Масова та елітарна культура: питання дотичності

1. Актуальність проблеми масової та елітарної культури в сучасному суспільстві

Нині відбуваються кардинальні зміни в соціально-економічній сфері, що отримали назву переходу від індустріального суспільства до постіндустріального, у тому числі підвищення ролі інформації та теоретичних знань. Не меншим трансформаціям піддається сфера духовної культури, виникає новий тип світогляду - зі своєю мораллю, нормами і способом поведінки.

У 20 ст. мистецтво розпалося на елітарне та масове. Власне, розшарування культури на «високу» та «низьку» існувало завжди. Культурні еліти існували на різних етапах розвитку людства. Після виникнення писемності розрізняли професійне мистецтво, творцями якого були освічені, творчо обдаровані люди, і народне мистецтво [12, c. 338].

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращою частиною суспільства, що має особливу сприйнятливість. Це форма культури, яка включає образотворче мистецтво, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства. Теорія еліти як наукова концепція сформувалась ще у 19 ст. За цією концепцією будь-яке суспільство складається з еліти і маси, причому існували різні підходи при визначенні поняття «еліта». Ф. Ніцше сої ідеї щодо культурної еліти виклав у вигляді концепції надлюдини. А. Шопенгауер поділяв членів суспільства на два типи: «людина генія», «людина користі». Перші мали здатність до художньо-творчої діяльності, а другі - до практичної, утилітарної.

Нині найчастіше елітою називають «вищі», часто привілейовані верстви суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної і соціологічної активності. Сучасні нації мають політичну, економічну, адміністративну, військову, наукову, творчу еліту.

Сучасні національні еліти відіграють значну роль. Саме еліта творить національний світогляд, переосмислює національну та світову історії, розробляє систему моральних цінностей, які відповідають загальнолюдській гуманістичній традиції та водночас представляють власні звичаї і традиції. Національна еліта визначає ідеал культурного та суспільно-політичного розвитку нації, формує національну самосвідомість широких верств населення [12, c. 354].

Проте в умовах нинішньої глобалізації чимало здібних представників творчої та наукової інтелігенції емігрують, відповідно підривається здатність нації творити самостійну культуру. Глобалізаційні тенденції в економіці та суспільно-політичному житті, формування єдиного інформаційного простору сприяють формуванню космополітичної еліти. Виникає доволі велика група людей, спосіб життя яких дедалі менше повязується із національною культурою. У 21 ст. від людини вимагають особливої мобільності, здатності адаптуватися до швидкої зміни культурного і соціального середовища. Показниками належності до світової еліти в сучасному інформаційному суспільстві стають універсальна освіта, вміння використовувати поза національні інтелектуальні та інформаційні технології, визнання ліберальних цінностей, космополітизм, здатність скрізь почуватися як вдома. Відмінності національної культури за таких умов нівелюються та зводяться переважно до зовнішніх проявів [19, c. 22].

Окрім елітарної, у наш час великого поширення набула масова культура. Масова культура сформувалась в США у другій половині 20 ст. завдяки бурхливому розвитку засобів масової інформації, кінематографа, телебачення, аудіо та відеозапису, компютерних технологій тощо. Поняття «масова культура» дуже широке. Сюди входить і комерційне мистецтво, призначене для задоволення невибагливих смаків «натовпу», і типовий для сучасних країн заходу спосіб життя, для якого характерним є культ споживання, і різноманітні методи маніпулювання індивідуальною та масовою свідомістю з допомогою засобів масової інформації заради явної чи прихованої політичної мети, і система поточного виробництва «продуктів мистецтва», що включає в себе кіно та телестудії, студій звукозапису, індустрію моди тощо.

Претендуючи на домінуюче становище у світі, США прагнули навязати західноєвропейським країнам свою ідеологію, свій спосіб життя. Масова культура, створена за американськими стандартами, проповідувала американський спосіб життя і якнайкраще служила цій меті. Європейська культура в результаті фашистської окупації дуже постраждала, не вистачало технічних та фінансових можливостей для розвитку національних культур після Другої світової війни. Частина творчої інтелігенції країн Західної Європи була знищена нацистами або емігрувала до США, тому європейцям доводилось задовольнятися продукцією американської масової культури, яка після всіх жахів війни вела масового споживача від тяжкої дійсності у казковий світ достатку, «красивого життя», у світ рівних можливостей, світ рівних шансів на успіх та щастя [14, c. 33].

Технічний прогрес забезпечив засоби масового тиражування і споживання творів культури та мистецтва, а збільшення кількості вільного часу створило передумови для масового попиту на культуру.

Масова культура посідає усе більш вагому роль у культурному житті. Її основна соціальна функція - задовольняти за рахунок використання специфічних культурних форм масові культурні потреби. Більшість людей сприймає світ за допомогою стереотипів, які створюються засобами масової інформації, книжками, музикою, кіно. Масова культура дає можливість людині орієнтуватися у найбільш типових ситуаціях, сприяє її соціалізації. Масова культура включає в себе і індустрію розваг, всі форми шоу-бізнесу.

Нині розширення інформаційних можливостей масова культура є одним із засобів маніпулювання свідомістю. Маніпулювання - це вид інформаційно-психологічного впливу, що спрямований на зміну напряму активності громадськості, її ідей, думок, поглядів, який здійснюється таким чином, що залишається непоміченим нею [2, c. 27].

Незважаючи на поширення масової культури, нині продовжує розвиватись елітарна культура. Якщо продукти масової культури функціонують як ринкові товари і звернені до всіх, то продукти культури елітарної підкреслено езотеричні, зрозумілі далеко не кожному. Якщо масова культура удавано оптимістична, то елітарна - найчастіше глибоко песимістична. Їхня протилежність у конкретному бутті сучасної культури відносна, тим більше, що багато науковців вважають, що поділ культури на масову та елітарну почав формуватись від самого початку історії людства.

На різних етапах у культурі існувало недоступне, незрозуміле для більшості, і зрозуміле, відкрите лише для посвячених, обраних. У той же час у кожній культурі наявний і зрозумілий для кожного, для маси варіант культурної життєдіяльності. У більшості структур існувало дві культури - аристократична і народна. До того ж характерно, що в абсолютній більшості сфер життєдіяльності існували два варіанти їх реалізації, які умовно можуть бути названі елітними та масовими: професійне мистецтво та фольклор; стильова архітектура та масова забудова; високий рівень освіти меншості населення та неписьменність більшості.

В сучасності набувають нового характеру їхні взаємовідносини, коли ще більше поглиблюється прірва між творчим талантом та дешевою масовою культурною продукцією [19, c. 29].

2. Проблеми співвідношення елітарної та масової культури в сучасному світі

Усі зміни, що відбувались у 20 ст. завдяки науково-технічному прогресу (укрупнення і стандартизація виробництва, стандартизація споживання, урбанізація, заінтересованість широких верств населення політикою, зміни в міжнародних відносинах, зміни у веденні воєн, криза гуманізму) сприяли формуванню так званого масового суспільства.

За словами Х. Ортеги-і-Гассета, 20 ст. - час мас, що вийшли на історичну арену. Залучення мас до політичного і культурного життя вимагало створення ідеології та особливого способу культурного обслуговування найширших верств населення - масової культури [16, c. 24].

У 20 ст. мистецтво розпалося на елітарне та масове. Власне, розшарування культури на «високу» та «низьку» існувало завжди. Культурні еліти існували на різних етапах розвитку людства. Після виникнення писемності розрізняли професійне мистецтво, творцями якого були освічені, творчо обдаровані люди, і народне мистецтво.

Як протилежне до масової культури трактується поняття еліmарної культури. Сучасні українські слова «еліта», «елітарний» пооходять від французького elitе - «краще», «обране» і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як «аристократія», «люди генія», «надлюдина» тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософській концепції «теорії еліти». Хоча ще Платоном висловлювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до 19 ст., а її остаточне теоретичне завершення - до 20-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхідністю має складатися з еліти й мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців суттєво різняться. Найпоширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціально-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо культурної еліти у вигляді концепції надлюдини [15, c. 64].

Своє розуміння елітарної та масової культури запропонував іспанський філософ, теоретик культури Хосе Ортега-і-Гассет. У ряді праць («Дегуманізація мистецтва», 1925 р., «Повстання масс», 1930 р. та ін.) він обгрунтовує протиставлення духовної еліти, яка творить, масам.

Поняття «маси» Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною без лихих людей. Людина маси - це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення переходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому [16, c. 73].

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні вищих і часто привілейованих верств суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політичної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Згідно з іншим підходом, масова культура формується також у 20 ст., але насамперед унаслідок урбанізації, індустріалізації виробництва та стандартизації продукції. В даному разі вона розглядається як культура суспільства масового споживання. Причому індустріалізація виробництва і стандартизація продукції взаємодіють із процесом формування субкультур них груп (етнічних, вікових та ін.), зорієнтованих на певні зразки товарів і послуг. Відповідаючи соціально-психологічним очікуванням масової аудиторії, масова культура задовольняє її потреби не тільки в споживанні промислових товарів, а й у таких специфічних товарах, якими є художня культура та послуги у сферах дозвілля, розваг, спілкування, емоційної компенсації або психологічної розрядки тощо.

Однак далеко не всі культурологічні концепції масової культури трактують її як феномен виключно постмодерного етапу історії. Існує також точка зору, згідно з якою передумови поділу культури на масову й елітарну формуються від самого початку історії людства. Згадаймо, що і за Мак-Люеном, власне, формування сучасної масової культури засобами масової комунікації (тобто створення «глобального села» і «нової племінної людини») у дечому нагадує культурну комунікативну ситуацію давнини (тобто село як таке і колишню племінну людину). В даному ракурсі корисно буде також згадати, що такі поняття, як езотеричний та екзотеричний, використовуються при аналізі культур фактично всіх епох і типів.

В контексті даної проблеми можуть бути розглянуті й такі, наприклад, явища культури, як кастове суспільство з його очевидним поділом на обрану еліту і широкий загал та існування в більшості історичних суспільств двох культур - аристократичної і народної. До того ж характерно, що в абсолютній більшості сфер життєдіяльності існували, так би мовити, два варіанти їх реалізації, які умовно можуть бути названі елітним і масовим: стильова архітектура і масова забудова, професійне мистецтво і фольклор, релігійна філософія і спрощені виклади Святого Письма (наприклад, так звана «Біблія для жебраків»), досить високий рівень теоретичних знань та освіти меншості і володіння суто практичними життєво необхідними навичками й тотальна в деякі епохи безграмотність більшості.

Таким чином, навряд чи можна вважати масову та елітарну культури характерним тільки для сучасної культурної епохи явищем. Інша річ, що в сучасності набувають нового характеру їхні взаємовідносини [11, c. 201].

Так, Хосе Ортега-і-Гассет вважає специфічним явищем 20 ст. порушення (а подекуди навіть і руйнацію) ідейно-культурного звязку еліти і мас, внаслідок чого в суспільстві відбувається соціальна дезорієнтація і виникає феномен «масового суспільства» («повстання мас»). Разом з тим він убачав специфіку нового етапу розвитку художньої культури в тому, що коли раніше мистецтво, на його думку, було зверненим до мас, то модернізм або авангард ХХ ст. є мистецтвом, призначеним для еліти. Тому це мистецтво не обовязково має бути загальнозрозумілим і популярним у масах [16, c. 109].

Відносне розшарування культури на «культуру усіх» і «культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народною, етнічною культурою). В 20 столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика… Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до древніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створення нових міфів, що сприймаються також безпосередньо - «не розумом, а серцем» (чаклунство, астрологія, гадання, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, більшовистські утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася і культурологи стали казати про зростання мідкультури - культури середнього рівня. Проте розрізнення між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою [14, c. 84].

2.1 Причини засилля масової культури в сучасному світі

Українська масова література, перефразовуючи Ф. Ларошфуко, схожа на привид: багато хто любить про неї говорити, але хто ж її бачив, принаймні на книжковому ринку? Ті, хто наполягає на існуванні вітчизняного масліту, впевнено апелюють до кількох імен: В. Шкляра, Є. Кононенко, Л. Дереша, А. Кокотюхи. Однак перш ніж перераховувати імена, необхідно визначити, що ж це за «масова література», «масова культура». Найчастіше вона асоціюється з творчістю для широких мас, тобто таким собі сучасним фольклором, або ж витвором великого міста, що пропонує відпочинок у метро після складного робочого дня. Явище масової культури, як і її дефініції, надзвичайно складне і різноманітне. Спроби визначення природи масової культури повязані з чималими труднощами: немає єдиного розуміння цього предмета, надзвичайно широка амплітуда оцінювання - від цілковитого несприйняття до відвертої апологетики. Немає також вичерпної розробки цієї теми ні на Заході, ні у нас.

Оцінювання масової культури починається вже з її дефініціювання. Різноманітність думок щодо термінології (масова, популярна, споживацька, комерційна тощо) ілюструє різні підходи до проблеми, вибір певних аспектів цього явища як домінантних.

Воно й не дивно: маскульт постійно зазнає змін і, пристосовуючись до перипетій дійсності, розкривається в несподіваних потенціях. Сьогодні вже слід визнати неприйнятними такі його визначення, як «антикультура», «сурогат мистецтва», «засіб психічної компенсації», «масова ідеологічна пропаганда», «поп-культура» та інші: вони розкривають ті чи інші ознаки явища, проте не його сутність.

Сьогодні вже не актуально говорити про те, що масова культура пропонує тільки втечу від реальності, отож деякі автори схильні вважати, що навпаки - не масова культура, а зразки високого мистецтва мають ознаки ескапізму. Побут, будні звичайної людини стають темами для масової культури, яка розкриває через них істинний зміст життя. Масова культура виражає умонастрої та реальний досвід пересічних людей. Тому вона стає важливим джерелом пізнання дійсності й суспільної свідомості, а не лише сукупністю культурних споживацьких цінностей, засобом ідеологічного впливу на маси чи просто антикультуру.

Масова культура здебільшого визначається як культурна продукція (у найширшому сенсі слова - від творів мистецтва до звичайних товарів), створювана і розповсюджувана професіоналами для споживання на комерційній основі широкими масами людей різного соціального стану, статі, віку, національності тощо.

Термін «масова культура» зявився на сторінках американської преси наприкінці років 20 століття. Доти використовувався термін «popularart» - «популярне», «народне» мистецтво. Проте поступово термін «massculture» витіснив його. Цьому сприяло те, що в цей час під впливом модних соціологічних теорій спочатку в соціальній, а згодом у масовій літературі почали вживатися споріднені змістом та лексичною будовою терміни: «масове суспільство», «масові комунікації», «масовий відпочинок», «масова людина» тощо.

Важливу роль у подальшому поширенні цього терміна відіграла опублікована 1944 року стаття Д. Макдональда, одного з найвідоміших дослідників «масової культури» в Америці, в якій він обґрунтовував переваги застосування саме цього терміна. Отож, у 50-ті роки він став загальноприйнятим в американській соціологічній літературі і швидко здобув популярність.

Пізніше зявився скорочений варіант терміна - «masscult». Його також запропонував Д. Макдональд, виразивши цим скороченням свою зневагу до «посереднього явища» сучасної йому культури. Для нього маскульт - це не мистецтво, а навіть антимистецтво. «Він (маскульт) не пропонує ні емоційного катарсису, ні естетичного досвіду: неспроможний створити щось вартісне, він просто дає змогу відволіктися. Він нічого не вимагає від аудиторії, оскільки повністю підвладний читачеві. Щоб зрозуміти одне одного, читач та письменник виробляють систему стандартів, що обєднує їх» [6, c. 89]. На прикладі Е. По автор показує, що різниця між справжнім мистецтвом та маскультом полягає не в популярності. Різниця полягає у властивостях маскультур: його імперсональності, тотальному підкоренні бажанням глядача (читача), невідомому засвоєнні штампів тощо. Макдональд не вважав домінантною рисою в маскульті популярність, тож для нього не було актуальним визначення маскультури 20 століття як популярної. Проте багато дослідників застосовували такі терміни як «популярна культура», «популярні мистецтва» тощо.

Г.К. Ашин та А.П. Мідлер, дослідники культури радянського періоду характеризують популярну культуру як «медіумічну». Вона має «подвійний характер: з одного боку - риси елітарної, а з другого - масової культури. Особливість цієї медіумічної культури полягає в тому, що стосовно до культури елітарної її можна розглядати як масову (розповсюджену серед широкого кола споживачів), а стосовно до масової вона виступає як більш високий тип культури, бо саме з неї і тиражується продукція маскультур» [1, c. 68].

Починаючи з 1950-х років, термін «масова культура» здобув міжнародну популярність, до нього почали вдаватись і в деяких європейських країнах. Тут їх історія стала більш суперечливою і досить складною, що пояснювалося американськими настроями, які поширились в Європі у повоєнні часи. Спочатку до цього терміна вдавалися на означення явищ, характерних для культурного життя США, експортованих в Західну Європу. Наприклад, у Франції цей термін виражено в англійській формі без перекладу.

Становище змінилось наприкінці 50-х - на початку 60-х років. Масова культура, її доти сприймали як специфічне явище культурного розвитку США, дістала своє поширення на теренах європейських країн.

З короткого огляду історії та розвитку дефініціювання масової культури можна дійти висновку, що означення цього явища найбільш доцільним та історично встановленим слід вважати слово «масова». Однак і в цьому випадку виникають деякі труднощі: це насамперед ототожнення масової культури із засобами масової комунікації (ЗМК), адже масова культура заслуговує на свою назву через широке розповсюдження за допомогою ЗМК, а також тому, що вона звернена до масового споживача з різних прошарків населення.

Певна річ, культура «для мас» справді не змогла б стати масовою без технічного прогресу - створення хорошої поліграфічної бази, кінематографа, радіо та телебачення. Кожен із цих засобів доклав максимум зусиль для впровадження культури в маси: наприкінці 19 - на початку 20 століть приорітет належав літературі; 20 - 40-і роки - це вже час кінематографа та радіо; з 50-х - ера телебачення.

Розповсюджувані за допомогою ЗМК твори стали здобутками широких мас населення. Проте не все, що передається через ЗМК, належить апріорі до масової культури. Соціопсихолог Г. Уайб справедливо зауважує, що не слід змішувати питання про масовість розповсюдження культурних цінностей із питанням про масовість їхнього сприйняття. Не існує автоматичної залежності. Техніка масової комунікації забезпечує потенційні можливості масового розповсюдження культурних цінностей, проте лише в акті їхнього сприйняття публікою актуально визначається, які з них стануть масовим набутком. Величезний наклад книжки може стати мертвим капіталом, а радіо або телепередача, потенційно розраховані на сприйняття мільйонів, із різних причин реально сприйматимуться небагатьма.

Зародження критичної теорії масової культури відбувається в рамках філософських міркувань із загальних проблем суспільного розвитку, зокрема викриття масового суспільства. Найвідомішою з цього погляду можна вважати працю Х. Ортеги-і-Гасета «Бунт мас» (1929), присвячену небезпекам вторгнення «юрби» у такі тонкі сфери, як культура та прийняття політичних рішень. Елітарні установки автора зумовили однозначно негативне трактування масифікації соціального буття і свідомості, зокрема й культури. У «Бунті мас» Ортега розвивав думку про те, що сучасне суспільство і його культура уражені важкою хворобою: засилля бездуховного, позбавленого будь-яких прагнень обивателя, який навязав свій стиль життя цілим державам. У критиці цього явища Ортега йде слідом за Ф. Ніцше, О. Шопенгауером та іншими культурологами. За Ортегою, знеособлена «маса» - збіговисько посередностей - замість того, щоб додержуватись рекомендацій природної «елітарної» меншості, повстає проти неї, витісняє «еліту» з традиційних для неї сфер - політики і культури, що, зрештою, призводить до всіх суспільних катастроф нашого століття. Для іспанського філософа людина «маси» - це не знедолений і експлуатований трудівник, готовий до революційного подвигу, а насамперед посередній індивід, «це кожний хто сам не дає собі обґрунтованої оцінки, - доброї чи злої, а натомість почуває, що він «такий, як усі», і проте тим не переймається, і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими» [16, c. 138]. Не здатна до критичного мислення «масова» людина бездумно засвоює мішанину прописних істин. «Людина маси звикає не звертатись до жодної інстанції поза собою. Вона задоволена з себе такої, яка вона є» [16, c. 143].

Така людина чекає на твори, що їх вона зможе легко засвоїти. Популярність масової культури пояснюється саме простотою або навіть примітивністю сприйняття, яке часто переходить у культ посередності. Для масової культури характерні «одномірність», оперування «стійкими» асоціаціями та стереотипами, культ кліше та «плаского шаблону».

Однак популярність масової культури полягає, очевидно, не тільки в цьому. Зважаючи на стандартний характер її здобутків, вони завжди створюють ілюзію того, що апелюють саме до ваших особистих потреб. У ній можна зауважити сполучення двох протилежних тенденцій: з одного боку - прагнення до індивідуалізму, а з другого - тенденція до стандартизації під виглядом максимального задоволення найрізноманітніших потреб. Це сполучення двох протилежних тенденцій - джерело колосальної життєвості масової культури, її величина пристосовності, адаптації.

2.2 Різновиди масової культури та її вплив на сучасне життя в суспільстві

На думку Д. Макдональда, масову культуру умовно можна розглядати як продовження фольклорного мистецтва; останнє до індустріальної революції було мистецтвом простих людей. Проте різниця набагато помітніша, ніж схожість фольклор виник «знизу», отож це спонтанний засіб самовираження народу, він набув певних норм майже без будь-якого впливу високої культури. Масова культура навязується. Її фабрикують фахівці; аудиторія складається переважно з пасивних реципієнтів, що його участь у культурі обмежується вибором купити чи не купити.

Крім того, до основних рис народної творчості належить анонімність та колективність. Це специфічні риси, не притаманні зразкам масового мистецтва, хоча…

Схоже, в українському літературно-видавничому процесі виокремлюється новий феномен - «колективна» література. Цю «колективність» слід розглядати не як «художній твір, написаний колективом авторів», що стало вже досить традиційним, а як абстрактний пласт - серію творів різних авторів. Скажімо, за аналогією термінів «масова психологія, колективне несвідоме» тощо.

Отже, серія повинна мати сукупність обєднувальних елементів. І з цим усе набагато простіше. Протягом останніх років виокремився особливий літературний ареал, цілком відмінний від звичних форм усіляких творчих дискусій, спільних асоціацій, гуртків тощо, - «Коронація слова», власне - конкурс романів.

Звичайно, колективність фольклорна різниться від колективності масової. Під колективністю фольклору слід розуміти не лише вираження думок колективу, а й процес колективного створення одного й того ж твору (а не багатьох схожих за використанням певних сюжетів, образів, колізій, творів), а також його розповсюдження.

А щодо «анонімності», то невідомих авторів називають сьогодні «неграми». Напевне, майже всіх авторів, які весь час пишуть і видають бестселери, сьогодні підозрюють і звинувачують у тому, що за них пише команда чи то студентів, чи то професорів-філологів. «Неграм», переважно студентам роздають кожному по розділу книжки з короткими вказівками і глосарієм, ніхто з них не читає ці книжки, а тоді редактор або «менеджер проекту» уніфікує тексти в єдину книжку. «Інгредієнти» найкращих масових бестселерів очевидні, оскільки існує міра стійкості масового смаку, його констант, які не залежать від змін у мистецтві.

У цьому полягає ще одна споріднена риса фольклору та масової літератури. Традиційність їхньої творчості повязана з прагненням доступності.

Мистецтвознавство, традиційно орієнтоване на шедевр, на художній авангард на творчість новатора, що проторює нові шляхи, на динаміку зміни спрямування стилів, розгублено зупиняється перед феноменом «масової продукції», бо відчуває існування якихось інших законів, а саме: повторюваність, шаблонність, клішованість. Масовий реципієнт полюбляє динамічний сюжет, сильні переживання, відкриті пристрасті закінченість історії, бажано з перемогою добра над злом, торжество справедливості. Таким чином, величезна кількість творів масової культури має зв'язок із фольклорними структурами. І те, за що сварять масову культуру - повторюваність образів, шаблонність описів і стереотипність розвязки сюжету, - то невідємний атрибут народного мистецтва. Найяскавіший зв'язок масового мистецтва з структурою чарівної казки, головна схема якої є випробування героя, його шлях через перепони до перемоги над ворогами та злими силами. У казках персонажі завжди розділені на поганих і хороших, які наперед визначені як хороші або як погані, не змінюються ні протягом розповіді, ні у фіналі. На цю найдавнішу структуру напластовано пізніші нашарування. Приміром, у галузі видовищно-драматичних мистецтв популярні жанри, прямо й безпосередньо повязані з фольклорною традицією: мелодрама, водевіль, пригодницький жанр у його різновидах.

Часто сучасний або не задавнений історичний матеріал може фольклоризуватись, і сучасні події перетворюються на гарну казку, легенду або міф про героя-переможця (підкорення Дикого Заходу, наприклад). Масова культура має особливу пристрасть до міфотворчості. Вона не тільки виповнює твори міфами, а оточує міфічним ореолом кінозірок, співаків, митців тощо. Зразки масової культури, так само як і міфи, не засновані на розрізненні реального та ідеального, вони стають предметом не пізнання, а й сприйняття на віру всього, про що йдеться в творі.

Радіо, телевізор, телефон і книга змінюють спосіб життя людей, впливають на їхні думки, почуття, думки, вчинки, викликають бажання наслідувати почуте та побачене. Людина має можливість вступати в різноманітні соціальні середовища, разом із дійовими особами може змінювати соціальні ролі. Світ перетворюється у таке собі «глобальне село», стає вселенським вертепом, де кожен виконує приписану йому структурами аудіовізуальної телевізійної культури роль [12, c. 128].

2.3 Специфіка культурологічних, естетичних та духовних цінностей в елітарній літературі та мистецтві

Окрім проблеми розмежування народної та масової культури існує також проблема взаємовпливів та взаємозвязків масового та «високого» мистецтва. Мав, певне, рацію Микола Хвильовий, коли виформовував концепцію двох основних полюсів української літератури - елітарності і масовізму. Весь наступний літературний процес в Україні, якщо окреслити його найзагальнішими рисами, розвивався за цими двома річищами-канонами. І, до речі, не тільки в Україні [4, c. 74].

Американський мистецтвознавець Гілберт Селдс у книжці «Сім розважальних мистецтв» ще в 1924 році сформулював підстави для серйозного наукового ставлення до масової культури, акцентувавши увагу на тому, що між «високим» та розважальним (масовим) мистецтвом не існує суперечності. На його думку, не беручи до уваги окремі періоди особливого розквіту «високих» мистецтв, саме розважальні мистецтва мали вигляд найцікавішого та найглибшого явища своєї проби. Поза нечисленними винятками, саме ці мистецтва становлять для дорослої інтелігентної людини становлять більший інтерес, аніж переважна більшість того, що в «культурному товаристві» вважається «справжнім мистецтвом». Проте чимало науковців висловлюють діаметрально протилежні думки, оцінюючи масову «елітарну» культуру як абсолютно нерівнозначні явища. За якими ж ознаками той чи той твір може бути зарахований або до справжньої літератури, або до масової?

Елітарне мистецтво вирізняється своєю орієнтацією на визнану класику, яка спрямована на пошук нових засобів зображення і осмислення реальності; масова література визначає середній загальноприйнятий стандарт, уникає невідповідності уявленням мас, менш за все тяжіє до нового. Швидко засвоює поняття й норми суспільства, для якого її створюють [11, c. 138].

На сьогодні слід вважати застарілою думку про те, що масова культура пропонує лише естетичний примітив, банальність, профанацію мистецтва тощо. Проте масова культура ніколи не зможе здійснити того, що робить високе мистецтво. Автор не має самостійної позиції і незалежного осягнення реальності не створює багатогранного образу, отож, реальним критерієм розмежування може стати характер авторської настанови, позиція художника перед обличчям реальності, ступінь і послідовність його свободи від нормативних його ідей, заданих інтерпретацій, міфів, які привласнюють собі значення остаточної істини від усієї сукупності уявлень про світ та людину, що відрізняє масову свідомість на різних етапах її еволюції. Говорячи дещо схематично, масова культура задовольняє готове очікування споживача, «висока» у різний спосіб руйнує наявний стереотип.

Масова культура розвивається у постійному спілкуванні з високою культурою. Основна форма такого спілкування - заточення сюжетів, мотивів, героїв, копій високого мистецтва. Масова література продовжує життя жанрів, які вже завершили своє активне існування. Масова культура іноді стає джерелом образності для творів високого мистецтва [11, c. 159].

Висновки

Оскільки субєктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняють різні культури. Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Елітарна, або висока культура, яка є сукупністю колективного досвіду та знання, розуміється як культура, основний ідеал якої - формування свідомості, готової до активної перетворюючої діяльності і творчості у відповідності з обєктивними законами дійсності. Дане розуміння елітарної культури, експліковане з подібного її осмислення як культури високої, яка концентрує духовний, інтелектуальний та художній досвід поколінь, уявляється більш точним та адекватним. Таке сприйняття відбивало ті реальні процеси, переважно в художній культурі, які були характерні для розвитку культури першої половини ХХ століття з її установками на креативність, інноваційність та сучасність. Зазначимо, що в епоху пост-сучасності дані цінності перестають виступати в якості основоположних, що і призводить до дезактуалізації не тільки термінів, але й самої проблеми співвідношення масового - елітарного.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.

Основним висновком, який можна вивести з новітніх соціологічних досліджень масової культури, є неможливість проведення жорсткого кордону між нею та високою культурою. Частина явищ масової культури з часом стають належністю культури елітарної. Частина явищ елітарної культури включається в масову.

Отже, поняття «масова культура» не слід розглядати як оціночну, естетичну категорію. Це не просто спрощене або погіршене видання «елітарної» культури, а явище зовсім іншого порядку. Адже в самій масовій культурі також можна виділити зразки, яким притаманні стильові познаки «високого» або «низького» жанрів. Відносячи будь-яке явище до масової культури, ми характеризуємо не його художній рівень (який, до речі, може бути досить високим) і навіть не культурно-освітній рівень аудиторії, для якої воно призначено, а той суспільний спосіб розповсюдження, яким воно створюється, розповсюджується та використовується.

Проведене дослідження дозволяє констатувати, що поняття «елітарної» та «масової» культур можуть набувати різного змістового наповнення залежно від конкретних історичних умов, панівних теорій і поглядів наукової спільноти, мети дослідження та преференцій конкретного дослідника. Проте в сучасній культурології спостерігається відхід від жорсткого функціонального й естетичного протиставлення елітарної та масової культури. Масова культура визнається самоцінним феноменом, який має власну сферу побутування, власну систему цінностей і функцій, власну сферу застосування та розповсюдження. Сьогодні масова культура вже визнається не як «знижена» елітарна культура, а як самостійне соціально-культурне утворення.

Список літератури

культура суспільство масовий елітарний

1.Ашин Г. О типологии культур современного буржуазного общества. Культура и идеологическая борьба / Г. Ашин, А. Мидлер. - М., 1979. - С. 185.

2.Глазычев В. Проблема «массовой культуры» / В. Глазычев // Вопросы философии. - 1970. - №12. - С. 48.

.Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн / Т. Гундорова. - К.: Критика, 2005. - С. 101.

.Дубин Б. Классическое, элитарное, массовое: начала дифференциации и механизмы внутренней динамики в системе литературы / Б. Дубин // Новое литературное обозрение. - 2002. - №57. - С. 223.

.Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / М. Євшан. - К.: Основи, 1998. - С. 174.

.Зверев А. Лики массовой литературы США / А. Зверев. - М., 1991. - С. 212.

.Зеров М. Українське письменство / М. Зеров. - К.: Основи, 2003. - С. 191.

.Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа / И. Ильин. - М.: Интрада, 1998. - С. 184.

.Келле В. Буржуазный образ жизни и «массовая культура». Проблемы философии культуры / В. Келле. - М., 1984 - С. 261.

.Коган Л. Теорія культури / Л. Коган. - Єкатеринбург, 1993. - С. 243.

.Колевски В. Массовая и элитарная культура / В. Колевски. - В кн.: Массовая литература и кризис буржуазной культуры Запада. - М.: Наука, 1974. - С. 223.

.Культурологія: навч. для студ. техн. вузів / Н. Багдасар'ян, А. Литвинцева, І. Чучайкіна та ін; під ред. Н. Багдасар'ян. - 5-е изд., испр. и доп. - М.: Вищ. шк., 2007. - С. 451.

.Нариси популярної української культури / Л. Новикова, О. Гриценко, В. Солодовник та ін.; за заг. ред. О. Гриценка. - К.: УЦКД, 1998. - С. 364.

.Николюкин А. Антикультура: массовая література США / А. Николюкин. - М., 1973. - С. 232.

.Ницше Ф. Сочинения в двух томах /Ф. Ницше. - М.: Мысль, 1990. - С. 829.

.Ортега-і-Гасет Х. Бунт масс / Х. Ортега-і-Гасет. - К., 1994. - С. 438.

.Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті / М. Павлишин // вст. ст. І. Дзюби. - К.: Час, 1997. - С. 57.

.Ортега-и-Гассет Х. Запах культуры / Х. Ортега-и-Гассет: [пер. с исп. М. Медведь]. - М.: Алгоритм, Эксмо, 2006. - С. 384.

.Просандеєва Л. Масова культура в контексті соціальної культури / Л. Просандеєва // Вісник Книжкової палати. - 2003. - №4 - С. 45.

.Стус Д. Василь Стус: Життя як творчість / Д. Стус. - К.: Факт, 2004. - С. 38.

.Хижняк І. Патронована культура та культурна демократія у США. Культурні процеси в американському соціумі періоду індустріальних та постіндустріальних трансформацій: політичний вимір / І. Хижняк. - К., 2001. - С. 356.

.Царинник М. Поезія і політика / М. Царинник // Сучасність. - 1986. - 4.9. - С. 245.

.Чижевський Д. Історія Української літератури. Від початків до доби реалізму / Д. Чижевський. - Тернопіль, 1994. - С. 203.

.Шапко В. Феномен актуальной культуры / В. Шапко // Социс. - 1997. - №10. - С. 421.

.Шевельов Ю. Українська мова в першій половині 20 ст. (1900-1941). Стан і статус / Ю. Шевельов. - Мюнхен: Сучасність, 1987. - С. 164.

.Яковлева А. Китч и художественная литература / А. Яковлева. - М., 1990. - С. 265.

.Яусс Ханс Р. История литературы как провокация литературоведения / Р. Яусс Ханс // Новое Литературное Обозрение. - 1995. - №12. - С. 365.

Больше работ по теме: