Гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів

 

Вступ


У комплексі проблем особистості проблема мотивації, рушійних сил поведінки залишається на сьогодні однією з найважливіших. До цієї проблеми звертається все більше число наук, так чи інакше пов'язаних з людиною. В даний час мотивація як психічне явище трактується по-різному. В одному випадку - як сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто визначають поведінку, в іншому випадку - як сукупність мотивів, у третьому - як спонукання, що викликає активність організму і визначає її спрямованість. Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності, як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності, як сукупна система процесів, що відповідають за спонукання і діяльність [7, с.65]. Дослідження проблеми мотивації здійснювалося у працях таких вчених як А. Маслоу, Х. Хекхаузен, В.А. Іванников, Д. Аткінсон, Є.П. Ільїн, О.М. Леонтьєв, В.І. Ковальов, І.А. Джидарян та інших.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини лежить через розуміння її мотивації. Тільки знаючи те, що рухає людиною, що спонукає її до діяльності, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління нею. Для цього потрібно знати, як виникають або викликаються ті або інші мотиви, як і якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей.

Суспільна поведінка людей, в тому числі й така її форма, як професійна мотивація, представляє собою складне соціальне явище, що детерміновано багаточисельними факторами (соціально-економічні та соціально-психологічні чинники, особистісні якості, цінності людини тощо). Професійна мотивація - це дія конкретних мотивів, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов'язків, пов'язаних з нею, вибір місця роботи, бажання звільнитися і т.д. [23, с.11]. Професійна мотивація формується під впливом факторів навколишньої дійсності, роботи з профорієнтації.

Усвідомленість вибору професії, процесу навчання та самої діяльності пов'язана з тим, якого особистісного сенсу набувають для людини професійні цілі, зміст діяльності, вимоги професійного та етичного характеру. Крім того, сам процес становлення особистості як спеціаліста теж залежить від професійної мотивації. Виявлення та розвиток професійної мотивації дозволяє забезпечити скоріше становлення спеціаліста, керівника, організатора, підвищити ефективність професійної підготовки працівників.

Більшість науковців відмічає що, ефективність діяльності працівника ОВС залежить як від різноманітних об'єктивних факторів (організаційних, соціально-психологічних та інш.), так і від суб'єктивних (стійкої мотивації до обраної професії та наявності комплексу здібностей до неї). Тільки сполучення цих двох взаємоповязаних факторів забезпечує успішну службову діяльність [23, с.3-4].

Таким чином, дослідження професійної мотивації та її розвитку є необхідним як для більш повного теоретичного вивчення даної проблеми, так і для формування мотиваційної сфери особистості спеціаліста.

Серед юридичних спеціальностей професія слідчого посідає важливе місце. Цей вид діяльності пов'язаний із проведенням процесу дізнання та розслідування злочинів. Діяльність слідчого реалізується в намаганні розкрити злочин і полягає у зборі початкової інформації з метою вирішення професійних завдань. Слідчою діяльністю в системі органів внутрішніх справ України займаються дізнавачі та слідчі штатних підрозділів дізнання і слідчих підрозділів.

У процесі професійної діяльності слідчому доводиться: керувати слідчо-оперативною групою на місці події, приймати рішення про порушення або відмову у порушенні кримінальних справ, здійснювати передбачені кримінально-процесуальним законодавством заходи для усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, організовувати взаємодію зі службами кримінальної міліції і міліції громадської безпеки з метою затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, припиняти і закінчувати попереднє слідство. Ці досить складні професійні завдання потребують великого професіоналізму слідчих.

Професіоналізм - це системне явище, яке складається з досконалого володіння спеціальними знаннями про цілі, зміст, обєкти, засоби праці, з володіння спеціальними вміннями на всіх етапах професійної діяльності, а також спеціальними якостями особистості, які дозволяють людині ефективно виконувати процес діяльності і отримувати необхідні результати. Загальноприйнятим є виділення двох складових професіоналізму: мотиваційної та операційної. Мотиваційна складова створює у людини готовність до діяльності, підтримує інтерес до неї в ході її виконання, а операційна сфера здійснює її виконавчу частину, забезпечує отримання необхідного результату.

В дослідженні професійної мотивації чималий інтерес займає проблема гендерних відмінностей. В психології поняття «гендер» визначається як соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». Оскільки стать (sex) є біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на гендерні відмінності, які обґрунтовані біологічно, як на «статеві» [37,с.21]. Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпеченні розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Вона передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок й означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку.

В органах внутрішніх справ проблема гендерної рівності вирішується досить серйозно та методично. У 2008 році в Україні прийнято Державну програму затвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Програма ґрунтується на засадах соціально-демократичного підходу, що передбачає надання рівних можливостей для усіх, а також на відповідних положеннях ст.1 Конституції України, яка проголошує Україну демократичною та соціальною державою [35].

Цілями реалізації цієї програми є: розбудова суспільства гендерної рівності; досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у системі ОВС шляхом правового забезпечення їх прав та можливостей; ліквідація проявів дискримінації за ознакою статі; розробка спеціальних механізмів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків [36]. Однак, наукові дослідження гендерної проблематики в ОВС, в тому числі розробка їх психологічного аспекту, тільки розпочинаються. Це стосується і працівників слідчих підрозділів, серед яких значну частину посідають жінки.

Актуальність зазначеної проблеми, недостатнє її теоретичне та практичне вивчення й обумовило вибір теми наукового дослідження.

Обєкт дослідження - мотиваційна сфера особистості.

Предмет дослідження - професійна мотивація.

Мета дослідження - дослідити гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів.

Завдання:

1.Надати теоретико-психологічний аналіз проблеми мотивації, професійної мотивації.

2.Визначити типи професійної мотивації жінок та чоловіків - слідчих.

3.Вивчити систему професійних мотивів жінок та чоловіків - слідчих.

4.Визначити ступінь задоволеності основних потреб працівників слідчих підрозділів з урахуванням гендерного аспекту.

5.Дослідити гендерні особливості мотиваційної структури особистості працівників слідчих підрозділів.

Вибірка: 74 працівника слідчих підрозділів, з них 37 чоловіків і 37 жінок.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано комплекс методів:

-теоретичні - аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація отриманої інформації та її інтерпретація;

-емпіричні - анкета «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А.П. Москаленка, методика вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана, методика професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана, методика діагностики ступеню задоволеності основних потреб;

-методи математичної статистики - t-критерій Стьюдента, ?-критерій кутового перетворення Фішера.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступили:

-загальні положення гендерної психології (Ш. Берн, С. Айвазова, Т. Бендас, О. Вороніна та інші);

-роботи в галузі психології мотивації (А. Маслоу, Х. Хекхаузен, В.А. Іванников, Д. Аткінсон, Є.П. Ільїн, О.М. Леонтьєв, В.І. Ковальов, І.А. Джидарян та інші);

положення сучасної юридичної психології про особливості професійної мотивації працівників ОВС (В. Васильєв, О. Бандурка, О. Землянська, О. Столяренко, М. Єнікєєв, В.Романов та інші).

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що науково обґрунтовані знання про гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів дозволяють психологічно грамотно та диференційовано підходити до професійно-психологічної підготовки жінок та чоловіків-слідчих, з урахуваннях їх основних потреб та професійних мотивів.

Структура та обсяг роботи зумовлені метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 40 найменувань та включає - 7 таблиць. Загальний обсяг дипломної роботи становить 74 сторінки тексту.

Розділ 1. Проблема мотивації в психології


.1 Поняття про мотивацію і мотив


Поняття «мотивація» є одним із основних в психологічній науці. Вперше цей термін вжив Шопенгауер А. у статті «Чотири принципи достатньої причини» [7, с.65 ]. Потім поняття «мотивація» міцно увійшло в психологічний побут для пояснення причин поведінки людини і тварин.

Поняття мотивації використовується дуже широко і з різним змістом та значенням, й далеко не завжди носить визначений характер. Нині багато психологів підкреслюють велике значення вивчення мотивації для поглибленого розуміння психіки людини та її суті [40, с.177].

На сьогодні мотивація як психічне явище трактується по-різному. У одному випадку - як сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто що визначають поведінку; в іншому випадку - як сукупність мотивів; в третьому - як спонукання, що викликає активність організму і що визначає її направленість. Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності, як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності, як сукупна система процесів, що відповідають за спонукання і діяльність. Мотивація є пояснюючим конструктом, який використовується для пояснення психологічних причин поведінки людей (того, чому вони поводяться так, а не інакше), її спрямованості та механізмів здійснення [31, с.48].

Ільїн Є.П. всі визначення мотивації розділив на два напрямки. Перший розглядає мотивацію із структурних позицій, як сукупність чинників або мотивів. Другий напрямок розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне утворення, як процес, механізм [7, с.65]. Більш за те, в другому випадку мотивація виступає як засіб або механізм реалізації вже наявних мотивів: виникла ситуація, що дозволяє реалізувати наявний мотив, зявляється і мотивація, тобто процес регуляції діяльності за допомогою мотиву. Наприклад, Іванников В.А. вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву. Таке трактування мотивації обумовлене тим, що мотив розуміється як предмет задоволення потреби, тобто мотив дається людині як би готовим. Його не треба формувати, а треба просто актуалізувати (викликати в свідомості людини його образ).

Пілоян Р.А. пише, що мотивація і мотив - взаємозв'язані, взаємообумовлені психічні категорії і що мотиви дії формуються на базі певної мотивації (тобто мотиви вторинні). І в той же час він стверджує, що через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому (тобто вже мотивація залежить від мотивів, які стають первинними) [7, с.116].

У багатьох випадках психологи (а біологи і фізіологи - постійно) під мотивацією розуміють детермінацію поведінки, і тому виділяють зовнішню і внутрішню мотивацію. Зовнішня мотивація (екстенсивна) - це мотивація, яка не повязана зі змістом певної діяльності, але обумовлена зовнішніми по відношенню до субєкта обставинами. Внутрішня мотивація (інтренсивна) - мотивація, повязана не з зовнішніми обставинами, а з самим змістом діяльності. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, направленої на досягнення певної цілі. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому субєкту поведінки, являється його стійкою особистісною властивістю, з середини спонукаючи до певних дій.

У психологічному словнику "мотив" (від латин. movere - рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, що пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і що визначають її спрямованість [24, с.219]. Мотив - це рушійні сили поведінки людини. Мотиви - це усвідомлені потреби, вербалізовані, достатньо аргументовані і з'ясовні. Мотиви формуються бажаннями і неусвідомленими потребами, які часто виступають у вигляді важкопояснюючих потягів.

Мотиви можуть бути різні: інтерес до змісту і процесу діяльності, обовязок перед суспільством, самовираження і т.д.

Мотиви - це те, заради чого виконується діяльність (наприклад, заради самовираження, грошей і так далі). Джерелом спонукальної сили мотиву і відповідного спонукання до діяльності виступають актуальні потреби. Мотив визначається як предмет, що відповідає потребі. Діяльність завжди має мотив («невмотивована» діяльність - це така діяльність, мотив якої прихований від самого суб'єкта і зовнішнього спостерігача) [4, с.276].

Годфруа Ж. пише, що «мотив» - це міркування, за яким суб'єкт повинен діяти [7, с.20]. Леонтьєв О.М. так визначає мотив: «У самому потребовому стані суб'єкта предмет, що здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба «не знає» свого предмета, він ще має бути виявленим. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а мислимий (що уявляється) предмет - свою спонукальну і направляючу діяльність функцію, тобто стає мотивом» [12, с.26]. Хекхаузен X. говорить, що мотив - це лише «конструкт мислення», тобто теоретична побудова, а не реально існуючий психологічний феномен. Він пише, що в дійсності ніяких «мотивів» не існує, вони не спостережні безпосередньо і тому не можуть бути представлені як факти дійсності. Вони лише умовні, полегшують розуміння, це допоміжні конструкти нашого мислення, що вставляються в схему пояснення дії між спостерігаючими вихідними обставинами і подальшими актами поведінки [7, с.20].

У радянській психології в якості загального механізму виникнення мотиву розглядається реалізація потреб в ході пошукової активності і тим самим перетворення її об'єктів на мотив. Звідси витікає центральна закономірність: розвиток мотиву відбувається через зміну і розширення кола діяльностей, що перетворюють предметну дійсність. У людини джерелом розвитку мотиву є процес суспільного виробництва матеріальних і духовних цінностей, що не має меж. В якості таких потенційних мотивів в онтогенезі виступають властиві даному суспільству об'єктивні цінності, інтереси та ідеали, які у разі їх інтеріоризації особистістю можуть набути спонукальної сили і стати мотивами, що реально діють. Ці мотиви виконують функцію сенсоутворення, тобто надають відбиваній в індивідуальній свідомості дійсності особистісний зміст. Функція сенсоутворення пов'язана з контролем загальної спрямованості діяльності особистості. Функція контролю здійснюється мотивами не безпосередньо, а через механізм «емоційної корекції» поведінки: емоції оцінюють особистісний зміст подій, що відбуваються, і у разі невідповідності цього змісту мотиви змінюють загальну спрямованість діяльності особистості. Динаміка мотиву в конкретних ситуаціях обумовлена активністю, що приводить до постановки особистістю надзадач і появи нових мотивів діяльності [24, с.219].

Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, однак мотивація включає не лише мотиви, але і ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіку діяльності і ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки навколишніх людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, легко змінюються, тому існують можливості впливати на них і на активність в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє "тут і тепер") мотивації складається з сили мотиву і інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог і впливу інших людей, складності завдань, тощо) [15, с.70].

Джидар'ян І.А. пише, що на відміну від мотивації, мотив має вужче значення. У ньому фіксується власне психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розгортається процес мотивації поведінки в цілому. Саме мотив скеровує дії людини на кожен момент часу [6, с.145-169].

Хекхаузен Х. виділив 8 основних проблем мотиву і мотивації [35, с.34-35]:

. Існує стільки різних мотивів, скільки існує змістовно еквівалентних класів стосунків «індивід-середовище». Ці класи можна розмежувати, ґрунтуючись на характерних цільових станах, прагнення до яких часто спостерігається у людей.

. Мотиви формуються в процесі індивідуального розвитку як відносно стійкі оцінні диспозиції.

. Люди розрізняються за індивідуальними проявами (характером і силою) тих або інших мотивів. У різних людей можливі різні ієрархії мотивів.

. Поведінка людини в певний момент часу мотивується не будь-якими або всіма можливими її мотивами, а тим з найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який за даних умов ближче за всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану або, навпаки, досягнення якого поставлене під сумнів. Такий мотив активується, стає дієвим.

. Мотив залишається дієвим, тобто бере участь у мотивації поведінки до тих пір, поки не буде досягнуто цільового стану відповідного відношення «індивід-середовище», або індивід до нього не наблизиться, наскільки дозволять умови ситуації, або цільовий стан не перестане загрозливо віддалятися, або умови ситуації, що змінилися, не зроблять інший мотив більш насущним, внаслідок чого останній активується і стає домінуючим. Дія, як і мотив, нерідко уривається до досягнення бажаного стану або розпадається на розкидані в часі частини; в останньому випадку вона через певний час поновлюється.

. Спонукання до дії певним мотивом позначається як мотивація. Мотивація мислиться як процес вибору між різними можливими діями, процес, регулюючий, направляючий дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів і такий, що підтримує цю спрямованість. Тобто мотивація пояснює цілеспрямованість дії.

. Мотивація безумовно не є єдиним процесом, що рівномірно від початку і до кінця пронизує поведінковий акт. Вона, скоріше, складається з різнорідних процесів, що здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту, перш за все до і після виконання дії. Так, спочатку працює процес зважування можливих результатів дії, оцінювання їх наслідків.

. Діяльність мотивована, тобто направлена на досягнення мети (мотиву), однак її не слід змішувати з мотивацією. Діяльність складається з окремих функціональних компонентів сприйняття, мислення, відтворення знань, мови або моторної активності, а вони володіють власним накопиченим в ході життя запасом можливостей (умінь, навичок, знань), якими психологія мотивації не займається, приймаючи їх як дане. Від мотивації залежить, як і в якому напрямі будуть використані різні функціональні здібності. Мотивацією також пояснюється вибір між різними можливими діями, між різними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того, нею пояснюється інтенсивність і завзятість в здійсненні вибраної дії і досягненні її результатів.

Таким чином, термін "мотивація" є більш широким поняттям, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому сенсі: позначає систему факторів, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому субєкту поведінки, являється його стійкою особистісною властивістю, з середини спонукаючи до певних дій.


1.2 Мотиваційна сфера особистості


У психологічних роботах часто можна зустріти поняття «мотиваційна сфера особистості». На відміну від спрямованості особистості, яка повязана з домінуючими потребами та інтересами, під мотиваційною сферою особистості розуміють всю сукупність мотиваційних утворень, що є у даної людини: диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атитюдів, поведінкових патерів, інтересів. Мотиваційна сфера - ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом всього життя. Мріючи, мала дитина вчиться працювати з мотивацією. З віком мрія-фантазія повинна переростати у мрію-план, тобто в мотиваційну установку. Турбота про мотивування приносить свої плоди, позбавляє від витрат у самоорганізації, заряджає енергією, спонукає до досягнення.

Мотиваційна сфера особистості є складним структурним утворенням, психологічний механізм, якої визначається характером використовуваної системи психологічних умов і засобів. В змісті його основи можна виділити наступні блоки: гуманістичний, мотиваційний, аналітичної діяльності і розумових здібностей, емоційно - вольовий, самосвідомість. Рівень розвитку мотиваційної сфери особистості залежить від таких способів, умов і засобів як діалогічність, усвідомлення власного сенсу, предметно - рефлексивного ставлення. Якісні особливості розвитку мотиваційної сфери особистості визначаються ідентифікацією образу «Я», образу майбутньої професійної діяльності, самооцінки і рефлексії [38, с.66].

Мотиваційну сферу людини з точки зору її розвиненості можна оцінювати по наступним параметрам:

üширота;

üгнучкість;

üієрархованість.

Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше у людини всіляких мотивів, потреб і цілей, тим більше розвиненою є її мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної, сфери характеризує процес мотивації таким чином. Гнучкішою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного спонукання більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використано більше різноманітних мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Наприклад, гнучкішою є мотиваційна сфера людини, яка залежно від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використовувати різноманітні засоби, ніж інша людина.

Ієрархованість мотиваційної сфери - це віддзеркалення в свідомості людини значущості тієї або іншої потреби, мотиваційної установки, інших мотиваційних диспозицій, відповідно до чого одні мають домінуюче значення при формуванні мотиву, а інші - підпорядковане, другорядне; одні використовуються частіше, інші - рідше [7, с.182-183].

Крім того, мотиваційну сферу як підструктуру особистості (за В.І. Ковальовим) складають не стільки актуальні потреби і мотиви, скільки стійкі латентні мотиваційні утворення: спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання [20, с.29]. Тобто, мотиваційна сфера особистості сама є латентним утворенням, в якій конкретні мотиви як тимчасові функціональні утворення зявляються лише епізодично, постійно змінюючи один одного.

Цілеспрямоване формування мотиваційної сфери особистості - це, по суті, формування самої особистості, тобто, в основному, педагогічне завдання по вихованню моральності, формуванню інтересів, звичок.

Мотиваційна сфера як сукупність всіх мотивів особистості виконує такі ж самім функції, що й мотиви:

üспонукання - мотиваційна сфера спонукає цілеспрямовану активність особистості, її поведінку і діяльність. Реалізація цієї функції залежить, передусім, від сили мотивів;

üрегулювання поведінки і діяльності. Реалізація цієї функції пов'язана, перш за все, з ієрархією мотивів в структурі мотиваційної сфери особистості [8, с.135].

Мотиваційна сфера особистості є структурованою і ієрархованою сукупністю мотивів. В сукупності мотивів можна виділити ряд підсистем: наприклад, в мотивах професійної діяльності виділяють як мотиви праці взагалі (що виявляються в бажанні працювати), так і мотиви праці по даній професії і спеціальності.

Все це свідчить про те, що мотиваційна сфера має досить складну структуру, що поєднує безліч груп мотивів. При цьому мотиви не лише «вишиковуються» в певну ієрархію всередині кожного виду діяльності, але і відбувається ранжирування мотивів різних видів діяльності.

Мотиваційна сфера особистості оцінюється на основі всіх параметрів, використовуваних для оцінки як окремого мотиву, так і мотивації в цілому. При цьому передбачається аналіз, перш за все, ієрархічності мотивів всіх основних видів діяльності. Оцінка мотивації дуже складна. Разом з тим вона необхідна для визначення ефективності діяльності особистості в майбутньому.

В психологічній літературі з кінця ХІХ століття обговорюється питання про «боротьбу мотивів». Вундт В. пов'язував боротьбу мотивів з процесом вибору, а Штерн В. - з проявом людиною рішучості. Лазурський А.Ф. писав, що збудником боротьби мотивів можна вважати такий збіг обставин, при якому у людини поряд з одним якимось бажанням або потягом, що відрізняється значною силою і прагнуть перейти в дію, виникають інші бажання, протилежні першому, затрудняючи його здійснення (наприклад, зіткнення між почуттям обов'язку і любовю до близьких, між бажанням досягти будь-якої цілі і страхом перед небезпекою і т. д.).

Лазурський А. Ф. говорить, що боротьбу мотивів як один із проявів психічної затримки. Він підкреслював, що внутрішня боротьба - це такий процес, в якому всі найважливіші запити і потреби людини виступають нерідко з надзвичайною яскравістю. Очевидно, для нього це мало принципове значення, бо він пише: «Насправді те, що прийнято називати "боротьбою мотивів», завжди є внутрішньою боротьбою чи конфліктом особистості. Це не мотиви борються, а людина напружено роздумує, зіставляючи різні мотиви, вона бореться сам з собою. Ця внутрішня боротьба завжди відображає зовнішні, об'єктивно дані протиріччя, конфлікти». Є й інші погляди на боротьбу мотивів. Файзулаєв А.А. говорить про блокування особистістю прийняття мотиву, Дьомін М.В. - про боротьбу різних потягів і тенденцій в мотиві. Все це свідчить, що «борються» у людині різні доводи, установки, бажання, потяги, тобто різні компоненти мотиву, а не мотиви в цілому. Боротьба йде в процесі мотивації, коли мотив ще не сформований. Коли ж він сформований, то боротися вже немає потреби, його треба реалізовувати, запускати в дію. «Переможені» мотиватори (доводи, аргументи, установки) йдуть з поля свідомості, витісняються як непотрібні в даній ситуації. Якщо ж їх витіснити не вдається, то людина, реалізуючи намір, продовжує сумніватися в правильності своїх дій, і при появі обставин, що підсилюють сумнів, може перервати виконання задуманого.

Є очевидним, що справжня боротьба мотивів можлива тільки тоді, коли протиборствують наміри двох і більше людей, що, наприклад, зустрічається в спорті, в наукових колективах (де вирішення однієї і тієї ж проблеми пропонується різними вченими з різних позицій, різними способами). Таким чином, внутрішня боротьба пов'язана з прийняттям рішення не тільки про те, що робити, але і коли робити, в який момент почати дію за наявності протилежного бажання, гальмуючого ініціацію (запуск) потрібного дії [7, с.135-139].

Таким чином, під мотиваційною сферою особистості розуміють всю сукупність мотиваційних утворень, що є у даної людини: диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атитюдів, поведінкових патернів, інтересів. Її оцінюють по таким параметрам як ієрархованість, гнучкість та широта. Мотиваційна сфера - це соціальне ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом усього життя.


1.3 Теорії мотивації


Проблема мотивації поведінки людини привертала увагу вчених з незапамятних років. Численні теорії мотивації стали зявлятися ще в роботах древніх філософів, а нині таких теорій налічується вже декілька десятків. Точка зору на походження мотивації людини в процесі розвитку людства і науки неодноразово змінювалася. Однак більшість наукових підходів завжди розташовувалися між двома філософськими течіями: раціоналізмом і ірраціоналізмом. Згідно раціоналістичної позиції, а вона особливо виразно виступала в роботах філософів і теологів аж до середини XІX ст., чоловік є унікальною істотою особливого роду, який не має нічого спільного з тваринами. Вважалося, що тільки людина наділена розумом, мисленням і свідомістю, володіє волею і свободою вибору дій, а мотиваційне джерело людської поведінки убачалося виключно в розумі, свідомості та волі людини.

Ірраціоналізм як вчення в основному розглядав поведінку тварин. Прибічники даного вчення виходили з твердження, що поведінка тварини на відміну від людини скована, безрозсудна, управляється темними, неусвідомлюваними силами, що мають свої витоки в органічних потребах [18, с.469-471].

Психоаналітична теорія мотивації. Основоположником психоаналітичної теорії мотивів був Зігмунд Фрейд. Одним з центральних положень в теорії З. Фрейда є переконання, що будь-яка поведінка людини хоч би частково обумовлена несвідомими імпульсами. Основою мотивації поведінки, на думку Фрейда, є прагнення задовольнити вроджені інстинкти. Індивід прагне повернутися в деякий вихідний стан, який було порушено народженням і подальшим розвитком, аж до небуття. Основними інстинктами по Фрейду є: інстинкт Лібідо (життя) і Танатос (смерті). Інстинкт життя має дві форми: відтворення собі подібних і підтримка життя індивіда. Слід зазначити, що енергія життя грає в теорії Фрейда дуже значиму роль. Інстинкт смерті є протилежним до інстинкту життя, виражається в мазохізмі, самозвинуваченні і самоприниженні. Для філософських переконань Фрейда був характерний психологічний дуалізм: підкреслення боротьби і протистояння двох протилежних початків. Динаміка цієї боротьби є основою розвитку і функціонування як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Все у Всесвіті прагне до неминучого розпаду, зникнення, і життя як спосіб організації, об'єднання, є тільки той крайній проміжок часу, коли індивід отримує перемогу над цим розпадом. Якщо в стані напруження якої-небудь потреби, немає можливості задовольнити дану потребу. Наприклад: немає можливості задоволення сексуальної потреби, сексуальна енергія сублімується і прямує в інше русло.

Основні положення:

üПотяги можуть проявляти себе по-різному. Якщо при великій інтенсивності потягу відсутній об'єкт, необхідний для його задоволення, то нездійснені бажання входять у свідомість у вигляді уявлень про перше задоволення потягу. Потяги можуть зміщуватися на інші об'єкти, вони можуть сублімувати і, нарешті, витіснятися. В останньому випадку вони надають прихований вплив на переживання (проявляється у змісті сновидінь) або на поведінку (проявлятися в помилкові дії або невротичних порушення).

üУ теоретичних побудовах Фрейда душевне життя, що розуміється як постійний конфлікт суперечливих тенденцій усередині особистості, постає у вигляді ієрархії трьох механізмів. Пошуку задоволення (Воно) протистоїть моральний контроль (Над-Я), а примиренням їх через досягнення компромісу займається механізм пристосування до реальності (Я).

üДоросла особистість є результат історії потягів, причому особливе значення має дитинство. Перешкоди, що виникають на шляху задоволення потягів, особливо в ранньому дитинстві, мають серйозні наслідки і завдають сильної шкоди здатності людини працювати і любити. За допомогою психоаналітичних терапевтичних прийомів причини порушень розвитку, що кореняться в ранньому дитинстві, можуть бути виявлені і в якійсь мірі усунені.

üРозвиток потягів проходить кілька психосексуальних фаз у відповідності зі зміною так званих ерогенних зон (чутливих ділянок шкіри навколо різних отворів на тілі). На кожній з фаз домінує певна ерогенна зона, її роздратування доставляє максимальне чуттєве задоволення. Порядок зміни ерогенних зон наступний: рот (оральна фаза: сосання, ковтання, кусання), задній прохід (анальна фаза: виділення кишечнику), статеві органи (фалічна і генітальна фази: мастурбація, гомосексуальні і гетеросексуальні статеві зв'язки). Розвиток потягу може затриматися на одній з фаз (явище фіксації). Травматичні переживання можуть відкинути розвиток на більш ранні стадії (регрес).

üХід розвитку потягів подібний до розвитку дії в драматичною п'єсою для трьох персонажів: подружньої пари і коханця. У ролі останнього виступає дитина, яка прагне до сексуальних відносин з батьком протилежної статі (едипів комплекс) і наштовхується при цьому на опір і загрози з боку батька однієї з ним статі. При нормальному розвитку конфлікт вирішується шляхом ідентифікації з батьком однієї з дитиною статі. Цей дозвіл веде до засвоєння вже в ранньому дитинстві моральних норм, персонифицируемая з одним із батьків, і тим самим у освіті совісті (Над-Я) як механізму, що контролює поведінки особистості [33, с.201].

Теорія мотивації А. Маслоу. Маслоу вважав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їх життя значним і осмисленим. Він описав людину як «істоту, що бажає», яка рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, коли (і якщо) вона існує, в кращому разі не довговічно. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось бажають.

Маслоу припускав, що всі потреби людини природжені, або інстинктивні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування. Він виділяв наступні потреби в порядку їх черговості:

.фізіологічні потреби - сильні і невідкладні із всіх людських потреб, вони є суттєвими для фізичного виживання. У цю групу включаються потреби: у їжі, кисні, у фізичній активності, сні, захисту від екстремальних температур і в сенсорній стимуляції. Ці потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини і мають бути задоволені на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними.

.потреби безпеки і захисту - це потреби в організації, стабільності, в законі і порядку, в передбачуваності подій і в свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відображають зацікавленість в довготривалому виживанні.

.потреби приналежності і любові - це потреби які починають діяти, коли фізіологічні потреби і потреби безпеки і захисту задоволені. На цьому рівні люди прагнуть встановлювати стосунки прихильності з іншими, в своїй сім'ї і в групі. Групова приналежність стає домінуючою метою для людини. Отже, людина гостро відчуватиме муки самотності, відсутність дружби і знедоленості, особливо коли вони викликані відсутністю друзів і коханих. Потреби приналежності і любові грають значну роль в нашому житті.

.потреби самоповаги - коли наша потреба кохати інших і бути ними коханими достатньо задоволена, ступінь її впливу на поведінку зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги. Маслоу розділив їх на два основні типи: самоповага і повага іншими. Перший тип включає такі поняття, як компетентність, упевненість, досягнення, незалежність і свобода. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, може справлятися із завданнями і вимогами, які пред'являє життя. Повага іншими включає такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. В цьому випадку людині потрібно знати, що те, що вона робить, признається і оцінюється значимими іншими. Задоволення потреб самоповаги породжує відчуття упевненості в собі, гідність і усвідомлення того, що ви корисні і необхідні в світі.

.Потреби самоактуалізації, або потреби особистого вдосконалення - якщо всі вищезазначені потреби в достатній мірі задоволені, на передній план виступають потреби самоактуалізації. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Людина, що досягла цього вищого рівня, добивається повного застосування своїх талантів, здібностей і можливостей своєї особистості. Самоактуалізуватися - означає стати тією людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини своїх можливостей.

В основі цієї ієрархії лежить допущення, що домінуючі потреби, розташовані внизу, мають бути більш менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, розташованими вгорі. Отже, потреби одного типу мають бути задоволені повністю перш, ніж інша, розташована вище, потреба виявиться і стане такою, що діє [37, с.487-495].

«Теорія Х і Y» Мак-Грегора. Теорія складається з двох частин, кожна з яких відображає полярні погляди на людину. Багато що з теорії і практики управління Мак-Грегор вважав віддзеркаленням погляду на людину, характерну для теорії X, а саме:

. Середня людина від природи ледача - вона працює якомога менше.

. Їй бракує честолюбства, вона не любить відповідальності, вважає за краще, щоб нею керували.

. Вона від природи егоцентрична, байдужа до потреб організації.

. Вона від природи опирається змінам.

. Вона довірлива, не дуже кмітлива - легка здобич для шарлатана і демагога.

Такий погляд на людину відбивається в політиці батога (загроза безробіття) і пряника (гроші).

Теорія Y дотримується наступного погляду на людину:

. Люди не є від природи пасивними і не протидіють цілям організації. Вони стали такими в результаті роботи в організації.

. Мотивація, можливість розвитку, здатність брати на себе відповідальність, готовність направляти свою поведінку на досягнення цілей організації - все це є в людях, а не вкладається в них управлінням. Обов'язок управління - допомогти людям усвідомити і розвинути в собі ці людські якості.

. Важлива задача управління полягає в тому, щоб створити такі умови в організації і застосовувати такі методи роботи, аби люди могли досягати своїх власних цілей якнайкраще лише за умови направлення своїх зусиль на досягнення цілей організації [11, с.152-153].

Класифікація мотивів на основі стосунків «індивід - середовище» Г.Мюрея. Мюрея перш за все цікавило тлумачення і вимірювання мотивів людини, протилежних до інших аспектів особистості, таким як характерні риси, звички або уміння. Мюрей розумів, що якщо особистісні риси (наприклад, наполегливість) мають на увазі певний тип поведінки незалежно від індивідуальних відмінностей, то один і той же мотив нерідко призводить до різних варіантів поведінки різних людей. Скажімо, прагнення до влади може виявлятися в перегляді наповнених сексом і насильством фільмів, в конфліктах з іншими або в приєднанні до якої-небудь організації (заради здобуття вищого соціального статусу). Мюррей, відзначав що вивчення мотивів необхідне для пояснення особистісних відмінностей, а дослідження особистісних рис для пояснення схожості [13, с.68].

Цілеспрямованість поведінки Мюррей намагається пояснити, виходячи з уявлення про саморозвиток ланцюжка епізодичних стосунків «індивід - середовище» як рівнодіючою безперервною взаємодією особистісних і ситуаційних факторів. Тим самим ним був подоланий чисто теоретично-особистісний підхід до мотивації, при якому вся поведінка виводиться з особистісних диспозицій. Центральними поняттями, що співвідносяться один з одним, виступають потреба, з боку особистості, і тиск, з боку ситуації. Зміст поняття «потреба» визначається через бажане цільове стояння відношення «індивід - середовище», «тиск» - через цільове стояння ситуації, на яке можна надіятися або якого потрібно побоюватися. Потреба і тиск змістовно відповідають один одному: тиск актуалізує відповідну потребу, потреба шукає відповідний їй тиск. Поняття «потреба» використовується Мюррєєм в значенні як дизпозиційною, так і функціональною змінною. Як мотиваційні диспозиції «потреби» можна класифікувати по різних підставах. По-перше, можна виділити первинні (вісцерогенні) потреби (наприклад, у воді, їжі і ін.) і вторинні (психогенні) потреби (наприклад, приниження, афіліації, ігри і ін.). По-друге, потреби можна поділити на позитивні (пошук) і негативні (уникнення). У певних ситуаціях окремі потреби можуть об'єднуватися в мотивації поведінки, або конфліктувати один з одним, або підкорятися одна інший і так далі. По-третє, потреби поділяються на явні та латентні. Явні потреби вільно і об'єктивно виражаються в зовнішній повединці, латентні виявляються або в ігрових діях (напівоб'єктивовано), або в фантазіях (суб'єктивовано). У певних ситуаціях окремі потреби можуть об'єднаються в мотивації поведінки, або конфліктувати один з одним, або підпорядковуватися одна одній і т. д.

Тиск визначається як деяка дія, що впливає на суб'єкта об'єктом або ситуацією і зазвичай сприймане ним як скороминущий набір стимулів, що набирають вигляду загрози або користі для організму. При визначенні тиску Г.Мюрей розрізнює: альфа-тиск - це актуально існуючий тиск, який можна встановити науковими методами, і бета-тиск, що являє собою інтерпретацію суб'єктом феноменів, які ним сприймаються [35, с.109-112].

Теорія мотиваційних потреб Д.Мак-Клелланда. Девід Мак-Клелланд вважав, що людям властиві три потреби: влада, успіх і причетність.

Потреба влади виражається в бажанні керувати, впливати на інших людей. Люди з потребою влади найчастіше проявляють себе як відверті і енергійні люди, що сміливо йдуть на конфлікт і прагнуть відстоювати свої погляди на те, що відбувається. Дуже часто це хороші оратори, що вимагають до себе підвищеної уваги з боку тих, що оточують. Процес управління приваблює людей з потребою влади, оскільки вона дає безліч можливостей проявити і реалізувати себе.

Люди з потребою влади - це кар'єристи, що далеко не завжди рвуться у вищі ешелони управління, в негативному сенсі цього слова. Проводячи аналіз способів задоволення потреби влади, Мак-Клелланд помітив, що у тих людей, в яких найвищою є потреба влади і відсутня схильність до авантюризму або тиранству, а основною є потреба до прояву свого впливу, треба завчасно готувати до заняття вищих керівних посад.

Потреба успіху знаходиться між потребою в повазі і потребою в самовираженні. Вона задовольняється в результаті доведення праці до свого логічного завершення. Люди з високорозвиненою потребою успіху якщо і ризикують, то роблять це, знаючи міру, і люблять ситуації, коли вони в змозі узяти на себе особисту відповідальність за пошук вирішення проблеми, що склалася, і сподіваються на заохочення за досягнуті ними результати.

Отже, якщо необхідно мотивувати людей з потребою успіху, то необхідно ставити перед ними завдання з помірним ступенем ризику або можливістю невдачі, а також делегувати їм повноваження, регулярно заохочуючи їх відповідно до результатів роботи.

Мотивація на підставі потреби в причетності по Мак-Клелланду дуже схожа з соціальною потребою по Маслоу. Для цих людей важливе спілкування в колективі, налагодження дружніх взаємин, надання підтримки і допомоги. Людина з потребою причетності буде захоплена такою роботою, яка здатна дати їй широкі можливості соціального спілкування [19, с.347].

Мотиваційно-гігієнічна (двофакторна) теорія мотивації Ф.Герцберга. Фредерік Гepцбepг в другій половині 50-х рр. ХХ ст. розробив модель мотивації, засновану на потребі. У цій моделі він виділив дві великі категорії, назвавши їх «гігієнічні фактори» і «мотивація».

Гігієнічні фактори за Гepцбepгом:

üполітика фірми і адміністрації;

üумови роботи;

üзаробіток;

üміжособистісні стосунки начальників з підлеглими;

üступінь безпосереднього контролю за роботою.

Мотивація по Гepцбepгy:

üуспіх;

üпросування по службі;

üвизнання і схвалення результатів роботи;

üвисока ступінь відповідальності;

üможливості творчого і ділового зростання.

Гігієнічні фактори пов'язані з довкіллям, в якому здійснюється робота, а мотивація пов'язана з самим характером і суттю роботи.

На думку Гepцбepгa, за відсутності або недостатньому ступені гігієнічних факторів у людини настає незадоволення власною роботою. Але якщо вони достатні, то самі по собі не викликають задоволення роботою і не здатні мотивувати людину на що-небудь.

Ці фактори відповідають фізіологічним потребам, потребам в безпеці А. Мacлoy, тобто його мотивації порівнянні з потребами вищих рівнів. Проте Мacлoy розглядав гігієнічні фактори як те, що викликає певну стратегію поведінки [11, с.105-108].

Загальна теорія мотивації Аткінсона. Теорія Аткінсона виходить з того, що поведінка працівника є результатом взаємодії індивідуальних якостей особистості і ситуації, її сприйняття. Кожна людина прагне до успіху, уникає невдач, і має два відповідні мотиви: мотив успіху (Му) і мотив, спонукаючий уникати невдачі (Мн). Ці мотиви достатньо стабільні і формуються в процесі навчання і роботи. У них виявляється прагнення людини до певного рівня задоволення потреб.

Окрім особистих якостей, що виражаються в двох вказаних мотивах, на поведінку людини впливають дві ситуативні змінні: вірогідність успіху, з якою працівник чекає завершення своєї діяльності (Ву) і привабливість успіху (цінність стимулу) для індивіда (Пу). При цьому привабливість успіху прямо пов'язана з вірогідністю успіху по формулі Пу = 1 - Ву. Це означає, що чим вище вірогідність успіху, тим нижче його привабливість. Наприклад, якщо співробітник упевнений, що його відділ виконає завдання незалежно від його власних зусиль, і він разом зі всіма отримає винагороду, то привабливість виконання завдання буде для нього мінімальною.

Вираження сили мотивації прагнення до успіху (Су) можна зобразити наступною формулою:


Су = Му ( Ву * Пу)


Згідно даній формулі, прагнення до успіху буде максимальним при вірогідності успіху 0,5, оскільки добуток Ву * Пу в даному випадку максимальний. Звичайно, визначаючи прагнення до успіху, необхідно враховувати і мотив успіху, який у різних співробітників виражений неоднаково.

Будь-яка конкретна ситуація активізує мотив успіху і одночасно мотив, спонукаючий уникати невдачі (Мн). При цьому сума вірогідності очікування успіху (Ву) і вірогідність невдачі (Вн) дорівнює 1. (Оскільки, якщо, наприклад, має місце повний успіх, тобто він дорівнює 1, то вірогідність невдачі дорівнює нулю.) Відповідно вірогідність невдачі виражається формулою:


Вн = 1 - Ву


Згідно теорії Аткінсона, особистості, більшою мірою орієнтовані на успіх (Му * Мн), віддають перевагу завданням середньої складності, тому що в цьому випадку нижче ступінь ризику, хоча і менше привабливість успіху. В той же час працівники, які приймають невдачу заради високої привабливості можливого досягнення мети, віддають перевагу екстремальним завданням за принципом «пан або пропав». Подібні працівники відносяться до так званого «ризикового» типу особистості.

Теорія трудової мотивації Аткінсона має важне значення для розуміння і обліку в практиці керівництва персоналом фактору прагнення до успіху [19, с.356].

Таким чином, в більшості теорій мотивації розглядається роль мотивів в розвитку та становленні особистості, аналізується мотивація в контексті проблеми ефективності професійної діяльності, вирішуються питання класифікації та динаміки мотивів.


1.4 Розвиток мотивації


Для аналізу механізмів розвитку мотивації людини велике значення має попереднє уточнення питання про те, якою мірою вони є специфічно людськими і в якій зберігають схожість з механізмами, що склалися в біологічній еволюції. На відміну від біологічної мотивації, за якою стоять потреби індивіда і виду, власне людська мотивація зрештою відповідає потребам суспільства. Таким її походженням пояснюється як її різноманітність, мінливість, історичність, так і той факт, що вона в онтогенезі розвивається не спонтанно, а в результаті спеціально направлених формуючих дій, які складають основний зміст виховання людини. Інший важливий фактор, що визначає специфіку мотивації людини, - це її опосередкованість інтелектом, мовою, свідомістю, вольовими процесами. З цим пов'язана стійкість, надситуативність, функціональна автономність людської мотивації від станів організму, направленість на віддалені життєвої цілі, не гомеостатичний характер, «нескінченність», трансагресивність [5, с.46].

Зараз в сучасній психології існує ряд досліджень, присвячених проблемі розвитку і формування мотивації. Проте питання про можливості та шляхи розвитку або формування мотиваційних процесів до теперішнього часу є спірним.

Неоднозначне вживання терміну «розвиток» мотивації приводить до різних підходів в описі цього процесу. Великий інтерес представляє робота X. Хекхаузена, що описує вікові показники розвитку мотивації [34,с.231]. Він відзначає, що основа поведінки, спрямованої на досягнення, складається між 3 і 13 роками. Аналізуючи зв'язок між діяльністю і мотивом досягнення, X. Хекхаузен виділяє три групи показників загального вікового розвитку мотивації, що відповідні трьом мотиваційним детермінантам діяльності досягнення:

. Привабливість успіху і невдачі.

. Особовий стандарт.

. Тип атрибуції.

Перша і раніше всього спостережувана група показників пов'язана з реакцією на результат власної діяльності. Ці показники формують когнітивні передумови переживання успіху і невдачі, і тим самим привабливості обох подій, що додається їм каузальною атрибуцією. Друга група показників розвитку мотивації досягнення пов'язана з когнітивними передумовами формування особистісних стандартів в сенсі формування збалансованого рівня домагань. Третя група показників розвитку мотивації досягнення створює когнітивні передумови для формування типу атрибуції.

Всі ці показники залежного тільки від віку розвитку задаються логікою стосунків індивіда з середовищем і відображають загальні тенденції розвитку мотивації досягнення. За наявності подібних даних виникає питання про причини наявних відмінностей у вираженості мотивів досягнення у представників однієї вікової групи. Через цю обставину разом з вище переліченими показниками вікового розвитку мотивації досягнення успіху, X. Хекхаузен виділяє групу показників розвитку індивідуальних відмінностей мотивів досягнення:

індивідуальні відмінності в привабливості успіху і уникнення невдачі;

переважаючі особистісні стандарти;

індивідуальне віддання перевазі типу атрибуції.

Слід зазначити, що причини відмінностей пов'язуються не з темпами індивідуального розвитку, а з його якісними показниками. При цьому йдеться мова про відмінності, які не можуть бути безпосередньо віднесені до нерівномірності загального розвитку, а відносяться до специфічних соціальних і оточуючих дій.

Одним з перших досліджень, присвячених проблемі розвитку мотивації досягнення, є проведення курсів мотиваційного тренінгу для зміцнення мотиву досягнення у дрібних і середніх комерсантів. Дана програма пізніше увійшла до складу засобів, використовуваних UNІDO (організація по промисловому розвитку при ООН). Мотиви розглядалися як афективно забарвлена «мережа асоціацій», підлеглих ієрархічному відношенню домінування. Щоб зробити домінуючим слабо виражений мотив, в мережі потрібно збільшити число його афективних асоціативних зв'язків і підсилити домінантність мотиву, пов'язавши елементи ситуації з афектами, що передбачаються в уяві. В курсі тренінгу, на думку Д. Мак-Клелланда, повинні переслідуватися наступні цілі: 1) розширення, зміцнення і вдосконалення мережі асоціацій; 2) чіткіше виділення її частин і, перш за все, уміння назвати їх; 3) зв'язок цієї мережі з елементами повсякденного життя; 4) вироблення і впорядковування зв'язків нової мережі асоціацій з вищими асоціативними системами, що репрезентують власне «Я», реальність і культурні цінності [36, с.186]. Відповідно до цих цілей можна виділити наступні етапи мотиваційного тренінгу, а отже, розвитку мотивації досягнення:

. Вивчення і відроблення синдрому досягнення.

. Самоаналіз.

. Постановка цілей.

. Соціальна підтримка.

Слід акцентувати увагу на висновках, зроблених Д. Мак-Клелландом внаслідок випробовування програми з розвитку мотивації досягнення. «Щоб зміна мотиву досягнення зберігалася в поведінці тривалий час, необхідні зовнішні можливості реалізації цього мотиву; у разі діяльності, позбавленої самостійності, такі можливості занадто нікчемні» [13, с.335]. До подібних висновків приходить і X. Хекхаузен: «Відповідно максимальна зміна мотиву досягнення досягається за наявності двох умов: 1) максимального дисонансу між початковою мотивацією і цілями, що переслідуються програмою курсу; 2) тривалого випробування нових поведінкових можливостей, що виникли після закінчення курсів розвитку мотивації досягнення. Дія на зміну мотиву буде ефективною у тому випадку, коли вона не припиняється і набуває стійкості, якщо тривалий час поєднується з відповідною зміною поведінки» [35, с.284].

Дослідження в області розвитку мотивації досягнення також пов'язані з появою програм, заснованих на теоретичних розробках, а саме - на проміжних когнітивних процесах атрибуції успіху, невдачі і самооцінки. У цьому напрямі цікава робота Р. Чармса. Він прийняв за стержневий феномен переживання мотиву досягнення, відчуття причетності і, виходячи з цього, намітив і здійснив програму зміни мотивів досягнення в рамках учбових занять. Особливий акцент робився при цьому на інтенціональності дій і особистій відповідальності за їх результат.

Переживання причетності як планованій меті зміни мотиву досягнення Р. Чармс описував таким чином:

. Ставити собі реалістичні, але високі цілі.

. Знати свої сильні і слабкі сторони.

. Вірити в ефективність власної діяльності.

. Визначити конкретні форми поведінки, що дозволяють досягти своїх намічених цілей.

. Отримувати зворотний зв'язок про досягнення мети.

. Переймати на себе відповідальність за свої дії та їх наслідки і нести відповідальність за дії інших [34, с.562].

Вітчизняні психологи до процесу розвитку мотивації досягнення підходять з позицій характерного для російської психології особистісно-діяльністного підходу. У сучасній вітчизняній психології підкреслюється активна суб'єктна позиція як значимий фактор розвитку і трансформації мотивації. «Спосіб, програма і конкретні життєві цілі, які оцінюються індивідом як оптимально задовольняючі потреби і відносно яких приймаються намір до досягнення, - це й є система мотивів особистості» [1, с. 42].

Кажучи про розвиток мотивації досягнення, багато дослідників мають на увазі перш за все формування активної життєвої стратегії, вироблення моделі поведінки, орієнтованої на досягнення успіху і цілей діяльності. К.О. Абульханова-Славська виділяє наступні ознаки активної життєвої стратегії особистості:

вибір способу життя;

уміння вирішувати протиріччя «хочу - маю»;

творчий пошук і створення умов для самореалізації.

К.О. Абульханова-Славська досліджує активність особистості як суб'єкта діяльності. «Особистість за допомогою своєї активності знаходить предмети, умови і ситуації задоволення потреб, регулює окремі дії і вчинки, і певним чином категоризує, моделює, перетворює дійсність. Активність в широкому сенсі слова - це властивий особистості спосіб організації життя, регуляції і саморегуляції на основі інтеграції потреб, здібностей, стосунків особистості і життя, з одного боку, і вимог до особистості, суспільства і обставин - з іншою» [1 с. 113-114].

Виходячи з даних позицій, доцільно розглянути дослідження Л.М. Мітіної, спрямоване на розвиток характеристик конкурентоспроможної особистості за допомогою спеціально розробленої психологічної технології. Технологія передбачає перетворення мотиваційної, інтелектуальної, афективної і поведінкової структур особистості, внаслідок чого зовнішня детермінація життєдіяльності змінюється на внутрішню. В якості основної психологічної умови розвитку особистості Л.М. Мітіна розглядає підвищення рівня самосвідомості. При цьому вона відзначає, що психологічним фундаментом особистості майбутнього конкурентоспроможного професіонала в будь-якій області людської діяльності виступають такі базові характеристики як особистісна спрямованість, компетентність і гнучкість [17, с.225]. Автор виділяє чотири стадії перетворення особистості і поведінки: підготовка, усвідомлення, переоцінка, дія. Модель об'єднує основні процеси розвитку особистості: мотиваційні (І стадія), когнітивні (ІІ стадія), афективні (ІІІ стадія), поведінкові (ІV стадія).

О.В. Козієвська розглядає феномен мотивації досягнення у взаємозв'язку з професійною діяльністю індивіда. В якості основного критерію при вивченні і розвитку професійної мотивації досягнення виступає поняття професійного мотиву досягнення, який розуміється як образ тієї якості професійної діяльності, яка стала значущою для професіонала. Критерієм розвитку мотивації автор вважає показники, що дозволяють відрізнити мотиви діяльності досягнення від інших, що виділяються X. Хекхаузеном. У дослідженні було виділено основний фактор, що робить вплив на розвиток мотивації досягнення - професійна самооцінка. В результаті інтеграції всіх вищеописаних феноменів О.В. Козієвська розробляє функціональну структуру процесу розвитку мотивації досягнення під впливом професійної самооцінки у вигляді наступних етапів:

. Проблематизація колишньої системи мотивації досягнення під впливом негативного ставлення до відповідності реального та ідеального образів «Я - професіонал».

. Планування змін в системі мотивації досягнення, здійснюваної на основі ідеального образу «Я - професіонал».

. Реалізація цих змін.

. Закріплення знов виниклої системи мотивації досягнення на основі позитивного ставлення до відповідності реального і ідеального образів «Я - професіонал».

Таким чином, в основі розвитку мотивації досягнення лежить процес моделювання успішного ідеального образу «Я - професіонал» і формування реалістичних уявлень про себе, найбільш відповідних ідеальному образу.

О.Є. Лушникова пов'язує мотивацію досягнення з учбовою діяльністю (також розглядаючи її як основну трудову діяльність, відповідну даному віку). Вона виділяє наступні функції мотивації досягнення: пізнавальна функція (відображає прагнення до придбання необхідних знань); емоційна функція (відображає вплив емоцій на учбову діяльність); інтеграційна (відображає систему самооцінок і оцінок досягнутого результату). Автор відзначає, що формування мотивації досягнення вимагає побудови системи педагогічних засобів як безлічі взаємозв'язаних елементів, утворюючих стійку єдність. Системоутворюючим фактором такої системи є цілі. Отже, і основним механізмом, що забезпечує ефективність процесу розвитку мотивації досягнення, буде механізм цілепокладання. Надалі на основі мотивів, що стали рисами індивідуальності, відбувається розвиток потреби в досягненні і прагненні до самореалізації, самовдосконалення.

А.В. Сальков у своєму дослідженні в основі процесу розвитку мотивації досягнення розглядає рівні ціннісного вибору, а саме - можливості реалізації усвідомленого вибору особистості в новій соціальній ситуації [28, с.115]. Він виділяє наступні типи можливих стратегій:

. Активно-творчий - такий, що базується на високій вираженості прагнення до успіху і орієнтації на привабливість успіху. Найбільш ефективний тип поведінки.

. Активно-споглядальний - такий, що базується на прагненні уникнення невдач і орієнтації на досягнення успіху. В даному випадку перешкодою для ефективності діяльності буде невпевненість у вибиранні засобів досягнення, відсутність регулярності і систематичності в рішеннях, що приймаються.

. Невизначений (варіативний) - такий, що базується на прагненні до успіху і орієнтації на очікування невдачі. Перешкодою для ефективності діяльності є невідповідність цих двох детермінант.

. Пасивний - такий, що базується на прагненні до уникнення невдач і орієнтації на привабливість невдачі. Даний тип є найменш ефективним й характеризується абсолютно пасивною життєвою позицією.

Виходячи з аналізу даних типів поведінки, автор пропонує наступну модель індивіда, що успішно реалізовується. Це людина:

. результат якої оцінюється як успіх:

самою особистістю (суб'єктивне переживання результату як значимої позитивної події);

референтною групою (визнання успіху людьми, чия думка для суб'єкта є значущою);

об'єктивними даними показників успіху.

. у якої високо розвинені уміння рефлексій:

самостійно ставити мету і бачити способи її досягнення;

бачити перспективи розвитку і побудови «образу майбутнього» у момент прийняття рішення.

. у якої яскраво виражена активна життєва позиція:

ціннісне самовизначення на трьох рівнях (емоційний, когнітивний, дієвий);

високий рівень мотивації досягнення.

При цьому важливим аспектом розвитку мотивації досягнення у вузі є створення оптимальних педагогічних умов, що дозволяють ціннісно самовизначитися в процесі навчання.

В рамках аналізу досліджень, присвячених розвитку мотивації, слід згадати концепцію мотиваційного тренінгу О.В. Сидоренко. На думку автора, мотиваційний тренінг повинен поєднувати в собі стихійність і спонтанність з систематичністю. Мета мотиваційного тренінгу - це опанування методів створення і посилення робочої мотивації. Створення мотивації означає організацію такого середовища, в якому у людини активізуються важливі для роботи його власні мотиви. Посилення мотивації означає створення таких умов, в яких зростає енергія активізованих мотивів [29, с.24]. Структура тренінгу складається з трьох етапів:

. «Занурення в стихію» - учасники повинні випробувати на собі дію мотиваційних сил.

. «Управління стихією» - учасники тренінгу вчаться управляти мотиваційними силами.

. «Злиття із стихією» - вироблення в учасників уміння дозволяти цим силам вільно виявлятися і спеціально викликати їх, коли це необхідно.

Аналіз вищеописаних моделей дозволив виділити наступні підходи до розвитку мотивації досягнення в зарубіжній психології: емоційно-когнітивний (Д.Мак-Клелланд); особовій причетності (Р.Чармс); і тенденції у вітчизняній психології: підвищення рівня самосвідомості (Л.М. Мітіна); зміна професійної самооцінки (О Козієвська); цілеутворення (О.Е. Лушникова); ціннісно-смисловий напрям (А.Сальков). Причому кожен з підходів робить акцент на переважанні мотиву досягнення успіху над мотивом уникнення невдачі.

Таким чином, в якості основного критерію розвитку мотивації досягнення виступає вираженість мотиваційних, когнітивних, емоційно-оцінних, атрибутивних і поведінкових характеристик особистості. Відповідно до описаних критеріїв були виділені блоки, які відповідають рівням процесу розвитку мотивації досягнення.

Перший рівень передбачає дію на когнітивні компоненти. Зміни представлені на рівні наявної інформації і існуючих знань є найпершим і необхідним етапом розвитку мотивації досягнення. Здобуття інформації про досягнення успіху, розширення кругозору, ознайомлення з безліччю варіантів успішного досягнення мети є початковою умовою включення індивіда в діяльність досягнення.

Другий рівень розвитку мотивації досягнення передбачає дію на емоційно-оцінний блок. Емоційне переживання і афективне забарвлення ситуацій досягнення успіху і зіткнення з невдачею забезпечують встановлення мережі сильних асоціацій, що сприяють домінуванню і більшій привабливості успіху в порівнянні з невдачею, а відповідно і перевага мотиву досягнення успіху над мотивом уникнення невдач. Тим самим чітко диференціюється привабливість успіху і невдачі.

Третій рівень передбачає трансформацію атрибутивної сторони діяльності досягнення. Засвоєні раніше знання і інформація про ситуації досягнення успіху, а також привабливість успіху як такого набувають особистісну значущість і цінність та наводять до прийняття відповідальності за результати і наслідки діяльності.

Четвертий рівень передбачає здійснення дії на поведінкові реакції. В даному випадку необхідно встановити чіткий взаємозв'язок і взаємообумовленість між даними внутрішніми обставинами та їх зовнішніми проявами в поведінці індивіда. Отримані зміни мотивації досягнення у бік зміцнення мотиву досягнення успіху, сформована активна життєва позиція індивіда, високий рівень регуляції своїх дій і модель поведінки, орієнтована на досягнення, закріплюються в умовах діяльності для того, щоб стати домінуючою життєвою стратегією людини [9, с.78].

Впродовж реалізації даної моделі в кожному блоці відбувається співвідношення сформованих особливостей і мотиваційних стратегій особистості (прагнення до досягнення успіху і прагнення до уникнення невдачі), при цьому акцент робиться на переважання стратегії досягнення.

Таким чином, процес розвитку мотивації розглядається як спеціально організована діяльність, що носить поетапний систематичний характер й припускає оптимізацію мотивації досягнення і взаємозв'язаних з нею характеристик особистості; формування системи уявлень про досягнення успіху і про успішність; усвідомлення особистої відповідальності за свої вчинки і дії; підвищення активності суб'єктів в ході виконуваної діяльності і відносно ситуацій досягнення.

1.5 Мотивація професійної діяльності


Суспільна поведінка людей, в тому числі й така її форма, як вибір майбутньої професії, представляє собою складне соціальне явище, що детерміновано певними факторами. В системі таких факторів при визначальному значенні загальних соціально-економічних умов життя людей, в організації поведінки індивіда важливе місце займають його уявлення про суспільну оцінку професії, її престиж. Ціннісні уявлення про професію є формою проявлення ціннісних орієнтацій особистості й тому можуть бути розглянуті як регулятори поведінки індивіда. Значення цих цінностей дає можливість передбачити вибір професії та характер виконання професійної діяльності людиною [23, с.11].

Мотиви, пов'язані з трудовою діяльністю людини, Ільїн розділяє на три групи: мотиви трудової діяльності, мотиви вибору професії і мотиви вибору місця роботи. Конкретна діяльність визначається врешті решт всіма цими мотивами (мотиви трудової діяльності призводять до формування мотивів вибору професії, а останні ведуть до мотивів вибору місця роботи).

Мотиви трудової діяльності - це спонукальні причини, які примушують людину займатися працею.

Перша група причин - спонукання суспільного характеру. Це і усвідомлення необхідності приносити користь суспільству, це і бажання надавати допомогу іншим людям (що може виявлятися в навчанні дітей, в лікуванні хворих, в захисті своєї вітчизни і т. д.), це і суспільна установка на необхідність трудової діяльності («хто не працює - той не їсть»).

Друга група - здобуття певних матеріальних благ для себе та родини: заробляння грошей для задоволення матеріальних і духовних потреб.

Третя група - задоволення потреби у самоактуалізації, самовираженні, самореалізації: людина не може бути бездіяльною за своєю природою, а природа її така, що вона - не лише споживач, але й творець. У процесі творення вона отримує задоволення від творчості, виправдовує сенс свого існування. До цієї ж групи відноситься і мотив, пов'язаний із задоволенням потреби у суспільному визнанні, в повазі з боку інших [7, с.270].

Фактори, які впливають на професійне самовизначення. За даними Ядова, на професійне самовизначення впливають: соціальне і матеріальне становище сім'ї; рівень освіти батьків; випадкові фактори захоплень.

Раннє професійне самовизначення за звичаєм пов'язане з неблагополучними сімейними умовами, з низькою успішністю у школі, з недостатньо усвідомленим вибором спеціальності. Останнє відбувається тоді, коли молода людина звертає увагу тільки на зміст і зовнішній престиж професії без розгляду інших факторів. Так, наприклад, при виборі професії геолога, її романтичності, не враховуються інші аспекти: труднощі експедицій, їх частота і відрив від дому і близьких. Чим молодше вік людини, котра обирає професію, тим більш вірогідно, що це вибір не самостійний, а зроблений за підказкою.

Недостатньо усвідомлений вибір є і тоді, коли професії поділяються тільки на добрі (де все добре) і погані (де все погано), тобто змістовний аналіз професії не проводиться. Затягування, відкладання самовизначеності пов'язане: з відсутністю сталих інтересів або незрілості особистості.

Як вже зазначалося, на вибір професії впливає сім'я. Сім'я, як правило, зацікавлена у професійному визначенні своїх дітей. Це виявляється в розмовах про проблеми роботи, відвідуванні робочого місця батьків, обговорюються зовнішні атрибути тієї чи іншої професії [39, c.67].

На професійне ставлення людини впливає сам характер дитячо-батьківських відносин. Авторитарні батьки можуть не звертати уваги на інтереси дитини. Вони самі визначають, що дитині, на їх погляд потрібно, з якими вміннями йому буде легше жити. Іноді батьки обирають для дитини ту спеціальність, яку вони самі хотіли би одержати, але в силу якихось обставин не одержали. Авторитарні батьки можуть і занижувати здібності підлітка, встановлюючи межу його прагненням [39, с.86.]. В таких ситуаціях одні діти можуть активно виразити свій протест, інші мовчазно приймають настанову батьків. Тільки соціально зріла особистість може усвідомлено зробити свій вибір. Соціальну зрілість пов'язують із засвоєнням людиною системи цінностей, норм, настанов.

Цінності - це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальноприйняті цінності, такі як любов, престиж, повага, знання, гроші, здоров'я та ін.; внутрішньо групові цінності - політичні, релігійні тощо; індивідуальні (особистісні). Цінності об'єднуються у систему, котра змінюється з віком та обставинами життя [25, с.155].

Функції цінностей різноманітні. Вони є:

·орієнтиром в житті людини;

·необхідні для підтримання соціального порядку і виступають як механізм соціального контролю.

Система цінностей людини віддзеркалює суттєві цінності, ідеї та ідеали епохи. Дослідниками встановлено, що у 30-50 рр. XІX ст. на першому місці знаходилися романтика та працелюбство. У 70-80-ті рр. XІX ст. перше місце зайняли практичність і наполегливість. Є.В. Васіна у 2000 році встановила, що у 1988-1990 роки відбулися зміни у ціннісних орієнтаціях молоді в сторону індивідуально людського існування за рахунок орієнтацій, спрямованих на широку людську спільність [32, c.344].

Багатьма дослідниками відзначається тісний зв'язок мотиваційної сфери особистості з її ціннісними орієнтаціями. В.А. Ядов, розмежуючи соціально-психологічний та загально-психологічний підходи до дослідження ціннісних орієнтацій, зазначає, що в соціальній психології це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм і вимог, а в загальній психології - вивчення вищих мотиваційних структур життєдіяльності [39, с.16].

За словами Б.Ф.Поршнєва [21, с.344-349], основа особистості полягає у функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над усіма іншими. Але для цього повинні бути засади, і такими засадами є цінність, бо цінність - єдина міра порівняння мотивів.

Таким чином, вивчення мотивації професійного вибору і системи ціннісних орієнтацій молоді може слугувати інструментом для виявлення змін, які відбуваються у відношенні до перспектив одержання вищої освіти, професійної підготовки під впливом соціально-економічних реалій сьогодення.

Мотиви вибору професії. Загальні мотиви трудової діяльності реалізуються в конкретних професіях. Вибір професії - досить складний і деколи довгий мотиваційний процес: адже від правильного вибору професії багато в чому залежить задоволеність людини своїм життям.

Свідомий вибір професії відбувається з орієнтацією людини на існуючі у неї соціальні цінності. Якщо головним для людини є суспільний престиж, то професія вибирається виходячи з існуючої моди, престижу професії в суспільстві. Багато хто вибирає професію залежно від того, в якій мірі вона може забезпечити їх матеріальне благополуччя.

Ряд людей обирає професію із-за інтересу до неї, і нерідко цей інтерес має романтичний характер, навіяний літературою, побаченим фільмом, телепередачею. Буває, що такий вибір, заснований на поверхневому, чисто зовнішньому враженні або підкріплений порадами батьків, друзів, виявляється успішним. Але часто романтика професії швидко випаровується і залишаються «сурові будні», до яких людина не готова ні морально, ні фізично, ні по своєму психічному складу; робота перетворюється для людини в тортури, і вона змушена змінювати професію.

Таким чином, професію можна обирати залежно від багатьох підстав, але важливо перш за все брати до уваги, наскільки обрана діяльність відповідає схильностям і здібностям людини. Певні поєднання типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи (сила-слабкість, подвижність-інертність, зрівноваженість - не зрівноваженість), що є у людини, можуть обумовлювати схильність людини до певного типу діяльності - до швидкої, але короткочасної роботи, до роботи змінного характеру і тому подібне Усвідомлення цієї схильності та її причини (правда, не завжди чітке) призводить до формування мотиву, спонукаючого людину займатися певним видом діяльності, тому що в її очах ця діяльність по своєму характеру відповідає характеру наявної схильності (звідси важливість реального, адекватного уявлення людини про психологічну структуру даної діяльності). Відповідне ж поєднання типологічних особливостей сприяє прояву здібностей до цього ж виду діяльності, що веде до високої її ефективності, створює задоволеність працею і підкріплює мотив вибору професії, перетворюючи його на стійкий інтерес. Останній впливає на активність людини і «закріплює» його в даній професії. Відбувається само підкріплення мотиву.

Якщо ж у людини є поверхневе і неадекватне уявлення про професію, про ті вимоги, які вона пред'являє, то відбувається розмежування між схильностями і здібностями - з одного боку, і психологічним змістом роботи - з іншою. В результаті не буде ні високої ефективності такої діяльності, ні задоволення нею.

Схильність до певного типу діяльності може виявлятися в різних видах праці (професіях), а це означає, що вона ще не зумовлює вузько направленого професійного вибору. Одні й ті ж схильності і здібності можна реалізувати в різних професіях; так, маючи схильність до спілкування з дітьми, можна стати вихователем в яслах і дитячому саду, вчителем у школі [7, с.270-272].

Роша А.Н. описує професійну мотивацію працівників ОВС та виділяє чотири групи мотивів: стійкий інтерес до професії; прагнення стати працівником ОВС під впливом родичів; вплив книг та кінофільмів; та так звана «коротка» мотивація, коли людина мріє про іншу спеціальність, але за якихось обставин йде на службу до ОВС [23, с.15].

Андросюк В.Г розглядає професійну мотивацію в контексті загальної професійної спрямованості працівника ОВС. Він відмічає, що адекватно сформована професійна спрямованість передбачає внутрішнє прийняття своєї професії, стійке позитивне емоційне відношення до неї, професійну гордість. Вона забезпечує гармонійне поєднання конкретних мотивів поведінки працівника, їх системний характер.

Васильєв В.Л. виділяє пять основних типів професійної мотивації юриста (в тому числі працівника ОВС):

. Адекватний, який характеризується тим, ціннісні орієнтації та повязані з ними професійні мотиви повністю узгоджуються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості, яка відповідає вимогам професійного та етичного характеру, що предявляються професією.

. Ситуаційний, при якому вирішальний вплив на вибір професії мають зовнішні фактори: матеріально-побутова зацікавленість, зовнішній престиж професії, її романтична привабливість.

. Конформістський. В цьому випадку вибір професії відбувається під впливом референтної групи, норми якої для людини є головним регулятором поведінки. професійний мотивація слідчий жінка

. Компенсаторний. Дана мотивація зустрічається у осіб, що обирають професію працівника ОВС як галузь діяльності, в якій є можливість подолати в собі слабкі риси характеру завдяки оволодінню професією, що вимагає прояву мужності, самостійності і т.д.

. Кримінальний, який характеризується неявною антисоціальною спрямованістю, що, як правило, маскується правильними поясненнями. Ці люди прагнуть використати професію в своїх цілях, які не відповідають вимогам, що постають перед професіоналом [2, с.220-221].

Мотиви вибору місця роботи. В основному це стосується оцінки зовнішньої ситуації, своїх можливостей і стану, відповідності обраної роботи професії, своїм інтересам і схильностям.

Оцінка зовнішньої ситуації (позитивних і негативних виробничих факторів) включає: величину заробітної плати, пільги, що надаються людині, що працює на даному підприємстві; близькість до будинку, зручність транспортного сполучення; естетику місця роботи і наявність шкідливого виробництва; надійність і престиж фірми, компанії; міру відповідальності.

Оцінка своїх можливостей включає: стан здоров'я, наявність здібностей до даної роботи і професійно важливих якостей, рівень освіти, схильність до роботи без стресів, у вільному ритмі або до монотонної роботи із заданим темпом.

Оцінка вибираного місця роботи з урахуванням інтересів стосується можливості просування на даному підприємстві або в установі по «службовій драбині», керівної роботи, професійного зростання, прояву особистої ініціативи і вигадки (творчості) і тому подібне. Іноді вибір місця роботи по інтересу може приймати оригінальний характер. Людина, закохана в театр, але що не має артистичного таланту, може піти працювати освітлювачем, робітником сцени і т.д.; може бути значимим і такий фактор, як можливість познайомитися з улюбленими артистами, почувати себе наближеним до театральної еліти. Очевидно, що в цих випадках відбувається компенсація, заміщення однієї потреби іншою.

Мотиви вибору професії і місця роботи класифіковані О.С.Чугуновою. Вона виділяє домінантний тип професійної мотивації (стійкий інтерес до професії), ситуативний тип професійної мотивації (вплив життєвих обставин, які не завжди узгоджуються з інтересами людини) і конформістський (або сугестивний) тип професійної мотивації (вплив з боку найближчого соціального оточення - поради рідних, друзів, знайомих) [7, с.272-273].

В цілому вивчення мотивації професійного вибору і системи ціннісних орієнтацій людини може слугувати інструментом для виявлення змін, які відбуваються у відношенні до перспектив одержання вищої освіти, професійної підготовки під впливом соціально-економічних реалій сьогодення. Мотиви, пов'язані з трудовою діяльністю людини, є досить різноманітними і відбиваються у мотивах вибору професії і місця роботи, мотивах тривалого виконання професійної діяльності та мотивах звільнення. Конкретна професійна діяльність визначається врешті решт всіма цими мотивами.

. Термін "мотивація" є більш широким поняттям, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому сенсі: позначає систему факторів, що детермінують поведінку (потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін..) і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому субєкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, з середини спонукаючи до певних дій.

2. Під мотиваційною сферою особистості розуміють всю сукупність мотиваційних утворень, що є у даної людини. Її оцінюють по таким параметрам як ієрархованість, гнучкість та широта. Мотиваційна сфера - це соціальне ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом усього життя.

. В більшості теорій мотивації розглядається роль мотивів в розвитку та становленні особистості, аналізується мотивація в контексті проблеми ефективності професійної діяльності, вирішуються питання класифікації та динаміки мотивів.

. Процес розвитку мотивації розглядається як спеціально організована діяльність, що носить поетапний систематичний характер й припускає оптимізацію мотивації досягнення і взаємозв'язаних з нею характеристик особистості, формування системи уявлень про досягнення успіху, усвідомлення особистої відповідальності за свої вчинки і дії, підвищення активності суб'єктів в ході виконуваної діяльності і відносно ситуацій досягнення.

5. Вивчення мотивації професійного вибору і системи ціннісних орієнтацій людини може слугувати інструментом для виявлення змін, які відбуваються у відношенні до перспектив одержання вищої освіти, професійної орієнтації та професійної підготовки. Мотиви, пов'язані з трудовою діяльністю людини, є досить різноманітними і відбиваються у мотивах вибору професії і місця роботи, мотивах тривалого виконання професійної діяльності та мотивах звільнення. Конкретна професійна діяльність визначається врешті решт всіма цими мотивами.

Розділ 2. Особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів (гендерний аспект)


.1 Характеристика випробовуваних і методик дослідження|


Дослідження особливостей професійної мотивації працівників слідчих підрозділів проводилося в райвідділах УМВС України в Харківській, Сумській, Запорізькій, Кіровоградській, Полтавській, Дніпропетровській, Одеській, Тернопільській, Донецькій, Житомирській областях та м. Севастополі. В ньому взяли участь 74 працівника ОВС, з|із| них 37 жінок і 37 чоловіків, що працюють за спеціальністю «слідчий». Вік досліджуваних склав від 23 до 38 років, а стаж на посаді знаходився у межах від 1 до 10 років. Оскільки метою|ціллю| дослідження було визначення гендерних особливостей професійної мотивації працівників слідчих підрозділів|, то всі випробовувані були розділені на дві групи в залежності від статі|статі|:

першу групу склали чоловіки|юнаки| в кількості 37 осіб,

-другу групу склали жінки також у кількості 37 осіб.

Відповідно до мети та задач дослідження були використані наступні методики:

.Анкета «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А.П. Москаленка;

2.Методика вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана;

.Методика вивчення мотивації професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана;

.Методика діагностики ступеню задоволеності основних потреб.

Для дослідження типу професійної мотивації ми використовували анкету «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А.П. Москаленка [23; с.42-47].

Анкета запропонована для виявлення домінуючого типу професійної мотивації, провідних мотивів професійного вибору як кандидатів на навчання в навчальні заклади системи МВС або на службу в ОВС, так і працівників, що вже працюють в органах. Анкета складається з 36 тверджень, з якими треба висловлювати ступінь згоди,|затверджень| і дозволяє визначити|утримує| 5 основних типів професійної мотивації:

1.Адекватний|ем - характеризується тим, що ціннісні орієнтації та повязані з ними професійні мотиви (боротьба зі злочинністю, захист інтересів громадян), повністю узгоджуються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості, яка відповідає вимогам професійного та етичного характеру, що предявляються професією правоохоронця.

2.Ситуаційний - характеризується тим, що вирішальний вплив на вибір професії мають зовнішні фактори: матеріально-побутова зацікавленість, зовнішній престиж професії, її романтична привабливість.

3.Конформістський - вибір професії відбувається під впливом референтної групи, норми якої для людини є головним регулятором поведінки.

4.Компенсаційний - дана мотивація зустрічається у осіб, що обирають професію працівника ОВС як галузь діяльності, в якій є можливість подолати в собі слабкі риси характеру (завдяки оволодінню професією, що вимагає прояву мужності, самостійності і т.д.).

5.Кримінальний - характеризується неявною антисоціальною спрямованістю, що, як правило, маскується правильними поясненнями. Ці люди прагнуть використати професію в своїх цілях, які не відповідають вимогам, що постають перед професіоналом.

Тип мотивації характеризують 6 тверджень, кожне з яких оцінюється за 5-ти бальною шкалою. Тип вважається зовсім не значущим, коли його середній бал складає від 0 до 2,5, не дуже значущим - від 2,6 до 2,9 балів, а бали від 3 до 5 відбивають значущий тип мотивації.

Для визначення особливостей мотиваційної структури особистості ми використовували методику вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана [16, с.23-43]. Методика складається з 14 груп тверджень, кожна група поділяється на 8 альтернативних пунктів (а, б, в, г, д, е, ж, з) та дозволяє діагностувати 7 шкал мотиваційної структури особистості:

1.Ж - мотивація підтримки життєзабезпечення - відображає турботу субєкта про нагальні умови існування, прагнення забезпечити себе та своїх близьких матеріальними ресурсами життя;

2.К - мотиви комфорту та власної безпеки, турбота про засоби існування в досконалих, зручних, надійних проявах, що приносять більше задоволення;

.С - статусно-престижна мотивація - являє собою мотиви підтримки життєдіяльності та комфорту, але в соціальній сфері. Відображає прагнення субєкта отримувати увагу та визнання оточуючих, престиж, соціальний статус у суспільстві, вплив та владу;

.О - мотивація спілкування, приєднання до групи, пристосування до соціальних норм;

.Д - мотивація загальної активності - відображає енергійність, прагнення субєкта докласти свою енергію та уміння в різних сферах діяльності;

.ДР - мотивація творчої активності - відображає прагнення субєкта використовувати власну енергію та здібності в сфері, де можливо отримати творчі результати;

.ОД - мотивація соціальної (громадської) корисності, спрямованість на загальну діяльність.

Сума балів по шкалах Ж, К, С, О характеризує загальножиттєву спрямованість; сума балів по шкалах Д, ДР, ОД характеризує «робочу» спрямованість особистості.

З метою вивчення системи професійних мотивів ми використовували методику вивчення мотивації професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана [27, с.156]. Методика складається з 6 тверджень, які відображають різні професійні мотиви. Досліджуваному потрібно оцінити міру значущості цих мотивів за пятибальною шкалою: 1 - дуже незначна міра значущості, а 5 - досить велика міра значущості. Методика дозволяє діагностувати 3 типи мотивації:

1.внутрішня мотивація (ВМ) - характеризується тим, що для особистості має значення сама діяльність;

2.зовнішня мотивація (ЗМ) - характеризується тим, що в основі мотивації професійної діяльності лежить прагнення до задоволення інших потреб, зовнішніх по відношенню до змісту самої діяльності. Зовнішня мотивація поділяється на:

-зовнішня позитивна мотивація (ЗПМ) - характеризується тим, що для особистості має значення заробітна плата, прагнення до просування по роботі, мотиви соціального престижу;

-зовнішня негативна мотивація (ЗНМ) - характеризується тим, що для особистості важливим є прагнення уникнути критики з боку керівника або колег, прагнення уникнути можливих покарань чи неприємностей.

Для визначення ступеню задоволеності основних потреб ми використовували методику діагностики ступеню задоволеності основних потреб [26, с.624-626]. Методика складається з 15 тверджень, які потрібно оцінити, попарно порівнюючи їх між собою по рівню бажаності. Автор методики бере за основу класифікацію потреб А. Маслоу, виходячи з якої можна визначити пять груп основних потреб:

1.матеріальні потреби;

2.потреби в безпеці;

.соціальні (міжособистісні) потреби;

.потреби у визнанні;

.потреби в самовираженні.

Також за допомогою методики можна діагностувати зони задоволеності потреб:

зона задоволеності - середній бал складає від 1 до 14;

-зона часткової задоволеності - середній бал складає від 15 до 28;

зона незадоволеності - середній бал складає від 29 до 42.

Для проведення порівняльного аналізу нами застосовувалися непараметричні методи математичної статистики:

? - критерій кутового перетворення Фішера;

t - критерій Фішера - Стюдента [30].


2.2 Типи професійної мотивації працівників слідчих підрозділів


Шлях до ефективної професійної діяльності людини пов'язаний з відповідною мотивацією. Тільки знаючи те, що рухає людиною, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління. Для цього потрібно знати, як виникають ті чи інші мотиви, як та якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей.

Суспільна поведінка людей, в тому числі й така її форма, як професійна мотивація, представляє собою складне соціальне явище, що детерміновано певними факторами (соціально-економічні умови, особистісні якості, цінності). Професійна мотивація - це дія конкретних мотивів, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов'язків, пов'язаних з цією професією, вибору місця роботи та інші [23, с.11].

Для дослідження типу професійної мотивації працівників слідчих підрозділів ми використовували анкету «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А.П. Москаленка [23, с.42-47]. Результати дослідження типу професійної мотивації (середні значення за кожним типом мотивації)| в залежності від статі представлені|уявляти| в таблиці 2.1.

Як видно з таблиці 2.1, в групі чоловіків найвищий середній показник зареєстровано за адекватним типом мотивації (4,14). Це досить високий бал, який свідчить про те, що для чоловіків професія слідчого відповідає особистим якостям, дає можливість встановлювати істину, повязана із захистом закону, передбачає високе почуття відповідальності. Для чоловіків з цим типом професійні мотиви є адекватними змісту та цілям професії, тобто спрямовані на захист законних інтересів та прав громадян. Така спрямованість, як правило, повязана з соціальною зрілістю, загальною культурою та високим інтелектом людини. Мотивація даного типу сприяє швидкій адаптації до професійної діяльності. На другому місці в групі чоловіків знаходиться ситуаційний тип, пов'язаний з романтичною привабливістю професії, середній бал за яким склав 3,08. Даний факт свідчить про те, що чоловіки з цим типом мотивації обрали професію слідчого під впливом викривлених уявлень про зміст цієї професії, які, насамперед, формуються з книжок та фільмів про міліцію. Ці працівники повною мірою не співвідносять свої здібності та можливості з реальними умовами професійної діяльності. Для них професія дає можливість носити форму, зустрічатися з незвичайними ситуаціями, повна пригодами та різноманітна. Не значущими для чоловіків виявилися такі типи мотивації як конформістський (1,4) та компенсаційний (1,07). Тобто для чоловіків такі мотиви як прагнення подолати в собі слабкі риси характеру за допомогою професії та вибір професії під впливом референтної групи не є характерними.


Таблиця 2.1 Типи професійної мотивації працівників слідчих підрозділів (хср+?)

Типи мотиваціїЧоловікиЖінкиt-емп?Адекватний4,14+1,084,26+0,760,57-Ситуаційний, пов'язаний з престижем професії та матеріальними стимулами2,59+1,083,11+0,922,260,05Ситуаційний, пов'язаний з романтичною привабливістю професії3,08+0,853,41+0,91,65-Конформістський1,4+0,661,89+1,022,210,05Компенсаційний1,07+1,033,3+0,989,690,01Кримінальний2,66+0,972,71+0,860,25-

Як видно із таблиці 2.1, в групі жінок найвищий середній показник зареєстровано за адекватним типом мотивації (4,26). Для жінок цього типу професійні мотиви є адекватними змісту та цілям професії, тобто спрямовані на боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод громадян. Жінки з цим типом мотивації відрізняються активністю, цілеспрямованістю, помірним прагненням до лідерства. Адекватна мотивація сприяє швидкій адаптації до професійної діяльності, відповідає особистим якостям, передбачає високе почуття відповідальності. На другому місці в групі жінок знаходиться ситуаційний тип, пов'язаний з романтичною привабливістю професії, середній бал за яким склав 3,41. Тобто, жінки з цим типом мотивації обрали професію слідчого під впливом книжок та фільмів про міліцію, які не зовсім адекватно відбивають її зміст. Для жінок професія працівника ОВС є романтично привабливою, дає можливість носити форму, зустрічатися з незвичайними ситуаціями, повна різними пригодами та різноманітна. Трохи нижчим, в групі жінок є середній бал за компенсаційним типом мотивації (3,3). Жінки з цим типом обрали професію слідчого, бо в ній є можливість подолати в собі слабкі риси характеру (невпевненість, тривожність, замкненість, переживання особистої неповноцінності), завдяки оволодінням професією, яка вимагає прояву мужності, самостійності, рішучості й тому подібних якостей. Для них професія дозволяє поширити коло спілкування, надає впевненості в собі, наділяє владними повноваженнями, дозволяє захищати себе від ворогів. Також в групі жінок значущим є ситуаційний тип, пов'язаний з престижем професії та матеріальними стимулами, середній бал за яким склав 3,11. Для жінок з цим типом мотивації важливим є прагнення до високого стану в суспільстві без вираженого інтересу до самої спеціальності, а також матеріальні міркування. Для них професія є престижною, дозволяє досягти високого стану в суспільстві, відносно стабільна та дозволяє просуватися по службовій драбині. Не значущим в групі жінок виявився конформістський тип (1,89 бали), що відбиває низький рівень впливу референтної групи на вибір професії жінками-слідчими.

Порівняльний аналіз показав, що і в групі жінок, і в групі чоловіків найбільшої значущості набули адекватний (4,14+1,08 та 4,26+0,76) та ситуаційний, пов'язаний з романтичною привабливістю (3,08+0,85 та 3,41+0,9) типи професійної мотивації. Вірогідних відмінностей за цими типами виявлено не було. Тобто для жінок і чоловіків провідні професійні мотиви є адекватними змісту та цілям професії, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, захист інтересі громадян. Професія слідчого для них є романтично привабливою, повна незвичайними пригодами та ситуаціями. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за трьома типами: «ситуаційний, пов'язаний з престижем професії та матеріальними стимулами», «конформістський» та «компенсаційний». Зокрема, зареєстровано, що середній бал ситуаційного типу мотивації, пов'язаного з престижем професії та матеріальними стимулами, є вірогідно вищим в групі жінок, ніж в групі чоловіків (3,11+0,92 та 2,59+1,08 відповідно; ??0,05). Тобто для жінок професія слідчого є більш престижною, дозволяє, на їх думку, досягти високого стану в суспільстві та в більшій мірі дає можливість просуватися по службовій драбині. За конформістським типом мотивації зареєстровано аналогічні результати: середній бал в групі жінок є вірогідно вищим, ніж в групі чоловіків (1,89+1,02 та 1,4+0,66 відповідно; ??0,05). Тобто, хоч для жінок та чоловіків при виборі професії не важлива думка референтної групи, жінки в більшій мірі залежать від поради значущих осіб. Також виявлено, що середній бал компенсаційного типу в групі жінок є вірогідно вищим, ніж в групі чоловіків (3,3+0,98 та 1,07+1,03 відповідно; ??0,01). Тобто для жінок, на відміну від чоловіків, професія слідчого - це можливість подолати в собі слабкі риси характеру завдяки оволодінню професією, що вимагає прояву мужності, самостійності та рішучості.

Для більш глибокого аналізу ми підрахували частоту домінуючих типів професійної мотивації. Ці дані представлені в таблиці 2.2.

Як видно із таблиці 2.2, у переважної більшості чоловіків (83,8%) діагностується адекватний тип професійної мотивації. Професійні мотиви цих слідчих є адекватними змісту та цілям професії, тобто спрямовані на боротьбу зі злочинністю, захист інтересів громадян. Професія слідчого відповідає їх особистим якостям, передбачає високе почуття відповідальності. Поведінка людей з таким типом мотивації відрізняється активністю, цілеспрямованістю та помірним прагненням до лідерства. Інші типи професійної мотивації в першій групі досліджуваних домінують в незначні мірі (від 2,7% - до 8,1), а кримінальний та конформістський типи не діагностуються зовсім (0%).


Таблиця 2.2 Домінуючі типи професійної мотивації працівників слідчих підрозділів (%)

Домінуючий тип мотиваціїЧоловікиЖінки??Адекватний83,881,10,30-Ситуаційний, пов'язаний з престижем професії та матеріальними стимулами5,42,70,59-Ситуаційний, пов'язаний з романтичною привабливістю професії8,110,80,39-Конформістський02,71,41-Компенсаційний2,72,70-Кримінальний000-

В групі жінок зареєстровано аналогічні результати. Так, у більшості жінок діагностується адекватний тип мотивації (81,1%), що відбиває вірогідність професійних мотивів змісту професії, їх спрямованість на боротьбу зі злочинністю. Інші типи професійної мотивації в групі жінок домінують в незначні мірі (від 2,7% - до 10,8), а кримінальний тип - не діагностується зовсім (0%).

Порівняльний аналіз, проведений за допомогою ?-критерію Фішера, показав, що вірогідних відмінностей між чоловіками і жінками не виявлено по жодному з домінуючих типів професійної мотивації.

Таким чином, вибір професії слідчого і чоловіками, і жінками відбувається, насамперед, за адекватними мотивами, що є позитивним фактором. Ситуаційні чинники (такі як, романтична привабливість та інші) також грають не останню роль при виборі професії слідчого. В той же час жінки у професійному виборі більшою мірою орієнтовані на думку референтної групи, престиж професії та матеріальний стан, можливість подолати в собі слабкі якості характеру завдяки професійній діяльності.


2.3 Система професійних мотивів жінок та чоловіків - слідчих


А. Реан виділяє два види мотивів професійної діяльності: зовнішню та внутрішню. Зовнішня мотивація (екстенсивна) - це мотивація, яка не повязана зі змістом певної діяльності, але обумовлена зовнішніми по відношенню до субєкта обставинами. Внутрішня мотивація (інтренсивна) - мотивація, повязана не з зовнішніми обставинами, а з самим змістом діяльності [27, с.156-158]. В свою чергу зовнішня мотивація поділяється на:

зовнішня позитивна мотивація - характеризується тим, що для особистості має значення заробітна плата, прагнення до просування по роботі, мотиви соціального престижу;

зовнішня негативна мотивація - характеризується тим, що для особистості важливим є прагнення уникнути критики з боку керівника або колег, прагнення уникнути можливих покарань чи неприємностей.

Для дослідження особливостей професійної мотивації ми використовували методику професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана. Основні мотиви професійної діяльності представлені в таблиці 2.3.

Як видно з таблиці 2.3, в групі чоловіків найвищий показник зареєстровано за мотивом «задоволення від самого процесу і результату роботи», середній бал якого склав 3,39. Тобто чоловіки отримують задоволення від своєї професії, прагнуть до самовдосконалення, до покращення результатів роботи, набуття професійних навичок та вмінь, прагнуть до адекватного виконання поставлених задач. На другому місці в групі чоловіків знаходиться мотив «прагнення до просування по роботі» (3,37), який відбиває бажання чоловіків до карєрного росту, до досягнень своєї мети. Третє місце в групі чоловіків за ступенем значущості займає мотив «можливість найбільш повної самореалізації саме у даній діяльності» (3,35). Тобто, для чоловіків професія слідчого - це професія, в якій можна максимально повно себе реалізувати, проявити всі свої здібності, наполегливо та цілеспрямовано працювати над розвитком професійно-важливих якостей. Найнижчими в групі чоловіків є середні бали за такими мотивами як «грошовий заробіток» (2,37) та «прагнення уникнути критики з боку керівника або колег» (2,35). Тобто, чоловіки не дуже орієнтовані в своїй діяльності (або не висловлюють цієї орієнтації) на свій матеріальний стан та на уникнення критики з боку робочого колективу.


Таблиця 2.3 Мотиви професійної діяльності працівників слідчих підрозділів (хср+?)

МотивиЧоловікиЖінкиt-емп?Грошовий заробіток2,37+1,492,89+1,31,67-Прагнення до просування по роботі3,37+1,113,62+1,111-Прагнення уникнути критики з боку керівника або колег2,35+1,083,24+1,163,560,05Прагнення уникнути можливих покарань чи неприємностей2,75+1,293,24+1,331,63-Потреба в досягненні соціального престижу і поваги з боку інших2,86+1,173,64+1,242,880,05Задоволення від самого процесу і результату роботи3,39+1,193,83+1,211,62-Можливість найбільш повної самореалізації саме у даній діяльності3,35+1,273,72+1,361,23-

Як видно з таблиці 2.3, в групі жінок найвищий показник зареєстровано за мотивом «задоволення від самого процесу і результату роботи», середній бал за яким склав 3,83. Жінки в своїй діяльності, перш за все, орієнтовані на процес та результат роботи, набуття професійних навичок та вмінь, виконання поставлених задач. На другому місці в групі жінок за ступенем значущості є мотив «можливість найбільш повної самореалізації саме у даній діяльності» (3,72). В професії слідчого жінки можуть себе реалізувати, бо вона дозволяє розвивати свою особистість, свій інтелект, характер, навички професійного спілкування, набувати життєвий та професійний досвід. На третьому місці в другій групі досліджуваних знаходиться «потреба в досягненні соціального престижу і поваги з боку інших» (3,64). Найнижчим в групі жінок є показник, що відбиває мотив «грошового заробітку» (2,89). Даний факт свідчить про те, що для жінок не дуже важливо, щоб професія слідчого дозволяла мати матеріальний достаток та комфорт.

Порівняльний аналіз показав, що і в групі жінок, і в групі чоловіків домінуючими є такі мотиви професійної діяльності як: «задоволення від самого процесу і результату роботи», «можливість найбільш повної самореалізації саме у даній діяльності» та «потреба в досягненні соціального престижу і поваги з боку інших», тобто внутрішні мотиви професійної діяльності. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за двома мотивами професійної діяльності: «прагнення уникнути критики з боку керівника або колег» та «потреба в досягненні соціального престижу і поваги з боку інших». Так, зареєстровано, що середній бал мотиву «прагнення уникнути критики з боку керівника або колег» є вірогідно вищим в групі жінок, ніж в групі чоловіків (3,24+1,16 та 2,35+1,08 відповідно; ??0,05). Тобто для жінок в процесі діяльності важливіше уникнути критики з боку керівника та колег, ніж для чоловіків, вони більш чутливі до критики та оцінок в свою адресу. За «потребою в досягненні соціального престижу і поваги з боку інших» зареєстровано аналогічні результати: середній бал в групі жінок є вірогідно вищим, ніж в групі чоловіків (3,64+1,24 та 2,86+1,17 відповідно; ??0,05). Таким чином, жінки, на відміну від чоловіків, в більшій мірі в професії слідчого орієнтовані на досягнення соціального престижу та поваги з боку оточуючих людей.

Для більш глибокого аналізу ми підрахували домінуючі види мотивації, частота яких представлена в таблиці 2.4.

Як видно з таблиці 2.4, майже у половини чоловіків-слідчих (45,9%) домінує внутрішня мотивація. Це свідчить про те, що для чоловіків має значення сам зміст діяльності, а не зовнішні обставини. Вони отримують задоволення від самого процесу і результату роботи. На другому місці в групі чоловіків (24,3%) знаходяться випадки, коли переважаючою є внутрішня і зовнішня негативна мотивація в рівній мірі, або зовнішня позитивна мотивація. У незначній кількості чоловіків (18,9%) діагностується зовнішня позитивна мотивація. Для цих чоловіків в професії слідчого має значення заробітна плата, прагнення до просування по роботі та мотиви соціального престижу. Зовнішня негативна мотивація займає останнє місце за частотою домінування і реєструється у 10,8% чоловіків.


Таблиця 2.4 Домінуюча професійна мотивація працівників слідчих підрозділів (%)

Домінуюча мотиваціяЧоловікиЖінки??Внутрішня мотивація45,940,50,30-Зовнішня позитивна мотивація18,924,30,56-Зовнішня негативна мотивація10,810,80-Інші випадки24,324,30-

Як видно із таблиці 2.4, найчастіше в групі жінок домінуючою є внутрішня мотивація (40,5%). Даний факт свідчить про те, що ці жінки орієнтовані на саму професію, мають можливість найбільш повної самореалізації саме у даній діяльності, отримують задоволення від процесу та результату роботи. На другому місці за частотою домінування знаходиться зовнішня позитивна мотивація (24,3%) та випадки, коли внутрішня мотивація не відрізняється від зовнішньої (24,3%). Це свідчить про те, що для жінок в професії є важливими мотиви соціального престижу та повага з боку інших, заробітна плата та прагнення до просування по роботі. Зовнішня негативна мотивація домінує у незначної кількості досліджуваних другої групи (10,8%).

Порівняльний аналіз, проведений за допомогою ?-критерію Фішера, показав, що вірогідних відмінностей між чоловіками і жінками не виявлено по жодному з домінуючих видів мотивації. Тобто, більшість чоловіків і жінок в своїй діяльності орієнтовані на внутрішню мотивацію.

2.4 Ступінь задоволеності основних потреб працівників слідчих підрозділів


Сучасний психологічний словник визначає потребу як «внутрішній стан функціональної або психологічної нужди або нестачі чого-небудь для підтримки життєдіяльності об'єкта, суб'єкта, індивіда, соціальної групи, суспільства» [4, с.326]. Існують різні класифікації потреб, однією з яких є ієрархія потреб А.Маслоу, в якій він виділяє наступні групи потреб: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, в приналежності і любові, потреба самоповаги та потреба у самоактуалізації. На підставі цієї класифікації було створено методику діагностики ступеню задоволеності основних потреб, яку ми використовували для визначення задоволеності основних потреб працівників слідчих підрозділів. Автор методики припускає, що ті потреби, на які досліджувані вказують як на найбільш бажані («хочу цим володіти»), є для них найбільш незадоволеними. Результати, отримані за даною методикою, наведені у таблиці 2.5.

Як видно із таблиці 2.5, в групі чоловіків найвищий показник зареєстровано за потребою у самовираженні (25,78). Це досить високий бал, який свідчить про бажаність для досліджуваних цієї групи розвитку своїх здібностей, особистісного росту. Вони прагнуть до нового і незвіданого, для них важливо займатися справою, що вимагає повної віддачі та відповідає їх особистим якостям. Саме ці потреби, згідно з даними методики, є найбільш незадоволеними у чоловіків - слідчих. На другому місці за ступенем незадоволеності потреб в групі чоловіків знаходиться потреба у визнанні, середній бал якої склав (23,16). Тобто чоловіки-слідчі вказують на своє бажання підвищувати рівень майстерності та компетентності, добиватися визнання і поваги та забезпечити собі високий стан в суспільстві. Третє місце за ступенем бажаності (а значить незадоволеності) в групі чоловіків займають матеріальні потреби (22,18). Для чоловіків є важливим і значущим забезпечення свого матеріального комфорту, достатній рівень заробітної платні та інших доходів. Найменший середній показник в групі чоловіків зареєстровано за соціальними (міжособистісними) потребами (15,64), які є найбільш задоволеними у досліджуваних першої групи. Даний факт свідчить про те, що у чоловіки певною мірою задоволені відносинами з людьми, стосунками зі співробітниками, взаєморозумінням у сімї.


Таблиця 2.5 Основні групи потреб працівників слідчих підрозділів (хср+?)

ПотребиЧоловікиЖінкиt-емп?Матеріальні потреби22,18+5,1620,1+6,231,57-Потреби в безпеці18,51+4,518,37+4,410,13-Соціальні (міжособистісні) потреби15,64+5,1219,0+5,21 2,660,05Потреба у визнанні23,16+4,2721,24+4,191,95-Потреба у самовираженні25,78+6,2426,02+7,810,14-

Як видно із таблиці 2.5, в групі жінок найвищий показник також зареєстровано за потребою у самовираження (26,02). Тобто для жінок дуже важливе місце посідає бажання займатися справою, яка вимагає повної віддачі, розвивати свою силу та здібності. Саме ці потреби є у досліджуваних першої групи найменш задоволеними. Друге місце за ступенем незадоволеності в групі жінок займає потреба у визнанні, середній бал за якою склав 21,24. Це досить високий бал, який свідчить про бажаність для жінок визнання та поваги оточуючих, прагнення підвисити свій рівень майстерності. На третьому місці в групі жінок знаходяться матеріальні потреби (20,1), бажаність яких виявилася трохи меншою. Жінки хочуть заробляти на життя для забезпечення свого матеріального комфорту, покупок гарних речей тощо. Найнижчий середній бал в групі жінок мають соціальні потреби (19,0) та потреба в безпеці (18,37), які є найбільш задоволеними у досліджуваних другої групи. Тобто жінки певною мірою задоволені взаємовідносинами з оточуючими, взаєморозумінням з ними. Вони прагнуть уникати неприємностей та забезпечити своє майбутнє.

Порівняльний аналіз показав, що і в групі чоловіків, і в групі жінок найбільш незадоволеними є потреби у самовираженні (25,78+6,24 і 26,02+7,81), визнанні (23,16+4,27 і 21,24+4,19) та матеріальні потреби (22,18+5,16 і 20,1+6,23). Вірогідних відмінностей за цими групами потреб між чоловіками та жінками не виявлено. Тобто, для слідчих (незалежно від статі) бажаним є розвиток своїх здібностей в процесі діяльності, особистісний та професійний ріст, визнання та повага оточуючих, матеріальний достаток та комфорт, які, в свою чергу, є найбільшою мірою незадоволеними. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за соціальними потребами, які є вірогідно більш незадоволеними в групі жінок: середній бал за цією групою потреб є вірогідно вищим в другій групі (19+5,76 та 15,64+5,12 відповідно; ??0,05). Тобто для жінок більш бажаними, ніж для чоловіків, є теплі відносини з людьми, наявність гарних співрозмовників, взаєморозуміння.

Згідно з методикою, можна визначити три ступеня задоволеності основних потреб: коли вони повністю задоволені, частково задоволені та не задоволені. Результати дослідження частоти того чи іншого ступеня задоволеності наведено у таблиці 2.6.

Як видно із таблиці 2.6, у переважної більшості працівників ОВС незалежно від статі всі потреби є частково задоволеними. Особливо це стосується матеріальних потреб (86,48% та 72,97%), потреби у безпеці (83,78% та 78,37%) та у визнанні (81,8% та 91,8%). Що стосується потреби у самовираженні, то майже у половини працівників вона є не задоволеною, а саме у 43,24% чоловіків та 54,05% жінок.

Таблиця 2.6 Ступінь задоволеності потреб працівників слідчих підрозділів (%)

ПотребиСтупінь задоволеностіЧоловікиЖінки??Матеріальнізадоволені5,416,211,53-частково задоволені86,4872,971,45-не задоволені8,110,80,41-Потреба в безпецізадоволені016,213,550,001частково задоволені83,7878,370,60-не задоволені16,215,41,55-Соціальнізадоволені40,5416,212,380,01частково задоволені59,4575,671,49-не задоволені08,12,480,01Потреба в визнаннізадоволені5,42,70,59-частково задоволені81,0891,81,37-не задоволені13,515,41,21-Потреба в самовираженнізадоволені13,5110,80,42-частково задоволені43,2435,130,71-не задоволені43,2454,050,93-

Порівняльний аналіз показав, що потреби у безпеці вірогідно частіше є повністю задоволеними у жінок, ніж у чоловіків (16,21% та 0% відповідно; ??0,001). Вірогідні відмінності зареєстровано й за соціальними потребами, повна задоволеність яких вірогідно частіше реєструється в групі чоловіків, (40,54% та 16,21%; ??0,01). І навпаки, серед жінок не задоволені соціальні потреби зустрічаються вірогідно частіше, ніж у чоловіків (8,1% та 0%; ??0,01). Отримані дані підтверджують вище описані результати щодо ступеня незадоволеності соціальних потреб серед жінок слідчих. Жінки також відчувають себе більш захищеними, ніж чоловіки.

Як видно із таблиці 2.6, у переважної більшості працівників ОВС незалежно від статі всі потреби є частково задоволеними. Особливо це стосується матеріальних потреб (86,48% та 72,97%), потреби у безпеці (83,78% та 78,37%) та у визнанні (81,8% та 91,8%). Що стосується потреби у самовираженні, то майже у половини працівників вона є не задоволеною, а саме у 43,24% чоловіків та 54,05% жінок.

Порівняльний аналіз показав, що потреби у безпеці вірогідно частіше є повністю задоволеними у жінок, ніж у чоловіків (16,21% та 0% відповідно; ??0,001). Вірогідні відмінності зареєстровано й за соціальними потребами, повна задоволеність яких вірогідно частіше реєструється в групі чоловіків, (40,54% та 16,21%; ??0,01). І навпаки, серед жінок не задоволені соціальні потреби зустрічаються вірогідно частіше, ніж у чоловіків (8,1% та 0%; ??0,01). Отримані дані підтверджують вище описані результати щодо ступеня незадоволеності соціальних потреб серед жінок слідчих. Жінки також відчувають себе більш захищеними, ніж чоловіки.

Таким чином, дослідження ступеня задоволеності основних потреб у працівників слідчих підрозділів показало, що найбільш незадоволеною у всіх співробітників незалежно від статі є потреба у самовираженні. Недостатньо задоволеними є й потреби у визнанні та матеріальні потреби. В той же час, жінки відчувають себе більш захищеними та більш задоволеними міжособистісними відносинами з людьми, ніж чоловіки - слідчі.


.5 Гендерні особливості мотиваційної структури особистості працівників слідчих підрозділів


Мотиваційна структура особистості - сукупність мотивів, пов'язаних і зумовлених змістотворним мотивом діяльності, внутрішня детермінанта поведінки, що визначає її загальну спрямованість [4, с.244]. У мотиваційній структурі особистості виділяють три шари, повязаних із професійною діяльністю: цінності праці, практичні вимоги до роботи і оцінку ймовірності реалізації цих вимог до конкретної виробничої ситуації. Мотиваційна структура особистості є основним критерієм при визначенні типу мотивації індивіда.

Для визначення особливостей мотиваційної структури особистості ми використовували методику вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана.


Таблиця 2.7 Показники мотиваційної структури особистості працівників слідчих підрозділів (хср+?)

Шкали мотиваційної структури особистостіЧоловікиЖінкиt-емп?Мотивація життєзабезпечення (Ж)23,02+5,8523,43+4,830,33-Комфорт (К)21,59+6,6924,32+6,741,75-Соціальний статус (С)24,4+6,4127,16+6,941,78-Спілкування (О)25,21+6,6227,67+6,351,64-Загальна активність (Д)22,72+6,2522,86+5,860,1-Творча активність (ДР)22,1+7,2126,27+7,522,430,05Соціальна корисність (ОД)22,9+7,0824,75+6,981,44-Загальножиттєва спрямованість особистості94,22+25,57102,58+24,861,43-Робоча спрямованість особистості67,72+20,5473,88+20,361,29-

Як видно із таблиці 2.7, в групі чоловіків найвищий показник зареєстровано за шкалою «спілкування» (25.21). Це досить високий бал, який свідчить про те, що для чоловіків головним принципом є «вільний час потрібно проводити з друзями». В професії слідчого у чоловіків багато місця займає професійне та особисте спілкування. Професія дає їм спілкування з людьми, цікаві зустрічі та бесіди. На другому місці в групі чоловіків знаходиться «соціальний статус» (24.4). Цей показник відображає прагнення субєкта отримувати увагу та визнання оточуючих, престиж, соціальний статус у суспільстві, вплив та владу. Для них головним принципом є «потрібно активно прагнути до карєрного росту». Що стосується слідчих, то ця професія дає можливість службового пересування, авторитет та повагу оточуючих. На третьому місці в групі чоловіків знаходиться показник за шкалою «мотивація життєзабезпечення» (23,02 бали), яка відбиває наявність у чоловіків домашніх справ, додаткових клопіт щодо матеріального забезпечення родини у вільний від роботи час. Вони прагнуть працювати з такими людьми у яких можна навчитися корисним життєвим вмінням. Трохи нижчим в групі чоловіків є такий показник як «соціальна корисність», середній бал за яким склав 22,9. Це свідчить про те, що чоловіки у своїй роботі прагнуть працювати з такими людьми, яким можна передати свої знання та досвід, які змушують тебе ставати активнішим в роботі. Професія слідчого дає їм почуття своєї корисності. Для досліджуваних першої групи головними принципами є такі: «потрібно робити добро, навіть якщо це доброго обходиться» та «потрібно не тільки захопитися самому, але і захопити роботою інших». Найнижчий середній бал в групі чоловіків зареєстровано за таким показником як «комфорт» (21,59) Це свідчить про те, що для чоловіків в професійній діяльності не вистачає особистого спілкування, відпочинку, розваг, спокійних умов для життя, зручних умов праці.

Як видно із таблиці 2.7, в групі жінок найвищий показник зареєстровано за шкалою «спілкування» (27,67), яка відбиває потребу жінок-слідчих у спілкуванні з друзями, колегами, оточуючими, в тому числі - з обєктом професійної діяльності. Професія дає їм цікаві зустрічі, можливість спілкування з різними верствами населення. На другому місці в групі жінок знаходиться показник, що відбиває потребу у соціальному статусі (27,16). Даний факт свідчить про те, що для жінок професія слідчого дає можливість службового пересування, авторитет та повагу оточуючих. Для них головним принципом є «прагнути до карєрного росту». На третьому місці в другій групі досліджуваних знаходиться такий показник як творча активність (26,27), якій відбиває принцип жінок щодо «потрібно постійно вдосконалюватися у своїй справі». Тобто, у жінок серед робочих справ багато місця займає робота творчого характеру. Професія слідчого для них дає задоволеність від результатів своєї праці та можливість отримувати нові знання, підвищувати свій професійний рівень. Трохи нижчим, в групі жінок є середній бал за шкалою «соціальна корисність» (24,75). Жінки у своїй роботі прагнуть працювати з такими людьми, яким можна передати свої знання та досвід, які змушують тебе ставати активніше в роботі. Для жінок головним принципом є наступний: «потрібно не тільки захопитися самому, але і захопити роботою інших». Професія слідчого дає їм почуття своєї корисності. Найнижчим в групі жінок, є середній бал за таким показником як загальна активність (22,86). Це свідчить про те, що для жінок в професійній діяльності не вистачає отримання нової інформації, роботи в, якій відчуваєш свою відповідальність та корисність.

Як видно з таблиці 2.7, показник за шкалою «загальножиттєва спрямованість» трохи переважає в групі жінок (102,58), ніж в групі чоловіків (94,22). Такі результати виходять через те, що по всіх шкалах цього виду спрямованості в групі жінок результати є вищими за групу чоловіків. Показник за шкалою «робоча спрямованість», є вищим в групі жінок 73,88, ніж в групі чоловіків - 67,72 по всім показникам.

Порівняльний аналіз показав, що і в групі жінок, і в групі чоловіків найбільш значущими є такі мотиваційні явища як спілкування та соціальний статус. Достовірні відмінності між досліджуваними групами виявлено за творчою активністю. Зареєстровано, що середній бал за шкалою «творча активність» є вірогідно вищим в групі жінок, ніж в групі чоловіків (26,27+7,52 та 22,1+7,21 відповідно; ??0,05). Тобто, у жінок, на відміну від чоловіків, серед робочих справ багато місця займає робота творчого характеру. Професія слідчого для них дає задоволеність від результатів своєї праці та можливість отримувати нові знання, підвищувати свій професійний рівень.

Отже, проведене нами дослідження мотиваційної структури особистості слідчих показало, що жінки, на відміну від чоловіків в більшій мірі прагнуть спілкування, соціальної корисності в суспільстві. У жінок, на відміну від чоловіків, серед робочих справ багато місця займає робота творчого характеру. Професія слідчого для них дає задоволеність від результатів своєї праці та можливість отримувати нові знання, підвищувати свій професійний рівень.

1.Вибір професії слідчого і чоловіками, і жінками відбувається, насамперед, за адекватними мотивами, що є позитивним фактором. Ситуаційні чинники (романтична привабливість та інші) також грають не останню роль при виборі професії слідчого. В той же час жінки у професійному виборі більшою мірою орієнтовані на думку референтної групи, престиж професії та матеріальний стан, можливість подолати в собі слабкі якості характеру завдяки професійній діяльності.

2.Внутрішня професійна мотивація є провідною для більшості працівників слідчих підрозділів (і чоловіків, і жінок). При цьому жінки, на відміну від чоловіків, в більшій мірі орієнтовані на досягнення соціального престижу та поваги з боку оточуючих людей, прагнуть уникнути критики з боку керівника та колег.

.Найбільш незадоволеною у працівників слідчих підрозділів (незалежно від статі) є потреба у самовираженні. Недостатньо задоволеними виявилися потреби у визнанні та матеріальні потреби. В той же час, жінки-слідчі відчувають себе більш захищеними та більш задоволеними міжособистісними відносинами з людьми, ніж чоловіки - слідчі.

4.В мотиваційній структурі особистості і чоловіків, і жінок - слідчих домінуючим є прагнення до спілкування та соціальної корисності в суспільстві. При цьому жінки прагнуть до більшої творчої активності, ніж чоловіки.

Висновки


В межах акмеологічних концепцій, концепцій професіоналізму доведено, що однією з важливих сторін професіоналізму є його мотиваційна сторона. Високі рівні професіоналізму припускають захопленість менталітетом, сенсом, спрямованістю професії, бажання залишатися в професії; мотивацію високих рівнів досягнення в своїй праці; прагнення розвивати себе як професіонала, прагнення до позитивної динаміки професійного зростання, використання будь-якого шансу для професійного зростання, сильне професійне цілепокладання і ін.. У зв'язку з чим вивчення професійної мотивації представників різних професій взагалі, й професій правоохоронця, зокрема, є актуальним завданням.

У психологічній науці поняття «мотивація» є базовим, основоположним поняттям, бо вона дозволяє зрозуміти психологічні причини поведінки і діяльності людини. У свою чергу, психологічні причини поведінки знаходять своє віддзеркалення в мотивах. Саме тому мотиваційна сфера особистості як сукупність її мотивів є соціальним ядром особистості, а провідні її мотиви відбивають спрямованість особистості.

Існують різні визначення поняття «мотиваційна сфера особистості», але всі провідні психологи (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, В.М.Мясищєв, Б.Г.Ананьєв, Є.П.Ільїн і ін.) єдині в думці, що мотиваційна сфера особистості є провідною її характеристикою. Більш за те, кажучи про розвиток особистості, найчастіше мають на увазі саме розвиток її мотиваційних властивостей.

Необхідно відзначити, що в зарубіжних теоріях особистості поняття «мотиваційна сфера особистості» не є таким популярним і загальновизнаним. Проте, в оцінці таких явищ як мотивація, мотив спостерігається більша єдність поглядів.

Проблема мотивації, професійної мотивації, її формування і розвитку на сьогодні є дуже актуальною. У зв'язку із серйозними соціальними, політичними, економічними змінами в нашому суспільстві виникають певні проблеми щодо викривлень у мотиваційній сфері, професійній мотивації певного контингенту осіб. Все частіше доводиться чути такі характеристики мотивації як «кримінальна спрямованість особистості», «егоїстична спрямованість», «корислива спрямованість» та інші. Особливо актуальним це становиться відносно співробітників, які працюють в системі «людина-людина» й до якої й належить професія слідчого. Саме тому актуальним є вивчення професійної мотивації, мотиваційної сфери особистості працівників слідчих підрозділів.

Метою нашого дослідження було вивчення гендерних особливостей професійної мотивації працівників слідчих підрозділів. За допомогою анкети «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А.П. Москаленка ми визначили типи професійної мотивації працівників слідчих підрозділів. Методика професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана дозволила визначити систему професійних мотивів, співвідношення внутрішньої і зовнішньої мотивації досліджуваних. Використовуючи методику діагностики ступеню задоволеності основних потреб ми визначили ступень задоволеності потреб та основні потреби жінок та чоловіків - слідчих. Структуру мотиваційної сфериї особистості слідчих, її спрямованість ми проаналізували за допомогою методики вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана.

Отримані результати дозволяють зробити наступні висновки:

1.Вибір професії слідчого і чоловіками, і жінками відбувається, насамперед, за адекватними мотивами, що є позитивним фактором. Ситуаційні чинники (романтична привабливість та інші) також грають не останню роль при виборі професії слідчого. В той же час жінки у професійному виборі більшою мірою орієнтовані на думку референтної групи, престиж професії та матеріальний стан, можливість подолати в собі слабкі якості характеру завдяки професійній діяльності.

2.Внутрішня професійна мотивація є провідною для більшості працівників слідчих підрозділів (і чоловіків, і жінок). При цьому жінки, на відміну від чоловіків, в більшій мірі орієнтовані на досягнення соціального престижу та поваги з боку оточуючих людей, прагнуть уникнути критики з боку керівника та колег.

.Найбільш незадоволеною у працівників слідчих підрозділів (незалежно від статі) є потреба у самовираженні. Недостатньо задоволеними виявилися потреби у визнанні та матеріальні потреби. В той же час, жінки-слідчі відчувають себе більш захищеними та більш задоволеними міжособистісними відносинами з людьми, ніж чоловіки - слідчі.

4.В мотиваційній структурі особистості і чоловіків, і жінок - слідчих домінуючим є прагнення до спілкування та соціальної корисності в суспільстві. При цьому жінки прагнуть до більшої творчої активності, ніж чоловіки.

Отримані у дослідженні результати можуть бути використані для удосконалення роботи щодо психологічного супроводження оперативно-службової діяльності, дають орієнтири для підвищення ефективності професійно-психологічної підготовки працівників слідчих підрозділів.

Список використаних джерел


1.Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К.А. Абульханова-Славская. - М.: Мысль, 1991. - 299 с.

2.Бандурка А. М. Юридическая психология: Учебник / А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. - 621 с.

3.Берн Ш. Гендерная психология / Ш. Берн. - СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2002. - 320 с.

4.Большой психологический словарь / под ред. Б.Г. Мещерякова, акад. В.П. Зинченко. М.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2003 - 639 с.

5.Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека / В.К. Вилюнас. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 288 с.

.Джидарьян И. А. О месте потребностей, эмоций и чувств в мотивации личности / И.А. Джидарьян // Теоретические проблемы психологии личности. - М., 1974.- С. 145-169.

.Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е.П. Ильин. - СПб.: Питер, 2008. - 512

8.Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельности / В.И. Ковалев. - М., 1988. - 192 с.

9.Кондратьева М. В. Развитие мотивации достижения у студентов вузов : Учебно-методическое пособие / М.В. Кондратьева. - Ставрополь: Изд-во СевКавГТУ, 2005. - 104 с.

10.Конституція України : зі змінами та доповненнями : [прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.]. - Х. : Весна, 2008. - 48 с.

11.Кузнецова Н. В. Мотивационный менеджмент / Н.В. Кузнецова. - Изд-во Дальневосточного университета. - Владивосток 2005. - 337 с.

12.Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции / А.Н. Леонтьев. - М.: Изд-во Московского университета, 1971. - 369 с.

13.Мак-Клелланд Д. Мотивация человека / Д. Мак-Клелланд. - СПб.: Питер, 2007. - 672 с.

14.Маркова А. К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. - М.: Международный гуманитарный фонд "Знание", 2004. - 360с.

15.Маслоу А. Самоактуализация / А. Маслоу // Психология личности. Тексты. - М., 1982.- С. 108-117.

16.Мильман В. Э. Метод изучения мотивационной сферы личности. Практикум по психодиагностике. Психодиагностика мотивации и саморегуляции / В.Э. Мильман. - М., 1990. - С. 23-43.

17.Митина Л. М. Психология развития конкурентоспособной личности / Л.М. Митина. - М.: МПСИ; Воронеж: МОДЭК, 2002.- 400 с.

18.Немов Р. С. Психология : Учебн. для студ. высш. пед. учеб. заведений / Р.С. Немов. - В 3 кн.: Кн. 1: Общие основы психологии. - 4-е изд. - М.: Гуманит. изд. Центр Владос, 2000. - 688 с.

.Основы менеджмента / Под общ. ред. М.Х. Мэскона, М. Альберта, Ф. Хэдоури; Перевод с английского изд. «Дело» Москва, 1997.- 704 с.

20.Подтикан І. В. Особливості формування мотиваційної сфери особистості / І.В. Подтикан // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №9. - С. 29-36.

21.Поршнев Б. Ф. Функция выбора - основа личности / Б.Ф. Поршнев // Проблемы личности: материалы симпозиума. - М.: Педагогика, 1969. - С. 344-349.

22.Програма забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України на період до 2011 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://umdpl.іnfo/іndex <http://umdpl.info/index>.php?іd=1233847268.

23.Професійна мотивація працівників органів внутрішніх справ: вивчення та корекція : Науково - практичний посібник / А.П. Москаленко, Д.О. Кобзін, А.А. Стародубцев; Відп. Редактор проф. В.О. Соболєв - Харків: Ун-т внутр. Справ, 1999. - 98 с.

24.Психологический словарь / под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат,1990. - 494 с.

25.Психология : Учебник / Под ред. А.А. Крылова. - М.: Проспект, 2005. - 752 с.

26.Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты : Учебное пособие / Д.Я. Райгородский. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2002. - 672 с.

27.Реан А. А. Психология изучения личности / А.А. Реан. - СПб. 1999. - 288

28.Сальков А. В. Взаимосвязь ценностного самоопределения и мотивации достижения у студентов университета / А.В. Сальков // Вестник ОГУ. - 2002.- №2.- С. 111 -119.

29.Сидоренко Е. В. Мотивационный тренинг / Е.В. Сидоренко. - СПб.: Речь, 2001. - 234 с.

30.Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / Е.В. Сидоренко. - СПб.: ООО «Речь», 2007. - 350 с.

31.Современная психология мотивации : Сб. работ ученых / под. ред. Д.А. Леонтьева - М.: Смысл, 2002. - 343 с.

32.Социология молодежи / под ред. Ю.Г. Волкова. - Ростов н/Д, Феникс, 2001. - 576 с.

33.Фрейд З. Сочинения / З. Фрейд. - Изд. «Экзамен» - Питер 2006.- 336 с.

34.Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. - СПб.: Питер; М.: Смысл, 2003. - 860 с.

35.Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность : Т. 1; Пер. с нем. / Х. Хекхаузен; под ред. Б.М. Величковского; Предисловие Л.И. Анцыферовой, Б.М. Величковского. - М.: Педагогика, 1986. - 408 с.

36.Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения / Х. Хекхаузен. - СПб.: Речь, 2001. - 240 с.

37.Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - 3-е узд. - СПб.: Питер, 2008 - 607 с.

38.Цветкова Р. Мотивационная сфера личности: методика изучения / Р. Цветкова // Прикладная психология и психоанализ . - 2003. - №3. - С. 66-72.

39.Ядов В. А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / В.А. Ядов. - Л.: Наука, 1979. - 142 с.

.Якобсон П. М. Психология чувств и мотивации / П.М. Якобсон; под редакцией Е.М. Борисовой. - М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1998. - 304 с.


Вступ У комплексі проблем особистості проблема мотивації, рушійних сил поведінки залишається на сьогодні однією з найважливіших. До цієї проблеми звертає

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ