Громадські організації як соціальний інститут

 

Зміст

Вступ

Розділ І. Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

.1 Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

.2 Історія виникнення та становлення громадських організацій в Україні та світі

1.3 Види громадських організацій

.4 Нормативно-правова база, яка регулює функціонування

Висновок до першого розділу

Розділ ІІ. Громадські організації як соціальний інститут

.1 Інституціоналізація громадських організацій

.2 Ознаки громадських організацій як соціального інституту

.3 Функції громадських організацій як соціального інституту в Україні

.4 Тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту в Україні

Висновок до другого розділу

Висновки

Використана література

Вступ

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на обєднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу обєднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини - це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд - для народу, не народ для Конституції, - а Конституція для народу.

Саме через громадські обєднання, громадсько-політичні рухи до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення звязків між громадянським суспільством і державою. Громадські обєднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу обєднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо обєктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Актуальність теми. Громадські організації - це соціальні інститути, які реалізовують приватні, корпоративні економічні, політичні, культурні та інші інтереси різноманітних соціальних груп, здійснюють значний вплив не лише на становлення громадянського суспільства, а й на демократизацію держави, сприяють налагодженню ефективного соціального діалогу між ними.

Саме громадські організації можуть забезпечити поступальний розвиток громадянського суспільства, сприяти розвязанню важливого завдання підвищення ефективності комунікації між основними соціальними групами всередині суспільства, налагодженню паритетного соціального діалогу між державною владою і громадянами.

Тому для України, в якій одночасно відбуваються процеси побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, неабиякого значення набуває наукове осмислення процесів виникнення, розвитку та функціонування громадських організацій як чинника становлення громадянського суспільства. Адже без цього неможливо створити оптимальні умови для їхнього ефективного функціонування, а, отже, й становлення громадянського суспільства в Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є розкриття сутності громадських організацій як соціального інституту.

Реалізація цієї мети передбачає необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

проаналізувати концептуальні засади визначення поняття та видів «громадських організацій» ;

зясувати історію виникнення, розвитку громадських організацій в Україні та світі;

охарактеризувати ознаки громадських організацій;

узагальнити умови утворення, зміст, принципи діяльності громадських організацій в сучасній Україні;

зясувати тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту.

Обєктом дослідження є громадські організації.

Предмет дослідження - громадські організації як соціальний інститут.

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

Розділ І. Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

.1 Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

У повсякденній практиці часто використовується поняття "організація", причому в нього вкладаєтьcя різний зміст. А.І. Пригожин дає три найпоширеніших значення терміна "організація" [22, с. 39-41].

По-перше, організація позначає деяку діяльність по розробці нових норм, налагодженню стійких зв'язків, а також координації зусиль окремих членів соціальної групи. Ця діяльність найкраще характеризується словом "організування". Інакше кажучи, це діяльність, спрямована виключно на досягнення ефекту сінергіі шляхом забезпечення умов для узгоджених дій, кооперації і інтеграції індивідів в групі. Наприклад, керівник організовує виробничий процес. Це означає, що він повинен розставити людей по робочих місцях таким чином, щоб забезпечувалася безперервність і швидкість виконання операцій. Крім того, він повинен забезпечити взаємозамінність і встановити норми вироблення, режим робочого дня, взаємодія робочих ділянки і постачальників. Ця діяльність називається організацією виробничої процесу[30,с.45].

По-друге, організація часто розуміється як атрибут будь-якого об'єкта, його властивість мати впорядковану структуру. Це означає, що соціальний об'єкт має деяку внутрішню будову і складається з частин, певним чином пов'язаних. Зазвичай термін "організація" в цьому сенсі застосовується для розрізнення організованих і неорганізованих структур. Кажуть, зокрема, що будь-яка група організована, якщо в ній існують стійкі соціальні ролі (тобто кожен виконує свою частину спільної справи), правила, регулюючі поведінку людей, а також впорядковані зв'язки з навколишніми групами.

По-третє, під організацією розуміється штучно створена соціальна група інституційного характеру, що виконує визначену суспільну функцію. Банк у цьому відношенні представляє собою організацію, члени якої беруть участь у виконанні функції накопичення, розподілу і впорядкованого використання грошей, а школа - організацію, колектив якої бере участь у виконанні функцій передачі знань молодому поколінню і його соціалізації. Всі три значення поняття "організація" тісно пов'язані між собою. Будь-яка організована група (третє значення цього поняття) повинна формуватися в ході її "організування", тобто діяльності з формування її внутрішньої структури, системи комунікації, культурних особливостей, а також з розподілу соціальних ролей. Ймовірно, що коли така організована група сформується, то вона буде володіти тією внутрішньою якістю, яке ми назвали організованістю.

Розглянуті значення терміна "організація", прийняті в суспільстві, дають нам важливий ключ до розуміння сутності організації і формулювання її наукового визначення.

Визначення організації. Існує безліч визначень організацій, з яких зазвичай виділяється концепція організації як раціональної системи, або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири напрями у визначенні організації:

) У відповідності з теорією К. Барнарда [1, с. 25-27] організація - це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю і целенаправлінощів. К. Барнард і його послідовники приділяли увагу в основному спільним діям людей, їх кооперації, а вже потім необхідності досягнення цілей.

) Це напрямок найкраще характеризує точка зору Д. Марча і Г. Саймона [17, с. 19], згідно з якою організація - це спільнота взаємодіючих людських істот, що є найпоширенішим у суспільстві і що містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури і координацію всередині організації відрізняють її від дифузних і неупорядкованих зв'язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію схожою на окремий складний біологічний організм. 3) П. Блау і У. Скотт представляють третій напрямок у визначенні організації [6, с. 8]. У цьому визначенні вказується основна, на їхню думку, характеристика ситуації, що організації - те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізована, володіти формальною структурою.

) На думку А. Етціоні, організації - це соціальні об'єднання (або людські групи), свідомо конструюються і реконструюються для специфічних цілей. Основний акцент тут робиться на свідоме членство в організації та свідому дію її членів [31, с. 45-46]. Аналізуючи всі ці чотири напрями у визначенні організації, можна виділити дві специфічні риси, які відрізняють організації від інших видів соціальних груп.

На думку Л. Лойко: «Громадські організації - це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові обєднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [13,с.51]. У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції - політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди, тощо. Вочевидь ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку не можна не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

Організації - це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов'язаних і специфічних цілей. Кожна організація доцільна в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату в цілком певній галузі людської діяльності. Так, підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія - для реалізації політичної програми, лікарня - для лікування хворих.

Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки се членів. Вони ясно і точно сформульовані і охоплюють всі ролі та рольові зв'язку, наказують рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції в структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці - всі вони підпорядковані правилами, визначає їх обов'язки, взаємовідносини на службі і субординацію незалежно від їхніх особистісних якостей.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованних структур. Часто до визначення організації додають такі специфічні риси, як наявність координуючого і керуючого органу та розподіл праці між її членами. Однак ці риси проявляються в основному і великомасштабних організаціях і не є строго обов'язковими для всіх організованих соціальних груп.

У загальному означенні громадські організації являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації на відміну від державних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

.2 Історія виникнення та становлення громадських організацій в Україні та в світі

Громадські організації в Україні існували ще за часів Радянського Союзу, але діяльність переважної більшості з них була жорстко централізованою. Тому діяльність таких організацій, через заборону опозиційної політичної діяльності, довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи [32,с.20].

Відродження політичного плюралізму наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр.. сприяло виникненню незалежних громадських організацій в Україні. Першими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, які стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) зробила надбання гласності "Декларацію принципів" і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація.

У цей період громадські організації, сформовані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно в політичній сфері.

Іншими відомими об'єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух "Зелений світ", товариство захисту колишніх в'язнів тоталітарного режиму "Меморіал" та інші.

З початку 1990-х рр.. кількість громадських об'єднань в Україні неухильно і стрімко зростає. У 1991 році в країні діяло приблизно 300 організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - приблизно 27 тисяч. Одночасно в середині 1990 рр.. з'являються так звані "Ресурсні центри" - громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Законодавство України в залежності від території, на яку поширюється діяльність громадських організацій, вирізняє об'єднання громадян з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Близько 40% організацій поширює свою діяльність на кордоні одного з міст, а всеукраїнський та міжнародний статус мають в цілому лише 8%. Цей факт вказує на високу зацікавленість, насамперед, у місцевих справах, в облаштуванні найближчого життєвого простору, що відкриває широкі перспективи для співпраці громадського сектора та органів місцевого самоврядування. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ - 14% від загальної їх кількості. На другому місці стоїть Львів і Львівська область. Конституція України закріпила демократичні здобутки в сфері громадянського суспільства. Стаття 36 стверджує: "Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів ...". Іншими важливими законами, які регулюють діяльність громадських організацій, є Закон України про об'єднання громадян "(1992), Закон України про благодійництво та благодійні організації" (1997), Закон України про професійних творчих працівників і творчих спілок "(1997) та Закон України про молодіжні та дитячі громадські організації" (1998 ) [16,с.48].

Джерелами фінансування українських громадських організацій є пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші, гранти. Серед організацій, які надають фінансову допомогу і мають свої представництва в Україні, найбільш активними й найвідомішими є Фонд "Євразія", Freedom House та ISAR. Міжнародний фонд "Відродження", який належить до мережі фондів, створених Джорджем Соросом, засновано за участю українських організацій, таких як Всеукраїнське товариство "Просвіта", Українська Рада Миру та Українська екологічна асоціація "Зелений світ". Розвиток українського громадського сектору свідчить про відхід суспільства від тоталітарних настанов. Українські громадські організації виявляють значну активність, надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства перед владою та надають можливість представникам суспільства брати участь у громадському та політичному житті. Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка - громадська культурно-просвітницька організація. Товариство є правонаступником "громади" (1860 р. - поч. ХХ ст.), "Просвіти" (1868-1939 рр..) І Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (1989-1991 рр.).. Мета діяльності Товариства - відродження історичної пам'яті українського народу, формування національної свідомості.

Пласт - українська скаутська організація, яка була заснована ще в 1911 році за ініціативи доктора Олександра Тисовського. Організація була відновлена 1989 році. Метою Пласту є підготовка підростаючого покоління до труднощів життя, прищеплення почуття самостійності і самодисципліни, розвиток міцної мотивації до соціальної активності у місцевій, регіональної та державної громаді. Зараз Пласт є однією з найбільших молодіжних організацій (близько 10 тисяч членів), яка має понад 130 місцевих осередків в усіх областях України і республіці Крим (9 осередків).

Національна Спілка письменників України - добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Створена в 1934 році як складова частина колишнього Союзу письменників СРСР на І з'їзді письменників України. У 1989 році письменницький з'їзд проголосив Спілку письменників незалежною від будь-яких союзних структур, які тоді ще існували. Наприкінці 1980 рр.. Спілка письменників України став центром суспільно-громадського руху за незалежність України, у середовищі українського письменства були започатковані відомі національно-визвольні організації - "Рух", "Просвіта", "Меморіал".

Національна спілка художників України - всеукраїнська громадська творча організація професійних митців та мистецтвознавців. Заснована 1938 року. До Спілки входять всесвітньо відомі художні центри - Петриківка (декоративний розпис), Косев (різьблення, кераміка, вишивка), Львів (художнє скло, кераміка), Опішня (кераміка, ткацтво, вишивка) та інші.

Український Союз Миру (в минулому Український республіканський комітет захисту миру) був заснований у вересні 1951 року з ініціативи кращих представників української творчої інтелігенції та вчених - В. Комісаренка, О. Палладіна, Б. Патона, Л. Первомайського, Н. Рибака, М. Рильського, П. Тичини, М. Семененка, Н. Ужвій та інших знаних в Україні людей. За роки свого існування Українська Рада Миру став всесвітньо визнаною і неодноразово нагороджувався високими відзнаками Всесвітньої Ради Миру, ЮНЕСКО, ООН та інших авторитетних міжнародних організацій. Головна мета організації - об'єднання зусиль громадськості на утвердження миру та злагоди в Україні та за його межами.

Всеукраїнська громадська організація "Союз Чорнобиль України" об'єднує громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та учасників ядерних випробувань, сімей померлих учасників та потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, які об'єдналися для вирішення і захисту своїх прав і свобод. Метою діяльності "Союзу" є захист законних інтересів і надання допомоги членам "Союзу" та їхнім сім'ям у вирішенні соціально-побутових, медичних, економічних (матеріальних) та інших проблем.

Спілка Української Молоді - всеукраїнська молодіжна громадська організація, яка об'єднує українську молодь на добровільних засадах, виховуючи відданих українців-державників, які виробляють світогляд на національно-християнських традиціях та ідеалах. СУМ має свої осередки в більшості областей України, співпрацює з осередками Спілки Української Молоді в 9 країнах на чотирьох континентах світу.

Український Союз Промисловців і Підприємств був створений в 1992 році, нині є потужною громадською структурою, в яку входять тисячі представників усіх галузей економіки з усіх регіонів країни. За роки роботи УСПП переріс рамки звичайної корпоративної організації та перетворився на своєрідний "холдінг" захисту і підтримки інтересів національного товаровиробника.

Рада підприємців України при Кабінеті Міністрів України була заснована 22 березня 1993 року. Відповідно до постанови Уряду України, головною метою Ради є забезпечення ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України та іншими органами державної виконавчої влади у проведенні державного розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури. Комітет виборців України (КВУ) - провідна українська громадська організація, головним завданням діяльності якої є спостереження за ходом виборчих кампаній, підтримка взаємозв'язків між виборцями та органами влади, захист виборчих прав громадян. КВУ створено на початку 1994 року. На сьогодні відділення організації працюють у 25 областях, АР Крим, Києві та Севастополі та в понад 200 районах України.

.3 Види громадських організацій

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров'я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг - всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій. Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль [25,с.55]. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. [29,с.85].

Профспілки

Серед громадських організацій чільне місце, і перш за все за масовістю, займають профспілки. Вони зайняті питаннями, які стосуються самих різних сторін життя: економічної, соціальної, культурної - і спрямовані на поліпшення праці, побуту, відпочинку людей. Але головне значення для профспілок має захист прав та інтересів працівників, залучення їх до участі у вирішенні виробничих і громадських справ. Саме в цьому з найбільшою повнотою виявляються самостійність і творчість профспілок. Аналіз їх роботи свідчить, що профспілки мають суттєві резерви. У той же час соціологічні дані показують, що в суспільній думці сформувалося досить негативне ставлення до їхньої діяльності.

Це, перш за все, стосується участі профспілок у розвитку самоврядування. Багато органів профспілок відстали від реальності, перетворилися в організації, що мало впливають на життя трудових колективів. Відносини, що виникають у процесі їх роботи, за своєю суттю не зачіпають корінних інтересів людини, і їх вплив дуже обмежений у часі і в просторі. Це не може не фіксувати суспільну свідомість і відповідно реагувати на таку систему, яка практично не виходить на вирішення принципових питань трудової та повсякденному житті. Ефективність роботи багатьох об'єднань профспілок, їх компетенція (права та обов'язки) і роль в управлінні підприємствами, організаціями, установами, як показують дослідження, є дуже низькими і слабкі, щоб адекватно відображати інтереси більшості народу.

Незважаючи на всі витрати, профспілки стоять біля витоків того руху протесту, яке набуває дедалі більшого поширення. Найбільш часто використовуються такі форми тиску на органи державної влади, як страйки, демонстрації, маніфестації, мітинги, пікети. Зазвичай ці форми виражають економічні вимоги, а в ряді випадків, особливо коли вони проводяться спільно з партіями лівої орієнтації, висуваються і політичні гасла. Іноді ці акції координуються профспілками в рамках всієї країни (наприклад, Всеросійська страйк в березні 1997 р.). Однак, безсумнівно те, що невизначеність профспілок в системі розподілу суспільного влади є однією з причин їх слабкості, неефективного функціонування і великого відриву від реального життя людей. [16,с. 48].

Молодіжні організації

Участь молоді у громадському житті завжди було одним із значущих напрямів в соціології. Молодь завжди уособлювала собою все нове, народжуване. Молоді люди завжди більше за інших бажали (і здійснювали) змін у суспільстві. Енергія молодих часто вносила корективи в політичне життя. Молодіжні об'єднання завжди носили бойовий характер, проявляли велику активність. Тому знання стану і тенденцій свідомості молодих, їх поведінки цікавить дослідників всіх без винятку країн.

До початку 90-х років монополізм, який довгий час панував у молодіжному русі, був підірваний: з'явилася велика кількість як формалізованих, так і самодіяльних організацій молоді з найрізноманітніших злободенним суспільних проблем. Докорінна зміна форм і методів їх роботи, рішуча відмова від монополії, заорганізованості, безпосередній зв'язок з життям молоді стали реальним джерелом життєздатності цих молодіжних організацій [11,с.63].

Разом з тим відсутність точного розуміння стану та ролі молодіжних організацій загрожує негативними наслідками, яких можна і потрібно уникнути, якщо проблеми ставлення молоді до суспільства і суспільства до неї будуються на обліку реально створених тенденцій у суспільному житті. У вітчизняній соціології нагромаджено певний досвід дослідження проблем молоді. Соціологи проводили вивчення широкого кола питань, що хвилюють молодих людей нашої країни. Поряд з апологетичних досліджень серед них було чимало і таких, які досить об'єктивно і всебічно характеризували стан суспільної свідомості молоді та основні тенденції зміни її поведінки. З одного боку, за основними ціннісним орієнтаціям молодь дотримувалася тих же переконань, що і старше покоління. Результати соціологічних досліджень свідчили, що переважна більшість молодих людей не так вже й погані, як здається на перший погляд: 98% вірять у любов як вищу цінність життя, 75% відповіли негативно на пропозицію кинути роботу, якщо б вони отримали спадщину. Не менш яскраво виявляються і суспільно-політичні інтереси молоді: вони багато в чому були зліпком з того, що відбувалося у свідомості всього суспільства.

З іншого боку, у свідомості та поведінці молодих людей на перший план виходила проблема статусу молодої людини, її положення і місця в житті суспільства. Молодь не влаштовували низькі можливості швидкого просування по службових сходах, погане матеріальне забезпечення, сильна опіка, обмеження в прояві творчості. Одним з перешкод на шляху громадянського становлення молоді стало нерозуміння старшим поколінням її інтересів. Молодь давно вже не сприймає поблажливо-заступницького ставлення до себе з боку старших. У її середовищі сильний критичний настрій. У молодого покоління визріли важкі для суспільства питання: як ставитися до старшого покоління у світлі того, що творилося в нашій дійсності? хто несе відповідальність за злочини проти мільйонів людей? як уникнути повторення помилок? Доводиться визнати, що у багатьох з старших немає особливих підстав вчити молодих того, як жити. Повернути довіру молодих нудним моралізаторством і розповідями про те, як героїчно і важко жили, не вдається. Основа для спільної роботи - той процес очищення, який важливо довести до кінця. Товариство знаходиться нині в такому положенні, коли віра старого штибу валиться. Руйнується там, де вона будувалася на наївною мрійливості, непродуманих політичних рішеннях і програмах, на соціальній демагогії. Місце такої віри займає сумнів, що піддають перевірці нові плани і програми.

Якщо необхідно відродити в душах молоді ідеали, то слід, як справедливо стверджує І.М. Ільїнський, боятися не викриття помилок минулого, а невизначеності в тому, що і як робити в сьогоденні, куди і як рухатися далі. Молодь за всієї її потреби мати чесну історичну пам'ять помислами і планами спрямована вперед. Але щоб по-справжньому захопити молодь перспективами завтрашнього дня, її треба зацікавити вже сьогодні.

А для цього знати реальні орієнтації, цінності, мотиви, якими керуються молоді. Соціологічні опитування показують, що молодь більш оптимістично оцінює свій настрій: хорошим і нормальним його вважають 57,5% опитаних у порівнянні з 38,5% людей середнього віку і 34,5% - людей старшого віку. Молодь більшою мірою влаштовує життя, яке вони ведуть, - 20,2% в порівнянні з 7 і 9,3% відповідно осіб середнього і старшого віку. Але молодь лякає майбутнє - безробіття, очікування погіршення економічного і соціального стану [20,с.45].

Дитячі організації

Дитячі демократичні організації-добровільні масові об'єднання дітей і підлітків, які здійснюють під керівництвом прогресивних організацій або в контакті з ними ідейно-політичне і моральне виховання підростаючого покоління. [14,с.5]

Аналіз сучасної практики дозволяє класифікувати дитячі організації за наступними критеріями:

З точки зору цілей, завдань і змісту діяльності виділяються:

Орієнтовані на соціалізацію особистості дитини, її громадянське становлення, гармонізацію особистого і громадського, індивідуального та колективного начал (представлені, перш за все, об'єднаннями, що діють на основі досвіду і традицій піонерської організації);

Соціально-індивідуальної спрямованості (головним чином скаутські організації); пов'язані з початковою професійною підготовкою дітей («Бізнес-клуби», «Школи підприємців», «Ліги юних журналістів» та т . д.); Дитячі громадські структури, що пропагують патріотичне, громадянське виховання (клуби юнармейцев, друзів міліції і т.д.);

Культурологічного та практичного характеру (з відродження традицій, вивчення історії і культури народів Росії, народних промислів);

Ті,які борються за утвердження здорового способу життя (спортивні, туристські).

За ідеологічною ознакою існуючі юнацькі громадські організації можна розділити на:

Світські, релігійні, загальнолюдської спрямованості, вузьконаціональною спрямованості.

За ступенем самостійності, відкритості, демократичності різняться:

Щодо самостійні об'єднання, що мають статус юридично оформленої структури і діють на основі договору з іншими структурами (державними, громадськими) як партнери;

Існуючі в якості бази численних дорослих громадських організацій (Багато з них чомусь зареєстровані як «дитячі»), або дорослих політичних рухів (наприклад, екологічного).

З точки зору специфіки реалізації ними своїх найважливіших завдань-функцій: Організації, які вирішують як першорядну завдання задоволення інтересів та потреб дітей, передачу їм знань і умінь, але обов'язково включають підлітків на соціальну практику, в тому числі даючи їм можливість реалізувати в справі свої знання та вміння;

Ті, які пропонують їм, спираючись на їх інтерес, конкретні види соціально значущої діяльності (на базі одного її профілю) і через них і з їхньою допомогою включають підлітків на соціальну практику;

Організації, які свідомо будують свою життєдіяльність на певній системі цінностей, на основі якої базується їх, найчастіше, багатопрофільна, соціально орієнтована діяльність, системи відносин і самодіяльні за своїм характером принципи функціонування організацій[18,с.115].

Згідно з результатами дослідження, найбільшою увагою (у сумі понад 35% опитаних) в них користуються профільні дитячі громадські об'єднання, виграють в очах дітей конкретністю своєї предметної діяльності, привабливою для підлітків і задовольняє їхні інтереси і потреби. Скаутські організації користуються пріоритетом у 6,8% опитаних, комунарські об'єднання - у 0,8%, членство в релігійних, національних та політизованих дитячих об'єднаннях дітей явно не схильні афішувати. Свою приналежність до такого роду формуванням в сумі відзначили лише близько 8% респондентів [19,с.23].

Отже, очевидно, що існує безліч різних дитячих громадських організацій. Їх спрямованість найрізноманітніша, що надає широкий вибір підліткам. Кожен з них може вступити в ту організацію, яка задовольняє його потребам.

Самодіяльні організації

Як показує життя, існуюча структура державних і громадських організацій не могла задовольнити все різноманіття устремлінь і сподівань людей. Саме це невідповідність реального стану і бажаних змін призвело до виникнення багатьох самодіяльних організацій, громадських рухів та громадських ініціатив.

Спектр їх діяльності виявився самим широким. Їх різноманіття насилу піддається класифікації. Але при всіх складнощах, на наш погляд, все ж таки можна виділити кілька груп таких рухів: суспільно-політичні, соціальні, екологічні, соціально-культурні.

Дещо осібно стоять об'єднання, пов'язані з проведенням дозвілля, організацією відпочинку, проведенням часу. Ці організації в тій чи іншій мірі намагаються заповнити ту нішу в суспільному житті, яку довгі роки обходили увагою, не займалися нею і навіть ігнорували її [8]. Не всі з них витримали випробування часом. Крім того, багато істотно відрізняються один від одного по регіонах, за своїми програмами, цілям, установкам. Але, тим не менш, позначилися тенденції, які об'єднують їх між собою.

Що стосується суспільно-політичних рухів, то вони або прогресували у бік створення на їх основі політичних партій типу «Демократичний вибір Росії», або стали замикатися на професійні проблеми. Так, рух «Меморіал» на перших порах свого існування в кінці 80-х років мало чітко і яскраво виражене політичне забарвлення, зібрало під свої прапори значну кількість людей, зацікавлених не просто у вивченні історичних коренів сталася деформації суспільства, але і в отриманні уроків для майбутніх поколінь. Поступово цей рух значною мірою втратило свій політичний запал, перетворившись в одну з організацій, пов'язаних з історичною пам'яттю народу. Ще більш показова доля народних фронтів, у діяльності яких поряд з власне політичними проблемами яскраво проявилися і національні мотиви. Їх розвиток відбувався в досить суперечливій ситуації. Певна непослідовність, крайнощі в політичних акціях, амбіційність лідерів призвели до різкого зниження їх авторитету і практично вивели з реального політичного життя. Досить чітко викристалізовуються і екологічні рухи, суть діяльності яких - об'єднати однодумців, забезпечити збереження навколишнього середовища, середовища проживання людини, здоров'я нинішнього і особливо майбутніх поколінь. Ці рухи висунули своїх лідерів світового звучання (С.П. Залигін, А.А. Яблоков, А.Л. Яшин та ін), які багато в чому визначають стратегію і тактику дій. На їхньому рахунку вже чимало перемог: припинення робіт з перекидання стоку північних річок в Казахстан і Середню Азію, битва за Аральське море, заморожування будівництва каналу Волга - Чограй. Стимулювала зростання цього руху катастрофа в Чорнобилі.

Разом з тим цей рух в умовах кризової ситуації в Росії в середині 90-х років пішло на спад: суспільна свідомість, яке реєструвало екологічну стурбованість людей в кінці 80-х років як четверту за значимістю проблему (після проблеми економічної невлаштованості, політичної та національної напруженості ), стало відводити проблемам екології дуже незначне місце (5-6% проти 36% у 1989 р.) під натиском проблем фізичного виживання людей. Але немає сумніву, що за екологічними рухами майбутнє: вони багато в чому будуть визначати обличчя суспільства, мобілізуючи волю і свідомість людей на забезпечення екологічно безпечного життя на Землі. Трохи інакше розвиваються руху соціальної орієнтації. Вони зазвичай створюються для вирішення конкретних проблем. Мова йде про рухи соціального захисту, милосердя, турботи про пенсіонерів, людей похилого віку, про дітей без батьків. Наскільки гострі ці проблеми, говорить хоча б один факт: 8 з 10 вихованців дитячих будинків мають батьків. Тут тісно переплетені моральні, моральні проблеми з власне соціальними, які не меншою мірою ставлять питання як про відповідальність суспільства, так і про відповідальність людей, які дали дитині життя.

На соціально-культурному напрямі поряд зі сформованими рухами по збереженню пам'яток історії та культури потужний імпульс отримали товариства сприяння мистецтву, літературі, живописі, музиці, рідної мови та національної культури. Практично всі національні утворення - республіки, округу, діаспори - створюють товариства, які прагнуть реалізувати права на суверенітет у сфері духовного життя. У всіх великих містах виникли національно-культурні спільноти і клуби, в яких представники територіально розосереджених націй і народностей - діаспор - отримують можливість реалізувати право спілкування рідною мовою, брати участь у виробництві та споживанні духовних цінностей, розвивати і підтримувати національну культуру. У середині 90-х років став організаційно оформлятися ще один вид самодіяльних організацій - земляцтва. Отже, процес становлення і збагачення роботи як склалися, так і нових суспільних рухів та громадських ініціатив - це запорука мобільності, життєвості і ефективності оновлюваного суспільної свідомості і поведінки людей.

1.4 Нормативно-правова база, яка регулює функціонування

Розвиток громадянського суспільства в Україні пов'язаний як із зростанням кількості громадських організацій, так і з активним здійсненням ними своєї діяльності. Важливу роль при цьому відіграє здатність громадських організацій бути учасниками цивільних правовідносин, тобто володіти цивільною правоздатністю та дієздатністю. Однак проблеми цивільної правоздатності та дієздатності громадських організацій залишились поза належною увагою сучасної вітчизняної юридичної науки, натомість детально досліджується цивільна правосуб'єктність інших учасників цивільних правовідносин [7,с.8].

Громадська організація як один із видів об'єднання громадян <#"justify">ЗАКОН УКРАЇНИ «Про громадські організації» [10]

Цей Закон визначає правові та організаційні основи реалізації права осіб на свободу обєднання у громадські організації для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших суспільних інтересів, гарантованого Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також засади утворення і діяльності громадських організацій.

Згідно зі статтею 4 Розділу ІІ Закону України «Про громадські організації»

Засади утворення та діяльності громадських організацій, філій та представництв іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні:

. Громадські організації, філій та представництв іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні утворюються та діють на засадах:

добровільності участі у громадській організації;

рівності членів громадської організації у вирішенні питань, повязаних з її діяльністю;

рівності громадських організацій перед законом;

самоврядності;

законності;

відкритого характеру діяльності.

. Громадські організації вільні у виборі території, напрямів і видів своєї діяльності.

Стаття 5. Спілки громадських організацій

. Громадські організації, легалізовані у порядку, встановленому цим Законом, мають право обєднуватись у спілки громадських організацій.

. Утворення та діяльність спілок громадських організацій здійснюється на засадах та у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 8. Розділа ІІІ Закону України «Про громадські організації»

Утворення громадських організацій

. Утворення громадської організації здійснюється за рішенням установчих зборів її засновників.

Громадська організація вважається утвореною з моменту її легалізації в порядку, встановленому цим Законом.

. Установчі збори засновників громадської організації після прийняття рішення про її утворення:

) визначають найменування громадської організації відповідно до статті 9 цього Закону;

) затверджують статут (положення) громадської організації відповідно до статті 10 цього Закону;

) утворюють (обирають) органи управління громадської організації відповідно до затвердженого статуту (положення) громадської організації.

. Громадські організації - засновники спілки громадських організацій - за взаємною домовленістю визначають представництво, порядок проведення та спосіб прийняття рішень установчих зборів спілки громадських організацій.

. Установчі збори засновників спілки громадських організацій після прийняття рішення про утворення їх спілки:

) визначають найменування спілки громадських організацій відповідно до статті 9 цього Закону;

) затверджують установчий договір спілки громадських організацій, передбачений статтею 10 цього Закону;

) утворюють (обирають) органи управління спілки громадських організацій відповідно до затвердженого установчого договору спілки громадських організацій.

. Рішення про утворення громадської організації не підлягає нотаріальному посвідченню.

Висновок до першого розділу

Громадські організації - це добровільні об'єднання громадян, які виникають за видами діяльності, соціальної активності та самодіяльності для задоволення і захисту їх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених в їхніх статутах.

Громадські організації, виникають як прояв свідомої і цілеспрямованої діяльності людей, відображення суспільних зв'язків, активності людей у різних сферах їх життя, їх диференційованих інтересів і потреб, які усвідомлюються і вимагають відповідної діяльності.

Для громадських організацій вирішальним є тип об'єднання, встановлення довгострокових відносин між членами, факт фіксованого членства в даному об'єднанні. У зв'язку з цим мета вже не є вирішальним елементом, навпаки, створюється певний простір для зміни цілей, а домінуючим інтегратором організації є поряд із спільністю інтересів і членство.

Для громадських організацій характерно, що в процесі реалізації інтересів її членів висуваються і реалізуються конкретні цілі. Інтереси, які спонукають людей до створення об'єднань, умовно можуть бути розділені на інструментальні, коли для членів їх членство і діяльність є засобом для досягнення певної задачі, і інтереси заради об'єднання, з метою отримання задоволення від зв'язку зі своїми друзями та звільнення від почуття загубленості серед супротивників .

Громадська організація є добровільним об'єднанням в тому сенсі, що особа, планує вступити в неї, повинна заявити про причину свого вступу хоча б формально. Це, однак, не означає, що до громадської організації може вступити і бути її членом кожен. Більшість організацій у своїх документах регулюючих правила вступу і принципи членства. Можуть існувати деякі обмеження, наприклад, вік, стать, освіта, національність, походження, система інтересів і т.п.

В організаціях члени обирають функціонерів - голову, секретаря тощо, а також колективний орган керівництва, мета яких полягає у здійсненні необхідних керівних функцій. Формування керівних органів і їх функції мають велике значення для організації. Обрання керівних органів цілком логічний крок і не загрожує інтересам його членів, оскільки члени можуть контролювати обрані органи й окремих осіб.

громадський соціальний інституціоналізація

Розділ ІІ. Громадські організації як соціальний інститут

.1 Інституціоналізація громадських організацій

Інституціоналізація тлумачиться як виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку - інституту громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак[4,с.657].

Первинна інституціоналізація громадських організацій. Вихідною точкою цього процесу є соціальний рух, а основним джерелом - різноманітні потреби суспільства. Емпірично підтверджено, що у процесі габітуалізації та типізації взаємної діяльності громадські організації сформували свою статусно-рольову систему (різні організації виконують різні соціальні ролі: одні виховують молодь, інші займаються соціальною діяльністю, ще інші поширюють політичні ідеї тощо; існують організації, метою яких є задоволення певних суспільних потреб, а є й такі організації, що обслуговують особисті, часто фінансові, інтереси певних осіб тощо), нормативну систему (котра є подібною у багатьох організацій (базується на принципі вертикальної ієрархічності або горизонтальної автономності), а також легітимізували та легалізували їх, що дає їм право вважатися соціальним інститутом.

Вторинна інституціоналізація громадських організацій пов'язана з удосконаленням і трансформацією цього соціального інституту. Серед основних джерел вторинної інституціоналізації слід назвати, по-перше, неузгодженість між теоретичними принципами та практичною діяльністю, а по-друге, потреби, які виникають або втрачають актуальність у процесі цієї діяльності. За допомогою таких внутрішніх індикаторів, як спрямування і структура, нормативна і рольова системи (членство), соціальна практика, перспективи розвитку й оцінка, а також таких зовнішніх індикаторів, як імідж інституту у громадській думці, рівень участі людей у його діяльності та рівень їхньої поінформованості про цю діяльність, було встановлено, що інститут громадських організацій перебуває на етапі вторинної інституціоналізації і має перспективи продовжити цей процес у майбутньому. Це дозволяє трактувати інституціоналізацію організацій як перманентний процес. Вторинна інституціоналізація відбувається у трьох проявах: як власне інституціоналізація (виникають нові напрямки діяльності, нові форми співпраці тощо), як реінституціоналізація, котра є провідним процесом вторинного рівня (існуючі напрями та форми соціальної практики проходять реформування) та як деінституціоналізація (певні напрями чи форми діяльності припиняють існування). Якщо власне інституціоналізація та деінституціоналізація на цьому рівні мають частковий характер, то реінституціоналізація може бути і частковою, і повною.

Громадські організації трактуються як невід'ємний соціальний інститут громадянського суспільства, який повинен відповідати за формування цього суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю. Впродовж періоду суспільних трансформацій в українському суспільстві вони проходять своє становлення як соціального інституту на двох рівнях, а саме на рівні первинної та вторинної інституціоналізації [3,с.78].

Підтверджено, що громадські організації пройшли всі необхідні етапи первинної інституціоналізації, а саме формування, відповідно до певної суспільної потреби, у процесі габітуалізації (рутинізації) та типізації взаємної діяльності (кодифікації) статусно-рольової системи, системи соціального контролю та структури, а також їх легітимацію та легалізацію, що дає підстави вважати цей процес завершеним [2,с.130].

Натомість доведено, що вторинна інституціоналізація, яка пов'язана із подальшим розвитком громадських організацій у напрямку власне інституціоналізації, реінституціоналізації та часткової деінституціоналізації відповідно до внутрішніх та зовнішніх індикаторів, є незавершеною, триває до сьогодні і має перспективи продовжуватися у майбутньому.

Оскільки інститут громадських організацій формується як демократичним, так і авторитарним способами, інституціоналізацію цього соціального інституту можна вважати інституціоналізацією змішаного типу, оскільки в ній поєднуються ініціативи знизу та зверху.

Сучасний інститут громадських організацій, що виступає продуктом інституціоналізаційних процесів різних рівнів, визначено як соціальний інститут з незавершеною легітимацією, який пройшов формальний, але не зміг пройти сутнісний рівень легітимації у громадській думці. Визнаючи факт існування такого інституту, люди не завжди трактують його коректно, згідно з реальними особливостями, що пояснюється низьким рівнем поінформованості населення у цій сфері. Незавершена легітимація дає підстави робити висновок про низький рівень інтеграції громадських організацій у сучасне українське суспільство, а отже, про їх незавершену інституціоналізацію.

Поряд із низькою зовнішньою інтегрованістю громадських організацій цей соціальний інститут характеризується низьким рівнем внутрішньої інтегрованості, що пов'язано зі низьким рівнем кооперації між основними акторами інституту. Таким чином можемо говорити про явище так званої подвійної автономності інституту молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві - з одного боку, автономне існування цілого інституту у суспільстві, а з іншого - автономне існування частин інституту в його межах. Це є ще однією підставою вважати інституціоналізацію сучасного інституту громадських організацій незавершеною[5,с.161].

У сучасному українському суспільстві існує такий соціальний інститут, як інститут громадських організацій. Його статус відповідає статусу соціального інституту (становить собою сукупність соціальних організацій, між якими встановлюються зв'язки та формуються певні соціальні відносини; сукупність соціальних статусів та соціальних ролей, що виконуються відповідними соціальними акторами; набір певних норм і санкцій, що регулюють взаємодію соціальних акторів; певну соціальну практику). Проте він не відповідає статусу інституту громадянського суспільства, оскільки через свою подвійну автономність не здатен виконувати функцію посередника між державою та громадою. Натомість інститут громадських організацій стає інститутом консюмеристського суспільства, що виявляється у споживацькому ставленні до нього як значної частини молоді, так і чималої кількості ініціаторів цього інституту, котрі очікують від нього задоволення перш за все особистих, а не суспільно значущих потреб. Ця тенденція заперечує громадські організації як один з інститутів громадянського суспільства та породжує різні девіації цього інституту.

Вирішення цієї проблеми можливе шляхом усунення проблеми подвійної автономності, тобто підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої інтеграції інституту громадських організацій. Необхідною умовою цього є достатня поінформованість населення про діяльність та функціонування цього соціального інституту в сучасному українському суспільстві.

.2 Ознаки громадських організацій як соціального інституту

Загальні ознаки соціальних інститутів:

виділення певного кола суб'єктів, що вступають в процесі діяльності у відносини, які отримують стійкий характер;

певна (більш-менш формалізована) організація;

наявність специфічних норм та приписів, що регулюють поведінку людей у соціального інституту;

наявність соціально значущих функцій інституту, інтегруючих його в соціальну систему і забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Ці ознаки не є нормативно закріпленими, вони швидше випливають з узагальнення аналітичних матеріалів про різних соціальних інститутах сучасного суспільства. Але в цілому вони є зручним інструментом для аналізу процесів інстітуціолізаціі соціальних утворень.

Важливими суб'єктами громадських організацій є, передусім, політичні лідери. Це люди, що мають видатні якості, здатні направляти і змінювати хід розвитку суспільства. Як показує історія, політичні лідери з'являються в переломні періоди розвитку країн і стають ініціаторами і організаторами ідеологічних, політичних, економічних перетворень в суспільствах [27,с.56].

Хто може організувати громадську організацію?

У статті 36 Конституції України визначено, що всі громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичної партії чи громадської організації. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Громадські організації регулюють поведінку людей за допомогою таких норм:

üморальні норми - це правила поведінки, які засновані на розумінні понять добра і зла, обов'язку, справедливості. Вони забезпечуються такими моральними факторами, як громадська думка, моральний осуд тощо;

üзвичаї - це правила поведінки, які склалися історично, закріпилися у суспільній практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного роду суспільних відносин;

üкорпоративні норми - норми різного виду об'єднань та спілок - громадських організацій, професійних спілок, політичних партій; закріплені в їх статутних та програмних документах;

üправові (юридичні) норми.

Громадські організації мають різні функції, їх можна розділити на дві групи: функції, їх громадські організації виконують стосовно системи влади в державі; - функції, що виконуються за інтересами членів цих організацій і рухів. У першої групи можна виділити дві основні функції: опозиційну і творчу, тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. З другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями щодо своїх членів, можна виділити захисну й допоміжну. Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває в стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості у державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми [15,с.76].

Головними, спільними для всіх непідприємницьких організацій, ознаками є:

Недержавний (неурядовий) характер організації.

Це означає, що держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акта відповідним органом влади і не здійснює адміністративного управління чи контролю за діяльністю такої організації.

Самоуправління.

Керівництво організацією здійснюється її учасниками відповідно до її статутних (засновницьких) документів. Як правило, закон, що регулює питання утворення та діяльності непідприємницьких організацій, встановлює лише мінімальні вимоги щодо змісту статутних документів організації та принципів самоуправління. Як правило, для членських організацій вищим органом управління є збори учасників, для фондів/установ - наглядова рада, що формується першого разу засновниками, а далі - відповідно до установчого акта.

Добровільність.

Організація утворюється на основі доброї волі осіб чи особи, що є засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію і нікому не може бути заборонено вийти з такої організації.

Некомерційність.

Організації не створюються з метою вести підприємницьку, комерційну діяльність. Це правило не означає, що організація не має права взагалі займатись комерційною діяльністю, що приносить дохід для організації, але комерційна діяльність не може бути основною. Так, наприклад, благодійні фонди ведуть діяльність, що приносить значні доходи, - вони вкладають свої кошти у цінні папери, в інвестиційні проекти, але ця їх діяльність здійснюється винятково з однією метою накопичити кошти для фінансування благодійної діяльності та фінансування громадських організацій, чия діяльність відповідає меті та завданням благодійного фонду.

Неприбутковість.

Метою створення чи діяльності організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов'язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею внаслідок її комерційної діяльності, може використовуватися лише на статутні цілі, а кошти чи майно організації після її ліквідації не розподіляються між її членами чи засновниками, а використовуються лише із статутною метою або передаються іншій непідприємницькій організації, мета та цілі якої відповідають відповідно меті та цілям організації, що ліквідовується.

Корисність організації.

Відповідно до цієї ознаки вирізняють: приватно корисні або організації взаємної вигоди, та суспільно корисні організації.

.3 Функції громадських організацій як соціального інституту в Україні

Основна функція громадських організацій - задоволення та захист інтересів громадян держави (та інших субєктів громадських організацій) у вирішенні важливих соціально-економічних та суспільно-політичних питань - стає все більш вагомою. Крім того, громадські організації у порівнянні з політичними партіями обєднують набагато ширше коло громадян України, при чому багато з них не ведуть активного політичного життя, не є і не прагнуть бути членами політичних партій, і тому можуть приймати більш активну участь у державному житті саме шляхом вступу до громадських організацій та діяльності в їх складі [24,с.87].

Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої є основні елементи їх діяльності: 1) обєкти; 2) субєкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні обєктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації обєктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За субєктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно повязані з обєктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій [21,с.112].

Також до функцій громадських організацій належать такі: опозиційну, захисну, виховну, кадрову функції.

Опозиційна функція, її роль полягає в запобіганні надмірній централізації й посиленні влади держави, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства. Для досягнення мети громадські організації вдаються до різних засобів: підтримки чи незгоди з державними рішеннями, висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю тощо, завдяки чому управління «зверху» доповнюється самоврядуванням громадськості «знизу».

Захисна функція. Вона спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу, контроль за виконанням своїх рішень і угод з державними установами, органами, переговори з ними тощо. Чільне місце належить безпосередній допомозі членам формування (матеріальна, моральна тощо), піклуванню про умови праці, побут, дозвілля громадян. Радикальними методами тиску на адміністративні органи і захисту інтересів людей є страйки, голодування, акти громадянської непокори, маніфестації, мітинги, ультиматуми [12].

Виховна функція. Націлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, національної самосвідомості, відповідальності за справу і свою поведінку, свідому трудову дисципліну; виховання ініціативності, творчого підходу, професіоналізму, підприємництва. Серед виховних методів особливу роль відведено переконанням, просвітництву, залученню до підприємницької, громадської та управлінської діяльності, гласності, матеріальному і моральному заохоченню тощо.

Кадрова функція. Полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних та громадських органів, установ, організацій. Звичайно, при цьому не обійтися без цілеспрямованої кадрової політики, системи відповідних навчальних закладів, семінарів, курсів тощо. У забезпеченні дієвості цієї політики громадськість відіграє особливо важливу роль.

На сучасному етапі в демократичних суспільствах громадські організації перебирають на себе все більше функцій державних установ, борються з бюрократизацією суспільного життя, здійснюють громадський контроль над ними, впливаючи на державну політику і розвиток суспільства загалом.

.4 Тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту в Україні

Неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвиненою та на яку сьогодні орієнтуємося, було становлення і розгортання системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. З моменту проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою проблема дослідження особливостей розвитку громадянського суспільства, його інститутів набуває надзвичайної актуальності. Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Останнім часом спостерігається позитивна динаміка кількісного зростання громадських організацій. На сьогодні сформована широка мережа таких організацій по всій території України. До того ж кількість зареєстрованих громадських організацій постійно зростає. Станом на перше січня 2009 р. в Україні зареєстровано громадських організацій та їх осередків - 59321, у 2008 р.- 54862, у 2007 р.-48816, у 2006 р.- 46682 [8,с.15]. Але експертні оцінки дозволяють говорити лише про незначну кількість громадських організацій, які дійсно є активними та відіграють важливу роль у суспільстві. Більшість зареєстрованих в Україні організацій існують лише формально, або функціонують епізодично. Така кількість коливається в межах від 4 до 5 тисяч. При чому такі організації мають досвід роботи, здійснюють свою діяльність мінімум два-три роки від моменту реєстрації та є досить відомими в своєму регіоні [23,с.28].

Станом на кінець квітня 2010 р. згідно «Реєстру громадських організацій» 3072 легалізованих організацій із всеукраїнським та міжнародним статусом. Всім цим громадським організаціям притаманні такі ознаки, як неурядовий характер, самоуправління, добровільність, некомерційність, неприбутковість та суспільна корисність діяльності. Крім того, характерним є те, що діяльність громадських організацій охоплює практично всі сфери суспільного життя України. У їх структурі за спрямуванням та видами діяльності найбільша питома вага припадає на фізкультурно-спортивні та оздоровчі обєднання (16,2). Далі у рейтингу громадської активності займають місце обєднання професійної спрямованості та молодіжні організації (відповідно 10,7 % та 10,3 % від загальної кількості громадських організацій). Серед поширених організацій можна виділити обєднання ветеранів та інвалідів-8,8%, освітня, культурно-виховні - 5,5% [26,с.112].

Щодо розгалуженості сфери діяльності громадських організацій свідчать дані Творчого центру Каунтерпарт (ТЦК). Значна кількість опитаних з трьох головних сфер своєї діяльності зазначила сферу «діти та молодь»(45%). Дещо менш важливими сферами є «вирішення соціальних питань» (38%), «дотримання прав людини» (31%). У галузі «громадянська освіта» працюють 28% опитаних організацій, у таких сферах як «розвиток сектору неурядових організацій» - 19%, «культура, мистецтво, архітектура» -15% , «політика, законодавство, держава» - 15%, «жінки» -11%, «розвиток бізнесу» -9%, «екологія, захист навколишнього середовища» -8%, «ЗМІ» -8%, «охорона здоровя» - 8%, «ВІЛ/СНІД» -7%, «права споживачів» - 3%, «професійні асоціації» - 3%, «релігійні асоціації» - 3%, інше - 10% [28,с.356]. Більшість неурядових організацій України працює одночасно у кількох сферах.

Сьогодні деякі види діяльності діючих організацій є більш поширеними. Зокрема, діяльність їх значної частини спрямована на захист суспільних інтересів (42%), навчально-консультаційною діяльністю займаються дещо менше (41%). Предметом діяльності 35% організацій є розповсюдження інформації, 34% - освіта, 31% - надання соціальних послуг, 23% - дослідження та аналітика, 20% - правова допомога, 17% - благодійність, 13% - розробка суспільно - політичних рекомендацій, 12% - реабілітація і 8% - адміністрування грантових програм .

Попри постійне збільшення кількості громадських організацій та постійне розширення сфери діяльності, що є важливим чинником розбудови громадянського суспільства, також спостерігається збільшення у цьому середовищі питомої ваги членських організацій(у 2005р.їх налічувалось 80%, а у 2006р. - 83%). До того ж відбувається зростання кількості їх членів ( у 2006р. в 27% організацій налічувалося від 11 до 30 членів, 25% - понад 100 членів. За 2005р. кількість членів збільшилась у 40 відсотках опитаних громадських організацій України, а за 2006р. - у 42%. У 2005р. постійний персонал мали 57% організацій, а у 2006р. - 61%.

Крім того, позитивною тенденцією є зміцнення матеріально - технічної бази та інституційної спроможності активних громадських організацій. Згідно дослідження ТЦК рівень інституційної спроможності українських громадських організацій, що оцінюється за стратегічним менеджментом, системою керівництва, відповідністю фінансового менеджменту стандартам бухгалтерського обліку, лідерством, стратегією залучення коштів людськими та матеріальними ресурсами, дещо перевищив середній рівень та становить 2,9 балів за пятибальною шкалою.

Також важливим показником громадянського суспільства є не тільки число громадських організацій, але й участь людей у їх діяльності - громадська замученість або волонтеризм (добровільна активність на ґрунті громадської праці). Але залученість громадян до такої діяльності сьогодні спостерігається досить незначна. Переважна більшість громадян про неналежність до жодної з громадських організацій. Хоча позитивною тенденцією є те, що їх частка постійно скорочується (у 2006р. - 83,6%, а у 2008р. - 83,3%). Проте, все ж таки існує значний дефіцит громадської активності населення, що є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняних громадських організацій на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. В цілому українці досить низько оцінюють ефективність громадських організацій. Так, за даними Інституту соціології НАНУ, негативний баланс довіри до громадських організацій фіксується у сталому значенні середнього балу індексу довіри (за пятибальною шкалою) - 2,4 бала у 2004, 2005 і 2006 роках. І лише у 2008 р. середній бал індексу довіри до громадських організацій склав 2,6 бала. Проте цей показник ще досить низький. Це є несприятливо для подальшого розвитку громадських організацій у нашій державі.

Однією з важливих проблем, що заважають ефективній діяльності громадських організацій є їх фінансування. Так, за результатами дослідження ТЦК 28% неурядових організацій розглядають державний бюджет як джерело свого фінансування. Лише половина громадських організацій розуміють потреби своїх членів та враховують їхні інтереси при плануванні своєї діяльності. Як правило, організації мають одне чи два джерела фінансування (більше ніж 51%) та ці джерела мають форму грантів. Проте дуже часто мета, з якою це фінансування надається певній організації та сама дійсність розходиться. Новостворені організації, отримавши грант, забувають з якою метою були створенні і займаються іншим проектом, щоб знову отримати грант. Таким чином грантів позбавляються інші організації, які гідні отримати їх для свого розвитку.

Часто активність громадських організацій блокується органами місцевого самоврядування не лише завдяки відсутності політичної волі та інтересу до закритості. Відсутні механізми участі громадських організацій у формуванні і діяльності цих органів влади. Має бути поновлена дія норм законодавства, які дозволяли б громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.

Не менш важливим є те, що питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодавчому рівні. Хоча в Україні прийнято закони «Про свободу совісті та релігійні організації»(1991), «Про обєднання громадян»(1992), «Про благодійництво та благодійні організації»(1997), «Про молодіжні та дитячі громадські організації»(1998), та вони потребують доповнень, які б стимулювали вироблення нової організаційно-правової форми існування організацій, котра враховувала специфіку їх діяльності.

Висновок до другого розділу

Громадські організації - форма інституціоналізації різноманітних суспільних інтересів та їх захисту на рівні публічно-правових відносин.

Інституціоналізація - виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку - інституту громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак.

Загальні ознаки соціальних інститутів:

виділення певного кола суб'єктів, що вступають в процесі діяльності у відносини, які отримують стійкий характер;

певна (більш-менш формалізована) організація;

наявність специфічних норм та приписів, що регулюють поведінку людей у соціального інституту;

наявність соціально значущих функцій інституту, інтегруючих його в соціальну систему і забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Також характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно - структурне забезпечення, що власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої є основні елементи їх діяльності: 1) обєкти; 2) субєкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності).

На сьогоднішній день можна запропонувати такі тенденції розвитку громадських організацій.

По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.

По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю.

По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства.

По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші.

По-пяте, процес зростання кількості недержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух.

Висновки

Громадські організації є невідємною складовою будь - якого демократичного суспільства. Саме в їх діяльності втілюються рух і сутність громадянського суспільства. Від суспільно - політичної активності громадських організацій залежить розвиток громадянського суспільства. Позитивна динаміка збільшення кількості громадських організацій, розширення спектру їх діяльності, зміцнення їх матеріально - технічної бази та організаційної спроможності є, звичайно,важливими показниками в розвитку громадянського суспільства в Україні. Але про достатній рівень якості цих організацій говорити важко. Активність громадських організацій в нашій держави гальмується цілою низкою чинників. Громадяни поки що не сприймають громадські організації як дієвий інструмент захисту своїх прав, низько оцінюють їх ефективність та недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. На це значний вплив має недостатня інформованість про громадські організації, пасивність самих організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності. Необхідним постає питання забезпечення інформованості населення про діяльність організацій ЗМІ, здійснення просвітницько-рекламної діяльності у зрозумілій та переконливій формі. Однією з важливих проблем організацій є їх фінансування. Важливим в цьому аспекті є врегулювання процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій; створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів організацій. Для більш ефективної діяльності громадських організацій також важливим є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Необхідно сприяти розширенню та підвищенню якості роботи консультативно-дорадчих органів(громадських рад) при урядових органах, активізувати проведення громадсько-урядових консультацій на постійній основі. Питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодавчому рівні. Слід спростити процедури, що регулюють створення, реєстрацію та діяльність громадських організацій. Закони, що регулюють діяльність громадських організацій, повинні бути переглянуті та доповнені. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації». Належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.

Громадські організації - добровільні масові обєднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно - культурних, спортивних, вікових та інших спільних інтересів. Це формалізовані(неурядові) неприбуткові обєднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів та захист колективних прав. Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення, що власне, відрізняє їх від громадських рухів.

За своєю природою та характером діяльності громадські організації не є політичними. Однак сама по собі громадська діяльність може набувати політичного характеру, оскільки вони обєднують людей, котрі входять до різного спектру політичних сил, і навіть рідко становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній основі нових політичних партій.

Діяльність громадських організацій корисна і потрібна для суспільства, оскільки вони допомагають людям у повсякденному житті розвязувати безліч проблем, відкривають широкі можливості для суспільно - політичної ініціативи громадян, для здійснення ними самоврядування. Проте це нерідко стикається з перешкодами. Ці перешкоди можуть бути як зовнішніми за походженням, так і внутрішніми, які виникають внаслідок викривлення чи ухилення від принципів, на яких базується діяльність громадських організацій.

Створення класифікацій і типологій, фактично, є спробами побачити загальне в різних організаціях, звести множину громадських організацій до якихось загальних класів чи типів. Це допомагає визначити суспільну роль цих організацій, передбачити можливі напрями та наслідки їх активності.

На сьогоднішній день можна запропонувати такі тенденції розвитку громадських організацій.

По-перше, слід констатувати, що недержавні неприбуткові організації є основою громадянського суспільства і вирішальним чином впливатимуть надалі на архітектуру суспільства в цілому і вектори цивілізаційного розвитку в ХХІ ст.

По-друге, "третій сектор" західного світу досяг значного рівня розвитку, відрізняється секторальною збалансованістю і відносною неполітизованістю. В Україні цей процес іде в цілому більш успішно, ніж в інших пострадянських країнах, але стан "третього сектору" ще далекий від його прототипів на Заході, сума ННО в нашій країні не складає консолідованого громадського руху, хоча простежується тенденція до зменшення протиріч у розумінні майбутнього країни як самостійної європейської держави з ринковою економікою.

По-третє, сьогодні відсутня національна концепція побудови (формування) в Україні розвиненого громадського сектору, який би мав риси аналогів Західного світу і був гармонійно поєднаний з першим і другим секторами суспільства. Потужним механізмом корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним законодавці і спонсори (донори), є ресурсні (сервiснi) та "мозкові" центри. Ситуація, яка має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою громадського "третього сектору", зокрема ресурсних і "мозкових" центрів, опікуються в основному неукраїнські донорські організації, не є нормальною.

По-четверте, не менш важливим питанням є фінансування третього сектору. За даними київського ресурсного центру "Гурт", основну частину коштів українські громадські організації отримують з-за кордону. Існують також інші джерела: пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші. Проте ціла низка чинників утруднює перехід третього сектору на внутрішні джерела фінансування. Насамперед, це податкове законодавство, яке не заохочує бізнесменів до філантропії. По-друге, це відсутність прозорих механізмів отримання державних коштів. Хоча сама практика надання державних коштів існує і навіть у тексті бюджету можна прочитати назви фінансованих державою організацій. По-третє, законодавство створює перепони, які заважають громадським організаціям самим вести комерційну діяльність з метою фінансування своїх програм.

По-пяте, процес зростання кількості недержавних неприбуткових організацій автоматично не переходить у якісно вищу форму - консолiдований громадський рух. Досвід країн розвинутої демократії показує, що особливо велика відповідальність в період формування "третього сектору" лежить на структурах, які виконують регулятивні функції: правову, фінансову, організаційно-сервісну. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню i функціонуванню оптимального саморегулюючого громадського сектору із залученням до цього "другого сектору" - комерційного. Таким чином, тільки завдяки активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повинна відігравати суто допоміжну роль.

Бібліографічний список

1. Барнард С. Функции исполнительной власти.- Кембридж:Наука,1938.-150с.

2. Бень О.Т. Джерела інституціоналізаційних процесів у молодіжних громадських організаціях / О.Т. Бень // Український соціум. - 2007. - С. 129-138.

. Бень О.Т. Етапи інституціоналізації молодіжних громадських організацій / О.Т. Бень // Український соціум. - 2006.- С. 77-86.

. Бень О.Т. Первинний і вторинний характер інституціоналізації (на прикладі молодіжної громадської організації Українська молодь - Христові) / О.Т. Бень // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2005.- С. 659-665.

. Бень О.Т. Первинний і вторинний характер інституціоналізації (на прикладі молодіжної громадської організації Українська молодь - Христові) / О.Т. Бень // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Х.: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2005. - С. 659-665.

6. Блац П., Скотт В. Формальные организации: сравнительный подход. Сан- Франциско: Наука, 1963. - 134с.

. Винар Л.В. Правовий статус юридичних осіб, заснованих держав. - Львів, 2006. - 20с.

. Громадські організації в Україні у 2008 році:Статистичний бюлетень/Державний комітет статистики України. -К.:ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. - 22с.

. Закон України «Про об'єднання громадян» (ст.3)- К.,16 червня 1992.

. Закон України «Про громадські організації» - К., 1998.

11. Зайцев А.К. Внедрение социальных технологий в практику управления // Социальное развитие предприятия и работа с кадрами. М., 1989. С.95.

12. Інформаційний сайт Харківської правозахисної групи <http://khpg.org.ua/>

13. Лойко Л. Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства. Л. Лойко// Політичний менеджмент.-2005-№5-с.51-60.

14. Мавлевич Н. Свет «Волшебной лампы». // Семья и школа.-2001.-12с.

15. Макєєва С.О. Соціологія, навчальний посібник.- К, 1999-125с.

16. Марков М. Технология и эффективность социального управления. - М., 1983.-75с.

. Марта Дж., Саймон Г. Организации. Нью-Йорк, 1958-135с.

. Методические рекомендации о расширении деятельности детских и молодёжных объединений в образовательных учреждениях//Народное образование.-2000.-343с.

. Михалёва А. Сделать шаг. Последнее интервью В.М. Штейна// Семья и школа.-2001.-50с.

20. Патрушев В.И. Информатизация и технологизация социального пространства - М., 1994.-90с.

21. Полтавець В. Соціальна робота в Україні: перші кроки.- К., 2000.-115с.

22. Прижогин А.И. Организации: Системы и люди. М.,1980.-100с.

23. Рева С. Участь громадськості у процесі формування та реалізації державної політики// Політичний менеджмент.-2006.-73с.

24. Савченко Е.,Кузнецов В. Неприбыльные организации. Харьков: Издательский дом «Фактор»,2005-150с.

. Смелзер Н. Социология. - М.: Феникс, 1994.-135с. 26. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України.2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження/ Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Павидова, О. Кікоть.- К.: «Макрос»,2006-160с.

. Cтаровойт І.С. Соціологія, курс лекцій - Тернопіль, 1999. -95с.

. Степаненко І. Концептуальна невизначеність громадянського суспільства в Україні: можливості подолання / Розвиток демократії в Україні:матеріали міжнародної наукової конференції (Київ,29 вересня-1 жовтня 2000 р.).-К.: «Центр освітніх ініціатив»,2001.- 597с.

. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. - издание 2-е, дополн. и перераб.- М.: Прометей: Юрайт - М, 2001. - 511с.

. Фролов С.С. Социология. Учебник. Для высших учебных заведений. М.: Наука, 1994 - 256 с.

. Этциони А. Сравнительный анализ сложных организаций. Нью-Йорк, 1961. - 435с.

. Ямпловская Ц.А. Общественные организации в политической системе. -М.:Наука,1998.- 65с.

Зміст Вступ Розділ І. Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи .1 Концептуальні засади визначення поняття 

Больше работ по теме: