Фінансування санації за рахунок зовнішніх джерел

 

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи фінансування санації за рахунок зовнішніх джерел

1.1 Економічна суть санації, мета її проведення

1.2 Фінансові джерела проведення санації

1.3 Особливості проведення санації за рахунок зовнішніх джерел

Розділ 2. Аналіз та оцінка санаційної спроможності ПАТ "ПівнГЗК" за рахунок зовнішніх джерел

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ "ПівнГзк" та його основних фінансово-економічних показників

2.2 Аналіз фінансового стану ПАТ "ПівнГзк"

2.3 Аналіз фінансових ресурсів та санаційної спроможності ПАТ "ПівнГзк"

Розділ 3. Напрямки фінансового оздоровлення ПАТ "ПівнГЗК"

3.1 Шляхи поліпшення фінансового стану ПАТ "ПівнГзк"

3.2 Рекомендації по проведенню санаційних заходів на ПАТ "ПівнГзк"

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобовязання. Існування будь-якої незамкнутої системи передбачає постійний вплив на неї зовнішніх чинників та реагування системи у відповідь на їх дію. Наслідком цього є зміна впливу зовнішніх чинників на систему, яка змушує останню знову коригувати свої дії. Перманентність такого процесу змінює саму систему, переводячи її з одного стану динамічної рівноваги в інший. Здатність своєчасно, адекватно і в повній мірі збалансувати зовнішні обєктивні чинники внутрішніми важелями системи забезпечує її подальше функціонування, створює саму можливість існування даної системи. Розвиток економічної системи будь-якого суспільства завжди супроводжується нерівномірним розвитком її складових та необхідністю їх збалансування. Результатом таких суспільних процесів є виникнення і чергування періодів піднесення та спаду економіки.

В даній курсовій роботі ми розглянемо питання санації підприємства, його фінансування за рахунок зовнішніх джерел.

Метою роботи є розгляд та вивчення економічної сутності санації підприємств; принципів управління фінансовою санацією підприємств; вивчення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансової санації; визначення механізму санації та економіко - правові аспекти; санаційного аудиту та бюджету.

Завданням курсової роботи є:

визначення сутність фінансової санації підприємств та порядок її проведення;

-розгляд принципів управління фінансовою санацією підприємств;

розкрити питання щодо вітчизняного та зарубіжного досвіду фінансового оздоровлення підприємств;

дати поняття та розглянути фінансові джерела санації підприємств, внутрішні та зовнішні;

визначити механізм санації та економіко - правові аспекти;

Фінансова криза - це розбалансування системи "підприємство" та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги. Наслідками кризових явищ на підприємстві, як правило, є його неплатоспроможність та банкрутство, діяльність його в неприбутковій зоні, відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства - це неспроможність його здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої боргові зобовязання.

На думку авторів О.О. Терещенка і А.М. Поддєрьогіна, фінансову кризу на підприємстві характеризують три основні параметри: вид кризи, глибина (фаза) кризи, джерело кризової ситуації.

Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації (ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.

Суб'єктом дослідження курсової роботи є реально діюче підприємство - ПАТ "ПівнГзк".

Об'єктом дослідження є фінансово - господарська діяльність виробничого підприємства за даними звітності, що узагальнює результати діяльності юридичної особи.

Предметом дослідження є фінансовий стан та санаційна спроможність підприємства.

фінансування санація зовнішнє джерело

Розділ 1. Теоретичні основи фінансування санації за рахунок зовнішніх джерел


1.1 Економічна суть санації, мета її проведення


Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін "санація" перекладається з латинської як оздоровлення, видужання. Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді. Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться у межах фінансового оздоровлення субєктів господарювання. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності, на поворотній або безповоротній основі.

Виробничо-технічні санаційні заходи повязані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва. Оскільки санація підприємства повязана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозвязку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

Санацію підприємства проводять у трьох основних випадках:

до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство звертається до зовнішньої допомоги у спробі вийти з кризового стану;

якщо підприємство, звернувшись в арбітражний суд із заявою про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (характерно для державних підприємств);

якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд на основі одержаних пропозицій задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобовязання перед бюджетом. [14,c125]

В Україні спостерігають реальні спроби створити правову і методологічну бази для проведення санації і реструктуризації підприємств. Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 8.02.1994 затверджено "Положення про порядок проведення санації державних підприємств" (для підприємств недержавної форми власності це положення мас рекомендаційний характер).30 червня 1999 р. був прийнятий Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, що регулює питання фінансової санації та банкрутство підприємств. Надзвичайно великим досягненням закону слід вважати законодавче врегулювання цілого спектра понять і заходів, які розкривають суть і зміст дій щодо відновлення господарської та фінансової життєздатності Залежно від масштабів кризового стану підприємства і умови надання йому зовнішньої допомоги виділяють два види санації:

без зміни статусу юридичної особи; таку санацію здійснюють з метою усунення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан - тимчасове явище;

зі зміною статусу юридичної особи підприємства; ця форма санації має назву реорганізації підприємства і передбачає здійснення процедур зміни форми власності, організаційно-правових форм діяльності та ін.; реорганізацію підприємства проводять при його глибокому кризовому стані.

Пропоноване визначення санації унаочнює рис.1.1.


Типи санаційних заходів

Рисунок 1.1 Економічний зміст поняття "санація"


Тобто санація - це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення субєктів господарювання. Санація підприємства за зміни статусу юридичної особи може проходити у таких формах:

погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету; у такій формі сануються лише державні підприємства;

погашення боргу підприємства за рахунок цільового кредиту здійснює, як правило, комерційний банк, що обслуговує підприємство, після старанного аудиту його діяльності;

переадресування боргу на іншу юридичну особу; юридичною особою у цьому випадку може бути будь-яке підприємство, що виявило бажання взяти участь у санації підприємства-боржника; умови переводу боргу обумовлюються угодою, однак, для переводу повинна бути згода кредитора;

випуск облігацій (або інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора; таку форму санації здійснює комерційний банк, що обслуговує підприємство у випадку, коли надання прямого банківського кредиту неможливо. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана " класична модель санації " [6, с.28], яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації субєктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою. Відповідно до класичної моделі санації підприємств (рис.1.2), процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення причин фінансової кризи.

Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи, на підставі якого визначають зовнішні і внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибину та якість фінансового стану фірми. З урахуванням результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації.


Рисунок 1.2 Класична модель санації


Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства. В іншому разі санація підприємства означатиме відстрочку в часі ліквідації підприємства. У випадку, якщо підприємство має реальну можливість відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення. Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації:

зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника;

зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів. Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство). У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх. У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Окремим аналітичним блоком у моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси та можливості збуту продукції. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів, основні виробничі цільові показники, соціальні цілі. При досягненні консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами відповідальними за прийняття рішення, можна досягнути головної стратегічної мети санації.

У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію субєкта господарювання.


1.2 Фінансові джерела проведення санації


Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових потоків.

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації. У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу:

захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції;

наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Внутрішні джерела фінансової санації - це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не повязана із залученням ресурсів на ринку капіталів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає іншу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін, а також застосуванням масованої реклами.

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації субєкта господарювання. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. [14,c.211]

Ця група санаційних заходів повязана зі зміною структури та складу активів балансу. У рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

мобілізація прихованих резервів здійснюється через реалізацією окремих, обєктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не повязані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, по наднормові запаси сировини та матеріалів тощо);

використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього обєкта нерухомості.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не повязані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).


1.3 Особливості проведення санації за рахунок зовнішніх джерел


Особливе місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками. Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю у ній сторонніх осіб, зокрема та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Тобто фінансова санація може здійснюватись як за рахунок внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування.

Фінансова гетерономна санація може здійснюватись з допомогою залучення коштів таких субєктів, як (рис.2.1):

а) власники підприємств: акціонери, пайовики.

б) кредитори підприємства:

банки та інші фінансово-кредитні установи;

постачальники предметів та засобів праці

споживачі готової продукції (авансування одержаної продукції);

  1. працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);
  2. державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами тощо).

в) персонал підприємства.

З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси та підвищити фінансову стійкість підприємства. Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

збільшення номінальної вартості акцій;

  1. обмін облігацій на акції.

Реальне надходження фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише в разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права субєкта господарювання. Ця операція повязана з додатковою емісією таких прав.

При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

індексації основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобовязаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Форма участі субєктів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Основні форми фінансування гетерономної санації наведенні на рис.2.2.

Найбільш зацікавленими особами в санації неспроможного підприємства є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

внески на збільшення статутного фонду;

надання позик;

цільові внески на безповоротній основі.

На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.


Рисунок 2.1 Субєкти та основні форми зовнішнього фінансування санації підприємства


При збільшенні номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості. Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

а) внески на збільшення статутного фонду;

б) надання позик;

в) цільові внески на безповоротній основі.

Звичайно, найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією. [14,c.218]

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства такі:

-мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру,

-модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

-збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;

-поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);

-акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них, поглинання чи придбання їх потужностей.

З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси й підвищити фінансову стійкість підприємства.

Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

Серед інших чинників, що зумовлюють збільшення статутного капіталу, слід назвати зниження ринкової ціни акцій. Високий курс перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу, зменшивши номінальну вартість акцій, а також збільшивши їх кількість (Spliting - подрібнення).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерного товариства, де в загальних рисах визначаються методи, джерела та порядок виконання операцій зі статутним фондом AT.

Зауважимо, що AT має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правомочних зборах. Збільшити статутний фонд товариства не більш як на 1/3 можна за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

Законодавчими актами заборонено випуск акцій з метою покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю емітента. Проте коли йдеться про випуск акцій зі зміною їх номінальної вартості без зміни розміру статутного фонду або зі збільшенням статутного фонду в результаті індексації основних фондів, кошти емітента не залучаються. Тому вимога законодавства щодо заборони випуску акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю, у цьому разі не застосовується.

Реєстрація інформації про емісію акцій. Відкриті акціонерні товариства зобов'язані зареєструвати інформацію про емісію акцій (у тому числі в разі прийняття рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо), для чого

подають до реєструвального органу такі документи:

-заяву про реєстрацію інформації про емісію акцій;

-інформацію про емісію акцій;

-копію платіжного доручення про сплату до місцевого бюджету (за місцем державної реєстрації відкритого акціонерного товариства) державного мита за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів у розмірі 0,1% сумарної номінальної вартості акцій, на які планується передплата;

-рішення про емісію акцій, яке оформлено протоколом, із зазначенням наявності збитків, форми випуску цінних паперів та інших відомостей;

-баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, засвідчені підписами й печатками емітента та аудитора (аудиторської фірми), висновок аудитора (аудиторської фірми);

-копію договору з торговцем цінними паперами щодо розміщення акцій;

-копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків цінних паперів.

Якщо в емітента чи його правового попередника протягом трьох календарних років, що передували емісії, здійснювалися заходи з економічного оздоровлення (санації) або була порушена справа про банкрутство, то в інформації про емісію акцій слід навести також відповідні дані.

Після реєстрації випуску цінних паперів емітентові видається свідоцтво, яке є підставою для друкування бланків сертифікатів цінних паперів, якщо останні випускаються в документованій формі. У разі, коли цінні папери випускаються в недокументованій формі, свідоцтво є підставою для оформлення глобального сертифіката до депозитарію.

Звіт про наслідки передплати на акції. Не пізніше як через 15 днів після закінчення строку передплати на акції відкрите акціонерне товариство подає в реєструвальний орган звіт про її наслідки, який має містити таку інформацію:

а) фактична дата початку і дата закінчення передплати на акції;

б) кількість акцій, на які здійснено передплату;

в) загальна номінальна вартість акцій, на які здійснено передплату в порівнянні із запланованою величиною;

г) загальна сума договорів, укладених під час передплати на акції;

д) загальна сума коштів, одержаних у ході передплати на акції, з розбиттям на групи:

·грошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

·"вартісна оцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

·оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

є) розподіл коштів на статутний фонд (у сумі номінальної вартості передплачених акцій) і додаткові власні кошти (у сумі перевищення фактичної ціни продажу акцій над їх номінальною вартістю);

є) комісійні та інші види винагород, виплачені торговцю цінними паперами (якщо емітент користується його послугами).

Звіт про наслідки передплати на акції має бути підписаний емітентом, торговцем цінними паперами (якщо емітент користується його послугами) та аудитором. Якщо передплата на акції не відбулася, емітент також подає реєструвальному органу звіт про відповідні наслідки.

Випуск акцій реєструється протягом 30 днів з моменту подання заяви та потрібних документів до реєструвального органу.

Законодавством України передбачено, що в разі збільшення статутного фонду акціонери (AT) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій (часток).

Проте практичний механізм реалізації цього права відсутній. Дуже часто це призводить до конфліктних ситуацій між керівництвом підприємства та його власниками (що є характерним для багатьох постдержавних підприємств та банківських установ), а також проблем, пов'язаних з ігноруванням інтересів малих власників

Неврегульованість механізму використання інституту переважних прав дозволяє без особливих труднощів, за допомогою додаткової емісії акцій (часток), змінити власника контрольного пакета та перебрати ввесь контроль над підприємством. Ця проблема особливо актуальна з огляду на інфляційні процеси.

З'ясуємо основні питання, що стосуються переважних прав і з якими мають бути ознайомлені як фінансові служби підприємств, так і рядові акціонери (пайовики). Переважне право на придбанняакцій (часток) дає змогу колишнім власникам:

) зберегти свою частку (у процентному вираженні) у статутному капіталі, а отже, і в усьому майні підприємства;

) попередити "розмивання" вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом;

) зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників;

) компенсувати збитки від "розмивання" частки у статутному фонді тим власникам, які не скористалися переважним правом на купівлю додаткових корпоративних прав, а продали його.

Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується у друкованих засобах масової інформації. Кількість прав на купівлю залежить від кількості наявних "старих" акцій.

Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який наводиться в оголошенні про пропозицію купівлі права. Вони продаються та купуються на біржі протягом двох тижнів після початку передплати на акції нової емісії, але перед проведенням самої емісії. [8,c154]

Старі акції та переважні права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується на вартість переважного права.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

) збільшенням номінальної вартості акцій;

) обміном облігацій на акції.

. Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. У такому разі статутний фонд підприємства зростає за рахунок трьох джерел:

додаткових внесків учасників та засновників;

дивідендів (реінвестиції прибутку);

індексації основних фондів.

Після прийняття рішення про збільшення статутного фонду та виконання інших загальних передумов з метою швидкого та ефективного розміщення акцій емітенти вдаються до послуг фінансових посередників (професійних торговців цінними паперами) - андеррайтерів. Посередники можуть взяти на себе зобов'язання з розміщення всієї емісії. При цьому емітентові надається гарантія розміщення емісії. Розрізняють такі основні форми андеррайтингу:

повний або частковий викуп усієї емісії з подальшим продажем за вищою ціною;

продаж акцій на комісійних засадах за ціною, встановленою емітентом;

викуп фінансовим посередником недорозміщеної підприємством частини емісії.

Щоб оцінити можливості надання послуг з розміщення емісії, андеррайтери оцінюють ефективність санаційної концепції та інвестиційного (санаційного) проекту, під який здійснюється емісія, а також можливі ризики.

Надалі план санації стає засобом переконувати інвесторів у доцільності придбання цінних паперів відповідної емісії.

Коли йдеться про збільшення статутного фонду підприємства, що перебуває у кризі, воно в пошуку потенційних інвесторів може зіткнутися з труднощами, оскільки капіталовкладення в такого роду підприємства пов'язані з підвищеним ризиком. Тоді з метою компенсації ризикованості слід пропонувати різного роду пільгові умови вкладення капіталу, а саме:

переваги щодо розподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмір дивідендів);

переваги під час прийняття управлінських рішень;

пільги в разі розподілу ліквідаційної маси тощо.

Надання заохочувальних стосовно інвестування капіталу преференцій слід узгоджувати з нормами чинного законодавства.

Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишні акціонери, тобто акції нової емісії розподілятимуться між акціонерами, то це продемонструє високий рівень довіри до підприємства з боку його власників і може відіграти вирішальну роль у розв'язанні фінансових проблем із кредиторами.

. Збільшення номінальної вартості корпоративних прав.

У такому разі акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.

У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства;

індексації основних фондів.

Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій.

Якщо він відмовився зробити це, емітент зобов'язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.

Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

Інформація про випуск акцій нової номінальної вартості має містити, зокрема, такі дані про емісію акцій:

посилання ла рішення про збільшення статутного фонду збільшенням номінальної вартості акцій;

загальна сума випуску нових акцій із зазначенням номінальної вартості, кількості, виду і категорії акцій, що випускаються, з урахуванням сплаченого статутного фонду попереднього випуску;

число серій і порядкові номери акцій;

права акціонерів за нового випуску акцій;

порядок обміну акцій попередніх випусків на акції нового випуску;

порядок отримання акціонерами акцій нового випуску (місце, день початку видачі акцій тощо).

. Обмін облігацій на акції.

У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента цей фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов'язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики.

Облігації конверсійної позики (конвертовані облігації) - це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства.

У науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо ефективний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства.

Конверсійні облігації можуть заохотити інвестора до надання фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції.

Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

) відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться нарівні з іншими кредиторами);

) можливості збільшити капітал, яку дають звичайні акції.

Підприємства емітують такі облігації тоді, коли ставки на кредитному ринку доволі високі, а курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження. Випуск звичайних акцій за таких обставин є проблематичним.

Конверсійні облігації мають ту перевагу, що проценти за ними є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку.

Отже, інвестори дають згоду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції.

Приймаючи рішення про випуск облігацій чи акцій, слід враховувати також податкові аспекти, зокрема те, що проценти за борговими цінними паперами відносяться на валові витрати емітента, а дивіденди за акціями сплачуються за рахунок чистого прибутку.

Конверсійні облігації випускають, як правило, великі підприємства на строк 5-10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, узятих для конверсії. У повідомленні про емісію конверсій них облігацій окрім номінального курсу, курсів емісії та викупу слід зазначити:

-переважні права на придбання облігацій;

-пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

-строки конверсії;

-необхідність, порядок та розмір доплат.

Оскільки збільшення капіталу в результаті обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та до розмивання прав акціонерів, вони мають такі самі переважні права на купівлю конверсійних облігацій, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визначаються відношенням статутного фонду до загальної номінальної вартості емітованих облігацій.

Коефіцієнт конверсії - це відношення, за яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду.

Оскільки конверсія може відбуватися через кілька років після емісії облігацій, за цей період прибутковість емітента та ринковий курс акцій можуть значно змінитися. Щоб привести у відповідність реальну ціну акцій з вартістю конверсії, умовами емісії можуть бути передбачені доплати, які здійснюються під час обміну. Застосовують такі види доплат:

) фіксованого розміру - курс емісії акцій визначається розміром доплат та коефіцієнтом конверсії;

) зростаючого розміру - курс емісії акцій із часом зростає, що сприяє прискоренню конверсії;

) спадного розміру - курс емісії акцій із часом зменшується, що сприяє віддаленню конверсії;

) прив'язані до дивідендів - розмір доплат збільшується або зменшується пропорційно до ставки нарахування дивідендів за акціями підприємства;

) компенсаційні - у разі конверсії окрім акцій держатель облігацій отримує певну суму грошових компенсацій.

Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс її (вартість облігацій плюс доплати) нижчий від біржового курсу акцій.

Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони мають бути встановлені так, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.

Рішення держателів облігацій щодо їх конверсії в акції залежить від рівня прибутковості та надійності емітента. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.

Фінансова санація зусиллями власників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного боку, та безповоротною фінансовою допомогою підприємству - з іншого, називається альтернативною санацією.

За такої форми санації акціонери (власники) мають зробити вибір: або вони роблять цільові внески, щоб погасити балансові збитки підприємства і зберігають належну їм (в абсолютному і відносному розмірах) частку номінальної вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної вартості своїх корпоративних прав, не здійснюючи жодних доплат. При цьому можна комбінувати варіанти: одні акціонери можуть надати перевагу зменшенню номінальної вартості своїх корпоративних прав, а інші - обрати доплати. Якщо правильно розрахувати ставку доплат, фінансові наслідки обох видів санації для власників корпоративних прав будуть однаковими. Суб'єкт господарювання також у кожному разі отримає одну й ту саму суму санаційного прибутку. Проте йому є сенс обрати додаткові внески. Адже тоді залучаються додаткові ліквідні засоби, тобто поліпшується платоспроможність підприємства.

Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать від політики, обраної ними щодо боржника, після того як стало відомо, що він опинився у фінансовій кризі. Кредитори можуть діяти одним із розглянутих далі способів.

. Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією. Згідно з Положенням НБУ "Про кредитування", законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", іншими нормативними актами комерційні банки та інші кредитори зобов'язані щоразу, коли контрагент несвоєчасно виконав зобов'язання, вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення - порушувати в суді справу про банкрутство боржника, що, як правило, призводить до його ліквідації. При цьому кредитор втрачає, можливо, свого постійного клієнта (яким могло бути підприємство-боржник), а також ризикує, що отриманої виручки від реалізації ліквідаційної маси не вистачить для повного задоволення вимог. Під час провадження справи про банкрутство може бути також укладена мирова угода щодо відстрочення або списання заборгованості.

. Мораторій. У такому разі кредитор не надає додаткових кредитів. І протягом певного періоду не вимагає виконання грошових зобов'язань, строк сплати яких настав. Банк відстрочує погашення кредиту (з можливим підвищенням процентної ставки) у виняткових випадках, коли в позичальника виникають тимчасові фінансові труднощі, спричинені непередбаченими обставинами, і той вживає відповідних заходів, щоб їх усунути. Відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником і банком, що є невід'ємною частиною кредитної угоди.

. Участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Як уже зазначалося, неодмінною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Поданий боржником план фінансового оздоровлення оцінює сам кредитор, а також незалежні експерти. Безперечно, на активну участь кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони повніше задовольнять свої вимоги, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких форм:

) реструктуризація наявної заборгованості;

) зменшення або списання заборгованості;

) надання санаційних кредитів.

Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником.

Відповідно розрізняють такі групи кредиторів:

-банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

-постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

-споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

-працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

-державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.

Розглянемо основні способи реструктуризації заборгованості боржника, перш ніж проти нього буде порушено справу про банкрутство.

До основних форм реструктуризації заборгованості належать:

а) трансформація боргу у власність;

б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

в) пролонгація строків сплати.

Найбільший інтерес становить форма реструктуризації заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Це означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті такої операції боржник досягає подвійної мети:

) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів зазнає сприятливих для підприємства змін.

Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом емісії нових корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами (скажімо, обслуговуючий банк), які повірили в санаційну спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому. Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного фонду боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні цінності.

Якщо кредитором є комерційний банк, то в разі конверсії боргу у власність банк має враховувати норматив інвестування, який характеризує використання капіталу для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств, а також недержавних боргових зобов'язань.

Зазначений норматив установлюється як відсоткове співвідношення між розміром коштів, що інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку. Максимально допустиме значення нормативу має не перевищувати 50%.

Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні власники втратять контроль над підприємством. Зрозуміло, що колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку.

Для кредитора такого роду операція пов'язана з ризиком повної або часткової втрати вимог, оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його вимоги погашати муться нарівні з вимогами інших співвласників після кредиторів. [11,c.51]

Відстрочені (пролонговані) кредити - це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови з об'єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення позики.

Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржникові. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:

а) повної або часткової відмови від своїх вимог;

в) відмови від кредитного забезпечення.

Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством.

У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.

Зауважимо, що законодавці східноєвропейських країн здебільшого забороняють кредиторам списувати або відстрочувати борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до появи різного роду об'єктів оподаткування. Це стосується й України. Вітчизняне законодавство розглядає списання заборгованості як безповоротну фінансову допомогу з усіма податковими наслідками, які з цього випливають. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник отримує санаційний прибуток. Якщо одержувач санаційного прибутку має збитки за результатами своєї господарської діяльності, то цей прибуток підлягає оподаткуванню лише в частині, що перевищує збитки підприємства.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про податок на прибуток підприємств" платники податків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів без погодження з платником податку затримується з оплатою їх вартості.

Проте до такого заходу вдаються лише тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нотаріус склав виконавчий лист про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна.

Якщо господарський суд не задовольняє позову кредитора, то останній зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на не визнану арбітражним судом суму та нарахувати пеню, виходячи з чинної на момент такого збільшення облікової ставки НБУ, підвищеної в 1,2 раза.

Інакше кажучи, кредитори в разі виникнення простроченої заборгованості мають негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і лише тоді вони зможуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування.

Проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкова політика держави має узгоджуватися з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств.

Згідно з вітчизняним законодавством, якщо суд приймає рішення щодо стягнення заборгованості на користь кредитора, валові доходи останнього збільшуються на суму фактично відшкодованої заборгованості. Коли впродовж 30 календарних днів після прийняття такого рішення заборгованість не погашається, протягом наступних тридцяти днів кредитор має звернутися до арбітражного суду повторно, із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому під час судового розгляду справи валові доходи кредитора не зростають на суму визнаної заборгованості. Коли заяву суду своєчасно не подано, валові доходи збільшуються на суму заборгованості, визнаної раніше. Заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів банкрута, вважається анульованою, і на цю суму зростають валові витрати кредитора.

Зауважимо, що фінансова підтримка як відмова кредиторів від своїх вимог за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що в разі банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом комітету кредиторів. Борги цьому кредиторові погашатимуться за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог решти кредиторів та членів трудового колективу. Крім того,

сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, що надається за рахунок прибутку, котрий залишається в розпорядженні підприємства.

Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. Тоді банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та головних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує у пресі оголошення про неплатоспроможність відповідного суб'єкта господарювання.

До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:

вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити надання нових позик;

змінити черговість платежів;

спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості виручку клієнта від реалізації продукції;

передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації, призначеній за участю банку;

реорганізувати підприємство-боржник;

ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.

У разі неповернення кредитів у визначені кредитною угодоюстроки банк, перш ніж звернутися із заявою до суду, може вимагати від боржника вжиття конкретних заходів щодо фінансового оздоровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або продовжити ще на 3 місяці кредитні відносини із боржником, або, за браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство боржника.

Розділ 2. Аналіз та оцінка санаційної спроможності ПАТ "ПівнГЗК" за рахунок зовнішніх джерел


2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ "ПівнГзк" та його основних фінансово-економічних показників


Північний гірничо-збагачувальний комбінат - одне з найбільших гірничодобувних підприємств Європи із закінченим циклом підготовки сировини для металургійної промисловості: залізорудного концентрату і окатишів.

Сировинною базою підприємства є великі родовища залізистих кварцитів, які розробляються Первомайським і Анновським кар'єрами, промислові запаси яких у проектних контурах становлять близько 630 млн. тонн і більше 450 млн. тонн відповідно. Видобуток руди в кар'єрах ведеться відкритим способом з використанням буропідривних робіт і вивезенням розкривних порід у зовнішні відвали.

До складу комбінату разом з двома кар'єрами входять збагачувальна фабрика РОФ-1, три фабрики з виробництва окатишів, три дробильних фабрики, а також ряд допоміжних цехів, обслуговуючих основне виробництво.

З осені 2006 р., з моменту введення в експлуатацію дробильної фабрики № 3, видобуток руди в Первомайському кар'єрі проводиться із застосуванням циклічно-потокової технології. Це наймасштабніший проект у гірничорудній галузі незалежної України.

Північний ГЗК протягом останніх трьох років досяг найвищих показників більш ніж за 10-річну історію і показує найкращу динаміку зростання виробництва в гірничорудній галузі не тільки Україні, а й СНД.

Загальна кількість персоналу становить близько 12 тис. чоловік.

Рішення про будівництво Північного ГЗК було прийнято Радою Міністрів УРСР 5 вересня 1960, дирекцію майбутнього гіганта було доручено очолити В. Решетняк.

У 1962 р. на ПівнічГЗК було відправлено перший ешелон руди з Першотравневого кар'єру. З того часу почалася історія становлення та розвитку підприємства. Будівництво велося поетапно: перший дробильно-збагачувальний комплекс видав продукцію 9 грудня 1963 Цей день і став днем народження підприємства.

Введена в експлуатацію перша черга комбінату була розрахована на видобуток 17 млн. тонн сирої руди і виробництво 5,8 млн. тонн концентрату на рік.

Виробнича потужність

Після освоєння виробництва залізорудних окатишів (1971-1974 рр.) Загальна потужність комбінату досягла 48,5 млн. тонн сирої руди, 20,47 млн. тонн концентрату і 16,3 млн. тонн окатишів на рік (об'єкти другої черги Північного ГЗК вводилися в експлуатацію з 1976 по 1979 рр.).

Максимальний обсяг виробництва залізорудного концентрату ПівнГЗК був досягнутий в 1974 р. - 15,1 млн. тонн, окатишів у 1982 р. - 14,5 млн. тонн.

Фактична потужність з виробництва залізорудної сировини представлена виробничими показниками за 2006 р.: загальний концентрат - 12 млн. тонн, окатиші - 10,1 млн. тонн. Фактична потужність кар'єрів з видобутку руди досягає 30 млн. тонн на рік.

Предметом діяльності є:

) виробництво залізної руди та іншої залізорудної сировини;

) виробництво концентрату та обкотишів;

) виробництво нерудних будівельних матеріалів;

) зовнішньоекономічна діяльність;

) ведення підсобного господарства по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції;

) виробництво і реалізація власної продукції суспільного харчування;

) надання послуг населенню по ремонту транспортних засобів.

Основні види товарної продукції комбінату - залізорудний концентрат і залізорудні окислені офлюсовані обкотиші. Підприємство здійснює експортну діяльність. Основними споживачами є Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Югославія, Румунія, Болгарія, Росія та Австрія.

Методика аналізу основних фінансово-економічних показників діяльності підприємства наведена у таблиці 2.1.



Таблиця 2.1

Основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства

ПоказникиКод рядка2009р. 2010р. 2011р. Відхиленняабсолютневідносне2009-20102010-20112009 - 2010,%2009 - 2011,%Чистий дохід від реалізаціїф.2р.03558703949988713146489341183194659580+170,1+146,6Собівартість реалізованої продукціїф.2р.0403338096443072753082641092631877557+132,7+119,8Валовий прибутокф.2р.050 (55) 25322985557986934002930256883782043+219,4+168Фінансовий результат від операційної діяльностіф.2р.100 (105) 20157904902490844522428867003542734+243,2+213,8Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткуванняф.2. р.170 (175) 1811860385970682532820478464392622+213+213,8Чистий прибутокф.2. р.2201246471264518362491521398712360969+212,2+236,2Валюта балансуф.1р2804128015540962264062021281607996580+131+118,4Власний капіталф.1р38077743881141567996334853641291-1782194+146,8+84,3Залучений капіталф.1р430+480+620+6303909761667352411325999276376346527475+170,6+169,7Необоротні активиф.1р080874960816945597166762198195989-269578+193,6+98,4Оборотні активиф.1р26010959976142306351968590132706595455266+129,8+138,3За даними таблиці 2.1 можна сказати, що ПАТ "ПівнГзк" має тенденцію щодо покращення фінансово-економічних показників в період 2009 - 2010р. р., але в період 2010-2011рр. ця тенденція дещо знижується. Так, чистий дохід від реалізації продукції зменшився на 23,5% в 2011р., валовий прибуток зменшився на 51,4%. Відбулось збільшення чистого прибутку на 24% порівняно з минулим роком.

Для оцінки фінансового стану ПАТ "ПівнГЗК" перейдемо до наступного підрозділу.


2.2 Аналіз фінансового стану ПАТ "ПівнГзк"


Фінансовий стан підприємства (ФСП) - це економічна категорія, що відбиває стан капіталу в процесі його кругообігу й здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу.

У процесі постачальницької, виробничої, збутової й фінансової діяльності відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюються структура засобів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і як наслідок фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого виступає платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки. Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

·оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства;

·підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач:

·визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

·виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

·визначення "вузьких" місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

·виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства. [8,c.156]


Таблиця 2.2.

Аналіз фінансового стану підприємства

ПоказникРозрахунокРекомендоване значенняЗначення показника200920102011Аналіз майнового стануКоеф-т зносу ОЗзменшення0,680,610,55Коеф-т придатності1 - збільшення0,310,390,45Аналіз фінансової стійкостіКоеф-т фін. автономіїКрит. знач 0,5 зб-ня0,250,560,44Коеф-т фін. залежності2 зм-ня3,12,21,7Коеф-т фін. ризику0,5, крит. Зн-ня 11,51,20,72Коеф-т маневреності ВК>0, зб-ня0,20,010,33Коеф-т структури покриття довгострокових вкладень0,930,850,32Коеф-т довго строк. залучення позикових ресурсів0,40,230,450,17Коеф-т фін. незалежності капіталізованих джерел0,60,790,540,82Аналіз ліквідностіКоеф-т загальної ліквідності1-24,23,22,1Коеф-т швидкої лікв-ті0,7-0,80,62,861,9Коеф-т абсолютної лікв-ті0,2-0,350,20,720,06Аналіз рентабельностіРентабельність сукупного капіталу *100>0, Зб-ня0,00,00,0Рент-ть ВК *100>0, Зб-ня73,5101,626,3Валова рент-ть продажу*100>0, Зб-ня32,333,436,4Операційна рен-ть продажу*100>0, Зб-ня22,528,534,1Чиста рент-ть продажу*100>0, Зб-ня12,319,224,8

За даними аналізу, можна сказати, що основні засоби зменшуються не швидко, це видно з даних коефіцієнту зносу ОЗ - на 2009 р. становить 0,68, 20010 - 0,61, 2011 - 0,55. Це не є великим показником, що позитивно відображається на діяльності підприємства. Підприємство значно залежить від зовнішніх запозичень. Частка позикових коштів у фінансуванні підприємства зменшується.

Довіра до підприємства з кінця 2009 року до кінця 2010 року зросла з боку інвесторів і кредиторів, а з 2010 до 2011 зменшилась ця довіра і появилась залежність від зовнішніх джерел фінансування. Власний капітал ефективно почав використовуватися на кінець 2011 року, так як коефіцієнт маневреності становить на 2009 - 0,2, 2010 - 0,01, 2011 - 0,33.

Для покриття своїх боргів у підприємства недостатньо ОЗ, так як коефіцієнт загальної ліквідності весь час зменшується. Частина поточних зобовязань була погашена в найкращі строки в 2009 році, на кінець 2010, 2011 років ситуація погіршилася.

Найкраща ситуація по вкладанню засобів була в 2010 році, так як коефіцієнт рентабельності капіталу становить 101,6. Коефіцієнт валової рентабельності свідчить, що у підприємства ефективна господарська діяльність, так як цей коефіцієнт щороку зростає.


2.3 Аналіз фінансових ресурсів та санаційної спроможності ПАТ "ПівнГзк"


Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.


Рис. 2.1 Основні передумови санаційної спроможності


Санаційну спроможність підприємства слід визначати за такими основними показниками:

) показником поточної платоспроможності;

) коефіцієнтом забезпечення власними засобами;

) коефіцієнтом покриття;

) коефіцієнт Бівера

) коефіцієнт Альтмана.

Розрахунок показників оцінки санаційної спроможності наведено в табл.2.2.



Таблиця 2.3.

Показники оцінки санаційної спроможності ПАТ "ПівнГзк"

ПоказникРозрахунок200920102011Відхилення,%09-1010-11Показник поточної платоспроможностіПп = А040 + А045220230240620, де А040, А045, А220, А230, А240275385041291079430062150228,3Коефіцієнт забезпечення власними засобами0,085,37,266,2135,1Коефіцієнт покриття40,250,096,25100,3Коефіцієнт Бівера0,180,250,4101,3101,6Коефіцієнт АльтманаZ=3,3K1+0,99K2+0,6K3+1,4K4+1,2K52,82,652,91104,398,1

За даними таблиці 2.3 видно, що підприємство є санаційно-спроможним. У підприємства достатньо наявних у нього коштів і високоліквідних активів для погашення поточного боргу в період 2009-2010 рр. (150%), в 2010-2011 рр. наявність коштів зросла на 78,3%.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами дає змогу побачити, що у ПАТ "ПівнГзк" наявність власних оборотних коштів, необхідних для його фінансової сталості зростає у 2010-2011 рр. на 68,9% порівняно з 2009-2010 рр., що є позитивним фактором для підприємства.

Міністерство економіки України рекомендує для своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності i вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству використовувати коефіцієнт Бівера. У ПАТ "ПівнГзк" структура балансу покращилась, так як коефіцієнт Бівера у 2009 р. становив 0,18, у 2010 - 0,25, а в 2011 - 0,4 (нормативне значення 0,2). На зростання цього показника вплинуло збільшення чистого прибутку на 212,2% і, відповідно у 2010-2011 рр. на 236,5%, а також зменшення амортизації у 2009-2010 на 184,7%, 2010-2011 рр. - 89,4%.

За даною моделлю, якщо ZА<1,81 - ймовірність банкрутства дуже висока, якщо розрахований показник у межах 4,812,7, то ймовірність банкрутства висока, якщо 2,7 2,99 - можливість банкрутства низька, а при ZА3 - дуже низька. Точність прогнозування за цим методом наступна: підприємство в нашому випадку 2009р. - 2,8, 2010р. - 2,65, 2011р. - 2,91, отже ймовірність банкрутства низька.

У випадках визначення ознак санаційної спроможності підприємства доцільно провести поглиблений аналіз за допомогою коефіцієнтного методу (табл.2.4).



Таблиця 2.4.

Розрахунок показників оцінки санаційної спроможності ПАТ "ПівнГзк" коефіцієнтним методом

ПоказникРозрахунок 200920102011відхилення1.1. Показники ліквідності09-1010-11Коефіцієнт поточної ліквідності1,972,012,5102124,3Коефіцієнт швидкої ліквідності0,70,750,8107,4106,6Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)0,150,180,2120111,1Маневреність власних оборотних засобів0,070,081114,2125Коефіцієнт покриття запасів6,87,011,9510327,8Коефіцієнт покриття3,002,68 1,7989,366,81.2. Показники фінансової стійкостіКоефіцієнт концентрації власного капіталу (платоспроможності, автономії)0,50,60,7120116,6Коефіцієнт фінансової залежності2,42,92,26120,877,9Коефіцієнт маневреності власного капіталу0,10,40,45400112,5Коефіцієнт концентрації позикового капіталу0,20,180,390166,6Коефіцієнт структури довгострокових вкладень0,10,080,058062,5Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів0,10,070,057071,4Коефіцієнт структури позикового капіталу0,20,350,1317537,1Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів0,40,250,1462,556Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами0,10,30,230066,6Показник фінансового левериджу0,20,180,19055,5Тривалість фінансового циклу409,9319,0226,277,870,9Поточна платоспроможність3644763637001510898728174,7171,1Коефіцієнт Бівера0,180,250,4101,3101,6Коефіцієнт автономії0,50,70,8120110Фондовіддача0,560,891,02115,1125,11.3. Показники рентабельностіРентабельність продукції, %6,37,28,4114,2116,6Рентабельність активів, %8,89,217,7104,5192,3Рентабельність сукупного капіталу, %6,327,7710,3122,9132,5Рентабельність власного капіталу, %132536192,3144Рентабельність діяльності, %21,226,432,5124,5123,1

Найважливішим показником, який розраховується в процесі санаційного аудиту, є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Він показує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити в найближчий період. В 2009 році становище на підприємстві було дещо складне і воно вважалося неплатоспроможним, про це свідчить значення коефіцієнту абсолютної ліквідності (0,15). В 2010 - 2011 рр. ситуація покращилась (0,18 і 2,00 відповідно), тому підприємство є платоспроможним.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Критичне значення Кп = 1. Так як ПАТ "ПівнГзк" має значення коефіцієнту покриття 1, можна зробити висновок, що підприємство своєчасно погашає свої борги.

Важливе значення в процесі аналізу джерел власних коштів має показник фінансового левериджу, який характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань. Зростання значення фінансового левериджу свідчить про зростання фінансового ризику. В нашому випадку йде зниження значення фінансового левериджу з 2009 р. (0,2) по 2011 р. (0,1), тобто можливість втрати платоспроможності дуже низька.

Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Що вищим є значення коефіцієнта, то ліпшим є фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). На ПАТ "ПівнГзк" коефіцієнт автономії перевищує критичне значення за весь аналізований період, що є позитивним фактором.

Показник рентабельності активів зростає і має велике значення (2009 р. - 8,8, 2010р. - 9,2, 2011р. - 17,7), тобто підприємство не має збанкрутувати.

Проаналізувавши наше підприємство за різними моделями можемо сказати, що підприємству не загрожує банкрутство. Проведений аналіз показав, що підприємство має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції.

Перейдемо до третього розділу, в якому наведені пропозиції щодо поліпшення фінансового стану, а також пропозиції по проведенню санаційних заходів на підприємстві.

Розділ 3. Напрямки фінансового оздоровлення ПАТ "ПівнГЗК"


3.1 Шляхи поліпшення фінансового стану ПАТ "ПівнГзк"


Платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою.

Основними ознаками платоспроможності є:

наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;

відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Резервом до поліпшення показників ділової активності підприємства є застосування заходів з:

оптимізації нормування запасів з метою запобігання зменшенню їх обертає мості та збільшенню тривалості операційного циклу

реінвестування у виробництво

підвищення рівня рентабельності надання послуг

підвищення рівня ресурсовіддачі

зменшення рівня фінансової залежності

підвищення рівня рентабельності власного капіталу

Для вивчення і розробки можливих шляхів розвитку підприємства в умовах ринкової економіки необхідний фінансовий прогноз. Основні його завдання - встановити обсяг фінансових ресурсів у майбутньому періоді, джерела їх формування і шляхи найбільш ефективного використання. Прогноз дозволяє розглянути тенденції, що складаються у ведення фінансової політики, із врахуванням впливу на неї внутрішніх і зовнішніх умов і на основі аналізу визначити перспективи фінансової стратегії, яка забезпечує підприємству стабільне фінансове і ринкове положення. Розроблення прогнозу дає можливість відповісти на життєво важливе питання: що очікує підприємство в майбутньому - зміцнення чи втрати платоспроможності (банкрутство).

У фінансовому прогнозуванні можуть бути використані економіко-математичне моделювання і метод експертних оцінок. Економіко-математичне моделювання дозволяє з певним ступенем ймовірності визначити динаміку показників залежно від впливу чинників на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Для отримання більш надійного фінансового прогнозу економіко-математичне моделювання доповнюється методом експертних оцінок, який дозволяє коректувати знайдені в ході моделювання кількісні значення фінансових процесів.

У світовій практиці для прогнозування стійкості підприємства, виробу його фінансової стратегії, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Сьогодні дуже багато говориться й дискутується на тему ефективності фінансового управління. Особливо гостро це питання стосується великих промислових підприємств. В умовах адміністративно-командної системи, коли всі підприємства належали до державної форми власності, фінансове управління здійснювалося не на рівні підприємства, а на рівні галузевих міністерств і відомств. Фінансові негаразди одного підприємства компенсувалися ефективною роботою інших підприємств тієї ж галузі. Але ефективна робота підприємства, що працювало добре, не поліпшувала стану всієї галузі і не давала можливості скористатися результатами своєї праці внаслідок перерозподілу створюваних фондів на рівні галузі, обєднань.


3.2 Рекомендації по проведенню санаційних заходів на ПАТ "ПівнГзк"


В другому розділі проведений аналіз свідчить про те, що ПАТ "ПівнГзк" не є банкрутом і має достатню платоспроможність. Але найефективнішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові і контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські і консалтингові фірми.

Санація вважається успішною, якщо за допомогою зовнішніх і внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних і виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить із кризи: нормалізує виробничу діяльність, уникає оголошення банкрутства та забезпечує свою прибутковість і конкурентоздатність у довгостроковому періоді [6, с.48].

Згідно з класичною моделлю санації, санація як процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи [22, c.25]. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості, тобто реалізація так званої першочергової (Crach) програми. Цією програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та інші.

Фінансові проблеми, які виникають у субєктів господарювання, досить часто зумовлені відсутністю у керівництва чітких стратегічних цілей розвитку, довгострокових фінансових планів та нерозумінням місії субєкта господарювання.

Як наслідок, у підприємства виникають складнощі з визначенням потреби в капіталі та інших видах ресурсів, потужності в повному або хоча б в достатньому обсязі не завантажені, кошти заморожуються в неліквідних запасах, дебіторській заборгованості, окремі сектори діяльності виявляються збитковими тощо.

Для уникнення (чи нейтралізації) проблем стратегічного характеру на підприємстві слід запровадити механізми стратегічного контролінгу. Під стратегічним фінансовим контролінгом розуміють комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового управління фінансами, вартістю та ризиками.

Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:

фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

наявність кваліфікованого персоналу;

наявність надійних і дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

наявність ринків збуту продукції;

виробничий потенціал;

ефективна організаційна структура;

висока якість менеджменту.

Рекомендації з оздоровлення економічної діяльності підприємства можна виділити в наступні етапи.

Перший етап. На цьому етапі необхідно підготувати план фінансового оздоровлення підприємства. Стан ресурсів має бути такий:

кадри. Необхідна заміна кадрів на більш кваліфіковані і скорочення персоналу для зниження витрат на виробництво і підвищення конкурентоздатності продукції, що випускається.

фінансові ресурси. У зв'язку з тим, що підприємство знаходиться в складній фінансовій ситуації, кредитування вкрай скрутне, однак необхідно будь-яким способом залучити додаткові кошти для подальшої реалізації господарської діяльності.

сировина і матеріали. На момент кризи на підприємстві, відсутня необхідна для безперебійної роботи кількість сировини. Необхідно відновити зв'язки з постачальниками і посередниками, зацікавити їх у необхідності подальшої підтримки економічних зв'язків.

продукція. Уся продукція, що знаходилася на складах і придатна для реалізації - невисокої якості. У зв'язку з цим, повернення до старих позицій на ринках збуту готової продукції можливе тільки при зниженні ціни (це буде можливо при зниженні витрат на собівартість, скороченні робочих місць і заміну кадрового складу більш компетентним).

Для вирішення задач першого етапу підприємству необхідно отримати фінансову чи товарну допомогу від посередників, постачальників чи зацікавлених клієнтів, банків. Також є можливість реорганізації ПАТ в акціонерне товариство з випуском акцій і залученням капіталу, що дозволило б зробити продукцію, реалізувати її, нагромадити фінансові ресурси для вирішення задач другого етапу.

Другий етап. На цьому етапі необхідно збільшити обсяги виробництва і реалізації. Шляхом ретельно спланованої роботи в області маркетингу підприємству відкриється така можливість, як поліпшення позицій на ринках збуту продукції.

Обмеженням для одержання більш високих результатів є недостача оборотних коштів.

Також необхідно спланувати стабілізацію виробництва шляхом:

-створення більш удосконаленої системи керування,

-поліпшення якості продукції.

Третій етап. Не поспішаючи збільшуючи виробництво і збут, підприємство зможе установити оптимальні обсяги по випуску продукції і зробити повне погашення кредиторської заборгованості.

Проведемо на ПАТ "ПівнГзк" санацію балансу за 2009 рік.

Санація балансу полягає в покритті відображених у балансі збитків та створенні необхідних резервних фондів за рахунок одержання санаційного прибутку. Зазначений прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства, добровільних доплат власників його корпоративних прав або у разі списання кредиторами своїх вимог.

В цілях отримання санаційного прибутку власники підприємства прийняли рішення:

реалізувати 15 % основних фондів, що значаться на балансі підприємства на кінець року, по ціні в півтори рази вище їх балансової вартості;

виручку від реалізації основних фондів використати на придбання власних акцій за ціною, що становить 60 % від їх номінальної вартості;

викуплені підприємством власні акції надалі анулювати з одночасним зменшенням статутного капіталу.

Баланс підприємства перед проведенням санації показано в табл.3.1.


Таблиця 3.1

АктивиПасивиРозділ балансуВартість, тис. грнРоділ балансуВартість, тис. грнНеоборотні активи8749608Власний капітал7774388Оборотні пктиви10959976Непокриті збитки5512180Зобовязання890846Баланс19714645Баланс19714645

Баланс після проведення санації зазначено в табл.3.2


Таблиця 3.2

АктивПасивРозділ балансуВартість, тис грнРозділ балансуВартість, тис грнНеоборотні активи7437166,8Власний капітал6544872Оборотні активи10959976Непокриті збитки317873015Зобовязання890846Баланс18402203,8Баланс18402203,8

Таким чином, найважливішою умовою використання даного методу санації є те, що для акціонерного товариства викуп акцій може бути доцільним лише за курсом, нижчим за номінальну вартість. У противному разі санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не виникає, а отже, зменшувати статутний капітал немає сенсу. При використанні даного методу санації підприємство може покрити засвідчені в балансі збитки, однак його платоспроможність і ліквідність дещо погіршуються, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні засоби.

Для того, щоб вирішити існуючі проблеми, що стоять на сьогоднішній день перед підприємством, директору товариства необхідно більш чітко планувати роботу маркетингової служби (більш ґрунтовно вивчати ринки збуту, шукати незаповнені ніші, вивчати ринок сировини, ретельніше займатися питаннями цінової політики), а також розвивати фінансовий менеджмент.

Таким чином, головною метою підприємства, що опинилося в скрутному положенні, є перехід на нормальний режим роботи. Для цього необхідно погасити всі заборгованості. Це досить важко в стані часткової неплатоспроможності, але можливо. Варто розробити план по оздоровленню економічної діяльності підприємства. Він може складатися з трьох етапів. Необхідно проаналізувати стан ресурсів підприємства на сьогоднішній момент і можливості підприємства на майбутнє. При наявності можливості одержати фінансову чи товарну допомогу підприємство може розплатитися з боргами і збільшити виробництво і збут. Необхідно також розглянути можливість реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство з випуском акцій і залученням капіталу.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що в умовах фінансової кризи проведення санації підприємства займає вагоме місце в забезпеченні його ефективного функціонування та підвищенні прибутковості. Розкритий порядок проведення санації та здійснення процедур контролінгу свідчать про необхідність моніторингу аналізу санації для зменшення ризиків при оздоровлені неплатоспроможного підприємства, здійснення ефективного контролю за реалізацією санації підприємства та забезпечення результативності процесу.

Висновки


Для досягнення стабільного і ефективного функціонування вітчизняної економіки необхідно насамперед забезпечити фінансову стійкість господарюючих субєктів.

В умовах фінансової кризи важливим інструментом державної політики в сфері економіки повинно бути проведення санації перспективних підприємств, які мають проблеми з платоспроможністю та ліквідація збиткових галузей підприємств.

Важливим фактором є вдосконалення законодавчої бази, що регулює проведення заходів щодо підприємства-боржника. Держава, насамперед, має стимулювати участь інвесторів і кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника, захищати підприємства від спровокованого банкрутства, регулювати механізм проведення санації, не допускати ліквідації перспективних підприємств та створювати всі умови для нормального функціонування господарюючих субєктів.

Ще одним з важливих напрямків у проведенні санаційних заходів є вибір джерела фінансування санації.

Внутрішні і зовнішні джерела мають свої переваги та недоліки, але варто зазначити, що часто внутрішніх джерел у підприємства, що має нестійке фінансове становище може не вистачити для проведення всіх необхідних заходів, щодо відновлення платоспроможності.

Зовнішніми джерелами фінансування санації є фінансові ресурси, які залучаються підприємством на стороні для фінансування санаційних заходів, необхідних в результаті господарської діяльності.

Головними зовнішніми джерелами фінансування санації є:

кошти надані власниками підприємства (збільшення статутного фонду, обмін облігацій на акції);

кошти персоналу підприємства (відмова працівників від заробітної плати, надання працівниками позики підприємству, викуп працівниками акцій підприємства)

кошти кредиторів (реструктуризація наявної заборгованості, зменшення або списання заборгованості, надання санаційних кредитів);

державне фінансування (пряме бюджетне фінансування, непрямі форми державного впливу).

У представленій роботі було проведене дослідження й комплексна оцінка фінансового стану ПАТ "ПівнГзк". Теоретично були розглянуті основи та методи проведення аналізу фінансового стану підприємства. На практиці проведений аналіз основних коефіцієнтів ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості й розроблені рекомендації щодо покращення фінансового стану.

Благополучний фінансовий стан підприємства - це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність субєкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Невідємною частиною роботи є інститут банкрутства (неплатоспроможності). Він є потужним стимулом для ефективної роботи суб'єктів господарської діяльності, при цьому виступає гарантом одночасно інтересів кредиторів, держави в цілому та розпорядника ринку в особистості.

Існування цього інституту обумовлено перш за все тим, що існує необхідність рішення проблем, пов'язаних з нездатністю суб'єкта підприємницької діяльності виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. Його значення полягає в тому, що, з одного боку, з господарського обороту при ліквідації виключаються неплатоспроможні суб'єкти, що сприяє оздоровленню ринку, а з іншого - цей інститут дозволяє підприємствам, закладам, організаціям досягнути фінансової стабільності та добробуту, за умови дотримання норм закону.

В залежності від особливостей функціонування підприємств, їх місця в системі господарських зв'язків, ролі, яку вони відіграють в регіональному господарському комплексі та у відповідній галузі, можуть бути запропоновані різні процедури: продаж підприємства в цілому; перетворення його в акціонерне товариство та продаж контрольного пакету на інвестиційних торгах, комерційному аукціоні або конкурсі; застосування процедур зовнішнього керування; продаж на інвестиційних торгах з одночасною реструктуризацією капіталу; диверсифікація виробництв; ліквідація підприємства як юридичної особи з можливим збереженням самостійних активів підприємства, які мають значення, шляхом продажу їх єдиним майновим лотом в процесі конкурсного провадження; реструктуризація в рамках санації на підставі недержавних коштів.

В курсовій роботі було проведено детальний аналіз фінансового стану ПАТ "ПівнГзк". З даних розрахунків було зроблений економічний висновок, що підприємство є рентабельним, показники платоспроможності є позитивними. Підприємство має кошти, щоб своєчасно погасити свої строкові зобовязання. Провівши аналіз ймовірності банкрутства по деяким моделям, можемо впевнено зробити висновок, що підприємство "ПівнГзк" немає ймовірності банкрутства.

В курсовій роботі ми також визначили мету та цілі санації підприємств. Отже, метою проведення санації є запобігання визначенню боржника банкрутом і його ліквідація. Організація санаційної процедури складний багато етапний процес, який затверджується хвалою арбітражного суду щодо:

визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

затвердження звіту керуючою санацією і припинення розгляду справи про банкрутство;

встановлення кінцевого строку розрахунків з кредиторами, але не більше шести місяців. В цьому випадку розгляд справи про банкрутство припиняється після завершення розрахунків з кредиторами.

Здійснення санації передбачає доволі широкий діапазон заходів по оздоровленню фінансового стану підприємства.

Санація підприємства може передбачати його реструктуризацію, тобто здійснення організаційно-господарських, фінансово - економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну його структури управління, форм власності організаційно-правової форми, які сприятимуть фінансовому оздоровленню підприємства.

Власники підприємства-боржника, його персонал також беруть участь у санаційних заходах шляхом надання позик, внесків на збільшення статутного фонду, в тому числі за рахунок купівлі акцій, надання безповоротної допомоги.

Реалізація комплексу заходів по санації підприємства-боржника в разі успіху виводить його з фінансової кризи і створює умови для проведення підприємницької діяльності в майбутньому. Якщо цілі фінансової санації не досягнуто, підприємство оголошується банкрутом і розпочинається ліквідаційна процедура.

Список використаних джерел


1.Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-XII від 14 травня 1992 року.

2.Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 року №3125-XII.

.Буковинський С.А. "Фінансова криза в Україні. Вплив на розвиток економіки та деякі заходи досягнення фінансової стабільності", Фінанси України,

.11.2010.

.Череп А.В. Фінансова санація та банкрутство субєктів господарювання: Підручник. - К.: Кондор, 2009. - 380 с.

.Карпунь І.Н. Санація підприємства: Підручник. - Львів: "Магнолія 2006", 2008. - 448 с.

.Бланк І.О., Ситник Г.В. Управління фінансами підприємств: Підручник. - К.: Київ. нац. торг. - економ. ун-т, 2006. - 780 с.

.Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник. - Київ: ЦУЛ, 2009. - 504 с.

.Економічний аналіз діяльності підприємства. Навч. посіб. За ред. Савицької Г.В. - К.: Знання, 2006. - 654 с.

.Економіка підприємства. Підручник. За ред. Й.М. Петровича. - Львів: "Магнолія 2006", 2007. - 580 с.

.Економічний аналіз: Навч. Посібник/ М.А. Болюх, В.В. Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. Акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, - 2010.

.Карпунь І.Н. Фінансова санація та банкрутство підприємств (в модулях): Навчальний посібник. - Львів: "Магнолія 2006", 2008. - 432 с.

.Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. - Х.: Фактор, 2008. - 423 с.

.Кузнецова Н.В., Комплексний економічний аналіз господарської діяльності.: навч. посібник. - 2009 - 50с

.Терещенко О.О. фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посібник. - 2000 - 412с.


Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи фінансування санації за рахунок зовнішніх джерел 1.1 Економічна суть санації, мета її проведення 1.2 Фін

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ