Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

 

Дипломна робота

тема

Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді

.1. Молодь як соціально - демографічна група: психологічні, філософські та соціологічні інтерпретації

.2. Поняття та феномени молодіжної культури: соціологічний аспект аналізу

.3. Основні відмінності між поняттями "субкультура молоді" і "молодіжні субкультури"

.4. Функції молодіжних субкультур

.5. Класифікація молодіжних субкультур

Розділ 2. Емпіричні дослідження субкультурних проявів сучасної української молоді

.1. Феномен субкультурної активності молоді

.1.1. Тілесна культура як феномен молодіжної культури

.1.2. Сленг як прояв молодіжної субкультури

.2. Студентська субкультура: спосіб життя та цінності

.3. Райтери та растмани - сучасні субкультурні прояви української молоді

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Молодь завжди відігравала значну роль у суспільному житті. Чи доцільно виділяти молодь з-поміж інших демографічних груп і розглядати її як окремий об'єкт наукового, в тому числі соціологічного дослідження? Вважаємо, що не тільки можливо, але й необхідно, оскільки кожна вікова категорія того чи іншого суспільства має своєрідні і властиві лише для неї закономірності фізичного, психічного, соціального становлення і розвитку, що, у свою чергу, зумовлює потреби і інтереси даної частини суспільства, її поведінку, ціннісні орієнтації тощо.

В умовах сучасного українського суспільства молодь є однією з найуразливіших груп населення. Складна соціально-економічна та невизначена політична ситуація не сприяють стабільності та послідовності кроків суспільного реформування. Притаманні молодому поколінню амбіції, завищені очікування, пошуки власного шляху та бажання самореалізації вступають у протиріччя з відсутністю власного досвіду та інерцією старших поколінь.

Молодь сприймає і засвоює культуру, яка створена попередніми поколіннями, використовуючи її в ролі джерела. Проте кожне нове покоління створює щось нове, своє, має власну субкультуру. Молодь розмовляє своєю власною мовою, має свою моду, свою систему цінностей. Певні аспекти життя молоді відмінні від культури дорослих, саме в них молода особа може виявляти самостійність і приймати власні рішення. До молодіжної культури відносять такі явища, як сучасний стиль одягу, музичні смаки, мова, звичаї і традиції побачень, поведінка на молодіжних "тусовках" тощо.

На сьогоднішній день досить стрімко розвивається молодіжний рух, що дає можливість молоді обирати різноманітні способи самовираження. Серед молодіжних субкультур зазвичай відокремлюють такі, як хіпі; романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уніформісти): музичні (брейкери, трешери, бітломани, репери, рейвери); епатажно-протестні (панки, брейкери); радикально-деструктивні (скінхеди); хакери (ламери, геймери); розправно-самосудні утрупування («любери», «гопники» (пацани); релігійно- містичні; кришнаїти тощо.

Нова соціокультурна реальність в Україні зумовила зміни у молодіжному дозвіллі. Дослідження науковців стверджують, що в сучасній культурно-дозвіллєвій практиці саме молодіжне дозвілля зазнало найбільших трансформацій. Переважаючим типом за ступенем змістовного наповнення вільного часу, або за характером впливу основних видів діяльності на формування різносторонньо і гармонійно розвинутої особистості, став рекреативний тип вільного часу. На зміну інституційних форм організації молодіжного дозвілля прийшли позаінституційні. Це, в свою чергу, зумовило збільшення молодіжної активності у сфері організації молодіжних формувань. Поряд із традиційними молодіжними організаціями почали з'являтися нові форми вияву молодіжної ініціативи - молодіжні неформальні об'єднання. Особливості проведення дозвілля молоді в неформальних групах і вплив такого проведення вільного часу на духовний розвиток молодої особи і визначає актуальність даної дипломної роботи.

Проблематика нашого дипломного дослідження, в центрі уваги якої знаходиться вивчення молодіжних субкультур, має велике значення для порівняльних досліджень сучасної культури в цілому, міської субкультури і субкультури міської молоді, зокрема.

Об'єкт дослідження - сучасні молодіжні субкультури.

Предмет дослідження - особливості субкультурних проявів сучасної української молоді.

Мета дипломного дослідження - аналіз молодіжних субкультур в аксіологічному та "споживчому" контекстах, що обумовлене прагненням більш повно зрозуміти власне феномен молодіжних субкультур, їх місце в системі сучасної української культури.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

§дослідити теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді;

§розглянути молодь як соціально-демографічну групу;

§проаналізувати поняття „молодіжна культура;

§охарактеризувати основні відмінності між поняттями «субкультура молоді» і «молодіжна субкультура»;

§дослідити функції молодіжних субкультур;

§вивчити класифікації молодіжних субкультур;

§розглянути феномен субкультурної активності молоді;

§проаналізувати тілесну культуру як феномен молодіжної субкультури;

§охарактеризувати сленг як прояв молодіжної субкультури;

§дослідити сучасні субкультурні прояви української молоді (на прикладі райтерів та ратманів).

Теоретичною базою нашого дослідження є роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, що вивчали субкультуру молоді, як І.Кон, М.Мід, Е. Шпрангер, А. Дмітрієв О.Ровенчак, та інші. Крім того, в нашій роботі використовуються концепти соціологів, що звертаються до вивчення субкультури студентської молоді, таких як H.B. Анішин, В.О. Архіпов, О.А. Бугуцький, Ю.С. Волков, М.Ф. Головатий, В.Б. Євтух, Є.В Касімовський, Г.І. Купалов, О.М. Лібанова, В.В. Онікієнко, П.В. Смекалов, Є. Сметанін, В.М. Соколов, Сокурянська Л. Г., Філіппов Ф. Р., Шеремет І. І., Шубкін В. М., Якуба О.М. та інші.

Емпіричною базою нашого дипломного дослідження є матеріали масштабних соціологічних досліджень, здійснених різними соціологічними центрами України, перш за все фахівцями харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, зокрема, міжнародного соціологічного дослідження „Вища школа як субєкт соціокультурної трансформації (2002-2004 рр.) (керівник проекту проф.. Сокурянська Л.Г.) (під час цього дослідження за репрезентативною вибіркою було опитано 1972 студента ВНЗ України та 970 студентів ВНЗ Білорусії), а також міжнародного дослідження „Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій в Україні, Росії, Білорусії (2005-2007 рр.) ( за репрезентативною вибіркою опитано 3071 студент в Україні, 985 студентів Білорусії та 1020 студентів Росії). Крім того, у своїй дипломній роботі ми використовували матеріали соціологічного дослідження, здійсненого кафедрою соціології Волинського державного університету імені Лесі Українки у 2005р. серед студентства та інших груп учнівської молоді м. Луцька.

Методи дослідження. Для розвязування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення субкультур молоді

.1 Молодь як соціально-демографічна: група психологічні, філософські та соціологічні інтерпретації

За сучасних умов не тільки прискорений, а й «нормальний» розвиток суспільства залежить від вирішення молодіжних проблем, стимулювання розвитку молоді. Для молоді характерні динамізм і оновленість, її основною рисою є міра відповідності потребам часу, епохи. Ця риса виявляється в освоєнні суспільних відносин, творчій перетворювальній діяльності. Нині молодь сама повинна вирішувати складні життєві проблеми. Вона йде на ризик заради того, щоб задовольнити свої матеріальні і духовні потреби, прагне до перетворень, чогось нового, невідомого.

Молодь має свої характерні особливості. По-перше, це соціально-демографічна група, що перебуває на стадії інтенсивного розвитку та формування особистості, має високі показники фізичного здоров'я та витривалості, котрі певною мірою компенсують нестачу життєвого досвіду.

По-друге, молодь відзначається високою мобільністю, що викликана відсутністю економічних та соціальних зв'язків (не має ще достатнього досвіду та кваліфікації, власного майна та житла, відповідальності за сім'ю тощо). Необхідно враховувати також соціально-психологічні риси молоді: підвищені вимоги до змісту, характеру, умов праці, прагнення стати дорослими та самостійними. По-третє, молоді властива особлива зацікавленість у перспективності, характері й змістовності праці, у можливості кваліфікаційного зростання. Вона хоче займатися працею, що наповнена творчим змістом і приносить задоволення, відчувати себе людьми, яких поважають, а також прагне одержувати за свою роботу належну оплату. Молодь також легше пристосовується до нових вимог виробництва, чутливіша до недоліків.

Загальноприйнятим вважається, що юність, молодість - це період розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю і поділяється на два етапи - підлітковий вік і юнацький. Хронологічні межі їх визначаються по-різному. Наприклад, вітчизняна психіатрія осіб віком 14 - 18 років вважає підлітками, а психологи - юнаками. Дослідники даної проблеми (І. С. Кон, М. Мід, І. Сєрков та ін.) відзначають, що навіть вікова термінологія часто відрізняється між собою. У тлумачному словнику В. Даля, зокрема, юнак визначається як "молодой", "малый", "парень" від 15 до 20 років і більше, а підліток - це "дитя на подросте" 14 - 15 років [21, 154].

У філософській думці також немає однозначності у визначенні вікової періодизації розвитку особистості. Платон, як відомо, намагався розробити критерії ідеальної держави, у якій велика роль відводилася молоді. Він вважав, що найголовніше завдання молоді полягає не лише в тому, щоб досягти досконалості у гармонійному фізичному і духовному розвитку, але й оволодіти навичками слухняності, лояльності і готовності до самопожертви. Платон вважав, що такого розвитку можна досягти до 20 років, після чого відбувається перший відбір кращих, які продовжують навчання, приділяючи особливу увагу вивченню математики. Після досягнення 30 років знову відбувається відбір кращих, і ті, хто пройшов такий відбір, ще продовжують навчання п'ять років, вивчаючи філософію. Після завершення навчання ці особи протягом п'ятнадцяти років беруть участь у практичному житті суспільства, набуваючи навичок управління. По досягненні 50 років ця частина добре освічених, з великим практичним досвідом людей, що становлять еліту, приступають до управління державою. їм належить уся влада в суспільстві, яку вони використовують для забезпечення благополуччя в суспільстві. Ті ж, хто не пройшов першого відбору, стають ремісниками, землеробами, купцями. Хто не пройшов другого відбору, ставали правителями виробництва і воїнами. Згідно з такою системою диференціації індивідів будувалася структура всього суспільства. Важливим з точки зору нашого дослідження в цій системі є те, що молодим поколінням Платон вважав тих, хто перебуває у першій фазі своєї соціалізації, тобто до 20 років, адже після цього рубежу юнаки становили другий клас суспільства, де чітко були визначені вікові межі. Платон вважав, що коли кожний член суспільства зайнятий тією справою, до якої він найбільш здатний, то соціальні функції також будуть виконуватися найкращим чином. Отже така держава буде справедливою по відношенню до усіх своїх членів [18, 101-102].

Після 20 років до 30 молоді особи, за системою Платона, продовжували навчання, набуваючи професійних знань, так що і їх можна віднести до молодого покоління.

Арістотель поділяв період формування особистості на три етапи: від народження до 7 років - дитинство, від 7 до 14 - отроцтво та від 14 до 21 - юність. Ж.-Ж. Руссо до молоді відносив тих юнаків, які досягли 18 років, поділяючи їх на такі вікові категорії: від народження до 2 років, від 2 до 12 років - дитинство, від 12 до 15 років - отроцтво і від 15 до 18 - юність.

Відомий німецький філософ і психолог Е. Шпрангер вважав, що юнацький вік у дівчаток тягнеться від 13 до 19 років, а у хлопчиків від 14 до 22 років. Цей період характеризується, передусім, духовним розвитком особистості і тісно пов'язаний з комплексом психофізіологічних процесів. Основне новоутворення цього віку, вважав Е. Шпрангер, це відкриття власного "Я", розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей, поява внутрішньої установки на свідоме планування життєвої позиції тощо.

Юність Е. Шпрангер поділяв на дві фази: від 14 до 17 років та від 17 до 22 років. Перша фаза характеризується кризою, пов'язаною з прагненням звільнитися від дитячої залежності. У другій фазі на перший план виступає "криза відірваності", почуття самотності тощо [19, 26].

Юнацький вік часто розглядається як період зрілості, досягнення повноліття, хоч навіть в одному філософському напрямку по-різному трактуються такі поняття, як "зрілість" і "повноліття" (нім. Mundiqkeit). Зокрема, представники комунікативної теорії етимологічно виводять його з "Mund" - "рот", "вуста", спираючись на традицію, витоки якої сягають М. Лютера і Г. Лессінга, які виходили з ідентичності даного поняття і здатності розмовляти. В свою чергу німецьке "Bevormundunk" означає "опіку", "піклування" про тих, хто ще не може за себе нічого сказати, тобто не досяг зрілості.

Періодизація життєвого шляху та уявлення про вікові властивості і можливості тісно пов'язані з існуючою в суспільстві віковою стратифікацією, з властивими для нього формами взаємодії різних вікових груп. Так, у стародавньому суспільстві чотирнадцятирічний юнак не вважався підлітком, а входив до категорії дорослого населення і брав участь у військових походах, полюваннях та інших видах діяльності дорослих. У такій же мірі, як дорослий член соціуму, він відповідав за свої вчинки, поведінку. У сучасному пострадянському суспільстві також вікові межі, котрі відділяють, наприклад, підлітка від дорослого юнака, не однакові, а різняться у країнах СНД, що проявляється навіть у паспортизації молоді.

У світовій науці сформувалися різні точки зору на проблему вікової диференціації соціуму. Найбільшої поширеності набули позитивістсько-натуралістичний та романтико-гуманістичий підходи до даної проблеми. Для позитивістсько-натуралістичного підходу (О. Конт, Д. С. Мілль та інші) вирішальними вважалися реальні кількісні фактори, які визначають поколінну спільність. Вчені романтико-гуманістичного підходу (В. Дільтей, О. Лоренц, X. Ортега-і-Гассет та інші) вважають більш значущими для диференціації покоління духовні фактори [19, 34].

Молодіжним проблемам присвячені праці таких вчених, як: H.B. Анішина, В.О. Архіпов, О.А. Бугуцький, Ю.С. Волкова, М.Ф. Головатий, В.Б. Євтух, Є.В Касімовський, Г.І. Купалова, Е.М. Лібанова, В.В. Онікієнко, П.В. Смекалов, Є. Сметанін, В.М. Соколов, Сокурянська Л.Г., С. І. Пирожков, М.Х. Тітма, М.М. Філіпов, О.О. Яременко та інші.

У зв'язку з тим, що молодь мас порівняно з іншими групами трудових рecypciв свої специфічні соціально-економічні, психологічні, демографічні, історичні, фізіологічні та інші риси, вченими ще не вироблено єдиного підходу щодо визначення молоді, як соціально-економічної категорії. Доктор філософських наук Ю.І.Волкова визначає молодь як "мобільну соціально-психологічну частину суспільства з рухливими віковими рисами" [5, 35]. Статистики більш спрощено підходять і закладають у визначення молоді чіткі демографічні параметри. До 1994р. вони включали у цю категорію "людей працездатного віку до 30 років, тобто від 16 до 29 років включно" [20, 38]. В статистиці і в нормативно-правових актах визначається вікова межа молоді 15-28 років. Так, у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" сказано, що "молодь, молоді громадяни України віком від 15 до 28 років" [15, 27].

В інших науках, зокрема демографії, вчені оперують поняттями фізіологічної та соціальної зрілості та використовують вікову ознаку. Так, М.М. Філіпов, П.В. Смекалов стверджують, що проміжок від 16 до 29 років для жінок є найрепродуктивним, а для молоді найбільш працездатним віком.

Дещо інші підходи у вчених-істориків. В.Б. Євтух, М.Ф. Головатий. В.М.Соколов, вбачають у молоді осіб, які володіють виборчим правом, але не досягли 30-ти річного віку [6, 37]. Молодь по своїй суті революційна, готова до боротьби, не схильна до консерватизму поглядів, переконань, оцінок. У більшості молодих людей сформована орієнтація на те, щоб вирішувати проблеми власними силами, про що свідчить її досить висока самосвідомість.

Біологічне поняття молоді відображає процес, який пов'язаний з початком статевої зрілості та періодом, коли припиняється інтенсивний розвиток організму. При цьому враховується, що фізіологічний розвиток жінок відбувається раніше ніж у чоловіків. Американський дослідник Д.С. Джарвіс встановив, що люди до моменту досягнення віку 25 років мають сформований організм, коефіцієнт економічної активності у них досягає максимуму. Тобто він вважає, що після 25 років особи виходять за межі молодого, з точки зору біології, віку.

Психологічні підходи до визначення молоді грунтуються на стабільних рисах характеру та поведінки. Так, М.Сакамото-Моміямі, японський спеціаліст у галузі психології, географії, здоров'я людини, характеризує молодь як людей, що досягли віку 15-24 років.

Вчені економісти, що займаються молодіжною проблематикою, мають різні підходи до визначення молоді як соціально-економічної категорії. Одні В.В. Онікієнко, Я.В. Кружельницька, Е.М. Лібанова виділяють її як "найбільш динамічну соціальну групу і порівнюють із барометром "соціальної погоди" в суспільстві", тобто таку, що відрізняється нестабільністю та примхливістю, внутрішньою неоднорідністю [6,43].

Інші, зокрема Є. Сметанін, вбачають у ній групу людей з високим ступенем адаптації, яка відзначається активністю і є найбільш винахідливою у прагненні знайти себе в нових умовах, а Г.В. Франюк, Н.В. Анішина впевнені, що від стану та динаміки молодіжного сектору, значною мірою залежить кон'юнктура ринку праці.

Доктор економічних наук С.І. Пирожков стверджує, що молодь завжди виступала в суспільстві у двох головних формах:

а) як елемент природного відтворення (тобто наступності поколінь - як біологічного, так і соціального);

б) як соціальна сила, що спроможна забезпечити багатогранний процес прогресивного розвитку суспільства.

О.О. Яременко розглядає молодь як активний суб'єкт людського розвитку, як фактор поступового розвитку поколінь, забезпечення їх спадкоємності [25, 45].

Виходячи з визначення самого терміну категорії молоді - як групи людей, об'єднаних за певною ознакою, можна сказати, що при всій спільності характеристик не можна не бачити й різниці у питаннях розвитку працюючої сільської молоді і тієї, що навчається, а також окремих категорій всередині кожної з цих груп, різниці між міською та сільською молоддю за рівнем освіти, кваліфікації, умовами праці, проживання тощо. Поряд з цими є й багато інших розмежувань, якщо брати до уваги специфічні особливості, інтереси й потреби кожної із зазначених груп.

Більшість вчених (Є.В. Касімовський, М.Х. Тітма та ін.) виділяють три етапи періоду молодості: перший - 16-19 років; другий -.20-24 роки: третій -25-29 років. За вказаний період (від 16 до 30 років) поряд із залученням у суспільне виробництво молодих людей, що тільки формуються, відбуваються значні події у їх житті. Так, перший період молодості характеризується здобуттям молоддю середньої, загальної та спеціальної освіти, початком її трудової діяльності, залученням до багатьох сфер суспільного життя. Другий етап відзначається завершенням навчання за обраною спеціальністю, працевлаштуванням і початком самостійного трудового та сімейного життя. Протягом третього періоду, молода людина бере активну участь у трудовій діяльності, стає зацікавленою у перспективності праці, дотримується певних позицій та вирішує питання сімейно-побутового влаштування. Ця періодизація дозволяє розглядати молодь як особливу групу трудових ресурсів. субкультура молодь растман райтер

За характером отримання освіти, молодь можна поділити на професійно освічену та неосвічену, що прийшла на виробництво після закінчення загальноосвітньої школи.

Професійно освічена молодь (випускники середніх і професійно-технічних училищ, ВУЗів) приходить на виробництво з певним запасом набутих знань, з новим економічним мисленням і здатна реально впливати на результати виробничої діяльності. Неосвічену молодь можна розподілити в такі підгрупи [12, 56]:

а) та, що не закінчила восьмирічної школи і з найбільшими труднощами піддається соціальній та трудовій адаптації, тобто "відсів";

б) та, що закінчила 8-9 класів і відзначається твердою зацікавленістю у робочих професіях, активністю у здобутті та підвищенні кваліфікації, навчанні у технічних училищах та вечірніх школах;

в) та, що закінчила загальноосвітню середню школу. Загальні риси цієї групи - непідготовленість до роботи на виробництві при відносно високих претензіях до умов праці.

На наш погляд, велике значення має також поділ молоді за принципом "спільності інтересів", у результаті чого виділяються такі групи як підлітки, молоді спеціалісти, творча молодь, призовники, спортсмени тощо. Такий поділ необхідний для того, щоб повніше врахувати інтереси молоді. Сьогодні важко сказати, який колектив позитивно впливає на юнаків та дівчат, особливо у віці 14-21 років. Ця проблема пов'язана із відсутністю взаємодії між школою та позашкільними установами. При роботі з вищеназваними групами молоді слід диференційовано враховувати їх психологічні особливості, рівень свідомості та знань, потенційну активність, результати трудової діяльності тощо.

У сучасній соціальній філософії категорія "молодь" означає соціально-демографічну верству суспільства, що виділяється в основній сукупності своїми віковими характеристиками, особливостями соціального становища і обумовленими цим та іншими соціально-психологічними властивостями. "Конкретні вікові межі групи, - відзначають дослідники, - розмиті і рухомі, але звичайно їх зв'язують з віком 15 - 30 років" [12, 45]. У сучасній суспільній науці молодь дослідники розглядають як "диференційовану соціальну групу, яка набуває рис соціальної спільноти і має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної культурної реальності". Є багато визначень поняття "молодь", а також вікової періодизації, яку виводять з різних чинників і підходів.

Молоді притаманне випереджаюче відображення дійсності, тому що психологічно й соціально вона спрямована в майбутнє, так як в ньому бачить своє самовизначення, самоздійснення. Це спрямування, помножене на свіжість сприйняття і бажання «підкорити» світ, народжує особистісну, інтенсивно напружену соціально-творчу домінанту її життєдіяльності, яка і є найбільшим надбанням суспільства, гарантом прогресу і перетворень у ньому. Тому «вогонь» молодіжного здійснення є показником успішності здійснення планів і потреб суспільства. При підтримці і стимуляції цього «вогню» суспільство має потенції для свого зростання, а при неувазі до молоді никне, а то й деградує. Тому молодь - це рубіж майбуття суспільства.

У соціологічному розумінні можна, спираючись на досвід дослідників, визначити молодь як диференційовану соціальну групу, яка набуває рис соціальної спільноти і має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної і культурної реальності [6, 42].

Сучасна молодь є невід'ємним структурним компонентом всього суспільства і суб'єктом соціальних перетворень, які відбуваються в країні. Вікові межі молоді залежать від соціально-історичних умов, тому темпи змін у суспільному житті приводять до змін у вікових межах (у сучасний період зміни таких меж відбулися із введенням 12-річного терміну навчання у середніх навчальних закладах).

Разом з цим, молодь як соціально-демографічна група є відносно самостійним соціальним середовищем, яке характеризується своїми особливими закономірностями, принципами організації міжособистісних відносин, потребами, інтересами тощо. Однак, самовизначення сучасної молоді здійснюється у суперечливих умовах перехідного періоду, періоду зіткнення конфліктуючих ідеологій, ослаблення державних і громадських регулятивів, що значно ускладнює процес її соціалізації, посилює внутрішні конфлікти, ставить молоду людину в ситуацію соціальної дезорієнтованості, невизначеності перспектив майбутнього та інше. Усе це є однією з соціальних передумов формування у значної частини сучасної молоді почуття вседозволеності, спотвореного уявлення про свої можливості та інших особистісних якостей.

Молодь, маючи спільні, характерні для її покоління риси, диференціюється на групи, які займають у соціальній структурі суспільства особливе місце, вирізняються змістом і значимістю своєї ролі, своєрідністю культури і виконують тільки їм притаманні функції різної соціальної ваги. Так, студентство як соціальна група набуває особливого значення в 60-ті роки XX ст. у зв'язку з потребою науково-технічної революції у швидкому періодичному оновленні кадрового складу та підготовкою фахівців нових спеціальностей внаслідок зростання ролі інтелігенції в суспільстві.

Як ніяка інша соціальна група, молодь витворює свою модернізовану субкультуру і спосіб життя, здобуває певну авангардність серед молодого покоління. Зважаючи на необхідність соціального самопізнання на прикладі студентства, далі буде розглянуто його своєрідність як окремої соціальної групи.

Молодь творить не тільки свій образ світу, свою реальність, а й відповідну їм культуру. Кожна підгрупа молоді (студентство, селянська та робітнича молодь, молода інтелігенція) по-своєму освоює культуру, і те, як вона її освоює та інтерпретує, які нові цінності вносить, дає підстави стверджувати, що існує під-культура не тільки молоді в цілому, а й окремих її груп.

Отже, в основу виділення молоді як соціально-економічної категорії слід покласти: демографічну та соціальну типологію всього населення, у тому числі й молодого. При цьому вирішальними ознаками, що характеризують молодь як соціально-економічну категорію є: життєві плани, потреби, інтереси, духовні риси, форми, методи виховання, підвищення професійного рівня.

1.2 Поняття та феномени молодіжної культури: соціологічний аспект аналізу

Поняття "молодіжна культура" багатозначний і має багато синонімів. Так, в залежності від ідеологічної спрямованості, говорять про "молодіжну культуру", "молодіжну субкультуру", "контркультуру", "антикультуру". Термін "молодіжна культура" в більшості випадків характеризує "порушення відносин між молодими людьми і їх батьками; радикальний термін "контркультура" визначає конфлікт між молоддю і суспільством, який при певних обставинах може перерости в "молодіжну революцію". "Антикультура - різновид субкультури, - вважає Н.О. Побєда, - що руйнує загальнолюдські цінності і норми" [25, 89].

Термін "неформальний молодіжний рух" не ідентичний терміну "молодіжна субкультура". Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності взаємозв'язану між собою і суспільством в цілому. У свою чергу молодіжний неформальний рух є частиною "андеграунду". Деякі дослідники вважають, що неформальні молодіжні рухи, андеграунд і молодіжні субкультури - це суспільні явища одного порядку або терміни, аналогічні один одному. На наш погляд, ці поняття відрізняються між собою. У короткому словнику сучасних понять і термінів "андеграунд" розуміється як "підпільна, нелегальна політична організація або рух, а також не схвалюване або переслідуване офіційними властями неортодоксальний, неангажований напрям в культурі." О.М. Якуба вважає, що андеграунд - це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але і специфічні спільності людей, які за віком не потрапляють під поняття "молодь" [49, 69]. Слід зазначити, що андеграунд - це не тільки середовище культурних ініціатив, але і явище як соціальне, так і політичне, таке, що відображає ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему.

Молодіжні субкультури є передовими спільностями андеграунду і визначають характер і напрям андеграунду. У соціологічному енциклопедичному словнику термін "субкультура" (від лати. sub - під, біля і cultura - обробіток, виховання, освіта, шанування) розуміється як: "система цінностей, установок моделей поведінки, життєвого стилю якої-небудь соціальної групи, що є самостійним цілісним утворенням в рамках домінуючої культури; сукупність деяких, негативно інтерпретованих норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура злочинного шару суспільства" [49, 69].

Термін "молодіжна субкультура" з'явився в англомовній соціології і розглядався В. Міллером як процес, що відбувається в кримінально орієнтованому середовищі з протиправними нормами поведінки. З середини 60-х років XX століття сенс даного поняття змінився, і до субкультури стали відносити весь комплекс норм, цінностей, звичаїв не тільки молодіжних, але і інших верств населення.

Таке поняття, як "субкультура" є не тільки модним в сучасній науковій літературі, але і виступає однією з характеристик сучасної людини, людини епохи постмодерна.

Звернувшись до аналізу поняття "молодіжна субкультура", ми зробили висновок про множинність підходів як до визначення змісту цього поняття, так і до виявлення чинників - умов, що детермінують феномени молодіжної субкультури.

Субкультура - це те, що відрізняє групу від більшості суспільства та інших груп, це культурна модифікація, яка формується під впливом віку, етнічного походження, релігії, місця проживання, соціальної стратифікації та інше.

Субкультура - це специфічні норми, погляди й цінності, а також соціальні й духовні потреби, ціннісні орієнтації тієї чи іншої групи, продукти творчості, способи залучення до духовних цінностей, особливості їх освоєння, стиль, спосіб життя та існування. Тобто це такий культурний комплекс, за допомогою якого кожна молода людина реалізує свою соціально-культурну ідентифікацію і який дає їй змогу відчувати себе сучасною та знайти спосіб особистісної самореалізації, у тому числі й у формах національної культури.

У контексті західної соціології проблеми молоді, зокрема молодіжних субкультур, активно досліджувалися багатьма ученими. Так, наприклад, М. Мід в своїй теорії виникаючих культур підкреслювала, що молодь, дорослішаючи приходить вже не в той світ, до якого її готували в процесі соціалізації. Оскільки досвід старших не годиться, починається бурхливе зростання молодіжних співтовариств, відштовхуючих від себе світ дорослих. Результат перебування в лоні контркультури - будівництво нової культури суспільства. У ціннісній сфері йде зміна культурної парадигми: цінності контркультури "спливають" і лягають в основу організації "великого" суспільства [18, 57].

Важливими для теоретичного осмислення вибраної нами проблеми виявилися теоретичні розробки В. Тернера, зокрема, теорія лімінальних співтовариств, в якій він описує общини західних хіппі. Основною ідеєю даної теорії є твердження про існування лімінальных співтовариств, виникаючих і існуючих в проміжних областях соціальних структур. "Лімінальні" особи - особи з невизначеним статусом, що знаходяться в процесі переходу або випали з суспільства. У випавшому, "підвішеному" стані людина знаходиться в періоді переходу з позиції однієї на позицію іншої соціальної структури. Потім вона знаходить своє постійне місце, входить в соціум і покидає сферу контркультури [4, 87-88].

Звернувшись до творчості Т. Парсонса, ми сконцентрували увагу на його інтерпретації причин протесту молоді і її протистояння світу дорослих, зокрема, на його теорії соціалізації, перш за все тій її частині, в якій осмислюється роль "груп рівних" в становленні молодіжних субкультур. По Парсонсу, молодіжні субкультури одночасно виконують як деструктивну, так і конструктивну функції: скидають ціннісні системи, що склалися в суспільстві, і створюють нові аксіофеномени, відповідні вимогам часу [25, 75-76].

В теорії "шок-протесту" і стихійної соціалізації Р. Левінталя підкреслюється, що старше покоління все менше може допомогти молодшому при виробленні норм поведінки, відповідних новим життєвим проблемам. Найчастіше стихійна соціалізація молоді виражається в різних формах асоціальної поведінки окремих груп молодих людей, які шокують суспільство своїм зовнішнім виглядом, манерами, інтересами, вибором стилю життя і ін., тобто йдеться про своєрідний "шок-протест" [15, 43-47].

Теорія О. Тоффлера пов'язує виникнення субкультур з масштабними історичними змінами суспільства XX століття. Він говорить про розвиток техносуспільства, наслідком чого є зростання і швидка зміна субкультур. О. Тоффлер вважає, що ми живемо при "субкультурному бумі" [39].

Відомий німецький соціолог К. Манхейм в своїй роботі "Діагноз нашого часу" доводить обумовленість активності молоді культурно-історичним простором.

Молодіжні субкультури активно досліджуються російськими і українськими ученими. Так, відомий російський соціолог І. Кон рахує дезадаптацію, невміння увійти до трудового або учбового колективу, конфлікти в сім'ї важливими чинниками формування альтернативних молодіжних співтовариств. Л.Г. Іонін в своїй теорії стилю життя розглядає молодіжні субкультури в контексті таких феноменів, як "стиль", "традиція", "канон" [12, 174-181] Соціолог і філософ З.В. Сикевич критерієм віднесення до молодіжних субкультур вибрала соціально-психологічні установки їх представників. Вона класифікує молодіжні рухи залежно від способу проведення часу, соціальної позиції, способу життя або альтернативних форм творчості [32, 98-106]. В.Т. Лісовський називає соціально-правову ознаку як критерій оцінки молодіжних субкультур, що дозволяє йому виділити просоціальні, асоціальні і антисоціальні молодіжні рухи [17]. Т.Б. Щепанська, що дослідила молодіжні субкультури на території СРСР і пострадянському просторі, особливу увагу приділяє їх символіці [46]. На думку В. І. Чупрова і М. Ф. Черниша, що дослідили маргінальне положення молоді як соціально-демографічної групи, саме це положення приводить її до пошуку ідентичності і сприяє утворенню молодіжних субкультур [41, 70-85]; Н. О. Побєда акцентує увагу на таких групотвірних чинниках, як соціальне самопочуття, ціннісні орієнтації, механізми самореалізації поколінь і, головне, світогляд молодіжних співтовариств [25]; Л.Г.Сокурянська називає найважливішим критерієм субкультурних відмінностей молоді специфіку прояву її соціальної субєктності [33, 17].

В даний час молодіжна культура створює, норми, цінності, звичаї, які визначають тип і спосіб мислення, поведінку соціальної групи молоді, тобто те, що характеризує її особливе світосприймання і стиль життя. Марк Тіттлей упевнений в тому, що субкультури - це основні складові соціальної взаємодії, на рівні яких виникає оновлення домінантної культури. "Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, такими як раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус відбувається тоді, коли члени субкультурної групи мають загальні погляди" [38, 123]. М. Тіттлей визначає субкультуру як будь-яку групу у складі домінантної культури, члени якої мають інтереси, стилі і ідентичності, що відрізняються від інтересів, стилів та ідентичності тих, хто належить до основного русла домінантної культури.. Ремшмідт припускає, що в сучасній цивілізації виникнення молодіжних субкультур зв'язане, перш за все, із значним подовженням фази дорослішання і швидкими соціальними змінами, що збільшують дистанцію між молоддю і дорослими людьми. Погляди молодих людей "зазвичай відрізняються від уявлень, властивих світу дорослих. Культивуються особливі форми спілкування, характерні відмінності в одязі, зачісці. Звичайно, всі ці зовнішні прояви і особливості поведінки нестійкі і стосуються не всіх молодих людей, проте для деяких з них приналежність до субкультури є важливим етапом переходу в дорослий стан" [29, 54]. Можна сказати, що причини появи молодіжних субкультур загальні як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з своїми ровесниками, біжить від духовної самоти в сім'ї, в соціальних інститутах, в суспільстві. Окрім духовної кризи молодих людей існує і соціальний підтекст - визначення соціальних ролей і місця молоді в суспільстві. На думку X. Ремшмідта, існують різні "відповіді" молодіжної культури на сучасну життєву ситуацію: "втеча від суспільства (наркотики, релігійні секти, самопізнання, медитація, нарциссичне занурення в себе); розвиток і культивування альтернативних, перш за все соціальних і творчих інтересів (боротьба за мир, захист навколишнього середовища, альтернативні виробництва і т.д.); цинізм; напрями, пов'язані з культурою і модою естета "дітей великого міста", що рішуче поривають з буржуазною повсякденністю тих, що виділяються зовнішнім виглядом, музикою і т.п., цікавляться тільки собою; агресивні сутички (рокери, футбольні "фанати" і т.д.); традиційні форми самоорганізації (союзи, групи по захопленнях і т.п.)" [29, 56].

Молодіжні субкультури виконують особливі функції в суспільстві; вони пропонують вирішення проблем, створених зовнішніми суперечностями соціоекономічної структури, які колективно переживаються молодіжними поколіннями. Часто ці проблеми є частиною класових переживань - ефектом усвідомлення класової приналежності і опору молоді соціально-економічної заданості їх майбутнього.

Майбутнє всього суспільства реалізовуватиметься і виникає тільки через діяльність тих, хто сьогодні складає когорту молодих. У зв'язку з цим перспективного характеру набувають уявлення, цінності, норми і установки молоді. Ті норми і цінності, міфи та ілюзії, які засвоєні молоддю сьогодні, це і є майбутнє сучасного суспільства.

1.3 Основні відмінності між поняттями "субкультура молоді" і "молодіжні субкультури"

Аналізуючи молодіжну субкультуру, ми стикаємося з проблемою розпізнавання "субкультури молоді" і "молодіжних субкультур". Відразу ж виникає питання: що таке "молодіжна субкультура"? Чи існує культура людей середнього віку або культура пенсіонерів? Чи обмежується молодіжна культура якимись тимчасовими рамками або ж це поняття позачасове? Іншими словами, чи задані незмінні риси молодіжної культури внаслідок того, що вона властива певній соціально-демографічній групі, або ж кожне нове покоління приходить з своєю власною культурою і є дзеркалом своєї епохи і свого покоління?

Однозначної відповіді на всі ці питання немає і бути не може. Сучасні молодіжні рухи в Україні більше відповідають поняттю "молодіжні субкультури", вони включають різноманітні напрями і якісно відмінні види активності молоді.

Слід розрізняти поняття "субкультура молоді" як характеристики культури молоді в цілому, молоді як соціально-демографічної групи, відмінної від інших соціально-демографічних груп за світоглядом і структурою цінностей, і поняття "молодіжні субкультури", яке артикулює відмінності усередині самої молоді, яка за своєю структурою, а також ціннісно-нормативним феноменам не є однорідною і демонструє широкий спектр відмінностей в образі життя, а, отже, і у виборі цінностей. Таким чином, ми можемо говорити про "субкультуру молоді" і "молодіжні субкультури".

Утворення субкультур, на наш погляд, виражає суспільну потребу в диференціації духовного життя і поведінки молоді, у виробленні адекватніших форм її поведінки і діяльності, що відповідають або типу професії, або особливим соціальним умовам, або новим запитам розвитку. Наприклад, Нейл Смелзер в своїй книзі "Соціологія" приводить наступні чинники, що впливають на формування субкультур: соціальний клас, етнічне походження, релігія і місце проживання [34, 234].

О. Тоффлер в книзі "Футурошок" [39, 178] говорить про наростання новизни і швидкості, що супроводжується експоненціально зростаючим інформаційним вибухом, про обмеженість людської психіки в сприйнятті всього масиву навколишньої інформації. Саме тому, на його думку, молоді люди тяжіють до включення в специфічні субкультурні співтовариства. Проблема сучасного суспільства в його розумінні - це проблема перевибору. Дуже велика кількість альтернатив приводить до свого роду перевантаженню психіки і чоловік намагається сховатися в субкультурі.

Зміна цінностей сьогодні відбувається набагато швидше, ніж коли-небудь в історії. У минулому дорослішаюча людина могла чекати, що система суспільних цінностей залишиться переважно незмінною протягом всього його життя. Ми ж живемо за часів трансформації цінностей. У більшості попередніх суспільств існувало крупне центральне ядро цінностей, що суспільно визнавалися. Це ядро зараз скорочується, можливо, через якийсь час виникне нове. Але дія йде зовні - через різноманітність, а не зсередини - через єдність. Це пояснює ту неструнку і суперечливу систему пропаганди, наявну зараз в суспільстві. Школа, церква, реклама, засоби масової інформації і безліч субкультур s всі вони пропагують різноманітні набори цінностей і стилів життя.

На думку Тоффлера, одній з характеристик приналежності до певної субкультури сьогодні є стиль життя. Засновниками стилю можуть бути як харизматичні лідери (і тоді на цій основі зростає субкультура), так і субкультури (і тоді субкультура породжує лідера). У будь-якому випадку, після формування зв'язного пакету, тобто моделі життєвого стилю, засоби масової інформації проводять рекламну кампанію і, врешті-решт, знаходять покупця на атрибути цього стилю життя.

Саме такий алгоритм був характерний для тиражування атрибутів стилю життя контркультурних молодіжних угрупувань, що з'явилися на Заході в 1960-і роки. У крайній і найбільш послідовній формі контркультура виявилася в русі хіппі. Замість пануючого культу грошей, матеріального благополуччя вони висунули культ простоти. Замість конформізму як цінності ("будь, як усі") прийшла висока оцінка здатності бути несхожим на інших, жити, як живеться, не озираючись на тих, що оточують. Ця революція цінностей потягнула за собою і революцію в стилі споживання. Джинси, що були в Америці робочим одягом, стали використовуватися спроможними студентами як повсякденна, а то і вихідний одяг, в якому відвідували університет, гуляли по вулиці, ходили на концерти. Це у той час виглядало так само, як зараз стьобані штани і валянки в українському університеті. Цінувалися не просто джинси, а затерті до дірок. Виробництво джинсів було поставлене на потік; більш того, виробники стали пропонувати відразу терті і діряві джинси. Ринок заповнився грамплатівками з рок-музикою. Тіньовий ринок відреагував масовою пропозицією різноманітних наркотиків. Хіппі ввели моду на довге волосся у чоловіків. Розбещене жіноче волосся з атрибуту спальні стало вихідною зачіскою.

Бізнес зустрів контркультуру як черговий виток в розвитку попиту і відреагував випуском відповідних товарів. Молодь, кидаючи виклик владі, захоплювалася читанням Маркса, кубинського революціонера Че Гевари, алжірського революціонера і публіциста Анноно, з'явилися масові публікації їх робіт.

Кінець кінцем, в лічені роки контркультура була комерціалізована і перетворена на субкультуру. Діряві джинси перестали бути викликом і стали модою. Її експлуатація принесла нечувані прибутки фірмам, що вчасно відкинули ідеологічні і культурні бар'єри і смакам, що пішли назустріч, здавалися більш ніж дивними. Елементи контркультури були інтегровані в пануючу культуру: президент, банкір в джинсах стали цілком нормальним явищем [28, 66].

У сучасних умовах, особливо з початком війни в Іраку, молодіжний протест в США знайшов форму схвалення мусульманства.

З контркультурою в СРСР ситуація була дещо іншою "Стиляги" з'явилися в 1950-і роки. Вони практикували в одязі, в поведінці стиль (як тоді говорили "тиснули стиль"), який був протестом тому, що панував, нав'язувався мізерним життям і аскетичною ідеологією стилю сірого одягу, непомітної, скромної поведінки, схожості з оточуючими. Стиляги носили яскраві піджаки в клітку, не менш яскраві сорочки, краватки з немислимими пальмами, мавпами, танцювали буги-вуги, начісували величезну чуприну, слухали "не нашу" музику. Це сприймалося як прямий виклик радянській культурі. Але, на відміну від Заходу, де комерціалізація контркультури і перетворення її в субкультуру пройшли за декількох років, моностилістична культура Союзу активно боролася з контркультурними проявами більше тридцяти років. Це не зупинило розповсюдження, зростання і розвиток контркультури. Комерціалізація ж атрибутів цієї культури почалася в СРСР лише з кінця 1980-х років. Будучи спочатку викликом споживачеві, в СРСР контркультура стала його найяскравішим символом. Джинси в Америці втілювали заперечення культу багатства, в СРСР навпаки, це був спочатку символ високого достатку. Тільки достатньо спроможні люди могли дозволити собі подібні покупки. Контркультурні атрибути стали символом якоїсь елітарності. Перетворення контркультури на субкультуру відбулося тільки до 1990-м рокам, і зв'язано це з розпадом Союзу і торжеством полістилізму. І тепер уже український ринок відгукнувся виробництвом джинсів з вишивкою і бахромою і широким продажем виробів з бісеру ("фенечек"). Останніми роками набирає силу стиль "міллітарі". Мабуть, це відгук на появу субкультури скінхедів [7, 45]. Таким чином, полістилістична культура і плюралізм цінностей Заходу дозволили йому швидко і ефективно інтегрувати контркультуру, перетворюючи її тим самим в субкультуру. Для культури СРСР неформали стали культурним "наривом", самим своїм існуванням демонструючи недоліки системи. Політична закостенілість, неможливість швидко реагувати на зміни і, більш того, свідоме гальмування змін не дозволили контркультурним цінностям швидко інтегруватися у вже існуючі системи цінностей.

1.4 Функції молодіжних субкультур

Як і будь-яка цілісна система, молодіжні субкультури виконують ряд функцій.

Назвемо деяке з них.

. Комунікативна, пов'язана із спілкуванням в рамках тієї групи, з якою ідентифікує себе молода людина, реалізація цієї функції в першу чергу пов'язана з прагненням молоді до спілкування;

. Групоутворююча, пов'язана з об'єднанням групи осіб за ідентифікуючими ознаками і за спільністю ідей і цінностей;

. Компенсаторна, така, що виражається в тому, що субкультура, за виразом С.О. Ефірова, виступає як "спосіб заповнення порожнього "поверх-я" молодих людей";

. Рекреативно-гедоністична, виявляється в отриманні задоволення;

. Пронологічна, що припускає закріплення певного поведінкового стереотипу;

. Ідентифікації з подібними собі, поділення світу на "своїх" і "чужих", що часто приводить до втрати індивідуально-особистісної визначеності;

. Самореалізації і самоствердження. Ця функція наповнюється різним змістом у різних молодіжних субкультурах. Наприклад, в музичній субкультурі самореалізація і самоствердження можуть йти по двох напрямах: по-перше - це виконання улюблених творів, тобто реалізація творчого потенціалу, по-друге, "споживання" музики, тобто престижна колекція дисків і магнітофонних записів, володіння свіжою інформацією про життя і творчість улюблених виконавців і т.д.;

. Ескапізму, відходу від реальності. Будь-яка субкультура більшою чи меншою мірою відводить своїх учасників в нереальний світ, саме з цим часто пов'язана практика вживання наркотиків.

Ескапізм як прагнення піти від дійсності, загальноприйнятих стандартів і норм суспільного життя виявляється, зокрема, у вигляді добровільної маргіналізації, індивідуального або групового розриву з суспільством і супроводжується відмовою від Систематичної трудової діяльності, трудової етики та інших моральних і культурних цінностей, норм.

Соціолог З.В. Сикевич виділяє наступні функції неформальних груп [32, 67]:

прагнення до самореалізації, суб'єктного втілення - головна функція будь-якого руху. Якщо у підлітка в 14-17 років самореалізація полягає в запереченні соціуму, то у старшої молоді головною стає спрямованість на досягнення соціально значущих цілей, але і для тих, і для інших діяльність носить самоцінний характер спілкування з однодумцями, побудованого на взаєморозумінні і взаємодовірі.

інструментальна функція - кожне об'єднання, клуб, група (від "зелених" до хіппі) переслідують певну мету. В одному випадку - явну (захист зелених насаджень, озеленення міста), в другому - розмиту, неусвідомлену. У будь-якому випадку група - це інструмент для досягнення усвідомленої або неусвідомленої мети.

компенсаторна функція. У навчальному/трудовом колективі, навіть у сім'ї особа нерідко відчуває себе "затиснутою", обмеженою рамками обов'язків і соціальних очікувань, залежною від викладача, батьків або начальства. Участь в неформальному русі дає відчуття (часто уявне) своєї свободи. Інша справа, що молода людина все одно залишається залежною від лідера, певних правил і норм поведінки, прийнятих в даній групі, але отримує ілюзію свободи.

необхідність творчого самовираження. Кожен реалізується по-своєму: хтось йде в політику, хтось - в неформали. Правда, існує і момент ь споживчої психології.

Разом із загальними для всіх рухів функціями можна виділити два принципи, властиві неформальному середовищу в цілому:

принцип збереження - групи виникають і зникають, але напрями, які вони представляють, залишаються (так з радянських хіппі виросла "Система", а з толкієністів, реконструкціоністів, КЛФ (Клуб Любителів Фантастики), КСП (Клуб Самодіяльної Пісні) і клубів історичного фехтування з'явилася рольова гра).

принцип пульсації - напрям "вибухає", за лічені місяці розповсюджується, потім "стискається", щоб знову "вибухнути" через якийсь час.

1.5 Класифікації молодіжних субкультур

На сьогоднішній день досить стрімко розвивається молодіжний альтернативний рух, що дає можливість молоді обирати різноманітні способи самовираження. Більшість із них утворює такі типи молодіжних субкультур - хіпі; романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уніформісти): музичні молодіжні (брейкери, трешери, бітломани, репери, рейвери); епатажно-протестні (панки, брейкери); радикально-деструктивні (скінхеди); хакери (ламери, геймери); розправмо-самосудні утрупування («люгери», «топники» (пацани); релігійно містичні; кришнаїти тощо.

Згідно з цим розмежуванням можна виділити групи за певним видом самодіяльності [38, 123]:

групи агресивної самодіяльності - спортивні "фанати", метою яких є емоційна розрядка в процесі "вболівання" на матчах і після матчевих заходів, прагнення виділитися з навколишнього мікросередовища, продемонструвати за допомогою стилізованого одягу свою приналежність до улюбленої команди. Спорт і спортивні заходи - лише мотив до спільних дій. Основний контингент цих груп - підлітки та юнаки 12-17 років.

Екстремістські неонацистські групи правового і лівого толку. Праві, як правило, нечисленні групи (20-30 чоловік). Їх основний час витрачається на копіювання зовнішньої атрибутики, створення таємних документів, присвоєння один одному звань і т.п. Групи мають складну систему присвячення, куди можуть входити "братання кров'ю" протиправні дії, тортури з елементами садизму. Проповідуються ідеї антигуманізму, насильництва. Практикується вживання алкоголю, куріння. Своїх поглядів не приховують, активно вступають у дискусії.

Ліві ("ремонтник", "любери", "консерватори", "контролери", "законники", "чистильники", "комісари" і т.д.) об'єднуються для боротьби з іншими неформальними об'єднаннями, насамперед неофашистськими. Діють тільки проти тих груп, які активно критикуються засобами масової інформації. Якщо неформальній групі дається позитивна оцінка або ж вона де-небудь реєструється, виступи проти неї припиняються. У групах "лівих" найбільшою популярністю користуються фізично розвинені агресивні підлітки ("качки"). Члени груп демонструють величезну нетерпимість до будь-яких проявів західної ідеології і зовнішніх ознак західної культури. На словах підтримуючи державу і загальнолюдські цінності, на практиці демонструють поведінку, схожу з поведінкою тих груп, з якими борються. Чисельність груп - 30-40 чоловік. Діапазон форм діяльності від демографічних міркувань про корись соціально-економічних реформ до систематичного насильства на грані садизму.

групи епатажної самодіяльності. Метою об'єднання підлітків у такі групи служить як підтвердження приналежності до елітарної групи так і претензія на утворення "нової еліти". Найбільш характерні представники - панки. Одяг, манера поведінки, словниковий запас, сленг химерно грубі і принизливі. Демонструється крайня повага до дівчат. Відкрито пропагується секс, вживання наркотичних і токсичних речовин. Спілкування примітивне: в основному обговорення епатажних акцій.

Демонстративний епатаж часто обертається протиправними вчинками: бійками, напругою над особистістю гідності, ніж для задоволення матеріальних потреб.

До цього типу відносяться також мажори ( в їх групах прийнято носити речі якої-небудь однієї країни - "псевдоамериканці", "псевдонімці" і т.д.; проповідується активна, ділова і сильна людина), рокери (їх відмінна риса - пристрасть до мотогонок, можливі угін мототехніки; наркоманія токсикоманія в даних групах не розвинені, але поширені випадкові сексуальні контакти), попери (прираховують себе до "еліти" суспільства; проповідують насолоду тими умовами, які є, байдужість до негативного в житті; підкреслено зневажливі до навколишніх, прагнуть до зухвалої респектабельності, активно бойкотують будь яку громадську діяльність.

групи культурної самодіяльності. Вони спрямовані не стільки на створення нових художніх цінностей, стільки на створення "культури себе", культури, що відповідає насущним потребам конкретної особистості, групи. Найбільшого поширення набули рокери, серед яких виділяються бітломани ньювевщики (прихильники "Нової хвилі"), рокабілі і мракобісі (прихильники рок-н-ролу) хардрокери (прихильники важкого року), металісти (прихильники одного з напрямів "важкого металу"), лохи (несправжні металісти, що поверхово розбираються в музичній течії, але відрізняються підвищеною агресивністю, хуліганськими витівками на захист "істинного металу"), брейкери (прихильники брейк-дансу). Найбільш оригінальними представниками неформальних груп культурної самодіяльності є хіппі. Однією з принципово неформальних груп можна вважати групи "комп'ютерної самодіяльності", де основним інструментом творчості є комп'ютер.

групи економічної самодіяльності. Діяльність таких груп спрямована на створення реалізацію матеріальних благ для себе, своєї групи або інших груп. В останні роки даний напрямок активно розвивається, переважають групи кооперативно-підприємницької спрямованості.

групи соціальної самодіяльності. Діяльність цих груп спрямована на розв'язання конкретних соціальних проблем. У наш час найбільш відомі екологісти (захист навколишнього середовища відновлення природних цінностей), екокультурні групи (захист культурного середовища) етнокультурні групи (відродження або збереження культурно-історичної спадщини різних етнічних спільнот, у переліку подібних груп можливі екстримістсько настроєні, наприклад "Пам'ять" та ін.) групи інтернаціоналістів (акції героїко-патріотичного, інтернаціонального характеру), групи взаємної підтримки (утворюються особами, випробували схожі адаптаційні складності), групи "Милосердя" (добровільна допомога людям, які її потребують) і т.п.

групи політичної самодіяльності. Діяльність таких груп спрямована на зміну політичної ситуації і політичних умов у країні відповідно до їх ідей. Виділяють групи на захист і підтримку соціально-економічних реформ, альтернативні політичні рухи, правозахисний рух, рух політичної самоосвіти. Слід акцентувати увагу на рухах, які спрямовані на захист реформ і самостійності держави. Деякі утворення демонструють схильність до агресивних дій, погроз у бік окремих політичних лідерів, підбурюють населення до захоплення церков. Такими с організації "самооборонців", деякі релігійно-політичні об'єднання. Шукають політичне прикриття (мотивацію) варварським діям підліткові групи "рушіїв" пам'ятників та обелісків.

Найбільш поширеним завжди було ділення на любительські і неформальні об'єднання. До любительських відносяться "хороші", тобто ті, які охоче йдуть на контакт з властями, реєструються, надають "плани роботи". До них можна віднести різні екологічні об'єднання, організації скаутизму та інші. До неформальних відносяться "погані" - що неохоче реєструються, не надають "планів роботи".

Профессор В.Т. Лісовський критерієм своєї класифікації бере соціально-правову ознаку [17, 87]:

. Просоціальні (всі, хто сприяє формуванню соціальної активності молоді, наприклад, "зелені", скаути, волонтери та ін.);

. Асоціальні (ті, що ми найчастіше іменуємо терміном "субкультура": хіппі, панки, металісти і т.д.);

. Антисоціальні (або контркультурні. Яскравий приклад: нацисти або скінхеди).

Соціолог і філософ Сикевич З.В. критерієм своєї класифікації вибрала соціально-психологічні установки учасників руху і виділяє такі напрямки груп:

спосіб проведення часу або спосіб проведення дозвілля (наприклад, різні фан-клуби. На мою думку, до цього напряму можна віднести всі молодіжні неформальні об'єднання, оскільки певний відсоток їх учасників у будь-якому випадку сприймає своє захоплення як хобі, питання тільки в питомій частці цього відсотка в русі);

соціальна позиція (певні знання про філософію руху переводять людину з розряду тих, що "вбивають час" в розряд соціальної позиції. Молода людина усвідомлено бере участь саме в цьому русі. Треба відзначити, що не всякий рух має свою філософію, наприклад, різні розважальні напрями такої філософії не мають. Найбільш яскравий цей напрям ілюструватимуться різні екологічні напрями, їх соціальною позицією є активний захист навколишнього середовища);

спосіб життя (якщо групи першого напряму прагнуть зайняти вільний час, а друга група прагне виразити певну соціальну позицію, то хіппі або різні релігійні братерства (кришнаїти) така філософія стає способом життя, єдино можливою формою існування);

альтернативна творчість (найяскравіший приклад - авторська пісня, так само існують різні об'єднання художників, поетів, любителів технічної творчості і інші "дивні" люди, що люблять прикладати руки і голову, але не отримали офіційного визнання в суспільстві. Так званий авангард мистецтва).

Російський вчений З. Сєргєєв висунув критеріями своєї типологізації молодіжних субкультур характер діяльності і внутрішню шкалу цінностей даної субкультури [30]:

за критерієм ціннісних орієнтації:

романтико-ескапістські (хіппі, толкієністи, з деякими виключеннями байкери);

гедоністично-розважальні (мажор, репери, металісти та ін.);

кримінальні (гопники, урла);

анархо-нігілістичні або радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи та ін.).

за історичним критерієм:

традиційні, такі, що мають тривалу історію в країні (хіппі, панки, бітломани та ін.);

нові, такі, що виникли в останнє десятиліття (толкієністи, уніформісти, металісти та ін.).

Також можна виокремити таку типологію молодіжної субкультури [41, 67]:

Комерційно-бізнесові об'єднання, які спрямовані на створення матеріального добробуту для себе і своєї групи. У комуністичному суспільстві ці форми були мало популярними, існували лише у вигляді садовогородницької діяльності. Технічної творчості та руху бригад "шабашників", з відродженням кооперативів, приватних підприємств і комерції ситуація різко змінилась: у суспільній свідомості зникло табу на легальне прагнення до матеріальної користі - це привабило молодих енергійних людей.

Розповсюдилась і девіантна поведінка у цій сфері. Численні групи молоді та дітей зайняті "дикими" формами комерції, нехтують законами держави, не сплачують мита і податків. Підлітки і молодь часто демонструють схильність до аморальних вчинків і агресивних дій, порушують елементарні правила між особистісного спілкування.

Агресивно-бійцівські угрупування - форми, які грунтуються на примітивних уявленнях про ієрархію цінностей і мінімум культури, які дістались до сучасності майже в незмінному вигляді від початкових форм розвитку людства. Простота, наочність і корисність роблять таку діяльність живучою. Трансформуються форми її реалізації: вже майже відпали зіткнення "дворових команд", міських "моталок", їх замінили змагання з бойових видів спорту, платні ніколи і секції по карате і кунг-фу, куди можна зайти, показати блискавичну реакцію, вміння переграти противника

Релігійно-тоталітаристські формування типу "Біле братство", "Товариство свідомості Крішни", "Центр Богородиці" ставлять за мету повністю підкоряти своєму культу молодь та підлітків, укоріняти рабськи залежний від секти спосіб життя, викликати певні анти суспільні дії. Відомо, наприклад, що службами правопорядку України зірвано акцію "Біле братство" в організації "Страшного суду" і масового самовбивства за людські гріхи.

Можна сказати, що кардинальні соціальні перетворення в суспільстві не можуть відбуватись без побічних негативних наслідків. Слід прогнозувати зростання різноманітних ініціативних об'єднань молоді та підлітків і посилення соціальної напруги. Необхідно чекати збільшення числа антисоціальних акцій, особливо серед маргінальної молоді, підвищення вірогідності конфліктних форм поведінки.

Типологізувати молодіжні субкультури на Україні достатньо складно, так як існуючі в західній науці підходи до цієї проблеми не можуть бути використані для українських молодіжних субкультур. Західні учені виходили з досвіду діяльності неформальної молоді в умовах розвиненої демократії і стабільної економіки. О.М. Якуба виділяє на пострадянському просторі типи молодіжних субкультур по ціннісних орієнтаціях: романтико-ескапістські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери); гедоністично-розважальні субкультури (мажори, рейвери, репери); кримінальні субкультури (гопники, урла); анархо-нігілістичні або радикально-деструктивні субкультури (панки, металісти, сатаністи); по історичному критерію: традиційні субкультури, які мають довгу історію в країні (хіппі, панки, бітломани); нові субкультури, які з'явилися в останні десятиліття (толкієністи, уніформісти, хакери, кіберпанки) [49].

Розділ 2. Емпіричні дослідження субкультурних проявів сучасної української молоді

.1 Феномен субкультурної активності сучасної молоді

До специфічних тенденцій розвитку молодіжного дозвілля відноситься насамперед розвиток молодіжної субкультури, носіями якої є численні молодіжні об'єднання, які визначаються соціальною спрямованістю, характером групових цінностей і особливістю проведення дозвілля. Терміна субкультура до недавнього часу намагалися уникати, тому що було незрозуміло, звідки в нашої молоді, що виросла в суспільстві, в якому довгі роки прагнули до досягнення повної соціальної однорідності, може взятися якийсь власний спосіб життя, заснований на специфічних цінностях, найчастіше дуже відмінних від пріоритетів навколишнього світу. Громадська думка з цього приводу розділилася. Одні вважають будь-які незвичні форми поводження молоді як соціальні відхилення і наслідуванням Заходу, а тому такими, які необхідно викорінювати. Інші думають, що паша молодь намагається (нехай трохи екзотичним способом) якось виразити себе, своє світовідчуття і щось сказати про себе суспільству. Іншими словами, як тільки суспільство досягає певного рівня матеріального добробуту, який гарантує задоволення основних біологічних і соціальних потреб переважної більшості своїх членів, молодь починає поводитися незвичайно, не так, як дорослі: вбирається в незвичайний одяг, прикрашається екзотичними ланцюгами, шпильками, шипами і т. їй. Маючи доступ до найвищих зразків культури, вона створює контркультуру: своє мистецтво, свій спосіб життя, свої правила поведінки.

Але все це не окреслює всіх обставин, які спричинили феномен субкультурної активності сучасної молоді. Одну з них С. Лем помітив ще в 1969 p.: швидке завдяки НТР досягнення суспільством високого рівня матеріального добробуту, різке зниження опору зовнішнього середовища створили певний «люфт», вільний від виконання біологічно необхідних дій, від щоденної боротьби за існування. Поступово цей «люфт» почав заповнюватися випадковими, зразками поведінки, і насамперед з боку молоді. За спиною молодих людей, які отримали волю від довічної праці, - могутній прошарок багатовікової культури, що й слугує основним матеріалом для побудови молодіжної субкультури, незалежно від свідомості її учасників. У рамках моделі С. Лема, молодіжна субкультура з'являється як закономірне явище вторинного генезису культури в суспільстві, як наслідки НТР. Тому її розглядають не як деяке масове відхилення в поводженні цілого покоління, а як іманентний феномен культурно-історичного процесу, що за необхідності виникає в суспільстві, яке швидко досягло високого матеріального добробуту, але не виробило ще відповідних механізмів соціального гомеостазису. Друга обставина тісно пов'язана з першою і полягає в тому, що науково-технічний прогрес, створивши основи матеріального достатку одночасно зумовив могутню хвилю соціальної акселерації. Зміни, що заполонили світ, докорінно змінили сучасну культуру і а механізм її передачі. В історично короткий термін пішов у минуле традиційний спосіб, що грунтується на принципі „роби, як я", на сукупності незмінних ціннісних і поведінкових стереотипів. В умовах, які швидко змінюються, нові покоління не можуть жити за заповітами батьків, а повинні створювати свій власний ціннісний світ. При цьому виникає погроза існуванню самого механізму наступності. Протягом багатьох років у нашому суспільстві діяв твердий імператив нестатку. Молодь рано включалася в трудове життя з усіма його атрибутами Це не залишало сил і часу для дозвілля, проблеми наступності цінностей не було: їхня передача здійснювалася традиційним способом - шляхом засвоєння готових стереотипів мислення і поведінки. Однак із середини XX ст. ситуація змінилася. Країна вступила в епоху НТР, підвищилася продуктивність праці, збільшився обсяг вільного часу [3, 58].

Але хоча об'єктивні умови соціалізації молоді істотно змінилися, механізми цього процесу, вироблені адміністративною системою, залишалися колишніми. Кожне покоління, що вступає в життя, - це система, яка динамічно розвивається, а отже, якій необхідна в деякому мінімумі розмаїтість як основа формування надлишкових елементів поводження, його альтернативних варіантів. Тому, здійснюючи тільки свідомий вибір, людина приймає на себе відповідальність за його наслідки, виробляє внутрішню мотивацію, рефлексивність поводження. Саме на цьому принципі функціонує механізм соціалізації молоді і традиційних ліберальних демократій. Нове покоління по можливості безболісно повинно вписатися у сталі суспільні структури, ключові місця в яких зайняті представниками старшого покоління. Тому всі можливі варіанти своєї майбутньої соціальної поведінки молодь програє на модельному рівні субкультури. Старше покоління не обмежує цих пошуків, а контролює лише кінцевий результат і заперечує ті форми, які загрожують суспільству. На думку психологів, визначення меж своїх можливостей - фундаментальна потреба всього живого. Коли ж існують обмеження на реалізацію цієї потреби, вважає В. П. Зінченко, тоді й виникає комплекс проблем, зокрема підліткових. Тому заборони у вихованні, найчастіше спричинюють протилежну реакцію. На жаль, наше суспільство відзначається пристрастю до заборон. Десятиліттями офіційна ідеологія насаджувала як еталон лише один зразок - жорсткий тип борця за ідею за будь-яку ціну, природно, за ту ідею, яка на сьогоднішній день нав'язана „зверху". Всі інші варіанти потрапляли в розряд поведінки, яка відхиляється від загальноприйнятої норми. У цьому розумінні мало що змінювалось майже до кінця минулого століття, оскільки ідеологія однаковості продовжувала панувати: усім пропонувалося прагнути до єдиної мети. Одночасно влаштовувалися «ідеологічні облави» на ті групи молодих людей, які хоча б зовнішнім виглядом намагалися якось відрізнятися від усіх. Кампанія ця включала і насильницькі заходи: розрізування вузьких брюк і стрижку довгого волосся. За нетерпимістю до ширини штанів, довжини спідниць і волосся угадувалися знайомі контури ідеалу казарменого соціалізму - велетенської фабрики, в яку навіщось повинна перетворитися вся країна. Не та зачіска самим фактом своєї наявності створювала навіть не прецедент, але тінь прецеденту іншої поведінки, якої не можна було допускати в принципі.

В умовах, що різко обмежили волю індивідуального і групового вибору, молодь виявилася витиснутою на периферію громадського життя, у областях розваг і дозвілля. Її соціальна незатребуваність у більш значущих областях діяльності обернулася підвищеною субкультурною активністю саме у сфері дозвілля, тому що тут вона могла скільки завгодно відхилятися від загальноприйнятих норм, шукаючи свої шляхи оптимального входження в існуючі суспільні відносини, в „дорослу" культуру.

Крім того, розрив між офіційною ідеологією і реальною соціальною практикою породжував відчуження молоді від інституціональних цінностей і це знов-таки штовхав її в сферу дозвіллєвої діяльності, де ідеологічний тиск був слабкіший і залишалася можливість для створення альтернативних цінностей. Внаслідок за роки застою орієнтація молоді на реалізацію себе переважно в дозвіллєвих формах діяльності набула стійкого і традиційного характеру, вона продовжує зберігатися й тепер, коли багато соціальних заборон знято.

Таким чином, вітчизняні варіанти субкультурної активності молоді спричинені відсутністю нормальних механізмів соціалізації в суспільній практиці. І не перебудова породила численне плем'я неформалів - вона їх тільки легалізувала. Природно, що з першим же зняттям заборон на несанкціоновану зверху активність молодь почала швидко заповнювати всі соціально-екологічні ніші, що були порожніми колись, можливими формами поведінки. Спочатку це були переважно розважальні і соціально-демонстративні форми діяльності. Газети замайоріли репортажами про рокерів, фанатів та т. ін. Однак з розширенням демократії очікували політизації молодіжних рухів, і цей процес не затримався [8, 48].

Субкультурна активність молоді характерна, головним чином, для великих міст. Це невипадково, оскільки саме в місті достатньо соціальних зв'язків, тому є реальна можливість вибору, яка лежить в основі субкультурної активності молоді. Однак дійсний вибір поведінки індивіда залежить від специфіки того соціокультурного мікросередовища, в яке він включений.

2.1.1 Тілесна культура як феномен молодіжної культури

У сучасному урбанізованому мультикультурному суспільстві однієї з важливих характеристик життєвого стилю молодої людини є символіка її тіла. Зовнішній вигляд конкретизує поняття стилю, він носить яскраво виражений комунікативний характер. Молоді люди практично в усіх угрупуваннях, тусовках і партіях, не змовляючись, демонструють ідеологічну індиферентність, в той же час акцентуючи стиль життя і перш за все культуру тіла як визначальний чинник внутрішньогрупової ідентичності і міжгрупових зв'язків. Приналежність до того або іншого молодіжного співтовариства у багатьох випадках переживається їх членами як набуття нової тілесної форми, модифікація власного тіла відповідно до естетичних і фізичних норм цієї субкультури.

Аналізуючи феномен культури тіла, ми звертаємося до такого поняття, як символіка тіла, під яким розуміємо сукупність фізичних характеристик тіла (атлетична або ж, навпаки, аскетична статура, зачіска та ін.), а також до поняття маркіровка тіла або мітки тіла, під яким ми розуміємо татуїровки, розпис, пірсінг і скарифікацію.

Так, Клод Леві-Строс у книзі "Структурна антропологія" аналізує соціальне значення татуїровок в культурах Азії і Америки. При цьому він акцентує увагу на значенні такої частини тіла, як обличчя. У туземному мисленні сама татуїровка є обличчям. Обличчя - це "полотно", на якому за допомогою узору закріплюється соціальна значущість індивіда. К. Леві-Строс указує на те, що без татуїровки на обличчі тубілець не сприймається як рівноправний член суспільства [16]. Олексій Плуцер-Сарно в роботі "Мова тіла і політика: символіка злодійських татуїровок" аналізує види і значення злодійських татуїровок. Він указує на те, що мова злодійської татуїровки подібна до злодійського жаргону. Як і в жаргоні, в якому нейтральні літературні слова виявляються наділеними особливими "вузькопрофесійними" значеннями, татуїровка також використовує звичайні, на перший погляд всім знайомі алегоричні зображення (гола жінка, біс, свічка, що горить, темниця, змія, і так далі) для передачі "таємного" символічного знання. Татуйоване тіло злодія "зображає" як би офіційний мундир, покритий регаліями, орденами, знаками чинів і відмінностей. На злодійському жаргоні традиційний набір татуїровок називається "Фрак з орденами" [24]. Тетяна Щепанська в статті "Антропологія молодіжного активізму" аналізує різноманітні форми соціальної активності молоді в антропологічній перспективі. Так, описуючи вітальні практики молоді (репродуктивна, силова, питуща, харчова, територіальна поведінка), Т. Ще-панська намагається виявити в різноманітності проявів молодіжного активізму певні закономірності, які виявляються якраз на рівні цих практик та їх інтерпретації [46].

Звернемося до аналізу феноменів культури тіла в контексті молодіжних субкультурних практик. Перш за все, слід підкреслити, що в житті багатьох молодіжних об'єднань помітну роль грають різного роду формуючі практики. Такі субкультури, як любери 1980-х років, скінхеди, бодібілдери та ін. практикують накачування м'язів, різного роду військово-історичні клуби, ті ж скінхеди практикують заняття силовим єдиноборством; екстрасенси і адепти східного єдиноборства намагаються схуднути і практикують голодування, за допомогою певного типу статури лесбіянки і геї демонструють свою сексуальну орієнтацію. Тіло неначе створюється наново, конструюється, знаходячи не тільки нове соціальне значення, але і зазнаючи фізичні зміни. Відтворення групового тілесного зразка стає важливим елементом ідентифікації в субкультурній групі. Різні напрями молодіжної культури формують абсолютно різні тіла [50, 431].

Можна зазничити дві яскраво виражені тенденції у формуванні тілесної зовнішності молодої людини: нарощування м'язової маси, тобто маскулинно-атлетичний тілесний ідеал, що асоціюється з агресивною і войовничою поведінкою, і, навпаки, її мінімізація, створення безтілесно-аскетичного образу, що асоціюється з життєвою орієнтацією пацифіста. Таким чином, в більшості угрупувань схильних до зміни, в першу чергу, чоловіча зовнішність. Значення набуває ступінь вираженості маскулинного начала. Жіночі ролі "добудовуються" як додаткові до чоловічих і регламентуються в набагато меншому ступені.

Чи не найбільшу увагу в процесі формування тіла приділяють зачісці, переважно чоловічій. Існує два напрями: відрощування довгого волосся у чоловіків і, навпаки, екстремально коротка стрижка. Практика відрощування довгого волосся бере свій початок з субкультури хіпі і зараз є звичайним атрибутом в середовищі індеаністів, готів і рольовиків. Часто зустрічається така зачіска і у сорокоманів, анархістів, байкерів. Цей атрибут символіки тіла характерний для постхіпівського напряму молодіжної культури з її декілька феміністичною орієнтацією, культом "природи", "природності" і якогось романтизму.

Інший напрям молодіжної культури відрізняють варіанти короткої стрижки: голена голова у скінхедів (від англ. skinhead: букв. шкіряна голова, тобто бритоголовий), поголені віскі у сучасних панків і деяких готів, іноді ця зачіска доповнена невистриженим, забарвленим в яскраві кольори гребенем на голові, так званим ірокезом, що була відмінною рисою зачісок панків 1980-х років, і просто дуже коротка стрижка, популярна у нацболів, а серед жінок - у лесбіянок, які вважають її своїм пізнавальним знаком.

Варто відзначити, що коротка стрижка або гоління голів у чоловіків практично завжди співвідноситься з декларованою агресивністю, так що фактично є її знаком.

Спеціального аналізу вимагають популярні практики маркіровки тіла або мітки тіла (татуїровки, розписи, скарифікація і пірсінг), за допомогою яких тіло знаходить знаковість, а тим самим значущість для тих, що оточують, тобто стає соціально "видимим", виявляючись у соціальному світі.

Мабуть, найбільш помітний спосіб маркіровки тіла - татуїровка, тематика якої часто вказує на групову приналежність свого володаря. Скінхеди татуюють на плечі або гладкій шкірі голови зображення черепа або подібність свастики (павука). Націонал-большовики Е. Лімонова - гранату "лимонка" на плечі або передпліччі. Рольовики використовують тематику світів Толкієна або малюнки на скандінавську тематику. Готи - татуїровки з тематикою смерті і знак анк як символ вічного життя.

Разом з тим, зараз інтерес до татуїровки стає масовим. Можна навіть сказати, що це стало модним явищем. В результаті - татуїровка перестала сприйматися суспільством як елемент субкультури, як ознака маргінальності.

Татуїровка як спосіб маркіровки тіла має дуже стародавню історію. Археологи, дослідники стародавніх цивілізацій знаходять сліди татуїровок майже у всіх народів світу: в давньому Єгипті, Японії, Китаї, у аборигенів Нової Гвінеї і Філіппінських островів, у племен Австралії і Нової Зеландії, у індійців Північної та Південної Америки, в Індії, Азії, в ескимосів і народів дальньої Півночі та Сибіру і навіть у слов'янських народів до ухвалення християнства. В Африці та у темношкірого населення інших континентів татуїровка замінювалася нанесенням шрамів. Поширена вона була і в європейських народів - кельтів [50, 432].

Татуїровки носили культовий, релігійний характер, часто використовувалися в різних обрядах присвячення, підкреслювали красу жінок і войовничість чоловіків. Татуїровка слугувала соціальним маркером становища людини в суспільстві. У деяких країнах вона була показником високого соціального статусу (у Фракії порізи/шрами на обличчі позначали благородне походження) або ж, навпаки, - покарання і вказувала на низький статус носія (у Римі за часів Калігули татуїровками на обличчі мітили рабів і злочинців). У багатьох культурах мітки тіла були пов'язані з такими обрядами, як повноліття, досягнення певного соціального ступеня, навіть перехід з цього світу в замогильний.

З розповсюдженням християнства звичай татуїровки і шрамування став безжально викорінятися як складова частина язичницьких обрядів і практично згаснув. Заборона була настільки суворою, що мітки тіла практично не використовувалися серед європейців аж до XVIII століття. Татуїровки стають атрибутикою різноманітних професійних субкультур, а шрамування і таврування - неминучою атрибутикою злочинного світу. Так, в XVІІІ-XIX століттях британські моряки зображали на своїх спинах величезні розп'яття в надії, що це захистить їх від тілесних покарань, що широко практикувалися в англійському флоті. Вони також вважали, що у разі корабельної аварії жодна акула не наважиться з'їсти татуйованого. У Середньовічній Європі шулерів клеймили матрицею у формі шестигранника, біглим морякам випалювали клеймо у формі багра, а браконьєрам - у формі рогів.

Людиною, що заново "познайомила" Європу з татуїровкою, вважається всім відомий капітан Джеймс Кук. З одного із своїх плавань він привіз "Великого Омаі" - суцільно татуйованого полінезійця. Спочатку людей, тіла яких були поцятковані татуїровками, показували на ярмарках за гроші, але вже до середини XIX століття татуїровка стала користуватися популярністю і навіть входити в моду в аристократичних кругах Європи. Проте в основному наносили татуїровку моряки, гірники, ливарники та інші професійні співтовариства, використовуючи її як символ братерства, солідарності.

Остаточно татуїровка зміцнилася в масовій європейській і американській культурах в 1950-1960-і роки - вона була в моді серед рок-н-рольщиків, хіпі. З цього часу ті, що татуюють, стали професійними художниками, виникли десятки різних напрямів, стилів тату. З'явилися музеї тату, спеціалізовані виставки, фестивалі [50, 433].

Маркіровка тіла груповою символікою повинна позначати приналежність до групи - саме тілесну приналежність: тіло тим самим віддається у владу групи. Тому важливо не показати, що боляче, тобто продемонструвати готовність тіла зазнати навіть біль: сильний знак ухвалення влади групи.

Мистецтво пірсінга зараз переживає друге народження. Особливо він поширений у країнах Заходу. Завдяки зусиллям деяких авторитетних майстрів "високої моди", наприклад Жана-Поля Готьє, пірсінг з категорії "відв'язної" панк-стилістики перейшов у категорію цілком фешенебельного виду декорування тіла. До пірсінгу стали вдаватися не тільки субкультурщики епатажного толку, але цілком доброчесні громадяни. Свою роль в популяризації пірсінга зіграли і поп-зірки, що проколюють пупки, носи, брови і язики. Це не залишило байдужими натовпи фанатів, і популярність пірсінга стала стрімко набирати обороти.

Пірсинг як вид мистецтва теж зародився дуже давно. Скарифікація або шрамування - це нанесення на тіло декоративних шрамів [45, 123]. Цей вид бодіарта має глибоку історію: ще найдавніші африканські племена наносили на свої тіла шрами різного вигляду, щоб приналежність до того або іншого роду була очевидна. Стародавні єгиптяни проколювали пупки, демонструючи тим самим свою приналежність до аристократії, а індійські жінки і до цього дня проколюють ніс при вступі до шлюбу.

Таврування і скарифікація в Європі використовувалося впродовж всієї історії як спосіб мітити злочинців. Під час Першої Світової в Британії татуїровкою "D" мітили дезертирів, в Германії - вибивали номери жертвам концтаборів, в Радянському Союзі в режимних таборах практикувалося те ж саме.

У молодіжних субкультурних практиках пірсінг і скарифікація найбільш характерні для: панк-культури, що акцентує відштовхуючий натуралізм болю, тілесного руйнування. Больова символіка, втім, поєднується з сексуальною. Наприклад, металеві прикраси вставляють найчастіше в інтимних місцях і ерогенних зонах.

Співвідношення значень болю і сексуальності неоднаково в різних напрямах молодіжної культури. Акцент на насильство і біль, руйнування, порушення цілісності тіла характерний для панків і постпанківських субкультур. У співтовариствах, близьких по стилю хіпі, а також богемних кругах маркіровка тіла не менш популярна, але тяжіє до мінімізації болю. Татуїровки наносяться в тату-салонах із знеболенням, зображення ускладнюються, семантика болю втрачається або затушовується примхливістю художніх образів [50, 434].

Таким чином, татуїровки, пірсінг і скарифікація - це зовсім не новий "винахід" сучасної молоді. Мітки тіла поступово виходять з розряду символіки замкнутих професійних субкультур, перестають бути "територією" моряків, військових чи злочинців. Зростання проникності меж субкультур приводить до проникнення субкультурної атрибутики в культуру молоді.

Для сучасної молоді, особливо для дівчат, татуїровки і пірсінг є скоріше способом виразу сексуальності, ніж знаком приналежності до якоїсь субкультури. Частіше всього носії татуїровок, пірсінга і скарифікації асоціюються з особами цікавими і неординарними. Молода людина, що робить тату або пірсінг, перш за все претендує на ексклюзивність, оскільки, при всій модності, на такі маніпуляції з своїм тілом зважиться далеко не кожен. Крім того, маркіровка тіла представниками різних субкультур до певної міри формує їх стиль життя.

2.1.2 Сленг як прояв молодіжної субкультури

Молодь часто в своїй мові використовує жаргонні слова. Коли вони рідкісні, то не складно здогадатися про їх сенс, але деколи сленг йде потоком.

Сленг, або жаргон, або арго - варіант розмовної мови, не співпадаючий з нормами літературної мови. Ним користуються в якійсь соціально або професійно відособленій групі. Є, скажімо, сленг у медиків, у шоферів, у соціологів, зокрема. Людина, далека від цих професій, не все тут зрозуміє. І є молодіжний сленг.

Сленг - слово іноземного походження. Воно взято з англійської мови, slang - це скорочення слів "Special language", тобто дослівно "спеціальна мова" і на українську дослівно перекладається як "жаргон". Слово "арго" - це науковий термін, що використовується лінгвістами для позначення того ж самого жаргону [36, 76].

У різні часи був свій шкільний, студентський жаргон. І в різні часи з ним боролися. Люди старшого покоління пам'ятають, як боролися із стилягами - розрізали вузькі брюки, укорочували краватки з пальмами, "рятували" молодь від "згубного впливу" Заходу. Пізніше стригли хіпі... Зараз притерпілися...

Але завжди була й інша точка зору - боротися із засміченням мови треба, але чи то ми викорінюємо? Діти, що грають у "хуліганів", - це наслідок вживання жаргону, або жаргон - наслідок такої гри. І, скажімо, любов школярів 1920 років до злодійського жаргону чи не пояснюється тим, що у них була хронічна потреба визначати себе і співбесідника. А то, що вони визначали один одного за ознакою "хуліган" або що грає під хулігана, то саме з цим і треба боротися.

Сленг дуже тісно пов'язаний з поняттям "символ" і сам є частиною "символіки". Через поле символіки відбувається буденне усвідомлення того або іншого соціального феномена. Особливості мови - це один з символів, за яким люди ділять світ на "своїх" і "чужих".

Сленг бурхливо розвивається в неформальних об'єднаннях молоді, самі назви яких - вже сленг: хіпі, панки, металісти... Такі групи сповідують власний світогляд, спосіб життя. І в основному трансляція цього світогляду йде за допомогою мови, в даному випадку - сленгу.

Найбільш масовою і відкритою групою є "Система". У неї входять в основному хіпі, але можуть примикати невеликі групи металістів, панків. Треба відзначити, що багато сленгових слів хіппі вже давно стали загальновживаними (наприклад, "крутий", "класно", "стрілка", "менти" та ін.), а вживання англійських слів на "совковий" зразок вже давно стало ознакою гарного тону (наприклад, "тинейджер", "бест").

Не можна не сказати декілька слів про сленг комп'ютерщиків. З повсюдним впровадженням в наше життя комп'ютера, а вслід за ним мережі Internet, у наші вуха хлинув потік комп'ютерних термінів, комп'ютерного сленгу, і тепер якого-небудь сисадміна (системний адміністратор) зрозуміти куди як важче, ніж того ж хіпі. Зародилися три нові неформальні напрями: програмери, юзери і геймери. А комп'ютерний сленг вже сприймається як повсякденна мова спілкування (наприклад, апгрейдити - поліпшити, юзер або чайник - людина, що мало розуміє в комп'ютері, в повсякденній мові - людина, що погано розбирається в чомусь і т.д.) Вже сформувався комп'ютерний фольклор. І взагалі образом сучасної молодої людини став "пацан, що круто шарить в комп'ютерах і з навушниками плеєра у вухах" [31, 30].

Сленг як варіант розмовної мови властивий молоді як такій, але той же сленг є одним з елементів поля символіки, що дозволяє "розділити" світ на "своїх" і "чужих". Кожна молодіжна субкультура в ході свого розвитку виробляє свій жаргон.

2.2 Студентська субкультура: спосіб життя та цінності

Студентство - це такий період в житті багатьох людей, який характеризується інтенсивним розвитком інтелектуальних, духовних та моральних можливостей особистості. У період студентських років доводиться приймати багато важливих рішень, які можуть суттєво вплинути на подальшу долю людини, оскільки саме у цей проміжок часу є найкраща можливість для самовдосконалення і самоствердження. Студентство як соціальна група дуже приваблива для наукового дослідження та аналізу, оскільки саме вона є зосередженням актуальних проблем суспільства. Студентське середовище є місцем утворення та апробації нових цінностей, ціннісних орієнтацій, норм та моделей поведінки. Як ніяка інша соціальна група, студентство створює свою модернізовану субкультуру, здобуває певну авангардність серед молодого покоління. Молодіжна субкультура в цілому вже значною мірою досліджена. А студентська субкультура як складова її частина і як самостійне явище вивчена недостатньо. Аналіз студентства з погляду субкультурних проявів дозволить комплексно дослідити й визначити систему цінностей, установок, формування моделей поведінки і життєвий стиль студентства [45, 134]

Як вже зазначалося вище, поняття "субкультура" використовується для характеристики стилю і способу життя, набору символів, культурних зразків і цінностей тієї чи іншої узагальненої соціальної групи, яка в той же час не втрачає зв'язки з більш широкою соціальною спільнотою і з домінуючою в суспільстві культурою. Субкультурні відмінності в сучасному суспільстві можуть визначатися етнічною приналежністю людей, їх професією, статтю, віком, соціально-класовими, регіональними та іншими відмінностями. Кожне суспільство фактично являє собою мозаїку із різноманітних субкультур, взаємопов'язаних і взаємодіючих одна з одною. Головними критеріями при виділенні субкультур є відмінності, які проявляються у формах поведінки, мислення, менталітету соціально-демографічних груп.

Серед особливостей студентської субкультури можна визначити наступні: орієнтація на одержання знань та професійних навичок, тенденції проведення спільного дозвілля, що на сучасному етапі набуває специфічних студентських форм, позаінституціональна культурна самореалізація, зацікавленість у етнокультурній само-ідентифікації. Визначаються особливостями й чинники, що впливають на формування студентської субкультури, в першу чергу специфіка корпоративної культури ВНЗ і характер обраної професії.

У динамічних процесах сучасної реальності студентству дедалі складніше знайти свою нішу у суспільстві. Студентство стає групою, яка бере на себе важкий тягар соціальних перебудов. Через відсутність чіткого соціального вибору держави становище студентства, яке займає власну позицію самовизначення, ускладнюється.

Соціальні умови, які складаються у нашому суспільстві, формують відповідний спосіб життя студента, систему цінностей та норм. Студентський спосіб життя - це сукупність стійких, типових для даної групи форм повсякденної життєдіяльності, що відображають особливості спілкування, поведінки і складу мислення студентів у сферах навчання, культури, побуту, суспільно - політичному, духовному житті і дозвіллі. У середовищі студентства відбувається складна взаємодія різних систем культури та цінностей, яка через соціально-груповий синтез веде до збагачення соціально близького духовного світу майбутньої інтелігенції. Молодь дедалі більше прагне усвідомити практичне значення та цінність культури як засобу досягнення успішності у своїй діяльності та способу престижно-статусного демонстрування свого життєвого успіху (одяг, стиль життя).

Студентська субкультура характеризується емоційністю та динамічністю, підвищеної інтенсивністю спілкування та різними формами діяльності у повсякденному житті. Важливо також зазначити, що студентство є цілісністю з особливими способами освоєння цінностей життя і культури.

Поколінню нинішніх студентів притаманні особистісно значимі й інтелектуально значимі показники соціальної інтеграції. У свідомості молодих людей має місце ціннісна переорієнтація. Місце патерналістських настроїв заступає усвідомлення необхідності й значущості власних зусиль. Істотно підсилилась установка на особистісний успіх [26, 58].

Ціннісні орієнтації молодої людини складаються у певну систему, яка має три напрямки:

соціально-структурні орієнтації і плани;

плани та орієнтації на певний спосіб життя;

діяльність і спілкування людини у сфері різних соціальних інститутів.

З юнацтва людина пристосовується до різноманітних цінностей, тлумачить для себе їх значення. У процесі навчання, всебічного розвитку, накопичення життєвого досвіду особистість виробляє здатність самостійно обирати ті цінності, які в даний момент є для неї найбільш важливими, одночасно задає певну ієрархію цінностей.

У 2005 році серед студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки кафедрою соціології було проведено соціологічне дослідження. Мета дослідження полягала у вивчені повсякденного способу життя та ціннісних орієнтацій студентів. Результати цього дослідження показали, що для більшості студентів цінність життя полягає у досягненні матеріального добробуту (12,6%), кар'єрі (11,5%) та у наявності хороших і надійних друзів (10,7%). Найменш цінними для життя сучасних студентів є розвиток духовності (2,8%) та розширення світогляду (2,8%). Крім того, до різних субкультурних угруповань належить 28,4% опитаних. Найбільш популярними виявилися групи аматорів сучасної музики і шанувальників окремих виконавців (14,4 %), аматорів сучасних танців (12,6 %), самодіяльні спортивні групи - культуристи, скейтбордисти (10%). Найменшою популярністю користуються об'єднання, зайняті якою-небудь творчою діяльністю: суспільно-політичні клуби (2%), рух за охорону і відновлення культурно-історичпих пам'яток (1%), екологічні групи (0,4%). Як бачимо, переважає орієнтація на розважальні форми дозвіллєвої діяльності. Існує стійкий міф про повальне захоплення молоді рок-музикою. Однак тільки 53,7% є її шанувальниками. З них 4,4% - фанатичні прихильники «хеві метал», що не визнають інші форми культури. Єдина соціальна група, в якій рок-музика займає перше місце серед захоплень, - учні ПТУ. У якості культурного „коду" тут превалює звук, а не слово. Це побічно підтверджується і такими даними: вербальна діяльність характеризує спільне дозвілля 82% школярів, 65% студентів і лише 44% учнів ПТУ.

На відміну від учнів ПТУ студентство характеризується певними соціальними і психологічними відмінностями, які дають можливість виділити його в особливу соціальну групу. Ці відмінності обумовлюються особливостями соціального стану, реальних моментів життя і навчання. До того ж молодь у цьому віці має свої психологічні особливості: інтенсивне формування самосвідомості, соціальної самооцінки, власної точки зору, установок, цінностей, осмислення явищ громадського життя. Поступово формується соціальна позиція щодо себе, своєї поведінки і поведінки інших, планів на майбутнє тощо.

Однак певній частині молоді бракує психічних якостей зрілої особистості: самостійності, критичності, відповідальності, далекоглядності і т. ін.

Усе це виявляється в конкретній поведінці, в тому числі й щодо проведення вільного часу. Більшість студентів вибирає пасивні форми його проведення: читання газет, журналів і перегляд телепередач, спілкування з друзями, рідними, розваги (прослуховування музичних записів І платівок, читання художньої літератури, відвідуваність театрів), саморозвиток (читання літератури за спеціальністю, заняття спортом, художньою самодіяльністю, домашнє рукоділля).

Узявши за критерій мотив вибору занять у вільний час, можна виділити п'ять груп студентів [22, 31]:

. Комунікативна. До неї відносяться студенти, які керуються бажанням спілкуватися з друзями, коханою людиною, рідними тощо. Ця група представляє 42% всіх опитуваних.

. Рекреаційна. До неї входять студенти, які керуються бажанням відпочити, поліпшити свій настрій (21,2%).

. Самореалізація. Студенти цієї групи прагнуть реалізувати у вільний час свої здібності (11,7%).

. Творча. До неї входять студенти, орієнтовані на естетичне освоєння світу, прагнення до прекрасного (10,5%),

. Пізнавальна. Студенти цієї групи орієнтовані на поглиблення і розширення знань (8,5%).

Соціальну поведінку цих груп відрізняє орієнтація на речові символи міського життя (радіо- і відеоапаратура, мотоцикли, спортивна символіка й ін.). Разом з тим для таких молодих людей характерний високий рівень конформізму не тільки стосовно своєї компанії, але й до суспільства в цілому.

Сучасна парадигма гуманістичного, особистісно-орієнтованого підходу базується на ідеї самоцінності особистості, її духовності та здатності до самореалізації. Головним завданням навчально - виховного процесу у вузі є створення умов для оптимального розвитку особистості студента. Забезпечення цієї мети передбачає створення таких форм, методів, і засобів навчання і виховання, які сприятимуть ефективному розвитку та саморозвитку особистості, в тому числі її пізнавальних можливостей, особистісних і духовно-моральних якостей, зацікавлення і бажання брати участь у такому навчально-виховному процесі [2, 128].

Сучасна молодь не має достатнього досвіду у вирішенні важких етичних "завдань". Якщо система цінностей не сформована і не зафіксована стратегією життя в молодому віці, то далі на людину чекатимуть глибини занепаду "я" на тлі соціально-психологічної кризи, що може бути загальною для покоління. Важко перевірити, але логічно припустити діалектичну залежність між переживанням фрустрації та пошуком людиною, котра опинилася в кризовій ситуації, ідеалізованої моделі майбутнього життя. Інколи важко пояснити парадокс, коли особистість, яка здається цинічною, шукає чіткий ідеал моралі, не завжди навіть життєздатний. Щоправда, те, що інші інтерпретують як цинізм, насправді може бути ефектом демонстративної форми поведінки як "захисної" реакції. Особливо це характерне для молоді. Суспільство звикло вважати юнаків та дівчат здатними лише до проявів вікового нігілізму, крайнощів в оцінках тощо. Але дуже важливим видається стимулювати у свідомості молоді терпимість - специфічну рису менталітету українського народу.

Не потребує особливих доказів той факт, що в повсякденному житті важко дотримуватись канонів соціальної толерантности, якщо вона не є частиною світоглядних уявлень. До того ж, ясна річ, нетерпимість супроводжує кризові явища економічного та політичного становища в країні. Тому роль толерантності в сучасному суспільстві здається найвагомішою в системі тих етичних засад, які забезпечують побудову гармонійних загальнолюдських стосунків. Саме терпимість дозволяє зберегти принципи гуманізму в суспільних відносинах. Фактично тільки тепер зміцнюються нові ідеологічні пріоритети: загальнолюдські цінності поступово стають визначальними в процесі розбудови демократичної української держави. Звичайно, заклик до толерантности може залишатися лише декларацією - потрібні специфічні методи стимулювання соціального терпіння, особливо в молодіжному середовищі.

Загальновідомо: література, театр, кіно, естрада впливають на розвиток не тільки естетичних, але й етичних уявлень молоді. Елементи соціальної інформації є в сюжеті мистецького твору, у вчинках героїв та критеріях їх оцінювання з позицій моралі певного історичного періоду розвитку суспільства. Модель життя на екрані чи в книзі - не тотожна явищам реального життя. Але в соціальній психології існує феномен ідентифікаційної проекції, специфіка якої полягає у несвідомому перенесенні глядачів чи читачів у "вигадану дійсність".

Визначення референтних для молоді зразків доповнює цілісність уявлення щодо співвідношення між належним та реальним, дійсним та вигаданим. Крім того, стимулювання механізмів рефлексії пов'язується з формуванням своєрідної концепції "я" та "іншого" на тлі інформаційного простору, який виникає внаслідок дії системи побутових стереотипів, набутих у міжособистісних стосунках. Перехід "інформації" в "концепцію" та навпаки здійснюється за допомогою механізмів узагальнення. Молоді необхідні специфічні взірці, якими можуть бути і дійсно існуюча людина, і герой твору. Юнаки та дівчата схильні не тільки копіювати вчинки чи риси моделі-орієнтації, але й реконструювати мотиваційну ієрархію поведінки цього зразка. Безумовно, багато взірців для молоді пропонує мистецтво, за допомогою якого вона активно здобуває досвід можливих варіантів розв'язання складних життєвих проблем. Ці проблеми не обов'язково повинні зустрічатися в побуті юнаків та дівчат як такі. Головне - молоді люди знатимуть, до чого призводять ті чи інші моделі вирішення однакових для всіх, цілком імовірних конфліктів [27, 134].

Субкультурні взірці стають у нагоді та можуть використовуватись молоддю як своєрідні індикатори ціннісних орієнтирів сприйняття інших людей і себе, зокрема. Уподобання юнаків та дівчат базуються в цілому на механізмах ідентифікації. За рахунок цього процесу діє феномен "перенесення" головних мотиваційних конструкцій суб'єкта на його тлумачення поведінки художньої моделі. Галерея героїв мистецьких творів являє собою специфічне джерело для того, щоб набувати досвід сприймання та оцінювання не лише вигаданих, але й існуючих людей, дійсних життєвих стосунків.

Внутрішній потенціал демократичного суспільства є відображенням того потенціалу, який несе в собі молоде покоління і який реалізовуватиметься в недалекому майбутньому. Вищі навчальні заклади традиційно є носіями передової суспільної думки, саме тому навчально-виховному процесу в них відводиться особлива роль у формуванні розвиненої, соціально активної творчої особистості, яка визначатиме економічний, соціальний і політичний прогрес українського суспільства.

Дослідження студентської субкультури є досить актуальним на сьогоднішній день, оскільки вона має специфічні прояви як у способі життя, стилі поведінки, дозвіллі так і в міжособистісному спілкуванні. Все це впливає на всебічний розвиток молоді, і від того, наскільки молодь є інтелектуально, морально і духовно розвинена залежить майбутнє нашого суспільства і нації загалом.

2.3 Райтери та растмани - сучасні субкультурні прояви української молоді

Сучасна молодь - зовсім не єдине «покоління пепсі». Кожний вибирає свою течію, і цей вибір змінюється декілька раз на протязі пари років. В 14 років такий вибір обумовлений модою, оточенням, соціальним статусом. У 18 - можливостями брати участь в суспільному житті, знайти в ньому своє місце. І що ж вони вибирають?

Райтери - відносно нова підліткова субкультура, що з'явилася в Україні не більш ніж 10-15 років тому. Її представники розмальовують стіни будинків зі спеціальних балончиків з фарбою (іноді для цього також використовують маркери). Власне кажучи, все, що вимальовують на стінах райтери (від англійського writer-«письменник»), має назву графіті. У субкультурі райтерів можна виокремити угруповання Тагерів (tag - англійський арготизм «підпис», звідсіля «тагер» - той, хто ставить «таги» на стіні). Крім того, серед райтерів особливо почесну позицію займають ті, хто вміє професійно малювати власне графіті, які на мові субкультури мають назву «піс» (від англійського piece - «шматок», «стінка», інколи трактоване як тазіег-ріесе - «авторська робота», «шедевр» - власне, малюнок, який має смислове значення). Малюнок може бути сюжетним або абстрактним, однак найчастіше його складовою мають бути літери, каліграфічно вимальовані в стилі wildstile.

Графіті відомі з прадавніх часів. Ще первісні мисливці розмальовували стіни печер сценами свого життя. Археологам відомі розписи стін античними тагерами (Помпеї), На стінах середньовічних соборів під пластом штукатурки знайдені численні написи. Однак, власне в сучасному розумінні моду на графіті-малюнки започаткував відомий мексиканський художник лівого спрямування Давід Сікейрос.

Власне, під «піс» (графіті-малюнками) і слід ставити таги як власний підпис автора. Однак таги можуть бути і самостійним видом діяльності субкультури райтерів [43, 16].

Як зазначає М. Шимановский, "райтери, що малюють піси-графіті - здебільшого індивідуали, як і всі творчі люди. Це висококваліфіковані художники, які тільки зрідка об'єднуються у гурти з двох-трьох осіб. Таг (підпис) для них - лише спосіб підтвердити авторство і зажити слави серед таких же художників-райтерів. У такому разі таги - зазвичай три чи чотири літери, найчастіше - ініціали. Іноді таг - прізвисько («нік», «нікнейм»), добре відоме у вузькому колі райтерів. «Нік» райтери не розкривають, оскільки і піси, і таги підпадають під відповідні статті Адміністративного чи Карного кодексів, трактуються правоохоронними структурами як вандалізм.

Райтери-тагери створюють команди - крю (англійське сrеу - «група», «команда», «банда») з 10-15 підлітків 14-16 років. Вони розписують (розмічають) свою територію підписами - тагами, якими зашифровано назву команди. Дослідження виявило, що такі підписи складаються з трьох-чотирьох літер, одна з яких - найчастіше «С» (англійське «Сі»).

Пишуть виключно латиницею, точніше, літерами англійського алфавіту, що самі райтери мотивують тим, що мода на їхню діяльність прийшла з-за кордону. Назва команди-крю зазвичай складається з трьох (чотирьох) слів, звідси і три літери в тагу. Як приклад, наведемо декілька таких назв: SRC - Simple Writers Crew, що можна перекласти як «команда простих письменників». Виявлено також команду 4S4R, що треба розуміти як

«Фосфор» - вія англійського four (4) «С» four (4) «Р» [43, 15].

Крю-тагери не мають внутрішньої ієрархії. Такі команди - добровільне об'єднання підлітків, тому будь-які відносини підпорядкування (підкорення) тут практично відсутні. Єдине, що може виділяти підлітка в команді - особлива здатність до каліграфії, якій можна лише заздрити «по-білому», намагаючись наслідувати стиль товариша.

Згідно з внутрішньою мотивацією єдності субкультури, тагами слід розмітити свою територію, визначивши її кордони, та якнайщільніше позначити всю її площу. Інколи тагами позначають свою присутність на чужій території (щось на зразок «Я був тут у гостях». Процес розмітки території має назву «бомбування» (рос. «бомбежка», англ. «bombing»).

Таг - особливе мистецтво, яке вимагає виключної каліграфії. Застосовують балонн-спреї, маркери, інколи трафарети чи заздалегідь написані на папері чи видруковані принтером наклейки. Сьогодні найбільш популярний, модний і одночасно найстаріший стиль - «bubble letters» («бабл», «бабли», «бабл лет-терс»), характерний мякістю ліній та об'ємністю форм. Більш пізнім варіантом є «wildstyle» («вайлдстайл» - «дикий» стиль), у якому напис складається з ламаних переплетених ліній. Такий напис досить важко читати. «Daim style» («дайм, Зд, FX стиль») - іменний стиль) розроблений райтером DAIM. Стиль складається з тривимірних (3D) літер.

Незважаючи на те, що тагерство - територіальне угруповання, дослідження не виявили випадків силових конфліктів між райтерами. Змагання між групами ведеться виключно за найкраще написання тагів, за якісну каліграфію кожного знаку. Чим якіснішим є таг, тим більше захоплення він викликає. На якісні таги райтери дивляться, як на шедевр, і ніколи їх не чіпають. Навпаки, низькоякісні таги («той» - від англійського toy - іграшка, дитяча забавка) можуть бути об'єктом агресивного замальовування. У такому разі «той», власне, не зафарбовують, а просто розписуються на ньому (ставлять таг на чужий підпис). На якісний таг таких замахів майже не буває.

Між райтерами-тагерами і райтерами-графіті - доситъ суттєва різниця, тому ці субкультури варто розглядати як окремі підлітково-молодіжні об'єднання, які отримали спільну назву лише завдяки спільним інструментам вияву своєї соціальної присутності: балончикам з аерозольною фарбою та стінам будинків й інших споруд. Таке твердження, однак, можна прийняти із певними зауваженнями: тагерство варто розглядати як початкову стадію райтерства-графіті. Короткий термін існування обох напрямів райтерства в Україні не достатній для узагальнень, та й аналіз зарубіжних джерел не дає інформації про можливість переходу тагерів, які набули високої кваліфікації, до руху графіті. Додамо, що тагери - справді підліткова та молодіжна субкультура; що стосується графіті, то серед його майстрів у ході дослідження, здійсненого М. Шимановським, виявлено досить суттєвий прошарок осіб старшого віку.

Це ж свідчить про те, що серед райтерів не зареєстровано жодних ознак застосування штучних стимуляторів райтерами. Це, щоправда, не виключає того, що серед райтерів є наркомани. Однак уживання наркотиків не є складовою цієї субкультури. У всякому разі, наркотики не є ні способом ідентифікації з малою групою, ні елементом символічності самої групи.

Щодо музичних уподобань, то рейтерами визнаються хіп-хоп, брейк-данс, будь-яка інша підліткова танцювальна музика з чітко вираженим ритмом та простою мелодикою. Однак райтер ніколи не піде малювати із музичним центром чи з дискмепом, оскільки це збільшує шанси втрапити в халепу. Зазвичай хлопці та дівчата серед білого дня слухають музику і танцюють біля розписаної стіни - і ви ніколи не доведете, що це саме вони напередодні вночі її й розмалювали.

Результати згаданого дослідження дають змогу зробити висновок про відсутність уніфікованості в політичних уподобаннях райтерів. Очевидно, різні групи по-різному сприймають світ. Основна частина райтерів (з тих, хто позначає свою територію) ніяк не проявляє політичних уподобань, що, очевидно, пов'язано з певною аполітичністю підлітків. Однак частина райтерів, що вимальовують високохудожнє графіті, налаштована більш радикально. Не слід забувати, що засновник райтерства Давід Сікейрос мав відверто комуністичні погляди на світ, навіть був свого часу одним із учасників замаху на Троцького. Загалом можна зробити висновок, що молодіжна субкультура райтерів не налаштована проти існуючого світу «дорослих» соціальних цінностей і не несе відверто негативного політичного потенціалу, зорієнтованого проти системи, світу дорослих. Райтери зберігають відданість своїм однодумцям та способу життя. Однак були спроби деяких політичних сил використати представників цієї субкультури для власних цілей. Так, комуністи навіть провели конкурс-виставку графіті лівого протестного спрямування в Києві [43, 16].

Щодо взаємовідносин з правоохоронними органами, то слід зазначити, що райтерство розлючує і правоохоронців, і працівників житлово-комунальних служб. Однак боротися з ними за допомогою правоохоронної системи майже неможливо. Для того, щоб притягнути райтера до кримінальної відповідальності, необхідно, для початку, спіймати його «на гарячому», - тобто, як мінімум, із балончиком фарби в руці перед свіжо-наведеним написом. Оскільки це не завжди можна зробити («бомбити» тагери йдуть в ненайсвітлішу пору дня), залишається лише зафарбовувати сліди їхньої діяльності або змивати їх ацетоном. Звернення зі скаргами до найближчих навчальних закладів, як правило, результатів не дає. Субкультура - вона на те й субкультура, щоб робити все «в пику» існуючим настановам, вимогам і правилам дорослих. Найкращий спосіб боротьби з райтерським «вандалізмом» - відвести в мікрорайоні спеціальну стіну для їхніх робіт. Є ще один варіант: організувати всіх райтерів, провести, скажімо, конкурс на найкращий таг чи художнє графіті. Після цього субкультура втрачає головний елемент - протистояння існуючій системі виховання (немає сенсу переховуватися з балонами, підніматися з ліжка о третій годині ночі, виправдовуватися перед двірниками, міліціонерами чи вчителями). Як показав досвід, майже половина райтерів у конкурсі брати участі не будуть, до того ж більшість із цих назавжди після нього покинуть субкультуру.

Ще однією досить популярною субкультурою в Україні є растамани.

Растамани, інакше раста, растафаріанці - сучасна молодіжна субкультура, ідеї якої запозичено в ямайських чорношкірих. Висхідна ідея растафаріанства полягає у поверненні всіх африканців - нащадків рабів, що розпорошені по всьому світу, на батьківщину, в Африку. Оскільки растамани - християни, більше того, належать до православної конфесії, це повернення трансформоване в їхній свідомості як «вихід із Вавілону». На Ямайці був розташований один із головних ринків рабів в Америці, тож там здавна осідала африканська культура, там зародився рух, звідтіля він розповсюдився на американський континент. Пізніше ця молодіжна субкультура з'явилася в Росії та в Україні, звичайно, дещо в деформованому вигляді. Поява феномену «білого растаманства» є проявом, на думку самих українських раста, єдності всіх народів, пригнічених Вавілоном (Системою), незалежно від раси [42, 15].

Растамана можна вирізнити з натовпу по дредах на голові. «Дреди», або «дредлоки» (dredlocks) - своєрідна зачіска растаманів («дредлокс» у перекладі з англійської - «страшні патли»). Власне, так із презирством називали африканців білі, але растамани прийняли це прізвисько як символ їхньої особливої винятковості. Зачіска растамана являє собою збите до стану повстини волосся, заплетене в кіски. Це натяк на гриву африканського лева - воїна растафарі. Раста ніколи не розлучається з дредами: це не лише розпізнавальний знак «свій - чужий», не тільки символ єдності растаманського «братства», а й знак релігійної приналежності, більше того, своєрідний символ спасіння - саме вхопившись за дреди, бог растаманів Джа (Ягве, Ієгова) має під час кінця світу та всесвітнього потопу зачепити вірних і витягнути їх із води.

Крім власне дредів, символи раста - зелено-червоно-золотий прапор, нашивки такого ж кольору або відповідного кольору предмети одягу (це кольори національного прапора Ефіопії). Растамани носять також відповідного кольору берети, які повністю закривають дреди.

Зазвичай растамани одягаються в просторі полотняні сорочки та полотняні штани. Такий одяг відповідає ямайському кліматові. Саме так одягалися предки растів - ямайські раби. Носії субкультури також використовують зображення «Войовничого лева Юдейського» - символу міці Ефіопії та всієї чорної раси.

Земним уособленням бога Джа на Землі для растаманів був Рас (амхарською - «принц») Тафари Маконнен, прямий нащадок царя Соломона та цариці Савської. Він був коронований 2 листопада 1930 року під іменем ефіопського негуса негушті (царя царів, Імператора) Хайле Селассіє І. Африканські растамани чекали кораблів з Африки, надісланих негусом для того, щоб повернути їх додому з Вавілонського полону, на «землю обітованну». Сам факт смерті Хайле Селассіє у в'язниці в 1975 році расти відкидають, вітаючи один одного гаслом «JAH LIVE!» («ДЖА живий!»)

Вавілон для растаманів - не просто місто з Біблії, а весь світ білих, особлива соціальна та психологічна ситуація індустріального суспільства, аморальності людських відносин, виснажливої праці та загальної гонитви за грошима, пороків та бездушності. Вавілон непридатний для життя в ньому чорних - святих людей, божих обранців. Пізніше з'являється дещо інший термін для позначення ворожого растам світу - Система. Сучасне уособлення Вавилону (Системи) - США.

Засновниками субкультури растаманів вважають чорношкірого пророка з Кінгстона Олександра Бедуорда, а також Маркуса Гарві, якого вислали з США в 1927-1935 pp. Обидва проповідували серед чорношкірих Ямайки, віщуючи, що з'явиться в Африці чорний імператор, який відродить могутність чорної раси та її світове панування [42, 16].

Музична ознака растаманів - стиль регей. Регей (raggae) - не лише музика, під яку можна ритмічно рухатися чи танцювати. Це більшою мірою культовий ритм, який присвячений богові Джа. Регей - музика ритмічна, що взагалі характерно для музичних стилів, пов'язаних з африканською традицією, її розмір - чотири чверті з акцентом на слабкі другу та четверту долі. Реггей поєднує карибо-африканську ритмічну традицію з північно - африканськими стилями ритм-енд-блюз та соул при відчутному впливі латиноамериканських традицій. Музичний стиль регей відображає зв'язок раста з самим духом батьківської землі.

Відродження регей - цілковита заслуга «батька» стилю, співця та композитора Боба Марлі. Він популяризував цю музику, відмовившись від релігійного змісту текстів, які споріднювали регей зі спірічуелз, і замінивши їх на тексти із закликами до боротьби з гнобителями. Надалі регей розвивали Burnin Spear, Inner Circle, Big Mountain та інші. Близькі до стилю регей і групи «Воскресенье», «Акваріум», «Кабінет», «Shamansky Beat», «Dub TV», «Green Point», «Комитет охраны тепла», молдавська група «W.K». Найбільш популярними в цьому жанрі є, як нам здається, «Jan Division!». В Україні близькою до растаманської субкультури є група «5 nizza». Зауважимо, що ретей - музичний стиль, що розвивається. З'явилися його різновиди: dub (афро-карибська ритміка в електронній обробці» ska - регей, поєднаний з мелодикою ритм-енд-блюзу, а також rock-speady - регей з елементами соул. При всіх відмінностях, різні стилі об'єднує схожість на частівку, принцип «запитання-відповідь» у вокалі і синкопуванні. Не можна не згадати і про комерціалізацію регей поп-культурою. Система ловила растаманів, і таки зловила декого. Одна з пісеньок, стилізована під ямайський регей - «By the river of Babilon» («Ha ріках Вавілонських») - у відверто вульгаризованому виконанні ямайської групи «Boney M» навіть стала на певний час світовим шлягером.

Важливою складовою растафаріанства є ритуальне паління «ганжа» - індійської коноплі, марихуани. При цьому представникам руху категорично забороняється пияцтво чи ін'єкційна наркоманія. Паління «ганжа» не сприймається растаманами як щось ганебне чи непристойне. Застосування цього типу наркотиків вважається дотриманням природності існування людини в природному середовищі. Неприродні наркотики (алкоголь, ін'єкції") порушують закони Джа, «ганжа» - ні. Расти хибно вважають, що марихуана належить до природних речовин, що мають позитивний медичний та психологічний ефект [42, 16].

Сучасні растамани - типові пацифісти, антирасисти та ебсентисти. Власна соціальна організація растаманів - замкнені громади-общини. Вони самі вирішують внутрішні проблеми громади, не допускаючи до цього сторонніх, але й не намагаючись брати участь у суспільних «розборках». Оскільки суспільно-політичні акції (від виборів до політичних мітингів та демонстрацій) є проявом суспільного життя Вавілону (Системи), справжні растамани в них участі демонстративно не беруть.

Ставлення до насильства загалом негативне. Насильство нічого не вирішує, однак, якщо раста стає об'єктом нападу, необхідно захищатися. Основні вороги растаманів - білі расисти, яких не зовсім правильно називають «синами» чи «скінхедами».

Оскільки растамани поза політикою, правоохоронні органи на них практично не звертають уваги. Єдине, що непокоїть правоохоронців, - ставлення растів до наркотичних речовин, оскільки паління «ганжа» законом заборонено. Кримінальний кодекс України тлумачить злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів як злочини проти здоров'я населення.

Растафаріанство, яке виникло як типова контркультура, що протистояла існуючому світові лицемірства - Вавілону, а пізніше - Системі, поступово, особливо у своєму «білому» варіанті, втратило войовничий революційний дух. Сьогоднішнє растаманство, особливо в Європі, зокрема в Україні, - це скоріше раста-регі. Його представники добре обізнані з відповідним музичним напрямом, задумливо палять «травку», але на цьому соціальний бунт здебільшого завершується.

Висновки

Дипломна робота присвячена одній із актуальних проблем сучасності - субкультурні особливості молоді. Специфіка соціологічний вимір цієї проблеми, вивчення та аналіз наукових джерел та матеріалів емпіричних досліджень дали змогу зробити наступні висновки.

У рамках молодіжної культури існують різноманітні утворення, які представляють собою альтернативні або варіантні форми суспільних або культурних процесів, так звані субкультури. Іноді вони представляють собою своєрідний виклик суспільству, стихійний протест проти конкретних суспільних явищ, пов'язаний з пошуком інших ідеалів, створенням нового світосприйняття.

Молодіжна субкультура, яка є особливою формою організації молодих людей, визначаючих стиль їхнього життя і мислення, відрізняється специфічними нормами, цінностями, інтересами та способами діяльності та грає двоїсту роль у суспільному житті. З одного боку, вона дестабілізує соціокультурну цілісність суспільства, з іншого, - здатна виступити інтегруючим фактором внутрішньогрупового рівня, консолідуючи інтереси молоді. Однак здобуваючи автономію та отримуючи власний статус, субкультурні утворення сильно диференціюють молодь. Соціальні позиції все більше й більше визначають розбіжності життєвих шансів та численні варіації стилів життя молодих людей. Звісно, це заважає їх консолідації.

Становище української молоді, яке може бути охарактеризоване як виживання в умовах кризової ситуації, що склалася у суспільстві та супроводжується аномією, посилює ризик її маргіналізації. Потрапивши у маргінальну ситуацію, як окремий індивід, так і вся група, опиняються на узбочині суспільства. Виникають так звані групи ризику та культивуються різні форми молодіжної контркультури.

Руйнування соціально значущих основ ідентифікації молоді призводить до кризи ідентичності. З одного боку, молоді люди, знаходячись під впливом швидкоплинних соціокультурних змін, не в змозі сконструювати стійку соціальну ідентичність, демонструючи ознаки ідентифікаційного мораторію. З іншого, - створюються всі необхідні умови для делінквентної ідентичності молоді.

Молодіжні соціальні інновації, які виникають як позитивна реакція на суспільні потреби та як негативна на пануючу культуру, деякою мірою можуть сприяти інтеграції молодого покоління у сучасне суспільство. Однак вони не завжди або не у повній мірі знаходять підтримку з боку суспільства. В цьому випадку деякі групи молоді відчувають на собі наслідки процесів соціального виключення.

Молодіжні субкультури, які поширюються у сучасному вітчизняному соціокультурному просторі, можна розглядати, виходячи з загальновизнаної класифікації молоді за культурно-стилевою ознакою:

) романтико-ескапістські субкультури (хіпі, растамани, рух рольових ігор та толкієністів);

) гедоністсько-розважальні субкультури (рейвери, репери);

) радикально-деструктивні субкультури (панки, металісти, сатаністи).

Незважаючи на різноманіття молодіжних субкультурних об'єднань, їх представники у тій чи іншій мірі наражаються на різного роду ризики. Носії субкультурних цінностей та норм, які знаходяться на межі переходу у доросле життя, впритул стикаються з ризиком неповноцінного входження у суспільство. У більшості випадків вони власноруч погіршують собі умови для вдалого життєвого старту та й взагалі позбавляють себе будь-яких шансів на суспільний успіх:

по-перше, із-за свого нетрадиційного зовнішнього вигляду (довге, досить часто брудне, волосся або його повна відсутність; брудний, неохайний, а іноді розірваний, одяг; використання татуювань, пірсінгу та різноманітних символічних речей - прикрас, які відрізняють їх від інших);

по-друге, із-за застосування при спілкуванні специфічних жаргонних слів та висловлювань;

по-третє, із-за вживання наркотиків та алкогольних напоїв;

по-четверте, із-за неадекватної суспільним нормам поведінки у громадських місцях.

Слід відзначити, що дуже часто представників молодіжних субкультур супроводжує негативне або насторожене відношення дорослих громадян, що зумовлене «ненормальною» з їхньої точки зору поведінкою.

Більшою мірою «завдяки» переліченим якостям у носіїв субкультурних цінностей та норм виникає ризик безробіття. Роботодавці при прийнятті на роботу, звичайно, не віддадуть їм перевагу.

Слід відзначити також підвищений ризик втягування представників субкультурних об'єднань молоді у кримінальну діяльність, пов'язану переважно з вживанням та розповсюдженням наркотиків, хуліганством та іншими злочинами.

Не можна обминути увагою й підвищений ризик зараження венеричними хворобами та СНІДом, який у досліджуваному середовищі набуває загрозливих масштабів та ризик істотного погіршення стану здоровя, яке має стійку негативну тенденцію завдяки неякісному і безсистемному харчуванню, палінню та вживанню алкогольних напоїв і наркотиків.

Необхідно також підкреслити ризик непорозуміння з дорослою частиною населення та з молодими людьми, які не поділяють їхніх уподобань, у зв'язку з упередженим ставленням одне до одного.

Отже, ми не можемо не помітити досить значний вплив ризикогенного за своєю сутністю сучасного суспільства на представників молодіжних субкультурних об'єднань. І тому не таким вже й дивним виглядає їхнє прагнення втікати від реального світу в світ ефемерний, в світ ілюзій, в якому вони створюють ідеальний, долаючий відчуження антипод реального суспільства. Цей антипод, який здатний предстати у великій кількості різноманітних форм, є, звичайно, утопією. До побудови власного, утопічного світу прагнуть представники всіх без винятку молодіжних субкультур із-за своєї невключеності у реальну соціальну систему в силу багатьох причин. Типовий носій субкультурних цінностей та норм знаходиться у проміжку між позиціями соціальної структури. Таким чином, цілком природнім є те, що реально відчужені та невизнані суспільством індивіди створюють власну утопічну систему, завдяки якій вони досягають відчуття єдності та затребуваності у власному антиподі реально існуючого суспільства.

Субкультурна активність молоді характерна, головним чином, для великих міст. Це невипадково, оскільки саме в місті достатньо соціальних зв'язків, тому є реальна можливість вибору, яка лежить в основі субкультурної активності молоді. Однак дійсний вибір поведінки індивіда залежить від специфіки того соціокультурного мікросередовища, в яке він включений.

Дослідження студентської субкультури свідчить про те, що вона має специфічні прояви як у способі життя, стилі поведінки, дозвіллі, так і в міжособистісному спілкуванні. Все це впливає на всебічний розвиток молоді, і від того, наскільки молодь є інтелектуально, морально і духовно розвинена залежить майбутнє нашого суспільства і нації загалом.

Список використаних джерел

1. Артёмов П.Н. Субкультура футбольных хулиганов: стратегия социологического изучения феномена // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2005. - № 652. - С. 209-212.

. Артюх О.Р. Структура дозвілля молоді // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання: Збірник наукових публікацій Українського інституту соціальних досліджень. Вип.7. - X.., 1998.

. Бабахо В.А., Левкова С.И. Современные тенденции молодежной культуры: конфликт или преимственность поколений?» // Социс. - 1997. - № 6. - С.58.

. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 384 с.

. Більмович А.М. Стан молодіжного руху в Україні // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції. Житомир, 13-14 березня 2000 року. - Житомир: Видавничий відділ ЖДПУ, 2000. - С. 35-38.

. Головатый Н.Ф. Социология молодежи: курс лекций. - К.: МАУП, 1999. - 224 с.

. Гринь О.О. Молодіжна субкультура: цінності та норми // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 45-46.

. Журавльов Є.В. Молодіжні субкультури в суспільстві ризику: постановка проблеми // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 48-49.

. Ігнатьєва О.В, Шолудько Н.Г. Неформальні обєднання молоді: культурно-дозвіллєвий аспект // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 50-51.

. Ігнатьєва О.В Сучасне дозвілля молоді як соціальна проблема //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск ХІІ Зб. наук. Праць. - К., 2004.

. Иконникова С.Н. Социология молодёжи и проблемы воспитания. - Л.: ЛГИК, 1988. - 78 с.

. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие: Учебное пособие. - M.: Логос. 2000. - 376 с.

. Исламшина Т.Г. Молодежные субкультуры // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер.11, Социология: РЖ / РАИ.ИНИОН. Центр социап. науч. - информ. исслед. Отд. социологии и социальной психологии. - М., 2001. №2. - С. 74 - 96.

. Краткий словарь современных понятий и терминов / Н.Т. Бунимович, Г.Г. Жаркова, Т.М. Корнилова и др.; Сост. и общ. ред. В.А. Макаренко. - М.: Республика, 1993. - 225 с.

. Кулік В., Голобуцька Т., Голобуцький О. Молода Україна: Сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива. - К.: Центр дослідження проблем громадянського суспільства, 2000. - 134 с.

. Леви-Стросс К. Структурная антропология. Доступно на сайті: http://matchast.ru/phiiosophy /10511.html

. Лисовский В.Т. Неформальные группировки среди молодежи: причины возникновения и методы работы. - Л.: Лениздат, 1987.

. Мид М. Культура и мир детства. - М. - 1988. - 156 с.

. Молодіжна субкультура: Кол. Монографія / Наук. ред. Н.О. Победа. - Одеса: Астропринт, 1999. - 284с.

. Молодёжная культура: Молодёжь и проблемы современной художественной культуры: Сб. научн. тр. / Ред. - сост. С.Н. Добротворской и др. - Л.: ЛГИТМИК, 1990. - 147 с.

. Молодь України у дзеркалі соціології / Заг. ред. О.Балакірєвої і О.Яременка. - К.: УІСД, 2001. - 210 с.

. Остапенко М.А. Політична культура студентської молоді в сучасній Україні // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції. Житомир, 13-14 березня 2000 року. - Житомир: Видавничий відділ ЖДПУ, 2000. - С. 31-32.

. Перебесенюк В.П., Бекешкина I.E. Соціальні конфлікти і молодь. - К.: Наук. думка, 1994. - 108 с.

. Плуцер-Сарно А. Язык тела и политика. Символика воровских татуировок. Доступно на сайте: http://www.eboogle.ru/

. Победа Н.А. Социология культуры. - Одесса: Астропринт, 1997. - 204 с.

. Поліщук Н.С. Студентська субкультура: спосіб життя і цінності // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 58-59.

. Поснова Т. Формування ціннісно-мотиваційної сфери особистості студента // Соціальна психологія. - 2004. - №2. - С. 134-139.

. Прохоренко Є.Я. Концептуализация понятия «молодежная субкультура» // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 66-68.

. Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст: Проблемы становления личности: Пер. с нем. - М.: Мир, 1994. - 234 с.

. Саган Г.В. Студентська субкультура: проблеми соціологічного вивчення // Соціологія: минуле, сьогодення, майбутнє. Матеріали всеукраїнської наукової студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2003. - 172 с.

. Садовников О.К. Мифологизация молодежного сознания в субкультурах // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції. Житомир, 13-14 березня 2000 року. - Житомир: Видавничий відділ ЖДПУ, 2000. - С. 30-31.

. Сикевич З.В. Молодежная культура: "за" и "против": Заметки социолога. - Л.: Лениздат, 1990.- 204 с.

. Сокурянская Л.Г.Социальное самоопроеделение молодёжи как предмет социологического исследования // Вестник Харьковского государственного университета. "Социологические исследования современного общества: методология, теория, методы". - 1999. - № 433. - С. 17-21.

. Социология молодежи.: Учебник / Под ред. В.Т. Лисовского. - СПб: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1996. - 460 с.

. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках. Редактор-координатор - академик РАН Осипов Г.В. - М.: Издательская группа ИНФРА М - НОРМА, 1998. - 845 с.

. Сулаєва Ю.І. Формирование молодежных субкультур в контексте интегральной теории П.А. Сорокина // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Житомир, 17-18 травня 2005 р. - С. 76-78.

. Татуировка / История татуировки. Доступно на сайте: http://wvvw.tatu-pirsing.ra''tattoo/historv

. Титтлей М. Новый подход к теории молодежной субкультуры. // Незалежний культурологичний часопис "Ї". Покоління і молодіжні субкультури. - 2002 - №24. - С. 123-125.

. Тоффлер О. Футурошок. - СПб.: Лань, 1997. - 464 с.

. Туркатенко А. Молодіжні субкультури сьогодні // Я, студент. - 2007. - Січень. - С. 59-64.

. Чупров В.И., Зубок В.А., Уильямс К. Молодёжь в обществе риска. - М.: Наука, 2001. - 230 с.

. Шимановський М. Джа живий // Шкільний світ - 2006. - № 39. - С. 15-17.

. Шимановський М. Бйорнер у стилі вайлдстайл, або хто робить написи на стінах? // Шкільний світ - 2006. - № 44. - С. 16-18.

. Шрамирование (скарификация). Доступно на сайте: hipр://www.iatu-pirsing.ru/tattoo/cure/

. Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры: Опыт этнографического исследования "Системы" 1986-1989 гг. - СПб.: Наука.- 1993. - 338 с.

. Щепанская Т.Б. Антропология молодежного активизма //Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. Доступно на сайте: http://www.poehalv.narod.ru/vtt-6.htm

. Яковенко М. Формування інноваційної активності студентства (прикладний аспект) // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №1. - С. 153 - 164.

. Якуба О.Н. Неформальные молодежные движения: причины и история возникновения // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Харків, 2001. - С. 544-546.

. Якуба О.Н. Субкультура и контркультура - ценности и потребление // Вестник Харьковского национального университета имени В.Н Каразина. "Социологические исследования современного общества: методология, теория, методы". - 2004. - № 621. - С. 69-72.

. Якуба О.Н. Символика тела - новое и хорошо забытое старое // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. У 2-х т. Т.2 - Харків: видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2006. - С. 431-434.

. Якуба Е. Молодежные движения и их базовая типологизация // Незалежний культурологічний часопис "Ї". Покоління і молодіжні субкультури. - 2002 - №24. - С. 128-131.

. Ячный А.М. Молодёжь: источники социального конфликта // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції. Житомир, 13-14 березня 2000 року. - Житомир: Видавничий відділ ЖДПУ, 2000. - С. 34-35.

. Энциклопедический социологический словарь // Под. ред. Осипова Г.В - М., 1995. - С. 421.

Дипломна робота тема Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість Зміст

Больше работ по теме: