К.Д. Ушинський: життя та вклад

 

Вступ

Основоположником наукової педагогіки і народної школи в Російській імперії був українець Костянтин Дмитрович Ушинський. В основу своєї педагогічної концепції він поклав ідею народності, яка передбачала виховання національно свідомої особистості, патріота й громадянина в національній за формою та змістом демократичній системі освіти. Його науковий доробок охоплює всі найважливіші питання педагогіки, зокрема форми та методів навчання і виховання, теорію і практику розвивального навчання, проблеми морального, трудового і родинного виховання, освіти жінок.

К.Д. Ушинський першим запропонував поставити процес навчання і виховання на наукове підґрунтя, поєднавши педагогіку з психологією та іншими науками про людину. Він високо підніс суспільне значення професії вчителя, сформулював вимого до його особистісних і ділових якостей, обґрунтував зміст педагогічної освіти.

Ідеї Костянтина Дмитровича мали великий вплив на розвиток української педагогіки. Посилаючись на його високий авторитет, прогресивна громадськість в умовах заборон та переслідувань усього українського виборювала право народу на національну школу.

Сповнене самовідданою працею, напруженими науковими пошуками яскраве життя К.Д. Ушинського, його теоретичний і практичний доробок потребують нового прочитання і переосмислення, адже більше літератури про педагога належить до кінця ХІХ - 80-х рр. ХХ ст. й тому була деформованою певними ідеологічними нашаруваннями. Нині є потреба належно оцінити його роль і місце в історії української педагогічної думки, переосмислити ті сторінки життя та творчості, які є актуальними для сучасного шкільництва, а також показати його органічну єдність з українською землею.

1. Дитинство і юність. Становлення особистості

Народився Костянтин Дмитрович Ушинський 19 лютого (3 березня за н. ст.) 1824 р. (за іншими даними - 1823 р.) у м. Тулі, в родині державного службовця. Відомо, що XVI-XVII ст. Ушинські мешкали на Холмщині, звідки переселилися на необжиті землі Слобожанщини. Прадід Костянтина Дмитровича Георгій Йосипович був намісником, а дід Григорій Георгійович - священиком Покровського собору в Охтирці на Сумщині. Батько педагога, Дмитро Григорович Ушинський, служив офіцером у російській армії, у 1820 р. за станом здоровя вийшов у відставку і працював у державних установах Вологди, Полтави, Новгорода-Сіверського та інших міст.

Мати К.Д. Ушинського, Любов Степанівна Карпінська (Гусак), походила з родини українського письменника і політичного діяча кінця ХVІІІ ст. Василя Васильовича Капніста, автора «Оди на рабство», в якій висловлювався протест проти політики російського самодержавства в Україні. Відомо також, що дід матері К. Ушинського служив священиком у Ніжині, а батько працював у судових установах. Любов Степанівна померла, коли Костикові було лише 11 років, але, за його словами, саме вона найбільше вплинула на формування його характеру і світогляду. Любов Степанівна навчила сина читати, пробудила інтерес до знань, прищепила любов до природи, народної пісні. Перші роки життя майбутнього педагога минули на Полтавщині, і цей край залишив помітний слід у його душі, про нього він часто писатиме у своїх творах та розповідатиме студентам.

Згодом Ушинські переселилися на околицю Новгорода-Сіверського в родинну садибу батька. Дім стояв на високому березі Десни, в оточенні великого саду, обрамленого крислатими дубами та липами. Після смерті дружини Дмитро Григорович майже не жив удома, а тому малому Костикові довелося самому дбати про себе і молодшого брата. Лише зрідка до них навідувався селянин, який наглядав за дітьми. Відсутність материнського догляду в ранньому віці, очевидно, стала причиною тяжкого хронічного захворювання легень у Костянтина Дмитровича, яким він страждав усе життя і яке вкоротило йому віку у розквіті творчих сил.

Невдовзі батько одружився з Н.В. Гербель - сестрою генерала В.В. Гербеля - начальника Шосткинського порохового заводу, і хоча мачуха ставилася до Костика добре, та все ж не замінила йому матері. Пережита в дитинстві самотність, брак батьківської любові, світлі спогади про матір, враження від родинної атмосфери своїх друзів спонукали Костянтина Дмитровича у багатьох своїх педагогічних творах порушити проблеми родинного виховання, привернути до них увагу суспільства і підкреслити виняткову роль жінки-матері в духовному розвиткові дитини.

Про інші чинники, що вплинули на формування К.Д. Ушинського як особистості, він розповів у незакінченому автобіографічному творі «Спогади про навчання у Новгород-Сіверській гімназії». Найперше - це природа рідного краю. Усе життя, куди б доля не закинула Костянтина Дмитровича, він з любовю згадував мальовничі береги Десни, зелені яри весною і золоті дерева восени, затишний сад, де любив читати пригодницькі романи з бібліотеки батька. Рідні краєвиди, література, самотність, довга дорога до гімназії й назад розвинули у хлопця спостережливість, здатність до глибокого мислення, пробудили фантазію. Згодом уже відомий учений, професор Костянтин Дмитрович Ушинський підкреслював велике значення природи у своєму житті:

«Називайте мене варваром у педагогіці, - писав він, - але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога, що день, проведений дитиною серед гаю і полів… вартий багатьох тижнів, проведених на навчальній лаві» (1, с. 313).

Він зворушливо описує своє навчання в Новгород-Сіверській гімназії, найстарішій в Україні, вихованцями якої були вчений, перший ректор Київського університету Михайло Максимович, письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш, освітянин і перший біограф Т.Г. Шевченка Михайло Чалий.

До гімназії Костянтин вступив у 1833 р. Попри те, що навчальний заклад знаходився у маленькому повітовому містечку, навчання у ньому, за словами Костянтина Дмитровича, було поставлене «не тільки не нижче, але навіть вище того, яке в той час отримувалося в багатьох інших гімназіях». Особливо великий вплив на учнів мав директор Ілля Федорович Тимківський - випускник Києво-Могилянської академії та Московського університету, один з засновників та викладачів Харківського університету, член Великобританського та Геттінгенського наукових товариств, людина, котра любила науку й прищепила це почуття своїм учням. Теплим словом К. Ушинський згадував і вчителя історії М.Г. Єрофєєва, завдяки якому він захопився цим предметом, цікавився історією все життя і навіть планував викласти її власну версію. Інтерес до історії у майбутнього педагога пробуджувало й славне минуле Новгорода-Сіверського, міста, яке брало свій початок ще з Київської держави і зберігало багато давніх памяток своєї минувшини.

У гімназії К.Д Ушинський навчався добре, особливо любив гуманітарні дисципліни. Про його схильність до цих наук згадували шкільні товариші М. Чалий та Й. Самчевський. Вони вказували й на такі риси характеру Кості Ушинського, як принциповість, зневага до підлабузництва, несправедливості.

Костянтин Дмитрович згодом розповів про побут і заняття своїх товаришів, які приїжджали на навчання з різних сіл та містечок і жили на приватних квартирах, де за ними майже ніхто не наглядав, описав ігри, в які разом з ними грав, мандрівки у великі звивисті рови, де «росли чудові суниці», «перші уроки куріння тютюну», за що їх карали «палями» (ударами лінійкою по пальцях рук), стоянням на колінах чи ночівлею в хатині сторожа. Незважаючи на всі вади такого виховання, К.Д. Ушинський був переконаний, що воно було набагато кращим, ніж те, що діти здобували в багатьох інших, навіть столичних навчальних закладах, які були схожими на казарми.

Переваги своєї гімназії він убачав, насамперед, у людяності викладачів, свободі дітей, відсутності зарегламентовості, показухи, лицемірства. Костянтин Дмитрович із жалем констатує, що є чимало навчальних закладів, де, «незважаючи на зібрання кращих столичних викладачів, презирство до науки було предметом нахвальби для вихованців і де підліток бачив за підручником історії чи географії лише службову карєру й привілеї чиновницької служби». Найбільше він був вдячний своїй гімназії за прищеплення пошани до знань.

Видатний педагог неодноразово підкреслював, що у вихованні головну роль відіграють не приміщення, не статути чи підручники, а особа вихователя. Саме він випромінює виховний вплив, від нього залежить, чи дійдуть його настанови до серця і розуму вихованців. Таким наставником для Костянтина Дмитровича був І.Ф. Тимківський.

Важливу роль у формуванні світогляду К.Д. Ушинського відіграв також Московський університет, на юридичний факультет якого він вступив 1840 р. Ще під час вступних іспитів абітурієнти звернули увагу на юнака з України. Однокурсник і товариш Костянтина Дмитровича Ю.С. Рехневський у своїх спогадах підкреслює, що він був дуже молодим на вигляд, майже як дитина, мав чорні виразні очі, розумне, надзвичайно симпатичне обличчя, говорив жваво і швидко з «ледь помітним малоросійським акцентом». Незабаром його знали всі в університеті і дослухалися до його оригінальних міркувань про лекції, літературні і театральні явища. Від інших студентів Ушинський відрізнявся незалежністю, звичкою відверто висловлювати свої переконання (11 с. 405). Юнацький максималізм, критичність мислення, чистоту сумління він зберігав протягом усього життя, що нерідко ставало причиною неприємностей на службі.

Тоді в Московському університеті працювала група молодих, прогресивних викладачів, які нещодавно повернулися зі стажування у Німеччині й поставили викладання своїх предметів на європейський рівень. Вони спонукали студентів напружено вчитися, займатися самоосвітою, суспільно-корисною діяльністю. Найбільший вплив на Ушинського мали історики Т.М. Грановський та П.Г. Редкін. Сповідуючи ідеї просвітництва, вони вважали науку та освіту могутніми засобами суспільного прогресу, на своїх лекціях проповідували громадянське суспільство, конституційний державний устрій, західний шлях розвитку Росії, що було сприйнято Костянтином Дмитровичем і визначило його погляди як ліберально-демократичні. Добрі стосунки зі своїми наставниками Костянтин Дмитрович зберігав і після закінчення університету.

Студент К.Д. Ушинський дивував своїм розумом і доброю памяттю, завдяки чому йому достатньо було лише послухати лекцію, щоб добре скласти іспит. У вільний час він багато читав в оригіналі, перекладаючи Гьоте, Гофмана, Шиллера, завдяки чому добре вивчив німецьку мову. Та попри зацікавленість інтелектуальними заняттями, Ушинський не цурався розваг, був товариською людиною, ділився з друзями привезеними з дому харчами, а іноді й останнім карбованцем. Якщо хтось не розумів навчального матеріалу, завше зверталися до нього, й він дохідливо, точно, кількома фразами, швидко пояснював усі «премудрості» тієї чи ін. шої науки. Студенти-аристократи, - згадував Ю.С. Рехневський, - які любили напускати туману французькими фразами, романами, франтівськими мундирами і всілякими модними витівками, панічно боялися дотепів Ушинського на їхню адресу.

Потерпаючи від матеріальної скрути, Костянтин змушений був заробляти приватними уроками, і з цього першого педагогічного досвіду зробив для себе важливий висновок - щоб навчати дітей, вчителеві не достатньо багато знати самому, необхідно мати методичну підготовку.

К.Д. Ушинський закінчив університет з відмінними оцінками, й учена рада рекомендувала його на службу в міністерство та інші установа. Але карєра чиновника не приваблювала, він більше дбав про «внутрішнє життя» і прагнув діяльності, яка була б корисною суспільству. Ушинський жив у той час, коли молодь захоплювалася ідеями просвітництва, поширення знань серед простих людей, тому і випускник престижного університету обрав шлях, про говорив: «Готувати уми! Розсівати ідеї!… Ось наше призначення… будемо трудитися для нащадків!»

2. Реформаторська освітянська діяльність К.Д. Ушинського

Свій трудовий шлях К.Д. Ушинський розпочав у несприятливій суспільно-політичній обстановці. Влада, налякала активізацією громадсько-політичного руху, посилила нагляд за тими, хто прагнув змін. Це був період свавілля чиновництва, переслідування нових починань та ідей, нагнітання страху та підозр. Більшість населення країни була неписемною, навчання в гімназіях та університетах залишалося недоступним для нижчих суспільних верств. В Україні вживалося всіх можливих заходів, щоб знищити будь-які національні відмінності українців. Проте саме тоді серед інтелігенції зявився інтерес до історії свого народу, бажання безкорисливо працювати задля його просвіти, виборювати його права. В Росію проникали революційні ідеї з Західної Європи, де народи прагнули відкинути абсолютизм, відновити національні держави, встановити в них конституційний устрій. Великий суспільний резонанс викликали проголошення у 1848 р. Французької республіки, конституції в Австро-Угорщині, революційні події в Італії. В таких умовах влада особливо пильно стежила за політичними настроями молоді, яку намагалися відгородити від участі в суспільному житті, від впливу ідей свободи, правової держави, самоврядування.

У 1846 р. попечитель Московського навчального округу С.Г. Строганов, знаючи про надзвичайні здібності й усебічну освіченість К.Д. Ушинського, запропонував йому посаду професора камеральних наук (законодавство, державне право й фінанси) у Ярославському ліцеї, який планувалося реорганізувати у вище юридичне училище. Призначення професором ліцею у такому молодому віці відкривало перед Костянтином Дмитровичем великі перспективи, тож не шкода було навіть пожертвувати магістерською дисертацією, над якою працював уже два роки. Безпосередня робота з молоддю виявилася привабливішою, ніж карєра науковця.

Уже з перших днів на посаді Костянтин Дмитрович засвідчив, що він має власний погляд на суспільний, зокрема філософські та юридичні, науки, що він розуміє викладацьку діяльність як педагогічну у широкому значенні, тобто у взаємозвязку наукових досліджень, викладання, виховання, громадської роботи, відчуває завдання часу і здатен відстоювати свої позиції. У кріпосницькій Росії він говорив студентам про свободу й особисту гідність як природні права людини, про те, що громадянське право має оберігати «виняткову особистість людську», наголошував, що «законодавець має завжди памятати, що закон не є вираженням його свавілля, а вираженням історичної необхідності суспільства». Він критикував економічну відсталість країни, застарілі способи обробітку землі, не ефективні методи експлуатації природних багатств, пояснював, чому необхідно змінити існуючий державний устрій і рухатись вперед. Одночасно з викладанням у ліцеї Костянтин Дмитрович узявся за редагування не офіційної частини губернської газети, і відтоді журналістика, так само як і педагогіка, стали справами які цікавили його все життя.

Лекції молодого професора критично налаштовували студентів щодо кріпосного права, царської бюрократії, політики держави, і це налякало керівництво ліцею. У 1849 р. почесний попечитель навчального закладу штаб-ротмістр П. Демидов після відвідин ліцею доповів міністрові про К.Д. Ушинського як про талановитого викладача, але такого, за ким «слід постійно наглядати», і що краще було б, аби він спершу кілька років попрацював у гімназії, де б «привчився строго виконувати вказівки начальства». Керівник канцелярії Міністерства внутрішніх справ у політичній характеристиці К.Д. Ушинського вказував на небажаність способу думання вільнодумного викладача серед вихованців ліцею. Такі відгуки стали приводом для звільнення молодого педагога. Студенти із сумом зустріли цю звістку. «Дорогий Костянтине Дмитровичу, - зверталися вони до нього, - не залишайте ви нас. Ми так звикли до Вашого живого слова, так полюбили Вас, що не бажаємо змиритися з думкою про розлуку з Вами».

З Ярославля К.Д. Ушинський поїхав до Петербурга, сподіваючись влаштуватись там на педагогічну роботу, але швидко зрозумів, що влада зачинила для нього двері в навчальні заклади. Він не зміг знайти місця в початковій школі. Більше місяця Костянтин Дмитрович жив у Петербурзі з літературних перекладів, постійно відчуваючи матеріальні нестатки. Невдовзі йому вдалося влаштуватися службовцем у департаменті духовних справ іноземних віросповідань, але ця посада не задовольняла його ані морально, ані матеріально; зате він мав чимало вільного часу, який використовував для самоосвіти: вивчав філософію, історію, географію, економіку та інші науки, часто бував у відрядженнях.

Під час поїздки в рідні місця Костянтин Дмитрович зустрів свою давню знайому по школі Надію Дорошенко і невдовзі запропонував їй вийти за нього заміж. У 1851 р. вони одружилися. Надія Семенівна була єдиною донькою глухівського земського справника, незаможного українського шляхтича С.С. Дорошенка й О.Г. Матвієвської, яким належав хутір Богданка, що за 15 кілометрів від Новгорода-Сіверського. Згодом цей хутір перейшов Надії Семенівні у спадок і став родинною садибою Ушинських, де вони жили зі своїми дітьми. Донька Віра згадувала:

«Матір свою памятаю ще дуже молодою, красивою, люблячою товариство й гарні вбрання, що не заважало в ту пору бути гарною господинею і матірю. Взагалі це була жінка надзвичайна своїм розумом і характером. Недаремно батько обрав її собі в дружини і потім завжди, незважаючи на різницю в погляді на життя, глибоко любив і поважав» (12, с. 103).

Завдяки практичності та сильному характерові Надія Семенівна успішно вела господарство, вчила та виховувала дітей. Вона всіляко сприяла науковій діяльності чоловіка, допомагала йому, доглядала під час хвороб, а після його смерті пропагувала й видавала науково-педагогічну спадщину, опікувалася школами.

Хоча Ушинські вважалися поміщиками, вони ще до відміни кріпосного права відпускали своїх селян на волю, а після реформи віддали значну частину землі хліборобам, залишивши собі садибу й будинок. Після одруження Костянтин Дмитрович багато працював, щоб забезпечити родину: писав літературно-критичні статті, складав огляди-хроніки для журналів «Современник», «Библиотека для чтения», виконував усю важку журнальну роботу. Відомо що він не поділяв радикального спрямування «Современника» і поглядів його редактора М. Некрасова. Поступово провідною темою його публікацій у періодиці стали питання освіти та виховання. Ушинський, як і його вчитель Т.М. Грановський, усе життя сповідував ідеї просвітництва та еволюційного руху до свободи.

р. К.Д. Ушинського призначили викладачем, а невдовзі інспектором Гатчинського сирітського інституту, де йому вдалося суттєво удосконалити навчальний процес. У 1859 р. Костянтин Дмитрович перевівся на інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат. Саме в цьому навчальному закладі й розкрився його талант як реформатора освіти. Смольний інститут шляхетних дівчат належав до найстаріших дворянських виховних закладів і перебував під покровительством імператорської сімї. Це був пансіон закритого типу, де далеко від суспільства і навіть близьких родичів з раннього дитинства і до повноліття виховувалися дочки дворян. Дівчата перебували під постійним наглядом наставниць та класних дам, які прищеплювали їм гарні манери, вчили грати на музичних інструментах, танцювати, співати, вишивати, приймати та розважати гостей, вести світську бесіду.

Науки у Смольному вивчалися поверхово, основна увага зверталася на французьку мову, якою в той час поміж собою розмовляли дворяни, щоб показати свою вищість над простими людьми. Відгороджені від світу смолянки не знали реального життя і нерідко не витримували життєвих випробувань. На недоліки такого виховання дівчат вказувало багато діячів культури того часу, зокрема Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Марко Вовчок. Вони писали про інтелектуальну обмеженість, егоїзм, примхливість вихованок дворянських пансіонів.

Костянтин Дмитрович рішуче взявся за перебудову навчання в інституті. Він був прихильником рівності прав жінок і чоловіків і розумів, що жінки зможуть конкурувати з чоловіками, лише коли матимуть добру освіту. Він вважав, що перед жінкою-матірю стоїть завдання - стати провідницею «успіхів науки і цивілізації в мораль і життя суспільства». Ушинський був переконаний, що жінка, виховуючи дітей, зберігає і передає новому поколінню народні традиції, звичаї, мову, а тому її освіті й вихованню слід приділяти особливу увагу.

Педагог рішуче розпочав удосконалення змісту навчання і його методики: поглибив і розширив програму з природничих наук, вивчення яких відтепер супроводжувалося наочністю, спостереженнями, дослідами, домігся, щоб літературу та іноземні мови вивчали за оригінальними творами письменників. Було омолоджено викладацький склад - запрошено нових, талановитих вчителів Я. Пугачевського, М. Симевського, Д. Семенова, Л. Модзалевського, В. Водовозова. Завдяки енергії й таланту Костянтина Дмитровича навчальний заклад швидко оновився, почав привертати громадську увагу, сюди, особливо у молодші класи, спеціально приїздили усі зацікавлені, щоб побачити новаторські уроки, зокрема й ті, які проводив сам К.Д. Ушинський. Інститут зажив насиченим і бурхливим життям. Як згадувала його вихованка, а пізніше вчителька та дитяча письменниця, Є.М. Водовозова, учениці вперше отримали право висловлювати власні думки, дискутувати та розмірковувати на уроках, читати кращі твори вітчизняних та західних письменників, спілкуватися після занять з викладачами.

К.Д. Ушинський прагнув, щоб вихованки Смольного не обмежувалися своїми буденними інтересами, а цікавилися суспільним життям. Тому, коли він почув про скасування кріпосного права, зібрав старших учениць і виступив перед ними з промовою, переконуючи, як важливо тепер віддавати усі сили просвітницькій діяльності, закликав їх до вчителювання у сільських школах.

Багато з тих, хто знав Костянтина Дмитровича, вказували на його дивовижну здатність впливати на інших.

«Уся зовнішність Ушинського, - писала Є. Водовозова, - сильно сприяла тому, щоб його слова глибоко западали в душу. Худорлявий, украй нервовий, він був вищий середнього зросту, з-під його чорних, густих брів дугою гарячково виблискували темно-карі очі. Його виразне з тонкими рисами обличчя, його прекрасно окреслене високе чоло, що говорило про могутній розум, різко виділялися своєю блідістю в рамці чорного, як смола, волосся… Його тонкі, безкровні губи, його суворий вигляд і проникливий погляд, котрий, здавалося бачить людину наскрізь, красномовно говорили про наявність сильного характеру і міцної волі» (13, с. 503).

На все життя запамятала вона першу лекцію свого вчителя, який зумів запалити іскру людяності в душах своїх учениць, пробудив у них шляхетні почуття. Особливо незвичними здавалися уроки К. Ушинського та запрошених ним молодих викладачів, під час яких рекомендувалося дискутувати, висловлювати власне бачення тих чи інших проблем.

Вчений, педагог, товариш та співробітник Костянтина Дмитровича Л.М. Модзалевський також говорив про силу морального впливу педагога на людей. Він підкреслював, що, володіючи глибокими і широкими знаннями, чудовим ораторським талантом, Ушинський умів викласти матеріал у доступній для будь-кого формі, підібрати для кожної справи саме тих людей, які були найпотрібнішими. З одного уроку вчителя чи лекції викладача він міг розгледіти його переваги і недоліки, тактовно підтримати своїми порадами, та так, що в результаті формувався справжній спеціаліст. Водночас усі підкреслювали вимогливість та принциповість Костянтина Дмитровича, його зневагу до марнославних, зарозумілих, неосвічених людей зі стереотипним мисленням, заскорузлими поглядами.

Завдяки реформам думки і прагнення вихованок швидко змінювалися. Як згадує Є. Водовозова, ніхто з них більше не мріяв про бали, про ефект від розкішного одягу й легкості танцю, - тепер усі хотіли працювати, всі мріяли про серйозні заняття. Дівчат готували до суспільної праці, і з цією метою К.Д. Ушинський відкрив для старшокласниць педагогічні класи, в яких усі бажаючі здобували фах учительки початкової школи. Для обслуговуючого персоналу інституту було організовано школу, де учениці педагогічних класів проводили заняття.

К.Д. Ушинський набагато випередив свій час, він наважився змінити усталені традиції виховання жінок із дворянського середовища і за розплатився своїм здоровям і карєрою. Зміни, запроваджувані К.Д. Ушинським, були вороже сприйняті багатьма старшими працівниками інституту, в тому числі й начальницею закладу - зарозумілою та свавільною особою, котра не хотіла жодних змін і до того ж заздрила успіхам реформатора. Розпочалося цькування педагога. На нього та запрошених ним учителів писали наклепницькі скарги, звинувачували їх у матеріалізмі, підриві суспільних устроїв. У заяві-протесті проти цих звинувачень К.Д. Ушинський писав:

«Вини за собою по службі у Смольному інституті я ніякої не знаю… Я жадаю тільки справедливості і, здається, я маю повне право просити про одне, щоб, перевіривши мою службову діяльність, засвідчити, що я служив чесно і нічим не порушував довіря і виконав свій обовязок» (14, с. 56).

Але ніхто не збирався встановлювати істину, вороги К.Д. Ушинського були раді, що можуть позбутися, неспокійного реформатора. Костянтин Дмитрович, прагнучи хоча б зберегти створений ним педагогічний колектив, у 1862 р. написав заяву про звільнення. Він важко пережив цю поразку, в результаті чого його здоровя різко погіршилося. Невдовзі Смольний інститут покинули й запрошені ним викладачі. «Сумно сіяти на полі, де завтра ж можуть вирвати, що сьогодні посіяно», - із жалем констатував педагог.

На думку Ю. Рехневського, людина поступливіша, дипломатичніша, зуміла б, напевне, обійти гострі кути й продовжити задумане, але тільки не Костянтин Дмитрович:

«Він ішов прямим шляхом, не знаючи обхідних доріг, домагався здійснення своїх ідей наполегливо, з властивою йому енергією й різкістю, не шкодуючи чужого самолюбства й не відступаючи ні на крок від своїх переконань» (11, с. 409).

Здавалося, що для нього не існувало нічого, окрім справи удосконалення освіти, саме цього він пристрасно вимагав від своїх друзів та учнів, від молоді, з якою зустрічався на різних громадських зібраннях, про це писав у своїх наукових та публіцистичних працях.

Одночасно з роботою у Смольному К.Д. Ушинський працював редактором «Журналу міністерства народної освіти». За короткий час він перетворив це видання, яке, за його висловом, «публіка вважала офіційним непотребом», у справжній педагогічний часопис, який приваблював учителів і всіх, хто цікавився справами освіти. За його редакцією журнал виходив 14 місяців, але після зміни міністра освіти, який зажадав повернути видання у старе, казенне русло, Ушинський полишив редакторську посаду.

Зважаючи на великий авторитет К.Д. Ушинського, міністерство освіти замаскувало його звільнення зі Смольного інституту відрядженням за кордон для ознайомлення з досвідом жіночих навчальних закладів і лікування, але він сам і багато хто в Росії сприйняли це відрядження як заслання, як відсторонення прогресивного педагога від впливу на російську школу і вчительство. Уряд боявся, що моральний вплив Костянтина Дмитровича, його енергійні домагання щодо створення народної школи і демократизації всієї освітньої системи прискорять суспільні зміни.

Місцем першої зупинки К.Д. Ушинського стала Німеччина, зокрема Бонн, пізніше він переїхав до Швейцарії, де оселився у Веве. Педагог відвідав жіночі школи в багатьох кантонах Швейцарії, в серпні 1863 р. ознайомився з навчальними закладами Штутгарта, Аугсбурга, Мюнхена, Ляйпцига, Ваймара. Надзвичайно приємно вразила його жіноча педагогічна школа Фрьоліха у Берні. Тут панувала спокійна, домашня обстановка, вчителі і сам Фрьоліх були одягнуті просто, з ученицями спілкувалися без офіційного тону, по-діловому і водночас щиро, природно. Це було так не схоже на зарегламентовані різними статутами та інструкціями, без живої думки, навчальні заклади на батьківщині. Він помічав кожну деталь у педагогічних семінаріях Рюгга, Кеттінгера, Фріса. Щоденник поповнювався записами сторінка за сторінкою. У Гайдельберзі Костянтин Дмитрович познайомився з видатним хірургом М.І. Пироговим, який на той час вимушено залишив педагогічну діяльність в Одеському та Київському шкільних округах.

Результатом зарубіжного відрядження, яке тривало 5 років, стала низка праць, у яких характеризуються системи освіти західних країн, обґрунтовується принципом народності виховання. Провідна ідея творів зарубіжного періоду - взаємозвязок шкільних реформ із соціальними, а також, що кожна країна має власну виховну систему, яка відображає національні традиції виховання й орієнтується на національний виховний ідеал. Педагога виражав контраст між західною народною школою і вітчизняною, яка на той час ще перебувала в зародковому стані.

«Понад усе потрібні школи, добре влаштовані, і вчителі добре підготовлені, і багато, багато шкіл нам потрібно! - писав він Л.М. Модзалевському, - інакше і воля селян, і відкрите судочинство не принесуть всієї тієї користі, яку могли б принести ці істинно великі кроки вперед» (2, с. 466).

Наприкінці 60-х рр. К.Д. Ушинський повернувся до Росії з наміром зосередитися на науковій і літературній діяльності. Його запросили викладати в Одеському університеті, який незабаром мав відкритися. В цей час здоровя педагога значно поліпшилося, здавалося, ніщо не віщувало біди, але приїхавши на хутір Богданку, він не застав живим свого старшого 17-річного сина Павла, який трагічно загинув через необережне поводження зі зброєю на полюванні. Втрата улюбленого сина підкосила його. Розуміючи, що жити залишилося недовго, він терміново шукає в Україні зручне місце для проживання родини й купує будинок у Києві та встигає перевести дочок до місцевої гімназії.

У жовтні 1870 р. з двома молодшими синами К.Д. Ушинський виїхав на лікування до Криму, але по дорозі застудився і 22 грудня (3 січня 1871 р. за н. ст.) помер в Одесі. Ховали видатного педагога у Києві за участі великої кількості народу, передовсім учителів. Похований К.Д. Ушинський, як заповідав, під крислатим каштаном на цвинтарі Видубицького монастиря в Києві. На кошти, зібрані народними вчителями, на його могилі встановлено скромний памятник.

3. Педагогічна система К.Д. Ушинського

педагог ушинський освітянський школа

Костянтин Ушинський жив і працював у добу підготовки й проведення реформ 1860-х років у Росії, головною з яких було скасування кріпосного права.

Важливою складовою реформ стала шкільна реформа, що передбачала вільний доступ до освіти всім суспільним верствам та створення школи, яка б відповідала новим вимогам життя. До початку реформ народної школи та педагогіки в науковому значенні в Росії не існувало. К.Д. Ушинський вперше з демократичних і наукових позицій підійшов до розробки педагогічної теорії і моделі народної школи. Насамперед він показав важливість для вихователя глибокого знання природи дитини, педагогічної теорії і практики. Він обґрунтував предмет педагогіки, її основні наукові категорії, розробив методи педагогічних досліджень.

Основи педагогічної теорії він виклав у тритомній праці, над якою працював усе життя., «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології». Задум її створення виник після того, як міністерство освіти доручило йому написати підручник педагогіки для педагогічних навчальних закладів. І хоча на той час існувало чимало німецьких підручників, які досить було лише пристосувати до російських реалій, Костянтина Дмитровича не влаштувало те, що німецькі видання нагадували збірки рецептів для лікарів, позаяк містили ретельно підібрані для всіх випадків шкільної практики правила виховання й навчання. Для Німеччини, що вже давно сформулювала власну філософію виховання, з якою майбутні вчителі знайомилися в навчальних закладах, таке їхнє спрямування було виправданим. У Росії на той час ніхто не встановив базових освітніх орієнтирів.

К.Д. Ушинський вважав, що педагогіка - це не зібрання правил виховання, а наукові вклади, з яких кожен учитель має сам для себе вивести необхідні правила. Порівнюючи педагогіку з медициною, він писав, що як ніхто не може стати хорошим лікарем, вивчивши тільки книги з лікування хвороб, не знаючи анатомії і фізіології, так і читання найкращих методичних посібників з педагогіки не створить хороших учителів, якщо вони не володітимуть знаннями про фізіологію та психологію людини. Тому у своїй праці К.Д. Ушинський, насамперед, подав матеріал з цих наук. З позицій філософського знання він обґрунтував педагогіку як суспільну науку, довів, що вона має опиратися на всі знання про людину, тим самим уперше застосував антропологічний підхід у педагогічному дослідженні. Перший том праці вийшов 1867 р. й швидко розійшовся серед читачів, які сприйняли його як новаторську знахідку - підручник, де поєднувалися теоретичні основи педагогіки із психологією та фізіологією людини. У другому томі (1869 р.) автор аналізує відчуття і волю, в третьому - планувалося завершити психологічну частину і викласти педагогічні настанови, які випливали з фізіології і психології дитини, але автор не встиг його дописати.

Працюючи над твором, К.Д. Ушинський опрацював усі існуючі на той час філософські теорії, залучив доробок природознавців, психологів, видатних педагогів, консультувався з багатьма зарубіжними вченими. У праці містяться думки та їхнє критичне переосмислення автором багатьох відомих діячів, зокрема Локка, Канта, Гегеля, Спенсера, Мілля, Молешотта, Гербарта, Руссо, Песталоцці. Підзаголовок «Спроба педагогічної антропології», який він дав творові, свідчить про намір встановити біологічні та соціальні закони розвитку людини й на їхній основі вивести закономірності виховання. До антропологічних наук К.Д. Ушинський відніс не лише анатомію, фізіологію, психологію, а й логіку, філологію, географію, історію, культурологію, мистецтвознавство, літературознавство, вважаючи, що «у всіх цих науках викладаються, порівнюються і групуються факти й ті співвідношення фактів, в яких знаходяться властивості предмета виховання, тобто людини».

«Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати її також у всіх відношеннях», - наголошує він (3, с. 199).

Разом з тим, великий педагог застерігав, що не можна розглядати людину по частинах, відповідно до окремих наук.

«Вихователь, котрий дивиться на людину крізь призму фізіології, патології, психіатрії, так само погано розуміє, що таке людина, як і той, хто вивчав би людину тільки у великих творах мистецтв і великих історичних діяннях…» (3, с. 206).

К.Д. Ушинський був переконаний, що педагог має вивчити дитину у всіх її проявах і вміло застосовувати ці свої знання для виховання і навчання. Мета виховання, на його думку, полягає в розвитку фізичних, розумових і моральних сил людини й сприянні формуванню її характеру в руслі ідеалів гуманізму. При цьому школа повинна дати поштовх до самовиховання дитини, щоб потім людина вдосконалювала себе протягом усього життя.

Виховання і навчання, на думку К.Д. Ушинського, мають свої обєктивні закономірності. Але дитина постійно розвивається, тому вихователь не може сліпо керуватися рецептами і правилами, педагогічна діяльність - творчий процес, який Костянтин Дмитрович порівнював з мистецтвом. Він захищає право вчителя на самостійність і творчість, протестує проти обмеження його бюрократичними статутами, інструкціями та заборонами. Ушинський і сам завжди сміливо переступав через усталені педагогічні чи адміністративні норми і стереотипи, якщо був переконаний, що вони перешкоджають поступу.

Надаючи великого значення науці, видатний педагог високо цінував педагогічний досвід, вважаючи, що педагогічна теорія і практика можуть розвиватися і вдосконалюватися тільки спільно.

«Пуста, ні на чому не заснована теорія виявляється такою ж ні для чого не придатною річчю, як факт чи досвід, з котрого не можна вивести жодної думки, котрому не передує і за котрим не слідує ідея» (4, с. 10).

Він підкреслює, що педагогіка має будуватися на науковому узагальненні педагогічної практики, однак при цьому слід враховувати, що передається не сам досвід, а думка, виведена з нього.

Ушинський привернув увагу суспільства до необхідності заснування педагогічних навчальних закладів, розвитку педагогічної літератури.

Вагомий внесок він зробив у дидактику і методику викладання у початковій школі, яку вважав найважливішою і найважчою ланкою освіти. Що молодший вік дитини, то більшу увагу необхідно їй приділяти, підкреслював він. Дидактичні погляди К.Д. Ушинський виклав у «рекомендаціях до навчання» за підручником «Рідне слово» й у праці «Педагогічна подорож по Швейцарії».

Знайомство на Заході з емпіричною психологією спонукало його вимагати обовязкового використання її здобутків, насамперед врахування вікових особливостей дітей. На думку педагога, перед навчанням слід ставити освітню, виховну і розвивальну цілі. Освітня мета має забезпечити дитині найлегший і найкоротший шлях засвоєння знань про природу і суспільство; виховною метою він вважав формування світогляду особистості. Причому проблему виховної функції він поставив по своєму. К.Д. Ушинський вважав, що навчання має розвивати розум, душу і серце дитини, а також формувати стійкі світоглядні переконання. Не науки «мають вкладатися в голові дитини», а знання та ідеї, які повідомляються науками, повинні «органічно вибудовуватися в широкий погляд на світ», - міркує він. Разом з тим, педагог застерігав від завантажування голови дитини інформацією, з якою вона «не знає, що робити». Передаючи учневі знання, вчитель повинен також розвинути в нього бажання і здатність самостійно їж здобувати. Ушинський підтримав ідею великого швейцарського педагога Песталоцці про те, що навчання має спрямовуватися не так на засвоєння інформації, як на розвиток розумових і психічних сил дитини, даних їй природою у виглядів задатків. Він передав ідею Песталоцці про розвивальне навчання відкриттям, значно важливішим для людства, ніж відкриття Америки. К.Д. Ушинський передбачив, що потік знань нестримно зростатиме й опановувати ним повністю учень не зможе, тому перед школою він поставив завдання насамперед навчити дитину вчитися.

В той час, коли в країні точилася дискусія про те, який профіль середньої школи доцільніший - класичний (з переважанням античних мов), чи реальний (з переважанням природничих наук), К.Д. Ушинський запропонував відмовитися від застарілих поглядів, що тільки класична освіта всебічно формує людину. Він пояснив, що період бурхливого розвитку природознавства античні мови й антична література уже не будуть посідати такого місця, яке вони посідали упродовж попередніх століть, і підтримав реальну (природничо-математичну) освіту, поєднавши її з вивченням рідної мови, літератури та історії. Він пропонував усунути схоластичність, зєднати теоретичні знання з практикою, наблизити школу до життя. Разом з тим, педагог наголосив, що є науки, які не можуть бути прикладені до практики негайно, але вони потрібні для виховання й загального розвитку людини. Зокрема він говорить про вивчення давньої історії, яка допомагає зрозуміти хід історичного процесу взагалі, тому в учневі, який вивчає стародавню історію, слід бачити, насамперед, не майбутнього історика, а освічену й виховану людину. Під освітою він розумів організовану систему знань й уміння учня здобувати їх самостійно.

К.Д. Ушинський розглядав навчання як важку працю не тільки вчителя, а насамперед самого учня. «Мріяти легко і приємно, але думати важко», - підкреслював він. Діти мають вчитися самостійно, а вчитель методично правильно керувати цим процесом. Основні вимоги до навчання за К.Д. Ушинським є такими: воно має розпочатися у відповідному віці, не надто рано і не запізно для кожної дитини окремо; слід уникати як надмірного напруження дитини, так і надмірної легкості занять, постійно ускладнювати навчання; сприяти розвиткові здібностей учнів. Він застерігав проти перетворення занять у постійну гру. Навчати через гру можна лише епізодично, інакше вчитель зробить своєму вихованцеві погану послугу, не підготувавши його до труднощів серйозного навчання в майбутньому. Крім того, не варто постійно орієнтуватися на інтерес, тому що навчання, побудоване лише на інтересі, не сприяє зміцненню волі дитини.

«Звичайно, зробивши цікавим свій урок, ви можете не боятися набриднути дітям, але памятайте, що не все може бути цікавим в навчанні, що завжди є нудні речі і повинні бути. Ви готуєте дитину до життя, а в житті не всі обовязки цікаві…» (5, с. 240).

К.Д. Ушинський розвинув принципи усвідомлення й активності навчання, наочності, послідовності, міцності знань. Питання наочності навчання є таким давнім, як і історія навчання взагалі. На рівні загального дидактичного принципу його вперше обґрунтував А.Я. Коменський у вигляді «золотого» правила дидактики. Песталоцці вважав цей принцип своєю заслугою, оскільки не був знайомий з ученням видатного чеха. К.Д. Ушинський дав наочності власне пояснення, виходячи з нових досягнень науки. Для нього наочність не метод виховання, а загальний принцип, який має пронизувати і зміст, і метод. Багато уваги Ушинський приділив усвідомленості, ґрунтовності й міцності засвоєння дітьми навчального матеріалу. До розуміння і застосування цих принципів Костянтин Дмитрович також виніс багато нового зі своїми попередниками. Він розробив методику повторення навчального матеріалу, утворення у дітей загальних уявлень і понять з наочних поодиноких уявлень, методику розвитку мислення одночасно з розвитком мови. Педагог показав, як привчати дітей до самостійності праці, як порівнювати предмети і явища, знаходити їхні окремі ознаки, робити узагальнення.

Вагомий внесок К.Д. Ушинський зробив у методику навчання рідної мови. Надаючи великого значення граматиці як логіці мови, він водночас застерігав від крайнощів - як від надмірного захоплення граматикою, так і від нехтування нею. Кожне граматичне правило має бути висновком із вживання форм мови, уже відомих дітям. Заслугою К.Д. Ушинського є поширення у початковій школі звукового методу навчання читання. З різновидів цього методу (аналітичного, синтетичного, аналітико-синтетичного) він рекомендував аналітико-синтетичний звуковий метод письма й читання і побудував за цим методом свій підручний «Рідне слово».

Серцевиною педагогічної системи К.Д. Ушинського є ідея народності виховання. Термін «народність» у той час вживався в суспільно-політичній думці як відображення в мистецтві, вихованні, літературі національного характеру, психології, самостійності, самобутнього народу, його національних і патріотичних почуттів. Актуальність дискусії про народність зумовлювалася пробудженням національної самосвідомості народів різних країн, їхнім прагненням до національної та економічної свободи. Західною Європою покотилася хвиля національно-визвольних революцій, спрямованих на руйнування імперій.

Щоб протидіяти зростанню національної самосвідомості народів Росії, влада посилила централізаторську політику і русифікацію націй, які входили до складу держави. Ще 1832 р. устами заступника міністра освіти, а незабаром і міністра С. Уварова було проголошено так звану «офіційну народність», яка виражалася у формулі: «православя, самодержавство і народність», що означало обєднання усього населення держави навколо православної церкви і самодержавства, а також збереження існуючих порядків і патріархальних традицій. Така ідеологія, на думку урядовців, убезпечила б імперію від руйнування, сприяла б формуванню єдиного російського народу, протидіяла б сепаратизмові та зростанню національної самосвідомості неросійських етносів. Уваров визнавав, що його тріада створила «розумовий заслін» впливові західних революційних ідей, консервувала існуючі порядки, протидіяла поширенню ліберальних і демократичних ідей про права й свободи людини. Школа в цих охоронних процесах мала зайняти провідну роль. Один з керівників жандармерії, тобто політичної поліції, Л. Дубельт у своїх «Замітках» писав: «Наш народ тому розумний, що тихий, тихий тому, що не має свободи». Щодо освіти, то він зазначав, що в «нашій Росії вчені повинні чинити як аптекарі… і відпускати вченість тільки за рецептами уряду».

Народившись у надрах феодально-кріпосницької бюрократії, теорія «офіційної народності» в урядовому її розумінні на багато років стала державною доктриною. Величезної шкоди було завдано національній культурі українців, яких не вважали самостійною нацією, а лише частиною російського народу. Царський режим переслідував в Україні українську мову, католицьку та греко-католицьку церкви, забороняв національне книговидання, театр, арештовував письменників-вільнодумців, громадських діячів. Українські діти змушені були навчатися в чужій за мовою і духом школі.

К.Д. Ушинський першим з педагогів заявив про необхідність протиставити ідеї народності в її урядовому розумінні справжню народність як педагогічний принцип, що мав би забезпечити виховання дітей в національному дусі й збереження народу як самобутнього субєкта історії. Ідею народності, К.Д. Ушинський розвинув у працях «Три елементи школи», «Питання про народні школи», «Про народність у громадському вихованні», «Рідне слово» та інших статтях і підручниках. Ідея народності в розумінні Ушинського відображала боротьбу за нову, справді народну систему освіти, яка б відповідала не потребам влади, а потребам широких суспільних верств. Народним можна назвати тільки те виховання, вважав він, яке допомагає розвинути національну самосвідомість, громадянські почуття, зберегти й примножити національну культуру, утвердити людину як творця історії.

Під час подорожі Західною Європою і знайомства з різними системами освіти різних країн Костянтин Дмитрович звернув увагу на те, що, при загальних спільних рисах, кожна з національних освітніх систем європейських країн мала «свою особливу мету й свої особливі засоби досягнення цієї мети». Система освіти в кожній країні будувалася на національних традиціях шкільництва й служила вихованню такого громадянина, який відповідав уявленням даної нації про людський ідеал. У праці «Про народність у громадському вихованні» педагог характеризує загальні історичні основи європейського виховання і національне виховання в окремих країнах - Англії, Німеччині, Франції, Сполучених Штатах Америки, простежує його історію, підкреслює найхарактерніші його риси в кожній країні. Він наголошує, що системи виховання різних європейських народів є гілками однієї могутньої рослини, яка виросла з християнства. Культура античного світу, шкільна спадщина середньовіччя, християнська мораль становлять основу освіти усіх європейських народів. У свій час через Київську академію західноєвропейська освітня традиція проникла і до нас. Але хоча у школах Західної Європи вивчаються одні й ті ж класичні мови, література та історія, кожен народ знаходить у цих «всесвітніх вчителів» особливу поживу, яка відповідає саме його національності.

На думку К.Д. Ушинського, щоб виховні системи якнайкраще відповідали національному характерові та устремлінням народу, необхідно, щоб громадськість могла впливати на школу і шкільну політику держави. На власному досвіді педагог переконався, що на чиновництво покладатися марно. Російська бюрократія використовувала школу в своїх інтересах, тому він пропонував передати справу освіти до рук самого народу. До того ж гарний приклад уже був із земськими школами.

Ідея народності Ушинського не мала нічого спільного зі словянофільською національною відокремленістю, яку проповідували діячі, вороже налаштовані до Заходу. К.Д. Ушинський був людиною західного мислення, західноєвропейської освіченості й водночас прихильником збереження національних традицій, національної ідентичності всіх народів Російської імперії. Він підкреслював, що можна й потрібно користуватися педагогічними надбаннями інших народів, запозичувати форми та методи навчання, але не можна запозичувати чужого характеру і, відповідно, системи, в якій цей характер формується.

Видатний педагог вважав, що характер людини складається з двох елементів - вродженого, до якого належать і національні риси, і сформованого під впливом виховання. Ще не знаючи законів генетики, він висловив здогад, що «природа своїми таємничими літерами записує в тілі людини вся історію її безсмертної душі, і цей дивовижний літопис природи передається з покоління в покоління». Тому важливо, щоб система виховання була побудована так, аби вихователь міг звернутись до цієї вродженої основи, спертися на неї, тоді він зможе сприяти формуванню корисної для свого народу особистості. Костянтин Дмитрович наголошує, що «виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним». Почуття народності настільки міцне, каже педагог, що при загибелі всього святого й благородного воно гине останнім, а «поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини». «Бувають приклади ненависті до батьківщини, але стільки любові буває іноді в цій ненависті!» (6, с. 100). Національне виховання, спрямоване на розвиток національної свідомості, в той же час через національну свідомість впливає на розвиток суспільства, мови, літератури, законодавства, тобто на всю історію народу і його життя. Ушинський прагне переконати громаду у важливості національного виховання для збереження національної ідентичності, зміцнення суспільної моралі, загального добробуту і виконання народом своєї місії.

Основним шляхом утілення ідеї народності в шкільну практику, на думку педагога, є навчання дітей рідною мовою. Рідну мову він називає найкращим педагогом, природним вихователем, який навчав народ у ті часи, «коли не було ще ні книг, ні шкіл, і продовжує вчити його до кінця народної історії». Про необхідність навчатися рідною мовою вперше сказав Коменський. Коли в світі освіта послуговувалася латиною, великий педагог наголосив, що початкове навчання обовязково має проводитися у «школі рідної мови». Ушинський розвинув ці ідеї, він розглядав рідну мову не тільки як інструмент пізнання дитиною світу, а й як вихователя національно свідомої особистості, людини, відповідальної за свій народ, корисної для нього, як засіб збереження й розвитку нації, розкриття її творчого потенціалу в усіх сферах життя.

У статті «Рідне слово» педагог емоційно і переконливо обґрунтував педагогічне, історичне та культурне значення рідної мови. Він довів, що, оберігаючи мову народу, ми зберігаємо себе як націю.

«Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший звязок, що зєднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле» (7, с. 123).

К.Д. Ушинський підкреслив, що мова це не просто слова, засіб комунікації, а відображення історії, культури, природи, господарської діяльності й характеру народу, тому, щоб зрозуміти народ, необхідно вивчити його мову. «Коли зникне народна мова, народу немає більше!» - застеріг він і назвав найбільшим насильством зазіхання на мову народу. Адже все можна повернути, твердить він, навіть створити нову батьківщину, але якщо загине мова в устах нації, загине й сама нація.

Для дитини, за словами К.Д. Ушинського, рідна мова - перший тлумач природи, життя, ставлення до людей. Опановуючи рідну мову, дитина легко, швидко й без напруження впізнає світ, «думки, почуття, художні образи, логіку й філософію мови». У два-три роки вона вже знає стільки, що й половини того не зможе пізніше засвоїти за 20 років «старанного і методично правильного навчання». Тому важливо, щоб з раннього віку вона розмовляла й навчалася рідною мовою, адже те, що відповідає вродженим нахилам, ми сприймаємо легко і засвоюємо міцно, і, навпаки, якщо мова, якою починає розмовляти дитина суперечить її вродженому національному характерові, то ця мова ніколи не плине на її розумовий і духовний розвиток так, як рідна. Тут педагог висловив свої власні дитячі враження щодо морального та інтелектуального дискомфорту, який він і його друзі з українських родин відчули у школі, де їх змушували вчитися чужою мовою. У праці «Педагогічна поїздка по Швейцарії» педагог стверджує, що мало користі дитині дасть школа, де все їй чуже і незрозуміле і з якої він намагається якнайшвидше втекти додому. Така школа на думку К.Д. Ушинського, безсила, тому що не розвиває дитину на природному для неї грунті.

Та ще гірші наслідки, на думку Костянтина Дмитровича, матиме нехтування і зневага до рідної мови у справі патріотичного виховання школярів. Людина, вихована в чужій культурі, буде чужою для свого народу, «не внесе в його життя жодної порошинки».

Обґрунтовуючи засади народної школи, К.Д. Ушинський вважав, що необхідно також вивчати історію, географію, фольклор, ремесла, основи сільського господарства - тільки в такому разі народна школа дасть дитині все, що необхідно для життя і праці.

З позиції принципу народності підходив педагог і до морального виховання учнів. Він вважав, що виховання, як і будь-яка діяльність узагалі, має певну мету. Метою ж виховання для кожного народу є певний, історично зумовлений ідеал, тобто уявлення нації про те, якою має бути людина. Він зазначає, що виховання - категорія суспільства, воно залежить від конкретних умов і обставин життя і обовязково ґрунтується на традиції. Моральні якості виробляються через спілкування дитини з дорослими, друзями, причому це спілкування має ґрунтуватися лише на основі любові і взаємної поваги. Тільки тоді воно сприятиме формуванню позитивних якостей. Моральність, застерігав К.Д. Ушинський, не може будуватися на авторитарності, страхові покарання, методом моральних сентенцій. Спілкуючись з людьми, дитина вчиться проникати в душевний стан інших, вона отримує можливість виявити співчуття, піклуватись про когось. Важливе значення має моральний приклад батьків і вчителів, який доповнюється «прикладом книжним» - літературою та іншими навчальними предметами. Такі гуманістичні висловлювання педагога були незвичними для тогочасної шкільної практики, де панували відчуженість, офіційність, авторитаризм, а нерідко і жорстокість у ставленні вчителів до учнів.

Костянтин Дмитрович надавав великого значення вихованню дітей у праці, як християнин, вважав, що кожна людина неодмінно має працювати фізично й розумово, як для свого блага, так і для блага суспільства. У статті «Праця у її психічному й виховному значенні» він пояснював, що прагнення до діяльності зумовлюється фізіологічними й психічними процесами організму. Людина працює, створюючи матеріальні чи духовні продукти, але при цьому значно більшу вагу праця має для розвитку самої особистості, для підтримання людської гідності і моральності. Водночас він вважав, що вихованню сприяє лиш вільна праця, за яку людина береться без зовнішнього примусу, а по добрій волі, чітко усвідомлюючи її корисність для свого розвитку і для суспільного блага.

К.Д. Ушинський любив повторювати, що працелюбство і працьовитість - ось риси, які в першу чергу батьки мають прищепити своїм дітям. Бездіяльність або пусті, беззмістовні заняття для «згаяння часу, ніби його дано людині занадто багато», він вважав не гідними людини.

Педагог застерігав, що не добре, коли людина залишається «без роботи в руках, без думки в голові», адже тоді «псується голова, серце і моральність». Не можна допускати, щоб діти на уроці працювали без напруження, щоб завдання були занадто легкими, щоб учитель, викликавши одного учня до дошки подбав, аби в цей час інші також працювали. Бездіяльність породжує нудьгу, вередування. Тож педагог радив, щоб, бажаючи дитині щастя, вихователь готував її не до щастя, а до «праці життя», адже, на його думку, щасливими є ті люди, «котрі захоплені певною ідеєю і віддали цій ідеї усе своє життя».

К.Д. Ушинський передбачав, що зростання матеріального добробуту матиме і негативні наслідки для духовного життя людства. Багатство руйнуватиме моральність, якщо суспільство не буде готовим поставити матеріальні блага нижче за духовні. У меркантильному суспільстві важливо, щоб школа переконала дитину, що найбільшою цінністю є духовна сутність людини. Чим краще матеріально житиме людина, тим освіченішою вона має бути, щоб знайти працю, яка відповідатиме її інтересам та нахилам (8, с. 116).

Викладені К.Д. Ушинським думки про роль праці у вихованні були його глибокими власними переконаннями. Усі, хто його знали, свідчили про надзвичайну працьовитість цієї людини. Він прагнув зробити якомога більше корисного для суспільства. Задля улюбленої роботи йому доводилося щоденно пересилювати тяжку недугу. Відомо, що він і помер за робочим столом, а у медичному висновку про причини смерті зазначалося, що однією з них була надмірна праця.

У педагогічній системі К.Д. Ушинського велика роль відводиться вчителеві. Хрестоматійними стали його слова, що особистість можна виховати тільки особистістю. К.Д. Ушинський сформулював вимого до вчителя і окреслив модель його підготовки; уклав і видав підручники «Рідне слово» та «Дитячий світ».

Коли після скасування кріпосного права постало питання про розгортання мережі початкових шкіл, виявилося, що дітей нікому вчити. На всю державу був лише один педагогічний навчальний заклад. Учителями ставали випускники гімназій та університетів, яким у ті часи не викладали педагогіки, психології, методики. Усе залежало лише від природних здібностей вчителя. К.Д. Ушинський першим порушив питання про необхідність відкриття учительських семінарій. Після ознайомлення з педагогічними школами Західної Європи він розробив власний проект учительської семінарії, який пізніше було взято за основу для таких навчальних закладів.

К.Д. Ушинський надавав великого значення особистим якостям учителя. Він вважав, що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості, а тому ані статути і програми, ані устрій навчального закладу, хоч би як розумно вони були побудовані, не зможуть замінити особи вчителя у справі виховання. Педагогічна діяльність, як жодна інша, потребує постійного натхнення, шаблон і рутина у цій справі неприпустимі.

Костянтина Дмитровича непокоїла байдужість суспільства до вчителя, відсутність умов для його професійного спілкування. Він зауважував, що преса й література, які, здається, писали про все - «ассирійські старожитності й етруські вази», «нову повість, нову водевіль, нову скрипку, навіть новий капелюшок», не цікавилися вчителем, нічого не писали «про його скромну діяльність». Так само не виявляли інтересу до вчителя й батьки учнів. Вони звертали увагу лише на «екзамени й атестати своїх дітей».

Педагог нарікав на відсутність педагогічної літератури й преси, на його думку, вони необхідні, тому що змусять вчителя розмірковувати над проблемами виховання, піднесуть його діяльність до рівня сучасних вимог. Саме тому він з натхненням узявся редагувати «Журнал міністерства народної освіти», прагнучи зробити його помічником учителя. У журналі він систематично публікував власні та інших педагогів статті, повідомлення з місць про відкриття нових шкіл, про цікаві події зі шкільного життя, про нові педагогічні видання, рецензії на підручники та посібники.

Будучи добрим викладачем, Костянтин Дмитрович не любив тих, хто байдуже ставився до своїх обовязків, працював стереотипно, «боячись порушити букву бюрократичних інструкцій». Таких учителів він рішуче позбувся у Смольному інституті. «На переконання можна вплинути тільки переконаннями», - любив повторювати К.Д. Ушинський. Тому вчитель має стати прикладом для виховання, глибоко вірити у те, що повідомляє учням.

Особливо багато уваги він приділив учителеві початкової школи. У статті «Проект учительської семінарії» К.Д. Ушинський зауважив, що для педагогічної професії необхідні передовсім покликання і спеціальні здібності, але людей з такими якостями не так багато, тому за потреби великої кількості педагогічних працівників їх необхідно спеціально навчати професії. В учительських семінаріях майбутні вчителі обовязково мають вивчати педагогіку, психологію, основи природничих і гуманітарних наук. У ці навчальні заклади слід приймати представників різних суспільних верств, але, враховуючи велику потребу у сільських школах, надавати перевагу вихідцям з села. Важливо, щоб при семінарії була ділянка землі, де б майбутні вчителі займалися садівництвом, бджільництвом, городництвом. Необхідно, щоб учитель народної початкової школи вмів малювати, креслити, виразно читати, співати.

Пропозиціями щодо підготовки вчителів К.Д. Ушинський започаткував систему підготовки кадрів для народної школи, а його думки про ділові та особистісні якості вчителя сприяли формуванню феномена «народного вчителя» кінця ХІХ - поч. ХХ ст., сільського інтелігента-подвижника, народного просвітника. Згідно з проектом Ушинського, в Україні відкрився ряд учительських семінарій, найстарішою з яких стала Коростишівська (тепер - Житомирщина), заснована у 1869 р.

Перебуваючи за кордоном, К.Д. Ушинський стежив за шкільною реформою 1864 р. в Росії і висловлював занепокоєння тим, що хоча вона багато в чому була прогресивною, однак у ланці початкової освіти, зокрема у меті і змісті навчання, не відповідала потребам часу. Сільська школа, як і раніше, дяківська, вчила дітей лише читати, писати й рахувати та виховувала у монархічному дусі. Вона не готувала дитину до життя в умовах буржуазного суспільства, не розвивала її як особистість. Тому педагог наголошує на необхідності впровадження прогресивних методів навчання, надання йому розвивального характеру. Він підтримує кращий педагогічний досвід, ініціативу київського студентства щодо відкриття недільних шкіл для дорослих, організацію Миколою Корфом земських шкіл, вітає перші педагогічні зїзди, прагнення учительства до обєднання й захисту своїх професійних і громадянських прав, самоосвіти, дискусії з питань освіти у пресі.

Костянтин Дмитрович був переконаний, що тільки через усвідомлення суспільством необхідності освіти всього народу і тільки за його участі можливий поступ у цій справі. Він застерігав, що марно покладатися на чиновництво, а тому закликав інтелігенцію до просвітницької діяльності. Він заперечував тим діячам, які твердили, буцімто селянство не хоче вчити дітей, тому що не бачить у цьому користі. Ушинський розумів, що існують значно глибші причини гальмування розвитку шкільної мережі. Насамперед це невтішні спогади, які залишили по собі старі школи, бідність населення та неосвіченість самих управлінців, їхня відірваність від реалій життя та світоглядна обмеженість. У багатьох своїх працях, листах, приватних розмовах він із сарказмом говорить про російське чиновництво, шкільну бюрократію, які боялися кожної нової ідеї, не бажали жодних змін.

К.Д. Ушинський одним із перших порушив питання про обовязкове початкове навчання усіх дітей. При цьому народна школа розглядалася ним як не окремий, ізольований від гімназій чи міських училищ навчальний заклад для дітей селян, а як перша, обов'язкова ланка у системі середньої освіти.

4. К.Д. Ушинський і Україна

В радянські часи на українському походженні К.Д. Ушинського не наголошувалося. Офіційно його називали великим російським педагогом. Сам же Костянтин Дмитрович про своє національне коріння зав і розповідав усім знайомим. Це засвідчили історик педагогіки й соратник К.Д. Ушинського А.П. Флеров, його особистий секретар О. Фролков, земляк і шкільний товариш М. Чалий. Редактор журналу «Библиотека для чтения», в якому певний час працював Костянтин Дмитрович, А. Старчевський згадував, що К.Д. Ушинський казав йому так: «Рід наш давній, малоросійський, дворянський». Педагог Н.К. Грунський у 1912 р. писав: «Він хоч і народився в м. Тулі, але Малоросію завжди вважав своєю батьківщиною, пристрасно любив її і згадував про неї з захопленням». У багатьох творах К.Д. Ушинського зустрічаються відомості про Україну. Характерним для них є такий його вислів: «У нас, в Малоросії…».

В Україні минули дитячі роки педагога, в Україні він жив зі своєю родиною, сюди поспішав з-за кордону. У рідних місцях він відпочивав, набирався снаги, спілкувався з земляками, рідною природою. Ю.С. Рехневський згадував, що, навчаючись у Московському університеті, К. Ушинський завжди на канікули відїздив додому, а наприкінці академічного року:

«зазвичай, блідий, худий і, харкаючи кровю, рушав із земляками на батьківщину, в Малоросію, яку пристрасно любив. Здебільшого він і його товариші мандрували з Москви до Брянська на перепряжних, у Брянську купували човна й спускалися Десною до Новгорода-Сіверського. У селі він менше працював, писав віші, багато гуляв, вудив рибу і приїздив у вересні до Москви румяним, повним і цілком здоровим» (11, с. 409).

Заприятелювавши в університеті з професором П.Г. Редкіним, одним з найвідоміших вчених і громадських діячів того часу, також уродженцем України, майбутнім ректором Петербурзького університету, Костянтин Дмитрович неодноразово гостював у нього в селі під Ромнами (Полтавщина). Сюди ж до них приїздив і професор Т.М. Грановський.

Костянтин Дмитрович бував у різних місцях України, зокрема на рідних Чернігівщині та Полтавщині, в Одесі, Криму, Києві. Після повернення з-за кордону планував оселитися з родиною в Києві, навіть купив у цьому місті будиночок по вул. Тарасівській, перевіз сюди свою дружину з дітьми. Ще раніше він просив у листах педагога М.О. Корфа, який жив і працював в Олександрівську (Запоріжжя), відшукати йому село для постійного мешкання і посаду вчителя на Півдні України, де б за сприятливого клімату він міг поправити своє здоровя.

Рідним для К.Д. Ушинського був хутір Богданка, де він мешкав з родиною і де був похований його син Павло. Тут росли липова алея, де він любив відпочивати, посаджений ним гай. У своїй садибі К.Д. Ушинський вирощував дерева, квіти, доглядав за худобою, пасікою.

За словами історика педагогіки М.С. Гриценка, К.Д. Ушинський добре знав історію, географію, етнографію України. У свій юнацький щоденник переписав уривки з поеми К.Ф. Рилєєва «Наливайко». Відомо, що педагог товаришував з істориком М. Костомаровим, відвідував його публічні лекції і навіть просив написати додаток з історії до свого підручника «Рідне слово».

К.Д. Ушинський був у добрих стосунках із братом своєї мачухи М.В. Гребелем, випускником Київської гімназії та Ніжинського ліцею, людиною, яка зустрічалася з Т.Г. Шевченком і видала російською мовою його «Кобзар». Коли М.В. Гребель переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім», К.Д. Ушинський відгукнувся на цю публікацію рецензією у журналі «Современник», де висловив припущення, що, зважаючи на мову оригінального твору, його автором був уродженець Новгород-Сіверщини.

Аналізуючи перший випуск «Этнографического сборника», що видавався Російським географічним товариством, К.Д. Ушинський подав приклади про побут та обряди жителів с. Кобилля Новгород-Волинського повіту Волинської губернії, містечка Олександрівки Сосницького повіту Чернігівської губернії та сіл Хорольського повіту Полтавської губернії. Він підкреслив красу й багатство української мови, українських пісень та обрядів.

Друзі Костянтина Дмитровича у навчанні й роботі відзначали, що він добре знав українську мову, вона в нього була пересипана прислівями та приказками. Він часто використовував їх в мовленні, що сприяло запамятовуваню їх його товаришам на все життя.

Працюючи у літературних часописах, педагог власноруч виправляв помічені ним неточності в надісланих до редакції матеріалах. Так, рецензуючи статтю якогось Г. Базилевича, К.Д. Ушинський вказав на помилки, що «вкралися, не знаємо з чиєї вини, в малоросійські слова та пісні». Він радив своїм знайомим:

«Якщо захочете ви слухати мяку, гармонійну, зовсім не займану малоросійську мову, розмовляйте тільки з жінками полтавських сіл»

(15, с. 53).

Читаючи лекції в Ярославському ліцеї, Костянтин Дмитрович використовував кожну нагоду, щоб розповісти студентам про Україну. Він з любовю описує Дніпро, природу України, повідомляє про героїчні сторінки її історії.

У підручники для народної школи «Рідне слово» та «Дитячий світ» педагог включив українські казки, переказавши їх російською мовою, вмістив свої оповідання про народні свята і традиції - зелену неділю, обжинки, коляду, ходіння з вертепом, які сам бачив і в яких брав участь у дитячі роки, подав українські назви одягу, страв, рослин, тварин. У методичних порадах до підручника «Рідне слово» він пише, що йому, ймовірно, докорятимуть, що до російського підручника він вніс кілька «малоросійських святкових звичаїв і навіть виразів», й пояснює, що зробив це свідомо, позаяк у «наших малоросійських святкових традиціях збереглося більше життя і дитячої поезії», ніж у російських.

У книзі для читання «Дитячий світ» К.Д. Ушинський вмістив кілька авторських розповідей з підзаголовком «З оповідань хуторянина», які були, власне, словесними ілюстраціями життя сільської дитини і які дослідники вважають автобіографічними. Педагог високо цінував позитивний вплив рідної природи, історії, пісні на розвиток особистості, казав, що дітям властивий «інстинкт місцевості, любов до краю, де вони народилися і зростають», що «поля батьківщини, її мова, її перекази й життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини», а тому радив частіше послуговуватися краєзнавчим матеріалом.

Редагуючи «Журнал міністерства народної освіти», Костянтин Дмитрович систематично вміщував у ньому матеріал про школи в Україні, про Київський університет, учительські зїзди, кращий педагогічний досвід. Дослідник біографії педагога, його земляк із Сумщини учитель В. Терлецький зазначає, що саме К.Д. Ушинський готував до випуску український громадсько-політичний і літературно-мистецький часопис «Основа» й опублікував у ньому чимало матеріалів анонімно.

Велике значення для розвитку української школи мали ідеї К.Д. Ушинського про народність виховання та про педагогічне значення рідної мови, особливо його стаття «Рідне слово». На думки педагога про національне виховання одним з перших українських діячів звернув увагу М.П. Драгоманов. Він позитивно відгукнувся про підручник «Рідне слово», відзначивши, що, крім цієї навчальної книжки, «нема більшого підпорника спеціальних українських стремлінь у літературі й культурі».

Справді, до К.Д. Ушинського жоден педагог, літератор чи публіцист не зумів так переконливо довести необхідність навчання рідною мовою. Відсутність в Україні національної школи обурювала педагога. У статті «Педагогічна подорож до Швейцарії» він писав:

«Мало успіху буде мати та школа, в котру дитина переходить з дому, як із раю до пекла», «а майже таке враження повинна справити школа на малоросійську дитину, коли вона починає відвідувати це дивне місце, в якому в однім тільки на все село і говорять незрозумілою мовою»… «Вона (школа) на кілька років затримала природний розвиток дитини», «душу ж людини така школа не розвиває, а псує» (9, с. 100).

Реагуючи на закриття в Києві недільних шкіл, К.Д. Ушинський у 1862 р. у творі «Педагогічні замітки про Швейцарію» писав:

«А наша багата південноруська мелодійна, співуча мова, котрою розмовляє не 200 тисяч, а 14 мільйонів народу, на котрій існує така народна література, якою не може похвалитися жоден народ, якою ще недавно співав Шевченко, виганяється зі школи, як якась чума!. А який невичерпний матеріал південноруська народна поезія для розвитку, найвишуканішого розвитку найшляхетніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління! О, так, народ працював для нас і створив велику мову й велику поезію; а ми як скористалися цим скарбом, зібраним, вистражданим протягом багатьох і багатьох століть!» (10, с. 79).

В особистому архіві педагога зберігалася копія клопотання, яке він порушив незадовго до смерті перед попечителем Київського шкільного округу про дозвіл навчати дітей у Богданківській школі українською мовою. Клопотання, звичайно ж, не було задоволено, а Костянтин Дмитрович мав у звязку з ним великі неприємності.

Ідеї К.Д. Ушинського завжди були популярними в Україні. Його послідовниками вважали себе педагоги М.О. Корф, Х.Д. Алчевська,

Т.Г. Лубенець, М.Ф. Левицький, І.П. Деркачов, С.В. Васильченко, О.Ф. Музиченко, Я.Ф. Чепіга-Зеленкевич, С.Ф. Русова. Схвально відгукувалися про Костянтина Дмитровича М.П. Драгоманов, Г.І. Ващенко.

Так, Ілля Петрович Деркачов (Деркач) (1834-1916) був особисто знайомий з К.Д. Ушинським. Він працював у школах Севастополя, Херсона, Сімферополя, Одеси, Єлисаветграда, написав близько 50 підручників і книг для дітей. Серед них «Український буквар за звуковим методом», «Українська граматика» були написані за прикладом підручника Костянтина Дмитровича «Рідне слово».

М.Ф. Левицький (1819-1885) вчителював у школах Києва, Київщини і Чернігівщини, багато зробив для удосконалення методики початкового навчання.

Про підручники К.Д. Ушинського знала й Леся Українка. У статті «Школа» вона описала зустріч з народною вчителькою, ймовірно своєю подругою А.С. Макаровою, під час якої поетеса звернула увагу, що в бібліотечці її класу був, заборонений на той час, підручник «Рідне слово».

У 1912 р. директор народних училищ Т.Г. Лубинець на вчительській конференції визнав, що підручники К.Д. Ушинського є найкращим з-поміж усіх інших для початкового навчання.

В самодержавній Росії доля його навчальних книг, як і його особиста, були нелегкими. І хоча підручники Ушинського користувалися популярністю в учителів, міністерство освіти та реакційне духовенство ставилися до них вороже. В роки посилення поліцейського свавілля вони кілька разів вилучалися зі списків рекомендованої літератури. Причина полягала в їхньому реальному, пов'язаному з життям дитини змістові, значній кількості фольклорного матеріалу, що не схвалювалося в ті часи церквою й суперечило монархічному спрямуванню змісту навчання у народній школі.

К.Д. Ушинського називали вчителем учителів. Він піклувався про їхню освіту, багато зробив для удосконалення професійної діяльності, соціального статусу. Освітяни шанували видатного педагога, вивчали його праці, педагогічний досвід, зустрічалися з ним на конференціях, посилалися на його думки, боронячи свої права.

На початку ХХ ст. українське вчительство взяло участь у русі за реформування та демократизацію школи, запровадження загальної початкової освіти, навчання рідною мовою, правовий та соціальний захист учителів. З 30 грудня 1913 по 5 січня 1914 р. в Петербурзі відбувався 2-й Всеросійкий зїзд представників товариств допомоги вчителям, дозволу на проведення якого організатори домоглися від влади з чималими труднощами; зїзд узяв собі як символ імя К.Д. Ушинського. У його роботі взяла участь делегація українських освітян у складі 30 осіб, у тому числі й донька Костянтина Дмитровича - Надія. Обговорювалися питання правового і матеріального становища вчителів та обєднання учительських організацій.

Родина Ушинських зробила вагомий внесок в українське шкільництво. Дружина педагога - Надія Семенівна на власні кошти відкрила початкову школу на хуторі Богданка, матеріально допомагала селянським дітям здобути вищу освіту. Зокрема, син селянина-бідняка Ф.І. Титович навчався в Київському університеті, отримуючи від Ушинських стипендію, після закінчення навчання він працював у Глухівському повіті вчителем та агрономом. Старша дочка Ушинських Віра, яка мешкала у Києві, на кошти, виручені від видання батькових творів, та на свої власні, відкрила дві початкові школи у цьому місті. Довго тривало її листування з освітянським чиновництвом, поки було дозволено присвоїти цим школам імя К.Д. Ушинського і повісити в бібліотеці його портрет. Молодша дочка Надія сама навчала дітей в Богданківській школі, навіть власноруч пошила для них шкільний одяг. Відомо, що теслярську справу в цій школі хлопчики вивчали на верстаках, зроблених Костянтином Дмитровичем.

Висновки

педагог ушинський освітянський школа

Костянтин Ушинський проклав новий шлях розвиткові освіти на засадах науки, гуманізму та демократії. Його педагогічна система спрямована на всебічне вивчення людини, виявлення цілей та закономірностей навчання і виховання як соціального явища. Він першим застосував антропологічний підхід у педагогіці, поєднав її з психологією та іншими науками про людину. Костянтин Дмитрович вважав, що правильно побудоване виховання відіграє провідну роль в розвитку фізичних, розумових і моральних сил людини. На його думку, формування особистості має здійснюватися на основі принципу народності, адже кожний народ зацікавлений, щоб молоде покоління було національно свідомим і патріотичним, здатним утілювати в життя прогресивні соціально-економічні ідеї, оберігати й розвивати національну культуру. Важливим засобом виховання такої особистості, на думку К.Д. Ушинського, є, насамперед, рідна мова, література та історія. Кожний народ, вважав він, має створити свою національну за змістом та формою школу й водночас враховувати загальноєвропейські педагогічні здобутки.

Видатний педагог пропонував постійно включати у зміст освіти найновіші досягнення науки і техніки, прищеплювати молоді високі моральні й духовні цінності, серйозний погляд на життя, любов до праці й уміння працювати. К.Д. Ушинський багато зробив для поширення в країні теорії і практики розвивального навчання, з цією метою він удосконалив методику початкового навчання, підготував нові підручники, дав цінні поради вчителям щодо наочного навчання, проведення уроку, дидактичної бесіди.

Він високо цінував роль учителя в суспільстві, сприяв утвердженню гуманістичної педагогіки, подоланню авторитарності, бюрократизму. Завдяки наполяганням К.Д. Ушинського відкривалися учительські семінарії, курси підвищення кваліфікації вчителів, проблеми освіти і виховання стали предметом обговорення в пресі, в молодіжних гуртках, на учительських зїздах.

Діяльність К.Д. Ушинського мала велике значення для будівництва національної школи й розвитку педагогічної думки в Україні. Його ідеї були сприйняті й розвинуті багатьма українськими діячами. Вони й сьогодні не втратили своєї актуальності.

Костянтин Дмитрович любив Україну, її народ, культуру, мову. Він був переконаним, що шлях до кращого майбутнього рідної землі пролягає через розвиток національного шкільництва, якісну освіту, просвітницьку діяльність у середовищі широких верств населення, інтерес суспільства до школи, високий професійний і соціальний статус вчителя.

Важливе виховне значення має життя та особистість самого К.Д. Ушинського як приклад служіння ідеалам науки та просвіти, працьовитості, мужності й принциповості.

Література

1.Ушинський К.Д. Воспоминания об учении в Новгород-Северской гимназии // Ушинський К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. - Т. 1. - М., 1988. - С. 113.

2.Ушинський К.Д. Письмо Л.Н. Модзалевському от 3 ноября 1862 г. // Там же. - Т. 2. - С. 466.

3.Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - Т. 1. - К., 1983. - С. 199, 206.

4.Ушинський К.Д. Про користь педагогічної літератури // Там само. - С. 10.

5.Ушинський К.Д. Поради батькам і учителям щодо викладання рідної мови за підручником «Рідне слово» // Там само. - Т. 2. - С. 240.

6.Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Там само. - Т. 1. - С. 100.

7.Ушинський К.Д. Рідне слово // Там само. - Т. 2. - С. 110.

8.Ушинський К.Д. Праця у її психічному та виховному значенні // Там само. - Т. 2. - С. 116.

9.Ушинський К.Д. Педагогічна подорож до Швейцарії // Там само. - Т. 2. - С. 100.

10.Ушинський К.Д. Педагогические заметки о Швейцарии // Ушинський К.Д. Собр. соч.: В 11 т. - Т. 11. - М., 1952. - С. 79.

11.Рехневский Ю.С. Костантин Дмитриевич Ушинский (Некролог) // Там же. - С. 405.

12.Ушинская (Пото) В.К. Воспоминания об отце // Советская педагогика. - 1974. - №2. - С. 110.

13.Водовозова Е.Н.К.Д. Ушинский в Смольном институте // Ушинский К.Д. Собр. соч.: В 11 т. - Т. 11. - С. 503.

14.Костянтин Дмитрович Ушинський. 1824-1871: Життя і діяльність в портретах, ілюстраціях і документах. - К., 1974. - С. 56.

15.Терлецкий В. «Наша багата південноруська мелодійна, співуча мова…» // Дивослово. - 1994. - №10 - 11. - С. 53.

16.Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. - К., 1974.

17.Дровозюк Л.М. Костянтин Дмитрович Ушинський біля основ наукової педагогіки й народної школи. - К., 2008. - С. 4 - 57.

Вступ Основоположником наукової педагогіки і народної школи в Російській імперії був українець Костянтин Дмитрович Ушинський. В основу своєї педагогічної

Больше работ по теме: