Формування місцевих бюджетів

 

ВСТУП


Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обовязковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоровя населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

Метою роботи є вивчення механізму функціонування і виконання місцевих бюджетів та розробка конкретних пропозицій щодо його вдосконалення. Для досягнення поставленої мети було поставлено та вирішено такі задачі:

розглянуто економічний зміст та структура місцевих бюджетів;

розглянуто процес складання, розгляду, затвердження, виконання та звітності місцевих бюджетів;

виявлено проблеми кошторисного фінансування бюджетних установ в Україні;

проаналізовано фінансовий стан Єлизаветівської сільської ради;

виявленні проблеми функціонування підприємства;

надано рекомендації стосовно подальшого розвитку установи;

здійснено ознайомлення з технікою безпеки в установі.

Об'єктом дослідження є Єлизаветівська сільська рада с. Єлизаветівка.

Предметом дослідження є теоретичні, практичні та методологічні питання організації роботи в установі.

Основні теоретичні та практичні результати полягають в удосконаленні процесу діяльності Єлизаветівської сільської ради.

Звіт складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

У першому розділі висвітлюються теоретичні питання з визначення проблем бюджетних відносин при реалізації місцевого бюджету.

У другому розділі виконано аналіз структури місцевого бюджету сільської ради села Єлизаветівка за 2010, 2011 та 2012 роки, по дохідній та видатковій частинах.

У третьому розділі освітлено питання стосовно охорони праці в сільській раді.

Четвертий розділ присвячено розробці рекомендацій, пропозицій, моделі управління діяльності та удосконалення аспектів фінансового менеджменту сільської ради з оцінкою ефективності цих пропозицій. Дані рекомендації здійснено на основі проведеного теоретичного аналізу досліджуваних проблем в першому розділі та аналізу діяльності обєкта господарювання в другому розділі.

Теоретично-методологічну основу написання дипломної роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів (Бюджетний кодекс України, Закони України: «Про місцеве самоврядування», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про засади державної мовної політики»та ін.), інформаційну:

Клець Л.Є. «Бюджетний менеджмент»;

Слюсар Л. В. «Проблеми фінансування бюджетних установ та шляхи їх вирішення»;

Артус М.М., Хижа Н.М. «Бюджетна система України»;

Антонішен Я.А. «Актуальні проблеми кошторисного фінансування бюджетних установ в Україні».


РОЗДІЛ 1. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ФІНАНСУВАННЯ МІСЬКИХ БЮДЖЕТІВ


.1 Економічний зміст та структура місцевих бюджетів


Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невідємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.

Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси.

Бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом країн Європи[1].

Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому [1].

Бюджет, як провідна ланка фінансової системи, - найважливіша економічна категорія, що відображає грошові відносини між державою та учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві.

Бюджет - це невід'ємний атрибут кожної країни та важливий інструмент реалізації економічної та соціальної політики [2].

Згідно з Бюджетним кодексом, що був прийнятий 21 червня 2001 року Верховною Радою України: «Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду» [3].

Бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань [3].

Однією з важливих умов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія про місцеве самоврядування, прийнята 15 жовтня 1985 року, передбачала відокремлення місцевих органів самоврядування від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на них функцій у межах їх компетенції.

Ураховуючи загальносвітові та європейські тенденції суспільного розвитку та спираючись на Закон СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9 квітня 1990 року, в Україні 7 грудня 1990 року, уперше серед республік колишнього СРСР, ухвалюється Закон «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» [4]. Цей закон створив правове підґрунтя для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування. У цьому законі значна увага приділялась питанням функціонування місцевих бюджетів, тут була закріплена самостійність місцевих рад народних депутатів у розробленні, затвердженні й виконанні місцевих бюджетів, не допускалось втручання вищих органів; зазначалось, що місцеві бюджети одних адміністративно-територіальних утворень не включаються до бюджетів інших.

Чіткіше розмежування доходів і видатків місцевих бюджетів знайшло своє відображення в Бюджетному кодексі України [3].

Набуття Україною незалежності дало новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування та його фінансового забезпечення. Так, у Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року, відображені основні права органів місцевого самоврядування, повязані з їх фінансовим забезпеченням, а саме [5]:

затвердження місцевих бюджетів;

контроль за виконанням місцевих бюджетів;

запровадження місцевих податків і зборів.




рівень




рівень





рівень





Рис. 1.1 Склад місцевих бюджетів


Подальшому вдосконаленню місцевого самоврядування та поліпшенню його фінансового забезпечення сприяв Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий 21 травня 1997 року відповідно до Конституції України [16]. У ньому визначається система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, а фінансова незалежність самоврядування забезпечується місцевими бюджетами, які створюються відповідно до бюджетної системи країни [16].

Слід наголосити, що до цього часу фінансова наука зосереджувала свою увагу на дослідженні сутності державного бюджету, а місцеві бюджети розглядалися як його складова частина. Це повязане з тим, що державний бюджет охоплював усі інші види бюджетів, які не були самостійними.

При розкритті сутності місцевих бюджетів слід виходити з того, що місцеві бюджети, з одного боку, є складовою частиною бюджетної системи держави, а, з іншого, - складовою частиною місцевих фінансів і віддзеркалюють певну систему економічних відносин. Ці економічні відносини виникають у двох площинах: у процесі формування доходів різних рівнів місцевих бюджетів, і при їх використанні як цільових фондів грошових коштів місцевих органів самоврядування. Незважаючи на велику різницю між доходами і видатками місцевих бюджетів, характерним для цих двох напрямів є те, що вони - носії розподільних відносин і мають однакове призначення - найповніше задовольняти потреби регіону. У процесі розподілу вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання місцевих бюджетів грошові відносини виникають між бюджетами середньої ланки та вищими бюджетами, підприємствами комунальної форми власності, закладами соціально-культурної сфери та населенням регіону. Тому особливістю місцевих бюджетів є те, що вони відображають певну чітко обмежену частину грошових відносин, які функціонують на окремій території.

Не менш важливою особливістю функціонування місцевих бюджетів є те, що вони забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування, і безпосередньо їм підпорядковані. Це дає змогу місцевим органам самоврядування бути організаторами цих бюджетних відносин.

Особливістю місцевих бюджетів є і те, що всі їх ланки органічно звязані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону. Цей звязок проходить через два основні канали розподілу створеної вартості - надходженнями в бюджет і фінансуванням з бюджету. Сукупність особливостей розподільчих відносин, які виникають у процесі формування та використання місцевих бюджетів, дає можливість виділити їх з місцевих фінансів і бюджетної системи країни в окрему економічну категорію.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та субєктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, які використовуються для соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення [4].

Стосовно визначення поняття «місцеві бюджети» в економічній літературі немає єдиної точки зору.

В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, котрими вони володіють для їх задоволення.

В Положенні «Про фінанси» (1926 р.) дається таке трактування: «Місцеві фінанси складають частину єдиної системи фінансів СРСР і знаходяться в безпосередньому віданні місцевих Рад та їх виконавчих комітетів» [4,1]. Аналогічне визначення поняття «місцеві фінанси» дає професор В.Н. Твердохлібов [7].

Н.А. Ширкевич так визначає сутність місцевих бюджетів: «Це частина основного річного фінансового плану країни - державного бюджету, крім того, місцеві бюджети утворюють централізований фонд грошових коштів місцевих Рад, котрим вони розпоряджаються з метою здійснення заходів, які щорічно передбачаються планом економічного і соціального розвитку» [8].

Деякі вчені за основу визначення місцевих бюджетів приймають територіальний принцип, розглядаючи їх як бюджети окремих адміністративно-територіальних одиниць. Ряд економістів характеризують місцеві бюджети як економічні відносини. Наприклад, І.Н. Ходорович характеризує місцеві бюджети як «сукупність економічних відносин, що забезпечують фінансову базу місцевих Рад щодо розвитку і утримання головним чином галузей господарства, які безпосередньо спеціалізуються на підвищенні добробуту населення» [9]. А Н.В. Васильєва визначає місцеві бюджети як «обумовлену адміністративно-територіальним поділом і бюджетним устроєм частину економічних відносин у суспільстві, повязаних з формуванням, розподілом і використанням фондів грошових коштів, призначених для задоволення суспільних потреб» [10].

Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття місцевих бюджетів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі місцевих бюджетів у фінансовій системі держави [11].

Бюджетні відносини матеріалізуються у формі грошових коштів тієї чи іншої території та оформлюються у вигляді плану. Як фінансовий план місцевий бюджет являє собою систему організованих органами місцевого самоврядування заходів щодо соціального й економічного розвитку регіону і складається з двох частин - доходів і видатків. Місцеві бюджети є основними фінансовими планами кожної адміністративно-територіальної одиниці, це повязано ще й з тим, що через місцеві бюджети перерозподіляється майже пята частина валового внутрішнього продукту країни.

Слід зазначити, що створенню проектів місцевих бюджетів передує розроблення прогнозних показників плану економічного й соціального розвитку регіону, які є основою для складання проектів бюджетів. Прогнозні показники плану економічного і соціального розвитку регіонів розробляються на підставі основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України на плановий рік.

Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного Бюджетного кодексу України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети в Україні є найчисельнішою ланкою її бюджетної системи, їх кількість становить 11949, у тому числі республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 165 бюджетів міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів, 277 бюджетів міст районного підпорядкування, 104 бюджети районів у містах, 787 селищних бюджетів і 10101 сільський бюджет. Сільські та селищні бюджети, а також бюджети міст районного підпорядкування і бюджети районів у містах є базовими бюджетами; бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, та районні бюджети, а також міські бюджети з районним поділом належать до централізованих місцевих бюджетів [12].

Місцеві бюджети складаються із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. Бюджетний кодекс дозволяє здійснювати передачу коштів між загальними та спеціальними фондами бюджету, але тільки в межах бюджетних призначень і лише шляхом внесення змін до рішення відповідної ради. До складу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету входить резервний фонд, який не повинен перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резервний фонд формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду визначається Кабінетом Міністрів України. Складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів є бюджет розвитку. Стаття71 Бюджетного кодексу Укріїни визначає конкретні джерела формування бюджету розвитку та напрями, за якими можуть витрачатися його кошти [3]. Складовою частиною бюджету розвитку є субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. Субвенції з Державного бюджету на виконання інвестиційних проектів надаються обласному бюджету з їх подальшим розподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Право на отримання субвенції з одного місцевого бюджету іншому місцевому бюджету на виконання інвестиційних проектів можливе лише за наявності спільної угоди між відповідними органами місцевого самоврядування [3, 13].

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного Кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Доходи місцевих бюджетів згідно з бюджетною класифікацією поділяються на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, державні цільові фонди, міжбюджетні трансферти.

Податки посідають центральне місце в системі доходів бюджетів, у тому числі й місцевих.

Неподаткові надходження складають адміністративні збори та платежі, а також власні надходження бюджетних установ.

Доходи від операцій з капіталом - це надходження від продажу основного капіталу та надходження від продажу землі та нематеріальних активів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори:

податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 Кодексу (до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території);

державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

% надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами);

єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм [3].

У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням [14].

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

управління органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

освіту (дошкільну освіту, загальну середню освіту, школи - дитячі садки);

первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

управління сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та бібліотек [3].


1.2 Проблеми планування й виконання місцевих бюджетів


До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.

У звязку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети.

Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими в кращому використанні всіх видів ресурсі, а місцеві Ради у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності.

Цього можна досягти, якщо основу дохідної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурсами. Такий підхід економічно обґрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження і користування субєктами господарювання. Привязка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер. Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширені відтворення ресурсів та посилення контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо. Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоровя фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління. В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників.

Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Турбота про підвищення культурного рівня населення виявляється у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи - утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоровя. Найбільшу частину в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоровя становить фінансування лікувально-профілактичних закладів [15].

Порядок складання проектів місцевих бюджетів починається с того, що Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України - для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді України - для перевірки достовірності цих розрахунків. Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і відповідно до статті 34 Бюджетного кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів.

Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет.

У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин, які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні. На підставі інформації, отриманої відповідно до частин п'ятої - восьмої цієї статті, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Наступною процедурою є затвердження бюджету.

Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 Бюджетного кодексу Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міста обласного значення) бюджету.

Виконання відповідних місцевих бюджетів забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України у виконанні таких функцій:

операцій з коштами державного бюджету;

розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий в територіальному органі Державного казначейства України.

Виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою:

встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

взяття бюджетних зобов'язань;

отримання товарів, робіт та послуг;

здійснення платежів;

використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5%. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15%.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути також ухвалені відповідною радою з урахуванням положень статті 52 Бюджетного кодексу та у разі настання інших випадків, передбачених цим Кодексом. В цій статті говориться, що зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у випадках виникнення відхилення оцінки прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України проводить щоквартальну оцінку відповідності прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період. Зміни до закону про Державний бюджет України подаються у формі проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюються з урахуванням положень.

До ведення бухгалтерського обліку виконання Державного бюджету України відносяться такі положення:

Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.

Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.

Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.

Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду передбачає наступні положення:

Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.

Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.

Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань [3].


1.3 Проблеми кошторисного фінансування бюджетних установ в Україні


Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовив функціонування бюджетних установ в Україні за принципом обмеженості бюджетного фінансування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, недосконалістю нормативно-правового забезпечення та механізмів залучення і використання позабюджетних коштів, бюджетні установи не отримають достатньо коштів для необхідного функціонування.

Головна сутність бюджетного фінансування полягає в тому, що за допомогою такого механізму здійснюються грошові відносини, що виникають між державою, з одного боку, та підприємствами, організаціями державної форми власності - з іншого, з метою спрямування грошових коштів на підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення виконання інших державних заходів. Як правило, видатки окремої бюджетної установи фінансуються, з бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногосподарського значення та доцільності віднесення видатків на даний бюджет відповідно до економічних та соціальних завдань держави [9].

Кошторисне фінансування, як форма фінансування, не передбачає достатньо стимулів до ефективного та найбільш раціонального використання бюджетних коштів. Також дана форма фінансування не передбачає тісного взаємозвязку між обсягами фінансування бюджетної установи та результатами її діяльності. Таким чином необхідно проводити значні зміни у сам процес надання коштів із бюджету, запроваджувати нові методи та принципи фінансування. Існуюча форма фінансування бюджетних установ, а саме кошторисна,породжує таке явище, як залишковий метод фінансування. Тобто, спочатку обираються основні напрямки розподілу бюджетних коштів, а саме на економіку, оборону, державне управління, а залишки коштів вже спрямовуються на інші сфери діяльності. Доволі часто складається ситуація, коли певна галузь, і як результат бюджетні установи даної галузі, на постійній основі не отримують повного фінансування і повинні здійснювати свою діяльність, виходячи із наявних коштів. Як результат, відсутнє таке явище, як зростання заробітної плати робітників, покращення інформаційної бази, компютерного забезпечення тощо.

Також зазначається, що метод фінансування на основі кошторису не передбачає цілі отримання ефекту від здійснення видатків за рахунок бюджетних коштів. Сам процес виділення коштів із бюджету зовсім не означає одержання ефекту. Кошти просто виділяються на основі затверджених кошторисів, а результат використання даних коштів є зовсім неважливим. Головною метою наразі є цільове використання виділених коштів. Дійсно, можна використати надані кошти на певні визначені цілі, але це ще не означає, що буде отримано суспільний ефект. Адже бюджетні установи мають на меті задоволення потреб суспільства в соціальному захисті, охороні здоровя, освіті, обороні тощо.

Нині склалась ситуація, за якої кошти виділяються із бюджету, не враховуючи реальну потребу бюджетних установ у грошових ресурсах. Адже доволі важко в процесі затвердження кошторису передбачити усі можливі зміни, що можуть статись у процесі діяльності бюджетної установи. Планування надходжень по кошторису проводиться на основі показників попередніх періодів. Таким чином, виділяються кошти понад реальні потреби установ. Складається ситуація, за якої керівництвом бюджетної установи приймається рішення яким чином максимально використати виділені кошти. Негайне повернення виділених коштів не обговорюється, так як це означатиме, що в наступних бюджетних періодах буде зменшено фінансування установи. Якщо ж не вирішується питання, як використати виділені кошти, в кінці року вони перераховуються до державного бюджету, як залишок невикористаних коштів [16].

Кошторисно-бюджетне фінансування бюджетних установ головним чином полягає в тому, що вони всі свої видатки на поточне утримання і розширення діяльності покривають за рахунок Державного бюджету на основі кошторисно-бюджетного фінансування. Кошторис як індивідуальний фінансово-правовий акт має велике правове значення. Кошторис бюджетної установи подається до головного розпорядника бюджетних коштів. Згодом розпорядник складає зведений кошторис та подає Міністерству фінансів України бюджетний запит для врахування його в Державному бюджеті України. Після затвердження Державного бюджету Мінфін доводить головному розпоряднику бюджетних коштів лімітні довідки про бюджетні асигнування, у яких указується обсяги бюджетного фінансування. Головний розпорядник бюджетних коштів надсилає бюджетним установам через органи Державної казначейської служби України витяги із лімітної довідки, у яких вказується конкретний обсяг фінансування.

Тоді бюджетні установи уточнюють проекти своїх кошторисів, складають проекти планів використання бюджетних коштів для уточнення показників зведених кошторисів, зведених планів використання бюджетних коштів. Уточнені проекти кошторисів та проекти планів використання бюджетних коштів мають відповідати доведеним лімітним довідкам. Уточнені кошториси та відповідні плани використання бюджетних коштів подаються до головного розпорядника бюджетних коштів. Далі він подає Міністерству фінансів України проекти зведених кошторисів та проекти планів використання бюджетних коштів для складання та затвердження бюджетного розпису.

У свою чергу, Міністерство фінансів України надсилає органам Державної казначейської служби України для реєстрації, обліку та виконання затверджений розпис Державного бюджету. Державна казначейська служба після затвердженого бюджетного розпису доводить до головного розпорядника бюджетних коштів витяги з його складових частин, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів усіма бюджетними установами.

Кошторис, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів бюджетних установ та їх штатні розписи затверджуються керівником бюджетної установи. Чинним законодавством передбачено те, що бюджетним установам можна проводити діяльність комерційного характеру, зокрема здавати приміщення в оренду, надавати різні послуги. Проте потрібно зазначити, що всі надходження за виконані роботи, надані послуги, одержані за оренду, є спеціальними (позабюджетними) коштами бюджетних установ. Спеціальні кошти та кошти з інших джерел не підлягають вилученню і повністю залишаються в розпорядженні бюджетної установи, яка їх заробила.

Водночас правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними установами притаманні жорсткі обмеження, обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого спаду життєвого рівня населення. Бюджетне фінансування будується на наступних принципах: безповоротності наданих коштів, їх цільового призначення, систематичного суворого контролю за використанням наданих коштів, звязку між обсягом фінансування та виконанням плану бюджетною установою [17].

Також, особливої уваги заслуговує чинна система місцевих податків і зборів. У країнах з ринковою економікою на їх частку припадає понад 50 % доходів місцевих бюджетів, в той час як в Україні питома вага цих податків і зборів у доходах місцевого бюджету коливається від 2 до 6%. Така ситуація пов'язана з одного боку в обмеженому переліку об'єктів оподаткування, а з іншого боку - в недостатній кількості місцевих податків і зборів. Тому, необхідно раціонально здійснити аналіз усіх можливих пропозицій на місцевому рівні і законодавчо закріпити розширений перелік місцевих податків і зборів, який забезпечить найкращі варіанти їх вибору для конкретних територій. При вирішенні питання щодо переліку місцевих податків і зборів, то тут необхідний зважений, науково обґрунтований підхід на основі економічного аналізу, який потребує певного часу.

Таким чином, збільшення податкових джерел доходів місцевих бюджетів, і як наслідок - зміцнення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування, безпосередньо залежить від внесення змін до проекту Податкового кодексу України та його затвердження. Неприйняття в найближчій перспективі Податкового кодексу, загрожує загостренням ситуації з місцевими бюджетами, а саме - подальшою дестабілізацією і так нестійкого положення місцевих бюджетів, неможливістю здійснювати довгострокове стратегічне планування розвитку територій, створення перешкод до здійснення програмно-цільового фінансування видатків місцевих бюджетів, неможливістю органів місцевої влади фінансувати адміністративні та соціальні послуги на більш високому рівні і посиленням диспропорцій в розвиток різних територій.

З метою зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування доцільно передбачити прийняття таких законодавчих заходів:

прийняти Податковий кодекс з чітким визначенням системи місцевих податків і зборів;

введення податок на нерухомість на наднормативні обсяги житлової площі, елітне житло і комерційну нерухомість;

залишати частину загальнодержавних податкових надходжень до місцевих бюджетах, зокрема частина податку на прибуток підприємств, частина ресурсних платежів, збір за забруднення навколишнього природного середовища; ввести автоматичну систему індексації розміру податків з жорсткими ставками;

дотримуватися цільового та ефективного витрачання коштів місцевих бюджетів, особливо бюджету розвитку;

переглянути для кожного рівня місцевого бюджету власні та закріплені доходи;

визнати органи місцевого самоврядування суб'єктами регіональної податкової політики, надавши їм право використовувати інструменти податкового регулювання.

В цілому зміцнення і подальший розвиток інституту місцевого самоврядування в Україні значною мірою залежить від того, чи будуть створені умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування основу, якої представляють місцеві бюджети. Епізодичні старання удосконалити нормативно-правову базу щодо збільшення фінансових ресурсів місцевих бюджетів можуть дати лише тимчасовий ефект, тому для поліпшення ситуації у сфері наповнення місцевих бюджетів та вирішення не тільки поточних завдань розвитку, але й проблем, які виникли у зв'язку з кризовими явищами в економіці необхідно прийняття Податкового кодексу України [18].


Висновки до розділу 1


Бюджет - це невід'ємний атрибут кожної країни та важливий інструмент реалізації економічної та соціальної політики.

Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного Бюджетного кодексу України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети складаються із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. Виконання відповідних місцевих бюджетів забезпечують Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені). Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Кошторисне фінансування, як форма фінансування, не передбачає достатньо стимулів до ефективного та найбільш раціонального використання бюджетних коштів. Також дана форма фінансування не передбачає тісного взаємозвязку між обсягами фінансування бюджетної установи та результатами її діяльності. Кошторисно-бюджетне фінансування бюджетних установ головним чином полягає в тому, що вони всі свої видатки на поточне утримання і розширення діяльності покривають за рахунок Державного бюджету на основі кошторисно-бюджетного фінансування. Водночас правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними установами притаманні жорсткі обмеження, обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого спаду життєвого рівня населення. Бюджетне фінансування будується на наступних принципах: безповоротності наданих коштів, їх цільового призначення, систематичного суворого контролю за використанням наданих коштів, звязку між обсягом фінансування та виконанням плану бюджетною установою.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ЄЛИЗАВЕТІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ


2.1 Загальна характеристика Єлизаветівської сільської ради


Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст [6].

Регламент Єлизаветівської сільської ради (далі сільська рада) конкретизує порядок скликання і проведення сесії сільської ради (підготовку і розгляд питань), формування і функціонування постійних і тимчасових комісій, депутатських груп, окремих депутатів а також діяльність посадових осіб, яка визначена Регламентом.

Правові основи діяльності сільської ради:

Відповідно до Конституції України, Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих актів сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади села Єлизаветівка, наділена власною компетенцією, є юридичною особою [6].

Порядок діяльності сільської ради, її виконавчих органів і посадових осіб визначається Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», Європейською хартією місцевого самоврядування, цим Регламентом та іншими законодавчими актами.

Рішення сільської ради, сільського голови, виконавчого органу ради, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обовязковими до виконання на території с.Єлизаветівка громадянами, які постійно або тимчасово проживають на території с.Єлизаветівка, обєднаннями громадян, підприємствами, установами,організаціями, незалежно від форм власності, посадовими особами, органами виконавчої влади.

Діяльність сільської ради базується на принципах:

народовладдя;

верховенства права;

законності;

гласності;

виборності;

колегіальності;

сполучення місцевих і державних інтересів;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених чинним законодавством;

підзвітності і відповідальності перед територіальною громадою с. Єлизаветівка;

державної підтримки і гарантій місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Гласність роботи ради забезпечується шляхом відкритості пленарних засідань ради, поширення інформації про її діяльність у відповідних засобах масової інформації.

На пленарні засідання сільської ради і засідання постійних комісій можуть бути запрошені посадові особи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій села будь-якої форми власності.

Головуючий на засіданнях сільської ради або постійних комісій повідомляє депутатам про осіб, які присутні на засіданнях за офіційним запрошенням або викликом.

Робота Єлизаветівської сільської ради ведеться українською або російською мовою. Діловодство ради ведеться відповідно до діючого законодавства.

У своїй діяльності, сільська рада, керується Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згідно з цим законом на пленарних засіданнях сільської ради вирішуються такі питання [6]:

затвердження регламенту ради;

утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом;

затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання;

утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради;

затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання з урахуванням вимог статті 32 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [19];

заслуховування звіту сільського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради;

прийняття рішення про недовіру сільському голові;

заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;

заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради;

розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;

прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;

скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень;

прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського голови у випадках, передбачених Законом;

визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського голови;

прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України;

утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди;

прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень;

прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;

прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку;

встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села або на підставі результатів місцевого референдуму;

прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України;

вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

заслуховування інформації прокурорів та керівників органів внутрішніх справ про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території;

прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;

затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;

затвердження договорів, укладених сільським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

визначення територій, на яких можуть проводитися потенційно небезпечні заходи в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки;

прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених цим Законом;

затвердження статуту територіальної громади;

затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади;

прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України «Про засади державної мовної політики» [20];

надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності;

створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби [3, 21].


2.2 Аналіз надходжень та видатків Єлизаветівської сільської ради по загальному та спеціальному фондах


Розглянемо та проаналізуємо надходження та видатки сільської ради по загальному фонду за даними кошторисів 2010, 2011 та 2012 рр. (Додаток А, Б, В)


Таблиця 2.1 Доходи Єлизаветівської сільської ради

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010НДХОДЖЕННЯ843409692732808300-150677115568-35109

Рис. 2.1 Надходження до бюджету сільської ради с.Єлизаветівка


Відповідно до рішення сесії Марїнської районної ради, бюджет сільської ради, на 2012 р. у порівнянні с 2011р., було збільшено на 115568 грн. за рахунок додаткової дотації з державного бюджету на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів і становить в 2012р. 312845грн.


Таблиця 2.2 Видатки на надання кредитів

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Видатки на надання кредитів843409692732808300-150677115568-35109

Рис. 2.2 Видатки Єлизаветівської сільської ради на надання кредитів


В 2012р. відбулися значні зменшення поточних витрат на відміну від 2010р. у звязку із зменшенням придбання товарів і послуг, продуктів харчування, зменшилась оплата комунальних послуг та енергоносіїв. Також в 2012р. було зменшено витрати на предмети, матеріали, обладнання та інвентар. Також, менше було закуплено медикаментів та перевязувальних матеріалів.

У тому числі до видатків відносяться:


Таблиця 2.3 Оплата працівників бюджетних установ

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Оплата праці працівників бюджетних установ512098403870459618-10822855748-52480Заробітна плата512098403870459618-10822855748-52480Нарахування на заробітну плату188371148703169231-3966820528-19140

Рис. 2.3 Оплата праці працівників бюджетних установ


Спираючись на розрахунки до кошторису (Додаток) можна зробити наступні висновки:

Показник «Заробітна плата» в 2011 році зменшився на 108228 грн. порівняно з 2010р., а вже у 2012р. збільшився порівняно з попереднім роком на 55578. Збільшення повязане з підвищенням заробітної плати та премій.

Показник «Нарахування на заробітну плату» в 2011 році зменшився через зменшення суми заробітної плати. А в 2012 році, відбулось збільшення цього показника на 20528 грн. Це залежить від зміни показника заробітної плати.

Таблиця 2.4 Придбання товарів і послуг

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Придбання товарів і послуг35717547283468319011-20045-1034Предмети, матеріали, обладнання та інвентар, у тому числі мякий інвентар та обмундирування3299887840435579-4835744Медикаменти та перевязувальні матеріали11181520020014082-15000-918Продукти харчування278002660026600-12000-1200Оплата послуг (крім комунальних)1900405038402150-2101940Інші видатки16032000031840-32000-160

Рис. 2.4 Придбання товарів і послуг


Показник «Придбання предметів, матеріалів» збільшився на 5579 грн. Збільшення було зумовлене тим, що збільшилось придбання канцелярських товарі, бухгалтерських книг на 3995 грн. і придбання господарських товарів для утримання приміщення на 1584 грн. А вже в 2012 році витрати зменшились на 4835 грн., так як не було потреби в новій закупці цих матеріалів.

Показник витрат на медикаменти також значно змінювався за 3 роки. Бачимо, що основна закупка медикаментів припала на 2011 рік, було витрачено 15200 грн. Це на 14082 грн. більше ніж в 2010 році, та на 15000грн. більше ніж у 2012 році.

Показник витрат на продукти харчування, на протязі трьох років залишався майже на одному рівні.

Показник «Оплата послуг (крім комунальних)» збільшився у 2011 році на 2150 грн. зумовлено підвищенням послуг звязку, придбанням програмного забезпечення та збільшенням послуг банку. В 2012 році ці витрати зменшились на 210грн.

Інші видатки зазнали найбільшого масштабу в 2011 році. Вони склали 32000 грн., що на 31840 грн. більше ніж у 2010 році, а вже в 2012 році не було необхідності в здійсненні цих витрат, тому вони зовсім відсутні.


Таблиця 2.5 Оплата комунальних послуг та енергоносіїв

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Оплата комунальних послуг та енергоносіїв1091895553077160-5365921630-32429Оплата електроенергії1014205200031000-49420-21000-70420Оплата природного газу004400004400044000Оплата інших комунальних послуг776935302160-4239-1370-5609

Рис. 2.5 Оплата комунальних послуг та енергоносіїв


Також відбувалися зміни витратах на комунальні послуги та енергоносії. Так оплата за електроенергію на протязі трьох років знижувалась. Бачимо, що найменше витрат було здійснено в 2012 році - 31000грн, це на 21000грн. менше ніж у 2011 році, та на 70420 грн. ніж у 2010 році. Пояснення цьому є те, що дитячий садок було обладнано газовою системою опалення, але в свою чергу зявилися витрати на оплату природного газу. Оплата інших комунальних послуг також зменшилась, в 2011 році на 49420 грн., а в 2012 на 21000 грн.

Розглянемо надходження та видатки сільської ради по спеціальному фонду надані у кошторисах за 2010-2012 роки (Додаток А, Б, В)


Таблиця 2.6 Доходи Єлизаветівської сільської ради

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Надходження8868065480142680-232007720054000транспортний податок4000040000-36000-4000-40000Екологія2000600004000-6000-2000власні надходження466805548055480880008800єдиний податок003000003000030000збір за першу реєстрацію транспортних засобів007500075007500ін.. збори за забруднення навколишнього середовища004970004970049700

Рис. 2.6 Доходи Єлизаветівської сільської ради


По спеціальному фонду, доходи Єлизаветівської сільської ради дещо збільшились. Це повязано зі збільшенням плати за послуги, що надаються бюджетними установами, плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю, батьківської плати за дитячий садок. Також надходження здійснювались за рахунок місцевих податків та зборів.


Таблиця 2.7 Видатки на надання кредитів

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Видатки на надання кредитів8868065480142680-232007720054000

Рис. 2.7 Видатки та надання кредитів


Видатки сільської ради значно збільшились через збільшення придбання товарів і послуг, збільшення споживання продуктів харчування, предметів матеріалів, обладнання та інвентарю. Значна сума коштів була витрачена на ремонт доріг - 7500грн.

У тому числі до видатків та надання кредитів відносять:


Таблиця 2.8 Придбання товарів та послуг

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Придбання товарів і послуг313172290018499-8417-4401-12818Предмети, матеріали, обладнання та інвентар, у тому числі мякий інвентар та обмундирування14080100006000-4080-4000-8080Медикаменти120000-12000-1200Продукти харчування114001140011400000Оплата послуг (крім комунальних)413410001099-313499-3035Інші видатки50050000-500-500

Рис. 2.8 Придбання товарів і послуг


Показник «Придбання матеріалів» зменшився у 2011 році на 4080 грн., а в 2012 році на 4000 грн. Це зумовлено зменшенням придбання засобів першої необхідності.

Показник витрат на продукти харчування не змінювався, сума витрачених грошей на протязі трьох років становила 1400 грн.

Витрати на медикаменти було здійснено тільки в 2010 році. В 2011 та 2012 роках витрати, на медичні засоби, не здійснювалися.

Витрати на оплату послуг (крім комунальних) також знизились у порівнянні з 2010 роком в 2011 на 3134 грн., та в 2012 році на 3035 грн.

Інші видатки не змінювались. В 2010 та 2011 роках вони становили 500 грн. А в 2012 році не було необхідності здійснювати ці витрати.


Таблиця 2.9 Оплата комунальних послуг

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Оплата комунальних послуг та енергоносіїв80001000015000200050007000Оплата електроенергії80001000015000200050007000

Рис. 2.9. Оплата електроенергії

Оплата за електроенергію значно збільшилась. В 2011 році збільшилась на 2000 грн, а в 2012 ще на 5000 грн.


Таблиця 2.10 Капітальні видатки

ПоказникиУсього на рік (грн.)Відхилення (грн.)2010201120122011-20102012-20112012-2010Капітальні видатки0147001300014700-170013000Придбання основного капіталу0147001300014700-170013000Придбання обладнання і предметів довгострокового користування0147001300014700-170013000

Рис. 2.10 Капітальні видатки Єлизаветівської сільської ради


Капітальні видатки в 2011 р. склали 14700 грн., а в 2012 р. - 13000 грн. В 2011р. та 2012р. був запланований частковій ремонт та реконструкція автомобільних доріг.


Таблиця 2.11 Горизонтальній аналіз доходної частини бюджету Єлизаветівської сільської ради

Показник2010201120122011-20102012-2011абс.відхвідн.відхабс.відхвідн.відхПодаток з найманих працівників15475526890018380011414573,76-85100-31,64745Податок з доходів фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності240036006000120050,0024001,67Фіксований податок надходження з фіз. осіб6753600-315-46,67-360-100,00Плата за землю5443413360716462479173145,453101723,22Збір за провадження торгівельної діяльності462058804512126027,27-1368-23,27Місцеві податки5200-520-100,0000,00Фіксований податок2422702157020960-220700-91,10-610-2,83Єдиний податок3160030000-31600-100,00300000,00Державне мито3000600003000100,00-60000,00Адміністративні штрафи та інші санкції650170204-480-73,853420,00Дотації вирівнювання564685312845343100-251840-44,6030255109,67Збір за першу реєстрацію колісних транспортних засобів (транспортний податок)4000040007500-36000-90,00350087,50Інші збори за забруднення навколишнього природного середовища (екологія)20006000497004000200,0043700828,33Власні надходження466805548055480880018,8500,00Всього932089758212950980-173877-18,65192768125,42

Проаналізувавши таблицю, бачимо, що більшість значень абсолютного відхилення мають відємні показники. Це означає, що сума доходу за даною статтею знизилась. Таким чином можна сказати, що фінансування в 2011 році зменшилось на 173877 грн. у порівнянні з 2010, а в 2012 році збільшилось на 192768 грн. Збільшення було зумовлене тим, що на 2012 рік було заплановано реконструкцію котельної дитячого садка та проведення ремонту автомобільних доріг.


Таблиця 2.12 Вертикальний аналіз доходної частини бюджету Єлизаветівської сільської ради

Показник201020112012Відхилення %Дохід (грн)Питома вага (%)Дохід (грн)Питома вага (%)Дохід (грн)Питома вага (%)2011-20102012-2011Податок з найманих працівників15475516,6026890035,471830019,3318,86-16,14Податок з доходів фізичних осіб - суб"єктів підприємницької діяльності24000,2636000,4760000,630,220,16Фіксований податок надходження з фіз. осіб6750,073600,0500,00-0,02-0,05Плата за землю544345,8413360717,6216462417,3111,78-0,31Збір за провадження торгівельної діяльності46200,5058800,7845120,470,28-0,30Місцеві податки5200,060,0000,00-0,060,00Фіксований податок24227025,99215702,84209602,20-23,15-0,64Єдиний податок316003,390,00300003,15-3,393,15Державне мито30000,3260000,7900,000,47-0,79Адміністративні штрафи та інші санкції6500,071700,022040,02-0,050,00Дотації вирівнювання56468560,5831284541,2634310036,08-19,32-5,18Збір за першу реєстрацію колісних транспортних засобів (транспортний податок)400004,2940000,5375000,79-3,760,26Інші збори за забруднення навколишнього природного середовища (екологія)20000,2160000,79497005,230,584,43Власні надходження466805,01554807,32554805,832,31-1,48Всього932089100,00758212100,00950980100,000,000,00Висновки до розділу 2


Сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади села Єлизаветівка, наділена власною компетенцією, є юридичною особою та неприбутковою організацією. Після проведення аналізу фінансового стану сільської ради, можна сказати, що доходи до місцевого бюджету, на протязі трьох років знизились, відповідно і видатки також. Також знизились витрати на оплату комунальних послуг та електроенергії.

У 2012 році збільшились доходи до бюджету завдяки сплаті єдиного податку, збору за першу реєстрацію транспортних засобів та збір за забруднення навколишнього середовища. В той же час зросли витрати місцевого бюджету, так як було виділено кошти на ремонт доріг.

бюджет кошторисний спеціальний фонд

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ


.1 Характеристика управління охороною праці в установі Єлизаветівської сільської ради


Державний стандарт України ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» визначення охорони праці регламентує як, систему правових соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці[22].

Стаття 43 Конституції України, закріплюючи право громадян на працю, одночасно встановлює, що дане право має здійснюватися в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни [5]. 14 жовтня 1992 в Україні був прийнятий Закон «Про охорону праці», який визначив основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Закон регулює, за участю відповідних державних органів, відносини між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Законодавство про охорону праці складається з:

ЗУ «Про охорону праці»;

Кодексу законів про працю України;

Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах (ст.4 Закону):

пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, установи, організації;

повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, постраждалим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власником та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузі охорони праці , використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці;

іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України (ст.5 Закону) [23].

Державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання [22].

Перелік основних законів та нормативно-правових актів з питань охорони праці:

1.Конституція Ураїни від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;

2.Закон України від 14.10.1992 № 2694- XII «Про охорону праці»;

.Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII;

4.Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

5.Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»;

.Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

.Закон України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації»;

.Закон України від 01.07.1993 № 3356-XII «Про колективні договори і угоди»;

.Постанова Кабінету Міністрів України від 01.09.1992 № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці»;

.Постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 № 559 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок»;

.Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 №255;

.Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 2005.01.26 № 15 ( НПАОП 0.00-4.12-05);

.Порядок реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2013 № 115;

.Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затверджене наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 29.01.1998 № 9;

.Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затверджений наказом Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 №132 (ДНАОП 0.00-8.03-93);

.ДК 003:2010 «Державний класифікатор України. Класифікатор професій»;

.Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.12.1993 № 241;

.Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений наказом Держнаглядохоронпраці від 2005.01.26 № 15 (НПАОП 0.00-2.24-05).

Крім основних нормативно-правових актів з охорони праці, в установі Єлизаветівської сільської ради діють інструкції:

Інструкція № 1 вступного інструктажу з питань охорони праці для працівників;

Інструкція № 2 з питань охорони праці для операторів та користувачів персональних електронних обчислювальних машин;

Інструкція № 4 з питань пожежної безпеки для працівників Єлизаветівської сільської ради, закладів та установ підпорядкованих сільській раді;

Інструкція № 5 з питань пожежної безпеки для службових приміщень.

В установі Єлизаветівської сільської ради працює 8 робітників:

Голова сільської ради;

секретар голові сільської ради;

економіст;

бухгалтер;

документознавець, спеціаліст по роботі з населенням;

інспектор з охорони праці;

участковий міліціонер;

прибиральниця.

Фінансове забезпечення з питань охорони праці в установі Єлизаветівської сільської ради на одного робітника установи складає на рік 2000 гривень. Загальна сума витрат на охорону праці співробітників за рік складає 16000 гривень. Цією допомогою можна скористуватися у визначених, інструкцією з питань охорони праці, випадках. Наприклад, виписати допомогу можливо на профілактичне лікування у оздоровчих закладах, профілактичне обходження висококваліфікованих лікарів, лікування травм отриманих на робочому місці тощо.


3.2 Особливості охорони праці на робочому місці на посаді економіста Єлизаветівської сільської ради


Робота працівників в сільській раді регламентується Правилами внутрішнього трудового розпорядку, мета яких - зміцнення трудової дисципліни, організація раціонального використання робочого часу, підвищення продуктивності праці. Працівник зобовязаний:

  • своєчасно приходити на робоче місце;
  • починати працю відповідно з діючим режимом робочого дня;
  • бути на робочому місці з часу початку роботи до часу закінчення роботи, за виключенням перерви на відпочинок;
  • виконувати своєчасно і в повному обсязі робочі завдання;
  • виконувати розпорядження сільського голови, які не суперечать діючому законодавству;
  • виконувати обовязки, покладені на нього колективним договором;
  • виконувати вимоги по охороні праці, протипожежної безпеки, техніці безпеки, гігієни праці;
  • дбайливо ставитися до майна сільської ради, дотримуватися встановленого порядку зберігання матеріальних цінностей;
  • дотримуватись чистоти і порядку на робочому місці;
  • вести себе етично по відношенню з іншими працівниками сільської ради.

Працівники сільської ради мають право на: основну відпустку, додаткові відпустки, творчу відпустку, соціальні відпустки, відпустку без збереження заробітної плати. На час відпустки за робітником зберігається місце роботи і середня заробітна плата.

Графік відпусток складається кожен рік та затверджується сільським головою. При складанні графіків враховуються інтереси сільської ради, особисті інтереси працівника і можливості для його відпочинку. Щорічна відпустка може бути перенесена на інший час у випадках, передбачених законодавством і за згодою сторін.

За зразкове виконання обовязків, встановлених посадовими інструкціями, ініціативу, тривалу і бездоганну працю, значні трудові досягнення встановлюються наступні види заохочення: оголошення подяки, премія, надбавка, підвищення на посаді і підвищення заробітної плати. Сільський голова видає розпорядження про заохочення. Відомості про заохочення заносяться у трудову книжку працівника.

За порушення трудової дисципліни роботодавець може застосовувати стягнення: догану, звільнення з роботи [24].

Обовязками сільського голови з охорони праці є - забезпечення неухильного додержання працівниками сільської ради вимог Закону України «Про охорону праці» [25].

Призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань з охорони праці, затверджує інструкції про їх обовязки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій.

Забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.

Затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах сільської ради, та встановлює правила виконання робіт і поведінки працівників на території сільської ради.

За порушення нормативних актів з охорони праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань охорони праці керівник притягається до відповідальності згідно з чинним законодавством.

В свою чергу працівники зобовязані знати і виконувати вимоги правил та нормативних актів про охорону праці.

Додержувати зобовязань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку сільської ради.

Співробітничати з керівником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу життю чи здоровю власне працівника або оточуючих його людей та навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

За порушення правил охорони праці працівника може бути притягнуто до дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності [24].

Щодо охорони праці жінок, то жінкам надаються відпустки по вагітності та пологах тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і пятдесят шість (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після пологів; за їх бажанням - частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягненню нею віку трьох років.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, повязаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини - інваліда не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обовязковим працевлаштуванням [24].

До загальних положень інструкцій з питань охорони праці для операторів та користувачів персональних електронних обчислювальних машин відносяться:

дія інструкції поширюється на всіх працівників сільської ради, які користуються персональними електронними обчислювальними машинами (далі - ПЕОМ);

По даній інструкції оператор (користувач) інструктується перед початком роботи (первинний інструктаж), а потім через кожні 6 місяців (повторний інструктаж). Результати інструктажу заносяться в «Журнал реєстрації інструктажів із питань охорони праці Єлизаветівської сільської ради», в журналі після проходження інструктажу повинен бути підпис інструктуючого та оператора (користувача);

за невиконання даної інструкції оператор несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність;

до роботи на ПЕОМ допускаються особи, які пройшли вступний інструктаж з охорони праці, інструктаж на робочому місці та інструктаж по пожежній безпеці.

Оператор (користувач) повинен:

виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку;

не допускати в робочу зону сторонніх осіб;

не виконувати вказівок, які суперечать правилам охорони праці;

пам'ятати про особисту відповідальність за виконання правил охорони праці та безпеку товаришів по роботі;

уміти надавати першу медичну допомогу потерпілим від нещасних випадків;

уміти користуватись первинними засобами пожежегасіння;

виконувати правила особистої гігієни.

Основні небезпечні та шкідливі виробничі фактори, які діють на оператора (користувача):

підвищений рівень шуму на робочому місці (від вентиляторів, процесорів та аудіоплат);

підвищене значення напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може статися через тіло людини;

підвищений рівень статичної електрики;

підвищений рівень електромагнітного випромінення;

підвищена напруженість електричного поля;

пряма та відбита від екранів близькість, несприятливий розподіл яскравості в полі зору;

фізичні перевантаження статичної та динамічної дії;

нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження);

при виборі розміщення робочих місць ПЕОМ необхідно враховувати, що вікна можуть давати близькість екранах дисплеїв і викликати значне осліплення в тих, хто сидить перед ними, особливо влітку та в сонячні дні;

приміщення з ПЕОМ повинні мати природне і штучне освітлення. При незадовільному освітленні знижується продуктивність праці оператора ПЕОМ, можливі короткозорість, швидка втомленість;

не допускається розташування робочих місць ПЕОМ в підвальних приміщеннях;
поверхня підлоги має бути рівною, без вибоїн, неслизькою, зручною для очищення та вологого прибирання, мати антистатичні властивості;
при розміщенні робочих місць необхідно виключити можливість прямого засвічування екрана джерелом природного освітлення.

вимоги до освітлення для візуального сприймання операторами інформації з двох різних носіїв (з екрана ВДТ та паперового носія) різні.
Надто низький рівень освітленості погіршує сприймання інформації при читанні документів, а надто високий призводить до зменшення контрасту зображення знаків на екрані. Тому відношення яскравості екрана ВДТ до яскравості оточуючих його поверхонь не повинно перевищувати у робочій зоні 3:1;
штучне освітлення у приміщеннях з ВДТ треба здійснювати у вигляді комбінованої системи освітлення з використанням люмінесцентних джерел світла у світильниках загального освітлення, які слід розташовувати над робочими поверхнями у рівномірно-прямокутному порядку;

штучне освітлення повинно забезпечити на робочих місцях ПЕОМ освітленість 300 - 500 лк.;

при природному освітленні слід передбачити наявність сонцезахисних засобів, з цією метою можна використовувати плівки з металізованим покриттям або жалюзі з вертикальними ламелями, що регулюються;

розташовувати робоче місце обладнане ВДТ, необхідно таким чином, щоб в поле зору оператора не потрапляли вікна або освітлювальні прилади; вони не повинні знаходитися й безпосередньо за його спиною;

на робочому місці має бути забезпечена рівномірна освітленість за допомогою переважно відбитого або розсіяного світла розподілу;

світлових відблисків з клавіатури, екрана та від інших частин ВДТ у напрямку очей оператора не повинно бути. Для їх виключення необхідно застосовувати спеціальні екранні фільтри, захисні козирки або розташовувати джерела світла паралельно напрямку погляду на екран ВДТ з обох сторін;

не бажано, щоб одяг оператора був світлим і особливо блискучим;

робочі місця з ВДТ повинні розташовуватись на відстані не менше як 1,5 м від стіни з віконними прорізами, від інших стін - на відстані 1м; між собою на відстані не менше як 1,5 м.;

основним обладнанням робочого місця оператора ВДТ є монітор, клавіатура, робочий стіл, стілець (крісло); допоміжним - пюпітр, підставка для ніг, шафи, полиці та інше.

При розташуванні елементів робочого місця слід враховувати:

робочу позу оператора;

простір для розміщення оператора;

можливість огляду елементів робочого місця;

можливість огляду простору за межами робочого місця;

можливість робити записи, розміщення документації і матеріалів, які використовує оператор (користувач);

взаємне розташування елементів робочого місця не повинно заважати виконанню всіх необхідних рухів та переміщень для експлуатації ПЕОМ; сприяти оптимальному режиму праці і відпочинку, зниженню втоми оператора (користувача);

розташовувати ВДТ на робочому місці необхідно так, щоб поверхня екрана знаходилася на відстані 500 - 600 мм від очей оператора (користувача), в залежності від розміру екрана;

необхідно стало розташовувати клавіатуру на робочому столі, не допускаючи її хитання або на окремому столі на відстані 100 - 300 мм від краю ближче до працюючого. Положення клавіатури та кут її нахилу повинен відповідати побажанням операторі (користувача) - кут нахилу в межах 5 - 15°;

принтер треба розташовувати так, щоб доступ до нього оператора (користувача) та його колег був зручним; щоб максимальна відстань до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки (по висоті 900 - 1300 мм, по глибині 400 - 500 мм);

конструкція робочого столу повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості, розмірів, конструктивних особливостей (розмір ВДТ, клавіатури, принтера, ПЕОМ та інше) та характеру його роботи;

крісло повинно забезпечувати підтримування раціональної робочої пози під час виконання основних виробничих операцій, створювати умови для зміни пози. З метою попередження втоми крісло повинно забезпечувати зниження статичного напруження м'язів шийно-плечової ділянки та спини;

раціональна поза оператора (користувача): розташування тіла при якому ступні працівника розташовані на площині підлоги або на підставці для ніг, стегна зорієнтовані у горизонтальній площині, верхні частини рук - вертикальні, кут ліктьового суглоба коливається у межах 70 - 90°, зап'ястя зігнуті під кутом не більше ніж 20°, нахил голови - у межах 15 - 20°, а також виключені часті її повороти.

Для забезпечення оптимальної робочої пози оператора (користувача) необхідно:

засоби праці, з якими оператор (користувач) має тривалий або найбільш частий зоровий контакт, повинні розташовуватися у центрі зони зорового спостереження та моторного поля;

забезпечити відстань між найважливішими засобами праці, з якими оператор (користувач) працює найбільш часто близько до 500 мм;

трудові завдання операторів (користувачів) розробляти з урахуванням мінімізації перепадів яскравості між найбільш важливими об'єктами зорового спостереження;

крім даної інструкції оператор (користувач) повинен виконувати інструкцію по безпечній експлуатації ПЕОМ заводу - виробника;

за не виконання даної інструкції оператор (користовувач) несе відповідальність згідно з чинним законодавством;

сільський голова повинен забезпечити оператора (користувача) інструкціями з охорони праці [26].


3.3 Заходи щодо дій в надзвичайних ситуаціях та поліпшення умов праці


Правила пожежної безпеки регламентуються «Правилами пожежної безпеки» та Законом України «Про пожежну безпеку» [27].

Відповідальність за пожежну безпеку Управління, своєчасне виконання протипожежних заходів, організацію пожежної охорони, забезпечення засобами пожеже гасіння, роботу пожежно-технічної комісії та добровільних пожежних дружин несе сільський голова.

Відповідальність за пожежну безпеку побутових та допоміжних підсобних приміщень несуть посадові особи, в розпорядженні яких знаходяться ці приміщення.

В сільській раді забороняється:

загороджувати проїзди, проходи та виходи в будівлях;

складувати матеріали поблизу пожежних щитів та загороджувати підходи до них;

палити в місцях зберігання та використовування легкозаймистих, горючих та вогненебезпечних матеріалів та речовин.

У місцях, небезпечних в пожежному відношенні, повинні бути вивішені: попереджувальні написи про заборону паління; плакати на протипожежні теми; інструкції по додержанню заходів пожежної безпеки.

Кожний працівник у разі виникнення пожежі повинен: негайно повідомити про пожежу сільського голову, який має вжити заходів щодо евакуації людей, рятування матеріальних цінностей та повідомити пожежну частину; приступити до гасіння пожежі наявними засобами пожеже гасіння; зустріти прибуваючі пожежні підрозділи, інформувати їх про місце пожежі та наявність там людей.

Основні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки в службових приміщеннях:

в кожному приміщенні меблі та обладнання повинні розміщуватись таким чином, щоб забезпечувався вільний евакуаційний прохід до дверей із приміщення (завширшки не менш ніж 1 м). Евакуаційні шляхи та виходи необхідно постійно утримувати вільними;

електромережі, електроприлади та апаратура повинні експлуатуватись тільки в справному стані, з урахуванням рекомендацій підприємств - виробників. У випадку виявлення несправності електромережі, вимикачів, розеток та інших електровиробів слід негайно вимкнути їх та прийняти необхідні заходи до приведення у пожеже безпечний стан;

документи, папір та інші матеріали слід зберігати на відстані не менш ніж 1 м від електрощитів та електрокабелів, 0,5 м - від світильників, 0,25 м - від приладів опалення;

засоби протипожежної безпеки (пожежна сигналізація, первинні засоби пожеже гасіння), які є в приміщенні, слід утримувати у справному стані;

всі працівники повинні проходити протипожежні інструктажі, вміти користуватися наявними вогнегасниками, іншими первинними засобами пожеже гасіння, а також знати їх місцезнаходження. Відстань від найбільш віддаленого місця приміщення до місця розміщення вогнегасника не повинно перевищувати 20 м.

Забороняється:

використовувати тимчасові електромережі, застосовувати саморобні плавкі вставки в запобіжниках, експлуатувати світильники зі знятими ковпаками, використовувати самородні продовжувачі, які не відповідають вимогам правил пристроїв електроустановок;

використовувати вимикачі, розетки, штепсельні розетки для вішення одягу та інших предметів, обгортати електролампи та світильники, заклеювати ділянки електромережі горючою тканиною та папером;

використовувати побутові електрокипятильники, чайники без негорючих підставок, залишати без нагляду увімкненими до електромережі компютери та ін.;

захаращувати підступи до засобів пожеже гасіння;

палити, проводити зварювальні та інші вогняні роботи без оформлення відповідного дозволу, використовувати легкозаймисті речовини.

По закінченню роботи:

оглянути приміщення, переконатись у відсутності порушень, які можуть спричинити пожежу;

вимкнути освітлення, електроживлення приладів та обладнання (за винятком електрообладнання, яке повинно працювати цілодобово).

У випадку виникнення пожежі:

негайно повідомити пожежну частину за телефоном «101», вказати при цьому адресу, кількість поверхів, місце виникнення пожежі, наявність людей, своє прізвище, за необхідністю прийняти заходи з евакуації людей;

знеструмити будівлю;

повідомити о пожежі начальника управління;

поводити гасіння пожежі існуючими засобами, організувати зустріч пожежного підрозділу [28, 29].

Зміна стану умов і охорони праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці визначаються наступними показниками:

збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам, й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;

зниженням рівня виробничого травматизму;

зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, повязаною з незадовільними умовами праці;

скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники - ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов та охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.


Висновки до розділу 3


Питання з охорони праці є одним з найважливіших на сучасному етапі життя нашого суспільства, у період коли роботодавці ставлять для себе основним завданням як найшвидше й з мінімальним вкладенням засобів отримати найбільший прибуток, мало уваги приділяється, а часом і взагалі ігноруються вимоги безпеки праці.

Охорона праці - це багатогранне поняття, під ним слід розуміти не тільки забезпечення безпеки працівників під час виконання ними службових обов'язків, насправді воно охоплює різні заходи. Наприклад, профілактика професійних захворювань, організація повноцінного відпочинку й харчування працівників під час робочих перерв, забезпечення їх необхідним спецодягом і гігієнічними засобами й навіть виконання соціальних пільг і гарантій. Правильний підхід до організації охорони праці на підприємстві, грамотне використання різних нематеріальних способів стимулювання працівників дають останнім необхідне почуття надійності, стабільності й зацікавленості керівництва у своїх співробітниках. Таким чином, завдяки налагодженій охороні праці знижується також плинність кадрів, що в свою чергу благотворно впливає на стабільність усієї установи.


РОЗДІЛ 4. ТЕНДЕНЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ВИКОНАННЯ


4.1 Концепція реформування місцевих бюджетів


Концепція реформування місцевих бюджетів пов'язана з делегуванням, державними органами влади, низки повноважень, які є, на сьогоднішній момент, у функціях державних органів влади. Зокрема, координація вектора соціального розвитку регіону та перегляд системи бюджету освіти, централізованих доходів у державі.

На даний момент діє Концепція реформування місцевих бюджетів [30]. Вона спрямована на проведення у період до 2014 року реформи у сфері місцевих бюджетів відповідно до стратегічного завдання регіональної політики - створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення.

Концепцію розроблено на основі та на виконання Конституції і законів України, а також з урахуванням положень, передбачених прогнозом показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008-2010 роки, схваленим постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006р. №1359, Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006р. №1001 (Офіційний вісник України, 2006р., №30, ст.2132), і Декларацією цілей та завдань бюджету на 2008 рік (Бюджетною декларацією), схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007р. №316 (Офіційний вісник України, 2007р., №16, ст.602), виходячи з принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

Метою реформування місцевих бюджетів є зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування, посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально економічний розвиток та поліпшення добробуту громадян України.

Реформування місцевих бюджетів, зокрема зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування, повинне відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому і у взаємозв'язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

Місцеві бюджети є вагомою складовою бюджетної системи країни, тому зміна умов їх формування і виконання може суттєво позначитися на збалансованості бюджетної системи, фінансовій безпеці в цілому. Наявність значної кількості проектів законодавчих актів, які передбачають зміну політичного, адміністративного та бюджетного устрою, посилює імовірність виникнення ризиків у бюджетній сфері.

Одним із шляхів реформування місцевих бюджетів є вдосконалення бюджетного законодавства до проведення територіальної та адміністративної реформ. Тому необхідною умовою для реалізації Концепції є незмінність законодавства.

Необхідність проведення реформи у сфері місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин обумовлена такими проблемами:

широкий перелік задекларованих державою соціальних зобов'язань;

нерівномірність темпів соціально-економічного розвитку регіонів;

недостатній обсяг дохідної частини місцевих бюджетів;

високий рівень дотаційності місцевих бюджетів.

Крім того, виникає потреба в удосконаленні системи прогнозування доходів та видатків місцевих бюджетів на наступний бюджетний період і розробленні прогнозу середньострокових показників місцевих бюджетів.

Таким чином, Концепція передбачає перетворення місцевих бюджетів у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць шляхом виконання таких основних завдань:

зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;

підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами;

удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;

запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів;

підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;

забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування передбачає:

посилення заінтересованості органів місцевого самоврядування у підвищенні рівня власних доходів шляхом стимулювання збільшення обсягів виробництва, валової доданої вартості, обсягу інвестицій та рівня доходів населення відповідно до інноваційного напряму економічного розвитку;

щорічне збільшення питомої ваги загального фонду місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України на декілька відсоткових пунктів;

підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів шляхом удосконалення податкового законодавства відповідно до напрямів реформування податкової системи, зокрема системи місцевих податків і зборів та механізму здійснення зарахування податку з доходів фізичних осіб;

оптимальний розподіл податків і зборів (обов'язкових платежів) між державним та місцевими бюджетами, передача окремих джерел доходів місцевим бюджетам (частина податку на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших);

перерозподіл доходів між місцевими бюджетами та перегляд складу доходів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (податок з доходів фізичних осіб, плата за землю тощо).

Для підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів, децентралізації управління бюджетними коштами необхідно:

чітко розмежувати на законодавчому рівні видатки на виконання делегованих державою і власних повноважень органів місцевого самоврядування;

конкретизувати видаткові повноваження місцевих бюджетів у галузях бюджетної сфери (окремі видатки на забезпечення функціонування закладів освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва, соціального захисту та здійснення заходів у відповідних сферах);

перерозподілити видатки між державним та місцевими бюджетами;

переглянути склад видатків місцевих бюджетів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

завершити формування бази Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, для отримання детальної інформації про таких осіб (у тому числі членів їх сімей, що мають право на пільги), перелік пільг, якими вони користуються чи мають на них право, та розмір пільг.

Удосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин здійснюватиметься шляхом:

удосконалення методики обчислення видатків місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, у результаті перегляду існуючих і введення нових коригуючих коефіцієнтів з метою врахування особливостей адміністративно територіальних одиниць та методики обчислення обсягів субвенцій соціального характеру з державного бюджету місцевим бюджетам;

передбачення у державному бюджеті коштів для місцевих бюджетів на зменшення диференціації у забезпеченні місцевих бюджетів коштами для виконання делегованих повноважень;

запровадження нового механізму формування місцевих бюджетів шляхом передачі на договірних засадах повноважень відповідних рад щодо складення та виконання бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст районного значення, в яких питома вага дотації вирівнювання на планований бюджетний період становить понад 70% обсягу загального фонду відповідного бюджету, відповідній райдержадміністрації (міському виконавчому комітету);

посилення стимулювання органів місцевого самоврядування до нарощування дохідної бази, для чого необхідно:

здійснити обчислення додаткового фінансового ресурсу, який залишається у розпорядженні місцевих бюджетів, з урахуванням стану виконання прогнозного обсягу доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, за три останніх звітних періоди;

передбачити у державному бюджеті кошти для розподілу між місцевими бюджетами, які отримують дотацію вирівнювання та щороку нарощують свою дохідну базу;

спрямувати частину коштів від збільшення надходжень до державного бюджету на соціально-економічний розвиток регіонів, що забезпечили таке збільшення.

Для запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу необхідно:

конкретизувати цілі, завдання, види планування, перелік показників;

визначити порядок взаємодії всіх учасників процесу середньострокового бюджетного планування;

забезпечити врахування показників, передбачених програмами соціально-економічного розвитку на середньострокову перспективу, під час середньострокового бюджетного планування;

урегулювати процедуру врахування показників розвитку місцевих бюджетів на середньострокову перспективу під час підготовки проекту Державного бюджету України на відповідний рік, проведення моніторингу їх виконання з подальшим коригуванням зазначених показників;

розробити теоретико-методологічні засади програмно-цільового методу планування видатків місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

провести експеримент із запровадження елементів програмно-цільового методу складення та виконання місцевих бюджетів в окремих регіонах;

розробити програмну класифікацію видатків і кредитування місцевих бюджетів;

скласти типовий перелік бюджетних програм та показників їх виконання органами місцевого самоврядування у частині делегованих повноважень;

удосконалити процедуру казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

Посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів передбачає:

удосконалення порядку та умов надання субвенцій для реалізації інвестиційних проектів і визначення єдиного підходу до розподілу фінансового ресурсу держави з цією метою, системи моніторингу та аналізу використання таких субвенцій;

надання субвенцій для реалізації інвестиційних проектів на засадах конкурентності та фінансової участі місцевих бюджетів у їх реалізації з урахуванням таких критеріїв:

економічна ефективність досягнення цілей проекту із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для його реалізації;

спрямованість субвенцій на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної форми власності;

рівень забезпечення адміністративно-територіальної одиниці об'єктами соціально-культурної сфери;

забезпечення інвестиційних програм, строк виконання яких перевищує бюджетний період, необхідними коштами з державного та місцевих бюджетів для завершення їх виконання;

програмний підхід до здійснення видатків для реалізації інвестиційних проектів згідно із затвердженими програмами соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

оптимізацію переліку субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для реалізації інвестиційних проектів, забезпечення їх спрямування на фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку регіонів;

удосконалення процедури здійснення запозичень до місцевих бюджетів з метою забезпечення ефективності механізму фінансування органами місцевого самоврядування пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку.

Підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства здійснюється шляхом:

надання органам місцевого самоврядування методичної та консультаційної допомоги з питань реформування місцевих бюджетів;

удосконалення процедури фінансового контролю за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до повноважень, визначених законодавством, забезпеченням економного та ефективного управління бюджетними коштами відповідно до встановлених напрямів їх використання;

удосконалення порядку фінансової та адміністративної відповідальності за порушення органами місцевого самоврядування вимог бюджетного законодавства;

запровадження механізму моніторингу та оцінки ефективності здійснення органами місцевого самоврядування їх повноважень, підвищення відповідальності за здійснення таких повноважень;

розроблення системи моніторингу результатів роботи органів місцевого самоврядування в умовах реформування місцевих бюджетів;

запровадження системи щорічної рейтингової оцінки результатів роботи органів місцевого самоврядування з управління бюджетними коштами;

удосконалення процедури здійснення внутрішнього фінансового контролю в бюджетних установах;

активізація роботи органів місцевого самоврядування, спрямованої на підвищення ефективності використання бюджетних коштів (оптимізація мережі бюджетних установ, застосування дієвих методів економії бюджетних коштів тощо).

Забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів передбачає:

надання прозорої інформації про порядок складення бюджетів усіх рівнів, фінансовий стан органів місцевого самоврядування, підготовленої на основі єдиної методики збору, обробки та надання інформації;

визначення порядку збору та узагальнення інформації, яка характеризує стан і якість управління коштами місцевих бюджетів;

удосконалення інформаційно-статистичної бази соціально-економічних показників розвитку регіонів;

запровадження публічного обговорення щорічних звітів про виконання місцевих бюджетів органами місцевого самоврядування;

запровадження міжнародних стандартів фінансової і статистичної звітності для проведення незалежної фінансової експертизи та зовнішнього аудиту на місцевому рівні.

Реформування місцевих бюджетів здійснюватиметься двома етапами. На першому етапі (2007-2008 роки) передбачається забезпечити:

уточнення положень Бюджетного кодексу України в частині переліку доходів, видатків місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин;

удосконалення формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами;

розроблення методики визначення стандартів надання основних соціальних послуг населенню та їх вартості;

розроблення теоретико-методологічних засад программно-цільового методу планування видатків місцевих бюджетів і запровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

вдосконалення нормативно-правового регулювання правовідносин, пов'язаних із здійсненням запозичень до місцевих бюджетів;

розроблення методики визначення депресивних територій та програм подолання депресивності;

надання методичної та консультаційної допомоги органам місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності і якості управління коштами місцевих бюджетів та проведення реформи місцевих бюджетів.

На другому етапі (2009-2014 роки) передбачається подальше удосконалення бюджетного та податкового законодавства з метою зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування у середньостроковій перспективі, що забезпечить цілісність, послідовність і стабільність державної фінансової політики у сфері місцевих бюджетів;

підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів шляхом запровадження нормативів фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які ґрунтуються на соціальних стандартах;

запровадження програмно-цільового методу планування та виконання місцевих бюджетів;

подальше посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів [30].

Концепція реформування місцевих бюджетів 2007 року є недосконалою, так я к на сьогоднішній день виконання її пунктів не практикується, наприклад:

не розроблено нові механізми реформування місцевого самоврядування та бюджету;

не розроблено нових формул розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів;

не запроваджено систему міжнародних стандартів фінансової та статистичної звітності та ін..


4.2 Сучасні проблеми реформування місцевих бюджетів в Україні


В умовах соціально-економічного зростання особливої уваги потребують питання підвищення ефективності функціонування місцевих бюджетів. Це зумовлено, в першу чергу, дефіцитом фінансових ресурсів на місцях, який неможливо сьогодні ліквідувати без врахування системних взаємозвязків та стратегічного мислення при реформуванні системи місцевих бюджетів.

Сьогодні в економічній літературі ці питання розглядаються досить активно, особливо питання реформування системи місцевих бюджетів в частині надання більшої самостійності органам місцевого самоврядування. Це, в свою чергу, тісно повязано з визначенням рівня відповідальності цих органів, а також в частині наближення реальних результатів їх діяльності до показників планування і прогнозування. Всі ці та багато інших питань сьогодні розглядаються такими вченими як: Буковинський С., Єпіфанов А., Зайчикова В., Слухай С., Гончаренко О., Тішкіна Л., Фригін А., Письменн Н. та іншими. Але, не зважаючи на значні обсяги досліджень в даній сфері, більшість науковців дотримується думки, що сьогодні неможливо швидко здійснювати повне реформування місцевих бюджетів, оскільки це може призвести як до розбалансування бюджетної системи, так і до невиправних наслідків у багатьох виробничих і невиробничих сферах, зважаючи на те, що останні найчастіше є обєктом фінансування за рахунок бюджетних коштів. Саме тому особливої активності сьогодні набувають питання комплексного реформування місцевих бюджетів. Слід також зауважити, що недостатньо уваги приділяється питанням стратегічного мислення при реформуванні місцевих бюджетів, зокрема стратегічному плануванню в рамках бюджетного планування та стратегічному аналізу, що знижує результативність бюджетного процесу на місцях [31].

Проблеми реформування місцевих бюджетів в частині розподілу повноважень органів місцевого самоврядування, визначення їх рівня відповідальності, черговості впровадження змін в бюджетні процеси на місцях та врахування стратегічних чинників притаманне не тільки Україні, а і багатьом іншим країнам.

Найбільш характерною рисою місцевих бюджетів сьогодні є високий рівень їх залежності від державного бюджету - якщо в країнах Європи він складає близько 7-10%, то в Україні - досягає 20% і більше.

Окрім вищезазначеної проблеми сьогодні існує і безліч інших проблем, які потрібно врахувати при реформуванні місцевих бюджетів, зокрема це і надання можливостей для використання бюджетних ресурсів у поєднанні з приватними коштами, програмно-цільова спрямованість бюджетного фінансування та ін.

Так, наприклад, в роботі [32] узагальнюється проведений аналіз організації фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування країн з перехідною економікою та наголошується на тому, що незалежність джерел фінансування тісно повязана з незалежністю місцевих органів самоврядування у прийнятті управлінських рішень, яка в першу чергу визначається часткою коштів призначених для місцевих бюджетів в структурі консолідованого бюджету. Як правило, така частка в країнах східної Європи коливається від 20 до 26%, а в країнах західної Європи досягає 70%. Збільшення самостійності органів місцевого самоврядування в багатьох країнах забезпечує можливості здійснення стратегічного управління фінансовою базою на місцях, що створює передумови для більш ефективного використання бюджетних коштів.

В Україні місцеві бюджети формуються з урахуванням поточних потреб, досить часто не враховуючи стратегічні цілі розвитку як адміністративно-територіальних одиниць, так і країни в цілому, що може змінити будь-які стратегічні курси розвитку і в цілому привести до значних негативних відхилень від плану. Тому особливої уваги сьогодні потребує система внесення коригувань в показники місцевих бюджетів з урахуванням стратегічних аспектів розвитку. Забезпечити це можливо шляхом здійснення ряду заходів, які, зокрема, наводяться у роботі [33], а також шляхом впровадження концептуального підходу до реформування місцевих бюджетів з урахуванням стратегічних напрямків розвитку. Функціонування місцевих бюджетів в Україні сьогодні супроводжується негативним впливом таких чинників як:

негативні наслідки загальнодержавного характеру (інфляція, законодавче регулювання бюджетного процесу країни, що здійснює вплив на окремі складові бюджетного процесу адміністративно-територіальних одиниць);

постійне та недостатньо обґрунтоване зростання кількості працівників місцевих органів самоврядування, так і інших державних установ адміністративно-територіальних одиниць, що супроводжується зростанням видатків місцевого бюджету;

постійне зростання соціальних потреб населення, що, в свою чергу, збільшує обсяги соціальних видатків;

недостатній рівень перепідготовки кадрів органів місцевого самоврядування щодо здійснення бюджетного процесу та ін.

Щоб докорінно змінити існуючу систему функціонування місцевих бюджетів, потрібний як значний часовий інтервал, так і удосконалення теоретико-методологічної та нормативної бази функціонування місцевих бюджетів. Одним із напрямків вирішення поставлених проблем є створення комплексної концепції реформування місцевих бюджетів. В наш час існуючі концепції реформування місцевих бюджетів зорієнтовані на поточне або середньострокове управління, що зумовлене, в першу чергу, як існуючим нормативним забезпеченням бюджетного процесу, так і умовами, що є результатом економічного впливу різних чинників (наприклад: соціально-економічні наслідки інфляційних процесів та ін..)

Так, сьогодні на державному рівні Кабінетом міністрів України розроблена Концепція реформування місцевих бюджетів, яка спрямована на здійснення реформи у сфері місцевих бюджетів протягом 2007-2022 років з метою підвищення конкурентоспроможності адміністративно-територіальних одиниць та забезпечення їх сталого соціально-економічного зростання [30]. При цьому передбачається, що реалізація цієї концепції буде здійснюватися в два етапи, які представлені на рис.4.1.

Враховуючи те, що дана Концепція лише оперує загальними твердженнями та не містить конкретизованих дій щодо реформування місцевих бюджетів, виникає необхідність впровадження змін в окремі її положення. Окрім того, вона взагалі не містить ніяких посилань на інші нормативні акти, які б забезпечували розкриття окремих її пунктів.


Рис. 4.1 Етапи реалізації Концепції реформування місцевих бюджетів


Так, наприклад, досягнення одного із головних завдань даної концепції (рис.4.2) - зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування - планується здійснити шляхом посилення зацікавленості органів місцевого самоврядування у підвищенні рівня власних доходів шляхом стимулювання обсягів виробництва, валової доданої вартості, обсягу інвестицій та рівня доходів населення відповідно до інноваційного напряму економічного розвитку та ін.., що є досить непрозорим, оскільки не визначено яким чином це положення буде реалізовуватися та не вказані звязки з іншими нормативними актами, які б забезпечували реалізацію таких тверджень.

Така ж ситуація склалася і щодо розкриття інших основних завдань даної Концепції, що свідчить про відсутність розробленого чіткого механізму реформування місцевих бюджетів.


Рис.4.2 Основні завдання Концепції реформування місцевих бюджетів


Не зважаючи на те, що реалізація даної концепції передбачається протягом 2007-2011 років і вона розрахована на врахування положень Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, вона майже не розкриває основні стратегічні напрямки з якими повинна погоджуватись. Тому, можна виділити, як плюси так і мінуси цієї концепції.

Концепція складається з декількох розділів і за структурою подібно до редакцій 2009 та 2012 років. Перший розділ, в якому розглядаються проблеми та виклики, досить повно показує обєктивну потребу у реформі.

Як і раніше, пропонується запровадження трирівневої системи адміністративно-територіального устрою базовий (адміністративно-територіальні одиниці - територіальні громади);

районний (адміністративно-територіальні одиниці - райони);

регіональний (адміністративно-територіальні одиниці - Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь);

Слабкість проекту виявляється вже в означенні базової адміністративно-територіальної одиниці. Це може бути тільки одне слово - громада, як це, наприклад, у Франції - комуна, Польщі - гміна, Великобританії, США - каунті.

Також, на відміну від попередніх версій, в проекті досить розмито вказуються критерії створення цих рівнів. Хоча часова доступність (20 хвилин для ургентної допомоги) і згадується, але не акцентується, що це умова створення базового рівня - громади. Якщо в попередніх редакціях вказувалось, що критерії створення району - вимоги до організації госпітального округу, то в остаточній редакції це випущено, що створює умови для політичних маніпуляцій. Також не наголошується, що регіональний рівень - області та АРК не підлягають змінам, що знову дає аргументи для торпедування реформи.

У Концепції залишилась вимога розмежування повноважень між виконавчою владою та самоврядуванням, але, чомусь, забуто про Київ та Севастополь, де ця проблема є особливо нагальною і проведення таких змін не потребує коректування Конституції. Така «забудькуватість» авторів може свідчити про імітацію реформи. Взагалі, з Концепції було вилучено більшість конкретних положень, які б недвозначно вказувало на шляхи майбутніх перетворень.

Так, щодо територіальних органів ЦОВВ відсутня вимога щодо їх формування відповідно до сітки адміністративно-територіального устрою, що створює можливість створення таких потворних утворень, як міжрайонні обєднання, непідконтрольні з боку районних державних адміністрацій, що спостерігається і зараз.

Відсутні в Концепції критерії та умови передачі повноважень від держави до самоврядування, що створюватиме непевність у практичній реалізації при підготовці законодавчих актів.

Набагато слабшим, ніж у попередніх версіях виписані положення, які стосуються матеріально-фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Так, прямі міжбюджетні відносини між державою та новоствореними адміністративно-територіальними одиницями декларуються тільки щодо дотацій вирівнювання, а не всіх трансфертів, де суттєву роль відіграють субвенції на соціально-економічний розвиток. Помилковим, з огляду на теорію публічних фінансів, є надання права місцевому самоврядуванню визначення податкової бази. Випало з проекту положення про адміністрування місцевих податків власними фіскальними органами, а також привязка процедур закупівель до бюджетного процесу. Як і те, що плата за землю стає місцевим податком.

Досить сумнівними в Концепції є теза про втрату місцевими державними адміністрацій статусу органу загальної юрисдикції. Для координації діяльності територіальних органів виконавчої влади вони якраз і повинні залишатись органами, які представляють всю виконавчу владу, тобто є органами загальної юрисдикції.

За місцевими державними адміністраціями закріплюється право контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування з правом їх зупинення та одночасним зверненням до суду. Це, нібито, відповідає практиці в країнах ЄС. Однак лукавим є те, що забуто фіксування терміну, протягом якого може бути таке зупинення актів органів місцевого самоврядування - тільки 30 днів. Знову використовується термін «законність» рішень, в той час, як в Конституції України та Європейській Хартії місцевого самоврядування вказується інше словосполучення - «відповідність законам та Конституції», а не всіх нормативних актів, таких, наприклад, як постанови уряду чи розпорядження міністерств.

І, найголовнішим недоліком Концепції видається встановлення дуже далеких термінів її реалізації.

Практично всі суттєві етапи перенесено після 2015 року.

Тобто, формування органів місцевого самоврядування на новій територіальній основі буде в кращому випадку в 2020 році. Обєктивних умов для такого розтягнення в часі немає - проекти всіх законодавчих актів, моделювання нових адміністративно-територіальних одиниць давно напрацьовані, апробовані в регіонах і чекають розгляду урядом і парламентом. Очевидним є привязка термінів до проведення виборчих кампаній, які в Україні є перманентними. А це є яскравим підтвердженням того, що насправді влада не збирається здійснювати реформу, а тільки її імітує [31].


ВИСНОВКИ


У першому розділі висвітлюються теоретичні питання з визначення проблем бюджетних відносин при реалізації місцевого бюджету.

Формування місцевих бюджетів - це дуже складний процес. Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх років та врахування певних обєктивних причин відхилення від передбачених показників.

Роблячи висновки, можна впевнено сказати, що формування бюджету - це процес, який повинен налагоджуватися роками. Наприклад, вирішити проблему збалансованості бюджетів можна шляхом находження нових джерел доходів та залучення частини коштів від приватизації державного і комунального майна. Досить вагомі потенційні можливості скорочення витратної частини бюджету повязані з удосконаленням процесу формування місцевих бюджетів. Потребує вирішення питання фінансування забезпечення експлуатації та утримання обєктів комунальної власності, які перебувають у власності членів територіальної громади. Зрозуміло, що вирішення всіх цих питань повинно відбуватися на державному рівні.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

високим рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач;

домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;

нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

Для покращення умов фінансування місцевих бюджетів, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розвязання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі повязані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Аналіз проблем розподілу місцевих коштів бюджетів дає можливість запропонувати наступні шляхи їх вирішення:

чіткий розподіл повноважень щодо фінансування бюджетних установ і закладів між бюджетами всіх рівнів;

реформування доходної частини місцевих бюджетів таким чином, щоб вони формувались переважним чином за рахунок власних джерел, в структурі яких, на наше переконання, повинні переважати місцеві податки і збори;

перевага у виборі форм фінансової допомоги повинна надаватись дотаціям, які не обмежують фінансової свободи місцевих громад.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів


ЛІТЕРАТУРА


1. Твердохлєбов В. Місцеві фінанси / В. Твердохлєбов. - Одеса: Книговидавництво А.А. Івасенко, 1919. - 304с.

. Ширкевич Н.А. Місцеві бюджети / Н.А. Ширкевич. - М. : Фінанси та статистика. - 1991. - 137 с.

.. Ходорович М. И. «Бюджет і бюджетна система»: Учбовий посібник ВЗФЕІ-М.:1999г. - 245 с.

. Гогіташвілі Г.Г. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: [Навчальний посібник] / Гогіташвілі Г.Г., Карчевські Є.Т., Лапін В.М. - К.: Знання, 2007.

. Тішкіна Л.Є. Формування та виконання місцевих бюджетів в нових умовах Л. Тішкіна, А. Фригін. // Фінанси. - 2007. - №1. - С.20-23.


ВСТУП Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ