Дослідження електронних соціальних ресурсів

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування дослідження електронних соціальних ресурсів

.1 Соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних ресурсів

.2 Методологія дослідження електронних соціальних ресурсів

Розділ 2. Основні характеристики «замінників» традиційних медіа

.1 Специфіка функціонування Facebook, Twitter та їхня трансформація у «замінники» традиційних медіа

.2 Зміна первинної ролі Вконтакте, LiveJournal (ЖЖ) у контексті перетворення їх на «замінників» традиційних медіа

Розділ 3. Практичне дослідження електронних соціальних ресурсів як «замінників» традиційних медіа

.1 Особливості реалізації інформаційної функції Facebook як замінника традиційних медіа

.2 Специфіка ролі Twitter як інформаційного каналу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми

Електронні соціальні ресурси є молодою галуззю діяльності, що активно розвивається. Вона швидко набуває популярності і її використання поступово починає виходити за межі простого побутового спілкування. Тому, актуальним є визначення методів застосування електронного соціального ресурсу, зокрема, в якості новітнього засобу масової інформації. До того ж таке явище як соціальний електронний ресурс не має достатнього рівня вивченості в українській науці.

Мета і завдання дослідження. За мету нами поставлено визначити, чи виконує електронний соціальний ресурс роль «замінника» традиційних медіа, проаналізувати отриманий результат, розглянути його причинно-наслідкові звязки та порівняти переваги і недоліки обох каналів поширення інформації. Окрема увага приділяється правовому регулюванню як електронних соціальних ресурсів, так і інтернет-ЗМІ.

Обєкт дослідження - електронний соціальний ресурс.

Предмет дослідження - електронний соціальний ресурс як «замінник» традиційних медіа.

Методи дослідження. У ході дослідження було використано методи історизму (під час вивчення розвитку електронних соціальних ресурсів як таких), порівняння (для визначення переваг та недоліків одного каналу поширення інформації над іншим), загального звязку (для вивчення існуючих звязків між електронним соціальним ресурсом, та його аудиторією, ЗМІ, між різними видами ресурсів тощо), структурного аналізу (для визначення сутності електронного соціального ресурсу), опитування (з метою дізнатися громадську думку), статистики (для обробки результатів опитування).

Наукова новизна одержаних результатів. Представлена праця є першим комплексним дослідженням можливості електронних соціальних ресурсів замінити традиційні ЗМІ. У ході дослідження було виявлено принципову різницю цих двох явищ, підкреслено їх взаємодоповнюваність, запропоновано варіанти їх ефективної взаємодії. Окрема увага приділяється думці українського суспільства з цього приводу, яке було окреслено завдяки проведеному опитуванню.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даного дослідження можуть бути використані при розробці схем взаємодії традиційних ЗМІ із електронними соціальними ресурсами (з метою просування певного ЗМІ або його продуктів, охоплення більшої аудиторії тощо).

Апробація результатів роботи

Результати нашого дослідження апробовані під час виступу на таких наукових форумах:

1)третя Міжнародна науково-практична конференція «Прикладні соціальнокомунікаційні технології» (13 листопада 2012 року, КиМУ);

2)третій Міжнародний симпозіум «Світ соціальних комунікацій» (19-20 квітня 2013 року, КиМУ).

Публікації

Результати дослідження також були висвітлені нами у публікаціях журналу «Вісник Київського міжнародного університету. Сер.: соціальні комунікації, журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво» таких наукових статей у таких випусках:

)«Соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних ресурсів» (обсягом - 10 стор.; Вип. 14 - знаходиться у друці; довідка про прийняття до друку подана у Додатках);

2)«Специфіка функціонування Facebook та його трансформація у «замінник» традиційних медіа» (обсягом - 9 стор.; Вип. 15 - знаходиться у друці; довідка про прийняття до друку подана у Додатках).

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування дослідження електронних соціальних ресурсів

.1 Соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних ресурсів

Для того, щоб виокремити соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних ресурсів, визначимо, чим власне є електронний соціальний ресурс як такий.

За електронною енциклопедією «Вікіпедія» електронним ресурсом є інформаційний ресурс, який керується комп'ютером, у тому числі той, який потребує використання периферійного пристрою, підключеного до комп'ютера (вочевидь йдеться про портативні носії інформації у випадку офлайн-ресурсу та інтернет-модем для доступу до ресурсів у мережі). Електронними ресурсами є електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів, зображень, включаючи графічну інформацію, відеоінформацію тощо, або їхні комбінації), електронні програми або об'єднання цих видів в одному ресурсі [13]. На думку викладачів Марійського державного технічного університету електронний ресурс - це автономна сукупність мультимедійних даних, скриптів сценарію і метаданих технічного і змістового опису, що має освітню цінність [55].

Згідно з цими визначеннями, електронний ресурс може існувати як онлайн (у мережі інтернет), так і офлайн (поза нею). До ресурсів, що діють поза мережею, ми відносимо електронні дані, збережені на певному носії інформації (компакт-диску, флеш-носії тощо), для користування якими не потрібне підключення до мережі інтернет. У випадку нашого дослідження нас цікавлять саме мережеві електронні ресурси - певна сукупність веб-сторінок (сайт), доступних в інтернеті.

Сайти можуть різнитися за своєю структурою, зовнішнім виглядом, призначенням та функціями. Усі вони в сукупності складають Всесвітнє павутиння, де комунікація (павутиння) обєднує сегменти інформації світової спільноти в єдине ціле - базу даних і комунікації планетарного масштабу. Тобто, як ми бачимо, соціальна комунікація є одним з двох основних понять, що складають сутність мережі Інтернет, яку також за А. Соколовим можна описати такими функціями:

·інтернет - глобальний коммунікаційний канал, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень (комунікаційно-просторова функція);

·інтернет - загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство (комунікативно-часова функція);

·інтернет - допоміжний засіб соціалізації і самореалізації особистості та соціальної групи шляхом спілкування із зацікавленими партнерами, всепланетний клуб ділових та дозвіллєвих партнерів [51].

За визначенням того ж дослідника «Інтернет - це глобальна соціально-комунікаційна компютерна мережа, призначена для задоволення особистісних та групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій. З цього визначення витікають характерні ознаки інтернету, зокрема, соціально-комунікаційна сутність мережі, обумовлена комунікаційно-просторовою і комунікаційно-часовою функціями, тобто властивістю забезпечувати рух сенсів в соціальному просторі та часі» [51].

Розглянемо особливості соціальних комунікацій як визначальної складової мережі інтернет і, відповідно, умов функціонування електронних соціальних ресурсів. В. Різун визначає існування приватного, персонального, міжособистісного, індивідуального і публічного спілкування. Соціальні комунікації належать до останнього виду, що має груповий, суспільний характер. Публічність соціальних комунікацій є однією з характерних рис цього поняття загалом. За В. Різуном головною ознакою соціальних комунікацій є спілкування, дане в умовах штучно створеної технологічної системи духовного єднання людей, до яких належать телевізійна, радіо, бібліотечна, архівна, видавнича мережі, газетно-журнальна система поширення, мережі інформаційно-довідкових служб та Інтернет, система документації тощо [46].

Отже, першою соціально-комунікаційною ознакою електронного ресурсу, що аналізується нами, є саме комунікативна ознака. Варто відмітити, що вона є основною, адже, подібні ресурси створені в першу чергу для спілкування і без нього вони втрачають зміст.

Дослідник зазначає такі основні ознаки соціальних комунікацій:

·рукотворність, штучність, вигаданість людьми, фахівцями;

·технологічність;

·забезпечення функціонування ідей, відомостей, поглядів тощо (соціально значущої інформації) у вигляді різного роду документів;

·стратегічність;

·системність;

·організованість;

·інституціалізованість і передбачення створення соціально-комунікаційних інститутів та наявність у них професіоналів;

·публічність;

·наявність діяльнісного характеру, перетворення спілкування у комунікаційно-виробничу діяльність;

·передбачення продукування ідей, відомостей, поглядів тощо у вигляді різного роду творів (інформаційне виробництво);

·нездатність існувати без соціальної памяті;

·базування не тільки на морально-етичних засадах, а й на правовій основі [46].

Варто зазначити, що особливості комунікації в мережі інтернет загалом та на електронних соціальних ресурсах зокрема полягають у спілкуванні не всього суспільства, а скоріше у задоволенні комунікативних потреб окремих індивідів та соціальних груп.

Розглянемо кожну зі вказаних ознак відносно обєкту нашого дослідження - електронного соціального ресурсу. Рукотворність полягає у тому, що будь-який електронний ресурс не може виникнути самостійного без певного автора-фахівця. Технологічність визначається у необхідності застосування сучасних компютерних технологій для створення ресурсу. Різноманітна соціально значуща інформація зберігається на сторінках ресурсу у вигляді електронного документу. Стратегічність ми розуміємо як необхідність ресурсу розвиватися не стихійно а за певною стратегією розробників, що створюється після вивчення потреб потенційної та реальної аудиторії ресурсу. Системність та організованість пояснює, що для нормального функціонування ресурсу, потрібна чітка структура, в межах якої він діє. Інституалізація полягає у тому, що зараз розробкою електронних соціальних ресурсів займаються спеціальні організовані установи, створена специфічна SMM-система (Social media marketing (SMM) або соціальний медіа маркетинг - це процес привернення уваги до певного бренду шляхом використання соціальних платформ, тобто соціальних електронних ресурсів, для просування компаній і вирішення інших бізнес-задач); методами використання соціальних ресурсів займаються фахівці з SMM. Запорукою публічності електронного ресурсу є вільний доступ до нього будь-якого користувача мережі Інтернет. При чому дані, які користувач поширює на будь-якому з сайтів є або доступними для широкого загалу, або можуть обмежуватися більш вузьким колом інших користувачів, обраних поширювачем цих даних за його бажанням. Одним із наслідків публічності інформації на соціальних ресурсах є її анонімізація, тобто виникнення труднощів у встановленні первинного автора цієї інформації, тому що необмежена кількість користувачів може поширювати її одночасно. Діяльнісний характер спілкування між користувачами в межах електронних соціальних ресурсів демонструється на прикладі вже згадуваної нами системи SMM, в якій має місце не стільки спілкування заради спілкування, скільки реалізація маркетингових прийомів. Також прикладом такої діяльнісності можуть стати ресурси, метою яких є не просто спілкування різних користувачів мережі, а комунікація роботодавців із потенційними робітниками («Вштате», «LinkedIn»). Навіть якщо брати до уваги не вузькоспеціалізовані соціальні ресурси, а ресурси загальнокомунікаційного призначення, завдяки широкому охопленню аудиторії користувачів мережі і швидкому розвитку технічних можливостей, поряд із питанням побутового спілкування збільшується роль взаємовигідного спілкування у найрізноманітніших аспектах (роботодавець-робітник, компанія-покупець, фахівець-учень або, простіше, виробник-споживач). Варіюються лише види товарів та послуг, що пропонуються споживачам, при чому, товаром можуть бути як речі, так і знання. Завдяки тому, що вся суспільно важлива інформація в мережі Інтернет постійно знаходиться в активному користуванні споживачів, має місце процес інформаційного виробництва, в якому користувачі, аналізуючи реалії сьогодення, реагують на них, шукають причинно-наслідкових звязків, роблять прогнози, визначають тенденції, при чому, подекуди користувачами мережі це робиться несвідомо; проте, у будь-якому випадку, мережа Інтернет є одним з найкращих дзеркал дійсності, саме тому, що, відображуючи велику кількість думок одночасно, вона дає змогу відсортувати ту думку, якої дотримується більшість, виокремити певну норму. Характерною є нездатність існувати без соціальної памяті, а саме без таких її елементів як мова, культурна спадщина, природні та штучні норми соціальної поведінки тощо. І останньою характерною ознакою електронного соціального ресурсу є те, що кожен з них регулюється певною правовою основою - угодою із користувачем, погодження із умовами якої є частиною реєстрації в ресурсі.

Зародження епохи соціальних мереж можна віднести до 1995 року - року появи американського сайту Classmates.com («Одноклассники» є його російським аналогом). Успішність проекту спровокувала появу не одного десятку подібних сервісів. Офіційним початком «буму» соціальних мереж прийнято вважати 2003-2004 роки, коли було засновано мережі LinkedIn, MySpace та Facebook. До країн СНД мода на соціальні мережі прийшла у 2006 році із появою мереж «Одноклассники» та «ВКонтакте».

Якщо метою проекту LinkedIn було надання можливості встановлення та підтримання ділових контактів, то MySpace та Facebook в першу чергу було спрямовано на задоволення людської потреби у самовираженні, що можна визначити як другу найважливішу функцію соціальних ресурсів після комунікативної функції.

У сучасній науці останнім часом зявилася думка, що поняття електронного соціального ресурсу та соціальної мережі не є тотожними. Розглянемо детальніше, що являє собою соціальна мережа. Згідно з визначенням електронної енциклопедії «Вікіпедія» соціальна мережа - це платформа, онлайн-сервіс або веб-сайт, призначені для побудови, відображення або організації соціальних взаємовідносин. Характерними особливостями соціальної мережі є:

·надання практично повного спектру можливостей для обміну інформацією (фото, відео, сервіси блогів та мікроблогів, функції приватних повідомлень та чату, можливість відмітити своє розташування тощо);

·створення профілів, в яких потребується вказати реальні П.І.Б. і максимальну кількість інформації про себе;

·переважна більшість друзів користувача у соціальній мережі - це не віртуальні друзі за інтересами, а реальні друзі, родичі, колеги, однокласники та однокурсники [53].

Такі сервіси як Twitter (сервіс мікроблогів) та LiveJournal (сервіс блогів) не можуть вважатися соціальними мережами, тому що повністю не відповідають вищевказаним характеристикам, не потребують надання реальної інформації про себе і надають користувачам менший обсяг можливостей. Тим не менш, вони є соціальними електронними ресурсами, тобто такими електронними ресурсами, які створені задля здійснення комунікації в суспільстві. У межах цих сервісів можуть створюватися невеликі підсоціуми («спільноти» за інтересами у LiveJournal).

З іншої сторони, таке визначення соціальної мережі пояснює скоріше технічний аспект функціонування сервісу, у той час як у соціальному аспекті усі види соціальних ресурсів схожі між собою.

Так С. Скрипников у журналі «Эксперт» пише, що однієї з головних соціальних характеристик Мережі є ідея соціальної координації між елементами мережі, тобто, її учасниками.

На його думку, соціальна мережа визначається за такими ознаками:

·наявність прямих та опосередкованих звязків між елементами мережі;

·відсутність ієрархії (принаймні, явної), усі учасники комунікаційного процесу мають рівний статус і рівні можливості - їх роль у житті мережі залежить лише від особистих якостей і потенціал, а не а не від положення в суспільстві;

·учасники комунікації поєднані, як правило, не тільки загальним інтересом до інформації, що отримується, але й особистими звязками [48].

Представленими ознаками володіють обидва види вказаних нами ресурсів. Більше того, справедливим буде відмітити, що термін соціальна мережа в першу чергу пояснює форму соціальних звязків, що встановлюються в інтернеті завдяки електронним ресурсам. Тому у нашому дослідженні поняття електронного соціального ресурсу та соціальної мережі будуть вживатися як тотожні поняття.

У сфері Живого Журналу (ЖЖ), наприклад, соціальна мережа має свої особливості. Вона відрізняється від звичайної тим, що соціальна мережа здебільшого обмежена комунікацією всередині себе і в реальному житті результату колективного докладання сил практично не дає.

ЖЖ включає в себе комюніті (спільноти), діяльність яких не обмежена його рамками. Тобто блогосфера - це соціальна мережа, діяльність окремих елементів якої може виходити за рамки даного середовища і взаємодіяти із зовнішнім світом.

Для нормального функціонування блогосфера як соціальна мережа повинна володіти (і володіє):

·можливістю створення віртуальної особистості учасника мережі і гнучкого управління її користувачем (під контролем третьої сторони, у випадку ЖЖ - abuse team). Іншими словами, образ у мережі може формувати уявлення про цілісну особистість - з її портретом, інтересами, схильностями і звичками, а не складатися лише зі скупих анкетних даних: імя, вік, адреса;

·гарно побудованою системою звязків між кожним із учасників інтернет-форуму, наприклад, дозволяти здійснювати комунікацію між учасниками. Але навіть якщо вони знають одне одного, у рамках іншого виду інтернет-комунікації між ними немає жодного оформленого звязку. Вони можуть спілкуватися, але не більше того. У соціальній мережі існує можливість не тільки створити певний зв'язок із іншим учасником, але й надати йому необхідний характер: близький друг, родич, знайомий абощо. У результаті в соціальних мережах вибудовуються так звані кола - коло друзів, знайомих, колег, людей зі схожими інтересами, і всі ці люди у свою чергу можуть перетинатися між собою.

Комунікація у блогосфері, як і в будь-якому іншому середовищі, являє собою рух змістів у соціальному часі і просторі [51].

Соціальний час - це рух соціального життя, що інтуїтивно відчувається людьми і залежить від інтенсивності соціальних змін. У блогах час має свої особливості. Зрозуміло, що не тільки блоги, але й весь інтернет робить ставку на оперативність. Чим швидше інформація дійшла від комуніканта до реципієнта - тим краще. Більшість технічних розробок спрямована на те, щоб збільшувати швидкість передачі інформації, дати можливість користуватися повідомленням незалежно від місця та часу. Зараз вже можна говорити про те, що соціальні мережі - це те середовище, де інформація часом зявляється першою і більш достовірною, так як складається з перших вражень очевидців. Однак акаунт у тому ж таки ЖЖ - це все-таки щоденник, інформація в ньому строго організована у зворотному хронологічному порядку. Верхнім записом завжди буде найновіший. Прокручуючи записи назад, можна поступово повернутися до минулого. Параметр часу з однієї сторони чітко визначено.

Інформація не пропадає безслідно, вона доступна, до неї можна повернутися. Користувачі розділені часовими поясами, вони можуть знаходитися на різних материках, але процес комунікації від цього не страждає. Коментування будь-якого поста може розтягнутися на декілька днів, тижнів, якщо він продовжує викликати інтерес у читачів. Поняття часу визначається актуальністю і важливістю інформації. Рух змістів у соціальному часі - це тривалість збереження змістами своєї цінності.

У рамках електронного соціального ресурсу змінюється уявлення про соціальний простір. Соціальний простір - це система соціальних відносин між людьми, яка ними інтуїтивно відчувається. Користувач мережі сам обирає собі соціальний статус і модель поведінки у сервісі. Але, обравши, старається грати роль до кінця. Соціальною характеристикою користувача стає контент, який сам користувач і виробляє. Життєдіяльність соціальної мережі будується на постійній підтримці звязку.

Так сенс ведення блогів у тому, що у кожного блогера є деякий читач, інший блогер. Інакше ведення блогу втрачає будь-який сенс. Тобто існування блогосфери базується на процесі двосторонньої комунікації і з метою продовження і розвитку комунікації. Прийнято вважати, що особливості комунікації у блогосфері дають блогам значні переваги у реалізації функцій ЗМІ (перед ЗМІ традиційними). Як відмічає соціолог І.Д. Фомичева, «як найпотужніша система серед соціальних комунікацій, ЗМІ здатні забезпечувати звязок як вертикально «влада - суспільство», так і горизонтально (між різними частинами суспільства)» [59]. У блогосфері ж може існувати тільки горизонтальна комунікація, так як тут немає ланки, що організовує, і яку можна було б наділити функціями керування.

Засоби комунікацій, еволюціонуючи, поступово покращували час, що розділяє момент сприйняття інформації від моменту залучення і причетності. В епоху телебачення інформація виливалася на споживача миттєво, стиснувши світ до меж «глобального села» [35]. Однак щоб стати учасником події або донести власну реакцію до інших, людині варто було витратити певний час: додзвонитися до студії, надіслати поштою листа з відгуком, скористатися газетою для публікації своїх думок, виступити по радіо із заявою. Швидкість зворотного звязку у процесі взаємодії, наприклад, телебачення із «поглиначем» інформації (глядачем) не могла бути синхронною за природою даного каналу комунікації. Тут завжди застосовувались інші засоби звязку - телефон, друковані видання, пошта або власний голос. Те ж саме стосувалося й радіо, але особливо - друкованих видань.

Людина, що отримувала інформацію, яка відразу заміщалася свіжішою, стала потребувати нових інструментів звязку для активної взаємодії, що відповідає потребі оперативно отримувати інформацію і висловлювати власну думку. Таким чином, поява і подальше поширення інтернету як інструменту звязку виглядає у цьому контексті втіленням давньої необхідності. Із плином часу мережа ставала все доступнішою, і зараз ми можемо розглядати інтернет не просто як один із електронних засобів звязку, але й як соціально значущу електронну систему, що сформувала колективний розум.

Очевидним можна вважати той факт, що саме інтернет заволодів безліччю соціальних і культурних граней і став, власне, універсальним середовищем для комунікації, розваги, навчання та інших корисних і необхідних соціально розвинутій людині потреб.

Усі електронні соціальні ресурси діють в межах методики Веб 2.0 - особливої методики проектування систем, які шляхом обліку мережевих взаємодій стають тим кращими, чим більша кількість людей ними користується. Власне, Веб 2.0 означає проекти та сервіси, що активно розвиваються та покращуються самими користувачами - блоги, соціальні мережі та інші електронні соціальні ресурси [5].

Окрім вже згаданих нами соціальних мереж існують такі типи ресурсів у форматі Веб 2.0:

·соціальні закладки (англ. social bookmarking) - деякі сайти дозволяють користувачам надавати до послуг інших перелік закладок або популярних веб-сайтів. Такі сайти можуть використовуватися для пошуку користувачів зі спільними інтересами (напр., delicious.com);

·соціальні каталоги (англ. social cataloging) - нагадують соціальні закладки, але орієнтовані на використання в академічній сфері, дозволяючи користувачам працювати з базами даних цитат з наукових статей (напр., lexisnexis.ru);

·соціальні бібліотеки являють собою додатки, що дозволяють користувачам залишати посилання на їх колекції, книги, аудіозаписи тощо, доступні іншим; зазвичай в них передбачена підтримка системи рекомендацій, рейтингів тощо (напр., IMDb.com);

·соціальні мережі вебмайстрів використовуються для анонсування корисних матеріалів, дозволяють користувачам залишати посилання на їх пости (записи), спілкуватися, голосувати за анонси тощо; часто мають рейтинги та рекомендації;

·масова онлайн-гра розрахована на велику кількість користувачів (англ. Massively Multiplayer Online Games) імітує віртуальні світи із різноманітними системами підрахунку балів, рівнів, змагальності, переможців та переможених (напр., World of Warcraft);

·багатомовні соціальні мережі дозволяють налагоджувати соціальні звязки між людьми, що розмовляють різними мовами; при цьому використовується спеціальне програмне забезпечення, що довзоляє перекладати фрази з однієї мови на іншу в режимі реального часу (напр., dudu.com);

·геосоціальні мережі дозволяють налагоджувати соціальні звязки на основі географічного положення користувача; при цьому використовуються різноманітні інструменти геолокації, що надають можливість визначати поточне розташування того чи іншого користувача і співвідносити його позицію в просторі із розташуванням різноманітних місць та людей навколо (напр., мобільна мережа foursquare.com);

·професійні соціальні мережі створюються для спілкування на професійні теми, обміну досвідом та інформацією, пошуку та пропозиції вакансій, розвитку ділових звязків (напр., linkedin.com);

·вікові та гендерні соціальні мережі створюються для спілкування користувачів певної вікової чи гендерної категорії (напр., соціальні мережі для підлітків, жінок тощо).

Епоха інформаційного суспільства диктує свої умови, і інформація виступає в якості важливого стимулятора зміни якості життя. При широкому доступі до інформації формується «інформаційна свідомість», саме комунікація стає «ключовим елементом інформаційного суспільства» [37], а взаємозвязки, що накопичуються у процесі комунікації, перетворюються на соціальні кола та мережі, фрагментуючи мережевий простір на групи за інтересами.

Людина може змінити роботу, місце проживання, соціальний статус,

Але коло спілкування та звязку з ним залишиться. Виходить, що в інформаційному суспільстві переміщення як таке не відбувається: незалежно від змін у житті людини інформація про нього, до нього або від нього дійде до адресата через сплетені ним віртуальні мережі. Деякою мірою мережеве представництво людини можна назвати продовженням його фізичного стану, а, як вірно підмітив М. Маклюен, електронну систему - продовженням нервової системи людини [35].

Таким чином, ми бачимо, що той таки блог як вид соціальної комунікації має низку особливостей. Сукупність блогів (така, як ЖЖ) формує соціальну мережу з горизонтальною системою комунікації, добре закріпленими звязками між учасниками, можливістю формування повноцінної віртуальної особистості, що володіє безліччю характеристик, можливістю формування постійного кола спілкування.

Цікавим є те, що електронний соціальний ресурс може стати наочним прикладом «теорії шести рукостискань» - теорії, згідно з якою будь-які дві людини на Землі розділені лише пятьма знайомими (і, відповідно, шістьма рівнями звязків). Зокрема, розробники мережі «ВКонтакте» створили спеціальну програму, застосувавши яку можна простежити ланцюг знайомств між собою та власником будь-якого акаунту в мережі. Згадана функція вкотре підкреслює комунікативність електронного соціального ресурсу.

Ця комунікативність може реалізовуватися у безлічі прикладних функцій. Зокрема, останнім часом вона почала активно використовуватися задля задоволення потреб громадських ініціатив. Адже саме можливість швидкої та глобальної комунікації між людьми дає змогу їх негайної мобілізації задля якоїсь суспільно важливої мети. До того ж, хоча мережа Інтернет і керується певними правовими нормами, її можливості дозволяють користувачам розгортати певні громадські ініціативи незалежно від офіційного схвалення влади. Однією з причин такої вседозволеності є величезні масштаби інформації, охопити яку в цілому практично неможливо, а контроль окремих сайтів не може бути ефективним.

Звернемо увагу на блог як особливий вид електронного соціального ресурсу. Павел Протасов у своїй статті «Экономика идей» у журналі «Компьютерра» пропонує свій варіант типології тих соціальних ресурсів, які, так чи інакше, підпадають під визначення блогів і, класифікуючи їх, виокремлює їх соціально-комунікаційні особливості. Типологія Павла Протасова виглядає таким чином.

По-перше, блоги, зайняті «відбором і класифікацією». Здебільшого це розважальні щоденники, нерідко колективні. У результаті відбору до них потрапляють, як правило, цікаві посилання. Мабуть, «цікаве» і «смішне» - це як раз те, фільтрацію чого мають займатися люди, оскільки машина із цим не впорається. До «класифікуючих» блогів дотичні й виключно розважальні щоденники. Коментарі тут можна сміливо вимикати: цінність «зворотного звязку» для автора мізерна.

Другий тип блогів за Протасовим - це блоги, що займаються «оцінкою та інтерпретацією». Цей «формат» більш доречний у спеціалізованих блогах.

Спеціалізованих блогів на Заході останнім часом все більше, і це, на думку багатьох дослідників, найбільш перспективний формат блогу: тільки він використовує особливості «індустрії пояснень» у повній мірі, являючись інструментом поширення не текстів, а думок та ідей.

Ще один різновид блогів - блог знаменитості. Головна причина популярності даного типу блогів, та ж, що і у «жовтої преси» - бажання побачити кумира «в халаті на сходах», як висловився Алекс Екслер в одній зі своїх статей, що присвячена блогам. Втім, іноді знаменитістю стають саме завдяки веденню мережевого щоденника. Деякі автори набувають популярності, порівняної за розміром аудиторії з популярністю інтернет-ЗМІ.

Останній тип блогів, що виділяється Павлом Протасовим - «розяснювальні» блоги. Те, що ми живемо в умовах перенасичення інформацією, давно вже стало загальним фактом. За нашу увагу щоденно борються сотні виробників інформації і, часом, дуже витончено. «Доводиться обирати свої стежки в Мережі і ходити виключно ними, уникаючи решту інформаційного простору. Блоги як середовище для ідей цілком здатні стати, і вже стають джерелом не інформації, але знань» [45].

До категорії «розяснювальних» відносяться тематичні блоги. У цій формі зручно існувати коротким текстам, цікавим, перш за все, змістом і придатним до вбудовування в особисту тематичну «газету», яку кожний зі споживачів формує «під себе». Набір RSS-каналів, за якими новини регулярно поступають з обраних сайтів або френдстрічка (стрічка останніх повідомлень блогерів, обраних читачем і відмічених ним в якості «френдів» (друзів)) - і є така «газета».

Підбиваючи підсумок цієї класифікації, варто відмітити ще раз, що мережевий щоденник є засобом індивідуальної інформації і комунікації. І питання про створення успішного щоденника близьке до питання про самореалізацію, ускладненого тим, що через потенційно велику аудиторію індивідуальне самовираження набуває рис тих самих ЗМІ. Однак через можливість зворотного звязку даний засіб індивідуальної інформації і комунікації набуває ще й рис, характерних для мережевого спілкування, яке здійснюється принципово іншими, на відміну від офлайну, засобами.

.2 Методологія дослідження електронних соціальних ресурсів

У цьому підрозділі ми побіжно розглянемо, що являє собою методологія наукових досліджень, які існують дослідницькі методи, які з них найбільш уживані. Ми будемо використовувати такі поняття, як метод, методологія, принцип, підхід тощо. На основі цих знань, ми спробуємо проаналізувати, які методи, принципи та підходи частіше за все використовуються у дослідженні електронних соціальних ресурсів як таких.

Для початку визначимося із поняттями метод і методологія. За словником іншомовних слів, метод (гр. шлях дослідження, спосіб пізнання) - 1) Спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Марксистська філософія визнавала науковими М. лише такі, що ґрунтуються на відображенні обєктивних законів світу й зумовлюються особливостями предмета дослідження, відтвореними в свідомості. 2) М. художній - цілісна система основних принципів художнього узагальнення і відтворення дійсності в мистецтві. 3) Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції. Методологія, за цим же словником, (від метод і …логія) - 1) Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2) Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки обєкту її пізнання [49].

За Надією Гетманцевою, метод у широкому розумінні означає «шлях до чогось» або спосіб діяльності субєкта у будь-якій сфері діяльності. «Можна стверджувати, що метод - це спосіб, шлях теоретичного або практичного пізнання дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання» - зазначає вона у своїй праці «Методологія наукових досліджень» і далі продовжує - «Основне функціональне призначення методу полягає у забезпеченні внутрішньої організації і регулюванні процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого обєкта. В такому контексті метод треба розглядати як сукупність певних правил, прийомів, засобів та норм пізнання і дій щодо навколишнього світу» [11].

Отже, підсумувавши всі вищезазначені визначення, ми можемо сказати, що метод - це певний спосіб пізнання дійсності, що використовується для досягнення поставленої мети.

Згідно з навчальним посібником Г. С. Цехмістрова «Основи наукових досліджень», методологія виконує такі функції:

·визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;

·передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

·забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

·допомагає введенню нової інформації;

·забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

·створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Також, цей же автор вирізняє три види методології, а саме:

·філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію;

·загальнонаукову, яка використовується у переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба, суб'єкт, об'єкт, процеси, умови, результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності;

·частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми [60].

Загальнонаукова методологія використовується практично в усіх існуючих науках. До загальнонаукових методологічних принципів належать історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін. Так історичний підхід дає змогу визначити причинно-наслідкові звязки, через дослідження історичних фактів. У межах цього підходу активно використовується порівняльно-історичний метод, який дає змогу визначити спільне і відмінне між досліджуваними явищами. Термінологічний підхід має на меті дослідити історію термінів і понять, які ними позначаються, зміст та обсяг понять, встановлення їх взаємозвязку. Разом із застосуванням окремих методів будь-яке дослідження спирається на загальний філософський метод пізнання, який реалізується через діалектичний підхід до наукової проблеми.

Діалектичний підхід до аналізу об'єкта характеризується трьома основними принципами.

Принцип розвитку (або принцип історизму) виходить із того, що будь-яке явище, подія - це процес, у якому завжди є народження (виникнення), становлення, загибель (знищення) і поява на старій основі нової якості і так нескінченно. Принцип розвитку вимагає від нас у пізнанні об'єкта відповісти, принаймні, на чотири питання.

1.Генезис. Як, із чого, у силу яких причин виник даний об'єкт.

2.Минуле (історія об'єкта). Які етапи об'єкт пройшов у своєму розвитку? Як ці етапи зв'язані між собою? Що на кожному з етапів об'єкт втрачав і що здобував нового? Які можливості реалізовані в розвитку об'єкта, які - ні?

.Сьогодення. Якщо об'єкт продовжує актуально існувати, то необхідно відповісти на запитання: чим він є тепер?

.Майбутнє. Які основні тенденції розвитку об'єкта? Які існують альтернативні шляхи реалізації цих тенденцій у майбутньому (прогноз, як необхідний елемент принципу розвитку).

Принцип загального зв'язку: щоб зрозуміти суть об'єкта, необхідно досліджувати розмаїття його зовнішніх і внутрішніх зв'язків; виділити серед них закони, тобто суттєві, загальні, необхідні, повторювані зв'язки. Зв'язок визначається як взаємозумовленість існування явищ, розділених в просторі та часі. З виявлення закономірних зв'язків починається наукове пізнання, для філософського пізнання характерне вивчення універсальних зв'язків, наприклад, детермінізму - причинно-наслідкового зв'язку. Основні універсальні зв'язки є елементами в системі діалектики.

Сучасна наука і філософія, у зв'язку з інтенсивною розробкою таких загальнонаукових методів, як структурний і системний підходи, розвинула вчення про типологію зв'язків. Застосовуючи принцип загального зв'язку до вивчення конкретного об'єкта, необхідно знати, що зв'язки діляться на:

·внутрішні - зовнішні;

·суттєві - несуттєві (необхідні - випадкові);

·загальні - одиничні;

·жорстко детерміновані (динамічні) - імовірнісні, кореляційні (статистичні);

·прямі - зворотні;

·зв'язки функціонування, розвитку або керування;

·зв'язки, що забезпечують перехід речовини, енергії або інформації.

Конкретним проявом принципу загального зв'язку є системний підхід. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину (систематична модель об'єкта). Методологічна ефективність системного підходу пояснюється наступними причинами: по-перше, він дозволяє вивчати складні об'єкти, поширювати межі пізнаної реальності (наприклад, поняття біосфери і ноосфери в концепції В. І. Вернадського, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід у керуванні і т.п.). По-друге, він орієнтує на вивчення цілісності об'єкта не тільки шляхом фіксації безлічі різноманітних різнотипних зв'язків, а і через уявлення всіх зв'язків, як логічно однорідних, що допускають порівняння та зіставлення. У цьому процесі важливо вірно вибрати критерії розподілу та «одиницю» аналізу (наприклад, товар в економічному вченні Маркса, тип взаємодії в загальній теорії поля, біогеоценоз в екології). По-третє, для складних об'єктів можливо декілька розподілів за різними критеріями і підставами (в об'єкті виділяють декілька підсистем і простежують зв'язки між ними).

Принцип протиріччя орієнтує нас при усвідомленні сутності об'єкта проаналізувати його основні протиріччя. Із усього розмаїття зв'язків виділяються основні суперечливі зв'язки, тому що вони з погляду діалектики є джерелом розвитку об'єкта. Протиріччя - це взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін і тенденцій в об'єкті, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморозвитку буття. Протиріччя - це одночасно і єдність, і боротьба протилежностей. Протилежність визначається як істотне розходження (тобто не будь-які різні сторони, частини об'єкта можуть бути протилежностями, а лише ті, які представляють розходження в рамках однієї сутності). Наприклад, між людиною і Місяцем є розходження, але немає протилежності; а між Землею і Місяцем - є, тому, що вони є елементами Сонячної системи. Для того щоб застосувати принцип протиріччя в пізнанні об'єкта, необхідно:

·серед безлічі елементів в об'єкті знайти суттєві розходження - протилежності;

·вивчити механізм взаємодії протилежностей;

·визначити стадію розвитку протиріччя (стадії протиріччя):

1)виникнення;

2)становлення і зрілість;

3)розв'язання; на третій стадії боротьба протилежностей переважає над єдністю, наступає період загострення протиріччя, що може закінчитися або переходом системи знову в рівноважний стан, або переходом її в нову якість, або загибеллю.

Дослідження соціальних інтернет-мереж у науці про комунікацію починаються з кінця ХХ ст., із запуском у загальне користування Всесвітньої мережі Інтернет. Теоретико-практичною основою для вивчення соціальних інтернет-мереж стали наукові розвідки у галузі соціології, присвячені соціальним мережам у людському суспільстві, що проводилися ще з 30-х років ХХ ст.

Електронні соціальні ресурси як явище, що постійно розвивається, є обєктом фахових досліджень. Предметом такого дослідження зазвичай є методи практичного використання обєкту та вплив, який він має на суспільство та устрій сучасного життя в цілому. Так, наприклад, робота Є.І. Івченко та Л.М. Шимановської-Діаніч «Використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом підприємств» містить аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку соціальних мереж в Україні. Вона визначає рівень відвідування соціальних мереж українцями та пропонує методологічні підходи до використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом українських підприємств [24]. У цій роботі такі електронні соціальні ресурси, як соціальні мережі, розглядаються в першу чергу як новітні інформаційно-комунікаційні технології, використання яких може стати у нагоді в процесі оптимізації виробництва на українських підприємствах, зокрема, що стосується питання внутрішньокорпоративного менеджменту. Основними методами даного дослідження, є метод опитування аудиторії, який, власне, і визначає рівень відвідуваності ресурсів та специфіку його використання населенням. Для складання якісного опитувальника, який згодом зможе дати корисні для дослідження результати необхідно скористатися методами аналізу та синтезу. За допомогою першого ми розкладаємо поняття електронного соціального ресурсу на функціональні складові, з яких потім синтезуємо ключові проблеми, що потребують дослідження (власне, пункти опитування). Після того, як відповіді отримано, в нагоді стає метод класифікації, за допомогою якого ми сортуємо отриману інформацію, згідно з її змістом. І зрештою, скориставшись статистичним методом, ми виводимо з відповідей середні показники, які надають нам достатньо обєктивну оцінку використання електронних соціальних ресурсів в Україні - що ми маємо змогу спостерігати у згаданій роботі.

Розглянемо наукову статтю К.А. Лєсто під назвою «Психологічні особливості користувачів соціальних сайтів», що присвячена висвітленню психологічних особливостей постійних користувачів соціальних мереж та виявленню детермінант виникнення бажання їх відвідувати. У статті аналізується поняття соціальної мережі як особливого виду комунікації та показані її соціально-психологічні особливості та функції, розкриваються психологічні особливості та типологічні відмінності користувачів різних ресурсів інтернету. Предметом дослідження є типові та індивідуальні психологічні особливості реальних користувачів соціальних сайтів для визначення яких було проведено теоретичний аналіз літератури, в якій характеризують психологічні особливості користувачів мережі Інтернет; метод анкетування. Було вжито психодиганостичні методи (що застосовуються для виявлення та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості). Серед них було обрано оцінку рівня комунікативності (тест В. Ф. Раховського); методику самооцінки тривожності, ригідності і екстравертованості (за Д. Моудслі); методику діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана; тест Кеттелла (Кеттела); 16-ти факторний особистісний опитувальник Кеттелла (форма С) та Опитувальник Міні-мульт (скорочений варіант MMPI) [32]. Отже, ми бачимо, що електронні соціальні ресурси у наш час цікаві не лише способами їх практичного використання, але й їх безпосереднім впливом на своїх користувачів.

Дослідження електронних соціальних ресурсів не було б можливим без первинного дослідження соціальних звязків у суспільстві, які власне і демонструються соціальними мережами. Методологія дослідження первинних соціальних мереж називається аналізом соціальних мереж (А.С.С.). Виникнення цієї методології відносять або до 1930-х, коли у психології сформувався соціометричний підхід, або до 1950-х, коли для аналізу ранніх описових досліджень було застосовано матричну алгебру і теорію графів (якими графічно зображуються соціальні звязки та мережі, що формуються цими звязками; іншими словами - павутиння). Предметом А.С.С. є структура - регулярні патерни відносин, що повторюються. Математичний апарат А.С.С. дозволяє досліджувати реляційні дані, властивості звязків та стосунків, хоча атрибутивні дані також можуть бути включені до аналізу. Іншою важливою особливістю є можливість одночасно використовувати в аналізі дані різного рівня: особливості акторів, підгруп акторів, позицій і цільової мережі. Від самого початку А.С.С. був міждисциплінарним заходом і обєднував зусилля психологів, соціологів, спеціалістів з комунікацій, антропологів, математиків та статистиків [2].

Висновки до розділу 1

Отже, у представленому розділі ми:

·визначили сутність електронного соціального ресурсу;

·виокремили та пояснили його соціально-комунікаційні ознаки;

·розглянули соціально-комунікаційні ознаки блогів як специфічного виду електронного соціального ресурсу;

·побіжно оглянули найпоширеніші методи, що використовуються в ході наукових досліджень;

·зазначили методологію дослідження електронних соціальних ресурсів науковцями інших галузей науки.

Розділ 2. Основні характеристики «замінників» традиційних медіа

.1 Специфіка функціонування Facebook, Twitter та їхня трансформація у «замінники» традиційних медіа

Кожна людина обирає для себе соціальну мережу, яка, з його точки зору, здатна допомогти задоволенню його конкретних потреб. Ці потреби можуть нести соціальний характер: бути альтернативою телефонному спілкуванню, надавати можливість обмінюватися візуальною інформацією, спілкуватися одночасно з декількома людьми, економно та достатньо швидко спілкуватися з людьми з інших міст чи країн.

Усі ці можливості надає одна з найбільших світових соціальних мереж - Facebook. Розглянемо детальніше сутність цього ресурсу та особливості його функціонування.було засновано у 2004 році студентом Гарвардського університету Марком Цукербергом. На даний момент сервісом користується більше мільярда людей. Кількість українців у мережі - понад два мільйони [28]. Він є 7-м за відвідуваністю сайтом в Україні [78].дотримується двох основних принципів. По-перше, користувач сам контролює свої особисті дані. Facebook допомагає юзерам ділитися своєю інформацією зі своїми друзями та людьми навколо них. Користувач сам обирає, яку інформацію розміщувати у своєму профілі, включно з контактними та особистими даними, зображеннями, інтересами і групами, в яких він бере участь. І користувач контролює, з ким він ділиться цією інформацією за допомогою налаштувань конфіденційності на сторінці Конфіденційність.

По-друге, ви повинні мати доступ до інформації, розміщеної іншими користувачами.

Серед основних можливостей, наданих користувачам мережі Facebook:

·можливість створювати профілі з фотографіями, списками інтересів, контактними даними та іншою особистою інформацією;

·спілкування із друзями та іншими користувачами за допомогою приватних або загальнодоступних повідомлень і чату;

·створення і приєднання до груп за інтересами та «сторінок уподобань» (деякі з цих сторінок підтримують організації як засоби реклами) [66].

Кожен користувач може обирати власні налаштування приватності, згідно з якими інформація його сторінки буде доступною або всім бажаючим, або обмеженому переліку друзів, який затверджує сам користувач. Реєстрація на сайті та користування ним є безкоштовними, основні прибутки компанія Facebook отримує від реклами та таких окремих платних послуг, як просування своєї сторінки (ними, зазвичай, користуються компанії, що створюють на сайті сторінки, присвячені своїй діяльності).

Особливістю Facebook як соціальної мережі є вимога сервісу від користувачів надавати свої справжні дані (втім, це правило часто обходять, адже правдивість внесеної інформації жодним чином не перевіряється). Серед інших характерних рис, властивих виключно соціальним мережам і Facebook зокрема, є можливість публікувати свої фото, характер яких контролюється, аби зарадити розповсюдженню знімків порнографічного, насильницького або іншого змісту, що може обурити чи зашкодити іншим користувачам. Якщо ж зображення пройшло модерацію, але не влаштовує котрогось з користувачів, він може оскаржити його, як і будь-яку інформацію, що є для нього обурливою або є спамом, натиснувши відповідну кнопку на самому сайті.

Також користувач має можливість публікувати статуси, в яких зазвичай діляться останніми новинами чи враженнями (текст статусу може доповнюватися відео файлом або зображенням). Інші користувачі мають змогу відмітити цей статус, як такий, що їм сподобався, прокоментувати його або поділитися ним на власній сторінці, натиснувши відповідні кнопки на сайті. Окрім цього, спілкуватися на сайті можна за допомогою чату або системи приватних повідомлень.

Ще одною функцією є можливість рекламування певних заходів, шляхом створення окремої сторінки і поширення її серед потенційних відвідувачів. Такі сторінки включають інформацію про сам захід та дають змогу орієнтуватися на кількість відвідувачів, шляхом розсилання запрошень користувачам в межах сайту. Користувач може прийняти це запрошення і таким чином повідомити про свою точну або можливу присутність на заході або відхилити запрошення і тоді його імя буде видалене з переліку учасників заходу.

Різноманітні компанії, використовуючи Facebook як засіб просування своїх послуг, створюють спеціальні веб-додатки, які встановлюють на свої сторінки на сайті. Вони можуть бути присвячені акціям компанії, її специфічним функціям, опитуванню цільової аудиторії тощо. Кожен користувач, який відвідує сторінку компанії, може скористатися цим додатком. Для цього він дає йому дозвіл на використання власних публічних даних (наприклад, для ведення статистики). Після цього, усі дії, виконані користувачем мережі в межах цього додатку, зазвичай, висвітлюються на його сторінці окремим блоком.звязаний із багатьма іншими ресурсами, наприклад, із мобільним сервісом обробки фотографій Instagram. Такі сервіси як Twitter та Formspring дають можливість користувачам транслювати свої дії на цих сайтах прямо на Facebook. Також велика кількість інформаційних та розважальних сайтів надають можливість користувачам не реєструватися, а використати для входу на сайт свій акаунт на Facebook. Окрім того, зараз практично на всіх інформаційних сайтах безпосередньо під матеріалом розміщені кнопки, що дозволяють поділитися цим матеріалом на своїй сторінці в одній із популярних соціальних мереж і, зокрема, на Facebook.

Проте суттєвою відмінністю Facebook від аналогічного сервісу ВКонтакте є те, що він не дає можливості користувачам завантажувати на свої сторінки аудіозаписи (що зроблено, в основному, для запобігання піратського розповсюдження музики). Втім, існують спеціальні веб-додатки, за допомогою яких можна порекомендувати музику своїм друзям у мережі або розповісти їм, що слухає користувач прямо зараз.

Отже, підсумуємо, що являє собою соціальна мережа Facebook. Це сервіс публічного спілкування та поширення текстової, візуальної (зображення) та аудіовізуальної (відео) інформації.

Для того, щоб зясувати, яким чином він може виконувати функції засобів масової інформації, визначимо, чим, власне, є ЗМІ.

Згідно зі Статтею 22 «Масова інформація та її засоби» Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» Закону України «Про інформацію» засоби масової інформації - це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [18]. З цього визначення вже простежується певна функціональна схожість ЗМІ та соціальних мереж, яка, з іншої сторони, жодним чином не ототожнює ці два принципово різних поняття. Варто ще раз підкреслити, що ототожнювання цих понять не є метою нашого дослідження. Його метою є висвітлення та обґрунтування того факту, що соціальні мережі, не маючи статусу ЗМІ, можуть задовольняти потребу в інформації певного суспільного прошарку.

Розглянемо, як відносяться до цієї проблеми дослідники та практики журналістики, які, варто підкреслити, висловлюють дуже протилежні думки з цього приводу.

Однією з найпопулярніших думок є така, згідно з якою соціальні мережі не можуть вважатися новим типом ЗМІ через низку якість інформації, яку вони поширюють. Так директор з розвитку новинного порталу «Lenta.ru» Вячеслав Варванін вважає, що такого явища, як журналістика соціальних мереж не існує, адже блогів, що претендують на «журналізм» у мережі - долі відсотка. І вони нічим не відрізняються від авторських колонок у звичайних виданнях. Щодо відгуків та коментарів до цих колонок, то самостійної цінності вони частіше за все не мають [27]. Ця думка є цілком справедливою, бо, навіть у тих випадках, коли соціальні мережі публікують інформацію оперативніше за ЗМІ, навряд чи її можна вважати цілком журналістською, адже ніхто не відповідає за її достовірність, не кажучи вже про якість її викладення. Окрім того, джерелом дійсно суспільно важливої інформації, що поширюється у соціальних мережах, зазвичай виступають саме ЗМІ. Тобто, коли ми розглядаємо соціальні мережі як потенціальний «замінник» ЗМІ, ми в першу чергу маємо на увазі особливості їх функціонування та можливості з оперативного та масового поширення інформації, проте не створення суспільно важливого контенту. Іншими словами, соціальні мережі є скоріше зручною платформою для якісної роботи професійних журналістів.

Цю думку щодо блогів, які є різновидом електронного соціального ресурсу, підтримує і американський письменник та публіцист Ніколас Карр: «Я цілком і повністю за блоги. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити обмежень та недоліків блогосфери - поверхневості, наголосу на думку, а не факти, ехолалії і тенденції посилювати, а не послаблювати ідеологічний екстремізм і сегрегацію. Розуміється, що такими самими виразами можна (і варто) критикувати й окремі сегменти традиційних ЗМІ. Але в цілому, в кращих своїх проявах можливості традиційних ЗМІ абсолютно відмінні від можливостей блогерів, і результати їх діяльності мають більше значення» [26]. Хоча подані думки не стосуються безпосередньо ресурсу Facebook, вони все одно цілком до неї застосовні, адже недоліки цієї мережі співпадають із недоліками блогів.

Незважаючи на якість поширюваної в мережах інформації, вона, зазвичай, може набути дуже сильного резонансу. Так професор журналістики університету Міссурі Клайд Бентлі зазначає зростання значення соціальних мереж як засобів масової інформації: «Група дослідників громадянської журналістики університету Міссурі нещодавно проводила дослідження субєктивної довіри до новинної інформації, знайденої в мережі Facebook. Дослідники виявили, що користувачі Facebook розцінювали новини, опубліковані їх друзями, як такі, що заслуговують більшої довіри, ніж новини, опубліковані на сайтах традиційних ЗМІ. Це було справедливим навіть для студентів-журналістів, зареєстрованих на Facebook» [63]. Втім, цей факт може також підкріплюватися певною дискредитацією ЗМІ в очах суспільства. Має місце деяка втрата традиційною журналістикою авторитету, через те, що кожне видання або телеканал часто повязується із його власником, який, на думку суспільства має диктувати журналістам теми та навязувати свої думки, аби виставити себе та своїх прибічників у вигідному світлі (це також повязано із тим, що більшість власників видань або телеканалів, принаймні в Україні, є політиками). Та вже згаданий нами Ніколас Карр, зазначає, що фінансування певного ЗМІ якимось власником є незрівнянним плюсом для функціонування самого засобу, а от соціальні мережі у цей час можуть стати добрим полем для пошуку журналістських талантів: «Ті самі мерзенні «люди в задній кімнаті» можуть фінансувати детальне висвітлення і глибоке дослідження проблем. Вони беруться на свій страх та ризик за проекти, реалізація яких може вимагати місяців, а може і взагалі не відбутися. Вони можуть наймати і оплачувати роботу талановитих професіоналів, які самі по собі в Мережі б не вижили. Вони можуть вишукувати і приймати на роботу редакторів, коректорів та інших неоспіваних стражів якісної роботи» [26]. Це наводить нас на ще одну важливу відмінність будь-якого соціального електронного ресурсу від традиційних засобів масової інформації. Публікація в перших, хай навіть великих аналітичних матеріалів, спрямованих на викриття суспільного зла, не може бути чимось більшим за хобі. Соціальні мережі, принаймні у наш час, є корисним додатком до журналістської роботи, способом популяризації своїх матеріалів, проте вони не можуть стати повноцінним робочим місцем, адже публікація матеріалів як мінімум ніким не оплачується (зазначимо, що ми зараз не говоримо про SMM, який є зовсім іншим аспектом діяльності соціальних мереж).

Якщо знову звернутися до переваг соціальної мережі як зручної платформи для поширення журналістських матеріалів, то варто зазначити, що одним із найбільших плюсів того ж таки Facebook є явище агрегації. Це обєднання багатьох інформаційних потоків, довільно обраних отримувачем інформації, в один. Для користувача це виглядає як зручне представлення на одній сторінці інформації, що поступає через канали, на які він підписаний. Саме так виглядає френдстрічка Facebook (сторінка, що демонструє усі дії друзів користувача разом із його власними). Агрегація інформаційних потоків дозволяє користувачу не витрачати час на пошук та збір новин, що його цікавлять, що ще більше пришвидшує інформаційний обмін всередині соціальної мережі. Таким чином, середньостатистичному користувачу мережі інтернет набагато зручніше додати у друзі сторінки усіх видань, які його цікавлять, на Facebook і читати останні їх новини на своїй сторінці, аніж відвідувати кожен сайт окремо. Це не секрет і для самих видань, які вже давно користуються цією можливістю. А так як конкуренція на інформаційному ринку є досить великою, сторінки видань у мережі Facebook зазвичай є не тільки і не стільки новинними сторінками, адже, для привернення читацької уваги найсерйозніше видання має вдаватися до елементів розваги. Тому, окрім останніх новин, Facebook-сторінка видання зазвичай «приваблює» читача цікавими акціями, що діють лише для «друзів сторінки», гумористичними картинками, цікавими фактами, афоризмами відомих людей тощо.

Іншим видом електронного соціального ресурсу є сервіс мікроблогів Twitter. Користувачі можуть реєструватися у системі під будь-якими іменами, при чому інформація про себе, яку вони розміщують на своїй сторінці є дуже стислою і її надання не є обовязковим. До того ж функціонал сервісу Twitter простіший за функціонал Facebook або іншої мережі, відсутня можливість створення чату з іншими користувачами та ін. Twitter - це сервіс, створений, у першу чергу, для поширення миттєвих коротких повідомлень (довжина повідомлення не може перевищувати 140 символів, враховуючи пробіли). Публічне поширення подібних повідомлень називається мікроблогінгом.

Сам ресурс називає себе інформаційною мережею. Як зазначено на самому сайті у розділі «Про нас» «Твіттер - це інформаційна мережа, що працює в режимі реального часу і тримає вас в курсі всіх останніх історій, ідей, точок зору та новин в тій сфері, що вам цікава. Просто знаходьте корисні вам профілі та підписуйтесь на них» [79].було створено Джеком Дорсі у 2006 році. Зараз кількість користувачів ресурсу складає близько 300 мільйонів осіб (з них близько 50-и мільйонів користуються сервісом щоденно) [15]. За даними Alexa Internet, Twitter оцінюється як один із 10 найвідвідуваніших веб-сайтів по всьому світу [77].

Визначимо головні терміни, необхідні нам для розуміння процесу користування сервісом Twitter.

·Фоловити (англ. Follow, слідкувати, стежити) - бути підписаним на стрічку одного з користувачів Твіттера.

·Фоловер (англ. Follower, той, хто слідує, послідовник) - користувач Твіттера, що стежить за чиєюсь стрічкою, підписаний на неї.

·Твіт (англ. Tweet) - повідомлення у Твіттері довжиною до 140 символів

·Твівент (англ. Twevent, твітер-зустріч) - зустріч користувачів Твіттера поза віртуальним простором. Захід має певну програму та організаторів.

·Хештеґ (англ. Hashtag) - спеціальна мітка у твітах, яка дозволяє об'єднати повідомлення різних авторів в єдине обговорення. Позначається як слово (віднедавна - не лише латиницею), що починається із символу #. Хештеґ у Твіттері - це посилання, натиснувши на яке, можна побачити (у хронологічному порядку) всі повідомлення, які містять даний хештеґ [57].

·Ретвітнути (англ. Retweet) - скопіювати твіт іншого користувача на свою сторінку під його іменем (напр., якщо ви безперечно погоджуєтеся із висловленою думкою).

·Додати до улюбленого (англ. Add to favorites) - зберегти твіт іншого користувача у розділі «Улюблене» на своїй сторінці.

Твіттер існує навколо принципу фоловерів. Якщо вам необхідно скористатися записами іншого користувача ресурсу, твіти цього користувача будуть відображатися у зворотному хронологічному порядку на вашій головній сторінці. Якщо ви будете фоловити записи 20 осіб, ви побачите їх твіти на своїй головній сторінці, що прокручується вниз. Твіти будуть розташовані у хронологічному порядку.

У цієї системи поширення коротких повідомлень є свої особливості. Так, наприклад, користувачі можуть обєднувати групу повідомлень на одну тему, використовуючи хештеги - спеціальні мітки, що виглядають як слова чи фрази (в яких сформульована тема обговорення). Для того, щоб потрібне словосполучення перетворити на «клікабельний» хештег (тобто такий, що буде працювати як посилання і переадресовувати користувача на усі твіти (повідомлення), повязані із темою хештегу), перед публікацією словосполучення або слова ставлять знак #. Окрім того, літера d перед імям користувача дозволяє відправляти повідомлення в приватному порядку. Знак @ перед імям користувача використовується для згадування іншого користувача (звертання до нього) або для відповіді іншим користувачам. Функція «Списки Twitter» дозволяє користувачам слідкувати (а також відмічати та відповідати) за списками авторів, а не за окремими авторами [79].

Повідомлення були першочергово налаштовані на 140 символів для сумісності із SMS-повідомленнями, через скорочені позначення та сленг, які зазвичай використовуються у повідомленнях SMS. 140-символьний розмір затребував використання послуг скорочення URL - таких як bit.ly, goo.gl, hsu.su і tr.im, та послуги хостингу, такі як Twitpic, Mobypicture або Yfrog - для розміщення мультимедійного контенту і тексту, довжиною понад 140 символів. Twitter використовує власний сервіс скорочення посилань t.co для автоматичного скорочення усіх URL, розміщених на сайті.

Варто відмітити, що поява Twitterа спровокувала появу великої кількості інших сервісів для мікроблогінгу із різними концепціями. Термін «мікроблог» почали використовувати для сайту Tumblr, практично одночасно із Twitter зявився фінський ресурс Jaiku.

Усі вищевказані можливості функціоналу даного ресурсу при використанні з «журналістською» метою формують найголовнішу перевагу Твіттера - оперативність поширення суспільно важливої інформації якомога більшій кількості людей. Через обмеження обєму повідомлень Твіттер не здатний на самостійну глибоку аналітику, проте він може тримати користувача в курсі основних подій. Так у блоці трендів можна побачити, які теми є найбільш обговорюваними (які хештеги найбільш поширеними) і таким чином дізнатися, яка тема хвилює величезну аудиторію Твіттера більше за інші. Хоча, звичайно, повноцінним ЗМІ Твіттер стати не може саме через стислість своїх повідомлень, втім, використання його журналістами може принести дуже ефективні результати. Детальніше ми поговоримо про це у практичній частині нашого дослідження.

.2 Зміна первинної ролі Вконтакте, LiveJournal (ЖЖ) у контексті перетворення їх на «замінників» традиційних медіа

Найпопулярнішою соціальною мережею на території СНД є електронний соціальний ресурс під назвою «ВКонтакте». Він є другим за популярністю сайтом в Росії та Білорусії, третім в Україні, четвертим у Казахстані та 25-м у світі [78]. Спочатку ресурс позиціонував себе як соціальну мережу для студентів та випускників російських вузів, пізніше почав називати себе «сучасним, швидким та естетичним способом спілкування в мережі» [7]. За даними на лютий 2013 року щоденна аудиторія «ВКонтакте» складає понад 43 мільйони користувачів [54].

Сервіс було створено Павлом Дуров і запущено для вільної реєстрації у кінці листопада 2006 року. За роки його існування незначні зміни відбулися у функціоналі ресурсу, проте фірмовий вигляд залишився незмінним.

На даний момент користувач мережі «ВКонтакте» володіє «класичним» набором можливостей, які може запропонувати соціальна мережа. Він може створювати профіль з інформацією про себе, продукувати та поширювати контент, гнучко керувати налаштуваннями доступу, взаємодіяти з іншими користувачами приватно (через систему приватних повідомлень або діалогів) і публічно (за допомогою записів у мікроблозі, а також через механізм груп та зустрічей), відслідковувати через стрічку новин активність друзів і спільнот. Хоча за вимогами соціальної мережі інформація, яку користувач надає у своєму профілі, має бути достовірною, перевірити її правдивість при реєстрації неможливо, тому ресурс рясніє великою кількістю найоригінальніших псевдонімів. Втім, керівництвом сайту було вирішено проблему реєстрації декількох акаунтів на одну людину. Тепер сторінка користувача привязується до його номеру мобільного, при чому один номер може використовуватися лише для однієї сторінки. Втім, ніхто не може завадити користувачу зареєструватися, скажімо, під іменем Анатолія Вассермана, однак, у цьому випадку, якщо адміністрації ВКонтакте здасться, що вказані свідчення не відповідають дійсності, нагорі сторінки користувача вивішується спеціальна плашка з написом «Дані можуть не відповідати дійсності» (але, як демонструє практика, дана плашка висить на сторінках реальних користувачів). Засновник сайту Павло Дуров так коментує цей аспект користування мережею: «Видаляти за кішечку замість фотографії Вас не будуть, тому що адміністраторам і так вистачає роботи. Однак Ваша сторінка буде відмічена як несправжня - щоб не відлякувати тих, хто прийшов до ресурсу за іншим. Можливо, в результатах пошуку Ви будете на останньому місті і функції розширеного пошуку не будуть працювати, але окрім цього для Вас все буде як і раніше. 2) За що можуть видалити? Вас можуть видалити за порушення законів РФ. Зазвичай це образа честі та гідності, шахрайство, грубе порушення авторських прав або пропаганда расової ворожнечі. Наприклад, сторінки з іменами типу «Іван Смірнов гидка потвора» або «Негри - не люди» - можуть бути видалені. Їх видаляють достатньо регулярно за скаргами.

) Якщо ви створюєте клонів інших людей, займаєтесь спамом або спробами взламування інших акаунтів - Вас теж можуть видалити і заблокувати, якщо дані факти будуть 100% встановлені. Ваша свобода закінчується рівно там, де починається свобода інших людей» [39].

Сторінці кожного користувача присвоюється власний рейтинг. Він розраховується у відсотках і залежить від вказаної у профілі інформації. Вказуючи інформацію у профілі, можна набрати не більше 100 % рейтингу, подальше підвищення - платне (платіж можна здійснити за допомогою платіжних терміналів). Якщо у користувача рейтинг менший за 30 %, то він не може переглядати інші сторінки.

Окрім того, у середині 2010 року було введено функцію «Кумири» - якщо рейтинг якогось користувача дорівнює 200 % і більше, йому можна «поклонятися» - на практиці це означає перегляд оновлень (нові фотографії, групи, тощо) без додавання у список друзів. Втім, на даному етапі цю функцію виконує можливість «передплати оновлень» («подписки на обновления»), яка здійснюється автоматично при додаванні когось у друзі. У свою чергу доданий користувач може прийняти запит на дружбу або ж залишити користувача «у передплатниках» («в подписчиках»).

Для того, щоб знайти якомога більше друзів на сайті, можна скористатися пошуком. Пошук можна здійснювати за різноманітними критеріями - за країною, містом, школою, ВУЗом, військовою частиною, сімейним станом, іменем, прізвищем тощо. Порядок сортування при пошуку залежить від рейтингу - чим більший рейтинг, тим вищі місця у пошуку.

Окрім можливості створювати нові записи, користувач може залишати коментарі під вже опублікованим контентом. До своїх повідомлень можна «прикріплювати» зображення, звуко- та відеозаписи (у тому числі, і повнометражні фільми), графіті та опитування.

Можливість завантажувати на сайт власні записи та використовувати файли, завантажені іншими користувачами, робить «ВКонтакте» одним із найбільших медіа-архивів Рунету. З усіх файлів, що є на сайті, користувач може створювати у своєму профілі особисту колекцію записів, за бажанням групуючи їх в окремі альбоми. При цьому для зображень введена межова кількість для одного альбому - 500 файлів (фото).

Втім, можливість безкарно завантажувати будь-чиї записи на свою сторінку ставить питання порушення авторського права.

Так 1 жовтня 2008 року ВДТРК подала до Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга і Ленінградської області судовий позов на 3 млн. рублів до ТОВ «ВКонтакте» за порушення авторських прав телерадіокомпанії у вигляді незаконного розміщення у соціальній мережі кінофільму «Острів». За клопотанням юристів «ВКонтакте» справу було призупинено Пресненським районним судом Москви, поновлено у 2009 році. У квітні 2010 року суд відхилив позов ВДТРК до соціальної мережі. Однак 19 липня 2010 р. на «ВКонтакте», арбітражним апеляційним судом Санкт-Петербурга, було накладено штраф у розмірі 1 млн. рублів. Але 18 жовтня 2010 року було прийнято остаточне рішення з прецедентної справи, що побічно зачіпала більшість російських користувачів інтернету: Федеральний арбітражний суд Північно-Західного округу підтримав позицію соціальної мережі, відмінивши рішення апеляційної колегії і залишивши в силі вердикт суду першої інстанції. Спроба ФДУП «ВГТРК» стягнути мільйонну компенсацію за порушення авторських прав на фільм «Охота на піранью» закінчилася невдало [8].

У січні 2011 року проти одного з користувачів «ВКонтакте» було порушено кримінальну справу по звинуваченню у порушенні авторських прав. Це перший випадок в історії російського сегменту інтернету, коли звинувачення в порушенні авторських прав було висунуто звичайному користувачу, а не сайту в цілому. За словами представників Управління «К» (підрозділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації) - до них звернувся представник одного з лейблів, повідомивши про те, що підсудний виклав у себе на сторінці 18 пісень у безкоштовному доступі і вони були завантажені понад 200 тисяч разів. Представник самого сайту заявив, що жодного сповіщення вони не отримували, і вперше про це чують. Також звинувачення було піддане критиці, оскільки завантаження не передбачене сайтом і немає доказів, що саме даний користувач завантажив їх на сайт. Згодом представник «ВКонтакте» виступив із пропозицією досудового рішення проблеми, а також відмітив, що не може відповісти на питання, чи буде сайт когось захищати. Але в результаті представник заявника - лейбла «Никитин» - заявив, що готуються нові позови до інших користувачів та інформація вже передана слідчим органам [41].

У липні того ж року подібні претензії до ВКонтакте отримали продовження в якості судового розгляду з лейблами Gala Records та EMI. Протягом судових дебатів керівництво сайту надало представникам лейблу айпі-адреси тих користувачів, які завантажували неліцензійні файли на сайт, і висловило думку, що нести відповідальність має сам користувач, а не сайт. У той же час заступник генерального директора Gala Records/EMI Ольга Ким підтвердила отримання адрес, але критично віднеслася до цього рішення, заявивши, що визначити справжні імена користувачів вони не можуть [1].

грудня 2012 року російський співак Сергій Лазарєв написав у своєму акаунті в Twitter, що збирається подати на ВКонтакте в суд за піратське поширення його творчості. 12 грудня Павел Дуров повідомив у своєму аканті в Twitter, що культурна цінність аудіозаписів ВКонтакте різко зросла, а при спробі відтворити пісні Лазарева зявляється спливаюче вікно, яке повідомляє, що запис недоступний [9].

І це лише деякі приклади т. зв. «приватних» непорозумінь сайту із компаніями. У той час як у загальносвітовому масштабі ще у листопаді 2010 року мережа потрапила до чорного списку нелегальних поширювачів музики, який було складено Американською асоціацією компаній звукозаписувальної індустрії. Сполучені Штати звинуватили російську мережу у забезпеченні доступу до інтелектуальної власності без дозволу правовласників [75].

Саме можливість завантаження аудіо записів на свою сторінку відрізняє ВКонтакте від інших мереж та зумовлює використання ресурсів сайту в якості медіатеки та медіаплеєру.

Існує дуже велика кількість різноманітних додатків ВКонтакте, багато з яких являють собою адаптацію із прототипу сайту - мережі Facebook. Більшість додатків потребують встановлення на особисту сторінку учасника, а практично всі ігри - платних SMS. Хакери часто користуються цим з метою взламування чужих акаунтів.

Із плином часу розвивається не тільки функціонал соціальних мереж, але й їх значення для користувачів. На даному етапі ВКонтакте це вже не просто ресурс для розваг та спілкування, але й своєрідний трамплін для старту власного бізнесу та покращення свого матеріального становища. Йдеться не про зареєстровані магазини чи підприємців, які мають свою сторінку в мережі як у місці масового скупчення людей, а про середньостатистичних громадян, для яких віртуальний простір став простором для заробітку. Елементарний пошук видає як мінімум декілька сотень сторінок, на яких користувачі сервісу пропонують інших відвідувачам ВКонтакте купити одяг, взуття, біжутерію, шкіргалантерею та масу інших товарів.

За даним опитування, проведеного дослідницькою компанією OMI, більше половини респондентів (66,5%) знають про таку форму покупок. Трохи більше за третину з них (38,9%) здійснюють покупки у приватних осіб через соціальні мережі 1-2 рази в квартал, ще 16,4% - 1-2 рази на місяць [36].

Частіше за все таку форму торгівлі відрізняють дешевші ціни, але при цьому за якість практично ніхто не відповідає.

Ще одним джерелом прибутку вважаються додатки. Автори ігор, тестів та ін. деколи отримують значний прибуток. Однак, для створення такого додатку потрібні спеціальні знання (або гроші, для того, щоб цей додаток за вас розробив фахівець). Це робить такий вид заробітку у мережі ВКонтакте менш поширеним за інші і розрахованим на вузьке коло громадян зі специфічними навичками. До того ж сам додаток може не окупитися, так як адміністрація сайту має право відхиляти проекти, які їм не до душі. Ще однією проблемою може стати слабка популярність серед користувачів. Також, окрім створення самого додатку, існує необхідність його розкрутки.

Найвигіднішим та найпопулярнішим видом заробітку на даному етапі функціонування сайту є створення власних тематичних груп та пабліків (тематичних публічних сторінок) та просування їх у маси. Якщо створена група або паблік набирає достатню кількість передплатників, її адміністратор може заробляти декількома шляхами.

1.Розміщення у своїй стрічці новин замовлених постів зі сторони власників інших груп. Тобто, до адміністратора звертаються власники різноманітних спільнот і просять розмістити деякий запис за гроші. Зазвичай це виглядає таким чином: у досить популярних групах, чисельність учасників яких досягає 100000 тисяч осіб, ціна такого запису за годину часу (тобто, цей запис буде знаходитися у стрічці групи протягом години) може складати від трьох до семи тисяч рублів (+- 750-1750 грн). За день бажано розміщувати не більше 2-3 рекламних постів, інакше читачі можуть бути невдоволені великою кількістю реклами.

2.Рекламодавці можуть звернутися до адміністратора групи з проханням розміщення їх реклами у правому блоці сторінки, який, за замовчуванням, називається «посилання». Така реклама коштує від пяти тисяч рублів (приблизно 1250 грн) за місяць, ціна залежить від кількості учасників та відвідуваності спільноти.

3.Третім способом є партнерські програми. Наприклад, у групі, присвяченій грі у покер (зокрема, в онлайн-покер) постійно обговорюються стратегії, сайти на яких цікавіше за все грати тощо. Адміністратор групи може рекламувати партнерський сайт пов'язаний із тематикою групи (наприклад, сайт для гри у покер), розміщуючи його у блоці посилань або прямо у новинах групи.

Усе це демонструє широку сферу використання соціальних мереж загалом, та мережі ВКонтакте зокрема, що не дивно, враховуючи багатий функціонал сайту та велику кількість його користувачів. Не винятком є і використання (тими ж таки групами та пабліками) мережі в якості своєрідного засобу масової інформації. І хоча офіційним видом ЗМІ соціальна мережа (поки що?) не є, тим не менш, під час деяких подій вона не тільки фактично виконує функції мас-медіа, але й офіційно прирівнюється до них.

Так Самарський суд визнав «ВКонтакте» повноцінним засобом масової інформації. Такий висновок випливає з вироку, винесеного 21-річному юнаку за створення расистської групи у цій мережі.

Самарець Артем Гниломедов у листопаді минулого року організував в мережі групу із назвою «Я русский и мне надоели черные в России». При цьому лозунгом спільноти стали «Россия для русских, Самара для волжан». На думку суду, така група обурює вихідців з Північного Кавказу та Середньої Азії. Гниломедова покарали згідно з частиною 1 статті 282 УК РФ за приниження гідності групи осіб за ознаками раси чи національності публічно чи з використанням засобів масової інформації, прирівнявши таким чином соціальну мережу до ЗМІ.

Владислав Циплухін, який на той час очолював прес-службу «ВКонтакте», прокоментував цю ситуацію, заявивши, що ліцензії ЗМІ у соціальної мережі насправді немає, і рішення суду є принаймні «дивним» [47].

Проте, незважаючи на всю серйозність винесеного вироку, управляючий партнер колегії юристів Засобів масової інформації Федір Кравченко заявив, що надавати великого значення даному рішенню поки не варто. «Одним таким рішенням практики не змінити. Вона склалася досить давно. І практика Роскомнадзора, який відповідає за реєстрацію ЗМІ, Верховного суду, говорить достатньо однозначно. Інтернет-сайт, навіть такий великий, як «ВКонтакте», може бути зареєстрованим в якості ЗМІ добровільно. Що стосується рішень окремих суддів, бувало так, що навіть карали за відсутність реєстрації окремі сайти. Як правило, такі рішення відмінялися вже у другій інстанції. Тому вважаю, що надавати зайвого значення конкретно цьому судовому рішенню не варто» [61].

Електронним соціальним ресурсом найбільш подібним до справжнього засобу масової інформації є сервіс для ведення онлайн-щоденників або, як їх ще називають, блогів. Однією з найпопулярніших до нещодавнього часу блог-платформ була платформа LiveJournal або Живий Журнал.

У 1998 році вісімнадцятирічний студент-програміст Бред Фіцпатрік зі штату Орегон написав для себе невелику програму - «движок» для ведення щоденникових записів в інтернеті. Програма дозволяла вести та оновлювати особистий щоденник.

На її основі Бред створив вебдодаток для своїх друзів. На той момент Фіцпатрік навчався в університеті штату Вашингтон, потім він повернувся до Портленду, Орегон, і працював віддалено (сервер LiveJournal залишався в Сієтлі).

Створюючи LiveJournal, Фіцпатрік, за власним зізнанням, не думав про те, що ним буде користуватися хтось ще: «Це був просто шматок коду, який працював на моєму власному компютері, - таким чином я вів власні мережеві нотатки. Потім один приятель попросив у мене цей код, потім ще один. Нехай би вони просто взяли в мене цю програму - вони ж хотіли отримувати і оновлення, які я потихеньку до неї вносив. І тоді я просто прикрутив до програми реєстраційну форму і став приймати користувачів на свій сервер - це було простіше, ніж возитися з роздачею програми. Загалом, пройшло всього декілька місяців, а в LiveJournal вже «сидів» увесь мій поверх студентського гуртожитку плюс мої друзі в Портленді, плюс знайомі в Огайо. Ось так все і вийшло. Я цьому навіть не дуже сприяв. Скоріше, навпаки - в якийсь момент сервер став обходитися у сто баксів на місяць. Сто баксів! Для студента це гроші, між іншим. LiveJournal цілком міг загинути під вантажем такої непомірної суми» [4].

Бред Фіцпатрік представив свій проект факультету і звернувся за допомогою, але у відповідь почув, що його діяльність не стосується предмету, який він вивчає, - сomputer science (компютерні дисципліни). Так що про матеріальну допомоги не може йти мови. Щоб якось вирішити цю фінансову проблему, Фіцпатрік зареєстрував під LiveJournal компанію. Поміж іншого, це був і необхідний захід безпеки на випадок банкрутства.

Дуже швидко LiveJournal завоював величезну популярність, Фіцпатріку доводилося займатися його підтримкою цілими днями. На 2002 рік LiveJournal пройшов критичну точку у розвитку - він став багатомовним сервісом, хоча спочатку був орієнтований на американців та англійську мову. «Дівчина, з якою я жив у Німеччині, переклала те, що було потрібно, німецькою, - розповів Бред Фіцпатрік в інтервю газеті «Відомості», коли вперше прилетів до Росії у жовтні 2006-го. - А російською переклали добровольці практично моментально після того, як я «кинув заклик». Ось як раз тоді, чотири роки тому, я зі здивуванням подумав: «Нічого собі! Мій сервер популярний навіть у Росії! Невже це справжній успіх!»» [4].був не першим сайтом, який створив Бред Фіцпатрік. Але успіх попередніх проектів вимірювався у тисячах користувачів, а не в мільйонах. У 2005 році створена Фіцпатріком компанія увійшла до складу SixApart. Бред став технічним директором цієї компанії, продовжуючи удосконалювати і розвивати сервіс LiveJournal.

Таким чином, створений для особистих цілей проект набув популярності спочатку в Америці, а потім і у всьому світі.

«Живий Журнал», ЖЖ (англ. LiveJournal, LJ) - це блог-платформа для ведення онлайн-щоденників (блогів), а також окремий персональний блог, розміщений на цій платформі. Надає можливість публікувати свої так коментувати чужі записи, вести колективні блоги («спільноти»), додавати у друзі («френдити») інших користувачів і слідкувати за їх записами у «стрічці друзів» («френдстрічці») [14].

Як сказано на сайті самого ресурсу у розділі «Про проект»: «LiveJournal це он-лайн спільнота журналів, де люди з усього світу діляться розповідями, обговорюють різні теми та залишаються на зв'язку зі своїми друзями. Це безкоштовний сервіс, який ви можете використовувати для знайомства з новими людьми та створення зв'язків за допомогою того, що ви пишете та чим ділитесь. [73]

«Живий Журнал» підпорядковується американським законам, так як його сервери знаходяться у США і система належить американській компанії LiveJournal, Inc., хоча нею і володіє російська компанія SUP Media.

«Живий Журнал» пропонує користувачам стандартний для усіх блогів набір функцій та налаштувань, розширений за рахунок додаткових опцій.

Серед налаштувань, функцій та опцій «Живого Журналу»:

·різні типи записів та можливості їх коментування;

·зазначення розширених відомостей про користувача;

·друзі (френди) та стрічка друзів (френдстрічка);

·картинки користувачів (юзерпіки);

·функції безпеки акаунта.

Також можна стати платним користувачем. Таким блогерам надається значна більша кількість функцій:

·місце для розміщення своїх зображень;

·покращена функція пошуку користувачів;

·більше стилів оформлення сторінок;

·можливість робити записи за допомогою мобільних телефонів;

·більшу кількість юзерпіків (зображень, що позначають користувача);

·можливість створювати голосування.

Повідомлення Живого журналу дозволяють користувачам відслідковувати події, які вони могли і без того бачити у Живому Журналі, але не дозволяють відслідковувати події, які іншим чином виявити неможливо. Окрім того, будь-які повідомлення підпорядковуються рівням доступу до висхідного обєкта. Наприклад, користувачі, які не входять до числа ваших друзів, не отримають повідомлення про те, що ви надіслали закритий запис; інші користувачі не дізнаються про приховані коментарі, залишені у вашому журналі.

Оскільки користувачі можуть тільки підписатися на записи, коментарі та інший контент, який можна отримати й іншим шляхом, система повідомлень не дозволяє побачити більше за належне. Ви не можете заборонити людям підписуватися на вашу публічну інформацію, якщо її можливо читати і без цього. Щоб обмежити доступ, ви можете зробити свої записи закритими («тільки для друзів»).

У випадку коли користувач додає іншого користувача до списку друзів, він не отримує жодного особливого доступу до його журналу - він зможе читати його публічні записи у своїй стрічці друзів, що є зручнішим, ніж кожного разу відкривати окрему сторінку із його журналом. Доступ до його записів «для друзів» такий користувач самостійно не отримає.

Не існує способу завадити комусь читати записи інших користувачів, якщо вони публічні. Проте кожен юзер може змінити рівень доступу до своїх записів, щоб їх бачили тільки ті, кого ви внесли до свого списку друзів.

У «Живому Журналі» діє конфліктна комісія (англ. Abuse Team). Як зазначено на сайті ресурсу у розділі, присвяченому комісії, «Розглядачі скарг LiveJournal відповідають за дотримання Умов використання. Якщо у вас виникли проблеми із іншим користувачем або хтось ймовірно порушує Умови використання, ви можете надіслати скаргу до Розглядачів скарг LiveJournal» [73]. Журнали, в яких виявлено порушення, заморожуються; у 2009 році після голосного скандалу із замороженням журналу Артемія Лебедєва (користувач «tema») конфліктна комісія ввела практику заморожування не журналу повністю, а окремого поста; журнали, видалені користувачами, через деякий час повністю видаляються адміністрацією, після чого їх імена потрапляють до продажу і можуть бути куплені будь-ким. Конфлікт блогерів СНД із «абьюз тім» є одним з найважливіших етапів у розвитку LiveJournal. пропонує своїм користувачам широкі можливості з налаштування власного акаунту під себе. Власник щоденника може змінювати дизайн, обираючи з певного переліку запропонованих шаблонів (для платних акаунтів перелік більших). Також він може змінювати налаштування всередині самого шаблону (колір фону, розмір та колір шрифтів тощо) або скористатися авторським дизайном, розробленим іншим користувачем (існує багато блогів, у яких «народні умільці» пропонують юзерам власноруч розроблені обкладинки).

Також у власника Живого Журналу є можливість звязати свої акаунти у сервісах LiveJournal та Facebook. Можна включити оновлення міні-трансляції у Facebook кожний раз, коли користувач робить загальнодоступний запис у Живому Журналі. Повідомлення на Facebook буде посилатися на аналогічний запис у LiveJournal.

Первинно система LiveJournal була організована таким чином, що всі індивідуальні блоги тісно спліталися між собою, інтегрувалися, формуючи ідеальний діалоговий майданчик. Технічно, вся інформація зберігається в одному місці. Внаслідок цього технічно і концептуально грамотного рішення стало можливим використання численних механізмів і підключення різноманітних інструментів для комунікації.

Якщо говорити про причини, за якими ЖЖ-користувачі країн СНД підписуються на журнали інших ЖЖ-користувачів і читають чужі блоги, то можна виділити дві основні: 1) читання для інформації; 2) читання для задоволення.

Перша причина - одна з основних: кириличний LiveJournal став важливим і цінним джерелом інформації, досить конкурентоздатним альтернативним ЗМІ. За рейтингом найпопулярніших записів «Яндекс. Пошук у блогах» можна прослідкувати, як змінюється громадська думка, що цікавить суспільство на даний момент, що вразило більше за все, на що частіше звертають увагу. Це може бути подія світового масштабу, така, наприклад, як трагедія 11 вересня 2001 року у США або захоплення заручників у Беслані. Це може бути локальна подія: чергове відключення гарячої води або підвищення тарифів на проїзд у метрополітені. У цьому контексті ЖЖ давно розглядають як модель «суспільства у мініатюрі» і все частіше звертаються до блог-сервісу як до інструменту дослідження суспільної думки.

Якщо ви зайшли в Google і не знайшли відповіді на будь-яке вузькоспеціалізоване питання, що стосується чогось складного - квантової фізики, жіночої дружби або рідкісного захворювання морських свинок, - з декількох сотень ваших френдів завжди знайдеться хтось, хто не полінується дати вам кваліфіковану і корисну пораду. Просто тому, що якщо зібрати де-небудь декілька сотень гарних людей, то один з них безперечно виявиться знавцем квантової фізики, інший - експертом з жіночої дружби, а третій - спеціалістом із захворювання морських свинок [12].

Друга причина - звертання до «Живого Журналу» як до джерела розваги. Оскільки ЖЖ - це унікальне поле для самостійної діяльності, що не потребує особливих знань в області програмування або html-верстки і дозволяє не просто висловити свої думки, але й отримати відгук на них, читання або ведення журналу розглядається багатьма користувачами як вдале дозвілля, спосіб розслабитися, згаяти час. Віртуальний аналог дружніх посиденьок на кухні і зручний інструмент для серйозних - практичних і філософських диспутів, - ось, що таке ЖЖ.

Рекреаційна функція «Живого Журналу» виражається саме в наданні можливості ненавязливої бесіди, а також у можливості створення особистого віртуального ейкосу (oikus - обитель людини) і особистого віртуального образу.

Так, на жодному іншому мережевому ресурсі немає такої великої кількості так званих «чесних віртуалів» - користувачів, яких не існує насправді, але які не приховують своєї гри. Це можуть бути блоги «віртуальних» двійників популярних у суспільстві людей - політиків, співаків, акторів (у «Живому Журналі» є, наприклад, блоги Володимира Путіна, Джонні Деппа, Джорджа Буша та ін.). Або щоденники тварин, меблів, небесних тіл.

Майже усі блоги «чесних віртуалів» витримані у певній стилістиці - це не набір випадкових постів на випадкові теми, а, як правило, наслідок серйозної редакторської праці. Тут важливо все - стиль, теми, реакція. Не так легко писати від імені комети, що націлилась на Землю, так, щоб число читачів не зменшувалося, а збільшувалося.

Взаємозвязки всередині ЖЖ виникають не просто так, і одного бажання було б недостатньо. Задачі отримати нову інформацію або завести нові знайомства допомагають вирішувати спеціальні механізми, що спрощують сам формат читання до формату «один клік».

Безумовно, більшість ЖЖ-користувачів - або юзерів (від англ. user - користувач) - використовують власні блоги в якості робочого майданчика просто тому, що це зручно. Наприклад, Сергій Лукяненко - відомий письменник, автор бестселерів «Нічна варта» та «Денна варта» - активно використовував свій блог в якості експериментальної бази для тестування нового твору - роману «Чистовик». Вже до першої публікації уривку набралося понад 500 коментарів, частина з яких містила схвальне «ура!», частина - поради з написання.

Живий Журнал і подібні йому сервіси унікальні, в першу чергу, своєю концепцією «наодинці з усіма», поєднанням публічного та інтимного. По-друге - можливістю повністю налаштувати це поєднання під себе, обрати найбільш зручну модель взаємовідносин зі світом та людьми. Для когось ЖЖ - це віртуальний аналог бесід на кухні, для когось - безкоштовна трибуна і сотні потенційних слухачів щоденно, для когось - зручний інструмент для організації диспутів. Одні використовують ЖЖ як поле для соціологічних і психологічних досліджень та експериментів, інші - як «записну книжку». Ніде більше у користувача немає подібної можливості одночасно самому визначати тему розмови, ретельно підбирати собі співрозмовників і регулювати інтенсивність спілкування - і все це в режимі реального часу. На відміну від електронної пошти, людина не закриває себе в рамках ситуації «тет-а-тет»; на відміну від форумів, він не залежить від загальноприйнятого формату спілкування і не зобовязана дотримуватись правил колективної гри. При цьому, на відміну від Твіттера, ЖЖ спонукає до більш детальних та розлогих записів і відповідних розмов і дискусій, так як не обмежує юзера у кількості написаного. Подібна можливість є у ВКонтакте та Facebook та через багату палітру інших функцій, вона не на першому місці.

У LiveJournal користувач отримує можливість почати власну гру: ЖЖ за визначенням завжди індивідуальний. Для багатьох вже сама публікація своїх думок та зауважень - дотепна гра, яка, щоправда, часто переростає в гостру залежність. Як би там не було, ігровий момент практично завжди присутній у кириличному сегменті ЖЖ, хай і неявно. Поширеною практикою стало написання «Ста фактів про себе» - гарний спосіб підкреслити власну індивідуальність і зацікавити оточуючих, паралельно відкривши в собі самому щось нове. Але бувають і більш витончені варіанти. Багато хто із задоволенням читав щоденник «Шиншилла в изгнании», який користувач pylesos вів від особи шиншили. Багато шуму наробив свого часу щоденник, який під іменем alla_borisovna нібито вела сама Пугачова. Як потім зясувалося, це була лише вдала містифікація відомого мережевого активіста Максима Кононенко.

Подібні явища можна зустріти тільки у кириличній частині Живого Журналу. Як і кириличний інтернет в цілому, ЖЖ на території СНД - явище досить специфічне, воно часто не вкладається у загальносвітовий контекст, хоча зараз ця різниця стала вже не такою явною. На Заході онлайн-щоденники практично нічим не відрізняються від щоденників звичайних: вони присвячені досить детальній і послідовній розповіді про власне життя та особисті переживання.

Як правило, коло читачів обмежене реальними знайомими, близькими друзями та родичами. У результаті створюються маленькі групки, практично ізольовані одна від одної, які частіше за все використовують ЖЖ як продовження повсякденного спілкування. Так, у самого засновника ЖЖ Бреда Фіцпатріка до того моменту, як він став відомою фігурою в кириличному інтернеті, у «друзях» значилися лише його рідні, трохи більше десятка його реальних знайомих і трохи більше десятка знайомих віртуальних.

Якщо на Заході коло френдів (постійних читачів) складає в середньому 20-40 осіб, то на території СНД він, як правило, вимірюється тризначним числом, а в окремих випадках перевищує не так давно відмінене обмеження у 750 друзів (воно діяло з 1999 року і було знято 4 березня 2007-го). Досить логічно, що особисте знайомство при цьому відійшло на другий план.

У деяких дослідженнях, присвячених Живому Журналу, стверджується, що жанр блогу якісно не тотожний жанру журналу-щоденника. Під блогом частіше розуміють новинні чи публіцистичні стрічки, які веде один автор чи група авторів. Онлайнові записи приватного характеру, що більше за все нагадують традиційний щоденник, частіше називають «журналами». Однак якщо розглянути взаємозвязки всередині всього ЖЖ, стане очевидно, що він є середовищем для формування величезної кількості субкультур та спільнот.

У країнах СНД культура блогів вже давно вийшла за межі інтернет-формату. Блогінг став логічним результатом зростаючої потреби людей у спілкуванні та співучасті, тому що форма мережевого щоденника дала можливість фіксувати події і думки, коментувати, ставати частиною будь-якої спільноти. Власне, зявилась ціла віртуальна культура, в якій особистість хоч і безтілесна, анонімна та множинна, проте автономна у своїй дії.

У деяких випадках он-лайнові щоденники виконують функції спільнот за інтересами, де можна обговорити як філософські, так і практичні питання, що цікавлять певну групу людей. Багато дискусій розгортаються тепер саме в інтернеті, а не в реальному житті. По-перше, в інтернеті є можливість висловлюватися анонімно, що приваблює багатьох, хоча і знижує статус дискусій. По-друге, не обовязково висловлюватися негайно, можна подумати і відповісти пізніше, у будь-який час дня і ночі, так само, як і ознайомитися з думками інших учасників, чого ніколи не може бути в очних обговореннях. Усі дискусії в мережі носять заочний характер.

У країнах СНД блогерство має яскраво виражений національний характер і не схоже на американську модель. Якщо за океаном все більше і більше говорять про те, що блоги - це нова соціальна сила, здатна серйозно вплинути на функціонування ЗМІ і саме поняття масової комунікації, то в Росії, Україні та інших братніх державах звикли говорити не про блоги, а про Живий Журнал.

На Заході все інакше. Справжніми хітами у США стають блоги професійних журналістів, спеціалістів своєї справи, які можуть собі дозволити висловлювати точку зору, не озираючись на корпоративну цензуру. При цьому активні блогери по-справжньому зацікавлені у просуванні своїх сайтів, оскільки мають можливість заробляти на рекламних банерах, що розміщуються у блогах.

На Заході вважається, що вести свій блог модно і престижно: людина, якій є, що сказати, має можливість зробити це відкрито і напряму, а не через посередництво газети чи телеканалу. Вже перестало бути рідкістю, коли онлайн-щоденники ведуть публічні люди, у яких, здавалося б, немає проблем із доступом до ефіру.

Західні блоги поступово знаходять застосування і в бізнесі, який бачить у них зручний засіб комунікації - чого не скажеш про СНД. «Коли необхідно повідомити якусь інформацію одразу декільком колегам, можна зробити розсилку електронною поштою - але виникає небезпека, що колеги видалять лист як спам або просто полінуються прочитати. Тому простіше та надійніше опублікувати інформацію у блозі. Таку концепцію використання блогів підтримують гіганти індустрії, зокрема, Microsoft. Раніше Білл Гейтс заявляв, що блоги ідеально підходять для інформування клієнтів і партнерів про діяльність компанії. Сотні співробітників Microsoft ведуть такі «ділові щоденники»» [30].

Ті, хто пише про соціальні аспекти блогів кириличного інтернету, відмічають (із незадоволенням, як правило) виникнення ієрархічної «верхівки». Спочатку, коли блоги тільки набувають популярності, формується нове середовище, яке будується виключно на горизонтальних звязках. Потім система виростає, і самі собою виникають ієрархії. Не кожен може брати участь у всіх розмовах. Не всіх чують. Створюється враження, що якийсь кістяк згуртований тісніше, за інші. Причина в тому, що розмаїття плюс свобода вибору дають нерівність. Таким чином, чим система різноманітніша, тим нерівність сильніша.

Зараз ще можна запустити новий гарний блог і стати популярним - але досягти цього важче, ніж рік тому, а через рік стане ще важче.

Повертаючись до відмінностей кириличної блогосфери від західної, варто сказати, що кириличний сегмент ЖЖ більш політизований, ніж американський. Причина бачиться у різниці ступеня самоцензури у ЗМІ СНД і США. Тому блоги стали сприймати як авторські колонки, як додатковий засіб масової інформації і використовувати, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань. Дискусії кочували з журналу в журнал, обростали новими учасниками і нюансами, провокували заочну полеміку. У результаті виникло єдине середовище, великий взаємоповязаний клубок.

Можна сказати, що весь кириличний ЖЖ - це величезний гіпертекст.

Зрозуміло, на практиці у перенасиченій інформацією блогосфері досить складно донести інформацію і досягти популярності: перш за все, потрібно знайти дещо, що приверне масову увагу, і першим встигнути сказати про це своїй аудиторії, серед якої повинні знайтися ті, хто почне активно рекомендувати прочитане на найрізноманітніших ресурсах. Однак саме таким чином інформація починає циркулювати від джерела до його читачів, а від них до їх читачів тощо. Інформацією починають оперувати маси ЖЖ-користувачів, вона стає масовою.

Більш швидкому і таргетованому розподілу інформації сприяє така форма соціальної організації у ЖЖ, як комюніті (спільнота).

Спільноти у «Живому Журналі» - це колективні журнали (блоги), в яких різні користувачі можуть писати повідомлення по темі спільноти. Створити спільноту може кожен користувач «Живого Журналу» незалежно від рівня акаунту. Публікувати і коментувати повідомлення можуть, залежно від налаштувань спільноти, учасники, користувачі «Живого Журналу» та аноніми (незареєстровані гості).

На відміну від авторського журналу, де усі звязки засновані на особистих стосунках та інтересах, обговорення у спільнотах стосуються спільних тем і проблем.

У спільноті завжди є наглядач - редактор, що стежить за дотриманням регламенту, зазначеного у «Профілі» спільноти або описаного всередині спільноти, може змінювати налаштування та інформацію про спільноту, виконувати адміністративні функції.

Навіщо люди обєднуються у спільноти за інтересами - питання дуже цікаве. Очевидно, що в основі обєднання лежить прагнення використати спільні ресурси: колись це були предмети праці, спільна худоба або, скажімо, общинні землі для випасу худоби; сьогодні спільними ресурсами стає мережева інформація, мова, слово, знання.

Один із засновників гуманістичної психології Абрахам Маслоу розробив так звану ієрархічну модель мотивацій - піраміду потреб. Згідно з розробленою ним теорією, усі вчинки людини варто розглядати як бажання задовольнити психологічні потреби, які є своєрідними установками, першопричинами усіх вчинків та дій людини.

Так, згідно з центральними рівнями піраміди Маслоу, людина потребує спілкування, самоствердження, нових знань, підтримки і належності [58]. Тому обєднання у спільноту є природним процесом людських взаємовідносин, а «Живий журнал» якомога краще відповідає усім цим потребам.

У спільнотах усі люди повязані між собою, усі рівною мірою обмінюються інформацією один з одним, а не з єдиною - центральною, ключовою - людиною, усі активно взаємодіють один з одним, створюючи загальну звязаність між усіма членами спільноти. Виходить, що, якщо в особистому блозі кожний, власне, веде авторську колонку, то у спільноті він вже виступає як член редакції.

Майже всі спільноти у ЖЖ створюються непрофесіоналами: досить велика група людей обєднується для публічних дискусій, а у центрі комунікаційного медіа-середовища - «комюніті білдер», редактор, що відслідковує процеси соціальних сукупностей. І багато в чому цьому сприяють технічні можливості сервісу LiveJournal, які володіють величезним потенціалом і є унікальним інструментом для будь-якої людини, готової формувати власний інформаційний простір через соціальні звязки, напрацьовані ним у блогосфері. Основним капіталом при цьому будуть його знання, а ЖЖ дозволить безперешкодно конвертувати їх у масову інформацію для інших.

Американець Хю Хюїтт, якого у США називають «першим джерелом блогалізації», вважає, що блоги кардинально змінюють суть журналістики. Традиційна журналістика спирається на факт: цікавий факт здатний «створити» новину. Блог робить ставку не на факт, а на думку про цей факт. Фактично, це означає, що луна стає важливішою, від голосу людини. Окрім того, блоги втілюють ідею децентралізації засобів масової інформації, доводячи її до абсолюту. З початку 20 століття у світі розвиваються медіа-імперії, що формують світову суспільну думку. Однак блоги (які є розрізненими та притримуються кардинально різних точок зору) знищують їх вплив. За його словами, «медіа-імперіям вкрай важко дебатувати із блогами, як важко ведмедю протистояти мільйонам бджіл» [70].

Існує зворотна сторона легкості у вираженні народної думки вустами народу (або ніби вустами). Зважаючи на те, що блоги - це засіб масової комунікації з відсутніми вхідними барєрами, вони являють собою поле для умисного поширення недостовірної або упередженої інформації. Блоги широко використовуються як інструмент маніпуляції та зброя в інформаційних війнах, як і традиційні ЗМІ.

Показовою є поява футурологічних прогнозів щодо влади інформаційних мереж, у тому числі, блогів. Згідно з цими оцінками, влада в нову епоху зосередиться в руках прошарку «нетократів» (від англ. net - мережа і грец. kratos - влада). Їх вплив, як вважається, буде базуватися на положенні, яке вони займають в якості лідерів і «кураторів» віртуальних спільнот, з яких складається мережеве суспільство [40].

Ознаки зародження прошарку «нетократів» намітилися у розвинутих країнах у колах, що формують моду, звички, стилі поведінки і споживання. Специфіка нетократії проявляється в тому, що вона не дотична до державної влади, впливаючи на суспільство у тій площині, що є далекою від традиційної області компетенції політичної влади. Сьогодні представники цього прошарку зосереджені у великих містах, де існує особлива творча атмосфера, яка дозволяє їм вільно жити і творити. Зявляється нова «нетократична еліта», що претендує на визначення майбутнього розвитку та існування людства.

Не до кінця оформлена важлива звязка нетократії та громадянського суспільства. З однієї сторони, «нетократи» обмежують доступ консьюмтаріата (от англ. consumer proletariat - пролетаріат споживачів) до ексклюзивної інформації, яка складає основу їх влади та самоідентифікації. І цей елітаризм нетократії загрожує громадянському суспільству, так як інформаційні мережі вищого рівня, на відміну від мереж нижчого рівня, непрозорі для широких мас. Дійсно, нетеократичні піраміди строго ієрархізовані, а членство у мережах відповідного рангу (класова належність) визначається креативністю і здатністю індивіда створювати нову «інформаційну вартість». З іншої сторони, до вищих ешелонів нетократії може потрапити практично будь-який користувач, що вміє швидко адаптуватися до масштабних інформаційних потоків, вільно в них орієнтуватися і виробляти на основі набутих знань (а знання в інформаційному суспільстві - головна сила) метаінформацію. І цей демократизм нетократії не тільки приваблює до мережевих інформаційних спільнот усе нових членів, але і представляє певну і досить відчутну загрозу для самих основ її влади.

По мірі розвитку різноманітних форм інтернет-журналістики, втрати інтересу все більшої кількості читачів до традиційних ЗМІ і зростаючого прагнення користувачів знайти адекватні форми самовираження у мережі, електронні медіа трансформуються і набувають часом найдивовижніших форм. В останні роки все більшої популярності набуває феномен, який англійською мовою отримав назву citizen journalism, we media або participatory journalism.

Терміном citizen journalism позначають процес написання медіа-тексту, в якому беруть участь не професійні журналісти, а звичайні люди, які збирають і публікують в інтернеті і, рідше, у друкованих ЗМІ, новини, які їх глибоко хвилюють, частіше за все, відомі їм не з чуток.

У реаліях СНД явище, що описується, ще недостатньо вивчено і, вочевидь, існує тільки фрагментарно, тому йому ще не було дано якогось чіткого, усталеного визначення. Найбільш точний переклад терміну citizen journalism - «громадянська журналістика», тобто не просто непрофесійна журналістика, а журналістика, яка усвідомлює свою громадянську відповідальність у суспільстві. Перекласти термін можна також як «народна журналістика», «громадська журналістика» або «журналістика участі» (рідше можна почути переклад «партиципарна журналістика»).

«Громадянська журналістика, також відома як «журналістика участі», - це активна участь громадян у зборі, повідомленні, аналізі і поширенні новин та інформації». Основу цього визначення склала доповідь Шейні Боуман та Кріса Вілліса «Ми медіа: як аудиторія формує майбутнє новин та інформації» [64]. Боуман та Вілліс пишуть про те, що «мета цієї участі - надати незалежну, достовірну, точну, різноманітну і важливу інформацію згідно з принципами демократії» [64].

До сих пір немає усталеної думки з приводу того, наскільки професійними можуть бути непрофесійні журналісти.

Наприклад, Дейв Вайнер, засновник першого популярного блогу Scripting News ввважає: «Любитель не гірший за професіонала. Просто це інший спосіб виробництва [ЗМІ]. <…> Любителі чистіші за професіоналів. У них рідше виникають конфлікти інтересів, у них менше причин приховувати правду, ніж у тих, хто працює за гроші і за вказівкою інших» [3].

З іншої сторони, любителі не можуть повністю присвятити себе підготовці глибоких журналістських матеріалів, оскільки їм доводиться заробляти на життя, виконуючи свою основну роботу. Читання і ведення блогів, коментування опублікованих в них матеріалів - для багатьох просто розвага. Навіть популярним блогам можна відмовити у професіоналізмі, звинувативши їх у тому, що вони займаються чим завгодно, але не журналістикою, оскільки тільки коментують повідомлення ЗМІ. Звичайно, багато народних журналістів можуть створювати якісний і самостійний контент, але їм немає сенсу це робити, якщо тільки вони не хочуть стати професійними журналістами і заробляти цим на життя.

Основні принципи журналістики далеко не завжди застосовні до діяльності народних репортерів:

·обєктивність: блоги субєктивні за визначенням;

·точність: блогери насправді не повідомляють новини, а отже не мають відношення до точності;

·доказовість: у кожного з авторів та коментаторів своя правда;

·прозорість: цей принцип виконується, коли блогери посилаються на оригінальні матеріали, але, здебільшого, вони цього не роблять;

·редакційний контроль: суперечить самій суті блогів [3].

Заперечення тих, хто вважає, що громадянська журналістика не є журналістикою, зводяться також до таких тверджень.

По-перше, робиться акцент на слово «масовий», тобто головною роблять чисельність аудиторії. Тобто блог не може стати ЗМІ, так як кількість читачів завідомо менша, ніж у традиційних ЗМІ. По-друге, аргументом служить те, що ЗМІ - не просто джерело поширення інформації, а соціальний інститут, що включає в себе поняття громадянської відповідальності, дотримання норм і законів. По-третє, блог не може вважатися ЗМІ, так як його автору не вистачає професіоналізму у висвітленні подій. І, зрештою, блог не може вважатися ЗМІ тому, що він не охоплює всю інформаційну картину світу.

Що стосується першого, то варто відмітити, деякі блоги вже мають більшу аудиторію, ніж деякі газети. До того ж аудиторія блогів - цільова, у цьому вони, безумовно, виграють. Іншими словами, відмовившись від навязування інформації, блогер знаходить свого читача. Питання про відповідальність теж залишається відкритим.

Що стосується охоплення всієї інформаційної картини світу, то жоден блогер цього не прагне. Система поширення інформації набуває мережевого характеру. Кожен пише про щось своє, справа читача - пошук і вибір джерела. Більше того, охопити всі новини не можуть і традиційні ЗМІ, оскільки вони підкорюються інтересам більшості своєї аудиторії.

Ідеологи громадянської журналістики ще з кінця 90-х років покладали на сайти місцевих спільнот великі надії, уявляючи їх осередками розвитку мережевої демократії і «глобального села».

Термін «глобальне село» було введено Маршаллом Маклюеном для визначення сутності нової комунікаційної і культурної ситуації, яка оформилася в результаті поширення у світі електронних засобів звязку, завдяки чому люди отримали можливість мобільної комунікації між найвіддаленішими точками на нашій планеті. На думку Маклюена, електронні засоби комунікації відтворюють общину - глобальне село. Завдяки електронним засобам комунікації, що передають інформацію зі швидкістю світла, виникає ефект «імплозії» - вибухового стиснення простору і часу, а також інформації. Простір і час «зникають», зливаються різноманітні галузі знань, думка з почуттям, свідомість з реальністю. Маклюен вважав, що люди стоять на порозі «розкутого і безтурботного» світу, в якому людство дійсно може стати єдиною сімєю. Вступаючи в комунікацію один з одним шляхом електронних засобів звязку, люди міркують і вчиняють так, як якщо б вони знаходилися зовсім поруч, жили б «в одному селі». Вони вільно або невільно все істотніше втручаються в життя одне одного, міркуючи про все, що їм доводиться бачити та чути. У глобальному селі повсякденно переплітаються і виставляються на загальний розгляд «усі часи і простори одразу» - усі «світогляди, культури, способи спілкування, цінності, традиції» [35].

Але багато журналістів традиційних ЗМІ відносяться до ідеї громадянської журналістики скептично. Так, невтішно відкликається про неї автор однієї зі статей у журналі Online Journalism Review Том Грубисич. У середині 90-х років, як він пише, сайти місцевих спільнот були просто невдалими копіями місцевих газет, і їх читачі були скоріше пасивними, ніж активними інтернет-користувачами. Потім стала розвиватися народна журналістика, стали доступними величезні обєми новинного контенту, однак у дійсності мало що змінилося. Грубисич порівнює більшість сайтів місцевих спільнот із потьомкінськими селами, де за красивим фасадом приховується відсутність змісту (хоча він і визнає, що є достойні винятки) [69].

У народних медіа можна виділити декілька груп громадянських репортерів:

·власники смартфону з фотокамерою, які висвітлюють події, що відбуваються на їх очах (наприклад, стихійне лихо, теракт);

·непрофесійні кореспонденти, які розповідають про останні події «на місцях» і орієнтуються на конкретну аудиторію;

·активісти, що беруть участь у тій чи іншій кампанії шляхом ведення блогу;

·репортери, що тяжіють до професійного діалогу з журналістами і ведуть сторінки на сайтах професійних ЗМІ.

Блог як персональний щоденник має декілька кардинальних відмінностей від сторінки звичайного сайту. По-перше, для блогів у їх первинному вигляді - у вигляді особистих щоденників - характерні короткі або дуже короткі публікації, що мають особистісний характер. Записи (пости) створюються за рекордно короткий час і часто використовують образи і символи, зрозумілі лише автору. Автор щоденника відкликається на події, що відбуваються не тільки у світі, країні, місті, але і в його особистому житті. Тому тексти блогів актуальні дуже короткий час. Традиційні сайти надають перевагу розміщенню більш довгих та «довгограючих» матеріалів, написаних у жанрі традиційної журналістської статті. Втім, багато блогерів з охотою передруковують і чужі матеріали.

По-друге, блоги більш інтерактивні. Тексти і коментарі читачів на них зявляються швидко, автори вступають у дискусію із відвідувачами, що досить рідко дозволяли собі професійні журналісти та адміністратори сайтів ще декілька років тому.

По-третє, є відмінності у форматі надання інформації. Блоги, як правило, розміщують найбільш свіжі повідомлення зверху, вони формують безперервну стрічку контенту - традиційні сайти використовують більш складні способи розміщення інформації, наприклад, меню та зміст.

Спеціалісти в галузі інформаційних технологій та активні блогери Роберт Скобл (Robert Scoble) і Шел Ізраел (Shel Israel) у книзі «Пряме спілкування» сформулювали «шість стовпів» блогів - точніше, шість відмінностей блогів від інших каналів комунікації.

1.Легкість публікації. Опублікувати блог здатний кожен. На це не потрібно багато часу і фінансових витрат (у даний час реєстрація на блог-сервісах, як правило, безкоштовна). Вносити зміни до власного мережевого щоденника і коментувати чужі можливо з будь-якої точки земної кулі.

2.Легкість пошуку. Пошукові системи дозволяють легко знайти шуканий блог. Чим краще і довше підтримується блог, чим він популярніший, тим легше читачам його розшукати.

.«Спирання на суспільство». Блогосфера являє собою одну велику дискусію, яку ведуть мільйони людей. Цікаві теми та автори повязані один з одним за допомогою лінків (посилань). За допомогою блогів люди с з однаковими зацікавленнями отримують можливість знаходити один одного і створювати стосунки незалежно від свого географічного розташування.

.«Заразність». Інформація, що потрапляє до блогосфери, поширюється швидше, ніж у традиційних ЗМІ.

.Можливість прямого звязку. Блоги дозволяють підписатися на оновлення матеріалів, обговорень та іншого. Цей процес набагато зручніший, за просте відвідування сайтів у пошуках оновлень.

.Взаємоповязаність. Кожний блог може бути повязаним з іншими, а кожен блогер - з усіма учасниками блогосфери [76].

Скобл та Ізраел підкреслюють, що окремо кожний «стовп» може бути виявленим і в інших засобах масової інформації, але всі разом вони властиві лише блогам.

В останні роки в США було опубліковано досить багато книг про феномен блоголізації. Цікаво, що багато з них мають дуже схожі назви, що поєднують два слова - «блог» та «зміна».

Автори збірки есе «Як блоги змінюють нашу культуру» дійшли висновку, що зараз блоги перетворилися на унікальне місце, де можуть себе проявити пристрасні натури. Блоги стали тренувальним майданчиком для мільйонів письменників та журналістів. Вони дозволяють зацікавленим людям миттєво і безсторонньо висловити свою думку про події, що відбуваються у найрізноманітніших галузях діяльності, - для того, щоб донести до світу свою точку зору, немає кращого способу. Блоги здійснили те, що не змогло зробити ТБ і радіо - вони змусили мільйони людей зробити своє особисте життя та особисті роздуми надбанням усього світу.

Девід Клайн (David Kline) та Ден Бурстейн (Dan Burstein), автори книги «Блог! Як новітня медіа-революція змінює політику, бізнес і культуру», відмічають, що «інтернет-щоденники стали новою парадигмою сучасного людського спілкування». На їх думку, блогосфера розвивається за тими самими законами, що й інтернет, а раніше телебачення, радіозвязок, телеграф та інші новинки масової комунікації. Спочатку феномен - це доля одинаків, далі він привертає до себе загальну увагу і спрощується настільки, що стає можливим його використання непрофесіоналами. Кінець кінцем новинка починає здійснювати вплив на усі сфери людської діяльності. На даний момент процес блоголізації знаходиться на порозі третього етапу розвитку [72].

Блоги пройшли певну трансформацію, перетворившись із простого способу зайняти дозвілля на ще одне джерело інформації - і для широкої аудиторії, і для журналістів. Достовірність цього джерела може викликати сумніви, однак у щирості та оригінальності з ним мало хто може посперечатися. У своїх блогах журналісти нерідко викладають корисну спільноті інформацію, свої версії гучних подій, даючи «поживу для роздумів». Тому он-лайнові щоденники стали сприймати як авторські колонки, як додаткове ЗМІ і використовувати їх, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань.

На думку деяких зарубіжних дослідників, у якийсь момент технологія блогів перетвориться на платформу для такого розмаїття форм публікацій, фільтрації, обєднань та злиття, що «блог» перестане позначати якусь чітко окреслену діяльність. Із розвитком технологій блоги стають більш мультимедійними. Це дозволяє їм забезпечувати масштабну інформаційну підтримку традиційним ЗМІ, тоді як традиційні ЗМІ виступають в якості першоджерел.

Питання, яким шляхом піде розвиток блогосфери та громадянської журналістики в СНД, залишається відкритим. Хоча будь-хто може відкрити свій блог, і труднощів на цьому шляху менше, ніж в інших видах інтернет-діяльності, необхідність отримання посилань для залучення відвідувачів на сайт діє як ефективний барєр на шляху широкого доступу. Таким чином, хоча блогосфера є технічно доступною, система сприяє тому, що одні отримують привілеї перед іншими.

Наявність вільного часу також є важливим барєром, який робить блогінг більш привабливим для студентів, вчених і деяких професіоналів. Нарешті, спосіб подачі матеріалів веде до того, що дискусія, в основному, ведеться навколо невеликої кількості тем, від чого страждає обговорення локальних проблем, і не всі питання стають рівнозначним предметом обговорення. Є надія, що розвиток технологій допоможе вирішити деякі з подібних проблем.

«Потенціал мережі розкривається по-справжньому через активність і взаємодію. Саме активність користувачів мережі, а також нескінченна кількість «горизонтальних» звязків між ними створюють феномен інформаційної надпровідності, безліч звязків, що миттєво переплітаються, за якими інформація іде в усіх напрямках» [22], - писали в роботі «Колективний розум» дослідники інтернету Іван Засурський, Леонід Деліцин та Іван Курінний. Таким чином, блоги розкривають потенціал Всесвітньої мережі. І процес не стоїть на місці.

Також блоги сприяють консолідації журналістської спільноти. Пошук контактів, роботи, героїв публікацій, консультації з колегами - ось лише декілька прикладів того, чим блог може допомогти журналісту-професіоналу у його роботі. У кириличному LiveJournal існує декілька тематичних спільнот, що обєднують працівників ЗМІ. Деяким чином журналістський сегмент блогосфери виконує функції «віртуальної Спілки журналістів» [34].

Ще один плюс впливу блогосфери на діяльність журналістів - зближення журналіста із його потенційним читачем. За допомогою блогів можна швидко «прозондувати» суспільну думку з будь-якого питання, відслідкувати реакцію на публікації, отримати репліки, які можна цитувати у своїх матеріалах. З цією метою багато ЗМІ заводять свої блоги спеціально як одну з форм взаємодії з аудиторією і дієвий спосіб її розширення. Окрім того, блоги виконують функцію «громадського контролю» над діяльністю ЗМІ: тепер пресі важче проігнорувати подію, зменшити або перебільшити її значимість - блогери моментально відмітять цей факт і представлять свою альтернативну версію того, що відбувається.

Громадянська журналістика позитивно впливає на оперативність традиційних ЗМІ: блогер, який виявився свідком подій, встигає повідомити про них у мережевому щоденнику раніше, ніж журналісти доберуться до місця (особливо, якщо мобільний телефон блогера має вихід в інтернет), а інтернет-видання або інформаційні агентства негайно процитують його із посиланням «за повідомленням свідків». Громадянська журналістика реалізує також ідею «персоніфікованого контенту» - читач не використовує навязаний редакцією видань або телеканалів набір тем і матеріалів, а формує свій власний «порядок денний» із безлічі авторських колонок, яким він довіряє, и які відповідають його інтересам.

Тим не менш, у розвитку блогосфери є фактори, які не дозволяють розцінювати мережеві щоденники як журналістський продукт і, окрім того, ставлять під питання позитивний вплив блогів на сучасну журналістику. Імовірно, протиставлення громадянської та традиційної журналістики, блогів і ЗМІ - явище тимчасове. Поступово блогосфера займає свою інформаційну нішу. У наш час громадянська журналістика стала обєктом медіакультури, її частиною - каналом, за яким до традиційних медіа потрапляє інформація.

Загалом, можна сказати, що блоги і традиційні джерела інформації - частина одного інформаційного поля. Замінюючи і доповнюючи одне одного, вони є джерелами інформації не тільки для читачів, але й один для одного теж. Блоги є не альтернативою, а скоріше складовою частиною ЗМІ і новим типом засобів інформації. Це твердження справедливо вже з тієї причині, що блоги, за своїми функціями і ресурсами підходять під будь-яке з хрестоматійних визначень ЗМІ. У посібнику для студентів «ЗМІ в просторі Інтернету» говориться таке: «Так само і в Інтернеті до ЗМІ варто відносити ресурси, створені журналістами, що мають певну періодичність, тобто заданий авторами режим оновлення контенту» [33].

Однак далі йде поправка: «Під ЗМІ як частиною масових комунікацій,так історично склалося, розуміють спеціалізовані організації, працівники яких зайняті професійною діяльністю зі збору, обробки і поширення масової інформації. Ще більш важливими ознаками, що виділяють ЗМІ серед інших каналів та носіїв інформації, є те, що вони повязані зі змістом поширюваної інформації. Призначення ЗМІ - відображення суспільства, а не життя і діяльності «себе коханого». Це дозволяє досить легко відрізнити їх від різноманітних каналів просування брендів, товарів, послуг, у тому числі презентаційних корпоративних сайтів» [33].

Одне з перших протистоянь між блогами і традиційними ЗМІ відбулося у 2002 році на політичному ґрунті. Телекомпанія CBS випустила в ефір програму, де продемонструвала архівні документи, згідно з якими президент Джордж Буш був недолугим військовослужбовцем, що уникнув відправки до Вєтнаму лише завдяки протекції. Ця передача вийшла в ефір у пік передвиборчої кампанії і могла серйозно вплинути на результати виборів. Блогери - прихильники Буша - переконливо довели, що використані CBS документи є фальшивкою. CBS принесла публічні вибачення і надала спростування.

Також доречно згадати масову кампанію блогерів проти низки провідних газет та інформагентств (в тому числі Reuters, Associated Press, New York Times), які біло звинувачено у підтасовці фото під час висвітлення арабо-ізраїльского конфлікту (літо-осінь 2006 р.). Справа отримала широкий суспільний резонанс, у деяких випадках блогери добилися щиросердного визнання провини, видалення компрометуючих матеріалів, усунення винних співробітників, масової чистки архівів і фотобанків агентств.

Починаючи з 2004 року, найбільші партії США - Демократична і Республіканська - постійно акредитують низку блогерів на свої партійні зїзди в якості представників ЗМІ. Впливовий журнал Foreign Policy, що опитав низку провідних політичних коментаторів та журналістів США, дійшов висновку, що більшість із них постійно відвідує сторінки персональних інтернет-журналів.

Зазвичай пік активності блогів припадає на надзвичайні ситуації - 11 вересня у США, війна в Іраку, події в Грузії та Україні, азіатські цунамі, американські паводки та урагани і навіть несподіваний березневий снігопад у Києві. Цьому є декілька причин. По-перше, інтернет-простір володіє набагато більшою оперативністю порівняно з традиційними ЗМІ. Проходить пара секунд між натисненням кнопки «опублікувати» і появою запису в блозі, у той час як теле-, радіовипуск, друкований текст спочатку повинні пройти усі етапи ланцюжка «репортер - редактор - випускаючий - мережа віщання». Коли один і той самий репортер скидає одну й ту саму новину собі у блог і у ЗМІ, на яке він працює, то затримка публікації між першим і другим джерелом складає від півгодини (у випадку новинної радіостанції) до годин та днів (у випадку паперового видання).

По-друге, у надзвичайних ситуаціях довіра до ЗМІ падає, і у той самий час, суспільство дуже ретельно слідкує за подіями, що відбуваються.

Виникає враження (і часто воно буває більш ніж обґрунтованим), що традиційні ЗМІ не надають достатньо інформації, або висвітлюють події однобоко і некоректно. Для надолуження інформаційного пробілу аудиторія звертається до іншого інформаційного середовища, де може отримати свідчення з перших рук - в інтернет.

У 2003 році саме з цих причинам величезною популярністю користувався блог жителя Багдада Саляма Пакса, що писав про американське вторгнення. Цей блог став джерелом інформації про події, що відбувалися в Багдаді у дні війни, очами свідка. Багато журналістів офіційних ЗМІ також звернулись до блогів для «нефільтрованої» публікації інформації і своїх вражень з місця подій.

Висновки до розділу 2

У даному розділі ми:

·розглянули, що являють собою одні з найпопулярніших соціальних мереж світу: Facebook, Twitter, LiveJournal та ВКонтакте, простежили історію їх розвитку;

·визначили особливості функціоналу кожного з них;

·побіжно оглянули, якими можливостями володіє кожен із них поза своїми безпосередніми функціями (поширення безкоштовного «піратського» контенту, майданчик для заробітку та реклами, довідкове бюро із найрізноманітніших питань тощо) та які наслідки може мати використання цих можливостей;

·дослідили блоги як специфічний вид електронного соціального ресурсу;

·окреслили такі поняття, як «нетократія», «громадянська журналістика» та ін.

Розділ 3. Практичне дослідження електронних соціальних ресурсів як «замінників» традиційних медіа

.1 Особливості реалізації інформаційної функції Facebook як замінника традиційних медіа

Як ми вже зазначали, найпопулярнішою глобальною соціальною мережею є мережа Facebook. Facebook став першою соціальною мережею, що пропонує стороннім сайтам, у тому числі новинним, інтеграцію у вигляді соціальних плагінів - користувач на зовнішньому сайті має можливість натиснути кнопку Like (Мені подобається), Recommend (Я рекомендую), Comment (Коментувати) та інші, тим самим отримуючи можливість залишати відгук на зовнішньому сайті або відправляти інформацію про відвіданий сайт на свою сторінку у Facebook. Окрім очевидних результатів таких можливостей (таких як поширення якісних, актуальних та цікавих, на думку користувача, матеріалів серед його друзів) подібна функція є чудовим вираженням того, що хвилює суспільство, адже найактуальніші новини отримують найбільшу кількість «лайків» та «репостів».

Не варто забувати про те, що соціальна мережа - це не тільки місце поширення інформації, але й місце її виробництва. У 2006 році авторитетний журнал Wired опублікував статтю письменника Джеффа Хауї «Розквіт краудсорсінгу» («The rise of crowdsoursing»). У статті розповідалося про сайт IStockPhoto, який дозволив знаходити фотографії за дешевшими цінами, ніж стандартні замовлення у професійних фотографів [71].

Трохи пізніше цю роль стали виконувати популярний ресурс Flickr та йому подібні платформи. Так окрім стандартного аутсорсінгу (передача деяких функцій організації, на зразок бухгалтерського обліку, зовнішнім виконавцям) зявився його різновид - краудсорсінг.

Відмінністю від звичайного аутсорсінгу тут є те, що жодних договорів із виконавцями компанія не підписує, а хіба що обіцяє бонуси (призи) для переможців конкурсу на кращу ідею. Усі інші отримують просту вдячність. Саме добровільна участь без гарантованої нагороди і лежить в основі краудсорсінгу. Походить неологізм від двох англійських слів: «crowd» (натовп) і «sourcing» (використання ресурсів).

Засновник Facebook Марк Цукерберг можливо і не планував ставати мільярдером, створивши невелику соціальну мережу для «своїх», але коли наплив користувачів із їх фотографіями, цитатами, нотатками та групами дав Марку непоганий прибуток, компанія почала використовувати «краудсорсінгові» мотивації: утримання користувача різноманітними бонусами, спонукання до активного життя у Facebook, побажання максимальної відкритості даних користувача (для проведення маркетингових досліджень).

З іншої сторони, той самий Facebook продемонстрував і головний недолік краудсорсінгу - низьку якість продукту, що видається. Коли соціальна мережа почала процес локалізації і залучила до нього волонтерів для перекладу документів, отриманий результат викликав масу критики за неточність та численні помилки.

Умовно можна відділити краудсорсінг від того, що називають User Generated Content (UGC) - контент, створений користувачами (сайту або соціальної мережі), також відомий як «користувальницький інформаційний матеріал» або «інформаційний матеріал, що створюється читачами», - різноманітне інформаційно-значиме наповнення носіїв інформації, яке створюється читачами/споживачами [81].

Поняття «користувальницького інформаційного матеріалу» увійшло до широкого обігу в мережевих публікаціях у 2005 році, раніше ж воно в основному використовувалося у спілкуванні адміністрацій різноманітних ресурсів з роботи із інформаційно-значимими даними. Вживання цього поняття має на увазі використання усіх технологій передачі і зберігання інформації для її доставки, а також - залучення таких проектів, як FAQ, мережеві щоденники, подкасти, мережеві майданчики для розміщення у мережі фото- і відео- матеріалів, а також - усі вікі-проекти. Застосовно до цих технологій, для поширення і публікації користувальницького/читацького інформаційного матеріалу, може використовуватися функціональне поєднання безкоштовного програмного забезпечення, відкритого вихідного коду проектів і гнучкого ліцензування, щоби зменшити складнощі у співробітництві.

Часто, «інформаційний матеріал, створений читачами» може складати тільки частину наповнення мережевого ресурсу. Наприклад, на Amazon.com (інтернет-магазин) більшість інформаційного матеріалу зроблено адміністраторами, але численні відгуки користувачів про продукти публікуються для відвідувачів сайту самими відвідувачами.

Майже у всіх випадках «користувальницький інформаційний матеріал» перевіряється перед публікацією адміністраторами ресурсу, аби уникнути образливого змісту і порушення авторських прав.

Також умовно можна вважати, що UGC виникає стихійно, а за краудсорсінгом стоїть конкретний замовник, який дає оголошення про набір ідей під конкретне замовлення. Втім, це вузька межа, і коли одне явище переходить в інше, зрозуміти досить складно.

Розглядаючи особливості функціонування мережі Facebook не важко помітити, що, незважаючи на велику фахову технічну підтримку, мережа існує за рахунок поєднання краудсорсингу (та сама волонтерська допомога у створенні сайту та участь користувачів у різноманітних акціях на користь компанії або компаніям) та UGC, який складають усі записи, репости, лайки та інші дії усіх користувачів ресурсу. А отже, у будь-якому випадку, основну частину сайту створюють його користувачі, які є виробниками поширюваної в ньому інформації.

Розглянемо приклади використання соціальних ресурсів в якості каналу для передачі масової інформації

Одним з найяскравіших зразків масово-комунікаційної дії соціальних ресурсів є так звана Facebook-революція, що свого часу набула широкого значення, у звязку із акціями протесту на Близькому Сході. У багатьох державах уряди обмежили або й узагалі заблокували інтернет, не останньою чергою завдяки використанню демонстрантами соціальних мереж Facebook та Twitter з мобілізаційною метою.

Тенденція до збільшення ролі соціальних медіа на Близькому Сході виникла у квітні 2008 р., коли молода жителька Каїру створила Facebook-сторінку для підтримки страйкуючих текстильників. Ця акція зумовила появу 70 тис. віртуальних прихильників, підтримку тисяч блогерів та мобілізацію різноспрямованих політичних груп, від «Братів-мусульман» до революційних соціалістів. Заарештовану засновницю сторінки звільнили тільки після проведення міжнародної кампанії за допомогою Facebook.

Роль соціальних медіа в акціях протесту стала предметом широкої дискусії експертів. Засновник Paid-Content Рафат Алі стверджує, що соціальні мережі у протестах відіграють різну роль. Facebook допоміг організувати активістів усередині країни, а Twitter і YouTube сприяли поширенню інформації про події у світі, формуючи їх висвітлення західними ЗМІ. Активісти знаходили способи уникнення державного контролю шляхом використання проксі-серверів, платформ для онлайн-ігор та сайтів знайомств. А от Малкольм Гледвел у дискусійній статті «Невеликі зміни: чому революції не будуть твіттеритися», опублікованій у жовтні 2010 р., стверджував, що соціальні медіа не здатні спричинити соціально-політичні зміни. Відомий соціолог Зейнеп Туфекці виступив на підтримку Гладвела, вважаючи, що соціальні медіа безпосередньо не спричиняють революції, натомість сприяють швидкому встановленню мережевих зв'язків [68]. Хоча це твердження Туфекці свідчить скоріше проти думки Гладвела, ніж на її користь, адже саме мобілізаційна функція є однією з найважливіших в організації акцій протесту, рушійною силою яких є в першу чергу масовість.

Єгипетські активісти спростовували інформацію, що соціальні мережі слугували рушійної силою «революції», вони наполягали на тому, що «революція» стала результатом внутрішньої організаційної роботи на місцях. У якості підтвердження своїх слів вони вказували на те, що критична маса людей вийшла на вулиці саме у ті пять днів, коли режим Мубарака відключив інтернет і мобільний телефонний звязок.

Справжнє досягнення соціальних мереж полягало у тому, що ліберальні єгипетські активісти у дні революції змогли змінити західне уявлення про Близький Схід. Молоді, харизматичні, впевнені у собі, вільно володіючи англійською мовою вони писали у Twitter з майдану Тахрір, розміщували фотографії на Flickr і відео на YouTube, надаючи з перших рук інформацію про реальний перебіг народного повстання для багатомільйонної аудиторії.

Більшість аналітиків дійшли висновку, що роль соціальних мереж у розгортанні єгипетської «революції» була перебільшена, але немає сумнівів, що соціальні мережі продовжують активно впливати на політичний дискурс. Facebook розглядається урядами різних країн як засіб спілкування із народом. Так єгипетський президент Морсі на офіційній сторінці своєї партії у Facebook зробив декілька політичних заяв, надавши перевагу інтернет-майданчику, замість телевізійної прес-конференції.

Але у соціальних мереж є і негативна сторона. Марк Лінч, директор Інституту близькосхідних досліджень в університеті Джорджа Вашингтона, виступив із критикою соціальних мереж. У блозі із зовнішньої політики США він заявив, що соціальні мережі значно сприяють політичній поляризації. Facebook і подібні йому платформи стали де-факто ареною для міжусобних сутичок, які часто носять дуже агресивний характер. Враховуючи тон публічних інтернет-дебатів, стає ясно, що вони сприяють розриву і збільшують ворожість між ісламістами та ліберальними єгиптянами. Гірше за все, відмічає Марк Лінч, що цю поляризацію не бачить сторонній спостерігач. Більшість інформації публікується у закритих спільнотах, проходить через особисті повідомлення або електронну пошту. Він заявив, що 70-80% подібних інтернет-комунікацій знаходяться поза зоною досяжності. Але ще більшою проблемою Марк Лінч назвав незахищеність активістів у мережі, наводячи як приклад єгипетських повстанців, що зазнали інтернет-агресії [10].

Керівництво сайту у свою чергу намагалося заперечувати значення власного сервісу у повстаннях. Після бунтів на Близькому Сході цей медійний гігант відчував на собі тиск з різних сторін. Хоча дана соціальна мережа стала одним із основних інструментів у руках активістів з організації протестів та обміну інформацією, вона не хоче, щоб її вважали упередженою та односторонньою. Facebook побоюється, що деякі країни, такі як Сирія, де компанія нещодавно встигла закріпити свої позиції, введуть обмеження на її використання, або будуть пильно стежити за користувачами мережі.

Окрім того, Facebook не хоче змінювати свою тверду і непохитну політику, відповідно до якої користувачі повинні входити до неї під своїми справжніми іменами. Компанія заявляє, що така вимога захищає користувачів від шахрайства та обману. Однак деякі правозахисники говорять, що ця вимога наражає людей на небезпеку репресій зі сторони влади, що прагне придушити інакомислення. Серед них Сузанна Віла (Susannah Vila), директор зі змісту і звязків із користувачами із некомерційної організації Movements.org, яка надає ресурси мережевим активістам. «Люди мають намір використовувати цю платформу для політичної мобілізації, а це зайвий раз підкреслює важливість забезпечення їх безпеки», - говорить вона [44].

Діючи у відповідності із цими правилами, Facebook закрив у листопаді одну з найпопулярніших протестних сторінок в Єгипті, тому що один із менеджерів Google Ваїль Гонім (Wael Ghonim), що став символом повстання, використав псевдонім для створення профілю в якості одного з адміністраторів сторінки, що є порушенням правил Facebook про надання послуг.

Інші соціальні мережі, такі як YouTube і Твіттер, також зіграли важливу роль у Тунісі і Єгипті, особливо, після розгортання протестів. Але Facebook у Єгипті використовувався більше за інші, спочатку для обміну інформацією про жорстокості поліції, а потім для створення онлайнової спільноти, яка відтак була мобілізована і приєдналася до протестів 25 січня.

Проте, варто підкреслити, що таку активну роль у поширенні суспільно важливої інформації Facebook відіграє в основному під час подібних надзвичайних подій, що сколихують суспільство. У більш спокійні часи змістовність його наповнення стає значно нижчою. Це можна пояснити певним егоїстичним аспектом ведення акаунту у соціальній мережі. Кожна людина, що зареєстрована на якомусь електронному соціальному ресурсі прагне в першу чергу розповісти та заявити про себе. Можна навіть сказати, що Facebook спонукає до цього більше за інші мережі, адже має багатий функціонал і дозволяє користувачу проявити себе із різних сторін. Він може не тільки висловити власні думки, але й опублікувати власні фото, поділитися своїми уподобаннями тощо. І більшість часу, проведена ним у соціальній мережі спрямована саме на це, а змінити такий порядок користування ресурсом можуть лише надзвичайні події, під час яких людина забуває про себе. Іншими словами, якщо у даний час не відбувається жодних важливих подій, користувач буде писати про своє самопочуття, про те, як він проводить дозвілля, який останній фільм він побачив тощо. Якщо даний час є, наприклад, часом передвиборчої кампанії, користувач, скоріше за все, буде висловлювати свою власну думку з приводу того чи іншого кандидата та його кампанії як думку авторитетну. А ось, наприклад, унікальний понаднормовий березневий снігопад змушує його забути про власні роздуми, мобілізує його із іншими користувачами з метою надати допомогу тим, кому вона зараз конче необхідна.

За відсутності таких надзвичайних ситуацій, у мережі можна простежити сезонну активність та певну сезонну тематичність публікацій - стрічка записів зазвичай наповнена досить однорідними та схожими записами у період загальнонародних свят (Новий Рік, Міжнародний Жіночій День, День Захисника Вітчизни тощо), відпусток тощо.

В усі згадані «інформаційно незначні» періоди єдиним джерелом важливої інформації у мережі стають традиційні ЗМІ, що розміщують на своїх Facebook-сторінках посилання на власні матеріали. Це вчергове приводить нас до висновку, що кооперація ЗМІ із соціальними мережами є найбільш доречним варіантом їх взаємовигідного ефективного співіснування, про що більш детально ми поговоримо у наступному підрозділі.

.2 Специфіка ролі Twitter як інформаційного каналу

Головною особливістю вже згадуваного нами ресурсу Twitter (Твіттер) є те, що ця платформа ідеально підходить для передачі коротких новин аудиторії, через що і використовується усіма основними інтернет-ЗМІ.

Розглянемо приклади використання сервісу Twitter в якості так званого «соціального медіа».

квітня 2008 року Джеймса Бака (James Buck), на той час студента журналістики університету в Берклі, та його перекладача було заарештовано в Єгипті за фотографування антиурядових виступів. Дорогою до поліцейської дільниці Бак зміг передати слово «заарештований» 48 своїм фоловерам у Twitter. Це повідомлення було негайно передано до університету, до посольства США в Каїрі та деяких ЗМІ. У результаті цих дій для Бака було найнято адвоката і він був випущений із вязниці Махалла вже наступного дня після затримання [62].

Зіткнення пасажирського літака зі зграєю птахів у січні 2009 з наступним приземленням у води Гудзона теж не обійшлося без Твіттера. Яніс Крам (Janis Krum), що знаходився на одному з паромів, які пливли на допомогу, сфотографував літак, що впав і «твітнув» зображення до того, як ЗМІ прибули на місце події.

Дослідження журналу New Scientist підтвердило перевагу Твіттера над звичайними ЗМІ. Дослідження порівняло технології Web 2.0 зі звичайними засобами інформації, і мікроблог переміг як засіб планування зусиль при рятувальних операціях. Наприклад, Червоний Хрест в Америці вже використовує Твіттер для обміну щохвилинною інформацією про локальні події, повязані з діяльністю організації [74].

Під час президентських виборів у США кандидат від Демократичної партії США Барак Обама і республіканець Джон Маккейн активно використовували Twitter в якості агітаційної платформи. До речі, твіт Барака Обами «Ще чотири роки», опублікований після перемоги у президентських виборах, встановив рекорд Твіттера: 458 060 користувачів ретвітнули цей запис, а 158 000 додали його до улюбленого [42].

У 2009 році Twitter було заблоковано у КНР під час повстання уйгурів у Синьцзяні, щоб не дозволити місцевим активістам викладати в інтернет посилання на відео та фотографії з місця подій [67].

Як ми бачимо, наведені нами приклади демонструють, що цінність Твіттера полягає в основному у його оперативності та доступності. Він дає змогу випадковому свідку надзвичайної події негайно повідомити про неї спільноті та тим самим засобам масової інформації. У такому випадку під доступністю Твіттера варто розуміти не тільки і не стільки можливість вільної реєстрації для будь-якого громадянина, скільки доступність технічну. Для публікації запису не потрібно шукати компютер, достатньо найпростішого телефону із функцією виходу в інтернет (у наш час цією функцією володіють практично всі засоби стільникового звязку, не кажучи вже про можливості сучасних смартфонів, досить популярних серед молодого населення).

Якщо зроблений запис супроводжується знімком або відеозаписом із зображенням події, то на другий план відходить один із найголовніших недоліків соціальних ресурсів в якості медіа, а саме непідтверджена достовірність. Адже складно сумніватися у правдивості повідомлення про авіакатастрофу, якщо воно супроводжується очевидним знімком літака, що знаходиться у річкових водах.

Цікавою є і система поширення суспільно важливої інформації у маси. З однієї сторони, радіо- та телепокриття у наш час все ще досить перевищує рівень інтернетизації країни. Окрім того, радіо та телеканали поширюють свою інформацію на усіх громадян, у той час як певний «твіт» прочитає лише обмежено коло «фоловерів» його автора. Але система «ретвітів», за допомогою якої кожен користувач мережі може поділитися новиною зі своїми «фоловерами» (а кожен із них зі своїми і так далі) вирішують проблему цієї обмеженості. Більше того, практика демонструє, що за день пересічний користувач Твіттера набагато частіше звертається до свого таймлайну у цьому сервісі, ніж до тих самих новинних сайтів (на які, втім, він, знову ж таки, може бути підписаним у мережі).

Звичайно, рівень поширення новини шляхом Твіттера не можна порівнювати із рівнем обізнаності населення, якщо цю ж новину повідомлять у вечірньому випуску новин. Але цінним є те, що вже зараз існує можливість дізнатися важливу інформацію негайно, не чекаючи на цей вечірній випуск.

Думку про становлення соціальних ресурсів як неофіційних видів ЗМІ підтвердив факт реєстрації російського користувача сервісу Twitter в якості електронного періодичного видання. Цей статус біло надано Twitter-акаунту з іменем «Человек-журнал», що належить петербуржцю Данилу Пленіну. Представник Роскомнадзору Михайло Воробйов підтвердив цей факт такими словами: «Електронне періодичне видання зареєстровано - засновник Пленін Д.Ю., Санкт-Петербург. Значить, він подав усі документи відповідно до закону. Роскомнадзор зареєстрував дане видання як електронне періодичне видання» [80].

На думку головного редактора видання «Компьютерра-Онлайн» Сергія Вільянова Twitter є не конкурентом, а доповненням ЗМІ: «Думаю, Twitter здатний конкурувати тільки з блогами. Оскільки він обмежений 140 знаками, йому важко буде стати повноцінним ЗМІ. Звичайно, з деяких пір у Twitter можна постити і фото, і відео, але все рівно, Twitter буде не конкурентом, а тільки доповненням ЗМІ. Twitter і ЗМІ - як риба-причепа, яка пливе поруч і їсть за рахунок акули. Ми часто використовуємо Twitter, коли опиняємося на цікавому заході для онлайн-трансляцій. Зовсім нещодавно я вів репортаж про події з тверського соціально-економічного форуму «Інформаційне суспільство» за допомогою Twitter в онлайн-режимі, а велика аналітична стаття про захід вийшла вже пізніше» [6].

Згідно з доповіддю про значення сучасних соціальних мереж у журналістиці аналітичного центру факультету «Медіа та звязків із громадськістю» Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE) Твіттер обійшов традиційні телерадіомовленнєві засоби комунікації з точки зору так званого newsgathering - оперативності збору і поширення новин. Автори доповіді при цьому відмічають, що соціальні мережі змінюють роботу традиційних новинних агентств. Від 50% до 80% новин журналісти тепер знаходять у соціальних мережах, тоді як раніше вони зверталися до інформаційних агентств. Кореспонденти провідних телерадіокорпорацій визнають, що зараз «неможливо охопити усю історію, якщо у вас немає Твіттера і Facebook». Окрім того, вміння користуватися соціальними мережами стає обовязковою умовою для успішного пошуку роботи в журналістиці. «Я не беру на роботу людей, у яких немає Твіттера», - приводяться у звіті слова редактора вечірнього випуску новин на BBC Джоанни Карр. [56]

Окрім того, не варто ігнорувати той факт, що у наш час запис у Твіттері як такий може стати інформаційним приводом. Ним наприклад став факт публікації твіта підозрюваним в організації Бостонського теракту. Про записи із цитатами з пісень відомих американських реперів, опубліковані Джохаром Царнаєвим було повідомлено не тільки у пресі, але й на провідних американських телеканалах [50].

Подібне проявлення «вторинності» ЗМІ зустрічається в наші дні все частіше. Так цілого сюжету у випуску новин одного з центральних телеканалів українського телебачення був удостоєний флеш-моб організований у мережі Twitter у день народження Володимира Путіна. Користувачі робили іронічні записи із наріканнями на життя у сучасній Росії, при чому кожна їхня скарга мала римуватися із фразою «Спасибо Путину за это», яка і була основним хештегом, за яким можна було знайти всі записи акції.

Розглянемо сильні сторони сервісу Твіттер як засобу поширення соціально важливої інформації.

1.Аудиторія, що постійно зростає швидкими темпами.

2.Активна аудиторія, яка не тільки читає, але й блискавично поширює важливі новини.

.Короткий формат, який дозволяє бути максимально лаконічним, економить час і витрати трафіку читачів.

.Для фоловерів ЗМІ - доступ до інформації з перших рук ньюзмейкерів (їх список в україно- та російськомовному сегменті невпинно зростає).

.Можливість швидко отримати реактивний коментар ньюзмейкера, (для ньюзмейкера - зворотній зв'язок читачів).

.Можливість швидко ознайомитися із різносторонньою інформаційною картиною тієї чи іншої події: 20 заголовків однієї новини часто дають чітку картину.

В якості додатку до традиційних ЗМІ, а не його замінника Твіттер виконує такі функції:

·автоматична трансляція заголовків новин із посиланнями на оригінал новини (коротку/довгу версію новини), розміщений на офіційному сайті ЗМІ;

·зворотній зв'язок із читачами;

·контакти із ньюзмейкерами, інформаційними агентствами, миттєве оповіщення про останні новини;

·сrowd-sourcing - збір інформації від громадянських журналістів: фото і відео з місця подій, оповіщення про різноманітні інформаційні приводи.

З останнім твердженням погоджується Джойс Барнатан, представник Міжнародного центру журналістики, який вважає, що традиційні ЗМІ повинні навчитися працювати із матеріалами так званих «громадян-журналістів», свідків важливих подій, які не є професіоналами. «Якщо хтось стоїть на березі Гудзона, а у цей час на поверхню ріки пілот посадив літак і свідок це записав на відео - ми повинні зрозуміти, як можна інкорпорувати роботу цих громадян-журналістів, ми у жодному випадку не можемо її ігнорувати. Все, що ми сьогодні робимо, має бути інтерактивним. Ми є свідками революції в галузі новинних медіа. Революція часто викликає у людей багато незручностей і занепокоєння. Виникає питання: як працювати із потоком невідфільтрованої інформації? Ми, як професіонали, повинні поставити собі високу планку в тому, як ми з цією інформацією поводимося. Але ми маємо розуміти, що нові технології можуть і повинні працювати на нашу користь» [29].

Микола Усков, головний редактор російської версії журналу GQ, відмітив, що величезні потоки інформації, що обрушуються на сучасну людину, неминуче ведуть до того, що не дозволяють йому цю інформацію «переварювати». «Людина більше нічого не розуміє у тому, що відбувається, - вважає Микола Усков. - Рано чи пізно люди обовязково втомляться від моря неструктурованої, неперевіреної інформації, вони захочуть повернутися до старих-добрих ЗМІ. Задача нашого покоління - зберегти професійні колективи, незважаючи ні на що. Я вже навіть відчуваю відкат від повального захоплення новими можливостями соціальних медіа до перевіреної інформації, що володіє певним авторитетом» [29].

Однак, вважає пан Усков, сучасні журналісти повинні бути мультимедійними журналістами. «Зовсім не обовязково, що ми всі залишимося на папері, - вважає він. - Я взагалі не люблю газет, вони залишають бруд на пальцях. Я волів би, щоб у мене в мозку був мікрочіп і я отримував би свіжий номер The New York Times таким чином. Але я хотів би отримувати саме цю газету, а не твіт. Нам, традиційним ЗМІ, потрібно не боятися освоювати нові можливості. Я вважаю, що сучасний журналіст повинен не тільки вміти набрати свій текст на машинці, він повинен бути і блогером, і достатньо активним медійним персонажем, тобто виступати на радіо, зявлятися в якості експерта на телебаченні. Мультимедійність - абсолютний «маст» для будь-якої редакції» [29].

Твіттер визначає спілкування не тільки його пересічних користувачів, але й світових лідерів: 15 із великої двадцятки держав використовують його. Так Барак Обама першим став використовувати сервіс мікроблогінгу для спілкування зі своїм електоратом у 2008 році.

Його твіттер-акаунт @BarackObama сьогодні має найбільшу кількість фоловерів серед усіх акаунтів світових лідерів, за ним слідкують 7,4 млн. людей (більше тільки у поп-виконавців @LadyGaga, @JustinBieber та @BritneySpears). 28 різних світових лідерів слідкують за @BarackObama, хоча цікаво те, що @WhiteHouse - офіційний твіттер-акаунт американського уряду - не слідкує. Можливо тому, що Білий дім розуміє, що першочергового акант створювався Обмаою з однією лише метою - перемогти на президентських виборах.

Або це може бути класичним та досить типовим випадком, коли світовий лідер не зовсім володіє мистецтвом дипломатії у Твіттері. Контакти у Твіттері між світовими лідерами дуже багато говорять про поточні дипломатичні стосунки, і, в той час як світові лідери заводять френдів у соцмережах, вони не обовязково взаємно стежать один за одним.

Правда в тому, що традиційні медіа втратили монополію на питання світовим лідерам, яку мали раніше. У свою чергу, політики починають розуміти могутність Твіттера, що дозволяє спілкуватися напряму із електоратом: перед своїм першим брифінгом, прес-секретар Білого дому Джей Карні (@PressSec) спитав у своїх фоловерів: якби ви були членом прес-служби Білого дому, яке питання ви б задали? Що було спробою Карні додати питання з Твіттеру до свого щоденного брифінгу.

Подібний приклад не є одиничним і така практика абсолютно виправдана, при чому, не тільки у сфері політики. Адже незважаючи на підготовленість та досвідченість журналіста, народу завжди краще відомо, що цікавить сам народ.

У січні 2011 твіттер-служба південно-африканського президента Джейкоба Зуми, звернулася до фоловерів за ідеями для щорічного звернення президента до народу: як ми можемо покращити життя громадян ПАР?

Пізніше, у своєму зверненні 11 лютого 2011, президент подякував «усім південно-африканцям, які зробили свій внесок у це звернення через медійні канали, соцмережі, такі як Фейсбук і Твіттер, рівно як і за допомогою прямих звернень». Його промова #SONA2011 потрапила до трендових тем Твіттеру [52].

І цей вчинок зрозумілий, адже Твіттер практично перетворюється на майданчик для проведення референдумів, хоч і можливо це лише за умови утопічно високого рівня інтернетизація країни.

У Канаді, в ході передвиборчої кампанії, лідер ліберальної партії Майкл Ігнатьєфф (@M_Ignatieff) та премєр-міністр Харпер (@PMHarper) обмінювалися у Твіттері 140-символьними заявами про свої можливі теледебати. Колишній губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер, тим часом, регулярно проводить у Твіттері інтервю зі своїми фоловерами [52].

Наведені нами приклади використання соціальних мереж світовими лідерами демонструють ще одну особливість Твіттера, якої позбавлені звичайні масово-комунікаційні канали - т. зв. «вузькоспрямованість». Ніколи раніше пересічний громадян не мав змоги стежити виключно за діями улюбленого політика, актора чи співака - інформація про цих постатей подавалася йому лише в купі із іншою, часто зайвою, інформацією. Зараз же кожен власник Твіттер-акаунту може обрати виключно ті теми, які його цікавлять і стежити лише за тими особистостями, якими він захоплюється. У контексті традиційних ЗМІ це було б можливо лише у тому випадку, якби кожній з цих персон було присвячене окреме видання, канал або радіостанція, що, звісно, ніколи не уявлялося можливим. До того ж часто наповнення Твіттеру є унікальним. Звісно, поширені випадки, коли Твіттер якоїсь персони насправді веде представник її прес-служби, але, якщо знаменитість сама є автором своїх записів, то часто вона наповнює їх інформацією, яку не поширює традиційними каналами ЗМІ (свої думки та враження протягом дня абощо). Хоча подібну інформацію складно назвати суспільно важливою, але вона завжди привертала чи не найбільшу увагу аудиторії, як вже згадувані нами блоги знаменитостей, жовті журнали та інші джерела особистої інформації відомих людей. Окрім унікальної інформації, якою діляться представники шоу-бізнесу, для їх прихильників Твіттер цікавий ще можливістю звязатися безпосередньо зі своїм кумиром: під час популярних серед знаменитостей твіт-конференцій (коли усі зацікавлені можуть поставити питання знаменитості, відмітивши свій твіт зверненням та хештегом) або надіславши приватне повідомлення (хоча такі дії і не гарантують, що питання буде прочитане і, що на нього буде дана відповідь).

Для того щоб розглянути соціальні ресурси в якості каналу поширення суспільно важливої інформації (іншими словами - новин), варто визначити, чи є інтерес до новин у сучасного українця. Проведене нами опитування, у якому взяли участь 70 осіб різного віку, статі та галузі діяльності сформувало певну картину. Так у більшості своїй (38 з 70-и) на питання чи стежать вони за новинами респонденти відповіли позитивно (Рис. 3.1). 24-и особи зазначили, що стежать за новинами час від часу, а отже не є їх активним та регулярним споживачем. Ще пятеро респондентів виявилися зацікавленими лише у вітчизняних новинах і лише троє відповіли, що не стежать за новинами зовсім.

Рис. 3.1

Важливим є також факт вибору каналу для отримання новин (Рис. 3.2). Так безперечним лідером серед масово-комунікаційних каналів виявився інтернет, яким (зі вказаною вище метою) користуються 55 респондентів. Приблизно така ж кількість (49 осіб) стежить за новинами шляхом перегляду телевізійних передач. Набагато менше уваги українцями приділяється друкованим виданням та радіостанціям (19 та 23 відповідно).

Рис. 3.2

Нами вже було зазначено, що найпопулярнішою соціальною мережею є сайт Facebook, проте, це не зовсім відповідає українським реаліям (Рис. 3.3).

Рис. 3.3

інтернет електронний соціальний ресурс

Хоча створений Марком Цукербергом ресурс є досить популярним в Україні (ним користуються 40 із 70-и опитуваних), перше місце за популярністю поки що належить сайту ВКонтакте - його вказали 47 респондентів. Приблизно однакову популярність мають Твіттер (15) та мережа Одноклассники (16), відома своєю популярністю, в першу чергу, у старшого покоління. Цікавим є те, що в Україні досить низьким є рівень ведення блогів - серед усіх респондентів шестеро користуються Живим Журналом і лише двоє мають акаунти на Blogger - блог-платформі від Google.

Щодо перетворення соціальних ресурсів на новітні ЗМІ українці не мають певної усталеної думки (Рис. 4.4). І хоча більшість (26 респондентів) схиляється до того, що тенденція до подібно процесу все-таки існує, а 13 опитуваних у цьому впевнені, 17 осіб не змогли відповісти на це питання (варто вказати, що незначна частина опитуваних не зазначила жодного із представлених ресурсів, як такий, яким вона користується, що говорить про таких респондентів, як про людей, що не є користувачами соціальних мереж.

Рис. 4.4

Частка людей, що не згодні із можливістю соціального ресурсу перетворитися на сучасний засіб масової інформації, значно менша - 5 осіб. 9 респондентів не впевнені, проте не вбачають подібної тенденції.

Ця розбіжність думок повязана як мінімум із тим, що кожен використовує засоби масової інформації для задоволення різних потреб. Якщо розглядати потребу у свіжій щоденній інформації, іншими словами, - новинах, то, деякою (проте, все ж таки, неповною) мірою соціальні ресурси здатні задовольнити її (та не без співробітництва із традиційними джерелами інформації). Інша справа, що на даному етапі існування електронні соціальні ресурси не є місцем для серйозної аналітики (хоча вона часто присутня, особливо у блогосфері). Соціальний ресурс - це (часто, але не завжди) місце побутового безпосереднього спілкування, до того ж доступного та оперативного. Так падіння популярності сайту LiveJournal дехто свого часу пояснював саме появою Твіттеру. Із цим складно не погодитися, адже 140-символьний формат мікроблогінгу набагато краще підходить сучасній активній людини, ніж формат «особистого щоденника». До того ж, розвиток сучасних мобільних технологій дозволяє оновлювати свою сторінку новими твітами практично у будь-якому місці та у будь-який час, що у свою чергу провокує бажання це робити (перевірено на власному досвіді). Є безперечна цінність у можливості поділитися миттєвим враженням негайно, а не тримати його до повернення додому, коли відкривши на компютері свій блог автор розуміє, що саме ця миттєвість безнадійно втрачена, емоції потьмяніли і все написане виглядає вже більш штучно і не так вдало сформульовано.

Розглянемо правовий аспект питання заміни традиційних ЗМІ соціальними ресурсами. Для цього визначимо, чим є засоби масової інформації згідно з чинним законодавством України. У Законі України «Про інформацію» у пункті 2 статті 22 Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» говориться: «Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації» [18]. Варто відзначити, що подібне визначення є досить розмитим і електронні соціальні ресурси цілком йому відповідають, так як публічно поширюють інформацію різного роду. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації - організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв [20]. А отже критеріям цього визначення відповідає будь-який канал на YouTube, який масово поширює аудіовізуальну інформацію, що сприймається споживачами за допомогою компютерів та телефонів (тобто побутових електронних пристроїв). Тобто ми бачимо, що законодавчо місце електронних соціальних ресурсів не є визначеним і хоча, логічно, вони за всіма параметрами відповідають засобам масової інформації, тим не менше поки що існує лише один приклад офіційної реєстрації Твіттер-акаунту в якості ЗМІ, але цей приклад стосується лише законодавства Російської Федерації, згідно з яким реєстрація засобу масової інформації є добровільною.

З іншої сторони, хоча будь-який електронний ресурс відповідає загальному визначенню засобу масової інформації, жоден з них (окрім YouTube-каналів) не можна віднести до якогось конкретного виду ЗМІ (преса, телебачення або радіо). Адже інтернет-газета не є газетою як такою, адже не є видрукованим виданням, не має тиражу тощо. Назвати сайт електронним засобом масової інформації теж не можна, так як далеко не всі сайти поширюють аудіо-візуальну інформацію, а ті, хто має таку можливість, не роблять це головною метою свого сайту. І саме це ускладнює правове регулювання інтернет-видань та унеможливлює ототожнювання електронного соціального ресурсу із медіа. Хоча існує практика реєстрації суто новинних порталів в якості інформаційних агентств.

Відсутність реєстрації інтернет-видань та спеціальних законодавчих обмежень на поширення інформації створюють ситуацію більшої свободи слова саме в інтернеті. Це відбувається, по-перше, через вільний доступ до створення інтернет-сторінок, відсутність будь-яких правових обмежень діяльності інтернет-видань. По-друге, технічний бік «видавничої справи» в інтернеті - процес менш витратний, легко доступний, його важко контролювати з погляду фізичного втручання (на відміну від преси, яка вимагає друкарень та мережі розповсюдження і тим більш телебачення з ліцензуванням, передавачами, кабельними мережами тощо).

Спроби врегулювати статус інтернет-видань виникали неодноразово. Однак головна проблема полягає у проблемі розмежування інтернет-ЗМІ та інших інтернет-сайтів. Пропонований колись критерій періодичності оновлень не підходить з тієї причини, що такими стануть, скоріш за все, інтернет-чати, які за своєю природою ЗМІ не є. З-поміж інших спроб пропонувалося визначити інтернет-ЗМІ як постійно діючу професійну редакцію, в якій працюють журналісти. Такий критерій навряд чи можна вважати об'єктивним; незрозуміло, хто в такому випадку прийматиме рішення про необхідність реєстрації і чи можна кого-небудь змусити зареєструватися.

Тобто чинне законодавство не містить визначення поняття, яке відповідало б не тільки електронним соціальним ресурсам, а й засобам масової інформації в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно-правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності. Найчастіше для визначення зазначеного поняття застосовують словосполучення: «інтернет-засоби масової інформації», «засоби масової інформації в мережі інтернет», «інтернет-видання», «електронний засіб масової інформації», «електронні видання», «електронний журнал» та «веб-ресурс сегмента інтернет».

Так Законами України «Про захист суспільної моралі», «Про недержавне пенсійне забезпечення» застосовується термін «електронний засіб масової інформації» [17], [19]. У примітці до пункту 14 Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19 травня 2006 року № 420, визначено особливості подання заявки на акредитацію інтернет-виданням [43].

Варто розглянути такий аспект досліджуваної нами теми, як зручність того факту, що соціальні ресурси не є засобами масової інформації. Наприклад, зручність для користувачів. Адже, кожен, хто має свій власний акаунт у соціальній мережі, в принципі, має певні «журналістські права», тобто він може поширювати інформацію на яку завгодно аудиторію, і при цьому, він не обмежується жодними «журналістськими обовязками», окрім правил використання ресурсу, які регулюють діяльність юзера приблизно так само, як і моральні принципи звичайної пересічної людини, не дозволяючи публікувати матеріали, наприклад, насильницького характеру. «Власники блогхостингів не називають блоги засобами масової інформації. Їх мотиви прозорі. За такого підходу блоги не підпадають під дію Закону про ЗМІ і уникають відповідальності за зміст. Власники ЗМІ, навпаки, говорять, що блоги неможливо не називати ЗМІ, маючи на увазі співпадіння їх базових характеристик та функцій» [40].

Сукупність масової інформації, що проходить через електронні соціальні ресурси, співставна з інформацією, що проходить через ЗМІ, але між ними є істотна різниця. У ЗМІ встановлено жорсткі вимоги до форми подачі і змісту інформації. Рівень журналістських матеріалів має бути високим, інформація ЗМІ має бути достовірною, відповідати прийнятим нормам, має відповідати певному жанру, бути актуальною тощо.

Ці вимоги стають необовязковими для соціальних мереж. Окрім того, у них інформація набуває специфічних рис: вона стає масовою не тільки тому, що орієнтована на велику аудиторію, а й тому, що її виробила масова аудиторія.

Соціальні мережі володіють двома базовими для ЗМІ елементами: інформацією та аудиторією. Таким чином, тісна взаємодія ЗМІ та соціальних ресурсів вигідна обом учасникам і має низку характерних рис. Існує навіть таке явище, як «паразитизм» ЗМІ на соціальних мережах.

Співробітництво електронних соціальних ресурсів зі ЗМІ та іншими інститутами, що займаються збором, обробкою і поширенням інформації, полягає у:

·запозиченні фактологічної інформації (взаємодія на рівні контенту);

·запозиченні даних про аудиторію та її інтереси;

·запозиченні самої аудиторії;

·запозиченні послуг аудиторії.

Запозичення фактологічної інформації. Оскільки головним продуктом виробництва і продажу ЗМІ є інформація, ЗМІ прагнуть добувати її максимально швидко та ексклюзивно. На відміну від обмежених особистим простором людей телефонів і листів, соціальні мережі - публічне сховище особистої інформації, можливо, перше в історії такого роду. Журналісти починають використовувати їх для пошуку унікальної інформації. Не весь обєм інформації, що проходить через соціальні мережі, є масовою інформацією, проте поширені випадки її використання журналістами свідчать про її потенціал, а також роблять масовою частину особистої інформації.

Процес обєктивного відбору новин із загального потоку відомостей, що щоденно проходять крізь електронні соціальні ресурси, на рівні ручного відбору здійснюється з великими труднощами. Масовість та популярність - одна з причин пошуку у соціальних мережах інформації, її тематики традиційними ЗМІ: популярні теми цікаві користувачам. Друга причина - ексклюзивність інформації. Автоматичні методи аналізу контенту електронних ресурсів розроблено компаніями Яндекс та в меншому обсязі - Liveinternet.ru. Однак вони дозволяють відслідкувати в основному тільки масові інформаційні рухи. Для індексації ексклюзивних відомостей у пошукових систем немає певного алгоритму, і вона часто залишається «холостою».

«Ексклюзивна» інформація знаходиться в акаунтах відомих людей і корпорацій. Їх активне використання може призвести до скасування розсилок, прес-релізів та організованого інформування журналістів на користь масового оповіщення своєї цільової аудиторії через сторінки у соціальних мережах.

З іншої сторони, електронні соціальні ресурси - це канал вільного доступу до масової аудиторії. За рахунок популярності і довіри аудиторії соціальні мережі використовуються як канал вільного масового поширення інформації, здатної активувати аудиторію і спровокувати її на певні дії. Аналогічно зі здвоєним ринком товарів та послуг, мережі як технологія безкоштовно надають, з однієї сторони, контент, а з іншої - доступ до масової аудиторії. Вони - простір, заради якого порушується закон про авторське право: багато засобів масової інформації, що забороняють використовувати свій контент без письмової згоди редакції, дають на сайті коди статей «для розміщення у соціальних мережах», тобто сприяють нелегальному поширенню свого контенту цим каналом. Імовірно, вони сприймають електронні соціальні ресурси перш за все як джерело аудиторії і тільки потім як конкурента. Соціальні мережі з точки зору ЗМІ насичені найціннішим ресурсом в інформаційному просторі - аудиторією.

Видами дії та агітації через електронні соціальні ресурси на аудиторію стають:

·спонукання до конкретних фізичних дій - вихід на мітинг, написання листів тощо;

·спонукання до читання ЗМІ (коли ЗМІ «розкручується» через соціальні мережі; реклама електронної, паперової, аудіо- чи відеоверсії ЗМІ);

·використання доступу до аудиторії для зміни її думки, спроби виправдання, відновлення свого іміджу або напівофіційних заяв публічних осіб;

·використання доступу до мас для розміщення реклами - пряме використання соціальних мереж у рекламних цілях.

З третьої сторони, соціальні ресурси дають інформацію про користувачів: про їх зацікавлення, настрої, бажання тощо. Ця інформація корисна як для соціологів, так і для журналістів, політиків та усіх, хто працює з масами. Журналісти тестують теми для розробки, політики планують свій публічний образ і програми, спеціалісти в галузі реклами перевіряють реакцію на свої проекти і шукають джерела нових ідей тощо.

Окрім того, існує таке явище, як запозичення послуг юзерів. На відміну від першого пункту запозичень, де відбирається потрібна інформація із загальної кількості вже написаних свідчень, у даному випадку йдеться про заплановане використання послуг користувачів соціальних медіа як журналістів (виробників новин). Прикладом може служити такий факт: на саміті G20, який відбувся у Лондоні в 2009 році і зібрав представників двадцяти світових держав, на рівні із засобами масової інформації працювали автори найбільш відомих світових блогів. Пятдесят топ-блогерів отримали можливість «від імені громадськості» задавати політикам питання, у тому числі й ті, що стосуються головної теми саміту - виходу зі світової кризи.

За словами організаторів зустрічі, у звичайного громадянина досить мало можливостей поспілкуватися із премєр-міністром, однак у нього напевно є питання і якість антикризові пропозиції. Саме донесенням гласу народу до «вищих сфер» і займалися блогери [38].

Відомі практики галузі мас-медіа також вирішили перевірити цінність ресурсів Twitter та Facebook досить цікавим способом. Так одне з найбільших новинних агентств AFP збирається провести експеримент - закрити пятьох журналістів на фермі на пять днів, протягом яких вони мають писати репортажі, базуючись тільки на повідомленнях у Twitter та Facebook. Ця напівжартівлива акція насправді є яскравим прикладом того, як із плином часу соціальні мережі починають все серйозніше сприйматися не тільки їх користувачами, але й самими журналістами.

Отже, підбивши певні підсумки нашого дослідження, ми можемо відповісти на питання, поставлене нами на початку роботи: електронний соціальний ресурс не може стати повноцінною заміною традиційного засобу масової інформації, незважаючи на те, що володіє певною кількістю «журналістських» ознак. Проте, не варто забувати і про певні переваги, якими наділені соціальні мережі, і використання яких може зробити роботу ЗМІ більш ефективною. Саме тому, кожен великий канал (видання, радіостанція) з метою просування себе та своєї продукції повинен мати власні акаунти у найпопулярніших соціальних мережах, що дасть їм:

·можливість якомога оперативно поширювати інформацію серед якомога більшої кількості людей;

·спосіб завоювати більшу симпатію своєї аудиторії (приміром, через безпосередній та привітний Facebook-акаунт, акції та розіграші із подарунками тощо);

·канал для встановлення зворотного звязку між ЗМІ та аудиторією;

·безкоштовне місце для реклами своєї компанії.

Окрім поширення посилань на свої матеріали, редакція має проводити різноманітні заходи та акції для залучення аудиторії на свій сайт або для спонукання аудиторії читати їх газету. Також видання має спонукати свою аудиторію до встановлення зворотного звязку, коментування їх матеріалів, аби мати можливість задовольнити усі інформаційні потреби суспільства.

Також окрім поширення власних матеріалів і популяризації своєї компанії за допомогою електронного соціального ресурсу, видання, радіостанція або телеканал мають приділяти активну увагу інформації, що поширюється соціальними мережами. Журналісти мають щоденно досліджувати соціальні мережі на предмет наявності цікавих інформаційних приводів або для визначення суспільного настрою, що допоможе їм випереджувати очікування своїх читачів, глядачів або слухачів.

Отже ми бачимо, що, незважаючи на певну принципову різницю між поняттями електронного соціального ресурсу та традиційного засобу масової інформації, їх співпраця може покращити роботу обох сторін, а саме надати блогеру бажану популярність та забезпечити журналіста унікальною інформацією.

Висновки до розділу 3

Підбиваючи підсумки даного розділу, зазначимо, що ми:

·детально розглянули мережі Facebook та Twitter у якості новітніх інформаційних каналів;

·виокремили їх переваги та недоліки над традиційними ЗМІ та визначили особливості представлених ресурсів, що не дозволяють їм перетворитися на повноцінні медіа;

·розглянули питання неможливості повноцінного правового регулювання соціальних мереж та вигоду, яку отримують з цього власники акаунтів та самих мереж загалом;

·розглянули результати проведеного нами опитування та визначили наскільки українці зацікавлені в отриманні новин, чи використовують вони для їх отримання соціальні ресурси та чи вбачають вони тенденцію до перетворення соціальних мереж на новітні ЗМІ;

·пояснили необхідність співробітництва традиційних медіа із електронними соціальними ресурсами заради спільного ефективного результату.

Висновки

На початку нашого дослідження ми поставили за мету дізнатися, чи здатні електронні соціальні ресурси виконувати роль засобів масової інформації.

Для цього у розділі 1 ми визначили сутність електронного соціального ресурсу, виокремили та пояснили його соціально-комунікаційні ознаки, розглянули соціально-комунікаційні ознаки блогів як специфічного виду електронного соціального ресурсу, побіжно оглянули найпоширеніші методи, що використовуються в ході наукових досліджень, зазначили методологію дослідження електронних соціальних ресурсів науковцями інших галузей науки.

У розділі 2 ми розглянули, що являють собою одні з найпопулярніших соціальних мереж світу Facebook, Twitter, LiveJournal та ВКонтакте, простежили історію їх розвитку, визначили особливості функціоналу кожного з них, побіжно оглянули, якими можливостями володіє кожен із них поза своїми безпосередніми функціями (поширення безкоштовного «піратського» контенту, майданчик для заробітку та реклами, довідкове бюро із найрізноманітніших питань тощо) та які наслідки може мати використання цих можливостей. Також ми дослідили блоги як специфічний вид електронного соціального ресурсу, окреслили такі поняття, як «нетократія», «громадянська журналістика» та ін.

Розділ 3 як практична частина нашого дослідження було присвячено детальному розгляду мереж Facebook та Twitter у якості новітніх інформаційних каналів. Ми виокремили їх переваги та недоліки над традиційними ЗМІ та визначили особливості представлених ресурсів, що не дозволяють їм перетворитися на повноцінні медіа. Окрему увагу ми приділили питанню неможливості повноцінного правового регулювання соціальних мереж та вигоду, яку отримують з цього власники акаунтів та самих мереж загалом. Також важливим елементом цього розділу стало проведене нами опитування, за результатами якого ми визначили наскільки українці зацікавлені в отриманні новин, чи використовують вони для їх отримання соціальні ресурси та чи вбачають вони тенденцію до перетворення соціальних мереж на новітні ЗМІ.

Зрештою ми дійшли висновку, що повноцінними замінниками ЗМІ електронні соціальні ресурси стати не можуть, проте ці два явища можуть якісно взаємодіяти між собою, тож на завершення ми пояснили необхідність співробітництва традиційних медіа із електронними соціальними ресурсами заради спільного ефективного результату.

Список використаних джерел

1.Администрация «ВКонтакте» передала правообладателям IP-адреса пиратов / SecurityLab: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">2.Анализ социальных сетей: социологический словарь // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Берк Дж. Народная журналистика против профессиональной I / Дж. Берк / Форум российских редакторов // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.editorsweblog.ru/narodnaya_zhurnalistika/425_narodnaya_zhurnalistika_protiv_professionalnoy_i#more

.Быковский Е. Дорогой дневник / Е. Быковский / Ведомости: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">5.Веб 2.0 // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">6.Вильянов С. Твиттер и СМИ - как рыба прилипала и акула / С. Вильянов / Slon: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">7.ВКонтакте: описание сайта // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.«ВКонтакте» восстановили невинность / Фонтанка.Ру: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.«ВКонтакте» не нашла культурной ценности в песнях Сергея Лазарева / Lenta.Ru: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Владимирский А. Реальные последствия «Facebook революции» / А. Владимирский // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">11.Гетманцева Н. Д. Методологія наукових досліджень: [навч. посіб. для магістерських програм «Менеджмент корпорацій (АТ)» та «Менеджмент малого бізнесу»] / Н. Д. Гетманцева. - К.: КНЕУ, 2009. - 516, [4] с.

12.Данилов Н. Экономика идей / Н. Данилов / Компьютерра: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">13.Електронний ресурс // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">14.Живой журнал // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">15.За два квартала 2012 года число пользователей Twitter выросло на 40% // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про захист суспільної моралі» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про інформацію» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Закон України «Про телебачення і радіомовлення» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Засурский И. (ред.). Интернет и интерактивные электронные медиа: исследования. Часть 1 Трансформация глобального информационно-коммуникационного пространства в интернете / И. Засурский // Сборник Лаборатории медиакультуры, коммуникации, конвергенции и цифровых технологий. - М.: МГУ, 2007 г. - 262 с.

.Засурский И.И., Делицын Л.Л., Куринной И.Г. Коллективный разум. Интернет в России в 2003 году / И.И. Засурский, Л.Л. Делицын, И.Г. Куринной / Информационное общество: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Зінько С. Роль новітніх медіа в акціях протесту на Близькому Сході / С. Зінько // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Івченко Є.І, Шимановська-Діаніч Л.М. Використання соціальних мереж в управлінні людським потенціалом підприємств / Є.І. Івченко, Л.М. Шимановська-Діаніч // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">25.Калмыков А. А., Коханова Л. А. Интернет-журналистика: Учеб. пособ. // А. А. Калмыкова, Л. А. Коханова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 383 с.

26.Карр Н. Бездушность Веб 2.0. / Н. Карр // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">27.Кваша С. Цивилизация очевидцев / С. Кваша // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Кількість українських користувачів Facebook перевищила два мільйони / День kiev.ua: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Купчинецкая В. Победит ли Twitter традиционные СМИ? / В. Купчинецкая / inoСМИ.Ru: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Куринной И. Конец массы? Новый социальный феномен - блоги - ставит под сомнение будущее традиционных СМИ / И. Куринной / Независимая газета: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Лессиг Л. Что приходит на смену копирайту? / Л. Лессиг / Сноб: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Лєсто К.А. Психологічні особливості користувачів соціальних сайтів / К.А. Лєсто // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Лукина М.М., Фомичева И.Д. СМИ в пространстве Интернета / М.М. Лукина, И.Д. Фомичева. - МГУ им. М.В. Ломоносова, 2005. - 87 с.

.Лученко К. Блоги: новая корпоративная угроза. / К. Лученко / CNews: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Маклюэн Г.M. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / Г.М. Маклюэн. - М.; Жуковский: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. - 464 с.

.Малютина Н. «ВКонтакте»: трамплин для бизнеса или убежище для спекулянтов? / Н. Малютина / Sostav.ru: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Мартин У.Дж. Информационное общество / У.Дж. Мартин // Теория и практика общественно-научной информации. Ежеквартальник / АН СССР. ИНИОН; Редкол.: Виноградов В. А. (гл. ред.) и др. - М., 1990. - № 3. - С. 115-123.

.На саммите G20 блоггеров приравняют к СМИ / Newsland: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Ненастоящие имена или фотографии Vkontakte // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Панюшева М. Блоги как главная альтернатива СМИ в XXI веке / М. Панюшева / СМИ2: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Пиратам из «ВКонтакте» готовят новые иски / SecurityLab: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Победный твит Обамы побил рекорд Twitter / Lenta.Ru: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Престон Дж. Руководство Facebook хранит молчание насчет своей роли в восстаниях / Дж. Престон / inoСМИ.Ru: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Протасов П. Экономика идей / П. Протасов / Компьютерра: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">46.Різун В.В. Соціальнокомунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії / В. В. Різун // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">47.Самарский суд признал соцсеть «ВКонтакте» официальным СМИ / РИА Новости: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">48.Скрипников С. Связанные Сетью 2.0. / С. Скрипников / Diogenes: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">49.Словник іншомовних слів: близько 24 тисяч слів і термінів / [за ред. О. С. Мельничука]. - К.: Головна редакція УРЕ, 1977. - 776 с.

50.СМИ: Подозреваемый в бостонском теракте писал в Twitter после взрыва / Взгляд: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">51.Соколов В.А. Общая теория социальной коммуникации / В.А. Соколов // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">52.Солис Б. Как мировые лидеры используют социальные медиа: Почему @WhiteHouse не следует за @BarackObama, и другие нюансы / Б. Солис / ToWave: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">53.Социальная сеть // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">54.Суточная аудитория «ВКонтакте» превысила 40 млн человек // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">55.Танаков А.И. Визуальный компоновщик образовательного мультимедиа контента / А.И. Танаков, И.Н. Кудрина, Е.П. Хованский, М.Н. Морозов // Educational Technology & Society: електронний журнал [Електронний ресурс]. - Режим доступу до журн.: #"justify">56.Твиттер обогнал СМИ по скорости распространения новостей / Полит.Ру: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">57.Твіттер // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Теорія мотивації Абрахама Маслоу // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Фомичева И.Д. Социология СМИ / И.Д. Фомичева // М.: Аспект-пресс, 2007. - С. 44.

.Цехмістров Г. С. Основи наукових досліджень: навчальний посібник / Г. С. Цехмістров. - К.: Слово, 2003. - 240 с.

.Эксперт: Не стоит придавать решению суда о признании «ВКонтакте» СМИ большого значения / Финам: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Arrington M. Twitter Saves Man From Egyptian Justice / M. Arringron / TechCrunch: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">63.Bentley C.H. Citizen Journalism: Back to the Future? / C.H. Bentley // Discussion paper prepared for the Carnedie-Knight Conference on the Future of Journalism, Cambrige, MA June, 20-21, 2008. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">64.Bowman S., Willis C. We Media: How Audiences are Shaping the Future of News and Information / S. Bowman, C. Willis. - The Media Center at the American Press Institute, 2003. - 64 с.

65.Citizen journalism // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Facebook // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Fletcher O., Nystedt D. Internet, Twitter Blocked in China City After Ethnic Riot / O. Fletcher, D. Nystedt / PC World: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Gladwell M. Small Change: Why the revolution will not be tweeted / M. Gladwell / The New Yorker: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Grubisich T. Grassroots journalism: Actual content vs. shining ideal / T. Grubisich / Online Journalism Review: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Hewitt H. Blog: Understanding the Information Reformation That's Changing Your World / H. Hewitt. - Thomas Nelson Publishers, 2006. - 256 с.

.Howe J. The Rise of Crowdsourcing / J. Howe / Wired: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Kline D., Burstein D. Blog!: How the Newest Media Revolution is Changing Politics, Business, and Culture / D. Kline, D. Burstein. - Squibnocket Partners, L.L.C., 2005. - 402 c.

.LiveJournal // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Palmer J. Emergency 2.0 is coming to a website near you / J. Palmer / NewScientist: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.RIAA занесла «ВКонтакте» в список распространителей пиратской музыки / РИА Новости: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Scoble R., Israel S. Naked Conversations: How Blogs are Changing the Way Businesses Talk with Customers / R. Scoble, S. Israel. - Wiley, 2006. - 251 с.

.Statistics Summary for twitter.com // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Top Sites in Ukraine / Alexa The Web Information Company // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Twitter // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://twitter.com

.Twitter-аккаунт «Человек-журнал» зарегистрирован как СМИ / РИА Новости: електронний журнал // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.User-generated content // Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/User-generated_content

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичне обґрунтування дослідження електронних соціальних ресурсів .1 Соціально-комунікаційні ознаки електронних соціальних

Больше работ по теме: