Конституційне право зарубіжних країн

 

ВСТУП

Актуальність теми. Відомо, що в сучасних умовах взаємозвязаного світу відбувається зближення правових систем держав, у тому числі й у сфері конституційного права, яке повязане із взаємовпливом Заходу і Сходу, Півночі та Півдня. Так, наприклад, концепції західного права вже давно проникли у законодавство багатьох мусульманських держав (Єгипет, Пакистан, Сирія та ін.), у цих же країнах проголошені загальновизнані права та свободи людини, існують парламенти, вибори, визнається принцип розподілу влад тощо. З іншого боку, не виключений вплив окремих інститутів Сходу на конституційне право Заходу.

Ґрунтовне вивчення конституційного права країн світу (а їх понад 200) неодмінно вимагає застосування порівняльно-правового методу до його аналізу. Як слушно зауважують німецькі компаративісти К.Цвайгерт і Х.Кетц: Правові дослідження набувають по-справжньому наукового характеру тільки тоді, коли вони підносяться вище дослідження будь-якої національної системи.

Отже, вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є не можливим без застосування порівняльно-правового методу дослідження.

Крім того, конституційному (державному) праву зарубіжних країн властиві деякі тенденції розвитку, зокрема, його демократизація. Поряд з розширенням переліку конституційних прав і свобод людини та громадянина, вдосконаленням їх гарантій виникають та розвиваються нові демократичні інститути (наприклад, інститут омбудсмена, адміністративна та конституційна юстиція тощо). Конституційному праву зарубіжних країн властива також тенденція щодо його інтернаціоналізації, котра виявляється насамперед у зближенні національного конституційного права кожної демократичної країни з міжнародним публічним правом, внаслідок чого між ними часом стирається чітка межа.

Існування вищезазначених тенденцій не означає, що конституційно-правовий розвиток кожної держави здійснюється в точній відповідності до них: в окремих країнах бувають перерви в їх дії і, навіть, рух назад. Втім, аналіз саме генеральної лінії розвитку конституційного (державного) права зарубіжних країн дозволяє зробити висновок про незворотність зазначених тенденцій, що обумовлені соціальним прогресом.

Вищезазначені положення й обумовили вибір та актуальність теми курсової роботи.

Мета та завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідити конституційно-правові відносини, що становлять предмет конституційного права в зарубіжних країнах, а також проаналізувати методи конституційного права в зарубіжних країнах.

Для досягнення поставленої мети перед автором поставлені такі завдання:

.дослідити термінологічні аспекти у питанні співвідношення понять «конституційне право зарубіжних країн» та «державне право зарубіжних країн»;

.вивити коло конституційно-правових відносин, що становлять предмет конституційного права в деяких зарубіжних країнах та визначити їх сутність;

.проаналізувати систему методів, що застосовуються у конституційному праві зарубіжних країн та визначити їх сутність;

.зробити узагальнені висновки щодо предмету та методів конституційного права в зарубіжних країнах.

Предметом курсової роботи є система конституційно-правових відносин, що є предметом вивчення в конституційному праві зарубіжних країн, а також сукупність методів конституційного права в зарубіжних країнах.

Обєктом курсової роботи є сукупність конституційно-правових відносин, що становлять предмет конституційного права в зарубіжних країнах, а також відповідні конституційні акти деяких зарубіжних країн та України.

Теоретичну основу роботи складають наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Ю. М. Коломійця, А.В. Панова, М. І. Малишка, В. М. Бесчастного, А. З. Георгіци, В.Є. Чиркіна, М.Ф. Чудакова, В. М.Шаповала та інших вчених.

Нормативну основу курсової роботи склали конституції та конституційні закони деяких зарубіжних країн та України.

Методологічна основа дослідження. В ході написання курсової роботи автором широко використовувались такі методи наукового дослідження, як історичний, описовий, метод наукового аналізу, порівняльно-правовий метод та інші.

Структура курсової роботи. Робота складається зі Вступу, двох Розділів, 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок - 32. Список використаних джерел складає 33 найменування.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

.1 Деякі термінологічні уточнення щодо термінів «конституційне право зарубіжних країн» та «державне право зарубіжних країн»

Відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Свідчення такого підходу є використання деякими авторами словосполучення конституційне (державне) право зарубіжних країн. На нашу думку, таке твердження є близьким до правової дійсності Німеччини, германомовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція державного права як галузі та як наука в цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями.

Історично склалося так, що в країнах, де провідну роль у формуванні конституційного права відіграли конституційно-правові акти, акцентували увагу на правах і свободах людини та їх закріплення в конституції або конституційних законах, сама галузь стала іменуватися конституційним правом (Великобританія, США, Франція). В країнах же, в яких правова наука надавала основоположне значення розвитку держави, її інститутів та їх юридичному оформленню та закріпленню, як, наприклад, у Німеччині, відповідна галузь отримала назву державне право.

В юридичній літературі справедливо відзначається, що термін «конституційне право» частіше зустрічається в країнах з англосаксонською і романо-германською правовими системами, де раніше сформувався конституційний лад (Франція, США). Вперше термін "конституційне право і політичні інститути" з'явилася у французькій літературі в середині XX ст. Поняття "державне право" здебільшого відображає німецьку правову традицію. Вона була сприйнята в царській Росії, а потім в СРСР та колишніх соціалістичних країнах.

Деякі автори пояснюють вибір того чи іншого терміна національною традицією слововживання. Якщо, на їх думку, англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, то для германської системи характерним є вживання терміну державне право.

Крім того, в юридичній науці конституційного права можна зустріти й інше розуміння відмінності між «конституційним» і «державним» правом. Так, наприклад, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш обємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З іншого боку, продовжує вчений, конституційне право обмежене порівняно з державним у тому плані, що державне право містить у собі, наприклад, адміністративне і процесуальне право… Подібна думка висловлювалася й у вітчизняній літературі.

До недавнього часу навчальний курс (і галузь) конституційного права зарубіжних країн у російськомовній літературі іменувалася державним правом зарубіжних країн. Нині, коли у постсоціалістичних країнах відбувається процес розбудови державного ладу на демократичних засадах, коли у нових державах змінилося співвідношення двох головних складових конституційного права - людини, її прав і свобод, з одного боку, та держави та здійснення публічної влади, з іншого, однією з формальних ознак цього процесу виступає перейменування галузі державного на конституційне. До того ж, наразі лише невелика група країн користується терміном державне право, а їх більшість позначає провідну галузь свого національного права терміном конституційне право.

На нашу думку, використання ж терміну державне право правомірне, коли мова йде про вивчення конкретної галузі права тих країн світу (ФРН, Скандинавські країни та ін.), де її офіційна назва продовжує залишатися державне право. Нині в переважній більшості країн вживається термін "конституційне право". Тому, автор в цій роботі використовує термін конституційне (державне) право зарубіжних країн.

В науці конституційного права існують різні дефініції поняття "державного права", які за змістом дуже близькі. Найбільш оптимальним з них, на нашу думку є визначення цього поняття, яке пропонує відомий український конституціоналіст В.М.Шаповал: «Державне (конституційне) право - це сукупність юридичних норм, які закріплюють основи суспільного устрою; порядок формування, організацію і компетенцію найважливіших ланок державного механізму; політико-територіальну організацію держави, а також визначають основи взаємовідносин між державою і особою».

1.2 Поняття, сутність та предмет галузі конституційного права в зарубіжних країнах

Словосполучення конституційне право зарубіжних країн у юридичній науці використовується для позначення відповідної галузі права зарубіжних держав в узагальненому плані, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти.

Використання терміну конституційне право зарубіжних країн у плані характеристики галузі діючого права не означає наявності особливої інтегруючої галузі права - такої галузі немає. Мова йде про відгалуження єдиної науки - конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конституційне право.

Існує конституційне право кожної окремої країни - австрійське, індійське, російське та ін.

Незважаючи на те, що у різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структура цієї галузі, її інститути в принципі є аналогічними. Саме це дозволяє аналізувати, вивчати у порівняльному плані основи конституційного права багатьох держав світу.

В юридичній літературі термін "конституційне право" має потрійне значення:

. галузь чинного в тій або іншій державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах та інших нормативних актах й регулюють певну сферу суспільних відносин;

. наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях;

. навчальний курс, основи знань про чинне конституційне право, стан науки, предмет викладання у вищих навчальних закладах.

Доцільно проаналізувати сутність терміну «конституційне право» як галузь права в зарубіжних країнах та визначити його предмет.

Як відомо з курсу теорії держави і права, галузі права виокремлюються за специфічним колом суспільних відносин, які ними регулюються.
Державне (конституційне) право регулює суспільні відносини, які за своїм характером є політичними. Разом з тим, зауважимо, що не всі вони є політичними за своєю природою.
Автономність та самостійність конституційного права у правовій системі будь-якої держави обумовлюється, насамперед, його особливим предметом регулювання. Ще у дореволюційні часи у вітчизняній літературі, яка базувалась на вивченні конституційного права західних країн, сфера регулювання галузі обмежувалась традиціями, що склалися. Провідні державознавці визначали предмет конституційного права через поняття свободи, порядку (впорядкування), правової держави та парламентаризму. Так, наприклад, М.І.Свєшников писав, що основний зміст конституційного права (він вживав термін державне право) - це юридичні відносини, які визначають основні засади, на яких ґрунтується порядок і свобода у даному політичному союзі. На його думку, предмет державного права - це держава, а право розглядає її з юридичної точки зору, хоча не виключаються економічні, політичні і моральні аспекти. Пізніше у наукових працях, підготовлених російськими вченими, до предмета регулювання державного права віднесли питання прав особи.

У праві зарубіжних країн окреслились два підходи до визначення предмета конституційного права: традиційний і новий. У першій половині ХХ ст. у розвинутих країнах Заходу домінував традиційний підхід. Так, у Великобританії зміст навчальних курсів із конституційного права зводився до аналізу систем державних органів, їх взаємовідносин, правового становища особи.

У США предмет конституційного права складали гарантії забезпечення в суспільстві фундаментальної свободи, яка передбачає розмежування сфер індивіда і меж дії державної влади. Для французьких вчених предмет конституційного права - це, насамперед, політична влада. Зокрема, М.Прело писав таке: Діючі в нашій країні норми, що стосуються встановлення, передавання та здійснення політичної влади, складають предмет нашого національного конституційного права.

Нині в науці конституційного права зарубіжних країн окреслився новий і більш широкий підхід щодо визначення предмета конституційного права. Англійські вчені Д. Дальтон, Р.Декстєр та інші відносять до нього вивчення головних функцій держави (законодавства, управління та захисту держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів). А у виданому в США Букварі з конституційного права закріплена теза про те, що конституційне право має справу з цінностями… суспільства. Такі відомі французькі вчені, як Б.Шантебу, К.Леклєрк, Б.Жанно, Ф.Ардан роблять акцент на політичний режим, причому вони відносять до цього поняття багатьох інститутів суспільства, зокрема політичні партії, громадську думку, пропаганду, пресу, групи тиску тощо. Аналогічних поглядів дотримуються іспанські та італійські вчені-конституціоналісти. Натомість для мусульманських юристів предмет конституційного права повязаний, зокрема, з відносинами Аллаха й окремих мусульман, з відносинами у мусульманській громаді (умми).

На нашу думку, найбільш вдалим визначенням предмету конституційного права у вітчизняній літературі, є позиція професора В.М. Шаповала, який вказує, що предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо повязані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозвязків держави та особи.

З аналізу текстів конституцій деяких зарубіжних країн можна зробити висновок, що національне конституційне право будь-якої держави орієнтується на ці звязки і все повніше і точніше відображає їх. Підкреслимо у цьому контексті, що для конституційного права головним у цих відносинах є не економічні питання (це предмет політичної економії і конкретних економік), не духовні відносини (зокрема, сфера релігієзнавства), не політичні комбінації партій, їх союзів (це справа політології), а визначення способів і меж участі різних колективів (соціальних, національних, громадських обєднань та ін.), а також осіб у державній владі, тиску на неї різних зацікавлених груп, боротьба за державну владу мирними, конституційними методами. На думку, російського вченого В.Є Чиркіна, саме у цьому полягає суть, владних відносин, які регулюються конституційним правом.

У різних країнах існують неоднакові доктринальні підходи вчених до предмету конституційного права, навіть в одній й тій же державі нерідко існують різні школи і напрями. Так, більшість вчених Великобританії вбачають суть конституційного права в регулюванні управління державою, відносин громадян і держави, основних державних функцій. Адміністративне право при цьому розуміється як аспект конституційного права.

У США вважається, що конституційне право в найзагальнішому вигляді (залишаючи деталі адміністративному праву) регулює управління державою, відносини громадян і уряду. Суттю конституційного права США є гарантія забезпечення в суспільстві "фундаментальної свободи", що припускає розмежування сфер свободи індивіда і меж дії державної влади.

Таким чином, можна зробити висновок, що у Великобританії та США існує певна єдність в підходах, хоча є й відмінності, обумовлені, перш за все, тим, що у Великобританії немає інституту конституційного контролю. Англо-американський підхід сприйнятий японськими вченими, а також у науці англомовних країн, колишніх британських колоній.

Дещо протилежні погляди на питання про сутність конституційного права існують у Франції. Французька наукова доктрина на одне з перших місць в конституційному праві висуває політичну владу та політичний режим. Французькі вчені нерідко висловлюють думку, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення угрупуваннями людей різних суспільних інститутів, які набувають юридичного оформлення, зокрема: держави, політичних партій, профспілок тощо. Французька наукова доктрина, з певними змінами, сприйнята юристами колишніх французьких колоній.

Німецька наука нині оперує двома термінами: конституційне і державне право, причому останнє історично передує першому. Німецькі вчені вважають, що у вузькому сенсі зміст конституційного права і державного права збігається, але все таки вони відрізняються один від одного: з одного боку, конституційне право ширше за державне право, оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює основи устрою недержавного життя (власність, сім'я, охорона природи тощо). З іншого боку, державне право це не тільки право держави. Воно містить норми, що регулюють питання державного управління, адміністративного, фінансового, процесуального права.

В Італії одні вчені вважають, що предметом конституційного права є влада і права людини. Крім того, вони також вбачають специфіку цієї галузі права в регулюванні політичної поведінки. Інші науковці схиляються до більш широкого трактування, відносячи до предмету конституційного права політичні партії, державу, свободу особи і "соціальні утворення".
Аналогічні погляди поширені в Іспанії, хоча і в дещо іншому аспекті. Конституційне право тут вважають нормативним елементом конституційної системи, який фіксує, встановлює, регулює основні державні інститути, що відносяться до суспільного життя. В цілому, тут дотримуються широкого трактування щодо предмету конституційного права. Такий же розширювальний підхід сприйнятий переважною більшістю дослідників конституційного права Росії та України.
Дещо інший підхід до предмету конституційного права застосовується у мусульманських країнах, в яких особлива увага приділяється вивченню Корану, релігійних норм, коментуванню конституції. У сучасних дослідженнях зазначається, що галузь "владних норм" вивчає питання халіфату, публічної влади, організацію державного управління, армії, питання оподаткування, тобто ті питання, які в інших державах регулюються в основному конституційним, адміністративним, фінансовим правом.

Отже, конституційне право має свій особливий предмет, яким виступають насамперед і переважно суспільно-політичні відносини, які складаються в ході взаємодії індивіда, колективу або суспільства у цілому з державою, з публічною владою.

Визначаючи предмет державного права як галузі в системі національного права, слід звернути увагу на те, що вся сукупність норм державного права розділяється на окремі групи норм - певні правові інститути із стійкою сукупністю однорідних норм, які регулюють конкретний вид суспільних відносин.

Це зумовлює структуру державного права як галузі відповідної національної системи права. Конституційне право як фундаментальна галузь права становить основи адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального, екологічного права та ін.

конституційний право зарубіжний термін

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

. З аналізу вищезазначених питань щодо предмету та сутності державного права в зарубіжних країнах, автор зробив наступні висновки:

По-перше, відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями. Зясовано, що англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, тоді як для германської системи характерним є вживання терміну державне право

По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.

По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо повязані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозвязків держави та особи..

По-четверте, конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як й будь-яка інша галузь права, воно становить сукупність юридичних норм, що виражають волю або політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне право закріплює основні принципи народного суверенітету, верховенства парламенту, рівності всіх перед законом, панування права тощо. Конституційне право закріплює також механізми політичної влади, її організацію та форми здійснення та визначає основи інших галузей права: адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо.

Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕТОДІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1 Методологія науки конституційного (державного) права зарубіжних країн

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій. Для того щоб досліджувати свій предмет, кожна наука використовує певну сукупність прийомів і способів дослідження. Сукупність всіх прийомів та способів поділяються на загальні - застосовувані в методах усіх наук, й спеціальні, тобто ті, що застосовуються в тій чи іншій юридичній науці.

Взагалі, термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

Розглянемо детальніше, які саме загальні та спеціальні наукові методи дослідження застосовуються в науці державного (конституційного) права в зарубіжних країнах.

По-перше, в конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як:

.історичний метод, що передбачає виявлення історичних обставин, які обумовили конституційно-правові явища, що вивчаються;

.системний метод, який допомагає визначити місце і
роль кожного конституційно-правового інституту в системі права;
.структурно-функціональний метод, який допомагає визначити наскільки теорія тієї або іншої конституційної системи відповідає практиці;

.метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну
ефективність прийнятих конституційно-правових рішень;
.інші методи, наприклад, статистичного аналізу.

По-друге, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

.формально-догматичний, необхідний для з'ясування
змісту нормативного матеріалу, що досліджується;
.порівняльно-правовий (компаративний), який за умов необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох країн набуває особливого значення. Використання даного методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так й для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму
загалом.
Разом із тим є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу.

Сутність методу порівняльного аналізу полягає в тому, щоб виявити і дослідити загальні й особливі елементи державного ладу, спільні риси та розбіжності між політико-правовими інститутами, установами та процедурами, їхні переваги та недоліки, умови, в яких вони виявляються. Характерний результат порівняльного аналізу - класифікація, типологія, яка є переконливою і може бути корисною за умови, що вона ґрунтується на достовірних відомостях про державне право.

У вивченні конституційного (державного) права зарубіжних країн застосовується також історико-порівняльний метод. Цей метод застосовується з метою більш ґрунтовного та всебічного розуміння сутності державно-правового регулювання, слід враховувати загальні й особливі історичні фактори, під впливом яких формується політичний лад. Застосування історико-порівняльного методу дає змогу розглядати державний лад як стадію історичного процесу, бачити в ньому вихідний стан для подальшого політичного розвитку. Історико-порівняльний підхід дає можливість помітити "вічні", стабільні аспекти державності.

Крім того, наука конституційного (державного) права зарубіжних країн широко застосовує також метод конкретного правового аналізу.

Державно-правові інститути деяких країн бувають настільки характерними, типовими, що їх конкретне, докладне вивчення дає можливість повно і чітко побачити певну сторону державності. У цьому випадку дослідження національного державно-правового явища окремої країни застосовується для ілюстрації загальних закономірностей. Наприклад, інститут парламентаризму не можна вивчати, не звернувшись до англійської парламентської системи.

Вивчення різноманітних нетипових явищ дає змогу уникнути шаблона, непотрібної простоти в поглядах на зарубіжну державність. Державознавство не можна обмежувати системою схем та класифікацій, адже конкретний правовий аналіз доповнює і виправляє вибудувані типології та відкриті закономірності численними та важливими деталями, винятками.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій.

Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

В конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод,системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу. Сутність методу порівняльного аналізу полягає в тому, щоб виявити і дослідити загальні й особливі елементи державного ладу, спільні риси та розбіжності між політико-правовими інститутами, установами та процедурами, їхні переваги та недоліки, умови, в яких вони виявляються.

2.2 Методи правового регулювання державного (конституційного) права в зарубіжних країнах та їх характерні риси

Конституційне право відрізняється від інших галузей права методом впливу на своїх субєктів, тобто йдеться про сукупність способів впливу норм галузі на поведінку людей, на врегульовані суспільні відносини. Завдяки їх застосуванню конституційно-правові відносини впорядковуються та розвиваються.

В юридичній науці справедливо зазначається, що метод конституційно-правового регулювання характеризується наступними рисами:

-інтегративна роль методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що воля народу обєднана в єдине ціле;

-максимально високий юридичний рівень полягає в тому, що конституція будь-якої країни, регулюючи різноманітні суспільні відносини, має найвищу юридичну силу;

метод конституційно-правового регулювання - це метод безпосередньо конституційного нормо закріплення;

установчий характер методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що в суспільстві є відносини, які потребують первинного закріплення, а таке здійснюється саме конституцією;

універсальний характер методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що норми конституційного права безпосередньо регулюють суспільні відносини (пряма дія) чи здійснюють опосередковану дію, оскільки є багато норм-принципів в конституційному праві;

поєднання стабільності і динамізму у процесі конституційно-правового регулювання.

На відміну від галузей приватного права, де використовується, як правило, диспозитивний метод регулювання (сторонам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки), у конституційному праві домінує імперативний (владний, наказовий) метод. Переважна більшість норм конституційного права, будучи повязаними з владними відносинами, мають характер приписів, побудованих на заборонах, зобовязаннях і дозволеннях.

Насамперед, у конституційно-правовому регулюванні суспільних відносин чи не найчастіше застосовується метод зобовязання. Наприклад, Основний закон ФРН у ч. 3 ст. 39 покладає на голову Бундестагу обовязок скликати його на вимогу третини членів Бундестагу, Федерального президента або Федерального канцлера. Наприклад, стаття 85 Конституції Куби 1978р. містить припис: Усі органи і державні підприємства зобов'язані сприяти депутатам у виконанні ними своїх обов'язків.

Крім того, конституційному праву в зарубіжних країнах притаманний й метод дозволення, який застосовується, у першу чергу, при регулюванні статусу людини та громадянина, що само собою зрозуміло, але також іноді при визначенні повноважень державних органів. Наприклад, ч.1 ст. 44 Конституції Болгарії проголошує: Громадяни можуть вільно утворювати обєднання, Кабінет може прийняти рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту (ст. 53 Конституції Японії).

У конституційно-правовому регулюванні нерідко застосовується і метод заборони. Так, у ч. 5 ст. 13 Конституції Російської Федерації зазначено: Забороняється створення і діяльність громадських обєднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціального, расового, національного та релігійного розбрату, Цензуру заборонено (ст. 38 Конституції Хорватії). Приписи у даному випадку забороняють субєктам конституційного права здійснювати названі дії.

Водночас у конституційному праві, хоча й рідко, застосовується також диспозитивний метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, ст. 94 Конституції Італії 1947 р. установлює, що кожна палата парламенту може висловити довіру урядові або відмовити в ній шляхом поіменного голосування. В останньому випадку президент республіки може відправити уряд у відставку або розпустити парламент із призначенням дати нових виборів, тобто вирішення питання про колізії парламенту та уряду віддається на розсуд виборців.

Отже, з вищезазначеного випливають наступні висновки: по-перше, як в інших галузях права, в конституційному (державному) праві застосовуються методи заборони (не здійснювати певні дії), зобовязання (здійснювати певні дії), а також дозволу.

По-друге, одним із основних методів конституційного (державного) права є метод імперативно-владного впливу. Він передбачає не рівність сторін, а пряме здійснення влади, так як один субєкт - держава - реалізує свою владу, зобовязуючи інших субєктів виконувати її владні приписи.

По-третє, до методів, властивих лише конституційному прав відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо субєктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Таким чином, в ході дослідження кола питань, повязаних із сутністю та характерними рисами методів державного (конституційного) права зарубіжних країн, автор дійшов наступних висновків:

Наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій.

Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

В конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод, системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим, є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу. До методів, властивих лише конституційному праву, відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо субєктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

ВИСНОВКИ

Отже, в ході проведеного комплексного дослідження предмету та методів правого регулювання конституційного (державного) права в зарубіжних країнах, автор дійшов наступних висновків:

По-перше, відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями. Зясовано, що англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, тоді як для германської системи характерним є вживання терміну державне право

По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.

По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо повязані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозвязків держави та особи..

По-четверте, конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.

По-пяте, наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій. Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

По-шосте, в конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод, системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим, є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу.

По-сьоме, до методів, властивих лише державному (конституційному) праву в зарубіжних країнах, відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо субєктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран: Краткий курс лекций / И. А. Алебастрова. - М.: Юрайт, 2004. - 264 с. -

2.Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран: учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по спец. 021100 "Юриспруденция" / А. М. Арбузкин. - М.: Юристъ, 2005. - 666 с.

.Баглай М. В. Конституционное право зарубежных стран: учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / М. В. Баглай, Г. В. Бобылев, Ю. Е. Карлов [и др.]; Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД России. - 2-е изд., перераб. - М.: Норма, 2008. - XII, 1043 с.

.Богачова О. В. Законотворчий процес зарубіжних країн / О. В. Богачова, О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко. - К.: Реферат, 2006. - 656 с. - (Енциклопедія законотворчості).

5.Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. "Юриспруденция" / Н. В. Витрук. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 525 с.

.Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: монографія / Ю. О. Волошин; Маріуп. держ. гуманіт. ун-т, Європ. орг. публіч. права, Представництво в Україні. - К.: Логос, 2010. - 427 с.

7.Волощук О. Т. Конституційне право зарубіжних країн: навч.-метод. комплекс / О. Т. Волощук, А. З. Георгіца; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Чернів. нац. ун-т, 2010. - 248 с.

.Григонис Э. П. Конституционное право зарубежных стран: курс лекций / Э. П. Григонис, В. П. Григонис. - СПб.: Питер, 2002. - 414 с. - (Серия "Учебники для вузов").

.Державне право зарубіжних країн (у схемах): навч. посіб. / Б. В. Калиновський, О. Я. Лапка, Н. Я. Лапка [и др.]; Нац. акад. внутр. справ. - К.: КНТ, 2012. - 526 с.

.Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: навч. посіб. / Ю. М. Коломієць; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 211 с.

.Державне право зарубіжних країн. Особлива частина: навч. посіб. / Л. Д. Варунц, А. В. Войціховський, Т. І. Гудзь [и др.]; ред. В. О Серьогін; МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2011. - 292 с.

.Державне право зарубіжних країн: навч. посіб. / А. В. Панов; ДВНЗ "Ужгород. нац. ун-т", Ф-т міжнар. відносин, Каф. міжнар. відносин. - Ужгород: Бреза А.Е., 2011. - 229 с.

.Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции: [монография] / Р. В. Енгибарян; Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД России. Междунар. ин-т упр. - М.: Норма, 2007. - 495с.

.Кирпичов О. А. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посіб. /О. А. Кирпичов, В. В. Соловйова. - Донецьк: Юго-Восток, 2006. - 371 с.

15.Конституции зарубежных государств: Великобритания. Франция. Германия. Италия. Европейский Союз. США. Япония. Индия: учеб. пособие / сост., пер., авт. введ. и вступ. ст. В. В. Маклаков. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - С. 575-581.

16.Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учебник для студ. вузов, обучающихся по направлению подгот. и спец. "Юриспруденция" - М.: ТК Велби; Проспект, 2007. - 548 с.

17.Конституционное право: Энциклопедический словарь / Под ред. С.А. Авакьяна. - М, 2000.

.Конституції зарубіжних країн та України (основи конституціоналізму): навч.-метод. довід. / М. І. Малишко; Межрегіон. Акад. упр. персоналом. - 2-ге вид., доп. - К., 2000. - 111 с.

.Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч. посіб. / В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін, С. М. Пашков. - К.: Знання, 2007. 467 с. - (Серія "Вища освіта XXI століття").

.Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / Уклад. А. З. Георгіца; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - 128 с.

.Конституційне право зарубіжних країн: навч. посіб. / Ред. В. О. Ріяка. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.

.Маклаков В. В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть: учеб. для студ. юрид. вузов и ф-тов / В. В. Маклаков. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - XXVI, 868 с.

.Мартинюк Р. С. Державне (конституційне) право зарубіжних країн. Загальна частина: навч. посіб. / Р. С. Мартинюк. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту "Остроз. акад.", 2007. - 200 с.

.Міхневич Л. В. Конституційне право зарубіжних країн (Загальна частина): навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Л. В. Міхневич; Київ. нац. екон. ун-т - К.: КНЕУ, 2005. - 164 с.

.Орленко В. І. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: посіб. для підготов. до іспитів / В. І. Орленко, В. В. Орленко. - Вид. 2-е, стер. - К.: Паливода А. В. [вид.], 2011. - 237 с.

.Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран: учебник / В. Е. Чиркин; Ин-т государства и права РАН. - 6-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2010. - 606 с.

.Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М., 1997.

.Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - Минск, 2001.

.Шаповал В.М. Державний лад країн світу. - К., 1999.

.Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підруч. / В. М. Шаповал. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 472 с.

.Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: підруч. / В. М. Шаповал. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 495 с.

ВСТУП Актуальність теми. Відомо, що в сучасних умовах взаємозвязаного світу відбувається зближення правових систем держав, у тому числі й у сфері констит

Больше работ по теме: