Дослідження взаємозв’язку мотивації до занять фізичним вихованням та рівня фізичного розвитку та підготовленості учнів старших класів ЗОШ

 

ЗМІСТ

Умовні позначення

Вступ

Розділ І. Вплив сили мотивації на рівень занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи

Розділ ІІ. Методи та організація дослідження

.1 Методи дослідження

.1.1 Аналіз науково-методичної літератури

2.1.2 Педагогічні спостереження

.1.3 Анкетування

.1.4 Тестування фізичних якостей

.1.5 Тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані)

.1.6 Методи математичної статистики

.2 Організація дослідження

Розділ ІІІ. Дослідження мотивації до занять фізичною культурою, рівня фізичної підготовленності та рівня індивідуальних морфологічних і фізіологічних показників учнів 10-11 класів

.1 Мотиваційний потенціал школярів 10-11 класів до занять фізичною культурою

.2 Аналіз рівня фізичної підготовленості учнів 10-11 класів

.3 Аналіз рівня взаємозвязку рівня фізичної підготовленості та мотивації до занять фізичною культурою

Висновки

Практичні рекомендації

Перелік використаної літератури

мотивація фізична культура учнівський

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

лат.- латинське

ін. - інше

т.д. - так далі

хв. - хвилин

рр. - роках

ЖЄЛ - життєва ємність легень

ЦНС - центральна нервова система

ШКТ - шлунково-кишковий тракт

м - метри

с - секунди

см - сантиметри

км - кілометри

В.п. - вихідне положення

г - грами

ЧСС - частота серцевих скорочень

АТ - артеріальний тиск

СТ - систолічний тиск

ДТ - діастолічний тиск

мм рт. ст. - міліметри ртутного стовпа

ВСТУП

Розвиток фізичної культури зумовлений обєктивною необхідністю суспільства в забезпеченні оптимальної рухової активності людини. Саме тому в Законі України Про фізичну культуру і спорт від 24.12.1993 р. № 3809 зазначено, що фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування особистості. Безумовно, що заняття фізичними вправами є головною і практично єдиною можливістю, здатною запобігти фізичній деградації українського суспільства і зберегти здоровя населення.

Дослідження в галузі фізичної культури свідчать, що у підростаючого покоління на сьогодні рухова діяльність значно знизилася. Це питання розглядається у працях багатьох учених [12, 40, 64]. Так, дослідниками [41, 47] доведено, що організм дітей постійно потребує виконання різних рухових дій.

Відомо, що кожний урок у загальноосвітній школі повинен сприяти розвиткові пізнавальних інтересів учнів, придбанню ними навичок самостійного поповнення знань. Це також стосується ставлення учнів до фізичного виховання. Учителям з фізичної культури потрібно наполегливо й цілеспрямовано формувати в учнів навички й звички до самостійних занять фізичними вправами, теоретичної самоосвіти стосовно фізичної культури і спорту [9, 10, 11].

Фізичне виховання школярів є найважливішим компонентом гуманітарного виховання, спрямованого на формування в них фізичного й морального здоровя, удосконалення фізичної й психічної підготовки до ведення активного життя, творчої професійної діяльності й захисту Батьківщини.

У сучасній життєдіяльності нашого суспільства усе більше виникає протиріч між значною інтелектуальною, емоційною, психологічною напругою учбової та трудової діяльності й різким зниженням фізичної активності, як головного регулятора функцій організму людини, тобто в учбовій діяльності школярів все більша перевага віддається розумовим процесам перед фізичними навантаженнями. Разом з тим вчені [14, 44, 36] вважають, що головним джерелом розвитку й зміцнення ресурсів здоровя людини, збереження механізмів регулювання його життєздатності й працездатності є систематична фізична активність.

Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що залучення шкільної молоді до систематичних занять фізичною культурою та спортом є постійною проблемою. Проблема цілеспрямованого формування мотивації у сучасній психології ще мало розроблена, але її вирішення має велике значення для практики навчання та виховання підростаючого покоління. Слід також зазначити, що й проблема формування мотивації безпосередньо до занять фізичною культурою та спортом також досить мало висвітлена у звязку з недостатнім обсягом психолого-педагогічних досліджень, що й обумовило актуальність вивчення цієї важливої для суспільства проблеми.

Мета нашої роботи - дослідити взаємозвязок між мотивацією до занять фізичним вихованням та рівнем фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів 10-11 класів ЗОШ.

Виходячи з мети завданнями дослідження є:

1.Зясувати привабливі сторони та мотиви формування інтересу учнів загальноосвітньої школи до занять фізичною культурою та спортом на основі аналізу літературних джерел.

2.Визначити рівень фізичної підготовленості учнів 10-11 класів ЗОШ та рівень їх фізичного здоровя.

.Проаналізувати фактори, які впливають на формування мотивації до занять фізичною культурою у школярів 10-11 класів загальноосвітньої школи у процесі навчання.

.Сформулювати практичні рекомендації для активізації розвитку мотивації учнів загальноосвітньої школи до фізичної культури.

Для рішення поставлених завдань нами були використані наступні методи: аналіз й узагальнення літературних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, тестування фізичної підготовленості, тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані), методи математичної статистики.

Обєкт дослідження: навчальний процес з фізичної культури в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: взаємозвязок між факторами, які визначають мотивацію учнів 10-11 класів до занять фізичною культурою та рівнем їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Практичне значення: розроблені практичні рекомендації ефективної системи експрес-оцінки існуючого в учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи рівня мотивації та подальший її розвиток до занять фізичною культурою, а також вплив на її формування за допомогою різних факторів.

Отримані нами дані можливо використовувати в навчальному процесі з фізичного виховання різних вузів при підготовці фахівців відповідного профілю.

Структура роботи: Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаної літератури, що налічує 73 джерела. Робота розташована на 63 сторінках, ілюстрована 11 таблицями і 5 рисунками.

РОЗДІЛ І. ВПЛИВ СИЛИ МОТИВАЦІЇ НА РІВЕНЬ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Мотивація посідає провідне місце в структурі особистості і є одним з основних понять, що використовується для пояснення рушійних сил поведінки. Тому тема мотивації - одна з найактуальніших для вчителів фізичної культури, психологів, педагогів, медичних працівників та представників багатьох інших спеціальностей [6].

Вона лежить як в основі спонукання інших людей до виконання ( або невиконання) певних дій, так і само мотивації, яка дає можливість досягти бажаних результатів в обраній діяльності [6].

Термін мотивація вперше вжив Артур Шопенгауер у статті Чотири принципи достатньої причини. Згодом психологи використовували його для пояснення причин поведінки людини [6, 20].

Мотивація - процес стимулювання, необхідний для продуктивного виконання ухвалених рішень і намічених робіт, будь-якої конкретної людини або групи людей до діяльності, спрямованої на досягнення цілей [6].

Під мотивом маються на увазі внутрішні спонукання, які змушують людину робити ті чи інші вчинки. Як мотив можуть виступати потреби, інтереси, вподобання, емоції, установки, ідеали. Мотив у працях вітчизняних психологів розуміється і як усвідомлена потреба, і як предмет потреби й ототожнюється з потребою [30].

Мотив може бути як зовнішнім, так внутрішнім залежно від ставлення людини до діяльності. Зовнішній мотив формується під впливом, який чинять на людину інші люди або обставини, а внутрішній - виробляється свідомо нею самою для досягнення поставленої мети в результаті виконання певної роботи.

Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не лише на рівень активності людини, а й на успішність виявлення цієї активності, зокрема на ефективність діяльності [30].

При аналізі мотивації необхідно відповісти на такі запитання:

1.Чи сприяє високий рівень мотивації високим досягненням?

2.Чи варто залучати додаткові мотиви ( створювати ситуацію змагання, актуалізувати почуття відповідальності тощо) для поліпшення рівня досягнення мети?

.Хто краще здійснюватиме діяльність: високо мотивована чи середньо мотивована людина?

.Де той оптимальний рівень мотивації ( оптимум мотивації), за якого робота буде виконуватися щонайкраще? [30].

Закон оптимуму мотивації. Установлено, що за слабкої і надзвичайно сильної мотивації успішність діяльності невисока, а оптимальний ( не завжди середній, а саме оптимальний) рівень мотивації є найсприятливішим. Така залежність визначається законом Йорка - Додсона. Американські професори психології Роберт Йоркс і Джон Додсон, чиїми іменами названо цей закон, у 1908 році встановили, що існує прямий взаємозвязок між інтенсивністю мотивації і якістю виконання діяльності. Відповідно до цього закону внаслідок збільшення інтенсивності мотивації якість діяльності спочатку дещо збільшується, але після досягнення найвищих показників успішності діяльності (оптимуму мотивації) поступово знижується [20].

Щодо управління дітьми, тобто їх навчання, цей закон діє в такий спосіб: сильна зовнішня мотивація може поліпшити показники лише простої роботи. Для досягнення успіху в складній роботі учень повинен бути насамперед зацікавлений самим предметом роботи, а не винагородою [20].

Закон Йоркса - Додсона цілком узгоджується із законом оптимуму - песимуму, сформульованим російським фізіологом Миколою Введенським (1905). На його думку, однією з умов високої успішності розумової праці є розміреність і ритм роботи. Людина, якщо йде занадто швидко, швидко стомлюється, - писав Микола Введенський, - але якщо занадто повільно - теж (наприклад, коли дорослий, гуляючи з дітьми, пристосовується до дитячого кроку). Поривчастість у роботі, раптове її посилення виявляється несприятливим для її продуктивності [30].

Зв'язок сили мотивації та емоцій. Рівень мотивації, за якого діяльність виконується максимально успішно, називається оптимумом мотивації. Оптимум (оптимальний рівень) мотивації не обовязково є середнім показником її сили [66].

Андрес Ліндслей, професор Оксфордського університету, довів, що за надмірної активації діяльності людини ефективність її роботи погіршується, зявляються ознаки дезорганізації та послаблення самоконтролю [66].

Соціальний психолог з Каліфорнії Мелоді Даффі встановила, що результати діяльності людей, які були надміру напружені (напруження вимірювалося за допомогою динамографа), виявилися гіршими. Вона знову висловила думку про існування оптимуму напруженості, яка залежить від завдання та індивідів [66].

Із посиленням мотивації підвищується якість виконання, але до певної межі: якщо вона непомірно велика, виконання погіршується [66].

Для здійснення запланованої діяльності необхідна достатня мотивація, коли людина, з одного боку, зацікавлена в досягненні мети, а з іншого - відчуває в собі сили для активного проходження всього процесу руху до бажаного [57].

За низької мотивації людина зберігає здатність до очікуваної активності, але втрачає інтерес до результату, який знижує успішність її роботи [57].

Зацікавленість у результаті праці та повязаним із цим додатковим заохоченням або відсутністю покарання за умов надмірно сильної мотивації призводить до того, що на фізіологічному рівні у людини непомірно активізуються емоції (тривога, занепокоєння, хвилювання, страх перед покаранням або ж нестримна, гарячкова жага винагороди). Емоції, в свою чергу, спричиняють надмірне нервове напруження, що завжди без винятку негативно впливає як на якість діяльності, так і на час її виконання, причому в гірший бік [57].

Переживаючи за те, щоб виконати завдання якнайкраще (в ідеалі - бездоганно, особливо якщо це буде кимсь контролюватися), встигнути все зробити вчасно, не підвести інших людей, одержати гідну винагороду або уникнути чогось неприємного, людина вже не може повною мірою сконцентруватися на діяльності, навіть якщо вона їй добре знайома і не раз успішно нею виконувалась [36].

Емоції, що спричиняють нервове перенапруження, енергетично знеструмлюють людину, позбавляють її елементарних фізичних сил, необхідних для виконання завдання на належному рівні, що призводить до швидкої перевитрати енергії, стану знеживлення і лише збільшує нервозність. Форсоване накопичення втоми через прагнення зробити все якнайкраще і вчасно провокує, крім загального зниження тонусу, і розбалансування таких необхідних для роботи психічних процесів, як увага, пам'ять, швидкість і гнучкість мислення [36].

Утворюється замкнуте коло, з якого можна вибратися лише шляхом оптимізації мотивації, зняття ажіотажу навколо досягнення мети [68].

Надлишкова мотивація (перемотивація), начебто покликана стимулювати людину до досягнення високо поставленої планки, однак фактично через виникнення надто сильного напруження, а отже, небажаних емоційних проявів, істотно розбалансовує її діяльність і поведінку, знижуючи, крім самопочуття, також ефективність роботи [68].

Залежність оптимуму мотивації від складності завдання. Оптимум мотивації залежить від рівня складності завдань:

1.сильна мотивація - оптимальна для виконання легких завдань;

2.слабка мотивація -адекватна виконанню складних завдань [66].

Таким чином, у разі здійснення легкої діяльності велика сила мотивації не спричиняє порушень емоцій і дій, однак така небезпека існує під час виконання складних завдань. Якщо при цьому запропонувати сильну мотивацію, ймовірно, незабаром виникне перенапруження, хвилювання, стрес і, як наслідок - дезорганізація діяльності, погіршення її якості [68].

Йоркс і Додсон сформулювали цю закономірність у такий спосіб: У разі складного завдання оптимум досягається за слабкої мотивації, тоді як за умови легкого завдання він відповідає сильній мотивації. Очевидно, що за умови легкого завдання надлишкова мотивація не спричиняє порушення поведінки, але така можливість виникає при складних завданнях [20].

Дослідження інших учених засвідчили. Що посилення мотивації при завданнях, що вимагають значних затрат, призводять до погіршення виконання [66].

Із дослідження рівня прагнень відомо, що успіх і невдача розцінюються як такі лише в сфері завдань середньої складності; досягнення чогось, що є надто простим, не розглядається як успіх. Невдача в досягненні надміру складного не переживається як невдача. Якщо з часом досягнення мети стає дедалі простішим, то стимул до досягнення поступово зменшується, поки зовсім не зникне, хоча зовнішні умови середовища залишаються незмінними. Те ж саме відбувається й тоді, коли щось залишається недосяжним [68].

Поєднання оптимуму мотивації з індивідуальними потребами. Експериментально зясовано, що існує оптимальний рівень (оптимум) мотивації для кожної людини, за якого ця людина виконує роботу щонайкраще в конкретній ситуації. При цьому для різних людей зазначений рівень буде різним тому, що, маючи різні на даний період актуальні потреби, конкретна винагорода або примусове обмеження кожна людина оцінить по-своєму [57].

Вчителю фізкультури доцільно порівнювати пропоновану винагороду за результати праці з потребами учнів і врівноважувати їх [57].

Часто винагорода пропонується до того, як її оцінять учні. Як результат, перспектива одержати обіцяне заохочення зовсім не приваблює учнів, і вони не лише не прагнуть до виконання поставленого плану, а й починають працювати гірше, ніж раніше [16].

Із психологічної точки зору, мотив, а не стимул сам по собі, спонукає і спрямовує діяльність людини. Стимул, стимулювання - це щось зовнішнє стосовно людини. Стимул (від лат. Stimulants - спонукальна причина) - спонукання до дії, збудження; стимулювати - збуджувати, хвилювати, спонукати. Стимул може стати або не стати мотивом. Мотивом він стане тоді, коли відповідатиме потребі, системі потреб або вже сформованій системі мотивів. Таким чином, мотив є опредметнюваною потребою [60].

Розроблення механізму оптимальної мотивації до успішних занять фізичною культурою школярів та підвищення їх працездатності не слід здійснювати за шаблоном. Найбільша продуктивність праці за інших рівних умов досягається у разі виявлення індивідуальних мотивів учнів. Причому ефект збільшується, якщо людина має можливість взяти безпосередню участь у розробленні відповідної програми. З орієнтацією тільки на оцінки варто очікувати лише на мінімальну віддачу від учнів, що, на жаль, не завжди беруть до уваги вчителі фізкультури [16].

Складність проблеми мотивації до занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи полягає не в тому, що важко повною мірою урахувати всі мотиви навчальної діяльності, а тому, що у різних учнів і структура потреб різна. До того ж із часом і за певних обставин потреби змінюються, що виразно виявляється саме в трудовій діяльності, особливо у цьому віці (16-17 років), та, відповідно, є найслабкішим місцем у системі як грамотної мотивації учнів вчителем фізкультури, так і самомотивації учнів [16].

Жодна ефективна взаємодія з людьми неможлива без урахування особливостей їхньої мотивації. За обєктивно однаковими діями людей можуть стояти різні причини, їхня мотивація може бути абсолютно різною [65].

Тому шкільним вчителям фізичної культури логічніше продумувати і планувати діяльність учнів не стільки в термінах стимулювання, скільки в термінах мотивування. У учнів слід породжувати мотиви, інакше кажучи, грамотно опредметнювати їхні потреби, а не закидати різноманітними стимулами [65].

Існує формула:

Актуальна потреба + достатній, але не надмірний стимул = оптимальна мотивація [63].

Із погляду мотивації успішної діяльності учнів на уроках фізкультури потреби й мотиви можуть бути умовно розподілені на три групи [65]:

Базисна група:

потреба в безпеці (для когось вона може виступати у формі потреби в стабільності);

потреба в контролі (переконаність у тому, що дії учня можуть щось змінити в ситуації, що учень певною мірою володіє обставинами, а не навпаки);

- афіліативні потреби - прагнення людини бути в товаристві інших людей, контактувати з ними з метою зниження тривожності, помякшення наслідків фізіологічних та інформаційних стресів. Незадоволення афіліативних потреб спричиняє почуття самотності, відчуженості, відкинутості.( Потреба в контакті, належності до себе подібних);

потреба в прийнятті (у дорослої людини - з боку значимих людей).

Як додаткову можна також назвати потребу у владі - базисна вона характерна для певного типу людей [65]:

Середня (основна) група:

потреба у фізичному та емоційному комфорті;

- потреба в конструктивному спілкуванні;

- потреба в повазі та самоповазі, позитивній оцінці з боку авторитетних людей і позитивній самооцінці;

- потреба в ідентичності (чіткої відповіді - нехай у почуттях і відчуттях, а не в словах - на запитання Хто я?);

потреба належати до певної соціальної групи ( ідентифікуватися з нею) і посідати в ній гідне місце;

мотивація досягнень (я повинен досягати в діяльності більш високих результатів, інакше моя самооцінка знизиться);

- потреба в певній частці ризику;

- ціннісна мотивація (потреба реалізовувати в діяльності свою систему цінностей або в тому, щоб власна діяльність принаймні не суперечила цим цінностям) [65].

Вища група:

потреба у творчості;

- потреба в самореалізації та особистісному зростанні;

- екзистенціальні потреби (з цієї групи для навчальної діяльності найважливішою є потреба в усвідомленні існування і власної діяльності) [65].

Якщо базисні потреби виявляються незадоволеними внаслідок певних причин (зовнішніх або внутрішніх щодо проведення уроку фізкультури в школі), то в регуляції поведінки учнів вони виходять на перший план, а стимули, що відповідають потребам більш високого ступеня, перестають діяти [37].

При цьому потрібно памятати :

не може бути системи стимулювання, яка мотивує всіх учнів однаково;

- конкретну систему стимулювання слід розробляти для конкретного учня або конкретної групи учнів з подібними домінуючими потребами (або загальну систему доцільно індивідуалізувати);

- моніторинг домінантних потреб і мотивації учнів - необхідна ланка діяльності як вчителів фізичної культури, так і їх батьків [37].

Практичне застосування оптимуму мотивації. Як використовувати інформацію про оптимальний рівень мотивації в навчальному середовищі? Яких змін може зазнати якість роботи учнів на уроці фізкультури, якщо враховувати їх індивідуальні актуальні потреби та шляхом тонкого спостереження і грамотного спілкування визначити ступінь внутрішньої сили, за допомогою якої учні можуть впоратися з поставленими завданнями без шкоди для власного здоровя і водночас із достатньою зацікавленістю запропонованими умовами й перспективами? [62].

Дуже важливо встановити оптимум мотивації саме для конкретної діяльності та для певного учня з урахуванням того, що він вже має і до чого прагне [62].

Багато практичних психологів відзначають парадоксальну закономірність: чим сильніше людина чогось хоче досягти, причому неодмінно з певними показниками, тим важче їй це вдається, а часто й не вдається взагалі. Тому рекомендується бажати не бажаючи, відпустити мету, намагатися отримувати задоволення від процесу, не зациклюватися на результатах [44].

Завищена значущість будь-чого, особливо підкріплена певним зовнішнім орієнтиром (не має значення, яким - позитивним чи негативним), запропонованим або навязаним іншими людьми, практично завжди призводить до розбалансування емоцій, неадекватності сприйняття як власних дій, так цінності поставленого завдання. Знаючи це, з виникненням помітних ознак перемотивації перше, що треба зробити, - знизити значущість мети, послабити завдання, розуміючи, що набагато важливіше зберегти здоровя людини, її ресурси та життєвий тонус, аніж прагнути до виконання плану ціною нервових зривів з подальшою депресією [36].

Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять. Значне поліпшення фізичного виховання учнів неможливе без захоплення їх фізичною культурою. І тут головна роль належить вчителю. Які б не були досконалі навчальні програми і методичні розробки, самі по собі вони не здійснюють педагогічного процесу. Незалежно від їх якості один педагог забезпечить стійку мотивацію до занять, а інший зруйнує і ту, що була. До вчительського мистецтва, як до образотворчого або сценічного, відноситься точна відповідь французького художника П.О.Ренуара. Його запитали : Метре, що важливіше в мистецтві - як чи що? Ренуар відповів: Важливо - хто [17].

Однією з найважливіших умов результативності фізичного виховання школярів є їх ставлення до занять фізичною культурою. За цією ознакою учні поділяються на 5 основних груп [49] : 1) з активним позитивним ставленням; 2) з пасивним позитивним ставленням; 3) з байдужим ставленням; 4) з пасивним негативним ставленням; 5) з активним негативним ставленням. Найвищих результатів досягають учні з активним позитивним ставленням до занять фізичною культурою. Але для формування такого ставлення необхідна відповідна мотивація навчальної діяльності.

В основі навчального мотиву лежить усвідомлення учнями значення матеріалу, що вивчається, для засвоєння предмету, для власного фізичного розвитку і здоровя, для подальшого життя, для праці [49].

Головними засобами мотивації навчальної роботи школярів, що використовується учителями на уроках фізичної культури, є мотивування та стимули.

Мотивування являє собою сукупність фактів, аргументів і доказів, що переконують у значимості для учнів фізичних вправ, що вивчаються. Якщо учні внутрішньо приймають мотивуючі докази вчителя, то навчальний матеріал набуває для них особистісного значення. В цьому випадку навчальна мета збігається з навчальним мотивом учня і його репродуктивні навчальні дії трансформуються в усвідомлену навчальну діяльність [68].

До мотивувань предявляється низка загальних вимог. Вони повинні: бути наочними; лаконічними і доказовими; орієнтуватись на рівень розвитку учнів; враховувати їх інтереси, статеві особливості; нести в собі особистісний і громадсько-корисний сенс [68].

Отже, мотивування адресується переважно свідомості учнів. Проте не менш важливим завданням мотивування є формування в учнів позитивного емоційного ставлення до навчання. Ні в чому так сильно не проявляється майстерність учителя, як в його здібності виховати в усіх своїх учнів стійкий глибокий інтерес до засвоєння навчального матеріалу. Інтерес є одним з найсильніших мотивів. Оскільки він є виразом загальної спрямованості особи учня, та охоплює і скеровує такі важливі для навчання психічні процеси, як пам'ять, сприйняття, мислення і волю. Чим менший інтерес до навчання в учнів, тим більше примусу. Останній викликає внутрішній спротив в учнів, вимагаючи від них підвищених вольових зусиль. У цьому випадку процес навчання стає безрадісним і втомлюючим, а результати -малоефективними. Зрозуміло, що викликати стійкий інтерес до занять фізичною культурою непросто. Цього можна досягти лише планомірною свідомою працею вчителя протягом усього часу навчання, використовуючи відповідні прийоми, які подаються нижче [8].

Мотивація стає ефективнішою, якщо здійснюється в поєднанні з стимулюванням.

Стимулювання, як спеціальна діяльність учителя, спрямована на підвищення навчальної активності учнів за допомогою зовнішніх збудників-стимулів. Стимул (від латинського - збуджую, заохочую) передбачають особистісно значимі заохочення учнів за формулою: Якщо досягнеш результатів, будеш винагороджений (високою оцінкою, подякою, похвальною грамотою тощо). У такому випадку учні використовують свої досягнення лише як засіб задоволення якихось інших потреб, тому стимулювання ефективне, якщо сприяє збудженню інтересу до навчальної діяльності [8].

Первинні мотиви, які спонукають учнів до занять (особливо позаурочних), часто не мають соціальної значимості. Вони викликані особистими, побутовими причинами (займаються товариші, відвідує секцію брат, порадив батько та ін.). Уважно вивчивши первинні мотиви, поступово трансформуючи їх в соціально значимі, пробуджуючи активність учнів, спрямовану на досягнення навчальної мети, вчитель виховує прагнення учнів до самовдосконалення, варто зауважити, що до цього мотиву необхідно підходити, дотримуючись певних умов організації навчальної діяльності на заняттях і враховуючи вік учнів [67]. Для цього важливо:

Ставити конкретні і прості завдання навчання і тренування, про результати виконання яких можна судити вже в кінці уроку або тренувального мікроциклу. При цьому наступне завдання ставиться лише після вирішення попереднього [67].

Забезпечити точне і глибоке розуміння кожним учнем сенсу і значення навчального матеріалу, щоб учні знали не тільки чого потрібно навчитись, але й як необхідно це зробити, і чому так, а не інакше. Це особливо стосується підготовчих та підвідних вправ, які учні часто виконують без особливого ентузіазму навіть при вивченні ігор. Наприклад, усі хлопчики із задоволенням грають у футбол, але без задоволення вивчають окремі прийоми ведення гри і особливо підвідні вправи, які не мають емоційного забарвлення. Говорячи про свідомість у навчанні, Ж. Руссо вважав, що важливо, чи розуміє учень, чому він вчився, і для чого це йому потрібно [67].

Щоб поставлені завдання відповідали певним особистим потребам учнів.

Щоб учні одержували інформацію, необхідну для навчальної діяльності. Розповідаючи про вправу, вчитель повинен висвітлити її спортивне і прикладне значення, вищі досягнення, найближчі завдання із засвоєння вправ і подальшу мету учнів [67].

Домагатись, щоб кожен учень міг чітко відповісти на питання : Яке завдання ти ставиш перед собою в даній спробі? Подібні питання сприяють переростанню поставленого вчителем завдання у власне завдання кожного учня класу [67].

- Щоб перед засвоєнням нових вправ перевірялась готовність учнів до цього. Така перевірка допомагає уточнити завдання для кожного, що дає додатковий імпульс їх активності [67].

- Щоб учні добре ставились до предмета, до колективу класу. Це можна стимулювати організацією конкурсів на кращий спортивний клас, команду [67].

Щоб на заняттях створювались ситуації, які дозволяють застосовувати одержані знання й уміння в практичній діяльності (воєнізовані ігри та змагання, елементи туризму, сюжетні уроки). Тут корисні і прийоми пошукових ситуацій, які передбачають самостійне засвоєння нових умінь і знань шляхом використання уже набутих та самостійний вибір учнями способів дій в іграх та естафетах [67].

Одним із прийомів активізації учнів є внесення в уроки елементів новизни шляхом включення нових способів організації діяльності учнів, знань і фізичних вправ, поглиблення і розширення діапазону відомих дій, або вдосконалення способів застосування вивченого матеріалу в нових умовах [61].

Наукові дослідження і досвід показують, що успіх у роботі вчителя залежить не тільки від його озброєності педагогічними прийомами (без прийомів, зрозуміло, немає учителя), але і від умілого їх застосування до місця і часу, отже, від його вміння орієнтуватись у самій суті навчально-виховного процесу [20, 25].

Якщо вчитель орієнтується на поняття моторна щільність, працездатність, то бачить учня лише як організм. При такій роботі захопити учня фізкультурою неможливо [20, 25].

Коли вчитель уміє зробити в своїй діяльності головними такі поняття як мета, завдання, стан та ін., то це вже повніше бачення учня і включення його в процес самовдосконалення. Звернення до особи учня, врахування його психологічних характеристик, знання вікових особливостей дозволяє педагогу своєчасно змінити характер праці, організувати навчально-виховний процес у відповідності з переживаннями учнів, з реальним індивідуальним часом: одним учням створити комфортні умови, іншим - труднощі; запропонувати школярам великий вибір вправ, акцентувати увагу на дотриманнях спортивного принципу і необхідності технічної майстерності, організувати колективні дії, командні ігри тощо [20, 25].

Разом з тим, як і будь-яка інша крайність, прагнення лише до творчої взаємодії було б звуженням, обмеженням засобів діяльності педагога. Необхідно зауважити, що навіть тих відомих педагогів, хто був прихильником вільного розвитку особи, власна практика примушувала визнати необхідність привчання, дисциплінування, регламентації діяльності своїх учнів. Адже як при надмірній регламентації знижується творча активність дітей, так при недостатній - можуть скластись стихійні, нерегульовані форми їх поведінки. Щоб примирити ці полюси - вихід бачиться тільки в їх своєчасному чергуванні. При цьому варто повно використовувати кожний з них, тобто, діяти за принципом : Все потрібно, але на своєму місці [20, 25].

Підготовка учнів до самостійних занять фізичними вправами. Дослідження, проведені [8] у шести школах м. Києва, показали, що від 38 до 55% учнів 2-3 класів ( залежно від школи) виконують усі навчальні нормативи та тестові вправи на оцінки добре та відмінно. У 5-7 класах таких учнів - 28-36%, серед школярів 10-11 класів, які не відвідують спортивні секції, цей відсоток зменшується до 25. Ним виявлено також зниження рівня фізкультурно-спортивної активності старшокласників та інтересу до занять фізичною культурою. Так, якщо 56% пятикласників відносять уроки фізкультури до улюблених предметів, то в 10-тих класах таких учнів лише 26%. Тільки 5-9% обстежених учнів відзначають особисте та суспільно-економічне значення занять фізичною культурою. Спостереження виявили причини такого стану. До них належать: недостатня виховна та освітня спрямованість уроків фізичної культури, недосконала методика їх проведення, відсутність пропаганди здорового способу життя і формування фізкультурно-спортивних цінностей та інтересу учнів до занять фізичними вправами.

Результати аналізу передової практики шкіл та численних наукових досліджень [5, 12, 41] свідчать, що процес формування в учнів потреби у фізичному вдосконаленні складається з низки взаємоповязаних напрямів:

Виховання позитивного ставлення та інтересу до занять фізичними вправами.

Озброєння школярів спеціальними знаннями і вироблення на їхній основі переконань у необхідності систематичних занять фізичною культурою.

Формування відповідних умінь і навичок.

- Залучення учнів до щоденних занять фізичною культурою.

Розглянемо кожен напрям окремо, памятаючи при цьому, що всі вони реалізуються в тісному взаємозвязку в єдиному навчально-виховному процесі. Виховання інтересу до занять. Педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять, у завдання вкладати особистий інтерес учня і давати йому змогу відчути результати його діяльності, доводити одночасно до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів [5].

Памятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідомо шукають можливості уникнути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обовязків, пропускають заняття [12].

Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в самому процесі навчання. Джерелом радісних переживань є сам вчитель : він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або вяло, мажорно або індиферентно, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати [41].

Отже, поведінка учнів, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежить від ставлення до вчителя ( табл. 1.1) [47].

Основним джерелом радості на уроці повинен стати сам процес навчання, подолання труднощів, опанування знань, розвиток здібностей і якостей школярів [7].

Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань [7].

Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоб викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету [7].

Таблиця 1.1

Ставлення учнів до вчителя

Реакція учнів на дії вчителяДії вчителяКоли вчитель користується авторитетомЗа нейтрального ставленняЗа негативного ставленняПрохання Вияв радостіЗгода виконати, але без обовязковостіЗгода, але невиконанняПорада Обовязковість виконанняВиконання, але за обовязковості своїх інтересівІгнорування, байдужість, песимізмВимога Якісне і добросовісне виконанняФормальне виконанняУхилення від виконання, роздратованістьПокарання Виправлення Пристосування Обурення і агресивність

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо [7].

Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил [7]:

- Заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці.

За одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу.

Хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності.

Заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічно запущені) можуть бути заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) - заохочуються менше і за більші успіхи.

Заохочення застосовується в таких дозах, які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні, надлишок заохочень знижує активність учнів.

Заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення - це бальзам для душі. Необхідно шукати в кожній дитині щось добре і памятати, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше [21].

Заохочення - ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без покарання, але застосовувати його треба дуже обережно [21].

Покарання - це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведінки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання - засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння і прагнення змінити свою поведінку на краще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання [7].

Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задоволень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо [7].

Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчасними. Вони сприяють активності учнів за дотримання таких правил :

Покарання не повинно шкодити здоровю.

Не можна карати виконанням вправ.

За порушення може бути лише одне покарання.

Не треба нагадувати учням про минулі помилки.

Караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали.

Покарання можна відмінити, заохочення - ні.

Покарання повинно бути неминучим і справедливим, а його величина - адекватна вчинку.

Покарання не повинно принижувати чеснот особи.

Не можна карати у стані гніву.

Ефективне тільки те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення.

Головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності.

Сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом [1].

Віддаючи належне іншим підходам до покарання як методу виховання, нагадаємо, що Дістервег, говорячи про дисципліну учнів, намагався обійтися без покарань, вважаючи, що вони марні та зайві там, де навчання ведеться правильно, відповідає природі дитини і предметові навчання. Там, де учні охоче працюють, майже не буває випадків порушення дисципліни, вони проявляють інтерес до занять, активність і самостійність [4].

Заохочення і покарання перебувають в діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання [7].

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, грамзапис, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45%, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів [38, 67].

Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями рухової активності завжди необхідно ставити виховні завдання, вирішувати їх, використовуючи систему методів виховання [67].

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи [62].

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та родини, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм [62].

Формування навичок здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи. Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину [12].

Термін фізична культура має декілька значень [64]. Під ним розуміють втілення в самому чоловікові, результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, та як засвоєні людиною культурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т.д.

В цьому плані фізичну культуру школярів слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами, процедурами, загартування. Поняття фізична культура включає ще й широкий круг розумінь, які відносяться до знань про правильний режим раціонального харчування, дотримування правил гігієни, вироблення корисних звичок [70].

Враховуючи все вище сказане, автор дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту Формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом у школярів 6-11х класів [42] вважає, що вчитель повинен старатися виконувати в своїй роботі : перш за все проводити різні дискусії, диспути на ці теми. Можна сказати, що фізична культура школяра - це певний принцип його ставлення до свого здоровя, до розвитку і збереження можливостей свого організму. На основі цього принципу будується повсякденне життя учнів, дякуючи фізичній культурі, він є складовою частиною загальної культури.

Такі задачі фізичної культури визначено в шкільній навчальній програмі. В ній ставиться задача виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоровя, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки його особистою справою, але сприяє і вивченню школярами теоретичних знань з фізичної культури, фізіології та гігієни. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у школярів й підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартування і необхідності дотримування правил гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоровя звички [64, 65].

Працюючи в школі, вчитель повинен раз на тиждень проводити з учнями 10-11х класів бесіди про корисні звички, в чому вони виявляються і т.д. а також про такі болючі теми сьогодення - шкідливі для здоровя звички. Виходячи з цих бесід, вчитель робить висновки, що найпершими вихователями, вчителями дітей є батьки, родина. Від рівня їхньої культури залежить рівень сформованості людяності, духовності, гідності дітей, у яких закладаються основи умінь і навичок, звичок, виробляються оцінні судження і певною мірою визначається подальша життєва позиція з огляду на спосіб життя батьків. Тому актуальним залишається питання про співпрацю школи і родини щодо фізичного виховання і, зокрема, таких аспектів, як зміцнення здоровя [40, 41, 42].

Поставивши перед собою цю мету - формування навичок здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи, вчителю насамперед потрібно забезпечити всебічний, гармонійний фізичний розвиток дітей, створювати передумови для успішного навчання в школі і, що найперше, аналізувати стан фізичного виховання. Необхідно багато працювати над проблемою забезпечення взаємозвязку фізичного і розумового виховання школярів, намагаючись не забувати і про формування у хлопців і дівчат моральних цінностей [12, 40, 42].

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного і цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи. Правильне виховання великою мірою сприяє повноцінному психологічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій [24].

Організм всебічно розвивається, систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі людини є понад 630 мязів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконанні певної вправи бере участь лише обмежена кількість мязів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх мязів і суглобів [23].

Вчитель повинен завжди намагатися підібрати різноманітні комплекси для учнів. Комплекси вправ із скакалками, обручами, мячами та багато інших [12].

Чим більше мязів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини [2, 23].

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і, зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їх здоровя. В ході фізичного виховання треба намагатися забезпечувати таке поєднання розяснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обовязком, компонентом режиму для школяра [24].

Згідно з [56] система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі повязані між собою форми:

)Уроки фізичної культури. Уроки намагаються проводити згідно програми, так, щоб учням були доступні всі розділи : легка атлетика, футбол, баскетбол, волейбол, ручний мяч і т.д. [56].

)Фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня. Вчитель фізичної культури має проводити гімнастику перед уроками, підбираючи для учнів завжди нові та цікаві вправи. Не варто забувати про фізкультурні хвилинки, які так необхідні для дітей на кожному уроці. Важливою роллю та питанням для учнів та вчителя є ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня. І це не випадково, адже діти потребують гри. У рухливих іграх, спортивних діях колективного характеру виховується почуття дружби, готовності до взаємодопомоги. Достовірно відомо, що при проведенні будь-якого свята, гри, веселих стартів ускладнення завдань викликає у дітей бажання долати труднощі. Досягнення успіху у складних ситуаціях дає їм позитивні емоції і розвиває наполегливість [56].

)Позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Суттєво підвищується мотивація до занять на уроках фізичної культури, якщо вчитель веде заняття в гуртку фізичної культури по видам спорту. Кожному вчителю бажано проводити змагання між класами. В кінці змагань відповідно підбирати нагородження, вимпели, щоб пробудити в дітей інтерес до занять фізичними вправами. Щоб діти радісно чекали наступного заняття, а також вчителя фізкультури, щоб у них виникали різні питання, як виконати той чи інший елемент [56].

4)Позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристських гуртках і т.д.) [56].

З пояснень і бесід свого вчителя фізичної культури школярі розуміють, що позакласна і позашкільна спортивно-масова робота має велике значення в їх фізичному вихованні. Одне з ведучих місць в системі фізичної культури школярів займає безпосередньо виконання вимог щодо планування проведення уроків і позакласної роботи з учнями школи. Покращення рівня спортивної майстерності школярів залежить від систематичного і кваліфікованого масового навчання дітей ігровими методами, починаючи з молодших класів. Це підтверджено науковими дослідженнями і знаходить своє відображення в практиці [14, 23, 70, 71].

)Самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних майданчиках, стадіонах та ін. [56].

Перед вчителем фізкультури та учнями завжди має стояти такий девіз: Який прекрасний світ рухів!. Вчитель повинен пояснювати учням, що всі ми з заздрістю дивимось на спортсменів і дивуємось, з якою легкістю вони виконують ті, чи інші рухи. Але, щоб досягнути цього, тобто високих результатів, учні самі повинні володіти вмінням виконувати ігрові функції, самостійно займаючись фізичними вправами [12, 40, 41].

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та родині, спонукають їх дотримуватись правильного режиму і вимог гігієни [42].

Таким чином, уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обовязкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоровя віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формування у учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання [42, 71].

Навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями [4, 42] встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухливої активності школярів. У звязку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливу увагу у школі варто приділяти оздоровчій роботі з ослабленими дітьми та хворими. У позаурочний час з ними проводяться спеціальні заняття з лікувальної фізкультури [4, 42, 70].

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове охоплення учнів систематичними заняттями фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоровя вихованців школи, підвищенню рівня їх фізичної розумової працездатності. Як вже було вище сказано, гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розвязанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки, для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте, все це не знижує їх властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів ранкова гімнастика вдома стала не обовязковою [56, 70,71].

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової і фізичної працездатності учнів. Як казав видатний вчений-педагог К.Д. Ушинський : Дайте дитині трохи порухатись, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять. Цією думкою вчених вчителі мають керуватися на кожному уроці, особливо на третьому і наступних 1-2 хв. для проведення фізкультхвилинки обовязкові. Перед її початком треба провітрити класну кімнату. Потім під керівництвом вчителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особливу увагу вчитель повинен приділяти тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави, деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем [56, 70].

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви. Під час великих перерв вчителем фізкультури добираються фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів. Перерви бажано проводити на свіжому повітрі і взимку. Тут діти постійно рухаються, і вправи виконують більш інтенсивно. Більшість фізкультурно-оздоровчих засобів на великих перервах здійснюються в ігровій формі. Особливо використовуються засвоєні учнями ігри чи рухові дії [12, 56].

Головна мета в роботі вчителя фізичної культури, щоб кожний урок був сюжетом із життя, грою (незалежно від віку учнів). Саме під час гри у дітей виникають різноманітні позитивні емоції, які створюють для нервової системи найкращі умови формування найрізноманітніших рухових навичок і розвитку фізичних якостей. Щоб кожна нова тема уроку була сюрпризом для учнів, щоб вони часто просили повторити ту чи іншу вправу або гру іще раз. Саме це дає добру нагоду урізноманітнювати вже відомі рухи, вдосконалювати уміння школярів [17].

Сучасні уявлення про формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом у школярів 10-11х класів. Аналіз педагогічної, психологічної та філософської літератури свідчить про різні погляди авторів [17, 18, 19, 21, 30] щодо тлумачення поняття інтерес, хоча при цьому відмічається виключно велика його роль в активному пошуку шляхів і способів задоволення інтересу, який виник в особи до конкретного обєкту.

Щодо формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом дослідники [12, 41] вважають за головне вміло використовувати потребу підлітків постійно рухатися, стимулюючи трансформацію цієї потреби у стійкі мотиви та бажання самостійної систематично займатися фізичною культурою.

Паралельно з цим проаналізовано дослідження інших науковців [14, 20, 30], в яких висвітлюється роль особистості вчителя фізичної культури в процесі виховання позитивних інтересів учнів до занять фізичною культурою. Більшість дослідників [24, 25, 26] мають спільну думку про те, що особистість учителя фізичної культури у вищезазначеному процесі має велике значення.

Існують також дослідження [12, 40, 41, 42], в яких показано роль між предметних звязків, які повинен використовувати вчитель для формування інтересу до фізичної культури. Але, незважаючи на значну кількість наукових праць [29, 30, 39, 52], присвячених висвітленню різних сторін формування мотивів, шляхів задоволення потреб і навіть інтересів до рухової діяльності людей в різні вікові періоди, дослідження, в якому ставилося за мету встановити чинники, які обумовлюють формування інтересу школярів до занять фізичною культурою, в літературі мало.

Структура й методичні основи фізичної підготовки в загальноосвітній школі. Фізичне виховання завжди було одним із засобів підготовки людини до трудової діяльності й пристосування до соціального середовища. Ігрове відтворення полювання, трудових процесів у древніх ритуальних змаганнях - один із способів удосконалення трудових навичок і фізичного виховання молоді на початкових стадіях розвитку людського суспільства. Згодом люди перейшли від простого копіювання фізичних навантажень і технічних прийомів трудових процесів у найпростіших іграх до більш широкої тематики ігор з певними правилами й до створення штучних спортивно-ігрових снарядів - елементів сучасної фізичної культури й спорту [38, 46].

У пізнім середньовіччі елементи психофізичної підготовки до професійної праці вже присутні в ряді систем виховання й утворення молоді. На роль фізичних вправ у підготовці підростаючого покоління до праці звертали увагу видатні педагоги 15-19 ст. Франсуа Рабе (1494-1553), Джон Локк (1632-1704), Іоганн Густс-Мутс (1756-1839), Жорж Домені (1850-1917). Саме в цей період виникав й формувався самостійний напрямок у вивченні психофізичних можливостей людини з метою найбільш продуктивного його використання й певнім виробництві [5, 10, 20].

В 20-30-х рр. 20 століття в нашій країні була опублікована серія робіт, у яких розглядалися питання спрямованого використання засобів фізичної культури для швидкого і якісного освоєння трудових навичок, підвищення ефективності праці, активного відпочинку й профілактики захворювань [ 26, 28, 31].

Систематичне фізичне тренування якісно впливає на підвищення фізичної працездатності, удосконаленню вольових якостей, допомагає непохитно переносити фізичні й психічні навантаження в умовах життєдіяльності школярів. Проведені дослідження показали, що систематичне фізичне тренування підсилює стійкість організму до впливу малих доз іонізуючих випромінювань, температурних змін, загартовування, захищає від різних інфекцій [28].

Учені [33, 46] установили, що багато спортивних й особливо ігрових моментів можуть моделювати можливі життєві ситуації у колективі при виконанні професійних видів робіт. Вихована в спортивній діяльності звичка дотримуватися встановлених норм і правил поведінки (почуття колективізму, витримка, повага до суперників, працьовитість, самодисципліна) переносяться в повсякденне життя і діяльність школярів. Свідоме подолання труднощів у процесі регулярних занять фізичною культурою й спортом, боротьба з наростаючим стомленням, відчуттями болю й страху виховують волю, самодисципліну, упевненість в собі.

За даними вчених [2, 23, 53, 60] рухову діяльність людини, його трудову активність визначають такі компоненти, як мязова сила, витривалість, швидкість, координація рухів, здатність до концентрованої й стійкої уваги, реакція вибору й інші психофізичні якості. Загальновизнано, що всі ці складові так само, як і професійні властивості особистості, у певних умовах і межах тренуються. Психофізіологічне поняття трудова діяльність за психофізичними компонентами аналогічно поняттю спорт. Так само подібні й принципові вимоги й умови їхнього вдосконалення.

Елементи змагальності, сполучені з підвищеними фізичними й психічними навантаженнями, дозволяють широко використовувати спорт у процесі вдосконалення фізичної підготовки школярів старших класів. Специфіка, своєрідність і складність роботи вчителя фізичної культури полягає у тому, що він постійно має справу з дітьми несхожими один на одного, зі своєю психікою, своїм характером, схильностями, особистими інтересами, особливостями [2,23].

Багато авторів [15, 50, 58, 73] припускають, що вся структура організації спортивної діяльності дуже впливає на формування особистості людини. По-перше, вона розширює діапазон рухових, особливо, професійно значимих навичок і умінь. Підвищує працездатність. Формує всебічно розвинену людину. По-друге, фізична культура сприяє вихованню організаторських навичок. По-третє, дуже впливає на моральний й естетичний розвиток особистості, фізична культура та спорт є факторами формування багатого духовного світу й морального вдосконалення. Отже, фізичне виховання також повинне бути підлегле головному завданню - формуванню особистості учнів школи.

Негативні емоції, що зустрічаються під час навчання в школі, а також навколишнє середовище впливають на стан нервової системи. Високі умови при навчанні дітей предявляються до гортані й голосового апарата (на уроках учні повинні багато й голосно говорити), до зору і слуху. Тому навчальна діяльність у школі є причиною патологічних станів нервово-психічної сфери учнів, захворювань у них органів подиху, слуху, зору. Психосоціальні, психофізичні й психологічні подразники, приводять до нервово-психічної напруги ЦНС і до її захворювань. До психосоціальних відносяться подразники соціального походження (відношення між учнями і вчителями, колективом, дітьми і батьками та ін.). До психофізичних - порушення гігієнічних умов праці, шум дітей. До психологічних - особисте відношення до своєї діяльності (інтерес, задоволеність). Причиною нервово-психічних захворювань може бути вплив спадковості, оточуючих умов життя. У учнів 10-11х класів часто зустрічаються захворювання серцево-судинної системи та ШКТ [2, 23, 52].

Основною умовою успішного здійснення підготовки учнів по фізичному вихованню є озброєння вчителів системою знань, умінь та навичок з організації, контролю й керівництва фізичним вихованням школярів. Зміцнення здоровя, розвиток фізичних здатностей, розширення функціональних можливостей організму, підвищення розумової й фізичної працездатності, виховання моральних і вольових якостей дітей - професійний борг всіх вчителів фізичної культури [19, 48, 49].

Загальні вимоги до шкільних вчителів фізичної культури, на думку деяких авторів [18,45], повинні містити:

Знання : завдань і форм фізичного виховання дітей, загальних основ його організації й методики, особливостей методики вікового використання масової, оздоровчої, спортивної й туристської роботи, методики використання засобів фізичної культури й спорту, основ педагогічного й медичного контролю за фізичним вихованням дітей [18, 45].

Уміння : 1)Конструктивні - підбирати й проектувати для формування всебічного розвитку особистості засобами фізичної культури й спорту, планувати проведення оздоровчих і фізкультурно-масових заходів у загальній системі виховної роботи з дітьми у школі, підбирати й становити відповідно до вікових особливостей і виховних завдань комплекси ранкової гігієнічної гімнастики, рухливі ігри, становити плани організації й проведення туристських походів, передбачати впровадження в побут учнів санітарно-гігієнічних норм і т.д. 2)Організаторські - організовувати й проводити фізкультурні заходи в режимі дня дітей у школі й поза нею, підключаючи співробітників та батьків, організовувати й проводити спортивні конкурси, змагання, туристські походи, лижні й піші прогулянки і т.д. [18, 45]. 3)Комунікативні - розвивати ініціативу й активність дітей у самостійних заняттях фізичними вправами, застосовувати засоби фізичної культури й спорту у вихованні правильних взаємин між учнями, створенні згуртованого колективу, вивченні індивідуальних рис особистості учня, бути наставником і помічником в усіх проведених фізкультурних заходах у школі, активно пропагувати фізкультурні заняття серед батьків, населення, надавати консультативну допомогу. 4)Гностичні - аналізувати стан фізичного розвитку й підготовленості учнів, ефективно застосовувати засоби фізичної культури для забезпечення всебічного фізичного розвитку школярів, використовувати спеціальну методичну та наукову літературу у виховній діяльності, пізнавати обєктивні можливості засобів фізичної культури й спорту в самовихованні й самовдосконаленні особистості [18, 45].

Деякі автори [49, 72] указують на інший важливий фактор - виховання позитивного відношення до регулярних занять фізичними вправами. На уроках фізичної культури значне місце варто відводити самоконтролю учнів, особливо 10-11х класів, за функціональним станом організму, антропометричними й фізіометричними показниками. Така робота сприяє формуванню особистої переконаності кожного учня в обєктивних можливостях фізичної культури та спорту. Чітко організований медичний огляд і контрольні випробування для оцінки фізичного розвитку й фізичної підготовленості також служать гарним методом мотивації до занять фізичною культурою учнів 10-11х класів загальноосвітньої школи.

Зміст і спрямованість занять з фізичного виховання в 10-11х класах переважно повинні відбивати три взаємозалежних напрямки: оздоровчо-гігієнічне, медичне, спортивне [37, 42, 46]. Потреба в заняттях фізичною культурою й спортом формується з дитячого віку, а в 10-11х класах вчителі мають справу з молодими людьми, у яких склалися особисті погляди, переконання, звички. Серед них нерідко зустрічаються учні, в яких відсутня культура особистої гігієни й навчальної праці, особи зі слабкою волею [42, 45]. Заняття фізичною культурою й спортом вимагають певної організованості й прояву сили волі, звички. Тому вчителям фізичної культури варто проводити більш організаційну й виховну роботу. Із цією метою всі заняття з фізичного виховання, проведені в режимі дня, а також додаткові позаурочні заняття, туристські походи, прогулянки й т.д. повинні бути чітко організовані, носити виховний характер [38, 47, 48].

У комунікаційній діяльності учні 10-11х класів опановують уміння швидко встановлювати контакт, правильні взаємини один з одним, домагатися належного авторитету при проведенні різних заходів. Особливо важливе значення ця діяльність має при організації фізкультурно-оздоровчих заходів, тому що вони звичайно проводяться на майданчиках, стадіонах, на природі і т.д. [49, 50, 51].

У гностичній діяльності учні опановують здатність реалізовувати обєктивні можливості, закладені в заняттях фізичної культури й спорту для самовдосконалення особистості, умінням аналізувати фізичний розвиток і підготовленість та передбачати використання засобів фізичної культури й спорту з метою всебічного гармонійного розвитку особистості [47].

Формуванню творчого відношення до використання засобів фізичної культури й спорту у вихованні підростаючого покоління молоді сприяють заняття фізичною культурою [51].

Як указують деякі автори [37, 49] основними завданнями теоретичної підготовки школярів з фізичної культури є :

Формування в учнів переконаності у необхідності використання засобів фізичної культури й спорту для всебічного розвитку людини. На цій основі - створення в учнів необхідних суспільно-ціннісних мотивів і потреб у засвоєнні знань з фізичного виховання [37].

Формування розуміння завдань, які стоять перед фізичним вихованням, прагнення активно використовувати засоби фізичної культури й спорту у виховній роботі [49].

- Формування в учнів системи знань з основ теорії й методики фізичного виховання й спортивної підготовки [49].

-- Формування в учнів системи знань загальних основ змісту, організації й методики проведення масово-оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів у режимі дня школи і поза нею [37, 49].

Активна пізнавальна діяльність учнів старших класів у процесі теоретичних бесід підвищує їхню життєву орієнтацію, зміцнює звязки між інформаційними й мотиваційними аспектами [39].

Пізнавальна спрямованість уроків фізичної культури в загальноосвітніх школах на думку вчених [47, 53] вимагає посилення уваги до освітньої сторони досліджуваних рухових дій, що сприяє активізації розумової діяльності школярів і тим самим - ефективному формуванню рухових умінь і навичок, закріпленню теоретичних знань на практиці. У процесі уроків фізичної культури забезпечується навчання школярів необхідним методичним умінням і навичкам з організації рухової діяльності. При використанні словесних, наочних і практичних методів на уроках фізкультури доцільно всіляко стимулювати активність і самостійність учнів. Для правильної самооцінки своїх рухових можливостей, створення стійкої мотивації до занять, учням необхідно забезпечити поточну й оперативну інформацію про результати навчання, фізичної підготовленості, зміцнення здоровя, розвитку особистісних і значимих якостей.

При плануванні навчання педагогічним умінням у фізичному вихованні варто враховувати рівень підготовленості учнів загальноосвітньої школи, доступність пропонованих завдань, систематичне й послідовне засвоєння завдань у системі занять, розвиток і стимулювання активності й самостійності учнів [49].

При освоєнні практичних вправ фізичної культури та спорту вчителю варто раціонально використати частину часу занять, особливо паузи відпочинку, для пояснення ефекту використовуваних вправ, аналізу особливостей техніки їхнього виконання [37, 42].

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

.1 Методи дослідження

Для рішення завдань дослідження нами застосовувалися наступні методи:

1)аналіз науково-методичної літератури;

2)педагогічне спостереження;

3)анкетування;

4)тестування фізичних якостей;

5)тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані);

6)методи математичної статистики.

.1.1 Аналіз науково-методичної літератури

Теоретичний аналіз літературних джерел був проведений з метою вивчення положень теорії й практики досліджуваних питань. Проаналізовано підручники, науково-методичні посібники й інші матеріали, у яких відбиті питання мотивації до занять фізичною культурою учнів загальноосвітньої школи. Усього було проаналізовано 73 джерела.

2.1.2 Педагогічні спостереження

Попередні педагогічні спостереження проводилися з метою визначення частки застосованих у ході повсякденного життя школярів загальноосвітньої школи засобів та форм фізичного виховання.

У ході спостережень ми прийшли до висновку, що недостатній обсяг фізичного навантаження, мала щільність шкільних уроків фізичної культури й разом з тим невисока фізична підготовленість учнів 10-11 класів, їх швидка розумова стомлюваність повязані з недостатньою мотивацією школярів старших класів до занять фізичною культурою та спортом, які застосовуються у різних формах.

На попередньому етапі досліджень нами були виділені деякі положення з педагогічного керівництва проведення цілеспрямованих занять:

1.Мотивувати учнів 10-11 класів займатися руховою активністю не тільки на уроках фізичної культури, але й в інших формах: ранкова гімнастика, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, самостійні заняття та ін.

2.Використовувати при проведенні занять доступні засоби, віддавати перевагу заняттям на повітрі.

.Раціонально поєднувати різні вправи в процесі занять, дотримуючись певної послідовності застосування вправ у певних формах.

Шляхом проведення пробних занять було виявлено: підвищення інтересу до виконання запропонованих вправ можна домогтися за допомогою поєднання різних принципів навчання, що добре позначається на навчальній діяльності (підвищується працездатність, поліпшується самопочуття).

2.1.3 Анкетування

Проводилося у письмовій формі з метою отримати інформацію з тих відповідей респондентів, які вони дають на запропоновані питання. Анкета складалася з 3 частин: ввідної, основної та демографічної. Вона включала питання про факти та питання про мотиви. За формою викладення питань анкета напівзакрита.

2.1.4 Тестування фізичних якостей

Для визначення рівня фізичної підготовленості учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи використовувалися тести, запропоновані в Державних тестах і нормативах оцінки фізичної підготовленості населення України.

. Тестування швидкості - біг 30 м (с). За командою На старт учасники тестування стають у положення високого старту. За сигналом стартера вони якнайшвидше переборюють задану дистанцію.

Результат тестування - це час подолання дистанції з точністю до десятої частини секунди.

. Тестування швидкісно-силових здатностей - стрибок у довжину з місця. Учасники тестування стають носками до лінії, роблять змах руками назад, потім різко виносять їх уперед, відштовхуючись ногами, стрибають якнайдалі.

Результатом тестування є дальність стрибка в кращій із трьох спроб.

. Тестування гнучкості - нахил тулуба вперед з положення сидячи. Учасник сидить на підлозі, відстань між пятами 20-30 см. Ноги в колінах закріплені. За командою Можна учасник тестування плавно нахиляється вперед, не згинаючи ніг. Намагається дотягтися руками якнайдалі. Положення максимального нахилу потрібно утримувати протягом двох секунд, фіксуючи пальці на відмітці. Тест повторюється два рази.

Результатом дослідження є позначка на перпендикулярній оцінці в сантиметрах, до якої учасник дотягнеться кінчиками пальців рук кращий із двох спроб.

4. Тестування спритності - човниковий біг 4 по 9 м. За командою На старт учасник займає положення високого старту. За командою Марш він пробігає 9 метрів до другої лінії, бере один із двох кубиків, що лежать у колі, і ставить його в стартове коло. Потім повертається за другим кубиком й, взявши його, повертається назад.

Результатом є час від старту до моменту, коли учасник покладе другий кубик у стартове кільце.

. Тестування сили - підтягування (кількість разів). Учасник тестування береться за перекладину. За командою Можна учасник тестування починає підтягуватися, тобто згинати руки так, щоб підборіддя перебувало над перекладиною.

Результатом тестування є кількість правильно виконаних підтягувань.

. Тестування витривалості - біг 2000 м (с). За командою На старт учасники стають у положення високого старту. За командою Марш починають біг, намагаючись закінчити дистанцію якнайшвидше.

Результатом тестування є час подолання дистанції з точністю до секунди.

2.1.5 Тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані)

1. Зріст. Деревяним ростометром вимірювався зріст у сантиметрах від пят до верхівки голови (точність до 0,5 см).

. Вага. За допомогою медичних вагів вимірювалася чиста вага (без верхнього одягу та взуття, точність до 50 г).

. ЧСС у спокої. За командою дослідника учні накладали пальці руки на променево-запястну або сонну артерію та вимірювали частоту серцевих скорочень за 10 с, після чого помножали отриманий результат на 6 и отримували показник ЧСС за 1 хвилину.

. Артеріальний тиск. Вимірювався СТ, ДТ за допомогою тонометра в мм рт. ст.

5. Окружність грудної клітини. Вимірювався за допомогою еластичного сантиметру позаду - під нижнім кутом лопатки, спереду - над молочною залозою у дівчат і по лінії сосків у хлопців.

. ЖЕЛ. Життєва ємність легень вимірювалась за допомогою сухо-повітряного спірометру ( з трьох спроб враховувалась максимальна).

.1.6 Методи математичної статистики

Результати тестування були оброблені методами математичної статистики. Нами визначалися:

-середнє арифметичне;

-середнє квадратичне відхилення;

середня помилка середньо арифметичного;

критерій Стьюдента.

.2 Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі Харківської гімназії № 23, у якому брали участь учні 10 й 11 класів. У 10-А класі - 29 учнів (15 хлопців, 14 дівчат), у 11-Б класі - 24 учні (13 хлопців, 11 дівчат). Дослідження проводилося протягом 2008-2009 навчального року.

З початку проводилася оцінка фізичної підготовленості на основі визначення рівня розвитку основних фізичних якостей.

Потім визначалася мотивація до занять фізичною культурою учнів 10-11 класів за допомогою анкетування. Після проведення дослідження проводилася обробка й аналіз отриманих даних, які дозволили виявити рівень фізичної підготовленості учнів, а також установити мотивацію до занять фізичною культурою. На базі цього були зроблені висновки й практичні рекомендації.

РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ, РІВНЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕННОСТІ ТА РІВНЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ МОРФОЛОГІЧНИХ І ФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ

.1 Мотиваційний потенціал школярів 10-11 класів до занять фізичною культурою

Шляхом анкетного опитування учнів виявлено, що основними структурними елементами мотивації визначені привабливі сторони у фізичній культурі та спорті, особисте активне ставлення, ідеал спортсмена, мета в спорті.

У результаті анкетування та обробки отриманих результатів стосовно першого елементу структури мотивації можна зазначити, що з усіх привабливих сторін фізичної культури учні віддають перевагу гарній будові тіла (45%), потім рівню здоровя (25%), а далі йдуть фізичні якості: сила (10%), витривалість (8%), спритність (5%), швидкість (4%), гнучкість (3%).

Стосовно вольових якостей виявлено, що на першому місці у школярів стоїть наполегливість (55%). У виборі якостей хлопці більше привертають увагу до таких вольових якостей як сміливість (60%) і мужність (35%), а дівчат більше приваблює самовладання (30%) та сміливість (25%).

Наявність таких ціннісних орієнтацій школярів на різні сторони фізичного розвитку і фізичної підготовленості є результатом існуючих у суспільстві норм, вимог та поглядів і зявилися вони у школярів внаслідок їх відповідного виховання.

Такий структурний елемент мотивації, як ідеал спортсмена, захоплює уяву учнів і примушує їх бути схожими на нього у своїх мріях та вчинках у 45% випадків. Ідеал спортсмена, оскільки його існування обумовлюється відчуттями та емоціями, відіграє досить суттєву роль у процесі формування мотивації до фізичної культури та спорту в 30% учнів.

Результати опитування школярів свідчать про те, що більшість з них не ставить собі за мету виховання позитивних рис характеру (65%). Таку мету визначають лише 5% учнів.

Для школярів більш притаманні такі цілі як: поліпшити здоровя, свої фізичні якості, зробити красивою статуру - (65%) опитаних. Менша частина учнів (35%) визначають таку мету - стати спортсменом, досягти успіхів і перемог, виконати норми спортивних розрядів тощо. Але для здійснення цілей, учням, які складають (35%), за експериментальними даними, необхідні, крім уроків фізкультури і додаткові заняття спортом, які формують ініціативність, активність й самостійність.

Під час дослідження було проаналізовано ставлення учнів до характеру фізичних вправ і змагань у школі. Виявилося, що хлопцям найбільше подобається виконувати вправи на силу (55%), потім - вправи на швидкість (35%). На останньому місці стоять вправи на координацію рухів (5%) та витривалість (5%). Дівчатам, навпаки, більше подобаються вправи на координацію (такі як вільно гімнастичні вправи й вправи на снарядах), далі йдуть вправи на витривалість, на спритність (акробатичні), на швидкість, найменше - вправи на силу.

Щодо ставлення школярів до різних видів спорту, то можна зазначити, що загальним для хлопців і дівчат є задоволення від командних ігор (60%), а відмінним - хлопцям більше подобаються різні єдиноборства (20%), а дівчатам - гімнастика (20%).

Визначаючи фактори, які обумовлюють мотивацію учнів до занять фізичною культурою та спортом, ми аналізували і їхнє ставлення до характеру фізичних вправ і змагань у школі. Установлено, що серед видів фізичних вправ як у хлопців (35%), так і у дівчат (30%) інтерес викликають вправи на спритність і швидкість, але першим більше подобаються вправи на силу (55%), а другим - на координацію (45%). Щодо темпу виконання вправ можна зазначити, що майже всім школярам більше до душі швидкий темп (75%).

На запитання, які фактори обумовлюють фізкультурні та спортивні інтереси учнів, можна відповісти так: існують фактори внутрішні, до яких можна віднести особисті якості учнів, і зовнішні - це фактори зовнішнього середовища. Як виявилося, перша група факторів (внутрішні, навіть при наявності у школярів здібностей до конкретного виду спорту) не впливає на його вибір виду спорту. Про це свідчать 38% опитаних. Серед зовнішніх факторів на першому місці за інтенсивністю впливу стоїть учитель фізичної культури (60%), потім батьки (25%), а далі сукупність компонентів, до яких входить освіта, засоби масової інформації, товариші, поради тренерів тощо (15%).

Анкетування показало, що в умовах загальноосвітньої школи необхідно постійно проводити роботу, спрямовану на формування фізкультурних і спортивних інтересів учнів. Результати анкетування довели, що вирішальний вплив на те, що визначений вид спорту стає для учнів улюбленим, має саме вчитель фізичної культури.

3.2 Аналіз рівня фізичної підготовленості учнів 10-11 класів

В ході проведення дослідження було отримано результати випробувань рівня розвитку фізичних якостей, індивідуальних антропометричних та фізіологічних показників, а також рівня психологічної мотивації учнів 10 та 11 класів до занять фізичною культурою.

Таблиця 3.1

Аналіз середніх показників фізичних якостей учнів 10 та 11 класу

Досліджу-ваніБіг 30м (с)Стрибок у довжину з місця (см)Гнучкість (см)Човнико-вий біг (с)Підтягу- вання (раз)Біг 2000м (хв.)Хлоп. 10-А класу (n=15)4,86±0,12198,67±6,9814,0±2,3910,7±0,2213,2±0,8910,08±0,25Дівчатка 10-А класу (n=14)5,18±0,12117,36±2,4218,43±1,4211,22±0,2114,79±0,9411,21±0,23Хлопчики 11-Б класу (n=13)4,7±0,12215,77±6,8413,77±1,49,45±0,1711,0±0,829,51±0,27Дівчатка 11-Б класу (n=11)4,77±0,09118,55±5,2715,27±2,3910,59±0,1716,45±1,5610,55±0,23

Проведений аналіз рівня розподілу показників по вибіркам свідчить про наявність нормального показника як у дівчаток так і у хлопчиків, що дозволяє використання параметричних порівняльних критеріїв в подальшому дослідженні (табл. 3.1.).

В таблиці також приведені помилки середнього значення, які свідчать про однорідність досліджуваних вибірок та наявність нормального розподілу результатів.

Аналізуючи тенденції розвитку швидкості у досліджуваних школярів, ми приходимо до висновку, що з віком вона підвищується (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Порівняння середніх показників рівня розвитку швидкості у досліджуваних

При цьому спостерігається вирівнювання даного показника у хлопців та дівчаток 11 класу, що обумовлюється фізіологічним розвитком протікання біохімічних процесів в організмі людини, яка досягає 16-17 річного віку.

Рис. 3.2. Порівняння середніх показників рівня розвитку гнучкості, спритності, сили та витривалості у досліджуваних

Аналогічні тенденції спостерігаються при аналізі середніх показників рівня розвитку таких фізичних якостей, як гнучкість, спритність, сила та витривалість (рис. 3.2.).

Як видно на графічному зображенні отриманих результатів, показники спритності та витривалості, які вимірюються часовими характеристиками (секунди та хвилини) дещо кращі у хлопчиків, ніж у дівчаток, але загалом вони приблизно рівні. Показники гнучкості та сили, які вимірюються просторовими і лічильними характеристиками (сантиметри та кількість повторень) є кращими у дівчаток.

Швидкісно-силові якості характеризуються показниками стрибка у довжину з місця та вимірювались у сантиметрах (рис. 3.3.).

Рис. 3.3. Порівняння середніх показників рівня розвитку швидкісно-силових якостей у досліджуваних

Як видно з рисунка, швидкісно-силові якості краще розвинені у хлопців, ніж у дівчат.

Проведений порівняльний аналіз рівня розвитку показників фізичних якостей у хлопчиків та дівчаток 10-11 класів (табл. 3.2.) свідчить про достовірні відмінності приросту показника швидкості у дівчаток 10-11 класів, що пояснюється віковими змінами в організмі людини та між хлопчиками і дівчатками 10 класу, вік яких складає 15-16 років. Це пояснюється відмінностями протікання фізіологічних процесів в організмі чоловіка та жінки даного віку.

Таблиця 3.2

Порівняльний аналіз рівня розвитку фізичних якостей хлопчиків та дівчаток за t-критерієм Стьюдента

ДосліджуваніШвидкістьШвидкісно-силовіГнучкістьСпритністьСилаВитривалістьХлопчики-дівчатка 10-А класу (n=27)t=2,2; p<0,05t=2,8; p<0,01t=1,59; p>0,05t=1,73; p>0,05t=1,22; p>0,05t=3,34; p<0,001Хлопчики-дівчатка 11-Б класу (n=22)t=0,47; p>0,05t=3,15; p<0,01t=0,54; p>0,05t=4,67; p<0,001t=3,1; p<0,01t=2,93; p<0,01Хлопчики 10-А - 11-Б класу (n=26)t=1,06; p>0,05t=1,75; p>0,05t=0,08; p>0,05t=4,47; p<0,001t=1,82; p>0,05t=1,55; p>0,05Дівчатка 10-А - 11-Б класу (n=23)t=2,72; p<0,05t=1,93; p>0,05t=1,14; p>0,05t=2,35; p<0,05t=0,92; p>0,05t=2,03; p>0,05

На рисункові 3.4. показано показник t критерію Стьюдента, який відображує достовірні відмінності рівня розвитку швидкості, витривалості та швидкісно-силових показників у досліджуваних школярів у порівнянні з нормою.

Рис. 3.4. Порівняння показників t критерію Стьюдента швидкості, витривалості та швидкісно-силових якостей досліджуваних з граничним значенням

Як ми бачимо, витривалість та швидкісно-силові якості мають достовірні відмінності у хлопчиків та дівчаток 10-11 класів, в той час як між хлопцями 15-17 років та дівчатами не спостерігається відмінностей, тобто відображено відмінність швидкісно-силових якостей за статевим показником, але немає відмінностей за віковою динамікою. Це пояснюється тим, що у дівчаток латентний період розвитку швидкісно-силових показників настає пізніше, ніж у хлопчиків.

Порівняння отриманих показників гнучкості має недостовірні відмінності між всіма досліджуваними учнями, що ми пояснюємо латентним періодом розвитку фізичних якостей ще у віці 6-8 років, тобто до 10 та 11 класів учень має вже сформовану гнучкість, яку можна розвивати або інтенсивним тренуванням, або за довший час.

Дослідження показника спритності свідчить про відсутність достовірних відмінностей між хлопчиками та дівчатками 10 класу, але при цьому ярко виражений приріст показника у учнів 11 класу, що пояснюється віковими змінами вестибулярного апарату досліджуваних учнів та його безпосередній вплив на рівень розвитку спритності учнів.

Показник силової роботи має достовірні відмінності лише у дівчаток та хлопчиків 11 класу, що пояснюється латентним періодом розвитку силових здібностей людини, який випадає на 16-17 років.

Аналіз показників антропометричних даних досліджуваних школярів свідчить про однорідність росту та ваги у дівчаток, приблизні значення у хлопців, але достовірні відмінності між цими показниками при порівнянні дівчаток із хлопцями (табл.3.3.).

Але при цьому порівняння динаміки розвитку антропометричних показників між учнями 10 та 11 класів не виявив достовірних відмінностей. Це пояснюється тим, що у віці 15-17 років конституція організму дівчаток та хлопчиків є вже майже сформованою та в наявності всі фізіологічні відмінності.

Таблиця 3.3

Порівняльний аналіз середніх значень антропометричних показників учнів 10 та 11 класу

Досліджу-ваніРіст (см)tpВага (кг)tpОКГ (см)tpХлопчики 10-А класу (n=15)178,8± 1,965,46<0,00168,93± 2,045,28<0,00187,73± 1,745,21<0,001Дівчатка 10-А класу (n=14)165,29± 1,5254,14± 1,9276,21± 1,36Хлопчики 11-Б класу (n=13)179,62± 2,274,81<0,00169,38± 1,744,71<0,00188,0± 1,644,77<0,001Дівчатка 11-Б класу (n=11)165,64± 1,8155,64± 2,3476,82± 1,67Аналіз показників психофізіологічного розвитку досліджуваних школярів свідчить про однорідність показника частоти серцевих скорочень та артеріального тиску у хлопчиків та дівчаток різного віку, але достовірні відмінності між ними за статевим показником, що пояснюється відмінностями фізіологічних та біохімічних процесів в організмі чоловіка та жінки, який вже майже сформований у віці 16-17 років (табл. 3.4.).

Таблиця 3.4

Аналіз середніх показників фізичних якостей учнів 10 та 11 класу

ДосліджуваніЧСС АТ/СДАТ/ДДЖЕЛМотивація до занятьХлопчики 10-А класу (n=15)63,33±1,45120,0±1,4369,73±2,183016,67±271,5235,80±1,72Дівчатка 10-А класу (n=14)69,57±1,98102,64±2,3165,21±2,12200,43±116,2431,57±1,26Хлопчики 11-Б класу (n=13)63,08±1,07120,77±1,8566,92±2,173115,38±154,0438,92±2,26Дівчатка 11-Б класу (n=11)68,73±2,4105,09±2,767,36±2,82221,0±148,3233,18±2,09

Дослідження рівня життєвої ємкості легенів свідчить про відсутність вікових відмінностей у дівчаток та у хлопців і наявність таких у половому аспекті (табл.3.5.).

Таблиця 3.5

Порівняльний аналіз життєвої ємкості легенів досліджуваних за t-критерієм Стьюдента

ДосліджуваніtpХлопчики-дівчатка 10-А класу (n=27)2,76<0,05Хлопчики-дівчатка 11-Б класу (n=22)4,18<0,01Хлопчики 10-А - 11-Б класу (n=26)0,31>0,05Дівчатка 10-А - 11-Б класу (n=23)0,1<0,05Психологічний чинник готовності до занять фізичною культурою було виявлено шляхом проведення анкетування та представлення його результатів у бальній градації.

Графічне зображення отриманих результатів представлено на рисункові 3.5. З даного малюнку видно, що у хлопчиків мотивація до занять фізичною культурою є дещо вищою ніж у дівчаток, що ми пояснюємо їх потребою самореалізації за рахунок своєї накачаної фізичної форми.

Рис. 3.5. Порівняння середніх показників мотивації до занять фізичною культурою у досліджуваних

.3 Аналіз рівня взаємозвязку рівня фізичної підготовленості і мотивації до занять фізичною культурою

Було проведено аналіз показників взаємозвязку рівня розвитку фізичних якостей, який виявив достовірну залежність швидкості від швидкісно-силової роботи, роботи на витривалість та спритності у хлопчиків та дівчаток 10-А класу, дівчаток 11-Б класу, що пояснюється однотипною спрямованістю роботи на бігові вправи (табл. 3.6., 3.7., 3.9.).

Рівень взаємозвязку гнучкості з рівнем розвитку сили встановлено у хлопців та дівчат 10-А класу та хлопців 11-Б класу. Ми це пояснюємо роботою однакових груп мязів (табл.3.6., 3.7., 3.9.).

Таблиця 3.6

Показники залежності рівня розвитку фізичних якостей у хлопчиків 10-А класу

Хлопчики 10-А класуБіг 30 мСтрибки у довжину з місцяГнучкістьЧовниковий бігПідтягування Біг 2000мшвидкість1швидкісно-силові якості-0,751гнучкість0,11-0,121спритність0,65-0,500,211сила0,19-0,480,670,421витривалість0,83-0,850,200,580,441

Таблиця 3.7

Показники залежності рівня розвитку фізичних якостей у дівчаток 10-А класу

Дівчата 10-А класуБіг 30 мСтрибки у довжину з місцяГнучкістьЧовниковий бігПідтягування Біг 2000мшвидкість1швидкісно-силові якості-0,741гнучкість-0,600,601спритність0,53-0,22-0,451сила-0,080,250,44-0,081витривалість0,34-0,50-0,510,39-0,471

Аналіз показників коефіцієнтів кореляції у досліджуваних свідчить про найбільш тісну залежність показників швидкості, витривалості, спритності та швидкісно-силової роботи (r = 0,75-0,85; p < 0,001), що дозволяє вчителю фізичної культури застосовувати засоби розвитку одних фізичних якостей, як факторні при розвитку інших.

Таблиця 3.8

Показники залежності рівня розвитку фізичних якостей у хлопчиків 11-Б класу

Хлопчики 11-Б класуБіг 30 мСтрибки у довжину з місцяГнучкістьЧовниковий бігПідтягу-вання Біг 2000мшвидкість1швидкісно-силові якості-0,391гнучкість-0,790,091спритність0,08-0,610,021сила-0,490,230,30-0,471витривалість0,03-0,620,330,65-0,421

Таблиця 3.9

Показники залежності рівня розвитку фізичних якостей у дівчаток 11-Б класу

Дівчата 11-Б класуБіг 30 мСтрибки у довжину з місцяГнучкістьЧовниковий бігПідтягу-вання Біг 2000мшвидкість1швидкісно-силові якості-0,541гнучкість-0,540,211спритність0,43-0,01-0,631сила0,27-0,38-0,05-0,301витривалість0,52-0,20-0,740,82-0,311

Отримані нами результати кореляційного аналізу підтвердили вже існуючі дослідження провідних вчених, щодо впливу рівня розвитку одних фізичних якостей на інші та їх тісний взаємозвязок [12, 42].

До інноваційних авторських досліджень слід віднести встановлення залежності рівня розвитку фізичних якостей від психологічної мотивації до занять фізичною культурою (табл. 3.10.).

Таблиця 3.10

Взаємозвязок рівня розвитку фізичних якостей досліджуваних від їх мотивації до занять фізичною культурою

ДосліджуваніШвидкістьШвидкісно-силовіГнучкістьСпритністьСилаВитрива-лістьХлопчики 10-А класу (n=27)r=-0,33; p<0,05r=0,74; p<0,001r=-0,23; p>0,05r=0,01; p>0,05r=-0,43; p<0,01r=-0,55; p<0,01Дівчатка 10-А класу (n=22)r=0,64; p<0,001r=0,54; p<0,01r=0,12; p>0,05r=-0,02; p>0,05r=0,05; p>0,05r=0,15; p>0,05Хлопчики 11-Б класу (n=26)r=-0,64; p<0,001r=0,61; p<0,001r=0,50; p<0,01r=-0,37; p<0,05r=0,20; p>0,05r=-0,20; p>0,05Дівчатка 11-Б класу (n=23)r=-0,24; p<0,05r=0,54; p<0,01r=0,40; p<0,01r=-0,02; p>0,05r=-0,42; p<0,01r=-0,16; p>0,05

Отримані результати свідчать про достовірний взаємозвязок психологічного чинника зі швидкісно-силовою роботою та швидкістю у всіх досліджуваних учнів, гнучкості та сили у школярів 11 класу, та майже відсутню мотивацію до роботи на витривалість у досліджуваних.

Проведений аналіз взаємозвязку рівня розвитку фізичних якостей досліджуваних учнів від їх антропометричних та фізіологічних показників виявив найбільший вплив росту та ваги на швидкісні та швидкісно-силові якості, показників роботи серцево-судинної системи на витривалість та спритність та дихальної системи на витривалість та швидкість.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження нами було зроблено такі висновки:

. Аналіз літературних джерел дає підставу зробити висновки що, не дивлячись на наявність достатнього числа робіт, присвячених вивченню мотивації до занять фізичною культурою та спортом школярів, проблема формування мотивації до занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи залишається актуальною й мало розробленою.

. Анкетування показало, що спрямованість мотивації залежить від схильностей і здібностей людини. Обовязковою умовою виникнення мотивації є попередні знання, та практичний досвід у певному виді діяльності, емоційне задоволення. Мотивація до фізичної культури і спорту у школярів є результатом дії існуючої виховної системи, яка здійснюється через засоби масової інформації про великий спорт і фізичну культуру, через спортивні заходи в місті, в школі, під цілеспрямованим впливом учителів, батьків, друзів. Проведене анкетування показало, що вирішальну роль в мотивації школярів до занять фізичною культурою та спортом на уроках та у позаурочний час відіграє саме вчитель фізичної культури та, що у сучасний час інформаційних технологій дуже мало уваги приділяється руховій активності.

3. Дослідження показало, що до факторів, які впливають на формування мотивації до занять фізичною культурою у школярів 10-11 класів загальноосвітньої школи у процесі навчання належать: 1) авторитет вчителя; 2) постановка та організація учбового процесу; 3) усвідомлення необхідності занять фізичною культурою та спортом.

. Дослідження показало, що за результатами анкетування та Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України рівень фізичної підготовленості вище у тих учнів, у яких краща мотивація до уроків фізичної культури та занять спортом.

. Аналіз показників взаємозвязку рівня розвитку фізичних якостей виявив достовірну залежність швидкості від швидкісно-силової роботи, роботи на витривалість та спритності у хлопчиків та дівчаток 10-11 класів, що пояснюється однотипною спрямованістю роботи на бігові вправи. Рівень взаємозвязку гнучкості з рівнем розвитку сили встановлено у хлопців та дівчат 10-11 класу, ми це пояснюємо роботою однакових груп мязів. Аналіз показників коефіцієнтів кореляції у досліджуваних свідчить про найбільш тісну залежність показників швидкості, витривалості, спритності та швидкісно-силової роботи ( r = 0,75-0,85; p < 0,001), що дозволяє вчителю фізичної культури застосовувати засоби розвитку одних фізичних якостей, як факторні при розвитку інших.

. Аналіз показників антропометричних даних досліджуваних школярів свідчить про однорідність росту та ваги у дівчаток, приблизні значення у хлопців. У динаміці розвитку антропометричних показників між учнями 10 та 11 класів немає достовірних відмінностей тому, що у віці 15-17 років конституція організму дівчат та хлопців є вже майже сформованою та в наявності всі фізіологічні відмінності.

. Аналіз показників психофізіологічного розвитку досліджуваних школярів свідчить про однорідність показника частоти серцевих скорочень та артеріального тиску у хлопчиків та дівчаток різного віку. Дослідження рівня життєвої ємності легенів свідчить про відсутність вікових відмінностей у дівчаток та наявність таких у хлопців.

. Отримані результати свідчать про достовірний взаємозвязок психологічного чинника зі швидкісно-силовою роботою та швидкістю у всіх досліджуваних учнів, гнучкості та сили у школярів 11 класу, та майже відсутню мотивацію до роботи на витривалість і спритність у досліджуваних. Проведений аналіз взаємозвязку рівня розвитку фізичних якостей досліджуваних учнів від їх антропометричних та фізіологічних показників виявив найбільший вплив росту та ваги на швидкісні та швидкісно-силові якості, показників роботи серцево-судинної системи на витривалість та спритність та дихальної системи на витривалість та швидкість.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У процесі фізичної підготовки учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи потрібно більше уваги приділяти розвитку фізичних якостей, а саме: витривалості, швидкості, спритності, силі та гнучкості. Особливо це актуально, коли зазначені фізичні якості в учнів розвинені недостатньо.

. Загальний фізичний стан учнів потрібно підтримувати на кожному уроці. Час, який приділяється на розвиток фізичних якостей становить 20% від загального часу уроку. Залежно від мети і завдань уроку, потрібно вибирати режими розвитку фізичних якостей учнів. Як закономірність швидкісні здібності розвиваються на початку уроку, силові й координаційні в середині, витривалість наприкінці уроку. З огляду на специфіку навчального процесу в школі, фізичні якості в чистому вигляді дуже рідко використовуються. Як правило, учням загальноосвітньої школи доводиться виконувати тривалі дії статичного характеру з тривалим перенапруженням мязів, особливо спини та шиї. Тому основний акцент повинен бути на розвитку витривалості в сполученні з іншими фізичними якостями, а також застосовувати вправи для розслаблення найбільш напружених мязів.

.1. Для розвитку витривалості - біг у середньому темпі до 2-3 км, повільний біг у поєднанні із прискореннями, стрибки через скакалку різними способами до 15 хвилин.

.2. Для розвитку швидкості - біг із прискоренням на короткі дистанції (60-100м).

.3. Для розвитку спритності - елементи спортивних ігор на вибір: баскетбол, волейбол, настільний теніс; танцювальні вправи у швидкому темпі.

.4. Для розвитку сили - вправи для мязів плечового пояса й спини: утримувати упор лежачи на зігнутих руках 3-4 рази по 15-50 секунд; стійка на руках за допомогою, без допомоги біля стіни; вправи для мязів черевного преса: в.п. лежачи так, щоб таз звисав з опори, руки вгорі закріплені, піднімання й опускання ніг на 180 градусів; в.п. - вис на шведській стінці, піднімання зігнутих ніг до кута в 45 градусів; вправи для мязів ніг: ходьба в різному темпі у напівприсяді й у повному присіді; стрибкові вправи: із просуванням уперед (на одній, з ноги на ногу, з упору присівши).

.5. Для розвитку гнучкості - в.п. сидячи на гімнастичній лаві, руки на поясі (або за головою) виконати нахил назад до 45-60 градусів й утримувати тулуб під заданим кутом; вправи на збільшення рухливості в тазостегнових суглобах за допомогою вправ, які виконуються біля гімнастичної стінки, сидячи.

. Під час проведення занять фізичною культурою враховувати інтереси учнів щодо окремих видів спорту. А також при виконанні програмного навчального матеріалу включати спортивні та рухливі ігри, а в заключній частині уроку обовязково виконувати вправи на увагу, координацію та розслаблення.

. Доцільно проводити фізкультхвилинки та фізкультпаузи на уроках із загальноосвітніх предметів, а також регулярно організовувати рухливі перерви.

. Отримані в ході дослідження результати дають підставу рекомендувати вчителям фізичної культури та батькам включати в процес фізичного виховання вправи, які викликають в учнів інтерес та задоволення від їх виконання. Позитивні емоції під час занять фізичною культурою сприятливо впливають на рівень розвитку фізичних якостей та загальний рівень фізичної підготовленості учнів загальноосвітньої школи.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверин В.А. Психология личности. - СПб, 1999. - С. 86-91.

. Александров Ю.И. Психофизиология. - Санкт-Петербург: Питер, 2004.- С. 45-62.

. Анищенко В.С. Реализация средств физической культуры при подготовке студентов к будущей профессиональной деятельности // Проблема физического воспитания и спорта студенческой молодежи: Материалы Московской межвузовской научно-методической конференции. - Москва, 1995. - С. 86-91.

4. Астахов А.Й. Ждет нас большая работа // Физическая культура в школе. - 1989. - №3. - С. 12-15.

5. Атаев А.К. Роль физической культуры и спорта в повышении работоспособности студентов при подготовки их к профессиональной деятельности. - Ташкент: Ташк. ГПИ, 1980. - С. 23-27.

. Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты: Учебное пособие. - К.: МЗУУП, 1994. - С. 23-25.

. Валин В. Самостоятельность как свойство личности // Физическая культура в школе. - 1992. - №2, 3, 4. - С. 10.

. Васильев И.А., Магомед-Эминов М.Ш. Мотивация и контроль за действием.- М.: МГУ, 1991. - С. 78-80.

. Виленский М.Я. Физическая культура в научной организации учебного труда студентов педагогического института.- Москва: МГПИ, 1979. - С. 22-30.

. Виленский М.Я., Ильинич В.И. Физическая культура работников умственного труда. - Москва: Знание, 1987. - С. 12-17.

. Виленский М.Я., Сафин Р.С. Основы профессиональной направленности физического воспитания студентов педагогических институтов. - Москва: МГПИ, 1980. - С. 23-90.

. Волков Е.П., Лисяк В.М. Фізичне виховання і спорт у житті студентської молоді // Концептуальні засади модернізації системи освіти: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Харків, ХПІ. - 2002р. - С. 8-10.

13. Воробьёв А.Н. Тренировка, работоспособность, реабилитация. - Москва: Физкультура и спорт, 1989. - С. 77-80.

. Воронова В.І. Психологія спорту. - Київ: Олімпійська література, 2007. - С. 78-86.

15. Головин В.А. Физическое воспитание. - Москва: Высшая школа, 1983. - С. 201-221.

16. Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта. - Киев: Вища школа, 1985. - С. 28-37.

. Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. - Москва: Физкультура и спорт, 1979. - С. 316-325.

8. Єрмолова В. Професійно-прикладна фізична підготовка для учнів 10-11 класів за програмою Основи здоровя і фізична культура.- Фізичне виховання в школі. - 2005. - № 2 (35). - С. 32-47.

19. Железная В.И., Евсеев Ю.И. Методические основы самостоятельного освоения отдельных элементов ППФП; Материалы региональной межвузовской научно-практической конференции. - Ростов-на-Дону, 1995. - С. 28-30.

0. Загорский Б.И. Профессионально-прикладная физическая подготовка в советской системе физического воспитания. - Москва: ГЦОЛИФК, 1981. - С. 16-18.

. Занюк С. Психология мотивации: Теория и практика мотивирования. Мотивационный тренинг. - Киев, 2001. - С. 23-27.

. Занюк С. Психология мотивации. - К.: Эльга-Н; Ника-Центр, 2001. - С. 11-23.

. Земцова І.І. Спортивна фізіологія. - Київ: Олімпійська література, 2008. - С. 56-72.

24. Зимкин Н.В. Физиология человека. - Москва: Физкультура и спорт, 1970. - С. 85-104.

. Зуев С.Н. Планирование ППФП в ВУЗе // Проблема физического воспитания и спорта студенческой молодёжи: Материалы Московской межвузовской научно-методической конференции. - Москва, 1995. - С. 72-76.

6. Ибрагимов У.И. Использование утренней гигиенической гимнастики для оптимизации умственной работоспособности студентов // ТиПФК, 1990. -№12. - С. 36-37.

. Ибрагимов У.И., Тампулатов Д.Т. Влияние физических упражнений на умственную работоспособность и успеваемость студентов // ТиПФК, 1990. -№3. - С. 44-45.

. Иванов С.М. Физическое воспитание. - Москва: БМЭ, 1983. - С. 737-759.

. Ильин Е.П. Психология спорта. - Санкт-Петербург: Питер, 2009. - С. 73-95.

. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб.: Питер, 2000. - С. 77-80.

. Ильинич В.И. Профессионально-прикладная физическая подготовка студентов вузов. - Москва: Высшая школа, 1978. - С. 32-50.

. Ильинич В.И. Физическая культура студента. - Москва: Гардарики, 1999. - С. 63-79.

. Ильинич В.И. Физическая культура студента. - Москва: Гардарики, 2003. - С. 380-405.

. Іванов В. Фізичне тренування - не робота. Це стан душі // Народна армія. - 2000. - 10 листопада. - С. 5-6.

35. Іванов В., Черпов В. Роль фізичної підготовки у військово-професійній діяльності // Фізичне виховання в школі. - 2006. №2 (42). - С. 49-51.

36. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. - М., 1988. - С. 64-67

37. Ласькова В.Г. Лабораторные занятия по общей психологии // Учебное пособие для студентов институтов физической культуры. - Харьков, 2000. - С. 12-17

. Лебедев Н.А., Моксев И.С. Влияние физических упражнений на умственную работоспособность человека. - Ленинград: Знание, 1987. - С. 33-42.

. Леонова Л.А., Поленский В.П. Теория и практика Физической культуры. - Киев: 1986. - С. 25-27.

. Лысяк В.Н. Межпредметные святи как основные условия развития у школьников интереса к занятиям физической культурой и спортом // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: 3б. наукових праць під ред. Єрмакова С.С., Харків, ХДАДМ (ХХПІ), 2002. - №28. - С. 61-66.

41. Лысяк В.Н. Эффективность форм организации физического воспитания и их роль в формировании интереса к физической культуре у молодёжи на современном этапе // Слобожанський науково-спортивний вісник. - Харків, ХДАФК, 2002. - №5. - С. 58-59.

42. Лисяк В.М. Визначення факторів, які сприяють формуванню інтересу до фізичної культури та спорту // Слобожанський науково-спортивний вісник. - Харків, ХДАФК, 2006. - №9. - С. 7-9.

43. Михайлов В.В., Гаптов В.Б., Рыжак М.М. Профессионально-прикладная физическая подготовка // Физическое воспитание в медицинском вузе. - Москва: Высшая школа, 1996. - С. 163-170.

. Марищук В.Л., Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А., Серова Л.К. Методики психодиагностики в спорте. - Москва: Просвещение, 1990. - С. 117-128.

. Мильнер Е.Г. Производственная гимнастика // Формула жизни; Медико-биологические основы оздоровительной физической культуры. - Москва: Физкультура и спорт, 1991. - С. 78-83.

. Мусаелов Н.А. Производственная физическая культура в трудовом коллективе. - Москва: Профиздат, 1985. - С. 11-19.

. Мякушева Т.М. Развивая самостоятельность // Физическая культура в школе. - 1991. - №6. - С. 19.

. Неверова Н.П., Акинина С.П. Динамика здоровья студентов педагогического вуза и учителей по данным математического анализа ритма сердца, антропометрических и психофизических показателей // Физиология человека, 1996, т. 22. - №2. - С. 104-107.

. Никитский Б.Н. Физическое воспитание студентов пединститутов. - Москва: Высшая школа, 1976. - С. 12-59.

. Новиков Л.И., Матвеев Л.П. Теория и методика физического воспитания. - Москва: Высшая школа, 1967. - С. 83-96.

. Оллпорт Г.В. Личность в психологии. - М. - СПб, 1998. - С. 32-47.

. Орешник Ю.А. К здоровью через физкультуру. - Москва: Медицина, 1990. - С. 56-65.

. Пирогова Е.А., Иващенко Л.Я. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. - Киев: Вища школа, 1986. - С. 22-27.

. Полиевский С.А. Профессионально-прикладное значение физического воспитания // Физическое воспитание учащейся молодёжи. - Москва: Медицина, 1989. - С. 139-146.

. Практикум по психодиагностике. Психодиагностика мотивации и саморегуляции. - М., Изд-во МГУ, 1990. - С. 28-30.

. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-11 класи. Основи здоровя і фізична культура. - Київ: Початкова школа, 2001. - С. 99-111.

. Рабочая книга практического психолога: Пособие для специалистов, работающих с персоналом / Под ред. А.А.Бодалева, А.А. Деркача, Л.Г. Лаптева. - М.: Изд-во Института психотерапии, 2001. - С. 201-221.

. Раевский Р.Т. Профессионально-прикладная физическая подготовка студентов технических вузов. - Москва: Высшая школа, 1985. - С. 10-12.

. Ровный А.С. Курс физиологии. Общая физиология. - Харьков, 1997. - С. 94-96.

. Рудик П.А. Психология. - Москва: Физкультура и спорт, 1974. - С. 241-256.

. Руководство практического психолога: Психологические программы развития личности в подростковом и старшем школьном возрасте // Под ред. И.В. Дубровиной. - М., 1995. - С. 110-117.

. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека: модульный курс психологии. - Киев: Перун, 2004. - С. 15-48.

. Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. - Киев: Олимпийская литература, 1998. - С. 59-74.

. Физическая культура в школе. - 1991. - №1 - С. 19; №5. - С. 20.

. Филатов А.Т. Аутогенная тренировка. - Киев: Здоровя, 1979. - С. 25-27.

66. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология. - М: Прогресс, 1975. - С. 44-45.

. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов. - М., 1988. - С. 63-79.

68. Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения. - СПб.: Речь, 2001. - С. 78-85.

. Хуторской А.В. Развитие одаренности школьников: методика продуктивного обучения. - М.: ВЛАДОС, 2000. - С. 24-26.

. Шаулин В.Н. Подготовка младших школьников к самостоятельной деятельности // Физическая культура в школе. - 1991. - №4, 5. - С. 16.

. Шаулин В.Н. Обучение двигательным действиям с позиций гуманизации // Физическая культура в школе. -1994. - №3. - С. 8.

. Щукин С.Г. Профессионально-прикладная подготовка по физическому воспитанию. - Москва: Физкультура и спорт, 1968. - С. 45-67.

. Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. - М.: Просвещение, 1969. - С. 129-134.

ЗМІСТ Умовні позначення Вступ Розділ І. Вплив сили мотивації на рівень занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи Розд

Больше работ по теме: