Еквівалентність, часткова еквівалентність, безеквівалентність в перекладі (на матеріалі роману У. Ле Гуїн "Чарівник Земномор’я")

 

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ, ЧАСТКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ, БЕЗЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ В ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ У. ЛЕ ҐУЇН «ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОРЯ»)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Перекладацька еквівалентність та її роль при відтворенні художніх текстів жанру фентезі

.1Специфіка художнього перекладу та його основні складові

.2Поняття еквівалентності у перекладі та її типи

.3Особливості відмежування поняття безеквівалентної лексики

РОЗДІЛ 2. Особливості відтворення різних типів перекладацької еквівалентності

.1 Досягнення еквівалентності шляхом перекладацьких трансформацій

.2 Способи подолання безеквівалентності при перекладі текстів жанру фентезі

.3 Аналіз явищ еквівалентності, часткової еквівалентності та безеквівалентності в перекладі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Переклад є одним з найдавніших видів людської діяльності, це складний і багатогранний процес. Зазвичай говорять про переклад «з однієї мови на іншу», але, насправді, в процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою. У перекладі стикаються різні культури і традиції, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи і різні рівні розвитку.

Завдання будь-якого перекладу - це передати засобами іншої мови цілісно і точно зміст оригіналу, зберігши його стилістичні й експресивні особливості. Переклад має передавати не тільки те, що виражено оригіналом, але й те, як це виражено в ньому. Ця вимога відноситься як до всього перекладу певного тексту, так і до окремих його частин. Для визначення ступеня спільності змісту (смислової близькості) оригіналу та перекладу були введені поняття еквівалентності та адекватності.

Поняття еквівалентності розкриває найважливішу особливість перекладу, є одним з центральних понять сучасного перекладознавства і, зокрема, відграє значну роль у художньому перекладі.

Переклад художнього тексту, зокрема фентезі, створює перед перекладачем безліч проблем. Передача метафоричності і багатоплановості художнього тексту вимагає ретельного аналізу авторських мовних засобів і композиційної структури твору, точного підбору прийомів перекладу для передачі не лише змісту твору, але і своєрідності стилістичних особливостей оригіналу. Окремі складнощі для перекладача становить проблема відтворення реалій та власних назв, передача культурної та історичної специфіки твору.

У теорії перекладу питанню перекладацької еквівалентності, зокрема, при відтворенні текстів фентезі, свою увагу приділяли багато вітчизняних та іноземних перекладачів та мовознавців, наприклад Г. Егер [18], Р. Зорівчак [20], Дж. Катфорд [24], В. Комісаров [25-28], І. Корунець [30], А. Паршин [42], Я. Рецкер [45; 46], З. Сушко [52], А. Федоров [55], Ю. Чернякова [56], Ф. Альбрехт [59], Е. Честерман [60], А. Нойберт [63], П. Ньюмарк [64], Ю. Найда [65] та ін.

Еквівалентності надається вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності. Тим не менш, еквівалентність є одним з найбільш суперечливих понять перекладознавства, оскільки, незважаючи на багаторічні дослідження, серед науковців досі немає єдиної думки стосовно головних ознак та вимог еквівалентності, її типології, недостатньо розкритими залишаються явища безеквівалентності та часткової еквівалентності у перекладі. Саме це і зумовлює актуальність дослідження.

Мета роботи - розглянути явища еквівалентності, безеквівалентності та часткової еквівалентності при перекладі художніх текстів жанру фентезі.

Відповідно до мети визначаємо такі завдання:

·Розглянути специфіку художнього перекладу та його основні складові.

·Дослідити явище еквівалентності у перекладі та її типи.

·Визначити основні особливості відмежування поняття безеквівалентної лексики.

·Виявити шляхи подолання безеквівалентності при перекладі фентезі.

·Проаналізувати явища еквівалентності, безеквівалентності та часткової еквівалентності у перекладі на прикладі роману У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя».

Обєктом дослідження є поняття еквівалентності як основної категорії перекладознавства.

Предмет дослідження - шляхи досягнення еквівалентності при перекладі художніх текстів жанру фентезі.

Матеріалом дослідження слугував роман відомої американської письменниці У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя» (A Wizard of Earthsea) та його україномовний переклад у виконанні А. Сагана.

Методи дослідження: метод порівняльного аналізу перекладів, структурно-семантичний та контекстуальний аналіз, тезаурусний метод.

Теоретична новизна дослідження полягає в узагальненні та систематизації існуючих уявлень стосовно явищ еквівалентності, безеквівалентності та часткової еквівалентності при перекладі художніх текстів жанру фентезі.

Практичне значення роботи - результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення даної теми. Результати роботи можна застосовувати при створенні навчальних посібників, написанні курсових і дипломних робіт; вони можуть бути корисні перекладачам-практикам.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Еквівалентність, часткова еквівалентність, безеквівалентність в перекладі», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ ПРИ ВІДТВОРЕННІ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ

1.1 Специфіка художнього перекладу та його основні складові

Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що для розуміння ролі та видів перекладацької еквівалентності при відтворенні художніх текстів, необхідно визначити основні особливості художнього перекладу.

Художній переклад відіграє величезну роль в розвитку мови і збагаченні національної культури. Як стверджує Н. Гордієнко, саме завдяки письмовим перекладам художньої літератури людство має можливість ознайомитися з культурними надбаннями інших народів, зявляється можливість взаємодії та взаємозбагачення літератур та культур. Звісно ж, що переклади прозових та поетичних творів стають невідємною частиною національної культури та літератури. Переклад є не тільки і не стільки передачею певної інформації знаками іншої мовної системи, а передачею і відтворенням специфічних історичних, соціально-культурних факторів, національного забарвлення першоджерела [17, с. 97].

Згідно з визначенням В. Комісарова, художнім перекладом називається переклад творів художньої літератури [28, с. 215].

Говорячи про художній переклад, у загальному вигляді можна сказати, що перед ним стоять ті ж завдання, що й перед іншими видами перекладу. Художній переклад, як і будь-який інший, покликаний відтворити засобами мови перекладу (МП) все те, що сказано на вихідній мові (ВМ). Особливості ж його і специфіка повязаних проблем визначаються, насамперед, специфікою самого художнього тексту, його вельми ґрунтовними відмінностями від інших типів текстів [28, с. 217].

На думку В. Сдобнікова, одна з основних відмінностей художнього тексту від будь-якого іншого полягає в тому, що в ньому дійсність (а точніше - її відображення) представлена ??у вигляді образу. Художній текст спирається на образне відображення світу та існуючих для комплексної передачі різних видів інформації - інтелектуальної, емоційної, естетичної, - а також володіє функцією емоційного впливу на читача. Такий вплив досягається за допомогою мовних засобів усіх рівнів. Така властивість художніх текстів дозволяє говорити про відмінності в меті створення текстів [48, с. 65].

В. Віноградов відзначає таку особливість художнього тексту, як передбачувана автором ступінь активності читача, його співучасть у створенні твору. На відміну від наукових текстів, де роль одержувача зводиться до сприйняття фактів, у художній літературі автор у низці випадків апелює до життєвого і читацького досвіду того, кому текст адресований, розраховує на появу у читача певних асоціацій, на певний ступінь «домислювання» тощо. Цьому сприяє вибір типу розповіді, присутність в тексті фігури оповідача, ступінь адресування тексту [10, c. 79].

Науковець додає, що художні тексти відрізняються від інших типів своєю структурною різноманітністю. Якщо в науковому тексті інформація подається лінійно, послідовно, то в художньому творі можуть чергуватися епізоди, що відносяться до різних сюжетних ліній, можуть зміщуватися і навіть змішуватися різні хронологічні та логічні плани, зявлятися ретроспективні епізоди. Автор може свідомо «приховувати» частину інформації до певного моменту, свідомо створювати деяку двозначність. Все це служить створенню в читача потрібного настрою, потрібного враження, допомагає автору підготувати читача до сприйняття подальших подій як чогось очікуваного або, навпаки, несподіваного тощо [10, c. 80].

Композиція художнього твору втілюється не в окремих його елементах, а в їх взаємодії. Вона представляє собою складну, пронизану багатосторонніми звязками єдність компонентів. Всі компоненти тексту - як суміжні, так і віддалені один від одного - завжди знаходяться у внутрішньому взаємозвязку і взаємовідображенні [10, c. 83].

Зі сказаного випливає надзвичайно важливий висновок: в художньому тексті ціле не може бути механічно виведено з суми частин. Тому вважаємо за необхідне приєднатися до думки І. Алексєєвої, що «правильно перекласти кожен компонент ще не значить правильно перекласти текст в цілому» [1, c. 174]. Якщо логічна і хронологічна послідовність частин задані автором і не залежать від перекладача, то збереження закладених у тексті внутрішніх звязків між частинами вимагає ретельного аналізу і пошуку відповідних засобів МП.

Л. Бабенко вважає, що ще одна особливість художнього тексту полягає в тому, що, на відміну від наукових статей або технічних описів, він зазвичай характеризується високим ступенем національно-культурної та часової обумовленості. Художній текст завжди відображає особливості того народу, представником якого є автор, і того часу, в якому він живе. Крім того, письменник може свідомо вводити в свій текст національно-культурні реалії, що асоціюються з певним періодом у житті народу.

Серйозність цієї проблеми ускладнюється також і тим, що будь-який художній текст допускає безліч прочитань. На відміну, скажімо, від технічного опису, вимогою до якого є однозначність, художній текст може містити досить високу ступінь невизначеності, яка виникає за рахунок багатозначності слів і граматичних форм, шляхом використання символів, тощо. Прочитання художнього тексту у значній мірі залежить від національно-культурних стереотипів, а також від індивідуального складу читача, від його особистого сприйняття, від його читацького досвіду [3, c. 153].

В. Сдобніков додає, що прочитання художнього тексту може залежати від того, наскільки читач знайомий з концепцією автора. Хибно розтлумачена концепція змушує зовсім по-іншому сприймати прочитане. А якщо читач оригіналу водночас є перекладачем, то виникає замкнуте коло: невірно зрозумівши ідею твору, він вибирає варіанти перекладу відповідно до цієї ідеї, навязуючи тим самим своє прочитання читачеві перекладу.

Таким чином, на думку науковця, існує три групи причин, які викликають неоднозначність сприйняття художнього тексту: мовна невизначеність, намір автора і підготовленість читача [48, с. 29].

Г. Гачечиладзе визначає три мети перекладу художніх текстів. По-перше, познайомити читачів із творами письменника, яких вони не можуть самостійно сприймати через незнання мови оригіналу, розкрити творчу манеру, стиль тощо. По-друге, продемонструвати особливості культури іншого народу, її своєрідність. По-третє, просто ознайомити читача зі змістом книги.

Поставивши перед собою першу задачу, перекладач буде прагнути перекласти текст так, щоб читач перекладу отримав те ж саме художнє враження, що і читач оригіналу. Для цього йому доведеться «згладжувати» деякі національно-культурні відмінності, стежити за тим, щоб текст в перекладі сприймався так само природно, як і в оригіналі, щоб увагу читача перекладу не відволікали незнайомі реалії, яких при читанні не помічає читач оригіналу, оскільки вони йому добре знайомі. При цьому читач отримає досить повне уявлення про творчий метод письменника, але достовірного уявлення про ту культуру, представником якої є письменник, він при цьому, швидше за все, не матиме.

Намагаючись вирішити друге завдання, перекладач повинен максимально повно зберегти і пояснити читачеві всі реалії, всі особливості тієї культури, в рамках якої створено твір. Такий переклад буде достатньо інформативним у країнознавчого плані, але свідомо буде справляти на читача зовсім інше враження, ніж оригінал на свого читача. Більше того, це буде зовсім не те враження, на яке розраховував автор.

Найпростіше вирішується третє завдання. У цьому випадку перекладач не обтяжує себе пошуком функціональних аналогів тих чи інших виражальних засобів, нехтує національною специфікою, мало піклується про форму, зосередившись повністю на фабулі. Ймовірно, в певних ситуаціях такий переклад має право на існування. Однак він не може вважатися художнім. На жаль, останнім часом все частіше доводиться стикатися саме з цим варіантом, тобто з нехудожнім перекладом художніх текстів [15, с. 138].

Справа в тому, що кожне слово мови першоджерела відтворює предмет або явище дійсності певного соціуму, при цьому історія народу, його побут, культура, традиції неминуче відбиваються на лексичному складі будь-якої мови. Звісно ж, що розходження мовних систем на семантичному, синтаксичному, стилістичному рівнях, а також розходження культур, світогляду та національної специфіки надзвичайно ускладнює процес перекладу. Отже, на думку Н. Гордієнко, ми повинні визнати, що окремі пласти лексичного складу мови піддаються великому впливу культури та історії. А це створює додаткові складнощі перекладу, вимагаючи від перекладача виваженого рішення у виборі влучної мовної одиниці перекладу, яка відтворювала б не тільки понятійне значення, а й конотативне, експресивне та національно-культурне [17, с. 98].

Говорячи про цілі художнього перекладу і завдання перекладача, варто, мабуть, звернутися до проблеми, яку Н. Гарбовський сформулював таким чином: «Чи представляє собою художній переклад перехід від форми через зміст до форми або ж від змісту через форму до змісту? Іншими словами, що потрібно відтворити в художньому перекладі - форму або зміст? На відміну від процесу створення твору, перекладач змушений починати з форми, тому тільки через неї він може відтворити зміст» [14, c. 385].

Це питання є значно складнішим, ніж здається на перший погляд. Є. Бреус відзначає, що з одного боку, істотна роль художньої форми змушує поставитися до неї з більшою увагою, ніж при перекладі нехудожніх текстів. З іншого боку, як і в будь-якому іншому типі тексту, форма в художньому творі є лише засобом вираження змісту, в тому числі - засобом впливу на читача. Головним же при цьому залишається те, заради чого цей засіб використовується, тобто те, що прийнято називати змістом. Варто тільки памятати, що в художньому тексті зміст є ширшим і складнішим, ніж у інших типах, вже тому, що його інформація виявляється багатоплановою - інтелектуальною, емоційною, естетичною. Таким чином, починаючи своє знайомство з художнім текстом-оригіналом з форми, перекладач через неї осягає зміст і відтворює в перекладі саме зміст, знаходячи для нього відповідну форму, а не підшукуючи ті чи інші відповідності форми оригіналу [7, c. 31].

Як і в будь-якому іншому виді перекладу, перекладач художнього тексту виступає в двох ролях: одержувача тексту-оригіналу та відправника тексту-перекладу. Однак специфіка художнього тексту призводить до того, що в кожному з цих амплуа перекладачеві доводиться виконувати безліч функцій і до нього висувається низка специфічних вимог.

Незважаючи на те, що перекладач сприймає текст на ВМ, він повинен читати його зовсім не так, як звичайний читач. На відміну від останнього, він повинен сприймати зрозумілий йому текст очима представника іншої культури, оцінюючи ступінь зрозумілості або незрозумілості, звичності або незвичності як змісту, так і форми. Перекладач весь час повинен знаходитися, за виразом В. Алімова, «по обидва боки кордону між двома культурами» [2, c. 17].

На цьому етапі багато в чому вирішується доля майбутнього перекладу, яка, на думку Л. Бархударова, залежить: а) від того, наскільки повно і вірно перекладач зрозуміє текст, тобто від рівня його компетенції як читача ВМ; б) від його здатності оцінити ступінь міжкультурних розбіжностей. Від звичайного читача перекладач відрізняється ще й тим, що його сприйняття тексту не може вважатися особистою справою. Якщо перекладач не побачив в тексті всіх закладених у ньому варіантів прочитання, якщо він невірно зрозумів авторську концепцію, то жоден одержувач перекладу не зможе знайти в тексті цих варіантів і не зможе зрозуміти авторську концепцію, оскільки перекладач їх просто не закладе в текст перекладу. Якщо перекладач, не знаючи якихось реалій (у тому числі - літературних творів), на знання яких розраховує автор, не помітить алюзії, що може виявитися надзвичайно важливою для сприйняття змісту, то цього змісту вже ніколи не зможе зрозуміти читач перекладу. Якщо перекладач виявиться недостатньо підготовленим до сприйняття незвичної форми, він не зможе відтворити її функції в перекладі, позбавивши тим самим читача потрібної інформації [4, с. 29].

Для того щоб уникнути цих неприємностей, перекладач художньої літератури повинен не просто знати ВМ, літературу, історію, культуру народу, але і бути знайомим з творчістю, системою поглядів і естетичних цінностей автора. Він також повинен знати, чи існує в країні мови перекладу аналогічний художній напрям, і якщо так, то як його принципи реалізуються на МП. Якщо ж такого напрямку немає, то необхідно зясувати, в яких стосунках вона перебуває з напрямками, які відомі носіям МП [4, c. 30].

А. Вітренко стверджує, що функції перекладача як відправника тексту на МП також надзвичайно складні. По відношенню до художнього перекладу правильніше було б говорити не про відправника, а про творця цього тексту, оскільки при перекладі як поетичних, так і прозових творів перекладач повинен володіти всією системою виражальних засобів, тобто володіти технікою художнього письма хоча б у рамках того літературного напряму, до якого належить текст, що перекладається, а також вміти знаходити відповідності між цими засобами у двох різних мовах [11, c. 43].

В. Сдобніков зазначає, що оскільки практично будь-який текст допускає можливість декількох варіантів перекладу (що обумовлено лексичною і синтаксичною синонимією практично у всіх мовах), перед перекладачем як творцем художнього тексту на МП стоять особливі завдання. Крім того, що обраний ним варіант повинен бути саме художнім, він ще й обовязково повинен включати в себе можливість усіх тих тлумачень, які допускає текст оригіналу. На додачу до того, що перекладач повинен побачити ці тлумачення в оригіналі, він ще повинен обрати саме той варіант перекладу, який дозволить створити текст, який допускає таку ж безліч прочитань. Якщо цього не сталося, то перекладач створив текст, який відображає лише його особисте трактування. З такою ситуацією доводиться нерідко зустрічатися, читаючи літературну критику, написану на основі перекладних текстів. Читач, знайомий з оригіналом, деколи просто не може зрозуміти, про що говорить критик, оскільки критик змушений покладатися на те тлумачення, яке йому запропонував перекладач. І навпаки, людині, знайомій з твором в перекладі, найчастіше незрозумілі міркування критиків, які читали оригінал. У тексті перекладу просто не виявилося того, про що говорить критик. Це може статися через те, що перекладач не побачив закладеної в текст багатозначності, або результатом нездатності перекладача відтворити її на МП. Тільки в тому випадку, коли перекладач на обох етапах - прочитання тексту та його відтворення - виконує усі завдання, які стоять перед ним, можна говорити не просто про переклад художнього тексту, але й про художній переклад [48, с. 29].

М. Брандес та В. Провоторов стверджують, що при всій важливості збереження в перекладі національно-культурної та часової специфіки твору, головною залишається вимога передати індивідуальний стиль автора, авторську естетику, яка проявляється як у самому ідейно-художньому задумі, так і у виборі засобів для його втілення. Ця очевидна вимога є досить складною. Перш за все, вона вступає в конфлікт з вимогою адаптації тексту для іншокультурного читача, оскільки така адаптація неминуче веде до заміни тих чи інших виражальних засобів, прийнятими в літературній традиції МП. Але головна трудність полягає в тому, що переклад часто передбачає вибір з кількох варіантів передачі однієї думки, одного стилістичного прийому, використаного автором в оригіналі. І роблячи цей вибір, перекладач вільно чи мимоволі орієнтується на себе, на своє розуміння того, як у певному випадку краще висловити думку [6, c. 159].

В. Сдобніков відзначає, що при цьому виникає протиріччя: з одного боку, щоб здійснювати художній переклад, перекладач сам повинен володіти літературним талантом, повинен володіти всім набором виражальних засобів, тобто, по суті, бути письменником. З іншого боку, щоб бути письменником, треба мати своє естетичне бачення світу, свій стиль, свою манеру письма, які можуть не збігатися з авторськими. У цьому випадку процес перекладу ризикує перетворитися на своєрідне літературне редагування, при якому індивідуальність автора стирається, переклад стає автопортретом перекладача, а всі перекладені ним письменники починають «говорити» його голосом [47, с. 40].

Іноді кажуть, що перекладач повинен відмовитися від своєї творчої індивідуальності, повністю «розчинитися» в оригіналі, «перетворитися в прозоре, практично невидиме скло» [50, c. 42].

Ю. Солодуб відмічає, що при всій ефектності цього образу він насправді не відображає сутності художнього перекладу. Повне самоусунення перекладача неминуче призведе до того, що ««скло» стає каламутним і викривляє вихідне зображення». Для того, щоб «скло дійсно стало прозорим», потрібен переклад не просто з мови на мову, а, як уже було показано, «з культури на культуру». Щоб читач перекладу побачив обличчя автора, перекладач повинен знайти не формальні, а функціональні відповідності кожному авторському прийому, а це вже вимагає від нього не самоусунення, а активної творчої позиції [50, c. 45].

П. Топер доводить, що здатність вжитися у світовідчуття письменника-представника іншої культури може зявитися в перекладача у двох випадках. По-перше, коли він, володіючи всією різноманітністю виразних засобів МП, не є в повній мірі самостійним художником-творцем, тобто у перекладача немає власної творчої манери письма, існує висока ступінь адаптивності. По-друге, коли він перекладає письменника, близького йому за світосприйняттям і творчим методом. Переклад авторів, незрозумілих перекладачеві, призводить або до мимовільного прагнення підправити, підредагувати, або до підкреслення всіх тих особливостей авторського стилю, з якими перекладач не згоден. Памятаючи про те, що це суперечить його власному стилю, перекладач звертає особливу увагу на невластиві йому особливості художнього письма в оригіналі, тим самим перебільшуючи їх у перекладі. Такий переклад отримав назву полемічного [53, c. 183-184].

Ще одна особливість художнього тексту в порівнянні з іншими різновидами текстів полягає в тому, що кожний художній твір має своєрідну і неповторну організацію мовних засобів, спрямованих на те, щоб справити бажаний вплив на читача. За А. Федоровим при перекладі художнього тексту широко застосовується метод адекватних замін, який полягає в тому, що для точного передавання думки перекладач повинен відірватися від літери оригіналу, від словникових та фразових відповідників і шукати вирішення завдання виходячи з цілого: змісту, ідейного напрямку та стилю першоджерела [55, с. 57]. В перекладах художньої літератури точність часто досягається не за рахунок прямого перекладу, а за рахунок відступу від оригіналу та відповідної заміни. Кожна мова - особлива і має засоби вираження, що притаманні тільки їй одній. Для того, щоб вірно передати думку, образ або фразу, в художньому перекладі іноді доводиться їх повністю змінити. Художній переклад - це мистецтво, яке не може керуватися стандартним вирішенням проблем перекладу. При перекладі художнього твору перекладач повинен мислити образами і мати здібності для опису образу, використовуючи все різномаїття мовних засобів і прийомів, які є в арсеналі МП [55, c. 61].

На думку Н. Гордієнко, саме відтворення індивідуальної своєрідності першоджерела можна назвати першочерговим завданням художнього перекладу. Слід звернути увагу на те, що пошуки при перекладі прямих образних відповідників оригіналу є марними та нездійсненними або ж призводять до формалістського вирішення питання, при цьому в жодному разі не можна стверджувати, що завдання перекладу є нездійсненними. Ці завдання розвязуються, як правило, набаго складнішим шляхом, а саме на основі передачі оригіналу як цілого, оскільки при перекладі художнього тексту завданням перекладача є не тільки найбільш повна та точна передача змісту текста першоджерела, а й збереження його стилістичних та експресивних особливостей [17, c. 101]. Саме це визначає поняття адекватності перекладу.

Автори концепції адекватного або повноцінного перекладу А. Федоров та Я. Рецкер визначили наступні якості адекватного перекладу: по-перше, вичерпна передача значеннєвого змісту тексту, по-друге, передача змісту рівноцінними засобами, тобто такими, що виконують функцію, аналогічну мовним засобам першоджерела [46; 55].

Як вважає Т. Казакова, безпосередньо повязане з оцінкою якості перекладу визначення одиниці перекладу як мінімальної мовної одиниці тексту оригіналу, оскільки спроба перекладача перекласти окремі елементи, що входять у більш велике ціле з єдиним значенням, порушує еквівалентність перекладу. Такі одиниці мають у МП відповідності, але їх частини, окремо взяті, «неперекладні», тобто у тексті перекладу їм ніяких відповідностей установити не можна, навіть якщо в ВМ ці частини мають своє власне, відносно самостійне значенням. Звідси випливає, що еквівалентним перекладом є переклад, здійснений на рівні одиниць перекладу оригіналу в зазначеному сенсі, тобто такий переклад, в якому за допомогою відповідностей передані саме ті і тільки ті одиниці ВМ різних рівнів, чиї значення повинні відтворюватися в перекладі як єдине ціле. Це передбачає вміння перекладача виділяти в тексті перекладу одиниці ВМ, які виступають в якості одиниць перекладу [21; 22].

На думку В. Сдобнікова, адекватність художнього перекладу припускає вичерпне, наскільки це можливо, розуміння авторської ідеї, вираженої в оригінальному творі, визначення художньо-естетичної спрямованості тексту твору, оцінку можливих реакцій на нього з боку одержувачів, які належать до тієї ж культури, що і автор [47, с. 136].

За Ю. Солодубом, крім глибокого розуміння ідейно-тематичної спрямованості оригіналу, перекладач повинен знайти достатньо адекватні словесні засоби для передачі образної системи перекладених ним творів і специфіки мови автора [50, с. 33].

За визначенням Т. Левицької, адекватний переклад - це відтворення як змісту, так і форми оригіналу засобами іншої мови. Адекватність, тобто рівноцінність оригіналу, невіддільна від точності і досягається шляхом граматичних, лексико-фразеологічних і стилістичних замін, які створюють рівноцінний ефект. Завдяки замінам перекладач фактично може передати всі елементи оригіналу. У вмілому використанні замін і полягає мистецтво перекладача. Іноді, однак, йому доводиться чимось жертвувати, опускати якісь деталі, трохи послаблювати або підсилювати висловлювання [38].

Звідси, на думку дослідниці, випливає, що поняття «адекватний переклад» включає в себе три компоненти:

·Правильна, точна й повна передача змісту оригіналу.

·Передача мовної форми оригіналу.

·Бездоганна правильність мови, на яку робиться переклад.

Усі три компоненти адекватного перекладу складають нерозривну єдність. Їх не можна відокремити один від одного - порушення одного з них неминуче веде до порушення інших [38, с. 19-20].

Отже, ми приходимо до висновку, що переклад повинен повність відтворювати ідею першотвору, стильові своєрідності оригіналу, зберігати його красу, відтворювати побут епохи та країни, до якої належить оригінал. З метою створення адекватного перекладу перекладач змушений передати в перекладі всі наміри автора, тобто справити аналогічний ідейно-емоціональний вплив на читача, зберегти образність, колорит, ритм першотвору в перекладі. При цьому неминуче перекладачу доведеться вдатися до прагматичної адаптації вихідного тексту, враховуючи специфічні для ареали мови перекладу історичні, соціально-культурні та психологічні фактори, що найчастіше істотно впливають на сприйняття перекладу.

1.2 Поняття еквівалентності у перекладі та її типи

еквівалентність художній текст перекладацький

Міжмовна еквівалентність є одним з базових і складних питань теорії перекладу, адже саме ступінь еквівалентності двох різномовних текстів дозволяє нам судити про успішність перекладу. Велика кількість лінгвістів, як вітчизняних так і зарубіжних, вважали розкриття поняття перекладацької еквівалентності центральною проблемою теорії перекладу і тому приділяли йому значне місце в своїх працях. Серед теоретиків перекладу двадцятого століття існують різні точки зору щодо поняття еквівалентності.

Деякі дослідники, наприклад М. Брандес та В. Провоторов, надаючи визначення перекладу, фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу [6, c. 117].

Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності, представником якого можна вважати В. Комісарова, полягає в спробі знайти в змісті оригіналу певну інваріативну частину, збереження якої є необхідним і достатнім для досягнення еквівалентності перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж саму функцію або описує ту ж саму реальність, то він є еквівалентним [28, с. 74].

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Згідно Л. Латишеву, сутність його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, в чому повинна полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реально виконаних перекладів з їх оригіналами й подивитися, на чому ґрунтується їх еквівалентність [35, c. 21].

В. Сдобніков визначає еквівалентність як максимально можливу лінгвістичну близькість текстів оригіналу і перекладу [48, с. 57].

А. Паршин вважає, що слід розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається відмінностями мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність - реальну змістову близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької еквівалентності є максимально можлива (лінгвістична) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі значеннєва близькість до оригіналу в різному ступені і різними способами наближається до максимальної [42, с. 24].

Основними вимогами, яким повинен задовольняти художній еквівалентний переклад, на думку А. Вітренко, є такі:

·Точність. Перекладач зобовязаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором. При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки висловлювання. Піклуючись про повноту передачі висловлювання, перекладач, разом з тим, не повинен нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також спотворює тексту оригіналу.

·Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути одягнені в максимально стислу і лаконічну форму.

·Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка повинна бути викладена простою і зрозумілою мовою.

·Літературність. Як уже зазначалося, переклад повинен повністю задовольняти загальноприйнятим нормам літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво і природно, не зберігаючи жодних натяків на не властиві для МП синтаксичні конструкції першотвору. Зважаючи на значні розбіжності в синтаксичній структурі англійської та української мов, рідко виявляється можливим зберегти при перекладі форму вираження оригіналу [11].

Л. Бархударов уважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за словами дослідника при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, які містить текст оригіналу [4, с. 12]. Виходячи з цього, вчений робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу.

Схожої думки дотримується і В. Комісаров, за словами якого намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відступу від оригіналу. Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом [26, с. 62].

В. Виноградов зазначає, що еквівалентність перекладу по відношенню до оригіналу завжди є відносним поняттям. І рівень відносності може бути вельми різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох чинників: від майстерності перекладача, особливостей мов та культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу й перекладу, способу перекладу, характеру текстів, що перекладаються тощо [10, с. 20].

На думку Н. Гарбовського, еквівалентність перекладу залежить також від ситуації появи тексту оригінала та його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відображає повноту й багаторівневість цього поняття, повязаного з семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими та іншими характеристиками. Причому всі вказані в дефініції параметри повинні зберегтися в перекладі, але ступінь їх реалізації буде різною залежно від тексту, умов і способу перекладу [14, c. 163].

Необхідно зауважити, що, як стверджує В. Комісаров, адекватний переклад є за визначенням еквівалентним, хоча ступінь смислової спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не завжди буде вважатися адекватним, через те, що він буде лише задовольняти вимогу смислової наближеності до оригіналу [25, с. 120].

М. Шаттлворт і М. Коуї відзначають складність наукового визначення еквівалентності й намагаються уникати категоричних формулювань: «термін використовується багатьма авторами для опису природи й міри відносин, що існують між мовами оригіналу та перекладу або меншими одиницями мови» [72, с. 49]. Аналогічної точки зору дотримуються М. Бейкер і К. Мальмчер, відзначаючи, що хоча поняття еквівалентності й є центральним для теорії перекладу, воно водночас залишається одним із найбільш суперечливих. Таким чином, у поглядах цілої низки перекладознавців еквівалентність виступає «необхідною умовою перекладу, перешкодою здійснення процесу перекладу, або корисною категорією для опису перекладів» [75, с. 77].

С. Гелверсон вважає, що еквівалентність можна визначити як стосунки, що існують між двома або більше спільнотами, які можуть бути описані як стосунки подібності, схожості, рівності з погляду будь-якого набору можливих якостей [62, с. 207]. Ці дві (або більше) спільноти є культурою оригінала й культурою перекладу, між якими в процесі адаптації перекладу має бути досягнутий певний ступінь відповідності за допомогою перенесення змісту й знаків у культуру перекладу. При цьому деякі деталі оригіналу можуть бути втрачені, проте, спільний ефект перекладеного повідомлення має бути еквівалентним ефекту оригіналу внаслідок вибору знаків і їх значень.

Для опису еквівалентності в теорії перекладу використовуються різні терміни. П. Ньюмарк використовує термін динамічної еквівалентності й описує це явище як «принцип схожої або еквівалентної реакції й ефекту, або принцип функціональної еквівалентності». Еквівалентним у даному випадку може бути як когнітивний зміст, так і формальний аспект (форма). Елементи повідомлення в мові перекладу повинні і за формою, і за змістом відповідати елементам повідомлення оригіналу [64, с. 80].

За визначенням І. Гатта успішність перекладу визначається природністю використання мовних засобів і легкістю сприйняття перекладеного повідомлення. Поняття динаміки означає, що переклад природним чином використовує мовні структури, а також, що реципієнти в культурі перекладу не зазнають труднощів при його сприйнятті [62, с. 68].

О. Швейцер уважає, що якими б суперечливими не були вимоги, які ставляться до перекладу, не можна не визнати, що переклад є цілеспрямованою діяльністю, яка відповідає певним критеріям оцінювання. Однією з вимог, що зазвичай висуваються теорією і практикою перекладацької діяльності, є вимога еквівалентності текстів - початкового й кінцевого [57, с. 89].

Відповідно до думки науковця, головною в перекладі є комунікативна еквівалентність, що спирається на інваріантний комунікативний ефект вихідного тексту і тексту перекладу. Комунікативна еквівалентність повязана з функціональною, що передбачає збереження функціональних домінант вихідного тексту в перекладі. Якщо комунікативна еквівалентність поширюється на семантичний і прагматичний рівні і доповнюється функціональною, можна говорити про повну еквівалентність. Однак А.Швейцер зазначає, що повна еквівалентність є скоріше ідеалізованим конструктом і реально досяжна тільки у випадку простих текстів з вузьким діапазоном функціональних характеристик та у відносно нескладних комунікативних умовах. Набагато частіше зустрічається часткова еквівалентність, яка реалізується на одному з рівнів і частково чи повністю відсутня на інших [57, c. 96].

А. Бочарнікова визначає часткові еквіваленти як одиниці перекладу, що несуть у собі лише частину інформації лексеми вихідної мови або мають семантичне поле вживання, яке лише частково збігається з семантичним полем вихідної лексеми. Зазначимо, що іноді саме для таких випадків укладачі словників наводять декілька часткових перекладних еквівалентів, сума значень яких відповідає семантиці вихідного слова [5].

Спираючись на дослідження Я. Рецкера, поняття еквівалентності розповсюджувалося лише на стосунки між мікроодиницями тексту, а не на міжтекстові відносини. При цьому еквівалент розуміється як постійна рівнозначна відповідність, як правило, не залежна від контексту [45, с. 10-11]. На думку Я. Рецкера, коли слово багатозначне, як, наприклад, іменник pin, і навіть у техніці має велику кількість значень: «палець», «штифт», «шпилька», «шплінт», то жодне з них не можна вважати еквівалентним. Це - варіантні відповідності [45, с. 11- 12].

Насправді, для перекладача відмінність між «частковим еквівалентом» і «варіантною відповідністю» є неістотною. І в тому, і в іншому випадку він має справу з неоднозначною відповідністю: одному слову в вихідній мові відповідає декілька слів у мові перекладу. Що ж до повних еквівалентів, то вони зустрічаються, як відзначає Я. Рецкер, головним чином серед географічних назв, власних імен і термінів і, отже, є не настільки частим явищем [45, с. 13].

Більш того, «часткові еквіваленти» ніяк не підпадають під наведене вище їх визначення як рівнозначних відповідностей, не залежних від контексту, оскільки зясувати, як слід перекласти багатозначне слово, можна тільки з контексту (приклад: the shadow of the house - «тінь від будинку» і the shadows lengthened - «сутінки згустилися») [46, c. 92].

Отже, у визначенні еквівалентності Я. Рецкера чітко простежуються вихідні позиції «теорії закономірних відповідностей», побудованої в основному на співвідношенні окремих одиниць. Мова йде фактично про співвідношення мов, а не про співвідношення текстів.

Дослідник Ю. Найда висуває концепцію «динамічної еквівалентності», в якій робиться спроба здолати обмеженість чисто семантичного підходу до еквівалентності. Наявність семантичної подібності між двома текстами не розглядається більше як достатня умова еквівалентності. «Динамічна еквівалентність» визначається як «якість перекладу, при якому смисловий зміст оригіналу передається на мові-рецепторі таким чином, що реакція рецептора перекладу в основному подібна до реакції вихідних рецепторів» [65, с. 202]. При цьому під реакцією мається на увазі спільне сприйняття повідомлення, що включає розуміння його змісту та емоційних установок.

Таким чином, зазначає Л. Латишев, у визначення еквівалентності вводиться прагматичний вимір - установка на рецептора. Поняття «динамічна еквівалентність» протиставляється поняттю «формальна відповідність», тобто та якість перекладу, при якому ознаки форми вихідного тексту механічно відтворюються в мові-рецепторі, вносячи викривлення в зміст повідомлення, що спричиняє його неправильне сприйняття [36, с. 113].

Поняття динамічної еквівалентності у визначенні Ю. Найди враховує ще один істотний компонент перекладу - комунікативну ситуацію. Отже, на перший план виходить наявність у процесі перекладу двох комунікативних ситуацій і необхідність узгодженості вторинної комунікативної ситуації з первинною [65, с. 203].

На думку О. Зарівної, головне в будь-якому перекладі - це передача змістової інформації тексту. Всі інші її види й характеристики (функціональні, стилістичні (емоційні), стильові, соціолокальні і т.п.) не можуть бути передані без відтворення змістової інформації, тому що весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується на змістову інформацію. Еквівалентність виступає як основа комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом [19].

А. Попович під стилістичною та змістовною еквівалентністю розуміє функціональну рівноцінність елементів першотвору та перекладу [44, с. 197]. Німецький теоретик перекладу А. Нойберт висуває ідею «комунікативної еквівалентності», яка характеризує текст перекладу як такий, у якому збережена комунікативна цінність [63, с. 143-145]. Незважаючи на різні підходи до розгляду цього поняття, деякі дослідники вважають, що «ідеал повної еквівалентності є химерою» [4; 29].

Слід зазначити, що вид еквівалентності уточнюється шляхом указівки на ті аспекти, в яких застосовується це нормативне поняття. Іншими словами, мова йде про ті конкретні властивості оригіналу, які мають бути збережені в процесі перекладу. Так, Л. Латишев розрізняє пять видів еквівалентності:

) денотативну, що передбачає збереження наочного змісту тексту (в перекладацькій літературі вона іменується «змістовною інваріантністю» або «інваріантністю плану змісту»;

) конотативну, що передбачає передачу конотацій тексту шляхом цілеспрямованого вибору синонімічних мовних засобів (у перекладацькій літературі вона зазвичай відноситься до стилістичної еквівалентності);

) текстуально-нормативну, яка орієнтована на жанрові ознаки тексту, на мовні норми (в перекладацькій літературі вона називається інколи «стилістичною еквівалентністю»);

) прагматичну, що передбачає певну установку на одержувача (в перекладацькій літературі вона також іменується «комунікативною еквівалентністю»);

) формальну, орієнтовану на передачу художньо-естетичних, каламбурних, індивідуалізуючих і інших формальних ознак оригіналу [37, с. 80].

Л. Латишев відзначає, що еквівалентність є нормативним, а не дескриптивним поняттям. У переліку видів еквівалентності, що приводиться ним, знаходять своє віддзеркалення нормативні вимоги, які предявляються до перекладу. Співвідношення між різними вимогами, що висуваються до перекладу, є змінною величиною. Проте вимога комунікативно-прагматичної еквівалентності за всіх умов залишається найголовнішою, оскільки саме вона передбачає передачу комунікативного ефекту вихідного тексту та має на увазі визначення того його аспекту або компоненту, який є провідним в умовах даного комунікативного акту [37, с. 80]. Іншими словами, саме ця еквівалентність і задає співвідношення між рештою видів еквівалентності - денотативною, конотативною, текстуально-нормативною і формальною.

Це положення цілком узгоджується з положенням про функціональний інваріант перекладу, що визначається функціональними домінантами тексту та їх конфігурацією, який охоплює як ті випадки, коли первинного значення набуває вимога денотативної еквівалентності, так і ті, коли комунікативна установка мовного акту висуває на перше місце інші функціональні характеристики тексту, що перекладається [37, с. 81].

В. Комісаров розрізняє наступні рівні (типи) еквівалентності, маючи на увазі різні ступені змістової спільності між перекладом і оригіналом:

) цілей комунікації;

) ідентифікації ситуації;

) способу опису ситуацій;

) значення синтаксичних структур;

) словесних знаків [27, с. 92].

Якщо в Л. Латишева всі види еквівалентності розташовані в одній площині, то у В. Комісарова вони утворюють ієрархічну структуру. На думку автора, запропонована ним раніше ієрархічна модель еквівалентності була спрощеною. «Очевидно, що тут ми маємо справу з іншим типом ієрархії, компоненти якої не організовуються в багатоярусну систему, де одиниці кожного рівня включають одиниці рівня нижченаведеного» [36, с. 100].

А. Горбачевський зазначає, що найменшим ступенем смислової спільності характеризуються відносини між оригіналом і перекладом на рівні мети комунікації. Сюди відносяться такі випадки, як: Maybe there is some chemistry between us that does not mix - «Буває, що люди не сходяться характерами». Thats a pretty thing to say. - «Посоромився б!» [16, с. 59].

Другий тип еквівалентності (на рівні ідентифікації ситуації) відрізняється від першого тим, що тут зберігається додаткова частка змісту оригіналу, яка вказує, про що повідомляється в вихідному повідомленні. Іншими словами, в тексті відбивається та ж наочна ситуація, хоча й змінюється спосіб її опису: Не answered the telephone - «Він зняв трубку». You are not fit to be in a boat. - «Тебе не можна пускати в човен» [16, с. 60].

Третій тип еквівалентності (рівень «способу опису ситуації») характеризується збереженням у перекладі спільних понять, за допомогою яких описується ситуація («способу опису ситуації»): Scrubbing makes me bad-tempered - «Від миття підлоги в мене псується настрій». London saw a cold winter last year. - «Торік зима в Лондоні була холодною» [16, с. 60].

У четвертому типі еквівалентності (рівень синтаксичних значень) до вказаних вище рис спільності додається ще одна - інваріантність синтаксичних структур оригіналу й перекладу: I told him what I thought of him - «Я сказав йому свою думку про нього» [16, с. 61].

До пятого типу еквівалентності (на рівні словесних знаків) відносяться ті випадки, коли в перекладі зберігаються всі основні частини змісту оригіналу. Тобто досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу й перекладу, що може існувати між текстами в різних мовах. Сюди відносяться такі випадки, як: I saw him at the theatre - «Я бачив його в театрі». The house was sold for 10 thousand dollars. - «Будинок був проданий за 10 тисяч доларів» [16, с. 61].

Перевагою концепції В. Комісарова в порівнянні з викладеною вище концепцією Л. Латишева є те, що тут в поняття еквівалентності вкладається достатньо конкретний зміст. Як обовязкова умова еквівалентності постулюється «збереження домінантної функції вислову» [26, с. 71]. В. Комісаров відзначає провідну роль мети комунікації у встановленні еквівалентних стосунків між оригіналом і перекладом. Оскільки мета комунікації відноситься до категорії прагматичних чинників, це рівноцінно визнанню домінуючого положення прагматичної еквівалентності в ієрархії вимог, що предявляються до перекладу [26, с. 135].

При перекладі художніх творів перекладач повинен докласти максимум зусиль для досягнення першого типу еквівалентності. Отже, перший тип еквівалентності має такі риси співвідношення з оригіналом, як відсутність відповідників лексичного складу та реальних прямих логічних звязків між повідомленнями в оригіналі та перекладі, неможливість звязати лексику та синтаксичну структуру оригіналу та перекладу відносинами лексичного перифразу та синтаксичної транформації, найменша адекватність змісту оригіналу та перекладу в порівнянні з іншими видами перекладу [28, с. 39-43].

Виходячи з цих положень, можемо зробити висновок, що до перекладу першого типу звертаються в тому випадку, коли більш детальний переклад є неможливим або непотрібним, у випадку, коли треба передати лише мету комунікації. Дослідники, що визначають еквівалентність перекладу оригіналу, найбільш суттєвим вважають досягнення комунікативної рівнозначності різномовних текстів. Як відомо, для того, щоб повідомлення в достатньо повному обсязі було сприйнято адресатом, посереднику-перекладачу необхідно враховувати, з одного боку, особливості культури адресата інформації, з іншого - особливості вихідного тексту. Отже, перекладацькій праці повинен передувати глибокий історико-літературознавчий та стилістичний аналіз художнього тексту, що виявляє значущість кожного, навіть найменшого компоненту його структури.

Таким чином, під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, що міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Отже, еквівалентність - поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно-логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

1.3 Особливості відмежування поняття безеквівалентної лексики

У сучасній науці термін «безеквівалентна лексика» (далі БЛ) порівняно новий, і в його витлумаченні немає одностайності, а інколи й конкретності, що не сприяє визначенню БЛ як категорії лінгвістики та перекладознавства. Науковці намагаються відмежувати цей термін від інших, або, порівнюючи з іншими «національно маркованими» поняттями, дати визначення БЛ (М. Кочерган, Т. Космеда, А. Волошина та ін.). Розглядаючи проблему співвідношення слова і денотата, лінгвісти та перекладознавці намагаються також дати відповідь на питання про існування цього своєрідного етнокультурного шару лексики, але особливості функціонування національно маркованої лексики в тексті залишаються сьогодні ще недостатньо вивченими.

Семантична структура кожної лексичної одиниці може утворюватися кількома компонентами, тобто семами. Семантика БЛ багато в чому зумовлена історією, культурою країни, діяльністю людини, її світобаченням тощо.

БЛ відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, називає такі поняття та явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. Наші спостереження доводять, що БЛ як складова образності тексту створює емоційно-експресивний підтекст, повязаний з ідіоетнічним компонентом значення, висувається у смисловій ієрархії твору, виступає своєрідною функціонально-смисловою домінантою тексту.

БЛ наявна в кожній мові. М. Кочерган вважає, що БЛ, як правило, становить не більше 6-7% загальної кількості активно вживаних слів [33, с. 171-172]. Загалом поява БЛ зумовлена життєдіяльністю певного лінгвокультурного колективу та відбиває розбіжності між лінгвістично-понятійними кодами. Поява БЛ пояснюється також екстралінгвальними факторами. А. Волошина вважає, що «кожен етнос у процесі своєї життєдіяльності «олюднює» навколишнє середовище та вносить у нього специфічні риси. З плином часу виникають етнічно значущі предмети-реалії. У лексиці вони фіксуються словами-реаліями» [13, с. 57].

М. Кочерган визначає такі критерії виокремлення даної лексики: 1) семантичний (за яким враховується значення слів); 2) граматичний (показовий насамперед щодо одиниць, які мають певні формальні показники); 3) функціонально-стилістичний (БЛ може виконувати в тексті функції створення національного колориту, інтимізації тощо, у композиції поетичного тексту БЛ стає своєрідною смисловою домінантою (сильною позицією), впливає на зміст усього твору);

Науковець визначає БЛ за допомогою таких прийомів: 1) переклад (безеквівалентна як національно маркована лексика належить до групи, що не має відповідників у інших мовах); 2) експеримент (наприклад, під час проведення психолінгвістичного експерименту до поля слів-реакцій на певне слово-стимул потрапляють одиниці, що мають національно-культурні елементи значень) [32, c. 42-45].

На думку О. Тупиці, кількість БЛ у тексті залежить від авторського стилю, змісту самого твору, часу його створення та багатьох інших факторів. При визначенні явища безеквівалентності певної лексичної одиниці необхідно також зважати на своєрідність її вживання в поетичних творах. Національно-культурний компонент семантичної структури окремої безеквівалентної лексеми є невідємною складовою змісту цілого тексту, тому визначальним фактором є також її частотність. Слововживання у різних контекстах може свідчити про традиційність використання певної лексичної одиниці. При розгляді явища безеквівалентності мовознавці намагаються, як уже зазначалося, відмежувати його від інших, або, порівнюючи з поняттями «лакуна», «реалія», «фонова лексика», «екзотизм», «варваризм», «колорит», «національно маркована лексика», «етнографізм», «локалізм» та ін., дати визначення БЛ. Крім того, термін «безеквівалентна лексика» у різних мовознавчих працях використовувався неоднозначно. Відсутність одностайної думки щодо класифікації національно маркованої лексики зумовлює виникнення широкого кола наявних у лінгвістичній практиці робочих термінів, що використовуються для номінації лексичних одиниць з культурним компонентом у семантиці. Цей факт викликає також певні ускладнення у правильному розумінні системи лінгвістичного позначення БЛ [54].

Є. Верещагін та В. Костомаров доводять той факт, що не можна визначити ні повну еквівалентність, ні повну безеквівалентність лексичних одиниць. «Як безеквівалентні слова, так і фонові - не абсолютна категорія, а відносна. Говорити про те, чи можна певне слово назвати безеквівалентним, припустимо лише стосовно якоїсь мови. При цьому нерідко трапляється, що слово, яке є безеквівалентним порівняно з лексикою мови Б, виявляється повністю еквівалентним у застосуванні до мови В. Це ж справедливо, якщо мати на увазі фонові слова» [9, с. 45]. Вони також відмічають певну спільність безеквівалентної та фонової лексики, оскільки обидва класи «відрізняються від відповідних іншомовних слів, тому що відображають специфіку національної культури» [9, с. 45]. Подаючи класифікацію, вони не розмежовують поняття безеквівалентність та фоновість лексики, вживають термін БЛ замість фонова лексика і навпаки.

Р. Зорівчак визначає БЛ, порівнюючи з реаліями, що є, на її думку, «моно- і полісемантичними одиницями, основне лексичне значення яких уміщує традиційно закріплений комплекс етнокультурної інформації, чужої для обєктивної дійсності мови-сприймача» [20, с. 58]. Вона вважає, що поняття «безеквівалентна лексика» значно ширше, ніж семантичне поле поняття «реалія», що відповідає лише випадкам лексико-предметної безеквівалентності. Очевидно, всі реалії входять у обсяг БЛ певної мови. Але до цієї лексики належить також частина прислівїв і приказок, окремі лексеми надзвичайно місткого семантичного наповнення, що повязані з відмінностями в сегментації довколишнього світу окремими мовними колективами, та інші випадки лексико-семантичної безеквівалентності [20, с. 65].

М. Кочерган говорить про спільність понять «безеквівалентність» та «лакуна». З цього приводу він, зокрема, зазначає: «У науковій літературі терміни безеквівалентна лексика і лакуни часто вживаються як синонімічні і трактуються як слова, що відсутні в певній мові» [32, с.42].

С. Влахов та С. Флорин зазначають, що термін БЛ «трапляється в багатьох авторів, які трактують його по-різному: як синонім «реалії», дещо ширше - як слова, відсутні в іншій культурі та в іншій мові, дещо вужче - як слова, характерні для нашої дійсності, і, нарешті, просто як неперекладні на іншу мову слова» [12, с. 41]. Усе-таки вони відмежовують поняття БЛ від реалії, але вважають, що реалії входять, як самостійне коло слів, у межі БЛ. Слово може бути реалією щодо багатьох мов, а безеквівалентним - переважно у межах даної пари мов, тобто, як правило, список реалій даної мови буде більш-менш постійним, водночас словник БЛ виявляється різним для певних пар мов [12, с. 43].

Так, Т. Космеда вважає, що необхідно зясувати також співвідношення понять БЛ, екзотизм та етнографізм. Етнографізм, як правило, не належить до запозиченої лексики. Цей термін уживається на позначення явищ культури, предметів побуту, традицій народу тощо щодо тієї мови, у якій вони є первинними [31, с. 61].

Саме завдяки БЛ як одному з вагомих показників національно-мовної своєрідності етнічної спільноти спостерігаємо не тільки відмінності в називанні фрагментів дійсності, а й особливості культури взагалі, умови життя носіїв тієї чи іншої мови. У звязку з цим постають питання, зокрема, як упізнати БЛ та які групи безеквівалентних одиниць можна виділити в лексичному складі мови. А. Бронська, розглядаючи особливості лінгвокраїнознавчого аспекту у викладанні української мови як іноземної, пише: «Серед слів з культурним компонентом є БЛ, тобто слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Близькими до БЛ є також слова, що збігаються у двох мовах своїми денотатами (тобто обєктивним змістом), але не збігаються своїми конотатами (тобто емоційно-естетичними асоціаціями). Наприклад, слово калина може бути перекладено на інші мови, але для українця воно наповнене особистими спогадами і повязане з національною ментальністю. Такі слова автори називають конотативними» [8, с. 43].

О. Тупиця відзначає, що у підсвідомості кожної людини існує, так би мовити, екстралінгвальний план, який дозволяє поєднувати в одне ціле, наприклад, слово та предмет, слово та явище, слово та думку (ідею) і тим самим дозволяє виділити національні особливості слова. Кожне слово - багатопланова картина, що відображає життя країни, суспільства, етносу. Те, що в мові існує слово-еквівалент назви певного предмета, поняття чи явища, зовсім не означає однозначності цього слова. Важливу роль тут відіграють ще екстралінгвальні плани. Накладаючись, вони можуть і не збігатися. Там, де спостерігаються розбіжності, говорять про наявність безеквівалентних елементів [54].

На думку З. Попової та Й. Стерніна, «умови життя та побуту народу сприяють виникненню понять, що принципово відсутні у носіїв інших мов. Відповідно, в інших мовах немає й однослівного словникового еквівалента для їх передачі» [43, с. 71]. Розглядаючи проблему міжмовної лексичної еквівалентності, науковці виділяють три основних типи лексичних відповідників: 1) лінійні відповідники, коли одній лексемі певної мови відповідає в денотативному плані одна лексема іншої мови; 2) векторні відповідники, коли одному загальнішому за значенням слову мови відповідає кілька конкретніших слів іншої мови; 3) відсутність еквівалента лексеми в іншій мові [43, c. 78].

У випадку відсутності еквівалента застосовують поняття «лакуна» чи «безеквівалентна лексика». Отже, БЛ - лакуни (відсутність поняття в одній мові при наявності його в іншій).

Усталеною є думка, що слово, план змісту якого не можна зіставити з будь-яким іншомовним відповідником, є безеквівалентним. Національно-культурний компонент у слові може виявлятися більшою або меншою мірою, «відкритим текстом» чи приховано, інколи вимагаючи від дослідника додаткових етнографічних знань [54].

Цінність БЛ полягає в її безмежному лінгвокультурному потенціалі. Н. Миропольська зазначає, що неможливо уявити процес оволодіння мовою без паралельного засвоєння соціального і культурного надбання народу - носія мови. Мова і культура - два явища, звязок між якими опосередкований людиною - носієм даної мови, даної культури [41, с. 95-96].

Більш яскраво звязок між мовою і культурою виявляється у реаліях. Безеквівалентна лексика може також включати слова-реалії, які позначають, головним чином у текстах, предмети матеріальної культури, що виступають основними для номінативного значення слова.

На думку О. Тупиці, явище безеквівалентності має багато спільних рис і з лакунарністю. Дослідники вважають, що БЛ - це лексична лакуна (у бінарному зіставленні з певною мовою). Мовна картина світу може мати різний вигляд. Вона створюється номінативними мовними засобами - лексемами, стійкими словосполученнями, фразеологізмами, а також значеннєвою відсутністю номінативних одиниць (лакунарністю). Про безеквівалентні лексичні одиниці можна говорити як про лексичні лакуни в міжмовному порівнянні, коли постає проблема трансформації. Але все-таки між цими поняттями існують істотні різниці: БЛ визначається у межах кількох (двох) мов, лакуни можуть бути в окремій мові через відсутність однослівної номінації певного поняття, наприклад, українська лексема «молодята» не має антонімічного відповідника, хоч поняття у свідомості мовців існує [54].

Схожі за функціями також екзотизми та варваризми. Екзотизми - слова і вирази, які засвоєні з інших мов, тому в їх семантиці відображено поняття «чужої етнокультури». Варваризми - іншомовні слова або вирази, які повністю не засвоєні мовою, а відображають особливості семантики іншої мови. Вони можуть зберігати на письмі чужомовну графічну передачу, а при вимові наближатися до мови першоджерела. При типологічному вивченні мов активно використовується термін «екзотизм». Якщо БЛ - це нечисельні одиниці мови, що не мають в іншій мові дослівного еквівалента, а їхнє значення передається як фразові найменування або словосполучення, то екзотизми - це БЛ, запозичена іншою мовою. Таке витлумачення екзотизмів здається більш вдалим. Проте необхідно уточнити критерії, за якими запозичена БЛ стає екзотичною. На наш погляд, значну роль відіграє частота вживання слова, його належність до активного чи пасивного складу мови. Так, якщо БЛ, запозичена кількома мовами, активно вживається носіями цих мов, то експресія нівелюється й екзотичність зникає, напр.: борщ, вареники, пельмені та ін. Якщо автор сам використав іншомовну лексему в своєму творі, вона також буде (залежно від форми) екзотизмом чи варваризмом, її ще називають «іншомовним украпленням» (термін С. Влахова та С. Флорина). «Іншомовними вкрапленнями» для нас є всі слова і вирази, які автор дає іншою, не своєю мовою в їхньому споконвічному написанні чи в транслітерації, тобто без будь-яких змін. З лінгвістичного погляду багато іншомовних украплень, у тому числі, можливо, і реалій, варто було б віднести до «варваризмів» [12, с. 15-16].

Розглянувши концептуальні засади використання в перекладознавстві та лінгвістиці терміна «безеквівалентна лексика», ми вважаємо, що безеквівалентна лексема - особлива одиниця, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, номінує такі явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. БЛ - це складова образності тексту, яка несе емоційно-експресивний підтекст, повязаний з ідеоетнічним компонентом значення. БЛ слугує для номінації понять та реалій, не має точних лексичних відповідників у соціокультурних парадигмах інших мов, які порівнюються з вихідною.

Специфіка БЛ полягає в її: 1) семантиці. БЛ належить до національно маркованої лексики мови. У структурі лексичного значення безеквівалентних одиниць завжди наявна сема «національне» (етнічне, фольклорне, символічне); 2) конотації. Семантика безеквівалентної лексеми поширюється на контекст (смислове оточення) цієї одиниці в тканині тексту та весь смисл-зміст твору. БЛ сприяє створенню етнічної картини світу; 3) функціонуванні. В ієрархії смислу тексту БЛ виконує функцію домінанти; 4) іншомовних лексичних відповідниках. Поява БЛ у тексті наштовхує реципієнта на розуміння етнокультурної приналежності твору. Наявність іншомовної БЛ у тексті створює специфічні умови для сприйняття. Текст починає функціонувати, таким чином, як феномен на межі двох культур.

Що стосується стану вивчення безеквівалентної лексики при перекладі, можна зробити висновок про відсутність вичерпної комплексної інформації щодо специфічних ознак і властивостей одиниць цієї тематичної групи лексики, яка відрізняється певною неоднорідністю свого складу, своєрідністю конотативного наповнення семантики окремих елементів, рядом закономірностей, яким підпорядкована у композиції художнього тексту.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ

2.1 Досягнення еквівалентності шляхом перекладацьких трансформацій

Проблема перекладацьких трансформацій є однією з найактуальніших у сучасному перекладознавстві. Для того, щоб вірно відтворити зміст іншомовного тексту перекладачі вдаються до різноманітних трансформацій, які повністю або частково змінюють структуру речень оригіналу. Так, Я. Рецкер вважає трансформації прийомами логічного мислення, які допомагають розкривати значення іншомовного слова в контексті і знайти йому український відповідник, який не збігається зі словником [46, с. 38].

На сьогодні існує безліч класифікацій перекладацьких трансформацій запропонованих різними авторами. Два типи трансформацій виділяє Я. Рецкер: граматичні у вигляді заміни частин мови або членів речення, та лексичні, що полягають у конкретизації, узагальненні, диференціації значень, компенсації втрат, що виникають у процесі перекладу [46, с. 104]. Автори спільної праці, А. Шевнін і Н. Сєров, у своїй класифікації до граматичних трансформацій відносять вилучення, перестановки та додавання, а до лексичних - компенсацію, антонімічний переклад, конкретизацію, заміну і узагальнення [66].

Дещо інший поділ трансформацій пропонують А. Фітерман та Т. Левицька. Вони виділяють граматичні трансформації, до яких відносяться такі прийоми: перестановки, вилучення і додавання, перебудову та заміну речень; стилістичні трансформації, які охоплюють синонімічні заміни та описовий переклад, компенсацію та інші види замін; лексичні трансформації, що стосуються замін і додавань, конкретизації і узагальнення речень [39 , с.57].

В. Комісаров виділяє такі типи лексичних трансформацій, що вживаються в процесі перекладу:

1.перекладацьке транскрибування й транслітерація;

2.калькування;

.лексико-семантичні заміни (конкретизація, генералізація, модуляція) [28, c. 76].

Транскрипція і транслітерація - це способи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її форми за допомогою букв мови перекладу. При транскрипції відтворюється звукова форма іншомовного слова, а при транслітерації його графічна форма (буквений склад): Gont - Гонт, Ged - Гед, Duny - Д'юні, Karego-At - Кареґо-Ат, Atuan - Атуан, Hur-at-Hur - Ґур-ат-Ґур, Atnini - Атніні [67; 68].

Калькування - це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин - морфем або слів (у разі стійких словосполучень) їх лексичними відповідностями в мові перекладу: Northeast Sea - Північно-Східне море, the Lords of the Archipelago - Володарі Архіпелагу, Earthsea - Земномор'я, Ten Alders - Десять Вільх [67; 68].

Конкретизація - це заміна слова або словосполучення мови оригіналу з ширшим значенням словом або словосполученням мови перекладу з вужчим значенням: Next day herding the longhaired goats on the meadows of High Fall, Duny shouted to them the words he had heard, not knowing their use or meaning or what kind of words they were [68]. - Наступного дня на луці біля Високого Урвища, випасаючи кіз, Д'юні спробував і собі, заради забавки, вигукнути віршик, почутий напередодні від тітки, навіть не здогадуючись, що він означає [67].

Генералізацією називають заміну одиниці мови оригіналу, що має вужче значення, одиницею мови перекладу, яка має ширше значення, тобто перетворення, зворотне конкретизації: He was always off and away; roaming deep in the forest, swimming in the pools of the River Ar that like all Gontish rivers runs very quick and cold, or climbing by cliff and scarp to the heights above the forest, from which he could see the sea, that broad northern ocean where, past Perregal, no islands are [68]. - Часто він долав скелясті схили та круті підйоми, видираючись на гірські вершини, що височіли над лісами і звідки виднілося море - безмежний північний океан, де пишався найвеличніший із островів - Королівський [67].

Модуляцією або смисловим розвитком називається заміна слова або словосполучення вихідної мови одиницею мови перекладу, значення якої логічно виводиться із значення початкової одиниці. Найчастіше значення співвіднесених слів у оригіналі й перекладі повязані причинно-наслідковими звязками: It was low and dusky, windowless [68]. - Хатина була низькою, похмурою, і без вікон [67].

Лексичні трансформації застосовуються у тому випадку, якщо у вихідному тексті простежується нестандартна мовна одиниця на рівні слова, наприклад, власне ім'я, властиве вихідній мовній культурі і яке відсутнє в мові перекладу; термін у тій чи іншій професійній сфері; слова, що позначають предмети, явища й поняття, характерні для вихідної культури але відсутні або мають іншу структурно-функціональну впорядкованість у мові, на яку перекладається [34].

Розглядаючи лексичні трансформації, необхідно зазначити, що словниковий запас мови є не просто сукупністю слів, а системою, що допускає різноманітні, але не будь-які словосполучення у контексті: окремі елементи словника пов'язані один з одним певними лексичними й стилістичними відносинами. На цю обставину слід зважати під час перекладу, особливо, коли потрібно робити вибір між кількома варіантами перекладу.

Суть застосування лексичних трансформацій залишається при перекладі незмінною: перекладач шукає не іншомовне позначення слова, а його нову номінацію вихідною мовою для того, щоб перейти до мови перекладу на формально-знаковому рівні. Такі слова є надзвичайно важливими у перекладі, оскільки, будучи порівняно незалежними від контексту одиницями, надають перекладному тексту різного спрямування, залежно від вибору перекладача [23, с. 35].

Граматичні трансформації полягають у перетворенні структури речення у процесі перекладу відповідно до норм мови, на яку здійснюється переклад. Суть речення залишається незмінною, але у свідомості перекладача відбувається певне перетворення англійської конструкції, в якій англійські слова замінюються українськими. Таким чином, відбувається перетворення дослівного перекладу, який є неминучим етапом у роботі перекладача-початківця. Лише з досвідом перекладач вчиться швидко здійснювати подібні трансформації, як, наприклад, у такому реченні: When she found that he knew nothing, and yet had spellbound the goats to come to him and follow him, then she saw that he must have in him the makings of power [68]. - Розпитавши про все, тітка виявила, що хоча хлопець не має зеленого поняття про магію, проте у Д'юні є здібності, адже примудрився він якось зібрати кіз докупи і повести за собою [67].

У перекладацькій практиці використовуються різні види граматичних замін. Найпоширенішим видом є заміна частин мови. Найпростішим варіантом такої заміни є перетворення займенника вихідної мови на іменник у мові перекладу, або навпаки: There his aunt sat crosslegged by the firepit, and looking sidelong at the boy through the tangles of her black hair she asked him what he had said to the goats, and if he knew what the rhyme was [68]. - Потім вона, схрестивши ноги, вмостилася біля вогнища. Крізь пасма чорного нечесаного волосся вона скоса позирала на хлопця [67]. Досить поширеною при перекладі є заміна прикметника іменником або прислівником: …but being an ignorant woman among ignorant folk, she often used her crafts to foolish and dubious ends [68]. - …однак через своє невігластво часто досягала своїми чарами лихих і сумнівних результатів [67]. Часто дієслова замінюються іменниками: All that night he labored beating up what ready metal he had there into spearpoints [68]. - Усю ніч він провів за роботою, перековуючи весь наявний метал на наконечники для списів [67].

Комплексні, тобто лексико-граматичні трансформації передбачають використання наступних прийомів: антонімічний переклад, експлікацію (описовий переклад), компенсацію.

Антонімічний переклад є заміною будь-якого поняття оригіналу протилежним поняттям у перекладі з відповідною перебудовою всього висловлювання, але із збереженням змісту самого поняття: The windows of the workshop were closed to keep the cool air [68]. - Вікна майстерні були закриті, щоб туди не проникло гаряче повітря [67].

Експлікація, або описовий переклад - це лексико-граматична трансформація, за якої лексична одиниця мови оригіналу замінюється словосполученням, експлікуючи її, тобто надаючи більш повне пояснення або визначення цього значення мовою перекладу [23, с. 72], наприклад: One of these tricks was called fogweaving [68]. - Одним із таких трюків було "плетиво туману", яке наче збирало весь туман докупи [67].

Компенсацією називається такий спосіб перекладу, за якого елементи змісту оригіналу, що були втрачені при перекладі, передаються в тексті іншим способом з метою нівелювання втрати. Це заміна елементу оригіналу, який не перекладається дослівно аналогічним або якимось іншим елементом, що компенсує втрату інформації: I'm lucky, though [68]. - Все-таки в мене це добре виходить [67].

Таким чином, під час здійснення перекладу, головним завданням перекладача є досягнення еквівалентності вихідного тексту та тексту перекладу. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати різноманітні перекладацькі трансформації. Причина, що викликає потребу у використанні перетворень полягає у тому, що кожна мова має свою власну, своєрідну структуру, і це необхідно враховувати під час перекладу. Для того, щоб досягти адекватного варіанту перекладу, перекладачеві необхідно володіти арсеналом різнотипних трансформацій. При цьому особливу увагу необхідно звертати на лексико-граматичні трансформації, тобто перебудову під час перекладу синтаксичної структури речення або певних лексичних змін, зумовлених структурними та лексико-семантичними розбіжностями англійської та української мов.

2.2 Способи подолання безеквівалентності при перекладі текстів жанру фентезі

Переклад англійських текстів у жанрі фентезі викликає певні труднощі, і це повязано не тільки з розумінням змісту оригінала, але й з необхідністю пошуку лексичних відповідностей для англійських слів і словосполучень. Проблема полягає у тому, що у багатьох випадках еквіваленти для англійських слів серед українських лексичних одиниць відсутні. Іноді твір насичений авторськими неологізмами, які також можна віднести до безеквівалентної лексики, що не мають еквіваленту у мові оригіналу. Кожного разу перекладач має створювати власний варіант перекладу. Безеквівалентна лексика, як невідємний елемент тексту у жанрі фентезі, відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, називає такі поняття та явища у сфері певної культури, які не властиві іншим [51].

Питанням класифікації безеквівалентної лексики різних мов займалася велика кількість учених. Зрозуміло, що не досягнувши консенсусу в питанні визначення поняття безеквівалентної лексики, досить складною проблемою постає і її класифікація.

Л. Бархударов [4] виділив такі групи слів, які ми пропонуємо розглянути на прикладах з роману У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя»:

1)Власні назви, географічні назви, назви установ, організацій тощо, які не мають постійних відповідників у лексиконі іншої мови: Ovark - Оварк, Gont - Гонт, Armouth - Ара, Ten Alders - Десять Вільх [67; 68].

2)Так звані реалії, тобто слова, що позначають предмети, поняття та ситуації, які не існують у практичному досвіді людей, котрі розмовляють іншою мовою. Сюди дослідник відносить слова, які позначають різного роду предмети матеріальної та духовної культури, наприклад: Passage - Посвячення, the feast of Sunreturn - свято Сонцестояння [67; 68].

У деяких випадках відсутність еквівалентів такого роду лексики в одній із мов може знайти собі культурно-історичне або соціальне пояснення. Проте у більшості випадків знайти раціональне пояснення відсутності слова з певним значенням в одній мові та його існуванню в іншій не вдається, а тому В. Виноградов уважає необхідним, як і взагалі при змалюванні відмінностей між двома мовами, посилатися на національну самобутність складу тієї чи іншої мови, не намагаючись визначити конкретні причини існування чи відсутності саме цієї, а не іншої одиниці в цій мові [10, с. 45].

На думку Л. Соболєва, якщо говорити про неперекладність, то саме реалії переважно і неможливо перекласти. Проте стосовно словникового перекладу зазначено наступне: немає такого слова, яке не могло би бути перекладеним на іншу мову, принаймні описово, тобто поширеним сполученням слів цієї мови, а контекстуальний переклад має таку характеристику: те, що неможливо у відношенні окремого елементу, можливо у відношенні складного цілого. Отже, ми вважаємо, що питання зводиться не до того, чи можливо чи неможливо перекласти безеквівалентну лексику, а до того, як її перекласти [49, с. 275].

Розрізняють дві основні труднощі передачі безеквівалентної лексики під час перекладу: 1) відсутність у мові перекладу відповідників (еквівалентів, аналогів) через відсутність у носіїв цієї мови позначуваного реалією обєкта (референта); 2) необхідність, поряд із предметним значенням (семантикою) безеквівалентної лексики, передати і колорит (конотацію) - її національне та історичне забарвлення [58, с. 125].

Дослідники виділяють різні способи перекладу безеквівалентної лексики. Наприклад, Л. Бархударов пропонує такі: перекладацька транслітерація та транскрипція, калькування, описовий або пояснювальний переклад, наближений переклад, трансформаційний переклад [4]. В. Виноградов, розглядаючи слова-реалії, виділив такі способи їх перекладу: транскрипція або транслітерація, гіпо-гіпернімічний переклад, уподібнення, перифрастичний переклад та калькування [10]. Дещо відмінну думку мають С. Влахов та С. Флорін, розрізняючи транскрипцію або транслітерацію, переклад реалії, або її заміна: у межах цього способу також виокремлено введення неологізму, до якого входять калька, напівкалька, освоєння, семантичний неологізм; заміну реаліїї реаліями мови перекладу, приблизний переклад реалій (родо-видова заміна, функціональний аналог, опис, пояснення, тлумачення), а також контекстуальний переклад [12].

Розглянувши різноманітні класифікації способів перекладу безеквівалентної лексики пропонуємо виділити вісім наступних прийомів перекладу безеквівалентної лексики в романі У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя», які ґрунтуються на розглянутій у попередньому підрозділі класифікації:

1.Транскрипція або транслітерація. Як вже зазначалося, цей прийом застосовується в основному для передачі власних та георфачних назв. Однією з основних переваг транскрипції або транслітерації як прийому є максимальна стислість. Варто зазначити, що цей спосіб необхідно використовувати обережно, оскільки в деяких випадках передача колориту, який не є основною метою, може відтіснити на другий план передачу смислового змісту реалії, не виконавши цим комунікативне завдання перекладу: Re Albi - Ре-Альбі, Ogion - Огіон, Oranea - Оранея, Roke - Роук [67; 68].

2.Гіпонімічний або гіперонімічний переклад. Для цього способу перекладу характерне встановлення відношення еквівалентності між словом оригіналу, яке передає видове поняття-реалію, а також словом у мові перекладу, яке називає відповідне родове поняття і навпаки [55, с. 61-84]. Наприклад: 1) Very glad he was to learn this lore, for without it no mere rote-learning of charms and spells will give a man true mastery [68]. - І Гед був щасливий від того, що вивчає їх, тому що без знання рун йому ніколи не стати майстром своєї справи [67]. Лексему, lore, яка в англійській мові має значення a body of traditions and knowledge on a subject or held by a particular group, typically passed from person to person by word of mouth (Oxford), тобто традиційні практичні знання, ученість, в українському перекладі відтворено родовим поняттям знання (гіпонімічний переклад). 2) … and far to the west across the sea one may make out the blue hills of Oranea, easternmost of the Inward Isles [68]. - … а ще далі за протокою ледь мріли оповиті блакитною імлою гори найсхіднішого острова Архіпелагу - Оранеї [67]. У цьому прикладі, навпаки, загальне поняття hills (височини), замінюється більш конкретним, родовим - гори (гіперонімічний переклад).

3.Уподібнення. Відмінність між цим способом і попереднім лише в тому, що уподібнені слова називають поняття супідрядні відносно до родового поняття, а не підрядне і підпорядковувальне поняття [10, с. 61-84]. Наприклад, такі поняття як sorcery, witchery, witchcraft, magic, charms, spell найчастіше було відтворено як чари, чаклунство. В англійській мові ці лексеми відрізняються своїми конотаціями, так sorcery - означає магічні ритуали (найчастіше чорні), witchery - чари впливу на живих істот, witchcraft - чорну магію, magic - нейтральне поняття, власне магія, тобто вміння користуватися надприродними силами або створювати ілюзії, charms - наговори, засоби впливу та здобування контролю над людьми магічним шляхом, spell - заклинання, власне магічна формула. В українській мові лексичні відповідники мають більш загальне значення, що і призводить до уподібнення при перекладі

4.Перифразовий (описовий) переклад. Цей спосіб передачі безеквівалентної лексики, який ми розглядали при дослідженні лексико-граматичних трансформацій, полягає в розкритті значення лексичної одиниці вихідної мови за допомогою розгорнутих словосполучень, які розкривають суттєві ознаки явища, яке позначається цією лексичною одиницею, тобто за допомогою її дефініції (визначення) на мову перекладу [4, с. 96-106]. Наприклад: 1) Then his aunt was a little afraid of his strength [68] - Чаклунка злякалася сили, що таїлась у хлопчику [67]; 2) he could speak again [68] - до Д'юні знову повернувся дар слова [67]; 3) Such practices, however, she kept from her young prentice, and as far as she was able she taught him honest craft [68]. - Проте вона ретельно приховувала цей бік чаклунства від свого учня, бо прагнула навчити хлопця чесного ремесла [67ы].

5.Створення нового або складного слова:

а)калькування. В якості прийому перекладу характеризується передачею безеквівалентної лексики вихідної мови за допомогою заміни її складових частин - морфем чи слів (у випадку зі стійкими словосполученнями) їх прямими лексичними відповідниками в мові перекладу [4, с. 96-106]. Наприклад: Ten Alders - Десять Вільх, the Balance and the Pattern - Рівновага та Зразок, death's kingdom - Царство смерті.

б)напівкалькування. Сюди належать часткові запозичення, нові слова або стійкі словосполучення, але які складаються частково зі свого власного матеріалу, а частково з матеріалу іншомовного слова. Розглянемо детальніше на прикладах з роману: the Kargad Empire - Каргардська імперія, the Mage of Re Albi - маг Ре-Альбійський, the mageborn - природжений маг.

в)створення неологізму: Old Powers - Давні, fogweaving - «плетиво туману», Godbrothers of Atuan - Богобрати Атуану, the Old Speech - Прамова, Earthsea - Земноморя.

6.Адаптація (освоєння). У цьому випадку безеквівалентній лексемі надається вигляд рідного слова: Armouth - гирло Ари, The Hardic tongue - гардійська мова (іншомовні слова при трансляції було адаптовано відповідно до орфографічних та морфологічних норм української мови).

7.Контекстуальний переклад. Цей спосіб перекладу протистоїть терміну словниковий переклад, вказуючи таким способом, на відповідності, які слово може мати в контексті на відміну від запропонованого у словнику [12, с. 105]: witch - знахарка, the bronze-smith - коваль, high arts - Висока Магія, to work weather - заклинати погоду.

8.Переклад прецизійних слів. Прецизійні слова можуть представляти реалії, які становлять природну і невідємну частину дійсності і мови, які зображено у романі жанру фентезі. До таких реалій (або скоріше квазіреалій, оскільки ці поняття існують лише у світі, який зображено в творі) відносяться назви місцин, районів, історичних подій, визначних памяток, артефактів, установ, титулів, явищ тощо, які відомі всім пересічним жителям цього світу [40, с. 197]: the Archipelago - Архіпелаг (назва головного континенту Земноморя), Lore-Books - Книги Мудрості (літературні джерела, завдяки яким молоді чарівники здобувають знань; з часом вони стають більшими та змінюються, оскільки нові покоління магів бажають додати щось своє), the Archmage - Архімаг (один з наймогутніших чародіїв світу, голова академії для чарівників на острові Роук), the Isle of the Wise - острів мудреців (перифраз острова Роук, так його називають з великою повагою жителі континенту), the Harbormaster - старшина порту (назва найстаршої посади у порту, особа, яка завідує усіма основними справами гавані й реєстрацією прибуття та відправлення кораблів).

Отже, розглянувши у попередньому підрозділі класифікації перекладацьких трансформації, на їх основі ми виділили основні шляхи перекладу безеквівалентної лексики у жанрі фентезі.

Було запропоновано вісім таких прийомів: транскрипція або транслітерація, гіпо- або гіперонімічний переклад, уподібнення, перифразовий або описовий (експлікація), створення нового або складного слова, в якому виділено способи калькування, напівкалькування і створення авторського неологізму; прийом адаптації або освоєння, контекстуальний переклад та переклад прецизійних слів.

2.3 Аналіз явищ еквівалентності, часткової еквівалентності та безеквівалентності в перекладі

Користуючись теоретичними засадами, розглянутими у попередніх підрозділах протягом дослідження було виконано аналіз особливостей відтворення еквівалентної, частково еквівалентної та безеквівалентної лексики при перекладі англомовних текстів жанру фентезі на матеріалі роману відомої американської письменниці У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя» (A Wizard of Earthsea) та його україномовного перекладу у виконанні А. Сагана. Звернімося до прикладів.

1-й: The Island of Gont, a single mountain that lifts its peak a mile above the storm-racked Northeast Sea, is a land famous for wizards [68].

Острів Ґонт - це скелястий клапоть землі, що горою піднімається над розтерзаним та пошматованим бурями Північно-Східним морем і тягнеться майже милю. Ґонт віддавна славиться чаклунами [67].

При перекладі назви батьківщини головного героя The Island of Gont повна еквівалентність досягається шляхом калькування та транслітерації - Острів Ґонт. Такий же тип еквівалентності спостерігаємо і при перекладі географічного обєкта Northeast Sea - Північно-Східне море, коли відповідними засобами мови перекладу створюється онім, характерний для вітчизняної традиції. Явище часткової еквівалентності спостерігаємо при відтворенні словосполучення single mountain, яке зазнає експлікації та конкретизації, перетворюючись на додаток з означенням та підрядним реченням - скелястий клапоть землі, що горою піднімається. Схожим прикладом є переклад дієприкметника storm-racked, значення якого передається словосполученням розтерзаним та пошматованим бурями.

2-й: Of these some say the greatest, and surely the greatest voyager, was the man called Sparrowhawk, who in his day became both dragonlord and Archmage [68]. - Кажуть, що найбільше доріг сходив і найбільшої слави зажив чоловік на прізвисько Яструб, котрому судилося стати Повелителем драконів та Архімагом [67].

Прізвисько головного персонажу твору Sparrowhawk (букв. Яструб-перепелятник) А. Саган передав шляхом гіпонімічного перекладу, вирішивши не обтяжувати текст перекладу зайвими видовими поняттями. Відзначимо, що варіант Яструб є частковим еквівалентом та органічно вплітається в контекст української версії перекладу, а саме представляється як стилістично доречніший, ніж лексема Яструб-перепелятник. Титули чаклуна, які є прецизійними словами, Dragonlord й Archmage було відтворено засобами калькування та транскрипції з подальшою адаптацію до норм української мови: Повелитель драконів та Архімаг відповідно. Такий результат перекладу можна вважати абсолютно еквівалентним, оскільки він дотримується шаблонів мови перекладу. Перифраз the greatest voyager зазнав експлікації під час трансляції, внаслідок чого було утворено описове підрядне речення з однорідними присудками: що найбільше доріг сходив і найбільшої слави зажив

-й: His life is told of in the Deed of Ged and in many songs, but this is a tale of the time before his fame, before the songs were made [68]. - Про його життя розповідають балади "Гедові подвиги" та численні пісні [67].

Назву балади the Deed of Ged перекладено шляхом калькування та граматичної трансформації (морфологічну категорію однини іменника відтворено множиною) Гедові подвиги. Зазначимо, що поняття Deed має декілька відповідників в українській мові, тобто ми маємо справу з частковою еквівалентністю, яка передбачає декілька рівноцінних варіантів перекладу, наприклад Гедові діяння. Також варто звернути увагу, що другу частину складносурядного речення при перекладі було вилучено.

4-й: He was always off and away; climbing by cliff and scarp to the heights above the forest, from which he could see the sea, that broad northern ocean where, past Perregal, no islands are [68]. - Часто він долав скелясті схили та круті підйоми, видираючись на гірські вершини, що височіли над лісами і звідки виднілося море - безмежний північний океан, де пишався найвеличніший із островів - Королівський [67].

У даному фрагменті ми зустрічаємо безеквівалентну лексичну одиницю Perregal, що позначає центральний острів королівства. А. Саган відтворив її шляхом виокремлення та перекладу семи regal - Королівський. Український текст також характеризується появою означень скелясті, круті, гірські, та підрядного речення де пишався найвеличніший із островів, яких не має в оригіналі. Метою перекладача, вочевидь, є бажання посилити художню насиченість твору, хоча зловживання такими прийомами може порушувати стиль письменника та вимогу адекватності перекладу.

-й: Next day herding the longhaired goats on the meadows of High Fall, Duny shouted to them the words he had heard, not knowing their use or meaning or what kind of words they were:hierth malk manhan merth han! [68]

Наступного дня на луці біля Високого Урвища, випасаючи кіз, Д'юні спробував і собі, заради забавки, вигукнути віршик, почутий напередодні від тітки, навіть не здогадуючись, що він означає:

Нот хірт малк ман

Холк хан мерт хан! [67]

У наступному уривку варто відзначити застосування гіпонімічного перекладу до словосполучення longhaired goats, яке відтворено родовим поняттям кози та контекстуального перекладу топоніма High Fall - Високе Урвище, оскільки найближчим словниковим відповідником лексеми Fall в українській мові є схил, а англійським еквівалентом урвища - steep, precipice. Тим не менш, з метою найбільшого прагматичного впливу на вітчизняного читача перекладач вирішив застосувати сам цей варіант. Також, розяснюючи комунікативну ситуацію, А. Саган додає до тексту перекладу словосполучення заради забавки. Відзначимо наявність в оригіналі закляття, яке представляє собою безеквівалентний шар мови, тобто є реалією світу Земноморя, що було передано українською мовою шляхом транскодування.

-й: It was low and dusky, windowless, fragrant with herbs that hung drying from the cross-pole of the roof, mint and moly and thyme, yarrow and rushwash and paramal, kingsfoil, clovenfoot, tansy and bay [68]. - Хатина була низькою, похмурою, і без вікон. Пахло тут засушеними травами, що звисали зі стелі - м'ятою, чебрецем, часником, деревієм, очеретом, царським слідом і дикою горобинкою [67].

Необхідно звернути увагу на наявність у цій частині тексту великої кількості безеквівалентних лексем, реалій, що позначають найменування рослин, які існують лише в тексті роману і не можуть мати стійких відповідників в українській мові. Перекладач вирішив вилучити більшу частину таких понять (а також слова moly - дикий часник та bay - лавровий лист), створивши в тексті перекладу лише адаптований до української мови неологізм царський слід від kingsfoil. На нашу думку, таке вилучення не надто вплинуло на результат та адекватність, хоча й певним чином спростило його.

-й: When she found that he knew nothing, and yet had spellbound the goats to come to him and follow him, then she saw that he must have in him the makings of power [68]. - Розпитавши про все, тітка виявила, що хоча хлопець не має зеленого поняття про магію, проте у Д'юні є здібності, адже примудрився він якось зібрати кіз докупи і повести за собою [67].

Розглянемо приклад перифразового перекладу підрядного речення he knew nothing. Отриманий варіант хлопець не має зеленого поняття про магію більш детально розкриває зміст закладеної автором думки та додає певної просторічної забарвленості висловленню завдяки використанню фразеологізму. Враховуючи, що такий опис застосовано до відображення ходу думок сільської чаклунки, можемо стверджувати, що такий переклад є адекватним в даній ситуації, і в той же час частково еквівалентним. У той же час власне англомовний перифраз the makings of power (букв. задатки сили) зазнав уподібнення при трансляції до більш зрозумілої українському читачеві лексеми здібності.

-й: As her sister's son he had been nothing to her, but now she looked at him with a new eye [68]. - Хоча хлопець був її небожем[Небіж - син брата або сестри; племінник.], але досі жінку зовсім не обходила його доля. Тепер вона подивилася на Д'юні іншими очима [67].

Конструкція her sister's son (син її сестри) була перекладена шляхом модуляції більш звичним для української мови поняттям небіж (А. Саган також вирішив за доречне додати коментар, що пояснює значення цієї лексеми тим читачам, яким раніше з нею не зустрічалися). Для відтворення фрагменту he had been nothing to her перекладач застосував антонімічний переклад жінку зовсім не обходила його доля. Часткова еквівалентність простежується при перекладі фразеологізму look with a new eye, функціональним аналогом якого є сталий смисловий зворот дивитися іншими очима.

-й: There is a saying on Gont, Weak as woman's magic, and there is another saying, Wicked as woman's magic [68]. - На Ґонті побутують приказки: "Слабкий, як відьмині чари" та "Страшний, як відьмині чари" [67].

У цьому прикладі спостерігаємо наявність гри слів у приказках Weak as woman's magic та Wicked as woman's magic. Лексеми weak та wicked фонетично схожі, тому перекладач також підібрав співзвучні відповідники слабкий та страшний, хоча останній не є безпосереднім словниковим еквівалентом слова wicked (букв. поганий, недобрий) тому тут маємо справу з контекстуальним перекладом. Woman's magic А. Саган відтворив як відьмині чари, тобто шляхом конкретизації, оскільки не кожна жінка є відьмою.

10-й: There lay the village tanner, killed in battle like a king [68]. - Ось - тіло мертвого сільського кожум'яки, вбитого в бою - смерть, гідна короля [67].

Опис загиблого кожумяки killed in battle like a king при перекладі зазнав смислового розвитку, тобто ознаку було перенесено з героя на його загибель й адаптовано до традицій слововживання в українській мові, тобто не вбитий як король, а смерть, гідна короля. Такий варіант, не зважаючи на лише часткову еквівалентність є абсолютно адекватним.

-й: Ged fetched what he had to carry, which was the good bronze knife his father had forged him, and a leather coat the tanner's widow had cut down to his size, and an alderstick his aunt had becharmed for him [68]. - Гед зібрав свої пожитки, що складалися з бронзового ножа, викутого батьком, шкіряної куртки, яку вдова кожум'яки підігнала під його зріст, і вільхового ціпка, якого йому заворожила тітка [67].

Даний фрагмент цікавий тим, що у ньому перераховуються речі Геда, переклад яких характеризується повною лексичною еквівалентністю, тобто не має жодних лексико-семантичних змін, присутні лише неминучі граматичні трансформації зумовлені розбіжностями у морфолого-синтаксичній будові англійської та української мов: bronze knife his father had forged him - бронзовий ніж, викутий батьком; a leather coat the tanner's widow had cut down to his size - шкіряна куртка, яку вдова кожум'яки підігнала під його зріст; an alderstick his aunt had becharmed for him - вільховий ціпок, який заворожила тітка. Єдиним винятком став переклад описової конструкції what he had to carry узагальнюючим словом подитки, Що дозволило уникнути зайвої синтаксичної перевантаженості українського варіанту.

-й: Is Gont Mountain useful, or the Open Sea?" - The boy frowned. He did not like to be made to feel a fool [68]. - А яка користь із Ґонтської гори чи з Потаємного моря? - Йому не подобалося, коли його пошивали в дурні [67].

Розглянемо випадки безеквівалентності у цьому уривку. Географічні назви Gont Mountain та the Open Sea А. Саган переклав кількома способами. Першу - шляхом напівкальки, дослівно переклавши компонент Mountain - гора та транскодувавши топонім Gont, морфологічно адаптуючи його до української мови - Гонтійська. Гідронім зазнав контекстуального перетворення лексеми Open - Потаємне, причиною чого є особливе відношення жителів Земноморя до цього обєкту, та калькування елементу Sea - море. Вираз be made to feel a fool було замінено українським фразеологізмом з аналогічним значенням - пошивати в дурні.

-й: In the dark warmth of that house Ged spent the winter, hearing the rush of rain and wind outside or the silence of snowfall, learning to write and read the Six Hundred Runes of Hardic [68]. - У теплих сутінках цієї оселі Гед провів цілу зиму, слухаючи, як тихо падає сніг, як періщить дощ чи завиває вітер. Увесь цей час він навчався читати та писати шістсот рун ґардійської мови [67].

Проаналізуємо наступний фрагмент тексту. При перекладі метафори the dark warmth А. Саган змінив місцями атрибутив і субстантив, внаслідок чого було утворено адекватний україномовний варіант теплі сутінки. Лексема house (букв. дім, будівля) зазнала уподібнення до оселя. Вираз the rush (букв. порив) of rain and wind у перекладі перетворився на метафори періщить дощ чи завиває вітер. Троп the silence of snowfall (букв. тиша снігопаду) відтворено шляхом модуляції, оскільки буквальний переклад імовірно видався б недолугим вітчизняному читачеві, тому - тихо падає сніг. Реалію світу Земноморя the Six Hundred Runes перекладено шляхом калькування шістсот рун, оскільки це поняття однаково сприймається як англомовними, так й україномовними шанувальниками фентезі. Лексему Hardic перекладач вирішив адаптувати до фонетичних, морфологічних та семантичних традицій мови перекладу, а саме - ґардійська мова.

-й: The Hardic tongue of the Archipelago, though it has no more magic power in it than any other tongue of men, has its roots in the Old Speech, that language in which things are named with their true names: and the way to the understanding of this speech starts with the Runes that were written when the islands of the world first were raised up from the sea [68]. - Магії у ґардійській мові було не більше, ніж у будь-якій іншій мові жителів Архіпелагу, проте вона вела свій родовід від Прамови, у якій усі речі мали лише Істинні імена. Шлях до розуміння Прамови починався з рун, створених ще тоді, коли острови Земномор'я тільки постали з морської безодні [67].

Назву the Old Speech А. Саган вирішив відтворити шляхом створення неологічного поняття Прамова, яке значно краще зберігає функціональну еквівалентність ніж просто Давня мова. Безеквівалентне словосполучення true names перекладач калькував, позначивши заголовною літерою з метою акцентування уваги на важливості цього поняття Істинні імена. Синтаксичну конструкцію the islands of the world було конкретизовано, таким чином результат перекладу вказує в якому саме світі знаходяться позначені географічні обєкти - острови Земномор'я. Лексему the sea відтворено перифразовим перекладом морська безодня, який певним чином додає експресивності усьому вислову.

15-й: He came on a meadow between two streams where the flower called white hallows grew thick, and as these blossoms are rare and prized by healers, he came back again next day [68]. - Якось Гед натрапив на галявину між двома струмками, де густо росли "білотрунки". Вони надзвичайно рідкісні і тому їх особливо цінують цілителі [67].

У даному уривку зустрічаємо черговий неологізм світу роману white hallow. Це поняття позначає надзвичайно цілющу рослину. Застосувавши семний аналіз, визначаємо, що воно складається з двох компонентів white - білий та hallow - святий. Перекладач утворив в українській мові окказіоналізм білотрунки, який лише частково відповідає оригіналові, оскільки лексема трунок дефініюється як напій; відвар; пахощі; отрута. Запропонуємо власний варіант перекладу - цілющий білоцвіт. Також варто звернути увагу на лексему meadow, яка в англійській мові позначає луг і при перекладі зазнала уподібнення до галявина, еквівалентом якої у вихідній мові треба вважати glade або clearing. Тим не менш, такий прийом перекладача цілком виправданий, оскільки дія твору відбувалася у лісі, який у свідомості вітчизняного читача більше асоціюється з галявинами, ніж з лугами.

16-й: If you wish, I will send you to Roke Island, where all high arts and self-transformation are taught [68].

Якщо ти хочеш, я пошлю тебе на острів Роук, де навчають мистецтва Високої Магії та Перевтілення [67].

Місце розташування академії чарівників Roke Island А. Саган переклав за допомогою напівкалькування - острів Роук. Безеквівалентні магічні поняття high arts та self-transformation у перекладі зазнали перетворення відповідно до контексту, внаслідок чого було утворено цілком адекватні україномовні варіанти Висока Магія та Перевтілення, які перекладач, так само, як і в одному з попередніх прикладів, вирішив позначити заголовною літерою.

17-й: With eyes and ears and mind bewildered he followed the Harbormaster to the broad dock where Shadow was tied up [68]. - У цілковитому сум'ятті Гед плентався за старшиною порту до широкого доку, де була пришвартована "Тінь" [67].

Англомовний фразеологізм with eyes and ears and mind bewildered було відтворено українським стійким словосполученням у цілковитому сум'ятті, який має подібне значення, тобто функціональним аналогом. Також цей розділ роману цікавий наявністю морської термінології, наприклад, tied up, яка має перекладатися відповідними еквівалентами мови перекладу - пришвартований. До інших виразів даної тематики можна віднести Go with a fair wind - попутного тобі вітру, та Open ports! - Весла на воду! Звернімо увагу на назву корабля, на якому Гед відплив до острова Роук - Shadow. Вона, по суті, є символом, що передрікає долю юного чарівника, і тому її необхідно перекладати встановленим словниковим відповідником - Тінь.

-й: Between Barnisk and Torheven they sailed with a light wind, and on the second day came in sight of Havnor, the Great Island, heart and hearth of the Archipelago [68]. - Гнані легким вітерцем, вони пройшли між островами Барніск і Торхевен, а на другий день перед ними замаячів Хавнор - великий острів, серце і центр Архіпелагу [67].

Цей фрагмент тексту насичено реаліями - географічними назвами, що розкривають специфіку світу Земноморя. Усі вони відтворюються шляхом транскодування: Barnisk - Барніск, Torheven - Торхевен, Havnor - Хавнор. Останньому У. Ле Гуїн надає дескриптивну характеристику the Great Island, heart and hearth of the Archipelago, яку переклад зберігає шляхом калькування усіх елементів - великий острів, серце і центр Архіпелагу. Зважаючи на той факт, що автор позначила сполучення the Great Island заголовними літерами, можна вважати цю конструкцію прецизійною назвою, щось на кшталт позначення столиці королівства серед народу. Тому, іншим варіантом перекладу міг би бути Величний острів.

19-й: "Have you craft with iron?"meant, could Ged make the compass-needle point their way to Roke, making the magnet follow not its north but their need. That skill is a secret of the Seamasters, and again Ged must say no [68].

А з залізом можеш чаклувати?

Йшлося про те, чи зможе Гед змусити стрілку компаса вказувати їм дорогу до Роука, незалежно від того, де зараз знаходиться північ. Це мистецтво - одна з таємниць [67].

Вираз Have you craft with iron? при перекладі трансформується шляхом модуляції у репліку А з залізом можеш чаклувати? Подальший контекст свідчить, що перекладач обрав вірний спосіб перекладу, оскільки письменниця наводить пояснення, що саме має на увазі капітан корабля - заклинання стрілки компасу. Далі У. Ле Гуїн називає ці чари a secret of the Seamasters, у перекладі А. Саган залишає лише одну з таємниць, вилучаючи лексему the Seamasters. На нашу думку доречніше було б відтворити це поняття засобом створення неологізму українською мовою, з урахуванням його семантичного складу - Заклинателі Моря, що значно більше відповідає вимозі адекватності та еквівалентності перекладу.

20-й: Keep her as she goes, you witless woodenhead! Row, you spineless slave-sons! That's Thwil Bay and the Knoll of Roke, as any fool could see! Row!" [68] - Тримай на землю, ти, безмозкий бовдуре! А ви, нікчемні сини рабів, давайте гребіть! Це Твільська бухта і Роукський пагорб, якщо якийсь йолоп цього не бачить! Гребіть! [67]

Аналізований уривок цікавий наявністю великої кількості емоційно забарвленої розмовної лексики, при відтворенні якої перекладач має орієнтуватися на збереження прагматичності висловлень. Так, наказове речення Keep her as she goes А. Саган переклав шляхом смислового розвитку, додавши українському варіанті виразнішої морської тематики - Тримай на землю. Звернення witless woodenhead та spineless slave-sons відтворено відповідниками мови перекладу - безмозкий бовдуре нікчемні сини рабів. Окличне речення any fool could see! зазнало антонімічного перекладу - якийсь йолоп цього не бачить. При трансляції топонімів Thwil Bay and the Knoll of Roke перекладач застосував напівкалькування, внаслідок чого отримані еквіваленти мають вигляд адаптованих до української традиції номінації географічних назв - Твільська бухта і Роукський пагорб.

21-й: You cannot always find the Warder where he is, but sometimes you find him where he is not [68]. - Ти ніколи не знайдеш Архімага там, де він є насправді, та інколи зможеш знайти його там, де його немає [67].

Відміною властивістю жителів острова Роук є манера говорити загадками. Структури та лексеми оригіналу в таких загадках мають повні еквіваленти в мові перекладу і тому не представляють складнощів для перекладача. Відмітимо лише, що прецензійна назва Warder, імя, яким іноді називають верховного чарівника мешканці острову, при перекладі була конкретизована до вже відомого українському читачеві Архімага. Вважаємо, що відтворення цього поняття безпосереднім словниковим еквівалентом Хранитель було б більш доречним, оскільки воно окрім синонімічного мовного розмаїття передбачає ще повідомлення ще однієї функції, яку має виконувати цей чаклун - охорона та підтримування магічного балансу.

22-й: It was cut, as he knew later, from a tooth of the Great Dragon. The door that the old man closed behind him was of polished horn, through which the daylight shone dimly, and on its inner face was carved the Thousand-Leaved Tree. He stood in the innermost room of the House of the Wise, and it was open to the sky [68]. - Згодом він дізнався, що їх вирізали із зуба Великого Дракона. Крізь них тьмяно просвічувалося знадвору сонячне світло, а на одвірках красувалось вирізьблене тисячолисте Дерево Життя. Гед знаходився у самому центрі Обителі Мудреців, а над ним - тільки небо [67].

Академія чарівників на острові Роук сповнена артефактами, які є реаліями магічного світу, тому їх адекватна передача є ключовою у збереженні колориту твору в тексті перекладу. Перше поняття a tooth of the Great Dragon А. Саган відтворив шляхом калькування зуб Великого Дракона. В українському відповіднику словосполучення the Thousand-Leaved Tree окрім безпосереднього перекладу спостерігаємо наявність доданої лексеми Життя, причиною чого, ймовірно, було бажання перекладача підсилити емотивний вплив на читачів - тисячолисте Дерево Життя. Наступну безеквівалентну конструкцію the House of the Wise перекладено за допомогою смислового розвитку - Обитель Мудреців.

-й: "That is the Immanent Grove. We can't come there, yet..." [68] - Це Примарний сад. Ми не можемо в нього зайти, поки що... [67]

Звернімо увагу на переклад безеквівалентної конструкції the Immanent Grove. Лексема Immanent визначається як existing or operating within; inherent; (невідємний) поняття Grove - a small wood or other group of trees (Oxford Dictionary) - або гай чи лісочок. Вочевидь, буквальний переклад цієї реалії не можна вважати адекватним, тому А. Саган вдався до контекстуального відтворення обох елементів оніму. Звернувшись до змісту даної частини твору, можемо стверджувати що варіант Примарний сад відповідає ідею, яку заклала в це поняття У. Ле Гуїн.

24-й: Part of each day he studied with the Master Chanter, learning the Deeds of heroes and the Lays of wisdom, beginning with the oldest of all songs, the Creation of Ea [68]. - Щодня він декілька годин присвячував заняттям із Майстром-Менестрелем, вивчаючи давні пісні про подвиги видатних героїв, балади із "Законів мудрості", починаючи із найдавнішої у світі пісні - балади "Створення Еї" [67].

У черговому прикладі зустрічаємо найменування викладача академії чарівників the Master Chanter - Майстр-Менестрель. А. Саган калькував перший компонент реалії та застосував гіперонімічний переклад до другого (Chanter - співак), враховуючи середньовічний антураж твору. Серед інших схожих понять у романі виділяємо такі: Master Windkey - Майстр-Вітровод (утворено неологізм Вітровод з огляд на семний складу оригіналу), Master Herbal - Майстер-Знахар (приклад гіпонімічного перекладу, Herbal - це не просто знахар, а травник, чаклун, що спеціалізується на рослинах), Master Hand - Майстер-Ілюзорник (контекстуальний переклад, англійська лексема Hand означає умілець, але оскільки цей чаклун був фахівцем зі створення ілюзій, перекладач відтворив його саме таким чином), Master Changer - Майстер-Перетворень (переклад здійснено за таким же принципом, як і в попередньому прикладі; в якості іншого можливого відповідника запропонуємо Майстер-Трансформацій).

Також цей уривок містить назви творів, які представляють собою героїчний епос Земноморя. А. Саган перекладає ці поняття, адаптуючи під українську традицію номінації таких творів та додаючи уточнюючі компоненти: the Deeds of heroes - давні пісні про подвиги видатних героїв; the Lays of wisdom - балади із "Законів мудрості"; the Creation of Ea балади "Створення Еї". Звернімо увагу на the Lays of wisdom, що дослівно означає "Балади Мудрості". Перекладач вирішив створити у тексті перекладу своєрідний збірник "Закони мудрості", таким чином розширивши це поняття.

-й: The world is in balance, in Equilibrium. A wizard's power of Changing and of Summoning can shake the balance of the world [68]. - Наш світ перебуває у рівновазі - Еквілібрумі. Перетворення та привороти чаклуна можуть порушити світову рівновагу. Тому вони приховують багато небезпек [67].

Цей фрагмент містить назву магічної рівноваги світу - Equilibrium. Шляхом транскрипції утворено відповідник Еквілібрум, безеквівалентність якого в українському перекладі компенсується розкриттям цього поняття в тексті твору. При відтворенні виразу A wizard's power of Changing and of Summoning компонент power вилучається, застосовується перестановка елементів конструкції відповідно до граматичних норм мови перекладу, а чаклунські терміни Changing and of Summoning зазнають контекстуального перекладу, внаслідок чого маємо такий результат перекладу: Перетворення та привороти чаклуна.

Таким чином, було виявлено, що у випадку відсутності безпосередніх відповідників, а саме за часткової еквівалентності та безеквівалентності, з метою досягнення адекватності перекладу необхідно вдаватися до так званих перекладацьких трансформації. Найважчими для перекладу є реалії та власні назви, які необхідно відтворювати розглянутими вище способами перекладу. Варто зазначити, що найбільш уживаними є способи транскрипції або транслітерації, а також описовий або перифрастичний спосіб. Це цілком логічно, оскільки в перекладацькій традиції найпростішими, а тому і найбільш розповсюдженими способами перекладу безеквівалентної лексики є саме два вищезазначених. На другому місці за частотністю використання є гіпонімічний або гіперонімічний способи, уподібнення, а також створення нових чи складних слів (калькування, напівкалькування). Найменш поширеними необхідно вважати контекстуальний переклад, переклад прецизійної лексики, оскільки ці способи застосовуються, коли неможливо досягти адекватності іншими шляхами.

ВИСНОВКИ

Дослідження засвідчило, що переклад художнього тексту, зокрема жанру фентезі, повинен повність відтворювати ідею першотвору, стильові своєрідності оригіналу, зберігати його красу, відтворювати побут епохи та країни, до якої належить оригінал. З метою створення адекватного перекладу перекладач має передавати в перекладі всі наміри автора, тобто справляти аналогічний ідейно-емоціональний вплив на читача, зберігати образність, колорит, ритм першотвору в перекладі. При цьому неминуче перекладачу доведеться вдатися до прагматичної адаптації вихідного тексту, враховуючи специфічні для ареалу мови перекладу історичні, соціально-культурні та психологічні фактори, що найчастіше істотно впливають на сприйняття перекладу.

Було зясовано, що під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, що міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць. Варто зазначити, що еквівалентність - поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно-логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал. Головною в перекладі є комунікативна еквівалентність, що спирається на інваріантний комунікативний ефект вихідного тексту і тексту перекладу. Комунікативна еквівалентність повязана з функціональною, що передбачає збереження функціональних домінант вихідного тексту в перекладі. Якщо комунікативна еквівалентність поширюється на семантичний і прагматичний рівні і доповнюється функціональною, можна говорити про повну еквівалентність. Однак було виявлено, що повна еквівалентність є скоріше ідеалізованим конструктом і реально досяжна тільки у випадку простих текстів з вузьким діапазоном функціональних характеристик та у відносно нескладних комунікативних умовах. Набагато частіше зустрічається часткова еквівалентність, яка реалізується на одному з рівнів і частково чи повністю відсутня на інших.

Дослідники, що визначають еквівалентність перекладу оригіналу, найбільш суттєвим вважають досягнення комунікативної рівнозначності різномовних текстів. Як відомо, для того, щоб повідомлення в достатньо повному обсязі було сприйнято адресатом, посереднику-перекладачу необхідно враховувати, з одного боку, особливості культури адресата інформації, з іншого - особливості вихідного тексту. Отже, перекладацькій праці повинен передувати глибокий історико-літературознавчий та стилістичний аналіз художнього тексту, що виявляє значущість кожного, навіть найменшого компоненту його структури.

Розглянувши концептуальні засади використання в перекладознавстві та лінгвістиці терміна «безеквівалентна лексика», ми вважаємо, що безеквівалентна лексема - особлива одиниця, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, номінує такі явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. БЛ - це складова образності тексту, яка несе емоційно-експресивний підтекст, повязаний з ідеоетнічним компонентом значення. БЛ слугує для номінації понять та реалій, не має точних лексичних відповідників у соціокультурних парадигмах інших мов, які порівнюються з вихідною. Специфіка БЛ полягає в її: 1) семантиці. БЛ належить до національно маркованої лексики мови. У структурі лексичного значення безеквівалентних одиниць завжди наявна сема «національне» (етнічне, фольклорне, символічне); 2) конотації. Семантика безеквівалентної лексеми поширюється на контекст (смислове оточення) цієї одиниці в тканині тексту та весь смисл-зміст твору. БЛ сприяє створенню етнічної картини світу; 3) функціонуванні. В ієрархії смислу тексту БЛ виконує функцію домінанти; 4) іншомовних лексичних відповідниках. Поява БЛ у тексті наштовхує реципієнта на розуміння етнокультурної приналежності твору. Наявність іншомовної БЛ у тексті створює специфічні умови для сприйняття. Текст починає функціонувати, таким чином, як феномен на межі двох культур.

Таким чином, можемо стверджувати, що під час здійснення перекладу, головним завданням перекладача є досягнення еквівалентності вихідного тексту та тексту перекладу. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати різноманітні перекладацькі трансформації. Причина, що викликає потребу у використанні перетворень полягає у тому, що кожна мова має свою власну, своєрідну структуру, і це необхідно враховувати під час перекладу. Для того, щоб досягти адекватного варіанту перекладу, перекладачеві необхідно володіти арсеналом різнотипних трансформацій. При цьому особливу увагу необхідно звертати на лексико-граматичні трансформації, тобто перебудову під час перекладу синтаксичної структури речення або певних лексичних змін, зумовлених структурними та лексико-семантичними розбіжностями англійської та української мов.

Під час аналізу україномовного перекладу роману У. Ле Гуїн «Чарівник Земноморя» було виявлено, що у випадку відсутності безпосередніх відповідників, а саме за часткової еквівалентності та безеквівалентності, з метою досягнення адекватності перекладу необхідно вдаватися до так званих перекладацьких трансформації. Найважчими для перекладу є реалії та власні назви, які необхідно відтворювати розглянутими вище способами перекладу. Варто зазначити, що найбільш уживаними є способи транскрипції або транслітерації, а також описовий або перифрастичний спосіб. Це цілком логічно, оскільки в перекладацькій традиції найпростішими, а тому і найбільш розповсюдженими способами перекладу безеквівалентної лексики є саме два вищезазначених. На другому місці за частотністю використання є гіпонімічний або гіперонімічний способи, уподібнення, а також створення нових чи складних слів (калькування, напівкалькування). Найменш поширеними необхідно вважати контекстуальний переклад, переклад прецизійної лексики, оскільки ці способи застосовуються, коли неможливо досягти адекватності іншими шляхами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Алексеева И. С. Введение в переводоведение / И. С. Алексеева. - М. : Издательский центр «Академия», 2004. - 352 с.

2.Алимов В. В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации / В. В. Алимов. - М. : Едиториал УРСС, 2004. - 160 с.

.Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика / Л. Г. Бабенко, Ю. В. Казарин. - 3-е изд., испр. - М. : Флинта, 2005. - 496 с.

.Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. - М. : УРСС, 2010. - 190 с.

.Бочарнікова А. М. Часткові еквіваленти в перекладних перських словниках / Бочарнікова Анна Михайлівна // Studia Linguistica. - вип. 16. - К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. - с. 305-310.

.Брандес М. П. Предпереводоведческий анализ текста / М. П. Брандес, В. И. Провоторов. - М. : Тезаурус, 2001. - 240 с.

.Бреус Е. В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский / Е. В. Бреус. - М. : УРАО, 2002. - 208 с.

.Бронська А. П. Лінгвокраїнознавчий аспект у викладанні української мови як іноземної / А. Бронська // Дивослово. Українська мова й література в навчальних закладах України. - № 7. - К., 2000. - С.43 - 44.

.Верещагин Е. М. В поисках новых путей развития лингвострановедения: концепция речеповеденческих тактик / Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. - М. : Институт русского языка им. А. С. Пушкина, 1999. - 84 с.

.Виноградов В. С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / Виноградов В. С. - М. : Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 240 с.

.Витренко, А. Г. Может ли перевод быть частично эквивалентным? / А. Г. Витренко. // Вестник МГЛУ : отв. ред. В. К. Ланчиков. - Вып. 506: Семантические и стилистические аспекты перевода. - М., 2005. - С. 40-52.

.Влахов С. Непереводимое в переводе / Влахов С., Флорин С. - М. : Р. Валент, 2006. - 448 с.

.Волошина А. М. Безеквівалентна лексика близькоспоріднених мов: проблема семантичної структури / Волошина А. // Наукові записки. - Випуск XXVI. - Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. - С.56 - 64.

.Гарбовский Н. К. Теория перевода / Н. К. Гарбовский. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. - 554 с.

.Гачечиладзе Г. Г. Художественный перевод / Г. Г. Гачечиладзе. - М. : Советский писатель, 1980. - 255 с.

16.Горбачевский А. А. Оригинал и его отражение в тексте перевода / А. А. Гарбовский - Челябинск : ЧГУ, 2001. - 202 c.

.Гордієнко Н. М. Поняття перекладацької еквівалентності як центральна проблема теорії художнього перекладу / Н. М. Гордієнко // Материалы за 8-а международна научна практична конференция «Найновите научни постижения». - Том 18. Филологични науки. - София : «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2012. - 104 с.

.Егер Г. Л. Коммуникативная й функциональная эквивалентность / Г. Л. Егер // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. - М., 1978. - С. 82-89.

19.Зарівна О. Т. Основні способи та прийоми перекладу науково-технічних текстів у вищих навчальних закладах / Зарівна О. Т. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. - Чернігів, 2011. - № 85. - С. 97-100.

20.Зорівчак Р. П. Термін «структурно-конотативна реалія» у контрактивній лінгвістиці та перекладознавстві / Р. П. Зорівчак // Проблеми зіставної семантики. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з проблем зіставної семантики 28-30 березня 1995 р. / Кочерган М. П. (відпов. редактор) та ін. - К., 1995. - С.224 - 227.

21.Казакова Т. А. Практические основы перевода. English - Russian / Т. А. Казакова. - СПб. : Издательство Союз, 2000. - 320 с.

.Казакова Т. А. Теория перевода (лингвистические аспекты) / Т. А. Казакова. - СПб. : Издательство Союз, 2000. - 296 с.

.Казакова Т. А. Translation Techniques. English - Russian. Практические основы перевода / Т. А. Казакова. - М. : Союз, 2001. - 78 с.

24.Катфорд Дж. К. Лингвистическая теория перевода: Об одном аспекте прикладной лингвистики. Перевод с английского / Дж. К. Катфорд. - М. : ЛКИ, 2007. - 176 с.

.Комиссаров В. Н. Лингвистика перевода / Комиссаров В. Н. - М. : ЛКИ, 2007. - 176 с.

26.Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. Учебное пособие / Комиссаров В. Н. - М. : Высш. шк., 2000. - 348 с.

.Комиссаров В. Н. Слово о переводе (очерк лингвистического учения о переводе) / Комиссаров В. Н. - М. : Международные отношения, 1990. - 216 с.

.Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / В. Н. Комиссаров. - М. : ЭТС, 2001. - 424 с.

.Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты)./ Комиссаров В. Н. - М. : Высш. шк., 1990. - 253 с.

30.Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад) / Корунець І. В. - Вінниця : Нова Книга, 2003. - 274 с.

.Космеда Т. А. Вступ до мовознавства в тестах / Т. А. Космеда, О. Б. Ляховин ; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. Івана Франка, Ф-т романо-герм. філол. - Дрогобич : Коло, 2012. - 130 с.

32.Кочерган М. П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації / М. П. Кочерган // Проблеми зіставної семантики. Збірник статей за доповідями Міжнародної наукової конференції з проблем зіставної семантики 23-25 вересня 1999р. - К. , 1999. - С. 42-45.

.Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган. - К. : Перун, 1999. - С. 171 - 172.

.Кушнір Г. К. Перекладацькі трансформації та їх класифікація / Кушнір Галина, Любов Козуб // Studia Lingua: актуальні проблеми лінгвістики і методики викладання іноземних мов. - вип. 12. - К. : КНУ ім.. Т. Шевченка, 2011. - с. 351-358.

.Латышев Л. К. Курс перевода. Эквивалентность перевода и способы её достижения / Л. К. Латышев. - М. : Международные отношения, 1981. - 198c.

.Латышев Л. К. Перевод: теория, практика и методика преподавания / Л. К. Латышев, А. Л. Семенов. - М. : Академия, 2003. - 192 с.

37.Латышев Л. К. Технология перевода / Л. К. Латышев. - М. : Академия, 2007. - 320 с.

.Левицкая Т. Р. Пособие по переводу с английского языка на русский / Т. Р. Левицкая, А. М. Фитерман. - М. : Высшая школа, 1973. - 136 с.

39.Левицкая Т. Р. Чем вызываются лексические трансформации при переводе? / Т. Р. Левицкая, А. М. Фитерман // Тетради переводчика. Вып. 12. - М. : Междунар. отношения, 1985. - С. 50-69.

.Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода / Р. К. Миньяр-Белоручев. - М. : Московский лицей, 1996. - 298 c.

.Миропольська Н. Є. Мистецтво слова в структурі художньої культури учня: теорія і практика / Н. Є. Миропольська. - К. : Наука, 2002. - 204 с.

.Паршин А. Н. Теория и практика перевода / А. Н. Паршин. - М. : Русский язык, 2000. - 161 с.

.Попова З. Д. Лексическая система языка (внутренняя организация, категориальный аппарат и приемы изучения) / Попова З. Д., Стернин И. А. - Воронеж : Изд-в Воронеж. ун-та, 1984. - 148 с.

.Попович А. М. Проблемы художественного перевода / Попович А. - М. : Высшая школа, 1980. - 199 c.

.Рецкер Я. И. О закономерных соответствиях при переводе на родной язык / Я. И. Рецкер // Теория и методика учебного перевода. - М. : Высшая школа, 1975. - С. 10-15.

.Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика / Я. И. Рецкер. - М. : Р. Валент, 2007. - 244 с.

.Сдобников В. В. О переводе В. В. Набоковым одного сонета Шекспира / В. В. Сдобников // Проблемы теории, практики и критики художественного перевода: Сб. науч. тр. : отв. ред. В. В. Сдобников. - Н. Новгород, 2000. - C. 134-145.

.Сдобников В. В. Теория перевода / В. В. Сдобников, О. В. Петрова. - Н. Новгород. : НГЛУ им. Н. А. Добролюбова, 2001. - 306 с.

.Соболев Л. Н. О переводе образа образом / Л. Н. Соболев // Вопросы художественного перевода. - М. : Советский писатель, 1985. - С. 270-290.

.Солодуб Ю. П. Теория и практика художественного перевода / Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт, А. Ю. Кузнецов. - М. : Издательский центр «Академия», 2005. - 304 с.

.Стафєєва Н. Ю. Особливості перекладубезеквівалентної авторської лексики у жанрі фентезі на матеріалі „Володар перснів Дж. Р. Р. Толкієна / Н. Ю. Стафєєва // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - № 14 (201). - К., 2010. - С. 24-27.

52.Сушко З. А. Формальна та динамічна еквівалентність: прагматичний інваріант / Зоряна Сушко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Літературознавство. - Тернопіль, 2011. - Вип. 31. - С. 267-277.

.Топер П. М. Перевод и литература: творческая личность переводчика / П. Топер // Вопросы литературы. - М., 1998. - № 6. - С. 178-199.

54.Тупиця О. В. Проблема відмежування поняття «безеквівалентна лексика» / Тупиця О. // Филологические науки. - № 35. - Полтава : ПДПУ імені В. Г. Короленка, 2007. - с. 244-249.

.Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы) / А. В. Федоров- М.: Филология Три, 2003. - 414 с.

.Чернякова Ю. С. Способы достижения функциональной эквивалентности в переводе художественного текста (на материале английского и русского языков) : дис. канд. филол. наук. : 10.02.20 / Чернякова Юлия Сергеевна. - М., 2008. - 185 с.

.Швейцер А. Д. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты / А. Д. Швейцер. - М. : Либроком, 2009. - 215 с.

.Шуман М. О. Слова переводимые и слова непереводимые / М. Шуман // Мастерство перевода. - М., 1984. - С. 124-130.

59.Albrecht F. Vom. Ubersetzen und der Qualitat des Ubersetzens / Albrecht F. // Quality in Translation. - Oxford : Oxford University Press, 1993. - pp. 32-41.

60.Chesterman A. Contrastive Functional Analysis / Andrew Chersterman. - Philadelphia : Dell Press, 1998. - 425 p.

61.Gutt E. Translation and relevance: cognition and text / Gutt E. - Oxford : Blackwell Publishers, 2000. - 271 p.

62.Halverson S. The concept of equivalence in translation: much ado about nothing / Halverson S. // Target. - 1997. - №9 (2). - P. 207-233.

.Neubert A. Text and Translation. / Neubert A. - Leipzig : Verlag Enziklopaedie, 1985. - 168 S.

.Newmark P. Approaches to translation / Newmark P. - Hertfordshire : Prentice Hall, 1988. - 215 p.

.Nida E. The Theory and Practice of Translation / E. Nida, and C.R.Taber. - Leiden : The united bible societies. - 219 p.

.Serov N. D. The Theory and Practice of Translation / N, D, Serov., A.V. Shevnin, - M. : Elista, 1989. - P. 51-77

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

67.Ле Ґуїн У. Чарівник Земноморя / Урсула Ле Ґуїн : пер. А. Саган. - Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2006. - 672 с.

68.Le Guin U. K. A Wizard of Earthsea (The Earthsea Cycle) / Ursula K. Le Guin. - New York : Graphia, 2012. - 320 p.

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

69.Англо-український словник: більше 100 000 слів (350 000 варіантів перекладу) /за ред. проф. Гороть Є. І. - Вінниця : Нова Книга, 2006. - 1700 с.

70.Словник української мови. У 20-ти т. / Український мовно-інформаційний фонд НАН України; за ред. В. М. Русанівського. - К. : Наукова думка, 2010. - Т.1. А - Б. - 911 с.

.Українсько-англійський словник: близько 200 000 слів / за ред. проф. Гороть Є. І. - Вінниця : Нова Книга, 2009. - 1040 с.

.Dictionary of Translation Studies / Mike Shuttleworth and Moira Cowie. - Manchester : St. Jerome Publishing, 1999. - 233 p.

73.Longman Dictionary of Contemporary English. - London : Pearson Education Limited, 2003. - 1950 p.

74.Oxford Encyclopedic English Dictionary / J. M. Hawkins, R. Allen (eds). - Oxford : Clarendon Press, 1991. - 1093 p.

75.Routledge Encyclopedia of Translation Studies / Ed. by Mona Baker - NY : Routledge, 2001. - 654 p.

76.Websters New World Dictionary / ed. by M. Agnes. - 4th ed. - Cleveland & New York : Webster, 2000. - 1062 p.

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ, ЧАСТКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ, БЕЗЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ В ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ У. ЛЕ ҐУЇН «

Больше работ по теме: