Біотопічний розподіл, чисельність та біологія розмноження риб р. Случ

 

КУРСОВА РОБОТА

з систематики тварин на тему:

"БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ, ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА БІОЛОГІЯ РОЗМНОЖЕННЯ РИБ р. СЛУЧ"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика природнокліматичних умов району дослідження

Розділ 2. Характеристика риб ряду окунеподібні perciformes р. СЛУЧ

Характеристика біології та поширення судака Lucioperca lucioperca

Характеристика біології та поширення риб родини Бички Gobius

Розділ 3. Характеристика риб ряду коропоподібні cypriniformes р. Случ

Характеристика біології та поширення коропа Cyprinus carpio

Характеристика біології та поширення плітки Rutilus rutilus

Характеристика біології та поширення карася сріблястого Carassius carassius

Характеристика біології та поширення краснопірки звичайної Scardinius erythrophthalmus

Розділ 4. Характеристика риб ряду щукоподібні esociformes р. Случ

Характеристика біології та поширення щуки звичайної Esox lucius

Розділ 5. Характеристика риб ряду сомоподібні sіluriformes р. Случ

Характеристика біології та поширення сома річкового Silurus glanis

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Значення риб у водних біоценозах надзвичайно різноманітне: включаючись у харчові зв'язки водних середовищ, риби, з одного боку, завершують деякі ланцюги живлення, з іншого, - є проміжною ланкою між вищими і нижчими їх ступенями.

Риби у житті людини відіграють велике значення: у білковому раціоні людини в різних країнах світу риба складає від 17 до 83% харчового раціону; із риби одержують вітаміни, кормове борошно, органічне добриво.

Велика кількість сьогодні існуючих риб - близько 30 тисяч видів, майже у 1,5 рази перевищує загальну кількість видів амфібій, плазунів, птахів та ссавців разом взятих. Це - довгий шлях еволюційного розвитку, що призвів до освоєння усіх біотопів водною середовища Землі. Риб можна зустріти усюди: у прозорих джерелах, мутних болотах, в гірських водних водоймах (більше 6000 м.), підземних печерах і ґрунтових водах, у морях та океанах - на усій планеті.

Риби можуть існувати у широкому діапазоні температур: незважаючи на їхню холоднокровність і температуру тіла, що залежить від температури оточуючого середовища. Вони живуть в різноманітних умовах солоності - від прісних до океанічних вод (кількість солей - 34-35 г/л).

В наш же час, незважаючи на екологічні проблеми, риби домінують у водних біоценозах і дуже різноманітні по розмірам, формі тіла та способу життя. Для забезпечення ефективного руху у воді велике значення має плавучість - здатність утримуватись у воді не витрачаючи при цьому особливих зусиль, а придонні риби значно важчі і за саму воду, що дозволило їм жити й утримуватись біля дна. Їх швидкість залежить не лише від форми тіла, але й від самого способу життя. Важливу роль тут відіграють розміри, біологічний стан, температура води, рух у зграї.

Велика різноманітність видів риб розподіляється, як правило, відносно невеликій кількості екологічних груп, представники яких відрізняються місцем існування, поведінкою та характером живлення. Звичайно, більшість часу риби проводять майже у безперервному русі, в товщі води, і носять назву - пелагічних (нектонних) риб.

Обєкт дослідження: іхтіофауна р. Случ.

Предмет дослідження: видовий склад риб р. Случ.

Мета дослідження: встановити видовий склад та особливості біології риб р. Случ.

Завдання курсової роботи:

1.Опрацювати літературні джерела.

2.Описати район дослідження.

.Провести дослідження по визначенню видового складу риб в річці Случ.

.Визначити видовий склад та біологію риб річки Случ.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота викладена на 34 сторінках машинописного тексту та складається зі вступу, пяти розділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 23 найменування.

Розділ 1. Характеристика природнокліматичних умов району дослідження

Дослідження видового складу риб в річці Случ здійснювалось влітку та восени 2014 року на ділянці між м. Сарни, селами Чудель та Камяне-Случанське (Додаток А).

Для визначення видового складу та чисельності риб в річці Случ нами здійснювався аналіз літературних джерел та опитування місцевих рибаків.

Случ - річка в Україні <#"justify">біотопічний розподіл біологія риба

Розділ 2. Характеристика риб ряду окунеподібні perciformes р. СЛУЧ

Характеристика біології та поширення судака Lucioperca lucioperca

В промисловому відношенні судак, безперечно, відіграє провідну роль між всіма променеперими рибами. Зовнішність його відома кожному. Він легко пізнається по своєму подовженому тілу і довгому, загостреній морді, що додає йому деякої схожості з щукою, до якої він наближається і своєю хижістю. Щелепи судака озброєні сильними зубами, між якими знаходяться дрібні зуби. Спина його зеленувато-сіра, черево біле, на боках тулуба знаходяться великі буро-сірі плями, які часто утворюють 8-10 правильних поперечних смужок; спинні плавці та хвостовий вкриті рядами темних плям.

По розмірам судак також займає перше місце у всьому ряді. В більшості випадків він має від 1,2 до 2,8 кг, але у великих річках та у великих озерах він досягає іноді 92 см довжини і ваги 6-10 кг [11].

Корінне місцеперебування цієї риби - басейни Чорного та Азовського, і самі моря, в яких він водиться у великій кількості.

В річці Случ судак любить глибоку і разом чисту, не каламутну воду і тому зустрічається або у верхній течії, або в нижній. В невеликих загачених річках судак тримається переважно нижче дамби, у вирах, рідше в самих ставках, і то якщо вони мають, хоча б місцями, піщане дно.

Взагалі судак, хоча живе (пересаджений) навіть в копаних ставках з дуже сильними джерелами, однак уникає стоячої води.

Найчисельніший судак в малосолоних ділянках морів. Значну частину року судак (осілий) тримається на дні, в глибоких місцях річки, з камянистим або піщаним дном і обривистими берегами. На поверхню води, також в затоки і на мілини він виходить тільки під час нересту або ганяючись за здобиччю, звичайно вранці і увечері; в тихі, ясні вечори судаки нерідко невеликими зграйками тримається біля поверхні. Взагалі вони навряд чи не більш іншим рибам віддають перевагу вирам, а тому в невеликих річках живуть головним чином в млинових вирах, на судноплавних же вибирають ями з корчами і затонулими барками. Лише дрібні судаки зустрічаються в неглибоких і навіть трав'янистих місцях, разом з окунями, такими ж зграйками (іноді в декілька сотень штук, навіть в річках, не особливо ними багатих). Середні судаки зазвичай попадаються зграями в 5-10 штук; дуже великі екземпляри тримаються поодинці і постійного місця проживання не мають [19].

Своєю хижістю дорослий судак перевершує окуня і майже не поступається щуці. Це надзвичайно ненажерлива, сильна і швидка в рухах риба, що, втім, видно і по її зовнішності. Судак не дає пощади навіть власному молодому поколінню, але, маючи порівняно нешироку пащу, більше віддає перевагу дрібним рибам. Схопивши здобич, він швидко віддаляється на глибину. Взагалі, головна його їжа - дрібна риба і лише влітку він їсть також раків та жаб. Дрібний судак, мабуть, вважає за краще черв'яків і комах.

Нерест судака починається під час розливу, в березні, риба ця нереститься вже після спаду води - в травні та навіть на початку червня; до цього часу у судаків значно відростає два ікла.

Відклавши ікру, судак одразу ж йде на глибину річки або в озера, а прохідний скачується переважно в моря через те що не може виносити каламутної весняної води.

Судак росте дуже швидко і, за сприятливих умов, наприклад в гирлах річок і вздовж узбереж, в один рік досягає 600 г ваги, а через два - 1 кг.

Характеристика біології та поширення окуня річкового Perca fluviatilis

Разом із пліткою ця "смугаста" риба належить до самих багаточисельних мешканців Случа. Усюди - в річках і річечках, ставках і озерах, водосховищах - окунь водиться дуже масово. Навіть деякі озера заселені лише однією цією рибою. Географічне поширення окуня досить просторе. Мешкає він в солонуватих озерах Киргизії, в прісноводних частинах Каспійського, Аральського, Чорного морів, у Фінській затоці і на мілководдях Балтійського узбережжя. Одним словом "смугастий" зустрічається в усій Європі (крім Іспанії і гірських швидкотекучих струмків), навіть в Сибірі, до басейна Лєни, і в озері Байкал.

За своїм складом і кольором тіла окуня ніяк не можна сплутати з іншою рибою. Тулуб його досить широкий і дещо горбатий; спина темно-зелена, по бокам тулуба помітні зеленувато-жовті барви; черево жовтувате; поперек всього тіла тягнуться 5-9 поперечних темних смужок, які й роблять його дуже незвичайним. Хвостовий плавець у нижній своїй частині оливоковий, черевні плавці яскраво-червоного кольору. Грудні плавці більш жовтіші, перший спинний плавець сивуватий, з великою чорною плямою в кінці, другий - жовто-зелений. Очі помаранчевого кольору. Доречно сказано, що колір окуня, втім як і інших риб, залежить від кольору ґрунту. На зябрових кришках знаходяться по одному гострому шипу. Рот великий, озброєний великою кількістю дуже дрібних зубів.

Статева зрілість окуня, як правило, настає на 2-3-му році життя. Нерідко трапляються і півторарічні окунці, масою до 200 г. Але ця риба у річках росте досить повільно, і окунці, народжені майже два роки назад, рідко досягають 13 см і майже завжди нерестяться на третю весну. Період нересту окуня різний, залежно від широти місцевості. У науковій літературі зустрічаються березневі (іноді навіть і в кінці лютого) дні, а в чорноземних смугах - в першій половині квітня. Залежить нерест і від часу остаточного танення криги на воді [8].

У напівпроточних ставках Случа нерест починається на декілька днів пізніше, ніж в річках, а в непроточних озерах він уповільнюється ще більше. Окунь, очевидно, нереститься коли вода досягає +7 +8оС, яка при першому прибутті наповнює протоки, що звільнилися від криги. Тут ймовірно і відкладають свою ікру окунці. Чисельність весняних зграй окуня залежить від віку риби, адже найбільшими зграями відкладає ікру молодий, зазвичай 2-літній 13-сантиметровий окунь, а великі особи "труться" невеличкими сімями.

Власне процес нересту відбувається в місцях, де немає течії, і обовязково, там де окуні можуть знайти предмети, об які й труться (залишки комишу і очерету, коріння водних рослин, підводних гілочок дерев, різноманітне сміття, іноді гілочки затоплених кущів, камені, пісок). Число ікринок досить значне. Так, 200-грамовий окунь відкладає від 200 000 до 300 000 ікринок, а крупніші особини набагато більше. Відклавши ікру, окунь деякий час блукає біля берега на невеликих глибинах, а потім, приблизно на початку квітня, вибирає собі район, що слугує місцем перебування йому цілий рік. Молодь окуня вилуплюється через 2-3 тижні.

Головною їжею для окуня в Случі являється, звичайно, дрібна риба - мальок або ж найдрібніші види риб. Крупніша 7 см риба дістається лише самим великим представникам смугастих, і то вкрай рідко. Але ж окунь не дає спокою нічому живому і часом навіть живиться переважно червяками (весною), рачками, що линяють (влітку), дрібні рачки-бокоплави, мормишки (восени і взимку). Із дрібних риб окунь надає перевагу тим, які найбільш поширені і постійно живуть в заростях водної рослинності, тримаються на більш чистих акваторіях (плітка і її мальки, вівсянка, верховодка, молодь сигів, пічкур, риба-гонець, бичок). Разом з тим він в змозі їсти і своїх потомків, не упускаючи шансу схопити 9-10-сантиметрового побратима при голодуванні.

При своїй ненажерливості та шкоді, яку приносить він іншим рибам, окунь перевершує щуку, яка до того ж не є такою чисельною. Іноді, не встигнувши проковтнути одну рибу, він хапає другу. Так, в 13-15-сантиметровому окуні нерідко можна знайти до 5 верховодок, або ж іншої дрібноти [3].

Молоде покоління окуня після народження ховається на дно між густими заростями рослинності, харчуючись різноманітними мікроскопічними організмами, дрібними ракоподібними (дафніями, циклопами), дрібними личинками комах, червяками. Лише з приходом холодів і перших заморозків вони приєднуються до основної, старшої зграї і охоче полює з ними за дрібною рибою. Першу третину зими окуні ще досить енергійно переслідують зграї мальків, а з утворенням товстого шару криги, в середині зими, окуні, опускаючись, залягають на дно і майже не харчуються до березневих потеплінь.

Маса тіла окуня в Случі не перевищує 800-1200 г. У рідких випадках він досягає 2-3 кг. Хоча, наприклад, в Онежському озері попадаються 3,5 кілограмові, а в Чудському - навіть 4-х кілограмові окуні. У річках Сибіру і деяких північних річках України окунь, вкрай рідко і випадково, зустрічався рибалкам з 4,2-4,5 кг ваги. Втім, крупні окуні зовсім не такі великі, як очікувалось би, адже вони ростуть не в довжину, а в висоту і ширину. Окуні майже ніколи не бувають більше 54 см, але товщина їх в спині іноді сягає до 18см, а висота - до 27 см. В українських водоймах довжина окуня коливається в межах 20-40 см, 750-1500 г (іноді до 2 кг) ваги. Вік окуня складає 9-11 років [9].

Подібно щуці, окунь веде денний спосіб життя і з настанням сутінок, до повного світанку, стоїть нерухомо в своїй схованці в напівсонному стані і в цей час не приймає їжі. Лише в кінці травня і на початку червня він блукає всю ніч, але й то в більш північних частинах. В жаркий літній день зграї окунів збираються у тінистих місцях, в густій траві, під лопухами, похиленими деревами, а то й під самим берегом до тих пір, доки не спаде спека. Інколи при такій спеці окунь в непроточних ставках пересувається на глибину, ховаючись під наплави; в простих - виходять в русло на течію, іноді піднімаються в верх по річці. Ця зміна поведінки, як правило, викликана температурою води та турбуючими їх паразитами, що змушують плисти вверх по течії. При кожному паводку створена каламуть і сильна течія гонить мальок в затоки і в устя малих приток, де вода швидше очищається і має більш слабку течію. Вслід за мальком випливає і окунь куди разом з ним скочується назад в річку. В річках окуні практично завжди зимують в ямах.

Великий окунь - дуже рухлива, сильна і хижа риба. З великою впертістю і кмітливістю він може годинами переслідувати будь-якого малька, який відбився від зграї. Плавають окуні дуже швидко з послідовними ривками. Сам же він порівняно рідко стає жертвою інших хижих риб, яким не дуже до смаку його гострі спинні голки.

Характеристика біології та поширення риб родини Бички Gobius

Бички - досить багаточисельна родина (у народі вони ще отримали назву "бабка"), які відрізняються від інших риб з першого порядку своїми зрослими черевними плавцями. Більшість з них населяють моря, зокрема Чорне і Каспійське, частково у річках, що в них впадають. Власне кажучи, у річках зустрічаються лише 8-10 видів, а саме: бичок-кнут, бичок-гонець, бичок-цуцик, бичок-пісочник, білий бичок, бичок-головач, товстоголовий представник з роду Benthophilus - пуголовка і деякі виключно кавказькі види (Gobius cyrius і Gobius Weidemann).

Бичок-гонець Gobius gymnotrachelus - виключно річковий вид, що зустрічається в Случі та його притоках. Тімяна частина і потилиця у бичка-гонця голі, голова менша ніж у побратима бичка-кнута, не широка. Колір тіла - жовтувато-сірий, з бурими плямами, які іноді зливаються в косі поперечні лінії. Луска бичка-гонця складається з 60-70 рядів, маленька. Розміри тіла не перевищують 145-150 мм. Вага - до 50 г [2].

Бичок-кругляк Gobius Kessler - також річковий вид, ареалом якого є Дністер, Буг, Дніпро і їхні притоки, зокрема, Случ. Може зустрічатись і у Чорному та Каспійському морях (зокрема устях річок, що впадають в них). Серед інших відрізняються великою сплющеною головою, верхньою губою, що сильно розширена зі сторін, видовженим конусоподібним тілом. Нижня щелепа бичка-кругляка довша верхньої, луска дрібна у 70-77 рядків. Колір тіла сірувато-бурий, зрідка - червонувато-бурий, з більш-менш виразними темними плямами. Біля кінчика хвоста - чорнувата пляма. Ріст і вага подібні до росту і ваги бичка-гонця.

Деякі з бичків (особливо морські)"будують" несправжні гнізда, в які складають ікру. Інші ж - приклеюють ікринки до каменя, стебел підводних рослин і інших предметів і потім залишаються при ікрі - охороняючи її. Під час розвитку у ікринках зародки сильно видовжуються, приймаючи капсулоподібну форму. Власне зародок завжди обернений головною частиною до світла, тобто до гострого кінця конуса. Нерест проходить ранньою весною (березень).

Їжа бичків в Случі складається з молодих риб (малька), комах, червяків, виповзків, дрібних слимаків. Подібно усім іншим рибам, бички можуть харчуватися мотилем, личинками волохокрильців.

Майже усі представники родини полюбляють свіжу проточну воду і піщане чи камяне дно. Тут вони залюбки ховаються під камінням або ж влаштовують собі норки в піску. Іноді вони зустрічаються і в мулистих місцевостях. Тримаються вони постійно на дні водойми (або ж на підводних скалах), і коли пливуть - спираються на зрослі черевні плавці, іноді злегка чіпляючись за каміння, нахиляючи свій тулуб [17].

Розділ 3. Характеристика риб ряду коропоподібні cypriniformes р. Случ

Характеристика біології та поширення коропа Cyprinus carpio

Поза сумнівом короп займає перше місце серед усіх риб свого роду, яке отримало від нього назву, по своїй величині та значенню для рибалок. Окрім того, короп має й важливе значення у промисловому відношенні, хоча поступається тут місцем лящу, тарані, плітці.

Сьогодні короп водиться майже у всіх великих і середніх річках Росії, України, Польщі, Білорусі і деяких країн Західної Європи. Вкрай рідко його можна зустріти у річках Балтійського басейну, ще рідше - у річках, яуі впадають у Біле море, верхніх течіях Волги і Уралу, озері Селігер (Середня Росія). У нижніх течіях Волги і Уралу короп зустрічається в великій кількості, оскільки в більшій частині він водиться в їх устях. Найбільше всього короп водиться в річках, що впадають в Чорне, Азовське і Аральське моря. В українських річках Дністер, Буг, Дніпро, Припять, Десна, Сейм, Ворскла і багатьох інших він зустрічається досить часто. Також він є звичайним видом річки Случ.

Справжній річковий короп дуже красивий. Вкритий він незвичайно великою темно-жовто-золотистою лускою, яка на спині темніша, з блакитним відтінком, а на животі - світліша. З першого погляду короп, особливо молодий, має деяку схожість з карасем, але останній не такий високий в спині, ширині і довжині. Особливо вирізняється він своїми 4 грубими і короткими вусиками на жовтуватих, надзвичайно мясистих губах. Ці вусики попарно розміщені з кожної сторони. Спинний плавець дуже широкий і займає майже усю задню половину темно-сірої спини. Крім широких розмірів, він відрізняється від інших коропових дуже міцним пилкоподібним, зазубреним переднім променем. Усі ж нижні плавці сірувато-фіолетові, хвостовий - червоно-бурий. Очі золотисті.

Зуби, що лежать в глотці слугують для подрібнення їжі, відзначаються своєю масивністю. Вони знаходяться з кожної сторони по 5, розміщені в два ряди. Молодь коропа 2-3-річного віку значно ширші, горлатіші і світліші старших, як наслідок, - називаються місцевими горбильками. Великі коропи мають майже циліндричне тіло [9].

В звязку з великою популярністю і знаменитістю коропа, цю рибу часто одомашнюють, що приводить до значних і сильних видозмін, як в кольорі, так і в структурі тіла. З однієї сторони, зустрічаються зміни з дуже циліндричним і видовженим тілом, з іншої - по формі тіла нагадують сріблястого карася. Так в середній Росії (зокрема ріки Балтійського басейну) справжній річний короп зустрічається досить таки рідко. Тут переважно мешкає ставковий короп, який певним чином розводився в великих польських і великоруських маєтках і звідти, більшою мірою "переплив" до другорядних рік, де і розмножився.

Те, що короп і сом - корінні жителі Південно-Західної Європи і Середньої Азії - доказується високою температурою, необхідною для нересту і розвитку ікри в цих риб. Короп, або ж сазан, нереститься дуже пізно, іноді пізніше навіть сома, линя і карася, проявляючи велику чутливість до низьких температур (ще з осені залягаючи на зимівлю і припиняючи харчуватись до остаточного сходження льоду).

Найраніше настає нерест на півдні в останніх числах квітня - другій половині травня. Основним місяцем для нересту вважають квітень-травень, іноді червень. Тривалість періоду нересту зовсім не стандартна і обумовлюється як віком риби, так і місцевими умовами. Усюди короп нереститься групами: швидше всіх нереститься самий менший сазан, за ним середній, і, під кінець, самий більший. Нерест кожної групи триває не більше 10 діб, а весь нерест - біля місяця. Як виняток, деякі особини спізнюються і з відкладанням: спіла ікра помічалась у коропів навіть в серпні.

Зрілість ікри більшою мірою залежить від температури води (не менше 15оС). Сам процес відкладання ікри відбувається при ранніх умовах, до 11-12 год., невеликими партіями. Ікра зеленуватого кольору - по величині нічим не відрізняється від ікри ляща, язя та інших коропоподібних. Кількість ікринок значна, тому коропа дійсно називають чи не самою найплодовитішою рибою: 342000 - 621000 ікринок. Ці цифри дають не саму вірну інформацію. Адже, без сумніву, що ікри буває тим більше, чим ситіша риба [7].

Час, що потрібен для розвитку ікринки в молодь буває різним і залежить від температури води. Так як більша частина коропів виводяться влітку, то перший рік їх ріст повільний. З наступних років темпи росту їх пришвидшуються. Причиною швидкого росту коропа, не дивлячись на тривалість зимового сну, - надзвичайна його ненаситність і притому всеїдність.

Короп - риба всеїдна, не перебирає ніякими рослинними і тваринними поживними речовинами. Та як річний, так і ставковий види, надають перевагу рослинної їжі червякам, личинкам і комахам. Їхній головний корм - весною і на початку літа - молоді паростки комишу (Тypha) і деяких водоростей, а також ікра риб. В дуже заселених місцях річні коропи після кожного дощу мають дуже велику кількість гнойових і дощових червяків. А в наших невеликих річках, різноманітні зерна (овес, пшениця, просо, ячмінь) складають чи не половину їжі для коропа. Подібно всім іншим рибам, короп не нехтує і мальком. Великі коропи місцями ловлять і не одну дрібноту, а схоплюють й досить крупну рибу [15].

Як річний, так і ставковий коропи досягають іноді гігантських розмірів і глибокої старості (що не притаманно іншим короповим рибам). Один із самих великих коропів мав 55 кг, який по словам Алфераки С.Н. був впійманим на гаки на Кривій Косі (м. Таганрог). Хоча у 80-х на р. Воронеж попався в повінь гігантський і разом з тим старий короп відомому риболову Бееру А.А., який важив 68 кг і мав біля 70 см ширини. У нас, як і на більшій території Європи, зустрічаються 16-30 кілограмові коропи, а довжина їх - близько 40-45 см.

Коропи - зграйні риби, і хоча самі великі з них живуть окремо від більш менших, можна все ж зустріти серед "малюків" різноманітних за масою, зростом і віком великих коропів. Однак тримаються вони не дуже щільно. Загалом короп любить тінь і в спекотливі дні рідко виходить на поверхню води. В ставках це помітно частіше, чим у річках: тут можна спостерігати іноді цілі ряди коропів, стоячих на 15 см нижче поверхні води. Одним із самих вірних способів впізнати коропа в даній місцевості - є його плюскання. Короп вистрибує з води з надзвичайною силою, видаючи при цьому (мабуть губами) особливий звук, що схожий на жабяче квакання. Пригнути короп здатен іноді до 1,5 м висоти - і падаючи, створює сильний сплеск хвостом. Ймовірно, що це відбувається під час годівлі. Ніколи коропчуки серед дня не виплигують, а лише вранці і ввечері.

Коропу не притаманні далекі і нагульні міграції. Як правило, коропи належать до числа осінніх риб, тому не шукають зручних місць для нересту.В. Є. Яковлєв вважав, що річні коропи можуть долати 100-кілометрові дистанції вверх по течії, але після відкладання ікри обовязково повертаються назад [9].

Характеристика біології та поширення плітки Rutilus rutilus

Навряд чи знайдеться інша риба, яка мала б таке велике розповсюдження, як плітка. Усюди вона складає саму багаточисельну породу риб, а тому вона заслуговує більшої уваги, аніж більш цінні риби.

По своєму зовнішньому вигляду плітка нагадує краснопірку але від останньої плітка відрізняється не такою золотистою лускою та тупо закругленим носом.

У плітки, на відміну від краснопірки, немає золотистого відливу луски, жовтуватих губ, закругленого живота з видним ребром. У плітки зазвичай буває на лівій стороні 6 (іноді 5), на правій 5 (іноді 6) глоткових зубів. Крім того, плітка дещо вужча, голова менша, і сама вона не така красива, як її подруга. Спина чорнувата з блакитно-зеленим відтінком, боки тулуба і черева сріблясто-білі, спинний і хвостовий плавці зеленувато-сірі з червоним відтінком, грудні - блідо-жовті, черевні і анальний - червоні. Це типовий колір звичайної річкової плітки. (Деякі відмінності у кольорі та формі тіла зустрічаються у Каспійської плітки або вобли і Азовської - тарані).

Іноді, за свідченнями професора Кеслєра і Яковлєва В. Є., зустрічаються також різновидність плітки, в якої всі плавці і очі яскраво-жовтого кольору, а зрідка (здебільшого виродки або гібриди) - з яскраво-золотистою лускою та червонуватим відтінком на спині та на боках [14].

Плітка в Случі нереститься досить пізно (кінець квітня - початок травня) - пізніше язя, щуки та інших видів риб, але раніше ляща, судака, коропа та сома. Статевозрілою плітка стає на 2-3 році життя, як і краснопірка. У невеликих річках вона починає відкладати ікру лише після спаду води, і, як правило, завжди в самому руслі. Безперечним є й той факт, що нерест плітки головним чином залежить від температури води. Чим південніша, а отже тепліша місцевість, тим раніше плітка звільняється від ікри.

Однією із особливостей нерестового періоду плітки є твердий висип, який зявляється за 2 тижні до початку нересту. Висип має вигляд білих плямок, які згодом темнішають і тверднуть, роблячи луску шорсткою. Як правило, цим висипом вкриті самиці зі значною кількістю ікри. Сліди ж бородавок зникають через тиждень по закінченню нересту.

Плітка треться дуже великими косяками об підводні предмети (каміння, коріння, різний мотлох, пісок, траву, мох, очерет, лежачі у воді дерева та гілки), часто збираючись біля самісінького берега, або й навіть запливають на мілину (устя струмків, джерела, яри, канави). Ікра у плітки мяка, прозора, з зеленуватим відтінком. У великих особин кількість ікринок перевищує кількість 84 000.

Врожай молоді залежить від вдалих для неї умов в перший час її існування. Мальок плітки народжується не раніше тижня, при дуже теплій погоді і температурі води, а в середньому - 10-15 днів. На перший час мальок ховається у заростях підводної рослинності, харчуючись дафніями, циклопами та іншим кормом [11].

"Зелень", тобто нитчасті водорості, трава, мох - головна їжа плітки в Случу влітку. Крім того вона харчується (травень-червень) і мальками. Після кожного дощу великі косяки плітки піднімаються вверх по течії у пошуках їжі, адже стічна вода змиває усю "зелень" і рештки тваринного гумусу у річку. Також у ріках з повільною течією і мулистим дном, плітка не відмовиться від мотиля та різних комах, які також слугують основним харчовим раціоном для риби. Личинки комах, зокрема личинки волохокрильців, мошкари (Phryganea) - додають плітці завжди приємного смаку. Взимку плітка залягає на дно в ями і, періодично в часи незначних потеплінь, харчується переважно все тим же мотилем і мошкою, хоча не відмовиться і від червяків. Харчуються плітки незалежно від тривалості доби - як вдень, так і вночі.

Плітка - вкрай непередбачлива і непосидюча риба: вона добре приживається як в невеличких річках, майже струмках, ставках, озерах, так і у великих річках. При цьому, плітка майже всюди лідирує по кількості особин між усіма європейськими видами. Взагалі то, плітка нехтує холодною і дуже швидкою водою та надає перевагу більш теплим, тихим (зрідка мулистим і затіненим) місцям. Ранньою весною плітка гуляє біля самісінького берега як у ставках, озерах, так і у річках. Як і у інших риб, у плітки також домінує потяг до підняття вверх проти течії, викликане мутністю води, проте при першій же нагоді, вона намагається вийти на розлив або ж в устя приток і не відходити далеко від своїх володінь, чим відрізняється від язя. Плітка завжди переміщається зграєю [4].

Відклавши ікру, плітка зявляється у тих місцях, де є трава (затоки, канавки, балки, яри, притоки), а також у ямах зі слабкою течією. У літні жаркі дні плітка заходить на глибину, або ж забивається під берег і в коріння прибережних кущів. На відміну від краснопірки, плітка тримається глибших вод, хоча і не повзає по дні, як йорж, і на поверхні зявляється вкрай рідко. У більшості випадків плітка розміщується на 9-18 см вище від самого дна.

Характеристика біології та поширення карася сріблястого Carassius carassius

Карась належить до числа досить розповсюджених риб. Лише в Іспанії та Франції, з усієї взятої Старої Європи, він розводиться штучно, та й то не завжди. Загалом же його географічна картина простежується від Великої Британії до крайнього Сибіру і Камчатки. Немає його в Криму і на Закавказзі.

Загалом ця риба зустрічається майже виключно в болотистих озерах і ставках. У гірських озерах та й взагалі гірських місцевостях карась складає досить рідке явище [13].

Зовнішність карася дуже добре усім відома - він легко відрізняється від усіх інших прісноводних риб своїм круглуватим тулубом, сильно сплюснутим з боків (але значно товстіший за ляща). Від свого найближчого родича - коропа, карась відрізняється своїм високим стиснутим тілом, відсутністю вусиків по бокам рота, а також числом: положенням глоткових зубів, яких у нього (себто карася) по 4 з кожної сторони і водному ряду.

Зрештою, карасі, на відміну від коропів, та й взагалі усіх риб, мають велику кількість різновидностей, відрізняючись не лише по кольору і величині, а й по самій формі. Розрізняють карасів двох видів, або ж мабуть, порід - круглий, або звичайний золотистий карась і подовжений/сріблястий карась.

Головні відмінності між золотистим і срібним карасями полягають у тому, що перший - ширший, темно-золотистого, іноді червоно-золотистого кольору. Другий - з видовженим сріблястим тулубом, з менш випуклою дугою, сріблястою (іноді темною) лускою і більш вирізаним хвостом. На даний час обидва карасі добре прижилися у всіх водоймах України, і Європи загалом, розводяться у всіх водоймах [8].

У глибоких ямах, більшою мірою зарившись в мул, карасі проводять усю зиму і початок весни, і лише після повного танення криги та снігу, зявляються у комишах. Власне кажучи, головний їхній вихід починається при нересті, коли вода вже потеплішає, після крижаних подихів, піднімуться з дна водяні трави і заквітує шипшина. Здатність до розмноження карась набуває на 3-му році життя. Слідуючи за погодними умовами і місцеположенням озера, ставка, розмножуватись карась починає рано чи пізно, але зазвичай він відкладає ікру майже по всіх рибах (крім линя і коропа) - на початку травня, дуже рідко в червні. Для нересту карася, вірніше для розвитку ікри, необхідна більш тепла вода і плюсова температура повітря - +13+15ºС.

До цього часу карась збирається в густі, іноді багаточисельні зграї і пливе в берегові комиші і очерет, де і відбувається відкладання ікри. Ікра карася, і більшості коропових має однакову вагу з водою і може плавати на будь-якій глибині. Тривалість нересту не перевищує двох діб. Як правило, на дні водойми розміщуються самки, а самці вистрибують, крутяться і обертаючись, один за одним виливають молочко на ікру, яку одночасно випускають самки.

Нерідко рибалки можуть спостерігати і слухати чавкання у комиші та очереті. Так харчується карась. Раціоном його харчування є як рослинна так тваринна їжа. Їсть карась молоді стеблинки водоростей, водних рослин, особливо зламані частинки комишу. Охоче ласує карась і водяною травою. Карась завжди тримається глибоких мулистих місць, тому тут він шукає різну поживність - трубочник, пявок і інших [9].

Поза всяким сумнівом, ріст карася залежить головним чином від кількості їжі. Там, де басейни з піщаним дном, позбавлені водної рослинності, він росте досить повільно. У невеликих басейнах - ставках, особливо поблизу від господарського житла, карасі рідко коли сягають 1-1,2 кг ваги, хоча при відмінних умовах вони незрівнянно більші за розмірами і ростуть тоді виключно в товщину чи висоту, досягаючи 1,5-2 кг.

До 4-5 років карась рідко коли досягає 400 г ваги (зазвичай це 320-360 г). Нормальною довжиною двохрічного карасика є 4 см, але при калорійній і поживній їжі у цей самий вік він буде важити до 300 г. Звичайний вік карася не перевищує 8-12 р. Хоча не рідко зустрічаються екземпляри, які сягають більше 20 років.

Карась - тиха рибина - тобто любить тихі місця. Промислове значення у місцевостях, що являють собою стоячі води, складають головне місцеперебування цього виду. Карась мешкає в більш-менш значній кількості не тільки в озерах, ставках, річках, але й попадається і в напівпідземних озерах, майже повністю зарослих очеретом, і в невеличких ямах, де взагалі немислиме життя будь-якої риби.

Взагалі карась має здатність водитися у різноманітних водоймах, і якщо іноді й буває досить рідкісним у річках і деяких озерах, то це, звісно ж, залежить від його манери перебувати у глибоких місцях на дні у мулі. Замулені місця - їх стихія. Тут вони і живуть, їдять, і сплять в період зимніх холодів.

Характеристика біології та поширення краснопірки звичайної Scardinius erythrophthalmus

Серед прісноводних риб краснопірка вважається тепловодним представником іхтіофауни.

В наш час у складі родини Коропових краснопірка відмічається в басейнах річок Балтійського, Чорного, Азовського, Аральського і Каспійського морів. Нема її в водоймах Сибіру, і в більшості озер і річок Криму. В Случу краснопірка - звичайний вид.

З першого погляду краснопірка багато в чому нагадує плітку, проте той, хто хоча б раз тримав цю рибу в руках, ніколи не сплутає її з близьким своїм родичем пліткою. У краснопірки тіло має більш різкі риси (опис тіла складений як би із ломаних ліній), а сама риба більш високотіла, аніж плітка. Окраска дуже яскрава: спина зазвичай темно-зеленого забарвлення, боки золотисто-жовті, краї лусочок інтенсивно забарвлені. Дорослі особини завжди забарвленні яскравіше, аніж молоді [15].

Рот у краснопірки косий, напрямлений вверх. Основа спинного плавця по відношенню до основи черевного завжди зміщена до хвостового плавця. Очі помаранчеві з яскраво-червоною плямою у верхній частині. І, звичайно ж, неможна не помітити яскраво-червоні плавці, завдяки розкрасці яких ця риба й отримала свою назву. Крім того, краснопірка не покрита слизом, подібно плітці. У краснопірки з кожної сторони знаходиться по 8 зубів, розміщених у 2 ряди, тим часом як у плітки всього 6, навіть 5 зубів. Краснопірка завжди дещо товстіша і ширша за плітку і більше схожа на підлящика.

Статевозрілого віку краснопірка досягає у віці 3-4 років при довжині 10-11 см. Так як краснопірка теплолюбна, її нерест проходить при температурі води - +17 + 22?С, і зазвичай починається наприкінці травня - початку червня.

В нерестовий період самцям властива особливо яскрава окраска тіла. Відкладання ікри протягом весни-літа може затягнутись до липня: у краснопірки - так званий порціонний нерест, під час якого самки викидують ікру порціями.

Плодовитість цих риб дуже висока - у крупних самок довжиною 30-32 см нараховують до 250-300 тис. ікринок. Ікринки прикріплюються до підводної рослинності (коріння і стовбури очерету, рогозу, комишу). Через 7-8 діб відбувається вилуплювання личинок, які не довгий час мешкають біля місця народження, а потім пливуть на більш глибокі місця. Іноді за звичайних умов можуть зявлятися гібриди між краснопіркою і густерою, пліткою і краснопіркою і навіть між верхівкою та краснопіркою.

Краснопірку вважають перехідним видом від власне рослиноїдних риб до риб з рослинно-тваринним типом харчуванням. В молодому віці їжа краснопірки складається з інфузорій і дрібних водоростей, у двохрічному віці - безхребетних і рослин, а при досягненні 8-10 см довжини краснопірка майже повністю переходить на рослинне харчування, зокрема нитчастими водоростями (Spirogyra, Сladophora). Хоча зрідка не відмовляє собі і у червяках, комахах, ікрі інших риб. У водоймах, де рослинності мало краснопірка росте повільно [8].

Літом і на початку осені краснопірка поститься: в цю пору року переважає вегетаріанська їжа. Ось чому її мясо влітку має дещо гіркуватий присмак. Рослинний період закінчується у краснопірки у розпалі осені, коли в її раціоні зявляються личинки комах, жуків, водних безхребетних.

В наших умовах ця рибина не досягає значних розмірів і маси тіла. Незважаючи на режим харчування, краснопірка росте повільно. В перші роки життя приріст її довжини не перевищує 3-4 см, а двохрічна краснопірка важить всього 10-11 г при 9-10 см довжини. До 4 року життя маса тіла її не перевищує 50 г. Ті 100-150-грамові екземпляри, які потрапляють до рук рибалок, зазвичай 6-7-літні.

Як правило вік цієї риби, вірогідно, не перевищує 20-ти років. Проте відомий факт вилову з Фінляндії краснопірки віком 17 років, яка важила 0, 845 кг.

Максимальна маса окремих особин не перевищує 1,5 кг. В наших водоймах, як і в європейських, екземпляри вагою більш ніж 500 г на сьогодні дуже рідкі. Лише в високогірних та сильно зарослих степових водоймах, де краснопірку ніхто не ловить, можливі екземпляри достатньо крупних рибин.

Краснопірка - риба досить вяла, лінива і осіла. По способу життя займаючи так звану середину між пліткою і карасем. Все своє життя вона проводить у заростях підводної рослинності, практично не покидаючи їх. Вона постійно тримається середніх глибин в траві, ще більше комишів. Найулюбленіші рослини - прибережна тростина, елодея, рогіз, роголистник, де вона досить таки часто зустрічається разом з карасями, линями і лящиками і веде майже осіле життя.

Як і плітка, краснопірка риба зграйна, але створення зграї прямо залежить від освітлення: якщо день достатньо сонячний, зграйки краснопірки збираються протягом півгодини, із зменшенням освітленості і при появі вітру вони швидко розпадаються. В нічні години вона неактивна.

В жаркі літні дні невеличкі краснопірки полюбляють плавати біля самої поверхні води поблизу заростей рослинності. Крупна риба завжди тримається в самій гущі очеретяних заростей та водоростей.

Вважається, що в зимові місяці краснопірка залягає на ями і впадає в заціпеніння до весни, однак в теплі зими та на півдні України ця риба може активно пересуватись під прошарком льоду, харчуючись і потрапляючи на вудочки зимових рибалок [14].

Розділ 4. Характеристика риб ряду щукоподібні esociformes р. Случ

Характеристика біології та поширення щуки звичайної Esox lucius

За своїм поширенням, величині, яка поступається хіба що тільки сому, щука складає одну із найбільш відомих прісноводних видів риб. Вона не водиться лише в невеличких стоячих водоймах і то з багатьма винятками. У багатьох місцевостях щука досягає 32, інші й 48 і більше кілограмів ваги і 2-метрової довжини.

Щука має широке розповсюдження. Вона зустрічається у всій Європі, за виключенням Піренейського півострова, Сибіру і Кавказу.

Вже по самому вигляду щуки можна судити про її хитрість і хижість. Майже циліндричне тіло закінчується великою довгою і пласкою головою, з виданою нижньою щелепою (широка пащека щуки вкрита зверху і знизу гострими схрещеними зубами. Довга і пласка голова і далеко відігнутий назад спинний плавець відрізняють її від всіх інших прісноводних риб. Очі щуки дуже рухливі - бачить вона водночас як зверху, так і збоку. Луска дрібна, гладенька. Окраска щучої спини темна, боки тулуба сірі або сірувато-зелені з жовтуватими плямами і смужками.

Білувате черево зазвичай всіяне сіруватими плямками. Непарні плавці бурі з чорними крапельками, парні - помаранчевого кольору.

Щуці притаманно міняти колір. Загалом щука буває чим старша - тим темніша (це залежить і від кольору грунту) [3].

На противагу від більшості риб щука тримається не групами, а невеличкими сімями - щуки по три-чотири, де обовязково присутня одна самка. При великій кількості щучої ікри більша її частина залишається на висихаючих розливах і болотах, адже щука нереститься дуже рано (березень-квітень) при розливі рік після танення криги та снігу.

Зрілою щука стає на третьому році життя, досягнувши 30-35 см довжини. Тенденція розмноження у щуки прослідковується наступним чином: спочатку нереститься сама дрібна щука, потім середня і на кінець - велика, з невеличкими перервами, від чого нерест набуває значної тривалості. Сам процес нересту відбувається на мілких місцях, в осоці, затоках озера чи річки. Тоді рибалки були свідками того, що у таких місцях бачили спину щуки, яка висовувалась із води. Без сумніву, такі місця є причиною смерті щуки, адже при відливі води їм властиві важкі відчайдушні стрибки, а відтак іноді щуки стають здобиччю птаха або людини.

Зеленкувато-жовта і дуже дрібна ікра щуки відкладається прямо на дно, частіше на торішню траву і стелиться в один шар Кількість ікринок при відкладанні 2,5-кілограмової щуки сягає близько 13 6000 шт., а у великої риби ця цифра зростає ще більше. Розвиток ікри щуки відбувається швидко. Для цього достатньо теплої температури +8 +10ºС, яка спонукає народженню маленьких щученят вже через 1,5-2 тижні після відкладання ікри [18].

Харчування цих хижаків і різновидність їхньої їжі справді дивовижні (Так, по словам англійців, 8 щук, біля 2,2 кг кожна, за вісім тижнів зїли 800 пічкурів). Неодноразово шлунок щуки знаходили битком набитий дрібною рибою, а точніше пліткою та верховодками. Не факт, що щука їсть усе підряд, ніби має постійне відчуття голоду. Щука не пропустить жодної живої тварини і жадібність її не знає меж. При полюванні за йоржиками та окунями щука схоплює їх обережно: затискуючи між зубами до повної їх загибелі.

Взимку щука майже нічого на вживає. Загалом періоди жору бувають 3-4 рази на рік: перед нерестом, в квітні-травні (або ж травні-червні) і особливо восени - в вересні-жовтні. Ці періоди можуть змінюватись залежно від місцевості та клімату. Зголодніла щука втрачає будь яку обережність і, як навіжена, кидається на все живе, навіть на блешню. Харчується щука по ранках і під вечір. Вдень і вночі майже завжди віддихає - спить, нерідко навіть на незначних глибинах, коли її шлунок перетравлює здобуту їжу.

Щука сягає величезних розмірів і глибокої старості.16-кілограмову щуку можна знайти всюди. У нас і на Росії водяться великі щуки більшою мірою у північних річках і озерах/ставках, аніж у південних - вірогідно по причині їхньої меншої доступності. Так, на Холмщині (Росія) зрідка попадаються екземпляри більш ніж 45 кг ваги.

Отож, точного визначення віку щуки і щорічного її приросту сказати не можна, адже припустимо для тієї чи іншої окремо взятої водойми. В середньому ж (по спостереженням Л.П. Сабанєєва) доросла щука виростає щорічно на 2 см. 16-кілограмові екземпляри мають завжди біля 1,5 м довжини і біля 20 років (а часто 30 і більше) [5].

Де б не перебувала щука у річках чи озерах її місцями перебування завжди будуть неглибокі місця з травянистою рослинністю і обовязково прибережні. Лише дуже великі щуки живуть на глибині, в ямах і під крутоярами, де тримається і інша велика риба, що служить їжею для неї.

Щука володіє великою проворністю рухів, що обумовлено видовженою формою її тіла. Стрибки щуки вражаючі: у цьому плані вона поступається хіба що лососям. Не дивлячись на свою швидкість, щука все ж схоплює свою жертву з засідки, а не ганяючись за нею. Загалом, щука рухається мало, веде переважно осілий спосіб життя. Лише навесні, перед нерестом вона ніби вибухає, зривається і робиться несамовита. Перед настання зими вона опиняється у ближніх ямах, де відпочиває, а іноді й нічого не їсть. В цей час щук можна примітити величезними зграями, але й тут вони розміщуються "різнобічно", на значній відстані одна від одної.

Під час нересту, як вже згадувалось, щука може запливати на дуже мілкі місця (яри, затоки, канави, вимулені водою місця) долаючи іноді сотні кілометрів, при умові якщо поблизу таких немає [7].

Розділ 5. Характеристика риб ряду сомоподібні sіluriformes р. Случ

Характеристика біології та поширення сома річкового Silurus glanis

З усіх наших прісноводих риб перше місце по величині належить, безперечно, сому. В цьому відношенні його перевершує лише білуга, але вона, як відомо, риба прохідна, яка входить в річки лише для відкладання ікри.

Зовнішність сома оригінальна і потворна. По загальній будові тіла він має деяку схожість з минем, але голова у нього ширше і складає майже більшу частину всього голого тіла, вкритого густим шаром слизу. Паща у нього величезна і озброєна по краях чисельними, дуже дрібними, але досить гострими зубами, що мають короткої щітки.

Очі малі і дуже присунені до верхньої губи. Хвіст, сильно сплюснутий з боків, особливо до заднього кінця, займає більше половини всього тіла; анальний плавець дуже довгий. Колір сома змінюється, дивлячись по воді, але частіше спина у нього чорна, черево жовтувато-біле або дещо червонувате і майже завжди поцятковане цятками блакитного кольору; боки тулуба чорнувато-зелені і покриті оливково-зеленими плямами; очі блідо-жовті з чорними плямами, плавці темно-сині, грудні і черевні з жовтуватою смужкою посередині.

Звичайний сом мешкає у нас переважно в річках Арало-Каспійського і Чорноморського басейнів [14].

За сприятливих умов соми досягають величезного розміру. У нас найкрупніші соми водяться або, вірніше водилися, здається, в Дніпрі, де, за свідченням Кесслера, був спійманий сом, що мав в довжину більше 4 м і важив 288 кг, і в Дністрі, де, за словами того ж іхтіолога, він досягає навіть 520 кг.

Сом - одна з самих осілих риб і дуже рідко робить далекі подорожі. Переважно він десятки років, з молодих років до глибокої старості, майже круглий рік живе в одній і тій же ямі, виходячи з неї для пошуку їжі поблизу, і то далеко не завжди.

Дуже каламутної води сом не виносить і, подібно судаку, іноді навіть гине від неї, а тому кожний більш значний паводок примушує його покидати свою яму і шукати більш чистої води в гирлах дрібних приток. З тієї ж причини він рідко зустрічається в руслі річок і до самого спаду тримається на заплаві і в заливних озерах. Подібно всім іншим рибам соми заходять тим далі вгору за течією, ніж розливши річки більше.

Між пробудженням і початком нересту сома проходить немало часу, не менше місяця. Протягом цього бродячого періоду життя соми посилено годуються рибою. Перший час він також харчується і черв'яками, на яких влітку не звертає майже ніякої уваги, навіть не особливо великий. Взагалі ж їжа сомів досить різноманітна, хоча винятково тваринна. Основним кормом служить, звичайно, риба всіх видів і різної величини, від найдрібнішої до найкрупнішої.

Крупні соми, понад 32 кг, дуже незграбні і неповороткі, а тому риба, особливо крупна, дістається їм в здобич порівняно рідко.

Нерест сомів починається порівняно дуже пізно, коли вода досягне температури не менше +15°С або навіть +16°С, взагалі майже одночасно з коропами, переважно в травні.

Ймовірно, соми здібні до розмноження на четвертому або на третьому році, оскільки вже 2-х кілограмові екземпляри містять ікру і молока. Самці, як і завжди, помітно менші за самок однакового віку, але великої різниці між особинами, що нерестяться, не помічається.

Нерестовище сомів буває в досить різних місцях, згідно умовам місцевості, але, мабуть, дуже рідко помічається в тій ямі, яка служить їх постійним житлом. Виняток становлять, мабуть, тільки невеликі річки, де соми з потреби ведуть цілком осіле життя [19].

Висновки

За результатами проведених досліджень ми можемо зробити наступні висновки:

.Видовий склад іхтіофауни річки Случ досить різноманітний, що вказує на відносно благо приємний стан водної екосистеми.

2.В складі іхтіофауни річки Случ переважають риби ряду Коропоподібні. Це типові види стоячих водойм, із повільною течією та невисоким вмістом кисню - короп, карась сріблястий, краснопірка звичайна, плітка, лящ звичайний.

.Також до складу іхтіофауни входять риби ряду Окунеподібні - окунь річковий, судак, бичок-гонець, бичок-кругляк.

.Ряд Щукоподібні представлений одним видом риб - щука звичайна, яка полює на мальків та дрібні види риб ряду Коропоподібні.

.Ряд Сомоподібні представлений також лише одним видом - сомом річковим, який полюбляє поселятись у глибоких ямах та полювати із засідки на інших риб та дрібних хребетних.

Список використаних джерел

1.Бугай К.С. Размножение рыб в низовье Днепра // К.С. Бугай. - Киев: Наукова думка, 1977. - 213 с.

2.Биологические инвазии в водных и наземных экосистемах. - М.: Товарищество научных изданий КМК, 2004. - 436 с.

.Бурнашев М.С. Морфо-экологическая характеристика щуки обыкновенной в водоемах разного типа / М.С. Бурнашев, В.М. Долгий // Комплексное использование водоемов Молдавии. - Кишинев, 1981. - С.88-93.

.Великохатько Ф.Д. Риби Білоцерківщини // Ф.Д. Великохатько. - Біла Церква: Видавництво Білоцерківського краєзнавчого товариства.2 (3), 2007. - С.1-28.

.Владимиров В.И. Размножение рыб в условиях зарегулированного стока реки // В.И. Владимиров, П.Г. Сухойван, К.С. Бугай. - Киев: АН УССР, 1999. - 393 с.

.Геренчук К.І. Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів. / К.І. Геренчук, М.М. Койнов, П.М. Цись - Львів: Вид. Львів. ун-ту, 1964. - 220 с.

.Жукинский В.Н. Влияние низкофоновой радиации на жизнестойкость эмбрионов и личинок промысловых рыб / В.Н. Жукинский, Р.И. Гош, В.П. Билько // Гидроэкологические последствия аварии на Чернобыльской АЭС. - Киев: Наукова думка, 1992. - С.156-196.

.Жукинский В.Н. Формализованная характеристика ихтиофауны Украины для оценки её состава и состояния популяции // В.Н. Жукинский, Л.И. Вятчанина, А.Я. Щербуха. - Гидробиол. журн.34 (4), 1995. - С.17-41.

.Зимбалевская О.С. Беспозвоночные и рыбы Днепра и его водохранилищ // О.С. Зимбалевская. - К.: Наук, думка, 1989. - С.1-312.

.Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 рік). - К.: Мінекобезпеки України, 1998. - С.1-76.

.Куцоконь Ю.К. Дослідження рибного населення басейну річки Cлуч // Ю.К. Куцоконь // Вісник КНУ ім.Т. Шевченка. Біологія.42-43, 2004. - С.34-36.

.Куцоконь Ю.К. Адвентивные виды рыб в бассейне реки Случ / Ю.К. Куцоконь // Чужеродные виды в Голарктике (Борок-2). Тез. докл. второго межд. симпоз. по изучению инвазийных видов. - Борок, Россия, 2005. - С.189-190.

.Леоненко В.Б. Атлас іхтіологічних об'єктів природно-заповідного фонду України // В.Б. Леоненко, М.П. Стеценко, Ю.М. Возний. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. - С.1-73.

.Мовчан Ю.В. Вьюновые, сомовые, икталуровые, пресноводные угри, когнеровые, саргановые, тресковые, колюшковые, игловые, гамбузиевые, зеусовые, сфиреновые, кефалевые, атериновые, ошибневые / Ю.В. Мовчан // Фауна Украины. К.: Наук, думка. - 8 (3), 1988. - С.1-366.

.Правдин И.Ф. Руководство по изучению рыб // И.Ф. Правдин. - М.: Пищ. пром-сть, 1989. - С.1-376.

.Подобайло А.В. Мінливість морфологічних та характеристика морфо-фізіологічних ознак деяких прісноводних риб басейну Кременчуцького водосховища // А.В. Подобайло. - Автореф. канд. біол. наук. Київ, 1995. - C.1-26.

.Подобайло А.В. Іхтіологічні заказники України / А.В. Подобайло // Водные биоресурсы и пути их рационального использования. Мат-лы меж-дунар. научн. конфер. молодых ученых.К., 2000. - С.36-37.

.Полтавчук М.А. О рыбном населении малых рек Лесостепи среднего Приднепровья Украинской ССР / М.А. Полтавчук // Сб. тр. зоол. музея. К.: Наук, думка, 1986. - С.43-53.

.Пробатов С.Н. Видовой состав и количество рыбы басейна реки Припять / С.Н. Пробатов // Рыб. хозяйство. - 8, 1984. - С.141-146.

.Сурмий А.И. К вопросу изучения ихтиофауны р. Рось в районе Белой Церкви / А.И. Сурмий, З.Н. Маврищева // Научн. зап. Белоцерковского сельскохозяйственного ин-та. - 16, 1988. - С.154-157.

.Сухойван П.Г. Розмноження риб у Кременчуцькому водосховищі / П.Г. Сухойван // Біологія риб Кременчуцького водоймища. - Київ: Наукова думка, 1970. - С 34-118.

.Фауна України. Риби. - К.: Наук, думка, 1981-1983, 1986, 1988.8 - (2-5).

.Шевченко П.Г. Склад іхтіофауни Косівського водосховища / П.Г. Шевченко, Ю.К. Куцоконь // Наук. зап. Тернопільського нац. пед. ун-ту ім.В. Гнатюка. Сер. Біологія: Спеціальний випуск "Гідроекологія".3 (26), 2005. - С.481-483.

Додатки

Додаток А

Територія дослідження видового складу та чисельності риб на р. Случ

Додаток Б

Річка Случ в Поліській низовині

КУРСОВА РОБОТА з систематики тварин на тему: "БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ, ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА БІОЛОГІЯ РОЗМНОЖЕННЯ Р

Больше работ по теме: