Договір про надання послуг

 

ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин, які в сучасних умовах мають служити вдосконаленню цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

В процесі укладання і виконання цивільно-правових договорів реалізуються певні соціально-економічні права громадян.

Все більшого значення набувають сьогодні гарантії реального і повного здійснення прав і обов'язків суб'єктів цивільного права. До числа таких гарантій слід віднести закріплену за учасниками цивільного обороту можливість отримувати послуги і допомогу представників. Найбільш поширеною формою є саме договір доручення, предметом якого є юридичні дії повіреного як в сфері цивільних, так і в сфері окремих сімейних, цивільно-процесуальних, земельних, трудових, адміністративних і кримінально-процесуальних відносин [5].

Значення правового регулювання відносин, направлених на надання допомоги у вчиненні юридичних дій значно підвищується в умовах радикального реформування суспільства, де все більшої ваги набирає діяльність представників.

Одним із пріоритетних завдань нашої держави на сучасному етапі є її інтеграція до європейського та світового співтовариства. Успішність реалізації цього завдання в першу чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права.

Викладене і обумовлює своєчасність та актуальність дослідження.

Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Теоретичну основу складають наукові дослідження М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луця, Є.О. Суханова, С.Я. Фурси, Я.М. Шевченко та інших учених.

Мета дослідження полягає в проведенні курсового аналізу зобов'язань з надання послуг, цивільно-правових аспектів регулювання договірних відносин, що виникають між довірителем і повіреним, аналіз чинного законодавства щодо регулювання договірних відносин з надання послуг, дослідження правової природи договору доручення та впливу на його розвиток.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають за договором доручення.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють договір доручення та пов'язані з цим договором правовідносини, а також науково-теоретичні концепції, погляди в сфері науки цивільного права України [13].



РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ


1.1Теоретичні засади дослідження договору доручення


Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно до загальних правил про форму угоди і про форму договору.

Відповідно до ЦК України договори доручення між організаціями та з участю організацій укладаються у письмовій формі.

Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладаються у письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за нотаріальною формою, можуть бути нотаріально засвідченими (наприклад, доручення на укладення договору купівлі-продажу квартири)

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи по захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:
1. проведення правової експертизи документів;
. представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в господарському суді та інші [1].

По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні господарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво. Проте представництво ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Договір доручення - це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися у договорі або у виданій на підставі договору доручення, або в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Отже, доручення - це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель

Договір доручення належить до категорії договорів з надання послуг - дій досить широкого спектру, не пов'язаних у цьому випадку із створенням речі. Послуги у договорі доручення породжують відповідне благо, що має вартісну природу. Зобов'язання, що виникає через укладання договору доручення, можна характеризувати як різновид зобов'язання з надання послуг, в якому "один контрагент доручає іншому контрагенту ведення певної справи, не пов'язаної зі створенням матеріального результату, а спрямованої на досягнення різних інших ефектів".

Договір доручення має риси, схожі з договором підряду, оскільки підрядник також здійснює певну роботу для замовника. Проте внаслідок дій підрядника з'являється певний майновий результат. Крім того, за договором підряду обов'язково здійснюються фактичні дії, водночас як договір доручення передбачає здійснення юридичних дій.

У ЦК України є вказівка на те, що повірений створює права та обов'язки лише щодо довірителя, а не особисто для себе. Це надзвичайно важлива новела, яка підтверджує на законодавчому рівні розповсюдження на зобов'язання з доручення правової регламентації представництва. Також у ЦК України є окремі статті, присвячені питанням строку договору доручення, встановлення виключного права повіреного на здійснення юридичних дій, права повіреного на плат , виконання договору доручення , особистого виконання договору доручення тощо [17].

Договір доручення у разі його безоплатності вважається одностороннім повірений зобов'язаний виконати доручення, а довіритель має право вимагати його виконання; при оплатності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безоплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний оплатити довіритель.

Слід зазначити, що договір підтверджує наявність відносин між довірителем і повіреним, їх взаємні права та обов'язки, що не цікавлять третіх осіб, які у свою чергу вступають у певні правовідносини з повіреним відповідно до його завдань. Вони мають знати про характер та межі його повноважень. Повноваження повіреного визначаються у довіреності. Тобто для належного дотримання форми має бути і договір, і довіреність, що являє собою не договір, а засіб його фіксації шляхом одностороннього волевиявлення довірителя про надання певних повноважень повіреному з дотриманням усіх вимог щодо оформлення цього документа.

Вчинення юридичних дій є однією з істотних умов договору доручення, що відрізняє його від інших договорів, зокрема, від договорів підряду, предметом яких є не дії, а кінцевий матеріальний результат. Згідно зі ст. 1004 ЦК повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимага ють інтереси довірителя і повірений не міг попередньо за питати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступ ати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього з апиту про це.


1.2Зміст договору доручення


Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору. Сторонами договору доручення є повірений і довіритель. Повірений - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель - особа, яка доручає повіреному виконати всі Дії. Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.

У зв'язку з питанням правоздатності юридичних осіб, які є повіреними, слід звернути увагу на представницьку діяльність з приватизаційними паперами.

Суть представницької діяльності довірчих товариств полягає в тому, що вони обмінюють приватизаційні папери на паї, акції, що здійснюється представниками від імені, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів. Головним обов'язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя.

Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій [19].

Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.

Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об'єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т. ін.). Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі. В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам.

Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме лише особисте виконання.

Якщо повірений відступить від вказівок довірителя (наприклад, підвищить купівельну ціну), виконання дії зобов'язують довірителя перед третіми особами, але видають йому право на відшкодування збитків за рахунок повіреного. Тобто має місце невиконання повіреним своїх обов'язків у договірному зобов'язанні з усіма обставинами, що випливають звідси.

На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання доручення, що дає йому можливість впливати на виконання доручення.

Після виконання доручення повірений зобов'язаний без зволікання надати довірителеві звіт з додатком документів, які підтверджують здійснення повіреним юридичних дій і витрат. Форма звіту законом не передбачена, і тому він може бути наданий як в усній, так і в письмовій формі. Але якщо договір передбачає письмову форму звіту, то звичайно надається письмовий звіт.

Істотний обов'язок повіреного - термінова передача довірителеві всього отриманого у зв'язку з виконанням довіреного (майна, грошових сум, документів).

Цим обов'язком повірений кореспондує обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане за договором. Довіритель зобов'язаний прийняти виконання без зволікання після того, коли він отримав повідомлення від повіреного.

Повірений діє за рахунок довірителя. Із цього випливає два обов'язки довірителя (в законодавстві вони регламентовані:

1)забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;

2)відшкодувати повіреному фактичні збитки, які були необхідні для виконання доручення.

Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яка кількісна межа для них не встановлена. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не є забороною повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи [2].


1.3 Правові наслідки припинення договору доручення


Договір доручення може бути припинений внаслідок односторонньої відмови від нього довірителя або повіреного . Загальним наслідком відмови є застосування положень . Спеціальними наслідками відмови є відшкодування збитків контрагентові: повіреному, якщо він є комерційним представником; довірителю, якщо внаслідок відмови повіреного він не може іншим чином досягти цілей, поставлених при укладенні договору дорученні або якщо повірений діяв як комерційний представник незалежно від наслідків невиконання останнім умов доручення для довірителя. Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень. Крім того, закон встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме: 1) скасування договору довірителем; 2) відмова повіреного; 3) смерть довірителя або повіреного, визнання будь-якої із сторін договору недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою; 4) припинення юридичної особи, яка є стороною договору. Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови. Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасувати доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 392 ЦК України.

Якщо доручення припиняється внаслідок скасування його довірителем, то у разі необхідності захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнатися про припинення доручення [11].

Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані припиненням ' договору. На практиці може виникати проблема у зв'язку із застосуванням, а саме - припинення договору внаслідок припинення юридичної особи. Відомо, що припинення юридичної особи можливе шляхом ліквідації або реорганізації. Але припинення договору доручення можливе не тільки при реорганізації юридичної особи.

Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізми захисту інтересів сторін.

У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель зобовязаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.

Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.

Характерною ознакою договору доручення є те, що закон встановлює обов'язок на спадкоємців померлого повіреного, а також на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним.

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення І вжити заходів щодо охорони майна довірителя.

Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним [6].



РОЗДІЛ II ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ДОРУЧЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ


2.1 Поняття договору доручення


Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.

Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер - сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, оплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.
Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядчик, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення - юридичні дії повіреного.
Наведена справа відображає відносини, пов'язані з наданням послуг. І тому важливо встановити, за допомогою якого договору (комісії, доручення, підряду) опосередковані відносини сторін. Це є важливим у зв'язку з тим, що вид договору зумовлює предмет позову, а також вказує на те, яка із сторін може виступати позивачем [16].

Отже, доручення - це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель.

Договір доручення належить до категорії договорів з надання послуг - дій досить широкого спектру, не пов'язаних у цьому випадку із створенням речі. Послуги у договорі доручення породжують відповідне благо, що має вартісну природу. Зобов'язання, що виникає через укладання договору доручення, можна характеризувати як різновид зобов'язання з надання послуг, в якому "один контрагент доручає іншому контрагенту ведення певної справи, не пов'язаної зі створенням матеріального результату, а спрямованої на досягнення різних інших ефектів".

Договір доручення має риси, схожі з договором підряду, оскільки підрядник також здійснює певну роботу для замовника. Проте внаслідок дій підрядника з'являється певний майновий результат. Крім того, за договором підряду обов'язково здійснюються фактичні дії, водночас як договір доручення передбачає здійснення юридичних дій.

Треба вказати на схожість деяких договорів з надання послуг - договору комісії, управління майном, виходячи з тих підстав, що в них бере участь посередник, який діє від власного (договір управління, договір комісії) або від чужого імені (повірений), але завжди у чужих інтересах. Отже, вказані договори можна віднести до посередницьких

Якщо у договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання договору доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Договір доручення у разі його безоплатності вважається одностороннім повірений зобов'язаний виконати доручення, а довіритель має право вимагати його виконання; при оплатності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безоплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний оплатити довіритель.

Предмет договору доручення становлять дії повіреного, спрямовані на здійснення суб'єктивних прав та обов'язків або на їх здобуття. Власне, це надання нематеріальних посередницьких послуг. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо порядку та способу здійснення відповідних юридичних дій.

Юридичні дії, які належить здійснити повіреному, мають бути чітко визначені у договорі доручення або виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України). Тобто вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися в договорі або у виданій на підставі договору довіреності. У законі зазначено, що дії повіреного мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Це означає, що закон ставить певні вимоги щодо вказівок довірителя, у противному разі вони не будуть "зв'язувати повіреного". Наприклад, якщо довірителем надається вказівка придбати крадену річ, повірений має відмовитися від виконання його доручення [8].

Отже, для визначення форми договору має значення не розмір плати повіреному, а сума правочину, яка здійснюється ним на користь повіреного.
Слід зазначити, що договір підтверджує наявність відносин між довірителем і повіреним, їх взаємні права та обов'язки, що не цікавлять третіх осіб, які у свою чергу вступають у певні правовідносини з повіреним відповідно до його завдань. Вони мають знати про характер та межі його повноважень. Повноваження повіреного визначаються у довіреності. Тобто для належного дотримання форми має бути і договір, і довіреність, що являє собою не договір, а засіб його фіксації шляхом одностороннього волевиявлення довірителя про надання певних повноважень повіреному з дотриманням усіх вимог щодо оформлення цього документа.
Строк договору доручення визначається характером доручення. Він може мати певний проміжок часу, наприклад, якщо на повіреного покладено обов'язок укласти договір з третіми особами. Також строк дії договору може бути обмежений певною датою (наприклад, отримання заробітної плати, авторської винагороди). Слід зазначити, що строк дії договору залежить від строку дії довіреності і не може його перевищувати.

Передбачений цивільним законодавством максимальний строк дії довіреності складає три роки. Якщо договір перевищує цей строк, необхідно скласти нову довіреність [22].


2.2 Права та обовязки сторін за договором доручення


Довіритель і повірений у силу договору наділяються відповідними правами та обов'язками. Повірений зобов'язаний:

1) особисто виконати дане йому доручення. Це зумовлено нематеріальним характером послуги, що надається ним і довірчими відносинами, які обумовлюють, як правило, даний договір. Тому в законодавстві передбачаються певні обмеження щодо передоручення і встановлюється детальна регламентація цього процесу.

Передоручення - особливий вид заміни сторін у зобов'язанні, дозволяється лише у разі, якщо це передбачено договором або повірений примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя.

Повірений, який передовірив виконання іншій особі, має негайно сповістити про це довірителя. У цьому разі він відповідає лише за вибір замісника;

) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення. Виконання цього обов'язку надає довірителю змогу розібратися у ситуації і при потребі змінити свої вказівки або відмовитися від договору;

3) після виконання доручення або в разі припинення договору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк чинності якої не сплинув, і надати звіт із залученням виправдальних документів, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

) негайно передавати довірителю все одержане у зв'язку з виконанням доручення [14].

На довірителя також покладаються певні обов'язки на підставі договору доручення. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором:

) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;

) негайно прийняти від повіреного все одержане ним згідно з договором;

) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Такий обов'язок виникає при сплатному договорі доручення, і певна плата передбачена законом для комерційного представництва.

Оскільки повірений виступає від імені й за рахунок довірителя, то, звичайно, він має керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель. Довіритель може в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення. Повірений має право відступити від цих вказівок, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і лише за наявності однієї з двох умов: повірений не міг попередньо запитати довірителя чи не одержав своєчасно відповідь на свій запит. У цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стало можливим. На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення.

Договір доручення належить до числа тих цивільно-правових договорів, за якими припустиме лише особисте виконання. Відповідно до статті 389 ЦК України повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках: коли він уповноважений на те за договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя. Суть даного застереження полягає в тому, що повірений відповідає лише за те, щоб заступник був чесним і здатним виконати доручення довірителя. Якщо вибір був вдалим, то повірений не відповідатиме за його дії за умови, що повірений сповістив довірителя щодо вибору заступника, а той погодився із запропонованою кандидатурою [3]

Якщо повірений не повідомив довірителя щодо вибору заступника, то він відповідає за всі дії свого заступника, як за свої власні. Підставою такого тлумачення частини другої статті 389 ЦК України є правило частини третьої статті 68 ЦК України, за яким особа, яка зробила передоручення, повинна сповістити про це того, хто видав доручення, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Довіритель відповідно до частини третьої статті 389 ЦК України вправі в будь-який час відвести заступника, обраного повіреним. Це свідчить про те, що довіритель має знати про передоручення. Проте особисте виконання стосується тільки вчинення юридичних дій, що становлять предмет договору. Тому для здійснення необхідних дій фактичного характеру повірений вправі залучати інших осіб (помічників) без повідомлення про це довірителя (наприклад, друкарку для друкування документів, вантажників для відвантаження майна тощо).

Повірений зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення (п.1 ст.390 ЦК України). Це дає змогу довірителю контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів. По виконанні доручення повірений зобов'язаний без зволікань подати довірителеві звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається характером доручення, і передати довірителеві все одержане в зв'язку з виконанням доручення (п.2, З ст.390 ЦК України). Довіритель, як будь-який кредитор в зобов'язанні, повинен без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору. В тих випадках, коли виконання доручення вимагає певних матеріальних витрат, довіритель має забезпечити повіреного необхідними коштами, а також відшкодувати повіреному фактичні витрати, що були необхідні для виконання доручення. За сплатними договорами доручення на довірителя покладається обов'язок по виконанню доручення сплатити повіреному винагороду (ст.391 ЦК України).

Доручитель може взяти на себе відповідальність за виконання боржником зобов'язання, обмеживши свою відповідальність певним строком. У цьому випадку говорять про поручительство, обмеженому строком. Даний вид поруки необхідно відрізняти від поручительства на строк, в якому поручитель приймає на себе відповідальність не просто за виконання зобов'язання головним боржником, а за виконання його в строк [7].

Якщо А зобов'язується перед В у тому, що в разі невиконання З свого зобов'язання А буде нести відповідальність у обумовлених межах, а В у термін до 1 січня 2000 р. може пред'явити до нього вимогу, то має місце поручительство, обмежене строком. Якщо А зобов'язується перед В у тому, що в разі невиконання З свого зобов'язання в призначений термін - 1 січня 2000 р. - буде нести перед В відповідальність, то має місце поручительство на термін.

Особливим різновидом поруки є аваль.

Аваль являє собою односторонню абстрактну угоду, в силу якої певна особа (аваліст або Кавенту) приймає на себе просте і нічим не обумовлене одностороннє зобов'язання платежу суми векселя або чека повністю або в частині за рахунок (замість) іншої особи, вже зобов'язаного до платежу за цим векселем або чеком.

Аваль дається на переказному векселі, на лицьовій стороні чека або на додатковому аркуші; він може бути даний і на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він виражається словами "вважати за аваль" або будь іншою рівнозначною формулою; він підписується тим, хто дає аваль. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовій стороні чека або переказного векселя. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий.

При відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця (чекодавця). Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Його зобов'язання є дійсним навіть у тому випадку, якщо те зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь б то не було іншої причини, ніж дефект форми векселя (чека). Оплачуючи переказний вексель або чек, аваліст набуває права, що випливають з переказного векселя або чека, проти того, за кого він дав гарантію, і проти тих, які в силу переказного векселя або чека зобов'язані перед цим останнім.

Інший особливим різновидом поруки є делькредере - порука комісіонера за виконання третьою особою угоди, укладеної з ним за рахунок комітента. За прийняття поруки - делькредере - комітент зобов'язаний виплатити комісіонеру винагороду в розмірі та в порядку, передбаченому в договорі комісії [15].

Законодавець не передбачив спеціальних істотних умов договору доручення.

Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії такого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Крім того, будь-яким договоромдоручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності.

Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України повірений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочи-нів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через повіреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укладення трудового договору, складання заповіту).

доручення комерційний представництво договір


РОЗДІЛ 3 ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ (НА ПРИКЛАДІ ТОРГОВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА)


3.1 Поняття та види представництва в цивільному праві зарубіжних країн


Інститут представництва існує і достатньо розвинений в усіх цивільно-правових системах. У країнах романо-германської системи це інститут матеріального права. Норми про представництво розміщені у відповідних главах цивільних кодексів - ФЦК та НЦК.

Представництво тлумачиться як правовідносини, за яких одна особа (представник) вчиняє юридичні дії від імені іншої особи (яку представляють) та в її інтересах.

У країнах континентальної системи права інститут представництва має багато спільних рис з аналогічним інститутом у вітчизняному праві. Доктрина відрізняє представництво договірне (засноване на договорі доручення або якщо з обставин справи очевидно, що особа проявляє волю від імені особи, яку представляють(ФРН), і законне (представництво у зв'язку з батьківськими чи опікунськими правами, представництво органів юридичних осіб, виконавців заповіту тощо). Хоча такий розподіл не завжди чітко виділений у законодавстві. Представництво може ґрунтуватися на законі, адміністративному акті, рішенні суду, договорі, звичаї.

Представник зобов'язаний діяти особисто, виключно в межах наданих йому повноважень, звітувати перед особою, яку представляє, передати все отримане за угодами довірителю; угоди, які він укладає від імені особи, яку представляє, визначають права й обов'язки для останньої. Угоди, що виходять за межі повноважень представника, є обов'язковими лише за умови їх подальшого схвалення особою, яку представляють. Це схвалення може бути висловлене прямо або за замовчуванням (ФРН). Якщо такі угоди не схвалено, а представник не попередив третіх осіб про перевищення повноважень, то він особисто є зобов'язаним перед ними [4].

В юридичній літературі повноваження представника класифікують на універсальні, які дозволяють здійснювати будь-які права особи, яку представляють; генеральні, що дають право вчиняти всі можливі юридичні дії у певній сфері чи для ведення певного підприємства; спеціальні - для укладення однорідних угод; та разові - на укладення однієї угоди.

Водночас, у окремих країнах існують свої особливості. Зокрема, у Франції відносини представництва регулюються ФЦК, переважно, нормами, що стосуються договору доручення. На практиці ж повноваження представника розглядаються як одностороння заява особи, яку представляють, і не пов'язуються обов'язково з договором доручення.
За законодавством ФРН (НЦК) представництво вважається договірним не лише у випадках, коли представник виявляє волю в межах його офіційних повноважень, а й тоді, коли з обставин справи очевидно, що дії вчиняються від імені особи, яку представляють. Повноваження можуть відображатися в заяві, яка надається або представнику, або третім особам без спеціальної форми, або висловлена у публікаціях (у такому випадку представник правомочний стосовно всіх третіх осіб).
Від відносин представництва у континентальному праві відрізняють посередництво, метою якого є укладання угоди між зацікавленими особами. Посередництво реалізується через посередницькі фірми, маклерів, брокерів тощо, які професійно займаються сприянням укладанню різноманітних угод комерсантами. Посередник відрізняється від представника, оскільки виступає незалежною особою стосовно обох сторін, а представник діє лише для однієї зі сторін і сам від її імені укладає угоду. Для посередництва в певних сферах діяльності (наприклад, щодо угод з цінними паперами на фондових біржах і т.ін.) необхідний спеціальний дозвіл уповноважених органів держави.
В англо-американському праві представництво регулюється нормами прецедентного права та судової практики. Поділу представництва на законне та договірне, пряме та непряме не існує. Сам термін "представництво" має ширше тлумачення, аніж у континентальному праві, і охоплює всі відносини між особами, в яких одна (агент) діє за іншу (принципала) і під її контролем, зокрема прямого й непрямого представництва, посередництва, комісії та ін. Відповідно комісіонери, торгові представники, комівояжери, брокери, капітани суден, адвокати та ін. розглядаються як агенти (представники).
Одночасно з наданням агентові повноважень йому передається згода на вчинення ним усіх юридичних дій (угод), які вважаються допустимими для виконання даного повноваження, за винятком одержання платежів, на що необхідно мати прямий дозвіл (вказівку) у договорі [12].
Якщо обставини вимагають виняткових заходів для захисту інтересів принципала, допускається перевищення агентом своїх повноважень.
У відносинах з третіми особами, в яких агент діє в інтересах принципала, він може виступати як від імені останнього, так і від власного імені. Він має право повідомити про існування принципала та його ім'я або повідомити про нього, не розкриваючи його імені, або ж укладати угоду від свого імені не розкриваючи факту існування принципала. Укладені агентом угоди, незалежно від форми його участі в них і повідомлення чи не повідомлення третім особам про існування принципала, зумовлюють виникнення прав і обов'язків у останнього. Принципал у будь-якому разі має право звертатися до третіх осіб з вимогами, що випливають з укладених агентом угод. Треті особи в разі, коли агент повідомив їх про існування принципала, можуть звертатися з вимогою лише до принципала. Якщо під час укладання агентом угоди не повідомлено про існування принципала, то треті особи можуть звертати свої вимоги за такими угодами як до принципала, так і до агента.
Відносини, аналогічні до законного представництва в країнах континентального права (представництво у зв'язку з батьківськими чи опікунськими правами, представництво органів юридичних осіб тощо), в англо-американській правовій системі врегульовуються, зокрема, за допомогою інституту довірчої власності (трасту).
Повноваження представників у договірних відносинах, як правило, ґрунтуються на довіреності, яка може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. В англо-американському праві остання може оформлятися так званим договором "за печаткою" [4].

3.2 Поняття та види торгового (комерційного) представництва в країнах континентального права


У всіх країнах, що вивчаються, окремо врегульоване торгове (комерційне) представництво, тобто представництво, яке застосовується підприємцями (комерсантами) у торговій діяльності. У ролі торгових (комерційних) представників виступають особи, які мають особливі професійні навички й знання в певній сфері діяльності. Інститут представництва в комерційній діяльності застосовується і в тих випадках, коли певний комерсант для зручності та вигоди усувається від ведення власних справ та контролю за ними, доручаючи їх не менш компетентним особам - представникам. Особливості підприємницької діяльності, зокрема, присутність комерційного ризику, невизначеності, зумовлюють особливий довірчий (фідуциарний) характер відносин між комерсантом і його представником.

У романо-германській правовій системі відносини торгового (комерційного) представництва регулюються нормами торгових кодексів і спеціальних законів. На них поширюються й загальні норми цивільних кодексів щодо питань, які не врегульовані нормами торгового права.
За правом ФРН відрізняють пряме та непряме торгове представництво. За прямого представництва представник діє від імені комерсанта, однак сам не є підприємцем [20].
Законне торгове (комерційне) представництво застосовується в діяльності торгових товариств: органи управління представляють товариство в суді та в інших правовідносинах. У статутах відповідних товариств можуть детально визначатися функції органів, що мають такі повноваження. У разі спільного представництва членів правління за кожним з них можуть закріплюватися функції з представництва для укладення певного виду угод або для окремих правочинів.

До прямого представництва належать прокура та торгове повноваження.

Прокура є різновидом представництва службовців торгового підприємства, тобто осіб, які працюють за наймом у даного підприємця і мають певні представницькі повноваження відповідно до трудового договору й закону. Такі особи за службовими обов'язками повинні представляти підприємство в процесі укладення угод і вчинення інших дій; вони є підлеглими стосовно підприємця (підприємства), беззаперечно дотримуються його вказівок, звітують перед ним про виконання функцій та одержують за це відповідну заробітну плату.

Прокурист (представник) має надзвичайно широкий обсяг повноважень, які не можуть бути обмежені. Він вправі укладати всі угоди, які властиві торговим підприємствам взагалі, а не лише даному конкретному підприємству, навіть якщо вони виходять за межі цілей його діяльності. Прокурист може без додаткового дозволу вчиняти дії, які доступні тільки власникові, зокрема, відчужувати майно, передавати майно під заставу та ін.

Прокура надається службовцеві власником або його законним представником, який повинен мати згоду опікунського суду. Вона є чинною навіть зі зміною власника підприємства. Встановлення прокури та її припинення підлягає обов'язковій реєстрації в торгових (державних) реєстрах.

Вчиняючи ті чи інші угоди, прокурист повинен до назви підприємства, яке він представляє, додавати вказівку на існування прокури. Він не вправі передавати свої повноваження іншим особам. Разом з тим, існують певні способи обмеження повноважень прокуриста: обмеження повноважень представника діяльністю певної філії підприємства, надання прокури кільком особам, підписи кожної з яких необхідні для дійсності угоди, що укладається однією з них [22].

Представництвом службовців торгового товариства (підприємства) у більш вузькому значенні є торгове повноваження (ФРН). Воно уповноважує представника лише на здійснення тих юридичних дій, які може вчиняти конкретне підприємство (а не будь-яке торгове взагалі). Торгове повноваження може видаватися як на управління цілим підприємством, так і на укладання певного виду торгових угод або однієї угоди.

Торгове повноваження не підлягає реєстрації. Правомочності представника відображаються в довіреності. Визнання та схвалення комерсантом дій представника може здійснюватися у формі мовчазної згоди, що, власне, і розглядається як доказ існування торгового повноваження.

Ще одним з видів представництва службовців є комівояжерство. Комівояжери (представники) - це особи, які приймають замовлення на продукцію (товар) у зазначених підприємцем регіонах. Окрім заробітної плати, комівояжери мають право на відшкодування витрат на поїздки, а також можуть одержувати гроші за товари та встановлювати терміни платежів. У деяких країнах для такої діяльності потрібен спеціальний дозвіл компетентного органу держави.

Непряме представництво здійснюється через торгових представників, а також шляхом укладання угод доручення та комісії

Торгові представники - це особи, які в ролі самостійного підприємця (промислу) здійснюють постійні повноваження посередництва та представництва з укладення різноманітних угод і надання послуг торговому підприємству, з яким не пов'язані трудовими (службовими) правовідносинами. За виконання таких функцій вони одержують винагороду у вигляді обумовленого відсотку від вартості укладеної угоди або виплати чистого прибутку (тантьєми). Це самостійні підприємці, які вільно здійснюють свою діяльність і визначають свій робочий час. Торговими представниками можуть бути або фізичні, або юридичні особи [25].

Торговий (комерційний) представник реєструється як особа, що здійснює самостійний промисел (підприємництво), він веде відповідну документацію зі своєї діяльності (торгові книги); на здійснення постійного представництва конкретного підприємства повинен мати відповідну довіреність (доручення).

Торговий (комерційний) представник може виконувати як представницькі, так і посередницькі функції. Він може одночасно здійснювати представництво кількох підприємств, зокрема і конкуруючих, якщо застереження про заборону представляти інтереси підприємства-конкурента немає в договорі доручення.

Представництво, засноване на договорі доручення, у праві ФРН завжди має безоплатний характер. Повірений зобов'язується виконувати будь-які фактичні та юридичні дії, покладені на нього довірителем.

Представництво, що ґрунтується на договорі комісії, здійснюється комісіонером, який бере на себе обов'язки вчиняти угоди за рахунок комерсанта (комітента), але від свого імені. Комісіонер теж є комерсантом, здійснює відповідну діяльність у вигляді промислу і зберігає повну самостійність у відносинах із третіми особами.

Формами торгового (комерційного) представництва є такі: договірний продавець (комерсант, що входить до структури підприємства - виробника та на основі постійного з ним договору від свого імені та за свій рахунок поширює його товари, підтримує оборот, використовуючи позначки виробника поряд з власними); комісійний агент (діє як комісіонер, однак на постійній основі); франчайзинг. В юридичній літературі виділяють окремі ознаки договору франчайзингу, які дають підстави розглядати такі відносини як представницькі: користувач виключних прав (представник) є самостійним у правовому сенсі суб'єктом, йому доручається пропонувати товари та послуги на ринку під єдиною маркою.

За французьким законодавством торгове (комерційне) представництво має переважно договірний характер і може ґрунтуватися на трудовому договорі між підприємцем та службовцем торгового товариства, або на договорі доручення (або комісії) між особами, які не перебувають між собою в трудових відносинах. Таке представництво майже не відрізняється від аналогічного в німецькому праві [8].


3.3 Торгове (комерційне) представництво в англо-американській правовій системі


Основним джерелом регулювання торгового представництва в англо-американському праві є судова практика.

Підставою виникнення торгового представництва відповідно до англійського права є агентський договір. Для його укладення не вимагається наявності повної дієздатності як у самого агента, так і в особи, від імені якої він діє (принципала). Однак, недієздатність неповнолітнього агента може слугувати захистом від відповідальності перед принципалом, що випливає із загальної концепції активної правоздатності фізичної особи. Виникнення агентських відносин можливе за різних фактичних обставин. По-перше, у разі фактичного надання принципалом агенту повноважень на укладення угоди в усній формі, письмовій або договорі "за печаткою". Такі повноваження можуть бути виражені прямо або припускатися.
По-друге, такі відносини можуть виникати у випадках укладення агентом угод для принципала без попереднього доручення, однак з подальшим схваленням принципалом таких дій агента. Для того, щоб дії агента схвалили, він повинен укладати угоди, виходячи з того, що він є агентом реально існуючого принципала й угоди, які він укладає, в змозі укладати сам принципал.
По-третє, агентські відносини можуть виникати, якщо фактичного надання принципалом повноважень не було, однак вони припускалися. Йдеться про випадки, коли внаслідок слів чи дій принципала складається враження, що агент наділений повноваженнями, тоді як насправді такого наслідку не передбачалося. У такому разі принципал вважається зобов'язаним за угодами, укладеними таким агентом, якщо: висновок про наявність повноважень зроблено на підставі дій (слів) самого принципала; третя особа припускає наявність у агента саме агентських повноважень та не знає про їх фактичну відсутність.

По-четверте, агентські відносини за англійським правом можуть виникати також у випадку вчинення необхідних дій, якщо такі дії були єдино доцільними за даних обставин; агент не мав часу одержати згоду принципала і діяв чесно в його інтересах. Такі дії агент виконує без розрахунку на отримання винагороди [15].

Підставою виникнення представництва в комерційній (торговій) сфері за правом США є виключно агентський договір. Норми щодо торгового представництва закріплено в законодавстві окремих штатів, однак вони характеризуються узгодженістю.

Агентські договори можуть укладатися в усній або письмовій формі. Якщо ж немає договору, то питання щодо дійсності агентських відносин вирішується на підставі фактичних взаємин сторін. Відсутність письмового договору між агентом і принципалом не створює недійсність угод, укладених агентом в інтересах принципала. Разом з тим, якщо агент укладає від імені принципала угоду, яка потребує письмової форми або має укладатися у вигляді договору "за печаткою", то повноваження агента мають бути відображені в письмовій угоді. У деяких випадках агентські відносини виникають у результаті подальшого схвалення принципалом дій особи, яка вчинила їх задля його інтересів.

У деяких сферах комерційної (торгової) діяльності закон встановлює вимоги щодо особи агента: наявність ліцензії для професійних агентів (аукціоністів, страхових агентів, адвокатів, біржових брокерів, агентів із продажу нерухомості та ін.).

Безпосередньо у торгівельній сфері найпоширенішими в англо-американській правовій системі є консигнаційні агенти (фактори), агенти-делькредере, брокери, агенти з виключними правами, комісійні експортні доми, аукціоністи.

Консигнаційний агент (фактор) має повноваження продавати та купувати товари, позичати гроші під забезпечення їх товарами; володіє товарами й товаророзпорядчими документами.

Агент-делькредере за додаткову винагороду гарантує принципалові надходження купівельної ціни від покупця, а також зобов'язується відшкодувати збитки в разі невиконання покупцем цього обов'язку, тобто поручається перед принципалом за третю особу; він не відповідає, якщо оспорюється сама ціна; не несе відповідальності за дії принципала перед третіми особами.

Брокером є посередник, що здійснює підготовчі дії, які є необхідними для укладання угоди, готує проект договору, надсилає його сторонам для підписання та ін. Такі відносини також охоплюються поняттям представництва.

Агент із виключними правами має виключне право продажу товарів принципала на певній території .

Комісійний експортний дім є агентом принципала - імпортера і для цього вступає у відносини з місцевими постачальниками.

Аукціоніст - це агент, якому принципал передає товари для продажу з аукціону [8].



ВИСНОВКИ


У процесі <#"justify">СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Борисова В.І. Цивівльне право: підруч.: у 2 т. / В.І. Борисова, Л.М. Баранова, Т.І. Бегова - Х.: Право, 2011. Т.1. - 656 с.

2.Брильов А. Договір доручення: що нового? / Андрій Брильов - Бухгалтерія. 2004. - 79 c.

.Домбрутова А. Договір доручення за новим Цивільним кодексом України А. Домбрутова - Юридичний вісник України, 2003. - № 45. 233 c.

4.Дроздова Н.В. Договір про надання фінансових послуг у цивільному праві України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.03.03. - К, 2005. -

с.

.Збірник рішень та практики Вищого господарського суду України. - К., 2007 - № 1. - 114c.

6.Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - 872 с.

.Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Новый Гражданский кодекс РСФСР. - Л., 1965.

8.Конституция и законодательные акты /Под ред. Ю.П. Урьяса. - М., 1991.Французская Республика. Конституция и законодательные акты / Под ред.В.А. Туманова. - М., 1989.

9.Конституція (основний закон) України (від 28 червня 1996 р.) /Відомості Верховної Ради України. 1996. - № 30. - 141c.

10.Типові форми юридичних документів / Укл. Є. О. Харитонов, В. М. Зубар, А. Л. Ткачук, Т. Є. Харитонова. -Харків: Одіссей, 2003. -319 с.

11.Урусова Г. Договір доручення : укладання та виконання/ Г. Урусова / Бизнес. - 2003. - № 20: Бухгалтерія. - 88 c.

12.Федорченко Н.В. Договір доручення і діяльність адвоката / Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - 345 с.

13.Федорченко Н.В. Зміст договору дорученняДержава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - 53 с.

14.Харитонов Є.О. Коментар до Цивільного кодексу України /

Є. О. Харитонов, О. М. Калітенко - Х.: Одиссей. 2003. - 856 с.

15.Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. - М, 1981. - 228 c.

16.Хілінський Ю. Договір доручення/ Ю. Хілінський / Все про бухгалтерський облік. - 2003. - 27 c.

17.Цивільне право / Упор. Катерина Манжул; КДПУ ім. В. Винниченка. -Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. -2004 (У схемах). - 2004. -114 с.

18.Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 N435 - IV /Голос України. 2003. - 13 березня (№ 47-48). - 556 с.

19.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

20.Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: Артек, Вища шк., 1998. - 264 с.

21.Шаповал В.Н. Британская конституция: политико-правовой анализ. - К., 1991.

22.Шаповала В.М. Конституції нових держав Європи та Азії / За ред. В.М. Шаповала. - К.,1996. Мексиканские Соединенные Штаты. Конституция и законодательные акты /Под ред. О.А. Жидкова. - М., 1986.

.Шевченко Я.М. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: Загальна частина. У 2 т. Т. 1. - К.: Концерн Видавничий дім „Ін Юре, 2003. - 520 с.

.Шевченко Я.М. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: Особлива частина. У 2 т. Т. 2. - К.: Концерн Видавничий дім „Ін Юре, 2003. 408 с.

25.Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних: Навч. посіб.. - К.: КНЕУ, 2004. - 220 с.


ВСТУП Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного з

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ