Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

КУРС ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ЕНЕРГЕТИКИ»

для студентів IV курсу спеціальності 6.050601

«Теплоенергетика»

Укладачі: доц. Поліщук І.Г.

м. Кривий Ріг 2012 р.

Тема 1. Предмет і завдання курсу

Дисципліна «Економіка енергетики» розглядає такі питання як: використання основних і оборотних фондів енергетики, визначення собівартості енергетичної продукції і шляхи її зниження, що таке ціна продукції, для чого застосовуються показники прибутку і рентабельності і що вони характеризують, по яких методиках і за допомогою яких інструментів визначається економічна ефективність капітальних вкладень, заходів науково-технічного прогресу, запобігання збитку від забруднення навколишнього середовища.

При вивченні основних фондів будуть розкриті: поняття основних фондів енергетичних підприємств і їхня структура; вартість основних фондів і методи її оцінки; поняття і види зносу основних фондів, а також принципи його відшкодування; шляхи підвищення ефективності використання основних фондів.

Вивчення оборотних коштів дозволить визначити їхнє місце у виробництві продукції, розглянути економічний зміст і призначення оборотних коштів, а також показники використання і джерела утворення оборотних коштів.

Вивчення пятого і шостого розділів дозволить зясувати такі питання як: що таке собівартість енергетичної продукції, які витрати відносять на собівартість, особливості калькулювання витрат на виробництво енергетичної продукції; як установлюється ціна на продукцію енергетичних підприємств; які джерела утворення прибутку і як вона витрачається; як визначити рентабельність продукції або рентабельність виробництва і під дією яких факторів цей показник може змінюватися.

Збільшення обсягу виробництва продукції неможливо без інвестицій. Поняття інвестицій, їхній склад, структура і джерела розглядаються в наступному розділі, в якому також приведені сучасні методи оцінки ефективності інвестицій.

Будь-який захід науково-технічного прогресу повинний бути ефективним, інакше змісту в цьому заході немає. Це очевидно. Але як визначити цю ефективність, як зясувати доцільність упровадження саме цього, а не якого-небудь іншого заходу? Відповісти на це питання дозволить визначення економічної ефективності інноваційних процесів.

Не секрет, що енергетика є одним з «забруднювачів» навколишнього середовища. Здійснення того або іншого природоохоронного заходу також вимагає визначення ефективності - зіставлення ефекту з витратами, які необхідно понести для його реалізації. Облік таких екологічних факторів розглянутий при вивченні методики визначення ефективності природоохоронних заходів, розглянутої у восьмому розділі.

Завдання курсу «Економіка енергетики» полягає в одержанні знань принципових основ підвищення ефективності і якості енергетичної продукції, оскільки, тільки опанувавши відповідними економічними знаннями і методами економічних розрахунків і аналізу, можна вибирати більш прогресивні й економічні технологічні процеси й агрегати, вирішувати проблеми енергозбереження, обґрунтовувати ефективні принципові схеми устаткування й оптимальні способи його експлуатації.

Енергетика є однією з базових комплексних галузей народного господарства. У її склад входять електричні станції: теплові, атомні, гідравлічні; районні і пікові котельні, електричні і теплові мережі, лінії електропередач і т.п.

Всі електричні станції, що використовують органічне тепло, працюють у єдності з підприємствами, що добувають, перероблюють і транспортирують це паливо. Для теплових електростанцій (ТЕС), що працюють на вугіллі - це вугільні шахти, розрізи, збагачувальні фабрики; для газових ТЕС - це підприємства по видобутку і транспортуванню газу, газопроводи і сховища з відповідним господарством; для ТЕС, що працюють на мазуті - нафтопереробні заводи, нафтосховища, нафтопроводи і т.д.

Ці підприємства по видобутку, переробці, збагаченню і транспортуванню палива, є сполученими для енергетики, і утворять її зовнішній паливний цикл як вихідну складову частину єдиного ланцюга перетворення природних енергетичних ресурсів у теплову й електричну енергію. Зміна в одній ланці цього ланцюга може вплинути і на інші. Тому вивчення кожної ланки енергетичного господарства повинне проводитися не ізольовано, а з урахуванням впливу розглянутих технічних вирішень на всі елементи енергетичного ланцюга.

Дослідження взаємозвязків між енергетикою і технологією виробничих процесів дозволяє виявити можливості удосконалювання цих виробничих процесів з метою зниження витрати енергетичних ресурсів у промисловості.

Енергетичне господарство промисловості включає:

• власне енергетичні установки (ТЕС, котельні, компресорні і кисневі станції, системи водо- і теплопостачання й ін.);
• енергетичні частини технологічних установок (рекуператори, казани-утилізатори й ін.);
• енергетичні частини комбінованих енерготехнологічних установок, що роблять технологічну й енергетичну продукцію.
• Характерною рисою енергогосподарства промисловості є наявність у ньому різноманітних установок, використання не тільки первинних, але і побічних (вторинних) енергоресурсів.
• Різноманіття і відмінності виробників і споживачів енергетичної продукції, а також складність взаємозвязків між ланками паливно-енергетичного комплексу вимагають розробки єдиних паливно-енергетичних балансів. Паливно-енергетичний баланс - це баланс виробництва і споживання усіх видів палива й енергії, що передбачає забезпечення споживачів не тільки по галузях промисловості, але і по економічних районах з обліком найбільш ефективного використання енергетичних ресурсів. При розробці балансу всі види палива й енергії виражаються в одних одиницях - тоннах умовного палива (т.у.п.). Енергія атомних і гідроелектростанцій враховується при цьому по середній питомій витраті палива на одиницю електроенергії (1 квт ч), відпущеної із шин теплових електростанцій у відповідний рік.
• У складі єдиного паливно-енергетичного балансу розробляються також наступні енергетичні баланси:
• електричної енергії;
• тепла (низького і середнього потенціалу);
• окремих видів палива (вугілля, нафти, газу).
• Особливістю балансу електроенергії і тепла є відсутність в них перехідних залишків (на відміну від матеріальних балансів) і необхідність їхнього складання не тільки за енергії, але і за потужності, що викликано техніко-економічними особливостями енергетики.
• В енергетику процес виробництва, передачі, розподілу і споживання енергії є безперервним. Усі необхідні операції по контролю і керуванню процесом виробляються під час роботи агрегату без його зупинки. У силу цього можна виділити наступні техніко-економічні особливості, властивій енергетиці:
• 1) неможливість складування енергії. У кожен даний момент часу виробництво енергії повинне строго відповідати обсягу її споживання. Для підтримки цієї відповідності, забезпечення безперебійності енергопостачання споживачів в енергетику необхідні резервні виробничі потужності (на відміну від інших галузей, де резервування здійснюється запасами готової продукції). Відповідно до призначення розрізняють резерви потужності: а) ремонтний - призначений для компенсації потужності, виводимої в планові ремонти; б) аварійний - призначений для забезпечення енергопостачання у випадках зниження потужності, викликаного аварійним простоєм устаткування; в) навантажувальний - призначений для компенсації можливих відхилень навантаження від розрахункової величини по випадковим для енергосистеми причинам. Сукупність аварійного і навантажувального резерву часто називають експлуатаційним резервом. Проблема резервування потужності з економічної точки зору полягає в обґрунтуванні оптимальної величини резерву потужності. При його збільшенні знижується збиток у споживача від аварійного недоодержання електроенергії, однак зростають витрати на створення і зміст цієї потужності у виробника енергії;
• 2) динамічність процесів виробництва енергії, що полягає не тільки у великій швидкості їхнього протікання, але й у постійній зміні навантаження в часі. Це пояснюєтся змінами в режимі споживання енергії на підприємствах, транспорті, у сільському господарстві, у побуті під впливом різних факторів: змінності, технологічних особливостей, кліматичних умов, сезонності і т.д. Зміни навантаження споживачів бувають регулярними (стійкими) і нерегулярними (у силу випадкових для енергетики причин). Тому в плануванні й економічному аналізі енергетичного виробництва велику роль відіграютьграють графіки навантаження, що показують зміною споживання енергії в часі. У залежності від часу розрізняють графіки добові (зимові і літні) і річні. Конфігурація графіків навантаження залежить від складу споживачів, їхніх виробничих режимів, природних факторів і ін. Добовий електричний графік навантаження приведений на рис. 1.1.
• На графіку видно, що навантаження безупинно змінюється, досягаючи максимальної Pм і мінімальної Рm величини. Площа графіка виражає в масштабі кількість споживаної енергії. Зона, обмежена горизонталями, що проходять через максимальне і середнє Рср значення навантаження, називається піковою частиною добового графіка навантаження. Напівпікова частина обмежена лініями, що проходять через середнє і мінімальне навантаження, інша ж частина графіка називається базовою.
• 3) зв'язок енергетики промислового підприємства з його виробничою технологією з одного боку, і регіональною енергосистемою з іншого.
• Р, тис. квт

Електричне навантаження 4 8 12 16 20Годинник добиРис. 1.1 Принциповий добовий графік електричного навантаження

• 4). складність і капіталоємність системи паливно-енергетичного господарства промислового підприємства.
• Всі ці техніко-економічні особливості необхідно враховувати при вивченні дисципліни «Економіка енергетики».
• Тема 2. Основні фонди енергетичних підприємств
• Будь-який процес виробництва припускає наявність двох основних факторів - засобів виробництва і робочої сили. Їх єдність, що виявляється в процесі праці, складає продуктивні сили суспільства. У сукупності засоби праці і предмети праці представляють засоби виробництва. Та частина засобів виробництва, що бере участь в утворенні вартості продукту, має назву виробничих фондів. Засоби виробництва і виробничих фондів якісно відрізняються між собою: засоби виробництва - це речовинні елементи процесу праці; виробничі фонди - це економічна форма засобів виробництва, що характеризує їх участь в утворенні вартості продукції. Елементи виробництва, в яких не втілена людська праця, до виробничих фондів не відносяться. Так, до виробничих фондів не відносяться земельні ресурси, хоча вони і є умовами процесу праці.
• Витрати, вкладені в засоби праці (вартість), переносяться на продукт поступово, по міру зносу засобів праці за увесь час їх дії і входять в собівартість продукції як один з елементів витрат виробництва.
• Основні виробничі фонди беруть участь у багатьох виробничих циклах, перетерплюючи в кожному з них частковий знос. Відповідно виробничому споживанню основні фонди переносять свою вартість на продукт поступово протягом усього терміну служби. Вартість основних фондів, що переноситься вроздріб на готову продукцію, за допомогою її реалізації перетворюється в грошову форму. З часом, по мірі зносу основних фондів, частина їх вартості, що накопичується в грошовій формі, збільшується при одночасному зменшенні іншої частини вартості, що зберігається основними фондами в їх споживчій формі. До кінця терміну служби основних фондів вся їх вартість перетворюється в грошову форму.
• Основні виробничі фонди - це соціально-економічна форма тієї частини засобів виробництва, що у виробничому процесі використовується поступово протягом багатьох виробничих циклів, переносить свою вартість на продукт частинами, надходить в обіг у вартісній формі частинами і відшкодовується в натурі і по вартості через значні періоди часу.
• На відміну від основних виробничих фондів основні невиробничі фонди не беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на готову продукцію. До таких фондів відносяться довгостроково існуючі об'єкти невиробничого (житлові будинки, лікарні, дитячі дошкільні установи) і культурно-побутового (палаци культури, їдальні, стадіони) призначення, якщо вони перебувають у віданні підприємства.
• Основні виробничі фонди є одним з найважливіших видів ресурсів, від збільшення обсягу і рівня використання яких багато в чому залежить ефективність виробництва. Кількісний ріст, відновлення і якісне удосконалювання виробничого апарата на основі науково-технічного прогресу забезпечує підвищення технічної озброєності і продуктивності праці, поліпшення якості і зниження собівартості продукції. Раціональне використання основних виробничих фондів відноситься до числа найважливіших господарських задач.
• Для обліку і планування розширеного відтворення основних фондів виробляється їх класифікація по різних ознаках. У залежності від ролі в процесі відтворення, або по призначенню і формі участі в процесі виробництва основні фонди підрозділяються на фонди промислово-виробничі і невиробничі.
• По ознаці приналежності основні фонди враховуються по галузям, підгалузям промисловості, підприємствам і цехам. У залежності від призначення, натурально-речовинних ознак і характеру виконуваних функцій основні фонди підрозділяються на види (групи).
• Видова класифікація основних фондів є єдиною для всіх галузей народного господарства і передбачає їх розподіл на наступні групи:
• 1. Будинки - будівельні об'єкти, призначені для створення умов протікання виробничого процесу, збереження матеріальних цінностей, службові приміщення, що забезпечують необхідні умови для здійснення виробничого процесу. До них відносяться будинки основних і допоміжних цехів, лабораторій, складів, заводоуправлінь, офісів.
• 2. Споруди - інженерно-будівельні об'єкти для створення умов протікання виробничого процесу і виконання технічних функцій, не зв'язаних зі зміною предметів праці. Сюди включаються: шахти, рудні двори металургійних підприємств, естакади, залізничні колії, автодороги, резервуари, димарі, мости, тунелі, очисні споруди, забори, шляхопроводи.
• 3. Передатні пристрої - пристрої для передачі електричної, теплової, механічної енергії; рідких, газоподібних і сипучих речовин.
• 4. Машини й устаткування, у тому числі:
• а) силові машини й устаткування;
• б) робочі машини й устаткування;
• в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування;
• г) обчислювальна техніка;
• д) інші машини й устаткування.
• До силових машин і устаткування (у тому числі автоматичним), що служать для запуску робочих машин і устаткування, відносять генератори, турбіни, двигуни усіх видів, перетворювачі, котельні установки та ін.
• До робочих машин і агрегатів відносяться всі види машин, агрегатів і устаткування, призначених для механічного, хімічного і термохімічного впливу на предмети праці і їх переміщення в процесі виробництва. Сюди включають основні технологічні агрегати (наприклад, доменні, мартенівські печі, прокатні стани, агломераційні машини, пилки, ножиці та ін.).
• До вимірювальних і регулюючих приладів і пристроїв, лабораторному устаткуванню відносяться прилади і пристрої для вимірів, контролю, регулювання розмірів, маси, тиску, температури, часу, напруги, швидкості й інших параметрів, засобу диспетчеризації і сигналізації, прилади й апаратура лабораторій.
• До обчислювальної техніки відносяться цифрові, аналогові, персональні обчислювальні машини і пристрої, а також периферійне устаткування, призначене для збору і передачі інформації.
• До інших машин і устаткування відносяться телефонні станції, а також інші види устаткування, що не ввійшли в попередні групи.
• 5. Транспортні засоби - різні засоби для пересування людей і вантажів: автомобілі, тепловози, електровози, транспортери та ін.
• 6. Інструмент - всі види ручних і механізованих знарядь і пристосувань для технологічної обробки, що мають термін служби більш одного року.
• 7. Виробничий інвентар і приналежності - різні предмети для виконання виробничих операцій, збереження матеріалів, створення умов безпеки.
• 8. Господарський інвентар - канцелярські столи, шафи, множні і копіювальні пристрої, сейфи і т.п.
• Крім перерахованих вище також виділяються групи «Робітник і продуктивна худоба», «Багаторічні насадження», «Капітальні витрати по поліпшенню земель», «Інші виробничі фонди».
• Основні фонди мають активну і пасивну частини. Активну частину основних фондів складають ті групи, що призначені для безпосереднього впливу на предмети праці, здійснення технологічного процесу і переміщення предметів і продуктів праці в процесі виробництва (машини й устаткування, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приналежності). Пасивна частина включає інші групи основних фондів (будинки, споруди, передатні пристрої та ін.).
• Основні фонди енергетичних підприємств мають різноманітну структуру, про що свідчать дані, приведені в таблиці 2.1. Для теплових електростанцій характерна велика питома вага силового устаткування (парогенератори, турбіни, генератори, двигуни), для гідроелектростанцій - велика питома вага споруд, а в цілому для електроенергетики - силового устаткування і передатних пристроїв.
• Економічне значення видової структури основних фондів полягає в тому, що при збільшенні частки їх активної частини, насамперед робочих машин і устаткування, зростає виробнича потужність і досягається скорочення пасивної частини на одиницю продукції, що випускається, ріст фондовіддачі й економія капітальних вкладень.
• Таблиця 2.1 Структура основних фондів енергетичних підприємств

ПідприємстваЕлементи основних фондів, % від загальної кількостіБудинкиСпорудипереді-точні пристроїМашини і обор.у т.ч. силовіТранс-портні засобиІншіЕлектроенерге-тика14222934/320,50,5Теплові електростанції1916955/510,50,5Гідроелектро-станції1859616/10,20,8

• Тому при проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств необхідно прагнути до збільшення частки активної частини основних фондів. Разом з тим, недостатня площа складів, несуча здатність мостових кранів, пропускна здатність передатних пристроїв, можуть стримувати обсяг виробництва. Тому, прагнучи до підвищення частки активної частини основних фондів, необхідно забезпечити їх оптимальну структуру, при якій досягається необхідна пропорційність активних і пасивних елементів і найбільш висока віддача всієї сукупності основних фондів.
• Видова структура основних фондів, у загальному випадку, залежить від таких факторів як:
• розмір підприємства, оскільки на більш великих підприємствах вища частка активної частини основних фондів;
• технічний рівень виробництва, тому що із збільшенням частки автоматизації і механізації виробництва активна частина основних фондів зростає;
• географічне розміщення підприємств, оскільки винос підприємств за кордони населених пунктів або їх розташування в незасвоєних районах приводить до збільшення пасивної частини основних фондів за рахунок необхідності спорудження додаткових комунікацій.
• Найбільш характерним параметром є розмір підприємства. Так, зокрема, збільшення розміру енергетичного підприємства, обумовлене збільшенням потужності установок, підвищує питому вагу устаткування, вимірювальних приладів і регулюючих пристроїв. Якщо на тепловій електростанції потужністю 300 МВт, до складу якої входять три блоки по 100 МВт, питома вага устаткування, що представляє активну частину основних фондів, складає близько 45%, то при потужності 1200 МВт (6 блоків по 200 МВт) ледве більш 50%, а при потужності 2400 МВт (8 блоків по 300 МВт) близько 65%.
• Підприємства ведуть первинний облік наявності і руху основних фондів. Для контролю і перевірки вірогідності даних бухгалтерського обліку періодично (як правило, один раз на рік) проводиться інвентаризація основних фондів.
• Облік і планування основних фондів здійснюється відповідно до їх класифікації в натуральних і вартісних показниках.
• Облік і планування в натуральних показниках здійснюється по окремим групам основних фондів. Грошове вираження вартості основних фондів представляє їх оцінку. Облік і планування основних фондів у вартісних показниках необхідні для характеристики обсягу, динаміки і структури основних фондів, їх розширеного відтворення, рівня використання, а також для нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності виробництва та ін.
• Оцінка основних фондів виробляється декількома методами, якими враховуються зміни умов відтворення і знос основних фондів протягом тривалих періодів їх функціонування. У залежності від часу оцінки розрізняється оцінка по первісній і відновлювальній вартості, а від ступеня зносу - по повній і залишковій вартості.
• Первісна вартість основних фондів представляє їх фактичну вартість в момент придбання або запровадження в дію. Вона включає вартість придбаного устаткування, витрати на його доставку і монтаж, вартість будівельних робіт по цінам, тарифам і розцінкам, що діяли в період створення основних фондів. По первісній вартості основні фонди зараховуються на баланс підприємства.
• Перевагою даного виду оцінки є його простота, оскільки основні фонди враховуються по первісній вартості без яких-небудь її перерахунків. Недоліком методу є те, що з часом змінюються вартість будівельних матеріалів, металу, енергії, продуктивність праці й умови виробництва, у зв'язку з чим змінюються ціни на устаткування і розцінки на будівельно-монтажні роботи. У результаті об'єкти основних фондів, аналогічні введеним раніше, здобувають іншу первісну оцінку.
• Спільний облік основних фондів, введених у різний час, приводить до змішаної їх оцінки, непорівнянності вартості аналогічних агрегатів, перекручуванню показників обсягу, динаміки, структури, використання основних фондів, непорівнянності виробничої потужності і вартості об'єктів, розходженням амортизаційних відрахувань. З метою усунення зазначених недоліків і приведення вартості основних фондів до сучасних умов відтворення періодично виробляється переоцінка основних фондів по відновній вартості. Переоцінка звичайно вироблялася 1 раз у 10 - 12 років.
• Відновна вартість основних фондів представляє вартість їх відтворення в сучасних умовах. Вона характеризує вартість раніше створених основних фондів за умови введення їх в експлуатацію в період, коли виробляється переоцінка. Відновлювальна вартість охоплює ті ж обсяги і види засобів праці, що і первісна вартість, але оцінені за сучасними цінами, тарифами, розцінками.

де - первісна вартість основних фондів;

і - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

В даний час роль переоцінки виконує індексація основних фондів. Індексація проводиться в строки, встановлювані урядом, і здійснюється за методикою, що розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів.

У бухгалтерському обліку і звітності основні фонди відбивають по їх балансовій вартості, що являє собою повну вартість усіх наявних (що числяться на балансі підприємства) основних фондів. Після проведення індексації вартість основних фондів визначається по новій балансовій вартості, отриманої з використанням коефіцієнта індексації. Виходячи з цієї балансової вартості розраховуються показники фондовіддачі, рентабельності виробництва, а також амортизаційні відрахування.

Однак, індексація основних фондів приводить до збільшення цін на вироблену продукцію. Оскільки індексація передбачає збільшення балансової вартості основних фондів, то автоматично, внаслідок збільшення амортизаційних відрахувань, збільшуються і витрати на виробництво.

На відміну від повної (первісної або відновлювальної) вартості залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, ще не перенесену на готову продукцію. Вона являє собою первісну або відновлювальну вартість за винятком зносу. Величина залишкової вартості основних фондів залежить від щорічних амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Після років експлуатації основних фондів їх залишкова вартість може бути виражена формулою

де - повна вартість основних фондів;

- амортизаційні відрахування за рік.

- фактичний строк експлуатації основних фондів, років.

Обсяг основних фондів підприємств не залишається незмінним.

Підприємства вводять у дію або реконструюють об'єкти, здобувають машини, устаткування й інші елементи основних фондів.

В той же час цілком зношені основні фонди, що втратили працездатність і не підлягають відновленню, або морально застарілі машини й устаткування підлягають ліквідації і списанню з балансу підприємства. Вартість матеріальних цінностей, отриманих при ліквідації основних фондів, представляє їх ліквідаційну вартість.

На її величину збитки від ліквідації основних фондів менше суми залишкової вартості і витрат по ліквідації.

Основні фонди можуть вибути і з інших причин (продаж або передача іншим підприємствам, руйнуванню в результаті аварій).

Наявність і рух основних фондів характеризується показниками балансової вартості на початок і кінець періоду. Величина визначається з урахуванням введення і виведення (вибуття) основних фондів

Величина введення основних фондів може бути визначена виходячи з обсягу капітальних вкладень у даному періоді й обсягу незавершеного будівництва на початок і на кінець періоду

+

У силу цього приріст основних фондів може бути обчислений як різниця між їх вартістю на початок і на кінець року

З урахуванням руху основних фондів обчислюється їх середньорічна вартість , розрахунок якої ведеться по формулі середньої хронологічної

де - вартість основних фондів на початок кожного місяця року і на початок січня наступного року.

Середньорічна вартість основних фондів також може бути визначена по спрощеній формулі

де - число місяців роботи введеного устаткування;

- число місяців не роботи виведеного устаткування.

У процесі виробництва основні фонди зношуються, тобто поступово втрачають свою вартість і переносять її на вироблену продукцію. Основні фонди піддаються фізичному і моральному зносу.

Фізичний знос основних фондів виражається в втраті ними своєї споживчої вартості, тобто корисних властивостей і якостей, завдяки яким основні фонди виконують свої функції в процесі виробництва. В міру матеріального зносу (втрати споживчої вартості) основних фондів зменшується їх вартість.

Розрізняють фізичний знос першого роду, що зв'язаний з інтенсивністю експлуатації устаткування, і фізичний знос другого роду, обумовлений впливом природних сил.

На ступінь фізичного зносу впливають наступні фактори:

• якість виготовлення устаткування;
• інтенсивність експлуатації фондів;
• характер і умови технічного процесу;
• кваліфікація обслуговуючого персоналу і якість елементів основних фондів, що обслуговуються.

Ступінь фізичного зносу основних фондів характеризується коефіцієнтом зносу

де і - фактичний і нормативний термін служби основних фондів.

У розрахунку по цій формулі величини зносу приймається пропорційними терміну служби об'єкта. У дійсності основні фонди зношуються нерівномірно. У силу цього більш точно фізичний знос можна визначити шляхом обстеження технічного стану і визначення ступеня зносу окремих деталей або вузлів . З урахуванням вартості елементів об'єкта визначається середньозважений коефіцієнт його зносу

Оперуючи данними про знос і вартість об'єктів, можна розрахувати фізичний знос основних фондів. Коефіцієнт фізичного зносу основних фондів може бути обчислений виходячи з залишкової і повної вартості або суми амортизаційних відрахувань за фактичний термін служби

Чим більше фізичний знос основних фондів, тим менше коефіцієнт придатності основних фондів (Г), величина якого обчислюється по формулі

Моральний знос основних фондів виражається в зменшенні їх вартості під впливом науково-технічного прогресу в галузях, що створюють основні фонди (машинобудування, будівництво та ін.). При моральному зносі діючі об'єкти фондів знецінюються незалежно від ступеня фізичного зносу, а швидкість морального зносу залежить від темпів науково-технічного прогресу в промисловості. Чим менше терміни створення і вище виробничо-експлуатаційні й економічні показники нових машин, тим більше моральний знос діючої техніки. Поняття морального зносу еквівалентно поняттю техніко-економічного старіння (зносу), що також іноді зустрічається в спеціальній літературі.

Відшкодування основних фондів в натуральній формі і по вартості здійснюється через тривалі періоди часу шляхом проведення ремонтів і(або) повної заміни (реновації), що необхідно для забезпечення безперервності процесу суспільного виробництва. Відшкодування в натуральній формі часткового фізичного зносу здійснюється за допомогою ремонтів, морального зносу - шляхом модернізації під час ремонтів, а також реконструкції і технічного переозброєння.

Ремонт - це сукупність робіт і операцій по відшкодуванню часткового зносу і відновленню основних фондів, підтримці їх в працездатному стані шляхом заміни зношених і ушкоджених конструктивних елементів, оглядів, чищення, змащення.

По економічному змісту ремонти підрозділяються на поточні, капітальні і відбудовні.

Поточний ремонт основних фондів складається в систематичному проведенні профілактичних і ремонтних робіт з усунення щодо невеликих ушкоджень і заміні зношених деталей, оглядові, чищенню, змащенню механізмів без тривалих перерв у процесі виробництва. Метою поточного ремонту є відшкодування часткового і запобігання прогресуючого фізичного зносу основних фондів, підтримка їх в працездатному стані до чергового капітального ремонту.

Капітальний ремонт основних фондів представляє проведення через тривалі періоди часу великих робіт з відновлення зношених і ушкоджених конструктивних елементів основних фондів, частковій заміні їх більш сучасними, демонтажеві, оглядові, чищенню, змащенню, монтажеві і регулюванню всіх механізмів. Капітальний ремонт вимагає більш тривалої зупинки агрегатів і перерв у процесі роботи. Метою капітального ремонту є відшкодування в натуральній формі часткового фізичного і морального зносу основних фондів, відновлення їх первісної і досягнення більш високої споживчої вартості, підвищення експлуатаційних характеристик машин, устаткування й інших засобів праці.

Відновний ремонт основних фондів представляє їх відновлення після руйнування або значних ушкоджень у результаті стихійних лих, воєнних дій або тривалої бездіяльності. При проведенні відбудовного ремонту досягається відновлення або зростання первісної споживчої вартості основних фондів. Відбудовний ремонт проводиться за рахунок державного резервного або страхового фонду і фінансується за планами капітального будівництва.

З метою заміни окремих вузлів агрегатів або машин на більш сучасні проводиться їх модернізація. Під модернізацією діючих машин і устаткування мається на увазі удосконалювання конструкції, зміцнення або заміна вузлів і деталей, застосування пристосувань для механізації й автоматизації виробничих процесів з метою підвищення технічного, соціального або екологічного рівня виробництва. Модернізацію варто розглядати як складову частину технічного переозброєння підприємств.

Відшкодування в натуральній формі повного фізичного і морального зносу проводиться шляхом заміни застарілих основних фондів. Таке відшкодування нерозривне пов'язано з відшкодуванням вартості основних фондів, перенесеної на готову продукцію. Джерелом відшкодування вартості основних фондів є амортизаційні відрахування, що накопичуються.

Як відзначалося вище, основні фонди в міру виробничого споживання поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію і відшкодовуються в натуральній формі і по вартості через значні періоди часу за рахунок амортизаційних відрахувань.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів по мірі їх зносу, на вироблену продукцію з метою акумуляції коштів для відшкодування зношених основних фондів.

Сутність амортизації як економічної категорії складається в єдності процесів перенесення і відшкодування вартості основних фондів. У процесі амортизації накопичуються грошові кошти, необхідні для відшкодування зносу основних фондів шляхом проведення капітальних ремонтів і повної заміни основних фондів, що вибувають.

Амортизаційні відрахування - це грошове вираження частини вартості основних фондів, переносимої на готову продукцію при їх експлуатації і зносі. Вони виражають споживання основних фондів у процесі виробництва і як елемент витрат упредметненої праці на виробництві продукції включаються в її собівартість.

При реалізації продукції амортизаційні відрахування відшкодовуються споживачами продукції в складі ціни. Вироблені щорічно амортизаційні відрахування накопичуються для відшкодування часткового зносу основних фондів шляхом капітальних ремонтів і модернізації і для повного відновлення основних фондів. Сума амортизаційних відрахувань, накопичена до кінця встановленого терміну служби основних фондів, повинна бути достатньої для повного їх відновлення.

Річна сума амортизаційних відрахувань , грн. при нормативному терміну служби основних фондів може бути визначена по формулі

де - балансова вартість основних фондів даного виду;

- витрати на капітальні ремонти протягом всього терміну експлуатації основних фондів;

- витрати на демонтаж елементів основних фондів;

- ліквідаційна вартість елементів основних фондів (вартість металобрухту й інших придатних для використання матеріалів за винятком витрат по ліквідації основних фондів).

У практиці планування фінансово-господарської діяльності підприємства амортизаційні відрахування визначаються виходячи з величини балансової вартості основних фондів по нормах амортизації.

Норма амортизації - це встановлений у законодавчому порядку розмір річних амортизаційних відрахувань по конкретному виду (групі) основних фондів, виражений, як правило, у відсотках до їхньої балансової вартості.

Основним показником, що визначає величину норм амортизації на повне відновлення основних фондів, є нормативний термін служби окремих об'єктів основних фондів.

Нормативний термін служби об'єктів основних фондів - це тривалість їх експлуатації в роках, установлений з обліком фізичного і морального зносу в умовах планованого рівня використання і відновлення устаткування й інших засобів праці.

Нормативний термін служби основних фондів характеризує їх амортизаційний період, тобто економічно обґрунтований термін відшкодування вартості основних фондів. У наш час кожне підприємство має право самостійно визначати термін служби устаткування.

Згідно нового Податкового Кодексу України (2010р.) амортизації підлягають:

Øвитрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

Øвитрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

Øвитрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

Øвитрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

Øкапітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень Кодексу;

Øсума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;

Øвартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

Øутримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

Øліквідацію основних засобів;

Øпридбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку;

Øвитрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:

Øвитрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

Øвитрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

Øвитрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів;

Øвартість гудвілу;

Øвитрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Термін "невиробничі основні засоби" означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації наведено у таблиці 2.2.

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об'єктів, що входить до складу окремої групи.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в Кодексі і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

рентабельність енергетичний собівартість продукція

Таблиця 2.2 Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації

ГрупиМінімально допустимі строки корисного використання, роківгрупа 1 - земельні ділянки-група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом15група 3 - будівлі,20споруди,15передавальні пристрої10група 4 - машини та обладнання5з них:електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень2група 5 - транспортні засоби5група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)4група 7 - тварини6група 8 - багаторічні насадження10група 9 - інші основні засоби12група 10 - бібліотечні фонди-група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи-група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди5група 13 - природні ресурси-група 14 - інвентарна тара6група 15 - предмети прокату5група 16 - довгострокові біологічні активи7

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

Øочікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

Øфізичний та моральний знос, що передбачається;

Øправові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у Кодексу, протягом таких строків (табл.2.3).

Таблиця 2.3 Строки дії права користування основними фондами

ГрупиСтрок дії права користуваннягрупа 1 - права користування природними ресурсами (правокористування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);відповідно до правовстановлюючого документагрупа 2 - права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду |приміщень тощо);відповідно до правовстановлюючого документагрупа 3 - права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;відповідно до правовстановлюючого документагрупа 4 - права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 роківгрупа 5 - авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роківгрупа 6 - інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)відповідно до правовстановлюючого документа

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в Кодексі.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

При розрахунку норм амортизації основних фондів відповідно прийнятій умові їхнього рівномірного зносу визначається середньорічна сума амортизаційних відрахувань по видах основних фондів

Норма амортизації на повне відновлення розраховується відношенням середньорічної суми амортизаційних відрахувань до балансової вартості основних фондів і виражається у відсотках

Нарахування амортизації на підприємствах проводиться виходячи з балансової вартості основних фондів і встановлених Законом норм амортизації. Місячна сума амортизаційних відрахувань визначається розподілом річної суми на 12. З 1 липня 1997 р. В Україні законодавчо прийнята нова амортизаційна політика, яка закріплена Національними стандартами бухгалтерського обліку 2001р. Законом передбачені такі методи амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий, податковий.

Амортизаційні відрахування проводяться по всіх видах основних фондів незалежно від того, чи функціонують вони у виробничому процесі, знаходяться в резерві, ремонті, або простоюють. Амортизація не нараховується по об'єктах, переведеним на консервацію, по незакінченим і не зданим в експлуатацію об'єктам капітального будівництва, по іншим предметам, що не відносяться до основних фондів. Амортизаційні відрахування проводяться протягом фактичного терміну служби основних фондів. Якщо цей термін менше нормативного, то має місце недоамортизація основних фондів, якщо більше - переамортизація.

Амортизаційні відрахування, як елемент витрат на виробництво продукції, включаються в її собівартість і ціну і після реалізації відшкодовуються споживачем продукції і накопичуються в амортизаційному фонді. Засоби амортизаційного фонду, призначені на повне відновлення основних засобів, що вибувають, використовуються для фінансування, капітальних вкладень на зведення нових, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих об'єктів.

Ефективність суспільного виробництва залежить від залучення у виробничий процес і раціональне використання всіх ресурсів, у тому числі ресурсів основних виробничих фондів. Для аналізу і виявлення резервів підвищення ефективності основних фондів служить система показників, а економічний зміст показників визначається роллю, що приділяється засобам праці у виробничому процесі. Ця роль складається в технічному озброєнні праці, що знаходить узагальнене вираження в показнику фондоозброєність праці , обчислювальної відношенням середньорічної балансової вартості основних фондів до середньосписочної чисельності робітників :

При ресурсно-економному типі науково-технічного прогресу розміри основних фондів на одиницю замінної живої праці зменшуються, темпи росту продуктивності випереджають темпи росту фондоозброєності праці, і зростає величина корисного результату виробництва на одиницю основних фондів (фондовіддача). Величина фондовіддачі може бути виражена так

де - обсяг продукції підприємства за рік у вартісному вираженні.

У масштабі підприємства використовуються показники фондовіддачі, обчислювальні на основі отриманої за рік чистої продукції або прибутку.

Рівень фондовіддачі в кожному періоді багато в чому залежить від співвідношення вартості і продуктивності об'єктів, введених протягом аналізованого періоду. Тому при плануванні й аналізі розраховується прирістна фондовіддача, що характеризує віддачу ресурсів основних фондів, що втягуються додатково, у виробництво.

Прирістна фондовіддача розраховується виходячи із середньорічної вартості основних фондів у базисному і звітному періоді і річному корисному результаті в базисному і звітному періоді

Замість показників фондовіддачі можуть бути розраховані зворотні їм показники фондоємності , що показують, скільки основних фондів приходиться на одиницю корисного результату виробництва

Показники фондоємності по економічному змісту аналогічні показникам фондовіддачі, а по способу вираження - показнику питомих капітальних витрат.

Поряд з оцінкою ефективності всієї сукупності основних фондів потрібно характеризувати використання тих або інших видів і елементів основних фондів. Для цієї мети застосовуються натуральні показники, серед яких найбільш узагальнюючий і значним є коефіцієнт використання виробничої потужності , що характеризує сумарне інтегральне використання всієї системи машин і устаткування по аналізованому структурному підрозділі промисловості (підприємству). Інтегральне використання машин і устаткування залежить від їх завантаження в часі (екстенсивне використання) і в кожну одиницю часу (інтенсивне використання).

Для визначення показників екстенсивного завантаження машин і устаткування в якості вихідних приймається кількість і фонд часу роботи устаткування. Існує календарний, режимний, максимально-можливий і фактичний фонд часу.

Календарний фонд часу - це число годин у рік (24 · 365 = 8760).

Режимний фонд часу - залежить від числа неробочих днів у році (вихідних, святкових) і числа змін роботи в добу з урахуванням скороченої тривалості зміни в передсвяткові дні. При безперервному режимі роботи устаткування без вихідних днів режимний фонд часу збігається з календарним.

Максимальний-можливий фонд часу менше режимного на час капітальних і планово-попереджувальних ремонтів і поточних простоїв устаткування.

Фактичний фонд часу виражає час роботи устаткування за даний період і в залежності від фактичної тривалості ремонтів і простоїв може бути менше або більше максимально-можливого.

Для характеристики екстенсивного використання устаткування застосовуються наступні показники:

коефіцієнт використання наявного або встановленого устаткування в основному призначений для верстатного устаткування і визначає відношення кількості або сумарної потужності працюючого устаткування до кількості або сумарної потужності наявного або встановленого устаткування;

коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін (або станко-годинника) до загальної кількості машин (верстатів) на підприємстві (або до найбільшої кількості станко-годинника, що можуть бути відпрацьовані в одній зміні);

коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування - відношення фактичного або планового фонду часу роботи устаткування до календарного або максимально-можливого .

Розрахунок коефіцієнта по декількох агрегатах ведеться з урахуванням числа агрегатів п і фонду часу роботи кожного агрегату:

• стосовно календарного фонду часу

• стосовно максимально-можливого фонду часу

Для окремого агрегату (машини, верстата) коефіцієнт екстенсивного завантаження визначається стосовно календарного і максимально-можливого фондів часу, відповідно, як

і

У залежності від мети і напрямку аналізу можуть бути розраховані інші показники екстенсивного використання устаткування: відношення фактичного фонду часу до планового або режимного, планового фонду часу до режимного, режимного фонду часу до календарного, відсоток простоїв, тривалість ремонтів та ін. Розрахунки можуть проводитись за різні періоди часу - рік, місяць, квартал.

У плануванні часто застосовується коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування , обумовлений виходячи з фактичної або планової продуктивності агрегатів в одиницю часу , технічно можливої продуктивності , фонду часу і числа однотипних агрегатів п, за якими ведеться розрахунок

Коефіцієнт інтенсивного завантаження окремого агрегату визначається так

Знаючи коефіцієнти екстенсивного й інтенсивного завантаження, можна розрахувати коефіцієнт інтегрального (сумарного) завантаження устаткування

Коефіцієнт фактичного інтегрального завантаження окремого агрегату можна записати як

або

Приведені вище натуральні показники є універсальними, тобто застосовними у всіх виробництвах і галузях промисловості. Ці натуральні показники мають велике значення для аналізу, планування, контролю, організації і стимулювання найбільш повного і раціонального використання агрегатів, від якого в кінцевому рахунку залежить використання основних фондів і ефективність виробництва на підприємствах.

Економічне значення підвищення ефективності основних фондів складається з росту продуктивності сукупної суспільної праці. Поліпшення використання основних фондів є важливим резервом підприємства. Таке поліпшення дозволяє:

а) одержати додаткову продукцію при тій же вартості фондів, тобто без додаткових капітальних вкладень, наслідком чого є зниження питомих капітальних витрат;

б) за рахунок підвищення продуктивності агрегатів і відповідно продуктивності праці зменшувати потреба в робочій силі;

в) знизити собівартість продукції за рахунок кращого використання основних фондів і підвищення продуктивності праці;

г) прискорити оборот основних фондів і знизити втрати, що відбуваються внаслідок морального зносу устаткування.

Найважливішими напрямками поліпшення використання основних фондів є:

а) інтенсифікація процесів і прогресивна технологія;

б) автоматизація виробництва;

в) спеціалізація устаткування;

г) підвищення якості ремонту і модернізації устаткування;

д) поліпшення організації виробництва.

Під виробничою потужністю промислового підприємства розуміється максимально можливий річний (добовий) випуск продукції або обсяг переробки сировини в номенклатурі й асортименті, передбачених на плановий період. Однак в енергетику в силу її технологічних особливостей випуск продукції не може служити підставою для визначення виробничої потужності енергетичного підприємства. Так, для електростанцій річне (добове) вироблення енергії може значно змінюватися не тільки в межах року, але і доби за рахунок пікових навантажень. Тому виробнича потужність електростанцій характеризується максимальним навантаженням, що вони можуть нести. В свою чергу, максимальне навантаження визначається потужністю основного устаткування, що складає комплекс силових агрегатів станції. Стосовно електростанцій розрізняють встановлену і робочу потужність, а для окремих енергетичних агрегатів - номінальну й експлуатаційну.

Номінальна потужність представляє величину максимально тривалої потужності, що вказується в паспорті енергетичного агрегату.

Установлена потужність електростанції визначається шляхом підсумовування номінальних потужностей всіх установлених на ній агрегатів, що виробляють енергію.

Номінальна і встановлена потужності не залежать від конкретних експлуатаційних умов.

Експлуатаційна потужність показує максимальне навантаження енергетичного агрегату в конкретних умовах його роботи.

Експлуатаційна потужність може бути:

• менше номінальної, коли стан агрегату й умови його експлуатації гірше нормативних (паспортних) внаслідок окремих несправностей, зносу або забруднення устаткування;
• рівною номінальній, якщо стан агрегату й умови його експлуатації відповідають нормативним;
• більше номінальної, коли в ході експлуатації були виявлені резерви потужності або проведені деякі удосконалення агрегату;
• рівною нулю, якщо агрегат знаходиться в ремонті.
• Робоча потужність являє собою потужність, що електростанція може розвивати у фактичних умовах її експлуатації.
• Робоча потужність може бути:
• дорівнювати сумі експлуатаційних потужностей енергетичних агрегатів, установлених на станції;
• менше цієї суми, якщо агрегати знаходяться в ремонті, або за рахунок можливих диспропорцій між потужністю окремих груп енергетичного устаткування.

Виробнича потужність енергетичної системи характеризується сумарною встановленою потужністю вхідних в неї електростанцій.

Підвищення ефективності енергетичного виробництва вимагає найбільш повного використання виробничих фондів, а, отже, і виробничих потужностей. Для енергетики також розрізняють екстенсивне й інтенсивне використання виробничої потужності.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження енергетичного устаткування визначається так само, як і аналогічний показник для промислового устаткування стосовно календарного або максимально-можливого фонду часу.

Специфічність коефіцієнта екстенсивного навантаження в енергетиці визначається тим, що енергетичне виробництво є безперервним. Тривалість роботи технічно найбільш зроблених і економічних установок протягом року досить висока. У принципі ці установки зупиняються тільки на час ремонтів. Однак, можливі також короткочасні зупинки устаткування по режимних умовах, зокрема, у години нічного спаду навантаження, або в дні зниженого навантаження - у вихідні і святкові.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження енергетичного агрегату може бути розрахований виходячи з фактичної і номінальної потужності енергетичного агрегату аналогічно формулі (2.23). При цьому для виробництва електричної енергії продуктивність визначається в кВт, а для виробництва теплової енергії - у ГДж/годину.

Коефіцієнт інтегрального завантаження характеризує відношення зробленої кількості електроенергії за визначений час до максимально можливої кількості

Для характеристики використання виробничої потужності електростанцій широко застосовується показник числа годин використання встановленої потужності - суми паспортних потужностей установлених енергетичних агрегатів

де - фактично зроблена кількість електроенергії за визначений період часу (звичайно за рік);

- установлена потужність устаткування електростанції.

Для енергосистем в цілому визначається особливостями режиму споживання електроенергії (структурою споживачів) і величиною резерву потужності. Так, якщо для всіх електростанцій цей показник, що знаходиться на рівні 5000 годин, прийняти за одиницю, то для електростанцій загального користування він збільшується на 5 - 6%. Якщо ж за одиницю взяти число годин використання встановленої потужності електростанцій загального користування, то для теплових електростанцій показник числа годин використання встановленої потужності буде знаходиться на рівні 1,08 - 1,1, а для гідроелектростанцій - на рівні 0,7 - 0,8.

Тема 3. Оборотні кошти енергетичного підприємства

Поряд з основними виробничими фондами важливе значення у виробничому процесі мають предмети праці - сировина, матеріали, паливо. Предмети праці на відміну від знарядь праці цілком споживаються в одному виробничому циклі, змінюючи при цьому свою натурально-речовинну форму. Їх споживча вартість зникає, і виникає нова у виді виробленої продукції. Вартість предметів праці цілком переноситься на продукцію, виготовлену в даному циклі.

Основними показниками, за якими предмети праці відносяться до оборотних фондів (засобів) є:

• термін служби менш одного року незалежно від вартості;
• вартість не більш п'яти неоподатковуваних мінімумів заробітної плати незалежно від терміну служби.

У процесі виробництва предмети праці безупинно надходять у переробку, у результаті чого їхня натуральна форма перетерплює зміни, перетворюючись в готову продукцію. Незавершене виробництво в енергетиці відсутнє. Це обумовлено її техніко-економічними особливостями - безперервністю процесів виробництва і споживання електричної енергії і неможливістю її складування.

До складу оборотних коштів включаються також витрати майбутніх періодів і підготовчі роботи. При цьому до витрат майбутніх періодів відносяться витрати підприємства, здійснювані в поточному році і підлягаючі включенню в собівартість продукції наступних звітних періодів (орендні платежі, витрати на підписку періодичних видань і ін.).

Таким чином, виробничі оборотні фонди складаються з двох груп наступних матеріальних елементів виробництва: «Виробничі запаси» і «Засоби у виробництві».

Створена на підприємстві продукція надходить для реалізації в сферу звертання, де перетворюється в грошові кошти, частину яких знову направляється на закупівлю матеріалів, палива, виплату заробітної плати і т.д. Тому для забезпечення реалізації продукції, поновлення виробничих оборотних фондів і забезпечення безперервного виробництва підприємству поряд з виробничими оборотними фондами необхідно мати додаткові засоби для обслуговування сфери обігу. Ці засоби, що знаходяться поза сферою виробництва в товарній і грошовій формі, називаються фондами обігу.

Витрати (фонди) обігу по своєму економічному змісту підрозділяються на два види: витрати, зв'язані з приведенням продукції в придатний до споживання вид (продовження процесу виробництва в сфері звертання - витрати на сортування, обробку, упакування і передачу продукції), і витрати, пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції і закупівлею нових матеріалів.

Витрати, пов'язані з приведенням продукції в придатний вид називаються додатковими. Ці витрати найбільш характерні для енергетичних підрозділів, що входять до складу металургійних підприємств, оскільки доповнюють витрати виробничої сфери, а витрати, пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції є чистими витратами обігу, оскільки обумовлюють перетворення натурально-речовинної форми в грошову і навпаки.

До складу фондів обігу входять наступні елементи:

1. Вартість енергетичної продукції, відпущеної покупцеві, але не сплаченої («товари на шляху»).
2. Грошові кошти, отримані від реалізації продукції, але ще не витрачені і, що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку або в касі підприємства.
3. Грошові кошти, що знаходяться в розрахунках.

Грошові кошти, авансовані у виробничі оборотні фонди і фонди обігу, складають оборотні кошти підприємств.

У виробництві електричної і теплової енергії майже всі оборотні фонди зосереджені у виробничих запасах; відносно великий в оборотних фондах електростанцій питома вага палива, запасних частин для ремонту і допоміжних матеріалів. Тут практично відсутнє незавершене виробництво, оскільки на електростанціях процес виробництва енергії є безперервним і оборотними фондами перетворюються в енергію без нагромадження на проміжних стадіях перетворення енергії з одного виду в іншій.

Склад оборотних коштів підприємства приведений на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Склад оборотних коштів енергетичного підприємства

Під структурою оборотних коштів розуміють частку їх окремих елементів у загальній сукупності.

Співвідношення виробничих оборотних фондів і фондів обігу є показників ступеня продуктивного використання засобів, що забезпечують безперервність процесів виробництва і звертання суспільного продукту. Чим більше частка засобів, авансуючих у виробничі оборотні фонди, тим ефективніше здійснюється виробництво суспільного продукту, тому що менше засобів відволікається з виробничої сфери в сферу звертання.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу - необхідна умова безперервності процесу відтворення, але ці засоби не беруть участь безпосередньо в створенні додаткового продукту. Тому оборотні кошти використовуються ефективніше, коли більша їх частина зайнята в виробничій сфері, де створюється нова вартість.

Безперервність процесу виробництва вимагає постійного відшкодування засобів, що забезпечують відтворення робочої сили, а також споживання засобів виробництва.

У сфері виробництва і споживання кошти підприємств роблять оборот, виступаючи в трьох формах: грошовій, виробничій і товарній. Постійне повторення і поновлення процесу виробництва відбивають у кругообігу засобів підприємства - постійно повторюваному процесі руху вартості зі сфери виробництва в сферу обігу і назад.

Рух виробничих оборотних фондів обігу виступає як єдиний процес, що забезпечує безперервність виробництва. Вартість виробничих оборотних фондів у процесі виробництва цілком переноситься в кожнім циклі на створювану продукцію, переходить зі сфери виробництва в сферу обігу. Фонди обігу, залишаючи сферу обігу, також цілком переходять у сферу виробництва і стають виробничими оборотними фондами.

Оборотні кошти в процесі кругообігу послідовно проходять кілька стадій, змінюючи при цьому натуральну форму.

На першій стадії грошові кошти використовуються для придбання предметів праці. Оборотні кошти з грошової форми переходять у форму предметів праці і знаходяться на підприємствах у виді виробничих запасів, перетворюючись при цьому з фондів обігу в виробничі фонди.

На другій стадії оборотні виробничі фонди з виробничих запасів безпосередньо вступають в процес виробництва, де піддаються відповідній обробці, змінюють свою натуральну форму і виступають на різних ступенях виробничого циклу.

На третій стадії оборотні кошти, перетворюючи в готову продукцію, переходять зі сфери виробництва в сферу обігу, де готова продукція реалізується й оборотні кошти перетворюються з натуральної в грошову форму. На ці гроші знову здобуваються виробничі запаси, необхідні для здійснення виробництва. Реалізація є завершальним актом у кругообігу оборотних фондів. Грошовий виторг відшкодовує засоби, авансовані в реалізовану продукцію, і дозволяє безперебійно робити чергові вкладення ресурсів при наступних циклах кругообігу.

Визначені частини оборотних коштів одночасно знаходяться на різних стадіях кругообігу. Одна частина вступає у виробництво у виді запасів, інша знаходиться безпосередньо у виробництві, третя в цей же час виходить з виробництва у виді готової продукції, четверта реалізується покупцям і т.д., що і забезпечує безперебійність роботи підприємства.

Оборотні кошти підприємств складаються з власних і позикових.

Власні оборотні кошти підприємств призначені для утворення мінімально необхідних виробничих запасів, а також для забезпечення коштами на витрати майбутніх періодів і здійснення розрахунків у встановлений термін. Величина власних оборотних коштів щорічно встановлюється у фінансовому плані (бізнес-плані) підприємства й у залежності від зміни обсягу виробництва, умов постачання і збуту потреба у власних оборотних коштах може змінюватись. Поповнення (приріст) власних оборотних коштів здійснюється за рахунок доходу (прибутку) підприємства.

Також джерелом формування і поповнення оборотних коштів підприємства можуть бути кошти, прирівняні до власних, або так називані стійкі пасиви - періодичні платежі, що мають термін оплати: мінімальна заборгованість підприємства робітникам та службовцям по заробітній платі, що виникає внаслідок розриву між датою нарахування зарплати і датою її виплати, заборгованість по відрахуваннях на соціальне страхування й у Пенсійний фонд, що переходять залишки фондів економічного стимулювання й ін. Ці кошти прирівняні до власних оборотних коштів тому, що постійно використовуються підприємствами в господарському обороті.

До позикових оборотних коштів відносяться короткострокові кредити банків, надані підприємствам на певний строк. Короткостроковий кредит надається, як правило, на термін до одного року. Таке кредитування підприємств дозволяє гнучко змінювати величину оборотних коштів і приводити її у відповідність з потребою.

Таким чином, джерелами оборотних коштів підприємств є їх власні кошти (прибуток), кошти прирівняні до власного (стійкі пасиви), позикові кошти.

Як відзначалося вище, різні елементи виробничих запасів різночасно вступають в оборот, але одночасно повертаються до вихідної грошової форми при реалізації продукції. Величина коштів підприємства на рахунку в банку в процесі кругообігу коштів коливається, у зв'язку з чим у підприємств виникає постійний приплив і відтік коштів.

Встановлення обсягу власних оборотних коштів на рівні максимальної потреби привело б до утворення надлишків оборотних коштів і нераціональному їх використанню, тому один із принципів формування оборотних коштів складається в залученні мінімальної кількості власних оборотних коштів і одержанні підприємством позикових коштів для задоволення додаткових потреб.

Крім власних і позикових коштів підприємствами можуть використовуватися притягнуті кошти, джерелом яких, як правило, виступає кредиторська заборгованість. У числі кредиторів можуть знаходятись постачальники матеріальних ресурсів, термін оплати яким ще не наступили; постачальники, яким оплата ще не зроблена у встановлений термін та ін.

Необхідним етапом планування оборотних коштів і керування ними є їхнє нормування. Економічно обґрунтовані нормативи оборотних коштів забезпечують безперебійний процес виробництва і реалізації продукції і здійснення розрахунків у встановлений термін. Загальний норматив оборотних коштів по підприємству складається з нормативів коштів по елементах.

До нормованих оборотних коштів відносяться виробничі оборотні фонди і частина фондів обігу у виді готової продукції. Інша частина коштів у сфері обігу (грошові кошти) відноситься до ненормованих оборотних коштів (див. рис. 3.1).

Нормативи оборотних коштів залежать від масштабів виробництва, сортаменту продукції, її паливоємності, трудомісткості і собівартості, умов матеріально-технічного постачання, системи розрахунків і інших факторів.

Нормативи оборотних коштів можуть установлюватися різними методами, серед яких варто виділити:

дослідно-статистичний, котрий припускає встановлення нормативів на основі аналізу і коректування звітних даних про обсяг і склад оборотних коштів за минулий період;

коефицієнтний, при якому фактично сформований на початок планованого періоду загальний норматив оборотних коштів коректується за допомогою коефіцієнтів, що враховують майбутню зміну обсягів виробництва, умов постачання і розрахунків;

прямого рахунка, при якому нормативи оборотних коштів по кожному елементу розраховуються з урахуванням планованого обсягу виробництва, змін складу, вартості й умов доставки необхідних матеріальних ресурсів, умов реалізації продукції та ін.

Стосовно до виробничих запасів норми оборотних коштів є нормами запасів у днях, що встановлюються з урахуванням часу перебування оплачених матеріальних ресурсів на шляху, часі для їх приймання, вивантаження, складування, аналізу, підготовки до виробництва, перебування у видгляді запасів на складах. Величина норм запасів неоднакова по підприємствах і залежить від тривалості виробничого циклу, віддаленості постачальників ресурсів, частоти, рівномірності і розмірів партії постачань, швидкості і ритмічності транспортування, часу підготовки матеріалів до виробництва, швидкості проходження банківської документації та ін.

Загальна величина запасу включає транспортні, підготовчі і складські запаси.

Норма транспортного запасу являє собою час перебування оплачених матеріалів на шляху; норма підготовчого запасу встановлюється з урахуванням часу приймання, вивантаження, якісної і кількісної оцінки, лабораторного аналізу матеріалів; складські запаси в залежності від призначення підрозділяються на технологічні, поточні, страхові (аварійні) і сезонні.

Норма технологічного запасу визначається часом підготовки матеріалів до виробництва.

Поточні запаси виникають внаслідок періодичності постачання партій тих або інших матеріальних ресурсів на підприємство. Поточний запас забезпечує нормальне функціонування виробництва протягом інтервалу між постачаннями матеріалів. При рівномірному надходженні матеріалів у момент їх чергового постачання поточний запас досягає максимальної величини, знижуючи потім до нуля вчасно наступного постачання. Максимальна величина поточного запасу дорівнює добуткові середньодобового споживання даного матеріалу на тривалість інтервалу постачань у днях, а середня величина поточного запасу дорівнює половині максимальної величини. При мало мінливому обсягу виробництва величина середнього поточного запасу відноситься в зворотній залежності від частоти постачань.

Норми поточних запасів установлюються виходячи з інтервалів між постачаннями і залежать від далекості постачальників матеріальних ресурсів, роботи транспорту, періодичності виготовлення і відвантаження тих або інших матеріалів, розмірів потреби в матеріалах, величини транзитних норм, частки постачань транзитом. Норма поточних запасів приймається в розмірі половини величин середнього інтервалу між постачаннями.

Якщо на підприємстві підтримуються лише поточні виробничі запаси, то можливі порушення ритмічності постачань матеріалів можуть приводити до зниження продуктивності або зупинки виробництва. З метою забезпечення безперебійної роботи підприємств крім поточних запасів створюються страхові (гарантійні) запаси - деякі не знижуються запаси на випадок затримок надходження партій матеріальних ресурсів. Норми страхових запасів у днях рекомендується встановлювати в розмірі 50% від норми поточних запасів.

Імовірність перебоїв у постачанні сировиною й енергоносіями значно зростає в зимовий час. Тому на зимовий період рекомендується створювати сезонні (резервні) запаси матеріальних ресурсів, що утворяться, в основному, за рахунок кредитів.

Норма оборотних коштів у запасах (норма запасів) по кожному виду матеріальних цінностей визначається підсумовуванням норм транспортних , підготовчих , технологічних , поточних і страхового запасів:

Норма оборотних коштів (норма запасів) у цілому по сировині, основним матеріалам і покупним напівфабрикатам визначається як середньозважена величина виходячи з індивідуальних норм запасів по кожному виду сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів, а також їх обороту (витрати в грошовому вираженні) у плановому періоді.

Сума оборотних коштів, призначених на придбання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається по формулі

де - ціна одиниці і-го матеріалу, грн.;

- видатковий коефіцієнт відповідного матеріалу, т/г продукції;

- виробництво продукції, т/добу;

- норма запасу і-го сировини (матеріалу), днів.

Норма оборотних коштів на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати розраховується по формулі

=

де - витрата (оборот) сировини, основних матеріалів і покупних

напівфабрикатів за кошторисом виробництва, грн;

- норма запасу на кожен вид оборотних коштів, дні;

- тривалість планового періоду, дні.

Норма оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається виходячи з очікуваної суми коштів даного призначення на початок планованого періоду , нових витрат у планованому періоді відповідно до кошторисів , витрат, відносних на собівартість продукції в планованому періоді

Загальна норма оборотних коштів підприємства визначається підсумовуванням норм по елементах матеріальних коштів.

Приріст або скорочення норми оборотних коштів визначається як різниця між нормами на початок і кінець періоду.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується їх оборотністю. Це дозволяє встановити, як швидко оборотні кошти здійснюють рух в процесі виробництва і реалізації продукції, переходять з однієї стадії кругообігу в іншу, починаючи з авансованих коштів у виробничі запаси і закінчуючи останньою стадією перетворення вартості зробленої продукції знову в грошову форму.

Оборотність оборотних коштів залежить від часу виробництва і часу обертання. Чим менше тривалість виробничого процесу і реалізації зробленої продукції, тим швидше обертаються оборотні кошти.

Оборотність характеризується коефіцієнтом оборотності і часом обороту .

Коефіцієнт оборотності визначається числом оборотів, що роблять оборотні кошти (середньорічна сума ) за рік при обсязі реалізованої продукції

Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях - це час, протягом якого оборотні кошти, авансовані в грошовій формі, роблять один оборот. Тривалість періоду обороту оборотних коштів визначається відношенням тривалості звітного періоду (на практиці при розрахунках обороту оборотних коштів прийнято вважати тривалість року рівної 360 днів, кварталу - 90 днів, місяця - 30 днів) до коефіцієнта оборотності оборотних коштів за цей період

Показником ефективності використання оборотних коштів є також величина оборотних коштів, що приходяться на 1 грн. зробленої за звітний період продукції . Він визначається відношенням суми обортних коштів виготовленої і реалізованої підприємством продукції за рік

Час обороту всіх оборотних коштів залежить від часу їх обороту на кожній стадії

де - середня сума оборотних коштів, що знаходяться на даній (і-тій) стадії (у виробничих запасах, незавершеному виробництві та ін.); і = 1, 2, 3...n.

Час обороту всіх коштів визначається як сума часу обороту коштів на кожній стадії кругообігу

Одним з показників ефективності використання оборотних коштів є величина їх вивільнення (або перевитрати) в результаті зміни виробничо-господарської діяльності.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається в тому випадку, якщо фактичний залишок оборотних коштів у звітному періоді менше передбаченого планом при виконанні встановленої виробничої програми (економія -, перевитрата +)

На практиці відбувається одночасна зміна обсягу виробництва і залишку оборотних коштів.

Відносне вивільнення оборотних коштів визначається зіставленням їх залишку в звітному періоді з розрахунковою величиною коштів , одержуваної за умови фактичної реалізації продукції в звітному періоді і числа оборотів або тривалості одного обороту базисного періоду

Ця величина відносного вивільнення оборотних коштів може бути отримана множенням одноденної реалізації продукції на різницю тривалості обороту коштів в звітному і базисному періодах

Тема 4. Оплата праці на підприємстві

Оплата праці (заробітна плата) - грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.

Заробітна плата залежить від:

1. Виду підприємства.
2. Особистого вкладу.
3. Від кінцевих результатів роботи.
4. Регулюється податками.

Основні види заробітної плати (заробітна плата):

• номінальна;
• реальна.

Номінальна заробітна плата - сума грошей за працю.

Реальна заробітна плата - кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму.

Оплата праці складається з основної і додаткової заробітної плати, де основної - 70 %, додаткової - 30 %.

Основна заробітна плата визначається тарифною ставкою, посадовим окладом, відрядними розцінками, а також доплатами за розмірами законодавства.

Додаткова заробітна плата визначається кінцевими результатами діяльності підприємства, у формі премій і заохочувальних виплат, доплати у розмірі, що перевищують нормативи, встановлені чинним законодавством.

Основні функції заробітної плати:

1. Відтворювальна: заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.
2. Стимулююча.
3. Регулююча - диференціація рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.
4. Соціальна - забезпечення однакової зарплати за однакову роботу.

Ріст заробітної плати буває абсолютним і відносним.

Державна політика оплати праці:

• встановлення мінімальної заробітної плати;
• рівень оподаткування доходів працівників;
• міжгалузеві співвідношення оплати праці;
• умови і розмір оплати праці бюджетних організацій;
• регулює максимальний розмір посадових окладів;
• встановлення умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;
• інші державні норми і гарантії по заробітній платі.

Основою заробітної плати на підприємстві є тарифна система (тарифна сітка, тарифна ставка, тарифно-кваліфікаційні довідники, схеми посадових окладів).

Механізм державного регулювання соціального захисту:

. Бюджетне фінансування народної освіти (культура, охорона здоровя);

. Участь у формуванні фондів соціального страхування (пенсійний, медичний, на випадок безробіття);

. Обмежене датування цін на товари які перебувають під державним контролем;

. Запровадження допомоги сімям, з низьким доходом.

. Застосування різних форм компенсації;

. Допомога безробітнім, забезпечення системи працевлаштування;

Основним організаційно правовим інститутом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників - є тарифна посадова система.

Основні елементи цієї системи:

тариф на кваліфікаційні довідники;

кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців;

тарифні ставки;

тарифні сітки;

схема посадових окладів, або єдина тарифна сітка;

) ЄТДК - єдиний тарифний кваліфікаційний довідник робіт, професій, робітників;

) нормативні документи з загально галузевими характерами (вимоги до знань, стажу);

) співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації (перелік тарифних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів);

) встановленні державою заробітні плати згідно з мінімальним розміром;

Надбавки та доплати до заробітної плати:

самостійні елементи заробітної плати;

доплати які не мають обмежень, що до сфер трудової діяльності за роботу у понаднормовий час;

особам які не досягли 18 років і мають скорочену тривалість робочого часу;

робітникам які виконують роботи за нижчим від наданих ним тарифних розрядів;

за час простоїв та в разі виконання норм виробітку не з вини працівника;

Доплата в певних сферах:

стимулюючий і компенсуючий характер (за суміщення професій, за розширення зони обслуговування, бригадирам, які не звільнені від основної роботи, за обслуговування обчислювальної техніки );

за умови праці, що відхилюються від нормальних;

з особливим характером, виконуваних робіт (сезонність, віддаленість) - водії, з ненормованим робочим днем, робота у понаднормовану тривалість дня, у декілька змін.

Надбавки до заробітної плати:

за висоту професійної майстерності робітників;

високі досягнення робітників у праці;

за вислугу років;

за виконання особливо-важливої роботи (певний термін);

знання і використання іноземної мови;

В 1993 році в Україні затверджено єдину тарифну сітку, яка забезпечує єдині умови оплати праці (містить 15 тарифних розрядів і діапазон тарифних коефіцієнтів 1 - 4,1).

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється укладанням системи тарифних угод на 3-х рівнях:

1. Міжгалузевий рівень (генерали).
2. Галузевими (комунальний).
3. Виробничий.

Договір сторін з питань оплати праці та соціальних гарантій - тарифна угода.

Мінімальна заробітна плата - встановлений державою розмір заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата залежить:

• від рівня економічного розвитку;
• продуктивності праці;
• від середньої заробітної плати;
• від вартісної величини мінімального споживчого бюджету.
• Тарифна сітка:

Умови праціФорма оплати праціГодинна тарифна ставка123456Тарифний коефіцієнт11,091,21,331,51,72НормальніПогодинники11,091,21,331,51,72Відрядники1,21,311,441,61,82,06Важкі та шкідливіПогодинники1,251,361,51,661,882,15Відрядники1,41,531,681,862,12,41Особливо важкі та особливо шкідливіПогодинники1,51,641,81,992,252,58Відрядники1,81,962,162,392,73,1

• На підприємстві частіше застосовують дві форми оплати праці:
• погодинна;
• відрядна (сдельная).

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації робітника.

Погодинну форму оплати праці ділять:

Умови використання:

1.На дільницях і робочих місцях де забезпечення високої якості продукції є головним показником роботи;

2.При виконанні робіт по обслуговувані обладнання; на конвеєрних лініях з регламентованим ритмом.

а). пряма погодинна (проста погодинна):

Зпр. пог.= Фм/ч- С г , грн.

де С г - годинна тарифна ставка;

Фм/ч - фактично відпрацьований за місяць час.

б). погодинно-преміальна:

Зпрем. = З тар + Д , грн.

де Д - сума преміальних доплат;

З тар - сума заробітку нарахованого за прямою погодинною системою оплати праці (Зпр. пог).

в). Система посадових окладів - є різновидом погодинно-преміальної системи оплати праці (стабільна робота).

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу [V] виконаних робіт за певний проміжок часу.

Випадки використання відрядної форми:

1.наявність кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від даного робітника або його бригади;

2.можливість робітників збільшити або обсяг робіт;

3.необхідність на дальній дільниці стимулювати робітників;

.можливість точного обліку обсягу, або кількості виконаних робіт;

.використання технічно-обґрунтованих норм праці.

а) Пряма відрядна

Рі = Тшт . Сг , грн

де Рі - відрядні розцінки за виготовлення 1 виробу і -го виду грн/штфі - фактична кількість виробітку, виготовленого робітником за певний час;- кількість видів виробу;

Сг - годинна тарифна ставка;

Тшт - час на виготовлення і-того виробу, години.

б) відрядна-преміальна:

Звідр. прем. = Зтар. в + Дв , грн.

де Зтар. в - тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці , грн.

Дв - сума преміальних доплат.

де П1 - % доплат за виконання плану;

П2 - % доплат за кожен % перевиконання плану;

Пп.пл. - % перевиконання плану;ф, Nпл. - фактичний і запланований обсяг продукції за місяць, шт.

в) відрядно-прогресивна:

Звід пр. = Nв.б. . Рзв. + (Nф. - Nв.б.) . Рі.зв.

де Nв.б. - вихідна база для нарахування доплат (110 - 115 % Nпл.), шт/міс

Рзв. - звичайна розцінка на 1 виріб, грн/шт.

де Рпідв. - підвищений рівень розцінок за 1 виріб, грн/шт.

Відсоток (%) росту розцінки - визначається із шкали в залежності від проценту (%) перевиконання вихідної бази. Вона встановлюється самостійно підприємством.

Знепр. підс. = Nфі . Рнепр. відр., грн.

де Рнепр. відр - непряма відрядна розцінка при обслуговуванні і-того робітника.

де Сзм - змінна тарифна ставка підсобних, грн./зміну;ф - фактично вироблена кількість продукції робітником за зміну;пл.і - плановий випуск продукції і-тим робітником, шт/зміну;- кількість основних робітників, що обслуговуються 1 підсобним.

Заробіток допоміжного робітника:

Знд.р.= Сг х Квн х Тф , грн.

де Тф - фактично відпрацьований допоміжним робітником час;

Сг - годинна тарифна ставка допоміжного робітника;

Квн - середній коефіцієнт виконання норм.

д) Акордна система оплати праці.

• передбачає встановлення розцінки не за одиницю виконаної роботи, а за весь обсяг [V] робіт з визначенням строку його виконання.

ж) Колективна (бригадна) оплата праці.

При використанні цієї системи оплати праці спочатку розраховується заробіток всієї бригади, як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок, потім заробіток розподіляється між всіма членами 2-а методами:

1. По методу годинних коефіцієнтів (бригади працюють в однакових умовах).
2. По методу коефіцієнта виконання норм.

Послідовність методу годинних коефіцієнтів:

ØВизначають загальну кількість годинних коефіцієнтів, відпрацьованих бригадою (це сума добутків фактичної кількості годин, відпрацьованих і-тим робітником, на тарифний коефіцієнт по розряду цього робітника).

ØВизначають суму бригадного заробітку, що припадає на 1 годинний коефіцієнт.

ØВизначають заробіток і-того робітника.

Послідовність методу Квн:

ØВизначають заробіток бригади у випадку 100 % виконання норм виробітку.

ØЗнаходять Квн.

ØВизначаємо заробітну плату і-того робітника.

Безтарифна система оплати праці

Фактична заробітна плата робітника підприємства є часткою у фонді оплати праці всього підприємства і залежить від кваліфікаційного рівня робітника, коефіцієнта трудової участі.

Розрахунок заробітної плати при безтарифній системі проводиться в такій послідовності:

). Визначається кількість балів, яка зароблена і-тим працівником:

Бі=К*Тф*КТУ

де К - тарифний коефіцієнт;

Тф - відпрацьована кількість мод/днів працівником одного рівня або кількість днів відпрацьована одним робітником.

КТУ - коефіцієнт трудової участі (виставляється всім працівникам і затверджується радою трудового колективу).

). Визначається загальна сума балів, зароблена всіма працівниками:

де Бі - кількість груп однаково кваліфікованих робітників або чисельність працівників.

). Визначається доля фонду оплати праці (ФОП), що припадає на 1 бал

де ФОП - фонд оплати праці.

). Обчислюється заробітна плата і-того працівника:

Зі = d ? Бсум

Контрактна система оплати праці ґрунтується на укладанні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюється режим та умови оплати праці, права і обовязки сторін, рівень оплати праці. Договір передбачає оплату за час знаходження виконавця на підприємстві або за конкретне завдання.

Система участі працівників у прибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства. Такий розподіл може проводитись у формі грошових виплат та розповсюдження акцій. Виплати прибутків залежать від рівня витрат на виробництво, від цін і фінансового стану підприємства.

Розміри виплат визначаються окремою угодою між відповідними сторонами (адміністрацією і керівником).

Система участі у прибутках диференціюється на:

• систему оцінки заслуг;
• систему преміальних виплат;
• систему колективного стимулювання;
• систему участі у прибутках в залежності від продуктивності праці.

Формування фонду оплати праці (ФОП) можливе 2-ма методами:

). На основі нормативів його приросту

ФОП=ФОПбаз.(100+Н1Е1+Н2Е2+Н3Е3)/100

де - Н1,Н2,Н3 - нормативи приросту ФОП відповідно за приріст обємів виробництва, продуктивності праці та зниження витрат на одну гривню продукції;

Е1,Е2,Е3 - відповідний приріст;

2). Використання рівневого нормативу розрахунку ФОП.

ФОП=Н*О

де Н - норматив ФОП на одиницю продукції в натуральному виразі, або на одиницю обєму взятого для обчислення продуктивності праці;

О - обєм виробництва;

Годинний фонд охоплює всі види оплати праці за фактично відпрацьований час і складається із зарплати за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і погодинникам, доплат за умови та інтелектуальність праці, за роботу в нічний час, незвільненим бригадирам, за навчання учнів і надбавки за проф.. майстерність.

У денний фонд додатково входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування дітей.

Місячний фонд складається з денного фонду оплати, чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обовязків, доплата за вислугу років, і вихідної допомоги, зарплата працівників відряджених на інше підприємство, або на навчання.

Тема 5. Собівартість виробництва і транспортування енергетичної продукції.

Собівартість продукції як економічна категорія являє собою частину вартості, що відокремилась, що у процесі обігу постійно повинна повертатися підприємству для відшкодування його витрат.

Витрати підприємств на виробництво продукції складаються з вартості спожитих сировини, матеріалів, палива, енергії, амортизації основних коштів, зносу інструментів і пристосувань, витрат на оплату праці працівників підприємства та інших витрат. Щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного вимірника, тобто представити в грошовому вираженні. Таким показником є собівартість.

Собівартість як економічна категорія є:

• узагальнюючим показником витрат на виробництво і збут продукції;
• узагальнюючим показником, що дозволяє оцінити ефективність використання основних фондів, оборотних коштів і витрат живої праці;
• основою ціноутворення на виготовлену продукцію;
• елементом для визначення різних економічних показників;
• одним з факторів, що визначають ефективність інвестиційних проектів.
• У собівартість включаються наступні витрати:
• на підготовку виробництва: пошук і підготовку до використання природних ресурсів, освоєння виробництва нових видів продукції і т.п.;
• безпосередньо зв'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати на керування;
• зв'язані з удосконалюванням технології й організації виробництва, здійснюваним у ході виробничого процесу (крім витрат, вироблених за рахунок капітальних вкладень), поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності й інших експлуатаційних властивостей;
• на поліпшення умов праці і техніки безпеки, підвищення кваліфікації працівників виробництва;
• збутові витрати.
• Ці витрати визначаються на весь випуск продукції за звітний період часу і є первинними. Для визначення собівартості одиниці продукції необхідно ці витрати розділити на обсяг продукції, що випускається, за цей же період часу. Таким чином, витрати на виробництво одиниці продукції є вторинними (похідними).
• У сучасних умовах витрати виробництва виступають як витрати капіталу на покупку сировини, матеріалів, устаткування і наймання робочої сили.
• Як економічна категорія собівартість носить двоїстий характер. У ній, як у грошовій формі частини вартості, знаходять своє вираження витрати абстрактної праці й у той же час витрати конкретних видів живої й упредметненої праці, що через трудоємність продукції входять в техніко-економічні показники використання засобів виробництва.
• Двоїстий характер собівартості виявляється в тім, що, з одного боку, відбувається формування індивідуальної собівартості, що відбиває витрати окремих підприємств, а з іншого боку - паралельно відбувається формування суспільних витрат, що відбиваються у собівартості виробництва ідентичних видів продукції на підприємствах з різною формою власності. Таке формування витрат дозволяє говорити про галузеву собівартість, що являє собою середньозважену повну собівартість енергетичних підприємств, включаючи витрати на зміст адміністративно-диспетчерського апарата Національного диспетчерського центра України і служб енергетичних систем.
• Це обумовлено тим, що фактичні, звітні витрати праці (заробітна плата працівників), сировини, матеріалів і палива на підприємстві, а також собівартості його продукції характеризують індивідуальні витрати, а ціни на сировину, матеріали і паливо і норми амортизації являють собою загальні елементи в індивідуальній собівартості підприємства.
• Таким чином, собівартість - це витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.
• Всі витрати в процесі виробництва продукції виступають як продуктивній і непродуктивні й у своїй сукупності представляють валові витрати на виробництво продукції. Оскільки непродуктивні витрати не зв'язані безпосередньо з випуском продукції або не є суспільно необхідними, вони не включаються в собівартість продукції. До таких витрат підприємства відносяться: витрати непромислових господарств (житлового фонду, підсобних господарств, зміст культурно-просвітніх установ); витрати на будівництво, капітальний ремонт і реконструкцію, що фінансуються зі спеціальних джерел, збитки від стихійних лих та ін. Забороняється також списувати на собівартість штрафи, неустойки за порушення господарських або інших договорів та ін.
• Разом з тим, частина непродуктивних витрат є технічно неминучою і витрати на них по своєму змісті виступають як звичайні продуктивні витрати, що переходять у розряд непродуктивних лише за кінцевими результатами виробничого процесу. Ці витрати виробництва, хоча і є непродуктивними, але технічно неминучі і тому входять у фактичну собівартість продукції поряд із продуктивними витратами. Такими витратами є утрати від браку, простоїв, нестачі і псуванню матеріалів і готової продукції з вини підприємства.
• Продуктивні витрати можна класифікувати по наступних ознаках:
• за призначенням і роллю у виробництві;
• за складом;
• за методом визначення і віднесення на готову продукцію;
• за відношенням величини сумарних і питомих витрат до змін обсягу виробництва.

За характером участі в створенні продукції, по ролі і призначенню у виробництві витрати підрозділяють на основні і накладні.

До основних відносять витрати, безпосередньо зв'язані з процесом виробництва продукції. Сюди включаються: витрати на заробітну плату виробничих робітників і на засоби виробництва (вартість зносу і утримання основних фондів, вартість сировини, матеріалів і палива), що беруть участь або споживаються в процесі виробництва продукції.

До накладних відносять витрати, зв'язані з керуванням, організацією, обслуговуванням виробничого процесу, а також витрати по реалізації готової продукції. Сюди відносять інші витрати цеху, загальнозаводські і ті, що не в виробництві.

При калькулюванні собівартості продукції витрати по своєму складу класифікують на елементарні і комплексні.

Елементарними називають витрати прості, первинні для даного підприємства. Вони не можуть бути розділені на інші якісно різні статті в межах конкретного підприємства. До них відносять: заробітну плату виробничих робітників, вартість сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива, амортизаційні відрахування.

Комплексними називають витрати складних, об'єднуючих кілька елементарних витрат по їх призначенню. До них відносять: поточний ремонт і утримання основних коштів; роботу транспортних цехів; змінне устаткування, інструмент, малоцінний і швидкозношувающийся інвентар, інші витрати цеху і загальнозаводські витрати.

За способом віднесення на виробництво кожного з конкретних видів продукції всі витрати розрізняються на прямі і непрямі.

До прямих відносяться ті витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені на даний вид продукції на основі фактичних показників або встановлених норм. Вони плануються і враховуються окремо по кожному виду продукції. До прямих витрат можна, наприклад, віднести витрати на вироблення теплової енергії в теплофікаційному відділенні ТЕЦ.

Всі інші витрати, що входять до складу собівартості, є непрямими. До непрямого відносять витрати, що є загальними для всіх видів виробленої продукції. Вони плануються і враховуються в цілому по цеху або енергетичному підприємству і потім розподіляються між окремими видами продукції за визначеною методикою. До непрямого можна віднести загальні витрати на паливо, що витрачається на виробництво всіх видів енергетичної продукції на ТЕЦ, велику частину витрат по переділу, транспортні, загально станційні, що не в виробництві.

Існує визначена залежність між зміною рівня різних витрат і зміною обсягу продукції, що випускається.

У зв'язку з цим, вплив зміни обсягу продукції, що випускається, на величину витрат дозволяє розділити ці витрати на відносно (умовно) постійні та змінні.

До змінних відносять витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно змінам обсягу виробництва, і, отже, у собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними. До цих витрат відносяться витрати на сировину, основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників - відрядників.

Відносно постійні - це витрати, загальна сума яких залишається незмінною при змінах обсягу виробництва, отже, їх величина в собівартості одиниці продукції буде змінюватися назад пропорційно змінам обсягу виробництва. До них відносяться: витрати на амортизацію, утримання устаткування, заробітна плату працівників, оплачуваних почасово, частина енергетичних витрат і цехових витрат.

Розподіл витрат на відносно постійні та змінні витрати є умовним. Для кожного підприємства частку тих або інших витрат встановлюють на основі детального аналізу витрат з обліком техніко-економічних і організаційних умов роботи підприємства.

Розподіл витрат на постійні та змінні використовують у всіх економічних розрахунках, коли впровадження технічних або організаційних заходів приводить до змін обсягу виробництва продукції.

Так, наприклад, при зміні випуску (обсягу) продукції, собівартість одиниці продукції (або питома собівартість ) визначається по формулі:

де - собівартість одиниці продукції в планованому періоді;

- собівартість одиниці продукції в базовому періоді;

- частка умовно сталих витрат у собівартості продукції;

- зміна обсягу виробництва;

- частка умовно мінливих витрат.

При зміні обсягу виробництва продукції собівартість всього випуску продукції визначається по аналогічній формулі:

де - собівартість всієї продукції в планованому періоді;

- собівартість всього обсягу продукції в базовому періоді.

Для умовно постійних витрат значення = 1, а для змінних - = 0.

Всі витрати підприємства, що включаються в собівартість продукції, враховуються за економічними елементами:

. Матеріальні витрати, до яких включаються вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, купівельних напівфабрикатів, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин. Витрати на сировину і матеріали включаються за винятком вартості використаних відходів.

. Витрати на оплату праці. У собівартість включаються витрати на заробітну плату за окладами та тарифами всього виробничого персоналу, робітників, ІТП, службовців, а також премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток тощо.

. Відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття). Ці відрахування визначаються по встановленим нормах у відсотках від заробітної плати.

. Амортизація (амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів).

. Інші грошові витрати, пов'язані з виробничою і збутовою діяльністю підприємств. До них відносяться поштові і транспортні витрати, на відрядження, орендні платежі, сплата різних послуг, виконаних сторонніми організаціями.

Структура витрат на виробництво приведена в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 Структура витрат на виробництво, % до підсумку

Галузі промисловості і виробництваСирови-на і матеріа-лиПаливо й енергіяЗарплата з нараху-ваннямиАморти-заціяІншіУся промисловість6961564Електроенергетика65512225ТЕС1656199ГЕС0,50,558212Велика котельня376777Теплові мережі71205220

Як випливає з таблиці 5.1, продукція теплових електростанцій і котелень відрізняється високою паливоємністю; на гідроелектростанціях і в електричних мережах, що є капіталомісткими підприємствами, у собівартості висока питома вага амортизаційних відрахувань.

Вся сума витрат підприємства в планованому періоді відбиває в зведеному кошторисі витрат на виробництво по економічних елементах.

Кошторис витрат на виробництво являє собою суму витрат всіх основних і допоміжних цехів, служб керування й обслуговування, а також інших витрат підприємства, пов'язаних з виконанням послуг і робіт непромислового характеру.

Тому що продукція допоміжних і обслуговуючих цехів споживається основними цехами підприємства, то витрати цих цехів входять у собівартість продукції основних цехів. Тому складання кошторис витрат на виробництво починається з розробки наступних кошторисів:

а) витрат на виробництво допоміжних цехів;

б) витрат на зміст і експлуатацію устаткування, цехових і загальнозаводських витрат;

в) витрат на підготовку й освоєння виробництва;

г) витрат на виготовлення спеціального оснащення й інших спеціальних витрат;

д) транспортно-заготівельних витрат;

е) інших виробничих витрат;

ж) витрат, що не в виробництві.

Наявність цих кошторисів дозволяє перейти до розробки кошторису витрат на виробництво по основних цехах, а потім - кошторису витрат на виробництво в цілому по підприємству.

Кошторис витрат на виробництво дозволяє визначити як загальну суму витрат, зв'язаних як з виробничо-господарською діяльністю підприємства, так і окремих елементів витрат. Знаючи склад витрат по елементах можна підрахувати, скільки знадобиться підприємству сировини, матеріалів, палива. Ці дані використовуються для розрахунку потреби в оборотних коштах, для планування постачання і фонду заробітної плати. На основі кошторису витрат на виробництво розраховують фінансовий план підприємства.

Кошторис витрат на виробництво складають без внутрішньозаводського обороту, тобто не включають вартість продукції власного виробництва, споживаної усередині підприємства на виробничі нестатки: внутрішній оборот енергії, послуг, змінного устаткування, інструмента, запасних частин, відходів і повернень, переданих для переробки і використання на інші цілі всередині підприємства.

Річний кошторис витрат на виробництво складають, як правило, з розбивкою по кварталах, а при необхідності - і по місяцях. Основою розрахунку є нормативи використання знарядь і предметів праці і норми витрат самої праці. При цьому в вартість предметів праці включають всі витрати на їх придбання і доставку до складів підприємства. Матеріальні витрати розраховують за заготівельними цінами: витрати на заробітну плату визначають у розмірі фонду заробітної плати, встановленого в плані по праці; амортизаційні відрахування визначають на підставі середньорічної вартості основних фондів і встановлених норм амортизації. Застосовують два методи складання кошторису витрат на виробництво - бюджетний і калькуляційний.

Бюджетний метод використовують на стадії заявочного плану підприємства. Витрати по кожному елементу (вартість сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива і т.д.), а також результати виробництва (вартість товарної продукції, послуг на сторону і т.д.) розраховують по підприємству в цілому без розбивки по виробничих підрозділах.

Калькуляційний метод застосовують при розробці плану підприємства. Цей метод передбачає складання кошторису витрат на виробництво на підставі попередньо розрахованих калькуляцій собівартості продукції всіх основних і допоміжних підрозділів або на підставі кошторисів витрат на виробництво в цих підрозділах.

Процес обліку виробничих витрат на підприємстві можна представити як два взаємозалежних і взаємообумовлених етапи: облік витрат по об'єктах виробництва і місцям виникнення витрат; а також безпосереднє калькулювання собівартості продукції.

Вирахування собівартості одиниці продукції кожного виду, вироблюваної підприємством за визначений звітний час, по статтях, що враховує виробниче призначення витрат, називається калькулюванням, а статті витрат - калькуляційними.

На підприємстві, крім собівартості одиниці продукції, найважливішим показником є собівартість товарної продукції. Вона визначається сумою собівартості всіх видів продукції, а останні, у свою чергу, - собівартістю одиниці. Процес вирахування собівартості здійснюється від калькуляційного об'єкта, яким є конкретний вид продукції, до собівартості одиниці цієї продукції і від виду продукції до собівартості всієї товарної продукції. Отже, до калькулювання відноситься як вирахування собівартості одиниці продукції, так і вирахування по окремих калькуляційних об'єктах і всій товарній продукції.

Для калькулювання собівартості товарної продукції необхідно оцінити вартість відходів виробництва і побічної продукції, якщо вони утворяться при виробництві основної продукції. Калькулювання - заключний етап обліку витрат на виробництво головною ланкою якого є вирахування калькуляцій собівартості одиниці однорідної продукції.

Для енергетичних підприємств прийнята, приведена в табл. 5.2, наступна типова номенклатура статей калькуляцій собівартості і їхнє угруповання.

Таблиця 5.2 Калькуляція собівартості 1 Гкал теплової енергії котельного цеху ТЕЦ металургійного підприємства, грн.

Статті витратКількістьЦіна, грн.Сума, грн.1. Паливо, 1000м3 газ природний газ коксовий газ доменний Разом палива в умовному 0,108 0,003 0,265 0,162 2565,46 165,23 27,97 277,1 0,49 7,41 2852. Витрати по переділу 2.1. Енергетичні витрати електроенергія, 1000кВт×год вода хімічно очищена, м3 Разом енергетичних витрат 0,030 1,210 442,0 6,65 13,26 8,05 21,312.2. Заробітна плата основних виробничих робітників0,352.3. Нарахування на заробітну плату0,142.4. Амортизація основних фондів0,922.5. Поточний ремонт і утримання основних коштів0,702.6. Інші витрати цеху Разом витрат (цехова собівартість)0,40 308,823. Загальнозаводські витрати95,73Виробнича собівартість404,55

Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує в розрізі калькуляційних статей витрати на виробництво і реалізацію продукції конкретного виду на одну натуральну одиницю.

У калькуляціях усі види покупних матеріалів, палива й енергії приймають за цінами придбання, тобто з урахуванням транспортних витрат, а вартість матеріалів, енергії і послуг власного виробництва - по собівартості їх виробництва.

За обсягом витрат, що враховуються, розрізняють виробничу і повну собівартість.

Виробнича собівартість крім витрат на виробництво продукції в межах підрозділу, враховує витрати на оплату управлінського персоналу, утримання і ремонт офісів і інших споруд, що мають загальне значення для всього підприємства. Для продукції енергетичних цехів промислових підприємств виробнича собівартість включає витрати на виробництво енергії, витрати на її передачу, розподіл і реалізацію, проведення НІОКР і т.д. Для продукції енергетичних підприємств виробнича собівартість являє собою загальні витрати підприємства на виробництво основних видів продукції.

Повна собівартість складається з виробничої собівартості і витрат, що не в виробнпицтві. Ці витрати - це витрати, зв'язані з реалізацією готової продукції, а також витрати на підготовку кадрів, поштово-телеграфні і командировочні витрати.

Калькуляції складаються двох видів - планові і звітні. Планова калькуляція визначає рівень собівартості продукції, що повинний бути досягнутим у планованому періоді. Розраховують на основі прогресивних нормативів і норм витрати матеріалів, палива, енергії, використання основних виробничих фондів і витрат праці в цінах на початок планованого періоду. В плані калькуляції не включають невиробничі витрати і втрати.

Основою для розрахунку звітної калькуляції є фактичні витрати. Звітну калькуляцію складають по закінченню звітного періоду й в неї включають всі витрати, у тому числі і непродуктивні, причому вартість (ціна) покупних матеріалів приймається середньою фактичною за звітний період. Завданням звітної калькуляції є своєчасний контроль за виконанням плану по собівартості, аналіз відхилення фактичних показників від планових, виявлення фактичних витрат матеріалів і палива на одиницю продукції.

Калькуляції собівартості складають як на одиницю продукції, так і на весь випуск кожного виду продукції - за місяць, квартал, рік.

Об'єктами калькуляції на енергетичних підприємствах є:

а) на електростанціях - виробнича собівартість електричної і теплової енергії (1000 кВт×год, відпущених із шин електростанції; 10 Гкал (41,86 ГДж) тепла, відпущеного з колекторів електростанцій зовнішнім споживачам);

б) для електричних і теплових мереж - собівартість передачі і розподіли енергії (1000 кВт×год і 10 Гкал корисно відпущених споживачам);

в) для енергосистем - собівартість корисно відпущеної споживачам електричної і теплової енергії (повна собівартість 1000 квт×год і 10 Гкал, відпущених споживачам).

Калькуляційними одиницями на цих же підприємствах відповідно є:

квт×год електроенергії і 1 Гкал (4,186 ГДж) теплової енергії.

Масовість і однорідність продукції енергетичних цехів полегшує і спрощує складання калькуляцій собівартості різних видів енергії.

Калькуляція собівартості енергії складається за наступними статтями витрат: паливо; енергетичні витрати; матеріали; заробітна плата виробничих робітників; ремонтний фонд (у тому числі капітальний і поточний ремонт); амортизація основних засобів, інші цехові витрати, загальнозаводські витрати.

По енергетичним цехам загальнозаводські витрати включаються тільки в собівартість товарної частини їх продукції. На пару й електроенергію на металургійних підприємствах загальнозаводські витрати відносяться пропорційно цехової собівартості за винятком вартості палива. В собівартість продукції енергетичних цехів, що йде для інших цехів підприємства, загальнозаводські витрати не включаються. Ця частина енергетичної продукції включається до кошторису витрат і калькуляцію собівартості продукції цехів-споживачів по цеховій собівартості.

На відміну від інших цехів підприємств чорної металургії в енергетичних цехах витрати по утримкнню основних коштів не виділяються в окрему статтю, а включаються у відповідні інші статті витрат (матеріали, заробітна плата, послуги та ін.).

Калькуляція собівартості води складається на 1000 м3 води, поданої споживачам. На технічну і питну воду складаються окремі калькуляції.

Кінцева собівартість свіжої й оборотної технічної води визначається по встановлених коефіцієнтах порівняльної цінності. Хімічна підготовка води для котлів окремо не калькулюється. Затрачувані на це матеріали і реактиви відносяться на калькуляцію собівартості теплової енергії. В тих випадках, коли хімічно очищена вода використовується не тільки в котлах електростанцій, але й іншими споживачами, тоді складається окрема калькуляція собівартості хімічно очищеної води. У собівартість води включаються усі витрати по утриманню водоводів і водних мереж.

Калькуляція собівартості теплової енергії (пари) складається на 1 Гкал окремо по котлах і теплофікаційних системах кожної електростанції і по кожній промисловій парокотельній.

Калькуляція собівартості електричної енергії складається окремо на вироблення її генераторами («франко-шина») і на передачу споживачам («франко-споживач»). Калькуляційною одиницею є 1000 кВт?год. До витрат на вироблення електроенергії відносяться витрати по експлуатації, поточному ремонтові й амортизації будинків і устаткування машинного залу (турбіни, двигуни та ін.), електрогенераторів, розподільних щитів, щитів керування, акумуляторних батарей, що підвищують і знижують підстанцій закритого і відкритого типу при електростанціях. Калькуляція собівартості електроенергії складається по кожній окремій електростанції. Причому при визначенні собівартості електроенергії на умовах «франко-споживач» враховуються втрати енергії при трансформації і передачі, а також додаються витрати по утриманню мереж і підстанцій.

Калькуляція собівартості газоочистки включає витрати по експлуатації, ремонтові й амортизації газоочисних апаратів і газопроводів. Витрати по газоочистці розподіляються між споживачами пропорційно кількості споживаного газу і включаються в собівартість газу.

Розрізняють механізм визначення витрат на виробництво і розподіл (передачу) електричної і теплової енергії.

Витрати на передачу і розподіл електричної енергії можна представити як суму витрат на амортизацію й експлуатаційне обслуговування електричної мережі :

, грн./рік.

Основний складових витрат тут є величина амортизаційних відрахувань. Частка їх збільшується з приростом величини напруги лінії електропередач (ЛЕП). Так, для кабельних мереж напругою 6 - 10 кВт частка амортизаційних відрахувань складає 55 - 65%, для повітряних ліній напругою 35 - 220 кВт - 60 70%, для мереж більш високої напруги - понад 70%.

Витрати на експлуатаційне обслуговування електричних мереж можна представити сумою:

, грн./рік

де - витрати на заробітну плату експлуатаційного персоналу і

відрахування на соціальне страхування;

- витрати на поточний ремонт;

- витрати на допоміжні матеріали;

- загальносітьові витрати;

- витрати по оплаті послуг, виконуваних спеціалізованими

службами;

- інші витрати.

При цьому, в вартість витрат на допоміжні матеріали включаються вартість трансформаторної олії, мастильних матеріалів, покупної води для охолодження устаткування та ін., а в вартість послуг, виконуваних спеціалізованими службами, входять, наприклад, витрати на перевезення матеріалів, іспит устаткування, сушіння олії і т.п.

Витрати на передачу одиниці електричної енергії враховують необоротні втрати при транспортуванні. Отже, з урахуванням витрат на доставку одиниці електричної енергії споживачеві, вартість енергії вище, ніж відпущена із шин станції, на величину:

, грн./кВт×год

де - витрати на передачу одиниці енергії споживачу;

- кількість енергії, відпущеної споживачу, кВт×год/рік;

- кількість енергії, відпущеної із шин станції, кВт×год/рік;

- кількість енергії, втраченої в мережах, кВт×год/рік.

Повна собівартість одиниці електричної енергії по енергетичних системах визначається на умовах «франко-споживач» і включає витрати всіх стадій виробництва і розподіли, загальносистемні витрати, а також вартість покупної енергії

, грн./кВт×год

де - сумарна собівартість енергії, виготовленої на електростанціях різного типу, грн./рік;

- витрати на покупну енергію, грн./рік.

Витрати на передачу теплової енергії складаються з амортизаційних відрахувань , витрат на поточний ремонт , перекачування теплоносія , покриття втрат тепла , заробітну плату обслуговуючого персоналу , інших витрат :

, грн./рік.

Вхідні у формулу (5.7) складові визначаються в такий спосіб:

величина амортизаційних відрахувань залежить від норми амортизаційних відрахувань , прийнята рівною 5% від загальної суми капітальних вкладень у теплову мережу

витрати на поточний ремонт приймаються на рівні 30 - 50% від суми амортизаційних відрахувань;

витрати на перекачування теплоносія підраховуються виходячи з витрат електроенергії на привід насосного устаткування і тарифу на електроенергію в даній енергосистемі

витрати на покриття втрат тепла в мережі залежать від величини втрат і собівартості одиниці теплової енергії

На відміну від витрат на передачу електричної енергії, величина втрат входить до складу витрат на передачу теплової енергії.

Тому витрати на передачу одиниці теплової енергії по теплових мережах будуть визначатися по формулі

, грн./ГДж

де: - розрахункове теплове навантаження теплової мережі, ГДж/год;

- річне число годин використання розрахункового теплового навантаження мережі, год/рік.

Собівартість продукції, будучи синтетичним показником, характеризує рівень ефективності використання всіх елементів виробничого процесу. Зниження собівартості є основним джерелом додаткового прибутку на підприємстві.

На рівень і структуру собівартості продукції впливають фактори регульовані (внутрівиробничі) і нерегульовані, діючі на підприємство ззовні.

До числа внутрівиробничих, що цілком залежать від підприємства факторів при даному технічному рівні і масштабах виробництва відносяться:

а) рівень продуктивності праці робітників;

б) рівень використання матеріальних елементів виробництва - знарядь і предметів праці;

в) рівень наукової організації управління виробництвом, що визначає в тому числі і розміри накладних витрат;

г) перехід на нові, економічні види матеріалів, палива й енергії;

д) масштаби виробництва, що характеризують кількість продукції, що випускається;

е) структура виробничих процесів.

Зовнішніми, нерегульованими факторами, є:

а) політична стабільність;

б) рівень цін на паливо, енергію, а також рівень транспортних витрат (тарифів);

в) особливості сировинних і паливних баз;

г) географічне положення підприємств відносно його сировинних і паливних баз і до споживачів.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є:

поліпшення використання матеріалів, палива, енергії, змінного устаткування й інструмента;

повсюдний перехід на безвідходні технології, упровадження ресурсосберігаючих процесів;

поліпшення використання виробничої потужності;

підвищення продуктивності праці;

поліпшення використання відходів і побічної продукції;

удосконалення організації виробництва та управління.

Шляхи зниження собівартості енергетичної продукції досить різноманітні. Для зниження собівартості в умовах діючого підприємства можуть бути використані заходи:

а) реконструктивного характеру: реконструкції хвостових поверхонь нагрівання котлів, компресорів, турбін, а також вибір найбільш вигідного складу працюючого устаткування;

б) режимного характеру: розподіл навантажень між працюючими агрегатами та ін.;

в) по зниженню втрат: палива при збереженні і транспортуванні, енергетичної продукції при передачі споживачам і при витраті на власні нестатки, матеріалів, олій та ін.;

г) по використанню тепла відхідних газів, що ідуть, відпрацьованої пари, тепла систем випарного охолодження;

д) організаційно-технічного характеру: механізація й автоматизація виробничих процесів і ремонтних робіт, об'єднання управлінських відділів та ін.).

Найважливішими шляхами зниження собівартості на стадії проектування є:

а) підвищення одиничної потужності енергогенеруючого устаткування;

б) застосування комбінованих енергетичних і енерготехнологічних установок;

в) розробка раціональних схем енергозбереження, що включають використання вторинних енергетичних ресурсів.

Лекція 6. Ціна продукції, прибуток і рентабельність виробництва

Розвиток економіки припускає застосування такої системи цін, що сприяла б підвищенню ефективності виробництва і широкому використанню економічних методів керування підприємством. У цих умовах основою ціни є модифікована форма вартості - ціна виробництва, що представляє собою суму витрат виробництва і прибутку.

Тобто ціни повинні відшкодовувати підприємствам їх витрати на виробництво і реалізацію продукції, а також забезпечувати необхідний розмір прибутку.

Ціни служать важливим економічним важелем стимулювання зростання виробництва, технічного прогресу, скорочення витрат і раціонального використання матеріальних ресурсів підприємствами, підвищення якості продукції. Ціни є діючим засобом фінансового контролю роботи підприємств.

Ціна виконує кілька економічних функцій: облікову, нормативну, розподільчу, стимулюючу і регулюючу.

Облікова функція складається у відображенні в ціні суспільно необхідних витрат праці на виробництво, транспортування і реалізацію продукції. Завдяки цій функції ціни дозволяють зіставити між собою продукцію різних видів і призначення, здійснювати еквівалентний обмін товарами, враховувати і планувати загальний обсяг виробленої і реалізованої продукції й інші вартісні показники по підприємствах.

Нормативна функція складається у виконанні цінами ролі нормативів витрат на виробництво, транспортування і реалізацію продукції, що виражають припустимий рівень необхідних витрат. Виконання цінами цієї функції забезпечує орієнтацію на скорочення і раціональне використання ресурсів, економію живої й упредметненої праці, удосконалювання структури виробництва.

Розподільча (перерозподільна) функція складається в розподілі національного доходу між галузями виробництва. Перерозподілі відбувається при відхиленні ціни від вартості. Якщо ціна товару установлена вище його вартості, то частина нової вартості (прибавочного продукту), створюваної в споживачів даного товару, перерозподіляється на користь виробників зі збільшенням їх доходів. При реалізації продукції за ціною нижче вартості частина прибавочного продукту виробників перерозподіляється (передається) споживачам, збільшуючи їхні доходи.

Стимулююча функція полягає в заохочувальному або стримуючому впливі цін на різні сторони процесу виробництва - створення і впровадження нової техніки і технології, відновлення і підвищення якості продукції, раціональне використання виробничих ресурсів, утилізацію відходів. В багатьох випадках стимулююча функція реалізується при наближенні цін до необхідних витрат, тобто погодиться з обліковою і нормативною функціями.

Регулююча функція дозволяє регулювати співвідношення попиту та пропозиції шляхом підвищення або зниження цін на ті або інші види продукції.

Ціни класифікуються на види по різних ознаках.

) В залежності від характеру обороту, що обслуговується:

·оптові ціни промислової продукції,

·закупівельні ціни сільськогосподарської продукції,

·кошторисні ціни і розцінки в капітальному будівництві,

·тарифи на послуги транспорту і зв'язку,

·роздрібні ціни.

2). Стосовно до промислової продукції, у залежності від процесу руху товару від виробника до споживача й обліку в ціні прибавочного продукту і витрат реалізації:

·оптові ціни підприємства,

·оптові ціни промисловості,

·роздрібні ціни.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції, прибуток, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір (якщо дана продукція є підакцизним товаром). Дана ціна, що встановлюється на основі договорів між виробниками і споживачами, називається договірною ціною і використовується при реалізації продукції підприємствам різних форм власності, населенню («фірмова торгівля»), а також посередницько-збутовим організаціям і фірмам. Отриманий виторг від реалізації продукції забезпечує відшкодування витрат підприємства й одержання прибутку. Оптові ціни підприємства використовуються при плануванні й обліку товарної і реалізованої продукції, визначенні доходу, рентабельності, продуктивності праці й інших вартісних показників діяльності підприємств. Оптові ціни підприємства призначені також для використання в розрахунках економічної ефективності виробництва, капітальних вкладень, нової техніки.

Оптова ціна постачальницько-збутових організацій включає оптову ціну підприємства, витрати і прибуток посередницько-збутових організацій, ПДВ. За цими цінами оптові посередники реалізують продукцію споживачам (підприємствам і торгуючим організаціям).

Роздрібні ціни включають оптові ціни промисловості, витрати і прибуток торговельних організацій, а також ПДВ. Взаємозв'язок оптових і роздрібних цін і їх структура приведені на рис. 6.1.

Ціни також розрізняються в залежності від транспортних витрат, що враховуються - тобто в ціну закладаються витрати на транспортування продукції до визначеного місця, яким є склад постачальника, транспортний засіб, державний кордон, склад споживача.

Необхідність у визначенні цін виникає при освоєнні нових або підвищенні якості існуючих видів продукції, а також обґрунтуванні цін на освоєні види продукції. В основі ціни лежать необхідні витрати на її виробництво і реалізацію, що являють собою вартість продукції. На відміну від вартості продукції, що включає повні витрати упредметненої і живої праці, собівартість продукції, як відзначалося вище, виражає в грошовій формі витрати упредметненої праці і частина витрат живої праці, сплачених в вигляді заробітної плати, а також витрати по реалізації продукції. Собівартість продукції менше вартості на величину прибавочного продукту (чистого доходу). Тому ціна включає собівартість продукції і чистий доход (нагромадження).

Рис. 6.1 Склад оптової та роздрібної ціни продукції

Оптова ціна підприємства за методом «витрати + прибуток» визначається як сума величин повної собівартості продукції і прибутку

Установлення нормативної величини доходу є найбільш складним завданням в ціноутворенні. Будучи однієї з форм реалізації прибавочного продукту, прибуток є джерелом нагромадження і важелем економічного стимулювання виробництва.

Прибуток - це частина вартості прибавочного продукту, виражений у грошах і продукції, що залишається на підприємстві після реалізації, відшкодування усіх витрат на її виробництво та сплати податків.

Прибуток виконує різні функції:

• є одним з основних показників оцінки діяльності підприємства;
• виступає в якості одного з показників ефективності використання виробничих фондів;
• виступає як умова і джерело матеріального заохочення працівників підприємства;
• є великим джерелом формування доходів бюджету;
• є джерелом розширеного відтворення основних і оборотних коштів підприємств.

Прибуток є фінансовим результатом реалізації продукції і визначається в загальному виді як різниця між вартістю і-тої реалізованої продукції в оптових цінах підприємства і її повною собівартістю

де - обсяг і-тої реалізованої продукції.

Загальна сума прибутку підприємства складається з прибутку, одержуваної від реалізації окремих видів продукції, включаючи різні послуги на сторону, що не мають натуральних одиниць виміру. Вона залежить від рівня цін на продукцію, її фактичної собівартості, кількості зробленої продукції.

Прибуток - це синтетичний вартісний показник ефективності виробництва, економії витрат і росту обсягу виробництва і реалізації продукції. Разом з тим на величині прибутку відбивають багато інших факторів, у тому числі і не залежні від діяльності підприємства. Зростання прибутку в ряді випадків є результатом зниження цін на використовувану сировину і матеріали або підвищення цін на продукцію, що випускається.

Загальний (балансовий) прибуток підприємства включає кошти, що повинні бути отримані в результаті усієї фінансово-господарської діяльності:

• від основної господарської діяльності - від реалізації товарної продукції і проведення робіт промислового характеру на сторону;
• від реалізації продукції непромислових господарств і виробництв, що знаходяться на балансі підприємства;
• від інших господарських позареалізаційних операцій, включаючи різницю сплачених і отриманих штрафів, пені та неустойок за порушення різних договірних умов.

Як же й у яких розмірах витрачається балансовий прибуток підприємства?

Розрахунковий прибуток (або прибуток до розподілу) утвориться після вирахування з балансового прибутку (Прб) рентних (фіксованих) платежів (Плр), податку на прибуток (Прн), що складає в даний час 30% від суми прибутку, плати за користування кредитами (Плк), екологічних платежів (Плэ) у кількостях понад установлені ліміти. Таким чином, чистий (розрахунковий) прибуток (Прч) підприємства визначається по формулі

Прч = Прб - Плр - Прн - Плк - Плэ

а схема її утворення і розподілу приведена на рис. 6.2.

Однак не слід поняття прибутку ототожнювати з терміном «доход». На відміну від прибутку, доход являє собою виторг від реалізації усіх видів продукції, робіт і послуг за винятком матеріальних витрат на їхнє виробництво (виконання).

(-) (-) (-)

(-)

Рис.6.2 Схема утворення і розподілу балансового прибутку підприємства

Фонд споживання (ФС) використовується для виплати винагород за підсумкові результати роботи, виплати премій за впровадження заходів нової техніки, стипендій, надання матеріальної допомоги, виплати заробітної плати непромисловому персоналові.

Фонд розвитку виробництва (ФРВ) призначений для придбання устаткування, модернізації і технічного переозброєння, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, упровадження нових технологій, фінансування заходів, спрямованих на освоєння нових видів продукції.

Рис.6.3 Формування чистого прибутку

Поряд із прибутком найважливіше значення для оцінки результатів діяльності підприємств має показник рентабельності . Цей показник дозволяє порівняти отриманий прибуток з витраченими ресурсами (виробничим капіталом) і оцінити якісну роботу підприємства.

Абсолютна величина прибутку, віднесений до валових витрат виробництва або величині виробничого капіталу (вартості виробничих фондів), виражає порівняльний результат роботи підприємства, а отримана в такий спосіб відносна величина називається рентабельністю.

Показник рентабельності призначений для порівняння ефективності роботи окремих підприємств і являє собою відношення абсолютних розмірів прибутку до обсягу продукції, що випускається, або величині виробничих фондів, за допомогою яких даний прибуток створюється.

Рентабельність може бути розрахована по підприємству в цілому:

а також по окремих видах продукції, що випускається

де - балансовий прибуток, грн.;

- вартість основних фондів підприємства, грн.;

- величина нормованих оборотних коштів, грн.;

- вартість всього випуску продукції, грн.;

- повна собівартість продукції, грн.

Метод визначення рентабельності по формулі (4.4) має назву ресурсного і характеризує ефективність використання виробничих ресурсів підприємства. Метод визначення рентабельності по формулі (4.5) називається витратним і показує відносну величину витрат на виробництво одиниці продукції.

Показник рентабельності також використовується для встановлення цін на вироблену продукцію. При заданому рівні рентабельності можна встановити ціну на кожен вид продукції:

, грн.

Зниження собівартості продукції - одне з додаткових джерел нагромаджень і умова підвищення рентабельності підприємства. Досягнення високого рівня рентабельності дозволяє створювати умови для безперервного розширеного виробництва на підприємствах.

На рівень рентабельності впливають суб'єктивні і тимчасові фактори: вік основних фондів і їхня оцінка, завершеність циклу виробництва та ін. Тому при порівняльному аналізі підприємств по показнику рентабельності вони повинні бути приведені в порівнянний вид - за складом підприємства, сортаментові продукції та ін.

Тема 7. Економічна ефективність господарських заходів в енергетиці

В економіці енергетики одним із основних понять є економічна ефективність господарських заходів. Господарськими заходами можуть вважатися:

впровадження нової техніки;

інвестиційний проект;

укладання комерційної угоди;

реалізація будь-якого господарського рішення;

здійснення природоохоронних заходів;

проведення соціальних заходів, спрямованих на підвищення добробуту людей, поліпшення інфраструктури, формування культурних цінностей та ін.

Спільними для всіх цих заходів є два моменти:

по-перше, усі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального або економічного);

по-друге, усі вони вимагають витрат коштів (або інших ресурсів).

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим - співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат.effectus - виконання, дія) означає результат, наслідок яких-небудь причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженні. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої і спожитої продукції (тобто штуками, кубічними чи квадратними метрами, кВтгод, тоннами і т.д.), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) і т.д. У тому випадку, коли зазначені результати одержують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект - виражений у вартісній (грошовій) формі результат яких-небудь дій (зокрема, перелічених вище господарських заходів).

Хоча за визначенням результат і ефект є спорідненими поняттями (ефект - певна форма результату), потреби економічної практики змушують у ряді випадків розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям «економічний результат», як правило, розуміють загальний («брутто») результат (зокрема, виторг, доход), а під поняттям «економічний ефект» - чистий («нетто») результат (зокрема прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою

Е=Р-В

де Е - величина умовного економічного ефекту; Р - величина умовного економічного результату; В - повні витрати на захід, що викликав ефект.

Залежно від рівня господарювання розглянуті показники можуть, зокрема, набувати такого змісту:

народногосподарський рівень: Р - приріст ВВП за певний часовий період; В - повні витрати на захід, включаючи економічні збитки від забруднення довкілля; Е - приріст національного доходу.

рівень підприємства: Р - загальний виторг підприємства за певний часовий період; B - вартість виробництва і реалізації продукції «плюс» податкові відрахування і платежі; Е - прибуток.

Якщо результати економічної діяльності перевищують втрати, говорять про позитивний ефект (зокрема, підприємство отримує прибуток), в іншому разі - про негативний ефект (збиток).

У ролі показника економічного ефекту залежно від цілей заходу і від рівня прийняття рішення можуть використовуватися:

на національному рівні: приріст національного доходу; збільшення надходження валютних коштів у країну; збільшення обсягу податкових надходжень у бюджет; зниження зовнішнього (внутрішнього) боргу; зниження економічного збитку від забруднення навколишнього середовища тощо;

на територіальному рівні: збільшення обсягу надходжень у бюджет; збільшення відрахувань, спрямованих на вирішення соціальних проблем; зростання доходів населення тощо;

на рівні підприємства: зростання прибутку; приріст заробітної плати працівників підприємства; економія заробітної плати внаслідок вивільнення працюючих; заощадження сировини, енергії, матеріалів тощо.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його одержання. Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона відбиває не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) результату і витрат. Економічна ефективність - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (витрат) досягнення цілей (результатів), а в ряді випадків і самих цілей (зокрема одержання прибутку).

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів, що повинні враховуватися при зазначеному виборі, слід виділити:

-характер цільової настанови прийнятих рішень;

-базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;

необхідний ступінь деталізації розрахунків;

місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;

місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних суб'єктів, що беруть участь у реалізації заходу.

Зупинимося докладніше на ключових моментах розглянутих особливостей.

Цільова настанова рішень, що приймаються. Яким чином характер ухвалених рішень може впливати на вибір методів розрахунку ефективності? Справа в тому, що від цільової настанови залежить вибір критерію оптимізації варіантів, що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, й аналізуються показники ефективності. Це, у свою чергу, обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.

При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово різняться, та про одну комбіновану, що поєднує в собі основні критерії перших двох систем:

)максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);

)мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;

)оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів, як правило, з додатковим урахуванням інших показників ефективності (у тому числі й натуральних).

Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть бути названі інвестиційними, ресурсними і комбінованими.

Інвестиційні цільові настанови охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямків найвигіднішого вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень - максимізація прибутку («гроші заради грошей»). У даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти «в справу».

Ресурсні рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий. Тому основне призначення таких рішень - вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради результату» ). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів при порівняльному результаті. Вихідними (у даному випадку такими, що мінімізуються) ресурсами можуть бути грошові кошти (капітал), матеріальні та енергетичні ресурси, трудові фактори (люди), час.

Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що використовуються як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, приймаючи рішення), значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.

Сумарна величина економічного ефекту від реалізації передбаченого заходу протягом усього життєвого циклу виробу має такий вигляд:

Есум=Епол+Епот+Ен

де Епол - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на попередніх стадіях; Епот - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на поточній стадії; Ен - сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на наступних стадіях.

Економічний аналіз дозволяє виявити, як зміна кожного з технічних чи соціальних параметрів може впливати на вартісні дохідні або витратні характеристики.

Нагадаємо, що на величину дохідних характеристик це може впливати через три основні групи факторів:

зміна продуктивності (кількості виробленої і реалізованої за одиницю часу продукції);

зміна якості продукції (ціни реалізації одиниці продукції);

зміна часового періоду реалізації заходу (терміну дії заходу, і протягом якого можна отримувати прибуток).

На величину витратних характеристик це може впливати через дві групи факторів:

зміна капітальних вкладень;

зміна поточних витрат.

Як ефект найчастіше розглядається як:

річна величина ефекту - у результаті розрахунків за формулою одержуємо відомий показник - частка від величини витрат, якій відповідає величина прибутку, що реалізується протягом одного року; у Радянському Союзі існувало навіть нормативне значення цього показника, Затверджене для різних умов у межах 0,12-0,15;

повна величина ефекту (за весь період реалізації заходу) - підсумком розрахунків, зокрема, є досить поширений показник «віддача капіталу», тобто величина прибутку, який отримуємо на кожну одиницю вкладених витрат (1 грн прибутку на 1 грн витрат).

Показники економічної ефективності умовно можна диференціювати на дві групи: конкретні та узагальнюючі. Конкретні показники економічної ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або комерційного процесу.

Узагальнюючі показники економічної ефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної системи в цілому (підприємства, території, національної економіки). Приклади деяких узагальнюючих і конкретних показників наведено в табл. 7.1. Узагальнюючі показники є підставою для ухвалення рішень на рівні системи в цілому. Ці рішення спрямовані на вдосконалення або трансформацію згаданих суб'єктів. В одних випадках необхідно обґрунтувати вибір ресурсів для досягнення конкретних цілей, в інших - вибір напрямків діяльності економічної системи (інвестування коштів). Конкретні показники дають можливість обґрунтувати рішення з удосконалення окремих компонентів виробничих процесів.

Таблиця 7.1 Система показників ефективності виробництва (діяльності) первинних суб'єктів господарювання (Економіка, 2000)

Узагальнюючі показникиПоказник ефективності використанняпраці (персоналу)виробничих фондівфінансових коштівРівень задоволення потреб ринку Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Витрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва Народногосподарський ефект використання продукціїТемпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукціїЗагальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини й матеріалівОборотність обігових коштів Рентабельність обігових коштів Відносне вивільнення обігових коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність інвестицій Строк окупності вкладених інвестицій

Конкретні показники є основою для розрахунку узагальнюючих. У цьому розумінні узагальнюючі показники є метою виконання розрахунків, а конкретні - їх засобом.

Показник - якісна оцінка або кількісний параметр, який характеризує стан обєкта, явища або процесу. По наявності показники: фізичні; технічні; економічні.

По повноті інформації показники: прості; комплексні; узагальнюючі.

Критерій - мірило стану оцінки обєкта представляє відмінну ознаку або умову, на основі якої відбувається оцінка параметра.

В основу критерію покладені якісні і кількісні територіальні показники (властивості і параметри), що відображають стан обєкта.

Якщо показник - це характеристика стану обєкта, то критерій мірило цього стану.

По характеру здійснених витрат всі види ефективності поділяють на 2 групи:

1. Ефективність ресурсів, що використовуються.
2. Ефективність витрат (всіх спожитих ресурсів).

До першої групи відноситься ефективність виробничих фондів, трудових ресурсів, нематеріальних ресурсів.

До другої групи відноситься ефективність капітальних вкладень і поточних витрат, ефективність загальних витрат.

Економічна ефективність капітальних вкладень визначається за допомогою показників, їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність показує загальну величину віддачі капітальних вкладень та обчислюється відношенням величини економічного ефекту до величини самих затрат. Загальна

Або загальна при модернізації

де Пч - чистий прибуток річний;

К - капітальні вкладення;

D Пч - річний приріст чистого прибутку.

Строк окупності капітальних вкладень

Критерієм ефективності капітальних вкладень є умова: одержаний показник ефективності капітальних вкладень повинен бути більше нормативного: Е > Ен., а строк окупності - менше: Т < Тн.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли необхідно вибрати кращий варіант проектів інвестування виробництва.

. Строк окупності додаткових капітальних вкладень :

де DС - річна економія за рахунок зниження собівартості;

С - собівартість продукції;

DК - додаткові капітальні вкладення по більш капітальному варіанту.

в цьому випадку вводимо додаткові капітальні витрати

. Показник порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень

де Тд - строк окупності.

При дотриманні цієї умови додаткові капітальні витрати ефективні, тобто більш ефективним являється варіант 2, при недотриманні - варіант 1.

. Показник понаднормованого чистого прибутку:

Тн ×П1 - К1 < Тн × П2 - К2 Þ Тн × Пі - Кі ® max

П2 - Ен ×К2 > П1 - Ен × К1Þ Пі - Ен × Кі ® max

. Приведені витрати

Впр = С + Ен × К ® min

Впр = Тн × С + К ® min

де С - річна собівартість продукції;

К - коефіцієнт капітальних вкладень у виробничі фонди підприємства.

Приведені витрати - сума поточних витрат і нормованих витрат додаткової праці. Повні витрати на будівництво складаються із абсолютної суми капітальних вкладень і втрат від їх заморожування.

Капітальні витрати, які визначені з врахуванням строку їх заморожування і недотриманої в звязку з цим віддачі називаються приведеними капітальними витратами.

Список літератури

1. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств.Відомості Верховної Ради України № 2, 1998.
2. Закон України Про підприємства в Україні.Відомості Верховної Ради України № 7, 1993.
3. Закон України Про податок на додану вартість.Відомості Верховної Ради України № 51, 1997.
4. Закон України Про господарські товариства.Відомості Верховної Ради України № 49, 1991.
5. Закон України Про електроенергетику.Відомості Верховної Ради України № 42, 1997.
6. Економіка енергетики СРСР: Учеб./А.Н. Шишов, Н.Г. Бухарінов, В.А. Таратін та ін. / Під ред. А.Н. Шишова. - 2-е вид., перепр. і доп. - М.: Висш. школа, 1986. - 352с.
7. Економіка енергетики СРСР: Підручник для студентів енергетичних спеціальностей вузів / Прузнер С.Л., Златопольский А.Н., Некрасов А.М. - М.: Висш. школа, 1984. - 42с.
8. С.Л. Прузнер. Економіка, організація і планування енергетичного виробництва. М.: Енергія, 1976. - 320с.
9. Златопольский А.Н., Завадский И.М. Економіка промислової теплоенергетики. Підручник для вузів. Вид. 2-е, перепр. і доп. - М.: Висш. школа, 1975. - 328с.
10. Аракелов В.Е., Кремер А.И. Методичні питання економіки енергоресурсів. М.: Енергоатомвидав, 1990. - 192с.
11. Економіка комплексного використання енергетичної сировини / В.М. Зиков та ін. - М.: Надра, 1988. - 60с.
12. Економіка: Підручник / Під ред. Доц. А.С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1995. - 632с.
13. Економіка підприємства: Підручник. - У 2т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: Вид-во Хвиля-прес, 1995.
14. Економіка виробничого підприємництва. Навч. Посібник /Й.М. Петрович та ін. - Львів: Оксарт, 1996. - 416с.
15. Т.Г. Бень. Основи ціньової політики і ціноутворення в промисловості: Навч. посібник. - Дніпропетровськ, Дметау, 1997. - 151с.
16. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - 2-е вид. перепр. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 1997. - 512с.
17. В.П. Савчук. Оцінка ефективності інвестиційних проектів: Навч. посібник. Дніпропетровськ, Гметау, 1998. - 211с.
18. В.П. Савчук, С.И. Прилипко, Е.Г. Величко. Аналіз і розробка інвестиційних проектів. - Навчальний посібник. - К.: Вид-во, Эльга, 1999. - 304с.
19. Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України та Методика визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природнього середовища України /М-во охорони навколишнього природного середовища України. К., 1993. - 22с.
20. Постанова Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.99р. Про затвердження Порядкові встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору.
21. Тимчасова типова методика визначення економічної ефективності здійснення природоохоронних заходів і оцінки економічного збитку, заподіюваного народному господарству забрудненнями навколишнього середовища. М.: Економіка, 1986. - 96с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економіки, органі

Больше работ по теме: