеціальна репродукційна фотографія служить засобом виявлення таких особливостей в документах, які невидимі або слабопомітні в звичайних умовах.

Основу репродукційної фотографії складають методи проекційного і контактного копіювання. Проекційне копіювання характеризується зміною масштабу зображення при зйомці оригіналів на спеціальних репродукційних установках (апаратах). Методи і засоби копіювання документів з великим зменшенням вивчає спеціальний розділ репродукційної фотографії - мікрофільмування.

Для контактного копіювання характерна відсутність в копіювальних апаратах оптичної системи (обєктива). Копії оригіналу одержують в натуральну величину при його безпосередньому контакті із світлочутливим матеріалом. Виділяють копіювання на просвіт - при роботі з прозорими оригіналами і рефлексний фотодрук - з непрозорими.

Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

.1 Макрофотозйомка

В ході розслідування злочинів нерідко виникає необхідність детального вивчення невеликих за розмірами предметів - речових доказів і слідів. Тому при огляді місця події або експертному дослідженні такі обєкти фотографують в натуральну величину або зі збільшенням, використовуючи макрофотографію.

Макрофотографію використовують при вирішенні різних наукових і технічних завдань в біології, археології, геології, металургії. Криміналісти застосовують її для фотографування знарядь злому та інструментів, куль, гільз, монет та інших дрібних предметів - речових доказів; слідів, виявлених на місці події. Макрофотографія використовується при трасологічних і балістичних експертизах, судово-технічному дослідженні документів. В сукупності з методом макрозйомки часто застосовуються репродукційна, контрастуюча, кольоророздільна, інфрачервона та ультрафіолетова фотографія.

Макрофотографія - метод дослідницької фотографії, який дозволяє одержувати зображення дрібних обємних предметів в більш великому, ніж при звичайній зйомці, масштабі. Цей метод зйомки дозволяє одержувати на негативах зображення зі збільшенням до 20 разів у порівнянні з обєктом зйомки.

Звичайні апарати дозволяють фотографувати предмети з відстані від 0,5 м до нескінченності. При цьому на одержуваних знімках добре проглядаються тільки великі деталі. Зображення дрібних деталей обєкта на негативі доводиться збільшувати при проекційному друкуванні. Це можливо лише в певних межах, оскільки зі збільшенням зображення виявляється його зерниста структура, що погіршує різкість.

Співвідношення розмірів обєкта та його величини на фотографічному знімку визначає масштаб зображення. Під масштабом розуміють відношення, що показує, у скільки разів лінійні розміри зображення більші чи менші лінійних розмірів самого обєкта.

Масштаб виражається у вигляді співвідношення, в якому одна частина дорівнює одиниці, а інша більше неї. Під час звичайної зйомки, коли предмети розташовані на достатньо великій відстані від фотоапарата, зображення формується поблизу фокальної площини обєктива. Зміна масштабу зображення відбувається, якщо при зйомці використовувати обєктиви з різною фокусною відстанню. Одержувати великі розміри обєкта на негативі можна і шляхом його наближення до обєктиву, але лише до певних меж. Розташовані ближче предмети відтворюються нерізкими, оскільки неможливо сфокусувати їх зображення.

З наближенням обєкта до обєктиву площина його фокусування віддаляється на достатньо велику відстань. В ній і необхідно розміщати фотоматеріал під час зйомки. Фотоапарати загального призначення не пристосовані для цього. Для макрозйомки обєктив відсувають за допомогою різних пристосувань (кілець, тубусів, макроприставок) до тих пір, поки площина фокусування не суміститься з фокальною площиною фотокамери.

Виходячи зі сказаного можна зробити наступні висновки:

з розтягуванням міха фотокамери зростає масштаб зображення;

те саме відбувається зі зменшенням фокусної відстані обєктива;

зі збільшенням масштабу зображення предметний простір зменшується.

Для макрозйомки розроблені спеціальні фотографічні обєктиви - мікроанастигмати. Обєктиви загального призначення розраховані на звичайний вид зйомки. Усі погрішності їх оптичної системи зводяться до мінімуму при фотографуванні предметів, розташованих не ближче 10-15 фокусних відстаней від фотокамери. Зі зменшенням предметного простору розрахункові умови роботи таких обєктивів порушуються і, отже, погіршується якість зображення. Однак деякі фотографічні обєктиви-анастигмати дозволяють одержувати в процесі макрозйомки зображення потрібної якості, якщо умови їх використання наблизити до розрахункових. Це досягається тим, що для зйомки використовують центральну частину поля зображення обєктива, де він має максимальну роздільну здатність. Для цього обєктив діафрагмують до значення 8-22. Однак сильне діафрагмування при великих масштабах зображення призводить до погіршення роздільної здатності обєктива і, отже, різкості зображення. Тому для макрозйомки підбирають значення діафрагм (критичні), при яких обєктив дає макси-мальне роздільне сприйняття деталей зображення. Для різних масштабів зйомки вони знаходяться в межах 1:5,6-1:11.

Освітленість в площині зображення характеризується величиною відносного отвору обєктива та його світлосилою. Зі збільшенням масштабу відстань від обєктива до площини зображення зростає, а освітленість цієї площини падає. Це повязано зі зміною величини відносного отвору. Якщо під час зйомки в масштабі 1:1 зображення знаходиться на відстані двох фокусів від обєктива, відносний отвір зменшується в два рази, а світлосила обєктива падає в чотири рази. Зі збільшенням масштабу освітленість в площині зображення може знижуватися в десятки і сотні разів.

Глибина різкості, яку необхідно забезпечити під час зйомки, визначається розмірами обєкта. І хоча обєкти макрофотографії невеликі за розмірами, одержати достатньо різке зображення нелегко, так як глибина різко зображуваного простору буває дуже обмежена. Так, при масштабах 1:1 і більше вона складає десяті і соті долі міліметра.

Глибина різко зображуваного простору залежить від відстані до площини наведення на різкість, фокусної відстані обєктива, величини відносного отвору, діаметра допустимого кружка нерізкості. Оскільки глибина різко зображуваного простору повязана з відстанню до площини фокусування (а вона обумовлює масштаб зображення), то глибина різко зображуваного простору буде прямо пропорційна знаменникам відносного отвору обєктива і масштабу, а також діаметру допустимого кружка нерізкості. Розмір допустимого кружка нерізкості для великоформатних негативів дорівнює 0,1 мм, а для малоформатних - не більше 0,03 мм.

В практиці макрофотографії нерідко застосовують світлофільтри. Під час звичайної зйомки, тобто коли предмети достатньо віддалені від обєктива, світлофільтр істотно не впливає на різкість зображення. При макрозйомці світлофільтр зміщає площину зображення і погіршує різкість. Це обумовлено явищем заломлення світла в середовищі світлофільтра (рис. 1.3). Величина зсуву залежить від предметної відстані, товщини світлофільтра і показника заломлення середовища. Зі скороченням предметної відстані і збільшенням товщини скла зсув зростає. Якщо світлофільтр встановлений перед обєктивом, то зображення з фокальної площини переміщається ближче до лінз, що рівнозначно збільшенню предметної відстані. При установці світлофільтра за обєктивом зображення переміщається в інший бік. Щоб забезпечити різкість при зйомці, необхідно зміщати площину фокусування на 1/3 товщини застосовуваного світлофільтра: в першому випадку стискаючи міх фотокамери, а у другому - розтягуючи його.

Рис. 1.3. Вплив світлофільтра на різкість зображення.

Отже, при макрозйомці фокусувати зображення можна лише при встановленому на обєктиві світлофільтрі чи рівному йому за товщиною прозорому склі. Якщо візуальне наведення на різкість неможливе, його здійснюють за розрахунковими даними і змінюють предметну відстань на 1/3 товщини світлофільтра.

Площину фокусування зображення можна не зміщати, якщо встановлювати світлофільтри перед джерелом світла, тобто освітлювати обєкт зйомки фільтрованим світлом. Однак через низку термостійкість світ-лофільтрів та їх невеликі розміри це незавжди можливо.

Перш ніж приступити до макрозйомки, необхідно визначити її основні параметри: масштаб зображення; фокусну відстань обєктива; розтягнення міха фотокамери; предметну відстань; величину додаткового висування обєктива; оптимальну (критичну) діафрагму для зйомки при великих збільшеннях; коефіцієнт збільшення видержки при зміні масштабу зображення, а потім, встановивши їх на фотографічній установці, провести макрозйомку (рис. 1.4).

Під час макрозйомки масштаб зображення або заздалегідь відомий, або його попередньо визначають. Для цього достатньо знати розміри обєкта, його довжину чи ширину і формат кадру фотокамери. Необхідно враховувати, що між краями обєкта і границями кадру повинен бути вільний простір 7-10 мм для розмі-щення масштабної лінійки, а також, щоб під час зйомки зображення випадково не вийшло за межі кадру. Для одержання максимального масштабу зображення більшу сторону обєкта розташовують уздовж більшої сторони кадру. Якщо ця умова не виконується - приблизно 1/3 площі кадру залишається невикористаною.

Рис. 1.4. Схема побудови зображення при макрозйомці: F - фокусна відстань обєктива; а - предметна відстань; b - розтягнення міха фотокамери; f - висування обєктива; L - лінійні розміри обєкта; l - лінійні розміри зображення.

В процесі макрофотографування на установках СБ-2 і Уларус використовуються всі наявні в їх комплекті обєктиви. Заданий масштаб зображення можна одержати за допомогою обєктивів з різними фокусними відстанями. Однак не кожним з них створюються найбільш сприятливі умови для фотозйомки. Фотокамера має великі можливості, якщо при зйомці дозволяє встановлювати різні види освітлення: від навскісного до вертикального. Серед обєктивів з різними фокусними відстанями вибирають той, який забезпечує заданий масштаб зображення при максимальній предметній відстані. Щоб визначити, який обєктив краще використовувати для зйомки, формулу розтягнення міха камери перетворюють так, щоб по ній можна було визначити фокусну відстань обєктива. З наявних вибирають обєктив з максимальною фокусною відстанню, що дозволяє одержати заданий масштаб.

Рис. 1.5. Визначення масштабу зображення по фотознімку.

Масштаб, з яким проводилася зйомка, може бути встановлений, якщо поруч з обєктом знаходилася лінійка з сантиметровими і міліметровими поділками. Тоді на негативі чи фотознімку буде зображення обєкта з відомими розмірами. Для визначення масштабу на знімку вимірюють довжину ділянки лінійки, що відобразилася і по співвідношенню величин обмірюваної ділянки на знімку і самому обєкті обчислюють значення масштабу (рис. 1.5).

Підготовляючи фотокамеру до зйомки, масштаб зображення визначають так. Як обєкт використовують 25-30 см лінійку, зображення ділянки якої, одержане на матовому склі візира, вимірюють лінійкою довжиною не більше 10 см. Зі співвідношення розмірів зображення та обєкта знаходять масштаб.

.2 Мікрофотозйомка

Під мікрофотографією розуміють фотографування з безпосереднім збільшенням за допомогою мікроскопа з метою одержання зображень дрібних деталей обєкта, що не сприймаються оком при звичайному спостереженні.

Сучасні мікроскопи дуже різноманітні. Існують їх біологічні, металографічні, вимірювальні, порівняльні, стереоскопічні, люмінесцентні, поляризаційні, інтерференційні, телевізійні, електронні різновиди. Вони дозволяють з високою точністю вивчати обєкти і в більшості випадків фотографувати їх зображення.

Фіксацію на світлочутливому матеріалі зображень, що створюються мікроскопом, вивчає мікрофотографія. За її допомоги досліджують форму, розміри, будову та інші характеристики мікрообєктів. Завдяки мікрофотографії стали доступними не тільки різні ділянки видимого спектра, але й невидимі для ока ультрафіолетові та інфрачервоні діапазони. З появою електронних мікроскопів можливості вивчення мікросвіту значно зросли.

Мікрофотографія дає можливість порівнювати і зіставляти дрібні деталі обєктів. Порівняльний та інші методи широко використовуються в трасологічних, балістичних та інших криміналістичних дослідженнях. За допомогою мікрофотографії фіксуються і зіставляються деталі слідів знарядь злому та інструментів, сліди частин зброї на кулях і гільзах, мікрочастинки речовин, волокна тканин і паперу, обєкти біологічного походження, структура металів і сплавів, фотоматеріалів, фотографічних зображень тощо.

В наш час мікрофотографія має свої специфічні обєкти, апаратуру, методи і прийоми зйомки. Її завдання - вивчення за фотознімками невидимих людському зору деталей обєкта, сприйнятих оптичною системою мікроскопа. Сучасні мікроскопи призначені для різних цілей, мають різні конструкції, але всі вони включають в себе одні і ті самі оптичні елементи і механічні вузли. Основними оптичними елементами мікроскопа є обєктив, окуляр і освітлювальний пристрій; основними механічними вузлами - штатив, тубус, предметний столик, механізм для фокусування зображень.

Оптична система мікроскопа складається з двох систем лінз: обєктива та окуляра. Останній дозволяє розглядати обєкт під більшим, ніж це можливо, кутом зору і підвищує його роздільну здатність. Найважливішими оптичними характеристиками мікроскопа є загальне збільшення, роздільна здатність і глибина різкості.

Загальне збільшення характеризує масштаб, що визначається з відношення розмірів зображення до розмірів обєкта. Обєктиви та окуляри в мікроскопах виготовляють змінними, з різними фокусними відстанями, що забезпечує одержання різних збільшень.

Роздільну здатність мікроскопа обмежує хвильова природа світла - при великих збільшеннях в системі виникають дифракційні явища, і роздільне сприйняття деталей знижується. Максимальна роздільна здатність в звичайних мікроскопах складає половину світлової хвилі. Якщо довжина хвилі видимої границі фіолетових променів складає 400 нм, то мінімальна відстань між двома деталями, які сприймаються роздільно, складе 200 нм, або 0,0002 мм. Оскільки око людини сприймає роздільно дві сусідні точки з інтервалом в 0,2 мм, то корисне збільшення мікроскопа в цьому випадку складе 0,2 : 0,0002 = 1000×.

Від діючого отвору обєктива залежить його світлосила та освітленість зображення. Чим він більше, тим більше світла попадає в обєктив.

Глибина різкості при мікрозйомці дуже мала. На прикладі макрофотографії було показано, що вона зі збільшенням масштабу зображення зменшується. Оскільки розміри зображення у багато разів перевищують розміри обєкта, то глибина різкості складає тисячні долі міліметра. При візуальному спостереженні незначність глибини різкості в мікроскопі не представляє особливих проблем, оскільки за рахунок акомодації око людини фокусує зір на різних за глибиною ділянках.

Глибина різкості мікрообєктивів визначається їх власним збільшенням і діючим отвором. Зі зменшенням власного збільшення вона зростає. Зі зменшенням останнього знижується освітленість зображення, а також роздільна здатність мікрофотографічної системи. Це необхідно враховувати в роботі, підбираючи при зйомці оптимальне співвідношення значень глибини різкості і роздільної здатності.

Мікроскоп - складний оптичний прилад, основним елементом якого є обєктив, який формує первинне зображення обєкта. Від обєктива в першу чергу залежить збільшення та якість зображення. Для мікрозйо-мки доцільно використовувати різні обєктиви.

Найбільш прості за конструкцією ахромати, що мають широкий діапазон власних збільшень від 1 до 100×. Для мікрозйомки вони застосовуються рідко.

Апохромати дають більш високу роздільну здатність деталей, мають менший діапазон власних збільшень. При мікрозйомці доцільно поєднання ахроматів з компенсаційними окулярами.

Мікроанастигмати - короткофокусні обєктиви, що дають плоске по всьому полю зображення. Вони створюють велику глибину різкості, розраховані для зйомки з фотокамерою без обєктива, дають збільшення до 25-30×.

Планахромати і планапохромати - це обєктиви з усунутою кривизною поля зображення. Для зйомки рекомендується використовувати їх разом із компенсаційними окулярами.

Кожний обєктив може застосовуватися тільки в тих умовах, для яких він розрахований. Позначення обєктивів стандартизовано. Основні робочі характеристики вигравірувані на їх оправі у вигляді окремих літер і цифр. Буквений індекс позначає марку (тип) обєктива. Цифрові індекси показують збільшення і діючий отвір обєктива. Особливе значення при формуванні зображення в мікроскопі належить обєктиву, який відтворює найбільш дрібні елементи досліджуваного обєкта. Завдання окуляра - відтворити деталі зображення, сформованого обєктивом, компенсувати деякі властиві йому недоліки. Основна характеристика окулярів - їх власне збільшення, яке може складати 3-20× і вигравірувано на оправі. Оптична система мікроскопа дає збільшене, але уявне зображення. Щоб сфотографувати обєкт, необ-хідно одержати дійсне зображення і спроектувати його на площину фотоматеріалу. Для цього використову-ють наступні мікрофотографічні системи:

. З обєктивом мікроскопа і фотокамерою без обєктива - призначена для фіксації невеликих збільшень, коли потрібна значна глибина різко зображуваного простору. Мікроскоп при цьому є звичайним проекцій-ним приладом, зображення формується світловими променями так само, як при макрозйомці. Над тубусом мікроскопа встановлюють фотокамеру, а зображення на матовому склі фокусують зміною предметного простору, тобто переміщенням обєктива. Застосовуються обєктиви тільки з відносним отвором 0,2-0,1 або спеціальні - мікроанастигмати.

. З обєктивом, окуляром мікроскопа і фотокамерою без обєктива - дає дійсне зображення обєкта. Окуляр при цьому виконує роль другого обєктива, а створюване ним зображення проектується на матове скло фотокамери. Для мікрозйомки цим способом придатні проекційні або фотографічні окуляри, які за рахунок зміни положення очної лінзи переміщають головний фокус відносно первинного зображення.

. З обєктивом, окуляром мікроскопа і фотокамерою з обєктивом - працює в режимі мікроскопії. Замість ока людини над окуляром встановлюють фотокамеру з обєктивом, сфокусованим на нескінченність. Обєктив змінює хід променів в мікроскопі і проектує дійсне зображення в фокальну площину фотокамери. Нормальна якість досягається поєднанням фотообєктивів з кутом поля зображення до 45° і компенсаційних окулярів з кутом поля зору 50°. Мікроскоп з фотокамерою зєднують на жорсткій установці точно сполучаючи їх оптичні вісі. Потім наближають апарат до мікроскопу настільки, щоб вихідний зрачок окуляра збігся з передньою лінзою фотообєктива.

. З обєктивом мікроскопа і гомалью (негативною системою лінз). В цьому випадку первинне зображення відсутнє, а збільшене гомалью зображення проектується на матове скло або світлочутливий матеріал. Гомалі дають зображення високої якості завдяки здатності вирівнювати кривизну поля зображення. Однак їх застосування обмежено мікрофотоустановками типу ФМН, металографічними і деякими іншими мікроскопами.

.3 Контрастуюча та кольоророздільна фотозйомка

В слідчій та експертній практиці методи і засоби криміналістичної фотографії застосовуються в двох основних напрямах: 1) для найбільш повного відображення інформації про властивості досліджуваних обєктів; 2) для виділення з наявної інформації відомостей, необхідних для розслідування.

Документальна фіксація на знімках досліджуваних обєктів не завжди можлива через недосконалість фотографічного процесу, наприклад, через недостатню фотографічну широту світлочутливих матеріалів: складних умов зйомки, особливо при низькій освітленості. Частину інформації доводиться витягувати з діапазону передержок і недодержок негативного зображення. Нерідко криміналістично важливі відомості дістають при дослідженні обєктів, індивідуальні особливості яких у звичайних умовах слабопомітні. Такими обєктами можуть бути слабопомітні сліди, записи в документах, що втратили свій початковий вигляд через старіння, вицвітання, травлення, змивання барвників, вицвілі фотознімки тощо.

Вивчення подібних обєктів здійснюється за допомогою зміни співвідношення їх яркості або оптичної щільності, цим і займається контрастуюча фотографія - метод дослідження, результатом якого є фотографічне зображення (негатив, знімок, діапозитив) зі зміненими по відношенню до обєкту яркостями чи колірними характеристиками. Цей розділ криміналістичної фотографії вивчає властивості малоконтрастних обєктів, особливості їх сприйняття, методи і засоби їх відтворення на чорно-білих та кольорових знімках.

Контрастом називається відношення яркості окремих частин обєкта або зображення. Зміна контрасту полягає у виборі таких способів освітлення обєктів, застосуванні фотоматеріалів, режимів їх обробки та деяких спеціальних прийомів, поєднання яких призводить до збільшення або зменшення контрасту одержуваного зображення у порівнянні з контрастом оригіналу. Кількісно контраст характеризується відношенням коефіцієнтів відбиття чи пропускання світла або різницею оптичної щільності різних деталей зображення.

В криміналістиці і судовій експертизі контрастуючу фотографію застосовують для виявлення слабопомітних слідів, відновлення змісту документів, встановлення факту внесення змін в їх зміст (дописок, дори- совок тощо). В результаті досягається, по-перше, підвищення контрасту, наприклад, при фотографуванні деталей з невисокою яркістю, а по-друге, його зниження за необхідності виключити перешкоди, що заважають сприйняттю корисних деталей. Третє завдання зводиться до вибірного посилення корисних деталей при одночасному ослабленні перешкод. Сприйняття ахроматичних обєктів обумовлено різницею в кількості пропущеного або відбитого ними світла без зміни його спектрального складу. Під контрастом обєкта розуміють співвідношення яркості або оптичної щільності. При фотографуванні виділяється загальний контраст і контраст суміжних ділянок.

Сприйняття яркості повязано зі здатністю очей або оптичних приладів відчувати розходження в яркості на різних ділянках обєкта або його зображення. Невеликі зміни яркості не відразу фіксуються оком. А коли розходження досягне певної величини, деталь стає помітною. Найменше розходження в яркості, яке в даних умовах сприймається зором, називається граничною різницею.

Здатність очей до роздільного сприйняття яркості суміжних ділянок називається його контрастною чутливістю. Вона зворотна граничній різниці, тобто чим менша різниця в яркості виявляється, тим вище контрастна чутливість очей. Очі людини здатні ефективно роздільно сприймати деталі в широкому інтервалі яркостей, що складає приблизно 1:1012. В будь-якій ділянці цього інтервалу зір адаптується до яркості картини спостереження. Однак якщо освітленість занадто висока, то засліплені очі сприймають лише значні розходження в яркості. При низькій освітленості предмет виглядає чорним, будь-які розходження в яркості майже не сприймаються. Межа чутливості очей становить приблизно 0,02, але тільки при сприятливих умовах, що створюються, як правило, в лабораторіях. В реальності контрастна чутливість очей нижча і коливається від 0,05 до 0,5.

Можливість роздільно сприймати деталі обумовлена характером будови самого обєкта, його оптичними і просторовими властивостями, структурою поверхні, відбивною (поглинаючою) здатністю її окремих ділянок, умовами освітлення тощо. Важливі також співвідношення в яркості деталей і фону, корисних деталей і таких, що заважають (перешкод); різкість границь між ділянками, що утворюють деталь; розміри останньої.

Однією з основних причин недостатньої можливості роздільно сприймати деталі є невисока (на рівні порога роздільного сприйняття) різниця в яркості деталі і фону. Якщо яскравість суміжних ділянок однакова, то їх роздільне сприйняття неможливе без попереднього посилення (перетворення) фізичними або хімічними методами. Якщо яскравість суміжних ділянок відрізняється одна від одної незначно, то такі деталі слабопомітні і можуть бути відтворені лише за певних умов.

На роздільне сприйняття деталей помітно впливає структура поверхні обєкта. Істотно знижує роздільне сприйняття деталей наявність на поверхні обєкта всіляких перешкод. Попадаючи в поле зору, вони ускладнюють сприйняття слабопомітних деталей. Типовими перешкодами при фотографуванні криміналістичних обєктів є плями забруднень, неоднорідна структура поверхні, складки документа, відбитки печаток і штампів, записи, захисна сітка, тіні, обумовлені складним рельєфом обєкта.

Необхідність підвищення здатності роздільно сприймати дрібні деталі обумовлюється особливістю зорового сприйняття - чим дрібніше деталь, тим більший контраст вона повинна мати. Як відомо, подібні деталі властиві багатьом обєктам трасологічних і балістичних експертиз. Для роздільного сприйняття деталей важливим також є різкість границь між ділянками, що складають деталь. Зі зменшенням різкості роздільне сприйняття падає, що обмежує і можливість передачі на фотознімку дрібних деталей.

Контрастна чутливість методів і засобів - це їх здатність сприймати мінімальні розходження в яркостях. Як і очі людини, вона характеризується величиною порога роздільного сприйняття, тобто тими мініма-льними розходженнями, які фіксуються даним методом або засобом, а їх ефективність визначається здатністю збільшувати чи зменшувати ці розходження. Контрастна чутливість фотографічного процесу достатньо велика і при сприятливих умовах порівняна із аналогічною характеристикою зору. Вона залежить від різних факторів, що впливають на формування зображення. Через перешкоди одержувана при фотографуванні інформація викривляється. Із зменшенням розмірів деталей їх контраст падає, тому що кількість переданих просторових частот обмежується низькою розділь-ною здатністю обєктива. Причинами перешкод в фотографічній системі є розсіювання світла на лінзах обєктива та у фотографічному шарі, зерниста структура фотоматеріалу, дифракційні явища, фотографічна вуаль, нерівномірності проявлення, забруднення негатива в процесі обробки, сушіння тощо.

Виявлення слабопомітного нерідко повязано з роботою на межі чутливості фотографічного методу, тому до фотографічних систем предявляються дуже жорсткі вимоги. Так, під час зйомки необхідно використовувати ідеально чисту оптику з високою роздільною здатністю. Перевагу віддають короткофокусним обєктивам з просвітленими лінзами.

Обране для зйомки збільшення не повинно сприяти передачі фактури обєкта. На всіх стадіях фотографічного процесу необхідна бездоганна чистота, суворе дотримання експозиційного режиму та умов обробки. Для посилення контрасту застосовують тільки свіжі, з мінімальною вуаллю і високою роздільною здатністю фотоматеріали, а обробляють їх у свіжевиготовлених розчинах, що дають мінімальну вуаль.

Обєктами контрастуючої фотографії нерідко є слабопомітні пофарбовані сліди рук, взуття, вицвілі або змиті записи або відбитки печаток, тексти, залиті або закреслені чорнилом чи іншими барвниками, а також різні дописки або дорисовки в документах, що слабо відрізняються за кольором від штрихів основного текс-ту. Від чорно-білих, розглянутих вище, вони відрізняються розходженнями в кольорі або його відтінках, тому особливості їх зйомки полягають у виявленні і посиленні незначних колірних розходжень. Цим і займається спеціальний розділ контрастуючої фотографії - кольоророздільна фотозйомка, що дозволяє перетворювати колірні відтінки досліджуваного обєкта в розходження яркості чи оптичної щільності на фотографічних відбитках. За її допомоги вдається зафіксувати слабопомітні пофарбовані сліди і записи в документах, роздільно сприймати корисні деталі за рахунок ослаблення забарвлення фону, який заважає та інших перешкод, виявити слабопомітні розходження в забарвленні окремих криміналістично значимих деталей.

Сприйняття кольору має свої особливості. Колір можна охарактеризувати як сукупність випромінювань з різними довжинами хвиль і як психофізіологічне відображення цих випромінювань за допомогою зорового апарату людини. Тому колірні відчуття звязані зі спектральним складом діючого на очі світла та особливостями зорового сприйняття.

Колір непрозорого тіла залежить від того, в якому співвідношенні цим тілом відбиваються і поглинаються спектральні складові частини білого світла. Наприклад, предмет, що відбиває переважно сині промені, сприймається як синій. Зоровому сприйняттю кольору відповідає також певне відчуття яркості. Так, наприклад, жовте забарвлення здається більш яскравим, ніж синє. Чорний, білий і сірий кольори прийнято називати ахроматичними, а інші (фіолетовий, синій, блакитний, жовтий тощо) - хроматичними. Для правильної передачі на чорно-білому фотографічному знімку зображення хроматичних кольорів підбирають умови зйомки так, щоб співвідношення щільності на знімку відповідало розходженням в кольорі та яркості при зоровому сприйнятті.

Кольоророздільна здатність зорового апарату висока тільки при сприятливих умовах. Вона різко знижується при великій і малій освітленості, зі збільшенням відстані до обєкта, зі зменшенням його розмірів, коли порівнювані деталі розташовані на суміжних ділянках і в поле зору попадають ярко пофарбовані перешкоди. Однакові за кольором деталі можуть мати як однаковий спектральний склад відбитого від них світла, так і різний. Тому більш ефективними за кольоророздільною здатністю виявляються спектрографічні, електронно-оптичні і фотографічні методи. Останні не тільки фіксують незначні розходження в кольорі, але й підсилюють їх до рівня зорового сприйняття.

Ефективне освітлення - це вузька ділянка спектра, при якій відбувається максимальне посилення, ослаблення або поділ пофарбованих деталей. Різні ділянки видимого спектра, що використовуються як ефективне освітлення, створюють на обєкті неоднаковий колірний контраст, величина якого залежить від спе-тральних властивостей самого обєкта. Відомо, наприклад, що при традиційному фотографічному лабораторному освітленні не читаються записи, виконані червоними барвниками, в той час як сині деталі сприймаються роздільно. Точне положення ефективної ділянки освітлення визначають за кривими спектрального відбиття або поглинання відповідних барвників.

Ослаблення колірного контрасту відбувається тоді, коли ефективна ділянка освітлення збігається з ділянкою максимального коефіцієнта відбиття або мінімального коефіцієнта поглинання. В цьому випадку колірний фон випромінювання та його яскравість наближені до тих самих параметрів деталі, яка не сприймається роздільно на фоні обєкта.

Посилення колірного контрасту досягається тоді, коли ефективна ділянка освітлення збігається з ділянкою мінімальних спектральних коефіцієнтів відбиття або максимальних коефіцієнтів поглинання. В цьому випадку деталь передається на знімку в глибокий чорних тонах, що має велике значення при виявленні слабопофарбованих слідів, згаслих записів і відбитків печаток, які слабопомітні на фоні. Збільшуючи щільність фона, деталі виходять більш світлими. Цей варіант посилення колірного контрасту зручний, наприклад при зйомці слабопомітних слідів рук світлої тональності на пофарбованих поверхнях. Минаючи негативний процес, можна відразу одержати на фотопапері темні папілярні лінії на білому фоні.

Роздільному сприйняттю двох близьких за забарвленням деталей сприяє освітлення, що відповідає ділянці спектра, в якій коефіцієнти відбиття або поглинання барвників максимально різні. Це особливо актуально при диференціації штрихів дописки від штрихів основного тексту. Визначення ефективної ділянки освітлення полягає в оцінці спектральних властивостей досліджуваного обєкта, визначенні ділянки з максимальним або мінімальним відбиттям (поглинанням) світла. Практикується декілька способів: вимірювальний, експериментальний і субєктивний - за зоровим відчуттям. Чим точніше оцінка колірних відтінків, тим ефективніше процес розрізнення кольорів. Вимірювальний метод заснований на визначенні світлових або енергетичних величин випромінювання за допомогою спектрофотометрів. При проведенні криміналістичних експертиз, як правило, досліджують непрозорі предмети. Виміривши кількість відбитого поверхнею випромінювання, виражають її через монохроматичний коефіцієнт відбиття. Величину останнього одержують в результаті порівняння отриманої харак-теристики випромінювання і білої еталонної поверхні. Субєктивна оцінка за зоровим відчуттям дозволяє диференціювати велику кількість відтінків за колірним тоном, насиченістю і світлотою. Недолік такої оцінки світла полягає в малій точності, однак через відсутність вимірювальних приладів вона широко використовується і дає прийнятні результати.

Підвищення точності аналізу кольору забезпечують системи зразків-еталонів, що дозволяють легко знаходити колір зразка, тотожний або близький до того, який визначається (так звані атласи кольорів). Іншою системою, що використовується для оцінки кольору, є колірне коло, в якому тони поступово і безупинно переходять один в інший і розміщені так само, як у видимому сонячному спектрі. В практиці криміналістичних досліджень кольоророздільна зйомка проводиться переважно за допомогою світлофільтрів. При цьому якість знімка залежить від правильного вибору фільтра, який підбирається за його спектральною характеристикою. Промисловістю випускаються стандартизовані набори світлофільтрів (кольорового скла). До набору додається альбом паспортних даних на світлофільтри.

Потрібно мати на увазі, що на склад світла, що формує фотографічне зображення, впливає і правильний вибір джерела освітлення. В його випромінюванні повинні по можливості переважати ті промені світла, які пропускаються обраним фільтром і ефективно впливають (актинічні) на фотоматеріал.

Основні труднощі при виборі умов кольоророзділення (джерело, світлофільтр, фотоматеріал) полягає в правильній оцінці відтінків кольору предмета. Як правило пофарбовані поверхні, штрихи чорнила мають не чистий, а змішаний колір, і за допомогою зорового сприйняття оцінити його буває важко. Це особливо характерно для слабовиражених кольорів (вицвілі штрихи тощо) або для близьких відтінків одного кольору. В таких випадках найбільш ефективним є попереднє одержання обєктивної спектральної характеристики обєкта зйомки за допомогою спектрофотометричного методу. Ця характеристика потім порівнюється з характеристиками фільтрів, наявних у розпорядженні. Для зйомки застосовується фільтр, що в найбільшій мірі відповідає оптичним властивостям обєкта. Однак необхідність мати спеціальну апаратуру та відносна складність проведення спектрофотометричного аналізу обмежують сферу його застосування. Практично задовільне вирішення завдання може бути досягнуто більш простим і доступним способом - візуальною оцінкою відповідності оптичних властивостей обєкта і світлофільтра.

При візуальному способі дослідження світлофільтр в кожному конкретному випадку підбирається експериментально в залежності від властивостей обєкта і завдання дослідження. Підбір фільтра полегшується за допомогою кругової шкали додаткових кольорів (колірне коло). Кольори двох променів, які при одночасній дії на очі викликають відчуття білого кольору, називаються додатковими. В колірному колі вони розташовуються в протилежних секторах.

.4 Фотозйомка в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра

Ультрафіолетова фотографія - метод одержання фотографічних зображень в УФ-ділянці спектра з метою виявлення особливостей обєктів, що візуально не сприймаються зором. Його широко застосовують для виявлення біологічних слідів і паливно-мастильних матеріалів, встановлення розходжень у властивостях чорнил, паперу тощо; для відновлення змісту витравлених, згаслих текстів та в інших випадках.

Ультрафіолетове випромінювання займає ділянку між видимими і рентгенівськими променями. Для різного роду досліджень в основному використовують ділянку 120-400 нм. Застосування далекої чи вакуумної ділянки 10-120 нм ускладнено через інтенсивне поглинання ультрафіолетових променів усіма відомими ма-теріалами і середовищами, в тому числі і повітрям. Важливою властивістю УФ-променів є те, що вони зало-млюються на границі двох середовищ з різною щільністю і можуть відбиватися від дзеркальних поверхонь. Це дозволяє фокусувати їх за допомогою спеціальних обєктивів і одержувати невидиме УФ-зображення, а потім перетворювати його у видиме.

УФ-промені фокусуються оптичними системами інакше, ніж видимі: чим коротше довжина хвилі, тим ближче до обєктиву розташована площина фокусування. Ділянку УФ-випромінювання умовно поділяють на три частини: короткохвильову (120-270 нм), середньохвильову (270-320 нм) і довгохвильову (320-400 нм). Остання, яка безпосередньо стикується із видимим спектром, широко застосовується для фотографування у відбитих УФ-променях і для викликання люмінесценції речовин. Середньохвильова, крім того, може здійснювати біологічний вплив: викликати засмагу і почервоніння шкіри. Короткохвильова ділянка УФ-випромінювання здатна іонізувати повітря, вбивати бактерії. Оптичні властивості різних речовин і матеріалів в УФ-ділянці спектра істотно відрізняються. Це, напри-клад, збільшення оптичної щільності у більшості матеріалів, прозорих у видимій ділянці. Зі зменшенням довжини хвилі випромінювання змінюються і коефіцієнти відбиття для усіх матеріалів і речовин.

Джерела УФ-випромінювання - це сонце, електричні дуги високої інтенсивності, імпульсні джерела світла, ртутно-кварцові і люмінесцентні лампи різних моделей. До них відносяться лампи низького, високого і надвисокого тиску БУВ(ДБ)-15, БУВ(ДБ)-30, ПРК(ДРТ), СВД (однією з них СВД-120 комплектується люмінесцентний освітлювач ОИ-18) та СВДШ, освітлювачі ОЛД-41, УО-1, ЛЮМ-1, ультрафіолетові освітлювачі Спектр-компакт і Таран-3М.

Для криміналістичних досліджень найбільш зручні ртутно-кварцові і люмінесцентні лампи, в яких у парах ртуті при електричному розряді виникає оптичне випромінювання в УФ-, видимій та ІЧ-ділянках спектра. В залежності від робочого тиску парів ртуті в колбах ламп вони бувають низького, високого і надвисокого тиску. Перші два типа використовуються для фотографування в УФ-ділянці спектра; а третій ще й для зйомок в ІЧ-ділянці.

Світлофільтри для ультрафіолетової фотографії поділяють на дві групи: що виділяють певну ділянку УФ-спектра і поглинають УФ-промені, чи загороджувальні. Перші необхідні для будь-яких досліджень в УФ-ділянці спектра і встановлюються перед освітлювачем; другі використовуються при реєстрації люмінесценції, викликаної УФ-променями, і встановлюють перед обєктивом.

Через те, що ртутні лампи з УФ-променями випромінюють видимі та ІЧ-промені, необхідну для дослідження ділянку спектра виділяють за допомогою абсорбційних світлофільтрів, що виготовляються з чорного увіолевого скла, прозорого для УФ-променів. Найчастіше при фотографуванні застосовують світлофільтри УФС-1, УФС-2, УФС-5, УФС-6, УФС-7. В деяких випадках для зйомки в ультрафіолетовій ділянці спектра використовують фіолетові світлофільтри ФС-1, ФС-6, ФС-7 і навіть сині стекла, наприклад СС-4. Для виділення вузьких ділянок УФ-спектра використовують комбінацію двох світлофільтрів з каталогу паспортизованого скла з урахуванням їх спектрального пропускання.

При фотографуванні в УФ-ділянці спектра необхідно погоджувати спектральні властивості обраного світлофільтра із спектральним складом світла, випромінюваного джерелом. Наприклад, світлофільтри УФС-1, УФС-5 можна використовувати з будь-яким джерелом, оскільки вони пропускають всю застосовувану в криміналістиці ділянку УФ-спектра: короткохвильову, середньохвильову і довгохвильову. Для ртутних ламп низького тиску необхідні світлофільтри, що пропускають короткохвильові УФ-промені. Зі світлофільтрами, що виділяють середньохвильові і довгохвильові ділянки спектра, необхідно застосовувати ртутні лампи високого і надвисокого тиску, або люмінесцентні газорозрядні лампи.

Застосування УФ-променів для дослідження криміналістичних обєктів основане на розходженні коефіцієнтів відбиття і поглинання матеріалів, з яких вони виготовлені. В той самий час відбивну здатність паперу, особливо в ділянці короткохвильового ультрафіолету, підвищують хімічні препарати, що застосовуються для травлення записів в документах. Цю особливість використовують для відновлення витравленого змісту документа, одержуючи первісно написаний текст у вигляді темних штрихів на більш світлому фоні. Якісні результати дає фотографування в короткохвильовій і середньохвильовій ділянках УФ-спектра. Органічні барвники та їх компоненти, що використовуються для виготовлення чорнила, інтенсивно поглинають УФ-промені, тому їх доцільно використовувати для відновлення слабопомітних згаслих текстів.

Ультрафіолетову ділянку спектра використовують і для встановлення розходжень між різними сортами чорнила, паперів, текстильних тканин, синтетичних волокон, для виявлення плям і слідів біологічного походження, встановлення групової приналежності скла тощо. Виходячи з обраної для фотографування ділянки УФ-спектра, підбирають і відповідні освітлювачі, світлофільтри, обєктиви і фотоматеріали.

Різні речовини мають здатність світитися під впливом УФ-променів. Таке світіння одержало назву фотографічної люмінесценції. Існують два її види: флюоресценція - явище короткочасного свічення деяких речовин після припинення опромінення, і фосфоресценція - явище тривалого свічення після припинення дії опромінення.

Одним з основних законів люмінесценції є закон, відповідно до якого довжина хвилі люмінесценції завжди більше довжини хвилі променів, що її викликали. Отже, чим коротше довжина хвилі світла, тим в більш широкій спектральній ділянці може зявитися люмінесцентне світіння. Видиму люмінесценцію забезпечує вплив середньохвильових і довгохвильових УФ-променів. Для її виклику використовують джерела, що випромінюють максимум енергії в середній і ближній частині УФ-спектра, встановлюючи світлофільтри без-посередньо перед рефлекторами. Найбільш зручні в роботі малогабаритні освітлювачі типу ОЛД-41, що дають широкий спектр УФ-випромінювання достатньої інтенсивності. Середній ультрафіолет одержують за допомогою ртутних ламп ДРТ, ДРШ і ламп ЕУВ зі світлофільтром УФС-2, а довгохвильову частину спектра - зі світлофільтром УФС-8. Під впливом УФ-променів деталі обєкта починають люмінесціювати. Світіння різних речовин варіюється як за інтенсивністю, так і за кольором: від синьо-голубого до червоного. Для фотографічної фіксації люмінесценції придатні будь-які просвітлені і непросвітлені, але бажано світлосильні обєктиви. Фокусування зображення здійснюють звичайним способом. Положення обєкта і фотокаме-ри установок СБ-2 або Уларус повинно бути чітко зафіксовано, так як час експозиції великий і навіть не-великі коливання знижують різкість зображення.

Попадаючи на обєкт, більша частина УФ-променів відбивається від його поверхні і може зруйнувати картину люмінесценції. Тому рекомендується перед обєктивом встановлювати загороджувальний світло-фільтр, що має один колір з кольором люмінесценції.

Картину видимої люмінесценції фіксують на відповідні за сенсибілізацією фотоматеріали. Якщо на обєкті спостерігають світіння в синьо-блакитній ділянці спектра, то для зйомки придатні несенсибілізовані фотоматеріали; якщо в жовто-зеленій - ізоортохроматичні; якщо в оранжево-червоній - ізопанхроматичні. Як правило інтенсивність люмінесценції невелика. Тому для її виклику застосовують потужні джерела УФ-випромінювання, розташовуючи їх на мінімально можливій відстані від обєкта, а зйомку проводять на високочутливі фотоплівки типу ФН, НК. Рекомендовані діафрагми 5,6-8, видержка підбирається експериментально, зйомку ведуть в затемненому приміщенні.

Інфрачервона фотографія - це метод зйомки в ІЧ-ділянці спектра ознак різних обєктів, що не сприймаються у звичайних умовах. Цей метод оснований на здатності ІЧ-променів інакше, ніж видимі, взаємодіяти з матеріалами та речовинами. При криміналістичних дослідженнях використовуються інфрачервоні промені в діапазоні довжин хвиль від 720 до 1200 нм. Зйомка може проводитися навіть вночі, при несприятливих погодних умовах. Часто застосовується ІЧ-фотографія в судово-технічній експертизі документів, в судово-балістичній і судово-медичній експертизах, при дослідженні інших криміналістичних обєктів.

ІЧ- як і УФ-промені не сприймаються оком людини. Виявити їх присутність можна лише опосередковано. Як і видимі, ІЧ-промені відбиваються і заломлюються на границі двох середовищ; піддаються дифракції, інтерференції, поляризації. Вони поглинаються тілами, що стають на їх шляху, перетворюючись в теплоту. Сажа, графіт, солі важких металів і барвники, виготовлені на їх основі, інтенсивно поглинають ІЧ-випромінювання. На відміну від видимих і ультрафіолетових інфрачервоні промені можуть проникати через шкіру людини, плями крові, тонкі шари паперу і клею, анілінові барвники та інші перешкоди. Оптичні властивості речовин в ІЧ-, УФ- і видимій ділянках спектра різні. Деякі речовини, прозорі у видимій ділянці, ви-являються непрозорими для ІЧ-променів, і навпаки.

Джерела ІЧ-випромінювання - це сонце, дугові та електричні лампи розжарювання, імпульсні освітлювачі і газорозрядні лампи. В криміналістиці сонце як джерело ІЧ-випромінювання застосовують рідко. В умовах серпанка і легкого тумана, коли видимість на місці події доволі обмежена, зйомка на спеціальні інфрахроматичні матеріали подвоює глибину різкості і дозволяє зафіксувати на знімках важливу криміналістичну інформацію. Однак з цією метою доцільно використовувати штучні джерела ІЧ-випромінювання.

В лабораторних умовах застосовують софіти з відбивачами з алюмінію, міді або посріблені зсередини. Типовими джерелами короткохвильових ІЧ-променів є вольфрамові лампи розжарювання. Величина енергетичної яркості цих ламп майже збігається з яскравістю електричної дуги. Перевага останньої тільки в тому, що вона дає більшу потужність променистої енергії. Найбільш зручні для лабораторних досліджень вольфрамові лампи ЗС-1, ЗС-2, ЗС-3 потужністю від 250 до 500 Вт. Вони мають колби параболічної форми, внутрішня поверхня яких покрита алюмінієвим складом для збільшення потужності потоку ІЧ-променів. Застосовуються також цезієві, цирконієві і ртутно-кварцові газорозрядні лампи потужністю від 50 до 500 Вт.

Високу світлову енергію створюють імпульсні лампи, спектральний склад яких близький сонячному. Їх випромінювання достатньо для фотографування у відбитих і наскрізних (прохідних) ІЧ-променях і для того, щоб викликати люмінесценцію в червоній та ІЧ-ділянках спектра. Застосування імпульсних освітлювачів для фотографування ІЧ-люмінесценції особливо важливо, так як виключає перегрівання світлофільтрів, тому зйомку можна здійснювати без теплофільтрів. Світлофільтри для ІЧ-фотографії поділяються на три групи: 1) необхідні для виділення ІЧ-променів з усього світлового спектра; 2) призначені для поглинання ІЧ-променів і виділення короткохвильової ділянки видимого спектра і 3) світлофільтри, що служать для виділення довгохвильових червоних і ближніх ІЧ-променів. До першої групи відносяться світлофільтри марок ИКС-1, ИКС-3, ИКС-5, ИКС-6, ИКС-7, що придатні для фотографування у відбитих і наскрізних променях.

Для фотографування червоної та ІЧ-люмінесценції призначені світлофільтри другої і третьої груп. Для того, щоб викликати люмінесценцію необхідні УФ- і короткохвильові видимі промені, що виділяються за допомогою скляних і рідинних світлофільтрів. До скляних світлофільтрів відносяться світлофільтри марки СЗС з набору паспортизованого скла. Перед джерелом світла на максимально можливій від нього відстані встановлюють термостійкий світлофільтр СЗС-16. Світлофільтри інших марок застосовують тільки у поєднанні з теплофільтрами або з повітряним охолодженням. Рідинні світлофільтри, що поглинають ІЧ-промені, виготовляють на основі розчину сірчанокислої міді в дистильованій воді. За своїми спектральними власти-востями розчин не поступається світлофільтру СЗС-10. Люмінесцентне світіння в далекій червоній і ближній ІЧ-ділянках спектра (600-800 нм) виділяють світлофільтрами КС-17, КС-18, а в деяких випадках і світлофільтрами KC-14, КС-15, які пропускають не тільки ІЧ-промені, але й частину видимих. Перевагу віддають звичайним непросвітленим обєктивам, а також спеціальним, виготовленим з плавленого кварцу або флюориту. Фотографування в ІЧ-ділянці спектра стало можливим завдяки оптичним сенсибілізаторам, що розширили межі спектральної чутливості сучасних світлографічних емульсій. Інфрахро-матичні фотоматеріали можна обробляти при темно-зеленому або жовто-коричневому освітленні, до якого вони нечутливі. В експертних дослідженнях застосовують інфрахроматичні фотопластинки і 35-мм інфрахроматичні кінофотоплівки. Загальна світлочутливість інфрахроматичних матеріалів нестабільна. Вона змінюється під впливом зовнішнього ІЧ-випромінювання і швидко падає зі збільшенням терміну збереження. Так, наприклад, гарантійний термін придатності фотопластинок Инфра-720, Инфра-760 - 6 місяців, Инфра-810, Инфра-840 - 3 місяця, Инфра-880 - 1 місяць, Инфра-920 - 2 тижня. Найбільш розповсюдженими приймачами ІЧ-випромінювання, що застосовуються в криміналістиці, є електронно-оптичні перетворювачі. Їх основним елементом служить електронно-променева трубка, яка у своєму електронному блоці перетворює зображення, сформоване ІЧ-променями, у видиме.

Розділ 4. Процесуальне оформлення зйомки при проведенні слідчих дій

Для якісного розслідування злочинів велике значення має фотографія, як засіб фіксації обстановки місця події, деталей, слідів та інших речових доказів. Однак все це має значення лише в тому випадку, якщо результати фотографування будуть оформлені у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. Без процесуального закріплення фотознімки не можуть бути використані слідчими і судовими органами для уточнення чи встановлення фактів.

Відомості про застосування при проведенні тієї чи іншої слідчої дії технічних засобів фіксації, які вносяться до протоколу, перераховані в ст. 85 КПК України. В протоколі зазначаються: технічні засоби, умови і порядок їх використання, обєкти, до яких вони були застосовані, і отримані результати.

Як правило, до моменту закінчення огляду місця події і складання протоколу готові знімки одержати неможливо. Тому процесуальне оформлення фотографування на місці події складається з двох етапів: 1) відображення факту фотографування в протоколі огляду місця події і 2) оформлення і посвідчення результатів фотозйомки.

Крім запису про проведення фотозйомки в протокол огляду вносяться наступні відомості:

про використані фотоапаратуру і фотоматеріали, про умови застосування фотоапаратури;

про порядок її застосування;

про обєкти фотографування.

Відомості про використані фотоапаратурі і фотоматеріали включають в себе найменування моделі (марку) фотоапарата, марку обєктива, характеристику негативного матеріалу, а також марку світлофільтра. Причому бажано вказати, при фіксації яких саме обєктів застосовувався світлофільтр, - це дозволить за необхідності більш достовірно оцінити передачу світлових співвідношень і контрастів сфотографованих обєктів.

Обовязково вказується марка встановленого на камері обєктива, причому для таких поширених обєктивів, як Гелиос, Индустар-50, Мир-1 тощо, цього достатньо: усі інші дані легко визначаються. Якщо ж застосовувався обєктив, технічні характеристики якого невідомі, доцільно внести в протокол дані про його фокусну відстань. Ці дані мають велике значення в тих випадках, коли виникає необхідність відновити розміри предметів за їх зображенням на фотознімку і провести фототехнічну експертизу.

У позначенні фотоплівок міститься інформація про їх світлочутливість. В цьому випадку в протоколі огляду можна обмежитися найменуванням таких матеріалів - Фото-64, Фото-250 тощо. Якщо використовувалася негативна кіноплівка, то крім найменування (КН-3, НК-2, А-2 тощо) в протокол необхідно внести дані про її світлочутливість, значення діафрагми, видержки і кількості відзнятих кадрів.

До умов застосування фотографування відносяться освітлення обєктів зйомки і стану погоди. Характер освітлення, час огляду і стан погоди (дощ, туман, сніг тощо) як правило зазначаються у вступній частині протоколу огляду місця події. Обовязковим є також фіксація в протоколі інформації про використання при зйомці штучних джерел світла, що створюють направлене освітлення (лампа-спалах, автомобільні фари тощо). Якщо фотографування переноситься на більш зручний - з урахуванням стану погоди чи освітлення - час доби, то в протоколі огляду повинні бути викладені причини перенесення фотозйомки і перераховані обєкти, що підлягають фотографуванню в інший час.

У відомостях про порядок використання фотоапаратури вказуються спеціальні способи і прийоми, що застосовуються при фотографуванні на місці події (панорамна, вимірювальна, стереофотограмметрична, кольорова зйомка, макрозйомка тощо). Точки розташування фотоапарата, обрані для одержання орієнтуючих і оглядових знімків, відмічаються на схемі місця події. Якщо панорамна зйомка проводилася спеціальною апаратурою, наприклад фотоапаратом Горизонт, це вказується в протоколі.

При метричній зйомці з глибинним масштабом в протокол огляду вносяться дані про ціну поділки глибинного масштабу і про спосіб його розташування (з початком відліку від камери, довільно).

Якщо для фіксації обстановки місця події застосовувалася найпростіша стереофотограмметрія, в протоколі необхідно зафіксувати розміри базису зйомки. У випадку застосування кольорової фотографії потрібно вказати, чи використовувався при цьому еталон для контролю за правильністю передачі кольору (сіра нейтральна шкала, кольоровий еталон).

При макрозйомці в протоколі доцільно навести номер чи довжину подовжувального кільця, а також перерахувати обєкти, при фотографуванні яких застосовувався цей спосіб. Щоб виконати вимогу закону про зазначення обєктів, по відношенню до яких застосовувалися технічні засоби фіксації, в протоколі необхідно перерахувати найменування обєктів зйомки. Якщо ці обєкти позначалися цифровими покажчиками, то потрібно відзначити, який номер наданий кожному обєкту.

Внесення до протоколу огляду перерахованих відомостей дозволяє встановити звязок між інформацією, зафіксованою на доданих до цього процесуального документу негативах і знімках, підтвердити дійсність і достовірність фотографій як джерел інформації про обстановку місця події, її деталі і виявлені сліди.

Негативи проведеної в ході огляду місця події зйомки обовязково додаються до протоколу (ст. 85 КПК України). Бувають випадки, коли з певних причин, в тому числі через помилки, допущені при фотограф-ванні чи при обробці плівки, виготовити знімки не можна. В таких випадках особа, яка проводила фотозйомку, складає довідку, в якій зазначає причини неможливості одержання знімків (несправність камери, випадкове засвітлення, неправильне проявляння тощо). Така довідка складається і за фактами, коли для друкування непридатні окремі негативи. Довідка, завірена слідчим, додається до матеріалів кримінальної справи.

Фотознімки місця події повинні бути виготовлені в найкоротші терміни, що не перевищують трьох діб з моменту закінчення слідчої дії. У випадку вчинення окремих тяжких злочинів вони виготовляються негайно по закінченню огляду.

Оптимальним форматом знімків загального вигляду місця події і нерідко вузлових є 13×18. Це не відноситься до фотографічних зображень дрібних предметів, зроблених методами макрозйомки, а також таких обєктів, як сліди взуття, транспорту, ушкоджене віконне скло тощо. Розміри таких знімків визначаються вимогами чіткої передачі форми і ознак, що характеризують обєкти. В цих випадках, як правило, застосовується формат 9×12. Його ж зручно використовувати і при виготовленні знімків з кадрів панорамної зйомки.

Монтаж знімків в фототаблицю може виконати сам слідчий. За запитом слідчого спеціаліст підготовлює негативи і знімки та направляє йому із супровідним листом, в якому вказує: кількість видрукуваних знімків, їх розміри, по якій справі тощо.

Монтаж фотознімків проводиться на бланках фототаблиць, що додаються до протоколу огляду місця події, або на аркушах щільного паперу. Недопустимо наклеювати знімки на бланки з тонкого писального паперу, так як при збереженні вони скручуються. Рекомендується використовувати резиновий клей, який не залишає помарок і не деформує фототаблицю.

Розташовувати знімки у фототаблиці необхідно так, щоб чітко проглядався звязок між знімками загальнопланового характеру та іншими, щоб положення кожного вузла, сліду чи деталі обстановки на місці події визначалося за допомогою орієнтуючих, оглядових та вузлових знімків.

Поширеним прийомом є розташування знімків у тій послідовності, в якій проводився огляд місця події і описані обстановка, виявлені предмети та сліди. При цьому додержуються схеми фотографування при огляді - від знімків загального вигляду (орієнтуючих та оглядових) до вузлових і детальних. Не рекомендується на одному аркуші розміщувати знімки, що відносяться до різних ділянок місця події чи до різних вузлів огляду.

На місці події може бути декілька вузлів огляду. В цьому випадку фотознімки доцільно згрупувати за кожним вузлом окремо. Наприклад, в одну групу рекомендується обєднати всі фотознімки, на яких фіксу-ються ушкодження на автомобілі, що збив людину, в іншу - знімки, що показують ушкодження, заподіяні потерпілому тощо. До числа фотографій, обєднаних відношенням до одного вузла огляду, бажано включити знімок, що показує положення вузла на місці події.

Фотознімки доцільно обєднувати в групи і в тому випадку, коли інформація, що міститься в них відноситься до локальних ділянок місця огляду, наприклад до різних приміщень усередині одного будинку. Роз-міщення знімків усередині групи проводиться від більш загальних планів до окремих.

Більшу наочність мають фототаблиці, що складаються з комплексних вузлових таблиць. Останні являють собою розміщені на одному аркуші фотознімки, що відносяться до окремого вузла обстановки місця події. В центрі поміщається вузловий фотознімок, а навколо нього - детальні знімки зі стрілками-покажчиками, що показують розташування слідів, окремих предметів на центральному фотознімку.

В криміналістичній літературі запропонований і такий спосіб, як розміщення знімків в протоколі огляду по ходу викладу його тексту (в тексті залишають вільне місце, куди будуть наклеєні фотографічні зображення обєктів, про фіксацію яких згадується в описі). Фотознімки в цих випадках повинні бути виготовлені до моменту складання протоколу. Більш прийнятним представляється інший варіант: вже маючи фотознімки, виготовляють копію протоколу огляду місця події, в який і наклеюють фотографії. Слідчий завіряє цю копію.

В літературі описаний також спосіб комплексного оформлення фототаблиці і схеми до протоколу огляду місця події: схема і фотографії поміщаються на одному великому, щільному аркуші паперу (наприклад, фо-рмату А1 чи А2). Перед монтажем цей аркуш розмічають пунктирними лініями на прямокутники розміром 21×30 см. Така розмітка потрібна для того, щоб аркуш можна було скласти для підшивки у справу. В середній частині аркуша вичерчують масштабну схему місця події. Навколо схеми наклеюють оглядові знімки, розташовуючи їх поруч із умовними позначеннями на схемі тих обєктів, які на цих знімках зафіксовані. На схемі позначають точки зйомок та їх напрямки - відповідно пронумерувавши точки зйомки та знімки. Поруч із оглядовими розміщають вузлові, детальні фотознімки і розмічають їх стрілками, які вказують розташування на вузлових і оглядових фотографіях предметів, зафіксованих на детальних знімках. Якщо не вистачає місця для монтажу всіх фотографій, то вузлові і детальні знімки можна помістити (за викладеною методикою) на окремих аркушах формату А4 чи А3. За наявності хороших орієнтуючих фотознімків, на яких зафіксовані всі вузли місця події (зйомка проведена з верхньої точки), їх можна наклеїти замість схеми - в центрі аркуша.

Якщо передбачається, що виготовлена таким способом комплексна фототаблиця буде використовуватися часто, то аркуш рекомендується розрізати за лініям згину і склеїти за допомогою смужок з еластичного матеріалу.

Фототаблиці повинні мати заголовки, в яких вказується, додатком до протоколу огляду якого місця події, є знімки і дата огляду. Якщо фототаблиця складається з декількох бланків, то загальний заголовок дру-кується на кожному з них.

Фотознімки, що додаються до протоколу огляду, забезпечуються пояснювальним текстом. Його необхідно ретельно підготувати, так як такий текст є звязком між змістом протоколу і інформацією, зафіксованою фотознімками. Пояснювальний текст повинен розкрити суть зображеного на знімку, допомогти про-стежити звязок між фотознімками загального плану та вузлами, деталями місця події, між знімками, що відображають один і той самий обєкт, але з різних напрямків зйомки. Текст повинен бути складений так, щоб з нього можна було зрозуміти, на що необхідно звернути увагу при вивченні знімка, усвідомити задачу, яка досягалася фотографуванням даного обєкта. В пояснювальному тексті неприпустимо викладати які-небудь судження відносно відображеного на знімку, давати правові оцінки.

Під знімком вказуються найменування обєктів зйомки, їх місцезнаходження. Окремі предмети, сліди та речові докази, положення малопомітних обєктів можуть відзначатися циф-ровими покажчиками, стрілками тощо. В тексті під знімками, ці позначення розшифровуються. Якщо не використовувалися номерні покажчики, а зображення окремих обєктів необхідно виділити серед інших, проводиться розмітка на знімку: ці зображення відзначають стрілками, які нумерують. Розшифровка дається під знімками.

Доцільно, щоб пояснювальний текст складав слідчий, що робив огляд. Це дозволить уникнути помилок і неточностей.

Всі фотознімки в таблиці завіряються печаткою слідчого підрозділу чи органу дізнання, співробітник якого здійснював огляд, або - якщо таблиця підготовлена спеціалістом, який брав участь в огляді - печаткою криміналістичного підрозділу. Фототаблицю підписують слідчий і спеціаліст, які брали участь в огляді і проводили фотографування обстановки місця події (незалежно від того, хто здійснював монтаж).

Додані до протоколу негативи поміщають в конверт. Плівку або складають, або розрізають за міжкадровими проміжкам. Розрізати плівку потрібно так, щоб кінцеві кадри на відрізках були дублюючими чи дозволяли встановити звязок між кадрами, наприклад за зображенням одного і того самого предмета. Упаковку, в яку поміщаються негативи, заклеюють і опечатують; робляться відповідні пояснювальні написи; проставляються підписи слідчого і спеціаліста, що проводив фотографування. Конверт підшивається у кримінальну справу безпосередньо за фототаблицею чи підклеюється до оборотного боку останнього аркуша бланка таблиці.

Висновок

Дана робота є спробою проаналізувавши і узагальнивши здобутки науковців-теоретиків та науковців-практиків, а також взявши доробки слідчих та оперативних працівників, зробити висновок і визначити роль судової (криміналістичної) фотографії у розслідуванні кримінальних справ.

Викладене використання методів судово-оперативної фотографії та судово-дослідницької фотографії є необхідною умовою постановки слідства на достатню наукову висоту. Велике сприяння розвитку цих методів здійснюють ті криміналістичні лабораторії, працівники котрих виїзджають на місця подій, злочинів для роботи зі слідчим.

Проте багато лабораторій, які створені, наприклад, для навчальних цілей, займаються по більшій мірі тільки проведенням експертиз, причому в них досліджуємі матеріали нерідко навіть не фіксуються на фотознімках, недивлячись на те, що такі обєкти, як документи, обовязково потребують дослідження з використанням фотозйомки, хоча б воно стосувалося тільки порівняння почерку, чи дослідження нашарувань на якомусь із залишених певним субєктом слідів на досліджуємому обєкті.

Існуючі в Україні криміналістичні установи належать різним відомствам і не мають єдиного наукового центру, який би ефективно формував науково-теоретичну базу для підготовки необхідних спеціалістів з питань криміналістики, підвищення рівня знань слідчих та оперативних працівників. Відсутність такого центру є істотною перешкодою планомірного розвитку методів криміналістики взагальному і методів судово-криміналістичних доказів, зокрема. Питання організації такого центра повинно стати національною проблемою. Він повинен бути міжвідомчим і входити в систему Академії наук України. Висновок відносно різниці і значення методів судової фотографії можна зробити у слідуючому ракурсі.

Наочно-образна фіксація кримінального процесу, окремих його моментів і результатів слідчих дій, оперативно-розшукових заходів і експертно-криміналістичних досліджень має важливе значення в справі посвідчення доказової, оперативно-розшукової й експертної інформації, отриманої при криміналістичній діяльності. Найбільш розповсюджені засоби і методи такої фіксації відносяться до сфери криміналістичної фотозйомки. Відповідно комплекс зазначених засобів і методів формує такі однорідні розділи криміналістичної техніки, як криміналістична фотографія.

Криміналістична фотографія базується на використанні засобів і методів загального і спеціального видів фотозйомки, науково узагальнених даних їхнього використання в криміналістичних цілях, а також результатах відповідних криміналістичних досліджень. Як розділ криміналістичної техніки, вона являє собою систему науково розроблених методів і засобів фотозйомки при різних видах криміналістичної діяльності, зв'язаних з розкриттям і розслідуванням злочинів.

При цьому до фотографічних засобів відносять усю сучасну знімальну і проекційну апаратуру, спеціальні пристосування для фотозйомки, створені криміналістами фотоматеріали і хімічні реактиви для їхньої обробки.

Криміналістична фотозйомка служить одним з ефективних засобів і методів наочної фіксації всієї або часткової обстановки, у якій проводяться окремі слідчі дії, оперативно-розшукові заходи, а іноді й експертні дослідження, фіксації ходу їхнього проведення і результатів. Вона є надійним засобом і методом наочного фіксування слідів злочину, окремих предметів і інших матеріальних об'єктів, що мають значення для справи, а також дослідження деяких речових доказів і тим самим сприяє вирішенню завдання об'єктивізації доказування.

Список використаної літератури

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. - К.: «Право», 1996.

. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. // ВВРУ. - 1994.

.Коментар до конституції України/ В.Б. Аверянов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України,

.Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. - Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. - К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.

. Кофанов А. В., Кобилянський. Криміналістична фотографія: Навчальний посібник . - К., 2006.

. Салтевський М.В. Криміналістика. - К., 2005.

.Саницький В.А., Карацюба А.М., Святобог В.В. та ін. Система інформаційного забезпечення ОВС України: Навчально-практичний посібник / За ред. Л.В. Бородича. - К.: РВВ МВС України, ТОВ АНТЕКС, 2000.

. Пашко В.І. Про правове регулювання експертно-криміналістичних обліків органів ВС України // Актуальні питання розслідування злочинів в сучасних умовах і тактика, методика, інформаційне забезпечення,К.,1996.421с.
9. Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. Підручник : Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. - К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.
. Фрідман І.Я. Використання даних криміналістичної реєстрації при розслідуванні і попередженні злочинів // Криміналістичний вісник. Науково-практичний збірник. - К.: ДНДЕКЦ МВС України, НАВСУ, 2000. - Вип. 1.
11. Шепітько В.Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник (українсько-російський і російсько-український) / За ред. акад. НАН України В.Я. Тація. -
. Ціркаль В. Перевірка та оцінка висновку експерта на досудовому слідстві і у суді // Право України. - 2005. - № 8.

План Вступ Розділ 1. Загальна характеристика судової (криміналістичної) фотографії .1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотог

Больше работ по теме: