Диктатура - політичний режим

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Індивідуальна робота

з Політології: «Диктатура - політичний режим»

Cтудентки Вакуленко Лідії

Київ-2013

Вступ

·Визначення поняття

Диктатура - необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Термін, що характеризує систему влади одного правителя або вузької і замкненої групи осіб (хунта), без конституції, або з номінально існуючою конституцією.

·Диктатура в історії

Диктатура в різних формах була поширена і в Давньогрецьких державах (наприклад, тиран Корінфа Періандр або тиран Афін Пісістрат), і в Стародавньому Римі (Гай Юлій Цезар), і в Середньовіччі (Франческо Сфорца). В новітній час була поширена в Латинській Америці в XIX столітті, в Європі в цей період диктатурою можна назвати правління Наполеона ІІІ.

Криза, що настала після Першої світової війни, викликала появу низки диктатур на території Європи, в тому числі режими Ататюрка й Пілсудського (національні); Муссоліні, Гітлера,Прімо де Рівера, Франко і Салазара (праві); Йосифа Сталіна, Енвера Ходжа (комуністичні).Після Другої світової війни: в Азії - Мао Цзедуна й Кім Ір Сена; в Латинській Америці - Фіделя Кастро й Августо Піночета.

Отже, як бачимо, диктатура існувала в усі часи, і була важливою формою правління. Саме за цієї форми правління відбувалися найбільш значні зміни в історії та житті народів світу.

·Диктатура з точки зору політології

Форма здійснення влади, при якій влада, незалежно від форми та ставлення до влади, здійснює своє правління прямим, директивним, шляхом. Ефективність і оптимальність цієї форми здійснення влади залежить від багатьох факторів, в тому числі від об'єктивної ситуації, сприйняття суспільством необхідності саме цієї форми здійснення влади, форми ставлення суспільства і влади, форми ідеологічного обґрунтування влади.

·Сучасне поняття диктатури

Тепер диктатурою, як правило, називають режим влади однієї особи або групи осіб, не обмежений нормами законодавства, не стримуваний будь-якими громадськими чи політичними інститутами. Попри те, що нерідко в умовах диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, їх реальний вплив на політику зводиться до мінімуму. Як правило, функціонування диктаторського режиму супроводжується репресивними заходами проти політичних опонентів і жорстким обмеженням прав і свобод громадян.

·Мета та актуальність роботи

Метою роботи є дослідження різних поглядів на таку форму правління як диктатура, визначення переваг та недоліків диктатури, а також причин з яких диктатура зазнала поразки в історії людства.

Актуальність даної теми полягає в тому, що диктатура є позачасовим явищем, і може виникнути на будь-якому майбутньому етапі розвитку світової цивілізації.

Джерело №1

Автор: Йозеф Геббельс

Назва: «20 порад майбутньому диктатору і тим, хто бажає ним стати »

Інформація: з «Посібника для майбутніх фюрерів», «Der Angriff», 1 вересня 1932 року. Переклад з англійської Пітера Хедрука, 2007. Переклад українською Вакуленко Л.

Мета: рекомендації майбутнім диктаторам, а також переваги та розкриття поняття диктатура.

Нотатка про автора: Пауль Йозеф Геббельс (1897р. - 1 травня 1945р. )- німецький державний і політичний діяч, рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини (1933-1945), імперський керівник пропаганди НСДАП (з 1929), рейхсляйтер (1933), передостанній канцлер Третього Рейху (квітень-травень 1945), комісар оборони Берліна (квітень 1945).

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні, як і більшість керівництва Рейху покінчив життя самогубством, чим унеможливив винесення вироку проти нього Нюрнберзьким трибуналом.

Під час і після Другої світової війни пропаганда союзників наполегливо обвинувачувала Геббельса в брехні. В результаті ім'я Геббельса стало прозивним, і порівняння з Геббельсом має на увазі навмисне перекручування фактів або неправду впереміш зі справжніми фактами.

Ключові поняття: три стовпи диктатури, соціальна справедливість, армія і зброя, Муссоліні та Прімо де Рівера, виправдання режиму, відкритість форми правління, буржуазна концепція обєктивності.

Короткий виклад «20 порад…»

У статті викладено двадцять змістовних пунктів про диктатуру та диктатора.

ØГеббельс вважає, що для встановлення диктатури необхідно усього три стовпи, а саме, Людина, Ідея та Послідовник. Останній має бути готовий жити заради Людини та Ідеї, і якщо це необхідно віддати за них своє життя. Геббельс визначає, що при відсутності Людини диктатура є безнадійною, при відсутності Ідеї неможливою, а якщо відсутній Послідовник, то така диктатура є невдалим жартом.

ØГеббельс також встановлює, що найвищим обовязком диктатора є забезпечення соціальної справедливості. Він це пояснює тим, що якщо народ відчує, що диктатор є представником мало чисельної буржуазії, яка не має нічого спільного з народом, то народ побачить у диктаторі найзапеклішого ворога і швидко його скине. Основним й нагальним завданням диктатора автор вбачає зробити популярним те, чого він бажає досягти, привівши волю народу відповідно до своєї волі. Тільки за такої умови широкі маси з часом підтримають його і стануть його прихильниками.

ØГеббельс не виключає можливості, що диктатура при необхідності може бути направлена проти парламенту, але вона ніколи не може бути направлена проти народу.

ØСправжній диктатор, на думку автора залежить лише від самого себе, а ось його лжедвійник ховається за правилами і юридичними параграфами з метою виправдання своїх вчинків.

ØГеббельс вважає, що диктатору не потрібно слідувати за волею більшості. Однак він повинен бути в змозі використати волю народу, керувати партіями і масами - це те ж саме, що правити народом. Той, хто нищить партію, призведе народ на край прірви. Політичне вміння зовсім не полягає у використанні обманних методів для отримання міністерської посади за рахунок інших.

ØТакож автор наголошує, що диктатура повинна вміти виживати за рахунок особистих духовних ресурсів (ідеї). І неприпустимо, якщо щось хороше в її ідеї є ідеєю опонента, адже все що виходить від опонентів - погане. Диктатура відкрито говорить про те, що вона собою представляє та чого хоче досягти. Ніщо не може бути настільки віддаленим від неї, як ховатися за чисто зовнішньою стороною. У диктатури є сміливість не тільки діяти, але й робити заяви.

ØГеббельс вважає, що Муссоліні робить усе правильно, він кумир для свого народу, а, отже, будь-яка його дія є беззаперечною. Він повернув Італії те, що завжди було, є і буде найнадійнішою опорою будь-якої держави - довіру. А ось Прімо де Рівера (диктатор Іспанії, що був скинутий у 1930р.) втратив свою владу через те, що вона базувала лише на зброї. Хоча зі сторони іспанців йому вдалося завоювати лише презирство та ненависть.

ØАвтор стверджує, що армія існує для того, щоб захищати країну від зовнішньої загрози, а не для того, щоб пригнічувати народ в інтересах купки узурпаторів . Диктатура, яка не в змозі захистити себе за допомогою своїх прихильників, заслуговує того, щоб її скинули .

ØДиктатор не повинен мислити за принципом буржуазної концепції обєктивності, адже диктатура є субєктивною вже по своїй суті. Вона обовязково має зайняти чиюсь сторону. Якщо вона за біле, то неодмінно повинна бути проти чорного, якщо ж цього другого не має, то люди почнуть сумніватися в її чесності щодо першого.

ØГеббельс визначає, що диктатури, що ховаються за законом, щоб надати собі видимість законності, нехай навіть їх дії говорять про зворотне, довго діяти не будуть. Вони загинуть через свою некомпетентність та залишать після себе хаос.

Врятувати народ диктатура зможе лише в тому разі, якщо буде знати способи трохи кращі, ніж ті, що були за попередніх форм правління, з якими вони борються. А також якщо її влада буде залежати не від зброї, а від своїх Послідовників.

ØГеббельс також висловлює думку, що усе геніальне просто, а усе просте є геніальним. Дрібним людям подобається приховувати свою нікчемність за складними речами.

Висновок:

Взагалі усі пункти в даній статті мають неабиякий сенс, і звучать доволі переконливо. Абсолютно правильними, на мою думку, є твердження про армію, адже, дійсно, головною функцією армії є захист народу та країни від зовнішніх агресорів. А також визначення диктатури з трьох компонентів. Диктатура не може бути успішною без авторитаризму (Людини), ідеології (Ідеї) та послідовників. Диктатура є такою формою правління, успіх якої чи не найбільше залежить від наявності лідера та його прямих дій. З іншого боку можна посперечатися з твердженням, що усі ідеї, які опубліковують опоненти є поганими і ні в якому разі правлячі сили не мають погоджуватися з ідеями опонентів. Це може призвести як до позитивних, так і до негативних наслідків в сфері ефективного управління державою. Насправді диктатура передбачає здійснення тільки своєї волі, але у випадку, якщо опоненти все таки пропонують щось нове та таке, що може покращити життя народу, то диктатору буде нерозумно відмовитись впроваджувати дану ідею лише через те, що вона належить опозиції. Але диктатура є такою формою правління, коли виключається навіть сама думка про наявність таких опонентів. Загалом стаття Геббельса, враховуючи його посаду, рік написання та історичні обставини, була спрямована на підтримку, пояснення та утвердження ідеологічного та політичного ладу у Німеччині. І визначення такої форми правління як єдино можливої для ефективного розвитку країни.

Джерело №2

Автор: Володимир Ілліч Ленін

Назва: « Про демократію та диктатуру»

Інформація: Правда № 2, 3 січня 1919 р. - Москва, 23 грудень 1918 р. - Підпис В. Ленин, друкується за рукописом, ПСС, видання пяте, том 37,

ст. 388-393. Переклад українською Вакуленко Л.

Мета: викриття демократії, пояснення переваг диктатури пролетаріату, привернення широких мас на сторону революції з метою встановлення соціалізму.

Нотатка про автора: Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище Ульянов; 10 квітня 1870 - 21 січня 1924) - революціонер, політичний діяч Російської імперії і Радянського Союзу, російськомовний публіцист, лідер російських більшовиків, філософ-матеріаліст.

Один з організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 року; один з ініціаторів та організаторів Громадянської війни в Росії, перший Голова Раднаркому - уряду РРФСР, один з головних творців тоталітарної держави СРСР, теоретик комунізму, один із засновників більшовицької партії Росії, лідер міжнародного комуністичного руху.

У листопаді 1917 року Ленін очолив збройне захоплення влади - Жовтневий переворот, що призвів до приходу більшовиків (що пізніше називали себе комуністами) до влади. Уклав сепаратний мир із Німеччиною, організував успішне утримання влади більшовиками, незважаючи на опір внутрішніх сил та іноземну інтервенцію в 1918-1920 роках. У результаті громадянської війни спромігся певною мірою відновити імперію, що існувала до 1917 року.

В. Ульянов очолював уряд РРСФР(1917-1922), а після приєднання союзних республік - СРСР (1923).

Його модифікація традиційної доктрини марксизму отримала назву марксизм-ленінізм і використовувалась для обґрунтування комуністичної ідеології.

У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму».

Ключові поняття: «чиста демократія», диктатура пролетаріату, буржуазна демократія, революція, питання панування одного класу над іншим.

Короткий виклад «Про демократію та диктатуру»

Володимир Ленін спробував коротенько викласти суть спірного питання, який постав у 1918 році практично для всіх передових капіталістичних країн.

ØВ.І. Ленін наголошує, що конкуренти говорять про "чисту демократію" або про "демократію" взагалі, щоб обдурити маси і приховати від них буржуазний характер сучасної демократії.

ØВ.І. Ленін говорить, що вибори, вироблені за таких умов, буржуазія, ясна річ, любить називати "вільними", "рівними", "демократичними", "всенародними", бо ці слова служать для приховування правди, для приховування того, що власність на засоби виробництва і політична влада залишається у експлуататорів, тому про дійсну свободу, про дійсну рівність для експлуатованих, тобто для величезної більшості населення, не може бути й мови.

ØАвтор вважає, що говорити про чисту демократію, про демократію взагалі, про рівність, свободу, всенародність, коли робітники і всі трудящі голодні, роздягнені, розорені, змучені не тільки капіталістичним найманим рабством, але і 4-річною грабіжницької війною, а капіталісти і спекулянти продовжують володіти своєю награбованою "власністю" і "готовим" апаратом державної влади, це означає знущатися над трудящими і експлуатованими .

ØВ.І. Ленін закликає не забувати, що держава і при найдемократичнішій республіці, а не тільки при монархії, є не що інше, як машина для придушення одного класу іншим.

ØВ.І. Ленін також наголошує, що буржуазія змушена лицемірити і називати "загальнонародної владою" або демократією взагалі, на ділі представляє з себе диктатуру буржуазії, диктатуру експлуататорів над трудящими масами.

ØВ.І. Ленін вважає, що для звільнення праці від ярма капіталу немає іншого шляху, як зміна цієї диктатури диктатурою пролетаріату.

ØВ.І. Ленін агітує, що тільки диктатура пролетаріату в змозі звільнити людство від гніту капіталу, від брехні, фальші, лицемірства буржуазної демократії, цієї демократії для багатих, у змозі встановити демократію для бідних, тобто зробити блага демократії, доступними фактично для робітників і найбідніших селян, тоді як тепер (навіть і при найбільш демократично - буржуазній - республіці ) ці блага демократії фактично недоступні величезній більшості трудящих.

ØВ.І. Ленін стверджує, що диктатура пролетаріату відніме у капіталістів на користь трудящих поміщицькі будинки, кращі будинки, друкарні, склади паперу.

ØВ.І. Ленін визначає, що дії описані вище будуть заміною фактичної диктатури буржуазії ( яку лицемірно прикривають формою демократичної буржуазної республіки ) диктатурою пролетаріату. Це буде заміною демократії для багатих демократією для бідних. Це буде заміною буржуазної держави пролетарським державою, така заміна є єдиним засобом від відмирання держави взагалі.

ØВ.І. Ленін також відповідає на питання: чому не можна досягти такої мети без диктатури одного класу ? чому не можна прямо перейти до " чистої" демократії? Тому, що у всякому капіталістичному суспільстві, пояснює В.І. Ленін, вирішальне значення можуть мати або буржуазія, або пролетаріат . Тому, що з товариства, в якому один клас пригнічує інший, не можна вийти інакше, як диктатурою пригнобленого класу. Тому, що перемогти буржуазію, повалити її в змозі лише пролетаріат, бо це єдиний клас, який об'єднаний і " вишколений " капіталізмом і який має змогу повести за собою масу трудящих, що живуть по дрібнобуржуазному, захопити її з собою або принаймні "нейтралізувати" її .

ØАвтор підтримує думку Маркса, що революції - локомотиви історії. Революції швидко вчать.

ØВ.І. Ленін висловлює думку, що пролетаріат відкине геть "соціал - зрадників", соціалістів на словах, і диктатура пролетаріату позбавить людство від ярма капіталу і від воєн.

Висновок:

У статті Володимира Ілліча Леніна чітко прослідковується соціалістична ідеологія. Він також визначає демократію як форму диктатури. Тільки диктатором у ній виступає буржуазний клас. В.І. Ленін детально описує, що демократії у тому вигляді в якому її малюють опоненти не існує, і викриває обманщиків. В.І. Ленін вважає, що суперечність між двома класами суспільства: буржуазії та трудящого (робочого класу) немає компромісного рішення, тому один клас має панувати над іншим. А так як робочий клас є масовим, то й панувати відповідно повинен він. Стаття спрямована на отримання широкої підтримки трудящих мас, агітацію до боротьби та революції. Загалом матеріал є дуже переконливим. А так як головним завданням диктатури є Ідея, то стаття з огляду цього питання написана дуже грамотно. Звичайно, не потрібно забувати про період, в який був написаний цей матеріал. Ленін, як «вождь соціалістичної революції» як ніколи потребував масової підтримки і повинен був вести активний діалог зі своїми послідовниками. У статті звучать обіцяння про припинення воєн, про повернення майна капіталістів трудящим масам. Також наявний деталізований виклад недоліків «демократії» та переваг диктатури пролетаріату. «Демократія» у статті завжди береться у лапки, як спосіб підкреслення того, що такого поняття у його чистому вигляді не існує. Дуже цікавий хід. Також Володимир Ленін схвалює революцію, адже вона неминуче призведе до змін, а зміни - це завжди добре. Загалом стаття стала дуже популярною, а Ленін зайвий раз запевнив своїх прихильників та послідовників, що соціалістична революція йде у правильному напрямку.

Джерело №3

Автор: Джин Шарп

Назва: «Слабкості диктатури»

Інформація: книга «Від диктатури до демократії. Концептуальні основи звільнення», Глава 4. 6 жовтня 1993р. США

Мета: визначення основних недоліків диктатури та моменти на які варто звернути увагу при повалення даного режиму

Нотатка про автора: Джин Шарп (21 січня 1928, Балтімор США) - американський громадський діяч, відомий у всьому світі своїми книгами за методами ненасильницької боротьби з авторитарними режимами. Засновник Громадського Інституту імені Альберта Ейнштейна що фінансується Національним фондом демократії, Фондом Форда і Міжнародним республіканським інститутом і має тісні зв'язки з аналітичним центром RAND Corporation.

Шарп відвідував Прибалтику, де консультували перемогли на виборах політиків, які прагнули до відокремлення прибалтійських республік від СРСР. Також деякі іноземні ЗМІ звинувачують Шарпа у співпраці зі спеціальними службами США.

Ключові поняття: невразливість диктатури, недоліки системи, інертність системи, боротьба проти диктатури.

Короткий виклад «Слабкості диктатури»

Диктатура часто представляється невразливою . А ось демократичні опозиційні сили, навпаки, часто представляються надзвичайно слабкими, неефективними і безвладними . Таке сприйняття невразливості у порівнянні з безпорадністю робить ефективну боротьбу малоймовірною.

ØДжин Шарп вважає, що диктатури також можуть бути розгромлені, швидко і при мінімальних втратах, якщо їх слабкості визначені і атака концентрується саме на них.

ØДжин Шарп визначає такі слабкості диктатури:

співпраця безлічі людей, груп або інститутів, необхідних для управління системою, може бути обмежена або припинена;

-система в своєму функціонуванні може стати інертною, менш здатною швидко адаптуватися до нової ситуації;

люди і ресурси, вже виділені для виконання існуючих завдань, не можуть бути легко перенацілені на виконання нових вимог;

ідеологія може стати тріщини, а міфи і символи системи хисткими;

зниження ефективності та компетентності бюрократичного апарату або надмірний контроль і регулювання можуть зробити неефективними політику і функціонування системи;

внутрішні інституційні конфлікти і особисте суперництво і ворожнеча можуть пошкодити або навіть розкласти функціонування диктатури;

суспільство в цілому з часом може стати апатичним, скептичним або навіть ворожим по відношенню до режиму;

можуть загостритися регіональні, класові, культурні чи національні конфлікти;

ієрархія влади диктатури завжди до деякої міри нестабільна, а часом надзвичайно нестабільна;

частина поліції та збройних сил можуть діяти у власних інтересах, навіть проти волі авторитетних диктаторів, включаючи переворот;

оскільки рішення в рамках диктатури приймаються дуже деякими людьми, вірогідні помилки в судженнях, політиці чи діях;

якщо режим прагне уникнути таких ризиків і децентралізації контролю та прийняття рішень, його контроль над центральним рівнем влади може бути ще більш ослаблений.

ØДжин Шарп висловлює думку, що всі диктатури мають слабкості, внутрішню неефективність, особисту ворожнечу, інституційну неефективність, конфлікти між організаціями та відомствами. Такі слабкості з часом мають тенденцію знижувати ефективність режиму і робити його вразливим до зміни умов і рішучого опору.

ØАвтор також зазначає, що це не означає, що диктатури можуть руйнуватися без ризику і жертв . Адже будь-який курс боротьби за звільнення передбачає ризик і потенційні страждання і вимагає часу для здійснення .

ØДжин Шарп стверджує, природно, що ніякі дії не гарантують швидкий успіх в будь-якій ситуації. Проте боротьба, спрямована на певні слабкості д

Висновок:

Головною думкою Джина Шарпа у згаданій вище главі книги є те, що будь-який режим, у тому числі і диктатура має слабкості і не застрахований від помилок. Автор вважає, що навіть диктатуру із сильною ідеологією можливо повалити. Варто лише вміло надавити на надані вище слабкості, зокрема підсилити регіональні, класові конфлікти, протиріччя в армії чи поліції. Також головним недоліком диктатури є те, що вона повільно реагує на зміни.

Враховуючи те, що дана книжка написана американський агентом в період після розпаду СРСР. А також маючи на увазі те, що Джин Шарп виступав іноземним консультантом для політиків держав колишнього СРСР можна зробити припущення, що дана книжка є написаною на замовлення американських спецслужб. Як відомо, спочатку відбуваються події, а вже потім відбувається виклад матеріалу на папері. Тож можна стверджувати, що матеріалом для цієї книги послугувало повалення диктатурного режиму СРСР. Основним мотивом в усій книжці є мотив засудження диктатури і оспівування переваг демократії. З чого можна ще раз зробити припущення, що розпад СРСР не обійшовся без американської «допомоги».

Джерело №4

Автор: Шмітт Карл

Назва: «Комісарська та суверенна диктатури»

Інформація: книга «Диктатура» 1,2 глави, первидання 2005р., переклад українською Вакуленко Л.

Мета: розяснення та порівняння понять «комісарська диктатура» та «суверенна диктатура»

Нотатка про автора: Карл Шмітт (11 липня 1888 - 7 квітня 1985) - німецький юрист і політичний філософ .

Шмітт розглядається в науці як націоналіст, противник плюралізму, антиліберал, а також опонент парламентаризму і шанувальник італійського фашизму, противник правової держави і природного права і неоабсолютіст, що сформувався під впливом Ніколло Макіавеллі і Томаса Гоббса.

Публікації Шмітта містять до часу актуальні політичні екскурси та посилання. Між 1933 - м і 1945 - м роками його політичні пасажі несли на собі безумовний відбиток націонал -соціалізму.

Ключові поняття: комісарська диктатура, апарат комісарської диктатури, легітимність диктатора, суверенна диктатура, поручитель диктатури, волюнтаризм, деспотичність

Короткий виклад «Комісарська диктатура»

Шмітт визначає такі положення щодо комісарської диктатури:

ØКомісарська диктатура припускає, що диктатор (індивідуальний чи колективний) отримує в умовах надзвичайних обставин « право» на диктатуру.

ØКомісарська диктатура, таким чином, заснована на декреті деякого політичного суб'єкта - ним може бути парламент, сенат, народ, стан, олігархічне угруповання, етнічна чи релігійна громада, клас або ідеологічний рух . Але в кожному разі встановлення такої диктатури передує акт « доручення », а значить, у подібної диктатури є « комісіонери », «поручителі» - ті, хто здійснив цей акт і визначив мету і завдання диктатури, іноді разом з терміном дії і умовами її здійснення .

ØКомісарська диктатура має певну правову базу і ряд легітимуючих її обмежень. Цей тип диктатури пов'язаний з виконанням цілком конкретного обсягу дій і рішенням ясно певних завдань.

ØДиктатор - комісар легітимний в тій мірі, в якій він реально виконує ввірене йому завдання . Легітимність диктатора - комісара виникає з реалізації цілей, поставлених всій системі диктатури. І ця легітимність закінчується, коли поставлені цілі виконані і надзвичайна ситуація подолана, - наприклад, після завершення війни, придушення бунтів або перемоги над сепаратистськими тенденціями.

ØЗа цією логікою діє і апарат комісарської диктатури, що повторює на нижніх рівнях принцип всієї системи. У диктатора - комісара є свої комісари, також задіяні в реалізації поставлених цілей. І їх легітимність, часом сумнівна з точки зору традиційних правових нормативів, випливає з успіху реалізації поставлених завдань.

Ø«Комісарська ієрархія » заснована на принципі реалізації конкретної мети. У комісара є надзвичайні повноваження для реалізації цієї мети, які виходять із верховної влади диктатора, і вони пов'язані тільки з поставленою метою .

ØКомісар не має ніякого автономного статусу в чиновницькому апараті, його повноваження завжди носять тимчасовий характер і можуть бути припинені у будь-який момент, якщо буде вирішено, що він неадекватно справляється з поставленим завданням ; але при цьому він не має жодних гарантій .

ØІєрархія чиновників оптимально пристосована до функціонування держави в стандартному звичайному рутинному режимі. Ієрархія комісарів, діючих ім'ям диктатора, покликана справлятися з надзвичайними ситуаціями .

Шмітт також пояснює, що поряд з комісарської диктатурою існує суверенна диктатура.

ØСуверенна диктатура передбачає повновладдя диктатора у відриві від якої б то не було мети, поза всякою легітимізацією, крім індивідуальної волі .

ØСуверенна диктатура тотожна тиранії або деспотії. Тут вся система політико-адміністративних нормативів ставиться нижче абсолютної влади автократа

ØІсторично це втілювалося в системі абсолютизму, причому, як правило, в періоди палацових переворотів або зміни династій .

ØСуверенна диктатура не базується ні на який цільової установці, не вважається тимчасовим заходом, відривається від якої б то не було системи легітимізації і не має за собою ніякого « доручення ».

ØСуверенна диктатура не є відповіддю на надзвичайні обставини і являє собою тиранічний волюнтаризм окремої особистості, у відриві від якої б то не було юридичної бази .

ØПоступово суверенна диктатура може перероджуватися в династичну систему і набувати фіксовану правову форму. Але тоді вона перестає бути власне диктатурою .

Шмітт зазначає, що історія знає приклади як комісарських, так і суверенних диктатур. Зовнішні риси - призупинення універсальної дії правових норм - їх зближують, але сутність і сенс цих явищ абсолютно різні. Ця відмінність нам постійно треба мати на увазі при аналізі явища диктатури. Диктатура диктатурі - ворожнеча.

Висновок:

Автор наголошує, що існує декілька типів диктатури. Необхідно розрізняти комісарську та суверенну диктатури. Хоч вони і мають спільні риси, але головною відмінністю є те, що комісарська диктатура може бути обмежена і усунена після виконання поставленого перед нею завдання, а при суверенній воля одної людини ніким і нічим необмежена, що є небезпечним для нормального розвитку країни. Приємно здивувало те, що при аналізі двох глав книги, Шмітт як заядлий прихильник націоналізму та фашизму все ж не висловлює чіткої думки щодо своїх вподобань, а лише сухо викладає поняття та факти. Матеріал викладений чітко й зрозуміло, і є неабияким корисним вкладом в історію дослідження диктатури як політичного та соціального явища.

диктатура правління ідеологія

Загальний висновок

Диктатура безумовно є дуже цікавою і привабливою формою правління. Найбільша її перевага - це величезна сила та могутність. А найбільший недолік, на мою думку, - це те, що ця сила заснована переважно на насиллі та примусі.

Диктатура є повторюваним історичним і політичним явищем. В усі часи були видатні диктатори, з давніх часів існувала диктаторська форма правління і існує навіть у наш час. ХХ століття можна по праву назвати «ерою диктатури». Можна зробити висновок, що в певний період свого розвитку та чи інша країна потребує появи справжнього лідера, жорсткого та безпринципного диктатора, який буде в змозі нехай навіть за рахунок революції, численних жертв вивести державу з кризи, наштовхнути її на новий етап розвитку. Тож не виключено, що і в майбутньому диктатура буде популярним явищем.

Що стосується проаналізованих джерел, то стало зрозуміло, що неможливо вивчати матеріал без докладного вивчення біографії автора, історії періоду в який були написані статті. Адже кожний автор мав на меті, хоч і хитрістю, навязати свою думку народу, здобути прихильників, утвердити існуючий режим, а також відстояти свої власні переконання. Як бачимо навіть на рівні преси присутні елементи диктаторства.

У статтях здебільшого прослідковується одна мета, а саме, утвердження та виправдання режиму диктатури, підсилення та пропаганда ідеології та орієнтація на широкі маси, здобуття прихильності народу, нехай навіть неправдою, перекручуванням фактів тощо. Але час диктує свої умови, і інших способів утвердження при владі ще ніхто не винайшов.

Найбільше вразила думка, що будь-яка форма правління є диктатурою по своїй суті. Я погоджуюсь, бо будь-яка влада прагне розвязати одні й ті самі питання, а саме, утвердитися при владі та утримувати владу якомога довше. Різниця між формами правління є лише в тому, який клас суспільства є панівним. Особисто я не вірю ні в міф про рівність, ні в міф про народність влади. Завжди є і будуть ті, яким буде добре і ті, за рахунок яких буде добре першим. І це зовсім не залежить від форми правління чи політичного устрою країни. Так влаштований світ.

Загалом джерела справили негативні враження тільки з одного моменту. Склалося враження, що політика - це така тонка і противна річ, в якій кожен прагне «закопати конкурента», викрити його, і при цьому навязує свою думку якомога більшій кількості людей, або ще гірше виправдовує свої жаливі дії благородними цілями, кожен тягне в свою сторону. На мою думку, ніякої більш лицемірної діяльності за політику не існує.

Що стосується диктатури, то перевагою можна назвати й більший порядок у країні порівняно з іншими формами правління. Потрібно також розуміти, що диктатура давніх часів, шістнадцятого, двадцятого та навіть двадцять першого століть - це кардинально різні диктатури. Поступово диктатура набуває нових форм, і хто знає, можливо, у далекому майбутньому держави світу повернуться до диктатури, але вже у новому вигляді.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Інд

Больше работ по теме: