Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей

 

Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей

ТЕЗИ НАУКОВОЇ РОБОТИ

Останнім часом питання психологічного впливу телебачення на дітей посідає не останнє місце, адже в сучасних умовах інформатизації суспільства модернізована техніка дедалі більше втягує їх у «штучне» життя, в якому яскраві картинки з блискавичною швидкістю змінюють одна одну.

Актуальність теми. Дана робота є досить актуальною, оскільки телебачення, безумовно, відіграє важливу роль в житті людини. Однак крім усіх позитивних моментів, телебачення має ще й значний недолік: можливість надзвичайно великого впливу на свідомість людини чи дитини. Як відомо, діти дивляться телевізор більше, аніж потрібно, споживаючи таким чином як позитивну, так і негативну інформацію з «чарівних» екранів. Тому питання психологічного впливу телебачення на розвиток дітей та формування їхнього внутрішнього світу є досить актуальним на сьогоднішній день і викликає зацікавлення в багатьох науковців, психологів та педагогів.

Мета роботи полягає у характеристиці особливостей дитячого телебачення, його впливу на психічні процеси розвитку дітей.

До основних завдань слід віднести аналіз особливостей дитячого телебачення та дитячої психології медіаспоживання; зясування ролі телебачення у формуванні внутрішнього світу дитини.

У роботі зясовано вплив телебачення на психічні процеси розвитку дитини та проаналізовано психологічні прийоми, які використовуються для більшої зацікавленості дітей, а також розроблено рекомендації батькам щодо протидії негативному впливу телебачення на дітей.

ВСТУП

У сучасному суспільстві немає найавторитетнішого та найвпливовішого засобу масової інформації, аніж телебачення. Саме тому науковці, соціологи та психологи щораз більше звертають свою увагу на досить актуальне питання для українського суспільства - вплив телебачення на глядача, зокрема молодшого глядача, тобто дитину. Отож суперечки про це не вщухають й досі. Безумовно, завдяки телебаченню ми дізнаємося багато корисного, наприклад, знайомимося з країнами, яких ніколи не бачили, тваринами, рослинами тощо. Спеціальні телепередачі розповідають багато цікавого про культуру, історію, традиції, видатних митців. Однак вражає інше: скільки часу забирає в нас перегляд цих передач. До того ж більшість телевізійних програм взагалі не несуть нічого доброго, оскільки містять сцени насилля або ж доволі відверті сюжети, які не варто показувати дітям.

Останнім часом все більше батьків усвідомлюють, що сучасне телебачення активно впливає на фізичне і психічне здоровя дітей, а інколи й «виховує» їх. У середньому дитина проводить більше часу перед телевізором, ніж спілкуючись з однолітками або читаючи книгу. А все тому, що «чарівний» екран одночасно використовує зорові та слухові образи, створюючи таким чином справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду глядачеві. Звісно, споглядаючи різнобарвні картинки, дитина майже не докладає ніяких розумових зусиль.

На сьогоднішній день телебачення є найдоступнішим видом відпочинку для більшості населення. Перегляд розважальних телепередач для дорослих людей є способом забуття, «відключенням» від реальності, щоденних турбот чи проблем. Для дітей та школярів - це ніби «відпочинок» від цифр, підрахунків, незрозумілих понять. Однак телебачення - це не лише засіб отримання інформації чи засіб розваги, а й серйозний засіб впливу на підсвідомість людини з метою керування її думками, поведінкою, а в результаті - її особистим життям.

Актуальність обраної теми. Безумовно, телебачення відіграє важливу роль в житті людини. Спеціалістами написано чимало статей про роль і значення телебачення, досліджено функціонування телепередач, їх вплив на різні соціальні групи та окремих індивідів. Для дитячої аудиторії найбільш характерне масове споживання, тому вплив сучасного телебачення на підсвідомість дітей є дуже вагомий, оскільки частіше спостерігається тенденція бездумного поглинання ними інформації з екранів телевізора. Саме тому питання психологічного впливу телебачення на розвиток дітей, формування їхнього внутрішнього світу є досить актуальним на сьогоднішній день. Воно викликає зацікавлення в багатьох науковців, психологів та педагогів. Зокрема Н. Гришаєва, Л. Кондратенко, Г. Нижник у своїх наукових працях висвітлювали плюси та мінуси телебачення, акцентуючи увагу на небезпечному впливові телевізора на дітей, І. Пенчук та Л.Чорна зясовували вплив сучасного телебачення на внутрішній світ і поведінку дитини.

Мета роботи полягає у характеристиці особливостей дитячого телебачення, його впливу на психічні процеси розвитку дітей.

Основні завдання даної роботи:

проаналізувати особливості дитячої психології медіаспоживання;

зясувати роль телебачення у формуванні внутрішнього світу дитини.

Обєктом нашого дослідження є дитяче телебачення як один з основних засобів професіональної масової комунікації.

Предмет дослідження - психологічний вплив телебачення на дітей.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети опрацьовано наукову літературу, що містить ґрунтовний аналіз зазначеної проблеми, використано порівняльний та системно-описовий методи аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що запропонована робота є спробою дослідження та аналізу впливу телебачення на психічні процеси розвитку дітей. Варто зазначити, що в час розвитку новітніх технологій у світі сучасної дитини зявляються найновіші моделі не тільки телевізорів, а й компютерів, планшетів, смартфонів тощо. Однак саме від загальної культури батьків та їхнього рівня обізнаності з даною проблемою залежить, як дитина буде сприймати ту інформацію, що пропонує їй «магічний» екран. Чи буде вона позитивною, чи негативною - вирішувати батькам, а отже, у їхніх руках психологічне здоровя власної дитини.

Теоретичне значення та практична цінність отриманих результатів - фактичний матеріал дослідження, теоретичні узагальнення і висновки прислужаться для глибшого аналізу питання впливу телебачення на психіку дітей; можуть бути використані при подальшій розробці проблем, передбачених обраною темою, при підготовці курсів лекцій, спецкурсів та спецсемінарів; а також можуть використовуватись у практичній роботі класних керівників, вихователів, соціальних педагогів, психологів для проведення тематичних бесід.

Структурно наукова робота складається із вступу, двох розділів, двох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи становить сторінок без урахування додатків.

РОЗДІЛ I. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Загальновідомо, що саме у дитячому віці відбувається становлення внутрішнього світу, формування певних рис характеру, зародження здібностей. Усе, що оточує дитину, впливає на результат. Сучасна міська дитина живе у світі машин, де мерехтять штучні вогні й екрани, переливаються електронні візерунки, де з телевізора вдень та вночі лунають розмови, співи, плачі, погрози. Телебачення міцно увійшло в наше життя. До того ж із швидким розвитком новітніх технологій у життя дітей входять компютери, ноутбуки, мобільні телефони, смартфони, планшети. І уся ця новітня техніка, хочемо ми того чи ні, втягує дітей у «штучне» життя, в якому казкові герої чи віртуальні істоти «живуть» поруч.

Сучасне телебачення здатне емоційно впливати на дитячу аудиторію, пропонуючи їй візуальну картинку, яку діти досить часто сприймають як достовірну, адже відомо, що зорові образи запамятовуються набагато краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в памяті. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Тому важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості.

На сьогоднішній день дитяче телебачення є самостійним компонентом загальної системи масової комунікації, а тому його роль у сучасному суспільстві значно посилюється. Зважаючи на те, що телебачення має великі можливості психологічного впливу на людей, а особливо на дітей, його вважають одним з найвагоміших факторів впливу на моральний розвиток дитини.

Найчастіше під назвою «телебачення» розуміють саме трансляцію телепрограм різноманітних жанрів. Зазначимо, що телебачення - це галузь науки, техніки й культури, яка пов'язана з передачею на відстань зображень об'єктів і звукового супроводу (мови, музики та ін..) за допомогою радіосигналів. Телебачення синтезує у своїх передачах безліч інформаційних жанрів і різних видів мистецтва [12, 39]. Загалом усі телевізійні програми на українському телебаченні прийнято поділяти на:

інформаційно-публіцистичні програми;

художні програми;

освітні програми;

телевізійні ігри й розважальні програми;

телепрограми для молоді;

телепрограми для дітей і юнацтва;

реклама на телебаченні [15, 5].

Із загальної системи телебачення слід виокремити дитяче телебачення - систему спеціальних телепрограм, адресованих юному поколінню глядачів - дошкільного, шкільного, підліткового і юнацького віку. Метою таких програм є всебічне виховання та освіта дітей і юнацтва. За вмістом жанрів і форм дитяче телебачення досить різноманітне: казки, публіцистичні програми, пригодницькі, науково-фантастичні, науково-популярні фільми, зустрічі з цікавими людьми, вікторини, конкурси, мультфільми [15, 5].

У свою чергу структура дитячого телебачення поділяється на такі види телепрограм:

анімація (мультфільми й мультсеріали);

мультиплікація або мультфільм;

дитячі передачі;

дитячі телесеріали;

фільми для дітей [15, 6].

Однак на сьогоднішній день дитяче телебачення складається лише з незначного відсотка телепрограм, що виходять в ефір на українських телеканалах.

Значиму позицію на телебаченні займає японська мультиплікація або аніме (від япон. [аніме], від англ. [animation] - анімація). Основна відмінність її від мультиплікації інших країн полягає в тому, що аніме в основному робиться з розрахунку на підліткову та дорослу аудиторії. Стиль анімації характеризується насиченістю кольорів і деталей графіки. Аніме часто відрізняється характерною манерою зображення персонажів. Сюжети анімації часто наповнені фантастичним змістом. Випускається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, що розповсюджуються на телебаченні [21].

Мультиплікація або мультфільм є досить важливим засобом виховання дітей та впливу на формування їхнього внутрішнього світу. Традиційно мультиплікацією вважається «мальований фільм», кожний кадр якого фотографується окремо, причому розходження між малюнками при перегляді плівки складаються в природні рухи. Однак методи blue-box і комп'ютерного накладення зображень фактично теж є мультиплікацією. Дотепер існує і як жанр (в основному завдяки американському й радянському напрямкам мультиплікації), і як технічний спосіб при виготовленні добутків різних жанрів, особливо з рекламними цілями. Мультиплікація як форма мистецтва розвивалася з пошуком нових і несподіваних напрямків. Існують повнометражні мультфільми, побудовані за законами драматичної композиції й призначені в основному для кінопрокату та телеперегляду [16, 47].

Загалом на українських телеканалах транслюється багато іноземних мультфільмів, серед яких разом із високоякісними містяться медіапродукти низькопробного зразка, що пропонують дитячій аудиторії демонстрацію бійок, гонитви, сцен фізичного придушення, знищення противників, відкритого насильства, хоча й для досягнення благих цілей. Подібні мультфільми або анімації несуть у дитячу аудиторію невиправдано високу дозу жорстокості й агресивності. Мультфільми на кшталт «Сімпсонів» не призначені для дітей молодшого шкільного віку, але будь-які анімаційні фільми, що транслюються на телебаченні, обовязково привертають підвищену увагу дітей цього віку. Досить часто спостерігається, що телеканали транслюють їх як дитячі мультсеріали.

Альтернативу американським мультфільмам становлять добрі радянські мультики, які завжди виховували дітей у дусі загальноприйнятих моральних принципів: не вкради, будь слухняним та ввічливим, поважай батьків та старших людей, цінуй дружбу та ін.. Однак ці мультфільми було знято з ефіру як такі, що не можуть конкурувати з якісними мультимедійними стандартами сучасної анімації, а тому будуть менш зрозумілі й цікаві новому поколінню дітей [16, 47].

Спеціальні дитячі передачі становлять незначний обсяг у дитячому віщанні українських телеканалів і створюються, як правило, на державних та обласних телерадіокомпаніях. На комерційних телеканалах, які займають першість у рейтингу, значно знижений обсяг дитячих програм власного виробництва, а на деяких подібного телепродукту й зовсім немає. Також немає спеціальних програм для маленьких дітей віком до 3 років, для молодших підлітків 9-11років, для юнацтва. Спостерігаються спроби заміни спеціальних дитячих телепередач на мультфільми, дитячі фільми та серіали. До того ж деякі телеканали відмовляються транслювати дитячі програми в прайм-таймі, ставлячи їх показ на 4-6 ранку.

Дитячі телесеріали займають ще менше часу в ефірі, ніж дитячі передачі. Щодня на будь-якому телеканалі виходить кілька телесеріалів для дорослих як вітчизняних, так і закордонних, причому протягом останніх років спостерігаємо ріст кінопоказу вітчизняних стрічок. На жаль, це не стосується серіалів для дітей. У тому скромному наборі дитячих серіалів, що сьогодні існує на телебаченні, вітчизняних стрічок практично немає.

Художні фільми для дітей представлені у телепросторі як найчисленніша категорія телепрограм дитячого віщання. Їхня присутність у телевізійному ефірі, звичайно, не перевищує 10 годин на місяць. Винятком є періоди шкільних канікул, коли загальна тривалість показу дитячого кіно зростає до 30 годин. Варто зазначити, що у передачах вітчизняного телебачення для дітей виразно виявляється «американський акцент» і третину всього об'єму дитячого мовлення складають так звані «родинні комедії» американського виробництва, які за жанром неможливо віднести до дитячих стрічок [5, 83].

Діти як потенційні телеглядачі мають певну специфіку: вони дивляться все. На відміну від більшості дорослих, у них ще не сформовані смаки й погляди, не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, що вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі. Однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі телепрограми [9, 14].

Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому родину й систему освіти. Тому журналісти, які працюють над створенням передач для дітей, несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь у процесі виховання дитячої аудиторії.

Специфіка дитячої журналістики полягає в «чітко вираженій орієнтації на дитячу аудиторію» і у використанні властивих тільки їй «прийомів відображення дійсності, власних засобів, форм, способів контакту з аудиторією» [2, 6]. Виділення дітей в якості окремої соціальної категорії стало відносно новою традицією на українському просторі. Ця категорія прийняла найбільш яскраву форму в період масового виробництва індустріального суспільства, коли розвиток отримав маркетинговий підхід, що упровадив сегментацію суспільства за відмінними цільовими групами. В сфері телебачення це відобразилося у випуску нових дитячих проектів, спеціалізованих дитячих передач на українському телебаченні. Своєрідними в дитячій журналістиці є пріоритети в області завдань, основні з яких сприяють формуванню особистості й додають естетичне задоволення дитині при перегляді дитячих телепередач [9, 15].

Загалом аудиторія телебачення у теоретичному контексті визначається як сукупність людей, до яких звертаються засоби масової інформації і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише обєктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [12, 40]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія - це кількість людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна - це кількість телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.

Визначення певних типів аудиторій, окреслення їхніх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності засобів масової інформації. Традиційно вік аудиторії є однією з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття телепрограм дітьми різних вікових категорій.

Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [13, 58].

У теорії педагогіки і дитячої психології існує низка схем вікової періодизації, які майже не відрізняються між собою. Вікова періодизація дитячої глядацької аудиторії, на основі якої ми розглядатимемо вплив телебачення на формування внутрішнього світу дитини, виглядає так:

раннє дитинство - до 3 років;

дошкільний вік - від 3 до 6 років (іноді до 7 років);

молодший шкільний вік - від 6 до 9 років;

молодший підлітковий вік - від 9 до 12 років [13, 58].

Отож, розглянемо особливості дитячої психології кожного періоду:

. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. У 1,5-2 роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основна діяльність дитини на цьому етапі - наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці - можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу, тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [13, 62].

. Дошкільний вік. У віці від 3 до 6 років основним видом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини зявляється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі-тварини. Проте варто памятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів [13, 62].

. Молодший шкільний вік. У дітей віком 6-9 років домінує учбова діяльність. Важливо памятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток памяті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінює свій характер. Найпривабливіші типи телепоказу - мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5-6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів. На відміну від дівчат, в іграх хлопців переважають ситуації агресії - аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама,то на хлопців - мультиплікаційні фільми і бойовики [2, 10], [18].

. Молодший підлітковий вік. У віці 9-12 років для дітей головним психологічним надбанням є відкриття власного Я та усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою в дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, щоправда з іншими відтінками. Мультфільми, як і раніше, цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. Зявляється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає [13, 63].

Однак сьогодні дедалі частіше спостерігаємо, що юні телеглядачі дивляться всі програми - і дитячі, і дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими. Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з насильством, убивствами, еротикою, а згодом наслідують дорослих, імітують моделі й зразки поведінки, широко представлені на телеекрані.

Отже, бачимо тенденцію заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція є загрозою для психічного й морального здоров'я дитини, адже діти мають наслідувати ввічливих, врівноважених та доброзичливих героїв фільмів або телепередач. У звязку з цим сучасному дитячому телебаченню необхідні такі програми, які б допомагали дитині побачити позитивні приклади дорослих, а також своїх однолітків, які вже досягли успіхів в реальному житті.

РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ ТЕЛЕБАЧЕННЯ У ФОРМУВАННІ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ДИТИНИ

. Вплив телебачення на психічні процеси розвитку дитини

На сьогоднішній день телебачення є одним із засобів масової комунікації, який надзвичайно тісно пов'язаний із світом сучасної дитини та має величезні можливості впливу на її внутрішній світ і поведінку. Це повязано насамперед із тим, що телебачення сприймається дитиною набагато легше, аніж, скажімо, читання книги, оскільки процес сприймання не потребує значних розумових зусиль. Цілком природно, що у процесі пізнання світу діти досить швидко потрапляють під вплив такого «помічника», звісно ж, не найкращий.

У дитячому світі спостерігається бездумне поглинання будь-якої інформації, що нескінченними потоками ллється з екранів телевізорів чи комп'ютерних моніторів. Щодня в середньому діти дивляться телевізор понад 3 години на день, що складає майже наполовину більше часу, ніж ними приділяється іншим видам діяльності. Занурюючись в інформаційний віртуальний світ, дитина дуже часто навіть й не замислюється над змістом того, що нею сприймається. Таким чином, поступово притуплюється потреба в отриманні нових знань, спілкуванні з прекрасним, у духовно-естетичному збагаченні.

Відомо, що засоби масової інформації можуть сприяти як позитивному розвитку дитини, так і негативному. Останній, зокрема, призведе до моральної, духовної, естетичної кризи особистості.

Дитяче телебачення сьогодні насичене низькопробною в художньому та змістовному відношенні продукцією, де постійно присутні сцени насильства. Асоціативно пригадується Оксана Забужко, яка писала про послання, що йде з екранів для всіх дітей: «Людину б'ють - і їй не боляче!», бо у більшості фільмів герой, що мав би вмерти від отриманих ударів, таки здіймається, щоб завдати рішучого удару-відповіді. Велика омана, яку психологічно незріла дитина сприймає як належну. Фальсифікований образ світу сприймається дітьми, а іноді й дорослими як істинний. Така фальсифікація - не що інше, як психологічна і духовна маніпуляція дитиною, адже саме діти шкільного віку та юнацтво, на думку психологів, найбільше піддаються негативному впливу телебачення [18].

Дитина є особливим типом телеглядачів, оскільки споживає будь-яку інформацію, тому медіамистецтва для неї виконують лише розважальну функцію. «Серед дослідників, педагогів, психологів з'явився спеціальний термін - інформаційна криза, тобто неможливість переробити інформацію, знайти та відібрати з величезного потоку найбільш актуальну та задовольняючу потреби людини, що сприяє духовному збагаченню та всебічному розвитку» [14, 6].

Телебачення є виробництвом особливого продукту, споживання якого не зникне ніколи, а саме - споживання видовищ. Те, що ми сьогодні бачимо на екранах наших телевізорів, є закономірним поєднанням природних характеристик телебачення з комерціалізацією цієї сфери товарних послуг. Експлуатація привабливих для великої аудиторії цінностей насамперед має на меті збільшити прибуток від діяльності телебачення. Якщо психологічно тонко впливати на підсвідомість людини, до того ж зняти табу з деяких морально заборонених тем - то це теж матиме неабиякий ефект. Тому сьогодні екрани наших телевізорів дедалі частіше заполоняють жахи, відьми, маніяки, привиди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі пророки, психотерапевти, астрологи, спостерігається також і еротика. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдується, її ставлення до дійсності стає менш раціональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач (а нині - це все населення країни) стає легковірним і слухняним, ним легко маніпулювати та керувати [17, 23].

Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкривають механізми впливу телебачення на людину, зокрема доводять його негативний вплив на людей, особливо на дітей.

Спробуємо класифікувати вплив телебачення на психічні процеси розвитку дитини.

1. Телебачення руйнує психомоторику дитини.

Дитина проводить біля екрана телевізора близько 2-3 годин у відносно нерухомому стані. В цей час її пасивне сприйняття не бере участі у формуванні певних структур мозку. Дитина перестає бути активною, освоювати простір навколо себе, натомість безглузда інформація бомбардує їй очі і забирає час, який можна було б потратити на дослідження навколишнього світу, отримання нових цікавих знань. Екран привчає дитину до нерухомості, в той час як всі важливі функції тіла і мозку можуть розвиватися лише через рух. Рухливість - життєва стихія дитини. Таким чином, коли батьки вмикають телевізор, щоб дитина сиділа тихо, то це можна розцінювати як насильство, яке викликає такі тяжкі наслідки в майбутньому, що подолати шкоду від цього майже неможливо. До 25% мозкових структур, які в майбутньому відповідали б за логічне мислення, швидкість пошуку інформації, довгострокову память, швидкість читання, смислове сприймання слова на слух (слово чує, а зміст передати не може) не розвиваються.

Після перегляду будь-яких телепередач у дитини виникає стан неприродного збудження. Протягом певного часу вона не може зосередити свою увагу, не знає, куди їй себе подіти і що робити. Щоб подолати дефіцит рухливості, потрібно займатися з дитиною спортом, активними іграми, ходити на прогулянки [17, 23].

2. Телебачення негативно впливає на сприйняття та уявлення дитиною зображень.

Дитяче сприйняття світу чисте, неспотворене, у ньому відсутні образи-шаблони, саме тому діти мають яскраві уявлення тих чи інших образів. Коли дитині читають казки й оповідання, вона намагається уявити собі тих казкових героїв і запамятати їх, відтворити в уяві ті події, які відбуваються з героями. Однак під впливом телебачення дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, тому її внутрішні образи будуть пасивні та позбавлені індивідуальності. Калейдоскоп різнокольорових картинок, які дитина бачить на екрані, зазвичай не сприяє формуванню просторового та кольорового зору. Форма та стиль зображення людей у імпортних мультфільмах також викликають неабияке занепокоєння, оскільки герої мають грубі, неприродні і непривабливі риси обличчя [17, 23].

3. Телебачення впливає на розвиток памяті.

За висновками німецьких психологів, діти 3-5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день або ж довго грають в комп'ютерні ігри, мають проблеми з розвитком пам'яті. Яскраві емоційні образи витісняють із пам'яті людини словесну інформацію, яка подавалася до цього, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам'ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експериментально [17, 24].

Щоб уникнути проблем із розвитком памяті, потрібно перед сном читати вголос дітям казки, а на другий вечір попросити дітей нагадати, про що читали вчора. Якщо дитина погано памятає, то потрібно допомогти їй згадати, але не розповідати за неї все і читати далі. Після опитування дитина слухатиме уважніше, щоб завтра переказати краще. Так тренується довгострокова пам'ять - необхідна психічна функція запамятовування і відтворення інформації в процесі навчання.

Однак розвиток памяті не повинен перетворюватися на механічний процес чи зазубрювання. Основним мотивом до сприйняття і запамятовування певної інформації має слугувати зацікавлення дитини, подання навчального матеріалу у формі гри (для менших діток), або ж цікавих розповідей (для більш старших дітей).

4. Телебачення блокує увагу.

Після перегляду телевізора протягом певного часу діти погано концентрують увагу на інших видах діяльності або ж взагалі можуть почувати себе не зовсім добре. Справа в тому, що телевізор сприяє розвитку «фіксованого погляду», який в свою чергу блокує довільну увагу, а точніше вольове зусилля, котре заставляє нас підтримувати цю увагу на тому, що ми чуємо або бачимо в даний момент і не дозволяє нам виключатися. Через цю ваду діти в початкових класах не можуть опанувати матеріал швидко; вони «виключаються» і не чують того, що сказав вчитель.

Особливо впливає на дитячу увагу телереклама, адже під час її показу помітно посилюється звук, до того ж динаміка її подачі відмінна від подачі телепрограми. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці, викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності та потребу зняти це відчуття. Реклама володіє надзвичайно широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу [17, 24].

Для тренування уваги покажіть дитині протягом однієї хвилини будь-яку картинку, потім заховайте її і попросіть дитину перерахувати все, що вона побачила. Кожен раз беріть іншу картинку. При постійному тренуванні дитина буде розвивати можливість швидкого запамятовування, підтримання уваги і розповіді про побачене без наявності картинки.

5. Телебачення впливає на мислення дитини.

За висновками психологів, після необмеженого перегляду телевізора у дітей формуються стереотипи повсякденного мислення, зумовлені поверховим висвітленням подій на екрані. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові. До того ж реклама підштовхує дитину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки.

Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5-7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації.

Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. [17, 24].

6. Телебачення не сприяє розвитку мови та мовлення дитини.

Регулярний перегляд телевізора розвиває у дітей особливий стиль розмови: вони не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно.

7. Телебачення не розвиває уяву, фантазію та творчі здібності.

У психології відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини.

У результаті надмірного телеперегляду притуплюється здатність творити образи, і з часом така втрата може стати безповоротною. У дітей, які проводять перед телевізором 2-3 години на день, кора головного мозку подібна до пустелі. У них повністю втрачена здатність уявляти. Деякі діти не в змозі намалювати навіть прості побутові предмети [17, 24].

Аби розвивати уяву та творчі здібності дитини, попросіть її намалювати героїв прочитаної казки, повісьте малюнок на видному місці і похваліть. Позитивні емоції, які виникають у дитини при цьому, стимулюють розвиток творчої уяви і образного мислення.

8. Телебачення порушує емоційну сферу дитини.

Останнім часом психологи занепокоєні появою в дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенсибілізації» - зниження чутливості: «Когось б'ють, над кимось знущаються - хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини.

Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особливо політичним коментаторам, притаманна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам починає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Аналогічний спосіб спілкування з глядачами обирає й реклама. Такий вплив із боку телебачення без перебільшення можна назвати психотероризмом, а ті емоційні стани, від яких потерпають діти й дорослі, «емоційними інфекціями». Підтвердженням вищесказаного є те, що діти впродовж тривалого часу повторюють певні фрази з реклами, в свою чергу дорослі подумки прокручують якийсь навязливий текст реклами чи телепередачі. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого наслідування нею запропонованого стилю поведінки [17, 25].

Отже, як бачимо, вплив телебачення на психічні процеси розвитку дитини не завжди є позитивним, а іноді й зовсім негативним. Однак зауважмо, що в ідеалі саме батьки, які відповідально ставляться до фізичного та психологічного розвитку дитини, мають чітко визначитися, чи треба дитині дивитися телевізор і якщо треба, то в яких межах. Звичайно, рішення не давати дитині дивитися телевізор потребує мужності, але буде повністю обґрунтоване з точки зору сучасних досліджень з фізіології і психології дитячого розвитку. Також не слід вмикати дітям телепередачі, які перевищують можливість їхнього розуміння або є занадто страшними для дитячої психіки. В будь-якому разі батькам треба бути біля дитини, щоб відповідати на її запитання і задавати запитання, щоб привчати дитину описувати словесно те, що вона бачить. Якщо далі обговорювати з дитиною персонажі, відношення між ними, порівнювати різні мультики або передачі між собою, то можна виховати не лише осмислений перегляд телепередач, але і розвинути словниковий запас дитини, тренувати пам'ять, увагу, сприйняття і відтворення. А це головна умова, щоб з дитини не виріс бездумний поглинач будь-якої інформації.

. Телебачення не підходить на роль головного вихователя

Якщо раніше вихованням особистості займалися батьки та найближчі родичі, то зараз ці функції перебрав на себе телевізор. На відміну від батьків, він ніколи не відсторонюється від юного глядача, а навпаки, задовольняє всі його духовні потреби, створюючи при цьому ілюзію «реального» життя.

Діти є досить вразливою групою глядацької аудиторії, яка найбільше піддається гіпнотичному впливу телебачення. Усі події, які відбуваються перед їхніми очима, вони сприймають як справжні. Це відбувається тому, що у дітей відсутні кордони реальності. Навіть убивство і насильство не викликають у них почуття страху чи відрази, тому що в результаті звикання до телевізійних передач такого спрямування побачене на екрані стає для дітей не тільки реальним, але і природним.

Телебачення використовує ряд найтонших психологічних прийомів, щоб зацікавити дитину і привернути її увагу до екрана. Серед них ми виділили найосновніші:

Створення яскравого відеоряду з метою утворення певного світлового відчуття. Чим яскравіший відеоряд, тим сильніше світлове відчуття і тим більше до нього привертається увага дитини;

Новизна і незвичність також привертає дитячу увагу до «чарівного» екрану, оскільки за законом руху і устремління психічних процесів монотонність викликає огиду;

Показ обличчя героя на весь екран. Дивлячись на збільшене обличчя героя, телеглядач миттєво переймається до нього симпатією чи відразою;

Короткочасні зупинки кадру на одній точці, картинці чи нерухомому обєкті. Використовується для швидкого введення дитини в стан гіпнозу, адже її увага в цей момент «відключається»;

Ефекти швидкого спалаху, гучного звуку, після яких різке збудження нервової системи швидко змінюється гальмуванням. Цей метод можна спостерігати в різних рекламних і програмних заставках, а також у теле- і кінофільмах [6].

Зважаючи на перераховані методи гіпнотичного впливу, які широко використовуються в усьому світі, можна зробити висновок, що із телебаченням потрібно поводитись дуже і дуже обережно, як-то кажуть, «бути на Ви». І вже аж ніяк телебачення не може бути головним вихователем дитини, хоча б з огляду на такі факти:

. Дитина відстає в розвитку мовлення.

Батьки і педагоги відзначають: діти пізніше починають говорити, говорять неохоче, словниковий запас бідний і примітивний.

До чого тут телебачення?

Дитина, яка сидить перед екраном, весь час чує мову. То чому ж відстає у розвитку? Оволодіння мовою в ранньому віці відбувається лише в живому безпосередньому спілкуванні з іншими людьми. Дитині мало тільки чути, їй необхідно брати участь у діалозі. Якщо слова не звернені до неї особисто і не вимагають відповіді, це не сприяє розвитку мовних навичок.

. У малюка порушена здатність до концентрації уваги.

Найчастіше це проявляється, коли дитина йде до школи. Вона не може зосередитися на одній справі більше 3-5 хвилин, їй важко сидіти на уроці, їй постійно треба рухатись. Дитяча голова може бути набита інформацією, проте аналізувати і встановлювати звязки між фактами дитині важко. Вона потребує зовнішньої стимуляції.

До чого тут телебачення?

«Чарівний ящик» пропонує безкінечний калейдоскоп картинок із музикою та обривистими фразами. Усвідомлювати побачене не потрібно: за одним кадром іде інший, вони «ведуть» глядача, не залишаючи йому можливості усвідомити побачене.

. Дитині не вистачає фантазії.

Дитина втрачає здатність і бажання чимось займатися. Їй нудно малювати, конструювати, вигадувати сюжети ігор.

До чого тут телебачення?

Малюк, який занадто багато часу проводить перед телевізором, звикає лише пасивно сприймати інформацію. Він і в житті чекає, коли хтось для нього «зробить» щось, веселе і цікаве.

. Дитині нецікаво спілкуватися з друзями.

Її спілкування з ровесниками стає формальним: дітям немає про що спілкуватись, що обговорювати.

До чого тут телебачення?

Дитині легше натиснути кнопку і чекати нових розваг, ніж налагоджувати комунікацію. У кращому випадку вона буде просто вовтузитися чи штовхатися з приятелями.

. Дитина стає агресивною.

Раніше бійка на шкільному дворі закінчувалась, як тільки противник опинився на землі. Тепер переможець часто бє переможеного.

До чого тут телебачення?

Учені зясували, що лише 50% батьків намагаються пояснити дітям негативні сторони насилля, що демонструються на телебаченні, а 40% не надають значенню змісту програм, які дивляться їхні діти.

За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних 6-8 річних дітей дивляться телебачення близько 28 годин на тиждень, тобто 4 години щодня, що набагато переважає час їхнього спілкування з дорослими. Безглуздо повністю заборонити перегляд телевізора, але батьки повинні памятати, що «ящик» не замінить дитині живого спілкування [8, 10].

Отже, у запобіганні негативному впливові телебачення на дитину важливу роль відіграє сімя. Звісно, що батьки не мають змоги весь час контролювати зміст телепередач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати в дитини певне ставлення до телебачення. Важливо навчити дітей критично ставитися до зображуваних подій, розрізняти фантазію та реальність на екрані. Доцільно буде читати дітям казки, вірші, малювати героїв, грати у розвиваючі ігри, ходити на прогулянки тощо. (див. Додаток А)

ВИСНОВКИ

дитячий телебачення психічний

У науково-дослідній роботі отримано такі результати:

1) Досліджено особливості дитячого телебачення.

) Проаналізовано особливості дитячої психології медіаспоживання.

) Проаналізовано роль телебачення у формуванні внутрішнього світу дитини.

4) Визначено вплив телебачення на психічні процеси розвикту дитини.

) Визначено психологічні прийоми, які використовує телебачення, щоб зацікавити дитину.

Таким чином, у роботі виконано поставлені завдання і зясовано, що дитяче телебачення має великий психологічний вплив на розвиток дитини. Однак щоб протидіяти його негативному впливу, потрібно обєднати зусилля батьків, громадських організацій та відповідних державних структур. Можливо, треба створювати певні просвітницькі програми, зокрема навчати дітей аналізувати побачене на екрані, порівнювати його з реальним життям, оцінювати побачене з різних ракурсів, давати кілька прочитань одного кадру. Режисери, сценаристи, ведучі дитячих телепрограм мають значно посилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.

Варто вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн. Слід зазначити, що в окремих країнах в шкільну програму введено уроки кінокритики. Над їх розробкою працювали педколективи провідних університетів, представники релігійних організацій та приватних компаній за сприянням ЮНЕСКО.

Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно різними способами й на кількох рівнях: суспільства, сімї, окремої людини. Якщо ми й не можемо відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, то хоча б спробуймо не перетворювати його на головну життєву цінність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вовчик-Блакитна О.О. Телевізор і дитина: техніка психологічної безпеки. - Обдарована дитина. - 2009. - № 2. - с. 42-46.

. Гришаєва Н.П. Соціально-психологічні аспекти впливу телебачення на дошкільнят. - Навчальна школа. - 2001. - № 8. - с. 5-12.

. Горнишев В.С. Вплив дитячого телебачення на психічний розвиток дитини. - Соціальний педагог. - 1999. - № 4. - с. 8-10.

. Дитяче телебачення. Статті «Медіа і діти» [Електронний ресурс]. - 2012. - 9 лютого, 2 листопада. - Засіб доступу: URL: http://osvita.mediasapiens.ua/dityache-telebachennya

. Іванова Я.Є. Діти і телебачення. - Шкільна бібліотека. - 2010. - № 9. - с. 83-84.

. Квашук О.В. Психологічні чинники впливу телебачення на розвиток моральної свідомості молодших школярів.: Дис. канд. наук: 19.00.07 - 2008. [Електронний ресурс]. - 2008. - Засіб доступу: URL:http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/343918.html

. Кондратенко Л. Дитина у віртуальному світі: компютер і телебачення - користь та небезпека. - Психолог довкілля. - 2012. - № 5. - с. 4-7.

. Лаврик О.С. Телебачення і здоровя дошкільнят: аналіз проблеми. - Дошкільний навчальний заклад. - 2013. - № 2. - с. 8-11.

. Лазарева О. Вплив телебачення на емоції і поведінку дитини. - Психолог довкілля. - 2011. - № 11. - с. 14-16.

. Маркова І.В. Формування моральної свідомості школярів засобами масової інформації. - Психолог довкілля. - 2011. - № 6. - с. 12-17.

. Моляко В. Чи так потрібен телевізор? - Обдарована дитина. - 1999. - № 1. - с. 7-12.

. Нижник Г. Сучасне телебачення: плюси і мінуси. - Психолог довкілля. - 2012. - № 5. - с.38-41.

. Пенчук І. Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні. Теле- та радіожурналістика. - 2009. - Вип. 8. - с. 58-67.

. Петрунько О. Чи комфортно дитині в сучасному медіапросторі? - Освіта України. - 2010. - № 1-2. - с. 6.

. Радиш С. Телебачення і компютер у житті малюків. - Психолог довкілля. - 2012. - № 8. - с. 4-6.

. Руденя О. Мультфільми і діти. - Соціальний педагог. - 2011. - № 1. - с. 46-49.

. Чорна Л. Вплив сучасного телебачення на внутрішній світ і поведінку дитини. - Психолог. - 2007. - № 13-14. - с. 22-26.

. Чупрій Л. Негативний вплив на дітей телебачення та Інтернету. [Електронний ресурс]. - 2010. - 6 травня. - Засіб доступу: URL:http://mama-tato.com.ua/article/a-744.html

. Федчук Ю. Телебачення: пошуки і рішення. - Освіта України. -2005. - № 3. - с. 14-16.

. Що дивляться наші діти?/ Відеопроект «З любовю до дітей» [Електронний ресурс]. - 2013. - 17 липня. - Засіб доступу: URL: http://sonechko.pp.ua/

. Які мультфільми дивляться наші діти? [Електронний ресурс]. - 2013. - 12 лютого. - Засіб доступу: URL: http://verano.rv.ua/navkolishnij-svit/yaki-multfilmi-divlyatsya-nashi-diti/

Дитяче телебачення як засіб психологічного впливу на дітей ТЕЗИ НАУКОВОЇ РОБОТИ Ос

Больше работ по теме: