Державний контроль ринку цінних паперів України

 















Державний контроль ринку цінних паперів України


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

.1 Ринок цінних паперів та принципи його функціонування

.2 Загальна характеристика цінних паперів

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

.1 Організаційно-структурне забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів України

.2 Методи і правові форми державного контролю на ринку цінних паперів України

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ

.1 Поняття та види заходів адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів України

.2 Адміністративні стягнення за правопорушення на ринку цінних паперів України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Створення ефективного ринкового середовища неможливе без формування фінансового ринку, що забезпечує обіг фінансових ресурсів, їх перерозподіл між галузями виробничої сфери, акумулювання тимчасово вільних коштів для інвестування у виробничу діяльність. Сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів.

Обіг фінансових активів, в тому числі і у формі цінних паперів, потребує належного контролю з боку держави, адже в умовах безконтрольності зловживання з фінансовими ресурсами здатні скласти загрозу економічній безпеці усього суспільства, породжувати кризові явища в економіці, завдавати великих втрат державі та її громадянам.

Кожна країна, в якій існує ринок цінних паперів, створює систему його державного контролю. Україна також не є виключенням з правила. Правовою основою формування системи державного контролю на ринку цінних паперів є Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів від 30 жовтня 1996 р., згідно якого було створено центральний орган виконавчої влади у сфері регулювання ринку цінних паперів - Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України. Окремі регулятивні і контрольні повноваження щодо учасників ринку цінних паперів реалізують Антимонопольний комітет України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Міністерство фінансів України, правоохоронні та ін. органи.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена, з одного боку, важливістю створення ефективної системи державного контролю на ринку цінних паперів, а з іншого - наявністю теоретичних та практичних правових проблем, повязаних з організацією державного контролю на ринку цінних паперів України. Теоретичного дослідження потребують зміст поняття державний контроль на ринку цінних паперів, види контролю, що його складають, субєкти, обєкт, предмет, методи та правові форми державного контролю на ринку цінних паперів. Недослідженими також залишаються питання статусу саморегулівних організацій ринку цінних паперів та їх роль у реалізації державного контролю на ринку цінних паперів України.

Незважаючи на наявність нормативних актів, що регламентують здійснення державного контролю на ринку цінних паперів і надають значний обсяг повноважень державним контролюючим органам, про ефективність правового регулювання та організації державного контролю на ринку цінних паперів говорити поки що передчасно. Адже і досі гостро постають проблеми забезпечення прозорості ринку цінних паперів, доступу інвесторів до достовірної інформації, необхідної і достатньої для прийняття обґрунтованих інвестиційних рішень, захисту прав інвесторів, запобігання та протидії нечесній практиці, зокрема, використанню інсайдерської інформації, запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Не сприяють належній організації державного контролю випадки неефективного розподілу, дублювання повноважень органів державного контролю на ринку цінних паперів. Потребують дослідження і систематизації також і заходи примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів, правова природа та підстави застосування стягнень за порушення законодавства про цінні папери.

Вдосконалення потребують і правові засади державного контролю на ринку цінних паперів. Норми Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів, що регулюють державний контроль, потребують систематизації, подальшої деталізації та узгодження. На наш погляд, контроль як одна з основних функцій державного регулювання заслуговує на те, щоб його регулюванню було присвячено окремий розділ Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів. Існує необхідність аналізу та узгодження з нормами законів нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України. Все це обумовлює важливість та актуальність дослідження проблем державного контролю на ринку цінних паперів України.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є формування теоретичних положень, спрямованих на розвиток теорії державного контролю, виявлення прогалин і суперечностей у правових нормах, що регулюють відносини державного контролю на ринку цінних паперів, розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства про державне регулювання ринку цінних паперів..

Для досягнення зазначеної мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

дослідити зміст та поняття цінних паперів на фінансовому ринку;

дати класифікацію видів державного контролю за галузевою належністю та за іншими критеріями;

дослідити систему заходів адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів;

проаналізувати проблеми застосування адміністративних стягнень до правопорушників-учасників ринку цінних паперів;

Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні державного контролю на ринку цінних паперів уповноваженими державними органами.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, які регулюють питання державного контролю на ринку цінних паперів, наукові джерела, матеріали судової практики вирішення спорів, повязаних з випуском та обігом цінних паперів та реалізацією корпоративних прав.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження: системного аналізу досліджуваних явищ і подій; порівняльного аналізу правових норм і понять; формально логічного аналізу правових категорій та ін.

Теоретичним та науковим підґрунтям є наукові здобутки українських вчених-юристів, зокрема: В. Б. Аверянова, О. Ф. Андрійко, В. Г. Атаманчука, Ю. П. Битяка, О. В. Баклана, Л. К. Воронової, В. М. Гаращука, І. П. Голосніченка, Д. М. Лукянця, Д. М. Лученка, В. М. Марчука, Л. В. Ніколаєвої, В. П. Нагребельного, А. А. Нечай, О. П. Орлюк, Л. А. Савченко та ін., а також наукові доробки російських та радянських вчених, які тією чи іншою мірою висвітлювали досліджувані в дисертації проблеми: Д. М. Бахраха, В. М. Горшенева., О. Ю. Грачової, А. В., Єрицяна, О. Є. Луньова, М. С. Студенікіної, О.В. Шоріної, І. Б. Шахова, Х. Х. Шнейдера та інших.


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ


.1 Ринок цінних паперів та принципи його функціонування


Важливою складовою фінансового ринку виступає ринок цінних паперів. Під ринком цінних паперів - у широкому розумінні - розуміють такий розділ фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни має стати становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і зумовлюють створення фондового ринку, як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів. Він дає змогу самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування має будуватися на таких принципах:

Соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів.

Надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав.

Регульованість - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку [15,c.145].

Контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення.

Правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів.

Прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску і обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

Конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами, їх реєстрації та перереєстрації.

Розвиток системи клірингу та розрахунків за цінними паперами повинен бути спрямований на зниження властивого цим системам ризику шляхом скорочення терміну між укладанням та реалізацією угод по цінних паперах, забезпечення гарантій їх виконання та встановлення принципу одночасного обміну грошей на цінні папери. Ефективність може підвищуватися шляхом відмови від фізичного переміщення цінних паперів, стимулювання їх використання, а також стандартизованих методів звязку і суворих часових рамок виконання операцій [15,c.150].

Конкретними орієнтирами в досягненні світових стандартів на рівні цінних паперів є такі кінцеві цілі:

держава повинна мати розвинуту та ефективно діючу систему Національного депозитарію цінних паперів. Крім зберігання цінних паперів, система Національного депозитарію може здійснювати й подальше обслуговування угод з цінних паперів та обробки інформації про них. Депозитарій може як включати систему платежів у свою структуру, так і бути пов'язаним з окремою системою платежів;

створення системи заліку вимог за наявності достатнього обсягу фондового ринку;

усі угоди з цінних паперів повинні виконуватися відповідно до принципу «поставка проти платежу»;

мають бути прийняті стандарти Міжнародної організації із стандартизації (ІЗО)для обігу документів за операціями з цінними паперами та їх нумерації.

Обіг цінних паперів має забезпечуватися системами:

біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами;

Національного депозитарію цінних паперів;

залік вимог (клірингу), які розвиватимуться, виходячи з потреб фондового ринку з метою забезпечення своєчасної поставки цінних паперів проти платежу. Для надання процесу грошового клірингу і виконання угод щодо цінних паперів, державного контролю і безпеки, кліринговим банком у системі Національного депозитарію мають виступати НБУ та уповноважені ним комерційні банки;

швидко, ефективно та розумно організованого звірення умов угод щодо цінних паперів;

надійного та безперешкодного засвідчення переходу прав власності на цінні папери. Для цього функція реєстрації права власності на цінні папери та його переходу повинна бути відокремлена від емітентів і здійснюватися уповноваженими установами, незалежними від емітентів. Ці ж установи надаватимуть емітентам та акціонерам відомості про реєстр власників відповідних цінних паперів [16,c.147].

Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку має забезпечуватися широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.

Держава має сприяти впровадженню передових технологій, необхідних для підтримки ринку цінних паперів. Для кадрового забезпечення функціонування фондового ринку в Україні створюється система підготовки вітчизняних фахівців. Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення інвестицій в економіку України.

Передумовою для цього має стати створення мережі організацій, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та систем, Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ, торгових систем і міжнародних організацій із стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку [17,c.264].

Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти і співробітництво з іноземними регулюючими і контролюючими органами з цінних паперів.

Отже, дотримання усіх зазначених принципів і стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів, загалом, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а на розвиток економіки всієї країни.


1.2 Загальна характеристика цінних паперів


Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання «безпаперових» цінних паперів замість «паперових». Це вимагає деяких обґрунтувань, що стосуються розуміння терміна «цінні папери».

Раніше, коли цінні папери були в паперовій формі, то сприймалося як «паперовий документ». Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини, або усіх «паперових» цінних паперів «без паперовими». Останні досить часто визначаються як «запис, що зберігається в комп'ютерних файлах», у зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін «електронні цінні папери».

Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання: «Який зміст має поняття «документ» в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову?». Коли йдеться про цінні папери як грошові документи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспекти. Перший - це «документальний» характер цінних паперів. Другий - матеріальна форма документа. Третій - наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ (цінний папір) [18,c.209].

Документальний характер цінного паперу означає насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного папера. Тобто поняття «документальний характер» цінного папера має те саме значення, що й «офіційний» його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні права. У зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.

Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Раніше вже згадувалось, що такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємодіють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них великого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови довіри, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки питанням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури ринкових відносин щодо цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди й пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами професійних учасників ринку цінних паперів тощо.

Залежно від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів - інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в законодавстві України - третій. Кількісні та якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів. Отже, поняття «документ» стосовно цінних паперів, можна було б визначити так: цінний папір як грошовий документ - це закріплена на матеріальному носії офіційна інформація емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір (паперові сертифікати й цінні папери) або комп'ютерний запис (електронні цінні папери). Це визначення є одним із можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи безпаперовий - є офіційною інформацією, що емітент документа, а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах своєї правової компетентності. З іншого боку, психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки папір але і електронний носій.

Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папери, що мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Наприклад, у Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають «драфтом», у США - «біллем». З іншого боку, один і той самий термін може мати різні значення. Так, письмове боргове свідоцтво «deberture» в США означає цінний папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії - навпаки, цінний папір, забезпечедий активами емітента. Термін «дохідні облігації» у Великобританії використовується для визначення облігацій з фіксованим відсотком, що випускаються страховими компаніями; в США він означає облігації, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної вартості, а відсоток може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає прибуток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату відсотків [185,c.107].

Таким чином, відповідь на запитання про те, чи є будь-який грошовий документ цінним папером, необхідно шукати, керуючись відповідним законодавством, при цьому не слід покладатися на термінологічну аналогію.


РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ


.1 Організаційно-структурне забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів України


Державний контроль на ринку цінних паперів має комплексний характер і являє собою врегульовану нормами права діяльність державних органів та саморегулівних організацій ринку цінних паперів (в частині реалізації делегованих контрольних повноважень) по 1) спостереженню за показниками стану і функціонування ринку цінних паперів, 2) фінансовими операціями на ньому, 3) показниками фінансового стану та фінансових результатів діяльності учасників ринку цінних паперів, а також 4) з перевірки виконання учасниками ринку цінних паперів та саморегулівними організаціями встановлених законодавством вимог, дотримання обмежень і заборон.

Обєктами державного контролю є фінансові операції учасників ринку цінних паперів, фінансові послуги, що повязані з випуском та обігом цінних паперів, та інші види діяльності, що опосередковують обіг цінних паперів. Об'єктом державного контролю виступає і ринок в цілому. З точки зору юридичної науки ринок цінних паперів можна визначити як сукупність цивільно-правових, господарських і фінансових правовідносин, що опосередковують рух капіталу у формі цінних паперів. Ринок цінних паперів є сегментом фінансового ринку, а діяльність професійних учасників ринку цінних паперів в частині надання послуг, за винятком послуг з обліку прав власності на іменні цінні папери, складає один з ринків фінансових послуг - ринок фінансових послуг, повязаних з обігом цінних паперів та похідних.

Підконтрольними субєктами державного контролю на ринку цінних паперів є учасники ринку цінних паперів. Учасники ринку цінних паперів за критерієм їх статусу можна розділити на професійних та непрофесійних учасників. Професійні учасники ринку цінних паперів, за винятком реєстраторів, є фінансовими установами. За змістом діяльності на ринку цінних паперів учасники ринку цінних паперів можна розділити на учасників, що здійснюють фінансові операції (тобто операції, повязані з переходом права власності на цінні папери), та учасників, що обслуговують обіг цінних паперів (надають послуги з відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, організації торгівлі цінними паперами тощо).

Предмет контролю становлять показники, що характеризують той чи інший аспект діяльності чи операцій, які є обєктами контролю. Щодо учасників ринку цінних паперів суб'єкти державного контролю одержують відомості про показники фінансового стану, фінансові результати діяльності учасників ринку, обсяги та склад їх активів, дотримання вимог законодавства, що встановлюють вимоги, обмеження або заборони щодо використання належного учасникам майна, власних чи залучених фінансових активів, дотримання обмежень і заборон, що спрямовані на обмеження фінансових ризиків і забезпечення фінансової стабільності, а також дотримання вимог щодо належного професійного рівня кадрового забезпечення діяльності учасників, її матеріально-технічного та інформаційно-комунікаційного забезпечення, дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог законодавства та виконання прийнятих на себе зобовязань.

Принципи, на яких базується державний контроль на ринку цінних паперів, поділяються на організаційні принципи та функціональні принципи. До організаційних принципів, що визначають правові основи організації державного контролю на ринку цінних паперів, ми відносимо принцип універсальності, принцип необхідного рівня правової регламентації, принцип залучення учасників ринку цінних паперів та їх обєднань до реалізації державного контролю, принцип делегування державними органами контрольних повноважень саморегулівним організаціям ринку цінних паперів. До функціональних принципів державного контролю на ринку цінних паперів пропонуємо віднести дієвість, гласність, обєктивність, систематичність, цілеспрямованість, всебічність аналізу одержаної інформації [11,c.189].

Державний контроль на ринку цінних паперів може бути класифікований за різними критеріями: за галузевою належністю, за субєктом, за часом здійснення.

За критерієм галузевої належності у державному контролі на ринку цінних паперів можна виділити складові: адміністративний нагляд, та фінансовий контроль, різновидом якого є фінансовий моніторинг. Предметом адміністративного нагляду є дотримання учасниками ринку цінних паперів норм законодавства про державне регулювання ринку цінних паперів, відповідність кадрового, матеріально-технічного, програмного та іншого забезпечення функціонування учасників ринку цінних паперів, виконання обовязків щодо розкриття інформації, одержання ліцензій, проходження процедур державної реєстрації у передбачених законом випадках, дотримання норм законодавства про захист економічної конкуренції і т.д. Предметом фінансового контролю є показники достатності капіталу, ліквідності активів, джерела коштів, що спрямовуються на придбання цінних паперів, напрямки використання залучених шляхом розміщення цінних паперів коштів тощо. Обєктами фінансового контролю є фінансові операції учасників ринку цінних паперів, фінансові послуги, що надаються на ринку цінних паперів, а також фінансовий стан учасників ринку цінних паперів [17,c.350].

За субєктами, що здійснюють державний контроль діяльності учасників ринку цінних паперів у ньому можна виділити дві складові: контроль, що здійснюється державними органами (власний контроль), та контроль, що здійснюється недержавними субєктами (делегований контроль).

За часом здійснення розрізняють попередній, оперативний (поточний) та наступний контроль, а також на постійний і тимчасовий.

За напрямами здійснення у державному контролі на ринку цінних паперів можна виділити 1) контроль діяльності емітентів на ринку цінних паперів, який включає, 2) контроль діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, який включає, 3) контроль у сфері спільного інвестування; 4) фінансовий моніторинг; 5) контроль дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

Організаційно-структурне забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів складають як державні органи, так і недержавні організації.

Функцію державного контролю на ринку цінних паперів реалізують такі державні органи та посадові особи: Президент України, Верховна Рада України, Рахункова палата, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державний комітет з фінансового моніторингу, Антимонопольний комітет України, Національний банк України, Фонд державного майна України, Рада національної безпеки і оборони, правоохоронні органи.

Відносини з випуску і погашення державних цінних паперів, як відносини державного боргу, перебувають під контролем Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати та Верховної Ради України.

Випуск та обіг недержавних цінних паперів, а також формування та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів контролюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також Державний комітет з фінансового моніторингу України, який здійснює державний фінансовий моніторинг операцій на ринку цінних паперів, Національним банком України, що контролює відносини, повязані з участю банків на ринку цінних паперів, Антимонопольним комітетом України, який контролює дотримання законодавства про захист економічної конкуренції, Фондом державного майна, предметом контрольних повноважень якого є приватизаційні процеси на ринку цінних паперів та управління корпоративними правами держави, правоохоронними органами [12,c.235].

Центральне місце в системі органів контролю на ринку цінних паперів посідає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія), основи правового статусу якої визначено Законом України Про державне регулювання ринку цінних паперів. Вказаний закон недостатньо чітко визначає завдання та функції Комісії як органу державного контролю на ринку цінних паперів. Пропонуємо згрупувати функції Комісії відповідно до основних функцій державного регулювання на нормотворення, контроль, правозастосування, а також організаційну діяльність.

Функцію контролю у діяльності Комісії законодавець окремо не виділяє, що ми вважаємо недоліком. У діяльності, шляхом якої Комісія реалізує контрольну функцію, пропонуємо розрізняти реєстраційно-дозвільну діяльність, проведення перевірок учасників ринку цінних паперів, одержання звітності та адміністративних даних від учасників ринку цінних паперів.

Істотним недоліком організаційного забезпечення державного контролю на ринку цінних паперів (як і на інших ринках фінансових послуг) є наявність двох спеціально уповноважених органів з регулювання ринків фінансових послуг - Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Оскільки створювати державні органи у сфері регулювання кожного з ринків фінансових послуг є недоцільним, ми пропонуємо створити єдиний спеціально уповноважений державний орган у сфері регулювання ринків фінансових послуг, сферою відання якого передбачити регулювання та контроль діяльності небанківських фінансових установ.

До процесу реалізації державного контролю на ринку цінних паперів залучено також його учасників.


2.2 Методи і правові форми державного контролю на ринку цінних паперів України


Ринок цінних паперів є важливою складовою соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас розвиток фондового ринку стримується внаслідок: низької конкурентоспроможності українських цінних паперів у порівнянні з іноземними; відставання законодавчої бази від потреб суб'єктів господарювання; недостатнього рівня прозорості інформації про діяльність учасників фондового ринку, що викликає недовіру населення і акціонерів; відсутності мотивації до операцій на ринку цінних паперів; масового інвестування приватними інвесторами у тверду валюту, а не в корпоративні цінні папери тощо. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба в удосконаленні механізмів організаційно-правового регулювання діяльності учасників фондового ринку на державному рівні.

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

законодавчою;

виконавчою;

судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні - це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку [18,c.214].

Основними завданнями Комісії є:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів субєктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів» [8].

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

зовнішньоекономічна політика - регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

гарантії держави по позиках приватного сектора;

вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Інакше кажучи, поряд із загальним напрямом лібералізації економіки України набирає силу тенденція до більшої деталізації нормативної та понятійної бази в сфері державного регулювання ринку цінних паперів, а також збільшення ролі державного впливу на зазначену сферу[14,c.210].

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його субєктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе:

органи, що регулюють ринок;

законодавчі та підзаконні акти;

етику фондового ринку;

традиції та звичаї.

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях» [3, c. 52-54].

Ступінь впливу держави та її роль у впорядкуванні та контролі за діяльністю на ринку цінних паперів не завжди є однаковою. На сучасному етапі актуалізується питання призначення державного регулювання, основних меж його впливу та співвідношення державного регулювання з державним управлінням цією діяльністю.

Науковими дослідженнями в даному напрямі займаються фахівці як у галузі економіки, так і права - В. Авер'янов, І. Андрущенко, Ю. Битяк, О. Мозговий та ін.

Необхідність конкретизації та додаткового уточнення зазначеного питання викликана як теоретичними, так і практичними проблемами, оскільки діяльність щодо належної організації державного регулювання ускладнюють випадки неефективного розподілу, дублювання повноважень органів державного управління на ринку цінних паперів. Як наслідок, неоднозначність прийнятих рішень гальмує процеси розвитку ринку цінних паперів. Незважаючи на наявність нормативних актів, що регламентують здійснення державного регулювання та контролю на ринку цінних паперів і надають значний обсяг повноважень державним органам, про ефективність правового регулювання та організації державного регулювання на ринку цінних паперів говорити поки що передчасно.

Зазначимо, що межі державного управління, його мета та зміст, перебувають у повній залежності від домінуючих економічних та соціальних відносин. Піддавши аналізу стан їх розвитку, можна дійти висновку щодо появи та розвитку процесів, які свідчать про зменшення функцій державного управління деякими сферами життя суспільства. На цьому підґрунті проявляються тенденції до становлення системи державного регулювання, коли безпосереднє втручання апарату управління в діяльність об'єктів зменшується, а управлінський вплив пов'язується із самостійністю тих чи інших структур. Це ніскільки не принижує ролі виконавчої влади в державному управлінні, тим більше, що «між державним управлінням та державним регулюванням принципова відмінність відсутня, оскільки мета їх одна. Управляючи, органи виконавчої влади здійснюють регулювання, а регулюючи - управління. Відмінність полягає у ступені впливу керуючого на керованого та рівні підлеглості або відсутності підлеглості».

У теорії адміністративного права питання співвідношення регулювання, управління та керівництва найчастіше здійснюється через розуміння останніх як відповідних загальних методів державного управління. Так, наприклад Т. Коломоєць формулює регулювання як визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрями, а керівництво - як практичне проведення в життя загальної політики й принципів відповідно галузі управління, контроль й розробку напрямів діяльності підконтрольних суб'єктів. На відміну від регулювання та керівництва, управління як метод, знаходить свій прояв у прямому систематичному впливі суб'єкта управління на об'єкт повсякденного оперативного характеру [13, c. 39-40].

Аналіз вживання визначення «державне регулювання» у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі засвідчує, що вченими висловлюється широке розмаїття думок щодо розуміння суті даного явища. При цьому інколи висловлюються не тільки надзвичайно загальні, нечіткі формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Так, англійські вчені Р. Болдуін, К. Скотт та К. Худ пропонують виокремлювати три дефініції визначення «регулювання»: 1) як висунення обов'язкових правил, що провадяться в життя державними органами; 2) всю діяльність державних органів з управління економікою. Таким чином, у даному випадку мета регулювання полягає виключно в управлінні економікою, а суб'єктом цього регулювання є лише державні органи; 3) всі механізми умисного і неумисного соціального контролю. Тобто регулювання виникає в результаті взаємодії соціальних норм і цінностей з усвідомлено схвалюваними політичними рішеннями.

Таким чином, узагальнення поглядів, що сформувалися в науці, щодо співвідношення державного управління та державного регулювання, дозволили запропонувати наступну класифікацію основних концепцій: 1) державне регулювання є більш широким поняттям, ніж державне управління; 2) державне регулювання є різновидом державного управління; 3) державне регулювання виступає функцією державного управління; 4) державне регулювання та державне управління розглядаються як тотожні за своїм значенням та сутністю, але відрізняються лише ступенем впливу на керовані суб'єкти; 5) можливий розгляд державного регулювання під різними кутами зору, наприклад як функція державного управління і як метод тощо.

Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як наслідок призводить до падіння його ефективності.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками[14, c. 119-120].

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обшир-них масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку; необхідністю постійної адаптації законодавства та незаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

Можна виділити дві основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів.

Перша модель - регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції.

Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціями значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів - модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія)основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах) .

Вважаємо, що державне управління та державне регулювання - суть одного й того ж явища - процесу впорядковуючого цілеспрямованого впливу на будь-які суспільні відносини, які співпадають за своїм основним призначенням, метою та загальними функціями, та відрізняються арсеналом та характером засобів та методів, що використовуються, інакше кажучи - ступенем імперативності впливу на суспільні відносини в тій чи іншій галузі, зумовлені саме специфікою керованого об'єкта[43, c. 88-89].


РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ


.1 Поняття та види заходів адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів України

цінний папір державний контроль

Заходи примусу до учасників ринку цінних паперів застосовується як органами державної влади так і недержавними організаціями - саморегулівними організаціями професійних учасників ринку цінних паперів, створеними відповідно до спеціального законодавства. Саморегулівні організації наділені компетенцією застосовувати заходи примусу щодо професійних учасників фондового ринку - членів такої організації. Адміністративно-правова компетенція саморегулівної організації формується з делегованих Комісією повноважень. Ураховуючи специфічний характер відповідних проваджень, діяльність саморегулівних організацій не слід розглядати в розділі Адміністративний примус на фондовому ринку; на нашу думку, діяльність саморегулівних організацій на ринку цінних паперів доречно розглянути окремо як специфічний адміністративно-правовий засіб захисту прав інвесторів в цінні папери.

втілюється в життя на підставі норм законодавства з цінних паперів і частково, що стосується відповідальності фізичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів,- з урахуванням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення. Новітня теорія адміністративно-правових відносин передбачає видозмінення теорії адміністративного примусу, що була побудована за радянських часів. Зокрема, остаточно застарів постулат адміністративного права про те, що адміністративним примусом може бути тільки такий різновид державного примусу, заходи якого передбачено нормами адміністративного права. Також, не відповідає дійсності концепція відповідно до якої адміністративний примус застосовується за порушення адміністративно-правових норм. Аналіз законодавства про цінні папери та практики його застосування є свідченням непридатності критерію розмежування державно-правового примусу в залежності від галузевої приналежності норм, що його регламентують. Важливим нормативно-правовими актами щодо підстав та порядку застосування адміністративного примусу на ринку цінних паперів є Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні, Закон України Про цінні папери і фондовий ринок, Закон України Про господарські товариства, Указ Президента України Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 1995 р. № 446/95, Указ Президента України Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку від 14 лютого 1997 р. № 142/97, Указ Президента України Питання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 травня 1999 р. № 523/99, Рішення Комісії Про Основні засади контрольно-ревізійної діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 1997 р. № 38, наказ Комісії Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій від 9 січня 1997 р. № 2, Рішення Комісії Про затвердження Правил проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів від 8 липня 2003 р. № 302, Рішення Комісії Про затвердження Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств від 23 грудня 1998 № 199 тощо.

застосовується стосовно юридичних осіб - учасників ринку цінних паперів, громадян або фізичних осіб - посадових осіб учасників ринку цінних паперів. На відміну від традиційного адміністративного примусу, заходи адміністративного примусу на фондовому ринку застосовуються переважно до юридичних осіб.В окремих випадках стосовно громадян можуть застосовуватися заходи адміністративної відповідальності за порушення законодавства з цінних паперів, порядок та підстави застосування яких регламентуються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

за характером впливу є заходами психічного впливу на поведінку учасників ринку цінних паперів. Адміністративний примус на фондовому ринку проявляється через психічний вплив на обєкт примусу у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру, тобто певних несприятливих для учасника ринку цінних паперів наслідків.

Отже, характерною відмінністю адміністративного примусу на фондовому ринку від традиційних заходів адміністративного примусу (закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення та Законі України Про міліцію) є те, що він виключає застосування заходів фізичного впливу і проявляється лише у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру.

у законодавстві переважно закріплюються у вигляді санкцій - негативних мір впливу, що має притерпіти учасник фондового ринку, який допустив порушення норм законодавства.Мірами впливу на фондовому ринку є: зупинення обігу цінних паперів певного емітента, визнання емісії цінних паперів недійсною, розпорядження щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, попередження, штраф, зупинення/анулювання дії ліцензії тощо.

Отже, адміністративно-правовий примус на фондовому ринку, як засіб захисту прав та законних інтересів інвесторів в цінні папери,є однією з основних форм державного регулювання ринку цінних паперів, і застосовується Комісією, уповноваженими особами Комісії та саморегулівними організаціями у передбачених законом випадках комплексу примусових заходів морального, матеріального та організаційно-правового впливу на волю і поведінку учасників ринку цінних паперів з метою забезпечення правопорядку на фондовому ринку шляхом попередження та припинення правопорушень, відновлення порушених прав потерпілої сторони, а також притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

3.2 Адміністративні стягнення за правопорушення на ринку цінних паперів України


Основні засади відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів передбачені ст.ст. 10-16 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», КУпАП та КК України. Ці нормативно правові акти розділяють відповідальність між юридичними особами та фізичними, до яких віднесено не лише посадових осіб.

Для юридичних осіб передбачено такі види санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів: 1) штраф у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) або в розмірі до 150 відсотків одержаного прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій, - за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до законодавства; 2) штраф у розмірі до 5000 НМДГ - за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії, одержання якої передбачено законодавством; 3) штраф у розмірі до 1000 НМДГ - за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації; 4) штраф у розмірі до 500 НМДГ - за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень законодавства щодо цінних паперів; 5) попередження - за порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, у тому числі нормативно-правових актів ДКЦПФР (в разі винесення трьох та більше разів попередження професійному учаснику ринку цінних паперів це може бути підставою для анулювання ліцензії останнього); 6) зупинення на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента - за порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, у тому числі нормативно-правових актів ДКЦПФР; 7) зупинення на строк до одного року дії ліцензії, виданої ДКЦПФР, - за порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, у тому числі нормативно-правових актів ДКЦПФР; 8) анулювання дії ліцензії, виданої ДКЦПФР, - за порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, у тому числі нормативно-правових актів Комісії (анулювання дозволів (ліцензій) здійснюється ДКЦПФР як органом ліцензування відповідно до вимог ст. 21 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Ліцензійних умов стосовно ліцензіата - професійного учасника ринку цінних паперів в Україні; 9) зупинення торгівлі на фондовій біржі - за порушення вимог законодавства про цінні папери, статуту та правил фондової біржі до усунення таких порушень; 10) зупинення або припинення допуску цінних паперів на фондовій біржі або торгівлі ними на будь-якій фондовій біржі, зупинення клірингу та укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів на певний термін - за порушення вимог законодавства щодо цінних паперів, у тому числі нормативно-правових актів ДКЦПФР, для захисту держави, інвесторів.

Зупинення обігу, розміщення цінних паперів, заборона укладання угод щодо них, як правило, має місце, якщо йдеться про емітента, навколо якого триває корпоративний конфлікт, що має ознаки недобросовісного. Наприклад, таким емітентом на засіданнях Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправним поглинанням та захопленням підприємств було визнано ВАТ «Науково-виробниче підприємство «Сатурн». Або зупинення обігу може мати місце щодо акціонерних товариств, акції яких віднесено до так званого «чорного списку», тобто акцій, використовуваних у схемах оптимізації оподаткування.

Відповідно до ст. 13 Закону та ст.ст. 163, 164, 166-9 КУпАП за адміністративні правопорушення, повязані з діяльністю на ринку цінних паперів, до громадян чи посадових осіб можуть застосовуватися такі санкції: 1) штраф у розмірі від 50 до 100 НМДГ - за здійснення операцій з випуску в обіг або розміщення незареєстрованих за законодавством цінних паперів; 2) штраф у розмірі від 20 до 50 НМДГ з можливістю конфіскації знарядь - за здійснення операцій на ринку цінних паперів без ліцензії, отримання якої передбачено законодавством, а в разі, якщо такі дії були вчинені повторно протягом року, сума штрафу може бути до 60 НМДГ з конфіскацією знарядь; 3) штраф у розмірі від 50 до 100 НМДГ - за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірних відомостей Комісії, якщо подання цих відомостей передбачено законодавством; 4) штраф у розмірі від 20 до 50 НМДГ - за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Комісії про усунення порушень законодавства про цінні папери; 5) штраф на посадових осіб емітента цінних паперів від 10 до 100 НМДГ, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб від 50 до 200 НМДГ - за порушення вимог законодавства з питань емісії цінних паперів; 6) штраф на посадових осіб емітента цінних паперів від 10 до 100 НМДГ, на засновників (учасників) емітента чи їх посадових осіб чи уповноважених ними осіб від 50 до 200 НМДГ - за порушення вимог законодавства з питань емісії цінних паперів.

До речі, накладення штрафу передбачено за неподання інформації. А ось в разі подання регулярної або нерегулярної інформації, але не оприлюднення її шляхом розміщення в Інтернеті та не опублікування в пресі штрафні санкції не можуть бути застосовані. Проте попередження або зупинення обігу цінних паперів може мати місце, адже це вважатиметься порушенням на ринку цінних паперів. Так само може застосовуватися штраф до посадової особи у випадку не оприлюднення особливої інформації при проведенні емісії цінних паперів, адже це вважатиметься порушенням порядку її проведення.

За порушення порядку проведення емісії цінних паперів особа може притягатися не лише до адміністративної, а й до кримінальної відповідальності. Так, ст. 223 КК України передбачає кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, позбавлення права займати посади або призначення виправних робіт за розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку відкритої (публічної) емісії цінних паперів. Внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, чи їх затвердження, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторам, карається або штрафом, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Так само карається штрафом або позбавленням волі на строк до трьох років здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів без державної реєстрації або ліцензії, якщо це повязано з отриманням доходу у великих розмірах (цьогоріч така сума становить 257 500 грн). Як бачимо, відповідальність чимала, а чітких критеріїв для визначення межі штрафу в тій чи іншій ситуації Закон не передбачає.

Штрафи накладаються на юридичних осіб членом ДКЦПФР, начальником відповідного територіального органу або за письмовим дорученням його заступником після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. З фізичних осіб штрафи стягуються в судовому порядку відповідно до положень КУпАП. Юридична особа може притягатися до відповідальності за вчинення правопорушення не пізніше трьох років з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше двох місяців з дня його виявлення. Адміністративне стягнення на громадянина чи посадову особу може накладатися не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

Справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю якщо: відсутній факт вчинення правопорушення або склад правопорушення; справа не підлягає розгляду ДКЦПФР, але в такому разі матеріали справи мають бути передані за належністю; у випадку закінчення на дату розгляду справи про правопорушення строків притягнення до відповідальності; є по тому самому факту не скасована постанова уповноваженої особи, рішення суду або вже є порушена справа; скасовано державну реєстрацію або визнано банкрутом юридичну особу, щодо якої порушено справу про правопорушення; скасовано законодавчий акт, який встановлює відповідальність за правопорушення. Окрім застосування санкцій, ДКЦПФР має право виносити розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери, яке може бути винесено незалежно від порушення справи про правопорушення на ринку цінних паперів.

Доволі показовими, з-поміж інших справ про правопорушення на ринку цінних паперів, є справи, фігурантом яких є реєстратор цінних паперів ВАТ «ФК «Укрнафтогаз». Так, ухвалою ВАСУ від 20 червня 2006 р. було відмовлено ДКЦПФР у задоволенні її касаційної скарги на рішення судів нижчих інстанцій, якими скасовувалися розпорядження ДКЦПФР щодо анулювання ліцензії ВАТ. Підставою для анулювання ліцензії стала неможливість забезпечити ліцензіатом виконання ліцензійних вимог, а саме: складати та передавати будь-яким фізичним та юридичним особам, зокрема емітентам, документи та інформацію із системи реєстру і перелік власників простих іменних акцій. Перевірка була проведена шляхом витребування документів від ліцензіата. Проте на час її проведення діяла ухвала славнозвісного Голосіївського райсуду м. Києва, якою заборонялося ДКЦПФР проводити перевірки ВАТ, застосовувати санкції та видавати розпорядження щодо нього. Окрім того, ДКЦПФР не було надано суду акта стосовно проведеної перевірки, обовязковість складання якого передбачено чинним на той час Порядком контролю за дотриманням ліцензійних умов.

В іншій справі, яку розглядав ВАСУ (ухвала від 13 грудня 2006 р.), було відмовлено в задоволенні касаційної скарги фізичним особам, які оскаржували рішення ДКЦПФР про анулювання ліцензії ТОВ «Торгово-промисловому фондовому регістру». Заявники посилалися на те, що вони є працівниками ліцензіата, а вказане рішення порушує їхні трудові права. Проте суд не погодився з їх доводами, вказавши, що вони мають право влаштуватись на роботу до іншого професійного учасника на ринку цінних паперів.

Як свідчить практика судових спорів із ДКЦПФР, навіть якщо заявник і виграв його в суді, він не завжди матиме з цього зиск. Адже враховуючи ту кількість нормативно правових актів, які одночасно мають виконувати і професійні учасники ринку цінних паперів, і звичайні емітенти, і інші особи, доволі складно не вдатися до правопорушень на ринку цінних паперів. Відтак, після кількох наступних планових чи позапланових перевірок ДКЦПР виявляє нові правопорушення. Тож радимо ретельно вираховувати кожен свій крок перед тим, як його здійснити.


ВИСНОВКИ


Державне регулювання РЦП покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія та її територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державні органи контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Форми контролю, а також повноваження державних органів та недержавних організацій щодо їх реалізації повинні бути встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Тому важливо всі норми, які передбачають обовязки та обмеження у діяльності учасників ринку цінних паперів, права контролюючих органів та основні процедури контрольного провадження встановити у Законі України Про державне регулювання ринку цінних паперів.

У разі виявлення у діях (бездіяльності) учасників ринку цінних паперів відхилень від вимог правових норм контролюючий орган вживає заходи впливу, спрямовані на їх усунення, які ми пропонуємо розділити на три групи:

заходи, що не мають правообмежуючого характеру. До них відносяться прийняття рішень про відмову у видачі ліцензії, реєстрації випуску цінних паперів та інших рішень, що заперечують успішне проходження заявником попереднього контролю. Вказані дії органу контролю по суті є складовими форм контролю, які застосовуються у разі виявлення таких відхилень від приписів правових норм, які не вимагають вжиття заходів адміністративного примусу;

заходи адміністративного примусу;

звернення до уповноважених органів для вирішення питання вжиття останніми заходів впливу до осіб, що порушують законодавство.

Підставами для вжиття заходів адміністративного примусу на ринку цінних паперів є, по-перше, протиправні діяння учасників ринку, по-друге, - загроза заподіяння суттєвої шкоди інтересам інвесторів або держави.

Серед адміністративно-примусових заходів, застосування яких до учасників ринку цінних паперів передбачено законодавством, пропонуємо розрізняти: адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного припинення, адміністративно-забезпечувальні заходи та адміністративні стягнення.

Ознакам заходів адміністративного запобігання відповідають такі примусові заходи, передбачені Законом України Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): - зупинення розміщення та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування у разі загрози заподіяння суттєвої шкоди інтересам інвесторів або держави; заміна за рішенням уповноважених осіб Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду у разі неефективного управління компанією активами інвестиційного фонду; ліквідація пайового інвестиційного фонду у разі винесення Комісією рішення про неможливість заміни компанії з управління активами.

Підстави вжиття запобіжних заходів на ринку цінних паперів визначені лише загально: у разі загрози заподіяння шкоди інтересам держави та інвесторів, для захисту інтересів держави і на наш погляд, повинні бути деталізовані.

Заходами адміністративного припинення на ринку цінних паперів є: надсилання емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери; зупинення торгівлі на фондовій біржі; призначення тимчасово керівників фондових бірж, депозитаріїв та інших установ інфраструктури фондового ринку; зупинення на строк до одного року передплати і продажу цінних паперів; зупинення укладення угод з окремих видів діяльності по випуску і обігу цінних паперів, зупинення діяльності фондової біржі; зупинення або припинення допуску цінних паперів на фондові біржі або торгівлю ними на будь-якій фондовій біржі, зупинення клірингу та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін; визнання випуску цінних паперів інвестиційного фонду таким, що не відбувся і скасування реєстрації інвестиційного фонду; анулювання ліцензії на провадження відповідного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів у зв'язку з неможливістю ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов; блокування цінних паперів.

Заходами адміністративного забезпечення є заходи, що спрямовані на забезпечення, виконання рішення про накладення стягнення на порушника або іншого рішення, провадження справ про правопорушення на ринку цінних паперів, формування доказової бази для притягнення порушників до відповідальності. Ними на ринку цінних паперів є: - зупинення видаткових операцій по банківських рахунках відповідної юридичної особи; - вилучення під час проведення перевірок на строк до трьох діб документів, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери.

Адміністративні стягнення є адміністративними санкціями, що застосовуються до осіб, які вчинили правопорушення, з метою їх покарання.

Часто законодавство лише загально визначає обєктивний склад адміністративних правопорушень на ринку цінних паперів як порушення учасником ринку цінних паперів вимог законодавства про цінні папери, нормативних актів Комісії, порушення законодавства з емісії цінних паперів і т.п., що породжує проблеми кваліфікації правопорушень на ринку цінних паперів. Тому обєктивна сторона правопорушень повинна визначатись законом шляхом прямої вказівки на дії чи випадки бездіяльності, що її складають.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1.Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Верховна Рада України; Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV.

2.Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України; Закон вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР.

.Закон України «Про підприємства в Україні» // Закон вiд 27.03.1991 № 887-XII.

.Авксентьєв Ю. Система оцінки фінансового стану емітента боргових зобовязань та емісії облігацій місцевих позик (регіональний аспект)/ Юрій Авксентьєв //Банківська справа. - 2005. - № 6. - C. 65-73

.Андрущенко І. Форми та методи державного контролю на ринку цінних паперів //Право України. - 2002. - № 2. - С.47-49

.Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. - 1997. - № 6. - C. 14-22

.Білозерова С. Становлення та розвиток ринку корпоративних облігацій України //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 10. - C. 35-38

.Бірюков В. Визначення поняття цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 6. - C. 50-52

.Богачев С. О правовом обеспечении функционирования рынка ценных бумаг Украине/ С.Богачев //Юридический вестник. - 2001. - № 3. - C. 138-142

.Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.

.Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.

.Буй Т.Г. Розширення можливостей фінансування розвитку корпорацій шляхом випуску боргових цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5. - C. 190-197

.Ватаманюк З. Г. Інституційна ефективність ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2008. - № 3. - C. 101-110

.Ватаманюк З. Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 5 . - С. 75 - 85

.Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 82 - 89

.Гнатів О. Ознаки пайових цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 38-41.

.Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні //Ринок цінних паперів. - 1997. - № 1. - C. 34-41

.Дорош Л. Актуальні проблеми захисту ринку цінних паперів в Україні //Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - C. 168-176

.Забучинська Т. Порівняльно-правовий аналіз державного регулювання ринку цінних паперів (досвід України та США)/ Т. Забучинська //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - C. 57-60.

.Забучинська Т. Співвідношення державного регулювання та державного управління на ринку цінних паперів //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 44-48

.Колесник В. Концепція розвитку правового регулювання ринку цінних паперів в Україні //Фондовое обозрение. - 1997. - № 2. - C. 4-15

.Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 3. - C. 32-33

.Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.

.Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні/ Т.Лепейко //Банківська справа. - 2000. - № 4. - C. 11-14.

.Лінніков В. Становлення ринку цінних паперів в Україні/ В.Лінніков //Банківська справа. - 1997. - № 3. - C. 35-47

.Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

.Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

.Мица Ю.В. Похідні цінні папери як іменні емісійні цінні папери // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Сер. «Право». - 2005. - Вип. 5. - С. 99-104

.Мица Ю.В. Похідні цінні папери: питання класифікації// Проблеми законності. - 2005. - Вип.73. - С. 96-102.

.Мица Ю.В. Похідні цінні папери: правова природа та проблеми законодавчого врегулювання// Проблеми законності. - 2004. - Вип.69. - С. 36-41.


Державний контроль ринку цінних паперів України ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Больше работ по теме:

КОНТАКТНЫЙ EMAIL: [email protected]

Скачать реферат © 2017 | Пользовательское соглашение

Скачать      Реферат

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТАМ