Географія ринку праці в Україні

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ І РЕГІОНОЗНАВСТВА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна і соціальна географія України»

ГЕОГРАФІЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Студент

Помніков Вячеслав Сергійович

м. Харків - 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження ринку праці

.1 Поняттєво-термінологічний апарат дослідження

.2 Методика дослідження

.3 Аналіз попередніх досліджень ринку праці

Розділ 2. Економіко-географічна характеристика ринку праці України

.1 Стан зайнятості населення в Україні

.2 Стан безробіття населення в Україні

.3 Територіальна організація ринку праці України

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Тому на сьогодні питання ринку праці в Україні є досить актуальною темою, що потребує конкретного дослідження та вивчення.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку в роботах українських вчених О.В. Безпалої, Л.К. Безчасного, Д.П. Богині, В.Я Брич, В.С. Буланова, В.С. Васильченка, А.І. Волгіна, Л.І. Воротіної, А.Г. Горілого, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ю.Ю Заволоки, Т.А. Заяць, О.А. Карпенко, Є.П. Качана, І.І. Лукінова, Е.М. Лібанової, Ю.В. Ніколенка, А.А. Нікіфорофа, В.В. Онікієнко, Г.В. Осовської, Ю.І. Палкіна, І.Л. Петрова, М.І. Пітюлича, О.М. Уманського, О.А. Устенка, Д.М. Черваньова, А.А. Чухна.

Метою даного дослідження є розкриття особливостей географії розміщення та особливостей розвитку ринку праці України.

Для виконання мети дослідження були поставлені наступні завдання:

?визначити теоретичні основи дослідження ринку праці;

?проаналізувати економіко-географічну характеристику ринку праці України;

?визначити особливості територіальній організації ринку праці в Україні;

?обґрунтувати проблеми та визначити перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Обєктом дослідження виступає ринок праці України, предметом - особливості територіальної організації та розвитку ринку праці України.

Основними методами дослідження є:

?метод порівняння - для співставлення особливостей певних параметрів ринку праці в регіонах України,

?аналітичний метод - для детального розгляду сучасної ситуації на ринку праці,

?математико-статистичний метод - для аналізу статистичної інформації,

?графічний метод - для побудови діаграм та графіків, які характеризують показники ринку праці,

?картографічний метод - для зображення регіональних особливостей основних параметрів, які характеризують ринок праці та

?метод ранжування - для проведення групування областей України за показниками ринку праці.

При написанні роботи використовувалися дані Державного управління статистики України, Головних управлінь статистики регіонів України, статистичні дані центру зайнятості населення України. Також вивчено та проаналізовано літературу і періодичні видання з Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка тощо.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження ринку праці

.1 Поняттєво-термінологічний апарат дослідження

В економіці основними факторами виробництва являють знаряддя праці і праця людей. Остання забезпечується трудовими ресурсами, основою яких є народонаселення, що являється як виробником готової продукції, так і її основним споживачем. Саме воно визначає розвиток галузей, орієнтованих на споживача. Проте, основним значенням природного розподілу трудових ресурсів являється забезпечення розвитку і розміщення трудомістких галузей виробництва.

Сам термін «трудові ресурси» вперше ввів С. Струмілінін у 20-ті роки минулого столітті в Радянському Союзі. Більшість учених трактують це поняття як частину населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, здоров'ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи у сфері суспільний корисній діяльності [17, 18, 19]. На сьогоднішній день до трудових ресурсів відноситься працездатне населення у віці 16-59 років чоловіки та 16-54 роки жінки, за виключенням інвалідів 1-ї та 2-ї груп, пенсіонерів, що отримують пенсії за віком на льотних умовах, а також населення старше та молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві. Проте, кількісних характеристик працездатного населення не достатньо, важливими є також їх якісні особливості. Саме це і враховано в понятті «трудовий потенціал», що більшістю вчених визначається як частина працездатного населення, з його рівнем освіти та професійної кваліфікації, фізичним розвитком та станом здоров'я, морально-духовними якостями тощо.

На сьогоднішній день для характеристики зазначеного вище, все частіше використовується поняття «економічно активне населення», яке ще називають робочою силою. До складу останнього входить населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, тобто тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП) [13, 48].

Зайнятість населення визначається за матеріалами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності протягом одного тижня. Зайнятими вважаються особи віком 15-70 років, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б 1 годину:

-за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

-працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин [13, 48].

Таким чином, до категорії зайнятих відносяться не лише люди, які працюють і отримують заробітну плату, а й такі, що працюють безкоштовно на власному підприємстві заради отримання прибутку.

Проте, знаючи саму лише кількість зайнятих в регіоні не можна об'єктивно охарактеризувати ситуацію на ринку праці країни чи регіону. Для цього використовують поняття рівень зайнятості. Останній обраховується як відношення чисельності зайнятого населення до всього обстежуваного населення або населення відповідної вікової групи [13].

Оберненою стороною зайнятості являється безробіття. Безробітними за методологією МОП вважаються особи у віці 15-70 років, що можуть бути зареєстрованими чи не зареєстрованими в державній службі зайнятості, проте вони одночасно відповідають трьом наступним вимогам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу [13, 20].

Дещо відрізняється визначення зареєстрованих безробітних згідно з чинним законодавством України. Так, зареєстровані безробітні згідно з чинним законодавством - це громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу [52].

Для порівняння стану безробіття у різних країнах чи регіонах замало знати лише кількість безробітного населення. Для цього використовується також рівень безробіття. Під рівнем безробіття (за методологією МОП) слід розуміти відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення по відповідній групі. Проте, за сучасною економічної літературою рівень безробіття може обраховуватися також як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення та як відношення кількості безробітних до кількості зайнятих [13].

Окремо виділяється категорія незайнятого населення. Під незайнятими слід розуміти осіб обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними [13].

Окрім економічно активного розрізняють також економічно неактивне населення. Економічно неактивне населення (поза робочою силою) - особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення входять особи, які не відносяться до зайнятих і належать до наступних соціальних груп:

· учні та студенти;

· пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

· особи, які зайняті в домашньому господарстві; вихованням дітей та доглядом за хворими;

· зневірені, тобто особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для працевлаштування;

· особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають, де і як її знайти;

· інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї впродовж найближчих 2-х тижнів [59].

Все раніше сказане формує категорію ринок праці. У загальному розумінні ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [13].

З економічної точки зору існує кілька підходів до визначення ринку праці. За одним із них ринок праці - це специфічна форма розподілу та використання трудових ресурсів, характерна для ринкової економіки [12].

Відомі вітчизняні вчені-економісти Г.В. Осовська та О.В. Крушельницька наводять наступне визначення ринку праці: «Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили» [48 с. 97].

В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик визначають ринок праці як систему економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [1].

Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максиміліанського університету (м. Мюнхен) під ринком праці розуміє сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [65, с. 51]. У своїй статті вчений зазначає, що «ринок праці як щось єдине - є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці. Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки…» [65, с. 51].

Визначення ринку праці з точки зору суспільної географії досить вдало дає у своїй дисертації О.В. Безпала. «Ринок праці - це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.» [2, с. 16]. У своєму дослідженні за територіальною ознакою вчена виділяє національні ринки праці, ринки праці суспільно-географічних районів, регіональні та локальні ринки праці.

.2 Методика дослідження

Перш ніж починати будь-яке наукове дослідження, потрібно чітко розрізняти поняття «методологія», «методика» та «методи».

Під методологією слід розуміти філософське вчення про методи пізнання, наука про побудову людської пізнавальної діяльності. Методика - це вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів для розв'язання типового пізнавального завдання.

О.Г. Топчієв визначає науковий метод як сукупність дослідницьких дій, що застосовують для здобуття нових знань. В той же час, вчений окремо виділяє метод досліджень. Під останнім він розуміє сукупність мислених логічних і практичних дій (операцій, процедур, алгоритмів), які мають на меті розв'язання певного наукового пізнавального завдання [63, 64].

В залежності від рівнів дослідження більшість учених виділяють філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові.

Правильно побудована методологія та методика дослідження ринку праці впливає на точність та об'єктивність аналітичних розрахунків, а отже і визначає достовірність висновків, зроблених на основі проведених досліджень.

Для детальної характеристики ринку праці України ми застосували систему показників. Це означає, що окрім показників ринку праці нами були враховані також демографічні показники, показники соціально-економічного розвитку, показники міграції тощо.

Основою для вивчення взаємозв'язків кількісних і якісних характеристик ринку праці може бути статистичний аналіз його стану і розвитку. Такий аналіз повинен включати в себе 3 етапи: І - розробку системи показників, що характеризують стан і розвиток ринку праці; ІІ - аналіз їх динаміки; ІІІ - фактичний аналіз показників [3].

Для вивчення ринку праці України нами були використані як загальнонаукові, так і конкретно-наукові методи дослідження. До перших з них належать метод аналізу та синтезу для дослідження сучасного стану ринку праці, метод порівняння для визначення відмінностей у показниках ринку праці за віковими групами, регіонами України тощо, математико-статистичний метод для аналізу статистичної інформації, яка необхідна у проведенні досліджень, історичний метод для аналізу динаміки певних показників ринку праці, графічний метод для побудови діаграм і графіків, які ілюструють зміни та структуру основних показників ринку праці, їх розподіл за віковими групами, тощо.

Методи аналізу і синтезу (від грецького analysis - розкладення, розчленування, synthesis - поєднання) полягають у поєднанні двох протилежно направлених способів пізнання. Аналіз - це процедура уявного (а іноді і реального) розчленування об'єкта дослідження на складові частини, властивості тощо та вивчення їх. Синтез - це процедура поєднання отриманих в результаті аналізу частин об'єкта в єдине ціле. Використання методу аналізу та синтезу в даному дослідженні полягало у розчленуванні об'єкта пізнання (ринку праці) на частини (зайнятість, безробіття, кон'юнктура тощо), абстрактному вивченні останніх та виведенні загальних особливостей розвитку ринку праці в цілому [30, 64].

Методи порівняння передбачають пізнання об'єкту дослідження шляхом з'ясування його відмінностей від інших подібних об'єктів. Вони базуються на принципах формальної логіки, а саме принципі подібності (коли необхідно показати, що досліджувані об'єкти мають спільні ознаки) та принципі розрізнення (коли необхідно показати за якими ознаками та їх характеристиками досліджувані об'єкти відрізняються). У своєму дослідженні ми керувалися обома принципами. Порівняння поділяється на повне, при якому відбувається ототожнення та розрізнення досліджуваних об'єктів та неповне, для якого характерне лише ототожнення об'єктів дослідження. При написанні курсової роботи ми використовували повне порівняння. Під час проведення суспільно-географічних досліджень, досить часто використовують порівняння просторові, часові та просторово-часові (ергодичні). В процесі написання курсової роботи автором використовувалися просторові та часові види порівняння. Даними методами ми досліджували відмінності у показниках ринку праці за віковими та професійними групами, регіонами України тощо.

Математико-статистичні методи передбачають застосування під час проведення наукових досліджень принципів і положень математики та математичної логіки, необхідних для кращого представлення наявної статистичної інформації. Вчені розрізняють три основні рівні застосування даної групи методів в суспільній географії. На першому з них застосовуються кількісні показники географічних об'єктів і явищ. На другому рівні математичні засоби використовуються для обробки статичних даних з метою встановлення залежностей між ними, тенденцій їх розвитку тощо. На третьому рівні розробляються вже математико-географічні моделі. У своєму дослідженні ми застосовували дані методи на всіх трьох рівнях. За допомогою них проводилася обробка статистичної інформації математичними прийомами [64].

Історичний метод у суспільно-географічних дослідженнях використовується в основному для вивчення змін стану соціально-географічних об'єктів, явищ, процесів тощо протягом певного часового періоду. За допомогою даного методу можна також виявити фактори, що визначили формування досліджуваного об'єкта чи явища, стадії його розвитку тощо [22]. У даному дослідженні ми використовували історичний метод для визначення динаміки основних параметрів ринку праці (зайнятості, безробіття тощо), а також визначення факторів його формування та періодів його розвитку.

Графічний метод використовується в суспільно-географічних дослідженнях для кращої інтерпретації інформації здобутої під час використання інших методів. Під час написання дипломної роботи ми використовували даний метод для побудови серії графіків, діаграм, гістограм, що ілюструють динаміку та сучасний стан основних параметрів ринку праці.

Моделювання - це процес заміни реального об'єкта дослідження його спрощеним аналогом (моделлю), який у достатній мірі зберігає основні властивості об'єкта і дає можливість дослідити їх для одержання нової інформації про останній. Використання даного методу полягає в побудові спрощеного виразу реального об'єкта, який не може повністю вичерпати сутність оригіналу. Цінність моделі в тому, що застосовуючи несуттєві часто випадкові деталі, за допомогою неї можна виявити істотні параметри, фактори регіонального розвитку. До того ж модель - це матеріальна чи уявна конструкція, котра в процесі пізнання відбиває і заміщує об'єкт дослідження та що при її безпосередньому вивченні отримуються знання про даний об'єкт. У своєму дослідженні ми використовували такий метод моделювання, як ранжування [41, 42].

Метод рангів застосовувався нами для групування регіонів України за показниками ринку праці. Використання його полягає в присвоєнні кожному регіону порядкового номеру (рангу) за різними показниками ринку праці. Після цього визначається сума рангів для кожного регіону окремо і за останньою складається рейтинг регіонів за рівнем розвитку ринку праці. Потім будується графік Парето, за яким визначається до якої групи за рівнем розвитку ринку праці належить той чи інший регіон.

До конкретно-наукових (географічних) методів, що використовувалися нами у проведенні дослідження належать картографічний метод, що необхідний для картографування регіональних особливостей ринку праці тощо.

Картографічний метод полягає в створенні картографічних моделей - карт. Проте, даний метод передбачає не тільки створення карт, а й уміння їх правильно «читати» та одержувати за їх допомогою нову інформацію про об'єкт дослідження. При нанесенні тематичної інформації на картосхеми використовується ціла система способів цього. Так, наприклад, під час проведення даного дослідження ми застосовували способи кількісного та якісного фону, картодіаграм тощо [64].

В якості джерел інформації з даної проблематики можуть бути дані офіційної статистики з економіки, ринку праці, соціальної сфери. Це означає, що інформаційною базою для вивчення ринку праці має бути широкий масив економіко-статистичних матеріалів, який є в розпорядженні органів державного комітету статистики, державної служби зайнятості, а також дані перепису населення, поточного обліку, статистичної звітності підприємств, спеціальних соціальних обстежень, результати опитувань незайнятого населення, роботодавців, представників профспілок тощо.

1.3 Аналіз попередніх досліджень ринку праці

Досить важливою складовою нашого дослідження є визначення поняття «ринок праці» та його еволюційний розвиток. Уперше економічна точка зору про зайвість виокремилася ще в античні часи. Тому саме з неї слід починати вивчення ролі людських ресурсів у виробництві.

Думки про зайнятість виникали у Стародавньому Єгипті, у країнах Стародавнього Сходу (Месопотамії, Індії, Китаї), розглядалися вони і у поглядах мислителів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Аристотеля), римських мислителів (Катона) [39].

У Середньовіччі погляди про працю та її суб'єктів еволюціонували і, як наслідок, набули нових ознак. Одним із тих, хто яскраво виразив національно-релігійні погляди того часу був Ф. Аквінський.

З наближенням до Новітніх часів економічні погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки. Це добре прослідковується в теоріях меркантилістів, які надавали перевагу торгівлі, обміну, грошам, що відповідно позначалося на оцінці праці в господарському процесі [3].

Після появи класичної школи в політичній економіці, яка завдячує своєю появою У. Бетті, П. Буагільберу, Б. Франкліну, ставлення до проблем праці і зайнятості суттєво змінюється.

Питання праці і зайнятості досліджували фізіократи Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Мальтус, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.) К. Маркс, Ф. Енгельс, економісти ХХ ст. (Дж. Кейнс).

Для того щоб повністю зрозуміти розвиток поглядів на трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці в Україні, пізнати індивідуальні особливості у розвитку цих явищ потрібно перш за все врахувати національний світогляд та культурні особливості нашого народу.

Питання населення та його трудового потенціалу досить докладно описані і в українських джерелах: «Руська Правда», «Слово про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона, «Поученіє дітям» князя Володимира Мономаха, у працях письменника-полеміста кінця ХVI - поч. ХVІІ ст. І. Вишенського, І. Гізеля (1600-1683), К. Зінов'єва, Г. Сковороди.

В Україні по-різному трактуються такі поняття як праця, населення, його зайнятість. Так, одним із видатних представників цього напрямку є С. Подольський (1850-1891), що розробив власну концепцію енергетичної економіки, де людській праці відведено провідне місце.

І. Франко дотримуючись соціалістичної трудової теорії, характеризував відтворення населення, зайнятість, трудові відносини, умови праці як в Галичині, так і в інших провінціях і країнах [39].

М. Туган-Барановський (1865-1919), М. Левитський, Б. Мартос, С. Бородаєвський також внесли значний вклад у розвиток теорії зайнятості та ринку праці в Україні [3].

Таким чином, українські дослідники внесли значний вклад не лише в українську, а й у світову науку, збагативши її цінними теоріями щодо населення, трудового потенціалу, зайнятості, мотивації праці. Це дає змогу прослідкувати розвиток національної науки, її поглиблення, збагачення і розширення з даних питань.

Щодо поняття «ринок праці», то воно почало стрімко розвиватися лише після того, як Україна стала незалежною.

липня 1991 року Закон України «Про зайнятість населення» поклав початок формуванню ринку праці на території України. Тоді ще не було наукового обґрунтування ані поточних, ані стратегічних проблем зайнятості населення та ринку праці [3]. Також не було і спеціальної наукової установи, яка б цілеспрямовано займалася вивченням даних питань.

У жовтні 1991 року на підставі Постанови Верховної Ради України, рішенням Кабінету Міністрів України було створено Головний підрозділ Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці НАН і Мінпраці України (НЦ ЗРП), на базі якого утворився науковий потенціал з даних проблем [3]. Проте наукові дослідження проводились із певним запізненням до розвитку від формування і розвитку ринку праці.

Розробки зарубіжних учених, які належали до сталої ринкової економіки, не могли бути застосованими в Україні у досить значному обсязі. Пояснюється це певними особливостями формування у перехідний період національного ринку праці: народне господарство України було лише частиною народного господарства СРСР, з його надмонополізацією, найвищим ступенем кооперативності й спеціалізації та спотвореною для самостійної держави структурою [39].

У перехідний період не було моделі управління ринком праці України, концепції професійної орієнтації населення, концепції професійної підготовки та перепідготовки незайнятого населення, методології і самої методики розробки Державної і регіональних програм зайнятості та балансів трудових ресурсів [3].

За роки незалежності у нашій державі з¢явилася величезна кількість наукових праць, присвячених різним аспектам ринку праці.

Наукові публікації згруповують у хронологічній послідовності у два періоди 1991-1994 та 1994-1998 роки. Цей поділ є результатом глибокого наукового пошуку, який іде від емпіричних знань, спрямованих на пізнання суті ринку праці, до наукових узагальнень і виведення принципів і механізмів його функціонування [3].

Досягнення науки, пізнання національної спадщини, доступ до досягнень зарубіжних учених з даної тематики підготували фундамент для докорінного перегляду підходів (як теоретичних, так і методологічних) у дослідженні проблем трудових ресурсів.

Починаючи з 1994 року публікуються фундаментальні наукові розробки присвячені питанням ринку праці, що відображаються в багатьох наукових монографіях.

В останні роки в нашій країні здійснювалися важливі заходи щодо забезпечення розвитку ринку праці, було визначено механізми його функціонування для забезпечення проведення гнучкої політики у сфері соціально-трудових відносин. Для реалізації цієї мети було прийнято пакет законодавчих і нормативно-розпорядчих актів, що є правовою основою регулювання трудових відносин на ринку праці, було створену мережу державних центрів зайнятості [3]. Проведені заходи позитивно вплинули на розвиток різних форм трудової діяльності, зробили можливою саморегуляцію людини на ринку праці.

На сьогодні вивченням проблем ринку праці, механізмами їх функціонування, управління і регулювання трудових ресурсів, їх рухом (міграціями) і раціональним використанням, удосконаленням їх якості, підвищенням конкурентоспроможності трудового потенціалу в умовах переходу України до ринкових відносин займаються визначні вчені сучасності, які вказані у вступі та перелічені в списку використаних джерел.

Поряд із величезною кількістю праць присвячених різним аспектам ринку праці в науковій літературі виявилося недостатнім розкриття проблем регіональних ринків праці. Питанням формування регіональних ринків праці у вітчизняній економічній та суспільно-географічній літературі приділяється досить мало уваги.

Слід зазначити, що за останні роки деякі географічні аспекти даної тематики частково виражені у працях вітчизняних молодих учених. Серед них особливо виділяються роботи О. Романенка, О. Левади, М. Вороніна.

Таким чином, на сьогоднішній день перед Україною постає надзвичайно важливе, але досить складне завдання щодо створення найефективнішого функціонування ринку праці. Його успішна реалізація залежатиме від здійснення регіонального принципу управління сферою зайнятості та ринком праці. Вивчення суспільно-географічних, демографічних, соціально-економічних особливостей конкретних областей і регіонів України дасть змогу вибрати стратегію і тактику проведення ефективної регіональної політики зайнятості. Виникає гостра необхідність постановки й успішного розв'язання конкретних завдань становлення ринків праці і регулювання зайнятості населення.

У розв'язуванні цих проблем важлива роль належить суспільній географії - науці, основна мета якої полягає у комплексному, системному вивченні конкретної території. Маючи своїм об'єктом дослідження просторову організацію суспільства, вона вивчає закономірності просторової організації господарства, населення, інфраструктури, природних ресурсів. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає вивчення їх з позицій локалізації, взаєморозміщення, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових зв'язків.

Розділ 2. Економіко-географічна характеристика ринку праці України

.1 Стан зайнятості населення в Україні

Зайнятість населення є досить важливою складовою ринку праці будь-якої країни. З економічної точки зору вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку та внесок живої праці в досягнення виробництва. Соціальна суть зайнятості полягає в тому, що вона відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю [13].

За період 2005-2008 рр. в Україні спостерігалося поступове збільшення кількості зайнятого населення у віці від 15 до 70 років (рис. 2.1). На наш погляд, це можна пояснити тим, що саме в цей період до даної вікової категорії почали досягати народжені в другій половині 80-тих років минулого століття, коли природний приріст населення був ще додатний.

Рис. 2.1. Зайняте населення в Україні у віці 15-70 років за 2000-2011 рр.

Кількість зайнятого населення віком 15-70 років в Україні у 2009 р., порівняно з 2008 р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб (рис. 2.1), з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7% [72]. До 2011 р. спостерігається поступове зростання зайнятого населення в Україні. На наш погляд, існує дві причини пояснення даної тенденції. Перша з них демографічна. Так, кількість зайнятих в Україні зменшується за рахунок досягнення працездатного віку особами, народженими в 90-ті роки минулого століття, коли народжуваність різко скоротилася. Друга причина - економічна. Вона полягає в тому, що саме у 2008 році почалася світова економічна криза, що і призвела до зниження як кількості зайнятого населення, так і рівня зайнятості в країні. Ще однією причиною такого зменшення кількості зайнятих виступають міграції населення України за кордон.

Досить цікавим є рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

Як видно з рисунка, найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40-49 років; досить високий він також для осіб у віці 30-39 та 25-29 років. Натомість, дещо нижчий рівень зайнятості характерний для вікових груп 15-24 роки та 60-70 років (додаток Б). На нашу думку, наведену вище тенденцію можна пояснити тим, що саме у віці 30-49 років люди мають необхідний рівень освіти та кваліфікації, досвід роботи, досить широкі можливості до переорієнтації, добрий стан здоров'я тощо. Саме це і сприяє тому, що серед людей даної вікової групи найвищий рівень зайнятості. Натомість молоді люди у віці 25-29 років навпаки ще не мають достатнього досвіду роботи після закінчення навчання у ВНЗ різних рівнів акредитації, а тому рівень їх зайнятості дещо нижчий. Що стосується вікових груп 15-24 та 60-70 років, то тут причина відносно низького рівня зайнятості полягає у навчанні як у загальноосвітніх, так і у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та відсутністю досвіду роботи у першому випадку та досягненням пенсійного віку у другому [72, 73].

Рівень зайнятості в Україні за віковими групами відрізняється також за ґендерною ознакою (рис. 2.3). Так, майже серед усіх вікових груп (окрім 40-49 років, тут спостерігається майже рівні показники) рівень зайнятості чоловіків у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий, ніж рівень зайнятості жінок. На наш погляд, це можна пояснити тим, що в Україні переважає жіноче населення за рахунок чого і збільшується відсоток зайнятості чоловіків, а також тим, що чоловікам потрібно годувати сім'ю. Якщо ж розглядати диспропорцію у рівні зайнятості чоловіків та жінок по різних вікових групах, то можна виявити цікаві особливості. Так у віці 15-24 та 25-29 років відсоток зайнятості жінок значно нижчий, ніж чоловіків, що пояснюється тимчасовим випадання жінок із категорії зайнятих за рахунок виходу в декретні відпустки. У віковій когорті 30-39 років переважання частки чоловіків зумовлене тим, що вони швидше роблять кар'єру. У віковій групі 40-49 років рівної зайнятості жінок і чоловіків пояснюється, на наш погляд, досить високою смертністю чоловічого населення саме зазначеної вікової групи. Значне переважання рівня зайнятості чоловічого населення у віці 50-59 років пояснюється тим, що в цей період жінки йдуть на пенсію [72, 73].

Рис. 2.3. Рівень зайнятості в Україні за статтю та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

Розглянемо також рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.4). Тут можна спостерігати таку тенденцію, що для вікових груп 25-29 років, 30-39 років та 40-49 років рівень зайнятості населення за віковими групами в залежності від місця проживання майже не відрізняється. Натомість у вікових групах 15-24 роки, 50-59 та 60-70 років існують суттєві відмінності (рівень зайнятості у сільській місцевості вищий, ніж у містах). У першому випадку це можна пояснити тим, що молоді люди з сільської місцевості не завжди прагнуть здобути вищу освіту, натомість вони вступають до вищих навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації і через два-три роки навчання вже мають робітничу професію, які, до речі, на сьогоднішній день користуються попитом на ринку праці. Хоча, останнім часом відбувається підвищений інтерес молоді з сільської місцевості до вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації [52].

Рис. 2.4. Рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р. (побудовано автором за даними [72, 73])

Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9 %), Донецькій (на 3,4 %), Закарпатській (на 3,0 %) областях. На наш погляд, це пов'язане зі світовою економічною кризою. Найвищий рівень зайнятості у 2011 р. був у м. Києві (63,1%) та м. Севастополі (61,1%), а найнижчий - у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях (рис. 2.5) [72]. В цілому ж якщо розглянути рівень зайнятості населення в територіальному аспекті, то можна сказати, що в Україні він досить нерівномірний (рис. 2.5). Це пояснюється різною господарською спеціалізацією регіонів України.

Серед зайнятого населення віком 15-70 років, кожен п'ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий - в торгівлі.

Рис. 2.5. Рівень зайнятості населення за регіонами України у 2011 році

Зменшення кількості зайнятих у 2011 р. порівняно з 2010 р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та звязку, охороні здоровя, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності [72].

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

.2 Стан безробіття населення в Україні

Ще однією важливою складовою ринку праці є безробіття населення. Останнє одночасно є зворотнім боком зайнятості та значною соціально-економічною проблемою, тому, дослідження його особливостей і аналіз існуючих тенденцій є актуальними, а особливо для ринку праці.

З 2003 по 2008 роки в Україні в цілому спостерігалася тенденція до зменшення чисельності безробітних (рис. 2.6). На наш погляд, це пов'язано з покращенням економічного розвитку України у порівнянні з економічною кризою 90-х років. З 2008 року навпаки розпочинається інтенсивне зростання безробіття як у віці 15-70, у працездатному віці, так і безробіття населення працездатного віку зареєстрованого в державній службі зайнятості. На наш погляд, це пов'язано зі світовою економічною кризою, яка почалася у 2008 році. З рис. 2.6 також видно, що в державній службі зайнятості зареєстрована досить незначна кількість безробітних працездатного віку. Причинами цьому можуть бути зростання неофіційної зайнятості, самостійний пошук роботи через те, що службою зайнятості пропонуються низькооплачувані вакансії тощо [72, 73].

Рис. 2.6. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) у 2000-2011 рр.(побудовано автором за даними [72, 73])

Проаналізувавши динаміку безробітного населення (за методологією МОП) за станом пошуку роботи у 2000-2011 рр. (рис. 2.7) можна зробити висновок, що до 2008 року зменшувалась кількість безробітних, які раніше мали роботу. У 2009 ж році їх кількість навпаки зросла, але поступово почала також падати. На наш погляд, це пов'язано з тим, що під час світової економічної кризи значна кількість людей втратили робочі місця. Така ж тенденція характерна і для динаміки безробітного населення, яке шукало роботу, намагалося організувати власну справу. Причинами цьому могли бути бажання населення відкрити власну справу через втрату роботи, бажання зайнятися бізнесом через неможливість знайти роботу за спеціальністю під час світової економічної кризи, соціальна незахищеність молоді з вищою освітою (деякі молоді люди відкривають власну справу для отримання досвіду роботи за вакансією певного рівня, щоб у подальшому мати змогу працювати у престижній організації та отримувати високу заробітну плату), можливість отримати одноразову грошову допомогу для відкриття власної справи тощо [23, 72, 73].

Рис. 2.7. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) за тривалістю пошуку роботи у 2000-2011 рр.

Проаналізувавши кількість зареєстрованих безробітних за статтю у 2011 році (рис. 2.8) можна зробити висновки, що за цим показником жіноче населення переважає над чоловічим. Це пояснюється тим, що жінки більш активні на ринку праці, ніж чоловіки. Ще жінки мобільніші, тобто швидше пристосовуються до нових умов життя, швидше перекваліфіковуються, ніж чоловіки, а тому частіше можуть змінювати місце роботи. Таку тенденцію можна пояснити також тим, що чоловікам необхідно годувати сім'ю, а тому вони не так часто змінюють місце роботи та меншою моральною стійкістю останніх, тобто чоловікові морально складніше, ніж жінці після звільнення знову вдатися до пошуку роботи.

Рис. 2.8. Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2011 році (на кінець звітного періоду, тис. осіб)

Що ж стосується кількості зареєстрованих безробітних за місцем проживання у 2011 році, то тут міське населення переважає над сільським. Це пов'язане з тим, що в Україні у міських поселеннях проживає населення більше, ніж у сільській місцевості, а тому і безробітних там більше. В цілому протягом 2011 року спостерігається зменшення кількості зареєстрованих безробітних за статтю та віком. Найбільш інтенсивно кількість безробітних зменшується у першій половині року, далі з липня по жовтень вона залишається більш менш стабільною і починаючи з жовтня знову зростає. На наш погляд, це можна пояснити зростанням зайнятості в сезонних роботах (зборі врожаю, курортно-рекреаційній сфері тощо) у теплу пору року.

Аналізуючи картосхему «Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2011 році» (рис. 2.9) можна зробити висновок, що між кількістю безробітного населення у віці 15-70 років та рівнем економічної активності чітких закономірностей не виявлено.

Рис. 2.9. Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2011 р.

Щодо кількості безробітних у віці 15-70 років (додаток В), то найбільша вона у східних областях (Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській). Це пояснюється тим, що саме на ці області припадає найбільша кількість населення України, до того ж тут через високий рівень урбанізації більша частина населення проживає в містах. У західних та південних регіонах нашої країни кількість безробітних у віці від 15 до 70 років за методологією МОП порівняно невелика. Вища вона у Львівській, Одеській та Вінницькій областях, а також Автономній Республіці Крим. На наш погляд це можна пояснити значною кількістю населення регіонів у перших двох випадках, скороченням у зв'язку з економічною кризою посівних площ цукрового буряку, що являється культурою спеціалізації у Вінницькій області (як наслідок, зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві, а кількість безробітних зростає) та сезонним характером курортного господарства в Криму. У центральних та північних областях спостерігається середня кількість безробітних у порівнянні з іншими регіонами України. Це, на наш погляд, пов'язано з близькістю столиці. У Києві ж та Київській області досить висока кількість безробітних пояснюється значною чисельністю тут населення [23, 72].

.3 Особливості територіальної організації ринку праці України

Рівень розвитку різних регіонів України досить суттєво відрізняється. Це в свою чергу здійснює значний вплив на ситуацію, що склалася на регіональних ринках праці.

Проаналізувавши показники, що характеризують ринок праці держави, згрупуємо райони з подібною ситуацією методом рангів (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Групування регіонів України за показниками ринку праці методом рангів (побудовано автором за даними [52, 72, 73])

Для проведення групування регіонів України нами були використані наступні показники ринку праці: рівень працевлаштування, %; кількість фізичних осіб на 10 000 населення, одиниць; кількість юридичних осіб на 10 000 населення, одиниць; рівень прийому робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; рівень вибуття робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; підготовка кадрів, навчено новим професіям, у % до загальної кількості працівників; підвищення кваліфікації кадрів, навчено у % до загальної кількості працівників; рівень вимушеної неповної зайнятості, працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), у % до середньооблікової кількості штатних працівників; густота населення, осіб/км2; питома вага населення в працездатному віці, %; рівень економічної активності населення, %; рівень зайнятості населення, %; рівень безробіття населення, %; навантаження на одне вільне робоче місце, осіб; середня номінальна заробітна плата, грн. (Додаток Д, Е) [52, 72, 73].

За результатами групування регіонів України методом рангів автором було виділено п'ять груп районів за показниками ринку праці (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Групування регіонів України за показниками ринку праці методом рангів (побудовано автором за даними [52, 72, 73])

До першої групи потрапили Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області. В цілому для неї характерні досить низькі показники кількості фізичних осіб на 10 000 населення, кількості юридичних осіб на 10 000 населення, підготовки кадрів, частки навчених новим професіям до загальної кількості працівників, рівня безробіття населення. Для групи характерні нижчі за середні густота населення, питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата. В той же час близькими до середніх є показники рівня працевлаштування, рівня прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівня вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівня вимушеної неповної зайнятості, рівня економічної активності населення, рівень зайнятості населення. Виняток за більшістю показників становить Сумська область, проте за сумарним рейтингом вона входить саме до цієї групи. Такі показники свідчать про невисокий рівень розвитку ринку праці в даній групі. На наш погляд, органам місцевої влади необхідно звернути посилену увагу на регулювання ринку праці даних регіонів, адже в подальшому ситуація може погіршуватися [52, 72, 73].

До другої групи увійшли Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області. В цілому для даної групи характерні усереднені показники ринку праці, зазначені вище. Винятками за більшістю показників є Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська області. Для Херсонської області показники ринку праці мають переважно вищі за середні значення, для Кіровоградської - нижчі за середні, а для Закарпатської чіткої тенденції автором не виявлено. Хоча дана група в цілому характеризується усередненими показниками ринку праці, проте в окремих областях деякі з них мають суттєві відмінності. Так, наприклад, у Вінницькій та Житомирській областях досить високі показники рівня безробіття, натомість для Львівської області останній відносно низький; для Вінницької, Житомирської, Херсонської та Хмельницької характерна відносно невисока заробітна плата, проте, у тій же Вінницькій області спостерігаються досить високі показники підготовки кадрів тощо. На нашу думку, дана група являється перехідним типом між першою та третьою, а тому Вінницька, Житомирська та Кіровоградська області скоро можуть опинитися в першій групі, в той же час Львівська та Херсонська області у найближчому майбутньому можуть опинитися в третій групі. Ми вважаємо, що тут місцевій владі найбільшу увагу потрібно приділяти покращенню тих показників, які мають значення гірші за середні. Так, для Вінницької області це перш за все кількість юридичних осіб на 10 000 населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Житомирської - підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, середня номінальна заробітна плата; для Закарпатської - кількість фізичних осіб на 10 000 населення, кількість юридичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників; для Івано-Франківської - рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Кіровоградської - кількість фізичних осіб на 10 000 населення, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Львівської - рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників; для Полтавської - рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень зайнятості населення; для Хмельницької - питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Херсонської - рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, густота населення та середня номінальна заробітна плата; для Чернівецької - рівень працевлаштування, підготовка кадрів % до загальної кількості працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення [52, 72, 73].

До третьої групи належать Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області. Вона характеризується близькими до середніх, вищими за середні та в деяких випадках навіть високими показниками ринку праці. Близькими до середніх являються рівень працевлаштування, кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення. Вищими за середні є кількість юридичних осіб на 10 000 населення, частка навчених новим професіям до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце. Для даної групи досить високою являються середня номінальна заробітна плата, у той час рівень безробіття населення тут відносно низький. Таким чином, ми бачимо, що ситуація на ринку праці тут досить сприятлива. Місцевій владі ми б рекомендували звернути увагу на покращення показників ринку праці, що мають значення близькі до середніх. На наш погляд, це дасть можливість певною мірою вирішити проблеми, характерні для ринку праці даної групи [52, 72, 73].

До четвертої групи потрапили Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області. Ринок праці тут характеризується близькими до середніх та високими значеннями його показників. Близькі до середніх значення мають кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників та рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників. Всі інші показники окрім рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце мають високі значення. На наш погляд, місцевим органам влади необхідно дотримуватися такої ж політики в регулюванні ринку праці, проте слід звернути посилену увагу на вирішення регіональних проблем [52, 72, 73].

До п'ятої групи відносяться міста державного підпорядкування Київ та Севастополь. Дана група характеризується найбільш сприятливою ситуацією на ринку праці України. Найгірші значення тут мають рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів, навчено новим професіям до загальної кількості працівників. На покращення їх і має бути направлена діяльність органів місцевої влади [52, 72, 73].

Таким чином, можна зробити висновок, що найкраща ситуація на ринку праці склалася в п'ятій групі (міста Київ та Севастополь). Четверта група (Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області) має дещо гірші показники ринку праці, проте також досить сприятливі для розвитку господарства. Третя група (Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області) характеризується досить сприятливою ситуацією на ринку праці, проте окремі показники потребують покращення. Друга група (Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області) є перехідною між третьою та першою. Вона характеризується неоднозначністю ринку праці та потребує покращення стану окремих його параметрів, які відрізняються для кожного регіону. Перша група (Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області) має найгірші показники ринку праці, а тому потребує термінового покращення основних його параметрів [52, 72, 73].

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні

На сучасному етапі посилюються процеси інтеграції нашої держави зі світовою економічною системою. Так, 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Зараз одним із векторів зовнішньої політики нашої держави являється співробітництво її з Європейський Союзом. Проте, аби бути повноцінним партнером, нашій державі необхідно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Однією з головних умов досягнення цього є вирішення питання формування національного соціально-інституційного ринку праці. Вони пов'язані в першу чергу із забезпеченням належного рівня економічної активності та зайнятості населення, соціальним захистом маргінальних верств населення, формуванням високої кваліфікації робочої сили для забезпечення її конкурентноздатності, підвищення рівня заробітної плати і доходів населення з метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу. Таким чином, ми бачимо, що однією з головних умов для повноправного партнерства України у світовому економічному просторі є вирішення головних проблем ринку праці [13].

Нами були виділені наступні групи проблем ринку праці України: демографічні, міграційні, економічні, соціальні, політичні, ментальні. Далі коротко охарактеризуємо кожну зі вказаних вище груп.

Демографічні проблеми ринку праці полягають у зменшенні кількості населення працездатного віку. Це в свою чергу обумовлено процесами природного руху населення в державі. Внаслідок останніх зменшується кількість населення в Україні, в тому числі і чисельність трудових ресурсів. Так, у нашій державі з 2001 до 2009 року народжуваність зростала (у 2001 народилося 376,4 тис., а у 2009 512,5 тис. дітей), проте вже починаючи з 2009 року вона почала зменшуватися (у 2011 році народилося 497,6 тис. дітей, що на 2,9% менше у порівнянні з минулим роком). З 2005 року у порівнянні з 2001 почала зменшуватися і смертність населення (у 2001 році померло 745,9 тис. осіб, у 2005 та 2011 рр. відповідно 781,9 тис. та 698,2 тис. осіб), проте остання все ж таки переважає народжуваність. Ситуація, що складається на ринку праці може призвести в майбутньому до збільшення навантаження на одного працюючого громадянина. Аби запобігти цьому, владою України було прийнято рішення про поступове підвищення пенсійного віку.

Рис. 3.1. Групи проблем ринку праці України (побудовано автором за даними)

На наш погляд, з одного боку це дійсно змогло б зменшити навантаження на одного працюючого громадянина, проте, це призведе до виникнення іншої проблеми. Так, планується підвищити пенсійний вік чоловіків до 65 років, у той час як середня тривалість життя останніх у 2010 році становила 63,79 років. На наш погляд, перш, ніж підвищувати пенсійний вік, владі необхідно підвищити середню тривалість життя населення (особливо чоловіків), яка у 2010 році становила 69,29 років. Це можна зробити шляхом профілактики захворювань особливо системи органів кровообігу, через які і відбувається більшість смертей в Україні.

Іншим шляхом вирішення демографічної групи проблем є підвищення народжуваності в країні, з метою збільшення кількості трудових ресурсів у майбутньому. Проте, тут також треба підібрати вдалий підхід до вирішення проблеми, адже неконтрольоване збільшення народжуваності за відсутності вільних робочих місць для майбутнього покоління може дати зворотний ефект і замість збільшення кількості зайнятих ми отримаємо збільшення кількості безробітних і, як наслідок, злочинців, наркоманів та інших соціально небезпечних груп населення.

Міграційні проблеми ринку праці полягають у трьох аспектах. По-перше, це внутрішньо-регіональна та міжрегіональна міграція типу «село-місто», по-друге, це еміграція українців у пошуках кращого життя, одним із видів якої є так званий «відплив умів», по-третє, це імміграція в Україну некваліфікованої робочої сили (в основному з країн Азії). Зупинимося більш детально на описі кожної з них.

Негативною для ринку праці є внутрішньо-регіональна міграція типу «село - місто». Причому найбільше до такого типу міграції схильна молодь. Саме ця категорія є значною та перспективною частиною економічно активного населення. Дана вікова група характеризується високим ступенем адаптації до умов життя, ініціативності, активності, опори на власні сили і складає наймобільнішу частку робочої сили, що володіє новітніми знаннями і здатна забезпечити складний процес прогресивного розвитку суспільства. Основними причинами міграцій типу «село-місто» являються низькі показники якості життя населення сільської місцевості. Через низький рівень народжуваності закриваються дошкільні навчальні заклади, у невеликих населених пунктах відсутні заклади охорони здоров'я. Найнебезпечнішим є те, що статистична інформація з питання міграції молоді недостовірна, так як вона не відображає приховану міграцію, що проявляється у вибутті трудових ресурсів на постійне чи тимчасове працевлаштування до обласних центрів, інших областей тощо. Даний вид міграції в Україні є досить поширеним. Так, за даними на 2011 р. від'ємне сальдо міграції спостерігалося у Херсонській (-1,3 на 1000 осіб), Луганській (-1,1), Кіровоградській (-1,0), Рівненській (-1,0), Тернопільській (-1,0), Сумській (-0,9), Вінницькій (-0,6), Закарпатській (-0,6), Миколаївській (-0,6), Хмельницькій (-0,6), Черкаській (-0,6), Донецькій (-0,5), Житомирській (-0,5), Дніпропетровській (-0,3), Запорізькій (-0,3), Львівській (-0,3), Чернігівській (-0,3), Полтавській (-0,2), Волинській (-0,1) областях. В інших регіонах спостерігається позитивне сальдо міграції в межах України [72].

До шляхів регулювання соціально-економічних процесів у селі, з метою подолання зазначеної вище проблеми, належать фінансове та інвестиційне забезпечення, поліпшення умов життя, відновлення роботи існуючих закладів соціальної сфери та створення нових, розробка і реалізація спеціальних програм для безробітних, регулювання відпливу молоді із сільської місцевості тощо. Реалізація описаних вище заходів має покращити стан ринку праці України (у тому числі й молодіжного) у сільській місцевості. Якщо ж терміново не вжити відповідних заходів, то стан ринку праці у сільській місцевості суттєво загостриться [55].

Інший бік міграційної групи проблем ринку праці України - еміграція населення до більш розвинених країн. Так, станом на 2011 р. від'ємне сальдо зовнішньої міграції спостерігалося у Закарпатській (-0,1 на 1000 осіб), Львівській та Рівненській (відповідно більше, ніж -0,1 на 1000 осіб) областях. Даний вид міграції небезпечний для ринку праці України, тим що більшість трудових мігрантів втрачають свою кваліфікацію, набуті навички потрібні для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Також значною залишається проблема правового захисту трудових мігрантів від роботодавців та посередників, так як реальною є загроза опинитися в чужій країні в нелюдських умовах існування та праці чи навіть потрапити в трудове рабство. До того ж тривала відсутність трудових мігрантів на батьківщині призводить до послаблення родинних зв'язків. З одного боку це веде до погіршення демографічної ситуації в країні, а з іншого - до зростання кількості підлітків з девіантною поведінкою. Останні ж саме і будуть формувати ринок праці в майбутньому [29].

Цікавою є також географія трудових міграцій з України. Серед трудових мігрантів близько половини працювали в Російській Федерації (48,1%) та приблизно стільки ж у країнах Європейського Союзу, зокрема в Італії (13,4%), Чеській Республіці (11,9%), Польщі (8,0%), Угорщині (3,2%), Іспанії (2,7%) та Португалії (2,6%) [29].

Економічні проблеми ринку праці полягають у тому, що рівень заробітної плати в Україні значно нижчий, ніж її рівень у розвинених країнах світу у перерахунку в єдиний еквівалент. Так, наприклад за Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» на 01.01.2009 р. мінімальна заробітна плата у нашій державі становить 605 грн. В цей же час середня заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника на січень 2009 року становила 1665 грн. Для порівняння зазначимо розмір мінімальної заробітної плати на початок 2009 року в країнах Європейського Союзу. Так, для Люксембурга він становив 1642 Євро, для Ірландії 1462 Євро, для Бельгії 1387 Євро, для Нідерландів 1382 Євро, для Великобританії 1010 Євро, для Франції 1000 Євро, для Португалії, Словенії, Мальти, Греції та Іспанії коливався у межах від 1000 до 500 Євро, для Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії коливався в межах 153-123 Євро, а для Данії, Швеції, Фінляндії, Німеччини, Італії, Австрії та Кіпру був узагалі невизначений. Якщо врахувати курс Євро на 01.01.2009 Національного банку України (1Євро = 10,987 грн.) і перевести розмір мінімальної заробітної плати України та країн ЄС в єдиний еквівалент, то ми отримаємо, що мінімальна заробітна плата в країнах ЄС приблизно дорівнює середній заробітній платі по Україні, в той же час у такій країні як Люксембург мінімальна заробітна плата більша, ніж у нашій країні майже у 30 разів [72].

Даний аспект економічної групи проблем ринку праці породжує проблему нелегальної зайнятості населення (особливо молоді) та отримання нефіксованих доходів. Останню ми відносимо до соціальної групи проблем ринку праці, тому опишемо її далі.

Іншим проявом економічної проблеми на ринку праці України являється, на наш погляд, прийняття нового податкового кодексу. На думку автора, у майбутньому це призведе до того, що мале підприємництво не витримає конкуренції з великим та середнім, а тому повністю чи частково припинить своє існування. Таким чином, зростатимуть показники безробіття в Україні, а це в свою чергу може призвести до росту рівня злочинності та інших соціальних негараздів у країні. Тому, на наш погляд, владі необхідно переглянути зміст нового податкового кодексу та детальніше проаналізувати його вплив на розвиток малого підприємництва в Україні.

Соціальні проблеми ринку праці проявляються, на наш погляд, у наступних аспектах: проблеми соціальної незахищеності маргінальних груп населення та молоді, ґендерної рівності, попиту і пропозиції на ринку праці, кваліфікації кадрів, безробіття, нелегальної зайнятості [16, 71].

Проблема незахищеності маргінальних груп населення та молоді полягає в тому, що останні не отримують достатньої допомоги від держави, необхідної для повноцінної реалізації свого потенціалу на ринку праці. Так, молоді люди з вищою освітою не мають реальних гарантій працевлаштування після закінчення вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. Це провокує в свою чергу проблему зростання молодіжного безробіття, нелегальної зайнятості молоді, втрати кваліфікації молодими спеціалістами і т.д. Причиною відсутності ефективного механізму залучення молоді до виробництва та закріплення її у сфері економічної діяльності є недостатність теоретичних розробок проблем зайнятості молоді. На конкурентоспроможність молоді на ринку праці негативно впливають наступні чинники: недостатність практичної підготовки, відсутність практичного досвіду роботи, погіршення здоров'я, низький рівень доходів, більша схильність до соціально обумовлених хвороб та антисоціальної поведінки. Проблема незахищеності маргінальних груп населення полягає наприклад в тому, що вагітні жінки, особи по догляду за хворими родичами мають труднощі з місцем роботи тощо [16].

Проблема ґендерної рівності полягає в тому, що чоловіки та жінки за пророблений однаковий об'єм роботи отримують різну заробітну плату. До того ж в Україні існує дисбаланс у рівні зайнятості чоловіків та жінок в певних професіях.

Проблема попиту і пропозиції на ринку праці полягає в першу чергу в тому, що в Україні пропозиція значно перевищує попит. Проте, рівень кваліфікації працівників, на яких існує попит, та які готові працювати не завжди відповідають один одному. Проблема попиту і пропозиції призводить до проблеми зайнятості та безробіття, а також проблему міграцій.

Проблема кваліфікації кадрів полягає в тому, що рівень кваліфікації населення не завжди відповідає необхідному рівню для успішного працевлаштування. Причинами цього можуть бути як небажання значної когорти молодих людей вчитися, так і набуттям останнім часом «масовості вищої освіти». Дана проблема полягає також у тому, що кваліфікація, яку здобувають випускники ВНЗ різних рівнів акредитації не завжди відповідає попиту на ринку праці [71].

Проблема безробіття (особливо молоді) досить небезпечна, адже вона тягне за собою ряд інших - проблему злочинність, соціальної нестабільності, захворюваності (у тому числі на невиліковні хвороби) тощо.

Проблема нелегальної зайнятості полягає в тому, що значна кількість людей, особливо молоді змушені працевлаштуватися без трудової книжки та отримувати заробітну плату «в конвертах». Це призводить до погіршення стану здоров'я молоді, зниження народжуваності, відсутності трудового стажу, неможливості регулювання ринку праці державою тощо [24].

Політичні проблеми ринку праці полягають у недосконалості трудового законодавства України. На наш погляд, для подолання кризових явищ на ринку праці в першу чергу потрібно внести зміни до низки законів України, а саме «Про професійний розвиток працівників», «Про Загальнодержавну програму розвитку трудового потенціалу України на 2009-2017 роки», «Про Концепцію державної міграційної політики України», «Про зайнятість населення» (нова редакція) тощо [13,16].

Ментальні проблеми ринку праці пов'язані в першу чергу з тим, що значна частина населення України, яка має певний рівень освіти та професійних навичок свідомо погоджується змінити місце роботи в межах своєї держави на закордонне. При цьому останнє як правило не потребує особливої кваліфікації. Таким чином, працівник втрачає свій соціальний статус, можливості зробити кар'єру за спеціальністю тощо, натомість отримує вищу заробітну плату, ніж на батьківщині.

Таким чином ми бачимо, що всі проблеми, які характерні для ринку праці України є досить важливими і потребують нагального вирішення.

Висновки

Думки про зайнятість почали формуватися ще за часів давніх цивілізацій. Проте, погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки лише з наближенням до Новітніх часів. Питання, пов'язані з ринком праці у різні часи досліджували фізіократи, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.), економісти та соціоекономікогеографи ХХ ст. На сьогоднішній день у загальному розумінні ринком праці вважається система обміну індивідуальних здібностей до праці під ринком праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

Однією з основних характеристик ринку праці являється зайнятість. На сучасному етапі розвитку ринку праці України у нашій державі поступово знижується як кількість зайнятих, так і рівень зайнятості. На наш погляд це пов'язане з демографічними, та з економічними факторами. Найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40-49 років, досить високий він також для осіб 30-39 та 25-29 років. Дещо нижчий він для осіб 15-24 роки та 60-70 років. За гендерною ознакою майже серед усіх вікових груп рівень зайнятості чоловіків у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий, ніж рівень зайнятості жінок. Рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий у сільській місцевості, у порівнянні з містами. Рівень зайнятості по території України розподілений нерівномірно. Тут є регіони, де він перевищує 63% (м. Київ) та регіони, де рівень зайнятості близько 52% (Івано-Франківська область).

З 2003 по 2008 роки в Україні спостерігалося скорочення чисельності безробітного населення. Починаючи ж з 2008 року остання знову дещо зросла, що пов'язане, на нашу думку, зі світовою економічною кризою. З 2008 року також зростає кількість безробітних, які раніше мали роботу. Серед зареєстрованих безробітних жіноче населення чисельно переважає над чоловічим. У містах зареєстровано безробітних більше, ніж у сільській місцевості. Між кількістю безробітного населення у віці 15-70 років та рівнем економічної активності чітких закономірностей не виявлено. Безробітне населення по території України розподілене нерівномірно. Найбільше його у східних областях нашої країни, у західних і південних областях кількість безробітних порівняно невелика, у північних же та центральних областях безробіття має усереднені показники.

Регіональні особливості попиту та пропозиції на ринку праці України значною мірою залежать від галузей спеціалізації областей.

Для виявлення територіальних особливостей ринку праці України ми використали 15 показників. В результаті проведення ранжування нами було виділено п'ять груп регіонів, де показники ринку праці мають суттєві відмінності. До першої з них увійшли Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області; до другої - Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька та Чернівецька області; до третьої - Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області; до четвертої - Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області; до п'ятої - міста державного підпорядкування Київ та Севастополь. Причому, чим вищий номер групи, тим краща ситуація на ринку праці.

Основними проблемами в розвитку ринку праці України є демографічні, міграційні, економічні, соціальні, політичні, ментальні тощо. Демографічні проблеми полягають у зменшенні трудових ресурсів у країні. Міграційні проблеми полягають у переїзді людей (особливо молоді) із сільської місцевості в міські населені пункти, у виїзді населення за кордон та імміграції в Україну некваліфікованої робочої сили особливо з країн Азії. Економічні проблеми полягають у низькому рівні заробітної плати в Україні та несвоєчасній її виплаті. Соціальні проблеми ринку праці проявляються в соціальній незахищеності маргінальних груп населення та молоді, ґендерній нерівності чоловіків та жінок, невідповідності наявної кваліфікації робочої сили необхідній на ринку праці, різкому перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї, безробітті населення, нелегальній зайнятості тощо. Політичні проблеми ринку праці полягають у недосконалості трудового законодавства. Ментальні проблеми ринку праці полягають у бажанні населення маючи певний рівень кваліфікації в Україні, працювати за кордоном як некваліфікована робоча сила, отримуючи при цьому вищу заробітну плату, ніж на батьківщині.

Щоб зменшити негативний вплив від цих проблем органам регіональної та державної влади слід провести ряд заходів. Необхідно посилити функції державного регулювання процесів трансформації територіально-галузевої структури ринку праці на основі підтримки його оптимальної місткості та посилення соціальних гарантій зайнятості населення, а також функції органів місцевого самоврядування у реалізації завдань ефективного використання праці населення через розгалуження інфраструктури ринку праці, стимулювання роботодавців до працевлаштування населення шляхом надання їм пільгових кредитів, дотацій.

Щодо перспектив розвитку ринку праці України, то тут можна зазначити наступні: збільшення кількості фахівців з вищою освітою, що призведе до збільшення продуктивності праці, збільшення кількості трудових ресурсів за рахунок підняття пенсійного віку тощо.

економічний географічний безробіття праця

Список використаних джерел

1.Базилевич В.Д. Макроекономіка / В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик - К.: Атака, 2002. - 368 с.

2.Безпала О.В. Особливості розвитку ринку праці Столичного суспільно-географічного району: автореф. дис. … канд. геогр. наук: спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / О.В. Безпала - К., 2008. - 21 с.

.Безпала О. «Ринок праці» у суспільній географії / О. Безпала //Часопис соціально-економічної географії. Випуск 1. - Харків, 2006. - С. 162-168.

.Близнюк В. Ринок праці та соціальна інфраструктура на селі: можливі перспективи розвитку / В. Близнюк // Економіка і прогнозування. - 2008. - № 1. - С. 121 - 135.

.Близнюк В.В. Ринок праці України та ризики його функціонування / В.В. Близнюк // Економіка і прогнозування. - 2008. - №1. - С. 121 - 135.

.Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навч. посіб. / Д.П. Богиня, О.А. Грішнова. - К.: Знання-Прес, 2000. - 313с.

.Брич В.Я. Регіональний ринок праці / В.Я. Брич, І.Б Шевченко - Т.: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 302 с.

.Буланов В.С. Некоторые методологические вопросы исследования рынка труда / В.С. Буланов // Общество и экономика. №7-8 - Москва, 1997. - С. 32-38.

.Буланов В.С. Рынок труда: структура, механизмы функционирования / В.С. Буланов // Экономическая теория и политика: микро- и макроуровень. №1 - Москва, - 1993. - С. 45-54.

.Васильченко В.С. Стан та розвиток наукового потенціалу з проблем зайнятості населення і ринку праці в Україні / В.С. Васильченко // Зайнятість та ринок праці. Випуск 3. - Київ, - 1995. - С. 55-63.

.Васильченко В.С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика / В.С. Васильченко, П.М. Василенко - К.: Академвидав, 2000. - 463 с.

12.Волгин А.И. Эффективность общественного производства и трудовые ресурсы. / Анатолий Иванович Волгин. Издательство стандартов, 1980 - 112 с.

13.Волкова О.В. Ринок праці / Олена Валеріївна Волкова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624 с.

.Ворона М. Надання рівних можливостей жінкам та чоловікам у сфері праці / М. Ворона // Україна: аспекти праці. - 2009. - №6. - С. 38 - 41.

15.Вороніна І.М. Формування територіальної системи ринку праці у нових економічних умовах (на прикладі АРК і м. Севастополь): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. географ. наук: спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / І.М. Вороніна - О., 2000. - 21 с.

.Гнибіденко І.Ф. Ринок праці та соціальна інфраструктура на селі: можливі перспективи розвитку / І.Ф. Гнибіденко // Демографія та соціальна економіка. - 2009. - №2. - С. 79 - 89.

.Голіков А.П. Вступ до економічної і соціальної географії: підручник / А.П. Голіков, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. - К.: Либідь, 1996. - 320 с.

.Голіков А.П. Словник-довідник суспільно-географічних термінів / А.П. Голіков, П.О. Черномаз, Н.А. Казакова. - Х.: ХНУ iм. В.Н. Каразiна, 2000. - 48 с.

.Демографические тетради. Институт экономики АН УССР. Сборник научных трудов. Выпуск ІІ-ІІІ - Киев, 1970. - 240с.

.Долішній М.І. Трудовий потенціал, зайнятість та ринок праці / Мар'ян Іванович Долішній. - Львів: Астролябія, 1997. - 346 с.

.Дорогунцов С.І. Розміщення продуктивних сил України : Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К. : КНЕУ, 2000. - 364 с.

.Економічна та соціальна географія: Навчально-методичний посібник з основ наукових досліджень, виконання курсових і кваліфікаційних робіт для студентів спеціальності / [під заг. ред. К.А. Нємця]. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. - 190 с.

.Заволока Ю. Особливості суспільно-географічного дослідження безробіття / Ю.Ю. Заволока // Вісник Харківського нац. ун-тету ім. В.Н. Каразіна. Геологія - Географія - Екологія: Зб. наук. праць. - Харків: ВЦ ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. - №753. - С. 71 - 76.

.Заволока Ю. Проблеми і перспективи використання трудового потенціалу Харківської області. / Ю. Заволока, І. Решетов // Часопис соціально-економічної географії. Випуск 4 (1) - Харків, 2008. - С.66-70.

.Заволока Ю.Ю. Суспільно-географічні аспекти використання трудового потенціалу Харківської області: дис. канд. геогр. наук: 11.00.02 / Юлія Юріївна Заволока. - Х., 2008. - 210 с.

.Заволока Ю.Ю. Суспільно-географічні аспекти використання трудового потенціалу Харківської області: дис. … на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук: спец. 11.00.02 «Економічна та соціальна географія» / Ю.Ю. Заволока - К., 2008. - 20 с.

.Закон України «Про охорону праці» / Постанова ВР України № 2695-12 від 14.10.1992 р.

.Заяць Т.А. Національний ринок праці та його молодіжний сегмент: методологія, практика, перспективи розвитку: монографія / Т.А. Заяць, В.Л. Жаховська / [під ред. чл.-кор. НАН України д.е.н., проф. Б.М. Данилишина]. - К.: Фенікс, 2008. - 312 с.

.Зовнішня трудова міграція населення України. - Український центр соціальних реформ, Державний комітет статистики України. Звіт про результати обстеження трудової міграції. - Київ, 2009. - 120 с.

Додаток А

Додаток Б

Таблиця Б.1. Зайняте населення за регіонами України за 2009 р.

усього у віці 15-70 роківз них працездатного вікутис. осібу %тис. осібу %Україна20191,557,718365,064,7Автономна Республіка Крим905,760,0828,467,7Вінницька693,556,9614,463,1Волинська428,057,4391,862,3Дніпропетровська1537,159,31437,868,8Донецька1981,357,31832,066,1Житомирська555,258,3489,663,6Закарпатська524,756,9488,462,8Запорізька824,258,6749,966,5Івано-Франківська526,351,9483,857,0Київська755,057,7689,065,2Кіровоградська432,756,2388,363,9Луганська1026,256,7936,064,4Львівська1085,057,2990,062,8Миколаївська535,258,2485,065,3Одеська1040,256,9950,864,0Полтавська647,156,7588,264,7Рівненська461,555,5424,160,4Сумська500,155,5439,660,8Тернопільська422,152,9379,857,6Харківська1265,658,51154,966,0Херсонська486,957,9445,965,5Хмельницька579,058,5514,964,6Черкаська561,757,3511,066,0Чернівецька376,356,5317,657,3Чернігівська479,858,3418,264,2м. Київ1381,063,11252,969,4м. Севастополь180,161,1162,769,9

Таблиця Б.2

Рівень зайнятості населення України за статтю, місцем проживання та віковими групами за 2011 р. (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

усьогоу тому числі за віковими групамиПрацездатного віку15-2425-2930-3940-4950-5960-70Всього59,229,863,473,679,456,12266,5Жінки54,537,981,282,680,369,527,463,5Чоловіки64,430,472,878,88059,815,969,3Міське населення57,641,371,476,379,567,642,166,1Сільське населення63,033,972,478,179,86224,167,5

Додаток В

Таблиця В.1. Безробітне населення України (за методологією МОП) у 2000-2011 рр. [72, 73]

Безробітне населення (за методологією МОП) у віці 15-70 років, в середньому, тис. осібБезробітне населення (за методологією МОП) у працездатному віці, в середньому, тис. осібБезробітне населення працездатного віку зареєстроване в державній службі зайнятості, в середньому, тис. осіб20002655,82 630,01 178,720012455,02 440,31 063,220022140,72 128,61 028,120032008,01994,01024,220041906,71888,2975,520051600,81595,2891,920061515,01513,7784,520071417,61416,7673,120081425,11424,0596,020091958,81956,6693,120101785,61 784,2452,120111732,71 731,7505,3

Таблиця В.2. Безробітне населення України (за методологією МОП) за станом пошуку роботи у 2003-2009 рр. (у середньому за період)

Безробітне населення, яке раніше мало роботу, тис. осібБезробітне населення, яке шукало роботу, намагалося організувати власну справу, тис. осіб20002 115,72 176,320011 974,02 296,220021 743,62 052,920031667,01915,820041439,71808,620051234,61523,520061182,11443,820071089,81362,620081112,51347,920091615,21896,620101 409,31 711,820111 319,21 674,4Таблиця В.3. Кількість зареєстрованих безробітних в Україні за статтю та місцем проживання у 2011 році (на кінець звітного періоду, тис. осіб)

СіченьЛютийБерезеньКвітеньТравеньЧервеньЛипеньСерпеньВересеньЖовтеньЛистопадГруденьВсього900,6906,1879,0808,8736,3658,5606,9569,6542,7508,4512,2531,6Жінки485,2485,8475,5443,7404,4362,8338,1320,0307,0294,3290,4286,9Чоловіки415,4420,3403,5365,1331,9295,7268,8249,6235,7214,1221,8244,7Міське населення463,9487,9488,7466,5436,4404,1383,5363,7350,7333,1324,7319,8Сільське населення436,7418,2390,3342,3299,9254,4223,4205,9192,0175,3187,5211,8

Таблиця В.4. Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2009 році

Безробітне населення у віці 15-70 років, тис. осібРівень економічної активності населення у віці 15 - 70 років, %Україна1958,863,3Автономна Республіка Крим66,564,4Вінницька82,663,6Волинська44,563,4Дніпропетровська129,464,2Донецька205,663,2Житомирська66,665,3Закарпатська57,963,2Запорізька73,063,8Івано-Франківська51,857,0Київська66,262,8Кіровоградська47,662,4Луганська85,461,5Львівська100,562,5Миколаївська54,864,2Одеська75,361,0Полтавська73,963,2Рівненська66,963,5Сумська62,262,5Тернопільська53,859,6Харківська105,563,3Херсонська51,164,0Хмельницька61,164,6Черкаська68,164,3Чернівецька38,962,3Чернігівська60,265,6м. Київ96,567,5м. Севастополь12,965,4

Додаток Д

Таблиця Д.1. Статистичні дані, що характеризують ринок праці України за 2009 рік [52,72,73]

Рівень працевлаштування, %кількість фізичних осіб на 10 000 населення, одиницькількість юридичних осіб на 10 000 населення, одиниць рівень прийому робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівниківрівень вибуття робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників підготовка кадрів, навчено новим професіям, у % до загальної кількості працівниківпідвищення кваліфікації кадрів, навчено у % до загальної кількості працівників Автономна Республіка Крим3669221230,736,728,6Вінницька33,56748223,628,126,6Волинська36,351510321,3270,86,7Дніпропетровська25,964323021,828,32,811Донецька27,853714522,829,6310,4Житомирська30,858012821,927,51,36,5Закарпатська35,548211920,324,42,95,8Запорізька25,971621218,825,22,511,2Івано-Франківська33,556515916,222,61,39,2Київська28,170921223,829,72,56,4Кіровоградська36,748817823,327,81,99,5Луганська37,670213718,9253,38,8Львівська33,276916916,521,90,96,7Миколаївська38,273824825,330,61,57,4Одеська30,383223923,729,41,66,1Полтавська32,563612725301,910,2Рівненська32,849311418,624,41,38,2Сумська27,658715220,125,92,28,2Тернопільська32,953110620,7251,56,3Харківська34,277019722,728,61,58,8Херсонська32,771319926,232,11,88,1Хмельницька39,257413020,725,51,58,7Черкаська31,950811325,731,31,46Чернівецька2578814722,627,21,26,7Чернігівська2849410521,226,90,96,6м. Київ59,287279726,235,216,6м. Севастополь37,384134725,432,31,16,5

Додаток Е

Таблиця Е.1. Групування регіонів України за методом ранжування

Територіально-адміністративна одиницяСума рангівм. Київ90м. Севастополь111АР Крим138Дніпропетровська область150Харківська область153Миколаївська область161Луганська область174Запорізька область181Донецька область184Київська область185Одеська область185Херсонська область193Львівська область208Хмельницька область218Закарпатська область224Чернівецька область231Полтавська область237Івано-Франківська область244Житомирська область250Вінницька область252Кіровоградська область255Волинська область264Сумська область264Рівненська область272Тернопільська область276Чернігівська область278Черкаська область287

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДР

Больше работ по теме: