Формування Державного бюджету України

 

Вступ

Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюджетах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах ринкової економіки бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він є об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість.

У країнах з розвиненою ринковою системою нині сформувалися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання цього досвіду. Нині в Україні у сфері бюджету концентруються найгостріші проблеми економічного й соціального життя держави. Це бюджетний дефіцит і державний борг, повнота мобілізації коштів до бюджету та ефективність їх витрачання.

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Основна мета магістерської роботи полягає в дослідженні особливостей формування Державного бюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

дослідити теоретичні основи формування Державного бюджету України;

розглянути зарубіжний досвід формування бюджетів;

проаналізувати процес формування і виконання Державного бюджету України за останні роки;

напрацювати можливі шляхи покращення бюджетної політики України.

Предметом дослідження виступають відносини з приводу формуванню

Державного бюджету України.

Об'єктом дослідження магістерської роботи виступає Державний бюджет України.

В якості інформативної бази магістерської роботи виступили нормативно-правові акти з питань формування Державного бюджету, літературні джерела з теми дослідження, матеріали спеціалізованої періодичної преси.

В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, метод багатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.

Магістерська робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми і складається з трьох розділів. У першому розділі міститься інформація про виникнення і сутність бюджету, концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки та законодавчу базу формування бюджету. Другий розділ містить: завдання бюджетної політики за аналізований період; аналіз доходів та видатків; інформацію про бюджетний дефіцит. У третьому розділі розглядаються напрямки удосконалення бюджетного процесу в Україні. У висновках сформульовано основні результати магістерської роботи.

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи формування бюджету

1.1 Виникнення і сутність бюджету

Термін "бюджет" має декілька основних значень. Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.

За матеріальним змістом бюджет - це сам централізований фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади України.

Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також обєктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це повязано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій - управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Сутність бюджету, його економічну природу складають економічні відносини. При функціонуванні цих відносин чітко виділяються три учасники - держава, господарюючі субєкти та населення:

держава має необхідність у фінансових ресурсах для виконання своїх функцій;

господарюючі субєкти всіх форм власності та напрямків діяльності які постачають грошові ресурси державі, так і можуть їх отримувати від неї в залежності від місця і ролі в системі економічних відносин;

населення, яке може бути платником податків, так і отримувачем грошових коштів (допомога матерям, малозабезпеченим, інвалідам, пенсіонерам, тощо).

У роботах [15-16] сказано, що сутність бюджету реалізується через його функції: розподільчу та контролюючу.

Через розподільчу функцію держава контролює в своїх руках всі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ймовірною ефективністю. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямками галузей, територіальний розподіл.

Основа контрольної функції - рух бюджетних ресурсів як в частині збору, так і розподілу бюджетних ресурсів. Суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих економічних форм - доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку, а втому, що він передбачає напрями спрямування доходів на певні видатки, а сама сума може бути лише зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже використані.

У роботі [13] розкрито суть слова "бюджет", що походить від нормандського bouqe, що в перекладі означає "кишеню", "мішок", "шкіряний мішок". Це слово почали використовувати англійці, змінивши його на budget, що в дійсності виявилося шкіряним мішком, у якому приносили в парламент документи, де були відомості про державні доходи і витрати, а потім словом budget стали називати доповідь канцлера, з якою він виступав у парламенті.

Бюджет як явище в історії людського суспільства зявився порівняно недавно - в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який обєднував би всі доходи і видатки держави).

Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Бюджет у сучасному його розумінні сформувався в результаті тривалого історичного процесу еволюції суспільства: трансформації натурального господарства у грошово-мінове, становлення держави, ускладнення економічного і фінансового життя.

Перші спроби складання бюджету у формі кошторисів доходів і витрат, у Європі зафіксовані у Франції в часи Пилипа Красивого в 1302 році. Надалі складання бюджету було припинено, тому що глава держави, як правило, повновладно і безконтрольно розпоряджався всіма державними коштами. Фінанси держави не були відділені від королівських.

Повернулися до складання кошторисів доходів і витрат у часи міністра фінансів Сюлли (1599-1611). Це введення продовжив міністр фінансів Франції Неккер (1777-1781р. і 1788-1790) і йому належить ідея публічності в народному господарстві. Саме Неккер створив фінансові основи, на яких пізніше базувалися правила складання бюджету, що існують до наших днів.

Першим роком, коли був сформований бюджет вважається 1781 р., саме тоді міністр фінансів Франції Жак Неккер представив звіт королю Людовіку ХVІ про стан фінансів нації. Вперше був оприлюднений офіційний документ, який вміщував середні звітні дані за декілька років про державні доходи і видатки країни. До цього часу на рівні держави складалися окремі кошториси та рахунки, дуже часто неповні, лише за основними параметрами фінансового господарства.

Сам термін "бюджет" набув розповсюдження у офіційних документах лише на початку ХІХ ст.. Уявлення про бюджет як офіційний звіт про публічні доходи і видатки відображало початкову практику складання цього документу в кінці ХVІІІ ст. саме у вигляді фактично зібраних доходів і здійснених видатків. Подальший розвиток і ускладнення економічного і фінансового життя, посилення ролі держави вимагало переходу до визначення попередніх розмірів доходів і на цій основі здійснення видатків. Отже з офіційного звіту про доходи і видатки бюджет поступово перетворюється в документ, який відображав передбачувані доходи і видатки.

Окремі історичні свідчення про особливості утворення державних доходів і оподаткування на українських землях належать до часів, коли формувалися початки Київської держави (IXX століття). Державні доходи складалися головним чином з данин населення; оподаткуванню підлягало також і хліборобське господарство. Частіше всього данину сплачували натурою: хутром, шкірою, медом, худобою, збіжжям, а також грошима.

Окрім данини, іншими джерелами державних доходів були мито на державних кордонах, торгове мито у містах, грошові кари визначені судами за різні провини. Досить розповсюдженим явищем в Київській державі було встановлення натуральних повинностей на потреби держави: будівництво мостів, доріг, гребель та ін.

За князівської епохи в Україні з'являються особливі княжі агенти, обов'язком яких стало справляння повинностей, податків, збирання данини городники, мостники, митники, метальники, вирники. Всі державні доходи зосереджувалися в розпорядженні князів, причому як особисті потреби князя та його сім'ї, так і загальнодержавні потреби задовольнялися з державної скарбниці.

На українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Росії фінансова система, а в її складі державні фінанси закономірно набували рис, притаманних даним державам.

Новий етап державотворення в Україні і становлення державних фінансів справедливо пов'язується із Козацькою добою. Вперше реформування державного скарбу і відокремлення коштів гетьмана провела козацька демократія за І. Брюховецького (1663-1668 рр.). Такий принцип організації державних фінансів Запорозької Січі пізніше був закріплений Конституцією П.Орлика (1710р.) і далі розвинутий гетьманами Д. Апостолом та К.Розумовським, які внесли значний вклад у справу реорганізації скарбового діловодства. Основним фондом державного скарбу на той час були так звані рангові маєтності, поступлення від яких спрямовувались на утримання державних установ, урядовців, забезпечення заслужених осіб. Постійними державними доходами залишались податки.

В Росії перші згадки про загальні кошториси державних доходів і видатків та кошториси окремих міст (як попередники бюджету в сучасному його розумінні) датовані ще 1645 роком. Єдиних підходів до розробки кошторисів в той час не існувало, регулярне їх складання на державному рівні почалося лише з 1803 р.

У роботі [16] відображена інформація проте, що безпосередня заслуга у становленні і зміцненні російського бюджету належить видатному державному діячу М.М. Сперанському, автору відомого "Плану фінансів" складеного ним у 1809 р. Одним з позитивних наслідків плану М.М. Сперанського було те, що він став підставою для запровадження єдиних правил складання щорічних державних розписів, вони проіснували до 1862 р. Сам розпис тримався суворо в таємниці і був недоступним для широких мас громадськості.

Діяльність у галузі бюджету в Росії до 1862 р. характеризувалася надзвичайною секретністю і безконтрольністю, бюджетній практиці була притаманна також значна розпорошеність державних коштів. Бурхливий розвиток капіталізму в середині XIX ст. змусив царський уряд провести ряд реформ, зокрема фінансову реформу 1862 р., яка докорінно змінила бюджетну справу в Росії, були запроваджені такі принципи організації бюджету як єдність (або повнота) бюджету, єдність каси, гласність та контроль за витрачанням державних коштів.

У Законі України "Про бюджетну систему України" вказано, що "Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів".

Підводячи підсумок такому короткому історичному екскурсу, слід зазначити, що бюджет це складне економічне явище, без якого ні одна економічна система розвиватись не може.

Об'єктивна необхідність бюджету зумовлена тим, що з його допомогою держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, здійснюється перерозподіл валового національного продукту між галузями діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими верствами населення з метою підтримки найбільш незахищених категорій тощо.

В даний час майже не залишилося держав, що свою діяльність не фінансували б з державного бюджету країни. Фінансові відносини, що складаються в держави з підприємствами, організаціями, установами і населенням, називаються бюджетними. Специфіка цих відносин, як частини фінансових, полягає в тому, що вони, по-перше, виникають у розподільному процесі; по-друге, зв'язані з формуванням і використанням централізованого фонду коштів, необхідного для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини різноманітні (між секторами економіки, сферами суспільної діяльності, галузями народного господарства, територіями країни) і охоплюють усі рівні господарювання (державний, місцевий).

Бюджетним відносинам властивий об'єктивний характер. Він обумовлений тим, що в руках держави щорічно повинна концентруватися визначена частка національного доходу, необхідна для задоволення соціально-культурних потреб громадян, рішення оборонних задач, покриття загальних витрат державного керування.

У процесі функціонування бюджетні відносини одержують відповідне їм матеріально-речовинне втілення: вони матеріалізуються в бюджетному фонді країни, що має складну організаційну структуру.

Конкретний розмір бюджетного фонду, що відображає ступінь централізації фінансових ресурсів у руках держави, залежить від ряду факторів: рівня розвитку економіки, методів господарювання на підприємствах, в організаціях, установах, розв'язуваних суспільством економічних і соціальних задач.

У відповідності з визначенням, яке наведено в роботі [2], бюджетна система України - це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Поняття система походить від грецького systema - ціле, складене із частин, зєднане.

Згідно ст.7 Бюджетного кодексу України бюджетна система грунтується на таких принципах:

) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

) принцип обгрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

) принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен грунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

) принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

) принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетна система заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупності бюджетів, які розробляються, затверджуються і виконуються органами державної влади і місцевого самоврядування всіх рівнів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України є зведеним бюджетом України, який називають консолідованим бюджетом.

Бюджет Автономної Республіки Крим (АРК) обєднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АРК.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області обєднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району складається з районного бюджету, бюджетів міст районного підпорядкування, селищних та сільських бюджетів. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, який має районний поділ, обєднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Управління бюджетом є комплексним процесом. Так, з одного боку, суспільство використовує бюджетний механізм як інструмент управління економікою та сферою соціально-культурного розвитку держави. З іншого, бюджетна система України є самостійною, тобто обєктом управління, що вміщує державний та місцеві бюджети, позабюджетні фонди.

Відповідно до цих ланок держава утворила органи, які забезпечують процес управління бюджетом, а саме: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державну податкову адміністрацію, Державну контрольно-ревізійну службу та їхні органи на місцях, органи управління позабюджетними фондами тощо.

За допомогою цих органів держава здійснює реалізацію бюджетної політики. Поєднання вказаних двох аспектів управління бюджетною системою означає, що виступаючи обєктом управління, бюджетні показники використовуються як важелі у системі управління економікою. Кожен з органів управління забезпечує керівництво окремим напрямком бюджетної діяльності.

Залежно від ролі, місця, функцій та обсягів діяльності органи державного управління бюджетною системою поділяються на такі групи:

загальнодержавні органи управління;

органи оперативного управління бюджетною діяльністю.

Робота цих органів взаємоповязана і спрямована на реалізацію засад бюджетної політики України.

В управління бюджетною діяльністю вирізняють два аспекти: бюджетну стратегію і тактику. Бюджетна стратегія спрямована на розробку таких важелів, які були б націлені на виконання завдань перспективного характеру. За допомогою бюджетної тактики органи управління забезпечують реалізацію поточних завдань функціонування та розвитку бюджетної системи України на певному історичному етапі.

Загальне управління бюджетною системою в Україні здійснюється органами державної влади та управління, а саме: Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.

На адміністративно-територіальних рівнях управління забезпечується Верховною Радою та Радою міністрів АРК, обласними, міськими, районними, сільськими і селищними радами, обласними, міськими (Києва та Севастополя), районним державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських, сільських та селищних рад народних депутатів. У роботі сказано, що до повноважень Верховної Ради України віднесено:

ухвалення законів, у тому числі і тих, які забезпечують функціонування бюджетної системи;

затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього;

контроль за виконанням державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, передбачених державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

затвердження переліку обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення обєктів права приватної власності та інші.

Отже, Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган, визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої бюджетної політики держави, структуру органів державного управління бюджетною системою, їхні функції, права, обовязки та відповідальність.

Крім цього Верховна Рада України здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету за допомогою Рахункової палати, систематично заслуговує звіти уряду про хід виконання державного бюджету на сесійних засіданнях Верховної Ради України, вживає заходів, спрямованих на зміцнення бюджетної системи.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган у системі виконавчої влади у своїй діяльності з управління бюджетною системою керується Конституцією та законами України, актами Президента України.

До компетенції Кабінету Міністрів України у галузі бюджету належать:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, економічної безпеки та природокористування;

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконання Конституції та законів України;

розробка та реалізація загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

здійснення управління обєктами державного власності відповідно до закону;

розробка проекту закону про державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою державного бюджету, надання Верховній Раді України звіту про його виконання;

організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

спрямування та координування роботи міністерств, інших органів виконавчої влади;

виконання інших функцій, визначених Конституцією та Законами України, актами Президента України.

Отже, діяльність Кабінету Міністрів України спрямована на реалізацію головних напрямків внутрішньої та зовнішньої бюджетної політики держави, а також на координацію роботи інших органів виконавчої влади щодо управління бюджетною системою.

1.2 Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки

Науковці визнають бюджет найдієвішим інструментом впливу держави (уряду) на економічні процеси у країні. У наукових дискусіях XX ст. саме бюджету віддавалася перевага у досягненні повної зайнятості, цінової стабільності, економічного розвитку та інших макроекономічних цілей.

Виникнення бюджетних відносин неможливе поза державою. Вони є органічною складовою економічної структури суспільства, їх функціонування об'єктивно визначено тим, що для виконання державою своїх функцій необхідна матеріальна база.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, бюджет як основний інструмент державного регулювання соціально-економічних процесів має великі можливості.

Використовуючи фінансове програмування, розвинені держави через бюджет впливають на структурну перебудову економіки, науково-технічну політику, норму нагромадження, самозабезпечення енергетичними ресурсами, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, обсяг валового національного продукту.

Загалом на державний бюджет покладено виконання таких функцій:

перерозподіл національного доходу;

стабілізація процесу суспільного відтворення;

здійснення державної соціальної політики.

Бюджет є основним засобом впливу на стан економіки. Розміри бюджету (а особливо його дефіциту), характер податкової політики і структура видатків допомагають визначити темпи економічного розвитку, тенденції зміни зайнятості, процентні ставки та цінові зміни. Бюджет об'єднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні видатки) в їх взаємодії. Тому під час прийняття окремих бюджетних рішень необхідно враховувати, що визначена державою бюджетна політика обов'язково впливатиме на всі економічні показники.

Концептуальні підходи до регулювання соціально-економічних процесів у країнах з ринковою економікою побудовані відповідно до теорії циклічності економічного розвитку.

Регулярність повторення економічних циклів, їх дестабілізуючий вплив на економіку загалом і визначають необхідність державного антициклічного регулювання.

Використання бюджету як інструменту державного регулювання економіки базується на принципі акселерації. Західні економісти давно звернули увагу на це явище і почали використовувати його на практиці. Воно полягає в тому, що відносно невеликі інвестиції сприяють значному приросту національного доходу.

Феномену акселерації присвячені дослідження західних економістів А. Афтальона, Дж. Кларка і П. Самуельсона, їхні погляди зводяться до того, що підвищення попиту на предмети споживання приводить до підвищення попиту на засоби виробництва і відповідно на інвестиції.

Принцип акселерації має і зворотну дію, оскільки спричинює нестабільність в економіці. Відповідно до фази циклу акселерація має певну спрямованість: у фазах пожвавлення і підйому вона сприяє збільшенню інвестицій, отже, прискорює цикл; у фазі кризи і депресії акселерація посилює спад економіки, оскільки інвестиції скорочуються швидше, ніж виробництво.

Наукові дослідження у сфері використання бюджету як інструменту державного регулювання економіки, як правило, визначаються двома стратегічними напрямами: зміною державних витрат (державних закупівель) і зміною податкових ставок.

Ці апробовані практикою ринкового господарювання напрями широко використовуються. їх вплив виявляється в таких загальних тенденціях:

збільшення державних витрат підвищує сукупний попит і відповідно приводить до збільшення обсягу випуску продукції та підвищення рівня зайнятості;

збільшення податків зменшує особисті доходи домогосподарств і відповідно призводить до зменшення витрат, обсягів випуску продукції і зниження рівня зайнятості.

Пріоритетним у цих напрямках є використання системи державних замовлень у період подолання економічного спаду, що передбачає позитивну дію акселерації або ефекту мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора - це тенденція, відповідно до якої певні зміни обсягу планових інвестицій чи будь-якого іншого компонента сукупного попиту зумовлюють значно більше підвищення останнього.

Ефект мультиплікатора дослідив Дж. Кейнс, який заперечував не тільки ефективне функціонування економіки на основі ринкових механізмів, а й саме їх існування. Він наполягав на розширенні участі уряду у стабілізації економіки. Не всі положення кейнсіанської теорії витримали перевірку часом, але загалом підходи Дж. Кейнса до державного регулювання економічних процесів становлять інтерес і нині.

Ефект мультиплікатора має безліч можливостей застосування у практичній економіці та економічній політиці. Так, навіть незначні за абсолютною величиною зміни обсягів планових інвестицій (або будь-якої іншої складової планових витрат) посилюватимуться дією ефекту мультиплікатора і впливатимуть на сукупний попит.

Останній, за визначенням більшості сучасних економістів, стимулюватиме розвиток економіки саме в напрямах його дії. У реальній економіці можлива і зворотна дія ефекту мультиплікатора.

Ігнорування механізмів регулювання державного впливу на економічні процеси може призвести до тривалого затягування депресії. Таке явище спостерігалось у США і існує нині в Україні.

Але, як свідчить досвід високорозвинених країн, уряд завжди має достатній набір інструментів, за допомогою яких можна вивести економіку із ситуації нестабільності. Основним таким інструментом і є державний бюджет та його складові: державні закупівлі, податки тощо.

Крім економічної сфери державний бюджет істотно впливає також на соціальну сферу. У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою роль бюджету в соціальних процесах значно підвищується. Це зумовлено передусім тим, що саме бюджетні кошти разом з позабюджетними фондами є фінансовою базою соціальних перетворень, переходу на новий, вищий рівень соціального обслуговування населення країни.

Крім того, державний бюджет покликаний пом'якшувати соціальні наслідки розшарування населення за матеріальним станом (рівнем доходів), що зумовлено переходом до ринку.

Характерними ознаками перехідного періоду є інфляція і кризи, що посилюються й неухильно призводять до зниження життєвого рівня населення. У таких умовах бюджет обов'язково має бути соціально спрямований, тобто передбачати можливість фінансування соціальних програм. Соціальна політика держави має бути спрямована на підтримку тих, хто з об'єктивних причин опинився у найскрутнішому становищі: пенсіонерів, дітей, студентів, працівників бюджетної сфери. Отже, соціально-економічна роль бюджету має підпорядковуватися розв'язанню основного завдання сучасного етапу розвитку України - структурній перебудові економіки при стримуванні та пом'якшенні кризових та інфляційних процесів.

На жаль, бюджет України в умовах фінансової кризи поки що не може повною мірою виконувати такі функції. Лише в разі реальної стабілізації виробництва країна може отримати фінансові ресурси для створення стабільної системи соціального забезпечення. Іншими словами, надходження в бюджет безпосередньо залежать від стану виробництва, тому необхідно не тільки вдосконалювати розподіл і перерозподіл ВВП, а насамперед забезпечити розвиток виробництва.

Стан економіки визначає бюджетні показники. Останні кілька років бюджет України формувався у складних умовах. Насамперед це відбувалось через неефективне функціонування економіки; поглиблення фінансової кризи; зменшення податкової бази (понад половину підприємств збиткові, частина з них взагалі не працює, а частина підприємств знаходиться в "тіньовій економіці"); масову кризу платежів і значний обсяг бартерних операцій; практично повне зупинення інвестиційної діяльності державного та приватного секторів економіки; високий рівень інфляції; підвищення рівня безробіття; зниження рівня життя населення.

Зазначені фактори провокували незбалансованість державного бюджету в напрямі перевищення видатків над доходами (дефіцит бюджету). Іноді незбалансованість бюджету спостерігається як перевищення доходів над видатками (профіцит бюджету).

Саме по собі перевищення бюджетних видатків над доходами не катастрофічно, оскільки характерною особливістю державних бюджетів майже всіх країн світу є їх незбалансованість, тобто наявність дефіциту.

Нині не існує держави, якій би не доводилося стикатися з бюджетним дефіцитом. Мало того, останніми десятиліттями хронічний дефіцит державних бюджетів був характерною ознакою більшості економічно розвинених країн. Наприклад, за цей період бездефіцитний бюджет лише тричі затверджувався у Великобританії.

В роботі [14] сказано, що у світовій практиці якість бюджетного дефіциту диференціюється, бюджетний дефіцит може бути пов'язаний:

з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і в цьому разі дефіцит бюджету відображає не кризовий стан суспільних процесів, а намагання забезпечити прогресивні зміни у структурі суспільного виробництва;

з надзвичайними ситуаціями (війнами, стихійними лихами тощо), коли звичайних резервів недостатньо і потрібно використовувати особливі резерви;

із кризовими явищами в економіці, її спадом, неефективністю фінансово-кредитних зв'язків, нездатністю уряду контролювати фінансову ситуацію в державі; у цьому разі дефіцит є надзвичайним явищем, що потребує вжиття заходів зі стабілізації економіки, прийняття відповідних політичних рішень.

Бюджетний дефіцит в Україні, пов'язаний із кризою в економіці, він є наслідком спаду виробництва (що призводить до зменшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів), зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасного здійснення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення та інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливають на економічну і соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття державою дієвих заходів щодо його зменшення. В економічно розвинених країнах сформувався відповідний механізм управління бюджетним дефіцитом. Він добре відомий і не залежить від типу економіки.

У програмі скорочення бюджетного дефіциту слід передбачити такі заходи, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд держави, а з іншого - сприяли б скороченню державних видатків. Перелічимо основні з цих заходів:

випуск державних цінних паперів;

зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у народному господарстві з метою підвищення фінансової віддачі з кожної гривні;

широке використання фінансових пільг і санкцій, які дають змогу враховувати специфічні умови господарювання і стимулювати збільшення суспільного виробництва;

скорочення сфери державної економіки та державного фінансування.

Існують також заходи скорочення дефіциту бюджету, пов'язані з небезпечними для економіки наслідками, хоча, на перший погляд, вони допомагають розв'язати проблему дефіциту. До них належать емісія грошей і посилення податкового пресу. Якщо неефективність і негативний вплив на економіку підвищення податків вже не викликає сумніву, то з емісією не все так просто.

Теорія і практика державного регулювання США, Японії та інших розвинених країн підтверджують необхідність і доцільність випуску грошей в обіг відповідно до реальних потреб економіки.

Якщо додаткова емісія спрямована на розвиток виробничих сил і сприяє науково-технічному прогресу у виробництві, то таке збільшення грошової маси не тільки не стає інфляційним, а навпаки, за умов реального підвищення суспільної продуктивності праці протистоятиме інфляції.

В Україні в умовах скорочення виробництва існувала практика подолання інфляції шляхом замороження заробітної плати, затримання її виплати, скорочення соціальної допомоги. З 1995 по 1999 р. загальна заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат постійно збільшувалася і тільки з 2000 р. почала зменшуватись. Зниження рівня інфляції шляхом штучного обмеження купівельної спроможності населення призводить до перманентного скорочення сукупного попиту і до дедалі зростаючого згортання виробництва. Але якщо вдатися до емісійного погашення боргів населенню і скорочення на цій основі дефіциту бюджету, то це зумовить інтенсивне розкручування інфляційної спіралі.

За емісійного фінансування бюджетного дефіциту в Україні існувала висока ймовірність того, що емісійні кошти, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати, не надійдуть у вітчизняний сектор ринку. Це пояснювалося схильністю населення до купівлі імпортних товарів та іноземної валюти. Отже, без адекватних заходів, спрямованих на зменшення попиту на імпортні товари, нормалізацію валютного обороту, звуження тіньового сектору економіки і підвищення ефективності вітчизняного виробництва, емісійні кошти не стануть ресурсом відродження національної економіки.

Таким чином, дефіцит бюджету виникає як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин. Найпоширенішою з них є обмежені можливості держави щодо мобілізації необхідних доходів. Це пояснюється недостатнім урахуванням можливої зміни обставин, тим більше в перехідних економіках, де часто відсутній необхідний досвід макроекономічного прогнозування. Зменшення обсягу надходжень до державного бюджету може також спостерігатися через зниження експортних цін, зменшення обсягів виробництва понад передбачуваний рівень, зниження попиту на вітчизняну продукцію. Це небезпечне тим, що за стійкої тенденції до випередження темпів підвищення державних видатків порівняно з темпами збільшення державних доходів короткострокова бюджетна незбалансованість поступово перетворюється на довгострокову. За відсутності перспектив економічного розвитку у країні її внутрішні і зовнішні борги збільшуються швидкими темпами. Що довше це відбувається, то важче вийти з такого становища.

Наочне підтвердження тому - країни з перехідною економікою, де найбільшу загрозу для макроекономічної стабільності становлять інтереси суб'єктів економічної діяльності, які намагаються споживати більше, ніж виробляють. Це стосується насамперед підприємств, на яких підвищення заробітної плати перевищує підвищення продуктивності праці й які не можуть функціонувати без державних дотацій. Стосується це також уряду, видатки якого надмірні й неефективні.

Як звичайні інвестори уряди вдаються до позик й інвестують їх у проекти, доходи від яких перевищують процентні виплати за позику.

Відмінність полягає в тому, що часто доходи уряду визначаються рівнем зростання ВВП, а не прибутком для приватних підприємств. З огляду на це Україна має витрачати запозичені кошти переважно на реформи, оскільки саме вони можуть стимулювати зростання ВВП. Натомість запозичені кошти витрачаються на фінансування державного апарату і не завжди обґрунтовану підтримку збиткових підприємств та окремих груп громадян.

Зниженню бюджетного дефіциту сприяє скорочення витратної частини бюджету: вивільнення його від більшої частини фінансування виробничої сфери, за винятком фінансування великих міжрегіональних програм, субсидування окремих капіталомістких галузей і сільського господарства, максимальне скорочення дотацій збитковим підприємствам тощо.

Держава продовжує контролювати значну частину економіки України за допомогою бюджету. При цьому важливо, щоб дефіцит бюджету зменшувався реально, а не номінально. Так, майже щороку після проголошення Україною незалежності реальний дефіцит бюджету перевищував планові показники, тобто завжди перевищував дефіцит, схвалений Верховною Радою і офіційно зазначений у фіскальній статистиці. А це, у свою чергу, суттєво знизило довіру населення до держави та її політики.

У роботі [25] зазначено, що різним типам бюджетних дефіцитів відповідають різні стратегії бюджетно-податкової політики.

Сальдо державного бюджету може змінюватися під дією як так званих вбудованих стабілізаторів економіки (циклічний дефіцит), так і через здійснення дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит).

У результаті здійснення дискреційної політики співвідношення дохідної та видаткової частин бюджету змінюється тільки в результаті безпосереднього свідомого та цілеспрямованого втручання уряду. Наприклад, у період економічного спаду уряд може прийняти рішення про збільшення видатків та (або) зменшення податкових ставок (стимулююча фіскальна політика). Таким чином, фактично цілеспрямовано створюється дефіцит державного бюджету для подолання спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці посилюється інфляція, уряд приймає рішення про зменшення видатків та (або) збільшення податків (стримуюча фіскальна політика).

Такі рішення уряду пов'язані зі значними внутрішніми часовими лагами, оскільки, по-перше, зміна структури бюджетних видатків або ставок оподаткування потребує тривалого обговорення у Верховній Раді, а по-друге, необхідний деякий час, щоб можна було пересвідчитись у позитивних результатах таких рішень. Різке збільшення дефіциту державного бюджету через певний час компенсується стабільними надходженнями до бюджету за рахунок "відродженого" виробництва.

Недискреційна політика, навпаки, здійснюється без безпосереднього втручання уряду. Основою такої політики є вбудовані стабілізатори, що "вмикаються" автоматично як реакція на певні економічні процеси в суспільстві.

"Вбудована" стабільність виникає у зв'язку з тим, що насправді податкова система в Україні забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальному податку мінус трансфертні платежі та субсидії), який змінюється пропорційно до чистого національного продукту (ЧНП).

Наведене означає, що зі збільшенням ЧНП майже всі види податків автоматично збільшуються, і навпаки, зі "зменшенням" ЧНП податкові надходження різко скорочуються.

Прямо протилежно при фіскальній політиці "поводяться" трансфертні платежі, або "від'ємні податки". Залежність між ними та ЧНП обернено пропорційна. Виплати допомог з безробіття, різних субсидій під час економічного підйому різко зменшуються і різко збільшуються під час економічної кризи.

Економічне значення взаємозв'язку та пропорційної залежності між ЧНП та обсягом податкових надходжень дуже велике. Це зумовлено двома обставинами.

По-перше, податки можуть бути подані як втрата певної потенційної купівельної спроможності в економіці. У такому разі з метою підтримки стабільності, коли економіці загрожує інфляція, доцільно знизити купівельну спроможність, щоб не спричинити ще більшу інфляцію. І навпаки, коли у країні спостерігається спад виробництва, уповільнення економічного розвитку або криза, доцільно послабити податковий тиск, тобто мінімізувати вилучення потенційної купівельної спроможності. Це сприятиме активізації ділової активності у країні.

По-друге, податкова система при здійсненні фіскальної політики передбачає певну стабільність. Залежно від фази економічного циклу у країні обсяг податкових надходжень автоматично змінюється (що, у свою чергу, зумовлює зміни в державному бюджеті) і є дієвим інструментом впливу на інфляцію та рівень безробіття.

На будь-якій фазі економічного циклу перед державою стоять дві першочергові проблеми: боротьба з інфляцією та безробіттям. Складність полягає в тому, що одночасно розв'язати обидві проблеми неможливо; розв'язати можна лише одну з них за рахунок іншої. У різні періоди держава робить вибір по-різному.

Поряд з офіційним (номінальним) дефіцитом державного бюджету як у промислово розвинених країнах, так і у країнах з перехідною економікою існує також прихований дефіцит, що зумовлюється квазібюджетними видатками. До них належать централізовані кредити, що надаються центральним банком (в Україні НБУ) на пільгових умовах. Так, в Україні нагромаджені в комерційних банках, що відокремились на початку економічної реформи від НБУ, великі портфелі прострочених боргових зобов'язань державних підприємств, пов'язаних передусім з виплатою завищеної заробітної плати при надлишковій зайнятості, як правило, сплачуються за рахунок пільгових кредитів НБУ.

Крім того, за рахунок коштів НБУ можуть фінансуватись окремі операції, пов'язані з державним боргом, покриватися збитки від заходів стабілізації курсу обміну валют тощо. У результаті таких квазібюджетних операцій діяльність і уряду, і НБУ стає незрозумілою для економічних агентів. Це, у свою чергу, спричинює недовіру до макроекономічної політики держави. Крім того, висуваючи некомерційні цілі, НБУ, по-перше, втрачає незалежність, по-друге, знижує свій статус "поєднання" бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, що виникає на цій основі.

Це характерно для будь-якої перехідної економіки, часто супроводжується збільшенням збитків центрального банку країни і посиленням інфляції, що значно знижує ефективність заходів з макроекономічної стабілізації загалом.

Можна стверджувати, що прихований (квазібюджетний) дефіцит істотно знижує фактичний бюджетний дефіцит і державний борг (зокрема внутрішній). Дуже часто це робиться цілеспрямовано, наприклад у разі наближення чергових виборів або коли уряд бажає мати щорічний збалансований бюджет.

У роботі [14] зазначено, що існує кілька підходів до складання та використання бюджету. Розглянемо три основні концепції:

бюджету, який щороку збалансовується;

бюджету, що збалансовується на циклічній основі;

функціональних фінансів.

До "Великої депресії" 30-х років XX ст. вважалося, що щорічно збалансований бюджет є метою державних фінансів. Але глибший аналіз свідчить про суттєві недоліки щорічно збалансованого бюджету. Зокрема, такий підхід здебільшого виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу. Мало того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу. Припустимо, що в економіці раптово виникли такі негативні явища, як тривале безробіття і зниження доходів. Тоді державі для збалансування бюджету необхідно або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи. Проблема полягає в тому, що всі ці заходи стримувальні за характером і кожний з них не стимулює ділову активність і сукупний попит, а ще більше знижує їх. Можна уявити й іншу ситуацію. Економіка зазнала інфляції, внаслідок чого збільшились грошові доходи, а отже, автоматично податкові надходження до бюджету. Тоді для збалансування бюджету і ліквідації майбутніх бюджетних надлишків держава повинна знизити податкові ставки або збільшити державні видатки, але обидва ці заходи або їх поєднання спричинять підвищення ділової активності, рівня зайнятості і, зрештою, не знизять інфляцію, а навпаки, посилять її тиск на економіку. Таким чином, концепція щорічно збалансованого бюджету є економічно неефективною, має суттєві суперечності й не здатна забезпечити стабільність економіки в довгостроковій перспективі.

Але, незважаючи на викладене, розглядувана концепція має прибічників. Окремі економісти, підтримуючи щорічно збалансований бюджет, вважають, що небезпеку становлять не дефіцит державного бюджету і державний борг, що збільшуються, а зростання видатків, пов'язане з фінансуванням різних урядових програм. Збільшення кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують великих витрат, має контролюватися суспільством і відбуватися тільки в разі збільшення податкових надходжень до бюджету. При дефіцитному фінансуванні цей процес стає суспільно неконтрольованим, оскільки державні програми мають тенденцію до швидшого збільшення, адже опозиція суспільства щодо цього процесу виявляється набагато меншою, коли ці програми фінансуються за рахунок збільшення дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у цьому разі розглядається як замах уряду на існування приватного сектора. Інша концепція, а саме бюджету, збалансованого на циклічній основі, базується на протилежному підході. Обґрунтування цієї концепції є логічним, простим і зрозумілим.

Ідея збалансованого на циклічній основі бюджету полягає в тому, що уряд реалізує антициклічну політику і водночас збалансовує бюджет. У цьому разі бюджет потрібно збалансовувати не щорічно, а лише протягом економічного циклу.

Щоб протистояти спаду, уряд повинен знизити податки і збільшити державні видатки. Таким чином, фактично цілеспрямовано збільшується бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюються ділова активність і підприємництво (ставка робиться на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення так само логічно буде збільшити податкові ставки і зменшити державні витрати. По-перше, це сприятиме вилученню з обігу частини потенційної купівельної спроможності, а по-друге, буде створено деякий бюджетний надлишок, що уможливить покриття державного боргу, що виник у період спаду.

Але навіть за такої привабливої бюджетної концепції виникають великі проблеми. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше різняться глибиною і тривалістю. Тому тривалий і глибокий спад, за яким ітиме відносно короткий підйом, безсумнівно, спричинить значне збільшення дефіциту державного бюджету порівняно з появою незначного додатного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення є недоліком розглядуваної концепції, оскільки свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету. Сутність другої проблеми полягає в перевагах, пов'язаних з інфляцією. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція вигідна дебіторам (отримувачам позик) за рахунок кредиторів (надавачів позик). При цьому наслідки інфляції щодо перерозподілу довільні й непередбачувані.

Держава так само може мати вигоду від інфляції, якщо є отримувачем позик від населення.

Протягом багатьох років у кожної держави накопичується значний державний борг (як зовнішній, так і внутрішній). Інфляція ж дає можливість державі сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності, тобто уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "знецінені".

В умовах інфляції номінальний (офіційний) національний дохід і, як наслідок, податкові надходження збільшуються, а державний борг не змінюється. Це означає, що за допомогою інфляції уряд зменшує реальний державний борг й істотно полегшує його сплату (ідеться тільки про внутрішній державний борг).

Таким чином, можна припустити, що держава зацікавлена в інфляції і свідомо може її провокувати, щоб розрахуватися з власними боргами.

Третій концептуальний підхід до формування бюджету і його використання базується на ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї основними є стабілізація і оздоровлення економіки; збалансування ж бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі є другорядним. При цьому не варто боятися, що у процесі стабілізації економіки спостерігатимуться стійкі надлишки або дефіцити бюджету.

Згідно з цією концепцією проблеми державного дефіциту або надлишку бюджету незначні порівняно з тими, що зумовлені тривалими спадами або стійкою інфляцією.

В Україні становлення ринкових відносин відбувалося у складних умовах, що пояснюється як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами.

Економічна ситуація характеризується спадом національного виробництва практично в усіх галузях, кризою платежів, збільшенням тіньового капіталу, катастрофічним браком бюджетних коштів і, як наслідок, неможливістю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми.

За таких обставин реалізація ідеї функціональних фінансів є реальним шансом вийти з економічної кризи, оскільки вона спрямована передусім на розв'язання проблем економіки за допомогою бюджету.

За існування взаємозв'язку бюджету й економіки пріоритет надається останній.

Оскільки тільки сильне конкурентоспроможне вітчизняне виробництво гарантує постійне поповнення дохідної частини бюджету, більшість вітчизняних економістів схвалюють розробку спеціальних державних програм підтримки вітчизняних підприємств і поступової відмови від фінансування нерентабельних виробництв.

Тільки розв'язання проблем, пов'язаних з національним виробництвом, створить гарні передумови для реального оздоровлення економіки і, як наслідок, сприятиме її стабілізації та подальшому зростанню швидкими темпами.

.3 Законодавча база, як підґрунтя формування державного бюджету

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України на основі таких законодавчих та нормативних актів:

1. Конституція України.
2. Бюджетний кодекс України.
3. Закон про державний бюджет України.
4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.
5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.
6. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
7. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетних відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному кодексу та Закону про Державний бюджет України.

Розглянемо, як регулюються бюджетні відносини відповідними законодавчими та нормативними актами.

У роботі [1] сказано, що в Конституції України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи:

1.Механізм прийняття Законів України.

2.Повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування.

3.Основні бюджетні положення.

Розглянемо окремі положення Конституції. Так, статті 95-98 передбачають, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Розглянемо повноваження державних органів влади.

Повноваження Верховної Ради України:

1. прийняття законів;
2. затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
3. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
4. розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
5. затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
6. призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

Повноваження Президента України:

1. звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище;
2. призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
3. призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
4. утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
5. скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
6. створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

7. підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

8. має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України.

Повноваження Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади:

1. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України;
2. до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України;
3. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
4. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
5. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
6. розробляє проект Закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
8. виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Повноваження органів місцевого самоврядування:

1. органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду;
2. матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Як сказано у роботі [2] на виконання завдань та положень Конституції України, був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону "Про бюджетну систему України" (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації.

У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України "Про місцеве самоврядування", в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив "бюджетної забезпеченості жителів", а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами.

Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Бюджетний процес привязаний до календарного циклу. Бюджетне законодавство розглядає весь цикл бюджетних процедур - планування, затвердження, виконання та звіт про виконання бюджету. На відміну від цього тендерне розглядає лише тендерні процедури, випускаючи такі важливі моменти, як планування закупівель та моніторинг за виконанням контрактів.

Офіційно бюджетний процес починається з Постанови Верховної Ради України про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік (Бюджетна резолюція), хоча реально він починається раніше, відповідно до плану, затвердженого міністром фінансів, про початок підготовки бюджету: реально - в лютому-березні року, що передує плановому. На цей момент здійснюються формування бюджетної політики й планування основних показників. Бюджетна резолюція узаконює ці підходи. І хоча процедура затвердження Бюджетної резолюції на перший погляд носить формальний характер, уряд однак рідко коли дотримується параметрів, запропонованих ним же в Бюджетній резолюції, однак вона є досить важливим моментом. З однієї сторони парламент може висловити свої пріоритети, з іншої - уряд може оцінити ступінь реакції на ті параметри і нововведення, які пропонуються в ній, для того щоб прийняти рішення як про рамкові параметри бюджету, які затверджуються, так і доцільність та глибину змін у бюджеті та в механізмі застосування закону про бюджет.

Місцеві бюджети починають формуватися практично в серпні, коли міністерство фінансів доводить параметри трансфертів, розраховані на підставі формули. Здебільшого це занижені показники, які базуються на песимістичному сценарії розвитку економіки.

До 15 вересня відповідно до Конституції Державний бюджет подається до Верховної Ради. Якщо вона його не відхиляє за формальними ознаками, як, наприклад, через невідповідність Основним напрямам бюджетної політики, то бюджет вважається прийнятим до розгляду.

Перше читання бюджету готується Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. В цей час депутати та цілі фракції подають до комітету свої пропозиції, здебільшого в бік збільшення їхніх видатків. Головні розпорядники коштів теж дружно відвідують кабінети Бюджетного комітету, що по суті означає зраду уряду, який пропонує збалансовану позицію від імені всіх міністерств. Хоча Бюджетним кодексом передбачається, що ці пропозиції повинні бути збалансовані (збільшення одних видатків повинне супроводжуватися зменшенням інших або пропозицією нових джерел доходів), однак на практиці таке відбувається рідко. Тому Бюджетний комітет здебільшого героїчно вишукує додаткові джерела доходів чи "надуває" існуючі, оскільки жорсткої методики розрахунку доходів немає, а заборони міняти обсяг доходів, як це є, наприклад, у Швеції, українське законодавство не передбачає.

Тим більш, що довіряти уряду особливих підстав нема: Рахункова палата не має права контролювати надходження до бюджету відповідно до розяснень Конституційного суду. Бюджетний комітет готує висновки й пропозиції до проекту бюджету, які повинні бути збалансовані та позбавлені внутрішніх протиріч і подає на затвердження Верховній Раді. Затвердження цього документу є формальним розглядом проекту бюджету в першому читанні.

Далі з бюджетом працює уряд. Відповідно до Кодексу на друге читання уряд має подавати лише первинний текст й ті пропозиції, які містились у Висновках та пропозиціях. При цьому цифрові показники не повинні мінятися, якщо в період з 15 вересня до подання в другому читанні не змінилися більш як на 2 відсотки. Часто уряд подає на друге читання практично новий текст, а цифрові показники завжди міняються. Якщо врахувати, що на перше читання проект готується в песимістичному сценарії, то такі зміни завжди легко пояснити.

Факт затвердження бюджету в другому читанні означає старт для підготовки й затвердження місцевих бюджетів.

Закон України "Про Державний бюджет України" приймається на наступний за звітним роком. На жаль, практично жодного року за роки незалежності він не був прийнятий вчасно.

В Україні календарний і бюджетний роки збігаються. У цьому Законі передбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійснення виконання бюджету.

Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини. До них можна віднести:

1.Закон України " Про прожитковий мінімум ".

2.Закон України " Про місцеве самоврядування ".

.Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим".

.Закон України " Про місцеві державні адміністрації".

Закон України "Про прожитковий мінімум". прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999р. Цей закон складається з семи статей, де подано визначення прожиткового мінімуму (наведено в словнику офіційних термінів), принципи формування набору продовольчих товарів та послуг, їх перелік, порядок установлення та затвердження прожиткового мінімуму.

Так, у ст. 2 передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для:

- загального оцінювання рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

- установлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги сім'ям з дітьми, допомоги у зв'язку з безробіттям, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- визначення права на призначення соціальної допомоги;

- установлення величини неоподатковуваного мінімуму доходу громадян;

- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Ст. З передбачає, що набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.

Ст. 4 передбачає, що прожитковий мінімум установлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України; щорічно переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом із уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях, наведено в роботі.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997р.). У підзаголовку до цього закону сказано, що відповідно до Конституції України він визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Закон складається з п'яти розділів. Розглянемо окремі положення цього закону, які стосуються бюджетної системи.

У першому розділі " Загальні положення " визначаються основні терміни - територіальна громада, місцевий референдум, представницький орган місцевого самоврядування, районна та обласні ради, виконавчі органи рад, бюджет місцевого самоврядування, районний та обласний бюджет, бюджет розвитку та мінімальний бюджет тощо (основні терміни з цього закону подані в словнику офіційних термінів).

У другому розділі регламентуються повноваження сільських, селищних, міських рад, виконавчих органів цих рад, сільського, селищного, міського голови та районних і обласних рад. Досить детально описано порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування за всіма основними напрямами, включаючи бюджетні питання.

"Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування" - третій розділ. У цьому розділі розглянуті такі питання, як право комунальної власності, детально регламентовані питання доходів і видатків місцевих бюджетів, використання вільних бюджетних коштів, створення і використання позабюджетних коштів, механізм установлення і використання місцевих податків і зборів, участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах.

У наступному розділі передбачена відповідальність конкретних органів та посадових осіб за вчинені дії, а також урегульовані окремі питання діяльності. Так, передбачено, що місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними територіальним громадам. Вони мають періодично, не менш ніж 2 рази на рік інформувати населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету. У законі передбачено механізм дострокового припинення повноваження місцевих рад та інших органів місцевого самоврядування й організація нових позачергових виборів.

Останній пятий розділ " Прикінцеві та перехідні положення" містить особливості застосування цього закону та інших нормативних актів до міст Києва та Севастополя, поширення дії Закону України "Про державну службу" на посадових осіб місцевого самоврядування та перелік нормативних актів, що втратили чинність у зв'язку з уведенням у дію цього закону.

Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим". Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998 р., затверджена Верховною Радою України 23 грудня 1998 р. і набула чинності з дня опублікування, тобто з 14 січня 1999 р.

Конституція містить 5 розділів з 48 статтями. Уже в ст. 1 наголошено, що АРК є невід'ємною складовою України і здійснює повноваження, визначені Конституцією України. Тим самим віддається пріоритет на території АРК Конституції України в разі розбіжностей з нормативними актами АРК.

У ст. 26 "Повноваження Верховної Ради АРК" передбачені певні повноваження і з бюджетних питань, а саме:

• визначення порядку управління майном, яке належить Автономній Республіці Крим;
• затвердження бюджету АРК і внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішень щодо звіту про його виконання;
• установлення податків і пільг щодо оподаткування згідно із законами України;
• за поданням Ради міністрів АРК затвердження програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку; раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища відповідно до загальнодержавних програм.

Закон України "Про місцеві державні адміністрації", підписаний Президентом України 9 квітня 1999 р., набрав чинності 15 травня 1999 р.

Закон містить 7 розділів і 50 статей. Так, ст. 6 Закону України " Про місцеві державні адміністрації " передбачає, що голова місцевої державної адміністрації у межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази, які є обов'язковими для виконання.

Ст. 18 "Повноваження в галузі бюджету та фінансів" передбачає, що місцева державна адміністрація:

-складає і подає на затвердження проекти відповідного бюджету та забезпечує його виконання;

-подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субвенцій, дані про зміну складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню;

-отримує від усіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену актами законодавства для складання і виконання бюджету;

-здійснює фінансування підприємства, установ і організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами;

регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України в межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, видає відповідні акти, які не можуть суперечити Конституції України, законам України, указам Президента України.

Ці нормативні акти регулюють поточні питання, які виникають унаслідок здійснення повноважень.

Якщо питання є компетенцією ще одного державного органу, то може бути спільна постанова, наприклад Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 13 від 14 січня 1997 р. "Про впровадження казначейської системи виконання Державного бюджету", де передбачено відповідний механізм.

Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Це можуть бути укази Президента, які регулюють поточні актуальні питання, не врегульовані законами України, а також постанови, рішення, накази міністерств, відомств, зокрема Міністерства фінансів, Державного казначейства, Головної Державної податкової адміністрації тощо.

Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Місцеві органи влади - органи місцевого самоврядування та державні адміністрації в межах своїх повноважень, згідно з Конституцією України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та інших нормативних актів, де передбачені їхні повноваження, можуть видавати нормативні акти місцевого значення.

Щодо функціонування бюджетної системи це можуть бути рішення про затвердження місцевих бюджетів, планів соціально-економічного і культурного розвитку, надання пільг окремим платникам у сплаті податків.

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Розділ 2. Аналіз стану державного бюджету України за 2007-2009 рр.

2.1 Основні завдання бюджетної політики у 2007-2009 рр.

Бюджетна політика - це складова фінансової політики держави, змістом якої є розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів. В економічній літературі надаються два підходи до розуміння сутності бюджетної політики. У вузькому розумінні вона зводиться до формування, виконання та регулювання державного бюджету країни. У широкому розумінні бюджетна політика включає заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП способом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому, а також маніпулювання державними видатками та доходами з метою впливу на економічний розвиток суспільства.

Зміст і роль бюджетної політики в кожній державі визначаються її цілями, які ставляться залежно від існуючих економічних проблем. Головними цілями бюджетної політики на сучасному етапі є:

-стабілізація економіки та забезпечення сталого зростання виробництва;

-стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності та структурних перетворень;

досягнення структурного зміщення економічних пропорцій на користь виробників, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення,

стимулювання інфляційних процесів;

забезпечення бюджетних надходжень для фінансування невідкладних соціальних програм;

створення сприятливих умов для стимулювання ділової інвестиційної активності, розвитку підприємництва.

Як бачимо цілі бюджетного регулювання є досить суперечливими. Заходи бюджетної рестрикції завжди пригноблюють економічну активність і провокують спад виробництва, а заходи бюджетної експансії щодо запобігання падіння обсягів виробництва і стимулювання його зростання, по суті означають розширення попиту, передусім інвестиційного, а слідом за ним - і споживчого, що обовязково веде до підвищення цін.

Таким чином, роль бюджетної політики є багатоаспектною і залежить від конкретно - економічних реалій, етапу та моделі розвитку економічної системи країни. Бюджетно-податкове регулювання потребує гнучкого та обережного ставлення уряду до засобів і методів його здійснення, особливо за умов зміни характеру бюджетно-податкової політики на переломних етапах розвитку держави. Бюджетна політика виконує три основні функції: фіскальну, економічного регулювання та вирівнювання доходів.

Фіскальна функція полягає у забезпеченні необхідних ресурсів для урядової діяльності ( військово-оборонні витрати, реалізація економічних та соціальних програм, підтримка уряду).

Функція економічного регулювання полягає у використанні податків та видатків бюджету як інструментів управління економікою та досягнення певних цілей економічної політики (економічного зростання, структурної перебудови).

Функція вирівнювання доходів полягає у використанні бюджетного регулювання як інструмента перерозподілу ВВП за допомогою прогресивної шкали оподаткування, а також системи трансферних виплат бідним, безробітним, інвалідам, сиротам та ін..

Головною проблемою реалізації бюджетної політики є забезпечення оптимального поєднання суперечливих, але взаємоповязаних функцій бюджетно-податкового регулювання з урахуванням специфічних інтересів різних соціальних груп населення.

Бюджетна політика реалізується через спеціалізовані державні органи оперативного управління, насамперед через фінансовий апарат, склад і структура якого знаходяться у відповідності з державним устроєм країни.

Розробка та реалізація бюджетної політики як центральної складової соціально-економічної політики держави потребує аналізу стану та проблем національної економіки країни, виявлення можливостей з урахуванням передумов, цілей, наявних бюджетних ресурсів, побічних ефектів, а отже контролю та аналізу за використанням бюджетних ресурсів, що вимагає бюджетного моніторингу.

В роботі [23] зазначено, що основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції, зазначено в роботі

У 1992 році Україна сформувала самостійну бюджетну систему. Одночасно зі здобуттям цього неодмінного атрибуту державної самостійності на весь зріст постало питання здійснення відповідної бюджетної політики, спрямованої на утвердження національної незалежності, забезпечення глибинних ринкових перетворень та стійкого довгострокового розвитку національної економіки та суспільства в цілому. На жаль, слід констатувати, що на шляху побудови такої політики постали прояви трансформаційної кризи, зокрема:

низька ефективність дій держави у новому середовищі;

структурні деформації та диспропорції економіки;

недосконалість конкурентного середовища, недосконалість та нерозвиненість внутрішнього ринку;

суттєве падіння життєвого рівня населення України;

наростання конфлікту інтересів між впливовими політико-економічними групами, між ними та державою.

Внаслідок цього вироблення бюджетної політики відбувалося під постійним пресом різноманітних груп впливу, потреб оперативного збалансування макроекономічного становища, вимог міжнародних фінансових організацій. Зміна параметрів соціально-економічної системи в процесі просування шляхом ринкових перетворень також обумовлювала постійну зміну вимог, які висувалися до бюджетної політики в Україні. Відтак пошук адекватних напрямів та інструментів національної бюджетної політики триває й досі.

Як зазначено в роботі [6] бюджетна політика на 2007 рік та середньострокову перспективу спрямована на виконання завдань, визначених у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України та на формування сприятливого макроекономічного середовища економічного зростання в Україні.

Основними завданнями бюджетної політики на 2007 було:

забезпечення реальної збалансованості бюджету;

виконання програм енергозбереження;

сприяння розвитку підприємницької діяльності;

удосконалення механізмів соціального страхування;

забезпечення реалізації соціальних гарантій та соціального захисту вразливих верств населення.

Основними факторами макроекономічної стабільності та поступового економічного зростання повинні стати передбачувані помірні інфляційні процеси, стабільна монетарна, бюджетна і боргова політика та жорстка фінансова дисципліна.

У роботі [26] зазначено пріоритетні завдання та головні параметри бюджетної політики :

) створення рівних умов для розвитку реального сектору економіки та досягнення макроекономічної стабільності:

удосконалення правової системи та визначення правових механізмів виконання завдань Уряду, повязаних з досягненням збалансованості бюджету;

захист економічних інтересів держави шляхом посилення боротьби з контрабандою та порушенням митних правил;

утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні;

державна підтримка впровадження енергозберігаючих технологій та розвитку альтернативних видів палива, спрямованих на скорочення споживання традиційних видів енергоносіїв і здійснення ефективних заходів з реформування житлово-комунального господарства;

законодавче вирішення питань щодо внесення змін або зупинення дії законів, виконання яких не забезпечене фінансовими ресурсами або призводить до втрат доходів бюджету у 2007 році та наступних роках;

забезпечення прозорості приватизації державного майна шляхом застосування механізму продажу активів держави тільки на відкритих аукціонах, розроблення та впровадження механізму спрямування надходжень від приватизації державного майна, в першу чергу, на здійснення інвестицій у сферу енергозбереження та видатків розвитку;

розширення бази та вирівнювання умов оподаткування внаслідок скасування пільг;

запровадження оподаткування доходів від отримання спадщини, подарунків, операцій з майном та нерухомістю;

удосконалення системи оподаткування підакцизних товарів;

удосконалення спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва;

уніфікація ліцензій, дозволів, сертифікатів з метою зменшення вартісного навантаження на субєктів підприємницької діяльності;

удосконалення процедури продажу через відкриті аукціони земельних ділянок несільськогосподарського призначення разом з розташованими на них обєктами приватизації;

створення сприятливих умов для розвитку партнерських відносин держави та приватного сектору економіки у сфері будівництва, реконструкції, ремонту і експлуатації автомобільних доріг загального користування;

продовження земельної реформи, зокрема проведення нормативної грошової оцінки земель, їх інвентаризації;

створення нормативно-правової бази для виконання в Україні вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та ефективної реалізації механізмів Кіотського протоколу до неї;

удосконалення державної системи контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства;

) забезпечення реалізації справедливої державної політики щодо соціального захисту та соціального забезпечення населення:

підвищення до кінця року розмірів мінімальної заробітної плати до рівня не менш як 450 гривень на місяць та поквартальне збільшення прожиткового мінімуму з урахуванням індексу споживчих цін;

збільшення власних доходів цільових соціальних фондів шляхом розширення бази нарахувань страхових внесків, зокрема їх запровадження на всі види заробітної плати та грошового забезпечення з одночасним реформуванням та легалізацією заробітної плати у всіх галузях;

законодавче врегулювання питань впровадження єдиного порядку призначення та перерахунку пенсій для всіх категорій пенсіонерів;

створення нормативно-правової бази для запровадження єдиної системи оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, включаючи запровадження погодинної ставки та єдиної тарифної сітки;

підвищення диференційованих рівнів забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сімям залежно від їх віднесення до соціальних груп;

визначення Кабінету Міністрів України єдиним органом державної влади з питань затвердження умов оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу);

підвищення ролі страхових принципів у солідарній системі пенсійного забезпечення, що передбачає подальше поглиблення диференціації розмірів пенсійних виплат залежно від страхового стажу та сплачених внесків;

виконання програми будівництва та придбання житла для громадян, зокрема із залученням механізму довгострокового іпотечного кредитування та державної підтримки спорудження соціального житла, реформування житлового забезпечення працівників державного сектору економіки;

) реформування бюджетної сфери:

приведення кількості головних розпорядників бюджетних коштів у відповідність з основними державними функціями з урахуванням підпорядкованості та координації окремих органів державної влади;

збереження практики визначення у законі про державний бюджет захищених статей видатків, насамперед соціального характеру;

збільшення обсягу капітальних видатків з одночасним збереженням у Законі про Державний бюджет України на 2007 рік поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди відповідно до законодавства;

реформування галузі охорони здоровя;

реформування галузі вищої освіти, зокрема шляхом проведення підготовки та здійснення переходу від утримання вищих навчальних закладів на систему оплати державного замовлення на підготовку спеціалістів на договірних і конкурентних засадах з одночасним наданням таким закладам більшої економічної самостійності (скасування статусу бюджетних установ);

удосконалення структури бюджетних видатків на науку;

удосконалення системи стратегічного та оборонного планування з метою продовження реформування Збройних Сил;

розвиток природно-заповідної справи;

збільшення фінансової самодостатності бюджетів територіальних громад шляхом подальшої децентралізації управління бюджетними коштами, що передбачає передачу їм державних повноважень та відповідних бюджетних ресурсів з центрального та обласного рівнів, розширення податкової бази таких бюджетів;

проведення модернізації фінансового сектору економіки, зокрема реформування казначейського виконання бюджету, удосконалення процедури складення та виконання державного і місцевих бюджетів;

продовження роботи з виконання програми передачі військових містечок та інших обєктів соціально-культурної сфери до комунальної власності;

проведення реформування державної служби охорони при МВС.

Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. №686 "Про схвалення проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2008 рік" та Постанови Верховної Ради України від 24 червня 2007 р. №1854-IV "Про Основні напрями бюджетної політики на 2008 рік" Міністерство фінансів України розробило проект Державного бюджету України на 2008 рік.

В роботі [7] сказано, що метою бюджетної політики на 2008 рік є фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей програми діяльності Кабінету Міністрів України - підвищення рівня державних соціальних стандартів надання державних та громадських послуг, зниження рівня бідності в країні.

Основними завданнями бюджетно-фінансової політики на 2008 рік визначено:

-забезпечення збільшення видатків соціальної спрямованості державного та місцевих бюджетів як інструмента досягнення пріоритетних соціальних та економічних цілей;

-сприяння випереджаючому зростанню темпів збільшення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, порівняно з валовим внутрішнім продуктом;

стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності, формування бюджету розвитку як фактора економічного зростання та забезпечення становлення інноваційної моделі розвитку економіки;

недопущення виникнення простроченої заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат, у тому числі громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості бюджетних установ та бюджетів усіх рівнів;

поліпшення умов для розвитку соціальної та гуманітарної сфери шляхом збільшення обсягів видатків на соціальний захист населення, охорону здоров'я та освіту, підвищення ефективності їх використання, зокрема через удосконалення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів, продовження застосування та удосконалення механізму середньострокового бюджетного планування відповідно до основних напрямів соціально-економічного розвитку держави;

посилення взаємоузгодженості бюджетної та грошово-кредитної політики на всіх етапах формування і реалізації як необхідної умови збалансованого економічного зростання;

продовження роботи з реформування системи соціального захисту, освіти, охорони здоров'я та пенсійного забезпечення відповідно до напрямів, визначених у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, насамперед первинної медичної допомоги, загальної середньої освіти;

підвищення рівня соціальної підтримки малозабезпечених і соціально незахищених громадян шляхом запровадження пріоритетності політики зростання доходів, у першу чергу, працюючого населення, у тому числі через механізм забезпечення зростання рівня зайнятості працездатного населення.

Декларація цілей та завдань бюджету на 2009 рік ґрунтується на положеннях Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків" і спрямована на формування сприятливого макроекономічного середовища, проведення послідовної та ефективної податково-бюджетної політики, дотримання жорсткої фінансової дисципліни, формування бюджету на 2009 рік на принципах середньострокового бюджетного планування з чіткими фіскальними та видатковими орієнтирами.

Бюджетна політика на 2009 рік являє собою певну сукупність цілей, реалізація яких приведе до успішної реалізації бюджетної програми на даний рік.

У роботі [8] наведено основні цілі бюджетної політики:

1. Перетворення бюджетної політики на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави.

Для реалізації даної мети необхідно виконання ряду завдань, основними з яких є:

-Забезпечення збалансованості та стійкості бюджетної системи України за рахунок:

а)утримання загального обсягу державного, боргу, відносно ВВП на рівні не вищому, ніж у 2008 році;

б)визначення дефіциту бюджету на економічно безпечному рівні;

в)збереження частки перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні, що не перевищує 32 відсотків;

г)забезпечення збалансованості бюджету Пенсійного фонду України;

д)розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів;

е)визначення у Законі про Державний бюджет України на 2009 рік переліку захищених статей видатків соціального характеру;

-Підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів:

а)концентрація капітальних видатків бюджету на створенні інформаційно-комунікаційної, транспортної та комунальної інфраструктури;

б)проведення моніторингу ефективності виконання бюджетних програм шляхом удосконалення критеріїв оцінки їх результативності;

в)поступовий перехід до розподілу коштів за принципом оплати наданих послуг (виконаних робіт), а не за принципом утримання;

- Покращення матеріального становища та добробуту громадян:

а)встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

б)продовження виплати громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР;

в)забезпечення диференціації розмірів пенсій, у тому числі призначених у різні роки;

г)продовження переходу від системи соціального захисту, що ґрунтується на наданні пільг, до політики зростання доходів та підтримки незахищених верств населення.

2. Пріоритетні завдання податкової політики:

Формування прогнозованої та раціональної податкової політики, що сприятиме відновленню довіри бізнесу до влади, детінізації виробничо-комерційної діяльності та економічному зростанню в державі, створенню єдиного правового поля діяльності суб'єкта господарювання та подальшому інтегруванню України до світової спільноти.

Розроблення та затвердження Стратегії реформування податкової системи України.

Поступове зниження рівня податкового навантаження:

а)розроблення згідно із Стратегією реформування податкової системи України законопроектів стосовно внесення змін до законодавства з питань оподаткування;

б)запровадження єдиного соціального внеску;

в)зменшення збору з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти;

- Розширення бази оподаткування та забезпечення більш справедливого розподілу податкового навантаження. Удосконалення системи адміністрування податків:

а)запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість),спрямованого на досягнення соціальної справедливості, ставки якого повинні затверджуватися на регіональному рівні (в межах, встановлених законом про такий податок), а надходження в повному обсязі спрямовуватися до місцевих бюджетів;

б)удосконалення системи адміністрування акцизного збору з метою розширення бази оподаткування за рахунок зменшення частки тіньового сектору обігу підакцизних товарів і відповідно наповнення державного бюджету;

в)мінімізація податкових пільг, а також впорядкування діючих податкових пільг, що надаються за галузевою та професійною ознаками, з метою вирівнювання податкового навантаження.

- Формування бюджету з урахуванням адаптації елементів податкового законодавства України до норм законодавства Європейського Союзу та захист економічних інтересів держави:

приведення митного законодавства у відповідність із Міжнародною конвенцією про спрощення і гармонізацію митних процедур;

а)посилення боротьби з порушенням митних правил та контрабандою, зокрема шляхом адекватного встановлення митної вартості товарів;

б)недопущення надання тарифних пільг та преференцій за галузевим (суб'єктним) принципом при здійсненні експортно-імпортних операцій.

3. Виконання пріоритетних державних (цільових) програм у відповідних галузях:

Покращення якості надання соціальних послуг населенню:

а)удосконалення системи надання пільг, компенсацій та гарантій;

б)децентралізація надання послуг (виконання робіт);

в)підвищення ролі і відповідальності місцевих органів виконавчої

г)влади у формуванні та реалізації високоякісних послуг (виконанні робіт)

д)на рівні громади;

е)підвищення ефективності системи соціального захисту населення від безробіття;

ж)вжиття заходів до подолання дитячої безпритульності та бездоглядності.

-Підвищення якості надання освітніх послуг, розвиток науки, фізичної культури та спорту, відродження культури та духовності:

а)передача вищих навчальних закладів до сфери управління МОН ( Міністерство освіти і науки України );

б)оптимізація мережі навчальних закладів;

в)вдосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання учнів та моніторингу якості освіти;

г)оптимізація інфраструктури та удосконалення організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян;

д)збереження культурної спадщини, стимулювання розвитку вітчизняного книговидання, кінематографа та анімації.

- Забезпечення високоякісної та доступної медичної допомоги населенню:

а)створення умов для переходу до загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування;

б)розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної (сімейної) медицини;

в)розвиток медицини у сільській місцевості, зміцнення її матеріально-технічної бази, в тому числі забезпечення закладів охорони здоров'я автотранспортними засобами;

г)оптимізація та удосконалення надання високоспеціалізованої медичної допомоги;

-Реформування Збройних Сил України, правоохоронних органів та забезпечення безпеки держави:

а)забезпечення поетапного переходу до формування Збройних Сил України та інших військових формувань на контрактній основі;

б)нарощування боєздатності Об'єднаних сил швидкого реагування та підвищення рівня боєздатності Основних сил оборони;

в)забезпечення пріоритетного спрямування бюджетних коштів на розвиток озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх нових зразків.

-Пріоритетна державна підтримка реального сектору економіки:

а)державна підтримка інноваційних та інвестиційних проектів пріоритетних галузях економіки, в тому числі літакобудуванні, ракетно-космічній, оборонно-промисловій та інших галузях економіки;

б)покращення фінансового стану підприємств вугільної галузі шляхом їх роздержавлення та реструктуризації, поетапний перехід до ринкових цін на вугілля;

в)концентрація фінансових ресурсів на забезпеченні розвитку власного видобутку нафти і газу;

г)підвищення ренти як інструменту заохочення до раціонального використання природно-ресурсного потенціалу держави;

д)збереження нормативу (розміру) відрахувань частини чистого

е)прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що сплачується до державного бюджету, на рівні 2008 року;

ж)виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

4. Державна політика щодо фінансового забезпечення місцевих бюджетів:

Створення належних умов для виконання органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади покладених на них функцій

Запровадження нових інструментів стимулювання регіонального розвитку.

Безперечно, за минулі роки бюджетну систему України було суттєво вдосконалено та наближено до сучасних вимог. Проте, як і раніше, невирішеними залишаються наступні фундаментальні проблеми:

-незбалансованість зобов'язань і ресурсів на всіх рівнях бюджетної системи і надмірність боргового тягаря;

неефективність та обтяжливість податкової системи;

неефективність значної частини бюджетних видатків;

перевищення державних потреб і зобов'язань над фактичними бюджетними витратами;

незавершеність формування ефективної системи управління державними фінансами.

2.2 Аналіз доходів і видатків державного бюджету України

Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету.

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості.

Стаття 2 Бюджетного кодексу дає наступне визначення доходів бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Але, на нашу думку, ця дефініція не повністю відображає сутності поняття "доходи бюджету". З огляду на розробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходи бюджету - це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм. Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету, складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правових норм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність і взаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованість бюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин. Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтування узгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять до таких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, у зв'язку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки і соціальної сфери.

Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізі доходів та забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавством України. Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України "Про систему оподаткування". Також до законодавства про податки, збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України "Про плату за землю", Декрети Кабінету Міністрів "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір", "Про податок на прибуток" та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.

Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету і визначається склад доходів Державного бюджету України.

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету.

Склад доходів Державного бюджету включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами), які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету України також входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо.

За порядком та умовами зарахування доходів у Державний бюджет та в місцеві бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові (табл.2,1)

Таблиця 2.1 - Класифікація доходів Державного бюджету

Критерії класифікаціїВиди доходів1 Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету2 закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету; регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенніЗалежно від повноти зарахування доходів до бюджету закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету; регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенніЗа частотою появи звичайні - регулярно включаються в доходи; надзвичайні - з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставинЗа методами залучення податки; збори; обов'язкові платежі; інші надходженняЗа способом зарахування загальний фонд; спеціальний фондЗа розділами відповідно до Бюджетного кодексу податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти

У роботі [16] говориться, що видатки Державного бюджету - це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

-необхідність утримання державних установ;

-рівень розвитку регіонів держави;

звязки видатків із загального державного бюджету з видатками за місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагому значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законодавчими та нормативними актами - Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

) державне управління:

-законодавчу владу;

-виконавчу владу;

Президента України;

) судову владу;

) міжнародну діяльність;

) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

) національну оборону;

) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

) освіту:

-спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

-загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

) охорону здоров'я;

) соціальний захист та соціальне забезпечення:

-державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

-державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни);

державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

державні програми одноразової допомоги.

) культуру і мистецтво;

) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

) фізичну культуру і спорт;

) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

) державні інвестиційні проекти;

) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища;

) створення та поповнення державних запасів і резервів;

) обслуговування державного боргу;

) проведення виборів та референдумів;

) інші програми, які мають виключно державне значення.

Фінансування окремих програм економічного і соціального спрямування за місцем реалізації цих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державної влади, функціональне призначення яких - забезпечення національної безпеки. Вони включаються до Державного бюджету України без деталізації.

У Державному бюджеті обовязково передбачається резервний фонд бюджету. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбаченні при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

Перш ніж провести аналіз доходів та видатків державного бюджету проведемо аналіз основних макроекономічних показників за 2007-2009 рр., так як вони суттєво впливають на основні показники держбюджету.

Таблиця 2.2- Основні макроекономічні показники 2007-2009 років

Роки200720082009ПоказникФактФактФактНомінальний ВВП (млрд... гривень)720,7948,1912,6ВВП реальний, темп зростання (відсотки)107,9102,385,0Індекс споживчих цін (відсотки)в середньому до попереднього року112,8125,2115,9Грудень до грудня попереднього року116,6122,3112,3Прибуток прибуткових підприємств, млрд.... грн.183,0193,799,0Фонд оплати праці працівників та грошового забезпечення військовослужбовців, млрд.. грн.215,7285,7286,9Експорт товарів і послуг (платіжний баланс), млн.. дол. США640018561254174у відсотках до попереднього року127,4133,863,3Імпорт товарів і послуг (платіжний баланс), млн.. дол. США721539996256896у відсотках до попереднього року135,4138,556,9Протягом аналізованого періоду номінальний ВВП постійно змінювався, то в сторону збільшення, то в сторону зменшення. Так у 2008р.ВВП становив 948.1 млрд. грн., що на 227.4 млрд. грн. більше ніж у 2007, а в 2009 р. він становив 912.6 млрд. грн., що на 35.5 млрд. грн. менше ніж у 2008 р. Реальне зростання ВВП у 2008 році становило 2,3%, що, в основному, було забезпечено зростанням у сільському господарстві, на транспорті та звязку, у машинобудуванні та в деревообробній сфері, а в 2009 р. реальний ВВП знизився на 17.3%.

За 2008 рік індекс споживчих цін зріс на 5.7% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Більш ніж дві третини його зростання припало на першу половину року, що було зумовлено подорожчанням переважно продовольчої групи товарів через поганий врожай, який був у 2007 року та зростанням світових цін на продовольство. В 2009 р. порівняно з 2008р. даний показник знизився на 10%.

Експорт та імпорт товарів у 2008 р. порівняно з 2007 р. зростав, а в 2009 р. спостерігається зменшення даних показників, в основному за рахунок світової фінансової кризи, яка знизила попит на товари як в Україні так і у світі.

В роботі [11] містяться дані про надходження до державного бюджету за 2007-2009 рр. (рис. 2.1).

Із запланованих 255,3 млрд. грн. надходжень до Державного бюджету України фактично у 2009 році надійшло 225,4 млрд. грн., що на 2,7 відсотка, або на 6,3 млрд. грн. менше ніж у 2008 році. Рівень виконання річного плану, який був затверджений Верховною Радою України зі змінами дорівнював 91,9 відсотка.

Попри негативний вплив світової фінансової кризи на всі економічні процеси в Україні наприкінці року, бюджет 2008 року був виконаний У 2008 р. із запланованих 238,6 млрд. грн. до бюджету надійшло 231,7 млрд. грн., що на 6,9 млрд. грн. менше, або на 2.9 відсотка. А в 2007 р. фактичні надходження до бюджету становили 165,9 млрд. грн., що на 2,4 млрд. грн. менше від запланованого показника , який затвердила Верховна Рада України у 2006 бюджетному році. За аналізований період в цілому спостерігається недовиконання планових показників.

Рисунок 2.1 - Доходи державного бюджету за 2007-2009 рр.. млрд. грн.

Із запланованих 184,6 млрд. грн. надходжень до загального фонду державного бюджету у 2009 році фактично надійшло 172,2 млрд. грн., що на 7,3 відсотка, або на 13,7 млрд. грн. менше ніж у 2008 році. Рівень виконання дохідної частини загального фонду державного бюджету в цілому за 2009 рік становив 93,3 відсотка. Недовиконання становить 12,4 млрд. гривень.

Рисунок 2.2 - Доходи загального фонду Державного бюджету України за 2007-2009 рр., млрд. грн..

У 2007 р. фактичні надходження спеціального фонду становили 39,8 млрд. грн., що на 3,1 млрд. грн. менше від запланованих. Фактичні надходження в 2008 р. склали 45,9 млрд. грн., що на 20,7 відсотка менше від планового показника, або на 12 млрд. грн. Із запланованих 70,7 млрд. грн. надходжень до спеціального фонду державного бюджету у 2009 році фактично надійшло 53,1 млрд. гривень.

Рисунок 2.3 - Доходи спеціального фонду Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд. грн..

У структурі доходів державного бюджету найбільшу питому вагу займають податкові надходження, тож проведемо аналіз податкових надходжень (табл.. 2.3)

Таблиця 2.3 - Питома вага податкових надходжень в доходах бюджету у 2000-2009 рр.

Показники2000200120022003200420052006200720082009Разом доходів100,0100,0100,0100,0100,0100,0100,0100,0100,0100,0Утому числі:Податкові надходження56,062,869,867,865,273,171,970,372,566,1Неподаткові надходження31,234,427,930,032,527,727,125,422,829,4Доходи від операцій із капіталом0,11,01,11,41,22,10,41,10,90,5Державні цільові фонди12,71,81,20,81,11,00,50,60,40,3Питома вага податкових надходжень у загальному обсязі доходів державного бюджету коливається від 56,0% у 2000 році до 73,1% у 2005 році. Як видно також з табл., питома вага неподаткових надходжень за аналізований період знаходиться в межах 22,8-34,4% від загального обсягу доходів державного бюджету України. Частка доходів від операцій з капіталом в загальних доходах держбюджету України становить 0,1-1,4%.

Частка державних цільових фондів у загальному обсязі надходжень до державного бюджету має чітку тенденцію до зменшення - якщо у 2000 році вона становила 12,7%, то у 2009 році -0,3% відповідно.

Наведені дані дозволяють зробити висновок, що економічна криза, яка розпочалась в Україні з ІІІ кварталу 2008 року дещо змінила структуру надходжень до державного бюджету України. Так ще у 2008 році питома вага податкових надходжень становила 72,5%, а вже у 2009 році - 66,1%. Тобто зазначений показник зменшився на 6,4% у загальній структурі надходжень, натомість частка неподаткових надходжень збільшилась на 6,6% відповідно.

Якщо у 2008 році доходна частина державного бюджету становила 231,7 млрд. грн., і з них податкові надходження складали 167,9 млрд. грн., неподаткові надходження - 52,8 млрд. грн. У 2009 році доходна частина склала 225,3 млрд. грн., з них податкові надходження - 148,9 млрд. грн., неподаткові - 66,3 млрд. грн. У свою чергу доходна частина державного бюджету 2009 року зменшилася у порівнянні із 2008 роком на 6,4 млрд. грн. або на 2,8%. Податкові надходження зменшилися на 19 млрд. грн., або на 11,3%, неподаткові надходження зросли на 13,5 млрд. грн., або на 25,6%.

У роботі [33] наведена інформація проте, що ВВП України зменшився у І кварталі 2009 року на 20,3%, у II кварталі на 17,8%, у III кварталі на 15,9% у IV кварталі на 7,0% у порівняні з аналогічними періодами 2008 року.

За оцінками експертів та розрахунками Міністерства економіки падіння ВВП України у 2009 році становило близько 15%. Тобто темп падіння рівня податкових надходжень до державного бюджету України у 2009 році був меншим, аніж темп падіння ВВП.

Це дозволяє зробити висновок про збільшення питомої ваги податкових надходжень державного бюджету по відношенню до ВВП у період кризових трансформацій.

Розглядаючи питому вагу податкових надходжень державного бюджету до ВВП констатуємо, що у період 2000-2008 років вона коливалась у межах 10,75%-17,79%. Тенденція до зростання даного показника, розпочинаючи із 2000 року, засвідчує підвищення ролі податкового регулювання у системі бюджетного регулювання.

В економічній літературі існує думка про те, що чим менша питома вага податкових надходжень у ВВП, тим швидшими темпами розвивається економіка.

У роботі [20] сказано, що прихильники "економіки пропозиції" на чолі з А. Лаффером вважали, що високий рівень податкового навантаження є причиною високих і непередбачуваних темпів інфляції, гальмуючи при цьому економічний розвиток. Основні положення даної економічної теорії були покладені в основу "рейганоміки", яка передбачала проведення податкової реформи із зниженням податкових ставок. Проте результати проведення даних реформ доволі неоднозначні. Широкий ряд науковців та дослідників висловлюють думку про те, що низький рівень податкового навантаження на економіку зумовлює виникнення серйозних економічних труднощів - недофінансування бюджетних програм або існування значного дефіциту бюджету. Необхідно зазначити, що якщо розглядати умови кризових трансформацій економіки, то ряд провідних країн світу пішли на скорочення податкового навантаження з метою стимулювання економічної діяльності суб'єктів господарювання. До таких країн належать - Німеччина, Франція, Швейцарія, Японія, Китай, Індія та ін. В Україні зменшення податків під час економічної кризи відбувалось доволі опосередковано. Науковці та аналітики вважають, що значного зменшення податків в Україні і не слід було очікувати. Причинами цього є значне падіння обсягів промислової продукції та ВВП країни, відсутність реальних джерел фінансування дефіциту бюджету, який би утворився внаслідок зменшення податкових надходжень, відсутність стабілізаційного фонду. Тому країна не змогла в повній мірі використати податкове регулювання як ефективний засіб антикризової політики.

У таблиці 2.4 наведені показники питомої ваги окремих податків до загальної суми податкових надходжень державного бюджету України за період 2007-2009 років.

Таблиця 2.4 - Структура податкових надходжень державного бюджету України

Показники200720082009млн. грн.%Млн.. грн.%млн. грн.%Податкові надходження, в т.ч116670,8100,0167883,4100,0148915,6100,0Податок на додану вартість59382,850,992082,654,8584596,756,81Податок на прибуток Підприємств33964,029,1147456,328,2732569,821,87Акцизний збір10485,98,9912678,07,5521274,514,29Ввізне мито9588,98,2211932,87,116328,84,25Інші3249,22,783733,72,224145,82,78

На основі даних таблиці констатуємо, що більше, ніж половину від загального обсягу податкових надходжень становлять надходження від податку на додану вартість. Цей показник знаходиться у межах 50,9-56,81%. Звертає на себе увагу тенденція до зростання питомої ваги податку на додану вартість: порівнюючи 2009 рік із -2007 роком - питома вага ПДВ зросла на 5,91 відсотка. Навіть при зменшені даного податку у 2009 році у порівняні із 2008 роком на 7485,9 млн. грн. у зв'язку із падінням рівня виробництва та споживання, питома вага зросла на 1,96 відсотка.

На рисунку 2.4 зображено відшкодування ПДВ. У 2009 році обсяг бюджетного відшкодування ПДВ за загальним фондом державного бюджету грошовими коштами залишився на рівні 2008 року та становив 34,5 млрд. гривень. За аналогічний період 2007 року бюджетне відшкодування ПДВ становило 18,9 млрд. грн.. що на 15,5 млрд. грн. менше ніж у 2008 році.

На 1 січня 2010 року обсяг невідшкодованих сум ПДВ на рахунок платника у банку становив 24,2 млрд. грн. і зріс за 2009 рік на 10,1 млрд. гривень. В 2008 сума невідшкодованого ПДВ становила 14,1 млрд. грн., що на 5,5 млрд. грн. більше ніж в 2007 році.

Рисунок 2.4 - Бюджетне відшкодування ПДВ за загальним фондом Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд.. грн.

Рисунок 2.5 - Динаміка залишку невідшкодованих сум ПДВ (всього активний та пасивний) на рахунках платника у банку за 2007-2009 роки, млрд. грн.

Другим за величиною джерелом надходжень є податок на прибуток підприємств. Його частка коливається від 21,87% у 2009 році до 29,11% у 2007 році. Якщо у 2007 році зростання питомої ваги даного податку у загальному обсязі податкових надходжень, то у 2008-2009 роках спостерігається її зменшення. Обсяг надходжень від податку на прибуток у 2009 році зменшився у порівнянні із 2008 роком на 14886,5 млн. грн. або на 31,4%, у порівнянні із 2007 роком на 1394,2 млн. грн. або на 4,1%. Однією з основних причин цього є вплив економічної кризи на фінансовий та реальний сектор економіки. У результаті цього збільшилась кількість збиткових підприємств та зменшився обсяг отриманих прибутків рентабельними підприємствами.

Акцизний збір (рис.2.6) є третім за величиною джерелом податкових надходжень. Частка акцизного збору знаходиться в межах від 7,55% до 14,29%.

Необхідно відзначити, що у період 2007-2008 років обсяг акцизного збору щороку збільшувався, але питома вага даного податку зменшувалася - у 2007 році на 0,02 відсотка у порівнянні із 2006 роком, у 2008 році на 1,44 відсотка у порівнянні із 2007 роком. Проте у 2009 році спостерігається значне зростання надходжень від акцизного збору до державного бюджету - у порівнянні із 2008 роком надходження зросли на 8596,5 млн. грн. або на 67,8%. Питома вага даного виду надходжень становила 14,29 відсотка. Таке зростання обсягу надходжень пояснюється підвищенням ставок акцизного збору з метою збалансування Державного бюджету України. Адже в фінансової умовах кризи, як засвідчує світовий досвід, непрямі податки є менш вразливими до зменшення у порівнянні із прямими. Наслідком збільшення ставок акцизного збору стало зростання надходжень від акцизного збору, що дозволило не допустити стрімкого зменшення доходної частини Державного бюджету України.

Рисунок 2.6 - Надходження акцизного збору до Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд. грн.

У роботі [30] наведена інформація про доходи від ввізного мита, вони становлять доволі вагому частку у податкових надходженнях до державного бюджету. Слід звернути увагу, що вона досить значно коливається за роками. Якщо у 2007 році частка ввізного мита становила 8,22%, то у 2009 році лише 4,25%. Надходження від ввізного мита зростали протягом 2007-2008 років: так у 2007 році в порівнянні із 2006 роком вони збільшились на 2616,2 млн. грн. або на 37,5%, у 2008 в порівняні із 2007 роком на 2343,9 млн. грн. або на 24,4%. У 2009 році спостерігається значне зниження доходів від ввізного мита - порівнюючи із 2008 роком доходи скоротилися на 5604 млн. грн. або на 46,96%. Причиною такого різкого падіння є скорочення імпорту на 45,0% внаслідок впливу економічної кризи. Це було обумовлено проведеною девальвацією національної валюти та падінням внутрішнього попиту.

Видаткова частина бюджету є вагомим інструментом розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів для виконання державою покладених на неї функцій. Від структури та обсягів видаткової частини бюджету залежить стан збалансованості та міцності бюджетної системи країни, ефективність системи бюджетного регулювання. Багато науковців та дослідників звертають увагу на те, що темпи економічного зростання залежать від частки видатків держави у ВВП. Проте єдиного визначеного підходу у даному питанні немає. Проте в умовах економічної кризи слід звернути увагу на те, що держава має за рахунок, в тому числі, і бюджету стимулювати зростання внутрішнього попиту, не допускати значного падіння доходів працівників бюджетної сфери та пенсіонерів, підтримувати стратегічні галузі та підприємства. Як свідчать дані таблиці 3, питома вага видаткової частини державного бюджету України до ВВП знаходиться в межах 24,4-26,7% та є достатньо стабільною.

Частка видатків зведеного бюджету України без державних цільових фондів коливається від 31,7% до 33,9%. Питома вага видатків державного бюджету у зведеному бюджеті є достатньо високою і становить від 77,1% у 2007 році до 78,6% у 2009 році. На основі даних таблиці можемо зробити висновок про те, що у 2009 році питома вага бюджетних видатків дещо зросла, що пояснюється впливом економічної кризи. Використовуючи регулювання видаткової частини бюджету під час кризових трансформацій як інструмента регулювання економічного розвитку, держава підвищує значимість системи бюджетного регулювання у цілому.

Таблиця 2.5 - Динаміка частки видатків зведеного і державного бюджету України 2007-2009 роках, у % до ВВП

РокиЧастка видатків у ВВП, %Питома вага видатків державного бюджету у зведеному бюджеті,%>Зведеного бюджетуДержавного бюджету200731,724,477,1200832,525,478,1200933,926,778,6

Відповідно до оперативного звіту Державного казначейства України видаткова частина Державного бюджету України за 2009 рік виконана в обсязі 242,4 млрд. грн., що на 0,9 млрд. грн. (на 0,4%) більше аналогічного показника попереднього року.

Рівень виконання річного плану, затвердженого Верховною Радою України на 2009 рік, становить 88,4%. Касові видатки Державного бюджету України за 2008 рік становили 241,5 млрд. грн., що перевищує відповідний показник 2007 року на 67200,2 млн. грн., або на 38,6 відсотка.

Загальний фонд державного бюджету у 2009 році було виконано в обсязі 187,7 млрд. грн., або 96,6% від річного плану зі змінами. За загальним фондом державного бюджету у 2008 році було виділено асигнувань на проведення видатків в обсязі 194442,6 млн. грн., що відповідає 97,2% річного плану, затвердженого Верховною Радою України.

Касові видатки за загальним фондом державного бюджету у 2008 році проведено у сумі 193280,8 млн. грн., або 96,6% річних планових показників, затверджених Верховною Радою України.

В умовах нестачі бюджетних ресурсів найбільш постраждали капітальні видатки. У 2009 році капітальні видатки державного бюджету були профінансовані в обсязі 10,4 млрд. грн., що майже в 2,5 рази менше ніж у 2008 році. У 2008 році капітальні видатки становили 25,6 млрд. грн., що на 0,2 млрд. грн. менше ніж в 2007 році.

Рисунок 2.7 - Капітальні видатки державного бюджету України в 2007-2009 рр., млрд. грн.

Через різке зростання обсягу державного боргу, у 2009 році частка видатків на обслуговування державного боргу в структурі видаткової частини державного бюджету зросла до 3,7% проти 1,6% у 2008 році, 1,9% у 2007 році, та 2,3% у 2006 році. Відповідно зменшилося ресурсне забезпечення програмних видатків бюджету.

Видатки Державного бюджету України на обслуговування державного боргу

Рисунок 2.8 - Розмір державного боргу в 2007-2009 рр.

Касові видатки соціального спрямування (оплата праці з нарахуваннями та поточні трансферти населенню) за державним бюджетом у 2009 році проведено у сумі 97,7 млрд. грн., що становить 98,2% річних планових показників і перевищує на 3,3 млрд. грн., або на 3,5% річний показник 2008 року. У тому числі видатки на оплату праці працівників бюджетних установ зросли на 4,2% порівняно з 2008 роком до 34,3 млрд. гривень. Касові видатки у 2007 році становили 61,1 млрд. грн..

Видатки соціального спрямування Державного бюджету України у 2005-2009 роках

Рисунок 2.9 - Видатки соціального спрямування за 2007-2009 рр.

Ресурси державного бюджету спрямовувались, у першу чергу, на фінансування основних захищених статей бюджету зокрема заробітної плати з нарахуваннями, грошового забезпечення військовослужбовців, пенсій, стипендій, придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів тощо.

Згідно з законом про бюджет на 2009 рік розміри мінімальної заробітної плати протягом року зросли на 139 гривень (з 605 до 744 гривень), а розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб - на 75 гривень (з 669 до 744 гривень). З 1 листопада 2009 року розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб було встановлено на рівні 744 гривень.

Видатки на грошове забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу у 2009 році зросли, порівняно з 2008 роком, у середньому на 13,7 відсотка.

Згідно з законом про бюджет на 2008 рік розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати підвищувалися протягом року, відповідно збільшувалися соціальні допомоги населенню, грошове утримання військовослужбовців, пенсійні виплати.

У роботі [4] сказано, що середньозважена мінімальна заробітна плата у 2008 році становила 532,5 грн., а її приріст до 2007 року дорівнював 23,8 відсотка. Крім того, була вишукана можливість прискорити введення у повному обсязі Єдиної тарифної сітки вже з 1 вересня 2008 року, а не з 1 листопада, як планувалося раніше. Це дало змогу підвищити розміри посадових окладів (тарифних ставок) працівників бюджетної сфери у вересні та жовтні 2008 року в середньому на 9,6% порівняно із передбаченими раніше розмірами у цих місяцях.

У 2008 році видатки на грошове забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу збільшено порівняно з 2007 роком у середньому на 24,7%. Це дало змогу забезпечити зростання виплат у середньому старшим офіцерам до 3350 грн., молодшим офіцерам - до 2430 грн., військовослужбовцям за контрактом - до 1350 гривень.

З метою поліпшення демографічної ситуації в Україні збільшено розміри соціальних гарантій у звязку з народженням дитини. Зокрема, розміри при народженні першої дитини, другої, а також третьої та наступної дитини у 2008 році дорівнювали 12240 грн., 25 тис. грн. та 50 тис. грн. відповідно.

Також у 2008 році продовжено практику диференціації рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорій населення для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Рівень гарантованих державою доходів для малозабезпечених сімей підвищено на 10% порівняно з 2007 роком. При цьому для кожної дитини відповідно до чинного законодавства рівень забезпечення прожиткового мінімуму додатково підвищено на 10%, для дітей, які утримуються одинокими матерями або батьками-інвалідами І чи ІІ групи, це підвищення становить 20 відсотків.

З державного бюджету Пенсійному фонду у 2009 році було надано трансфертів у сумі 48,5 млрд. грн., що на 7,1 млн. грн. (на 17,2 відсотка) більше ніж у 2008 році. Зростання мінімальної пенсії у 2009 році становило 15,1%, інфляція за вказаний період зросла на 12,3 відсотка. У 2008 з бюджету було надано трансфертів Пенсійному фонду України в обсязі 40,2 млн. грн., що відповідає річному плановому показнику. Це дало змогу забезпечити заплановане підвищення пенсій.

На кінець 2008 року мінімальна пенсійна виплата становила 544 грн., що більш як на 30 відсотків перевищує аналогічний показник на кінець 2007 року. Середній розмір пенсії наприкінці 2008 року становив 895 грн., що в 1,5 рази більше ніж у грудні 2007 року.

Видатки на духовний та фізичний розвиток за 2009 рік зросли на 10,3% порівняно з 2008 роком і становили 3,2 млрд. грн., а у 2008 році вони становили 2,9 млрд. грн., що на 0,9 млрд. грн.. більше ніж в 2007 році.

Рисунок 2.10 - Видатки Державного бюджету України на духовний та фізичний розвиток

У 2009 році видатки державного бюджету на економічну діяльність становили 33,2 млрд. гривень. Порівняно із 2008 роком вони знизились на 14,1%. Разом з цим, відбулося зростання видатків на дорожнє господарство (на 29%, або на 2,5 млрд. грн.); на електроенергетичну галузь (у 2,1 рази, або на 455,2 млн. грн.); на обробну галузь (майже вдвічі, або на 97,3 млн. гривень). При цьому скоротились видатки на вугільну галузь (на 13,3%, або на 1 млрд. грн.), на нафтогазову галузь (на 44,1%, або на 3,3 млрд. грн.) та на повітряний транспорт (на 80%, або на 1,3 млрд. гривень).За 2009 рік видатки розвитку були здійснені у розмірі 46,6 млрд. грн., що на 32,2% менше ніж у 2008 році. У 2008 році порівняно із 2007 роком видатки державного бюджету на економічну діяльність зросли у 1,3 раза або на 8,9 млрд. грн., найбільше зросли видатки на паливно-енергетичний комплекс (в 2,1 раза, або на 8209,6 млн. грн.), у т.ч. на нафтогазову галузь (у 6 разів, або на 6143,9 млн. грн.); на будівництво (у 3,9 раза, або на 67,5 млн. гривень); на сільське господарство (на 17,7%, або на 1323,7 млн. гривень).

Видатки Державного бюджету України на економічну діяльність

Рисунок 2.11 - Видатки бюджету на економічну діяльність за 2007-2009 рр., млрд. грн.

Видатки на освіту за 2009 рік зросли на 2,3 млрд. грн., або на 11,0% порівняно з 2008 роком і становлять 23,9 млрд. грн.. У 2007 році дані видатки склали 15,1 млрд. грн..( рис. 2.10 ).

Рисунок 2.12 - Видатки Державного бюджету України на освіту за 2007-2009 рр., млрд. грн.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення за 2009 рік порівняно з 2008 роком зросли на 1,4% до 51,5 млрд. гривень. В 2008 році вони складали 50,8 млрд. грн., що на 21,6 млрд. грн. більше ніж в 2007 році( рис. 2.12).

Рисунок 2.13 - Видатки Державного бюджету України на соціальний захист та соціальне забезпечення в 2007-2009 рр., млрд. грн.

Видатки державного бюджету на розвиток житлово-комунального господарства у 2009 році порівняно з попереднім роком зменшилися на 39,0%, або на 173,3 млн. грн. до 270,6 млн. гривень.

Рисунок 2.14 - Видатки Державного бюджету України на житлово-комунальне господарство, млрд.. грн..

З метою подолання негативних наслідків світової економічної кризи у державному бюджеті 2009 року було передбачено створення Стабілізаційного фонду у сумі 20 млрд. грн., джерела надходження цих коштів і напрями їх використання. Однак, в результаті провалу плану надходжень від приватизації державного майна, як головного джерела надходжень (річний план було виконано лише на 9,5%), повністю "наповнити" Стібілізаційний фонд не вдалося.

У роботі [11], подано прийняті рішення Урядом щодо розподілу 12,0 млрд. грн., які були спрямовані на:

здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримку окремих проектів в агропромисловому комплексі - 707,7 млн. грн.;

фінансування інвестиційних проектів на підприємствах авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування тощо - 408,3 млн. грн.;

здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів з будівництва та технічного переоснащення вугледобувних підприємств, торфодобувних підприємств, проектів, повязаних з підвищенням техніки безпеки шахт - 3,6 млрд. грн.;

реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві - 99,7 млн. грн.;

виконання Державної цільової програми з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу - 2,1 млрд. грн.;

реалізацію інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів - 901,8 млн. грн.;

створення, закупівлю і модернізацію озброєння, військової та спеціальної техніки за державним оборонним замовленням у національних виробників - 959,9 млн. грн.;

придбання пожежної техніки та обладнання вітчизняного виробництва - 100,0 млн. грн.;

виконання функцій столиці відповідно до Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" - 300,0 млн. гривень.

У 2009 році порівняно з 2008 роком, обсяг перерахованих трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів збільшився на 3,1 млрд. грн. (на 5,2 відсотка). Субвенції соціального значення профінансовані стовідсотково до фактично зареєстрованих зобовязань місцевих бюджетів у сумі 22,8 млрд. грн., що на 4,5 млрд. грн. (на 24,8 відсотка) більше ніж у 2008 році.

2.3 Дефіцит державного бюджету України та методи його покриття

Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також, деякою мірою, за допомогою інших засобів, що розглядатимуться у цьому параграфі. Державний борг складається із коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша від суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб.

Бюджетний дефіцит розглядають в таких аспектах:

-бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики;

-бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний дефіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін..

Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

У роботі [13] сказано, що у зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету:

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. "дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту:

за формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на:

1.відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік;

2.прихований бюджетний дефіцит - виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

за причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим:

1.вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний дефіцит бюджету є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення);

2.свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок;

за напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити:

активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП;

пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші).

У роботі [25] зазначено, що джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);

грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;

довіри кредиторів до держави;

заінтересованості кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення.

Загалом основними причинами стійких бюджетних дефіцитів і збільшення державного боргу є:

збільшення державних витрат, при різного роду стихійних лихах чи у періоди інших соціальних конфліктів. Боргове фінансування бюджетного дефіциту дозволяє в короткостроковому періоді послабити інфляційну напруга, уникнувши збільшення грошової маси, і не прибігати до жорсткості оподатковування;

циклічні спади і "вбудовані стабілізатори" економіки;

дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки.

дефіцит може відбивати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність її фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. У цьому випадку дефіцит - явище надзвичайне тривожне, потребуюче прийняття не тільки термінових і діючих економічних заходів, але відповідних політичних рішень.

скорочення податків з метою стимулювання економіки;

посилення впливу політичного бізнесу-циклу в останні роки, пов'язане з проведенням "популярної" макроекономічної політики збільшення державних витрат і зниження податків перед черговими виборами;

підвищення довгострокової напруженості в бюджетно-податковій сфері в результаті збільшення державних витрат на соціальне забезпечення й охорону здоров'я (переважно в тих країнах, де зростає частка літнього населення), збільшення державних витрат на утворення і створення нових робочих місць (переважно в тих країнах, де зростає частка молодого населення).

Кількісна оцінка бюджетного дефіциту об'єктивно ускладнюється наступними факторами:

1.звичайно при оцінці величини державних витрат не враховується амортизація в державному секторі економіки, що приводить до об'єктивного завищення розмірів бюджетного дефіциту і державного боргу;

2.важлива стаття державних витрат - обслуговування заборгованості, тобто виплата відсотків по ній і поступове погашення основної суми боргу (амортизація боргу).

Державні витрати повинні включати тільки реальний відсоток по державному боргу, рівний Rr, а не номінальний відсоток, рівний Rn, де D - величина державного боргу, Rr - реальна ставка відсотка. Оголошений у звітах офіційний бюджетний дефіцит часто завищується на величину D, тому що, по рівнянню Фішера дорівнює Rn-Rr. При високих темпах інфляції ця погрішність може бути значної, тому що в періоди росту інфляції

(2.1)

Завищення бюджетного дефіциту пов'язано з завищенням величини державних витрат за рахунок інфляційних процентних виплат по боргу. Можливі ситуації, коли номінальний (офіційний) дефіцит державного бюджету і номінальний борг ростуть, а реальний дефіцит і борг знижуються, що утрудняє оцінку ефективності бюджетно-спрямованої політики уряду.

Розглянемо докладніше ситуація з бюджетним дефіцитом в Україні. У таблиці 2.8 наведено динаміку дефіциту Державного бюджету України за період з 2007 по 2009 рр..

Таблиця 2.6 - Динаміка дефіциту Державного бюджету України

Показники2006 рік2007рік2008 рік2009 рікзміна за 2007рікзміна за 2008 рікЗміна за 2009 рікДефіцит Державного бюджетуМлн..гривень3 776,69 842,912 502,019 872,8+ 6 066,3+ 2 659,27 370,8% ВВП0,691,371,322,18+ 0,67 в.п.-0,05 в.п.+0,86 в.п.В т.ч. загального фондуМлн.. гривень4 812,511 415,19 652,116 039,5+ 6602,6-1763,0+6 387,3% ВВП0,881,581,021,76+ 0,7 в.п.-0,57 в.п.+0,74 в.п.ВВП, млн. грн..544153720731948056912563

Державний бюджет України у 2009 році фактично виконано з дефіцитом у сумі 19,9 млрд. грн., або 2,2% ВВП при річному плані у сумі 33,0 млрд. грн. (3,6% ВВП).

Загальний фонд державного бюджету виконано з дефіцитом у сумі 16,0 млрд. грн., або 1,8% ВВП. У 2008 році теж спостерігається бюджетний дефіцит в розмірі 12,5 млрд. грн., що на 2,7 млрд. грн. більше ніж за аналогічний період 2007року, а у 2007 році бюджетний дефіцит склав 9,8 млрд. грн., Що на 6,1 млрд. грн. більше ніж у 2006 році. (рисунок 2.15)

На рисунку 2.16 зображено бюджетний дефіцит (профіцит) за пановими показниками в період з 1995 по 2009 рр.

Рисунок 2.15 - Дефіцит державного бюджету України у 2007-2009 роках

Рисунок 2.16 - Бюджетний дефіцит / профіцит в Україні за 1995-2009рр.

Аналізуючи дані, можна побачити, що бюджет України переважно є дефіцитним. У 2004 та 2009 рр. дефіцит складав досить вагому суму - 11,01 млрд. грн. та 28,4 млрд. грн. відповідно. Але, слід відмітити, що у 2000 р. та 2002 р. спостерігався профіцит бюджету, що є непоганою тенденцією (1 млрд грн. і 1,6 млрд грн. відповідно).

Для поліпшення ситуації в майбутньому слід зясувати причини, які зумовили переважну дефіцитність бюджету, з метою запобігання їх в майбутньому.

Загалом у 2000 році були створені благоприємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн. У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 р. і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування дефіциту бюджету.

До 2000 року спостерігається поступове зменшення дефіциту; у період 2000 - 2003 рр. - незначні коливання близько нуля, що якраз і характеризують вдале використання держбюджету; у 2004 дефіцит різко зріс, до 2006 р. поступово зменшувався, а у 2007-2009 рр. знову помітно зростав.

При плані 33 млрд. грн. на 2009 рік, фактично реальний дефіцит державного бюджету України становив 103,8 млрд. грн., до якого крім фактичного дефіциту бюджету у сумі 19,9 млрд. грн., відносяться також суми рекапіталізації банків (19,6 млрд. грн.), капіталізації НАК "Нафтогаз України" (24,4 млрд. грн.), суми спеціальних прав запозичень (15,7 млрд. грн.) та обсяг невідшкодованих сум ПДВ (24,2 млрд. гривень).(рис. 2,14)

Державний борг України за 2009 рік зріс на 80,9 млрд. грн. до 211,6 млрд. грн.

Державний борг зріс за рахунок:

а) зростання державного зовнішнього боргу на 34,5 млрд. грн.:

отримання до бюджету частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 36,9 млрд. грн.;

зростання курсів іноземних валют до гривні на суму 3,0 млрд. гривень.

б) зростання державного внутрішнього боргу на 46,4 млрд. грн.:

випуску ОВДП для збільшення статутних капіталів банків на суму 19,6 млрд. грн.;

випуску ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК "Нафтогаз України" на суму 24,4 млрд. гривень.

Гарантований державою борг України станом на 31.12.2009 становив 89,9 млрд. грн. та збільшився на 31,2 млрд. грн. за рахунок:

зміни курсів валют (на суму 2,8 млрд. грн.);

отримання Національним банком України частини позики Міжнародного валютного фонду на суму 10,1 млрд. грн.;

випуску облігацій НАК "Нафтогаз України" під державні гарантії на суму 12,8 млрд. грн.;

отримання позик іншими підприємствами під державні гарантії у сумі 5,5 млрд. гривень.

Бюджет на 2009 має найбільший дефіцит за останні роки. Розглянемо які ж шляхи покриття дефіциту бюджету. Як і раніше, два основних джерела покриття дефіциту державного бюджету в Україні - це кошти від приватизації держмайна і державні запозичення.

При виробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом, на нашу думку, необхідно керуватися наступним:

1.Бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є неминуче його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче.

2.Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової, що динамічно розвивається економіки, світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий. Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.

.Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима. Дефіцит повинний покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів.

.Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.

Перераховані принципи повинні обов'язково реалізовуватися при розробці конкретної програми заходів для зниження бюджетного дефіциту і керуванню їм.

Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого, сприяли скороченню державних витрат, наприклад:

зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні;

більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва, збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування;

заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами;

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішуються відразу кілька задач:

скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами);

розширюється база для виробництва товарів і послуг;

з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет);

поліпшується стан платіжного балансу;

Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи і розвиті економіки, прагнуть заохочувати імпорт капіталу.

Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове положення нашої країни.

На нашу думку, недосконалість контролю за використанням коштів та дотриманням законодавства є одними з головних причин дефіциту бюджету в Україні.

У роботі [25]сказано: "Для подолання дефіциту державного бюджету України найбільш ефективними напрямками є: збільшення доходної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії, а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства" - вважають вчені-економісти Н.І. Рєдіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний.

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення бюджетного процесу в Україні

3.1 Зарубіжний досвід формування бюджету

Бюджетний устрій являє собою організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок бюджетів, які в ній поєднані.

Бюджетна система - це заснована на економічних і юридичних нормах сукупність усіх бюджетів, що діють на території країни.

Організаційно бюджетна система будується відповідно до встановлених принципів. Організація бюджетної системи, тобто бюджетний устрій визначається державним устроєм країни. У залежності від організаційної структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні і конфедеративні держави.

В унітарних державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федераціях і конфедераціях бюджетна система складається з трьох ланок:

державний бюджет (федеральний чи бюджет центрального уряду);

бюджети членів федерації - штатів США, земель (ландов) у ФРН, провінцій у Канаді;

місцеві бюджети.

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів.

Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не мав власних джерел доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів. Завдяки зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати. Після Другої світової війни процес централізації бюджетної системи у всіх державах різко підсилився, у відношенні доходів. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. У США - більш 50%, Великобританії - більш 70%.

У державний бюджет направляються найбільші доходи:

податок з прибутку фізичних осіб;

податок на прибуток корпорацій;

акцизи;

податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується);

мита;

доход від державних позик, що випускаються центральним урядом.

По витратах, навпаки, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної і соціальної інфраструктури, а також частина витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм (федеративний чи унітарний) і відповідним адміністративним розподілом. У 1960-1970р. у всіх західних країнах відбувся процес укрупнення місцевих адміністративних одиниць і, отже, посилення централізації місцевих фінансів.

У роботі [16] сказано, що у Великобританії (1973-1975р.) була проведена реформа дрібних органів влади, у результаті якої була введена двох звязна система керування місцевими органами (розподіл на графства й округи); були скасовані дрібні адміністративні одиниці (сільські округи і приходи). Це викликало скорочення числа місцевих бюджетів і збільшення їхнього обсягу. Фінансові взаємини центральних і місцевих органів стали більш тісними, підсилилася регулююча роль місцевих фінансів і їхній вплив на процес відтворення і сферу соціальних відносин.

У кожній країні структура державного бюджету має свої національні особливості..

Організаційний устрій США - федеративний. Федеральний бюджет влаштований за принципом "повного" бюджету і складається з двох частин:

власне урядовий чи бюджет федеральних фондів;

довірчі фонди.

Власне урядовий бюджет охоплює і фінансує загальнонародні програми, що позв'язані з політичними, економічними і соціальними функціями держави. Витрати бюджету використовуються на:

військові цілі (займають центральне місце);

апарат керування;

економічні, зовнішньоекономічні, зовнішньополітичні і соціальні нестатки;

виплата відсотків по федеральному боргу.

Дохідна частина бюджету в основному формується за рахунок податків (податок на прибуток, акцизи, мита).

Федеральні фонди складають близько 70 відсотків усього федерального бюджету, на них приходиться вся сума бюджетного дефіциту.

Друга частина федерального бюджету - довірчі фонди, що носять цільовий характер. Їхня діяльність пов'язана з окремими видами державної виробничої інфраструктури (будівництво автодоріг, залізниць, портів, аеропортів, електростанцій та ін ). Найбільшими фондами є фонди соціального страхування, що охоплюють різні види пенсійного забезпечення та допомоги по безробіттю. Фонди соціального страхування в приватному секторі створюються за рахунок внесків працюючих і підприємців, а для державних службовців - із внесків самих службовців і федерального уряду.

Обсяг довірчих фондів систематично зростає. Це фонди, як правило, мають позитивне сальдо. За рахунок цього залишку дефіцит федерального бюджету часто показується в заниженому розмірі, що не дає загальної картини про стан дефіциту.

У Великобританії Державний бюджет складається з двох частин:

звичайний бюджет;

національний фонд позик.

Звичайний бюджет призначений для фінансування поточних витрат держави. Його витрати підрозділяються на щорічно затверджені Парламентом і консолідованого фонду постійних витрат.

До щорічно затвердженого відносять витрати на оборону, економічні і соціальні цілі, субсидії місцевим органам влади, допомога країнам, що розвиваються, (в основному тим, що входять у Британську співдружність націй), на керування.

Витрати консолідованого фонду не розглядаються Парламентом, до них відносять: виплати по державному боргу (вони передаються у фонд позик і виплачуються з нього), внески в бюджет і інші фонди, витрати по "цивілізованому листі" (утримання королеви і двору).

Дохідна частина бюджету в основному формується за рахунок податкових надходжень (понад 90%), решта становлять неподаткові надходження .

Питома вага прямих і непрямих податків приблизно рівна.

Звичайні бюджети найчастіше дефіцитні і "покриваються" позичкою з національного фонду позик.

Національний фонд позик являє собою бюджет капіталовкладень. З даного фонду здійснюються платежі по державному боргу, видаються довгострокові кредити на капіталовкладення державним підприємствам і місцевим органам влади.

Доходи формуються за рахунок надходжень: відсотків по довгострокових кредитах, прибутку емісійного департаменту Банку Англії, а також засобів, що надійшли зі звичайного бюджету при утворенні позитивного сальдо.

У роботі [15] сказано, що у Франції центральний бюджет складається з трьох частин: звичайний загальний (державний) бюджет; приєднані бюджети різних державних організацій; спеціальні рахунки казначейства.

На долю загального бюджету приходиться більш ніж 70% засобів центрального бюджету. Загальний бюджет у своїй видатковій частині поділяється на функціональний і інституційний (відомчий).

Перший групує витрати виходячи з їхніх функцій, що використовуються на утримання адміністративних служб, обслуговування державного боргу, капіталовкладення, витрати, що супроводжують капітальні вкладення, трансферти. Другий - групує витрати по відомствах, що виконує бюджет і направляє на: оборону, сплату відсотків і погашення державного боргу, економічні, соціальні, загальнодержавні, міжнародні, надання допомоги країнам, що розвиваються.

Основними видами доходів загального бюджету є прямі і непрямі податки і надходження від підприємницької діяльності держави. Близько 40% усіх податкових надходжень дає індивідуальний податок на прибуток і податок на прибуток корпорацій. Серед непрямих податків, основне місце в податковій системі займає податок на додану вартість.

Приєднані бюджети введені для організацій, що не мають статусу юридичної особи, але здійснюють торгово-промислову діяльність і мають фінансову автономію (бюджети пошти, телеграфу, телефону, національна друкарня, монетний двір).

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди (інвестиційно-дорожний, національно-спортивний, різні торгові рахунки казначейства).

Центральний бюджет хронічно дефіцитний, однак значна частина дефіциту приходиться на приєднані бюджети і спеціальні рахунки казначейства.

У Японії, для забезпечення діяльності держави, функціонує центральний бюджет (загальний рахунок центрального уряду), інвестиційний бюджет - 457 спеціальних рахунків.

Витрати центрального бюджету побудовані по функціональній ознаці і відбивають основні задачі і функції держави і спрямовані на фінансування військових витрат, витрати економічного і соціального характеру, загальнодержавного (утримання імператорського двору, органів керування), дотацій місцевих бюджетів, виплати відсотків по державному боргу.

Доходи формуються в основному за рахунок податків, а також з надходжень від діяльності державних підприємств, продажу і здачі в оренду державної власності. Найбільші надходження (близько 40% усіх податків) дає податок на прибуток. Серед непрямих податків найбільше поширення мають акцизи і мита. Центральний бюджет звичайно дефіцитний і покривається позиками.

Інвестиційний бюджет являє собою щорічно встановлену програму капітальних вкладень і позик. Цей бюджет призначений для державних корпорацій і місцевих органів влади.

Спеціальні рахунки охоплюють рахунки державних підприємств, корпорацій, фондів. Велика кількість спеціальних рахунків - характерна риса фінансової системи Японії. Місцеві органи влади нараховують біля семи тисяч подібних рахунків.

Бюджетна система Російської Федерації складається з бюджетів трьох рівнів: перший рівень - федеральний бюджет і бюджети державних позабюджетних фондів; другий рівень - бюджети суб'єктів Російської Федерації і бюджети територіальних державних позабюджетних фондів; третій рівень - місцеві бюджети.

Бюджети першого рівня розробляються і затверджуються у формі федеральних законів, бюджети другого рівня розробляються і затверджуються у формі законів суб'єктів Російської Федерації, бюджети третього рівня розробляються і затверджуються у формі правових актів показних органів місцевої самоврядності. Річний бюджет складається на один фінансовий рік, який відповідає календарному року і триває з 1 січня по 31 грудня. Федеральний бюджет, бюджети суб'єктів РФ і місцеві бюджети складають консолідований бюджет РФ.

Бюджетна класифікація РФ є угрупуванням доходів і витрат бюджетів всіх рівнів, а також джерел фінансування дефіцитів цих бюджетів.

Крім того, існують деякі принципи, на яких заснована бюджетна система РФ: принцип єдності бюджетної системи РФ, принцип розмежування доходів і витрат між рівнями бюджетної системи РФ, принцип самостійності бюджетів, принцип повноти віддзеркалення доходів і витрат бюджетів, принцип збалансованості бюджету, принцип ефективності і економності використання бюджетних коштів, принцип загального (сукупного) покриття витрат бюджетів, принцип гласності, принцип достовірності бюджету, принцип адресності і цільового характеру бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є: Президент РФ; органи законодавчої влади; органи виконавчої влади; органи грошово-кредитного регулювання; органи державного і муніципального фінансового контролю; державні позабюджетні фонди; головні розпорядники бюджетних коштів.

Складання бюджету ґрунтується на: Бюджетному посланні Президента РФ; прогнозі соціально-економічного розвитку відповідної території на черговий фінансовий рік; основних напрямах бюджетної і податкової політики відповідній території на черговий фінансовий рік; прогнозі звітного фінансового балансу по відповідній території на черговий фінансовий рік; плані розвитку державного або муніципального сектора економіки відповідної території на черговий фінансовий рік.

Федеральний закон про федеральний бюджет на черговий фінансовий рік не набирає чинності до початку наступного фінансового року в разі неприйняття державною думою проекту вказаного закону до 1 грудня поточного року, а також в разі не набуття чинності вказаного закону по інших причинах до 1 січня наступного року. У таких випадках державна дума може ухвалити федеральний закон про фінансування витрат з федерального бюджету в 1 кварталі чергового фінансового року. В цьому випадку федеральні органи виконавчої влади виробляють витрачання засобів федерального бюджету відповідно до вказаного закону.

Виконання бюджетів всіх рівнів бюджетної системи РФ здійснюється уповноваженими виконавськими органами на основі бюджетного розпису.

Доходи, фактично отримані при виконання бюджету понад затверджені законом про бюджет обсяги, прямують органом, виконуючим бюджет, на зменшення розміру дефіциту бюджету і виплати, що скорочують боргові зобов'язання бюджету, без внесення змін і доповнень до закону про бюджет. У разі потреби направити додаткові прибутки на інші цілі, або в разі перевищення очікуваних доходів над затвердженими більш ніж на 10 відсотків, фінансування витрат бюджету здійснюється після внесення змін і доповнень до закону про бюджет.

Звітність про виконання бюджету може бути оперативною, щоквартальною, піврічною і річною. Збір, зведення, складання і представлення звітності про виконання бюджету здійснюються уповноваженим виконавським органом. В установленому порядку уповноважений виконавський орган представляє щоквартальні, піврічний і річний звіти про виконання бюджету в показний орган і відповідний контрольний орган, а так само у Федеральне казначейство. Річний звіт про виконання бюджету підлягає затвердженню показним органом.

Затверджений державний бюджет діє протягом визначеного періоду - бюджетного року. Звичайно він дорівнює 12 місяцям. У XIX столітті досить розповсюдженими були багаторічні бюджети. Початок ХХІ століття характеризувався майже повсюдним переходом до складання однорічних бюджетів. У результаті розвитку програмування як однієї з форм державно-монополістичного регулювання економіки поряд з однорічними бюджетами в багатьох країнах стали розроблятися також бюджети на наступні чотири роки, що містять проектні оцінки.

У різних державах початок бюджетного року визначений по-різному. Так, у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії. Канаді бюджетний рік починається з 1 квітня і закінчується 31 березня, у Швеції, Норвегії - з 1 липня по 30 червня. у США - з 1 жовтня по 30 вересня. На це звичайно є історичні причини, традиції, пов'язані з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад багато штатів мають інший початок бюджетного року.

Існує також пільговий термін - час, наданий для завершення фінансування окремих об'єктів, закриття фінансових рахунків. Цей період коливається по країнах від одного до п'яти місяців. Протягом цього часу уряд має право робити фінансування за рахунок засобів бюджетного року, що скінчився, не просячи нових дозволів. Бюджетний рік із включенням пільгового терміну утворить рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з додаванням пільгового терміну.

Підсумовуючи, можна сказати, як і Великобританії в 1973-1975 рр. в Україні теж потрібно реформувати територіально-адміністративну реформу, щоб скоротити число місцевих бюджетів з 12 тисяч до числа, яке б давало можливість полегшити фінансові взаємини центральних і місцевих органів влади.

Крім цього можливо треба подумати над зниженням ставки непрямих податків. Не всі розвинуті країни мають податок на додану вартість, а якщо і мають, то його ставка значно нижча, у Великобританії, наприклад, деякі товари і послуги мають нульову ставку ПДВ, в Франції - 19,6 відсотка, в Великобританії - 17,5 відсотків, в Германії - 16 відсотків.

3.2 Шляхи покращення ефективності бюджетної політики України

Утвердження України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю демократичної, правової держави, її інтегрування у світовий економічний простір потребує нових концептуальних підходів до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики.

Бюджетна політика в Україні постійно перебуває в центрі уваги суспільства, що зумовлено як її місцем серед основних інструментів економічної політики, так і гострою критикою, якій вона регулярно піддається з боку органів влади, громадських і міжнародних організацій, засобів масової інформації. І це не дивно, оскільки саме в бюджетній політиці найбільш яскраво проявляються та найбільш жорстко конфліктують інтереси різних суспільних груп населення.

Взаємозв'язок категорій "ефективність" і "бюджетна політика" можна розглядати з точки зору: по-перше, впливу бюджетної політики на соціально - економічннй розвиток держави; по-друге, ефективності бюджетної політики як такої.

Як сказано в роботі [31], для того щоби бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:

оптимізувати функціонування системи управління державними фінансами;

чітко регламентувати законодавчо процес акумуляції й руху фінансових потоків, забезпечення їх прозорості дня суспільства;

забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;

досягти надійності прогнозу основних макроекономічних показників, на основі яких формуються дохідна й видаткова частини державного бюджету, обсягів і темпів зростання ВВП, темпів інфляції, валютного курсу;

дотримуватися об'єктивності під час формування дохідної частини бюджету;

мінімізувати фінансові втрати держави під час використання державної власності;

оптнмізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;

забезпечити послідовність розвитку бюджетного процесу, достатність фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов'язань на кожному рівні на основі законодавчо затверджених мінімальних державних соціальних стандартів і обґрунтованих нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;

створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; освоїти сучасні методи оцінки раціональності бюджетних асигнувань; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату та стимулюватимуть органи влади різних рівнів і бюджетні організації до економного використання бюджетних коштів.

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики держави, вдосконалення її інструментарію передбачає створення принципово нової системи державного фінансового контролю - одного з найважливіших інструментів забезпечення поступального соціально-економічного розвитку й розбудови громадянського суспільства.

За останні роки (2004-2009) бюджетна політика в Україні зазнала істотних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю й послідовністю, отже, її вплив на розвиток економіки й розв'язання соціальних проблем був різноплановим.

Найгострішими проблемами економічного й соціального розвитку України є оптимізація структури доходів населення, реформування соціальної сфери, подолання бідності, нераціональна структура господарського комплексу й низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із фінансування соціальних програм. У зв'язку з ним метою національної бюджетної політики є формування нової моделі соціального й економічного розвитку, що передбачає побудову соціальної ринкової економіки з рівнем доходів громадян, що відповідає світовим стандартам. Для цього вона повинна спрямовуватися на підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу та поглиблення зв'язків національної економіки зі світовим співтовариством. Основними завданнями бюджетної політики є забезпечення поступального розвитку підприємництва, прискорення економічного зростання й підвищення ефективності державного регулювання економічних і соціальних процесів. Важливу роль бюджетна політика відіграє й у формуванні ринкової інфраструктури та раціональної структури господарського комплексу країни, а також зменшенні навантаження на бюджет і державні цільові фонди шляхом забезпечення оптимального (для розвитку вітчизняної економіки) рівня оплати праці зайнятого населення.

З метою забезпечення поступального і стабільного економічного розвитку бюджетна політика має бути спрямована на здійснення структурної перебудови господарського комплексу країни, створення адекватної ринковим умовам інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання за рахунок інновацій, проведення активної політики формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками, що має стати основою забезпечення зростання доходів населення, і передусім приросту заробітної плати й посилення її стимулюючої ролі.

Намагання розв'язати нагальні соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість у бюджетній політиці стали активніше використовуватися адміністративні важелі Як наслідок - загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування, знизилася ефективність міжбюджетного регулювання, що спричинило погіршення не лише економічного, а й соціального розвитку країни. Зокрема, значно скоротилися темпи зростання ВВП, спостерігається підвищення номінального обмінного курсу гривні, помітно збільшилося податкове навантаження (пряме і непряме оподаткування, нарахування на заробітну плату), зросли неподаткові над; ходження до бюджету, погіршилася ситуація у сфері інвестиційної діяльності.

За таких умов постає потреба в переорієнтації бюджетної політики на нові цілі і пріоритети, а саме в переході від моделі економічного розвитку, орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі сприяння інвестиційній активності й розвитку вітчизняного виробництва. На переконання як науковців, так і практиків проведення активної політики підтримки національного виробника, вітчизняного експорту й розвитку певних галузей дасть змогу досягти реальних (а не проміжних, нерідко мізерних) результатів, зокрема зменшення залежності України від імпорту. Націленість на підтримку вітчизняного господарського комплексу - єдина реальна основа забезпечення його прискореного зростання.

Діяльність вітчизняних владних структур повинна спрямовуватися на формування нової моделі соціального й економічного розвитку країни. Для цього потрібно визначити конкретні орієнтири - показники рівня життя, досягнутого в розвинутих країнах. При цьому завдання з розвитку економіки відіграватимуть роль засобів реалізації поставленої мети. За таких умов перетворення в економічній сфері повинні спрямовуватися на розв'язання нагальних соціальних проблем. Тому слід узяти курс на формування конкурентоспроможної й водночас соціально орієнтованої економіки.

Прийняття конкретної, спрямованої на істотне поліпшення рівня життя громадян мети державної фінансової політики, з одного боку, повинне стати вагомим консолідуючим фактором розвитку суспільства, основою посилення довіри громадян до влади, їх тіснішої співпраці й активізації творчої активності населення, а з другого - націлює на підвищення відповідальності владних структур, які будуть змушені активізувати роботу з розробки і впровадження заходів, спрямованих на реалізацію зазначеної мети.

У роботі [32] сказано, що забезпечення оптимального для досягнутого рівня економіки соціального розвитку вимагає піднесення як державного, так і недержавного секторів економіки та підвищення ефективності першого. Для розв'язання таких завдань, як збільшення реальних доходів громадян, поліпшення якості товарів і послуг, що надаються населенню, створення належних умов для здобуття освіти, охорони здоров'я, підвищення загальної культури населення, поліпшення захисту конституційних прав, охорони навколишнього природного середовища та ін., потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності, що є головною метою бюджетної політики.

На наш погляд, важливу роль відіграє визначення соціальних орієнтирів бюджетної політики. Наприклад, головна мета соціально-економічної політики російського уряду зводиться до збільшення втричі доходів громадян до 2020 року та перевищення середньоєвропейського показника валового продукту на одну особу населення за рахунок прискорення зростання ВВП на рівні 10 % на рік. Для досягнення поставленої мети російські науковці пропонують удвічі підвищити заробітну плату в основних секторах економіки найближчими роками за рахунок переходу від мінімальної до нормативної зарплати, яка має визначатися виходячи не із прожиткового мінімуму, а із соціальних стандартів.

Зростання платоспроможності населення України, впровадження інновацій і розв'язання накопичених проблем соціального забезпечення груп населення, котрі потребують державної підтримки, гальмується через низький рівень оплати праці. Підвищення цього рівня сприятиме активізації економіки і проведенню структурної перебудови. На думку українських науковців, для того щоб доходи переважної частини населення збільшились у 1,5-2 рази, доцільно й необхідно врегулювати це питання законодавчо, закріпивши частку заробітної плати в собівартості виробленої продукції на рівні мінімум 25 %, а у ВВП її слід підвищити принаймні до 60 %.

Зазначені проблеми справді потребують негайного розв'язання. Втім, необхідно враховувати й інші, не менш важливі проблеми, що накопичилися за останні роки, такі як порівняно низький рівень економічного розвитку країни й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; нераціональна структура господарського комплексу; значне навантаження на бюджет і державні цільові фонди із забезпечення фінансування соціальних програм; незбалансованість і неадекватність ринковим умовам системи пенсійного забезпечення; хронічне недофінансування місцевих бюджетів; зростання тіньової економіки й ухилення від сплати податків, а також участі держави в економічному розвитку (перерозподіл ВВП через державні фонди, розвиток державного сектору економіки); недосконалість механізмів оподаткування й бюджетного регулювання, податкового адміністрування.

Обов'язковою умовою розв'язання перелічених проблем є зміна форм власності, перетворення в банківській сфері, вдосконалення бюджетної системи, реформування системи оподаткування, адміністративно-управлінського сектору тощо. Разом із цим потрібно звернути увагу на цілу низку фундаментальних завдань, зокрема визначення джерел і темпів економічного зростання, формування якісної галузевої структури господарського комплексу, підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати, купівельної спроможності населення, ефективності та якості державного управління.

Слід зазначити, що останніми роками державна фінансова політика поступово переорієнтовується на розв'язання економічних і соціальних проблем із допомогою непрямих важелів: посилюється вплив на розвиток бізнесу, звертається увага на соціальні проблеми зайнятих як у державному, так і у приватному секторах економіки. Крім того, розглядається питання зміцнення державно-приватного партнерства, сприяння інвестиційній та інноваційній діяльності; прийнято програми реформування системи оподаткування, збільшення фінансування розвитку місцевого самоврядування, управління державними фінансами та ін.

Для того щоби бюджетна політика була ефективною та сприяла економічному зростанню, а отже й підвищенню якості життя громадян, потрібно зробити такі кроки:

створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури;

зміцнення потенціалу вітчизняного товаровиробника й посилення його конкурентоспроможності;

підвищення ефективності державного регулювання розвитку економіки;

послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів;

створення адекватної матеріальної бази, яка є основою конкурентоспроможності бізнесу, формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками стосовно умов праці, участі в управлінні підприємствами й розподілі доходів;

забезпечення проведення структурної перебудови господарського комплексу з метою формування його раціональної структури, що відповідає вимогам розвитку соціальної ринкової економіки;

підвищення стимулюючої ролі оплати праці для припинення відтоку кваліфікованих кадрів за кордон;

підвищення якості людського капіталу, залученого до виробничої й посередницької діяльності;

стимулювання й реалізація інноваційних та інвестиційних проектів.

Підсумовуючи, слід зазначити, що останніми роками бюджетна політика в Україні не відзначалася послідовністю та орієнтувалася переважно на розв'язання соціальних проблем шляхом підвищення номінальних доходів населення. Було досягнуто зростання платоспроможного попиту громадян, який, утім, не перетворився на потужний стимул інвестиційної діяльності й розвитку вітчизняного виробництва. Отже, бюджетна політика потребує переорієнтації на забезпечення економічного зростання, яке має стати основою істотного підвищення рівня життя народу України.

З переходом із 2007 року до нової моделі бюджетної політики чітко виділено напрями її практичної реалізації. Насамперед це активізація інвестиційної діяльності з боку держави, підвищення ефективності державних капіталовкладень, запровадження середньострокового бюджетного стимулювання розвитку недержавного сектору економіки; регулювання споживчого попиту населення з метою прискорення розвитку національного господарства; сприяння нарощуванню інвестиційної й інноваційної активності у приватному секторі економіки.

Для підвищення результативності бюджетної політики в Україні пропонується посилити використання непрямих важелів бюджетного регулювання, а саме: забезпечення структурної перебудови господарського комплексу; створення відповідної матеріальної бази як у державному, так і у приватному секторах економіки; збільшення потенціалу вітчизняного товаровиробника та посилення його конкурентоспроможності; створення адекватної розвиткові ринкової економіки інфраструктури; формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками; підвищення стимулюючої ролі оплати праці, а також ефективності державного регулювання економіки; послаблення централізації економічного розвитку й посилення економічного потенціалу регіонів.

Крім того, підвищення ефективності бюджетної політики неможливо досягти без реформування бюджетної сфери, яке має відбуватися завдяки:

розробці наукових основ податкового права, правового функціонування податкової системи, усуненню суперечностей у чинній нормативно-правовій базі оподаткування;

систематизації та значному скороченню розмаїття податкових і неподаткових платежів до бюджетів і позабюджетних фондів;

розширенню податкової бази внаслідок удосконалення непрямого оподаткування суб'єктів господарювання за зменшення ставок прямих податків; урегулюванню податкового механізму з урахуванням контролю витрат виробництв;

пошуку шляхів збільшення бюджетних доходів;

мінімізації бюджетного дефіциту;

оптимізації масштабів бюджетного фінансування;

формуванню достатніх бюджетних резервів;

скороченню тих урядових видатків, які вважаються низькопродуктивними й неекономічними;

підвищенню ефективності використання бюджетних коштів;

розмежуванню в бюджетах усіх рівнів поточних видатків і видатків на розвиток, визначенню джерел формування останніх;

удосконаленню бюджетного контролю фактичних видатків і платіжних зобов'язань; запровадженню звітності, що достовірно відображатиме базу оподаткування, рівень збирання податків; здійсненню дієвого контролю дохідної частини державного бюджету з боку Рахункової палати;

забезпеченню цілковитої прозорості формування й виконання держбюджету.

При цьому найважливішими критеріями формування та виконання державного й місцевих бюджетів відповідно до вимог економічної (а отже й фінансової) безпеки країни мають стати такі: відповідність бюджетної політики національним інтересам; забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики; зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами реалізації її функцій у проведенні внутрішньої й зовнішньої політики; реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їх досягнення; забезпечення цілісності та єдності бюджетної системи як фінансової основи й передумови цілісності та єдності Української держави; здатність бюджетної системи забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської й податкової систем; узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розпитку.

На нашу думку, підвищення ефективності бюджетної політики держави можна досягти за рахунок якісного поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення. При цьому вітчизняна бюджетна система повинна будуватися на принципах стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

Висновки

бюджет ринковий фінансовий дефіцит

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина новоствореної вартості - національного доходу, розподільчого і перерозподільного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

Одним із головних напрямів державної політики, який визначив Кабінет Міністрів України у Програмі своєї діяльності "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" є підвищення ефективності державних фінансів.

З метою забезпечення виконання цього напряму державної політики та посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток України уряд здійснює ряд заходів, спрямованих на підвищення рівня збалансованості і прозорості бюджету, ефективності витрачання бюджетних коштів, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого фінансового контролю з боку держави.

Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямоване на стимулювання соціально-економічного розвитку держави. Однією з основних передумов соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшення податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики має визначатися, не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

Також, потрібно посилити інвестиційну складову державного бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів та інвестуванні економіки, удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку.

Важливим елементом фінансової реформи має стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства до штучної збитковості;

створити прозорий механізм відшкодування ПДВ, максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

В свою чергу необхідно забезпечити поступовий перехід до середньо - і довгострокового бюджетного прогнозування як вагомої складової системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

Важливим є посилення взаємозв'язку фінансово-бюджетної та соціально-економічної стратегії держави.

Доцільним є виважене використання дефіциту (профіциту) бюджету, виходячи із циклічності економічного розвитку та збалансованості бюджетної системи у середньостроковій перспективі.

Реформування фінансової системи України має бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економіки у світовий економічний простір, адаптацію українського податкового законодавства до вимог та принципів СОТ і Європейського Союзу.

Якщо аналізувати надходження до державного бюджету, то можна сказати , що фактичні надходження за аналізований період на порядок нижчі від запланованих. Спостерігається велика питома вага податкових надходжень в доходах бюджету, частка яких коливається від 66,1% до 72,5% доходів державного бюджету України.

За період, що був проведений аналіз видатки бюджету перевищують доходи, що призводить до виникнення дефіциту бюджету, а той у свою чергу до держаного боргу.

Бюджетний дефіцит в Україні - це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Список використаної літератури

1.Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

2.Бюджетний Кодекс України від 21.06.2001р. №2542-III.

.Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" № 489 - V від 19.12.2006.

.Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI, прийнятий Верховною Радою України 28 грудня 2007 року.

.Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" № 835-VІ вiд 26.12.2008.

."Декларація цілей та завдань бюджету на 2007 рік" схвалена КМУ від 6 березня 2006р. № 257.

."Декларація цілей та завдань бюджету на 2008 рік" схвалена КМУ від 1 березня 2007 р.№ 316.

."Декларація цілей та завдань бюджету на 2009 рік" схвалена КМУ від 5 березня 2008р. № 160.

.Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2007 рік

.Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2008 рік

.Звіт Міністерства фінансів України про виконання Державного бюджету України за 2009 рік.

.Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного: У 6т./ Редкол.: М. Я. Азаров (голова) та ін. - К.: НДФІ, 2004 с. 637.

.Василик О. Д., Павлюк К. В. - Бюджетна система України: підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 - 544 с.

.Грідчіна М. В. - Фінанси ( теоретичні основи ) : Київ, 2004. с.420.

.Пасічник Ю. В. - Бюджетна система України: Навчальний посібник.- К.: Знання - Прес, 2006. - 607 с.

.Старостенко Г.Г., Булгаков Ю.В. - Бюджетна система: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 240с.

.Буряченко А. Є. Короткострокові позички як інструмент оперативного бюджетного регулювання// Фінанси України. - 2010. №3. с.22-29.

.Бюджет - 2010: ( вивчаємо держбюджет - версія 2010 ) Все про Бухгалтерський облік. - 2010-№45. - с.3-48.

.Воловенко Е. Проблемні питання модернізації державних фінансів // Казна України. - 2010. - №1. - с. 13-16.

.Демків О. І.Напрямки поглиблення бюджетних реформ в Україні. // Фінанси України №3. 2009, ст.46.

.Заїчко І. В. Бюджетна політика в контексті макроекономічного розвитку// Формування ринкових відносин в Україні.- 2009. - №7/8. - с. 67-69.

.Карлін М. І. Проблеми формування дохідної бази спеціального фонду державного бюджету України та шляхи їх розвязання // Фінанси України. - 2010.- №3 с.13-21.

.Кириленко О. П. Удосконалення практики розроблення бюджетної резолюції. // Фінанси України №2, 2007. с.3.

.Кисельова О. Якісне податкове законодавство - джерело наповнення державного бюджету.// Казна України. - 2010. - №1. - с.7-9.

.Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. - 2009 - №4. - с. 52-56.

.Кудряшов В. П. Засади бюджетної політики розвитку.// Фінанси України №7, 2007. с.3.

.Кульпінська Л. К. Програмно-цільовий метод формування бюджету// Формування ринкових відносин в Україні - 2010.-№3. с.3-10.

.Лютий І. О. Теоретико-методологічні засади бюджетної політики держави// Фінанси України. - 2009. - №12. - с.13-19.

.Макроекономічні показники держбюджету 2009 та економічні реалії дня. // Наука сьогодні. - 2009. - №11. - с.13-14.

.Новицька Л. Митні платежі як складова бюджетних надходжень // Казна України. - 2010- №1. - с. 35-36.

.Піхоцький В. Ф. Ефективність бюджетної політики як інструмент соціально-економічного розвитку України// Фінанси України - 2010- №3-с.30-37.

.Сторонянська І. Бюджетна політика в умовах формування моделі конвенгентного регіонального розвитку в Україні// Економіка України - 2010. №3. с. 43-52.

.Шевчук В. О. Вплив бюджету на макроекономічні показники // Фінанси України - 2010. №3, с.3-12.

34.http: // www.minfin. gov. ua.

Вступ Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів

Больше работ по теме: